Частина третя. СПРАВА БОГОЛЮДИНИ. СОТЕРІОЛОГІЯ

Господь Ісус Христос як Спаситель

Божественна Особистість Господа Ісуса Христа вседосконала і неподільна. Це сильно відчувається в усьому, що Христове. У кожній Його думці, і слові, і ділі присутня вся Його Боголюдська Особистість – і до того ж цілковито і нероздільно. У всіх Своїх зовнішніх і внутрішніх, зримих і потаємних виразах Особистість Боголюдини єдина і неподільна. Звідси і все життя Христове на землі становить одне нерозривне органічне ціле. Єдністю і нероздільністю Його Боголюдської Особистості визначено єдність і нероздільність Його Боголюдської справи, звершення. Немає нічого ні в Особистості, ні в житті, ні в діяльності Господа Ісуса Христа, що можна було б відкинути як зайве або непотрібне. Він весь – у всьому Своєму.
Ні про що Боголюдське не можна сказати: в цьому немає потреби, цим можна знехтувати. Коли апостол Петро запропонував Спасителю усунути страждання з Його Боголюдського подвигу порятунку людського роду, Спаситель назвав його сатаною: “Відійди від Мене, сатано!” (Мф. 16:23). Усе Христове: і втілення, і Хрещення, і Преображення, і страждання, і хресна смерть, і Воскресіння, і Вознесіння, і діла, і вчення – увійшло як необхідна складова частина в грандіозну, космічну, Боголюдську справу порятунку людей, і це не можна відкинути, не зашкодивши Боголюдській Христовій Особистості. Одна й та сама безмірна Боголюдська значущість і сила проникає в усе Христове, тож із цього нерозривного, Боголюдського цілого не можна виокремити одну частину і сказати: ось саме цим Господь Ісус Христос врятував світ, спокутував людський рід. У Боголюдині і Його житті та вченні все нескінченно важливе і потрібне, Божественно важливе і Божественно потрібне. Тому Господь Своїм святим учням і залишив як заповідь порятунку заклик про дотримання всього заповіданого: “Ідіть і навчіть усі язики, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, і навчіть їх дотримуватися усього, що я заповідував вам” (Мф. 28:19-20).
Усією Своєю Боголюдською Особистістю і всім Своїм Боголюдським життям Господь Ісус Христос здійснив порятунок людського роду, тому Йому і наречено ім’я Ісус, що означає Спаситель. Це ім’я було дано не якійсь Його частині і не Його вченню, а Його нероздільній Боголюдській Особистості. Він весь – Ісус, весь – Спаситель у всьому, що становить Його Боголюдську Особистість і Його Боголюдську справу. Богоданим ім’ям Ісус (Див. Мф. 1- Прим. ред.) Спаситель визначено, обумовлено і Його справу – спасіння.
Внаслідок безмірного багатства Своєї Боголюдської Особистості та різноманітних дарів і благ, які Він приніс світові, Спаситель називається різними іменами: Пастир, Учитель, Світло, Шлях, Істина, Життя, Первосвященик, Пророк, Лоза, Господь, Син Божий, Христос, Камінь, Агнець. Багато імен, але одна Особистість і одна справа, адже і як Пастир Він – увесь Пастир, і як Учитель Він – увесь Учитель, як Світло Він – увесь Світ, і як Істина Він – увесь Істина. Тому Його справа спокути і спасіння світу і людини – це не тільки Його справа як Пророка, Первосвященика і Царя, а й Його справа як єдиної і неподільної Боголюдяної Особистості – такою, якою описують Її і являють усі імена, які їй дають у Святому Одкровенні.
У всьому спокутному і спасительному Господь Ісус Христос присутній весь – у цілковитій повноті Своєї Боголюдської Особистості. При цьому Його спасительна сила і дія виразніше за все проявляються в деяких Його справах, як, наприклад, у Хрещенні та Преображенні, і досягають своєї вершини в хресній смерті, Воскресінні, Вознесінні та зісланні Святого Духа. Але все це суть складові частини Його Боголюдського життя і подвигу як єдиного і неподільного органічного цілого. Хрест верховенствує лише на фундаменті всього того, що йому передує. Хрест – це пік піраміди порятунку, але як вершина він стоїть на всьому, що під ним, а те, що Спаситель вмонтував у піраміду порятунку, було або словом, або думкою, або молитвою, або зітханням, або дивом, або подією. Вершина без основи і без того, що споруджено між нею і основою, не була б верхньою точкою. Основа піраміди спасіння – це втілення Сина Божого; на ній Господь Ісус Христос Своїм земним життям збудував Боголюдський дім спасіння і на його вершині поставив хрест і Воскресіння. Господь Ісус сповістив спасіння всім тим, чим Він як Боголюдина був, і всім тим, що Він як Боголюдина зробив.
У самому імені Ісус представлено всю Боголюдську справу Христову. Владика Христос спасає, бо Він – Спаситель. Тільки як втілений Бог Господь Ісус – і Спаситель, і спасіння. Його Боголюдська Особистість – це і є все і вся у спасінні, тому Господь Ісус Христос і робить спасіння кожної людини залежним від Себе як Боголюдини, кажучи: “Я – двері, і хто ввійде через Мене, той спасеться; і ввійде, і вийде, і притулок знайде” (Ін. 10:9). Усе, що входить в Особистість і в справу Боголюдини, становить Євангеліє спасіння. Тому ніщо Боголюдське не може бути ні опущено, ні відкинуто. У Спасителі все спасенне, все сотеріологічне. Що це таке, що можна б було усунути з Господа Ісуса Христа як нібито неспасительне? Усі слова Спасителя “суть дух і життя” (Ін. 6:63). Але вони “суть дух і життя” лише Його Божественною Особистістю. Завжди і в усьому Він – одна й Та сама Особистість. У Свою Божественну Особистість Він вніс і тіло. Що тоді в Ньому неспасенне? Він – Спаситель і як Пастир, і як Первосвященик, і як Істина, і як Світло, і як Життя, бо Його Особистість завжди єдина і неподільна. Нескінченності Його Особистості відповідає нескінченність Його Боголюдського подвигу.
