Посібник до духовного життя у відповідях на запитання учнів
Попередження одного древнього святого чоловіка1, який передав писанню ці запитання і відповіді, до охочих читати цю книгу
Просимо тих, хто читає цю книгу, прийняти з благоговінням і вірою написане в ній, а ще більше намагатися досягати благодаттю Христовою наслідування житію та діянням старців, котрі промовили це, адже вони, навчаючи себе за всіма обставинами життя, упродовж тривалого часу, терпінням і вірою за Богом, трудячись, за словом святого апостола (2Тим. 2:5), законно та наслідуючи в усьому шляхи святих отців, виявилися гідними одержання від Бога таких обдарувань.
Приступаючи ж до читання написаного в цій книзі, ми повинні знати, що одне (з цього) було сказано до затворників, а інше – до тих, хто перебуває в гуртожитках; одне – до тих, хто живе в духовній злагоді2, а інше – до священиків і христолюбних мирян; одне – до молодих, тобто новоначальних, інше – до тих, що досягли успіху й навчилися тривалому навчанню (Євр. 5:14), а інше до тих, хто наближається до досконалості чеснот; словом, що кожному з них доречно було почути; бо не всім доречні ті самі повчання, але як у тілесному віці харчі немовляти, юнака та старого різняться між собою, так буває це і в духовному віці. Багаторазово ж (старці) відповідали і згідно з душевною неміччю того, хто ставив запитання, промислительно поблажливо поблажливо ставлячись до нього, щоб він не впав у відчай, як бачимо це в житіях старців. І аж ніяк не слід приймати за загальне правило того, що так поблажливо було сказано деяким через їхню неміч, але негайно звернути увагу на те, що всіляко відповідь святих була зроблена відповідно до устрою того, хто ставив запитання, бо трапляється, що і такий, вирвавшись з-під ніг (від потьмарення гріховного), по молитвах святих, приходить до устрою, пристойного ченцям, і тоді знову чує від батьків корисне для нього. Молю ж вас у Господі, щоб ви згадували і моє смирення у святих молитвах ваших, як того, хто віддав, за допомогою Божою, написання цих відповідей на користь тих, хто читатиме їх зі страхом Божим, нехай не послужать мені осудом слова святих, але нехай я буду нині й у день Суду укровенний молитвами їхніми й вашими. Амінь.
* * *
1 Цей авва Серид був ігуменом гуртожиткового монастиря в Газі і духовним сином великого Варсонофія, який через нього передавав і ці відповіді.
2 Іоанна безмовника, званого також Пророком, пам’ять 6/19 лютого.
Відповідь 1, великого старця авві Іоанну, ченцеві обителі святого Савви, який просив (благословення) прийти і оселитися в їхньому гуртожитку.
Апостол написав: “начный дело благо в вас, Той и совершит е даже до дне Господа нашего Иисуса Христа” (Флп. 1:6). І Владика наш сказав тим, хто прийшов до Нього: “аще кто не отречется всего своего имения и рода, еще же и не возненавидит душу свою, не может быти Мой ученик” (див. Лк. 14:26,33). Можливо ж Богу і на нас виконати це слово: “Се, что добро, или что красно, но еже жити братии вкупе” (Пс. 132:1). І я молюся, щоб ти досягнув тієї міри (слухняності Господу), про яку згадується в Діяннях апостольських: “елицы имеяху стяжание, продающе приношаху цены продаемых и полагаху при ногах апостол” (Діяння. 4:34, 35). Знаючи, що твій намір угодний Богові, я сказав коханому синові нашому Серіду, який заради Бога сховав нас від людей (сподіваємося ж на Бога, що і тебе з нами сховає): “Прийми брата Іоанна з великою любов’ю і без жодного сумніву; ще за два роки до цього відкрив мені Бог, що він прийде сюди і що багато братів зберуться до нас. Я зберіг це одкровення потай, поки дізнаюся, як влаштує це Господь; коли ж настав час, оголосив його вам”. А як ти думав отримати від мене якусь із речей, які я ношу, то ось, при браті ж зняв я кукіль з голови своєї і послав тобі відповідь через нього, сказавши: “Віддай йому цей куколь, а замість нього принеси мені інший”. Збережи ж його до смерті твоєї; він покриє тебе від багатьох зол і спокус; не віддавай його нікому, це – благословення Боже тобі від руки моєї. Отже, поквапся довершити справу свою і звільнитися від усього, як і ми звільнилися, і будь з нами безтурботно, мовчачи в Бозі.
І я, Серід1, скажу тобі чудову річ: коли старець говорив це, я подумав про себе: як можу утримати все це в пам’яті, щоб написати (після)? Якби завгодно було старцю, то я міг би принести сюди чорнило і хартію і, слухаючи його, писати слово за словом. Старець же відчув думку мою, і обличчя його засяяло, як вогонь, і він сказав мені: “Іди, напиши, і не бійся, бо якщо я скажу тобі і незліченну кількість слів, для того, щоб ти написав їх, то знай, що Дух Божий не дозволить тобі написати жодним словом більше або менше від сказаного, хоч би ти і сам побажав того, але наставить руку твою, як написати сказане в послідовному порядку”.
* * *
1 Цей авва Серід був ігуменом гуртожиткового монастиря в Газі і духовним сином великого Варсонофія, який через нього передавав і ці відповіді.
Відповідь 2, того ж великого старця до того ж, що провіщає йому різні скорботи, які на нього чекають, і тілесну хворобу, а через них душевне процвітання.
Скажи братові Іоанну: утверди серце твоє подібно до твердого каменю (камінь же розумію уявний), щоб ти міг почути, що я маю намір тобі сказати. Уваж же собі, щоб, почувши це, ти не піднісся в серці своєму і не відпав від духовної обітниці; тому що пихатість занапастила багатьох, хто і з тих, хто досягнув у міру (духовного преспіяння). Але приготуйся до подяки за все, чуючи слово святого апостола: “О всем благодарите” (1Сол. 5:18), і будеш ти в скорботах, або в потребах, або в утисках, або в хворобах і працях тілесних, за все, що спіткало тебе, дякуй Богові. Сподіваюся ж, що і ти досягнеш Його спокою (Євр. 4:3); “ибо многими скорбьми подобает нам внити в Царствие Божие” (Діян. 14:22). Отже, не сумнівайся душею твоєю і не розслабляйся ні в чому серцем твоїм, але згадуй апостольське слово: “аще и внешний наш человек тлеет, обаче внутренний обновляется по вся дни” (2Кор. 4:16). Якщо не зазнаєш страждань, не можеш зійти на хрест. Коли ж перенесеш спершу страждання, то ввійдеш і в притулок спокою Його, і потім будеш мовчати без усяких турбот, маючи душу, утверджену в Господі і завжди приліплюється до Нього, вірою дотримується, сподіванням радіє (Рим. 12:12), що радіє любов’ю, яку береже Свята Єдиносущна Трійця; і тоді виповниться на тобі сказане: “Да возвеселятся небеса, и да радуется земля” (Пс. 95:11). Бо таким є безтурботне життя людини Божої. Отець, Син і Святий Дух радіють про спасіння душі твоєї, улюблений брате мій.
Відповідь 3, іншого старця2 того ж3, на прохання його поговорити з ним.
Скажи братові: пробач мене заради Господа, – і бажав би я побачити тебе, але, оберігаючи совість інших від (спокуси), не знаходжу до того зручності. Радію ж любові твоїй про благословення, що посилаються тобі від святого старця, і блаженний ти, що сподобився їх.
* * *
2 Іоанна безмовника, званого також Пророком, пам’ять 6/19 лютого.
3 Іоанну обителі святого Савви.
Відповідь 4. Коли спокуса спіткала ченців того місця, де перебував авва Іоанн, перш ніж він перейшов у гуртожиток (авви Серіда), і збентеження готове було виникнути ще під час перебування його там, великий старець, провидячи це духом, пише йому таке:
Напиши братові Іоанну: посилаю тобі три свідоцтва від сили Божої та від Писань Святого Духа, якими збуджую твій розум до Божественної пильності та до розуміння (навіювань) Святого Духа, щоб ти міг пізнати обставини теперішнього часу, якими вони є. Перше свідчення є таке: Бог сказав через пророка Ісаю: “Идите, людие Мои, внидите во храмину вашу, затворите двери своя, укрыйтеся мало елико елико, дóндеже мимоидет гнев Господень” (Іс. 26:20). Друге свідчення: “изыдите от среды их и отлучитеся, глаголет Господь, и нечистоте не прикасайтеся, и Аз прииму вы: и буду вам во Отца, и вы будете Мне в сыны и дщери, глаголет Господь Вседержитель” (2Кор. 6:17,18). Третє свідчення: “Блюдите… како опасно ходите, не якоже немудри, но якоже премудри, искупующе время, яко дние лукави суть” (Еф. 5:15, 16). Я ж кажу тобі: поспішай до того, що чекає на тебе, і скоріше доверши справу свою, згадуючи Господа твого, який сказав: “никтоже возложь руку свою на рало и зря вспять, управлен есть в Царствии Божии” (Лк. 9:62). Бо бачу безмовне життя, що чекає на тебе у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків. Амінь.
Відповідь 5, того ж великого старця авві (Серіду), який засмутився тим, що авва Іоанн забарився прийти до них, і зробив висновок із цього, що він уже зовсім не прийде.
Не сумуй, сину мій, і не сумуй за брата нашого; хоча він і відсутній тілом, але духом він тут і завжди перебуває з нами; бо він одностайний нам, і ніхто не відлучить його від любові нашої, віднині й до віку.
6. Послання того ж великого старця, писане до авви Іоанна в обитель святого Савви4, коли він, за деякими потребами гуртожитку, перебував у своїй країні та був стурбований тілесною боротьбою.
Напиши братові: ось ти перебуваєш ще поза (обителлю і безмовності), трудячись по силі твоїй заради Бога і заради душ братів твоїх, більше ж заради нашого і твого власного спокою і безмовності. Бо коли брати будуть заспокоєні й покриті піклуванням нашим, тоді й ми через них знайдемо досконалу безмовність. І здійсниться на нас слово Писання: “Брат от брата помогаемь, яко град тверд и огражден” (Притч. 18:19). Залиш усі близькі стосунки, які маєш до декого, і вибачення себе тим, що ти перебуваєш поза обителлю. Видали від себе привід (до лайки), перерви близькі зносини з ким би то не було, якщо вони захоплюють тебе до колишнього. Якщо ж не зробиш так, то не можеш мовчати досконалим мовчанням. Так і ми вчинили. Сподіваюся безсумнівно, що, коли виконаєш це, будеш мовчати: і таким чином, за сприяння Божого, жереб твій і частина твоя буде з нами навіки. Нікому не відкривай того, що тепер пишу тобі. Якщо за теперішньої праці твоєї матимеш успіх, дякуй Богові і молися Йому. Це-то і означає: “О всем благодарите” (1Сол. 5:18). Отже, не забудьте віддавати подяку Богові, щоб не уподібнитися тій людині, про яку ти колись розповідав, що одного разу, коли він йшов у церкву молитися за дарування йому їжі, і зустрівся йому якийсь чоловік і сказав: обідай сьогодні в мене, а потім підеш, помолишся, – він відповів: (молитися) не піду, бо я вже одержав те, чого йшов просити в Бога. Але ми, чи отримаємо, чи не отримаємо (бажане), будемо приносити молитву і подяку Богові. Намагайся ж завжди носити “мертвость Господа Иисуса в теле” своєму (2Кор. 4:10).
* * *
4 Після того як він прийшов у гуртожиток, поблизу якого великий Варсонофій перебував у затворі.
Відповідь 7, того ж великого старця до того ж, який повинен був піти з братією збирати (запас) для рукоділля і боявся пустельності тих місць; нагадування йому про пильнувати себе, проти тілесних змагань, які його непокоять, та обіцянка сприяння Божого в його прагненні – віддалитися до них на подвиг безмовності.
Скажи покликаному згори Божественним покликом жити з нами не тільки в теперішньому, а й у майбутньому віці, щирому й одностайному братові нашому Іоаннові: Владика наш Христос сказав Своїм учням: “Не две ли птице ценитеся единому Ассарию? и ни едина от них падет на земли без Отца вашего: вам же и власи главнии вси изочтени суть: не убойтеся убо: мнозех птиц лучши есте вы. Всяк убо иже исповесть Мя пред человеки, исповем его и Аз пред Отцем Моим, Иже на небесех” (Мф. 10:29-32). Отже, слідкуй за собою пильно, щоб мати завжди Бога перед собою, нехай здійсниться і на тобі пророче слово: “Предзрех Господа предо мною выну, яко одесную мене есть, да не подвижуся” (Пс. 15:8). Від усієї душі своєї простягни руки свої до того, що чекає на тебе, і завжди вчися в ньому, щоб почути голос Божий: Ось, я пошлю Ангела Мого перед обличчям твоїм, щоб він приготував шлях твій перед тобою (Мф. 11:10).
8. Той же брат, чимало потрудившись і не знайшовши (запасу) для рукоділля, сумував і дивувався, чому, за словом старця, не було послано Ангела перед обличчям його, не розуміючи, що це стосувалося усунення перешкод, що заважали йому віддалитися на мовчанку; з цієї нагоди старець пише йому наступне:
Напиши братові: поки корабель у морі, він буває схильний до небезпек і прираження вітрів. Коли ж досягне тихої й мирної пристані, не боїться більше небезпек, скорбот і пригод вітрів, але перебуває в безпеці. Так і любов твоя: поки ти перебуваєш з людьми, – очікуй скорбот, небезпек і нападу уявних вітрів. Коли ж досягнеш у уготований тобі (притулок безмовності), тоді не матимеш страху. Щодо згаданих мною раніше слів Владики нашого: “се… послю Ангела Моего пред лицем твоим” (Лк. 7:27), (знай, що) він був посланий. Щодо ж того, що ви не знайшли (запасу для) рукоділля, (пригадай) що Бог сказав у книзі Мойсеєвій: “сего ради обыде тя, и озлоби тя, и гладом замори тя” (Повт. 8:3); “в пустыни, в жажди зноя в безводне” (Повт. 32:10); “и уразумеются яже в сердцы твоем” (Повт. 8:2). Зрозумій сказане тобі мною, улюблений брате, і працюй неослабно і без сумнівів.
Відповідь 9. Послання того ж великого старця до того ж, який, відлучившись за потребами гуртожитку, знемагав від сильної скорботи, яка трапилася йому за цієї нагоди.
Напиши, чадо, братові нашому Іоаннові привітання в Господі від мене й від тебе та від брата нашого Іоанна (безмовника), і скажи йому: не сумуй у скорботах і працях тілесних, що їх несеш, трудячись задля нас та заради нашого гуртожитку, бо й це так само значить покласти душу свою за братію (див. 1Ін. 3:16), і сподіваюсь, що великою (буде) винагорода за працю цю. Як Господь поставив Йосипа прогодувати братію свою під час голоду (Бут. 47:12) в Єгипті, так і тебе поставив Він послужити гуртожитку цьому, разом із сином нашим Серідом. Я ж повторюю тобі слово апостола, сказане Тимофію: “Ты убо, чадо… возмогай благодатию” Духа Святого (2Тим. 2:1), бо бачу, як влаштовується твоя тиша, і тішуся тобі за Господа. Поки перебуваєш зовні, будеш зустрічати скорботи і труди тілесні; коли ж досягнеш у притулок безмовності, знайдеш спокій і мир; бо непохитний Господь наш, що сказав: дам їм у теперішньому світі “сторицею”, а в прийдешньому – “живот вечный” (Мф. 19:29).
Отже, попрацюй, брате, старанно, щоб здобути велику любов і спокій. Корабель, перш ніж досягне пристані, буває вдаряється хвилями й обурюється сильними вітрами; коли ж увійде в пристань, перебуває нарешті у великій тиші. Зрозумій, що кажу, і дотримайся цього: “да даст тебе Господь разум о всем” (2Тим. 2:7).
Відповідь 10, того ж великого старця до того ж, написана під час скорботи і хвороби цього останнього, що сталася від забиття ноги каменем, що впав на неї.
Улюбленому братові Іоанну бажаю радіти в Господі. За тілесну працю твою, понесену заради нас, і за хворобу від ушкодженої ноги твоєї (яку переносиш заради Бога), нехай сповнить Владика наш Бог душу твою, коханий мій, у сто разів небесними благами. Зрозумій, брате, що пишу тобі, і сховай у собі самому: це приготує тебе до того, щоб почути радість небесну, Владичну, Божественну, бо в ім’я Святої Трійці я знаходжу в тобі співспадкоємця моїх обдарувань, даних мені від Бога, і в міру досягнення успіху твого, сподіваюся, що ти скоро досягнеш цього. Один працями по Богу досягає “покою” Його (Євр. 4:3), а інший досягає туди ж смиренням. А про тебе сподіваюся, що ти отримаєш його за те й інше, коли вмре в тобі гнів внаслідок приборкання дратівливості в серці твоєму, і тоді виповниться на тобі слово Писання: “Виждь смирение мое и труд мой, и остави вся грехи моя” (Пс. 24:18). А як я сказав уже, що досягнеш цього, у міру твого успіху, то й розглянь у Євангелії, як і коли давав Христос учням Своїм різні обдарування: насамперед – обдарування зцілень, вигнання бісів і, нарешті, як досконалість обдарувань – владу відпускати гріхи, сказавши: “имже отпустите грехи, отпустятся” (Ін. 20:23). Отже, якщо за працю твою, понесену заради Бога, відпустить Він тобі гріхи твої, це-то і є та міра, якої бажаю тобі досягти. Якщо ж, читаючи це послання, зустрінеш у ньому щось незрозуміле, то запитай одностайного тобі Серіда, мого улюбленого сина, і він, благодаттю Божою, пояснить тобі незрозуміле. Бо я молився за нього Богу і про це. Ти ж, людино Божа, неослабно прямуй уготованою тобі стежкою, щоб із радістю досягти притулку Христового, якого ми досягли, і почути голос, сповнений радості, життя, світла й радості, який промовляє до тебе: “добре, рабе благий и верный: о мале был еси верен, над многими тя поставлю: вниди в радость господа твоего” (Мф. 25:21). Радуйся про Господа, радуйся про Господа, радуйся про Господа! Господь нехай збереже душу твою, і тіло, і дух твій від усякого зла, від усякої гидоти, яку завдає диявол, і від усякого мріяння, яке спричиняє безлад думок. Господь буде тобі світлом, покровом твоїм, дорогою твоєю, фортецею твоєю, вінцем радості й заступництвом вічним. Слухай себе; бо в Писанні сказано: “исходящих от уст Моих не отвергуся” (Пс. 88:35).
Відповідь 11, того ж великого старця до нього ж, що містить у собі пораду завжди пам’ятати те, що пишеться йому для користі й утвердження серця його.
Соломон сказав про батьків своїх: “иже глаголаша и учиша мя: да утверждается наше слово в твоем сердцы” (Притч. 4:4). Так і я кажу тобі, брате мій, нехай утверджуються слова мої в серці твоєму, і роздумуй завжди над тим, що пишу тобі, як сказав Бог вустами Мойсея: “и навяжеши я на десную руку твою, и да будут непоколеблема пред очима твоима выну, и поучайся в них и лежа и востая, и идый путем, и седяй в дому” (Повт. 6:7,8). Виконай же їх (слова мої) і на ділі, і Бог мій буде з тобою на віки вічні, амінь.
Відповідь 12. Той самий Іоанн доручив одному братові справу, і як той не скоро виконав її, зробив йому догану і, бачачи, що брат образився цим, наважився було зовсім не говорити нічого нікому з братії. На це старець оголосив йому таке:
Скажи братові Іоанну: час наш слабкий, і навряд чи з великими труднощами можна знайти за нинішніх часів людину, що має тверде серце. Ти ж тримайся слів святого апостола, який сказав: “обличи, запрети, умоли со всяким долготерпением и учением” (2Тим. 4:2).
Відповідь 13. У гуртожитку трапилася забудова, той же Іоанн, як вправний у зодчестві, накреслив для неї план, а дехто з братії, думаючи виправити план, таємно доклав дещо до нього і тим частково зіпсував його; авва ж Іоанн зніяковів і засмутився, на що старець оголосив йому наступне:
Скажи однодумному братові нашому Іоанну: багато пишу я тобі рукою щирого й улюбленого сина нашого5, який від усієї душі своєї однаково любить нас трьох досконалою любов’ю. І все це пишу я не з власної волі, але за велінням Святого Духа, на виправлення і користь душі та совісті внутрішньої людини, на гноблення й покарання тіла і на розтрощення серця твого. Насамперед бережися духа зневіри, що народжує все зле і різні спокуси. Бо, якщо я напишу тобі про ті спокуси, яких я зазнав, вірно ще не понесе цього слух твій, а може бути, і нічий у цей час. Сподіваюся ж, що згодом досягнеш (цієї міри), і не тільки досягнеш, а й побачиш їх сам на собі, і позбудешся від них благодаттю Христовою, через віру. Навіщо серце твоє розслаблюється і знемагає (заради скорботи, що завдається тобі) від овець Христових? Чи не знаєш, який біль головний переносить добрий учитель від дітей, поки побачить їхні успіхи?.. І тим більше, що ти чув від мене це апостольське слово: “обличи, запрети, умоли со всяким долготерпением и учением” (2Тим. 4:2). Вислухай з увагою, що я скажу тобі: довготерпіння є матір усіх благ. Подивися на Мойсея, який обрав собі: “паче страдати с людьми Божиими, нежели имети временную греха сладость” (Євр. 11:25). І коли бентежить тебе біс, навіюючи помисел на якусь людину, з довготерпінням скажи помислу: чи покоряюся я Богу моєму так, щоб мені поневолювати собі інших? І помисел цей відступить від тебе. Твердо і неослабно прагни вперед, згадуючи мої або, краще сказати, Господні слова, щоб і ти настиг нас про Христа Іісуса, Господа нашого: нехай буде це, нехай буде!
* * *
5 Авви Серіда.
Відповідь 14, того ж великого старця до того ж, коли цей останній почув і не міг байдуже перенести, як один із братії, принижуючи його, говорив: та хто він і звідки, що ще й ображається?
Скажи братові: як Архангел Михаїл сперечався за тіло Мойсея, так і я подвизаюся за тебе, доки ти позбудешся старої людини. І на Спасителя нарікали іудеї, кажучи: “не Сей ли есть… сын Иосифов? Не Матерь ли и братию (Его) знаем?…” (Ін. 6:42). Наведи собі це на думку і терпи до кінця.
Відповідь 15, того ж великого старця до того ж, коли цей ще не зовсім звільнився від колишньої печалі.
Скажи братові: згадав я пророцтво святого пророка Єремії, який каже: “Кто даст главе моей воду и очесем моим источник слез? и плачуся день и нощь о людех сих” (Єр. 9:1)! Я думав годувати тебе твердою їжею, а бачу, що тобі знову потрібне молоко. Дивись, що сказано: “от тайных моих очисти мя” (Пс. 18:13). Остерігайся, щоб не пограбували тебе лукаві змії і не отруїли отрутою своєю: вона смертоносна. Ніхто ніколи не зробить добра за допомогою зла, тому що сам перемагається злом; навпаки, “добром исправляется злое” (Рим. 12:21). Ти стоїш на “ганебному місці”: чому і маєш боротися зі звірами, подібно до апостола в Ефесі (1Кор. 15:32), який хвалився, перемігши звірів. Ти кинутий у бурю морську: чому і повинен зазнати багато небезпек і, подібно до нас, трудитися проти бурхливих хвиль; перемігши ж, за допомогою Божою, увійдеш із нами в тихий притулок у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків. Амінь.
Відповідь 16, того ж великого старця до того ж, коли він готовий був розгніватися на братію за пошкодження дощем цегли, яке він приписував їхньому недбальству. Передбачаючи, що Іоанн хоче дорікнути за це й авву (Серіда), старець попереджає це, напоумляючи та збуджуючи Іоанна до правильного настрою своїх помислів, до того ж нагадує йому й щиру любов до нього авви Серіда, щоб, згадуючи про це, він відкинув неправий свій помисел.
Вияви любов, сину мій, поспіши принести папір і чорнило, облиш і справу, для якої прийшов до мене, і напиши брату Іоанну насамперед привіт від мене. Його турбують помисли, спонукаючи збентежити інших і самому збентежитися через інших; тож скажи йому: радій за Господа, брате мій! Хоч і велика буря на морі, та хіба нема кому розбурхати Іісуса, нехай заборонить Він вітрам і морю, і буде тиша (див. Мф. 8:25,27), щоб пізнати (нам) Іісуса й поклонитися Йому? Якщо все суєтне і тимчасове, то навіщо переймається цим серце наше до того, що забуває євангельське слово: “кая… польза человеку, аще мир весь приобрящет, душу же свою отщетит?” (Мф. 16:26). Знай, брате мій, що якщо хто ображає іншого або ділом, або словом, то потім сам буває ображений стократно більше. Багато разів писав я тобі слова Господні з Писання, щоб ти довготерпів в усьому і остерігався домішувати до чого-небудь свою волю. Якщо ж пошлеш мені питання з улюбленим сином моїм Серідом, який завжди сумує, коли бачить, як ти сумуєш, постарайся (перш за все) уважно випробувати свої помисли, щоб вони не заразили серця твого смертоносною отрутою і не спокусили тебе сприймати комара за верблюда й камінчик за камінь, тож тоді ти буваєш схожим на чоловіка, котрий, маючи в себе колоду, дивиться на чужий сучок (див. Мф. 7:3). Як власній душі моїй, написав я тобі, знаючи, що серце твоє звеселиться цим. Сказано: “обличай премудра” та ін. (Притч. 9:8), і ти знаєш, брате, як я люблю тебе у Христі. Сподіваюся, що ти близький до того, щоб залишити нарешті піклування про земні речі й перебувати в духовній праці батьків; бо Господь мій Христос не посоромить мене, що молиться до Нього за тебе вдень і вночі.
Запитання 17, того ж до того ж великого старця: Знаю, отче мій, що все це спіткає мене за гріхи мої і що я божевільний і винен (багато в чому) злом. Вводить же мене в скорботу цю авва, тому що він не дбає про речі і зневажає їх, через нього вони пропадають, а я не переношу цього. Що мені робити? Я суперечу помислам, але не отримую сили (відкидати їх). Прости мене: “единою глаголах, вторицею же не приложу” (Йов. 39:35). Дивуюся, як охолола в мені теплота любові, яку я мав до братії. Молися за мене Господа ради.
Відповідь. Брате, згадуй, що сказав Господь учням Своїм: “аще ли и вы без разума есте?” (Мф. 15:16). Писав я до тебе, кажучи: старанно випробовуй свої помисли. Якби ти потрудився уважно випробувати себе, то міг би збагнути, що сутність того, про що ти запитуєш нині, вже міститься в написаному мною раніше, і мені нема чого було б писати тобі тепер; утім, додам що-небудь на друге твоє запитання. Але спершу викрию тебе: ти називаєш себе грішним, а на ділі не показуєш, що усвідомлюєш це. Той, хто визнає себе грішником і винуватцем багатьох зол, нікому не суперечить, ні з ким не свариться, ні на кого не гнівається, але вважає всіх кращими і розумнішими за себе. І якщо помисли, висміюючись над тобою, кажуть тобі, що це так і є насправді, то як же вони збуджують серце твоє проти найкращих тебе? Будь уважний, брате – це неправда: ми ще не досягли того, щоб вважати себе грішними. Хто любить того, хто викриває його, той премудрий (див. Притч. 9:8). Якщо ж хто любить його і не виконує того, що чує від нього, то це більше схоже на ненависть. Якщо ти грішний, то навіщо докоряєш ближнього і звинувачуєш його, ніби через нього приходить до тебе скорбота? Хіба не знаєш, що всякий спокушається власною свідомістю (див. Рим. 14:22), і це породжує йому скорботу. Це-то і є те саме, що я написав тобі щодо братії, щоб не показували тобі (помисли твої) комара верблюдом та інше. Краще ж помолися, щоб брати вам участь (один в одному), за страхом Божим. А щодо того, що ти назвав себе нерозумним (скажу тобі): бережися, як би не бути тобі обдуреним; випробовуй себе і знайдеш, що на ділі не вважаєш себе таким; бо якщо думаєш так про себе, то не повинен ні на кого гніватися, бо не можеш розсудити, чи добре, чи погано виконана справа, бо божевільний називається нерозумним, а божевільний і нерозумний, як сказано, не має в собі солі (мудрості); той, хто не має солі в собі, як приправить і осолить інших? Дивись, брате, як ми буваємо зганьблені, говоримо тільки устами, а справи показують інше. Чому, коли суперечимо помислам, не отримуємо сили відкидати їх? Тому, що спочатку вдаємося в осуд ближнього, і (через те) слабшає наша сила духовна, і ми звинувачуємо брата свого, будучи самі винні. Якщо віриш, що все залежить не від волі “хотящаго или текущаго, но от милующаго Бога” (Рим. 9:16), то чому не звертаєш на це уваги і не любиш брата свого досконалою любов’ю? Наскільки багато хто бажав (прийняти до себе) нас, старців, і шукав цього, але не дано було їм цього, а Бог послав нас до авви Серіда, який не шукав цього, і зробив його щирим нашим сином, бо Бог любить внутрішню волю. А на сказане тобою: “єдиною глаголах” та інше (відповідаю): блаженний, якщо будеш трудитися здобути це; бо воно не всім дається. І про інші помисли (скажу): поклади на Бога всякий помисел, кажучи: Бог знає корисне, – і заспокоїшся, і мало-помалу отримаєш силу терпіти. Не зарікайся зовсім говорити (братії). Якщо ж скажеш і не послухають тебе, або слово твоє не справить бажаної дії, не засмучуйся: це більше принесе тобі користі. На те, чому ти дивуєшся (скажу): досконала любов “не отпадает”” (1Кор. 13:8), і той, хто набув її, перебуває в теплоті, розпалюючись любов’ю до Бога і ближнього. А щодо молінь, про які ти написав наприкінці, – ти маєш бути задоволений словами, написаними мною (раніше): що я і вдень, і вночі безперестанку молюся за тебе до Бога. Отже, зайве написав ти і це; бо вже маєш від мене духовну поживу в настановах по Богу, на тривалий час; почекай і потерпи Господа в Христі Іісусі, Господі нашому; Йому слава на віки віків, амінь.
Відповідь 18, того ж великого старця до того ж, на запитання його: звідки походить теплота і холодність і нечутливість серця; і про тілесну боротьбу.
Щодо теплоти й холодності (скажу): відомо, що Господь назвав Себе вогнем (див. Повт. 4:24; Євр. 12:29), що зігріває й розпалює серця й утроби (див. Пс. 25:2). Якщо це так, то диявол, навпаки, – холодний, і від нього походить всяка холодність. Якщо ж було б інакше, то як же сказано: “тогда… изсякнет любы многих” (Мф. 24:10,12), що означає: “тоді”, як не під час (переважання) суперника? Якщо відчуваємо холодність, покличемо Бога, і Він, прийшовши, зігріє серце наше досконалою любов’ю Своєю не тільки до Себе, а й до ближнього, і від лиця теплоти Його виженеться холодність ненависника добра. Якщо ворог висушив джерело серцевих сліз твоїх, то примножив у тобі тілесну вологу6; але прийми7 Господа в домі твоєму, і Він висушить її, і джерело сліз твоїх очистить, нехай витече воно знову уявну воду. Той, хто бажає прийти до страху Божого, терпінням досягає цього: “Терпя потерпех Господа, – говорить Писання, – и внят ми и услыша молитву мою», и что же? – «возведе мя от рова страстей и от брения тины” (Пс. 39:2,3). До цього ж рову належить і нечутливість серця. Придбай те, чого бажаєш, і спасешся у Христі Іісусі, Господі нашому.
* * *
6 У слов’янському перекладі: “увлажнил есть подчревность твою”.
7 У слов’янському перекладі: «учреди».
Відповідь 19, того ж великого старця до того ж, на запитання його про довготерпіння.
Скажи братові: писав я тобі про довготерпіння, а тепер кажу: Владика наш Бог сказав учням Своїм: “Се, даю вам власть наступати на змию и на скорпию и на всю силу вражию: и ничесоже вас вредит” (Лк. 10:19). Подібно до Йова, пий наругу, як питво (див. Йов. 34:7) Виконуй усе це на ділі, і цьому повчайся невпинно.
Відповідь 20, того ж великого старця до того ж, на запитання його: якщо Господь дав нам владу наступати на змій і на скорпіонів, то чому ж я бентежуся?
Хто, одержуючи владу наступати на змій і на скорпіонів, ще зазнає від них шкоди і буває ними володарюваний? Випробуй же серце твоє щодо всякої справи, і якщо знайдеш, що (древній змій) може похитнути його хоч на мить, то знай, що ти далекий ще від влади над ними (зміями і скорпіонами). Не будь недбайливим про себе, нехай не спіткає тебе раптово час оний (смерті). Що б ти не побачив (не кажу вже про мирське, як скороминуще, але про страшні речі) на небі або на землі, уяви перед очима твоїми Бога і суд Його; (уяви), що недовго пробудемо ми в світі цьому, і запровадь лагідність у серці твоєму, згадуючи Агнця і Ягня незлобивого Христа, скільки перетерпів Він, непокірний, утисків і побиття та інше. Ми ж, будучи самі винні, навіщо бентежимося на ближнього, нічого не потерпівши від нього? Згадай, що любив не гордиться, але довготерпить та інше (1Кор. 13:4). І молися, щоб досягти того, що належить тобі, нехай не марною буде праця твоя. Отже, приліпись безсумнівно до Христа, що любить нас. Йому слава навіки, амінь.
Відповідь 21, того ж великого старця до того ж, коли він помислив нікому нічого не наказувати, але обмежитися одним піклуванням про себе самого.
Що більше пишу тобі, брате, то більше старайся вникати в написане і не розоряй (моїх порад): вони даються тобі розумно і від упорядкованої душі. Ти знаєш, брате, що якщо хто не переносить прикрощів, не побачить і слави; і якщо не очиститься від жовчі, не відчує солодощі. Ти вступив у середовище братії і різних випадків, щоб бути розпаленим і випробуваним; а золото випробовується не інакше, як вогнем. Ні в якому разі нічого не призначай собі8; бо через це ти піддаси себе брані й турботам; але зі страхом Божим випробовуй, що пристойно часу, і нічого не роби з досадою9; скільки можливо, віддаляйся від гніву, намагайся бути для всіх корисним прикладом; не суди і не засуджуй нікого, але напоумлюй, як щирих твоїх братів, і особливо полюби тих, хто спокушає тебе, тому що і я багато разів виявляв любов до тих, хто спокушав мене. Якщо вникнемо, то знайдемо, що вони-то і приводять нас до успіху. Не призначай собі нічого. Будь слухняний і смиренний і щодня випробовуй себе; бо і пророк, означаючи це щоденне (самовипробування), говорив: “И рех: ныне начах” (Пс. 76:11), і Мойсей: “И ныне, Израилю” (Повт. 4:1). Того ж “ныне” тримайся і ти. Якщо ж і потрібно тобі буде наказати кому-небудь, випробуй спершу помисел твій, чи не через збентеження хочеш це зробити; і коли бачиш, що це не принесе користі, утримай (цей помисел) під язиком твоїм, негайно звертаючись думкою до Того, Котрий сказав: “кая… польза человеку, аще мир весь приобрящет, душу же свою отщетит?” (Мф. 16:26). До того ж знай, брате мій, що всякий помисел, якому не передує тиша смирення, не від Бога походить, але явно від лівого боку. Господь наш приходить із тишею; все вороже буває зі збентеженням і заколотом. Хоча (біси) і показуються одягненими в одяг овечий, але, будучи внутрішньо вовками хижими, виявляються за допомогою збентеження, яке вони викликають, бо сказано: “от плод их познаете их” (Мф. 7:16). Нехай напоумить Господь усіх нас, щоб не захопитися (удаваною) їхньою правдою: “вся бо Ему нага и объявлена” (Євр. 4:13). Отже, улюблений! Усе, що від тебе залежить, роби, уявляючи страх Божий перед очима твоїми, і принось подяку Господеві; Йому слава, і честь, і держава, і влада на віки віків, амінь.
* * *
8 Як неодмінне правило.
9 У слов’янському перекладі: по рвению.
Відповідь 22, великого старця до того ж, яким він утішає його в печалі, що виникла з різних причин, і спонукає до духовних радощів.
Напиши братові Іоанну привітання духовне, яке звеселило б серце його про Христа Іісуса, Господа нашого, і скажи йому: знаючи, що ти бажаєш нас (до нас у безмолвії) так само, як бажає “елень на источники водныя” (Пс. 41:2), але не так, як ми тебе, бо не покриваєш (усякого) (див. 1Кор. 13:7), як сказав божественний апостол Павло. Написав я вашій любові ці слова, сказані мною, точніше ж сказати – Богом. О, нехай принесе лоза твоя плід, грозд соковитий, що дає вино духовне, що веселить скорботну душу, і нехай примножить нива твоя добре насіння, посіяне на добрій землі, що принесло плід на сто, на шістдесят, і на тридцять разів (див. Мк. 4:20), нехай розгориться в серці твоєму назавжди той духовний вогонь, про який сказав Владика Христос: “Огнь приидох воврещи на землю” (Лк. 12:49), нехай запанує мир Господній у серці твоєму (Кол. 3:15), за словом апостольським, і нехай височіє фінік твій у білизні своїй, за словом Давида: “Праведник яко финикс процветет” (Пс. 91:13), нехай очистишся від гніву й дратівливості – цих лютих пристрастей, подібно до досконалих святих, у яких зовсім не з’являється ні на мить рух їх (цих пристрастей). Нехай сподобить же Господь душу твою оселитися в незлобивості й лагідності, щоб стати тобі вихованцем Христовим і агнцем незлобивим (див. Єр. 11:19); іди слідами нашими, як розсудливий послідовник; йди за правилом нашим, як добрий спадкоємець моїх обдарувань. Нехай бачать очі твої Бога, як очі чистого серцем (див. Мф. 5:8). Будь же довготерплячим у скорботах, як такий, що досяг заповіту Владики, який говорить: “в мире скорбни будете: но дерзайте, [яко] Аз победих мир” (Ін. 16:33). Нехай досягнеш непереможної любові, яка вводить тих, хто її здобув, до царських дворів і робить їх братами Христа. Отже, якщо страждаєш із Христом, “чтобы с Ним и прославиться” (Рим. 8:17), і якщо помираєш із Ним, щоб із Ним і воскреснути (див. Рим. 6:8; Еф. 2:6), то не будь недбалькуватим стосовно скарбу, який тобі належить, бо ти ще не збагнув сили його, яким він є. Коли ж досягнеш досконалої безмовності, тоді пізнаєш його (скарб) і здивуєшся дару Христовому: “коль неизследовани путие Его” (Рим. 11:33). Перебуваючи з людьми, не можеш збагнути цього; а коли, подібно до нас, будеш перебувати без турбот (у безмовності), тоді зрозумієш сказане. Молюся Богові день і ніч, щоб там, де перебуваємо ми одностайно, оселився і ти з нами в невимовній радості святих і у світлі вічному, та й ти отримаєш частку свою в обітниці, призначеній святим: “где око не виде, и ухо не слыша, и на сердце человеку не взыдоша, яже уготова Бог любящим Его” (1Кор. 2:9). Зміцнюйся в Господі й радуйся, амінь.
Запитання 23, того ж до того ж великого старця: Прошу тебе, отче і вчителю мій, не прогніватися на мене за те, в чому грішу, і дати мені правило, як треба перебувати в псалмоспіві, пості й молитві, чи треба спостерігати відмінність у днях?
Відповідь. Брате, якби ти заглибився в слова твоїх прохань, то міг би зрозуміти силу сенсу, що міститься в них. Визнаючи мене батьком і вчителем, навіщо водночас вважаєш і гнівливим? Батько буває співчутливий і аж ніяк не гнівливий, так само і вчитель довготерплячий і чужий гніву. Щодо правила, про яке ти питаєш мене (скажу тобі): ти хочеш розширити шлях, яким крізь вузьку браму входять у вічне життя (Мф. 7:13,14). Христос же коротко говорить тобі, як треба увійти туди. Залиш людські правила і послухай Того, Хто Сказав: “претерпевый… до конца, той спасен будет” (Мф. 10:22). Якщо людина не має терпіння, не увійде вона в життя вічне. Не бажай отримати від мене правила, бо я не хочу, щоб ти був під законом, але під благодаттю (Рим. 6:14). Апостол каже: “праведнику закон не лежит'” (1Тим. 1:9), а ми бажаємо тобі бути в числі праведних.
Тримайся міркування, подібно до керманича, який, зважаючи на вітер, направляє човен свій. Коли буваєш хворий, чини в усьому згідно з написаним тобі мною; і в здоровому стані (чини) так само; тіло в хворобі не може вживати їжу як звичайно; отже, і в цьому випадку не можна дотриматися правил. І про дні (скажу): все вважай однаково святими і добрими. Роби все розумно, і це приведе тебе в життя вічне у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.
Запитання 24. Між аввою (Серідом) і тим (аввою Іоанном) виник сумнів щодо (одного місця) зі Святого Письма: (не погоджуючись між собою в його тлумаченні) кожен з них намагався перенести це з терпінням. Старець же послав їм нижченаведену відповідь, показуючи, що терпіння їхнє було не чуже збентеження, і повчаючи їх перебувати в цілковитій безтурботності.
Відповідь. Улюблений сину мій! Не подумай, щоб ви самі собою збагнули сенс вчорашнього розділу в Посланні святого апостола Павла до Солунян. Але я, знаючи суєтність терпіння вашого, як змішаного з гнівом, помолився за вас Богові, щоб Він дав вам збагнути зміст тієї глави, бо в ній полягає вся сила послань, написаних мною через тебе братові Іоанну. Понад те, зверніть увагу і на глави, які будете читати сьогодні, з послання святого апостола Павла і зі Святого Євангелія, як такі, що мають той самий сенс, і прочитайте їх до трьох разів, заглиблюючись у силу слів заради користі душевної. Багато терплю я і дбаю про вас по Богу: потрудіться ж зі мною і ви, і візьміть на себе подвиг, щоб видалити з себе гнів і дратівливість, а це, за сприяння Божого, вимагає подвигу. А глави, про які пишу я, такі: з Першого послання до Солунян від слів: “Mолим… вы, братие, знайте труждающихся у вас, и настоятелей ваших о Господе” (1Сол. 5:12), до кінця послання; також і з Першого послання до Коринтян від слів: “O духовных же, братие, не хощу вас не ведети. Весте, яко егда неверны бесте” (1Кор. 12:1,2), і до цього: “но в церкви хощу пять словес умом моим глаголати, да и ины пользую, нежели тмы словес языком” (1Кор. 14:19). З Євангелія від Матфея, зі слів: “исшед Иисус виде мног народ, и милосердова о них, и исцели недужныя их” (Мф. 14:14), і до цього: “Cущии же в корабли пришедше поклонишася Ему, глаголюще: воистину Божий Сын еси” (Мф. 14:33).
Відповідь 25, того ж великого старця до того ж авви (Іоанна) і до авви (Серіда), який хотів раптом встановити суворе правило для братії.
Сину мій, і тобі кажу, і братові Іоанну: раніше цього вам було вже писано про довготерпіння, і тепер повторю: Збивай молоко, і буде масло, а якщо стиснеш руку на сосок, вийде кров (Притч. 30:33). І ще святий апостол Павло каже: “бых Иудеем яко Иудей, да Иудеи приобрящу” (1Кор. 9:20), та ін. А нижче він же говорить: “А ниже он же говорит: «Всем бых вся, да всяко некия спасу” (1Кор. 9:22). Якщо хто хоче зігнути дерево або виноградну лозу на зразок обруча, то згинає поступово, і вони не переламуються; якщо ж погне раптом і сильно, то (дерево) негайно ламається. Зрозумій, що кажу.
Відповідь 26, того ж великого старця до того ж авви Іоанна, який, оголосивши щось із того, що старець заповідав йому нікому не оголошувати, впав через те в спокусу; і про досконале довготерпіння.
Скажи братові: у Писанні сказано: “Аще… кто Духа Христова не имать, сей несть Егов” (Рим. 8:9). Вникни, звідки виникла в тобі боротьба помислів, що утруднили тебе скорботою, якщо не від зради, тобто від злочину заповіді моєї. Багаторазово заповідав я тобі не оголошувати нікому сказаного за таємницю, а ти розголосив це багатьом. Хіба я Христос, Який коли забороняв нікому не говорити (про справи Його), тоді-то більше і розголошували (про них) народу і всім? Шлях Христа, який з великою лагідністю і тихістю прийшов на порятунок людей, полягає в тому, щоб не вражати помислів ближнього; і якщо людина не буде подібною до крупиці, вона не може жити з людьми.
Дивись же, що сказав Христос учням Своїм: “Не вы Мене избрасте, но Аз избрах вас” (Ін. 15:16). Отже, якщо любов твою покликав до нас Бог, а не люди, то потрудися набути великого терпіння. Повторюю тобі й раніше написане: “В терпении вашем стяжите души ваша” (Лк. 21:19). Отже, поклади знову початок, щоб дотримуватися і зберігати (потаємно) те, що я передаю тобі, бо нині ще не час оголошувати це. Благодушествуй про Господа.
Відповідь 27, того ж великого старця до того ж, який сумував, що старець довго не писав йому, і тому подумав, що він і зовсім викреслив його з пам’яті своєї.
За часом напиши братові (Іоанну), по-перше, радість, радість і привітання за Господа, і скажи йому: не думай, любий мій, щоб пам’ять про тебе зовсім вимерла з серця мого, але я зволікав досі писати до тебе лише тому, що чекав твого навернення. Нехай буде ж тобі відомо, що як Бог наш не забуває милувати світ, так і я – любов твою, молячись Богові ніч і день за спасіння душі твоєї, щоб досягти тобі тих мір (успіхів), про які колись написав я тобі; зрозумій же й те, що, коли ти йдеш на служіння гуртожитку, щоразу, за Божою ласкою, іде з тобою і серце моє. Отже, не бентежся нічим, брате мій! Сподіваюся, що все, написане мною, здійсниться на тобі. Бо некладений Бог, який сказав: “претерпевый… до конца, той спасен будет” (Мф. 10:22). Подумай про те, що я сказав і що уготовано тобі: “многими бо скорбьми подобает нам внити во Царствие Небесное” (Діян. 14:22). Радуйся ж про Господа, і знову повторю: радуйся (див. Флп. 4:4). Нікому не довіряй таємниці цієї, бо написано: “И явишася пред ними яко лжа глаголы сии” (Лк. 24:11), Бо, хто не має твердого серця, не може понести цього.
Відповідь 28. Той же (Іоанн) думав поставити собі за правило – не виходити нікуди в пости, а старець заборонив йому це, щоб він не зазнав скорботи, як такий, що порушив правило, якщо, з якоїсь поважної причини, змушений буде вийти.
Скажи братові: хіба ти не чув від мене, що куди б ти не пішов і що б не робив по Богу, серце моє завжди йде з тобою? І тепер, брате мій, повторюю те саме, що чув ти від мене і раніше: нічого собі не призначай (за правило), і тоді, якщо вийдеш кудись із поважної причини, не будеш сумувати в думках. Зрозумій сенс написаного тобі мною, чини за цим і будеш спокійний. Хай буде мир тобі від мене, точніше ж сказати – від Бога.
Відповідь 29, того ж великого старця до того ж, що утверджує в ньому віру в обіцяне йому (старцем), щоб таким сповіщенням спонукати його до більшої старанності.
Скажи братові: спокій і всяке дарування благо і всяке Божественне дарування людина отримує через віру. Намагайся не втратити відчуття тієї сили, яка кожен день буде осіняти тебе (будучи послана) від Бога через моє смирення, і пізнай, що пришестя твоє до нас гідне чималого здивування. Прагни того, що чекає на тебе – “да постигнеши” (1Кор. 9:24). Пам’ятай завжди, від чого позбавив тебе Бог, і відплачуй Йому подяку за все, молячись, нехай проявить Він повну милість Свою до тебе до кінця. Амінь.
Відповідь 30, того ж великого старця до того ж, на запитання його: чи пливти йому з братією до Єгипту, щоб придбати (матеріали на) рукоділля; бо він боявся, що і сам він, і братія були недостатньо досвідченими в мореплавстві й не знали тих місць.
Скажи братові: поки ти перебуваєш поза (безмовністю), тобі треба потрудитися заради Бога з братією. Отже, уяви скорботи апостола перед очима: “претерпевый… до конца, той спасется” (Мф. 10:22) у Христі Іісусі, Господі нашому. Амінь.
Відповідь 31: Перш ніж братія з аввою Іоанном знайшли матеріал для рукоділля, вони багато блукали Єгиптом, зазнали великої скорботи й смутку, (внаслідок чого) авва Іоанн знесилився душевно. Старець же, передбачивши це духом, приготував йому таку відповідь.
Сину мій, напиши слова мої, точніше ж сказати – слова Божі, і приготуй це братові Іоанну. Перш (напиши) привітання про Господа, потім скажи йому: що знемагаєш у скорботах, як людина плотська? Чи не чув ти, що чекають на тебе скорботи, як і Дух сповістив колись Павлу? (Коли ж вони спіткали Павла), апостол переконував тих, хто був із ним на кораблі, бути спокійними (див. Діян. 27:22). Хіба не знаєш, що “много скорби праведным” (Пс. 33:20), і ними вони випробовуються, як золото вогнем? Тому якщо ми праведні, то будемо випробувані скорботами; якщо ж, навпаки, грішні, то потерпимо їх, як гідні того, бо “терпение соделовает искусство “10 (Рим. 5:4). Наведемо собі на пам’ять усіх святих, що були від початку (світу), і згадаймо, що вони зазнали, добре роблячи, благе кажучи і перебуваючи непохитно в істині; їх ненавиділи й ображали люди аж до самої смерті їхньої, і, за словом Спасителя (див. Мф. 5:44), вони молилися за ворогів і за тих, хто чинить їм нападки. Хіба і ти був проданий, як ціломудрений Йосиф? Чи попрацювали руки твої в “коши” (Пс. 80:7)? І чи був ти двічі вкинутий у рів (див. Бут. 37:20-29 і Бут. 39:20)? Чи терпів, подібно до Мойсея, озлоблення з дитинства (див. Вих. 2:3) до старості? Що переніс ти, ледачий? Чи був ти гнаний, подібно до Давида, який терпів гоніння від Саула (див. 1Сам. 18; 1Сам. 24) і від власного сина (див. 2Сам. 15:10-14; 2Сам. 16)? Чи плакав ти за ними після їхньої смерті (див. 2Сам. 1:11-27; 2Сам. 18:33)? Або, як Іона, був і ти кинутий у море (див. Іона 1:15)? Забувчивий ти, улюблений мій! Навіщо слабшає помисел твій? Не лякайся і не бійся, як чужий мужності, щоб не позбутися тобі Божих обітниць. Не жахайся, як невіруючий, але підбадьорюй маловірні твої помисли. Полюби скорботи в усьому, щоб бути тобі майстерним сином святих. Згадуй терпіння Йова та інших і старайся йти слідами їхніми. Згадуй небезпеки, яких зазнав Павло, скорботи і узи, голод і безліч інших зол, і скажи малодушності: “Я чужий тобі”. Згадуй того, хто написав тобі: чи успішно піде справа твоя, чи ні, (у всякому разі) дякуй Богові. Подумай про те, що (земні) речі тлінні і малочасові, терпіння ж по Богу рятує того, хто придбав його. Ти намагаєшся відшукати матеріал для рукоділля і перетворити його на справу, я ж вказую тобі на апостольське слово: “ни от хотящаго, ни от текущаго, но от милующаго Бога зависит все” (Рим. 9:16). Бог посилає нам зі світу людей із засобами до життя, – прийміть їх, але не згадуйте про те, що я говорив вам про них, щоб вони не впали (від цього) в марнославство. Полюбіть їх, як щирих братів, і подумайте про те, як заспокоїти їхню думку. Вони зневажають світ, бажаючи врятувати душі свої, і Бог через мене веде їх сюди до вас (пишу за завбаченням), щоб ви пізнали, що вони зовсім знехтували світом. Ти ж, брате, підтримуваний моєю рукою, йди вузьким і сумним шляхом, що вводить у життя вічне в Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.
* * *
10 Досвідченість.
Відповідь 32, того ж великого старця до того ж, на запитання: чи повинно йому їсти їжу одному особливо? Чи можна в середу і в п’ятницю не приходити до Святого Причастя? Чи слід залишити піклування про справи? І якщо, перебуваючи в безмовності, трапиться занедужати, чи можна вжити якісь ліки? і (відповідь) на прохання – дати йому заповіді для спасіння.
Не бажаю залишити любов твою в невіданні про благодіяння, що посилається тобі Людинолюбним Богом; бо ось уже настали для тебе труди ці, і почав Іісус творити з тобою (бажане Йому) і вводити тебе поступово11 у благословенну Свою тишу і в непостидне терпіння. Чи трапиться після цього тобі впасти в безсилля або іншу якусь неміч, поклади всю надію свою на твого Владику, і заспокоїшся: сподіваюсь же на Бога мого, що ти недалекий від шляху Божого. А щодо їжі знаходжу, що їсти її одному в келії для тебе буде краще і корисніше. Якщо ж трапиться їсти її і разом із братією, то їж не сумніваючись і не обурюючись на це, тільки з утриманням. До Причастя, поки часом виходиш із келії12, приходь, щоб не подати спокуси іншим; і будь уважним до себе, як перебуваєш у келії своїй: чи з покорою, і страхом Божим, і безпристрасною любов’ю до всіх? Якщо так, то ти будуєш храмину свою на твердому й нерухомому камені; “камень же”, як сказано, є “Христос” (1Кор. 10:4). В інших же заповідях, що просяться тобою, вже немає потреби: досить було написано тобі мною (раніше), і це має достатню силу звести людину з новопочаткового стану в досконалий. – Повчайся в посланнях моїх, пам’ятай їх і не забувай: вони містять у собі повне книгосховище. Зміцнюйся в Господі, завжди смиренномудрствуючи в словах, справах і рухах.
* * *
11 У слов’янському перекладі: по чину.
12 Тобто ще не мовчиш зовсім.
Відповідь 33, того ж великого старця до того ж, коли рідний брат його, маючи намір вступити в чернецтво, запитав через нього про це старця.
Господь наш Іісус Христос сказав: “никтоже может приити ко Мне, аще не Отец… Небесный привлечет его, и Аз воскрешу его в последний день” (Ін. 6:44), “і з’явлюся йому Сам” (Ін. 14:21). “Видите нивы, яко плавы13 суть к жатве уже: и жняй мзду приемлет, и собирает плод в живот вечный, да и сеяй вкупе радуется, и жняй: о сем бо слово есть истинное, яко ин есть сеяй, и ин есть жняй” (Ін. 4:35-37). Брате, ніхто, бажаючи досягти міста, не лежить, і ніхто, бажаючи зробити (справу) і бачачи, як зійшло сонце, не лінується, і ніхто, хоча удобрити ниву свою, не недбайливо дбає про неї. Але (навпаки) той, хто хоче досягти міста, поспішає туди, перш ніж стемніє, і той, хто бачить, як зійшло сонце, з бадьорістю поспішає на працю, побоюючись бути затриманий чим-небудь; і той, хто бажає удобрити поле своє, намагається (зробити це), перш ніж воно вкриється житом14. “Имеяй уши слышати да слышит” (Мф. 13:9).
* * *
13 Побіліли.
14 Шкідливий рижуватий порошок на хлібі та рослинах.
Відповідь 34. Коли до авви Іоанна вдруге прийшов брат його, Іоанн, піклуючись про спасіння душі його, нагадав йому про першу його обіцянку. Той же побажав отримати на рахунок цього знамення від старця, і тоді старець оголосив таке:
Щодо брата твого, про якого ти говорив мені, скажу тобі: з ним веде брань невір’я, а це є єресь фарисеїв, про яких сказав Господь: “род сей знамения ищет, и знамение не дастся ему” (Мф. 12:39); не можу сказати йому нічого іншого, окрім того, що сказав апостол: “древняя мимоидоша, се быша вся нова” (2Кор. 5:17). І: “ныне, Израилю” (Повт. 4:1), і: “не спокусиш Господа, Бога твого” (Мф. 4:7), і: “днесь, аще глас Его услышите, не ожесточите сердец ваших” (Євр. 3:7,8). “Хто має вуха чути, нехай чує” (Лк. 14:35). Помолися за мене.
Відповідь 35, того ж великого старця до того ж, який запитував про братів, немічних тілом, та інших, немічних помислом: чи повинен він наблизити їх до себе? І чи слід просити авву (Серіда) полегшити трохи новоначальним щодо пильнування і про довготривале мовчання старця.
Брате, відповідь на ці три помисли одна: не примушуй своє бажання, але роби (слово) з надією. Господь наш не примушував нікого, але благовістив; і хто хотів, той слухав. Ти знаєш, що я не нехтую і не зневажаю любов твою, але довготерпіння буває корисним. Коли молимося, і Бог зволікає почути, то робить це на користь нам, щоб навчити нас довготерпіння; а тому й не треба сумувати, кажучи: ми молилися, і нас не почули. Бог знає, що людині корисно. Радуйся в Господі, залиш усі піклування і помолися за мене, улюблений і єдинодушний брате мій.
Відповідь 36, того ж великого старця до того ж, у якій він дозволяє йому почати абсолютно безтурботне безмовність; відповідь на помисел, що прийшов йому, що настав останній час, і на те, що він, поспілкувавшись досить довго з одним з отців, міркував: чи добре я вчинив чи ні?
Брате! Послухай мене, який любить тебе про Христа Іісуса. Щодо келії (скажу) Господь наш Іісус Христос сказав: “грядет час, и ныне есть, егда мертвии услышат глас Сына Божия, и услышавше оживут. Якоже бо Отец имат живот в Себе, тако даде и Сынови живот имети в Себе” (Ін. 5:25,26). І я тобі кажу: час увійти тобі з Богом (у безмовність) настав; влаштуй собі нову келію і увійди в неї, маючи дороговказом Бога; і коли будеш перебувати в ній, не переймайся ні про що; бо потрібні речі й досвідченість (у справі безмовності) прийдуть самі собою. Про навіяний же тобі помисел (знай), що він суєтний і веде до марнославства. Хто не знає, що ми живемо останнім часом? Про бесіду ж: якщо ти і ледь і ледь не богословствуєш, то знай, що мовчання більш гідне подиву і слави. Понад це немає мені потреби більше писати, бо я написав тобі, як знає це і любов твоя, все від альфи до омеги. Доручаю тебе Богу: від Нього (залежить) допомога і милість, амінь.
37. Хтось із христолюбних мирян послав запитати в авви Іоанна про одну справу; той дав йому відповідь і, потім розкаявшись у цьому, віднісся до того самого великого старця, кажучи: пробач мене: я, як напідпитку, не знаю, що роблю.
Багато разів говорив я тобі: “остави мертвыя погребсти своя мертвецы” (Лк. 9:60); і чи ще не гребуєш смородом їхнім? Розглянь, що ти сказав; ти не знаєш, що ти говориш, той, хто впивається, терпить від людей безчестя, побої, презирство, не вважає себе (чимось), не показує своїх знань, не вчить інших, ні про що не радить, не міркує, що це добре, а це погано. Якщо ж устами говориш одне, а справами показуєш інше, то значить говориш нерозумно. Дивись, щоб не вразило раптово слух твій: “се, Жених грядет, исходите в сретение Его” (Мф. 25:6). І як скажеш тоді: мені ніколи? Він позбавив тебе від турбот, невже не хочеш цього? Взяв турботи твої, невже будеш сам себе обплутувати ними? Заспокоїв тебе, невже бажаєш знову обтяжувати себе? Не вистачить тобі часу і на те, щоб плакати і ридати про гріхи свої. Пам’ятай сказане про двері, що вони зачиняться; поквапся, нехай не залишишся поза з нерозумні дівами. Перейди думкою від суєтного світу цього в інший вік; залиш земне і шукай небесного; залиш тлінне і знайдеш нетлінне. Бігай думкою тимчасового і наблизишся до вічного; помри досконало, нехай поживеш досконало про Христа Іісуса, Господа нашого, Якому слава на віки віків, амінь.
Відповідь 38, того ж великого старця до того ж, який бажав часто отримувати від нього відповіді на допомогу і спасіння душі, і хотів дізнатися: чи слід йому розмовляти з ким-небудь із братії, і чи приймати від них питання про помисли?
Знаю, Кому я тебе віддав і яку їжу запропонував тобі (якщо ти тільки розумієш це); не часто пишу тобі; Той, Кому ти мною відданий, і перед проханням у Нього “весть, ихже требуете” (Мф. 6:8). Почувши це, залиш усі турботи. Бо залишення всіх турбот допоможе тобі наблизитися до града цього (досконалої мовчанки); якщо не будеш ставити себе серед людей (тобто вважати себе нижчим від усього створіння), зможеш вселитися до нього; якщо ж помреш для будь-якої людини, то станеш спадкоємцем того града і його скарбів. А оскільки ти багато разів запитував мене про одне й те саме: чи слід за потреби розмовляти з братією і давати їм відповіді на запитання їхні про помисли, то скажу, як вчинити тобі: віднині не дбай ні про що, окрім того, щоби здійснити свій шлях (безмовності). Я постійно пам’ятаю любов твою, і ти можеш пізнати це з того, що рух лютого гніву мало-помалу згасне в тобі. Хай буде мир тобі, улюблений брате мій Іоанне!
Відповідь 39, того ж великого старця до того ж, на те, що він побажав було припинити бесіду навіть і з тим, хто служить йому (братом), за словом старця: “якщо залишиш усі піклування, то це допоможе тобі наблизитися до того граду (досконалої мовчазності)”, і на той помисел, який спонукав його вишукувати причини різних спокус, що постають на нього.
Скажи братові: почекай трохи, тепер ще не час; я дбаю про тебе більше за тебе самого, а ще більше за Бога. Брате Іоанне, не злякайся жодної зі спокус, що повстають на тебе, на твою ж спокусу (досвідченості); бо не зрадить тебе Бог. Коли спіткає тебе що-небудь таке, не трудися вишукувати причини цього, але призивай ім’я Іісуса, кажучи: “Ісусе! Допоможи мені!”. І Він почує тебе: “Близ Господь всем призывающим Его” (Пс. 144:18). Не піддавайся малодушності, але прагни старанно вперед, і досягнеш бажаного у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.
Запитання 40, того ж до того ж великого старця: чи повинен він вивчити служителя, що служить йому рукоділлю, плетіння; і про одного брата, який спитав про свої помисли неясно, але здогадно, чи добре він це зробив?
Найсвітліше вчення Спасителя нашого таке: “да будет воля Твоя” (Мф. 6:10). Хто щиро вимовляє цю молитву, той залишає власну свою волю і покладає все на волю Божу. Навчити брата рукоділля плетіння корисно, але це збуджує заздрість (в інших). Можеш зайнятися цим зрідка, часом, зберігаючи совість братії, і в такий спосіб справа ця сховається. Щодо ж питання, висловленого вороже, скажу, що це власна, нерозважлива вигадка, і брат той потребує багатьох молитов, бо знамення буває не для віруючих, але для невіруючих.
Відповідь 41, того ж великого старця до того ж, коли він впав у багато помислів і піклування про добробут монастиря.
Багато чого витікає з твого серця, як сказано в Писанні: “изочту их, и паче песка умножатся” (Пс. 138:18). Брате, ніхто не знає, що буде з цим місцем, крім єдиного Бога, Який знає помисли серця, і мені Він сповістив це. Віруй же, що Господь не залишить його, але збереже і прославить його на славу імені слави Своєї. Йому слава навіки, амінь.
Відповідь 42, того ж великого старця до того ж, на запитання його: від чого сталася його неміч, і чи потрібно братам, які вирушають до Єгипту, сказати, як їм поводитися, і подбати про них, щоб вони не впали в скорботу, через незнання цих місць?
Скажи братові: у тебе змішані єгиптяни з єрусалимлянами, але не турбуйся: Бог дбає про тебе. (Що ти думаєш сказати братії), скажи зі страхом Божим і не сумуй за ними; помолися тільки, і Господь в усьому наставить їх по волі Своїй. Без Бога нічого не буває, тим більше на цьому місці. А що робиться зі страхом Божим, то служить до заспокоєння (братії) і до користі душевної.
Відповідь 43, того ж великого старця до того ж, щоб він усе, що до нього стосується, поклав на Бога.
Хто питиме воду, яку я послав тобі через мої відповіді, той навіки не відчує спраги; ти ж повинен був очікувати і сподіватися отримати заспокоєння вірою в Христа. Прийми цей хліб – частину моєї їжі – і залиш усі зовнішні турботи. Не бійся нічого, але Духом Святим прийми силу і надію; віруй, що рука Божа з тобою.
Відповідь 44.
Частину хліба, надісланого на благословення (від старця), авва Іоанн дав тому, хто служив йому, але не з власної руки (бо не був кліриком), а просто поклав, і той сам уже взяв його; й іншим і третім разом, отримавши благословення, (авва Іоанн) вчинив так само; роблячи ж це без поради (старця), не розумів, що згрішає цим. І ще: коли, за молитвами старця, відчув полегшення від пристрастей, сказав: “Ослабли в мені пристрасті”. Після цього послав він запитання про хульні помисли, і не отримав відповіді. Коли ж дивувався про причину цього, раптово попущенням Божим, до напоумлення його, з’явилося йому страшне мріяння, повторилося ще раз і раптом зникло. Схвильований і збентежений, авва Іоанн згадав гріх свій тільки щодо хліба, забувши сказане ним про знесилення в ньому пристрастей, вдягнув надісланий йому колись від старця куколь, вдався до Бога і багато молився про помилування. Старець написав йому про два гріхи його: про помисел хульний і про те, що покласти перед тим, хто служить йому (брату), благословенний хліб і дозволити йому самому взяти його, не було справою смирення, а скоріше справою зарозумілості й дитячого розуму.
Якщо хто усвідомлює, що він порушує заповідь, – це ознака пізнання (своєї немочі), а той, хто пізнає (її), виправляється; але просто скажемо: я віддав тебе колись у руки Божі, а ти ухиляєшся від цього; Писання ж говорить з Божих вуст, що праведні не ухиляються (1Царів. 15:5; Пар. 31: 7; Йов. 31:7). Що ж ти спокушаєш мене, вимагаючи мого слова? І ще говорить Писання: “ниже да изыдет велеречие из уст ваших” (1Сам. 2:3). А ти посмів відвернути вуста свої перед Богом і сказати, що пристрасті ослабли в тобі, замість того, щоб сказати: всі вони лежать в мені, як у сховищі; за це і був ти покинутий, і все твоє окаянство виявилося. Якби не було в тебе того покривала, яке ти отримав (від мене)15, то довелося б тобі потрудитися. “Верен же Бог, – сказано, – иже не оставит вас искуситися паче, еже можем, но сотворит со искушением и избытие, яко возмощи вам понести” (1Кор. 10:13). Передчасно зробити що-небудь є виконання своєї волі, і походить від зарозумілості; а, не маючи висвячення, давати іншим благословення, як архієпископ – не знаю, що й сказати на це. Хіба я не міг би і всім послати благословення, яке послав власне тобі? Ти малим покараний за багато і велике; пильнуй же над собою вперед неослабно, щоб винищити вісім іноплемінних народів. У перебуванні своєму не захоплюйся дитячими справами і придбай скоріше суворість, ніж простоту. Багато разів чув ти: “Без совета ничесоже твори” (Сир. 32:21). Про всяку пристрасть і хулу помолися Богу, і Він мало-помалу допоможе тобі. Пильнуй же вперед і збережи це в серці твоєму. Нікому не потрібно знати цього. Що було, те було. Іісус буде з тобою. Прости мені минуле, і виправлюся в майбутньому на віки вічні, амінь.
* * *
15 Тобто куколя святого Варсонофія. Дивись Відповідь 1-шу.
Відповідь 45, того ж великого старця до того ж (авви Іоанна), коли він, перебуваючи в тяжкій хворобі, а саме в сильній гарячці, до того ж протягом багатьох днів не вкушаючи їжі та перебуваючи без сну, з наріканням, через дію ворожу, вигукнув на авву16 та братів, які йому служать.
Брате, навіщо оводяніло твоє серце, і ти залишив Улюбленого і кинувся слідом за ворогом? Не послухав голосу Пастиря Христа, а пішов за вовком дияволом. Що таке постраждав ти? Що зазнав? Що означають ці кличі, які апостол поставив нарівні зі злохулінням, сказавши: “Всяк… гнев… и клич, и хула да возмется от вас, со всякою злобою” (Еф. 4:31). Ти не постраждав понад силу, за словом апостола: “верен… Бог, иже не оставит нас искуситися паче, еже можем” (1Кор. 10:13) та інше. Прокинься від цього сум’яття злих помислів. Сприйми жезл хреста, яким відженеш від себе вовків, тобто демонів. Згадуй слова Писання: “Вскую прискорбна еси, душе моя? и Вскую смущаеши мя? уповай на Бога, яко исповемся Ему, спасение лица моего и Бог мой” (Пс. 41:6). А вперед пильнуй і бережися гарячкувати, як нерозумне дитя, яке ще не має почуття (самосвідомості); бо ти маєш зійти з Христом на хрест, бути прибитим цвяхами і пронизаним копнем. Чого очікуєш, окаянний, волаючи проти Христової сили і докоряючи твою братію? Де ж сказане: “честию друг друга болша творяще” (Рим. 12:10)? Досить тобі й цього: сказано: “Даждь премудрому вину, и премудрейший будет” (Притч. 9:9). Потерпи, замовкни і дякуй за все, за словом: “О всем благодарите” (1Сол. 5:18). Очевидно ж, що дякувати слід і в потребах, і в скорботах, і в хворобах, і в розраді. Безперестанку призивай Бога, і Він перебуватиме з тобою і подасть тобі силу в ім’я Своє; Йому слава на віки віків, амінь.
* * *
16 Тобто на ігумена Серіда.
Відповідь 46. Коли авва Іоанн відчув полегшення від хвороби і прийшов до тями після колишніх спокус, ворог навів на нього страшні сни, щоб знову збентежити його; не досягнувши цього, знову уявив йому (уві сні) начебто монастир і церкву та багатьох людей, які приходили туди для отримання допомоги. Зміцнюючи його (у цих спокусах), старець пише йому таке:
Слава в вишніх Богу, брате: ворог наш диявол наважився, “яко лев рыкая, поглотити” (1Пет. 5:8) тебе, але не дозволила йому цього Божа рука, що завжди покриває нас. Коли ж він побачив, що не попускається йому виконати бажання його, став бентежити твій розум; чому і представив тобі деякі речі за допомогою поганих своїх снів. Бачачи ж, що Господь не попускає тобі спокуситися до кінця, або понад силу твою, і, як лукавий у злості своїй, (ворог) уявив тобі (уві сні) церкву і монастир, як би для допомоги. Ти ж утверди серце твоє, покладаючи на ньому без збентеження хресне знамення в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, і вірячи, що це допомагає нам знешкодити голову ворога. Придбай смиренне серце і віддай славу Тому, Хто врятував тебе від тенета диявола17; постраждав же ти це за нерадіння.
* * *
17 У слов’янському перекладі: смертныя.
Відповідь 47, того ж великого старця до того ж, який впав у боротьбу, що склалася з різних помислів, вельми тяжку і для багатьох незбагненну.
Скажи братові Іоанну: дивуюся любові твоїй, як ти не розумієш справи! Бачачи багато твоїх скорбот, не раз посилав я тобі благословення, щоб ти отримав через них силу за Богом. Тобі треба завжди міркувати про те, що написано в псалмі: “Pече, и ста дух бурен, и вознесошася волны его: восходят до небес и низходят до бездн: душа их в злых таяше” (Пс. 106:25,26). Усе це спіткало нас, і ми повинні перетерпіти ці лиха, доки не досягнемо “в пристанище хотения” Його (Пс. 106:30), як я і раніше писав тобі. Бог не віддав тебе в руки ворогів твоїх, і ти не віддавай сам себе в їхні руки. Якщо зробиш так, Бог не зрадить тебе. Чи бажаєш позбутися скорбот і не обтяжуватися ними? Чекай великих – і заспокоїшся. Згадуй Йова та інших святих, яких скорбот зазнали вони; придбай їхнє терпіння, і втішиться дух твій. Мужайся, міцнішай і молися за мене, згадуй слова мої, і душа моя оновиться.
Відповідь 48. Коли авва Серід з певної причини забарився віднести авві Іоанну попередню відповідь, останній сильно докоряв йому, і тим вельми засмутив. Потім, коли деякі з братії, які через неміч свою користуються послугами інших, переказали авві Іоанну про різні справи, які начебто марно і даремно роблять у гуртожитку, він, замість того, щоб напоумити й утримати їх від подібних пересудів, сказав, що ці справи і йому не подобаються. Почувши ж від авви Серіда, що він (авва Серід) зробив їх за порадою старця, сказав йому: старець залишив тебе діяти за своєю волею. З цієї-то нагоди послав йому старець нижченаведену відповідь, пояснюючи в ній, що те, що видається нам неправильним, робиться за особливим влаштуванням Промислу Божого, і вище за наше розуміння.
Після довгого часу знову спонукає нас любов погрозити тобі жезлом Христового покарання і заборони, нехай виповниться і на нас слово Писання: “Достовернее суть язвы друга” і т. д. (Притч. 27:6). Якщо покараємо тебе, не слабшай, згадуючи притчу того, хто сказав: “сыне мой, не пренемогай наказанием Господним, ниже ослабей, от Него обличаемь. егоже бо любит Господь, наказует: биет же всякого сына, егоже приемлет” (Євр. 12:5,6). Якщо ж і забороню тобі, то не невідомо тобі сказане апостолом: “обличи, запрети, умоли” (2Тим. 4:2). Немічний! Де розум твій? Ледачий! Де знаходиться думка твоя! Навіщо володарі розуму твого суперечать у тобі учням Владики, бажаючи перешкодити тому, щоб оселився на нього Владика, увійшов до Єрусалима, вигнав із храму Божого тих, хто продає і купує, і осоромив книжників і фарисеїв? Навіщо, коли ти повинен жити в Єрусалимі, вони тягнуть тебе до Вавилона? Навіщо, покинувши воду силоамську, хочеш пити каламутну воду єгипетську? Навіщо ухиляєшся від шляху смирення, яке говорить (собі): “Хто я такий?” і хочеш ходити шляхом розбещеним, сповненим скорбот і бід? Де залишилися слова мої, які день і ніч повторював я тобі? Де те, чого досягати тверджу я тобі так само, як і самому собі, і до чого досяг ти, як сам бачиш? Де я бажаю тебе бачити, і де ти знаходишся? І це за те, що ти не втримуєш язика свого, якому скоро даєш волю, а коли подаєш ближньому пораду, не розглядаєш наперед справи з належною увагою, щоб правильно зрозуміти її. Особливо, (якщо подаєш поради) тому, хто покриває нас заради Бога і вию свою за нас поклав (авві Серіду), якому ми зобов’язані вдячністю і повинні благати, щоб Господь зберіг його від усякого зла для користі нашої та багатьох інших, навчаючись цього від святого апостола, який із вдячністю говорив про деяких: “иже по души моей своя выя положиста” (Рим. 16:4). Як не згадуєш безтурботності, дарованої тобі через нього (Богом), і перебування твого в безмовності, яким користуєшся вільно, як цар? Тоді як він (авва Серід) носить тягар тих, хто приходить до нас, і тих, хто відходить, усуваючи від нас усяке занепокоєння; якщо приходять заради нас, то ми і повинні були б піклуватися про них, а не він. Тому дуже дякую Богові, що благоволив дати нам такого щирого сина, за душею нашою, а ти замість цього нерозумно сказав йому: “Умиваю руки мої від тебе”, і сказав це не один, а багато разів, і через це занурив душу його в великий сум, не згадавши слів апостола: “да не како многою скорбию пожерт будет таковый” (2Кор. 2:7). І якби не рука Божа і молитва отців його, то розтерзалося б серце його. Де заповіді мої, дані тобі: плач, плач, не шукай, щоб тебе вважали за щось, ні в чому не порівнюй себе з іншими, – ті заповіді, якими я привертав на іншу стежку любов твою? Залиш, нарешті, світ, зійди на хрест, скинь із себе земне, струси прах від ніг твоїх, “о срамоте нерадив” (Євр. 12:2), не розпалюй із халдеями печі, щоб не бути спаленою разом із ними гнівом Божим. Вважай кожну людину вищою за себе, – заплач за мерця твого. “Изми первее бревно из очесе твоего” (Мф. 7:5). Віднови скинутий дім твій, вигукни: “Сыне Давидов, помилуй мя… да прозрю” (Лк. 18:38,41). Зрозумій сказане: “да всяка уста заградятся” (Рим. 3:19), і не говори більше багато слів. Зачини двері твої (див. Мф. 6:6) для ворога. Зважуй слова свої і зроби замок до дверей твоїх (див. Сир. 28:29). Ти знаєш, до чого я кажу тобі: розумій сказане; потрудися вникнути в слова мої, і знайдеш у них плоди, гідні Бога; не посором сідин того, хто молиться за тебе день і ніч. Господь нехай дасть тобі зрозуміти і виконати це зі страхом Його. Амінь.
А як ти сказав авві Серіду: старець залишив тебе діяти по своїй волі, то значить, я один понесу осуд, який виголосив Господь через пророка: амінь кажу тобі: якщо побачиш брата твого, що ходить дорогою не доброю, і не скажеш йому, що шлях цей поганий, то: “крове же его от руки твоея взыщу” (Ієз. 3:18). Бережися, щоб не бути зганьбленим від (ворога), і послухай поради апостольської, за якою ми повинні “слово воздати” (Євр. 13:17) про нього (авву Серіду). Але ви не розумієте, що означає сказане18.
* * *
18 За іншим читанням: те, що відбувається.
Відповідь 49. Подякувавши старцю за виправлення, авва Іоанн просив його частіше писати до нього про спасіння душі. Також написав і про помисел, який бажав повідомити авві (Серіду), і просив старця, щоб він передав йому його.
Брате Іоанне! Не знаю, що це означає? Я написав тобі (все) від альфи до омеги, від устрою новоначального до досконалого, від початку шляху до кінця його, від скидання старої людини з принадами її, до вбрання в нову, створену за Богом (Еф. 4:22, 24), починаючи від того, щоб бути чужим від землі чуттєвої, до того, щоб зробитися небожителем і спадкоємцем мисленої землі обітованої. Вникни в мої послання, розжуй те, що міститься в них, і спасешся. Якщо ти тільки зрозумієш це: у них полягає Старий і Новий Завіт. Заглиблюючись у розуміння їх, ти не матимеш потреби в іншій книзі. Відкинь забуття і відступи від темряви; нехай буде серце твоє в мирі з (зовнішніми) почуттями, і все це здійсниться над тобою. Ідоложертвенний дим зникне з уявної твоєї Ніневії, і поширяться по ній пахощі пахощів духовного – покаяння, і втримає покарання, що загрожує їй низверненням. Де заснув ти? Навіщо ти поклав собі на чільне місце (мої) відповіді, які слугують твоєму спасінню? І не тільки для твого, а й для спасіння всіх, хто заглиблюється в них із вірою. Не слухай вперед цих сновидінь. Прокинься від обтяжливого сну, поспішай досягти Сігора, щоб не заскочило тебе руйнування цих п’яти міст; не обертайся назад, щоб не стати соляним стовпом. Будь мудрий “яко змия” (Мф. 10:16), щоб не спокусили тебе вороги твої, і незлобивий “яко голубие” (Мф. 10:16), щоб за захоплення в протилежне не повстала на тебе брань. Будь вірним рабом Владики, – інакше станеш рабом багатьох. Не віддаляйся від Нього; бо за це-то і був засуджений невірний (див. Лк. 12:46). Спостерігай за собою, як перебуваєш ти (в келії). Скажи собі: “Навіщо я веду таке життя? що придбав я від цього перебування?” І людинолюбний Бог просвітить серце твоє розумінням. Він уже позбавив тебе від усіх земних турбот. Слухай собі, брате мій, де ти перебуваєш і чого бажаєш. І Бог допоможе тобі в усьому. А про той помисел, про який ти просив мене сказати синові моєму (Серіду, скажу, що) міг би і я передати йому його, але якщо ти сам не скажеш йому, то цим віддалиш себе від досконалої і щирої любові до нього. Якщо у вас, за Писанням, “одно сердце и одна душа” (Діян. 4:32), то (пам’ятай, що) ніхто нічого не приховує від свого серця. Умудрися; ти ще жорстокосердний. Господь нехай пробачить тебе.
Відповідь 50, того ж великого старця до того ж, на запитання його: чи повинно йому, після Святої Великої седмиці, ні з ким більше не розмовляти?
Після свята мовчи п’ять днів на тиждень, а два дні, якщо трапиться потреба, розмовляй. – І знову повторю тобі, що повинен ти робити: постарайся по силі твоїй залишити всі піклування (про стороннє); бо Бог влаштовує корисне для всякої людини: або розчулює серце її, або через іншого збуджує її до корисного.
51. Після свята прийшов один єпископ, бажаючи розмовляти з аввою Іоанном, також дехто з новоначальників хотів запитати його про помисли свої; чому він і послав запитати про це того ж великого старця.
Відповідь. Ти знаєш, що ми ніколи не покладали уз ні на кого, нижче на самих себе. А як я вже сказав тобі: п’ять днів на тиждень мовчи, а два дні розмовляй, то не переймайся і цим (пришестям єпископа), а розмовляй тоді, коли я сказав тобі; розмовляючи ж, не переймайся, що сказати і як сказати, бо, по слову Христовому, “Дух Отца вашего есть глаголяй в вас” (Мф. 10:20). Щодо ж братії, про яких згадав ти, у разі потреби не відрікайся (говорити з ними), і Бог допоможе тобі. Амінь.
Відповідь 52, того ж великого старця до того ж, коли він говорив про безлад у світі.
Брате, поки є в нас час, будемо уважно ставитися до себе і навчатися мовчання, бо все прийшло в замішання. І якщо хочеш бути спокійним у всьому, будь мертвим у ставленні до кожної людини, і заспокоїшся. Зрозумій, що я кажу це щодо помислів, щодо всяких справ поводження з людьми і турбот; безмовствуй з світом.
Відповідь 53. Після попередньої відповіді авва Іоанн хотів зовсім припинити бесіди; один із братії вельми сумував за цим і благав його не відмовлятися за потреби розмовляти з ним. Зглянувшись, він обіцяв йому це і запитав про це старця, а так само і про коловій19, надісланий йому одним братом, – чи прийняти його?
Брате! Я послав тобі слово: залиш усі турботи. Чого ти ще хочеш? Слухай себе сам: жнива великі, не полишай їх, не май наміру збирати виноград після тих, хто збирає його; але залиш усе і займися (тепер) жнивами й оббиранням винограду, щоб одержати плоди з пшениці й вина: хай укріпиться та зрадіє серце твоє за Господа; міркуй над посланнями моїми: вони написані тобі не даремно. Про коловій же: якщо брат бажає дати тобі його від усього серця свого, прийми, засуджуючи себе, як недостойного.
* * *
19 Короткий безрукавний одяг, або мантія древніх отців.
Відповідь 54. Брат, маючи вельми тяжку боротьбу і соромлячись вільно сповідувати її авві (Серіду), послав до авви Іоанна, благаючи прийняти його таємно від авви (Серіда) і вислухати помисел його. Авва ж Іоанн не зміг цього зробити з двох причин: не хотів прийняти брата без поради (старця), щоб не подати спокуси іншим, і, з іншого боку, не хотів засмутити його (відмовою); і тому, спантеличений тим, що не знав, що робити, спитав про це особливо того самого великого старця, а разом і про те: чи не зачинити йому (зовсім) дверей своїх?
Скажи братові: хто буде настільки нерозумний, що обере собі справу, яка може нашкодити і прикрий, замість того, щоб робити найлегшу і найрадіснішу, зі смиренністю й увагою (до себе)20. Дверей своїх не зачиняй зовсім: умертвіння (від усього) полягає не в загородженні дверей, а в загородженні вуст. Вітаю тебе лобзанням святим.
* * *
20 За іншим читанням: і молитвою.
Відповідь 55. Один старець, єгиптянин, вступивши в монастир, у якому жили ці отці, написав до великого старця єгипетською мовою (бо він був єгиптянин), просячи молитви його та корисного для душі слова; запитував також, чи можна удостоїтися його бесіди; він же грецькою мовою написав йому таку відповідь:
Я поклав собі за правило нікому не писати, але надсилати відповіді через авву (Серіда); тому й не пишу тобі єгипетською, але, будучи переконаний (твоїм проханням), я сказав авві Серіду відповідь грецькою мовою, щоб він написав її тобі, тому що авва не розмовляє єгипетською. У посланні своєму ти називаєш мене улюбленим і батьком своїм у Господі, що знає труди, потреби й небезпеки душі; тому, якщо я батько твій, як ти пишеш, то даю тобі заповідь: не турбуй мене проханням про бесіду зі мною; я не так живу, щоб робити різницю між людьми. Якщо для тебе відчиню двері, то й для всіх; а якщо не відчиню тобі, то – і нікому іншому. Я написав це тому, що ти просив мене, кажучи: удостой мене лагідності твоєї і зроби милість бідній душі моїй. І ще сказав ти в тому ж посланні: гріх мій розлучив мене з тобою, володарю мій! Я ж, благодаттю Христа Сина Божого, досі не розлучався з тобою, але духом завжди перебуваю з любов’ю твоєю. Після цього, у тому ж посланні, ти написав мені: “Помолись за гріхи мої”, і я скажу тобі те ж саме: помолись за гріхи мої; бо сказано: “якоже хощете да творят вам человецы, и вы творите им такожде” (Лк. 6:31). Хоча я і окаянний і менший за всіх людей, але досі роблю це по силі моїй, заради Того, Хто сказав: “молитеся друг за друга, яко да исцелеете” (Як. 5:16). Якщо ми мандрівники, брате, то мандрівники й будемо. Не будемо вважати себе за щось, і ніхто не дасть нам жодного значення, і будемо спокійні. Вступивши до нас, подвизайся в терпінні; бо сказано: “претерпевый же до конца, той спасен будет” (Мф. 10:22). Найбільше ж старайся померти для всякої людини, і спасешся. Скажи помислу своєму: я помер і лежу в гробі. Повір мені, возлюблений, що, спонукуваний любов’ю Божою сказати любові твоїй все це, я перевершив усю міру. – Хто я, найменший? А тому й прошу вибачення, кажучи: Господа заради пробач мені, хто пустословить, і помолися за мене, рабе Божий Аврааме.
Відповідь 56, того ж великого старця до авви Павла, який, перебуваючи в безмовності, хотів прийняти до себе якогось сліпого брата, щоб послужити йому.
Брат Павло! В одній притчі говориться: чи бачив ти юнака, що біжить? Знай, що обдурив його старець. Старець, який обманює нас, є сатана; заздрячи, він хоче втягнути нас у халепу, під приводом правди. А того ми не знаємо, що багато хто, бажаючи витягти інших із річки, самі потонули разом із ними. Будь обережний, розглянь, з якого боку хоче ворог вловити тебе. Коли ж питаєш мене і отримуєш відповідь, ворог змінює один вид підступів своїх на інший – найлютіший. Бог не вимагає, щоб ти понад силу свою робив добро ближньому; бо Він каже так: не перестанеш благотворити ближньому, “елико аще обрящет рука твоя” (Еккл. 9:10). Припустімо, що сліпий той прийшов до тебе, а ти і сам сильно захворів: хто ж послужить тоді тобі і йому? Якщо ж хто-небудь і послужить тобі охоче, але ворог, що навіює тобі ці уявні правди (чесноти), буде твердити тобі: дивись, ти завдав гуртожитку обтяження; а така людина, як і сам ти знаєш, нестерпна для інших; бо, як говорить Писання, чоловіка або старця “малодушна… кто стерпит?” (Притч. 18:14). Якщо ж тобі потрібно зазнати на власному досвіді кілька важких днів, виконай, що бажаєш. Якби мене не питали, я не сказав би ні слова, але й те, що кажу тепер, кажу з любові Христової, щоб не впав в оману брат мій. Якщо ж співчуваєш (сліпцеві) Бога заради і віриш, що Бог сильний допомогти йому, помолися Господу, і Він зробить із ним, що Йому завгодно. Я не зв’язав тебе, брате, і не заповідь дав тобі, але пораду: чини ж як хочеш, пробач мене Господа заради і помолися за мене, найменшому.
Відповідь 57, того ж великого старця до того ж, який, почавши з одним бесіду про віру, як нездатний до такого дослідження, зніяковів під час змагання.
Божественний апостол, натхнений Духом Святим, сказав: “верен… Бог, Иже не оставит вас искуситися паче, еже можете, но сотворит со искушением и избытие, яко возмощи вам понести” (1Кор. 10:13). Однодушний і щиро возлюблений брат! Сповіщаю тебе про Господа, що, бачачи твою скорботу і збентеження від спокуси, яка тебе спіткала, я поболів (серцем) так сильно, як ніколи, – особливо пригадавши слова апостола: “Кто изнемогает, и не изнемогаю? Кто соблазняется, и аз не разжизаюся?” (2Кор. 11:29). І ще: “аще страждет един уд, с ним страждут вси уди” (1Кор. 12:26). Якщо я і не чиню по-апостольськи, але чув, що апостол заповідав “радоватися с радующимися, и плакати с плачущими” (Рим. 12:15). Слава Вишньому Богові, Який не попустив ненависникові добра – ворогові вилити на тебе всю злість свою так, як йому хотілося; бо він бажав би і живих поглинати людей, як свідчить про це верховний апостол Петро, кажучи: “яко лев рыкая, ходит, иский кого поглотити” (1Пет. 5:8). Владико мій, не будемо так скоро приймати збентеження від лукавих помислів, щоб повставати і бентежитися на ближнього нашого: це відбувається не інакше, як за дією диявольською. – Куди поділося: “Блажен муж, иже претерпит искушение: зане искусен быв” (Як. 1:12) та ін.? Написав же я це любові твоїй – не як тому, хто потребує повчання, бо якщо вникнеш у Писання, то і зрозумієш, і будеш пильнувати над собою більше за мене, бо я окаянний і немічний, і ось ще ношу тільки ім’я, – а від сердечної хвороби та сильної за Богом любові написав тобі це з багатьма слізьми. Нехай утвердить серце твоє в страху Своєму Той, Хто утвердив і поставив небо; і нехай заснує будівлю твою “на твердом камени” (Мф. 7:25) Той, Хто заснував “землю на водах” (Пс. 135:6); і нехай заборонить спокусам твоїм Той, Хто заборонив “ветрам и морю” (Мф. 8:26); нехай усуне від тебе забуття заповідей Той, Хто віддалив “востоцы от запад” (Пс. 102:12); нехай проявить ласку до твоїх душевних сил, як “щедрит отец сыны” (Пс. 102:13). І нехай просвітить серце твоє Той, Хто просвітив (див. Еф. 1:18) затьмарених раніше; і нехай дасть тобі терпіння пожити зі мною, якого ти полюбив, мирно, до останнього подиху, як задовго до цього оголосив нам це по благодаті Своєї Той, Хто Сказав нам це по благодаті Свої: “претерпевый… до конца, той спасен будет” (Мф. 10:22). І нехай дарує Він нам (дотримати) до кінця той мир один з одним, який Він дав учням Своїм (Ін. 14:27). І нехай сподобить нас досягти досконалої любові до Нього (1Ін. 4:18) Той, Хто сказав: “Аще любите Мя, заповеди Моя соблюдите” (Ін. 14:15). І ще Він же сказав: “о сем разумеют вси, яко Мои ученицы есте, аще любовь имате между собою” (Ін. 13:35). Якби ми мали таку любов, ніщо не розлучало б нас одне від одного до смерті. Втім, написано: “И ныне, Израилю” (Повт. 4:1); і ще: “Аще дух владеющаго взыдет на тя, места твоего не остави” (Еккл. 10:4); а я скажу тобі слово Рут: “да не будет ми разлучатися от тебе, но смерть разлучит между мною и тобою” (Рут. 1:17). Якщо ж ти похитнеш що-небудь із цього, тоді я ні в чому не буду винен: ти сам побачиш (наслідки цього) і даси відповідь у день Страшного Суду; бо я з радістю покладаю душу мою на смерть за тебе – брата мого. Втім, кажу тобі це не як заповідь. Мовчи з надією, – дивуючись Богу і прославляючи Його за те, що Він позбавив тебе великих небезпек, скорбот і різних спокус. Тому слава, амінь. Пробач мені, що багато базікав, бо від великої печалі й великої радості продовжив я слово моє до тебе. Господь із тобою, коханий мій!
Отримавши цю відповідь, (авва Павло) оголосив старцеві таке:
Владико і пане мій, пробач мене Господа ради і помолися за мене. – Відносно ж печалі моєї і збентеження, ти знаєш, владико, що вони походять від диявола: бо я з дитинства прийняв віру трьохсот сімнадцяти святих і богоносних отців, і ніколи не приймав, крім цього, жодного іншого вчення, а (тепер) бентежуся. Якщо тобі відомо, отче мій, що я бентежуся даремно, дай мені слово, що пан мій відповість за мене Богові, а мені від цього не буде жодної шкоди, і тоді я позбудуся смутку й збентеження, а тепер дуже страждаю від них, як людина проста й нерозумна, і покараний за багато гріхів моїх. Не звинувати мене, владико, але напиши, що даєш прощення; допоможи мені в цій (справі) сприятливими твоїми молитвами, і я вірю Богові, що ти знайдеш окаянну мою душу.
Відповідь 58.
Якби ти зрозумів написане тобі мною, то міг би зрозуміти, що я і сам собою написав тобі те, про що ти просиш; бо сказане мною: “Душу мою покладаю за тебе”, саме те й означає, що я відповідаю за любов твою. Не соромлюся сказати тобі, брате мій, що ти не можеш міркувати про віру; а якщо не можеш, то й не міркуй; бо цим накликаєш на себе лише скорботу і збентеження. Твердий у вірі, якщо говоритиме й змагатиметься з єретиками або невірними, ніколи не збентежиться; бо має всередині себе Іісуса, Начальника миру й тиші. І такий, після мирного змагання, може з любов’ю привести багатьох єретиків і невірних до пізнання Спасителя нашого Іісуса Христа. Тому, брате, оскільки міркувати про інші предмети вище за твою міру, то тримайся царського шляху, кажу, віри трьохсот сімнадцяти святих отців, у яку ти і хрестився: вона містить у собі все з точністю для тих, хто досконало розуміє. Мовчи, уважно розмірковуючи про гріхи свої і про те, як зустріти тобі Бога. І якщо таким чином дотримаєшся заповіді моєї, краще ж сказати, Божої, свідчу, що я дам за тебе відповідь у той день, у який Бог судитиме таємниці людські. Не засумнівайся в цьому, щоб не впасти в гірше; бо і солодке перетворює на гірке ворог, від якого, по-перше, нехай позбавить нас Господь Іісус. Не турбуйся відтепер про предмети, тобі не призначені; бо Господь узяв від тебе всі турботи. Лукавий же демон, бачачи, що ти позбувся (від них) молитвами святих, знайшов засіб залишити в тебе хоча б частину диму такої спокуси. Помолися за мене, брате, нехай не буде сказано і мені: “научая… инаго, себе ли не учиши” (Рим. 2:21). Остерігайся знову спіткнутися в цьому, нехай не засмутиш мене, возлюбленого твого. Господь нехай покриє нас крилами Своїми, амінь.
59. Інший брат запитав того ж великого старця, як розрізняти помисли: який (походить) від Бога, який від єства і який від демонів.
Відповідь. Сину мій Феодоре! Запитуючи про це, вникни добре, про що ти запитуєш, і приготуй себе до виконання цього на ділі. Бо в Писанні сказано: “не высокая мудрствующе, но смиренными ведущеся” (Рим. 12:16). Те, про що ти питаєш, стосується людей, які досягли великої міри (духовного віку). Якщо внутрішнє око не буде очищене багатьма лікуваннями, то воно не може позбутися тернистості й волчців і зібрати гроздь винограду, що укріплює й звеселяє серце. Якщо людина не досягне цієї міри, то не може розрізняти (оних помислів), але буде зганьблена демонами і впаде в спокусу, повіривши їм, бо вони змінюють речі, як хочуть, особливо для тих, котрі не знають підступів їхніх. Возлюблений! Покладайся на Господа, “и даст ти прошения сердца твоего” (Пс. 36:4). Кажи Йому в усіх випадках: нехай буде, Господи, “не еже Аз хощу, но еже Ты” (Мк. 14:36), і Він зробить із тобою з волі Своєї. Тепер вислухай, сину мій, яка відмінність помислів, про які ти запитав. Коли навіює тобі помисел зробити що-небудь з волі Божої, і ти знаходиш у цьому ділі радість, і водночас скорботу, яка їй протистоїть, то знай, що цей помисел від Бога, і спонукай себе перетерпіти, за словом апостола: “умерщвляю тело мое и порабощаю, да не како, иным проповедуя, сам неключимь буду” (1Кор. 9:27), і виконай волю Божу. Якщо ж прийде тобі природний помисел, тобто бажання природне, розглянь його старанно, і будеш у змозі розсудити про нього, бо Божественне Писання говорить: “Сего ради оставит человек отца своего и матерь и прилепится к жене своей, и будета два в плоть едину” (Бут. 2:24). Апостол, знаючи, що воля Божа полягає в тому, щоб ми залишили не тільки демонське, а й природне, сказав: “плоть не пользует ничтоже” (Ін. 6:63). Але той, хто приліплюється до дружини, плоть є, а той, хто приліплюється до Бога, “дух есть” (1Кор. 6:17). Тому тим, хто бажає бути духовними, треба відкидати плоть: бо що не корисно, те й шкідливо; а шкідливе треба відкидати. А тим, хто бажає у світі жити благочестиво, апостол сказав: “Честна женитва” (Євр. 13:4), та ін. А помисли, що походять від демонів, насамперед бувають сповнені збентеження й печалі й тягнуть слідом за собою потайки й тонко, бо вороги одягаються в одяг овечий, тобто навіюють думки, мабуть, праві, а “внутрь же суть волцы хищницы” (Мф. 7:15), тобто захоплюють і “прельщают сердца незлобивых” (Рим. 16:18) тим, що здається добрым, а насправді є зловредним. – Писання говорить про змія, що він “мудрейший”, а тому і бережи завжди його “главу” (Бут. 3:1,15), щоб він не знайшов у тебе нори і, оселившись у ній, не спричинив спустошення. Отже, якщо і ти бажаєш стати духовним, відклади тілесне; бо від чого хто відрікається, те й відкидає; і слухай слова Самого Господа: “аще кто хощет по Мне ити, да отвержется себе и возьмет крест свой и по Мне грядет” (Мф. 16:24). А як відрікається від себе людина? – Лише тим, що залишає природні бажання і піде за Ним. Тому-то й говорить Він (тут) власне про природне, а не про неприродне; бо якщо хто залишить (тільки) неприродне, то він не залишив ще нічого зі свого власного, заради Бога; тому що протиприродне не належить йому. А той, хто залишив природне, завжди волає з апостолом Петром: “се, мы оставихом вся и вслед Тебе идохом: что убо будет нам?” (Мф. 19:27), і чує блаженний голос Його, і обітницею засвідчується у наслідуванні життя вічного. Що залишив Петро, будучи небагатим, і чим хвалився, якщо не залишенням природних своїх бажань? Бо, якщо людина не помре для плоті, живучи духом, вона не може воскреснути (душею). Як у мерця зовсім немає бажань природних, так немає їх і в духовно-вмерлому для плоті. Якщо ж ти не досяг міри духовної, а ще немовлятствуєш розумом, то змирися перед учителем – нехай “накажет тя милостию” (Пс. 140:5), і “без совета ничесоже твори” (Сир. 32:21), хоч би що й здавалося тобі, здавалося б, добрим, бо світло демонів перетворюється згодом на темряву. Отже, якщо тоді, як ти що-небудь чуєш, думаєш, або бачиш, хоча мало збентежиться серце твоє, то це демонське. Прийми ж написане тобі стисло, вірячи, що якщо потрудишся здобути в цьому успіх, то Бог, Який усім дає буття, дасть і тобі, разом із ними, успадковувати блага Його у Христі Іісусі, Господі нашому, Котрому нехай буде слава, честь і держава, нині і повсякчас і на віки віків.
Відповідь 60. Тоді як (великий) старець нікого не приймав до себе, окрім свого учня авви (Серіда), той самий брат через листи просив поговорити з ним, кажучи, що і авва Мойсей, й інші отці брали до себе тих, котрі мали в тому потребу. Старець відповідав йому на це письмово і з передбаченням, виконання якого ми побачили насправді. Він сказав, що здасться йому, і при тому яким чином, і для чого, саме заради невіруючих в Іудеї. Після того, як той же брат впав у спокусу невір’я і говорив, що в келії зовсім немає старця, і авва (Серід) вигадує ніби він там, старець покликав цього брата та інших, що перебували на тому місці, вмив їм усім ноги, і я, грішний, (говорить про себе авва Серід) удостоївся цього омовіння. Після чого той брат, прийшовши до тями і згадавши відповідь цю, сповідував нам своє невір’я і передбачення старця, і всі ми прославили Бога. Відповідь же старця була такою:
Брате, ніхто не знає таємниць іншого, як тільки “дух человека, живущий в нем” (1Кор. 2:11). Кожен знає, що в нього в домі і що зібрав він у скарбницю свою, і, судячи з цього, приділяє і на прожиток інших. Ми і від Владики маємо повеління будувати “столп не прежде, нежели разочтем имение” (Лк. 14:28). Ти порахував мені святих, багатих по духу, і потішив мене знанням твоїм, а ще краще, якби й справами. Розглядаючи їхнє життя, знаходжу, що скільки вони надлишкували добрими справами, стільки я злими. Вони по дерзновенню до Бога робили це (приймали інших), а я, і не роблячи (не приймаю нікого), тремчу, знаючи вчинене мною і згадуючи того, хто сказав: “научая… инаго, себе ли не учиши” (Рим. 2:21). Я чую голос, який докоряє мені і каже: “Лицемере, изми первее бревно из очесе твоего” (Мф. 7:5), та інше. Прагну ж “вилучити” і не можу, але не впадаю у відчай, а сподіваюся досягти цього. – Скажи мені, брате, якщо хто скаже жебракові: “Інші багато дали, дай і ти, що нічого не маєш”, чи може він виконати це? Що ж (скажу) ще? Багато хто, мучачись спрагою і потім знайшовши воду для її втамування, не цікавиться, звідки взялася вона: з джерела, або від дощу, або з річки, – і багато хто, насолоджуючись світлом сонця, не цікавиться знати, велике воно чи мале, має воно відчуття чи ні; так само і про інші стихії. І про Бога святі отці, коли їх запитували, написали: шукай Господа, а не випробовуй, де мешкає Він. Що ж скажу я тобі, який залишив те, що вимагається від тебе, тобто піклування про гріхи свої, і побажав бачити мене – черв’яка смердючого, землю і попіл? Однак і я, божевільний, з радістю послав тобі відповідь, помиляючись і вважаючи себе чимось, і забув написане, що “себе быти что, ничтоже сый, умом льстит себе” (Гал. 6:3). Так, я помилився в цьому і говорив, будучи недостойним того; ти ж, як добрий і послушний діяч, трудися і не вимагай цього від мене, який бажає бачити і вітати тебе і всіх, з любові до вас по Богу. Я сам, якщо сповістить мені Бог, припаду до стоп ваших і поклонюся їм, просячи молитов і молитов ваших, щоб позбутися мені від невіруючих в Іудеї (Рим. 15:31). Не будемо, брате, в мріях марнувати днів наших, але потрудимося набути плачу, сповненого сліз21, нехай отримаємо блаженство (див. Мф. 5:4) і постараємося прийти до стану убогих і кротких (див. Мф. 5:3,5), щоб будемо співспадкоємцями їхніми й здобудемо мир (див. Пс. 33:15) з усіма; нехай удостоїмося бути з “сынами Божиими” (Мф. 5:9) і перетерпимо ганьбу і докір, щоб примножилася “мзда наша на небесех” (Мф. 5:12); і постараємося з’явитися Йому з ділами добрими: “да видят человецы добрая наша дела и прославят Отца нашего, Иже на небесех” (Мф. 5:16). Не викриваючи тебе, написав я це; бо себе самого бачу в багатьох гріхах; але безперестанку припадаю, молячись Богові, щоб Він молитвами святих дарував мені і тобі відпущення гріхів, амінь.
* * *
21 Див. відповідь 286.
Відповідь 61, того ж великого старця до того ж, який догоджав йому за таку чесноту, наводив вислови з Писання і запитував: чи слід залишити вживати в їжу овочі та жити за прикладом святих отців – із вірою та благопристойно; а також просив його молитов за зцілення очей, що розболілися.
Брате, на мені сповнилося через тебе слово Писання: “людие мои, блажащии вас льстят вы” (Іс. 3:12), та інше. Таке благовоління не допускає нам бачити мерзенність справ наших: воно, як гадаю, шкодить і тим, хто досягнув у міру (духовного процвітання), і відлучає від віри в Бога, Котрий каже: “Како… можете веровати в Мя, славу друг от друга приемлюще?”(Ін. 5:44). Той, хто розуміє смиренність апостола, вибере скоріше буйство, і нехай буде мудрий згодом (1Кор. 3:18). Бо хто показує себе розумним, а не більш духовним, той, дивуюся, якщо уникне осуду, призначеного за пихатість. Про смиренних же сказано, що вони отримують “благодать” (1Пет. 5:5). Якщо хто говорить про солодкість слів Божих, а сам не вкушає її, то цим він показує, що вона гірка. Чи не гірке слово це: “аще кто хощет по Мне ити, да отвержется себе и возмет крест свой и по Мне грядет” (Мф. 16:24)? А якщо воно солодке, то навіщо відкидаємо його, бажаючи виконати свою волю? Хто каже, що він знає шлях, який веде до якогось міста, і однак запитує про цей шлях, той або зневажає його, або, насміхаючись, спокушає інших. Якщо ж хто знає шлях і не хоче йти ним, то такий піддається осуду, як вельми недбайливий. Мав і авва Арсеній розум (духовний), але не показував його, бо, смиренномудріючи, говорив: “Хочу врятуватися і не знаю як”. Якщо хто покаже братові своєму шлях, а сам буде незадоволений йти ним, – буде винен. Шлях же цей полягає в тому, щоб те, що ми проходимо, і те, що залишаємо позаду, не привертало нас назад, інакше з’явимося на тому місці, з якого вийшли, гідні осуду, і праця наша буде марною. Хто хоче досконало пізнати шлях, але не йде з тим, хто знає його досконало, той ніколи не досягне граду (небесного). Залиш волю свою позаду себе, і смиряйся протягом усього твого життя, і спасешся. На запитання твоє про овочі (скажу): сам не шукай, а якщо дадуть – прийми і їж, зітхаючи, як винний осуду за солодкість (їжі твоєї). Якщо згадуєш про святих, то наслідуй і досконалість їхньої самовіддачі, і розчинену ділами віру їхню, бо “вера без дел мертва есть” (Як. 2:20); а якщо кажеш, (що хочеш жити) благопристойно, то не знайдеш діла прекраснішого за те, що здійснюється зі смиренністю: це-то і є слухняність. Хтось сказав, що син слухняний у житті. Щодо очей твоїх (скажу): Той, хто створив їх, сильний і просвітити їх разом із внутрішніми очима, якими якщо бачимо, за словом Спасителя, то не маємо потреби в цих (тілесних), як таких, що дивляться на суєту світу. Бог сильний створити, нехай удостоїмося і ми бути зі спасенними на славу всесвятаго імені Його. Амінь.
Відповідь 62, того ж великого старця до того ж, який запитав його разом з іншими: хто дав дияволу начальство і владу?
Якщо бажаєте знати те, що для вас зовсім не потрібно, – тобто хто дав дияволу начальство і владу, то пізнайте це з нижченаведеного і, через непорозуміння ваше, не вважайте Бога винуватцем зла. Візьміть приклад із самих себе: якщо хтось із вас, за власним свавіллям, ухиляється до зла, то він владно чинить це зло і буває судимий Богом, як такий, що вчинив зло самовладно. Але хто дав йому владу? Чи не Бог? За що ж Він засуджує його? – Через норовливість ворога не вважайте, нібито Бог дозволяє на зло. Зовсім ні, це несправедливо! Хоча деякі зі святих і сказали (щось подібне); але ви не цілком розумієте, в якому сенсі вони сказали це. Бог не утримав диявола, не завадив йому чинити зло; тому й сказано, що Бог дав йому начальство і владу. Пізнайте це з цих слів: “Аз же ожесточу сердце фараоново” (Вих. 7:3; див. Вих. 10:20). – Якщо так, то як же Він засуджує його? – Це говорить Він тому, що не покарав його раніше. Кожен може пізнати це і з книги Йова, де розповідається, що диявол занапастив його майно і дітей; розсуди ж, що сказав Іов: “Господь даде, Господь отъят: яко Господеви изволися, тако бысть: буди имя Господне благословено [во веки]” (Йов. 1:21). Чому Йов не іменує того, хто згубив, але Того, Хто довготерпів і міг перешкодити і утримати це зло? Поміркуй також, що не чому інакше сказано дияволу: “се, предаю ти его” (Іова) (Йов. 2:6), як тільки тому, що диявол засуджував Бога, називаючи Його винуватцем подяк, що їх виказував цей праведник за доброчинність, яку він на нього виливав. – Отже, оскільки Бог диявола не втримав, то й говориться, що Він ніби дав йому начальство і владу. Бог спочатку довірив йому добру владу і, одного разу давши, не забрав її; він же (диявол), прийнявши, відкинув її, і натомість зодягнувся в владу злу. А оскільки Бог не став на заваді йому, то й говориться, що Він дав дияволу начальство і владу. Не сказано в Писанні: “не восхоте благословения”, і Бог віддалив його від нього, але: і віддалиться від нього (Пс. 108:17). Не вважайте ж Бога винуватцем лиха, бо ця думка піддасть вас осуду, бо (вважайте, що) диявол сам собі обрав начальство над усяким злом, а Бог не став йому на заваді, бо в Писанні сказано: “И возлюби клятву, и приидет ему” (Пс. 108:17), а не говориться, що Бог наклав на неї клятву. Отже, перебувайте непохитні в Господі, віруючи, що Він є Начальником життя нашого і всього доброго, і вибачте мені, що я захопився вашими дитячими питаннями і залишив належну досконалість. Чада! Нехай благословить і нехай примножить плоди ваші Господь Іісус Христос в ім’я Отця, зі Святим Духом.
63. Тим часом і наглядачеві лікарні, який запитав: чи можна вивчати лікарські книги? (старець) відповідав:
Корисніше займатися лікарськими книжками, ніж обертатися думками в пристрастях, тому що, (сказав старець), ми ще не прийшли до такої досконалості, щоб зовсім позбутися полону пристрастей.
Святий відповідав обом пристойно і розважливо; сказавши ж: “Вибачте, що я захопився дитячими питаннями”, натякає або, точніше сказати, ясно показує, що такі запитання воістину властиві лише дитячому сенсу і сповнені великого нерозуміння, до того ж і згубної гордості.
Запитання 64, того ж до іншого старця: що мені робити, отче мій, я залишив дружину і дітей, і тепер сумую, що нікому про них піклуватися?
Відповідь. У отцівських переказах розповідається, що хтось, будучи скривджений іншим, прийшов до старця22 і сказав: “Мене образила одна людина, і я хочу помститися за себе”. Старець відповідав йому: “Ні, сину мій, залишимо помсту Богові”; але коли не міг умовити скривдженого, то сказав йому: “Станемо на молитву”. Під час молитви старець почав говорити вголос: “Боже! Ми не маємо більше потреби в Твоєму піклуванні про нас, бо самі хочемо мстити за себе”. (Почувши це, брат) прийшов у розчулення і сказав: “Прости мене, авва, я не буду більше мстити за себе”. Так само і я кажу тобі, брате, якщо ми дбаємо про дружину і чад, то Бог уже не дбає про них. Якщо ж залишимо ці турботи, то Бог подбає і про них, і про нас. Отже, не думай про те, щоб піклуватися або молитися про них, щоб не утримати їх у пам’яті, і не збереглася пристрасть у душі твоїй.
* * *
22 Авві Сисою. Див. “Сказание о подвижничестве святых и блаженных отцов”, стор. 248. (Вид. 1845 р.)
Запитання 65, того самого до того самого старця: що мені робити, бо сильна печаль про розлуку з дружиною не полишає мене?
Відповідь. Про чоловіка і дружину сказано: “будета оба в плоть едину” (Мф. 19:5; Бут. 2:24). Якщо відсічена буде якась частина твого тіла, то все воно страждає, поки не зцілиться виразка, і хвороба не припиниться; так і в цьому разі, як при відсіканні частини тіла, не можна не відчувати тобі страждання.
Відповідь 66, великого старця до того ж, на те саме запитання.
Якщо “вся возможна верующему” (Мк. 9:23), то де ж віра? Якщо ти обрав собі – бути мертвим, запитай мертвого, чи жадає він своєї дружини? І чи судиться за неї, якщо вона впаде в блуд? Якщо ти залишив “мертвых погребсти своя мертвецы” (Мф. 8:22), то чому не благовістиш царства свого? Доки спиш ти? Прокинься і вклич із Давидом: “Hе уклони сердце мое в словеса лукавствия, непщевати вины о гресех” (Пс. 140:4), якщо ти “паче всех учащих тя разумел еси” (Пс. 118:99). Лукаві демони, що вкладають помисли в серце твоє, знають, що боротьба з помислами про дружину буде для тебе важчою за (інші). Як же сховалося від тебе сказане в Писанні: “верен… Бог, Иже не оставит нас искуситися” (1Кор. 10:13), та ін. Якщо ж це трапляється з нами через неміч нашу, то (треба знати, що) ніхто, будучи сліпим, не звинувачує сонця за те, що воно його не просвітило або не допомогло йому. Якщо віриш за Писанням, що постає “яко паучина” (Пс. 38:12) душа людини, покараної за беззаконня, то навіщо розслаблюють руки твої перед початком боротьби? Якщо Той, Хто перебуває з нами, сильний розтрощити за нас усіх ворогів, то для чого невір’ям і бездіяльністю нашою показуємо, що Він далекий від нас? Якщо нікого немає сильнішого за Нього, і ти хвалишся, кажучи: “яко Ты со мною еси” (Пс. 22:4), кого ж боїшся і тремтиш, маючи з собою Сильного? Але, сповнившись любові, прийми хоча б трохи того небесного вогню, який Владика всіляких прийшов “воврещи на землю” (Лк. 12:49), і щоб, коли ворог вселяє плевели, вогонь цей спалив і винищив їх. Покажи фіміамом, запаленим від вогню цього, щоб Господь, відчувши пахощі кадила твого, приніс їх Своєму Отцю і Животворящому Духу і створив у тебе обитель у твоєму храмі, в якому ти поставив перед Ним жертву живу, святу, угодну Йому. – І тоді, зігрітий цим вогнем, ти безперестанку будеш бажати бути супутником, співгромадянином і співспадкоємцем святих, що виконали це (там), де “око не виде, и ухо не слыша, и на сердце человеку не взыдоша, яже уготова Бог любящим Его” (1Кор. 2:9).
Запитання 67, того ж до іншого старця, який запитував: що мені робити, отче мій, я відчуваю страх ночами?
Відповідь. Громадяни доти бояться навали ворогів, поки не мають допомоги від царя. Коли ж отримають звістку, що в місто їхнє виступив вождь або воєначальник, то не турбуються більше, знаючи, що начальники піклуються про них. Якщо ж і почують про наближення ворогів, то, маючи захисника, вже не бояться. Так і ми, якщо віруємо в Бога, то не боїмося демонів; бо Бог посилає нам допомогу Свою.
Запитання 68, того ж до великого старця, надіслане письмово.
Божественне Писання говорить: “Накажет мя праведник милостию и обличит мя” (Пс. 140:5), але як лікар, роблячи розріз і припікаючи рани, очікує, що хворий через це отримає зцілення; так і хворий, хоч і знає, що операція болюча, але піддається їй, чекаючи на зцілення. Ось і я віддаю себе Богу і святині вашій, вважаючи, що я не сам собою прийшов сюди. Преподобний Отче! ти сам все про мене знаєш, тож скажи мені (що мені робити), тому що серце моє перебуває у великому збентеженні від пристрастей і від помислів. За допомогою твоїх молитов я готовий, якщо буде на те воля Божа, все прийняти від тебе старанно і з радістю, і, як ти наказав, пишу або говорю через господина авву.
Відповідь. Брате, ось, за велінням Божим, посилаю тобі це друге послання, яким благаю любов твою до Бога: пробуди мислене око твоє, що здригається від зневіри, нехай не заснеш у смерть (див. Пс. 118:28; Пс. 12:4). Не спи, нехай пізнає розум твій, як спостерігати за доброю землею твоєю, щоб не виросло на ній тернистості й не придушило насіння, за сказаним: “НОкрест нечестивии ходят” (Пс. 11:9). Але сильний Той, Хто незабаром може розтрощити їхнє іго і ріг. Амінь.
69. Того ж великого старця до одного безмовника, який запитував про того, хто служить йому, про збентеження від помислів і про родичів своїх по плоті.
Відповідь. Брате! я кажу тобі, як власній душі моїй. У Писанні сказано: “Блюдите же, да не како власть ваша… преткновение будет немощным” (1Кор. 8:9). Брат, що служить тобі, простий, не бажай навчити його мудрувати, бо через це наведеш на нього гнів; але будь задоволений тим, що він виконує твої потреби, і не подавай йому думки про мудрість. Він живе добре, не бентеж же серця його; тільки досконалі можуть допустити помисел увійти, і знову вигнати його; але ти не внось вогню, щоб він не спалив дубрави твоєї. Не дозволяй узяти одягу твого, щоб не довелося тобі брати його назад зі сваркою. Не спокушай себе збентеженням; бо ти не встоїш у такій спокусі. Слухай себе відтепер і молися за мене. Що ж стосується родичів твоїх по плоті, Господь сказав: “кто есть Мати Моя, и кто суть братия Моя?” (Мф. 12:48), і тому ти не повинен порушувати заповіді Божої і мати дружби з плотськими братами. Якщо ж вони потребують одягу, то чому не згадав ти скоріше жебраків і Самого Христа, Який сказав: був “наг, и одеясте Мя” (Мф. 25:36). Але, зганьблений демонами, ти приводиш собі на пам’ять тих, яких залишив заради Бога, і через це стаєш злочинцем. Горе нам, брате! Що вороги з нами роблять? Чи бажаєш плекати до родичів любов, яку ти і до всіх повинен мати? Молися за них, щоб і вони спаслися благодаттю Христовою. Уваж же собі, щоб не бути більше зганьбленим демонами. Залишивши склади, ми знову повернулися до абетки. Якщо хочеш спастися, спонукай себе померти (для всього земного). Вважай себе за ніщо і прагни до майбутнього, щоб під приводом доброї справи не втягнув тебе диявол у передчасні турботи. – Не турбуйся ні про що (зовнішнє), чи живі рідні твої, чи померли, не посилай (дізнаватися) про те. Згадай Господа, який сказав: “остави мертвых погребсти своя мертвецы” (Мф. 8:22). Себе слухай; рідні не врятують тебе в той страшний день. Багаторазово повторюю тобі: прокинься від найглибшого сну, бо не знаєш, о котрій годині Господь “приидет” (Мф. 25:13), нехай знайде Він тебе готовим. Що ж стосується осквернень (уві сні) – це є падіння душі. Возлюби Іісуса від усього серця твого, і не впадеш навіки. Мир тобі в любові Божій, мир тобі у вітанні святому.
70. Один безмовний батько просив цього ж великого старця помолитися за нього.
Відповідь. Коли людина посилає до царя заступника за себе попросити про що-небудь, то завжди молиться не про те, щоб тільки заступника прийняли, а щоб не було відмовлено в проханні, яке послано через нього до царя. Так і ви моліться, щоб я був почутий. Надаючи вам послух, молюся я коротко про здоров’я і спасіння душі і тіла вашого. І якщо буду почутий (Бог же всіляко почує), то припишу це вашим молитвам. Бо я не тільки не схоластик, тобто не праведний, який би міг клопотатися (за вас) словом, але не маю і дерзновенья (до Бога), а вважаю себе за раба, якого ви посилаєте. Отже, нехай почує Господь наші молитви; помоліться і за моє окаянство.
Запитання 71, того ж до того ж великого старця. Отче мій, як треба молитися: чи вимовляти: “Отче наш”, як сказав Господь, чи слідувати авві Макарію Скітському, який каже, що не треба багатослівно говорити, а, простягаючи руки, волати: “Господи, як Ти хочеш і як знаєш, помилуй мене”. Якщо ж повстане боротьба, то: “Господи, як Тобі завгодно, допоможи (мені)”. Чи не досконалим тільки заповідано вимовляти: “Отче наш”, та ін.?
Відповідь. “Отче наш” велено вимовляти і досконалим, і грішним: досконалим для того, щоб вони, пізнав, чиїми синами стали, постаралися не відпасти від Нього; грішним же для того, щоб вони, соромлячись, називаючи Отцем Того, Котрого часто ображали, засудили б себе й прийшли до покаяння. Але, як мені здається, (“Отче наш”) більш пристойно грішним; бо грішним властиво казати: “остави нам долги наша”. Які ж борги мають досконалі, що стали синами Отця Небесного? А говорити: “не введи нас во искушение, но избави от лукаваго” – рівнозначно словам авви Макарія: “помилуй” і “допоможи”.
Відповідь 72, того ж великого старця до того ж, який просив благословення і запитав про безпристрасність.
Брате! Бог знає корисне. Ти бажав отримати хліб від моєї немочі; але до гробу23 мого не входило більше трьох хлібів, призначених мені на тиждень; тепер же, можливо, за Промислом Божим (трапилося те), чого ніколи сам собою, без мого бажання, не робив колись найсолодший меду син хвороб моїх (авва Серід), до всіх однаково прихильний і користь усіх вважає за свою, – він зійшов до мене, несучи хліб, і я не міг повернути його, кажучи собі: корисно і в цьому відсікти свою волю, переламав цей хліб і послав любові твоїй, засуджуючи себе, як негідного того, що зробив. Господь же нехай виконає по вірі твоїй і мене нехай не засудить. Якщо трапиться про це розмова, то знай, що так сказано тільки для тебе, і можеш повідомити про це і двом братам, які приходять до тебе. Що стосується безпристрасності, це дарування Боже, і Бог дарує його тому, хто бажає. Господь нехай допоможе тобі в тому, до чого прагнеш за страхом і з волі Його. Амінь. Помолися за мене, брате.
* * *
23 Так називає святий свою келію.
Запитання 73, того ж до іншого старця. Отче мій, чому добрий старець назвав келію свою гробницею?
Відповідь. Тому, що він спочив від усіх пристрастей, бо зовсім помер від гріха; і келія його, в якій він, будучи ще живим, ув’язнився заради імені Іісусового, як у труні, є місцем спочинку, де не ходить ні демон, ні князь його диявол: вона зробилася святинею, вмістивши в собі оселю Божу. Тож усі і в усьому одностайно прославимо Бога.
Запитання 74, того ж до того ж старця. У житіях святих розповідається, що один із них творив сто молитов, інший стільки-то: чи повинні і ми мати міру в молитві, чи ні? І як здійснювати молитви: чи тривалі, чи вимовляти “Отче наш” і братися за рукоділля, і, під час заняття ним, що має робити (розумом)? Так само і про вечірній і нічний час, як проводити його тому, хто перебуває наодинці, і чи треба читати пісні або молитви?
Відповідь. Часи і пісні суть церковні перекази і добре засновані для згоди всіх людей (у молитвах), також і в гуртожитках для згоди багатьох. Скитяни ж ні часів, ні пісень не читають, але наодинці вправляються в рукоділлі, читанні й роздумах і, за деякий час, починають молитву. Коли ж стоїш на молитві, ти мусиш молитися про визволення тебе від старої людини, або вимовляти “Отче наш”, або і те, й інше разом, і потім сісти за рукоділля. А про те, щоб продовжувати молитву, коли стоїш на ній (скажу): якщо ти безперестанку молишся, за словом апостола (1Сол. 5:17), то не потрібна тривалість, коли встаєш на молитву, бо розум твій увесь день перебуває в ній. Коли ж сидиш за рукоділлям, маєш читати або говорити псалми усно, і наприкінці кожного псалма молитися сидячи, як наприклад: “Боже, помилуй мене окаянного!” Якщо ж турбують тебе помисли, то додавати: “Боже! Ти бачиш скорботу мою, допоможи мені”. І коли закінчиш три ряди сітки, стань на молитву і схили коліна, також і стоячи вимовляй сказану молитву. Що стосується вечірнього часу, то скитяни читають 12 псалмів, і наприкінці кожного, замість славослів’я, вимовляють: “аллілуіа”, і читають одну молитву; також і вночі читають 12 псалмів і після псалмоспіву сідають за рукоділля. А хто хоче, читає напам’ять псалми; інший випробовує свої помисли і житія святих отців; інший же, прочитавши 5 або 8 аркушів, читає (псалми), і знову береться за рукоділля. Коли ж хто співає, або читає напам’ять, повинен вимовляти вголос, якщо тільки поблизу його немає іншого, що спостерігає за ним, щоб ніхто не знав, що він робить.
Запитання 75, того ж до того ж старця про сон, скільки слід спати і скільки пильнувати, і скількома одягами задовольнятися.
Відповідь. Що стосується нічного сну, то молися з вечора дві години, рахуючи їх від заходу сонця, і, скінчивши славослів’я, спи шість годин, потім встань на бдіння і молись решту чотири години. І в літній час також, але скороти славослів’я і (читай) менше псалмів, у міру стислості ночей24. Щодо одягу: немічний, через слабкість тіла свого, повинен мати зимові та літні шати; а той, хто досяг, за словом апостола, того, щоб жадати, спрагнути, наготствувати (див. 1Кор. 4:11), у всякий час задовольняється одним одягом. Утім, брате, не будемо пишатися, а підемо за смиренням, і не будемо нарікати, маючи по два або по три одяги.
* * *
24 У найкоротший зимовий день сонце в Палестині сходить на початку восьмої години, заходить майже о п’ятій. Найтриваліший літній день має дещо більше 14 годин. Цього дня сонце сходить о 4 годині 57 хвилин, заходить о 7 годині 03 хвилини. Див. “Душеполезное Чтение”. Травень, 1878 р., с. 109. Ст. “Климат Святой Земли”.
Запитання 76, того ж до того ж старця. Ти сказав мені, отче мій, щоб я не спав шість годин, але як мені дізнатися, що я не спав шість годин?
Відповідь. Якщо хочеш з точністю дізнатися час, то засни коли-небудь вдень, щоб не знемогти тілом, а ніч не спи всю до ранку і розглянь, скільки тоді прочитаєш напам’ять Псалтиря, і потім розділи (кількість прочитаних псалмів) на кількість годин; і в літню пору так само, і дізнаєшся поділ часу.
Запитання 77, того ж до великого старця. Я хворий, отче мій, помолися за мене, щоб я міг із радістю переносити хворобу, і скажи мені, як омити нечистоти?
Відповідь. Люб’язний брате! Ти тішиш мене своїми словами і погоджуєшся зі мною, не розуміючи того, що сам говориш. У проханнях твоїх ти називаєш себе грішним, а грішний є злий раб; ти тепер кажеш, що тебе спіткала хвороба, а хвороба є покаранням. – Отже, покарання послано злому рабу. Якщо тобі важко нести покарання, то перестань бути злим; якщо ж ти злий, то прийми покарання; коли ж тішишся, коли тебе карають, то ти не злий, а хто не злий, той любимий Богом. “Егоже бо любит Господь, наказует” (Євр. 12:6). Розглянь же по істині, хто ти, і обери собі одне зі сказаного. Бог знає, що хоча я і нехтую своїм спасінням, але за силою моєю працюю (в молитвах) про вас, боячись заповіді. А бажаючи омити нечистоти, омий їх сльозами: бо вони чисто омивають усяку нечисть. Поки не замовкне гортань твоя, волайте до Іісуса: “Господи, спаси ны, погибаем” (Мф. 8:25). Очисти серце своє від попелу і запали той вогонь, який Господь прийшов ввергнути на землю: він винищить усе це і зробить золото твоє чистим, а горнило майстерним. Багато потрібно нам тверезості.
Запитання 78, того ж до того ж старця. Прошу напоумити мене, чому відбувається слабкість тіла і знемога серця, і чому не можу я постійно зберігати один устав у їжі?
Відповідь. Дивуюся я, брате, і дивуюся, як мирські люди, шукаючи придбань або йдучи на війну, не звертають уваги ані на диких звірів, ані на напади розбійників, ані на небезпеки моря, ані на саму смерть, і не слабшають душею, аби тільки здобути бажане багатство, хоч і не знають вірно, чи отримають його. Ми ж, окаянні й ледачі, які отримали владу наступати на змій і на скорпіонів і на всю силу ворожу, і чули це: “Я єсмь, не бійтеся” (Ін. 6:20), знаючи, безсумнівно, що ми не своєю силою боремося, а силою Бога, який укріплює та озброює нас, знемагаємо та зневірюємося. Чому так? Тому, що не пригвоздилася плоть наша страху Божому (див. Пс. 118:120), і ми ніколи не забували понести хліб наш від голосу зітхання нашого (див. Пс. 101:5,6). Тому переходимо ми з одного в інше, і від одного уставу їжі до іншого, що не прийняли досконало вогню, який Господь прийшов ввергнути на землю (див. Лк. 12:49). Вогонь цей спалив і винищив би терня на уявній нашій ниві; слабкість наша, недбальство і любов до тіла не допускає нас повстати. Господь мені свідок у тому, що я знаю людину25, і вона тут, у цій благословенній громаді (нехай не скаже хто-небудь, що я говорю про себе, і нехай не сприйме мене, нікчемного, за щось), яка, якщо перебуватиме, як є, нічого не їсть, не п’є і не одягається в одяг, до дня, коли Господь її відвідає, не матиме в цьому потреби навік, бо їжа, питво та вбрання її – це Дух Святий. Якщо хочеш позаздрити йому, працюй, старайся, бійся Бога, і Він виконає волю твою, як сказав устами пророка: “волю боящихся Его сотворит” (Пс. 144:19). І я хоча нічого не значу, але заради заповіді (Господньої) роблю по силі моїй. Від Бога ж залежить затвердити (нас), подати (нам) міцність і піднести нас у всяку добру справу, зберегти від усякого зла і врятувати в Царстві Своєму. Тому слава, амінь. – Помолися за мене, і попроси також і старця помолитися з тобою.
* * *
25 Імовірно, старець говорить це про себе, хоча й відхиляє від себе.
Запитання 79, того ж до того ж великого старця. Отче мій! Прошу тебе, скажи мені: як набуває хто-небудь смиренномудрість або молитву досконалу? Що роблячи, людина може вважати себе вільною від розсіювання (думок), і що корисно читати?
Відповідь. Брате, Господь навчив нас, як здобути досконалу смиренномудрість, кажучи: “научитеся от Меня, яко кроток есмь и смирен сердцем: и обрящете покой душам вашим” (Мф. 11:29). Якщо і ти хочеш набути досконалого спокою, пізнай, що перетерпів Господь, і ти перетерпи і відсікай у всьому свою волю. Сам Спаситель сказав: “снидох с небесе, не да творю волю Мою, но волю пославшаго Мя Отца” (Ін. 6:38). Досконала ж смиренномудрість полягає в тому, щоб зносити докори і ганьбу, та інше, що постраждав Учитель наш Іісус. Молитва ж досконала полягає в тому, щоб розмовляти з Богом, не розсіюючись думками, збираючи всі свої помисли і почуття. Людина входить у такий (стан), коли помре для всіх людей, для світу і для всього, що в ньому є. І (така) нічого не повинна більше говорити Богові в молитві, як тільки: “избави меня от лукаваго; да будет воля Твоя” (Мф. 6:13,10) у мені, і мати в умі, що вона стоїть перед Богом і з Ним розмовляє. Пізнає ж вона це, коли звільняється від розсіювання помислів і бачить, що розум її, просвічений про Господа, сповнюється радості. Ознакою того, що (людина) торкнулася досконалої молитви, слугує те, що вона не бентежиться більше, хоча б і весь світ її ображав. – Той, хто досконало молиться, є той, хто умертвляє себе світові й спокою його; а коли хто заради Бога старанно виконує свою справу, це не є розсіяння, але ретельність, угодна Богові. Корисно читати житія отців, бо таким чином розум просвічується в Господі.
80. Того ж до того ж прохання молитви за себе і за тих, які з ним перебувають.
Діти мої улюблені! Вітаю вас від Господа і молю Його зберегти вас від усякого зла і дати вам терпіння, як Йову, благодать, як Йосифу, покірність, як Мойсею, і мужність у битві, як Іісусові Навинові, володіння думками, як суддям, і підкорення ворогів, як царям Давиду й Соломонові, володіння землею, як ізраїльтянам; і в примиренні Його з вами нехай подасть Він вам прощення гріхів і здоров’я тілесне, як розслабленому; нехай врятує Він вас від хвилювання, як Петра, і нехай визволить вас від скорботи, як Павла та інших апостолів; нехай покроє вас від усякого зла, як чад Своїх щирих; і нехай дасть вам прохання серця вашого для користі душевної й тілесної за ім’я Його. Амінь.
Запитання 81, того ж до іншого старця, щоб пояснити йому про міру стриманості.
Відповідь Іоанна. Про міру стриманості в їжі та питті отці кажуть, що треба вживати того й іншого дещо менше, ніж належить, тобто не наповнювати зовсім шлунка. І всякий повинен визначити собі (міру) як у вареній їжі, так і у вині. Під час же зими ніхто багато не п’є; однак і тоді треба пити дещо менше, ніж належить, і щодо їжі чинити так само. Утім, міра стриманості не обмежується тільки їжею і питтям, але простягається і на розмови, і на сон, на одяг і на всі почуття; у всьому цьому повинна бути міра стриманості.
Запитання 82, того ж до того ж старця. Скажи мені, отче мій, що значить вживати “дещо менше, ніж належить” їжі, пиття або овочів?
Відповідь. Від усієї кількості їжі, тобто хліба та інших харчів або овочів, відокремлювати без малого одну унцію; а щодо вина і води, від обох відокремлювати менше половини чаші. Якщо ти уважний до себе і не важко тобі пити один тільки раз, це було б добре; якщо ж не можеш, то пий двічі, але щоразу дещо менше, ніж належить. А під час збентеження і брані помислів слід і звичайну кількість (їжі та пиття) дещо зменшувати, тобто їжу на одну унцію, а все пиття на половину чаші, так, щоб взагалі зменшити кількість їжі на дві унції, а пиття на цілу чашу. Помолися за мене, брате.
Питання 83, того ж до того ж, як кожен може дізнатися, скільки йому потрібно їсти і пити.
Відповідь. Спостерігаючи за собою протягом кількох днів, щодо всієї їжі, тобто хліба, інших харчів та овочів, людина може з досвіду довідатися, скільки потрібно її тілу їжі та пиття; наприклад: якщо хто-небудь (постійно) п’є по три чаші на день і їсть по одній літрі26 хліба і побачить, що тіло її вимагає більше трьох чаш не через те, щоб вона більше трудилась, або їла солоне, а так, без особливої причини, то це є брань. Коли ж не відчуває лайки, то, якщо може (повинен) із трьох чаш відмовити собі в половині однієї, і в їжі також, замість цілої літри вжити літру без однієї унції.
* * *
26 34 фунта
Запитання 84, того ж до великого старця. Просимо тебе, отче мій, скажи нам, скільки це “по силі людини”, чого Бог від нас вимагає. Інший, можливо, домішує що-небудь до цієї міри, вибачаючись своєю слабкістю, і думає, що він виконує все “по силі своїй”. Як нам правильно розуміти слова: “по силі своїй”.
Відповідь. Бог дав людині розум для того, щоб розрізняти речі. Після праці, піднятої в дорозі, або після інших важких справ, людина не може зберегти той самий порядок, якого дотримується вона в інші дні, але виявляється тілу невеличка поблажливість; наприклад: якщо хтось (звичайно) їсть на день півлітра хліба, і з нагоди праці з’їсть ще одну унцію, то він зробив “за силою своєю”, бо йому і потрібно було з’їсти більше. Хто, встаючи щодня опівночі, відпочине зайву годину, з нагоди праці, той також зробив за силою своєю, бо ознака утружнення є (потреба) заспокоїти себе трохи, як було сказано, щоб після цього знову спати, як зазвичай. Робити “по силі своїй” означає вживати дещо менше за належне і їжі, і пиття, і сну.
Спитаєш: яка має бути міра сну? Отці призначають для цього половину ночі. У їжі утримуй себе тоді, коли бажаєш з’їсти ще трохи, і таким чином завжди вживай її помірно.
Запитання 85, того ж до іншого старця. Яка має бути пристойна, щоденна міра вина і вареної їжі для того, хто живе усамітнено? І як отці трималися такого суворого правила щодо їжі? І чи всім личить те правило стриманості, яке ви мені сказали; чи отці відповідають згідно з устроєм того, хто запитує?
Відповідь. Щодо вина: здоровому й тому, хто бажає утриматися, досить однієї чаші на день, якщо він нічого не має крім цього. Якщо ж часто буває хворий, може вжити дві цілі. Так само і щодо вареної їжі, (той, хто живе усамітнено) повинен вживати один якийсь рід вареної їжі, і тим позбудеться він турбот про це. Що ж стосується до отців, як вони дотримувалися такого суворого правила в їжі, очевидно, що вони тіло своє зробили до того здатним. Втім, ті, хто добре і розважливо керують собою, згідно з силами тіла, влаштовують і життя своє. Помолися за мене.
Брате, те, що я сказав любові твоїй про стриманість, (відноситься) до подібних до нас, і я говорив своєю мірою. Якщо ми успішно виконаємо середнє, то досягаємо успіху і приходимо до більшого: вступивши на першу сходинку сходів, не будемо бажати негайно ж зійти на найвищу. Ті, хто приходять до тієї міри (успіху), про яку говорить апостол, можуть і насичуватися, і терпіти голод; бо вони всьому навчені; ти ж знаєш міру свою, брате. Я сказав уже тобі, що коли відчуваєш брань, маєш зменшити кількість їжі на одну унцію і в питті також обмежити себе.
86. Той самий брат ще запитав того самого старця: Отче мій, що значить за примхою вживати їжу, і що – на вимогу єства?
Відповідь. За примхою – значить хотіти прийняти їжу не за тілесною потребою, а для догоджання утробі. Якщо ж бачиш, що іноді єство охочіше приймає якогось з овочів, ніж сочива, і не за примхою, а за легкістю самої їжі, це слід розрізняти. Одні за природою своєю вимагають солодкої їжі, інші солоної, інші ж кислої: і це не є ні пристрасть, ні примха, ні обжерливість. А любити якусь їжу (особливо) і хтиво бажати її – це є примха, служителька обжерливості. Але ось із чого пізнавай, що ти одержимий пристрастю обжерливості, – коли вона володіє і помислом твоїм. Якщо ж опираєшся цьому і благочинно приймаєш їжу, за тілесною потребою, то це не є обжерливість.
Запитання 87, того ж до того ж. Отче мій, як же якщо пристрасть раніше не боре мене, а з’являється в самий час приймання їжі, що мені тоді робити, залишити їжу чи ні?
Відповідь. Негайно не залишай, але опирайся помислу, приводячи собі на пам’ять, що їжа перетворюється на сморід, що ми засуджуємо себе, приймаючи її, тоді як інші всіляко віддаляються від неї; і якщо пристрасть відступить, прийми їжу, засуджуючи себе; якщо ж не відступає, поклич ім’я Боже на допомогу, і заспокоїшся. Коли ж (пристрасть) здолає тебе так, що не в силах будеш їсти благочинно, то залиш їжу; а щоб інші, які сидять з тобою, не помітили, приймай потроху. У разі голоду, їж хліб, або іншу їжу, до якої не відчуваєш брані.
88 Того ж до того ж. Поясни мені, в чому полягає ознака обжерливості?
Відповідь. Коли бачиш, що помисел твій тішиться (представленням) харчів і спонукає тебе неодмінно всіх попереджати або присунути до себе якусь їжу: це є ненажерливість. Уваж же собі, щоб не їсти такої харчів з поспіхом, але благочинно, і краще надати її іншим, які сидять з тобою. Як я вже сказав, через обжерливість, не слід негайно ж відмовлятися від харчів, але слід остерігатися, щоб не приймати їх безчинно. І крім (брані ) обжерливості отці пишуть, що (взагалі) за трапезою не повинно простягати руки до частини іншого, бо це непристойно й огидно доброчесності в суспільстві. Коли ж запропонована їжа така, що не призначено кожному своєї частини, але всім разом їсти; тоді кожен може їсти з іншими, і це не буде непристойно, тільки з дотриманням благочестя, щоб не впасти в об’їдання чрева і не подати іншим приводу для осуду. Інша ж ознака обжерливості полягає в тому, щоб хотіти їсти завчасно; але не повинно цього робити без якої-небудь поважної причини. У всьому ж потрібно закликати допомогу Божу, і Бог не залишить нас.
Запитання 89, того ж до того ж. Чому відбувається тілесне збудження27?
Відповідь. Тілесне збудження походить від безтурботності: безтурботність таємно захоплює тебе в те, щоб судити й засуджувати (інших), а через це й зраджує тебе. Коли Ізраїль істинно працював Богові, то Бог зберігав його від ворогів; а коли недбальствував про істинне служіння, то Бог попускав ворогам вражати його.
* * *
27 Тобто плотська брань.
Запитання 90, того ж до того ж. Чи треба запитувати старців про всі помисли, які народжуються в серці? Коли хто молиться або співає псалми28: чи повинно йому вимовляти (слова) вголос? Також про пам’ятання всього, що будь-хто зробив, або чув, або говорив; і чи слід вправлятися в працях нарівні з отцями?
Відповідь. Брате, не про всі помисли, що виникають, треба запитувати (старців), бо інші швидкоплинні; але про ті, які довго залишаються в людині й борються з нею. Справа ця схожа на те, коли людина, хоча багато хто докучає їй, нехтує неприємностями і не дбає про них; якщо ж хтось (хоч і один) повстане і нападатиме на неї, тоді вона доносить на нього правителю. Про молитву ж і псалмоспівування (скажу, що) треба співати не тільки розумом, а й вустами, бо пророк Давид каже: “Господи, устне мои отверзеши, и уста моя возвестят хвалу Твою” (Пс. 50:17). І апостол також, показуючи, що потрібна участь вуст, сказав: “сиречь плод устен” (Євр. 13:15), та ін. А спогадів про те, що ти бачив, чув або зробив, ніщо не знищує, окрім молитви, з’єднаної зі смиренням, працями і сльозами і з відсіканням своєї волі. – Отці, які в ній трудилися, не інакше досягли, як з працею, сльозами і відсіканням своєї волі. А вправлятися в працях нарівні з отцями – значить вважати себе за щось і рівнятися з ними. Запитувати ж (отців) і вірити відповідям (їхнім) є смиренність і успіх у Господі. Помолися за мене, брате.
* * *
28 Псалмоспів не означає власне спів псалмів, але скрізь уживається в сенсі молитовного читання їх.
91. Хтось інший зі старців запитав того ж старця: Як берегти серце своє? Яким чином буває брань ворожа? Чи треба підкорятися ворогові, який бореться з нами? Про помисел блудний: чи треба загороджувати йому вхід? І як чинити, якщо він увійде? Про їжу: чи приймати її на вагу унцій29, чи просто керуючись розсудливістю і збереженням себе?
Відповідь. Слідкувати за серцем – значить мати розум тверезий і чистий від помислу, що наводить брань. – Спершу розум нехтує помислами своїми, а потім уже, коли ворог побачить безтурботність, намагається ввести в нього брань. Якщо ж хочеш дізнатися (про помисел), чи ворог він тобі, чи друг, сотвори молитву і запитай його: “наш ли еси, или от сопостат наших?” (Ісус. 5:13), і він скаже тобі істину, бо зрада буває від безтурботності. Не супереч же, бо вороги цього бажають (і бачачи протиріччя), не перестануть нападати: але помолися на них до Господа, скидаючи перед Ним неміч свою, і Він може не тільки відігнати, а й зовсім скасувати їх. Щодо ж блудного біса: вельми добре загородити йому вхід; якщо ж захопишся, і він увійде (через помисли), то трудися проти нього, кидаючи неміч свою перед Богом і молячись Йому, і Він вижене його. На запитання ж твоє про їжу (скажу): нехай розсудливість і охорона себе керують життям твоїм, і помолися за мене заради любові.
* * *
29 Унція дорівнює 8 драхмам (золотникам).
92. Того ж до того ж старця. Чому обтяжується серце моє, долає мене безмірний сон, і я зовсім не маю розчулення?
Відповідь. Це (ворог) всіляко наводить на безмовного для того, щоб, піддавшись зневірі, він тікав подвигу і прийшов у відчай. Ми ж повалимо неміч нашу перед Могутнім: “твори вся по преизбыточествию, ихже просим или разумеем” (Еф. 3:20), доки Він не розтрощить сонмища амореїв, і Він не допустить, щоб Мадіам, Амалік і сини Сходу винищили плоди наші (див. Суд. 6:3,4). Потерпимо ж за допомогою Владики нашого Бога, бо Він сильніший за всіх їх, і врятуємося.
Запитання 93, того ж до того ж. Чому вночі мрію я про одних осіб, а вдень відчуваю брань через інших? Трапляється ж так, що буває осквернення уві сні й без представляння постаті: так само трапляється, що інколи мріяння буває з втіхою, а інколи без втіхи?
Відповідь. Ті ж, які борються з тобою вдень, борються з тобою і вночі, показуючи через це, що ти ще перебуваєш у їхніх руках; вони ж перетворюються або на ту, або на іншу подобу. А що іноді (мріяння) буває з насолодою, а іноді без неї: це відбувається, як я вже сказав, тому, що вони приймають на себе різні образи, щоб привести людину в подив і збентеження. Нічна ж боротьба двояка: одна походить від сластолюбства, а інша – від спокуси диявольської, щоб привести людину до відчаю, – до тієї думки, що немає для неї більше порятунку. Коли трапиться тобі спокуса від цієї брані, роби сім разів по сім земних поклонів, тобто 49, кажучи на кожному: “Господи, пробач мене імені заради Твого святого!” Якщо ж (спокуса) трапиться під час хвороби або в день недільний, коли не слід робити земних поклонів, то замість 49 колінопреклонінь вимовляй молитву цю 70 разів. Різниця ж спокус така: спокуса диявольська буває від возношення, а спокуси сластолюбства бувають від обжерливості.
Запитання 94, того ж до того ж. Якщо трапиться мріяння (осквернення) вночі, а вранці треба приступити до Святого Причастя, як слід тоді приступити?
Відповідь. Приступимо як уражені, не як ті, що нехтують, але як такі, що мають потребу в лікареві, і Той, Хто зцілив кровоточиву, зцілить і нас. Возлюбимо багато, щоб і нам простилося багато. А коли приступиш до Причастя, кажи: “Нехай не буде мені Святиня ця, Владико, на суд або на осуд, але на освячення душі й тіла”. І тоді приступи зі страхом; і Владика наш Господь, за людинолюбством Своїм, зробить із нами милість Свою. Амінь.
Запитання 95, того ж до того ж. Оскільки ти, отче мій, сказав мені у відповіді своїй, що (мріяння), що трапляються з людиною вночі, одні бувають від підношення, через спокусу диявольську, інші через сластолюбство від обжерливого харчування, то чи можливо дияволові зробити це в людині виключно через заздрість, і тоді, коли вона не звеличується й не вдається до сластолюбства? І як дізнатися, якщо буває вночі рух плотський, природний він чи ні? Чи трапляється природний рух у досконалих? І чи робити земні поклони в П’ятидесятницю чи ні?
Відповідь. Диявол може зробити з нами спокусу і через заздрість; але коли з нашого боку не сприяє цьому підношення або сластолюбство, не може часто повторювати цього. Як той, хто будує будинок, якщо не знайде потрібних матеріалів, трудиться марно; так само і диявол. Ознака ж природного руху є, коли хто бачить, що рух трапляється йому не від зверхності, не від сластолюбства і не через заздрість диявольську. Буває ж це не через заздрість (диявольську), а від єства тоді, коли хто зазнає цього, заснувши з надією, після багатьох молитов, призиваючи Святу і Єдиносущну Трійцю і захищаючи себе хресним знаменням. Досконалі ж не схильні і до цього; бо загасили і природний (рух), оскопивши себе духовно Царства заради Небесного, тобто умертвили уди свої. А про земні поклони в П’ятидесятницю тобі вже було сказано в інший час, що треба їх класти тільки у своїй келії. Помолися за мене, брате.
Запитання 96, того ж до того ж. Чому трапляється, що я хочу втримати чрево своє і зменшити кількість їжі, і не можу? Якщо ж і зменшу, то знову, через кілька часу, повертаюся до першої міри своєї, також і в питті?
Відповідь. Бог нехай пом’яне любов твою, брате мій, за те, що ти згадав мені про пристрасті мої, бо і я страждаю тим самим. Ніхто не звільняється від цього, крім того, хто прийшов у міру того, хто сказав: “забых снести хлеб мой. Oт гласа воздыхания моего прильпе кость моя плоти моей” (Пс. 101:5,6). Такий скоро досягне зменшення їжі та пиття, бо сльози слугують йому хлібом, і врешті доходить до того, що харчується Духом Святим. Повір мені, брате, що я знаю людину (відому Господу) такої міри: впродовж тижня раз, і два, і частіше захоплюється вона духовною їжею і від солодощів її забуває чуттєву їжу, а коли приходить скуштувати (хліба), то, начебто пересичена та бридлива, не хоче куштувати її; куштуючи, засуджує себе, кажучи: чому я не завжди в такому стані? І бажає досягти успіху ще більше. – А ми, брате мій, де перебуваємо? Підемо, – помремо. Пробач мені, що, не знаходячи, чим похвалитися зі своїх праць, хвалюся чужими, на свій власний осуд.
97. Того ж до того ж питання. Прошу тебе, отче мій, поясни мені сутність справи: як досягти стану, про який сказав ти? Я не знаю цього; бо скільки разів не починав зменшувати їжу, зневіра і слабкість не залишали мене доти, доки я не повертався до колишньої своєї міри. І чому ти сказав, що тільки той, хто увійшов у міру того, хто сказав: “прильпе кость моя плоти моей” (Пс. 101:6), досягає того, щоб задовольнятися малим? І як, до того, як зменшити їжу, може прильпнути кістка до плоті?97. Того ж до того ж питання. Прошу тебе, отче мій, поясни мені сутність справи: як досягти стану, про який сказав ти? Я не знаю цього; бо скільки разів не починав зменшувати їжу, зневіра і слабкість не залишали мене доти, доки я не повертався до колишньої своєї міри. І чому ти сказав, що тільки той, хто увійшов у міру того, хто сказав: “прильпе кость моя плоти моей” (Пс. 101:6), досягає того, щоб задовольнятися малим? І як, до того, як зменшити їжу, може прильпнути кістка до плоті?
Відповідь. Брате, ти примушуєш мене говорити про те, що вище моєї міри, і боюся, щоб не бути мені засудженим за розповідь про чужі успіхи30. Слова Писання: “прильпе кость моя плоти моей”, означають, що всі кістки людини є – одне ціле, тобто всі помисли людини становлять одне ціле по Богу. – І тоді плоть ця піде за помислом по Богові, і з’являється радість Духа в серці, – живлячи ту душу і вгамовуючи тіло, і укріплюючи їх обох, і (така людина) вже не слабшає і не сумує, бо Іісус відтепер буває заступається за неї і ставить її поблизу присінка, де віднізвідти “отбеже всяка болезнь и печаль и воздыхание” (Іс. 51:11), і виповнюється на ньому слово Писання: “идеже бо есть сокровище ваше, ту будет и сердце ваше” (Мф. 6:21). Приводить же людину в таку міру досконале смирення.
* * *
30 У слов’янському перекладі: исправлениях.
Запитання 98, того ж до великого старця. Як можна досягти стриманості, як розрізняти неміч природну від тієї, яку наводять демони, і скільки слід куштувати їжі?
Відповідь. Брате, ти цікавишся потроху відкрити речі сокровенні, і я, як божевільний ще, думаю, що, про що ти запитуєш мене, цього ніхто не може розсудити, окрім того, хто досяг цієї міри (успіху). Жива людина відчуває дію холоду або теплоти, мертва ж не відчуває цього, бо втратила почуття. І як міри пізнання речей досягає лише той, хто вивчає їх, і (тоді) може міркувати про них, а той, хто не вчився і не досяг того (пізнання), якщо й тисячу разів запитає про них, що вони таке, й отримає відповідь, усе ще не може зрозуміти сутності речей: так і в теперішньому (випадку). Скільки не кажи комусь, але більше потрібен власний досвід. Про неміч (скажу): якщо тіло, приймаючи повсякденну їжу, розслаблюється, це – від демонів; інакше, це неміч природна. А утримуватися – значить вставати (з-за трапези) трохи неситим, як визначили старці новоначальним. – Коли ж людина досягне в міру апостола, який сказав: “не неразумеваем бо умышлений его” (2Кор. 2:11), то не може сховатися від неї, скільки слід їй їсти, бо вона вже навчена цьому (вправою і навичкою). Я змушений говорити про речі, вищі за мене, в чому немає і потреби; можливо, немає навіть і того, хто може прийняти і зрозуміти їх, крім деяких небагатьох. Бог отців наших нехай приведе тебе в радість цю: вона світла і солодка. Така (людина) вже не згадує про тілесну їжу, бо вона “забы снести хлеб” (Пс. 101:5) свій і перебуває розумом в іншому світі. “Вышних ищите, идеже есть Христос о десную Бога седя: горняя мудрствуйте, горним поучайтеся” (Кол. 3:1,2). Тому слава навіки, амінь.
Запитання 99, того ж до іншого старця. Авва, якщо трапиться нічне мріяння, чи добре сповідувати про це комусь із братії і, зробивши йому уклін, попросити помолитися за себе?
Відповідь. Про нічні мрії добре сказати тому, хто може чути це (не спокушаючись), і, зробивши уклін, треба просити помолитися за себе, бо Писання каже: “Исповедайте… друг другу согрешения и молитеся друг за друга, яко да исцелеете” (Як. 5:16).
100. Хтось із безмовних отців запитав того ж: як йому перебувати в келії?
Відповідь. Перебувати в келії – значить згадувати свої гріхи, плакати про них і нарікати, не спати над собою, щоб розум не був полонений, а якщо і буде полонений, то намагатися скоріше знову привести його в своє місце.
Запитання 101, того ж до того ж. Помисел каже мені, що повчання (в Писанні) доставляє чисту молитву: чи так це?
Відповідь. Брате, остерігайся бути зганьбленим демонами і говорити, що повчання доставляє чисту молитву. Як же пристрасті перебувають у людині, що має чисту молитву?
Запитання 102. Того самого до того самого. Коли розум буває навіжений звіром31?
Відповідь. Розум буває звірохищений тоді, коли людина не поспішить попередньо докорити собі. (Такий розум) має на собі сліди кусання зубів і терзання нігтів (звірів уявних), чому й потребує лікування, тобто покаяння.
* * *
31 Звірохищний, звіроїдний, – пошкоджений звіром (див. Вих. 22:31). Слово це означає тварину, не зовсім умертвлену звіром, але дещо пошкоджену ним і тому непридатну для жертвоприношення.
Запитання 103, того ж до того ж. Чи слід закривати очі при підступах ворожих, і коли повстає на мене тіло, що мені робити?
Відповідь. Диявол представляє людині речі чуттєвим і нечуттєвим чином. Слабкий закриває очі, щоб не бачити їх, а сильний, і бачачи їх, нехтує ними, бо “праведный яко лев уповая” (Притч. 28:1). Про повстання ж тіла: біжи поспішно з молитвою до Іісуса, і заспокоїшся.
Запитання 104. Чому трапляється зі мною, що я після запитання (від отців) засуджую іншого?
Відповідь. Засудження іншого після запитання трапляється з тобою за те, що ще не вмерло в тобі самовиправдання: засуджуй себе, і перестанеш засуджувати інших.
105. Той же, будучи обурений і вельми наляканий розбійниками, але милістю Божою зберігшись від них неушкодженим, сповістив тому самому старцю про свій острах і разом просив його молитов про збереження його на майбутній час.
Відповідь. Бог, Який сказав: “не имам тебе оставити, ниже имам от тебе отступити” (Євр. 13:5), нікого не зраджує; зраджує ж нас невір’я наше. Втім, і ті, які мають досконале уповання на Бога, піддаються іноді, за попущенням Божим, спокусам для випробування віри. Хіба розбійники, що нападали на тебе, були чисельніші за колісниці і сили фараона? А відомо, що вони раптово були потоплені одним словом і помахом Господнім. Чи вже не пам’ятаєш, як осліпли нападники на Єлисея? Хто осліпив їх? І для чого зробив і робить це Той, Хто “весть благочестивыя от напасти избавляти” (2Пет. 2:9)? Як ми забули Писання, яке говорить: “Господь сохранит тя от всякого зла, сохранит душу твою Господь” (Пс. 120:7)? Як ми забули слова Христові: “вам же и власи главнии вси изочтени суть” (Мф. 10:30), і: птах не впаде в сітку “без Отца вашего” (Мф. 10:29), чи не набагато краще за птаха є людина! О боязнь – дочка невір’я! Куди низвела вона нас?! Страх цей вельми шкідливий: він засліплює розум, послаблює серце, відштовхує людей від Бога, – він сестра відчаю, бо відмежовує людей від страху Божого і зводить у країну погибелі. Брате, втечемо від неї і пробудимо сплячого в нас Іісуса, вигукнувши: “Господи, спаси ны, погибаем” (Мф. 8:25). І Він, повставши, заборонить вітрам, і вони вщухнуть, а нам скаже: “Аз есмь, не бойтеся” (Ін. 6:20). Залишимо тростинний жезл (див. Вих. 4:2) і візьмемо жезл хреста, силою якого затверджуються кульгаві, повстають мертві, яким хвалився апостол (див. Гал. 6:14), яким ми звільнилися від зради, віддавшись тому, хто розіп’явся за нас. Він Сам урятує цим жезлом нас – овець Своїх, і віджене від нас кровожерливих вовків. Тому слава навіки, амінь.
106.
Так само і великий старець, коли його запитали про це, сказав: Брат, обтяжений сном! Випробуй слабке своє серце. Я дивуюся, як воно боїться рабів, що стоять зовні, а не бачить господарів їхніх, що перебувають усередині. Чуттєві розбійники суть раби розбійників уявних, тобто демонів, які в них діють. Ти повинен дякувати розбійникам, які приходять до тебе, за те, що вони, прийшовши, розбудили сплячих у тобі розбійників – господарів своїх. Куди так далеко відійшов Іісус, щоб тобі (не можна було) піти до Нього і благати Його прийти на допомогу? Чи не чує вухо твоє, що співають вуста твої: “Близ Господь… всем призывающим Его во истине: волю боящихся Его сотворит, и молитву их услышит, и спасет я” (Пс. 144:18,19). Приліпись до Нього, і Він позбавить тебе і від внутрішніх панів, і від зовнішніх рабів їхніх. Йому слава на віки віків, амінь.
107. Той же запитав іншого старця: Два помисли турбують мене щодо розбійників: один засуджує мене, кажучи: те, що ти маєш, належить гуртожитку, і тому гріх буде, якщо дозволиш узяти це, але, в разі приходу їх, ти повинен подати (про них) знак стуком або голосом. Інший же помисел засуджує мене, кажучи, що Господь сказав: “хотящему… ризу твою взяти, отпусти ему и срачицу” (Мф. 5:40). Як повелиш, владико, вчинити мені, бо я сумніваюся в цьому, і пробач мені, що я допускаю уявних розбійників входити і виходити і забарвлювати серце моє, а про видимі запитую. Помолися, щоб Господь попередньо позбавив мене від них.
Відповідь. Якщо ти ні над чим не маєш влади, то не нехтуй тим, що отримуєш, за любов’ю, від гуртожитку, інакше ти наражаєшся на осуд, бо людина підвладна не підпадає під заповідь (вищезазначену в запитанні). Отже, без збентеження постукай і заклич (брата, що живе поруч), кажучи: “Благослови, брате, і допоможи”, і покриє тебе Господь. Що ж стосується до уявних розбійників: нехай позбавить тебе Господь від тих і від інших. Мужайся, міцнішай і молися за мене.
108. Той самий брат, прочитавши в оповідях Отцівських, що той, хто істинно прагне врятуватися, повинен спершу (у співжитті) з людьми перетерпіти прикрості, безчестя, поневіряння32 , приниження і звільнитися від впливу почуттів своїх, і тоді вже піти в цілковиту мовчазну, як виявив у Собі і Сам Господь наш Іісус Христос (бо Він, перетерпівши все це, зійшов нарешті на Святий Хрест, що означає умертвіння плоті й пристрастей і святий досконалий заспокоєння). Той самий брат говорив самому собі: “Я, окаянний, нічого подібного не знав і не зробив, віддалився ж від людей тому, що, через неміч свою, спокушав усіх; тож чи не маю я знову увійти в гуртожиток і, за Божою поміччю, спершу виконати те, що заповідували батьки, а потім уже піти в мовчання: щоб інакше не марною була праця моя?”
Думки ці він повідомив великому старцю, який відповідав йому: отці сказали добре; – інакше й бути не може. Але як трапляється, що людина з багатьох причин робить висновок, ніби вона правильно чинить; тим часом, як внаслідок інших причин, вона зазнає шкоди, то й треба бути обережним. Як ти вже наважився перебувати у своїй келії (у мовчанні), то якщо після цього вступиш у гуртожиток, впадеш у марнославство; а може бути, навіть і не встоїш у своїй думці, тобто щоб перебувати в гуртожитку, і врешті-решт залишиш його; таким чином і вийде подвійне зло. Але якщо докоряєш собі, як такому, що не зробив нічого такого, що повинно було зробити для сходження на хрест, кажучи: “Я віддалився в безмовність через незнання”, то самодокор може замінити прикрості й безчестя, і так привести нарешті того, хто щиро приймає це, до міри хреста в Христі Іісусі, Господі нашому, Котрому слава й держава на віки віків, амінь.
* * *
32 У слов’янському перекладі: тщеты.
109. Того ж до того ж великого старця. Помолися за мене, бо я дуже скорблю.
Відповідь. Бог неба і землі, молитвами святих Своїх, нехай виконає прохання ваші, про виконання яких і я молю Його. Ви бажаєте почути і зрадіти, і тим спонукаєте мене говорити, щоб і на мені виповнилося слово Писання: “Бых несмылен хваляся: вы мя понудисте” (2Кор. 12:11). Я і перед проханням вашим, заради палаючої в мені (подібно до найсильнішого вогняного полум’я) любові Христа, який сказав: “возлюбиши ближняго своего яко сам себе” (Мк. 12:31), не припиняю в горінні й теплоті Духа (див. Рим. 12:11) день і ніч молитися Богові, щоб Він зробив вас богоносними, щоб вселився в вас і походив (див. 2Кор. 6:16), і послав вам Духа Святого, Духа істини, Який, “вы (вас) научит всему… егда приидет… наставит вы на всяку истину” (Ін. 14:26,16:13), щоб удостоїтися вам наслідувати вічні блага, “ихже око не виде, и ухо не слыша, и на сердце человеку не взыдоша” (1Кор. 2:9). Я був для вас як батько, який намагається включити дітей своїх до світлих воїнств царських, тоді як вони самі не дбають про це. Хай дасть же Бог і вам полум’я любові цієї. І (тоді) Бог упевнить вас, що вона підносить тих, хто має її, до сьомого неба, як деякі вже з дерзновенням сходять і благословляються: “аще в теле, не вем, аще ли кроме тела, не вем, Бог весть” (2Кор. 12:2)33, а щоб пізнати вам початок шляху до цієї радості, послухайте: перш за все приходить до людини Дух Святий, навчає її всього, і того, як слід смиренно молитися (про що не можете почути зараз); потім, наставляє її цей перший спалах, і вона піднімається на перше небо, потім на друге, і так далі, в міру досягнення успіху, навіть до сьомого. І там удостоюється бачити невимовні і страшні речі, яких ніхто не може чути, окрім тих, хто досягає цієї міри, якої нехай сподобить Господь і вас. Ті, хто зовсім помирає миром, терпінням і багатьма скорботами, можуть прийти в неї. О улюблений брате! Господь перетерпів хрест, і хіба тобі не радіти в скорботах, терпіння яких вводить у Царство Небесне? Добрий знак, що ти сумуєш; хіба ти не знаєш, що коли хто просить отців молитися за нього або благає Бога подати йому допомогу, тоді примножуються скорботи і спокуси до випробування його. Отже, не шукай спокою тілесного, якщо не посилає його тобі Господь, бо мерзенний перед Господом спокій тілесний, і Господь сказав: “в мире скорбни будете” (Ін. 16:33). Бог нехай допоможе тобі в усьому. Помолися за мене.
* * *
33 Можна думати, що святий розуміє тут себе; бо той, хто веде інших таким високим шляхом до Бога, звісно, сам перший здійснив цей шлях, силою Святого Духа.
110. Тому ж братові прийшла думка, що великий старець скоро помре: засмучений цією думкою і скорботливий за порятунок свій і всього гуртожитку, він відкрив це тому ж великому старцю і отримав таку відповідь:
Улюблений брате! Збуджений любов’ю Божою, ти виголосив глаголи смиренності до людини грішної та найгіршої, глаголи, які й у немилостивих людей можуть збудити співчуття. Що ж скажу тобі я, людина, яка не має ні співчуття, ні милосердя? Спонукають мене слова твої, але що подам тобі на втіху? – не знаю. Якби я мав що-небудь, сказав би тобі. Не залишу вас сирими ні в ці роки, ні в цей час, але перебуватиму з вами, за велінням Бога, що робить усе на користь, для спасіння душ рабів Своїх; бо це (Господь робить) не заради мене, а заради вас, хто просив цього, щоб ви принесли плід Богові, роблячи через мене ваше спасіння. Я скажу тоді: “Се, аз и дети, яже ми даде Бог” (Іс. 8:18), “соблюди их во имя Твое” (Ін. 17:11). Покрий їх правицею Своєю, приведи їх у притулок бажання Твого; напиши імена їхні в книзі Твоєї; дай їм заручини життя, даючи їм радість і кажучи: “Не бойся, малое стадо: яко благоизволи Отец ваш дати вам Царство” (Лк. 12:32). І помолися, щоб із відвагою міг я вимовити: Отче, дай мені, щоб, де буду я, там будуть і діти мої (див. Ін. 17:24). Повір мені, брате, що дух мій докладає зусиль, щоб сказати моєму Владиці, Який тішиться проханням рабів Своїх: “Владико, або разом зі мною введи і дітей моїх до Царства Свого, або викресли і мене з книги Твоєї”. Але неміч моя і недбальство перешкоджають мені мати таку дерзновенність; втім, милосердя Його велике. Маючи ж такого Владику, нехай втішимося, вірячи, що Він неодмінно зробить нам милість Свою. Бог не забуде праці подвигів отців наших, колись спочилих і нині живих, але скаже: пощаджу місце це заради Себе і заради тих, які вірно служать Мені на ньому. Бо я вірю безсумнівно, що на цьому місці є люди, які можуть благати Бога про незліченну кількість людей, і прохання їхні не будуть відкинуті, бо сказано: “волю их сотворит Господь” (Пс. 144:19); які можуть попросити, нехай Господні очі завжди звернені на це місце (бо їхні молитви підносять до Нього, як блискуча блискавка та сонячне проміння), про які радіє Отець, радіє Син і втішається Дух Святий. Будемо тільки уважними до самих себе, брате, а Бог дбає про місце це, бо воно стало місцем спочинку для рабів Його, і через них сповнюється написане: “Глас радости и спасения в селениих праведных” (Пс. 117:15). Утім, справа правиці Господньої створити силу (див. Пс. 117:16), дати нам силу, щоб ми могли прямувати стопами отців наших, тобто (наслідувати) їхнє вчення, життя, довготерпіння, любові, терпіння, гонінь і страждань, яких вони зазнали від ворога і чуттєво, і подумки. Якщо ж не засвоїмо собі чогось із життя їхнього, то як назвемося і чадами їхніми? Господь каже: “аще чада Авраамля бысте были, дела Авраамля бысте творили” (Ін. 8:39). Якщо ми не будемо страждати з ними, у міру немочі нашої, то як можемо колись і прославитися разом з ними? Якщо не помремо з ними, відсікаючи волю свою, то як і повстанемо з ними, в очікуванні почути це слово: “приидите, благословеннии Отца Моего, наследуйте уготованное вам Царство” (Мф. 25:34). Брате, якщо Господь виконав наші прохання, дарувавши нам у наставники отців наших, то будемо остерігатися, щоб лінощі наші, чи слабкість, чи недбальство, чи невір’я не розлучили нас із ними, адже Писання говорить: “Аще ли неверный отлучается, да разлучится” (1Кор. 7:15); пригадаємо ще сказане: “претерпевый… до конца, той спасен будет” (Мф. 10:22). Будемо невпинно молити Бога, щоб нікому з нас не розлучитися з отцями нашими ні в цьому віці, ні в майбутньому. Не полишимо світла для пошуків темряви, не зречемося солодощі меду для куштування гіркоти змія. Не будемо жадібні до самих себе, і не полюбимо смерті; не приймемо клятви замість благословення. Нехай не прогнівимо Христа, догоджаючи ворогові. Станемо тверезитися, не спати, йти поспіхом, будемо готові; пробудимося від глибокого сну нашого. Подумаймо про те, що Бог дарував нам не те тільки, щоб бути під ногами святих, а й те, щоб бути чадами їхніми і спадкоємцями. Блаженна душа, що вкусила цих (благ)! Блаженна душа, уражена любов’ю до цих (благ)! Блаженна душа, що приліпилася до них! Блаженна душа, що вдосконалилася в цьому! Її очікують у Царстві Небесному радість, веселість і мздовоздаяние на славу Отця і Сина і Святого Духа, амінь. Молись за мене, брате!
111. Того ж до того ж великого старця прохання молитви про те, щоб Бог дарував йому (духовний) успіх.
Відповідь. Брат, моли милість Того, Хто “всем человеком хощет спастися и в разум истины приити” (1Тим. 2:4), щоб Він дарував тобі духовну неспання, яке розпалює духовний “огонь”, що його “пришел низвести на землю” (Лк. 12:49) Господь, Владика неба і землі. Разом з тобою, за силою моєю, буду молитися і я, нехай дарує тобі це неспання Бог, що подає всім, хто важко і старанно просить, благодать, яка, прийшовши, наставить тебе на істину, бо вона просвіщає очі, виправляє розум, проганяє сон розслаблення і недбальства, очищає зброю, яка заіржавіла в землі лінощів, робить світлим одяг, спаплюжений у полоні ворогів, змушує зненавидіти погану їжу їхню і забажати насититися духовною жертвою, яку приносить Великий Архієрей наш; ця-то є та жертва, про яку відкрито було пророкові, що вона очищає “грехи и отъемлет беззакония” (Іс. 6:7), тим, хто плаче, прощає, “смиренным дает благодать” (Притч. 3:34), приймається гідними, і через неї успадковують вони життя вічне, в ім’я Отця, Сина і Святого Духа, амінь. Помолися за мене.
112. Той же брат просив великого старця помолитися за нього, щоб сподобитися йому принести себе в жертву мертвості Іісусовій.
Відповідь. З радістю прошу Бога виконати всяке благе ваше прохання, і вірю, що Він виконає це; бо некладений Той, Хто сказав: “Просите, и дастся вам” (Мф. 7:7). Отже, нехай виконає Господь прохання ваші. Амінь. Утім, не будь і сам безтурботний, але потрудися трохи; бо ті, хто шукають у царя високого достоїнства (влади), хоча і мають багатьох заступників за себе, однак і самі піддаються скорботам, небезпекам і працям, поки не отримають (бажаного); так само й ти зазнай хоча б невеликої праці, щоб отримати тобі велику милість. “Много… может молитва праведного поспешествуема” (Як. 5:16). Скажи і тому, хто перебуває з тобою, возлюбленому в Господі (братові), який завжди тебе наставляє і через те надає тобі велику милість, щоб він не переставав наставляти тебе. “Егоже бо любит Господь, наказует” (Євр. 12:6). Вітаю всіх вас у Господі і прошу помолитися за мене, заради любові.
113. Той же просив молитов великого старця, щоб позбутися йому старої людини.
Відповідь. Послухай, возлюблений брате, і прихили серце твоє до збереження сповіщених тобі Божественних глаголів, які походять не від людини, але від Духа Святого. Іісус є Лікар душ і тіл. Якщо ти маєш виразки, я введу тебе до Нього, і буду молити Його, щоб Він зцілив тебе, якщо тільки ти сам цього забажаєш. Він є подавець усіх благих обдарувань. Подає ж тобі не тільки за проханнями твоїми, але краще сказати – “несравненно больше всего”, чого ти просиш (Еф. 3:20). Іісус Син Божий є світло і сила; Він втілився від Святої Діви Марії, з’явився на землі, пожив з людьми і приніс за нас Самого Себе “в жертву живую… благоугодную Богу” (Рим. 12:1) і Отцю нашому, щоби зробити нас “Себе люди избранны, ревнители добрым делом” (Тит. 2:14), “царское священие, язык свят” (1Пет. 2:9), перетерпівши за нас усе це (страждання), Він залишив нам спосіб терпіння й тішиться, коли ми просимо Його. Я прошу Його просвітити серце твоє; втім, попрацюй і ти зі мною до поту; бо Син Божий каже: “Приидите ко Мне все труждающиися и обременении, и Аз упокою вы” (Мф. 11:28). Отже, благаючи про тебе, я вдаюся до Нього з великою невідступністю; але якщо і сам ти не вдасишся до Нього, то буде нам великий сором. Іісус нікого не відкидає; Він і в єдинонадесяту годину найняв робітників у виноградник Свій. Приліпись до Нього і потрудися трохи, щоб отримати нагороду нарівні з усіма. Бог дарував тобі розум, віддай Йому його, присвячуючи його небесному, “вышних ищите… горняя мудрствуйте” (Кол. 3:1,2), туди, де Він Сам перебуває; бо я молюся, щоб ти досягнув туди з усіма, хто любить ім’я Його. Цим тільки чином може кожен звільнитися від старої людини. Іісус сказав апостолам: “Вы есте соль земли” (Мф. 5:13); землею назвав Він тіло, бо Писання говорить: “земля еси, и в землю отъидеши” (Бут. 3:19). Будь сам для себе сіллю, осоляючи і висушуючи (в собі) гнилість і (винищуючи) черв’яків, тобто злі помисли. Якщо ти будеш це робити, то і я разом з тобою буду трудитися і осоляти, щоб не воссмердели (виразки твої) і не збудили в інших огиду. Бог і Спаситель наш хоче, щоб ми врятувалися, але нам належить волати невпинно: “Спаси мене, Господи”, і врятує тебе; бо деякі волали так і увійшли “в пристанище хотения” Його (Пс. 106:30), куди, сподіваюся, і ти ввійдеш, коли даси мені руку за силою (своєю). Поміркуй над сказаним і, слідуючи цьому, досягнеш (бажаного), як каже апостол: “Тако тецыте, да постигнете” (1Кор. 9:24). Молися за мене, брате, щоб не був засуджений за те, що говорю і не роблю.
Запитання 114, того самого до того самого великого старця: про різні помисли і про досконалість на шляху Божому.
Відповідь. Усе, що ти написав, забудькуватий брате мій, просячи в Бога через мою недоброчесність, хилиться до одного, – щоб позбутися старої людини, набути освячення душі й тіла й одержати порятунок у Царстві Божому разом зі святими, бо це і є та міра, про яку я тобі говорив, – щоб змінитися й очиститися від старої людини. “Несравненно больше” (тебе) (Еф. 3:20) прошу я Бога, спонукуваний (до того) любов’ю, щоб Він подав тобі те, про що ти просиш. І якщо ти не перешкодиш цьому своїм розслабленням і недбальством, то здивуєшся і прославиш Бога, як Він приведе тебе з небуття в буття. Бог нехай пробачить тобі гріхи твої, і тим, що послідує за цим, нехай приготує тобі прощення. Щодо нічних мрій, скажу тобі, що диявол через заздрість спокушає тебе ними: ти приносиш покаяння Богові, а (дух злості) хоче насваритися на тебе (і запевнити), що і всемогутнє покаяння марне; але не корися йому, бо ти маєш велику допомогу від молитви святих. Ретельність полягає в тому, щоб, якщо захопишся і згрішиш проти кого-небудь ділом або словом, піти до нього і зробити йому уклін34. І Бог, бачачи це, захистить тебе від ворогів твоїх. Щодо харчів: не будемо занадто піклуватися про себе. Трапляється й те, що ця боротьба буває від демонів, з метою втягнути нас у піклування, щоб, займаючись цим, ми залишили належні нам блага. Про досконалість же шляху Божого говорити тепер не слід, щоб не довести тебе до відчаю; але віруй, що туне спасає тебе Господь Бог молитвами святих; бо вони можуть благати Його. Помолися за мене, брате.
* * *
34 Випросити в нього прощення.
Запитання 115, того ж до того ж великого старця: про зневіру і деякі інші помисли.
Відповідь. Єдиний безгрішний Бог, Який врятує тих, хто сподівається на Нього, нехай зміцнить любов твою, щоб “преподобием и правдою ты служил Ему вся дни живота своего” (Лк. 1:75) в храмі внутрішньої людини, де приносяться Богові уявні жертви: золото, ливан і смирна; де закопується в жертву вгодоване тілечко і виливається чесна кров непорочного Агнця; де чути співчутливі вигуки святих Ангелів: “тогда возложат на алтарь Твой тельцы” (Пс. 50:21). “Тоді”! Коли ж це “тоді”? Коли приходить Господь наш, Великий Архієрей, Який приносить і приймає безкровну жертву; коли про ім’я Його у вухах кульгавого, що сидить при червоних дверях, чути буде радісний голос: “востани и ходи” (Діян. 3:6); тоді він входить до святині, “ходя и скача и хваля Бога” (Діян. 3:8); тоді він входить до святині, “ходя и скача и хваля Бога” (Діян. 3:8); тоді вщухає сон зневіри й невідання; тоді віддаляється дрімота зневіри й лінощів; тоді п’ять мудрих дів розпалюють “светилники своя” (Мф. 25:7) і радіють із Нареченим у святому палаці без зніяковілості, згідно оспівуючи: “Вкусите и видите, яко благ Господь: блажен муж, иже уповает Нань” (Пс. 33:9). Тоді припиняються брані, і осквернення, і рухи, і запроваджується святий мир Святої Трійці, закарбовується скарб і робиться недоступним викраденню. Молися про те, щоб тобі збагнути це, досягти цього і зрадіти у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.
116. Того ж до того ж великого старця про таємну спокусу і про успіх.
Відповідь. Брате, я дивуюся любові твоїй, як ти не осягаєш хитрощів бісів. Бо як роздратувалися вони проти Йова, коли свідчив про нього Бог, і як, передбачивши, що наблизився час юнакові очиститися, “стрясе его” (Мк. 9:20); так і тоді, коли бачать, що хтось досяг успіху, спокушають його через заздрість; не спокушають того, хто прийшов до процвітання через свої справи, тому, що такий переміг їх, а того, хто досяг успіху туне по молитвам святих, і це буває Божим потуранням, щоб людина пізнала свою неміч і не перевершилась (отриманим) обдаруванням. Як у воїнстві одні перевершують інших, так і обителі у Отця світів перевершують одна одну. Якби не було так, то чому вони “многи суть” (Ін. 14:2)? Бог нехай зміцнить тебе в страху Своєму. Помолися за мене.
Запитання 117, того ж до того ж великого старця: про процвітання душевне, про навчання брата, і про віру до спільного (духовного) батька.
Відповідь. Повір мені, улюблений брате, що ти, за допомогою Божою, перебуваєш не поза брамою Царства Небесного, але стій твердо, ретельно, уважно до самого себе, щоб не бути вилученим звідти. Від Бога залежить ввести (туди) людину за молитви святих Своїх; а від волі людини залежить утвердитися там або бути звідти випотрошеною. З волі Божої я поступово веду тебе на висоту чеснот. Отже, благодушествуй про Господа і старанно йди дорогою Його, і отримаєш від Нього допомогу про ім’я Його. Про брата ж (скажу): прийми його зі смиренним серцем і кажи йому те, що Бог покладе тобі на серце сказати йому, пам’ятаючи, що в нужді Він відчинив вуста і віслюку, і якщо все походить від Нього, то Йому ж припиши і користь, через тебе отриману. І коли Бог, що вклав слово в уста твої, побачить твою смиренність, то припише тобі нагороду за науку (брата); і виповниться на вас написане: “Брат от брата помогаемь, яко град тверд и огражден” (Притч. 18:19). Господь Іісус Христос нехай влаштує все на благо наше. Про найгіршого ж раба (скажу): якщо Бог дарував тобі віру, то Він же і ростить, і зберігає її, бо не може відкрити таємницю людям найгірший із них, але Бог буває все у всіх. Прости, брате, і помолися за мене.
Запитання 118, того ж до іншого старця. Як чинити тому, хто бажає мовчати, щоб уникнути прославлення імені свого, щоб слава, перевищуючи діла його, не зашкодила йому; бо отці сказали: горе тій людині, яка ім’я вища за діла її; і чи розмовляти з деякими, чи зовсім ні з ким не розмовляти?
Відповідь. Мати ім’я або славу, вищу за ділання своє, анітрохи не шкодить тому, хто не тішиться тим, або не погоджується з тим, що кажуть про нього, так само, як обмовленому в убивстві, але тому, хто нічого подібного не робив (не шкодить наклеп). Такий повинен думати: що люди мають про мене добру думку, не знаючи, який я. А те, щоб з одними розмовляти, а з іншими ні, або одних відкидати, а інших приймати – призводить до розрізнення людей. Отже, хто може перебувати безтурботно, пізнавши свою неміч (кажу через нерозумність свою), той добре робить.
Запитання 119, того ж до великого старця. Прошу тебе, шановний отче мій, зглянься над моєю неміччю і дозволь мені, коли хтось із отців побажає прийти до мене в келію, щоб помолитися за мене, прийняти його, бо я обтяжений зневірою, доки Бог молитвами вашими утвердить мою душу.
Відповідь. Брате мій, прошу любов твою, не став мене на висоті: я нерозумний і звеличуюсь, тоді як мав би мати впевненість, що знаходжусь унизу; бо слово твоє: “спустися” – значить, що я знаходжуся нагорі, на висоті. Але хіба вже не знаєш, що тому, хто має бути нижчим від усякої людини і перебувати в самому низу, нікуди вже більше зійти. Ти маєш настанову святого апостола Павла, який говорить: “Вся же искушающе, добрая держите” (1Сол. 5:21). Усяка справа, яку робить людина в страху Божому, приносить користь душі її. Отже, якщо бесіда (з отцями) приносить тобі користь, то я не перешкоджаю твоїй користі; бо вважаю себе гідним презирства від усіх, хто приходить помолитися за тебе і принести тобі користь. Тому, будеш ти мати побачення (з батьками) чи не будеш, Господь Іісус нехай зміцнить щиру любов твою. Що я значу серед людей, щоб міг дозволяти собі (вимагати) цього (від тебе)? Твоя користь становить мою радість. Отже, розмовляючи зі святими, що приходять (до тебе), і отримуючи від цього користь, проси їх помолитися і за мене, заради любові. Вважаю ж так, що і розмовляти заради Бога добре, і не розмовляти заради Бога – так само добре. Будь здоровий.
120. Того ж до того ж великого старця, прохання молитви, і про досконалу безмовність.
Відповідь. Господь наш Іісус Христос, Син Благословенного і Вишнього Бога, нехай утвердить і укріпить вас до прийняття Святого Свого Духа, Який благим Своїм приходом нехай навчить вас усьому, нехай просвітить серця ваші й наставить вас на істину, і нехай побачу я вас проквітлими, подібно до фініків в раю Божому, і нехай з’явитеся ви, як плодоносна маслина, серед святих, і як виноград плідний, увесь істинний, на Божественній ниві. Нехай сподобить же вас Господь випити з джерела премудрості; бо ті, які пили з нього, забували самих себе, будучи цілком поза старою людиною, і від джерела премудрості перейшли до іншого джерела – любові, що ніколи не відпадає (див. 1Кор. 13:8); і, перебуваючи в цьому стані, вони досягли міри, що перевищила розсіяння і високоумство, ставши всеціло розумом, всеціло оком, всецільно світлими, всеціло досконалими, всеціло богами. Потрудилися, звеличилися, прославилися, просвітилися, ожили; тому що раніше померли. Веселяться і веселять: веселяться про Нероздільну Трійцю і веселять Вишні Сили. Забажайте стану їхнього, течіть шляхом їхнім, поревнуйте вірі їхній, придбайте смиренність їхню, терпіння в усьому, щоб вам отримати надбання їхнє. – Тримайтеся їхньої невгамовної любові, щоб успадкувати невимовні блага: “ихже око не виде, и ухо не слыша, и на сердце человеку не взыдоша, яже уготова Бог любящим Его” (1Кор. 2:9). Про безмовність же (скажу): тепер навчай себе ще певний час, і Бог сотворить із тобою милість Свою.
121. Тому ж великому старцеві: чи дозволить він йому (проходити) досконалу безмовність?
Відповідь. Я вже сказав любові твоїй, возлюблений брате, щодо мовчання, щоб ти ще трохи почекав, і сказав це не тому, щоб не бажав бачити, як ти досягнув цієї35 міри; зовсім ні! Навпаки, бажаю і молюся, щоб Він дарував тобі це, і більше цього; бо успіх ваш є найвища моя радість. Але дарування духовні посилаються від Бога у свій час. Він Сам закликає, допомагає і зберігає; бо Писання говорить: “не хваляй бо себе сей искусен, но егоже Бог восхваляет” (2Кор. 10:18). Якщо хочеш створити собі дім, спершу приготуй матеріал і все потрібне, і Зодчому залишиться тільки прийти і побудувати. Потрібне для такої будівлі полягає в такому: тверда віра для зведення стін; дерев’яні світлі вікна, крізь які проникає світло сонячне (всередину), для освячення будинку, щоб не було в ньому ніякої темряви. Ці дерев’яні вікна означають п’ять почуттів, утверджених Чесним Хрестом Христовим, крізь які проникає (у нас) світло уявного Сонця правди і не допускає жодної темряви входити (маю на увазі ворога і ненависника добра) в дім твій. Чи хочеш до всього цього покрівлі, що вкриває дім, нехай “Во дни солнце не ожжет тебе, ниже луна нощию” (Пс. 120:6). Покрівлею можна назвати любов до Бога, яка, вкриваючи дім, ніколи не падає і не допускає зайти сонцю “во гневе вашем” (див. Еф. 4:26), – щоб воно не з’явилося в день судний викривачем нашим, який спалить нас у вогні геєнському, – ні місяць (не допускає) свідчити про наш нічний зневіру і лінощі. Треба нарешті мати і двері, які б вводили в цей дім і зберігали того, хто живе в ньому. Коли ж кажу про двері, то розумій, брате, уявні двері – Сина Божого, Який говорить про Себе: “Аз есмь дверь” (Ін. 10:9). Якщо ти таким чином приготуєш дім свій, і не буде в ньому нічого ненависного Сину Божому, то Він прийде до тебе з благословенним Отцем і Святим Духом, і оселю в тебе “сотворима” (Ін. 14:23), навчить тебе того, що є безмовність, і просвітить серце твоє невимовною радістю. Амінь.
* * *
35 У слов’янському перекладі: в улаштування такої міри.
122. Прохання молитви і настанови до доброчесного життя.
Відповідь. Бог наш Іісус Христос нехай просвітить очі серця твого, жаданий і возлюблений сину мій, щоб засяяло в них просвітлення Святої, Єдиноначальної, Животворящої Трійці, щоб ти міг збагнути святі Його таїнства, порадіти вічною радістю, вийти з Єгипту, розсікти море жезлом, зв’язати руки лютого фараона і святкувати Богові, приносячи в жертву і з’їдаючи пасху в святині, обагряючи вуста свої в святій і чесній Його крові, будучи (до того ж) оперезаний до стегон, тримаючи жезл чистими руками і носячи чоботи на ногах тих, хто не спотикається; нехай нагодуєшся ти небесною манною, що її приносять хмари, що служать тобі, нехай не занепаде одяг твій, і нехай не зросте волосся на голові твоїй, але нехай очиститься серце твоє, щоб прийняти закон Владики, нехай ти розтрощиш серед людей твоїх вилите теля, нехай пожерла земля ворогів твоїх, що суперечать тобі, нехай запанує над царями Амореї, нехай спокутує Господь сім народів отих від твого лиця, і нехай успадкуєш ти їхню землю на віки віків. Нехай перейдеш ти Йордан силою Божественного чудодійства, і нехай візьмеш місто фінікійське (Єрихон), і врятуєш розпусницю Раав, що увірувала в Бога свого, нехай засіяєш, і насадиш, і скуштуєш, і наїсишся плодами, і прославиш Бога, що даровав тобі (Свою милість). Нехай не буде в тобі Бог інший, Бо ти будеш відтепер освячений Богу твоєму, і чужинці не спустошать землі твоєї, Бо ти будеш страшний для них. Нехай уб’єш ти Голіафа, щоб царювати з Давидом, і позбудешся старого, знайшовши нове. – Нехай увіруєш у Христа, щоб із Ним співрозп’ятися, померти, бути похованим, і нарешті повстати світло, і вознестися від землі славно, і жити з Ним вічно. Отже, пом’якши серце своє, і воно оновиться; скільки зм’якшиш його, стільки знайдеш у ньому думок для життя вічного у Христі Іісусі, Господі нашому. Амінь.
А до брата, який з тобою, будь поблажливим, за силою своєю: здоровий повинен поблажливо ставитися до немічного, поки Бог принесе корисне йому. Радійте про Господа.
123. Прохання того ж до того ж великого старця. Святий Отче! Благослови мене благословенням духовним і освяти мені посланий до тебе куколь і аналав, щоб мати мені їх як покров від усякого зла у Христі, Господі нашому.
Відповідь. Возлюблений брате! Якщо Владика Христос, Всемогутній Господь неба і землі, сказав тим, хто приступив до Нього: “по вере ваю буди вама” (Мф. 9:29), то що скажу я, жебрак і убогий? Але Бог благословень нехай благословить тебе “всяцем благословением духовным” (Еф. 1:3) і всякою благодаттю правди, і нехай зробить тебе співучасником світлості святих, спадкоємцем Царства, вільним від нечистих пристрастей, молитвами й клопотаннями всіх святих. Амінь. А про що просив ти (скажу): якщо ти віриш так36, то я буду носити їх (куколь і аналав) три дні і надішлю їх тобі, коли освятяться бесідою з Богом, здійснюваною через молитви святих, яка нехай втішить і тебе. Помолися за мене.
* * *
36 У слов’янському перекладі: извещаешися тако.
124. Того ж до того ж великого старця. Отче мій, як можу дізнатися, (перебуваючи) в келії своїй, чи відсікаю я свою волю, а так само і коли знаходжуся з людьми? І що є воля плотська, і воля, навіяна демонами, прикрита личиною добра? І яка воля по Богу?
Відповідь. Відсікати волю свою тому, хто перебуває в келії своїй, – значить не дбати про тілесний спокій у всіх його видах; воля плотська полягає в тому, щоб утихомирити тіло в будь-якому випадку, і тому, якщо не даруєш йому спокою, знай, що, перебуваючи в келії, відсікаєш свою волю. А відсікати волю свою, перебуваючи з людьми, значить померти для них і бути з ними немовби не існуючим. Мати ж волю по Богу, як каже апостол, означає відсікати “волю плоти” (Еф. 2:3). А воля, яку навіюють демони, полягає в тому, щоб виправдати себе і вірити собі, і тоді (людина) та буває захоплена (ними). Помолися за мене, брате, і пробач мене.
125. Того ж до того ж великого старця. Яку має призначити для себе щоденну їжу?
Відповідь. Якщо призначиш собі щоденну їжу в келії згідно з тим, як ти запитав, це введе тебе в піклування і брань. А що посилає Бог, тим і будь задоволений. “Иже ходит просто, ходит надеяся” (Притч. 10:9).
126. Питання того ж. Чи добре мені вправлятися в молитві: “Господи Іісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене”, чи краще повчатися в Божественному Писанні та стихословити псалми?
Відповідь. Треба робити і те, і інше: трохи того і трохи іншого поперемінно, за написаним: “сия подобаше творити, и онех не оставляти” (Мф. 23:23).
Запитання 127, того ж до того ж великого старця. Коли читаю псалми, чи повинно після кожного псалма вимовляти Отче наш, чи прочитувати свого часу Отче наш та інше (тобто тропарі) до кінця молитов (встановлених після кожної кафізми)?
Відповідь. Прочитати один раз37 Отче наш і наступні молитви буде одне й те саме, тобто буде достатньо.
* * *
37 Тобто один раз після цілої кафізми, а не після кожного псалма.
128. Того ж до того ж великого старця. Чи слід наприкінці вечірнього і нічного славослів’я і молитви, поминати: про мир Святих Церков, царя, правителів, усіх людей, жебраків, вдовиць тощо? І якщо той, кого просять (помолитися), усвідомлює себе пристрасним, чи повинен він молитися?
Відповідь. Поминати в молитві про мир Святих Церков та інше за цим наступне – добре, бо про це апостольський заповіт; але, виконуючи це, (треба усвідомлювати себе) негідним і таким, що не має на це сили; і за того, хто просить, добре помолитися. Євангельське й апостольське слово говорить: “Всякому… просящему у тебе, дай, дай” (Лк. 6:30), і: “молитеся друг за друга, яко да исцелеете” (Як. 5:16), і ще: “якоже хощете да творят вам человецы, и вы творите им такожде” (Лк. 6:31). І про апостолів молилися деякі. Хто не дбає про заповідь, той і сам себе засуджує, а тому можу чи не можу, примушую себе до виконання заповіді.
Відповідь 129, того ж великого старця до того ж і братії, що живе з ним, які просили в нього молитовної допомоги на ворогів, і – сказати їм, як живе інший старець, авва Іоанн.
Радійте в Господі, чада бажані й улюблені! Господь нехай виконає в “благих” прохання ваші, і нехай у вас “лук сильных изнеможе” (див. 1Сам. 2:4), і нехай підперезаєтесь ви з висоти силою. Дивуюся, якщо ви стільки ж бажаєте користі душам вашим, скільки я бажаю її, вдень і вночі благаючи Бога про спасіння ваше; не кажу ж, що не бажаєте, але що не знаєте її. Ще й тут (на землі) стають відомими чини, ступені та міри майбутнього наслідування. І як людина, славна у світі, досвідчена у справах життєвих, яка розуміє велич, перевагу і честь військового звання, намагається долучити до нього дітей своїх, щоб і вони досягли цієї величі, а діти через недосвідченість не зважають на це, а іноді, не розуміючи честі, якої удостоюються великі воїни, краще бажають зайнятися (якимось) мистецтвом, – так і я щодо вас. Але вибачте мені в тому, що я сказав, як людина божевільна; прийшовши ж до тями і згадавши, що я, земля і попіл, – сховище всіх зол, розплакався про те, про що говорив, і сказав собі: даремно похвалився “я, земля и пепел” (Бут. 18:27). Утім, як я вже раніше сказав, що бажаю вашого спасіння і хочу бути заступником за вас про всяке благо, то, якщо буду в змозі, виконаю це по силі моїй. Відносно ж життя одностайного сина мого, благословенного і смиренного послушника, який в усьому відкинув усі свої бажання навіть до смерті, що сказати вам? Господь сказав: “видевый Мене виде Отца” (Ін. 14:9), і про учня сказав, що він може (те саме), що й “учитель его” (Мф. 10:25). “Имеяй уши слышати да слышит” (Мф. 13:9). Вибачте мене і помоліться за мене.
130. Прохання того ж до того ж великого старця про здоров’я авви (Серіда), який був довго хворий, і про душевні пристрасті, і чи можна відвідувати близького до старця, що живе, і чому тіло відчуває тяжкість?
Радуйся, брате, про Господа! За здоров’я сина мого могли б помолитися Богові деякі зі святих, які перебувають тут (про що я і сповістив його), щоб він не був хворий жодного дня, – і це здійснилося б; але тоді він не отримав би плодів терпіння. Хіба він не знає, що зазнав я? – хвороби, гарячки, скорботи, поки прийшов у цей благонадійний притулок. Хвороба ця вельми корисна йому для терпіння і подяки. Про пристрасті (скажу): всякий повинен по можливості підкорити собі тіло своє убогістю і скорботою. Відвідати брата добре, а просторікувати погано. Сама справа навчить тебе, як вчинити: відвідай ближнього й утримайся від марнослів’я; наслідуй же співбесіду святих отців, наприклад (запитай): як перебуваєш, авва? І потім: скажи нам слово життя вічного, як знайти нам шлях Божий? помолись за мене грішного, і подібне до того. Нарешті (сотвори) молитву і піди з миром. Ти відчуваєш тяжкість у тілі від зневіри і через дію демонів. Нехай укріпить тебе на них Бог законно трудитися, перемогти і бути увінчаним у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава і держава на віки віків, амінь.
Відповідь 131, того ж великого старця до того ж.
Брате, ти сказав про себе: я хворий тілом і душею, а навіщо приховав, що здоровий волею своєю? Щодо душі й тіла ти не знаєш, що тобі корисно; про волю навряд чи, та й безліч обізнаних знають більше за тебе. Або не знаєш, що я завжди вражаю тебе (докорами) за будь-якої нагоди. Якщо можеш терпіти, терпи. Я говорю як божевільний, тому що справді божевільний; але й ти говориш так само; бо сказати: “Я не знаю, що мені корисно”, – означає те ж саме. Господь нехай дасть нам розум у всьому. Прости мене і помолися за мене.
132. Того ж до великого старця питання і прохання про молитву.
Молю тебе, чесний отче, скажи мені, що значить добра і зла воля, щоб я не залишив поза увагою святі твої слова; і пробач мені і помолися за мене, нехай я позбудуся диявола і його збентеження.
Відповідь. Брате, всякий спокій тілесний огидний Богові нашому; бо Він Сам сказав: “узкая врата, и тесный путь вводяй в живот” (Мф. 7:14). Обрати цей шлях є добра воля; і той, хто тримається його, в усякому ділі, довільно обирає собі скорботу за силою своєю. Або не знаєш, що говорить апостол: “умерщвляю тело мое и порабощаю” (1Кор. 9:27). Чи бачиш, що божественний чоловік волею поневолює тіло своє, хоча воно й опиралося тому? Той, хто має це добре бажання спасіння, до кожної з необхідних потребою дій своїх домішує невелику скорботу. Наприклад: можу лягти спати на м’якому, набитому пухом ліжку, але віддаю перевагу невеликій скорботі (якщо тільки це скорбота), і за власним бажанням лягаю на рогожі, заради немочі тілесної, соромлячись і цього, бо інші спочивають на голій землі, а інші – в узголів’ї, набитому половиною м’яса, як святий Арсеній та багато інших, а інші клали й тернину під голову, віддаючи перевагу скорботі. І ще: чи знаходжу близько воду або зручні куховарні? Як творець, повинен я обрати найдальшу з них, щоб завдати тілу невеликої скорботи. Ще: чи можу мати хорошу їжу і чистий хліб? Повинен віддати перевагу гіршому, щоб поскорбіти хоча б трохи, згадуючи тих, хто нудиться в голоді і зовсім не їсть варену їжу, а тим паче Владику нашого Іісуса, Який скуштував жовчі та оцту заради мене. Це-то і є воля по Богу. – Воля ж плотська полягає в протилежному цьому, тобто щоб у всьому мати спокій. Чи не пам’ятаєш, що говоримо кожного дня? Зачини швидше двері, щоб не занепокоїв нас вітер або пил. І знову: ось подивися, брате, їжа пригоріла, і я не можу їсти її, та інше; і просто сказати, в усьому так чинимо; це-то і є зла воля; відріж її, і спасешся. – Якщо ж перемагаєшся цим, то докоряй собі, а ближнього свого виправдовуй. Ледачий брате! Знай про Господа, що зотліла, яко павутина, душа моя. Важко врятуватися! І як помиляється той, хто думає врятуватися, заспокоюючи себе в усьому. Якщо потрудишся зі мною трохи, то я помолюся Богу, щоб Він виконав прохання твоє. І коли будеш згадувати Його і святих Його, то відступить від тебе диявол і збентеження його. Якщо скажу, що не молюся про те, щоб Господь укріпив і утвердив вас у всякій добрій справі, то збрешу; але Царство Небесне отримують лише ті, які примушують себе (див. Мф. 11:12). Якщо не постараємся трохи, то як можемо спастися? Або, як може молитва святих багато встигнути, якщо не буде “поспешествуема” (Як. 5:16). Помолися за мене, брате.
Відповідь 133. Того ж великого старця до того ж і братії, що живе з ним.
Господь наш Іісус Христос, Бог наш, нехай благословить вас усяким благословенням духовним і всякою благодаттю правди. Він же нехай засвідчить, скільки бажаю я спокою всякій людині, особливо ж вам, і що кажу вам як одностайним (братам), які хочуть заради імені Його волею йти тією дорогою, якою йшли і ми, терплячи тісноту і скорботу. Браття! Не пам’ятаю, щоб, знайшовши досконалий спокій, ми (коли-небудь) скористалися ним; але всіляко намагалися домішувати звідусіль малу тісноту і скорботу, боячись Того, Хто сказав: “восприял еси благая твоя в животе твоем” (Лк. 16:25), і: “многими скорбьми подобает нам внити во Царствие Божие” (Діян. 14:22). Так чинили ми й тоді, коли багато статків приходило в руки наші, і знає Бог, у якій убогості жили ми, заради Того, Хто зубожів для нас. Недобре давати собі спокій у всьому. Хто шукає цього, той живе для себе, а не для Бога; бо така (людина) не може відсікти свою волю. Помоліться за мене, шановні браття.
134. Того ж до того ж великого старця. Поясни мені, авва мій: вранці, протягом години, а іноді й двох, нападають на мене помисли, і не знаю, від чого це трапляється зі мною? Ще скажи мені й те: як може демон уявити в думці моїй образ жінки, або чогось іншого; адже особа полягає в самому тому помислі, і помисел і особа є не окремо одне від одного, а разом. І що мені робити, щоб звільнитися від того? Помолися за мене.
Відповідь. Брате, коли хто-небудь буває святий, то переймається думками, що приходять до нього. Коли ж зайнятий справою, то не має часу приймати їх. Отже, з раннього ранку тримай жорно38 у своїй владі, і будеш молоти пшеницю твою – хліби в їжу. Якщо ж суперник твій попередить тебе, то замість пшениці будеш молоти ним (жорном) кукіль. – На інше твоє запитання (скажу): брате, особи, зображувані живописцями, бувають нероздільні від фарб; якщо ж узяти дошку, на якій попередньо написано що-небудь, то вона в той самий час не приймає вже більше ні інших осіб, ні фарб. Отже, звільнитися (від помислів) означає попередньо зобразити на дошці твоїй (що слід). Будемо подвизатися в міру сил, і Бог допоможе нам. Йому слава, амінь. Помолися за мене, брате, і пробач мене заради Господа.
* * *
38 Тобто розум.
135. Того ж до того ж великого старця прохання і моління про блага, пристойні душі.
Відповідь. Радію я в Господі, і радіє в мені Господь, коли діти мої пропонують благі прохання, тобто – про спасіння душі та життя вічне. Нехай зрадіє ж і дух твій, брате, бо я включив тебе до пречудового воїнства для того, щоб ти безперестанку перебував у сховищі невимовних благ, і ось ти вже в ньому (тобто у воїнстві) перебуваєш. Отже, намагайся набути благоліпного одягу, співмірного з гідністю воїнства, щоб не бути вилученим із нього, – серце премудре і смиренне, а також упорядковане обличчя, яке віддаляється від усякого руху гніву і збентеження. Бо це місце вимагає таких саме слуг, які очищалися б від пристрастей і були б одягнені в шлюбний одяг, щоб не бути їм вигнаними геть із великим соромом. Ось, ти вступив у це воїнство, не полишай же його: це залежить від тебе самого; я ввів тебе, не виходь звідти; відокремив тебе від лівого боку, не змішуйся знову з тими, хто перебуває на ньому; благословив тебе, не шукай же клятви39 (див. Пс. 108:17). Я намагався ввести тебе і в інші невимовні, пречесні й чисті скарби Духа, і сказав мені (Дух Божий): тепер іще не час, але коли потрудиться зробити “шуйцу как десницу”, і стару людину новою, до прийняття Святого Духа, тоді прийме Духа, Котрий і “научит его всему” (див. Ін. 14:26), і наставить, і введе її в такі чертоги, в які входять тільки деякі, за їхню смиренність, послух, лагідність і терпіння. Не будь же праздним і роби “не брашно гиблющее, но брашно пребывающее в живот вечный” (Ін. 6:27), про Христа Іісуса, Господа нашого, в Якому зміцнюйся завжди, благословенний!
