Послання до Євреїв

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 2
1: Тому ми повинні бути особливо уважні до того, що чули, щоб не відпасти.
2: Бо коли слово, сповіщене через Ангелів, було тверде, і всякий злочин і непослух одержували справедливу кару,
3: то як ми уникнемо, не подбавши про таке спасіння, яке, будучи спочатку проповідане Господом, ствердилось у нас тими, хто чув від Нього,
4: при засвідченні Богом знаменнями і чудесами, та різними силами, і даруванням Духа Святого з Його волі?
5: Бо не Ангелам Бог підкорив майбутній всесвіт, про який говоримо;
6: навпаки, хтось десь засвідчив, кажучи: що є чоловік, що Ти пам'ятаєш про нього? або син людський, що Ти відвідуєш його?
7: Небагато Ти принизив його перед Ангелами; славою і честю вінчав його і поставив його над ділами рук Твоїх,
8: усе покорив під ноги його (Пс. 8,5–7). Коли ж підкорив йому все, то не лишив нічого непідкореним йому. Нині ж ще не бачимо, щоб усе було йому підкорене;
9: але бачимо, що за перетерплення смерті увінчаний славою і честю Іісус, Котрий небагато був принижений перед Ангелами, щоб Йому за благодаттю Божою зазнати смерті за всіх.
10: Бо належало, щоб Той, для Котрого все і від Котрого все, Того, Хто приводить багатьох синів у славу, вождя спасіння їх зробив довершеним через страждання.
11: Адже і освячуючий і освячувані, всі – від Єдиного; тому Він не соромиться називати їх братами, кажучи:
12: сповіщу ім'я Твоє браттям Моїм, посеред церкви оспіваю Тебе (Пс. 21,23).
13: І ще: Я буду надіятись на Нього. І ще: ось Я і діти, котрих дав Мені Бог (Іс. 8,17–18).
14: А як діти причетні плоті і крові, то і Він також прийняв те ж саме, щоб смертю позбавити сили того, хто має державу смерті, тобто диявола,
15: і визволити тих, котрі страхом смерті все життя трималися в рабстві.
16: Бо не Ангелів приймає Він, але приймає сім'я Авраамове.
17: Тому Він повинен був у всьому уподібнитися браттям, щоб бути милостивим і вірним первосвященником перед Богом, для умилостивлення за гріхи народу.
18: Бо як Сам Він перетерпів, бувши спокушеним, то може й спокушуваним допомогти.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 4
1: Тому пильнуйтесь, щоб, коли ще лишається обітниця увійти до спокою Його, хтось з вас не запізнився.
2: Бо і нам воно сповіщено, як і тим; але не принесло їм користі почуте слово, не з'єднане з вірою тих, що слухали.
3: А входимо до спокою ми, що увірували, бо Він сказав: Я поклявся в гніві Моїм, що вони не ввійдуть до спокою Мого, – хоча діла Його були звершені ще на початку світу.
4: Бо десь сказано про сьомий день так: і спочив Бог у день сьомий від усіх діл Своїх (Бут. 2,2).
5: І ще тут: не ввійдуть до спокою Мого.
6: Отже, як деяким залишається ввійти до нього, а ті, яким раніш сповіщено, не ввійшли до нього за непокірність,
7: то Він призначає ще деякий день, «нині», кажучи через Давида, що після такого довгого часу, як сказано вище: «нині, коли почуєте голос Його, не зробіть жорстокими сердець ваших».
8: Бо коли б Іісус Навин дав їм спокій, то не було б сказано після того про інший день.
9: Тому для народу Божого ще лишається суботство.
10: Бо, хто ввійшов до спокою Його, той і сам заспокоївся від діл своїх, як і Бог від Своїх.
11: Отож постараємося увійти до цього спокою, щоб хто за тим самим прикладом не впав у непокірність.
12: Бо слово Боже живе і діюче, та гостріше від усякого меча двосічного: воно проникає до розділення душі й духу, суглобів і мізків, і судить помисли й наміри сердечні.
13: І нема творіння, прихованого від Нього, але все оголене і відкрите перед очима Його: Йому дамо звіт.
14: Отже, маючи Первосвященника Великого, Котрий пройшов небеса, Іісуса Сина Божого, будемо твердо триматися сповідування нашого.
15: Бо ми маємо не такого первосвященника, який не може співстраждати нам в немочах наших, але Такого, Який, подібно до нас, зазнав спокуси у всьому, крім гріха.
16: Тому з дерзновінням приступаймо до престолу благодаті, щоб одержати милість і знайти благодать для своєчасної допомоги.