У всіх моментах Свого земного життя Господь Ісус Христос – невпинно Спаситель, тільки Свою спасительну силу Він проявляє іноді сильніше, іноді слабкіше, часом більш явно, а часом більш прикрито. З усіх боків Його Боголюдського життя течуть і прибувають спасительні сили, щоб нарешті зосередитися і злитися в хресну смерть і Воскресіння як всеосяжне джерело спасіння. Боголюдський подвиг порятунку людського роду досягає своєї кінцевої і досконалої повноти в хресній смерті та Воскресінні Спасителя – тому-то людинолюбний Господь і поспішає до цього через усі Свої дні та ночі: “Ось ми піднімаємося в Єрусалим, і станеться все, що написано через пророків про Сина Людського, бо зрадять Його язичникам, і посварять Його, і зневажать, і обпльють, і поб’ють, і вб’ють Його, і на третій день воскресне” (Лк. 18:31-33). Утім, і перед Своїми спасительними стражданнями та Воскресінням Господь Христос є Спасителем, який безперестанку спасає людей Своєю Боголюдською силою. А якби це було не так, то хіба міг Він перед Своєю хресною смертю сказати Закхею: “Нині прийшов порятунок домівці цій” (Лк. 19; Прим. ред.), і розслабленому: “Чадо, прощаються тобі гріхи твої! прощаються тобі гріхи твої” (Мф. 9:2; Мк. 2:5; Лк. 5:20), і багатьом: “Віра твоя врятувала тебе”?
Спасіння людського роду, здійснене гідночудною Боголюдиною Ісусом, знаменує собою нескінченну Боголюдську таємницю, У ній спасенно пов’язана таємниця Бога і таємниця людини, життя Бога і життя людини. Тому в ній все – Боголюдське, від початку до кінця. Жодна людська думка, скільки б не була вона укріплена благодаттю, не здатна цілком проникнути в цю святу Боголюдську таємницю. Піднесений над нею своїм величним розумом апостол Павло закінчує свої роздуми про подвиг спасіння, піднесений Спасителем, захопленням і здивуванням: “О, безодня багатства і премудрості та знання Божого! Як незбагненні долі Його і незбагненні шляхи Його” (Рим. 11:33). У Боголюдський подвиг спасіння людського роду Господь Ісус вніс “премудрість Божу, таємну, потаємну, яку призначив Бог перед віками на славу нашу” (1Кор. 2:7). “Таємницю Своєї волі” Трисонячний Господь явив нам у Боголюдському домобудівництві спасіння, здійсненому Боголюдиною Ісусом (Еф.1:9).
Єдина і неподільна Божественна таємниця пронизує Боголюдську Особистість Господа Ісуса Христа і Його справу. На всіх шляхах Боголюдського подвигу спасіння блага і лагідна Христова таємниця зустрічає і веде людську душу, наповнюючи її Божественною благодаттю і нескінченною радістю. Справа Боголюдини Христа – врятувати людей, загиблих у гріху (див. Мф. 18:11), позбавити людей від гріха і смерті (див. Ін. 4:34,6:40,17:4). Інакше кажучи, Його справа – оновити, відродити людину (див. Ін. 3:1-10), просвітити її (див. Ін. 1:9,8:12,9:5; Еф. 5:8; 1Сол. 5:5), вдосконалити (див. Еф. 4:13, зробити подібною до людини (див. Еф. 3:13), зробити подібною до гріха. :13), зробити її подібною до Христа (букв.: “охристоподібною”. – “Прим. пер.”), обожити (див. Ін. 10:34; 2Пет. 1:4-5), зробити безсмертною та овековечити (див. Ін. 5:21-24,6:47,11:25). У цю Свою таємничу справу Спаситель ввів усю Свою Боголюдську Особистість з усіма Її нескінченними довершеними якостями. Виконав Він цю справу Божественно і досконало всім подвигом Свого Боголюдського життя на землі, від ясел до Вознесіння. В Особистості і ділі Боголюдини Христа весь Бог поданий усій людині. Це – засіб до зцілення людини від гріха і смерті, засіб до освячення, до уподібнення Христу, до обоження, до засвоєння безсмертя і до підготування людини до вічного життя на цьому і на тому світі. У цьому – примирення людини з Богом, у цьому – викуплення, у цьому – спасіння, і досконалість, і блаженство. Цим Боголюдина стала і назавжди перебуває Головою порятунку, “Вождем, спасіння” (пор.: Євр. 2:10); тому й звернувся Він до Бога Отця зі словами: “діло звершивши, що дав Ти Мені, то нехай і я зроблю” (Ін. 17:4). Як і Його Боголюдська Особистість, Боголюдське діло Христове не менш таємниче і невимовне. Але як Особистість, так і діло Боголюдини Христа становлять єдину й неподільну “велику таємницю благочестя” (порівн.: 1Тим. 3:16), велику таємницю спасіння.
Про те, що спасіння людського роду уготоване, здійснене й зумовлене Боголюдською Особистістю і Боголюдським подвигом Господа Ісуса Христа, виразно свідчить нам Святе Об’явлення через Святе Письмо та Священне Передання. У Божественну істину Особи Особистості Спасителя і Його подвигу спасіння роду людського ніщо так не вводить людський дух, як Священне Передання, яке спирається на Святе Письмо, і Святе Письмо, яке висвітлюється Священним Переданням.
Перша блага звістка, з якої починається новозавітне Об’явлення, – це благовістя Святій Діві посланого Богом Архангела: про те, що Вона народить Сина, Якому наречуть ім’я Ісус, тобто Спаситель (див. Лк. 1:31). Цим першим благовістям охоплена вся Особистість і вся діяльність Боголюдини Христа. У самому даному від Бога імені “Ісус” передбачений і сповіщений весь здійснений Спасителем Боголюдський подвиг спасіння людей. Вельми значущим є те, що Бог не назвав Господа Ісуса Христа ні вчителем, ні пастирем, ні царем, ні первосвящеником, ні пророком, а Спасителем, бо це ім’я ширше за всі інші імена і все їх у собі містить. І коли народився втілений Бог, Ангел Господній сповіщає пастирям, що “народився… Спаситель… Христос Господь” (Лк. 2:11). А це якраз і означає, що втілене Слово є Спаситель світу як Боголюдина всією Своєю Боголюдською Особистістю і діяльністю.