* * *
39 Прокляття.
136. Той же просив того ж великого старця помолитися за нього і сказати йому: яким чином людина сподобляється чистої і духовної молитви?
Відповідь. Возлюблений у Господі брат! Бог дав нам зручність йти шляхом угодним Йому, шляхом, який вводить у життя вічне, і я пояснюю вам, у чому він полягає, і як можемо знайти його, щоб у такий спосіб здобути всі вічні блага. Оскільки Господь наш Іісус Христос сказав: “просите, и дастся вам: ищите, и обрящете: толцыте, и отверзется вам” (Лк. 11:9), то помолися Самому Доброму Богові, щоб Він послав вам Святого Духа Втішителя, і Той, прийшовши, навчить вас усьому й відкриє вам усі таїнства. Його шукай собі в путівника; Він не допустить спокуси або розсіювання в серці, не допустить недбальства і зневіри або дрімоти в думці; просвітить очі, затвердить серце, піднесе розум. До Нього приліпись, Йому віруй, Його люби: бо Він умудряє божевільних, тішить розум, подає силу, чистоту, радість і правду; вчить довготерпінню і лагідності, любові і миру, і дарує (оні). Ти маєш твердий камінь, не знемагай; бо ні вітри, ні дощі, ні річки не можуть зруйнувати влаштованої на ньому будівлі. Маєш великого Керманича, Який забороняє вітрам і морю, і вони вщухають, і корабель утримується від краху; маєш Вчителя благого, Який поставив законом забувати задня і простягатися в “передня” (див. Флп. 3:13). Ось скарб некрадомий! Ось стовп незаперечний! Навіщо вважаєш, що я значу щось? І я не досягну цього, якщо не зможу перемогти гнів, і не придушу дратівливості, і не набуду устрою тихого, в якому спочиває Бог. Отже, облишимо лукавство і сприймемо простоту, укоренимо і виростимо на полі нашому виноград, нехай зберемо грона і приготуємо вино веселощів, щоб, напившись ним, забути скорботи і хвороби, що пригнічують нас на погибель душевну. Брат! Воля Бога Владики нашого полягає в тому, щоб ми спаслися. Чому ж ми не бажаємо цього? Отже, молися завжди старанно, щоб зійшла на нас благодать Духа. Сповнившись Його, Отці приліпилися до Господа досконалою любов’ю, взиваючи: “Kто ны разлучит от любве Христовой?” (Рим. 8:35). І говорили (самі собі): ніщо. Полюбимо (Його), щоб бути возлюбленими; приступимо всім серцем, щоб бути прийнятими; упокоримося багато, щоб Він підніс нас; заплачемо, щоб насміятися; засмутимося, щоб порадіти; пролєм сльози, щоб утішитися; будемо просити, щоб Дух прийшов до нас і наставив нас “на всяку истину” (Ін. 16:13); бо невидимий Той, Хто Сказав: “просите, и приимете” (Ін. 16:24). Господь нехай супроводжує нас у всьому з милості Своєї, щоб ми могли зрозуміти, які ми і чого вимагаємо, або чого бажаємо. Йому слава на віки віків, амінь.
137. Той же, припинивши бесіди з багатьма, бажав розмовляти з одним і запитав того самого великого старця: Я пов’язаний взаємним коханням з одним братом, який бажає розмовляти зі мною: розмовляти чи мені з ним чи ні?
Відповідь. Якщо ти пов’язаний взаємною любов’ю з одним із братії, то що думаєш про інших, перебуваючи посеред них і не розмовляючи з ними? Вникни, де ти тепер. І якщо хочеш, розмовляй, докоряючи собі. Помолися за мене.
138. Одного разу дехто з отців, похилого віку, багато потрудившись у пустелях і нарешті намірившись мовчати в гуртожитку, запитав іншого старця, як слід почати безмовність.
Відповідь. Іоанн Хреститель сказав Владиці нашому Христу Богові: “аз требую Тобою креститися, и Ты ли грядеши ко мне?” (Мф. 3:14). Утім, добре надумала любов твоя напоумити нас власним смиренням, щоб хоча б через те змусити нас засоромитися і зізнатися в пристрастях своїх; бо “без всякого прекословия меньшее от большого благословляется” (Євр. 7:7). Отже, ти повинен лікувати мене, тому що ти старший за мене, ти – духовний ієрей Божий, який, будучи покликаний помазати єлеєм хворих і лікуючи їх від хвороби тілесної, разом із помазанням даруєш їм і відпущення гріхів. А я, не долучений до кліру, через негідність свою, бо й вигляд білого волосся мого не втримав мене від юнацьких спогадів, як можу радити вищому себе? Якби той, хто запитує, був такою ж людиною, як і я, то моя балакучість не дозволила б мені мовчати, але неодмінно змусила б дати відповідь, бо язик мій нестримний; і я міг би сказати йому, що юнак, починаючи навчання з нижчих наук, (поступово) піднімається до вищих, так і ти. Хіба я не сказав би йому цього? Сказав би неодмінно. – А оскільки сказав би йому, що розумію, то скажу і тобі: п’ять днів мовчи, а два розмовляй. І якщо перебування твоє в безмовності буде по Богу, тобто якщо будеш знати, чого шукаєш, перебуваючи в келії, то не впадеш у руки біса марнославства. Той, хто знає, навіщо він прийшов у місто, про це тільки й думає, і ні до чого більше не звертає свого серця, щоб не забути, для чого прийшов. Прости мене, авва, що я не можу нічого більше сказати тобі, і помолися за мене Господа заради, бо не маю в мене ні справ, ні слів.
Запитання 139, того ж до того ж. Якщо даю тілу своєму їжі навіть більше за необхідне, – воно не в силах служити; менше ж дати побоююся, щоб воно не виснажилося зовсім, (скажи): як вчинити мені в цьому випадку? І щодо Святого Причастя: я бажаю причащатися кожного дня; але чи не послужить мені обтяженням (совісті), якщо Святі Дари приноситимуться до мене, грішного, або я сам повинен виходити для прийняття Причастя? І знову (запитую), як зберегти безмовність?
Відповідь. Авва, я вже сказав любові твоїй слова Іоанна до Спасителя, а ти й удруге написав до мене, божевільного і невігласа. Втім, якщо Іоанн не суперечив уже після, хто ж я – принижений, щоб став суперечити? Істинно кажу тобі, що я – нічого не значу і нічого не знаю; але заради слухняності кажу те, що в мене на серці. Не кажу ж, що це неодмінно так і має бути; але як розумію, так і кажу. Не зажадає Господь від хворого служби тілесної, але духовної, тобто молитви; бо (Він) каже: “Непрестанно молитеся” (1Сол. 5:17). Про харчування ж тіла: (скажу) якщо, отримавши достатню поживу, воно не може послужити, а не нагодувавши його, боїшся немочі, то тримайся середнього, не піднімаючись надто високо і не опускаючись надто низько, і виповниться Писання, що говорить: “Не уклонися ни на десно, ни на шуе” (Притч. 4:27). Давай тілу дещо менше проти вимоги його: бо шлях отцівський полягає в тому, щоб узагалі в перебуванні своєму не обтяжуватися ні питтям, ні їжею. (Зауважу) і про приношення Святого Причастя: якщо це буває не через презирство, а через неміч, не слугуватиме тобі на осуд; адже начальник лікарів сам приходить до тих, хто сильно страждає і небезпечно хворий, як і Господь наш Іісус Христос Сам прийшов до нас, уже грішних і хворих. Прости мене, отче мій, що я, негідний, сказав це з послуху.
Запитання 140, того ж до того ж. Вдова, будучи скривджена, прислала до мене, просячи написати до правителя, щоб він допоміг їй. У мені ж виникло через це два помисли: один каже мені, що я прийшов сюди на самопожертву, і якщо напишу на її прохання, то порушу обітницю самопожертви; інший помисел (навіює), що якщо не напишу, то порушу заповідь, яка велить допомагати скривдженим. Зроби милість, отче мій, скажи мені, як вчинити?
Відповідь. Якби ти був мертвий, і прийшла б до тебе скривджена вдова, чи міг би ти, хоча б і бажав, допомогти їй? Якщо ж допоможеш їй, то прийде й інша, і, знехтувавши нею, теж порушиш заповідь. Мрець не дбає ні про що подібне. Якщо і будуть нарікати на тебе, то це не зробить тобі ніякої шкоди.
Запитання 141. Брат, який жив у гуртожитку і прислужував старцю, запитав великого старця про свої помисли.
Відповідь. Ти нерозумний; тому й володіють тобою помисли, або, краще сказати, самовиправдання. Господь хоче, щоб ти вважав будь-яку людину вищою за себе. Отже, надавай старцеві своєму послух в усьому і виконуй все, що він не говорить тобі, чи буде це стосуватися їжі, чи пиття, чи будь-якої іншої речі, в усьому підкоряйся йому. Якщо ж трапиться якась важка справа, то запитай поради в авви (ігумена Серіда) і зроби так, як він скаже. Щодо псалмоспіву і пильнування: якщо що наказує тобі (старець), виконай, і все послужить тобі на спасіння душі; якщо і обмовить тебе, – радій: це вельми тобі корисно; якщо й образить тебе, перетерпи: “претерпевый же до конца, той спасен будет” (Мф. 10:22). За все ж дякуй Богові; тому що подяка клопоче перед Богом про неміч (людську). У всьому і завжди засуджуй себе, як такого, що грішить і спокушається, і Бог не засудить тебе; змирися в усьому – і отримаєш благодать у Бога. Якщо навчишся цього, Бог допоможе тобі набути сили: бо воля Його полягає в тому, щоб кожній людині “спастися и в разум истины приити” (1Тим. 2:4).
Відповідь 142, того ж великого старця до того ж.
Брате, не дозволяй собі міркувати про помисли, що приходять до тебе: це справа не твоєї міри; ти не розумієш хитрощів їхніх, тому-то вони і бентежать тебе, як хочуть. А коли бентежать тебе, то скажи їм: я не знаю, хто ви такі, – Бог, що знає це, нехай не попустить вам спокусити мене, і поклади перед Богом неміч свою, кажучи: Господи! Я в руках Твоїх, допоможи мені і визволи мене від рук їхніх. Помисел же, який зволікає (в тобі) і перемагає тебе, оголоси авві твоєму, і він, за допомогою Божою, зцілить тебе. – А щодо рукоділля, що накажуть, виконуй – і врятуєшся за ім’я Боже. Щодо псалмів: не полишай вивчення їх: бо і це належить до духовного ділання, і постарайся вимовляти їх напам’ять: це для тебе дуже корисно. Не бажай почути про те, що вище сили твоєї; ти маєш повчання, які і по силі твоїй, і корисні тобі.
Відповідь 143, того ж великого старця до того ж.
Не будь зганьблений, о нерозумний! Не треба вірити ворогам своїм. Якщо залишиш піклування (про себе) і впадеш в смуток, то вороги прийдуть знову. Воїн під час миру вивчає те, що буде потрібно від нього під час брані. – Дивись, що сказав Господь змію: “той твою блюсти будет главу, и ты блюсти будеши его пяту” (Бут. 3:15). До останнього подиху не повинна людина залишати піклування (про себе). Отже, уважно стеж за собою, брате, і бережися гніву, марнославства, сну та інших пристрастей, знаючи, що ворог не спить і не дбає.
Брате, якщо хочеш врятуватися, придбай смиренність, послух і довільну покору. І коли чуєш що-небудь від старця, хай там що, скажи йому зі смиренням: помолися за мене, отче мій, нехай подасть мені Бог розум і бадьорість, щоб не образити тебе. Збережи це – і спасешся.
144. Той самий брат, потрапивши в хворобу і боячись померти в ній, просив із великим смиренням того самого великого старця про прощення йому гріхів і про терпіння, потрібне в хворобі до кінця.
Старець відповів йому так: Не сумуй, брате: смерть без гріхів – не смерть, а перехід від скорботи до спокою, від темряви до невимовного світла і життя вічного. Каже ж тобі Бог, Великий Цар наш: прощаються тобі всі гріхи твої, переважно за молитви й моління святих і заради твоєї віри в Нього; і нехай подасть Він тобі терпіння до кінця.
145. Того ж до того ж великого старця питання. Владико, отче мій, я в руках Божих і твоїх. Будь до мене милостивий до кінця і поспішай розв’язати мене40, віддавши Владиці моєму Христу, наставляючи святими твоїми молитвами, і направ мене на повітрі і в дорозі цій, якої не знаю.
Відповідь. Брате, я віддаю тебе Христу, що благоволив померти за нас, Володарю неба і землі та всього живого, нехай зменшить Він в очах твоїх страх смерті і зробить безперешкодним сходження душі твоєї, і нехай сподобить тебе вклонитися Святій Трійці зі дерзновенням, тобто як визволеного, але такого, хто боїться й тремтить, як Ангели; і нехай упокоїть тебе зі святими Своїми. Отже, йди і молись за мене.
* * *
40 До переходу у вічність.
146. Інший брат хворий, отримавши “чахотку”41 і вельми страждаючи, просив того ж великого старця помолитися за нього і випросити йому відпущення гріхів.
Відповідь. Не бійся, брате, але нехай зрадіє душа твоя і нехай зрадіє про Господа. І повір про Господа істині моїх слів, що Бог, за проханням твоїм, пробачив тобі всі твої гріхи від дитинства і до теперішнього часу. Хай буде ж благословенний Бог, який захотів пробачити тобі все! Отже, не сумуй про те, що ти страждаєш: це не зло, а хвороба, яка мине.
* * *
41 У Грецькій книзі: це, здається, був той простосердий діяч послуху Досифей, про якого пише авва Дорофей у першому своєму слові.
147. Оскільки хвороба його посилилася ще більше, то деякі з братії просили іншого старця пояснити їм попередню відповідь: про життя чи про смерть сказав старець.
Відповідь Іоанна. Про смерть. Але старець може випросити йому і життя, якщо отримає на те звістку від Бога.
148. Почувши це, вони просили великого старця помолитися, щоб Бог продовжив життя (хворому).
Відповідь. Добрий і Милосердний Бог мій більше й більше нехай наповнить вас радістю Святого Духа, амінь. Про брата ж скажу вам: досить йому й того, що він сподобився отримати; бо він збагатився раптово і з раба став вільним. Але нехай буде благословенний Бог, що благоволив так і прийняв моління. Не кажіть нічого братові, щоб не ввести його в скорботу, а збережіть цю таємницю: на нього чекає не смерть, а перехід від смерті в життя вічне, і від скорботи в спокій. Чада мої возлюблені, радійте про Господа.
149. Коли братові стало ще важче, і він вельми страждав, знову просили того ж великого старця, щоб він благав Бога швидше помилувати брата. Великий старець відповідав:
Хвороба його тривала для того, щоб не приписав собі дарованого йому за молінням про нього. Бог же створив і творить корисне йому молитвами святих, амінь. – І після цієї відповіді брат той помер із миром.
150. Один безмовний старець, ім’ям Євфимій, послав нижченаведену молитву до того ж великого старця, щоб через нього Бог дарував йому відповідь на питання, що містяться в цій молитві.
О Життєдавець! Шлях тих, хто перебуває у темряві! Просвіти й нас, що перебувають у темряві. Ти, Святий, сказав: “просите, и дастся вам… толцыте, и отверзется вам” (Лк. 11:9), а як Ти і нам хочеш відчинити двері спасіння, прискорюй, бо вже почав. Якби Ти не хотів спасти нас, то не зробив би нам відомим того, що для нас неможливе, для Тебе ж, як для Бога, можливе. Святий! Ти сказав нам: очисти себе, якщо хочеш, щоб прийшов Я до тебе; а я кажу, Святий, що пияцтво саме себе очистити не може. Владико! Ти сказав нам: той, хто бажає сподобитися Моїх обдарувань, повинен пізнати стежки Мої в усьому. Як же може пізнати їх сліпонароджений, якщо не відкриються його очі? Сліпий шукає керівника, щоб якимось чином знайти для себе хоча б малу послугу. Як Вартимей (син Тимеїв), сидячи при дорозі, просив милостині; і коли почув, що Світло правди проходить повз нього, по дорозі цій, звернувся: “Сыне Давидов, помилуй мя” (Лк. 18:39), і коли умилосердилася над ним Твоя милість, і Ти покликав його і сказав: “что хощеши, да ти сотворю? Он же рече: Господи, да прозрю”, і негайно ж милість Твоя промовила: “прозри”; і він прозрів, побачивши сліди Твої, і пішов за Тобою (Лк. 18:41,42). І я (також) хочу звернутися (до Тебе), але забороняє мені той, хто завжди хоче затьмарити очі тих, хто бачить. Якщо благості Твоїй завгодно закликати і мене і сказати: що хочеш, нехай зроблю тобі? – закличу і я, за прикладом того (сліпця): Господи, нехай відкриються мої очі. Бо якби якийсь прокажений міг очистити себе, то не волав би: Господи, “аще хощеши, можеши мя очистити” (Мк. 1:40); але очистив би сам себе. Подібно до нього і я волаю: зверни до мене той святий голос: “хощу, очистися” (Мк. 1:41), і проказа негайно залишить мене. Коли ж прозрю і буду очищений, тоді й пізнаю сліди Твої, щоб ходити слідом за Тобою; бо Ти – шлях заблукалих.
І я прошу тебе, батька мого: ой, отче, помолися Владиці моєму Христу, нехай відверзне мої очі, бо я маю в тобі керівника, що приводить мене до Владики Іісуса. Тому слава з Отцем і Святим Духом на віки віків, амінь.
Відповідь. І нині час сприяє тому, щоб оспівати євангельське слово: яко “не требуют здравии врача, но болящии” (Лк. 5:31). Якщо ж хворий вдасться до лікаря, то треба йому і виконувати те, що наказує лікар, за словами (Писання): “веровати же подобает приходящему к Богу, яко есть, и взыскующим Его мздовоздатель
” (Євр. 11:6); бо вірний Той, Хто сказав: відплачу вам “сторицею ныне во время сие… и в век градущий живот вечный” (Мк. 10:30). Ті, хто приходять до великого нашого Лікаря, отримують від Нього просвітлення, і Він лікує всі уявні їхні пристрасті. Не будемо хвалитися, кажучи, що ми вірні, бо інакше засудимося, як лицеміри і люди невірні: через видиме пізнається невидима віра, прихована в потаємницях сердечних. Якщо віруємо Христу Спасителеві, Який каже: по вірі твоїй буди тобі, то Він скаже і нині до душі нашої, що перебуває в тілі: “дерзай, дщи, віра твоя спасет тебе” (Мф. 9:22). Таким чином, віра наша полягає не в тому, щоб тільки проректи і вимовити устами, але досконала віра пізнається зі зцілення. Якщо ти вірував і зцілився, ходи і не спотикайся і не кульгай більше. – Чи зцілився ти? покажи, що припинилася кровотеча твоя. І якщо ти, о людино, досяг цього, то не далекий ти і від того, щоб почути слова Спасителя до найчистішої і найчервонішої душі твоєї: “Вся добра еси, ближняя моя, и порока несть в тебе” (Пісн. 4:7), і апостольське слово: “не имущу скверны, или порока, или нечто от таковых” (Еф. 5:27). Двері нам відчинені, і шлях, що вводить у життя вічне, відкритий перед нами. “Многими скорбьми подобает нам внити в Царствие Божие” (Діян. 14:22). Будемо ж терпляче продовжувати працю нашу: воістину, “Многими скорбьми подобает нам внити в Царствие Божие” (Рим. 8:18). Праведний Бог, і не забуде стількох праць наших, якщо до кінця збережемо послух; тому що Сам Він сказав: “Претерпевый… до конца, той спасется” (Мф. 24:13) про Христа Іісуса, Господа нашого. Амінь.
151. Запитання того ж до того ж великого старця про погані помисли, і про воскресіння, запропоноване у вигляді молитви.
Життя і Воскресіння! Відвідай нас, як Твоє створіння, і очисти нас, Святий, від злого легіону, подібно до того, як Ти колись зглянувся над творінням Твоїм і вигнав легіон бісів, що забажали увійти у свиней. У безсловесних свиней, чи в мене, обдарованого словесною душею? Бо я прийняв їх (у себе) і, кинувшись берегом, потрапив у море; хвилі вдаряють у мене, і я не розумію (що відбувається зі мною). Нині ж зсередини наче хтось спонукає мене пробудити Керманича, щоб Він подав мені руку і витягнув із глибини, як це зробив із Петром і сказав би і мені: “маловере, почто усумнелся еси?” (Мф. 14:31). А як Ти обіцяв через угодника Твого Варсонофія, у відповідях його, що ми покладені будемо в одній гробниці, то чи разом ми і воскреснемо? Боюся Того, Хто сказав: “два будета на селе: един поемлется, а другий оставляется: две мелюще в жерновех: едина поемлется, и едина оставляется” (Мф. 24:40,41). І як від самого створення світу люди спочивають (у землі), і часто трапляється, що тіла святих і грішних покладаються разом в одній домовині: то чи разом вони повстануть і під час воскресіння, коли обрані Твої Ангели прийдуть воскресити всіх праведних, чи ні, а повстануть лише одні обрані? Боячись цього, я молю через угодника Твого, щоб, як Ти оголосив мені, що в одному упокоїмося в гробу, так яви мені (тепер), що і воскресиш нас разом. І батька мого Варсонофія прошу: оскільки ми обидва отримали ниви для того, щоб стиснути їх, а я знесилений і не можу жати, то нехай потрудиться він, як сильний, принести Тобі, Владико, і за мене рукояті правди. Бо й у стародавніх отців знаходимо подібний приклад: троє вийшли жнивувати, і один із них, як і я, захворів і повернувся у свою келію, а ті, що залишилися, зберегли бадьорість і стиснули все. Коли ж закінчили жнива і повернулися в будинок, примушували і його взяти свою частину плати; він же суперечив, кажучи: “Яку частину, коли не я трудився за неї, а ви?” А як вони наполягали, щоб і він узяв свою частину, то й батьки вирішили йому взяти її, і похвалили суд їхній. Але Ти, Владико Христе Боже, утверди це моє моління, бо Твоя є слава на віки вічні, амінь.
Відповідь Варсонофія. Як господар будинку обирає собі вірних управителів, доручаючи їм ключі та майно і весь будинок свій, і від вірного управителя залежить те, коли йому заснути, яку спожити їжу, яку честь отримати від пана свого і з ким жити: з тими, що п’ють вино, або з тими, що живуть чесно, і першому призначено покарання, а другому – винагороду; так і Бог наш поставив у Себе правителями людей вірних і дав їм Свої ключі, щоб замикати й відчиняти, тобто (дав їм) свободу. Вони вірні: тому що всі християни охрещені; їм добре (належить) влаштовувати ввірене їм, тобто справи, що відповідають хрещенню, заради їхнього ж спасіння. Отже, хто з них збожеволіє з цього правого шляху, той робиться співучасником п’яниць, що впиваються вином беззаконня; такого можна назвати словесною свинею, і ви знаєте, що він зазнає в пришестя Владики. Якщо ж добре влаштує доручене йому, то всі знають, яке блаженство призначене за це Владикою; бо сказано: “Во всю землю изыде вещание их, и в концы вселенныя глаголы их” (Пс. 18:5). Щодо ж воскресіння: вік цей подібний до гумна, і пшениця тут змішана з куколем. Євангеліє вчить нас, що під час воскресіння повстануть усі разом (праведні й грішні), кажучи: “и разлучит их друг от друга, якоже пастырь разлучает овцы от козлищ” (Мф. 25:32). Що стосується двох дружин і двох чоловіків, це сказано про кінець, і відноситься до віри і невір’я, тобто що при кінці одна лише (віра) приймається, і тільки однією нею людина спасається. Про жнива братії: обидві сторони вчинили добре; той, хто захворів, мав бажання зробити, але хвороба перешкодила йому; а ті вважали, що Господь зміцнив їх молитвами хворого брата; і на всіх зійшла благодать Святого Духа. Господь сказав апостолам: “не радуйтеся, яко дуси вам повинуются: радуйтеся же, яко имена ваша написана суть на небесех” (Лк. 10:20); так і ми будемо шукати не того, чи всі ми разом повстанемо, а того, щоб почути: “приидите, благословеннии Отца Моего, наследуйте уготованное вам Царствие от сложения мира” (Мф. 25:34), і того, щоб бути разом з Іісусом, як Він сказав Отцеві. Йому слава навіки, амінь.
152. Те саме (питання), подібне (до колишнього).
Господи Іісусе Христе, Лікаре уражених душ, приносимо Тобі молитви, (запозичені) зі святих Твоїх слів, які прийми заради Твого угодника; бо Ти, Святий, сказав: “не требуют здравии врача, но болящии” (Лк. 5:31); про це ж нагадав і угодник твій Павло: “да не хромое совратится, но паче да исцелеет” (Євр. 12:13). Святий! Ти сказав в одній відповіді: якщо ти зцілився, чому кульгаєш? Той, хто зцілився, не кульгає, а ходить прямо. – Я ж кульгавий і уражений, тому й волаю, просячи, щоб Ти відвідав і мене, як відвідав того, хто йшов до Єрихона і потрапив у полон до розбійників, бо я потрапив до тих самих розбійників і поранений ними, перев’яжи і мої струпи, і посади на Свого святого під’яремника, що є добра віра, і приведи мене до святої Своєї оселі, і надай мені турботу, там, де Ти дбаєш про всіх стражденних. Владико! Кровоточива жінка зцілилася, приступивши до Тебе позаду і доторкнувшись до краю риз Твоїх; я ж щодня приймаю зцілення від святих Твоїх членів, тобто від Святого Тіла і Крові та води, що вийшла зі святого ребра Твого, і ще пристрасть моя кипить (у мені). – Святий! Оскільки Ти сказав, що той, хто приходить до лікаря і бажає отримати зцілення, повинен виконувати наказане ним; вживи для мене, Владико, які хочеш лікування, припікання та перев’язування, тільки зупини мою смердючу течію, тобто нечистий помисел. Ти ж, Господи, сказав, що двері відчинилися, але пси звідусіль стережуть і не дозволяють наблизитися до тих дверей; а Благий Владика будинку, бачачи здалека, що на жебрака, який іде до Нього, напали пси, посилає воротаря відігнати тих псів, щоб жебрак міг наблизитися й прийняти милостиню від Його милості.
Отче мій, так як ти написав нам, що той, хто прожив одне седмиріччя, побачить те, чого ще не було від створення світу; що ж робити нам, юним, як нам спастися? Помолися Господу, нехай вкаже Він нам ті святі гори, на які Він велів тікати (див. Мф. 24:16), щоб врятуватися, які це гори, уявні або видимі, щоб ми знали їх і, коли настане час, могли втекти туди й урятуватися в ім’я Отця й Сина та Святого Духа на віки віків, амінь.
Відповідь Варсонофія. Брате, розглянемо, що ми говоримо, і побачимо, що самі слова наші викривають нас. Той, хто приходить до лікаря, якщо, за наказом його, не дотримується належного порядку, то не може звільнитися від хвороби. А як ти побажав прийняти й інші цілі та лікування, то дивуюся любові твоїй, як ти не осягаєш всеохоплюючої премудрості великого нашого Лікаря, Який припинив прощення будь-якій людині, що шукає його; бо Він, відкривши лікарські Свої книжки для будь-якої людини, що хоче слухати свого порятунку, тим самим зробив нас безвідповідальними. Коли і жінки співають завжди: “Аз же есть червь, а не человек, поношение человеков и уничижение людей” (Пс. 21:7), то що повинні робити чоловіки? Не зі зневаги до жіночої статі кажу це, зовсім ні, бо нам не наказано того, – а (бажаючи показати), що хоча вони й були спочатку причиною злочину, але Бог не усунув їх від Божественного вчення. Отже, якщо бажаємо цього лікування, то навіщо відкидаємо його? Якщо ж, будучи зганьблені (ворогом), думаємо, що ми не відкинули його, а користуємося ним, то говоримо удавано, і не робимо. Істинно так: бо, випробувавши внутрішню нашу людину, упевнимося, що не переносимо ні докорів, ні досад, ні принижень, ні ганьби. І з теперішнього твого помислу, в якому я колись випробовував тебе, можеш зрозуміти це; бо, вже після скоєння справи, ти каявся, що не зрозумів. Бажаючи випробувати любов твою, я зробив те, що ти знаєш, і знайшов, що стара людина ще живе в тобі; але думаю, що любов твоя не малу отримала від цього користь. Господь наш досконалий і всім Своїм бажає бути досконалими, бо каже: “Будите убо вы совершени, якоже Отец ваш Небесный совершен есть” (Мф. 5:48). Хто терпить ці припікання, той рятується; бо той, хто відчуває нюхом свій сморід, не відчуває іншого (смороду), якщо стане і на купах трупів42; і обкрадений розбійниками не має що подати іншим. Стережися ж, возлюблений: ми, які перебуваємо поза всілякими турботами і піклуваннями, не хочемо навіть вважати себе тим, що ми насправді земля і прах; і ми постаріли, плекаючи в собі марнославство. Бо думати, що справа наша угодне Богові, що перебування наше (в мовчанні) повчає всіх, і що ми позбулися суддів і засуджень, – все це крайнє марнославство і більше нічого. Коли великий небесний Лікар наш дав нам лікування і перев’язі, від кого залежить причина загибелі нашої, якщо не від немочі нашої волі? Насамперед дарував Він нам смиренність, яка виганяє всяку гординю “и всяко возношение взимающееся на разум” (2Кор. 10:5) слави Сина Божого, – послух, який гасить “вся стрелы лукавого разжженныя” (Еф. 6:16), щоб відтинати в усьому волю свою перед ближнім. А це породжує безтурботність серцеву, світлий і тихий настрій обличчя і добру сталість зору. Дав нам і велику “перевязь”43, що стягує всі члени і зцілює всяку недугу і всяку виразку, – любов до Нього. Він Сам став зразком для нас; бо сказано: упокорив Себе, не тільки “послушлив быв”, а й “даже до смерти” (Флп. 2:8), і, кладучи за нас душу Свою, навчив нас, кажучи: “да любите друг друга: якоже возлюбих вы… и о сем разумеют вси, яко Мои ученицы есте, аще любовь имате между собою” (Ін. 13:34,35). Якщо не хочеш кульгати, візьми жезл хреста, і утверди ним руки твої, і помреш усьому, і не будеш кульгати більше; бо мертвий ніколи не кульгає. І якщо маєш жезл цей, не маєш потреби у привратнику: цим жезлом відженеш не тільки псів, а й начальника звірів – лева, що гарчить. І Яків сказав: “с жезлом бо сим преидох Иордан” (Бут. 32:10), і ще: “поклонися на верх жезла его” (Євр. 11:21). І Мойсей жезлом робив чудеса (див. Вих. 7:9); хто прибивається до цього хреста, той абсолютно зцілюється від мокротиння, що тече; бо померлий вмирає гріху. Чого можна очікувати після цього? – Одного тільки триденного воскресіння: досить для розіп’ятого воскреснути з Іісусом. Про седмиліття (скажу): – будуть різні скорботи і смути. А під іменуванням гір, про які ти згадав, треба розуміти Святу Марію Богородицю та інших святих, які будуть жити в ті часи і які твердо зберігають печать Сина Божого, бо Він спасає багатьох, заради них. Тому слава навіки, амінь.
* * *
42 Слова святої Синклітікії.
43 Пластир, припарка.
153. (Питання) того самого, подібне (до попередніх).
Трійця нероздільна, не розлучайся з нами: “Из уст младенец и ссущих совершил еси хвалу” (Пс. 8:3). Добрий отче мій! Ти, як істинний учень істинного Лікаря, дав мені лікування і запобіжні засоби. Але вже й перше припікання проникло наскрізь моє серце, і я не можу терпіти болю. Ти написав мені, щоб співати: “аз есмь червь, а не человек” (Пс. 21:7), і справді я співаю, і вклоняюсь, і славословлю, і звеличую на віки вічні, але не наважуюсь сказати, що я черв’як, а не людина, бо я людина, уражена тлінним хробаяком. Яка ж сила цього “Червя” Нетлінного? Цей (так назвав Себе в смиренні) Хробак прийшов заради мене, нехай позбавить мене від хробака тлінного, що розбестив рід людський. А як тлінний цей черв’як, що тліє і в’яне, входить у рани і виробляє гниття і сморід, то і прийшов Той Нетлінний Черв’як, про Якого сказано: “червь есмь, а не человек” (Пс. 21:7). І як той черв’як входить у виразки, так і Нетлінний Черв’як зійшов у пекло землі, і звідти почав розтлівати всяку нечестивість старого черв’яка. І таким чином очистивши, звів усіх, і Сам перебував Нетлінним. Цей-то “Червь” очистив Йова від тлінного хробака, і сказав йому: вставай, “Препояши яко муж чресла твоя” (Йов. 38:3). Цей “Червь”, висячи на дереві, привернув удою і змія. Цьому-то “Червю” підкорене все, крім Того, Хто підкорив Йому все: “вся бо покори под нозе Его” (1Кор. 15:27). Тлінний черв’як розтліває все, і не залишається на землі нічого такого, чого б він не винищував, – ні дерева, ні харчів, ні землі, ні тіла, крім солі та єлею. Що ж таке сіль і єлей? – Отець, що підкорив Йому все, осолив милістю Своєю створіння Своє і дав сіль апостолам, нехай осолять світ, щоб від смороду ідольського перейшли люди в благу смороду істинного Бога нашого. Амінь.
У чому полягає сила гірчиці, що (Господь) уподібнив їй Царство Небесне, а не оливці, фініку або одному з великих дерев, але саме їй, найменшій? Бо вона дуже їдка і стискає серця наші. Так, отче мій, помолися Господу, нехай покаже Він нам таємницю цього (іносказання), розумію хробака і гірчиці, щоб і ми прославили Отця і Сина зі Святим Духом на віки віків, амінь.
Отче мій! Ти нагадав мені давнє, і я не забув цього, але завжди згадую про те, в чому ворог не встиг, а тільки шаленів, бачачи плід, який був на цьому місці; терпіння твоє і людинолюбство Боже не дозволило виповнитися його кепській волі, і ми до сих пір існуємо, прославляючи Бога. Ти сказав мені, що я каюся після того, як зроблю; о! якби каятися хоча б після, а не залишатися в тому до кінця. І як ти сказав, що той, хто потрапив до розбійників і викрадений, не має що подати іншому, тому і я, спраглий, прошу, киньте мені ви (імущі) від крупиць ваших, щоб і я, подібно до пса від трапези, отримав їжу від вас, імущих. І як ти сказав, що постаріла зі мною гордість і облуда, то помолися, щоб вони залишили мене. Амінь.
Відповідь Варсонофія. Давид проголосив: “Возсмердеша и согниша раны моя, от лица безумия моего” (Пс. 37:6). Отже, безумство є вмістилище всіх зол; безумство породило непослух, а непослух – виразку; після виразки те саме безумство породило недбальство, а недбальство породило гниття і сморід, і вкрилася черв’яками окаянна плоть, і розбестилася; розбещена ж була викинута в море, і зробилася їжею великої риби, і залишалася в утробі її, – аж доки не прийшов Небесний Черв’як. Він, будучи взятий на хресну уду, зійшов у черево тієї риби, і устами її разом з утробою її вивів поживу, що вона поглинула, і, прийнявши плоть, помазав єлеєм, і омив водою, і спек вогнем, бо сказано: “Той вы крестит Духом Святым и огнем” (Лк. 3:16), і напоїв хлібом, і підбадьорив вином, і приправив сіллю, і позбавив від тління. До цього додав ще й гірчицю, яка утримує тління, стискає ніздрі змія, щоб він не міг відчути плоть цю, і потемніє очі його, щоб він не міг споглядати на досконалість смирення її. Знаючи все це, не нехтуймо повчанням Його; нехай не здійсниться і на нас сказане: “аще… соль обуяет (потеряет силу), чим осолится?” (Мф. 5:13). І в чому полягає недолік цього? – Чи не в тому тільки, що “Рече безумен в сердце своем: несть Бог” (Пс. 13:1)? Якщо ти не забув першого, то знаєш і останнє; послухай Того, Хто сказав: “ведевый волю господина своего, и не… сотворив… биен будет много” (Лк. 12:47). Якщо, знаючи, говоримо і не дбаємо (про виконання), то недалеко від нас горе, що чекає на тих, котрі згрішають у веденні. Якщо ж, за прикладом Авраама та Йова, думаємо, що ми земля і попіл (Бут. 18:27; див. Йов. 42:6), то навіки не будемо обікрадені, але завжди матимемо, що подати іншим: не золото й срібло, а взірець смирення, терпіння та любові до Бога. Тому слава навіки, амінь.
154. Той же, куштуючи (один тільки) хліб, запитав того ж великого старця про вживання їжі.
Відповідь. Радуйся, брате, про Господа. Моли Бога дати мені цілковите терпіння, бо я починаю справу і не доводжу її до кінця, але негайно після встановлення (собі правила) починаю вагатися; бажаю ж започаткувати й дійти до кінця, чуючи апостола, що говорить про початок і кінець: “яко начный дело благо в вас совершит е даже до дне Иисус Христова” (Флп. 1:6). І хоча я, гідний жалю, і не роблю нічого угодного Богові, однак, за твоїм наказом, даю тобі пораду, як брату: якщо можеш, куштуй по чотири “лаитины”44на тиждень, а в неділю, через неміч тілесну, юшку, або гаряче. – Я вважаю, що тобі добре їсти це; а можливо, кажу так і нерозумно, – не знаю; бо хто не вміє керувати собою, як може той керувати іншими? Пробач мені, брате, я мав би просити тебе встановити мені правило, але ще не допускає мене (до цього) моя гордість, корінь усього зла. – Помолися, брате, щоб пройти нам належний шлях, бо він сповнений хвилювань і небезпек, а я, як нерозумний, сміюся і зневажаю їх. Але втім, не перестаю сподіватися, маючи Владику милостивого і благоутробного. – Отже, любові заради подай мені руку свою, і притягни мене до Нього, і Він через тебе врятує і мене, окаянного. Йому слава на віки віків, амінь.
* * *
44 Вид печива.
155. Той же (брат), не виконавши поради, даної йому старцем щодо їжі, запитав про те саме вдруге. Старець відповідав йому так:
Брате, чи не тому ти відкинув мої слова, що знайшов мене слухняним любові твоїй. Утім, і в тому, що слова мої залишилися безплідними, провина не твоя, а моя: вони не є плодом тяжких зусиль, тому й не мають сили. – Хто запитує і не слухається (отців), той дратує Бога; за питанням же піде і заздрість ворожа, а ми досі не дізналися ще хитрощів демонських. Апостол безперестанку проповідує, кажучи: “не разумеваем бо умышлений его” (2Кор. 2:11). Дерзай, брате мій, якби я не вважав тебе одностайним собі, заради любові Христової, то не міг би дати тобі відповіді, бо, як сказав і раніше, не досяг ще такої міри. Але як Бог прив’язав мене до любові твоєї, то знову безглуздо кажу: задовольняйся протягом тижня чотирма лаїтинами, як я сказав тобі, а в день недільний їж за неміччю або одну юшку, або гаряче. Втім, не думай у серці своєму, що я дав тобі заповідь: це не заповідь, а братська порада. Поприще відкрите: “тецыте, да постигнете” (1Кор. 9:24), бо ми люди тлінні й малочасові на землі, – нехай здобудемо милість в цей страшний і грізний час у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.
Відповідь 156, того ж великого старця до того ж, що пояснює силу попередньої відповіді.
Брате, що скажу тобі я, який зовсім нічого не зробив? Хоча ти й кажеш, що ти робив і робиш, але я не пам’ятаю нічого про себе, окрім того, що завжди прогнівляю Бога ділами моїми, і тому нічого не чекаю від справ; сподіваюся ж врятуватися заради людинолюбства Його, бо Він помер для спасіння грішних. Перебуваю ж я в келії своїй в ім’я Його, доки Він прийде Сам Собою і скаже мені: “что хощеши, да ти сотворю?” Тоді скажу і я з тим сліпцем: “Господи, да прозрю” (Лк. 18:41). Якби й мав справи, то, боячись осуду, який спіткав фарисея, не посмів би говорити про них. Але кажу тобі, брате, що все моє життя і надія зосереджується в Ньому: і вдень і вночі я благаю Його подати мені очищення від явних і потаємних пристрастей. Що ми сміємо сказати про діла правди нашої45, чуючи: “всяка уста да заградятся” (Рим. 3:19) та ін., і ще: “Хваляйся… о Господе да хвалится” (2Кор. 10:17)? Блаженний же той, хто очистився від гніву та інших пристрастей, зберіг усі заповіді і каже: “раби неключими есмы” (Лк. 17:10). Якщо ж робимо одну добру справу, а іншою губимо її: то яка користь від того, що кожного дня творимо і розоряємо? Той, хто зневажає і славу, і безчестя, може врятуватися у Христі Іісусі, Господі нашому, Тому слава, амінь. Віддай мене Господу і мовчи з надією, молячись за мене, окаянного і смиренного.
* * *
45 У слов’янському перекладі: исправлениях.
157. Запитання того ж до того ж великого старця. Отче мій! Помолися за мене, я знемагаю від праці. Перш, ніж я просив у тебе поради, якщо і брався за справу, яка була мені до снаги, робив то без зусиль; а відтоді, як ти подав мені пораду, я працюю до знемоги. І до цього я писав до тебе, просячи поради, а ти вважав мене за зарозумілого і нагадав мені про фарисея, а я сказав тобі це, отче мій, не з зарозумілості, а через нужду. Прошу тебе, помолися, щоб Господь відкрив тобі, що в мені є.
Відповідь великого старця. Брате, Божественне Писання говорить: усе за порадою твори, і “без совета ничесоже твори” (Сир. 32:21). – Коли ти робив не за порадою, а за своєю волею, то трудився нерозсудливо; бо немає нікого, хто не мав би потреби в раднику, окрім Самого, Хто створив премудрість. – Коли ж ти наважився за Богом відсікти свою волю, прийти в смиренність і прийняти найменшого твого брата радником, то подвиг тим на заздрість ненависника добра – демона, що завжди живить заздрість проти всіх. Чи бачиш норовливість ворожу? Я нічого не призначав тобі сам собою, але ти упросив мене, і я порадив тобі, як братові. – Ти ж, почувши, залишив (пораду без виконання) і запитав мене вдруге, а я нагадав тобі про фарисея; бо й той говорив із зарозумілістю те, що говорив. Ти шукав посвідчення46, а це не що інше, як зарозумілість. Будь уважним і побачиш справді, що щойно ти покладаєш початок, одразу ворог представляє тобі слушну причину, і ти руйнуєш розпочате, – знову покладаєш, і ще скоріше руйнуєш, а не згадуєш, що “претерпевый до конца, той спасен будет” (Мк. 13:13), і що “начный дело благо в вас совершит е даже до дне Иисус Христова” (Флп. 1:6). Якщо чинити по своїй волі, як ти чинив (досі); для тебе заспокійливо, я не сумую за цим, бо не хочу бути ні чиїмось аввою, ні вчителем, пам’ятаючи докір апостольський: “научая убо инаго, себе ли не учиши” (Рим. 2:21). Брате, справа тих, хто спасається, – стоншити душу свою, як павутину. Отже, багато треба терпіння, доки багатьма скорботами увійдемо в Царство Боже (Діян. 14:22) у Христі Іісусі, Господі нашому, амінь. Прости мене, брате, і помолися за мене.
* * *
46 У слов’янському перекладі: извещения.
158. Запитання того ж до того ж великого старця. Іісусе, Який шукав заблукалу вівцю, навчи і нас, як шукати Пастиря. Отче мій, хочу запитати в тебе одне слово. Писання говорить: “взыщите Господа и утвердитеся, взыщите лица Его выну” (Пс. 104:4). Як грішна людина може шукати Господа в будь-який час? Навчи нас заради Умудрителя тебе, як розуміти слова ці, щоб і ми завжди шукали обличчя Господнього. Тому слава навіки, амінь.
Відповідь. Брат Євфимій! Прошу любов твою сприяти молитві моїй до людинолюбця Бога; бо любов твоя просить мене написати тобі про стягнення Пастиря. Від першого дня донині молю Бога про прохання твоє, і Він відповідає мені: “Очисти серце своє від помислів старої людини, і виконаю прохання твої; бо обдарування Мої вміщаються лише в чистих, і їм подаються. Але доки серце твоє рухається гнівом, пам’яткозлобивом і тому подібними пристрастями старої людини, не увійде в нього премудрість. Якщо бажаєш Моїх обдарувань, вивергни з себе посудини чужого (пристрасті), і Мої обдарування самі собою увійдуть у тебе. Хіба не чув ти, що раб “не может двема господинома работати” (Мф. 6:24)? Якщо служиш Мені, то не дияволу; якщо ж йому, то вже не Мені служиш. Хто бажає сподобитися Моїх обдарувань, той нехай роздивиться сліди Мої: як незлобиве ягня, перетерпів Я всі страждання, не суперечачи ні в чому (див. Діян. 8:32), і вам заповідав бути незлобивими, подібно до голубів (див. Мф. 10:16), а ви замість цього вдаєтеся до лютості пристрастей. Остерігайтеся, щоб Я не сказав вам: “ходите светом огня вашего” (Іс. 50:11). Чуючи це, віддаюся плачу і риданню, доки умилосердиться і наді мною Його милість, і позбавить мене від лютих пристрастей старої людини, щоб приймати все, що спіткає мене, з великим терпінням, а ти знаєш, що виробляє терпіння, і апостол згадав про це (див. Рим. 5:3). Отже, помолися, брате мій, щоб мені отримати це, і, заради любові, викрий мене, якщо порушую що-небудь, щоб я виправився, бо хоча я і божевільний, але люблю тих, хто навчає і викриває мене, знаючи, що вчення їхнє послужить на спасіння душі моєї. Ще помолися, щоб мені уникнути падіння самовиправдання; бо я дуже сумую. – І пробач мені за все, що завжди вводжу тебе в працю; але за це діло уготована велика нагорода у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.
Запитання 159, того ж до того ж великого старця. Отче мій! Праці, які я тобі даю, ти приписав собі. Так і чинять премудрі, і не для того тільки (роблять це), щоб понести тягар одного ближнього, а щоб принести душевну користь багатьом, особливо ж ти, як батько, за багатьма своїми милосердями, (сам) спонукаєш нас питати про шлях життя. Оскільки Господь послав мені в тобі притулок і притулок, то благаю тебе, зроби милість, благай Владику, щоб Він виявив мені милість і відкрив мені хоча б дещицю, бо я й сам не знаю, як падаю, і поясни мені це, як пояснив раніше, щоб я міг покаятися, і потім, як той, що сприйняв душу мою, покажи мені шлях, яким мені треба йти.
Відповідь. Брате, як власній душі моїй, кажу я тобі, бо Господь пов’язав твою душу з моєю, сказавши: не залишай його. Не моя б справа вчити тебе, але скоріше навчатися від тебе: бо боюся того, хто сказав: “научая… инаго, себе ли не учиши” (Рим. 2:21). Ти кажеш, що премудрому досить і одного помаху; але для тебе цього було недостатньо, і ти бажаєш чути ясно. (Отже, знай), що якщо божевільний згрішить у слові, то всі прощають; бо він божевільний і не знає, що говорить. Якщо ж премудрий згрішить, то не отримує прощення, бо премудрий і згрішив у віданні. Так, якщо хтось із братії, що перебувають поза (безмовністю), згрішить у слові, він заслуговує на вибачення, бо він живе в співтоваристві інших; якщо ж (згрішимо) ми – уявні відлюдники і мовчазні, що мають серед людей добру славу: яке отримаємо прощення? І як ти бажаєш ясно дізнатися, у чому справа, то кажу: ти перебуваєш у мовчанні, як померлий світу; як же трапляється, що, коли вступаєш у бесіду, від любові й радості (раптом) переходиш до роздратування й пам’яткозлобивості, і засуджуєш ближнього, а не самого себе? І не тільки не кажеш, що ти недостойний, а й вважаєш себе за щось; бо за нагоди кажеш: “Скажи, що я це сказав, і послухають із задоволенням”. За кого вважаєш ти себе (вважаючи), що слово твоє із задоволенням приймуть? Чи за пророка Іллю? Докори собі і зрозумій, що все, що трапляється з тобою, буває не без волі Божої: упокій – до подяки, а скорбота – до терпіння. Де слово Писання: “примлете бо… аще кто по лицу биет вы” та ін. (2Кор. 11:20)? Тому ми далекі від Бога. Якщо хочеш дізнатися шлях той, то знай, що він полягає в наступному: приймати того, хто б’є, як того, хто гріє, того, хто не знає, як того, хто прославляє, того, хто приносить неприємності, як того, хто шанує, і того, хто утішає, як того, хто заспокоює; і якщо через забуття, а, можливо, і через свавілля, не дадуть тобі того, що треба, як правило, не журись, а, навпаки, кажи: “Якби була на те воля Божа, то я отримав би це”; а коли отримуєш, приймай з радісним обличчям, радіючи, подібно до Даниїла, який, коли Господь відвідав його, казав тільки: “помянул бо мя еси, Боже” (Дан. 14:38); говори і ти: “Бог помилував мене, недостойного”. Вважай себе негідним і залиш самовиправдання; а ти (навпаки), коли скажеш що-небудь, кажеш: “Я сказав добре”; і якщо збагнеш щось розумом, кажеш: “Добре збагнув я, добре зробив те, добре інше”. Для чого не думаємо про те, щоб не ображати нікого ні словом, ні ділом? І Бог допоможе нам у всьому. Ти захопився відкрити помисел свій братії, щоб виконати твою волю, наполягаючи, щоб справа твоя була зроблена неодмінно того самого дня, і тим вразив помисел молодших братів, які говорили: “Чому не потерпить старець, коли ще є два дні?” Скажи мені по істині, чи вимагала справа такого поспіху? Чи вже ти зійшов на небеса? (Ні), брате, просто скажу тобі: передчасною вимогою, за дією диявольською, ти вразив помисел братії. Відтепер “остави мертвыя погребсти своя мертвецы” (Лк. 9:60) і благовістимо Царство Боже в Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.
160. (Прохання) того ж до великого старця у вигляді молитви.
Життя відчайдушних! Не зглянься на мене, зануреного у відчай. “Явление словес Твоих просвещает и вразумляет младенцы” (Пс. 118:130). Святий! Ти сказав мені: “Очисти себе і виженеш із себе стару людину”. Чи може ж бріння саме себе очистити? Або будівля – сама себе прикрасити, якщо не прикрасить її будівничий? Або посудина, зроблена гончарем, чи може сама себе випалити, якщо той, хто її зробив, не вкладе її у вогонь і не випробує, чи придатна вона до вживання? І Ти, Святий, якщо бажаєш врятувати творіння Твоє, пошли Твій Божественний вогонь, нехай обпалить посудину, створену Тобою, щоб вона могла потім сприйняти від Тебе єлей і утримати його в собі; бо Твоя є слава й милість на віки віків, амінь.
Відповідь. Брате, не примушуй говорити мене, який бажає зберігати мовчання і мовчання; але ти утверди в Господі серце твоє і терпи непохитно; бо той, хто позаздрив на початку Адаму, і вигнав його з раю, заздрить і нашій однодумності про Христа. Але Той, Хто сказав: “бачив сатану як блискавку з небес зійшла” (Лк. 10:18), нехай скасує підступи його проти нас і нехай розірве тенета його. Стережися, щоб він не перехитрив тебе в чому-небудь, щоб не здригнутися тобі й не залишити місця твого, як він перехитрив і Малха47; бо (ворог) міцно засмучується на нас; якщо ж змиримося, то Господь скасує його. Будемо завжди звинувачувати самих себе: в цьому і полягає перемога. І для рішучості піти в пустелю, як сказали отці, є три умови, яких, якщо хто дотримаєсь, то може жити і між людьми, і в пустелях, і куди б не пішов, а саме: докоряти собі, залишити волю свою позаду себе та вважати себе нижчим від усього створіння. Нехай же буде відомо любові твоїй, що всі зусилля диявола спрямовані на те, щоб розлучити нас один від одного; бо він ясно бачить, що на нас справджується слово Писання: “Брат от брата помогаем, яко град тверд и огражден” (Притч. 18:19). Нехай не дасть йому Господь виконати в нас волю свою, але нехай розтрощить його, за непорушним словом Писання, “под ноги наши вскоре” (Рим. 16:20). Не сумнівайся ж; бо сподіваюся, що обидва ми будемо покладені в одному гробі (як я вже передбачив тобі). Бог з’єднав нас для того, щоб ми користалися один від одного, і ці спокуси слугують прикладом для користі й утвердження багатьох. Отже, віддайся мовчанню, брате, і помолися, нехай здійснимо шлях наш, щоб не минули без користі дні наші: час наблизився, тому-то ворог і приходить у несамовитість. Бог не вважає твою працю суєтною, зовсім ні! Але Сам, “Иже всем человеком хощет спастися и в разум истины приити” (1Тим. 2:4), хоче, щоб ти досяг досконалості. Він сказав через апостола: “глаголите, яко раби неключими есмы” (Лк. 17:10). Будемо триматися цього, і Господь зробить із нами милість заради імені Свого, нареченого на нас. Тому слава навіки, амінь.
* * *
47 3десь старець вказує на одного ченця, на ім’я Малх, який, через хитрощі диявола, вийшов зі свого монастиря і багато зазнав спокус.
161. Диявол через заздрість свою, бачачи користь цих відповідей, всеяв у думці старійшини, що запитує, невір’я до великого старця, а цей останній, довідавшись, що було у нього на серці, оголосив йому наступне:
Відповідь. По-перше і перш за все славлю Святу і Єдиносущну Трійцю, кажучи: слава Отцю, і Сину, і Святому Духу, і нині, і повсякчас, і на віки віків, амінь. Не передчасно починаю я слово своє з цього славослів’я, але щоб показати ненависникові добра демону, що в уявлюваних ним мріях не буває нічого подібного до такого славослів’я, а лише збентеження, смуток і зневіра. Але перейдемо, брате, до подяки Богові за те, що Він позбавив нас від великої спокуси, що спіткала нас, як нерозумних, і людяність Його не допустила, щоб ми загинули геть; бо завжди істинний Той, Хто сказав: “живу Аз, глаголет Адонаи Господь, яко не хощу смерти грешника, но еже обратитися… и живу быти ему” (Єз. 33:11). Отже, будемо віддавати невпинно подяку Тому, Хто врятував і завжди Спасає нас, Якому дякують Ангели, пресвітні Сили, небесні Воїнства, Херувими і Серафими, наймилосерднішими голосами безперестанку й мовчки волаючи та віщаючи: “Свят, Свят, Свят Господь Саваоф”, та інша (Іс. 6:3). – Пізнавши це, і ми подякуємо Того, Кому “небо – престол, а земля – подножие” (Іс. 66:1), Кому служить усе створіння. – Почнемо і ми від цього написаного перетворення (Святої Трійці), і подякуймо Отцю; бо Він помилував світ, і “не пощаде послать Единородного Своего Сына”, Спасителя й Відкупителя душ наших (Рим. 8:32). Подякуймо Синові; бо “Он смирил Себе, послушлив быв даже до смерти, смерти же крестныя” (Флп. 2:8), заради нас, людей. Подякуймо Святому і Животворящому Духу, що промовляв у законі, пророках і вчителях, Який привернув Петра до покаяння, наказав йому йти до Корнилія Сотника (див. Діян. 10), прославив його (Петра), дав йому владу воскрешати мертвих, як, наприклад, Тавифу; Духа, який завжди попереджає і руйнує тенета ворожі для тих, хто Його кличе, за пророцтвом Давида, котрий каже: “сеть сокрушися, и мы избавлени быхом. Помощь наша во имя Господа, сотворшаго небо и землю” (Пс. 123:7,8). Ось, Він помилував і нас і зцілив від такої недуги; послухаємо Його слова: “се здрав еси: ктому не согрешай, да не горше ти что будет” (Ін. 5:14). У всіх випадках будемо вдаватися до смирення; бо смиренний лежить на землі, а той, хто лежить на землі, куди може впасти? Очевидно ж, що тому, хто перебуває на висоті, зручно падати. Якщо ми навернулися і виправилися – це не від нас, але дар Божий, бо “Господь умудряет слепцы (говорит Писание), Господь возводит низверженныя” тощо. (Пс. 145:8). А що написано мені (тобою): “Кто ны разлучит от любве Христовой” (Рим. 8:35), – це слово великої міри: ось ми ледь було не перервали любові, бо померли і віддалилися від корабля Христового. Але краще мені не знімати печатки і не марнословити багато; спонукає мене до цього дехто, кажучи: “Де мудрі, (там) не умудряйся”. Отже, припиняю слово. Написав я тобі як щирому своєму улюбленцю. Виконуючи це, досягнеш тієї дороги, яка вводить у життя вічне, у Христі Іісусі, Господі нашому, з Котрим (хай буде) Отцю і Святому Духові слава, честь і держава на віки віків, амінь.
162. Отримавши це, старець віддався плачу і сльозам на багато днів. Втішаючи його, великий старець написав йому таке:
Брате, що минуло, залишимо позаду, за словом апостольським: “древняя мимоидоша, се быша вся нова” (2Кор. 5:17). Одностайно впряжемо себе в благе ярмо Христове і утвердимо себе в любові Христовій, бо сказано: “Бог любы есть” (1Ін. 4:8). І якщо хто каже, що він має любов, нехай не має (в собі) нічого такого, що ненавидить Христос; постараємося ж очистити серце наше від пристрастей старої людини, які ненавидить Бог: ми Його храми, а Бог не живе в храмі, оскверненому пристрастями. Отже, увійдемо і докінчимо малий час нашої безмовності (більша частина його вже минула), і помолимося, нехай за Його волею буде безмовним життя наше, на славу Пречистої і Святої Трійці. Увійди ж (у безмовність); віддай і мене Богові, і не докучай мені питаннями і листами; бо відтепер я скасовуюся (від усього). Аналав послав я тобі, за велінням твоїм; знаючи ж, що я ніщо інше, як земля і попіл, послав не як гідний, бо я нечистий і боржник в усьому, а щоб не порушити заповіді, яка говорить: “Всякому же просящему у тебе, дай” (Лк. 6:30), і заради любові про Христа. Отже, прийнявши його, помолися за мене, і помолися, щоб не марною була наша праця у Христі Іісусі, Господі нашому. Тому слава на віки віків, амінь.
163. Один хворий старець, ім’ям Андрій, мовчки в гуртожитку, пояснив тому самому великому старцю деякі свої таємниці; водночас дякував йому за те, що удостоївся жити поблизу нього, і (писав) про хворобу тілесну.
Відповідь. Якщо істинно віриш, що всіляко Бог привів тебе сюди, то дозволь Йому і дбати про тебе, поклади на Нього всі свої піклування, і Він влаштує все, що до тебе стосується, як Йому завгодно. Якщо ж ти (сам) потурбуєшся про якусь річ, або про тілесну хворобу, або про душевні пристрасті, то й про все маєш дбати, як знаєш. Коли хто віддасть усе Богові й зазнає невеликої скорботи, то двоєдушність постійно навіює йому: можливо, якби ти потурбувався про тіло, то не зазнав би такої скорботи; і тому хто віддає себе Богові, навіть до смерті, повинен віддатися Йому від щирого серця. Він краще за нас знає, що нам корисно по душі і по тілу, і скільки попустить тобі поскорбіти в тілі, стільки подасть і полегшення в гріхах твоїх. Бог нічого від тебе не вимагає, крім подяки, терпіння і молитви про прощення гріхів. Подивися ж, скільки я гордий: будучи зганьблений демонами і думаючи, що маю любов до Бога, я наважуюся48 сказати тобі: беру тепер на себе половину твого тягаря, і вперед Бог також допоможе. Сказав же це я нерозумно, бо знаю, що я слабкий, безсилий і не придатний до всякої доброї справи, але безсоромність моя не дає змоги мені зневіритися, бо маю Владику милосердного, милосердного, людинолюбного, що простягає руку грішникові аж до останнього його подиху. Прилипни до Нього, і Він влаштує все краще, ніж ми просимо або думаємо. Йому слава навіки, амінь. Прости мене, брате, і помолися за мене.
* * *
48 У слов’янському перекладі: «побеждаюсь».
164. Почувши від старця слова: “беру на себе половину твого тягаря”, і засмутившись, що він не обіцяв йому досконалого прощення, (старець Андрій), благаючи й схиляючи на милість (Варсонофія), вдруге просив дарувати йому досконале прощення у Христі.
Відповідь. Брате, я дивуюся любові твоїй, як ти не розумієш справ любові по Богу. Насамперед (скажу): Бог знає, що я вважаю себе землею, попелом і абсолютно нікчемним. Якщо ж кажу що-небудь комусь вище моєї міри, або понад мою силу, то кажу, спонукуваний любов’ю Христовою, себе ж усвідомлюю, як я вже сказав, нікчемним і непотрібним рабом. Ти не зрозумів слів моїх, і я зробив тебе спільником моїм; бо сказав, що беру на себе половину гріхів твоїх, а не сказав: “понесу третю частину”, і не допустив тебе носити й обтяжуватися більше за мене. Говорив я так, виганяючи самолюбство. Не сказав я: “дві частини”, ніби показуючи себе сильнішим; бо такий спосіб мови був би марнославством; не сказав і: “все понесу”; бо це справа досконалих, які стали братами Христа, Який поклав душу Свою за нас і досконалою любов’ю полюбив тих, хто полюбив Його. Якби я не сказав так, то могло б здаватися, що усуваю тебе від духовного діяння. Отже, не пишаюся, приписуючи собі все, і не заздрю тобі, зробивши тебе спільником моїм у цій добрій участі. Якщо ми брати, то розділимо багатство Отця нашого порівну, і не буде місця неправді. Якщо ж ти хочеш усе покласти на мене, то заради послуху приймаю і це. Вибач, що сильна любов приводить мене до марнослів’я; але нехай буде воно тобі радістю у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.
165. Прохання того ж до того ж великого старця про те, щоб старець помолився за нього, з нагоди хвороби, що спіткала його.
Відповідь великого старця. Писання говорить: “проидохом сквозе огнь и воду, и извел еси ны в покой” (Пс. 65:12); і тим, хто бажає догодити Богові, треба пройти через невеликі скорботи. Як же ми догодимо святим мученикам за страждання, які вони зазнали заради Бога, якщо самі не можемо переносити і гарячки? Скажи скорботній душі своїй: чи не краще для тебе гарячка, ніж геєна? Не будьмо малодушними в хворобі; апостол каже: “егда бо немощствую, тогда силен есть” (2Кор. 12:10). Дивіться – Бог випробовує серця й утроби. Потерпимо, перенесемо, будемо учнями апостола, який сказав: “скорби терпяще” (Рим. 12:12), “благодаряще всегда о всех” (Еф. 5:20), щоб і на нас виповнилося слово Писання: “исповестся тебе, егда благосотвориши ему” (Пс. 48:19). Якщо ти був раніше заспокоєний щодо тіла, і до випробування твого зустрілася невелика скорбота, то чому не згадуєш про Йова, який сказав: “аще благая прияхом от руки Господни, злых ли не стерпим” (Йов. 2:10)? Знай, що ті, які бажають спокою в усьому, почують колись: “Прийміть блага ваші в житті вашому” (див. Лк. 16:25). Не будемо слабшати; ми маємо Бога милостивого, Який знає і неміч нашу більше за нас. Якщо Він, для випробування, попускає на нас хворобу, то ми маємо зцілення від апостола, який каже: “верен… Бог, Иже не оставит вас искуситися паче, еже можете, но сотворит со искушением и избытые, яко возмощи вам понести” (1Кор. 10:13). Господь нехай укріпить хворого і тих, хто служить йому, і діяння обох будуть на славу Божу. Щоб не бути малодушним і не обтяжуватися, дивіться на кінець терпіння. Близький Бог, що сказав: “не имам тебе оставити, ниже имам от тебе отступити” (Євр. 13:5). Повірте мені, браття, що марнославство опанувало мною: будучи хворим, я ніколи не лягав і не полишав свого рукоділля, хоча й сильні хвороби мене спіткали. Але незадовго до того, як я ув’язнився в келію, марнославство примудрилося і не стало допускати до мене хвороби; сумую тепер, бажаючи терпіння, а що терпіти, не знаю. Не охоплює мене скорбота, і знемагаю, чуючи, що “претерпевый… до конца, той спасен будет” (Мк. 13:13). Помолись, щоб я зберіг надію спасіння мого у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.
166. Той самий старець, усе ще хворий, просив того самого великого старця помолитися за нього, щоб Бог послав йому допомогу.
Відповідь. Маючи Бога, – не бійся, але всі турботи твої поклади на Нього, і Він подбає про тебе. Або ти не знаєш, що якщо “земная наша храмина тела разорится, создание от Бога имамы, храмину нерукотворену, вечну на небесех” (2Кор. 5:1). Безсумнівно віруй, і Бог допоможе тобі, по милості Своїй. Йому слава на віки вічні, амінь.
167. Той самий старець, живучи з одним братом, коли вони обидва захворіли, просив іншого старця (Іоанна) помолитися за них.
Відповідь Іоанна. Господь сказав: “В терпении вашем стяжите души ваша” (Лк. 21:19), і апостол, наслідуючи Його, сказав: “Терпя потерпех Господа, и внят ми” (Євр. 10:36), і пророк: “” (Пс. 39:2). Милосердний же Владика наш Бог ще каже: “претерпевый… до конца, той спасен будет” (Мк. 13:13). Перебувайте обидва в терпінні, дякуючи Богові й слухаючи відвідування Божого, що відбувається над вами; бо все це трапляється на випробування ваше. Вникніть у те, що ви самі вимовляєте: “Искуси мя, Боже… истяжи мя” (Пс. 138:23). Прошу вас, помоліться за мене, заради любові до Бога.
Запитання 168, того ж до великого старця. Помисел говорить мені, що я не можу врятуватися; помолися за мене, милостивий отче мій, і скажи мені, що робити, я не в змозі постити.
Відповідь. Бог неба і землі нехай сподобить тебе і мене, негідного, отримати милість у цей час, і з відвагою постати на Страшному і славному Суді Його. Возлюблений брате! Маючи настільки милостивого Бога, не впадай у відчай: бо це велика радість дияволу. Залишайся в надії на Господа, що ніхто з тих, хто зазнав до кінця на цьому місці, не буде вигнаний з огорожі овець Христа, Бога нашого, бо на цьому місці є люди, які мають велике дерзновенство до Бога, і вони старанно моляться до Нього, щоб ми, які живуть з ними, на тому благословенному місці не відлучилися від них, а як тут, на місці, що його обрав собі Бог для прикликання імені Його, перебуваємо нерозлучно, то так нехай будемо разом і в майбутньому (віці). Не бійся ж, найчесніший (батьку)! Якщо і я, немічний і найгірший, отримав сповіщення, що ти зарахований і приписаний до благословенної черідки Христової, то тим паче святі Божі отці та достойні Його отримали про те саме сповіщення. “Потерпи же Господа” (Пс. 26:14), і уповай на Нього. Про піст чуттєвий не сумуй, він нічого не значить без духовного: “не входящее” без насолоди в людину “сквернит человека, но исходящее из него” (Мф. 15:11); і ще (скажу): Бог дав ченцеві міркування для того, щоб воно керувало його діями. Поміркуй же, коханий, від кого вимагає Бог милостині, від бідного чи від багатого? Він сказав так: не припиняй милостині тому, хто просить, “аще обрящет рука твоя” (Еккл. 9:10). Тому не від немічних тілом вимагає Бог посту, але від сильних і здорових. Знизь трохи тілу, і це не буде гріхом. Бог не вимагає від тебе (посту), бо знає хворобу, яку послав тобі. – Дякуй же Богові за все: подяка клопоче за неміч перед Богом. Відкинь “ветхого человека, тлеющаго в похотех прелестных, и облекись в нового человека, созданного по Богу” (Еф. 4:22, 24). Радуйся про Господа і веселися, завжди утішений, разом зі святими Його. Хто зобразить, або хто може дослідити невимовну радість святих, невимовну їхню радість і незрівнянне світло; як Господь тут відкриває їм явлення Своїх чудових і преславних таємниць і уготовані їм славу й спокій; як усуває їхній розум від тутешнього світу, і вони завжди бачать себе на небі із Христом і Його Ангелами. Ні голод, ні спрага – ніщо земне не завдає їм скорботи; бо вони здобули свободу від життєвих докорів, пристрастей і гріхів, і інакше скажу словами Писання: “идеже бо есть сокровище их, ту… и сердце их” (Мф. 6:21). Хто досяг цього, той знає, що він чує. Що ж робити мені, який нічого доброго не зробив? Але не впадаю у відчай; Бог сильний і нас зарахувати до тих, які отримають милість у Христі Іісусі, Господі нашому. Слава Йому з Отцем і Святим Духом на віки віків, амінь. Господь нехай почує істинних рабів Своїх, і нехай ниспослет вам Сам незабаром велику Свою милість, і мене нехай напоумить, щоб прийти мені в пізнання істини. – Молись за мене і привітай брата, що служить тобі, попроси і його також молитися за мою негідність.
Запитання 169, того ж до того ж великого старця. Я відчуваю сильний лом у руках і ногах, і боюся, чи не від бісів це; скажи мені, отче мій: чи так це? І що мені робити, я дуже сумую, що не можу постити, а повинен кілька разів (на день) приймати їжу? Також, що означає, що я бачу уві сні диких звірів? Прошу тебе, владико, Господа заради, прийшли мені мале благословення від святої твоєї їжі і води, щоб отримати мені через них розраду.
Відповідь. Не засмучуйся, коханий мій, хвороба твоя не від бісів, як ти думаєш, але вона є напоумлення Боже, (і послужить) нам до успіху, якщо будемо дякувати Богові. Чи не був Йов вірним другом Божим? І чого не зазнав він, дякуючи і благословляючи Бога? А терпіння привело його нарешті до безприкладної слави. Потерпи ж і ти трохи і “узриши славу Божию” (Ін. 11:40). Про піст же не сумуй, як я раніше сказав тобі: Бог ні від кого не вимагає (трудів) понад силу. Та й що таке піст, як не покарання тіла для того, щоб утихомирити тіло здорове і зробити його немічним для пристрастей, за словом апостола: “егда бо немощствую, тогда силен есть” (2Кор. 12:10). А хвороба більша за цю кару, і ставиться замість посту і навіть більше – тому, хто переносить її з терпінням, дякує Богові і через терпіння отримує плід спасіння свого; бо замість того, щоб послаблювати його тіло постом, воно вже й без того болюче. Дякуй (Богові), що ти звільнився від праці постити. Якщо і десять разів на день будеш їсти, не засмучуйся, ти не будеш засуджений за це, бо чиниш так не за навіюванням демонським і не через розслаблення помислу, але трапляється це з нами на випробування наше і на душевну користь. Сни ж твої про диких звірів не що інше, як мріяння, що наносяться демонами, які хочуть звабити тебе ними, щоб ти приписав їм і хворобу свою. Але нехай усуне їх Господь словом уст Своїх, за молитвами святих. Амінь. Не засмучуйся: “Егоже бо любит Господь, наказует: биет же всякого сына, егоже приемлет” (Євр. 12:6). Вірую, що і за це тілесне страждання Бог зробить із тобою милість Свою, як Йому завгодно. Господь нехай зміцнить тебе і нехай утвердить у терпінні. Амінь. Посилаю тобі трохи води з посудини блаженного отця нашого Євфимія і невелике благословення від моєї їжі, щоб ти благословив мені їжу. Помолися за мене, вельмишановний мною!
170. Прошение того же к другому старцу.
Отец мой! Помолись о тяжкой моей болезни и скажи мне об употреблении пищи. Не подаю ли я соблазна тем, что скоро и часто принимаю ее? И о псалмопении: как должно проходить его, ибо я не могу читать псалмов. Насади меня, владыко, напой меня и объясни мне, что значат слова святого отца нашего: «Господь сотворит с тобою милость Свою», не о смерти ли сказал он это?
Ответ Иоанна. Если бы и умолчал я, не имеющий что сказать, то не скрыл бы чрез это ничего доброго. Зачем ищешь ты хлеба от того, который сам питается рожцами? Говорю же тебе, что хотя я и ничего не значу, но сорадуюсь тебе о том, что написал тебе благословенный отец наш. Вот, он питает тебя твердою пищею духовного хлеба; зачем же требуешь ты водяного моего молока, возбуждающего отвращение? Ни Писание, ни отцы не запрещают снисходить телу, если сие делается с рассуждением, а не по сластолюбию. Итак, как я уже и прежде сказал тебе, когда ты ешь и пьешь не по невоздержанию и не из сластолюбия, то это не служит тебе к осуждению и не подает соблазна другим; о сем именно Господь сказал, что (такое употребление пищи) «не сквернит человека» (Мф. 15:11). Не скорби и о псалмопении или служении твоем: Бог не требует его от тебя, по случаю болезни. Внимающий себе оскорбляет себя постом, ради Бога и своего спасения; ты же имеешь скорбь болезни, вместо скорби поста. Не беспокойся и о болезни твоей: Господь не оставляет тебя, но направляет ее, как Сам ведает, для твоей же пользы, чтобы не постигла тебя скорбь, превышающая твои силы. Не о смерти сказал тебе старец, но о милости, которую Господь хочет оказать любви твоей. Прошу тебя потерпеть, как сказал старец, и поистине «узриши славу Божию» (Ін. 11:40). О насаждении же: если “насаждяй и напаяяй” (1Кор. 3:7) ничего не значат, а ты приписал мне и то и другое, то вместо меня ничтожного имеешь ты Бога, Который возращает, и покрывает, и творит с тобою по милости Своей. Итак, наслаждаясь Его благостью, мужайся в Нем и крепись, и молись о мне, чтобы и на мне явил Господь милость Свою.
171. Той самий старець, страждаючи в хворобі, знову просив того самого старця (Іоанна) помолитися за нього.
Відповідь Іоанна. Хвороба твоя трапилася тобі на випробування; потерпи ж із вдячністю і будеш незабаром помилуваний Богом. Вітаю вас у Господі і прошу помолитися за мене.
172. Той же знову просив великого старця про те саме.
Відповідь. Ось і брат Іоанн сказав, що Бог незабаром тебе помилує; що ж скажу я, останній? Радий би я був, якби це сьогодні ж здійснилося, і вірю, що Господь пошле тобі сьогодні полегшення, за молитвами святих Своїх. Помоліться за мене, возлюблені мої!
173. Після цієї відповіді, негайно того ж дня (старець Андрій) одужав і послав до старця, дякуючи йому і сповіщаючи його про милості Божі, отримані через нього.
Відповідь Варсонофія. Господь наш Іісус Христос, сповіщаючи радість учням Своїм і апостолам, сказав їм: “не радуйтеся, яко дуси вам повинуются о имени Моем, но яко имена ваша написана суть на небесех” (Лк. 10:20). Так і ми, якщо тріумфуємо і вигукуємо в радості, бо ім’ям Бога і начальника душ наших Іісуса Христа отримали допомогу тілу: що ж буде, коли страшним і славним ім’ям Його подасться душі нашій вседосконале очищення від усіх пристрастей? Які голоси, які язики, уста, серця і думки будуть у змозі віддати Йому належне славослів’я? Думаю, що й у безтілесних не можна знайти його, бо Бог незбагненний. Йому слава, і влада, і сила на віки віків, амінь.
174. Цьому ж старцю сказав один брат: “Ось, старець, ти оновився молитвами святих”; і він відповів йому: “Щоразу, як ти говорив мені це, демони трощили моє тіло, і я помічаю це вже майже вчетверте”. Про те запитали іншого старця, і він відповідав.
Відповідь Іоанна. У цій справі діють заздрість і невіра: заздрість – тому, що демони не радіють, коли людина буває облагороджена; невіра ж – так, що людина, бачачи неміч свою, впадає у сумнів.
Запитання 175. Скажи нам, отче наш, чи ми страждаємо від невір’я, чи демони приводять нас у нього?
Відповідь. Демони, від заздрості, завдають нам невір’я; і якщо ми його приймемо, то робимося їхніми слугами і спільниками.
Запитання 176, того ж до великого старця. Отче мій, коли я відчуваю полегшення від хвороби, то як має мені тоді молитися і в чому мені вправлятися щодня?
Відповідь. Радуйся про Господа, і ще кажу, радуйся (див. Флп. 4:4)! Ти звеселив мене тепер питанням своїм (і не тільки мене), але ще більше Бога й Ангелів Його. До того, про що ти писав, відносяться слова Господні: “сия подобаше творити, и онех не оставляти” (Мф. 23:23). Повинен ти дещо вправлятися в псалмоспіві, дещо молитися усно; потрібен час і на те, щоб випробовувати і берегти свої помисли. У кого на обіді багато різних наїдків, той багато їсть, і з насолодою; а хто щодня вживає одну й ту саму їжу, той не тільки без насолоди куштує її, а й інколи відчуває, можливо, й відразу від неї. Так і в нашому стані буває. Тільки досконалі можуть привчити себе вживати щодня одну й ту саму їжу без відрази. У псалмоспіві ж і молитві устній не зв’язуй себе, але роби, скільки Господь тебе зміцнить; не полишай також читання і внутрішньої молитви. Кілька того, кілька іншого, і так проведеш день, догоджаючи Богові. Досконалі отці наші не мали певного правила, але протягом цілого дня виконували своє правило: дещо вправлялися в псалмоспіві, дещо читали напам’ять молитви, дещо випробовували помисли, трохи, але дбали і про їжу, і все це робили зі страхом Божим. Бо сказано: “аще ли… что творите, вся во славу Божию творите” (1Кор. 10:31). Господь Іісус нехай збереже нас від усякого зла. Амінь.
Запитання 177, того ж до того ж великого старця. Як треба випробовувати свої помисли і як уникати полону (пристрасних помислів)?
Відповідь. Випробування помислів полягає в такому: коли прийде тобі помисел, розглянь, що від нього походить. Наведу тобі на це і приклад: уяви собі, що хто-небудь тобі дошкулив, і помисел спонукає тебе сказати йому що-небудь; а ти скажи твоєму помислу: “Якщо я скажу йому, збентежу його через те, і він буде на мене сумувати; тож потерплю трохи, і минеться”. Якщо ж помисел буде не про людину, але хто-небудь сам у собі думає зле, то так повинен випробовувати помисел: запитати себе, до чого призводять злі думки, і вони припиняться. І з усіма помислами чини так само: щойно приходить помисел, випробуй його і відсіки. Щодо ж полону, знай, що воно вимагає великої пильності. Отці кажуть: якщо захоплюють розум твій у блуд, нагадуй йому про цнотливість; якщо ж захоплюють у обжерливість, наведи йому на пам’ять піст; таким самим чином чини і щодо інших пристрастей. Не сумуй, маючи на увазі отримати милість, як тобі вже й обіцяно. “Аще бо живем, Господеви живем, аще же умираем, Господеви умираем” (Рим. 14:8).
Запитання 178, того ж до того ж великого старця. Отче мій, скажи: до якої міри (духовного віку) належить невпинна молитва? І чи повинно мати правило?
Відповідь. Радуйся за Господа, брате мій! Радуйся за Господа, коханий! Радій за Господа, співспадкоємець мій! Невпинно молитися належить до міри безпристрасності. І через те виявляється пришестя Духа, Який навчає всього; якщо ж усього, то й молитви. Бо апостол каже: “о чесом бо помолимся, якоже подобает, не вемы, но Сам Дух ходатайствует о нас воздыхании неизглаголанными” (Рим. 8:26). Що скажу тобі про будівлі Риму, коли ти ще не бував там? Людина, яка мовчить, і тим більше лежить на одрі, не має правила. Будь подібний до людини, яка їсть і п’є, поки це її тішить: так, якщо приходить тобі (бажання) читати і бачиш у серці своєму розчулення, читай скільки можеш, і під час співу (псалмів) чини так само. Намагайся ж, по силі твоїй, безперестанно приносити Богові подяку і волати: “Господи, помилуй”, і не бійся: дарування Божі непорушні (Рим. 11:20).
179. Прохання і питання того ж до того ж. Той самий (старець) після одужання знову захворів на шлунок і послав до того самого великого старця, просячи помолитися за нього і кажучи:
З опівночі відчуваю я сухість у роті, (тяжкість) у повіках, (слабкість) у руках і ногах. І коли прокидаюся, майже цілу годину відчуваю тремтіння в усьому тілі, починаючи зі шлунка, а потім слабшаю до крайності. Хочу прочитати псалом, і не можуть уста; якщо ж захочу вимовляти його в серці, то сон долає мене. І не знаю, що мені робити. Бачу перешкоди моєму спасінню. Прошу тебе, отче мій, Господа ради, помолися за мене і поясни мені, що це означає.
Відповідь Варсонофія. Це походить від хвороби шлунка, але приходить обтяження і через дію бісівську. Нехтуй те й інше, за сказаним: “иже Христовы суть, плоть распяша со страстьми и похотьми” (Гал. 5:24). Ось, старці моляться за любов твою, поплач і ти трохи в молитві, дякуючи Богові й благаючи Його про помилування; і Він помилує тебе, бо ми маємо Владику багатомилостивого й щедрого Отця. І ніхто ні з Вишніх Сил, ні з земних істинних рабів Його, ніхто не в силах виразити як слід, скільки благість Його бажає милувати рід людський. Але зволікає Він (визволити) нас, щоб примножити терпіння наше, до нашого ж спасіння, як і Сам навчив нас, кажучи: “В терпении вашем стяжите души ваша” (Лк. 21:19). Не сумуй же, брате, – Іісус почав уже надавати тобі милість Свою. Слава Йому навіки, амінь. Помолися за мене.
Запитання 180, того ж до іншого старця. Про що сказав це отець наш: “Іісус почав уже чинити тобі милість Свою”?
Відповідь Іоанна. Він сказав про великий успіх у душевній користі, тому що ти вже перебуваєш у такій “дружині” (святих отців), з якою і воскреснеш колись у радості великій, якщо тільки до кінця збережеш терпіння і подяку.
181. Прохання того ж до великого старця. Вірую, що “елика аще свяжете на земли, будут связана на небеси, и елика аще разрешите на земли, будут разрешена на небесех” (Мф. 18:18), і благаю тебе, отче мій, щедротами Божими, поможи моїй немочі; я знеможений душею й тілом, і обтяжую братію, з якою живу. Випроси мені в Бога (силу) самому виконувати мої потреби, щоб братам не доводилося носити мої тяготи. Вірую, що Бог подасть тобі все, чого не попросиш у Нього. Будь співчутливий до моєї немочі і пробач мені, отче мій.
Відповідь Варсонофія. Ключ твій, брате, відчиняє двері мої, бо я безумний і не можу приховати чудес Божих, і тому кожен, хто почує мої слова, жахнеться і скаже: “Він не в своєму розумі і не знає сам, що говорить”. Думаю, що Богові “вся возможна” (Мф. 19:26) і немає нічого неможливого Йому (див. Йов. 10:13). Як Він діяв через древніх, підняв розслабленого і воскресив померлу Тавіфу, так може діяти і через нинішніх рабів Своїх. Перед Ним кажу і не брешу, що знаю одного раба Божого в нашому роді, в цей час і на цьому благословенному місці, який і мертвих може воскрешати в ім’я Владики нашого Іісуса Христа, і демонів виганяти, і невиліковні хвороби зцілювати, і робити інші чудеса, не менші, ніж апостольські, як свідчить Той, Хто дав йому обдарування, або, точніше сказати, обдарування. Та й що це значить порівняно з тим, що можна зробити “о имени Иисусове” (Флп. 2:10)! Але він не вживає влади своєї, хоч і брані може припинити, і укласти, і відкрити небо, подібно до Іллі. Господь наш завжди має вірних рабів Своїх, яких не називає вже не рабами, а синами, і хоч ворог і заздрить їм, але, за благодаттю Христовою, анітрохи не може зашкодити. Бо корабель минув уже хвилювання, воїн – брані, керманич – злі вітри, хлібороб – зиму, купець – розбійників, а чернець досягнув досконалості в усамітненні своєму. Чуючи такі горді слова, хто не скаже, що я втратив розум. І воістину, говорю ніби в божевіллі; але я не про себе свідчу, а про іншого. І якщо хто надумає сказати: “Він поза розумом” (як я вже й сказав), нехай говорить. А хто бажає поревнувати, щоб досягти цієї міри (духовного віку), той нехай не лінується. Я сказав це любові твоїй, запевняючи тебе, що можливо бути і тому, чого ти бажаєш, бо якщо Бог, за молитвою нашою, визначив тобі небесні блага, невимовні й вічні, “ихже око не виде, и ухо не слыша, и на сердце человеку не взыдоша, яже уготова Бог любящим Его” (1Кор. 2:9), і ти отримаєш їх, зберігши заповідане тобі, то тим паче неважко благати Бога про тілесні страждання й отримати благодать, щоб жодного дня не бути тобі більше хворим і не відчувати обтяження. Але Іісус краще за нас знає, що корисно людині і що їй допомагає, – щоб одному отримати нагороду за терпіння, подібно до Йова, а іншим за служіння, як Євлогію схоластику. Не проси ж нічого в Бога, через рабів Його, крім допомоги й терпіння. “Претерпевый же до конца, той спасен будет” (Мф. 10:22) про Христа Іісуса, Господа нашого. “Той печется о нас” (1Пет. 5:7) на віки вічні, амінь. Чи ти не знаєш, що Господь сказав святому Павлу, коли він просив звільнення від скорботи? “Довлеет ти благодать Моя” (2Кор. 12:9). Як сказав Він це: через брак любові до нього, чи знаючи, що йому корисно? Згадай, що “недостойны страсти нынешняго времене к хотящей славе явитися в нас” (Рим. 8:18). Пробачте мене і помоліться за мене, окаянного, щоб і я до кінця перебув у цій мірі. Той, хто її досяг, став уже в числі братії Іісуса. Тому слава навіки, амінь.
182. Прохання того ж до того ж великого старця про те, щоб отримати милість в цей день.
Відповідь Варсонофія. Возлюблений у Христі брате Андрію, дивуюся я любові твоїй, а ще більше – простоті твоїй, що сумнівається в обітницях. Господь сказав Филипові: “толико время с вами есть, и не познал еси Мене, Филиппе?” (Ін. 14:9). Віруй, брате, що обітниці здійсняться на нас, і якщо забажаєте, то дасться і більше; бо можна отримати малу милість, можна отримати і велику, і Давид обрав собі велику. Хто бажає великої милості, той отримує її через смиренність, лагідність, терпіння і подібне до того. Милість отримуєш ти за молитвами святих, а яку, – малу чи велику, це від тебе залежить: обери собі, що хочеш. Живи в мирі й освяченні, будь терплячим до ближнього зі смиренням, як чернець, і, як постарілий, служи іншим прикладом. Брата, який перебуває при тобі і служить тобі, шануй за сина, і якщо він помилиться в чому-небудь або зіпсує що-небудь, напоуми його і поясни йому його проступок, щоб він виправився. І помолися за мене.
183. Того ж до того ж великого старця. Отче мій, признач мені правило, як новоначальному і такому, що не прийняв ще образу чернечого. І помолися за мене; бо брат ображає мене, а іншого заспокоює.
Відповідь. Люблячий брате мій! Ти написав мені про річ, що перевершує твої сили, – щоб призначити тобі справу, якої не можеш понести. Ти просиш призначити тобі правило, як новоначальному і такому, що не прийняв ще образу чернечого. А новоначальному пристойно таке: перебувати в глибокому смиренні, ні в якому разі не вважати себе за щось, не говорити: що це, або для чого це? Але, перебуваючи в послуху і великій покірності, не порівнювати себе ні з ким, не казати: “Такого-то шанують, чому ж не шанують і мене; він заспокоєний в усьому, чому ж я не маю заспокоєння”, – бути зневаженим в усьому і не обурюватися. Ось справи істинного новоначальника, який дійсно бажає спастися. Але тобі важко понести це і через неміч тілесну, і тому, що ти вже постарів. Ти побажаєш нести важке, а я накладаю на тебе найлегше; втім, не примушую, але тільки раджу. Вважай брата твого сином своїм, як я вже говорив тобі, і як ти його і шануєш. Якщо ж він, через спокусу, заспокоїть когось іншого більше, ніж тебе, то, можливо, Бог хоче того заспокоїти, а тебе втримати в тісноті, і сповістив брату так вчинити з тобою, а тому потерпи і не сумуй. Терпінням скорбот спасаємо ми душі наші, і не інакше робимося спільниками Христових страждань, як терпінням скорбот. За все віддавай подяку Богові, бо подяка ходатайствує перед Богом про немочі. Правило твоє нехай буде в тому, щоб жити, слухаючи свої помисли і мати страх Божий. Як я зустріну Бога? Як я провів минулий час? Покаюся хоча тепер, коли кінець мій уже наблизився, і потерплю (немочі) ближнього мого і скорботи і спокуси, які вони мені завдають, доки Господь проявить до мене милість Свою, приведе мене до встрою безгнів’я і прожене від мене заздрість – породження диявола. Проводь залишок днів своїх, випробовуючи помисли і чинячи опір, коли наносять збентеження. Наставляй сина твого зі страхом Божим і нагадуй йому проступки його, знаючи, що і він людина, схильна до спокус. Господь Іісус, Син Бога живого, нехай дасть нам мирний благоустрій (душі) і життя в страху Його. Дивуюся я, як ви читаєте Писання, яке говорить: “Всякую радость имейте, братие моя, егда во искушения впадаете различна” (Як. 1:2), а нікчемне бентежить вас. Пізнайте ж, принаймні, де ви перебуваєте, і яка ваша сила, нехай упокориться залізна шия, і мир Божий буде з вами. Вибачте мені й моліться за мене, щоб я не почув: “научая иного, себе ли не учиши” (Рим. 2:21). Але що мені робити? Любов примушує мене. Однак сподіваюся на милість Владики нашого Бога
Запитання 184, того ж до того ж великого старця. Помисел каже мені: ти і раз, і десять разів уже говорив братові; залиш його, нехай він робить як хоче, а ти відклади піклування, як сказали отці.
Відповідь. Багатолюбивий і одностайний брате мій, нехай буде з тобою мир, який Господь дарував учням Своїм. Насамперед дав Він їм мир, виганяючи з них усі тілесні помисли й усяке розуміння диявольське, щоб серця їхні зробилися чистими й чисто прийняли вчення та заповіді свого Владики. Так і ти, возлюблений, отримавши грізний мир цей не від мене, але від Спасителя Іісуса Христа, приготуйся спокійно й уважно вислухати й виконати (слова мої). Ти знаєш, як бажав би я взяти тебе і піднести на небо. Ворог всіляко намагався збентежити тебе заздрістю та гнівом, але не знайшов собі місця, а в незначному знайшов можливість посваритися з тобою, і тим веде він боротьбу проти тебе, а через тебе бентежить і брата, тоді як я писав тобі в перших посланнях, щоб ти пояснював брату його проступки та напоумлював його. Або я погано сказав і ти знехтував моїми словами, або я сказав справедливо, а ти переможений від брані. І диявол уже радіє за тебе, приходить, навіюючи тобі гірке самовиправдання, і каже: ти і раз, і десять разів говорив (братові), облиш же його, нехай робить як хоче, а ти відклади піклування, як сказали отці. Але і в цьому поруганий ти, бо від тебе так далеко ця міра (духовного віку), як небо від землі. Чи хочеш упевнитися в цьому? Згадай, що Господь сказав про дерева: які вони, такі приносять і плоди. Розглянь же, що виникає з мовчання, яке навіює тобі диявол? – збентеження і гнів. Бо коли ти сам собою, не спитавшись, берешся за справу, то скоро потрапиш у пастку, як це трапляється з людьми простими й ненавченими. Ясно покажу тобі, що довготерпіння твоє не по Богові: ти збираєш кілька днів, а потім в один день виснажуєш мішець свій, і він залишається порожнім. Довготерпіння ж по Богу зовсім нічого не говорить до самого кінця. А ти, господарю мій, брате, подібний до володаря: замість того, щоб дати рабу своєму один удар у ланіту, пояснити йому проступки його та помиритися з ним, терпиш кілька днів, а потім раптом завдаєш брату одного удару, який, можливо, буде для нього вбивчим, і береш (на себе) душу його.
185. Той же запитав про те саме іншого старця і додав: чи не перейти йому з келії, можливо, брань припиниться через це?
Відповідь Іоанна. Якби ти послухав відповіді старця і виконав би, що він тобі сказав: “У жодному разі не вважай себе чимось і не шукай рівності з іншим”: то заспокоївся б і не збентежився б, і не було б потреби ні мене питати, ні іншого кого. Стережися, брате, ти зганьблений бісами. Ти говориш про гріхи того брата, як про ті, що справді були; але скажи мені: чи справді ти знаєш, що вони були зроблені? Іноді говорять про чиїсь гріхи за підозрою, а потім виявляється, що їх не було. Про які (гріхи) сказав Господь людям: “аминь глаголю вам… аще ли не отпущаете человеком согрешения их, ни Отец ваш Небесный отпустит вам согрешений ваших” (Мф. 6:16,15)? Про які говорив Він, про дійсні чи про підозрювані? Звичайно, про дійсних. Як же ти судиш і засуджуєш брата свого за гріхи, зроблені протягом трьох тижнів? Хіба не знаєш, що ти піддаєш себе великому осуду? Якщо ти стягуєш за це з брата твого, то Бог стягне з тебе за все, зроблене від юності й до цього дня. Де ж слова апостола: “солнце да не зайдет в гневе вашем” (Еф. 4:26)? Де: “Друг друга тяготы носите” (Гал. 6:2)? Де послання старця, яке може тебе керувати? Що віддаєш ти братові замість подяки? Хіба ти не розумієш, що говориш: “воздаша ми злая воз благая” та ін. (Пс. 37:21)? Як служить вам брат, чи не заради Бога і любові до Нього? І як бентежите ви його помисли? Будь уважний, кінець твій близький, як ти вже і чув, і сам зізнаєшся, а біси не допускають тебе вважати себе за ніщо, і заспокойся. Озброюйся на помисли, що приносять тобі збентеження, як і старець сказав тобі, і отримаєш допомогу. Втім, коли б і до незліченних хитрощів ти вдався, що б ти не робив, хоч і з келії перейшов би: доки триває боротьба і спокуса, вона не полишить тебе, якби не будеш опиратися помислам. Маючи щось і від своїх праць, з’єднуй те з молитвою святих, бо вона багато чого може, якщо буде “поспешествуема” (Як. 5:16). Скажи своєму помислу: “Завтра я помру”. Вважай себе за ніщо, і ти заспокоїшся. Господь нехай дасть тобі мир Свій. Амінь.
186. Того ж до того ж. Отче мій! Я наставляв брата з любов’ю Божою, але він не прийняв слів моїх, і я зніяковів. Що ж мені робити? Якщо буду розмовляти лише з тими братами, з якими ти призначив, чи не послужить це кому-небудь спокусою?
Відповідь. Ми самі не розуміємо, що говоримо. Усяке напоумлення, під час якого людина сама бентежиться в серці, не угодне Богові, але відбувається за дією диявольською і буває змішане із самовиправданням. Якщо ти Бога заради напоумляв ближнього, то як же сам зніяковів? Богоугодне напоумлення (брата) не дає змоги зніяковіти (тому, хто наставляє); але якщо той, хто наставляє, пішовши, і обмовить його, то той, хто напоумлював, не зніяковіє, а зазнає тягаря братнього. І самим вам пояснилося тепер, що це була спокуса, але Бог скасував її і скасує. Господь нехай дасть вам здоров’я душі й тіла, щоб розуміти вам підступи лукавого і позбутися їх. Моліться за мене. – Щодо бесіди з братами, про яких ти згадав, скажу: коли вона буває з любові до Бога, то не подає спокуси, а служить для повчання.
Запитання 187, того ж до того ж. Авва! Брат дуже мене ображає, і якби можна було, я із задоволенням змінив би його. Та й думка каже мені, що якби я був один, то не сумував би і зручніше міг би врятуватися. Скажи ж мені: чи корисно мені це?
Відповідь Іоанна. Брате, нехай не турбує тебе самовиправдання, яке говорить: “Якби я був один, то не сумував би і зручніше міг би врятуватися”. Цим ти суперечиш Писанню, бо там сказано: “Многи скорби праведным” (Пс. 33:20), і ще: “Многи раны грешному” (Пс. 31:10). Отже, праведний ти чи грішний, але в усякому разі маєш зазнати докорів докору; бо ми не можемо обійтися без скорботи. Скорбота вчить нас терпінню, і апостол, як найвидатніший учитель цього, каже: “скорби терпяще” (Рим. 12:12); адже на тих, хто прагне спастися, чекають скорботи. Сам Господь сказав: “в мире скорбни будете” (Ін. 16:33). Ще сказано: “многими скорбьми подобает нам внити во Царствие Божие” (Діян. 14:22). Знай же, брате, що Той, Який сказав: “прискорбна есть душа Моя до смерти” (Мф. 26:38), бажаючи врятувати тебе, попустив тобі поскорбіти трохи, щоб ти за терпіння міг отримати в Нього милість там, в той грізний час. Якщо ми хочемо в усьому мати спокій, то почуємо колись: сприймайте блага ваша в житті вашому (див. Лк. 16:25). Владика наш перетерпів за нас усі страждання: чому ж ми, згадуючи їх, не терпимо, щоб стати спільниками їх? Нам дана заповідь: “О всем благодарите” (1Сол. 5:18); бережися ж, щоб ненависник добра не втягнув нас у невдячність, і тоді ми все втратимо. Що стосується того, щоб взяти тобі іншого брата, то авві не важко дати тобі іншого; йому все одно. Але якщо ти отримаєш, за своїм бажанням, іншого, і той також буде тебе чимось ображати, – що тоді станеш робити? Правда, цей брат недбалий, але в ньому є деяка простота49. Не для того кажу це тобі, щоб перешкодити тобі взяти іншого, але раджу тобі все випробувати й утримати те, що добре. Як інший служить тобі Бога заради, так і ти повинен носити тяготи його, щоб взаємно виконати “закон Христов” (Гал. 6:2). Хіба я не бажаю твого спокою? Бог знає, що, якби міг, я бажав би послужити тобі все моє життя. Але що мені робити, коли я вже ні до чого не здатний. Зненавидимо тілесний спокій, щоб він не віддалив від нас Бога, бо він мерзенний Йому. Я написав тобі це, як єдинодушному братові. Бог попустив нам трохи поскорбіти, тому що без скорботи немає успіху в страху Божому. Прости мене, страждалець, і помолися за мене, щоб покласти мені початок. Я вже недалекий від кончини моєї.
* * *
49 У грецькому перекладі: щирість.
Відповідь 188, великого старця до того ж.
Радуйся, брате, і будь спокійний; нехай не бентежить тебе диявол марним. Що думає любов твоя: хіба спокуса або скорбота трапляється з ким-небудь без Божого попущення? Ні. Бог попускає це для користі нашої душевної; а диявол, бачачи це, і тепер, як колись, інакше показував нам речі, доки не вигнав нас зі святого світу, як із раю. Чого не змінив він у нас? Замість святого світу чи не вклав у нас лютого гніву? Замість ненависті до зла, що походить від Бога, чи не вклав він у нас хибну ненависть до добра і до Самого Бога? Але ми не заглиблюємося в це і не знаємо, що Бог, бажаючи очистити нас від усякої кепської думки, від усякого лукавого і душогубного помислу, сказав, щоб ми молилися за ворогів наших, благословляли тих, хто нас проклинає, і заповідав любити ворогів наших (див. Мф. 5:44). І якщо нам заповідав любити ворогів наших, то тим паче тих, які ні недбало, ні старанно, проте служать нам. Яке отримаємо ми прощення, якщо не любитимемо тих, хто благодійничає і служить нам, хоча біси й уявляють нам, що вони недбало виконують своє служіння? Якщо ти хочеш врятуватися і ввірити душу свою Богові й нам, то не треба вірити своєму помислу, бо біси сіють у тобі зле насіння і представляють одне замість іншого. Дослухайся ж поради нашої і зрозумієш шлях Божий. Господь сказав: “аще хощете и послушаете Мене, благая земли снесте”, та ін. (Іс. 1:19). Отже, від нас залежить: “снести” чи “не снести”. Навіщо ж засуджуємо ми ближнього? Аж ніяк нікого і ні в чому не звинувачуй, але в усьому старайся догодити ближньому. І не думай ні про кого зла: через це сам робишся злим; бо зле думає злий, а добре – добрий. Думати ж про інших: “Вони про мене говорять”, – це лайка, притаманна новоначальним. Отже, тому, якщо двоє молитимуться в одній келії або наставлятимуть один одного, інший може сказати про них що-небудь противне. Але якщо він так думає, то дуже помиляється, і нерозумінням своїм, очевидно, готує собі погибель. Не май таких підозр; брат вважає, що заради вас і він отримає милість. Хоча він і завдає вам невеликої скорботи, але через те ви можете набути терпіння; радійте ж і веселіться, бо велика нагорода за терпіння. Ти вже й раніше, через брата Іоанна, дізнався, що не без волі Божої попускається на нас скорбота, для нашої користі. Не вір же демонам ні в чому, що стосується брата твого; бо немає того насправді, що вони тобі показують: але демони хочуть тебе тільки збентежити. Нехай скасує їх Господь! А те, що ти подумав: “Пришел я сюда, чтобы сделаться рабом людей”, – ще не є смирення. – Апостол хвалився тим, що був рабом усіх (див. 1Кор. 9:19), і чи ти це говориш? Коли прийдеш ти в цю міру смирення? Ти сам не знаєш, брате, що ти сказав. Господь нехай пробачить тебе.
Відповідь 189, того ж великого старця до того ж.
Дивуюся я тим, які, багато років перебуваючи в училищах, знову вчать абетку і читають по складах, тоді як їм належало б бути вже досконалими вчителями. Так дивуюся і тим, хто довго перебуває в чернецтві, хто мав би й іншим пояснювати найглибші помисли, а натомість ще й самі терплять брані, властиві новоначальним. Ви, як досконалі, мали б наставляти тих, хто помиляється, на правильний шлях; а замість того ви не тільки не носите тяготи немічних, а й самі ще обтяжуєте душі їхні, занурюючи їх у печаль. Слухай себе, брате. Хіба мало шкодить нині душі твоїй те, що ти обтяжуєш думки ближнього? Він попрацює і зробить що-небудь заради Бога, а ти після подаєш йому думку, що він зробив це, як йому самому заманулося. Чи пристойно людині досконалій говорити так немічному? Не так маєш ти чинити з новоначальним, але наставляти і повчати його, боячись того, хто сказав: “не полагати претыкания брату или соблазна” (Рим. 14:13). Яка потреба говорити ближньому слова, які його засмучують? Але навіщо і я кажу тобі це, коли сам так само чиню? – Божевілля моє не дозволило мені втримати слова, поки я не вимовив і не збентежив душу брата мого. Коли диявол вселяє в тебе злі помисли, знай, що це його справа – вселяти одне замість іншого, а згадати про смерть він тебе не допускає. Навіщо ви бентежитеся нікчемним, як новоначальники і нерозумні? Чому не згадуєте слово Писання: “лишени, скорбяще, озлоблени” (Євр. 11:37)? Отці наші обирали собі скорботи: чи не соромно нам шукати в усьому спокою? Згадаймо, окаянні, і розсудимо, що все це записано у вищих пам’ятних книгах, і в усьому вимагатимуть від нас докладного звіту. Пишу це, бажаючи очистити вас від усякої гнилості; якщо ж ображаю вас – вибачте, не буду більше ображати. Помоліться за мене, щоб прийти мені в пізнання життя. Про смерть же твою багато разів говорив я тобі і тепер кажу, що не забаришся в тілі.
190. Того ж до того ж великого старця. Ти знаєш, отче мій, що я аж ніяк ні в чому не смію опиратися твоєму велінню; що б ти не говорив, слова твої – життя моє; але помолись за мене, тому що брат сильно мене ображає.
Відповідь. Радуйся, любий мій, радуйся про Господа! Я знаю і впевнений у Господі, що якщо скажу тобі: “Пробудь цілий рік у в’язниці”, то і в цьому ти не будеш суперечити мені; бо знаю, як і кому я кажу – товаришу по службі моїй і одностайному братові. Хіба ти не знаєш, що каже Йов: “Не искушение ли житие человеку на земли” (Йов. 7:1)? Будь же завжди готовий на спокуси і скорботи, “задняя убо забывая, – по слову апостола, – в предняя же простираяся” (Флп. 3:13). Дивись, щоб, кажучи так про брата, тобі не захопитися злопам’ятством. “Господь да сокрушит сатану под ноги ваша вскоре” (Рим. 16:20). Благодать, мир і любов Божа нехай будуть із вами до кінця. Амінь. І дасть Він вам радість, радість і любов, яка “николиже отпадает” (1Кор. 13:8), щоб усе переносити одне від одного в страху Божому; бо смерть не забариться.
191. Того ж до того ж великого старця. Скажи мені, отче мій, що є смиренність, і помолися, щоб шлях смерті був для мене мирний.
Відповідь. Смирення полягає в тому, щоб вважати себе землею і попелом – на ділі, а не на словах тільки, і щоб говорити: хто я такий? І хто вважає мене за що-небудь? Я ні з ким не маю справи. Про смерть же твою скажу: потерпи Господа ще трохи, і Він прославить результат твій великою радістю. Помолися за мене, брате. Вітаю тебе в Господі.
192. Того ж до того ж великого старця. Авва! Брат сильно чинив опір мені і не виявив мені ніякого співчуття. Що повелиш мені робити?
Відповідь. Брате Андрію! Дивуюся я твоїй простоті. Невже ти думаєш, що диявол перестає спокушати кого-небудь? Хіба можемо ми звинувачувати тих біснуватих, які падають на землю і виділяють піну? Точно так само не можемо звинувачувати і тих, яких диявол ввергає в суперечність і неспівчутливість, але повинні звинувачувати пристрасть. Вникни уважніше в те, що я говорю; бо і тебе бентежить диявол, і ти не дивишся на свої гріхи, а пильно бачиш гріхи ближнього. Про провини брата ти сказав, а про свої не говориш. Кілька днів тому ти запитував мене про смирення і почув, що маєш визнавати себе землею і попелом і вважати себе за ніщо. Земля ж і попіл, і той, хто вважає себе нічим, – чи шукає співчуття від будь-кого, тим паче від людини, яку бентежить диявол – ненависник добра? До того ж, ти досконаліший за нього і за віком, і за образом чернечим, і удостоєний висвячення; а хто досконаліший, той повинен терпіти немочі меншого, кажучи: я недостойний. Якщо ж ти говориш це, а не переносиш терпляче скорбот, то даремно і говориш. Та й хто ти, щоб дивитися на чужі пристрасті? – Людина, яка отримала радісну звістку про безмірні блага, ти мав би, розмірковуючи про них, забувати “снести хлеб свой” (Пс. 101:5). Але ти ще не скуштував їх і не полюбив як слід. Згадай Лазаря, скільки часу терпів він, дякуючи Богові. Не забувай і того, що я багаторазово говорив тобі: це заздрість диявола, який знає, що тобі уготовано; але вірю Богу, що він нічого не встигне зробити.
193. Того ж до того ж великого старця, прохання молитви. Помолися за мене, отче мій, я впав у мрійливість.
Відповідь. Брате Андрію, вигукнимо зі святим Павлом: “О, глубина богатства и премудрости и разума Божия! яко неиспытани судове Его, и неизследовани путие Его” (Рим. 11:33). Як і нас Він не допускає багато хвалитися луком нашим і думати, що меч наш врятує нас: (рятує нас) благодать благості Його; бо сказано: “Благодатию бо есте спасени” (Еф. 2:8). Для того Він і залишає нас впасти в мріяння і в інші пристрасті, щоб ми пізнали неміч свою, і де ще перебуваємо. По доброті Своїй залишає Він нас, для нашої ж користі, щоб уповання наше і надію покладали ми на Нього, а не на себе. Але остерігайся подумати, що ми з волі Божої впадаємо в мріяння і в інші пристрасті (на це немає волі Божої), але через недбальство наше попускає це на нас Бог, і по людинолюбству Своєму від злих (справ наших) приводить нас до смирення, для нашого ж спасіння. Що ж? Чи припишемо своє спасіння злим пристрастям? Нехай не буде цього! Не пристрастям, а Його благоутробності та всезнаючій премудрості. Зрозумій же, як Він збудив розум наш, щоб ми не забували говорити: “Аще не Господь помогл бы ми, вмале вселилася бы во ад душа моя” (Пс. 93:17), та ін. Отже, знаючи, що піддаємося цьому через неміч нашу і через недбальство наше, за силою нашою постараємося, щоб не впасти в те ж саме знову; і Він, за милістю Своєю, позбавить нас від цих (спокус). На Петрові й Павлові показав Він те саме: віддалив від них силу Свою на малий час, щоб пізнали, що й вони люди. І один відрікся від Христа, інший же спущений був у кошику з вікна, щоб вони навчилися сподіватися не на себе, а на Владику всіх. Пізнай же і ти, хто ти такий; будь милостивий до того, хто служить тобі, і засуджуй себе самого. Смирися воістину не тільки перед Богом, а й перед людьми, і поклади всі свої піклування на Того, Хто “может сделать несравненно больше всего, чего мы просим, или о чем помышляем” (Еф. 3:20), і Він виконає все обіцяне тобі, бо не відкине тих, хто щиро просив Його, власних і чесних рабів Його, які через Нього й у Ньому повністю звільнилися від старої людини і з невимовною радістю чули від Нього: “елика аще свяжете на земли, будут связана на небеси” (Мф. 18:18), та ін. І Він дасть їм усяку “власть на небеси и на земли” (Мф. 28:18). Отже, “Работайте Господеви со страхом, и радуйтеся Ему с трепетом” (Пс. 2:11). І мовчазними устами дякуй Йому, що через рабів Своїх помилував Він тебе і багатьох інших. Йому слава навіки, амінь.
Відповідь 194, того ж великого старця до того ж, хто просив молитви.
Бог Вишній, Щедрий і Милостивий нехай дасть вам згори силу завжди повчатися в тому, що вам написано, і трудитися в істинно духовному ділі, тобто боротися зі збентеженням, яке вас бентежить. Нехай будете і ви серед тих, які отримали таланти і примножили їх, нехай почуєте те саме, що і вони почули, і нехай спонукаєте себе терпіти один одного; нехай принесе земля ваша Богові плоди добрі та вчасні, у сто, у шістдесят і в тридцять разів. Така молитва моя до Бога, щоб, коли ви це виконаєте, побачити мені вас, щирі друзі мої, у Царстві Бога мого, які радіють у Господі, у Царстві Бога мого.
Запитання 195, того ж до того ж великого старця. Скажи мені, отче мій, від чого сталася спокуса, що була з нами? Що вона означає і як вона скасовується? І помолися, щоб я позбувся її.
Відповідь. Ненависник добра, диявол, знаючи, що приносить користь душам вашим, і що немає способу життя більш спасенного, ніж той, щоб нести тяготи один одного, позаздрив вам і намагається збентежити вас. Ось від чого сталася з вами та спокуса, яку нехай знищить Господь. Скасовується ж подібна спокуса тим, щоб носити тяготи один одного і молитися за людину, через яку трапляється спокуса. Без уважного подвигу не буває позбавлення від спокуси. А що тобі спадає на думку піти звідси – і це є спокуса, що походить від заздрості диявольської, через самовиправдання, щоб відлучити тебе від любові святих, які моляться за тебе, і позбавити допомоги їхньої. Ось я показав тобі вхід і результат спокуси. Потерпи трохи – і отримаєш полегшення від цих спокус у Христі Іісусі, амінь.
Відповідь 196, того ж великого старця до того ж, коли він знемог від спокус, що повстали на нього.
Андрію! Єдинодушний брате наш, не знемагай. Бог не залишив тебе і не залишить; але знай, що вирок, вимовлений Владикою спільному нашому батькові Адаму: “в поте лица твоего снеси хлеб твой” (Бут. 3:19), – непорушний. І як заповідь ця дана зовнішній людині, так і внутрішній заповідано подвигами своїми сприяти молитвам святих, і вони багато допоможуть людині, щоб вона не залишилася безплідною. Бо, як золото, яке розпалюють у горнилі, тримають щипцями і вдаряють молотом, робиться чистим і придатним для царського вінця, так і людина, яку підтримує могутня і багатосовершальна молитва святих, розпалюється скорботами, сприймає удари спокус і, якщо терпить усе з вдячністю, – робиться сином царства. Отже, все, що не трапляється з тобою, служить для твоєї користі, щоб і ти отримав дерзновення перед Богом і через заступництво святих, і через власні труди свої. Не соромся ж приносити тепер Богові зачаток їх, щоб замість духовної радості не спіткав тебе сум, і вір, що Той, Хто дав обітниці, виконає їх (див. Євр. 10:23). Вітання в Господі, возлюблений мій.
Відповідь 197, того ж великого старця до того ж, хто впав у сильний відчайсм
Брате Андрію, нехай не попустить людинолюбний Бог наш ненависникові добра ворогові посіяти в тобі смуток свій і зневіру, щоб він не довів тебе до відчаю навіть щодо того, що Духом Святим обіцяно тобі, улюбленому благословенним Богом, але нехай відчинить Господь серце твоє “разумети Писания”, як відкрив колись серце Клеопи (див. Лк. 24:31,32). Як же Бог і після обітниць, даних святому патріарху Аврааму, все ще спокушав його? Бо сказано: “И… по глаголех сих” (Бут. 22:1), тобто обітницях, даних йому як другові Божому, який приніс Богові таку жертву і гідний був, щоб не зазнати більше ніяких скорбот, якого віру Бог зарахував до правди (див. Бут. 15:6; Як. 2:23), і такому чоловікові попустив Він впасти в спокусу, до випробування його і до безвідповідальності темних сил, щоб Авраам був взірцем для вірних, “яко многими скорбьми подобает им внити в Царствие Божие” (Діян. 14:22), щоб вони терпінням своїм спасали душі свої (див. Лк. 21:19), “дякуючи… за все Бога” (Еф. 5:20). До того ж, згадай і святого Іова, вічного друга Божого, істинного, щирого, праведного, непорочного, доброчесного, благочестивого, який уникав усякого лихого вчинку (див. Йов. 1:1), – як його, що не заслужив терпіти скорботи, Бог спокусив, щоб перевірити його доброчесність, аж доки Йов не осоромив ворогів та наклепників, тож вони зазнали докору через нього. Для зміцнення своєї віри наведи собі на пам’ять “начальника и совершителя спасения нашего Иисуса” (Євр. 12:2), який позбавив нас від накладеного прокляття (див. Гал. 3:13), як Він, наблизившись до часу Свого хреста, показуючи нам шлях терпіння та порятунку, говорив: “Отче… аще возможно есть, да мимоидет от Мене чаша сия: но обаче не якоже Аз хощу, но якоже Ты хощеши” (Мф. 26:39). Заради нас зробив це Той, Хто заборонив колись Петру, коли той сказав: “милосерд Ты, Господи: не имать быти Тебе сие” (Мф. 16:22), показуючи тим, що Він готовий і благословляє постраждати; молився ж переступити чашу тієї заради нашої тільки немочі, щоб ми не знемагали, коли молимося і не буваємо скоро почуті. Приклонимося до страждань Спасителя нашого, Який став людиною, і разом із Ним будемо терпіти ганьбу, рани, приниження, образу через обпльовування, докір багряниці, ганьбу тернового вінця, оцет із жовчю, біль від встромляння цвяхів, прободіння списом, вилиття води й крові, і запозич із цього відраду твоїм хворобам. Господь не залишить осьще праці твоєї. Він попустив тобі потерпіти малу хворобу для того, щоб ти не був чужим для святих, коли побачиш їх в цей час, що носять плоди терпіння скорбот і прославлених, щоб і ти був спільником їхніх та Іісуса, маючи зі святими дерзновення перед Ним. Не сумуй же, Бог не забув тебе, але дбає про тебе, як про щирого Свого сина, а не як про блудницю. Ти тоді добре подвизаєшся, коли ретельно уважніше ставишся до себе, щоб не відпасти від страху Божого і від подяки Богові. Блаженний ти, якщо воістину став дивним і убогим, бо такі успадкують Царство Боже. Мужайся і зміцнюйся в Господі. Не втомлююся писати до тебе одне й те саме, але бажаю, нехай подасть тобі це Господь. Помолися за мене.
Відповідь 198. Того ж до того ж великого старця прохання про утвердження серця його і прощення гріхів, зроблених за все життя від народження його.
Господь Іісус Христос нехай буде тобі зцілення і зміцнення душі й тіла, і нехай утвердить Він серце твоє, щоб не володів тобою ненависник добра і людиноненависник – диявол. Про прощення ж гріхів твоїх від дня народження до цього дня знай, що Господь дасть тобі його після закінчення сорока днів, для того, щоб у цьому даруванні бути тобі спільником молитов моїх, за мале твоє терпіння. Отже, мужайся про Господа і кріпись. Господь із тобою, великий Лікар душ і тіл наших. Мир тобі в Господі, брате мій.
Відповідь 199, іншого старця Іоанна до того ж.му же.
Якщо люди називають блаженним того, хто збагачується мирськими благами, то незрівнянно більше догоджаю я любові твоїй, бо ти збагатився в Бозі, молитвами благословенного отця нашого. Однак, якби молитва не попередила і якби він не сказав тобі: “Зміцнюйся, будь мужнім і міцнішай”, ти впав би в небезпечну хворобу, щоб, після малого недбальства і малодушності, зберігав ти довготерпіння і сталість у своїх помислах і щодо братів, які служать тобі, згадуючи слова апостола: “Друг друга тяготы носите, и тако исполните закон Христов” (Гал. 6:2). Люблячи, Господь покарав тебе милістю, за молитвою раба Свого, щоб ти через перенесення невеликого покарання сприяв молитві його, і терпіння це поставив би тобі на діло, нехай затуляться вуста ворога, щоб він не міг сказати: “Якби його спокусили покаранням, він би не встояв”. Отже, не сумуй: що ти чув від старця, те й збудеться. Мужайся, за його словом, і міцнішай.
200. Той самий старець, коли позбувся спокус за допомогою молитов святого старця і духовного його вчення, послав дякувати йому за це. Старець відповідав йому таке.
Відповідь Варсонофія. Віддаймо всяке славослів’я Богу слави і оспіваймо Його на віки вічні, амінь. Нам не личить слава, але Йому єдиному, і Сину Його, і Святому Його Духу. Бог, який хоче і на нас виконати слово Писання: “Брат от брата помогаемь, яко град тверд и огражден” (Притч. 18:19), привів любов твою до нашої немочі, щоб ми надавали один одному допомогу заради Бога. Нехай подасть же всім вам допомогу великий Оний Брат наш; розумію (Господа нашого) Іісуса. Він благоволив зробити нас Своїми братами (див. Євр. 2:11), і ми вже стали ними, і Ангели ублажають нас. О, Кого маємо ми (своїм) Братом! – Сильного для того, щоб укріпити нас, – Міцного, щоб розділити нам корисливості, – Воєначальника, щоб під час брані вразити ворогів, які нападають на нас, – Лікаря, щоб вилікувати внутрішню нашу людину, разом із зовнішньою, що скорилися Йому, – Годувальника, що живить нас духовною їжею, – Живого, щоб оживити і нас, – Милостивого, щоб нас помилувати, – Щедрого, щоб нас змилостивити, – Царя, щоб і нас зробити царями, – Бога, щоб і нас зробити богами. Отже, знаючи, що все полягає в Ньому, молись до Нього, і перш ніж ти попросиш, Він знає, що тобі потрібно, і подасть тобі за проханням серця твого, якщо тільки сам не станеш на заваді тому. Завжди возноси Йому славослів’я, бо Йому личить слава на віки вічні, амінь. Помолися за мене, брате, щоб я пізнав свою неміч.
201. Того ж до того ж великого старця прохання про бездождя, і про довготривале його мовчання.
Відповідь. Бог нічого не робить передчасно, але все – для користі людей. Хоч Він і притримав дощ для покарання їх, але знову помилує їх і пошле його; так і слово притримано було на час, щоб дехто оговтався, але вони стали ще більш нечутливими, і Бог знову наказує говорити, і слово подається на користь тих, хто цього потребує.
202. Прохання того ж до того ж великого старця. Преподобний отче мій! Прошу тебе, виконай на мені святі твої обіцянки про залишення гріхів.
Відповідь Варсонофія. “Благословен Бог и Отец Господа нашего Иисуса Христа, благословивый нас всяцем благословением духовным в небесных” (Еф. 1:3). Якщо ти приготуєш себе до прийняття того, чого просиш, то отримаєш це через велику працю твою і через мене немічного, бо набуття і користь будь-якої людини і будь-якої душі вважаю я за мої власні. Радісно і горячи духом приношу я себе в жертву за душі, як знає це єдиний Серцезнавець наш Бог. Знаю і сподіваюся, що праця наша не буде марною. Будь упевнений, що отримаєш прохане тобою; але, отримавши це, збережи благодать цю. Багато хто удостоювався отримати благодать, але, отримавши її, відпали; бо не зберігали зі страхом того, що отримали. Отже, будь охочим до благ і водночас хранителем їх, угодним рабом свого Владики, – смиренним учнем Смиренного, що змирився заради тебе, слухняним – Слухняного, незлобливим – Незлобливого, довготерпеливим – Довготерпеливого, милостивим – Милостивого, тим, хто носить тяготи ближнього, як і Владика поніс твої тяготи, тим, хто любить усіх щиро, як і Він полюбив нас, тим, хто слідує за Ним в усьому, аж доки Він не візьме тебе до великого Свого спочинку, де “око не виде, и ухо не слыша, и на сердце человеку не взыдоша, яже уготова Бог любящим Его” (1Кор. 2:9). Тому слава навіки, амінь. Помолись за мене, інок!
203. Той же просив великого старця про те саме.
Відповідь. Брате Андрію, нехай Іісус виконає тобі всі прохання, про які Він сказав: “просите, и приимете” (Ін. 16:24). Тільки приготуй дім свій, ретельно очистивши його, щоб прийняти дарування. Вони зберігаються (тільки) в очищеному домі, і там видають пахощі свої, де немає нечистоти. Хто вкушає їх, той робиться чужим від старої людини, розіп’ятим для світу, так само як і світ для нього, і живе завжди в Господі. Скільки не б’ють хвилі ворожі, – не розбивають корабля його; і відтепер він стає страшним для супротивників; бо вони бачать на ньому святу печатку, і наскільки він стає ворогом їхнім, стільки робиться щирим і люб’язним другом Великого Царя. Отже, брате, зненавидь досконало, щоб досконало полюбити. Віддалися досконало, щоб досконало наблизитися. Нехтуй (одним) усиновленням, щоб отримати (інше) усиновлення. Перестань виконувати бажання, і виконай бажання. Уражай сам себе, і лікуй сам себе. Умертви себе, і оживи себе. Забудь себе самого, і пізнай себе самого. І ти будеш мати справи чернечі.
204. Той же просив великого старця про те саме.
Відповідь. Брате Андрію! возлюблений душі моєї, якби ти знав як годиться дар Божий, то, якби й усе волосся голови твоєї було вустами, воно не могло б гідно прославити й подякувати Богові; але вірю, що й ти пізнаєш дар Господній. Бог знає, що ні години, ні миті ока не мине без того, щоб я не мав тебе в пам’яті і не молився за тебе. Якщо я так люблю тебе, то Бог, який створив тебе, звичайно, ще більше любить тебе. Молю Його наставити тебе і спрямувати по волі Своїй. Він і спрямовує тебе до користі душі твоєї; хоча й зволікає (позбавленням), але примножує душевну користь твою. Перебувай же у своїй келії, дякуючи Богові за все і знищуючи себе в усьому; віруй також, що все, сказане тобі, збудеться в Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.
Відповідь 205, того ж великого старця до того ж, який просив про дарування йому від Бога духовного розуму; і про те ж.
Брате Андрію, Владика наш Христос сказав Марфі: “аще веруеши, узриши славу Божию” (Ін. 11:40). Віруй і ти, і побачиш Лазаря, воскреслого з мертвих, який вечеряє з Іісусом, побачиш Марію, що сидить при святих ногах Його і звільнилася від Марфиних турбот; вір же, що отримаєш все те, що я, негідний, просив Бога подати любові твоїй. Бог нічого не вимагає від тебе, крім терпіння і подяки, і Він відкриє тобі скарб наявної в Ньому премудрості та розуму. Вітаю тебе в Господі; здрастуй в Ньому душею і тілом, і помолися за мене.
Відповідь 206, того ж великого старця до того ж.
Любезный мой брат Андрей, послушай! Если те, которые получают от царя новые золотые монеты, берегут их тщательно и осторожно, то они сохраняют свой блеск и чистоту свою; если же нерадят о них, то (монеты) не только ржавеют, но даже и пропадают; потому-то один мудрец и сказал: «Завязывай серебро свое». А я говорю тебе: не только завяжи – несомненною верою, но и запечатай смирением и сохранением терпения, которыми спасается терпящий. Смело говорю тебе, потому что Бог попустил мне сказать это: чрез меня, худейшего, говорит тебе великий Ходатай Иисус, Сын Благословенного Отца, Податель Святого Духа: прощаются тебе многие грехи твои, от рождения твоего и доныне сделанные. Итак, приняв сию великую и неизреченную радость, возлюби Его всею силою, принося «плод достоин покаяния» (Мф. 3:8), взывая со святым Павлом сладкозвучные слова сии: «Кто ны разлучит от любве Христовы? скорбь ли, или теснота… или глад, или нагота, или беда, или страх, или меч?” (Рим. 8:35). Говоря Христу: «Тебе ради умерщвляеми есмы весь день: вменихомся якоже овцы заколения. Но во всех сих препобеждаем за Возлюбившаго ны. Известихся бо, яко ни смерть, ни живот, ни Ангели, ни Начала, ниже Силы, ни настоящая, ни грядущая, ни высота, ни глубина, ни ина тварь кая возможет нас разлучити от любве Божия, яже о Христе Иисусе Господе нашем» (Рим. 8:36-39). И поучайся в этом, не только произнося устами, но исполняй сие и делами; ибо сказано: «В терпении вашем стяжите души ваша» (Лк. 21:19). Ты получил великое достоинство, покажи и великие дела, достойные терпения и благодарения, которыми достигают совершенстЛюб’язний мій брате Андрію, послухай: якщо ті, які отримують від царя нові золоті монети, бережуть їх ретельно й обережно, то вони зберігають свій блиск і чистоту свою; якщо ж не піклуються про них, то (монети) не лише іржавіють, а й навіть зникають; тому-то один мудрець і сказав: “Зав’язуй срібло своє”. А я кажу тобі: не тільки зав’яжи – безсумнівною вірою, а й запечатай смиренністю і збереженням терпіння, якими рятується той, хто терпить. Сміливо кажу тобі, тому що Бог дозволив мені сказати це: через мене, худого, говорить тобі великий Заступник Іісус, Син Благословенного Отця, Податель Святого Духа: прощаються тобі багато гріхів твоїх, від народження твого і донині зроблені. Отже, прийнявши цю велику й невимовну радість, возлюби Його всією силою, приносячи “плод достоин покаяния” (Мф. 3:8), взиваючи зі святим Павлом солодкозвучні слова ці: “Кто ны разлучит от любве Христовы? скорбь ли, или теснота… или глад, или нагота, или беда, или страх, или меч?” (Рим. 8:35). Говорячи Христу: “Тебе ради умерщвляеми есмы весь день: вменихомся якоже овцы заколения. Но во всех сих препобеждаем за Возлюбившаго ны. Известихся бо, яко ни смерть, ни живот, ни Ангели, ни Начала, ниже Силы, ни настоящая, ни грядущая, ни высота, ни глубина, ни ина тварь кая возможет нас разлучити от любве Божия, яже о Христе Иисусе Господе нашем” (Рим. 8:36-39). І повчайся в цьому, не тільки вимовляючи устами, але виконуй це і ділами; бо сказано: “В терпении вашем стяжите души ваша” (Лк. 21:19). Ти отримав велику гідність, покажи і великі справи, гідні терпіння і подяки, якими досягають досконалості; нехай будемо і ми гідні цього в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, амінь. Міркуй про це часто і діяльно, вкушай насолоду (слів цих) і відчуєш пахощі, які вони видають душі твоїй та іншим, кому трапиться. Мужайся в Господі й міцнішай, о благоговійний!ва; да будем и мы достойны оного о имени Отца и Сына и Святого Духа, аминь. Рассуждай о сем часто и деятельно, вкушай сладость (слов сих) и почувствуешь благоухание, которое они издают душе твоей и другим, кому случится. Мужайся о Господе и крепись, о благоговейнейший!
Відповідь 207, того ж великого старця до того ж.
Брате Андрію, Господь сказав, що “Илия уже прииде” (Мф. 17:12). І я кажу тобі, що уявний твій Лазар уже воскрес і звільнений від пут, і на ньому виповнилося слово Писання: “растерзал еси узы моя” (Пс. 115:7). Відтепер ти і сам маєш приносити жертву похвали Тому, Хто визволив тебе, щоб за недбальство не впасти в колишні узи, за словом Спасителя, Який сказав: “се здрав еси” (Ін. 5:14), та ін. Дякуй Богові, бо Він промишляє і дбає про тебе і вправить тебе в усьому, якщо тільки і ти постійно будеш бажати цього. Будь здоровий душею і тілом, і помолися за мене.
208. Той же, отримавши дарування, просив, щоб великий старець віддав його і тих, хто з ним, Богові.
Відповідь. Андрію, рабу Божому Вишньому і співслужителю мені, худішому, мир тобі та іншим співслужителям нашим від Бога Отця і Господа нашого Іісуса Христа. Оголошую вам, що, ще перед проханням вашим, я вже віддав вас Святій, Поклоняємой і Єдиносущній, Животворящій і Безначальній Трійці на охорону від усякого зла. Але не хочу залишити вас у невіданні і про те, що є інший переказ, більш грізний, більш тяжкий і страшний, більш жаданий і улюблений, більш чесний і славний. І ось який він, послухайте. Коли ворог наш, ненависник добра, посоромиться, чуючи блаженний оний і життєдайний глас Спасителя нашого до нас, сповнений радості, радості й утіхи, просвічуючи тих, хто чує, невимовною світлістю, і волаючи: “приидите, благословеннии Отца Моего, наследуйте уготованное вам Царствие от сложения мира” (Мф. 25:34); тоді звершиться велике Його передання, “егда предаст Царство Богу и Отцу” (1Кор. 15:24). Таким воно є, і крім цього немає іншого. Послухайте ж і те, як воно відбувається: кожен зі святих, приводячи синів, яких Бог урятував через нього, гучно і з великою відвагою, за загального здивування святих Ангелів і всіх Небесних Сил, скаже: “Се, аз и дети, яже ми даде Бог” (Іс. 8:18); і не лише їх, а й себе віддасть Богові; і тоді Бог буде “всяческая во всех” (1Кор. 15:28). Помоліться ж, щоб і нам досягти цього. Блаженний, хто очікує і досягає цього. Помоліться за мене, улюблені!
209. Той же, зазнаючи мрій і спокус від демонів і дивуючись, що, після прояву на ньому такої людинолюбності Господньої й обіцянки майбутніх благ, ще піддався спокусам, запитав про це того самого великого старця, а водночас і про те, чи цілі ще печатки даних йому обітниць?
Відповідь. “Мир мног любящим Господа, и несть им соблазна” (Пс. 118:165). Мир нехай буде тобі в Бозі, найчесніший і єдиномудрий брате наш Андрію; нехай не розслабить тебе занепокоєння, яке завдають бісівські пристрасті та мрії! Віруй, що хоча (біси) і турбують і спокушають нас, але не встигнуть нічого зробити, а ще збільшують чесноту нашу, якщо тільки старанно уважно слухаємо себе, щоб зберегти мале терпіння. Про праведника, що спасається вірою, Господь каже: «”яко аще усумнится, “не благоволит душа Моя о нем”» (Євр. 10:38). Не будемо послаблювати зусиль, щоб не втратити обітниць, даних нам людинолюбним і милосердним Богом. Від Нього залежить подати, а наша справа зберегти. І не дивуйся, що після святих обітниць і нерозкаяних обдарувань Божих біси знову споруджують на тебе ганебні пристрасті свої, сподіваючись викрасти безмірне багатство, але згадуй, якими вони були безсоромними після того, як Сам Владика, Бог наш, засвідчив про святого й славного Йова, які спокуси та підступи спорудили вони, щоб повалити цей стовп (терпіння): але не подолали його, і не могли розкрасти скарби світлої його віри і подяки. Золото стало чистішим, пройшовши через вогонь, тобто праведник через безліч спокус. Бог дозволив і допустив, щоб і після особливого свідоцтва Його про праведника раб Його був спокушений, для більшої честі і слави Владики і безвідповідальності ворогів. Не сумуй же, печатки обітниць цілі, але “потерпи Господа” (Пс. 26:14): “претерпевый же до конца, той спасен будет” (Мф. 10:22) у Христі Іісусі, Господі нашому, амінь.
Відповідь 210, того ж великого старця тому ж, коли йому прийшла думка, що нестриманість від їжі перешкоджає йому досягти обітованого.
Не принижую я стриманості й посту, радячи любові твоїй належним чином задовольняти завжди потреби тіла; зовсім ні! Але якщо внутрішнє ділання по Богу не допоможе людині, то марно вона трудиться в зовнішньому. Тому-то й Господь сказав, що “не входящее во уста сквернит человека: но исходящее изо уст” (Мф. 15:11). Бо внутрішнє ділання з хворобою серцевою виробляє істинну безмовність серця; така безмовність виробляє смиренність, а смиренність робить людину обителью Божою; від вселення ж Божого (в людину) виганяють лукавих демонів і начальника їхнього диявола з ганебними їхніми пристрастями, і людина робиться храмом Божим, освячуваним, освіченим, очищеним і сповненим усіляких пахощів, доброти і радості. Людина ця робиться богоносцем; навіть більше, вона буває богом, як сказано: “Аз рех: бози есте, и сынове Вышняго вси” (Пс. 81:6). Нехай не бентежить тебе думка, або, правильніше сказати, лукава50, що ніби тілесна їжа перешкоджає тобі досягти обітованої; бо їжа свята, і неможливо, щоб із доброго сталося зле. Але те, що “виходить із вуст”, що походить із серця, утримує людину і перешкоджає їй скоро досягти належних їй обітниць. Не сумнівайся ж, задовольняючи потреби тіла; але за силою внутрішньої людини працюй над тим, щоб упокорити свої помисли; і тоді Бог відкриє очі серця твого, щоб бачити істинне світло і бути в змозі сказати: благодаттю врятований я в Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.
* * *
50 Диявол.
Питання 211, того ж до того ж.
Ти знаєш, владико мій, що я немічний душею і тілом, і тому прошу тебе: помолись Богу, нехай подасть Він мені силу і допомогу до терпіння, щоб я міг із вдячністю переносити те, що мене спіткає.
Відповідь Варсонофія. Брате Андрію, нехай буде відомо любові твоїй, що всі обдарування даються нам пришестям Святого Духа і бувають різноманітні й різноманітні. Одного разу Господь дав апостолам духа – виганяти бісів, іншим разом – силу здійснювати зцілення, іншим разом – дар прозріння і ще воскресіння мертвих, а також перевагу прощати гріхи, визволяти душі з пітьми і виводити їх на світло. І ось, я молю Бога, щоб Він, після визволення душі твоєї, дав тобі Духа Святого заради терпіння і подяки, нехай посоромиться супротивник, не маючи що свідчити проти нас. Посприяй же і ти мені трохи, примушуючи себе набути терпіння, і “Бог же, богат сый в милости” (Еф. 2:4), подасть тобі його. Помолися за мене, брате!
Запитання 212, того ж до того ж великого старця. Прошу тебе, владико мій, згадуй мене завжди і скажи мені, як мені поводитися з братом, який живе поблизу.
Відповідь. Брате, у Писанні сказано: “Аще забуду тебе, Иерусалиме, забвена буди десница моя” (Пс. 136:5), та ін. Кажу це тобі на згадку про тебе. А щодо того, як треба поводитися з ближнім, нехай буде тобі відомо, що хто бажає догодити Богові, той примушує себе відсікати волю свою перед ближнім; бо Господь сказав: “Царствие Небесное нудится, и нуждницы восхищают е” (Мф. 11:12). Отже, дізнайся, що служить для заспокоєння брата, роби це, і отримаєш і ти спокій від Бога, у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.
213. Брат, що живе поблизу цього немічного старця (Андрія), зі співчуття до його немочі, переконливо просив великого старця помолитися за нього.
Відповідь. Брате надокучливий! Якби ти знав “дар Божий” (Ін. 4:10), для чого (Господь) від часу до часу, як добросердечний Отець, карає раба Свого Андрія, ти прославив би Його. Господь робить це для того, щоб затулити погані вуста змія, щоб він не знайшов приводу для звинувачення його в день судний, заради великих обіцянок, даних йому Богом через мене, найгіршого і непотрібного раба. Що ж? Чи ти думаєш, що я не співчуваю йому більше за всяку людину? Воістину співчуваю! Інакше, де було б (слово Писання): “аще страждет един уд, с ним страждут вси уди” (1Кор. 12:26)? Якби він справді знав гідність того, що належить йому, то разом із Павлом, дякуючи, радіючи і взиваючи, заспівав би: “недостойны страсти нынешняго времене к хотящей славе явитися в нас” (Рим. 8:18). Нехай Бог зміцнить його і нехай пошле йому велику милість. Вітаю вас у Дусі Святому, бачачи успіх ваш, у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.
214. Той же брат сам від себе шукав посильно послужити старцеві разом зі своїм служителем. Коли ж старець сумнівався і не хотів прийняти від нього служіння, слідуючи авві Феодору Фермейському, який соромився що-небудь наказувати своєму учневі, тоді брат запитав про те іншого старця.
Відповідь Іоанна. Бог неба і землі нехай примножить віру твою, найчесніший і найулюбленіший брате наш, і нехай утвердить любов твою в страху Своєму, щоб виконати добрий намір твій щодо ближнього. Отже, якщо потрудишся трохи по силі своїй, то Бог не позбавить тебе відплати за працю твою. Чим можеш – заспокой старця: і це буде до вподоби Богові більше за боголіпне служіння і жертву; а чого не можеш сам, то нехай зробить брат (той, хто тобі служить). Старець же, будучи немічним, не повинен сумніватися приймати від вас послуги, але дякувати Богові й молитися за вас; він немічний, а тому й не зобов’язаний дотримуватися слів авви Феодора, який говорив про брата, який йому служить: “Я не начальник гуртожитку, щоб наказувати йому; якщо він хоче робити, нехай бере приклад з мене і робить те, що я роблю”. Авва Феодор говорив так тому, що був у змозі сам виконати свої потреби і (навіть) служити іншим, а цей (старець) немічний. Кожен повинен відповідно до своєї міри й устрою перебувати в страху Божому, завжди дякуючи Богові за те, що через нього інші отримують відплату. Нехай хворий не заздрить братові, який бажає почути слова Господа: “болен был и посетисте Мене” (Мф. 25:36). Бог не зажадає від хворого, як ми вже багато разів чули, нічого, окрім подяки й терпіння, бо вони клопочуть перед Богом за неміч (людську). Отже, нехай не сумнівається той, хто приймає послуги від якогось брата, який бажає потрудитися заради Бога, і нехай не каже: “Я обтяжую або ображаю його”; але нехай скаже: “Може, і той, хто служить, бути рівний зі тими, хто страждає, коли Бог сповістив його, щоб він здобув собі відплату через мене; нехай Господь укріпить його, а мене – нехай не засудить”. Нехай він збереже це, і живіть з миром, благодаттю Христа Бога нашого. Насамперед: “Друг друга тяготы носите, и тако исполните закон Христов” (Гал. 6:2). До цього будемо згадувати, що і смерть не забариться прийти. “Работайте Господеви со страхом” (Пс. 2:11) і ближньому, щоб успадковувати через нього безсмертне життя, про Христа Іісуса, Господа нашого, сподіваючись на Нього, “не пецытеся убо на утрей” (Мф. 6:34), бо Він Сам печеться про нас. І якщо покладемо турботи наші на Нього, то Він попіклується про нас, як Йому завгодно. Тому слава, амінь. Вітаю вас у Господі, просячи помолитися за мене любові заради.
215. Деякий брат, маючи три помисли і бажаючи запитати про них великого старця, зробив питання не ясно, а вороже, для того, щоб сховатися від авви (ігумена Серіда), а саме: він написав кілька літер і, задумавши в думці те, про що хотів запитати, кожний окремий розділ запитання зобразив подумки однією з обраних ним літер. Букви ж були такі: перша I, якою він у думці своїй зобразив питання про правильну безмовність і досконале мовчання, щоб аж ніяк ні з ким не розмовляти. Друга К, про статут щодо їжі, якою запитував, чи слід дотримуватися сухоїдіння і не пити вина, і чи з одним тільки своїм служителем йому розмовляти. Третя Л, під якою приховав питання: чи слід входити в спілкування (з ким-небудь) і поблажливо ставитися до тіла в їжі?
Великий же старець відповідав йому на це так: Не ухиляйся ні праворуч, ні ліворуч, поки обидва стануть правими.
216. Той самий брат запропонував тому самому великому старцю інше запитання, не запитавши прямо і не зобразивши запитання за допомогою букв вороже, як уперше, а лише задумавши його в розумі. Питання ж стосувалося тяжкості сну, немочі душевної, (містило в собі) прохання про допомогу і молитви про його порятунок, і (нарешті) що значить сказане у відповіді, доки обидва не стануть правими?
На це старець відповідав наступне: Перше шкідливе, друге корисне. І скільки шкідливо перше, стільки корисно друге.
217. Дивуючись про це, брат знову просив пояснити йому, як це шкідливо, і що треба робити, щоб допомогти собі, і що значить сказане у відповіді про двох?
І великий старець відповідав йому так:
Саме єство навчає нас, що “вся права суть разумевающим” (Притч. 8:9). А про те, що значить обидва, це я сказав про вас, про тих, хто запитує, і про те, через кого надсилаються відповіді51. Про сон же: (причина цього) в душі й тілі: поки не підкориться тілесне духовному, не можуть ослабнути в ньому пристрасті. Тому-то я і зблизив помисли один з одним.
* * *
51 Тобто про авву Серіда.
218. Дивуючись же знову, що б таке означало: зблизити помисли один з одним, він просив пояснити йому це. На що великий старець відповідав йому таке:
Вибачте мене, Господа ради, говорю нерозумно. Господь сказав Своїм учням: “еще ли и вы без разума есте?” (Мф. 15:16). Глава перша і глава друга означають одне й те саме.
219. Почувши це, брат сказав старцеві: отче мій! кидаю душу мою в щедроти Божі і в руки твої; помолись про спасіння смиренної душі моєї.
Відповідь письмова. Брате, будьмо уважними до себе з повною увагою, бо неможливо скоро осягати речі. Якщо апостол, який досяг уже, визнає себе таким, що ще не досяг, то тим паче ми, нікчемні, повинні смиренномудрствувати. А як ви подумали, що я, заради Бога, буду приймати помисли в ворожіннях і також у ворожіннях робитиму тобі відповіді, то (зауважу): вони справді спонукають розумну душу до духовного переживання, і особливо тих, хто розуміє, бо, досліджуючи ворожіння, знаходимо приховану в них користь. Маючи ж слово апостола, який, збуджуючи нас, каже: “не высокая мудрствующе, но смиренными ведущеся” (Рим. 12:16); не висловлюй більше помислів твоїх гадально, бо божевільна моя відповідь буде тобі незрозуміла і лише вводитиме нас у безперервну взаємну надокучливість. Воістину, і некорисно нам гадально розмовляти або писати один до одного; хоча й бачимо, що цей спосіб (також) даний нам Богом, але на випадок потреби. А як ми члени один одного по Богу і знаємо, що “брат от брата помогаемь, яко град тверд” (Притч. 18:19), то відкрито скажи або напиши мені твої помисли через брата, і отримаєш відповідь. Це веде обох до смирення. Скажи мені, яка потреба вживати високий спосіб пояснення, коли можна досягти смиренням? Отже, роби це рідко, бо серцю корисне сокрушення від помислів. Ось відповідь на те, що ти сказав: “Підкорю тобі душу й тіло”: якщо хто заради Бога наважується скоритися своєму братові, такому треба думати, що він підкоряється Богові, а Бог може збудити нас від сну уявного пияцтва. А як ти просив мене помолитися за тебе, то і я прошу тебе про те саме, і це засновано на слові Писання, де сказано, що це веде до зцілення (див. Як. 5:16). Оскільки обидва вищезгадані розділи залишилися для вас незрозумілими, то тепер кажу ясно: що в першому посланні, то стосується власне тебе і сина мого Серіда. А інший розділ стосується душі й тіла; те саме треба розуміти про духовне й тілесне. Писання говорить: “аще два от вас совещаета на земли о всяцей вещи, еяже аще просита, молящеся, приимут” (Мф. 18:19). Зрозуміло те саме і про всіх нас: якщо не будемо згодні, то співперебування наше ніколи не стане чистим. Помолися, брате, нехай проведемо мирно малі дні наші, – це робиться не так, як трапиться, бо (тільки) “прилепляяйся Господеви един дух есть [с Господем]” (1Кор. 6:17). Нехай дасть Він усім нам пройти цю безодню нешкідливо, в ім’я Його, Тому слава на віки вічні, амінь. Здобудь смирення, терпіння, надію і найбільше любов до Бога.
220. Хтось запитав авву Іоанна про одну справу і, отримавши відповідь, послав запитати про ту ж саму в авви Варсонофія, приховавши від нього, що він запитував уже про це іншого старця. Святий Варсонофій відповідав йому: “Як сказав тобі брат Іоанн, так і зроби”. Через деякий час трапилося ще тому самому братові запитати щось в авви Іоанна, і він, отримавши від нього відповідь, послав запитати про те саме авву Варсонофія.
Старець відповів йому: “Досить тобі сказаного. Бог Варсонофія та Іоанна один”. Після цього брат цей не питав уже ніколи обох про один і той самий предмет, задовольняючись відповіддю одного з них.
221.
Авва Іоанн залишався безмовним у першій келії старця, побудованій йому поза межами обителі, вісімнадцять років, до самої смерті своєї, яку він і передбачив, кажучи: “У седминах авви Серіда я помру”. Коли ж ми просили його не залишати нас сирими, він сказав: якби авва Серід прожив більше, то і я прожив би ще п’ять років, але як Бог приховав його від мене і взяв його, то і я не проживу більше. Тоді авва Еліан, як новопострижений і після посвяти своєї поставлений в ігумена гуртожитку, благав авву Варсонофія з багатьма благаннями та сльозами дарувати нам старця, оскільки сам авва Варсонофій уже більше не давав відповідей. Пізнавши це духом, авва Іоанн наступного дня, коли ми знову прийшли благати його, попередив нас і сказав авві Еліану: “Навіщо турбуєш про мене старця? Не трудися, я не проживу більше”. Тоді ми заплакали і припали до ніг його. Авва ж Еліан, обнявши їх, сказав: “Хоча два тижні даруй мені, щоб я міг запитати тебе щодо монастиря і управління ним”. Старець, зглянувшись і будучи сповненим Святим Духом, який живе в ньому, прорік: “Добре, я залишуся з тобою ще на два тижні”. І протягом цього часу авва Еліан запитував його про все, що стосується управління гуртожитком. Після закінчення ж двох тижнів старець заповідав нам не оголошувати про успіх свій до настання самого того дня і, скликавши всю братію і тих, хто трапився в гуртожитку, привітав кожного і відпустив їх; відпустивши ж усіх, віддав з миром дух свій Богові.
222. Брат запитав великого старця: Скажи мені, отче мій, що мені робити в збентеженні помислів серця мого? Чи залишити мені зовсім вживання вина? Чи можна спати сидячи? І помолися про хворобу ока мого. Чи слід показати мені його лікарю? І прошу тебе помолитися Богу, нехай дарує мені хоча б малий успіх і щоб я не ухилився від святих ваших слідів.
Відповідь. Брате, ти забажав почути від мене недобре щодо твоїх помислів, чи тобі не сподобалося те, що ти чув від брата Іоанна? Такі збентеження трапляються з тобою тому, що ти маєш непостійне серце. Якщо, за словом Спасителя, “вся возможна верующему” (Мк. 9:23), то де ж віра твоя? Про вино: залишати його зовсім не треба, але вживай потроху. А якщо спати сидячи: це згодом призводить до смирення. Взагалі ж віддай себе всього Богу, у страху Його. Щодо хворого ока твого: не бійся, маючи Бога, що просвіщає тебе. Якщо ж трапиться хтось, хто знає, і покажеш йому, то не згрішиш, тому що і це смиряє тебе. Це говориться тобі мною, написано ж сином моїм Серідом. Отже, якщо помисел не захопить тебе принизити мої слова, сказані від Бога, то я помолюся Йому привести тебе до більшого успіху і буду просити, щоб тобі не відлучатися від нас ні в цьому столітті, ні в майбутньому. Примудрись же більше за всіх демонів, що навчають тебе спокусам, і будеш завжди привертати до благого душу і помисли твої, і не укладай з ними союзу, бо вони всезлобні чужинці, і успадкуєш землю ізраїльтян, за Христа Іісуса, Господа нашого, Котрому слава на віки віків, амінь.
Питання 223, того ж до того ж.
Прошу тебе, отче мій, скажи мені: чи від вас пішла перша відповідь, тому що помисел говорить мені: чи не від авви (Серіда він зроблений) ім’ям твоїм? Скажи мені: як зцілюються пристрасті мої? Дай мені заповідь на спасіння душі моєї; випроси мені відпущення гріхів. І (скажи) чи добре, як каже мені помисел, залишатися завжди при послуху в куховарні?
Відповідь. Слухай, сину мій, всякій пристрасті є лікування, і всякому гріху – покаяння. Якщо ти не вірний, як сказав сам, і хочеш зцілитися від невір’я, то лікування на це таке: віра, щоб безсумнівно вірити благому. Якщо ж залишаєшся в невір’ї, стережися, щоб не відпасти від того блаженства, про яке сказано: “блажени не видевшии и веровавше” (Ін. 20:29), бо Писання говорить: “веруйте во свет, да сынове света будете” (Ін. 12:36). Ось і другу відповідь послав я тобі, бо ти не повірив першій. Якби ти прийняв “пророка во имя пророчо, то и мзду пророчу получил бы” (Мф. 10:41), тобто: якби й не від мене була та перша відповідь, а ти прийняв би її нібито від мене, то одержав би користь по вірі твоїй, бо вірний Сказав, що Сказав: “Дасть тобі Господь по серцю твоєму” (Пс. 19:5). На твоє бажання – упевнитися, що перша відповідь була точно від мене, а не від авви Серіда, скажу: навіщо ти уподібнився до тих, що спокушали Господа і “просиша Его знамение с небесе показати им” (Мф. 16:1), яких Він і відігнав, як спокусників, сказавши: “знамение не дастся им” (Мф. 16:4), а не вподібнився Ахазові, котрий, маючи повеління просити знамення, відмовився, сказавши: “не имам просити, ниже искушу Господа” (Іс. 7:12). Якби ти, почувши, повірив просто, то отримав би велику користь; але, щоб невір’я знову не вступило з тобою в боротьбу, я наказав авві Серіду стати біля дверей моїх і гучно прочитати написані тобі мною слова на ганьбу диявола. Бо, якщо авва прочитає їх гучно, то як може боротися з тобою диявол, кажучи, що я (тобто старець Варсонофій) їх не чую? Якщо ж я чую, а інший написав тобі їх, як йому хотілося, чому я не заперечую йому? Якби ти вважав мене прозорливим і вірив, що я від Бога пізнаю те, що трапляється, то міг би бути впевнений, що ніхто не посміє змінити слово моє без того, щоб я не дізнався про це. Однак і мене ворог таємно принизив в очах твоїх, навіявши тобі вважати мене людиною, яка не може передбачити що-небудь. Якщо бажаєш від мене заповіді для спасіння і для життя свого: придбай крайню смиренність і слухняність у всьому, бо вони суть викорінювачі всіх пристрастей і насаджувачі всіляких благ, і не давай у собі місця обурення, коли слухатимеш вчення авви твого (ігумена Серіда), бо інше є сім’я вороже. Якщо ж постараєшся посильно робити і зберігати (все це), то сподіваюся на Христа, що втілився для порятунку грішних, що не забаришся принести добрий і добрий плід. А про гріхи, зроблені раніше, про які ти згадуєш, зазначу: якщо збережеш мою заповідь про Христа Іісуса, то вір безсумнівно, що Господь пробачив їх тобі, і що ти наче тепер тільки народився через покаяння, принесене тобою Богові. Писати ж тобі про кожну пристрасть особливо немає потреби, бо я одним словом призначив тобі зцілення їх: Господь каже: “вселюся в смиренних “52. Що ж? Чи ти думаєш, що може що-небудь зле, вороже оселитися там, де ворог бачить Господа, що живе? Знай, що лиходій не може з’явитися туди, де знаходяться судилища правителів. Щодо ж куховарні: ти не можеш назавжди залишитися при цьому послуху, бо це дасть іншим привід для заздрості; але коли тобі накажуть, не лінуйся і не підкоряйся, а трудися старанно, бо через це отримаєш благодать. Про дві ж пристрасті, розумію забуття і недбальство, запитай, брате, старанно і роби (сказане) ретельно, а не подібно до того, (як вчинив) ти під час перших запитань, які віддав забуттю і сестрі його – недбальству; але віднови духовні твої запитання, благостістю Святої Трійці, і зігрій твоє серце в страху Божому, збуджуючи його від уявного сну двох вищезазначених злих пристрастей. Зігрівшись, воно прийме бажання майбутніх благ, і відтепер ти будеш мати піклування про них, а через це піклування відступить від тебе чуттєвий сон, і тоді скажеш подібно до Давида: “в поучении моем разгорится огнь” (Пс. 38:4). Запитавши про дві ці пристрасті, ти почув скорочено про всі пристрасті: вони подібні до хворосту і згорають від духовного вогню. Якщо я і скажу тобі про подвиги53 духовні, то знай, що без зберігання розуму54 вони ні в що не ставляться людині. Отже, полюби працю і навчання в цьому, і досягнеш того, щоб без остраху йти царським шляхом про Господа. Це написав я тобі, і повір словам моїм, що, якщо побачу твою старанність у Бозі, буду безперестанку молитися до Господа – врятувати тебе від смерті у життя вічне, у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки вічні, амінь.
* * *
52 За єврейським текстом Іс. 57:15; у слов’янському перекладі: “во святых почиваяй… и даяй живот сокрушенным сердцем.” – Ред.
53 У слов’янському перекладі: про “жительствах”.
54 Під зберіганням розуму отці розуміють взагалі подвиг внутрішньої людини.
Запитання 224, того ж до того ж великого старця.
Авва, помисел лякає мене (вселяючи): “Що ти питаєш і не робиш, як би не прокляв тебе за це старець”. Але помолися, нехай дарує мені Бог розуміти те, що ви мені пишете, і виконувати це.
Відповідь Варсонофія. Чадо! Хто слухає і виконує, той робить так для себе і собі приносить користь. Ти кажеш, що помисли лякають тебе, як би я не прокляв тебе; але чи можна тому, хто боїться Бога, проклинати когось, коли Господь каже: “благословите, а не клените” (Рим. 12:14). Слухай же, брате, вони хочуть тебе спокусити до того, що мало корисно, як-от: спати сидячи або не класти узголів’я, які те саме, що “мятва и копр и кимин”, і навіюють: “остависте вящшая закона” (Мф. 23:23), тобто, щоб вгасити гнів, висушити дратівливість і підкорятися в усьому. Посівають же в тобі для того, щоб привести в знемогу твоє тіло, через що ти впадеш у недугу і мимоволі потребуватимеш м’якого ліжка і різних харчів; а краще будь задоволений одним узголів’ям і спочивай на ньому зі страхом Божим. Щодо ж того, щоб зрозуміти тобі мої відповіді, помолися Богові, і Він, як Податель усякого благого обдарування, подасть тобі благе розуміння. Будь упевнений, що якщо ти потрудишся, по силі твоїй, у виконанні почутого від мене, то я вдесятеро більше зроблю, по силі моїй, щоб випросити тобі допомогу від людинолюбного Бога. Вклади в горщик твій приправу55 з уявних ліків, якими є: смиренність, слухняність, віра, надія, любов, бо той, хто має їх, влаштовує бенкет Небесному Цареві Христу, Якому слава на віки вічні, амінь.
* * *
55 Треба зауважити, що брат, до якого це писано, був кухарем в обителі.
225. Прохання того ж до того ж великого старця.
Отче мій! Читаючи грецькою, я не розумію того, що читаю, тому й прошу тебе, помолися, щоб Господь напоумив мене в читанні. І скажи мені: чи треба вивчати по-грецьки псалми?
Відповідь. Щодо читання грецькою мовою: якщо шукатимеш зі смиренням того, що завгодно Богові і служить на користь душі, то Бог подасть розум, і якщо Бог дасть, то явно, що це служить на спасіння душі. Грецькою ж мовою написана більша частина книг, і якщо потрудишся і псалми вивчити цією говіркою, то це послужить тобі посібником під час читання книг, написаних нею. Але, чи читанням займаєшся, чи вивченням псалмів, безперестанку згадуй Бога, який сказав: “научитеся от Мене, яко кроток есмь и смирен сердцем: и обрящете покой душам вашим” (Мф. 11:29). Зрозумій, що кажу тобі. І якщо потрудишся чинити так, то праця твоя матиме благодать у життя вічне, у Христі Іісусі, Господі нашому. Амінь.
226. Прохання того ж до того ж великого старця.
Отче мій! Я захопився хульним помислом, прошу тебе, пробач мене Господа заради і помолися, щоб мені виправитися.
Відповідь. Якби можна, то корисно було б наповнити ці письмена сльозами і послати їх тобі, який образив себе. І що я можу зробити для людини, яка не приготувала землі серця свого до прийняття слів, посіяних на неї мною письмовими відповідями, до відновлення душі зі старої, до оновлення життя вічного? Якби ти прийняв мої слова з старанністю, то скуштував би їхню солодкість, яка тішить душу і відганяє найлютішу гіркоту, всеяну в тебе демонами. Уже чимало часу тому, як ополчився на тебе біс хульний, який губить душі, що приймають його. Досліди і знайдеш, що без жодної вартої уваги причини він упіймав тебе за “гривну”56, щоб умертвити тебе. О! Хай не дасть йому Бог мого місця – виконати на тобі “свою волю” (2Тим. 2:26). Якщо не впадемо у відчай, то завжди має бути перед Богом, приймаючи покаяння. Якщо впадемо у відчай, то робимо самі себе винними осуду, маючи “кровь на главе своей” (Єз. 33:4). Отже, прокинься від омани полону, і почуття, викрадені в тебе ворогом, звернися до вчень Христових, які дав тобі я, який наказав тобі насамперед загасити гнів і дратівливість, знаючи, що вони приводять людину до погибелі хулення на Бога. Придбай же смиренність, що обпалює демонів, послух, що відкриває Сину Божому вхід у людину, віру, що рятує людину, надію, що несоромляє, любов, що не дозволяє людині відпасти від Бога. Але ти мало потурбувався про ці (чесноти), а навпаки, обрав сам собі протилежне: гнів, дратівливість і цілковиту погибель – вищезгадане хуління. І хоча чув від мене, що якщо потрудишся, по силі твоїй, залишити ці пристрасті й приліпитися до вищезазначених благих чеснот, то я вдесятеро більше зроблю, по силі моїй, щоб допомогти тобі молитовно, та незважаючи на це, ти недбайливо ставишся, ганьбячи сивини мої. Утім, дивлячись на благодать Божу, щоб зрозуміти, скільки Він благ, потрудися виправитися. І як ми маємо заповідь прощати, то й прощено тобі минуле; але виправся відтепер. Про вчорашнє ж протягом 40 днів принось покаяння Богові, роблячи щодня по три поклони, і кажи: “Пробач мені, що хулив Тебе, Бога мого!” і сповідуй Його злословившими вустами тричі на день, кажучи: “Слава Тобі, Боже мій, і благословенний ти на віки віків, амінь”. І не впадай у те саме знову, щоб не сталося з тобою чогось гіршого. Від байдужості серця ти прийшов у гнів, а від гніву перейшов до того, що відступив від Святого Причастя, а будучи в полоні зовсім, впав і в рів хули цієї. І якби не передувала рука людинолюбного Бога і молитви святих, то душа твоя впала б у погибель відчаю. Нарешті, через мене, найменшого, говорить тобі Бог: чи згрішив ти, не гріши більше. Молись і за колишні гріхи твої. Бог милостивий і за бажання нашого прощає нам гріхи. При всьому тому згадуй, що “много может молитва праведного поспешествуема” (Як. 5:16). Якщо завгодно тобі – роби; якщо ж ні – пробач мені за все.
* * *
56 Ланцюг на шиї (див. Сир. 6:25).
227. Тому ж братові, коли він просив вибачення, великий старець відповідав знову.
Смерть і життя наше в наших же руках (див. Повт. 30:19). Якщо не повторимо колишніх наших гріхів, то вже маємо від Бога прощення їх, тільки б не засумнівалися знову. Отже, утвердися, брате, відтепер, щоб не здійснилося і на тобі: “се здрав еси: ктому не согрешай, да не горше ти что будет” (Ін. 5:14). Біжи від непокори твоєї; віддали від себе невір’я; будь далеким від безнадії і приліпись до Бога любов’ю, вірою і надією, і матимеш у Ньому життя вічне. Амінь.
228. Прохання того ж до того ж великого старця.
Отче мій, помолись, щоб Бог позбавив мене нічних мрій, і, якщо можливо, удостой мене вклонитися тобі та почути твій святий голос; вірю, що якщо я удостоюсь цього, то отримаю через це велику допомогу.
Відповідь. Писання говорить: “Верный в мале, и во мнозе верен есть” (Лк. 16:10). Якби ти вірив мені відсутньому, то вірив би і присутньому. Бо Господь догоджає тим, хто не бачив, і тим, хто вірував (див. Ін. 20:29). Багаторазово писав я тобі про невір’я, гнів і нечуття, і бачу, що все одно, наче б я жодного разу не посилав тобі слів моїх. А як я маю подавати те, що маю, за словом Писання: “Всякому… просящему у тебе, дай” (Лк. 6:30), то й кажу тобі, щоб ти набув смиренності, слухняності, любові, надії, і тоді я відповідатиму людинолюбному Богові за всі гріхи твої. Знай же те, що якщо не упокоришся, то не послухаєшся, якщо не слухаєш, то не любиш, якщо не любиш, то не віриш, і якщо не віриш, то й не сподіваєшся. Отже, якщо потрудишся придбати це, то я приймаю на себе всі гріхи твої. Тоді, якщо визнаєш себе прокаженим, вірю, що почуєш і ти від Спасителя: “хощу, очистися” (Лк. 5:13); якщо – грішним, то почуєш: “греси твои мнози” (Лк. 7:47); якщо ж – сліпим, то отримаєш по вірі твоїй (прозріння). І раніше писав я тобі про це, а ти спиш. Збережи уста твої, щоб знову не впасти в найлютіше хуління, хоча б і потрібно було покласти тобі й саму душу свою. Багато поту пролив я, благаючи про це Бога. Якщо ж будеш уважним і збережеш сказане від усієї душі твоєї, то, за допомогою Христової, воно збереже тебе не тільки від нічних мрій, а й від усіх підступів вражих. Амінь.
229. Того ж до того ж великого старця.
Зроби мені милість, владико, і скажи, як врятуватися в даний час, бо помисел боязні зійшов мені на серце. Що повелиш мені робити?
Відповідь. У всякий час, якщо можлива людина відсікти свою волю в усьому і мати смиренне серце, і смерть завжди перед очима, то може врятуватися благодаттю Божою, і де б вона не була, нею не заволодіє страх, тому що такий задня забуває, а до передньої простягається (див. Флп. 3:13). Поводься так і будеш спасенний Богом беззаперечно.
230.
Один із молодших братів, маючи віру до того ж брата, часто приходив до нього для користі душевної, (до того ж) виконував іноді й потреби його, прислуговуючи йому. А брат цей, не зрозумівши, чи корисно це буде йому, нічого не питав старця. Старець же, пізнавши це від Бога, як прозорливий, пише йому від себе таке.
Вмовляння Варсонофія. Брате, за довготерпінням Своїм, за молитви святих і твого авви, Бог пробачив тобі колишні твої гріхи, до явища плодів правди, щоб сповнилися на тобі слова Писання: “Идеже бо умножися грех, преизбыточествова благодать” (Рим. 5:20). Навіщо допускаєш вогню знову увійти в твою діброву? Вороги не допускають тебе пізнати, що тобі корисно, поки не візьмуть тебе в руки свої, і тоді виконають на тобі волю свою. Ця справа містить у собі не користь, а лихо; будь уважний; навіюючи самовиправдання, вони роблять із тебе вчителя, щоб накликати на тебе заборону апостола, який каже: “научая убо инаго, себе ли не учиши” (Рим. 2:21). Послухай, брате, хіба ти розслаблений, що погоджуєшся на те, щоб інший служив тобі? Хіба не знаєш, що це обертається на осуд, особливо юному, який ще може послужити й іншим? Повір мені: я, найгірший, поки Бог не сповістив мені мовчати, сам собі служив, і в хворобі сам готував собі трохи вареної їжі і теплоту. Не роби так (як робив досі), інакше помреш злою смертю. За потреби, що трапилася, не говори нікому нічого, крім потрібного: бо той, хто не влаштував і своєї келії, як влаштує келію іншого? Чи ти не знаєш, що сказав Господь: “Сын Человеческий не прииде, да послужат Ему, но послужити” (Мф. 20:28). Не спокушайся і не спокушайся через те (зі шляху): “зане кровь твоя на главе твоей” (Єз. 33:4). Але скажи зі смиренням (як це і справді є) тим, хто запитує тебе про що-небудь: “Вибачте мені, я (сам) помиляюся, бо запитував і почув, що юний юному не принесе користі, якщо і силу всього Писання подасть йому замість пиття”. Якщо попрацюєш посильно, то я даю тобі слово перед Богом, що ти не будеш викреслений з мого серця, але я зроблю за силою моєю, молячи Бога, нехай приведе Він тебе з омани демонів у пізнання Христове, з другої смерті гріха в життя вічне. Якщо хочеш спастися, не нехтуй сказаного. О! Нехай побачу я тебе таким, що приносить плід у вертограді Владики нашого Іісуса Христа, у тридцять, шістдесят і в сто (разів), на славу Отця і Сина і Святого Духа, амінь.
231. Прохання того ж до того ж великого старця.
Господа ради, пробач мені, отче мій: я був зганьблений (ворогом), сам не знаючи того, і помолися, щоб покласти мені початок.
Відповідь. Брате, ми бачимо, що ті, які приходили до Владики Христа з істинним покаянням, отримували прощення гріхів, як сказав Він грішниці: “отпущаются тебе греси твои мнози” (Лк. 7:48). І я кажу тобі: якщо потрудишся, за силою твоєю, виконати те, що кажу тобі, то і помилує тебе Той, Хто помилував Давида і пробачив його і грішницю. А сказавши: “Хочу покласти початок”, цим обрадував і мене. Початок же є смирення і страх Божий. А страх Божий “начало премудрости” (Притч. 1:7). Що ж є початок премудрості, як не те, щоб віддалятися від усього ненависного Богові? А як віддалятися від цього? Не робити нічого без запитання і поради, також і не говорити чогось неналежного, і до того ж визнавати себе нерозумним, несолоним і приниженим, і зовсім нічого не значущим. Не як праведний кажу тобі, брате, те, що хочу сказати, – Богові відомо це; але якщо будеш мати віру (до слів моїх), то Господь вчинить із тобою по вірі твоїй, бо сказано: “много… может молитва праведного поспешествуема” (Як. 5:16). Постарайся зібрати в “вретище” твоє “сто динаріїв”, і я покладу в неї “тисячі моїх талантів”. Не нехтуй словами моїми, інакше багато плакатимеш. Згадуй же завжди і зберігай їх, і вірю, що не марною буде праця як твоя, так і моя, для тебе піднята. Якщо збережеш ці перли, збагатишся ними у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.
232. Прохання того ж до того ж великого старця.
Владико, я скорблю на авву за те, що він надає деяким братам більшу перевагу, порівняно зі мною, і спокушаюся на нього за це, тож відчуваю і боротьбу помислів, які спонукають мене ненавидіти його; прошу, помолися за мене і скажи, що мені робити.
Відповідь. Брате, ти спокушаєш сам себе. Хіба не знаєш, що “кийждо же искушается, от своея похоти влекомь и прельщаем” (Як. 1:14)? Зауваж собі, тому що диявол скоро почав намагатися похитнути тебе в зробленому тобі напоумленні; нехай не дасть йому Бог місця. Господь сказав Петру: “се сатана просит вас, да бы сеял, яко пшеницу: Аз же молихся о тебе Отцу Моему, да не оскудеет вера твоя” (Лк. 22:31,32). Брате, не прислухайся ні до кого іншого, окрім самого себе, і не цікався, бо це не корисно для тебе в жодному відношенні. Чи не через нікчемну річ так збентежив сатана твоє серце? Бережися, щоб не зробити марним моє за тебе благання до Бога. Якби ти й не вдався тепер до мене, я оголосив би тобі це. “Согрешил ли еси? умолкни” (Бут. 4:7) і не думай про зле, а про благе; бо благий думає про благе, а злий про зле. Господь нехай пробачить тобі. Повстань знову, підтримуваний рукою Божою, і не вір думкам своїм, бо демони показують тобі речі як хочуть; відгороджуйся від них, – вони люті й шаленіють на тебе. Нехай скасує Господь незабаром їхні на тебе підступи, брате. Амінь.
233. Той самий брат, коли його ще турбували ті самі помисли, послав знову до того самого старця, просячи дати йому слово життя. Він же написав йому у відповідь таке:
Брате, ці помисли й біси злісно бентежать тебе проти авви твого, через злу свою хитрість, щоб ти зненавидів того, хто любить тебе, й образив того, хто бажає зберегти тебе, як свою власну душу, і щоб виконати на тобі сказане: “Вместо еже любити мя, оболгаху мя… и положиша на мя злая за благая… ненависть за возлюбление мое” (Пс. 108:4,5). Багато разів він засвідчував тебе, що любить тебе, а ти не віриш цьому; заздрість диявольська засліплює твоє серце, щоб думати тобі про зле замість доброго і про гірке замість солодкого, щоб і тебе спіткало горе того, хто називає добре лукавим, а солодке гірким, називає темряву світлом, а світло – темрявою (див. Іс. 5:20). Вороги крадуть тебе, нерозумний і відсталий серцем (див. Лк. 24:25), а ти й не розумієш, що вони хочуть привести тебе до душевної загибелі, приховуєш у себе (помисли), зневажаєш і відкидаєш слова мої. Не корисно тобі це, істинно не корисно. Якщо ж серце твоє не сповнене віри, то ти не людина, а диявол, бо він перебуває постійно в невір’ї та непокорі, і непокірні стають подібними до нього дияволами. Брате мій, чи ти не розумієш, що робиш, часто засмучуючи свого авву, тоді як він несе твій тягар і часто втішає тебе, як істинного й возлюбленого сина, бо й насправді вважає тебе таким. На якийсь час серце твоє пом’якшується, але ти не утримуєшся в цьому благому (устрої), а незабаром знову змінюєшся, як місяць. Маючи надію на Владику Бога мого, закликаю Його у свідки, що без Бога я нічого не кажу тобі для спасіння душі твоєї. І багато разів думав я послати тобі слово про рухи і думки серця твого, але відкладав до цього часу, чекаючи, щоб ти сам пізнав свою користь.
Гей, сину мій! послухай мене, найгіршого, віддали від себе злі думки і сприйми благі: незлобивість, любов, довготерпіння, смиренність, що виснажує весь диявольський колчан, що прохолоджує голову тих, хто її здобуває, і привертає до себе благодать Божу. Прокинься, пильнуй, будь благодушним, утішся цим і забажай спастися. Зненавидь заздрість, ревнощі, завзяття, лихослів’я і подібне до цього, і будь незлобивою вівцею отари Христової, чесним членом гуртожитку, посудиною освяченою, сином царства, спадкоємцем слави, щоб, поживучи за заповідями Самого Христа, здобути життя вічне і славне воскресіння. Свідок мені Бог, що я молюся про спасіння душі твоєї. Нехай допоможе Він тобі, за бажанням моїм, “спастися и в разум истины приити” (1Тим. 2:4). Якби ти часто повчався в моїх словах, то не поповзнувся б і не заблукав би, а ходив би тісною стежкою Божьою, яка веде до життя вічного, у Христі Іісусі, Господі нашому. Бог нехай напоумить тебе, брате, до виконання волі Його.
Запитання 234, того ж до того ж великого старця.
Прости мене, пане авва, Господа ради. Наводжу собі на пам’ять, що отці кажуть: “Увійдемо в келію і згадаймо про гріхи наші”, але коли згадую, не хворію про них серцем. Багаторазово бажаю і розчулення, але воно не приходить. Скажи мені: що перешкоджає йому приходити?
Відповідь. Брате, ти насміхаєшся, кажучи: “бажаю”, а (справді) не бажаєш, бо не бажаєш істинно; бо увійти до келії належить до душі, а отже, дослідити її й віддалити помисел наш від усякої людини, і тоді ми розбиваємося й розчулюємося. Прийти ж тобі в розчулення перешкоджає воля твоя: бо якщо людина не відітне своєї волі, то не може набути хвороби серцевої. Не дозволяє ж тобі відсікти волю свою – невір’я, а невір’я походить від того, що ми бажаємо слави людської; Господь же сказав: “Како вы можете веровати, славу друг от друга приемлюще, и славы, яже от Единого Бога, не ищете?” (Ін. 5:44). Багато разів забороняв я воді увійти в черево твоє через уста, а ти носом втягуєш її: розумію під цим люте самовиправдання, яке зводить людину в пекло. Тому-то і лаються над тобою злі демони і зручне роблять для тебе незручним. Якщо бажаєш запитувати мене, то або ти залиш свою волю, самовиправдання і людинодогоджання, або я залишу тебе; бо якщо не потрудишся відсікти свою волю, хоча серце і не дозволяє на це, – яка користь буде від запитування твого? Я сказав тобі: дай ти “сто динаріїв”, і я подам “тисячі моїх талантів”. Ось і колишні гріхи твої вже прощені, а ти посилюєшся оком самовиправдання увійти в гірше. Перестань, брате; шлях цей не веде до добра. Мати Сарра сказала: “Якщо буду бажати догодити всім людям, то доведеться каятися в дверях їхніх”. І апостол каже: “Аще бо бых еще человеком угождал, Христов раб не бых убо был” (Гал. 1:10). Якщо воістину хочеш оплакувати гріхи свої, уважніше ставись до себе і помри для кожної людини. Брате, без праці людина не може спастися. Відріж три ці речі: волю, самовиправдання, догоджання людині, і воістину прийде до тебе упокоєння, і Бог покриє тебе від усякого зла. Брате! підтверджую тобі: слухай себе, радій, коли тебе б’ють, докоряють, докучають, карають. Залиш підступність змія, а не мудрість його; утримай незлобивість голуба з мудрістю, і Господь допоможе тобі. Ось шлях порятунку. Якщо він до вподоби тобі, – йди ним, і Бог подасть тобі руку (допомоги). Якщо ж не бажаєш, то сам побачиш, що вийде. Кожен має вільну волю і владу діяти. Якщо ж надаси її іншому, то будеш вільний від піклування, і інший візьме на себе твої турботи. Обери що хочеш.
Запитання 235, того ж до того ж великого старця.
Що є підступність, мудрість і незлобивість57 з мудрістю?
Відповідь. Я сказав тобі “підступність зміїна” для того, щоб відокремити від неї твою власну мудрість, тому що підступність диявола вводить у людину всі злі помисли, і якщо людина перебуває в них, то простягає підступність свою на Бога; все ж, що походить від підступності, є погибель душі. Бо всяке “злое древо плоды злы творит” (Мф. 7:17), а мудрість приводить людину до розсуду. Я сказав тобі, брате, збережи незлобивість голубину з мудрістю, бо думки, які з них походять, добрі й корисні, бо “всяко древо доброе плоды добры творит” (Мф. 7:17). Підступність заподіює зло душі й тілу людини; незлобивість же з мудрістю служить для заспокоєння помислів, доставляє мовчання душі й тілу і вводить людину в життя вічне. Постарайся придбати їх, і Господь допоможе тобі. Бо в цьому-то і полягає воля Його, тобто щоб кожна людина отримала спасіння.
* * *
57 У слов’янському перекладі: целость.
Запитання 236, того ж до того ж великого старця.
Владико, помисел навіює мені, що поза безмовністю я не можу покаятися; якщо можливо, – дозволь мені мовчати протягом кількох днів, і помолися, нехай збережу безмовність.
Відповідь. Брате! Намір твій прийняв я, або краще сказати – Бог, Який може сприяти у благе на користь твою, з волі Своєї, а не з твоєї. Сам Господь наш Іісус Христос навчив нас творити не свою волю, а Його, як і Він виконував волю Отця Свого. Заради Нього я простягаю навіть до цього дня над тобою крила мої і ношу твої тяготи, гріхи, зневагу до слів моїх, що до тебе звертаються, і недбальство. І бачачи все це, я покривав те, як бачить і покриває гріхи наші Бог, чекаючи твого покаяння. Ти ж вчинив як людина, яка сиділа під тінистим деревом і вийшла з-під нього на сонце, де пробула доти, доки не розгорілася і заподіяла собі крайньої шкоди. Але живий Господь: у всьому цьому я не залишив тебе. І не дивуйся цьому, бо Бог клявся Собою, що не бажає смерті грішника, але “еже обратитися… и живу быти ему” (Єз. 33:11), а як він не навертається, то й перебуває в згубі. Ти ж, сину мій, кажучи: “Повели мені мовчати кілька днів”, просив кислосолодкого, розумію, уксусу волі твоєї та меду покаяння твого, як той, хто достовірно знає, що тобі корисно. Це-то і є зарозумілість, тоді як тобі слід було б сказати: “Настав мене на шлях Божий”. Бог нехай просвітить сердечні очі твої пізнати, як я дбаю про тебе, щадячи тебе, щоб ти не загинув. Але необхідно, щоб і ти дещо сприяв цьому, в ім’я Боже. Ось, я даю тобі заповідь на спасіння: якщо збережеш її, то я приймаю на себе рукописання, яке є на тобі, і благодаттю Христовою не залишу тебе ні в нинішньому віці, ні в майбутньому. Не спокушайся насиченням утроби і не потіш себе прийняттям їжі або пиття, крім задоволення тілесної потреби. Бережися, щоб не засуджувати нікого; будь покірним, і так прийдеш у смиренність, і всі пристрасті зникнуть із тебе. Не обтяжуйся, вважай цю заповідь важкою, бо неможливо нікому врятуватися без праці й дотримання заповідей. Ось, я взяв на себе твій тягар і обов’язок, і ось, ти став людиною новою, невинною, чистою: будь же відтепер у чистоті. Послухай слів Спасителя: “се здрав еси: ктому не согрешай, да не горше ти что будет” (Ін. 5:14). І не думай, щоб спасіння було справою безвідмовною; воно вимагає багато старань, праці та спонукання. Не розслабляйся, догоджаючи своєму тілу, інакше воно принизить тебе. Безсумнівно, що і великі мужі бувають ним принижені, якщо не слухають себе. Отже, мужайся, брате мій, і збережи заповіді мої, краще ж сказати Божі, і тим принесеш мені радість, і Господь збереже тебе від лукавого та потішить тебе в Царстві Своєму. Повчайся в цьому завжди. Забажай спастися, і Бог врятує тебе. Тому слава на віки віків, амінь.
Запитання 237, того ж до того ж великого старця.
Прости мене, Господа ради, пане авва! Святиня твоя сказала мені: “Ось прощені тобі беззаконня твої”. Авва ж Ісая каже, що поки людина відчуває солодкість їх, то вони ще не бувають їй прощені, а я відчуваю солодкість їх. Господа заради скажи мені про те ясніше, бо помисел турбує мене, кажучи: “Будучи таким, ти не повинен би був приймати висвячення, тому що в цій справі є і марнославство, і тяжкість”, а тому і сумніваюся щодо служіння. Водночас прошу сказати мені ось про що: помисел навіює мені, що я покинутий Богом, бо минулого тижня був сильно обтяжений блудною пристрастю.
Відповідь. О, яка порада лукавих демонів! О, яка принада начальника їхнього, диявола, доброненависника і людиноненависника від початку і навіть до кінця. Бо як сам він відступив від Бога, так хоче згубити і всіх людей. Брате, я сказав тобі, що колишні гріхи твої прощені тобі, а не сказав, що не будеш мати брані з ними, бо на людину чекає подвиг. Якби ти й не мав гріхів, то диявол приносив би тобі (на думку) насолоду їхню, а тепер приносить тобі на думку насолоду їхню тому, що ти грішив раніше. Приклад, який сказав авва Ісая, відноситься до насолод гріховних і до тих, які досягають їх на ділі, бо одне – згадати солодкість меду, а інше – згадати і скуштувати його. Отже, тому, кому хоча й приходить на пам’ять гріховна насолода, але хто не допускає дій солодких, а суперечить і трудиться проти неї, прощені колишні гріхи. Це є підступи супостата і супротивника нашого, який завжди шукає поглинати людей живими, щоб привести в розпач порятунку і безнадію життя вічного, що не затвердилося на твердому камені віри, в міру якої кожен отримає (воздаяння). Отже, збережи себе від цих (помислів), щоб не впасти зовсім у руки диявола, і помилує тебе Господь, що живе навіки. Про рукоположення ж: хто наважиться назвати себе гідним? Воістину, хіба той, хто біснується і зовсім забувся. Отже, засуджуючи себе, служи Богу в даному тобі сані, а від Господа виходять милість, допомога і сила. У служінні ж згадуй сказане: “Работайте Господеви со страхом, и радуйтеся Ему с трепетом” (Пс. 2:11), і: “творяй Ангелы Своя духи, и слуги Своя пламень огненный” (Пс. 103:4). Не бійся, ти не покинутий Богом: якщо ми не залишимо Його, Він не залишає нас, бо воля Його в тому й полягає, щоб ми звернулися до Нього і спаслися. Що ж стосується до сильного обтяження твого блудними помислами: це трапляється через те, що думаєш про ближнього зле і засуджуєш його; буває і від вільного поводження з тими, з якими я говорив тобі не міркувати. Якщо мирські люди, які бажають збагатитися, зазнають багато лиха на морі та в подорожах – тим більше повинні зазнавати ми, які очікуємо отримати Царство Небесне і назватися Божими дітьми, і чуємо, що “несть наша брань к крови и плоти, но к началом, и ко властем” (Еф. 6:12). Ти ще не трудився проти гріха до пролиття крові і вже розслабляєшся духом зневіри. Що ти перетерпів? Що переніс? Які різні спокуси перетерпів з радістю? Ах, інок сплячий! Покажи дияволу, що ти живеш для Бога, вдаючись до Нього, діючи руками і ногами, коли пливеш серед обуреванія уявних хвиль, які піднімаються до небес і опускаються до безодень. Сповідаюся тобі перед Богом, що серце моє (як знає Бог, Який створив його і поклав у ньому заповіт святих заповідей, що зберігаються в ньому) трудилося з тобою, щоб вивести тебе силою Божою з темряви на світло правдиве, зі смерті осуду на життя правди. Слухай себе, брате, бо без праці та смирення неможливо спастися.
Запитання 238, того ж до того ж великого старця.
Отче мій, оскільки святиня твоя звеліла мені служити, то прошу тебе сказати мені, про що я маю мислити або в чому повчатися, коли стою перед жертовником із пресвітером, коли подрібнюю Святий Хліб або напоюю Святою Кров’ю, коли несу комусь Святе Причащання? Чи повинен я мати особливий одяг власне для служіння і чи носити навколо тіла “остегны” (Сир. 45:10)58.
Відповідь. Брате! Те, що має духовне значення, ти розумієш плотським чином. Служитель59 повинен бути як Херувим: все око, весь розум; він повинен міркувати й мудрувати про небесне зі страхом і трепетом і славословити, бо носить Тіло і Кров Безсмертного Царя. Він представляє також і обличчя Серафимів, бо співає славослів’я й осіняє сокровенні Таємниці рипідою, немов би святими крилами, утворюючи через те піднесення своє від землі й від усього речового; йому (треба) невпинно оспівувати розумом, у храмі внутрішньої людини, переможну пісню чудової слави Бога нашого: “Свят, Свят, Свят Господь Саваоф: исполнь небо и земля славы Твоея” (Іс. 6:3). Почувши страшний і грізний глас цієї пісні, диявол із трепетом віддаляється від полоненої душі. У сум’ятті і з соромом тікають біси, залишаючи її вільною від їхнього поневолення. Після цього душа бачить світло істинне, що засяяло над нею, уважно розглядає красу Безсмертного Агнця, бажає насититися Тілом і Кров’ю Його, і тоді чує слово гучного Давида, що волає: “Вкусите и видите, яко благ Господь” (Пс. 33:9), і, приступивши зі страхом, причащається Тіла і Крові Христової. Таке причастя невід’ємно перебуває в душі, зберігаючи її від усякої пристрасті. Про це роздумуй, якщо стоїш перед Святими Тайнами, якщо роздробляєш Хліб або напоюєш Кров’ю, якщо несеш Причастя до кого-небудь, або споживаєш Святиню і, взагалі, коли здійснюєш служіння при жертовнику. Щодо ж одягу (скажу): придбай духовне вбрання, яким догоджає Бог. “Остегны” ж означають умертвіння членів. Скажи мені, брате, якщо людина одягне на себе шовковий одяг, а буде блудником, чи очищає її той одяг від блуду або інших пристрастей? Що ж робити удостоєним служіння Святим Тайнам, якщо вони убогі одягом? Господь повелів піклуватися лише про одну ризу, тобто про вбрання чеснот, якого нехай сподобить усіх нас Бог на віки віків, амінь.
* * *
58 Одяг, що покривав стегна.
59 Служить у сані диякона.
Запитання 239, того ж до того ж великого старця.
Прости мене, владико, і помолися за мене, Господа заради, щоб освятилися органи почуттів моїх. Я чув від твоєї святині, що диякон повинен бути подібний до Херувимів і Серафимів; а я оскверняюся через почуття мої. Що мені робити, щоб служіння моє не було мені в осуд? Я відчуваю, що я окаянний, але не можу себе втримати. Бога ради допоможи мені, щоб зовсім не погубити мені душі своєї.
Відповідь. Намагайся, за силою своєю, завжди пам’ятати, яким має бути диякон і яким ти є, пам’ятаючи до того ж смерть і розмірковуючи, як тобі постати перед лицем Божим. Якщо станеш невпинно засуджувати самого себе, то серце твоє розтрощиться і звернеться до покаяння, і Той, Хто сказав через святого пророка: “глаголи ты беззакония твоя прежде, да оправдишися” (Іс. 43:26), виправдає тебе і звільнить від усякого осуду. Бо Писання говорить: “Бог оправдаяй. Кто осуждаяй?” (Рим. 8:33,34). Набудь смиренності, послуху, покори, як я вже багаторазово говорив тобі, – і спасешся. Аж ніяк не будь непокірливим, запитуючи: “Що це? для чого це?” Але будь покірним, і особливо своєму авві, який, після Бога, перший має піклування про тебе і якому довірена душа твоя. Якщо постараєшся виконати цю настанову, то і я незрівнянно більше зроблю, по силі моїй, щоб Бог дав тобі міцність. Господь нехай збереже тебе і нехай захистить від лукавого. Амінь.
Запитання 240, того ж до того ж великого старця.
Скажи мені, отче мій, як порадиш чинити мені при малому моєму служінні, яке я проходжу? Зневажений бісами, як і завжди, я не можу благодушно переносити того, що маю не більше одного одягу. Що ти не повелиш мені – виконаю, щоб бути помилуваним. Богу відомо, що я перебуваю у великому безладді та пристрастях. Помолися за мене, Господа заради, щоб не розлучитися мені з надрами вашими хоча б у нинішньому столітті, бо соромлюся сказати – у майбутньому, через пристрасті мої.
Відповідь. Брате, примушування себе в усьому і смиренність приводять до успіху, бо апостол говорить так: “во всем скорбяще, но не стужающе си” (2Кор. 4:8). Коли і ми доручили авві наше матеріальне надбання і не втримали нічого в руках наших, то Бог знає і свідок того, що ми не зробили ще нічого такого, за що б авва мав дякувати нам, але скоріше ми зобов’язані дякувати йому, що він узяв на себе тягар наш і тим позбавив нас від турбот. І апостол Петро сказав: “Повинитеся убо всякому человечу {начальству} Господа ради” (1Пет. 2:13), і Яків сказав: “яко иже бо весь закон соблюдет, согрешит же во единем, бысть всем повинен” (Як. 2:10). Тому-то і не повинно нікому мати своєї волі, а докоряти собі; через що людина і отримає милість Божу. Якщо ж через посміховисько від диявола такий замислиться про себе, що він вчинив добре, – втратить усе, що зробив. І так чинячи, як чинив ти і раніше, смиренномудрствуй, кажучи: “Прости мене, Господи, що я обтяжив авву, поклавши на нього тягар мій”. Господь Іісус Христос нехай спасе нас, амінь.
241. Інший брат, диякон, відмовлявся служити при жертовнику, згадуючи колишні гріхи свої, і як про це, так і про тілесну неміч свою запитав того ж великого старця. І він відповідав йому таке:
Відповідь. Брате, Писання навчає нас, що “хотящии благочестно жити о Христе Иисусе, гоними будут” (2Тим. 3:12). Від кого ж нині можна терпіти гоніння? Від бісів, які віддаляють їх від страху Божого і від служіння Богу. Покаяння в гріху вимагає, щоб не робити його більше, і віддалення від зла полягає в тому, щоб залишити його. Нехай не ображають тебе колишні гріхи твої: і не ухиляйся від служіння Богові зі страхом і трепетом. Пам’ятай, що це є освячення душі твоєї. Якщо ти будеш вірити цьому, то завжди будеш (слухати себе) з трепетом, щоб не згрішати і не позбутися цього освячення. Отже, переноси страждання і скорботи з вдячністю, бо це покарання Боже, і Бог помилує тебе і зверне їх на спасіння душі твоєї, амінь.
242. Інший брат запитав того ж великого старця.
Скажи мені, отче мій, чи природна дратівливість чи протиприродна, і яка в ній відмінність?
Відповідь. Брате, є дратівливість природна і є дратівливість протиприродна. Природна опирається виконанню хтивих прагнень, і вона не потребує лікування, як здорова. Протиприродна повстає, якщо не виконуються хтиві жадання. Ця остання вимагає лікування сильніших, ніж жадання. Той, хто подає воїну силу, – більший за нього, і якщо припиниться подаяння сили, то воїн, не знаходячи її більше, робиться бездіяльним.
243. Запитання іншого брата до того ж старця. Звідки людина має пристрасті?
Відповідь. Бог створив душу й тіло безпристрасними, але через непослух вони впали в пристрасті.
244. Інший брат запитував того ж великого старця: я страждаю від душевних пристрастей моїх: скажи, заради Господа, що мені робити, щоб звільнитися від них, і помолися за мене.
Відповідь. Брате, хто бажає врятуватися і стати сином Божим, той повинен набути великого смирення, послуху, покірності та лагідності. Дивись, ти питав, що тобі робити; я сказав тобі це і ручаюся, що ні ворог, ні пристрасть не заволодіють тобою, бо вони згорають від смирення, як від вогню, і серце заспокоюється, коли його просвічують про Христа, Якому слава, амінь.
245. Той самий брат, будучи призначений аввою жити з одним старцем і служити йому, запитав іншого старця, авву Іоанна: як мені дізнатися, отче мій, чи живу я богоугодно, чи отримую шкоду від того, що не живу з братією у гуртожитку, а наодинці? До того ж і пристрасті турбують мене. Як повелиш мені чинити щодо псалмів? Так само дай мені настанову і про сон, – боюся, як би він не опанував мною; так само і про забуття. А як нечиста пристрасть багато турбує мене, то питаю: у чому полягає ознака згоди60 з помислами?
Відповідь Іоанна. Коли хочеш збагнути, чи отримуєш користь чи шкоду, живучи особливо, дізнавайся за такою ознакою: якщо живеш так із послуху, то знай, що отримуєш користь. Бо Писання каже: що “послушание паче жертвы” (1Сам. 15:22). Якщо ж суперечиш, то шкодиш собі; бо це є зла воля. Ти не розлучився від братії своєї, зовсім ні! Але Бог влаштував так, щоб, за неміччю тіла свого, ти придбав собі нагороду через старця. Щодо ж пристрастей: вони не можуть не повстати на людину до випробування її. Чоловік, не випробуваний спокусами, не спокушений. Ти сказав: “Живу один”, не вважай так, щоб не нашкодити собі; бо якщо ти віруєш, то ти вже не один, але маєш із собою Бога, Якому віддав тебе великий старець, і молитву його, яка допомагає тобі; а ти покажи тільки послух – і спасешся. Ти не отримуєш шкоди, тож не бійся. Про псалми ж: як роблять брати, так роби і ти. Промовляй на кожну пісню по три псалми і роби земний уклін, і сон не оволодіє тобою, за винятком немочі. Так повинен ти чинити щоночі. Забуття є погибель душі; походить же воно від презирства і недбальства. Про погану і ненависну пристрасть (скажу): для викорінення її необхідна праця серцева і тілесна; серцева, щоб серце безперестанку молилося Богові; тілесна, щоб людина умертвила і посильно поневолила своє тіло. Згода ж із помислами полягає в тому, що коли що-небудь подобається людині, вона тішиться цим у серці своєму і з задоволенням розмірковує про це. Якщо ж хто суперечить помислу і веде з ним боротьбу, щоб не приймати його, – це не є злагода, а боротьба, і це приводить людину до досвідченості й успіху. Господь Іісус Христос нехай очистить тебе від гріхів твоїх і нехай зміцнить тебе благодаттю Своєю в немочі твоїй. Амінь.
* * *
60 У слов’янському перекладі: «сложения».
Запитання 246, того ж до того ж.
Що є послух? Про що я повинен молитися? І якщо хто скаже мені: помолися за мене, – що мені робити? Чи повинен я завжди поминати його?
Відповідь. Послух полягає в тому, щоб відсікати свою волю. Але без праці ніхто не може набути послуху. Коли ти перебуваєш у келії заради послуху, а не заради тілесного спокою – це не є твоя воля, і ти перебуваєш так не через пристрасть, але догоджаєш Богові. Якщо ж ти перебуваєш, тішачись упокоєнням, то не догоджаєш Богові. У молитві ж говори: “Господи! Визволи мене від гріхів моїх і від пристрастей безчесних”. Коли хтось скаже: помолися за мене, скажи в серці своєму: “Нехай Бог помилує нас”, і цього достатньо. А поминати його завжди – справа не твоя, але досконалих, здатних молитися одне за одного.
Запитання 247, того ж до того ж.
Прошу тебе, отче мій, скажи мені: як я можу дізнатися, що я перебуваю в послуху і залишаю свою волю? І що мені треба робити, щоб зрівнятися з братами? Бо чую від отців, що хто перебуває в покорі й не виконує своєї волі, а зрівнюється в усьому з братією, такий швидко приходить до успіху. Випробовую ж серце моє, чи так я перебуваю, як браття, у гуртожитку, і сумніваюся в цьому, бо раніше їх дозволяю на їжу і їм один; хотів би випробувати, чи можу їсти пізніше, але боюся своєї немочі.
Відповідь. Що ти живеш подібно (братам) у гуртожитку, це можеш дізнатися з того, якщо не робиш нічого по своїй волі. Ознака цього не в тому, щоб їсти одному або з братією, але робити те, що повелять тобі без твого шукання. Вважай же себе в числі немічних. Чи поза гуртожитком вважаються немічні за те, що вони їдять одні? Зовсім ні! Бо вони роблять це через неміч, з дозволу авви. Так і тобі Бог дав на вибачення старця, щоб не спокушалися недосвідчені, бачачи, що ти їси раніше за інших. А їсти пізніше, нарівні зі здоровими, тобі не заповідано; інакше, якщо знесилишся, то знову забажаєш подбати про себе і накличеш собі скорботу. Отже, маючи привід на те, щоб не подати комусь спокуси, не сумнівайся, що є один; бо робити всяку справу, за настановою авви, а не з власної волі, властиво гуртожитку і дорівнює тебе з братами, що живуть у гуртожитку. Чи забув, що сперечався з аввою і не хотів прийняти на себе обов’язки служити старцю? Як смів ти так безумно нарікати? Чи про їжу тут йшла справа? Чи не своєволля це було? Якщо бажаєш отримати користь і жити як у гуртожитку, – відсікай в усьому свою волю і підкоряйся нарівні з братією, і тоді будеш співмешканцем з ними, наставленим для користі душі твоєї отцями твоїми, великим старцем та іншими. Дослухайся до їхньої поради, благодаттю Христовою, бо вони більше за тебе, брате, знають, що корисно душі твоїй.
Запитання 248, того ж до великого старця.
Той самий брат, отримуючи веління від старця, якому він служив, прочитати молитву, а іноді благословити їжу (старець був кліриком) або що-небудь подібне, і не належачи сам до кліру, непокоївся цим і запитав великого старця, чи слід йому слухати в тому свого старця.
Відповідь. Збережи себе від того, щоб не радіти, коли тебе шанують за щось, і покажи послух, що виганяє покірливість, ненависну Богові й тим, хто любить Його. Тримайся ж послуху, який підносить на небо і тих, хто його здобув, робить подібними до Сина Божого. Йому слава навіки, амінь.
Запитання 249, іншого брата до іншого старця61.
У мене є майно, і хочу одну частину з нього пожертвувати в гуртожиток, а іншу роздати жебракам. Скажи мені, отче мій, чи повинен я роздати його через авву?
Відповідь. Брате, на перші запитання відповідав я тобі як людині, яка ще вимагала молока. Тепер же, коли ти говориш про досконале зречення від світу, то слухай уважно, за словом Писання: “расшири уста твоя, и исполню я” (Пс. 80:11). Брате, не в мене, найхудішого, маєш ти вчитися, що робити; але послухай краще, що написано в Діяннях апостольських про тих, хто продавав майно своє і покладав ціну до ніг апостолів: “даяшеся же коемуждо, егоже аще кто требоваше” (Діяння, 4:35). Не самі вони роздавали, але через апостолів; самі ж робилися вільними від турбот, майна і марнославства. Так і ти зроби, якщо бажаєш прийти в цю міру, насолоджуватися спокоєм, відмовитися від усіх турбот і безтурботно жити для Бога. Брате! Твоє майно дуже незначне порівняно з тим, яке інші віддавали авві Ісаї. Йому приносили десятки тисяч, кажучи: “Розпоряджайся ними, як знаєш”, а не говорили, куди і як їх віддати. Зробивши таким чином те, що веде до досконалості, вони жили вже без піклування. Якщо буде воля Божа на те, щоб і ти досягнув цього радісного стану, то ти маєш бути вдячний тому, хто понесе твій тягар; як би тільки сіяч зла не посіяв у тобі тієї думки, що той, хто прийняв твоє майно, має бути тобі вдячний. Бог нехай влаштує для тебе корисне для спасіння душі.
* * *
61 Звідси починаються запитання преподобного авви Дорофея.
250. Той же (брат) запитав великого старця: чи повинен він через свого авву роздати майно, і як роздати його, і кому?
Відповідь. Господь нехай благословить тебе, сину мій! Ти хочеш звільнитися від турбот і водночас не хочеш, утримуючись власною волею. Ти тільки скажи, скільки бажаєш призначити їм у гуртожиток і скільки для бідних, і не турбуйся більше. Бо послух полягає в тому, щоб не мати своєї волі. Що дорогоцінніше душі твоєї, про яку Господь сказав, що вона дорожча за весь світ (див. Мф. 16:26). Якщо ж ти і її віддав Богові й духовним отцям твоїм, то навіщо ж сумніваєшся ввірити їм маловажне? Дивись, як таємно веде з тобою брань марнославство і невіра! Якщо чиниш так, то ти і душі своєї не ввірив їм істинно; як же очікуєш отримати через них милість? Бажаючи, заради Бога, бути вільним від усього, залиш усі турботи; і я візьму на себе турботи твої разом із тим, кого ти призначиш; тільки ти будь чужий турбот, заради Бога, і пробач мені, з любові.
Запитання 251, того ж до того ж великого старця. Скажи мені, отче мій, як досягти відсікання своєї волі й того, щоб сказати: “се, мы оставихом вся и вслед Тебе идохом” (Мф. 19:27). Я залишив для свого прожитку невелику хатину, тому що я немічний.
Відповідь великого старця. Відсікання своєї волі є кровопролиття, і для досягнення цього людина повинна потрудитися до смерті і відкидати свою волю. Слово ж: “се, мы оставихом вся и вслед Тебе идохом” відноситься до досконалості: (тут маються на увазі) не тільки помістя і малі хатини, а й помисли, і бажання. Ти не досяг ще такої досконалості; коли ж наблизишся до неї, почуєш, що тобі слід робити. Тепер же одне кажу тобі: залиш усі піклування про речі. Хатиною же тою володій поки що для прожитку себе. Господь Іісус Христос нехай приведе тебе в невимовну радість, бо Він є Світло вічне. Амінь.
252. Той самий брат запитав того самого великого старця: я сильно бореться з блудною пристрастю; побоююся, щоб не впасти в розпач, і через неміч тіла мого не можу утримуватися; помолися за мене, Господа заради, і скажи мені, отче мій, що мені робити?
Відповідь. Брате! Диявол із заздрощів накинув на тебе брань. Бережи очі свої і не харчуйся досита. Вина вживай небагато, через неміч тіла, про яку говориш. Придбай же смирення, що розриває всі сіті ворожі. І я, нікчемний, зроблю, по силі моїй, молячи Бога, щоб Він позбавив тебе від усякої спокуси і зберіг від усякого зла. Не поступайся ворогові, брате, і не впадай у відчай, бо це велика радість дияволу. Молися невпинно, кажучи: “Господи Іісусе Христе, позбави мене від пристрастей ганебних”, і Бог помилує тебе, і отримаєш силу молитвами святих. Амінь.
253. Той самий брат, бореться з тією самою блудною пристрастю, просив того самого великого старця помолитися за нього і сказати йому, як розпізнати, чи своєю хтивістю спокушається людина, чи ворогом.
Відповідь. Брате, без праці й сердечного розкаяння ніхто не може позбутися пристрастей і догодити Богові. Коли людина спокушається своєю хтивістю, можна дізнатися з того, що вона не дбає про себе і дозволяє серцю своєму міркувати про зроблене нею раніше; і тоді людина сама собою накликає на себе пристрасть через свою хтивість. Розум її, мало-помалу засліплений пристрастю, починає непомітно для неї самої звертати увагу на того, до кого відчуває потяг, або говорити з ним, і знаходити причини для того, щоб з ним поговорити або посидіти, і всіма засобами намагається виконати своє бажання. Якщо дозволити думці обертатися в цьому, то примножиться боротьба до падіння, хоча й не тілом, але духом у згоді з помислами, і виявляється, що така людина (сама) запалює вогонь у своїй плоті. Твереза ж і розсудлива людина, яка бажає врятуватися, коли бачить, від чого зазнає шкоди, ретельно береже себе від злих спогадів і не захоплюється пристрасними думками, віддаляється від зустрічі й бесіди з тими, до яких відчуває потяг, і від усякого приводу для гріха, щоб самій не розпалити в собі вогню. Ось боротьба, що походить від своєї похоті або своєволі (людини). А та, яка буває від диявола, відбувається так: серце того, хто бажає врятуватися, боїться, щоб не прийняти в себе насіння (ворожого). І в цьому випадку людина тверезо береже себе від злих спогадів, щоб не захопитися пристрасними помислами, і від зустрічі, бесіди і всякого приводу до побачення. Якщо є потреба до нього (особи, що захоплює) у справі, то краще залишити справу, щоб не загинула душа. Пильнуй, брате, ти смертний і недовговічний; не бажай же за малий час (насолоди) втратити життя вічне. Яку користь приносить сморід і нечистота гріха? Тільки сором, ганьбу і спокусу; утримання ж приносить перемогу, вінець і похвалу. Приборкуй коня свого вуздою ведення, щоб він, дивлячись туди й сюди, не розпалювався хтивістю на жінок і чоловіків і не скинув би тебе – вершника свого – на землю. Молися Богові, щоб Він відвернув очі твої, “еже не видети суеты” (Пс. 118:37). І коли набудеш мужнього серця, чвари залишать тебе. Очищай себе, як вино очищає рани, і не дозволяй накопичуватися в тобі смороду і нечистоті. Придбай плач, щоб він віддалив від тебе свободу в наверненні, яка губить душі тих, хто засвоїв її. Не кидай знаряддя, без якого не можна обробити родючу землю. Знаряддя це, зроблене Великим Богом, є смирення: воно викорінює всі кукіль з поля Владики і подає благодать тим, хто мешкає на ньому. Смирення не падає, але відкидає від падіння тих, які мають його. Возлюби всім серцем плач, бо і він співучасник благого цього ділання. Постарайся в усьому відсікати свою волю, бо це ставиться людині в жертву: це-то і означає: “Тебе ради умерщвляемся весь день, вменихомся яко овцы заколения” (Пс. 43:23). Не розслабляй себе бесідами, бо вони не допускають тебе досягати успіху про Бога. Сильно приборкуй органи чуття твоїх: зору, слуху, нюху, смаку і дотику – і досягнеш успіху благодаттю Христовою. Без мук (ніхто) не буває мучеником, як і Господь сказав: “в терпении вашем стяжите души ваша” (Лк. 21:19), і апостол каже: “в терпении мнозе, в скорбех” (2Кор. 6:4) та ін. Дивись, не показуй халдеям скарбів дому твого (див. 2Царів. 20:12-18), інакше візьмуть вони тебе в полон і поведуть до Навуходоносора, царя Вавилонського (див. 2Царів. 24:13-16). Розуміючись завжди відповіддю моєю, зневажай пристрасті, щоб вони не потоптали тебе і насильно не зробили тобі зла. Тікай від них, як сарна від тенет (див. Притч. 6:5), щоб вони не закололи тебе, як ягня. Не бійся їх, вони не мають сили: Господь наш Іісус Христос розслабив їх і зробив безсилими. Не піддавайся сну, хоча вони й напівмертві, але не сплять; не будь недбайливим, бо вони не недбайливі. Хоч трохи простягни і ти руку батькам твоїм, які бажають витягти тебе зі смердючої твані. Згадуй, що “много… может молитва праведного поспешествуема” (Як. 5:16). Не суди, не принижуй і не спокушай нікого. Не приписуй нікому того, чого не знаєш про нього достовірно, бо це погибель душевна. До себе прислухайся і чекай смерті, що наближається. Говори собі слово блаженного Арсенія: “Арсенію, навіщо ти вийшов (зі світу)?” Навчайся того, чого прийшов ти тут шукати. Йди до Іісуса, щоб і досягти Його. Якщо хочеш спастися, йди скоро, щоб увійти і тобі в добре зібрання святих старців. Якщо хочеш досягти успіху – працюй. Побажай бути прославленим зі святими в невимовній славі, а не бути з ганебними демонами в невимовній муці. Забажай бути в Царстві Небесному, а не в геєні вогненній. Забажай почути: “приидите, благословеннии Отца Моего” (Мф. 25:34) і: “добре, рабе благий и верный” (Мф. 25:23) та ін., а не почути: “идите от Мене, проклятии” (Мф. 25:41), “лукавый рабе и ленивый” (Мф. 25:26). Господу слава навіки, амінь.
