Діяння святих апостолів

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 17
1: Пройшовши через Амфіполь і Аполлонію, вони прийшли до Фессалоніки, де була іудейська синагога.
2: Павел, за своїм звичаєм, пішов до них і три суботи говорив з ними з Писань,
3: відкриваючи та доводячи їм, що Христу належало постраждати і воскреснути з мертвих, і що Цей Христос є Іісус, Котрого я проповідую вам.
4: І деякі з них увірували і приєдналися до Павла та Сили, як з еллінів, що шанували Бога, дуже багато, а також чимало із знатних жінок.
5: Але іудеї, які не увірували, запалившись заздрістю і взявши з майдану деяких негідних людей, зібрались натовпом і підбурювали місто і, приступивши до дому Іасонового, намагалися вивести їх до народу.
6: Не знайшовши ж їх, потягли Іасона і деяких братів до міських начальників з криком, що ці всесвітні підбурювачі прийшли і сюди,
7: а Іасон прийняв їх; і всі вони діють проти повелінь кесаря, визнаючи іншого царем, Іісуса.
8: І стривожили народ та міських начальників, що слухали це.
9: Але ті, одержавши від Іасона та інших запевнення, відпустили їх.
10: Негайно вночі браття відправили Павла та Силу до Верії, прибувши куди, вони пішли до синагоги іудейської.
11: Ці ж були розсудливіші, ніж жителі Фессалоніки: вони прийняли слово з усією ревністю, щоденно розбираючи Писання, чи точно це так.
12: І багато з них увірувало, та з еллінських почесних жінок і чоловіків чимало.
13: Але коли фессалонікійські іудеї довідались, що і у Верії проповідане Павлом слово Боже, то прийшли і туди, бентежачи та підбурюючи народ.
14: Тоді браття зараз же відпустили Павла, який ішов немовби до моря; а Сила і Тимофій залишилися там.
15: Ті, що супроводжували Павла, провели його до Афін і, одержавши наказ щодо Сили й Тимофія, щоб вони швидше прийшли до нього, відправились.
16: Чекаючи їх в Афінах, Павел обурився духом, побачивши, що в місті повно ідолів.
17: Отож він розмірковував у синагозі з іудеями і тими, які шанують Бога, і кого він зустрічав щоденно на майдані.
18: Дехто з епікурійських філософів та стоїків почали сперечатися з ним; одні говорили: що хоче сказати цей марнослівець? а інші: здається, він проповідує про чужі божества, бо він благовіствував їм про Іісуса і воскресіння.
19: І, взявши його, привели в ареопаг і говорили: чи можемо ми знати, що це за нове вчення, що ти його проповідуєш?
20: Бо щось дивне ти вкладаєш у вуха наші. Тому хочемо знати, що це таке?
21: Усі ж афіняни та чужоземці, які жили серед них, ні в чому так охоче не проводили час, як у тому, щоб говорити або слухати про щось нове.
22: Павел, ставши посередині ареопагу, сказав: афіняни! з усього бачу я, що ви ніби особливо побожні.
23: Бо, проходячи і оглядаючи ваші святині, я знайшов і жертовник, на якому написано: «невідомому Богу». Саме Цього, Котрого ви, не знаючи, шануєте, я і проповідую вам.
24: Бог створив світ і все, що в ньому; Він, будучи Господом неба і землі, не в рукотворних храмах живе
25: і не потребує служіння людських рук, ніби маючи в чомусь потребу, Сам даючи усьому життя і дихання і все.
26: З однієї крові Він створив весь рід людський для життя по всій землі, наперед визначивши час і межі їх перебування,
27: щоб вони шукали Бога, чи не відчують Його і чи не знайдуть, хоч Він і недалеко від кожного з нас:
28: бо ми Ним живемо і рухаємось і існуємо, як і деякі з ваших віршувальників говорили: ми Його і рід.
29: Отож будучи родом Божим, ми не повинні думати, що Божество подібне до золота, або срібла, або каменя, що приймає образ через мистецтво та домисел людський.
30: Отже, залишаючи часи невідання, Бог нині повеліває всім людям усюди покаятися;
31: бо Він визначив день, в який праведно судитиме всесвіт, за посередництвом наперед визначеного Ним Мужа, подавши свідчення всім через воскресіння Його з мертвих.
32: Почувши про воскресіння мертвих, одні насміхались, а інші говорили: про це послухаємо тебе іншим часом.