Як Спаситель Господь Ісус Христос є водночас і спасіння. Праведний Симеон, сповнений Духа Святого, приймаючи на руки немовля Ісуса, називає Його “спасінням” (τὸ σωτήριον) (див. Лк. 2:30,3:6). Боголюдина Христос у всій повноті Своєї євангельської, Боголюдської даності – це і є спасіння. Тому в Священному Писанні і говориться, що в Боголюдській Особистості Господа Ісуса “спасіння Боже послане язичникам” (Діян. 28:28). Очевидці Господа Ісуса і Його справ із захопленням говорять про Нього: ми “самі чули і дізналися, що Він істинно Спаситель світу, Христос” (Ін. 4:42). І Бог, і люди називають Господа Ісуса Христа Спасителем, бо як Боголюдина Він об’ємає Собою всі Божественні й людські досконалості, необхідні для порятунку людини від зла і смерті.
У всій історії людського роду Бог нікого не назвав Спасителем, тому що всі без винятку люди – під гріхом і смертю. І лише безгрішний Господь Ісус Христос удостоєний цього імені як єдина історична Особистість, у Якій не знайшлося ні крупиці гріха, ні атома зла. У вседосконалій повноті Своєї Божественної Особистості втілений Бог Слово – абсолютна повнота всеосяжного життя і світла (див. Ін. 1:4) і лише як Такий Він є перемога над гріхом, смертю і темрявою (див. Ін. 8:12,12:35,46,11:25). Щойно Господь Ісус вийшов на проповідь, великий Предтеча Духом Святим сповіщає, що Він є “Агнцем Божим, що бере на Себе гріх світу” (Ін. 1:29), бере всім Своїм Боголюдським життям.
Лише як Боголюдська Особистість Господь Ісус Христос став для всього людського роду “премудрістю від Бога, праведністю, освяченням і спокутою та відкупленням” (1Кор. 1:30). Він з’явився як Боголюдина, “щоб узяти гріхи наші” (1Ін. 3:5), тобто звільнити нас від гріха і зробити здатними до життя в Божій святості та правді. Спокушений духом зла і знищення, людський рід у своїй історії творив більше діла його, ніж свої, – “для того й з’явився Син Божий, щоб зруйнувати діла диявола” (1Ін. 3:8). Богоподібна краса людської душі була суцільно сплюндрована й забруднена гріхами, тому Бог послав Сина Свого очистити наші гріхи (у синод. тексті: “на спокуту за гріхи наші. – Дод. пер.) (1Ін. 4:10).
Ісуса Боголюдину в усій Його історичній дійсності “підніс Бог правицею Своєю на Начальника і Спасителя, щоб дати людям” (у синод. тексті: “Ізраїлю. – Доп. пер.”) “покаяння та прощення гріхів” (пор.: Дії Діян. 5:31). Хоча Він і Божественно досконалий, Спаситель по-земному відчутний і по-людськи доступний. Богомудрий Апостол це чітко виражає наступними словами: “З насіння Давидова” (у синод. тексті: “з його потомства. – Прим. пер.) “Бог за обітницею поставив Ізраїлю Спасителя Іісуса” (Діян. 13:23). Спаситель став реальною людиною, щоб як людина врятувати людину. Якби не з’явився Він як справжня людина, то можна було б сказати, що Він – якийсь небесний привид і мана, який механічно і насильно нав’язує людям спасіння. Своєю безгрішною людською реальністю Владика Христос привертає до Себе людські істоти, які бачать у Ньому природного і необхідного Спасителя людського єства.
Лише як справді досконалий Бог і справді досконала людина Господь є “Спасителем” людей і “надією” людського роду (порівн.: 1Тим. 1:1). У Своєму безмежному людинолюбстві Він “хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини” (1Тим. 2:4). Своїм Боголюдським подвигом спасіння Господь Ісус Христос став єдиним і єдиним Спасителем людського роду, тому – “нема ні в кому іншого спасіння, бо нема іншого імені під небом, даного людям, яким належало б нам спастися” (Діян. 4:11-12). Своєю життєдайною силою Боголюдська Особистість Владики Христа є водночас і Спасителем, і спасінням (див. 2Тим. 2:10,3:15). “Пізнання спасіння є пізнання Сина Божого, Який справді є і називається і спасінням, і Спасителем, і звершенням спасіння (salus, et Salvator, et salutare)… Він – Спаситель, бо Він – Син і Слово Боже; Він – звершення спасіння, бо Він – Дух… Він – спасіння, бо Він – плоть: “Слово стало плоттю, і мешкало з нами” (Порівн. Ін. 1- Прим. ред.).
Оскільки в Боголюдині “мешкає вся повнота Божества тілесно” (Кол. 2:9), то Він – Спаситель людського роду всією Своєю Особистістю й усім тим, що в Ньой, від Ньої, з Нею. “Не Себе прийшов врятувати безсмертний Бог, – каже святий Афанасій Великий, – але вмертвілих; не за Себе постраждав, але за нас; і тому-то сприйняв на Себе наше приниження і нашу злиденність (убогість), щоб дарувати нам своє багатство. Бо Його страждання є наше позбавлення від страждання; Його смерть – наше безсмертя, Його сльози – наша радість, Його поховання – наше воскресіння. Його Хрещення – наше освячення… Виразки Його – наше зцілення… Покарання Його – наш мир… Безславність Його – наша слава… Зішестя Його – наше сходження”.
“У тому й полягає диво, що Господь став людиною, і до того ж людиною без гріха; тому й відбулося всеціле оновлення (καινότης ὅλη), щоб виявилася Його могутність. І з того, що Він Сам зі Своєї волі встановив у єстві, Він сприйняв на Себе те, що хотів, тобто: народження від дружини, зростання, літочислення років, працю, голод, спрагу, сон, печаль, смерть, Воскресіння. Тому де зотліло людське тіло, там Ісус покладає Своє власне тіло, і де душа людська була утримувана смертю, там Христос показує, що і Його душа – людська, щоб Йому, як людині, не бути утримуваним смертю і, як Богу, зруйнувати державу смерті: щоб, де було посіяно тління, проросло нетління; щоб, де царювала смерть, Він, Безсмертний, поставши в образі людської душі, явив безсмертя і в такий спосіб учинив нас причасниками Своїх безпристрасності й безсмертя в надії на воскресіння з мертвих”.