Запитання 254, того ж до того ж великого старця.
Маючи багато гріхів, я хочу покаятися, але, через неміч тілесну, не можу подвизатися подібно до отців; прошу тебе, скажи мені: як мені покласти початок? Признач мені що-небудь і поясни, що значить сказане тобою в попередній відповіді: “Не показуй вавилонянам скарбів дому твого, інакше вони візьмуть тебе в полон і відведуть у Вавилон”.
Відповідь Варсонофія. Брате, є жебраки, яких догоджає Господь, тому що вони відкинули все своє майно, тобто всі свої пристрасті, і оголилися від них заради імені Його; такі воістину жебраки, і їм належить блаженство. Є й інші жебраки, які не набули нічого доброго, яким Господь погрожує, кажучи: “идите от Мене, проклятии” (Мф. 25:41). Хто має такі надбання і обтяжується ними, нехай відкине їх, нехай буде без піклування. Отже, якщо бажаєш покласти початок покаяння, подивися, що зробила блудниця: сльозами своїми омила вона ноги Владики (див. Лк. 7:38). Плач омиває всякого від гріхів; але людина досягає плачу працею, за допомогою багатого повчання в Писанні, терпіння, роздумів про Страшний Суд і сором вічний, і через самовіддачу, як Господь сказав: “аще кто хощет по Мне ити, да отвержется себе и возмет крест свой и по Мне грядет” (Мф. 16:24). Відректися ж від себе і взяти хрест свій – значить відсікати свою волю в усьому і вважати себе за ніщо. Оскільки ти сказав, що немічний тілом і не можеш нічого робити, то роби за силою своєю, ївши хліба і пиття дещо менше, ніж треба, бо Бог прийняв дві лепти вдовиці і порадів про них більше, ніж про все інше. Навчи себе не поводитися з іншими вільно, і ти спасешся. Бережи колишні відповіді мої і цю останню як зіницю ока. Що ж стосується слів моїх: “не показуй скарбів твоїх вавилонянам”, я говорив це про бісів, яким ти покажеш їх, якщо будеш казати людям, що тобі написана ця відповідь. Біси, бачачи це, розсердяться на тебе і будуть бороти тебе марнославством, а простих слухачів спокушати, і ти понесеш осуд за те й за інше. Тим же, які можуть чути і зберігати (слова мої), вони принесуть радість і користь. Усе, що не робиш доброго, намагайся приховувати, бо це тобі корисно. Господь нехай напоумить тебе молитвами святих. Амінь.
Запитання 255, того ж до того ж великого старця.
Помолись за мене, отче мій, мене дуже бентежать помисли розпусти, зневіри і боязні; і помисел говорить мені, щоб я розмовляв із братом, до якого відчуваю потяг, коли його бачу, щоб мовчанням моїм не подати йому приводу до підозр. Відчуваю також, що біси ніби тиснуть на мене, і впадаю в страх.
Відповідь. Брате, ти не навчений ще битися з ворогом, тому й приходять тобі помисли остраху, зневіри і блуду. Протистань їм твердим серцем, бо борці, якщо не подвизаються, не бувають увінчані, і воїни, якщо не покажуть царю свого мистецтва в бранях, не удостоюються честі. Згадай, яким був Давид. Чи не співаєш і ти: “Искуси мя, Господи, и испытай мя, разжжи утробы моя и сердце мое” (Пс. 25:2). І ще: “Аще ополчится на мя полк, не убоится сердце мое: аще востанет на мя брань, на Него аз уповаю” (Пс. 26:3). Також про острах: “Аще бо и пойду посреде сени смертныя, не убоюся зла, яко Ты со мною еси” (Пс. 22:4). Про зневіру ж: “Аще дух владеющаго взыдет на тя, места твоего не остави” (Еккл. 10:4). Хіба ти не хочеш бути майстерним? Але чоловік, не випробуваний спокусами, не майстерний. Брані роблять людину майстерною. Діяння ченця полягає в тому, щоб терпіти брані і противитися їм з мужністю серця. Але оскільки ти не знаєш хитрощів ворога, то він і приносить тобі помисли остраху і розслабляє твоє серце. Ти маєш знати, що Бог не попустить на тебе брані та спокуси, які вищі за силу твою; цього навчає тебе й апостол, кажучи: “верен же Бог, Иже не оставит вас искуситися паче, еже можете” (1Кор. 10:13). Брате, і я в юності моїй багаторазово і сильно бував спокушений бісом розпусти і працював, трудячись, трудячись проти таких помислів, суперечачи їм і не погоджуючись із ними, але уявляючи собі перед очима вічні муки. П’ять років чинив я так щодня, і Бог полегшив мене від цих помислів. Брань цю скасовує безперестанна молитва з плачем. А те, що біси давлять тебе, походить від заздрості їхньої; якби могли, вони вигнали б тебе і з келії твоєї; але Бог не попускає їм володіти тобою, та вони й не мають на те влади. Бог незабаром міг би полегшити тебе, але ти не став би тоді опиратися іншій пристрасті. Нехай не розслаблять тебе біси, щоб звертати увагу на брата (яким захоплюєшся) або розмовляти з ним; але якщо тобі і трапиться ненавмисно з ним зійтися, проти твого бажання, притримай погляд твій зі страхом і благопристойністю і не слухай уважно його голосу. Якщо ж брат той, через незнання, сам заговорить із тобою або сяде біля тебе, то майстерно ухилися від нього, утім, не раптом, але з благопристойністю. Скажи помислу своєму: згадай Страшний Суд Божий і сором, який спіткає тоді тих, хто захоплюється цими ганебними пристрастями. Примушуй помисел свій і отримаєш допомогу молитвами святих, і Бог помилує тебе. Не будь дитиною розумом, “но злобою младенствуйте” (1Кор. 14:20); розумом же, брате, досконалий будь. Дивись собі, як тобі зустріти Бога. Амінь.
256. Той самий брат просив того самого великого старця, кажучи: помолись за мене, отче мій, бо я окаянний в усьому і маю потребу у великому людинолюбстві. Помисли, що виникають у мені, кажуть: “Іди в чужу сторону і там спасешся”. За молитвами вашими, нехай не попустить Бог опанувати мене цими помислами.
Відповідь. Брате, хай буде проклятий той, хто посіяв у серці твоєму такі помисли, щоб вийти з цього місця заради порушення заповідей. Це – диявол. Він пропонує тобі це під виглядом правди для того, щоб, посварившись над тобою, зробити тебе предметом спокуси для багатьох, щоб ти і за них зазнав осуду. Утім, ти зазнаєш цього через свою недбалість і марнославство. Ти кажеш: “Якщо піду в чужу сторону, там буду переносити безчестя”. Чому ж тепер, щойно почуєш, що брат твій сказав щось на тебе, серце твоє бентежиться, і ти не хочеш, щоб хто-небудь знав про твій гріх? До недбальства і марнославства приєднують свої підступи і демони, щоб погубити твою душу. Будь упевнений у Господі, що якби не допомога Божа і не молитви істинних рабів Божих, які перебувають тут, ти не міг би і рівно року пробути в монастирі. Але як сліпий нічого не бачить, так і ти не бачиш благодіяння, яке надав тобі Бог і продовжує надавати за молитвами святих і блаженного Авраамія, який сказав тобі та братові твоєму: “Коли ви залишитеся в цьому місці, то матимете мене заступником”. Брате! Пильнуй за собою ретельно; подвизайся проти помислів, щоб не впасти в недбальство й марнославство, не робити нічого з власної волі й не приймати помислів і самовиправдань, які виникають у тобі, інакше ти піддасишся сильному падінню. Знай же достовірно, що куди б ти не пішов, хоч би пройшов усю землю з кінця в кінець, ніде не отримаєш такої користі, як на цьому місці. Що для корабля якір, то буде для тебе молитва тутешніх отців. Придбай твердість, і вона віддалить від тебе свободу в поводженні з ближніми, причину всіх зол у людині. Залиш усі (зовнішні) турботи, і тоді будеш вільно служити Богові. Стань мертвим для будь-якої людини: в цьому-то і полягає мандрівництво. Вважай себе за ніщо, і думка твоя не буде бентежитися. Не думай, щоб ти зробив що-небудь добре; і нагорода твоя збережеться цілою. Понад усе пам’ятай, що ти не довго пробудеш у тілі, і старайся, щоб із відвагою міг ти сказати в цей час: “Уготовихся и не смутихся” (Пс. 118:60). Брате, не можна жити без праці, і ніхто не вінчається без подвигу. Примушуй себе подвизатися за своє спасіння, і допоможе тобі Бог, “Иже всем человеком хощет спастися и в разум истины приити” (1Тим. 2:4). Він нехай помилує тебе, сину мій, щоб ти міг з ретельністю приступити до догоджання Йому. Бо Його є милість і сила і слава на віки віків, амінь.
Запитання 257, того ж до того ж великого старця. Отче мій, що означає сказане тобою, що я не міг би й року одного пробути в монастирі? І помолися за мене Господа заради, тому що під час сну нападає на мене демон і пригнічує мене; і я маю потребу в твоєму людинолюбстві.
Відповідь. Я сказав тобі, що якби не молитви отців, то ти не міг би й одного року пробути в монастирі, розуміючи це про чернецтво. Тому що не всі, що живуть у монастирях, – ченці, але той монах, хто виконує справу чернечу. Господь сказав: “Не всяк глаголяй Ми: Господи, Господи, внидет в Царствие Небесное: но творяй волю Отца Моего, Иже есть на небесех” (Мф. 7:21). Брате, навіщо ти, перебуваючи в біді, дозволяєш ворогові знущатися над тобою? Ти запитуєш і не намагаєшся виконувати сказаного тобі; знову запитуєш і марнославно передаєш це іншим з людської догідливості, і сам перешкоджаєш собі досягти успіху незабаром; а тому і піддаєшся спокусам уві сні, і демон нападає на тебе і тисне на тебе. Бог же попускає це для того, щоб ти порозумнішав і докорив собі, як слід ченцеві, а ти не розумієш цього, брате. Час нам дано для того, щоб випробовувати наші пристрасті, плакати і ридати. Якщо ж ти, перебуваючи в келії, розсіюєшся думками, докоряй собі в усьому і схили неміч твою перед Богом. Він допоможе тобі і зміцнить тебе досягти успіху в Ньому, амінь.
Питання 258, того ж до іншого старця, і прохання про молитву.
Заради Господа, помолися за мене, щоб мені позбутися ганебних пристрастей і марнославства, бо вони оскверняють мене в усякій справі, про яку думаю, що роблю добру справу; також прошу тебе сказати мені, з яким наміром треба здійснювати пам’ять святих і як вивергнути із себе внутрішнє зло.
Відповідь Іоанна. Якщо хочеш позбутися ганебних пристрастей, не поводься ні з ким вільно, особливо ж із тими, до яких серце твоє схиляється через пристрасть похоті; через те звільнишся і від марнославства; бо до марнославства домішується догоджання до людей, до догоджання до людей – вільне звертання, а вільне звертання62 є матір’ю всіх пристрастей. Хто звершує пам’ять святих без марнославства, вважаючи, що робить це за Божою вказівкою, а не за власною думкою, той робиться співпричасником святих і отримує нагороду від Владики їхнього. Піклування ж про спасіння душі й любов до Бога допомагають усякому вивергнути із себе внутрішнє зло й чисто покаятися. Вислухай мене, сину мій, і з видимого роби висновок і про невидиме. Коли ти буваєш дещо нездоровий тілом, то утримуєшся від шкідливого тобі. Чому ж не намагаєшся утриматися, коли ти хворий душею? Багато потрібно нам трудів і потів, як апостол каже: “умерщвляю тело мое и порабощаю” (1Кор. 9:27). Зроби по силі твоїй, і Бог допоможе тобі молитвами отців твоїх; бо прагне бачити наше спасіння Той, Хто присягався Самим Собою, що не хоче смерті грішника, “но еже обратитися… и живу быти ему” (Єз. 33:11). Велика сила сходить із місця, де молитви істинних рабів Божих, що приносяться Богові за всіх нас; вірю, що не посоромить їх Господь. Приєднай до них і свої дві лепти, і ти порадуєш Господа, як і вдовиця євангельська. Прив’яжи обтяжений човен твій до корабля батьків твоїх, і вони поведуть тебе до Іісуса, що може дарувати тобі смиренність, і силу, і розум, вінець і радість, амінь.
* * *
62 У слов’янському перекладі: “дерзновение”.
Запитання 259, того ж до великого старця.
Я молодий і нерозумний, а служіння моє перевищує мої сили, і тому прошу тебе, отче мій, випроси в мене в Бога розум, щоб я міг роздавати речі згідно з потребою, сказати слово вчасно й помовчати вчасно, щоб серед сумнівів призивав Бога й твої молитви й отримував допомогу, і щоб не впасти мені в оману.
Відповідь Варсонофія. Надзвичайно радію, коли хто просить чогось, керуючись страхом Божим; такий сміливо нехай сподівається, що прохання його здійсниться. Але послухай, брате, якщо ти просиш насіння для свого поля, то удобри спершу поле до прийняття насіння. Бо про добру й оброблену землю сказано, що вона принесла “плод сторицею” (Лк. 8:8). Я зроблю, за силою моєю, що можу, заради заповіді Божої; але усвідомлюю свою неміч, що не можу дарувати тобі прошеного, через мою недостойність. Втім, якщо ти віриш, то отримаєш по вірі твоїй не тільки це, а й усе, в чому маєш потребу. “Весть бо Отец ваш, ихже требуете, прежде прошения вашего” (Мф. 6:8). Отже, не сумнівайся, і я вірю, що Бог сотворить за проханням твоїм не заради мене, але заради твоєї віри. Насамперед смирися перед Богом, “ибо смиренным же дает Он благодать” (1Пет. 5:5), у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.
260. Той самий брат запитував іншого старця, як йому діяти, за силою цієї отцівської відповіді.
Відповідь. Якщо ти хочеш навчитися, як тобі діяти за силою цієї відповіді старця, то так треба чинити: коли хочеш говорити з ким-небудь або зробити що-небудь, призивай ім’я старця, і Бог покладе тобі на серце, що маєш зробити або що сказати. Але (роби це) зі смиренням, щоб не позбутися цієї благодаті.
Запитання 261, того ж до великого старця.
Отче мій! Ти зробив милість мені немічному і дав мені пораду, коли що-небудь роблю або кажу, закликати ім’я Боже і твої молитви, і сказав, що через це матиму успіх; я примушую себе робити й говорити відповідно до волі Божої, але трапляється, що іноді і забуваю (закликати ім’я Боже і твої молитви) через недбальство моє, і тому прошу тебе, випроси мені в Бога тверезість і не дозволь мені блукати за власною волею. Ще прошу тебе сказати мені, як мені чинити в тому випадку, коли, закликавши за будь-якої справи ім’я Боже і твої молитви, я все ще сумніваюся, чи зробити справу чи ні. Також, якщо мене запитають про що-небудь, і перш, ніж я встигну закликати Бога або збагну, що сказати, той, хто запитав, негайно зажадає відповіді, – як мені вчинити під час такого ненавмисного запитання? Прошу тебе помолитися і про те, щоб я міг володіти своїми очима, бо вони дуже розважаються.
Відповідь. Якщо хто отримає від батьків заповідь, пораду або відповідь про що-небудь, і через забуття або недбальство забуде, то пізнавши, що він згрішив, хай покається, і Бог пробачить йому. Брате, чому ж ти написав про одне тільки тверезість? Я молю Бога, нехай подасть Він тобі всяке благе обдарування, і нехай перебуватиме воно з тобою на віки вічні. Якщо трапиться тобі робити що-небудь і закличеш Бога і молитви святих, але все ще сумніваєшся, – виконай цю справу, вона згідно з волею Божою, бо ти на початку її закликав Бога. Що стосується того, як відповідати на раптове запитання, то нічого немає швидше за розум; піднеси його до Бога, і Він подасть тобі, що відповідати без сорому. Смирення охороняє очі від розваги і всю людину від усякого зла. Я прошу тобі ще більших обдарувань (про які говорив тобі), але під умовою, якщо ти будеш діяти за силою твоєю. Слухай себе, і не тільки святі, а й Сам Бог подасть тобі руку (допомоги) і зробить тобі милість.
262. Прохання того ж до того ж великого старця.
Милосердний отче мій! Ти бачиш сліпоту душі моєї, і тому знову прошу тебе, випроси мені просвітлення серця, щоб я міг розрізняти правий помисел від таємно шкідливого, бо боюся, як би не повірити (іноді) останньому. Багато разів траплялося, що, коли я давав річ, мені здавалося, що роблю це не через пристрасть; але, випробовуючи помисел свій, чи приємно йому (помислу) буде, якщо через іншого дам брату цю річ, так, щоб брат не знав, що я йому дав її, знаходив я, що це неприємно було моєму помислу. Трапляється також, що я, здається, не через пристрасть починаю що-небудь робити або говорити; але в той час, як видаю річ або кажу, помисел мій тішиться цим; отже, що робити мені, окаянному? І в інший спосіб ображає мене та сама дія або, краще сказати, – любить славу моє серце; трапляється, що, коли дехто говорить мені про будь-яку справу, перш ніж він закінчить промову свою, помисел мій погоджується з ними та тішиться цим, як такий, що розуміє те. Прошу тебе, отче мій, випроси мені силу мовчати, бо дивуюся, як я тішуся тим, що, як сам63 знаю, даремно і позбавляє людину всякого блага.
Відповідь Варсонофія. Без хвороби серцевої ніхто не отримує дарування розрізняти помисли. Я молю Бога дарувати тобі це, але нехай і твоє серце похворіє трохи, і Бог подасть тобі це дарування. Подібно до цього розумій і про інше. Коли Бог, за молитвами святих і за хворобливість твого серця, дасть тобі це обдарування, то завжди вже будеш у змозі розрізняти помисли Духом Його. Коли бачиш, що з’являється нагода виявити своє знання, мовчи, як ти й чув уже від істинного мого про Бога сина, якого маєш ти слухати щодо всякого твого помислу, бо він говорить тобі не від себе, а вимовляє те, що Бог дає йому на користь кожного. Бог нехай збереже тебе і нехай подасть тобі силу в усякому разі мовчати розсудливо, і благодать, щоб пізнавати тобі, коли маєш говорити без пристрасті. Бо серце твоє ще не знає досконало, що обширні промови оскверняють людину, інакше воно не попускало б тобі тішитися ними.
* * *
63 У слов’янському перекладі: “мое сердце”.
Запитання 263, того ж до того ж великого старця. Велике милосердя твоє до мене грішного знову дає мені сміливість турбувати тебе. Зрозумій мене, отче мій: як має трудитися серце моє, щоб досягти дару міркування? Напиши мені, господарю мій, і про безперервну про Бога пам’ять64, якщо удостоїш мене цього повчання, і утверди мене в ньому, бо помисел мій боїться, що не в силах буду зберігати цього, тому й прошу тебе, владико, скажи, чи справді корисна мені ця справа. Я вірю, що коли слово виходить з уст твоїх, воно дає силу моєму серцю.
Відповідь Варсонофія. Сердечна праця твоя повинна полягати в тому, щоб невпинно молитися Богові, нехай не попустить Він тобі помилятися або слідувати власним своїм бажанням: через це досягнеш ти міркування. Про безперестанну ж пам’ять, тобто повчання: поклади початок і не бійся; Бог зміцнить і затвердить тебе. Але цей з надією, щоб і потиснути, якщо не ослабнеш (див. Гал. 6:9). Благословенний Бог, що благословляє тебе покласти початок, Він подасть тобі силу і зберігати в міру твою.
* * *
64 Тобто про внутрішню молитву.
Питання 264, того ж до того ж.
Багаторазово траплялося мені колись відчувати малу теплоту протягом небагатьох днів, але потім вона знову минала; і тепер протягом однієї години старанно зберігаю пам’ять про Бога, а в іншу – з спонуканням себе; і лякає мене думка65, що мала теплота ця, як і раніше, буде тривати лише кілька днів, потім залишить мене, і душа моя загине зовсім. Тому й прошу тебе, благий отче мій, не залиш мене, але поясни мені, що віддаляє від мене цю пам’ять і теплоту? Випроси мені й охорону почуттів, бо я багато піддаюся полонінню через них, а особливо тоді, коли серце моє шукає приводу для гріха, а й саме собою, без мого бажання, випромінює воно спогади пристрасні, або божевільні, або позачасові помисли. Тому прошу тебе, отче мій, сильний у Господі, даруй мені, рабу твоєму, тверезість, щоб я пізнавав те, що входить до мого серця, і (скажи), як чинити66 мені, щоб воно не віддалило мене від твого благословення. Поясни мені ще й це: якщо зроблю що-небудь або скажу і допомогою Божою буду збережений від гріха, то, після позбавлення від нього, чи повинен я дякувати Богові? І чи приводить це в любов Божу? Або зовсім не приймати думки, що я уникнув гріха, але випробовувати гріхи свої в тому, що трапилося, у ділі або словах і просити в них прощення?
Відповідь Варсонофія. Постарайся серцевим хворобливістю придбати теплоту і молитву, і Бог дасть тобі мати їх завжди; забуття виганяє їх, саме ж воно народжується від недбальства. Про зберігання почуттів: усяке дарування отримується через хворобливість серця. Обдарування ж тверезості не дозволяє помислам входити, і якщо вони й увійдуть, то не допускає їх зробити шкоду. Бог нехай подасть тобі тверезість і пильнування. Заповідано: “О всем благодарите” (1Сол. 5:18), тим паче за те, про що ти мені пояснив; випробовувати ж гріхи і просити прощення дуже корисно.
* * *
65 У слов’янському перекладі: “трудитися”.
66 Тут у грецькій книзі бракує кількох слів, і вони запозичені зі слов’янського перекладу старця Паїсія.
265. Прохання того ж до того ж великого старця. Прошу тебе, отче мій святий, випроси мені в Бога силу; бо те, що я заповідаю собі, будучи один, не виконую, коли сходяться з братією, і боюся, щоб мені не звикнути, згрішаючи, тільки каятися, а не виправлятися, не перебувати в гріхах і не померти так. Знаю, що скорботи пристрастей корисні мені, вони розтрощать, можливо, жорстокість душі моєї, і не смію, божевільний, бажати спокою від них, але про те прошу, через ваше заступництво, отче мій, щоб не часто перемагатися, якщо це мені корисно, і не сумувати про це серцем.
Відповідь. Ніхто і нікому не може сказати: “Я буду про тебе піклуватися, а ти будь спокійний”, бо виявиться винним. Але той, кого підтримують, повинен докласти трішки власного старання, робити належне за силою своєю, уважно зберігаючи заповіді батьків своїх. І якщо впаде одного разу, то нехай знову повстане, і якщо захопиться одного разу, нехай знову постарається навести лад. Я вірю Богові, що такій людині не обернеться це (падати і повставати) на навичку і не оволодіє нею недбальство, але Бог невдовзі приведе її до устрою ревних (діячів), і не візьме душі її доти, доки не приведе її до високої міри, “в мужа совершенна” (Еф. 4:13). Отже, не слабшай, але, доки маєш час, роби, упокорюйся, будь слухняним, підкоряйся, і допоможе тобі Бог, що дає благодать смиренним, а гордим противиться (див. 1Пет. 5:5). Безперестанно говори: “Іісусе, допоможи мені”, і допоможе. Бог нехай позбавить душу твою, сину мій, від пристрастей ганебних.
Запитання 266, того ж до того ж великого старця.
Вклоняюся тобі, милосердний батьку мій і лікарю немічної душі моєї. На жаль мені, що показав ти мені, до чого привернув мене! І де я перебуваю, ніби зв’язаний худою моєю звичкою; якщо й визволюся трохи, знову повертаюся (до того ж), бо даю і приймаю (різні речі). Якби я не соромився благості Божої і твого милосердя (бо знаю, з якого скрутного становища привів Він мене до ніг ваших), то міг би впасти у відчай. Коли молитви ваші охороняють мене, я перебуваю в мирі; коли ж буваю трохи покинутий, щоб виявилося моє власне бажання, – негайно перемагаюся. З ранку усамітнююся в келії, але, коли трапиться потреба, мушу буваю вийти з неї, і після закінчення справи вже не в силах буваю повернутися до неї; але (ворог) представляє мені привід за приводом щодо справ, які і без мене можуть бути виконані, поки не вразить мене; таким чином, повертаюся я до келії вже пізно, з великою неприємністю, похмурий і засмучений, не знаючи, що мені робити. І тому, святий отче мій, ось я перед твоїм серцем, що бачить усе: зроби зі мною, за милосердям твоїм, як хочеш і як знаєш; (утім) я не знаю, що й сказати тобі, але пробач мене, Бога ради.
Відповідь. Брате, не повинно тобі впадати у відчай внаслідок того, що ти написав мені. Керманич, коли корабель його б’ють хвилі, не впадає у відчай у своєму порятунку, але керує кораблем, доки не приведе його в пристань. Так і ти, бачачи, що захопився і розсіявся у справі, звернися до початку шляху, кажучи з пророком: “И рех: ныне начах” (Пс. 76:11), та ін. Розглядай справи, що трапляються: чи можуть вони бути виконані браттями або тобою, і не ухилишся зі шляху. Піклування заради Бога є духовне ділання, що виконується і здійснюється для спасіння душі; намагайся тільки, за силою своєю, для нікчемних справ не виходити з келії, бо це демонська хитрість. Будь розумно уважний до себе, і Бог допоможе тобі молитвами святих. Амінь.
267. Прохання того ж до того ж великого старця, щоб він поніс гріхи його.
Відповідь. Брате, хоча ти просиш про справу, що перевищує мої сили, але покажу тобі міру любові, яка примушує себе і на те, що вище сил. За прихильністю до тебе67 я беру на себе і понесу твій тягар, тільки з тим, щоб і ти взяв на себе – зберігати мої слова і заповіді, бо вони рятівні, і ти поживеш безсоромно.
* * *
67 У слов’янському перекладі: “Се, удивихся лицу твоему”.
Запитання 268, того ж до того ж великого старця, про заповіді, які він дав йому, і прохання про те, щоб бути в змозі зберегти їх.
Відповідь. Той, хто зміцнив отців наших, нехай зміцнить і твою любов, брате, і нехай дасть тобі розум духовний, щоб ти міг у всіх справах своїх чинити розумно. Утримуй язик свій від марнослів’я, черево від сластолюбства і не дратуй ближнього. Не будь зухвалим, вважай себе за ніщо, зберігай любов до всіх і май завжди Бога в розумі своєму, поминаючи: “когда… явлюся лицу Божию” (Пс. 41:3). Зберігай це, і земля твоя принесе столітній плід Богові, Якому слава на віки віків, амінь.
Запитання 269, того ж до того ж великого старця. Отче мій, що значить ставити себе ні в що68?
Відповідь. Брате, ставити себе ні в що – значить ні з ким не порівнювати себе і не говорити про (свою) добру справу: “І я це зробив”.
* * *
68 У слов’янському перекладі: “невменяемость”.
270. Прохання того самого до того самого: щодо порушення даних йому заповідей, про допомогу в покаянні і як треба каятися; і якщо трапиться порушити (заповідь), чи знищується через те завіт?
Відповідь. В ім’я Боже, нехай здійсниться за проханням твоїм те, про що ти просив. Бережися ж зарозумілості, щоб не втратити всього. Коли порушиш заповідь, поспішай до покаяння; і хоча маєш перев’язь для своєї рани, не піддавайся недбальству, щоб не сталося з тобою гірше, ніж раніше. Поки ти тримаєшся за мене, завіт мій з тобою залишається непорушним; в іншому випадку, – як помилує тебе Бог, щоб чути і виконувати про Христа. Амінь.
271. Того ж до того ж великого старця, прохання молитви, щоб і в майбутньому віці не позбутися його покрову.
Відповідь. Сину мій, якби ти зрозумів сказане тобі мною, то міг би пізнати, що я вже дав тобі заставу порятунку душі твоєї; я не хочу звабити тебе або відлучити від тих, хто спасається, істинних чад моїх, і від покрову Божого, а й сам ти постарайся не відлучитися від такого життя. Апостол нікого не відлучив, а сказав: “Аще ли неверный отлучается, да разлучится” (1Кор. 7:15). Але нехай не здійсниться цього на тобі; я згадав про це тільки для утвердження твого, щоб ти уважно ставився до себе, намагаючись не відпасти від цього очікування і надії. Помагай же про Господа, Який сказав учням Своїм, що вони приймуть силу згори (див. Лк. 24:49).
Запитання 272, того ж до іншого старця. Якщо хто вважає себе нижчим за все створіння, а дії його не відповідають цьому: як про це думати?
Відповідь. Якщо дія незгодна зі свідомістю, то і вона не є істинною, але наруга бісівська.
Запитання 273. Отче мій! Немає ще того, щоб я вважав себе нижчим від усього створіння, але коли випробовую свою совість, знаходжу себе таким, що заслуговує на те, щоб вважати себе нижчим від усього створіння. Невже і ця наруга від бісів?
Відповідь. Брате! Тепер (тільки) вступив ти на праву стезю. Ось сама істина. Бог нехай приведе тебе в ту міру, щоб вважати себе нижчим за все створіння. Радій у Господі.
Запитання 274, того ж до того ж. Скажи мені, владико мій: яким шляхом скоріше можна досягти спасіння, – працями чи смиренням, і як позбутися забвіння?
Відповідь. Істинна праця не може бути без смирення, бо сама по собі праця суєтна і не ставиться ні в що. Писання говорить: “Виждь смирение мое и труд мой, и остави вся грехи моя” (Пс. 24:18). Отже, хто поєднує смирення з працею, той скоро досягне (мети). Той, хто має смирення з приниженням – також досягає, бо приниження замінює працю. А хто має одне тільки смирення, той хоч і встигає, але не так скоро. Той, хто бажає набути істинного смирення, аж ніяк у жодному разі не повинен вважати себе чим-небудь. У цьому полягає справжнє смирення. Той, хто приймає той вогонь, який Господь “придох воврещи на землю” (Лк. 12:49), не знає забуття і полону, бо завжди відчуває цей вогонь. Візьми приклад від чуттєвого вогню. Якщо до людини, яка перебуває вже при смерті, наблизиться вогонь, вона негайно відчуває біль; і хоч би чим людина була зайнята, якщо впаде на неї вугілля, яке горить, вона нітрохи не може вже залишатися у своєму захопленні. Брате! Вогонь ніколи не згасає, інакше він і не був би вогнем. Якщо ти хочеш позбутися забвіння і полону, то не інакше можеш того досягти, як здобувши в собі духовний вогонь, бо тільки від його теплоти зникають забвіння і полон. Набувається ж вогонь цей прагненням до Бога. Брате, якщо серце твоє день і ніч із хворобою не шукатиме Господа, ти не можеш досягти успіху. Якщо ж, полишивши все інше, займешся цим, то досягнеш цього; бо Писання каже: “Упразднитеся и разумейте” (Пс. 45:11), та ін. Хай дасть тобі Господь зрозуміти це і подвизатися в цьому.
Запитання 275, того ж до того ж. Отче мій, що є смирення? Що приниження? І що розтрощення серця? Чи набуває той смирення, хто сам себе принижує в серці? Чи потрібно для цього перенести ще й зовнішні ганьби й досади від людей і вправлятися в найнижчих справах69? Чи повинен також смиренномудрий показувати своє смирення на словах, чи намагатися бути смиренним і у вчинках?
Відповідь. Смирення полягає в тому, щоб у жодному разі не вважати себе чимось, у всьому відсікати свою волю, коритися всім і без збентеження переносити те, що спіткає нас ззовні. Таким є справжнє смирення, в якому не знаходить собі місця марнославство. Смиренномудрий не повинен намагатися виявляти своє смирення на словах, але досить для нього говорити: “прости мене”, або “помолися за мене”. Не повинно також самому собою викликатися на виконання низьких справ; бо і те, і інше веде до марнославства, перешкоджає досягненню успіху і більше завдає шкоди, ніж користі; але коли накажуть щось, не суперечити, а виконувати зі слухняністю: ось що призводить до досягнення успіху. Приниження ж буває двоякого роду. Одне серцеве, а інше походить від ганьби, яку приймають ззовні. Приниження, що приймається ззовні, є більш сердечним; бо легше самому себе принизити, ніж перенести приниження від інших, бо останнє спричиняє набагато більшу хворобу в серці. Скорбота ж серця полягає в тому, щоб зберігати його і не допускати захоплюватися некорисними думками.
* * *
69 Тобто таких, які вважаються принизливими в очах інших.
Запитання 276, того ж до того ж. Якщо кого-небудь хвалять, чи не повинен він відповідати, кажучи ніби зі смиренням?
Відповідь. Мовчати набагато корисніше. Бо якщо хто відповідає, то це означає, що він приймає похвалу, а це є вже марнославство. Навіть і те, коли думає, що він відповідає смиренно, є вже марнославство; бо коли він ті самі слова, які сам говорить про себе, почує від іншого, то не може перенести їх.
Запитання 277, того ж до того ж. Але трапляється, що той, хто похвалив, зробивши висновок із мовчання його, що він прийняв похвалу, спокуситься цим; як же треба чинити?
Відповідь. Невідоме подвижник повинен залишити Богові, нехай сповістить Він Сам того, хто чує. Чому знати: можливо, той, хто хвалив, отримав користь від його мовчання, вважаючи, що він не прийняв похвали, а він думає, що той спокусився. Якщо той, хто спокусився, сам виявляє це, тоді треба пояснити йому зі смиренномудрістю, кажучи: вибач мені, брате, я нічого не усвідомлюю в собі доброго, тому й не знайшов, що тобі відповісти, але помолися за мене Господа заради.
Запитання 278, того ж до того ж. Трапляється, що інший справді грішний і зі смиренномудрістю, а не з марнославства говорить істину: невже він і тоді не повинен відповідати?
Відповідь Іоанна. Не повинен, хоча б і так було; бо якщо він і смиренномудрствує на деякий час, але той, хто слухає, вважає його смиренномудрим, і це буде обтяжувати його70; тому що Господь сказав: “Горе, егда добре рекут вам вси человецы” (Лк. 6:26), відносячи це до грішників, які не мають справ, а отримують похвалу.
* * *
70 Шкідливо йому.
Запитання 279, того ж до того ж. Як же ми знаходимо, що деякі зі святих, коли їх хвалили, відповідали зі смиренням?
Відповідь. Отці, досягнувши тієї міри, про яку сказав Господь: “егда сотворите вся повеленная вам, глаголите, яко раби неключими есмы” (Лк. 17:10), і воістину вважаючи себе такими, так і відповідають, як думають про себе; якщо ж і від іншого те ж саме почують, не обурюються, а благословляють його як такого, що сказав істину.
Запитання 280, того ж до того ж. Якщо хто-небудь, будучи облагороджений іншим, дякує йому, як своєму благодійникові, невже і в такому разі не повинно відповідати?
Відповідь. Мовчання завжди добре. Але щоб не здалося, що благодійник відкидає подяку, яку йому приносять, він повинен зі смиренням сказати: “пробач мені, авва, і помолись за мене Господа заради”, маючи в серці своєму, що він сам нічого не зробив; бо Господь доброчинний усім. До того ж повинен молити Бога, щоб не понести осуду за свої слова.
Запитання 281, того ж до того ж. Помолись за мене, отче мій, щоб я позбувся язика свого, свободи в зверненні та догоджання чреву.
Відповідь. Відносно язика, свободи в зверненні і обжерливості, як ти мене просив помолитися, так і сам старайся, за силою своєю, утримуватися, бо їх не можна приборкати без хвороби серцевої, без тверезості і плачу, згадуючи, що “много бо может молитва праведного поспешествуема” (Як. 5:16). Усі пристрасті перемагає смиренність, яку всякий набуває працею. Брате, нехай Бог подасть тобі силу, поєднану з міркуванням і страхом Божим.
Запитання 282, того ж до того ж. Якщо це здобувається плачем, як ти сказав, то як же мені зберегти плач, коли я знаходжуся серед людей, служу іншим і дбаю про те, що кому дати з хворих? І чи є серцевий плач без сліз?
Відповідь Іоанна. Не плач походить від сліз, а сльози від плачу. Якщо людина, перебуваючи серед інших, відсікає свою волю і не звертає уваги на чужі гріхи, то набуває плачу. Бо через це збираються її помисли і, збираючись таким чином, народжують у серці смуток за Богом (див. 2Кор. 7:10), а смуток цей – сльози.
Запитання 283, того ж до того ж.
Я пояснюю свої помисли авві і відчуваю, що дехто сумує на те. Як же мені чинити? Чи не отримую я шкоди, перебуваючи в келії і, – як, насміхаючись наді мною, навіює мені думка, – нібито зважаючи на свій намір. Потім, якщо намір мій, за вашого заступництва, і не буде за пристрастю, – як можу зробити всю цю справу без шкоди, будучи немічним і не маючи ще ненависті до пристрастей моїх? І тому прошу тебе, якщо і ти так само розсудиш, і то мені корисно, щоб не бути мені більше посередником між братією і аввою поза лікарнею, як би не викликати через це заздрощі і не похитнутися самому. Душа моя в твоїх руках, отче мій, скажи мені, як накажеш мені чинити.
Відповідь. Якщо говориш71 щиросердно, не через пристрасть і не через марнославство, а тільки для користі, то не звертай уваги на слова людей. Подвизайся, за допомогою молитов святих, поки не встигнеш закінчити всю справу без шкоди. Бути посередником не за пристрастю, як я сказав, справа добра, тому що не всім можливо, та не всім і корисно говорити прямо з аввою. Коли ти говориш по Богу, то не від себе говориш і робиш добро, але Бог діє у всьому. А благе Боже не породжує заздрості. Якщо ж вона і з’явиться на малий час, то скоро згасає. Душі всіх нас у руках Бога; Він береже нас і зміцнює на корисне.
* * *
71 Авві про інших.
Запитання 284, того ж до того ж. Якщо я знаходжу що-небудь корисним для декого, чи повинен я сказати те, не будучи запитаний про це? І якщо брат, якого це стосується, буде старший за мене або клірик: чи сказати мені про нього авві чи промовчати? Коли мене запитають, то як відповідати? Якщо ж корисно говорити і самому по собі, то як мені говорити, щоб не здатися лицеміром, тобто уникнути смиренності в словах і не говорити, ніби навчаючи з владою?
Відповідь. Отці сказали, що добре говорити заради Бога, добре і мовчати заради Бога. Слова ж їхні означають таке: говорити, як я сказав, не за пристрастю – добре, тому що той, хто так говорить заради Бога, говорить; а коли хто бачить, що хоче що-небудь сказати за пристрастю, то, якщо промовчить, добре зробить, тому що він промовчить заради Бога. Якщо ж хочеш говорити по Богу, не турбуйся про те, що сказати, інакше ти не виконаєш заповіді; але довір цю справу Богові, і Він вкладе в уста твої, що сказати для користі. Бог сильний препоясати нас немічних силою (див. 1Сам. 2:4). Він нехай зміцнить тебе, брате.
Запитання 285, того ж до того ж. У чому треба відсікати волю свою перед аввою: у доброму, у середньому72 або в тому, що здається противним заповіді Божій? І якщо веління його буде вищим за сили мої, чи повинен я відмовитися, щоб не впасти після в скорботу і збентеження. І ще, якщо кому-небудь потрібно буде попросити чогось в авви, він скаже мені, щоб я допоміг йому в тій справі, і я погоджуся: чи не дасть це поживи моїй честолюбності, начебто я що-небудь значу?
Відповідь. Брате, хто хоче бути ченцем, той аж ніяк ні в чому не повинен мати своєї волі. Христос, навчаючи нас цього, сказав, що прийшов у світ, “не да творю волю Мою” (Ін. 6:38) та ін. Бо хто хоче одне виконувати, а від іншого відмовлятися, той показує, що він або розумніший за того, хто йому велить, або зганьблений бісами. Отже, ти повинен слухатися в усьому, хоча б тобі і здавалося, що справа буде не безгрішна. Авва, який призначає тобі її, понесе і гріх твій, бо з нього стягнеться відповідь за тебе. Якщо ж справа, що призначається, здасться тобі важкою, запитай про це авву і дай йому можливість розсудити. Якщо ж братія призначатимуть тобі подібну справу, а ти бачиш або знаєш, що вона шкідлива, або перевершує твої сили, знову запитай авву, і що він скаже, те й зроби. Якщо ж будеш розбирати не тільки справи, а й людей, то накличеш собі скорботи. (Але де бачиш, що справа добра, там покажи послух братії, а в чому сумнівається думка, або що перевершує твої сили, або пов’язане зі шкодою)73, все те говори авві твоєму, і як він розсудить, так і вчини, і будеш спокійний; бо авва знає, що робить, і як піклуватися про душу твою. Вір, що все, що він говорить тобі, говорить по Богу (а все, що буває по Богу), корисно і не приносить ні скорботи, ні збентеження (від доброго не походить нічого злого). “Всяко древо доброе плоды добры творит” (Мф. 7:17). Якщо ж хто-небудь у разі потреби попросить тебе допомогти йому в авви, виконай це як заповідь, яку дав тобі авва; бо якщо він посадить тебе біля дверей і скаже: “Говори мені про всякого, хто б не прийшов”, ти не від себе будеш робити це, але виконуючи наказ того, хто повелів. Якщо авва накаже тобі говорити йому чи не говорити, це вже не твоя справа.
* * *
72 Під середніми справами маються на увазі такі, в яких немає шкоди, але немає й істотної користі.
73 Слів, що містяться в дужках, немає в грецькій книзі, виданій у Венеції 1816 року.
Запитання 286, того ж до того ж. Коли брат запитає мене про якесь слово чи справу, якого я не знаю, відповідати йому чи ні? Також коли мене і не питають, але я сам бачу, що недобре роблять що-небудь, – чи потрібно хоч один раз сказати про це тому, хто робить погано, чи ні?
Відповідь. На всі ці запитання одна відповідь: остерігайся, щоб не сказати по марнославству, але говори зі смиренням і страхом Божим. У всіх випадках (про які ти питав) скажи і нагадай, якщо потрібно, однак у своєму тільки монастирі, а не в іншому місці, бо ті, хто живуть в одному гуртожитку, – це ніби одне тіло. А коли перебуваєш в іншому місці, сам від себе не говори нічого, щоб не здатися вчителем; але коли тебе запитають, скажи зі смиренням, і Бог напоумить тебе, брате.
Запитання 287, того ж до того ж. Ти сказав мені, що коли мене запитають, або сам бачу щось, то я маю сказати зі смиренністю; але якщо бачу, що, коли кажу, серце моє тішиться марнославством, або хоча тоді й не тішусь, але знаю, що тішитимусь ним опісля, то чи промовчати мені, чи ні?
Відповідь. Сказати що-небудь зі смиренням не означає говорити по-учительськи, а так, як сам чув від авви і від отців. Якщо ж корисно сказати що-небудь братові, а марнославство спонукає тебе насолодитися цим, то знай, що ворог хоче перешкодити тобі зробити користь братові. Якщо будеш слухатися марнославства, брат ніколи не отримає через тебе користі; але відкинь марнославство і знехтуй ним, а коли скажеш брату (належне), покайся перед Богом, кажучи: “Пробач мені, Господи, що я марнославно говорив”, і в останньому випадку чини так само.
Запитання 288, того ж. Отче мій, як узгодити це: ти наказав мені, коли бачу щось некорисне, говорити, перш ніж мене спитають, а отці кажуть, що не треба починати розмови перед питанням, і авва Ністерой чи не тому приводив інших у здивування74, що, будучи у гуртожитку, казав: “Я й віслюк – одне й те ж саме”. Скажи мені також, отче мій, що значить слухати свої помисли? Чи треба займатися цим у певний час, і як це робити?
Відповідь Іоанна. Брате! Старці відповідають згідно з (духовним) віком людини. Є час, у який людина може послужити, і тоді вона повинна надавати іншим послуги; але настане і такий час, коли їй будуть служити інші: тоді духовний вік її буде вже не той, що раніше. Досконалим досконале і говориться, а тим, хто під законом, викладається інше, бо ще випробовуються під пестуном. Коли і ти будеш мертвий для світу, як авва Ністерой, тоді можеш сказати: “я осел”. Не пишайся, бо зашкодиш собі тим. Отці призначили час для уваги до своїх помислів, кажучи: “Вранці випробовуй себе, як провів ти ніч, і ввечері так само, як провів день; і серед дня, коли обтяжишся помислами, роздивись себе”.
* * *
74 Див. “Достопамятные сказания о жизни и подвижничестве святых и блаженных отцов”. С. 213, 214. Изд. 2-е, 1846р.
289. Того ж до того ж. Якщо хто зі старців, вищих за мене, запитає мене про що-небудь, чи повинен я сказати, що знаходжу корисним?
Відповідь Іоанна. Не твоя справа казати це, бо ти не знаєш волі Божої, чи справді це корисно, але якщо хтось із них запитає тебе, скажи йому зі смиренням: “пробач мені” і “я не знаю”.
290. Того ж до того ж. Коли брат робить що-небудь середнє, але не згідно з моєю волею, і я сумую за цим, як мені вчинити: чи промовчати і не заспокоїти свого серця, чи лагідно сказати і тим позбутися збентеження? Якщо ж справа ця іншим заподіює скорботу, а не мені – чи сказати мені заради інших, чи це буде марне втручання в чужу справу?
Відповідь Іоанна. Якщо справа буде безгрішна, середня, і ти хочеш сказати для того тільки, щоб заспокоїти своє серце, то в цьому виявляється твоя поразка, що ти, через неміч свою, не можеш потерпіти. Докори ж собі і мовчи. А коли брат іншим заподіює скорботу, то скажи авві твоєму, і він або сам скаже тому братові, або тебе напоумить, що тобі сказати йому, і ти будеш спокійний.
Запитання 291, того ж. Якщо я говорю авві заради інших і здогадуюся, що брат ніяковіє від цього, – як мені вчинити? Також, коли він ображає і інших, і мене – чи сказати мені заради інших, чи промовчати, бо це і мене турбує? Якщо ж знаю, що брат не сумує про це, чи сказати і себе заради, чи примусити себе промовчати?
Відповідь Іоанна. Якщо ти скажеш авві, а брат збентежиться цим, то тобі немає до того діла. Коли потрібно буде сказати заради інших і це тебе турбує, скажи заради них; себе ж заради примусь себе не говорити.
Питання 292, того ж. Але помисел говорить мені, що якщо брат образиться на мене, він зробиться мені ворогом, вважаючи, що я на нього наклеветав перед аввою.
Відповідь Іоанна. Це злий помисел, що забороняє виправленню брата. Не утримуйся, але говори авві тільки по Богу, а не за пристрастю; бо і на лікарів нарікають хворі, яких вони лікують, але лікарі нехтують цим, знаючи, що після вони будуть їм дякувати.
Запитання 293, того самого. Коли бачу, що помисел спонукає мене сказати не для користі брата, а для того, щоб обмовити його75, – сказати мені чи промовчати?
Відповідь Іоанна. Надумай свій помисел сказати по Богу, а не по пристрасті. Якщо ж перемагаєшся бажанням обмовити (брата), скажи авві, сповідуючи йому наклеп свій, щоб обом вам отримати зцілення: братові від гріха, а тобі від наклепу.
* * *
75 Тут мається на увазі не те, щоб грубо обмовляти брата, але сказати про когось істину – упереджено.
Запитання 294. Якщо ж помисел не допустить мене сповідати авві, що я говорю з наміром обмовити брата, – що мені робити: сказати чи ні?
Відповідь. Не говори нічого, і Господь подбає про це. Тобі не слід говорити зі шкодою душевною. Господь виправить брата, як Йому завгодно.
Запитання 295. Буває, що я, здається, роблю що-небудь як повинно76, але інший поправляє мою справу; а я відповідь йому даю з марнославством; як мені чинити в подібних випадках?
Відповідь Іоанна. Якщо тобі не потрібно відповідати, – мовчи. А коли справа братерська наводить тобі сумнів, докори собі в марнославстві й вилікуй брата.
* * *
76 У слов’янському перекладі: “с разумом”.
Запитання 296. Якщо роблю щось середнє і бачу, що коли брат дізнається, що я це роблю, він спокуситься цим, і марнославство спонукає мене приховати це діло (бо соромлюся, коли брат побачить його): чи маю я його приховати, щоб уникнути спокуси, чи не приховувати, щоб уникнути марнославства? Також, коли не знаю напевно, чи спокушається брат, але тільки підозрюю це – як мені чинити?
Відповідь Іоанна. Якщо серце засуджує тебе, що подаєш братові спокусу, то сховай це діло і не давай йому приводу до подібних помислів. А коли не знаєш напевно, але тільки підозрюєш, не турбуйся про це.
Запитання 297, того ж. Якщо скажу комусь різке слово, а він не зрозуміє його, – чи маю я покаятися перед ним, чи промовчати і не давати йому думки про те?
Відповідь Іоанна. Якщо брат не зрозуміє, що ти сказав йому шпильку, мовчи і не бентеж його; але постарайся покаятися в тому перед Богом.
Запитання 298. Якщо хто-небудь побачить, що брат згрішив, і скаже про це авві, – той, про якого сказано, як повинен бути приготований до того, хто сказав на нього?
Відповідь Іоанна. Якщо той, хто згрішив, – вірний77 і живе за Богом, то хоча б хто-небудь і через ворожнечу сказав на нього авві, він повинен подумати: брат сказав це, бажаючи принести мені користь; і так виповниться на ньому слово Писання: “ДБлагий человек от благаго сокровища сердца своего износит благая” (Мф. 12:35); розмірковуючи над цим, він скоріше повинен полюбити цього брата, аніж ненавидіти. Хто завжди таким чином чинить, той досягає успіху в Бозі.
* * *
77 Тобто істинний християнин.
Запитання 299, того самого. Оскільки я відчуваю, що, через марнославство своє, трохи червонію, коли роблю уклін за декого, то чи маю я намагатися з наміром кланятися за інших, чи як трапиться?
Відповідь Іоанна. Ти не повинен хитрувати з наміром кланятися при інших або особливо (наодинці), але робити це як доведеться.
Питання 300. Чи повинен я робити уклін і молодшим, або лікувати їх словами, щоб з іншого боку не закралося (в мене) марнославство.
Відповідь Іоанна. Трапляється, що великі й поважні люди бувають винні нікчемним і найостаннішим, і зобов’язані віддати борг без марнославства, бо були винні; так і ти, якщо винен комусь, хто молодший за тебе, вклонися йому без марнославства, знаючи, що ти його боржник.
Запитання 301, того самого. Якщо пристрасний помисел увійде до мого серця, чим я маю протистояти йому: чи тим, щоб суперечити йому, чи виголосити заборону і ніби прогніватися на нього, чи тим, щоб вдатися до Бога і схилити перед Ним свою неміч?
Відповідь Іоанна. Брате, пристрасті – ті ж скорботи, і Господь не відділив їх, але сказав: “призови Мя в день скорби твоея, и изму тя, и прославиши Мя” (Пс. 49:15). І тому щодо всякої пристрасті нічого немає кориснішого, як закликати ім’я Боже. Суперечити ж пристойно не всім, але тільки сильним про Бога, яким підкоряються біси; якщо ж хто з несильних буде суперечити, біси знущаються над ним, що, перебуваючи в їхній владі, він їм же суперечить. Також і забороняти їм – справа мужів великих, які мають над ними владу. Чи багато хто зі святих забороняли дияволу, подібно до Архангела Михаїла, який зробив це тому, що мав владу. Нам же, немічним, залишається тільки вдаватися до імені Іісусового; бо пристрасті, як сказано, суть демони – і виходять (від призивання цього імені). Чого ж ти хочеш більше цього? Нехай Бог укріпить тебе в страху Своєму і нехай подасть тобі перемогу.
302. Прохання того ж: прошу тебе, отче мій, дай мені слово, що ти молишся за мене, як і святий старець дав мені його. І коли я буваю переможений у чомусь, думка каже мені: Бог тому не дає тобі сили опанувати пристрасть, що в тобі є гордість, або тому, щоб, опанувавши її, ти не впав у марнославство, або, якщо легко отримаєш цю владу, легко і втратиш її, або для того, щоб ти, бажаючи отримати її, часто прибігав до Бога, або з якоїсь іншої причини, – чи це походить від розслаблення мого? І як мені чинити?
Відповідь Іоанна. Якщо всі ми єдині, то дерзаю сказати, що старець у Бозі, і я з ним. Якщо він дав тобі слово – то і я через нього. Знаю, що я немічний і найостанніший, але віддалитися від старця не можу, бо, за милістю його, ми двоє складаємо єдине. Отже, уважніше до себе, брате. Постарайся працювати, щоб зберегти ці заповіді. Якщо ж і переможений будеш у чому-небудь, не слабшай, не впадай у відчай, але встань знову, і Бог допоможе тобі. Те, що ти перемагаєшся і не долаєш пристрасті, походить і від перших причин, згаданих тобою, але трапляється, що і від розслаблення піддаєшся тому. Для звільнення ж від того і від іншого треба схилити себе перед милістю Господньою з плачем, нехай звільнить Він тебе від цих і від інших пристрастей, молитвами святих. Амінь.
303. Той же до того ж. Прохання допомоги в тому, що заповів великий старець.
Відповідь. Брате, Старець нічого не залишив без вирішення у своїх до тебе відповідях і затулив через те уста всім. Чого ти ще хочеш, коли тобі сказано: “Збережи слова мої, і завіт мій з тобою буде непорушний”. По силі твоїй, намагайся зберегти заповіт його; бо в ньому полягає наслідування Царства, рай солодощів, і “ихже око не виде… ухо не слыша, и на сердце человеку не взыдоша, яже уготова Бог любящим Его” (1Кор. 2:9). Ти маєш привнести свої зусилля і старання; а покров, милість і подаяння сили залежить від Бога. Йому слава навіки, амінь.
Питання 304. Що мені робити, я боюся сорому безчесть. І якщо вступлю в розмову з деякими, дуже захоплююся нею і полонюся, так що зовсім забуваю себе; коли ж схаменуся, соромлюся залишити тих, хто розмовляє, і піти.
Відповідь Іоанна. Щоб немічному не впасти в усе це і в славолюбіє, йому слід всіляко уникати багатослів’я і припиняти розмову, вибачаючись аввою, нібито той наказав йому щось зробити, і тому він поспішає. А не переносити безчестя є справа невіри. Брате, Іісус став людиною і переніс безчестя, а хіба ти більший за Іісуса? – Це невіра і спокуса демонська. Хто бажає смирення, як каже, і не понесе безчестя, той не може досягти смирення. Ось, ти чув (сказане), не нехтуй же цього; бо і сама справа знехтує тобою. Коли розмова приносить користь і не служить перешкодою більш потрібній справі, то стій, поки розмовляють. Якщо ж розмова ця не корисна, скажи: “Вибач, я немічний”. Про сором же (скажу): розмірковуючи про всенародний сором, який перед Господом спіткає грішників, поставиш ти тимчасовий ні в що.
Запитання 305, того ж. Коли приходять у монастир деякі, або мирські, або отці, помисел навіює мені запитати в них про користь душі або про справи. Як ти розсудиш про це?
Відповідь Іоанна. Брате, хто воістину бажає бути учнем Христовим, той ні в чому не має влади над самим собою, щоб самому по собі робити що-небудь. Хоча він і думає отримати користь від бесіди з тими, хто приходить, але порушує заповідь, яка говорить: усе з порадою твори (див. Сир. 32:21). Що ж ти ще хочеш чути понад те, що сказали отці? Якщо деякі з тих, хто прийшов, будуть розмовляти про слово Боже, запитай авву твого зі смиренням: “Авва, чи бажаєш, щоб я почекав і послухав, чи мені йти?” І що він скаже, те й роби спокійно. Якщо ж і по потребі хочеш запитати когось, ченця або мирського, то скажи авві; і коли він знайде потрібним, сам запитає те, що ти хочеш дізнатися; а коли тобі скаже: “запитай ти”, – тоді запитай.
Запитання 306. Якщо ж я не хочу питати, але трапиться мені зустрітися з ким-небудь із них, або хтось сам запитає мене про що-небудь, то як повелиш тоді вчинити?Запитання 306. Якщо ж я не хочу питати, але трапиться мені зустрітися з ким-небудь із них, або хтось сам запитає мене про що-небудь, то як повелиш тоді вчинити?
Відповідь Іоанна. При зустрічі з ким-небудь обмежуйся тільки привітанням і потім скажи: “Помолися за мене, я йду у справі”, і піди. А коли запитають тебе про що-небудь і ти знаєш це, то скажи і проходь далі; за незнання, скажи: “не знаю”, і проходь далі.
Питання 307. Якщо ж (хто-небудь) застане мене в той час, як я сиджу або роблю що-небудь, і сяде біля мене і захоче говорити зі мною, то що мені робити?
Відповідь Іоанна. Якщо (хто-небудь) застане тебе сидячим де-небудь і підійде до тебе, прийми від нього благословення і зроби те ж саме, що й колись, і скажи йому: “помолись за мене”; і хоча б ледь не руками утримував тебе, скажи йому: “Пробач мені, мені дана заповідь ні з ким не розмовляти без волі авви, але скажу йому, і що він накаже, те зроблю”. Якщо ж хто-небудь підійде до тебе і сяде в той час, як ти робиш що-небудь, то, за даною тобі заповіддю, знайди який-небудь привід і встань.
Запитання 308, того ж. Що означає сказане аввою Ісаєю: привітавши мандрівника, запитай його: як він живе, і потім сиди з ним мовчки?
Відповідь. Ти написав мені, що авва Ісая заповідав прийняти мандрівника і, після привітання, запитати його, як він живе, а потім сидіти з ним мовчки; але все це було сказано старцю, який був уже в літах і досяг (високого) ступеня (духовного). Істинний же учень і той, хто бажає бути ченцем, береже себе від подібних бесід, бо від них народжуються: недбальство, розслаблення, непокірність і люта зухвалість. В іншому місці (“Отцівських сказань”) написано: “Іоанн цим не займається”. І це означає усунути від себе турботи щодо будь-якої людини.
Запитання 309. Думка каже мені: одним разом відріж побачення і ти позбудешся (від захоплення ними). І знову каже: відсікай мало-помалу, щоб ті, хто бачить тебе, не стали дивуватися. Скажи мені, що з цього краще?
Відповідь Іоанна. Про те, щоб припинити побачення одного разу назавжди або мало-помалу, щоб ті, хто бачить тебе, не стали дивуватися, (скажу): якщо відсічеш побачення одним разом, то будеш спокійний, а інакше подаси привід (до нових розмов і різних помислів). До розмов – тому що будуть говорити: “Він розмовляв зі мною раніше, поговорю і я з ним”; до помислів же – тому що інший подумає: “Правильно, цей брат має щось проти мене, бо раніше говорив зі мною, а тепер не говорить”. Побажай досягти цього, і Бог допоможе тобі.
Запитання 310, того ж. Іноді деякі хворі приходять у монастир, просячи чогось із лікарні, і мені призначено аввою роздавати їм потрібне, через що я змушений буваю розмовляти з ними, і думаю, чи не за власним бажанням я це роблю, – поясни мені це, отче мій, і помолися за мене, щоб мати мені при цьому спокій.
Відповідь Іоанна. Щодо хворих, які приходять і мають потребу отримати що-небудь із лікарні (скажу): якщо ти всім однаково будеш роздавати, – ти не маєш турбуватися про це, тому що тобі наказано так робити. Але будь вельми уважний до того, щоб не завести з ким-небудь розмови, з цієї нагоди, і не продовжити побачення, яке трапилося через необхідність, за винятком того, коли потрібно буде запитати про будь-яку справу або купівлю; а й у такому випадку обмежуйся тільки необхідним питанням, щоб зла воля твоя не знайшла собі поживи. Збережи це і отримаєш спокій.
Запитання 311. Думка каже мені, що безмовність найпотрібніша і що вона мені корисна; чи справедливо вона мені так навіює?
Відповідь Іоанна. У чому полягає безмовність, як не в тому, щоб утримувати серце своє від того, щоб давати (іншим речі) і (самому) приймати (від них), від догоджання до людини та інших подібних дій. Коли Господь викрив книжника через притчу про того, хто потрапив у руки розбійників, і до того ж запитав його: “Кто был ближний его?” – книжник відповідав: “сотворивый милость с ним” (Лк. 10:37); і ще сказав Господь у Писанні: “милости хощу, а не жертвы” (Мф. 12:7). Якщо і ти віриш, що милість більша за жертву, то до милості схили твоє серце. Безмовність дає людині привід до зарозумілості перш, ніж вона придбає саму себе, тобто буде непорочною. Тоді (тільки) має місце (істинне) безмовність, коли людина понесла вже хрест. Отже, якщо будеш співчувати (ближнім), отримаєш допомогу; якщо ж утримаєш себе (від співчуття), бажаючи зійти в те, що вище твоєї міри, то знай, що втратиш і те, що маєш. Отже, не ухиляйся ні всередину, ні всередину, але тримайся середини, розуміючи, що є воля Господня, “яко дние лукави суть” (Еф. 5:16).
Запитання 312, того самого. Поясни мені, отче мій, що значить: не ухиляйся ні у внутрішнє, ні в зовнішнє, але тримайся середини? Чи не потрібно деякі дні призначати безмовності, а деякі – турботам зовнішнім?
Відповідь Іоанна. (Слова мої) означають: не наважуватися на безмовність і не недбальствувати про себе, коли перебуваєш серед турбот, – ось середній шлях, безпечний від падіння; у безмовності має бути смиренність, а в турботах – пильність над собою, і утримувати свій помисел; і все це не обмежується певним якимось часом, а надто – днями. Усякий повинен із вдячністю терпіти те, що за необхідністю спіткає його, і співчувати всім, хто перебуває в гуртожитку, бо виконує через це заповідь апостола, тобто, якщо хтось сумує, поскорби з ним, вмовляти його, утішати його (див. Рим. 12:15; 1Сол. 5:11,14). У цьому й полягає співчуття; співчувати ж хворим і допомагати їм лікуванням – добра справа. Бо якщо лікар, який дбає про хворого, отримує нагороду, чи не тим паче той, хто, за силою своєю, в усьому співчуває ближньому? Бо той, хто не співчуває йому в усьому, і в тому, в чому співчуває, виконує тільки волю свою.
Запитання 313, того самого.
Ти наказав мені триматися середини, але трапляється, що, коли я звільнюся від занять і виберу слушний час, щоб посидіти трохи у своїй келії, мене дуже турбують монахи або мирські, які, як завжди, люблять мене, що проходять повз, і якщо вийду до них, сумуватиму, а коли не захочу вийти, то мені потрібно сидіти у своїй келії, а через це є перешкодою у виконанні потреб у лікарні. Чи не повелиш мені сказати одному з братів, які перебувають зі мною при лікарні, щоб, коли я не вийду, він пішов би і подбав про те, що потрібно. Або зовсім віддалитися мені? Це я думаю як людина; але якщо в думці моїй таїться самовиправдання, то нехай буде з волі Божої, а не з моєї, тому що своя воля не може встояти, але закінчується погибеллю.
Відповідь Іоанна. Чим більше людина сходить у смирення, тим більше досягає успіху. Перебування в келії не робить тебе досвідченим, тому що ти перебуваєш у ній без скорботи. А через те, щоб завчасно залишити всі турботи, ворог готує тобі не спокій, а більше збентеження, так що змусить тебе нарешті сказати: “Краще б я і не народився”. Про занепокоєння ж від людей отці сказали: “Буває, що людина перебуває вже при смерті, а все ще прислухається до співдружності світу цього”. Не давай їм нічого і не приймай від них нічого; таким чином вони і залишать тебе. І про служіння брата (в лікарні, замість тебе, скажу), що якщо ти сам робиш що-небудь, – собі й допомагаєш; якщо ж через іншого, то він отримає більше, ніж ти за працю твою і молитву. У попередній відповіді моїй я говорив тобі про співчуття, подвизайся ж у ньому, якщо віриш апостолу, який каже: “Кто изнемогает, и не изнемогаю? Кто соблазняется, и аз не разжизаюся?” (2Кор. 11:29). З озлобленими “озлобляемыя, аки и сами суще в теле” (Євр. 13:3).
Запитання 314. Отче мій, якщо хтось просить речі, як мені видати її з привітністю78, коли я сумніваюся спочатку? Бо коли даю з примусом, то душа моя буває жорстока й незадоволена.
Відповідь Іоанна. Якщо дізнаєшся, що той, хто просить, просить через нужду, дай йому з радістю, як видаючи з дарів Божих. У цьому і полягає привітність. Якщо ж знаєш, що він просить без потреби, не давай йому, але скажи: “Мені дана заповідь від авви нічого не давати тому, хто не має потреби”; і це не буде жорстокість. Господь нехай напоумить тебе.
* * *
78 У слов’янському перекладі: “с тихостью”.
Запитання 315. Читаючи книгу Василія Великого про подвижництво, я знайшов, що той, хто має що-небудь і дає щось іншому, за заповіддю Господньою, не іншому благодійничає, а більше собі. Як же мені виконати цю заповідь?
Відповідь. Цей розділ відноситься до того, хто живе окремо і може керувати собою з розумом; а той, хто живе в гуртожитку, перебуває у покорі батька, і на нього не поширюється ця заповідь, бо він ні в чому не має влади чинити за своєю волею.
Питання 316. У книзі святого Василія про подвижництво знайшов я і те, що неможливо бути учнем Господнім людині, яка пристрасна до чогось теперішнього, або спілкується з ким-небудь з тих, хто хоча б на короткий час відволікає її від заповіді Божої. Але родичі мої винні мені дещо, і я бажаю цю суму роздати жебракам, а рідні, можливо, не захочуть мені її повернути – як мені вчинити в такому разі?
Відповідь Іоанна. Якщо ти не відсічеш тілесного міркування і не зробишся дещо наполегливим заради Бога, то впадеш і в догоджання людям. Бог нехай подасть тобі силу в усьому виконувати волю Його. Амінь.
Запитання 317, того самого. Що означає “не замовчувати” за словом отців, і як це виконується на ділі?
Відповідь. Думаю, – те, щоб не мовчати про свої помисли; бо той, хто приховує свої помисли, перебуває незціленим і виправляється тільки частим запитанням про них отців духовних. Як сам розумію, сказав я і тобі, брате мій. Якщо ж ти краще це розумієш, “да даст убо тебе Господь разум” (2Тим. 2:7), що посилається від Нього (див. Еккл. 2:26; Йов. 12:13,16; 1Ін. 5:20), також і мені, найгіршому рабу Його.
Запитання 318. Що означає сказане тобою, отче мій, що уважному нітрохи не шкодить сон?
Відповідь Іоанна. Хто зберігає стадо своє подібно до Якова, від того відступає сон (див. Бут. 31:40), і коли він і засне небагато, сон його буває як в іншого неспання; бо вогонь сердечного горіння не допускає його зануритися в сон, і він оспівує з Давидом: “просвети очи мои, да не когда усну в смерть” (Пс. 12:4). Хто досягає цієї міри і скуштував уже солодкість її, той розуміє сказане; така людина не упивається чуттєвим сном, а тільки користується природним.
Запитання 319. Якщо хто-небудь попросить мене увійти в його келію і здійснити молитву, або я прошу кого-небудь зайти до мене, або бажаю допомогти кому-небудь у справі, то скільки разів повинно відмовлятися і не погоджуватися, там, звичайно, де немає злочину заповіді?
Відповідь. Якщо ти увійдеш у келію брата, або він у твою, і скаже тобі: “помолись, брате”, – до трьох разів відповідай: “пробач”. Якщо він і після третього разу проситиме, то виконай (бажання його) зі смиренням. І ти також тричі говори іншому, і якщо не захоче – залиш його; бо сперечатися – погана справа. І в усякому разі: чи пропонують тобі прийняти допомогу, чи ти бажаєш подати комусь руку (допомоги), проси до трьох разів, і якщо він не погодиться, перестань з миром і не ображай його. Такий істинний шлях Божий; уважно стеж за собою, щоб трудитися на ньому нелицемірно, з чистим серцем, за сприяння Бога, Який простягає тобі руку і допомагає Своєю благодаттю. Амінь.
Запитання 320, того ж. Якщо трапиться трапеза любові79 і мені даватимуть частку мою, але я не маю в ній потреби: повелиш мені взяти її, щоб не здалося, що я не приймаю через стриманість, і чи роздати її, кому потрібно в лікарні, чи ні?
Відповідь Іоанна. Брате, якщо маєш потребу в цій частині, то прийми її; якщо ж ні, то не приймай, бо інакше відновиться в тобі марнославство.
* * *
79 Трапезами любові називалися загальні трапези, що походили з любові і служили спонуканням для тих, хто куштував, до любові та спілкування. Див. 74 правило 6-го Вселенського Собору.
Запитання 321, того ж. Трапляється, що я роблю братії трапезу любові, і мене за це прославляють; чи не шкідливо мені це, і чи не краще робити її таємно, через авву, або самому собою, для свого навчання? І як, отче мій, звільнитися від цієї слави, бо вона слідує і за правими, і за неправими справами людини?
Відповідь Іоанна. Ти повинен бути уважним до обох цих намірів, бо вони дають привід до марнославства. Однак через авву легше робити (трапезу любові), бо в такому разі тобі треба буде боротися тільки з власним серцем. А коли сам собою будеш робити її, тобі належить подвійна боротьба, – не тільки з власним серцем, а й з думкою інших людей. Бути вільними від насолоди слави і марнославства можуть тільки ті, які позбулися старої людини. Господь нехай дасть тобі свободу цю у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.
Запитання 322. Коли я закриваю очі під час служби, помисли мої збираються. Але чи добре це? Можливо, чи не здається це дивним іншим братам, які стоять зі мною, і вони спокушаються?
Відповідь Іоанна. Якщо помисли твої справді збираються, коли заради Бога закриваєш очі під час служби, то не зважай на декого, хоча б, як ти кажеш, це й здавалося дивним братам, які стоять із тобою.
Запитання 323, того ж. У мене є власні мої книжки, і помисел навіює мені віддати їх у гуртожиток і не дбати про них більше; бо коли вони будуть загальні, монастирські, то й кожен матиме їх для читання. Подібно до цього думаю і про одяг. Скажи мені, отче мій, чи повинно це зробити? І який одяг залишити мені собі, за тілесною моєю неміччю?
Відповідь Іоанна. Якщо хочеш позбутися турботи про книжки, то добре зробити так, як ти казав, тобто віддати їх у гуртожиток; бо все, що належить гуртожитку, є Боже. Що ж до одягу, який для тебе потрібен, то ти залиш собі для зими дві короткі коловії80 і один левітонарій81, і для літа дві легкі коловії й один левітонарій81. І ще для зими, на випадок сильної холоднечі, невеликий нагрудник. Якщо ж не буває сильної холоднечі, то достатньо мати куколь і дві мантії: одну зимову, а іншу літню, також і два покривала: одне тепле, а інше легке. Май також власяницю і подушку, вони тобі потрібні. Якщо потрібен тобі тюфяк, май і його. І коли тобі дають одяг і ти потребуєш його, прийми його, а старий замість нього віддай авві; якщо ж не потрібен тобі той, що дають, і його також віддай авві. Господь нехай укріпить тебе – чути і виконувати; бо в цьому і полягає успіх і виправлення, угодне Богові.
* * *
80 Коловія – одяг без рукавів і короткий.
81 Левітонарій – чернечий верхній одяг, витканий із волосся.
Запитання 324, того ж до великого старця.
Оскільки вами призначено мені перебувати в цьому служінні, при лікарні, то скажи, отче мій, чи повинно мені читати деякі лікарські книжки та навчатися самому собі складати ліки, чи краще не дбати про те, як про те, що розсіює розум, і залишити це (щоб воно не збудило в мені, як у неуважному, марнославства) і задовольнятися тим, що я вже знаю, роблячи, що можливо, за допомогою олії, борошна, мазей і взагалі простих засобів, в яких вправляються і ті, хто не читає (лікарських книг). Як же мені чинити? Бо серце моє тремтить під час цього служіння, щоб не погрішити в ньому і не додати до пристрастей моїх ще інших гріхів.
Відповідь великого старця. Оскільки ми не прийшли ще до досконалості, щоб зовсім позбутися полону пристрастей, то краще заняття лікарські, ніж пристрасні. Але не на лікування повинні ми сподіватися, а на Бога, Який умертвляє і оживляє, і каже: “поражу и Аз исцелю” (Повт. 32:39). Читаючи лікарські книги або запитуючи про них кого-небудь, не забувай, що без Бога ніхто не отримує зцілення. Отже, хто присвячує себе лікарському мистецтву, той повинен віддавати себе імені Божому, і Бог подасть йому допомогу. Лікарське мистецтво не перешкоджає людині бути благочестивою, але займайся ним як рукоділлям для (користі) братії. Що робиш, роби зі страхом Божим і збережешся молитвами святих. Амінь.
Запитання 325, того самого. Ти сказав мені раніше, що відсікання своєї волі полягає і в тому, щоб не сперечатися з бажання стояти на своєму. Як же мені бути, отче мій: іноді трапляється, що приношу хворому річ, мабуть, корисну, але вона нерідко шкодить йому, і я сумую, що виконав у тому свою волю; бачу також, що я цілий день перебуваю в занятті, і воно б не допускає мене згадати про Бога, і обжерливість турбує мене. Скажи мені, що мені робити? Бо вірю, що в цьому полягає моє спасіння.
Відповідь Варсонофія. Якщо ти, думаючи, що якась річ принесе хворим користь, зробиш по-своєму, і трапиться навпаки, що вона принесе їм шкоду, то Бог, який дивиться на твоє серце, не засудить тебе, бо знає, що ти зробив шкоду, бажаючи принести користь. Якщо ж хто-небудь, хто знає, скаже тобі про це наперед, а ти зі зневагою не послухаєш його, то це буде гордість і своєволля. Багато хто завжди чує про якесь місто, і їм трапляється увійти в нього, не знаючи, що воно те саме місто; так і ти, брате, цілий день проводиш у пам’яті Божій і не знаєш того. Мати заповідь і намагатися зберігати її – в цьому полягає і покірність, і пам’ять Божа. Справедливо сказав тобі брат Іоанн: “вдягнися спершу листям, а потім, коли повелить Бог, принесеш і плоди”. Якщо не знаєш корисного, то наслідуй тих, хто знає, і це є смирення, і отримаєш благодать Божу. Справедливо сказав ти, що в цьому полягає твоє спасіння; бо ти не сам собою прийшов сюди, але Бог вів тебе сюди. “Возмогайте во Господе” (Еф. 6:10): ти чималу користь отримуєш від заняття, на яке скаржишся. Скільки можливо, подвизайся проти обжерливості, і Господь допоможе тобі пізнавати і робити корисне. Мужайся і міцнішай у Господі.
Запитання 326, того ж. Оскільки ти сказав мені, що покірність і пам’ять про Бога полягають у тому, щоб мати заповідь82 і намагатися виконувати її, то прошу тебе, навчи мене і цього: чи можливо стурбованому таким служінням за Богом, який перебуває серед людей, мати безперестанну пам’ять Божу? І коли можливо, випроси мені її, отче мій, якщо це мені буде корисно, бо тобі й Богові “вся возможна” (Мф. 19:26).
Відповідь Варсонофія. Про безперестанну пам’ять Божу: кожен може зберігати її, по своїй мірі. Ти тільки змирися, а я краще за тебе знаю, що тобі корисно, і цього прошу тебе, “у Бога же вся возможна” (Мф. 19:26).
* * *
82 Тобто заповідь отцівську щодо будь-якого послуху.
Запитання 327, того самого.
Знову вдаюся до тебе, милосердний отче мій, і не перестану турбувати тебе, доки не зміцниш мене; бо якщо Бог, за вашими молитвами, і дає мені певний смуток за гріхами моїми, я мало-помалу знову втрачаю його, через зовнішню розвагу. Отже, прошу тебе, отче мій, і в цьому зміцни мене, щоб усе було зі мною з ласки Божої і вашої, і нічого не було мого власного, бо я нічого не можу, якщо не буду укріплений вашими молитвами. Остерігаюся, отче мій, і того, що керую лікарнею, бо це є якесь володарювання, і нібито не дало приводу до марнославства і свободи в зверненні. Також і від частого куштування харчів можу ухилитися в обжерливість. Отже, чи не розсудите ви, щоб мені, для попереднього навчання себе, побути спершу в нижчому послуху, і потім, коли легше буде мені, знову вступити в оне служіння? Ти знаєш, отче мій, що я кажу так не тому, щоб обтяжувався цією справою, бо що я роблю, окаянний? Але боюся, чи не дратую я свої пристрасті, живучи тут; чи сам я так думаю, чи біси мені навіюють те – не знаю. Ти ж, отче мій, оголоси мені волю Божу, визволи мене від думок, що бентежать мене, зміцни мене твоїми молитвами виконувати те, що ти кажеш, і пробач мене.
Відповідь Варсонофія. Вислухай, брате, і будь упевнений у Господі, що, коли ми доручили тобі цю справу, рука наша і серце наше з тобою, точніше ж сказати – рука Бога, який благає нашими молитвами про порятунок душі твоєї і про те, щоб Він зміцнив тебе в справі, дарував тобі успіх і покрив тебе в ній. Ти не інакше можеш врятуватися, як тільки через це (послух). Отже, не сумуй, падаючи й повстаючи, спотикаючись і докоряючи собі, доки Господь не надасть тобі милості, якої ти прагнеш; тільки не будь недбалим. Не бійся, бо Господь, який поставив тебе на цю справу, і влаштує її, і ми поділяємо з тобою турботу. Нехай не спокусить тебе диявол, під виглядом добра, як сказано: “благими словесы и благословением прельщают сердца незлобивых” (Рим. 16:18). Той, Хто поставив тебе на цю справу, є все; Він сказав учням Своїм: “Се, Аз посылаю вас” (Мф. 10:16), і ще: “се, Аз с вами есть” (Мф. 28:20). Не бійся, і нітрохи не бентеж себе сумнівами про лікарню, зневіряючись від турбот, пов’язаних із владою. Якщо зрозумієш написане тобі, то будеш спокійний. Тільки собі повинен ти слухати, по силі своїй, і Бог допоможе тобі. Радій у Господі і зміцнюйся в Ньому.
Запитання 328, того ж до іншого старця. Якщо браття, які перебувають зі мною, у чомусь згрішать, як виправити мені їх без збентеження?
Відповідь Іоанна. Якщо викарбуєш у серці волю Божу, то не будеш бентежитися, але здобудеш добру навичку, як і батьки; якщо ж забудеш її і захопишся, як людина, то скажи Богові з покаянням: “Прости мене, Владико, і помилуй мене”, і скажи братам, які перебувають із тобою: “Стережіться, браття, бо через те ми піддаємо себе осуду і губимо наші душі”, і не говори надто голосно, але тільки так, щоб було чутно. Коли навчиш себе в цьому – досягнеш і такого устрою душі, який угодний Богові.
Запитання 329, того самого. Прошу тебе, отче мій, скажи мені, яким чином треба виправляти (ближніх) і в якому разі треба юродствувати, тобто вдавати з себе такого, що нібито не розуміє справи і не звертати на неї уваги? А якщо не матиму успіху в справі, чи повинен накласти на себе заборону щодо неї?
Відповідь Іоанна. Щодо людей чини так: коли знаєш, що людина, яка згрішила, розумна і приймає слова твої, – напоумляючи її, скажи: “Брате, якщо ми з недбальством робимо діло Боже, то це погибель для душі. Ну, чи добре ти тепер зробив? Постарайся вперед (виправитися)”. Якщо ж він нерозумний, скажи йому: “Повір мені, брате, що ти вартий покарання за своє недбальство, і як скоро скажу авві, він суворо тебе покарає”. А коли можна вдавати, що не розумієш, для цього зважай на похибку брата: і якщо вона не велика, зроби вигляд, що ти не зрозумів її; якщо ж велика, то не слід вдавати, що не розумієш. Ти не повинен накладати на себе заборону (до заняття справою) в разі безуспішності, але і не нехтувати нею. Випробувавши її, проси прощення у Бога, бо інакше впадеш у недбальство.
Питання 330, того ж. Якщо хтось із братії або з самих хворих згрішить, і я, бажаючи виправити його, скажу що-небудь зі збентеженням, – чи повинен я після вклонитися йому (просячи прощення)? І якщо трапиться, що він розгніваним на мене піде з лікарні, – що мені робити? І взагалі, за які гріхи треба робити поклоніння? Бо гордість і самовиправдання затьмарюють розум. А коли хтось і поклониться, то марнославство знову знайде собі привід.
Відповідь Іоанна. Зі збентеженням нічого не говори, бо зло добра не народжує. Але потерпи, поки помисел твій заспокоїться, і тоді скажеш мирно. І якщо брат послухається тебе, – добре; якщо ж ні, скажи йому: “Чи не хочеш, я відкрию це авві, і як він розсудить, так і зробимо”, і ти будеш спокійний. Але якщо, розгнівавшись, піде, то скажи авві, і він напоумить його, а ти не роби йому поклоніння (тобто не проси вибачення), бо через те даси йому привід думати, що ти справді винен перед ним, і він ще більше на тебе озброїться. В інших же людей ретельно проси вибачення, зважаючи на гріх: щойно бачиш, що гріх твій великий, – вклонись; а коли він не великий, скажи вустами, з почуттям сердечного каяття: “пробач мені, брате”. Стережися гордості й самовиправдання, бо вони перешкоджають покаянню; втім, буває й те, що людина через марнославство віддає уклін. Нехтуючи трьома цими пристрастями83, де потрібно, роби поклоніння зі смиренням, страхом Божим і міркуванням. За силою твоєю старайся перебувати в цих чеснотах, і Бог допоможе тобі молитвами святих.
* * *
83 Гордість, самовиправдання і марнославство.
Запитання 331, того ж. Якщо під час служіння хворим настане година псалмоспіву або святої проскомидії, або трапиться інша потреба, і браття, які перебувають зі мною, знають, що кому потрібно дати, – чи повелиш мені піти, або це буде мені в тяжку провину? Так само, якщо захочу побути у своїй келії, коли мені немає потреби бути в лікарні, – чи дозволиш мені, отче мій, чи ні?
Відповідь Іоанна. Коли браття знають – не буде на тобі провини піти або побути у своїй келії, тільки відвідуй хворих.
Запитання 332. Якщо скупість турбує мене в той час, коли видаю комусь потрібне йому, так що не можу й дати йому, – то чи дати йому менше того, скільки йому потрібно, чи постаратися видати не менше належного. Також якщо, соромлячись, ніби з корисливості до людини або марнославства, за навіюванням помислу, я хочу дати більше, – то чи дати мені, всупереч моїй пристрасті, трохи менше, або належне за заповіддю?
Відповідь. Якщо скупість перешкоджає дати ближньому те, що йому потрібно, то зважай на те, що маєш. Коли в тебе багато речей, дай дещо більше, ніж треба, а коли мало, дай точно, скільки слід. Бог нехай напоумить серце твоє, брате.
Запитання 333: Коли бачу посудину, потрібну для лікарні, і відчуваю, що я маю до неї пристрасть, – то чи не дам їжі моїй пристрасті, взявши її?
Відповідь Іоанна. Якщо маєш потребу в посудині і помисел про неї боре тебе, то скажи своєму помислу: “він мені потрібен, але навіщо брати за примхою?” Як скоро перестане боротися з тобою пристрасть, візьми її; якщо ж не перестане, то, коли зручно обійтися іншою посудиною, не бери і придуши свою пристрасть; а в разі потреби візьми ту посудину, докоряючи собі й кажучи: якби не змушувала потреба, не взяв би її, бо перемігся своєю примхою.
Запитання 334. Один чоловік подарував мені колись одяг, і я взяв його тоді, наче з радістю, анітрохи не суперечачи; але, випробовуючи себе, знайшов, що взяв його не через нужду, а більше через злодійство, і думка говорить мені: “поверни його”. Як повелиш мені вчинити?
Відповідь Іоанна. Від душі похвалимо того, хто подарував, і від душі похулимо того, хто прийняв, і носитимемо її з покорою, засуджуючи себе, а наперед берегтимемося лихоїмства.
Запитання 335, того ж. Якщо трапиться, що хто-небудь хоче дати річ, в якій я маю потребу, але бачу, що серце моє через пристрасть бажає прийняти її, як мені вчинити: чи взяти, з нагоди потреби, або відмовитися через пристрасть до неї?
Відповідь Іоанна. Як про їжу, так розумій і про це. Ти знаєш, що ми щодня потребуємо їжі, але не повинні куштувати її з насолодою. Коли ми приймаємо її, дякуючи Богові, що дав її, і засуджуючи себе, як негідних, то Бог робить, що вона слугує нам на освячення і благословення. Отже, якщо ти маєш потребу в якійсь речі і встигаєш отримати, дякуй Богові, що допомагає тобі, і засуджуй себе, як недостойного, і Бог відверне від тебе пристрасть, бо Йому “вся возможна… невозможно Ему ничтоже” (Мк. 10:27; Йов. 10:13). Йому слава навіки, амінь.84
* * *
84 Тут закінчуються запитання преподобного авви Дорофея.
Запитання 336. Інший брат запитав того ж старця: Якщо Господь дав заповідь любити ближнього, як самого себе, і співчувати йому в радості й печалі, як члену власного свого тіла, а той, хто бачить його в убогості та зневажає, порушив би любов, якби сам мав лише одне необхідне, для себе самого недостатнє, то скажи мені, отче мій, у чому виявляється любов?
Відповідь Іоанна. Любов до ближнього проявляється в багатьох видах і не одним тільки подаянням. Так, наприклад: коли ти підеш кудись із ближнім і бачиш, що думка твоя бажає, щоб тебе вшанували більше за побратима, а не бажаєш переважно, щоб його вшановували нарівні з тобою, – тоді ти не любиш його, як самого себе, бо апостол каже: “друг друга честию больша себе творяще” (Флп. 2:3). Коли маєш що-небудь їстівне, і бачиш, що помисел твій навіює тобі з’їсти наодинці за примхою, без потреби, – тоді ти не любиш ближнього, як самого себе. Коли маєш що-небудь необхідне, ледь достатнє лише для одного тебе, і не поділишся з ближнім, – і тоді ти не любиш його, як самого себе. Якщо захочемо в цьому випадку виконати слово Писання, воно не захистить нас, бо це написано не про одну якусь людину, а кожна людина називається нашим ближнім. Як же можна виконати те щодо всіх людей, не маючи що подати всім? А однаково бажати любити ближнього, як самого себе, значить ще й таке: коли трапиться зазнати якогось збитку, і бачиш, що помисел твій тішиться тим, що ближній зазнав збитку незрівнянно більшого, ніж ти, – тоді ти не любиш його, як самого себе. Також, коли бачиш, що його хвалять, і не радієш йому, бо тебе не похвалили з ним разом, і не думаєш, як би мало бути, що похвала брата мого відноситься також і до мене, бо він один із членів моїх, – то і в цьому разі не намагаєшся ти полюбити його, як самого себе; – так само і в усьому іншому. Любити ближнього, як самого себе, означає також і те, що коли почуєш щось від отців про шлях Божий, і брат твій запитає тебе про це, – не приховати від нього корисне через заздрість. Але, знаючи, що він брат тобі, скажи йому зі страхом Божим, що ти чув, і (до того ж) не вважай себе вчителем, тому що це некорисно тобі.
Запитання 337. Чи добре мати дружбу з однолітком?
Відповідь. Добре не мати особливої дружби з ким-небудь з однолітків, бо такий звичай не допускає набути плачу; так само і з іншим ким-небудь, хто позбавляє тебе плачу, не май дружби: вона принесе тобі не користь, а скоріше шкоду, бо ніхто не може набути будь-що благе інакше, як з великими труднощами. Навчи очі твої не дивитися ні на кого надто пильно і не наповниш серця твого лютою зухвалістю, яка губить усі плоди ченця.
Запитання 338, того ж. Коли я почую про кого-небудь, що він перебуває в брані або в хворобі, і ніби співчуваю йому, то скажи мені, по-перше: чи вже й таке співчуття походить від демонів, які хочуть через це відволікти мене від пам’яті про власні мої гріхи? Потім: чи повинен я згадувати його в молитві, тоді як сам перебуваю ще в більшому лихові й більших гріхах, тим часом як брат той просить мене про це або хоче, щоб я сказав про це комусь із отців? Чи не навчає, хоча трохи, любові і пристрасної людини молитва за ближнього? Як ти розсудиш про це, отче мій?
Відповідь Іоанна. Слова отців: “ніхто не повинен, залишаючи свого мерця, йти оплакувати іншого”, відносяться до юних, бо досконалим властиво співчувати ближньому. Якщо ж юний виявлятиме співчуття іншому, це є наруга над демонами, бо він безглуздо вважає того хворим і бідуючим, а про себе думає, що він робить ніби добру справу; набагато ж корисніше йому зовсім не піклуватися про іншого. І якщо згадає його в серці своєму або від інших почує про нього, нехай скаже: “Нехай Бог помилує мене і його!” Сам же собою аж ніяк не проси будь-кого зі старців помолитися за іншого, бо це означає діяти з власної волі. Щоб уникнути цього, тільки нагадай, що такий-то перебуває у скорботі, і старець, почувши, старанно помолиться за того, хто немічний духом. І коли хто-небудь попросить тебе передати про це старцю, то заради заповіді скажи: “помолись, отче, за такого-то”. Якщо ж скаже тобі: “помолись за мене”, то також заради заповіді скажи: “Господи! пробач нам”, або: “Боже! допоможи нам”, або: “захисти нас у цьому ділі”, і не подумай, що чини так зі своєї волі, бо ти запитав про це і почув, як треба сказати. А щоб співчувати кому-небудь, хоча і з любові, – ти ще не прийшов у цю міру. Коли турбує тебе думка про що-небудь, то запитай старця і почуєш, що тобі треба робити. Бог нехай помилує тебе, брате!
Запитання 339, того самого. Скажи мені, отче мій: до чого має сягати міра взаємної любові брата до іншого?
Відповідь Іоанна. Брат! Інша любов батьків до дітей своїх і інша любов братії до братів своїх. Міра любові духовних отців до дітей своїх не має в собі нічого шкідливого або плотського; бо вони затверджені духовною мудрістю, і як у словах, так і в справах намагаються завжди і в усьому приносити користь юним. Люблячи їх таким чином, не замовчують перед ними про їхні недоліки, але часто викривають, напоумляють і втішають, як добрий батько напоумляє дітей своїх. Бо їм сказано: “обличи, запрети, умоли” (2Тим. 4:2), як часто чинить і з тобою авва твій, хоча ти й не розумієш, коли викриває, забороняє й утішає тебе, і заради любові він не замовчує про гріхи твої. Цим виявляється, що любов його до тебе є духовна. Кожен по своїй мірі любить ближнього свого; міра ж досконалої любові полягає в тому, щоб заради тієї любові, яку людина має до Бога, любити і ближнього свого, як самого себе. Юність повинна охороняти себе в усьому, бо диявол скоро спотикає юних. Вони в бесіді спершу починають говорити ніби про користь душевну, або навіть і не про те, але потім переходять до іншого: до роздратування, до неробства, до сміху, до наклепу і до іншого зла, так що виповнюються на них слова: “наченше духом, ныне плотию скончаваете? Толика пострадасте туне?” (Гал. 3:3,4). Так-то піддаються падінню юні від нерозумної любові один до одного і тому, що збираються разом для особливих бесід. Міра ж любові їхньої один до одного має бути така: не обмовляти один на одного, не ненавидіти один одного, не принижувати, не шукати свого тільки, не любити один одного заради тілесної краси або заради будь-якого тілесного заняття, не сидіти одне з одним без крайньої потреби, щоб не впасти в зухвалість, яка губить усі плоди ченця і робить його подібним до сухого дерева. До цього простягається міра любові юних один до одного. І як самі вони повинні остерігатися зухвалості й марнослів’я, так нехай оберігають і братію свою, боячись передчасно сідати одне з одним, щоб не бути спійманими в цих тенетах і не вловити свою братію, боячись того, хто сказав: “Горе напаяющему подруга своего развращением мутным” (Авв. 2:15). І ще: “тлят обычаи благи беседы злы” (1Кор. 15:33). Слухай себе, брате!
Питання 340, того самого. Що мені робити? – Я страждаю від поганих помислів. І якщо дізнаюся, що й інший має їх, завжди кажу: ось і інші також думають погане. Також, чому немає в мене ні плачу, ні розчулення? Думка каже мені, що поки перебуваю з людьми, не можу придбати їх. Зроби милість немочі моїй і скажи мені, отче мій, як мені позбутися цих помислів?
Відповідь Іоанна. Погані помисли, так само й те, щоб, коли почуєш або дізнаєшся, що й інший хто-небудь має щось подібне, – казати: “Ось і інші, як я, думають погане”, – прокляни всі такі злі навіювання. Скажи про брата твого: “Він кращий і святіший за мене”, і думки твої заспокояться. Про плач же: якщо не примусиш себе, перебуваючи з людьми, трудитися, щоб не мати з ким-небудь вільного поводження, то не набудеш ні плачу, ні розчулення. І якщо доведуть тебе до того, щоб, під виглядом добра, тікати від братії твоєї, то доведуть і до того, що втечеш від подвигу і поприща. Отже, спонукай себе, перебуваючи з людьми, не мати вільного поводження з ними85; бо апостол каже: “аще же и {подвизается} кто, не венчается, аще не законно {будет подвизатися}” (2Тим. 2:5). Роби належне по силі твоїй, брате, і Бог допоможе тобі в усьому. Не забувай зберігати смиренність, послух, покірність, і спасешся у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.
* * *
85 У слов’янському перекладі: «победити дерзновение».
Запитання 341, іншого. Інший брат запитав того ж старця: авва, я бажаю врятуватися і не знаю шляху спасіння. Помисел каже мені: “Навіщо живеш тут у гуртожитку, нічого не роблячи? йди в інше місце”. Як має мені вчинити в цьому випадку?
Відповідь Іоанна. Брате, Бог через Божественне Писання і отців вказав нам шлях спасіння, сказавши: “вопроси отца твоего, и возвестит тебе, старцы твоя, и рекут тебе” (Повт. 32:7). Отже, якщо хочеш не заблукати під приводом смирення, погоджуючись із помислом – піти звідти, де отримуєш користь, то не роби нічого без запитання в отців духовних, і не заблукаєш, благодаттю Бога, “Иже всем человеком хощет спастися и в разум истины приити” (1Тим. 2:4).
Запитання 342, того самого. Помисел говорить мені, що якщо я піду куди-небудь і почну мовчати, то досягну нарешті досконалої безмовності. Будучи боржником у багатьох гріхах, я бажаю звільнитися від них. Як мені вчинити, отче мій?
Відповідь. Брате, людина, що перебуває в боргу, якщо не сплатить перед тим боргу свого, то куди б вона не пішла, чи то до міста, чи то до селища, і де б не оселилася, все – вона боржник і не має волі спокійно перебувати де-небудь. Коли ж буде обтяжений ганьбою від людей, то соромиться, і тоді якось сплачує борг свій; і, звільнившись від нього, сміливо і абсолютно безбоязно може ходити серед народу і жити, де забажає. Так само і хто постарається, за силою своєю, терпляче терпіти прикрощі, ганьбу, ганебні звичаї та поневіряння за вчинені ним гріхи, той навикне до смирення й праці, і заради них прощають йому його гріхи, за словом Писання: “Виждь смирение мое и труд мой, и остави вся грехи моя” (Пс. 24:18). Поміркуй же і про те, що перед хрестом Владика наш Іісус Христос зазнав багато прикрощів і ганьби, і після цього вже піднявся на хрест. Так само і ніхто не може досягти досконалої й багатоплідної безмовності та спочинку святого й досконалого, якщо спершу не поспівчуває Христові й не перетерпить усіх страждань Його, згадуючи слова апостола: “понеже с Ним страждем, да и с Ним прославимся” (Рим. 8:17). Не спокушайся: іншого шляху спасіння немає, крім цього. Господь нехай допоможе тобі, з волі Своєї, щоб, як каже Він у Євангелії, покласти міцну основу своїй будівлі на твердому камені (див. Мф. 7:24,25). “Камень же бе Христос” (1Кор. 10:4).
343. Прохання до великого старця. Брат просив великого старця, кажучи: я людина пристрасна, помолися, щоб Бог помилував мене.
Відповідь Варсонофія. Хто бажає бути помилуваним, нехай збереже заповідь – не куштувати від дерева, і він не впаде в непослух, а той, хто не впаде в непослух, отримує помилування і спасається благодаттю Христа, Бога нашого; бо такий говорить помислу своєму: “Я і Бог – ми одні у світі”, і якщо не виконаю Його волі, буду вже належати не Йому, а чужому; і щодня очікує виходу свого з тіла, розмірковуючи, як йому зретити Бога, і такий скоро знаходить шлях порятунку.
344. Прохання до того ж. Брат, що впав у спокусу, просив молитов у самого великого старця і, отримавши полегшення, сповістив його про це, приносячи йому подяку і водночас просячи (молитов) за головний біль, який стався у нього, а також і за те, щоб просвітилося серце його.
Відповідь Варсонофія. Брате! Будемо слухати себе зі страхом Божим, і якщо милостивий Бог, за людинолюбством Своїм, полегшить нам боротьбу, то й тоді не будемо недбайливими, бо багато хто, отримавши полегшення, запекся про себе й упав з ніг до голови. Але ми, отримавши полегшення, будемо дякувати Богові, (згадуючи) від чого Він позбавив нас, і перебуватимемо в молитві, щоб не впасти знову ні в ті ж самі пристрасті, ні в інші. Так, якщо хто з’їсть що-небудь, і заболить у нього шлунок, або селезінка, або печінка, і за старанності й знання лікаря він зцілиться, то вже не вдається до недбальства про себе, згадуючи колишню небезпеку, щоб не опинитися в гіршому становищі, як і Господь сказав зціленому Ним: “се здрав еси: ктому не согрешай, да не горше ти что будет” (Ін. 5:14). Брате, хороші воїни і під час миру постійно вчаться мистецтву вести брань, бо не допускає час брані, зі зручністю, навчатися того, що необхідно для брані; сказано: “Уготовихся и не смутихся” (Пс. 118:60). Отже, аж ніяк не май вільного поводження з тим, щодо кого був спокушений пристрастю, а так само і ні з ким іншим; бо отці кажуть про вільне звернення, що воно згубляє плоди ченця. Не може ж людина залишатися без піклування про боротьбу навіть до останнього подиху, щоб інакше їй не впасти на дно, як спійманій хитромудрим ворогом, якого від нас Господь “Духом уст Своих да упразднит” (2Сол. 2:8). Пам’ятай, що сказав старець: якщо людина створить нове небо і нову землю, – і тоді не може бути без піклування. Щодо ж головного болю: примушуй себе, щоб не послабляти себе, і отримаєш допомогу. Господь, бачачи Своїх учнів знеможеними, сказав їм: “бдите и молитеся, да не внидете в напасть” (Мк. 14:38). Сину мій, Той, Хто просвітив очі сліпого, нехай просвітить очі серця твого, щоб розуміти благе і корисне; нехай укріпить тебе і затвердить досконалою вірою Бог сил, що сказав: “вся возможна верующему” (Мк. 9:23), і нехай побачу тебе в особі тих, хто рятується благодаттю Предстоятеля душ наших, Іісуса Христа, Котрому слава на віки віків, амінь.
345. Мирський брат того ж великого старця, будучи і сам уже старий, через посланого виявив бажання бачитися з ним.
Старець же відповів йому наступне: “Я маю брата Іісуса; якщо ж, знехтувавши світом, станеш ченцем, тоді й ти будеш мені братом”. Почувши це, він пішов із багатьма сльозами і через деякий час прийшов знову в цю обитель, зрікся світу і, впавши у водяну хворобу, через посланого просив у великого старця молитов про свою хворобу.
Він відповідав йому так: хвороба ця спіткала тебе для того, щоб ти не відійшов до Бога безплідним. Отже, якщо потерпиш і будеш дякувати Богові, то вона ставиться тобі замість подвигів, оскільки ти не довго пробув у чернечому образі. Частково ж скорбота ця спіткала тебе і за те, що ти вважав мене, нікчемного, і себе, – такими, що значать щось: мене – як велику людину, себе – як брата такій людині, а не знаєш того, що ми – чада злочину Адамова, земля і попіл. Дякуй же Богові, що привів тебе в такий стан. Якби ми мали смиренність Іісуса Христа, то могли б сказати: “кто есть Мати Моя, и кто суть братия Моя” (Мф. 12:48), та ін.
346.
Брат, чуючи від одного з братів про боротьбу, скільки міг, порадив йому корисне, тоді як сам ще не досяг цієї міри, і раптом боротьба повстала на нього. Бачачи себе обтяженим, він зрозумів, що це попустилося йому за те, що не повідав брату своєї немочі й того, що про це треба краще запитати у отців. Він пояснив цю обставину іншому старцю.
Відповідь Іоанна. Брате, немає іншого шляху, крім того, щоб людина докоряла собі за те, що вона говорила, і Бог пробачить їй.
Після цього брат раптом отримав полегшення від брані і дякував Богові.
Запитання 347, того ж. Якщо на душу чекають дві справи шкідливі, і ніяк не можна уникнути однієї з них: що треба робити?
Відповідь Іоанна. Із двох шкідливих речей треба обирати менш шкідливу. В Отцівських сказаннях написано: хтось прийшов просити в іншого динарія, і той не дав йому, сказавши: “Мені нічого дати тобі”. Коли ж запитали його, чому не дав йому, відповів: “Якби я дав йому, це заподіяло б йому душевну шкоду, а тому я і вважав за краще краще порушити одну заповідь, ніж допустити шкідливе для душі”.
Запитання 348, до великого старця. Брат, досягаючи успіху за Богом у чеснотах, відкрився великому старцеві, кажучи: я скорблю, авва, дай мені настанову.
Відповідь Варсонофія. Святий апостол Павло, зрозумівши силу терпіння, писав таке: “терпения бо имате потребу, да волю Божию сотворше, приимете обетование” (Євр. 10:36). Той, хто бажає зійти разом із Христом на хрест, повинен бути співучасником страждань Його і завжди матиме мир; і я кажу тобі: подвизайся набути подяки до Бога за все, і сила Вишнього осяє тебе, і тоді знайдеш спокій.
Запитання 349. Що мені робити з (гріховним) станом, в якому перебуваю, і з самовиправданням, бо жорстоко турбують мене?
Відповідь Варсонофія. Той, хто має на собі сіті, легко може очистити їх, якщо забажає; той, хто загруз у сіті, з великими труднощами виривається з неї; але загрузнути в сіті гірше, ніж мати її на собі. Про самовиправдання: зло ніколи не винищує зла. Пам’ятай, що самовиправдання не виправдовує людину, і заспокойся. Про забуття: є два роди забуття, і одне іншому протилежне. Той, хто досяг того, що забуває “снести хлеб свой от гласа воздыхания своего” (Пс. 101:5,6), не перемагається ворожим забвінням.
350. Прохання того ж. Умилосердись і вирви мене з утроби лева, що поглинув мене, і поблажливо поступися душею моєю, як поблажливо поступився їй колись Бог, бо вам дано владу: “елика аще разрешите на земли, будут разрешена на небесех” (Мф. 18:18). Не залиш душі моєї в пеклі, щоб вона не померла в гріхах, і скажи мені слово за силою моєю, щоб мені бути спільником праці твоєї.
Відповідь Варсонофія. “Сам же Бог мира да освятит вас всесовершенных во всем: и всесовершен ваш дух и душа и тело непорочно в пришествие Господа… да сохранится” (1Сол. 5:23). Що міг би я послати тобі втішніше за це апостольське слово? Постарайся придбати те, про що писано тобі мною, я ж більше за тебе дбаю, молячи Бога день і ніч, поки ти досягнеш цього. Пам’ятай, брате, що я, як ти знаєш, з радістю кладу за тебе душу мою і невпинно молюся за тебе.
Питання 351, іншого. Брат, будучи посланий у справі гуртожитку, запитав іншого старця: “Чи повинно, коли кличуть мене до себе люди, прихильні до мене, їсти разом із жінками?”
Старець відповідав йому: “Аж ніяк не слід їсти з ними”.
Але брат запитав: “Коли хто-небудь кличе мене, чому я можу дізнатися, чи буде жінка брати участь у нашій трапезі, щоб не піти до нього?”
Старець відповідав: “Запитай того, хто кличе тебе, чи є там жінка? Якщо скаже, що є, відмовся, кажучи: “Вибач мені, я маю заповідь не їсти їжі разом із жінкою”.
Брат потім запитав: “Якщо трапиться мені піти до хати, і я ввійду, не зробивши вищезгаданого запитання, а господар захоче, щоб прийшла за трапезу жінка: що мені тоді робити?” Старець сказав: ти маєш відвести в бік того, хто запросив тебе, і сказати йому: “Вибач мені, я забув сказати тобі, що я маю заповідь – не їсти їжі разом із жінкою; а тому відпусти мене, я піду”. Якщо він велить піти жінці звідти, то залишся; якщо ж ні – піди і не порушуй заповіді, щоб не спіткала тебе смерть за непослух, і не бійся: це послужить тобі не спокусою, а повчанням.
Запитання 352, того ж. Якщо буду я посланий до кого-небудь у справі, не маючи дозволу щодо їжі, і він примушуватиме мене негайно скуштувати її в нього; коли ж я скажу, що не можу, не маючи на те дозволу від авви, а він (хазяїн будинку) не припинить сперечатися й примушуватиме мене: що мені робити?
Відповідь Іоанна. Оскільки від суперечки не відбувається нічого доброго, то, якщо не загрожує душевна шкода, прийми його пропозицію, і коли повернешся, скажи про це авві, просячи в нього прощення, як той, хто згрішив. Коли ж загрожує шкода, то, хоч би в тисячу разів більше сперечався, не слухай, бо це очевидно справа диявольська.
Питання 353, того ж. Я був посланий у справі у Святий град (Єрусалим) і (звідти) сходив помолитися на Йордан, не запитавши на те дозволу в авви: чи добре я вчинив чи ні?
Відповідь Іоанна. Не повинно без повеління ходити, куди б то не було; те, що ми робимо за своїми помислами, хоча і здається нам хорошим, – не угодно Богові; а в тому, щоб зберегти веління авви твого, що послав тебе, полягає і молитва, і догоджання Богові, Який сказав: “снидох с небесе, не да творю волю Мою, но волю пославшаго Мя Отца” (Ін. 6:38).
Запитання 354, того самого. Якщо, вирушаючи кудись далеко, забуду запитати авву, де має мені зупинитися, – що мені робити?
Відповідь Іоанна. Слід бути уважним до всього, що трапляється з тобою, і в такий спосіб робити кожну справу для душевної користі своєї, однак (вважаючи себе таким, що порушує заповідь, а не таким, що робить що-небудь хороше; і тоді авва сповіститься пробачити тебе.
Запитання 355, того ж. Якщо авва особливо вселить мені не робити чогось, а я, як людина, порушу те, – що тут робити?
Відповідь Іоанна. Покайся Богу й авві і постарайся вперед виправитися, і Бог пробачить тобі гріх твій.
Запитання 356. Брат, якому було доручено монастирську браму, потрудившись один, запитав великого старця: чи слід взяти до себе (на допомогу) іншого брата, чи ні?
Відповідь Варсонофія. Брате, якщо хто бажає прийти до Іісуса і ходить шляхом спасительним, той повинен щогодини очікувати на спокуси і скорботи, бо (Писання) говорить: “Чадо, аще приступаеши работати Господеви Богу, уготови душу твою во искушение” (Сир. 2:1). І Господь сказав: “кто хощет по Мне ити, да отвержется себе и возмет крест свой на всяк день и по Мне грядет” (Мф. 16:24). Отже, той, хто бажає бути Його учнем, повинен до самої смерті виконувати послух. Бути одному і дещо обтяжувати себе корисніше для тебе, ніж запросити іншого; у разі ж потреби, завжди допоможе тобі інший. Свобода в наверненні не стільки посилюється тоді, коли (брат) тільки допомагає тобі, скільки в тому випадку, коли він постійно перебуватиме разом із тобою. Якщо не будеш сумувати від праці, здобудеш смирення, а коли здобудеш смирення, то отримаєш і прощення гріхів; бо сказано: “Виждь смирение мое и труд мой, и остави вся грехи моя” (Пс. 24:18). Коли змиришся, отримаєш благодать, і благодать допоможе тобі. І святий апостол Павло, який потрудився більше за всіх апостолів, говорив: “не аз же, но благодать Божия, яже со мною” (1Кор. 15:10). Коли віруєш безсумнівно, то будеш у силах виконувати не тільки служіння привратника, але ще й інші послухи. Отже, з надією прислухайся до справи Божої, і Бог влаштує твою справу без твого відома. Господь із тобою.
Запитання 357, того ж. Отче мій, випроси мені молитвами твоїми від Бога силу і розум, тому що я невіглас і немічний. Бо трапляється, що в той час, коли я виходжу з кухні або з келарні, тримаючи що-небудь, зустрічаю кого-небудь із отців або людей поважних: то як мені чинити? Помолися також, щоб мені позбутися осквернень, які трапляються зі мною.
Відповідь Варсонофія. Якщо віриш, що і від неплідного каміння “может Бог… воздвигнути чада Аврааму” (Мф. 3:9), і що Той, Хто відчинив вуста віслюку (див. Чис. 22:28), може відчинити їх і тобі, і може умудрити, напоумити та укріпити і тебе, то Бог подасть тобі все, брате. Чи знаєш значення речей? Брама монастирська – це брама Божа, і Бог знає, що слуга Його – привратник – потребує премудрості, розуму, знання, сили, допомоги та міркування: “весть бо (говорит Писание) Отец ваш Небесный, ихже требуете, прежде прошения вашего” (Мф. 6:8). Якщо почекаєш і потерпиш, то блаженна буде душа твоя. Якщо ж трапиться тобі в той час, коли ти йдеш і несеш що-небудь, зустріти когось із отців або знатних світу цього, то без жодного збентеження поклади те, що тримаєш у руках, і прийми їх зі смиренням і страхом Божим, і Бог молитвами святих влаштує, що твоя зустріч послужить на славу імені Його та на повчання всіх, амінь. Про осквернення ж (скажу): якщо упокориться серце твоє і будеш вважати себе землею і попелом, то смирення по Богу покриє тебе.
358. Брат запитав іншого старця, кажучи: скажи мені, отче мій, кого слід запитувати про помисли? І чи слід про ті ж самі (помисли) пропонувати питання іншому?
Відповідь Іоанна. Треба запитувати того, до кого маєш віру, і знаєш, що він може мати помисли, і віриш йому як Богові, а запитувати іншого про той самий помисел – є справою невір’я і допитливості. Якщо віриш, що Бог говорив через святого Свого, то до чого тут випробування, або яка потреба спокушати Бога, запитуючи іншого про те ж саме?
Запитання 359. А якщо помисел продовжує бентежити когось і після відповіді, отриманої від отців?
Відповідь Іоанна. Значить, що він, отримавши настанову, перебував нерозважливим і не виконав точно і старанно наказаного йому; (чому) і повинен виправити цю похибку, виконавши в точності те, що чув; бо якщо Бог говорить у святих Своїх, то брехні тут немає.
Питання 360. Того ж самого треба запитувати вдруге про одне й те саме, чи ні? Знаю, отче мій, що мені було сказано не робити відомої справи, але я вдруге запитав того самого про ту саму саму справу і отримав відповідь зробити її. Що це означає?
Відповідь Іоанна. Брате, долі Божої “бездна многа” (Пс. 35:7). Дивлячись по серцю того, хто запитує, Бог вкладає (слово) у вуста того, хто говорить йому, або для випробування його (того, хто запитує), або тому, що серце його змінилося, і він удостоюється почути інше; або інші, які беруть участь у тій самій справі, змінилися, і Бог інакше говорить у святому Своєму. Так говорив Він через Ісаю і цареві Єзекії, бо після того, як сказав йому: “заповеждь дому твоему, умреши бо” (2Царів. 20:1), серце царя змінилося, і він засмутився. Тоді Бог через того ж самого Ісаю сказав йому: ось, Бог прибавить “к летом твоим других лет пятънадесять” (2Царів. 20:6). Якби Він сказав це через іншого, то в цьому була б спокуса, що святі (про одне й те саме) говорять по-різному. І знову, кажучи згідно з серцем невітян через Йону, Він сказав: через три дні перетворю місто на град (див. Йон. 3:4). Коли ж серця їхні змінилися до покаяння, Бог явив на них Своє велике довготерпіння і пощадив місто за те, що воно змінилося на краще (див. Іон. 3:10). Тому ніхто не повинен коли-небудь змінювати святого, якого запитують, але запитувати знову того ж самого. Можливо, потрібно буде, щоб Бог з якоїсь причини змінив відповідь, і це відбувається через того ж святого, щоб інакше не сталося спокуси.
Запитання 361, того самого. Владико! Я мав справу з однією людиною і змушений був піти з нею до правителя. Попередньо просив я в отців поради про це. Вони сказали мені, як я маю вчинити, коли піду туди; і я зробив, як мені здається, за силою моєю, все, щоб не порушити сказаного ними. Помітивши, що на ділі не збувається за їхньою відповіддю, дуже засмутився і не знав, що мені робити. Порушити пораду? – Але я боявся непослуху. Продовжувати триматися її? Я не бачив на ділі виконання, згідного з відповіддю. Що це означає, отче мій? І як мені слід було вчинити, або що подумати, коли я впав у таке здивування і потребу? Чи з мого боку була якась похибка, а я не знав того?
Відповідь Іоанна. Відповідь на це схожа з першою, а яким чином – вислухай. Тобі було сказано щодо справи зробити її так-то, але ти зустрів протилежне. Насамперед ти маєш докорити собі за те, чи не потішилося серце твоє в цій справі, так що ти не залишив усього Богові. Тому Бог і не попустив справі здійснитися згідно з порадою отців. Причина полягала в тобі самому, а ти приписуєш її їхній відповіді. Так Єлисей послав свого учня воскресити мерця, але він не воскрес (див. 2Царів. 4:29-31). Причина цього полягала не в тому, хто послав, а в тому, хто був посланий: інакше як би Єлисей потім сам воскресив його (див. 2Царів. 4:35,36). Отже, ти повинен по силі своїй намагатися виконати отцівську пораду, щоб справа була згідно з нею; якщо ж трапиться протилежне, розумій, що відбулася зміна в одній із частин (справи), і тому Бог змінив виконання відповіді. Поясню це прикладом: припустімо, що хтось винен тобі десять динаріїв; не маючи змоги віддати все, ти запитав старця: “Скільки мені вимагати з нього?” Старець сказав: “По справедливості, всі десять”. Старець був сповіщений (згори) сказати тобі так, тобто щоб не прощати йому, бо боржник був жорстокосердий; але, почувши, що його зажадають за цей борг до суду, він покаявся й помолився Богові, кажучи: “Владико, я не маю змоги віддати всі десять динаріїв, звістити правителеві, щоб він не примушував мене віддати все повністю, а я намагатимуся догодити Тобі в решту часу мого життя”. І благоутробний Бог змінює суд, а ти не знаєш того. Отже, оскільки в подібному випадку не буває поблизу тебе особисто того, у кого ти просив поради, то, називаючи того ж старця, помолися так: “Боже такого-то! Не попусти мені ухилитися від волі Твоєї і від поради раба Твого, але звісти мені, як вчинити”. І що Бог сповістить тобі – виконай, вірячи, що Він говорив тобі колись через святого Свого, і наставив тебе, і знай, що неодмінно трапилася якась зміна, чому Бог змінив виконання відповіді.
Запитання 362. Владико мій! Скільки разів треба помолитися, щоб помисел отримав звістку86 про це.
Відповідь Іоанна. Коли не можеш запитати оного старця, то треба тричі помолитися про всяку справу, і після цього дивитися, куди схиляється серце, хоча на волосину, – так і вчинити, бо сповіщення буває помітне і всіляко зрозуміле серцю.
* * *
86 Засвідчення.
Запитання 363, того ж. Як треба молитися в ці три рази, – чи в різний час, чи одразу ж? Бо трапляється так, що не можна і відтермінувати тієї справи.
Відповідь Іоанна. Якщо маєш вільний час, помолися тричі протягом трьох днів; якщо ж трапиться крайня потреба, коли буває важко, як під час зради Спасителя, то візьми за взірець, що Він відходив тричі для молитви і, молячись тричі, виголошував одні й ті самі слова (див. Мф. 26:44), хоча Він, мабуть, і не був почутий; бо неодмінно належало здійснитися тому дивитись87; але Своїм прикладом Він навчає і нас не засмучуватися, коли молимося і не буваємо почуті в той же час, бо Він більше за нас знає, що нам корисно. Але в усякому разі не залишимо подяки.
* * *
87 Порятунку роду людського.
Питання 364, того ж. Якщо і після молитви не скоро отримую звістку, то що мені слід робити? І коли це станеться з моєї власної вини, але сховається від мене, – з чого я можу зрозуміти це?
Відповідь. Якщо після третьої молитви не отримаєш звістки, то знай, що ти сам винен у тому; і якщо не пізнаєш свого гріха, докори собі, і Бог помилує тебе.
Запитання 365, того самого. Як має чинити той, хто запитує отців: невже він точно повинен виконувати все, про що запитує?
Відповідь Іоанна. Не все, але тільки те, що говориться йому як заповідь; бо те – проста порада по Богу, а інше – заповідь. Порада є настанова не примусова, (а тільки) показує людині правильний шлях життя; заповідь же містить у собі обов’язкову88 силу (для того, хто її отримав).
* * *
88 У слов’янському перекладі: “не преступное иго”.
Запитання 366, того самого. Ти, отче мій, сказав мені відмінність заповіді і поради, по Богу даної. Скажи мені й ознаки їх, за чим вони впізнаються, і яка сила обох?
Відповідь Іоанна. Якщо ти сам вдаєшся до отця духовного, запитуючи його про що-небудь, не тому, щоб бажав отримати заповідь, а для того, щоб почути від нього лише відповідь за Богом, і він скаже, що слід тобі робити, – ти неодмінно повинен виконати це. Коли зробиш так і отримаєш скорботу, не бентежся, бо так буває для твоєї ж користі. Якщо ж не забажаєш зробити, то хоча й думаєш, що не порушуєш заповіді, бо прийняв її не як заповідь, проте ти захотів знехтувати корисним і мусиш засуджувати себе за це: адже треба вірити, що все, що виходить із вуст святих, служить для користі тих, хто чує. Те ж саме (слід розуміти) і тоді, коли (старець) сам від себе скаже тобі що-небудь, спонуканий помислом за Богом, хоча ти зовсім ні про що не питав його: що і сталося одного разу. Колись один із братії хотів іти в місто, а інший старець сам від себе (не будучи запитуваним), сказав йому: “Якщо ти підеш туди, то впадеш у блуд”. Той не послухався, пішов і впав. А коли особливо запитуєш про якусь справу, бажаючи отримати заповідь, тоді маєш зробити уклін і просити дати тобі заповідь, а отримавши, знову зробити уклін, щоб той, хто дав її, благословив тебе, і сказати йому: “Отче мій, крім того, що ти дав мені заповідь, благослови мене й помолися, щоб я дотримувався її”. Знай же, брате, що той, хто дає заповідь, дає її не просто, але допомагає благанням і молитвами, щоб ти міг зберегти її. Якщо ж, забувшись, не зробиш йому поклону для того, щоб отримати благословення, – не думай, щоб заповідь скасовувалася через це, бо вона і в такому разі має силу; а тільки ти прийняв її не так, як би належало, і не в порядку. І якщо можеш, то не лінуйся піти зробити уклін і випросити благословення; якщо ж не можеш цього зробити, то думай, що ти прийняв заповідь з неуважністю.
Запитання 367. Коли я прошу дати мені (заповідь), а старець не має наміру виконати цього, або навпаки, коли не прошу дати заповідь, а він дасть мені її: чи зараховують у такому разі сказане ним до заповіді, і чи слід необхідно зберігати її? Оскільки існують правила церковні та вислови отцівські, письмово віддані, то невже і їх ми зобов’язані дотримуватися як заповідь?
Відповідь Іоанна. Якщо той, кого ти запитуєш, не мав наміру дати заповідь, то сказане ним не ставиться тобі за заповідь, хоча б ти і сам просив цього. Якщо ж він розсудив дати тобі заповідь, хоча ти сам і не просив про це, то сказане ним є заповідь, і треба зберігати її. І те слід приймати як заповідь, що визначають правила догматичні89, або вислови отців, сказані у вигляді визначень. Але утверди це у своїх думках не інакше, як після запитань у отців; тому що ти сам не можеш правильно зрозуміти силу цих висловів. Отже, запитай у отців і краще скорися тому, що вони скажуть, і збережи це непорушно, за допомогою людинолюбного Бога, за молитвами святих. Амінь.
* * *
89 Тут маються на увазі не визначення догматів віри, але правила, що стосуються християнського життя, постановлені на Соборах або написані деякими з отців Церкви.
Запитання 368, того самого. Якщо порушу заповідь через спокусу: як вчинити тоді?
Відповідь Іоанна. Прийнявши заповідь від святих і порушивши її, не бентежся і не впадай у відчай аж до того, щоб зовсім залишити її; але пам’ятай сказане про праведного, що він седмерицею на день впаде і повстане (див. Притч. 24:16), і Господнє наставляння Петру, щоб він сімдесят разів седмерицею пробачав братові своєму (див. Мф. 18:22). Якщо ж Він людям заповів так прощати, то тим паче Сам пробачить, як багатий на милість і такий, що перевершує щедротами все й усіх, Котрий щоденно волає через пророка: “обратитеся ко Мне… и обращуся к вам” (Зах. 1:3). “Милостив Аз есмь” (Єр. 3:12). І ще: “И ныне, Израилю” (Повт. 4:1), та ін. Але чуючи, що заповідь не скасовується, стережися, як би не облінитися і не впасти в нерадіння, бо це дуже небезпечно; але навіть і в речах, які здаються малими, не нехтуй заповіді. Якщо ж помітиш щодо них недбальство, то постарайся виправитися, бо від такого недбальства приходить людина і в більші гріхи.
Питання 369, того ж. Помисел навіює мені не питати святих, щоб зрозуміти корисне, і через неміч моєї нехтуючи ним, не згрішити.
Відповідь Іоанна. Думка ця дуже шкідлива; аж ніяк не слухай її. Бо хто, зрозумівши (корисне), згрішить, той усіляко засуджує себе; а хто згрішить, не розуміючи корисного, той ніколи не засуджує себе, і пристрасті його залишаються незціленими. Для того й навіює йому диявол (такий помисел), щоб пристрасті його залишилися незціленими. А коли помисел навіює тобі, що ти не можеш виконати відповіді, через неміч, тоді запитуй так: “Отче мій, я бажаю зробити щось таке, скажи, що мені корисно, хоча я знаю, що, якщо ти і скажеш мені, я не можу виконати й дотриматись сказаного, але лише для того бажаю навчитися, щоб засуджувати себе, що знехтував корисним”. Це веде тебе і до смирення. Господь нехай збереже серце твоє молитвами святих. Амінь.
370. Інший брат запитав того ж старця, кажучи: у чому полягає помилкове знання90?
Відповідь Іоанна. Помилкове знання полягає у віруванні своєму помислу, що справа точно така, як здається. Хто бажає позбутися цього, нехай не вірить ні в чому своєму помислу, але запитує про все свого старця. Коли відповідь старця виявиться узгодженою з тим, як думав брат, і тоді він не повинен вірити своєму помислу, кажучи: “Я був зганьблений демонами, які вселяли підкоритися помислу, ніби я маю істинний розум, щоб, коли я повірю їм, повалити мене стрімголов в інше (зло). Старець же сказав істину, тому що він говорить за навіюванням Божим, і аж ніяк не буває вражений демонами”. Як сам розумію, так сказав я і тобі, брате мій. Втім, не знаю, чи так це; помолися за мене.
* * *
90 У слов’янському перекладі: «лжеименный разум».
Запитання 371, іншого. Брат запропонував тому ж старцю: коли обтяжуюся помислами, прошу старців помолитися за мене, і лише тільки-но почую слова їхні, душа моя негайно заспокоюється.
Відповідь Іоанна. Коли корабель обурюється хвилями, то, якщо він має керманича, той премудрістю, даною йому від Бога, рятує корабель, і той, хто пливе в ньому, радіє, бачачи його добробут. Так само хворого не мало тішить спогад про лікаря, а ще більше – його майстерність; і подорожнього, який перебуває в небезпеці від розбійників, підбадьорює голос вартових, а тим більше їхня присутність. Якщо це справді так, то чи не набагато більше має принести веселощів відповідь батька кожному, хто її чує, особливо, коли вона з’єднана з ревною молитвою до Бога, який сказав: “молитеся друг за друга, яко да исцелеете” (Як. 5:16)? І коли, засвоюючи собі страждання свого члена (тобто ближнього), волають вони до свого Владики Іісуса, кажучи з найсолодшими сльозами: “Наставниче, Наставниче, погибаем” (Лк. 8:24), – чи не принесе це веселощів тому, хто чує, що “много бо может молитва праведного поспешествуема” (Як. 5:16)? Не лінуймося просити у них молитов за нас. Хоч ми й негідні, але Господь приймає клопотання рабів Своїх, як Він уже й показав це зі сказаного: “волю боящихся Его сотворит”, та ін. (Пс. 144:144). (Пс. 144:19). Брате, розбійники багаторазово тікали, чуючи слова й голос найсильніших, так і уявні розбійники, коли почують відповіді й голоси найсильніших, – тих, що чули від Владики й Наставника свого Іісуса: “дерзайте, Аз победих мир” (Ін. 16:33), і ще: “Се, даю вам власть наступати на змию и на скорпию и на всю силу вражию: и ничесоже вас вредит” (Лк. 10:19), – то, соромлячись, тікають із трепетом. Будемо ж просити святих помолитися за нас і стяжати собі (їхнє заступництво), бо ми отримуємо від них пряму користь. Помолись і за мене, щоб я виконав це, і нехай не переважає в мені діяння “шуйцы”. Господь із тобою. Амінь.
Запитання 372, того самого. Оскільки ти колись сказав мені, що і в питанні про помисли, і в самих справах добре діяти вільно, то тепер поясни мені: у чому полягає свобода при питанні?
Відповідь. Свобода (під час запитання) про помисли полягає в тому, щоб той, хто запитує, абсолютно оголював свій помисел тому, кого запитують, і не приховував від нього нічого, не зраджував чого-небудь заради сорому, так само не висловлював свого (помислу) нібито від імені іншого, а від свого власного, як і слід, бо найбільше шкодить удавання.
Запитання 373, того самого. Скажи мені, владико, якого роду свобода буває в речах? І як слід вживати її?
Відповідь. Свобода є істина, що відверто висловлюється, як наприклад: хто потребує їжі, одягу, або взагалі якоїсь речі, той має сказати тому, хто має можливість дати йому її. Свободу цю треба звертати лише до такої особи, яка не спокушається; бо не всі повчаються нею. Той, хто має міркування, повчає і радіє, а хто не такий, той спокушається. Той, хто вживає її, повинен вживати не упереджено, не для того, щоб задовольнити пристрасть, що турбує його, а для того тільки, щоб виконати свою потребу. Якщо ж ні особа не спокушається, ні пристрасть не домішується, в такому разі добре діяти вільно. Треба тільки оберігатися, щоб не вживати свободу перед ким-небудь іншим, хто легко спокушається нею; краще наодинці сказати про те, що тобі потрібно, тому, хто має зручність дати тобі те, і збережеш від шкоди думка брата твого. Так іноді, можливо, через працю, буває тобі потрібно скуштувати їжі раніше, ніж звичайно, а інший, дізнавшись про це, спокушається; або просиш якусь річ, а брат не повчаєшся цим. Як уже сказано, хороша свобода, поєднана зі страхом Божим; бо коли, маючи потребу в речі, не оголосиш цього, чекаючи, щоб інший сам по собі задовольняв тебе, то може статися, що він не знає про твою потребу або знав, але забув, але зволікає, бажаючи спокусити тебе, чи є в тебе терпіння, а ти спокушаєшся на нього й згрішиш. А коли відверто скажеш йому, то не трапиться нічого з вищезгаданого. Приготуй же свій помисел, щоб, попросивши чого потрібно і не отримавши – не сумувати, не спокушатися і не нарікати, але скажи помислу: “Або він не може мені дати цього, або я не гідний того, і тому Бог не попустив йому дати мені”. І остерігайся, як би, згадуючи відмову, не перервати свободи, яку маєш до нього, щоб, коли трапиться потреба, ти міг знову вільно попросити в нього чогось; але в усякому разі, у разі відмови в отриманні речі, зберігай себе від збентеження. Коли хтось і сам по собі запитає тебе про річ, в якій ти маєш потребу, і тоді говори правду; якщо ж, забувшись, скажеш: “Я її не потребую”, – повернись і скажи: “Вибач мені, я каюся в тому, що сказав, бо річ ця потрібна мені”.
Запитання 374. Як мені вчинити, якщо я сумніваюся, чи не спокушається такою свободою (відома) особа?
Відповідь Іоанна. Можеш випробувати його, спокушається воно чи ні. Якщо трапиться, що тобі потрібно буде скуштувати їжі (невчасно), не кажи йому: “Дай мені їжі”, але (скажи): “Через таку-то обставину відчуваю голод”. Почувши це, він виявить себе, і ти пізнаєш його волю: спокушається він чи ні.
Питання 375, того ж. Яким чином (розуміти те), що коли брат Іоанн запитав великого старця: чи має він залишити зовсім вживання овочів, – старець наказав йому куштувати ті, що дадуть йому, але не просити, щоб дали; здається, в цьому випадку він обмежує його свободу?
Відповідь Іоанна. Помисел навіював братові Іоанну зовсім не їсти овочів, (тому) великий старець, коли його запитали про це, сказав, що так навіяно йому демонами, і, бажаючи викрити їх, сказав: “Сам по собі не проси, щоб дали тобі овочів, і пізнаєш злість ворожу; бо хто навіює тобі не їсти їх зовсім, той самий буде навіювати тобі і нарікати, якщо дадуть тобі мало або зовсім не дадуть їх”. Тому-то старець так і відповів йому, і дав йому цю заповідь; а де немає заповіді, там корисна свобода.
Запитання 376, великому старцю. Брат запитав великого старця: прошу тебе, пане авва! Душа моя сповнена (зла), і я все хотів запитати тебе про це, але боявся, кажучи собі, що, коли запитаю і потім не виконаю, спокушу Духа Господнього. Авва ж мій сказав мені, що не питати (старців) є велике падіння душі. Прошу тебе, Господа заради, помолися за мене і дай мені настанову, як мені спастися, і пробач мене.
Відповідь. Брате, пізно прокинувся ти, тоді як уже “Возсмердеша и согниша раны твоя” (Пс. 37:6). Якщо бажаєш врятуватися, то покайся, відріж все, що носить тобі смерть, і скажи з Давидом: “ныне начах” (Пс. 76:11). Отже, відтепер залиш волю твою, самовиправдання, нехтування та недбальство, а натомість їх тримайся смирення, послуху та покори. У всьому вважай себе приниженим, і спасешся. Якщо збережеш це, то будеш збережений від усякого зла; якщо ж ні – дивись сам, бо даси відповідь в цей страшний день. Не в теперішній тільки час, коли запитав, будеш засуджений за презирство і даси відповідь за все, але і в майбутньому віці. Отже, уважно стеж за собою, щоб не втратити відплати, особливо ж часу, не дбаючи про своє спасіння, якого бажає Господь.
Запитання 377, того самого. Що є відсікання своєї волі?
Відповідь Іоанна. Це є успіх за Богом; відсікання ж своєї волі полягає в тому, щоб у доброму відсікати свою волю і виконувати волю святих, а в поганому – і самому собою уникати зла.
Запитання 378. Коли я запитую про тонкі помисли, то помисел мій надзвичайно мудрує, ніби я докладно їх досліджую.
Відповідь. Якщо бажаєш запитувати деяких з отців про тонкі помисли і до того ж не пишатися, пам’ятай, що перш за все вимагається від людини виправлення грубих помислів, заборонених апостолом: любодіяння, студодіяння, заздрощів (див. Рим. 13:13) тощо, а потім не нехтувати і тонкими. Хто намагається про тонкі помисли, а не дбає про грубі, той подібний до людини, у якої будинок нечистий і повний різного мотлоху, серед якого є і дрібне сміття; і, надумавши очищати його, вона почала виносити з дому спершу дрібне сміття, а залишила каміння й інші речі, об які спотикається. Якщо винесе одне дрібне сміття, через те дім його ще не отримає благопристойності; а коли винесе каміння та інше, тоді не залишить і сміття, тому що і воно робить неподобство. Тому-то Спаситель наш докоряв фарисеїв і саддукеїв, кажучи їм: “Горе вам… яко одесятствуете мятву и копр и тмин, и остависте вящшая закона, яже бе нужда творити, и онех не оставляти” (Мф. 23:23).
Питання 379, того ж до того ж. Якщо хто запитає старця про справу, і старець скаже йому, що вона відбудеться, а потім, через незручність і невідповідність обставин, той, хто запитує, сумнівається: чи вже через це він засудиться як невірний?
Відповідь. Якщо той, хто запитав, буде подвижником, він виправляє своє невір’я, вірячи, що Святий Дух не може збрехати, звіщаючи, як Йому завгодно, вустами святих Своїх, бо (Писання) говорить: “Бог возглагола во святем Своем” (Пс. 59:8). Якщо ж не вірить, що Бог говорить вустами запитуваного, то такий вважається невірним і давно вже засуджений. Якщо ж, вірячи, сумнівається, то йому треба виправитися, чуючи Екклезіаста, який каже: “седмерицею на день падет праведный и востанет” (Притч. 24:16). І ще треба вникнути і в те, що багаторазово Бог через Божественне Писання говорив про рабів Своїх (одне), а з ними, мабуть, траплялося протилежне. Так, Бог сказав: “прославляющая Мя прославлю” (1Сам. 2:30), а ми бачимо, що деякі зі святих до самої смерті перебували в багатьох озлобленнях і скорботах. Чи можемо ж сказати, що Бог не прославив їх? Воістину, і вельми прославив; але ті, хто не бачать сердечними очима, не бачать їхньої слави. За таке терпіння був прославлений Йов, хоча друзям його, які дивилися на нього очима людськими, і здавалося, що він заслужено терпить; згодом же він почув від Божественного голосу: “мниши ли Мя инако тебе сотворша, разве да явишися правдив?” (Йов. 40:3). І убогий Лазар, лежачи біля воріт багатого, у великій зневазі й хворобі тілесній, вельми прославив Бога терпінням. Ми сказали, що Бог тих, хто прославляє Його, прославляє; з Лазарем же, як бачиться, сталося зовсім протилежне, тому що він перебував у багатьох скорботах аж до самої смерті, але згодом відкрилося, як прославив його Бог, упокоївши в лоні Авраама. Що ж скажемо про святого Павла, який сподобився споглядання Самого Сина Божого і чув Його Божественний голос, про якого засвідчив Бог, що він буде “сосуд избран” (Діян. 9:15), який “восхищен бысть на небеса и слыша Божественный Его глас и неизреченны глаголы” (2Кор. 12:4), яких не чув ніхто інший. Але і така людина була двічі спущена у вікно в кошику (див. 2Кор. 11:32). Хіба це не здавалося гідною спокуси для невірних і безрозсудних? Хоча сам Павло і був сподоблений Божественної благодаті, але то було для випробування багатьох: чи збережуть вони ту ж віру до апостола. Так буває і з іншими святими для користі тих, хто приходить до них. Та й що говорити про людей, коли Сам Спаситель молився, кажучи: “Отче Мой, аще возможно есть, да мимоидет от Мене чаша сия” (Мф. 26:39), а апостоли, чуючи це, спокушалися, не знаючи, що це здійснювалося промислительно для користі всього роду людського? Так само і тут, коли трапляється не так, як ми очікували, судячи з відповіді, – це відбувається не через неміч того, кого запитують, або того, хто молиться, а для випробування і зміцнення віри тих, хто приходить: чи залишаться вони до кінця твердими у вірі; перебуваючи в ній, вони дивляться на кінець справи, – на славу Божу, яка в них проявляється. Але деякі запитують (старця) з надією отримати (від Бога) що-небудь матеріальне, а не заради душевної користі, і такі отримують невдовзі. Чому ми не звертаємо більше уваги на те, що трапилося з Ананією та Азарією? Маючи надію на Бога, що Він може врятувати їх від пекла вогняного, вони говорили цареві: ми маємо на небесах Бога, Який може врятувати нас від рук твоїх та від пекла вогняного, а якщо не так, то ми не служитимемо богам твоїм (Дан. 3:17,18). І Бог не одразу прославив їх, але залишив, доки вони ввійшли в саму піч, і як через це очевидно стало всім досконале їхнє уповання на Бога. Він визволив і прославив їх, показавши в них приклад для наслідування для тих, що знемагають у терпінні випробувань, які посилає їм Бог, котрий сказав: “претерпевый же до конца, той спасен будет” (Мк. 13:13). Отже, надавши все Богові, Який краще за нас знає, що нам корисно духовно й тілесно, не будемо сумніватися в тому, що кажуть нам святі отці, але з терпінням приймемо те, що завгодно буде Богові послати для блага й користі душ наших, згадуючи вислів пророка: “судьбы Твоя бездна многа” (Пс. 35:7). А що долі Його не досліджені, очевидно з того, що трапилося з ізраїльтянами: вони, отримавши обітницю ввійти в землю, що тече медом і молоком, звертали увагу лише на речовий бік цього й багато спокусили Бога невір’ям, не одержуючи цього, бо не розуміли, що медом і молоком він назвав майбутні духовні блага, яких покровом був Закон, як і апостол розтлумачив нам (див. Євр. 10:1). Найбільше ж будемо вірити людинолюбному Богові й Владиці нашому, що завжди промишляє про наше життя більше, ніж ми розуміємо або думаємо; бо Тому личить слава Отцю, і Сину, і Святому Духові нині й повсякчас, і на віки віків, амінь.
Питання 380, знову того ж. Отче мій, прошу, поясни мені таке запитання: якщо трапиться мені запитати у отців, чи добрі плоди принесе мені нива моя, чи якщо маю ворога і запитаю, чи може він завдати мені шкоди, і дадуть відповідь мені про плоди, що вони будуть, а про ворога, що він не зашкодить мені, тим часом як на ділі плодів немає, а від ворога передбачаю шкоду, – як я маю вірувати? І якщо бачу, що помисел мій розслабляється у вірі через противні обставини, які трапляються, то як повинен його покликати й утвердити? Зроби мені і нині милість, отче мій, настав мене на правий шлях і помолися за неміч мою.
Відповідь Іоанна. Слова святих ми не повинні вважати даремними, бо вони дійсні і сказані по Богу. Але ми не можемо розуміти їх, тому що прикуті до плотського і матеріального; бо як Бог дбає про спасіння душ людських, так і святі Його. Що кажуть нам святі – спершу застосуємо до внутрішньої людини, і знайдемо, що якщо спіткає нас скорбота через людей, або шкода в доходах, то це буває для користі нашої, у чому й виявляється сутність пророкувань, якими обіцяно, що дохід буде гарний; бо через неотримання отримано душевну користь, а отже, отримано й гарний дохід. Те ж саме треба розуміти і про ворога, коли він шкодить нам, бо ворожнеча його робиться причиною нашої душевної користі, якщо тільки переносимо її з вдячністю, згадуючи того, хто сказав: “О всем благодарите” (1Сол. 5:18), і: “любите враги ваша… и молитеся за творящих вам напасть” (Мф. 5:44), і: “Блажени есте, егда поносят вам, и ижденут” (Мф. 5:11), та ін. Якщо будемо праведні, то спокуса від них послужить нам для процвітання, якщо ж грішні, то вона послужить нам для відпускання гріхів і виправлення, для досвідченості й навчання в терпінні. А коли трапиться, що будемо процвітати і в тілесному: чи то щодо доходів, чи то щодо миру з ворогами нашими, – знову докладемо до внутрішньої людини, тобто щоб молитва праведних посприяла на користь її. Коли будемо чинити так, то ненависник добра не може зашкодити нашій вірі, бо і те, і інше (отримання і неотримання обіцяного) служить на користь внутрішньої нашої людини. Хто поживе мирно, той побачить виконання передбаченого святими, тобто що воно було передбачено на його користь. Господь нехай напоумить тебе і просвітить серце твоє.
Запитання 381. Якщо я попрошу (помолитися) святих про душевну пристрасть або тілесну (хворобу), і вірю, що негайно ж настане зцілення: чи буває так, хоча мені й некорисно негайне зцілення?
Відповідь Іоанна. Недобре із зусиллям молитися про те, щоб отримати зцілення, не знаючи, що тобі корисно; довір це Тому, Хто Сказав: “весть бо Отец ваш Небесный, ихже требуете, прежде прошения вашего” (Мф. 6:8). Помолися ж Богові, кажучи так: “Владико! Я в руках Твоїх, помилуй мене з волі Твоєї, і, якщо мені корисно, зціли мене невдовзі”. Проси помолитися про те саме і святих, і віруй безсумнівно, що Бог створить корисне для тебе, і дякуй Йому в усьому, згадуючи слово Писання: “О всем благодарите” (1Сол. 5:18), і отримаєш користь душевну й тілесну.
Запитання 382, того самого. Отці, яких просять молитися про якусь спокусу, чого просять у Бога: позбавлення від пристрасті чи (взагалі) корисного людині? І як авва Сисой та інші отці, молячись про учнів, просили їм у Бога позбавлення від пристрасті? Як же нам розуміти, що “вся возможна верующему” (Мк. 9:23)? І ще: ніхто не буває спокушений більше, ніж може (перенести) (див. 1Кор. 10:13). І чи спокуса ця служить на користь? І чи приносять користь молитви святих?
Відповідь Іоанна. Брате, оскільки ми обидва праздні – я і ти, то полишаємо наші пристрасті й запитуємо одне замість іншого. Втім, щодо того, про що ти запитав, думаю так: досконалі отці моляться, щоб Бог зробив корисне з людиною, бо якщо їй корисно, то Бог залишає в ній пристрасть заради терпіння; якщо ж їй корисно позбутися пристрасті, – позбавляє її, і це ми приписуємо передвіданню Божому. Авва ж Сисой молився так за учня свого, тому що отримав сповіщення помолитися. І інший старець, або краще сказати – інші молилися також за звіщенням. А вірити тому, що те, що трапляється з людиною, служить на користь її, напоумлюємося зі слів апостола: “О всем благодарите” (1Сол. 5:18). Слова Писання: “уся можлива віруючому”, відносяться до того, щоб з надією переносити скорботу, яка походить від пристрастей, щоб терпіти, довготерпіти і мужньо переносити все, подібно до Йова. Бог же не спокушає людину більше, ніж вона може (перенести); але якщо не (допомагають їй) молитви святих, то іноді людина, через свою лінощі, стає зрадницею себе самої. Бог нехай пробачить тебе, брате, за марнослів’я твоє.
Питання 383, того ж. Якщо я маю передання91 від святих і трапиться мені по особливій моїй потребі, або по якій-небудь благочестивій справі, або йдучи до святих отців проходити шляхом, на якому чекає небезпека від розбійників, – скажи мені, отче мій, як я повинен пройти його? Невже без обережності, покладаючись на переказ святих, або якимось іншим чином? Якщо ж ненавмисно і потраплю в руки розбійників, що мені подумати про себе самого і тих, хто зі мною, а також про речі, які зі мною? Якщо ж трапиться мені не сказати раніше авві про розбійників, чи повинен я повернутися до нього і сказати про них?
Відповідь Іоанна. Якщо ми, коли нас посилають куди-небудь, отримаємо передання, тобто молитву якогось святого, то повинні сподіватися, що допомога Божа цілком із нами. Коли і в світі хто-небудь доручить свій дім якій-небудь сильній людині, – ця остання докладає не малу турботу про дім з поваги до того, хто його доручив, тим паче перекази святих цілком сприймаються Богом для збереження того, кого вони віддають Йому, адже про Нього сказано: “волю боящихся Его сотворит, и молитву их услышит, и спасет я” (Пс. 144:19). Отже, у всякому разі ми повинні вірити, що передання святих має досконалу силу на допомогу і спасіння душі. Якщо ж, отримавши переказ, зустрінемо в чомусь скорботу і позбавлення щодо речей, або за попущенням Божим на шляху впадемо в спокусу, то не будемо засмучуватися цим або вважати безсилими тих, хто віддав нас Богові, і не будемо спокушатися щодо них; бо після отримання передавання послідувала втрата речі або отримано тілесну рану; але згадаймо, що і сам божественний апостол, будучи сильним, досконалим і святим, зазнав усього цього і хвалився, кажучи: скільки лиха перетерпів, і від усіх визволи мене Господь (див. 2Кор. 1:10), що “многи скорби праведным, и от всех их избавит я Господь” (Пс. 33:20), і що багатьма скорботами личить нам ввійти до Царства Небесного (Діян. 14:22), і ще: чоловік без спокуси не спокусливий (див. Сир. 34:10) і не потрібен. Будемо мати на увазі, що жодна добра справа не відбувається без скорботи, бо їй протидіє заздрість диявольська. Якщо ж трапиться нам пройти (шлях) без скорботи, не будемо пишатися, ніби ми були врятовані від скорботи, як гідні того, але нехай пам’ятаємо, що Бог, знаючи неміч нашу, що ми не в змозі витримати скорботи, переданням святих покрив нас від скорботи, бо про тих, хто вистраждав скорботи чи спокуси, написано: “Блажен муж, иже претерпит искушение: зане искусен быв, приимет венец жизни” (Як. 1:12). Уваж же, щоб, маючи передання святих, не здійснювати шляху свого з нехтуванням; але ти маєш, якщо почуєш що-небудь на шляху про розбійників або про будь-яку небезпеку, бути твердим і, за силою своєю, постаратися, щоб не наразитися на це, але, молячись Богові та згадуючи передання святих, з обережністю або пройти шлях цей з іншими, або запитати, яким способом можна безпечно пройти цим самим шляхом або іншим. Якщо ж трапиться тобі йти заради якоїсь благочестивої справи або до святих отців і почути про розбійників або про інші небезпеки на шляху, то й тоді не насмілюйся вирушати в навмисний шлях без усякої обережності, щоб хоча б через це уникнути зарозумілості й небезпеки. Бо нікому не слід довільно вдаватися в спокусу, але вдячно терпіти те, що спіткає його з Божого потурання. Ми знаходимо, що і деякі святі, маючи намір піти для відвідування інших пустельних отців і почувши про розбійників та інші скорботи, відкладали свій намір. Це служить нам до смирення. А дізнавшись або почувши, що шлях небезпечний, постарайся запитати в авви: як розсудиш, що мені робити? І як він скаже тобі, так і зроби. Якщо через забуття не скажеш йому про це, а, отримавши передання, підеш і згадаєш на дорозі, що ти забув сказати, то повертатися не потрібно, але помолись Богові, кажучи: Владико, пробач мені в моєму недбальстві й за молитвами святого Твого та за благодаттю милосердя Твого настав мене по волі Твоєї, спаси мене та збережи від усякого зла та скорботних пригод, бо ім’я Твоє прославляється на віки вічні, амінь.
* * *
91 Благословення і молитви святих.
Запитання 384, того самого. Чи може віра інших принести користь тому, хто не приєднає до цього своєї власної віри, подібно до того, як віра тих, що несли цього розслабленого, принесла йому користь?
Відповідь. Якби і розслаблений не мав віри, то він не дозволив би їм нести і спустити себе (крізь розкриту покрівлю). Таким чином, спільна їхня віра врятувала його. Отже, якщо людина (до віри інших) не приєднає і своєї віри до Бога, то не отримає жодної користі. Не вибачайся ж у тому, що, покладаючи на інших увесь свій тягар, ти (тому) нічого не робиш; бо Єремія, вірячи, що Бог милостивий до людей, молився за них, а як вони не додали до цього своєї віри, то Бог і не почув його. Де ж була віра пророка? Хіба він не мав її, як і ті, що несли розслабленого? Але причина цього виключно була в людях! Так само буває і в подібних до цього випадках; бо не дарма сказано: “много бо может молитва праведного поспешествуема” (Як. 5:16).
Запитання 385, того ж. Прошу тебе, отче мій, скажи мені: чим дочка жінки хананейської і раб сотника поквапилися своєму зціленню? Та й інший розслаблений, просячи лише про здоров’я тіла, отримав спершу відпущення гріхів (див. Мк. 2:5). У чому полягає тут поспішність? Так само і Господь говорить апостолам: “елика аще разрешите на земли, будут разрешена на небесех” (Мф. 18:18), і: “ему же аще отпустите, отпустятся” (Ін. 20:23), а не сказав: коли покваптесь. Прошу тебе, поясни мені все це.
Відповідь. Брате, нудно з тими, хто не розуміє ходу подій. Дочка дружини хананейської і раб сотника були несповна розуму: одна через нестяму, інший – через сильну хворобу, і тому не могли своєю вірою посприяти молитвам тих, хто молився за них. Розслаблений же той, показавши віру в отриманні здоров’я тілесного, з людинолюбства Владики, сподобився і більшого. Під час (земного життя) Спасителя, для того, щоб люди вірили в Його пришестя, спочатку відбувалися чудеса і без посприяння (тих, на яких вони простягалися), і люди зцілювалися на виконання пророчого слова: “Той недуги наши прият и болезни понесе” (Мф. 8:17). Як неповинні гріху, люди зцілювалися благодаттю Його, і не вимагалося від них посприяння, окрім того, щоб зберегти себе згодом, за словом Його: “се здрав еси: ктому не согрешай, да не горше ти что будет” (Ін. 5:14). І ще про Нього Самого Іоанн каже: “се, Агнец Божий, вземляй грехи мира” (Ін. 1:29). Вникни, що він говорить: усього світу. Ті, хто не прийняли Його, не отримали зцілення, і виповнюється на них (слово Писання): “Аще ли неверный отлучается, да разлучится” (1Кор. 7:15). А в тому, що Він дав апостолам владу зцілювати і прощати гріхи тих, хто сприяє молитві, нехай засвідчить тебе сам Яків, який отримав таку владу, який говорить: “много бо может молитва праведнаго поспешествуема” (Як. 5:16). За Самого ж Спасителя було інакше: ті, що прийняли Його, спасалися й отримували зцілення, ті, що не прийняли Його, але відкинули, – гинули. Отже, утвердимося вірою і спасемося в ім’я Бога, Якому слава навіки, амінь.
Запитання 386, того ж. Прошу тебе, владико, поясни мені: у чому полягала провина учня святого Єлисея, що мертвець не воскрес? І для чого пророк, провидячи це, послав його, або, посилаючи, попередньо не виправив його?
Відповідь. Не для того послав Єлисей учня, щоб принизити його, – зовсім ні, але щоб навчити, що корисно не принижувати нікого, і щоб привести його до покаяння, щоб він увірував і воскресив. Але він залишився при тому ж (невір’ї), і за невір’я своє не воскресив. Пророк знав, що він не воскресить того мерця, але, щоб забрати в нього привід до всякого виправдання, послав його, повчання, але не зрозумілого, як і Господь знав зрадника Юду, і не принизив його до останнього його подиху, але напоумлював і не відкинув його, аж поки він не загинув геть; бо люди обдаровані вільною волею. І щоб очевидно було, що не Бог винуватець зла, і не святі, а самі люди – винуватці своїх зол, Він залишив їм свободу, щоб вони з’явилися безмовниками в день суду, коли одних викриватимуть інших.
Питання 387. Дехто з тих, хто живе в монастирі і позбувся багатьох спокус молитвами святих отців, почувши про навалу розбійників, хотіли піти з монастиря і запитали про це великого старця.
Відповідь Варсонофія. Ми вже переконалися досвідом, що Владика і людинолюбний Бог наш позбавляв нас від усіх скорбот і спокус; не будемо сумніватися і тепер, що Він визволить і покриє нас від усякого зла. Отже, все наше піклування і надію покладемо на Нього (див. 1Пет. 5:7). І де б не перебували, сподіваючись на молитви святих, не остерігайтеся жодного зла, але перебувайте, утверджуючись вірою Христовою і оспівуючи з пророком Давидом: “Господь мне помощник, и не убоюся: что сотворит мне человек?” (Пс. 117:6) та ін.; та ще: “Господь сохранит тя от всякого зла, сохранит душу твою Господь: Господь сохранит вхождение твое и исхождение твое, отныне и до века” (Пс. 120:7,8). Бережіться, щоб не дізналися люди, що, маючи Бога (помічником), ви боїтеся людей, бо (сказано): “Аще бо и пойду посреде сени смертныя, не убоюся зла, яко Ты со мною еси” (Пс. 22:4). Скажіть душі вашій, що сумнівається, для того, щоб вона сприйняла відвагу: “Господь сил с нами, заступник наш Бог Иаковль” (Пс. 45:8). Усі вітаємо вас про Господа, кажучи: “Аз есмь с вами, не бойтеся” (Мф. 14:27).
Запитання 388. Деякий брат, чуючи про цю відповідь, запитав того ж старця: чи повинен хто, маючи таке сподівання, жити без побоювання і в такому місці, яке не безпечне від розбійників?
Відповідь Варсонофія. Ми завжди повинні сподіватися на Іісуса, що Він не попустить нам спокуситися більше, ніж ми можемо (див. 1Кор. 10:13). Але оскільки Він Сам навчив нас, кажучи: “молитеся, да не внидете в напасть” (Лк. 22:46), то не слід самим собою вдаватися в небезпеку, – це буде злочином заповіді Божої, бо в такому разі ми самі себе віддамо на смерть, але треба охороняти себе. Якщо ж живемо в мирному місці й почуємо про навалу розбійників, то не повинні бентежитися, маючи покрив Божий, бо Бог бачить, що ми не самі ввели себе в спокусу й не переступили Його заповіді; але краще, зберігаючи її, будемо взивати день і ніч: “не введи нас во искушение, но избави нас от лукаваго” (Лк. 11:4). А коли, і під час молитви про це, трапиться спокуса або напад розбійників, нехай не ослабнемо; бо це буває на випробування наше і, з Божого попущення, на користь нашу. І коли буде за попущенням, тоді апостол заспокоює нас, кажучи: “верен же Бог, Иже не оставит вас искуситися паче, еже можете, но сотворит со искушением и избытие, яко возмощи вам понести” (1Кор. 10:13). А як скоро від одного тільки слуху будемо бігати з одного місця в інше, то диявол може зовсім не допустити нас пожити на одному місці. Коли ж достовірно знаємо щодо якогось місця, що там на нас чекає небезпека, то мусимо вберегти себе. А якщо місце мирне і спокуса спіткає нас раптово, то Бог, бачачи, що провина цього не від нас, покриє нас з волі Своєї. Бо є спокуса, що від нас самих трапляється, і є інша, що трапляється за попущенням Божим; та, що походить від нас самих, то (служить) на шкоду душі, і про неї волав апостол Яків, кажучи: “Никтоже искушаемь да глаголет, яко от Бога искушаемь есмь: Бог бо несть искуситель злым, не искушает же Той никогоже” (Іак. 1:13); а те, що трапляється попущенням Божим, – корисне для душі: бо веде людину до мистецтва92, а мистецтво веде людину до надії, “упование же не посрамит”, як сказано в книзі (Рим. 5:5), а той, хто не осоромить, уже врятований у Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.
* * *
92 Веде до досвідченості.
Запитання 389, того самого. У Писанні сказано: “Искуси мя, Господи, и испытай мя” (Пс. 25:2), і ще: радійте, “егда во искушения впадаете различна” (Як. 1:2); а в іншому місці: “не введи нас во искушение” (Лк. 11:4), Господи; і ще: “молитеся, да не внидете в напасть” (спокусу) (Лк. 22:46). Здається, що ці місця суперечать одне одному, а тому й прошу тебе пояснити мені відмінність спокус.
Відповідь Варсонофія. Сказати: “Спокуси мене, Господи, і випробовуй мене” може лише така людина, яка трудиться і просить, щоб через спокусу, яка відбувається з Божого попущення, дано було їй випробувати себе, – чи збереже вона терпіння в тісноті цієї спокуси. Терпіння ж, як сказано, веде людину до мистецтва та інших благ; і звідси, безсумнівно, походять радість і успіх; бо воля того, хто трудиться, не сприяє такій спокусі, а більше чинить опір, і людина всіляко спонукає себе до праці, щоб не бути їй переможеною цією спокусою. А сказати: “не введи нас у спокусу”, означає: не дозволь нам бути спокушеними від своєї волі та свого бажання; бо від падіння в таку спокусу настає смерть, і про це говорить Спаситель: “молитеся, да не внидете в напасть”. Тому цей праведник і молиться сугубою молитвою, просячи, щоб йому бути спокушеним, за попущенням Божим, до випробування заради порятунку, і водночас просячи, щоб не бути спокушеним від своєї волі та свого бажання на погибель душевну.
Запитання 390. Як досягти, щоб страх Божий перебував непохитно в моєму жорстокому серці? І як зі мною трапляється, що, роблячи що-небудь і ще не закінчивши того, переношуся розумом до іншого, під приводом начебто страху Божого, то запитую: добре це чи ні?
Відповідь. Той, хто бажає завжди мати страх Божий непохитним у серці своєму, з наступного прикладу може збагнути (як досягти цього): якщо хто бажає піти кудись, то взувається в чоботи. Писання ж говорить, що чоботи є знамення підготовки (див. Вих. 12:11); а також написано: “Уготовихся и не смутихся” (Пс. 118:60). Отже, хто побачить, що йому належить якась справа, той від тілесного підготування повинен запозичити зразок для духовного і вдягнути духовні чоботи, тобто приготувати себе страхом Божим, згадуючи, що він повинен все здійснювати зі страхом Божим і, приготувавши серце, закликати Бога, щоб Він дарував йому страх цей. А коли у всякій справі буде представляти перед очима своїми страх цей, він стане непохитним у серці його. Треба звертати увагу і на те, щоб не переносити розуму від належної справи до чогось іншого, вибачаючись, що це робиться нібито зі страху Божого, бо такий шлях неправий і є нічим іншим, як розсіювання і принада ворожої. Але у всякому починанні треба намагатися утримувати в собі той самий страх Божий; також треба приліплятися до святих отців, від споглядання та бесіди яких, від їхнього зітхання і доброго їхнього життя і ми сповнимося розчулення за Богом; бо вівці Якова, дивлячись постійно на опущені у воду жезли, “зачинаху по жезлом и раждаху” (Бут. 30:39). І якщо закарбуємо в думці приклади отців, що так само вживати речі, як вони, то не забаримось вступити на один шлях із ними.
Запитання 391. Багаторазово трапляється, що мені приходить на пам’ять страх Божий і, згадавши суд цей, я негайно розчулююся. Як я повинен приймати пам’ять про це?
Відповідь. Коли це приходить тобі на пам’ять, тобто (коли відчуєш) розчулення про те, у чому згрішив ти у віданні чи невіданні, то будь уважним, щоб це не сталося через дію диявольську, на більший осуд. А якщо запитаєш: як розпізнати справжню пам’ять від тієї, що приходить за дією диявольською, то вислухай: коли прийде тобі така пам’ять, і ти намагаєшся справами показати виправлення, то це є справжня пам’ять, через яку прощаються гріхи. А коли бачиш, що згадавши (страх Божий і суд), розчулюєшся і потім знову впадаєш у ті самі, або гірші, гріхи, то нехай буде тобі відомо, що таке пригадування від супротивного, і що демони вкладають в тебе це на осуд душі твоєї. Ось тобі два ясні шляхи. Отже, якщо бажаєш боятися засуджень, уникай справ його.
Запитання 392. Коли ж буває пристойний час, щоб приймати в розум пам’ять про Бога, і пам’ять страху Його, щоб розчулюватися від них на виправлення гріхів?
Відповідь. Вогонь за природою своєю гарячий, і хто бажає вживати його, не має його розведеним постійно, але вважає за краще тримати прихованим для того, щоб, коли забажає, міг розвести його і зігрітися. Так треба чинити і в згаданому випадку; бо в нас входять спонукання і з боку ворога, і він вселяє їх передчасно, пропонуючи під виглядом страху Божого і бажаючи через це або втягнути когось у смуток, або збентежити розум його, під приводом майбутнього заняття, яке не дбає про те, щоб розсудити, яким є його помисел. Таку саму хитрість вживають і ті, хто краде людські доми. Якщо вони не помітять раніше, що ті, хто живе в них, залишили обережність, то не можуть обікрасти їх. Згадуй же завжди Екклезіаста, який сказав: “время всяцей вещи” (Еккл. 3:1), і кажи собі: зроблю тепер зі страхом Божим те, що належить мені, і тоді, звільнившись від справи, займуся твоїм93 рахунком, і зроблю це не своєю премудрістю, а силою Бога нашого, що випробовує серця й утроби. Часом же, пристойним для випробування помислів, нехай будуть для тебе ранкові та вечірні години, в які запитуй себе: як я провів ніч або день? І якщо побачиш якийсь гріх, постарайся виправитися за допомогою Христа.
* * *
93 Мова звернена до того навіяного ворогом помислу, про який сказано вище в цій же відповіді.
Запитання 393, того ж. Оскільки забвіння, що знаходиться на мені, нерідко знищує пам’ять про багато моїх гріхів, іноді ж і зовсім не згадую про них, то питаю: що мені робити?
Відповідь Варсонофія. Є люди неписьменні, які мають вірних позикодавців і, будучи цілком упевненими в них, якщо забудуть щось, кажуть їм: ми віддамо, скільки заборгували, за вашим рахунком. Так і ти, якого позикодавця можеш знайти вірнішого за Бога, що знає і те, чого ще не було? Отже, поклади на Нього рахунок забутих тобою гріхів і скажи Йому: Владико, якщо і забути свої гріхи є гріх, то я в усьому згрішив Тобі, єдиному Серцезнавцьові, Ти й пробач мені все за Твоєю людинолюбністю, бо тим-то і проявляється пишність слави Твоєї, коли Ти не відплачуєш грішникам по гріхах їхніх, бо Ти прославлений на віки вічні, амінь.
Запитання 394. Іноді я спокушаюся про якусь річ і раптом виявляється, що спокусився несправедливо, від цього приходжу в сором, – чи попускається це від Бога для (мого) виправлення, чи походить від лукавого для засудження?
Відповідь Варсонофія. Якщо вникнемо в силу колишньої відповіді, то знайдемо, що вона стосується і цього питання; бо як у ній сказано, що якщо самими справами не покажемо пам’яті страху Божого і розчулення, яке походить від нього, то засудимось, – так само і тут. Бо якщо самою справою покажемо, що ми напоумилися докором, то воно (виникає) від Бога на спасіння наше; якщо ж ні, то від навіювання бісівського на осуд наш.
Запитання 395, того самого. Якщо я загублю річ і, боячись осуду, не засуджую того, (в кого, як гадаю, вона перебуває), однак підозрюю його: чи не пристойно буде довідатися, чи справді вона в нього, бо я не можу перенести її втрати.
Відповідь Варсонофія. Дізнатися, чи в нього твоя річ, не буде непристойно. Якщо ж і виявиться, що вона в нього, то не намагайся завдати йому сорому, але задовольняйся тим, що знайшов свою річ.
Питання 396, або прохання. Деякий христолюбивий чоловік сповідував гріхи свої тому самому старцеві, просячи і прощення в них.
Старець же відповів йому так: той, хто відкриває свої гріхи, виправдається в них за словами Писання: “глаголи ты беззакония твоя прежде, да оправдишися” (Іс. 43:26), і ще: “Рех: “рех: исповем на мя беззаконие мое Господеви: и Ты оставил еси нечестие сердца моего” (Пс. 31:5). Брате, бережімо себе наперед, а колишнє Бог пробачив нам.
Запитання 397, того ж. Скажи мені, отче мій, як душа моя, маючи багато ран, не плаче?
Відповідь Варсонофія. Хто знає, що він втратив, той буде про те плакати. І хто бажає (досягти) чого-небудь, той здійснює багато мандрів і зазнає багато скорботи, чекаючи отримати бажане їм.
Запитання 398, того ж. Хто хоче зробити добру справу, але лише заради свого власного прибутку, або за іншим (спонуканням) своєї волі, – чи заслуговує це на правду?
Відповідь Варсонофія. Ми знаємо, що якщо хто, дотримуючись посту, домішає що-небудь до нього зі своєї волі або (постує), шукаючи людської слави і придбання від неї, то піст його буває огидним Богові. І ізраїльтяни постили, але оскільки під час посту чинили образи і виконували свою волю, Бог докоряв їм через пророка Ісаю: “Не сицеваго поста Аз избрах” (Іс. 58:5), – говорить Господь, – так і тут. Усяке добре діло, яке відбувається не з однієї тільки любові до Бога, але до якого буває домішана і своя воля, не чисте і не приємне Богові. Це можна пізнати і з Божественного закону; він говорить: нехай не посієш на селі твоєму змішаного насіння, не посієш і не зробиш собі ризи з ризи та льону (див. Повт. 22:9,11; Лев. 19:19). І якщо хочеш переконатися, що сказано так про робітників, то Екклезіаст вказує на це, кажучи: “Во всяко время да будут ризы твоя белы” (Еккл. 9:8), показуючи тим самим, що справа ця має бути завжди чистою. Якщо ж домішується до справи що-небудь з особливої волі того, хто її робить, то вона вже осквернена і неприваблива для Бога. І Господь щодо справ говорив Своїм учням: “Внемлите же от лживых пророк, иже приходят к вам во одеждах овчих, внутрь же суть волцы хищницы: от плод их познаете их” (Мф. 7:15,16). Отже, постараємося робити справу Божу не заради чогось іншого, а тільки заради єдиного Бога. Якщо ж не так, то Бог не має в нас потреби, щоб діло звершувалося через нас, бо не збідніє у Бога людина, через яку діло Його буде виконуватися непорочно. Отже, роблячи благе, будемо пильнувати над собою, щоб як-небудь, заради волі нашої, не зробити працю нашу марною.
Запитання 399, того самого. Будучи взагалі повільним у навчанні, я вивчаю псалми швидше за все інше; чи від Бога трапляється так зі мною, чи від демонів?
Відповідь Варсонофія. Скільки допомагає тобі Бог, учися зі смиренням. Щоб легко вивчати слово Боже, це не від диявола, бо воно є насіння Боже; але коли хто не слухає Бога, тоді ворог сіє і свої пажитниці. Бажаючи упокорити свій помисел, скажи йому приклад: хто отримає від владики свого срібло, подібно до отих (євангельських) рабів, і не набуде і не примножить його, чому той піддається? І думка відповість тобі, що він зазнає того самого, чого й раб, який “скры сребро господина своего” (Мф. 25:18). А ти скажи йому: отже, не пишайся, наповнивши повітря безплідними словами, бо вони слугують лише на осуд мені.
Питання 400, того самого. Оскільки благе походить від Бога, то чи дається воно і грішникам? І для чого дається?
Відповідь Варсонофія. “Всяко даяние благо” (Як. 1:17) походить від Бога. І як Він Добрий, то все благе від Нього дарується: праведним, як гідним, грішним же, як тим, хто (закликається) через благодіяння прийти до покаяння, за словами апостола Павла: я перший з грішників, але “помилован бых, да во мне первем покажет Иисус Христос все долготерпение” (1Тим. 1:16).
Запитання 401, того самого. Як може будь-хто гідно дякувати Богові?
Відповідь. Коли люди, нічого не значущі (створіння), прощають когось зовсім або позбавляють його від великих скорбот і такий дякує їм та оголошує про це благодіяння усім, то тим паче ми, котрі завжди користуємось Божими благодіяннями, – якими вустами можемо віддячити Тому, Хто створив нас, Який спершу створив нас, потім дарував нам допомогу на опору, – сердечний розум, тілесне здоров’я, світло очей, дихання життя і, що найважливіше, (дарував нам) покаяння і Тіло та Кров Свою на відпущення гріхів та на утвердження серця? Бо (говорить Писання) “хлеб сердце человека укрепит” (Пс. 103:15). І якщо хтось думає, що це сказано про чуттєвий хліб, то як же Сам Дух каже, що “не о хлебе единем жив будет человек, но о всяцем глаголе исходящем изо уст Божиих” (Мф. 4:4)? Якщо люди відплачують і дякують за чуттєві й тлінні речі, то чим можемо ми відплатити Тому, Хто розіп’явся за нас? Щоб віддячити Йому, ми повинні до самої смерті терпіти (все) Його заради. Отже, не трудися, бажаючи осягнути (в чому полягає) належна подяка Богові від людей, особливо ж грішних, бо Він помер за них. Якщо людину посадять за тебе до в’язниці, то чи не захочеш ти подякувати їй понад сили свої? А тим більше (зобов’язаний ти подякувати) Померлому за тебе. Знай же, що ми ніколи не досягнемо того, щоб гідно дякувати Йому; однак будемо приносити Йому посильну подяку вустами і серцем, і Він за людинолюбством Своїм може порівняти її з двома лептами (євангельської вдовиці). Це говориться про грішних; бо праведні, коли їх усікають і вбивають, лише більше дякують за словом апостола Павла: “О всем благодарите” (1Сол. 5:18), – тобто Бога. Тому слава навіки, амінь.
Запитання 402, того самого. Чи можуть демони повідомити кому-небудь благе? І чим виявляється, що це демонське? І яка відмінність цього і Божого блага?
Відповідь Варсонофія. Іншому може здаватися, що він отримує благе, а це буває від лукавого, щоб звабити його; всяке ж благо, яке походить від диявола, щоб звабити людину, якщо його з точністю розглянути, виявляється примарним, тому що диявол “ложь есть… яко несть истины в нем” (Ін. 8:44), як доводять наслідки оного (уявного блага). Світло його закінчується темрявою, за словом апостола, який говорить про вісників диявольських, що перетворюються на служителів правди: “имже кончина будет по делом их” (2Кор. 11:15); і Спаситель каже: “от плод их познаете их” (Мф. 7:16). Якщо йдеш розумно і розважливо, знайдеш, що в уявному благу, що походить від диявола, не було й сліду блага, але або марнославство, або смуток, або що-небудь подібне; а Боже благо завжди примножує просвітління і смиренність серця і дарує людині тишу. А коли, через незнання, постраждаємо в чому-небудь від зваблення лукавого і після пізнаємо в цьому спокусу, то покличемо себе і вдамося до Того, Хто може скасувати цю спокусу. Треба ж знати, що іншим буває від самого початку зрозуміла така відмінність; грішникам же після закінчення (спокуси), подібно до того, як вправний золотих справ майстер, узявши золото (в руку), може й перш ніж випробувати його вогнем, сказати, яким воно є, а недотепний дізнається про це не раніше, ніж після випробування його вогнем.
Запитання 403. Коли виявиться, що уявне благо походить від демонів, то поясни мені, як можна уникнути небезпеки, пов’язаної з цим?
Відповідь. Добре ми завжди повинні вважати добрим. Якщо ж добре після випробування виявиться злим, то треба відкидати його. Як хто-небудь, бачачи їжу, вважає її доброю, а скуштувавши і відчувши гірке, негайно випльовує її з рота, через неприємний від гіркоти смак (як, наприклад, волоський горіх, мигдаль тощо, за смаком своїм вважаються хорошими (плодами), але якщо виявиться з них гіркий, і людина їстиме його, то наповнить шлунок свій гіркотою і сама в цьому винна), так само і тут. Якщо людина буде зганьблена (демонами) і, пізнавши це, скаже: “Владико Господи! Я був поруганий (ворогом), пробач мене”, то Господь і пробачить її, бо Він милостивий. Знай же й те, возлюблений мій, що Бог нікому не попускає спокуситися більше, ніж він може понести (див. 1Кор. 10:13). Будемо ж у всьому приносити Йому моління, і Він розрізнить справжнє наше благо від уявного. Тому слава навіки, амінь.
Запитання 404. Коли мені здається, що будь-яка справа буде по Богу, а думка чинить опір мені, перешкоджаючи виконати її, як не благу, то з чого можу дізнатися, що вона справді добра?
Відповідь. Коли тобі здається, що якась справа буде по Богу, а протилежний помисел чинить опір їй, то з цього самого пізнається, чи справді вона по Богу. Бо якщо в той час, коли ми молимося, серце наше утверджується в благому, і благо це зростає, а не применшується, тоді, чи залишатиметься протилежний помисел, що ображає нас, чи ні, дізнаємося, що діло це по Богові, тому що благому неодмінно чинить опір скорбота від заздрощів диявольських, але молитвою воно (благе) примножується. Якщо ж уявне добро буде навіяно дияволом, а водночас буде й опір від нього ж (що походить), тоді й саме уявне благо зменшується, а разом і уявний опір; бо ворог уявлятиме, що він чинить опір помислу, який всмоктується від нього, лише для того, щоб через те саме звабити нас сприймати (цей помисел) за добро.
Запитання 405, того самого. Як же це? Коли добре буде без скорботи, хіба воно вже й не по Богу? І коли трапиться зробити невелике добродійство, а думка не зустрічає скорботи, хіба вже мною зроблено це передчасно, і зроблене не угодне Богові? Прошу тебе, отче мій, просвіти моє серце.
Відповідь. Якщо хто, зробивши добру справу, бачить, що помисел його не зустрічає скорботи, то не повинен бути безтурботним, начебто й минеться без скорботи; бо всяке благе діло належить до Божого шляху, і безперечний той, Хто Сказав: “путь вводяй в живот” (Мф. 7:14). Якщо ж і не трапиться скорботи серед доброго ділання, але після нього неможливо буває не поскорбіти людині. Коли хто з ретельністю робить добре, то не відчуває скорботи; коли робить його без ретельності, тоді відчуває її. Іноді (людина) і не знає навіть того, що скорбота багатоманітно спіткає нас. І якщо уважно пошукаємо, неодмінно знайдемо її, або прикриту марнославством (бо і в ньому полягає причина скорбот), або будь-якою особою, що перешкоджає нам, або тим, що згодом знову маємо потребу у спожитому нами на добродійство ближньому, тобто, бачачи, що в нас в руках нічого не лишилося, приходять до каяття. Після цього де знайдемо помисел без скорботи? Отже, (не вникнувши в наслідки), не слід вважати себе безпечним (від скорботи), бо скорбота зберігається для нерозумних і в наслідках справ; розумний же завжди очікує зустріти скорботу якщо не сьогодні, то завтра, і не бентежиться. “Уготовихся, – говорит Писание, – и не смутихся” (Пс. 118:60). І блаженний, хто завжди має перед очима своїми, що “Господня земля, и исполнение ея” (Пс. 23:1), і розмірковує, що Бог сильний, як Йому завгодно, влаштувати з рабами Своїми, – такий не шкодує про те, що вжив (на добробут). Отже, якщо й зустрінемо скорботу, нехай буде нам відомо, що Бог попускає її на випробування наше; бо ніколи не зневажає тих, хто боїться Його, а особливо тих, хто творить (благе) заради імені Його.
Запитання 406. Чи може людина мислити що-небудь благе за своєю волею?
Відповідь. Нерідко трапляється і від руху природного помислу помислити благе; але і це слід приписувати Богові, бо природа наша є Його творіння. А ми повинні знати, що не можемо привести цього (тобто благе) до виконання інакше, як заповіддю Божою: тобто коли представляємо її перед очима, тоді серце наше утверджується в ній до виконання благого.
Запитання 407. Також, коли роблю що-небудь благе, як я повинен смиряти свій помисел? І як докоряти собі, зробивши благе.
Відповідь. Для смирення помислу, коли б зробив ти всі благі справи і зберіг усі заповіді, згадай Того, Хто Сказав: “егда сотворите вся повеленная вам, глаголите, яко раби неключими есмы: яко, еже должни бехом сотворити, сотворихом” (Лк. 17:10), тим паче, коли ми не досягли ще й того, щоб виконати й одну заповідь. Так завжди треба думати і докоряти собі під час благого діла, і казати собі: не знаю, чи угодно воно Богові. Велика справа творити з волі Божої, а виконати (волю Божу) – ще більша: це є сукупність усіх заповідей; бо зробити що-небудь з волі Божої – справа окрема і менша від того, щоб виконати (волю Божу). Тому-то апостол і сказав: “задняя убо забывая, в предняя же простираяся” (Флп. 3:13). І скільки він не простягався вперед, не зупинявся, але завжди бачив себе недостатнім і досягав успіху; бо він же (апостол) сказав: “Елицы убо совершении, сие да мудрствуим” (Флп. 3:15), тобто щоб досягати успіху. Сказав також, що якщо й інше що мислите, і те відкриє вам Господь.
Запитання 408, того ж. Коли виконую заповідь, як мені уникнути зарозумілості, щоб знати, що, зробивши і благе, я чужий від нього?
Відповідь. Брате! Добрі справи повинні ми і визнавати добрими, і вдаватися до них як до добрих; бо не слід добре вважати злим. Але якщо хто робить добре не з метою Богоугождения, – це добре виявляється злим, за наміром того, хто це робить. Кожен повинен намагатися про те, щоб завжди робити добре, і згодом благодаттю Божою дається йому і те, що справи його будуть вже відбуватися зі страху Божого. Отже, коли через тебе робиться благе, дякуй Подателю благих, як Винуватцю блага цього, себе ж докоряй, кажучи: якби і я добре проходив цю справу, то міг би бути співучасником цього блага; і тоді подасться тобі помолитися Богові з розчуленням про те, щоб Він сподобив тебе бути учасником в благому ділі, яке через тебе здійснилося.
Запитання 409, того ж до того ж. Якщо трапиться мені показати довготерпіння в будь-якій справі, то помисел мій високомодрий; що ж слід мені думати?
Відповідь. І перед цим я вже сказав тобі, що, коли трапиться тобі зробити що-небудь добре, ти маєш знати, що це дар Божий, (даний тобі) за благодаттю Божою, бо Бог усіх милує. Уваж же собі, щоб через слабкість свою не занапастити милість, що Ним на тебе виявляється, яка простягається і на всіх грішників. Даного тобі Господом на добро не втрачай у злі; втрачається ж дар цей, коли похвалиш себе, як такого, що довго терпів, і забудеш, як Бог, що облагодіяв тебе. Понад те, накличеш і осуд на себе, щойно наважишся приписувати собі те, за що маєш воздавати подяку людинолюбцю Богові. Апостол каже: “Что же имаши, егоже неси приял? Аще же и приял еси, что хвалишися яко не приемь?” (1Кор. 4:7). Помислу ж, який хвалить тебе за що-небудь, кажи: ті, хто плаває в морі й під час тиші, не забувають, що вони перебувають ще в безодні, але завжди очікують бурі, небезпек і потоплення; тиша, яка трапилася ж на короткий час, не приносить їм повної користі, бо вони вважають себе безпечними лише тоді, коли прийдуть у пристань. (Траплялося ж) з багатьма і те, що і при самому вході в пристань корабель їхній тонув. Так і грішник, поки перебуває у цьому світі, повинен завжди боятися потоплення. Отже, ніколи не спокушайся повірити помислу, який хвалить тебе за добру справу. Усе добре є Боже, і через наше недбальство ми не можемо забезпечити себе, що воно перебуватиме з нами. Як же після цього посміємо зарозуміло пишатися?
Питання 410. Якщо ж скажу помислу, бажаючи упокорити його, що довготерпіння те було не від Бога, а від лукавого, для спокуси, щоб втягнути мене в високомудрість, – чи не прогнічую цим Бога, тому що Бог є джерелом усього доброго?
Відповідь. Не шкідливо говорити, що це не від Бога: Бог не гнівається цим, тому що це говориться тобою для спростування лукавого помислу. Один зі святих сказав деяким (братам), які прийшли до нього, про те, що, коли вони були на шляху, у них упав осел. Здивувавшись цьому, вони запитали: звідки він дізнався про те? Він відповідав їм: демони сказали мені, хоча це було відкрито йому від Бога; відповів же так для користі їхньої, і тому не прогнівив цим Бога.
Запитання 411. Коли бувають видіння грішнику, чи вже він не повинен абсолютно вірити, що вони від Бога?
Відповідь. Коли це трапляється з грішником, то, вочевидь, через спокусу лукавих демонів, щоб звабити окаянну душу та заманити її на погибель. Отже, не слід ніколи вірити їм, але пізнавати свої гріхи і свою неміч і перебувати завжди в страху і трепеті.
Запитання 412. Чи вже й тоді треба відвертатися від них, коли вони є в образі Владики Христа?
Відповідь. Тоді-то і треба найбільше відвертатися від лукавства й зваби їхньої і проклинати їх. Не спокушайся, брате, ніколи таким демонським звіщенням, бо Божественні явища бувають лише святим, і їм завжди передують у серцях їхніх тиша, мир і умиротворення. Утім, і пізнаючи істину (явища), святі визнають себе негідними, а тим паче грішники не повинні ніколи вірити таким явищам, знаючи свою негідність.
Запитання 413. Скажи мені, владико, як сміє диявол у видіннях або сонних мріях показати Владику Христа або Святе Причастя?
Відповідь. Ні Самого Владику Христа, ні Святого Причастя показати він показати не може, але бреше і представляє образ будь-якої людини і простого хліба; але Святого Хреста показати не може, бо не знаходить засобу зобразити його іншим чином. Оскільки ми знаємо істинне знамення і образ Хреста, диявол не сміє вжити його (до спокуси нашої), бо на Хресті зруйнована сила його, і Хрестом нанесена йому смертоносна рана. Владику Христа ми не можемо впізнати по плоті, чому диявол і зазіхає брехливо запевнити нас, що це Він, щоб ми, повіривши спокусі як істині, загинули. Отже, коли побачиш уві сні образ Хреста, знай, що цей сон істинний і від Бога; але постарайся від святих отримати тлумачення значення його і не вір своєму помислу. Господь нехай просвітить помисли розуму твого, брате, щоб уникнути тобі всякої спокуси ворожої.
Запитання 414. Думка каже мені: якщо з’явиться тобі Святий Хрест, ти, будучи негідним цього94, впадеш у високомудрість. Ця думка наводить на мене страх і побоювання.
Відповідь. Не турбуйся про це, бо якщо справді з’явиться тобі Святий Хрест, то він знищить гордовитість зарозумілості: де Бог, там немає місця злу.
* * *
94 За іншим читанням: вважаючи себе гідним.
Запитання 415. Я чув, що якщо комусь з’явиться тричі один і той самий сон, то і його треба визнавати істинним: чи так це, батьку мій?
Відповідь. Ні, це несправедливо; не треба вірити й такому сну. Той, хто один раз з’явився кому-небудь неправдиво, може зробити це і тричі й більше. Бережися, щоб не бути потоптаним (демонами), але уважно стеж за собою, брате.
Питання 416. Іноді бачу в серці моєму, що злі помисли оточують мою думку, як звірі, але анітрохи не можуть шкодити мені. Що це означає?
Відповідь. Це спокуса ворожа, в якій приховано високомудрість, з метою запевнити тебе, що злі помисли нітрохи не можуть шкодити тобі, щоб через те піднеслося твоє серце. Але ти не спокушайся цим, а згадуй свою неміч і гріхи і закликай на допомогу на ворога святе ім’я Боже.
Запитання 417. Чи може хто сказати, що в грішнику живе Дух Святий? І якщо скаже, що він не має Його в собі, то як же, отче мій, грішники бувають збережені?
Відповідь. Святі удостоюються мати в собі Духа Святого і бувають Йому храмом. Писання говорить: “вселюся в них и похожду” (2Кор. 6:16). Грішники далекі від цього, за сказаним: “в злохудожну душу не внидет премудрость” (Прем. 1:4). Збережені ж вони бувають благодаттю Його. Отже, в усьому будемо возносити подяку невимовній Його благості і людинолюбству. Йому слава навіки, амінь.
Запитання 418. Коли скорблю про що-небудь, помолюся і отримаю допомогу від невимовної доброти Божої, то помисел мій підноситься тим, що я був почутий; як же чинити мені?
Відповідь. Коли помолишся і, отримавши (просиме), вознесешся, то очевидно, що не по Богові була молитва твоя, і не від Бога отримав ти допомогу, але демони посприяли тобі для того, щоб вознеслося серце твоє; бо коли допомога подається від Бога, то душа не підноситься, а більше упокорюється і дивується великій милості Божій, як Він милує грішних, по всьому негідних, і тих, хто завжди гнівить Його, і превелико дякує славній і невимовній благодаті Його, що Він не через гріхи наші віддає нас, але довготерпить і милує через велике Своє незлобіє. Тому душа і не підноситься, але тремтить і славословить.
Запитання 419, того самого. Коли я, отче мій, запитував тебе про довготерпіння, ти сказав, що воно, як і всяке добре діло, є даром Божим, а тепер щодо молитви сказав, що допомога буває іноді й не від Бога. Поясни мені відмінність цього.
Відповідь. Якщо від самого початку добра справа, тобто молитва, була через марнославство, то, без сумніву, і вона від диявола. Якщо ж на початку ти не мав марнославства, а прийняв його згодом, то заради марнославства ти зруйнував добре розпочате, подібно до того, як якщо б клав стіну і, не докінчивши, зруйнував її. Але коли марнославство бороло тебе, а ти не прийняв його, то воно нітрохи не зашкодило тобі.
Питання 420. Багаторазово трапляється, що під час псалмоспіву відчуваю в собі високомудрість; що повинен я тоді сказати помислу?
Відповідь. Коли серце підноситься під час псалмоспіву, згадуй написане: “преогорчевающии да не возносятся в себе” (Пс. 65:7). Преогорчувати ж означає саме “не співати95 розумно” зі страхом Божим; випробовуй, чи не розважається твій помисел під час псалмоспіву, і неодмінно знайдеш, що він розважається, а отже, і ти прогнівляєш Бога.
* * *
95 Тобто вправлятися в псалмоспіві.
Запитання 421. Коли обтяжуюся помислами під час псалмоспіву, або без нього, і закликаю на допомогу ім’я Боже, то ворог навіює мені, що безперестанне призивання імені Божого веде до звеличення, бо людина може при тому думати, що вона добре робить. Як слід думати про це?
Відповідь. Ми знаємо, що хворі завжди вимагають лікаря і лікування його, і обурені невпинно поспішають до притулку, щоб не спіткало їх потоплення. Тому-то і пророк взиває, кажучи: “Господи, прибежище был еси нам в род и род” (Пс. 89:2), і ще: “Бог нам прибежище и сила, помощник в скорбех обретших ны зело” (Пс. 45:1). Якщо ж Він – прихисток наш, то згадаймо, що говорить Він: “призови Мя в день скорби твоея, и изму тя, и прославиши Мя” (Пс. 49:15). Отже, навчимося того, що під час скорботи невпинно треба закликати милостивого Бога. Призиваючи ж ім’я Боже, нехай не звеличуємося помислом. Хто, крім божевільного, звеличується, отримуючи від кого-небудь допомогу? Ми ж, як такі, що мають потребу в Бозі, закликаючи ім’я Його на допомогу на супротивних, якщо не божевільні, то не повинні возноситися думкою, бо через потребу закликаємо і скорботно прибігаємо. Понад те, ми повинні знати, що безперестанку закликати ім’я Боже є лікуванням, що вбиває не тільки пристрасті, а й саму дію їх. Як лікар вишукує (пристойне) лікування або пластир на рану стражденного, і вони діють, до того ж хворий і не знає, як це (робиться), так точно й ім’я Боже, якщо його кличуть, вбиває всі пристрасті, хоча ми й не знаємо, як це відбувається.
Запитання 422. Коли мені здається, що помисел мій мовчить і не сумує, чи добре й тоді повчатися в призиванні імені Владики Христа? Бо помисел говорить мені: тепер, коли ми перебуваємо у світі, в цьому немає потреби.
Відповідь. Ми не повинні думати, що маємо цей мир, доки визнаємо себе грішними, бо (в Писанні) сказано: “Несть радоватися нечестивым, глаголет Господь” (Іс. 48:22). Якщо ж немає миру грішникам, то який світ цей? Злякаємося, бо написано: “Егда бо рекут: мир и утверждение, тогда внезапу нападет на них всегубителство, якоже болезнь во чреве имущей, и не имут избежати” (1Сол. 5:3). Трапляється ж, що і вороги, з хитрістю, дають серцю на короткий час відчувати тишу для того, щоб припинилося призивання імені Божого, бо їм відомо, що від призивання Його вони знесилюються. Знаючи це, не перестанемо закликати на допомогу ім’я Боже, бо це є молитва, а Писання говорить: “Непрестанно молитеся” (1Сол. 5:17). А невпинне ж не має кінця.
Запитання 423. Коли хвалять мене люди, або помисел у серці, і це обтяжує мене, то як я маю чинити з цим помислом?
Відповідь. Коли помисел хвалить тебе, і ти не можеш уникнути шкоди, постарайся закликати ім’я Боже і скажи своєму помислу: Писання говорить: “людие Мои, блажащии вас прельщают вас и стези ног ваших возмущают” (Іс. 3:12). А що така похвала, брате? – Не що інше, як спокуса; (послухай) пророка, який волає про це, кажучи: “всяк человек трава, и всяка слава человеча яко цвет травный” (Іс. 40:6). А що той, хто приймає похвалу людську, не отримує користі, про те говорить Сам Владика: “Како вы можете веровати в Мя, славу от человек приемлюще” (Ін. 5:44). Якщо ж що-небудь і буває по Богу, то ми повинні згадувати сказане: “Хваляйся… о Господе да хвалится” (2Кор. 10:17), бо апостол, досягнувши і великої міри, не хвалився в собі, а взивав, кажучи: “Благодатию же Божиею есмь, еже есмь” (1Кор. 15:10). Тому воістину нехай буде слава і пишність на віки віків, амінь.
Запитання 424. Якщо під час псалмоспіву, або молитви, або читання прийде лихий помисел, чи треба звернути на нього увагу і залишити (на якийсь час) псалмоспів, молитву або читання для того, щоб чинити опір йому чистими помислами?
Відповідь. Знехтуй ним, вникни ретельніше в псалмоспів, молитву або читання, щоб запозичити силу від вимовлених тобою слів. Якщо ж станемо вправлятися у ворожих помислах, то ніколи не будемо в змозі зробити що-небудь добре, (слухаючи) те, що навіює ворог. Хоча ж бачиш, що хитрість його заважає псалмоспіву, молитві або читанню, то й тоді не вступай з ними в суперечку, бо це справа не твоєї сили, але постарайся призивати ім’я Боже, і Бог допоможе тобі та скасує хитрощі ворогів, бо Його сила й слава на віки вічні, амінь.
Запитання 425. Як набути умиління в молитві, читанні та псалмоспіві?
Відповідь. Розчулення приходить від повсякчасного спогаду. Отже, той, хто молиться, повинен нагадати собі на пам’ять справи свої й те, як бувають судимі ті, хто чинить подібне до них, і страшний отой голос: “идите от Мене, проклятии, во огнь вечный” (Мф. 25:41), та ін. Згадку ж гріхів розумію не кожного порізно, щоб іноді й через пригадування (їх) ворог не ввів нас у цей полон, але достатньо лише згадати, що ми винні в гріхах. Якщо ж і після цього триватиме окам’янілість, то не засумніваємося, бо нерідко таке зволікання буває від Бога – на спокусу людині, чи перетерпить вона (цю холодність). А під час читання і псалмоспіву (“умиління” залежить від того), щоб людина збудила розум свій до уваги до вимовлюваних нею слів і сприйняла в свою душу силу, що міститься в них: від благих – щоб бути ревною до благого, від тих же, де (говориться) про відплату за зло, – щоб уникнути того, що загрожує тим, хто чинить зле. А перебуваючи в роздумах про це, не слабшай, якщо і тоді ще залишатиметься в тобі згаданий холод в серці, бо милостивий і щедрий, і довготерплячий Бог, що приймає нашу старанність. Згадуй завжди Псалмоспівця, який каже: “Терпя потерпех Господа, и внят ми” (Пс. 39:2), та ін. Повчаючись у цьому, сподівайся, що незабаром відвідає тебе милість Божа.
Запитання 426. Коли я намагаюся ретельно заглиблюватися в сенс висловів Псалмоспівця, то нерідко трапляється, що від них переходжу до злих помислів.
Відповідь. Коли побачиш, що ворог спромігся навести на тебе брань за допомогою самих слів псалмоспіву, то не треба намагатися з особливою ретельністю заглиблюватися в силу виразів псалмоспівів, а читати їх з увагою й не відволікаючись, бо якщо ти тільки вимовляти будеш слова псалмоспівівів, то вороги знають їхню силу і не можуть протистояти тобі, і такий псалмоспів слугуватиме тобі замість благання до Бога та до перемоги над ворогами.
Запитання 427. Коли серед вправ у псалмоспіві або під час зустрічі з людьми турбують мене помисли, і я, не маючи зручності прикликати Бога вустами, прикличу Його в серці або тільки згадаю Його, – хіба вже не достатньо мені цього на допомогу?
Відповідь. Якщо під час псалмоспіву, або коли буваєш із людьми, трапиться тобі покликати Бога, не подумай, ніби без усної вимови ти не кличеш Його, але пам’ятай, що Він серцезнавець і дивиться на серце, і кличеш Його в серці твоєму. Це і є сказане в Писанні: “затворив двери твоя, помолися Отцу твоему, Иже в тайне” (Мф. 6:6). Закриймо ж вуста і помолимося Йому в серці, бо хто зачиняє вуста і кличе Бога, або молиться Йому в серці своєму, той виконує заповідь, що приписує це. Якщо ж і не покличеш у серці імені Божого, а тільки пам’ятаєш про Бога, то в цьому ще більше швидкості (зручності) і достатньо на допомогу тобі.
Запитання 428. Чи добре завжди думати (про Бога) в серці своєму, або сердечно молитися Йому, без сприяння язика? Коли трапляється, що я вправляюся в цьому, думка моя занурюється в неуважність, я відчуваю тяжкість, і мені бачаться ніби якісь предмети і примари, і перебуваю ніби в сонних мріях.
Відповідь. Не ухилятися розумом і не занурюватися сильно в неуважність або мріяння – справа досконалих, які можуть керувати розумом своїм і утримувати його завжди в страху Божому. А той, хто не може мати постійної тверезості за Богом, захоплюється, передаючи роздуми свої язику. Подібне до цього бачимо і на тих, хто плаває в морі: ті з них, які вправні, сміливо кидаються в море, знаючи, що воно не може потопити тих, хто добре навчився мистецтву плавання. Той, хто починає навчатися цього мистецтва, відчувши, що він перебуває на глибокому місці, через побоювання потонути, поспішає вибратися з глибини на берег і, відпочивши трохи, знову кидається на глибину й упражняється так, щоб досконало пізнати це мистецтво, доки не досягне рівня тих, хто вивчив це мистецтво раніше за нього.
Запитання 429. Що означають слова, сказані одним з отців: не те накликає на нас осуд, що помисли входять у нас, а те, коли ми даємо їм поганий напрям. Авва ж Іосиф сказав одному з братів: відсікай одразу помисли; а іншому сказав: дозволь їм увійти, потім вступи з ними в боротьбу і будеш вправний.
Відповідь. (Слова): “помисли входять у нас” – означають те, що вони посіваються в нас, і в цьому ще немає осуду. Погоджуватися з ними – значить давати їм поганий напрямок, що накликає на нас осуд. Різниця ж між тим, щоб дозволяти помислам входити (в нас) і відсікати їх, є така: допустити їх увійти в себе може лише той, хто сильний опиратися їм, боротися з ними і перебувати непереможним; а хто немічний і не може цього, але погоджується з помислами, той повинен відсікати їх, вдаючись до Бога.
Питання 430. Коли перебуваю на такому місці, де є мощі святих мучеників, помисел турбує мене, спонукаючи по кілька разів підходити для поклоніння їм. І скільки б я разів не проходив повз них, вселяє мені схиляти голову. Чи треба так робити?
Відповідь. Не повинно так робити; але якщо одного разу поклонишся, досить і цього. Отже, не слухайся цього помислу, особливо, коли, не відчуваючи занепокоєння, за власним своїм бажанням доведеться вклонитися тричі. Ми чули, що все, що робиться зі збентеженням і занепокоєнням і зайве, походить від демонів. Також і схилити голову досить одного разу, або багато до трьох разів, і то не з примусу, навіюваного помислом.
Запитання 431. Трапляється іноді, що помисел навіює мені страх, щоб через нього увійшов я помолитися.
Відповідь. Через острах не входь, але і передчасно можеш входити для молитви, щоб помолитися Богу і святим Його про своє спасіння.
Запитання 432. Ти сказав мені, щоб не входити заради остраху. Але й тоді, як я хочу увійти й помолитися за моє спасіння, помисел вкладає мені боязнь, щоб я утримався від молитви, маючи на увазі отриману від вас заповідь – не входити (молитися) через острах.
Відповідь. І в такому разі не слухайся його, але увійди і помолися; боязнь же стави ні в що – і ту, яка спонукає до молитви, і ту, яка відвертає від неї, але все роби вчасно і зі страхом Божим.
Запитання 433. Помисел також вночі і вдень спонукає мене покладати на себе хресне знамення багато разів (безперервно).
Відповідь. Якщо пильнуємо над собою, то досить для нашого збереження і спасіння по один раз покладати на себе хресне знамення – вдень чи вночі. Коли впевнені, що перша печатка справді ціла, то немає потреби в іншій, бо шукати іншої – значить, що не існує першої. Це можна бачити і в мирських справах: якщо запечатано скарб і перша печатка ціла, то немає потреби в іншій печатці. Але це роблять біси, щоб ввести нас у зневіру й малодушність, щоб ми зовсім не могли й одного разу зробити що-небудь із тверезістю та чисто, а тому краще зробимо небагато зі страхом Божим, ніж багато чого зі збентеженням ворожим, бо сказано: “Лучше малое праведнику” (Пс. 36:16). Кажу ж це (на той випадок), коли під час тверезості помисли завдають нам занепокоєння, примушуючи зробити що-небудь передчасно. Бо, коли прийде помисел захистити себе хресним знаменням із радістю, а не через острах або через будь-яке збентеження, ми повинні виконати це, по можливості, зі страхом Божим. Що робиться за бажанням, те переважно угодно Богові.
Запитання 434. Якщо я покладу на себе хресне знамення лівою рукою, коли не можу зробити цього правою, то чи не буде це непристойно?
Відповідь. Я тепер, коли хочу перехрестити праву руку, то роблю це лівою рукою.
Запитання 435. Коли молюся про багато предметів, чи повинно про кожен із них згадувати в молитві?
Відповідь. Якщо хочеш помолитися про багато предметів, то оскільки Бог знає, чого ми потребуємо, молись так: “Владико Господи, Іісусе Христе, настави мене з волі Твоєї!” Якщо ж про пристрасті, то говори: “Зціли мене з волі Твоєї”. А коли про спокуси, кажи: “Ти знаєш корисне мені, допоможи моїй немочі і даруй мені, з волі Твоєї, позбавлення від спокус”.
Запитання 436. Коли довго перебуваю в молитві, чи повинно повторювати одні й ті самі слова?
Відповідь. Ні; але вникай у силу їх. Тільки треба спостерігати, щоб надавати (все) волі Всемогутнього Бога, і сама мета молитви має бути такою, щоб просиме нами було з волі Божої.
Запитання 437. Якщо хто бажає благочестиво розпорядитися своїм майном або надати його будь-кому, згідно з волею Божою, і не знає, як належить це зробити, і не має можливості отримати настанову від отців, – що він повинен говорити в молитві?
Відповідь. Нехай молиться так: “Господи! Я в руках Твоїх, Ти знаєш корисне для мене, настав мене з волі Твоєї, не дозволь мені впасти в оману і зловживати майном; воно належить Тобі, і Ти пануєш ним. Влаштуй же, Владико, щоб це відбулося в страху Твоєму, бо Твоя є слава на віки вічні, амінь”.
Запитання 438. Коли сиджу за читанням або за рукоділлям і хочу помолитися, помисел спонукає мене, щоб я звернувся до сходу, – як я маю робити, отче мій?
Відповідь. Чи сидиш ти, чи ходиш, чи зайнятий чимось, чи їси, чи ще щось робиш заради потреби тілесної, чи до сходу, чи до заходу трапиться бути оберненим, не сумнівайся молитися, бо ми отримали заповідь робити це “непрестанно” (1Сол. 5:17) і на всякому місці. У Писанні сказано: “путесотворите Возшедшему на запады, Господь имя Ему” (Пс. 67:5), а це показує, що Бог скрізь. Коли й голова в тебе покрита, не полишай молитви, але стеж лише за тим, щоб робити це не зі зневагою.
Запитання 439. Думка навіює мені: ти грішиш в усьому і тому маєш у кожному слові, ділі й думці казати: “згрішив я”, бо якщо не скажеш: “я згрішив”, то (значить) вважаєш, що ти не згрішив. Мене вельми турбує те й інше: говорити це в усякому разі я не в змозі, а якщо не скажу, то думається мені, що згрішаю.
Відповідь. Ми повинні завжди мати таку впевненість, що грішимо в усьому – і в слові, і в ділі, і в думках, а казати за будь-якої нагоди: “я згрішив”, не можемо. Це навіюють демони, які хочуть повалити нас у зневіру. Вони ж навіюють нам, ніби якщо не говоримо таким чином про кожну свою справу, то вважаємо, що не згрішили. Але згадаймо Екклезіаста, який каже: “время молчати и время глаголати” (Еккл. 3:7). І вранці за (минулу) ніч, і ввечері за день скажемо з умилінням у молитві нашій до Владики Бога: Владико, пробач мені все заради імені Твого Святого, і “исцели душу мою, яко согреших Ти” (Пс. 40:5). І досить тобі цього, подібно до того, як якщо хто-небудь, маючи постійного позикодавця, бере в нього (гроші) одноразово і, не будучи в змозі щоразу розраховуватися з ним точно, розплачується раптом; так і тут.
Питання 440. Оскільки трапляється, що в той час, коли я займаюся псалмоспівуванням, я розсіююся або блукаю (думкою), то що мені робити?
Відповідь. Якщо ухилишся думкою в розсіювання, то повернися і почни з тих слів псалма, що належить, які втрималися в пам’яті. Якщо ж, повернувшись один, два і три рази, не можеш пригадати слова, на яких перервалося твоє читання, або, згадавши, не можеш знайти те місце, з якого слід продовжувати читання, то почни той самий псалом із самого початку. Мета ворога – та, щоб забуттям перешкодити славослів’ю. Читати належні псалми в послідовному порядку є славослів’я, а не розсіюватися (при цьому) можливо лише тим, які мають чисті почуття; але ми ще немічні. Коли ж помітимо свою неуважність, повернемо тверезість до розуміння того, що читаємо, щоб інакше не послужило воно нам на осуд.
Питання 441. Якщо ж відволікаюся (розумом) у молитві, що мені робити?
Відповідь. Коли молишся Богу і відволікаєшся розумом, то трудися, доки не помолишся без розсіювання, і не спати твоїм розумом, щоб не відволікатися. Якщо ж це триватиме, то хоча наприкінці молитви докори себе внутрішньо і скажи з розчуленням: “Господи, помилуй мене і прости мені всі гріхи мої!” – І отримаєш прощення у всіх гріхах і в неуважності, що була під час молитви.
Запитання 442. Коли брат читає псалми, то думка моя іноді перебуває мирною, іноді ж відволікається. Що мені слід робити?
