⇐Попередній розділ Наступний розділ⇒ У цій книзі бл. Августин вчить, що добрі ангели не бажають, щоб божественні почесті, які називаються богошануванням і виражаються в жертвоприношеннях, віддавали будь-кому, окрім єдиного Бога, якому і самі вони служать; потім говорить проти Порфирія про початок і про шляхи душевного очищення і звільнення. Глава I. Що блаженне життя як ангелам, так і людям повідомляє Бог єдиний, це визнають і платоніки; але потрібно дослідити, чи і ангели, яким платоніки за це саме і вважають за потрібне віддавати божественне шанування, – чи бажають вони, щоб жертви приносили одному тільки Богу, або ж і їм самим Кожному, хто здатний так чи інакше користуватися розумом, ясно, що всі люди бажають…

⇐Попередній розділ Наступний розділ⇒ Сказавши в попередній книзі, що культ демонів слід відкинути, оскільки вони самі ж дають багато підстав вважати їх злими духами, бл. Августин у цій книзі виступає проти тих, які вводять між демонами відмінність, виставляючи одних із них добрими, інших злими. Спростувавши цю відмінність, він доводить, що становище заступника за людей, з метою доставити їм блаженство, може бути притаманне одному тільки Іісусу Христу, а аж ніяк не якомусь демону. Глава I. На чому зупинилося попереднє міркування, і що залишилося розглянути в цьому питанні Дехто думав, що є боги і добрі, і злі; дехто ж, будучи про богів кращої думки, висловлювався про них з такою повагою і похвалами,…

⇐Попередній розділ Наступний розділ⇒ Бл. Августин переходить до третього роду теології, яка називається натуральною, і з платоніками, безперечно славнозвісними з-поміж інших філософів, які ближче наближаються до істини християнської віри, береться за дослідження питання про те, чи може шанування богів, про яких ідеться в цій, тобто натуральній теології, приносити користь для досягнення життя блаженного, яке має настати після смерті. І тут спочатку спростовує він Апулея і всіх інших, які стверджували, що шанування віддається демонам, як вісникам і посередникам між богами й людьми; доводячи, що посередниками між добрими богами й людьми аж ніяк не можуть бути ці демони, про яких відомо, що вони самі винні в злочинах, і впровадили таке, від чого…

⇐Попередній розділ Наступний розділ⇒ Про богів цивільної теології, так званих обраних, про Януса, Юпітера, Сатурна та інших, з метою показати, що і шануванням їх не можна досягти щастя вічного життя Передмова Більш світлі й кращі голови мають терпляче й благодушно поставитися до моїх надто ревних старань спростувати й викорінити хибні й давні, ворожі істині благочестя думки, які багатовікові омани роду людського надто глибоко й міцно впровадили в затьмарені душі, і до посильного з мого боку сприяння благодаті Того, Кому, як Богові справжньому, це можливо, – сприяння, яке Він же надає. Для таких більш ніж достатньо сказаного з цього приводу в попередніх книгах. Але вони не повинні вважати зайвим для інших…

⇐Попередній розділ Наступний розділ⇒ Досі мова велася проти тих, на думку яких, боги мають бути вшановані заради теперішнього тимчасового життя, тепер же мова починається проти тих, на думку яких боги мають бути вшановані заради майбутнього життя. Маючи на увазі в наступних п’яти книгах спростувати уявлення цих останніх, Августин у цій книзі показує, якої безглуздої думки про богів тримався сам Варрон, найкращий язичницький богословський письменник. Він наводить три роди язичницької теології, про які говорить Варрон, саме – казковий, природний і цивільний: і слідом потім доводить, що казковий і цивільний роди цієї теології рішуче не дають нічого для блаженства майбутнього життя. Передмова У п’яти попередніх книжках були достатньо, як мені здається, спростовані…

⇐Попередній розділ Наступний розділ⇒ На початку цієї книги бл. Августин заперечує віру в долю, в припущенні, що знайдуться, мабуть, люди, які захочуть могутність і зростання римської держави віднести до долі, бо в попередній книзі він довів, що те й інше не можна приписати богам неправдивим. Торкнувшись у зв’язку з цим питання про божественне провидіння, доводить, що цим провидінням не знищується наша вільна воля. Потім говорить про стародавні римські звичаї і про те, за які заслуги римлян або за яким божественним судом трапилося так, що посиленню їхньої влади сприяв сам істинний Бог, якого вони не шанували. На закінчення вчить, у чому слід вважати справжнє благополуччя християнських імператорів. Передмова Відомо, що все,…

⇐Попередній розділ Наступний розділ⇒ У цій книзі доводиться, що обширність і довготривале існування римської імперії мають бути приписані не Юпітеру і язичницьким богам, з яких кожного окремо визнають здатним для охорони тільки окремих речей і вчинення дій нижчого порядку, а єдиному справжньому Богові – винуватцю блаженства, владою і за визначенням якого виникають і підтримуються земні держави. Глава I. Про що говорилося в першій книзі Почавши говорити про град Божий, я визнав за потрібне насамперед відповісти тим його ворогам, які, ганяючись за земними радощами і прагнучи предметів тимчасових, за все, чого тільки зазнають вони в цьому відношенні неприємного, – хоча зазнають скоріше через милосердя Бога, що повчає, ніж через суворість Бога,…

⇐Попередній розділ Наступний розділ⇒ Як у попередній книзі бл. Августин говорив про зло моральне і духовне, так у цій міркує про лиха тілесних і зовнішніх, показуючи, що римляни від самої заснування Риму постійно терпіли їх, і що до відвернення цього роду зла нічого не зробили фальшиві боги, хоча до пришестя Христового вони були шановані вільно. Глава I. Про ті лиха, яких бояться одні нерозумні люди, і які завжди терпів світ, поки шанував богів Думаю, що щодо зла морального і духовного, якого особливо слід остерігатися, мною сказано вже достатньо: фальшиві боги анітрохи не намагалися допомогти народові, що їх шанував, звільнитися від маси злих цього роду, а, навпаки, дбали про те, щоб…

⇐Попередній розділ Наступний розділ⇒ У цій книзі, розпочавши міркування про ті нещастя, які римляни терпіли до Христа, при пануванні культу несправжніх богів, бл. Августин перш за все доводить, що дбайливість несправжніх богів не лише не звільняла римлян від моральних діянь і душевних пороків, які слід вважати злом чи то єдиним, чи то найбільшим, а навпаки, збільшила їхню масу. Глава I. Про межу, до якої обов’язково вести міркування Якби властивий людині слабкий розум не наважувався чинити опір очевидній істині, а підпорядковував свою неміч спасительному вченню, як лікуванню, доки не зцілить його божественна допомога, яку отримують від благочестивої віри, то людям, які мають розсудливий глузд і виражають свої думки з достатньою ясністю,…

Наступний розділ⇒ Наступний розділ⇒