Цілковито Своєю Боголюдською істотою Господь Ісус врятував людину. Він, за словом богомудрого отця Православ’я, “дав тіло за тіло, і душу за душу, і досконале буття за всю людину”. Боголюдина Христос врятував нас усім Своїм буттям; “спасіння світу – Син від Отця”. “Ім’я Ісус означає – і Спаситель, і спасіння; від Спасителя – спасіння, як від світла – освітлення”.
Таємниця спасіння – вся в Боголюдській Особистості Господа Ісуса. Особистість Спасителя і Його подвиг спасіння людського роду становлять одне неподільне живе ціле. З метою обоження людини через спасіння Бог Слово і став людиною, з’явився і жив як Боголюдина. Втілившись, Владика Христос привніс [із Собою] в людське єство нескінченні сили Божества, які і здійснюють спасіння людського роду через Його Боголюдську Особу і Боголюдське життя. “Господь Христос – Боголюдина, – каже святий Григорій Богослов. – У Ньому з’єдналися Бог і людина, які були віддалені один від одного. Усе з’єдналося в одне за всіх і за одного праотця: душа за душу неслухняну, тіло за тіло, що скорилося душі і з нею засуджене; Христос, Який без гріха, – за Адама, який був під гріхом. Заради цього старе замінено новим: стражданням покликано страждальця до первісного стану, кожен наш борг повернув Той, Хто є над нами, – і відкрилася нова таємниця: людинолюбне Боже домобудівництво порятунку грішника через неслухняність. Для цього – і народження від Діви, для цього – ясла і Віфлеєм; народження замість створення, Діва замість дружини, Віфлеєм замість Едему, ясла замість раю, мале і видиме замість великого і сокровенного. Для цього – Ангели, які прославляють Небесного, що став земним; пастирі, які бачать славу Агнця і Пастиря; зірка – дороговказ, мудреці – шанувальники і дароносці, щоб знищилося ідолопоклонство. Заради цього Ісус хреститься і приймає свідоцтво згори; заради цього Він поститься, буває спокушений і перемагає переможця. Заради цього виганяють демонів, зцілюють хвороби і малим доручають велику справу проповіді, і вони її роблять. Заради цього “хитаються язики, і люди вчаться марним” (Пс. 2- Прим. ред.). Заради цього древо за древо і руки за руку: руки, мужньо розпростерті, за руку, нестримно простягнуту, руки пригводжені – за руку самовільну. Заради цього: піднесення на хрест – за падіння, жовч – за куштування забороненого плоду, терновий вінець – за погане розпорядження, смерть – за смерть, темрява – за світло, поховання – за повернення в землю. Воскресіння – за воскресіння. Усе це було для нас таким собі Божим вихованням і лікуванням нашої немочі, яке старого Адама повертало туди, звідки він спускався, і приводило його до древа життя, від якого нас віддалив плід древа пізнання, невчасно й нерозумно скуштований”.
Проказа гріха спотворила і позбавила святості все людське. Спаситель повинен бути всім, що і людина, – всім, крім гріха, і освятити Собою все людське. Тому святий Григорій і говорить про Спасителя: “Він іноді віддається і сну, щоб і сон благословити; іноді стомлюється, щоб і працю освятити; іноді плаче, щоб і сльози зробити гідними похвали”.
Велика таємниця звершується в ім’я спасіння людського роду. “Оновлюються єства, і Бог стає людиною… Син Божий благоволить стати й іменуватися і Сином Людським, не змінюючи того, чим був (бо те – незмінно), і прийнявши те, чим не був (бо Він людинолюбний), щоб Немісткий (Неосяжний) став вмістимим (об’ємним), вступаючи в спілкування з нами через плоть, як через завісу, бо народжене і тлінне єство не в змозі переносити Його чисте Божество. Для цього з’єднується непоєднуване: не тільки Бог із народженням у часі, і розум із плоттю, і надтимчасове з тимчасовим, і безмежне з обмеженим, а й народження з дівоцтвом, і найбільше всякої слави – з безслав’ям, і несхильне до страждань – із стражданнями, і безсмертне – з тлінним. Оскільки винахідник зла мріяв бути непереможним, вловивши нас надією на обоження, то сам буває вловлений покровом плоті, щоб, накинувшись наче на Адама, зустріти Бога. Так новий Адам врятував старого, і знято осуд з плоті після умертвіння смерті плоттю”.
Через усе Боголюдське струмує спасительна сила, але найсильніше вона проявляється в стражданні Спасителя за світ. Коли Господу Ісусу Христу “належало постраждати за світ спасительним стражданням, – каже святий Богослов, – тоді потрібно було приєднати до страждання все, що стосується страждання, як-то: явлення у світ, Хрещення, свідоцтво з неба, проповідь, збіг народу, чудеса, – і з усього скласти (ніби) одне ціле (ὥσπερ ἕν σῶμα) (Букв. “немов єдине тіло”. – Прим. ред.), нерозривне і не розділене часовими проміжками. Бо від Хрещення і проповіді стався рух народу (див. Мф. 21:10), а від безлічі людей – явище знамень і чудеса, які приводять до Євангелія; а від чудес – заздрість, від заздрості – ненависть, від ненависті – змова і зрада, а від цього – хрест і все, чим ми врятовані”.
Коли Господь Ісус Христос “побачив, що душогубний гріх винищив у людському тілі все небесне, що було вкладено в нього, і що лукавий змій царює над людьми, тоді Він, щоб повернути Собі Своє надбання, не послав проти хвороби інших помічників (бо у великих стражданнях слабке лікування недостатньо), але Сам, виснаживши славу, яку мав як безматерний (ἀμήτωρ) Син Безсмертного Бога-Отця, з’явився без батька незвичайним для нас Сином, навіть не незвичайним, бо Він, Безсмертний, ставши смертним, прийшов через Матір-Діву, щоб цілому врятувати цілу людину. І оскільки через згубний куштування впав увесь Адам, то, за людськими і водночас не людськими законами, втілившись у чесній утробі дружини – Діви… прийшов Бог, і разом – смертний, поєднавши в одне два єства: одне сокровенне, а інше видиме для людей, з яких одне було Бог, а інше народилося заради нас в останні дні. У двох єствах єдиний є Бог – Христос, бо Він з’єднаний із Божеством і з Божества став людиною, щоб, з’явившись серед людей як другий, Новий, Адам, вилікувати Адама колишнього. Але Він з’явився, вкрившись звідусіль завісою, бо інакше було неможливо наблизитися до людських немочей, і до того ж потрібно було, щоб змій, який вважає себе мудрим, приступивши до Адама, несподівано зустрів Бога і об фортецю Його розтрощив свою злість, подібно до того, як бурхливе море розбивається об тверду скелю”.