Відповідь. Коли помисел твій перебуває мирним і бачиш, що від читання брата ти отримуєш умиління, то тримайся цієї справи. А як скоро побачиш, що розум твій захоплюється іншими думками, то докори йому і спонукай себе слухати славослів’я брата.
Запитання 443. Але трапляється, що від бажання вникнути в те, що читає брат, на мене повстає брань (пристрастя) до нього.
Відповідь. І це є полон, бо ворог переносить розум з місця на місце; але знову дорікни собі, коли побачиш, як прийшла боротьба, і скажи собі з докором: “Чим ти захоплюєшся, окаянний? згадай, що чекають на тебе муки, вони призначені для тих, котрі роблять або думають про це. Не даремно і не передчасно Йов приносив жертви за дітей своїх, кажучи: “может быть, они когда-нибудь помыслили что-либо худое противу Бога в сердцах своих” (див. Йов. 1:5). І сказавши так, заключи розум твій у славослів’ї; якщо ж побачиш, що він знову захоплюється, знову заборони йому: і роби так до трьох разів. А коли він перебуватиме (в цьому), тоді відволікай його від читання, але не залишай у неробстві, а думай про суд і вічні муки і молися святому імені Божому, кажучи: “Господи Іісусе Христе, помилуй мене!”
Запитання 444. Якщо хто, стоячи на псалмоспіві з братами, не знає псалмів, які вони читають, – що йому корисніше: чи слухати їх (братів), чи читати ті, які він знає?
Відповідь. Тому, хто не знає псалмів, які читають браття, замість того, щоб слухати їх, корисніше буде читати ті, які сам знає, бо до слухання домішується розсіяння.
Запитання 445. Коли приходить мені лукавий помисел, разом з тим, як усвідомлюю його, серце моє починає рухатися, швидко відвертається від нього, боячись, щоб він не опанував його, через неміч моєї, і коли це роблю, то відчуваю великий тягар у душі та буваю утішений. Благоволи сказати мені: що повинно мені робити при зневірі від лукавого помислу, і як він проганяється?
Відповідь. Рух (проти злих помислів) має полягати в тому, щоб не схилятися до лукавого помислу і не погоджуватися з ним, але безтурботно вдаватися до Бога. І ти не повинен говорити, що бентежишся через острах, як би помисел не оволодів тобою. Зрозумій сутність (цього) з такого прикладу: якщо один на іншого приносить комусь скаргу про якусь справу, і обвинувачений пізнає, що не може задовольнити його, то смиряється. Якщо ж має сильного землевласника, то сміливо приходить до нього, просячи захисту, і, сподіваючись на нього, не бентежиться. Також коли трапиться комусь зазнати нападу розбійника, і, чинячи затятий опір, він не попустить йому забрати в себе будь-що, то такий вчинив добре. Якщо ж розбійник і відніме в нього що-небудь, але він помітить розбійника і місце кубла його, то йде до правителя, і той задовольняє скривдженого, і не тільки повертає йому забране в нього, а й самого розбійника карає. Отже, якщо увійде помисел, не бентежся, але розглянь, що він хоче зробити, і чини опір безтурботно, закликаючи Господа. Бо не в тому ще полягає зло, що розбійник увійде в дім твій, а в тому, коли викраде, що в ньому є. Якщо ж він муситиме піти з безчестям, то це робить честь власникові будинку, безчестя ж розбійникові, що він вийшов, не встигнувши нічого взяти. Господь, прийшовши в землю Юдейську, тобто в серце людини, вижене демонів. Отже, воззви до Нього, як македоняни до Павла: “пришед в Македонию, помози нам” (Діян. 16:9), і як учні: “Господи, спаси ны, погибаем” (Мф. 8:25); і Він, прокинувшись, заборонить вітрам душевним, і вщухнуть, бо Його є сила і слава на віки віків, амінь.
Запитання 446. Ти сказав, що рух (проти злих помислів) полягає в тому, щоб не коритися лукавому помислу, але вдаватися безтурботно до Бога; прошу тебе: дай мені ще пояснення цього руху.
Відповідь. Коли хто, звинувачений ким-небудь, сам піде до правителя, це можна назвати рухом, бо говориться: “На нього донесли, тому він і спонукався піти до правителя”. Якщо ті, хто судять один з одним, і сповільнять (у суді), то таке уповільнення не ставлять за провину тому, хто спонукав (на захист себе), тому що мається на увазі кінець справи і досконале визволення. Це-то і означає: “и ты блюсти будеши его пяту” (Бут. 3:15), бо п’ята означає кінець. Нехай утвердиться ж серце твоє молитвами святих. Амінь.
Запитання 447. Брат запитав великого старця: зроби милість, скажи, як мені врятуватися? Бо твердо наважився в думках своїх підкоритися тому, що ти напишеш мені у своєму посланні.
Відповідь. Якщо ти істинно бажаєш врятуватися, то покажи послух самою справою, (так би мовити) відокремся ногами твоїми від землі, піднеси на небо розум твій, і там нехай буде повчання твоє день і ніч. Скільки маєш сили, принижуй себе день і ніч, примушуючи побачити себе нижчим за всяку людину. Це є істинний шлях, і крім нього немає іншого для того, хто бажає врятуватися, про Христа, що зміцнює його. Нехай тече (по ньому) той, хто бажає (спасіння), нехай тече бажаючий, нехай тече бажаючий, – “течет да постигнет” (1Кор. 9:24); засвідчую це перед Богом, що є живим, який бажає дарувати життя вічне кожному, хто бажає його. Якщо і ти бажаєш, брате, – трудися.
448. Того ж до іншого старця. Чому великий старець тричі повторив слова: “нехай тече”!
Відповідь Іоанна. Старець повторив тричі слова ці, щоб показати тим необхідність цього шляху, і що немає іншого, більш потрібного; і Господь, у Євангелії від Матвія, говорив одного разу: “амінь”, а в Євангелії від Іоанна подвоював це вислів, кажучи: “аминь, аминь глаголю вам” (Ін. 8:34), бо тут говорив про речі, які є більш потрібними.
Запитання 449. Прошу тебе пояснити мені: чому в П’ятидесятницю перемагає мене зневіра і дрімання, більш ніж звичайно?
Відповідь. Це трапляється з нами тому, що ми більше схожі на озеро, ніж на джерело, тобто немічні, а не сильні перебувати завжди в однаковому положенні. Втім, залежить це іноді і від повітряних змін і від збільшення днів; досконалі ж отці не схильні до того.
Запитання 450. Якщо бачу, що хто-небудь чинить непристойно, чи можу я судити про цю непристойність? І як уникнути осуду ближнього, що виникає звідси?
Відповідь. Ту справу, яка справді непристойна, ми не можемо не визнавати непристойною, бо інакше як уникнемо шкоди, яка походить від неї, за словом Господа, Який сказав: “Внемлите же от лживых пророк, иже приходят к вам во одеждах овчих, внутрь же суть волцы хищницы: от плод их познаете их” (Мф. 7:15,16). Того, хто робить таке (діло), засуджувати не слід як за словом Писання: “не судите… да не осуждени будете” (Лк. 6:37), так і тому, що нам слід визнавати самих себе грішними більше за всіх, а так само й тому, що гріх брата ми повинні вважати за свій власний і ненавидіти лише диявола, який спокусив його. Коли б хто штовхнув іншого в яму, то ми засуджуємо не його, а того, хто штовхнув його; точно так і тут. Трапляється, що людина робить справу, яка для тих, хто її бачить, здається непристойною, але вона відбувається за благим наміром того, хто її робить, як це трапилося з відомим святим старцем: він, проходячи повз кінське ристалище, увійшов у нього з наміром, тому що, бачачи, як там кожен намагається випередити й перемогти іншого, сказав подумки своїй: “Чи бачиш, як старанно трудяться ті, хто догоджає дияволу? Чи не тим більше повинні подвизатися ми, наслідники Царства Небесного?” І пішов із цього видовища ще більш ревним, ніж раніше, до духовного шляху і подвигу. А так само ми не знаємо і того, чи не стане брат, який згрішив, за допомогою покаяння угодним Богові через свою смиренномудрість і сповідання. Фарисей відійшов засудженим за своє величання. Знаючи це, будемо наслідувати митареву смиренність і засуджувати самих себе, щоб бути виправданими, і уникати фарисейського величання, щоб не бути засудженими.
Запитання 451. Один христолюбивий чоловік запитав того ж старця: нерідко трапляється, що коли я знаходжуся разом із деякими людьми, мною раптово опановує сором’язливість, і я навіть змінююся в обличчі, втрачаю присутність духу, не можу ні дивитися на них, ні розмовляти з ними; серце моє соромиться і спантеличується, і якщо тоді заговорю що-небудь, то мова моя буває нерозумна, безладна і сповнена марнославства, а нерідко до слів приєднується і безглуздий сміх, і як то робиться абсолютно всупереч моєму бажанню, то я дуже сумую за цим і дивуюся, що мені робити? Коли заговорю, впадаю в сказане вище; а коли замовкну, – побоююся, чи не буде передчасно, особливо якщо вони багато разів звертаються до мене в бесіді. Поясни мені, отче мій, чому це відбувається, тоді як ви заступаєтеся за мене у святих ваших молитвах.
Відповідь. Так трапляється з нами від заздрості диявола. Він, бажаючи, щоб ні ми не отримали користі, ні ті, хто розмовляє з нами, приносить нам такі плевели для того, щоб, якщо можливо, спокусити і тих, хто розмовляє з нами. Страх же Божий буває чужий від усякого збентеження, усякого безладу і балачок. Отже, перед бесідою утвердимо себе в страху Божому і вникнемо ретельно у своє серце, від чого ми бентежимося і сміємося, бо в страху Божому немає сміху. Писання говорить про божевільного, що він “во смехе возносит глас свой” (Сир. 21:23). І слово божевільних буває збентежене і позбавлене благодаті. Про праведного ж каже, що він “едва тихо осклабится” (Сир. 21:23). Отже, якщо спонукаємо в собі пам’ять про Бога і думку про те, що ми повинні розмовляти з братією нашою зі смиренністю і безмовним помислом, міркуємо про це і маємо завжди перед очима Страшний Суд Божий, то приготування це виганяє з серця нашого всякий лукавий намір, бо де безмовність, лагідність і смиренність, там мешкає Бог. Сказаного буде тобі достатньо (для керівництва) при випадкових бесідах. Якщо ж ворог буде наполегливо вести з нами боротьбу, думаючи своєю безсоромністю вловити і повалити нас, то не будемо слабшати, щоб він не заманив нас (у свої тенета). Але з першого випадку витягнемо собі урок і так далі; сказано: “седмерицею… падет праведный и востанет” (Притч. 24:16). А те, що він повстає, значить, що він подвизається; той, хто подвизається, буває таким (тобто падає, але й повстає), поки кінець не покаже, яким він буде. Але найбільше пам’ятатимемо, що необхідно нам закликати Святе ім’я Боже, бо де Бог, там усе – благе; очевидно ж, що де диявол, там усе – зле. І відомо, що якщо через марнославство, або через догідливість до людини, або через будь-який вид злоби заговоримо зі збентеженням, то все це походить від диявола; згадаймо ж, що сказав святий апостол Павло: “Слово ваше [да бывает] всегда во благодати, солию растворено” (Кол. 4:6). І якщо будемо повчатися в цьому, то, за милосердям Своїм, Вседержитель Бог дасть нам досконалий устрій у страху Своєму. Тому слава навіки, амінь.
Запитання 452, того самого. Хтось просив одного з отців скуштувати в нього їжі, він же відмовився, сказавши, що не може. А інший попросив його тільки здійснити молитву в його келії. Коли ж старець прийшов до цього, то він примушував його залишитися скуштувати в нього їжі; і старець, будучи прихильний посильним проханням, залишився. Дізнавшись про те, той, хто просив раніше, дуже засмутився. Чи по Богу печаль ця?
Відповідь. Коли хто-небудь бентежиться або засмучується, під приводом, здавалося б, благої і корисної для душі справи, і гнівається на ближнього свого, то очевидно, що це не по Богу, адже все Боже буває мирним і корисним, і веде людину до смирення й до того, щоб засуджувати себе саму. Писання говорить: “Праведный себе самаго оглагольник во первословии бывает” (Притч. 18:17). Якщо хто вважає, що він бажає чогось по Богу, і хто-небудь стане йому перешкоджати в цьому, а він буде засуджувати того, хто перешкоджає, і засуджувати його, то через це виявляється, що намір його був не по Богові, тому що Писання говорить: “от плод их познаете их” (Мф. 7:16). А той, чий намір буває по Богу, коли і зустріне перешкоду в будь-кому, скоріше упокорюється, визнає себе негідним і шанує за пророка того, хто став на заваді йому, вважаючи, що він став на заваді, ніби передбачаючи недостойність його. Якщо ти з любові Божої покличеш кого-небудь у келію твою, або попросиш у когось дати тобі що-небудь, хоча і з віри своєї (до нього), а він не погодиться дати тобі того, а інший же хто-небудь попросить у нього, і він погодиться дати йому, то не дай, щоб демон гніву збентежив твоє серце, бо всяка справа, у якій є збентеження, не від Бога, а краще упокорись, кажучи: “Я виявився негідним, і Бог відкрив отцям мої гріхи та недостоїнство”. І дасть тобі благодать Свою Той, Хто дає її смиренним (див. Як. 4:6), бо той, хто має смирення, не шукає, щоб завжди виконувалося за його бажанням, але постійно прагне вниз – до смирення. Згадай про євангельського сотника, який приступив до Іісуса з проханням про сина свого і, почувши: “Аз пришед исцелю его”, – як він, прагнучи до смирення, сказав: Владико, “несмь достоин, да под кров мой внидеши” (Мф. 8:7,8). Хто не побажав би удостоїтися цього? Але смиренність не шукала і того, вважаючи себе недостойною. А серцезнавець Бог, що дивиться на намір людини, похвалив віру сотника, сказавши: “ни во всем Израили толики веры обретох” (Мф. 8:10). Таке смирення здобуло йому і велику похвалу, і дарувало здоров’я отроку його. Взагалі багато обдарувань подаються смиренню. Будемо прагнути до нього, щоб отримати благодать його і похвалу від Іісуса Христа, що упокорив Себе, слухняно бувши “даже до смерти” (Флп. 2:8), і дав нам зразок смирення. Тому слава навіки, амінь.
Запитання 453. Отче мій! Сотник, уживши чудового смирення, визнав себе негідним відвідування Владики, і віра його удостоїлася похвали; Авраам же (навпаки) переконував і, припавши до ніг, молив Його увійти до нього в дім, хоча й приступив до Нього як до людини, не знаючи, що це був Сам Владика. Невже Авраам не мав смирення? Чи чеснота сотника вища за чесноту патріарха? Бо смирення (як ви завжди вчите) має першість серед чеснот. Поясни ж мені силу і відмінність чеснот обох, бо один (смиренно) не прийняв відвідування (Господнього) і удостоєний похвали, а інший з любов’ю прийняв його і також удостоєний похвали.
Відповідь. Обидва вони були досконалі у вірі до Бога і за пристойністю часу вжили віру і смирення, бо і патріарх Авраам сказав: “аз… есмь земля и пепел” (Бут. 18:27); а те, що він так про себе думав, чи не показує, що він не вважав себе гідним і гостинності, але, як чоловік досконалий, брав рівною мірою кожну людину, не відрізняючи грішних від святих; про нього ж і про Лота було сказано: “страннолюбия не забывайте, тем бо не ведяще нецыи странноприяша Ангелы” (Євр. 13:2). А якби Авраам пізнав, що то був Сам Владика, він, без сумніву, вжив би слова сотника, бо нікого не знаходимо смиреннішого за того, хто визнає себе землею і попелом. Так само і сотник вжив смирення в пристойний час, пізнавши, що то був Спаситель наш. Ми ж говоримо, що він до того ж мав і чесноту гостинності, бо не без діл була його віра, і Христос похвалив не пусту віру, тобто (стверджуємо), що віра його супроводжувалася ділами, і що під час мандрівного прийняття і він уживши б старанного прохання до всіх, подібно до патріарха Авраама. Отже, знаходимо, що обидва вони були досконалі.Відповідь. Обидва вони були досконалі у вірі до Бога і за пристойністю часу вжили віру і смирення, бо і патріарх Авраам сказав: “аз… есмь земля и пепел” (Бут. 18:27); а те, що він так про себе думав, чи не показує, що він не вважав себе гідним і гостинності, але, як чоловік досконалий, брав рівною мірою кожну людину, не відрізняючи грішних від святих; про нього ж і про Лота було сказано: “страннолюбия не забывайте, тем бо не ведяще нецыи странноприяша Ангелы” (Євр. 13:2). А якби Авраам пізнав, що то був Сам Владика, він, без сумніву, вжив би слова сотника, бо нікого не знаходимо смиреннішого за того, хто визнає себе землею і попелом. Так само і сотник вжив смирення в пристойний час, пізнавши, що то був Спаситель наш. Ми ж говоримо, що він до того ж мав і чесноту гостинності, бо не без діл була його віра, і Христос похвалив не пусту віру, тобто (стверджуємо), що віра його супроводжувалася ділами, і що під час мандрівного прийняття і він уживши б старанного прохання до всіх, подібно до патріарха Авраама. Отже, знаходимо, що обидва вони були досконалі.
Запитання 454. Оскільки я грішний і не маю ні істинного і щирого смирення, заради якого удостоївся похвал сотник, ні любові до гостинності, заради якої Авраам сподобився прийняти в себе Бога, то що я повинен робити? Чи повинен, дивлячись на свою негідність, відмовлятися від прийняття святих і тим позбавлятися користі, яка від цього походить; чи скоріше вдаватися до них, але не з приводу гостинності, а як немічний душею, шукаючи від них ліки, бо немічним пристойно старанно шукати відвідування лікарів, і це не зараховується їм до гостинності; якщо ж вони і не покличуть лікарів, то не визнаються (тому) за тих, хто не має чесноти смиренномудрия, але скоріше це вважається божевіллям. Отже, навчи мене, отче мій, чи повинен я просити і переконувати святих, як той, хто має потребу, або відмовлятися від цього, як недостойний?
Відповідь. Переконуй, як хворий, що має потребу в лікареві; але пам’ятай і те, що народжене немовля не раптом робиться досконалим чоловіком, приймаючи ж послідовно різні види ніжної їжі, досягає нарешті вживання їжі твердої, бо тверда їжа є приналежність досконалих (див. Євр. 5:14). Тому й апостол сказав: “Млеком вы напоих, а не брашном” (1Кор. 3:2). Отже, дотримуючись гостинності, не говоритимемо, що ми виконуємо заповідь, але визнаватимемо, що чинимо, як хворі, які потребують лікарів: перебувай у тому, доки Бог не приведе тебе до досконалості (ділання).
Запитання 455. Що є вільне поводження і непристойний сміх?
Відповідь. Вільне навернення буває двох видів: одне походить від безсоромності і є корінь усіх зол, а інше походить від веселощів; утім, і це останнє не зовсім буває корисним для того, хто його дотримується. Але оскільки тільки міцні й сильні можуть уникнути обох, а ми, через неміч нашу, не можемо зробити цього, то принаймні припустимо інколи те вільне навернення, що походить від веселощів, слідкуючи, щоб не подати через нього братові приводу до спокуси. Ті, хто перебуває серед людей, якщо вони не досконалі, ще не можуть позбутися цього другого роду вільного поводження. А якщо не можемо, то нехай послужить нам це як повчання, а не як спокуса, особливо коли постараємося скорочувати з’єднану з ним бесіду, тому що багатослів’я не дуже корисне, хоча б, мабуть, і не містило в собі нічого непристойного. Те ж саме треба сказати і щодо сміху, бо він є галузь (вільного поводження). У кого з вільним поводженням поєднано лихослів’я, очевидно, і сміх (такої) людини має скверну; якщо ж вільне поводження походить від веселощів, то очевидно, що і сміх її буває лише веселий. А як узагалі сказано про вільне поводження, що не корисно мати його, то й у сміху треба зволікати й не давати собі волю, але стримувати думку, щоб благопристойно оминути той сміх. Бо нехай ті, які дають собі в ньому волю, знають, що вони впадають від цього і в блуд.
Запитання 456. Прошу тебе, отче мій, сказати мені, якою має бути пристойна радість? І як має користуватися нею грішник, щоб не перевершити своєї міри?
Відповідь. Досконалі бувають і абсолютно уважні до себе, подібно до художника, який досконало знає своє мистецтво; він хоча розмовляє з ким-небудь у той час, як зайнятий своєю справою, але бесіда не заважає йому робити те, що вимагається мистецтвом, і тоді, коли він розмовляє з тими, хто в нього перебуває, розум його буває цілком звернений на належне заняття. Так і той, хто розмовляє з іншими, повинен показувати їм обличчя і слово веселе, усередині ж себе мати помисел зітхання. Про це-то писано: “воздыхания сердца моего” (Пс. 37:9) “пред Тобою есть выну” (Пс. 50:5). Як недосвідчений художник, якщо розмовляє під час заняття своєю справою, наражається на небезпеку зіпсувати її, так буває і з тими, хто вдається до веселощів. Такий вимагає великої охорони й уваги до своїх слів і зовнішньої веселості обличчя, щоб не віддалитися йому зовсім від шляху плачу. Такий, перш ніж почне бесіду, повинен питати у помислу свого, як треба вести її, і через те приготувати себе, бо писано: “Уготовихся и не смутихся” (Пс. 118:60). А приготувати себе – значить те, щоб розрізняти обличчя, з якої причини хто хоче з нами розмовляти, і за наміром того, хто приходить, приготувати помисл, захищаючи його страхом Божим. Якщо бесіда буде для привітання, нехай розмовляють із приємністю у відповідних їй словах. А під час прийняття отців нехай вона буває розчинена радістю, за прикладом Авраама, який умив ноги Владики й Ангелів і прийняв їх із прохальними словами. Самі обставини вказують нам, де і як пристойно вживати веселість, а тому, коли ми випадково переконуємо тих, хто приходить, скуштувати або випити що-небудь, робитимемо це з веселістю, скорочуючи її, щоб уникнути збентеження помислу.
Запитання 457. Хто марнославний? І хто гордий? І як людина впадає в гордість?
Відповідь. Від бажання людиноугодництва людина приходить у марнославство. Коли ж воно примножиться, приходить гордість. Прости, брате, і помолися за нас.
Запитання 458. Брат запитав великого старця: скажи мені, отче мій, чи істинне те розчулення, яке, як мені здається, я маю? Чи повинен я перебувати тут наодинці? І помолися за мене, тому що мене турбує тілесна боротьба.
Відповідь. Брате! Справжній твій плач і теперішнє розчулення – не істинні, але відходять і приходять; істинний же плач, з’єднаний із розчуленням, буває рабом людини, постійно їй підлеглим, і того, хто має його, не здолає брань; (плач цей) загладжує колишні гріхи й омиває скверни, і постійно ім’ям Божим охороняє людину, яка набула його, виганяє сміх і неуважність і підтримує безперервне нарікання, бо він є “щит”, який відбиває всі “разжженные стрелы” диявольські (Еф. 6:16). Той, хто має його, зовсім не уражається бранню, якщо він буде і серед людей, і навіть із блудницями; але (плач цей) перебуває невідступно з нами (які перебуваємо поза світом і ведемо брань) і веде за нас брань. Ось я показав тобі ознаки немочі й доблесті. Не думай, щоб Бог не в змозі був полегшити для тебе боротьбу цю. Він міг зробити це, особливо ж заради святих, які моляться за тебе, але, люблячи тебе, Він хоче за допомогою багатьох битв і справ навчити тебе, щоб ти досяг міри процвітання; але ти не досягнеш її, якщо не збережеш усього, заповіданого тобі через писання (які посилав тобі), я – твій марнославний учитель. А щоб перебувати наодинці – це є справа достатньої міцності, і коли ти досягнеш її, я сам тебе пошлю, а (тепер) кажу тобі: подвизайся, сину мій, як я сказав тобі, і вірю, що досягнеш успіху в Христі. Не бійся: Господь нехай буде з тобою. Амінь.
459. Того ж до іншого старця. Прошу тебе, господине авво, помолися за мене, щоб Господь дав мені мале смирення. А як отці кажуть, що хто не відсіче коріння пристрасті, той знову в часі впаде в неї, то як відсікати корінь пристрасті (тілесної) і чревоугодництва, і сріблолюбства? І як великий старець сказав мені, що справжній плач не є істинний, але відходить і приходить, то з якої причини відбувається так зі мною? І чи повинен я примушувати себе до плачу, або залишити це, поки не прийде справжнє розчулення?
Відповідь. Брате, Бог дає нам смирення, а ми відкидаємо його і знову говоримо: “Помолися, щоб Бог дарував нам смирення”. Смирення полягає в тому, щоб відсікти в усьому свою волю і не мати ні про що піклування. А відсікти корінь пристрастей цих, як ти сказав, значить те, щоб відсікти свою волю, засмучувати себе, скільки можливо, і примушувати органи почуттів, щоб вони зберігали свій порядок, а не зловживати ними; через це припиняється корінь не тільки цих, а й інших (пристрастей). А щодо того, що справжній плач не істинний, тобто відходить від тебе і знову приходить, (скажу): це відбувається через те, що помисел твій поперемінно то розслабляється, то розгорається. Коли ж теплота стане постійною, буває велике і постійне умиління, а за ним послідує і істинний плач, про який ти повинен дбати, примушуючи себе, щоб отримати його. Брате, постарайся зберегти слова і заповіді старця – і спасешся. Досить пустословив і я тобі, брате, але не від ділання і не від Духа. Вірую ж, що все, що говорив і говорить тобі старець, говорить він від колишнього свого ділання і за навіюванням Духа Святого. Втім, совість свідчить мені, що я не хочу обманювати тебе ні в чому, а тому вірю, що ні слова мої, ні поради не шкодять тобі; совість моя знає, що я не хочу цього, але оскільки ти питаєш мене і бажаєш спастися, то я готовий служити тобі замість душі твоєї, якщо укріпить мене Господь. Нехай дасть тобі Бог допомогу “от Сиона, и узриши благая Иерусалима вся дни живота твоего” (Пс. 127:6). Помолися за мене, брате.
Питання 460. Деякий христолюбивий чоловік запитав того ж старця: чи повинно цікавитися про Божественні Таїни і, приступаючи до них, чи грішний засуджується як недостойний?
Відповідь. Прийшовши до святого храму для прийняття Тіла і Крові Христової та приймаючи їх, уважніше ставись до себе, щоб безсумнівно вірити істині цього (таїнства). А як це буває, не цікався, за сказаним: “приимите, ядите: сие есть Тело Мое. И… Кровь Моя”. Господь дав нам їх “во оставление грехов” (Мф. 26:26,28). Сподіваємося, що хто вірує так, той не засудиться, а хто не вірує, той уже засуджений. Отже, не забороняй собі приступати, засуджуючи себе як грішного, але визнавай, що грішник, який приступає до Спасителя, удостоюється відпущення гріхів. І в Писанні бачимо тих, хто приступав до Нього з вірою, і чули цей Божественний голос: “отпущаются тебе греси твои мнози” (Мк. 2:5). Якби той, хто приступав до Нього, був гідний, то він не мав би гріхів; але як він був грішник і боржник, то й отримав прощення гріхів. Послухай і Самого Господа, Який каже: “не приидох призвати праведных, но грешныя” (Лк. 5:32), і ще: “не требуют здравии врача, но болящии” (Мф. 9:12). Отже, визнавай себе грішним і хворим і приступи до Того, Хто здатен “спасти погибшаго” (Мф. 18:11; Лк. 19:10).
461. Запитання того самого, подібне (до попереднього). Владико, поясни мені, як Владика наш Спаситель Христос допустив Іуді зраднику причаститися Тайної Вечері? Святий же Іоанн Златоуст у тлумаченні на (Євангеліє від) Матфія каже: “Слід негідному заборонити (причащати) страшної, таємничої трапези”. І святий Павло (див. 1Кор. 11:29) говорить, що такий підлягає суду, а це не попускає нікому, хто усвідомлює в собі гріхи, наважитися колись приступити до цієї чесної та страшної Таємниці та причаститися життя, що в ній таємниче. Отже, як слід чинити (в цій справі), бо я, як грішний, дуже переймаюся цим.
Відповідь. (Бог допустив Юду причаститися Таємної Вечері), щоб показати велике Своє людинолюбство і те, що Він до останнього подиху терпить людину, бажаючи їй покаятися “и живу быти” (Єз. 33:11). Тому (Господь) і ноги умив йому, і допустив причаститися Таїн, щоб позбавити його всякого виправдання, як його, так і тих, хто завжди говорив би, що якби (Господь) допустив його насолодитися Таїнствами Своїми, то він не загинув би; але Юда сам піддався на осуд, і на ньому виповнилося те, що говорить апостол: “Аще ли неверный отлучается, да разлучится” (1Кор. 7:15). Це ж стосується і грішників, які не каються. А слова святого Іоанна Златоуста означають напоумлення погрозою суду і муки, бо він не сказав відкинути або відлучити їх від Церкви, чого й Іісус не зробив з Юдою. Якщо ж вони залишаться (нерозкаяними) і наважуються приступати, то самі себе піддають осуду, позбавляючи себе слави Божої. Але коли приступають до Святих Таємниць грішники, як уражені і ті, що просять милості, таких лікує і робить гідними Своїх Таїнств Сам Господь, який сказав: “не приидох призвати праведники, но грешники на покаяние” (Мк. 2:17), і ще: “не требуют здравии врача, но болящии” (Мк. 2:17). Знову повторюю, що сказане святим Іоанном: заборонити тим, хто грішить, причащатися Святих Таїн, – полягає в тому, щоб засвідчити їм осуд, бо: “Ядый… и пияй недостойне, суд себе яст и пиет” (1Кор. 11:29). Такий уже позбавлений Церкви Божої і (причастившись) не набуває нічого, крім осуду; тому-то (святий Іоанн) і не сказав: “личить відлучати”, щоб вони самі на себе винесли осуд. І ніхто не повинен визнавати себе гідним причащання, а казати: “Я недостойний, але вірю, що освячуюсь причащанням”, і це сповнюється над ним, за вірою його, Господом нашим Іісусом Христом, Якому слава на віки вічні. Амінь.
Запитання 462. Сказане Юдою: “согреших предав кровь неповинную” (Мф. 27:4), і те, що він “поверг сребреники” (Мф. 27:5), чи не є, очевидно, справою покаяння?
Відповідь. Юду тоді б можна було вважати таким, що покаявся, якби він покаявся Господу, бо сказано: “шед прежде смирися с братом твоим” (Мф. 5:24), з тим, проти якого згрішив, а не з іншим. А він зробив ще гірше і, йдучи геть, згубив себе відчаєм, тому й не був прийнятий.
Запитання 463. Владико, скажи мені: що є воля Божа і що попущення, і які наслідки того й іншого?
Відповідь. Коли трапиться тобі що-небудь сумне, випробовуй, чи не засуджує тебе помисел у чому-небудь щодо тієї справи, і якщо не знайдеш цього, то так трапилося з тобою до твого випробування і відбувається з волі Божої. Якщо ж знайдеш (що помисел засуджує тебе в чому-небудь), то це трапилося за попущенням, для покарання тебе. Втім, і те й інше корисно людині.
Запитання 464. Ви вчите, що добре віддавати все волі Божій, і це охороняє людину від збентеження. Подібний же до мене немічний, бачачи, що річ готова пропасти даремно, або бентежиться, або під приводом довготерпіння (промовчить), а потім розкаюється, ніби сам був причиною втрати тієї речі, через своє довготерпіння. Що тут краще? Як треба чинити, щоб досягти в цьому успіху? І що треба думати, щоб уникнути збентеження?
Відповідь. Апостол сказав: “радость имейте… егда во искушения впадаете различна” (Як. 1:2). До числа різних спокус належить і ця, про яку людина повинна радіти. Якщо ж буде немічна і не може потерпіти, радіючи про втрату речі і залишаючи це на волю Божу, то повинна нести боротьбу, спершу на збентеження, кажучи собі самій: дивись собі, щоб не збентежитися; якщо буде воля Божа на те, щоб річ була збережена, то вона буде збережена. І тоді, що б не трапилося з нею (з річчю), людина буде в змозі прийняти вдячно, бо ніщо добре не відбувається одним нашим старанням, але силою і волею Божою. Однак і від нас Бог вимагає старання, згідно з Його волею, а не на будь-якій хитрості та брехні (заснованого), що походить від лукавого.
Запитання 465. Коли мені приходить багато поганих помислів і я соромлюся сказати кому-небудь про них, – як вчинити?
Відповідь. Скажи Богові: Владико! Прости мені, що я помислив проти волі Твоєї, у віданні чи в невіданні, бо Твоя є милість на віки вічні, амінь.
Запитання 466. Чи добре завжди розповідати повчальні розповіді з Писання і житія отців, чи ні?
Відповідь. Що мед солодкий, це відомо всім; але відомо також і те, що сказав премудрий: “Мед обрет яждь умеренно, да не како пресыщен изблюеши” (Притч. 25:16). Міхи бувають різні: є хутро, яке вміщує один модій96 а інше вміщує в себе три модії; якщо ж хто захоче в те хутро, яке в один модій, вмістити три модії, то (очевидно), що воно не може прийняти в себе стільки. Так і в цьому випадку: ми не можемо зробити рівними всіх людей, тому що один може розмовляти без шкоди, а інший не може. Але мовчання краще і дивовижніше за всі (розповіді). Його шанували і цілували отці наші і ним прославилися. Показуючи його витонченість і осуд, що походить від бесіди, Йов говорив: “руку положу на устех моих” (Йов. 39:34). І патріарх Авраам, який був перед ним, після бесіди, що складалася з добрих прохань (до Господа), сказав: “аз же есмь земля и пепел… Господи, аще возглаголю еще единою” (Бут. 18:27,32), показуючи тим свою ретельність після цього. Але оскільки ми, через нашу неміч, ще не досягли того, щоб ходити шляхом досконалих, то будемо (принаймні) розмовляти про те, що слугує для повчання зі слів отцівських, а не вдаватися до роз’яснення Писань, бо справа ця становить чималу небезпеку для необізнаних. Писання сказано духовно, а людина плотська не може розсудити духовного, бо сказано: “писмя бо убивает, а дух животворит” (2Кор. 3:6). Краще будемо в бесіді вдаватися до слів отцівських і знайдемо користь, що в них міститься; але і ними будемо користуватися помірно, згадуючи того, хто сказав: “От многословия не избежиши греха” (Притч. 10:19). Якщо і скаже помисел: “Слова ці або розповіді хороші”, то згадаємо, що ми не робимо того, що говоримо, а вважаємо, що повчаємо й інших, кажучи те, що говоримо, тоді як, не будучи діячами, скоріше накликаємо на себе осуд. Але ми не забороняємо тому бесіду про Бога, бо краще розмовляти про це, ніж про щось інше непристойне; але щоб не впасти в зарозумілість або пихатість думок, ми маємо визнавати (як це і є насправді), що, не здійснивши на ділі того, що говоримо, говоримо це лише на осуд самим собі. І про це, так само як і про інші гріхи, помолимося Богові, кажучи: “(Господи!) Не засуди мене, що говорив це!”
* * *
96 Грецька: хлібна міра, що містила 13 амфор.
Запитання 467. Є деякі бесіди, так би мовити, середні, в яких немає ні гріха, ні користі, як, наприклад, говорити про невпорядкованість у містах, або про мир, про багатство їхнє, або про воєнні події тощо: чи вже говорити про це непристойно?
Відповідь. Якщо мовчання визнається кориснішим за добрі бесіди, то тим більше воно корисніше за середні. Але коли не можемо промовчати, а захоплюємося розмовою про подібні предмети, то принаймні не будемо продовжувати бесіди, щоб від багатослів’я не впасти в тенета ворожі.
Запитання 468. Багаторазово трапляється зі мною і те, що, кажучи про середні (предмети), захоплююся багатослів’ям, від якого, як сказано, ніхто не уникне гріха, – (отже) що мені робити?
Відповідь. Будемо виправляти себе таким чином: якщо знаємо, що говорили одного разу, перемігшись помислом, то постараємося посильно втриматися іншим разом. Якщо ж і вдруге будемо переможені, то будемо готові втримати себе втретє і так далі, послідовно під час усіх бесід. Нехай навіть дійде число їх і до десяти, і тоді переможений у десяти і той, хто втримався в одній, зробив краще за того, хто захопився в усі десять бесід.
Запитання 469. Якщо я перебуватиму з людьми, які говорять про зовнішній або духовний предмет, то як мені вчинити: брати участь у їхній бесіді чи ні?
Відповідь. Якщо ти будеш перебувати в суспільстві з людьми, які розмовляють про мирський або духовний предмет, то дозволь і ти собі сказати що-небудь, що не містить в собі душевної шкоди, але розважливо, лише для уникнення від співрозмовників похвал, щоб вони не вважали тебе за мовчазного, і ти не отримаєш від цього обтяження. Але коли й так чиниш, тобто говориш мало, стережися, щоб не засудити їх, як тих, що говорять багато, бо ти не знаєш – можливо, і одне слово, сказане тобою, обтяжує тебе більше, ніж їх багато.
Запитання 470. Чому трапляється зі мною, що коли говорю з ким-небудь про справу, то говорю зі стурбованістю, і хоча багаторазово каюсь у цьому, але знову і проти бажання мого впадаю в те ж саме, а також – чому обтяжує мене смуток?
Відповідь. Це трапляється через те, що серце наше не перебуває в діяльності, тому й впадає в зневіру і в багато інших видів зла.
Запитання 471. Великий старець сказав: “Поки хто відчуває збентеження в помислах, хоча на волосся, то це від лукавого”. Поясни мені це.
Відповідь. Коли думаєш що-небудь зробити і бачиш стурбованність в думці, і після призивання імені Божого воно все ще залишатиметься, хоча б на волосину, то пізнай звідси, що та (справа), яку хочеш зробити, (навіяна) тобі лукавим, і не роби її. Коли і після того, як подумаєш (зробити що-небудь), нападе на тебе збентеження й опанує помислом, і тоді не треба робити того, про що ти подумав, тому що ніщо, що робиться зі збентеженням, не угодне Богові. А коли хто чинить опір стурбованості, то (в такому разі) аж ніяк не треба вважати справу97 шкідливою, але розглянути її, чи добра вона чи ні, і якщо недобре, то залишити, а якщо добра, то зробити її, нехтуючи збентеженням, з Божою поміччю.
* * *
97 При якому є стурбованність.
Запитання 472. Трапляється, що коли розмовляю з ким-небудь, і вже після того, як почну бесіду, (ворог) наводить збентеження, – що мені робити? Якщо призупинюся розсудити те, про що хочу говорити, щоб збагнути, як ти сказав, чи добре це, чи ні, – то піддаю себе осуду від співрозмовника за те, що раптово замовк.
Відповідь. Якщо для тебе не буде очевидно, що в цьому є гріх, то треба продовжувати бесіду і потім розсудити, чи не сказав ти чогось лихого, і в такий спосіб напоумляти свій помисел, засуджуючи себе як такого, що говорив лихе, щоб не докласти до цього ще чого-небудь, бо Писання говорить: “Чадо, согрешил ли еси, не приложи ктому” (Сир. 21:1); і відтоді старайся спершу розгледіти, чи корисно розмовляти, і тоді вже вступай у бесіду. Якщо ж очевидно, що помисел (який хочеш висловити) містить у собі гріх, тоді і без подальшого за цим збентеження постарайся відсікти його, або показуючи вигляд, що забув те, про що думав сказати, або перевівши помисел на іншу розмову, кориснішу, щоб не підпасти під засудження, яке випливає з цього.
Запитання 473. Ти сказав, отче мій, що перш, ніж почну бесіду, треба розглянути помисел; як же бути, коли потреба вимагає, щоб я сказав слово (перш ніж встигну обдумати), або якщо знаходжуся в загальній бесіді, і щоб не здатися мовчазним, хочу й я взяти певну участь у загальній розмові, і до того ж не бачу явного гріха в тому, що хочу сказати, (а навпаки) мені здається, що це хороше або середнє. Як повелиш чинити в такому разі, коли не маю часу цілком розсудити, чи немає в цьому прихованого гріха?
Відповідь. Коли слово твоє справді хороше або середнє і треба сказати його, але до того ж бачиш, що воно може принести тобі марнославство або через похвалу від слухачів, або будь-яким іншим способом, то треба заздалегідь затвердити думку не приймати марнославства. Але коли бачиш, що перемагаєшся ним, то краще промовчати, ніж зашкодити собі.
Запитання 474. Ти оголосив мені, отче мій, що все, з’єднане зі збентеженням і марнославством, походить від демонів, і я дякую Господу, який просвітив мене вашим духовним вченням і дарував грішникам, через святих Своїх, пізнати шлях життя. Прошу тепер навчити мене і того, що таке самовиправдання.
Відповідь. Самовиправдання є те, що хоча й не містить у собі самохвальства, але від гріха зрікається, як бачимо це на Адамі, Єві, Каїні та подібних до нього, котрі, згрішивши та бажаючи себе виправдати, зрікалися гріха.
Запитання 475. Трапляється іноді, що помисел не тільки вбирає мені збентеження, а й примушує мене зробити або сказати що-небудь, а іноді, навпаки, утримує мене, коли хочу сказати або зробити що-небудь, і опирається, бажаючи перешкодити цьому. Як же мені чинити?
Відповідь. Я вже сказав тобі раніше, що всякий помисел і всяку справу треба розглядати, хороша вона чи ні, а це дає можливість нехтувати тим, про що згадав ти; і якщо (справа) буде хороша, то зроби її, якщо ж ні, то не роби. Однак, щоб добре не було пов’язане зі збентеженням, треба розглядати панівний помисел, з якою метою він що-небудь робить, і коли допитаєш його зі страху Божого, то Бог не дозволить тобі впасти в оману; та й чи можна думати інакше, коли Він присягав Собою, кажучи: “живу Аз, глаголет… Господь, не хощу смерти грешника, но еже обратитися… и живу быти ему” (Єз. 33:11), особливо якщо бачить, що ти розглядаєш свої помисли, чи хиляться вони до спасіння душі і до звернення до Нього. Отже, у всякому (випадку) призивай ім’я Боже.
Запитання 476. Іноді я і призиваю ім’я Боже, але в думці ще залишається нібито певний тягар: скільки ж разів треба призвати (ім’я Боже)?
Відповідь. Досить призвати один раз і тим обмежитися, а тягарем знехтувати, бо він походить від демонів. Кажу ж це, якщо не заборонено поспілкуватися або виконати справу, з тієї причини, що вона хороша або середня, і тоді досить буде (закликати ім’я Боже) один раз або не більше як тричі.
Запитання 477. Коли хочу сказати про добру справу або зробити її і, боячись, щоб не сталося від неї збентеження в серці, уникаю її, – добре роблю чи ні?
Відповідь. Якщо, бажаючи зробити або сказати щось добре, боїшся, щоб не сталося в тобі збентеження, і власне тому уникаєш його, то чиниш неправильно, бо поступаєшся ворогові і не уникнеш збентеження: він не перестане при кожній справі наводити на тебе збентеження, і пристрасть98 твоя ще більше посилиться. А коли будеш робити справу з молитвою і страхом Божим, то допомогою Божою збентеження скасовується.
* * *
98 Збентеження.
Запитання 478. Ти, отче мій, сказав, що мовчання в усякому разі добре. Але як тільки я дотримуюся його, то мені здається, що я роблю це, щоб уникнути збентеження, – і отримую шкоду. Як же це?
Запитання 478. Ти, отче мій, сказав, що мовчання в усякому разі добре. Але як тільки я дотримуюся його, то мені здається, що я роблю це, щоб уникнути збентеження, – і отримую шкоду. Як же це?
Запитання 479. Бог створив людину вільною і не примушує її робити справи правди; поясни ж мені, отче мій, як, після цього, Він допомагає скривдженому і, як сказано, “отметает мысли людей и отметает советы князей” (Пс. 32:10)? І помолися за мене, щоб я позбувся диявольського невір’я і перебував уважно у вашому духовному вченні.
Відповідь. Бог не примушує людину робити вчинки правди, тому що дарував їй свободу. Але якщо когось кривдять і він буде гідний позбавлення від тієї кривди, то Бог перешкоджає тому, хто кривдить, і це не ставиться йому за правду, бо він має злий поклик і готовий на будь-яку кривду. Так халдеї образили Азарію і тих, що були з ним, кинувши їх у вогняну піч, і як юнаки були гідні порятунку, то Бог і пощадив їх, не дозволивши вогню заподіяти їм шкоду; але ми приписуємо правду не халдеям, бо вони мали злу волю, а Богові, Котрий зруйнував “советы языков” (Пс. 32:10), заради тих, хто боїться Його. Отже, якщо й утримано буде зло заради гідних, але ті, хто кривдить, отримують відплату, відповідну злу, що походить від їхньої образи. Уваж собі, щоб не ухилитися від істини, в яку привів тебе Бог слави, молитвами святих. Амінь.
Питання 480. Брат, займаючись деякою справою разом з іншим братом, за дією диявольською дістав від нього удар і, зніяковівши, хотів розлучитися з ним, щоб не трудитися більше разом, і запитав про це великого старця.
Відповідь Варсонофія. Брате! Щодо того, про що ти запитав, не обурюйся, щоб не зробити чогось необачно, особливо щодо людини, яка збентежена помислами і заздрістю диявольською, подібно до того, як і ти був спокушений і на деякий час захоплений був помислами; і якщо згадаєш, що і ти тоді страждав, то не принизиш брата твого в його спокусі. Багато хворих, перебуваючи в стані затьмарення мозку, що походить від сильної гарячки, згадують і кажуть, що спаде їм на думку, і докучають здоровим, які їм служать, самі не знаючи того, бо хвороба зовсім опановує їх. І якщо в той час хто-небудь скаже йому про лікаря, то він не прийме лікування. Хворий не знає, що йому корисно, і сприймає за марнослів’я те, що йому каже хто-небудь, і коли досадує, гнівається і просить тієї їжі, яка скоріше шкідлива, ніж корисна йому, – сам не знає, що робить. Так і той, кого спокушають, хоча й губить душу свою, не знає цього. Якби й святим, які співчувають йому за душу його, досадив і принизив їх, то не знає сам (що робить), бо захопився пристрастю недуги, за дією супротивної, що завжди й усе спотворює перед ним, аж доки не досягне того, щоб він зрекся і від Самого Бога. Так і в зазначеному випадку. Але знаючи як це, так і те, що Бог пильно попускає нам бути випробовуваними, щоб ми з’явилися перед Ним вправними, будемо поблажливими до ближнього під час боротьби його чуттєвої та душевної, бо сказано: “Друг друга тяготы носите, и тако исполните закон Христов” (Гал. 6:2). Хто погодиться з хворим, дає цю згоду не на те, щоб виконувати волю його або щоб дати йому шкідливе, а на те, щоб зазнати від нього прикрості та остерегтися дати йому що-небудь шкідливе для нього. Так і в згаданій справі. Не в тому, щоб виконувати волю немічного, полягає ця турбота про нього, а в тому, щоб помолитися за нього, і якщо сам (скривджений) недостатній до цього, то нехай попросить тих, хто може благати Бога – позбавити того (немічного) спокуси, що спіткала його, і такий уподібниться до Марфи й Марії, сестер Лазаря, що благали Владику воскресити брата їхнього. Хто вчинить так, не повинен думати, що він зробив щось велике, бо він зробив лише те, що показують інші щодо нього самого: “в нюже меру мерите, возмерится вам” (Мф. 7:2). І не подумай, що, отримавши від брата удар, ти зазнав чогось великого, бо Господь неба і землі зазнав побиття і всі інші страждання. Не зазіхай вийти з місця свого і розлучитися з братом твоїм, бо це буде не за Богом, а виконання волі диявола, і якщо ти наважишся на це, ворог не заспокоїться, а спонукає ще й до гіршого, бо від злого не походить нічого доброго. Це лише непокірність і нерозумність: “идеже бо зависть и рвение, ту нестроение и всяка зла вещь” (Як. 3:16). Ніхто і навіки не зцілиться від цього, окрім того, хто відсікає свою волю і спонукається не цікавитися про ближнього, – і ніколи не питати: “Що значить те чи інше?” А хто каже: “І я хочу цього”, той робиться сином диявола і буває чужий Бога; очевидно, що він хоче виконати свою волю, а не волю Божу. Мужайся, брате, нехай Бог покриє тебе, помолися від усієї душі за брата твого і полюби його в Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава, на віки віків, амінь.
481. Прохання. Брат просив того ж великого старця помолитися за нього. Прости мене, що я багато турбую тебе, але вірю в Бога, що Він молитвами твоїми зміцнить мене, і тоді вже не буду стільки турбувати тебе.
Відповідь Варсонофія. Ті, які суть чада Божі, безсумнівно бувають і спадкоємцями Його доброти, довготерпіння, лагідності, людинолюбства й любові, бо коли вони чада Божі, то й боги, а коли боги, то й пани, і коли “Бог свет есть” (1Ін. 1:5), то і вони світила, а тому якби Бог, коли Його просять, обтяжувався і сумував, то могли б і вони; але оскільки Він не сумує, коли Його просять, а, навпаки, радіє, то повинні радіти і вони. Старий Завіт говорить: “возлюбиши ближняго своего яко сам себе” (Лев. 19:18). Новий же, вказуючи шлях до досконалості, заповідає покладати один за одного душу (див. Ін. 15:13) і, як Сам, Досконалий і Син Досконалого, поклав за нас душу Свою. Отже, святі радіють, коли їх просять, будучи досконалими, як Отець їхній “совершен есть” (Мф. 5:48). Просіть же їх, і вони з радістю подадуть вам (просиме), тому що вони не розслаблені й не ледачі, як я; помоліться, щоб і я був зарахований до лику їхніх, тоді і я проситиму Бога (дарувати) вам, за проханнями вашими, перш за все силу згори і любов до Нього, і щоб Він затвердив серця ваші в страху Своєму і у вірі до Нього. Перебувайте в безсумнівній надії на отримання від Нього милості, і Він сотворить “по преизбыточествию, ихже просим или разумеем” (Еф. 3:20). Тому слава навіки, амінь.
Запитання 482. Один брат просив авву гуртожитку, в якому були святі старці, дати йому келію поблизу них. Авва погодився на це, а брат у той час пішов до одного ченця, і той став його просити оселитися поблизу нього, в особливій келії. Але брат відповідав, що не може цього зробити без поради старців і авви, який уже погодився дати йому келію, і, прийшовши, запитав іншого старця, як йому вчинити.
Відповідь Іоанна. Брате, Господь заповідав нам “честию друг друга болша творяще” (Рим. 12:10). Отже, якщо ми, з любові, яку маємо до тебе про Бога, скажемо тобі: “Оселися біля нас”, то покажемо на ділі, що віддаємо перевагу над тобою, а не над братом. Якщо ж скажемо тобі: “Залишайся при ньому”, то любов твоя, можливо, подумає, що ми відкидаємо тебе, не маючи до тебе любові. Але дізнайся відстань місць цих і користь для душі твоєї від того й від іншого, і вчини за словами апостола: “Вся же искушающе, добрая держите” (1Сол. 5:21). Я сказав це з любові до Бога. Прости мене, брате мій, Господа ради.
Запитання 483, до великого старця. Деякий чернець, живучи в чужій келії, побудував собі келію біля неї. І прийшов до нього брат, який потребує келії; він дозволив йому оселитися в побудованій ним, а той просив затвердити за ним ону записом. Чернець на це погодився, якщо дозволять старці, з тим однак же, щоб щотижня брати собі по дві посудини води, що знаходилася при тій келії. А вони запитали про це великого старця.
Відповідь Варсонофія. Це не чернеча справа, тому що якщо ви вимагаєте один від одного письмових актів, то вам доведеться і судитися, а це не властиво любові. Але нехай краще брат без усякого запису живе в келії, і якщо власник її забажає вивести його на деякий час, то він повинен вийти зі смиренням, аж ніяк не суперечачи. Якщо ж і сам власник тієї келії прийде, бажаючи наповнити водою дві свої посудини, але той, хто живе в келії, не дозволить йому цього робити, то і він не повинен ніяковіти, а зі смиренням зробити йому уклін, узяти свою порожню посудину й піти геть, кажучи: “Брате, пробач мене заради Господа, що я тебе образив, і помолися за мене”. Так само й потім має пильнувати себе, щоб не обуритися гнівом. І заради його смирення збереже Бог і брата його від ворожнечі диявольської, так що той заспокоїться, кинеться слідом за ним і вклониться йому про те, щоб він повернувся й наповнив свою посудину, і сам потримає її разом із ним. І тоді любов Божа покриє того й іншого, і врятує їх людинолюбець Бог.
Питання 484. Якщо ж келія ця вимагає виправлення, чи повинен той, хто живе в ній, виправляти її власним коштом, і оскільки вона не його власна, і він припускає коли-небудь залишити її?
Відповідь. Якщо людина впевнена в тому, що все, що вона не має, є Боже і загальне для всіх вірних і ніхто не має власне свого, то не повинна так думати: це є справою тілесного розуміння. Коли той, хто живе в келії, зробить витрати на її облаштування і не залишиться в ній, то інший брат, знаходячи в ній собі спокій, завжди буде благословляти того, хто раніше попрацював на цьому місці та виправив келію власним коштом. Якби ми були впевнені, що істинний Той, Який сказав: “в нюже меру мерите, возмерится вам” (Мф. 7:2), і “воздаст комуждо по деянием его” (Мф. 16:27), і ще: “Даст ти Господь по сердцу твоему” (Пс. 19:5), то не допустили б до того, щоб брата передчасно вигнали з келії, а завжди волали б до нього: “не имам тебе оставити, ниже имам от тебе отступити” (Євр. 13:5).
Запитання 485. Брат запитав того ж великого старця: вибач мені, отче і господине мій, що насмілююся говорити. Мені здається, що пан авва любить одного (брата) більше за інших, і помисел турбує мене, навіюючи, що він людиноугодник, бо дає іншим, чого б вони не захотіли, а мені відмовляє. Одного разу попросив я зробити в мене вікно, але він не виконав цього; іншого разу попросив трохи вапна, і він також відмовив мені, а іншим дає. Для чого він так робить і що мені відповідати тому помислу?
Відповідь Варсонофія. Брате, треба потерпіти, бо Господь сказав: “В терпении вашем стяжите души ваша” (Лк. 21:19), і апостол: “Терпения бо имате потребу” (Євр. 10:36), та ін. Якщо Бог забажав випробувати тебе, чи можеш ти потерпіти що-небудь, то хіба ж ти виявишся таким, що не маєш терпіння? Скільки років ви вже володієте цими келіями в такому вигляді, і досі ви нічого не говорили; але коли бачите, що інші роблять що-небудь, тоді негайно спалахуєте (від заздрості) як від вогню. Чому не сказав ти своєму помислу: “Увесь час я прожив, невже не потерплю і (решту) небагатьох днів?” А коли помисел скаже тобі: “Як же (авва) іншим зробив?”, то відповідай йому: “Тому що вони святі, а я недостойний, і (навпаки) гідний будь-якої образи”. Якщо ти вважаєш авву твого людиноугодником, а він насправді не такий, то ти губиш душу свою; якщо ж він і справді людиноугодник, то ти не даси за нього відповіді, а він повинен дати відповідь за тебе. Хто бажає отримати що-небудь (і не отримує цього), той повинен розглянути час, зручності і дозвілля, і тоді дізнається, чому не трапляється те, чого він бажає; але і не дізнавшись цього, не повинен засуджувати когось іншого, а себе, кажучи: “Я негідний”. Так і ти, брате мій, можеш позбутися цього помислу. Такий шлях тих, хто бажає врятуватися і жити по Богу.
Запитання 486. Колись один зі старців жив у тому гуртожитку, в якому були ці святі старці. І коли брат, що служив йому, запитував його, що йому приготувати для трапези, він відповідав із гнівом: “Що хочеш, те й приготуй”, а брат сумував про це, не знаючи, що робити. (Інші ж) запитали великого старця: чи добре (той отець) чинить, відповідаючи таким чином, чи ні?
І він відповідав. Мені не слід нікого засуджувати, бо “кийждо бо свое бремя понесет” (Гал. 6:5), але, як мені здається, подібна відповідь завдає скорботи ближньому, хоча б (старець) чинив так і для навчання брата (в терпінні), але він повинен сказати йому зі смиренням: “За станом моєї природи мені потрібна тепер така-то їжа”. Нехай брат недобре її приготує, але й тоді старець має бути йому вдячний, бо він хоч і погано, а служить йому. Якщо ж брат добре чи погано виконує цю справу, а старець гнівається на нього, це найгірше за всі пристрасті; такий гнівається нерозумно, і це не є міркування за Богом, а скоріше дія диявольська. Однак брат, що служить, повинен переносити це з терпінням, бо хто поблажливо ставиться до брата свого зі страху Божого, на тому спочиває Дух Божий.
Запитання 487. Той самий старець, коли його шанували, і авва та браття того гуртожитку догоджали йому, зі страху Божого, не розумів цього, але ніби пригноблений, і не одержував належних послуг, таємно пішов звідти. Вони ж, дізнавшись потім, де він живе, хотіли піти і вблагати його повернутися до них, бо чули, що він сумує. І запитали про це того ж великого старця, наводячи і слово апостольське: “да не како многою скорбию пожерт будет таковый” (2Кор. 2:7).
Відповідь. Апостол сказав це тому, що зрадив того (коринфянина) сатані, і той мав причину сумувати, як відлучений апостолом; тому-то, бачачи його каяття, і сказав: “утвердите к нему любовь” (2Кор. 2:8). Якщо і ви усвідомлюєте, що ви вигнали того старця, то повинні піти і зробити йому уклін, (просячи) щоб він повернувся. Якщо ж він пішов з власної волі, то хоча ви й підете до нього, Бога заради, самовиправдання його посилиться; бо він тоді матиме такий настрій серця, що ніби знову повертається на скорботу; і щойно зустрінеться з ним що-небудь (неприємне), завжди буде казати: “я був далеко, а мене змусили повернутися”. Залиште його краще, нехай помисли розтрощать його дещо, і він розкається, що пішов звідси, бо хоча він і утісниться тілом, але дух його отримає користь, бо гордість і самовиправдання відступлять від нього, коли він побачить себе в багатьох скорботах. Тоді згадає він спокій, який мав у гуртожитку, і повернеться зі смиренням і почуттям вдячності замість невдячності.
Запитання 488. Але що, якщо він хоч і розкається, проте ж посоромиться повернутися?
Відповідь. Якщо він покається і докорить собі, кажучи: “Я винен у всьому”, тоді Бог, що сказав через пророка Свого: “глаголи ты беззакония твоя прежде, да оправдишися” (Іс. 43:26), бачачи, що серце його приборкало, наставить його в страху Своєму на те, що йому корисно, бо сказано: “Наставит кроткия на суд и научит кроткия путем Своим” (Пс. 24:9). І якщо він більше отримував користі на першому місці свого проживання, то й переконає серце своє зі смиренням повернутися туди.
Запитання 489. Брат, що був раніше в мирському воїнстві, прийшов у гуртожиток і запитав того ж великого старця, чи може він покаятися?
Відповідь Варсонофія. Брат! Бог нікого не відкидає, але всіх закликає до покаяння. Той, хто приступає до Нього, повинен приступити від щирого серця, сіяти з надією потиснути і до останнього подиху очікувати спокуси.
Питання 490. Чи помилує його Бог і тепер?
Відповідь. Сину мій, терені відкриті, і той, хто бажає врятуватися, чує Іісуса, що волає до нього: “Приидите ко Мне вси труждающиися и обремененнии, и Аз упокою вы… и научитеся от Мене, яко кроток есмь и смирен сердцем: и обрящете покой душам вашим: иго бо Мое благо, и бремя Мое легко есть” (Мф. 11:28-30). Вникни в те, що ти чуєш: “лагідний і смиренний”, щоб і ми навчилися того ж від Нього. Той, хто приступає до Бога, не повинен слабшати і боятися, інакше він ніколи не покладе початку на шляху своєму. Бог дивиться на його серце і судить за наміром. Він знає неміч людську, що сама по собі людина нічого не може зробити, але “все есть Той” (Сир. 43:29), і Він дає гідному силу – створіть силу (див. Пс. 59:14). А коли (Господь) утримає силу кріпкого, де тоді буває окаянна людина? І якщо втримає премудрість премудрого і змінить серце його, то премудрість його зникне, і він зробиться невігласом і божевільним. Отже, приступимо до Бога з надією, знаючи, що Він подає нам силу. Приготуй душу твою до подвигу, і не тільки до подвигу, а й до того, щоб бути увінчаною. Господь молитвами святих нехай допоможе тобі з волі Своєї. Амінь.
491. Прохання того ж до того ж великого старця. Помисли мої мрійливо уявляють мені світ, спонукаючи повернутися в нього. Зроби мені милість, нехай покриють мене молитви, тому що я, хоча й перебуваю в тих самих гріхах, помолився Богові, щоб Він удостоїв мене жити під вашим покровом.
Відповідь Варсонофія. Сину мій улюблений! Мужайся з Господом. Бог покликав тебе, – не слабшай, але сподівайся. Початок богоугодного ділання пов’язаний із бранями, але Господь розтрощує їх (див. Вих. 15:3). Служіння світу цього – темрява, і надбання його – мука вічна. Служіння ж Боже є світло, і наслідування його – життя вічне. Розм’якши тепер ці дві крупиці і тоді обери собі, що хочеш. І прийде до тебе Хтось велегласний і пробудить твоє, ще холодне, серце, і подасть тобі силу йти швидко, як слід. Не жахайся, – ти маєш провідника до Владики Бога.
492.
Прохання того ж до того ж великого старця. Помилуй мене, владико, я сам є причиною занепокоєння, яке походить від брані, що повстала на мене, але нехай скасують її твої молитви. Розмовляючи з братами моїми по плоті, які прийшли до мене, я втратив, що було в мені доброго, бо (після) повторював в уяві їхню бесіду, тож мені здавалося, ніби перебуваю разом із ними. Але допоможи мені у великій моїй немочі та боязні щодо шляху спасіння. Не знаю, як молити мені Бога, який покликав мене, коли я поспішив віддалити Його від себе і в одну годину забув усі благодіяння Його. Отже, прошу тебе, помилуй мене, бо я багато згрішив, і брані, що походять від моєї немочі та маловір’я, не залишають мене. Чи не можна і чи не корисно мені буде видалити від себе родичів, щоб вони не приходили до мене і не нагадували мені мирських спокус? Ви знаєте це. Серце моє ще холодне, а тому й побачення з рідними наводять на мене тільки збентеження і брань. Учора, заради вашого заступництва, помисли трохи відступили від мене; але сьогодні, коли я дещо усамітнився для вивчення одного псалма, вони так сильно напали на мене, що я спітнів від знемоги. Отже, прошу тебе, не віддай мене ворогам моїм, але твоєю силою зміцни мою неміч і скасуй їх (підступи), бо вони досить уже володіли мною. Ти бачиш моє серце, що не легко мені переносити брані. Нехай не буду ж переможений через мою неміч і тому, що не знаю їхнього лукавства. Нехай не впаду в їхні тенета, в яких я вже багато часу перебував, перш ніж прийшов до вас. Прости мене і помолися за мене, благий отче мій.
Відповідь Варсонофія. У Владики нашого Бога є книга, в яку записуються ті, хто приходять щиро працювати Йому, і дари (за їхні послуги) записуються також з першого дня. Я благав Його, який “не хотящего смерти грешника, но еже обратитися… и живу быти ему” (Єз. 33:11), щоб Він вписав тебе в неї з тими, хто спасається, і Він помилував і тебе зі мною, і негайно вписав тебе, – Той, Котрий “всем человеком хощет спастися и в разум истины приити” (1Тим. 2:4). Даром прийняв (див. Мф. 10:8) ти це; тепер уже від тебе самого залежить, залишитися там записаним чи ні. За твого бажання, допоможе тобі Той, Хто промовляє: аще хощете и послушаете Мене, благая земли снесте” (Іс. 1:19), та ін. Ось я сказав тобі, уважно стеж за собою, щоб не бути виключеним з такого воїнства і не отримати незцілюваної рани. Виключений із цього воїнства, ти і в світі нікуди не будеш годитися. Господь нехай покриє тебе від лукавого і нехай збереже в життя вічне. Амінь. Сину мій! “Остави мертвых погребсти своя мертвецы” (Мф. 8:22), і побачиш, як прославляється Бог у сонмі святих Своїх.
493. Прохання того ж до того ж великого старця. Авва, заради Господа, помилуй мене. Коли я відпочиваю наодинці, на мене повстають мріяння, і буваю в тузі душевній, наче хтось нападає на мене, так що це триває і під час сну, і я позбавляюся відпочинку. До того ж я боязкий за природою, і брань сильніше повстає на мене, і я майже зовсім не можу заснути. А якщо й засну трохи, то, як я вже сказав, у занепокоєнні й малодушності, так що відчуваю знемогу в тілі й не в змозі буваю рухатися. Втім, ти, владико, знаючи, що мені корисно, так і зроби зі мною, благий отче мій! Пробач мене, грішного і багато стражденного.
Відповідь Варсонофія. Брате, ти повинен прославити Бога за те, що Він виправдовує на тобі слово Писання, яке говорить: “верен… Бог, Иже не оставит вас искуситися паче, еже можете” (1Кор. 10:13). За силою твоєю попускає Він тебе навчатися брані духовної; великих же (мужів) за силою їхньою випробовує у великих спокусах, і вони радіють з цього, бо спокуса приводить людину до успіху. Де має бути благе, там буває і брань. Отже, не бійся спокус, але зрадій (у них), тому що вони ведуть тебе до успіху. Зневаж цю спокусу, – Бог допомагає тобі і покриє тебе.
494. Прохання того ж до того ж. Святий отче мій, будучи немічним і грішним, я не маю дерзновенья попросити чогось у благоутробного Бога, і тому звертаюся до тебе, помолись за мене, грішного, нехай сподобить мене Бог служити Йому, та нехай подасть мені силу й розум, бо я в усьому тому (як і твоє серце знає) потребую, будучи незначним в усьому. Я вірю, милостивий отче мій, що молитви твої є сильними, щоб ублагати Бога про гріхи мої, нехай відкине Він їх і зробить мене гідним почати благословенну дорогу, щоб, ідучи нею розумно, наставляє тебе твоя милість, благословенний (отче мій), я приніс належну подяку людинолюбному Богові, Котрий через тебе сподобив мене всіх благ. Прости мене, божевільного і зухвалого, і молися за мене.
Відповідь Варсонофія. Брате, або, краще сказати, сину мій, Бог неба і землі нехай укріпить тебе у святому покликанні Своєму, до якого Він покликав тебе, і нехай сподобить тебе усиновлення, якого небагато хто сподобляється, і нехай утвердить серце твоє, як серце Анни, щоб і ти приніс Богові сприятливі плоди, подібні до Самуїла, і разом з ним заспівав Богові нову пісню; щоб і ти досяг успіху у добрих справах, на шляху, який тобі належить, і потрудився Богові щиро, як вправний воїн. Не сумуй і не розслабляйся, але старанно прагни успадкувати град святих і обраних. Придбай віру, надію і любов, і вони приведуть тебе у святе смирення, до матері всіх чеснот, і спасешся на віки віків, амінь.
495. Прохання молитви. Оскільки я грішний і, за тілесною моєю неміччю, недостатній зробити що-небудь благе й угодне Богові, то прошу тебе, владико, помолись ти за мене, що прогнівив Бога, і нічого, як я вже сказав, не можу зробити, тому що неміч мені перешкоджає.
Відповідь Варсонофія. Блаженний ти, брате, якщо справді відчуваєш, що маєш гріхи; бо хто відчуває їх, той зневажає їх і всіляко віддаляється від них. Відчувати гріхи свої і просити допомоги у отців, щоб їхніми молитвами до Бога позбутися гріхів і мук, які очікують на грішника, – це вже і є частина покаяння. Ми молимося за тебе, а ти старайся, за силою твоєю, набути смирення і покірність. Не наполягай у жодному випадку, щоб було по твоїй волі, бо від цього народжується гнів; не суди і не принижуй нікого, бо від цього знемагає серце і засліплюється розум, звідси ж з’являється недбальство і народжується серцеве нечуття. Невпинно пильнуй, повчаючись у законі Божому, бо через це зігрівається серце небесним вогнем, як сказано: “и в поучении Моем разгорится огнь” (Пс. 38:4). Не сумуй, брате: покликання твоє від Бога; не сумуй і не розслабляйся; Бог не вимагає від тебе того, що вище за сили твоїх, але (праці) за можливістю. Бережи уста твої від порожнього слова і марнослів’я, і нехай не звикне серце твоє до злих слів. І разом із молитвою святих повергни перед Богом силу твою, кажучи: “милостив буди мне грешнику” (Лк. 18:13). І Він помилує тебе, і збереже, і покриє від усякого зла, щоб ти від темряви перейшов до істинного світла, від спокуси до істини, від смерті до життя в Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.
496. Прохання того ж до іншого старця. Авва, Господа заради прости моїй безсоромності та безумству і допоможи мені, що впав у багато гріхів. Якщо той, хто й один гріх зробить перед Богом, повинен багато каятися, то що робити мені, який вихований із гріхом? Я, за будь-якої можливості, не переставав прогнівляти Бога, і потребую ваших молитов, щоб відпустив мені гріх. Безперервно треба мені вчитися шляху цьому, – мені, який після різних пригод99 і багатьох зол прийшов сюди, за великим милосердям Божим, і тому прошу тебе, преподобний отче мій, зроби мені милість і, як знаєш, настав мене. І помолися за мене, щоб я дотримувався святих твоїх заповідей, які наказуєш мені виконувати.
Відповідь. Брате, ти приступив до Того, Хто розіп’явся за нас, тому візьми й ти свій хрест і йди за Ним, перекладаючи піклування своє на Нього, що творить “по преизбыточествию, ихже просим или разумеем” (Еф. 3:20). “Яко Той печется о вас” (1Пет. 5:7). Отже, не лякайся, і допоможе тобі Христос. Тільки ти, сину мій, май на думці слово Божественного Писання і приготування, зазначене в цих словах: “Чадо, аще приступаеши работати Господеви… уготови душу твою во искушение” (Сир. 2:1), і що “чоловік без спокус не потрібен”, і ще: “Блажен человек, иже претерпит искушение, зане искусен быв” (Як. 1:12), та ін. Не лякаючи тебе, брате, кажу так, але утверджуючи серце твоє в страху Божому, на шляху Його. Бо і всі святі досягли успіху через багато спокус і скорбот і догодили (Богу), за допомогою благодаті Його. Не бійся і не слабшай. Віримо, що Бог є “насаждаяй тя и напаяяй и возращаяй” (1Кор. 3:7) молитвами святих. Амінь.
* * *
99 У грецькій книзі додано: брані або вбивства.
Питання 497. Що мені робити, отче мій? Я страждаю від блудної пристрасті.
Відповідь. Скільки можеш, стомлюй100 самого себе, втім, за силою своєю, і сподівайся не на це, а на любов від Бога і на покрив Його, і не піддавайся зневірі, бо зневіра служить початком усякому злу.
* * *
100 У слов’янському перекладі: “озлобление”.
Запитання 498. Коли я говорю братові, то часто з гнівом вимовляю слова; а намагаючись сказати нібито з любов’ю, негайно відчуваю кепську насолоду і рух у тілі, так що без цього не можу поглянути на обличчя брата, – що мені робити, отче мій?
Відповідь. Говорити братові з гнівом або з любов’ю при (пристрасному) русі тіла – і те й інше є смерть. Отже, відкинувши і перше, і останнє, говори братові твоєму, як говориш зазвичай, і допоможе тобі Бог; до того ж, бережи очі твої і помолися за мене.
Питання 499. Що мені робити? Мене турбує боротьба обжерливості, сріблолюбства та інших пристрастей.
Відповідь. Коли боре тебе пристрасть обжерливості, то всіма силами намагайся заради Бога не давати тілу стільки, скільки воно вимагає. І щодо сріблолюбства чини так само: поки турбує тебе боротьба, аж ніяк не набувай нічого зайвого, навіть до сорочки і глиняної посудини, і в найменших речах подвизайся (проти сріблолюбства). Коли ж, за допомогою Божою, переможеш цю боротьбу, то придбай, по Богу, потрібне тобі. І за інших пристрастей чини так само.
Запитання 500. Брат, який жив разом із деяким старцем, запитав того самого старця Іоанна про міру в їжі та сні і про збентеження, яке з ним трапляється, коли йому здається, що старець неправо чинить у чомусь.
Відповідь. Старці кажуть, що заспокоїти ближнього є чеснота, і до того ж велика, особливо ж коли хто це робить не тому, щоб перемагали обжерливістю, або не через нестриманість. Давай тілу стільки, скільки йому потрібно, і не отримаєш шкоди, хоча б ти їв і тричі на день. Якщо людина і один раз на день їсть, але нерозважливо, то яка їй від того користь? Зі свободою запитай, чого бажає старець. Коли ви обидва живете по Богу, то і він, зі страхом Божим, повинен відверто говорити з тобою; і що, за його словами, заспокоює його, то ти і виконай, і це буде згідно з волею Божою. – Сон буває двох родів: іноді тіло обтяжується багатоїддям, а іноді людина і від безсилля не може виконати свого служіння, і на неї находить сон; за великим вживанням їжі слідує боротьба розпусти, бо (ворог) обтяжує тіло сном для того, щоб осквернити його. Втім, розсудлива людина розуміє, як і чому це з нею трапляється. Від нас вимагається посильна праця – і тільки. Бог же покриває і зміцнює наше безсилля Своєю допомогою. Бо Йому слава навіки, амінь. Помолись за мене, брате, і зроби милість, коли розмовляєш із ближнім, міркуй: якщо говориш із ним зі смиренням, розважливо і безтурботно, то продовжуй розмову; якщо ж що-небудь не так, то утримай свій помисел і докори його, і він заспокоїться. Не бентежся тим, що робить старець твій, кажучи собі: “Бог знає корисне”, – і ти заспокоїшся. Втім, нагадай старцю зі смиренням і залиш його, нехай робить як хоче. Помолися за мене, шановний брате!
Запитання 501. Якщо хто-небудь живе зі старцем, але старець цей не в змозі буде (задовільно) відповідати на його запитання, брата ж будуть гнітити помисли, то чи не краще йому запитувати іншого отця, згідно з волею свого старця, або навіть і без волі його, ніж терпіти шкоду від помислів?
Відповідь. Якщо він знає, що авва його справді піклується про користь душі його, то сміливо повинен сказати йому: “Мене бентежать помисли, – як розсудиш, що мені робити?” І як людина, у якої хворий син, з турботливістю приводить його до лікаря, і не тільки приводить, а й платить за нього, так і той старець сам із радістю приведе учня свого до людини, що має обдарування (міркування духовного), або пошле до нього. Якщо ж брат знає, що старець його не може понести цього, то нічого не повинен говорити йому; але коли знайде слушний час, і Бог дасть можливість, нехай запитає про свої помисли іншого духовного старця, просячи того, щоб не дізнався про це його авва, інакше він збудить у нього пристрасть заздрості, і те, що брат запитав іншого без його відома, заподіє йому велику скорботу. Втім, брат не повинен спокушатися про свого авву, що він не має такого обдарування, бо воно не всім дається, і, поміркувавши уважно, неодмінно знайде, що авва його має інше обдарування, бо дари Духа різні (див. 1Кор. 12:4) і по-різному розділяються людям: іншому (дається) те, а іншому інше, А поки брат той не знаходить часу запитати, нехай потерпить, молячи Бога допомогти йому.
Запитання 502. Брат, який легко розпалювався гнівом, запитав про це того ж старця.
Відповідь Іоанна. Якби ти примушував себе померти для всякої людини й узяти трохи смирення, то міг би мати спокій і позбувся б багатьох бід. Нехай смириться серце твоє перед Богом, і благодать Його заступить нас у всьому.
Запитання 503. Брат запитав великого старця, кажучи: я немічний душею і тілом, помолися за мене, отче мій, щоб Господь зміцнив мене дякувати Йому. (Помолись) і за брата, який живе зі мною, бо і він має потребу в милості.
Відповідь Варсонофія. Господь нехай укріпить тебе на всяку добру справу, як ти просив. Ось і ця справа добра – по силі своїй допомагати братові, який живе з тобою. Той, хто сказав: “Огня приидох воврещи на землю” (Лк. 12:49), нехай ввергне його в твоє і моє серце. І нехай побачу я тебе зростаючим, як кедри ліванські, і квітучим, як фінік у раю Божому. Бо коли буде так, то і я буду куштувати “від благ твоїх” і буду веселитися за Христа Іісуса, Господа нашого, Якому слава на віки віків, амінь.
Питання 504. Отче мій, помолися за мене. І прошу тебе пояснити мені, чому трапляється зі мною така слабкість і під час служіння101 і під час рукоділля мого, а від знемоги помисел тягне мене до того, щоб їсти й спати.
Відповідь. Щодо молитви (скажу тобі): якщо, можливо, маю молитву, то не можу помолитися за мою душу більше, ніж за твою, бо тремчу перед тим, хто каже: “возлюбиши ближняго своего яко сам себе” (Мк. 12:31). Але я роблю по силі моїй, милість же залежить від Бога, Який вже надав нам велику милість і ще надає; не заперечую того, що вже сказав, бо інакше буду невдячний. Що ж до слабкості твоєї, то шлях цей такий: іноді людина почувається так, а іноді інакше, подібно до того, як мандрівник, ідучи шляхом рівним, зустрічає кручі й гори, а потім знову виходить на рівну дорогу. Але оскільки сказано: “О всем благодарите” (1Сол. 5:18), то нехай виконуємо це. Тому і вживанню їжі, пиття і сну нехай передує подяка. Повчайся в слові апостольському: “Аще… ясте, аще ли пиете, аще ли ино что творите” (1Кор. 10:31), та ін.; зберігай себе в усьому, і Бог вдячності збереже тебе. Йому слава навіки, амінь.
* * *
101 Виконання молитовного правила.
505. Відповідь великого старця тому самому, коли він запитав, чи треба вживати лікування.
Брате, ті, які вдаються до лікарів і ті, які не вдаються до них, чинять так у надії на Бога. Ті, хто вдається, кажуть: “В ім’я Господнє ввіряємо себе лікарям, нехай через них Бог подасть нам зцілення”. А ті, хто не прибігає, в надії на ім’я Його не прибігають до них, і Він лікує їх. Отже, якщо ти вживеш (лікування), – не згрішиш; а коли не вживеш, не будь зарозумілим. Знай же, що хоча ти й до лікарів вдасишся, але буде лише те, що завгодно волі Божій. Якщо ж хочеш, то тримай (у пам’яті) слово (святого пророка) Іллі, яке він говорив102, і будеш того дня без піклування.
* * *
102 За вказівкою грец. кн. (2Царів. 1:4,16): от одра, на него же возшел еси, не имаши слезти с него, яко смертию умреши.
Запитання 506. Помолися за мене, отче мій, і скажи мені, що це значить: коли я хочу співати (псалми чи молитви), відчуваю лінощі, і найбільше тоді, коли буває холодно. І тому я вже багато ночей здійснюю псалмоспів і молитву сидячи. Боюся, чи не від лінощів це відбувається. Отже, удостой мене, отче мій, напоумлення і помолися, щоб мені виконувати все, що103 не скажеш мені.
Відповідь. Усім заповідано: “молитеся друг за друга” (Як. 5:16). А чому відбувається те, про що ти питаєш, знай, що частково домішується сюди насіння бісівське, а частково і неміч тілесна. Отже, якщо ти будеш звершувати псалмоспів і молитву сидячи, але з розчуленням, це не перешкоджає тому, щоб служіння твоє було угодне Богові; бо хто і стоячи звершує його, але неуважно, праця того не ставиться ні в що. Господь нехай допоможе тобі, брате. Амінь.
* * *
103 За іншим читанням: що кажу тобі.
Запитання 507. Прошу святиню твою, отче мій, я немічний душею і тілом, і кілька днів уже відчуваю хворобу тілесну, так що буваю змушений приймати їжу вранці; часто вживаю я і купання, і трапляється, що іноді душа моя дякує Богові, кажучи: “Він попустив на мене цю хворобу за багато моїх гріхів”, а іноді сумую і кажу з малодушністю: “Вірно, я недостойний, як усі інші, один раз на день спокійно куштувати хліб мій”. Але знову заперечує мені помисел: “Хіба можна суперечити Богові? Чи Він не знає всього? Хіба без Нього може що-небудь трапитися? Потерпи з вдячністю”. Прошу тебе, отче мій, заради милості Божої, помолися за мене і поясни мені, як мені чинити, щоб не бути захопленим печаллю.
Відповідь. Твоя святиня написала святині моїй помолитися за твоє боголюбство. І я, нерозумний отець, прошу тебе, розумного сина, зробити те саме й помолитися за мене, який губить дні свої в суєті. Ти кажеш, що хоча одного разу дякуєш Богові, а я – ніколи. Але не можу промовчати і тому кажу, як думаю, що хто їсть не для втіхи себе, а через неміч тілесну, Бог не засуджує його. Хвороби повстають на нас для того, щоб (уберегти нас) від пересичення і збуджень тілесних, а де неміч, там скасовуються їхні дії, бо де неміч, там і закликання Бога. Я міркую так: давати тілу, в міру потреби його, справді потрібно; і подяка в немочі позбавляє людину від осуду; бо Бог не вимагає від людини того, що вище за її сили. Як я думав, так і сказав. Не стверджую, щоб я неодмінно сказав істину, але оголосив (лише) те, що було в мене на серці. Втім, випробуй сам, і знайдеш, що тобі корисно; а мене прости, що ніколи не може промовчати.
508. Той же (брат), будучи хворим і не в силах здійснювати своє (молитовне) служіння стоячи і приймати їжу один раз (на день), просив того ж великого старця помолитися за нього і дати йому настанову щодо цього.
Відповідь. Коли євреям належало визволитися з рабства єгипетського, вони терпіли велику скорботу й тісноту, перебуваючи між морем і варварськими руками. І, незважаючи на знамення і чудеса, які очі їхні бачили на єгиптянах і в усій країні Єгипетській, вони забули Бога, що створив ці чудеса, і близькі були до відчаю у своєму спасінні, бачачи, що фараон з усією своєю силою хоче напасти на них. Один тільки Мойсей залишився серед них непохитним у надії на Всесильного Бога. Але оскільки “близ Господь… всем призывающим Его во истине” (Пс. 144:18), то, коли Мойсей волав від серця, і двері мовчання лежали на вустах його, Серцезнавець відповів: “что вопиеши ко мне? ударь жезлом, иже в руке твоей, море, и расторгается, и внидут люди, и прославлюся в фараоне и во всей силе его” (див. Вих. 14:15-17). Так і тут. Є хвороба, і є затинання бісівське: звідси скорботи і збентеження помислів. Тіло слабшає від хвороби і запинається обтяженням від бісів. А коли Мойсей взиває мовчки, тобто розум не спить і кричить, чи то під час сидіння, чи то під час лежання, то його почує людина, що його слухає, усі його “тайная сердца” (Пс. 43:22), і виповниться слово Писання: “Aз сплю, а сердце мое бдит” (Пісн. 5:2). І Господь заборонить морю, кажучи: “Відкрий шлях людям Моїм”, і тоді потоне фараон з усім військом, і народ отримає тишу, щоб здійснювати свято Богу. Отже, стоїш ти чи сидиш, чи лежиш, нехай не спить серце твоє в твоєму псалмослужінні. Віддавайся молитві, безперестанку вдаючись до Бога вдень і вночі, і тоді вороги, що борються з душею, відступлять посоромлені. Приймати їжу можна і двічі (на день): їж її благочинно і зі страхом Божим, і, без сумніву, не будеш засуджений. Це означає, що нічого не повинно їсти за похіттю, але коли маєш, чого вимагає єство, і до того ж так, щоб після їжі та пиття відчувати позив на їжу. Прошу ж тебе помолитися за мене, щоб я благодушно і з радістю міг іти шляхом, простягнутим переді мною, рівним, вирівняним, – шляхом, сповненим миру, радості та веселощів, світла й радості, яким неможливо насититися і крім якого немає іншого.
Запитання 509. Той самий (брат), отримавши полегшення в хворобі, запитав того самого великого старця: отче мій, коли я їм їжу, то дуже обтяжуюсь, але й постити не можу. Тіло моє слабшає, і буває зі мною піт, а нечуття серця і гордість віддаляють від мене сльози.
Відповідь. Брате! Вітаю тебе з Господом і молю Його зміцнити любов твою і дати тобі терпіння. Знай же, що брань демонська обтяжує тебе під час споживання їжі для того, щоб ввергнути тебе в розслаблення. І зі мною (диявол) довгий час вів боротьбу, і дуже обтяжував мене, і щоночі збуджував у мені нудоту, але коли я почав мало їсти їжі, то він перемінив боротьбу свою, і лише тільки-но я починав вживати їжу і влагав частку до рота, вивергав її через нудоту. Я варив собі по дві страви, щоб приємніше мені було куштування, але й то було хитрощі демонські; благодаттю ж Христовою, терпінням і подякою воно припинилося. Я був такий безсилий, що й сказати не можна, але не поступався (ворогові), а примушував себе, аж поки не зміцнив мене Господь. Брате, так чинив я, немічний, а ти більше слухаєшся себе, і Бог перебуває з тобою. Тобі ніхто не заздрить, крім одного104, якого нехай упразднить Господь. Що стосується посту, то схили вию твою, згадуючи життя отців та їхнє пильнування, змирись серцем і, якщо можеш, потерпи до дев’ятої години, а якщо не можеш, то не переймайся; намагайся ж зберігати піст внутрішньої людини, виконуючи заповідь: “еже не снести от древа” (Бут. 2:17), і оберігати себе від інших пристрастей. Цей піст внутрішньої людини приємний буде Богу і винагородить для тебе недолік тілесного посту. Ти сказав про сльози, що байдужість серця і гордість віддаляють їх від тебе; винищи ці пристрасті, і тоді, за допомогою святих, отримаєш сльози. Піт твій походить від охолодження, зігрій себе трохи, і Бог допоможе тобі. Помолись і за мене, – розслаблення моє ввергає мене в багато напастей, однак я не впадаю у відчай, маючи Бога Милостивого.
* * *
104 Диявола.
510. Той же (брат), коли впав у хворобу і не в силах був терпіти страждання, просив того ж великого старця молитися за нього і допомогти йому.
Відповідь. Брате мій і возлюблений у Господі! Будучи впевненим у тобі, з духовної любові моєї до тебе про Христа, відкриваю тобі таємниці Божі. Ти знаєш і переконаний у тому, що я день і ніч благаю Бога, нехай врятує Він нас від лукавого в Царство Своє вічне. І коли, за звичаєм, почав я молити Бога за тебе, Він сказав мені: “Залиш, нехай випробую його для користі душі його, і нехай відкриється через тілесне страждання, яким є терпіння його, і що він повинен успадкувати за благання та труди”. І я сказав: “Владико, (випробуй його) з милістю, як сина, а не як перелюбницю”. Не треба було б і оголошувати цього, але я сказав для того тільки, щоб ти міг зрозуміти радість цю, уготовану тобі. Отже, не сумуй, Бог робить тобі милість. Якщо ж сумніваєшся, то схили голову твою, знаючи, чого зазнали святі мученики, і випий рожеву олію зі святою водою, і Бог наш, з волі Своєї, надасть тобі милість, як Йому угодно. Не бажав би я, щоб ти страждав як-небудь душею або тілом. Бог нехай помилує тебе; помолися за мене.
511. Того ж до того ж старця прохання про молитву і допомогу в тому ж стражданні.
Відповідь. Брате похмурий і нарікаючий! Навіщо ти сумуєш, навіщо волаєш, для чого посилаєш далеко, маючи Іісуса, що стоїть поруч із тобою і бажає, щоб ти закликав Його на допомогу? Заклич до Нього: “Наставниче!” (Лк. 8:24) – і Він відповість тобі. Доторкнися краю одягу Його, і Він зцілить тебе не тільки від одного цього страждання, а й від усіх пристрастей твоїх. Якби розум твій перебував там, де б йому належало бути, то й докори отруйних змій і скорпіонів не могли б звести тебе звідти до відчуття тілесної хвороби: “забых, – каже (Писання), – снести хлеб мой. От гласа воздыхания моего” (Пс. 101:5,6). Не сумуй, – милість Божа близька до тебе. Вітаю тебе – нетерплячого, як того, хто живе в Господі.
512. Той же (брат), сильно обтяжений (хворобою) і дуже страждаючи, просив того ж великого старця про зцілення.
Відповідь. Бог мій нехай пошле тобі швидке зцілення душі й тіла. Вірую святому Його імені, що ти вже (і тепер) добре почуваєшся. Отже, скільки можеш, зберігай подяку до Нього за те, що Він полюбив тебе і помилував святим Своїм напоумленням.
513. Подяка того ж. Щойно старець виголосив цю відповідь, брат негайно ж зцілився і віддав подяку Богові та старцю, просячи водночас і безперервної молитви за свій успіх і спасіння.
Відповідь. Найулюбленіший брате! Безперестанно повинні ми возносити славослів’я Владиці нашому Богові, бо Він і теперішнє влаштовує до заспокоєння життя нашого. Пояснюючи – набуває нас, і випробовуючи – подає надлишок (полегшення) і силу до терпіння скорбот. Усіх нас “мертвит и живит” (1Сам. 2:6), роблячи нас спогляданням світові, і Ангелам, і людям (1Кор. 4:9). Нехай порадуємо ж і ми Його нашим смиренням, терпінням, лагідністю, довготерпінням, чистотою, миром, вдячністю. Нехай збудеться над тобою, любий мною, те, про що просив ти у Христі Іісусі; вітаю вас у Ньому і благаю Його, нехай збереже вас в ім’я Своє від усякого зла. Амінь.
514. Того ж подібне (до попереднього) запитання про скорботу серця, і чому залишилася в ньому ще деяка слабкість.
Відповідь. Брате засмучений! Чому не залишаєш ти “мертвых погребсти своя мертвецы” (Мф. 8:22)? Знехтуй тіло, яке будуть їсти хробаки; воно анітрохи не допоможе тобі, коли віддасться тлінню. Апостол каже: “плоти угодия не творите в похоти” (Рим. 13:14). Це (сказав я) тобі на повчання. А те, що ти писав, походить, можливо, частково від жовчі й частково від демонів. Утверди дещо помисел твій і зверни його на самого себе, і якщо, з волі Божої, полегшиться частина (тягаря), що походить від демонів, то частина її, що є наслідком жовчі, не зашкодить тобі. Я молюся, у міру немочі моєї, нехай не відкине Отець мій і Бог мій прохань твоїх, але нехай виконає їх рясно, за людинолюбством. Він подає милість, від тебе ж залежить, помолитися чи не помолитися. Зрозумій, що я кажу, і помолися за мене.
515. Того ж до іншого старця. Скажи мені, отче мій, чи повинно поблажливо ставитися до тіла, коли воно вимагає їжі, пристойної немочі; також чи можна вживати її раніше, ніж зазвичай, чи має дотримуватися звичного часу і зневажати все це, хоч би й важко було переносити?
Відповідь Іоанна. Бог дав нам розум, щоб нам керуватися на шлях правий, за допомогою Божественних Писань. Апостол каже: “Вся… искушающе, добрая держите” (1Сол. 5:21). Людина повинна тільки спостерігати, щоб не вжити або не зробити чогось через пристрасть; а що вона робить через неміч або через потребу, то не зараховується їй ні до гріха, ні до розслаблення. У стані здоров’я шукати тілу спокою спонукає хтивість; а коли будемо підтримувати тіло через нужду, то воно буде допомагати нам при виконанні наших потреб. Якщо ми дбаємо і про тварин, які слугують нашим потребам, то тим паче (маємо дбати) про тіло, як про знаряддя душі. Коли знаряддя притупиться, це затрудняє художника, хоч би він був і кмітливий, і обізнаний. Апостол, звертаючи увагу на хворобу і слабкість шлунка святого Тимофія, наказав йому вживати вино (див. 1Тим. 5:23), хоча й заповідав йому: “злопостражди, дело сотвори благовестника” (2Тим. 4:5). Отже, людина повинна триматися міркування, і вона не скоро ухилиться. Вибач, брате, не знаю, чи добре я сказав, але не слід суперечити. Що було в мене на серці, те я й сказав любові твоїй. Утім, як розсудиш, так і вчини.
Запитання 516. Від чого трапляється, що мені буває дуже важко, коли встаю вночі на псалмоспіви, і почуваюся начебто нездоровим, і що роблю, – роблю з обтяженням. Чи неміч це, чи від бісів?
Відповідь. Що походить від хвороби, то очевидно. Якщо тіло не приймає звичайної їжі, явно, що воно перебуває в хворобливому стані, і хворий повинен полегшити собі (молитовне) служіння. Якщо ж тіло харчується, як звичайно, і не встає на службу, то явно, що це походить від бісів, і треба примусити себе, однак по силі, а не понад силу. А коли серце не спить, то сон тілесний нічого не означає. Однак трапляється, що інший майже хропе, але щойно почує про розбійників, негайно вживає всіх зусиль, щоб позбутися їх. Коли розсудимо, то знайдемо, що і з нами буває так само.
Запитання 517. Скажи мені, отче мій, чи буває хвороба від Бога, і як дізнатися це?
Відповідь. Буває. Коли людина відчуває хворобу, і пристрасть не турбує її, то така хвороба від Бога і знищує лайку, і тоді треба надавати тілу деяку поблажливість. Коли ж при хворобі турбує і пристрасть, то аж ніяк не повинно поблажливо ставитися до тіла, бо ця хвороба походить від бісів, а поблажливість примножує пристрасть. І тому, де боротьба, там корисно утискати тіло, хоча б воно перебувало і в хворобі, щоб, допомагаючи тілу, не ввергнути в хворобу душу. Якщо ж очевидна буде причина знемоги тілесної, чи то від подорожі, чи то тіло знеможе від важких ран, то повинно зглянутися тілу, однак помірковано, а не понад належне, тому що і біси домішують своє.
Запитання 518. Поясни мені, владико: чи природні хвороби, що трапляються від недбальства і безладдя (в житті)? І за що посилаються (людині) хвороби від Бога? Також і (скорботні) пригоди, що трапляються з ким-небудь, за попереднім попущенням Божим бувають, чи ні?
Відповідь. Хвороби, що походять від недбальства і безладдя (в житті), природно за цим слідують. А ті, що посилаються від Бога, на покарання людині, за непослух посилаються. Від тебе залежить: бути недбайливим, або жити нечисто і впадати в хвороби, поки не приведеш себе в належний порядок. Втім, покаянням можеш позбутися каральних хвороб. І (скорботні) пригоди також бувають різні. Деякі з них попускаються на нас за недбальство, а деякі в покарання, на користь нашій, щоб ми покаялися. Розрізняти ж одні від інших може (лише) людина духовна.
Запитання 519. Скажи мені, отче мій: як слід чинити тоді, коли неміч буває змішана і походить і від природи, і від демонів? Насамперед помолися за мене Господа ради.
Відповідь. Хто хоче перемогти, той дещо примушує себе на піст, або на пильнування, або на яку б то не було справу, як, наприклад, якщо хто, як звичайно, не повинен нічого їсти до дев’ятої години, а неміч вимагає, щоб він скуштував їжі о третій годині, то нехай примусить себе потерпіти до шостої години. І щодо пильнування так само має чинити; тоді примушування себе буде протистояти дії бісівській, а поблажливість допоможе немочі тілесній. Те ж саме відноситься і до інших випадків. І якщо проведемо два дні, чинячи так з міркуванням і в страху Божому, то Господь допоможе немочі нашій у всьому. Помолися за мене.
Запитання 520. Хто відчуває відразу до звичайної їжі, – що має йому робити?
Відповідь. У разі відрази до неї, людина може іноді трохи примусити свій помисел; якщо ж вона не в силах того зробити, то нехай зглянеться собі трохи, тому що це хвороба. Брате, постарайся не забути цього і віруй, що ти, за молитвами святих, отримаєш від Бога допомогу і спасіння.
Запитання 521. Вибач мені, господине авва, отці кажуть, що треба зневажати тіло, і знову кажуть, що треба керувати ним розважливо, і тому прошу тебе, поясни мені відмінність того й іншого.
Відповідь. Апостол пояснює нам відмінність того, про що ти запитуєш. Він каже: “плоти угодия не творите в похоти” (Рим. 13:14), і знову каже: “Никтоже… когда свою плоть возненавиде, но питает и греет ю” (Еф. 5:29). Отже, якщо бачиш, що в тобі виникає пристрасть, тоді зневажай тіло. Якщо ж бачиш, що тіло перебуває у хворобі й страждає, тоді грій і живи його в страху Божому, щоб і воно послужило тобі в духовному служінні твоєму.
Запитання 522. Оскільки ви сказали, що хворе тіло треба гріти правильним вживанням їжі, то чи повинно видалятися шкідливого йому, чи ні?
Відповідь. Якщо людина розсудливо утримуватиметься від шкідливих для неї харчів, це не гріх. А хто буде куштувати байдуже все, що в нього не трапиться, заради Бога, не дбаючи про шкоду тілу, така людина більша за першу, якщо вона тільки не буде вкрита дверима високогордості. Взагалі, треба берегтися, щоб не куштувати чогось за пристрастю, бо це є вже перемога і приносить більше шкоди, ніж користі. Здоров’я ж і страждання тіла залежать від Бога, Який сказав: “Аз убию и жити сотворю: поражу и Аз исцелю, и несть иже измет от руку Моею” (Повт. 32:39). Отже, як Богу завгодно, то Він подає здоров’я через лікаря, і коли завгодно – одним словом (Своїм). Тривалість же і нетривалість страждання є також справою Божого передвідання, і тому ті, які повністю віддали себе Богові, не піклуються, але Бог творить з ними, що Йому завгодно і їм корисно. Отже, кожен повинен чинити, як він може або, краще сказати, як вірує.
Запитання 523. Поясни мені, що означає: “як вірує”?
Відповідь. Якщо Бог усе освятив і очистив на їжу вірним, то людина повинна з подякою куштувати те, що трапиться, або те, що їй запропонують, анітрохи не сумніваючись (див. 1Тим. 4:4), бо святе й чисте нікому не шкодить, хіба що тільки совість її та підозра, коли вона думає, що це шкодить їй, роблять їй шкоду, бо така людина вагається у вірі, і через це недуга посилюється в ній. Якщо ж він вірує в Того, Хто прийшов і зцілив “всяк недуг и всяку язю в людех” (Мф. 4:23), то Він же сильний зцілити не тільки тілесні недуги, а й (недуги) внутрішньої людини. Якщо ж сумнівається, то (нехай) віддаляється від шкідливого для нього, засуджуючи себе за те, що він не міг понести, але був переможений помислом і виявився таким, що не має твердої віри. Але і в такому разі він повинен берегтися, щоб не через пристрасть куштувати їжу, бо інакше зашкодить і душі своїй, і тілу.
Запитання 524. Хто вірить, що не отримає шкоди, але відчує хворобу, – що має тому думати, щоб не впасти в невір’я?
Відповідь. Якщо людина з’їсть що-небудь із вірою і відчує хворобу, то вона не повинна давати місця сумніву, тому що Бог, знаючи, що хвороба ця позбавляє її від багатьох душевних пристрастей, залишає її в цьому стражданні. Нехай згадує ж він тоді слова апостола, який говорить: “егда… немощствую, тогда силен есмь” (2Кор. 12:10). І нехай не подумає, щоб це трапилося з ним від страв, які здаються шкідливими, але це є потурання Боже, бо якби він куштував і те, що здається добрим і корисним, то без Божого повеління ніщо не могло б принести йому користі.
Запитання 525. Якщо потрібна віра, то як авва Ісая сказав: коли трапиться, що на трапезі буде їжа, яка шкодить тобі, то змусь себе з’їсти її. Значить, і при вірі він отримував шкоду?
Відповідь. Авва Ісая сказав це схоластику, який був здоровий тілом і міг усе їсти, і сказав для того, щоб той відсік свою волю. Господь нехай помилує і нехай зміцнить тебе, сину мій!
Запитання 526. Скажи мені, отче мій: невже ті, які в хворобі зневажають ліки і не звертають уваги на відмінність харчів, досягли досконалості?
Відповідь. Ті, хто зневажають ліки і не звертають уваги на відмінність харчів, досягли в міру віри, а не досконалості.
Запитання 527. Хто не має такої віри, чи повинен той готувати собі харчі, які йому корисні в його немочі, або тільки шкідливих віддалятися? І якщо трапиться щось не шкідливе і не дуже корисне, чи повинен він без побоювання їсти це?
Відповідь. Нехай віддаляється тільки від шкідливого. Якщо ж трапиться щось не шкідливе, але й не корисне для нього, то нехай куштує його, але не досхочу, а небагато, бо хто буде їсти досхочу, той і від корисного отримає шкоду.
Запитання 528. Якщо трапляться дві поживи, однаково поживні, одна малоцінна, а інша цінніша, то чи не першою (з них) треба задовольнити свою потребу? А коли й малоцінна буде приємніша за іншу, то яку слід обрати?
Відповідь. Коли будуть запропоновані дві страви, рівні в усьому, то кожної треба скуштувати потроху. А з двох нерівних треба вжити менш цінну. Коли ж ця остання солодка, а є інша цінніша, то краще скуштувати останньої, а коли немає іншої, то спожити малоцінну і приємну, але куштувати її, подвизаючись проти солодощів, і до того ж їсти дещо менше від того, що належить. Чи не трапляється, що хвороба часто змушує людину прийняти щось вельми неприємне, але вона примушує себе вжити те для свого здоров’я. Так само якщо потрібно буде вжити (в їжу) що-небудь приємне, то треба скуштувати і цього. Тільки людина, як ми вже сказали, зобов’язана уважно ставитися до себе, щоб не перемогти приємністю; однак, чинячи й у такий спосіб, вона повинна докоряти і засуджувати саму себе.
Запитання 529. Ви сказали, що можна в ім’я Боже звертатися до лікаря і в тому немає нічого поганого, і ще сказали, що краще віддати все Богові з вірою і смиренномудрістю. Помисел же говорить мені, що якщо зі мною трапиться тілесна хвороба, то я маю показати себе лікареві, бо не моєї міри зцілитися без ліків; і знову говорить мені помисел, що не цим треба користуватися, а швидше за все, освяченням105 святих, і задовольнятися тільки цим останнім. І тому прошу тебе, милосердний отче мій, скажи мені: чого мені краще триматися?
Відповідь. Бачу, що ти багато дбаєш про лікування тілесних хвороб, і думаю, що отці не дбали про це. Другий помисел твій кращий за перший, бо другий містить у собі досконалу віру в Бога, а перший – невір’я. Один містить у собі терпіння, від якого походить майстерність (досвідченість), а з цього народжується надія, що не посоромить (див. Рим. 5:4,5); інший містить у собі (душевну) знемогу106 – сестру легкодухості, у якій живе малодушність – матір сумніву, що відчужує від Бога й зводить людей на погибель. Один (помисел) робить людей друзями Божими, інший – ворогами Божими. Один є заступником Царства Небесного, а інший – геєни. Один підносить главу (нашу) і дає нам відвагу до Бога і Владики нашого, інший примушує нас із соромом опустити главу і робить людину бездерзновенною перед Богом. Один збирає розум, нехай все піклування своє покладе на Господа; інший же втягує серце людини в полон і інші злі роздуми. Один робить справу так, що вона служить для повчання ближнім, інший – для розслаблення тих, хто бачить. Один (помисел) керується таким міркуванням: “Той, хто бачить найпотаємніші недуги, може зцілити і мою хворобу”; інший же сповнений нерозумінності щодо Бога, що Він, можливо, зцілить його, а можливо, й ні. Один дарує мирний устрій і вчить не сумувати, а інший наводить збентеження. Один змушує людину наближатися до селищ і до сіл, інший же – віддалятися від усього подібного. Один вкладає в серце смуток і мучить його, інший же навіює подяку, що сильно заступається за порятунок людей перед великим Лікарем, Який носить недуги наші. Я ж, брате мій щирий, досі, через лінощі мої, не показував себе лікареві й не докладав лікування до (своєї) рани, не через доброчесність, а через лінощі, щоб не наближатися до міст і селищ, не обтяжити собою будь-кого, не змусити його турбуватися про мене, негідного, боячись відповіді, якої в очікувану годину вимагатимуть такі ж, як і я. Але блаженний, хто може потерпіти заради чесноти, бо він робиться співучасником терпіння святого Іова. Пам’ятаю і те, що багато жінок, страждаючи в тілесних хворобах, терпіли, віддаючи все Богові. І соромлюся я, який називаюся чоловіком. Кровоточива, полишивши перший свій образ думок і пізнав, що анітрохи не могли допомогти їй тілесні лікарі, яким вона роздала весь свій статок, прийняла інший намір і вдалася до великого й духовного Лікаря, що зціляє душі й тіла, і недуга її, ще до веління (Владики), немов би злякалася й зникла. І жінка Хананейська залишила людей світу цього: чарівників, черевочарів, волхвів, бачачи, що марне все їхнє мистецтво, і вдалася до Господа, взиваючи: “помилуй мя… сыне Давидов” (Мф. 15:22). І від одного кінця землі до іншого проповідувалось усім, що сотворив з нею людинолюбний Лікар. Залишу інших і буду повчатися на прикладі цих (двох жінок): чи не встигну, можливо, колись, хоча й пізно, досягти їхньої віри і не позбутися блаженства. Досить для мене і цих двох на докази сорому мого, і не потрібно наводити тут як приклад віру і смиренність сотника, який не тільки залишив лікарів та інших (помічників) і прийшов до Владики, а й визнав себе негідним ввести Його в свій дім, і з вірою сказав Йому: “рцы слово, и исцелеет отрок мой” (Лк. 7:7). Велика була його віра, і Спаситель наш похвалив його. Кажу ж це, соромлячись самого себе, що не бажаю посилено, не ревную, не намагаюся, не вдаюся (до Бога) і не знаю, окаянний, коли спіткає мене цей вирок, коли закличуть мене, коли прийде страшний і невблаганний Ангел грізно взяти окаянну мою душу, і коли зачиняться двері, і не залишуся я поза ними, взиваючи з п’ятьма (юродивими) дівами, – але ніхто тоді не почує мене. Що це мучить мене тепер, це явно, і що зневіра і лінощі перемагають мене, і це не таємно. Що ж, чи зневіритися мені? Ні, нехай не буде цього: це смертний гріх! Але змилуйся, брате, і пролий наді мною, як над мерцем і смердючою труною, гіркі сльози, бо знаємо, як вони корисні; плач Петра апостола навчив нас цього. І помолися за мене, який кажу це і не роблю нічого доброго, щоб і наді мною умилосердився Благий Лікар і зцілив недуги мої душевні й тілесні. Йому слава на віки віків, амінь.
* * *
105 Тобто чим-небудь, освяченим через благословення святих, як-то: водою, єлеєм тощо.
106 У слов’янському перекладі: «пренемогание».
Питання 530. Ось, я віддаю себе Богу і в твої руки, попечись же про мене, благоутробний отче мій, Господа ради.
Відповідь. Брате! Віруючи таким чином, ти не відкинутий Христом, Який сказав тій грішниці: “вера твоя спасе тя” (Мф. 9:22). Отже, віддай усе Богові, бо “Той печется о нас” (1Пет. 5:7). Йому слава навіки, амінь.
Запитання 531. Брат запитав того ж старця, кажучи: якщо чиясь хвороба вимагає операції, чи повинно її зробити? і чи слід просити про це поради у отців?
Відповідь. Сину мій, хто має якусь хворобу, той повинен запитувати про неї одного з отців і робити все за його порадою, бо іноді трапляється, що старець має обдарування і таємно подає зцілення, так що і тілесні лікарі не завжди бувають потрібні (хворому).
Запитання 532. Коли що-небудь здається мені добрим, наприклад: утриматися, або перебувати в мовчанні, або зробити іншому доброчинство і подібне до цього, – чи самому по собі слід це робити, чи за порадою отців?
Відповідь. Якщо людина не попросить поради в батьків щодо справи, яка здається доброю, то наслідки цього будуть погані, і людина та переступає заповідь, що говорить: “сыне, с советом вся твори” (див. Сир. 32:21), а також: “вопроси отца твоего, и возвестит тебе, старцы твоя, и рекут тебе” (Повт. 32:7). І ніде не знайдеш, щоб Писання наказувало кому-небудь робити що-небудь самому по собі; не просити поради означає гордість, і така людина виявляється ворогом Божим, тому що Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать (Притч. 3:34). Хто ж (після цього) буде смиренним, як не той тільки, хто схиляє вию свою перед старцями і приймає пораду їхню зі страху Божого.
Запитання 533. Кого підозрюють у єресі, а він сповідує праву віру, – чи повинно надавати тому віру чи ні?
Відповідь. Отці вимагали тільки правого сповідання віри. Якщо ж справді виявиться, що будь-хто устами хулить Христа і живе без Нього, то від такої людини треба віддалятися і не наближатися до неї. – Кожен, хто не зберігає заповідей Христових від серця, є вже єретик. І якщо людина в серці своєму не вірує, то слова не принесуть їй ніякої користі.
Запитання 534. Якщо виявиться, що чийсь авва заражений єрессю, – то чи повинен брат залишити його?
Відповідь. Коли справді виявиться, що він заражений єрессю, то має залишити його. Якщо ж його тільки підозрюють у тому – не повинно залишати його, і навіть дізнаватися про нього. Бо таємне відомо Богові, а людям явне.
Запитання 535. Якщо авва має правильний образ думок (про віру), але передбачається, що на тому місці виникає єресь і є небезпека, як би не зустрілося спонукання до порушення правої віри, авва ж не хоче переселитися звідти, а брат, усвідомлюючи свою неміч, хоче піти в інше місце, – добре він зробить чи ні?
Відповідь. Перш того часу, коли виникне єресь, яка може призвести до скрутного становища, ніхто не повинен іти, щоб не збулося на ньому слово Писання: “Бегает нечестивый ни единому же гонящу” (Притч. 28:1). Коли ж вона виявиться, тоді повинно зробити це, зі страху Божого і з поради духовних отців.
Запитання 536. Що ж робити, якщо на тому місці немає таких отців, до яких брат мав би довіру, що вони можуть розсудити цю справу: чи повинно йому піти звідти, з нагоди небезпеки від єресі, і піти в інше місце, де є, хто може розсудити, і там запитати про це?
Відповідь. Так, треба так вчинити, і виконати, що скажуть старці.
Запитання 537. Якщо хтось із отців, ідучи зі мною, буде сперечатися про те, щоб понести мою ношу, чого не слід допустити, бо хто це побачить, не отримає від цього користі, бо той, хто йде зі мною, старший за мене, – то що мені робити?
Відповідь. Зі смиренням йому вклонися, щоб він дозволив тобі самому нести. Якщо він не послухає, то вклонись ще раз і скажи: “Прости мене, заради Господа, ми не можемо йти разом, бо хто нас побачить, – спокуситься”; коли ж він і після твого поклону наполягатиме на своєму, то не слухай його, бо то діло диявольське.
Запитання 538. Чи не корисно буде припинити цю суперечку і дозволити йому нести мою ношу, хоча ті, хто бачить, і будуть цим спокушатися? Здається, що суперечка тут гірша за спокусу, а з двох зол треба обрати менше.
Відповідь. Суперечка, що триває і після поклону, показує, що вона є діло диявольське, і не повинно вступати в суперечку, бо отці кажуть, що зайве походить від демонів.
Запитання 539. Брат запитав великого старця, чи корисно йому мовчати?
Відповідь. Бажаючи йти шляхом Божим, не шукай собі честі. У чому ж полягає шлях Божий, якщо не в тому тільки, щоб людина в усьому відкидала свою волю і вважала себе останньою і найменшою з усіх. Такий може йти шляхом цим, бо хто не відітне своєї волі і не покладе надії своєї на Господа, не може цього зробити. На ньому виповнюється слово Євангелія: “ищите, и обрящете: толцыте, и отверзется вам” (Мф. 7:7). У цьому полягає життя і спасіння. Старайся придбати це, бо немає іншого шляху, крім цього. Брате, не піддайся (бісівській) нарузі.
Питання 540. Що мені робити, отче мій, брані пригнічують мене і все сильніше повстають на мене. Скажи мені, яка ознака того, що я маю надію на Бога, і яка ознака прощення гріхів? і як мені перебувати в келії по Богу?
Відповідь. Брате, час брані є час ділання: не розслабляйся, але роби. Веди брань, і коли вона посилюється, зміцнюйся і ти, взиваючи: “Господи Іісусе Христе, Ти бачиш неміч мою і скорботу мою, допоможи мені і визволи мене від тих, хто гонить мене… “яко к Тебе прибегох” (Пс. 141:7; Пс. 142:9)”, і помолися, щоб отримати тобі силу служити Богові в чистому серці. Ознака надії на Бога полягає в тому, щоб відкинути від себе всякий помисел піклування про плоть і аж ніяк не думати, що маєш щось у цьому віці, бо інакше матимеш надію на те, а не на Бога. Ознака прощення гріхів полягає в тому, щоб зненавидіти їх і не робити більше. А коли людина розмірковує про них, і серце її тішиться ними, або вона й чинить їх на ділі, – це є ознака, що гріхи ще не прощені їй, але вона ще звинувачується в них. Перебувати в келії по Богу означає засуджувати себе, коли тішишся в серці красою келії або тілесним спокоєм своїм, і говорити: “Горе мені грішному! Я маю все це на осуд самому собі, і недостойний цього, а інші, гідні, терплять тісноту, поневіряючись і не знаходячи тілесного спокою. Господи Іісусе Христе, пробач мені і за це, заради імені Твого, дарованого нам”. Господь нехай зміцнить і нехай утвердить тебе, сину мій, щоб ти досяг успіху і прийшов у міру досконалу. Амінь.
Запитання 541. Брат запитав іншого старця, Іоанна: Отче мій, помолись за мене, Господа заради, і скажи мені: чи добре багаторазово просити отців за нас, хоча вони вже й запевнили нас, що роблять це? І чи не здається, що ми певним чином спокушаємо їх через це?
Відповідь Іоанна. Брате, багато разів писав я тобі про молитву, що ми, за заповіддю Божою, повинні молитися один за одного; особливо ж коли один просить про це іншого, тоді ще набагато більше зобов’язані ми це робити. Отже, ми не можемо не молитися за силою нашою. Просити ж молитви отців наших корисно, бо сказано: “молитеся друг за друга” (Як. 5:16), і ще: “не требуют здравии врача, но болящии” (Лк. 5:31), і не слід нехтувати цим, згадуючи невідступність (згадуваної в Євангелії) вдовиці до судді несправедливого. І оскільки Отець наш Небесний знає, чого хочемо, перш ніж проситимемо нашого в Нього, то чому ж не сказав Він: “Не просіть, – Я знаю, чого ви бажаєте, перш ніж будете просити Мене”, але Сам сказав: “Просите, и дастся вам” (Мф. 7:7), та ін. І тому добре просити, щоб і отримати, за Його обітницею. Коли просиш молитви (у старця), скажи йому: “Авва, я страждаю сильно і прошу тебе, помолися за мене, як ти знаєш, бо я маю потребу в милості Божій”. І Бог, як Йому буде угодно, надасть тобі милість Свою, бо Йому притаманно людинолюбство; Йому і слава на віки віків, амінь.
Запитання 542. Якщо хто-небудь, куштуючи їжу разом із братією, скоріше за інших задовольнить свою потребу, чи добре йому просити в авви (благословення) встати, чи повинен він сидіти, поки всі встануть? Також, якщо він свою частину хліба розділить відповідно до всіх харчів, чи не краще так буде?
Відповідь. Якщо хто, сидячи на трапезі, помітить, що вимога тіла його задоволена, і він не може сидіти, не продовжуючи їсти, то нехай просить (благословення) встати. Втім, краще сидіти (до кінця трапези) і не їсти, а найкраще – розділити свою частку хліба на всі харчі.
Запитання 543. Братія, бажаючи утриматися, запитали авву, чи не накаже він їм вставати після трапези раніше за інших братів, тому що, залишаючись за нею, вони не в силах бувають перемогти своє чрево. Коли ж авва наказав їм вставати, то дехто спокусився і засуджував їх, не розуміючи користі, яка від цього походить, і послали запитати про це того ж старця.
Відповідь. Вони, як діячі уважні до душ своїх, роблять це, трудячись у стриманості, щоб, залишаючись за трапезою, не захопитися з’їсти ще скільки-небудь запропонованої їжі, бо тільки досконалі можуть, залишаючись за трапезою, не бути переможеними чревом. Ви ж праздні, бо не порозумілися словами отців, які навіюють нам: “Не кажи: навіщо це, але собі слухай”, і переконують нас нікого не засуджувати, виконуючи слова пророчі: “да не возглаголют уста моя дел человеческих” (Пс. 16:4). Ви впали в те, про що сказано: “лукавый человек от лукавого сокровища сердца своего износит лукавая” (Мф. 12:35). Чому не подумали ви про тих братів доброго, для науки своєї (кажучи собі): “Ми непрацелюбні, – а браття наші утримуються”, подібно до того, як браття, які раніше встають після трапези, думають про вас хороше, кажучи: “Горе нам! Ми встаємо через неміч, а брати наші, хоч і більше нас їдять, але від цього не отримують шкоди, бо все роблять з розсудом”. Таким чином, вони уникають загрози, що полягає у вислові (Господньому): “Не судите, да не судими будете” (Мф. 7:1), а ви підпадаєте під неї, засуджуючи братів ваших, які вищі за вас, і порушуєте тим слово апостола: “Ядый не ядущаго да не укаряет” (Рим. 14:3). Радше ж слід було б вам, куштуючи більше за братію, сумувати про те, що чрево перемагає вас, і дякувати Богові за прийняття їжі, і Він через цю подяку може позбавити вас від брані з чревом і осуду братів. Якщо ж хочете, то нехай буде вам відомо, що справи треба розглядати з міркуванням, щоб відрізняти благе від злого, за словом апостола: “Вся… искушающе, доброе держите” (1Сол. 5:21). А міркування це, без усякого осуду, є справа авви.
Запитання 544. Брат запитав великого старця, кажучи: я маю догматичні книги і, читаючи їх, відчуваю, що розум мій від пристрасних помислів переноситься до споглядання догматів. Іноді ж помисел забороняє мені читати їх, кажучи: ти не повинен читати їх, тому що ти окаянний і нечистий.
Відповідь Варсонофія. Не хотів би я, щоб ти займався цими книжками, бо вони підносять розум на гору, але краще повчайся в словах старців, які смиряють розум до землі. Я сказав це не для того, щоб принижувати догматичні книги, але лише даю тобі пораду, бо їжа буває різна.
545.
Деякий брат, мандрівник, до того ж хворий, прийшов у гуртожиток, шукаючи собі лікування, і його помістили в келію одного брата, а тому здалося це обтяжливим.
Зрозумівши це, старець сказав йому таке: “О, брате! Випробуй свій помисел і зізнайся, що якби то був твій брат по плоті, чи не побажав би ти прийняти його під свій нагляд? Дивись, як плотське (мудрування) діє в тобі; а ти прийняв до себе тепер духовного твого брата, бо всі ми єдині у Христі. Слухай же, брате, себе в страху Божому”.
Почувши це і отримавши користь, брат вельми розчулився і оголосив про те старцеві, сказавши: “Прости мене, господин авва, і помолися за мене! Я приймаю (до себе) брата мого з великою радістю”.
Запитання 546. Брат, який ставився до авви Варсонофія до того, як цей старець прийшов на безмовність у гуртожиток авви Серіда, і потім відлучився від нього (великого Варсонофія), повернувшись, принижував якогось побожного брата, як невігласа і (людину) нікчемну, і просив старця наставити його на колишній шлях, кажучи: Бог привів мене до твоєї святині.
Відповідь. Апостол каже: “не в словеси бо Царство Божие” (1Кор. 4:20), і авва Макарій сказав: “Право того, хто вірує і подвизається в благочесті, Іісус не віддає пристрастям і в руки демонів”. Господь сказав: “многи вдовицы беша во дни Илиины во Израили… и ни ко единей их послан бысть Илия, токмо в Сарепту Сидонскую к жене вдовице”, хоча вона і була язичницею. І ще сказав: “мнози прокажени беху при Елиссеи пророце во Израили, и ни един же от них очистися, токмо Нееман Сирианин” (Лк. 4:25-27), який хоч і був іноплемінник, але вірував. Тому я й вважав, що ти, відокремившись від нас, залишив самовиправдання і набув смирення; але бачу з думок твоїх, що ти той самий, або став ще гіршим. Якщо принижене і нікчемне і “буяя мира избра Бог” (1Кор. 1:27,28), то очевидно, що славне й те, що користується в людей похвалою, відкинув; бо не те, що подобається людям, подобається й Богові, але заради Бога нечесне в людей до вподоби Богові, як Сам Він сказав про це: “Блажени будете, егда вы возненавидят человецы, и егда разлучат вы… и пронесут имя ваше яко зло, Сына Человеческого ради. Возрадуйтеся… и взыграйте… По сим бо творяху пророком отцы их” (Лк. 6:22,23). Ти виховувався разом із нами не малий час, випробовуй своє серце: який привід чи пораду отримав ти від нас, що відлучав би тебе від шляху Божого? І покров, що був над тобою, звідки походив, як не від скорботи, якої ти зазнав, коли тебе вигнав старець для твоєї ж користі? Скажи мені, брате, на що Бог дивиться: на початок людини чи на те, чим вона закінчить розпочате? Ти сам знаєш, що ти придбав під час твоєї мандрівки. Знаєш також і те, що, коли ти колись жив зі мною, я говорив тобі: якщо слухаєш мене в одному, а в іншому суперечиш, то і в тому, в чому слухаєш, виконуєш свою волю, я і не дам за тебе відповіді Богові. Якщо Бог привів тебе, то Він і вправить тебе, якщо ж (ти прийшов) за своєю волею, то писано: “отпустих я по начинанием сердец их” (Пс. 80:13). Отже, помолися за мене і залиш нас у спокої, і я бажаю про Господа бути без піклування щодо всього.
Запитання 547. Браття, вийшовши з одного гуртожитку, купили собі келії в тих місцях, у яких був цей гуртожиток, без поради авви цього107. Образившись на них, як на порушників порядку, авва Серід хотів вигнати їх звідти, вони ж стали суперечити йому. (Тоді) той же старець був запитаний: чи добре вчинили ті браття, і як повинно було вчинити?
Відповідь. Скрізь знаходимо (приклади) того, що підступність губила багатьох людей, як і Дафана, і Авірона, що чинили опір Мойсею, і (взагалі) вона є поганою ознакою. Якщо (ті браття) не побоялися свого авви, то кого вони посоромляться? А коли хто не соромиться – це є знак обурення помислу, а обурення це відбувається за навіюванням диявольським; бо перш за всіх збунтувався диявол, і ті, хто робить те саме, бувають його чадами. І які наслідки вийшли з цього? Такі зовсім віддалили себе від смирення, затикаючи вуха свої, щоб не почути Того, Хто Сказав: “Егда же гонят вы во граде сем, бегайте в другий” (Мф. 10:23), і “хотящему судитися с тобою и ризу твою взяти, отпусти ему и срачицу” (Мф. 5:40); вони ж підкорилися злу, а зле не породжує нічого доброго, бо сказано (в Писанні): “не может… древо зло плоды добры творити” (Мф. 7:18). У злочині своєму вони зневажили і чин святих отців; бо отці кажуть: якщо підеш кудись із тим, щоб оселитися там, то спершу спитай, кого слід, щоб хтось не образився твоїм поселенням там. І якщо отці заповідають так щодо інших, то тим паче (треба дотримуватися цього) там, де буває скорбота ігумену через таку людину. Кінець же цієї справи має бути такий: нехай вони, як такі, що згрішили, запросять інших і попросять авву свого пробачити їм і не відплатити їм зло за зло, а цей (останній) нехай пробачить їм, бо в Писанні сказано: “Должни есмы мы сильнии немощи немощных носити” (Рим. 15:1). І Господь каже: “аще ли не отпущаете человеком согрешения их, ни Отец ваш Небесный отпустит вам согрешений ваших” (Мф. 6:15). І ще: “Будете убо вы совершени, якоже Отец ваш Небесный совершен есть” (Мф. 5:48). Таким чином Бог прославиться через навернення того на повчання багатьох.
* * *
107 Серіда.
Запитання 548. Авва цього гуртожитку, в якому перебували й інші святі старці, повелів зробити одну справу; а деяким із братів, які трималися своєї волі, здалося це важким, і вони стали нарікати. Зрозумівши це, той же великий старець сказав їм таку відповідь:
Браття! Господь сказав: “овцы Моя гласа Моего слушают… и по Мне грядут” (Ін. 10:27), та ін. І тому, хто істинний учень, той перебуває слухняним своєму авві в усьому до смерті, і все, що не робить його авва, він обертає собі на повчання, не сміючи міркувати про те, що повеліває йому, або сказати: “навіщо це? для чого це?” Інакше він був би не учнем авви, але суддею; все ж таке відбувається не від чого іншого, як від розбещеної волі людської. Отже, якщо чийсь авва накаже учневі своєму зробити якусь справу, а той стане суперечити, то очевидно, що він бажає настояти на своєму і скасувати слово авви свого. Нехай такий розсудить, хто (у цьому випадку) буде аввою: чи той, чиє слово зникло, чи той, чиє залишилося? Хто хоче виконати свою волю, той син диявола, а хто виконує волю такого, той виконує волю диявола. Якщо ж він і виконає волю свою, то й тоді не отримає спокою. А що в цьому полягає? Лише один непослух, який є погибель душі. Отже, хто бачить себе, що він спокушається своїм аввою, той повинен відійти від нього, щоб не занапастити душі своєї і не понести осуду за інших, яких він розбещує. Не знаючи, чи добре, чи погано зробив авва його, він спокушається передчасно, заради своєї волі, бо, якби й сталося з волі його, праведнішим за авву свого ніхто не був. А коли він краще за авву свого знає корисне, то навіщо ще залишається учнем його? Нехай відійде і сам навчить інших. Не спокушайтеся від диявола і не слідуйте (навіюванням) своєї волі на шкоду собі, – ніколи не буде по волі вашій, бо зло не винищує зла. Але якщо надасте волю вашу Богові, то Він створить, як Йому завгодно. Браття! Бог бачить, що я написав вам це, шкодуючи про вас. Хто прийме (слова мої), тому послужать вони на спасіння; а якби хто не прийняв або навіть захотів би плюнути на написане, то це в його волі, як дехто (і вчинив) уже, зводячи наклеп на нас: одні в серці, а інші й устами. Вибачте мені.
Відповідь 549, того ж великого старця до одного з отців, який запитав: чи повинно покарати учня свого, який суперечить, суворою епітимією?
Брат улюблений! Знай, що час цей лукавий є. Незаперечно, що покарання є добрим і гідним подиву, і має на свою користь багато свідчень; бо Писання говорить: “Егоже… любит Господь, наказует” (Євр. 12:6). любить Господь, карає” (Євр. 12:6), і ще: “Блажен человек, егоже аще накажеши, Господи” (Пс. 93:12), та ін. Але брат цей перемагається жорстокосердям; потерпи ж і потрудися з ним: “обличи, запрети, умоли” його, за словом апостола (2Тим. 4:2); і якщо він прийме це покарання, то знову буде придбаний. Розбуди його від найтяжчого сну жорстокосердя, бо коли одягнеться шкіра терня його, то доведеться плакати про нього плачем багатим і невгамовним. Якщо він потрудиться вирвати терни, поки ще вони невеликі, то може незабаром позбутися такої пристрасті. А коли зміцніє терня це, то виривання його буде пов’язане з працею, подвигом і хворобами. Отже, скажи йому, щоб він ретельно слухав себе.
Відповідь 550, того ж великого старця до брата, який займався в гуртожитку теслярською роботою і, будучи підданий різним помислам, подумав так: перебування тут не приносить мені жодної користі, і я не отримав тут ніякої допомоги (душі своїй).
Брате, ми самі не хочемо позбутися важких днів і лютих скорбот. Два дарування дав Бог людям, через які вони можуть врятуватися й позбутися всіх пристрастей старої людини: смиренність і послух, а ми не прагнемо їх, не бажаємо ані перебувати в них, ані керуватися ними, щоб здобути допомогу, позбутися злого та бути разом із великим Лікарем Іісусом, Котрий може вилікувати нас від запалення (пристрастей). Навіщо збираєш усе зле в скарбницю твою, бентежишся і тужиш? Перестань бути гнівливим, дратівливим і заздрісним. Пізнай, що такі бувають нікчемні, а не поважні. Залиш усі відхилення (від шляху правди), схили голову до смирення і послуху, і отримаєш милість. Якщо будеш виконувати зі смиренням і послухом те, що чуєш (від отців), то Господь подасть тобі благу допомогу Свою не тільки в тій справі, в якій ти вправляєшся тепер, але (влаштує), що і всі справи твої будуть успішні, бо Він зберігає шлях тих, хто боїться Його, і покриває ходу їхню. Навіщо обурюєшся? Навіщо сперечаєшся? Милість Божа допоможе тобі, якщо ти перебуватимеш постійно в терпінні Божому. Помри, окаянний, для всякої людини. Скажи помислу: “Кто я? – «земля и пепел»” (Бут. 18:27) и пес”. Скажи собі: “Я зовсім нічого не значу”. Навіщо пророкуєш самому собі погибель і не боїшся Бога? Як не соромишся, кажучи: “Я не отримав тут допомоги”? (Знай), що сатана засліплює серце твоє, приводячи тебе в невдячність тією думкою, що ти не отримуєш жодної користі у святому місці. О, нерозумна людина! Якби не зберігала тебе рука Божа і святі молитви святих, які тут перебувають, то де б ти був тепер, як не в темряві непроглядній! Де б ти міг отримати стільки користі? – ніде. Але диявол, бажаючи віддалити тебе від щирого союзу зі святими, їхнього покрову і користі, через них одержуваної, вселяє в тебе насіння смертне на погибель тобі, щоб ти абсолютно віддався в руки ворогів істини, і вони могли розірвати ягня, розумію душу твою. Не розбирай інших, принижуючи або висміюючи їх, бо тебе самого вловлюють (вороги), бентежачи цим; тобі самому шкодять вони, виганяючи тебе (з області) тиші й миру, благополуччя, розуму і всякого блага. Залиш це, послухайся слів моїх, і я буду носити тягар твій, і ти отримаєш допомогу, милість і спасіння душі твоєї. Брате! Ми рятуємося насилу. Примушуй же себе не говорити: “Що це? навіщо це? навіщо я не маю рівного з тими або з іншими?” Але старанно трудися в малому ремеслі твоєму, зі страхом Божим, і отримаєш за нього чималу відплату. І не впадай у відчай, бо це приносить радість дияволу, якою нехай не дасть йому Бог зрадіти, але скоріше нехай заплаче над спасінням твоїм через Христа Іісуса, Господа нашого, Якому слава на віки віків, амінь.
551. Той самий брат запитав іншого старця.
Помисел каже мені: якщо хочеш врятуватися, вийди з гуртожитку і навчися мовчання, як сказали отці; бо я не отримую користі від заняття теслярською роботою, і вона заподіює мені багато збентеження та скорботи.
Відповідь Іоанна. Брате, вже тобі сказано, що некорисно тобі вийти із гуртожитку, і тепер повторюю, що як тільки вийдеш, чекає на тебе падіння. Втім, ти сам знаєш, що робиш. Якщо ж істинно бажаєш спастися, то придбай смиренність, послух і покірність, тобто відсікання своєї волі, і будеш живий на небі й на землі. Що ж стосується мовчання, про яке говорять отці, – ти не знаєш, та й багато хто не знає (у чому воно полягає). Не в тому полягає мовчання, щоб мовчати устами; бо одна людина говорить тисячі слів корисних, і це ставиться їй за мовчання, а інша скаже одне пусте слово, і воно ставиться їй за нехтування вченнями Спасителя, бо Він Сам сказав: “всяко слово праздное, еже аще рекут человецы, воздадят о нем слово в день судный” (Мф. 12:36). Ти кажеш, що від заняття теслярською роботою ти не отримуєш ніякої користі, але повір мені, брате, що ти сам не знаєш, чи отримуєш ти користь (чи ні). А це не що інше, як наруга над демонами, які показують помислу твоєму що хочуть, для того щоб тобі виконати свою волю і не послухати отців твоїх. Хто бажає утвердитися в істині, той запитує у отців: “Чи шкідливо, чи корисно мені те, чи інше?” вірить тому, що вони кажуть, і робить те, що приносить йому користь. Багато хто давав плату, щоб бути вкоріненим і набути терпіння, а ти і без грошей вчишся терпінню, за словом Господнім: “В терпении вашем стяжите души ваша” (Лк. 21:19). Ми повинні дякувати тому, хто ображає нас, що через нього набуваємо терпіння. Ти знаходишся в хорошому місці, нехай не спокусить тебе диявол. Господь нехай допоможе тобі. Амінь.
552. Брат запитав того ж старця, кажучи:
Оскільки авва зобов’язаний дати за мене відповідь, то як я маю запитувати його про справу? (Чи не так): авва, чи повелиш мені зробити таку-то справу?
Відповідь. Не кажи: “Я бажаю робити те-то”, але кажи: “Авва, що повелиш мені робити?” Бо якщо той, хто запитує про справу, має свою волю, щодо неї108, то хоча б і наказано йому було зробити її, він сам відповідатиме за шкоду свою, бо робить її за своєю волею.
* * *
108 Мати свою волю в якій-небудь справі означає, по-перше, мати попереднє бажання або потяг займатися нею; по-друге, бажати робити її так, як нам подобається.
Запитання 553. Якщо я маю волю в будь-якій справі, але заздалегідь не запитав про неї авву, а він сам по собі наказав мені зробити її, – чи не зараховують мені це до свавілля?
Відповідь. Скажи йому: “Я маю волю в цій справі, що повелиш мені?” І якщо він скаже тобі: “Зроби його”, то в цьому буде вже його воля. А як скоро дасть тобі іншу справу, то прийми її з радістю.
Запитання 554. Якщо ж я не маю волі в будь-якій справі, але, бажаючи догодити авві, нагадаю йому про неї, знаючи, що йому приємно буде, щоб вона здійснилася; також якщо я випадково отримаю розпорядження зробити що-небудь, але це не виконано, і я нагадаю, щоб закінчити: чи вже й це недоречно?
Відповідь. Краще почекати, поки отримаєш від авви (повеління). А коли бачиш, що він дивується, кому повеліти, і скажеш йому, бажаючи догодити йому, це не буде недоречно. Якщо ж і ти, отримавши наказ що-небудь зробити, не зробив цього, то нагадай, що (справа) не зроблена, і тільки; і так виявиться, що ти вчинив у цій справі не з власної волі.
Запитання 555. Писання говорить: “Аще дух владеющаго взыдет на тя, места твоего не остави” (Еккл. 10:4), Що це означає?
Відповідь. Замість цього (тобто питання про те, що це означає), не дозволяй помислу заволодіти собою і не розмовляй з ним, але вдавайся до Бога; бо, якщо захочеш дати йому (помислу) відповідь, захопишся в роздуми про нього, що відволікатиме тебе від теплоти молитовної.
Запитання 556. Брат запитав того ж старця: коли я почую про когось, що він погано говорить про мене, що робити?
Відповідь. Негайно встань на молитву і помолися спершу за нього, потім за себе, кажучи: Господи Іісусе Христе! помилуй цього брата і мене, непотрібного раба Твого, і покрий нас від лукавого, молитвами святих Твоїх. Амінь.
Запитання 557. Хто почне лихословити іншого і схаменеться, що він має зробити?
Відповідь. Хто почне лихословити будь-кого, той повинен швидше перестати і змінити бесіду на іншу, кориснішу, але не зволікати і в цій, щоб від багатослів’я (знову) не впасти в лихослів’я.
Запитання 558. Хто хоча не злословить іншого, але із задоволенням слухає лихослів’я, чи не підлягає той за це засудженню?
Відповідь. Слухати із задоволенням лихослів’я є також лихослів’я і заслуговує на рівний з ним осуд.
Запитання 559. Звідки походить зневіра? І що треба робити, коли він приходить?
Відповідь. Є зневіра природна від безсилля, і є зневіра від біса. Якщо хочеш розпізнати їх, розпізнавай так: бісівська приходить раніше того часу, коли треба дати собі відпочинок, бо, коли людина почне що-небудь робити, вона, перш ніж здійсниться третина або чверть справи, нудить її покинути справу і встати. Тоді не треба слухати його, але треба створити молитву і сидіти за справою з терпінням, і ворог, бачачи, що людина про це творить молитву, перестає боротися з нею, тому що він не хоче давати приводу до молитви. Природна ж зневіра буває тоді, коли людина трудиться вище сили своєї і змушена ще більше додати собі праці; і так утворюється природна зневіра від безсилля тілесного; за цього треба випробувати силу свою і упокоїти тіло, за страхом Божим.
Запитання 560. А що як і саме те місце, де трапляється демонська зневіра, вельми спекотне, сприяє зневірі і ще більше обтяжує людину, так що вона не в змозі буває чинити опір обом? Чи не повинна вона (тому) піти звідти в годину брані?
Відповідь. Добре подвизатися, щоб не віддалитися від місця свого під час брані. Але хто бачить, що він перемагається, будучи обтяженим працею, нехай поступиться і, полегшившись власне від тягаря, нехай подвизається на саму зневіру, призиваючи ім’я Боже, і отримає допомогу від Бога. Віддалятися ж заради зневіри, тоді як немає тягаря, від місця залежного, лише більше обтяжує, посилює боротьбу і завдає шкоди душі твоїй. Коли ж (смуток) оволодіє кимось, то проганяється (не інакше), як великою працею, якщо й інші підносять (за такого) молитви.
Запитання 561. Коли від зневіри найде дрімота і стане на заваді належній справі: чи повинно встати, чи продовжувати (справу) сидячи?
Відповідь. Треба встати і не переставати молитися Богові, і Господь усуне дрімоту молитвою.
Запитання 562. Коли нападає на мене лукавий помисел, серце моє збуджується проти нього з дратівливістю, і навіть вживаю і голос; іноді ж трапиться робити це і в присутності інших: добре це чи ні?
Відповідь. Не добре так робити, щоб це не перетворилося на звичку і не послужило на шкоду людям і на спокусу тим, хто бачить. А треба без збентеження закликати ім’я Боже, і лукавий помисел віддалиться.
Запитання 563. Брат, вийшовши із гуртожитку і повернувшись знову, сказав тому самому старцю: згрішив я, будучи зганьблений бісами і відлучившись від матері моєї (святої обителі) і від вашого покрову, батьки мої; чому й молю вас включити мене до числа новоначальних, які ще не прийняли (чернечого) образу.
Відповідь. Щоб бути на останньому місці, не твоя справа шукати цього: це залежить від розсуду авви твого; а твоя справа – приготувати себе до послуху.
564. Прохання деякого з безмовних отців до того ж старця.
Прошу тебе, отче мій, помолися за мене Господа заради, бо я вельми бідую як від лінощів моїх, так і від нападу ворожого, і якщо Бог не подасть мені молитвами вашими силу й не заборонить ворогу, то не знаю, чи прийде колись ладія моя до пристанища. Але як колись Мойсей випросив, щоб не загинув такий народ у гніві Божому, так і ти, преподобний отче мій, випроси окаянну мою душу, бо Бог наш Добрий і любить, коли святі просять у Нього порятунку душ, і вам доречно таке прохання. Проси ж і владику нашого авву (Серіда), щоб він дивився на нас інакше, бо я дуже люблю його і маю потребу в його (духовному) утвердженні.
Відповідь. Якщо любов твоя написала про нас, найменших, що ми не бажаємо нікому загинути, то що скажеш про Того, Хто присягався Собою: “живу Аз, глаголет… Господь, яко не хощу смерти грешника, но еже обратитися… и живу быти ему” (Єз. 33:11), про Якого свідчить апостол, кажучи: “Иже хощет всем человеком спастися и в разум истины приити” (1Тим. 2:4). Брате, не лінуйся приступити до Іісуса, кажучи: “Господи, спаси ны, погибаем” (Мф. 8:25), і побачиш, як Він скидає ворогів наших. Розмовляй до Нього, кажучи: “Господи, Боже мій, захисти мене від них “яко к Тебе взях душу мою” (Пс. 85:4)”. А про те, щоб терпіти скорботи і спокуси, немає потреби писати тобі, бо ти знаєш, що говорить про це апостол і який кінець терпіння. Не будемо ж знемагати в дусі, улюблений брате мій! Господь, який піклується про нас, сильний допомогти нам. Навіюючи нам бути дерзновенними, Він сказав: “Аз есмь, не бойтеся” (Мф. 14:27), і ще: “дерзайте, Аз победих мир” (Ін. 16:33). Отже, нехай не знеохочуємося вдаватися до Нього і молити Його милість, бо Він творить по надлишку, що ми просимо, або що ми розуміємо (Еф. 3:20). Згадай, що де праця, там і нагорода; де за допомогою спокуси виявляється доблесть, там і вінець перемоги; а де любов до Бога, там (готовність) зійти з Ним на хрест, щоб з Ним постраждати і прославитися з Ним, щоб разом з Ним померти і жити. Той, хто піднімається на хрест, залишив земне, помер світові й повинен мудрувати про небесне, “идеже Христос одесную” (Кол. 3:1) Отця. Про авву (скажу): помолися, нехай покриє його Господь, бо багато йому занепокоєння; але віруємо, що Господь покриває його і допомагає йому. Я сказав йому, що він дуже забарився (зайнятися тобою), і він відповів мені те саме, що сказав і тобі. Що ж стосується молитви, знаю, що я нічого не важу, але не можу зруйнувати і любові, а ти помолися за мене, заради Господа.
565. Моління авви гуртожитку до того ж старця.
Час важкий, помолися, отче мій, до Господа, щоб він минув, і ми, раби твої, були покриті від усякої спокуси гріхів наших.
Відповідь. Якщо будемо робити добре, то Господь дасть, що тяжкий час мине нас; якщо ж будемо множити зле, то приготуємо самим собі передчасну погибель. Ви ж, коли перебуватимете в доброму, то Бог пошле Ангела Свого, який покладе на нас знамення, щоб той, хто прийде і тримає меч (Ангел), оминув нас молитвами святих. Амінь.
566. Моління безмовних у гуртожитку отців до великого старця про мир.
Світ бідує, і ми всі благаємо тебе, помолися благості Божій, нехай відбере руку і поверне меч “во влагалище его” (1Хрон. 21:15,27). Стань “между мертвыми и живыми” зі святим твоїм фіміамом (Чис. 16:48), і сотвори, щоб припинилося всегубство; споруди святий вівтар “на гумне Орны” (1Хрон. 21:28), і припиниться гнів Божий. Сильно молимося і просимо тебе: помилуй світ, що гине; згадай, що ми всі члени твої; покажи і в теперішньому (часі) милосердя твоє та чудеса від Бога, бо Йому слава на віки вічні, амінь.
Відповідь. Браття! Я перебуваю в плачі й риданні, бачачи гнів, що прийде на нас, бо ми робимо все противне Богові. Він сказав: “аще не избудет правда ваша паче книжник и фарисей, не внидете в Царствие Небесное” (Мф. 5:20), а наше беззаконня набагато більше, ніж у язичників. Багато хто молить людинолюбця Бога про те, щоб припинився цей гнів Його на світ, і немає нікого людянішого за Бога, але (при всьому тому) Він не хоче помилувати нас, бо чинить опір цьому безліч гріхів, що відбуваються у світі. Є ж три мужі досконалих перед Богом, які перевершили міру людства і отримали владу вирішити і в’язати, відпускати гріхи і утримувати їх. Вони-то стоять між знищенням і миром, щоб Господь не раптом винищив увесь світ, і за їхніми молитвами Він розчиняє покарання милістю; їм сказано, що гнів цей перебуватиме на малий час. Отже, моліться з ними. Молитви цих трьох мужів зливаються у вході Гірського жертовника Отця світів, і вони тішаться і звеселяться один одному в небесах. Коли ж дивляться на землю, то разом плачуть і проливають сльози, і плачуть заради злого, що коїться на ній, і яке спричиняє гнів Божий. Чоловіки ці суть: Іоанн у Римі, Ілля в Коринфі та ще дехто в єпархії Єрусалимській, і я вірю, що вони надають (світові) велику милість, – воістину надають. Амінь. Бог мій нехай зміцнить вас почути і вмістити це, що для тих, хто не розуміє, незбагненно.
567. Прохання. Брат послав до іншого старця Іоанна, просячи його так: якщо тобі потрібно що-небудь, то заради Господа скажи мені, і я подам тобі.
Відповідь. Брате, нехай Бог дасть тобі добру відплату за пропозицію. Утім, я ще ніколи, маючи потребу в будь-якій речі, не говорив нікому: “дай мені”; але коли Бог бачить, що я маю в чомусь нужду, то навіює комусь, і той приносить; я ж приймаю. А коли я сам попрошу, це буде не потреба, а побажання.
568. Авва сказав про того ж старця109:
Я ніколи не бачив, щоб цей старець посміхався, або був збентежений, або без сліз приступав до Святого Причастя, коли говорив: “Господи, нехай не буде мені в суд Святая ця”.
* * *
109 Ігумен Серід про Іоанна, так званого “іншого старця”. Ігумен Серід про Іоанна, так званого “іншого старця”.
569.
Колись трапилося тому ж старцю призначити авві одну справу. Авва ж, відійшовши від нього недалеко, забув (сказане), і коли знову прийшов до нього, то старець перед тим, як відпустити його, сказав: “Якщо згадаєш, зроби те, що я сказав тобі”. Авва, засмучуючись своїм забвінням, просив вибачення (у старця); пішовши ж, знову забув. Через кілька днів він знову прийшов до старця, і так само, як раніше, коли він збирався піти, старець із лагідністю нагадав йому про справу. Коли авва сильно образився на себе, старець сказав йому: “Не сумуй, а коли згадаєш, то зроби”. А оскільки це траплялося неодноразово, то авва сказав про це великому старцю і просив його пояснити йому, що це означає. Старець сказав йому: “Це трапилося за попущенням Божим, щоб ти побачив терпіння і довготерпіння старця і став послідовником його”.
570. Повість про авву Серіда.
Про авву Серіда міг би я передати вам багато великих, дивовижних і гідних подиву оповідей; але, залишаючи багато чого, для скорочення слова, згадаю лише мале, достатнє для того, щоб зобразити вам чесноту цього чоловіка. Від юності своєї він перебував у цнотливості й був стриманий набагато більше, ніж будь-хто інший, і так пригнітив тіло своє, що воно було дуже виразковим, хоча після цього святий старець110 помолився Богові й зцілив його, давши йому водночас заповідь на майбутній час управляти тілом своїм із міркуванням, щоб воно могло послужити в духовній службі й понести труди з управління братією.
* * *
110 Великий Варсонофій.
571.
Послух же він здобув великий, підкоряючись у всякій справі цьому ж великому старцю, навіть до самої смерті. Відкидаючи свої бажання (як сам старець засвідчив про нього у вищеописаних відповідях), він був досконалим послушником, бо багато постраждав від старця, перетерпів побої та різноманітні спокуси, і, будучи, як золото в горнилі, випробуваний у важких і різноманітних справах, став “сосуд в честь… благопотребен Владыце” (2Тим. 2:21); ні в чому й ніколи він не суперечив і не вважав себе аввою, але лише учнем старця, який зобов’язаний досконалою до нього послухом, що й було знаком крайньої його смиренномодрість. Тому-то старець і визнавав його за щирого свого сина.
572.
І помолився Богові дарувати йому здібність розсудливості, отримавши яку, він міг за допомогою небесної благодаті путівником у житті душі (інших), лікувати скривджених, надавати (усім) цілюще зцілення, слово, яке від Духа (витікає), і подавати мир тим, хто свариться, бо, заспокоївшись спершу в собі, він став і для інших джерелом миру, і виповнилося на ньому слово: “Блажени миротворцы: яко тии сынове Божии нарекутся” (Мф. 5:9). Він був довготерплячим, безтурботним і лагідним до тих, хто приходив; слово його було веселим, але з гідністю і приправленим сіллю (мудрості), бо, за Писанням, мудрість з’єднувалася в ньому з незлобивістю (див. Мф. 10:16). Потішаючи душі братів духовним словом вчення і спонукаючи їх до доброчесності добрим прикладом власного життя і доброчесної діяльності, він був вельми улюблений ними; вчив того, що виконував сам, розводячи лагідність до Бога страхом Його і вживаючи в той час те й інше: “обличая, запрещая, умоляя” (2Тим. 4:2), за словом апостола.
573.
І для нашої користі він відкрив нам, що в тяжкій хворобі, яка трапилася з ним, одержимий сильною і неослабною гарячкою, він не молив Бога подати йому здоров’я або полегшити його від хвороби, а лише дарувати йому терпіння і подяку.
574.
Сталося, що колись один побожний і корисний (для гуртожитку) брат, зніяковівши, за дією диявольською, хотів піти (з обителі). Навчивши його багато і не переконавши залишитися, авва (Серід) став на молитву і поклав уклін. Побачивши це, брат також став на молитву і зробив те ж саме; тоді авва, обернувшись, перехрестив його серце і сказав: “Брате, як ти бажаєш чинити тепер?” На це брат відповів йому з мирним настроєм духу: “Зроблю, як тобі завгодно”. “А якщо так, – сказав авва, – то йди і працюй”. І пішовши, він трудився, як зазвичай, і жив мирно, підкоряючись йому зі страхом Божим.
575.
Колись авві необхідно було потрібне місце, що було поблизу його гуртожитку, для спорудження на ньому церкви і притулку для чужинців; він просив власника поступитися йому оним місцем за гроші, але той не погодився на це. Будучи ж занепокоєним (нагадуваннями) як від братії, так само і від мирських христолюбців, які відвідують (обитель), про те, щоб купити це місце, і в нудьзі від цього не розуміючи, як йому вчинити, авва повідомив про це іншому старцю. Старець сказав йому: “Місце це неодмінно має перейти до вас, але ще не настав той час. Якщо ж помисел спонукає тебе сумувати про це, скажи йому: думай, що оне місце перебуває на царському шляху, і ми не можемо купити його, і так заспокоїшся”. Після цього, скільки не турбував його цей помисел, він протиставляв йому сказане і заспокоювався. Через деякий час власник місця погодився поступитися його авві. На цьому місці була (тоді) мала обитель, в якій тимчасово жив один сторонній брат. Авва, покликавши його до себе, запитав наодинці, чи не сумує він за тим, що вони купують це місце, запевняючи його (до того ж) перед Богом, що в разі його скорботи вони не куплять цього місця; а як брат той з радістю погодився, то купівля місця і відбулася. Дізнавшись про це, деякий христолюбний чоловік, вельми улюблений гуртожитком, вважаючи таку поблажливість авви не зовсім повчальною, сказав, що авва (на думку його) вчинив нерозважливо, віддавши перевагу догодити одній людині більше, ніж стільком братам, які мають потребу в церкві та вельми сумують, не маючи її, і більше, ніж приїжджим мандрівникам, які через брак місця, де б можна було почастувати їх, залишаються без служіння. Сповідуючи авві, що засудив його, і просячи в нього прощення в цьому, він запитав: з якою думкою авва вчинив так? Тоді авва, посміхнувшись, сказав: сину мій, я не бажав образити брата і поклав цю справу на Бога, випробовуючи за допомогою брата волю Божу, і був упевнений, що якщо Богові завгодно, щоб ми придбали тепер це місце, то Сам Він навіює брату не образитися цим; а якщо б він образився, то очевидно, що Богові не завгодно, щоб ми придбали це місце; і ось Бог сповістив йому, він погодився на це з радістю, і справа влаштувалася з миром. (Тоді цей чоловік), дивуючись вірі авви, його твердій надії на Бога, любові до ближнього та неупередженості до речей світу цього, бо не спонукали його ні переконання інших, ні крайня потреба (у місці цьому), вклонився йому, просячи в нього вибачення в гріху своєму, одержав велику користь і пішов, славлячи Бога за чесноти отців цих.
Запитання 576. Деякий христолюбивий брат111, маючи велику віру до святих старців, авви Варсонофія й авви Іоанна, і бажаючи одержати від них настанову для життя, послав запитати авву Іоанна, кажучи:
Отче мій, я молюся милосердю Божому, щоб вступити мені в чернече життя, і сумніваюся, чи повинно мені негайно залишити все й піти звідси, чи спершу влаштувати справи й потім піти, щоб усунути від себе й на майбутній час усі піклування, особливо про мою бабусю, дітей і продаж земель. Думка ж навіює мені помістити бабусю поблизу її племінників і дати їм відомі поля, достатні для прожитку її і домочадців, і зробивши це, потім подбати про продаж інших полів. Скажи мені, що краще обрати? І як має вчинити мені, бо Бог відкриває вам усе корисне.
Відповідь. Вибач мені, господине брате, я невіглас і не очистив “десниці” від “шуїці”. Писання каже: “никтоже возложь руку свою на рало и зря вспять” (Лк. 9:62), буде добре вправний, і: “поминайте жену Лотову” (Лк. 17:32), і ще: лев утримується однією волосиною, а орел – кінцем нігтя свого. Посели бабусю свою поблизу племінників її, щоб вона була назавжди забезпечена, і розрахуй витрати її та дітей. Дай їм землі, щоб вони давали їй постійне утримання з доходів цих угідь, сподіваючись отримати що-небудь із них у спадок після смерті стариці за упокій, що вони даватимуть їй. Запитай же святого старця: чи треба після цього залишитися продавати інші землі? І як він тобі скаже, так і зроби, і позбудешся у Господі (зовнішніх) турбот; Він не далекий від нас, бачить, чи кероване серце наше, і благоволить (до нас), за бажанням (кожного). Прийнявши ж заповідь від старця, сміливо і неліниво приступи до виконання того, що він скаже тобі, і по вірі твоїй Бог благоволить найближчим часом.
* * *
111 Із запитання 601 видно, що цей христолюбивий брат був наступник блаженного авви з управління гуртожитком його, авва Еліан.
Запитання 577, того ж до великого старця.
Знаю, що питати твою святиню про помисли є (справа), що перевищує мене; але, почувши Божественний голос: “не требуют здравии врача, но болящии” (Лк. 5:31), і бачачи, що я обтяжений безліччю злих моїх діянь і думок, кидаюся у вир щедрот твоїх, заради Того, Хто сказав: “живу Аз, глаголет… Господь, яко не хощу смерти грешника, но еже обратитися… и живу быти ему” (Єз. 33:11), щоб через тебе почути від Нього: “чадо, отпущаются ти греси твои мнози” (Мф. 9:2). Знаю і вірю, що Бог дарував вам (благодать) знати Духом Своїм Святим, перш ніж проситиму вас, те, чого я бажаю, і про які помисли запитаю; але, чуючи, що пророк каже: “глаголи ты прежде согрешения твоя, да оправдишися” (див. Іс. 43:26), і я висловлююсь із вами письмово, прохаючи не знехтувати моєї окаянності, а прийняти від мене, грішного, це благання. За милістю Своєю Бог дав вам владу виводити з темряви і сіні смертної і наставляти до світла істинного. Як наказуєте мені вчинити? Чи залишити мені все, без жодного піклування, чи спершу зробити розподіл і потім піти, для того щоб не зустріти коли-небудь згодом піклування, яке наводить смуток і збентежені помисли, що пригнічують духовні й добрі плоди. Якщо визначаєте мені перш за все розподілити майно, то повеліть написати мені: чи треба піклуватися про продаж малих моїх угідь, і випросіть мені допомогу від Бога. Запитую про це не тому, щоб сподівався на себе, ніби я можу зробити заповідане вами, але тому, що маю надію на молитви ваші й на те, що ви не тільки накажете, а й допоможете. Вірю, що якщо ви попросите про мене Бога, щоб Господь посприяв мені в доброму й корисному і дав мені силу зберегти це, то Він не відкине прохання вашого; лише одне це і вселяє мужність моїй немочі.
Відповідь. Сину мій, час нині злий, це очевидно, і той, хто може втекти, рятується, як Лот із Содому, тому що світ цей “во зле лежит” (1Ін. 5:19), за свідченням Писання, і тих, хто перебуває серед нього, всіляко робить собі подібними. Ті, хто змішуються із земними, робляться самі земними, а ті, хто відкидають їх, піднеслися над землею, і тому, очевидно, що робляться небесними. А ми, окаянні, і не розуміємо, що, не бажаючи залишити цього заради Бога, і мимоволі муситимемо залишити те в годину смерті нашої. Сину мій, Божий наказ такий, щоб людина негайно зреклася всього, бо, коли прийшов до Нього хтось, просячи і кажучи: “Іду за Тобою, Господи, куди б ти не йшов, Господи, але ж спершу повели мені написати заповіт в домі моєму”, Він сказав: “никтоже возложь руку свою на рало и обращен вспять, управлен есть в Царствии Божии” (Лк. 9:61,62). І іншому також сказав: “остави мертвыя погребсти своя мертвецы” (Лк. 9:60). “Иже любит отца или матерь паче Мене, несть Мене достоин” (Мф. 10:37). Та ще повелів і душу свою зненавидіти (див. Ін. 12:25). Як же хто може зненавидіти душу свою, якщо не відсіканням своєї волі в усьому перед Господом, кажучи: “не якоже аз хощу, но якоже Ты” (Мф. 26:39). І коли з рішучістю говориш це, то згідно з Його волею маєш залишити все і піти слідом за Ним (див. Мф. 19:27). Що ж, чи вже ми не залишимо? Але оскільки, заради немочі нашої, ми ще не досягли цієї міри, то схилимо голову нашу, пізнаючи неміч свою, і залишимося зробити розподіл (своєму майну). Не будемо ж пишатися, як ті, хто робить щось добре, але вважатимемо себе за таких, що роблять пристойне лише хворим, бо ті, хто відкидають зовсім світ, разом скидають із себе його кайдани. А тому ти, сину мій, як немічний і не зовсім здоровий, розпорядися заздалегідь майном своїм не для того, щоб продати його, а щоб заспокоїти старуху твою, а інакше справи ці стануть тобі мережею. Отже, розпорядися щодо неї, згідно з відповіддю брата Іоанна. Що ж до продавання (продажу) земель, поклади на Господа надію твою, і Він про тебе подбає і влаштує життя твоє. Не забувай же кожного дня і ночі говорити Йому: “Владико мій, влаштуй мені шлях цей, з волі Твоєї, на добре і корисне мені”; бо Він краще за кожну людину знає, як вивести нас із втіхою з темниці темряви, розумію, з пут речей цього марнотно-суєтного світу. Отже, нехай не розслабиться серце твоє, бо сподіваюся на Бога мого, що побачу, як ти йдеш слідами стоп ніг моїх, приносячи плоди Богові.
578. Прохання того ж до того ж великого старця:
Преподобный отец мой, благодарю Бога, что ты не отвратил от меня щедрот твоих. Соверши же милость свою с рабом твоим и помолись Владыке Богу о спасении души моей, и да избавлюсь от страстей лукавого забвения, да обрету милость святыми руками твоими в сем веке и в будущем и да отрешусь от тела, пребывая под вашим покровом. Словом, да буду рабом твоим вовеки, наслаждаясь единственно по благодати благим твоим жительством.
Відповідь Варсонофія. Сину мій, добре, що ти написав мені про забвіння; якби ти не забув написаного тобі мною, то зрозумів би з цього, що милостивий наш Владика і Провідник Господь визначив мені мати тебе сином моїм щирим, духовним, бо я наважився ввірити тобі таємниці, яких не насмілювався ввіряти іншим, а це є знак усиновлення. Бо кому довіряє отець? – Одному лише синові, і робить це поступово, у міру його успіху, скільки він може понести і зберегти. Усе благання моє і молитва моя за тебе до Господа полягає в тому, щоб Він позбавив тебе від усіх ганебних пристрастей, серед яких вважається і забуття; щоб послав тобі Духа, Який навчить тебе всього (див. Ін. 14:26), і щоб ти не розлучився з нами ні в нинішньому віці, ні в майбутньому. Богу відомо, що пам’ять про тебе незгладимо закарбована в моєму серці, і вірю, що вона не знищиться навіки. Повір, що Бог уже дарував мені душу твою в життя вічне. Але уважно стеж за собою твердо і не забудь знову зберігати безсумнівно в пам’яті сказане тобі мною, і не піддавайся недбальству, бо багато хто і після того, як придбав золото і запечатав його, піддавшись недбальству, загубив його запечатаним. Якщо людина не удобрить і не засіє землю свою до сприйняття дощу, то жодні дощі, що її зрошують, не сприятимуть її плодоношенню. Бережися, щоб не розлінитися, бачачи, що інший носить тягар твій, і не почати харчуватися розтягнуто. Апостол сказав: “много… может молитва праведного поспешествуема” (Як. 5:16), тобто в багатьох обставинах. Постарайся робити (належне) по силі твоїй, бо багато хто був з Іісусом і залишив Його, і апостол каже: “Аще ли неверный отлучается, да разлучится” (1Кор. 7:15). Нехай не попустить же Бог, щоб це здійснилося на тобі, але нехай залишишся ти (назавжди) щирим, найулюбленішим сином моїх у Христі хвороб, вівцею стада Христового, “сосудом освященным” (2Тим. 2:21), спадкоємцем слави; і, коли житимеш за заповідями Христовими, отримаєш життя вічне. Нехай не посоромишся моєї старості; Бог знає, що я труджуся, по силі моїй, за спасіння твоє, молячись Йому, нехай зарахує Він тебе до святих Своїх навіки, (зробивши) співспадкоємцем приготованих їм благ, “ихже око не виде, и ухо не слыша, и на сердце человеку не взыдоша, яже уготова им Бог” (1Кор. 2:9), у яких хай буде частина твоя та спадок на віки віків. Амінь. І нехай промовляють Вишні Сили та святі, що ще перебувають тут унизу в тілі, святі: амінь, амінь, амінь: нехай буде, нехай буде це. І нехай засвідчить це Отець, Син і Святий Дух.
579. Повість того ж до іншого старця.
Після деякого часу, готуючись відійти до Бога, ігумен гуртожитку авва Серід призначив бути наступниками по собі старших із братів своєї, не так, щоб усі керували разом, бо це послужило б приводом для заворушень, а послідовно, спочатку перший за старшинством, а коли він закінчиться, то другий за ним, і так далі за порядком. Після ж усіх написав цього христолюбивого брата авву Еліана, щоб і йому бути після всіх спадкоємцем, якщо буде ченцем. Брат же цей не знав того. Коли, після такого заповіту, авва відійшов у вічність до Господа, старший із братії, якому належало за порядком прийняти на себе управління гуртожитком, відрікся від цього, через велику смиренність і скромність своєї вдачі, і всі інші за порядком зробили те ж саме, наслідуючи його приклад. Тим часом на цього христолюбивого брата Еліана знайшла від диявола печаль про завершення світу і скорботи, які нібито повинні скоро спіткати (тих, хто живе тут), і про вічні муки. Обтяжений думками з небезпекою впасти у відчай, він посилає запитати про це авву Іоанна, просячи його помолитися за нього і сказати йому слово розради. Той же послав йому нижченаведену відповідь, в якій більше вмовляв його до послуху, бо, як виявилося згодом, мав намір доручити йому управління гуртожитком.
Відповідь Іоанна. Улюблений брате! Віра в Бога полягає в тому, що якщо хто віддасть себе Богові, то вже не має влади над собою, але підпорядковує себе Його пануванню до останнього подиху. А тому, що і буває з ним, – приймає від Бога з вдячністю; це-то і означає дякувати за все (див. 1Сол. 5:18); бо коли людина ухилиться від того, що посилається їй від Бога, то не послухає Бога, бажаючи виконати свою волю. Так і іудеї, “свою волю ищуще поставити” (Рим. 10:3), не могли підкоритися закону Божому, бо віра є смиренність – “ихже призва, сих и оправда… и прослави” (Рим. 8:30). Отже, відкинь той смуток, який робить смерть, бо “печаль яже по Базе… спасение соделовает” (2Кор. 7:10). Помолися за мене і не сумуй анітрохи, бо, тримаючись своєї волі, прогніваєш Бога. Господь наш Іісус Христос нехай подасть тобі виконати волю Його і отримати милість у Нього. Йому слава і держава на віки віків, амінь.
580.
Отримавши відповідь цю, брат негайно звільнився від думок, що турбували його; не розуміючи ж сутності написаного йому, дивувався, що він запитував одне, а старець відповідав йому інше.
Тоді старець прямо сказав йому, у чому справа, наказуючи прийняти на себе піклування про гуртожиток.
Брат же здивувався, що старець подумав про нього так, бо вважав себе недостатнім до того; не сміючи ж аж ніяк суперечити велінню його, написав йому у відповідь таке:
Авва, не знаю (що й сказати) більше. – Знає мене Дух Божий, що живе у вас, і я сповнений страху і тремчу, думаючи про небезпеку цієї справи. Якщо ти впевнений, що я можу отримати в цьому милість, користуючись вашим у Христі заступництвом, – я не суперечу, бо ви маєте владу наді мною, і я в руках Божих і ваших.
Старець написав йому таку відповідь: господине брате, Бог мені свідок, що я з усією щирістю люблю тебе, брата мого, і молюся про те, щоб ні в чому не зазнала шкоди душа твоя; вірячи слухняності твоїй та дбаючи про порятунок твій, я сприяв у благому, бо таємне в людей є явним у Бога. І ти, брате мій, бачиш сам, що справ багато, і до того ж важких, і не віриш, що все, що перебуває в гуртожитку, навіть до крупинки земної, є Боже, – Той, хто з’єднав земне з небесним, усе освятив пришестям Своїм. Отже, від тебе залежить сприяти і злопостраждати, щоб стати спільником душ, що спасаються, бо апостол сказав: “Друг друга тяготы носите, и тако исполните закон Христов” (Гал. 6:2). І ще сказав: “смиренными ведущеся” (Рим. 12:16). І Господь сказав: “слушаяй вас, Мене слушает, и отметаяйся вас, Мене отметается” (Лк. 10:16). А оскільки це справа Божа, то не можеш відмовитися; ти сам знаєш, чи є тут щось людське; воно приваблює тебе до піклування за Богом, яке не є піклуванням, а спасінням душі, як стверджує Писання, кажучи, що “обративый грешника от заблуждения пути его спасет душу от смерти и покрыет множество грехов” (Як. 5:20). Мужайся в Господі й віруй Іісусові, і Він збереже нас від лукавого, як просив Отця про апостолів Своїх. Не сумнівайся ж, але пролий серце твоє перед Богом і Господом Іісусом Христом і Духом Істини, і вірю, що отримаєш через це милість на Суді Божому. Благодать Господа нашого Іісуса Христа і причастя Святого Духа нехай буде з вами. Амінь.
581. Вислухавши це, брат сказав старцеві:
Се, раб ваш, буди мені за глаголом твоїм, і за велінням отців сподобився чернечого образу; (потім) пішло від імені всіх прохання до єпископа, який і висвятив його на пресвітера, а потім справив на ігумена тієї обителі. Тоді сподобився він уперше прийти до самого авви Іоанна. Старець прийняв його так само, як блаженного авву Серіда, – таке велике було смирення старця! – І сказав йому: “Помолися, авва!” А він стояв безмовний, не сміючи помолитися за нього, і коли старець повторив (прохання), то, щоб не суперечити, він помолився і, отримавши повеління, сів.
Старець сказав йому: брате! Задовго до цього часу святий старець провістив про тебе, що ти будеш ченцем і ігуменом гуртожитку, і ось це збулося тепер за благоволінням Божим. Слухай же себе, і нехай утвердиться серце твоє в Господі, що зміцнює тебе. Амінь.
582. Той же запитав старця, кажучи:
Пробач мені, отче мій, за зухвалість і поясни мені те, про що хочу запитати тебе: чому старші браття, призначені наступниками (покійному авві), зреклися управління монастирського? Навіщо ви попустили їм це, знаючи їхню доброчесність і слухняність, і що самий порядок закликав їх до того; а доручили мені, негідному і тому, хто не має зовсім справ, пристойних ченцеві, таке правління, що більше до вподоби їм.
Відповідь. Браття зреклися через велике смирення, бо, маючи владу управляти по Богу, на підставі заповіту авви, вони не взяли цього на себе, але полюбили більше послух і з ретельністю обрали тебе на викриття тих, хто шукає спадщини і дарів, хто має світське розуміння сріблолюбства і надає перевагу земному царству, а не Небесному. Ми ж, радіючи про їхню смиренність, попустили їм зректися, а тебе розсудили обрати, заради покликання на те від Бога, Який влаштовує все на користь кожного, за Своїм передбаченням. Не подумай же, щоб так сталося через їхній непослух, бо й Мойсей, отримавши від Бога повеління прийняти управління народом, сказав: “худогласен и косноязычен аз есмь” (Вих. 4:10), і Бог пробачив йому, бо він сказав так не через суперечність, але від великого смирення. Так само вчинив і пророк Єремія, кажучи: “Владыко Господи, се, не вем глаголати, яко отрок аз есмь” (Єр. 1:6), і це не поставили йому в супереч. Так само вчинив і сотник, сказавши Спасителю: “я не гідний, щоб під дах мій ввійшов” (Мф. 8:8), і віра його, розчинена смиренням, виявилася гідною подиву. Не кажи, чому ж Іісус Навин не зрікся старшинства, а апостоли – проповіді? Невже тому, що вони не мали смирення? Але де знайдеться смиренність, більша за ту, що вони мали? (Знай), що і ті, хто відрікся, мали послух, і ті, хто приймав, мали смиренність, бо одне не може бути відокремлене від іншого, але все робиться так, щоб сповнилися Божі долі, які перевищують нас, і щоб виявилися багатоманітно чесноти святих. Вір же, що все, що відбувається з волі Божої, буває добре, і не цікався нічого більше. Господь нехай напоумить тебе і просвітить душевні твої очі, молитвами святих. Амінь.
Запитання 583. Вислухавши це, (авва Еліан) прославив Бога і сказав старцеві: отче мій, я новоначальний і нічого не знаю, що повелиш мені сказати братії?
Відповідь. Скажи їм таке: Господь Іісус, що сказав: “Не оставлю вас сиры: прииду к вам” (Ін. 14:18), дбає про вас, і ви ж прислухайтесь до себе з усякою покірливою покірливістю та любов’ю до Бога, і Він благословить вас, і буде вам покровом і вождем. Скажи їм також: нехай не приховує ніхто помислу, бо, якщо хто приховує помисли, злі духи радіють, (посилюючись) погубити його душу. І якщо хтось із братії оголосить тобі помисел свій, то воззови подумки: “Господи! Що Тобі завгодно – для спасіння душі (брата), подай мені, щоб я міг сказати йому, і щоб сказав Твоє слово, а не моє”; і те, що приходить тобі (на думку), скажи, кажучи в собі: це не моє слово, бо написано: “Аще кто глаголет, яко словеса Божия” (1Пет. 4:11).
Запитання 584. Коли благословляються у мене браття, чи давати їм (цілувати) руку мою чи ні? Помисел каже мені, щоб і цілувати тоді їх у голову: чи добре це?
Відповідь. Коли благословляються, дай руку і скажи їм: дивіться, щоб це було не з людської згоди; Бог по вірі вашій творить з вами; Сам Господь сказав: “приемляй пророка во имя пророча, мзду пророчу приимет: и приемляй праведника во имя праведничо, мзду праведничу приимет” (Мф. 10:41). Отже, якщо хто буде пророком і праведником, а хтось не прийме його як пророка і праведника, то не отримає відплати. Якщо ж і не буде пророк або праведник, а хто-небудь прийме його як пророка і праведника, то винагороду пророчу і праведника прийме; цілувати ж їх у голову не слід, бо ця дія містить у собі лицемірство, що походить від догоджання людині.
Запитання 585. Яким я маю бути щодо братії?
Відповідь. Вважай себе нижчим за всіх, а так само і правителем усіх, що повинен дати відповідь за сан, який ти прийняв. Треба бути до всіх милосердним, як сказав апостол: “Друг друга тяготы носите” (Гал. 6:2), “вразумляйте безчинныя, утешайте малодушныя” (1Сол. 5:14), “ни единому… зла за зло воздающе” (Рим. 12:17), але благе. Якщо ж хто не кориться, “того назнаменуйте” (2Сол. 3:14). Той же апостол нехай напоумить тебе про інше, що не зазначено в малому слові моєму.
Запитання 586. Якими мають бути канонарх і економ щодо братії?
Відповідь. Довготерпеливі, щоб могли носити немочі немічних.
Запитання 587. Коли хто з братів згрішить, як викрити його: наодинці чи при братах?
Відповідь. Коли провина буде велика, то при браттях, але спершу треба сказати йому: “Якщо не виправишся, то і при браттях оголошу про це”. Так заповідав Господь: “обличи его между тобою и тем единем, и аще обратится, приобрел еси брата твоего: аще же ни, поими с собою еще единаго или два” (Мф. 18:15,16), та інше. А коли гріх буде малий, то викрий його наодинці й понад те наклади єпитимію.
Запитання 588. Хто поживе в гуртожитку з терпінням, яким чином спасається він? І яку перевагу має той, хто живе в такому місці, де перебувають святі отці?
Відповідь. Хто помре в смиренні й послуху, той спасається Христом; бо Господь Іісус є захисник його. А коли тримається своєї волі, хоча інколи й приймає на себе личину послуху та смирення, тоді сам за себе відповідає. Такого ж, який живе за своєю волею, заради спокою тілесного, а не заради душевної користі, слід сповіщати за часом, заради Того, Хто прагне “всем человеком спастися и в разум истины приити” (1Тим. 2:4). Якщо він буде продовжувати триматися своєї волі, то треба потерпіти його, поки він не засоромиться або не залишить своєї волі. Якщо ж він завдає шкоди братії, треба оголосити йому: “Продовжуючи чинити так, ти не можеш залишатися серед тутешнього братства”, бо і за природним (порядком речей) людина не може допустити того, щоб спокій був одному на шкоду багатьом. Хто ж перебуває в обителі з доброю вірою і по Богу, той отримує заступництво від Бога і повчає, і коли той, хто має таке ділання, помре, – він успадкує спокій (вічний). А перевага, яку має той, хто живе на тому місці, де живуть святі отці, полягає в тому, щоб мати віру з благими ділами і вірити силі отців, бо “много может молитва праведного поспешествуема” (Як. 5:16), що не скрізь можна знайти. Господь сказав про апостолів: “Егда бех с ними… Аз соблюдах их во имя Твое… ныне же к Тебе гряду… да соблюдеши их” (Ін. 17:12,13,15). Бо Твоя є слава навіки, амінь.
589. Прохання. Повели оголосити братії про терпіння і послух, бо вони приймають (з вірою) слово твоє.
І старець пояснив їм таке:
Браття, ви прийшли (сюди) не на спочинок, а на скорботу, бо так заповів Господь апостолам: “скорбь на земли и печаль имате” (див. Ін. 16:33). Якщо підете за Господом Іісусом, то і Він з вами перебуває; якщо ж відкинете Його, то і Він відкине вас. Той, хто бажає отримати благословення від Бога, слухає Його, як Він Сам сказав: “аще кто слово Мое соблюдет, не смерти не имат видети во веки” (Ін. 8:51). Той же, хто шукає життя вічного, намагається зберегти слово Його до пролиття крові, тобто відсікати волю свою, бо ніхто, шукаючи волі своєї, неугодної Богові, не має частини з Христом. Отже, слухайте себе зі страхом Божим, і Господь покриє вас молитвами святих. Амінь.
Запитання 590. Скажи мені, отче мій, як я повинен зустрічати тих, хто приходить: мирян, отців і братів?
Відповідь. Ходячи в премудрості, приймай всіх, не подаючи нікому спокуси, за прикладом апостола, який сказав, що він був до вподоби і іудеям, і еллінам, і Церкві Божій (див. 1Кор. 10:32). Заради Христової любові нагадую пану моєму, що час наш ухилився до тілесного спокою і до насичення чрева, які породжують усі пристрасті; бережи себе від тих, хто приходить із такого приводу, чи то будуть мирські, чи то браття, чи то отці. Коли трапиться прийти їм, то не надто пригощай їх і не зовсім відкидай; коли ж то буде людина, яка приходить власне з цією метою, то усунься від неї. Тобі відоме ставлення авви, як він поводився з тими, хто приходив: корисніше тобі, щоб тебе назвали скупим, коли ти не такий, аніж щоб назвали сластолюбцем. Отже, приймай усіх із належною гостинністю, показуючи лише вигляд, що їси нарівні з усіма, куштуючи, однак, менше від належного. А якщо хто примушуватиме тебе, скажи йому: апостол каже: “не упивайтеся вином, в немже есть блуд” (Еф. 5:18). Отці кажуть: “Молимо всяку людину, яка хоче спастися і принести покаяння Богу, зберігати себе від зайвого вживання вина, яке породжує всі пристрасті”. Зберігай себе від тих, які кажуть: “Якщо ти не п’єш, то і я не стану пити, і якщо ти не їси, то і я не стану їсти”, і з усякою смиренномудрістю проси такого, кажучи: апостол сказав: “Ядый не ядущаго да не укаряет, и не ядый ядущаго да не осуждает… ядый, Господеви яст… и не ядый, Господеви не яст, и благодарит Бога” (Рим. 14:3,6), і як те й інше робиться на славу Божу, то обидва вони і чесні у Бога. А тому нехай кожен, заради любові Божої, їсть і п’є, скільки йому завгодно, а мене, зробіть милість, (не примушуйте), бо я немічний і не можу (більше). І апостол сказав так: “Несть бо Царство Божие брашно и питие” (Рим. 14:17), але любов і чисте серце та ін.
Отже, будь розсудливим у ставленні до тих, хто приходить; тобі треба мати розуміння і мудрість, щоб про кожного пізнати, для чого і як прийшов він: чи заради Бога, чи заради їжі; нарешті, скільки можна, остерігайся бесід про плотське з тими, хто приходить, хто має потребу чути слово, хіба хто має потребу чути слово Боже, (для чого дає тобі Бог розуміння), – з такими бесідуй з життя отців, з Євангелія, з апостолів і пророків, і не дозволяй їм говорити про мирські справи, бо інакше їжа і все інше буде у вас плотське. Те, що я сказав вище, не відноситься до плотського вчення; а розмови про мирські справи непристойно вам вести, бо це вчення плотське. Скажи такому: авва! Господь сказав: “воздадите… кесарева кесареви, и Божия Богови” (Мф. 22:21); якщо ж ти прийшов заради Бога, то можеш розмовляти про те, що до пристойне життя по Богові. Світ своє любить; але світ не згідний з волею Божою. Інакше ми будемо покарані, розмовляючи не з волі Божої, бо апостол сказав: “мудрование плотское вражда на Бога: закону бо Божию не покоряется, ниже бо может” (Рим. 8:7).
Запитання 591. Скажи мені, отче мій: яке буває тілесне бажання, і яку треба робити на нього відповідь по Богу.
Відповідь. До нас приходили деякі, запитуючи про військову службу; ми відповідали їм, що в ній бувають і образи, а образам Бог не допомагає. Якщо ж хто запитає тебе про плотське, дай йому відповідь справедливу, а не скрутну, тобто слово по Богу, а не плотське.
592. Прохання. Владико! Молю милість твою, випроси зі святим старцем, щоб я позбувся зарозумілості й давав кожному відповідь із сердечним смиренням і зі страхом Божим, як ти просив і про святого отця нашого (авву Серіда).
Відповідь. Благословенний Бог! Нехай буде тобі по волі твоїй; і Бог, що дарує все в надлишку, нехай дарує тобі, молитвами святого старця, говорити в Дусі Святому, зі страхом Божим і з усілякою смиренномудрістю, і в усвідомленні своєї негідності давати кожному відповідь, згідно з потребою його. Отже, де ти не будеш, запитуй подумки святого старця: “Авва, що сказати мені?” – і не турбуйся про те, що сказати, за заповіддю Господньою, що велить: “не пецытеся… что возглаголете: не вы бо будете глаголющии, но Дух Отца вашего, Иже на небесех, глаголяй в вас” (Мф. 10:19,20).
Запитання 593. Як повинні ми виявляти любов до чужинців і виконувати заповідь про жебраків? І чи повинні ми всіх, хто приходить, негайно приймати? А як (часто) турбують нас проханнями про одяг, то, якщо він буває в нас у надлишку, чи слід давати його, і кому саме?
Відповідь. Виявляти любов до чужинців і виконувати заповідь про жебраків ви повинні по силі своїй, порівнюючи це зі справою терпіння. Якщо матимете в руках і надлишок, то й тоді роздавайте пропорційно, щоб це не стало постійним звичаєм (тим, хто приходить). Інакше, коли і трапиться у вас самих збідніння, той, хто потребує, знову почне шукати того ж (що отримав раніше). Тому ретельно дізнавайтеся, з якої причини просить той, хто приходить. Якщо це буде і злодій, то, як сказали отці, дайте йому в благословення хліб і відпустіть. А як є й такі, що приходять сюди лише обтяжувати вас, то не давайте їм приводу до зухвалості, бо вони приходять обтяжувати вас через скупість, не маючи дійсної потреби. Одягу ж не давайте нікому, без розсуду, за винятком того, коли нужденний буде людиною вельми богобоязливою і соромиться просити. Зрозумівши істину, якщо виявиться, що він абсолютно нестяжательний і просить Бога заради, а не через нестриманість, надайте йому співчуття.
Запитання 594. Чому не слід приймати в гуртожиток тих, хто пустує?
Відповідь. Оскільки вони, входячи в гуртожиток, завдають лише скорботу, то краще (не приймати їх), а дати їм благословення і відпустити.
Запитання 595. Що робити, коли вони посилено домагаються увійти? Прийняти їх чи ні?
Відповідь. Кого не повинно прийняти, хоча він і вельми домагається, не приймай, як сказали старці, але якщо потрібно дати йому що-небудь мале, дай більше і відпусти: це корисно.
Запитання 596. А коли ми зовсім не знаємо, хто він, не знаємо також, який він: прийняти його чи ні?
Відповідь. Невідомого на перший раз прийми, і дізнаєшся, що він за людина; не залишай же нікого скоро на нічліг, щоб не пішло від нього спокуси, і (тоді), не в силах будучи потерпіти цього, ви будете сумувати.
Запитання 597. Деякий священноінок, приходячи іноді в гуртожиток, шкодить братії, кажучи й роблячи спокусливе, і бажає жити поблизу, поприща за два від обителі, в такому місці, де трапляється проходити братії. Як повелиш: допустити його приходити в гуртожиток і жити поблизу на згаданому місці, чи ні?
Відповідь. Заборони йому приходити в гуртожиток, кажучи: ” Господине авва, ти спокусив братію, і не слід тобі входити сюди, щоб знову не подати їм спокуси. Не подумай, що ми відкидаємо тебе з ненависті, бо “ненавидяй брата своего человекоубийца есть” (1Ін. 3:15), але через спокусу. А також не можеш жити і поблизу нас, тому що це приносить шкоду братії”. Скажи йому це негайно й особисто сам, щоб не осоромити його через іншого, бо він клірик.
Запитання 598. Хтось інший, прийшовши в гуртожиток, вчинив оманливо і непристойно: взяв речі ім’ям блаженного авви, без його дозволу. Дізнавшись про це, авва повелів заборонити йому вхід у гуртожиток. А він, почувши про це, обманом увійшов у притвор. Воротар, який побачив його, дав знати про це авві. Той сказав йому: “Виведи його геть”. Воротар вивів його, і він був абсолютно видалений звідти. Якщо він прийде знову: чи дозволити йому увійти, чи ні?
Відповідь. Тобі немає потреби приймати його, бо це не корисно тобі; але коли прийде він, скажи йому через іншого: ти не можеш увійти сюди, бо це не принесе душевної користі.
Запитання 599. Інший брат, живучи раніше в гуртожитку і не приносячи користі братії, вийшов; через деякий же час побажав повернутися. Але авва не прийняв його, кажучи: “Якщо я й побажав би прийняти тебе, то не можу зробити цього, щоб не зашкодити совісті братії: вони будуть сумувати, коли я прийму тебе, і (тому) це неможливо”. А як він прийшов знову, бажаючи бути прийнятим, що повелиш сказати йому?
Відповідь. Скажи йому: “Ти вже раз і два говорив про це авві, а він відповідав тобі, що це неможливо; отже, не очікуй ні тепер, ні через деякий час жити тут”. Сказавши це, відпусти його; якщо ж він приходитиме часом, то приймай його, заради злиднів його, як брата. Але в разі частих відвідувань скажи йому: “Чи не зазирає на тебе совість?”
Запитання 600. Якщо хто принесе нам якусь річ, з надією отримати більше, як вчинити: прийняти її чи ні? Трапляється ж іноді, що ми маємо і потребу в тій речі.
Відповідь. Не маючи потреби, не приймай, а коли маєш потребу, скажи йому (тому, хто приніс): “Якщо візьму, то заплачу тобі”, і постарайся дати йому те, чого вона варта.
Запитання 601. Іноді приходять до нас, по вірі своїй, жінки і матері братів наших, і ми приймаємо їх у келії поза монастирем, яка має вікна в монастир: чи повинен я крізь ці вікна розмовляти з ними, чи ні? І як бабуся моя не захотіла жити з племінниками своїми і все своє майно віддала мені, – чи повелиш, коли вона часом буде приходити, розмовляти з нею і подавати їй потрібне для неї, чи як мені чинити? І як має бути?
Відповідь. Якщо жінки матимуть привід прийти до вас заради Бога, а не для того, щоб бачити місце, і не по одному тільки бажанню своєму, а тільки для того, щоб почути слово Боже або принести що-небудь для обителі, і тому необхідно розмовляти з ними, то розмовляй, але примушуй себе зберігати очі твої, “ибо иже воззришь на жену ко еже вожделети ея, уже любодействова с нею в сердце своем” (Мф. 5:28). А всяке діло, що робиться заради Бога, Бог покриває. (Розмовляй же) не з догоджанням людині, не як той, хто шукає похвали, а від чистого серця спрямуй помисли свої до Бога, і якщо це буде мати когось із братії, яка прийде через якусь скруту, поговоріть із нею, згідно із заповіддю, що маєш, без потреби не варто робити і цього, бо син її може з вашою допомогою подати їй те, що їй треба, (утім) не з надмірностями, а скільки їй буде необхідно. З бабусею твоєю в увесь час життя її ти маєш розмовляти часом і задовольняти її потреби, чи побажає вона жити в місті, чи в цьому селищі. Домочадцям же її не дозволяй жити по своїй волі, поки не наставиш їх на добре життя, але утверджуй їх у страху Божому, харчуючи й одягаючи їх з розсудом, щоб не подати приводу для нестриманості та презирства, і для того, щоб шукати чого-небудь зайвого, (а роби це) дізнаючись про потреби, викриваючи їх і кажучи: “Вважайте себе вже не рабами, а вільними, дивлячись на те, що ви забезпечені і заспокоєні набагато більше, ніж ті, хто володіє майном”. А коли помре бабуся твоя, тоді звільни їх, і дай їм пристойний прожиток, або тут, у цьому селищі, або де хочеш, це не підлягає закону, не дозволяючи їм (до того ж) самовільно взяти і привласнити собі що-небудь твоє.
Запитання 602. Якщо мені здасться необхідним змінити що-небудь у ваших порадах: чи можу зробити це чи ні? І якщо не треба, а я захоплюся, як людина, то що мені робити?
Відповідь. Якщо справді справа вимагає того, щоб змінити щось, то не утрудняйся (в тому). А коли немає цього, і перемагаєшся, як людина, втім, бачиш у справі, що була на це певна потреба, і ти не можеш зовсім відсікти помислу про це, то зглянься до неї і проси в Бога прощення, і Він пробачить. Не тільки в одному цьому, а й у всякій іншій справі треба докоряти собі, бо якщо створиш, як сказано, нове небо і нову землю, не можеш бути без піклування.
Запитання 603. Якщо визнаю за потрібне зробити зміни в тому, що встановлено блаженним аввою в заповіті його, або виправити що-небудь в обителі: наказуєш зробити це чи ні?
Відповідь. Якщо знаходиш, що треба змінити що-небудь, зроби це зі страхом Божим, не сумніваючись, і що вимагає виправлення, нехай буде виправлено, не до надмірності, але скільки вимагає того потреба, і то з деяким утісненням, нібито маючи на увазі переселення, бо (будівлі) віку цього, у відношенні до вічності, не більше як намет. Коли бачиш, що помисел спонукає тебе зробити що-небудь, скажи йому: “Для чого ти хочеш зробити це?” І якщо це дійсно необхідно, то нехай здійсниться. А коли немає в тому особливої потреби, скажи помислу: “Яку користь отримаєш ти з цього?” При помислі плотському просто знехтуй його; якщо ж він буде сильно докучати тобі, то не відповідай йому, а вдайся до Бога.
604. Прохання. Владико, ти передбачив нам про свою кончину112, і я перебуваю в страху й печалі, щоб ми за недостоїнство моє не були залишені Богом. Тому прошу, дай мені слово, щоб як нам допомагали тепер за життя твого, так отримували б допомогу і після твого відходу, і щоб Бог, за Своєю милістю, сприяв нам у всьому.
Відповідь. Бог одного разу сказав: “не имам тебе оставити, ниже имам от тебе отступити” (Євр. 13:5), і ми віримо Богові, що Він створить і більше того (що творив), коли ми були з вами. Хоч би ти говорив мені чи не говорив, але Бог сприятиме вам більше, ніж ти шукаєш, як сказав апостол: “о чесом… помолимся, якоже подобает, не вемы” (Рим. 8:26). Господь наш Іісус Христос, що зійшов заради спасіння нашого від Отцівського Престолу, Той і нехай спасе нас, нехай влаштує, і нехай збереже від лукавого, за сприяння вашого, молитвами святих. Амінь.
* * *
112 Див. відповідь 221, у якій авва Іоанн провістив, що він помре за тиждень після кончини авви Серіда. А коли наступник Серіда Еліан, який пропонував питання, тут наведені (до 604), ставши ігуменом ще в незрілому віці, просив авву Іоанна дати йому ще два тижні, щоб він міг розпитати його про управління монастирем, то Іоанн, зглянувшись над ним, залишався два тижні в цьому житті і дав йому написані тут відповіді щодо справ монастирських.
Запитання 605. Деякі зі старців гуртожитку запитали того ж старця. Просимо, владико, сказати нам: чому, хоча ви сказали нам, що ви благаєте Владику Бога залишити після вас блаженного авву (Серіда), Бог, що виконує завжди волю тих, хто боїться Його, навпаки, взяв авву раніше вас? Поясни нам також і те, чому Бог приховує іноді й від святих діла Свої, як було за пророка Єлисея. І чому на тілі авви перед його кончиною з’явилися струпи, подібні до палаючого вугілля, вогневики.
Відповідь. Як (колись) сказано було авві Антонію: “Це долі Божі, і ти не можеш збагнути їх”, так повинно розуміти і про це. Що стосується вуглеподібних струпів, званих по-грецьки “анфракія”, і кончини авви, то він здобув славу, понад міру, від людей і від Бога. Але щоб люди не звеличували його (бо воістину він був причасником Святого Духа і досконалості), Бог через це згасив славу людську, щоб цілком помножилася слава Божа. Досягнувши такої міри, він не міг більше піклуватися про земні речі, а так само, перебуваючи посеред людей, не міг позбутися цього, і тому Бог взяв його. Що ж стосується нас, то ми очікували, що буде так, як ми думали; а сталося з волі Бога, що перевершує (наші думки) Промислом спасіння. Утім, людина не повинна досліджувати незбагненне, але всяку думку і всяку добру справу покладати на Того, Хто має владу, нехай буде по волі Його. Господь Іісус Христос нехай утвердить серця ваші – відкинути всяку двоєдушність і злобу лукавства. Молюся про те, щоб здрастували в Господі. Амінь. Помоліться за мене, щоб і я отримав милість і зберігся від псевдознання і божевілля, за Христа Іісуса, Господа нашого, Якому слава на віки віків, амінь.
Питання 606.
Брат запитав святого старця авву Варсонофія: не знаю, отче мій, яким чином захопився я книгами Орігена, Дідіма і гностичними (творами) Євагрія та учнів його. Вони кажуть, що душі людські були створені не разом із тілами, але перед тим вони були (простими)113 розумами, тобто безтілесними; подібно до цього і Ангели, і демони були простими розумами. І люди, занепавши в злочин, засуджені були жити в цьому тілі, Ангели ж, зберігши себе, стали Ангелами114. Пишуть вони й інше, подібне до цього, наприклад, що майбутня мука повинна мати кінець, і люди, і Ангели, і демони повернуться знову в перший свій стан, тобто будуть простими розумами, і це вони (єретики) називають відновленням. Душа моя впала в двоєдушність і нарікає (сумніваючись), істинно це чи ні, і тому прошу тебе, владико, навчи мене істини, щоб я міг дотримуватися її і не загинути, бо в Божественному Писанні нічого про це не говориться. І сам Оріген у тлумаченні своєму на Послання до Тита стверджує, що ні апостольський, ні церковне передання не (говорить), щоб душа існувала перед створенням тіла, і тому (Оріген) визнає єретиком того, хто говорить це. Але і Євагрій у розділах своїх, званих гностичними, свідчить, що того ніхто не сповістив нам, не відкрив і Сам Дух. У другій сотні, у 64-му, з так званих гностичних розділів, він пише: “Про перше ніхто не говорить, а про друге сказав Той, Хто промовляв у Хориві”. І знову в 69-му розділі тієї ж сотні він говорить так: “Дух Святий не відкрив нам ні про перший поділ розумних істот, ні про первісне існування тіл”. Про те ж, що не буде ні відновлення, ні кінця муці, Сам Господь оголосив нам у Євангелії, сказавши: “идут сии в муку вечную” (Мф. 25:46), і ще: “червь их не умирает, и огнь не угасает” (Мк. 9:44). Звідки ж узяли вони це, владико, коли ні апостоли нам цього не зрадили, ні Дух Святий не відкрив (як самі вони свідчать), і в Євангелії сказано протилежне. За милосердям твоїм, отче мій, зроби милість моїй немочі й скажи мені: яке це вчення?
Відповідь. Брате! На жаль і горе роду нашому, що ми залишили і що досліджуємо, про що намагаємося і про що спотикаємося? Залишили ми праві шляхи і хочемо йти по манівцях, щоб і на нас виповнилося слово Писання: “горе оставляющим пути правыя, еже ходити в путех стропотных” (Притч. 2:13). Воістину, брате, я залишив плач про самого себе і плачу про тебе; у що ти впав? Перестав я плакати про гріхи мої і оплакую тебе, як сина мого. Небеса жахаються, про що цікавляться люди! Земля здригається, як вони хочуть досліджувати незбагненне! Це догмати язичницькі. Це марнослів’я людей, які думають про себе, що вони щось значать. Це слова людей праздних. Це породження спокуси, бо сказано: “глаголющеся быти мудри, объюродеша” (Рим. 1:22). І якщо хочеш зрозуміти, слухай: “от плод их познаете их” (Мф. 7:16). Які ж плоди їхні? Звеличування, приниження, розслаблення, лінощі, претикання, відторгнення закону, або, краще сказати, від Законоположника Бога. Вони – житло демонів і князя їхнього диявола. Ці (думки) не до світла ведуть тих, які їм вірять, але в темряву. Вони не до страху Божого спонукають, але більше до успіху диявольського. Вони не витягують із бездни, але занурюють у неї. Це є плевели, які ворог посіяв на полі Домовладики. Це терня, що виросла на землі, проклятій Владикою Богом. Вони – цілковита неправда, цілковита темрява, цілковита принадність, рішуче відчуження від Бога. Тікай від них, брате, щоб вчення їхнє не утвердилося в твоєму серці. Вони висушують сльози, засліплюють серце і вседосконало погублюють людей, що слухають їх. Не зупиняйся на них і не розмірковуй про них; вони сповнені гіркоти і приносять плоди смерті. Щодо ж відання про майбутнє – не помиляйся: що тут посієш, те там і пожнеш (див. Гал. 6:7). Після виходу звідси нікому не можна вже досягти успіху. Не важко Богу разом з людиною створити і душу її. У міркуванні ж про Небесні Чини Божественне Писання затуляє вуста всякій людині, кажучи: “рече, и быша… повеле, и создашася. Постави я… в век века” (Пс. 148:5,6). А що Бог поставив, чи змінюється те? У Нього, за Писанням, “несть пременения” (Як. 1:17). Де знайшов ти, щоб старання якогось Ангела привело його до успіху? Брате, тут старання – там відплата, тут подвиг – там вінці. Брате, якщо ти хочеш врятуватися, не вдавайся в це (вчення), бо свідчу тобі перед Богом, що ти впав у рів диявольський і в крайню погибель. Отже, відступи від цього і наслідуй святих отців. Придбай собі: смиренність і слухняність, плач, подвижництво, нестяжання, усвідомлення себе ні в що і подібне до цього, що знаходиш у словах і в житті отців. “Сотворите убо плод достоин покаяния” (Мф. 3:8), і не дивись на мене, який кажу і не роблю, але помолись, щоб і я колись прийшов до пізнання істини, на славу Святої Трійці, нині й повсякчас, і на віки віків, амінь.
* * *
113 Нагі.
114 У “Христианском чтении” після цих слів сказано ще: “а демони через багато нечестя зробилися демонами”, але в грецькій книзі, надрукованій у Венеції 1816 р., цих слів немає.
Питання 607. Той самий брат запитав (про це вчення) іншого старця авву Іоанна.
Відповідь. “Несть сия премудрость свыше нисходящи, но земна, душевна, бесовска” (Як. 3:15). Це вчення диявольське. Це вчення веде в муку вічну тих, які слухають його. Хто займається цим вченням, той робиться єретиком. Той, хто вірує йому, відвернувся від істини. Той, хто узгоджується з цим, чужий шляху Божого. Робітники Христові не навчили цього. Ті, хто приймає слово істини, не приймають цих думок. Швидше залиш їх, брате, щоб не обпалити тобі серця свого вогнем диявольським, щоб замість пшениці не посіяти на полі своєму терня, і замість життя не отримати смерті, і навіщо кажу багато, – щоб замість Христа не прийняти тобі диявола. Не зволікай у тому і спасайся молитвами святих, як Лот із Содому. Амінь.
Запитання 608, того самого. Чи вже не повинно читати книг Євагрієвих?
Відповідь Іоанна. Не приймай тільки таких думок, а якщо хочеш, читай там те, що служить для душевної користі. У євангельській притчі про мрежу сказано, що “избраша добрыя в сосуды, а злыя извергоша вон” (Мф. 13:48); так і ти чини.
609. Той же брат, який запитував про це, сумнівався, думаючи і кажучи собі: як же деякі з нинішніх отців приймають ті (твори), а ми вважаємо їх хорошими ченцями і уважними до себе? Через кілька днів трапилося йому просити великого старця помолитися за нього, і тоді старець сам собою відкрив йому думку серця його, так що брат здивувався і жахнувся цього.
Відповідь же старця була така: Ти говорив і розмірковував: чому деякі з отців приймають так звані гностичні глави Євагрійські, і деякі з розумних братів приймають їх. – Вони не просили Бога, щоб Він відкрив їм, чи істинне це вчення, і (тому) Бог залишив їх при власному їхньому розумінні. Втім, судити про це не моя і не твоя справа. Час дано нам для того, щоб досліджувати наші пристрасті, плакати і ридати (про них).
610. Питання того ж та інших братів до того ж великого старця.
Отче мій, ті, хто вважає про передіснування душ, не соромляться говорити про святого Григорія Богослова, що і він підтверджує те саме в словах своїх на Різдво Христове й на день Великодня, тлумачачи деякі вислови його на власний розсуд і опускаючи те, що там ясно сказано про створення першої людини, про її душу й тіло, згідно з Церковним переданням. Бо він так говорить: “Бажаючи показати це, Творче Слово з двох природ, невидимої і видимої, творить одну живу істоту – людину, і взявши тіло з речовини, вже раніше створеної, негайно вдихнуло в неї життя із Себе, що ми називаємо розумною душею і образом Божим “115. І в наступних (віршах) знайдеш у нього багато ясно і безсумнівно сказаного про людину, створену з раніше створеної речовини і душі, даної Богом. Там же він багато возвеличує природу людини і називає даром, гідним Бога, – порятунок тіла і душі, і зовсім не говорить того, що вони (йому приписують), нібито душа внаслідок осуду вбрана тілом, щоб зазнала покарання за колишні свої гріхи. І в інших різних творах мета його відкривається абсолютно чистою від такого вчення. Вони з радістю говорять і про святого Григорія, брата Василя Великого, ніби і він теж сказав і допускає передіснування душ, перетлумачуючи також і його деякі слова. Але він у 30-му розділі свого твору “Про створення людини” сильно суперечить цій думці про передіснування і спростовує її так само, як і блаженний Давид, і святий Іоанн, і Афанасій, і всі інші вчителі та світильники Церкви. Про відновлення ж ясно говорить той самий святий Григорій Ніський, тільки не про таке, яке вони мають на увазі, що нібито, після закінчення муки, людину буде відновлено до первісного її стану, тобто буде чистий розум; але каже116, що мука буде пом’якшена і закінчиться. Отже, скажи, отче мій, чому така людина не говорить справедливо, як пристойно було б чоловікові святому, який сподобився спілкуватися за (натхненням) Духа Святого. Також і про рай деякі отці та вчителі не згодні між собою, кажучи, що він не є чуттєвий, але уявний. І в інших розділах Писання можна знайти деяку розбіжність. Просимо тебе, владико, поясни нам це, щоб, просвічені вами, ми прославили Бога і не сумнівалися у святих отцях наших.
Відповідь Варсонофія. “Благословен Бог и Отец Господа нашего Иисуса Христа, благословивый нас всяцем благословением духовным в небесных о Христе”. Амінь (Еф. 1:3). Браття! Пристойно тепер сказати з апостолом: “Бых несмыслен… вы мя понудисте” (2Кор. 12:11). Бо для вас я змушений досліджувати те, що перевищує мої сили, і говорити те, що зовсім не приносить користі душі, хоча й не шкодить їй. Ми забули апостола Павла, який каже: “всякий… гнев, и ярость… и хула да возмется от вас, со всякою злобою” (Еф. 4:31), а я додам: з обжерливістю, і розпустою, і срібролюбством, й іншими пристрастями, над якими ми маємо плакати день і ніч і плакати безперестанку, щоб безліччю сліз повністю омити скверну їх та зробитися з нечистих – чистими, із грішних – праведними, з мертвих – живими. Ми ж, навпаки, займаємося тільки словами, за які також повинні будемо дати відповідь. Бо сказано: “Ты воздаси комуждо по делом его” (Пс. 61:13), і ще: “всем бо явитися нам подобает пред судищем Христовым, да приимет кийждо, яже с телом содела, или блага, или зла” (2Кор. 5:10). Нам слід намагатися про те, про що намагалися отці наші авва Пимен та інші. Це старання навчає ставити себе ні в що, ні з ким себе не порівнювати, вважати себе землею і попелом. А то навчає вважати себе мудрим, приходити в гордість, надавати собі значення, за будь-якої нагоди порівнювати себе з іншими і чужатися смиренномудрості. Вибачте мені. Чи не тому ви цим займаєтеся, що перебуваєте в неробстві? Якщо так, то підіть на базар (і залишайтеся там), доки не прийде Господь дому і не візьме вас у виноградник Свій (див. Мф. 20:3,4). Коли б у серці вашому було піклування про страшну зустріч, то ви не згадували б про це (вчення). Пророк “забы снести хлеб свой” (Пс. 101:5), а ми харчуємося щедро і віддаємося недбальству, тому й впадаємо в ці (міркування). Не того вимагає від нас Бог, але освячення, очищення, мовчання і смирення. Утім, мені не хотілося залишити вас у здивуваннях, так само і просив Бога подати мені сповіщення про це; я сумував, оскільки мене утішало те й інше, і вибрав краще самому піддатися скорботі, аби тільки вас позбавити від неї, згадуючи, як було сказано: “Друг друга тяготы носите” (Гал. 6:2). Отже, послухайте, що Бог відкрив мені за три дні до того, як ви написали мені своє запитання. Усі отці, що догодили Богові, святі й праведні, і вірні раби Божі нехай помоляться за мене! Не думайте, щоб люди, хоч і святі, могли досконало збагнути всі глибини Божі; бо апостол каже: “От части… разумеваем и от части пророчествуем” (1Кор. 13:9), і ще: “овому бо дается Духом” те й інше, але не все одній людині. “Ов убо сице, ов же сице. Вся же сия действует един и тойжде Дух” (1Кор. 12:8-11). Знаючи, що дії Божі незбагненні, апостол воззвав: “О, глубина богатства и премудрости и разума Божия! яко неиспытани судове Его, и неизследовани путие Его. Кто бо разуме ум Господень, или кто советник Ему бысть?” (Рим. 11:33,34) та ін. Святі, ставши вчителями, або самі собою, або примушувані до того іншими людьми, вельми досягли успіху, перевершили своїх учителів і, отримавши твердження згори, виклали нове вчення, але водночас зберегли і те, що прийняли від колишніх учителів своїх, тобто вчення неправе. Згодом досягнувши успіху і ставши вчителями духовними, вони не помолилися Богові, щоб Він відкрив їм відносно перших їхніх учителів: чи Духом Святим навіяно було те, що вони їм дали, але, вважаючи їх премудрими й розумними, не досліджували їхніх слів; і таким чином думки вчителів їхніх перемішалися з їхнім власним вченням, і ці святі говорили іноді те, чого навчилися від своїх вчителів, іноді ж те, що тверезо збагнули власним розумом; згодом і ті, і інші слова були приписувані їм. Приймаючи від інших, досягнувши успіху і ставши кращими, (святі) Духом Святим говорили те, що довірялося їм з твердженням від Нього; говорили й те, що їм було дано колишніми вчителями їхніми, не досліджуючи слів їхніх, тоді як їм належало (дослідити) їхні, і через молитву до Бога та запитання (просвітлених Духом) упевнитися, чи справедливі вони. Таким чином перемішалися вчення, і все, що говорили ці святі мужі, їхньому імені приписувалося. Отже, коли чуєш, що хто-небудь із них говорить про себе, що він від Духа Святого почуте повідає, то це безсумнівно, і ми повинні тому вірити. Якщо ж (святий чоловік) і говорить про вищезгадані (думки), але не знайдеш, щоб він підтверджував слова свої, нібито мав твердження згори, то вони походять від вчення колишніх його вчителів, і він, довіряючи знанню і премудрості їхній, не питав Бога, чи істинне воно чи ні. Ось, ви чули все моє нерозуміння; мовчіть відтепер і вправляйтеся в Бозі, і, полишивши марнослів’я, будьте уважними до пристрастей ваших, за які вимагатимуть від вас відповіді в день судний. А про те вас не запитають, чому ви не знаєте або не вивчили цього. Плачте відтепер і ридайте. Досліджуйте сліди отців наших Пимена та інших, і “тецыте, да постигнете” (1Кор. 9:24) про Христа Іісуса, Господа нашого, Якому слава на віки віків, амінь.