33: І Павел вийшов з середовища їхнього.
34: Деякі мужі, приєднавшись до нього, увірували: між ними був Діонісій Ареопагіт і жінка, на ім'я Дамар, та інші з ними.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 26
1: Агриппа сказав Павлові: дозволяється тобі говорити за себе. Тоді Павел, простерши руку, почав говорити на свій захист:
2: царю Агриппо! я почуваю себе щасливим, що сьогодні можу захищатися перед тобою в усьому, в чому звинувачують мене іудеї,
3: тим більше, що ти знаєш усі іудейські звичаї і суперечності. Тому прошу тебе вислухати мене великодушно.
4: Життя моє від юності моєї, яке спочатку проводив я серед народу мого в Ієрусалимі, знають всі іудеї;
5: вони здавна знають про мене, якщо захочуть свідчити, що я жив, як фарисей, за найсуворішим в нашому віросповіданні вченням.
6: І нині я стою перед судом за надію на обітницю, дану Богом нашим отцям,
7: здійснення якої сподіваються побачити наші дванадцять колін, що старанно служать Богові день і ніч. За цю-то надію, царю Агриппо, звинувачують мене іудеї.
8: Що ж? Невже ви вважаєте неймовірним, що Бог воскрешає мертвих?
9: Правда, і я думав, що мені належить багато діяти проти імені Іісуса Назорея.
10: Це я і робив у Ієрусалимі: одержавши владу від первосвященників, я багатьох святих ув'язнював, і коли вбивали їх, я подавав на те голос;
11: і по всіх синагогах я багаторазово мучив їх, і примушував хулити Іісуса, і, з надмірною лютістю до них, переслідував навіть і в чужих містах.
12: Для цього, йдучи до Дамаска з владою і дорученням від первосвященників,
13: серед дня на дорозі я, государю, побачив з неба світло, ясніше від сонячного сяйва, що осяяло мене та тих, котрі йшли зі мною.
14: Усі ми попадали на землю, і я почув голос, що говорив до мене єврейською мовою: Савле, Савле, що ти гониш Мене? Важко тобі йти проти рожна.
15: Я сказав: хто Ти, Господи? Він сказав: Я Іісус, Котрого ти гониш.
16: Але встань і стань на ноги твої; бо для того Я і з'явився тобі, щоб поставити тебе служителем і свідком того, що ти бачив і що Я відкрию тобі,
17: визволяючи тебе від народу іудейського і від язичників, до яких Я тепер посилаю тебе
18: розкрити очі їм, щоб вони навернулися від темряви до світла і з-під влади сатани до Бога, щоб вірою в Мене одержали прощення гріхів і достояння зі святими.
19: Тому, царю Агриппо, я не став противитися небесному видінню,
20: а спершу жителям Дамаска і Ієрусалима, потім всій землі Іудейській і язичникам проповідував, щоб вони покаялися і навернулися до Бога, роблячи достойні покаяння діла.
21: За це іудеї схопили мене в храмі і хотіли розтерзати.
22: Але, одержавши допомогу від Бога, я до цього дня стою і свідчу малому і великому, нічого не кажучи, крім того, про що пророки і Мойсей говорили, що це буде,
23: а саме, що Христос мав постраждати і, воскреснувши першим з мертвих, сповістити світло народові іудейському і язичникам.
24: Коли він так захищався, Фест голосно сказав: безумствуєш ти, Павле! велика вченість доводить тебе до божевілля.
25: Ні, високоповажний Фесте,– сказав він,– я не безумствую, але кажу слова істини і здорового смислу.
26: Бо знає про це цар, перед яким і кажу сміливо. Я не вірю, щоб від нього було щось з цього приховано; бо це не в кутку відбувалося.
27: Чи віриш, царю Агриппо, пророкам? Знаю, що віриш.
28: Агриппа сказав Павлові: ти мало не переконуєш мене стати християнином.
29: Павел сказав: благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, не тільки ти, але й усі, що слухають мене сьогодні, зробились такими, як я, окрім цих кайданів.
30: І коли він це сказав, цар і правитель, Вереніка і всі, що сиділи з ними, встали.
31: І, відійшовши вбік, говорили між собою, що цей чоловік нічого, вартого смерті чи кайданів, не робить.
32: І сказав Агриппа Фестові: можна було б звільнити цього чоловіка, якби він не вимагав кесаревого суду. Тому і вирішив правитель відіслати його до кесаря.