“Христове вочеловечення – це друге створення людини, – каже святий Григорій Богослов, – бо Бог у плоті (σαρκικῶς) постраждав нашим стражданням. Він повністю відплатив за всі наші борги. З милосердя до Єви Він народився від дружини, але від Діви; бо і перше Його народження – від єдиного Отця… Повиття пеленами було замість Адамової наготи… Ходяча (дороговказна) зірка – це поклоніння тваринам. Пришестя волхвів – це вступ язичників до Церкви. Хрещення Христове було очищенням вод (ὐδάτων) для нас. Дух – це засвідчена спорідненість. Піст – приготування на боротьбу з ворогом, спокуса була випробуванням Божої премудрої сили. Терновий вінець і вбрання в багряницю – це відбирання влади (держави) у диявола у відкритій боротьбі. Хрест – знамення перемоги… Цвяхи – це пригводження нашого гріха. Розпростерті на хресті руки означають те, що Христос охоплює все. Смак жовчі протилежний смаку Адамом забороненого плоду. Один із розбійників урятувався – це увірувавший Адам, а інший був худий, хоча й прибитий до хреста. Темрява від шостої години – це плач про Страждальця… Воскресіння мертвих і входження в град – це перепровадження померлих на небо. Кров і вода, що разом витекли з ребра, – це двояке хрещення: в купелі і в стражданні. Це друге приносять небезпеки під час гонінь. Мертвість Ісусова – це винищення мертвості в людині. Воскресіння Христове з мертвих – це визволення людини з пекла. Вознесіння Христове на небо підносить і людину в горня”.
Таємниця спасіння людського роду містить у собі цілковиту таємницю істини, явлену у втіленому Бозі та Його Боголюдському житті. У цю таємницю істини і порятунку, за словами святого Григорія Ніського, як складові частини входять “людське народження Спасителя, зростання з дитинства до повноліття, їжа, питво, праця (втома), сон, скорбота, сльози, обмовляння Спасителя, суд над Ним, хрест, смерть, покладення в труну, Воскресіння”.
Спасіння – це нескінченно складний подвиг, настільки непростий, що тільки Бог може знати, що загалом повинно увійти в цей подвиг, і тільки Він може мати сили його здійснити. У Своїй досточудній Боголюдській Особистості Господь Ісус Христос обійняв і охопив як усю таємницю Божественного життя в його безмежному розмаїтті, так і всю таємницю людського життя в його загадковій складності – і тим самим став Спасителем і спасінням роду людського. У Його Боголюдській Особистості Бог послав нам і Спасителя, і спасіння, тому ні саме поняття Спасителя, ні подвиг спасіння не можуть бути відокремлені від історичної Особистості Боголюдини Ісуса.
Розглянута в історичній хронології, через Боголюдський подвиг здійсненого на землі порятунку, Особистість Боголюдини Христа отримує різні найменування, які Їй справді всі належать і в яких, безсумнівно, Вона вся, але, тим не менш, вони не є вираженнями нашого розуміння невимовної таємниці втіленого Бога. У всьому Своєму Боголюдина, без сумніву, присутня всією Своєю Особистістю. Тому все, що Він, – це Спаситель, і все, що Його, – це спасіння. Боголюдською нескінченністю Своєї Особистості й життя Господь Ісус для нас, за словами святого Афанасія Великого, – це “Пастир і Первосвященик, Шлях і Двері та все в усьому”. “Він став усім заради нас (pro nobis omnia factus est) і найрізноманітнішими способами здійснює наше викуплення. Хоча заради нас і терпів Він голод, і спрагував, але все-таки насичує і напоює нас Своїми рятівними дарами. У тому – Його слава, у тому – чудо Його Божества, що природу наших страждань змінив (букв.: “переінакшив”. – “Прим. пер.”) Він Своєю благодаттю. Бо Він, Життя, помер, щоб нас оживити; Він, Слово, став плоттю, щоб словом навчити плоть”.
Унаслідок багатогранності Боголюдської діяльності Господа Ісуса в подвигу спасіння людського роду Він по-різному й різноманітно проявляє Себе, але завжди як одну неподільну й незмінну Боголюдську Особистість, яку називають різними іменами. “Різні найменування, – каже святий Григорій Богослов, – які засвоюються Христу, як ті, що належать Йому по Божеству, так і ті, що належать Йому по людству, а саме: Бог, Син, Образ, Премудрість, Істина, Світло, Життя, Сила, Подих, Вилив (див. Прем. 7:25), Блискання, Творець, Цар, Голова, Закон, Шлях, Двері, Підстава, Камінь, Перлина, Світ, Правда, Освячення, Спокута, Людина, Раб, Пастир, Агнець, Первосвященик, Жертва, Первороджений усякої тварюки, Первонаречений із мертвих. Кожним із цих імен Господь Христос є і називається”.