* * *
115 Творіння святого Григорія Богослова в російському перекладі. Ч. III, с. 242; ч. IV, с. 157.
116 Герман, патріарх Константинопольський (VIII століття), визнаючи всі творіння святого Григорія Ніського абсолютно чистими від оман Орігена, твердо довів, що неправдиве вчення про кінець майбутніх мук у духовно корисні його книги внесені єретиками. Див. Фот. Бібліот. Вид. 1653 р., с. 903.
Питання 611.
Воістину, отче мій, ви – вожді сліпих і про Христа світло затьмарених, і через вас відкрита нам істина. І в оповідях старців знаходимо, що був один старець, який через простоту свою говорив, ніби Хліб, якого ми причащаємося, не є (істинне) Тіло Христа, а тільки образ його. І якби він не помолився про це Богу, то не пізнав би істини. І інший, також великий старець, думав, що Мелхиседек є Христос, і коли помолився про це Богу, то Бог відкрив йому істину. Господа ради, пробач мені, отче мій, що наважуюся запитати про те, що вище за мене. Але оскільки Бог наш твоєю святинею наставив нас на непогрішний шлях істини, то прошу тебе цілком пояснити нам це, щоб розум і немічне серце наше були чисті від цих досліджень. Чому Бог попустив таким мужам мати неправильні думки, хоча вони не просили про це (розуміння); але чому не дане воно їм туне для відвернення шкоди, що можуть отримати згодом ті, хто читає? – Бо хоча вони самі й не спіткнулися ні в правій вірі, ні в чеснотах, але подібні до мене, слабкі й недбайливі, вірячи їм безсумнівно, легко можуть отримати через це шкоду в невіданні сказаного вами, що і святі не могли осягнути всіх таїнств і що вони не помолилися Богові за засвідчення, справедливі вони (думки чи ні) чи ні. Зглянувшись на мою неміч, поясни мені й це, милостивий отче мій!
Відповідь. Сину мій, Бог не залишив таких мужів в омані, тому що той залишає (іншого) в омані, кого запитують про шлях, але він не говорить істини. Святі ж не запитували Бога про це, щоб дізнатися від Нього істину. Якщо ж кажеш, чому Бог благодаттю Своєю не завадив їм у тому для користі інших, які згодом читатимуть їхні писання, то можеш сказати і про всякого грішника: чому Бог не завадив йому Своєю благодаттю, коли знав, що він гріхами своїми спокусить багатьох і що багато хто отримає через нього шкоду. У такому разі і життя людське буде вже не вільне, але схильне до насильства. І хто може перешкодити Богові врятувати в такий спосіб кожну людину? Що ж, хіба в Писанні не містяться такі вислови, об які спотикаються невігласи і ті, хто не розуміє духовного сенсу Писання? Отже, чи повинні ми сказати, чому Бог не відкрив усім духовного (сенсу) Писання, щоб люди не отримували шкоди, але надав святим, що були в різні часи, працю пояснити потрібне? Для того-то й поставлені вчителі та тлумачі, як каже апостол (див. 1Кор. 12:28,30). Не помиляйся ж щодо тих мужів, про яких ти запитував: якби вони просили Бога, то отримали б (напоумлення), бо Він сказав: “всяк бо просяй приемлет, и ищай обретает” (Мф. 7:8). Але як Господь явив нам шлях життя через пророків і апостолів, хоча кожен з них говорив приватно, і Бог не віщав винятково через одного з них, а залишене одним з волі Божої сказано іншим, так чинив Бог і зі святими, які після них були: про що одні кажуть сумнівно, те тлумачать ті, хто слідує за ними, щоб Бог завжди прославлявся через святих Своїх. Бо Він є Бог перших і останніх: Йому слава навіки, амінь.
Запитання 612. Прости мене Господа ради, людинолюбний отче мій, я дуже сумую, прочитавши догматичну книгу, і бентежуся серцем; боюся відкрити вам це, але не можу і мовчати від помислів. Отже, як повелиш мені вчинити, святий отче мій?
Відповідь. Оскільки диявол хоче ввергнути тебе в марне марнослів’я, то скажи, що бажаєш; Бог же нехай не дасть йому влади над тобою.
Питання 613.
Скажи мені про воскресіння тіл святих: чи в тому тілі вони повстануть, у якому ми перебуваємо тепер і яке має кістки й жили, чи те тіло їхнє буде повітряним і округленим? Бо і про Господнє тіло кажуть, що воно стане таким у майбутньому воскресінні; (утім, це кажуть ті, хто не визнає, що Господь воскрес із мертвих у нашому тілі, яке Він заради нашого порятунку прийняв від Святої Богородиці і Приснодіви Марії. Вони стверджують, що це-то і означають слова апостола: “Иже преобразит тело смирения нашего, яко быти сему сообразну телу славы Его” (Флп. 3:21), і ще кажуть: апостол сказав: “яко плоть и кровь Царствия Божия наследити не могут” (1Кор. 15:50), маючи на увазі, що теперішнє тіло наше не може бути вічним, бо воно підтримується їжею, а в майбутньому віці неможливо буде їсти і пити. Стверджують також, що апостол про Господа нашого Іісуса Христа говорить: “Егда… покорит Ему всяческая, тогда и Сам Сын покорится Покоршему Ему всяческая, да будет Бог всяческая во всех” (1Кор. 15:28). І знову, наводячи слова Екклезіаста: “уже бысть в вецех бывших прежде нас” (Еккл. 1:10), виводять із цього висновок про передуіснування (душ); а вказуючи на слова євангельські: “не изыдеши оттуду, дóндеже воздаси последний кодрант” (Мф. 5:26), стверджують, що муки матимуть кінець. Заради Господа, поясни мені це, владико, щоб ворог не спокусив мене, і я через незнання не впав би в його лукаві тенета. Через нерозуміння моє я вагаюся з усіх боків, бо не виконав святих твоїх слів і спершу не полишив цих пошуків, з якими з’єднується велика небезпека для душі. І помолися за мене, благий отче мій, щоб я наперед вирвався і подбав про те, щоб оплакувати гріхи мої. Пробач мені, що я наважився запитати про це, але ви, знаючи все, повеліли мені говорити.
Відповідь. Брате, я вже раніше написав тобі, що диявол усіяв у тебе марнослів’я. Час (дано) тобі, щоб плакати і ридати про гріхи свої. Однак, щоб не залишити тебе в збентеженні думок (скажу): коли хочеш зрозуміти про воскресіння мертвих, то, якщо віриш пророкам, Бог через пророка Єзекіїля показав нам, як здійсниться воскресіння мертвих: кістка долучилася до кістки, склад до складу, і утворилися жила, плоть і шкіра, і так повстали (досконалі тіла) (див. Єз. 37:7,8). І апостол, знаючи, що ми повстанемо з тілами, навчив нас, кажучи: “подобает… тленному сему облещися в нетление и мертвенному сему облещися в безсмертие” (1Кор. 15:53). Не помиляйся, тіла наші повстануть із кістками, жилами і волоссям і залишаться такими навіки; тільки вони будуть світлішими і славнішими, за голосом Господа, Який каже: “тогда праведницы просветятся яко солнце в Царствии Небесном” (Мф. 13:43), виявляючи через те славу тіл святих. Поясню це прикладом: буває, що проста людина входить до царя, а цар робить її воєначальником, і вона виходить славною. Але чи не та ж він людина? Чи змінився він тілом? Так само якщо когось, служивши дияконом, раптом (тобто не будучи довго пресвітером) висвятять на єпископа, він одразу ж робиться славним. Те ж саме буде і тут. Та чому ж і не так? Хіба люди, які перебувають ще в цьому тілі, не бувають Богоносцями? Як же Мойсей бачив Господа, і перед ним Авраам та Яків, також і Стефан, про якого розповідається в Діяннях апостольських, та інші? Хіба вони були безтілесні? Так буде і під час воскресіння. Ці ж самі тіла повстануть тоді, але тільки вони стануть нетлінними, безсмертними і славними. Тому-то й апостол про тіло людське пише: “сеется не в честь, востает в славе… сеется тело душевное, востает тело духовное” (1Кор. 15:43,44). І говорить так тому, що багато хто зі святих не тільки не відомі людям (як святі), а ще й зневажені в очах їхніх; коли ж там отримають славу, немов би хіротонію, то всім буде очевидно, що вони духовні; тому апостол і каже: “сіється тіло душевне” перед людьми, “повстає тіло духовне”, славне, і всі здивуються від того. Слова ж апостола: “Иже преобразит тело смирения нашего, яко быти сему сообразну телу славы Его” (Флп. 3:21), сказані тому, що Господь зробить тіла наші світлоподібними, подібними до Свого тіла, як сказав апостол Іоанн: “егда явится, тогда подобни Ему будем” (1Ін. 3:2). Бо Син Божий є Світло, а праведні, за словами апостола, “сынове Божии есте” (Гал. 3:26) і “сынове света” (1Сол. 5:5); тому й сказано, що Господь перетворить (тіла наші). Що стосується слів: “Егда… покорит Ему всяческая, тогда и Сам Сын покорится Покоршему Ему всяческая” (1Кор. 15:28), то роздивись, кому писав їх апостол, – коринфянам, тоді як язичництво ще панувало (у світі); а у деяких язичників був такий звичай: коли син царя їхнього приходив до віку, то повставав на батька свого і вбивав його. Отже, щоб коринфяни, приймаючи проповідь апостольську, за звичаєм своїм не подумали того ж самого і про Сина Божого, – апостол віддалив від них цю думку, сказавши: “Егда… покорит Ему всяческая, тогда и Сам Сын покорится Покоршему Ему всяческая” (1Кор. 15:28). Буде ж це тоді, коли зв’язані будуть під ногами Його вороги, тобто диявол і сили його, і ті, які виконують волю його. Тому-то апостол і сказав: “не увидим Ему всяческая покорена” (Євр. 2:8), і доки? Доки не прийдуть Ангели Бога і Отця, який сказав Йому: “седи одесную Мене, дóндеже положу враги Твоя подножие ног Твоих” (Пс. 109:1). Ці-то вороги постануть на суд Сина Божого, бо сказано: “Отец… не судит ни комуже, но суд весь даде Сынови” (Ін. 5:22). А щоб ти зрозумів, як віддасть Він Царство Богові й Отцеві, вислухай: Син Божий, воплотившись, прийшов покликати й освятити святою Своєю Кров’ю “род избран, царское священие, язык свят, людие избранны, ревнители добрым делом” (1Пет. 2:9; Тит. 2:14). Знай же, що після того, як підкоряться Йому вороги Його, і Він виголосить над ними суд, то і Сам, як образ покірності, віддасть Царство, яке здобув Він, тобто “язык свят”, Богові та Батькові, кажучи: “се, Аз и дети, яже Ми дал есть (див. Євр. 2:13). Пізнай і рівність: Отець увесь суд дав Синові, а Син, яких призвав, – віддав Отцеві. І так виповниться слово те: “Егда… покорит Ему всяческая, тогда и Сам Сын покорится Покоршему Ему всяческая”. – Про віки ж, про які говорять (єретики), спираючись на слова Екклезіаста, знай, що весь час людини є вік її. Тому Екклезіаст і не сказав: що “вже є в віках, що були перед цим світом”, але “уже бысть в вецех мира сего, бывших прежде нас” (Еккл. 1:10). І якщо хочеш знати, як необізнані й незатверджені в правій вірі перекручують Писання і тлумачать його, за наукою диявольською, (зверни увагу на таке): апостол сказав: “Брашна чреву, и чрево брашном: Бог же и сие и сия упразднит” (1Кор. 6:13), кажучи це про обжерливість, про байдужість у їжі та про нестриманість. (Вони, ґрунтуючись на цьому, вчать, що нібито) апостол упразднив їжу, і сказав, що чрево буде виключено з частин тіла; тоді як апостол, знаючи, у якому значенні він сказав це, саме маючи на увазі тут пристрасті і те, що Господь упразднив їх у ньому й у таких, як він, каже далі: “ниже… аще ямы, осуждаемся; ниже аще не ямы, оправдаемся” (Лк. 20:36), не куштуючи ні їжі, ні пиття і не маючи лютого бажання. А для Бога нічого немає неможливого; бо Він уже показав це на Мойсеї, коли дав йому силу сорок днів і сорок ночей не їсти їжі. Той, хто створив це, може створити і те, що людина на віки вічні буде в подібному стані. Якщо ж хто-небудь, марнословлячи, скаже про Мойсея і про Спасителя, що вони, однак, потім їли їжу, то (нехай такий знає), що через це Господь показав нам тільки частково приклад майбутнього, так само, як і воскрешаючи мертвих Самим Собою та через апостолів, показав нам, що буде (спільне) воскресіння; і хоч ті, що воскресли, потім і померли, але ми не маємо сумніватися у воскресінні. Але, втім, (Господь) сказав, що “не о хлебе единем жив будет человек, но о всяцем глаголе, исходящем изо уст Божиих” (Мф. 4:4). Що ж скажеш ти на це? Хіба тільки перекрутиш (цей вислів), як і інші місця Писання. А в тому, що сказано: “плоть и кровь Царствия Божия наследити не могут, ниже тление нетления” (1Кор. 15:50), під плоттю та кров’ю мається на увазі нечистота, лукавство й хтивість. Чи хочеш переконатися в тому, що і в тілі люди, які перебувають у тілі, бувають духовні? Послухай, що Господь сказав Никодиму: личить вам “родитися свыше” (Ін. 3:3), і після цього додав: “водою и Духом” (Ін. 3:5), а народжені від Духа – суть духовні. І ще сказано: “не от крове, ни от похоти плотския, ни от похоти мужеския, но от Бога родишася” (Ін. 1:13), і: “Дух [есть] Бог” (Ін. 4:24). Отже, коли вони, ще тут будучи, стали духовними, народившись від Бога, то чи вже там Він не може зробити їх духовними? – Слова ж: “не изыдеши оттуду, дóндеже воздаси последний кодрант” (Мф. 5:26), сказав Господь, означаючи, що мука їхня буде вічною, бо як може людина там відплатити? Якщо бідний боржник буде ув’язнений у в’язницю, і правитель накаже не звільняти його, поки він не заплатить усього боргу, то чи можна думати, що він неодмінно звільниться? Зовсім ні! Не помиляйся, як божевільний. Там ніхто не досягає успіху; але що хто має, те має звідси: чи добре це буде, чи гниле, чи потішне. Залиш нарешті марнослів’я і не йди за демонами та їхнім вченням. Бо вони раптом ловлять і раптом скидають. Отже, смирися перед Богом, плачучи про гріхи свої та ридаючи про пристрасті. Згадай слова Писання: “и ныне, Израилю” (Повт. 10:12), та ін., і ще: “ныне начах” (Пс. 76:11). І “внимай себе” (1Тим. 4:16) і дивись уперед, куди ухиляється твоє серце через такі дослідження. Бог нехай пробачить тебе.
Запитання 614. Інший брат запитав того самого великого старця: скажи мені, отче мій, якщо я бачу, що хтось робить якусь справу, і розповідаю про це іншому, кажучи, що я не засуджую його, але ми тільки розмовляємо: чи немає при цьому злослів’я в моєму помислі?
Відповідь. Коли людина, говорячи, відчуває при цьому пристрасний рух, це вже злослів’я. Якщо ж вона вільна від пристрасті, це не є злослів’я, а говориться для того, щоб не збільшилося зло.
Запитання 615. Що означає: “со строптивым развратишися” (Пс. 17:27)?
Відповідь. Господь сказав: “аще тя кто ударит в десную твою ланиту, обрати ему и другую” (Мф. 5:39). Ось як треба поводитися з непокірним.
Запитання 616. Що означає: “будите… мудри яко змия, и цели яко голубие” (Мф. 10:16).
Відповідь. Хто мудрість змія, щодо зла, з’єднає з незлобивістю голуба, щодо добра, той не допустить мудрості своєї змішатися з лукавством і простоті своїй бути позбавленою сенсу.
Запитання 617. Хто добровільно має в собі гріх і зло, і хто мимоволі?
Відповідь. Ті, хто добровільно мають у собі зло, – це ті, хто віддають свободу свою злу, тішаться ним і товаришують із ним. Такі мають мир із сатаною і не ведуть із ним брані в помислах. Мимоволі ж ті, хто мимоволі має в собі зло, – це ті, хто, за словом апостола (див. Рим. 7:23), відчуває протилежну силу, яка протистоїть у членах їхніх, і є над ними певна похмура сила та покривало, але тільки в помислах, з якими вони не погоджуються, не захоплюються ними, не підкорюються їм, а суперечать, протистоять, кажуть всупереч, чинять опір, гніваються самі на себе. Ці останні перед Богом набагато кращі й чесніші за тих, які довільно віддають свободу злу і тішаться ним.
Запитання 618. Що означає сказане Господом Самарянці: “пять бо мужей имела еси, и ныне, егоже имаши, несть ти муж” (Ін. 4:18)?
Відповідь. Слова ці ясні. За давнім законом, жінки, які після смерті чоловіків своїх залишалися бездітними, до п’яти разів знову могли виходити заміж. А після п’ятого, (у всякому разі) народить дружина чи ні, вона вже не повинна була більше вступати в шлюб. Якщо ж якась із них після п’яти чоловіків совокуплялася ще з шостим, то цей останній вважався вже не чоловіком її, а перелюбником, як такий, що зовокуплявся з нею проти закону. Це сталося і з цією жінкою. Якщо ж хто хоче таємниче витлумачити це, то під п’ятьма законними чоловіками нехай розуміє природні чуття: зір і нюх, слух, смак і дотик, через які ми пізнаємо все, що зустрічаємось із нами, а під шостим, беззаконним – невір’я, що володіло цією жінкою, через невідання, а не через природу. І Христос сказав їй: “добре рекла еси… пять бо мужей имела еси” (Ін. 4:17,18), немов би кажучи: п’ять почуттів твоїх мала ти, немов би чоловіків, яким підкорялася і які захоплювали тебе, куди вони хотіли. Тобто: вдосталь наситилася ти прагненнями, які входять (у нас) через п’ять природних почуттів, і вже відкинула їх, з нагоди омертвіння (тіла твого) від старості. “А ныне, егоже имаши, – тобто невір’я, – несть ти муж”, бо воно не володіє тобою природно, але дивним і чужим чином.
619. Відповідь святого великого старця Варсонофія до новоначального брата, який був хворий і не міг з терпінням переносити цієї скорботи.
Брате, чим іще похвалилися б ті, хто їх робив, що вимагали відплати від владики дому, як не тим, що могли сказати: “мы понесохом тяготу дне и вар” (Мф. 20:12). Сину мій, потерпимо скорботу з подякою, щоб милість Божа зійшла на нас рясно. І не будемо обтяжуватися (скорботою), щоб зневіра не полонила нас, бо це початок погибелі. Пам’ятай, чадо, що “претерпевый до конца, той спасется” (Мф. 24:13). Сину мій, і хвороба буває до випробування, а випробування приводить до мистецтва117. Чоловік, не випробуваний спокусами, не майстерний. Випробуваний же труднощами буває майстерний, як і золото (очищене) вогнем. Мистецтво приводить людину до надії, “упование же не посрамит” (Рим. 5:5). Нехай не розслабить же ворог богоугодного наміру твого і нехай не похитне віри твоєї у Святу Трійцю. Скажи мені, що ти постраждав, коли так слабшаєш? Згадуй слова апостола: “Не у до крове стасте, противу греха подвизающеся, и забысте утешение (наставление), еже вам яко сыном глаголет: сыне мой, не пренемогай наказанием Господним, ниже ослабей, от Него обличаемь. егоже бо любит Господь, наказует: биет же всякаго сына, егоже приемлет. Аще наказание терпите, якоже сыновом обретается вам Бог. Который бо есть сын, егоже не наказует отец? Аще же без наказания есте, емуже причастницы быша еси, убо прелюбодейчищи118 есте, а не сынове” (Євр. 12:4-8). Якщо з вдячністю терпиш скорботу, то ти став сином. А коли ослабнеш, то будеш перелюбником. Сину мій, прошу тебе, старець, – юного, занепалого в образі чернечому (хоча й нічого не зробив доброго), – новопостриженого, – нехай не буде осьще або марно виголошувана (молитва): “Господи Іісусе Христе”. Бодрствуй, прокинься від захоплення найтяжчим сном. Повстань із Петром та іншими апостолами, взиваючи гучно до Спасителя всіх Христа: “Наставниче, погибаем” (Лк. 8:24). І Він, без сумніву, прийде і до тебе, і заборонить вітрам і морю, і втихомирить бурю, що повстає на корабель твій, – бурю, кажу, в душі твоїй, і визволить тебе від кровожерливого лева, і голубку твою від утроби зміїної, і насіння твоє від града, і маслину твою від черв’яків, і від ожеледиці всі дерева твої, щоб вони принесли плоди свої в (належний) час, і посів землі твоєї дав зрілий плід, за словами Господніми, “во сто крат, и в шестьдесят, и в тридесять” (Мф. 13:8). Розглянь, брате, що претерпів ти за ім’я Боже? Апостол, кажучи, що ніщо не повинно відлучити нас від любові Христової, порахував це так: “скорбь ли, или теснота, или гонение, или глад, или нагота, или беда, или меч” (Рим. 8:35). І чи мала хвороба похитне розум наш від Бога? Нехай не буде цього! Зміцнись, сину мій, і побачиш допомогу Божу. Це перша спокуса з тобою; якщо переможеш її з Богом, то вона надалі не візьме гору над тобою; якщо ж (ворог) переможе тебе в цьому, то змусить і служити собі. Отже, стій і терпи, бо, устоявши, побачиш, яка милість Господня. Нехай же буде відомо любові твоїй, що я день і ніч не перестаю благати Бога, щоб урятував Він тебе і зберіг усіх нас від лукавого, і намагаюся, щоб ви, як чада святих, успадкували з ними “ихже око не виде, и ухо не слыша, и на сердце человеку не взыдоша, яже уготова Бог любящим Его” (1Кор. 2:9). Наслідуй же їх (святих) і блаженний будеш у Христі.
* * *
117 Досвідченість.
118 Незаконні діти.
620.
Брат згрішив у (деякій справі) і, багаторазово чуючи від авви: “Скажи тільки: пробач”, озлобившись, не сказав цього. Авва ж, виголосивши молитву з трьома земними поклонами, ледь переконав його сказати: пробач. Коли ж брат цей ішов у свою келію, авва сказав йому: “Брате, коли будеш наодинці, у своїй келії, випробуй сам своє серце, і знайдеш, чому трапилася з тобою така жорстокість”. Коли ж брат той зробив це, то прийшов, впав перед аввою, зізнаючись у своїй провині, і просив сповістити про справу цю великому старцю Варсонофію і попросити його створити за нього молитву.
Відповідь Варсонофія. Брате! Слухай себе. Ти побажав, щоб я посіяв на полі твоєму; ніхто не примушував тебе до того; дивись же, не допускай того, щоб диявол між твоєю пшеницею посіяв плевели – їжу вогню. Кажу тобі: ти запитав мене про свої помисли. Отці ж кажуть, що хто запитує (старців), той повинен і зберігати поради їхні до самої смерті, а хто не зберігає їх, тому це послужить на погибель. У серці твоєму криються злі і люті помисли. Навіщо захоплюєшся ти смертоносними помислами про те, чого зовсім і не існує? Диявол представляє тобі світло темрявою і темряву світлом; гірке показує тобі солодким, а солодке гірким (див. Іс. 5:20). Життя бачиться тобі смертю і смерть життям, бо ворог “рыкая, ходит, иский кого поглотити” (1Пет. 5:8) тебе живим, а ти не розумієш того. Якби не покривала тебе рука Божа і молитви святих, то ти впав би в його спокусу і в погибель. Авва твій говорить тобі божественні слова для користі та спасіння душі твоєї, – ти відкидаєш їх, і тому ніколи не прийдеш у пізнання життя. Авва трудиться про тебе, як про власну душу свою, просячи і святих помолитися за тебе, щоб ти позбувся сіток диявольських і смерті, і врятований був в обитель Господню. І якщо він так трудиться про тебе, то чи не повинен і ти зберігати слово його більше, ніж власну твою душу? Але, насичений повсякчасним перебуванням при ньому, ти задовольнився цим, тоді як тобі не повинно було б мати цього насичення, і належало молитися, щоб сподобитися такого перебування, і щоб не послужило тобі на осуд повсякчасне при ньому перебування, і ретельно виконувати повеління його з великим страхом і трепетом, щоб через нього зійшло на тебе благословення Боже, і ти позбувся спокуси119 ворожої. Нехай не збудеться на тобі слово Писання: “яде Иаков и насытися, и отвержеся возлюбленный” (Повт. 32:15). І (тоді) здійсниться над тобою: “горе тебе, Хоразине, горе тебе, Вифсаидо: яко аще в Тире и Сидоне быша силы были бывшия в вас, древле убо во вретищи и пепле покаялися быша” (Мф. 11:21). Нехай не почуєш і ти: “возненавидел еси наказание и отверг еси словеса Моя вспять” (Пс. 49:17). Навіщо багаторазово спокушаєш ти себе: сам, починаючи розмовляти з деякими, не витримуєш того, що вони кажуть, але серце твоє засліплюється заздрістю і наклепом, що наносить збентеження. Багаторазово спотикався ти і (падаючи) розбивав обличчя своє, а все ще не соромиться мідне чоло твоє, і не схиляється залізна голова, як і брат Іоанн уже говорив тобі. Хто, чинячи так, отримав спасіння? Спочатку вчинив так Каїн, і він був проклятий Господом; після нього велетні, – і вони потонули у воді потопу. Хам та Ісав були відкинуті від святого благословення. Фараон озлобився, і вода Червоного моря потопила його і тих, що були з ним. Дафан і його спільники чинили опір Мойсеєві, і земля поглинула їх і їхні доми. І якщо, за свідченням Писання, священика, котрий опирався, поглинула земля, то як наважився ти опиратися тому, хто наказував тобі сказати: “пробач”, і не сказав цього, і віддалив себе від Божого смирення й від слів отців, котрі кажуть: за кожної нагоди потрібно мати смиренність, щоб у кожному ділі й слові казати: “пробач”? Ти ж багато разів чув (переконання до того) і не сказав цього; але й те, що ти сказав після, було неістинно, тому що ти сказав це вимушено, а не з покаянням і розчуленням. Доки будеш ти жорстокий і необрізаний серцем (див. Діян. 7:51)? Розглянь, що ніхто не чинить з тобою жорстоко. Навіщо подаєш ти дияволу руку і силу на погибель душі твоєї? Тверези вперед, брате мій, пильнуй і прокинься від найтяжчого сну і захвату без вина, який володіє тобою. Де смиренність? Де послух? Де відсікання своєї волі в усьому? Якщо ж в одному відсікаєш свою волю, а в іншому ні, то явно, що і в тому, в чому ти її відсік, ти мав іншу, свою ж волю. Бо той, хто підкоряється, підкоряється в усьому; і такий не дбає про своє спасіння, бо за нього відповідає інший, – той, якому він віддав себе в покору і ввірив себе. Отже, якщо хочеш врятуватися і живий бути на небі й на землі, то збережи це, і я відповідатиму за тебе, брате; якщо ж будеш недбальствувати, то дивись сам. Не втрачай надії, бо це радість дияволу. Я переконав авву прийняти тебе до себе, як то й сталося. Він не бажав зробити цього за твій непослух, але я переконав його прийняти тебе зі страхом Божим, як рідного сина, а не як перелюбника. І ти довір себе йому в усьому зі страхом Божим. І свідок мені Отець, Син і Святий Дух, що я приймаю на себе все піклування про тебе перед Ним, і з мене стягне Бог кров твою, якщо не порушиш слів моїх. Поклади ж початок від нинішнього дня, допоміжний рукою Божою. Ось, ти оновився, зберігай себе і не прислухайся до нерозважливих і некорисних слів. Господь нехай дасть тобі розум і силу почути і виконати. І якщо згодом ще забажаєш запитувати мене, не полінуюся відповідати тобі, що Бог, для засвідчення серця твого, вкладе у вуста мої сказати тобі, на спасіння душі твоєї у Христі Іісусі. Амінь.
* * *
119 У слов’янському перекладі: “прелести”.
621.
Той самий брат, ще раз не послухавшись авви, запитав великого старця: чи корисно йому виконувати те, що він під час гніву скаже іншому з клятвою, чи покаятися і не виконувати клятви.
Старець же відповідав йому таке:
Господь сказав Мойсеєві: “иди скоро, сниди отсюду, беззаконноваша бо людие твои, ихже извел еси из земли Египетския: преступиша с пути скоро, егоже заповедал еси им: сотвориша себе телца, и поклонишася” (Вих. 32:7,8) ідолові тому. Як ти, окаянний, так скоро ухилився від послуху? Диявол хоче видалити тебе від нього і шаленіє на тебе. Чи не це є сказане мною, що ти божевільний і не обрізаний серцем? Куди відкинув ти слова мої? Навіщо прагнеш у рів диявольський? Навіщо засліплює тебе ворог щодо того, що ти чув? Чи не було тобі заповідано віддати себе в руки Божі і в руки авви твого? Чи не чув ти, що він бажає спасіння душі твоєї, як користі власної своєї душі? І ти не повинен був не послухатися його, хоча б веління його і було незручно виконати, і особливо коли цього вимагала користь братії, але сатана позбавляє тебе її через самовиправдання, щоб ні ти сам, ні інший через тебе не отримали користі. Ти хочеш, щоб спіткало тебе горе, виголошене на фарисеїв, і покарання, за словами пророка Єзекіїля, обіцяне недбайливому вартовому (див. Єз. 33:6). Припустімо, що сам ти не можеш принести користі кому-небудь; чому ж не говориш тому, хто може це зробити? Навіщо ти (так) скоро став подібним до пса, що повертається на свою блювотину, і свині, яка, омившись, повертається в кал тинний (див. 2Пет. 2:22), перебуваючи непохитним у жорстокосерді твоєму? Авва заповів тобі говорити йому все, що трапляється, і гріх був би на ньому, а ти дратуєш його, як народ – Мойсея. Посоромся, нарешті, залиш свою колишню навичку, звернися, і прийме тебе Бог, бо Він милостивий. Залиш і людиноугодництво, бо ти гинеш через це і не можеш бути рабом Божим. Слухай себе, окаянний, і бійся Бога. Некорисно тобі виконати те, що сказано з клятвою в гніві, і переступити заповідь Бога, який сказав: “не убиеши” (Мф. 5:21), бо краще покаятися перед Богом у тому, що сказано з присягою, і не виконати цього, (щоб) не підпасти під однаковий осуд з Іродом, який, виконуючи нечестиву свою присягу, відсік главу Іоанна Предтечі, втративши за це вічне життя та підданий тяжким і безкінечним мукам. Краще й корисніше покаятися і просити вибачення в Бога, Який може його подати; бо й Ірод блаженний був би, якби зробив так; не зробивши ж, збільшив своє окаянство, і був проклятий на віки вічні. І Петро, верховний апостол, тричі з присягою зрікся, що не знає Спасителя, але, розкаявшись із гірким плачем і істинним покаянням, загладив гріх свій і прийнятий був людинолюбним Владикою Христом і Спасителем, і не лише удостоївся радості, словами Ангела: “рцыте учеником Его и Петрови” (Мк. 16:7), а й Сам Господь, замість триразового зречення, тричі запитував його: “любиши ли Мя, Петре?” (Ін. 21:17), показуючи йому, що через справжнє покаяння зцілився гріх триразового його зречення. Не клянися ж надалі, переступаючи заповідь Божу. Якщо ж згрішиш у тому, не ухиляйся від покаяння; бо якби й Петро виконав клятву свою – не знати свого Владики, то чужим залишився б від Нього і слави Його.
622. Той самий брат, заспокоївшись щодо цього, так запитав того самого великого старця: боголюбство твоє сказало, що грішний може загладити гріхи свої покаянням – як же це? Хіба він не потребує молитов святих, але сам собою достатній для того? Якщо ж і сам не принесе істинного покаяння, а святі помоляться за нього, то чи не прощаються гріхи його заради них?
Відповідь. Якщо людина сама не попрацює, за силою своєю, і не приєднає власної праці до молитов святих, то жодної не отримає користі від того, що святі будуть за неї молитися. Коли вони будуть і постити, і молитися за нього, а він буде сластолюбствувати і поводитися безладно, то яку користь принесе молитва їхня за нього? Бо тут збувається сказане в Писанні: “Един созидаяй, а другий разоряяй, что успеет более, токмо труд?” (Сир. 34:23). Якби можливо було, щоб той, за кого моляться святі, спасався, анітрохи не звертаючи уваги на себе, то що завадило б святим спасати в такий спосіб і всіх грішних людей світу цього? Але хоча грішний і попрацює трохи сам, він має потребу в молитві праведного. Бо апостол каже: “много… может молитва праведного поспешествуема” (Як. 5:16), тобто коли святий і праведний молиться за грішного, то і грішний, за силою своєю, повинен сприяти молінням святих покаянням; будучи сам собою недостатній для сплати боргів своїх, він приносить мале, а молитви святих – багато чого. Наприклад: комусь треба перенести десять мір пшениці, а він не може понести і двох, але знайде богобоязливу людину, яка понесе за нього дев’ять мір, а йому залишить одну тільки, і в такий спосіб дасть йому змогу врятуватися та вбереже його від розбійників, які могли б убити його на шляху. Те ж саме буває і тут. Ще подібний грішник до грішника людини, яка винна іншому сто золотих монет; коли позикодавець нагадав йому про віддачу боргу, він пішов до однієї благочестивої і багатої людини і просив її, з любові, дати йому, скільки може. Багатий же, будучи людинолюбним і бачачи скорботу його, зглянувся над ним і сказав: “Брате! що в мене є – віддам за тебе, і ти звільнишся від твоєї розписки”. Отже, від боржника вже залежить постаратися дати небагато і позбутися багато чого: бо доки той милосердний чоловік не побачить, що він приніс десять золотих монет, то не наважиться сам дати дев’яносто, знаючи, що його благодійник не поверне розписки, доки не отримає повних ста, які він давав у борг.
Запитання 623. Деякий христолюбивий чоловік запитав іншого старця Іоанна, кажучи: отче мій, я думаю зробити доброчинство з мого маєтку і прошу тебе, скажи мені, що корисніше, щоб я міг з радістю повернутися в дім мій: чи робити (це доброчинство) потроху, чи в один раз?
Відповідь. Брате, хоча я не можу відповідати тобі, як треба, але Писання повчає тебе, кажучи: “Не рцы: отшед возвратися, и заутра дам, сильну ти сущу благотворити: не веси бо, что породит день находяй” (Притч. 3:28). Але міри (чесноти) різні, і кожен робить по своїй мірі: одна людина небагато може дати зі свого доходу, інша дає десяту частину маєтку свого, інша – четверту, інша – третю частину, а інша – половину, – кожен по своїй мірі. Той же, хто бажає прийти в досконалу міру, нехай не запитує мене, останнього, але Вчителя і Лікаря душ наших, Господа нашого Іісуса Христа, який сказав багатому юнакові: “аще хощеши совершен быти, иди, продаждь имение твое и даждь нищим: и имети имаши сокровище на небеси: и гряди вслед Мене” (Мф. 19:21). Нехай зміцнить же думку твою спогад про пришестя смерті, яка не відома нікому з людей. Постараємося робити добро, перш ніж перейдемо з цього життя, бо не знаємо, в який день нас покличуть, щоб не опинитися нам неготовими і не залишитися поза межами палацу з п’ятьма юродивими дівами, які взяли світильники, але не взяли єлею в посудинах своїх. Постараємося зробити, за силою нашою, скільки дозволить неміч наша, і благий всіх Владика введе нас із мудрими дівами в чертог Свій, у радість невимовну з Христом. Амінь.
Запитання 624. Брат запитав того ж старця: чи треба приймати що-небудь від інших і роздавати жебракам, тому що деякі переконують це робити.
Відповідь. Оскільки тут йдеться про милостиню, то не всі можуть понести слова мої, але тільки ті, хто досягнув того, щоб перебувати в мовчанні та плакати про гріхи свої. Є люди, які присвячують себе такому служінню, і Бог знає, що віддати їм за це; ті, хто плачуть, не мають для цього вільного часу. Та й як тим, які відмовилися від свого власного, шукати розпоряджатися чужим? Преподобний Іларіон, що в святих, вчинив так само: коли його дехто просив прийняти від них великий маєток для роздачі нужденним, він сказав тому, хто просив його про це: “Тобі самому треба роздавати твоє, тому що ти буваєш і в містах, і в селищах, а мені, який залишив і своє власне, як прийняти чуже для роздачі іншим?” До того ж це часто служить приводом до марнославства або до сріблолюбства.
Запитання 625. Коли той, хто дає мені (гроші), наполегливо каже: “Якщо ти не візьмеш і не роздаси, то я сам нічого не роздам”. Чи повинно в такому разі пожаліти жебраків, які страждають від голоду?
Відповідь. Я вже сказав любові твоїй, що є люди, які присвятили себе на це; ти ж, якщо хочеш оплакувати гріхи свої, не звертай уваги на цю, чужу тобі, справу, хоча б ти і перед келією твоєю бачив, як хтось нудиться (голодом). Не бери участі в роздачі чужого, щоб не позбутися тобі плачу і безмовного перебування. Але власник того майна, не знаходячи іншого, який виконав би за нього це служіння, сам повинен буде їх роздати, щоб справа його не залишилася без виконання.
Запитання 626. Деякий христолюбивий чоловік запитав того ж старця, кажучи: якщо хто-небудь просить в іншого милостині, а тому нема чого дати, чи повинен він взяти в борг і дати тому, хто просить?
Відповідь. Коли хто-небудь просить іншого подати йому те, чого й сам не має, то він не буде засуджений, якщо не подасть йому, бо й апостол Петро, коли (кульгавий) просив у нього милостині, сказав: “сребра и злата несть у мене” (Діян. 3:6), і не взяв у борг, щоб подати йому. Так само, якщо і хто має тільки необхідне-потрібне для нього самого, то і цього не повинен витримувати (на милостиню), як трапиться, щоб потім, за власної нестачі, не почав він сумувати, не в силах будучи понести убогості. А коли той, хто просить, докучатиме йому, і він скаже: “Вибач мені, мені нема чого дати тобі”, то це не буде неправдою, тому що той, у кого є тільки необхідне-потрібне для нього самого, не має що дати іншому. Нехай він скаже тому, хто просить: “Вибач мені, я маю тільки те, що необхідно потрібно мені самому”. Згадай п’ять дів, які, коли інші просили їх дати їм єлею для світильників, відповідали їм: “еда како не достанет нам и вам” (Мф. 25:9). І апостол Павло, пишучи до коринaян, каже: “да будет ваше избыточествие во онех лишение” (2Кор. 8:14), і “Не бо да иным убо отрада, вам же скорбь” (2Кор. 8:13).
Запитання 627. Поясни мені, отче мій, сказане тобою: хто має тільки необхідне-потрібне для нього самого, той не повинен цього витрачати (на милостиню), як трапиться, щоб потім не сумувати. Як же сумувати кому-небудь про те, що він зробив зі своєї доброї волі?
Відповідь. Усе треба робити з розсудливістю, а стримувати себе є справою розсудливості, і це утверджує помисл, щоб не бентежитися згодом. Робити ж понад силу милостиню або будь-що інше – нерозважливо, бо призводить згодом того, хто це робить, до збентеження, зневіри і нарікань. Добре і дуже добре, подібно до євангельської вдовиці, подавати нужденному, і в цьому немає нічого поганого; але якщо людина благо робить понад силу, то вона не може понести цього. (Так) і Бог вимагає того, що під силу людині.
Запитання 628. Якщо ж хто-небудь багатий і має більше, ніж йому треба: чи не має і він потреби в подібному міркуванні? Бо і йому слід робити (добро) за силою своєю.
Відповідь. Так, і він має потребу в розсудливості, щоб не слідувати понад силу своєму помислу і (після) не каятися в тому, що зробив. Тому й Павел сказав: “не от скорби, ни от нужды: доброхотна бо дателя любит Бог” (2Кор. 9:7). Бо досконале личить досконалим, недостатнє ж – недостатнім. Досконалий і убогість терпить доблесно, і про багатство не дбає, і все переносить без збентеження, за словом апостола: “Вся могу о укрепляющем мя Христе” (Флп. 4:13), і: “мне мир распятся, и аз миру” (Гал. 6:14), та ін.
Запитання 629. А тому, хто спочатку не старанний на подаяння, що потрібно робити, щоб навчитися подавати?
Відповідь. Він повинен нагадувати самому собі винагороду, обіцяну за те Богом, і починати з найостанніших речей, завжди нагадуючи собі, що той, хто подає мало, мало й отримує, а той, хто подає багато, багато й сам отримує, згідно зі сказаним: “сеяй скудостию, скудостию и пожнет: а сеяй о благословении, о благословении и пожнет” (2Кор. 9:6). Отже, мало-помалу в ньому буде посилюватися бажання отримати винагороду за багато чого, і він буде завжди встигати в цій чесноті. Вона може досягти тієї міри досконалості, щоб оголитися від земних речей і бути духом з небесними.
Запитання 630. Якщо хто, захопившись нерозважливо, витратить на доброчинність і те, що йому самому потрібно, і після покається, то як йому втішати себе, щоб не поглинула його диявольська скорбота?
Відповідь. Насамперед (усього) нехай докорить він себе за нерозсудливість, і нехай покличе думку свою з печалі, кажучи: “Так як це витрачено на добру справу, то людинолюбний Бог сильний помилувати мене й влаштувати за волею Своєю”.
Запитання 631. Якщо прийдуть два жебраки, і я не можу подати обом, то якому з них віддати перевагу?
Відповідь. Треба віддати перевагу тому, хто більш немічний.
Запитання 632. Коли я хочу подати, а помисел наводить мені сумнів, щоб не давати, то як вчинити в цьому випадку?
Відповідь. Випробуй свій помисел, і якщо знайдеш, що він робить так через скупість, то дай і ще дещо більше від того, що б повинно було дати, наприклад, одну мідну монету, і це буде визнано тобою за милостиню.
Запитання 633. Скажи мені, господине авва, яким чином той, кому нема чого подавати, може стати учасником благословення, обіцяного Спасителем тим, які будуть праворуч від Нього: “приидите, благословеннии Отца Моего, наследуйте уготованное вам Царствие от сложения мира: взалкахся бо, и дасте Ми ясти” (Мф. 25:34,35), і т. д.
Відповідь. Брате, в апостолів не було статків: але хіба вони не будуть учасниками цього благословення? Є різні ступені, і Бог говорив кожному згідно з його ступенем; бо в блаженствах Він показав нам відмінність тих, хто спасається. Від чуттєвого можна робити висновок і про духовне. Припусти, що людина має плоди і продає їх за дрібну монету, а інша має різні речі і продає їх за ту саму монету. І з ремісниками буває те саме: один із них тесля і отримує динарій на день, інший муляр і отримує так само динарій; інший займається іншим ремеслом і отримує ту саму платню. Ремесла різні, і плоди так само різні, а ціна і плата одні й ті самі. Застосуй це і до спасіння душі. Тим, які мають гроші або речі і не марнославно роздають їх жебракам, сказано буде: “приидите, благословенный Отца Моего, наследуйте уготованное вам Царствие от сложения мира” (Мф. 25:34), та ін. Розглянь і інші блаженства, і знайдеш у них велику відмінність, але одне й те саме – спасіння душі й одне Царство. Бо сказано: “блажени нищии духом: яко тех есть Царство Небесное” (Мф. 5:3), і ще: “Блажени изгнаны правды ради: яко тех есть Царство Небесное” (Мф. 5:10). І інші блаженні, різні (між собою), не чужі того ж Царства Небесного. Отже, якщо не можеш подавати милостині, то будь убогий духом, щоб успадкувати зі святими Царство Небесне. Плач про гріхи твої в цьому світі, щоб утішитися з тими, хто плаче, згадуваними в Євангелії. Придбай кротость, щоб успадкувати землю. Прагни і жадай правди, щоб насититися нею. Будь чистий серцем, щоб побачити Бога у славі Його. Будь миротворцем свого серця, щоб назватися сином Божим. У благих справах будь готовий правди заради потерпіти вигнання з граду в град, тобто з лукавого помислу диявольського в благий помисел Божий, щоб звеселитися в наслідуванні Царства Небесного. Перетерпи заради Господа ганьбу, гоніння і неправдиві лихослів’я, щоб звеселитися в радості, отримавши велику винагороду на небесах.
Запитання 634. Оскільки кожне блаженство охоплює одну духовну чесноту, то чи достатньо, отче мій, однієї цієї чесноти для порятунку того, хто має?
Відповідь. Як тіло одне, а членів багато, і якщо бракує одного члена, то і тіло не є досконалим, так роби висновок і про внутрішню людину, члени якої – це багато чеснот. – Якщо бракує однієї з них, то людина не буває досконалою. І як ремісник, який добре знає своє ремесло і за швидкістю розуму свого займається й іншими ремеслами, не називається майстром їхніх, а тільки майстром свого ремесла, так і тут: той, хто має всі чесноти, за тією пізнається і від тієї отримує найменування, через яку найбільше сяє в ньому благодать Духа.
635.
Інший христолюбивий чоловік дав одній людині, яку він вважав вірною, милостиню, щоб роздати її жебракам, і сказав йому: “Прийми це, і даси за це відповідь Богові”.
Але той не зрозумів, що той, хто дав, поклав на нього цим великий тягар, і думав, що, хоча б він і не сказав йому цього, але відтоді, як він абсолютно прийняв на себе (роздачу милостині), вже (і без того) повинен дати за неї відповідь Богові.
Коли ж запитав про це того ж старця (Іоанна), він відповідав: Обманувся той, хто прийняв це на себе, бо він зухвало уявив себе в змозі дати відповідь Богові за всяке діло, забувши сказане: “Кто похвалится чисто имети сердце? или кто дерзнет рещи чиста себе быти от грехов?” (Притч. 20:9). Це справа досконалих отців. Він мав би сказати тому, хто дав: “Я не в силах прийняти цього з тією (умовою), щоб дати Богові відповідь, бо я людина грішна, але постараюся зробити в цій справі все, що можу, за силою моєю. Божа ж справа – подати допомогу, щоб вона відбулася з волі Його”. Якби він так сказав, це вважалося б йому смиренням, і Бог не засудив би його за те, що вище сили його. Коли ж він самовпевнено взяв на себе – дати Богові відповідь, то з усією суворістю стягне з нього Бог відповіді за слова ці. Але й тому, хто давав, не слід було вимагати від брата такої умови, тому що, припускаючи його вірним, він через нерозумність свою, вважав його невірним; але слід було, довіривши йому одного разу, довірити цю справу Богові і не сумніватися в людині, бо той, хто сумнівається, не може вірити.
Запитання 636: Оскільки деякі явно і перед усіма приймають милостиню, яку роздають, а інші, через шляхетність свою, соромляться брати її явно, а деякі хворі й лежать у домівках, то чи треба відрізнити декого з них, чи всім однаково роздавати милостиню?
Відповідь. Усіх, хто явно приймає милостиню, рахуй в одному розряді, за винятком того з них, хто немічний і страждає чимось, бо такому треба дещо додати. Тих же, які соромляться явно і перед народом приймати милостиню, і тих, хто лежить у хворобах, рахуй в іншому розряді, подаючи їм більше, дивлячись за потребою їхньою: “вся, елика аще обрящет рука твоя” (Еккл. 9:10), і як їм пристойно.
Запитання 637. Якщо хто-небудь, доручаючи іншому своє майно, скаже, щоб він роздав його батькам або жебракам у відомому місці, а поблизу перебувають інші вельми нужденні, то чи не буде доречно і їм приділити частину?
Відповідь. Якщо вони дуже потребують, – це не буде недоречно; бо трапляється, що той, хто давав майно, не знав про їхню скруту і тому не сказав, щоб і їм дати. Коли ж він особливо заповідає йому ніде не роздавати, крім одного тільки відомого місця, то нехай не переступає його заповіді. (Втім) треба спершу запитати про це жертводавця, і як він скаже, так і зробити, і (той, хто роздає) буде спокійний.
Запитання 638. У цій справі потрібні помічники, і тому, якщо я візьму (собі на допомогу) людей, яких вважаю вірними, невже я маю сумніватися довірити їм цю справу?
Відповідь. Якщо ти колись вважав їх за вірних людей, то не сумнівайся ввірити їм це. Бо Богові все явно: Він знає серця наші і кожному віддає по справах його. А приховавши що-небудь, вони самі відповідатимуть за те.
Запитання 639. А щойно я дізнаюся, що хто-небудь із них приховав щось, то як мені вчинити: викрити його і взяти в нього приховане ним чи ні?
Відповідь. Якщо достовірно дізнаєшся, що він приховав щось, то роздивися, чи може помисел його перенести викриття, і тоді вже скажи йому про те з кротістю, наставляючи його по Богові, і візьми від нього, що ти йому ввірив. Якщо ж він не може прийняти докору, то не ушкоджуй його совісті, щоб він, від сорому, не зробив чогось ще гіршого. Але залиш його, нехай володіє тим, що він узяв; бо він узяв те, що належить Богові, і Бог Сам краще відає, чи по нужді він узяв, і знає, як судити про його вчинок.
Питання 640. Чи слід уперед ввіряти що-небудь такому?
Відповідь. Коли ти дізнаєшся, що він і іншим разом те саме зробив і намагається зіпсувати справу, то не ввіряй йому вперед нічого. Якщо ж, будучи завжди добрим, він захопився тепер, за навіюванням диявольським, або взяв тому, що мав у тому потребу, то можна знову довірити йому, бо він, звичайно, виправиться. Тільки не спокуси його.
Запитання 641. Що повинен я давати жебракам, які ходять по домівках?
Відповідь. “Аще обрящет рука твоя” (Еккл. 9:10), або трохи хліба, або вина, або дві малі мідні монети, або одну велику, тільки подай без скорботи, зі страхом Божим, тому що через це прославляється людинолюбний Бог.
Запитання 642. Трапляється, що бувають у мене дві речі: одна краща, а інша гірша, наприклад, вино або хліб, і думка говорить мені, щоб кращу дати жебракам; але я не розумію, чи так зробити, тобто чи дати їм краще, а собі залишити гірше. Коли ж приходять до мене отці, то думаю, (що повинно) віддати перевагу їм перед жебраками і, скільки можу, заспокоїти їх. Добре я думаю чи ні?
Відповідь. Про жебраків (скажу тобі): якщо ми не досягли того, щоб вважати (всіх) їх рівними і любити ближнього, як самих себе, то, знаючи свою неміч, зроби, що можеш, і дай їм те, що менш цінне. Що ж стосується отців, які приходять, то їм слід надавати перевагу, тому що вони раби Божі, як сказано в Писанні: “емуже честь, честь” (Рим. 13:7); бо Господь віддав перевагу над ними.
Запитання 643. Інший христолюбивий чоловік, будучи хворий, запитав того ж старця Іоанна: буду живий чи помру?
Старець відповідав йому так.
Якщо я скажу тобі, що ти будеш живий або помреш, це не принесе тобі користі. Бо коли скажу, що ти помреш, то порятунок твій буде нібито вимушений, бо, бачачи себе в устах смерті, ти, нібито за необхідністю, відмовишся від свого майна. А якщо сподіваєшся ще довго прожити і, побажавши врятуватися, утвердиш думку твою у благому, то, хоча й негайно помреш, спасіння твоє буде добровільне.
Запитання 644. Як же це? Якщо людина робить добру справу через страх смерті, то хіба вона не служить для її спасіння?
Відповідь. Вимушене спасіння не можна зрівняти з тим, що буває з вільної волі людини; однак і така людина все ж таки краща за ту, яка нічого не робить. Бо це погибель душі – навіть і тоді не робити (доброго), коли ми вже не сподіваємося більше розпоряджатися собою. Отож, знаючи те й інше, вживай своє майно, як юродиві діви, відгороджені за межами палацу, за те, що не мали тоді плоду милостині та доброчинства.
Запитання 645. Якщо ж хто-небудь нагадує душі своїй про смерть і тому намагається робити добре, то хіба він не отримує за це відплати, що вільно набувається?
Відповідь. Добре людині пам’ятати смерть, щоб навикнути знати, що вона смертна, а смертний – не вічний, невічний же і мимоволі залишить вік цей. Через безперестанну пам’ять про смерть (людина) навикає і довільно робити добро. А бачити смерть перед очима, і тоді творити добре – це інша справа. Перше робиться довільно, внаслідок частого повчання (про смерть), друге ж – за потребою, зі страху близької смерті.
Запитання 646. Скажи мені, отче мій: скільки корисно душі довільне (добро) і скільки мимовільне?
Відповідь. Довільне абсолютно позбавляє душу від смерті; невільне ж не досягає цієї благодаті, і менша за першу.
Запитання 647. Якщо людина, яка жила в смутку, будучи близькою до смерті, обіцяє Богові, що коли вона залишиться живою, то постарається догодити Йому, – чи продовжить Бог її життя?
Відповідь. Бог Серцезнавець і дивиться на праведність серця. Якщо Він бачить, що людина та воістину від усієї душі покається, то подасть їй продовження життя, згідно зі сказаним: “Даст ти Господь по сердцу твоему” (Пс. 19:5). Бо воля Божа є – спасіння людей, як Сам Бог сказав: “живу Аз… яко не хощу смерти грешника, но еже обратитися… и живу быти ему” (Єз. 33:11). Отже, спрямуймо серце наше до Нього, і покладемо на Нього все піклування наше, і Він благоустроїть корисне нам до нашого спасіння.
Запитання 648. Скажи мені, отче мій: чи визначений кінець світу цього?
Відповідь. Неодмінно буде кінець світу цього; але якщо Бог бачить, що ми догоджаємо Йому, то докладає нам часу, як сказано: “правда прилагает дни: лета же нечестивых умалятся” (Притч. 10:27). І щодо життя людського веління Боже називається межею його: бо коли й апостоли запитали (про це) Господа, Він відповів їм: “несть ваше разумети времена и лета, яже Отец положи во Своей власти” (Діян. 1:7).
649.
Інший христолюбивий чоловік, коли був хворий і сильно томився гарячкою, просив великого старця помолитися за нього, щоб отримати йому полегшення від хвороби; послав також і воду для того, щоб старець благословив її для вживання в пиття, тому що не мав сил терпіти жару від гарячки. Старець помолився за нього, і коли він напився цієї води, жар негайно припинився і хвороба минула. Дивуючись цьому і прославляючи за це Бога, брат розповів деяким про те, що створив із ним Бог, і про благодіяння, яке зробив йому святий старець. Але наступного ж дня після цього колишня гарячка повернулася до нього в найсильнішому масштабі, і він знову послав до старця, просячи помилування.
Старець же відповідав йому: “Ти знову постраждав за те, щоб уперед не пустословив”.
Отримавши досконале зцілення молитвою святого старця, той брат боявся вже розповідати будь-кому не тільки про це, а й про інші благодіяння святого, які були йому відомі.
650.
Той же брат, бачачи, що авва розповідає братам, які приходять, чудові (справи) цього святого старця, запитав про це іншого старця Іоанна. І дізнавшись від нього намір, з яким робить це авва, заспокоївся щодо цього.
Запитання 651. Той же (брат) запитав того ж старця: що значить, отче мій, що іноді, бачачи, що авва розмовляє про чесноти старців, я втішаюсь словами його, як повчальними, іноді ж думаю, що вони не повчають, а спокушають (тих, хто чує), бо він сам хвалить своїх отців, і сумую (про це). Збентежуюся і про інших отців, думаючи, що їхні слова марні. Отже, прошу тебе, отче мій, поясни мені це і помолися, щоб мені позбутися цього злого помислу.
Відповідь Іоанна. Брате, нехай подасть тобі Бог чути, розуміти і на ділі виконати те, що тобі говориться. У тому, про що ти мені писав, полягає і самовиправдання, і осуд: самовиправдання тому, що ти вважаєш себе гідним чути розповіді ці; осуд же тому, що ти кажеш: “Навіщо він (авва) це розповідає?” І не згадуєш, що “Дух, идеже хощет, дышет” (Ін. 3:8). Чи можеш ти сказати мені, чому Господь, зцілюючи деяких, забороняв їм говорити про це будь-кому, а деякому сказав: “шед покажися иереови и принеси дар за очищение твое», и еще: «во свидетелство им” (Мф. 8:4), і: “возвести… елика ти Господь сотвори” (Мк. 5:19). Те, що говорить авва, служить на користь тих, хто слухає зі страхом Божим, і на осуд тих, хто не приймає (слів його) з вірою; але ти ще не можеш міркувати про це, тому що серце твоє схильне до зміни. Апостол каже: “Христово благоухание есмы Богови в спасаемых и в погибающих. Овем убо воня смертная в смерть: овем же воня животная в живот. И к сим кто доволен? Несмы бо, якоже мнози, нечисто проповедающии слово Божие” (2Кор. 2:15-17). Якщо ж ти сумніваєшся про старця, що він тобі заборонив говорити (про нього), а авві не заборонив, то ти маєш припускати, що є якась особлива причина цього, але миритися серцем, кажучи: “Мені старець заборонив через негідність мою, а йому ж (авві), як гідному, дозволив говорити для користі тих, хто чує”. Розглянемо ж, як старець всіляко приводить нас до смирення, щоб докоряти собі і вважати себе негідними, а ми не хочемо схилити своєї вини. Отже, прийдемо в смиренність, і Бог відкриє нам таїнства Свої, щоб ми могли розмовляти, де треба, а де не треба, завжди мовчати, і щоб і те, й інше слугувало для користі нашої та тих, хто нас слухає. Ми не повинні засуджувати або принижувати тих, хто говорить, щоб замість настанови не отримати нам засудження. Бо якщо запитаємо думку нашу: чи знаємо ми, як говорить той, хто говорить, – чи за дією в ньому Духа, (чи ні), то знайдемо, що зовсім не знаємо цього. Отже, будемо думати про добре, а не про зле; бо злий думає про зле, а добрий – про добре, про Христа Іісуса, Господа нашого, Якому слава на віки віків, амінь.
652.
Інший христолюбивий чоловік, відчуваючи тілесне страждання, послав просити того ж старця Іоанна, щоб він помолився про його зцілення. Старець відповідав: “Господь зцілить тебе незабаром”. Однак він не отримував швидкого зцілення і, маючи віру до старця, дивувався, кажучи: “Що ж це означає? Старець не бреше, бо Бог промовляє через нього, а я не отримав зцілення”. І прийшовши, запитав про це великого старця.
Відповідь Варсонофія. Якщо віримо, що Бог не бреше і що “вся возможна верующему” (Мк. 9:23), то як же ти не отримав бажаного? Чи не живе в тобі таємно невіра? Я воістину вірю, що все, сказане тобі Богом через брата Іоанна, здійсниться над тобою. Прошу ж христолюбиву твою любов, не залучай мене до кінського ристалища, бо я вже постарів. Це сказав я, натякаючи на те, що ти, за словами твоїми, маєш з нами єдинодушність; але ніхто не ділив душу надвоє, залишаючи одну частину її в одному, а іншу – в іншому діланні. Знай же, що я не припиняю молитися Богові, доки Він не введе тебе зі мною “во врата Своя во исповедании и во дворы Своя в пениих” (Пс. 99:4).
Почувши це, христолюбивий чоловік той дивувався, як старець сказав йому про кінське ристалище (яке він відвідував), і прославив Бога. І з того часу віддалявся від цих шкідливих видовищ.
Запитання 653, того ж до того ж великого старця. Я мав друга, любимого мною і єдинодушного, який живе на чужій стороні, ми виросли з ним як брати, і мали все спільне. Тепер же я одружився, але ми залишилися з ним у колишніх стосунках; однак помисел боре мене, кажучи: чи не викликав мій шлюб сумнівів у його серці, і (можливо) він не має вже до мене колишньої прихильності?
Відповідь Варсонофія. Коли хочеш дізнатися, що в нього на серці, то дізнайся в такий спосіб: випробуй своє власне серце, чи зберігаєш ти колишню прихильність до нього і після свого шлюбу, і якщо знайдеш, що ти не зберігаєш її, то і він так само; якщо ж твоя прихильність залишилася незмінною, то знай, що, з Божою поміччю, завжди знайдеш по серцю твоєму.
654. Прохання до того ж. Інший христолюбивий чоловік послав, просячи того ж великого старця про себе, щоб Господь пом’янув його в Царстві Своєму.
Відповідь. Ось, Господь наш Іісус Христос не посоромив лиця мого, але дарував мені спасіння душі твоєї і благодать ту пом’янути тебе в Царстві Своєму. Отже, отримавши таку благодать, збережемо її, як вдячні, і не уподібнимося свиням, які не можуть розрізнити дорогоцінних перлів (від сміття). Ти знаєш, що якщо людина буває кимось шанована, то вона не повинна безчестити того, хто її вшанував: так і ми, отримавши від Бога честь, але не будучи того гідними, постараємося зробити самих себе гідними. Вшануємо Його дотриманням святих Його заповідей, бо Сам Він сказав: “аще Отец есмь Аз, то где слава Моя? и аще Господь есмь Аз, то где есть страх Мой?” (Мал. 1:6). Сам же Вседержитель Бог нехай допоможе тобі, сину мій, чути і зберігати корисне.
Запитання 655. Сад, що належить моїм племінникам, які живуть далеко звідси, деякі люди беруть для (побудови на тому місці) молитовного храму, а мені доручено домовитися з ними про ціну цього саду. Але в мене два помисли: один каже мені, що треба пожертвувати той сад для святого місця, інший же вселяє мені в точності виконати бажання тих, хто доручив мені взяти за нього належну ціну. І не знаю, на що зважитися: і Бога боюся, і вважаю за гріх ввести в збиток тих, хто віддає. Як же мені вчинити, отче мій?
Відповідь. Скажи справжню ціну цього саду і попроси, кажучи: “Ви знаєте, що всі ми зобов’язані владикам нашим святим. Скільки Бог сповістить вам пожертвувати з ціни, це від вас залежить”. Напиши їм це, і в їхній владі буде виконати або не виконати, а ти не будеш уже підлягати докору в цій справі. Взяти те, що належить по справедливості, не обтяжливо (для совісті) і не є гріх, хоча це віддається і для дому Господнього; але людині, яка є паном речі і має над нею владу, корисніше поступитися, за силою своєю, дому Божому, бо власник набагато більше набуває через це. Якщо ж він не в силах буде поступитися, то від такого Бог не вимагає нічого, окрім доброї волі. Почувши це, христолюбивий чоловік той пішов, радіючи і дякуючи Богові.
Запитання 656. Отче мій, я хочу придбати собі слуг, але сумніваюся, чи будуть вони мені корисні. Скажи мені: чи повинно їх взяти? І як мені вчинити?
Відповідь. Пам’ятаймо, що і ми маємо Владику. Якщо ми будемо коритися Владиці нашому, то Він учинить, що і слуги наші будуть коритися нам. Ось, ти чуєш: піди ж, і візьми їх в ім’я Господнє.
Запитання 657. Якщо закон Господній велить одне, а закон світу цього визначає протилежне, – що треба робити? Помисел говорить мені, що оскільки за законами мирськими влаштовується суспільство, то несправедливо чинить той, хто порушує їх.
Відповідь. Закон Божий важливіший, бо він говорить про спасіння душі. Закон же мирський, будучи плотським, говорить до (людей) плотських.
Запитання 658. Що означає сказане: “нищего да не помилуеши на суде” (Вих. 23:3)?
Відповідь. Це означає, що суддя має право судити про речі і не порушувати справедливості, під приводом того, щоб помилувати жебрака. Попросити ж суперника, щоб він зробив йому милість, – у цьому немає неправди.
Запитання 659. Якщо хтось зі святих отців, до якого я маю велику довіреність, наказує мені вжити владу в якій-небудь справі, а мені не бачиться, щоб це було справедливо, – що мені робити, щоб не переступити даної мені заповіді?
Відповідь. Духовні отці нічого не говорять без мети, але все на спасіння душі. Отже, поясни йому це, і як він тобі скаже, так і вчини, і не порушиш цієї заповіді; бо що завгодно Богові, те і праведно, і корисно.
660.
Інший христолюбивий чоловік мав негідного раба, який втік від нього і через кілька часу знову прийшов до нього; чоловік той запитав старця Іоанна, чи треба його тримати. Коли старець сказав, щоб відпустити його, – слуга той знову став добре поводитися, а господар, шкодуючи відпустити його, ще раз послав запитати про це старця.
Відповідь Іоанна. Тримай ще у себе цього слугу, навчаючи його і себе через нього. І якщо він виправиться, – добре. Якщо ж, як і раніше, поводитиметься, і ти потерпиш його заради Бога, то й це добре, бо отримаєш відплату за терпіння. Але коли побачиш, що ти не можеш терпіти, але отримуєш через неї шкоду, то відпусти її, приводячи собі на пам’ять слова одного зі святих: “Коли бачиш, що хто-небудь тоне в річці, не давай йому руки твоєї, щоб він і тебе не потягнув із собою, але подай йому жезл твій, і якщо зможеш врятувати його за допомогою жезла, то добре буде, якщо ж ні, то пусти жезл, щоб і тобі не загинути разом з тим, хто потопає”.
661.
Через кілька днів слуга цей хотів образити свого господаря крадіжкою в нього однієї речі, але Господь зберіг того, за молитвами святих, і слуга (знову) втік; господар же його, прийшовши до старця, дякував йому за надану йому (молитовну) допомогу та докоряв собі за те, що не хотів відпустити слугу одразу ж після першої відповіді. Старець же сказав йому таке.
Відповідь. Не з зневаги до нього радив я тобі відпустити його, але через неміч твого помислу; бо ти не зазнав би від нього образ. І ми також грішні; не наша справа відкидати кого-небудь. Якби ти міг терпіти його лінощі, то отримав би заради нього відплату. Так, деякі отці в присутності авви Пимена говорили про одного старця120, що він терпляче переносив лінощі учня свого. Авва ж Пимен сказав: “Якби я був на його місці, то і подушку поклав би йому під голову”. “Як же б ти відповідав за це Богові?” – сказали йому інші121. “Я сказав би Богові, – зауважив авва Пимен, – Ти Сам, Господи, сказав: “Лицемере, изми первее бревно из очесе твоего, и тогда узриши изъяти сучец из очесе брата твоего” (Мф. 7:5)”.
* * *
120 Авві Ністероє.
121 Авві Анувій.
Запитання 662. Чи добре робив старець, не виправляючи брата свого?
Відповідь. Старець не просто залишив його без повчання, але багато разів повчав його, а той не приймав його повчань. Бачачи ж, що він не виправляється, надав цю справу суду Божому, кажучи: “Бог знає корисне; брат цей кращий за мене”. Так чинили досконалі, не сміючи нікого судити, на ганьбу тих, які самі нікчемні, а всіх засуджують.
Запитання 663. Коли слуга мій згрішає в чому-небудь і я хочу покарати його, то яким чином це зробити?
Відповідь. У дусі любові до Бога, щоб він виправився, через покарання перестав грішити, і щоб воно послужило йому на спасіння душі. Але не повинно робити цього з гнівом, бо від зла добро не народжується. Якщо ж помисел твій збентежиться, почекай, поки мине збентеження, і тоді покарай його зі співчуттям і страхом Божим.
Запитання 664. Але коли хочу покарати його, думка каже мені: “Ти сам ще більше грішиш; як же тобі карати іншого, коли не виправляєш самого себе?” І це утримує мене від покарання.
Відповідь. Цей помисел вкладає тобі диявол для того, щоб слуга твій залишився невиправленим, а ти піддався за нього відповіді. Скажи ж цьому помислу: “Очевидно і безсумнівно те, що я більше грішу, але не можу дати відповіді за себе і за нього; бо Бог вимагає, щоб я виправляв його”. І покаравши його поблажливо і зі страхом Божим, скажи сам собі слово апостола: “научая… инаго, себе ли не учиши” (Рим. 2:21). Отже, будемо виправляти його зі смиренномудрістю.
Запитання 665. Коли побачу, що хто-небудь принижує святиню або хулить святу віру, то ніби через ревність бентежуся на нього: що це означає?
Відповідь. Ти чув уже, що виправлення не відбувається через зле, але через благе. Отже, з лагідністю і довготерпінням скажи тому, хто так робить, напоумляючи його зі страхом Божим. Якщо ж бачиш, що сам бентежишся, то нічого не повинно говорити.
Запитання 666. Трапляється, що коли я зустрічаюся з іншою (людиною), то дивлюся на неї пристрасно і уражаюся душею. Коли потрібно з нею говорити, не можу поглянути на неї, а через те подаю їй думку, що зневажаю її; і буває так зі мною, що заплющую очі, не в змозі будучи дивитися (на неї), і скорблю, не знаючи, що мені робити. Помолись за мене, владико, і подай мені слово життя і ліки людинолюбства твого.
Відповідь. Любов твоя запитувала мене про те, що тобі трапляється пристрасно дивитися на того, хто стоїть перед тобою: це очевидно відноситься до брані від диявола, знай же, що і захоплюватися розумом – його ж навіювання. Ти повинен згадати нетління і сморід єства нашого, як змінимося ми, коли будемо в гробах. Але що говорити тобі про нетління? Чи не повинен ти швидше уявити собі перед очима майбутній Страшний Суд Божий? Який буде жереб тих, хто так чинить? І як зможеш ти витримати великий сором, коли справи наші будуть виявлені перед Ангелами й Архангелами, перед усіма людьми і перед Праведним Суддею? І як заградяться тоді вуста тих, хто чинить справи ці? Побоїмося Того, Хто сказав: “Не льстите себе, яко ни блудницы… ни прелюбодее, ни малакии, ни мужеложницы… Царствия Божия не наследят” (1Кор. 6:9,10), і: “всяк, иже воззрит на жену ко еже вожделети” та ін., і: “аще же око твое… соблажняет тя, изми е” (Мф. 5:28,29). Ти повинен згадувати це і не бувати часто в тих людей, до яких відчуваєш цю боротьбу, але й не показуй їм, чому ти віддаляєшся від них, щоб не подати їм приводу до різних помислів. А як скоро потрібно буде розмовляти з ними, поклич святе ім’я Боже на допомогу, кажучи: “Владико Іісусе! покрий мене і допоможи моїй немочі”. І не бійся: Він розтрощить лук ворогів, бо від імені Його зло стає недійсним. Замість багато чого говори мало, і не давай свободи своєму слуху і помислам; але тримай себе благочинно і без збентеження, щоб ніхто не міг помітити того, що відбувається. Якщо ж через це отримаєш і силу, то не будь сміливим щодо ворогів твоїх, тому що вони безсоромні, і хоча й тисячі разів будуть переможені, знову приступають до боротьби. Але Бог Переможець допомагає смиренню людини, заради якої Він з власної волі Своєї захотів воплотитися.
Запитання 667. Що означає сказане: дивись, щоб не захопив тебе блудний помисел?
Відповідь. Це буває не тільки щодо блудної пристрасті, а й в інших випадках. Розум піддається цьому внаслідок неуважності, і коли це трапиться, людина повинна звернутися до самої себе, кажучи: “Господи! пробач мені, імені заради Твого святого, через недбальство моє я піддався цьому. Визволи мене від розсіювання і від усякої сіті ворожої, бо Твоя слава на віки вічні, амінь”. А ознака, за якою можеш розпізнати таке захоплення, нехай буде тобі наступна: якщо хтось розмовляє (з іншим), а розум його розсіюється туди й сюди, то трапляється, що, коли він говорить про одне, думка його переноситься на інше, ось це і є захоплення. Також якщо хто-небудь робить що-небудь і перенесеться думкою до іншого, то, через забуття своє, або псує справу, або зробить щось понад належне, і це є також захоплення. Таким же чином захоплює нас і блудний помисел. Трапляється, що будь-хто розмовляє з іншим, і якщо ворог встигне відволікти розум від богоугодної тверезості, то, внаслідок розсіювання, з’являється в розумі і блудне бажання. І це є також захоплення, тому що воно трапилося не через роздуми або спогади, але (людина) захопилася ним через забуття. І такий подібний до мандрівника, який, через скорботу, що трапилася з ним, ухилиться від прямого шляху і опиниться на іншому. Але прийшовши до тями, людина повинна покликати себе, за вищесказаним, і вдатися до милості Божої. Господь добросердий і прийме її, як блудного сина; ми знаємо, з яким милосердям прийняв Він цього останнього. Коли ж і без розсіювання ця боротьба виникне в помислі, то має бути тверезим, не тішитися такими помислами, не зволікати в них, а швидше вдатися до Владики Бога.
Запитання 668. Коли мені потрібно буде поговорити з жінками, то як мені вчинити? І як говорити? Скажи мені: чи слід, під приводом благочестя або співчуття, брати участь у їхніх справах?
Відповідь. У всякому разі знаходимо, що нерозумним у справі Божій шкідливо розмовляти з жінками. Отже, віддаляйся від них, скільки можливо, і не вдавайся в розмови з жінками, тому що це тобі некорисно, хоча б вони були і доброї моральності. Але оскільки ми ще не позбулися світу, і необхідність змушує нас іноді розмовляти з ними про справи або про що-небудь інше (необхідно потрібне), то завчасно візьмемо приклад з людини, яка наближається до вогню, щоб зробити потрібне. Вона всіляко бережеться, щоб не обпектися вогнем, так і ми в усіх справах будемо поводитися з жінками, наче наближаючись до вогню, і всебічно утвердимо себе в страху Божому, щоб, коли ми думаємо одержати від них користь, уявна користь наша не перетворилася б на велику шкоду. Якщо ж заради Бога зовсім хочемо оминути подібну бесіду, то через іншу особу виконаємо потрібне, у міру того, як це можливо. І не будемо, як трапиться, дивитися на жінок. Не дамо волі очам своїм, не будемо зволікати в бесіді з ними, бо від цього народжується вогонь похоті, але постараємося незабаром віддалитися від них, благаючи Бога, нехай врятує Він нас у ту важку годину від сіті диявола, розставленої перед нами, і безперестанку згадуватимемо Бога; велика сила Його (може) покрити неміч нашу в Христі Іісусі, Господі нашому, Якому слава на віки віків, амінь.
Запитання 669. Інший христолюбивий чоловік запитав великого старця: чи корисно залишити дружину свою, з наміром вступити в чернецтво?
Відповідь. Сину мій, ти не повинен залишати її сам, бо порушиш заповідь апостола, який каже: “Привязался ли… жене? не ищи разрешения” (1Кор. 7:27). Якщо вона згрішить і стане погано жити, то гріх цей буде на тобі; хіба тільки залишиш її за згодою, порадившись із нею, і заради користі. Але залиш цю справу Богові; і як завгодно Його людинолюбству, так Він і зробить.
Питання 670. Інший христолюбивий чоловік запитав того ж великого старця: що мені робити, я скоро захоплююся пристрастями?
Відповідь. Не укладай з ними союзу і “отврати очи твои, еже не видети суеты” (Пс. 118:37), і руки твої від лихоїмства, і Бог позбавить тебе від них. Поводься благопристойно, не їж ні їжі, ні пиття до ситості, і ці пристрасті вщухнуть у тобі, і ти матимеш спокій.
Запитання 671. Ще один христолюбивий чоловік, учитель мирської мудрості, запитав того ж великого старця, чи буде він благополучний, отримавши іншу, вищу гідність? Великий старець сказав йому:
Відповідь. Не будь зарозумілим, і знайдеш благодать у Бога й у людей, і будеш вельми задоволеним, де б ти не був.
Запитання 672. Той же запитав іншого старця про те саме.
Відповідь Іоанна. Нині смиренних цього світу “избра Бог” (1Кор. 1:27). Май смирення, і Бог незабаром допоможе тобі.
Запитання 673. Той же просив того ж старця Іоанна помолитися за одного біснуватого.
Відповідь. Нехай він і сам постить і молиться, скільки може, тоді й ті, хто молиться за нього, будуть почуті, бо “много может молитва праведного поспешествуема” (Як. 5:16), і Господь сказав: “сей же род не исходит, токмо молитвою и постом” (Мф. 17:21).
Запитання 674. Інший христолюбивий чоловік запитав старця: за гріхи мої приходили до мого дому злодії, однак вони нічого не взяли в мене, – донести мені на них чи залишити це без уваги?
Відповідь. Якщо ми справді думаємо, що за гріхи наші, увійшли до нас злодії, і Бог, за людинолюбством Своїм, не допустив їх зробити нам зло, то чому хочемо помститися самі за себе, а не доручити все Богові, Котрий каже: “Мне отмщение, Аз воздам” (Рим. 12:19)? Якщо ми боїмося Бога, то коли бачимо, що вони (злодії) терплять що-небудь, повинні допомогти їм за силою нашою; а так як ми ще не досягли цього і, бажаючи допомогти їм, можемо впасти в марнославство, то не робитимемо їм ні зла, ні добра, а подякуємо Того, Хто не по гріхах наших зробив із нами.
Запитання 675. А коли б їм удалося вкрасти в нас що-небудь, то як мали б ми вчинити?
Відповідь. Досконалі не дбають ні про що; а ті, що перебувають на другому ступені, беруть назад те, що в них викрадено, або терплять невеликий збиток, звертаючи увагу на тісноту й нестачу тих, з яких стягують; і це призводить іноді до того, щоб вчинити з божевільними згідно із законами. Але ми повинні знати, що справа ця є наслідком сріблолюбства і приносить нам шкоду душевну; той, хто чинить так, порушує заповідь, що говорить: “хотящему судитися с тобою и ризу твою взяти, отпусти ему и срачицу” (Мф. 5:40).
Запитання 676. Як же, отче мій, якщо хто-небудь захоче взяти мій одяг, невже я маю негайно віддати йому його? Скільки ж знайдеться злих і лукавих людей, які так готові на це, що, якби могли, залишили б людину зовсім голою.
Відповідь. Не те говорить заповідь, щоб віддавати свій одяг усякому, хто просто захоче взяти його, але тому, хто хоче судитися з тобою, – що вказує вже на відсутність людинолюбства і бажання тяжби, від яких народжується шкода душевна. У такому випадку треба не дбати про тілесне заради душевного спасіння, бо сказано: “кая… польза человеку, аще мир весь приобрящет, душу же свою отщетит?” (Мф. 16:26).
Запитання 677. Оскільки є деякі люди, досвідчені в судових справах, і вони не стільки шкодять від них, як інші недосвідчені в них, то чи не краще через досвідчених людей здійснювати ці справи?
Відповідь. Хоча вони й досвідчені в судових справах, але ми даємо їм підставу для шкоди, і, зважаючи на гірші наслідки, це не менш шкідливо. Самим нам вести такі справи згубно для душі. Якщо ж вони подібно до нас отримають шкоду, то ми буваємо причиною їхньої шкоди; гріх переходить на нас, і ми зазнаємо тієї ж самої шкоди, як сказано в Писанні: “подобает приити соблазном, горе же тому, егоже ради приходят” (Лк. 17:1). А коли хто-небудь, не задовольняючись позбавленням від зла, намагається, щоб суперники його зазнали зла, то це найгірше і багато гнівить Бога, Який наказав “не воздавать зла за зло” (Рим. 12:17), і ще сказав: “отпущайте, и отпустят вам” (Лк. 6:37).
Запитання 678. Коли потрібно буде засвідчити про дійсного вбивцю: чи слід збрехати, з тим, щоб позбавити його від смерті?
Відповідь. Якщо ти ні в чому не брешеш, то не бреши і в цьому, бо в Писанні сказано: “и нищаго да не помилуеши на суде” (Вих. 23:3). Коли не буде на те волі Божої, він (убивця) не помре. А хто бреше в інших випадках і хоче і тут збрехати, той збреше за своїм звичаєм. “Творяй грех, – говорить Писання, – и беззаконие творит” (1Ін. 3:4), і я не зв’язую себе цим122. Якщо ж ти не маєш потреби свідчити про нього, то й не повинно нічого говорити. Тут корисне прислів’я: “За те, що скажеш: не знаю – поки не посадять до в’язниці”.
* * *
122 Я не беру цього на себе.
Запитання 679. У кого є багаті боржники, чи повинен той брати відсотки? Якщо ж вони бідні: чи брати йому назад гроші, які він дав їм?
Відповідь. Писання говорить про праведного, що він “сребра своего не даде в лихву” (Пс. 14:5). А це означає, щоб ми назад брали те саме, що дали.
Питання 680. Якщо ж деякі з них збідніють?
Відповідь. І про це сказано: якщо збідніє брат твій, «не оскорби его во истязании» (Сир. 31:37).
Запитання 681. Якщо ж він бідний, і я теж бідний: хіба я грішу, коли вимагаю з нього, через власну свою нужду?
Відповідь. Не грішиш. Однак добре, скільки можливо, не ображати когось із братів своїх, хто не в змозі віддати.
Запитання 682. Коли я зазнаю збитків і не горюю про те серцем, то помисел каже мені: “Це нечутливість; ти повинен сумувати, але разом і дякувати”. Чи справедливо говорить мені помисел?
Відповідь. Аж ніяк не повинно сумувати про речі світу цього, але тільки – про один гріх.
Запитання 683. Що означає: “радоватися с радующимися и плакати с плачущими” (Рим. 12:15)?
Відповідь. Радіти з тими, хто радіє, значить радіти з тими, хто досягає успіху в чеснотах за Богом, і радіє сподіванням майбутніх благ; а плакати з тими, хто плаче, значить співчувати тим, хто згрішить, у їхньому покаянні в гріхах.
Запитання 684. Якщо людина, яку я люблю, втратить свого сина або якусь річ і сумує, то як я маю брати участь у скорботі її, як людини, яку я люблю?
Відповідь. Треба сумувати разом із ним для того, щоб, вдаючись до сильного смутку і не переносячи з вдячністю цієї нагоди, він не вигадав чогось шкідливого душі своїй.
Запитання 685. У Писанні сказано: “Блажени миротворцы” (Мф. 5:9), – чи добре через це намагатися про мир усіх?
Відповідь. Краще умиротворяти власне своє серце: це кожному пристойно, і блаженний, хто це робить. А примиряти тих, хто свариться, не всім варто, а тільки тим, хто може це робити без жодної шкоди (для самих себе). Немічний же повинен радіти за мир усіх, але не робити себе посередником для примирення кожної людини, а хіба що тільки тих, яких він любить за Богом, – і то, коли не загрожує йому душевної шкоди.
Запитання 686. Коли я роблю що-небудь по Богу і люди принижують мене, то я скорблю про те, що ніби спокушаю їх.
Відповідь. Якщо тебе несправедливо принижують, то не сумуй. Диявол заздрить благому і, бажаючи присікти його, збуджує (інших на образу тебе); але потім це минає, і Бог веде цю справу до слави. Якщо ж, коли грішиш, справедливо будеш принижений, то цим завдаєш собі сорому; а коли покаєшся, – це перетвориться на радість.
Запитання 687. Інший христолюбивий чоловік, зазнавши від однієї людини образи, пояснив про це тому ж великому старцю.
Відповідь. Роби йому добро.
Запитання 688. Виконуючи це, він знову був ображений тим чоловіком, і знову оголосив це старцеві, кажучи: ось я роблю йому добро, а він не перестає ображати мене.
Відповідь. Ти не йому робиш добро, а собі, Господь сказав: “добро творите ненавидящим вас, и молитеся за творящих вам напасть” (Мф. 5:44). Кожен отримає по справах своїх.
Запитання 689. Інший христолюбивий чоловік, який надавав гостинність отцям, запитав того самого старця: що мені робити, я завжди сумую за тим, що, коли приходить до мене будь-хто з отців, не маю потрібних речей, щоб запропонувати йому?
Відповідь. Ця думка від диявола; досить запропонувати їм те, що в тебе є, за сказаним: “доволни сущими” (Євр. 13:5), і Бог сповістить їх (про твою ревність). – Хто шукає таких речей, той не може бути приїжджим, але бажає, щоб ніхто до нього не приходив. Якщо ти, маючи що запропонувати (отцям), пошкодуєш цього від скупості, то, хоч би ти й тисячократно намагався догодити їм, серце їхнє не отримає сповіщення (про твою старанність), хіба що тільки та річ потрібна тобі на іншу потрібну справу або, можливо, на те, щоб запропонувати її хворим або більш важливим особам. Усе треба робити з розсудом і страхом Божим. Коли тобі трапляється піти куди-небудь, не очікуй знайти там спокій, і ти не збентежишся; а коли, задумавши знайти його, не знайдеш, то будеш лихословити того, хто прийняв тебе до себе; але лихослів’я – це смерть душі. Дякуй за все, бо в цьому полягає духовна і душекорисна їжа і спокій.
Питання 690. А що якщо мене зовсім не приймуть, тоді як буду я стомлений подорожжю і потребуватиму їжі?
Відповідь. Згадай, що Бог дбає про всіх і всіх живить. Отже, якби Богові завгодно було, щоб тебе нагодували, то Він навіяв би їм прийняти тебе; якщо ж вони тебе не прийняли, то очевидно, що це не угодно Богові, і люди не винні. Усе, що не трапляється з людиною, служить для випробування і порятунку її, щоб вона потерпіла і в усьому докоряла собі, як недостойній.
Запитання 691. Інший христолюбивий чоловік запитав того ж старця Іоанна: помисел навіює мені страх, кажучи: “Диявол може зробити те, що ти згрішиш, хоч би ти і не бажав, тому що ти став йому покірний”. І я дуже сумую про це.
Відповідь. Не думай, щоб диявол мав владу над ким-небудь: причина гріха полягає в нашій вільній волі, а не в примусі від того, хто здобув (над нами) нібито владу; людина як не є примушеною до спасіння, так і до гріха. Владою своєю спокусив диявол Єву чи порадою? Ніде не видно (його) влади, інакше ніхто не міг би втекти, коли б він мав владу. Але ми подібні до вільної людини, яка довільно віддала себе в рабство іншій, і через деякий час приходить до тями і кається. Якщо ж вона не вдасться до того, хто сильніший за неї, то не може себе визволити; а коли вдасться, то (мнимий господар її), знаючи, що вона не є її власним рабом, не сміє нічого їй зробити заради Всесильного. Отже, очевидно, що диявол не має влади над людиною; скажи і ти своєму помислу: “Точно я боржник, але вдався до Того, Хто може мене визволити, Який покликав мене і каже: “Приидите ко Мне вси труждающиися и обремененнии, и Аз упокою вы” (Мф. 11:28), і я маю завжди бути насторожі, щоб не потрапити знову в руки ворога”. Коли помисел знову скаже тобі: “Оскільки ворог не може тебе примусити згрішити, то значить, ти безгрішний”; і коли (ворог) обтяжуватиме тебе цією думкою, скажи йому: “Якщо ти будеш навіювати мені, що я вже не згрішаю, то не повірю тобі, доки не досягну граду (небесного); бо хто хоча й усю дорогу пройде, та, не доходячи одного терену, зупиниться, той не отримає жодної користі, бо перебуває ще поза межами міста”. – Покладемо наше безсилля перед Богом, і Він скасує підступи ворожі молитвами всіх святих Своїх. Амінь.
Запитання 692. Сарана псує мої ниви, і якщо я прожену її, то сусіди наші будуть з нами сваритися, а залишивши – зазнаю шкоди. Як мені вчинити?
Відповідь. Візьми святу воду і покропи нею ниви свої. І якщо можливо буде з миром і без сварки відігнати або закопати (сарану), то це не гріх. Якщо ж із цього може статися сварка, то, для користі душі своєї, залиш цю справу Богові, і що буде, то буде з волі Божої.
Запитання 693. Як же, владико, коли ми захочемо відсторонити від себе гнів Божий, чи не роздратуємо цим Бога?
Відповідь. Досконалі не відсторонюють його від себе, тому що всю свою надію покладають на Бога, але ми, як плотські, які потребують земних речей, будемо засуджувати самих себе, як таких, що грішать у тому, і відсторонимо від себе гнів Божий молитвою та псалмоспівуванням, молячи Бога, хай пробачить Він нас, і наперед намагатимемось дякувати Йому. Бо після того, як це минеться, гріхи наші накличуть на нас ще гірше, і без покаяння та милостині неможливо припинити лиха, що спіткають нас. “Блажени милостивии, -говорит Писание, – яко тии помиловани будут” (Мф. 5:7). Не кажи ж: “Чому Бог, посилаючи на нас гнів для покарання нашого, терпить тих, хто не кається, і тих, хто відсторонює гнів Його?” Бог погрожує нам гнівом Своїм для того, щоб ми покаялися; і терпить, коли ми усуваємо його від себе, у довготерпінні Своєму чекаючи звернення нашого до Нього. Але, перебуваючи в тому ж самому, хоча й віддалимо від себе гнів Божий, зазнаємо ще гіршого, і виповниться на нас слово пророка: “Врачевахом Вавилона, и не исцеле” (Єр. 51:9). І нам нічого більше не залишиться очікувати, як тільки вічної муки, темряви непроглядної, і черв’яка невсипущого, і скрегіт зубів.
Запитання 694. Вино, яке я хочу вичавити у своєму точилі, належить жидам: чи не гріх буде мені зробити це?
Відповідь. Якщо Бог посилає дощ на твою ниву, а жидівську залишає так, то й ти не вичавлюй вина для жидів. Але Бог людинолюбний до всіх “и дождит на праведныя и неправедныя” (Мф. 5:45); навіщо ж ти хочеш бути жорстоким, а не скоріше милосердним, як Сам Господь сказав: “Будите убо милосерди, якоже и Отец ваш Небесный” (Лк. 6:36).
Запитання 695. Коли хто-небудь довірить мені якусь таємницю і заповідає нікому не говорити її, а інший заклинає мене сказати йому про неї, – як мені вчинити? Сказавши, я засмучу того, хто довірив мені її, – не сказавши, ображу того, хто запитує мене, і знову боюся клятви його.
Відповідь. Хто заклинає тебе сказати, на тому й буде гріх; тому що не слід оголошувати таємницю, представляючи як причину клятву. Скажи ж йому: “Якби ти довірив мені таємницю, чи приємно б тобі було, коли б я сказав її іншому? Якщо ж тобі це було б неприємно, то не проси мене сказати тобі і братнє слово. Бо сказано: “еже ненавидиши быти тебе, да ни твориши ближнему твоему” (Тов. 4:15); і ще: “якоже хощете да творят вам человецы, и вы творите им такожде” (Лк. 6:31)”.
Запитання 696. Як мені набути сердечного переконання в тому, що всяка людина праведна, або що я грішніший за всіх людей? Помисел мій сумнівається вважати кожну людину праведною.
Відповідь. Вважай себе найгрішнішим і останнім з усіх, і матимеш спокій.
Запитання 697. Коли розмовляю з ким-небудь про життя святих отців і про їхні відповіді, то серце моє загордилося. Скажи мені: як мені розмовляти смиренномудренно, кому треба говорити про них і з якою метою?
Відповідь. Коли ти розмовляєш про життя святих отців і про їхні відповіді, то мусиш засуджувати себе, кажучи: “Горе мені, як я говорю про чесноти отців, а сам нічого такого не набув і анітрохи не досяг успіху? І живу, повчаючи інших для їхньої користі: як би не справдилося і на мені сказане апостолом: “научая… инаго, себе ли не учиши” (Рим. 2:21)”. І коли будеш говорити так, серце твоє буде розчулюватися, і слова твої будуть смиренні. Але ти повинен розглядати також, кому говориш. Коли ти знаєш, що той, хто слухає, отримує користь, тоді поговори з ним, а інакше не потрібно й розмовляти; бо сказано: блаженний той, хто промовляє у вуха тих, хто чує (див. Притч. 25:12), щоб не виявилося, що і ти даєш “святая псом”, і помітаєш “бисер пред свиниями” (Мф. 7:6). Господь нехай напоумить тебе, брате, щоб не ухилитися тобі зі шляху смирення.
Запитання 698. Два христолюбивих чоловіки щиро любили один одного в Господі й керувалися в житті своєму настановами отців. Один із них сказав у розмові слово про сторонню людину; інший же, захопившись спонуканням диявольським, подумав, що той сказав це на його рахунок, і дуже зніяковів; і коли перший пояснив йому це, він не приймав пояснення. Звідси вийшла в них невелика суперечка, і обидва вони прийшли до отців і пояснили свою ситуацію тому самому старцю.
Відповідь. Як одностайний, я вам кажу всю істину перед Богом. Обидва ви маєте принести покаяння Богові нелінуючись, але від щирого серця, щоб Він простив вам молитвами святих отців ваших. Ти, як обмовлений, не зазнав докору, як мало б бути, кажучи: я “Згрішив, і весь гріх на мені, бо через мене збентежився брат мій”. А він (винен у тому), що не розсудив, перш ніж дорікнув тобі за слово, не про нього сказане, і що ти не бажав говорити йому нічого образливого аж до самої смерті; а тому виявилося, що і він, подібно до тебе, не має терпіння. Однак ви не винні, але ми є причиною зла, бо не маємо молитов: якби мали їх, то ви були б убережені від лукавого, який сіє серед вас пажитницю, щоб спокусити вас; бо ми про це зобов’язані молитися, щоб ви були убережені. Чи не боїтеся ви суду Божого, якщо спокусяться вами люди, кажучи: “Ось і духовні діти батьків, як же вони не мають терпіння, але повстають один на одного?” Якщо ви соромитеся від серця вклонитися один одному, то ми вклонимося за вас, бо ми заслужили такий сором. Господь нехай пробачить вас, нехай збереже вас від лукавого і “да сокрушит его под ноги ваша вскоре” (Рим. 16:20). Будьте одностайні про Господа і однодумці та єдиновірні. Господь нехай утвердить вас бути непохитними в страху Його. Амінь.
Питання 699. Інший христолюбивий чоловік, який надавав гостинність отцям, послав листа, запитуючи того самого старця: чи корисно йому зовсім зректися світу і вступити в чернече життя? Коли ж старець написав йому у відповідь, що віддалення від світу досконаліше (за гостинність мандрівникам), то він, подумавши, що це сказано йому як заповідь, вельми образився і вирішив не питати вже більше отців ні про що. Пізнавши це духом, старець повелів написати йому таке.
Відповідь. Насамперед вітаємо любов твою до Господа, і просимо відкласти всякий сумний помисел, і з радістю та страхом Божим прочитати й зрозуміти написане тобі раніше, у першому посланні. Не як заповідь написали ми вам, навчаючись цього від апостола, який каже: “не да сило вам наложу” (1Кор. 7:35), але міркуючи по відношенню до вас про ту і про іншу справу, яка відмінність у їхній користі, – як і всі ми чули. Спаситель сказав у Євангелії написане в Законі: “не убиеши: не прелюбы сотвориши”, і т.д., а потім запитав того, хто запитав Його цими словами: “вся сия сохраних… что есмь еще не докончал?” – сказав про досконалість: “аще хощеши совершен быти… продаждь имение твое” (Мф. 19:18,20,21), та інше, відоме тобі. Але ненависник добра завжди ходить за нами, перешкоджаючи всякій добрій справі. Бачачи, що вам написано корисне, і ще до того, як ви зрозуміли сенс написаного, він ледь не збентежив вашого помислу. Дивно, як він затьмарює розум і захоплює помисел людини, щоб вона не отримала жодної користі, і не допускає її запитати саму себе, про що бентежиться, і сказати собі: “Вскую прискорбна еси, душе моя? и Вскую смущаеши мя? уповай на Бога, яко исповемся Ему” (Пс. 41:6), і т. д. Робить же він це, щоб навіяти людині, що якби так написали святі, то написане подавало б допомогу, а не (вводило б у) збентеження і в спокусу. Але той, хто тверезий, приводить собі на пам’ять, що й апостоли збентежилися невір’ям, коли побачили Владику свого Спасителя і Христа, бо Він оголосив про це, сказавши їм: “что смущени есте? и почто помышления входят в сердца ваша?” (Лк. 24:38). І за словами Його негайно настала тиша. Так і ми, якщо в мовчанні серця прочитаємо написане і знайдемо, що ми не можемо, за словами Писання, приносити плоду на сто і на шістдесят, то зробимо принаймні третє, тобто на тридцять (див. Мф. 13:23 і Мк. 4:20). Ми повинні також знати, що написане в усякому разі принесло нам користь; якщо і не можемо виконати досконалого, то вчимося не пишатися в нинішній справі гостинності, начебто робимо щось велике, знаходячи, що ми не в змозі були виконати досконалого. Не тому ми вам написали те, що міститься в першому посланні нашому, щоб відкидали справу, яку ви тепер робите, але для того, щоб ви перейшли до більшого, або, залишаючись при тому, в чому тепер вправляєтеся, виконували це зі смиренною думкою (про себе). Не дивуйтеся спокусам, – ми маємо заповідь: радійте, “егда во искушения впадаете различна” (Як. 1:2). Одного разу один брат запитав у деякого святого отця: “Що значить, авва, коли я, відходячи до сну, попередньо багато молюся і захищаю себе хресним знаменням, то і тієї ночі трапляється зі мною уві сні блудна спокуса; якщо ж не молюся і не захищаю себе хрестом, то не буває спокуси”. Старець відповів йому на це так: “Демони, через хитрість свою, чинять так із тобою, щоб відвернути тебе від молитви і хресного знамення, бо знають, що від цього людина отримує допомогу”. Так і ти, якщо запитаєш отців, і демони на якийсь час збентежать тебе їхньою відповіддю, то ніяк не припиняй запитувати їх. Отці нічого не призначають тяжкого або шкідливого, будучи учнями Того, Хто сказав: “ярмо… Моє благо, і тягар Мій легкий є” (Мф. 11:30). Згодом отримаємо ми від них плід користі, і тоді промовимо з псалмоспівцем: “Обратил еси плачь мой в радость мне” (Пс. 29:12), та ін.
Питання 700. Трапляється, що коли я розмовляю з ким-небудь, то розум мій несподівано розсіюється так, що я, здається, буваю не в собі і забуваю, про що ми говоримо, не тому, щоб розум мій переносився на що-небудь інше, а тому, що він приходить у нестямі. Що це означає, отче мій, і що мені робити, – я дуже сумую (про це).
Відповідь. Це брань від диявола, який хоче ввести людину в ганьбу перед присутніми. Якщо ж відверто поясниш їм це, кажучи: “Вибачте мене, диявол втягнув мене в розсіяність”, то він засоромиться, і боротьба ця мине; наперед же розмовляй з увагою. Це можна вважати нікчемним, але того, хто не розуміє, це призводить до великого сорому. Згадка ж імені Божого абсолютно скасує все зле і зміцнить неміч нашу. Амінь.
Запитання 701. Деякий христолюбивий чоловік, вельми стриманий, який дбає про свою душу, послав запитати того самого старця: як корисно людині чинити: чи робити те, що їй самій видається добрим, чи запитувати в отців?
Відповідь. Хто замислюється робити що-небудь хороше від себе, а не питаючись у батьків, той не дотримується закону і нічого не зробив законно. А хто робить із запитанням, той виконує Закон і Пророків; бо питати є знак смирення, і такий наслідує Христа, Який “смирил Себя, приняв зрак раба” (Флп. 2:7,8). Чоловік, який живе без поради, ворог сам собі. Писання говорить: “с советом вся твори” (див. Сир. 32:21). І Іоанн Колов каже: “Якщо побачиш юнака, який зі своєї волі піднімається на небо, утримай його за ногу і скинь донизу”. Корисніше зі смиренням запитувати, ніж іти зі свавіллям, бо Сам Господь вкладає у вуста того, хто запитує, що сказати, заради смирення і правоти серця того, хто запитує.
Запитання 702. Якщо трапиться бути разом з отцями, тоді як вони змагаються у вірі з ким-небудь із тих, хто неправомірно мудрує про неї, чи маю і я змагатися, чи ні? Бо помисел каже мені: “Коли мовчиш, то зраджуєш вірі”. Також, якщо і між ними відбуватиметься докладна бесіда про догмати: чи сказати мені, що знаю, чи промовчати? І (нарешті) як чинити, коли мене запитають?
Відповідь. Ніколи не змагайся у вірі; Бог не вимагає від тебе цього, але лише того, щоб ти вірив право, як прийняв від Святої Церкви при хрещенні, і щоб дотримувався заповідей Його. Збережи це, і спасешся. Розмовляти ж про догмати не слід, бо це вище за тебе; але молися Богу про свої гріхи, і в цьому нехай вправляється розум твій. Стережися, щоб у серці своєму не засудити тих, хто має таку співбесіду, бо ти не знаєш, чи право говорять вони, чи ні. – Бог судитиме цю справу. Якщо ж будеш запитаний, скажи: “Вибачте мене, отці святі, це вище за мене”.
Запитання 703. А коли єретик, під час змагання, словом своїм збентежить православного: невже недобре буде, якщо я посильно допоможу йому, щоб, будучи переможеним, він не похитнувся в православній вірі?
Відповідь. Вступаючи в бесіду, ти розмовляєш перед Богом і людьми, і (бесіда твоя) стає нібито вченням. Але хто вчить, не маючи сили, слово того буває непереконливим і безплідним; а коли не приносиш жодної користі, то яка потреба і розмовляти? Якщо ж справді бажаєш надати допомогу, звернися в серці своєму до Бога, Який знає таємне і може створити більше, ніж ми просимо в Нього, і Він зробить зі Своєї волі з тими, хто змагається, а ти вчиниш у такій справі зі смиренням. Якщо хтось, наприклад, ув’язнить когось у в’язницю, несправедливо користуючись своєю владою, а інший, бачачи це і сам не маючи сили перешкодити цьому або захистити цю людину, піде таємно і скаже про це сильнішому, а той, за силою своєї влади, пошле звільнити ув’язненого, а той, хто ув’язнив, буде бентежитися, не знаючи, хто сповістив найсильнішого, – так і тут, приступимо до Бога із сердечним молінням за віру і братів наших, і Той, Хто клявся Собою, що Він “всем человеком хощет спастися и в познании истины приити” (1Тим. 2:4), зробить і з ними по Своїй волі.
Запитання 704. Чи повинен я, принаймні, досліджувати те, про що міркують, щоб, дізнавшись це достовірно, не входити в змагання?
Відповідь. Не досліджуй нічого з того, чого Бог не вимагає від тебе, і не вимовляй у бесіді слів, що наражають тебе на небезпеку, але будь задоволений, як я вище сказав, сповідуванням правильної віри і не цікався ні про що понад це.
Запитання 705. Коли бесіда буде про що-небудь із Писання: чи промовчати мені, чи взяти в ній участь? І коли (до того ж) трапиться тим, хто веде бесіду, сумніватися в чомусь такому, що я знаю, – чи добре мені сказати про те чи ні?
Відповідь. Мовчання краще. Якщо ж вони сумніваються, і ти знаєш те, чим можна розв’язати сумнів, то скажи зі смиренням, що знаєш; а коли не знаєш, то не кажи нічого на власний розсуд123, бо це є безумство.
* * *
123 Тобто як ти сам це розумієш, а не як пояснюють це отці.
Запитання 706. Якщо бесіда буде про предмети, що не мають душевної шкоди, то промовчати мені чи взяти в ній участь?
Відповідь. Перед запитанням недобре починати говорити. Але коли тебе й запитають, то зі смиренням і страхом Божим скажи, що знаєш, не підносячись, якщо слово твоє приймуть, і не сумуючи, якщо його не приймуть, бо такий шлях Божий. І щоб не прийняли тебе за мовчазного, скажи і сам що-небудь, що знаєш, але скороти (промову свою), і ти позбудешся багатослів’я і суєтної про себе думки.
Запитання 707. Якщо хто скаже, щоб я прокляв Несторія і подібних до нього єретиків, проклясти мені їх чи ні?
Відповідь. Що Несторій і колишні після нього єретики перебувають під анафемою – це очевидно, але ти аж ніяк не наважуйся проклинати когось, тому що той, хто вважає себе грішним, повинен оплакувати гріхи свої і більше нічого; але не потрібно засуджувати і проклинати будь-кого: “кийждо себе да искушает” (див. 2Кор. 13:5).
Запитання 708. А хто звідси зробить висновок, що і я розмірковую так само, як вони, що сказати тому?
Відповідь. Скажи йому: хоча й очевидно, що єретики гідні прокляття, але я сам грішніший від усякої людини, і боюся, як би, засуджуючи іншого, не засудити самого себе, бо коли прокляну і самого сатану, як того, хто робить справи його, я проклинаю самого себе. Господь сказав: “Аще любите Мя, заповеди Моя соблюдите” (Ін. 14:15), і апостол каже: “Аще кто не любит Господа… да будет проклят” (1Кор. 16:22). – Отже, хто не виконує заповідей Його, той не любить Бога, а той, хто не любить Його, перебуває під клятвою; і як такий може проклинати інших? Скажи йому це, і якщо він буде продовжувати наполягати на тому ж, то, щоб не зашкодити совісті його, прокляни того єретика.
Питання 709. Якщо ж я не знаю, чи справді єретик той, кого він просить мене проклясти, то як вчинити мені?
Відповідь. Скажи йому: “Брате! Я не знаю, як розмірковує той, про кого ти говориш; проклинати ж того, кого я не знаю, як здається, послужить мені на осуд. Кажу тобі, що іншої віри, крім (відданої) від 318 святих отців, я не знаю, і хто розмірковує інакше, ніж вона навчає, той сам себе піддав анафемі”.
Запитання 710. Якщо трапиться гоніння, як мені вчинити: залишитися чи піти?
Відповідь. Запитай духовних отців, і як вони скажуть тобі, так і вчини; і не йди за своїм розсудом, щоб через нерозуміння не впасти в біду.
Запитання 711. А якщо під час потреби не буде отців, до яких маю повну довіреність, щоб запитати їх про це, то як вчинити мені: залишитися, щоб не здатися таким, що зраджує вірі, чи піти, боячись, щоб не примусили зрадити її?
Відповідь. Стань на молитву, і молися від щирого серця людинолюбцю Богові, волаючи: “Владико, помилуй мене заради милості Твоєї, не дозволь мені ухилитися від волі Твоєї і не віддай мене погибелі під час майбутньої спокуси”. Зроби це до трьох разів, як зробив і Спаситель у годину переказу Свого, і якщо після цього відчуєш у собі безсумнівне завзяття залишитися і за допомогою благодаті Божої перетерпіти всі майбутні лиха, навіть і до самої смерті, то залишся. Якщо ж відчуєш у серці своєму страх, то піди, і не думай, що через те ти зраджуєш вірі: Бог не вимагає від нас того, що вище за силу нашу. Бо коли, відчуваючи в собі страх, ти залишишся, то може трапитися, що, будучи не в силах перенести скорботи й муки, які спіткали тебе, ти станеш зрадником істини і піддаси себе вічній муці.
Запитання 712. А коли проти волі впаду в цю спокусу, як (тоді) вчинити?
Відповідь. Поклади все своє піклування на людинолюбного Бога, кажучи: “Владико, я не піддавав себе спокусі, як той, хто може її понести, але мимоволі зустрів її. Отже, за милістю Твоєю і заради молитов святих Твоїх не дозволь мені зрадити святій вірі”.
Запитання 713. Як треба молити отців про прощення гріхів своїх? Чи казати: “Пробачте мені”, чи: “Випросіть мені прощення”? І коли молю Самого Господа, як повинен я говорити?
Відповідь. Коли молимо отців, які відійшли до Бога, то слід казати: “Прости мене”; коли ж ті, що ще перебувають з нами, то: “Помоліться за нас, щоб отримати нам прощення”. А коли молиш Самого Владику124, говори так: “Помилуй мене, Владико, заради святих Твоїх мучеників і заради святих отців, і молитвами їхніми прости мені гріхи мої”. Бо і пророк говорив: “Авраама ради… раба Твоего” (Дан. 3:35), і Сам Господь сказав: “защищу град сей… Мене ради и Давида ради раба Моего” (2Царів. 19:34).
* * *
124 Початку цього немає в грецькій книзі, воно запозичене з (книги) святого Нікона Чорногорця.
Запитання 714. Коли трапиться мені бути з мирськими людьми, і почнеться марнослів’я, – залишитися мені чи піти?
Відповідь. Якщо не маєш особливої потреби, то піди; а коли буде потреба, то звернися розумом до молитви своєї, не засуджуючи їх, але пізнаючи свою неміч.
Запитання 715. Якщо ж вони прихильні до мене, чи повелиш змінити цю бесіду на іншу, більш корисну?
Відповідь. Коли знаєш, що вони охоче слухають слово Боже, розкажи їм що-небудь із житія святих отців і переміни бесіду їхню на іншу – спасенну для душі.
Запитання 716. Під час бесіди з ким-небудь добре призивати ім’я Боже?
Відповідь. І під час бесіди, і перед бесідою, і після бесіди, в усякий час і в усякому місці треба призивати ім’я Боже. Писання говорить: “Непрестанно молитеся” (1Сол. 5:17); бо через це знищується всяка спокуса.
Запитання 717. Як може людина невпинно молитися?
Відповідь. Коли хто буває наодинці, то повинен вправлятися в псалмоспіві та молитися вустами й серцем; якщо ж хто буде на торгу й узагалі разом з іншими, то не слід молитися вустами, але одним розумом. При цьому слід оберігати очі, щоб уникнути розсіювання помислів і мереж ворожих.
Питання 718. Коли молюся або вправляюся в псалмоспіві і не відчуваю сили вимовлених слів через серцеву байдужість, то яка мені користь від цього (моління)?
Відповідь. Хоча ти й не відчуваєш (сили того, що вимовляєш), але біси відчувають її, чують і тремтять. Отже, не переставай вправлятися в псалмоспіві та молитві, і мало-помалу, Божою поміччю, нечуття твоє перетвориться на м’якість.
Запитання 719. Коли в церкві виголошується Трисвяте, і я біля неї сиджу з отцями або мирянами, – то чи встати мені і нагадати про це іншим, які сидять зі мною, чи ні?
Відповідь. Якщо це будуть батьки, то як вони зроблять, так і ти зроби; якщо ж мирські будуть, старші за тебе, і ти знаєш, що (коли нагадаєш їм) вони спокусилися, то добре зберегти совість їхню і вчинити так, як вони вчинять. Утім, ти можеш і сидячи з ними сказати Трисвяте в серці своєму; а коли що-небудь перешкоджає тобі, то і пам’ять про це може замінити саму дію. Якщо ж ті, хто сидять із тобою, не старші за тебе, то встань і скажи Трисвяте, і через це заохотити їх до того ж не буде недоречно, а вони нехай зроблять як хочуть.
Питання 720. Якщо буду я в той час один, і маю в себе в руках щось, що перешкоджає мені встати, то як мені вчинити тоді?
Відповідь. Коли не можеш встати, не сумуй про те, бо все можна зробити подумки, з міркуванням.
Запитання 721. Якщо в той час, як я приходжу до батьків, вони посилюються утримати мене в себе, тим часом як мене відкликає необхідне заняття, то що робити мені?
Відповідь. Якщо вони такі, що можуть по Богу міркувати про справи, то скажи їм зі смиренням: “Вибачте, мені належить необхідне заняття”, і як вони скажуть тобі, так і зроби, не вагаючись і вірячи, що в усякому разі це буде тобі на користь. Якщо ж вони не такі, а заняття твоє необхідне, то припини суперечку і зроби уклін, щоб піти. А коли і після поклону будуть продовжувати утримувати тебе, то скажи їм: “Вибачте, мені неможливо у вас залишитися”.
Запитання 722. Коли я обідаю з деякими з отців і будь-хто з них благословить належну їжу, чи повинен я, маючи намір куштувати, казати йому: “Благослови”, і чекати, поки він знову благословить мені (їжу), або задовольнятися першим благословенням? Трапляється, що в той час (коли я прошу його про це) розум його буває зайнятий чимось іншим, і він зволікає відповідати мені, а я завжди сумую про це. Чи добре також, перш ніж доторкнуся до їжі, закріпити її хресним знаменням?
Відповідь. Уже він благословив одного разу (їжу), і тому (очікувати другого благословення) буде зайвим. Так само і запечатувати їжу, тобто покладати на ній хресне знамення, немає потреби, бо благословення є та сама печатка; не повинно і тому, щоб не подати думки тому, хто благословив, або будь-кому іншому, ніби ти не віриш його благословенню, що послужило б до спокуси.
Запитання 723. Якщо отці, до яких я приходжу, примушують мене благословити майбутню їжу, – послухатися їх чи ні?
Відповідь. Не слухайся, а скажи так: “Я не клірик і не маю чернечого образу, але людина мирська і грішна, і це перевершує міру мою; пробачте мене заради Господа”.
Запитання 724. А коли всі, хто сидить за трапезою, будуть люди мирські, – як нам вчинити, не маючи, хто б міг благословити (трапезу)?
Відповідь. Добре і мирським людям, приступаючи до їжі, благословляти Бога, бо пам’яттю про Бога освячується їжа. Благословення ж це не має того значення, як благословення священнослужителя: воно лише хвалебне слово і спогад про Бога, бо всім пристойно згадувати Бога і славословити Його; а тому добре робити те й мирським, коли немає серед них, хто б міг благословити їжу.
Запитання 725. Якщо вони сумніваються, кому з них благословити раніше, і поступаються один одному, – як треба вчинити?
Відповідь. Той, хто запропонував це, повинен просити про благословення їжі того, через кого бажає отримати для неї благословення. Коли ж ніхто цього не візьме на себе, то, для усунення суперечки, він повинен сам прийняти це на себе і сказати: “Молитвами святих отців Господь нехай учинить із нами (милість) Свою. Амінь”.
Запитання 726. Ви сказали, що добре і мирським людям згадувати Бога під час куштування їжі, щоб спогадом про Нього освятилася ця їжа: чи добре вимовити вищесказаний вірш і молитву, перш ніж хліб буде покладено на трапезу?
Відповідь. Вимовляти це можна (і раніше), але як у молитві говориться: “Благослови те, що підлягає”, то добре буде, і згідно з порядком, вимовляти молитву тоді, коли хліб уже покладено на трапезу.
Запитання 727. Коли отці пропонують мені виголосити суд у будь-якій справі, а я не дуже сподіваюся на себе, то як вчинити мені: відмовитися чи погодитися на їхню (пропозицію)? Чи сказати, що думаю, чи запитати спершу тих, хто знає краще за мене, і потім уже виголосити суд?
Відповідь. Заради веління отців прийми (на себе суд), і скажи тим, хто судиться, що ти будеш судити так, як тобі видається справедливим; причому старайся затвердити думку свою в правоті, і не схиляйся серцем до когось одного за пристрастю або за прихильністю, а скажи справжню правду, як тобі видається; бо Бог, Який один тільки знає істину, судить наш поступок. Якщо ж можеш запитати того, хто знає краще за тебе, то і це не буде недоречно.
Запитання 728. Якщо справа ця вимагає клятви, вимагати її від них чи ні?
Відповідь. Ніколи і ні від кого не вимагай присяги, бо Бог заборонив “клятися всяко” (Мф. 5:34): але оголоси, що в тій справі потрібна присяга; а тому, якщо хочете підтвердити його присягою, це полягає у вашій волі. Якщо ж від вищої влади отримаєш повеління здійснювати суд, то вимагай, щоб дали клятву, тобто ретельно розглянь, чи корисно це буде, – і тоді вимагай клятви, нітрохи не сумніваючись.
Запитання 729. Якщо я сиджу біля старця або якоїсь почесної особи в той час, коли він читає, і бачу, що той помиляється в наголосі або вимові слів, а я знаю це краще за нього: то сказати йому чи ні?
Відповідь. Знаючи, що він охоче прийме слова твої, скажи, а інакше не говори нічого. Уваж собі, щоб від цього не виникло марнославство у твоїй думці, тому що тобі набагато корисніше мовчати, ніж сказати що-небудь із марнославством.
Запитання 730. Інший христолюбивий чоловік запитав того ж старця: якщо чернець просить мене допомогти йому в якійсь справі, і мені здається, що та справа не по Богу, – як мені вчинити?
Відповідь. Якщо воно не по Богу, не допомагай йому, але відмовся від цієї справи, сказавши йому справжню правду: (я не можу допомогти тобі), тому що ти, як мені здається, просиш у мене несправедливого. Якщо ж справа по Богу і не приносить тобі ніякої душевної шкоди, допоможи їй, по силі твоїй, і отримаєш за це відплату. А коли загрожує тобі шкода, то не бери участі в тій справі, тому що Бог не вимагає від тебе, щоб ти робив що-небудь, що може завдати шкоди душі твоїй.
Запитання 731. Коли бачу, що хто-небудь докучає ченцеві або ображає його, то я бентежусь на нього за це: чи добре роблю чи ні?
Відповідь. Ніщо, що відбувається зі збентеженням, не може бути добрим, але походить від дії диявольської з самовиправданням. Отже, якщо бентежишся, то не кажи нічого, бо й того ще більше збентежиш, а злість не знищує злоби. Якщо ж не бентежишся, скажи йому з лагідністю: “Як ти не боїшся гріха, несправедливо ображаючи авву? Чи не знаєш, що образ, який він носить, є Божий, і прогнівається на тебе Бог?” Говорячи таким чином, ти будеш говорити по Богу; Бог же сильний приборкати його, як Йому завгодно.
Запитання 732. Інший христолюбивий чоловік запитав того ж старця: я маю з однією людиною тяжбу про справу; як повелиш мені вчинити: чи судитися з ним наполегливо, чи залишити наполегливість і швидше відступитися (від тяжби)?
Відповідь. Постарайся скільки можна, швидше відступитися; бо тільки досконалі мужі можуть не бентежитись від того, що приходять спокуси; а немічний, якщо не поспішить позбутися тяжби, приходить потім у каяття і, змушений звинувачувати лише себе самого, звертається до хуління на Бога і губить душу свою. Тоді виконується на ньому слово: «кая… польза человеку, аще мир весь приобрящет, душу же свою отщетит?» (Мф. 16:26).
Запитання 733. Хтось винен мені, і якщо я не поступлюся йому дещо, то ми ніколи не примиримося, – як наказуєш мені вчинити?
Відповідь. Хто шукає миру, той не позбавляється миру Божого, бо “верный в мале и во мнозе верен есть” (Лк. 16:10), і: “хвалится милость на суде” (Як. 2:13). І якщо людина не знехтує мирськими вигодами, вона не досягне миру Христового. “Начный дело благо в вас, Той и совершит е даже до дне Господа нашего Иисуса Христа” (Флп. 1:6). Молитва наша в тому й повинна полягати, нехай дасть нам Бог мир, щоб ми могли звершити діло Боже, як це й засвідчено святішим очільником усієї Церкви (апостолом Павлом: 2Сол. 3:16).
Питання 734. Чи повинен я приймати кожного мандрівного ченця, який приходить до мене, не розпитуючи у нього (хто він такий і звідки)? І якщо поспішу прийняти його, коли треба відпустити його? І чи треба подати йому що-небудь, коли він іде? Бо деякі потребують і цього.x
Відповідь. Премудрий написав: “Не всякаго человека вводи в дом твой” (Сир. 11:29). Отже, коли приходить до тебе мандрівник, помолися перш за все Богу, а потім розпитай: звідки він і куди йде. І якщо відкриється, що тобі слід прийняти його, то прийми і, нагодувавши, відпусти, не подаючи йому нічого, бо, якщо захочеш надавати мандрівну гостинність вище за свою міру, то не будеш в силах більше продовжувати її.
Запитання 735. Якщо ж я мав до мандрівника довіру й утримав його в себе на кілька днів, а (тим часом) сам хочу піти кудись, і соромлюся просити його піти також, щоб він не спокусився, або просто без особливої причини хочу, щоб він залишив мене: що робити мені тоді?
Відповідь. Скажи йому з привітністю: “Авва, чи не думаєш піти куди-небудь?” І якщо скаже: “Так, я маю намір піти”, – ти скажи: “І я також маю потребу відлучитися з дому”. Якщо ж скаже: “Ні, я не маю наміру”, то скажи йому: “Як же ти думаєш? Мені треба піти, а тут немає нікого, хто б міг послужити тобі (за моєї відсутності)”; таким чином він піде з миром.
Запитання 736. Чи добре прибирати келейні речі, щоб не пропало що-небудь, чи залишати їх на волю Божу?
Відповідь. Добре прибирати речі не тільки потрібні для мандрівної гостинності, а й ті, які є для домашнього вжитку, після того, як потреба задоволена, бо не повинно подавати дияволу приводу до спокуси. Якщо ж трапиться чомусь, від забуття або від лінощів, загубитися, то не сумуй, а докоряй собі за лінощі свої й проси в Бога прощення. І нехай не відверне тебе через це (ворог) від доброї справи гостинності, але вправляйся в ній за силою своєю, а не вище сили, роблячи це з міркуванням і дбаючи притому, щоб не дати місця спокусі.
Запитання 737. Господь сказав: “Блажени плачущии” (Мф. 5:4); а за словом апостола (належить) завжди бути радісним (див. 1Сол. 5:16) і для всіх доступним (див. Рим. 12:10). Скажи мені: яка справа ставиться людині в плач і яка в те, щоб завжди бути радісною? І чи можна обом цим – плачу і веселості – перебувати разом?
Відповідь. Плач є печаль за Богом, яку породжує покаяння; ознаки ж покаяння суть: піст, псалмоспів, молитва, повчання в слові Божому. Радість є веселість за Богом, яка благопристойно виявляється при зустрічі з іншими і в обличчі, і в слові. Нехай серце зберігає плач, обличчя ж і слово – благопристойну веселість.
Вопрос 738. Если друг просит меня поручиться за него, поручиться мне или нет?
Відповідь. Поручительство доводить до спокуси; тож якщо бажаєш уникнути спокуси, то не бери на себе поруки ні за кого, але вільно висловіть йому істину в таких словах: “Ти знаєш, що я люблю тебе, але я маю заповідь від отців, які знають, або, краще сказати, передбачали мою неміч, – не бути поручителем ні за кого; переступити ж заповідь і згрішити перед Богом я боюся”. Так скажи йому, і якщо образиться, ти не турбуйся цим. Якщо ж можеш позбутися цього під якимось слушним приводом – і то добре, бо може трапитися, що він не побажає взяти тебе поручителем чи то через повагу до тебе, чи то через іншу якусь причину, і тоді на твоєму боці не буде провини, а отже не буде місця і скорботі. Якщо ж, захопившись, поручишся, то не впадай у зайву зневіру, а скажи думці: “Що трапилося, – так тому й бути”. Господь же нехай позбавить тебе і покриє в наслідках цієї справи, а ти не переставай молитися про це Богові, і Він сильний влаштувати справу твою (на благе) по великій Своїй милості.
Запитання 739. Улюблений мною друг наражається на небезпеку щодо спасіння душі своєї або втрати майна – чи повелиш мені допомогти йому?
Відповідь. Якщо по Богу любиш друга твого, і він наражається на небезпеку щодо порятунку душі своєї або втрати майна, то постарайся допомогти йому за силою своєю, якщо не бачиш у цьому душевної шкоди. Якщо ж має бути душевна шкода, ухилися і не втручайся в цю справу, довір її Богові і молися Йому, щоб Він надав допомогу ближньому твоєму, і Він здатний замість нас зробити те, що корисно для нього.
Запитання 740: Є у мене друг, і виявилося, що він єретик, – чи вмовляти його, щоб він правильно розмірковував?
Відповідь. Вмовляй його пізнати праву віру, але не змагайся з ним і не бажай дізнатися, як він мудрує, щоб самому не заразитися його отрутою; але якщо він побажає отримати собі користь і почути істину віри Божої, приведи його до тих святих отців, які можуть принести йому користь у Христі, і в такий спосіб допоможеш йому за Богом, без шкоди для себе. Але якщо він після першого і другого умовляння не виправиться, то такого, за словом апостола, “отрицайся” (Тит. 3:10). Бо Бог, як кажуть отці, не хоче, щоб людина робила що-небудь вище сили своєї. Якщо бачиш, кажуть вони, когось, хто тоне в річці, не подавай йому руки своєї, щоб він не потягнув тебе за собою, і таким чином і ти не потонув би разом із ним; але подай йому жезл свій, і тоді, якщо зможеш витягти його – добре; якщо ж ні, то залиш у руках його жезл свій, – і ти спасешся.
Запитання 741. Хтось із отців мав у себе друга, якого він любив у Господі, і всі вважали його за православного, але він виявився єретиком за своєю мудрістю; тоді ті, що мали любов до нього, залишили його. Почувши ж згодом, що він хоче явно відступити від Церкви, надумали піти і вклонитися йому, побоюючись, щоб він не зробив цього від смутку і не приписав би їм провини цього вчинку; але спершу пішли і запитали про це старця.
Відповідь. Хвороба є хвороба; отже, не показуйте вдаваних знаків (уваги), бо ви поклоніться йому не тому, що ви винні проти нього, але для того, щоб він не відступив від Церкви.
Запитання 742. Ті знову запитали старця: якщо ж він зробить це (тобто явно відступить від Церкви), і ми зустрінемося з ним, – вітати його чи ні?
Відповідь. У якій ви прихильності перебуваєте до всіх таких, у такій самій перебувайте і до нього, вважаючи його в тому ж числі.
Запитання 743. Якщо хто увійде в церкву під час служби, і до закінчення вийде з неї, – чи не грішно це?
Відповідь. Досконала і богоугодна справа полягає в тому, щоб той, хто увійшов у церкву, слухав Писання і перебував на службі до досконалого її закінчення, бо без поважної причини не слід виходити з церкви перед кінцем служби, бо це є неповага. Якщо ж має бути потреба, то це прощається; але і в такому разі людина не повинна виправдовувати себе, а просити вибачення в Бога, кажучи: “Владико, пробач мені, що я не міг виконати належного”.
Запитання 744. Чи можна комусь розмовляти в церкві?
Відповідь. Аж ніяк не повинно кому б то не було розмовляти в домі Божому під час святої літургії, але вправлятися в молитві та ретельно слухати Божественне Писання, яке сповіщає про те, що слугує для спасіння душ наших. А як скоро буде потреба сказати що-небудь, то треба сказати коротко, заради благоговіння і страху до теперішнього часу, і вважати цю справу не інакше, як на осуд собі.
Запитання 745. Якщо я не хочу розмовляти (у церкві), але деякі з отців почнуть розмовляти зі мною, – як вчинити мені, щоб вони не спокусилися мовчанням, вважаючи його презирством до себе?
Відповідь. Якщо вони почнуть говорити, відповідай стисло, вважаючи і це не інакше, як засудженням (собі).
Запитання 746. Помисел мені каже, щоб я не часто виходив зі свого дому, а трапляється так, що впродовж тижня буває кілька разів церковна служба; чи мушу я ходити до неї, чи краще в домі займатися (молитвою)?
Відповідь. Якщо знаєш, що, виходячи з дому, зустрічі завдають тобі шкоди, то корисно тобі не виходити часто (з дому), навіть і через церковну службу, а лише часом; бо мовчання позбавляє від багатьох зол.
Запитання 747. Якщо ж трапиться мені потреба вийти з дому за власною своєю потребою чи для батьків, чи не стане обтяженням совісті – не піти (в такому разі) до церковної служби?
Відповідь. Якщо тобі потрібно буде вийти з дому за необхідною потребою або за велінням отців – постарайся зробити свою справу зі страхом Божим і не сумнівайся щодо того, що не будеш біля церковної служби, але повернись у дім свій, і там згадуй гріхи свої. Якщо ж вийдеш з дому через лінощі й розсіювання, то тоді корисніше піти в церковне зібрання і не розсіюватися, а уважно ставитися до себе.
Запитання 748. Чи добре ходити до церкви вночі (на пильнування), чи вдома за силою своєю звершити пильнування?
Відповідь. Добре звершувати бдіння вдома, бо в церкві часто бувають бесіди125.
* * *
125 Під пильнуванням слід розуміти тут не ту визначену церковним статутом службу, яка відома під цією назвою, але нічні зібрання древніх християн у храмі для молитви, що видно з житій святих.
Запитання 749. Якщо хочу увійти туди, де зберігаються мощі святих мучеників, або в церкву, – чи увійти і (обмежитися тільки) поклонінням жертовнику або святим мощам, чи і причаститися там Святих Тайн, і чи не послужить це обтяженням (сумління)?
Відповідь. Увійти і вклонитися не послужить в обтяження; долучатися ж належить разом з усіма людьми. Остерігайся того, щоб не входити долучатися у вівтар заради честі. Але якщо, за настановою священика, туди будеш покликаний, то попроси його раз і два (залишити тебе разом з іншими), і якщо він наполягає, то надай послух: він знає, що робить; і коли буде за цим обтяження (сумління), то воно буде зараховане йому. (До того ж) уважно стеж за собою, щоб у тобі не виникло від цього марнославство, але ввійди, засуджуючи себе, як негідного, бо це справді так і є126.
* * *
126 За 69 правилом Шостого Вселенського Собору.
Запитання 750. Хтось, маючи намір з’єднатися з іншою людиною для деякої справи, запитав старця, чи добре це буде?
Відповідь. Справа ця не приносить користі ні душі, ні тілу, але скоріше скорбота і суєти; а оскільки я не тямлю і не знаю Писання, то й скажу тобі мирське прислів’я: “Якщо маєш спільника (у справі), то маєш господаря собі”; а втім, роби як хочеш. Ми нікому не даємо заповіді, щоб нікого не образити. Отже, випробуй себе, чи готовий ти радісно зустріти скорботу, чи ні? Господь із нами. Амінь.
Запитання 751. Думка представляє мені нестачу моїх потрібних засобів, навіюючи, що я не можу прохарчуватися з домашніми моїми, і від цього нападає на мене печаль, – що це означає?
Відповідь. Це печаль людська. Якби ми мали надію на Бога, то Він Сам керував би нами з волі Своєї. Отже, “возверзи на Господа печаль твою” (Пс. 54:23), і Він сильний подати тобі й домашнім твоїм (усе необхідне) без смутку й скорботи. Скажи Йому: нехай буде воля Твоя, – і Він не залишить тебе в печалі та скорботі. Господь нехай помилує тебе і нехай покриє Своєю правицею. Амінь.
Запитання 752. Авва попросив одного схоластика, чоловіка христолюбивого, якого любили отці гуртожитку, зробити необхідну справу, яка не терпіла зволікань; бо той (схоластик) мав звичку заради Бога старанно виконувати прохання їхні; але за дією диявольською трапилося йому втратити свідомість у виконанні цієї справи; авва ж, скорботствуючи про це, запитав того самого старця: що я маю написати до нього?
Він повелів написати йому таке. Знаємо, що ми завдаємо тобі скорботи і сорому, докучаючи про свою справу, але й ти ображаєш нас тим, що лінуєшся і нічого не робиш. Скажи нам відверто: чи не обтяжуємо ми тебе? І ми більше не будемо обтяжувати; якщо не через тебе, то й через іншого Бог допоможе виконати нашу потребу. Отже, постарайся про нашу справу або скажи нам (що не хочеш цього), то (Сам) Бог подбає про це, і молися за нас.
Коли схоластик це почув, то серце його запалало немов би вогнем, і він щиро попрацював у проханій справі, молитвами отців незабаром отримав у ній успіх, і майбутня потреба була тим задоволена. Після чого, прийшовши до отців, він зробив їм уклін і просив собі вибачення.
Настільки-то потужне слово сильного, слово, яке походить від Духа Святого: воно все звершує швидко, бо “словеса мудрых, – говорить Писання, – якоже остны воловии” (Еккл. 12:11); так і тут: справа звершилася, і душа тієї людини зцілилася від лінощів – матері всіх зол.
Запитання 753. Брат запитав того ж старця: хто робить справу Божу з недбалістю, через що вона пошкодиться або буде зовсім зіпсована, – якому той підлягає засудженню?
Відповідь. Такий подібний до того, хто вкрав річ або зловживав нею, проти волі Божої, і підлягає рівному з ним засудженню.
Запитання 754. Якщо хто намагається робити справу Божу, не нехтуючи нею, але всупереч його бажанню справа буде зіпсована, чи засуджується він?
Відповідь. Він повинен докорити собі і просити вибачення у Бога, як би занепокоєний справою.
Запитання 755. Якщо хто під час справи Божої сумнівається в кому-небудь (з тих, хто бере участь у справі) і не отримує дозволу свого сумніву, – до яких пір він повинен очікувати на нього?
Відповідь. Якщо сумнів цей завдає шкоди душі, то аж ніяк і не повинно перебувати в ньому; якщо ж не містить у собі шкоди, то людина не повинна ні сумувати, ні залишати піклування (про справу), бо інакше вона буде засуджена, як ледача: проклятий, говорить Писання, “творяй дело Господне с небрежением” (Єр. 48:10). Повинен же просити Бога подати йому допомогу і визволення, як це буде корисно.
Запитання 756. Коли роблю з ким-небудь рахунок, помисел навіює мені утримати хоча б мале, за пристрастю, і обдурити його, – як вчинити мені?
Відповідь. Навпаки, постарайся передати йому трохи зайвого, скільки не буде для тебе обтяжливо, хоча одну мідну монету, щоб уникнути злого лихоїмства; бо той, хто намагається дати хоча б трохи зайвого, (тим самим) віддаляє себе від гріха – утримати що-небудь зайве. Від малого людина досягає успіху і в більшому; так само як і від малих пристрастей походять великі пристрасті. Господь нехай напоумить тебе в страху Своєму.
Запитання 757. Якщо, зробивши з ним рахунок, після цього помічу, що, всупереч моєму бажанню, взяв з нього зайве, як вчинити мені?
Відповідь. Якщо це буде (становити) багато, то поверни йому; якби, навпаки, тобі самому трапилося передати йому (скільки-небудь) і ти побажав би одержати це від нього назад, то і ти, коли трапиться з ним те ж саме, поверни йому (передане їм); якщо ж ти, (передавши йому що-небудь), не побажав би одержати від нього це назад, то і ти можеш (в такому ж разі) не повертати йому (переданого ним), хіба що тільки він людина вельми бідна; бо такому втратити й мале – вельми чутливо: у такому разі ти маєш повернути йому (сповна) те, що слід, за всією справедливістю.
Запитання 758. Чи не грішно робити що-небудь у день недільний?
Відповідь. Робити що-небудь на славу Божу не грішно, бо апостол сказав: “нощь бо и день делающе, да не отяготим кого” (1Сол. 2:9); робити ж що-небудь не за Богом, із презирством (до дня недільного), через лихоїмство і за видами низького користолюбства – гріх. Утім, взагалі корисно в день недільний, у Господні свята і в дні пам’яті святих апостолів скасовувати справи і приходити до церкви, бо цього вчить переказ святих апостолів.
Запитання 759. Чи добре давати що-небудь благословенне отцями127 іноплемінникові або жебракові?
Відповідь. Не сумнівайся подати жебракові те, що благословенне отцями, бо це є милостиня, а так само й іноплемінникові, бо благословення не зазнає жодної шкоди від іноплемінника, а скоріше повідомляє йому самому благословення, і може трапитися, що і він через це благословення, яке має Божу силу, прийде до пізнання істини. Один музикант на ім’я Філімон, маючи намір принести жертву ідолам замість святого мученика Аполлонія, водночас бажаючи сховатися від глядачів, надягнув на себе його одяг, але силою його змінився (внутрішньо) і сам став мучеником.
* * *
127 Щось із їжі, пиття або вбрання, і взагалі те, що благословенне отцями.
Запитання 760. Худоба моя хвора, чи не буде нерозважливо покликати кого-небудь заговорити її (від хвороби)?
Відповідь. Заговорення заборонене Богом, і в жодному разі не повинно вживати його; бо порушувати веління Боже є душевна загибель; краще полікуй худобу свою в інший спосіб: попроси поради у лікарів, – у цьому немає гріха, або покропи її святою водою.
Запитання 761. Якщо слуга мій, будучи хворим, піде без мого відома до того, хто заговорює хвороби, чи буде мені це гріхом?
Відповідь. Це тобі не ставиться в гріх, а йому. А як скоро ти дізнаєшся про це, то постарайся напоумити його, зробивши йому умовляння, щоб він вперед не робив цього.
Запитання 762. Оскільки ходити до чародія є справою богопротивною, то побачивши, що хтось іде до такого, чи повинен я сказати йому, щоб він не ходив?
Відповідь. Якщо ця людина буде улюблений твій у Христі брат, то ти маєш сказати їй: брате, ти через це шкодиш душі своїй і гнівиш Бога, Який забороняє це діло; і коли вона не послухається слів твоїх, то сама побачить (наслідки його). Якщо ж це буде хтось сторонній, то тобі нема чого про це піклуватися, доки він сам не запитає тебе про це; бо в такому разі ти маєш сказати йому істину; якщо ж не скажеш, то будеш засуджений. Саул, маючи намір піти до чародійки, запитав про це в Іоанафана, сина свого, але той відповів йому йти, і його засудив (батько) за це. Але хто перебуває під твоєю владою, того ти маєш вмовляти, а в разі непослуху навіть покарати.
Запитання 763. Якщо хто купує або продає якусь річ, чи не гріх домовлятися про більшу або меншу ціну її?
Відповідь. Доки це робиться не з примусу, а з вільної волі, то немає гріха дати і взяти (умовну) ціну за взаємною згодою. Але хто знає, що він придбав більше (ніж річ коштує), той сам собою повинен повернути (зайве), і цим він зробить добру справу, за яку заслужить подяку. Якщо ж хто домовляється з ким-небудь із підвладних йому, то повинен спостерігати, щоб не робити цього насильно, бо це гріх, але повинен сказати йому наперед: “Я не ображуся, брате, якщо ти не погодишся на те, що я тобі пропоную, більше ж дати я не маю наміру. Тому як тобі завгодно і як знаєш, так і роби”.
Запитання 764. Ви вчите, що добре в усякому разі докоряти собі самому. Але коли хто-небудь засуджує мене як винного проти нього, а я не знаю за собою провини, – як вчинити мені (в такому разі)? Бо якщо захочу визнати себе винним, то це послужить до підтвердження його засмучення на мене, ніби я дійсно згрішив проти нього; якщо ж, навпаки, стану виправдовуватися перед ним, кажучи, що ця справа була інакше, то це буде самовиправдання, як же понести мені (цей) докір? Врозуми мене, отче святий, як я маю вчинити (у такому разі).
Відповідь. Перш за все докори себе в серці своєму і зроби братові поклін, кажучи: “Пробач мене заради Господа”. І таким чином зі смиренням (не для того, щоб виправдати себе, але щоб вилікувати його і позбавити від підозри) скажи йому: “Отче мій, я не знаю за собою того, щоб я хотів образити тебе в чомусь, або в чомусь згрішити проти тебе, а тому (прошу тебе) не думай про мене так”. Якщо ж і після цього він не переконається, то скажи йому: “Згрішив, прости мене”.
Запитання 765. Якщо ж я справді згрішу проти нього, і він, почувши про це, засмутиться, – чи добре приховати істину, щоб позбавити його від скорботи, чи (треба) зізнатися у своєму гріху і просити прощення?
Відповідь. Якщо він достовірно довідався про це, і ти знаєш, що справа ця піддасться дослідженню і (вчинок твій) виявиться, то скажи йому правду і попроси вибачення, тому що брехня твоя ще більше роздратує його. Якщо ж він не знав (достовірно), і ти бачиш, що справа не піддасться дослідженню, то не непристойно буде промовчати, щоб не дати місця скорботі. Бо і пророк Самуїл, коли був посланий помазати Давида на царя, хотів (разом) принести і жертву Богові, але побоявся Саула, щоб той не впізнав головної мети його, і сказав йому Бог: “возьми с собою юницу от волов… и речеши: пожрети Господеви иду” (1Сам. 16:2). Отже, приховавши перший намір, пророк оголосив йому тільки другий. Так і ти промовчи про сумне (для ближнього твого), і справа скінчиться благополучно.
Запитання 766. Якщо буде очевидно, що я не згрішив проти кого-небудь, а більше він згрішив проти мене, то як можу докоряти собі? Так, наприклад: якщо під час подорожі моєї зустрінеться зі мною на шляху людина, яку я ніколи не знав і (під час зустрічі) нічого не сказав їй, і вона без провини вдарить мене, – як я можу докоряти собі в цьому?
Відповідь. Можеш, кажучи: я винен, що пішов цим шляхом, бо якби не пішов ним, то не зустрівся б із цією людиною і вона не прибила б мене. Чи бачиш, що і в цьому випадку можеш приписати провину собі?
Запитання 767. Коли не бачу за собою явного гріха, а так само і не знаходжу негайно, за що б я повинен був докорити собі, – що мені робити?
Відповідь. Скажи: що я згрішив – це безсумнівно, але в даний час гріх сховався від мене. А це і означає докорити собі.
Запитання 768. Інший христолюбивий чоловік, який часто приходив у гуртожиток отців, одного разу забарився прийти туди. Коли ж авва сказав йому з веселим обличчям: “Адже ти знав шлях”, він відповідав: “Авва, якби ви молилися за мене, то я не забарився б прийти; але прошу тебе сказати про це старцеві”. Почувши це, старець відповів йому.
Відповідь. Ти відкрив нам, що ми спимо і нічого не можемо вдіяти; але й ти не виявився ретельнішим, щоб прийти й розбудити нас, що міг би ти зробити, за прикладом учнів Спасителя: вони, коли повстала буря, прийшли до Нього й розбудили Його, кажучи: “Наставниче, Наставниче, погибаем”. І повставши, Він урятував їх (Лк. 8:24).
769.
Почувши це, він знову повторив те саме, (що сказав раніше), – на що старець відповів: “Пробач мене, – у суперечці немає смирення”. Почувши сказане, він розчулився і пішов, отримавши користь.
Запитання 770. Один христолюбивий чоловік запитав того ж старця: Бог створив людину вільною, і Сам же каже: “без Мене не можете творити ничесоже” (Ін. 15:5). Запитую: як узгодити свободу з тим, що без Бога нічого не можна зробити?
Відповідь. Бог створив людину вільною, щоб вона могла схилятися до доброго; схиляючись же до нього своєю волею, вона не в змозі буває здійснити благого без допомоги Божої, бо написано: “ни хотящаго, ни текущаго, но милующаго Бога” (Рим. 9:16) 128. Отже, коли людина схиляє серце своє до доброго і покличе на допомогу Бога, то Бог, слухаючи її добру старанність, подасть їй силу до творення, і в такий спосіб буває місце для того й іншого, – і для свободи людини, і для допомоги, даруємої їй від Бога, адже благе походить від Бога, а звершується через святих Його. Отже, Бог славиться у всіх і прославляє їх.
* * *
128 Усе залежить ні від бажання, ні від подвигу, але від помилування Божого.
Запитання 771. Я маю у світі родичів: і одні з них знатні й перебувають тут, інші ж незнатні й живуть далеко звідси, іноді ж приходять відвідати нас. Коли при цьому хто-небудь запитає мене, хто вони такі, – чи сказати йому правду, чи промовчати, бо якщо сказати, це засмутить інших (тутешніх) родичів, які соромляться безчестя від цього.
Відповідь. Оголошувати цього не повинно, без особливої потреби, коли це завдає скорботи іншим. Якщо й наодинці будеш запитаний, хто це такі, то й тоді мусиш відповідати розумно, щоб не виявити справи. А коли знаєш, що ніхто не засмутиться і не образиться цим, і тебе запитають, хто вони такі, то ти не повинен приховувати істини, бо інакше даси місце марнославству. Усі ми створіння Божі, і тільки той гідніший за іншого, хто виконує волю Божу; одне лише марнославство робить відмінність у людей. Втім, слід зберігати совість інших заради немочі помислу їхнього, коли не буде ніякої потреби виявляти цього.
Запитання 772. Я маю прокаженого слугу; чи повинно тримати його в себе в домі чи ні?
Відповідь. Не повинно тримати його в домі твоєму, бо не всі можуть понести те, щоб жити разом з ним. А коли б вони могли понести, це була б справа благочестива. Тому не треба заради нього ображати інших; але помісти його в богадільню прокажених і постачай його їжею та одягом, дивлячись на потребу, в достатній кількості, дай йому і постіль, щоб він нічим не обтяжувався.
Питання 773. Якщо ж він, отримуючи від мене все необхідне за своєю тілесною потребою, як ти наказав мені забезпечувати його, забажає (до того ж) отримувати свою частку і від того, що приноситься в дім для інвалідів від різних осіб, а так само і від мене, – чи дозволити йому приймати, чи ні?
Відповідь. Не наказуй, бо це понесе йому обтяження, але й не забороняй, щоб він не став нарікати або злословити тебе, але сам, як він хоче, так нехай і робить. А коли і від тебе буде приношення (в дім для інвалідів), і він забажає взяти (свою частку), – дай йому.
Запитання 774. Отець мій по плоті часто розмовляє зі мною про плотські речі, які не приносять душевної користі; і коли я слухаю його, то переймаюся цим, а утримати його від такої бесіди не смію; що мені робити?
Відповідь. Якщо можеш перенестися розумом від того, що він розповідає, або до молитви, або до спогадів слів Божих і вчення святих отців, це добре буде; а йому дозволь говорити, що він хоче. А коли не можеш, постарайся з лагідністю вблагати його, щоб він припинив бесіду, і змінити її на іншу, кориснішу, щоб від зволікання в ній не потрапити в тенета ворога, бо він може і через одне слово непередбачувано влаштувати тенета, як тільки знайде, що ти слухаєш із задоволенням.
Запитання 775. У той час, коли ми збираємо виноград, дехто приходить обривати залишки його; чи не буде недоречно заборонити їм приходити у виноградник? Коли ж підозрюю, що вони вкрали грона, то чи не повинен я обшукати їх? І якщо знайду, чи відібрати в них, щоб інші не робили того самого? Бо помисел мій бентежиться цим.
Відповідь. Не дозволяти їм приходити у виноградник не недоречно. Коли ж підозрюєш, що хтось узяв грона, але достовірно не знаєш того, не обшукуй необачно, щоб, коли не знайдеш, не осоромити себе через це. Дізнавшись, що він узяв, і відпустивши його так, вчиниш добре. А інакше (обшукавши), принаймні відпусти його, не роблячи йому досади.
Запитання 776. Коли роблю щось несправедливе і потім виправляюся в тому, помисел мій зарозумілий, вселяючи в мене, ніби я зробив щось благе: що я маю в такому разі говорити йому?
Відповідь. Скажи йому: той, хто несправедливо чинить, піддається покаранню, а хто виправляється у своїй несправедливості, той уникає покарання і заслуговує на похвалу; інше – робити добре, а інше – чинити несправедливо. Одне догоджає Богові і готує нам вічний спокій, інше ж прогнічує Його і готує вічну муку. Це і є те саме, що говорить Давид: “Уклонися от зла и сотвори благо” (Пс. 33:15). Але без Бога ми не можемо зробити нічого доброго, бо Він сказав: “без Мене не можете творити ничесоже” (Ін. 15:5); і апостол каже: “Что же имаши, егоже неси приял? аще же и приял еси, что хвалишися яко не приемь?” (1Кор. 4:7). А тому, коли ми й у діланні благого не можемо високомодріти, тим більше у віддаленні від злого. Велике безумство ставити собі в похвалу те, що не грішимо. Уваж же собі, брате, щоб не спокусили тебе лукаві демони, яких нехай скасує Господь молитвами святих Своїх. Амінь.
Питання 777. Оскільки я хворий, і лікар наказав мені помитися в лазні, то чи не гріх це буде? І чи повинно показувати себе лікарю?
Відповідь. Лазня аж ніяк не заборонена мирським людям, коли вимагає того потреба, а тому хто, через хворобу, потребує лазні, тому не гріх сходити в неї. Якщо ж хто здоровий, то вона служить тілу лише догоджанням і послабленням і призводить його до нечисті. Збережи належне, тобто серце і язик, щоб не судити і не принижувати нікого; а митися в лазні – не служить засудженням для мирської людини. Щодо ж того, щоб показувати себе лікарю, (скажу): віддати все Богові є справою досконалого, хоча це й важко, а немічного справа – показати себе лікареві, бо це не тільки не гріх, а й знак смирення, коли він, як немічний, побажав показати себе лікареві. Але й тоді треба визнавати, що без Бога і лікар не може нічого зробити; якщо ж угодно буде Богові, Він подасть здоров’я хворому.
Запитання 778. Дехто, за навіюванням диявола, думає про мене, що я благоговійний, тому що не часто ходжу на торг, а так само і не втручаюся в мирські справи. І коли, довго не мившись, буваю змушений заради тілесної потреби вимитися, то завжди відчуваю сором, ніби спокушаючи тих, хто думає про мене, що я з благоговіння відмовляюся від лазні. Що це означає, отче мій?
Відповідь. Це марнославство; бо ти людина мирська, а як ми сказали, лазня не заборонена мирському, у разі потреби. Якщо ж сатана навіює деяким припускати, що ти пророк, щоб заманити твою думку у зарозумілість, а водночас і (сам) ти хочеш підтвердити цю неправдиву про тебе думку, то знай, що треба соромитися того, у чому полягає злочин заповіді Божої, як-от: розпусти, грошолюбства й подібного, бо все це містить у собі спокусу, і за це кожен дасть відповідь не лише стосовно себе, а й стосовно шкоди, заподіяної через це ближньому. Митися в лазні через ніжність, а не через потребу – гріх, і це справді слугує спокусою. А в тому, щоб митися не через розпещеність, а за потребою, немає спокуси, і хто спокуситься цим, той сам піддає себе осуду. А соромитися цього є демонське марнославство.
Запитання 779. Отче мій, ти сказав, що той, хто переступає заповідь Божу, справді подає спокусу і підлягає суду за шкоду, завдану ближньому. Як же апостол сказав тому, хто їсть ідоложертовне: “не брашном твоим того погубляй, за негоже Христос умре” (див. 1Кор. 8:4,7,9), “не брашном твоим того погубляй, за негоже Христос умре” (Рим. 14:15), і в такий спосіб робить його винним у речі, не забороненій заповіддю Христовою, а більш пробачає того, хто спокушається через свою неміч.
Відповідь. Брате, оскільки апостол заборонив це ще раніше, то нікому й не належить цікавитися більше цього, але коритися його велінню, як закону Божому. Утім, поясню тобі, як розумію це. Тут і місце, і діло були негожі, бо капище те було влаштоване для служби бісам, і ідоложертвенне те становило жертву, принесену бісам, і тому немічному справді здавалося воно ідоложертвенним; бачачи ж, що вірний куштує його, і він схилявся до того, щоб куштувати ідоложертвенне, опоганюючись своєю совістю. Вірний же не вважав це за ідоложертовне, але за їжу святу, створену Богом (див. 1Тим. 4:4), і куштував її мирно, з чистою совістю. Але оскільки таке вірування дало немічному братові привід ушкоджуватися в серці своєму, і він прямо вважав ту їжу ідоложертовною, то тому апостол і забороняє вірному куштувати некорисну їжу, яка приносить шкоду його ближньому, бо це було чуже від християнської любові. Куштувати (таку їжу) не становило ніякого виконання заповіді Божої, і не куштувати – не було злочином її, а тому апостол і вимагає від нього – користь брата віддати перевагу над їжею. Відносно ж лазні (скажу): саме по собі митися в ній не непристойно і не заборонено, і той, хто спокушається цим, зазнає на самому собі осуду за те, що він спокусився. Якщо ж мирська людина соромиться митися в лазні, побоюючись докору від людей, особливо тоді, коли цього вимагає необхідність, то це є марнославство, яке приносить шкоду людині. Отже, коли потреба того вимагає, помийся зі страхом Божим, а не через розпещеність, бо митися за цим спонуканням чуже страху Божого і шкідливо для душі.
Запитання 780. У кожній їжі є природна насолода: чи не завдає вона шкоди тому, хто приймає їжу?
Відповідь. Владика Бог кожному роду їжі дарував солодкість, і тому, хто приймає її з вдячністю, немає від цього шкоди. Пристрасті ж завжди треба остерігатися, бо вона становить шкоду для душі.
Запитання 781. Чи не пристойно робити що-небудь так, щоб робота виходила чистою, як, наприклад, коли трапиться мені будувати споруду або робити що-небудь інше?
Відповідь. Робити щось так, щоб воно виходило чистим і гарним, не недоречно, заради вживання, для якого ця річ слугує, але без упередженості, бо й Господь радіє всякій чистоті. Якщо ж помічаєш у собі пристрасть до речі, то згадуй кінець її, як вона піддається тлінню, і заспокоїшся, бо немає жодної речі, яка б перебувала постійно в одному і тому ж вигляді, але все тлінне і мінливе.
Запитання 782. Інший христолюбивий чоловік запитав того самого старця: якщо єврей або язичник покличе мене у своє свято на обід або надішле мені подарунки, – прийняти їх чи ні?
Відповідь. Не приймай, бо це противно правилам129 Святої Церкви, і ходити до нього також не слід.
* * *
129 Всупереч 70 апостольському правилу, також 37 і 38 правилу Лаодикійського Собору.
Запитання 783. Як же бути, коли це людина значна і до того ж друг мені, який засмутиться, якщо я не прийму його подарунка, і що мені відповідати йому?
Відповідь. Скажи йому: любов твоя знає, що ті, хто боїться Бога, повинні зберігати те, що Він повелів. Це можна бачити і з ваших власних звичаїв: бо і ти, заради твоєї любові до мене, ніколи не станеш порушувати заповідного переданням вашим, і я не зроблю висновок із цього, що нібито ти зневажив любов твою до мене. І ми також маємо передання від Бога, через святих отців наших і вчителів, щоб аж ніяк не куштувати нічого на празднику іновірців. Отже, цим я аж ніяк не ображаю належну любов до тебе.
Запитання 784. Деякі з іновірців – люди торгові й продають товари у свої свята: чи пристойно буде купувати в них потрібне для нас?
Відповідь. Не непристойно, тому що все, що продається на торгах, за словом апостола, належить купувати від них для своєї потреби, без жодного сумніву (див. 1Кор. 10:25).
785.
Один христолюбивий чоловік, учитель мирської мудрості, маючи сина, який був близький до смерті, запитав того самого старця авву Іоанна: буде він живий чи помре? Той відповідав йому: “Буде живий”. За словом старця, він залишився в живих. Через деякий час, коли інший його син був також близький до смерті, він знову прийшов до старця, запитав і про цього сина, і старець відповідав йому: “Ми молимося, а від Бога залежить сотворити з ним милість. Принеси волю свою в жертву Богові і дякуй Йому за все”. Почувши це і не зрозумівши сутності слова і відповіді, він подумав, що син його залишиться в живих. І коли повернувся до нього, застав його зануреним у видіння; він бачив святих старців, що стояли перед ним, і сказав батькові своєму: чи бачиш ти святих старців, які біля нас стоять? І як батько відповідав, що не бачить нікого, то він сказав йому: он вони стоять і кажуть мені: “Навіщо батько твій приходить і йде, турбуючи нас проханнями, щоб ти ще пожив у тілі? Ми молилися за тебе Богові, і Він сказав: уже настав час відділитися душі його від тіла”. Сказавши це батькові, він продовжував: ось, отче мій, вони викрали мене з рук якогось сарацину, який вабив мене, і відвели мене на місце вельми світле та невимовно прекрасне, і там побачив я безневинних дітей, які сказали мені: заради прохання батька твого, ми помолилися Богові, щоб тебе призначили на це місце, і ось вони здійснюють соборну службу та причащаються. Промовивши ці слова, він почав читати цю велику молитву: “Отче наш, Иже еси на небесех, и: слава Отцу и Сыну и Святому…” так віддав дух свій.
786.
І батько його вельми втішився, будучи впевнений у спасінні душі його. Прийшовши до старця, він сповістив йому все і просив пояснити йому: чому старець не сказав йому про смерть цього сина, як сказав раніше про іншого сина, що той залишиться в живих.
Старець відповів йому так:
Я сказав тобі: відріж волю свою заради Бога, пророкуючи тобі тілесну смерть сина твого, а що я не сказав тобі прямо про це – пояснення того запозич із власної твоєї справи. Ось, ти вчитель мудрості світу цього і маєш у себе учнів, і коли скажеш, щоб хто-небудь із них написав послання, що він напише: чи те, що ти хочеш, чи залишає це і пише те, що сам забажає? Звичайно, він пише те, що ти кажеш, а не те, що йому хочеться. Так і святі: вони не кажуть що-небудь від себе, але Бог говорить у них, як Йому завгодно, іноді прикровенно, іноді явно. І якщо хочеш упевнитися, що це точно так відбувається, то дивись, що Сам Господь сказав учням Своїм: “не вы бо будете глаголющии, но Дух Отца вашего глаголяй в вас” (Мф. 10:20). Отже, Він говорить, як Йому завгодно, а не як вони хочуть.
787.
Почувши це й упевнившись, він сказав: як ми читаємо в житіях стародавніх святих отців, що вони одержували від Бога все, що просили?
На це старець відповів йому: не все, що вони просили у Бога, отримували вони, але що отримали, те й написали нам. Нехай запевнить тебе в цьому євангельське слово, яке говорить: “приступи к Нему человек… глаголя… сын мой зле беснуется… и приведох его многажды ко учеником Твоим, и не возмогоша его исцелити” (Мф. 17:14-16). Якщо ж апостоли не отримали тоді виконання цього прохання, то як можемо сказати, що святі отримують все, що просять. Бо й самі апостоли запитали Його, дивуючись і кажучи: “сей… род не исходит, токмо молитвою и постом” І промовив їм: “сей… род не исходит, токмо молитвою и постом” (Мф. 17:19,21).
Потім чоловік цей знову запитав: чому ж святі не отримують усього, що просять у проханнях своїх?
Старець відповідав йому: Бог усе робить на користь людям, бо Він більше знає, що їм корисно і благопотрібно. Тому-то, що люди не знають самі корисного для них, Він і заповідав їм не говорити зайвого в молитві та не просити того, чого не слід просити, сказавши: “весть… Отец ваш Небесный, ихже требуете, прежде прошения вашего” (Мф. 6:8). Як Бог щадить тебе, так і святих Своїх. Тебе Він щадить, щоб ти не звеличився, явно отримавши те, чого просив; святих же, щоб і вони не звеличилися одкровеннями, які явно даються їм. І вони не більші за апостола Павла, який сказав: “И за премногая откровения да не превозношуся, дадеся ми пакостник плоти, ангел сатанин, да ми пакости деет” (2Кор. 12:7). Іди, пильнуй себе, і помолимося Богу, нехай дасть Він тобі серце тверде і віру непохитну. Отже, не спокушайся на святих, бо Святий Дух Божий, який говорить у них, не грішить, і на них виконується сказане: “Дух Твой благий наставит мя на землю праву” (Пс. 142:10). Почувши це, він переконався про Господа і пішов, радіючи і благословляючи Бога, який прославляє святих Своїх.
Запитання 788. Інший христолюбивий чоловік запитав того ж старця: скажений собака вкусив мого отрока, скажи мені, помре він чи ні? Деякі кажуть, що укушений собакою вмирає до виповнення сорока днів.
Відповідь. Не бійся, з ним не станеться ніякого зла. А краще поміркуй, що написано: “птица в сеть не впадет без Отца вашего, Иже на небесех” (Мф. 10:29).
789.
Почувши це, він думав, що отрок його не помре, але він через два дні помер. А як господар той мав велику віру до старця і знав, що він не міг збрехати, то дивувався і не міг повірити, щоб отрок його помер. Тому, прийшовши до старця, запитав його про нього, кажучи: ми сумніваємося, чи помер отрок той, чи живий: що ти скажеш на це, отче мій?
Відповідь. Помер.
Запитання 790. Як же ти сказав, що з ним не станеться ніякого зла?
Відповідь. Ти вважав, що він неодмінно помре від укусу собаки, тому я, бажаючи показати, що це несправедливо, сказав, що з ним не трапиться жодного зла, тому що смерть, що від Бога посилається, справді не містить у собі жодного зла. А щоб показати тобі, що він повинен померти смертю, від Бога посланою, я додав, що і птах не потрапляє в сітку без Отця нашого, бо неможливо померти без Божого веління, хоча б когось покусали і тисячі отруйних тварин.
Запитання 791. Для чого ж ви дали таку неясну відповідь?
Відповідь. Не дивуйся, що я не сказав тобі про це конкретно, бо не завжди треба ясно говорити про такі речі, бо вони приносять тому, хто говорить, шкоду, а не користь. Хіба ти не знаєш, що Спаситель, щоб показати Свою людяність, вживав смиренні слова, кажучи: “где положисте” (Ін. 11:34) Лазаря, і: “колико хлебы имате?” (Мф. 15:34), і: “кто прикоснулся Мне?” (Мк. 5:31), навчаючи тим і святих Своїх не завжди вживати високі (слова). Тому-то вони і відповідають так, щоб відповідь служила і їм самим на користь. Якщо ж дехто й спокушається, – нехай послухають Павла, який каже: “Мы Христово благоухание есмы Богови в спасаемых и в погибающих. Овем убо воня смертная в смерть, овем же воня животная в живот” (2Кор. 2:15,16). Таким чином, вірним (такого роду відповіді) служать для того, щоб вони зрозуміли їх і отримали від цього користь; невірним же – для того, щоб вони нас принизили, і ми отримали від цього користь.
792.
Багаторазово траплялося цьому старцю Іоанну, коли його запитували дехто, посилати запитання ті до великого старця авви Варсонофія, зі смиренності своєї, і особливо коли мала відбутися велика і дивовижна справа. І ніколи старець Варсонофій не давав відповіді, не згодної з його думкою, на питання, яке він послав. Тому одного разу деякий христолюбивий чоловік сказав цьому старцю Іоанну: що ти насміхаєшся з нас, отче Іоанне, посилаючи нас запитувати святого і великого старця, отця Варсонофія, тоді як маєш рівну з ним силу Духа?
Відповідь. Я людина нічого не значуща, а коли б і був чимось, – і тоді б не було насмішкою. Якби я послав вас до нього, а він не підтвердив би сказаного мною, це було б глузування. Вам же корисно, щоб двоє молилися за вас: “Блази два паче единого” (Еккл. 4:9). Бачиться ж, що і Господь чинив таким чином, бо Він каже: “Отец Мой болий Мене есть” (Ін. 14:28). Той, Хто Сам міг творити діла Отця Свого і говорив, що все, що коли бачить Син Отця, що творить Отець, то й Той так само творить (див. Ін. 5:19), не раз, а багаторазово посилав учнів Своїх до Отця, кажучи: “просите от Отца во имя Мое, и даст вам” (Ін. 16:23), і ще: “Аз умолю Отца” (Ін. 14:16), і ще: “Аз о Себе ничесоже творю, но Отец… во Мне пребываяй, Той творит дела” (Ін. 14:10).
793. Чудо, здійснене обома.
Один чоловік вельми христолюбивий, люблячий мандрівників, який у цій справі наслідував Авраама, був у небезпеці померти від хвороби, і лікарі вже зневірилися в його житті; тоді дехто з возлюблених йому в Господі людей послав спитати про нього старця Іоанна, щоб він, як кінець його наближається, зробив би заповіт.
(Авва Іоанн) відповідав їм: кінець його наблизився, і він повинен зробити заповіт про дім свій. Оголосивши ж їм це, сказав служителю своєму: сходи до святого старця (Варсонофія) і попроси його помолитися, щоб Господь доклав йому (хворому) днів життя за благу його справу мандролюбства, бо коли старець попросить Бога, – отримає благодать. Після того, як служитель прийшов і попросив про це старця, він звершив молитву, але не сказав нічого. Авва Іоанн посилав його до святого великого старця вдруге і втретє, і той, як і колись, творив молитву і відпускав його, не кажучи нічого. Зрозумівши це, авва Іоанн сказав учневі своєму: людина та ще не помре від цієї хвороби, бо старець отримав від Бога дар цей. Авва передав усе тим, які просили молитися за хворого, а людина та раптом позбулася небезпеки й отримала досконале зцілення молитвами святого й великого старця Варсонофія і наслідувача його, однорівного йому авви Іоанна; дізнавшись про обставини свого зцілення, чоловік цей став ще більше процвітати в мандрівній гостинності на славу Божу.
794.
Деякі христолюбці, очікуючи собі образи від сильних людей, запитали того ж старця Іоанна: чи повинно їм вдатися до інших найсильніших осіб і придбати за гроші їхнє заступництво?
У відповідь їм він сказав: не купуйте заступництва смертної і тлінної людини, тому що сьогодні вона існує, а завтра – немає її. Ви дасте що-небудь, заступник ваш помре, і ви втратите своє разом із заступництвом його. Чи хочете купити заступництво нетлінне? Купіть заступництво безсмертного і нетлінного Царя Бога, тобто через жебраків, бо Він зроблене жебраком сприймає на Себе: “взалкахся… и дасте Ми ясти” (Мф. 25:35). І знайте, що якщо ви купите заступництво людське, то Бог не заступить вас. А коли ви скажете: як же ми бачимо, що деякі з отців мали заступників серед людей? (Відповідаю): вони не купували цього заступництва, але самі заступники, з любові до Бога, просили їх про це, і по вірі своїй прийняли їх (під своє заступництво) з радістю. Вникніть трохи краще і знайдете, що на купівлю такого заступництва не було витрачено нічого, а так само і земні заступники не просили в них нічого більше, окрім молитов їхніх до Бога, кращих від усякого золота і срібла. Що ж це означало? – (Вони були впевнені), що якщо спіткає їх гнів Божий, то отці благатимуть за них. Отже, дивись і побачиш, що від початку до кінця справа ця відбувалася по Богу.
Запитання 795. Під час негараздів, що виникли у Святій Божій Церкві, і коли очікували, що за велінням царським буде висвячено декого з тих, хто не має спілкування з нею, і повстане гоніння, деякі христолюбці запитали того самого старця: чи не повинно їм піти самим і приховати своє майно?
Він же сказав: чи є хто сильніший за Бога? Коли ми в руці Божій і співаємо з Давидом: “В руце Твои предложу дух мой” (Пс. 30:6), то навіщо боїмося? Хіба Бог не прорік: нехай зруйнується місто Ніневія (див. Іон. 3:4)? А чи зруйнував його? – Ні, але заради покаяння ніневітян пощадив його. А тому покаємося і ми Богу, і Він умиротворить усе. І ще: хіба цей земний цар сильніший за Навуходоносора? Однак Даниїл і три юнаки благали Небесного Царя Бога, і Він підкорив їм царя (Вавилонського). Питання ж ваше показує, що ви одержимі двоякого роду лайкою: від остраху і від грошолюбства. Ми в руці Божій, і Він має владу виконати на нас волю Свою; а тому не тікайте і не приховуйте нічого з вашого майна.
Запитання 796. Ті ж самі знову запитали того ж старця: як же написано: “Егда же гонят вы во граде сем, бегайте в другий” (Мф. 10:23)?
Відповідь. Але нас ще не виганяли.
Питання 797. Один пресвітер, будучи обраний громадянами на єпископство, послав запитати того ж старця: чи благоволить Бог до того, щоб він був єпископом?
Відповідь. Брате, ти запитав про те, що вище за мене, бо я людина найменша і не досягла такої міри. Навіщо ти залишив апостола і питаєш мене, який ніколи і не думав спочатку бути ченцем. Що каже апостол? “Аще кто епископства хощет, добра дела желает. Подобает убо епископу быти непорочну” (1Тим. 3:1,2). Але оскільки Писання, ніби від імені Божого, говорить до синів ізраїлевих: “А коли запитаєте про ім’я Моє псевдопророка, і достойні ви почути істину, то слово істинне вкладу у вуста псевдопророка, щоб він сказав вам” (див. Ієз. 14:4). Тому і я кажу тобі: якщо ти добре прикрасив дім твій і приготував серце твоє до прийняття такого запашного світу, згідно з вченням апостольським, то єпископство приготовано тобі від Бога, бо невизначений Той, Хто Сказав: “Даст ти Господь по сердцу твоему” (Пс. 19:5).
Питання 798. Деякий хорєпископ130 запитав того ж старця: чи не залишити йому хорєпископство і піти в монастир?
Відповідь. Ми не радимо тобі залишати ввірене тобі піклування про святі Божі церкви, але уважно прислухатись до душі своєї в страху Божому, щоб не брати ні від кого подарунків, щоб не судити несправедливо, щоб, соромлячись якоїсь сильної особи, не виправдати винного і не засудити безвинного. Видаліть від себе грошолюбство, яке є “корень всем злым” (1Тим. 6:10), бо воно називається другим ідолослужінням (див. Еф. 5:5), і є таким насправді. Не будь зарозумілим, щоб бути тобі учнем апостола, який каже: “не высокая мудрствующе, но смиренными ведущеся” (Рим. 12:16). Не будь людиноугодником, бо знаєш, що призначено йому: він буває чужий служіння Христового, бо апостол каже: “Аще бо бых еще человеком угождал, Христов раб не бых убо был” (Гал. 1:10). Покорися Господу, Який каже: “научитеся от Мене, яко кроток есмь и смирен сердцем: и обрящете покой душам вашим” (Мф. 11:29). Угаси в собі гнів, бо він – падіння для людини. Роби все по Богу, і знайдеш у Ньому помічника собі. Бійся завжди смерті, бо вона повинна спіткати нас. Пам’ятай годину смерті твоєї і не згрішиш перед Богом. І якщо досягнеш безмовності, – знайдеш спокій і благодать, де б ти не мовчав.
* * *
130 Сільський єпископ або вікарій єпископа єпархіального. Див. 8-е правило Першого Вселенського Собору.
Питання 799. Деякий єпископ з ченців, маючи велику віру до цих старців, послав запитати великого старця: чи повинно йому залишити світ і повернутися до усамітненого життя, просячи разом його молитов, благословення і допомоги.
Відповідь. Доречно сказати тепер слово апостола, який каже: “Бых несмыслен хваляся, вы мя понудисте” (2Кор. 12:11). Але оскільки те, що тепер говориться, говориться за Богом, а не за міркуваннями людськими, то нехай дозволено буде мені сказати Йому сказане догідником Його Мойсеєм: або введи дарованого мені сина духовного разом зі мною у вічне життя, або “«изглади мя из книги Твоея” (Вих. 32:32), і: не будеш мені бачити лиця Якова, Йосифового батька, не буду я мати Веніаміна зі мною (див. Бут. 44:26). І вірю в ім’я Його святе, що Він не відкине прохання мого, бо спасіння тих, хто спасається, є радість Святої Трійці і святих Ангелів. Отже, я не перестаю молити Бога, доки Він обрадує мене спасінням твоїм. Не зважай собі, щоб це не послабило помислу твого до недбальства. Понад усе цього згадуй, що “мир преходит” (1Ін. 2:17), що слава його тимчасова, і насолода тлінна; обери собі краще “страдати с людьми Божиими, нежели имети временную греха сладость” (Євр. 11:25); а так само (пам’ятай) і те, що ми мимоволі залишаємо світ цей, і що життя наше не є обов’язковим, адже що таке життя людське, особливо коли ми не можемо бути впевненими, що проживемо у світі цьому з ранку до вечора? Власною волею залишимо речі (земні), щоб мати винагороду. Якщо бажаємо з’явитися перед обличчям Божим (Пс. 41:3), то виберемо собі стосовно земних речей безтурботність, щоб могли ми з відвагою взивати: “Изведи из темницы душу мою, исповедатися имени Твоему” (Пс. 141:8). Поспішай, іди скоріше, поки ще день, і не наздогнала ніч, у якій плакатимуть ліниві й сумні, марно каючись тоді. Зрозумій, що час не зволікає, і коли настане час, вісник смерті буває невблаганний. Хто благав його і був почутий? Він є істинний раб Істинного Владики, який точно виконує веління Його. Побоїмося того найстрашнішого дня і години, в який не захистить ні брат, ні родич, ні начальство, ні влада, ні багатство, ні слава, але буде лише людина і справа її. Продамо тлінні речі, що тягнуть нас у глибину погибелі, і, купивши собі весільний одяг, прийдемо до досконалості, бо якщо прийдемо до досконалості, то досягнемо й цієї досконалої за Богом любові, що “вон изгоняет страх” (1Ін. 4:18), і радісно оспівуватимемо з апостолом Павлом: “Любы николиже отпадает” (1Кор. 13:8). О! Нехай побачу тебе, сину мій істинний, у Царстві Бога мого у Христі Іісусі, Господі нашому. Вітаю тебе, Господи, іменем Божим. Вітаю тебе, Христе Іісусе. Вітаю тебе, о найчесніший, у Дусі Святому!
800. Інший єпископ послав, просячи того ж старця Варсонофія дати йому настанову.
Відповідь. Що мені сказати вашій боголюбові? Скажу, що рабу непристойно давати настанову пану своєму, але ще й донині я не позбувся марнославства мого, щоб визнавати себе рабом усіх. Отже, дивуюся, не знаходячи собі вибачення. Залишається мені тільки вдатися до цього слова: прости мене Господа заради і помолись за мене, щоб не бути мені засудженим за пришестя ваше до мене, і щоб я зрозумів, що є Бог, і старався до виконання Його заповідей; і буду помилуваний.
Питання 801. Під час колишніх дебатів про віру був посланий від царя деякий єпископ і письмово запитав того самого великого старця: як слід вчинити? Бо він вважав, що хибні думки таяться й у деяких сильних світу цього, які не мають здорового розуміння про віру.
Відповідь. З нагоди того, що ми дізналися від вашого вісника, пригадуємо, що разом із визволенням з рову, за допомогою Божою, Даниїл користувався і дружбою царською. Маючи надію на Бога, що рятує рабів Своїх і близький до “всем призывающим Его во истине” (Пс. 144:18), Даниїл не побоявся погроз і нещастя, що на нього чекали через царський наказ, навіть не злякався й самого царя, а, будучи утверджений вірою Христовою, був прославлений від Бога за цю віру. Отже, як істинно те, що “сердце царево в руце Божией” (Притч. 21:1), то якщо забажаємо чинити право, Бог схилить його до нас. Радій у Господі.
Запитання 802. Одного єпископа, засудженого за сріблолюбство та інші гріхи, і ненависного за це народом, викрив Собор того місця. І після викриття дав негативні грамоти і, за загальним вироком, залишив престол. Жителі ж того міста, визнаючи трьох мужів гідними єпископства, і сумніваючись, кого з них належить обрати, послали запитати про це великого старця Варсонофія.
Відповідь. Самі ви не обирайте жодного, але надайте це обрання єпископу131, і він поставить вам того, кого сповістить йому Бог.
* * *
131 Архієпископу або митрополиту тієї області, за 12-м правилом Лаодикійського Собору.
Питання 803. Деякий христолюбивий чоловік запитав того ж старця: чи дасть їм Бог неодмінно одного з тих трьох мужів?
Відповідь. Якщо вони бажають з однодумністю, праведністю серця і за вірою Божою, – не тільки дасть одного з тих, але коли попросять, то й Ангела з неба, тобто чоловіка рівноангельного, подасть їм Бог, бо не може збрехати Той, Хто сказав: “Просите, и дастся вам… всяк бо просяй приемлет” (Мф. 7:7,8); а тим, хто просить некорисного, сказано: “просите, и не примлете, зане зле просите” (Як. 4:3).
Запитання 804. Між цими трьома один кращий за інших, чи не його дасть їм Бог?
Відповідь. Якщо обрання одного з них жителі нададуть архієпископу, то Бог дасть їм того, який, як Він бачить, більш буде корисний для них. Коли, наприклад, буде серед них суворий, а вони ще мають потребу в строгості, до виправлення свого, то такий і дасться їм.
Запитання 805. Якщо місто з цієї нагоди розділяється, і деякі просять по вірі, а інші за пристрастю, представлені ж від обох сторін будуть люди гідні, то що з цього вийде?
Відповідь. Бог дасть тим, які просять по вірі, а іншим не дасть, не тому, щоб відкидав представлених ними, але (відкидаючи) зле прохання їхнє.
Питання 806. Що ж, якщо представлений тими, хто просить не по вірі, буде кращим за представленого тими, хто просить по вірі?
Відповідь. (Значить), що серцезнавець Бог, дивлячись на примхи тих, хто просить з добрим наміром, дасть їм поданого від інших, не за проханням тих, хто подав його, керуючись злим помислом, а заради доброго примхи цих, які старанно прагнуть взяти кращого і не знають, як подати його, і через невідання не представляють такого.
Запитання 807. Буває, що й ті, які керувалися неправим помислом (у проханні своєму), отримують благе, не по достоїнству. Чому так трапляється?
Відповідь. Заради гідних Бог милує і недостойних; бо він “дождит на праведныя и на неправедныя” (Мф. 5:45). Він оголосив нам це через Божественне Писання, кажучи Аврааму: “аще… обрящутся тамо десять праведных во граде, не погублю места того десятих ради” (Бут. 18:32). Якщо ж заради десяти праведників готовий був пощадити місто, тим паче заради стількох пощадить і інших.
Питання 808. Що ж, якщо вони представляють (у єпископи) по добрій вірі, а жоден з представлених не буде для них корисний: то чи не дасть їм Бог кого-небудь від Себе?
Відповідь. Оскільки вони гідні благодіяння, то Бог не виконує по їхньому обранню, і в часі якось навіє або самим обрати собі іншого, або тому, хто має владу висвячення, поставити їм іншого, кориснішого за тих, кого вони представили.
Запитання 809. Що ж, якщо всі, хто просить, просять, керуючись неправовим помислом, але при всьому тому обирають гідного: чи буде він їм даний чи ні?
Відповідь. Провидець Бог, бачачи, що вони покаються, дасть їм того, бо вони виявляються гідними цього за майбутнє покаяння. Якщо ж бачить, що перебуватимуть без покаяння, то не дасть їм такого, за їхню негідність.
Запитання 810. Ти сказав, отче мій, що коли місто розділиться в думках, то й негідні бувають співучасниками блага, яке дарується їм заради гідних. Як же збудеться сказане в Писанні: “всяк град… разделивыйся на ся не станет” (Мф. 12:25); бо ось місто розділяється, а заради добрих (громадян) усе встоїть?
Відповідь. Розділятися говориться щодо того, коли обидві частини ухиляються в зле, і тоді збувається це: “не стане”. Явно, що стояти у благому не виробляє розділення, бо вчення апостольське одне. І апостол сказав: “Аще ли неверный отлучается, да разлучится” (1Кор. 7:15). Що ж, чи скажемо, що від цього розділилася Церква, і “не стане”? Та не буде! Бо Господь сказав: “врата адова не одолеют ей” (Мф. 16:18). Але той, хто не встояв у частині благого, той відокремився від неї, а той, хто встояв, не відокремився.
811.
Громадяни вчинили згідно з відповіддю, даною їм старцем, тобто обрали трьох таких мужів, і був для них поставлений єпископом чоловік святий і угодний Богові. А колишній єпископ, сподіваючись на гроші, пішов до Візантії просити, щоб йому повернули єпископський престол. Коли ж пронеслася в місті звістка, ніби він встиг, громадяни були стривожені цим і послали запитати старця, що їм робити, бо вони боялися дати знати цареві про те, що вони обдурили у своїй надії, і про збитки, які трапилися в церкві. Старець оголосив їм:
Відповідь. Пошліть прохання, яке б могло засвідчити царя, що вигнання єпископа було зроблено правильно, і списки заперечливих грамот, у яких він зрікся престолу, та подяку за обрання (нового єпископа), бо це було справою Божою, а не людською. І таким чином цар утвердиться в думці відмовити колишньому сріблолюбному єпископу. Ті ж, хто хоче влаштувати цю справу зловмисно, не встигнуть у тому, а тільки втратять даремно свої гроші, і після посоромляться. А про церковні збитки скажу, як сказано в Писанні: “да умрет душа моя со иноплеменники” (Суд. 16:30).
812.
Вислухавши це, вони полінувалися послати прохання, а тим часом єпископ прибув у митрополію до правителя області з царським велінням повернути йому колишній престол його. І коли від цього сталося велике збентеження і занепокоєння в місті, (громадяни) послали до старця, смиренно запитуючи його про це.
Він відповідав їм: погано ви зробили, що полінувалися дати знати цареві, бо Бог ненавидить лінощі. Утім, кажу вам про ім’я Господнє, що якщо єпископ той і досягне міських воріт, – у місто не увійде, бо не допустить його Бог.
Після того, як старець сказав це, і місцевий правитель досяг міста для того, щоб виконати царське веління, і всі перебували в смутку й страху, раптово прийшла звістка про смерть царя: все очікуване розбудувалося, і єпископ віддалився без успіху, марно витративши своє срібло, як передбачив старець, і пророцтво підтвердилося самою справою, бо, за словом Господнім, що зв’язане на землі, те зв’язане на небі (Мф. 18:18).
Запитання 813. Поставлений єпископ, вважаючи себе негідним святительського служіння і недостатнім до управління церковними справами, думав піти і послав запитати про це того ж великого старця.
Відповідь. Радуйся в Господі, раб Божий і священнодійник Святих Тайн! Ти знаєш, що написав святий апостол Павло, кажучи: “Кийждо, в немже призван бысть, братие, в том да пребывает пред Богом” (1Кор. 7:24). Я ж вірю, що ти став єпископом з Божого поклику, і тому не найманець, а пастир; отже, не бажай піти геть, щоб не прогнівити Бога, бо Він сказав: “Небо и земля прейдут, словеса же Моя не прейдут” (Мк. 13:31). Не бійся, бо в Писанні сказано, що коли Іісус Навин після смерті Мойсея побоявся ввести народ у землю обітовану, – з’явився до нього Ангел і сказав: “не бойся, зане якоже бех с Моисеом, тако буду и с тобою… крепися и мужайся” (Ісус. 1:5,6), і від мене, негідного, вислухай те саме слово: будь мужнім і зміцнись у Господі!
Запитання 814. Той самий запитав іншого старця: отче мій! Кого треба висвячувати у священнослужителі, і якими мають вони бути за життям?
Відповідь. Для служіння на святих Божих жертовниках треба висвячувати людей гідних Бога і доброчесних, особливо ж, згідно з Писанням, таких, про яких свідчить багато хто (див. 1Тим. 3:7). Таких повинні намагатися висвячувати, і після висвячення видати їх судом своїм, тому що і за суд церковний Бог зажадає від вас звіту, якщо ви ухилятиметеся від цього (обов’язку). Але діючи так, ви показуватимете Богові вашу волю, що ви хочете рукопокладати церквам Божим людей гідних.
Запитання 815. Якщо святі отці засвідчать про будь-кого як про гідного висвячення, – чи повинен я задовольнятися одним їхнім свідченням, не вимагаючи схвалення багатьох?
Відповідь. Слід задовольнятися свідченням отців, бо вони говорять з волі Божої, і таких (тобто про яких свідчать отці) Сам Бог бажає мати служителями Своїми. Якщо ж і після такого свідчення помисел твій буде обурюватися, знай, що це плевел диявольський.
Запитання 816. Що ж, якщо засвідчений отцями відмовляється прийняти висвячення, або, і будучи висвячений, віддалиться?
Відповідь. Якщо відмовляється, то треба зробити йому умовляння. Якщо ж і після умовляння ухилиться від висвячення, це не служить докором для тих, які сказали вам про нього, але докір цей прямо падає на нього за те, що він відкинув волю Божу, бо він повинен був випробувати себе і потрудитися в цій справі. Коли ж він знайде, що не може (витримати цього), то знову, як розчинений сіллю Божою, нехай запитає святих і зробить за порадою їхньою, бо багато хто зі святих заперечували, але були примушені Богом. І Мойсей сказав: “молюся Ти… избери могуща иного” (Вих. 4:13); і Єремія каже: “се, не вем глаголати, яко отрок аз есмь” (Єр. 1:6); і інші з отців уникали рукоположення, а коли їх узяли й висвятили, то вони залишились у цьому служінні заради імені Божого. А той, кого примушують до цього, і той, хто відмовляється, тікає від послуху; але Писання говорить: “послушание паче жертвы благи” (1Сам. 15:22). Якби хто вказав тобі на інших тих, хто мовчить і віддаляється від спілкування з людьми, то ти аж ніяк не повинен і думати, щоб поставляти їх на служіння серед людей. А хто зважає на людей і не відмовляється за потребою входити в селища і міста, і про нього буде засвідчено як про людину доброчесну і здібну, таких єпископи повинні брати проти їхньої волі і висвячувати, бо вони можуть принести користь не тільки своїй душі, а й душам інших. Тому-то апостол Павло і повелів Титу поставити в усій Церкві пресвітерів, тобто гідних справи цієї; таким був і Тимофій. Святий Григорій (Богослов) і подібні до нього були поставлені з вимушено, і якщо дослідити, то і в наші часи знайдеться чимало інших рабів Божих, таким же чином поставлених. Однак вони прийняли на себе працю цю, хоча і з великою скорботою, бо боялися не послухати волю Божу. А хто нерозважливо зречеться, за того треба молитися, щоб зречення не зашкодило душі його, бо трапляється, що сатана самовиправданням запинає людину; нехай упразнить же його Господь далі від душ наших і від усіх, хто боїться Його. Амінь.
Запитання 817. Той же (єпископ), бажаючи, зі страху Божого, висвятити Церкві дияконів і висвятити декого на церковні посади, і не знаючи, яких обрати йому відповідно до волі Божої, послав тому самому старцеві писання, яке містило в собі імена кліриків, для того щоб він обрав із них кого хоче. Коли ж старець обрав деяких із них, які, судячи по-людськи, здавалися нездатними до управління, єпископ, здивувавшись, запитав його про них.
Відповідь. Старець відповів так: хіба я сказав щось від себе? Я спершу помолився, і що сповістив мені Бог, те й сказав, і відповідь таку дав тобі я не тому, щоб я вважав себе гідним цього, бо, коли потрібно було, Бог відкрив вуста і віслюкові (див. Чис. 22:28).
Питання 818. Той же послав запитати того ж старця Іоанна: як можуть вони зайнятися справами або бути послані для виправлення необхідних доручень, будучи невігласом словом і нікчемними в очах людей?
Відповідь. Скажи господину єпископу: якщо будеш подібний до Авраама (у вірі), то “может Бог от камения сего воздвигнути и тебе чада” (Мф. 3:9). І при старанні твоєму покладати всю надію на Бога, хоча німих і нерозумних людей поставиш економами і екдиками132, Бог зробить їх могутнішими за правителів, коли пошлеш їх і за дорученнями, все, що бажаєш зробити через них на славу імені Його. А без цього (без надії на Бога) хоч і оратора пошлеш заступником – з чим він піде, з тим і повернеться. Сини Ізраїлеві хоча й мали першість перед іншими (народами) в битвах, але перемагали ворогів лише тоді, коли виправляли серце своє; а коли не дбали про порятунок свій, то самі були переможені ворогами своїми.
* * *
132 Екдики – захисники прав Церкви і взагалі християн перед судом цивільним; ця посада була встановлена ще в V столітті після Різдва Христового.
Запитання 819. Як я можу бути подібним до Авраама?
Відповідь. Я не сказав: якщо не будеш в усьому подібний до Авраама, але старайся уподібнитися йому лише у відсіканні своєї волі, хоча б потрібно було, як і він, добровільною волею принести в жертву і сина свого. Він мав багато чеснот, і якщо ми не можемо уподібнитися йому в усьому, то можемо в тому, що ясно.
Запитання 820. Я впевнений, що все, що навіюється вами, є від Бога, і тому вважаю себе зобов’язаним неодмінно те виконати, але оскільки вважаю, що всі, хто належить до Церкви, спокусилися на мене за (подібне обрання), і помисел мій обтяжується від цього, то що повелиш мені: доручити справи церковні тим, на кого ви вказали мені, або тим, хто здаються нам здатними на це?
Відповідь. Господь сказав: “аще кто… не возненавидит отца своего и матерь… жену, и чад… еще же и душу свою, не может Мой быти ученик” (Лк. 14:26). А зненавидіти душу – значить перебувати в подвижництві й водночас відсікати і свої бажання; і такий не звертає вже уваги ні на слова людські, ні на догоджання людей, а на богоугодні запитання та на відповіді, які надходять із вуст святих. Той же, хто запитує, повинен вірити, що Бог за серцем його вкладає (слово) у вуста того, кого запитують, бо сказано: “Даст ти Господь по сердцу твоему” (Пс. 19:5). Ось і виявилося, що ми люди, і не можемо терпіти ганьби й образ від інших; якщо й побажає хто повчати всіх, то не може (цього зробити), тому що не всі бажають одного й того ж. Ти запитав мене про досконалість, про те, щоб надати все Богові, тобто обрати кого Йому завгодно; але коли ми почули (рішення), то не могли понести його, і не знаємо того, що люди не так бачать (речі), як бачить їх Бог. Люди судять тільки про явне, домішуючи до того ж і свою волю; Бог же знає потаємне і глибини серцеві і бачить майбутнє, як сьогодення. Велику користь принесло нам пізнання того, що в нас перебуває ще людське. Усвідомлюємо ж міру нашу, де ми, – і упокоримося, щоб отримати благодать смиренних; помолимося Богові, щоб Він, подібно до того, як дав пророкові Єзекіїлю “мотыла говяжая вместо мотыл человеческих” (Єз. 4:15), та ізраїльтянам царя, коли побачив, що вони хочуть цього, – благоволив зглянутися на немічну волю нашу. І ось благість Його зглянулася нам і змінила (колишню) волю Свою. Отже, якщо дорікнемо собі, кажучи: ми ще їмо зілля, – то Бог сподобить нас і твердої їжі, пристойної досконалим у Христі. Амінь.
Запитання 821. Є в мене письмоводитель, людина побожна і корисна, про яку всі так свідчать; але я не наважуюся висвятити його, щоб не спокусити декого, що висвячую свого: як повелиш вчинити мені?
Відповідь. Щодо письмоводителя свого ти розсудив несправедливо. Коли б він був людиною худою і нездатною, і інші не свідчили б про нього доброго, то міркування твоє було б справедливим. А як, навпаки, про нього свідчать, що він людина добра і вправна, то заради самовиправдання не переступай заповіді апостола, який велить висвячувати таких. Знай же те, що коли хто робить будь-яку справу зі страху Божого, не схиляючись серцем до (думок) людських, то якщо і буде спокуса, то вона не перебуватиме довго і не зашкодить нікому. Спокуса ця походить від заздрості диявольської, бо погане дерево не дає хороших плодів, так само як і хороше – поганих. Прошу вас, пробачте мене, Господа ради, і помоліться за мене.
Запитання 822. Один монах із схоластиків домагався, щоб його висвятили в сан пресвітера в церкві Святого граду Єрусалима, і, захопившись зв’язками декого, єпископ висвятив його на диякона, зважаючи на те, що він схоластик; потім його просили висвятити його і на пресвітера. Але розкаявшись у тому, що було, послав запитати того самого старця: чи добре він зробив, що поставив його на диякона, і чи треба його висвятити на пресвітера.
Відповідь. Старець сказав: що зроблено, – тому так і бути. Не сумуй про це, бо Бог сильний з волі Своєї привести брата до пізнання істини. Але остерігайся зробити його пресвітером у цей час. Коли він покаже плоди, гідні справи цієї, тоді Бог сповістить (тебе) про нього, бо Він недалеко від нас (див. Діян. 17:27). Ти не повинен звертати уваги на ім’я схоластика або на одну тільки мирську премудрість, бо якщо людина не має даної згори духовної премудрості, то даремна їй перша; якщо ж має і ту, і іншу, то така людина блаженна. Писання говорить: “всяк книжник, научивыйся Царствию Небесному, подобен есть человеку домовиту, иже износит от сокровища своего новая и ветхая” (Мф. 13:52). Бережися ж, щоб не хитатися “всяким ветром” (Еф. 4:14). “Тлят обычаи благи беседы злы” (1Кор. 15:33).
Запитання 823. Якщо я не знаю, яких потрібно рукопокладати для сільських церков, – як повинен я вчинити?
Відповідь. Згідно зі свідченням домовласників. Довіряючи їхньому свідченню і покладаючи на них суд свідчення їхнього, висвяти тих, кого вони представляють. І вони відповідатимуть за наслідки, а ти будеш невинний.
Питання 824. Якщо селище має достатню кількість кліриків, і жителі його свідчать про інших, бажаючи, щоб і ті були зроблені кліриками: чи повинно послухати жителів і зробити (тих людей) понад потреби?
Відповідь. Коли церква має достатню кількість кліриків, то понад потребу ви не повинні поставляти інших, щоб не сталося безладу. І де їх достатньо, там не треба слухати людей, які свідчать про інших. Якщо в селищі є ще десять гідних і народ свідчить про них, хіба через це їх і повинні висвятити? Ні; але все має робитися впорядковано. Якщо ж (жителі селища) мають дійсну потребу в іншому клірику і свідчать про когось, то хоч би він і відмовлявся, ви повинні поставити його.
Запитання 825. Селище, яке потребує кліриків, засвідчило про двох, з яких один двошлюбний і багатий, а інший бідний: якого має поставити?
Відповідь. Ви не повинні висвячувати двошлюбного, бо це буде противно правилу133, а поставте бідного, придумавши, звідки зібрати йому скільки-небудь заради Бога (на утримання), через бідність його.
* * *
133 Всупереч 17-му апостольському правилу.
Питання 826. Оскільки трапляється, що в селищі вже є клірики, які служать, висвячені нами; інші ж, будучи висвяченими в іншому місці, зараховуються до сільського причту, за дозволом мешканців селища, і ці також служать; є й такі, яких визначають у ті ж самі місця без зволення (мешканців), за волею сильних: чи слід усім їм підлягати і мирській, особистій службі та данині, чи ні?
Відповідь. Рукоположені або поставлені на прохання селища не повинні б підлягати ні особистій службі, ні данині. Поставлені ж за наполяганням або переконанням деяких (сильних людей) також не повинні нести служби особисто, але брати участь у ній майном, особливо, якщо чути буде, що вони були висвячені за допомогою дарів. Бо справа ця в деякому вигляді може бути терпима134; але поставлений сам понесе на собі осуд.
* * *
134 Тут кілька слів в оригіналі згладилося від старості.
Запитання 827. Рукопокладаючи (кліриків), я залишив одного, бо був засмучений ним, а тепер журюся і сам, бо не знаю, чи добре вчинив чи ні.
Відповідь. Якби справедливо засмутився на нього за недбальство його або за інший явний гріх, то добре зробив (що залишив його). Якщо ж ти покарав його так, засмучуючись на нього через тілесне мудрування, то ти повинен покаятися і висвятити його сам собою (без його прохання).
Запитання 828. Оскільки мені багато буває занепокоєння від різних осіб, які просять про висвячення декого, то я й розсудив нарешті не висвячувати нікого. Але один христолюбивий чоловік, улюблений і вірний нам, який багато трудиться заради Бога, клопотанням за нас у людей сильних просить нас висвятити деякого мирянина, свідчачи про нього, що він людина доброчесна. Чи повинен я зробити це заради нього?
Відповідь. Коли б ти покладав усю свою надію на Бога, то не мав би ні про кого піклування. А доки ще маєш потребу в допомозі людській, за догоджання тобі маєш і ти відплатити догоджанням іншим, бо в Писанні сказано: “якоже хощете да творят вам человецы, и вы творите им такожде” (Лк. 6:31). Утім, якщо (як кажеш) людина, яка просить тебе, доброчесна, а так само доброчесна і та, про яку вона свідчить, то ти не маєш бентежитися ні щодо свідчення, ні щодо рукопокладення, бо той і понесе суд (хто свідчить). Якщо ж ти знаєш, що людина, про висвячення якої тебе просять, недостойна цього, і в якомусь відношенні ходять про неї недобрі чутки, то ти не повинен послухати прохання і зробити її (кліриком), тому що тоді ти сам даси за це відповідь перед Богом.
Запитання 829. Дехто виявився маніхеєм і, уникаючи покарання, віддалився в інше місце, щоб хреститися як-небудь (а не як належить). Як наказуєш мені вчинити?
Відповідь. Щодо явних маніхеїв ти маєш написати, забороняючи тим, хто бажає їх хрестити, і пояснюючи, хто вони такі, і від них уже залежить, хрестити їх чи ні, бо не всі, як слід, уважні до справ, і не всі знають, що таким потрібно багато ретельності, тривалий час, чути Божественні слова та виголошення від благочестивих священиків, для того, щоб бути прийнятими (у Церкву), а не одразу, і не якось, бо це справа страшна. І де немає бажання по Богу, там ми повинні згадати нашого Владику, який сказав: “Не дадите святая псом” (Мф. 7:6) та інше.
Запитання 830. Від царя було оприлюднено повеління, яким заборонялося язичникам і розкольникам здійснювати свої свята, і деякі прийшли вже після Святої Пасхи – одні з тим, щоб хреститися, інші, щоб приєднатися до Церкви. Чи повинно прийняти їх, і коли удостоїти їх хрещення і святого спілкування?
Відповідь. Охочих просвітитися (хрещенням) слід прийняти; дати ж їм святе хрещення у Святу Чотиридесятницю або на святе Вознесіння Спасителя, і седмиця ця послужить для них замість свята. А як скоро відкриється, що хто-небудь приступає до цього з умислом або, просто сказати, через страх царського повеління, скажи йому: якщо ти приступаєш тільки внаслідок повеління, то це гріх, якщо ж зі страхом Божим, заради (вічного) життя, то придбаєш два блага: і користь життя вічного, і користь тілесну. Те ж саме треба сказати і тим, хто бажає приєднатися до Церкви, і коли скажуть: ми приступаємо заради Бога, – прийми їх негайно, бо вони християни.
Запитання 831. Когось з іновірних узяли в країні вірних (за злочин), і багато хто каже, що його треба умертвити або спалити: добре це чи ні?
Відповідь. Ні вбивати, ні спалювати його не слід, бо не християнська це справа; але покарати тілесно – це справа людська, – і доручити комусь із тих, хто боїться Бога, щоб він навчив його Божого шляху, і в такий спосіб той просвітить його (істинним пізнанням Бога).
Запитання 832. Отче мій! Багато обтяжують мене люди, які швидкі на образу ближнього; суперечачи їм, я роблюся їм ворогом, не отримую ні від кого допомоги, скорблю і хочу залишити свою Церкву.
Відповідь. Скажи мені, чи гріх переступати заповідь апостольську, чи ні? Очевидно, що рішуче це гріх. А якщо гріх, то знай, що апостол каже: “Привязался ли еси жене? не ищи разрешения” (1Кор. 7:27). Ти взяв собі за дружину Церкву: не шукай же залишити її, а інакше всіляко піддаси себе спокусі і будеш каятися у своєму вчинку. Отже, все, що спіткає тебе, терпи доблесно і згодом отримаєш милість від Бога, бо Він каже: “претерпевый… до конца, той спасен будет” (Мф. 10:22). Протистань злу, і Господь підкорить ворогів твоїх під ноги твої, і вони, навпаки, стануть друзями тобі; “до смерти подвизайся о истине, и Господь Бог поборет по тебе” (Сир. 4:32). Не шукай посилено допомоги від людей; бо той, хто має надію на людину, скоро падає. Допомога Божа сильніша за допомогу незліченної безлічі людей; бо Писання говорить: “Господь мне помощник, и не убоюся: что сотворит мне человек?” (Пс. 117:6). Отже, утверди серце своє в Господі, мужнішай, міцнішай, і Господь буде з тобою.
833. Прохання того ж до великого старця: владико! Я не противлюся тому, що ти наказуєш мені; але помолися за мене, щоб я отримав допомогу від Бога і був покритий від спокус, що повстають на мене.
Відповідь. Знаю, що я нікчемний і не маю такої молитви, якої хоче Бог, але, втім, той, хто просить когось помолитися за нього, повинен приєднати і свою малу працю до молитви того, хто молиться за нього, бо написано: “много… может молитва праведнаго поспешествуема” (Як. 5:16), тобто допомагати тому, хто просив молитви. Отже, Ангел ваш повинен знати, що Бог чимало покривав і покриває тебе молитвами святих; але зверни увагу на те, як молиться за тебе диякон, вимовляючи слово апостольське: “право правяща слово Твоея истины” (2Тим. 2:15), і ти право служи. І не соромся людини (сильної), не догоджай ні перед ким, і отримаєш благодать перед Богом і людьми; також не мудруй по-людськи, бо всяке діло людське (що робиться не по Богові) огидне перед Богом; і нехай не занепокоїть нікого (твоя) Церква, але нехай буде вона взірцем усякої справедливості; і Бог буде в тобі, і ти в Бозі, і Він збереже тебе від усякого зла і від усіх сітей ворожих. Господь наш Іісус Христос (нехай буде) з духом твоїм. Амінь.
834. Той же, знехтувавши деякими правами Церкви з людиноугодництва до відомих (осіб), і заради цього будучи, з Божого потурання, підданий спокусі, і скорботячи, послав запитати про це того ж великого старця.
Він відповідав йому таке: просто, без волі Божої, не могла статися ця зрада. Отже, випробуємо серця наші, яку ми переступили заповідь Божу, і зрозуміємо, що за неї були віддані (спокусі).
835. Прохання того ж: знаю, святий отче, що я завдав шкоди і моїй душі, і Святій Божій Церкві. Обтяжили її багато важких справ; ті, що повстають на неї, численні й сильні. Якщо я захочу чинити опір їм, то піде шкода і, судячи по-людськи, не передбачаю можливості виправитися, “вся бо возможна суть у Бога” (Мк. 10:27). Отже, благаю тебе, владико, випроси мені прощення, допоможи мені і їй (Церкві), і зміни на благо скорботу цю, як хочеш, бо ти можеш зробити це.
Відповідь. Якщо вся можлива суть у Бога, і ми так віримо, то віддамо Йому за силою нашою, і Він винищить тих, хто повстає на нас. Той бо “разоряет советы языков… и отметает советы князей. Совет же Господень во век пребывает” (Пс. 32:10,11). Утверджуй істину і подвизайся за неї, і Бог захищатиме тебе від її супротивників. Вони протистоять тобі тілесно, а ти протиставай їм духовно, тобто молитвами і проханнями про всяку справу, просячи від Бога допомоги. “Обличи с дерзновением и запрети, и умоли” (2Тим. 4:2), як личить духовному вчителеві. І не бійся їх: ті, які з нами, чисельніші за тих, які з ними. Вони з дияволом і з підлесливими собі людьми, ми ж з Богом і святими Його. Ми маємо надію на Бога, Який каже: “не имам тебе оставити, ниже имам от тебе отступити” (Євр. 13:5), і Він зробить “по преизбыточествию, ихже просим или разумеем” (Еф. 3:20), і здійсниться на нас: “Блажен, емуже Бог Иаковль помощник его, упование его на Господа Бога своего” (Пс. 145:5), а ті мають надію на людей, “в нихже несть спасения” (Пс. 145:3). Отже, якщо й трапиться невеличка неприємність, то знехтуймо нею і не поступимося будь-кому, і не посоромимося лиця людського, бо інакше прогніваємо Бога; але станьмо твердо в істині, і супротивники не забаряться впасти до ніг твоїх, і прославиться Бог, що його завжди славила рабам Своїм, і так нехай святі будуть святими помічниками вашими, своїми молитвами за вас до Бога. “Справедливо” прави, як чув ти, “слово істини”, як єпископ Божий, і люди припадуть перед тобою, як перед істинним рабом Божим, зі страхом, трепетом і любов’ю, адже страшним для людей є те, хто боїться Бога, як і ангели Його дияволам. Не бійся ж, бо з тобою Бог і благодать Його. Прийми згори силу, яку прийняли святі апостоли благодаттю Христа Бога нашого, і благодать Його перебуватиме з тобою до останнього подиху. Вітаю тебе лобзанням святим; вітаю тебе в Дусі Святому, просячи помолитися про мене заради любові.
Запитання 836. Отче мій, оскільки за святими словами вашими Церква моя одержала від Бога велику допомогу, і дехто з тих, хто кривдив її та нападав на людей її, просить миру й разом обіцяє задовольнити нас, загладити нанесені нам кривди, приборкати тих, хто повстає проти нас, – як наказуєш, чи прийняти їх, чи ні?
Відповідь. Якщо просять, прийми їх, заради Того, Хто Повелів прощати один одному, і припусти покарати, але не нещадно і неспівчутливо, а щадячи їх і подаючи їм приклад (помірності), щоб власність кожного була збережена за справедливістю.
Запитання 837. Чи добре вести церковні рахунки?