Боголюдина іменується “Сином, бо тотожний з Отцем за сутністю; і не тільки тотожний, а й від Отця. Називається Єдинородним, бо не тільки Єдиний від Єдиного і єдино Єдиний, а й єдиним чином (μονοτρόπως) Єдиний, а не так, як тіла! Називається Словом (див. Ін. 1:1,14), бо так відноситься до Отця, як слово до розуму, не тільки через безпристрасність народження, а й через з’єднання з Отцем, так само як і через те, що сповіщає Отця… Називається Премудрістю (див. 1Кор. 1:24), бо Він – відання (ἐπιστήμη) Божественних і людських речей… Називається Силою (див. 1Кор. 1:24), бо Він – Охоронець створених створінь і Подавач сили, що утримує їх у бутті. Називається Істиною (див. Ін. 14:6), бо за природою – одне, а не багато… бо Він є чиста печатка і всеістинний Образ Отця… Називається Образом (див. 2Кор. 4:4), бо єдиносущний з Отцем, бо Він від Отця, а не Отець від Нього, адже сама природа образа полягає в тому, щоб образ був наслідуванням першообразу, образом якого іменується… Називається Світлом (див. Ін. 8:12), бо Він – світло душ, що очищаються в розумі та житті… Називається Життям (див. Ін. 14:6), бо Він – світло, устрій і здійснення всякого розумного єства. “Бо ми Ним” (у сербському тексті “у Ньому. – Прим. пер.) “живемо, і рухаємося, і існуємо” (Діян. 17:28) за сугубою силою натхнення: за подихом життя, що Він вдихнув усім, і за Духом Святим, Котрого вдихає в тих, хто може Його прийняти, тією мірою, якою відчиняють вони вуста розуму. Називається Правдою (див. 1Кор. 1:30), бо поділяє людей за гідністю, праведно судячи і тих, які під законом, і тих, які під благодаттю, і душу, і тіло, щоб душа володарювала, а тіло перебувало під владою, щоб найкраще панувало над найгіршим, і найгірше не повставало проти найкращого. Називається Освяченням (див. 1Кор. 1:30), бо Він є чистота, щоб чистотою засвоювалося (вміщувалося було) Чисте. Називається Спокутою (див. 1Кор. 1:30) як Той, що звільняє нас, поневолених гріхом, і як Той, що віддав Себе за нас на спокуту, на жертву очищення за всесвіт. Називається Воскресінням (див. Ін. 11:25) як Той, Хто переселяє нас звідси і умертвілих гріхом вводить у життя.
Ці імена – загальні для Того, Хто вищий за нас і Хто заради нас (загальні для Того, Хто Єдиний, хто вищий за нас і заради нас); а найменування, які особливо притаманні нам і належать до людського єства Боголюдини, – такі.
“Людина” (1Тим. 2:5), і – для того, щоб Невмістимий (Неосяжний) тілом, через неосяжність єства, не тільки став для тіла вмістимим, а й освятив би Собою людину, ставши немов би закваскою для цілковитого тіста, щоб звільнити людину від осуду, з’єднавши з Собою засуджене, для всіх ставши всім тим, що ми є, окрім гріха, тобто ставши тілом, душею, розумом – усім тим, що було просякнуте смертю. “Син Людський” (Ін. 3:13) – і через Адама, і через Діву, від яких народився (від Адама як від праотця, від Діви – як від Матері) і за законом і не за законом (понад закон) народження. “Христос” – за Божеством, бо саме помазання освячує людство, не власною дією, як в інших помазанників, а присутністю всецілого Помазуючого. Наслідком же цього помазання є те, що Помазуючий іменується людиною, а помазане робиться Богом. “Шлях” (Ін. 14:6), бо веде нас Собою. “Двері” (Ін. 10:9) як Той, хто вводить. “Пастир” (Ін. 10:11), бо пасе “на місці злачному” і виховує “на воді спокійній” (Пс. 22:2), зводить звідси, захищає від звірів, повертає заблукалого, відшукує загубленого, обв’язує ураженого, зберігає міцного і повчаннями пастирського вчення збирає в тамтешню огорожу. “Вівця” (Іс. 53:7) як жертвування (заколення). “Агнець” (1Пет. 1:19) як Досконалий. “Архієрей” (Євр. 4:14) як Заступник (Посередник). “Мелхиседек” (Євр. 7:3) як народжений без матері за природою, що перевершує наше, і без батька – за природою нашою; як цар Саліма, тобто цар світу, і як цар правди… “Ісус Христос вчора і сьогодні” тілесно (σωματικῶς), “Той самий” духовно (πνευματικῶς) і на віки вічні”.
Кожне ім’я, що відноситься до Господа Ісуса Христа в Його Боголюдському подвигу, має своє сотеріологічне значення. “Господь Христос робиться всім для всіх, – каже святий Григорій Богослов, – щоб усіх придбати… Бо не тільки стає іудеєм, не тільки приймає на Себе всілякі принизливі найменування, які не личать Йому, але, що найбільше непристойно, – називається самим гріхом і самим прокляттям (αὐτοαμαρτία καὶ αὐτοκατάρα) (див. 2Кор. 5:21; Гал. 3:13). Хоча Він і не такий насправді, проте ж так іменується. Бо як може бути гріхом Той, Хто і нас звільняє від гріха? І як – прокляттям Той, Хто і нас спокутує від прокляття закону? Але Він так називається, щоб і до цієї міри показати Своє смирення і цим навчити нас смирення, яке підносить до висоти. Таким чином, Він стає рибалкою, до всіх поблажливо ставиться, закидає сітки, все переносить, щоб тільки витягти з глибини рибу, тобто людину, яка плаває по непостійних і солоних хвилях життя”.
Господь Ісус Христос іменується Словом, але Сам Він вищий за слово. Він вище світла, але іменується світлом. Називається вогнем, не тому що схильний до почуттів, а тому що очищає найтоншу і найогиднішу речовину1. Називається мечем, бо відсікає лихе від доброго; лопатою, бо очищає гумно і, відкидаючи все порожнє і легке, складає в небесні житниці все повноцінне; сокирою, бо після довгого довготерпіння зрубує безплідну фігову ягоду, відсікаючи саме коріння зла; дверима – через вхід (введення); шляхом, бо Ним ми прямуємо прямо; Агнцем, бо Він – жертва; Первосвящеником, бо приносить у жертву тіло; Сином, бо Він – від Отця. Таємнича справа спасіння людського роду здійснена єдиною і неповторною Особистістю Боголюдини Христа і Його єдиним і неповторним Боголюдським життям. “Тому Святе Письмо, – каже святий Василій Великий, – розповідаючи про Господа Ісуса Христа, дає Йому не одне ім’я і не тільки ті імена, які винятково стосуються Його Божества та величі, а й іноді вживає назви, які виявляють відмітні ознаки єства. Бо Святе Письмо знає ім’я Сина, яке “вище за всяке ім’я” (див. Флп. 2:9), називає Його “істинним Сином” (порівн.: 1Ін. 5:20), “Єдинородним Богом” (порівн.: Ін. 1:18), “Божою силою і премудрістю” (порівн.: 1Кор. 1:24) і “Словом” (порівн.: Ін. 1:1). І знову-таки через різноманітність дарів благодаті, які від багатства благості, за Своєю різноманітною премудрістю Він дає нужденним, Святе Письмо позначає Його незліченним числом інших імен (μυρίαις αὐτὸν ἑτέραις προσηγορίαις ἀποσημαίνει), називаючи Його пастирем, Царем, Лікарем, Нареченим, Шляхом, Дверима, Джерелом, Хлібом, Сокирою, Каменем. Адже ці імена означають не єство, а різні способи дії, які Він, з милосердя до Свого власного творіння, являє нужденним відповідно до властивості їхньої потреби. Бо тих, хто вдався до Його заступництва і незлобивим терпінням зміцнів у великодушності, Він називає вівцями, а Себе визнає Пастирем таких овець, що слухають голос Його і не слухають чужих вчень, бо каже: “Вівці Мої слухають голосу Мого” (Ін. 10:27). А Царем іменується Він для тих, які зійшли вже високо, і їм потрібне законне панування. Називається Дверями, бо правотою Своїх заповідей приводить до діл достойних, а до того ж безпечно вводить на подвір’я Своє тих, котрі через віру в Нього вдаються до блага пізнання (відання)… Іменується Каменем, тому що для вірних Він захист сильний, непохитний і незламний…
Коли непорочну душу, “що не має плями або пороку”, Він “представляє Собі” (пор.: Еф.5:27) чистою дівою, то називається Нареченим. А коли приймає душу, уражену жахливими ранами від диявола, і зцілює її від тяжкої хвороби гріха, тоді іменується Лікарем… Коли Господь іменується Шляхом, ми думкою сходимо до вищого сенсу. Бо під словом “шлях” розуміємо процвітання в досконалості, яке поступово і у відомому порядку досягається справами правди і просвітленням розуму, коли ми невпинно бажаємо того, що перед нами, і прагнемо того, чого нам бракує, аж доки не досягнемо блаженної мети – пізнання Бога, яке Господь дарує Собою тим, хто увірував у Нього. Бо Господь наш справді є Шлях благий, надійний і непогрішний, що веде до істинного Блага – до Отця. Тому й каже Він: “Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене” (Ін. 14:6)…
Господь просвіщає тих, хто сидить у темряві невідання, і тому Він є Світло істинне. Він судить, відміряючи відплату за гідністю справ, і тому Він – праведний Суддя… Він піднімає з прірви тих, хто поповзнув з висоти життя в гріх, тому Він – Воскресіння (див. Ін. 11:25). Усе це Він творить, діючи дотиком (натхненням) сили і велінням благості. Пасе, просвіщає, живить, спрямовує, лікує, воскрешає, приводить не-істотне в буття, підтримує суще. Так від Бога приходять до нас блага через Сина, Який у кожному діє швидше, ніж це може висловити слово”.
“Господь наш Ісус Христос у словах, у яких говорить про Себе, відкриваючи людям людинолюбство Божества і благодать домобудівництва порятунку, позначив цю благодать властивостями, які можна вгледіти в Ньому Самому, називаючи Себе дверима, дорогою, хлібом, виноградною лозою, пастирем, світлом, – не тому, що Він багатоголосий, адже не всі імена мають між собою одне й те саме значення. Одне значення світла, інше – виноградної лози, одне – шляху, інше – пастиря. Але, будучи за суб’єктом одним і єдиною простою і нескладною сутністю, Він називає Себе в одному місці так, в іншому інакше, докладаючи до Себе імена, що розрізняються за змістом. Бо засвоює Він Собі різні імена, з огляду на відмінність дій і різноманітність стосунків до тих, кому Він творить добро. Називає Він Себе світлом світу, знаменуючи цим ім’ям неприступність Божої слави і показуючи, що світлом знання (відання) Він опромінює тих, у яких очищене око душі. Називає Себе виноградною лозою, тому що тих, хто вкоренився в Ньому вірою, – зрощує плодоношенням добрих справ. Називає Себе хлібом, бо Він – їжа розумних створінь, найбільш належна для підтримки складу душі та збереження її якостей: присно заповнює Він Собою все, чого бракує, не дозволяючи душі впадати в неміч, яка походить від нерозумінності (ἐξ ἀλογίας). Отже, якщо розгляне людина кожне з цих імен, то знайде в них різний сенс, але по суті – один і Той самий суб’єкт.
Господь Ісус Христос “назвався людиною і сином людським, – проповідує святий Златоуст, – назвав Себе дорогою і дверима, найменувався каменем… Для чого Він назвався шляхом? Для того, щоб ти дізнався, що через Нього ми сходимо до Отця. Для чого назвав Себе каменем? Для того, щоб ти пізнав істинність і непохитність віри. Для чого назвав Себе каменем? Для того, щоб ти усвідомив, що Він носить усе (ὅτι πάντα βαστάζει). Для чого найменувався коренем? Щоб ти знав, що в Ньому ми виростаємо і цвітемо. Чому назвався пастирем? Тому що Він нас пасе. Чому назвав Себе вівцею? Тому що за нас приніс Себе в жертву і став умилостивленням. Чому назвався життям? Тому що воскресив нас, мертвих. Чому назвав Себе світлом? Тому що звільнив нас від темряви. Чому найменований м’язом? Тому що єдиносущний з Отцем. Чому названий Словом? Тому що народився від Отця. Бо як моє слово народжується з моєї душі, так і Син народився від Отця. Чому названий одягом? Тому що, охрестившись, я зодягнувся в Нього. Чому названий трапезою? Тому що я вкушаю Його, причащаючись Таїн. Чому названий домом? Тому що я в Ньому мешкаю. Чому названий мешканцем? Тому що ми робимося Його храмом. Чому названий главою? Тому що я став Його членом (ὅτι μέλος αὐτοῦ κατέστην). Чому названий нареченим? Тому що обрав мене Собі в наречену. Чому названий непорочним? Тому що взяв мене, діву. Чому назвався Владикою? Тому що я – Його раб”.
“Єдинородний Бог, – за словом святого Григорія Нісського, – заради нас став багато чим. Будучи Словом, Він став плоттю; будучи Богом, став людиною; будучи безтілесним, став тілом. А понад те, став Він і гріхом, і прокляттям, і каменем, і сокирою, і хлібом, і вівцею, і дорогою, і дверима, і багатьма іншими речами, не будучи нічим із цього за своєю сутністю, але заради нас ставши усім цим за домобудівництвом спасіння”.