Відповідь. Якщо ведеш їх як церковні, то ведеш Божі рахунки, бо ти економ (Церкви Божої) і зобов’язаний вести рахунки церковні, щоб за надлишку живити вбогих і сирих, яких Отець і кормитель Бог (див. Пс. 67:6), і улаштовувати їхні домівки, а коли не буде достатку, докласти піклування про збільшення (прибутків). Якщо ж чиниш інакше, то ти не церковні рахунки ведеш, а маєш на увазі тільки власну користь; але за такої дії звіти будуть до вподоби не Богові, а дияволу. Роби все за Богом, і отримаєш відплату від Нього.
Питання 838. Оскільки вищезгадані поневіряння траплялися не раз, і я скорблю, не маючи у себе в руках (необхідного), то як вчинити мені?
Відповідь. Писання говорить: той, хто ображає вас, не вас ображає, але Духа Святого, що живе у вас (див. 1Кор. 3:16). Отже, не засмучуйся про поневіряння від людей, бо Господь не позбавить тебе того, чого, як Він знає, ти маєш потребу. Чи не Він сказав: “весть… Отец ваш Небесный, ихже требуете, прежде прошения вашего” (Мф. 6:8). Але шукай Царства Божого, творячи діла богоугодні, “и сия вся приложатся тебе” (Мф. 6:33). Якщо ж і засмутишся дещо заради убогості в речах, але з волі Божої знайдеш у достатку перед тобою блага Його. Згадай, що написано: “хотящии благочестно жити… гоними будут” (2Тим. 3:12). І ще говорить апостол: “радуйтеся о Господе всегда, егда во искушения впадаете различна” (Як. 1:2). У тому-то й полягають гоніння і спокуси; переноси їх доблесно і з вірою, і Бог прославиться через тебе, бо терпіння веде людину до майстерності135, а майстерність – до надії, а надія ж не посоромить (Рим. 5:4,5). Молися за мене.
* * *
135 Досвідченості.
Запитання 839. Оскільки так звані збирачі данини приходять у наше місто і завжди домагаються дарів від Церкви, то не розумію, що робити мені: якщо послати, боюся, щоб не згрішити перед Богом, утримуючи не належним чином те, що належить жебракам; якщо ж не послати, то вони стануть обмовляти мене перед правителями. Як повелиш мені чинити?
Відповідь. Збирачі данини – слуги влади людської, і послати їм (дари) є знак страху людського. Якщо бажаємо не боятися їх, то станемо твердо в істині зі страхом Божим і послухаємо апостола, який каже: “Хощеши же ли не боятися власти? Благое твори, и имети будеши похвалу от него” (Рим. 13:3). А про наклепи не турбуйся. Писання говорить: “о немже клевещут вас… постыдятся злословящии ваше благое о Христе житие” (1Пет. 3:16); і ще: “Аще бо бых еще человеком угождал, Христов раб не бых убо был” (Гал. 1:10).
Питання 840. Коли деякі селяни тієї єпархії були скривджені воїнами полководця, які виводили їх з меж Святих Церков, – головні з громадян того міста радилися з єпископом, чи не дати знати про це цареві, але водночас і боялися полководця, щоб він не скривдив їх, а тому й послали запитати про це великого старця.
Він же відповів їм: якщо вірите, що є Бог, що Милує вбогих, то доблесно станьте в справі цій, бо Милує вбогих усіляко заступає і тих, хто подвизається за них. Чи не Він сказав: “понеже сотвористе единому сих братий Моих меньших, Мне сотвористе” (Мф. 25:40). Бережіться, щоб не здійснилося на вас (слово це): “наченше духом, ныне плотию скончаваете” (Гал. 3:3); чи не знаєте, що це справа Божа? І не ви одні намагаєтеся про справу цю, а й багато інших разом із вами подвизаються молитвами своїми. Знайте ж, що якщо ви зрадите справу Божу, то і Бог віддалить вас. З влади ж ніхто нехай не злякає вас, бо волі Божій ніхто протистояти не може. Завжди пам’ятайте, що треба до самої смерті подвизатися про істину. Господь нехай протистане за вас на брані (див. Сир. 4:32.)
841. Той самий єпископ запитав: отче мій! Оскільки я щодня намагаюся тримати піст до вечора, то прошу, скажи мені, чи добре це? І чи можна робити що-небудь перед молитвою?
Відповідь. Щодо посту (скажу): торкнися серця твого, чи не заплямоване воно марнославством, і якщо не заплямоване, то торкнися вдруге, чи не робить тебе піст цей немічним у виконанні справ, бо немочі цієї не повинно бути, і якщо і в тому не шкодить тобі, – піст твій правильний. Молитва ж є світло, і кожен християнин повинен молитися, перш ніж він стане що-небудь робити, а тим паче священик Божий. Аж ніяк не догоджай людям, і отримаєш благодать Божу, бо такі (тобто людиноугодники) чужі Богові, і Духа Божого немає в них. Май Дух Божий, і Він навчить тебе всього, бо без Нього нічого не можеш зробити. Зберігай себе від збентеження і гніву. Якщо ж трапиться комусь зніяковіти на тебе, то зі смиренням і любов’ю розумно поясни йому істину, і Бог приборкає його молитвами святих. Амінь.
Запитання 842. Якщо сумніваюся щодо якоїсь справи: чи повинен я зробити її чи ні (скажи, як мені вчинити)?
Відповідь. Якщо тобі трапиться якась справа, триразово помолися про неї Богові, просячи в молитві, щоб не ухилитися (від волі Його), і якщо після цього помисел буде продовжувати тобі навіювати зробити цю справу, тоді виконай те, що помишляєш: бо явно, що помисел цей від Бога, а не від себе, – якщо ти не маєш можливості запитати у отців.
Запитання 843. Коли отці кажуть мені що-небудь, і мені здається, що це несправедливо, і повстане (на мене) брань від невір’я, але я завжди протирічу цьому помислу (кажучи собі): це має бути так, як кажуть отці. Що це: справа віри чи невір’я?
Відповідь. Відповідати так помислу є справа віри. Однак спонукай себе; щоб коли отці твої скажуть тобі136… і що без Бога вони не кажуть нічого; треба ж мати більшу пильність: бо (наприклад) нині Бог каже вчинити таким чином, і це згідно з належними обставинами справи, а через деякий час відбувається зміна в тій справі, і якщо хто не затверджений у вірі, той спокушається. Так буває і по відношенню до святих. Деякі ж, не знаючи сили й устрою Божого, що через них здійснюється, завжди кажуть: чому святі не сказали, що буде зміна, а говорять згідно з належними (обставинами справи). Якщо ж їх запитують після зміни, то вони кажуть інакше, як і Учитель їхній наказав навести гнів на Ахава, і коли той змінився, відклав і Бог гнів Свій, кажучи: “не наведу зла во днех его” (1Царів. 21:29). Що ж ті нерозумні скажуть про Бога, (хіба) і Йому припишуть невігластво? Помиляються вони, не знаючи, що “судьбы Божия бездна многа” (Пс. 35:7) і незбагненні. У таємниці ці вірують лише вірні, і не всі вміщають їх. Пізнай же, брате, що справжні отці не сумують, коли дехто, не знаючи таємниць Божих, вважає їх (отців) неправдивими, бо якщо це не приносить їм користі, то й не шкодить; так само як і не привласнюють собі слави, наслідуючи свого Владику.
* * *
136 У слов’янському перекладі старця Паїсія тут зроблено таку примітку: “Зде заглажденныя речения обретох от древности в двух книгах греческих: яже в Ватопеде и яже в ските св. Анны”. І в грецькій книзі, надрукованій у Венеції 1816 р., також не знаходиться наступних слів.
Питання 844. Єпископа до іншого старця Іоанна. Знатні громадяни хочуть ввести при мені новину щодо Церкви, – брати подать з вина, що привозиться на її пристані. Інші радять нам використати весь цей збір на користь Церкви, кажучи, що це принесе їй великий дохід. Чи повелиш нам брати його?
Відповідь. Не слід Церкві брати податей, бо це справа людей мирських. А скажи їм: якщо ми християни, то не маємо потреби слухатися людських думок, а повинні слідувати Самому Спасителеві, Котрий говорить: “аще хощете, да творят вам человецы, тако и вы творите им” (Мф. 7:12). Знайте ж, що те, що належить Церкві, присвячено Богові, і тому вам не корисно буде применшувати що-небудь (з її доходів), бо горе тому, хто завдає їй збиток у чому-небудь.
Запитання 845. Деякий христолюбивий чоловік запитав того ж старця: чи добре буде, якщо я буду пропонувати пану єпископу те, що вважаю йому корисним?
Відповідь. Май серце твоє чистим перед Богом, і тоді це не зашкодить тобі. А мати своє серце чистим означає те, щоб не говорити ні про кого нічого нібито на відплату йому, але єдино маючи на увазі добро. Не вважай же цього наклепом, бо всяка справа, що веде до виправлення, не є обмовляння; від обмовлянь не буває нічого доброго, а з того повинні вийти добрі наслідки, і тому це не є наклеп.
846. Відповідь великого старця Варсонофія отцям гуртожитку.
Еммануїлом тлумачиться: “з нами Бог”. Отже, випробуйте самих себе, чи є воістину з нами Бог. Якщо ми віддалилися від зла і стали чужими від творця його диявола, то воістину з нами Бог. І якщо гірка стала нам насолода злих справ, і ми тішимося бажанням благих справ і тим, щоб завжди мати житло на небесах, то воістину з нами Бог. Якщо на всіх людей дивимося однаково, і всі дні (скорботні і благополучні) для нас рівні, то воістину з нами Бог. Якщо любимо тих, хто ненавидить нас, зневажає, докоряє, зневажає, завдає збитків і пригноблює так само, як тих, хто любить нас, хвалить, дарує нам надбання і заспокоює нас, то воістину з нами Бог. Ознака ж того, хто досяг цієї міри, полягає в тому, що (така людина) завжди має з собою Бога, бо і Бог завжди з нею. Якщо ж ні з нею немає Бога, ні вона з собою Бога не має, то за необхідністю повинна мати з собою противного, а звідси зрозуміло й інше для тих, хто має розум.
847.
Інший старець, коли його запитали про це, відповідав: уважно стеж за собою; ні воєначальник, ні цар не уникнуть дня суду. Не послаблюй же справи тієї (про яку сказав великий старець), щоб мати надію отримати милість у Бога, і не залякайся, бо не ви (своєю силою) робите справу цю, але Бог і старець. Якщо ви зробите (належне) за силою вашою, то будете спільниками відплати; а якщо не зробите, то ви понесете осуд. Помолися за мене.
848137.
Напиши йому таке: чималу радість приніс нам і всім тим, хто боїться Бога, вступ ваш у віру Христову, але вона ще більше збільшиться, коли побачимо духовні плоди, що зростають у нас. Бо воістину радісно буде нам бачити виконання на вас того євангельського слова: “Тако да просветится свет ваш пред человеки, яко да видят ваша добрая дела и прославят Отца вашего, Иже на небесех” (Мф. 5:16). Як відомо вашій благородству, новопосаджені дерева приносять багато і красивих плодів, і ви, як новохрещені, покажіть усім для повчання багато і прекрасних духовних плодів ваших на славу Святої і Єдиносущної Трійці та на похвалу вашу перед христолюбними царями, від яких ви сподобилися цього великого дару просвітлення (світлом віри). Які ж духовні плоди кращі за ті, щоб подвизатися у вірі Христовій і заспокоїти християнство? Бо хоча воно й утверджується Христом, але Бог хоче випробувати і сердечну прихильність людей, щоб абсолютно відкрилося, куди вони прагнуть. Зруйнуватися ж Церкві неможливо, бо Бог обіцяв: “на сем камени созижду Церковь Мою, и врата адова не одолеют ей” (Мф. 16:18). Належало статися благій справі, і блаженний той, через кого вона відбувається. Захоплюйте, о христолюбці, таке блаженство. Хочу ж і це зробити відомим вашій благородності: якби той, кому доручено владу, був язичником і супротивником віри і почав діяти (в цьому дусі), нам не залишалося б зробити нічого іншого, як хіба закрити церкви, доки їх не було б відчинено христолюбивими царями.
* * *
137 При цій відповіді питання не написано.
Запитання 849. Оскільки церковні постанови забороняють пізні (вечірні) видовища138 і видовища, що бувають у язичницькі свята, а правитель хоче порушити це, то як повелиш написати йому про це?
Відповідь. Напиши йому так: за словом апостольським, ти “Божий бо слуга есть” (Рим. 13:4) і маєш повеління зберігати заповіді Його, так само як маю те саме повеління і я, отже, нам належить зберігати права й переваги Церкви на славу Божу й похвалу нашу. Люблячи вас, як нашого друга, нагадую вам про це, бо непристойно християнам і подібним до вас христолюбцям розваги людські, які служать на шкоду душевну, віддавати перевагу служінню Богові.
* * *
138 Видовища, ігрища і всякі вистави забороняються 24-м і 51-м правилами 6-го Вселенського Собору і 57-м правилом Собору Карфагенського.
Питання 850. Оскільки деякий знатний і сильний чоловік, наш громадянин, який мешкає в Константинополі, вельми старається про те, щоб запровадити в нас ці видовища, то чи не повелиш написати йому що-небудь? І якщо він захоче нашкодити нам, помолися, щоб він не міг цього зробити.
Відповідь. Напиши йому так: сину мій, уся молитва наша полягає в тому, нехай примножить Бог віру християнську і страх Свій (у людях) і нехай піднесе ріг Церкви Своєї. Він є надія спасіння нашого. Вникни в те, звідки ми отримуємо допомогу під час потреби, якщо не від Церкви і молитов святих. І той, хто вдається до них, знаходить (допомогу і молитви) в потрібний час; усілякі ж видовища – це ніщо інше, як виверти (сітки) диявольські, і той, хто намагається влаштувати їх, відпадає від стада Христового і стає здобиччю диявола. Ми ж знаємо, що ви чада Церкви Христової і завжди намагаєтеся робити угодне Йому, і не маєте потреби у вченні, а лише в нагадуванні, щоб не входити у спілкування з тими, хто прагне заснувати видовища диявольські, бо в час потреби вони не можуть принести жодної користі, а хіба що тільки занапастити тих, хто прагне до них. Якщо ж чиє серце звернене до Бога, і хто налаштований робити угодне Йому, такий із відвагою кличе Його в день смутку, і почує його Той, Хто кожному подає по справах його. Ви знаєте, що “преходит бо образ мира сего” (1Кор. 7:31), а віра Божа перебуває навіки.
Напиши йому це і, трудячись у вірі Божій і маючи в тому помічником Бога, не бійся шкоди від людей, бо той, хто противиться Йому, тоне, як фараон у Червоному морі, а той, хто безсумнівно вірує Йому, став нерухомо на твердому камені.
Кінець відповідей святих отців Варсонофія та Іоанна, Богу ж у Трійці поклоняємому слава. Амінь.
Джерело: Преподобных отцев Варсануфия и Иоанна руководство к духовной жизни в ответах на вопрошения учеников : Пер. с греч. – Репр. изд. – М. : Правило веры, 1998. – XXX, 496, 64 с. ISBN 5-7533-0074-X
«Переклад українською — Шевчук М.»
Предуведомление одного древнего святого мужа1, предавшего писанию сии вопросы и ответы, к желающим читать предлежащую книгу
Просим читающих сию книгу принять с благоговением и верою написанное в ней, более же стараться достигать благодатию Христовою подражания житию и деянию изрекших сие старцев, ибо они, обучая себя во всех обстоятельствах жизни, в продолжение долгого времени, терпением и верою по Богу, подвизаясь, по слову святого апостола (2Тим. 2:5), законно и последуя во всем пути святых отцов, оказались достойными получения от Бога таковых дарований.
Приступая же к чтению написанного в сей книге, мы должны знать, что одно (из сего) было сказано к отшельникам, а другое к пребывающим в общежитиях; одно к живущим в духовном согласии2, а другое к священникам и христолюбивым мирянам; одно к юным, то есть новоначальным, иное к преуспевшим уже и обучившимся долгим учением (Євр. 5:14), а иное приближающимся к совершенству добродетелей; словом, что каждому из них прилично было услышать; ибо не всем приличны одни и те же наставления, но как в телесном возрасте снеди младенца, юноши и престарелого различны между собою, так бывает это и в духовном возрасте. Многократно же (старцы) отвечали и сообразно с душевною немощью делавшего вопросы, промыслительно снисходя ему, чтобы он не впал в отчаяние, как видим это в житиях старцев. И отнюдь не следует принимать за общее правило того, что так снисходительно было сказано некоторым по причине их немощи, но тотчас обратить внимание на то, что всячески ответ святых был сделан согласно устроению вопросившего, ибо случается, что и такой, истрезвившись (от омрачения греховного), по молитвам святых, приходит в устроение, приличное монахам, и тогда опять слышит от отцов полезное ему. Молю же вас о Господе, дабы вы поминали и мое смирение во святых молитвах ваших, как предавшего, помощию Божиею, писанию сии ответы, в пользу тех, которые будут читать их со страхом Божиим, да не послужат мне в осуждение слова святых, но да буду ныне и в день Суда покровен молитвами их и вашими. Аминь.
* * *
1 Сей авва Серид был игуменом общежительного монастыря в Газе и духовным сыном великого Варсонофия, который чрез него передавал и сии ответы.
2 Иоанна безмолвника, называемого также Пророком, память 6/19 февраля.
Ответ 1 Великого старца авве Иоанну, иноку обители святого Саввы, просившему (благословения) придти и поселиться в их общежитии.
Апостол написал: «начный дело благо в вас, Той и совершит е даже до дне Господа нашего Иисуса Христа» (Флп. 1:6). И Владыка наш сказал пришедшим к Нему: «аще кто не отречется всего своего имения и рода, еще же и не возненавидит душу свою, не может быти Мой ученик» (см. Лк. 14:26,33). Возможно же Богу и на нас исполнить оное слово: «Се, что добро, или что красно, но еже жити братии вкупе» (Пс. 132:1). И я молюся, чтобы ты достиг той меры (послушания Господу), о которой упоминается в Деяниях апостольских: “елицы имеяху стяжание, продающе приношаху цены продаемых и полагаху при ногах апостол» (Деян. 4:34, 35). Зная, что твое намерение угодно Богу, я сказал возлюбленному сыну нашему Сериду, ради Бога укрывшему нас от людей (уповаем же на Бога, что и тебя с нами покроет): «Приими брата Иоанна с великою любовью и без всякого сомнения; еще за два года пред сим открыл мне Бог, что он придет сюда и что многие братия соберутся к нам. Я сохранил сие откровение втайне, пока узнаю, как устроит это Господь; когда же наступило время, объявил его вам». А как ты думал получить от меня какую-либо из носимых мною вещей, то вот, при брате же снял я куколь с головы своей и послал тебе ответ чрез него, сказав: «Отдай ему сей куколь, а вместо его принеси мне другой». Сохрани же его до кончины твоей; он покроет тебя от многих зол и искушений; не отдавай его никому, это – благословение Божие тебе от руки моей. Итак, поспеши довершить дело свое и освободиться от всего, как и мы освободились, и пребудь с нами беспопечительно, безмолвствуя в Боге.
И я, Серид1, скажу тебе дивную вещь: когда старец говорил сие, я подумал про себя: как могу удержать все сие в памяти, чтобы написать (после)? Если бы угодно было старцу, то я мог бы принести сюда чернила и хартию и, слушая его, писать слово за словом. Старец же проникнул мысль мою, и лице его просияло, как огнь, и он сказал мне: «Поди, напиши, и не бойся; ибо если я скажу тебе и бесчисленное множество слов, с тем чтобы ты написал их, то знай, что Дух Божий не попустит тебе написать ни одним словом больше или меньше сказанного, хотя бы ты и сам пожелал того, но наставит руку твою, как написать сказанное в последовательном порядке».
* * *
1 Сей авва Серид был игуменом общежительного монастыря в Газе и духовным сыном великого Варсонофия, который чрез него передавал и сии ответы.
Ответ 2, того же великого старца к тому же, предвозвещающий ему различные скорби, которые его ожидают, и телесную болезнь, а чрез них душевное преспеяние.
Скажи брату Иоанну: утверди сердце твое подобно твердому камню (камень же разумею мысленный), дабы ты мог услышать, что я намерен тебе сказать. Внимай же себе, чтобы, услышав сие, ты не вознесся в сердце своем и не отпал от духовного обетования; потому что напыщение погубило многих и из достигших в меру (духовного преспеяния). Но приготовься к благодарению за все, слыша слово святого апостола: «О всем благодарите» (1Сол. 5:18), и будешь ли ты в скорбях, или в нуждах, или в утеснениях, или в болезнях и трудах телесных, за все постигающее тебя благодари Бога. Надеюсь же, что и ты достигнешь в покой Его (Євр. 4:3); «ибо многими скорбьми подобает нам внити в Царствие Божие» (Деян. 14:22). Итак, не сомневайся душою твоею и не расслабевай ни в чем сердцем твоим, но вспоминай апостольское слово: «аще и внешний наш человек тлеет, обаче внутренний обновляется по вся дни» (2Кор. 4:16). Если не претерпишь страданий, не можешь взойти на крест. Когда же перенесешь сперва страдания, то войдешь и в пристанище покоя Его; и потом будешь безмолвствовать без всяких забот, имея душу, утвержденную во Господе и всегда прилепляющуюся к Нему, верою соблюдаемую, упованием радующуюся (Рим. 12:12), любовию веселящуюся, хранимую Святою Единосущною Троицею; и тогда исполнится на тебе сказанное: «Да возвеселятся небеса, и да радуется земля» (Пс. 95:11). Ибо такова беспопечительная жизнь человека Божия. Отец, Сын и Святой Дух радуются о спасении души твоей, возлюбленный брат мой.
Ответ 3, другого старца2 тому же3, на прошение его побеседовать с ним.
Скажи брату: прости меня Господа ради, – и желал бы я увидеть тебя, но, сберегая совесть других от (соблазна), не нахожу к тому удобства. Сорадуюсь же любви твоей о посылаемых тебе от святого старца благословениях, и блажен ты, что сподобился их.
* * *
2 Иоанна безмолвника, называемого также Пророком, память 6/19 февраля.
3 Иоанну обители святого Саввы.
Ответ 4. Когда искушение постигло монахов того места, где пребывал авва Иоанн, прежде перехода его в общежитие (аввы Серида), и смущение готово было возникнуть еще во время пребывания его там, великий старец, провидя сие духом, пишет ему следующее:
Напиши брату Иоанну: посылаю тебе три свидетельства от силы Божией и от Писаний Святого Духа, которыми возбуждаю твой ум к Божественной бдительности и к уразумению (внушений) Святого Духа для того, чтобы ты мог познать обстоятельства настоящего времени, каковы они. Первое свидетельство есть следующее: Бог сказал чрез пророка Исаию: «Идите, людие Мои, внидите во храмину вашу, затворите двери своя, укрыйтеся мало елико елико, дóндеже мимоидет гнев Господень» (Іс. 26:20). Второе свидетельство: «изыдите от среды их и отлучитеся, глаголет Господь, и нечистоте не прикасайтеся, и Аз прииму вы: и буду вам во Отца, и вы будете Мне в сыны и дщери, глаголет Господь Вседержитель» (2Кор. 6:17,18). Третье свидетельство: «Блюдите… како опасно ходите, не якоже немудри, но якоже премудри, искупующе время, яко дние лукави суть» (Еф. 5:15, 16). Я же говорю тебе: спеши к тому, что предстоит тебе, и скорее доверши дело свое, вспоминая Господа твоего, сказавшего: «никтоже возложь руку свою на рало и зря вспять, управлен есть в Царствии Божии» (Лк. 9:62). Ибо вижу безмолвную жизнь, ожидающую тебя о Христе Иисусе, Господе нашем, Которому слава во веки. Аминь.
Ответ 5, того же великого старца авве (Сериду), который опечалился тем, что авва Иоанн замедлил придти к ним, и заключил из этого, что он уже вовсе не придет.
Не скорби, сын мой, и не печалься о брате нашем; хотя он и отсутствует телом, но духом он здесь и всегда пребывает с нами; потому что он единодушен нам, и никто не разлучит его от любви нашей, от ныне и до века.
6. Послание того же великого старца, писанное к авве Иоанну в обитель святого Саввы4, когда он, по некоторым потребностям общежития, находился в своей стране и был беспокоим телесной бранью.
Напиши брату: вот ты находишься еще вне (обители и безмолвия), трудясь по силе твоей ради Бога и ради душ братий твоих, более же ради нашего и твоего собственного покоя и безмолвия. Потому что, когда братия будут успокоены и покрыты попечением нашим, тогда и мы чрез них найдем совершенное безмолвие. И исполнится на нас слово Писания: «Брат от брата помогаемь, яко град тверд и огражден» (Притч. 18:19). Оставь все близкие отношения, которые имеешь к некоторым, и извинения себя тем, что ты находишься вне обители. Удали от себя повод (к брани), прерви близкое сношение с кем бы то ни было, если оно увлекает тебя к прежнему. Если же не поступишь так, то не можешь безмолвствовать совершенным безмолвием. Так и мы поступили. Надеюсь несомненно, что, когда исполнишь это, будешь безмолвствовать: и таким образом, при содействии Божием, жребий твой и часть твоя будет с нами вовек. Никому не открывай того, что теперь пишу тебе. Если при настоящем труде твоем будешь иметь успех, благодари Бога и молись Ему. Сие-то и значит: «О всем благодарите» (1Сол. 5:18). Итак, не вознерадим воздавать благодарение Богу, чтобы не уподобиться тому человеку, о котором ты некогда рассказывал, что однажды, когда он шел в церковь молиться о ниспослании ему пищи, и встретился с ним некто, и сказал: обедай сегодня у меня, а потом пойдешь, помолишься; то он отвечал: (молиться) не пойду, потому что я уже получил то, чего шел просить у Бога. Но мы, получим ли или не получим (желаемое), будем приносить молитву и благодарение Богу. Старайся же всегда носить «мертвость Господа Иисуса в теле» своем (2Кор. 4:10).
* * *
4 После того как он пришел в общежитие, близ которого великий Варсонофий находился в затворе.
Ответ 7, того же великого старца к тому же, который должен был пойти с братиею собирать (запас) для рукоделия и боялся пустынности тех мест; напоминание ему о трезвении над собою, против беспокоящей его телесной брани, и обещание содействия Божия в его стремлении – удалиться к ним на безмолвие.
Скажи призванному свыше Божественным мановением жить с нами не только в нынешнем, но и в будущем веке, искреннему и единодушному брату нашему Иоанну: Владыка наш Христос сказал Своим ученикам: «Не две ли птице ценитеся единому Ассарию? и ни едина от них падет на земли без Отца вашего: вам же и власи главнии вси изочтени суть: не убойтеся убо: мнозех птиц лучши есте вы. Всяк убо иже исповесть Мя пред человеки, исповем его и Аз пред Отцем Моим, Иже на небесех» (Мф. 10:29-32). Итак, внимай себе бдительно, чтобы иметь всегда Бога пред собою, да исполнится и на тебе пророческое слово: «Предзрех Господа предо мною выну, яко одесную мене есть, да не подвижуся» (Пс. 15:8). От всей души своей простри руки свои к тому, что предстоит тебе, и всегда поучайся в оном, чтобы услышать глас Божий: се, послю Ангела Моего пред лицем твоим, иже уготовит путь твой пред тобою (Мф. 11:10).
8. Тот же брат, немало потрудясь и не нашедши (запаса) для рукоделия, скорбел и удивлялся, отчего, по слову старца, не был послан Ангел пред лицом его, не разумея, что это относилось к устранению препятствий, мешавших ему удалиться на безмолвие; по сему случаю старец пишет ему следующее:
Напиши брату: пока корабль в море, он бывает подвержен опасностям и приражению ветров. Когда же достигнет в тихую и мирную пристань, не страшится более опасностей, скорбей и приражений ветров, но пребывает в безопасности. Так и любовь твоя: пока ты пребываешь с людьми, – ожидай скорбей, опасностей и приражения мысленных ветров. Когда же достигнешь в уготованное тебе (пристанище безмолвия), тогда не будешь иметь страха. Относительно упомянутых мною прежде слов Владыки нашего: «се… послю Ангела Моего пред лицем твоим» (Лк. 7:27), (знай, что) он был послан. Касательно же того, что вы не нашли (запаса для) рукоделия, (припомни) что Бог сказал в книге Моисеевой: «сего ради обыде тя, и озлоби тя, и гладом замори тя» (Повт. 8:3) «в пустыни, в жажди зноя в безводне» (Повт. 32:10); «и уразумеются яже в сердцы твоем» (Повт. 8:2). Пойми сказанное тебе мною, возлюбленный брат, и трудись неослабно и без сомнений.
Ответ 9. Послание того же великого старца к тому же, который, отлучившись по надобностям общежития, изнемогал от сильной скорби, встретившейся ему при сем случае.
Напиши, чадо, брату нашему Иоанну приветствие о Господе от меня и от тебя и от брата нашего Иоанна (безмолвника), и скажи ему: не унывай в скорбях и трудах телесных, которые несешь, трудясь ради нас и ради нашего общежития; ибо и это так же значит положить душу свою за братию (см. 1Ін. 3:16), и надеюсь, что велика (будет) награда за труд сей. Как Господь поставил Иосифа прокормить братию свою во время голода (Бут. 47:12) в Египте, так и тебя поставил Он послужить общежитию сему, вместе с сыном нашим Серидом. Я же повторяю тебе слово апостола, сказанное Тимофею: «Ты убо, чадо… возмогай благодатию» Духа Святого (2Тим. 2:1), потому что вижу, как устраивается твое безмолвие, и сорадуюсь тебе о Господе. Пока пребываешь вне, будешь встречать скорби и труды телесные; когда же достигнешь в пристанище безмолвия, найдешь покой и мир; ибо неложен Владыка наш, сказавший: дам им в нынешнем веце “сторицею”, и в грядущем «живот вечный» (Мф. 19:29).
Итак, потрудись, брат, усердно, чтобы приобрести большую любовь и покой. Корабль, прежде чем достигнет пристани, бывает ударяем волнами и обуревается сильными ветрами; когда же войдет в пристань, пребывает наконец в великой тишине. Разумей, что говорю, и соблюди это: «да даст тебе Господь разум о всем» (2Тим. 2:7).
Ответ 10, того же великого старца к тому же, написанный во время скорби и болезни сего последнего, происшедшей от ушиба ноги камнем, упавшим на нее.
Возлюбленному брату Иоанну желаю радоваться о Господе. За телесный труд твой, понесенный ради нас, и за болезнь от поврежденной ноги твоей (переносимую Бога ради), да исполнит Владыка наш Бог душу твою, возлюбленный мой, во сто крат небесными благами. Уразумей, брат, что пишу тебе, и скрой в себе самом: сие приготовит тебя к тому, чтобы услышать радование небесное, Владычнее, Божественное; ибо, во имя Святой Троицы, я обретаю в тебе сонаследника моих дарований, данных мне от Бога, и по мере преуспеяния твоего, надеюсь, что ты скоро достигнешь сего. Один трудами по Богу достигает “в покой” Его (Євр. 4:3), а другой достигает туда же смирением. А о тебе надеюсь, что ты получишь оный за то и другое, когда умрет в тебе гнев вследствие укрощения раздражительности в сердце твоем; и тогда исполнится на тебе слово Писания: «Виждь смирение мое и труд мой, и остави вся грехи моя» (Пс. 24:18). А как я сказал уже, что достигнешь сего, по мере твоего преуспеяния, то и рассмотри в Евангелии, как и когда давал Христос ученикам Своим различные дарования: прежде – дарования исцелений, изгнания бесов и, наконец, как совершенство дарований – власть отпускать грехи, сказав: «имже отпустите грехи, отпустятся» (Ін. 20:23). Итак, если за труд твой, понесенный Бога ради, отпустит Он тебе согрешения твои, сие-то и есть та мера, которой желаю тебе достигнуть. Если же, читая сие послание, встретишь в нем что-либо неудобопонятное, то вопроси единодушного тебе Серида, моего возлюбленного сына, и он, благодатию Божиею, объяснит тебе неудобопонятное. Ибо я молился за него Богу и о сем. Ты же, человек Божий, неослабно стремись по уготованному тебе пути, чтобы с радостью достигнуть пристанища Христова, которого мы достигли, и услышать глас, исполненный радости, жизни, света и веселия, глаголющий к тебе: «добре, рабе благий и верный: о мале был еси верен, над многими тя поставлю: вниди в радость господа твоего» (Мф. 25:21). Радуйся о Господе, радуйся о Господе, радуйся о Господе! Господь да сохранит душу твою, и тело, и дух твой от всякого зла, от всякой противности, наносимой диаволом, и от всякого мечтания, возбуждающего мятеж мыслей. Господь будет тебе свет, покров твой, путь твой, крепость твоя, венец радости и заступление вечное. Внимай себе; ибо в Писании сказано: «исходящих от уст Моих не отвергуся» (Пс. 88:35).
Ответ 11, того же великого старца к нему же, заключающий в себе совет всегда помнить то, что пишется ему для пользы и утверждения сердца его.
Соломон сказал о родителях своих: «иже глаголаша и учиша мя: да утверждается наше слово в твоем сердцы» (Притч. 4:4). Так и я говорю тебе, брат мой, да утверждаются слова мои в сердце твоем, и размышляй всегда о том, что пишу тебе, как сказал Бог устами Моисея: «и навяжеши я на десную руку твою, и да будут непоколеблема пред очима твоима выну, и поучайся в них и лежа и востая, и идый путем, и седяй в дому» (Повт. 6:7,8). Исполни же их (слова мои) и на деле, и Бог мой будет с тобою во веки, аминь.
Ответ 12. Тот же Иоанн поручил одному брату дело, и как тот не скоро исполнил его, сделал ему выговор и, видя, что брат оскорбился сим, решился было вовсе не говорить ничего никому из братии. На это старец объявил ему следующее:
Скажи брату Иоанну: время наше слабо, и едва с большим трудом можно найти в нынешнее время человека, имеющего твердое сердце. Ты же держись слов святого апостола, сказавшего: «обличи, запрети, умоли со всяким долготерпением и учением» (2Тим. 4:2).
Ответ 13. В общежитии случилась постройка, тот же Иоанн, как искусный в зодчестве, начертил для нее план, а некоторые из братии, думая поправить план, тайно приложили нечто к нему и тем отчасти испортили его; авва же Иоанн смутился и опечалился сим, на что старец объявил ему следующее:
Скажи единомысленному брату нашему Иоанну: много пишу я тебе рукою искреннего и возлюбленного сына нашего5, от всей души своей равно любящего нас троих совершенною любовью. И все сие пишу я не по своей воле, но по повелению Святого Духа, на исправление и пользу души и совести внутреннего человека, к удручению и наказанию тела и к сокрушению сердца твоего. Прежде всего берегись духа уныния, рождающего все злое и различные искушения. Ибо, если я напишу тебе о тех искушениях, кои я претерпел, верно еще не понесет сего слух твой, а может быть, и ничей в настоящее время. Надеюсь же, что впоследствии достигнешь (сей меры), и не только достигнешь, но и увидишь их сам на себе, и избавишься от них благодатью Христовою, чрез веру. Зачем сердце твое расслабевает и изнемогает (ради скорби, наносимой тебе) от овец Христовых? Или не знаешь, какую боль головную переносит добрый учитель от детей, пока увидит их успехи?.. И тем более, что ты слышал от меня оное апостольское слово: «обличи, запрети, умоли со всяким долготерпением и учением» (2Тим. 4:2). Выслушай со вниманием, что я скажу тебе: долготерпение есть матерь всех благ. Посмотри на Моисея, избравшего себе: «паче страдати с людьми Божиими, нежели имети временную греха сладость» (Євр. 11:25). И когда смущает тебя бес, внушая помысл на какого-нибудь человека, с долготерпением скажи помыслу: повинуюсь ли я Богу моему так, чтобы мне порабощать себе других? И помысл сей отступит от тебя. Твердо и неослабно стремись вперед, вспоминая мои или, лучше сказать, Господни слова, чтобы и ты настиг нас о Христе Иисусе, Господе нашем: да будет сие, да будет!
* * *
5 Аввы Серида.
Ответ 14, того же великого старца к тому же, когда сей последний услышал и не мог равнодушно перенести, как один из братии, уничижая его, говорил: да кто он и откуда, что еще и оскорбляется?
Скажи брату: как Архангел Михаил спорил о теле Моисея, так и я подвизаюсь о тебе, пока ты избавишься от ветхого человека. И на Спасителя роптали иудеи, говоря: «не Сей ли есть… сын Иосифов? Не Матерь ли и братию (Его) знаем?..” (Ін. 6:42). Приведи себе это на мысль и претерпи до конца.
Ответ 15, того же великого старца к тому же, когда сей еще не совсем освободился от прежней печали.
Скажи брату: вспомнил я пророчество святого пророка Иеремии, который говорит: «Кто даст главе моей воду и очесем моим источник слез? и плачуся день и нощь о людех сих» (Єр. 9:1)! Я думал питать тебя твердою пищею, а вижу, что тебе опять нужно молоко. Смотри, что сказано: «от тайных моих очисти мя» (Пс. 18:13). Остерегайся, чтобы не окрали тебя лукавые змии и не отравили ядом своим: он смертоносен. Никто никогда не совершит добра посредством зла, потому что сам побеждается злом; напротив того, “добром исправляется злое” (Рим. 12:21). Ты стоишь на «позорище»: почему и должен бороться со зверьми, подобно апостолу во Ефесе (1Кор. 15:32), который хвалился, победив зверей. Ты ввергнут в бурю морскую: почему и должен претерпеть многие опасности и, подобно нам, подвизаться против обуревания волн; победив же, с помощью Божиею, войдешь с нами в тихое пристанище о Христе Иисусе Господе нашем, Которому слава во веки. Аминь.
Ответ 16, того же великого старца к тому же, когда он готов был разгневаться на братию за повреждение дождем кирпича, которое он приписывал их нерадению. Предвидя, что Иоанн хочет упрекнуть за сие и авву (Серида), старец предупреждает это, вразумляя и возбуждая Иоанна к правильному настроению своих помыслов, причем напоминает ему и искреннюю любовь к нему аввы Серида, чтобы, воспоминая о сем, он отвергнул неправый свой помысл.
Окажи любовь, сын мой, поспеши принести бумагу и чернила, оставь и дело, для которого пришел ко мне, и напиши брату Иоанну прежде всего привет от меня. Его беспокоят помыслы, понуждая смутить других и самому смутиться чрез других; посему скажи ему: радуйся о Господе, брат мой! Хотя и велика буря на море, но разве некому возбудить Иисуса, да запретит Он ветрам и морю, и будет тишина (см. Мф. 8:25,27), дабы познать (нам) Иисуса и поклониться Ему? Если все суетно и временно, то зачем озабочивается этим сердце наше до того, что забывает евангельское слово: «кая… польза человеку, аще мир весь приобрящет, душу же свою отщетит?» (Мф. 16:26). Знай, брат мой, что если кто оскорбляет другого или делом или словом, то после сам бывает оскорбляем стократно более. Много раз писал я тебе слова Господни из Писания, чтобы ты долготерпел во всем и остерегался примешивать к чему-либо свою волю. Если же пошлешь мне вопрос с возлюбленным сыном моим Серидом, который всегда скорбит, когда видит тебя скорбящим, постарайся (прежде) внимательно испытать свои помыслы, как бы они не заразили сердца твоего смертоносным ядом и не прельстили тебя принимать комара за верблюда и камешек за камень, так что тогда ты бываешь подобен человеку, который, имея у себя бревно, смотрит на чужой сучок (см. Мф. 7:3). Как собственной душе моей, написал я тебе, зная, что сердце твое возвеселится этим. Сказано: «обличай премудра» и проч. (Притч. 9:8), и ты знаешь, брат, как я люблю тебя о Христе. Надеюсь, что ты близок к тому, чтобы оставить наконец попечения о земных вещах и пребывать в духовном делании отцов; ибо Господь мой Христос не постыдит меня, молящегося Ему о тебе день и ночь.
Вопрос 17, того же к тому же великому старцу: Знаю, отец мой, что все это постигает меня за грехи мои и что я безумен и виновен (во многом) злом. Вводит же меня в скорбь сию авва, потому что он не радеет о вещах и презирает их, чрез него они пропадают, а я не переношу этого. Что мне делать? Я противоречу помыслам, но не получаю силы (отвергать их). Прости меня: «единою глаголах, вторицею же не приложу» (Йов. 39:35). Удивляюсь, как охладела во мне теплота любви, которую я имел к братии. Молись о мне Господа ради.
Ответ. Брат! вспоминай, что сказал Господь ученикам Своим: «аще ли и вы без разума есте?» (Мф. 15:16). Писал я к тебе, говоря: прилежно испытывай свои помыслы. Если бы ты потрудился внимательно испытать себя, то мог бы уразуметь, что сущность того, о чем ты спрашиваешь ныне, уже заключается в написанном мною прежде, и мне незачем было бы писать тебе теперь; впрочем, прибавлю что-нибудь на вторичный вопрос твой. Но сперва обличу тебя: ты называешь себя грешным, а на деле не показываешь себя сознающим сие. Признающий себя грешником и виновником многих зол никому не противоречит, ни с кем не ссорится, ни на кого не гневается, но почитает всех лучшими и разумнейшими себя. И если помыслы, ругаясь над тобою, говорят тебе, что это так и есть на самом деле, то как же они возбуждают сердце твое противу лучших тебя? Будь внимателен, брат – это неправда: мы еще не достигли того, чтобы считать себя грешными. Кто любит обличающего его, тот премудр (см. Притч. 9:8). Если же кто любит его и не исполняет того, что слышит от него, то это более походит на ненависть. Если ты грешен, то зачем укоряешь ближнего и обвиняешь его, будто чрез него приходит к тебе скорбь? Разве не знаешь, что всякий искушается собственным сознанием (см. Рим. 14:22), и это рождает ему скорбь. Сие-то и есть то самое, что я написал тебе относительно братии, чтобы не показывали тебе (помыслы твои) комара верблюдом и прочее. Лучше же помолись, чтобы принимать вам участие (друг в друге), по страху Божию. А касательно того, что ты назвал себя неразумным (скажу тебе): берегись, как бы не быть тебе обманутым; испытай себя и найдешь, что на деле не считаешь себя таковым; ибо если думаешь так о себе, то не должен ни на кого гневаться, будучи не в состоянии рассудить, хорошо ли или худо исполнено дело; ведь безумный называется несмысленным, а безумный и несмысленный, как сказано, не имеет в себе соли (мудрости); не имеющий же соли в себе как приправит и осолит других? Смотри, брат, как мы бываем поруганы, говорим только устами, а дела показывают иное. Почему, когда противоречим помыслам, не получаем силы отвергать их? Потому, что прежде вдаемся в осуждение ближнего, и (чрез то) ослабевает наша сила духовная, и мы обвиняем брата своего, будучи сами виноваты. Если веришь, что все зависит не от воли “хотящаго или текущаго, но от милующаго Бога» (Рим. 9:16), то почему не обращаешь на это внимания и не любишь брата своего совершенною любовью? Сколь многие желали (принять к себе) нас, старцев, и искали этого, но не дано было им того, а Бог послал нас к авве Сериду, не искавшему сего, и сделал его искренним нашим сыном; ибо Бог любит внутреннее произволение. А на сказанное тобою: «единою глаголах» и прочее (отвечаю): блажен, если будешь подвизаться приобрести это; ибо оно не всем дается. И о прочих помыслах (скажу): возложи на Бога всякий помысл, говоря: Бог знает полезное, – и успокоишься, и мало-помалу получишь силу терпеть. Не зарекайся вовсе говорить (братии). Если же скажешь и не послушают тебя, или слово твое не произведет желаемого действия, не опечаливайся: это более принесет тебе пользы. На то, чему ты удивляешься (скажу): совершенная любовь “не отпадает” (1Кор. 13:8), и приобретший ее пребывает в теплоте, возгараясь любовью к Богу и ближнему. А касательно молений, о которых ты написал в конце, – ты должен быть доволен словами, написанными мною (прежде): что я и день и ночь непрестанно молюсь о тебе к Богу. Итак, излишне написал ты и это; ибо уже имеешь от меня духовную пищу в наставлениях по Богу, на долгое время; пожди и потерпи Господа о Христе Иисусе, Господе нашем; Ему слава во веки, аминь.
Ответ 18, того же великого старца к тому же, на вопрос его: откуда происходит теплота и холодность и нечувствительность сердца; и о телесной брани.
Касательно теплоты и холодности (скажу): известно, что Господь назвал Себя огнем (см. Повт. 4:24; Євр. 12:29), согревающим и разжигающим сердца и утробы (см. Пс. 25:2). Если это так, то диавол, напротив, – холоден, и от него происходит всякая холодность. Если же было бы иначе, то как же сказано: «тогда… изсякнет любы многих» (Мф. 24:10,12), что означает: “тогда”, как не во время (преобладания) соперника? Если ощущаем холодность, призовем Бога, и Он, пришедши, согреет сердце наше совершенною любовью Своею не только к Себе, но и к ближнему, и от лица теплоты Его изгонится холодность ненавистника добра. Если враг иссушил источник сердечных слез твоих, то умножил в тебе телесную влагу6; но прими7 Господа в доме твоем, и Он иссушит ее, и источник слез твоих очистит, да источит оный снова мысленную воду. Желающий придти в страх Божий, терпением достигает сего: «Терпя потерпех Господа, – говорит Писание, – и внят ми и услыша молитву мою», и что же? – «возведе мя от рова страстей и от брения тины» (Пс. 39:2,3). К этому же рву принадлежит и нечувствительность сердца. Приобрети то, чего желаешь, и спасешься о Христе Иисусе, Господе нашем.
* * *
6 В славянском переводе: «увлажнил есть подчревность твою».
7 В славянском переводе: «учреди».
Ответ 19, того же великого старца к тому же, на вопрос его о долготерпении.
Скажи брату: писал я тебе о долготерпении и теперь говорю: Владыка наш Бог сказал ученикам Своим: «Се, даю вам власть наступати на змию и на скорпию и на всю силу вражию: и ничесоже вас вредит» (Лк. 10:19). Подобно Иову, пей поругание, как питие (см. Йов. 34:7) Исполняй все сие на деле, и сему поучайся непрестанно.
Ответ 20, того же великого старца к тому же, на вопрос его: если Господь дал нам власть наступать на змий и на скорпионов, то почему же я смущаюсь?
Кто, получа власть наступать на змий и на скорпионов, еще претерпевает от них вред и бывает ими обладаем? Испытай же сердце твое относительно всякого дела, и если найдешь, что (древний змий) может поколебать его хоть на мгновенье, то знай, что ты далек еще от власти над ними (змиями и скорпионами). Не будь нерадив о себе, да не постигнет тебя внезапно время оное (смерти). Что бы ты ни увидел (не говорю уже о мирском, как преходящем, но о страшных вещах) на небе или на земле, представь пред очами твоими Бога и суд Его; (представь), что не долго пробудем мы в мире сем, и водвори кротость в сердце твоем, вспоминая Овча и Агнца незлобивого Христа, сколько претерпел Он, неповинный, досаждений и биений и прочее. Мы же, будучи сами виновны, зачем смущаемся на ближнего, ничего не потерпевши от него? Вспомни, что «любы не превозносится», но «долготерпит» и прочее (1Кор. 13:4). И молись, чтобы достигнуть того, что предстоит тебе, да не напрасен будет труд твой. Итак, прилепись несомненно к любящему нас Христу. Ему слава во веки, аминь.
Ответ 21, того же великого старца к тому же, когда он помыслил никому ничего не приказывать, но ограничиться одним попечением о себе самом.
Чем более пишу тебе, брат, тем более старайся вникать в написанное и не разоряй (моих советов): они даются тебе разумно и от благоустроенной души. Ты знаешь, брат, что если кто не переносит досад, не узрит и славы; и если не очистится от желчи, не ощутит сладости. Ты вступил в среду братии и различных случаев, дабы быть разжженным и испытанным; а золото испытывается не иначе, как огнем. Отнюдь ничего не назначай себе8; ибо чрез это ты подвергнешь себя брани и попечениям; но со страхом Божиим испытывай, что прилично времени, и ничего не делай с досадой9; сколько возможно, удаляйся от гнева, старайся быть для всех полезным примером; не суди и не осуждай никого, но вразумляй как искренних твоих братий, и особенно возлюби искушающих тебя, так как и я много раз оказывал любовь искушавшим меня. Если вникнем, то найдем что они-то и приводят нас в преуспеяние. Не назначай себе ничего. Будь послушен и смирен и ежедневно испытывай себя; ибо и пророк, означая это ежедневное (самоиспытание), говорил: «И рех: ныне начах» (Пс. 76:11), и Моисей: «И ныне, Израилю» (Повт. 4:1). Того же “ныне” держись и ты. Если же и нужно тебе будет приказать кому-нибудь, испытай прежде помысл твой, не по смущению ли хочешь это сделать; и когда видишь, что сие не принесет пользы, удержи (сей помысл) под языком твоим, тотчас обращаясь мыслью к Тому, Который сказал: «кая… польза человеку, аще мир весь приобрящет, душу же свою отщетит?» (Мф. 16:26). Притом знай, брат мой, что всякий помысл, которому не предшествует тишина смирения, не от Бога происходит, но явно от левой стороны. Господь наш приходит с тихостию; все вражеское бывает со смущением и мятежом. Хотя (бесы) и показываются облеченными в одежду овчую, но, будучи внутренне волками хищными, обнаруживаются посредством наводимого ими смущения; ибо сказано: «от плод их познаете их» (Мф. 7:16). Да вразумит Господь всех нас, чтобы не увлечься (мнимою) их правдою: “вся бо Ему нага и объявлена» (Євр. 4:13). Итак, возлюбленный! Все, что от тебя зависит, делай, представляя страх Божий пред очами твоими, и приноси благодарение Господу; Ему слава и честь и держава и власть во веки, аминь.
* * *
8 Как непременное правило.
9 В славянском переводе: по рвению.
Ответ 22, великого старца к тому же, которым он утешает его в печали, происшедшей от различных причин, и возбуждает к духовному веселию.
Напиши брату Иоанну приветствие духовное, которое возвеселило бы сердце его о Христе Иисусе, Господе нашем, и скажи ему: зная, что ты желаешь нас (к нам в безмолвии) так же, как желает «елень на источники водныя» (Пс. 41:2), но не так, как мы тебя; ибо не покрываешь (вся) (см. 1Кор. 13:7), как сказал божественный апостол Павел. Написал я вашей любви сии слова, сказанные мною, точнее же сказать – Богом. О, да принесет лоза твоя плод, грозд сочный, дающий вино духовное, веселящее скорбную душу, и да умножит нива твоя доброе семя, посеянное на доброй земле и принесшее плод во сто, в шестьдесят и в тридцать крат (см. Мк. 4:20), да разгорится в сердце твоем навсегда тот духовный огонь, о котором сказал Владыка Христос: «Огнь приидох воврещи на землю» (Лк. 12:49), да водворится мир Господень в сердце твоем (Кол. 3:15), по слову апостольскому, и да возвысится финик твой в белизне своей, по слову Давида: «Праведник яко финикс процветет» (Пс. 91:13), да очистишься от гнева и раздражительности – сих лютых страстей, подобно совершенным святым, у которых вовсе не является ни на мгновенье движение их (сих страстей). Да сподобит же Господь душу твою водвориться в незлобии и кротости, чтобы сделаться тебе питомцем Христовым и агнцем незлобивым (см. Єр. 11:19); иди по следам нашим, как благоразумный последователь; последуй правилу нашему, как добрый наследник моих дарований. Да видят очи твои Бога, как очи чистого сердцем (см. Мф. 5:8). Будь же долготерпелив в скорбях, как достигнувший Владычнего завещания, которое говорит: «в мире скорбни будете: но дерзайте, [яко] Аз победих мир» (Ін. 16:33). Да достигнешь непобедимой любви, которая вводит приобретших ее во дворы царские и соделывает их братиями Христа. Итак, если страждешь со Христом, «чтобы с Ним и прославиться» (Рим. 8:17), и если умираешь с Ним, чтобы с Ним и воскреснуть (см. Рим. 6:8; Еф. 2:6), то не будь нерадив относительно предлежащего тебе сокровища, потому что ты еще не постиг силы его, каково оно. Когда же достигнешь совершенного безмолвия, тогда познаешь оное (сокровище) и удивишься дару Христову: «коль неизследовани путие Его» (Рим. 11:33). Находясь с людьми, не можешь постигнуть сего; а когда, подобно нам, будешь пребывать без попечений (в безмолвии), тогда уразумеешь сказанное. Молюсь Богу день и ночь, чтобы там, где пребываем мы единодушно, водворился и ты с нами в неизреченной радости святых и во свете вечном, да и ты получишь часть свою в обетовании, предназначенном святым: «где око не виде, и ухо не слыша, и на сердце человеку не взыдоша, яже уготова Бог любящим Его» (1Кор. 2:9). Укрепляйся о Господе и радуйся, аминь.
Вопрос 23, того же к тому же великому старцу: Прошу тебя, отец и учитель мой, не прогневаться на меня за то, в чем погрешаю, и дать мне правило, как должно пребывать в псалмопении, посте и молитве, надобно ли наблюдать различие в днях?
Ответ. Брат! Если бы ты вникнул в слова твоих прошений, то мог бы уразуметь силу смысла, заключающегося в них. Признавая меня отцом и учителем, зачем в то же время считаешь и гневливым? Отец бывает сострадателен и отнюдь не гневлив, так же и учитель долготерпелив и чужд гнева. Относительно правила, о котором ты спрашиваешь меня (скажу тебе): ты хочешь разветвить путь, коим чрез узкие врата входят в живот вечный (Мф. 7:13,14). Христос же кратко говорит тебе, как должно войти туда. Оставь человеческие правила и послушай Сказавшего: «претерпевый… до конца, той спасен будет» (Мф. 10:22). Если человек не имеет терпения, не войдет он в жизнь вечную. Не желай получить от меня правила, ибо я не хочу, чтобы ты был под законом, но под благодатью (Рим. 6:14). Апостол говорит: «праведнику закон не лежит» (1Тим. 1:9), а мы желаем тебе быть в числе праведных.
Держись рассуждения, подобно кормчему, который, соображаясь с ветром, направляет ладью свою. Когда бываешь болен, поступай во всем согласно с написанным тебе мною; и в здоровом состоянии (поступай) также; тело в болезни не может принимать пищу по обыкновению; следовательно, и при этом случае нельзя соблюсти правила. И о днях (скажу): все почитай равно святыми и добрыми. Делай все разумно, и это приведет тебя в жизнь вечную о Христе Иисусе, Господе нашем, Которому слава во веки, аминь.
Вопрос 24. Между аввою (Серидом) и тем (аввою Иоанном) возникло сомнение касательно (одного места) из Священного Писания: (не согласясь между собою в его истолковании) каждый из них старался перенести это с терпением. Старец же послал им нижеследующий ответ, показывая, что терпение их было не чуждо смущения, и поучая их пребывать в совершенной безмятежности.
Ответ. Возлюбленный сын мой! Не подумай, чтобы вы сами собой постигли смысл вчерашней главы в Послании святого апостола Павла к Солунянам. Но я, зная суетность терпения вашего, как смешанного с гневом, помолился о вас Богу, чтобы Он дал вам постигнуть смысл той главы; потому что в ней заключается вся сила посланий, писанных мною чрез тебя брату Иоанну. Сверх того обратите внимание и на главы, которые будете читать сегодня, из послания святого апостола Павла и из Святого Евангелия, как имеющие тот же смысл, и прочтите их до трех раз, вникая в силу слов ради пользы душевной. Много терплю я и пекусь о вас по Богу: потрудитесь же со мною и вы и примите на себя подвиг, чтобы удалить от себя гнев и раздражительность, а это, при содействии Божием, требует подвига. А главы, о которых пишу я, суть следующие: из Первого послания к Солунянам от слов: «Mолим… вы, братие, знайте труждающихся у вас, и настоятелей ваших о Господе» (1Сол. 5:12), до конца послания; также и из Первого послания к Коринфянам от слов: «O духовных же, братие, не хощу вас не ведети. Весте, яко егда неверны бесте» (1Кор. 12:1,2), и до сего: «но в церкви хощу пять словес умом моим глаголати, да и ины пользую, нежели тмы словес языком» (1Кор. 14:19). Из Евангелия от Матфея, со слов: «исшед Иисус виде мног народ, и милосердова о них, и исцели недужныя их» (Мф. 14:14), и до сего: «Cущии же в корабли пришедше поклонишася Ему, глаголюще: воистину Божий Сын еси» (Мф. 14:33).
Ответ 25, того же великого старца к тому же авве (Иоанну) и к авве (Сериду), который хотел вдруг установить строгое правило для братии.
Сын мой! И тебе говорю и брату Иоанну: прежде сего вам было уже писано о долготерпении, и теперь повторю: сбивай молоко, и будет масло; если же стиснешь руку на сосце, выйдет кровь (Притч. 30:33). И еще святой апостол Павел говорит: «бых Иудеем яко Иудей, да Иудеи приобрящу» (1Кор. 9:20), и проч. А ниже он же говорит: «Всем бых вся, да всяко некия спасу» (1Кор. 9:22). Если кто хочет согнуть дерево или виноградную лозу наподобие обруча, то сгибает постепенно, и они не переламываются; если же погнет вдруг и сильно, то (дерево) тотчас ломается. Разумей, что говорю.
Ответ 26, того же великого старца к тому же авве Иоанну, который, объявив нечто из того, что старец заповедал ему никому не объявлять, впал чрез то в искушение; и о совершенном долготерпении.
Скажи брату: в Писании сказано: «Аще… кто Духа Христова не имать, сей несть Егов» (Рим. 8:9). Вникни, откуда возникла в тебе борьба помыслов, утеснивших тебя скорбью, если не от измены, то есть от преступления заповеди моей. Многократно заповедовал я тебе не объявлять никому сказанного за тайну, а ты разгласил это многим. Разве я Христос, Который когда запрещал никому не говорить (о делах Его), тогда-то более и разглашали (о них) народу и всем? Путь Христа, со многою кротостью и тихостью пришедшего на спасенье людей, состоит в том, чтобы не уязвлять помыслов ближнего; и если человек не будет подобен крупице, он не может жить с людьми.
Смотри же, что сказал Христос ученикам Своим: «Не вы Мене избрасте, но Аз избрах вас» (Ін. 15:16). Итак, если любовь твою призвал к нам Бог, а не люди, то потрудись приобрести великое терпение. Повторяю тебе и прежде писанное: «В терпении вашем стяжите души ваша» (Лк. 21:19). Итак, положи снова начало, чтобы соблюдать и хранить (втайне) передаваемое тебе мною: ибо ныне еще не время объявлять сие. Благодушествуй о Господе.
Ответ 27, того же великого старца к тому же, который скорбел, что старец долго не писал ему, и посему подумал, что он и вовсе исключил его из памяти своей.
По времени напиши брату (Иоанну) во-первых радость, веселие и приветствие о Господе, и скажи ему: не помышляй, возлюбленный мой, чтобы память о тебе совершенно изгладилась из сердца моего, но я медлил доселе писать к тебе лишь потому, что ожидал твоего обращения. Да будет же тебе известно, что как Бог наш не забывает миловать мир, так и я – любовь твою, молясь Богу ночь и день о спасении души твоей, чтобы достигнуть тебе в те меры (преуспеяния), о которых прежде написал я тебе; пойми же и то, что, когда ты идешь на служение общежитию, всякий раз, по благоволению Божию, идет с тобою и сердце мое. Итак, не смущайся ничем, брат мой! Надеюсь, что все, написанное мною, исполнится на тебе. Ибо неложен Бог, сказавший: «претерпевый… до конца, той спасен будет» (Мф. 10:22). Подумай о том, что я сказал и что уготовано тебе: “многими бо скорбьми подобает нам внити во Царствие Небесное» (Деян. 14:22). Радуйся же о Господе, и снова повторю: радуйся (см. Флп. 4:4). Никому не поверяй тайны сей, ибо написано: «И явишася пред ними яко лжа глаголы сии» (Лк. 24:11), Поелику, кто не имеет твердого сердца, не может понести сего.
Ответ 28. Тот же (Иоанн) думал поставить себе за правило – не выходить никуда в посты, а старец запретил ему сие, чтобы он не подвергнулся скорби, как нарушивший правило, если, по какой-либо уважительной причине, принужден будет выйти.
Скажи брату: разве ты не слышал от меня, что куда бы ты ни пошел и что бы ни делал по Богу, сердце мое всегда идет с тобою? И теперь, брат мой, повторяю то же, что слышал ты от меня и прежде: ничего себе не назначай (за правило), и тогда, если выйдешь куда-либо по уважительной причине, не будешь скорбеть в мыслях. Уразумей смысл написанного тебе мною, поступай по сему и будешь спокоен. Да будет мир тебе от меня, точнее же сказать – от Бога.
Ответ 29, того же великого старца к тому же, утверждающий в нем веру в обещанное ему (старцем), дабы таким извещением побудить его к большему усердию.
Скажи брату: покой и всякое даяние благо и всякое Божественное дарование человек получает чрез веру. Старайся не лишиться ощущения той силы, которая всякий день будет осенять тебя (будучи посылаема) от Бога чрез мое смирение, и познай, что пришествие твое к нам достойно немалого удивления. Стремись к тому, что предстоит тебе – «да постигнеши» (1Кор. 9:24). Помни всегда, от чего избавил тебя Бог, и воздавай Ему благодарение за все, молясь, да явит Он полную милость Свою к тебе до конца. Аминь.
Ответ 30, того же великого старца к тому же, на вопрос его: плыть ли ему с братиею в Египет для приобретения (материалов на) рукоделие; так как он боялся, что и сам он и братия были неискусны в мореплавании и не знали тех мест.
Скажи брату: пока ты находишься вне (безмолвия), тебе надобно потрудиться Бога ради с братиею. Итак, представь скорби апостола пред очами: «претерпевый… до конца, той спасется” (Мф. 10:22) о Христе Иисусе, Господе нашем. Аминь.
Ответ 31. Прежде нежели братия с аввою Иоанном нашли материал для рукоделия, они много блуждали по Египту, потерпели большую скорбь и расстройство, (вследствие чего) авва Иоанн изнемог душевно. Старец же, предузнав это духом, приготовил ему следующий ответ.
Сын мой! Напиши слова мои, точнее же сказать – слова Божии, и приготовь это брату Иоанну. Прежде (напиши) приветствие о Господе, потом скажи ему: что изнемогаешь в скорбях, как человек плотской? Или не слышал ты, что предстоят тебе скорби, как и Дух предвозвестил некогда Павлу? (Когда же они постигли Павла), апостол убеждал бывших с ним в корабле благодушествовать (см. Деян. 27:22). Разве не знаешь, что “много скорби праведным» (Пс. 33:20), и ими они испытываются, как золото огнем? Посему если мы праведны, то будем испытаны скорбями; если же, напротив, грешны, то потерпим оные, как достойные того; ибо “терпение соделовает искусство”10 (Рим. 5:4). Приведем себе на память всех святых, бывших от начала (мира), и вспомним, что они потерпели, благое делая, благое говоря и пребывая непоколебимо в истине; они были ненавидимы и оскорбляемы людьми до самой кончины их, и, по слову Спасителя (см. Мф. 5:44), молились за врагов и творящих им напасть. Разве и ты был продан, как целомудренный Иосиф? Поработали ли руки твои в “коши” (Пс. 80:7)? И был ли ты дважды ввергнут в ров (см. Бут. 37:20-29 и Бут. 39:20)? Терпел ли, подобно Моисею, озлобления с детства (см. Вих. 2:3) до старости? Что перенес ты, ленивый? Был ли ты гоним, подобно Давиду, который терпел гонения от Саула (см. 1Сам. 18; 1Сам. 24) и от собственного сына (см. 2Сам. 15:10-14; 2Сам. 16)? Плакал ли ты о них по смерти их (см. 2Сам. 1:11-27; 2Сам. 18:33)? Или, как Иона, был и ты ввержен в море (см. Йон. 1:15)? Забывчив ты, возлюбленный мой! Зачем расслабевает помысл твой? Не устрашайся и не бойся, как чуждый мужества, чтобы не лишиться тебе Божиих обетований. Не ужасайся, как неверующий, но ободри маловерные твои помыслы. Возлюби скорби во всем, чтобы быть тебе искусным сыном святых. Вспоминай терпение Иова и прочих и старайся идти по следам их. Вспоминай опасности, которые претерпел Павел, скорби и узы, голод и множество иных зол, и скажи малодушию: «Я чужд тебя». Вспоминай написавшего тебе: успешно ли пойдет дело твое, или нет, (во всяком случае) благодари Бога. Подумай о том, что (земные) вещи тленны и маловременны, терпение же по Богу спасает того, кто приобрел оное. Ты стараешься сыскать материал для рукоделия и обратить его в дело, я же указываю тебе на апостольское слово: “ни от хотящаго, ни от текущаго, но от милующаго Бога зависит все (Рим. 9:16). Бог посылает нам из мира людей со средствами к жизни, – приимите их, но не упоминайте о том, что я говорил вам о них, дабы они не впали (от сего) в тщеславие. Возлюбите их, как искренних братий, и подумайте о том, как успокоить их помысл. Они презирают мир, желая спасти души свои, и Бог чрез меня ведет их сюда к вам (пишу по предуведению), дабы вы познали, что они совершенно презрели мир. Ты же, брат, поддерживаемый моею рукою, иди узким и прискорбным путем, вводящим в жизнь вечную о Христе Иисусе, Господе нашем, Которому слава во веки, аминь.
* * *
10 Опытность.
Ответ 32, того же великого старца к тому же, на вопросы: должно ли ему вкушать пищу одному особенно? Можно ли в среду и в пятницу не приходить к Святому Причащению? Следует ли оставить попечение о делах? И если, пребывая в безмолвии, случится занемочь, можно ли употребить какое-либо врачевство? и (ответ) на прошение – дать ему заповеди ко спасению.
Не желаю оставить любовь твою в неведении о благодеянии, посылаемом тебе Человеколюбивым Богом; ибо вот уже наступили для тебя труды оные, и начал Иисус творить с тобою (угодное Ему) и вводить тебя постепенно11 в благословенное Свое безмолвие и в непостыдное терпение. Случится ли после сего тебе впасть в бессилие или иную какую немощь, возложи всю надежду свою на твоего Владыку, и успокоишься: уповаю же на Бога моего, что ты недалек от пути Божия. А относительно пищи нахожу, что вкушать ее одному в келлии для тебя будет лучше и полезнее. Если же случится вкушать ее и вместе с братией, то вкушай не сомневаясь и не негодуя на сие, только с воздержанием. К Причащению, пока по временам исходишь из келлии12, приходи, чтобы не подать соблазна другим; и будь внимателен к себе, как пребываешь в келлии своей: со смирением ли, и страхом Божиим, и нелицемерной любовью ко всем? Если так, то ты созидаешь храмину свою на твердом и недвижимом камне; “камень же”, как сказано, есть “Христос” (1Кор. 10:4). В других же заповедях, просимых тобою, уже нет надобности: довольно было написано тебе мною (прежде), и это имеет достаточную силу возвести человека из новоначального состояния в совершенное. – Поучайся в посланиях моих, помни их и не забывай: они заключают в себе полное книгохранилище. Укрепляйся о Господе, всегда смиренномудрствуя в словах, делах и движениях.
* * *
11 В славянском переводе: по чину.
12 Т. е. еще не безмолвствуешь совершенно.
Ответ 33, того же великого старца к тому же, когда родной брат его, намереваясь вступить в монашество, спросил чрез него о сем старца.
Господь наш Иисус Христос сказал: «никтоже может приити ко Мне, аще не Отец… Небесный привлечет его, и Аз воскрешу его в последний день» (Ін. 6:44), «и явлюся ему Сам» (Ін. 14:21). «Видите нивы, яко плавы13 суть к жатве уже: и жняй мзду приемлет, и собирает плод в живот вечный, да и сеяй вкупе радуется, и жняй: о сем бо слово есть истинное, яко ин есть сеяй, и ин есть жняй» (Ін. 4:35-37). Брат! Никто, желая достигнуть города, не лежит, и никто, желая сделать (дело) и видя (восшедшее) солнце, не ленится, и никто, хотя удобрить ниву свою, не нерадит о ней. Но (напротив) хотящий достигнуть города спешит туда, прежде чем смеркнется, и видящий восшедшее солнце с бодростью спешит на труд, опасаясь быть задержан чем-либо; и желающий удобрить поле свое старается (сделать это) прежде, чем оно покроется ржею14. «Имеяй уши слышати да слышит» (Мф. 13:9).
* * *
13 Побелели.
14 Вредный рыжеватый порошок на хлебе и растениях.
Ответ 34. Когда к авве Иоанну вторично пришел брат его, Иоанн, заботясь о спасении души его, напомнил ему о первом его обещании. Тот же пожелал получить на счет сего знамение от старца, и тогда старец объявил следующее:
Относительно брата твоего, о котором ты говорил мне, скажу тебе: с ним ведет брань неверие, а это есть ересь фарисеев, о которых сказал Господь: “род сей знамения ищет, и знамение не дастся ему» (Мф. 12:39); не могу сказать ему ничего иного, кроме того, что сказал апостол: «древняя мимоидоша, се быша вся нова» (2Кор. 5:17). И: «ныне, Израилю» (Повт. 4:1), и: «не искусиши Господа Бога твоего» (Мф. 4:7), и: «днесь, аще глас Его услышите, не ожесточите сердец ваших» (Євр. 3:7,8). «Имеяй уши слышати, да слышит» (Лк. 14:35). Помолись о мне.
Ответ 35, того же великого старца к тому же, который спрашивал о братиях, немощных телом, и других, немощных помыслом: должен ли он приблизить их к себе? И следует ли просить авву (Серида) облегчить немного новоначальных относительно бдения и о долговременном молчании старца.
Брат! Ответ на эти три помысла один: не понуждай произволения, но сей (слово) с надеждою. Господь наш не понуждал никого, но благовествовал; и кто хотел, тот слушал. Ты знаешь, что я не пренебрегаю и не презираю любовь твою, но долготерпение бывает полезно. Когда молимся, и Бог медлит услышать, то делает это к пользе нашей, дабы научить нас долготерпению; а посему и не надобно унывать, говоря: мы молились и не были услышаны. Бог знает, что человеку полезно. Радуйся о Господе, оставь все попечения и помолись о мне, возлюбленный и единодушный брат мой.
Ответ 36, того же великого старца к тому же, в котором он дозволяет ему начать совершенно беспопечительное безмолвие; ответ на помысл, пришедший ему, что настало последнее время, и на то, что он, побеседовав довольно долго с одним из отцов, помышлял: хорошо ли я поступил или нет?
Брат! Послушай меня, который любит тебя о Христе Иисусе. Касательно келлии (скажу) Господь наш Иисус Христос сказал: «грядет час, и ныне есть, егда мертвии услышат глас Сына Божия, и услышавше оживут. Якоже бо Отец имат живот в Себе, тако даде и Сынови живот имети в Себе» (Ін. 5:25,26). И я тебе говорю: время войти тебе с Богом (в безмолвие) наступило; устрой себе новую келлию и войди в нее, имея путеводителем Бога; и когда будешь пребывать в ней, не пекись ни о чем; ибо потребные вещи и опытность (в деле безмолвия) придут сами собою. О внушенном же тебе помысле (знай), что он суетен и ведет к тщеславию. Кто не знает, что мы живем в последнее время? О беседе же: если ты и едва и едва не богословствуешь, то знай, что молчание более достойно удивления и славы. Сверх сего нет мне надобности более писать, ибо я написал тебе, как знает это и любовь твоя, все от альфы до омеги. Поручаю тебя Богу: от Него (зависит) помощь и милость, аминь.
37. Некто из христолюбивых мирян послал спросить у аввы Иоанна об одном деле; тот дал ему ответ и, потом раскаявшись в сем, отнесся к тому же великому старцу, говоря: прости меня: я, как упившийся, не знаю, что делаю.
Много раз говорил я тебе: «остави мертвыя погребсти своя мертвецы» (Лк. 9:60); и еще ли не гнушаешься зловонием их? Рассмотри, что ты сказал; ты не знаешь, что ты говоришь, упивающийся терпит от людей бесчестия, побои, презрения, не считает себя (чем-либо), не показывает своих знаний, не учит других, ни о чем не советует, не рассуждает, что это хорошо, а это худо. Если же устами говоришь одно, а делами показываешь другое, то значит говоришь неразумно. Смотри, чтобы не поразило внезапно слух твой: «се, Жених грядет, исходите в сретение Его» (Мф. 25:6). И как скажешь тогда: мне некогда? Он избавил тебя от забот, ужели не хочешь этого? Взял попечения твои, ужели будешь сам себя опутывать ими? Успокоил тебя, ужели желаешь снова утруждать себя? Не достанет тебе времени и на то, чтобы плакать и рыдать о грехах своих. Помни сказанное о дверях, что они затворятся; поспеши, да не останешься вне с юродивыми девами. Перейди мыслию от суетного мира сего в другой век; оставь земное и взыщи небесного; оставь тленное и найдешь нетленное. Бегай мыслию временного и приближишься к вечному; умри совершенно, да поживешь совершенно о Христе Иисусе, Господе нашем, Которому слава во веки веков, аминь.
Ответ 38, того же великого старца к тому же, который желал часто получать от него ответы в помощь и спасение души, и хотел узнать: следует ли ему беседовать с кем-либо из братии, и принимать ли от них вопросы о помыслах?
Знаю, Кому я тебя предал и какую пищу предложил тебе (если ты только понимаешь это); не часто пишу тебе; Тот, Кому ты мною предан, и прежде прошения у Него «весть, ихже требуете» (Мф. 6:8). Слыша это, оставь все попечения. Ибо оставление всех попечений поможет тебе приблизиться ко граду оному (совершенному безмолвию); если не будешь вменять себя в числе людей (т. е. считать себя ниже всей твари), возможешь вселиться в него; если же умрешь для всякого человека, то сделаешься наследником того града и его сокровищ. А как ты много раз спрашивал меня об одном и том же: следует ли по нужде беседовать с братией и давать им ответы на вопросы их о помыслах, то скажу, как поступить тебе: с сего времени не пекись ни о чем, кроме того, чтобы совершить свой путь (безмолвия). Я постоянно помню любовь твою, и ты можешь познать это из того, что движение лютого гнева мало-помалу угаснет в тебе. Да будет мир тебе, возлюбленный брат мой Иоанн!
Ответ 39, того же великого старца к тому же, на то, что он пожелал было прекратить беседу даже и с служащим ему (братом), по слову старца: «если оставишь все попечения, то это поможет тебе приблизиться к оному граду (совершенному безмолвию)», и на тот помысл, который побуждал его изыскивать причины разнообразно восстающих на него искушений.
Скажи брату: подожди немного, теперь еще не время; я пекусь о тебе более тебя самого, а еще более Бог. Брат Иоанн! Не убойся ни одного из искушений, восстающих на тебя, к твоему же искусу (опытности); ибо не предаст тебя Бог. Когда постигнет тебя что-либо такое, не трудись изыскивать причины сего, но призывай имя Иисуса, говоря: Иисусе! Помоги мне! И Он услышит тебя: «Близ Господь всем призывающим Его» (Пс. 144:18). Не предавайся малодушию, но стремись усердно вперед, и достигнешь желаемого о Христе Иисусе, Господе нашем, Которому слава во веки, аминь.
Вопрос 40, того же к тому же великому старцу: должен ли он выучить служащего ему рукоделию плетения; и об одном брате, спросившем о своих помыслах неясно, но гадательно, хорошо ли он это сделал?
Светлейшее учение Спасителя нашего таково: «да будет воля Твоя» (Мф. 6:10). Кто искренно произносит эту молитву, тот оставляет собственную свою волю и возлагает все на волю Божию. Научить брата рукоделию плетения полезно, но это возбуждает зависть (в других). Можешь заняться этим изредка, по временам, сберегая совесть братии, и таким образом дело это скроется. Касательно же вопроса, выраженного гадательно, скажу, что это собственный, безрассудный вымысел, и брат тот имеет нужду во многих молитвах; ибо знамение бывает не для верующих, но для неверующих.
Ответ 41, того же великого старца к тому же, когда он впал во многие помыслы и попечения о благосостоянии монастыря.
Многое источается из твоего сердца, как сказано в Писании: «изочту их, и паче песка умножатся» (Пс. 138:18). Брат! Никто не знает, что будет с сим местом, кроме единого Сердцеведца Бога, и мне Он возвестил сие. Веруй же, что Господь не оставит оного, но сохранит и прославит его во славу имени славы Своей. Ему слава во веки, аминь.
Ответ 42, того же великого старца к тому же, на вопрос его: от чего произошла его немощь, и нужно ли братиям, отправляющимся в Египет, сказать, как им вести себя, и позаботиться о них, чтобы они не впали в скорбь, по незнанию тех мест?
Скажи брату: у тебя смешаны египтяне с иерусалимлянами, но не заботься: Бог печется о тебе. (Что ты думаешь сказать братии), скажи со страхом Божиим и не тужи о них; помолись только, и Господь во всем наставит их по воле Своей. Без Бога ничего не бывает, тем более на этом месте. А что делается со страхом Божиим, то служит к успокоению (братии) и к пользе душевной.
Ответ 43, того же великого старца к тому же, чтобы он все, что до него касается, возложил на Бога.
Кто будет пить воду, которую я послал тебе через мои ответы, тот во век не почувствует жажды; ты же должен был ожидать и надеяться получить успокоение верою во Христа. Приими этот хлеб – часть моей пищи – и оставь все внешние попечения. Не бойся ничего, но Духом Святым приими силу и надежду; веруй, что рука Божия с тобой.
44.
Часть хлеба, присланного в благословение (от старца), авва Иоанн дал служившему ему, но не из собственной руки (так как не был клириком), а просто положил, и тот сам уже взял его; и в другой и в третий раз, получив благословение, (авва Иоанн) поступил также; делая же это без совета (старца), не понимал, что согрешает сим. И еще: когда, по молитвам старца, почувствовал облегчение от страстей, сказал: «Ослабели во мне страсти». После этого послал он вопрос о хульных помыслах, и не получил ответа. Когда же удивлялся о причине сего, внезапно попущением Божиим, ко вразумлению его, явилось ему страшное мечтание, повторилось еще раз и вдруг исчезло. Взволнованный и смущенный, авва Иоанн вспомнил согрешение свое только относительно хлеба, забыв сказанное им о изнеможении в нем страстей, надел присланный ему некогда от старца куколь, прибегнул к Богу и много молился о помиловании. Старец написал ему о двух согрешениях его: о помысле хульном и о том, что положить перед служащим ему (братом) благословенный хлеб и предоставить ему самому взять оный – не было делом смирения, но скорее делом кичливости и детского разума.
Если кто сознает, что он преступает заповедь, – это признак познания (своей немощи), а познающий (оную) исправляется; но просто скажем: я предал тебя некогда в руки Божии, а ты уклоняешься от сего; Писание же говорит от уст Божиих, что праведнии не уклоняются (1Царів. 15:5; Пар. 31:7; Йов. 31:7). Что же ты искушаешь меня, требуя моего слова? И еще говорит Писание: «ниже да изыдет велеречие из уст ваших» (1Сам. 2:3). А ты посмел отверсть уста свои пред Богом и сказать, что страсти ослабели в тебе, вместо того, чтобы сказать: все они лежат во мне, как в хранилище; за то и был ты оставлен, и все твое окаянство обнаружилось. Если бы не было у тебя того покрывала, которое ты получил (от меня)15, то пришлось бы тебе потрудиться. «Верен же Бог, – сказано, – иже не оставит вас искуситися паче, еже можем, но сотворит со искушением и избытие, яко возмощи вам понести» (1Кор. 10:13). Безвременно сделать что-нибудь есть исполнение своей воли, и происходит от кичливости; а, не имея рукоположения, давать иным благословение, как архиепископ – не знаю, что и сказать на это. Разве я не мог бы и всем послать благословение, которое послал собственно тебе? Ты малым наказан за многое и большое; бодрствуй же над собою вперед неослабно, чтобы истребить восемь иноплеменных народов. В пребывании своем не увлекайся детскими делами и приобрети скорее суровость, нежели простоту. Много раз слышал ты: «Без совета ничесоже твори» (Сир. 32:21). О всякой страсти и хуле помолись Богу, и Он мало-помалу поможет тебе. Бодрствуй же вперед и сохрани это в сердце твоем. Никому не нужно знать сего. Что было, то было. Иисус будет с тобою. Прости мне прошедшее, и исправлюсь в будущем во веки, аминь.
* * *
15 Т. е. куколя святого Варсонофия. Смотри Ответ 1-й.
Ответ 45, того же великого старца к тому же (авве Иоанну), когда он, находясь в тяжкой болезни, а именно в сильной горячке, причем в течение многих дней не вкушая пищи и пребывая без сна, с ропотом, по действию вражию, воскликнул на авву16 и служащих ему братий.
Брат! Зачем оводянело твое сердце и ты оставил Возлюбленного и устремился вслед врага? Не внял гласу Пастыря Христа, а последовал за волком диаволом. Что такое пострадал ты? Что претерпел? Что означают эти кличи, которые апостол поставил наравне с злохулением, сказав: «Всяк… гнев… и клич, и хула да возмется от вас, со всякою злобою» (Еф. 4:31). Ты ничего не пострадал сверх силы, по слову апостола: «верен… Бог, иже не оставит нас искуситися паче, еже можем» (1Кор. 10:13) и прочее. Пробудись от этого смятения злых помыслов. Восприими жезл креста, которым отгонишь от себя волков, т. е. демонов. Вспоминай слова Писания: «Вскую прискорбна еси, душе моя? и Вскую смущаеши мя? уповай на Бога, яко исповемся Ему, спасение лица моего и Бог мой» (Пс. 41:6). А вперед бодрствуй и берегись горячиться, как неразумное дитя, еще не имеющее чувства (самосознания); ибо ты должен взойти со Христом на крест, быть пригвожден гвоздями и прободен копнем. Чего ожидаешь, окаянный, вопия против Христовой силы и укоряя твою братию? Где же сказанное: «честию друг друга болша творяще» (Рим. 12:10)? Довольно тебе и этого: сказано: «Даждь премудрому вину, и премудрейший будет» (Притч. 9:9). Потерпи, умолкни и благодари за все, по слову: «О всем благодарите» (1Сол. 5:18). Очевидно же, что благодарить следует и в нуждах, и в скорбях и болезнях, и в отраде. Непрестанно призывай Бога, и Он пребудет с тобою и подаст тебе силу о имени Своем; Ему слава во веки, аминь.
* * *
16 Т. е. на игумена Серида.
Ответ 46. Когда авва Иоанн почувствовал облегчение от болезни и пришел в себя после бывших искушений, враг навел на него страшные сны, чтобы снова смутить его; не достигнув же этого, опять представил ему (во сне) как бы монастырь и церковь и многих людей, приходивших туда для получения помощи. Укрепляя его (в сих искушениях), старец пишет ему следующее:
Слава в вышних Богу, брат: враг наш диавол ополчился, «яко лев рыкая, поглотити» (1Пет. 5:8) тебя, но не попустила ему сего всегда покрывающая нас рука Божия. Когда же он увидел, что не попускается ему исполнить желания его, стал смущать твой ум; почему и представил тебе некоторые вещи посредством скверных своих снов. Видя же, что Господь не попускает тебе искуситься до конца, или сверх силы твоей, и, как лукавый в злобе своей, (враг) представил тебе (во сне) церковь и монастырь, как бы для помощи. Ты же утверди сердце твое, полагая на нем без смущения крестное знамение во имя Отца и Сына и Святого Духа, и веруя, что сие помогает нам попрать главу врага. Приобрети смиренное сердце и воздай славу Спасшему тебя от сети диавола17; пострадал же ты это за нерадение.
* * *
17 В славянском переводе: смертныя.
Ответ 47, того же великого старца к тому же, который впал в брань, составившуюся из разных помыслов, весьма тяжкую и для многих непостижимую.
Скажи брату Иоанну: удивляюсь любви твоей, как ты не понимаешь дела! Видя многие твои скорби, не раз посылал я тебе благословения, чтобы ты получил чрез них силу по Богу. Тебе надобно всегда размышлять о том, что написано в псалме: «Pече, и ста дух бурен, и вознесошася волны его: восходят до небес и низходят до бездн: душа их в злых таяше» (Пс. 106:25,26). Все это постигло нас, и мы должны претерпеть эти бедствия, пока не достигнем «в пристанище хотения» Его (Пс. 106:30), как я и прежде писал тебе. Бог не предал тебя в руки врагов твоих, и ты не предавай сам себя в их руки. Если поступишь так, Бог не предаст тебя. Желаешь ли избавиться от скорбей и не тяготиться ими? Ожидай больших – и успокоишься. Поминай Иова и прочих святых, какие скорби претерпели они; приобрети их терпение, и утешится дух твой. Мужайся, крепись и молись о мне, вспоминай слова мои, и душа моя обновится.
Ответ 48. Когда авва Серид по некоторой причине замедлил отнести авве Иоанну предыдущий ответ, последний сильно укорял его, и тем весьма опечалил. Потом, когда некоторые из братии, по немощи своей пользующиеся услугами других, пересказали авве Иоанну о различных делах, будто бы напрасно и бесполезно совершаемых в общежитии, он, вместо того, чтобы вразумить и удержать их от подобных пересудов, сказал, что сии дела и ему не нравятся. Услышав же от аввы Серида, что он (авва Серид) сделал их по совету старца, сказал ему: старец оставил тебя действовать по своей воле. По сему-то случаю послал ему старец нижеследующий ответ, объясняя в нем, что кажущееся нам неправильным делается по особенному устроению Промысла Божия, и выше нашего понятия.
По долгом времени снова побуждает нас любовь погрозить тебе жезлом Христова наказания и запрещения, да исполнится и на нас слово Писания: «Достовернее суть язвы друга» и т. д. (Притч. 27:6). Если накажем тебя, не ослабевай, вспоминая притчу сказавшего: «сыне мой, не пренемогай наказанием Господним, ниже ослабей, от Него обличаемь. егоже бо любит Господь, наказует: биет же всякого сына, егоже приемлет» (Євр. 12:5,6). Если же и запрещу тебе, то не безызвестно тебе сказанное апостолом: «обличи, запрети, умоли» (2Тим. 4:2). Немощный! Где ум твой? Ленивый! Где находится мысль твоя! Зачем обладатели ума твоего противоречат в тебе ученикам Владыки, желая воспрепятствовать тому, чтобы воссел на него Владыка, вошел во Иерусалим, изгнал из храма Божия продающих и покупающих и посрамил книжников и фарисеев? Зачем, когда ты должен жить во Иерусалиме, они влекут тебя в Вавилон? Зачем, оставя воду силоамскую, хочешь пить мутную воду египетскую? Зачем уклоняешься от пути смирения, которое говорит (себе): «Кто я такой?» и хочешь ходить путем развращенным, исполненным скорбей и бед? Где остались слова мои, которые день и ночь повторял я тебе? Где то, чего достигать твержу я тебе так же, как и самому себе, и до чего достиг ты, как сам видишь? Где я желаю тебя видеть, и где ты находишься? И это за то, что ты не удерживаешь языка своего, которому скоро даешь волю, а когда подаешь ближнему совет, не рассматриваешь наперед дела с должным вниманием, чтобы правильно понять его. Особенно, (если подаешь советы) покрывающему нас ради Бога и выю свою за нас положившему (авве Сериду), которому мы обязаны благодарностью и должны молить, чтобы Господь сохранил его от всякого зла к пользе нашей и многих других, научаясь сему от святого апостола, который с благодарностью говорил о некоторых: «иже по души моей своя выя положиста» (Рим. 16:4). Как не вспоминаешь беспопечительности, дарованной тебе чрез него (Богом), и пребывания твоего в безмолвии, которым пользуешься свободно, как царь? Тогда как он (авва Серид) носит тяготу приходящих к нам и отходящих, устраняя от нас всякое беспокойство; если приходят ради нас, то мы и должны были бы заботиться о них, а не он. Посему-то премного благодарю Бога, благоизволившего дать нам такого искреннего сына, по душе нашей, а ты вместо сего неразумно сказал ему: «Умываю руки мои от тебя», и сказал это не один, а много раз, и чрез то погрузил душу его в великую печаль, не вспомнив слов апостола: «да не како многою скорбию пожерт будет таковый» (2Кор. 2:7). И если бы не рука Божия и молитва отцов его, то растерзалось бы сердце его. Где заповеди мои, данные тебе: плачь, рыдай, не ищи, чтобы тебя считали за нечто, ни в чем не равняй себя с другими, – те заповеди, которыми я привлекал на иной путь любовь твою? Оставь, наконец, мир, взойди на крест, свергни с себя земное, отряси прах от ног твоих, «о срамоте нерадив» (Євр. 12:2), не разжигай с халдеями пещи, чтобы не быть сожжену вместе с ними гневом Божиим. Считай всякого человека превосходнее себя, – восплачь о мертвеце твоем. «Изми первее бревно из очесе твоего» (Мф. 7:5). Восстанови ниспровергнутый дом твой, воззови: «Сыне Давидов, помилуй мя… да прозрю» (Лк. 18:38,41). Пойми сказанное: «да всяка уста заградятся» (Рим. 3:19), и не многословь более. Затвори дверь твою (см. Мф. 6:6) для врага. Взвешивай слова свои и сделай запор к дверям твоим (см. Сир. 28:29). Ты знаешь, к чему я говорю тебе: разумей сказанное; потрудись вникнуть в слова мои и найдешь в них плоды, достойные Бога; не посрами седин молящегося о тебе день и ночь. Господь да даст тебе уразуметь и исполнить сие со страхом Его. Аминь.
А как ты сказал авве Сериду: старец оставил тебя действовать по своей воле, то значит я один понесу осуждение, которое изрек Господь чрез пророка: аминь глаголю ти: аще увидиши брата твоего, ходяща путем не благим, и не речеши ему, яко путь сей зол есть: «крове же его от руки твоея взыщу» (Єз. 3:18). Берегись, чтобы не быть поруганным от (врага) и послушай совета апостольского, по которому мы должны «слово воздати» (Євр. 13:17) о нем (авве Сериде). Но вы не разумеете, что значит сказанное18.
* * *
18 По другому чтению: происходящее.
Ответ 49. Поблагодарив старца за исправление, авва Иоанн просил его чаще писать к нему о спасении души. Также написал и о помысле, который желал сообщить авве (Сериду), и просил старца, чтобы он передал ему оный.
Брат Иоанн! Не знаю, что это значит? Я написал тебе (все) от альфы до омеги, от устроения новоначального до совершенного, от начала пути до конца его, от совлечения ветхого человека с похотьми его, до облечения в нового, созданного по Богу (Еф. 4:22, 24), начиная с того, чтобы быть чуждым земли чувственной, до того, чтобы сделаться небожителем и наследником мысленной земли обетований. Вникни в мои послания, разжуй содержащееся в них, и спасешься. Если ты только поймешь это: в них заключается Ветхий и Новый Завет. Углубляясь в разумение их, ты не будешь иметь нужды в другой книге. Отвергни забвение и отступи от тьмы; да будет сердце твое в мире со (внешними) чувствами, и все это исполнится над тобою. Идоложертвенный дым исчезнет из мысленной твоей Ниневии, и распространится по ней благоухание фимиама духовного – покаяния, и удержит наказание, грозящее ей низвращением. Где уснул ты? Зачем ты положил себе в возглавие (мои) ответы, которые служат к твоему спасению? И не только к твоему, но и ко спасению всех, вникающих в оные с верою. Не внимай вперед этим сновидениям. Пробудись от тягостного сна, поспеши достигнуть Сигора, чтобы не застигло тебя разрушение оных пяти городов; не обращайся назад, чтобы не сделаться соляным столбом. Будь мудр “яко змия” (Мф. 10:16), чтобы не прельстили тебя враги твои, и незлобив «яко голубие» (Мф. 10:16), чтобы за увлечение в противное не восстала на тебя брань. Будь верным рабом Владыки, – иначе сделаешься рабом многих. Не удаляйся от Него; ибо за сие-то и был осужден неверный (см. Лк. 12:46). Наблюдай за собою, как пребываешь ты (в келлии). Скажи себе: «Зачем я веду такую жизнь? что приобрел я от сего пребывания?» И человеколюбивый Бог просветит сердце твое разумением. Он уже избавил тебя от всех земных забот. Внимай себе, брат мой, где ты находишься и чего желаешь. И Бог поможет тебе во всем. А о том помысле, о котором ты просил меня сказать сыну моему (Сериду, скажу, что) мог бы и я передать ему оный, но если ты сам не скажешь ему, то сим удалишь себя от совершенной и искренней любви к нему. Если у вас, по Писанию, «одно сердце и одна душа» (Деян. 4:32), то (помни, что) никто ничего не скрывает от своего сердца. Умудрись; ты еще жестокосерд. Господь да простит тебя.
Ответ 50, того же великого старца к тому же, на вопрос его: должно ли ему, после Святой Великой седмицы, ни с кем более не беседовать?
После праздника безмолвствуй пять дней в неделю, а два дня, если случится надобность, беседуй. – И опять повторю тебе, что должен ты делать: постарайся по силе твоей оставить все попечения (о постороннем); ибо Бог устрояет полезное для всякого человека: или умиляет сердце его, или чрез другого возбуждает его к полезному.
51. После праздника пришел один епископ, желая беседовать с аввою Иоанном, также некоторые из новоначальных хотели вопросить его о помыслах своих; почему он и послал вопросить о сем того же великого старца.
Ответ. Ты знаешь, что мы никогда не возлагали уз ни на кого, ниже на самих себя. А как я уже сказал тебе: пять дней в неделю безмолвствуй, а два дня беседуй, то не озабочивайся и сим (пришествием епископа), а беседуй тогда, когда я сказал тебе; беседуя же, не заботься, что сказать и как сказать; ибо, по слову Христову, «Дух Отца вашего есть глаголяй в вас» (Мф. 10:20). Касательно же братии, о которых упомянул ты, в случае нужды не отрекайся (говорить с ними), и Бог поможет тебе. Аминь.
Ответ 52, того же великого старца к тому же, когда он говорил о неустройстве в мире.
Брат! Пока есть у нас время, будем внимать себе и обучаться молчанию, так как все пришло в смятение. И если хочешь быть спокойным по всему, будь мертв в отношении ко всякому человеку, и успокоишься. Разумей, что я говорю это касательно помыслов, касательно всяких дел обращения с людьми и забот; безмолвствуй с миром.
Ответ 53. После предыдущего ответа авва Иоанн хотел совершенно прекратить беседы; один из братии весьма скорбел о сем и умолял его не отказываться при нужде беседовать с ним. Сжалившись, он обещал ему это и спросил о сем старца, а равно и о коловии19, присланном ему одним братом – принять ли его?
Брат! Я послал тебе слово: оставь все попечения. Чего ты еще хочешь? Внимай себе самому: жатва велика, не оставляй ее, не намеревайся собирать виноград после обирающих его; но оставь все и займись (теперь) жатвою и обиранием винограда, чтобы получить плоды от пшеницы и вина: да укрепится и возвеселится сердце твое о Господе; размышляй о посланиях моих: они написаны тебе не напрасно. О коловии же: если брат желает дать тебе его от всего сердца своего, приими, осуждая себя, как недостойного.
* * *
19 Короткая безрукавная одежда, или мантия древних отцов.
Ответ 54. Брат, имея весьма тяжкую брань и стыдясь свободно исповедать ее авве (Сериду), послал к авве Иоанну, умоляя принять его тайно от аввы (Серида) и выслушать помысл его. Авва же Иоанн затруднился сим по двум причинам: не хотел принять брата без совета (старца), чтобы не подать соблазна другим, и, с другой стороны, не хотел опечалить его (отказом); и так, недоумевая, как ему поступить, спросил о сем особенно того же великого старца, а вместе и о том: не затворить ли ему (совершенно) дверей своих?
Скажи брату: кто будет столь неразумен, что изберет себе дело, могущее повредить и прискорбное, вместо того, чтобы делать легчайшее и отраднейшее, со смирением и вниманием (к себе)20. Дверей своих не затворяй совершенно: умерщвление (от всего) состоит не в заграждении дверей, а в заграждении уст. Приветствую тебя лобзанием святым.
* * *
20 По другому чтению: и молитвою.
Ответ 55. Один старец, египтянин, вступив в монастырь, в котором жили сии отцы, написал к великому старцу по-египетски (так как он был египтянин), прося молитвы его и душеполезного слова; спрашивал также, можно ли удостоиться его беседы; он же по-гречески написал ему следующий ответ:
Я положил себе за правило никому не писать, но посылать ответы чрез авву (Серида); потому и не пишу тебе по-египетски, но, будучи убежден (твоею просьбою), я сказал авве Сериду ответ по-гречески, чтобы он написал его тебе; потому что авва не говорит по-египетски. В послании своем ты называешь меня возлюбленным и отцом своим о Господе, знающим труды, нужды и опасности души; посему, если я отец твой, как ты пишешь, то даю тебе заповедь: не беспокой меня просьбою о беседе со мною; я не так живу, чтобы делать различие между людьми. Если для тебя отворю двери, то и для всех; а если не отворю тебе, то – и никому другому. Я написал это потому, что ты просил меня, говоря: удостой меня кротости твоей и окажи милость бедной душе моей. И еще сказал ты в том же послании: грех мой разлучил меня с тобою, владыка мой! Я же, благодатью Христа Сына Божия, до сих пор не разлучался с тобою, но духом всегда пребываю с любовью твоею. После сего, в том же послании, ты написал мне: «Помолись о грехах моих», и я скажу тебе то же: помолись о грехах моих; ибо сказано: «якоже хощете да творят вам человецы, и вы творите им такожде» (Лк. 6:31). Хотя я и окаянен и меньше всех людей, но доселе делаю это по силе моей, ради Того, Который сказал: «молитеся друг за друга, яко да исцелеете» (Як. 5:16). Если мы странники, брат, то странники и будем. Не будем считать себя за нечто, и никто не даст нам никакого значения, и будем спокойны. Вступив к нам, подвизайся в терпении; ибо сказано: «претерпевый же до конца, той спасен будет» (Мф. 10:22). Более же всего старайся умереть для всякого человека, и спасешься. Скажи помыслу своему: я умер и лежу во гробе. Поверь мне, возлюбленный, что, понуждаемый любовию Божиею сказать любви твоей все сие, я превзошел всю меру. – Кто я, малейший? А потому и прошу прощения, говоря: Господа ради прости мне пустословящему и помолись о мне, раб Божий Авраам.
Ответ 56, того же великого старца к авве Павлу, который, находясь в безмолвии, хотел принять к себе какого-то слепого брата, чтобы послужить ему.
Брат Павел! В одной притче говорится: видел ли ты юношу бегущего? Знай, что обманул его старец. Обманывающий нас старец есть сатана; завидуя, он хочет вовлечь нас в злоключения, под предлогом правды. А того мы не знаем, что многие, желая извлечь других из реки, сами потонули вместе с ними. Будь осторожен, рассмотри, с какой стороны хочет враг уловить тебя. Когда же спрашиваешь меня и получаешь ответ, враг изменяет один вид козней своих на другой – злейший. Бог не требует, чтобы ты сверх силы своей делал добро ближнему; ибо Он говорит так: да не престанеши благотворити ближнему, «елико аще обрящет рука твоя» (Еккл. 9:10). Положим, что слепец тот пришел к тебе, а ты и сам сделался сильно болен: кто же послужит тогда тебе и ему? Если же кто-нибудь и послужит тебе охотно, но враг, внушающий тебе сии мнимые правды (добродетели), будет твердить тебе: смотри, ты нанес общежитию отягощение; а такой человек, как и сам ты знаешь, несносен для других; ибо, как говорит Писание, мужа или старца «малодушна… кто стерпит?» (Притч. 18:14). Если же тебе нужно изведать собственным опытом несколько тяжелых дней, исполни, что желаешь. Если бы меня не спрашивали, я не сказал бы ни слова, но и то, что говорю теперь, говорю по любви Христовой, да не впадет в заблуждение брат мой. Если же соболезнуешь (слепцу) Бога ради и веруешь, что Бог силен помочь ему, помолись Господу, и Он сотворит с ним, что Ему угодно. Я не связал тебя, брат, и не заповедь дал тебе, но совет: поступи же как хочешь, прости меня Господа ради и помолись о мне, малейшем.
Ответ 57, того же великого старца к тому же, который, начав с одним беседу о вере, как неспособный к подобному исследованию, смутился при состязании.
Божественный апостол, побуждаемый Духом Святым, сказал: «верен… Бог, Иже не оставит вас искуситися паче, еже можете, но сотворит со искушением и избытие, яко возмощи вам понести» (1Кор. 10:13). Единодушный и искренно любимый брат! Извещаю тебя о Господе, что, видя твою скорбь и смущение от искушения, которое тебя постигло, я поболел (сердцем) так сильно, как никогда – особенно вспомнив слова апостола: «Кто изнемогает, и не изнемогаю? Кто соблазняется, и аз не разжизаюся?» (2Кор. 11:29). И еще: «аще страждет един уд, с ним страждут вси уди» (1Кор. 12:26). Если я и не поступаю по-апостольски, но слышал, что апостол заповедал «радоватися с радующимися, и плакати с плачущими» (Рим. 12:15). Слава Вышнему Богу, Который не попустил ненавистнику добра – врагу излить на тебя всю злобу свою так, как ему хотелось; ибо он желал бы и живых поглощать людей, как свидетельствует о сем верховный апостол Петр, говоря: «яко лев рыкая, ходит, иский кого поглотити» (1Пет. 5:8). Владыка мой! Не будем так скоро принимать смущения от лукавых помыслов, чтобы восставать и смущаться на ближнего нашего: это происходит не иначе, как по действию диавольскому. – Куда девалось: «Блажен муж, иже претерпит искушение: зане искусен быв» (Як. 1:12) и проч.? Написал же я это любви вашей – не как нуждающемуся в наставлении, потому что если вникнешь в Писание, то и уразумеешь, и будешь бодрствовать над собою более меня; ибо я окаянен и немощен, и вотще ношу только имя; – но от сердечной болезни и сильной по Богу любви написал тебе это со многими слезами. Да утвердит же сердце твое в страхе Своем Тот, Кто утвердил и водрузил небо; и да оснует здание твое “на твердом камени” (Мф. 7:25) Основавший «землю на водах» (Пс. 135:6); и да запретит искушениям твоим Запретивший «ветрам и морю» (Мф. 8:26); да удалит от тебя забвение заповедей Тот, Кто удалил «востоцы от запад» (Пс. 102:12); да ущедрит Он душу твою, как «щедрит отец сыны» (Пс. 102:13). И да просветит сердце твое Просветивший (см. Еф. 1:18) омраченных прежде; и да даст тебе терпение пожить со мною, которого ты возлюбил, мирно, до последнего издыхания, как задолго прежде сего объявил нам сие по благодати Своей Сказавший: «претерпевый… до конца, той спасен будет» (Мф. 10:22). И да дарует Он нам (соблюсти) до конца тот мир друг с другом, который Он дал ученикам Своим (Ін. 14:27). И да сподобит нас достигнуть совершенной любви к Нему (1Ін. 4:18) Сказавший: «Аще любите Мя, заповеди Моя соблюдите» (Ін. 14:15). И еще Он же сказал: «о сем разумеют вси, яко Мои ученицы есте, аще любовь имате между собою» (Ін. 13:35). Если бы мы имели такую любовь, ничто не разлучало бы нас друг от друга до смерти. Впрочем, написано: «И ныне, Израилю» (Повт. 4:1); и еще: «Аще дух владеющаго взыдет на тя, места твоего не остави» (Еккл. 10:4); а я скажу тебе слово Руфи: «да не будет ми разлучатися от тебе, но смерть разлучит между мною и тобою» (Рут. 1:17). Если же ты поколеблешь что-нибудь из этого, тогда я ни в чем не буду виноват: ты сам увидишь (последствия сего) и дашь ответ в день Страшного Суда; ибо я с радостью полагаю душу мою на смерть за тебя – брата моего. Впрочем, говорю тебе это не как заповедь. Безмолвствуй с надеждою, – удивляясь Богу и прославляя Его за то, что Он избавил тебя от великих опасностей, скорбей и различных искушений. Тому слава, аминь. Прости меня, много пустословившего: ибо от великой печали и великой радости продолжил я слово мое к тебе. Господь с тобою, возлюбленный мой!
Получив сей ответ, (авва Павел) объявил старцу следующее:
Владыка и господин мой! Прости меня Господа ради и помолись о мне. – Касательно же печали моей и смущения, ты знаешь, владыка, что они происходят от диавола: потому что я с детства принял веру трехсот семнадцати святых и богоносных отцов, и никогда не принимал кроме сего никакого иного учения, а (теперь) смущаюсь. Если тебе известно, отец мой, что я смущаюсь напрасно, дай мне слово, что господин мой ответит за меня Богу, а мне от сего не последует никакого вреда, и тогда я избавлюсь от печали и смущения, а теперь сильно страдаю от них, как человек простой и неразумный, и наказуемый за многие грехи мои. Не обвини меня, владыко, но напиши, что даешь прощение; помоги мне в этом (деле) благоприятными твоими молитвами, и я верую Богу, что ты приобретешь окаянную мою душу.
Ответ 58.
Если бы ты уразумел написанное тебе мною, то мог бы понять, что я и сам собою написал тебе то, о чем ты просишь; ибо сказанное мною: «Душу мою полагаю за тебя», именно то и значит, что я отвечаю за любовь твою. Не стыжусь сказать тебе, брат мой, что ты не можешь рассуждать о вере; а если не можешь, то и не рассуждай; ибо сим навлекаешь на себя лишь скорбь и смущение. Твердый в вере, если будет говорить и состязаться с еретиками или неверными, никогда не смутится; потому что имеет внутри себя Иисуса, Начальника мира и тишины. И такой, после мирного состязания, может с любовию привести многих еретиков и неверных в познание Спасителя нашего Иисуса Христа. Посему, брат, так как рассуждать о иных предметах выше твоей меры, то держись царского пути, говорю, веры трехсот семнадцати святых отцов, в которую ты и крестился: она заключает в себе все с точностью для совершенно разумеющих. Безмолвствуй, внимательно размышляя о грехах своих и о том, как встретить тебе Бога. И если таким образом соблюдешь заповедь мою, лучше же сказать, Божию, свидетельствую, что я дам за тебя ответ в тот день, в который Бог будет судить тайны человеческие. Не усумнись в этом, чтобы не впасть в худшее; ибо и сладкое обращает в горькое враг, от которого во-первых да избавит нас Господь Иисус. Не заботься отныне о предметах, тебе не назначенных; ибо Господь взял от тебя все попечения. Лукавый же демон, видя, что ты избавился (от них) молитвами святых, нашел средство оставить у тебя хотя часть дыма такого искушения. Помолись о мне, брат, да не будет сказано и мне: «научая… инаго, себе ли не учиши» (Рим. 2:21). Остерегайся опять преткнуться в этом, да не опечалишь меня, возлюбленного твоего. Господь да покроет нас крылами Своими, аминь.
59. Другой брат спросил того же великого старца, как различать помыслы: который (происходит) от Бога, который от естества и который от демонов.
Ответ. Сын мой Феодор! Спрашивая о сем, вникни хорошенько, о чем ты спрашиваешь, и приготовь себя к исполнению этого на деле. Ибо в Писании сказано: «не высокая мудрствующе, но смиренными ведущеся» (Рим. 12:16). То, о чем ты спрашиваешь, относится к людям, достигшим великой меры (духовного возраста). Если внутреннее око не будет очищено многими врачеваниями, то оно не может избавиться от терний и волчцев и собрать грозд винограда, укрепляющий и веселящий сердце. Если человек не достигнет сей меры, то не может различать (оных помыслов), но будет поруган демонами и впадет в обольщение, поверив им: потому что они изменяют вещи как хотят, особенно для тех, которые не знают козней их. Возлюбленный! Уповай на Господа, «и даст ти прошения сердца твоего» (Пс. 36:4). Говори Ему во всех случаях: да будет, Господи, «не еже Аз хощу, но еже Ты» (Мк. 14:36); и Он сотворит с тобою по воле Своей. Теперь выслушай, сын мой, какое различие помыслов, о которых ты спросил. Когда внушает тебе помысл сделать что-либо по воле Божией, и ты находишь в сем деле радость, и в то же время скорбь, ей противоборствующую, то знай, что сей помысл от Бога, и понудь себя претерпеть, по слову апостола: «умерщвляю тело мое и порабощаю, да не како, иным проповедуя, сам неключимь буду» (1Кор. 9:27), и исполни волю Божию. Если же придет тебе естественный помысл, то есть желание естественное, рассмотри его прилежно и будешь в состоянии рассудить о нем; ибо Божественное Писание говорит: «Сего ради оставит человек отца своего и матерь и прилепится к жене своей, и будета два в плоть едину» (Бут. 2:24). Апостол, зная, что воля Божия состоит в том, чтобы мы оставили не только демонское, но и естественное, сказал: «плоть не пользует ничтоже» (Ін. 6:63). Но прилепляющийся к жене плоть есть, а прилепляющийся к Богу “дух есть” (1Кор. 6:17). Посему желающим быть духовными надобно отвергаться плоти: ибо что не полезно, то и вредно; а вредное должно отвергать. Желающим же в мире жить благочестиво сказал апостол: «Честна женитва» (Євр. 13:4), и проч. А помыслы, происходящие от демонов, прежде всего бывают исполнены смущенья и печали и влекут вслед себя скрытно и тонко; ибо враги одеваются в одежды овчие, то есть внушают мысли, по-видимому правые, «внутрь же суть волцы хищницы» (Мф. 7:15), то есть восхищают и «прельщают сердца незлобивых» (Рим. 16:18) тем, что кажется хорошо, а в самом деле зловредно. – Писание говорит о змие, что он «мудрейший», а посему и блюди всегда его “главу” (Бут. 3:1,15), чтобы он не нашел у тебя норы и, поселившись в ней, не произвел опустошения. Итак, если и ты желаешь сделаться духовным, отложи плотское; ибо от чего кто отрекается, то и отвергает; и внимай слову Самого Господа: «аще кто хощет по Мне ити, да отвержется себе и возьмет крест свой и по Мне грядет» (Мф. 16:24). А как отрекается от себя человек? – Лишь тем, что оставляет естественные желания и последует Ему. Посему-то и говорит Он (здесь) собственно о естественном, а не о неестественном; ибо если кто оставит (только) неестественное, то он не оставил еще ничего из своего собственного, ради Бога; потому что противоестественное не принадлежит ему. А тот, кто оставил естественное, всегда взывает с апостолом Петром: «се, мы оставихом вся и вслед Тебе идохом: что убо будет нам?» (Мф. 19:27), и слышит блаженный глас Его, и обетованием удостоверяется в наследовании жизни вечной. Что оставил Петр, будучи небогат, и чем хвалился, если не оставлением естественных своих желаний? Ибо, если человек не умрет для плоти, живя духом, он не может воскреснуть (душою). Как в мертвеце вовсе нет желаний естественных, так нет их и в духовно-умершем для плоти. Если же ты не достиг меры духовной, а еще младенчествуешь умом, то смирись пред учителем – да “накажет тя милостию” (Пс. 140:5), и «без совета ничесоже твори» (Сир. 32:21), хотя бы что и казалось тебе по-видимому добрым; ибо свет демонов обращается впоследствии во тьму. Итак, ежели тогда, как ты что-либо слышишь, мыслишь, или видишь, хотя мало смутится сердце твое, то это демонское. Приими же написанное тебе вкратце, веруя, что если потрудишься получить в сем успех, то Бог, Который всем дает бытие, даст и тебе, вместе с ними, наследовать благая Его о Христе Иисусе, Господе нашем, Которому да будет слава, честь и держава, ныне и присно и во веки веков аминь.
Ответ 60. Тогда как (великий) старец никого не принимал к себе, кроме своего ученика аввы (Серида), тот же брат чрез письма просил побеседовать с ним, говоря, что и авва Моисей и прочие отцы принимали к себе тех, которые имели в том нужду. Старец отвечал ему на это письменно и с предсказанием, исполнение которого мы увидели на самом деле. Он сказал, что покажется ему, и при том каким образом, и для чего, именно ради неверующих во Иудее. По времени, когда тот же брат впал во искушение неверия и говорил, что в келлии вовсе нет старца, и авва (Серид) вымышляет будто он там, старец призвал сего брата и других, находившихся на том месте, умыл им всем ноги, и я, грешный, (говорит о себе авва Серид) удостоился сего умовения. После чего тот брат, придя в себя и вспомнив ответ сей, исповедал нам свое неверие и предсказание старца, и все мы прославили Бога. Ответ же старца был следующий:
Брат! Никто не знает тайн другого, как точию «дух человека, живущий в нем» (1Кор. 2:11). Каждый знает, что у него в доме и что собрал он в сокровищницу свою, и, судя по этому, уделяет и на пропитание других. Мы и от Владыки имеем повеление строить «столп не прежде, нежели разочтем имение” (Лк. 14:28). Ты исчислил мне святых, богатых по духу, и возвеселил меня знанием твоим, а еще лучше, если бы и делами. Рассматривая их жизнь, нахожу, что сколько они преизбыточествовали добрыми делами, столько я злыми. Они по дерзновению к Богу делали это (принимали других), а я, и не делая (не принимаю никого), трепещу, зная соделанное мною и вспоминая того, кто сказал: «научая… инаго, себе ли не учиши» (Рим. 2:21). Я слышу глас, который укоряет меня и говорит: «Лицемере, изми первее бревно из очесе твоего» (Мф. 7:5), и прочее. Тружусь же “изъяти” и не могу, но не отчаиваюсь, а надеюсь достигнуть сего. – Скажи мне, брат, если кто скажет нищему: «Другие много дали, дай и ты, ничего не имеющий», может ли он исполнить это? Что же (скажу) еще? Многие, томившись жаждою и потом найдя воду для ее утоления, не любопытствуют, откуда взялась она: из источника, или от дождя, или из реки – и многие, наслаждаясь светом солнца, не любопытствуют знать, велико ли оно или мало, имеет ли оно чувство или нет; также и о других стихиях. И о Боге святые отцы, будучи вопрошаемы, написали: ищи Господа, а не испытывай, где обитает Он. Что же скажу я тебе, оставившему то, что требуется от тебя, т. е. попечение о согрешениях своих и пожелавшему видеть меня – червя смрадного, землю и пепел? Однако и я, безумный, с радостью послал тебе ответ, заблуждаясь и считая себя за нечто, и забыл написанное, что мняй «себе быти что, ничтоже сый, умом льстит себе» (Гал. 6:3). Да, я ошибся в этом и говорил, будучи недостоин того; ты же, как добрый и послушный делатель, подвизайся и не требуй этого от меня, желающего видеть и приветствовать тебя и всех, из любви к вам по Богу. Я сам, если возвестит мне Бог, припаду к стопам вашим и облобызаю их, прося молений и молитв ваших, чтобы избавиться мне от неверующих в Иудее (Рим. 15:31). Не будем, брат, в мечтах тратить дней наших, но потщимся приобрести плач, исполненный слез21, да получим блаженство (см. Мф. 5:4) и постараемся прийти в состояние нищих и кротких (см. Мф. 5:3,5), да будем сонаследниками их и поженем мир (см. Пс. 33:15) со всеми; да удостоимся быть с «сынами Божиими» (Мф. 5:9) и претерпим поношение и укоризну, да умножится “мзда наша на небесех» (Мф. 5:12); и постараемся явиться Ему с делами благими: “да видят человецы добрая наша дела и прославят Отца нашего, Иже на небесех» (Мф. 5:16). Не обличая тебя, написал я это; ибо себя самого вижу в долгах многих; но непрестанно припадаю, молясь Богу, чтобы Он молитвами святых даровал мне и тебе оставление грехов, аминь.
* * *
21 См. ответ 286.
Ответ 61, того же великого старца к тому же, который ублажал его за такую добродетель, приводил изречения из Писания и спрашивал: следует ли оставить употреблять в пищу овощи и жить по примеру святых отцов – с верою и благообразно; а также просил его молитв об исцелении разболевшихся глаз.
Брат! На мне исполнилось чрез тебя слово Писания: «людие мои, блажащии вас льстят вы» (Іс. 3:12), и прочая. Такое ублажение не допускает нам видеть гнусность дел наших: оно, как думаю, вредит и достигшим в меру (духовного преуспеяния) и отлучает от веры в Бога, Который говорит: «Како… можете веровати в Мя, славу друг от друга приемлюще?.. (Ін. 5:44). Тот, кто понимает смирение апостола, изберет скорее буйство, да будет мудр впоследствии (1Кор. 3:18). Ибо кто показывает себя разумным, а не более духовным, тот, удивляюсь, если избежит осуждения, назначенного за кичливость. О смиренных же сказано, что они получают «благодать» (1Пет. 5:5). Если кто говорит о сладости слов Божиих, а сам не вкушает ее, то сим он показывает, что она горька. Не горько ли слово это: «аще кто хощет по Мне ити, да отвержется себе и возмет крест свой и по Мне грядет» (Мф. 16:24)? А если оно сладко, то зачем отвергаем его, желая исполнить свою волю? Кто говорит, что он знает путь, ведущий в какой-либо город, и однако спрашивает о сем пути, тот или презирает его, или, насмехаясь, искушает других. Если же кто знает путь и не хочет идти по нему, то такой подвергается осуждению, как весьма нерадивый. Имел и авва Арсений разум (духовный), но не показывал его, ибо смиренномудрствуя говорил: «Хочу спастись и не знаю как». Если кто покажет брату своему путь, а сам вознерадит идти по нему, – будет виновен. Путь же сей состоит в том, чтобы проходимое и оставляемое нами позади не привлекало нас обратно, иначе явимся на том месте, из которого вышли, достойные осуждения, и труд наш будет напрасен. Кто хочет совершенно узнать путь, но не идет с знающим его совершенно, тот никогда не достигнет града (небесного). Оставь волю свою позади себя, и смиряйся в течение всей твоей жизни, и спасешься. На вопрос твой об овощах (скажу): сам не ищи, а если дадут – приими и ешь, вздыхая, как повинный осуждению за сладость (пищи твоей). Если упоминаешь о святых, то подражай и совершенству их самоотвержения и растворенной делами вере их, ибо «вера без дел мертва есть» (Як. 2:20); а Поелику говоришь, (что желаешь жить) благообразно, то не найдешь дела благолепнее того, которое совершается с покорностью: это-то и есть послушание. Некто сказал, что сын послушливый в живот. Касательно глаз твоих (скажу): Создавший их силен и просветить их вместе с внутренними очами, которыми если видим, по слову Спасителя, то не имеем нужды в сих (телесных), как смотрящих на суету мира. Бог силен сотворить, да удостоимся и мы быть со спасающимися во славу всесвятаго имени Его. Аминь.
Ответ 62, того же великого старца к тому же, который спросил его вместе с другими: кто дал диаволу начальство и власть?
Если желаете знать то, что для вас вовсе не нужно, – то есть кто дал диаволу начальство и власть, то познайте это из нижеследующего и, по неразумению вашему, не считайте Бога виновником зол. Возьмите пример с самих себя: если кто из вас, по собственному произволу, уклоняется ко злу, то он властительски делает это зло и бывает судим Богом, как сделавший зло самовластно. Но кто дал ему власть? Не Бог ли? За что же Он осуждает его? – По строптивости врага не сочтите, будто бы Бог соизволяет на зло. Вовсе нет, это несправедливо! Хотя некоторые из святых и сказали (нечто подобное); но вы не вполне понимаете, в каком смысле они сказали сие. Бог не удержал диавола, не воспрепятствовал ему совершать зло; потому и сказано, что Бог дал ему начальство и власть. Познайте это из сих слов: «Аз же ожесточу сердце фараоново» (Вих. 7:3; см. Вих. 10:20). – Если так, то как же Он осуждает его? – Это говорит Он потому, что не наказал его прежде. Каждый может познать сие и из книги Иова, где повествуется, что диавол погубил его имущество и детей; рассуди же, что сказал Иов: «Господь даде, Господь отъят: яко Господеви изволися, тако бысть: буди имя Господне благословено [во веки]» (Йов. 1:21). Отчего Иов не именует погубившего, но Того, Кто долготерпел и мог воспрепятствовать и удержать оное зло? Рассуди также, что не почему иному сказано диаволу: «се, предаю ти его» (Иова) (Йов. 2:6), как только потому, что диавол порицал Бога, называя Его виновником благодарений, воссылаемых сим праведником за благодеяния, на него излитые. – Итак, Поелику Бог диавола не удержал, то и говорится, что Он как бы дал ему начальство и власть. Бог сначала вверил ему доброе начальство и, однажды дав, не отнял его; он же (диавол), принявши, отвергнул оное, и вместо того облекся в начальство злое. А как Бог не воспрепятствовал ему, то и говорится, что Он дал диаволу начальство и власть. Не сказано в Писании: «не восхоте благословения», и Бог удалил оное от него, но: и удалится от него (Пс. 108:17). Не почитайте же Бога виновником зол, ибо это мнение подвергнет вас осуждению, ибо (считайте, что) диавол сам себе избрал начальство над всяким злом, а Бог не воспрепятствовал ему; ибо в Писании сказано: «И возлюби клятву, и приидет ему» (Пс. 108:17), а не говорится, что Бог наложил на него клятву. Итак, пребывайте непоколебимы о Господе, веруя, что Он есть Начальник жизни нашей и всего доброго, и простите меня, что я увлекся вашими детскими вопросами и оставил предлежащее совершенство. Чада! Да благословит и да умножит плоды ваши Господь Иисус Христос во имя Отца, со Святым Духом.
63. Между тем и надзирателю больницы, который вопросил: можно ли изучать врачебные книги? (старец) отвечал:
Полезнее заниматься врачебными книгами, чем обращаться мыслями в страстях, потому что, (сказал старец), мы еще не пришли в такое совершенство, чтобы вовсе избавиться от пленения страстей.
Святой отвечал обоим прилично и рассудительно; сказав же: «Простите, что я увлекся детскими вопросами», намекает или, точнее сказать, ясно показывает, что подобные вопросы поистине свойственны лишь детскому смыслу и исполнены великого неразумия, притом же и пагубной гордости.
Вопрос 64, того же к другому старцу: что мне делать, отец мой, я оставил жену и детей, и теперь скорблю, что некому о них заботиться?
Ответ. В сказаниях отеческих повествуется, что некто, будучи обижен другим, пришел к старцу22 и сказал: «Меня обидел один человек, и я хочу отмстить за себя». Старец отвечал ему: «Нет, сын мой, предоставим отмщение Богу»; но когда не мог уговорить обиженного, то сказал ему: «Станем на молитву». Во время молитвы старец начал говорить вслух: «Боже! Мы не имеем более нужды в Твоем попечении о нас; ибо сами хотим мстить за себя». (Услышав это, брат) пришел в умиление и сказал: «Прости меня, авва, я не буду более мстить за себя». Также и я говорю тебе, брат, если мы заботимся о жене и чадах, то Бог уже не печется о них. Если же оставим сии заботы, то Бог попечется и о них и о нас. Итак, не думай о том, чтобы заботиться или молиться о них, дабы не удержать их в памяти, и не сохранилась страсть в душе твоей.
* * *
22 Авве Сисою. См. Сказание о подвижничестве святых и блаженных отцов, стр. 248. (Изд. 1845 г.)
Вопрос 65, того же к тому же старцу: что мне делать, ибо сильная печаль о разлуке с женою не оставляет меня?
Ответ. О муже и жене сказано: «будета оба в плоть едину» (Мф. 19:5; Бут. 2:24). Если отсечена будет какая-нибудь часть твоего тела, то все оно страдает, пока не исцелится язва, и болезнь не прекратится; так и в этом случае, как при отсечении части тела, нельзя не ощущать тебе страдания.
Ответ 66, великого старца к тому же, на тот же вопрос.
Если «вся возможна верующему» (Мк. 9:23), то где же вера? Если ты избрал себе – быть мертвым, спроси мертвого, вожделевает ли он своей жены? И судится ли за нее, если она падет в блуд? Если ты оставил «мертвых погребсти своя мертвецы» (Мф. 8:22), то почему не благовествуешь царствия своего? Доколе спишь ты? Проснись и воззови с Давидом: «Hе уклони сердце мое в словеса лукавствия, непщевати вины о гресех» (Пс. 140:4), если ты «паче всех учащих тя разумел еси» (Пс. 118:99). Лукавые демоны, влагающие помыслы в сердце твое, знают, что брань с помыслами о жене будет для тебя тяжелее (других). Как же скрылось от тебя сказанное в Писании: «верен… Бог, Иже не оставит нас искуситися» (1Кор. 10:13), и проч. Если же это случается с нами по причине немощи нашей, то (надобно знать, что) никто, будучи слеп, не обвиняет солнца за то, что оно его не просветило или не помогло ему. Если веруешь по Писанию, что истает «яко паучина» (Пс. 38:12) душа человека, наказываемого за беззакония, то зачем расслабевают руки твои прежде начала браней? Если Тот, Кто пребывает с нами, силен сокрушить за нас всех врагов, то для чего неверием и бездействием нашим показываем, что Он далек от нас? Если никого нет сильнее Его, и ты хвалишься, говоря: «яко Ты со мною еси» (Пс. 22:4), кого же боишься и трепещешь, имея с собою Сильного? Но, исполнившись любви, приими хотя несколько того небесного огня, который Владыка всяческих пришел «воврещи на землю» (Лк. 12:49), и чтобы, когда враг всевает плевелы, огнь сей сжег и истребил их. Покади фимиамом, возжженным от огня сего, чтобы Господь, обоняв благоухание кадила твоего, принес оное Своему Отцу и Животворящему Духу и сотворил у тебя обитель в твоем храме, в котором ты поставил пред Ним жертву живую, святую, благоугодную Ему. – И тогда, согретый сим огнем, ты непрестанно будешь желать быть спутником, согражданином и сонаследником исполнивших сие святых (там) идеже «око не виде, и ухо не слыша, и на сердце человеку не взыдоша, яже уготова Бог любящим Его» (1Кор. 2:9).
Вопрос 67, того же к другому старцу, спрашивавшему: что мне делать, отец мой, я чувствую боязнь по ночам?
Ответ. Граждане до тех пор боятся нашествия неприятелей, пока не имеют помощи от царя. Когда же получат известие, что в город их выступил вождь или военачальник, то не беспокоятся более, зная, что начальники пекутся о них. Если же и услышат о приближении неприятелей, то, имея защитника, уже не страшатся. Так и мы, если веруем в Бога, то не боимся демонов; ибо Бог посылает нам помощь Свою.
Вопрос 68, того же к великому старцу, посланный письменно.
Прости меня, отец мой! Божественное Писание говорит: «Накажет мя праведник милостию и обличит мя» (Пс. 140:5); но как врач, делая разрез и прижигая раны, ожидает, что больной чрез это получит исцеление; так и больной, хотя знает, что операция болезненна, но подвергается ей, ожидая исцеления. Вот и я предаю себя Богу и святыне вашей, полагая, что я не сам собою пришел сюда. Преподобный Отче! ты сам все обо мне знаешь, итак скажи мне (что мне делать), потому что сердце мое находится в большом смущении от страстей и от помыслов. При помощи твоих молитв я готов, если будет на то воля Божия, все принять от тебя усердно и с радостью и, как ты повелел, пишу или говорю чрез господина авву.
Ответ. Брат! Вот, по повелению Божию, посылаю тебе это второе послание, которым умоляю любовь твою о Боге: пробуди мысленное око твое, воздремавшее от уныния, да не уснешь в смерть (см. Пс. 118:28; Пс. 12:4). Бодрствуй, да познает ум твой, как наблюдать за доброю землею твоею, чтобы не возросло на ней терние и не подавило семени, по сказанному: «Окрест нечестивии ходят» (Пс. 11:9). Но силен Тот, Кто вскоре может сокрушить их иго и рог. Аминь.
69. Того же великого старца к одному безмолвнику, который вопрошал о служащем ему, о смущении от помыслов и о родственниках своих по плоти.
Ответ. Брат! я говорю тебе, как собственной душе моей. В Писании сказано: «Блюдите же, да не како власть ваша… преткновение будет немощным» (1Кор. 8:9). Брат, служащий тебе, прост, не желай научить его мудрствовать, ибо чрез сие воздвигнешь на него гнев; но будь доволен тем, что он исполняет твои потребности, и не подавай ему мысли о мудрости. Он живет хорошо, не смущай же сердца его; только совершенные могут допустить помысл войти, и опять изгнать его; но ты не вноси огня, чтобы он не сжег дубравы твоей. Не позволяй взять одежд твоих, чтобы не пришлось тебе брать их обратно с ссорою. Не искушай себя смущением; ибо ты не устоишь в таком искушении. Внимай себе отныне и молись о мне. Что же касается до родственников твоих по плоти, Господь сказал: «кто есть Мати Моя, и кто суть братия Моя?» (Мф. 12:48), и потому ты не должен нарушать заповеди Божией и иметь дружбы с плотскими братиями. Если же они нуждаются в одежде, то почему не вспомнил ты скорее нищих и Самого Христа, Который сказал: был «наг, и одеясте Мя» (Мф. 25:36). Но, поруганный демонами, ты приводишь себе на память тех, которых оставил Бога ради, и чрез то делаешься преступником. Горе нам, брат! Что враги с нами делают? Желаешь ли питать к родственникам любовь, которую ты и ко всем должен иметь? Молись о них, чтобы и они спаслись благодатью Христовой. Внимай же себе, чтобы не быть более поруганным демонами. Оставивши склады, мы опять возвратились к азбуке. Если хочешь спастись, понудь себя умереть (для всего земного). Считай себя за ничто и стремись к предлежащему, чтобы под предлогом доброго дела не вовлек тебя диавол в безвременные заботы. – Не пекись ни о чем (внешнем), живы ли родные твои или умерли, не посылай (узнавать) о том. Вспомни Господа, сказавшего: «остави мертвых погребсти своя мертвецы» (Мф. 8:22). Себе внимай; родные не избавят тебя в тот страшный день. Многократно повторяю тебе: пробудись от глубочайшего сна, ибо не знаешь, в кий час Господь “приидет” (Мф. 25:13), да найдет Он тебя готовым. Что же касается осквернений (во сне) – это есть падение души. Возлюби Иисуса от всего сердца твоего, и не падешь вовеки. Мир тебе в любви Божией, мир тебе в приветствии святом.
70. Один безмолвствовавший отец просил сего же великого старца помолиться о нем.
Ответ. Когда человек посылает к царю ходатая за себя попросить о чем-либо, то всегда молится не о том, чтобы только ходатай был принят, но чтобы не было отказано в прошении, которое послано чрез него к царю. Так и вы молитесь, чтобы я был услышан. Оказывая вам послушание, молюсь я вкратце о здравии и спасении души и тела вашего. И если буду услышан (Бог же всячески услышит), то припишу сие вашим молитвам. Ибо я не только не схоластик, т. е. не праведный, который бы мог ходатайствовать (за вас) словом, но не имею и дерзновения (к Богу), а считаю себя за раба, вами посылаемого. Итак, да услышит Господь наши молитвы; помолитесь и о моем окаянстве.
Вопрос 71, того же к тому же великому старцу. Отец мой! Как надобно молиться: произносить ли: “Отче наш”, как сказал Господь, или следовать авве Макарию Скитскому, который говорит, что не нужно многословить, а простирая руки взывать: «Господи! как Ты хочешь и как знаешь, помилуй меня». Если же восстанет брань, то: «Господи, как Тебе угодно, помоги (мне)». Не совершенным ли только заповедано произносить: “Отче наш”, и проч.?
Ответ. “Отче наш” повелено произносить и совершенным и грешным: совершенным для того, чтобы они, познавши, чьими сынами сделались, постарались не отпасть от Него; грешным же для того, чтобы они, со стыдом называя Отцом Того, Которого часто оскорбляли, осудили бы себя и пришли в раскаяние. Но, как мне кажется, (“Отче наш”) более прилично грешным; ибо грешным свойственно говорить: «остави нам долги наша». Какие же долги имеют совершенные, соделавшиеся сынами Отца Небесного? А говорить: «не введи нас во искушение, но избави от лукаваго» – равносильно словам аввы Макария: «помилуй» и «помоги».
Ответ 72, того же великого старца к тому же, который просил благословения и вопросил о бесстрастии.
Брат! Бог знает полезное. Ты желал получить хлеб от моей немощи; но в гробницу23 мою не входило более трех хлебов, назначенных мне в неделю; теперь же, может быть по Промыслу Божию (случилось то), чего никогда сам собою, без моего соизволения, не делал прежде сладчайший меда сын болезней моих (авва Серид), ко всем одинаково расположенный и пользу всех почитающий за свою, – он взошел ко мне, неся хлеб, и я не мог возвратить его, говоря себе: полезно и в этом отсечь свою волю, преломил сей хлеб и послал любви твоей, осуждая себя, как недостойного того, что сделал. Господь же да исполнит по вере твоей и меня да не осудит. Если случится о сем разговор, то знай, что так сказано только для тебя, и можешь сообщить о сем и двум братиям, которые приходят к тебе. Что касается бесстрастия, это дарование Божие, и Бог дарует его желающему. Господь да поможет тебе в том, к чему стремишься по страху и по воле Его. Аминь. Помолись о мне, брат.
* * *
23 Так называет святой келлию свою.
Вопрос 73, того же к другому старцу. Отец мой! Почему добрый старец назвал келлию свою гробницею?
Ответ. Потому, что он почил от всех страстей, ибо совершенно умер греху; и келлия его, в которой он, будучи еще жив, заключился ради имени Иисусова, как во гробе, есть место упокоения, где не ходит ни демон, ни князь его диавол: она сделалась святилищем, вместивши в себе жилище Божие. Итак все и во всем единодушно прославим Бога.
Вопрос 74, того же к тому же старцу. В житиях святых повествуется, что один из них творил сто молитв, другой столько-то: должны ли и мы иметь меру в молитве, или нет? И как совершать молитвы: продолжительные ли, или произносить “Отче наш” и приниматься за рукоделие, и, во время занятия им, что должно делать (умом)? Также и о вечернем и ночном времени, как проводить его пребывающему наедине, и должно ли читать песни или хваления?
Ответ. Часы и песни суть церковные предания и хорошо учреждены для соглашения всех людей (в молитвах), также и в общежитиях для согласия многих. Скитяне же ни часов, ни песней не читают, но наедине упражняются в рукоделии, чтении и размышлении и, чрез несколько времени, начинают молитву. Когда же стоишь на молитве, ты должен молиться об освобождении тебя от ветхого человека, или произносить “Отче наш”, или и то и другое вместе, и потом сесть за рукоделие. А о том, чтобы продолжать молитву, когда стоишь на ней (скажу): если ты непрестанно молишься, по слову апостола (1Сол. 5:17), то не нужна продолжительность, когда встаешь на молитву; ибо ум твой весь день пребывает в ней. Когда же сидишь за рукоделием, должно читать или говорить псалмы изустно, и при конце каждого псалма молиться сидя, как например: «Боже, помилуй меня окаянного!» Если же беспокоят тебя помыслы, то прибавлять: «Боже! Ты видишь скорбь мою, помоги мне». И когда окончишь три ряда сети, встань на молитву и преклони колена, также и стоя произноси сказанную молитву. Что касается вечернего времени, то скитяне читают 12 псалмов, и на конце каждого, вместо славословия, произносят: «аллилуиа», и читают одну молитву; также и ночью читают 12 псалмов и после псалмопения садятся за рукоделие. А кто хочет, читает наизусть псалмы; другой испытывает свои помыслы и жития святых отцов; иной же, прочитавши 5 или 8 листов, читает (псалмы), и опять берется за рукоделие. Когда же кто поет, или читает наизусть, должен произносить вслух, если только близ его нет другого, наблюдающего за ним, дабы никто не знал, что он делает.
Вопрос 75, того же к тому же старцу о сне, сколько следует спать и сколько бодрствовать, и сколькими одеждами довольствоваться.
Ответ. Что касается ночного сна, то молись с вечера два часа, считая их от захождения солнца, и кончив славословие, спи шесть часов, потом встань на бдение и бодрствуй остальные четыре часа. И в летнее время также, но сократи славословие и (читай) менее псалмов, по мере краткости ночей24. Относительно одежд: немощный, по слабости тела своего, должен иметь зимние и летние одежды; а тот, кто достиг, по слову апостола, того, чтобы алкати и жаждати и наготствовати (см. 1Кор. 4:11), во всякое время довольствуется одной одеждой. Впрочем, брат, не будем высокомудрствовать, а последуем смирению, и не будем роптать, имея по две или по три одежды.
* * *
24 В самый короткий зимний день солнце в Палестине восходит в начале восьмого часа, заходит почти в пять. Самый продолжительный летний день имеет несколько более 14 часов. В этот день солнце восходит в 4 часа 57 минут, заходит в 7 часов 03 минуты. См. «Душеполезное Чтение». Май, 1878 г., с. 109. Ст. «Климат Святой Земли».
Вопрос 76, того же к тому же старцу. Ты сказал мне, отец мой, чтобы я бодрствовал шесть часов, но как мне узнать, что я бодрствовал шесть часов?
Ответ. Если хочешь с точностью узнать время, то усни когда-нибудь днем, чтобы не изнемочь телом, а ночь бодрствуй всю до утра и рассмотри, сколько тогда прочитаешь наизусть Псалтири, и потом раздели (количество прочитанных псалмов) на число часов; и в летнее время также, и узнаешь разделение времени.
Вопрос 77, того же к великому старцу. Я болен, отец мой, помолись о мне, чтобы я мог с радостью переносить болезнь, и скажи мне, как омыть скверны?
Ответ. Любезнейший брат! Ты радуешь меня своими словами и соглашаешься со мною, не разумея того, что сам говоришь. В прошениях твоих ты называешь себя грешным, а грешный есть злой раб; ты теперь говоришь, что тебя постигла болезнь, болезнь же есть наказание. – Итак, наказание послано злому рабу. Если тебе тяжело нести наказание, то перестань быть злым; если же ты зол, то прими наказание; когда же радуешься, будучи наказываем, то ты не зол, а кто не зол, любим Богом. «Егоже бо любит Господь, наказует» (Євр. 12:6). Рассмотри же по истине, кто ты, и избери себе одно из сказанного. Бог знает, что хотя я и презираю свое спасение, но по силе моей тружусь (в молитвах) о вас, боясь заповеди. А желая омыть скверны, омой их слезами: ибо они чисто омывают всякую скверну. Пока не умолкнет гортань твоя, взывай к Иисусу: «Господи, спаси ны, погибаем» (Мф. 8:25). Очисти сердце свое от пепла и воспламени тот огонь, который Господь пришел ввергнуть на землю: он истребит все сие и сделает золото твое чистым и горнило искусным. Много потребно нам трезвения.
Вопрос 78, того же к тому же старцу. Прошу вразумить меня, отчего происходит слабость тела и изнеможение сердца, и почему не могу я постоянно сохранять один устав в пище?
Ответ. Удивляюсь я, брат, и изумляюсь, как мирские люди, ища приобретений или идя на войну, не обращают внимания ни на диких зверей, ни на нападения разбойников, ни на опасности моря, ни на самую смерть, и не ослабевают душою, лишь бы приобрести желаемое богатство, хотя и не знают верно, получат ли его. Мы же, окаянные и ленивые, получившие власть наступать на змей и на скорпионов и на всю силу вражию, и слышавшие сие: «Аз есмь, не бойтеся» (Ін. 6:20), зная несомненно, что мы не своею силою боремся, но силою укрепляющего и вооружающего нас Бога, изнемогаем и унываем. Отчего так? Оттого, что не пригвоздилась плоть наша страху Божию (см. Пс. 118:120), и мы никогда не забывали снести хлеб наш от гласа воздыхания нашего (см. Пс. 101:5,6). Потому переходим мы из одного в другое, и от одного устава пищи к другому, что не приняли совершенно огня, который Господь пришел ввергнуть на землю (см. Лк. 12:49). Огонь этот сжег и истребил бы терние на мысленной нашей ниве; слабость наша, нерадение и любовь к телу не допускает нас восстать. Господь мне свидетель в том, что я знаю человека25, и он здесь, в сем благословенном обществе (да не скажет кто-нибудь, что я говорю о себе, и да не почтет меня ничтожного за нечто), который, если пребудет как есть, ничего не вкушая, ни пия, ни одеваясь в одежды, до дня посещения его Господом, не будет в сем иметь нужды вовек; ибо пища, питие и одеяние его есть Дух Святой. Если хочешь поревновать ему, трудись, старайся, бойся Бога, и Он исполнит волю твою, как сказал устами пророка: «волю боящихся Его сотворит» (Пс. 144:19). И я хотя ничего не значу, но ради заповеди (Господней) делаю по силе моей. От Бога же зависит утвердить (нас), подать (нам) крепость и возвести нас во всякое благое дело, сохранить от всякого зла и спасти во Царствии Своем. Тому слава, аминь. – Помолись о мне, и попроси также и старца помолиться с тобою.
* * *
25 Вероятно, старец говорит сие о себе, хотя и отклоняет от себя.
Вопрос 79, того же к тому же великому старцу. Отец мой! Прошу тебя, скажи мне: как приобретает кто-либо смиренномудрие или молитву совершенную? Что делая, человек может считать себя свободным от рассеяния (мыслей), и что полезно читать?
Ответ. Брат! Господь научил нас как стяжать совершенное смиренномудрие, говоря: «научитеся от Меня, яко кроток есмь и смирен сердцем: и обрящете покой душам вашим» (Мф. 11:29). Если и ты хочешь приобрести совершенный покой, познай, что претерпел Господь, и ты претерпи и отсекай во всем свою волю. Сам Спаситель сказал: «снидох с небесе, не да творю волю Мою, но волю пославшаго Мя Отца» (Ін. 6:38). Совершенное же смиренномудрие состоит в том, чтобы сносить укоризны и поношения, и прочее, что пострадал Учитель наш Иисус. Молитва же совершенная состоит в том, чтобы беседовать с Богом, не рассеиваясь мыслями, собирая все свои помыслы и чувства. Человек входит в такое (состояние), когда умрет для всех людей, для мира и для всего, что в нем находится. И (такой) ничего не должен более говорить Богу в молитве, как только: “избави меня от лукаваго; да будет воля Твоя» (Мф. 6:13,10) во мне, и иметь в уме, что он предстоит Богу и с Ним беседует. Познает же он сие, когда освобождается от рассеяния помыслов и видит, что ум его, просвещенный о Господе, исполняется веселия. Признаком того, что (человек) коснулся совершенной молитвы, служит то, что он не смущается более, хотя бы и весь мир его оскорблял. – Совершенно молящийся есть тот, кто умерщвляет себя миру и покою его; а когда кто Бога ради прилежно исполняет свое дело, это не есть рассеяние, но тщательность, угодная Богу. Полезно читать жития отцов, ибо таким образом ум просвещается о Господе.
80. Того же к тому же прошение молитвы о себе и о тех, которые с ним пребывают.
Дети мои возлюбленные! Приветствую вас о Господе и молю Его сохранить вас от всякого зла и дать вам терпение, как Иову, благодать, как Иосифу, кротость, как Моисею, и мужество в брани, как Иисусу Навину, обладание помыслами, как судиям, и покорение врагов, как царям Давиду и Соломону, владение землею, как израильтянам; и в примирении Его с вами да подаст Он вам прощение грехов и здоровье телесное, как расслабленному; да спасет Он вас от волнения, как Петра, и да избавит вас от скорби, как Павла и прочих апостолов; да покроет вас от всякого зла, как чад Своих искренних; и да даст вам прошения сердца вашего к пользе душевной и телесной о имени Его. Аминь.
Вопрос 81, того же к другому старцу, чтобы объяснить ему о мере воздержания.
Ответ Иоанна. О мере воздержания в пище и питии отцы говорят, что надобно употреблять того и другого несколько менее надлежащего, т. е. не наполнять совершенно желудка. И всякий должен определить себе (меру) как в вареной пище, так и в вине. Во время же зимы никто много не пьет; однако и тогда должно пить несколько менее надлежащего, и в отношении пищи поступать также. Впрочем, мера воздержания не ограничивается только пищею и питием, но простирается и на разговоры, и на сон, на одежду и на все чувства; во всем этом должна быть мера воздержания.
Вопрос 82, того же к тому же старцу. Скажи мне, отец мой, что значит употреблять «несколько менее надлежащего» пищи, пития или овощей?
Ответ. От всего количества пищи, т. е. хлеба и других снедей или овощей, отделять без малого одну унцию; а в отношении вина и воды, от обеих отделять менее половины чаши. Если ты внимаешь себе и не трудно тебе пить один только раз, это было бы хорошо; если же не можешь, то пей два раза, но всякий раз несколько менее надлежащего. А во время смущения и брани помыслов должно и обыкновенное количество (пищи и пития) несколько уменьшать, т. е. пищу на одну унцию, а все питие на половину чаши, так, чтобы вообще уменьшить количество пищи на две унции, а пития на целую чашу. Помолись о мне, брат.
Вопрос 83, того же к тому же, как каждый может узнать, сколько ему нужно есть и пить.
Ответ. Наблюдая за собою в течение нескольких дней, относительно всей пищи, т. е. хлеба, других снедей и овощей, человек может из опыта узнать, сколько нужно его телу пищи и пития; например: если кто-нибудь (постоянно) пьет по три чаши в день и ест по одной литре26 хлеба и увидит, что тело его требует больше трех чаш не потому, чтобы он более трудился, или ел соленое, но так, без особенной причины, то это есть брань. Когда же не чувствует брани, то, если может (должен) из трех чаш отказать себе в половине одной, и в пище также, вместо целой литры употребить литру без одной унции.
* * *
26 34 фунта
Вопрос 84, того же к великому старцу. Просим тебя, отец мой, скажи нам, сколько сие «по силе человека», чего Бог от нас требует. Иной, может быть, примешивает что-нибудь к этой мере, извиняясь своею слабостью, и думает, что он исполняет все «по силе своей». Как нам верно понимать слова: «по силе своей».
Ответ. Бог дал человеку разум для того, чтобы различать вещи. После труда, подъятого в пути, или после других тяжелых дел, человек не может сохранить тот же порядок, который соблюдает он в прочие дни, но оказывается телу небольшое снисхождение; например: если кто-нибудь (обыкновенно) ест в день пол-литры хлеба, и по случаю труда съест еще одну унцию, то он сделал «по силе своей»; ибо ему и нужно было съесть более. Кто, вставая каждый день с полночи, отдохнет лишний час, по случаю труда, тот также сделал по силе своей, потому что признак утруждения есть (потребность) успокоить себя немного, как было сказано, чтобы после опять бодрствовать по обыкновению. Делать «по силе своей» значит употреблять несколько менее надлежащего и пищи, и пития, и сна.
Спросишь: какая должна быть мера сна? Отцы назначают для сего половину ночи. В пище воздерживай себя тогда, когда желаешь съесть еще немного, и таким образом всегда употребляй ее умеренно.
Вопрос 85, того же к другому старцу. Какова должна быть приличная, ежедневная мера вина и вареной пищи для живущего уединенно? И как отцы держались такого строгого правила в отношении пищи? И всем ли прилично то правило воздержания, которое вы мне сказали; или отцы отвечают сообразно с устроением вопрошающего?
Ответ. Относительно вина: здоровому и желающему воздержаться довольно одной чаши в день, если он ничего не имеет кроме сего. Если же часто бывает болен, может употребить две целые. Также и в отношении вареной пищи, (уединенно живущий) должен употреблять один какой-нибудь род вареной пищи, и тем избавится он попечений о сем. Что же касается до отцов, как они держались столь строгого правила в пище, очевидно, что они тело свое соделали к тому способным. Впрочем, хорошо и рассудительно управляющие собою, сообразно с силами тела, устраивают и жизнь свою. Помолись о мне.
Брат! Что я сказал любви твоей о воздержании (относится) к подобным нам, и я говорил по своей мере. Если мы успешно исполним среднее, то преуспеваем и приходим в большее: вступивши на первую ступень лестницы, не будем желать тотчас же взойти на самую верхнюю. Приходящие в ту меру (преуспеяния), о которой говорит апостол, могут и насыщаться, и терпеть голод; ибо они всему обучены; ты же знаешь меру свою, брат. Я сказал уже тебе, что когда чувствуешь брань, должен уменьшить количество пищи на одну унцию и в питии также ограничить себя.
86. Тот же брат еще вопросил того же старца: Отец мой! Что значит по прихоти принимать пищу, и что – по требованию естества?
Ответ. По прихоти – значит хотеть принять пищу не по телесной потребности, но для угождения чреву. Если же видишь, что иногда естество охотнее принимает какого-либо из овощей, нежели сочива, и не по прихоти, а по легкости самой пищи, сие надлежит различать. Одни по естеству своему требуют сладкой пищи, другие соленой, иные же кислой: и это не есть ни страсть, ни прихоть, ни чревообъядение. А любить какую-нибудь пищу (особенно) и похотливо желать ее – это есть прихоть, служительница чревообъядению. Но вот из чего познавай, что ты одержим страстью чревообъядения, – когда она обладает и помыслом твоим. Если же противишься сему и благочинно принимаешь пищу, по телесной потребности, то это не есть чревообъядение.
Вопрос 87, того же к тому же. Отец мой! Как же если страсть прежде не борет меня, а появляется в самое время принятия пищи, что мне тогда делать, оставить ли пищу или нет?
Ответ. Тотчас не оставляй, но противься помыслу, приводя себе на память, что пища превращается в зловоние, что мы осуждаемся, принимая оную, тогда как другие всячески удаляются ее; и если страсть отступит, приими пищу, осуждая себя; если же не отступает, призови имя Божие в помощь, и успокоишься. Когда же (страсть) одолеет тебя так, что не в силах будешь есть благочинно, то оставь пищу; а чтобы другие, сидящие с тобою, не заметили, принимай понемногу. В случае голода, ешь хлеб, или другую пищу, к которой не чувствуешь брани.
88 Того же к тому же. Объясни мне, в чем состоит признак чревообъядения?
Ответ. Когда видишь, что помысл твой услаждается (представлением) снедей и понуждает тебя непременно всех предупреждать или придвинуть к себе какую-нибудь снедь: это есть чревообъядение. Внимай же себе, чтобы не есть такой снеди с поспешностью, но благочинно, и лучше предоставить ее другим, которые сидят с тобою. Как я уже сказал, по причине чревообъядения, не следует тотчас же отказываться от снеди, но должно остерегаться, чтобы не принимать ее бесчинно. И кроме (брани) чревообъядения отцы пишут, что (вообще) за трапезою не должно простирать руки к части другого, ибо это неприлично и противно благочинию в обществе. Когда же предложенная снедь такова, что не назначено каждому своей части, но всем вместе есть; тогда всякий может есть с другими, и сие не будет неприлично, только с соблюдением благочиния, чтобы не впасть в чревообъядение и не подать другим повода к осуждению. Другой же признак чревообъядения состоит в том, чтобы хотеть есть прежде времени; но не должно сего делать без какой-нибудь уважительной причины. Во всем же нужно призывать помощь Божию, и Бог не оставит нас.
Вопрос 89, того же к тому же. Отчего происходит телесное возбуждение27?
Ответ. Телесное возбуждение происходит от нерадения: нерадение тайно увлекает тебя в то, чтобы судить и осуждать (других), а чрез сие и предает тебя. Когда Израиль истинно работал Богу, то Бог сохранял его от врагов; а когда нерадел об истинном служении, то Бог попускал врагам поражать его.
* * *
27 Т. е. плотская брань
Вопрос 90, того же к тому же. Должно ли вопрошать старцев о всех помыслах, которые рождаются в сердце? Когда кто молится или поет псалмы28: должно ли ему произносить (слова) вслух? Также о памятовании всего, что кто-либо сделал, или слышал, или говорил; и следует ли упражняться в трудах наравне с отцами?
Ответ. Брат! Не о всех возникающих помыслах должно вопрошать (старцев), ибо иные мимолетны; но о тех, которые долго остаются в человеке и борют его. Дело сие сходно с тем, когда человек, хотя многие досаждают ему, пренебрегает неприятностями и не заботится о них; если же кто (хотя и один) восстанет и будет нападать на него, тогда он доносит на него правителю. О молитве же и псалмопении (скажу, что) надобно петь не только умом, но и устами; ибо пророк Давид говорит: «Господи, устне мои отверзеши, и уста моя возвестят хвалу Твою» (Пс. 50:17). И апостол также, показывая, что требуется участие уст, сказал: «сиречь плод устен» (Євр. 13:15), и проч. А воспоминаний о том, что ты видел, слышал или сделал, ничто не уничтожает, кроме молитвы, соединенной со смирением, трудами и слезами и с отсечением своей воли. – Отцы, в оной подвизавшиеся, не иначе достигли, как с трудом, слезами и отсечением своей воли. А упражняться в трудах наравне с отцами – значит считать себя за нечто и равняться с ними. Вопрошать же (отцов) и верить ответам (их) есть смирение и успех о Господе. Помолись о мне, брат.
* * *
28 Псалмопение не значит собственно пение псалмов, но везде употребляется в смысле молитвенного чтения оных.
91. Некто другой из старцев вопросил того же старца: Как блюсти сердце свое? Каким образом бывает брань вражия? Должно ли прекословить борющему нас врагу? О помысле блудном: должно ли заграждать ему вход? И как поступать, если он войдет? О пище: принимать ли ее на вес унций29, или просто руководясь благоразумием и сохранением себя?
Ответ. Блюсти сердце – значит иметь ум трезвенный и чистый от помысла, наводящего брань. – Сперва ум пренебрегает помыслами своими, а потом уже, когда враг увидит нерадение, старается ввести в него брань. Если же хочешь узнать (о помысле), враг ли он тебе или друг, сотвори молитву и спроси его: «наш ли еси, или от сопостат наших?» (Ісус. 5:13), и он скажет тебе истину, ибо предательство бывает от нерадения. Не противоречь же, потому что враги сего желают (и видя противоречие), не перестанут нападать: но помолись на них ко Господу, повергая пред Ним немощь свою, и Он может не только отогнать, но и совершенно упразднить их. Касательно же блудного беса: весьма хорошо заградить ему вход; если же увлечешься, и он войдет (чрез помыслы), то подвизайся против него, повергая немощь свою пред Богом и молясь Ему, и Он изгонит его. На вопрос же твой о пище (скажу): пусть благоразумие и охранение себя руководят жизнью твоею, и помолись о мне любви ради.
* * *
29 Унция равняется 8 драхмам (золотникам).
92. Того же к тому же старцу. Отчего отягощается сердце мое, одолевает меня безмерный сон, и я вовсе не имею умиления?
Ответ. Сие (враг) всемерно наводит на безмолвствующего для того, чтобы, предавшись унынию, он убегал подвига и пришел в отчаяние. Мы же повергнем немощь нашу пред Могущим: «твори вся по преизбыточествию, ихже просим или разумеем» (Еф. 3:20), пока Он не сокрушит сонмища аммореев; и Он не попустит Мадиаму, Амалику и сынам Востока истребить плоды наши (см. Суд. 6:3,4). Потерпим же при помощи Владыки нашего Бога, ибо Он сильнее всех их, и спасемся.
Вопрос 93, того же к тому же. Отчего ночью мечтаются мне одни лица, а днем ощущаю брань через другие? Случается же так, что бывает осквернение во сне и без представления лица: равным образом случается, что иногда мечтание бывает с услаждением, а иногда без услаждения?
Ответ. Те же, которые борются с тобою днем, борют тебя и ночью, показывая чрез сие, что ты еще находишься в их руках; они же преобразуются или в то, или в другое подобие. А что иногда (мечтанье) бывает с услаждением, а иногда без оного: это происходит, как я уже сказал, оттого, что они принимают на себя разные образы, дабы привести человека в недоумение и смущение. Ночная же брань двояка: одна происходит от сластолюбия, а другая от искушения диавольского, чтобы привести человека в отчаяние, – к той мысли, что нет для него более спасения. Когда случится тебе искушение от сей брани, делай семь раз по семи земных поклонов, то есть 49, говоря на каждом: «Господи, прости меня имени ради Твоего святаго!» Если же (искушение) случится во время болезни или в день воскресный, когда не следует делать земных поклонов, то вместо 49 коленопреклонений произноси молитву эту 70 раз. Различие же искушений таково: искушение диавольское бывает от возношения, а искушения сластолюбия бывают от чревообъядения.
Вопрос 94, того же к тому же. Если случится мечтание (осквернение) ночью, а утром надобно приступить к Святому Причащению, как следует тогда приступить?
Ответ. Приступим как уязвленные, не как пренебрегающие, но как имеющие нужду во враче, и Тот, Который исцелил кровоточивую, исцелит и нас. Возлюбим много, чтобы и нам простилось много. А когда приступишь к Причащению, говори: «Да не будет ми Святыня сия, Владыко, в суд или во осуждение, но во освящение души и тела». И тогда приступи со страхом; и Владыка наш Господь, по человеколюбию Своему, сотворит с нами милость Свою. Аминь.
Вопрос 95, того же к тому же. Так как ты, отец мой, сказал мне в ответе своем, что (мечтания), случающиеся с человеком ночью, одни бывают от возношения, по искушению диавольскому, другие по сластолюбию от чревообъядения, то возможно ли диаволу произвести это в человеке единственно по зависти и тогда, как он не превозносится и не предается сластолюбию? И как узнать, если бывает ночью движение плотское, естественное ли оно или нет? Случается ли естественное движение у совершенных? И делать ли земные поклоны в Пятидесятницу или нет?
Ответ. Диавол может произвести с нами искушение и по зависти; но когда с нашей стороны не содействует сему возношение или сластолюбие, не может часто повторять сего. Как строящий дом, если не найдет потребных материалов, трудится напрасно; подобно тому и диавол. Признак же естественного движения есть, когда кто видит, что движение приключается ему не от превозношения, не от сластолюбия и не по зависти диавольской. Бывает же сие не по зависти (диавольской), а от естества тогда, когда кто подвергнется сему, уснув с надеждою, после многих молитв, призывая Святую и Единосущную Троицу и ограждая себя крестным знамением. Совершенные же не подвержены и сему; ибо угасили и естественное (движение), оскопивши себя духовно Царствия ради Небесного, то есть умертвили уды свои. А о земных поклонах в Пятидесятницу тебе уже было сказано в другое время, что надобно их класть только в своей келлии. Помолись о мне, брат.
Вопрос 96, того же к тому же. Отчего происходит, что я хочу удержать чрево свое и уменьшить количество пищи, и не могу? Если же и уменьшу, то снова, спустя несколько времени, возвращаюсь к первой мере своей, также и в питии?
Ответ. Бог да помянет любовь твою, брат мой, за то, что ты упомянул мне о страстях моих, ибо и я страдаю тем же. Никто не освобождается от сего, кроме пришедшего в меру того, который сказал: «забых снести хлеб мой. Oт гласа воздыхания моего прильпе кость моя плоти моей» (Пс. 101:5,6). Такой скоро достигнет уменьшения пищи и пития, ибо слезы служат ему хлебом, и наконец доходит до того, что питается Духом Святым. Поверь мне, брат, что я знаю человека (известного Господу) такой меры: в течение недели раз, и два, и чаще восхищается он к духовной пище и от сладости ее забывает чувственную пищу, когда же приходит вкусить (хлеба), то, как бы пресыщенный и брезгливый, не хочет вкушать его; вкушая же, осуждает себя, говоря: отчего я не всегда в таком состоянии? И желает преуспеть еще более. – А мы, брат мой, где находимся? Пойдем, – умрем. Прости меня, что, не находя, чем похвалиться из своих трудов, хвалюсь чужими, к своему собственному осуждению.
97. Того же к тому же вопрос. Прошу тебя, отец мой, объясни мне сущность дела: как достигнуть состояния, о котором сказал ты? Я не знаю сего; потому что сколько раз ни начинал уменьшать пищу, уныние и слабость не оставляли меня до тех пор, пока я не возвращался к прежней своей мере. И почему ты сказал, что только тот, кто вошел в меру сказавшего: «прильпе кость моя плоти моей» (Пс. 101:6), достигает до того, чтобы довольствоваться малым? И как, прежде уменьшения пищи, может прильпнуть кость к плоти?
Ответ. Брат! Ты принуждаешь меня говорить о том, что выше моей меры, и боюсь, чтобы не быть мне осужденным за сказание о чужих успехах30. Слова Писания: «прильпе кость моя плоти моей», значат, что все кости человека бывают – одно целое, то есть все помыслы человека составляют одно целое по Богу. – И тогда плоть сия последует помыслу по Богу, и является радость Духа в сердце, – питая ту душу и утучняя тело, и укрепляя их обеих, и (такой человек) уже не ослабевает и не унывает; ибо Иисус отселе бывает ходатаем о нем и поставляет его близ преддверия там, отнюдуже “отбеже всяка болезнь и печаль и воздыхание» (Іс. 51:11), и исполняется на нем слово Писания: «идеже бо есть сокровище ваше, ту будет и сердце ваше» (Мф. 6:21). Приводит же человека в такую меру совершенное смирение.
* * *
30 В славянском переводе: исправлениях.
Вопрос 98, того же к великому старцу. Как можно достигнуть воздержания, как различать немощь естественную от наводимой демонами, и сколько следует вкушать пищи?
Ответ. Брат! Ты любопытствуешь понемногу открыть вещи сокровенные; и я, как безумный еще, думаю, что, о чем ты вопрошаешь меня, сего никто не может рассудить, кроме достигшего в оную меру (преуспеяния). Живой человек ощущает действие холода или теплоты, мертвый же не ощущает сего, потому что потерял чувства. И как в меру познания вещей достигает лишь тот, кто изучает их; и (тогда) может рассуждать о них; а не учившийся и не достигнувший того (познания), если и тысячу раз спросит о них, что они такое, и получит ответ, все еще не может понять сущности вещей: так и в настоящем (случае). Сколько ни говори кому, но более нужен собственный опыт. О немощи (скажу): если тело, принимая повседневную пищу, расслабевает, это – от демонов; в противном случае, это немощь естественная. А воздерживаться – значит вставать (из-за трапезы) немного несытым, как определили старцы новоначальным. – Когда же человек достигнет в меру апостола, который сказал: «не неразумеваем бо умышлений его» (2Кор. 2:11), то не может укрыться от него, сколько следует ему есть, ибо он уже обучен сему (упражнением и навыком). Я вынужден говорить о вещах, высших меня, в чем нет и надобности; может быть, нет даже и могущего принять и понять их, кроме некоторых немногих. Бог отцов наших да приведет тебя в радость сию: она светла и сладка. Такой (человек) уже не вспоминает о телесной пище, ибо он «забы снести хлеб» (Пс. 101:5) свой и пребывает умом в ином мире. «Вышних ищите, идеже есть Христос о десную Бога седя: горняя мудрствуйте, горним поучайтеся» (Кол. 3:1,2). Тому слава во веки, аминь.
Вопрос 99, того же к другому старцу. Авва, если случится ночное мечтание, хорошо ли исповедать о сем кому-либо из братии и, сделав ему поклон, попросить помолиться о себе?
Ответ. О ночном мечтании хорошо сказать тому, кто может слышать сие (не соблазняясь), и, сделав поклон, должно просить помолиться о себе; ибо Писание говорит: «Исповедайте… друг другу согрешения и молитеся друг за друга, яко да исцелеете» (Як. 5:16).
100. Некто из безмолвствующих отцов вопросил того же: как ему пребывать в келлии?
Ответ. Пребывать в келлии – значит воспоминать свои согрешения, плакать о них и сетовать, бодрствовать над собою, чтобы ум не был пленен; а если и будет пленен, то стараться скорее опять привести его в свое место.
Вопрос 101, того же к тому же. Помысл говорит мне, что поучение (в Писании) доставляет чистую молитву: так ли это?
Ответ. Брат! Остерегайся быть поруганным демонами и говорить, что поучение доставляет чистую молитву. Как же страсти пребывают в человеке, имеющем чистую молитву?
Вопрос 102. Того же к тому же. Когда ум бывает зверохищен31?
Ответ. Ум бывает зверохищен тогда, когда человек не поспешит предварительно укорить себя. (Такой ум) имеет на себе следы угрызения зубов и терзания ногтей (зверей мысленных), почему и нуждается во врачевании, то есть в покаянии.
* * *
31 Зверохищный, звероядный, – поврежденный зверем (см. Вих. 22:31). Слово это означает животное, не совершенно умерщвленное зверем, но несколько поврежденное им и потому негодное в жертвоприношение.
Вопрос 103, того же к тому же. Следует ли закрывать глаза при кознях вражиих, и когда восстает на меня тело, что мне делать?
Ответ. Диавол представляет человеку вещи чувственным и нечувственным образом. Слабый закрывает глаза, чтобы не видеть их, а сильный, и видя их, пренебрегает ими, ибо «праведный яко лев уповая» (Притч. 28:1). О восстании же тела: беги поспешно с молитвою к Иисусу, и успокоишься.
Вопрос 104. Отчего случается со мною, что я после вопроса (от отцов) осуждаю другого?
Ответ. Осуждение другого после вопроса случается с тобою за то, что еще не умерло в тебе самооправдание: осуждай себя, и перестанешь осуждать других.
105. Тот же, будучи возмущен и весьма напуган разбойниками, но благостию Божиею сохранившись от них невредимым, возвестил тому же старцу о своей боязни и вместе просил его молитв о сохранении его на будущее время.
Ответ. Бог, Который сказал: «не имам тебе оставити, ниже имам от тебе отступити» (Євр. 13:5), никого не предает; предает же нас неверие наше. Впрочем, и те, которые имеют совершенное упование на Бога, подвергаются иногда, по попущению Божию, искушениям для испытания веры. Разве нападавшие на тебя разбойники были многочисленнее колесниц и сил фараона? А известно, что они внезапно были потоплены одним словом и мановением Господним. Уже ли не помнишь, как ослепли напавшие на Елисея? Кто ослепил их? И для чего соделал и соделывает это Тот, Кто «весть благочестивыя от напасти избавляти» (2Пет. 2:9)? Как мы забыли Писание, которое говорит: «Господь сохранит тя от всякого зла, сохранит душу твою Господь» (Пс. 120:7)? Как мы предали забвению слова Христовы: «вам же и власи главнии вси изочтени суть» (Мф. 10:30), и: птица не падет в сеть «без Отца вашего» (Мф. 10:29), не много ли паче лучше есть человек птицы! О боязнь – дщерь неверия! Куда низвела она нас?! Боязнь эта весьма вредна: она ослепляет ум, ослабляет сердце, отторгает людей от Бога, – она сестра отчаяния; ибо удаляет людей от страха Божия и низводит в страну погибели. Брат! Убежим от нее и возбудим спящего в нас Иисуса, воскликнув: «Господи, спаси ны, погибаем» (Мф. 8:25). И Он, восставши, запретит ветрам, и они утихнут, а нам скажет: «Аз есмь, не бойтеся» (Ін. 6:20). Оставим тростяной жезл (см. Вих. 4:2) и возьмем жезл креста, силою коего утверждаются хромые, восстают мертвые, которым хвалился апостол (см. Гал. 6:14), коим мы освободились от предательства, предоставив себя Распявшемуся за нас. Он Сам упасет сим жезлом нас – овец Своих, и отгонит от нас кровожадных волков. Тому слава во веки, аминь.
106.
Подобным образом и великий старец, будучи вопрошен о сем, сказал: Брат, отягченный сном! Испытай слабое свое сердце. Я удивляюсь, как оно боится рабов, стоящих вне, а не видит господ их, пребывающих внутри. Чувственные разбойники суть рабы разбойников мысленных, т. е. демонов, которые в них действуют. Ты должен благодарить приходящих к тебе разбойников за то, что они, пришедши, разбудили спящих в тебе разбойников – господ своих. Куда так далеко отошел Иисус, чтобы тебе (нельзя было) пойти к Нему и молить Его прийти на помощь? Не слышит ли ухо твое что поют уста твои: «Близ Господь… всем призывающим Его во истине: волю боящихся Его сотворит, и молитву их услышит, и спасет я» (Пс. 144:18,19). Прилепись к Нему, и Он избавит тебя и от внутренних господ и от внешних рабов их. Ему слава во веки, аминь.
107. Тот же вопросил другого старца: Два помысла беспокоят меня касательно разбойников: один осуждает меня, говоря: то, что ты имеешь, принадлежит общежитию, и потому грех будет, если допустишь взять это, но, в случае прихода их, ты должен подать (о них) знак стуком или голосом. Другой же помысл осуждает меня, говоря, что Господь сказал: «хотящему… ризу твою взяти, отпусти ему и срачицу» (Мф. 5:40). Как повелишь, владыко, поступить мне, ибо я сомневаюсь в этом, и прости меня, что я допускаю мысленных разбойников входить и исходить и окрадывать сердце мое, а о видимых вопрошаю. Помолись, чтобы Господь предварительно избавил меня от оных.
Ответ. Если ты ни над чем не имеешь власти, то не пренебрегай тем, что получаешь, по любви, от общежития, иначе ты подвергаешь себя осуждению; ибо человек подвластный не состоит под заповедью (вышеупомянутою в вопросе). Итак, без смущения постучи и покличь (близ живущего брата), говоря: «Благослови, брат, и помоги», и покроет тебя Господь. Что же касается до мысленных разбойников: да избавит тебя Господь от тех и от других. Мужайся, крепись и молись о мне.
108. Тот же брат, прочтя в сказаниях Отеческих, что истинно хотящий спастись должен сперва (в сожитии) с людьми претерпеть досады, бесчестья, лишения,32 уничижения и освободиться от влияния чувств своих, и тогда уже пойти в совершенное безмолвие, как явил в Себе и Сам Господь наш Иисус Христос (ибо Он, претерпев все сие, взошел наконец на Святой Крест, что означает умерщвление плоти и страстей и святое совершенное успокоение). Тот же брат говорил самому себе: «Я, окаянный, ничего подобного не знал и не сделал, удалился же от людей потому, что, по немощи своей, соблазнял всех; посему не должен ли я снова войти в общежитие и, с помощью Божиею, сперва исполнить то, что заповедали отцы, а потом уже пойти в безмолвие: чтобы иначе не напрасен был труд мой?»
Мысли сии он сообщил великому старцу, который отвечал ему: отцы сказали хорошо; – иначе и быть не может. Но как случается, что человек по многим причинам заключает, будто он правильно поступает; между тем, как вследствие других причин, он терпит вред, то и надобно быть осторожным. Как ты уже решился пребывать в своей келлии (в безмолвии), то если после сего вступишь в общежитие, впадешь в тщеславие; а может быть даже и не устоишь в своей мысли, то есть чтобы пребывать в общежитии, и наконец оставишь его; таким образом и выйдет двойное зло. Но если укоряешь себя, как не сделавшего ничего такого, что должно было сделать для восхода на крест, говоря: «Я удалился в безмолвие по неведению», то самоукорение может заменить досады и бесчестия, и таким образом привести наконец искренно принимающего оное в меру креста о Христе Иисусе, Господе нашем, Которому слава и держава во веки, аминь.
* * *
32 В славянском переводе: тщеты.
109. Того же к тому же великому старцу. Помолись о мне, ибо я очень скорблю.
Ответ. Бог неба и земли, молитвами святых Своих, да исполнит прошения ваши, об исполнении коих и я молю Его. Вы желаете услышать и возрадоваться, и тем понуждаете меня говорить, чтобы и на мне исполнилось слово Писания: «Бых несмылен хваляся: вы мя понудисте» (2Кор. 12:11). Я и прежде прошения вашего, ради горящей во мне (подобно сильнейшему огненному пламени) любви Христа, сказавшего: «возлюбиши ближняго своего яко сам себе» (Мк. 12:31), не престаю в горении и теплоте Духа (см. Рим. 12:11) день и ночь молиться Богу, чтобы Он сделал вас богоносными, чтобы вселился в вас и походил (см. 2Кор. 6:16), и ниспослал вам Духа Святаго, Духа истины, Который, «вы научит всему… егда приидет… наставит вы на всяку истину» (Ін. 14:26,16:13), дабы удостоиться вам наследия вечных благ, «ихже око не виде, и ухо не слыша, и на сердце человеку не взыдоша» (1Кор. 2:9). Я был для вас как отец, который старается включить детей своих в светлые воинства царские, тогда как они сами не заботятся о сем. Да даст же Бог и вам пламень любви сей. И (тогда) Бог удостоверит вас, что она возводит имеющих ее до седьмого неба, как некоторые уже с дерзновением восходят и благословляются: «аще в теле, не вем, аще ли кроме тела, не вем, Бог весть» (2Кор. 12:2)33, а чтобы познать вам начало пути к этой радости, послушайте: прежде всего приходит к человеку Дух Святой, научает его всему, и тому, как надлежит смиренномудрствовать (о чем не можете услышать ныне); потом, наставляемый сим первым воспламенением, восходит он на первое небо, потом на второе, и так далее по мере преуспеяния, даже до седьмого. И там удостоивается видеть неизреченные и страшные вещи, коих никто не может слышать, кроме достигающих этой меры, которой да сподобит Господь и вас. Совершенно умирающие миру, терпением и многими скорбями могут прийти в нее. О возлюбленный брат! Господь претерпел крест, и тебе ли не радоваться в скорбях, терпение которых вводит в Царство Небесное? Добрый знак, что ты скорбишь; разве ты не знаешь, что когда кто просит отцов молиться о нем или молит Бога подать ему помощь, тогда умножаются скорби и искушения к испытанию его. Итак, не ищи покоя телесного, если не посылает его тебе Господь, ибо мерзок пред Господом покой телесный, и Господь сказал: «в мире скорбни будете» (Ін. 16:33). Бог да поможет тебе во всем. Помолись о мне.
* * *
33 Можно думать, что святой разумеет здесь себя; ибо ведущий других столь высоким путем к Богу, конечно, сам первый совершил сей путь, силою Святого Духа.
110. Тому же брату пришла мысль, что великий старец скоро умрет: опечаленный сею мыслию и скорбя о спасении своем и всего общежития, он открыл сие тому же великому старцу и получил следующий ответ:
Возлюбленный брат! Подвигнутый любовию Божиею, ты изрек глаголы смирения к человеку грешнейшему и худейшему, глаголы, которые и в немилостивых людях могут возбудить сострадание. Что же скажу тебе я, человек, не имеющий ни сострадания, ни милосердия? Побуждают меня слова твои, но что подам тебе в утешение? – не знаю. Если бы я имел что-либо, сказал бы тебе. Не оставлю вас сирыми ни в сии годы, ни в сие время, но пребуду с вами, по повелению Бога, совершающего все на пользу, для спасения душ рабов Своих; ибо сие (Господь делает) не ради меня, но ради вас, просивших сего, дабы вы принесли плод Богу, соделывая чрез меня ваше спасение. Я скажу тогда: «Се, аз и дети, яже ми даде Бог» (Іс. 8:18), «соблюди их во имя Твое» (Ін. 17:11). Покрой их десницею Своею, приведи их в пристанище хотения Твоего; напиши имена их в книге Твоей; дай им обручение жизни, подавая им радость и говоря: «Не бойся, малое стадо: яко благоизволи Отец ваш дати вам Царство» (Лк. 12:32). И помолись, чтобы с дерзновением мог я изречь: Отче, даждь ми, да идеже буду аз, будут и дети мои (см. Ін. 17:24). Поверь мне, брат, что дух мой усердствует сказать моему Владыке, Который радуется о прошении рабов Своих: «Владыко! Или вместе со мною введи и чад моих в Царство Свое, или изгладь и меня из книги Твоей». Но немощь моя и нерадение препятствуют мне иметь такое дерзновение; впрочем, милосердие Его велико. Имея же такового Владыку, да утешимся, веруя, что Он непременно окажет нам милость Свою. Бог не забудет труда подвигов отцов наших, прежде почивших и ныне живущих, но скажет: пощажу место сие ради Себя и ради тех, которые верно служат Мне на оном. Ибо я верую несомненно, что на сем месте есть мужи, которые могут умолить Бога о неисчетном множестве людей, и прошения их не будут отвергнуты; ибо сказано: “волю их сотворит Господь» (Пс. 144:19); которые могут упросить, да будут очи Господни всегда обращены на место сие (ибо молитвы их восходят к Нему, как блистающая молния и как солнечные лучи), о которых веселится Отец, радуется Сын и утешается Дух Святой. Будем только внимать самим себе, брат, а Бог печется о месте сем; ибо оно сделалось местом упокоения для рабов Его, и чрез них исполняется написанное: «Глас радости и спасения в селениих праведных» (Пс. 117:15). Впрочем, дело десницы Господней сотворить силу (см. Пс. 117:16), дать нам крепость, чтобы мы могли шествовать по стопам отцов наших, то есть (последовать) их учению, жизни, долготерпению, любви, терпению, гонениям и страданиям, которые они претерпели от врага и чувственно и мысленно. Если же не усвоим себе чего-либо из жития их, то как назовемся и чадами их? Господь говорит: «аще чада Авраамля бысте были, дела Авраамля бысте творили» (Ін. 8:39). Ежели мы не будем страдать с ними, по мере немощи нашей, то как можем некогда и прославиться вместе с ними? Ежели не умрем с ними, отсекая волю свою, то как и восстанем с ними, в ожидании услышать сие слово: «приидите, благословеннии Отца Моего, наследуйте уготованное вам Царство» (Мф. 25:34). Брат! Ежели Господь исполнил наши прошения, даровав нам в наставники отцов наших, то будем остерегаться, как бы леность наша, или слабость, или нерадение, или неверие не разлучили нас с ними; ибо Писание говорит: «Аще ли неверный отлучается, да разлучится» (1Кор. 7:15); вспомним еще сказанное: «претерпевый… до конца, той спасен будет» (Мф. 10:22). Будем непрестанно молить Бога, чтобы никому из нас не разлучиться с отцами нашими ни в сем веке, ни в будущем. Не оставим света для взыскания тьмы, не отринем сладости меда для вкушения горечи змия. Не будем зложелательны к самим себе, и не возлюбим смерти; не приимем клятвы вместо благословения. Да не прогневаем Христа, угождая врагу. Станем трезвиться, бодрствовать, идти спешно, будем готовы; пробудимся от глубокого сна нашего. Подумаем о том, что Бог даровал нам не то только, чтобы быть под ногами святых, но и то, чтобы быть чадами их и наследниками. Блаженна душа, вкусившая сих (благ)! Блаженна душа, уязвленная любовию к сим (благам)! Блаженна душа, прилепившаяся к ним! Блаженна душа, усовершившаяся в сем! Ее ожидают во Царствии Небесном радость, веселие и мздовоздаяние во славу Отца и Сына и Святого Духа, аминь. Молись о мне, брат!
111. Того же к тому же великому старцу прошение молитвы о том, чтобы Бог даровал ему (духовное) преуспеяние.
Ответ. Брат! Моли благость Того, Который «всем человеком хощет спастися и в разум истины приити» (1Тим. 2:4), дабы Он даровал тебе духовное бодрствование, возжигающее духовный “огонь”, который «пришел низвести на землю» (Лк. 12:49) Господь Владыка неба и земли. Вместе с тобою, по силе моей, буду молиться и я, да дарует тебе сие бодрствование Бог, подающий всем, с трудом и усердием просящим, благодать, которая, пришедши, наставит тебя на истину, ибо она просвещает очи, исправляет ум, прогоняет сон расслабления и нерадения, очищает оружие, которое заржавело в земле лености, делает светлою одежду, оскверненную в плену врагов, заставляет возненавидеть скверную пищу их и возжелать насытиться духовной жертвы, приносимой Великим Архиереем нашим; сия-то есть та жертва, о которой открыто было пророку, что она очищает “грехи и отъемлет беззакония» (Іс. 6:7), плачущим прощает, «смиренным дает благодать» (Притч. 3:34), приемлется достойными, и чрез нее наследуют они жизнь вечную, о имени Отца и Сына и Святого Духа, аминь. Помолись о мне.
112. Тот же брат просил великого старца помолиться за него, дабы сподобиться ему принести себя в жертву мертвости Иисусовой.
Ответ. С радостью прошу Бога исполнить всякое благое ваше прошение, и верую, что Он исполнит сие; ибо неложен Тот, Кто сказал: «Просите, и дастся вам» (Мф. 7:7). Итак, да исполнит Господь прошения ваши. Аминь. Впрочем, не будь и сам беззаботен, но потрудись несколько; ибо ищущие у царя высокого достоинства (власти), хотя и имеют многих ходатаев за себя, однакож и сами подвергаются скорбям, опасностям и трудам, пока не получат (желаемого); равным образом и ты понеси хотя небольшой труд, чтобы обрести тебе великую милость. «Много… может молитва праведного поспешествуема» (Як. 5:16). Скажи и находящемуся с тобою возлюбленному о Господе (брату), который всегда тебя вразумляет и чрез то оказывает тебе великую милость, чтобы он не переставал вразумлять тебя. «Егоже бо любит Господь, наказует» (Євр. 12:6). Приветствую всех вас о Господе и прошу помолиться о мне, ради любви.
113. Тот же просил молитв великого старца, дабы избавиться ему от ветхого человека.
Ответ. Послушай, возлюбленный брат, и преклони сердце твое к сохранению возвещенных тебе Божественных глаголов, которые происходят не от человека, но от Духа Святого. Иисус есть Врач душ и телес. Ежели ты имеешь язвы, я введу тебя к Нему, и буду молить Его, дабы Он исцелил тебя, если только ты сам сего пожелаешь. Он есть податель всех благих дарований. Подает же тебе не только по прошениям твоим, но лучше сказать –«несравненно больше всего», чего ты просишь (Еф. 3:20). Иисус Сын Божий есть свет и сила; Он воплотился от Святой Девы Марии, явился на земле, пожил с человеками и принес за нас Самого Себя «в жертву живую… благоугодную Богу» (Рим. 12:1) и Отцу нашему, чтобы соделать нас «Себе люди избранны, ревнители добрым делом» (Тит. 2:14), «царское священие, язык свят» (1Пет. 2:9), претерпев за нас все сии (страдания), Он оставил нам образ терпения и радуется, когда мы просим Его. Я прошу Его просветить сердце твое; впрочем, потрудись и ты со мною до пота; ибо Сын Божий говорит: «Приидите ко Мне все труждающиися и обременении, и Аз упокою вы» (Мф. 11:28). Итак, моля о тебе, я прибегаю к Нему с великою неотступностью; но если и сам ты не прибегнешь к Нему, то будет нам великий стыд. Иисус никого не отвергает; Он и в единонадесятый час нанял делателей в виноградник Свой. Прилепись к Нему и потрудись несколько, чтобы получить награду наравне со всеми. Бог даровал тебе ум, предай Ему оный, посвящая его небесному, «вышних ищите… горняя мудрствуйте» (Кол. 3:1,2), туда, где Он Сам пребывает; ибо я молюсь, чтобы ты достиг туда со всеми, любящими имя Его. Сим только образом может каждый освободиться от ветхого человека. Иисус сказал апостолам: «Вы есте соль земли» (Мф. 5:13); землею назвал Он тело, ибо Писание говорит: «земля еси, и в землю отъидеши» (Бут. 3:19). Будь сам для себя солью, осоляя и иссушая (в себе) гнилость и (истребляя) червей, то есть злые помыслы. Если ты будешь сие делать, то и я вместе с тобою стану трудиться и осолять, чтобы не воссмердели (язвы твои) и не возбудили в других отвращение. Бог и Спаситель наш хочет, чтобы мы спаслись; но нам надлежит взывать непрестанно: «Спаси мя, Господи», и спасет тебя; ибо некоторые взывали так и вошли «в пристанище хотения» Его (Пс. 106:30), куда, надеюсь, и ты войдешь, ежели дашь мне руку по силе (своей). Размысли о сказанном и, последуя сему, достигнешь (желаемого), как говорит апостол: «Тако тецыте, да постигнете» (1Кор. 9:24). Молись о мне, брат, да не буду осужден за то, что говорю и не делаю.
Вопрос 114, того же к тому же великому старцу: о различных помыслах и о совершенстве в пути Божием.
Ответ. Все, что ты написал, забывчивый брат мой, прося у Бога чрез мою худость, клонится к одному, – чтобы совлечься ветхого человека, приобрести освящение души и тела и получить спасение в Царствии Божием, вместе со святыми; ибо это-то и есть та мера, о которой я тебе говорил, – чтобы измениться и очиститься от ветхого человека. «Несравненно больше» (тебя) (Еф. 3:20) прошу я Бога, побужденный (к тому) любовию, чтобы Он подал тебе то, о чем ты просишь. И если ты не воспрепятствуешь сему своим расслаблением и нерадением, то удивишься и прославишь Бога, как Он приведет тебя из небытия в бытие. Бог да простит тебе согрешения твои, и тем, что последует за сим, да уготовит тебе прощение. Касательно ночных мечтаний, скажу тебе, что диавол по зависти искушает тебя ими: ты приносишь покаяние Богу, а (дух злобы) хочет поругаться тебе (и уверить), что и всемогущее покаяние бесполезно; но не повинуйся ему, ибо ты имеешь великую помощь от молитвы святых. Тщательность состоит в том, чтобы, если увлечешься и согрешишь противу кого-нибудь делом или словом, пойти к нему и сделать ему поклон34. И Бог, видя это, защитит тебя от врагов твоих. Касательно снедей: не будем слишком заботиться о себе. Случается и то, что сия брань бывает от демонов, с целью вовлечь нас в попечения, дабы, занимаясь этим, мы оставили предлежащие нам блага. О совершенстве же пути Божия говорить теперь не следует, чтобы не привести тебя в отчаяние; но веруй, что туне спасает тебя Господь Бог молитвами святых; ибо они могут умолить Его. Помолись о мне, брат.
* * *
34 Испросить у него прощенья.
Вопрос 115, того же к тому же великому старцу: об унынии и некоторых других помыслах.
Ответ. Единый безгрешный Бог, Который спасет надеющихся на Него, да укрепит любовь твою, чтобы «преподобием и правдою ты служил Ему вся дни живота своего» (Лк. 1:75) во храме внутреннего человека, где приносятся Богу мысленные жертвы: злато, ливан и смирна; где закапается в жертву телец упитанный, и изливается честная кровь непорочного Агнца; где слышатся согласные восклицания святых Ангелов: «тогда возложат на алтарь Твой тельцы» (Пс. 50:21). “Тогда”! Когда же это “тогда”? Когда приходит Господь наш, Великий Архиерей, Который приносит и принимает бескровную жертву; когда о имени Его в ушах хромого, сидящего при красных дверях, слышен будет радостный глас: «востани и ходи» (Деян. 3:6); тогда он входит во святилище, «ходя и скача и хваля Бога» (Деян. 3:8); тогда престает сон уныния и неведения; тогда отлетает от веждей дремота уныния и лености; тогда пять мудрых дев возжигают «светилники своя» (Мф. 25:7) и ликуют с Женихом во святом чертоге без смущения, согласно воспевая: «Вкусите и видите, яко благ Господь: блажен муж, иже уповает Нань» (Пс. 33:9). Тогда прекращаются брани, и осквернения, и движения, и водворяется святой мир Святой Троицы, запечатлевается сокровище и делается недоступным похищению. Молись о том, чтобы тебе уразуметь это, достигнуть сего и возрадоваться о Христе Иисусе, Господе нашем, Которому слава во веки, аминь.
116. Того же к тому же великому старцу о тайном искушении и о преуспеянии.
Ответ. Брат! Я удивляюсь любви твоей, как ты не постигаешь хитростей бесов. Ибо как раздражились они против Иова, когда свидетельствовал о нем Бог, и как, предугадав, что приблизилось время юноше очиститься, «стрясе его» (Мк. 9:20); так и тогда, когда видят, что кто-либо преуспел, искушают его по зависти; не искушают же пришедшего в преуспеяние чрез свои дела потому, что такой победил их, но преуспевшего туне по молитвам святых, и это бывает попущением Божиим для того, чтобы человек познал свою немощь и не превознесся (полученным) дарованием. Как в воинстве одни превосходят других, так и обители у Отца светов превосходят одна другую. Если бы не было так, то почему они «многи суть» (Ін. 14:2)? Бог да укрепит тебя в страхе Своем. Помолись о мне.
Вопрос 117, того же к тому же великому старцу: о преуспеянии душевном, о научении брата, и о вере к общему (духовному) отцу.
Ответ. Поверь мне, возлюбленный брат, что ты, при помощи Божией, находишься не вне врат Царствия Небесного, но стой твердо, тщательно, внимая самому себе, чтобы не быть изринутым оттуда. От Бога зависит ввести (туда) человека за молитвы святых Своих; а от воли человека зависит утвердиться там или быть оттуда изринутым. По воле Божией я постепенно веду тебя на высоту добродетелей. Итак, благодушествуй о Господе и усердно иди путем Его, и получишь от Него помощь о имени Его. О брате же (скажу): приими его со смиренным сердцем и говори ему то, что Бог положит тебе на сердце сказать ему, помня, что по нужде Он отверз уста и ослу; и если все исходит от Него, то Ему же припиши и пользу, чрез тебя полученную. И когда Бог, вложивший слово в уста твои, увидит твое смирение, то припишет тебе награду за научение (брата); и исполнится на вас написанное: «Брат от брата помогаемь, яко град тверд и огражден» (Притч. 18:19). Господь Иисус Христос да устроит все ко благу нашему. О худейшем же рабе (скажу): если Бог даровал тебе веру, то Он же и растит и хранит ее, ибо не может открыть тайну людям худейший из них, но Бог бывает все во всех. Прости, брат, и помолись о мне.
Вопрос 118, того же к другому старцу. Как поступать желающему безмолвствовать, дабы избежать прославления имени своего, чтобы слава, превышая дела его, не повредила ему; потому что отцы сказали: горе тому человеку, которого имя выше дел его; и беседовать ли с некоторыми или вовсе ни с кем не беседовать?
Ответ. Иметь имя или славу выше делания своего нимало не вредит тому, кто не услаждается тем, или не соглашается с тем, что говорят о нем, так же, как оклеветанному в убийстве, но ничего подобного не делавшему (не вредит клевета). Такой должен думать: что люди имеют о мне хорошее мнение, не зная, каков я. А то, чтобы с одними беседовать, а с другими нет, или одних отвергать, а других принимать – приводит к различению людей. Итак, кто может пребывать беспопечительно, познав свою немощь (говорю по неразумию своему), тот хорошо делает.
Вопрос 119, того же к великому старцу. Прошу тебя, честнейший отец мой, снизойди моей немощи и разреши мне, когда кто из отцов пожелает прийти ко мне в келлию, чтобы помолиться за меня, принять его, ибо я отягчен унынием, пока Бог, молитвами вашими, утвердит мою душу.
Ответ. Брат мой! Прошу любовь твою, не поставляй меня на высоте: я несмыслен и превозношусь, тогда как должен бы иметь уверенность, что нахожусь внизу; ибо слово твое: «снизойди» – значит, что я нахожусь наверху, на высоте. Но ужели не знаешь, что тому, кто должен быть ниже всякого человека и находиться в самом низу, некуда уже более сойти. Ты имеешь наставление святого апостола Павла, который говорит: «Вся же искушающе, добрая держите» (1Сол. 5:21). Всякое дело, которое совершает человек в страхе Божием, приносит пользу душе его. Итак, если беседа (с отцами) приносит тебе пользу, то я не препятствую твоей пользе; ибо считаю себя достойным презрения от всех, которые приходят помолиться о тебе и доставить тебе пользу. Посему, будешь ли ты иметь свидание (с отцами) или не будешь, Господь Иисус да укрепит искреннюю любовь твою. Что я значу среди людей, чтобы мог позволять себе (требовать) сего (от тебя)? Твоя польза составляет мою радость. Итак, беседуя с приходящими (к тебе) святыми и получая от сего пользу, проси их помолиться и о мне, любви ради. Полагаю же так, что и беседовать ради Бога хорошо, и не беседовать Бога ради – так же хорошо. Будь здоров.
120. Того же к тому же великому старцу, прошение молитвы, и о совершенном безмолвии.
Ответ. Господь наш Иисус Христос, Сын Благословенного и Вышнего Бога, да утвердит и укрепит вас к принятию Святого Своего Духа, Который благим Своим пришествием да научит вас всему, да просветит сердца ваши и наставит вас на истину; и да увижу я вас процветшими, подобно финикам в раю Божием, и да явитесь вы, как плодовитая маслина, посреди святых, и как виноград плодоносный, весь истинный, на Божественной ниве. Да сподобит же вас Господь испить от источника премудрости; ибо те, которые пили из него, забывали самих себя, будучи всецело вне ветхого человека, и от источника премудрости перешли к иному источнику, – любви николиже отпадающей (см. 1Кор. 13:8); и, бывши в этом состоянии, они достигли меры, превысшей рассеяния и высокоумия, сделавшись всецело ум, всецело око, всецело светлы, всецело совершенны, всецело боги. Потрудились, возвеличились, прославились, просветились, ожили; потому что прежде умерли. Веселятся и веселят: веселятся о Нераздельной Троице и веселят Вышние Силы. Возжелайте состояния их, теките путем их, поревнуйте вере их, приобретите смирение их, терпение во всем, дабы вам получить достояние их. – Держитесь их непадающей любви, дабы наследовать неизреченные блага: «ихже око не виде, и ухо не слыша, и на сердце человеку не взыдоша, яже уготова Бог любящим Его» (1Кор. 2:9). О безмолвии же (скажу): теперь обучай себя еще несколько (времени), и Бог сотворит с тобою милость Свою.
121. Тому же великому старцу: дозволит ли он ему (проходить) совершенное безмолвие?
Ответ. Я уже сказал любви твоей, возлюбленный брат, касательно безмолвия, чтобы ты еще несколько подождал, и сказал это не потому, чтобы не желал видеть тебя достигнувшим этой35 меры; вовсе нет! Напротив, желаю и молюсь, дабы Он даровал тебе сие, и большее сего; ибо преуспеяние ваше есть высшая моя радость. Но дарования духовные ниспосылаются от Бога в свое время. Он Сам призывает, помогает и сохраняет; ибо Писание говорит: «не хваляй бо себе сей искусен, но егоже Бог восхваляет» (2Кор. 10:18). Если хочешь создать себе дом, прежде приготовь материал и все нужное, и Зодчему останется только прийти и построить. Нужное для такого здания состоит в следующем: твердая вера для возведения стен; деревянные светлые окна, чрез которые проникает свет солнечный (внутрь), для освящения дома, чтобы не было в нем никакой тьмы. Сии деревянные окна означают пять чувств, утвержденных Честным Крестом Христовым, чрез кои проникает (в нас) свет мысленного Солнца правды и не допускает никакой тьме входить (разумею врага и ненавистника добра) в дом твой. Хочешь ли ко всему сему кровли, покрывающей дом, да «Во дни солнце не ожжет тебе, ниже луна нощию» (Пс. 120:6). Кровлею можно назвать любовь к Богу, которая, покрывая дом, никогда не падает и не допускает зайти солнцу «во гневе вашем» (см. Еф. 4:26), – дабы оно не явилось в день судный обличителем нашим, жгущим нас во огне геенском, – ни луну (не допускает) свидетельствовать о нашем ночном унынии и лености. Надобно наконец иметь и двери, которые бы вводили в этот дом и сохраняли живущего в нем. Когда же говорю о двери, то разумей, брат, мысленную дверь – Сына Божия, Который говорит о Себе: «Аз есмь дверь» (Ін. 10:9). Если ты таким образом приготовишь дом свой, и не будет в нем ничего ненавистного Сыну Божию, то Он приидет к тебе с благословенным Отцем и Святым Духом и обитель у тебе «сотворима» (Ін. 14:23), научит тебя тому, что есть безмолвие, и просветит сердце твое неизреченною радостью. Аминь.
* * *
35 В славянском переводе: во устроение таковой меры.
122. Прошение молитвы и наставления к добродетельной жизни.
Ответ. Бог наш Иисус Христос да просветит очи сердца твоего, вожделеннейший и возлюбленнейший сын мой, дабы воссияло в них просвещение Святой, Единоначальной, Животворящей и Достопокланяемой Троицы, дабы ты мог уразуметь святые Его таинства, возрадоваться вечной радостью, выйти из Египта, рассечь море жезлом, связать руки лютого фараона и праздновать Богу, принося в жертву и снедая пасху во святыни, обагряя уста свои во святой и честной Его крови, будучи (притом) препоясан по чреслам, держа жезл чистыми руками и нося сапоги на ногах непретыкающихся; да напитаешься ты небесною манною, приносимою сослужебными тебе облаками, да не обветшает одежда твоя, и да не возрастут волосы на голове твоей; но да очистится сердце твое к принятию Владычнего закона, да сокрушишь ты среди людей твоих излиянного тельца; да пожрет земля врагов твоих, противоречащих тебе; да возобладаешь над царями Амморейскими; да потребит Господь седмь оных народов от лица твоего, и да наследуешь землю их вовеки. Да перейдешь ты Иордан силою Божественного чудодействия, и да возьмешь город финикийский (Иерихон) и спасешь блудницу Раав, уверовавшую в Бога твоего, да насеешь, и насадишь, и вкусишь, и насытишься плодами, и прославишь Бога, даровавшего тебе (Свою милость). Да не будет в тебе Бог ин, Поелику ты будешь отселе освящен Богу твоему, и иноплеменники не опустошат земли твоей, Поелику ты будешь страшен для них. Да убьешь ты Голиафа, чтобы царствовать с Давидом, и совлечешься ветхого, нашедши новое. – Да уверуешь во Христа, дабы с Ним сораспяться, умереть, быть погребенным и наконец восстать светло, и вознестись от земли славно, и жительствовать с Ним вечно. Итак, умягчи сердце свое, и оно обновится; сколько смягчишь его, столько найдешь в нем помышлений для жизни вечной о Христе Иисусе, Господе нашем. Аминь.
А к брату, который с тобою, будь снисходителен, по силе своей: здоровый должен снисходить немощному, пока Бог устроит полезное ему. Радуйтесь о Господе.
123. Прошение того же к тому же великому старцу. Святой Отец! Благослови меня благословением духовным и освяти мне посланный к тебе куколь и аналав, чтобы иметь мне их как покров от всякого зла о Христе, Господе нашем.
Ответ. Возлюбленный брат! Если Владыка Христос, Всемогущий Господь неба и земли, сказал приступившим к Нему: «по вере ваю буди вама» (Мф. 9:29), то что скажу я, нищий и убогий? Но Бог благословений да благословит тебя «всяцем благословением духовным» (Еф. 1:3) и всякой благодатью правды, и да соделает тебя сопричастником светлости святых, наследником Царствия, свободным от нечистых страстей, молитвами и ходатайствами всех святых. Аминь. А о чем просил ты (скажу): если ты веришь так36, то я буду носить их (куколь и аналав) три дня и пришлю их тебе, когда освятятся беседою с Богом, совершаемою чрез молитвы святых, которая да утешит и тебя. Помолись о мне.
* * *
36 В славянском переводе: извещаешися тако.
124. Того же к тому же великому старцу. Отец мой! Как могу узнать, (пребывая) в келлии своей, отсекаю ли я свою волю, а равно и когда нахожусь с людьми? И что есть воля плотская, и воля, внушаемая демонами, прикрытая личиною добра? И какова воля по Богу?
Ответ. Отсекать волю свою пребывающему в келлии своей – значит нерадеть о телесном покое во всех его видах; воля плотская состоит в том, чтобы упокоить тело в каком-либо случае, и потому, если не доставляешь ему покоя, знай, что, пребывая в келлии, отсекаешь свою волю. А отсекать волю свою, пребывая с людьми, значит умереть для них и быть с ними как бы не существующим. Иметь же волю по Богу, как говорит апостол, значит отсекать «волю плоти» (Еф. 2:3). А воля, внушаемая демонами, состоит в том, чтобы оправдать себя и веровать себе, и тогда (человек) тот бывает уловляем (ими). Помолись о мне, брат, и прости меня.
125. Того же к тому же великому старцу. Какую должно назначить для себя ежедневную пищу?
Ответ. Если назначишь себе ежедневную пищу в келлии согласно с тем, как ты спросил, это введет тебя в попечения и брань. А что посылает Бог, тем и будь доволен. «Иже ходит просто, ходит надеяся» (Притч. 10:9).
126. Вопрос того же. Хорошо ли мне упражняться в молитве: «Господи Иисусе Христе, Сыне Божий, помилуй мя», или лучше поучаться в Божественном Писании и стихословить псалмы?
Ответ. Надобно делать и то, и другое: немного того и немного другого попеременно, по написанному: «сия подобаше творити, и онех не оставляти» (Мф. 23:23).
Вопрос 127, того же к тому же великому старцу. Когда читаю псалмы, должно ли после каждого псалма произносить Отче наш или прочитывать в свое время Отче наш и прочее (то есть тропари) до конца молитв (положенных после каждой кафизмы)?
Ответ. Прочесть один раз37 Отче наш и последующие молитвы будет одно и то же, т. е. будет достаточно.
* * *
37 Т. е. один раз после целой кафизмы, а не после каждого псалма.
128. Того же к тому же великому старцу. Следует ли в конце вечернего и ночного славословия и молитвы, поминать: о мире Святых Церквей, царя, правителей, всех людей, нищих, вдовиц и тому подобное? И если тот, кого просят (помолиться), сознает себя страстным, должен ли он молиться?
Ответ. Поминать в молитве о мире Святых Церквей и прочее за сим последующее – хорошо, ибо о сем апостольское есть завещание; но, исполняя сие, (надобно сознавать себя) недостойным и не имеющим на то силы; и о просящем хорошо помолиться. Евангельское и апостольское слово говорит: «Всякому… просящему у тебе, дай» (Лк. 6:30), и: «молитеся друг за друга, яко да исцелеете» (Як. 5:16), и еще: «якоже хощете да творят вам человецы, и вы творите им такожде» (Лк. 6:31). И об апостолах молились некоторые. Кто нерадит о заповеди, тот и сам себя осуждает, а потому могу или не могу, понуждаю себя к исполнению заповеди.
Ответ 129, того же великого старца к тому же и живущей с ним братии, которые просили у него молитвенной помощи на врагов, и – сказать им, как живет другой старец, авва Иоанн.
Радуйтесь о Господе, чада вожделеннейшие и любезнейшие! Господь да исполнит во «благих» прошения ваши, и да в вас «лук сильных изнеможе» (см. 1Сам. 2:4), и да препояшетеся вы с высоты силою. Удивляюсь, если вы столько же желаете пользы душам вашим, сколько я желаю ее, день и ночь моля Бога о спасении вашем; не говорю же, что не желаете, но что не знаете ее. Еще и здесь (на земле) делаются известными чины, степени и меры будущего наследия. И как человек, славный в мире, опытный в делах житейских и понимающий величие, преимущество и честь воинского звания, старается включить в оное детей своих, дабы и они достигли сего величия; а дети, по неопытности, небрегут о сем; иногда же, не понимая чести, какой удостаиваются великие воины, лучше желают заняться (каким-нибудь) художеством: так и я в отношении вас. Но простите меня в том, что я сказал, как человек безумствующий; пришед же в себя и вспомнив, что я, земля и пепел, – хранилище всех зол, прослезился о том, о чем говорил, и сказал себе: напрасно похвалился “я, земля и пепел» (Бут. 18:27). Впрочем, как я уже прежде сказал, что желаю вашего спасения и хочу быть ходатаем за вас о всяком благе, то, если буду в состоянии, исполню это по силе моей. Касательно же жизни единодушного сына моего, благословенного и смиренного послушника, во всем отвергнувшего все свои хотения даже до смерти, что сказать вам? Господь сказал: «видевый Мене виде Отца» (Ін. 14:9), и о ученике сказал, что он может (то же), что и «учитель его» (Мф. 10:25). «Имеяй уши слышати да слышит» (Мф. 13:9). Простите меня и помолитесь о мне.
130. Прошение того же к тому же великому старцу о здравии аввы (Серида), который был долго болен, и о душевных страстях, и можно ли посещать близ живущего старца, и отчего тело ощущает тяжесть?
Радуйся, брат, о Господе! О здоровье сына моего могли бы помолиться Богу некоторые из находящихся здесь святых (о чем я и известил его), чтобы он не был болен ни одного дня, – и это исполнилось бы; но тогда он не получил бы плодов терпения. Разве он не знает, что претерпел я? – болезни, горячки, скорби, пока пришел в это благонадежное пристанище. Болезнь эта весьма полезна ему для терпения и благодарения. О страстях (скажу): всякий должен по возможности покорить себе тело свое скудостью и скорбью. Посетить брата хорошо, а празднословить худо. Самое дело научит тебя, как поступить: посети ближнего и воздержись от празднословия; подражай же собеседованию святых отцов, например (спроси): как пребываешь, авва? И потом: скажи нам слово жизни вечной, как обрести нам путь Божий? помолись о мне многогрешном, и подобное тому. Наконец (сотвори) молитву и пойди с миром. Ты ощущаешь тяжесть в теле от уныния и по действию демонов. Да укрепит тебя на них Бог законно подвизаться, победить и быть увенчанным о Христе Иисусе, Господе нашем, Которому слава и держава во веки, аминь.
Ответ 131, того же великого старца к тому же.
Брат! Ты сказал о себе: я болен телом и душою, а зачем скрыл, что здравствуешь волею своею? Касательно души и тела ты не знаешь, что тебе полезно; о воле едва ли и многое множество сведущих знают более тебя. Или не знаешь, что я всегда уязвляю тебя (обличениями) при всяком случае. Если можешь терпеть, терпи. Я говорю как безумный, потому что действительно безумен; но и ты говоришь так же; ибо сказать: «Я не знаю, что мне полезно», – значит то же самое. Господь да даст нам разум во всем. Прости меня и помолись о мне.
132. Того же к великому старцу вопрос и прошение о молитве.
Молю тебя, честный отец, скажи мне, что значит добрая и злая воля, чтобы я не оставил без внимания святые твои слова; и прости меня и помолись о мне, да избавлюсь от диавола и его смущения.
Ответ. Брат! Всякий покой телесный мерзок Богу нашему; ибо Он Сам сказал: «узкая врата, и тесный путь вводяй в живот» (Мф. 7:14). Избрать этот путь есть добрая воля; и тот, кто держится его, во всяком деле, произвольно избирает себе скорбь по силе своей. Или не знаешь, что говорит апостол: «умерщвляю тело мое и порабощаю» (1Кор. 9:27). Видишь ли, что божественный муж волею порабощает тело свое, хотя оно и противилось тому? Имеющий сие доброе желание спасения ко всякому из требуемых нуждою действий своих примешивает небольшую скорбь. Например: могу лечь спать на мягкой, набитой пухом постели, но предпочитаю небольшую скорбь (если только это скорбь), и по собственному желанию ложусь на рогоже, ради немощи телесной, стыдясь и этого, потому что другие упокоиваются на голой земле, а иные на изголовьях, набитых мякиною, как святой Арсений и многие другие; а иные клали и терновник под голову, предпочитая скорбь. И еще: нахожу ли близко воду или удобные поварни? Как делатель, должен я избрать далечайшую из них, чтобы нанести телу небольшую скорбь. Еще: могу ли иметь хорошую пищу и чистый хлеб? Должен предпочесть худшее, чтобы поскорбеть хотя немного, вспоминая томящихся голодом и вовсе не вкушающих вареной пищи, а тем более Владыку нашего Иисуса, Который вкусил желчи и оцта меня ради. Это-то и есть воля по Богу. – Воля же плотская состоит в противном сему, то есть чтобы во всем иметь покой. Или не помнишь, что говорим всякий день? Затвори скорее двери, чтобы не обеспокоил нас ветер или пыль. И опять: вот посмотри, брат, пища пригорела, и я не могу есть ее, и прочее; и просто сказать, во всем так поступаем; это-то и есть злая воля; отсеки ее и спасешься. – Если же побеждаешься этим, то укоряй себя, а ближнего своего оправдывай. Ленивый брат! Знай о Господе, что истаяла, яко паутина, душа моя. Трудно спастись! И как заблуждается тот, кто думает спастись, упокоивая себя во всем. Если потрудишься со мною немного, то я помолюсь Богу, чтобы Он исполнил прошение твое. И когда будешь вспоминать Его и святых Его, то отступит от тебя диавол и смущение его. Если скажу, что не молюсь о том, чтобы Господь укрепил и утвердил вас во всяком благом деле, то солгу; но Царствие Небесное получают лишь те, которые нудят себя (см. Мф. 11:12). Если не понудим себя немного, то как можем спастись? Или, как «может молитва» святых “много” успеть, если не будет «поспешествуема» (Як. 5:16). Помолись о мне, брат.
Ответ 133. Того же великого старца к тому же и живущей с ним братии.
Господь наш Иисус Христос, Бог наш, да благословит вас всяким благословением духовным и всякою благодатию правды. Он же да засвидетельствует, сколько желаю я спокойствия всякому человеку, особенно же вам, и что говорю вам как единодушным (братиям), которые хотят, ради имени Его, волею идти по тому пути, по коему ходили и мы, претерпевая тесноту и скорбь. Братия! Не помню, чтобы, найдя совершенный покой, мы (когда-нибудь) воспользовались им; но всячески старались примешивать отвсюду малую тесноту и скорбь, боясь Того, Кто сказал: «восприял еси благая твоя в животе твоем» (Лк. 16:25), и: «многими скорбьми подобает нам внити во Царствие Божие» (Деян. 14:22). Так поступали мы и тогда, когда многие стяжания приходили в руки наши, и знает Бог, в какой нищете жили мы, ради Обнищавшего для нас. Нехорошо давать себе покой во всем. Кто ищет сего, тот живет для себя, а не для Бога; ибо такой (человек) не может отсечь свою волю. Помолитесь о мне, честнейшие братия.
134. Того же к тому же великому старцу. Изъясни мне, авва мой: утром, в продолжение часа, а иногда и двух, нападают на меня помыслы, и не знаю, от чего сие случается со мною? Еще скажи мне и то: как может демон представить в мысли моей образ женщины, или чего-либо иного; ибо лицо заключается в самом том помысле, и помысл и лицо являются не отдельно одно от другого, а вместе. И что мне делать, чтобы освободиться от того? Помолись о мне.
Ответ. Брат! Когда кто-либо бывает празден, то занимается приходящими ему помыслами. Когда же занят делом, то не имеет времени принимать их. Итак, с раннего утра держи жернов38 в своей власти, и будешь молоть пшеницу твою – хлебы в пищу. Если же соперник твой предупредит тебя, то вместо пшеницы будешь молоть им (жерновом) плевелы. – На другой твой вопрос (скажу): брат! лица, изображаемые живописцами, бывают нераздельны от красок; если же взять доску, на которой предварительно написано что-нибудь, то она в то же время не принимает уже более ни других лиц, ни красок. Итак, освободиться (от помыслов) значит предварительно изобразить на доске твоей (что следует). Будем подвизаться по мере сил, и Бог поможет нам. Ему слава, аминь. Помолись о мне, брат, и прости меня Господа ради.
* * *
38 Т. е. ум.
135. Того же к тому же великому старцу прошение и моление о благах, приличных душе.
Ответ. Радуюсь я в Господе, и радуется во мне Господь, когда дети мои предлагают благие прошения, то есть – о спасении души и жизни вечной. Да возрадуется же и дух твой, брат, потому что я включил тебя в преизящное воинство с тем, чтобы ты непрестанно находился в хранилище неизреченных благ, и вот ты уже в нем (то есть в воинстве) находишься. Итак, старайся приобрести благолепные одежды, сообразные с достоинством воинства, чтобы не быть исключенным из него, – сердце премудрое и смиренное и лицо благоустроенное, удаляющееся всякого движения гнева и смущения. Ибо это место требует таких именно слуг, которые очищались бы от страстей и были бы одеты в брачную одежду, чтобы не быть им изгнанными вон с великим стыдом. Вот, ты вступил в оное воинство, не оставляй же его: это зависит от тебя самого; я ввел тебя, не выходи оттуда; отделил тебя от левой стороны, не смешивайся же снова с находящимися на ней; благословил тебя, не ищи же клятвы39 (см. Пс. 108:17). Я старался ввести тебя и в другие неизреченные, пречестные и чистые сокровища Духа, и сказал мне (Дух Божий): теперь еще не время, но когда потщится сделать «шуйцу как десницу», и ветхого человека новым, к принятию Святого и Достопокланяемого Духа, тогда приимет Духа, Который и “научит его всему” (см. Ін. 14:26), и наставит, и введет его в такие чертоги, в которые входят только немногие, за их смирение, послушание, кротость и терпение. Не будь же празден и делай «не брашно гиблющее, но брашно пребывающее в живот вечный» (Ін. 6:27), о Христе Иисусе, Господе нашем, в Котором укрепляйся всегда, благословенный!
* * *
39 Проклятия.
136. Тот же просил того же великого старца помолиться о нем и сказать ему: каким образом человек сподобляется чистой и духовной молитвы?
Ответ. Возлюбленный о Господе брат! Бог дал нам удобство идти путем угодным Ему, путем, который вводит в жизнь вечную, и я объясняю вам, в чем он состоит, и как можем найти его, чтобы таким образом получить все вечные блага. Поелику Господь наш Иисус Христос сказал: «просите, и дастся вам: ищите, и обрящете: толцыте, и отверзется вам» (Лк. 11:9), то помолись Самому Благому Богу, чтобы Он послал вам Святого Духа Утешителя, и Тот, пришедши, научит вас всему и откроет вам все таинства. Его взыщи себе в путеводителя; Он не допустит прелести или рассеяния в сердце, не попустит нерадения и уныния или дремоты в мысли; просветит очи, утвердит сердце, возвысит ум. Ему прилепись, Ему веруй, Его возлюби: ибо Он умудряет безумных, услаждает мысль, подает силу, чистоту, радость и правду; учит долготерпению и кротости, любви и миру, и дарует (оные). Ты имеешь твердый камень, не изнемогай; ибо ни ветры, ни дожди, ни реки не могут разрушить устроенного на нем здания. Имеешь великого Кормчего, Который запрещает ветрам и морю, и они утихают, и корабль соблюдается от крушения; имеешь Учителя благого, Который поставил законом забывать задняя и простираться в “предняя” (см. Флп. 3:13). Вот сокровище некрадомое! Вот столп неопровержимый! Зачем считаешь, что я значу нечто? И я не достигну сего, если не смогу победить гнев, и не подавлю раздражительности, и не приобрету устроения тихого, в котором почивает Бог. Итак, оставим лукавство и восприимем простоту, укореним и возрастим на поле нашем виноград, да соберем грозды и приготовим вино веселия, чтобы, упившись им, забыть скорби и болезни, удручающие нас на погибель душевную. Брат! Воля Бога Владыки нашего состоит в том, чтобы мы спаслись. Почему же мы не желаем сего? Итак, молись всегда прилежно, чтобы низошла на нас благодать Духа. Исполнившись Его, Отцы прилепились к Господу совершенною любовью, взывая: «Kто ны разлучит от любве Христовой?» (Рим. 8:35). И говорили (сами себе): ничто. Возлюбим (Его), дабы быть возлюбленными; приступим всем сердцем, дабы быть принятыми; смиримся много, чтобы Он возвысил нас; восплачемся, чтобы воссмеяться, опечалимся, чтобы возрадоваться; возрыдаем, чтобы утешиться; будем просить о том, чтобы Дух пришел к нам и наставил нас «на всяку истину» (Ін. 16:13); ибо неложен Сказавший: «просите, и приимете» (Ін. 16:24). Господь да сопутствует нам во всем по милости Своей, дабы мы могли уразуметь, каковы мы и чего требуем, или чего желаем. Ему слава во веки, аминь.
137. Тот же, прекратив беседы со многими, желал беседовать с одним и вопросил того же великого старца: Я связан взаимною любовью с одним братом, который желает беседовать со мною: беседовать ли мне с ним или нет?
Ответ. Если ты связан взаимною любовью с одним из братии, то что помышляешь о других, находясь посреди их и не беседуя с ними? Вникни, где ты теперь. И если хочешь, беседуй, укоряя себя. Помолись о мне.
138. В одно время некто из отцов, преклонных лет, много потрудившись в пустынях и наконец вознамерившись безмолвствовать в общежитии, вопросил другого старца, как должно начать безмолвие.
Ответ. Иоанн Креститель сказал Владыке нашему Христу Богу: «аз требую Тобою креститися, и Ты ли грядеши ко мне?» (Мф. 3:14). Впрочем, хорошо вздумала любовь твоя вразумить нас собственным смирением, дабы хотя чрез то заставить нас устыдиться и признаться в страстях своих; ибо «без всякого прекословия меньшее от большого благословляется» (Євр. 7:7). Итак, ты должен врачевать меня, потому что ты старше меня, ты – духовный иерей Божий, который, будучи призываем помазать елеем больных и врачуя их от болезни телесной, вместе с помазанием подаешь им и отпущение грехов. А я, не причтенный к клиру, по недостоинству своему, ибо и вид белых волос моих не удержал меня от юношеских воспоминаний, как могу советовать высшему себя? Ежели бы вопрошающий был такой же человек, как и я, то моя говорливость не позволила бы мне молчать, но непременно заставила бы дать ответ, ибо язык мой неудержим; и я мог бы сказать ему, что отрок, начиная обучение с низших наук (постепенно) восходит к высшим, так и ты. Разве я не сказал бы ему сего? Сказал бы непременно. – А Поелику изрек бы ему, что разумею, то скажу и тебе: пять дней безмолвствуй, а два беседуй. И если пребывание твое в безмолвии будет по Богу, то есть если будешь знать, чего ищешь, пребывая в келлии, то не впадешь в руки беса тщеславия. Тот, кто знает, зачем он пришел в город, о сем только и думает, и ни к чему более не обращает своего сердца, дабы не забыть, для чего пришел. Прости меня, авва, что я не могу ничего более сказать тебе, и помолись о мне Господа ради; ибо нет у меня ни дел, ни слов.
Вопрос 139, того же к тому же. Если даю телу своему пищи даже более необходимого, – оно не в силах служить; меньше же дать опасаюсь, чтобы оно не изнемогло совершенно, (скажи): как поступить мне в сем случае? И относительно Святого Причащения: я желаю причащаться всякий день; но не послужит ли мне в отягощение (совести), если Святые Дары будут приноситься ко мне, грешному, или я сам должен выходить для принятия Причащения? И снова (спрашиваю), как сохранить безмолвие?
Ответ. Авва! Я уже сказал любви твоей слова Иоанна к Спасителю, а ты и вторично написал ко мне, безумному и невежде. Впрочем, если Иоанн не противоречил уже после, кто же я – уничиженный, чтобы стал противоречить? Истинно говорю тебе, что я – ничего не значу и ничего не знаю; но ради послушания говорю то, что у меня на сердце. Не говорю же, что это непременно так и быть должно; но как понимаю, так и говорю. Не потребует Господь от больного службы телесной, но духовной, то есть молитвы; ибо (Он) говорит: «Непрестанно молитеся» (1Сол. 5:17). О питании же тела: (скажу) если, получив достаточную пищу, оно не может послужить, а не напитав его, боишься немощи, то держись среднего, не восходя слишком высоко и не спускаясь слишком низко; и исполнится Писание, которое говорит: «Не уклонися ни на десно, ни на шуе» (Притч. 4:27). Давай телу несколько менее против требования его: ибо путь отеческий состоит в том, чтобы вообще в пребывании своем не отягощаться ни питием, ни пищею. (Замечу) и о приношении Святого Причастия: если сие бывает не по презрению, а по немощи, не послужит тебе в осуждение; ибо начальник врачей сам приходит к сильно страждущим и опасно больным, как и Господь наш Иисус Христос Сам пришел к нам, уже грешным и больным. Прости меня, отец мой, что я, недостойный, сказал сие из послушания.
Вопрос 140, того же к тому же. Вдова, будучи обижаема, прислала ко мне, прося написать к правителю, чтобы он помог ей. Во мне же возникло по сему два помысла: один говорит мне, что я пришел сюда на самоумерщвление, и если напишу по ее просьбе, то нарушу обет самоумерщвления; другой помысл (внушает), что если не напишу, то нарушу заповедь, которая повелевает помогать обижаемым. Сделай милость, отец мой, скажи мне, как поступить?
Ответ. Если бы ты был мертв, и пришла бы к тебе обиженная вдова, мог ли бы ты, хотя бы и желал, помочь ей? Если же поможешь ей, то придет и другая, и, презрев ее, тоже нарушишь заповедь. Мертвец не печется ни о чем подобном. Если и будут роптать на тебя, то это не сделает тебе никакого вреда.
Вопрос 141. Брат, живший в общежитии и прислуживавший старцу, вопросил великого старца о своих помыслах.
Ответ. Ты неразумен; потому и обладают тобою помыслы, или, лучше сказать, самооправдание. Господь хочет, чтобы ты почитал всякого человека превосходнее себя. Итак, оказывай старцу своему послушание во всем и исполняй все, что он ни говорит тебе, будет ли то относиться к пище, или к питию, или к какой-либо другой вещи, во всем повинуйся ему. Если же случится какое-нибудь трудное дело, то спроси совета у аввы (игумена Серида) и сделай так, как он скажет. Касательно псалмопения и бдения: если что приказывает тебе (старец), исполни; и все послужит тебе во спасение души; если и оклевещет тебя, – радуйся: это весьма тебе полезно; если и оскорбит тебя, претерпи: «претерпевый же до конца, той спасен будет» (Мф. 10:22). За все же благодари Бога; потому что благодарение ходатайствует пред Богом о немощи (человеческой). Во всем и всегда осуждай себя, как согрешающего и прельщаемого, и Бог не осудит тебя; смирись во всем – и получишь благодать у Бога. Если навыкнешь сему, Бог поможет тебе обрести силу: ибо воля Его состоит в том, чтобы каждому человеку «спастися и в разум истины приити» (1Тим. 2:4).
Ответ 142, того же великого старца к тому же.
Брат! Не позволяй себе рассуждать о приходящих тебе помыслах: это дело не твоей меры; ты не понимаешь хитрости их, посему-то они и смущают тебя, как хотят. А когда смущают тебя, то скажи им: я не знаю, кто вы такие, – Бог, знающий сие, да не попустит вам прельстить меня, и повергни пред Богом немощь свою, говоря: Господи! Я в руках Твоих, помоги мне и избавь меня от рук их. Помысл же, который медлит (в тебе) и борет тебя, объяви авве твоему, и он, с помощью Божией, исцелит тебя. – А в отношении к рукоделию, что прикажут, исполняй – и спасешься о имени Божием. О псалмах: не оставляй изучения их: ибо и сие относится к духовному деланию, и постарайся произносить их наизусть: это для тебя весьма полезно. Не желай услышать о том, что выше силы твоей; ты имеешь поучения, которые и по силе твоей, и полезны тебе.
Ответ 143, того же великого старца к тому же.
Не будь поруган, о неразумный! Не надобно верить врагам своим. Если оставишь попечение (о себе) и вознерадишь, то враги придут снова. Воин во время мира изучает то, что потребуется от него во время брани. – Смотри, что сказал Господь змию: «той твою блюсти будет главу, и ты блюсти будеши его пяту» (Бут. 3:15). До последнего издыхания не должен человек оставлять попечения (о себе). Итак, внимай себе, брат, и берегись гнева, тщеславия, сна и прочих страстей, зная, что враг не спит и не нерадит.
Брат! Если хочешь спастись, приобрети смирение, послушание и произвольное повиновение. И когда слышишь что-нибудь от старца, что бы то ни было, скажи ему со смирением: помолись о мне, отец мой, да подаст мне Бог разум и бодрость, чтобы не оскорбить тебя. Сохрани сие – и спасешься.
144. Тот же брат, впадши в болезнь и боясь умереть в ней, просил с большим смирением того же великого старца о прощении ему грехов и о терпении, потребном в болезни до конца.
Старец отвечал ему так: Не скорби, брат: смерть без грехов – не смерть, но переход от скорби к покою, от тьмы в неизреченный свет и жизнь вечную. Говорит же тебе Бог Великий Царь наш: прощаются тебе все грехи твои, преимущественно за молитвы и моления святых и ради твоей веры в Него; и да подаст Он тебе терпение до конца.
145. Того же к тому же великому старцу вопрос. Владыко, отец мой, я в руках Божиих и твоих. Будь ко мне милостив до конца и поспеши разрешить меня40, предав Владыке моему Христу, наставляя святыми твоими молитвами, и спутешествуй мне на воздухе и в пути сем, коего не ведаю.
Ответ. Брат! Я предаю тебя Христу, благоволившему умереть за нас, Владыке неба и земли и всего живущего, да уменьшит Он в очах твоих страх смерти и соделает беспрепятственным восход души твоей, и да сподобит тебя поклониться Святой Троице с дерзновением, то есть как освобожденного, но боящегося и трепещущего, подобно Ангелам; и да упокоит тебя со святыми Своими. Итак, иди и молись о мне.
* * *
40 К переходу в вечность.
146. Другой брат больной, получив чахотку41 и весьма страдая, просил того же великого старца помолиться о нем и испросить ему оставление грехов.
Ответ. Не бойся, брат, но да возрадуется душа твоя и да возвеселится о Господе. И поверь о Господе истине моих слов, что Бог, по прошению твоему, простил тебе все твои согрешения с детства и до настоящего времени. Да будет же благословен Бог, восхотевший простить тебе все! Итак, не скорби о том, что ты страдаешь: это не зло, а болезнь, которая пройдет.
* * *
41 В Греческой книге: это, кажется, был тот простосердечный делатель послушания Досифей, о котором пишет авва Дорофей в первом своем слове.
147. Так как болезнь его усилилась еще более, то некоторые из братии просили другого старца объяснить им предыдущий ответ: о жизни или о смерти сказал старец.
Ответ Иоанна. О смерти. Но старец может испросить ему и жизнь, если получит на то извещение от Бога.
148. Услышав сие, они просили великого старца помолиться, чтобы Бог продлил жизнь (больному).
Ответ. Благой и Милосердый Бог мой более и более да исполнит вас радостью Святого Духа, аминь. О брате же скажу вам: достаточно ему и того, что он сподобился получить; ибо он обогатился внезапно и из раба сделался свободным. Но да будет благословен Бог, благоволивший так и принявший моление. Не говорите ничего брату, чтобы не ввести его в скорбь, а сохраните эту тайну: ему предлежит не смерть, а переход от смерти в жизнь вечную, и от скорби в покой. Чада мои возлюбленные, радуйтесь о Господе.
149. Когда брату стало еще тяжелее, и он весьма страдал, снова просили того же великого старца, чтобы он умолил Бога скорее помиловать брата. Великий старец отвечал:
Болезнь его продлилась для того, чтобы не приписал себе дарованного ему по молению о нем. Бог же сотворил и творит полезное ему молитвами святых, аминь. – И после сего ответа брат тот скончался с миром.
150. Один безмолвствующий старец, именем Евфимий, послал нижеследующую молитву к тому же великому старцу, чтобы чрез него Бог даровал ему ответ на вопросы, заключающиеся в сей молитве.
О Жизнодавец! Путь сущих во тьме! Просвети и нас, пребывающих во мгле. Ты, Святой, сказал: «просите, и дастся вам… толцыте, и отверзется вам» (Лк. 11:9), а как Ты и нам хочешь отверзть дверь спасения, ускори, потому что уже начал. Если бы Ты не хотел спасти нас, то не сделал бы нам известным того, что для нас невозможно, для Тебя же, как для Бога, возможно. Святой! Ты сказал нам: очисти себя, если хочешь, чтобы пришел Я к тебе; а я говорю, Святой, что брение само себя очистить не может. Владыко! Ты сказал нам: желающий сподобиться Моих дарований должен познать стези Мои во всем. Как же может познать их слепорожденный, если не откроются его очи? Слепой ищет руководителя, чтобы каким-нибудь образом найти для себя хотя малую услугу. Как Вартимей (сын Тимеев), сидя при пути, просил милостыни; и когда услышал, что Свет правды проходит мимо него, по пути сему, воззвал: «Сыне Давидов, помилуй мя» (Лк. 18:39), и когда умилосердилась над ним благость Твоя, и Ты призвал его и сказал: «что хощеши, да ти сотворю? Он же рече: Господи, да прозрю», и тотчас же благость Твоя рекла: “прозри”; и он прозрел, увидя следы Твои, и последовал за Тобою (Лк. 18:41,42). И я (также) хочу воззвать (к Тебе), но возбраняет мне тот, кто всегда хочет омрачить очи видящих. Если благости Твоей угодно призвать и меня и сказать: что хощеши, да сотворю тебе? – воззову и я, по примеру того (слепца): Господи, да отверзутся мои очи. Ибо если бы некий прокаженный мог очистить себя, то не взывал бы: Господи, «аще хощеши, можеши мя очистити» (Мк. 1:40); но очистил бы сам себя. Подобно ему и я взываю: обрати ко мне тот святой глас: «хощу, очистися» (Мк. 1:41), и проказа немедленно оставит меня. Когда же прозрю и буду очищен, тогда и познаю следы Твои, чтобы ходить вслед Тебя; ибо Ты – путь заблудших.
И я прошу тебя, отца моего: ей, отче, помолись Владыке моему Христу, да отверзет мои очи; ибо я имею в тебе руководителя, приводящего меня ко Владыке Иисусу. Тому слава со Отцем и Святым Духом во веки веков, аминь.
Ответ. И ныне время благоприятствует тому, чтобы воспеть евангельское слово: яко «не требуют здравии врача, но болящии» (Лк. 5:31). Если же болящий прибегнет ко врачу, то надобно ему и исполнять то, что приказывает врач, по словам (Писания): «веровати же подобает приходящему к Богу, яко есть, и взыскующим Его мздовоздатель бывает» (Євр. 11:6); ибо верен Тот, Кто сказал: воздам вам «сторицею ныне во время сие… и в век градущий живот вечный» (Мк. 10:30). Приходящие же к великому нашему Врачу получают от Него просвещение, и Он врачует все мысленные их страсти. Не будем хвалиться, говоря, что мы верны, ибо иначе осудимся, как лицемеры и люди неверные: чрез видимое познается невидимая вера, сокрытая в тайниках сердечных. Если веруем Христу Спасителю, Который говорит: по вере твоей буди тебе, то Он скажет и ныне к душе нашей, находящейся в теле: «дерзай, дщи, вера твоя спасе тя» (Мф. 9:22). Таким образом, вера наша состоит не в том, чтобы только изречь и произнести устами, но совершенная вера познается из исцеления. Если ты веровал и исцелился, ходи и не претыкайся и не хромай более. – Исцелился ли ты? покажи, что прекратилось кровотечение твое. И если ты, о человек, достиг сего, то не далек ты и от того, чтобы услышать слова Спасителя к чистейшей и краснейшей душе твоей: «Вся добра еси, ближняя моя, и порока несть в тебе» (Пісн. 4:7), и апостольское слово: «не имущу скверны, или порока, или нечто от таковых» (Еф. 5:27). Дверь нам отверста, и путь, вводящий в жизнь вечную, открыт пред нами. «Многими скорбьми подобает нам внити в Царствие Божие» (Деян. 14:22). Будем же терпеливо продолжать труд наш: поистине, «недостойни страсти нынешняго времене к хотящей славе явитися в нас» (Рим. 8:18). Праведен Бог, и не забудет стольких трудов наших, если до конца сохраним послушание; потому что Сам Он сказал: «Претерпевый… до конца, той спасется» (Мф. 24:13) о Христе Иисусе, Господе нашем. Аминь.
151. Вопрос того же к тому же великому старцу о скверных помыслах, и о воскресении, предложенный в виде молитвы.
Жизнь и Воскресение! Посети нас, как Твое создание, и очисти нас, Святой, от злого легиона, подобно тому, как Ты некогда умилосердился над созданием Твоим и изгнал легион бесов, которые пожелали войти в свиней. В бессловесных ли свиней, или в меня, одаренного словесною душою? Ибо я принял их (в себя) и, устремясь по берегу, попал в море; волны ударяют в меня, и я не понимаю (что происходит со мною). Ныне же изнутри как бы кто побуждает меня пробудить Кормчего, чтобы Он подал мне руку и извлек из глубины, как это сделал с Петром и сказал бы и мне: «маловере, почто усумнелся еси?» (Мф. 14:31). А как Ты обещал чрез угодника Твоего Варсонофия, в ответах его, что мы положены будем в одной гробнице: то вместе ли мы и воскреснем? Боюсь Того, Который сказал: «два будета на селе: един поемлется, а другий оставляется: две мелюще в жерновех: едина поемлется, и едина оставляется» (Мф. 24:40,41). И как от самого сотворения мира люди упокоиваются (в земле), и часто случается, что тела святых и грешных полагаются вместе в одном гробе: то вместе ли они восстанут и во время воскресения, когда избранные Твои Ангелы приидут восставить всех праведных, или нет, а восстанут лишь одни избранные? Боясь сего, я молю чрез угодника Твоего, чтобы, как Ты объявил мне, что в одном упокоимся гробе, так яви мне (теперь), что и воскресишь нас вместе. И отца моего Варсонофия прошу: так как мы оба получили нивы с тем, чтобы сжать их, а я изнемог и не могу жать, то да потрудится он, как сильный, принести Тебе, Владыке, и за меня рукояти правды. Ибо и у древних отцов находим подобный пример: трое вышли жать, и один из них, подобно мне, заболел и возвратился в свою келлию, а оставшиеся сохранили бодрость и сжали все. Когда же окончили жатву и возвратились в дом, принуждали и его взять свою часть платы; он же противоречил, говоря: «Какую часть, когда не я трудился за нее, а вы?» А как они настаивали, чтобы и он взял свою часть, то и отцы решили ему взять ее, и похвалили суд их. Но Ты, Владыко Христе Боже, утверди сие мое моление, потому что Твоя есть слава во веки, аминь.
Ответ Варсонофия. Как хозяин дома избирает себе верных управителей, поручая им ключи и имущество и весь дом свой, и от верного управителя зависит то, когда ему уснуть, какую употребить пищу, какую честь получить от господина своего и с кем жить: с упивающимися ли вином или с живущими честно – и первому предлежит наказание, а второму награда; так и Бог наш поставил у Себя правителями людей верных и дал им Свои ключи, чтобы затворять и отворять, то есть (дал им) свободу. Они верные: потому что все христиане крещены; им хорошо (надлежит) устроять вверенное им, то есть дела, сообразные крещению, ради их же спасения. Итак, кто из них совратится с этого правого пути, тот делается соучастником пьяниц, упивающихся вином беззакония; такой может быть назван словесной свиньей, и вы знаете, что он потерпит в пришествие Владыки. Если же хорошо устроит порученное ему, то все знают, какое блаженство назначено за сие Владыкою; ибо сказано: «Во всю землю изыде вещание их, и в концы вселенныя глаголы их» (Пс. 18:5). Касательно же воскресения: век сей подобен гумну, и пшеница здесь смешана с плевелами. Евангелие учит нас, что во время воскресения восстанут все вместе (праведные и грешные), говоря: «и разлучит их друг от друга, якоже пастырь разлучает овцы от козлищ» (Мф. 25:32). Что касается двух жен и двух мужей, сие сказано о кончине, и относится к вере и неверию, то есть что при конце одна лишь (вера) принимается, и только одною ею человек спасается. О жатве братии: обе стороны поступили хорошо; заболевший имел произволение сделать, но болезнь воспрепятствовала ему; а те полагали, что Господь укрепил их молитвами больного брата; и на всех низошла благодать Святого Духа. Господь сказал апостолам: «не радуйтеся, яко дуси вам повинуются: радуйтеся же, яко имена ваша написана суть на небесех» (Лк. 10:20); так и мы будем доискиваться не того, все ли мы вместе восстанем, а того, чтобы услышать: «приидите, благословеннии Отца Моего, наследуйте уготованное вам Царствие от сложения мира» (Мф. 25:34), и того, чтобы быть вместе со Иисусом, как Он сказал Отцу. Ему слава во веки, аминь.
152. Того же (вопрос), подобный (прежнему).
Господи Иисусе Христе, Врач уязвленных душ, приносим Тебе молитвы, (заимствованные) из святых Твоих слов, которые приими ради Твоего угодника; ибо Ты, Святой, сказал: «не требуют здравии врача, но болящии» (Лк. 5:31); о сем же напомнил и угодник твой Павел: «да не хромое совратится, но паче да исцелеет» (Євр. 12:13). Святой! Ты сказал в одном ответе: если ты исцелился, почто храмлешь? Исцелившийся не хромает, а ходит прямо. – Я же хром и уязвлен, потому и вопию, прося, чтобы Ты посетил и меня, как посетил шедшего в Иерихон и попавшегося разбойникам; ибо я попал к тем же разбойникам и изранен ими, перевяжи и мои струпы; и посади на Своего святого подъяремника, который есть благая вера, и приведи меня во святую Свою гостиницу, и окажи мне попечение, там, где Ты печешься о всех страждущих. Владыко! Кровоточивая жена исцелела, приступив к Тебе сзади и прикоснувшись края риз Твоих; я же всякий день принимаю врачевание от святых Твоих членов, то есть от Святого Тела и Крови и воды, исшедшей от святого ребра Твоего, и еще страсть моя кипит (во мне). – Святой! Поелику Ты сказал, что тот, кто приходит ко врачу и желает получить исцеление, должен исполнять приказанное им; употреби для меня, Владыко, какие хочешь врачевания, прижигания и перевязи, только останови мое зловонное течение, то есть нечистый помысл. Ты же, Господи, сказал, что дверь отверзлась, но псы отвсюду стерегут и не дозволяют приблизиться к той двери; а Благой Владыка дома, видя издали, что на нищего, идущего к Нему, напали псы, посылает привратника отогнать тех псов, чтобы нищий мог приблизиться и принять милостыню от Его благости.
Отец мой! Так как ты написал нам, что проживший одно седмилетие увидит то, чего еще не было от сотворения мира; что же делать нам, юным, как нам спастись? Помолись Господу, да укажет Он нам те святые горы, на которые Он велел бежать (см. Мф. 24:16), чтобы спастись, какие это горы, мысленные или видимые, чтобы мы знали их и, когда придет время, могли убежать туда и спастись во имя Отца и Сына и Святого Духа, во веки, аминь.
Ответ Варсонофия. Брат, рассмотрим, что мы говорим, и увидим, что самые слова наши обличают нас. Приходящий ко врачу если, по приказанию его, не наблюдает должного порядка, то не может освободиться от болезни. А как ты пожелал принять и другие цельбы и врачевания, то удивляюсь любви твоей, как ты не постигаешь всеобъемлющей премудрости великого нашего Врача, Который пресек извинение всякому человеку, ищущему оное; ибо Он, открыв врачебные Свои книги для всякого человека, который хочет внимать своему спасению, тем самым сделал нас безответными. Когда и жены поют всегда: “Аз же есть червь, а не человек, поношение человеков и уничижение людей» (Пс. 21:7), то что должны делать мужи? Не из пренебрежения к женскому полу говорю сие, вовсе нет, ибо нам не повелено того, – а (желая показать), что хотя они и были вначале причиною преступления, но Бог не устранил их от Божественного учения. Итак, если желаем сего врачевания, то зачем отвергаем его? Если же, будучи поруганы (врагом), думаем, что мы не отвергли оного, а пользуемся им, то говорим притворно, и не делаем. Истинно так: ибо, испытав внутреннего нашего человека, удостоверимся, что не переносим ни обличения, ни досад, ни уничижений, ни поношения. И из настоящего твоего помысла, в котором я некогда испытал тебя, можешь понять сие; ибо, уже по совершении дела, ты каялся, что не понял. Желая испытать любовь твою, я сделал то, что ты знаешь, и нашел, что ветхий человек еще живет в тебе; но думаю, что любовь твоя не малую получила от сего пользу. Господь наш совершен и всем Своим желает быть совершенными, ибо говорит: «Будите убо вы совершени, якоже Отец ваш Небесный совершен есть» (Мф. 5:48). Кто терпит оные прижигания, тот спасается; ибо ощущающий обонянием свое зловоние не ощущает другого (зловония), если станет и на грудах трупов42; и окраденный разбойниками не имеет что подать другим. Берегись же, возлюбленный: мы, которые пребываем вне всяких забот и попечения, не хотим даже считать себя тем, что мы на самом деле земля и прах; и мы состарились, питая в себе тщеславие. Ибо думать, что дело наше угодно Богу, что пребывание наше (в безмолвии) назидает всех, и что мы избавились от суждений и осуждений, – все это крайнее тщеславие и больше ничего. Когда великий небесный Врач наш дал нам врачевания и перевязи, от кого зависит причина погибели нашей, если не от немощи нашего произволения? Прежде всего даровал Он нам смирение, которое изгоняет всякую гордыню «и всяко возношение взимающееся на разум» (2Кор. 10:5) славы Сына Божия, – послушание, угашающее «вся стрелы лукавого разжженныя» (Еф. 6:16), чтобы отсекать во всем волю свою пред ближним. А сие порождает безмятежность сердечную, светлое и тихое устроение лица и благое постоянство зрения. Дал нам и великую перевязь43, стягивающую все члены и целящую всякий недуг и всякую язву, – любовь к Нему. Он Сам сделался образцом для нас; ибо сказано: смирил Себе, не только «послушлив быв», но и «даже до смерти» (Флп. 2:8), и полагая за нас душу Свою, научил нас, говоря: «да любите друг друга: якоже возлюбих вы… и о сем разумеют вси, яко Мои ученицы есте, аще любовь имате между собою» (Ін. 13:34,35). Если не хочешь хромать, возьми жезл креста, и утверди им руки твои, и умрешь всему, и не будешь хромать более; ибо мертвый никогда не хромает. И если имеешь жезл сей, не имеешь нужды в привратнике: сим жезлом отгонишь не только псов, но и начальника зверей – рыкающего льва. И Иаков сказал: «с жезлом бо сим преидох Иордан» (Бут. 32:10), и еще: «поклонися на верх жезла его» (Євр. 11:21). И Моисей жезлом делал чудеса (см. Вих. 7:9); кто пригвождается к сему кресту, тот совершенно исцеляется от текущей мокроты; ибо умерший умирает греху. Чего можно ожидать после сего? – Одного только тридневного воскресения: довольно для распинаемого воскреснуть со Иисусом. О седмилетии (скажу): – будут различные скорби и смятения. А под именованием гор, о которых ты упомянул, надобно разуметь Святую Марию Богородицу и прочих святых, которые будут жить в те времена и которые твердо сохраняют печать Сына Божия; ибо Он спасает многих, их ради. Тому слава во веки, аминь.
* * *
42 Слова святой Синклитикии.
43 Пластырь, припарка.
153. (Вопрос) того же, подобный (предыдущим).
Троица нераздельная, не разлучайся от нас: «Из уст младенец и ссущих совершил еси хвалу» (Пс. 8:3). Добрый отец мой! Ты, как истинный ученик истинного Врача, дал мне врачевания и предохранительные средства. Но уже и первое прижигание проникло насквозь мое сердце, и я не могу терпеть боли. Ты написал мне, чтобы петь: «аз есмь червь, а не человек» (Пс. 21:7), и действительно я пою, и поклоняюсь, и славословлю, и превозношу вовеки, но не дерзаю сказать, что я червь, а не человек, ибо я человек, уязвленный тленным червем. Какая же сила сего Червя Нетленного? Сей (так назвавший Себя в смирении) Червь пришел меня ради, да избавит меня от червя тленного, растлившего род человеческий. А как тленный этот червь, тлящий и тлеющий, входит в язвы и производит гниение и смрад, то и пришел Оный Нетленный Червь, о Котором сказано: «червь есмь, а не человек» (Пс. 21:7). И как тот червь входит в язвы, так и Нетленный Червь сошел в преисподняя земли, и оттуда начал растлевать всякое нечестие ветхого червя. И таким образом очистив, возвел всех, и Сам пребыл Нетленным. Сей-то Червь очистил Иова от тленного червя, и сказал ему: востани, «Препояши яко муж чресла твоя» (Йов. 38:3). Сей Червь, вися на древе, привлек удою и змия. Сему-то Червю покорено все, кроме Покорившего Ему все: «вся бо покори под нозе Его» (1Кор. 15:27). Тленный червь растлевает все, и не остается на земле ничего такого, чего бы он не истреблял, – ни дерева, ни снеди, ни земли, ни тела, кроме соли и елея. Что же такое соль и елей? – Отец, покоривший Ему все, осоливший милостью Своею создание Свое и давший соль апостолам, да осолят мир, чтобы от зловония идольского перешли человеки в благую воню истинного Бога нашего. Аминь.
В чем состоит сила горчицы, что (Господь) уподобил ей Царствие Небесное, а не маслине, финику или одному из больших деревьев, но именно ей, малейшей? Ибо она весьма едка и сжимает сердца наши. Да, отец мой, помолись Господу, да покажет Он нам тайну сего (иносказания), разумею червя и горчицы, чтобы и мы прославили Отца и Сына со Святым Духом во веки, аминь.
Отец мой! Ты напомнил мне давнее, и я не забыл сего, но всегда вспоминаю о том, в чем враг не успел, а только неистовствовал, видя плод, бывший на сем месте; терпение твое и человеколюбие Божие не попустило исполниться его скверной воле, и мы до сих пор существуем, прославляя Бога. Ты сказал мне, что я каюсь после того, как сделаю; о! если бы каяться, хотя после, а не оставаться в том до конца. И как ты сказал, что попавшийся разбойникам и скраденный не имеет что подать другому, посему и я, алчущий, прошу, бросьте мне вы (имущие) от крупиц ваших, чтобы и я, подобно псу от трапезы, получил пищу от вас, имущих. И как ты сказал, что состарелась со мною гордость и притворство, то помолись, чтобы они оставили меня. Аминь.
Ответ Варсонофия. Давид провозгласил: «Возсмердеша и согниша раны моя, от лица безумия моего» (Пс. 37:6). Итак, безумие есть вместилище всех зол; безумие породило преслушание, преслушание же язву; после язвы то же безумие породило нерадение, а нерадение произвело гниение и смрад, и покрылась червями окаянная плоть, и растлилась; растленная же была выброшена в море, и сделалась снедью великой рыбы, и оставалась в утробе ее, – пока не пришел Небесный Червь. Он, будучи взят на крестную уду, сошел во чрево той рыбы, и чрез уста ее вместе с утробою ее извел снедь, которую она поглотила, и, приняв плоть, помазал елеем и омыл водою, и испек огнем, ибо сказано: «Той вы крестит Духом Святым и огнем» (Лк. 3:16), и напитал хлебом, и возвеселил вином, и осолил солию, и избавил от тления. К сему прибавил еще и горчицу, которая удерживает тление, сжимает ноздри змия, чтобы он не мог обонять плоть сию, и потемняет глаза его, чтобы он не мог воззреть на совершенство смирения ее. Зная все сие, не будем пренебрегать вразумлением Его; да не исполнится и на нас сказанное: «аще… соль обуяет (потеряет силу), чим осолится? (Мф. 5:13). И в чем состоит недостаток сего? – Не в том ли только, что «Рече безумен в сердце своем: несть Бог» (Пс. 13:1)? Если ты не забыл первого, то знаешь и последнее; послушай Того, Кто сказал: «ведевый волю господина своего, и не… сотворив… биен будет много» (Лк. 12:47). Если, зная, говорим и нерадеем (о исполнении), то недалеко от нас горе, ожидающее тех, которые согрешают в ведении. Если же, по примеру Авраама и Иова, думаем, что мы земля и пепел (Бут. 18:27; см. Йов. 42:6), то вовек не будем окрадены; но всегда будем иметь, что подать другим: не золото и серебро, но образец смирения, терпения и любви к Богу. Тому слава во веки, аминь.
154. Тот же, вкушая (один только) хлеб, вопросил того же великого старца о употреблении пищи.
Ответ. Радуйся, брат, о Господе. Моли Бога дать мне совершенное терпение, ибо я начинаю дело и не довожу его до конца, но тотчас по установлении (себе правила) начинаю колебаться; желаю же положить начало и придти к концу, слыша апостола, который говорит о начале и конце: «яко начный дело благо в вас совершит е даже до дне Иисус Христова» (Флп. 1:6). И хотя я, достойный сожаления, и не делаю ничего угодного Богу, однако, по твоему приказанию, даю тебе совет, как брату: если можешь, вкушай по четыре лаитины44 в неделю; а в воскресенье, по немощи телесной, похлебку, или горячее. – Я полагаю, что тебе хорошо вкушать сие; а может быть, говорю так и неразумно, – не знаю; ибо кто не умеет управлять собою, как может тот управлять другими? Прости мне, брат, я должен бы был просить тебя установить мне правило, но еще не допускает меня (до сего) моя гордость, корень всего зла. – Помолись, брат, чтобы пройти нам предлежащий путь, ибо он исполнен треволнений и опасностей, а я, как несмысленный, смеюсь и презираю их. Но впрочем, не перестаю надеяться, имея Владыку милостивого и благоутробного. – Итак, любви ради подай мне руку свою, и привлеки меня к Нему, и Он чрез тебя спасет и меня, окаянного. Ему слава во веки, аминь.
* * *
44 Род печенья.
155. Тот же (брат), не исполнив совета, данного ему старцем относительно пищи, вопросил о том же вторично. Старец отвечал ему так:
Брат! Не потому ли ты отвергнул мои слова, что нашел меня послушным любви твоей. Впрочем, и в том, что слова мои остались бесплодными, вина не твоя, а моя: они не суть плод потовых трудов, оттого и не имеют силы. – Кто вопрошает и ослушивается (отцов), тот раздражает Бога; за вопросом же последует и зависть вражия, а мы до сих пор не узнали еще хитростей демонских. Апостол непрестанно проповедует, говоря: «не разумеваем бо умышлений его» (2Кор. 2:11). Дерзай, брат мой! Если бы я не почитал тебя единодушным себе, ради любви Христовой, то не мог бы дать тебе ответа, потому что, как сказал и прежде, не достиг еще такой меры. Но как Бог привязал меня к любви твоей, то снова несмысленно говорю: довольствуйся в течение недели четырьмя лаитинами, как я сказал тебе, а в день воскресный вкушай по немощи или одну похлебку, или горячее. Впрочем, не помышляй в сердце своем, что я дал тебе заповедь: это не заповедь, а братский совет. Поприще открыто: «тецыте, да постигнете» (1Кор. 9:24), ибо мы люди тленные и маловременны на земле, – да обретем милость в оный страшный и грозный час о Христе Иисусе, Господе нашем, Которому слава во веки, аминь.
Ответ 156, того же великого старца к тому же, объясняющий силу предыдущего ответа.
Брат! Что скажу тебе я, вовсе ничего не сделавший? Хотя ты и говоришь, что ты делал и делаешь, но я не помню ничего о себе, кроме того, что всегда прогневляю Бога делами моими, и потому ничего не ожидаю от дел; надеюсь же спастись ради человеколюбия Его, ибо Он умер для спасения грешных. Пребываю же я в келлии своей во имя Его, пока Он приидет Сам Собою и скажет мне: «что хощеши, да ти сотворю?» Тогда скажу и я с оным слепцом: «Господи, да прозрю» (Лк. 18:41). Если бы и имел дела, то, боясь осуждения, какое постигло фарисея, не посмел бы говорить о них. Но говорю тебе, брат, что вся моя жизнь и надежда сосредоточивается в Нем: и день и ночь я молю Его подать мне очищение от явных и сокровенных страстей. Что мы смеем сказать о делах правды нашей45, слыша: «всяка уста да заградятся» (Рим. 3:19) и проч., и еще: «Хваляйся… о Господе да хвалится» (2Кор. 10:17)? Блажен же тот, кто очистился от гнева и прочих страстей, сохранил все заповеди и говорит: «раби неключими есмы» (Лк. 17:10). Если же делаем одно доброе дело, а другим погубляем его: то какая польза от того, что всякий день созидаем и разоряем? Презирающий равно славу и бесчестие может спастись о Христе Иисусе, Господе нашем, Тому слава, аминь. Предай меня Господу и безмолвствуй с надеждою, молясь о мне, окаянном и смиренном.
* * *
45 В славянском переводе: исправлениях.
157. Вопрос того же к тому же великому старцу. Отец мой! Помолись о мне, я изнемогаю от труда. Прежде, чем я просил у тебя совета, если и принимался за дело, какое было мне по силе, делал то без труда; а с тех пор, как ты подал мне совет, я тружусь до изнеможения. И пред сим я писал к тебе, прося совета, ты же счел меня высокомудрствующим и напомнил мне о фарисее, а я сказал тебе то, отец мой, не по высокомудрию, а по нужде. Прошу тебя, помолись, чтобы Господь открыл тебе, что во мне есть.
Ответ великого старца. Брат! Божественное Писание говорит: вся с советом твори, и «без совета ничесоже твори» (Сир. 32:21). – Когда ты делал не по совету, а по своей воле, то трудился неблагоразумно; ибо нет никого, кто не имел бы нужды в советнике, кроме Самого, Создавшего премудрость. – Когда же ты решился по Богу отсечь свою волю, придти во смирение и принять малейшего твоего брата советником, то подвиг тем на зависть ненавистника добра – демона, всегда питающего зависть против всех. Видишь ли строптивость вражию? Я ничего не назначал тебе сам собою, но ты упросил меня, и я посоветовал тебе, как брату. – Ты же, услышав, оставил (совет без исполнения) и спросил меня вторично, а я напомнил тебе о фарисее; ибо и тот говорил с самохвальством то, что говорил. Ты искал удостоверения46, а это не что иное, как высокомудрие. Будь внимателен и увидишь подлинно, что лишь только ты полагаешь начало, тотчас враг представляет тебе благовидный предлог, и ты разоряешь начатое; – опять полагаешь, и еще скорее разоряешь, а не воспоминаешь, что «претерпевый до конца, той спасен будет» (Мк. 13:13), и: «начный дело благо в вас совершит е даже до дне Иисус Христова» (Флп. 1:6). Если поступать по своей воле, как ты поступал (доселе); для тебя успокоительно, я не скорблю о сем; ибо не хочу быть ни чьим-либо аввою, ни учителем, памятуя обличение апостольское: «научая убо инаго, себе ли не учиши» (Рим. 2:21). Брат! Дело спасающихся – истончить душу свою, как паутину. Итак, много надобно терпения, пока многими скорбьми войдем в Царствие Божие (Деян. 14:22) о Христе Иисусе, Господе нашем, аминь. Прости меня, брат, и помолись о мне.
* * *
46 В славянском переводе: извещения.
158. Вопрос того же к тому же великому старцу. Иисусе, взыскавший заблудшую овцу, научи и нас, как взыскать Пастыря. Отец мой, хочу спросить у тебя одно слово. Писание говорит: «взыщите Господа и утвердитеся, взыщите лица Его выну» (Пс. 104:4). Как грешный человек может взыскать Господа выну? Научи нас ради Умудрившего тебя, как понимать слова сии, чтобы и мы всегда искали лица Господня. Тому слава во веки, аминь.
Ответ. Брат Евфимий! Прошу любовь твою содействовать молитве моей к человеколюбцу Богу; ибо любовь твоя просит меня написать тебе о взыскании Пастыря. С первого дня доныне молю Бога о прошении твоем, и Он отвечает мне: «Очисти сердце свое от помыслов ветхого человека, и исполню прошения твои; ибо дарования Мои вмещаются лишь в чистых, и им подаются. Но пока сердце твое движется гневом, памятозлобием и тому подобными страстями ветхого человека, не войдет в него премудрость. Если желаешь Моих дарований, извергни из себя сосуды чуждого (страсти), и Мои дарования сами собою войдут в тебя. Разве не слышал ты, что раб “не может двема господинома работати» (Мф. 6:24)? Если служишь Мне, то не диаволу; если же ему, то уже не Мне служишь. Кто желает сподобиться Моих дарований, тот пусть рассмотрит следы Мои: как незлобивый агнец, претерпел Я все страдания, не противореча ни в чем (см. Деян. 8:32), и вам завещал быть незлобивыми, подобно голубям (см. Мф. 10:16), а вы вместо сего предаетесь свирепству страстей. Остерегайтесь, чтобы Я не сказал вам: «ходите светом огня вашего» (Іс. 50:11). Слыша сие, предаюсь плачу и рыданию, пока умилосердится и надо мною благость Его, и избавит меня от лютых страстей ветхого человека, чтобы принимать все постигающее меня со многим терпением; а ты знаешь, что производит терпение, и апостол упомянул о сем (см. Рим. 5:3). Итак, помолись, брат мой, чтобы мне получить оное, и, ради любви, обличи меня, если преступаю что-либо, дабы я исправился, ибо хотя я и безумен, но люблю тех, которые учат и обличают меня, зная, что учение их послужит во спасение души моей. Еще помолись, чтобы мне избежать падения самооправдания; ибо я очень скорблю. – И прости меня за все, что всегда ввожу тебя в труд; но за это дело уготована великая награда о Христе Иисусе, Господе нашем, Которому слава во веки, аминь.
Вопрос 159, того же к тому же великому старцу. Отец мой! Труды, какие я тебе даю, ты приписал себе. Так и поступают премудрые, и не для того только (делают это), чтобы понести тяготу одного ближнего, но чтобы принести душевную пользу многим, особенно же ты, как отец, по многому своему милосердию, (сам) побуждаешь нас спрашивать о пути жизни. Так как Господь послал мне в тебе пристанище и прибежище, то умоляю тебя, сделай милость, умоли Владыку, чтобы Он оказал мне милость и открыл мне хотя немногое, ибо я и сам не знаю, как падаю, и объясни мне это, как объяснил прежде, дабы я мог покаяться; и потом, как воспринявший душу мою, покажи мне путь, которым мне надобно идти.
Ответ. Брат! Как собственной душе моей, говорю я тебе; ибо Господь связал твою душу с моею, сказав: не оставляй его. Не мое бы дело учить тебя, но скорее научаться от тебя: ибо боюсь сказавшего: «научая… инаго, себе ли не учиши» (Рим. 2:21). Ты говоришь, что премудрому достаточно и одного мановения; но для тебя сего было недостаточно, и ты желаешь слышать ясно. (Итак, знай), что если безумный согрешит в слове, то все прощают; ибо он безумен и не знает, что говорит. Если же премудрый согрешит, то не получает прощения, ибо премудр и согрешил в ведении. Так, если кто и из находящихся вне (безмолвия) братии согрешит в слове, он заслуживает прощения, так как он живет в сообществе других; если же (согрешим) мы – мнимые затворники и безмолвники, пользующиеся у людей доброю славою: какое получим прощение? И как ты желаешь ясно узнать, в чем дело, то говорю: ты пребываешь в безмолвии, как умерший миру; как же случается, что, когда вступаешь в беседу, от любви и радости (вдруг) переходишь к раздражению и памятозлобию, и порицаешь ближнего, а не самого себя? И не только не говоришь, что ты недостоин, а и считаешь себя за нечто; ибо при случае говоришь: «Скажи, что я это сказал, и послушают с удовольствием». За кого считаешь ты себя (полагая), что слово твое с удовольствием примут? Или за пророка Илию? Укори себя и пойми, что все, случающееся с тобою, бывает не без воли Божией: упокоение – к благодарению, а скорбь – к терпению. Где слово Писания: «примлете бо… аще кто по лицу биет вы» и проч. (2Кор. 11:20)? Посему мы далеки от Бога. Если хочешь узнать путь тот, то знай, что он состоит в следующем: принимать бьющего как греющего, бесчествующего как прославляющего, досаждающего как почитающего и утесняющего как успокаивающего; и если по забвению, или, может быть, и по произволению, не дадут тебе того, что следует обычно, не скорби (о сем), но, напротив, говори: «Если бы была на то воля Божия, то я получил бы это»; а когда получаешь, принимай с веселым лицом, радуясь, подобно Даниилу, который, когда Господь посетил его, говорил только: «помянул бо мя еси, Боже» (Дан. 14:38); говори и ты: «Бог помиловал меня недостойного». Почитай себя недостойным и оставь самооправдание; а ты (напротив), когда скажешь что-нибудь, говоришь: «Я сказал хорошо»; и если постигнешь что умом, говоришь: «Хорошо постиг я, хорошо сделал то, хорошо другое». Для чего не помышляем о том, чтобы не оскорблять никого ни словом, ни делом? И Бог поможет нам во всем. Ты увлекся открыть помысл свой братии, дабы исполнить твою волю, настаивая, чтобы дело твое было сделано непременно в тот же день, и тем уязвил помысл младших братий, которые говорили: «Отчего не потерпит старец, когда еще есть два дня?» Скажи мне по истине, требовало ли дело такой поспешности? Ужели ты взошел на небеса? (Нет), брат, просто скажу тебе: безвременным требованием, по действию диавольскому, ты уязвил помысл братии. Отныне «остави мертвыя погребсти своя мертвецы» (Лк. 9:60) и будем благовествовать Царствие Божие о Христе Иисусе, Господе нашем, Которому слава во веки, аминь.
160. (Прошение) того же к великому старцу в виде молитвы.
Жизнь отчаянных! Не презри меня, погруженного в отчаяние. «Явление словес Твоих просвещает и вразумляет младенцы» (Пс. 118:130). Святой! Ты сказал мне: «Очисти себя и изгони из себя ветхого человека». Может ли же брение само себя очистить? Или здание – само себя украсить, если не украсит его зодчий? Или сосуд, сделанный горшечником, может ли сам себя выжечь, если сделавший не вложит его в огонь и не испытает, годен ли он к употреблению? И Ты, Святой, если желаешь спасти создание Твое, пошли Твой Божественный огонь, да обожжет сосуд, созданный Тобою, чтобы он мог потом воспринять от Тебя елей и удержать его в себе; ибо Твоя есть слава и милость во веки, аминь.
Ответ. Брат! Не принуждай говорить меня, желающего сохранять безмолвие и молчание; но ты утверди в Господе сердце твое и претерпи непоколебимо; ибо позавидовавший в начале Адаму, и изринувший его из рая, завидует и нашему единомыслию о Христе. Но Тот, Кто сказал: «видех сатану яко молнию с небесе спадша» (Лк. 10:18), да упразднит козни его противу нас и да расторгнет сети его. Берегись, чтобы он не перехитрил тебя в чем-либо, дабы не поколебаться тебе и не оставить места твоего, как он перехитрил и Малха47; ибо (враг) крепко огорчается на нас; если же смиримся, то Господь упразднит его. Будем всегда обвинять самих себя: в этом и состоит победа. И для решимости удалиться в пустыню, как сказали отцы, есть три условия, которые если кто соблюдет, то может жить и между людьми, и в пустынях, и куда ни пойдет, а именно: укорять себя, оставить волю свою позади себя и почитать себя ниже всей твари. Да будет же известно любви твоей, что все усилия диавола устремлены на то, чтобы разлучить нас друг от друга; ибо он ясно видит, что на нас сбывается слово Писания: «Брат от брата помогаем, яко град тверд и огражден» (Притч. 18:19). Да не даст ему Господь исполнить в нас волю свою, но да сокрушит его, по неложному слову Писания, “под ноги наши вскоре” (Рим. 16:20). Не сомневайся же; ибо надеюсь, что оба мы будем положены в одной гробнице (как я уже предсказал тебе). Бог соединил нас для того, чтобы мы пользовались друг от друга, и эти искушения служат примером для пользы и утверждения многих. Итак, предайся безмолвию, брат, и помолись, да совершим путь наш, чтобы не протекли без пользы дни наши: время приблизилось, потому-то враг и приходит в неистовство. Бог не полагает твой труд суетным, вовсе нет! Но Сам, «Иже всем человеком хощет спастися и в разум истины приити» (1Тим. 2:4), хочет, чтобы ты достиг совершенства. Он сказал чрез апостола: «глаголите, яко раби неключими есмы» (Лк. 17:10). Будем держаться сего, и Господь сотворит с нами милость ради имени Своего, нареченного на нас. Тому слава во веки, аминь.
* * *
47 3десь старец указывает на одного монаха, по имени Малх, который, по ухищрению диавола, вышел из своего монастыря и много потерпел искушений.
161. Диавол по зависти своей, видя пользу сих ответов, всеял в мысли вопрошающего старца неверие к великому старцу, а сей последний, узнав, что было у него на сердце, объявил ему следующее:
Ответ. Во-первых и прежде всего славлю Святую и Единосущную Троицу, говоря: слава Отцу и Сыну и Святому Духу, и ныне и присно и во веки веков, аминь. Не безвременно начинаю я слово свое с сего славословия, но дабы показать ненавистнику добра демону, что в представляемых им мечтаниях не бывает ничего подобного такому славословию, а лишь смущение, печаль и уныние. Но перейдем, брат, к благодарению Бога за то, что Он избавил нас от великого искушения, постигшего нас, как неразумных, и человеколюбие Его не допустило нас погибнуть совершенно; ибо всегда истинен Тот, Кто сказал: «живу Аз, глаголет Адонаи Господь, яко не хощу смерти грешника, но еже обратитися… и живу быти ему» (Єз. 33:11). Итак, будем воздавать непрестанно благодарение Спасшему и всегда Спасающему нас, Которого благодарят Ангелы, премирные Силы, небесные Воинства, Херувимы и Серафимы, благолепнейшими гласами непрестанно и немолчно взывая и вещая: «Свят, Свят, Свят Господь Саваоф», и прочая (Іс. 6:3). – Познав сие, и мы возблагодарим Того, Которого «небо – престол, а земля – подножие» (Іс. 66:1), Которому служит вся тварь. – Начнем и мы от сего написанного преобразования (Святой Троицы), и возблагодарим Отца; ибо Он помиловал мир, и “не пощадепослать Единородного Своего Сына», Спасителя и Избавителя душ наших (Рим. 8:32). Возблагодарим Сына; ибо «Он смирил Себе, послушлив быв даже до смерти, смерти же крестныя» (Флп. 2:8), ради нас человеков. Возблагодарим Святого и Животворящего Духа, глаголавшего в законе, пророках и учителях, Который привлек Петра к покаянию, повелел ему идти к Корнилию Сотнику (см. Деян. 10), прославил его (Петра), дал ему власть воскрешать мертвых, как (например) Тавифу; Духа, всегда предупреждающего и сокрушающего сети вражий для призывающих Его, по пророчеству Давида, который говорит: «сеть сокрушися, и мы избавлени быхом. Помощь наша во имя Господа, сотворшаго небо и землю» (Пс. 123:7,8). Вот, Он помиловал и нас и исцелил от такого недуга; послушаем Его слова: «се здрав еси: ктому не согрешай, да не горше ти что будет» (Ін. 5:14). Во всех случаях будем прибегать к смирению; ибо смиренный лежит на земле, а лежащий на земле куда может упасть? Очевидно же, что находящемуся на высоте удобно падать. Если мы обратились и исправились – это не от нас, но дар Божий, ибо «Господь умудряет слепцы (говорит Писание), Господь возводит низверженныя» и проч. (Пс. 145:8). А что написано мне (тобою): «Кто ны разлучит от любве Христовой» (Рим. 8:35), – это слово великой меры: вот мы едва было не прервали любви, потому что умерли и удалились от корабля Христова. Но лучше мне не снимать печати и не пустословить много; понуждает меня к сему некто, говоря: «Где мудрые, (там) не умудряйся». Итак, прекращаю слово. Написал я тебе как искреннему своему любимцу. Исполняя сие, достигнешь того пути, который вводит в жизнь вечную, о Христе Иисусе, Господе нашем, с Которым (да будет) Отцу и Святому Духу слава, честь и держава во веки, аминь.
162. Получив сие, старец предался плачу и слезам на многие дни. Утешая его, великий старец написал ему следующее:
Брат! Что прошло, оставим назади, по слову апостольскому: «древняя мимоидоша, се быша вся нова» (2Кор. 5:17). Единодушно впряжем себя в благое иго Христово и утвердим себя в любви Христовой, ибо сказано: «Бог любы есть» (1Ін. 4:8). И если кто говорит, что он имеет любовь, пусть не имеет (в себе) ничего такого, что ненавидит Христос; постараемся же очистить сердце наше от страстей ветхого человека, которые ненавидит Бог: мы Его храмы, а Бог не живет в храме, оскверненном страстями. Итак, войдем и докончим малое время нашего безмолвия (большая часть его уже протекла), и помолимся, да по Его воле будет безмолвна жизнь наша, во славу Пречистой и Святой Троицы. Войди же (в безмолвие); предай и меня Богу, и не докучай мне вопросами и письмами; ибо отныне я упраздняюсь (от всего). Аналав послал я тебе, по повелению твоему; зная же, что я не что иное, как земля и пепел, послал не как достойный, ибо я нечист и должник во всем, но чтобы не нарушить заповеди, которая говорит: «Всякому же просящему у тебе, дай» (Лк. 6:30), и ради любви о Христе. Итак, приняв оный, помолись о мне, и помолись, чтобы не тщетен был труд наш о Христе Иисусе, Господе нашем. Тому слава во веки, аминь.
163. Один больной старец, именем Андрей, безмолвствуя в общежитии, объяснил тому же великому старцу некоторые свои тайны; вместе с тем благодарил его за то, что удостоился жить близ него, и (писал) о болезни телесной.
Ответ. Если истинно веруешь, что всячески Бог привел тебя сюда, то предоставь Ему и заботиться о тебе, возложи на Него все свои попечения, и Он устроит все, что до тебя касается, как Ему угодно. Если же ты (сам) станешь заботиться о какой-либо вещи, или о телесной болезни, или о душевных страстях, то и о всем должен заботиться, как знаешь. Когда кто предоставит все Богу и потерпит небольшую скорбь, то двоедушие постоянно внушает ему: может быть, если бы ты позаботился о теле, то не претерпел бы такой скорби; и потому кто предает себя Богу, даже до смерти, должен предаться Ему от всего сердца. Он лучше нас знает, что нам полезно по душе и по телу, и сколько попустит тебе поскорбеть в теле, столько подаст и облегчения в согрешениях твоих. Бог ничего от тебя не требует, кроме благодарения, терпения и молитвы о прощении грехов. Посмотри же, сколько я горд: будучи поруган демонами и думая, что имею любовь к Богу, я решаюсь48 сказать тебе: беру теперь на себя половину твоего бремени, и вперед Бог также поможет. Сказал же это я неразумно, ибо знаю, что я слаб, бессилен и чужд всякого доброго дела, но бесстыдство мое не позволяет мне отчаяться; потому что имею Владыку сострадательного, милостивого, человеколюбивого и простирающего руку грешнику до последнего его издыхания. Прилепись Ему, и Он устроит все лучше, нежели мы просим или думаем. Ему слава во веки, аминь. Прости меня, брат, и помолись о мне.
* * *
48 В славянском переводе: побеждаюсь.
164. Услышав от старца слова: «беру на себя половину твоего бремени», и опечалившись, что он не обещал ему совершенного прощения, (старец Андрей) умоляя и преклоняя на милость (Варсонофия), во второй раз просил даровать ему совершенное прощение о Христе.
Ответ. Брат! Я удивляюсь любви твоей, как ты не разумеешь дел любви по Богу. Прежде всего (скажу): Бог знает, что я считаю себя землею, пеплом и совершенно ничтожным. Если же говорю что кому-нибудь выше моей меры, или сверх моей силы, то говорю, побуждаемый любовью Христовой, себя же сознаю, как я уже сказал, ничтожным и непотребным рабом. Ты не понял слов моих, и я сделал тебя сообщником моим; ибо сказал, что беру на себя половину грехов твоих, а не сказал: «понесу третью часть», и не допустил тебя носить и отягощаться более меня. Говорил я так, изгоняя самолюбие. Не сказал я: «две части», как бы показывая себя более сильным; ибо такой образ речи был бы тщеславием; не сказал и: «все понесу»; потому что это дело совершенных, соделавшихся братиями Христа, Который положил душу Свою за нас и совершенною любовию возлюбил возлюбивших Его. Если бы я не сказал так, то могло бы казаться, что устраняю тебя от духовного делания. Итак, не тщеславлюсь, приписывая себе все, и не завидую тебе, сделав тебя сообщником моим в оном добром участии. Если мы братия, то разделим богатство Отца нашего поровну, и не будет места неправде. Если же ты хочешь все возложить на меня, то ради послушания принимаю и сие. Прости, что сильная любовь приводит меня к пустословию; но да будет оно тебе весельем о Христе Иисусе, Господе нашем, Которому слава во веки, аминь.
165. Прошение того же к тому же великому старцу о том, чтобы старец помолился за него, по случаю постигшей его болезни.
Ответ великого старца. Писание говорит: «проидохом сквозе огнь и воду, и извел еси ны в покой» (Пс. 65:12); и желающим угодить Богу надобно пройти чрез небольшие скорби. Как же мы ублажим святых мучеников за страдания, которые они претерпели Бога ради, если сами не можем переносить и горячки? Скажи скорбящей душе своей: не лучше ли для тебя горячка, нежели геенна? Не будем малодушествовать в болезни; апостол говорит: «егда бо немощствую, тогда силен есть» (2Кор. 12:10). Смотрите – Бог испытует сердца и утробы. Потерпим, перенесем, будем учениками апостола, сказавшего: «скорби терпяще» (Рим. 12:12), «благодаряще всегда о всех» (Еф. 5:20), чтобы и на нас исполнилось слово Писания: «исповестся тебе, егда благосотвориши ему» (Пс. 48:19). Если ты был прежде успокоен в отношении тела, и к испытанию твоему встретилась небольшая скорбь, то почему не вспоминаешь об Иове, который сказал: «аще благая прияхом от руки Господни, злых ли не стерпим» (Йов. 2:10)? Знай, что те, которые желают покоя во всем, услышат некогда: восприясте благая ваша в животе вашем (см. Лк. 16:25). Не будем ослабевать; мы имеем Бога милостивого, Который знает и немощь нашу более нас. Если Он, для испытания, попускает на нас болезнь, то мы имеем врачевание от апостола, который говорит: «верен… Бог, Иже не оставит вас искуситися паче, еже можете, но сотворит со искушением и избытые, яко возмощи вам понести» (1Кор. 10:13). Господь да укрепит больного и служащих ему, и делания обоих будут во славу Божию. Чтобы не малодушествовать и не отягощаться, взирайте на конец терпения. Близок Бог, сказавший: «не имам тебе оставити, ниже имам от тебе отступити» (Євр. 13:5). Поверьте мне, братия, что тщеславие овладело мною: будучи болен, я никогда не ложился и не оставлял своего рукоделия, хотя и сильные болезни меня постигали. Но незадолго до того, как я заключился в келлию, тщеславие ухитрилось и не стало допускать ко мне болезни; скорблю теперь, желая терпения, а что терпеть, не знаю. Не постигает меня скорбь, и изнемогаю, слыша, что «претерпевый… до конца, той спасен будет» (Мк. 13:13). Помолись, чтобы я сохранил надежду спасения моего о Христе Иисусе, Господе нашем, Которому слава во веки, аминь.
166. Тот же старец, все еще будучи болен, просил того же великого старца помолиться о нем, чтобы Бог послал ему помощь.
Ответ. Имея Бога, – не бойся, но все попечения твои возложи на Него, и Он попечется о тебе. Или ты не знаешь, что если «земная наша храмина тела разорится, создание от Бога имамы, храмину нерукотворену, вечну на небесех» (2Кор. 5:1). Несомненно веруй, и Бог поможет тебе, по милости Своей. Ему слава во веки, аминь.
167. Тот же старец, живя с одним братом, когда они оба заболели, просил другого старца (Иоанна) помолиться о них.
Ответ Иоанна. Господь сказал: «В терпении вашем стяжите души ваша» (Лк. 21:19), и апостол, последуя Ему, сказал: «Терпения бо имате потребу» (Євр. 10:36), и пророк: «Терпя потерпех Господа, и внят ми» (Пс. 39:2). Сладчайший же Владыка наш Бог еще говорит: «претерпевый… до конца, той спасен будет» (Мк. 13:13). Пребывайте оба в терпении, благодаря Бога и внимая посещению Божию, совершающемуся над вами; ибо все сие случается к испытанию вашему. Вникните в то, что вы сами произносите: «Искуси мя, Боже… истяжи мя» (Пс. 138:23). Прошу вас, помолитесь о мне, ради любви по Богу.
Вопрос 168, того же к великому старцу. Помысл говорит мне, что я не могу спастись; помолись о мне, милостивый отец мой, и скажи мне, что делать, я не в состоянии поститься.
Ответ. Бог неба и земли да сподобит тебя и меня недостойного получить милость в час оный, и с дерзновением предстать на Страшном и славном Суде Его. Возлюбленный брат! Имея столь милостивого Бога, не предавайся отчаянию: ибо это великая радость диаволу. Пребывай в надежде на Господа, что никто из претерпевших до конца на этом месте не будет изгнан из ограды овец Христа Бога нашего; ибо на сем месте есть люди, которые имеют большое дерзновение к Богу, и они тщательно молятся Ему, чтобы мы, живущие с ними, на том благословенном месте не отлучились от них; но как здесь на месте, которое избрал Себе Бог для призывания имени Его, пребываем неразлучно, так да будем совокупно и в будущем (веке). Не бойся же, честнейший (отец)! Если и я, немощный и худейший, получил извещение, что ты причислен и приписан к благословенному стаду Христову; тем более святые Божии отцы и достойные Его получили о том же извещение. “Потерпи же Господа” (Пс. 26:14), и уповай на Него. О посте чувственном не скорби, он ничего не значит без духовного: «не входящее» без услаждения в человека «сквернит человека, но исходящее из него» (Мф. 15:11); и еще (скажу): Бог дал иноку рассуждение для того, чтобы оно управляло его действиями. Рассуди же, возлюбленный, от кого требует Бог милостыни, от бедного или от богатого? Он сказал так: не престай благотворити требующему, «аще обрящет рука твоя» (Еккл. 9:10). Посему не от немощных телом требует Бог поста, но от сильных и здоровых. Снизойди немного телу, и это не будет грехом. Бог не требует от тебя (поста), потому что знает болезнь, которую послал тебе. – Благодари же Бога за все: благодарение ходатайствует о немощи пред Богом. Совлекись «ветхого человека, тлеющаго в похотех прелестных, и облекись в нового человека, созданного по Богу» (Еф. 4:22, 24). Радуйся о Господе и веселись, всегда утешаемый, вместе со святыми Его. Кто изобразит, или кто может исследовать неизглаголанную радость святых, неизреченное их веселие и несравненный свет; как Господь здесь открывает им явление Своих дивных и преславных тайн и уготованные им славу и покой; как отрешает их ум от здешнего мира, и они всегда видят себя на небе со Христом и Его Ангелами. Ни голод, ни жажда – ничто земное не причиняет им скорби; ибо они улучили свободу от житейских укоризн, страстей и грехов, и иначе скажу словами Писания: «идеже бо есть сокровище их, ту… и сердце их» (Мф. 6:21). Кто достиг сего, тот знает, что он слышит. Что же делать мне, ничего доброго не совершившему? Но не отчаиваюсь; Бог силен и нас причислить к тем, которые получат милость о Христе Иисусе, Господе нашем. Слава Ему со Отцом и Святым Духом во веки веков, аминь. Господь да услышит истинных рабов Своих, и да ниспослет вам Сам вскоре великую Свою милость, и меня да вразумит, чтобы придти мне в познание истины. – Молись о мне и приветствуй сослужащего тебе брата, попроси и его также молиться о моем недостоинстве.
Вопрос 169, того же к тому же великому старцу. Я чувствую сильный лом в руках и ногах, и боюсь, не от бесов ли сие; скажи мне, отец мой: так ли это? И что мне делать, я очень скорблю, что не могу поститься, а должен несколько раз (в день) принимать пищу? Также, что значит, что я вижу во сне диких зверей? Прошу тебя, владыко, Господа ради, пришли мне малое благословение от святой твоей пищи и воды, чтобы получить мне чрез них утешение.
Ответ. Не печалься, возлюбленный мой, болезнь твоя не от бесов, как ты думаешь, но она есть вразумление Божие, (и послужит) нам к преуспеянию, если будем благодарить Бога. Не был ли Иов верным другом Божиим? И чего не претерпел он, благодаря и благословляя Бога? А терпение привело его наконец к беспримерной славе. Потерпи же и ты немного и «узриши славу Божию» (Ін. 11:40). О посте же не скорби, как я прежде сказал тебе: Бог ни от кого не требует (трудов) сверх силы. Да и что такое пост, как не наказание тела для того, чтобы усмирить тело здоровое и сделать его немощным для страстей, по слову апостола: «егда бо немощствую, тогда силен есть» (2Кор. 12:10). А болезнь более сего наказания, и вменяется вместо поста и даже более – тому, кто переносит ее с терпением, благодарит Бога и через терпение получает плод спасения своего; ибо вместо того, чтобы ослаблять ему тело постом, оно уже и без того болезненно. Благодари (Бога), что ты освободился от труда поститься. Если и десять раз в день будешь есть, не печалься, ты не будешь осужден за это, ибо поступаешь так не по внушению демонскому и не по расслаблению помысла, но случается сие с нами к испытанию нашему и к душевной пользе. Сны же твои о диких зверях не что иное, как мечтания, наносимые демонами, которые хотят обольстить тебя оными, чтобы ты приписал им и болезнь свою. Но да упразднит их Господь словом уст Своих, по молитвам святых. Аминь. Не печалься: «Егоже бо любит Господь, наказует: биет же всякого сына, егоже приемлет» (Євр. 12:6). Верую, что и за это телесное страдание Бог сотворит с тобою милость Свою, как Ему угодно. Господь да укрепить тебя и да утвердит в терпении. Аминь. Посылаю тебе немного воды из сосудца блаженного отца нашего Евфимия и небольшое благословение от моей пищи, чтобы ты благословил мне пищу. Помолись о мне, многолюбимый мною!
170. Прошение того же к другому старцу.
Отец мой! Помолись о тяжкой моей болезни и скажи мне об употреблении пищи. Не подаю ли я соблазна тем, что скоро и часто принимаю ее? И о псалмопении: как должно проходить его, ибо я не могу читать псалмов. Насади меня, владыко, напой меня и объясни мне, что значат слова святого отца нашего: «Господь сотворит с тобою милость Свою», не о смерти ли сказал он это?
Ответ Иоанна. Если бы и умолчал я, не имеющий что сказать, то не скрыл бы чрез это ничего доброго. Зачем ищешь ты хлеба от того, который сам питается рожцами? Говорю же тебе, что хотя я и ничего не значу, но сорадуюсь тебе о том, что написал тебе благословенный отец наш. Вот, он питает тебя твердою пищею духовного хлеба; зачем же требуешь ты водяного моего молока, возбуждающего отвращение? Ни Писание, ни отцы не запрещают снисходить телу, если сие делается с рассуждением, а не по сластолюбию. Итак, как я уже и прежде сказал тебе, когда ты ешь и пьешь не по невоздержанию и не из сластолюбия, то это не служит тебе к осуждению и не подает соблазна другим; о сем именно Господь сказал, что (такое употребление пищи) «не сквернит человека» (Мф. 15:11). Не скорби и о псалмопении или служении твоем: Бог не требует его от тебя, по случаю болезни. Внимающий себе оскорбляет себя постом, ради Бога и своего спасения; ты же имеешь скорбь болезни, вместо скорби поста. Не беспокойся и о болезни твоей: Господь не оставляет тебя, но направляет ее, как Сам ведает, для твоей же пользы, чтобы не постигла тебя скорбь, превышающая твои силы. Не о смерти сказал тебе старец, но о милости, которую Господь хочет оказать любви твоей. Прошу тебя потерпеть, как сказал старец, и поистине «узриши славу Божию» (Ін. 11:40). О насаждении же: если “насаждяй и напаяяй” (1Кор. 3:7) ничего не значат, а ты приписал мне и то и другое, то вместо меня ничтожного имеешь ты Бога, Который возращает, и покрывает, и творит с тобою по милости Своей. Итак, наслаждаясь Его благостью, мужайся в Нем и крепись, и молись о мне, чтобы и на мне явил Господь милость Свою.
171. Тот же старец, страдая в болезни, опять просил того же старца (Иоанна) помолиться о нем.
Ответ Иоанна. Болезнь твоя приключилась тебе к испытанию; потерпи же с благодарением и будешь вскоре помилован Богом. Приветствую вас о Господе и прошу помолиться о мне.
172. Тот же опять просил великого старца о том же.
Ответ. Вот и брат Иоанн сказал, что Бог вскоре тебя помилует; что же скажу я, последнейший? Рад бы я был, если бы это сегодня же исполнилось, и верую, что Господь пошлет тебе сегодня облегчение, по молитвам святых Своих. Помолитесь о мне, возлюбленные мои!
173. После сего ответа, тотчас в тот же день (старец Андрей) выздоровел и послал к старцу, благодаря его и возвещая ему о милостях Божиих, полученных чрез него.
Ответ Варсонофия. Господь наш Иисус Христос, возвещая радость ученикам Своим и апостолам, сказал им: «не радуйтеся, яко дуси вам повинуются о имени Моем, но яко имена ваша написана суть на небесех» (Лк. 10:20). Так и мы, если торжествуем и восклицаем в радости, потому что именем Бога и начальника душ наших Иисуса Христа получили помощь телу: что же будет, когда страшным и славным именем Его подастся душе нашей всесовершенное очищение от всех страстей? Какие гласы, какие языки, уста, сердца и помышления будут в состоянии воздать Ему подобающее славословие? Думаю, что и у бесплотных нельзя найти его, ибо Бог непостижим. Ему слава, и власть, и сила во веки, аминь.
174. Сему же старцу сказал один брат: «Вот, старец, ты обновился молитвами святых»; и он отвечал ему: «Каждый раз, как ты говорил мне это, демоны сокрушали мое тело, и я примечаю сие уже почти в четвертый раз». О том спросили другого старца, и он отвечал.
Ответ Иоанна. В этом деле действуют зависть и неверие: зависть – потому, что демоны не радуются, когда человек бывает облагодетельствован; неверие ж – так, что человек, видя немощь свою, впадает в сомнение.
Вопрос 175. Скажи нам, отец наш, мы ли страдаем неверием, или демоны приводят нас в оное?
Ответ. Демоны, от зависти, наносят нам неверие; и если мы его примем, то делаемся их слугами и сообщниками.
Вопрос 176, того же к великому старцу. Отец мой, когда я чувствую облегчение от болезни, то как должно мне тогда молиться и в чем мне упражняться ежедневно?
Ответ. Радуйся о Господе, и еще говорю, радуйся (см. Флп. 4:4)! Ты возвеселил меня теперь вопросом своим (и не только меня), но еще более Бога и Ангелов Его. К тому, о чем ты писал, относятся слова Господни: «сия подобаше творити, и онех не оставляти» (Мф. 23:23). Должен ты несколько упражняться в псалмопении, несколько молиться изустно; нужно время и на то, чтобы испытывать и блюсти свои помыслы. У кого на обеде много разных снедей, тот много ест, и с услаждением; а кто каждый день употребляет одну и ту же пищу, тот не только без услаждения вкушает ее, но иногда чувствует, может быть, и отвращение от нее. Так и в нашем состоянии бывает. Только совершенные могут приучить себя употреблять ежедневно одну и ту же пищу без отвращения. В псалмопении же и молитве изустной не связывай себя, но делай, сколько Господь тебя укрепит; не оставляй также чтения и внутренней молитвы. Несколько того, несколько другого, и так проведешь день, угождая Богу. Совершенные отцы наши не имели определенного правила, но в течение целого дня исполняли свое правило: несколько упражнялись в псалмопении, несколько читали изустно молитвы, несколько испытывали помыслы, мало, но заботились и о пище, и все сие делали со страхом Божиим. Ибо сказано: «аще ли… что творите, вся во славу Божию творите» (1Кор. 10:31). Господь Иисус да сохранит нас от всякого зла. Аминь.
Вопрос 177, того же к тому же великому старцу. Как должно испытывать свои помыслы и как избегать пленения (страстных помыслов)?
Ответ. Испытание помыслов состоит в следующем: когда придет тебе помысл, рассмотри, что от него происходит. Приведу тебе на сие и пример: представь себе, что кто-нибудь тебе досадил, и помысл побуждает тебя сказать ему что-нибудь; а ты скажи твоему помыслу: «Если я выскажу ему, смущу его чрез то, и он будет на меня скорбеть; итак, потерплю немного, и пройдет». Если же помысл будет не о человеке, но кто-нибудь сам в себе думает злое, то так должен испытывать помысл: спросить себя, к чему приводят злые мысли, и они прекратятся. И при всех помыслах поступай таким же образом: как только приходит помысл, испытай его и отсеки. Касательно же пленения, знай, что оно требует большой бдительности. Отцы говорят: если увлекают ум твой в блуд, напоминай ему о целомудрии; если же увлекают в чревообъядение, приведи ему на память пост; таким же образом поступай и в отношении других страстей. Не печалься, имея в виду получить милость, как тебе уже и обещано. «Аще бо живем, Господеви живем, аще же умираем, Господеви умираем» (Рим. 14:8).
Вопрос 178, того же к тому же великому старцу. Отец мой, скажи: к какой мере (духовного возраста) относится непрестанная молитва? И должно ли иметь правило?
Ответ. Радуйся о Господе, брат мой! Радуйся о Господе, возлюбленный! Радуйся о Господе, сонаследник мой! Непрестанно молиться относится к мере бесстрастия. И чрез то обнаруживается пришествие Духа, Который учит всему; если же всему, то и молитве. Ибо апостол говорит: «о чесом бо помолимся, якоже подобает, не вемы, но Сам Дух ходатайствует о нас воздыхании неизглаголанными» (Рим. 8:26). Что скажу тебе о зданиях Рима, когда ты еще не бывал там? Человек безмолвствующий, и тем более лежащий на одре, не имеет правила. Будь подобен человеку, который ест и пьет, пока это его услаждает: так, если приходит тебе (желание) читать и видишь в сердце своем умиление, читай сколько можешь, и при пении (псалмов) поступай так же. Старайся же, по силе твоей, непрестанно приносить Богу благодарение и взывать: «Господи, помилуй», и не бойся: дарования Божии непреложны (Рим. 11:20).
179. Прошение и вопрос того же к тому же. Тот же (старец) по выздоровлении снова заболел желудком и послал к тому же великому старцу, прося помолиться о нем и говоря:
С полночи чувствую я сухость во рту, (тягость) в веках, (слабость) в руках и ногах. И когда просыпаюсь, почти целый час ощущаю дрожание во всем теле, начиная с желудка, а потом ослабеваю до крайности. Хочу прочитать псалом, и не могут уста; если же захочу произносить его в сердце, то сон одолевает меня. И не знаю, что мне делать. Вижу препятствия моему спасению. Прошу тебя, отец мой, Господа ради, помолись о мне и объясни мне, что это значит.
Ответ Варсонофия. Сие происходит от болезни желудка, но привходит отягощение и по действию бесовскому. Презирай то и другое, по сказанному: «иже Христовы суть, плоть распяша со страстьми и похотьми» (Гал. 5:24). Вот, старцы молятся о любви твоей, поплачь же и ты немного в молитве, благодаря Бога и моля Его о помиловании; и Он помилует тебя, ибо мы имеем Владыку многомилостивого и щедрого Отца. И никто ни из Вышних Сил, ни из земных истинных рабов Его, никто не в силах выразить как должно, сколько благость Его желает миловать род человеческий. Но медлит Он (избавить) нас, чтобы умножить терпение наше, к нашему же спасению, как и Сам научил нас, говоря: «В терпении вашем стяжите души ваша» (Лк. 21:19). Не унывай же, брат, – Иисус начал уже оказывать тебе милость Свою. Слава Ему во веки, аминь. Помолись о мне.
Вопрос 180, того же к другому старцу. О чем сказал это отец наш: «Иисус начал уже оказывать тебе милость Свою»?
Ответ Иоанна. Он сказал о великом преуспеянии в душевной пользе, потому что ты уже находишься в таковой дружине (святых отцов), с которою и совоскреснешь некогда в радости великой, если только до конца сохранишь терпение и благодарение.
181. Прошение того же к великому старцу. Верую, что «елика аще свяжете на земли, будут связана на небеси, и елика аще разрешите на земли, будут разрешена на небесех» (Мф. 18:18), и умоляю тебя, отец мой, щедротами Божиими, помоги моей немощи; я изнемог душою и телом и отягчаю братии, с которыми живу. Испроси мне у Бога (силу) самому исполнять мои потребности, дабы братиям не приходилось носить мои тяготы. Верую, что Бог подаст тебе все, чего ни попросишь у Него. Будь сострадателен к моей немощи и прости меня, отец мой.
Ответ Варсонофия. Ключ твой, брат, отворяет дверь мою, ибо я безумен и не могу скрыть чудес Божиих; и потому всякий, кто услышит мои слова, ужаснется и скажет: «Он вне ума и не знает сам, что говорит». Думаю, что Богу «вся возможна» (Мф. 19:26) и нет ничего невозможного Ему (см. Йов. 10:13). Как Он действовал чрез древних, воздвигнул расслабленного и воскресил умершую Тавифу, так может действовать и чрез нынешних рабов Своих. Пред Ним говорю и не лгу, что знаю одного раба Божия в нашем роде, в настоящее время и на сем благословенном месте, который и мертвых может воскрешать во имя Владыки нашего Иисуса Христа, и демонов изгонять, и неизлечимые болезни исцелять и делать другие чудеса, не менее апостольских, как свидетельствует Давший ему дарование, или, точнее сказать, дарования. Да и что это значит в сравнении с тем, что можно сделать «о имени Иисусове» (Флп. 2:10)! Но он не употребляет власти своей, хоть и брани может прекратить, и заключить и отверзть небо, подобно Илии. Господь наш всегда имеет верных рабов Своих, которых не называет более рабами, но сынами, и хотя враг и завидует им, но, по благодати Христовой, нисколько не может повредить. Ибо корабль миновал уже волнения, воин – брани, кормчий – злые ветры, земледелец – зиму, купец – разбойников, а инок достиг совершенства в уединении своем. Слыша такие гордые слова, кто не скажет, что я лишился ума. И поистине, говорю как бы в безумии; но я не о себе свидетельствую, а о другом. И если кто вздумает сказать: «Он вне ума» (как я уже и сказал), пусть говорит. А кто желает поревновать, чтобы достигнуть оной меры (духовного возраста), тот пусть не ленится. Я сказал сие любви твоей, уверяя тебя, что возможно быть и тому, чего ты желаешь, ибо если Бог, по молитве нашей, определил тебе небесные блага, неизреченные и вечные, «ихже око не виде, и ухо не слыша, и на сердце человеку не взыдоша, яже уготова Бог любящим Его» (1Кор. 2:9), и ты получишь их, сохранив заповеданное тебе, то тем более нетрудно умолить Бога о телесных страданиях и получить благодать, чтобы ни дня не быть тебе более больным и не чувствовать отягощения. Но Иисус лучше нас знает, что полезно человеку и что ему помогает, – чтобы одному получить награду за терпение, подобно Иову, а другим за послужение, как Евлогию схоластику. Не проси же ничего у Бога, чрез рабов Его, кроме помощи и терпения. «Претерпевый же до конца, той спасен будет» (Мф. 10:22) о Христе Иисусе, Господе нашем. «Той печется о нас» (1Пет. 5:7) во веки, аминь. Или ты не знаешь, что Господь сказал святому Павлу, когда он просил освобождения от скорби? «Довлеет ти благодать Моя» (2Кор. 12:9). Как сказал Он это: по недостатку ли любви к нему, или зная, что ему полезно? Вспомни, что «недостойны страсти нынешняго времене к хотящей славе явитися в нас» (Рим. 8:18). Простите меня и помолитесь о мне, окаянном, чтобы и я до конца пребыл в оной мере. Ее достигший стал уже в числе братии Иисуса. Тому слава во веки, аминь.
182. Прошение того же к тому же великому старцу о том, чтобы получить милость в оный день.
Ответ Варсонофия. Возлюбленный о Христе брат Андрей! Удивляюсь я любви твоей, более же простоте твоей, сомневающейся в обетованиях. Господь сказал Филиппу: «толико время с вами есть, и не познал еси Мене, Филиппе?» (Ін. 14:9). Веруй, брат, что исполнятся на нас обетования, и если пожелаете, то дастся и более; ибо можно получить малую милость, можно получить и великую, и Давид избрал себе великую. Кто желает великой милости, тот получает ее чрез смирение, кротость, терпение и подобное тому. Милость получаешь ты по молитвам святых, а какую, – малую или великую, это от тебя зависит: избери себе, что хочешь. Живи в мире и освящении, будь терпелив к ближнему со смирением, как инок, и, как состарившийся, служи другим примером. Брата, который находится при тебе и служит тебе, почитай за сына, и если он ошибется в чем-нибудь или испортит что-либо, вразуми его и объясни ему его проступок, чтобы он исправился. И помолись о мне.
183. Того же к тому же великому старцу. Отец мой, назначь мне правило, как новоначальному и не принявшему еще образа иноческого. И помолись о мне; ибо брат оскорбляет меня, а другого успокаивает.
Ответ. Многолюбимый брат мой! Ты написал мне о вещи, превосходящей твои силы, – чтобы назначить тебе дело, которого не можешь понести. Ты просишь назначить тебе правило, как новоначальному и не принявшему еще образа иноческого. А новоначальному прилично следующее: пребывать в глубоком смирении, ни в каком случае не почитать себя за нечто, не говорить: что это, или для чего это? Но, пребывая в послушании и великой покорности, не сравнивать себя ни с кем, не говорить: «Такого-то почитают, почему же не почитают и меня; он успокоен во всем, отчего же я не имею успокоения», – быть презираему во всем и не негодовать. Вот дела истинного новоначального, который действительно желает спастись. Но тебе тяжело понести сие и по немощи телесной, и потому, что ты уже состарился. Ты пожелаешь нести тяжелое, а я налагаю на тебя легчайшее; впрочем, не принуждаю, но только советую. Почитай брата твоего сыном своим, как я уже говорил тебе, и как ты его и почитаешь. Если же он, по искушению, успокоит кого-нибудь другого больше, нежели тебя, то, может быть, Бог хочет того успокоить, а тебя удержать в тесноте, и возвестил брату так поступить с тобою, а потому потерпи и не скорби. Терпением скорбей спасаем мы души наши, и не иначе делаемся сообщниками Христовых страданий, как терпением скорбей. За все воздавай благодарение Богу, ибо благодарение ходатайствует пред Богом о немощах. Правило твое да будет в том, чтобы жить, внимая своим помыслам и иметь страх Божий. Как я встречу Бога? Как я провел прошедшее время? Покаюсь хотя теперь, когда конец мой уже приблизился, и потерплю (немощи) ближнего моего и наносимые им мне скорби и искушения, пока Господь окажет мне милость Свою, приведет меня в устроение безгневия и изгонит от меня зависть – порождение диавола. Проводи остаток дней своих, испытывая помыслы и сопротивляясь, когда наносят смущение. Вразумляй сына твоего со страхом Божиим и напоминай ему проступки его, зная, что и он человек, подверженный искушениям. Господь Иисус, Сын Бога живаго, да подаст нам мирное устроение (души) и жизнь во страхе Его. Удивляюсь я, как вы читаете Писание, которое говорит: «Всякую радость имейте, братие моя, егда во искушения впадаете различна» (Як. 1:2), а ничтожное смущает вас. Познайте же, по крайней мере, где вы находитесь, и какова ваша сила, да смирится железная выя, и мир Божий будет с вами. Простите меня и молитесь о мне, да не услышу: «научая иного, себе ли не учиши» (Рим. 2:21). Но что мне делать? Любовь понуждает меня. Однако надеюсь на милость Владыки нашего Бога.
Вопрос 184, того же к тому же великому старцу. Помысл говорит мне: ты и раз и десять раз уже говорил брату; оставь его, пусть он делает как хочет, а ты отложи попечение, как сказали отцы.
Ответ. Многолюбимый и единодушный брат мой, да будет с тобою мир, который Господь даровал ученикам Своим. Прежде всего дал Он им мир, изгоняя из них все плотские помыслы и всякое разумение диавольское, чтобы сердца их сделались чистыми и чисто приняли учения и заповеди своего Владыки. Так и ты, возлюбленный, получив грозный мир сей не от меня, но от Спасителя Иисуса Христа, приготовься спокойно и внимательно выслушать и исполнить (слова мои). Ты знаешь, как желал бы я взять тебя и вознести на небо. Враг всячески старался смутить тебя завистью и гневом, но не нашел себе места, а в ничтожном нашел возможность поругаться тебе; и тем ведет он брань против тебя, а чрез тебя смущает и брата, тогда как я писал тебе в первых посланиях, чтобы ты объяснял брату его проступки и вразумлял его. Или я худо сказал и ты пренебрег моими словами, или я сказал справедливо, а ты побежден от брани. И диавол уже радуется о тебе, приходит, внушая тебе горькое самооправдание, и говорит: ты и раз и десять раз говорил (брату), оставь же его, пусть делает как хочет, а ты отложи попечение, как сказали отцы. Но и в сем поруган ты, ибо от тебя так далеко сия мера (духовного возраста), как небо от земли. Хочешь ли удостовериться в этом? Вспомни, что Господь сказал о деревьях: каковы они, такие приносят и плоды. Рассмотри же, что происходит из молчания, внушаемого тебе диаволом? – смущение и гнев. Ибо когда ты сам собою, не спросившись, принимаешься за дело, то скоро попадешься в сеть, как это случается с людьми простыми и необученными. Ясно покажу тебе, что долготерпение твое не по Богу: ты собираешь несколько дней, а потом в один день истощаешь мешец свой, и он остается пустым. Долготерпение же по Богу вовсе ничего не говорит до самого конца. А ты, господин мой, брат, подобен властителю: вместо того, чтобы дать рабу своему один удар в ланиту, объяснить ему проступки его и помириться с ним, терпишь несколько дней, а потом вдруг наносишь брату один удар, который быть может для него убийственным, и берешь (на себя) душу его.
185. Тот же вопросил о том же другого старца и прибавил: не перейти ли ему из келлии, может быть брань прекратится чрез это?
Ответ Иоанна. Если бы ты послушал ответа старца и исполнил бы, что он тебе сказал: «Ни в каком случае не считай себя за нечто и не ищи равенства с другим»: то успокоился бы и не пришел бы в смущение, и не было бы надобности ни меня спрашивать, ни другого кого. Берегись, брат, ты поруган бесами. Ты говоришь о прегрешениях того брата, как о действительно бывших; но скажи мне: подлинно ли ты знаешь, что они были сделаны? Иногда говорят о чьих-нибудь согрешениях по подозрению, а после оказывается, что их не было. О каких (согрешениях) сказал Господь человекам: «аминь глаголю вам… аще ли не отпущаете человеком согрешения их, ни Отец ваш Небесный отпустит вам согрешений ваших» (Мф. 6:16,15)? О каких говорил Он, о действительных ли или о подозреваемых? Конечно, о действительных. Как же ты судишь и осуждаешь брата своего за согрешения, сделанные в течение трех недель? Разве не знаешь, что ты подвергаешь себя большому осуждению? Если ты взыскиваешь за это с брата твоего, то Бог взыщет с тебя за все, сделанное от юности и до сего дня. Где же слова апостола: «солнце да не зайдет в гневе вашем» (Еф. 4:26)? Где: «Друг друга тяготы носите» (Гал. 6:2)? Где послание старца, которое может тебя руководить? Что воздаешь ты брату вместо благодарности? Разве ты не понимаешь, что говоришь: «воздаша ми злая воз благая» и проч. (Пс. 37:21)? Как служит вам брат, не ради ли Бога и любви к Нему? И как смущаете вы его помыслы? Будь внимателен, конец твой близок, как ты уже и слышал и сам сознаешься, а бесы не допускают тебя почитать себя за ничто, и успокойся. Вооружайся на помыслы, приносящие тебе смущение, как и старец сказал тебе, и получишь помощь. Впрочем, когда бы и к бесчисленным ухищрениям ты прибегнул, что бы ты ни делал, хотя и из келлии перешел бы: пока продолжается брань и искушение, оно не оставит тебя, ежели не будешь противиться помыслам. Имея нечто и от своих трудов, соединяй то с молитвою святых, ибо она много может, если будет «поспешествуема» (Як. 5:16). Скажи своему помыслу: «Завтра я умру». Почитай себя за ничто, и ты успокоишься. Господь да даст тебе мир Свой. Аминь.
186. Того же к тому же. Отец мой! Я наставлял брата с любовью Божиею, но он не принял слов моих, и я смутился. Что же мне делать? Если буду беседовать лишь с теми братиями, с которыми ты назначил, не послужит ли сие кому-нибудь соблазном?
Ответ. Мы сами не понимаем, что говорим. Всякое вразумление, при котором человек сам смущается в сердце, не угодно Богу, но происходит по действию диавольскому и бывает смешано с самооправданием. Если ты Бога ради вразумлял ближнего, то как же сам смутился? Богоугодное вразумление (брата) не позволяет смутиться (вразумляющему); но если вразумляемый, уйдя, и оклевещет его, то вразумлявший не смутится, но понесет тяготу братнюю. И самим вам объяснилось теперь, что это было искушение, но Бог упразднил его и упразднит. Господь да подаст вам здравие души и тела, чтобы разуметь вам козни лукавого и избавиться от них. Молитесь за меня. – Относительно беседы с братиями, о которых ты упомянул, скажу: когда она бывает по любви к Богу, то не подает соблазна, а служит в назидание.
Вопрос 187, того же к тому же. Авва! Брат очень меня оскорбляет, и если бы можно было, я с удовольствием переменил бы его. Да и помысл говорит мне, что если бы я был один, то не скорбел бы и удобнее мог бы спастись. Скажи же мне: полезно ли мне это?
Ответ Иоанна. Брат! Да не беспокоит тебя самооправдание, которое говорит: «Если бы я был один, то не скорбел бы и удобнее мог бы спастись». Этим ты противоречишь Писанию, ибо там сказано: «Многи скорби праведным» (Пс. 33:20), и еще: «Многи раны грешному» (Пс. 31:10). Итак, праведен ли ты или грешен, но во всяком случае должен претерпеть укоризны; ибо мы не можем обойтись без скорби. Скорбь учит нас терпению, и апостол, как превосходнейший учитель сего, говорит: «скорби терпяще» (Рим. 12:12); ибо желающим спастись предстоят скорби. Сам Господь сказал: «в мире скорбни будете» (Ін. 16:33). Еще сказано: «многими скорбьми подобает нам внити во Царствие Божие» (Деян. 14:22). Знай же, брат, что Тот, Который сказал: «прискорбна есть душа Моя до смерти» (Мф. 26:38), желая спасти тебя, попустил тебе поскорбеть немного, чтобы ты за терпение мог получить у Него милость, там, в оный грозный час. Если мы хотим во всем иметь покой, то услышим некогда: восприясте благая ваша в животе вашем (см. Лк. 16:25). Владыка наш претерпел за нас все страдания: почему же мы, вспоминая их, не терпим, чтобы сделаться сообщниками их? Нам дана заповедь: «О всем благодарите» (1Сол. 5:18); берегись же, чтобы ненавистник добра не увлек нас в неблагодарность, и тогда мы все потеряем. Что касается того, чтобы взять тебе другого брата, то авве не тяжело дать тебе другого; ему все равно. Но если ты получишь, по своему желанию, другого, и тот также будет тебя чем-либо оскорблять, – что тогда станешь делать? Правда, этот брат небрежен, но в нем есть некоторая простота49. Не для того говорю сие тебе, чтобы воспрепятствовать тебе взять другого, но советую тебе все испытать и удержать то, что хорошо. Как другой служит тебе Бога ради, так и ты должен носить тяготы его, чтобы взаимно исполнить «закон Христов» (Гал. 6:2). Разве я не желаю твоего покоя? Бог знает, что, если бы мог, я желал бы послужить тебе во всю мою жизнь. Но что мне делать, когда я уже ни к чему не способен. Возненавидим телесный покой, чтобы он не удалил от нас Бога, ибо он мерзок Ему. Я написал тебе сие, как единодушному брату. Бог попустил нам немного поскорбеть, потому что без скорби нет успеха в страхе Божием. Прости меня, страдалец, и помолись о мне, чтобы положить мне начало. Я уже недалек от кончины моей.
* * *
49 В греческом переводе: искренность.
Ответ 188, великого старца к тому же.
Радуйся, брат, и будь спокоен; да не смущает тебя диавол бесполезным. Что думает любовь твоя: разве искушение или скорбь случается с кем-нибудь без попущения Божия? Нет. Бог попускает это для пользы нашей душевной; а диавол, видя сие, и теперь, как некогда, иначе показывал нам вещи, пока не изгнал нас из святого мира, как из рая. Чего не изменил он в нас? Вместо святого мира не вложил ли в нас лютого гнева? Вместо ненависти ко злу, происходящей от Бога, не вложил ли он в нас превратную ненависть к добру и к Самому Богу? Но мы не вникаем в сие и не знаем, что Бог, желая очистить нас от всякой скверной мысли, от всякого лукавого и душегубительного помысла, сказал, чтобы мы молились за врагов наших, благословляли клянущих нас, и заповедал любить врагов наших (см. Мф. 5:44). И если нам заповедал любить врагов наших, то тем более тех, которые ни небрежно, ни старательно, однако служат нам. Какое получим мы прощение, если не будем любить благодетельствующих и служащих нам, хотя бесы и представляют нам, что они нерадиво исполняют свое служение? Если ты хочешь спастись и вверить душу свою Богу и нам, то не должно верить своему помыслу, ибо бесы сеют в тебе злое семя и представляют одно вместо другого. Последуй же совету нашему и уразумеешь путь Божий. Господь сказал: «аще хощете и послушаете Мене, благая земли снесте», и проч. (Іс. 1:19). Итак, от нас зависит: “снести” или «не снести». Зачем же порицаем мы ближнего? Отнюдь никого и ни в чем не обвиняй, но во всем старайся угодить ближнему. И не помышляй ни о ком зла: чрез сие сам делаешься злым; ибо злое помышляет злой, а доброе – добрый. Думать же о других: «Они про меня говорят», – это брань, свойственная новоначальным. Итак, поэтому, если двое будут молиться в одной келлии или наставлять один другого, иной может сказать о них что-нибудь противное. Но если он так думает, то очень ошибается, и неразумением своим очевидно готовит себе погибель. Не имей таких подозрений; брат полагает, что ради вас и он получит милость. Хотя он и наносит вам небольшую скорбь, но чрез то вы можете приобрести терпение; радуйтесь же и веселитесь, ибо велика награда за терпение. Ты уже и прежде, чрез брата Иоанна, узнал, что не без воли Божией попускается на нас скорбь, для нашей пользы. Не верь же демонам ни в чем, касающемся брата твоего; ибо нет того в действительности, что они тебе показывают: но демоны хотят тебя только смутить. Да упразднит их Господь! А то, что ты подумал: «Пришел я сюда, чтобы сделаться рабом людей», – еще не есть смирение. – Апостол хвалился тем, что был рабом всех (см. 1Кор. 9:19), и ты ли сие говоришь? Когда придешь ты в эту меру смирения? Ты сам не знаешь, брат, что ты сказал. Господь да простит тебя.
Ответ 189, того же великого старца к тому же.
Удивляюсь я тем, которые, много лет находясь в училищах, снова учат азбуку и читают по складам, тогда как им надлежало бы быть уже совершенными учителями. Так удивляюсь и долго пребывающим в монашестве, которые должны бы были и другим объяснять самые глубокие помыслы, а вместо того еще сами терпят брани, свойственные новоначальным. Вы, как совершенные, должны бы были наставлять заблуждающих на правый путь; а вместо того вы не только не носите тяготы немощных, но и сами еще отягощаете души их, погружая их в печаль. Внимай себе, брат. Разве мало вредит ныне душе твоей то, что ты отягощаешь помысл ближнего? Он потрудится и сделает что-нибудь ради Бога, а ты после подаешь ему мысль, что он сделал сие, как ему самому вздумалось. Прилично ли человеку совершенному говорить так немощному? Не так должен ты поступать с новоначальным, но вразумлять и наставлять его, боясь сказавшего: «не полагати претыкания брату или соблазна» (Рим. 14:13). Какая нужда говорить ближнему слова, которые его огорчают? Но зачем и я говорю тебе сие, когда сам так же поступаю? – Безумие мое не позволило мне удержать слова, пока я не произнес и не смутил душу брата моего. Когда диавол всевает в тебя злые помыслы, знай, что это его дело – всевать одно вместо другого, а вспомнить о смерти он тебя не допускает. Зачем вы смущаетесь ничтожным, как новоначальные и безрассудные? Почему не вспоминаете слово Писания: «лишени, скорбяще, озлоблени» (Євр. 11:37)? Отцы наши избирали себе скорби: не стыдно ли нам искать во всем покоя? Вспомним, окаянные, и рассудим, что все это записано в вышних памятных книгах и во всем потребуют от нас подробного отчета. Пишу сие, желая очистить вас от всякой гнилости; если же оскорбляю вас – простите, не буду более оскорблять. Помолитесь о мне, чтобы придти мне в познание жизни. О смерти же твоей много раз говорил я тебе и теперь говорю, что не замедлишь в теле.
190. Того же к тому же великому старцу. Ты знаешь, отец мой, что я отнюдь ни в чем не смею противиться твоему повелению; что ты ни говоришь, слова твои – жизнь моя; но помолись о мне, потому что брат сильно меня оскорбляет.
Ответ. Радуйся, любезный мой, радуйся о Господе! Я знаю и уверен о Господе, что если скажу тебе: «Пробудь целый год в темнице», то и в этом ты не будешь противоречить мне; ибо знаю, как и кому я говорю – сослужителю моему и единодушному брату. Разве ты не знаешь, что говорит Иов: «Не искушение ли житие человеку на земли» (Йов. 7:1)? Будь же всегда готов на искушения и скорби, «задняя убо забывая, – по слову апостола, – в предняя же простираяся» (Флп. 3:13). Смотри, чтобы, говоря так о брате, тебе не увлечься в злопамятство. «Господь да сокрушит сатану под ноги ваша вскоре» (Рим. 16:20). Благодать, мир и любовь Божия да будут с вами до конца. Аминь. И даст Он вам радость, веселие и любовь, которая «николиже отпадает» (1Кор. 13:8), чтобы все переносить друг от друга в страхе Божием; ибо смерть не замедлит.
191. Того же к тому же великому старцу. Скажи мне, отец мой, что есть смирение, и помолись, чтобы путь смерти был для меня мирен.
Ответ. Смирение состоит в том, чтобы считать себя землею и пеплом – на деле, а не на словах только, и чтобы говорить: кто я такой? И кто считает меня за что-либо? Я ни с кем не имею дела. О смерти же твоей скажу: потерпи Господа еще немного, и Он прославит исход твой великой радостью. Помолись о мне, брат. Приветствую тебя о Господе.
192. Того же к тому же великому старцу. Авва! Брат сильно воспротивился мне и не оказал мне никакого сострадания. Что повелишь мне делать?
Ответ. Брат Андрей! Удивляюсь я твоей простоте. Неужели ты думаешь, что диавол перестает искушать кого-либо? Разве можем мы обвинять тех бесноватых, которые падают на землю и источают пену? Точно так же не можем винить и тех, которых диавол ввергает в противоречие и несострадательность, но должны винить страсть. Вникни внимательнее в то, что я говорю; ибо и тебя смущает диавол, и ты не смотришь на свои грехи, а зорко видишь грехи ближнего. О проступках брата ты сказал, а о своих не говоришь. Несколько дней тому назад ты вопрошал меня о смирении и услышал, что должно признавать себя землею и пеплом и почитать себя за ничто. Земля же и пепел, и почитающий себя за ничто – ищет ли сострадания от кого-либо, тем более от человека, смущаемого диаволом – ненавистником добра? Притом, ты совершеннее оного и по возрасту и по образу монашескому, и удостоен рукоположения; а кто совершеннее, тот должен сносить немощи меньшего, говоря: я недостоин. Если же ты говоришь это, а не переносишь терпеливо скорбей, то напрасно и говоришь. Да и кто ты, чтобы смотреть на чужие страсти? – Человек, получивший радостную весть о безмерных благах, ты должен бы был, размышляя о них, забывать «снести хлеб свой» (Пс. 101:5). Но ты еще не вкусил их и не возлюбил как должно. Вспомни Лазаря, сколько времени терпел он, благодаря Бога. Не забывай и того, что я многократно говорил тебе: это зависть диавола, который знает, что тебе уготовано; но верую Богу, что он ничего не успеет сделать.
193. Того же к тому же великому старцу, прошение молитвы. Помолись о мне, отец мой, я впал в мечтания.
Ответ. Брат Андрей! Воскликнем со святым Павлом: «О, глубина богатства и премудрости и разума Божия! яко неиспытани судове Его, и неизследовани путие Его» (Рим. 11:33). Как и нас Он не допускает много хвалиться луком нашим и думать, что меч наш спасет нас: (спасает нас) благодать благости Его; ибо сказано: «Благодатию бо есте спасени» (Еф. 2:8). Для того Он и оставляет нас впасть в мечтания и в другие страсти, чтобы мы познали немощь свою, и где еще находимся. По благости Своей оставляет Он нас, для нашей же пользы, чтобы упование наше и надежду возлагали мы на Него, а не на себя. Но остерегайся подумать, что мы по воле Божией впадаем в мечтания и в другие страсти (на это нет воли Божией), но за нерадение наше попускает сие на нас Бог, и по человеколюбию Своему от злых (дел наших) приводит нас к смирению, для нашего же спасения. Что же? Припишем ли свое спасение злым страстям? Да не будет сего! Не страстям, но Его благоутробию и всеведущей премудрости. Уразумей же, как Он возбудил ум наш, чтобы мы не забывали говорить: «Аще не Господь помогл бы ми, вмале вселилася бы во ад душа моя» (Пс. 93:17), и проч. Итак, зная, что подвергаемся сему по немощи нашей и за нерадение наше, по силе нашей постараемся, чтобы не впасть в то же опять; и Он, по милости Своей, избавит нас от сих (искушений). На Петре и Павле показал Он то же: удалил от них силу Свою на малое время, да познают, что и они люди. И один отрекся от Христа, другой же спущен был в корзине из окна, чтобы они научились уповать не на себя, а на Владыку всех. Познай же и ты, кто ты такой; будь милостив служащему тебе и осуждай себя самого. Смирись поистине не только пред Богом, но и пред людьми, и возложи все свои попечения на Того, Который «может сделать несравненно больше всего, чего мы просим, или о чем помышляем» (Еф. 3:20), и Он исполнит все обещанное тебе, потому что не отвергнет искренно просивших Его, собственных и честных рабов Его, чрез Него и в Нем совершенно освободившихся от ветхого человека и с неизреченною радостью слышавших от Него: «елика аще свяжете на земли, будут связана на небеси» (Мф. 18:18), и проч. И Он даде им всяку «власть на небеси и на земли» (Мф. 28:18). Итак, «Работайте Господеви со страхом, и радуйтеся Ему с трепетом» (Пс. 2:11). И немолчными устами благодари Его, что чрез рабов Своих помиловал Он тебя и многих других. Ему слава во веки, аминь.
Ответ 194, того же великого старца к тому же, просившему молитвы.
Бог Вышний, Щедрый и Милостивый да даст вам свыше силу всегда поучаться в том, что вам написано, и подвизаться в истинно духовном деле, т. е. бороться со смущающими вас помыслами. Да будете и вы в числе тех, которые получили таланты и умножили их, да услышите то же, что и они услышали, и да понудите себя терпеть друг друга; да принесет земля ваша Богу плоды добрые и своевременные, во сто, в шестьдесят и в тридцать крат. Такова молитва моя к Богу, чтобы, когда вы сие исполните, увидеть мне вас, искренние друзья мои, в Царствии Бога моего, веселящихся о Господе.
Вопрос 195, того же к тому же великому старцу. Скажи мне, отец мой, от чего произошло искушение, бывшее с нами? Что оно означает и как оно упраздняется? И помолись, чтобы я избавился от него.
Ответ. Ненавистник добра, диавол, зная, что приносит пользу душам вашим, и что нет образа жизни более спасительного, как тот, чтобы нести тяготы друг друга, позавидовал вам и старается смутить вас. Вот от чего произошло с вами то искушение, которое да упразднит Господь. Упраздняется же подобное искушение тем, чтобы носить тяготы друг друга и молиться за человека, чрез которого случается искушение. Без внимательного подвига не бывает избавления от искушения. А что тебе приходит на ум удалиться отсюда – и это есть искушение, которое происходит от зависти диавольской, чрез самооправдание, чтобы отлучить тебя от любви молящихся о тебе святых и лишить помощи их. Вот я показал тебе вход и исход искушения. Потерпи немного – и получишь облегчение от сих искушений о Христе Иисусе, аминь.
Ответ 196, того же великого старца к тому же, когда он изнемог от восставших на него искушений.
Андрей! Единодушный брат наш, не изнемогай. Бог не оставил тебя и не оставит; но знай, что приговор, изреченный Владыкою общему нашему отцу Адаму: «в поте лица твоего снеси хлеб твой» (Бут. 3:19), – непреложен. И как заповедь сия дана внешнему человеку, так и внутреннему заповедано подвигами своими споспешествовать молитвам святых, и они много помогут человеку, чтобы он не остался бесплодным. Ибо, как золото, которое разжигают в горниле, держат щипцами и ударяют молотом, делается чистым и годным для царского венца, так и человек, поддерживаемый могущественною и многосовершающею молитвою святых, разжигается скорбями, приемлет удары искушений и, если терпит все с благодарностью, – делается сыном царствия. Итак, все, что ни случается с тобою, служит к твоей пользе, чтобы и ты получил дерзновение пред Богом и чрез ходатайство святых и чрез собственные труды свои. Не стыдись же приносить теперь Богу начаток их, чтобы вместо духовной радости не постигла тебя печаль, и веруй, что Давший обетования исполнит оные (см. Євр. 10:23). Здравствуй о Господе, возлюбленный мой.
Ответ 197, того же великого старца к тому же, впадшему сильное уныние.
Брат Андрей! Да не попустит человеколюбивый Бог наш ненавистнику добра врагу посеять в тебе печаль свою и уныние, чтобы он не привел тебя в отчаяние даже о том, что Духом Святым обещано тебе, возлюбленному благословенным Богом, но да отверзет Господь сердце твое «разумети Писания», как отвез некогда сердце Клеопы (см. Лк. 24:31,32). Как же Бог и после обетований, данных святому патриарху Аврааму, все еще искушал его? Ибо сказано: «И… по глаголех сих» (Бут. 22:1), то есть обетованиях, данных ему как другу Божию, который принес Богу такую жертву и достоин был, чтобы не понести более никаких скорбей, которого веру Бог вменил в правду (см. Бут. 15:6; Як. 2:23), и такому мужу попустил Он впасть в искушение, к испытанию его и к безответности темных сил, чтобы Авраам был образцом для верных, «яко многими скорбьми подобает им внити в Царствие Божие» (Деян. 14:22), чтобы они терпением своим спасали души свои (см. Лк. 21:19), «благодаря… за все Бога» (Еф. 5:20). Притом, вспомни и святого Иова, присного друга Божия, истинного, правдивого, непорочного и праведного благочестивого и удалявшегося от всякой злой вещи (см. Йов. 1:1), – как его, не заслужившего терпеть скорби, Бог предал искушению, к испытанию его добродетели, пока Иов не посрамил врагов и клеветников, так что они подпали обличению чрез него. Для укрепления своей веры приведи себе на память «начальника и совершителя спасения нашего Иисуса” (Євр. 12:2), избавившего нас от наложенного проклятия (см. Гал. 3:13), как Он, приблизившись ко времени креста Своего, показывая нам путь терпения и спасения, говорил: «Отче… аще возможно есть, да мимоидет от Мене чаша сия: но обаче не якоже Аз хощу, но якоже Ты хощеши» (Мф. 26:39). Ради нас сделал сие Запретивший некогда Петру, когда тот сказал: «милосерд Ты, Господи: не имать быти Тебе сие» (Мф. 16:22), показывая тем, что Он готов и благословляет пострадать; молился же прейти чаше той ради нашей только немощи, чтобы мы не изнемогали, когда молимся и не бываем скоро услышаны. Облобызаем страдания Спасителя нашего, Который соделался человеком, и вместе с Ним будем терпеть поношения, раны, уничижения, оскорбление чрез оплевания, укоризну багряницы, позор тернового венца, оцет с желчью, боль от вонзения гвоздей, прободение копнем, излияние воды и крови, и заимствуй из сего отраду твоим болезням. Господь не оставит вотще труда твоего. Он попустил тебе потерпеть малую болезнь для того, чтобы ты не чужд был святых, когда увидишь их в оный час, носящих плоды терпения скорбей и прославленных, чтобы и ты был сообщником их и Иисуса, имея со святыми дерзновение пред Ним. Не печалься же, Бог не забыл тебя, но печется о тебе, как об искреннем Своем сыне, а не как о прелюбодейчище. Ты тогда хорошо подвизаешься, когда тщательно внимаешь себе, чтобы не отпасть от страха Божия и от благодарения Богу. Блажен ты, если поистине сделался странным и нищим, ибо таковые наследуют Царствие Божие. Мужайся и укрепляйся о Господе. Не утомляюсь писать к тебе одно и то же, но желаю, да подаст тебе сие Господь. Помолись о мне.
198. Того же к тому же великому старцу прошение об утверждении сердца его и прощении грехов, сделанных во всю жизнь от рождения его.
Ответ. Господь Иисус Христос да будет тебе исцеление и укрепление души и тела, и да утвердит Он сердце твое, чтобы не владел тобою ненавистник добра и человеконенавистник – диавол. О прощении же грехов твоих со дня рождения до сего дня знай, что Господь подаст тебе оное по истечении сорока дней, для того, чтобы в сем даровании быть тебе сообщником молитв моих, за малое твое терпение. Итак, мужайся о Господе и крепись. Господь с тобою, великий Врач душ и телес наших. Мир тебе о Господе, брат мой.
Ответ 199, другого старца Иоанна к тому же.
Если люди называют блаженным того, кто обогащается мирскими благами, то несравненно более ублажаю я любовь твою, ибо ты обогатился в Боге, молитвами благословенного отца нашего. Однако, если бы молитва не предупредила и если бы он не сказал тебе: «Возмогай, мужайся и крепись», ты впал бы в опасную болезнь, чтобы, после малого нерадения и малодушия, хранил ты долготерпение и постоянство в своих помыслах и относительно служащих тебе братий, воспоминая слова апостола: «Друг друга тяготы носите, и тако исполните закон Христов» (Гал. 6:2). Любя, Господь наказал тебя милостью, по молитве раба Своего, чтобы ты чрез перенесение небольшого наказания содействовал молитве его, и терпение сие вменилось бы тебе в делание, да заградятся уста врага, дабы он не мог сказать: «Если бы он был искушен наказанием, то не устоял бы». Итак, не печалься: что ты слышал от старца, то и сбудется. Myжайся, по слову его, и крепись.
200. Тот же старец, когда избавился от искушений, при помощи молитв святого старца и духовного его учения, послал благодарить его за сие. Старец отвечал ему следующее.
Ответ Варсонофия. Воздадим всякое славословие Богу славы и воспоем Его во веки, аминь. Нам не подобает слава, но Ему единому и Сыну Его и Святому Его Духу. Бог, хотящий и на нас исполнить слово Писания: «Брат от брата помогаемь, яко град тверд и огражден» (Притч. 18:19), привел любовь твою к нашей немощи, чтобы мы оказывали друг другу помощь ради Бога. Да подаст же всем вам помощь великий Оный Брат наш; разумею (Господа нашего) Иисуса. Он благоволил соделать нас Своими братьями (см. Євр. 2:11), и мы уже сделались ими, и Ангелы ублажают нас. О, Кого имеем мы (своим) Братом! – Сильного для того, чтобы укрепить нас, – Крепкого, чтобы разделить нам корысти, – Военачальника, чтобы во время брани поразить врагов, нападающих на нас, – Врача, чтобы уврачевать внутреннего нашего человека, вместе со внешним, покорившимся Ему, – Питателя, питающего нас духовною пищею, – Живого, чтобы оживить и нас, – Милостивого, чтобы нас помиловать, – Щедрого, чтобы нас ущедрить, – Царя, чтобы и нас сделать царями, – Бога, чтобы и нас сотворить богами. Итак, зная, что все заключается в Нем, молись Ему; и прежде твоего прошения Он знает, что тебе нужно, и подаст тебе по прошению сердца твоего, если только сам не воспрепятствуешь тому. Всегда воссылай Ему славословие, ибо Ему подобает слава во веки, аминь. Помолись о мне, брат, чтобы я познал свою немощь.
201. Того же к тому же великому старцу прошение о бездождии, и о долговременном его молчании.
Ответ. Бог ничего не делает безвременно, но все – для пользы людей. Хотя Он и удержал дождь для наказания их, но снова помилует их и пошлет его; так и слово удержано было на время, чтобы некоторые очувствовались; но они стали еще более бесчувственными, и Бог снова повелевает говорить, и слово преподается для пользы требующих.
202. Прошение того же к тому же великому старцу. Преподобный отец мой! Прошу тебя, исполни на мне святые твои обещания об оставлении грехов.
Ответ Варсонофия. «Благословен Бог и Отец Господа нашего Иисуса Христа, благословивый нас всяцем благословением духовным в небесных» (Еф. 1:3). Если ты приготовишь себя к принятию того, чего просишь, то получишь оное чрез многий труд твой и чрез меня немощного; ибо приобретение и пользу всякого человека и всякой души почитаю я за мои собственные. Радостно и горя духом приношу я себя в жертву за души, как знает сие единый Сердцеведец наш Бог. Знаю и надеюсь, что труд наш не будет напрасен. Будь уверен, что получишь просимое тобою; но, получив оное, сохрани благодать сию. Многие удостаивались получить благодать, но, получив ее, отпали; ибо не сохраняли со страхом того, что получили. Итак, будь желателем благ и вместе хранителем их, благоугодным рабом своего Владыки, – смиренным учеником Смирившегося ради тебя, послушным – Послушливого, незлобивым – Незлобивого, долготерпеливым – Долготерпеливого, милостивым – Милостивого, носящим тяготы ближнего, как и Владыка понес твои тяготы, любящим всех искренно, как и Он возлюбил нас, последующим Ему во всем, пока Он не возьмет тебя в великий Свой покой, где «око не виде, и ухо не слыша, и на сердце человеку не взыдоша, яже уготова Бог любящим Его» (1Кор. 2:9). Тому слава во веки, аминь. Помолись о мне, инок!
203. Тот же просил великого старца о том же.
Ответ. Брат Андрей! Иисус да исполнит тебе все прошения, о которых Он сказал: «просите, и приимете» (Ін. 16:24). Только приготовь дом свой, тщательно очистив его, чтобы принять дарования. Они хранятся (только) в очищенном доме, и там издают благовоние свое, где нет нечистоты. Кто вкушает их, тот делается чуждым ветхого человека, распятым для мира, равно как и мир для него, и живет всегда о Господе. Сколько ни ударяют волны вражии, – не разбивают корабля его; и отселе он делается страшным для противников; ибо они видят на нем святую печать, и сколько он становится врагом их, столько делается искренним и любезным другом Великого Царя. Итак, брат, возненавидь совершенно, чтобы совершенно возлюбить. Удались совершенно, чтобы совершенно приблизиться. Возгнушайся (одним) усыновлением, чтобы получить (другое) усыновление. Перестань исполнять желания, и исполни желание. Уязвляй сам себя, и врачуй сам себя. Умертви себя, и оживи себя. Забудь себя самого, и познай себя самого. И ты будешь иметь дела иноческие.
204. Тот же просил великого старца о том же.
Ответ. Брат Андрей! возлюбленный души моей, если бы ты знал как должно дар Божий, то, хотя бы и все волосы главы твоей были устами, они не могли бы достойно прославить и возблагодарить Бога; но верую, что и ты познаешь дар Господень. Бог знает, что ни часа, ни мгновения ока не пройдет без того, чтобы я не имел тебя в памяти и не молился за тебя. Если я так люблю тебя, то Бог, создавший тебя, конечно, еще более любит тебя. Молю Его наставить тебя и управить по воле Своей. Он и направляет тебя к пользе души твоей; хотя и медлит (избавлением), но умножает душевную пользу твою. Пребывай же в своей келлии, благодаря Бога за все и уничтожая себя во всем; веруй также, что все, сказанное тебе, сбудется о Христе Иисусе, Господе нашем, Которому слава во веки, аминь.
Ответ 205, того же великого старца к тому же, который просил о даровании ему от Бога духовного разума; и о том же.
Брат Андрей! Владыка наш Христос сказал Марфе: «аще веруеши, узриши славу Божию» (Ін. 11:40). Веруй и ты, и увидишь Лазаря, воскресшего из мертвых и вечеряющего со Иисусом, увидишь Марию, сидящую при святых ногах Его и освободившуюся от Марфиных забот; веруй же, что получишь все то, что я, недостойный, просил Бога подать любви твоей. Бог ничего не требует от тебя, кроме терпения и благодарения, и Он отверзет тебе сокровище сущей в Нем премудрости и разума. Приветствую тебя о Господе; здравствуй о Нем душою и телом, и помолись о мне.
Ответ 206, того же великого старца к тому же.
Любезный мой брат Андрей, послушай! Если те, которые получают от царя новые золотые монеты, берегут их тщательно и осторожно, то они сохраняют свой блеск и чистоту свою; если же нерадят о них, то (монеты) не только ржавеют, но даже и пропадают; потому-то один мудрец и сказал: «Завязывай серебро свое». А я говорю тебе: не только завяжи – несомненною верою, но и запечатай смирением и сохранением терпения, которыми спасается терпящий. Смело говорю тебе, потому что Бог попустил мне сказать это: чрез меня, худейшего, говорит тебе великий Ходатай Иисус, Сын Благословенного Отца, Податель Святого Духа: прощаются тебе многие грехи твои, от рождения твоего и доныне сделанные. Итак, приняв сию великую и неизреченную радость, возлюби Его всею силою, принося «плод достоин покаяния» (Мф. 3:8), взывая со святым Павлом сладкозвучные слова сии: «Кто ны разлучит от любве Христовы? скорбь ли, или теснота… или глад, или нагота, или беда, или страх, или меч?” (Рим. 8:35). Говоря Христу: «Тебе ради умерщвляеми есмы весь день: вменихомся якоже овцы заколения. Но во всех сих препобеждаем за Возлюбившаго ны. Известихся бо, яко ни смерть, ни живот, ни Ангели, ни Начала, ниже Силы, ни настоящая, ни грядущая, ни высота, ни глубина, ни ина тварь кая возможет нас разлучити от любве Божия, яже о Христе Иисусе Господе нашем» (Рим. 8:36-39). И поучайся в этом, не только произнося устами, но исполняй сие и делами; ибо сказано: «В терпении вашем стяжите души ваша» (Лк. 21:19). Ты получил великое достоинство, покажи и великие дела, достойные терпения и благодарения, которыми достигают совершенства; да будем и мы достойны оного о имени Отца и Сына и Святого Духа, аминь. Рассуждай о сем часто и деятельно, вкушай сладость (слов сих) и почувствуешь благоухание, которое они издают душе твоей и другим, кому случится. Мужайся о Господе и крепись, о благоговейнейший!
Ответ 207, того же великого старца к тому же.
Брат Андрей! Господь сказал, что «Илия уже прииде» (Мф. 17:12). И я говорю тебе, что мысленный твой Лазарь уже воскрес и освобожден от уз, и на нем исполнилось слово Писания: «растерзал еси узы моя» (Пс. 115:7). Отселе ты и сам должен приносить жертву хваления Освободившему тебя, чтобы за нерадение не впасть в прежние узы, по слову Спасителя, Который сказал: «се здрав еси» (Ін. 5:14), и проч. Благодари Бога, ибо Он промышляет и печется о тебе и управит тебя во всем, если только и ты постоянно будешь желать сего. Здравствуй душою и телом, и помолись о мне.
208. Тот же, получив дарование, просил, чтобы великий старец предал его и находящихся с ним Богу.
Ответ. Андрей! Раб Бога Вышнего и сослужитель мне, худейшему, мир тебе и прочим сослужителям нашим от Бога Отца и Господа нашего Иисуса Христа. Объявляю вам, что, еще прежде прошения вашего, я уже предал вас Святой, Поклоняемой и Единосущной, Животворящей и Безначальной Троице к охранению от всякого зла. Но не хочу оставить вас в неведении и о том, что есть иное предание, более грозное, более тяжкое и страшное, более вожделенное и возлюбленное, более честное и славное. И вот каково оно, послушайте. Когда враг наш, ненавистник добра, постыдится, слыша блаженный оный и животворящий глас Спасителя нашего к нам, полный радости и веселия и утешения, просвещающий слышащих неизреченною светлостию и взывающий: «приидите, благословеннии Отца Моего, наследуйте уготованное вам Царствие от сложения мира» (Мф. 25:34); тогда совершится великое Его предание, «егда предаст Царство Богу и Отцу» (1Кор. 15:24). Таково оно, и кроме этого нет другого. Послушайте же и то, как оно совершается: каждый из святых, приводя сынов, которых Бог спас чрез него, громогласно и с великим дерзновением, при общем удивлении святых Ангелов и всех Небесных Сил, скажет: «Се, аз и дети, яже ми даде Бог» (Іс. 8:18); и не только их, но и себя предаст Богу; и тогда Бог будет «всяческая во всех» (1Кор. 15:28). Помолитесь же, чтобы и нам достигнуть сего. Блажен, кто ожидает и достигает сего. Помолитесь о мне, возлюбленные!
209. Тот же, претерпевая мечтания и искушения от демонов и удивляясь, что, после проявления на нем такого человеколюбия Господня и обещания будущих благ, еще подвергся искушениям, вопросил об этом того же великого старца, а вместе с тем и о том, целы ли еще печати данных ему обетовании?
Ответ. «Мир мног любящим Господа, и несть им соблазна» (Пс. 118:165). Мир да будет тебе в Боге, честнейший и единомудренный брат наш Андрей; да не расслабит тебя беспокойство, наносимое бесовскими страстьми и мечтаниями! Веруй, что хотя (бесы) и беспокоят и искушают нас, но не успеют ничего сделать, а еще увеличивают добродетель нашу, если только прилежно внимаем себе, чтобы сохранить малое терпение. О праведнике, спасающемся верою, Господь говорит: яко аще усумнится, «не благоволит душа Моя о нем» (Євр. 10:38). Не будем ослаблять усилий, чтобы не потерять обетований, данных нам человеколюбивым и милосердым Богом. От Него зависит подать, а наше дело сохранить. И не удивляйся, что после святых обетований и нераскаянных дарований Божиих бесы снова воздвигают на тебя постыдные страсти свои, надеясь похитить безмерное богатство, но вспоминай, как они были бесстыдны, после того как Сам Владыка, Бог наш, засвидетельствовал о святом и славном Иове, какие искушения и козни воздвигли они, чтобы низложить сей столп (терпения): но не преодолели его, и не могли расхитить сокровища светлой его веры и благодарения. Золото сделалось чище, пройдя чрез огонь, т.е. праведник через множество искушений. Бог позволил и допустил, чтобы и после особенного свидетельства Его о праведнике раб Его был искушен, для большей чести и славы Владыки и безответности врагов. Не унывай же, печати обетований целы, но «потерпи Господа» (Пс. 26:14): «претерпевый же до конца, той спасен будет» (Мф. 10:22) о Христе Иисусе, Господе нашем, аминь.
Ответ 210, того же великого старца тому же, когда ему пришла мысль, что невоздержание от пищи препятствует ему достигнуть обетованного.
Не уничижаю я воздержания и пощения, советуя любви твоей надлежащим образом удовлетворять всегда потребности тела; вовсе нет! Но если внутреннее делание по Богу не поможет человеку, то напрасно он трудится во внешнем. Потому-то и Господь сказал, что «не входящее во уста сквернит человека: но исходящее изо уст» (Мф. 15:11). Ибо внутреннее делание с болезнью сердечною производит истинное безмолвие сердца; такое безмолвие производит смирение, а смирение делает человека селением Божиим; от вселения же Божия (в человека) изгоняются лукавые демоны и начальник их диавол с постыдными их страстями, и человек делается храмом Божиим, освящаемым просвещенным, очищенным и исполненным всякого благовония, благости и радости. Человек сей делается богоносцем; даже более, он бывает богом по сказанному: «Аз рех: бози есте, и сынове Вышняго вси» (Пс. 81:6). Да не смущает же тебя помысл, или, вернее сказать, лукавый50, что будто телесная пища препятствует тебе достигнуть обетованного; ибо пища свята, и невозможно, чтобы из доброго произошло злое. Но «исходящее изо уст», произникающее из сердца, удерживает человека и препятствует ему скоро достигнуть предлежащих ему обетований. Не сомневайся же, удовлетворяя потребности тела; но по силе внутреннего человека трудись над тем, чтобы смирить свои помыслы; и тогда Бог откроет очи сердца твоего, чтобы видеть истинный свет и быть в состоянии сказать: благодатью спасен я о Христе Иисусе, Господе нашем, Которому слава во веки, аминь.
* * *
50 Диавол.
Вопрос 211, того же к тому же.
Ты знаешь, владыко мой, что я немощен душою и телом, и потому прошу тебя: помолись Богу, да подаст Он мне силу и помощь к терпению, чтобы я мог с благодарением переносить то, что меня постигает.
Ответ Варсонофия. Брат Андрей! Да будет известно любви твоей, что все дарования даются нам пришествием Святаго Духа и бывают многоразличны и многообразны. Однажды Господь дал апостолам духа – изгонять бесов, в другой раз – силу совершать исцеления, в иное время – дар прозрения и еще воскрешения мертвых, а также преимущество прощать грехи, освобождать души от тьмы и изводить их на свет. И вот, я молю Бога, чтобы Он, по освобождении души твоей, дал тебе Духа Святаго ради терпения и благодарения, да постыдится противный, не имея что свидетельствовать против нас. Содействуй же и ты мне немного, понуждая себя приобрести терпение, и «Бог же, богат сый в милости» (Еф. 2:4), подаст тебе оное. Помолись о мне, брат!
Вопрос 212, того же к тому же великому старцу. Прошу тебя, владыко мой, вспоминай меня всегда и скажи мне, как мне обращаться с близ живущим братом.
Ответ. Брат! В Писании сказано: «Аще забуду тебе, Иерусалиме, забвена буди десница моя» (Пс. 136:5), и проч. Говорю сие тебе о воспоминании тебя. А касательно того, как должно обращаться с ближним, да будет тебе известно, что кто желает угодить Богу, тот понуждает себя отсекать волю свою перед ближним; ибо Господь сказал: «Царствие Небесное нудится, и нуждницы восхищают е» (Мф. 11:12). Итак, узнай, что служит к успокоению брата, делай это и получишь и ты покой от Бога, во Христе Иисусе, Господе нашем, Которому слава во веки, аминь.
213. Брат, живущий близ сего немощного старца (Андрея), из сострадания к его немощи, убедительно просил великого старца помолиться о нем.
Ответ. Брат докучливый! Если бы ты знал “дар Божий” (Ін. 4:10), для чего (Господь) от времени до времени, как благоутробный Отец, наказывает раба Своего Андрея, ты прославил бы Его. Господь делает сие для того, чтобы заградить скверные уста змия, дабы он не нашел повода к обвинению его в день судный, ради великих обещаний, данных ему Богом через меня, худейшего и непотребного раба. Что же? Или ты полагаешь, что я не сострадаю ему более всякого человека? Поистине сострадаю! Иначе, где было бы (слово Писания): «аще страждет един уд, с ним страждут вси уди» (1Кор. 12:26)? Если бы он подлинно знал достоинство того, что предлежит ему, то вместе с Павлом, благодаря, веселясь и взывая, воспел бы: «недостойны страсти нынешняго времене к хотящей славе явитися в нас» (Рим. 8:18). Бог да укрепит его и да пошлет ему великую милость. Приветствую вас о Духе Святом, видя успех ваш, о Христе Иисусе, Господе нашем, Которому слава во веки, аминь.
214. Тот же брат сам от себя искал посильно послужить старцу вместе со своим служителем. Когда же старец сомневался и не хотел принять от него служения, последуя авве Феодору Фермейскому, который стыдился что-либо приказывать своему ученику, тогда брат вопросил о том другого старца.
Ответ Иоанна. Бог неба и земли да приумножит веру твою, честнейший и прелюбезнейший брат наш, и да утвердит любовь твою в страхе Своем, к исполнению доброго намерения твоего относительно ближнего. Итак, если потрудишься немного по силе своей, то Бог не лишит тебя воздаяния за труд твой. Чем можешь – успокой старца: и это угодно будет Богу более боголепного служения и жертвы; а чего не можешь сам, то пусть сделает брат (тебе служащий). Старец же, будучи немощен, не должен сомневаться принимать от вас услуги, но благодарить Бога и молиться о вас; он немощен, а потому и не обязан держаться слов аввы Феодора, который говорил о служащем ему брате: «Я не начальник общежития, чтобы приказывать ему; если он хочет делать, пусть берет пример с меня и делает то, что я делаю». Авва Феодор говорил так потому, что был в состоянии сам исполнить свои потребности и (даже) служить другим, а этот (старец) немощен. Каждый должен сообразно своей мере и устроению пребывать в страхе Божием, всегда благодаря Бога за то, что через него другие получают воздаяние. Пусть больной не завидует брату, который желает услышать слова Господа: “болен был и посетисте Мене» (Мф. 25:36). Бог не потребует от больного, как мы уже много раз слышали, ничего, кроме благодарения и терпения: ибо они ходатайствуют перед Богом о немощи (человеческой). Итак, пусть не сомневается принимающий услуги от какого-либо брата, который желает потрудиться Бога ради, и да не говорит: «Я отягощаю или оскорбляю его»; но пусть скажет: «Может и служащий быть равен со страждущими, когда Бог известил его приобрести себе воздаяние через меня; Господь да укрепит его и меня да не осудит». Пусть он сохранит сие, и живите с миром, благодатию Христа Бога нашего. Прежде всего: «Друг друга тяготы носите, и тако исполните закон Христов» (Гал. 6:2). К сему будем воспоминать, что и смерть не замедлит прийти. «Работайте Господеви со страхом» (Пс. 2:11) и ближнему, чтобы наследовать через него бессмертную жизнь, о Христе Иисусе, Господе нашем, надеясь на Коего, «не пецытеся убо на утрей» (Мф. 6:34), потому что Он Сам печется о нас. И если возложим заботы наши на Него, то Он попечется о нас, как Ему угодно. Тому слава, аминь. Приветствую вас о Господе, прося помолиться о мне любви ради.
215. Некоторый брат, имея три помысла и желая вопросить о них великого старца, сделал вопрос не ясно, а гадательно, с тем, чтобы утаиться от аввы (игумена Серида), а именно: он написал несколько букв и, задумав в уме то, о чем хотел вопросить, каждую отдельную главу вопроса изобразил мысленно одною из избранных им букв. Буквы же были следующие: первая I, которою он в уме своем изобразил вопрос о правильном безмолвии и совершенном молчании, чтобы отнюдь ни с кем не беседовать. Вторая К, о уставе относительно пищи, которою вопрошал, следует ли соблюдать сухоядение и не пить вина, и с одним ли только своим служителем ему беседовать. Третья Л, под которою скрыл вопрос: следует ли входить в общение (с кем-либо) и снисходить телу в пище?
Великий же старец отвечал ему на это так: Не уклоняйся ни направо, ни налево, пока оба сделаются правыми.
216. Тот же брат предложил тому же великому старцу другой вопрос, не спросив прямо и не изобразив вопроса посредством букв гадательно, как в первый раз, а лишь задумав его в уме. Вопрос же касался тяжести сна, немощи душевной, (заключал в себе) прошение помощи и молитвы о его спасении и (наконец) что значит сказанное в ответе, пока оба не сделаются правыми?
На это старец отвечал следующее: Первое вредно, второе полезно. И сколько вредно первое, столько полезно второе.
217. Недоумевая о сем, брат снова просил объяснить ему, как это вредно, и что надобно делать, дабы помочь себе, и что значит сказанное в ответе о двух?
И великий старец отвечал ему так:
Самое естество научает нас, что “вся права суть разумевающим» (Притч. 8:9). А о том, что значит оба, это я сказал о вас, о вопрошающих, и о том, чрез кого посылаются ответы51. О сне же: (причина сего) в душе и теле: пока не подчинится телесное духовному, не могут ослабеть в нем страсти. Посему-то я и сблизил помыслы один с другим.
* * *
51 Т. е. об авве Сериде.
218. Недоумевая же снова, что бы такое значило: сблизить помыслы один с другим, он просил объяснить ему это. На что великий старец отвечал ему следующее:
Простите меня, Господа ради, говорю неразумно. Господь сказал Своим ученикам: «еще ли и вы без разума есте?» (Мф. 15:16). Глава первая и глава вторая означают одно и то же.
219. Услышав это, брат сказал старцу: отец мой! повергаю душу мою в щедроты Божии и в руки твои; помолись о спасении смиренной души моей.
Ответ письменный. Брат! Будем внимать себе с полным вниманием, ибо невозможно скоро постигать вещи. Если апостол, который достиг уже, признает себя еще не достигшим, тем более мы, ничтожные, должны смиренномудрствовать. А как вы подумали, что я, Бога ради, буду принимать помыслы в гаданиях и также в гаданиях делать тебе ответы, то (замечу): они действительно побуждают разумную душу к духовному переживанию, и особенно разумевающих, ибо, исследуя гадания, находим скрытую в них пользу. Имея же слово апостола, который, возбуждая нас, говорит: «не высокая мудрствующе, но смиренными ведущеся» (Рим. 12:16); не высказывай более помыслов твоих гадательно, потому что безумный мой ответ будет тебе непонятен и лишь будет вводить нас в беспрерывную взаимную докучливость. Поистине и неполезно нам гадательно беседовать или писать друг ко другу; хотя и видим, что этот способ (также) дан нам Богом, но на случай нужды. А как мы члены друг друга по Боге и знаем, что «брат от брата помогаемь, яко град тверд» (Притч. 18:19), то открыто скажи или напиши мне твои помыслы чрез брата, и получишь ответ. Это ведет обоих к смирению. Скажи мне, какая нужда употреблять высокий способ объяснения, когда можно достигнуть смирением? Итак, делай сие редко, ибо сердцу полезно сокрушение от помыслов. Вот ответ на то, что ты сказал: «Покорю тебе душу и тело»: если кто Бога ради решается покориться своему брату, такому надобно помышлять, что он покоряется Богу, а Бог может возбудить нас от сна мысленного пьянства. А как ты просил меня помолиться о тебе, то и я прошу тебя о том же, и это основано на слове Писания, где сказано, что сие ведет к исцелению (см. Як. 5:16). Так как обе вышеупомянутые главы остались для вас неудобопонятными, то теперь говорю ясно: что в первом послании, то относится собственно к тебе и сыну моему Сериду. А другая глава относится к душе и телу; то же должно разуметь о духовном и телесном. Писание говорит: «аще два от вас совещаета на земли о всяцей вещи, еяже аще просита, молящеся, приимут» (Мф. 18:19). Разумеется то же и о всех нас: если не будем согласны, то сопребывание наше никогда не сделается чистым. Помолись, брат, да проведем мирно малые дни наши, – это делается не как случится: ибо (только) «прилепляяйся Господеви един дух есть [с Господем]» (1Кор. 6:17). Да даст Он всем нам пройти сию пучину безвредно, во имя Его, Тому слава во веки, аминь. Приобрети смирение, терпение, надежду и большую всего любовь к Богу.
220. Некто вопросил авву Иоанна об одном деле и, получив ответ, послал спросить о том же самом у аввы Варсонофия, скрывши от него, что он спрашивал уже о сем другого старца. Святой Варсонофий отвечал ему: «Как сказал тебе брат Иоанн, так и поступи». Спустя несколько времени случилось еще тому же брату спросить нечто у аввы Иоанна, и он, получив от него ответ, послал спросить о том же авву Варсонофия.
Старец отвечал ему: «Достаточно тебе сказанного. Бог Варсонофия и Иоанна один». После этого брат сей не спрашивал уже никогда обоих об одном и том же предмете, довольствуясь ответом одного из них.
221.
Авва Иоанн безмолвствовал в первой келлии старца, построенной ему вне обители, восемнадцать лет, до самой кончины своей, которую он и предсказал, говоря: «В седминах аввы Серида я скончаюсь». Когда же мы просили его не оставлять нас сирыми, он сказал: если бы авва Серид прожил более, то и я прожил бы еще пять лет, но как Бог скрыл его от меня и взял его, то и я не проживу более. Тогда авва Елиан, как новопостриженный и по посвящении своем поставленный в игумена общежитию, упрашивал авву Варсонофия со многими молениями и слезами даровать нам старца, так как сам авва Варсонофий уже более не давал ответов. Познав сие духом, авва Иоанн на другой день, когда мы снова пришли умолять его, предупредил нас и сказал авве Елиану: «Зачем беспокоишь о мне старца? Не трудись, я не проживу более». Тогда мы заплакали и припали к ногам его. Авва же Елиан, обнявши их, сказал: «Хотя две недели даруй мне, чтобы я мог вопросить тебя касательно монастыря и управления им». Старец, сжалившись и будучи подвигнут от живущего в нем Святого Духа, изрек: «Хорошо, я останусь с тобой еще на две недели». И в течение сего времени авва Елиан спрашивал его о всем, касающемся до управления общежитием. По окончании же двух недель старец заповедал нам не объявлять о успениии своем до наступления самого того дня и, созвав всю братию и случившихся в общежитии, приветствовал каждого и отпустил их; отпустив же всех, предал с миром дух свой Богу.
222. Брат вопросил великого старца: Скажи мне, отец мой, что мне делать в смущении помыслов сердца моего? Оставить ли мне совершенно употребление вина? Можно ли спать сидя? И помолись о болезни глаза моего. Следует ли показать мне его врачу? И прошу тебя помолиться Богу, да дарует мне хотя малый успех и чтобы я не уклонился от святых ваших следов.
Ответ. Брат! Ты пожелал услышать от меня, худого, касательно твоих помыслов; или тебе не понравилось то, что ты слышал от брата Иоанна? Такие смущения случаются с тобою потому, что ты имеешь непостоянное сердце. Если, по слову Спасителя, «вся возможна верующему» (Мк. 9:23), то где же вера твоя? О вине: оставлять его совершенно не надобно, но употребляй понемногу. А если спать сидя: это впоследствии приводит к смирению. Вообще же предай себя всего Богу, во страхе Его. Относительно больного глаза твоего: не бойся, имея Бога, просвещающего тебя. Если же случится кто-либо знающий и покажешь ему, то не погрешишь, потому что и сие смиряет тебя. Это говорится тебе мною, написано же сыном моим Серидом. Итак, если помысл не увлечет тебя уничижить мои слова, сказанные от Бога, то я помолюсь Ему привести тебя в больший успех и буду просить, чтобы тебе не отлучаться от нас ни в сем веке, ни в будущем. Умудрись же более всех учащих тебя соблазнам демонов и будешь всегда привлекать к благому душу и помыслы твои, и не заключай с ними союза, ибо они всезлобные иноплеменники, и наследуешь землю израильтян, о Христе Иисусе, Господе нашем, Которому слава во веки, аминь.
Вопрос 223, того же к тому же.
Прошу тебя, отец мой, скажи мне: от вас ли последовал первый ответ, потому что помысл говорит мне: не от аввы ли (Серида он сделан) именем твоим? Скажи мне: как уврачуются страсти мои? Дай мне заповедь во спасение души моей; испроси мне оставление грехов. И (скажи) хорошо ли, как говорит мне помысл, оставаться всегда при послушании в поварне?
Ответ. Слушай, сын мой! Всякой страсти есть врачевание, и всякому греху – покаяние. Если ты не верен, как сказал сам, и хочешь исцелиться от неверия, то врачевание на это следующее: вера, чтобы несомненно веровать благому. Если же остаешься в неверии, остерегайся, чтобы не отпасть оного блаженства, о коем сказано: «блажени не видевшии и веровавше» (Ін. 20:29), ибо Писание говорит: «веруйте во свет, да сынове света будете» (Ін. 12:36). Вот и второй ответ послал я тебе, так как ты не поверил первому. Если бы ты принял «пророка во имя пророчо, то и мзду пророчу получил бы» (Мф. 10:41), то есть: если бы и не от меня был тот первый ответ, а ты принял бы его как бы от меня, то получил бы пользу по вере твоей, ибо верен Сказавший: «Даст ти Господь по сердцу твоему» (Пс. 19:5). На твое желание – удостовериться, что первый ответ был точно от меня, а не от аввы Серида, скажу: зачем ты уподобился тем, которые искушали Господа и «просиша Его знамение с небесе показати им» (Мф. 16:1), коих Он и отогнал, как искусителей, сказав: знамение не дастся им (Мф. 16:4), а не уподобился Ахазу, который, имея повеление просить знамения, отказался, сказав: «не имам просити, ниже искушу Господа» (Іс. 7:12). Если бы ты, услышав, поверил просто, то получил бы большую пользу; но, чтобы неверие снова не вступило с тобою в борьбу, я приказал авве Сериду стать у дверей моих и громогласно прочитать написанные тебе мною слова на постыждение диавола. Ибо, если авва прочтет их громогласно, то как может бороть тебя диавол говоря, что я (т. е. старец Варсонофий) их не слышу? Если же я слышу, а другой написал тебе их, как ему хотелось, почему я не возражаю ему? Если бы ты почитал меня прозорливым и верил, что я от Бога познаю случающееся, то мог бы быть уверен, что никто не посмеет изменить слово мое без того, чтобы я не узнал о сем. Однако и меня враг тайно умалил в глазах твоих, внушив тебе считать меня человеком не могущим предвидеть что-либо. Если желаешь от меня заповеди во спасение и для жизни своей: приобрети крайнее смирение и послушание во всем, ибо они суть искоренители всех страстей и насадители всяких благ, и не давай в себе места негодованию при слушании учения аввы твоего (игумена Серида); ибо оное есть семя вражье. Если же постараешься посильно делать и хранить (все сие), то уповаю на Христа, воплотившегося для спасения грешных, что не замедлишь принести добрый и благой плод. А о грехах, сделанных прежде, о коих ты упоминаешь, замечу: если сохранишь мою заповедь о Христе Иисусе, то веруй несомненно, что Господь простил их тебе и что ты как бы теперь только родился чрез покаяние, принесенное тобою Богу. Писать же тебе о каждой страсти особо нет надобности, ибо я одним словом назначил тебе врачевание их: Господь говорит: «вселюся в смиренных»52. Что же? Или ты думаешь, что может что-нибудь злое, вражеское поселиться там, где враг видит живущего Господа? Знай, что злодей не может явиться туда, где находятся судилища правителей. Касательно же поварни: ты не можешь навсегда остаться при сем послушании, ибо это подаст другим повод к зависти; но когда тебе повелят, не ленись и не прекословь, а трудись усердно, ибо чрез сие получишь благодать. О двух же страстях, разумею забвение и нерадение, вопроси, брат, усердно и делай (сказанное) тщательно, а не подобно тому, (как поступил) ты при первых вопросах, которые предал забвению и сестре его – нерадению; но возобнови духовные твои вопросы, благостию Святой Троицы, и согрей твое сердце в страхе Божием, возбуждая его от мысленного сна двух вышеупомянутых злых страстей. Согревшись, оно примет желание будущих благ, и отселе ты будешь иметь попечение о них, а чрез сие попечение отступит от тебя чувственный сон, и тогда скажешь подобно Давиду: «в поучении моем разгорится огнь» (Пс. 38:4). Вопросив о двух этих страстях, ты услышал сокращенно о всех страстях: они подобны хворосту и сгорают от духовного огня. Если я и скажу тебе о подвигах53 духовных, то знай, что без хранения ума54 они ни во что не вменяются человеку. Итак, возлюби труд и научение в сем, и достигнешь того, чтобы без боязни идти царским путем о Господе. Сие написал я тебе, и поверь словам моим, что, если увижу твое тщание о Боге, буду непрестанно молиться ко Господу – спасти тебя от смерти в жизнь вечную, о Христе Иисусе, Господе нашем, Которому слава во веки, аминь.
* * *
52 По еврейскому тексту Іс. 57:15; в славянском переводе: во святых почиваяй… и даяй живот сокрушенным сердцем. – Ред.
53 В славянском переводе: о жительствах.
54 Под хранением ума отцы разумеют вообще подвиг внутреннего человека.
Вопрос 224, того же к тому же великому старцу.
Авва! Помысл устрашает меня (внушая): «Что ты вопрошаешь и не делаешь, как бы не проклял тебя за это старец». Но помолись, да дарует мне Бог разуметь то, что вы мне пишете, и исполнять сие.
Ответ Варсонофия. Чадо! Кто слушает и исполняет, тот делает так для себя и себе приносит пользу. Ты говоришь, что помыслы устрашают тебя, как бы я не проклял тебя; но можно ли боящемуся Бога клясть кого-либо, когда Господь говорит: «благословите, а не клените» (Рим. 12:14). Внимай же, брат, они хотят тебя прельстить к тому, что мало полезно, как-то: спать сидя, или не класть изголовья, которые то же, что «мятва и копр и кимин», и внушают «остависте вящшая закона» (Мф. 23:23), то есть чтобы угасить гнев, иссушить раздражительность и повиноваться во всем. Посевают же в тебе для того, чтобы привести в изнеможение твое тело, отчего ты впадешь в недуг и поневоле потребуешь мягкой постели и различных снедей; а лучше будь доволен одним изголовьем и упокоивайся на нем со страхом Божиим. Относительно же того, чтобы разуметь тебе мои ответы, помолись Богу, и Он, как Податель всякого благого дарования, подаст тебе благое разумение. Будь уверен, что если ты потрудишься, по силе твоей, в исполнении слышанного от меня, то я в десять раз более сделаю, по силе моей, чтобы испросить тебе, помощь от человеколюбивого Бога. Вложи в горшок твой приправу55 из мысленных снадобьев, каковы: смирение, послушание, вера, надежда, любовь, ибо имеющий их учреждает пир Небесному Царю Христу, Которому слава во веки, аминь.
* * *
55 Надобно заметить, что брат, к которому сие писано, был поваром в обители.
225. Прошение того же к тому же великому старцу.
Отец мой! Читая по-гречески, я не понимаю того, что читаю, посему и прошу тебя, помолись, чтобы Господь вразумил меня в чтении. И скажи мне: должно ли изучать по-гречески псалмы?
Ответ. О чтении по-гречески: если взыщешь со смирением того, что угодно Богу и служит к пользе души, то Бог подаст разум, и если Бог даст, то явно, что сие служит к спасению души. На греческом же языке написана большая часть книг, и если потрудишься и псалмы изучить на сем наречии, то сие послужит тебе пособием при чтении книг, на нем написанных. Но, чтением ли занимаешься, изучением ли псалмов, непрестанно вспоминай Бога, сказавшего: «научитеся от Мене, яко кроток есмь и смирен сердцем: и обрящете покой душам вашим» (Мф. 11:29). Разумей, что говорю тебе. И если потрудишься поступать так, то труд твой будет иметь благодать в жизнь вечную, о Христе Иисусе, Господе нашем. Аминь.
226. Прошение того же к тому же великому старцу.
Отец мой! Я увлекся хульным помыслом, прошу тебя, прости меня Господа ради и помолись, чтобы мне исправиться.
Ответ. Если бы можно, то полезно было бы наполнить сии письмена слезами и послать их тебе, оскорбившему себя. И что я могу сделать для человека, не приготовившего земли сердца своего к принятию слов, посеянных на нее мною письменными ответами, к воссозданию души из ветхости, во обновление жизни вечной? Если бы ты принял мои слова с усердием, то вкусил бы их сладость, которая услаждает душу и отгоняет лютейшую горечь, всеянную в тебя демонами. Уже немало времени тому, как ополчился на тебя бес хульный, который погубляет души, принимающие его. Исследуй и найдешь, что без всякой достойной внимания причины он уловил тебя за гривну56, чтобы умертвить тебя. О! Да не даст ему Бог мой места – исполнить на тебе “свою волю” (2Тим. 2:26). Если не отчаемся, то всегда предстоит Бог, принимая покаяние. Если предадимся отчаянию, то делаем сами себя повинными осуждению, имея «кровь на главе своей» (Єз. 33:4). Итак, пробудись от прелести пленения, и чувства, похищенные у тебя врагом, воззови учениями Христовыми, преподанными тебе мною, который повелел тебе прежде всего угасить гнев и раздражительность, зная, что они приводят человека в погибель хуления на Бога. Приобрети же смирение, опаляющее демонов, послушание, открывающее Сыну Божию вход в человека, веру, спасающую человека, надежду непосрамляющую, любовь, не допускающую человек отпасть от Бога. Но ты мало позаботился о сих (добродетелях) а напротив, избрал сам себе противоположное: гнев, раздражительность и совершенную погибель – вышеупомянутое хуление. И хотя слышал от меня, что если потрудишься, по силе твоей, оставить сии страсти и прилепиться к вышеозначенные благим добродетелям, то я в десять раз более сделаю, по силе моей, чтобы помочь тебе молитвенно; но, несмотря на сие, ты нерадишь, посрамляя седины мои. Впрочем, взирая на благость Божию, чтобы уразуметь, сколько Он благ, потрудись исправиться. И как мы имеем заповедь прощать, то и прощено тебе прошедшее; но исправься отныне. О вчерашнем же в течение 40 дней приноси покаяние Богу, делая ежедневно по три поклона, и говори: «Прости меня, хулившего Тебя, Бога моего!» и исповедуй Его злохулившими устами трижды на день, говоря «Слава Тебе, Боже мой, и благословен еси во веки, аминь». И не впадай в то же снова, чтобы не случилось с тобою чего-либо худшего. От нечувствия сердца ты пришел в гнев, а от гнева перешел к тому, что отступил от Святого Причащения, будучи же пленен совершенно, впал и в ров хулы сей. И если бы не предварила рука человеколюбивого Бога и молитвы святых, то душа твоя впала бы в погибель отчаяния. Наконец, чрез меня, малейшего, говорит тебе Бог: согрешил ли ты, не греши более. Молись и о прежних грехах твоих. Бог милостив и при желании нашем прощает нам грехи. При всем том вспоминай, что «много может молитва праведного поспешествуема» (Як. 5:16). Если угодно тебе – делай; если же нет – прости меня за все.
* * *
56 Цепь на шее (см. Сир. 6:25).
227. Тому же брату, когда он просил прощения, великий старец отвечал снова.
Смерть и жизнь наша в наших же руках (см. Повт. 30:19). Если не повторим прежних наших согрешений, то уже имеем от Бога прощение их, только бы не усумнились снова. Итак, утвердись, брат, отныне, да не исполнится и на тебе: «се здрав еси: ктому не согрешай, да не горше ти что будет» (Ін. 5:14). Беги от непокорства твоего; удали от себя неверие; будь чужд безнадежия и прилепись Богу любовию, верою и надеждою, и будешь иметь в Нем жизнь вечную. Аминь.
228. Прошение того же к тому же великому старцу.
Отец мой! Помолись, чтобы Бог избавил меня от ночных мечтаний, и, если возможно, удостой меня поклониться тебе и услышать твой святой голос; верую, что если я удостоюсь сего, то приобрету чрез то великую помощь.
Ответ. Писание говорит: «Верный в мале, и во мнозе верен есть» (Лк. 16:10). Если бы ты веровал мне отсутствующему, то веровал бы и присутствующему. Ибо Господь ублажает не видевших и веровавших (см. Ін. 20:29). Многократно писал я тебе о неверии, гневе и нечувствии, и вижу, что все равно, как бы я ни разу не посылал тебе слов моих. А как я должен подавать то, что имею, по слову Писания: «Всякому… просящему у тебе, дай» (Лк. 6:30), то и говорю тебе, чтобы ты приобрел смирение, послушание, любовь, надежду, и тогда я буду отвечать человеколюбивому Богу за все согрешения твои. Знай же то, что если не смиришься, то не послушаешь, если не слушаешь, то не любишь, если не любишь, то не веруешь, и если не веруешь, то и не надеешься. Итак, если потрудишься приобрести сие, то я принимаю на себя все согрешения твои. Тогда, если признаешь себя прокаженным, верую, что услышишь и ты от Спасителя: «хощу, очистися» (Лк. 5:13); если – грешным, то услышишь: оставляются “греси твои мнози” (Лк. 7:47); если же – слепым, то получишь по вере твоей (прозрение). И прежде писал я тебе об этом, а ты спишь. Сохрани уста твои, чтобы снова не впасть в лютейшее хуление, хотя бы и нужно было положить тебе и самую душу свою. Много пота пролил я, умоляя о сем Бога. Если же будешь внимателен и сохранишь сказанное от всей души твоей, то, при помощи Христовой, оно сохранит тебя не только от ночных мечтаний, но и от всех козней вражиих. Аминь.
229. Того же к тому же великому старцу.
Окажи мне милость, владыка, и скажи, как спастись в настоящее время, ибо помысл боязни взошел мне на сердце. Что повелишь мне делать?
Ответ. Во всякое время, если возможет человек отсечь свою волю во всем и иметь смиренное сердце, и смерть всегда пред глазами, то может спастись благодатью Божиею; и где бы он ни был, им не овладеет боязнь, ибо такой задняя забывает, а в предняя простирается (см. Флп. 3:13). Поступай так и будешь спасен Богом беспечально.
230.
Один из младших братий, имея веру к тому же брату, часто приходил к нему для пользы душевной, (причем) исполнял иногда и потребности его, прислуживая ему. А брат сей, не поняв, полезно ли сие будет ему, ничего не спрашивал старца. Старец же, познав это от Бога, как прозорливый, пишет ему от себя следующее.
Увещание Варсонофия. Брат! По долготерпению Своему, за молитвы святых и твоего аввы, Бог простил тебе прежние твои согрешения, к явлению плодов правды, дабы исполнились на тебе слова Писания: «Идеже бо умножися грех, преизбыточествова благодать» (Рим. 5:20). Зачем допускаешь огню снова войти в твою дубраву? Враги не допускают тебя познать, что тебе полезно, пока не возьмут тебя в руки свои, и тогда исполнят на тебе волю свою. Это дело заключает в себе не пользу, а беду; будь внимателен; внушая самооправдание, они делают из тебя учителя, чтобы навлечь на тебя запрещение апостола, который говорит: «научая убо инаго, себе ли не учиши» (Рим. 2:21). Послушай, брат, разве ты расслаблен, что соизволяешь на то, чтобы другой служил тебе? Разве не знаешь, что это обращается в осуждение, особенно юному, который еще может послужить и другим? Верь мне: я, худейший, пока Бог не возвестил мне безмолвствовать, сам себе служил, и в болезни сам приготовлял себе немного вареной пищи и теплоту. Не поступай так (как поступал доселе), иначе умрешь злой смертью. При встретившейся же надобности не говори никому ничего, кроме нужного: ибо тот, кто не устроил и своей келлии, как устроит келлию другого? Или ты не знаешь, что сказал Господь: «Сын Человеческий не прииде, да послужат Ему, но послужити» (Мф. 20:28). Не прельщайся и не совращайся чрез то (с пути): «зане кровь твоя на главе твоей» (Єз. 33:4). Но скажи со смирением (как то и действительно есть) спрашивающим тебя о чем-либо: «Простите меня, я (сам) заблуждаюсь, ибо спрашивал и услышал, что юный юному не принесет пользы, если и силу всего Писания подаст ему вместо пития». Если потрудишься посильно, то я даю тебе слово пред Богом, что ты не будешь изглажен из моего сердца, но я сделаю по силе моей, моля Бога, да изведет Он тебя из прелести демонской в познание Христово, из вторые смерти греха в жизнь вечную. Если хочешь спастись, не презирай сказанного. О! Да увижу я тебя приносящим плод в вертограде Владыки нашего Иисуса Христа, в тридцать, шестьдесят и во сто (крат), во славу Отца и Сына и Святого Духа, аминь.
231. Прошение того же к тому же великому старцу.
Господа ради, прости мне, отец мой: я был поруган (врагом), сам не зная того, и помолись, чтобы положить мне начало.
Ответ. Брат! Мы видим, что те, которые приходили ко Владыке Христу с истинным покаянием, получали прощение грехов, как сказал Он грешнице: «отпущаются тебе греси твои мнози» (Лк. 7:48). И я говорю тебе: если потрудишься, по силе твоей, исполнить то, что говорю тебе, то и помилует тебя Тот, Кто помиловал Давида и простил его и грешницу. А сказав: «Хочу положить начало», сим обрадовал и меня. Начало же есть смирение и страх Божий. А страх Божий «начало премудрости» (Притч. 1:7). Что же есть начало премудрости, как не то, чтобы удаляться от всего ненавистного Богу? А как удаляться от сего? Не делать ничего без вопрошения и совета, также и не говорить чего-либо неподобающего, и притом признавать себя неразумным, неосоленным и уничиженным и вовсе ничего не значащим. Не как праведный говорю тебе, брат, то, что желаю сказать, – Богу известно это; но если будешь иметь веру (к словам моим), то Господь сотворит с тобою по вере твоей, ибо сказано: «много… может молитва праведного поспешествуема» (Як. 5:16). Потщись собрать во влагалище твое «сто динариев», и я положу в него «тьмы моих талантов». Не пренебрегай словами моими, иначе много будешь плакать. Вспоминай же всегда и сохраняй их, и верую, что не тщетен будет труд как твой, так и мой, для тебя подъятый. Если сохранишь сей жемчуг, обогатишься им о Христе Иисусе, Господе нашем, Которому слава во веки, аминь.
232. Прошение того же к тому же великому старцу.
Владыко! Я скорблю на авву за то, что он оказывает некоторым братиям большее предпочтение, в сравнении со мною, и соблазняюсь на него за это, так что ощущаю и брань помыслов, понуждающих меня ненавидеть его; прошу, помолись о мне и скажи, что мне делать.
Ответ. Брат! Ты искушаешь сам себя. Разве не знаешь, что «кийждо же искушается, от своея похоти влекомь и прельщаем» (Як. 1:14)? Внимай себе, потому что диавол скоро начал стараться поколебать тебя в сделанном тебе вразумлении; да не даст ему Бог места. Господь сказал Петру: «се сатана просит вас, да бы сеял, яко пшеницу: Аз же молихся о тебе Отцу Моему, да не оскудеет вера твоя» (Лк. 22:31,32). Брат! Не внимай никому другому, кроме самого себя, и не любопытствуй, ибо это не полезно для тебя ни в каком отношении. Не чрез ничтожную ли вещь так смутил сатана твое сердце? Берегись, чтобы не сделать тщетным мое о тебе моление к Богу. Если бы ты и не прибегнул теперь ко мне, я объявил бы тебе это. «Согрешил ли еси? умолкни» (Бут. 4:7) и не помышляй злого, а благое; ибо благой помышляет о благом, а злой о злом. Господь да простит тебе. Восстань снова, поддерживаемый рукою Божиею, и не верь помыслам своим, ибо демоны показывают тебе вещи как хотят; ограждайся от них, – они люты и неистовствуют на тебя. Да упразднит Господь вскоре их на тебе козни, брат. Аминь.
233. Тот же брат, когда его еще беспокоили те же самые помыслы, послал снова к тому же старцу, прося преподать ему слово жизни. Он же написал ему в ответ следующее:
Брат! Оные помыслы и бесы злобно смущают тебя против аввы твоего, по злой своей хитрости, для того, чтобы ты возненавидел любящего тебя и оскорбил того, который желает сохранить тебя, как свою собственную душу, и чтобы исполнить на тебе сказанное: «Вместо еже любити мя, оболгаху мя… и положиша на мя злая за благая… ненависть за возлюбление мое» (Пс. 108:4,5). Много раз он удостоверял тебя, что любит тебя, а ты не веришь этому; зависть диавольская ослепляет твое сердце, чтобы помышлять тебе злое вместо благого и горькое вместо сладкого, чтобы и тебя постигло горе того, кто называет доброе лукавым, а сладкое горьким, полагает тьму свет и свет тьмою (см. Іс. 5:20). Враги скрадывают тебя, несмысленный и косный сердцем (см. Лк. 24:25), а ты и не понимаешь, что они хотят привести тебя к душевной погибели, утаиваешь у себя (помыслы) и презираешь и отвергаешь слова мои. Не полезно тебе это, истинно не полезно. Если же сердце твое не исполнено веры, то ты не человек, а диавол, ибо он пребывает постоянно в неверии и непокорстве, и непокорные становятся подобными ему диаволами. Брат мой, или ты не понимаешь, что делаешь, часто приводя в огорчение своего авву, тогда как он несет твою тяготу и часто утешает тебя, как истинного и возлюбленного сына, потому что и на самом деле считает тебя таким. На время сердце твое смягчается, но ты не удерживаешься в этом благом (устроении), а скоро опять изменяешься, как луна. Имея надежду на Владыку Бога моего, призываю Его в свидетели, что без Бога я ничего не говорю тебе ко спасению души твоей. И много раз думал я послать тебе слово о движениях и помышлениях сердца твоего, но отлагал до сего времени, ожидая, чтобы ты сам познал свою пользу.
Ей, сын мой! послушай меня, худейшего, удали от себя злые мысли и восприими благие: незлобие, любовь, долготерпение, смирение, истощающее весь колчан диавольский, прохлаждающее главу тех, которые приобретают оное, и привлекающее к себе благодать Божию. Возбудись, бодрствуй, благодушествуй, утешься сим и возжелай спастись. Возненавидь зависть, ревнование, рвение, злоречие и подобное сему, и будь незлобивая овца стада Христова, честный член общежития, сосуд освященный, сын царствия, наследник славы, чтобы, поживя по заповедям Самого Христа, получить жизнь вечную и славное воскресение. Свидетель мне Бог, что я молюсь о спасении души твоей. Да поможет Он тебе, по желанию моему, «спастися и в разум истины приити» (1Тим. 2:4). Если бы ты часто поучался в моих словах, то не поползнулся бы и не заблудился бы, а ходил бы тесным путем по Богу, ведущим в жизнь вечную, о Христе Иисусе, Господе нашем. Бог да вразумит тебя, брат, к исполнению воли Его.
Вопрос 234, того же к тому же великому старцу.
Прости меня, господин авва, Господа ради. Привожу себе на память, что отцы говорят: «Войдем в келлию и вспомним о грехах наших», но когда вспоминаю, не болезную о них сердцем. Многократно желаю и умиления, но оно не приходит. Скажи мне: что препятствует ему приходить?
Ответ. Брат! Ты насмехаешься, говоря: «желаю», а (в самом деле) не желаешь, потому что не желаешь истинно; ибо войти в келлию относится к душе и значит исследовать ее и удалить помысл наш от всякого человека, и тогда мы сокрушаемся и умиляемся. Придти же тебе в умиление препятствует воля твоя: ибо если человек не отсечет своей воли, то не может приобрести болезни сердечной. Не позволяет же тебе отсечь волю свою – неверие, а неверие происходит оттого, что мы желаем славы человеческой; Господь же сказал: «Како вы можете веровати, славу друг от друга приемлюще, и славы, яже от Единого Бога, не ищете?» (Ін. 5:44). Много раз возбранял я воде войти в чрево твое через уста, а ты носом втягиваешь ее: разумею под сим лютое самооправдание, низводящее человека в ад. Посему-то и ругаются над тобою злые демоны и удобное делают для тебя неудобным. Если желаешь вопрошать меня, то или ты оставь свою волю, самооправдание и человекоугодие, или я оставлю тебя; ибо если не потрудишься отсечь свою волю, хотя сердце и не позволяет на сие, – какая польза будет от вопрошения твоего? Я сказал тебе: дай ты «сто динариев», и я подам «тьмы моих талантов». Вот и прежние согрешения твои уже прощены, а ты усиливаешься оком самооправдания войти в худшее. Перестань, брат; путь сей не ведет к добру. Мать Сарра сказала: «Если буду желать угодить всем людям, то придется каяться в дверях их». И апостол говорит: «Аще бо бых еще человеком угождал, Христов раб не бых убо был» (Гал. 1:10). Если поистине хочешь оплакивать грехи свои, внимай себе и умри для всякого человека. Брат! Без труда человек не может спастись. Отсеки три эти вещи: волю, самооправдание, человекоугодие, и поистине придет к тебе умиление, и Бог покроет тебя от всякого зла. Брат! подтверждаю тебе: внимай себе, радуйся, когда тебя бьют, обличают, досаждают, наказывают. Оставь коварство змия, а не мудрость его; удержи незлобие голубя с мудростью, и Господь поможет тебе. Вот путь спасения. Если он угоден тебе, – иди по нему, и Бог подаст тебе руку (помощи). Если же не желаешь, то сам увидишь, что выйдет. Каждый имеет свободную волю и власть действовать. Если же предоставишь ее другому, то будешь свободен от попечения, и другой приимет на себя твои заботы. Избери что хочешь.
Вопрос 235, того же к тому же великому старцу.
Что есть коварство, мудрость и незлобие57 с мудростью?
Ответ. Я сказал тебе «коварство змиево» с тем, чтобы отделить от него твою собственную мудрость, ибо коварство диавола вводит в человека все злые помышления, и если человек пребудет в них, то простирает коварство свое на Бога; все же, что происходит от коварства, есть погибель души. Ибо всяко «злое древо плоды злы творит» (Мф. 7:17), мудрость же приводит человека в рассуждение. Я сказал тебе, брат, сохрани незлобие голубиное с мудростью; потому что помышления, от них происходящие, добры и полезны, ибо «всяко древо доброе плоды добры творит» (Мф. 7:17). Коварство причиняет зло душе и телу человека; незлобие же с мудростью служит к успокоению помыслов, доставляет безмолвие душе и телу и вводит человека в жизнь вечную. Постарайся приобрести их, и Господь поможет тебе. Ибо в сем-то и состоит воля Его, то есть чтобы всякий человек получил спасение.
* * *
57 В славянском переводе: целость.
Вопрос 236, того же к тому же великому старцу.
Владыко! Помысл внушает мне, что вне безмолвия я не могу покаяться; если возможно, – дозволь мне безмолвствовать в течение нескольких дней, и помолись, да сохраню безмолвие.
Ответ. Брат! Произволение твое принял я, или лучше сказать – Бог, Который может содействовать во благое к пользе твоей, по воле Своей, а не по твоей. Сам Господь наш Иисус Христос научил нас творить не свою волю, а Его, как и Он исполнял волю Отца Своего. Ради Него я простираю даже до сего дня над тобою крыле мои и ношу твои тяготы, прегрешения, презорство относительно слов моих, к тебе обращаемых, и нерадение. И видя все сие, я покрывал то, как видит и покрывает грехи наши Бог, ожидая твоего покаяния. Ты же поступил как человек, который сидел под тенистым деревом и вышел из-под него на солнце, где пробыл до тех пор, пока разгорелся и причинил себе крайний вред. Но жив Господь: во всем этом я не оставил тебя. И не удивляйся сему, ибо Бог клялся Собою, что не хощет смерти грешника, но «еже обратитися… и живу быти ему» (Єз. 33:11), а как он не обращается, то и пребывает в пагубе. Ты же, сын мой, говоря: «Повели мне безмолвствовать несколько дней», просил кислосладкого, разумею оцта воли твоей и меда покаяния твоего, как достоверно знающий, что тебе полезно. Это-то и есть высокомудрие, тогда как тебе следовало бы сказать: «Наставь меня на путь Божий». Бог да просветит сердечные очи твои познать, как я пекусь о тебе, щадя тебя, чтобы ты не погиб. Но необходимо, чтобы и ты несколько содействовал сему, во имя Божие. Вот, я даю тебе заповедь во спасение: если сохранишь ее, то я принимаю на себя рукописание, которое имеется на тебе, и благодатию Христовою не оставлю тебя ни в нынешнем веке, ни в будущем. Не обольщайся насыщением чрева и не услаждай себя принятием пищи или пития, кроме удовлетворения телесной потребности. Берегись, чтобы не осуждать никого; будь покорен, и так придешь в смирение, и все страсти исчезнут из тебя. Не отягощайся, почитай эту заповедь трудною, ибо невозможно никому спастись без труда и соблюдения заповедей. Вот, я взял на себя твою тяготу, бремя и долг, и вот, ты стал человеком новым, неповинным, чистым: пребудь же отныне в чистоте. Послушай слов Спасителя: «се здрав еси: ктому не согрешай, да не горше ти что будет» (Ін. 5:14). И не думай, чтобы спасение было дело беструдное; оно требует многих потов, труда и понуждения. Не расслабляйся, угождая своему телу, иначе оно низложит тебя. Несомненно, что и великие мужи бывают им низлагаемы, если не внимают себе. Итак, мужайся, брат мой, и сохрани заповеди мои, лучше же сказать Божии, и тем доставишь мне радость, и Господь сохранит тебя от лукавого и обрадует тебя во Царствии Своем. Поучайся в этом всегда. Возжелай спастись, и Бог спасет тебя. Тому слава во веки веков, аминь.
Вопрос 237, того же к тому же великому старцу.
Прости меня, Господа ради, господин авва! Святыня твоя сказала мне: «Вот прощены тебе беззакония твои». Авва же Исаия говорит, что пока человек ощущает сладость их, то они еще не бывают ему прощены, а я ощущаю сладость их. Господа ради скажи мне о том яснее, ибо помысл беспокоит меня, говоря: «Будучи таковым, ты не должен бы был принимать рукоположения, потому что в этом деле есть и тщеславие, и тяжесть», а посему и сомневаюсь относительно служения. Вместе с тем, прошу сказать мне вот о чем: помысл внушает мне, что я оставлен Богом, потому что в прошедшую неделю был сильно отягощен блудной страстью.
Ответ. О, каков совет лукавых демонов! О, какова прелесть начальника их, диавола, доброненавистника и человеконенавистника от начала и даже до конца. Ибо как сам он отступил от Бога, так хочет погубить и всех людей. Брат, я сказал тебе, что прежние грехи твои прощены тебе, а не сказал, что не будешь иметь брани с ними, ибо человеку предстоит подвиг. Если бы ты и не имел грехов, то диавол приносил бы тебе (на мысль) сладость их, а теперь приносит тебе на мысль сладость их потому, что ты грешил прежде. Пример, который сказал авва Исаия, относится к услаждениям греховным и к тем, которые достигают их на деле, ибо оное – вспомнить сладость меда, а другое – вспомнить и вкусить его. Итак, тому, кому хотя и приходит на память греховная сладость, но кто не допускает действий сластных, а противоречит и подвизается против оной, прощены прежние грехи. Это суть козни супостата и сопротивника нашего, который всегда ищет поглощать людей живыми, чтобы привести в отчаяние спасения и безнадежие жизни вечной неутвержденных на твердом камне веры, по мере которой каждый получит (воздаяние). Итак, сохрани себя от оных (помыслов), чтобы не впасть совершенно в руки диавола, и помилует тебя Господь, живущий вовеки. О рукоположении же: кто осмелится назвать себя достойным? Поистине, разве беснующийся и совершенно забывшийся. Итак, осуждая себя, служи Богу в данном тебе сане, а от Господа исходят милость, помощь и сила. В служении же вспоминай сказанное: «Работайте Господеви со страхом, и радуйтеся Ему с трепетом» (Пс. 2:11), и: «творяй Ангелы Своя духи, и слуги Своя пламень огненный» (Пс. 103:4). Не бойся, ты не оставлен Богом: если мы не оставим Его, Он не оставляет нас, ибо воля Его в том и состоит, чтобы мы обратились к Нему и спаслись. Что же касается до сильного отягощения твоего блудными помыслами: это случается оттого, что думаешь о ближнем злое и осуждаешь его; бывает и от свободного обращения с теми, с которыми я говорил тебе не сообращаться. Если мирские люди, желающие обогатиться, терпят многие бедствия в море и в путешествиях – тем более должны терпеть мы, которые ожидаем получить Царствие Небесное и назваться чадами Божиими и слышим, что «несть наша брань к крови и плоти, но к началом, и ко властем» (Еф. 6:12). Ты еще не подвизался противу греха до пролития крови и уже расслабляешься духом уныния. Что ты претерпел? Что перенес? Какие различные искушения претерпел с радостью? Ах, инок спящий! Покажи диаволу, что ты живешь для Бога, прибегая к Нему, действуя руками и ногами, когда плывешь среди обуревания мысленных волн, восходящих до небес и нисходящих до бездн. Исповедаюсь тебе пред Богом, что сердце мое (как знает Бог, Который создал его и положил в нем завет хранимых в нем святых заповедей) подвизалось с тобою, чтобы извести тебя силою Божиею из тьмы во свет истинный и из смерти осуждения в жизнь правды. Внимай себе, брат, ибо без труда и смирения невозможно спастись.
Вопрос 238, того же к тому же великому старцу.
Отец мой! Поелику святыня твоя повелела мне служить, то прошу тебя сказать мне, о чем я должен мыслить или в чем поучаться, когда предстою жертвеннику с пресвитером, когда раздробляю Святой Хлеб или напояю Святою Кровию, когда несу кому-нибудь Святое Причащение? Должен ли я иметь особенную одежду собственно для служения и носить ли вокруг тела “остегны” (Сир. 45:10)58.
Ответ. Брат! То, что имеет духовное значение, ты понимаешь плотским образом. Служащий59 должен быть как Херувим: весь око, весь ум; он должен размышлять и мудрствовать о небесном со страхом и трепетом и славословить, ибо носит Тело и Кровь Бессмертного Царя. Он представляет также и лице Серафимов, потому что поет славословие и осеняет сокровенные Тайны рипидою, как бы святыми крылами, образуя чрез то возвышение свое от земли и от всего вещественного; ему (надобно) непрестанно воспевать умом, во храме внутреннего человека, победную песнь великолепной славы Бога нашего: «Свят, Свят, Свят Господь Саваоф: исполнь небо и земля славы Твоея» (Іс. 6:3). Услышав страшный и грозный глас сей песни, диавол с трепетом удаляется от плененной души. В смятении и со стыдом обращаются в бегство бесы, оставляя ее свободною от их порабощения. После сего душа зрит воссиявший над нею свет истинный, внимательно рассматривает красоту Бессмертного Агнца, желает насытиться Тела и Крови Его, и тогда слышит слово велегласного Давида, вопиющего: «Вкусите и видите, яко благ Господь» (Пс. 33:9), и, приступивши со страхом, причащается Тела и Крови Христовой. Такое причащение неотъемлемо пребывает в душе, сохраняя ее от всякой страсти. О сем размышляй, если стоишь пред Святыми Тайнами, если раздробляешь Хлеб или напояешь Кровию, если несешь Причастие к кому-нибудь, или потребляешь Святая и, вообще, когда совершаешь служение при жертвеннике. Касательно же одежды (скажу): приобрети духовное одеяние, которым благоугождается Бог. Остегны же означают умерщвление членов. Скажи мне, брат, если человек наденет на себя шелковую одежду, а будет блудник, очищает ли его та одежда от блуда или других страстей? Что же делать удостоенным служения Святым Тайнам, если они скудны одеждою? Господь повелел заботиться лишь об одной ризе, то есть об одеянии добродетелей, которого да сподобит всех нас Бог во веки, аминь.
* * *
58 Одежду, покрывавшую бедра.
59 Служащий в сане диакона.
Вопрос 239, того же к тому же великому старцу.
Прости меня, владыко, и помолись о мне, Господа ради, дабы освятились органы чувств моих. Я слышал от твоей святыни, что диакон должен быть подобен Херувимам и Серафимам; а я оскверняюсь через чувства мои. Что мне делать, чтобы служение мое не было мне в осуждение? Я чувствую, что я окаянен, но не могу себя удержать. Бога ради помоги мне, дабы вовсе не погубить мне души своей.
Ответ. Старайся, по силе своей, всегда помнить, каков должен быть диакон и каков ты, памятуя притом смерть и помышляя, как тебе предстать пред лице Божие. Если станешь непрестанно осуждать самого себя, то сердце твое сокрушится и обратится к покаянию, и Тот, Кто сказал через святого пророка: «глаголи ты беззакония твоя прежде, да оправдишися» (Іс. 43:26), оправдает тебя и освободит от всякого осуждения. Ибо Писание говорит: «Бог оправдаяй. Кто осуждаяй?» (Рим. 8:33,34). Приобрети смирение, послушание, повиновение, как я уже многократно говорил тебе, – и спасешься. Отнюдь не прекословь, спрашивая: «Что это? для чего это?» Но будь покорен, и особенно своему авве, который, после Бога, первый имеет попечение о тебе и которому вверена душа твоя. Если постараешься исполнить сие наставление, то и я несравненно более сделаю, по силе моей, дабы Бог дал тебе крепость. Господь да сохранит тебя и да защитит от лукавого. Аминь.
Вопрос 240, того же к тому же великому старцу.
Скажи мне, отец мой, как посоветуешь поступать мне при малом моем служении, которое я прохожу? Поруганный бесами, как и всегда, я не могу благодушно переносить того, что имею не более одной одежды. Что ты ни повелишь мне – исполню, дабы быть помилованным. Богу известно, что я нахожусь в большом неустройстве и страстях. Помолись о мне, Господа ради, чтобы не разлучиться мне от недр ваших хотя в нынешнем веке, ибо стыжусь сказать – в будущем, по причине страстей моих.
Ответ. Брат! Понуждение себя во всем и смирение приводят в преуспеяние, ибо апостол говорит так: «во всем скорбяще, но не стужающе си» (2Кор. 4:8). Когда и мы поручили авве наше вещественное стяжание и не удержали ничего в руках наших, то Бог знает и свидетель тому, что мы не сделали еще ничего такого, за что бы авва должен был благодарить нас, но скорее мы обязаны благодарить его, что он взял на себя бремя наше и тем избавил нас от забот. И апостол Петр сказал: «Повинитеся убо всякому человечу {начальству} Господа ради» (1Пет. 2:13), и Иаков сказал: «яко иже бо весь закон соблюдет, согрешит же во единем, бысть всем повинен» (Як. 2:10). Посему-то и не должно никому иметь своей воли, а укорять себя; чрез что человек и получит милость Божию. Если же чрез посмеяние от диавола таковой возмечтает о себе, что он поступил хорошо, – потеряет все, что сделал. И так поступая, как поступал ты и прежде, смиренномудрствуй, говоря: «Прости меня, Господи, что я отяготил авву, возложив на него бремя мое». Господь Иисус Христос да спасет нас, аминь.
241. Другой брат, диакон, отказывался служить при жертвеннике, вспоминая прежние грехи свои, и как о сем, так и о телесной немощи своей вопросил того же великого старца. И он отвечал ему следующее:
Ответ. Брат! Писание научает нас, что «хотящии благочестно жити о Христе Иисусе, гоними будут» (2Тим. 3:12). От кого же в настоящее время можно терпеть гонения? От бесов, которые удаляют их от страха Божия и от служения Богу. Покаяние во грехе требует, чтобы не делать его более, и удаление от зла состоит в том, чтобы оставить его. Да не оскорбляют тебя прежние грехи твои: и не уклоняйся от служения Богу со страхом и трепетом. Помни, что это есть освящение души твоей. Ежели ты будешь верить сему, то всегда будешь (внимать себе) с трепетом, чтобы не согрешать и не лишиться сего освящения. Итак, переноси страдания и скорби с благодарностью, ибо это наказание Божие, и Бог помилует тебя и обратит их во спасение души твоей, аминь.
242. Другой брат вопросил того же великого старца.
Скажи мне, отец мой, естественна ли раздражительность или противоестественна, и какое в ней различие?
Ответ. Брат! Есть раздражительность естественная и есть раздражительность противоестественная. Естественная противится исполнению похотливых вожделений, и она не требует врачевания, как здравая. Противоестественная восстает, если не исполняются похотливые вожделения. Сия последняя требует врачеваний сильнейших, чем вожделения. Подающий воину силу – больше его, и если прекратится подаяние силы, то воин, не находя ее более, делается бездейственным.
243. Вопрос другого брата тому же старцу. Откуда человек имеет страсти?
Ответ. Бог сотворил душу и тело бесстрастными, но чрез преслушание они впали в страсти.
244. Другой брат спрашивал того же великого старца: я страдаю от душевных страстей моих: скажи, ради Господа, что мне делать, дабы освободиться от них, и помолись о мне.
Ответ. Брат! Кто желает спастись и сделаться сыном Божиим, тот должен приобрести великое смирение, послушание, покорность и кротость. Смотри, ты спрашивал, что тебе делать; я сказал тебе это и ручаюсь, что ни враг, ни страсть не овладеют тобою, ибо они сгорают от смирения, как от огня, и сердце успокаивается, будучи просвещаемо о Христе, Которому слава, аминь.
245. Тот же брат, будучи назначен аввою жить с одним старцем и служить ему, вопросил другого старца, авву Иоанна: как мне узнать, отец мой, живу ли я богоугодно, или получаю вред от того, что не живу с братиею в общежитии, а наедине? К тому же и страсти беспокоят меня. Как повелишь мне поступать относительно псалмов? Равным образом дай мне наставление и о сне, – боюсь, как бы он не овладел мною; равно и о забвении. А как нечистая страсть много беспокоит меня, то спрашиваю: в чем состоит признак согласия60 с помыслами?
Ответ Иоанна. Когда хочешь уразуметь, получаешь ли пользу или вред, живя особо, узнавай то по следующему признаку: если живешь так из послушания, то знай, что получаешь пользу. Ибо Писание говорит: что «послушание паче жертвы» (1Сам. 15:22). Если же противоречишь, то вредишь себе; ибо это есть злая воля. Ты не разлучился от братии своей, вовсе нет! Но Бог устроил так, чтобы, по немощи тела своего, ты приобрел себе награду через старца. Касательно же страстей: они не могут не восстать на человека к испытанию его. Муж, не испытанный искушениями, не искусен. Ты сказал: «Живу один», не полагай так, чтобы не повредить себе; ибо если ты веруешь, то ты уже не один, но имеешь с собою Бога, Которому предал тебя великий старец, и молитву его, содействующую тебе; а ты покажи только послушание – и спасешься. Ты не получаешь вреда, так не бойся. О псалмах же: как делают братия, так делай и ты. Произноси на каждую песнь по три псалма и делай земной поклон, и сон не овладеет тобою, исключая немощи. Так должен ты поступать каждую ночь. Забвение есть погибель души; происходит же оно от презрения и нерадения. О скверной и ненавистной страсти (скажу): для искоренения ее необходим труд сердечный и телесный; сердечный, чтобы сердце непрестанно молилось Богу; телесный, чтобы человек умертвил и посильно поработил свое тело. Согласие же с помыслами состоит в том, что когда что-либо нравится человеку, он услаждается сим в сердце своем и с удовольствием размышляет о сем. Если же кто противоречит помыслу и ведет с ним брань, чтобы не принимать его, – это не есть согласие, но брань, и сие приводит человека к опытности и успеху. Господь Иисус Христос да очистит тебя от грехов твоих и да укрепит тебя благостью Своей в немощи твоей. Аминь.
* * *
60 В славянском переводе: сложения.
Вопрос 246, того же к тому же. Что есть послушание? О чем я должен молиться? И если кто скажет мне: помолись о мне, – что мне делать? Должен ли я всегда поминать его?
Ответ. Послушание состоит в том, чтобы отсекать свою волю. Но без труда никто не может приобрести послушание. Когда ты пребываешь в келлии ради послушания, а не ради телесного покоя – это не есть твоя воля, и ты пребываешь так не по пристрастию, но угождаешь Богу. Если же ты пребываешь, услаждаясь упокоением, то не угождаешь Богу. В молитве же говори: «Господи! Избави меня от грехов моих и от страстей бесчестных». Когда кто скажет: помолись о мне, скажи в сердце своем: «Бог да помилует нас», и этого достаточно. А поминать его всегда – дело не твое, но совершенных, могущих молиться друг о друге.
Вопрос 247, того же к тому же.
Прошу тебя, отец мой, скажи мне: как я могу узнать, что я пребываю в послушании и оставляю свою волю? И что мне должно делать, чтобы сравняться с братиями? Ибо слышу от отцов, что кто находится в повиновении и не исполняет своей воли, а равняется во всем с братиею, такой скоро приходит в преуспеяние. Испытываю же сердце мое, так ли я пребываю, как братия, в общежитии, и сомневаюсь в сем, потому что ранее их разрешаю на пищу и ем один; хотел бы испытать, могу ли есть позже, но боюсь своей немощи.
Ответ. Что ты живешь подобно (братиям) в общежитии, это можешь узнать из того, если не делаешь ничего по своей воле. Признак сего не в том чтобы есть одному или с братиею, но делать то, что повелят тебе без твоего искательства. Почитай же себя в числе немощных. Вне ли общежития считаются немощные за то, что они едят одни? Вовсе нет! Ибо они делают сие по немощи, с разрешения аввы. Так и тебе Бог дал в извинение старца, чтобы не соблазнялись неискусные, видя, что ты ешь раньше других. А есть позже, наравне со здоровыми, тебе не заповедано; иначе, если изнеможешь, то опять пожелаешь позаботиться о себе и навлечешь себе скорбь. Итак, имея предлог на то, чтобы не подать кому-либо соблазна, не сомневайся есть один; ибо делать всякое дело, по повелению аввы, а не по своей воле, свойственно общежитию и равняет тебя с братиями, живущими в общежитии. Или забыл, что спорил с аввою и не хотел принять на себя обязанности служить старцу? Как смел ты так безумно роптать? О пище ли тут шло дело? Не своеволие ли это было? Если желаешь получить пользу и жить как в общежитии, – отсекай во всем свою волю и повинуйся наравне с братиею, и тогда будешь общежитель с ними, наставляемый к пользе души твоей отцами твоими, великим старцем и прочими. Последуй совету их, благодатью Христовой, ибо они более тебя, брат, знают, что полезно душе твоей.
Вопрос 248, того же к великому старцу.
Тот же брат, получая повеление от старца, которому он служил, прочесть молитву, а иногда благословить пищу (старец был клириком) или что-нибудь подобное, и не принадлежа сам к клиру, беспокоился этим и вопросил великого старца, следует ли ему слушать в том своего старца.
Ответ. Сохрани себя от того, чтобы не радоваться, когда тебя почитают за нечто, и покажи послушание, изгоняющее прекословие, ненавидимое Богом и любящими Его. Держись же послушания, которое возводит на небо и приобретших оное делает подобными Сыну Божию. Ему слава во веки, аминь.
Вопрос 249, другого брата к иному старцу61.
У меня есть имущество, и хочу одну часть из него пожертвовать в общежитие, а другую раздать нищим. Скажи мне, отец мой, должен ли я раздать оное через авву?
Ответ. Брат! На первые вопросы отвечал я тебе как человеку, еще требовавшему млека. Теперь же, когда ты говоришь о совершенном отречении от мира, то слушай внимательно, по слову Писания: «расшири уста твоя, и исполню я» (Пс. 80:11). Брат! Не у меня, худейшего, должно тебе учиться, что делать; но послушай лучше, что написано в Деяниях апостольских о продававших имения свои и полагавших цену к ногам апостолов: «даяшеся же коемуждо, егоже аще кто требоваше» (Деян. 4:35). Не сами они раздавали, но чрез апостолов; сами же делались свободными от забот, имений и тщеславия. Так и ты поступи, если желаешь прийти в сию меру, наслаждаться спокойствием, отказаться от всех забот и безмятежно жить для Бога. Брат! Твое имущество весьма незначительно в сравнении с тем, какое иные отдавали авве Исаии. Ему приносили десятки тысяч, говоря: «Распорядись ими, как знаешь», а не говорили, куда и как их отдать. Сделав таким образом то, что ведет к совершенству, они жили уже без попечения. Если будет воля Божия на то, чтобы и ты достиг сего радостного состояния, то ты должен быть благодарен тому, кто понесет твое бремя; как бы только сеятель зла не посеял в тебе той мысли, что принявший твое имущество должен быть тебе благодарен. Бог да устроит для тебя полезное к спасению души.
* * *
61 Отсюда начинаются вопросы преподобного аввы Дорофея.
250. Тот же (брат) вопросил великого старца: должен ли он чрез своего авву раздать имущество, и как раздать его, и кому?
Ответ. Господь да благословит тебя, сын мой! Ты хочешь освободиться от забот и вместе не хочешь, удерживаясь собственною волею. Ты только скажи, сколько желаешь назначить им в общежитие и сколько для бедных, и не заботься более. Ибо послушание состоит в том, чтобы не иметь своей воли. Что драгоценнее души твоей, о которой Господь сказал, что она дороже всего мира (см. Мф. 16:26). Если же ты и ее предал Богу и духовным отцам твоим, то зачем же сомневаешься вверить им маловажное? Смотри, как тайно ведет с тобою брань тщеславие и неверие! Если поступаешь так, то ты и души своей не вверил им истинно; как же ожидаешь получить чрез них милость? Желая, Бога ради, быть свободным от всего, оставь все попечения; и я возьму на себя попечения твои вместе с тем, кого ты назначишь; только ты будь чужд забот, ради Бога, и прости меня, по любви.
Вопрос 251, того же к тому же великому старцу. Скажи мне, отец мой, как достигнуть отсечения своей воли и того, чтобы сказать: «се, мы оставихом вся и вслед Тебе идохом» (Мф. 19:27). Я оставил для своего пропитания небольшое поместье, потому что я немощен.
Ответ великаго старца. Отсечение своей воли есть кровопролитие и для достижения сего человек должен потрудиться до смерти и отвергать свою волю. Слово же: «се, мы оставихом вся и вслед Тебе идохом» относится к совершенству: (здесь разумеются) не только поместья и малыя имения, но и помыслы, и желания. Ты не достиг еще такого совершенства; когда же приблизишься к нему, услышишь, что тебе должно делать. Теперь же одно говорю тебе: оставь все попечения о вещах. Поместьем же тем владей пока для пропитания себя. Господь Иисус Христос да приведет тебя в неизреченную радость, ибо Он есть Свет вечный. Аминь.
252. Тот же брат вопросил того же великаго старца: я сильно борим блудною страстью; опасаюсь, чтобы не впасть в отчаяние, и по немощи тела моего не могу воздерживаться; помолись о мне, Господа ради, и скажи мне, отец мой, что мне делать?
Ответ. Брат! Диавол из зависти воздвигнул на тебя брань. Береги глаза свои и не питайся досыта. Вина употребляй немного, по немощи тела, о которой говоришь. Приобрети же смирение, расторгающее все сети вражие. И я, ничтожный, сделаю, по силе моей, моля Бога, чтобы Он избавил тебя от всякого искушения и сохранил от всякого зла. Не уступай врагу, брат, и не предавайся отчаянию, ибо это великая радость диаволу. Молись непрестанно, говоря: «Господи Иисусе Христе, избави меня от страстей постыдных», и Бог помилует тебя, и получишь силу молитвами святых. Аминь.
253. Тот же брат, будучи борим тою же блудной страстью, просил того же великого старца помолиться о нем и сказать ему, как распознать, своею ли похотью искушается человек или врагом.
Ответ. Брат! Без труда и сердечного сокрушения никто не может избавиться от страстей и угодить Богу. Когда человек искушается своею похотью, можно узнать из того, что он нерадит о себе и позволяет сердцу своему размышлять о сделанном им прежде; и тогда человек сам собою навлекает на себя страсть чрез свою похоть. Ум его, мало-помалу ослепляемый страстью, начинает незаметно для него самого обращать внимание на того, к кому чувствует влечение, или говорить с ним, и находить причины для того, чтобы с ним побеседовать или посидеть, и всеми средствами старается исполнить свое желание. Если позволить мысли обращаться в сем, то умножится брань до падения, хотя и не телом, но духом в согласии с помыслами, и оказывается, что такой человек (сам) зажигает огонь в своем веществе. Трезвенный же и благоразумный человек, желающий спастись, когда видит, от чего терпит вред, тщательно хранит себя от злых воспоминаний и не увлекается страстными мыслями, удаляется от встречи и беседы с теми, к которым чувствует влечение, и от всякого повода ко греху, чтобы самому не возжечь в себе огня. Вот брань, происходящая от своей похоти или произвола (человека). А та, которая бывает от диавола, происходит так: сердце желающего спастись боится, чтобы не принять в себя семени (вражеского). И в этом случае человек трезвенно хранит себя от злых воспоминаний, чтобы не увлечься страстными помыслами, и от встречи, беседы и всякого повода к свиданию. Если есть нужда к нему (лицу увлекающему) по делу, то лучше оставить дело, чтобы не погибла душа. Бодрствуй, брат, ты смертен и недолговечен; не желай же за малое время (услаждения) потерять жизнь вечную. Какую пользу приносит зловоние и нечистота греха? Только стыд, поношение и соблазн; воздержание же доставляет победу, венец и похвалу. Укрощай коня своего уздою ведения, чтобы он, смотря туда и сюда, не разжигался похотью на женщин и мужчин и не свергнул бы тебя – всадника своего – на землю. Молись Богу, чтобы Он отвратил очи твои, «еже не видети суеты» (Пс. 118:37). И когда приобретешь мужественное сердце, брани оставят тебя. Очищай себя, как вино очищает раны, и не позволяй накапливаться в тебе зловонию и нечистоте. Приобрети плач, чтобы он удалил от тебя свободу в обращении, которая губит души усвоивших ее. Не бросай орудия, без которого нельзя возделать плодоносную землю. Орудие это, соделанное Великим Богом, есть смирение: оно искореняет все плевелы с поля Владыки и подает благодать обитающим на нем. Смирение не падает, но воздвигает от падения тех, которые имеют его. Возлюби всем сердцем плач, ибо и он соучастник благого сего делания. Потрудись во всем отсекать свою волю, ибо это вменяется человеку в жертву: сие-то и значит: «Тебе ради умерщвляемся весь день, вменихомся яко овцы заколения» (Пс. 43:23). Не расслабляй себя беседами, ибо они не допускают тебя преуспевать о Боге. Усильно обуздывай органы чувств твоих: зрения, слуха, обоняния, вкуса и осязания – и преуспеешь благодатию Христовою. Без мучений (никто) не бывает мучеником, как и Господь сказал: «В терпении вашем стяжите души ваша» (Лк. 21:19), и апостол говорит: «в терпении мнозе, в скорбех» (2Кор. 6:4) и проч. Смотри, не показывай халдеям сокровищ дома твоего (см. 2Царів. 20:12-18), иначе возьмут они тебя в плен и уведут к Навуходоносору, царю Вавилонскому (см. 2Царів. 24:13-16). Вразумляясь всегда ответом моим, попирай страсти, чтобы они не попрали тебя и насильственно не сделали тебе зла. Убегай от них, как серна от тенет (см. Притч. 6:5), чтобы они не закололи тебя, как ягненка. Не бойся их, они не имеют силы: Господь наш Иисус Христос расслабил их и сделал бессильными. Не предавайся сну, хотя они и полумертвы, но не спят; не будь нерадив, ибо они не нерадят. Хотя немного простри и ты руку отцам твоим, желающим извлечь тебя из зловонной тины. Вспоминай, что «много… может молитва праведного поспешествуема» (Як. 5:16). Не суди, не уничижай и не соблазняй никого. Не приписывай никому того, чего не знаешь о нем достоверно, ибо это погибель душевная. Себе внимай и ожидай приближающейся смерти. Говори себе слово блаженного Арсения: «Арсений, зачем ты вышел (из мира)?» Научайся тому, чего пришел ты здесь искать. Теки к Иисусу, чтобы и достигнуть Его. Если хочешь спастись, теки скоро, чтобы войти и тебе в добрую дружину святых старцев. Если хочешь преуспеть – трудись. Пожелай быть прославленным со святыми в неизреченной славе, а не быть с постыдными демонами в неизреченном мучении. Возжелай быть в Царствии Небесном, а не в геенне огненной. Возжелай услышать: «приидите, благословеннии Отца Моего» (Мф. 25:34) и: «добре, рабе благий и верный» (Мф. 25:23) и проч., а не услышать: «идите от Мене, проклятии» (Мф. 25:41), «лукавый рабе и ленивый» (Мф. 25:26). Господу слава во веки, аминь.