“Апостол Павло вказав нам на значення імені Христос, сказавши, що Христос є Божа сила і Божа премудрість. Нарік він Його також і миром, і неприступним світлом, у якому мешкає Бог, і освяченням, і спокутою, і великим Архієреєм, і Великоднем, і очищенням душ, і сяйвом слави, і образом суті, і Творцем століть, і духовною їжею та напоєм, і каменем, і водою, і Образом невидимого Бога, і Великим Богом, і Головою тіла Церкви, і Первістком нової тварюки, і Первістком померлих, і Первістком з мертвих, і Первістком між багатьма братами, і Посередником між Богом і людьми, і Єдинородним Сином, увінчаним славою і честю, і Господом слави, і Початком тварюк; понад те – Царем правди, і Царем світу, і Царем усіляких, і багатьма іншими такими іменами, які з причини безлічі незручно й перераховувати. Разом узяті, всі ці найменування, з яких кожне представляє свій сенс на пояснення того, що воно позначає, дають нам відоме поняття про значення імені Христос, настільки показуючи нам невимовну велич, наскільки ми в змозі своєю душею її осягнути”.
Через усі Свої численні дії Господь Ісус Христос здійснює Боголюдський подвиг спасіння людського роду Своєю єдиною і неподільною Особистістю. “Віруй у Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого Єдинородного, – повчає святий Кирило Єрусалимський, – у Єдиного Господа Ісуса Христа, щоби Синівство було Єдинородним; у Єдиного, щоби не уявляв ти іншого; у Єдиного, щоби Його діяння, виражене багатьма іменами, не поширив ти безбожно на багатьох синів. Він називається Двері… це найменування позначає двері розумні, живі, що розпізнають тих, хто входить. Називається Шляхом… що веде до Отця Небесного. Називається Агнцем… Чесною Своєю Кров’ю очищає всесвіт від гріхів… Цей Агнець іменується також і Пастирем, бо говорить про Себе: “Аз есмь пастир добрий” (Ін. 10:11). Агнець Він за єством людським, а Пастир – за Божественним людинолюбством… Також іменується Він Левом… бо як сильний Лев із коліна Юдина рятує вірних і зневажає ворогів. Називається Каменем наріжним; той, хто “вірує” в Нього, “не посоромиться” (1Пет. 2:6; порівн.: Пс. 33 – Прим. ред.).
Іменується Він Христом, не руками людськими помазаним, а споконвічно помазаним від Отця на первосвященство, вище людського. Називається Мертвим, який не залишився в пеклі, як усі інші мерці, але – єдиним вільним серед мертвих (див. Пс. 87:6). Називається Сином Людським, який отримав буття не від землі, як кожен із нас, але прийде на хмарах судити живих і мертвих. Називається Господом, не в звичайному розумінні, в якому називаються люди, але як Той, Хто має панування природне і вічне. Відповідно до самої природи справи, називається Він Ісусом, отримавши це ім’я від рятівного лікування (ἐκ τῆς σωτηριώδους ἰάσεως). Називається Сином, не за усиновленням, а за природним народженням.
Багато найменувань має наш Спаситель. Утім, щоб безліч імен не навела нас на думку, що існує багато синів, як кажуть оманливі єретики, що один – Христос, другий – Ісус, третій – Двері тощо, віра застерігає нас, правильно кажучи: “в єдиного Господа Іісуса Христа”, бо хоч і багато є імен, та особа одна”. Всеосяжна і неподільна Особистість Боголюдини Христа вся в повноті і неподільно присутня у всецілому Боголюдському подвигу спасіння людського роду земним життям Спасителя. Органічна цілісність Боголюдського подвигу спасіння нарочито відчувається і натхненно виражається в молитовній свідомості Вселенської Церкви. А понад усе цього – у святій літургії, бо вона – серце Церкви, серце, яким живе чудотворний організм Церкви як животворяще тіло Боголюдини Христа. Це надзвичайно сильно відчувається і виражається в літургії святого і богоносного отця нашого Василія Великого, коли перед самим освяченням Святих Дарів ми молимося Богу Отцю: “Коли ж прийде сповнення часів, промовив ти нам Самим Сином Твоїм, Ним же і віки створив ти, Хто є сий сяйво Твоєї слави і накреслення Іпостасі Твоєї, що носить всяке дієсловом сили Твоєї, не хижачись, не хизуючись, щоб бути рівний тобі, Богові та Отцю, а Бог, що сьомий превічний, на землі з’явився, і людиною пожив; і від Діви Святої втілився, виснажи Себе, зрак раба прийми, уподібнившись тілу смиренності нашої, нехай нас уподібнить образу слави Своєї; бо бо людиною гріх ввійшов у світ, і гріхом смерть, благоволи Єдинородний Твій Син, що сів у надрах Тебе, Бога і Отця, будучи від дружини, Святої Богородиці і Приснодіви Марії, коли бувши під законом, засудити гріх у плоті Своїй, нехай в Адамі помираючи, оживуть в Самим Христі Твоєму; і поживши у світі цьому, дав повеління спасительне, відставивши нас від спокуси ідольської, приведе до пізнання Тебе, істинного Бога і Отця, здобувши нас Собі людьми обраними, царським священством, язиком святим; і очистивши водою, й освятивши Духом Святим, дасть Собі зміну смерті, в якій тримали нас, проданих під гріхом; і зійшовши хрестом у пекло, хай сповнить Собою всіляку, розв’яжеш хвороби смертні; і воскрес у третій день, і шлях створивши всякій плоті до воскресіння з мертвих, бо не б’яше потужно утримуваного тлінням, Начальнику життя, бувши Начальником померлих, Первіснонародженим з мертвих, нехай буде Сам уся, у всіх першість; і зійшовши на небеса, сівши праворуч величності Твоєї на висотах, Хто прийшов і прийшов воздасть комусь за ділом його”.
Оскільки Особистість Боголюдини Христа Божественно і космічно грандіозна, то і все Його Боголюдське життя на землі має космічне і вселюдське значення. З усіх подій життя Спасителя, з усіх Його слів, справ, думок, почуттів, вчинків виливається одна й та сама Божественна сила спасіння, що виливається через людське єство на все створіння, заражене гріхом і багатостраждальне. Єдина і неподільна таємниця порятунку пронизує все Боголюдське, таємничо об’єднуючи всіх людей в усі часи, а через них – і все творіння.

1. Таємниця Боговтілення і таємниця спасіння