Вопрос 254, того же к тому же великому старцу.
Имея много грехов, я хочу покаяться, но, по немощи телесной, не могу подвизаться подобно отцам; прошу тебя, скажи мне: как мне положить начало? Назначь мне что-либо и объясни, что значит сказанное тобою в предыдущем ответе: «Не показывай вавилонянам сокровищ дома твоего, иначе они возьмут тебя в плен и уведут в Вавилон».
Ответ Варсонофия. Брат! Есть нищие, которых ублажает Господь, потому что они отвергли все свое имение, т. е. все свои страсти, и обнажились от них, ради имени Его; такие поистине нищи, и им принадлежит блаженство. Есть и другие нищие, не приобретшие ничего доброго, которым Господь угрожает, говоря: «идите от Мене, проклятии» (Мф. 25:41). Кто имеет такие стяжания и отягощается ими, пусть отвергнет их, да пребудет без попечения. Итак, если желаешь положить начало покаяния, посмотри, что сделала блудница: слезами своими омыла она ноги Владыки (см. Лк. 7:38). Плач омывает всякого от грехов; но человек достигает плача трудом, посредством многого поучения в Писании, терпения, размышления о Страшном Суде и стыде вечном, и чрез самоотвержение, как Господь сказал: «аще кто хощет по Мне ити, да отвержется себе и возмет крест свой и по Мне грядет» (Мф. 16:24). Отвергнуться же себя и взять крест свой – значит отсекать свою волю во всем и почитать себя за ничто. Так как ты сказал, что немощен телом и не можешь ничего делать, то делай по силе своей, вкушая хлеба и пития несколько менее надлежащего, ибо Бог принял две лепты вдовицы и порадовался о них более, нежели о всем прочем. Обучи себя не обращаться с другими свободно, и ты спасешься. Храни прежние ответы мои и сей последний как зеницу ока. Что же касается слов моих: «не показывай сокровищ твоих вавилонянам», я говорил это о бесах, которым ты покажешь их, если будешь говорить людям, что тебе написан оный ответ. Бесы, видя сие, раздражатся на тебя и будут бороть тебя тщеславием, а простых слушателей соблазнять, и ты понесешь осуждение за то и за другое. Тем же, которые могут слышать и сохранять (слова мои), они принесут радость и пользу. Все, что ни делаешь доброго, старайся скрывать, ибо сие тебе полезно. Господь да вразумит тебя молитвами святых. Аминь.
Вопрос 255, того же к тому же великому старцу.
Помолись о мне, отец мой, меня очень смущают помыслы блуда, уныния и боязни; и помысл говорит мне, чтобы я беседовал с братом, к которому чувствую влечение, когда его вижу, дабы молчанием моим не подать ему повода к подозрениям. Ощущаю также, что бесы как бы давят меня, и впадаю в боязнь.
Ответ. Брат! Ты не обучен еще браням со врагом, потому и приходят тебе помыслы боязни, уныния и блуда. Противостань им твердым сердцем, ибо борцы, если не подвизаются, не бывают увенчаны, и воины, если не покажут царю своего искусства в бранях, не удостаиваются почестей. Вспомни, каков был Давид. Не поешь ли и ты: «Искуси мя, Господи, и испытай мя, разжжи утробы моя и сердце мое» (Пс. 25:2). И еще: «Аще ополчится на мя полк, не убоится сердце мое: аще востанет на мя брань, на Него аз уповаю» (Пс. 26:3). Также о боязни: «Аще бо и пойду посреде сени смертныя, не убоюся зла, яко Ты со мною еси» (Пс. 22:4). Об унынии же: «Аще дух владеющаго взыдет на тя, места твоего не остави» (Еккл. 10:4). Разве ты не хочешь быть искусным? Но муж, не испытанный искушениями, не искусен. Брани делают человека искусным. Делание инока состоит в том, чтобы терпеть брани и противиться им с мужеством сердца. Но как ты не знаешь хитростей врага, то он и приносит тебе помыслы боязни и расслабляет твое сердце. Ты должен знать, что Бог не попустит на тебя брани и искушения выше силы твоей; тому научает тебя и апостол, говоря: «верен же Бог, Иже не оставит вас искуситися паче, еже можете» (1Кор. 10:13). Брат! И я в юности моей многократно и сильно бывал искушаем бесом блуда и трудился, подвизаясь против таких помыслов, противореча им и не соглашаясь с ними, но представляя себе пред глазами вечные муки. Пять лет поступал я так ежедневно, и Бог облегчил меня от сих помыслов. Брань сию упраздняет непрестанная молитва с плачем. А то, что бесы давят тебя, происходит от зависти их; если бы могли, они выгнали бы тебя и из келлии твоей; но Бог не попускает им владеть тобою, да они и не имеют на то власти. Бог вскоре мог бы облегчить тебя, но ты не стал бы тогда противиться другой страсти. Да не расслабят тебя бесы, чтобы обращать внимание на брата (которым завлекаешься) или беседовать с ним; но если тебе и случится нечаянно с ним сойтись, против твоего желания, удержи взор твой со страхом и благопристойностью и не слушай внимательно его голоса. Если же брат тот, по неведению, сам заговорит с тобою или сядет возле тебя, то искусно уклонись от него, впрочем не вдруг, но с благопристойностью. Скажи помыслу своему: вспомни Страшный Суд Божий и стыд, который постигнет тогда увлекающихся сими постыдными страстями. Понуждай помысл свой и получишь помощь молитвами святых, и Бог помилует тебя. Не будь дитя умом, «но злобою младенствуйте» (1Кор. 14:20); умом же, брат, совершен будь. Внимай себе, как тебе встретить Бога. Аминь.
256. Тот же брат просил того же великого старца, говоря: помолись о мне, отец мой, ибо я окаянен по всему и имею нужду в великом человеколюбии. Возникающие во мне помыслы говорят: «Иди в чужую сторону и там спасешься». По молитвам вашим, да не попустит Бог овладеть мною сим помыслам.
Ответ. Брат! Да будет проклят посеявший в сердце твоем такие помыслы, чтобы выйти из сего места ради преступления заповедей. Это – диавол. Он предлагает тебе сие под видом правды для того, чтобы, поругавшись над тобою, сделать тебя предметом соблазна для многих, дабы ты и за них понес осуждение. Впрочем, ты подвергаешься сему за свое нерадение и тщеславие. Ты говоришь: «Если уйду в чужую сторону, там буду переносить бесчестие». Почему же теперь, лишь только услышишь, что брат твой сказал нечто на тебя, сердце твое смущается и ты не хочешь, чтобы кто-нибудь знал о твоем согрешении? К нерадению и тщеславию присоединяют свои козни и демоны, чтобы погубить твою душу. Будь уверен о Господе, что если бы не помощь Божия и не молитвы находящихся здесь истинных рабов Божиих, ты не мог бы и ровно года пробыть в монастыре. Но как слепой ничего не видит, так и ты не видишь благодеяния, которое оказал тебе Бог и продолжает оказывать по молитвам святых и блаженного Авраамия, сказавшего тебе и брату твоему: «Ежели вы останетесь в сем месте, то будете иметь меня ходатаем». Брат! Внимай себе тщательно; подвизайся против помыслов, чтобы не впасть в нерадение и тщеславие, не делать ничего по своей воле и не принимать возникающих в себе помыслов и самооправдания, в противном случае ты подвергнешься сильному падению. Знай же достоверно, что куда бы ты ни пошел, хотя бы прошел всю землю из конца в конец, нигде не получишь такой пользы, как на сем месте. Что для корабля якорь, то будет для тебя молитва здешних отцов. Приобрети твердость, и она удалит от тебя свободу в обращении с ближними, причину всех зол в человеке. Оставь все (внешние) попечения, и тогда будешь свободно служить Богу. Сделайся мертвым для всякого человека: в сем-то и состоит странничество. Почитай себя за ничто, и мысль твоя не будет смущаться. Не думай, чтобы ты сделал что-нибудь доброе; и награда твоя сохранится в целости. Сверх всего помни, что ты не долго пробудешь в теле, и старайся, чтобы с дерзновением мог ты сказать в оный час: «Уготовихся и не смутихся» (Пс. 118:60). Брат! Нельзя жить без труда, и никто не венчается без подвига. Понуждай себя подвизаться о своем спасении, и поможет тебе Бог, Иже всем человеком хощет спастися и в разум истины приити» (1Тим. 2:4). Он да помилует тебя, сын мой, чтобы ты мог с усердием приступить к благоугождению Ему. Ибо Его есть милость и сила и слава во веки веков, аминь.
Вопрос 257, того же к тому же великому старцу. Отец мой! Что значит сказанное тобою, что я не мог бы и года одного пробыть в монастыре? И помолись о мне Господа ради, потому что во время сна нападает на меня демон и давит меня; и я имею нужду в твоем человеколюбии.
Ответ. Я сказал тебе, что если бы не молитвы отцов, то ты не мог бы и одного года пробыть в монастыре, разумея это о монашестве. Потому что не все, живущие в монастырях, – монахи, но тот монах, кто исполняет дело монашеское. Господь сказал: «Не всяк глаголяй Ми: Господи, Господи, внидет в Царствие Небесное: но творяй волю Отца Моего, Иже есть на небесех» (Мф. 7:21). Брат! Зачем ты, находясь в беде, позволяешь врагу издеваться над тобою? Ты вопрошаешь и не стараешься исполнять сказанного тебе; опять вопрошаешь и тщеславно передаешь это другим из человекоугодия, и сам препятствуешь себе преуспеть вскоре; а потому и подвергаешься искушениям во сне, и демон нападает на тебя и давит тебя. Бог же попускает сие для того, чтобы ты вразумился и укорил себя, как следует иноку, а ты не понимаешь сего, брат. Время нам дано для того, чтобы испытывать наши страсти, плакать и рыдать. Если же ты, пребывая в келлии, рассеиваешься мыслями, укоряй себя во всем и повергни немощь твою пред Богом. Он поможет тебе и укрепит тебя преуспеть о Нем, аминь.
Вопрос 258, того же к другому старцу, и прошение о молитве.
Господа ради, помолись о мне, чтобы мне избавиться от постыдных страстей и от тщеславия, ибо они оскверняют меня во всяком деле, о котором думаю, что делаю доброе; также прошу тебя сказать мне, с каким намерением должно совершать память святых и как извергнуть из себя внутреннее зло.
Ответ Иоанна. Если хочешь избавиться от постыдных страстей, не обращайся ни с кем свободно, особенно же с теми, к которым сердце твое склоняется по страсти похотения; чрез то освободишься и от тщеславия; ибо к тщеславию примешивается человекоугодие, к человекоугодию – свободное обращение, а свободное обращение62 есть матерь всех страстей. Кто совершает память святых без тщеславия, полагая, что делает сие по Божию указанию, а не по своемыслию, тот делается сопричастником святых и получает награду от Владыки их. Попечение же о спасении души и любовь к Богу помогают всякому извергнуть из себя внутреннее зло и чисто покаяться. Выслушай меня, сын мой, и по видимому заключай и о невидимом. Когда ты бываешь несколько нездоров телом, то воздерживаешься от вредного тебе. Почему же не стараешься воздержаться, когда ты болен душою? Много нужно нам трудов и потов, как апостол говорит: «умерщвляю тело мое и порабощаю» (1Кор. 9:27). Сделай по силе твоей, и Бог поможет тебе молитвами отцов твоих; ибо жаждет видеть наше спасение Тот, Кто клялся Самим Собою, что не хощет смерти грешника, «но еже обратитися… и живу быти ему» (Єз. 33:11). Великая сила восходит из места, где молитвы истинных рабов Божиих, приносимые Богу за всех нас; верую, что не посрамит их Господь. Присоедини к оным и свои две лепты, и ты обрадуешь Господа, как и вдовица евангельская. Привяжи обремененную ладью твою к кораблю отцов твоих, и они управят тебя к Иисусу, могущему даровать тебе смирение и силу, и разум, венец и веселие, аминь.
* * *
62 В славянском переводе: дерзновение.
Вопрос 259, того же к великому старцу.
Я молод и неразумен, а служение мое превышает мои силы, и потому прошу тебя, отец мой, испроси мне у Бога разум, чтобы я мог раздавать вещи сообразно с требованием, сказать слово вовремя и помолчать вовремя, чтобы среди сомнений призывал Бога и твои молитвы и получал помощь, и чтобы не впасть мне в заблуждение.
Ответ Варсонофия. Весьма радуюсь, когда кто просит чего, руководствуясь страхом Божиим; такой смело да надеется, что прошение его исполнится. Но послушай, брат, если ты просишь семени для своего поля, то удобри прежде поле к принятию семени. Ибо о хорошей и возделанной земле сказано, что она принесла «плод сторицею» (Лк. 8:8). Я сделаю, по силе моей, что могу, ради заповеди Божией; но сознаю свою немощь, что не могу даровать тебе просимого, по моему недостоинству. Впрочем, если ты веруешь, то получишь по вере твоей не только это, но и все, в чем имеешь нужду. «Весть бо Отец ваш, ихже требуете, прежде прошения вашего» (Мф. 6:8). Итак, не сомневайся, и я верую, что Бог сотворит по прошению твоему не меня ради, но ради твоей веры. Прежде всего смирись пред Богом, «ибо смиренным же дает Он благодать” (1Пет. 5:5), о Христе Иисусе, Господе нашем, Которому слава во веки, аминь.
260. Тот же брат вопрошал другого старца, как ему действовать, по силе сего старческого ответа.
Ответ. Если ты хочешь научиться, как тебе действовать по силе сего ответа старца, то так надобно поступать: когда хочешь говорить с кем-либо или сделать что-нибудь, призывай имя старца, и Бог положит тебе на сердце, что должно сделать или что сказать. Но (делай это) со смирением, чтобы не лишиться сей благодати.
Вопрос 261, того же к великому старцу.
Отец мой! Ты оказал милость мне немощному и дал мне совет, когда что-либо делаю или говорю, призывать имя Божие и твои молитвы, и сказал, что чрез то буду иметь успех; я понуждаю себя делать и говорить сообразно с волею Божиею; но случается, что иногда и забываю (призывать имя Божие и твои молитвы) по нерадению моему, и потому прошу тебя, испроси мне у Бога трезвение и не попусти мне блуждать по своей воле. Еще прошу тебя сказать мне, как мне поступать в том случае, когда, призвав при каком-либо деле имя Божие и твои молитвы, я все еще сомневаюсь, сделать ли дело или нет. Также, если меня спросят о чем-либо, и прежде, нежели я успею призвать Бога или соображу, что сказать, спросивший немедленно потребует ответа – как мне поступить при таком нечаянном вопросе? Прошу тебя помолиться и о том, чтобы я мог владеть своими глазами, ибо они очень развлекаются.
Ответ. Если кто получит от отцов заповедь, совет или ответ о чем-либо, и по забвению или нерадению забудет, то познав, что он согрешил, пусть покается, и Бог простит его. Брат! Почему же ты написал об одном только трезвении? Я молю Бога, да подаст Он тебе всякое благое дарование и да пребудет оно с тобою во век. Если случится тебе делать что-нибудь и призовешь Бога и молитвы святых, но все еще сомневаешься, – исполни это дело, оно согласно с волею Божиею, ибо ты при начале его призвал Бога. Что касается того, как отвечать на внезапный вопрос, то ничего нет быстрее ума; возведи его к Богу, и Он подаст тебе, что отвечать без смущения. Смирение охраняет глаза от развлечения и всего человека от всякого зла. Я прошу тебе еще больших дарований (о которых говорил тебе), но под условием, если ты будешь действовать по силе твоей. Внимай себе, и не только святые, но и Сам Бог подаст тебе руку (помощи) и окажет тебе милость.
262. Прошение того же к тому же великому старцу.
Милосерднейший отец мой! Ты видишь слепоту души моей, и потому опять прошу тебя, испроси мне просвещение сердца, чтобы я мог различать правый помысл от тайно вредного, ибо боюсь, как бы не поверить (иногда) последнему. Много раз случалось, что, когда я давал вещь, мне казалось, что делаю это не по страсти; но, испытывая помысл свой, приятно ли ему (помыслу) будет, если через другого дам брату сию вещь, так, чтобы брат не знал, что я ему дал ее, находил я, что это неприятно было моему помыслу. Случается также, что я, кажется, не по страсти начинаю что-либо делать или говорить; но в то время, как выдаю вещь или говорю, помысл мой услаждается сим; итак, что делать мне, окаянному? И другим образом оскорбляет меня то же действие или, лучше сказать – славолюбивое мое сердце; случается, что, когда некоторые говорят мне о каком-либо деле, прежде нежели они кончат речь свою, помысл мой соглашается с ними и соуслаждается, как разумеющий то. Прошу тебя, отец мой, испроси мне силу молчать, ибо удивляюсь, как я услаждаюсь тем, что, как сам63 знаю, бесполезно и лишает человека всякого блага.
Ответ Варсонофия. Без болезни сердечной никто не получает дарования различать помыслы. Я молю Бога даровать тебе оное, но пусть и твое сердце поболезнует немного, и Бог подаст тебе сие дарование. Подобно сему разумей и о прочем. Когда Бог, по молитвам святых и за болезнование твоего сердца, даст тебе сие дарование, то всегда уже будешь в состоянии различать помыслы Духом Его. Когда видишь, что представляется случай выказать свое знание, молчи, как ты и слышал уже от истинного моего о Боге сына, которого должен ты слушать касательно всякого твоего помысла, ибо он говорит тебе не от себя, но произносит то, что Бог дает ему для пользы каждого. Бог да сохранит тебя и да подаст тебе силу во всяком случае молчать благоразумно, и благодать, чтобы познавать тебе, когда должно говорить без страсти. Ибо сердце твое еще не знает совершенно, что многоглаголания оскверняют человека, иначе оно не попускало бы тебе услаждаться ими.
* * *
63 В славянском переводе: мое сердце.
Вопрос 263, того же к тому же великому старцу. Великое милосердие твое ко мне грешному опять дает мне смелость беспокоить тебя. Вразуми меня, отец мой: как должно трудиться сердце мое, чтобы достигнуть дара рассуждения? Напиши мне, господин мой, и о непрестанной о Боге памяти64, если удостоишь меня сего поучения, и утверди меня в нем, ибо помысл мой боится, что не в силах буду сохранять сего, потому и прошу тебя, владыко, скажи, действительно ли полезно мне это дело. Я верую, что когда слово исходит из уст твоих, оно дает силу моему сердцу.
Ответ Варсонофия. Сердечный труд твой должен состоять в том, чтобы непрестанно молиться Богу, да не попустит Он тебе заблуждаться или последовать собственным своим желаниям: чрез сие достигнешь ты рассуждения. О непрестанной же памяти, т. е. поучении: положи начало и не бойся; Бог укрепит и утвердит тебя. Но сей с надеждою, чтобы и пожать, если не ослабеешь (см. Гал. 6:9). Благословен Бог, благословляющий тебя положить начало, Он подаст тебе силу и сохранять по мере твоей.
* * *
64 Т. е. о внутренней молитве.
Вопрос 264, того же к тому же.
Многократно случалось мне прежде чувствовать малую теплоту в течение немногих дней, но потом она опять проходила; и теперь в течение одного часа с усердием сохраняю память о Боге, а в другой с принуждением себя; и устрашает меня мысль65, что малая теплота сия по-прежнему будет продолжаться лишь несколько дней, потом оставит меня, и душа моя погибнет совершенно. Потому и прошу тебя, благой отец мой, не оставь меня, но объясни мне, что удаляет от меня сию память и теплоту? Испроси мне и охранение чувств, ибо я много пленяюсь чрез них и особенно тогда, когда сердце мое ищет повода ко греху; но и само собою, без моего желания, источает оно воспоминания страстные или безумные, или безвременные помыслы. Потому прошу тебя, отец мой, сильный о Господе, даруй мне, рабу твоему, трезвение, дабы я познавал входящее в мое сердце, и (скажи), как поступать66 мне, чтобы оно не удалило меня от твоего благословения. Объясни мне еще и сие: если сделаю что-нибудь или скажу и помощью Божиею буду сохранен от греха, то, по избавлении от него, должен ли я благодарить Бога? И приводит ли это в любовь Божию? Или вовсе не принимать мысли, что я избежал греха, но испытывать согрешения свои в случившемся деле или словах и просить в них прощения?
Ответ Варсонофия. Потрудись сердечным болезнованием приобрести теплоту и молитву, и Бог даст тебе иметь их всегда; забвение изгоняет их, само же оно рождается от нерадения. О хранении чувств: всякое дарование получается через болезнование сердца. Дарование же трезвения не позволяет помыслам входить, и если они и войдут, то не допускает их сделать вред. Бог да подаст тебе трезвение и бодрствование. Заповедано: «О всем благодарите» (1Сол. 5:18), тем более за то, о чем ты мне объяснил; испытывать же согрешения и просить прощения весьма полезно.
* * *
65 В славянском переводе: трудитися.
66 Здесь в греческой книге не достает нескольких слов, и они заимствованы из славянского перевода старца Паисия.
265. Прошение того же к тому же великому старцу. Прошу тебя, отец мой святой, испроси мне у Бога силу; ибо то, что я заповедаю себе, будучи один, не исполняю, когда схожусь с братиею, и боюсь, чтобы мне не привыкнуть, согрешая, только раскаиваться, а не исправляться, не пребыть во грехах и не умереть так. Знаю, что скорби страстей полезны мне, они сокрушат, может быть, жестокость души моей, и не смею, безумный, желать покоя от них; но о том прошу, через ваше ходатайство, отец мой, чтобы не часто побеждаться, если это мне полезно, и не скорбеть о сем сердцем.
Ответ. Никто и никому не может сказать: «Я буду о тебе заботиться, а ты будь спокоен», ибо окажется виновным. Но тот, которого поддерживают, должен привнести несколько собственного старания делать должное по силе своей, внимательно сохраняя заповеди отцов своих. И если падет однажды, то пусть опять восстанет, и если увлечется однажды, пусть опять постарается управить себя. Я верую Богу, что такому человеку не обратится это (падать и восставать) в навык и не овладеет им нерадение, но Бог вскоре приведет его в устроение усердных (деятелей), и не возьмет души его дотоле, пока не приведет его в меру высокую, «в мужа совершенна» (Еф. 4:13). Итак, не ослабевай, но, доколе имеешь время, делай, смиряйся, будь послушен, повинуйся, и поможет тебе Бог, дающий благодать смиренным, а гордым противящийся (см. 1Пет. 5:5). Непрестанно говори: «Иисусе, помоги мне», и поможет. Бог да избавит душу твою, сын мой, от страстей постыдных.
Вопрос 266, того же к тому же великому старцу.
Кланяюсь тебе, милосердый отец мой и врач немощствующей души моей. Увы мне, что показал ты мне, к чему привлек меня! И где я нахожусь, как бы связанный худым моим навыком; если и освобожусь немного, опять возвращаюсь (к тому же), потому что даю и принимаю (разные вещи). Если бы я не стыдился благости Божией и твоего милосердия (ибо знаю, из какого трудного положения привел Он меня к ногам вашим), то мог бы придти в отчаяние. Когда молитвы ваши охраняют меня, я пребываю в мире; когда же бываю немного оставлен, чтобы обнаружилось мое собственное произволение, – тотчас побеждаюсь. С утра уединяюсь в келлии, но, когда случится надобность, должен бываю выйти из нее, и по окончании дела уже не в силах бываю возвратиться в нее; но (враг) представляет мне предлог за предлогом относительно дел, которые и без меня могут быть исполнены, пока не уязвит меня; таким образом, возвращаюсь я в келлию уже поздно, с большою неприятностью, омраченный и унылый, не зная, что мне делать. И потому, святой отец мой, вот я пред твоим сердцем, видящим все: поступи со мною, по милосердию твоему, как хочешь и как знаешь; (впрочем) я не знаю, что и сказать тебе; но прости меня Бога ради.
Ответ. Брат, не должно тебе отчаиваться вследствие того, что ты написал мне. Кормчий, когда корабль его бьют волны, не отчаивается в своем спасении, но управляет кораблем, пока не приведет его в пристань. Так и ты, видя, что увлекся и рассеялся в деле, воззови себя к началу пути, говоря с пророком: «И рех: ныне начах» (Пс. 76:11), и проч. Рассматривай встречающиеся дела: могут ли они быть исполнены братиями или тобою, и не уклонишься с пути. Попечение ради Бога есть духовное делание, исполняемое и совершаемое во спасение души; старайся только, по силе своей, для ничтожных дел не выходить из келлии, ибо это демонская хитрость. Будь разумно внимателен к себе, и Бог поможет тебе молитвами святых. Аминь.
267. Прошение того же к тому же великому старцу, чтобы он понес грехи его.
Ответ. Брат! Хотя ты просишь о деле, превышающем мои силы, но покажу тебе меру любви, которая понуждает себя и на то, что выше сил. По приверженности к тебе67 я беру на себя и понесу твое бремя, только с тем, чтобы и ты взял на себя – хранить мои слова и заповеди, ибо они спасительны, и ты поживешь непостыдно.
* * *
67 В славянском переводе: Се, удивихся лицу твоему.
Вопрос 268, того же к тому же великому старцу, о заповедях, которые он дал ему, и прошение о том, чтобы быть в состоянии сохранить их.
Ответ. Тот, кто укрепил отцов наших, да укрепит и твою любовь, брат, и да даст тебе разум духовный, чтобы ты мог во всех делах своих поступать разумно. Воздерживай язык свой от празднословия, чрево от сластолюбия и не раздражай ближнего. Не будь дерзок, почитай себя за ничто, храни любовь ко всем и имей всегда Бога в уме своем, поминая: «когда… явлюся лицу Божию» (Пс. 41:3). Сохраняй сие, и земля твоя принесет сторичный плод Богу, Которому слава во веки, аминь.
Вопрос 269, того же к тому же великому старцу. Отец мой, что значит вменять себя ни во что68?
Ответ. Брат! Вменять себя ни во что – значит ни с кем не сравнивать себя и не говорить о (своем) добром деле: «И я это сделал».
* * *
68 В славянском переводе: невменяемость.
270. Прошение того же к тому же: касательно нарушения данных ему заповедей, о помощи в покаянии и как должно каяться; и если случится преступить (заповедь), уничтожается ли чрез то завет?
Ответ. Во имя Божие, да исполнится по прошению твоему то, о чем ты просил. Берегись же высокоумия, чтобы не потерять всего. Когда нарушишь заповедь, спеши к покаянию; и хотя имеешь перевязь для своей раны, не предавайся нерадению, чтобы не сделалось с тобою хуже прежнего. Пока ты держишься за меня, завет мой с тобою пребывает нерушим; в противном случае, – как помилует тебя Бог, чтобы слышать и исполнять о Христе. Аминь.
271. Того же к тому же великому старцу, прошение молитвы, чтобы и в будущем веке не лишиться его покрова.
Ответ. Сын мой! Если бы ты разумел сказанное тебе мною, то мог бы познать, что я уже дал тебе залог спасения души твоей; я не желаю обольстить тебя или отлучить от спасающихся, истинных чад моих, и покрова Божия; но и сам ты постарайся не отлучиться от такой жизни. Апостол никого не отлучил, а сказал: «Аще ли неверный отлучается, да разлучится» (1Кор. 7:15). Но да не исполнится сего на тебе; я упомянул о сем только к утверждению твоему, чтобы ты внимал себе, стараясь не отпасть от сего ожидания и надежды. Возмогай же о Господе, Который сказал ученикам Своим, что они приимут силу свыше (см. Лк. 24:49).
Вопрос 272, того же к другому старцу. Если кто считает себя ниже всей твари, а действия его не соответствуют сему: как о сем думать?
Ответ. Если действие несогласно с сознанием, то и оно не есть истинно, но поругание бесовское.
Вопрос 273. Отец мой! Нет еще того, чтобы я считал себя ниже всей твари, но когда испытываю свою совесть, нахожу себя заслуживающим того, чтобы считать себя ниже всей твари. Неужели и это поругание от бесов?
Ответ. Брат! Теперь (только) вступил ты на правую стезю. Вот самая истина. Бог да приведет тебя в ту меру, чтобы считать себя ниже всей твари. Здравствуй о Господе.
Вопрос 274, того же к тому же. Скажи мне, владыко мой: каким путем скорее можно достигнуть спасения, – трудами ли или смирением, и как избавиться от забвения?
Ответ. Брат! Истинный труд не может быть без смирения, ибо сам по себе труд суетен и не вменяется ни во что. Писание говорит: «Виждь смирение мое и труд мой, и остави вся грехи моя» (Пс. 24:18). Итак, кто соединяет смирение с трудом, тот скоро достигнет (цели). Имеющий смирение с уничижением – также достигает, ибо уничижение заменяет труд. А кто имеет одно только смирение, тот хотя и успевает, но не так скоро. Желающий приобрести истинное смирение отнюдь ни в каком случае не должен почитать себя чем-нибудь. В сем состоит истинное смирение. Приемлющий тот огнь, который Господь «придох воврещи на землю» (Лк. 12:49), не знает забвения и пленения, ибо всегда ощущает сей огнь. Возьми пример от чувственного огня. Если к человеку, находящемуся уже при смерти, приблизится огонь, он тотчас чувствует боль; и чем бы человек ни был занят, если упадет на него горящий уголь, он нимало не может уже оставаться в своем увлечении. Брат! Огонь никогда не угасает, иначе он и не был бы огнем. Если ты хочешь избавиться от забвения и пленения, то не иначе можешь того достигнуть, как стяжавши в себе духовный огнь, ибо только от его теплоты исчезают забвение и пленение. Приобретается же огнь сей стремлением к Богу. Брат! Если сердце твое день и ночь с болезнью не будет искать Господа, ты не можешь преуспеть. Если же, оставив все прочее, займешься сим, то достигнешь сего; ибо Писание говорит: «Упразднитеся и разумейте» (Пс. 45:11), и проч. Да даст тебе Господь разуметь сие и подвизаться в сем.
Вопрос 275, того же к тому же. Отец мой, что есть смирение? Что уничижение? И что сокрушение сердца? Приобретает ли тот смирение, кто сам себя уничижает в сердце? Или нужно для сего перенести еще и внешние поношения и досады от людей и упражняться в самых низких делах69? Должен ли также смиренномудрый показывать свое смирение на словах, или стараться быть смиренным и в поступках?
Ответ. Смирение состоит в том, чтобы ни в каком случае не почитать себя за нечто, во всем отсекать свою волю, повиноваться всем и без смущения переносить то, что постигает нас отвне. Таково истинное смирение, в котором не находит себе места тщеславие. Смиренномудрый не должен стараться выказывать свое смирение на словах, но довольно для него говорить: «прости меня», или «помолись о мне». Не должно также самому собою вызываться на исполнение низких дел; ибо и то и другое ведет к тщеславию, препятствует преуспеянию и более делает вреда, нежели пользы; но когда повелят что-либо, не противоречить, а исполнять с послушанием: вот что приводит к преуспеянию. Уничижение же бывает двоякого рода. Одно сердечное, а другое происходит от поношений, принимаемых отвне. Уничижение, принимаемое отвне, более сердечного; ибо легче самому себя уничижить, нежели перенести уничижение от других, потому что последнее производит гораздо большую болезнь в сердце. Сокрушение же сердца состоит в том, чтобы хранить его и не допускать увлекаться неполезными помышлениями.
* * *
69 Т.е. таких, которые считаются унизительными в глазах других.
Вопрос 276, того же к тому же. Если кого-нибудь хвалят, не должен ли он отвечать, говоря как бы со смирением?
Ответ. Молчать гораздо полезнее. Ибо если кто отвечает, то это значит, что он принимает похвалу, а сие есть уже тщеславие. Даже и то, когда думает, что он отвечает смиренно, есть уже тщеславие; ибо если он те же слова, которые сам говорит о себе, услышит от другого, то не может перенести их.
Вопрос 277, того же к тому же. Но случается, что похваливший, заключив из молчания его, что он принял похвалу, соблазнится сим; как же должно поступать?
Ответ. Неизвестное подвизающийся должен предоставить Богу, да известит Он Сам слышащего. Почему знать: может быть, хваливший получил пользу от его молчания, полагая, что он не принял похвалы, а он думает, что тот соблазнился. Если соблазнившийся сам обнаруживает сие, тогда должно объяснить ему со смиренномудрием, говоря: прости меня, брат, я ничего не сознаю в себе доброго, потому и не нашел, что тебе отвечать, но помолись о мне Господа ради.
Вопрос 278, того же к тому же. Случается, что иной действительно грешен и со смиренномудрием, а не по тщеславию говорит истину: неужели он и тогда не должен отвечать?
Ответ Иоанна. Не должен, хотя бы и так было; ибо если он и смиренномудрствует на время, но слушающий считает его смиренномудрым, и это будет тяготить его70; потому что Господь сказал: «Горе, егда добре рекут вам вси человецы» (Лк. 6:26), относя это к грешникам, которые не имеют дел, а получают похвалу.
* * *
70 Вредно ему.
Вопрос 279, того же к тому же. Как же мы находим, что некоторые из святых, когда их хвалили, отвечали со смирением?
Ответ. Отцы, достигши той меры, о которой сказал Господь: «егда сотворите вся повеленная вам, глаголите, яко раби неключими есмы» (Лк. 17:10), и поистине почитая себя такими, так и отвечают, как думают о себе; если же и от другого то же услышат, не приходят в негодование, но благословляют его, как сказавшего истину.
Вопрос 280, того же к тому же. Если кто-нибудь, будучи облагодетельствован другим, благодарит его, как своего благодетеля, неужели и в таком случае не должно отвечать?
Ответ. Молчание всегда хорошо. Но чтобы не показалось, что благотворитель отвергает приносимую ему благодарность, он должен со смирением сказать: «прости меня, авва, и помолись о мне Господа ради», имея в сердце своем, что он сам ничего не сделал; ибо Господь благодетельствует всем. Притом должен молить Бога, чтобы не понести осуждения за свои слова.
Вопрос 281, того же к тому же. Помолись о мне, отец мой, чтобы я избавился от языка своего, от свободы в обращении и от угождения чреву.
Ответ. В отношении языка, свободы в обращении и чревоугодия, как ты меня просил помолиться, так и сам старайся, по силе своей, воздерживаться, ибо их нельзя обуздать без болезни сердечной, без трезвения и плача, вспоминая, что «много бо может молитва праведного поспешествуема» (Як. 5:16). Все страсти препобеждает смирение, которое всякий приобретает трудом. Брат! Бог да подаст тебе силу, соединенную с рассуждением и страхом Божиим.
Вопрос 282, того же к тому же. Если сие приобретается плачем, как ты сказал, то как же мне сохранить плач, когда я нахожусь среди людей, служу другим и забочусь о том, что кому дать из больных? И есть ли сердечный плач без слез?
Ответ Иоанна. Не плач происходит от слез, а слезы от плача. Если человек, находясь среди других, отсекает свою волю и не обращает внимания на чужие грехи, то приобретает плач. Ибо чрез сие собираются его помыслы и, собираясь таким образом, рождают в сердце печаль по Богу (см. 2Кор. 7:10), а печаль эта – слезы.
Вопрос 283, того же к тому же.
Я объясняю свои помыслы авве и чувствую, что некоторые скорбят на то. Как же мне поступать? Не получаю ли я вреда, пребывая в келлии и, – как, посмеваясь надо мною, внушает мне помысл, – будто бы внимая своему намерению. Потом, ежели намерение мое, при вашем покровительстве, и не будет по страсти, – как могу совершить все это дело без вреда, будучи немощен и не имея еще ненависти к страстям моим? И потому прошу тебя, если и ты так же рассудишь, и то мне полезно, чтобы не быть мне более посредником между братиею и аввою вне больницы, как бы не возбудить чрез это зависть и не поколебаться самому. Душа моя в твоих руках, отец мой, скажи мне, как повелишь мне поступать.
Ответ. Если говоришь71 чистосердечно, не по страсти и не по тщеславию, а только для пользы, то не обращай внимания на слова людей. Подвизайся, при помощи молитв святых, пока не успеешь окончить все дело без вреда. Быть посредником не по страсти, как я сказал, дело доброе, потому что не всем возможно, да не всем и полезно говорить прямо с аввою. Когда ты говоришь по Богу, то не от себя говоришь и делаешь добро, но Бог действует во всем. А благое Божие не рождает зависти. Если же она и появится на малое время, то скоро угасает. Души всех нас в руках Бога; Он хранит нас и укрепляет на полезное.
* * *
71 Авве о других.
Вопрос 284, того же к тому же. Если я нахожу что-нибудь полезным для некоторых, должен ли я сказать то, не будучи спрошен о сем? И если брат, которого это касается, будет старше меня или клирик: сказать ли мне о нем авве или промолчать? Когда меня спросят, то как отвечать? Если же полезно говорить и самому по себе, то как мне говорить, чтобы не показаться притворным, то есть избежать смиреннословия и не говорить, как бы уча со властью?
Ответ. Отцы сказали, что хорошо говорить Бога ради, хорошо и молчать Бога ради. Слова же их значат следующее: говорить, как я сказал, не по страсти – хорошо, ибо говорящий таким образом Бога ради говорит; а когда кто видит, что хочет что-нибудь сказать по страсти, то, если промолчит, хорошо сделает, ибо он умолчит Бога ради. Если же хочешь говорить по Богу, не заботься о том, что сказать, иначе ты не исполнишь заповеди; но предоставь это дело Богу, и Он вложит в уста твои, что сказать для пользы. Бог силен препоясати нас немощных силою (см. 1Сам. 2:4). Он да укрепит тебя, брат.
Вопрос 285, того же к тому же. В чем должно отсекать волю свою перед аввою: в добром, в среднем72 или в том, что кажется противно заповеди Божией? И если повеление его будет выше сил моих, должен ли я отказаться, чтобы не впасть после в скорбь и смущение. И еще, если кому-нибудь нужно будет попросить чего-либо у аввы, он скажет мне, чтобы я помог ему в том деле, и я соглашусь: не даст ли это пищи моему честолюбию, как будто я что-нибудь значу?
Ответ. Брат! Кто хочет быть иноком, тот отнюдь ни в чем не должен иметь своей воли. Христос, научая нас сему, сказал, что приидох в мир, «не да творю волю Мою» (Ін. 6:38) и проч. Ибо кто хочет одно исполнять, а от другого отказываться, тот показывает, что он или рассудительнее повелевающего ему, или поруган бесами. Итак, ты должен слушаться во всем, хотя бы тебе и казалось, что дело будет не безгрешно. Авва, который назначает тебе оное, понесет и грех твой, ибо с него взыщется ответ за тебя. Если же назначаемое дело покажется тебе тяжелым, спроси о сем авву и предоставь его рассуждению. Если же братия будут назначать тебе подобное дело, а ты видишь или знаешь, что оно вредно, или превосходит твои силы, опять спроси авву, и что он скажет, то и сделай. Если же будешь разбирать не только дела, но и людей, то навлечешь себе скорби. (Но где видишь, что дело доброе, там покажи послушание братии, а в чем сомневается помысл, или что превосходит твои силы, или сопряжено со вредом)73, все то говори авве твоему, и как он рассудит, так и поступи, и будешь спокоен; ибо авва знает, что делает, и как заботиться о душе твоей. Веруй, что все, что он говорит тебе, говорит по Богу (а все бывающее по Богу) полезно и не приносит ни скорби, ни смущения (от доброго не происходит ничего злого). «Всяко древо доброе плоды добры творит» (Мф. 7:17). Если же кто-нибудь в случае нужды попросит тебя помочь ему у аввы, исполни это как заповедь, которую дал тебе авва; ибо если он посадит тебя у дверей и скажет: «Говори мне о всяком, кто бы ни пришел», ты не от себя будешь делать это, но исполняя приказание повелевшего. Если авва повелит тебе говорить ему или не говорить, это уже не твое дело.
* * *
72 Под средними делами разумеются такие, в которых нет вреда, но нет и существенной пользы.
73 Слов, заключающихся в скобках, не находится в греческой книге, изданной в Венеции в 1816 году.
Вопрос 286, того же к тому же. Когда брат спросит меня о каком-либо слове или деле, которого я не знаю, отвечать ли ему или нет? Также когда меня и не спрашивают, но я сам вижу, что нехорошо делают что-нибудь, – нужно ли хоть один раз сказать о сем тому, кто делает дурно, или нет?
Ответ. На все сии вопросы один ответ: остерегайся, чтобы не сказать по тщеславию, но говори со смирением и страхом Божиим. Во всех случаях (о коих ты спрашивал) скажи и напомни, если нужно, однако в своем только монастыре, а не в другом месте, потому что живущие в одном общежитии суть как бы одно тело. А когда находишься в другом месте, сам от себя не говори ничего, чтобы не показаться учителем; но когда тебя спросят, скажи со смирением, и Бог вразумит тебя, брат.
Вопрос 287, того же к тому же. Ты сказал мне, что когда меня спросят, или сам вижу что-либо, то я должен сказать со смирением; но если вижу, что, когда говорю, сердце мое услаждается тщеславием, или хотя тогда и не услаждаюсь, но знаю, что буду услаждаться им после, промолчать ли мне или нет?
Ответ. Сказать что-либо со смирением не значит говорить учительски, а так, как сам слышал от аввы и от отцов. Если же полезно сказать что-нибудь брату, а тщеславие внушает тебе усладиться сим, то знай, что враг хочет воспрепятствовать тебе сделать пользу брату. Если будешь слушаться тщеславия, брат никогда не получит через тебя пользы; но отвергни тщеславие и презри оное, а когда скажешь брату (должное), покайся пред Богом, говоря: «Прости мне, Господи, что я тщеславно говорил», и в последнем случае поступай так же.
Вопрос 288, того же. Отец мой! Как согласить это: ты повелел мне, когда вижу что-либо неполезное, говорить, прежде нежели меня спросят, а отцы говорят, что не должно начинать разговора прежде вопроса, и авва Нистерой не потому ли приводил других в удивление74, что, будучи в общежитии, говорил: «Я и осел – одно и то же». Скажи мне также, отец мой, что значит внимать своим помыслам? Должно ли заниматься сим в определенное время, и как сие делать?
Ответ Иоанна. Брат! Старцы отвечают сообразно с (духовным) возрастом человека. Есть время, в которое человек может послужить, и тогда он должен оказывать другим услуги; но настанет и такое время, когда ему будут служить другие: тогда духовный возраст его будет уже не тот, что прежде. Совершенным совершенное и говорится, а находящимся под законом преподается иное, ибо еще испытываются под пестуном. Когда и ты будешь мертв для мира, как авва Нистерой, тогда можешь сказать: «я осел». Не высокомудрствуй, потому что повредишь себе тем. Отцы назначили время для внимания своим помыслам, говоря: «Утром испытай себя, как провел ты ночь, и вечером также, как провел день; и среди дня, когда отяготишься помыслами, рассмотри себя».
* * *
74 См. Достопамятные сказания о жизни и подвижничестве святых и блаженных отцов. С. 213, 214. Изд. 2-е, 1846г.
289. Того же к тому же. Если кто из старцев, высших меня, спросит меня о чем-нибудь, должен ли я сказать, что нахожу полезным?
Ответ Иоанна. Не твое дело говорить это, потому что ты не знаешь воли Божией, действительно ли сие полезно, но если кто из них спросит тебя, скажи ему со смирением: «прости меня» и «я не знаю».
290. Того же к тому же. Когда брат делает что-нибудь среднее, но не согласно с моею волею, и я скорблю о сем, как мне поступить: промолчать ли и не успокоить своего сердца, или ласково сказать и тем избавиться от смущения? Если же дело это другим причиняет скорбь, а не мне – сказать ли мне ради других, или сие будет напрасное вмешательство в чужое дело?
Ответ Иоанна. Если дело будет безгрешное, среднее, и ты хочешь сказать для того только, чтобы успокоить свое сердце, то в сем обнаруживается твое побеждение, что ты, по немощи своей, не можешь потерпеть. Укори же себя и молчи. А когда брат другим причиняет скорбь, то скажи авве твоему, и он или сам скажет тому брату, или тебя вразумит, что тебе сказать ему, и ты будешь спокоен.
Вопрос 291, того же. Если я говорю авве ради других и догадываюсь, что брат смущается сим, – как мне поступить? Также, когда он оскорбляет и других и меня – сказать ли мне ради других или промолчать, потому что это и меня беспокоит? Если же знаю, что брат не скорбит о сем, сказать ли и себя ради, или принудить себя промолчать?
Ответ Иоанна. Если ты скажешь авве, а брат смутится сим, то тебе нет до того дела. Когда нужно будет сказать ради других и это тебя озабочивает, скажи ради их; себя же ради принудь себя не говорить.
Вопрос 292, того же. Но помысл говорит мне, что если брат смутится на меня, он сделается мне врагом, полагая, что я его оклеветал перед аввою.
Ответ Иоанна. Это злой помысл, возбраняющий исправлению брата. Не удерживайся, но говори авве только по Богу, а не по страсти; ибо и на врачей ропщут больные, которых они лечат, но врачи пренебрегают сим, зная, что после они будут их благодарить.
Вопрос 293, того же. Когда вижу, что помысл побуждает меня сказать не для пользы брата, но для того, чтобы оклеветать его75, – сказать ли мне или промолчать?
Ответ Иоанна. Вразуми свой помысл сказать по Богу, а не по страсти. Если же побеждаешься желанием оговорить (брата), скажи авве, исповедуя ему клевету свою, чтобы обоим вам получить исцеление: брату от греха, а тебе от клеветы.
* * *
75 Здесь разумеется не то, чтобы грубо клеветать на брата, но сказать о ком-либо истину – пристрастно.
Вопрос 294. Если же помысл не допустит меня исповедать авве, что я говорю с намерением оклеветать брата, – что мне делать: сказать ли или нет?
Ответ. Не говори ничего, и Господь попечется о сем. Тебе не должно говорить со вредом душевным. Господь исправит брата, как Ему угодно.
Вопрос 295. Бывает, что я, кажется, делаю что-нибудь как должно76, но другой поправляет мое дело; а я ответ ему даю с тщеславием; как мне поступать в подобных случаях?
Ответ Иоанна. Если тебе не нужно отвечать, – молчи. А когда дело братнее наводит тебе сомнение, укори себя в тщеславии и уврачуй брата.
* * *
76 В славянском переводе: с разумом.
Вопрос 296. Если делаю нечто среднее и вижу, что когда брат узнает, что я это делаю, он соблазнится сим, и тщеславие понуждает меня скрыть это дело (ибо стыжусь, ежели брат увидит его): должен ли я его скрыть для избежания соблазна, или не скрывать во избежание тщеславия? Также, когда не знаю наверное, соблазняется ли брат, но только подозреваю сие – как мне поступать?
Ответ Иоанна. Если сердце осуждает тебя, что подаешь брату соблазн, то скрой это дело и не давай ему повода к подобным помыслам. А когда не знаешь наверное, но только подозреваешь, не заботься о сем.
Вопрос 297, того же. Если скажу кому-нибудь колкое слово, а он не поймет его, – должен ли я покаяться перед ним, или промолчать и не давать ему мысли о том?
Ответ Иоанна. Если брат не поймет, что ты сказал ему колкость, молчи и не смущай его; но постарайся покаяться в том перед Богом.
Вопрос 298. Если кто-нибудь увидит, что брат согрешил, и скажет о сем авве, – тот, о котором сказано, как должен быть расположен к сказавшему на него?
Ответ Иоанна. Если согрешивший – верный77 и живет по Богу, то хотя бы кто-нибудь и по вражде сказал на него авве, он должен подумать: брат сказал сие, желая доставить мне пользу; и так исполнится на нем слово Писания: «Благий человек от благаго сокровища сердца своего износит благая» (Мф. 12:35); помышляя сие, он скорее должен возлюбить того брата, нежели ненавидеть. Кто всегда таким образом поступает, тот преуспевает о Боге.
* * *
77 Т. е. истинный христианин.
Вопрос 299, того же. Так как я ощущаю, что, по тщеславию своему, немного краснею, когда делаю поклон при некоторых, то должен ли я стараться с намерением кланяться при других, или как случится?
Ответ Иоанна. Ты не должен ухищряться с намерением кланяться при других или особенно (наедине), но делать это как придется.
Вопрос 300. Должен ли я делать поклон и младшим, или врачевать их словами, чтобы с другой стороны не вкралось (в меня) тщеславие.
Ответ Иоанна. Случается, что великие и почтенные люди бывают должны ничтожным и самым последним и обязаны отдать долг не тщеславясь, потому что были должны; так и ты, если должен кому-либо младшему тебя, поклонись ему без тщеславия, зная, что ты его должник.
Вопрос 301, того же. Если страстный помысл войдет в мое сердце, чем я должен отразить его: тем ли, чтобы противоречить ему или произнести запрещение и как бы прогневаться на него, или тем, чтобы прибегнуть к Богу и повергнуть пред Ним свою немощь?
Ответ Иоанна. Брат! Страсти – те же скорби, и Господь не отделил их, но сказал: «призови Мя в день скорби твоея, и изму тя, и прославиши Мя» (Пс. 49:15). И потому в отношении всякой страсти ничего нет полезнее, как призывать имя Божие. Противоречить же прилично не всем, но только сильным о Боге, которым повинуются бесы; если же кто из несильных будет противоречить, бесы ругаются над ним, что, находясь в их власти, он им же противоречит. Также и запрещать им – дело мужей великих, имеющих над ними власть. Многие ли из святых запрещали диаволу, подобно Михаилу Архангелу, который сделал сие потому, что имел власть. Нам же, немощным, остается только прибегать к имени Иисусову; ибо страсти, как сказано, суть демоны – и исходят (от призывания сего имени). Чего же ты хочешь более сего? Бог да укрепит тебя во страхе Своем и да подаст тебе победу.
302. Прошение того же: прошу тебя, отец мой, дай мне слово, что ты молишься о мне, как и святой старец дал мне оное. И когда я бываю побежден в чем-либо, помысл говорит мне: Бог потому не дает тебе силы овладеть страстью, что в тебе есть гордость, или потому, чтобы, овладев ею, ты не впал в тщеславие, или, если легко получишь сию власть, легко и потеряешь ее, или для того, чтобы ты, желая получить ее, часто прибегал к Богу, или по другой какой-либо причине, – или это происходит от расслабления моего? И как мне поступать?
Ответ Иоанна. Если все мы едино, то дерзаю сказать, что старец в Боге, и я с ним. Если он дал тебе слово – то и я чрез него. Знаю, что я немощен и самый последний, но удалиться от старца не могу, ибо, по милости его, мы двое составляем единое. Итак, внимай себе, брат. Постарайся трудиться, чтобы сохранить оные заповеди. Если же и побежден будешь в чем-либо, не ослабевай, не отчаивайся, но встань снова, и Бог поможет тебе. То, что ты побеждаешься и не преодолеваешь страсти, происходит и от первых причин, упомянутых тобою, но случается, что и от расслабления подвергаешься тому. Для освобождения же от того и от другого надобно повергнуть себя перед благостью Господнею с плачем, да освободит Он тебя от сих и от иных страстей, молитвами святых. Аминь.
303. Тот же к тому же. Прошение помощи в том, что заповедал великий старец.
Ответ. Брат! Старец ничего не оставил без решения в своих к тебе ответах и заградил чрез то уста всем. Чего ты еще хочешь, когда тебе сказано: «Сохрани слова мои, и завет мой с тобою пребудет нерушим». По силе твоей, старайся сохранить завет его; ибо в нем заключается наследие Царствия, рай сладости, и «ихже око не виде… ухо не слыша, и на сердце человеку не взыдоша, яже уготова Бог любящим Его» (1Кор. 2:9). Ты должен привнести свои усилия и старание; а покров, милость и подаяние силы зависит от Бога. Ему слава во веки, аминь.
Вопрос 304. Что мне делать, я боюсь стыда бесчестий. И если вступлю в разговор с некоторыми, очень увлекаюсь оным и пленяюсь, так что совершенно забываю себя; когда же опомнюсь, стыжусь оставить разговаривающих и уйти.
Ответ Иоанна. Чтобы немощному не впасть во все сие и в славолюбие, ему должно всячески избегать многословия и прекращать разговор, извиняясь аввою, будто бы тот повелел ему нечто сделать, и потому он спешит. А не переносить бесчестия есть дело неверия. Брат! Иисус сделался человеком и перенес бесчестия, а разве ты больше Иисуса? – Это неверие и обольщение демонское. Кто желает смирения, как говорит, и не понесет бесчестия, тот не может достигнуть смирения. Вот, ты слышал (сказанное), не презирай же сего; ибо и самое дело презрит тебя. Когда разговор приносит пользу и не служит препятствием более нужному делу, то стой, пока разговаривают. Если же разговор этот не полезен, скажи: «Прости, я немощен». О стыде же (скажу): размышляя о всенародном стыде, который пред Господом постигнет грешников, вменишь ты временный ни во что.
Вопрос 305, того же. Когда приходят в монастырь некоторые, или мирские, или отцы, помысл внушает мне спросить у них о пользе души или о делах. Как ты рассудишь о сем?
Ответ Иоанна. Брат! Кто поистине желает быть учеником Христовым, тот ни в чем не имеет власти над самим собою, чтобы самому по себе делать что-либо. Хотя он и думает получить пользу от беседы с приходящими, но нарушает заповедь, которая говорит: вся с советом твори (см. Сир. 32:21). Что же ты еще хочешь слышать сверх того, что сказали отцы? Если некоторые пришедшие будут беседовать о слове Божием, спроси авву твоего со смирением: «Авва, желаешь ли, чтобы я подождал и послушал, или мне идти?» И что он скажет, то и делай спокойно. Если же и по надобности хочешь спросить кого-либо, инока или мирского, то скажи авве; и когда он найдет нужным, сам спросит то, что ты хочешь узнать; а когда тебе скажет: «спроси ты», – тогда спроси.
Вопрос 306. Если же я не хочу спрашивать, но случится мне встретиться с кем-либо из них, или кто сам спросит меня о чем-нибудь, то как повелишь тогда поступить?
Ответ Иоанна. При встрече с кем-либо ограничивайся только приветствием и потом скажи: «Помолись о мне, я иду по делу», и уйди. А когда спросят тебя о чем-либо и ты знаешь это, то скажи и проходи далее; при незнании, скажи: «не знаю», и проходи далее.
Вопрос 307. Если же (кто-либо) застанет меня в то время, как я сижу или делаю что-нибудь, и сядет возле меня и захочет говорить со мною, то что мне делать?
Ответ Иоанна. Если (кто-либо) застанет тебя сидящим где-нибудь и подойдет к тебе, прими от него благословение и сделай то же самое, что и прежде, и скажи ему: «помолись о мне»; и хотя бы едва не руками удерживал тебя, скажи ему: «Прости меня, мне дана заповедь ни с кем не разговаривать без воли аввы, но скажу ему, и что он повелит, то сделаю». Если же кто-либо подойдет к тебе и сядет в то время, как ты делаешь что-нибудь, то, по данной тебе заповеди, найди какой-нибудь предлог и встань.
Вопрос 308, того же. Что значит сказанное аввою Исаиею: приветствовав странника, спроси его: каково он живет, и потом сиди с ним молча?
Ответ. Ты написал мне, что авва Исаия заповедал принять странника и, после приветствия, спросить его, каково он живет, а потом сидеть с ним молча; но все это было сказано старцу, который был уже в летах и достиг (высокой) меры (духовной). Истинный же ученик и желающий быть иноком хранит себя от подобных бесед, ибо от них рождаются: нерадение, расслабление, непокорство и лютая дерзость. В ином месте (Отеческих сказаний) написано: «Иоанн сим не занимается». И сие-то значит устранить от себя заботы в отношении всякого человека.
Вопрос 309. Помысл говорит мне: одним разом отсеки свидания и ты избавишься (от увлечения оными). И опять говорит: отсекай мало-помалу, чтобы видящие тебя не стали удивляться. Скажи мне, что из этого лучше?
Ответ Иоанна. О том, чтобы прекратить свидания однажды навсегда или мало-помалу, дабы видящие тебя не стали удивляться, (скажу): если отсечешь свидания одним разом, то будешь спокоен, а иначе подашь повод (к новым разговорам и различным помыслам). К разговорам – потому что будут говорить: «Он беседовал со мною прежде, побеседую и я с ним»; к помыслам же – потому что иной подумает: «Верно, этот брат имеет что-нибудь против меня, ибо прежде говорил со мною, а теперь не говорит». Пожелай достигнуть сего, и Бог поможет тебе.
Вопрос 310, того же. Иногда некоторые больные приходят в монастырь, прося чего-нибудь из больницы, и мне назначено аввою раздавать им нужное, чрез что я принужден бываю разговаривать с ними, и думаю, не по своему ли желанию я это делаю, – объясни мне сие, отец мой, и помолись о мне, чтобы иметь мне при этом покой.
Ответ Иоанна. Касательно приходящих больных и имеющих нужду получить что-нибудь из больницы (скажу): если ты всем одинаково будешь раздавать, – ты не должен беспокоиться об этом, потому что тебе велено так делать. Но будь весьма внимателен к тому, чтобы не завести с кем-либо разговора, по сему случаю, и не продолжить свидания, случившегося по необходимости, исключая того, когда надобно будет спросить о каком-либо деле или покупке; но и при сем ограничивайся только необходимым вопросом, чтобы злая воля твоя не нашла себе пищи. Сохрани сие и получишь покой.
Вопрос 311. Помысл говорит мне, что безмолвие всего нужнее и что оно мне полезно; справедливо ли он мне так внушает?
Ответ Иоанна. В чем состоит безмолвие, как не в том, чтобы удерживать сердце свое от того, чтобы давать (другим вещи) и (самому) принимать (от них), от человекоугодия и прочих подобных действий. Когда Господь обличил книжника через притчу о впадшем в руки разбойников и притом спросил его: «Кто был ближний его?» – книжник отвечал: «сотворивый милость с ним» (Лк. 10:37); и еще сказал Господь в Писании: «милости хощу, а не жертвы» (Мф. 12:7). Если и ты веришь, что милость более жертвы, то к милости преклони твое сердце. Безмолвие дает человеку повод к высокоумию прежде, нежели он приобретет самого себя, т. е. будет непорочен. Тогда (только) имеет место (истинное) безмолвие, когда человек понес уже крест. Итак, если будешь сострадать (ближним), получишь помощь; если же удержишь себя (от сострадания), желая взойти в то, что выше твоей меры, то знай, что потеряешь и то, что имеешь. Итак, не уклоняйся ни вовнутрь, ни вовне, но держись средины, разумевая, что есть воля Господня, «яко дние лукави суть» (Еф. 5:16).
Вопрос 312, того же. Объясни мне, отец мой, что значит: не уклоняйся ни вовнутрь, ни вовне, но держись средины? Не нужно ли некоторые дни назначать безмолвию и некоторые попечениям внешним?
Ответ Иоанна. (Слова мои) значат: не дерзать на безмолвие и не нерадеть о себе, когда находишься среди попечений, – вот средний путь, безопасный от падения; в безмолвии должно иметь смирение, и при попечениях – бдительность над собою, и удерживать свой помысл; и все сие не ограничивается определенным каким-нибудь часом, тем более днями. Всякий должен с благодарением терпеть то, что по необходимости постигает его, и сострадать всем находящимся в общежитии; ибо исполняет чрез сие заповедь апостола, т. е. если кто скорбит, поскорби с ним, увещай его, утешь его (см. Рим. 12:15; 1Сол. 5:11,14). В сем-то и состоит сострадание; сострадать же больным и помогать им врачеваниями – доброе дело. Ибо если врач, пекущийся о больном, получает награду, не тем ли более тот, кто, по силе своей, во всем сострадает ближнему? Ибо не сострадающий ему во всем, и в том, в чем сострадает, исполняет только волю свою.
Вопрос 313, того же.
Ты повелел мне держаться средины, но случается, что, когда я освобожусь от занятий и выберу удобное время, чтобы посидеть немного в своей келлии, меня очень беспокоят проходящие, по обыкновению, возлюбленные мне иноки или мирские; и если выйду к ним, скорблю, если же не захочу выйти, то мне надобно сидеть в своей келлии, а чрез сие является препятствие в исполнении потребностей по больнице. Не повелишь ли мне сказать одному из братий, находящихся со мною при больнице, чтобы, когда я не выйду, он пошел бы и позаботился о том, что нужно. Или совершенно удалиться мне? Это я думаю как человек; но если в помысле моем таится самооправдание, то да будет по воле Божией, а не по моей, потому что своя воля не может устоять, но оканчивается погибелью.
Ответ Иоанна. Чем более человек нисходит в смирение, тем более преуспевает. Пребывание в келлии не делает тебя опытным, потому что ты пребываешь в ней без скорби. А чрез то, чтобы прежде времени оставить все попечения, враг готовит тебе не покой, а более смущение, так что заставит тебя наконец сказать: «Лучше бы я и не родился». О беспокойстве же от людей отцы сказали: «Бывает, что человек находится уже при смерти, а все еще внимает содружеству мира сего». Не давай им ничего и не принимай от них ничего; таким образом они и оставят тебя. И о служении брата (в больнице, вместо тебя, скажу), что если ты сам делаешь что-нибудь, – себе и помогаешь; если же чрез другого, то он получит более, нежели ты за труд твой и молитву. В прежнем ответе моем я говорил тебе о сострадании, подвизайся же в нем, если веруешь апостолу, который говорит: «Кто изнемогает, и не изнемогаю? Кто соблазняется, и аз не разжизаюся?» (2Кор. 11:29). С озлобляемыми «озлобляемыя, аки и сами суще в теле» (Євр. 13:3).
Вопрос 314. Отец мой! Если кто просит вещи, как мне выдать ее с приветливостью78, когда я сомневаюсь сначала? Ибо когда даю с принуждением, то душа моя бывает жестока и недовольна.
Ответ Иоанна. Если узнаешь, что просящий просит по нужде, дай ему с радостью, как выдавая из даров Божиих. В этом и состоит приветливость. Если же знаешь, что он просит без нужды, не давай ему, но скажи: «Мне дана заповедь от аввы ничего не давать не имеющему нужды»; и это не будет жестокость. Господь да вразумит тебя.
* * *
78 В славянском переводе: с тихостью.
Вопрос 315. Читая книгу Василия Великого о подвижничестве, я нашел, что имеющий что-нибудь и дающий то другому, по заповеди Господней, не другому благодетельствует, а более себе. Как же мне исполнить сию заповедь?
Ответ. Оная глава относится к тому, кто живет отдельно и может управлять собою с рассуждением; а живущий в общежитии находится в повиновении отца, и на него не простирается сия заповедь, ибо он ни в чем не имеет власти поступать по своей воле.
Вопрос 316. В книге святого Василия о подвижничестве нашел я и то, что невозможно быть учеником Господним человеку, пристрастному к чему-либо настоящему, или обращающемуся с кем-либо из тех, которые хотя на малое время отвлекают его от заповеди Божией. Но родственники мои должны мне несколько, и я желаю сию сумму раздать нищим, а родные, может быть, не захотят мне ее возвратить – как мне поступить в таком случае?
Ответ Иоанна. Если ты не отсечешь плотского мудрования и не сделаешься несколько настойчивым ради Бога, то впадешь и в человекоугодие. Бог да подаст тебе силу во всем исполнять волю Его. Аминь.
Вопрос 317, того же. Что значит «не умалчивать» по слову отцов, и как сие исполняется на деле?
Ответ. Думаю, – то, чтобы не молчать о своих помыслах; ибо скрывающий свои помыслы пребывает неисцелен и исправляется только частым вопрошением о них отцов духовных. Как сам разумею, сказал я и тебе, брату моему. Если же ты лучше это понимаешь, «да даст убо тебе Господь разум» (2Тим. 2:7), ниспосылаемый от Него (см. Еккл. 2:26; Йов. 12:13,16; 1Ін. 5:20), также и мне, худейшему рабу Его.
Вопрос 318. Что значит сказанное тобою, отец мой, что внимательного нимало не вредит сон?
Ответ Иоанна. Кто хранит стадо свое подобно Иакову, от того отступает сон (см. Бут. 31:40), и когда он и уснет немного, сон его бывает как у иного бодрствование; ибо огнь сердечного горения не допускает его погрузиться в сон, и он воспевает с Давидом: «просвети очи мои, да не когда усну в смерть» (Пс. 12:4). Кто достигает сей меры и вкусил уже сладость ее, тот разумеет сказанное; такой человек не упояется чувственным сном, а только пользуется естественным.
Вопрос 319. Если кто-нибудь попросит меня войти в его келлию и сотворить молитву, или я прошу кого-нибудь зайти ко мне, или желаю помочь кому-либо в деле, то сколько раз должно отказываться и не соглашаться, там, конечно, где нет преступления заповеди?
Ответ. Если ты войдешь в келлию брата, или он в твою, и скажет тебе: «помолись, брат», – до трех раз отвечай: «прости». Если он и после третьего раза будет просить, то исполни (желание его) со смирением. И ты также три раза говори другому, и если не захочет – оставь его; потому что спорить – худое дело. И во всяком случае: предлагают ли тебе принять помощь, или ты желаешь подать кому-нибудь руку (помощи), проси до трех раз, и если он не согласится, перестань с миром и не оскорбляй его. Таков истинный путь Божий; внимай себе, чтобы подвизаться на нем нелицемерно, с чистым сердцем, при содействии Бога, Который простирает тебе руку и помогает Своею благодатию. Аминь.
Вопрос 320, того же. Если случится трапеза любви79 и мне будут давать часть мою, но я не имею в ней нужды: повелишь ли мне взять ее, чтобы не показалось, что я не принимаю из воздержания, и раздать ли ее, кому нужно в больнице, или нет?
Ответ Иоанна. Брат! Если имеешь нужду в этой части, то прими ее; если же нет, то не принимай, ибо иначе возродится в тебе тщеславие.
* * *
79 Трапезами любви назывались общие трапезования, происходившие из любви и служившие побуждением для вкушавших к любви и общению. См. 74 правило 6-го Вселенского Собора.
Вопрос 321, того же. Случается, что я делаю братии трапезу любви и меня за то прославляют; не вредно ли мне сие, и не лучше ли делать ее тайно, через авву, или самому собою, для своего обучения? И как, отец мой, освободиться от сей славы, потому что она следует и за правыми и за неправыми делами человека?
Ответ Иоанна. Ты должен быть внимателен к обоим сим преднамерениям, ибо они дают повод к тщеславию. Однако через авву легче делать (трапезу любви), ибо в таком случае тебе надобно будет бороться только с собственным сердцем. А когда сам собою будешь делать ее, тебе предлежит двойная брань, – не только с собственным сердцем, но и с мнением других людей. Быть свободными от славолюбия и тщеславия могут только те, которые совлеклись ветхого человека. Господь да подаст тебе свободу сию о Христе Иисусе, Господе нашем, Которому слава во веки, аминь.
Вопрос 322. Когда я закрываю глаза во время службы, помыслы мои собираются. Но хорошо ли это? Может быть, не кажется ли сие странным другим, стоящим со мною братиям, и они соблазняются?
Ответ Иоанна. Если помыслы твои действительно собираются, когда Бога ради закрываешь глаза во время службы, то не обращай внимания на некоторых, хотя бы, как ты говоришь, это и казалось странным стоящим с тобою братиям.
Вопрос 323, того же. У меня есть собственные мои книги, и помысл внушает мне отдать их в общежитие и не заботиться о них более; ибо когда они будут общие, монастырские, то и каждый будет получать их для чтения. Подобно сему думаю и об одеждах. Скажи мне, отец мой, должно ли сие сделать? И какие одежды оставить мне себе, по телесной моей немощи?
Ответ Иоанна. Если хочешь избавиться от заботы о книгах, то хорошо сделать так, как ты говорил, т. е. отдать их в общежитие; ибо все, что принадлежит общежитию, есть Божие. Что касается одежд, какие для тебя необходимы, ты оставь себе для зимы две короткие коловии80 и один левитонарий81, и для лета две легкие коловии и один левитонарий. И еще для зимы, на случай сильной стужи, небольшой нагрудник. Если же не бывает сильной стужи, то достаточно иметь куколь и две мантии: одну зимнюю, а другую летнюю, также и два покрывала: одно теплое, а другое легкое. Имей также власяницу и подушку, они тебе нужны. Если нужен тебе тюфяк, имей и его. И когда тебе дают одежду и ты нуждаешься в ней, прими ее, а старую вместо нее отдай авве; если же не нужна тебе та, которую дают, и ее также отдай авве. Господь да укрепит тебя – слышать и исполнять; ибо в сем и состоит преуспеяние и исправление, угодное Богу.
* * *
80 Коловия – одежда без рукавов и короткая.
81 Левитонарий – монашеская верхняя одежда, сотканная из волос.
Вопрос 324, того же к великому старцу.
Так как вами назначено мне находиться в сем служении, при больнице, то скажи, отец мой, должно ли мне читать некоторые врачебные книги и обучаться самому собою составлять лекарства, или лучше не заботиться о том, как о рассеивающем ум, и оставить сие (чтобы оно не возбудило во мне, как в невнимательном, тщеславия) и довольствоваться тем, что я уже знаю, делая, что возможно, с помощью масла, муки, мазей и вообще простых средств, в которых упражняются и не читающие (врачебных книг). Как же мне поступать? Ибо сердце мое трепещет при сем служении, чтобы не погрешить в нем и не прибавить к страстям моим еще других грехов.
Ответ великого старца. Так как мы не пришли еще в совершенство, чтобы вовсе избавиться от пленения страстей, то лучше занятия врачебные, нежели страстные. Но не на врачевания должны мы надеяться, а на Бога, Который умерщвляет и оживотворяет, и говорит: «поражу и Аз исцелю» (Повт. 32:39). Читая врачебные книги или спрашивая о них кого-либо, не забывай, что без Бога никто не получает исцеления. Итак, кто посвящает себя врачебному искусству, тот должен предавать себя имени Божию, и Бог подаст ему помощь. Врачебное искусство не препятствует человеку быть благочестивым, но занимайся им как рукоделием для (пользы) братии. Что делаешь, делай со страхом Божиим и сохранишься молитвами святых. Аминь.
Вопрос 325, того же. Ты сказал мне прежде, что отсечение своей воли состоит и в том, чтобы не спорить из желания поставить на своем. Как же мне быть, отец мой: иногда случается, что приношу больному вещь, по-видимому полезную, но она нередко вредит ему, и я скорблю, что исполнил в том свою волю; вижу также, что я целый день нахожусь в занятии, и оно бы не допускает меня вспомнить о Боге, и чревоугодие беспокоит меня. Скажи мне, что мне делать? Ибо верую, что в сем заключается мое спасение.
Ответ Варсонофия. Если ты, думая, что какая-либо вещь доставит больным пользу, сделаешь по-своему, и случится напротив, что она принесет им вред, то Бог, взирающий на твое сердце, не осудит тебя; ибо знает, что ты сделал вред желая принести пользу. Если же кто-нибудь знающий скажет тебе о сем наперед, а ты с пренебрежением преслушаешь его, то это будет гордость и своеволие. Многие всегда слышат о каком-либо городе, и им случается войти в него, не зная, что он тот самый город; так и ты, брат, целый день проводишь в памяти Божией и не знаешь того. Иметь заповедь и стараться сохранять ее – в сем заключается и повиновение и память Божия. Справедливо сказал тебе брат Иоанн: «оденься прежде листьями, а потом, когда повелит Бог, принесешь и плоды». Если не знаешь полезного, то последуй знающим, и это есть смирение, и получишь благодать Божию. Справедливо сказал ты, что в сем заключается твое спасение; ибо ты не сам собою пришел сюда, но Бог путеводил тебя сюда. «Возмогайте во Господе» (Еф. 6:10): ты немалую пользу получаешь от занятия, на которое жалуешься. Сколько возможно, подвизайся против чревоугодия, и Господь поможет тебе познавать и делать полезное. Мужайся и крепись о Господе.
Вопрос 326, того же. Так как ты сказал мне, что повиновение и память о Боге состоят в том, чтобы иметь заповедь82 и стараться исполнять ее, то прошу тебя, научи меня и сему: возможно ли озабоченному таким служением по Богу и находящемуся среди людей иметь непрестанную память Божию? И когда возможно, испроси мне ее, отец мой, если сие мне будет полезно, ибо тебе и Богу «вся возможна» (Мф. 19:26).
Ответ Варсонофия. О непрестанной памяти Божией: каждый может сохранять ее, по своей мере. Ты только смирись, а я лучше тебя знаю, что тебе полезно, и сего прошу тебе, «у Бога же вся возможна» (Мф. 19:26).
* * *
82 Т. е. заповедь отеческую относительно какого-либо послушания.
Вопрос 327, того же.
Опять прибегаю к тебе, милосердый отец мой, и не перестану беспокоить тебя, пока не укрепишь меня; ибо если Бог, по вашим молитвам, и дает мне некоторую печаль о грехах моих, я мало-помалу снова теряю ее, чрез внешнее развлечение. Итак, прошу тебя, отец мой, и в сем укрепи меня, чтобы все было со мною по милости Божией и вашей, и ничего не было моего собственного, ибо я ничего не могу, если не буду укреплен вашими молитвами. Опасаюсь, отец мой, и того, что управляю больницею, ибо это есть некое властительство, и как бы не подало повода к тщеславию и свободе в обращении. Также и от частого вкушения снедей могу уклониться в чревоугодие. Итак, не рассудите ли вы, чтобы мне, для предварительного обучения себя, побыть прежде в более низком послушании, и потом, когда легче будет мне, опять вступить в оное служение? Ты знаешь, отец мой, что я говорю так не потому, чтобы тяготился сим делом, ибо что я делаю, окаянный? Но боюсь, не раздражаю ли я свои страсти, живя здесь; сам ли я так думаю, или бесы мне внушают то – не знаю. Ты же, отец мой, объяви мне волю Божию, избавь от смущающих меня помыслов, укрепи меня твоими молитвами исполнять, что ты говоришь, и прости меня.
Ответ Варсонофия. Выслушай, брат, и будь уверен о Господе, что, когда мы поручили тебе оное дело, рука наша и сердце наше с тобою, точнее же сказать – рука Бога, умоляемого нашими молитвами о спасении души твоей и о том, чтобы Он укрепил тебя в деле, даровал тебе успех и покрыл тебя в нем. Ты не иначе можешь спастись, как только чрез сие (послушание). Итак, не унывай, падая и восставая, поползаясь и укоряя себя, пока Господь не окажет тебе милости, которой ты желаешь; только не будь нерадив. Не бойся, ибо Господь, поставивший тебя на сие дело, и устроит оное, и мы разделяем с тобою попечение. Да не прельстит тебя диавол, под видом добра, как сказано: «благими словесы и благословением прельщают сердца незлобивых» (Рим. 16:18). Тот, Который поставил тебя на сие дело, есть все; Он сказал ученикам Своим: «Се, Аз посылаю вас» (Мф. 10:16), и еще: «се, Аз с вами есть» (Мф. 28:20). Не бойся, и нимало не смущай себя сомнениями о больнице, унывая от забот, сопряженных со властью. Если уразумеешь написанное тебе, то будешь спокоен. Только себе должен ты внимать, по силе своей, и Бог поможет тебе. Здравствуй о Господе и укрепляйся о Нем.
Вопрос 328, того же к другому старцу. Если братия, находящиеся со мною, в чем-либо согрешат, как исправить мне их без смущения?
Ответ Иоанна. Если напечатлеешь в сердце волю Божию, то не будешь смущаться, но приобретешь добрый навык, как и отцы; если же забудешь ее и увлечешься, как человек, то скажи Богу с покаянием: «Прости меня, Владыко, и помилуй меня», и скажи находящимся с тобою братиям: «Берегись, братия, ибо чрез то мы подвергаем себя осуждению и погубляем наши души», и не говори слишком громко, но только так, чтобы было слышно. Когда обучишь себя в сем – достигнешь и такого устроения души, которое угодно Богу.
Вопрос 329, того же. Прошу тебя, отец мой, скажи мне, каким образом должно исправлять (ближних) и в каком случае надобно юродствовать, т. е. представлять себя как бы не понимающим дела и не обращать на него внимания? А если не буду иметь успеха в деле, должен ли наложить на себя запрещение относительно оного?
Ответ Иоанна. Относительно людей поступай так: когда знаешь, что согрешивший человек разумный и принимает слова твои, – вразумляя его, скажи: «Брат! если мы с нерадением делаем дело Божие, это погибель для души. Ну, хорошо ли ты теперь сделал? Постарайся вперед (исправиться)». Если же он неразумен, скажи ему: «Поверь мне, брат, что ты стоишь наказания за свое нерадение, и как скоро скажу авве, он строго тебя накажет». А когда можно представляться непонимающим, для сего соображайся с погрешностью брата: и если она не велика, покажи вид, что ты не понял ее; если же велика, то не должно представляться непонимающим. Ты не должен налагать на себя запрещение (к занятию делом) в случае безуспешности, но и не пренебрегать ею. Испытав ее, проси прощения у Бога, ибо иначе впадешь в нерадение.
Вопрос 330, того же. Если кто-либо из братии или из самих больных согрешит, и я, желая исправить его, скажу что-нибудь со смущением, – должен ли я после поклониться ему (прося прощения)? И если случится, что он разгневанным на меня уйдет из больницы, – что мне делать? И вообще, за какие согрешения надобно делать поклонение? Ибо гордость и самооправдание помрачают ум. А когда кто и поклонится, то тщеславие снова найдет себе повод.
Ответ Иоанна. Со смущением ничего не говори, потому что зло добра не рождает. Но потерпи, пока помысл твой успокоится, и тогда скажешь мирно. И если брат послушается тебя, – хорошо; если же нет, скажи ему: «Не хочешь ли, я открою это авве, и как он рассудит, так и сделаем», и ты будешь спокоен. Но ежели, разгневавшись, уйдет, то скажи авве, и он вразумит его, а ты не делай ему поклонения (т. е. не проси прощения), ибо чрез то дашь ему повод думать, что ты действительно виноват перед ним, и он еще более на тебя вооружится. У других же людей тщательно проси прощения, соображаясь с согрешением: как скоро видишь, что согрешение твое велико, – поклонись; а когда оно не велико, скажи устами, с чувством сердечного раскаяния: «прости меня, брат». Берегись гордости и самооправдания, ибо они препятствуют покаянию; впрочем, бывает и то, что человек по тщеславию отдает поклон. Презирая три сии страсти83, где нужно, делай поклонение со смирением, страхом Божиим и рассуждением. По силе твоей старайся пребывать в сих добродетелях, и Бог поможет тебе молитвами святых.
* * *
83 Гордость, самооправдание и тщеславие.
Вопрос 331, того же. Если во время служения больным настанет час псалмопения или святой проскомидии, или случится другая надобность, и находящиеся со мною братия знают, что кому нужно дать, – повелишь ли мне пойти, или сие будет мне в тяжкую вину? Равным образом, ежели захочу побыть в своей келлии, когда мне нет надобности быть в больнице, – позволишь ли мне, отец мой, или нет?
Ответ Иоанна. Когда братия знают – не будет на тебе вины пойти или побыть в своей келлии, только посещай больных.
Вопрос 332. Если скупость беспокоит меня в то время, как выдаю кому-либо нужное ему, так что не могу и дать ему, – то дать ли ему менее того, сколько ему нужно, или постараться выдать не менее надлежащего. Также если, стыдясь, как бы из человекоугодия или тщеславия, по внушению помысла, я хочу дать больше, – то дать ли мне, вопреки моей страсти, немного меньше, или должное по заповеди?
Ответ. Если скупость препятствует дать ближнему то, что ему надобно, то соображайся с тем, что имеешь. Когда у тебя много вещей, дай несколько более надлежащего, а когда мало, дай точно, сколько следует. Бог да вразумит сердце твое, брат.
Вопрос 333. Когда вижу сосуд, нужный для больницы, и чувствую, что я имею к нему пристрастие, – то не дам ли пищи моей страсти, взяв оный?
Ответ Иоанна. Если имеешь нужду в сосуде и помысл о нем борет тебя, то скажи своему помыслу: «он мне нужен, но зачем брать по прихоти?» Как скоро перестанет бороть тебя пристрастие, возьми его; если же не перестанет, то, когда удобно обойтись другим сосудом, не бери и подави свое пристрастие; а в случае необходимости возьми тот сосуд, укоряя себя и говоря: когда бы не вынуждала необходимость, не взял бы его, потому что победился своим похотением.
Вопрос 334. Один человек подарил мне некогда одежду, и я взял ее тогда, как бы с радостью, нимало не противореча; но, испытывая себя, нашел, что взял ее не по нужде, а более по лихоимству, и помысл говорит мне: «возврати ее». Как повелишь мне поступить?
Ответ Иоанна. От души похвалим подарившего и от души похулим принявшего, и будем носить ее со смирением, осуждая себя, а вперед будем беречься лихоимства.
Вопрос 335, того же. Если случится, что кто-нибудь хочет дать вещь, в которой я имею нужду, но вижу, что сердце мое по страсти желает принять ее, как мне поступить: взять ли, по случаю нужды, или отказаться по причине пристрастия к ней?
Ответ Иоанна. Как о пище, так разумей и об этом. Ты знаешь, что мы ежедневно нуждаемся в пище, но не должны вкушать ее с услаждением. Когда мы принимаем ее, благодаря Бога, Который дал ее, и осуждая себя, как недостойных, то Бог делает, что она служит нам в освящение и благословение. Итак, если ты нуждаешься в какой-либо вещи и успеваешь получить, благодари Бога, помогающего тебе, и осуждай себя, как недостойного, и Бог отвратит от тебя пристрастие, ибо Ему «вся возможна… невозможно Ему ничтоже” (Мк. 10:27; Йов. 10:13). Ему слава во веки, аминь.84
* * *
84 Здесь кончаются вопросы преподобного аввы Дорофея.
Вопрос 336. Другой брат вопросил того же старца: Поелику Господь дал заповедь любить ближнего, как самого себя, и сочувствовать ему в радости и печали, как члену собственного своего тела, а видящий его в убожестве и презревший нарушил бы любовь, хотя бы сам имел лишь одно необходимое, для себя самого недостаточное, то скажи мне, отец мой, в чем оказывается любовь?
Ответ Иоанна. Любовь к ближнему проявляется во многих видах и не одним только подаянием. Так, например: когда ты пойдешь куда-нибудь с ближним и видишь, что помысл твой желает, чтобы тебя почтили более собрата, а не желаешь преимущественно, чтобы он был почтен наравне с тобою, – тогда ты не любишь его, как самого себя, ибо апостол говорит: «друг друга честию больша себе творяще» (Флп. 2:3). Когда есть у тебя что-нибудь снедное, и видишь, что помысл твой внушает тебе съесть наедине по прихоти, без нужды, – тогда ты не любишь ближнего, как самого себя. Когда имеешь что-нибудь необходимое, едва достаточное лишь для одного тебя, и не поделишься с ближним, – и тогда ты не любишь его, как самого себя. Ежели захотим в сем случае исполнить слово Писания, оно не защитит нас, ибо это написано не об одном каком-либо человеке, а каждый человек называется нашим ближним. Как же можно исполнить то относительно всех людей, не имея что подать всем? А равно желать любить ближнего, как самого себя значит еще и следующее: когда случится потерпеть какой-нибудь убыток, и видишь, что помысл твой услаждается тем, что ближний потерпел убыток несравненно больший, чем ты, – тогда ты не любишь его, как самого себя. Также, когда видишь, что его хвалят и не сорадуешься ему, потому что тебя не похвалили с ним вместе, и не мыслишь, как бы должно было, что похвала брата моего относится также и ко мне, ибо он один из членов моих, – то и в сем случае не постарался ты возлюбить его, как самого себя; – так же и во всем остальном. Любить ближнего, как самого себя, значит также и то, что ежели услышишь нечто от отцов о пути Божием, и брат твой спросит тебя о сем, – не скрыть от него полезное, по зависти. Но, зная, что он брат тебе, скажи ему со страхом Божиим, что ты слышал, и (притом) не считай себя учителем, потому что это неполезно тебе.
Вопрос 337. Хорошо ли иметь дружбу со сверстником?
Ответ. Хорошо не иметь особенной дружбы с кем-либо из сверстников, ибо такой обычай не допускает приобрести плач; равно и с другим кем-либо, лишающим тебя плача, не имей дружбы: она принесет тебе не пользу, а скорее вред; ибо никто не может приобрести что-либо благое иначе, как с великим трудом. Обучи глаза твои не смотреть ни на кого слишком пристально и не наполнишь сердца твоего лютою дерзостью, которая погубляет все плоды инока.
Вопрос 338, того же. Когда я услышу о ком-нибудь, что он находится в брани или в болезни, и как бы сострадаю ему, то скажи мне, во первых: ужели и такое сострадание происходит от демонов, которые хотят чрез то отвлечь меня от памятования о собственных моих грехах? Потом: должен ли я поминать его в молитве, тогда как сам нахожусь еще в большей беде и больших грехах, между тем как брат тот просит меня о сем или хочет, чтобы я сказал о сем кому-либо из отцов? Не обучает ли, хотя несколько, любви и страстного человека молитва о ближнем? Как ты рассудишь о сем, отец мой?
Ответ Иоанна. Слова отцов: «никто не должен, оставя своего мертвеца, идти оплакивать другого», относятся к юным, ибо совершенным свойственно сострадать ближнему. Если же юный будет оказывать сострадание другому, это есть поругание демонов, ибо он несмысленно почитает того больным и бедствующим, а о себе думает, что он делает как бы доброе дело; гораздо же полезнее ему вовсе не заботиться об ином. И если вспомнит его в сердце своем или от других услышит о нем, пусть скажет: «Бог да помилует меня и его!» Сам же собою отнюдь не проси кого-либо из старцев помолиться за другого, ибо сие значит действовать по своей воле. Во избежание сего только напомни, что такой-то находится в скорби, и старец, услышав, всеусердно помолится о немощствующем духом. И когда кто-нибудь попросит тебя передать о сем старцу, то ради заповеди скажи: «помолись, отче, о таком-то». Если же скажет тебе: «помолись о мне», то также ради заповеди скажи: «Господи! прости нас», или: «Боже! помоги нам», или: «покрой нас в сем деле», и не подумай, что поступаешь так по своей воле, ибо ты вопросил о сем и услышал – как надобно сказать. А чтобы сострадать кому-нибудь, хотя и по любви, – ты еще не пришел в эту меру. Когда беспокоит тебя помысл о чем-либо, то вопроси старца и услышишь, что тебе надобно делать. Бог да помилует тебя, брат!
Вопрос 339, того же. Скажи мне, отец мой: до чего должна простираться мера взаимной любви брата к другому?
Ответ Иоанна. Брат! Иная любовь отцов к детям своим и иная любовь братии к братьям своим. Мера любви духовных отцов к детям своим не имеет в себе ничего вредного или плотского; ибо они утверждены духовным мудрованием, и как в словах, так и в делах стараются всегда и во всем доставлять пользу юным. Любя их таким образом, не умалчивают пред ними о недостатках их, но часто обличают, вразумляют и утешают, как добрый отец вразумляет детей своих. Ибо им сказано: «обличи, запрети, умоли» (2Тим. 4:2), как часто поступает и с тобою авва твой, хотя ты и не разумеешь, когда обличает, запрещает и утешает тебя, и, ради любви, он не умалчивает о согрешениях твоих. Сим обнаруживается, что любовь его к тебе есть духовная. Каждый по своей мере любит ближнего своего; мера же совершенной любви состоит в том, чтобы ради той любви, какую человек имеет к Богу, любить и ближнего своего, как самого себя. Юность должна охранять себя во всем, ибо диавол скоро запинает юных. Они в беседе сперва начинают говорить как бы о пользе душевной, или даже и не о том, но после переходят к другому: к раздражению, к праздности, к смеху, к клевете и к прочему злу, так что исполняются на них слова: «наченше духом, ныне плотию скончаваете? Толика пострадасте туне?» (Гал. 3:3,4). Так-то подвергаются падению юные от неразумной любви друг к другу и оттого, что собираются вместе для особых бесед. Мера же любви их друг к другу должна быть такова: не клеветать друг на друга, не ненавидеть друг друга, не уничижать, не искать своего только, не любить один другого ради телесной красоты, или ради какого-либо телесного занятия, не сидеть друг с другом без крайней нужды, чтобы не впасть в дерзость, которая погубляет все плоды инока и делает его подобным сухому дереву. До сего простирается мера любви юных друг к другу. И как сами они должны остерегаться дерзости и празднословия, так пусть оберегают и братию свою, страшась безвременно садиться друг с другом, чтобы не быть уловленными в оных сетях и не уловить свою братию, боясь того, кто сказал: «Горе напаяющему подруга своего развращением мутным» (Авв. 2:15). И еще: «тлят обычаи благи беседы злы» (1Кор. 15:33). Внимай себе, брат!
Вопрос 340, того же. Что мне делать? – я страдаю от скверных помыслов. И если узнаю, что и другой имеет их, всегда говорю: вот и другие также помышляют худое. Также, отчего нет у меня ни плача, ни умиления? Помысл говорит мне, что пока пребываю с людьми, не могу приобрести их. Окажи милость немощи моей и скажи мне, отец мой, как мне избавиться от оных помыслов?
Ответ Иоанна. Скверные помыслы, равно и то, чтобы, когда услышишь или узнаешь, что и другой кто-нибудь имеет нечто подобное, – говорить: «Вот и другие, как я, помышляют худое», – прокляни все такие злые внушения. Скажи о брате твоем: «Он лучше и святее меня», и мысли твои успокоятся. О плаче же: если не понудишь себя, находясь с людьми, подвизаться, чтобы не иметь с кем-либо свободного обращения, то не приобретешь ни плача, ни умиления. И если доведут тебя до того, чтобы, под видом добра, бежать от братии твоей, то доведут и до того, что убежишь от подвига и поприща. Итак, понудь себя, находясь с людьми, не иметь свободного обращения с ними85; ибо апостол говорит: «аще же и {подвизается} кто, не венчается, аще не законно {будет подвизатися}» (2Тим. 2:5). Делай должное по силе твоей, брат, и Бог поможет тебе во всем. Не забывай хранить смирение, послушание, повиновение, и спасешься о Христе Иисусе, Господе нашем, Которому слава во веки, аминь.
* * *
85 В славянском переводе: победити дерзновение.
Вопрос 341, другого. Иной брат вопросил того же старца: авва, я желаю спастись и не знаю пути спасения. Помысл говорит мне: «Зачем живешь здесь в общежитии, ничего не делая? иди в другое место». Как должно мне поступить в сем случае?
Ответ Иоанна. Брат! Бог чрез Божественное Писание и отцов указал нам путь спасения, сказав: «вопроси отца твоего, и возвестит тебе, старцы твоя, и рекут тебе» (Повт. 32:7). Итак, если хочешь не заблудиться под предлогом смирения, соглашаясь с помыслом – удалиться оттуда, где получаешь пользу, то не делай ничего без вопроса у отцов духовных и не заблудишься, благодатью Бога, «Иже всем человеком хощет спастися и в разум истины приити» (1Тим. 2:4).
Вопрос 342, того же. Помысл говорит мне, что если я уйду куда-нибудь и начну безмолвствовать, то достигну наконец совершенного безмолвия. Будучи должником во многих согрешениях, я желаю освободиться от них. Как мне поступить, отец мой?
Ответ. Брат! Человек, находящийся в долгу, если не уплатит прежде долга своего, то куда он ни пойдет, в город ли, или в селение, и где ни поселится, все – он должник и не имеет свободы спокойно пребывать где-нибудь. Когда же будет утружден поношениями от людей, то стыдится, и тогда как-нибудь уплачивает долг свой; и, освободившись от него, смело и совершенно безбоязненно может ходить среди народа и жить, где пожелает. Также и кто постарается, по силе своей, понести терпеливо досады, поношения, бесчестия и лишения за сделанные им грехи, тот навыкает смирению и труду, и ради их прощаются ему согрешения его, по слову Писания: «Виждь смирение мое и труд мой, и остави вся грехи моя» (Пс. 24:18). Помысли же и о том, что прежде креста Владыка наш Иисус Христос претерпел многие досаждения и поношения, и после сего уже возшел на крест. Подобным образом и никто не может достигнуть совершенного и многоплодного безмолвия и упокоения святого и совершенного, если прежде не спостраждет Христу и не претерпит всех страданий Его, вспоминая слова апостола: «понеже с Ним страждем, да и с Ним прославимся» (Рим. 8:17). Не обольщайся: иного пути спасения нет, кроме сего. Господь да поможет тебе, по воле Своей, чтобы, как говорит Он в Евангелии, положить прочное основание своему зданию на твердом камне (см. Мф. 7:24,25). «Камень же бе Христос» (1Кор. 10:4).
343. Прошение к великому старцу. Брат просил великого старца, говоря: я человек страстный, помолись, чтобы Бог помиловал меня.
Ответ Варсонофия. Кто желает быть помилованным, пусть сохранит заповедь – не вкушать от древа, и он не впадет в преслушание, а не впадающий в преслушание получает помилование и спасается благодатию Христа Бога нашего; ибо такой говорит помыслу своему: «Я и Бог – мы одни в мире», и если не исполню Его воли, буду уже принадлежать не Ему, а чуждому; и ежедневно ожидает исхода своего из тела, помышляя, как ему сретить Бога, и такой скоро улучает путь спасения.
344. Прошение к тому же. Брат, впадший в искушение, просил молитв у самого великого старца и, получив облегчение, известил его о сем, принося ему благодарность и вместе с тем прося (молитв) о случившейся ему головной боли, также и о том, чтобы просветилось сердце его.
Ответ Варсонофия. Брат! Будем внимать себе со страхом Божиим, и если благоутробный Бог, по человеколюбию Своему, облегчит нам брань, то и тогда не будем нерадивы, ибо многие, получив облегчение, вознерадели о себе и пали стремглав. Но мы, получив облегчение, будем благодарить Бога, (вспоминая) от чего Он избавил нас, и пребудем в молитве, чтобы не впасть снова ни в те же самые страсти, ни в другие. Так, если кто съест что-нибудь, и заболит у него желудок, или селезенка, или печень, и при усердии и знании врача он исцелится, то уже не предается нерадению о себе, вспоминая бывшую опасность, чтобы не придти еще в худшее положение, как и Господь сказал исцеленному Им: «се здрав еси: ктому не согрешай, да не горше ти что будет» (Ін. 5:14). Брат! Хорошие воины и во время мира постоянно учатся искусству вести брань; ибо не допускает время брани, с удобством, обучаться тому, что необходимо для брани; сказано: «Уготовихся и не смутихся» (Пс. 118:60). Итак, отнюдь не имей свободного обращения с тем, относительно кого был искушен страстью, а равно и ни с кем другим; ибо отцы говорят о свободном обращении, что оно погубляет плоды инока. Не может же человек оставаться без попечения о брани даже до последнего издыхания, чтобы иначе ему не повергнуться долу, как уловленному пронырливым врагом, которого от нас Господь «Духом уст Своих да упразднит» (2Сол. 2:8). Помни, что сказал старец: если человек создаст новое небо и новую землю, – и тогда не может быть без попечения. Относительно же головной боли: понуждай себя, чтобы не послаблять себе, и получишь помощь. Господь, видя Своих учеников изнеможенными, сказал им: «бдите и молитеся, да не внидете в напасть» (Мк. 14:38). Сын мой! Тот, Кто просветил очи слепого, да просветит очи сердца твоего, чтобы разуметь благое и полезное; да укрепит тебя и утвердит совершенною верою Бог сил, рекший: «вся возможна верующему» (Мк. 9:23), и да увижу тебя в лике спасаемых благодатью Предстателя душ наших, Иисуса Христа, Которому слава во веки, аминь.
345. Мирской брат того же великого старца, будучи и сам уже стар, чрез посланного изъявил желание видеться с ним.
Старец же отвечал ему следующее: «Я имею брата Иисуса; если же, презрев мир, сделаешься иноком, тогда и ты будешь мне брат». Услышав это, он ушел со многими слезами и по некотором времени пришел опять в сию обитель, отрекся от мира и, впадши в водяную болезнь, чрез посланного просил у великого старца молитв о своей болезни.
Он отвечал ему так: болезнь сия постигла тебя для того, чтобы ты не отошел к Богу бесплодным. Итак, если потерпишь и будешь благодарить Бога, то она вменяется тебе вместо подвигов, так как ты не долго пробыл в иноческом образе. Отчасти же скорбь сия постигла тебя и за то, что ты счел меня, ничтожного, и себя, – значащими нечто: меня – как великого человека, себя – как брата такому человеку, а не знаешь того, что мы – чада преступления Адамова, земля и пепел. Благодари же Бога, приведшего тебя в такое состояние. Если бы мы имели смирение Иисуса Христа, то могли бы сказать: «кто есть Мати Моя, и кто суть братия Моя» (Мф. 12:48), и проч.
346.
Брат, слышав от одного из братий о брани, сколько мог, посоветовал ему полезное, тогда как сам еще не достиг в эту меру, и вдруг брань восстала на него. Видя себя отягощенным, он познал, что сие попустилось ему за то, что не поведал брату своей немощи и того, что о сем должно лучше вопросить отцов. Он объяснил сие обстоятельство другому старцу.
Ответ Иоанна. Брат! Нет другого пути кроме того, чтобы человек укорял себя за то, что он говорил, и Бог простит ему.
После сего брат вдруг получил облегчение от брани и благодарил Бога.
Вопрос 347, того же. Если предлежат душе две вещи вредные, и никак нельзя избежать одной из них: что надобно делать?
Ответ Иоанна. Из двух вредных вещей должно избирать менее вредную. В Отеческих сказаниях написано: некто пришел просить у другого динария, и тот не дал ему, сказав: «Мне нечего дать тебе». Когда же спросили его, отчего не дал ему, отвечал: «Если бы я дал ему, это причинило бы ему душевный вред, а потому я и предпочел лучше нарушить одну заповедь, нежели допустить пагубное для души».
Вопрос 348, к великому старцу. Брат, преуспевая по Богу в добродетели, открылся великому старцу, говоря: я скорблю, авва, дай мне наставление.
Ответ Варсонофия. Святой апостол Павел, уразумев силу терпения, писал следующее: «терпения бо имате потребу, да волю Божию сотворше, приимете обетование» (Євр. 10:36). Желающий взойти вместе со Христом на крест должен быть общником страданий Его и всегда будет иметь мир; и я говорю тебе: подвизайся приобрести благодарение к Богу за все, и сила Вышнего осенит тебя, и тогда найдешь покой.
Вопрос 349. Что мне делать с (греховною) тиною, в которой нахожусь, и с самооправданием, ибо жестоко беспокоят меня?
Ответ Варсонофия. Имеющий на себе тину легко может очистить ее, если пожелает; погрязший же в тине с великим трудом исторгается из нее; но погрязнуть в тине хуже, нежели иметь ее на себе. О самооправдании: зло никогда не истребляет зла. Помни, что самооправдание не оправдывает человека, и успокойся. О забвении: есть два рода забвения, и одно другому противоположно. Достигнувший того, что забывает «снести хлеб свой от гласа воздыхания своего» (Пс. 101:5,6), не побеждается вражеским забвением.
350. Прошение того же. Умилосердись и исторгни меня из чрева льва, поглотившего меня, и ущедри душу мою, как ущедрил ее прежде Бог, ибо вам дана власть: «елика аще разрешите на земли, будут разрешена на небесех» (Мф. 18:18). Не оставь души моей в геенне, чтобы она не умерла во грехах, и скажи мне слово по силе моей, чтобы мне быть общником труда твоего.
Ответ Варсонофия. «Сам же Бог мира да освятит вас всесовершенных во всем: и всесовершен ваш дух и душа и тело непорочно в пришествие Господа… да сохранится» (1Сол. 5:23). Что мог бы я послать тебе утешительнее сего апостольского слова? Постарайся приобрести то, о чем писано тебе мною, я же более тебя пекусь, моля Бога день и ночь, пока ты достигнешь сего. Помни, брат, что я, как ты знаешь, с радостью полагаю за тебя душу мою и непрестанно молюсь о тебе.
Вопрос 351, другого. Брат, будучи посылаем по делу общежития, вопросил другого старца: «Должно ли, когда зовут меня к себе люди, расположенные ко мне, есть вместе с женщинами?»
Старец отвечал ему: «Отнюдь не следует есть с ними».
Но брат спросил: «Когда кто-нибудь зовет меня, почему я могу узнать, будет ли женщина участвовать в нашей трапезе, чтобы не пойти к нему?»
Старец отвечал: «Спроси того, кто зовет тебя, есть ли там женщина? Если скажет, что есть, откажись, говоря: «Прости меня, я имею заповедь не вкушать пищи вместе с женщиною».
Брат потом спросил: «Если случится мне пойти в дом, и я войду, не сделав вышеупомянутого вопроса, а хозяин захочет, чтобы пришла за трапезу женщина: что мне тогда делать?» Старец сказал: ты должен отвести в сторону пригласившего тебя и сказать ему: «Прости меня, я забыл сказать тебе, что я имею заповедь – не вкушать пищи вместе с женщиною; а потому отпусти меня, я уйду». Если он велит удалиться женщине оттуда, то останься; если же нет – уйди и не нарушай заповеди, чтобы не постигла тебя смерть за преслушание, и не бойся: это послужит тебе не в соблазн, а в назидание.
Вопрос 352, того же. Если буду я послан к кому-либо по делу, не имея разрешения относительно пищи, и он будет принуждать меня немедленно вкусить ее у него; когда же я скажу, что не могу, не имея на то дозволения от аввы, а он (хозяин дома) не перестанет спорить и принуждать меня: что мне делать?
Ответ Иоанна. Так как от спора не происходит ничего доброго, то, если не предстоит душевного вреда, прими его предложение, и когда возвратишься, скажи о сем авве, прося у него прощения, как согрешивший. Когда же угрожает вред, то, хоть бы в тысячу раз более спорил, не слушай, ибо это очевидно дело диавольское.
Вопрос 353, того же. Я был послан по делу во Святой град (Иерусалим) и (оттуда) сходил помолиться на Иордан, не спросив на то дозволения у аввы: хорошо ли я поступил или нет?
Ответ Иоанна. Не должно без повеления ходить, куда бы то ни было; то, что мы делаем по своим помыслам, хотя и кажется нам хорошим, – не угодно Богу; а в том, чтобы сохранить повеление пославшего тебя аввы твоего, заключается и молитва и угождение Богу, Который сказал: «снидох с небесе, не да творю волю Мою, но волю пославшаго Мя Отца» (Ін. 6:38).
Вопрос 354, того же. Если, отправляясь куда-либо далеко, забуду спросить авву, где должно мне остановиться, – что мне делать?
Ответ Иоанна. Надлежит быть внимательным ко всему, встречающемуся с тобою, и таким образом делать каждое дело к душевной пользе своей, однако (считая себя) как бы нарушающим заповедь, а не как бы делающим что-либо хорошее; и тогда авва известится простить тебя.
Вопрос 355, того же. Если авва особенно внушит мне не делать чего-либо, а я, как человек, нарушу то, – что тут делать?
Ответ Иоанна. Покайся Богу и авве и постарайся вперед исправиться, и Бог простит тебе согрешение твое.
Вопрос 356. Брат, которому были поручены монастырские врата, утрудившись один, вопросил великого старца: следует ли взять к себе (в помощь) другого брата, или нет?
Ответ Варсонофия. Брат! Если кто желает прийти ко Иисусу и ходит путем спасительным, тот должен ежечасно ожидать искушений и скорбей, ибо (Писание) говорит: «Чадо, аще приступаеши работати Господеви Богу, уготови душу твою во искушение» (Сир. 2:1). И Господь сказал: «кто хощет по Мне ити, да отвержется себе и возмет крест свой на всяк день и по Мне грядет» (Мф. 16:24). Итак, тот, кто желает быть Его учеником, должен до самой смерти исполнять послушание. Быть одному и несколько утруждать себя полезнее для тебя, нежели пригласить другого; в случае же надобности, всегда поможет тебе другой. Свобода в обращении не столько усиливается тогда, когда (брат) только помогает тебе, сколько в том случае, когда он постоянно будет находиться вместе с тобою. Если не будешь унывать от труда, приобретешь смирение, а когда приобретешь смирение, то получишь и прощение грехов; ибо сказано: «Виждь смирение мое и труд мой, и остави вся грехи моя» (Пс. 24:18). Когда смиришься, получишь благодать, и благодать поможет тебе. И святой апостол Павел, потрудившийся более всех апостолов, говорил: «не аз же, но благодать Божия, яже со мною» (1Кор. 15:10). Когда веруешь несомненно, то будешь в силах исполнять не только служение привратника, но еще и другие послушания. Итак, с надеждою внимай делу Божию, и Бог устроит твое дело без твоего ведома. Господь с тобою.
Вопрос 357, того же. Отец мой! Испроси мне молитвами твоими от Бога силу и разум; потому что я невежда и немощен. Так как случается, что в то время, когда я выхожу из поварни или из келарни, держа что-нибудь, встречаю кого-либо из отцов или людей почтенных: то как мне поступать? Помолись также, чтобы мне избавиться от случающихся со мною осквернений.
Ответ Варсонофия. Если веруешь, что и от неплодных камней «может Бог… воздвигнути чада Аврааму» (Мф. 3:9), и что Отверзший уста ослу (см. Чис. 22:28) может отверзть их и тебе, и может умудрить, вразумить и укрепить и тебя, то Бог подаст тебе все, брат. Знаешь ли значение вещей? Врата монастырские суть врата Божии, и Бог знает, что слуга Его – привратник – требует премудрости, разума, знания, силы, помощи и рассуждения: “весть бо (говорит Писание) Отец ваш Небесный, ихже требуете, прежде прошения вашего» (Мф. 6:8). Если пождешь и потерпишь, то блаженна будет душа твоя. Если же случится тебе в то время, когда ты идешь и несешь что-нибудь, встретить кого-нибудь из отцов или знатных мира сего, то без всякого смущения положи то, что держишь в руках, и прими их со смирением и страхом Божиим, и Бог, молитвами святых, устроит, что твоя встреча послужит во славу имени Его и в назидание всех, аминь. Об осквернениях же (скажу): если смирится сердце твое и будешь считать себя землею и пеплом, то смирение по Богу покроет тебя.
358. Брат вопросил другого старца, говоря: скажи мне, отец мой, кого следует вопрошать о помыслах? И следует ли о тех же самых (помыслах) предлагать вопрос другому?
Ответ Иоанна. Надобно вопрошать того, к кому имеешь веру, и знаешь, что он может понести помыслы, и веруешь ему как Богу, а вопрошать другого о том же помысле есть дело неверия и пытливости. Если веришь, что Бог говорил чрез святого Своего, то к чему здесь испытание, или какая надобность искушать Бога, вопрошая другого о том же самом?
Вопрос 359. А если помысл продолжает смущать кого-либо и по ответе, полученном от отцов?
Ответ Иоанна. Значит, что он, получив наставление, пребыл праздным и не исполнил в точности и прилежно повеленного ему; (почему) и должен исправить сию погрешность, исполнив в точности то, что слышал; ибо если Бог говорит во святых Своих, то лжи тут нет.
Вопрос 360. Того же ли самого должно вопрошать вторично об одном и том же, или нет? Знаю, отец мой, что мне было сказано не делать известного дела, но я вторично спросил того же о том же самом и получил ответ сделать оное. Что это значит?
Ответ Иоанна. Брат! Судьбы Божия «бездна многа» (Пс. 35:7). Смотря по сердцу вопрошающего, Бог влагает (слово) в уста говорящего ему или к испытанию его (вопрошающего), или потому, что сердце его переменилось и он удостаивается услышать иное; или другие, участвующие в том же деле, переменились, и Бог иначе говорит во святом Своем. Так говорил Он чрез Исаию и царю Езекии; ибо после того сказал ему: «заповеждь дому твоему, умреши бо» (2Царів. 20:1), сердце царя изменилось, и он опечалился. Тогда Бог чрез того же самого Исаию сказал ему: се, Бог приложи «к летом твоим других лет пятънадесять» (2Царів. 20:6). Если бы Он сказал сие чрез другого, то в сем был бы соблазн, что святые (об одном и том же) говорят различно. И опять, говоря сообразно с сердцем ниневитян чрез Иону, Он сказал: по триех днех превращу град (см. Йон. 3:4). Когда же сердца их пременились к покаянию, Бог явил на них Свое великое долготерпение и пощадил город за то, что он изменился к лучшему (см. Йон. 3:10). Потому никто не должен когда-либо переменять вопрошаемого святого, но вопрошать опять того же самого. Может быть, нужно будет, чтобы Бог по какой-либо причине изменил ответ, и сие совершается чрез того же святого, дабы иначе не произошло соблазна.
Вопрос 361, того же. Владыко! Я имел дело с одним человеком и принужден был пойти с ним к правителю. Предварительно просил я у отцов совета о сем. Они сказали мне, как я должен поступить, когда пойду туда; и я сделал, как мне кажется, по силе моей, все, чтобы не нарушить сказанного ими. Приметив, что на деле не сбывается по их ответу, весьма опечалился и не знал, что мне делать. Нарушить совет? – Но я боялся ослушания. Продолжать держаться его? Я не видел на деле исполнения, согласного ответу. Что это значит, отец мой? И как мне следовало поступить, или что подумать, когда я впал в такое недоумение и нужду? Или с моей стороны была какая-нибудь погрешность, а я не знал того?
Ответ Иоанна. Ответ на сие сходен с первым, а каким образом – выслушай. Тебе было сказано касательно дела сделать его так-то, но ты встретил противное. Прежде (всего) ты должен укорить себя за то, не усладилось ли сердце твое в оном деле, так что ты не предоставил всего Богу. Посему Бог и не попустил делу исполниться согласно совету отцов. Причина заключалась в тебе самом, а ты приписываешь ее их ответу. Так Елисей послал своего ученика воскресить мертвеца, но он не воскрес (см. 2Царів. 4:29-31). Причина сего заключалась не в пославшем, а в посланном: иначе как бы Елисей после сам воскресил его (см. 2Царів. 4:35,36). Итак, ты должен по силе своей стараться исполнить совет отеческий, чтобы дело было согласно с ним; если же случится противное, разумей, что последовало изменение в одной из частей (дела), и потому Бог изменил исполнение ответа. Поясню сие примером: положим, что кто-нибудь должен тебе десять динариев; не имея возможности отдать все, ты спросил старца: «Сколько мне потребовать с него?» Старец сказал: «По справедливости, все десять». Старец был извещен (свыше) сказать тебе так, т. е. чтобы не прощать ему, ибо должник был жестокосерд; но, услышав, что его потребуют за сей долг в суд, он раскаялся и помолился Богу, говоря: «Владыко! Я не имею возможности отдать все десять динариев, возвести правителю, чтобы он не принуждал меня отдать все сполна, а я постараюсь угодить Тебе в остальное время моей жизни». И благоутробный Бог изменяет суд, а ты не знаешь того. Итак, Поелику в подобном случае не бывает близ тебя лично того, у кого ты просил совета, то, называя того же старца, помолись так: «Боже такого-то! Не попусти меня уклониться от воли Твоей и от совета раба Твоего, но возвести мне, как поступить». И что Бог возвестит тебе – исполни, веруя, что Он говорил тебе прежде чрез святого Своего, и наставил тебя, и знай, что непременно случилась какая-нибудь перемена, почему Бог изменил исполнение ответа.
Вопрос 362. Владыко мой! Сколько раз надобно помолиться, чтобы помысл получил извещение86 о сем.
Ответ Иоанна. Когда не можешь вопросить оного старца, то надобно трижды помолиться о всяком деле, и после сего смотреть, куда преклоняется сердце, хотя на волос, – так и поступить; ибо извещение бывает заметно и всячески понятно сердцу.
* * *
86 Удостоверение.
Вопрос 363, того же. Как должно молиться в сии три раза, – в разное ли время или тотчас же? Ибо случается так, что нельзя и отсрочить того дела.
Ответ Иоанна. Если имеешь свободное время, помолись три раза в течение трех дней; если же случится крайняя надобность, когда бывает трудно, как во время предания Спасителя, то прими в образец, что Он отходил трижды для молитвы и, молясь трижды, произносил одни и те же слова (см. Мф. 26:44), хотя Он по-видимому и не был услышан; потому что непременно надлежало совершиться оному смотрению87; но Своим примером Он научает и нас не опечаливаться, когда молимся и не бываем услышаны в то же время, ибо Он более нас знает, что нам полезно. Но во всяком случае не оставим благодарения.
* * *
87 Спасению рода человеческого.
Вопрос 364, того же. Если и после молитвы не скоро получаю извещение, то что мне должно делать? И когда сие произойдет по моей собственной вине, но утаится от меня, – из чего я могу разуметь это?
Ответ. Если после третьей молитвы не получишь извещения, то знай, что ты сам виновен в том; и если не познаешь своего согрешения, укори себя, и Бог помилует тебя.
Вопрос 365, того же. Как должно поступать вопрошающему отцов: неужели он в точности должен исполнять все, о чем вопрошает?
Ответ Иоанна. Не все, но только то, что говорится ему как заповедь; ибо оное – простой совет по Богу, а другое – заповедь. Совет есть наставление не понудительное, (а только) показывающее человеку правый путь жизни; заповедь же заключает в себе обязательную88 силу (для получившего оную).
* * *
88 В славянском переводе: не преступное иго.
Вопрос 366, того же. Ты, отец мой, сказал мне различие заповеди и совета, по Богу данного. Скажи мне и признаки их, по чему они узнаются, и какая сила обоих?
Ответ Иоанна. Если ты сам прибегаешь к отцу духовному, вопрошая его о чем-либо, не потому, чтобы желал получить заповедь, но для того, чтобы услышать от него лишь ответ по Богу, и он скажет, что следует тебе делать, – ты непременно должен исполнить сие. Когда поступишь так и получишь скорбь, не смущайся, ибо так бывает к твоей же пользе. Если же не пожелаешь сделать, то хотя и думаешь, что не нарушаешь заповеди, потому что принял ее не как заповедь, но тем не менее ты захотел презреть полезное и должен осуждать себя за то: ибо надобно верить, что все, исходящее из уст святых, служит к пользе слышащих. То же самое (надлежит разуметь) и тогда, когда (старец) сам от себя скажет тебе что-либо, подвигнутый помыслом по Богу, хотя ты вовсе ни о чем не спрашивал его: что и случилось однажды. Некогда один из братии хотел идти в город, а другой старец сам от себя (не будучи спрашиваем), сказал ему: «Если ты пойдешь туда, то впадешь в блуд». Тот не послушался, пошел и пал. А когда особенно спрашиваешь о каком-либо деле, желая получить заповедь, тогда должен сделать поклон и просить дать тебе оную; получив же, опять сделать поклон, чтобы давший ее благословил тебя, и сказать ему: «Отец мой! сверх того, что ты дал мне заповедь, благослови меня и помолись, чтобы я соблюдал ее». Знай же, брат, что дающий заповедь дает ее не просто, но помогает молением и молитвами, чтобы ты мог сохранить ее. Если же, забывшись, не сделаешь ему поклона для того, чтобы получить благословение, – не думай, чтобы заповедь упразднялась чрез сие, ибо она и в таком случае имеет силу; а только ты принял ее не так, как бы надлежало, и не в порядке. И если можешь, то не обленись пойти сделать поклон и испросить благословение; если же не можешь сего сделать, то помышляй, что ты принял заповедь с невниманием.
Вопрос 367. Когда я прошу дать мне (заповедь), а старец не имеет намерения исполнить сего, или напротив, когда не прошу дать заповедь, а он даст мне оную: вменяется ли в таком случае сказанное им в заповедь и следует ли необходимо сохранять ее? Так как существуют правила церковные и изречения отеческие, письменно преданные, то неужели и их мы обязаны соблюдать как заповедь?
Ответ Иоанна. Если тот, кого ты вопрошаешь, не имел намерения дать заповедь, то сказанное им не вменяется тебе в заповедь, хотя бы ты и сам просил сего. Если же он рассудил дать тебе заповедь, хотя ты сам и не просил о сем, то сказанное им есть заповедь, и надобно сохранять ее. И то надлежит принимать как заповедь, что определяют правила догматические89, или изречения отцов, сказанные в виде определений. Но утверди сие в своих мыслях не иначе, как по вопросе у отцов; потому что ты сам не можешь правильно разуметь силу оных изречений. Итак, вопроси отцов и лучше покорись тому, что они скажут, и сохрани сие нерушимо, при помощи человеколюбивого Бога, по молитвам святых. Аминь.
* * *
89 Здесь разумеются не определения догматов веры, но правила, касающиеся христианской жизни, постановленные на Соборах или написанные некоторыми из отцов Церкви.
Вопрос 368, того же. Ежели нарушу заповедь по искушению: как поступить тогда?
Ответ Иоанна. Приняв заповедь от святых и нарушив ее, не смущайся и не отчаивайся до того, чтобы вовсе оставить ее; но помни сказанное о праведном, что он седмерицею на день падет и восстанет (см. Притч. 24:16), и Господне наставление Петру, чтобы он семьдесят крат седмерицею прощал брату своему (см. Мф. 18:22). Если же Он людям заповедал так прощать, то тем более Сам простит, как богатый милостью и превосходящий щедротами все и всех, Который ежедневно взывает чрез пророка: «обратитеся ко Мне… и обращуся к вам» (Зах. 1:3). «Милостив Аз есмь» (Єр. 3:12). И еще: «И ныне, Израилю» (Повт. 4:1), и проч. Но слыша, что заповедь не упраздняется, берегись, как бы не облениться и не придти в нерадение, потому что сие очень опасно; но даже и в вещах, кажущихся малыми, не презирай заповеди. Если же приметишь относительно их нерадение, то постарайся исправиться, ибо от такового нерадения приходит человек и в большие согрешения.
Вопрос 369, того же. Помысл внушает мне не вопрошать святых, чтобы уразуметь полезное, и по немощи моей презрев оное, не согрешить.
Ответ Иоанна. Помысл сей весьма вреден; отнюдь не слушай его. Ибо кто уразумев (полезное) согрешит, тот всячески осуждает себя; а кто согрешит не разумея полезного, тот никогда не осуждает себя, и страсти его остаются неисцеленными. Для того и внушает ему диавол (такой помысл), чтобы страсти его остались неисцеленными. А когда помысл внушает тебе, что ты не можешь исполнить ответа, по немощи, тогда вопрошай так: «Отец мой! я желаю сделать то-то, скажи, что мне полезно, хотя я знаю, что, если ты и скажешь мне, я не могу исполнить и соблюсти сказанное; но лишь для того желаю научиться, дабы осуждать себя, что презрел полезное». Это ведет тебя и к смирению. Господь да сохранит сердце твое молитвами святых. Аминь.
370. Другой брат вопросил того же старца, говоря: в чем состоит ложное знание90?
Ответ Иоанна. Ложное знание состоит в веровании своему помыслу, что дело точно таково, как кажется. Кто желает избавиться сего, пусть не верит ни в чем своему помыслу, но вопрошает обо всем своего старца. Когда ответ старца окажется согласным с тем, как думал брат, и тогда он не должен верить своему помыслу, говоря: «Я был поруган демонами, внушавшими покориться помыслу, будто бы я имею истинный разум, чтобы, когда я поверю им, низвергнуть меня стремглав в другое (зло). Старец же сказал истину, потому что он говорит по внушению Божию, и отнюдь не бывает поруган демонами». Как сам разумею, так сказал я и тебе, брату моему. Впрочем, не знаю, так ли это; помолись о мне.
* * *
90 В славянском переводе: лжеименный разум.
Вопрос 371, другого. Брат предложил тому же старцу: когда отягощаюсь помыслами, прошу старцев помолиться о мне, и лишь только услышу слова их, душа моя немедленно успокаивается.
Ответ Иоанна. Когда корабль обуревается волнами, то, если он имеет кормчего, тот премудростью, данною ему от Бога, спасает корабль, и плывущий в нем радуется, видя его благосостояние. Равным образом больного не мало веселит воспоминание о враче, а еще более его искусство; и путника, находящегося в опасности от разбойников, ободряет глас стражей, а тем более их присутствие. Ежели сие действительно так, то не гораздо ли более должен доставить веселия ответ отца всякому слышащему, особенно, когда он соединен с прилежною молитвою к Богу, сказавшему: «молитеся друг за друга, яко да исцелеете» (Як. 5:16)? И когда, усваивая себе страдание своего члена (то есть ближнего), взывают они к своему Владыке Иисусу, говоря с сладчайшими слезами: «Наставниче, Наставниче, погибаем» (Лк. 8:24) – не доставит ли сие веселия слышащему, что «много бо может молитва праведного поспешествуема» (Як. 5:16)? Не обленимся просить у них молитв о нас. Хотя мы и недостойны, но Господь принимает ходатайство рабов Своих, как Он уже и показал сие по сказанному: «волю боящихся Его сотворит», и проч. (Пс. 144:19). Брат! Разбойники многократно убегали, слыша слова и голос сильнейших; так и мысленные разбойники, когда услышат ответы и гласы сильнейших, – тех, которые слышали от Владыки и Наставника своего Иисуса: «дерзайте, Аз победих мир» (Ін. 16:33), и еще: «Се, даю вам власть наступати на змию и на скорпию и на всю силу вражию: и ничесоже вас вредит» (Лк. 10:19), – то, стыдясь, убегают с трепетом. Будем же просить святых помолиться о нас и стяжать себе (их ходатайство), ибо мы получаем от них прямую пользу. Помолись и о мне, чтобы я исполнил сие, и да не преобладает во мне делание шуйцы. Господь с тобою. Аминь.
Вопрос 372, того же. Так как ты некогда сказал мне, что и в вопросе о помыслах и в самых делах хорошо действовать свободно, то теперь объясни мне: в чем состоит свобода при вопросе?
Ответ. Свобода (при вопросе) о помыслах состоит в том, чтобы вопрошающий совершенно обнажал свой помысл вопрошаемому и не скрывал от него ничего, не изменял чего-либо ради стыда, равно не высказывал своего (помысла) как бы от лица другого, но от своего собственного, как и следует; ибо всего более вредит притворство.
Вопрос 373, того же. Скажи мне, владыко, какого рода свобода бывает в вещах? И как следует употреблять ее?
Ответ. Свобода есть истина, откровенно высказываемая, как например: кто нуждается в пище, одежде, или вообще в какой-либо вещи, тот должен сказать имеющему возможность дать ему оное. Свободу сию надобно обращать лишь к такому лицу, которое не соблазняется; ибо не все назидаются ею. Имеющий рассуждение назидается и радуется, а кто не таков, тот соблазняется. Употребляющий же ее должен употреблять не пристрастно, не для того, чтобы удовлетворить беспокоящую его страсть, а для того только, чтобы исполнить свою потребность. Если же ни лицо не соблазняется, ни страсть не примешивается, в таком случае хорошо действовать свободно. Надобно только оберегаться, чтобы не употреблять свободу пред кем-либо другим, легко соблазняющимся ею; лучше наедине сказать о том, в чем нуждаешься, имеющему удобство дать тебе то, и сохранишь от вреда помысл брата твоего. Так иногда, может быть по причине труда, бывает тебе нужно вкусить пищи ранее обыкновенного, а другой, узнав о сем, соблазняется; или просишь какую-либо вещь, а брат не назидается сим. Как уже сказано, хороша свобода, соединенная со страхом Божиим; ибо, когда, имея надобность в вещи, не объявишь сего, ожидая, чтобы другой сам по себе удовлетворял тебя, то может случиться, что он не знает о твоей надобности или знал, но забыл или медлит, желая искусить тебя, имеешь ли ты терпение; а ты соблазняешься на него и согрешаешь. А когда откровенно скажешь ему, то не случится ничего из вышеупомянутого. Приготовь же свой помысл, чтобы, попросив чего нужно и не получив – не скорбеть, не соблазняться и не роптать, но скажи помыслу: «Или он не может мне дать сего, или я не достоин того, и потому Бог не попустил ему дать мне». И остерегайся, как бы, вспоминая отказ, не пресечь свободы, которую имеешь к нему, чтобы, когда случится надобность, ты мог опять свободно попросить у него чего-либо; но во всяком случае, при отказе в получении вещи, сохраняй себя от смущения. Когда кто и сам по себе спросит тебя о вещи, в которой ты имеешь надобность, и тогда говори правду; если же, забывшись, скажешь: «Я в ней не имею нужды», – возвратись и скажи: «Прости меня, я раскаиваюсь в том, что сказал, ибо вещь эта нужна мне».
Вопрос 374. Как мне поступить, если я сомневаюсь, не соблазняется ли такою свободою (известное) лицо?
Ответ Иоанна. Можешь испытать его, соблазняется ли оно или нет. Если случится, что тебе нужно будет вкусить пищи (не вовремя), не говори ему: «Дай мне пищи», но (скажи): «По такому-то обстоятельству чувствую голод». Слыша сие, он обнаружит себя, и ты познаешь его произволение: соблазняется ли он или нет.
Вопрос 375, того же. Каким образом (понимать то), что когда брат Иоанн вопросил великого старца: должно ли ему оставить вовсе употребление овощей, – старец повелел ему вкушать те, которые дадут ему, но не просить, чтобы дали; кажется, в этом случае он ограничивает его свободу?
Ответ Иоанна. Помысл внушал брату Иоанну вовсе не есть овощей, (потому) великой старец, будучи вопрошен о сем, сказал, что так внушено ему демонами, и, желая обличить их, сказал: «Сам по себе не проси, чтобы дали тебе овощей, и познаешь злобу вражию; ибо кто внушает тебе не есть их вовсе, тот же самый будет внушать тебе и роптать, если дадут тебе мало или вовсе не дадут их». Потому-то старец так и отвечал ему, и дал ему оную заповедь; а где нет заповеди, там полезна свобода.
Вопрос 376, великому старцу. Брат вопросил великого старца: прошу тебя, господин авва! Душа моя преисполнена (зла), и я все хотел вопросить тебя о сем, но боялся, говоря себе, что, ежели вопрошу и потом не исполню, искушу Духа Господня. Авва же мой сказал мне, что не вопрошать (старцев) есть великое падение души. Прошу тебя, Господа ради, помолись о мне и дай мне наставление, как мне спастись, и прости меня.
Ответ. Брат, поздно пробудился ты, тогда как уже «Возсмердеша и согниша раны твоя» (Пс. 37:6). Если желаешь спастись, то покайся, отсеки все, носящее тебе смерть, и скажи с Давидом: «ныне начах» (Пс. 76:11). Итак, отныне оставь волю твою, самооправдание, презорство и нерадение, а вместо их держись смирения, послушания и повиновения. Во всем считай себя уничиженным, и спасешься. Если сохранишь сие, то будешь сохранен от всякого зла; если же нет – смотри сам, ибо дашь ответ в оный страшный день. Не в настоящее только время, когда вопросил, будешь осужден за презрение и дашь ответ за все, но и в будущем веке. Итак, внимай себе, чтобы не потерять воздаяния, особенно же времени, нерадя о своем спасении, которого желает Господь.
Вопрос 377, того же. Что есть отсечение своей воли?
Ответ Иоанна. Это есть преуспеяние по Богу; отсечение же своей воли состоит в том, чтобы в добром отсекать свою волю и исполнять волю святых, в худом же и самому собою убегать зла.
Вопрос 378. Когда я вопрошаю о тонких помыслах, то помысл мой высокомудрствует, как будто я обстоятельно их исследываю.
Ответ. Если желаешь вопрошать некоторых из отцов о тонких помыслах и притом не высокомудрствовать, помни, что прежде всего требуется от человека исправление грубых помыслов, запрещенных апостолом: любодеяния, студодеяния, зависти (см. Рим. 13:13) и тому подобных, а потом не презирать и тонких. Кто старается о тонких помыслах, а нерадит о грубых, тот подобен человеку, у которого дом нечист и полон различного хлама, среди коего находится и мелкий сор; и, вздумав очищать его, он начал выносить из дома сперва мелкий сор, а оставил камни и другие вещи, о которые спотыкается. Если вынесет один мелкий сор, чрез то дом его еще не получит благообразия; а когда вынесет камни и прочее, тогда не оставит и сора, потому что и он делает безобразие. Посему-то Спаситель наш укорял фарисеев и саддукеев, говоря им: «Горе вам… яко одесятствуете мятву и копр и тмин, и остависте вящшая закона, яже бе нужда творити, и онех не оставляти» (Мф. 23:23).
Вопрос 379, того же к тому же. Если кто вопросит старца о деле, и старец скажет ему, что оно совершится, потом, по оказавшемуся неудобству и несоответственности обстоятельств, вопрошающий сомневается: ужели по сему он осудится как неверный?
Ответ. Если вопросивший будет подвижник, он исправляет свое неверие, веруя, что Святой Дух не может солгать, вещая, как Ему угодно, устами святых Своих, ибо (Писание) говорит: «Бог возглагола во святем Своем» (Пс. 59:8). Если же не верует, что Бог говорит устами вопрошаемого, то таковой считается неверным и давно уже осужден. Если же, веруя, сомневается, то ему должно исправиться, слыша Екклезиаста, который говорит: «седмерицею на день падет праведный и востанет» (Притч. 24:16). И еще надобно вникнуть и в то, что многократно Бог через Божественное Писание говорил о рабах Своих (одно), а с ними, по-видимому, случалось противное. Так, Бог сказал: «прославляющая Мя прославлю» (1Сам. 2:30), а мы видим, что некоторые из святых до самой кончины пребывали во многих озлоблениях и скорбях. Можем ли же сказать, что Бог не прославил их? Поистине и весьма прославил; но не видящие сердечными очами не видят их славы. За таковое терпение был прославлен Иов, хотя друзьям его, смотревшим на него очами человеческими, и казалось, что он заслуженно терпит; впоследствии же он услышал от Божественного гласа: «мниши ли Мя инако тебе сотворша, разве да явишися правдив?» (Йов. 40:3). И убогий Лазарь, лежа у ворот богатого, в великом презрении и болезни телесной, весьма прославил Бога терпением. Мы сказали, что Бог прославляющих Его прославляет; с Лазарем же, как видится, случилось совершенно противное; потому что он пребывал во многих скорбях до самой смерти; но впоследствии открылось, как прославил его Бог, упокоив в недрах Авраама. Что же скажем о святом Павле, который сподобился зрения Самого Сына Божия и слышал Его Божественный глас, о котором засвидетельствовал Бог, что он будет «сосуд избран» (Деян. 9:15), который «восхищен бысть на небеса и слыша Божественный Его глас и неизреченны глаголы» (2Кор. 12:4), каких не слышал никто другой. Но и такой человек был дважды спущен в окно в корзине (см. 2Кор. 11:32). Разве это не казалось достойным соблазна для неверных и безрассудных? Хотя сам Павел и был сподоблен Божественной благодати, но то было для испытания многих: сохранят ли они ту же веру к апостолу. Так бывает и с прочими святыми для пользы приходящих к ним. Да и что говорить о людях, когда Сам Спаситель молился, говоря: «Отче Мой, аще возможно есть, да мимоидет от Мене чаша сия» (Мф. 26:39); а апостолы, слыша сие, соблазнялись, не зная, что сие совершалось промыслительно к пользе всего рода человеческого? Точно также и здесь, когда случается не так, как мы ожидали, судя по ответу, – сие происходит не по причине немощи вопрошаемого или молящегося, но для испытания и укрепления веры приходящих: пребудут ли они до конца тверды в вере; пребывая же в ней, они смотрят на конец дела, – на славу Божию, в них проявляемую. Но некоторые вопрошают (старца) с надеждою получить (от Бога) что-либо вещественное, а не ради душевной пользы, и такие получают вскоре. Отчего мы не обращаем более внимания на то, что случилось с Ананией и Азарией? Имея упование на Бога, что Он может спасти их от пещи огненной, они говорили царю: мы имеем на небесах Бога, Который может избавить нас от рук твоих и от пещи огненной; если же и не так, – мы не станем служить богам твоим (Дан. 3:17,18). И Бог не тотчас прославил их, но оставил, пока они вошли в самую пещь, и как чрез то очевидно стало всем совершенное их упование на Бога. Он избавил и прославил их, показав в них пример к подражанию для тех, которые изнемогают в терпении испытаний, посылаемых им от Бога, сказавшего: «претерпевый же до конца, той спасен будет» (Мк. 13:13). Итак, предоставив все Богу, Который лучше нас знает, что нам полезно духовно и телесно, не будем сомневаться в том, что говорят нам святые отцы, но с терпением приимем то, что угодно будет Богу послать к благу и пользе душ наших, вспоминая изречение пророка: «судьбы Твоя бездна многа» (Пс. 35:7). А что судьбы Его не исследованы, очевидно из того, что случилось с израильтянами: они, получив обетование войти в землю, текущую медом и млеком, обращали внимание лишь на вещественную сторону сего и много искусили Бога неверием, не получая сего; ибо не разумели, что медом и млеком он назвал будущие духовные блага, которых сенью был Закон, как и апостол истолковал нам (см. Євр. 10:1). Более же всего будем веровать человеколюбивому Богу и Владыке нашему, всегда промышляющему о нашей жизни более, нежели мы разумеем или помышляем; ибо Тому подобает слава, Отцу и Сыну и Святому Духу ныне и присно, и во веки веков, аминь.
Вопрос 380, опять того же. Отец мой! Прошу, изъясни мне следующий вопрос: если случится мне вопросить отцов, хорошие ли плоды принесет мне нива моя; или если имею врага и спрошу, может ли он нанести мне вред; и ответят мне о плодах, что они будут, а о враге, что он не повредит мне, между тем как на деле плодов нет, а от врага предвижу вред, – то как должен я веровать? И если вижу, что помысл мой расслабляется в вере, по причине встречающихся противных обстоятельств, то как должно его воззвать и утвердить? Окажи мне и ныне милость, отец мой, наставь меня на правый путь и помолись о немощи моей.
Ответ Иоанна. Слова святых мы не должны почитать напрасными, ибо они действительны и сказаны по Богу. Но мы не можем разуметь их, потому что пригвождены к плотскому и вещественному; ибо как Бог печется о спасении душ человеческих, так и святые Его. Что говорят нам святые – прежде приложим ко внутреннему человеку, и найдем, что если постигнет нас скорбь через людей, или ущерб в доходах, то сие бывает к пользе нашей, в чем и обнаруживается сущность предсказаний, которыми обещано, что доход будет хорош; ибо чрез неполучение приобретена душевная польза, а значит получен и хороший доход. То же самое должно разуметь и о враге, когда он вредит нам, ибо вражда его делается причиною нашей душевной пользы, если только переносим ее с благодарностью, вспоминая сказавшего: «О всем благодарите» (1Сол. 5:18), и: «любите враги ваша… и молитеся за творящих вам напасть» (Мф. 5:44), и: «Блажени есте, егда поносят вам, и ижденут» (Мф. 5:11), и проч. Если будем праведны, то искушение от них послужит нам к преуспеянию, если же грешны, то оно послужит нам к оставлению грехов и исправлению, к опытности и научению в терпении. А когда случится, что будем благоденствовать и в телесном: или относительно доходов, или касательно мира со врагами нашими, – опять приложим ко внутреннему человеку, то есть что молитва праведных споспешествовала к пользе его. Когда будем поступать так, то ненавистник добра не может повредить нашей вере, ибо и то и другое (получение и неполучение обещанного) служит к пользе внутреннего нашего человека. Кто поживет мирно, тот увидит исполнение предсказанного святыми, т. е. что оно было предсказано к его пользе. Господь да вразумит тебя и просветит сердце твое.
Вопрос 381. Если я попрошу (помолиться) святых о душевной страсти или телесной (болезни), и верую, что тотчас же последует исцеление: бывает ли так, хотя мне и неполезно немедленное исцеление?
Ответ Иоанна. Не хорошо с усилием молиться о том, чтобы получить исцеление, не зная, что тебе полезно; предоставь это Сказавшему: «весть бо Отец ваш Небесный, ихже требуете, прежде прошения вашего» (Мф. 6:8). Помолись же Богу, говоря так: «Владыко! Я в руках Твоих, помилуй меня по воле Твоей, и, если мне полезно, исцели меня вскоре». Проси помолиться о том же и святых, и веруй несомненно, что Бог сотворит полезное для тебя, и благодари Его во всем, вспоминая слово Писания: «О всем благодарите» (1Сол. 5:18), и получишь пользу душевную и телесную.
Вопрос 382, того же. Отцы, которых просят молиться о каком-либо искушении, чего просят у Бога: избавления ли от страсти или (вообще) полезного человеку? И как авва Сисой и другие отцы, молясь об учениках, просили им у Бога избавления от страсти? Как же нам разуметь, что «вся возможна верующему» (Мк. 9:23)? И еще: никто не бывает искушаем более, чем может (перенести) (см. 1Кор. 10:13). И искушение это служит ли к пользе? И приносят ли пользу молитвы святых?
Ответ Иоанна. Брат! Поелику мы оба праздны – я и ты, то оставляем наши страсти и спрашиваем одно вместо другого. Впрочем, относительно того, о чем ты спросил, думаю так: совершенные отцы молятся, чтобы Бог сотворил полезное с человеком, ибо если ему полезно, то Бог оставляет в нем страсть ради терпения; если же ему полезно избавиться от страсти, – избавляет его, и сие мы приписываем предведению Божию. Авва же Сисой молился так о ученике своем, потому что получил извещение помолиться. И другой старец, или лучше сказать – другие молились также по извещению. А верить тому, что случающееся с человеком служит к пользе его, вразумляемся из слов апостола: «О всем благодарите» (1Сол. 5:18). Слова Писания: «вся возможна верующему», относятся к тому, чтобы с упованием переносить скорбь, происходящую от страстей, чтобы терпеть, долготерпеть и мужественно переносить все, подобно Иову. Бог же не искушает человека более, нежели он может (перенести); но если не (помогают ему) молитвы святых, то иногда человек, по своей лености, делается предателем себя самого. Бог да простит тебя, брат, за пустословие твое.
Вопрос 383, того же. Если я имею предание91 от святых и случится мне по особой моей надобности, или по какому-либо благочестивому делу, или идя к святым отцам проходить путем, на коем предстоит опасность от разбойников, – скажи мне, отец мой, как я должен пройти его? Ужели без предосторожности, уповая на предание святых, или каким иным бразом? Если же нечаянно и попаду в руки разбойников, что мне подумать о себе самом и находящихся со мною, а также о находящихся со мною вещах? Если же случится мне не сказать прежде авве о разбойниках, должен ли я возвратиться к нему и сказать о них?
Ответ Иоанна. Если мы, будучи посылаемы куда-нибудь, получим предание, то есть молитву какого-либо святого, то должны уповать, что помощь Божия вполне с нами. Когда и в мире кто-нибудь поручит свой дом какому-нибудь сильному человеку, – сей последний прилагает не малое попечение о доме из уважения к поручившему оный: тем более предание святых совершенно приемлется Богом к сохранению того, кого они предают Ему; ибо о Нем сказано: «волю боящихся Его сотворит, и молитву их услышит, и спасет я» (Пс. 144:19). Итак, во всяком случае мы должны верить, что предание святых имеет совершенную силу в помощь и спасение души. Если же, получив предание, встретим в чем-либо скорбь и лишение относительно вещей, или по попущению Божию на пути впадем в искушение, то не будем огорчаться сим или почитать бессильными предавших нас Богу, и не будем соблазняться о них; потому что по получении предания последовала утрата вещи, или получена телесная рана; но вспомним, что и сам божественный апостол, будучи силен, совершен и свят, подвергался всему сему и хвалился, говоря: колики беды претерпех, и от всех избави мя Господь (см. 2Кор. 1:10), что «многи скорби праведным, и от всех их избавит я Господь» (Пс. 33:20), и что многими скорбьми подобает нам внити в Царствие Небесное (Деян. 14:22), и еще: муж без искушения не искусен (см. Сир. 34:10) и не потребен. Будем содержать в уме, что никакое доброе дело не совершается без скорби, ибо ему противодействует зависть диавольская. Если же случится нам пройти (путь) без скорби, не будем высокомудрствовать, будто мы были спасены от скорби, как достойные того, но да памятуем, что Бог, зная немощь нашу, что мы не сильны претерпеть скорбь, преданием святых покрыл нас от скорби; ибо о претерпевших в скорби или в искушении написано: «Блажен муж, иже претерпит искушение: зане искусен быв, приимет венец жизни» (Як. 1:12). Внимай же, чтобы, имея предание святых, не совершать пути своего с небрежением; но ты должен, если услышишь что-либо на пути о разбойниках или о какой-либо опасности, быть твердым и, по силе своей, постараться, чтобы не подвергнуться сему, но, моляся Богу и вспоминая предание святых, с осторожностью или пройти путь сей с другими, или спросить, каким способом можно безопасно пройти сим самым путем или другим. Если же случится тебе идти ради какого-нибудь благочестивого дела или к святым отцам и услышать о разбойниках или о других опасностях на пути, то и тогда не дерзай пускаться в преднамеренный путь без всякой предосторожности, чтобы хотя чрез сие избежать высокомудрия и опасности. Ибо никому не следует произвольно вдаваться в искушение, но благодарно терпеть то, что постигает его попущением Божиим. Мы находим, что и некоторые святые, намереваясь пойти для посещения других пустынных отцов и услышав о разбойниках и других скорбях, отлагали свое намерение. Это служит нам к смирению. А узнав или услышав, что путь опасен, постарайся спросить у аввы: как рассудишь, что мне делать? И как он скажет тебе, так и сделай. Если по забвению не скажешь ему о сем, а, получив предание, пойдешь и вспомнишь на пути, что ты забыл сказать, то возвращаться не надобно, но помолись Богу, говоря: Владыко! Прости меня в моем нерадении и по молитвам святого Твоего и по благости милосердия Твоего наставь меня по воле Твоей, спаси меня и сохрани от всякого зла и скорбных приключений, ибо имя Твое прославляется во веки, аминь.
* * *
91 Благословение и молитвы святых.
Вопрос 384, того же. Может ли вера других принести пользу тому, кто не присоединит к сему своей собственной веры, подобно тому, как вера тех, которые несли оного расслабленного, принесла ему пользу?
Ответ. Если бы и расслабленный не имел веры, то он не дозволил бы им нести и спустить себя (сквозь раскрытую кровлю). Таким образом, общая их вера спасла его. Итак, если человек (к вере других) не присоединит и своей веры к Богу, то не получит никакой пользы. Не извиняйся же в том, что, возлагая на других все свое бремя, ты (потому) ничего не делаешь; ибо Иеремия, веруя, что Бог милостив к людям, молился о них; а как они не присовокупили к сему своей веры, то Бог и не услышал его. Где же была вера пророка? Разве он не имел ее, как и несшие расслабленного? Но причина сего исключительно была в людях! Так же бывает и в подобных сему случаях; ибо не напрасно сказано: «много бо может молитва праведного поспешествуема» (Як. 5:16).
Вопрос 385, того же. Прошу тебя, отец мой, скажи мне: чем дочь жены хананейской и раб сотника поспешествовали своему исцелению? Да и другой расслабленный, просив лишь о здравии тела, получил сперва оставление грехов (см. Мк. 2:5). В чем состоит здесь поспешествование? Также и Господь говорит апостолам: «елика аще разрешите на земли, будут разрешена на небесех» (Мф. 18:18), и: «ему же аще отпустите, отпустятся» (Ін. 20:23), а не сказал: если поспешествуют. Прошу тебя, изъясни мне все сие.
Ответ. Брат, скучно с непонимающими хода событий. Дочь жены хананейской и раб сотника были вне ума: одна по причине исступления, другой от действия сильной болезни, и потому не могли своею верою поспешествовать молящимся о них. Расслабленный же тот, показав веру в получении здравия телесного, по человеколюбию Владыки, сподобился и большего. Во время (земной жизни) Спасителя, для того, чтобы люди веровали Его пришествию, вначале происходили чудеса и без споспешествования (тех, на коих они простирались), и люди исцелялись туне во исполнение пророческого слова: «Той недуги наши прият и болезни понесе» (Мф. 8:17). Как неповинные греху, люди исцелялись благодатью Его, и не требовалось от них споспешествования, кроме того, чтобы сохранить себя впоследствии, по слову Его: «се здрав еси: ктому не согрешай, да не горше ти что будет» (Ін. 5:14). И еще о Нем Самом Иоанн говорит: «се, Агнец Божий, вземляй грехи мира» (Ін. 1:29). Вникни, что он говорит: всего мира. Не принявшие же Его не получили исцеления, и исполняется на них (слово Писания): «Аще ли неверный отлучается, да разлучится» (1Кор. 7:15). А в том, что Он дал апостолам власть исцелять и прощать грехи споспешествующих молитве, да удостоверит тебя сам Иаков, получивший такую власть, который говорит: «много бо может молитва праведнаго поспешествуема» (Як. 5:16). При Самом же Спасителе было иначе: те, которые приняли Его, спасались и получали исцеление, не принявшие же Его, но отринувшие – погибали. Итак, утвердимся верою и спасемся о имени Бога, Которому слава во веки, аминь.
Вопрос 386, того же. Прошу тебя, владыко, объясни мне: в чем состояла вина ученика святого Елисея, что мертвец не воскрес? И для чего пророк, провидя это, послал его, или, посылая, предварительно не исправил его?
Ответ. Не для того послал Елисей ученика, чтобы уничижить его, – вовсе нет, но дабы научить, что полезно не уничижать никого, и дабы привести его к покаянию, чтобы он уверовал и воскресил. Но он остался при том же (неверии), и за неверие свое не воскресил. Пророк знал, что он не воскресит того мертвеца; но, чтобы отнять у него повод ко всякому оправданию, послал его, наставленного, но не вразумившегося, как и Господь знал предателя Иуду и не уничижил его до последнего его издыхания, но вразумлял, и не отверг его, пока он не погиб совершенно; ибо люди одарены свободною волею. И чтобы очевидно было, что не Бог виновник зла и не святые, но сами люди суть виновники своих зол, Он оставил им свободу, да явятся безответными в день суда, будучи обличаемы одни другими.
Вопрос 387. Некоторые из живущих в монастыре и избавившиеся от многих искушений молитвами святых отцов, услышав о нашествии разбойников, хотели уйти из монастыря и вопросили о сем великого старца.
Ответ Варсонофия. Мы уже убедились опытом, что Владыка и человеколюбивый Бог наш избавлял нас от всех скорбей и искушений; не будем сомневаться и теперь, что Он избавит и покроет нас от всякого зла. Итак, все наше попечение и надежду возложим на Него (см. 1Пет. 5:7). И где ни пребываете, уповая на молитвы святых, не опасайтесь никакого зла, но пребывайте, утверждаясь верою Христовою и воспевая с пророком Давидом: «Господь мне помощник, и не убоюся: что сотворит мне человек?» (Пс. 117:6) и проч.; и еще: «Господь сохранит тя от всякого зла, сохранит душу твою Господь: Господь сохранит вхождение твое и исхождение твое, отныне и до века» (Пс. 120:7,8). Берегитесь, чтобы не узнали люди, что, имея Бога (помощником), вы боитесь людей, ибо (сказано): «Аще бо и пойду посреде сени смертныя, не убоюся зла, яко Ты со мною еси» (Пс. 22:4). Скажите сомневающейся душе вашей для того, чтобы она восприяла дерзновение: «Господь сил с нами, заступник наш Бог Иаковль» (Пс. 45:8). Все приветствуем вас о Господе, говоря: “Аз есмь с вами, не бойтеся» (Мф. 14:27).
Вопрос 388. Некоторый брат, слыша о сем ответе, спросил того же старца: должен ли кто, имея такое упование, жить без опасения и в таком месте, которое не безопасно от разбойников?
Ответ Варсонофия. Мы всегда должны уповать на Иисуса, что Он не попустит нам искуситься более, чем мы можем (см. 1Кор. 10:13). Но Поелику Он Сам научил нас, говоря: «молитеся, да не внидете в напасть» (Лк. 22:46), то не следует самим собою вдаваться в опасности, – это будет преступлением заповеди Божией, ибо в таком случае мы сами себя предадим на смерть, но должно охранять себя. Если же живем в мирном месте и услышим о нашествии разбойников, то не должны смущаться, имея покров Божий, ибо Бог видит, что мы не сами ввели себя в искушение и не преступили Его заповеди; но лучше, сохраняя ее, будем взывать день и ночь: «не введи нас во искушение, но избави нас от лукаваго» (Лк. 11:4). А когда, и при молитве о сем, случится искушение или нападение разбойников, да не ослабеем; ибо сие бывает ко испытанию нашему и, попущением Божиим, к пользе нашей. И когда будет по попущению, тогда апостол утверждает нас, говоря: «верен же Бог, Иже не оставит вас искуситися паче, еже можете, но сотворит со искушением и избытие, яко возмощи вам понести» (1Кор. 10:13). А как скоро от одного только слуха будем бегать из одного места в другое, то диавол может совсем не допустить нас пожить на одном месте. Когда же достоверно знаем относительно какого-либо места, что там предстоит опасность, то должны предохранить себя. А если место мирно и искушение постигнет нас внезапно, то Бог, видя, что вина сего не от нас, покроет нас по воле Своей. Ибо есть искушение, от нас самих случающееся, и есть другое, бывающее по попущению Божию; которое происходит от нас самих, то (служит) во вред душе, и о нем-то взывал апостол Иаков, говоря: «Никтоже искушаемь да глаголет, яко от Бога искушаемь есмь: Бог бо несть искуситель злым, не искушает же Той никогоже» (Як. 1:13); а то, которое случается попущением Божиим, – полезно для души: ибо ведет человека к искусству92, а искусство ведет человека к упованию, «упование же не посрамит», по писанному (Рим. 5:5), а не посрамляемый уже спасен о Христе Иисусе Господе нашем, Которому слава во веки, аминь.
* * *
92 Ведет к опытности.
Вопрос 389, того же. В Писании сказано: «Искуси мя, Господи, и испытай мя» (Пс. 25:2), и еще: радуйтеся, «егда во искушения впадаете различна» (Як. 1:2); а в другом месте: «не введи нас во искушение» (Лк. 11:4), Господи; и еще: «молитеся, да не внидете в напасть» (искушение) (Лк. 22:46). Кажется, что сии места противоречат одно другому, а потому и прошу тебя объяснить мне различие искушений.
Ответ Варсонофия. Сказать: «Искуси мя, Господи, и испытай мя» может лишь такой человек, который подвизается и просит, чтобы чрез искушение, находящее по попущению Божию, дано было ему испытать себя, – сохранит ли он терпение в тесноте сего искушения. Терпение же, как сказано, ведет человека к искусству и прочим благам; и отсюда несомненно происходят радость и преуспеяние; ибо воля подвизающегося не содействует такому искушению, но более сопротивляется, и человек всячески понуждает себя к труду, чтобы не быть ему побеждену сим искушением. А сказать: «не введи нас во искушение», означает: не попусти нам быть искушенными от своей воли и своего хотения; потому что от падения в такое искушение происходит смерть, и о сем-то говорит Спаситель: «молитеся, да не внидете в напасть». Посему оный праведник и молится сугубою молитвою, прося, дабы ему быть искушенным, по попущению Божию, к испытанию ради спасения, и вместе прося, дабы не быть искушенным от своей воли и своего хотения в погибель душевную.
Вопрос 390. Как достигнуть, чтобы страх Божий пребывал непоколебимо в моем жестоком сердце? И как со мною случается, что, делая что-либо и еще не окончив того, переношусь умом к другому, под предлогом как бы страха Божия, то спрашиваю: хорошо ли это или нет?
Ответ. Тот, кто желает всегда иметь страх Божий непоколебимым в сердце своем, из следующего примера может уразуметь (как достигнуть сего): если кто желает пойти куда-нибудь, то обувается в сапоги. Писание же говорит, что сапоги суть знамение приуготовления (см. Вих. 12:11); а также написано: «Уготовихся и не смутихся» (Пс. 118:60). Итак, кто усмотрит, что ему предлежит какое-либо дело, тот от телесного приуготовления должен заимствовать образец для духовного и надеть духовные сапоги, то есть приготовить себя страхом Божиим, вспоминая, что он должен все совершать со страхом Божиим и, приготовив сердце, призвать Бога, чтобы Он даровал ему страх сей. А когда во всяком деле будет предлагать пред очами своими страх сей, он сделается непоколебимым в сердце его. Надобно обращать внимание и на то, чтобы не переносить ума от предлежащего дела к чему-либо другому, извиняясь, что сие делается как бы по страху Божию; ибо такой путь неправ и есть не иное что, как рассеяние и прелесть вражия. Но во всяком начинании надобно стараться содержать в себе тот же страх Божий; также должно прилепляться к святым отцам, от лицезрения и беседы которых, от их воздыхания и доброй их жизни и мы исполнимся умиления по Богу; ибо овцы Иакова, смотря постоянно на опущенные в воду жезлы, «зачинаху по жезлом и раждаху» (Бут. 30:39). И если напечатлеем в уме примеры отцов, что таким же образом употреблять вещи, как они, то не замедлим вступить на один путь с ними.
Вопрос 391. Многократно случается, что мне приходит на память страх Божий и, вспомнив суд оный, я тотчас умиляюсь. Как я должен принимать память о сем?
Ответ. Когда сие приходит тебе на память, то есть (когда почувствуешь) умиление о том, в чем согрешил ты в ведении или неведении, то будь внимателен, как бы сие не произошло по действию диавольскому, на большее осуждение. А если спросишь: как распознать истинную память от приходящей по действию диавольскому, то выслушай: когда придет тебе таковая память и ты стараешься делами показать исправление, то это есть истинная память, чрез которую прощаются грехи. А когда видишь, что вспомнив (страх Божий и суд), умиляешься и потом снова впадаешь в те же, или худшие, грехи, то да будет тебе известно, что такое припоминание от сопротивного, и что демоны влагают в тебя оное к осуждению души твоей. Вот тебе два ясные пути. Итак, если желаешь бояться осуждений, бегай дел его.
Вопрос 392. Когда же бывает приличное время, чтобы принимать в ум память о Боге, и память страха Его, дабы умиляться от них на исправление согрешений?
Ответ. Огонь по естеству своему горяч, и кто желает употреблять его, не имеет его разведенным постоянно, но предпочитает держать сокрытым для того, чтобы, когда пожелает, мог развести его и согреться. Так надобно поступать и в упомянутом случае; ибо в нас входят побуждения и со стороны врага, и он всевает их безвременно, предлагая под видом страха Божия и желая чрез то или вовлечь кого-нибудь в печаль, или смутить ум его, под предлогом предстоящего ему занятия, не заботящийся о том, чтобы рассудить, каков его помысл. Такую же хитрость употребляют и скрадывающие домы человеческие. Если они не заметят прежде, что живущие в них оставили осторожность, то не могут обокрасть их. Вспоминай же всегда Екклезиаста, который сказал: «время всяцей вещи» (Еккл. 3:1), и говори себе: сделаю теперь со страхом Божиим то, что предстоит мне, и тогда, освободившись от дела, займусь твоим93 счетом, и сделаю это не своею премудростью, а силою Бога нашего, испытующего сердца и утробы. Временем же, приличным для испытания помыслов, пусть будут для тебя утренние и вечерние часы, в которые вопрошай себя: как я провел ночь или день? И если усмотришь какое-либо согрешение, постарайся исправиться при помощи Христа.
* * *
93 Речь обращена к тому всеянному врагом помыслу, о котором сказано выше в сем же ответе.
Вопрос 393, того же. Поелику находящее на меня забвение нередко уничтожает памятование многих моих согрешений, иногда же и совершенно не вспоминаю о них, то спрашиваю: что мне делать?
Ответ Варсонофия. Есть люди неграмотные, которые имеют верных заимодавцев и, будучи совершенно уверены в них, если забудут что-либо, говорят им: мы отдадим, сколько состоим должны, по вашему счету. Так и ты, какого заимодавца можешь найти вернее Бога, знающего и то, чего еще не было? Итак, возложи на Него счет забытых тобою прегрешений и скажи Ему: Владыко! Поелику и забыть свои согрешения есть грех, то я во всем согрешил Тебе, единому Сердцеведцу; Ты и прости мне все по Твоему человеколюбию; ибо тем-то и проявляется великолепие славы Твоей, когда Ты не воздаешь грешникам по грехам их, ибо Ты препрославлен во веки, аминь.
Вопрос 394. Иногда я соблазняюсь о какой-нибудь вещи и вдруг оказывается, что соблазнился несправедливо, от сего прихожу в стыд, – попускается ли сие от Бога к (моему) исправлению, или происходит от лукавого к осуждению?
Ответ Варсонофия. Если вникнем в силу прежнего ответа, то найдем, что он идет и к этому вопросу; ибо как в нем сказано, что если самыми делами не покажем памяти страха Божия и происходящего от нее умиления, то осудимся, – так равно и здесь. Ибо если самым делом покажем, что мы вразумились обличением, то оно (проистекает) от Бога ко спасение нашему; если же нет, то от внушения бесовского к осуждению нашему.
Вопрос 395, того же. Ежели я потеряю вещь и, боясь осуждения, не осуждаю того, (у кого, как думаю, она находится), однако подозреваю его: не прилично ли будет узнать, действительно ли она у него, ибо я не могу перенести ее потери.
Ответ Варсонофия. Узнать, у него ли твоя вещь, не будет неприлично. Если же и окажется, что она у него, то не старайся нанести ему стыда, но довольствуйся тем, что нашел свою вещь.
Вопрос 396, или прошение. Некоторый христолюбивый муж исповедал грехи свои тому же старцу, прося и прощения в них.
Старец же отвечал ему так: открывающий свои согрешения оправдается в них по словам Писания: «глаголи ты беззакония твоя прежде, да оправдишися» (Іс. 43:26), и еще: «рех: исповем на мя беззаконие мое Господеви: и Ты оставил еси нечестие сердца моего» (Пс. 31:5). Брат, будем беречь себя вперед, а прежнее Бог простил нам.
Вопрос 397, того же. Скажи мне, отец мой, как душа моя, имея многие язвы, не плачет?
Ответ Варсонофия. Кто знает, что он потерял, тот будет о том плакать. И кто желает (достигнуть) чего-либо, тот совершает многие странствования и претерпевает многие скорби, ожидая получить желаемое им.
Вопрос 398, того же. Кто хочет сделать доброе дело, но лишь ради своей собственной прибыли, или по другому (побуждению) своей воли, – тому вменяется ли сие в правду?
Ответ Варсонофия. Мы знаем, что если кто, соблюдая пост, примешает что-нибудь к нему по своей воле или (постится), ища человеческой славы и приобретения от нее, то пост его бывает мерзок Богу. И израильтяне постились, но Поелику, во время поста, делали обиды и исполняли свою волю, Бог укорял их чрез пророка Исаию: «Не сицеваго поста Аз избрах» (Іс. 58:5), глаголет Господь; так и здесь. Всякое доброе дело, которое совершается не из одной только любви к Богу, но к которому бывает примешана и своя воля, не чисто и не приятно Богу. Сие можно познать и из Божественного закона; он говорит: мешанаго семени да не сееши на селе твоем ниже да сотвориши себе ризы от волны и льна (см. Повт. 22:9,11; Лев. 19:19). И если хочешь убедиться, что сказано так о делателях, то Екклезиаст указывает на это, говоря: «Во всяко время да будут ризы твоя белы» (Еккл. 9:8), показывая тем, что дело сие должно быть всегда чисто. Если же примешивается к делу что-либо по особенной воле делающего, то оно уже осквернено и неугодно Богу. И Господь касательно дел говорил Своим ученикам: «Внемлите же от лживых пророк, иже приходят к вам во одеждах овчих, внутрь же суть волцы хищницы: от плод их познаете их» (Мф. 7:15,16). Итак, постараемся делать дело Божие не ради чего-либо другого, но только ради единого Бога. Если же не так, то Бог не имеет в нас нужды, чтобы дело совершалось через нас, ибо не оскудеет у Бога человек, чрез которого дело Его будет исполняться непорочно. Итак, делая благое, будем бодрствовать над собою, чтобы как-нибудь, ради воли нашей, не сделать труд наш бесполезным.
Вопрос 399, того же. Будучи вообще медлен в учении, я изучаю псалмы скорее прочего; от Бога ли случается так со мною или от демонов?
Ответ Варсонофия. Сколько помогает тебе Бог, учись со смирением. Чтобы легко изучать слово Божие, сие не от диавола, ибо оно есть семя Божие; но когда кто не внимает Богу, тогда враг сеет и свои плевелы. Желая смирить свой помысл, скажи ему пример: кто получит от владыки своего серебро, подобно оным (евангельским) рабам и не приобретет и не умножит его, чему тот подвергается? И помысл ответит тебе, что он подвергается тому же, чему и раб, который «скры сребро господина своего» (Мф. 25:18). А ты скажи ему: итак, не высокомудрствуй, наполнив воздух бесплодными словами, ибо они служат лишь в осуждение мне.
Вопрос 400, того же. Так как благое проистекает от Бога, то дается ли оно и грешникам? И для чего дается?
Ответ Варсонофия. «Всяко даяние благо» (Як. 1:17) проистекает от Бога. И как Он Благ, то все благое от Него даруется: праведным, как достойным, грешным же, как (призываемым) через благодеяния прийти в покаяние, по словам апостола Павла: аз есмь первый от грешников, но «помилован бых, да во мне первем покажет Иисус Христос все долготерпение» (1Тим. 1:16).
Вопрос 401, того же. Как может кто-либо достодолжно благодарить Бога?
Ответ. Когда люди, ничего не значащие (создания), прощают кого-либо совершенно или избавляют его от великих скорбей и такой благодарит их и объявляет об этом благодеянии всем, то тем более мы, которые всегда пользуемся благодеяниями Божиими, – какими устами можем возблагодарить Того, Который сперва создал нас, потом даровал нам помощь на сопротивного, – сердечный разум, телесное здравие, свет очей, дыхание жизни и, что всего важнее, (даровал нам) покаяние, и Тело и Кровь Свою во оставление грехов и к утверждению сердца? Ибо (говорит Писание) «хлеб сердце человека укрепит» (Пс. 103:15). И если кто думает, что это сказано о чувственном хлебе, то как же Сам Дух говорит, что «не о хлебе единем жив будет человек, но о всяцем глаголе исходящем изо уст Божиих» (Мф. 4:4)? Если люди воздают и благодарят за чувственные и тленные вещи, то чем можем мы воздать Распявшемуся за нас? Дабы воздать Ему, мы должны до самой смерти претерпевать (все) Его ради. Итак, не трудись, желая постигнуть (в чем состоит) достодолжное благодарение Богу от людей, особенно же грешных, ибо Он умер за них. Если человек будет посажен за тебя в темницу, то не захочешь ли ты возблагодарить его свыше сил своих? А тем более (обязан ты возблагодарить) Умершего за тебя. Знай же, что мы никогда не достигнем того, чтобы по достоинству благодарить Его; однако будем приносить Ему посильное благодарение устами и сердцем, и Он по человеколюбию Своему может сравнить оное с двумя лептами (евангельской вдовицы). Сие говорится о грешных; ибо праведные, будучи усекаемы и умерщвляемы, лишь более благодарят по слову апостола Павла: «О всем благодарите» (1Сол. 5:18), – то есть Бога. Тому слава во веки, аминь.
Вопрос 402, того же. Могут ли демоны сообщить кому-либо благое? И чем обнаруживается, что это демонское? И какое различие сего и Божиего блага?
Ответ Варсонофия. Иному может казаться, что он получает благое, а сие бывает от лукавого к обольщению его; всякое же благо, происходящее от диавола, к обольщению человека, будучи с точностью рассмотрено, оказывается призрачным, ибо диавол «ложь есть… яко несть истины в нем» (Ін. 8:44), как доказывают последствия оного (мнимого блага). Свет его оканчивается тьмою, по слову апостола, который говорит о вестниках диавольских, преобразующихся в служителей правды: «имже кончина будет по делом их» (2Кор. 11:15); и Спаситель говорит: «от плод их познаете их» (Мф. 7:16). Если следуешь разумно и рассудительно, найдешь, что в мнимом, от диавола (происходящем) благе не было и следа блага, но или тщеславие, или смущение, или что-нибудь подобное; а Божие благо всегда умножает просвещение и смирение сердца и доставляет человеку тишину. А когда, по незнанию, пострадаем в чем-нибудь от обольщения лукавого и после познаем в сем искушение, то воззовем себя и прибегнем к Могущему упразднить оное искушение. Надобно же знать, что иным бывает с самого начала удобопонятно такое различие; грешникам же по окончании (искушения), подобно тому как искусный золотых дел мастер, взяв золото (в руку), может и прежде испытания его огнем сказать, каково оно, неискусный же узнает то не прежде, как по испытании его огнем.
Вопрос 403. Когда обнаружится, что мнимое благо происходит от демонов, то изъясни мне, как можно избежать опасности, сопряженной с сим?
Ответ. Доброе мы всегда должны почитать добрым. Если же доброе по испытании окажется злым, то надобно отвергать его. Как кто-нибудь, видя снедь, почитает ее доброю, а вкусив и ощутив горькое, тотчас выплевывает ее изо рта, по причине неприятного от горечи вкуса (как например: грецкий орех, миндаль и т. п. по вкусу своему считаются хорошими (плодами), но если окажется из них горький и (человек) будет есть его, то наполнит желудок свой горечью, и будет сам виноват в том), точно так и здесь. Если человек будет поруган (демонами) и, познав сие, скажет: «Владыко Господи! Я был поруган (врагом), прости меня», то Господь и простит его, ибо Он милостив. Знай же и то, возлюбленный мой, что Бог никому не попускает искуситься более, чем он может понести (см. 1Кор. 10:13). Будем же во всем приносить Ему моление, и Он различит истинное наше благо от мнимого. Тому слава во веки, аминь.
Вопрос 404. Когда мне кажется, что какое-либо дело будет по Богу, помысл же сопротивляется мне, препятствуя исполнить его, как не благое: из чего могу узнать, что оно действительно благо?
Ответ. Когда тебе кажется, что какое-либо дело будет по Богу, а противоположный помысл сопротивляется ему, то из сего самого познается, действительно ли оно по Богу. Ибо если в то время, когда мы молимся, сердце наше утверждается в благом, и благо сие возрастает, а не умаляется, тогда, будет ли оставаться противоположный помысл, оскорбляющий нас, или нет, познаем, что дело оное по Богу, ибо благому непременно сопротивляется скорбь от зависти диавольской, но молитвою оно (благое) умножается. Если же кажущееся добро будет внушено диаволом, а при том будет и сопротивление от него же (происходящее), тогда и самое мнимое благо умаляется, а вместе и мнимое сопротивление; ибо враг представляет, что он сопротивляется помыслу, влагаемому от него, лишь для того, чтобы чрез то самое обольстить нас принимать (сей помысл) за добро.
Вопрос 405, того же. Как же это? Когда доброе будет без скорби, разве оно уже и не по Богу? И когда случится сделать небольшое благотворение, а помысл не встречает скорби, ужели мною сделано сие безвременно, и сделанное не угодно Богу? Прошу тебя, отец мой, просвети мое сердце.
Ответ. Если кто, сделав доброе дело, видит, что помысл его не встречает скорби, то не должен быть беспечным, как будто и пройдет без скорби; ибо всякое благое дело принадлежит к пути Божию, и неложен Сказавший: тесен и прискорбен «путь вводяй в живот» (Мф. 7:14). Если же и не случится скорби среди доброго делания, но после оного невозможно бывает не поскорбеть человеку. Когда кто с усердием делает доброе, то не ощущает скорби; когда делает его без усердия, тогда ощущает ее. Иногда (человек) и не знает даже того, что скорбь многообразно постигает нас. И если внимательно поищем, непременно найдем ее, или прикрытую тщеславием (ибо и в нем заключается причина скорбей), или каким-либо лицом, препятствующим нам, или тем, что впоследствии снова нуждаемся в употребленном нами на благотворение ближнему, то есть видя, что у нас в руках ничего не осталось, приходим к раскаянию. После сего где найдем помысл без скорби? Итак, (не вникнув в последствия), не следует почитать себя безопасным (от скорби), ибо скорбь хранится для неразумных и в последствиях дел; разумный же всегда ожидает встретить скорбь если не сегодня, то завтра, и не смущается. «Уготовихся, – говорит Писание, – и не смутихся» (Пс. 118:60). И блажен, кто всегда имеет пред глазами своими, что «Господня земля, и исполнение ея» (Пс. 23:1), и помышляет, что Бог силен, как Ему угодно, устроить с рабами Своими, – такой не жалеет о том, что употребил (на благотворение). Итак, если и встретим скорбь, да будет нам известно, что Бог попускает ее к испытанию нашему; потому что никогда не презирает боящихся Его и особенно творящих (благое) ради имени Его.
Вопрос 406. Может ли человек мыслить что-либо благое по своему произволению?
Ответ. Нередко случается и от движения естественного помысла помыслить благое; но и сие надлежит приписывать Богу, ибо естество наше есть Его творение. А мы должны знать, что не можем привести сего (то есть благое) в исполнение иначе, как заповедью Божиею: то есть когда предлагаем ее перед глазами, тогда сердце наше утверждается в ней к исполнению благого.
Вопрос 407. Также, когда делаю что-нибудь благое, как я должен смирять свой помысл? И как укорять себя, совершив благое.
Ответ. Для смирения помысла, когда бы совершил ты все благие дела и сохранил все заповеди, вспомни Сказавшего: «егда сотворите вся повеленная вам, глаголите, яко раби неключими есмы: яко, еже должни бехом сотворити, сотворихом» (Лк. 17:10), тем более, когда мы не достигли еще и того, чтобы исполнить и одну заповедь. Так всегда должно думать и укорять себя при благом деле, и говорить себе: не знаю, угодно ли оно Богу. Великое дело творить по воле Божией, а исполнить (волю Божию) – еще большее: это есть совокупность всех заповедей; ибо сделать что-нибудь по воле Божией есть дело частное и меньшее того, чтобы исполнить (волю Божию). Посему-то апостол и сказал: «задняя убо забывая, в предняя же простираяся» (Флп. 3:13). И сколько он ни простирался вперед, не останавливался, но всегда видел себя недостаточным и преуспевал; ибо он же (апостол) сказал: «Елицы убо совершении, сие да мудрствуим» (Флп. 3:15), то есть чтобы преуспевать. Сказал также, что если и иное что мыслите, и то откроет вам Господь.
Вопрос 408, того же. Когда исполняю заповедь, как мне избежать высокомудрия, дабы знать, что, сделав и благое, я чужд оного?
Ответ. Брат! Добрые дела должны мы и признавать добрыми, и прибегать к ним как к добрым; ибо не следует доброе считать злым. Но если кто делает доброе не по цели Богоугождения, – это доброе оказывается злым, по намерению делающего. Каждый должен стараться о том, чтобы всегда делать доброе, и впоследствии благодатью Божией дается ему и то, что дела его будут уже совершаться по страху Божию. Итак, когда чрез тебя делается благое, благодари Подателя благих, как Виновника блага оного, себя же укори, говоря: если бы и я хорошо проходил сие дело, то мог бы быть соучастником сего блага; и тогда подастся тебе помолиться Богу с умилением о том, чтобы Он сподобил тебя быть участником во благом деле, чрез тебя совершившемся.
Вопрос 409, того же к тому же. Если случится мне показать долготерпение в каком-либо деле, то помысл мой высокомудрствует; что же следует мне помышлять?
Ответ. И пред сим я уже сказал тебе, что, когда случится тебе сделать что-нибудь доброе, ты должен знать, что это дар Божий, (данный тебе) по благости Божией; ибо Бог всех милует. Внимай же себе, чтобы по слабости своей не погубить милость, Им на тебя являемую, которая простирается и на всех грешников. Данного тебе Господом на добро не теряй во зле; теряется же дар сей, когда похвалишь себя, как долго терпевшего, и забудешь облагодетельствовавшего тебя Бога. Сверх сего навлечешь и осуждение на себя, как скоро осмелишься приписывать себе то, за что должно воссылать благодарение человеколюбцу Богу. Апостол говорит: «Что же имаши, егоже неси приял? Аще же и приял еси, что хвалишися яко не приемь?» (1Кор. 4:7). Помыслу же, который хвалит тебя за что-нибудь, говори: плавающие в море и во время тишины не забывают, что они находятся еще в пучине, но всегда ожидают бури, опасностей и потопления; случившаяся же на краткое время тишина не приносит им полной пользы, потому что они считают себя безопасными лишь тогда, когда придут в пристань. (Случалось же) со многими и то, что и при самом входе в пристань корабль их утопал. Так и грешник, пока пребывает в мире сем, должен всегда страшиться потопления. Итак, никогда не прельщайся поверить помыслу, который хвалит тебя за доброе дело. Все доброе есть Божие, и по нашему нерадению мы не можем обеспечить себя, что оно пребудет с нами. Как же после сего посмеем высокомудрствовать?
Вопрос 410. Если же скажу помыслу, желая смирить его, что долготерпение то было не от Бога, а от лукавого, к прельщению, чтобы вовлечь меня в высокомудрие, – не прогневляю ли сим Бога, так как Бог есть источник всего доброго?
Ответ. Не вредно говорить, что это не от Бога: Бог не прогневляется сим, потому что сие говорится тобою для опровержения лукавого помысла. Один из святых сказал некоторым (братиям), пришедшим к нему, о том, что, когда они были на пути, у них пал осел. Удивившись сему, они спросили: откуда он узнал о том? Он отвечал им: демоны сказали мне, хотя сие было открыто ему от Бога; ответил же так для пользы их, и потому не прогневал сим Бога.
Вопрос 411. Когда бывают явления грешнику, уже ли он не должен совершенно веровать, что они от Бога?
Ответ. Когда сие случается с грешником, то, очевидно, по наваждению лукавых демонов, чтобы обольстить окаянную душу и увлечь ее в погибель. Итак, не следует никогда верить им, но познавать свои согрешения и свою немощь и пребывать всегда в страхе и трепете.
Вопрос 412. Ужели и тогда надобно отвращаться от них, когда они являются в образе Владыки Христа?
Ответ. Тогда-то и надобно наиболее отвращаться от лукавства и обольщения их и проклинать оные. Не прельщайся, брат, никогда таким демонским извещением, ибо Божественные явления бывают лишь святым, и оным всегда предшествуют в сердцах их тишина, мир и благодушие. Впрочем, и познавая истину (явления), святые признают себя недостойными, а тем более грешники не должны никогда верить таким явлениям, зная свое недостоинство.
Вопрос 413. Скажи мне, владыко, как смеет диавол в видении или сонном мечтании показать Владыку Христа или Святое Причастие?
Ответ. Ни Самого Владыку Христа, ни Святого Причастия показать он не может, но лжет и представляет образ какого-либо человека и простого хлеба; но Святого Креста показать не может, ибо не находит средства изобразить его другим образом. Поелику мы знаем истинное знамение и образ Креста, диавол не смеет употребить его (к прельщению нашему), ибо на Кресте разрушена сила его, и Крестом нанесена ему смертоносная язва. Владыку Христа мы не можем узнать по плоти, почему диавол и покушается лживо уверить нас, что это Он, дабы мы, поверив обольщению как истине, погибли. Итак, когда увидишь во сне образ Креста, знай, что этот сон истинен и от Бога; но постарайся от святых получить истолкование значения его и не верь своему помыслу. Господь да просветит помыслы ума твоего, брат, чтобы избегнуть тебе всякого обольщения вражьего.
Вопрос 414. Помысл говорит мне: если явится тебе Святой Крест, ты, будучи недостоин сего94, впадешь в высокомудрие. Сия мысль наводит на меня боязнь и страх.
Ответ. Не беспокойся о сем, потому что если действительно явится тебе Святой Крест, то он упразднит надменность высокомудрия: где Бог, там нет места злу.
* * *
94 По другому чтению: считая себя достойным.
Вопрос 415. Я слышал, что если кому явится три раза один и тот же сон, то и его надобно признавать истинным: так ли это, отец мой?
Ответ. Нет, это несправедливо; не надобно верить и такому сну. Тот, кто один раз явился кому-либо ложно, может сделать сие и три раза и более. Берегись, чтобы не быть поруганным (демонами), но внимай себе, брат.
Вопрос 416. Иногда вижу в сердце моем, что злые помыслы окружают мою мысль, как звери, но нисколько не могут вредить мне. Что сие значит?
Ответ. Это обольщение вражие, в котором сокрыто высокомудрие, с целью уверить тебя, что злые помыслы нимало не могут вредить тебе, дабы чрез то вознеслось твое сердце. Но ты не прельщайся сим, а вспоминай свою немощь и грехи и призывай в помощь на врага святое имя Божие.
Вопрос 417. Может ли кто сказать, что в грешнике живет Дух Святой? И если скажет, что он не имеет Его в себе, то как же, отец мой, сохраняемы бывают грешники?
Ответ. Святые удостаиваются иметь в себе Духа Святого и бывают Ему храмом. Писание говорит: «вселюся в них и похожду» (2Кор. 6:16). Грешники чужды сего, по сказанному: «в злохудожну душу не внидет премудрость» (Прем. 1:4). Сохраняемы же они бывают благодатью Его. Итак, во всем будем воссылать благодарение неизреченной Его благости и человеколюбию. Ему слава во веки, аминь.
Вопрос 418. Когда скорблю о чем-нибудь, помолюсь и получу помощь от неизреченной благости Божией, то помысл мой возносится тем, что я был услышан; как же поступать мне?
Ответ. Когда помолишься и, получив (просимое), вознесешься, то очевидно, что не по Богу была молитва твоя, и не от Бога получил ты помощь, но демоны споспешествовали тебе для того, дабы вознеслось сердце твое; ибо когда помощь подается от Бога, то душа не возносится, а более смиряется и удивляется великой милости Божией, как Он милует грешных, по всему недостойных и всегда прогневляющих Его, и премного благодарит славную и неизреченную благодать Его, что Он не по грехам нашим предает нас, но долготерпит и милует по великому Своему незлобию. Посему душа и не возносится, но трепещет и славословит.
Вопрос 419, того же. Когда я, отец мой, спрашивал тебя о долготерпении, ты сказал, что оно, как и всякое благое дело, есть дар Божий, а теперь касательно молитвы сказал, что помощь бывает иногда и не от Бога. Изъясни мне различие сего.
Ответ. Если с самого начала благое дело, то есть молитва, было по тщеславию, то, без сомнения, и оно от диавола. Если же в начале ты не имел тщеславия, а принял его впоследствии, то ради тщеславия ты разорил хорошо начатое, подобно тому, как если клал стену и, не докончив, разрушил ее. Но когда тщеславие бороло тебя, а ты не принял его, то оно нимало не повредило тебе.
Вопрос 420. Многократно случается, что во время псалмопения ощущаю в себе высокомудрие; что должен я тогда сказать помыслу?
Ответ. Когда сердце возносится при псалмопении, вспоминай написанное: «преогорчевающии да не возносятся в себе» (Пс. 65:7). Преогорчевать же значит именно «не пети95 разумно» со страхом Божиим; испытай, не развлекается ли твой помысл при псалмопении, и непременно найдешь, что он развлекается, а следовательно и ты преогорчеваешь Бога.
* * *
95 Т. е. упражняться в псалмопении.
Вопрос 421. Когда отягощаюсь помыслами при псалмопении, или без оного, и призываю в помощь имя Божие, то враг внушает мне, что непрестанное призывание имени Божия ведет к возношению, ибо человек может при том думать, что он хорошо делает. Как надлежит помышлять о сем?
Ответ. Мы знаем, что болящие всегда требуют врача и врачевания его, и обуреваемые непрестанно спешат к пристанищу, дабы не постигло их потопление. Посему-то и пророк взывает, говоря: «Господи, прибежище был еси нам в род и род» (Пс. 89:2), и еще: «Бог нам прибежище и сила, помощник в скорбех обретших ны зело» (Пс. 45:1). Если же Он – прибежище наше, то вспомним, что говорит Он: «призови Мя в день скорби твоея, и изму тя, и прославиши Мя» (Пс. 49:15). Итак, научимся тому, что во время скорби непрестанно надобно призывать милостивого Бога. Призывая же имя Божие, да не возносимся помыслом. Кто, кроме безумного, превозносится, получая от кого-либо помощь? Мы же, как имеющие нужду в Боге, призывая имя Его в помощь на сопротивных, если не безумны, то не должны возноситься помыслом, ибо по нужде призываем и скорбя прибегаем. Сверх сего, мы должны знать, что непрестанно призывать имя Божие есть врачевание, убивающее не только страсти, но и самое действие их. Как врач изыскивает (приличное) врачевание или пластырь на рану страждущего, и они действуют, причем больной и не знает, как сие (делается), так точно и имя Божие, будучи призываемо, убивает все страсти, хотя мы и не знаем, как сие совершается.
Вопрос 422. Когда мне кажется, что помысл мой безмолвствует и не скорбит, хорошо ли и тогда поучаться в призывании имени Владыки Христа? Ибо помысл говорит мне: теперь, когда мы находимся в мире, в сем нет надобности.
Ответ. Мы не должны думать, что имеем сей мир, доколе признаем себя грешными, ибо (в Писании) сказано: «Несть радоватися нечестивым, глаголет Господь» (Іс. 48:22). Если же нет мира грешникам, то каков мир этот? Убоимся, ибо написано: «Егда бо рекут: мир и утверждение, тогда внезапу нападет на них всегубителство, якоже болезнь во чреве имущей, и не имут избежати» (1Сол. 5:3). Случается же, что и враги, с хитростью, дают сердцу на короткое время ощущать тишину для того, чтобы прекратилось призывание имени Божия, ибо им небезызвестно, что от призывания Его они обессиливаются. Зная сие, не престанем призывать в помощь имя Божие: ибо сие есть молитва, а Писание говорит: «Непрестанно молитеся» (1Сол. 5:17). Непрестанное же не имеет конца.
Вопрос 423. Когда хвалят меня люди, или помысл в сердце, и сие тяготит меня, то как должно мне поступать с сим помыслом?
Ответ. Когда помысл хвалит тебя, и ты не можешь избежать вреда, постарайся призывать имя Божие и скажи своему помыслу: Писание говорит: «людие Мои, блажащии вас прельщают вас и стези ног ваших возмущают» (Іс. 3:12). А что такая похвала, брат? – Не что иное, как обольщение; (послушай) пророка, который взывает о сем, говоря: «всяк человек трава, и всяка слава человеча яко цвет травный» (Іс. 40:6). А что принимающий похвалу человеческую не получает пользы, о том говорит Сам Владыка: «Како вы можете веровати в Мя, славу от человек приемлюще” (Ін. 5:44). Если же что-либо и бывает по Богу, то мы должны вспоминать сказанное: «Хваляйся… о Господе да хвалится» (2Кор. 10:17), ибо апостол, достигнув и великой меры, не хвалился в себе, но взывал, говоря: «Благодатию же Божиею есмь, еже есмь» (1Кор. 15:10). Тому воистину да будет слава и великолепие во веки, аминь.
Вопрос 424. Если во время псалмопения, или молитвы, или чтения придет худой помысл, должно ли обратить на него внимание и оставить (на время) псалмопение, молитву или чтение для того, чтобы воспротивиться ему чистыми помыслами?
Ответ. Пренебреги им, вникни тщательнее в псалмопение, молитву или чтение, чтобы заимствовать силу от произносимых тобою слов. Если же станем упражняться во вражиих помыслах, то никогда не будем в состоянии сделать что-либо доброе, (внимая) тому, что внушает враг. Хотя же видишь, что хитросплетение его мешает псалмопению, молитве или чтению, то и тогда не вступай с оными в прение, потому что это дело не твоей силы, но постарайся призывать имя Божие, и Бог поможет тебе и упразднит ухищрение врагов, ибо Его сила и слава во веки, аминь.
Вопрос 425. Как приобрести умиление в молитве, чтении и псалмопении?
Ответ. Умиление приходит от всегдашнего воспоминания. Итак, молящийся должен привести себе на память дела свои и то, как бывают судимы делающие подобное оным и страшный оный глас: «идите от Мене, проклятии, во огнь вечный» (Мф. 25:41), и проч. Воспоминание же грехов разумею не каждого порознь, чтобы иногда и чрез припоминание (оных) враг не ввел нас в оное пленение, но достаточно лишь вспомнить, что мы виновны во грехах. Если же и после сего будет продолжаться нечувствие, то не усомнимся, ибо нередко такое медление бывает от Бога – на искушение человеку, претерпит ли он (сию холодность). А при чтении и псалмопении (умиление зависит от того), чтобы человек возбудил ум свой ко вниманию произносимых им слов и воспринял в свою душу силу, заключающуюся в них: от благих – чтобы быть ревностным ко благому, от тех же, где (говорится) о воздаянии за зло, – дабы избежать того, что угрожает делающим злое. А пребывая в размышлении о сем, не ослабевай, если и тогда еще будет оставаться в тебе упомянутое нечувствие, ибо милостив и щедр, и долготерпелив Бог, принимающий наше тщание. Вспоминай всегда Псалмопевца, который говорит: «Терпя потерпех Господа, и внят ми» (Пс. 39:2), и проч. Поучаясь в сем, уповай, что вскоре посетит тебя милость Божия.
Вопрос 426. Когда я стараюсь тщательно вникать в смысл изречений Псалмопевца, то нередко случается, что от них перехожу к злым помыслам.
Ответ. Когда увидишь, что враг ухитрился навести на тебя брань посредством самых слов псалмопения, то не надобно стараться с особенным тщанием углубляться в силу изречений псаломских, но читать их со вниманием и не развлекаясь: ибо если ты только произносить будешь псаломские слова, то враги знают их силу и не могут противостать тебе, и такое псалмопение послужит тебе вместо моления к Богу и к побеждению врагов.
Вопрос 427. Когда среди упражнений в псалмопении или при встрече с людьми беспокоят меня помыслы, и я, не имея удобства призвать Бога устами, призову Его в сердце или только вспомню Его, – ужели не достаточно мне сего в помощь?
Ответ. Если во время псалмопения, или когда бываешь с людьми, случится тебе призвать Бога, не подумай, будто без устного произношения ты не призываешь Его, но помни, что Он сердцеведец и взирает на сердце, и призывай Его в сердце твоем. Это и есть сказанное в Писании: «затворив двери твоя, помолися Отцу твоему, Иже в тайне» (Мф. 6:6). Затворим же уста и помолимся Ему в сердце, ибо кто затворяет уста и призывает Бога, или молится Ему в сердце своем, тот исполняет предписывающую сие заповедь. Если же и не призовешь в сердце имени Божиего, а только помнишь о Боге, то в сем еще больше быстроты (удобства) и достаточно в помощь тебе.
Вопрос 428. Хорошо ли всегда помышлять (о Боге) в сердце своем, или сердечно молиться Ему, без содействия языка? Когда случается, что я упражняюсь в сем, мысль моя погружается в рассеянность, я ощущаю тяжесть, и мне видятся как бы некие предметы и призраки, и пребываю как бы в сонных мечтаниях.
Ответ. Не уклоняться умом и не погружаться сильно в рассеянность или мечтание есть дело совершенных, могущих управлять умом своим и содержать его всегда в страхе Божием. А тот, кто не может иметь постоянного трезвения по Богу, увлекается, передавая размышление свое языку. Подобное сему видим и на плавающих в море: те из них, которые искусны, смело ввергают себя в море, зная, что оно не может потопить хорошо обучившихся искусству плавания. Начинающий же обучаться сему искусству, почувствовав, что он находится на глубоком месте, из опасения утонуть, спешит выбраться из глубины на берег и, отдохнув немного, снова бросается в глубину и упражняется таким образом, чтобы совершенно узнать это искусство, пока достигнет степени изучивших оное прежде его.
Вопрос 429. Что значат слова, сказанные одним из отцов: не то навлекает на нас осуждение, что помыслы входят в нас, но то, когда мы даем им худое направление. Авва же Иосиф сказал одному из братий: отсекай тотчас помыслы; а другому сказал: попусти им войти, потом вступи с ними в брань и будешь искусен.
Ответ. (Слова): «помыслы входят в нас» – означают то, что они посеиваются в нас, и в сем еще нет осуждения. Соглашаться с ними – значит давать им худое направление, что навлекает на нас осуждение. Различие же между тем, чтобы позволять помыслам входить (в нас) и отсекать их есть следующее: допустить их войти в себя может лишь тот, кто силен противиться им, бороться с ними и пребыть непобедимым; а кто немощен и не может сего, но соглашается с помыслами, тот должен отсекать их, прибегая к Богу.
Вопрос 430. Когда нахожусь на таком месте, где есть мощи святых мучеников, помысл беспокоит меня, побуждая по нескольку раз подходить для поклонения им. И сколько бы я раз ни проходил мимо их, внушает мне преклонять голову. Должно ли так делать?
Ответ. Не должно так делать; но если однажды поклонишься, достаточно и сего. Итак, не слушайся этого помысла, особенно, когда, не ощущая беспокойства, по собственному своему желанию придется поклониться трижды. Мы слышали, что все делающееся со смущением и беспокойством и излишнее проистекает от демонов. Также и преклонить главу достаточно однажды, или много до трех раз, и то не по понуждению, внушаемому помыслом.
Вопрос 431. Случается иногда, что помысл внушает мне боязнь, дабы по причине ее вошел я помолиться.
Ответ. По причине боязни не входи, но и безвременно можешь входить для молитвы, чтобы помолиться Богу и святым Его о своем спасении.
Вопрос 432. Ты сказал мне, чтобы не входить ради боязни. Но и тогда, как я хочу войти и помолиться о моем спасении, помысл влагает мне боязнь, дабы я удержался от молитвы, имея в виду полученную от вас заповедь – не входить (молиться) по причине боязни.
Ответ. И в таком случае не слушайся его, но войди и помолись; боязнь же вменяй ни во что – и ту, которая побуждает к молитве, и ту, которая отвращает от нее, но все делай вовремя и со страхом Божиим.
Вопрос 433. Помысл также ночью и днем побуждает меня полагать на себя крестное знамение много раз (непрерывно).
Ответ. Если бодрствуем над собою, то довольно к нашему сохранению и спасению по однажды полагать на себя крестное знамение – днем ли, ночью ли. Когда уверены, что первая печать действительно цела, то нет надобности в другой, ибо искать другой – значит, что не существует первой. Сие можно видеть и в мирских делах: если запечатано сокровище и первая печать цела, то нет надобности в другой печати. Но сие делают бесы, дабы ввести нас в уныние и малодушие, чтобы мы вовсе не могли и одного раза сделать что-либо с трезвением и чисто, а потому лучше сделаем немногое со страхом Божиим, чем многое со смущением вражиим, ибо сказано: «Лучше малое праведнику» (Пс. 36:16). Говорю же сие (на тот случай), когда при трезвении помыслы наносят нам беспокойство, понуждая сделать что-либо безвременно. Ибо, когда придет помысл оградить себя крестным знамением с радостью, а не из боязни или по какому-либо смущению, мы должны исполнить сие, по возможности, со страхом Божиим. Что делается по произволению, то преимущественно угодно Богу.
Вопрос 434. Если я положу на себя крестное знамение левою рукою, когда не могу сделать сего правою, то не будет ли это неприлично?
Ответ. Я теперь, когда хочу перекрестить правую руку, то делаю сие левою рукою.
Вопрос 435. Когда молюсь о многих предметах, должно ли о каждом из них упоминать в молитве?
Ответ. Если хочешь помолиться о многих предметах, то Поелику Бог знает, в чем мы имеем нужду, молись так: «Владыко Господи, Иисусе Христе, настави меня по воле Твоей!» Если же о страстях, то говори: «Исцели меня по воле Твоей». А когда об искушениях, говори: «Ты знаешь полезное мне, помоги моей немощи и даруй мне, по воле Твоей, избавление от искушений».
Вопрос 436. Когда долго пребываю в молитве, должно ли повторять одни и те же слова?
Ответ. Нет; но вникай в силу оных. Только надобно наблюдать, чтобы предоставлять (все) воле Всемогущего Бога, и самая цель молитвы должна быть та, чтобы просимое нами было по воле Божией.
Вопрос 437. Если кто желает благочестиво распорядиться своим имуществом или предоставить оное кому-либо, сообразно с волею Божиею, и не знает, как надлежит сие сделать, и не имеет возможности получить наставление от отцов, – что он должен говорить в молитве?
Ответ. Пусть молится так: «Господи! Я в руках Твоих, Ты знаешь полезное мне, наставь меня по воле Твоей, не попусти мне впасть в заблуждение и злоупотребить имуществом; оно принадлежит Тебе, и Ты владычествуешь им. Устрой же, Владыко, чтобы сие совершилось в страхе Твоем, ибо Твоя есть слава во веки, аминь».
Вопрос 438. Когда сижу за чтением или за рукоделием и хочу помолиться, помысл побуждает меня, чтобы я обратился к востоку, – как я должен делать, отец мой?
Ответ. Сидишь ли ты, ходишь ли, занят ли чем, ешь ли или иное что делаешь ради потребности телесной, к востоку ли или к западу случится быть обращенным, не сомневайся молиться, ибо мы получили заповедь делать сие «непрестанно» (1Сол. 5:17) и на всяком месте. В Писании сказано: «путесотворите Возшедшему на запады, Господь имя Ему» (Пс. 67:5), а это показывает, что Бог везде. Когда и голова у тебя покрыта, не оставляй молитвы, но наблюдай лишь то, чтобы делать сие не с пренебрежением.
Вопрос 439. Помысл внушает мне: ты согрешаешь во всем и потому должен при каждом слове, деле и помышлении говорить: «согрешил я», ибо если не скажешь: «я согрешил», то (значит) считаешь себя не согрешившим. Меня весьма беспокоит то и другое: говорить это во всяком случае я не в состоянии, а если не скажу, то думается мне, что погрешаю.
Ответ. Мы должны всегда иметь такую уверенность, что согрешаем во всем – и в слове, и в деле, и в помышлении, а говорить при всяком случае: «я согрешил», не можем. Это внушают демоны, которые хотят повергнуть нас в уныние. Они же внушают нам, будто если не говорим таким образом о каждом своем деле, то считаем себя не согрешившими. Но вспомним Екклезиаста, который говорит: «время молчати и время глаголати» (Еккл. 3:7). И поутру за (прошедшую) ночь, и ввечеру за день скажем с умилением в молитве нашей ко Владыке Богу: Владыко! Прости мне все имени ради Твоего Святого и «исцели душу мою, яко согреших Ти» (Пс. 40:5). И достаточно тебе сего, подобно тому, как если кто-либо, имея постоянного заимодавца, берет у него (деньги) разновременно и, не будучи в состоянии каждый раз рассчитываться с ним в точности, расплачивается вдруг; так и здесь.
Вопрос 440. Так как случается, что в то время, когда я занимаюсь псалмопением, я рассеиваюсь или блуждаю (мыслью), то что мне делать?
Ответ. Если уклонишься мыслью в рассеяние, то возвратись и начни с тех слов предлежащего псалма, которые удержались в памяти. Если же, возвратившись один, два и три раза, затрудняешься вспомнить слова, на коих прервалось твое чтение, или, вспомнив, затрудняешься найти то место, с которого следует продолжать чтение, то начни тот же псалом с самого начала. Цель врага – та, чтобы забвением воспрепятствовать славословию. Читать предлежащие псалмы в последовательном порядке есть славословие, а не рассеиваться (при сем) возможно лишь тем, которые имеют чистые чувства; но мы еще немощны. Когда же заметим свою рассеянность, возвратим трезвенность к уразумению читаемого, дабы иначе не послужило оно нам в осуждение.
Вопрос 441. Если же развлекусь (умом) в молитве, что мне делать?
Ответ. Когда молишься Богу и развлечешься умом, то подвизайся, пока не помолишься без рассеяния, и бодрствуй твоим умом, чтобы не развлекаться. Если же сие продлится, то хотя в конце молитвы укори себя внутренне и скажи с умилением: «Господи, помилуй меня и прости мне все согрешения мои!» – И получишь прощение во всех согрешениях и в рассеянности, бывшей во время молитвы.
Вопрос 442. Когда брат читает псалмы, то помысл мой иногда пребывает мирен, иногда же развлекается. Что мне должно делать?
Ответ. Когда помысл твой пребывает мирным и видишь, что от чтения брата ты получаешь умиление, то держись сего дела. А как скоро увидишь, что ум твой увлекается в другие помышления, то укори его и понудь себя внимать славословию брата.
Вопрос 443. Но случается, что от желания вникнуть в то, что читает брат, на меня восстает брань (пристрастия) к нему.
Ответ. И это есть пленение, ибо враг переносит ум с места на место; но снова укори себя, когда увидишь пришедшую брань, и скажи себе с упреком: «Чем ты увлекаешься, окаянный? вспомни ожидающие тебя муки; они предназначены для тех, которые делают или помышляют сие. Не напрасно и не безвременно Иов приносил жертвы о детях своих, говоря: может быть, они когда-нибудь помыслили что-либо худое противу Бога в сердцах своих» (см. Йов. 1:5). И сказав так, заключи ум твой в славословии; если же увидишь, что он снова увлекается, снова запрети ему: и делай так до трех раз. А когда он пребудет (в сем), тогда отвлеки его от чтения, но не оставляй в праздности, а помышляй суд и вечные муки и молись святому имени Божию, говоря: «Господи Иисусе Христе, помилуй мя!»
Вопрос 444. Если кто, стоя на псалмопении с братиями, не знает псалмов, которые они читают, – что ему полезнее: слушать ли их (братий), или читать те, которые он знает?
Ответ. Не знающему псалмов, которые читают братия, вместо того, чтобы слушать их, полезнее будет читать те, которые сам знает, ибо к слышанию примешивается рассеяние.
Вопрос 445. Когда приходит мне лукавый помысл, вместе с тем, как сознаю оный, сердце мое приходит в движение, быстро отвращается от него, боясь, чтобы он не овладел им, по немощи моей; и когда сие делаю, то ощущаю большую тяжесть в душе и бываю утесняем. Благоволи сказать мне: что должно мне делать при унынии от лукавого помысла, и как он прогоняется?
Ответ. Движение (против злых помыслов) должно состоять в том, чтобы не склоняться к лукавому помыслу и не соглашаться с ним, но безмятежно прибегать к Богу. И ты не должен говорить, что смущаешься из боязни, как бы помысл не овладел тобою. Уразумей сущность (сего) из следующего примера: если один на другого приносит кому-либо жалобу о каком-нибудь деле, и обвиняемый познает, что не может удовлетворить его, то смиряется. Если же имеет сильного землевладельца, то смело приходит к нему, прося защиты, и, надеясь на него, не смущается. Также когда случится кому подвергнуться нападению разбойника, и, сопротивляясь упорно, он не попустит ему отнять у себя что-нибудь, то такой поступил хорошо. Если же разбойник и отнимет у него что-либо, но он заметит разбойника и место притона его, то идет к правителю, и тот удовлетворяет обиженного, и не только возвращает ему отнятое у него, но и самого разбойника наказывает. Итак, если войдет помысл, не смущайся, но рассмотри, что он хочет сделать, и сопротивляйся безмятежно, призывая Господа. Ибо не в том еще состоит зло, что разбойник войдет в дом твой, а в том, когда похитит, что в нем находится. Если же он должен будет удалиться с бесчестием, то это делает честь владельцу дома, бесчестие же разбойнику, что он вышел, не успев ничего взять. Господь, пришедши в землю Иудейскую, то есть в сердце человека, изгонит демонов. Итак, воззови к Нему, как македоняне к Павлу: «пришед в Македонию, помози нам» (Деян. 16:9), и как ученики: «Господи, спаси ны, погибаем» (Мф. 8:25); и Он, пробудившись, запретит ветрам мысленным, и утихнут, ибо Его есть сила и слава во веки, аминь.
Вопрос 446. Ты сказал, что движение (против злых помыслов) состоит в том, чтобы не повиноваться лукавому помыслу, но прибегать безмятежно к Богу; прошу тебя: дай мне еще объяснение сего движения.
Ответ. Когда кто, обвиненный кем-нибудь, сам пойдет к правителю, сие можно назвать движением, ибо говорится: «На него донесли, посему он и подвигнулся пойти к правителю». Если судящиеся друг с другом и замедлят (в суде), то такое замедление не ставится в вину подвигшему (на защиту себя), потому что имеется в виду конец дела и совершенное избавление. Это-то и значит: «и ты блюсти будеши его пяту» (Бут. 3:15), ибо пята значит конец. Да утвердится же сердце твое молитвами святых. Аминь.
Вопрос 447. Брат вопросил великого старца: сделай милость, скажи, как мне спастись? Ибо твердо решился в мыслях своих покориться тому, что ты напишешь мне в своем послании.
Ответ. Если ты истинно желаешь спастись, то покажи послушание самым делом, (так сказать) отделись ногами твоими от земли, возведи на небо ум твой, и там да будет поучение твое день и ночь. Сколько имеешь силы, уничижай себя день и ночь, понуждаясь увидеть себя ниже всякого человека. Это есть истинный путь, и кроме него нет другого желающему спастись о укрепляющем его Христе. Да течет (по нему) желающий (спасения), да течет желающий, да течет желающий, – «течет да постигнет» (1Кор. 9:24); свидетельствуюсь в том пред Богом живым и хотящим даровать жизнь вечную всякому желающему ее. Если и ты желаешь, брат, – трудись.
448. Того же к другому старцу. Почему великий старец трижды повторил слова: «да течет»!
Ответ Иоанна. Старец повторил трижды слова эти, дабы показать тем необходимость сего пути, и что нет другого, более нужного; и Господь, в Евангелии от Матфея, говорил однажды: “аминь”, а в Евангелии от Иоанна удвоял сие речение, говоря: «аминь, аминь глаголю вам» (Ін. 8:34), потому что здесь беседовал о предметах более нужных.
Вопрос 449. Прошу тебя объяснить мне: отчего в Пятидесятницу одолевает меня уныние и дремание более обыкновенного?
Ответ. Сие случается с нами потому, что мы более походим на озеро, чем на источник, то есть немощны, а не сильны пребывать всегда в одинаковом положении. Впрочем, зависит сие иногда и от воздушных перемен и от увеличения дней; совершенные же отцы не подвержены тому.
Вопрос 450. Если вижу, что кто-нибудь поступает неприлично, могу ли я судить о сем неприличии? И как избежать проистекающего отсюда осуждения ближнего?
Ответ. То дело, которое действительно неприлично, мы не можем не признавать за неприличное, ибо иначе как избежим происходящего от него вреда, по слову Господа, Который сказал: «Внемлите же от лживых пророк, иже приходят к вам во одеждах овчих, внутрь же суть волцы хищницы: от плод их познаете их» (Мф. 7:15,16). Того, кто делает такое (дело), осуждать не следует как по слову Писания: «не судите… да не осуждени будете» (Лк. 6:37), так и потому, что нам должно признавать самих себя грешными более всех, а равно и потому, что согрешение брата мы должны считать за свое собственное и ненавидеть лишь диавола, прельстившего его. Когда бы кто столкнул другого в яму, то мы порицаем не его, но того, кто столкнул его; точно так и здесь. Случается, что человек делает дело, которое видящим оное кажется неприличным; но оно совершается по благому намерению делающего, как сие случилось с известным святым старцем: он, проходя мимо конского ристалища, вошел в него с намерением, ибо видя, как там каждый старается предварить и победить другого, сказал помыслу своему: «Видишь ли, как усердно подвизаются угождающие диаволу? Не тем ли более должны подвизаться мы, наследники Царствия Небесного?» И ушел с этого зрелища еще более прежнего усердным к духовному пути и подвигу. А равно мы не знаем и того, не сделается ли согрешивший брат посредством покаяния благоугодным Богу чрез свое смиренномудрие и исповедание. Фарисей отошел осужденным за свое величание. Зная сие, будем подражать мытареву смирению и осуждать самих себя, чтобы быть оправданными, и убегать фарисейского величания, чтобы не быть осужденными.
Вопрос 451. Один христолюбивый муж спросил того же старца: нередко случается, что когда я нахожусь вместе с некоторыми людьми, мною внезапно овладевает стыдливость, и я даже изменяюсь в лице, теряю присутствие духа, не могу ни смотреть на них, ни беседовать с ними; сердце мое стесняется и приходит в недоумение, и если тогда заговорю что-нибудь, то речь моя бывает неразумна, беспорядочна и полна тщеславия, а нередко к словам присоединяется и бессмысленный смех, и как то делается совершенно вопреки моему желанию, то я весьма скорблю о сем и недоумеваю, что мне делать? Когда заговорю, впадаю в сказанное выше; а когда замолчу, – опасаюсь, не будет ли безвременно, особенно если они много раз обращаются ко мне в беседе. Объясни мне, отец мой, отчего сие происходит, тогда как вы предстательствуете о мне в святых ваших молитвах.
Ответ. Так случается с нами от зависти диавола. Он, желая, чтобы ни мы не получили пользы, ни беседующие с нами, приносит нам такие плевелы для того, чтобы, если возможно, соблазнить и беседующих с нами. Страх же Божий бывает чужд всякого смущения, всякого беспорядка и молвы. Итак, прежде беседы утвердим себя в страхе Божием и вникнем тщательно в свое сердце, отчего мы смущаемся и смеемся, ибо в страхе Божием нет смеха. Писание говорит о безумном, что он «во смехе возносит глас свой» (Сир. 21:23). И слово безумных бывает смущено и лишено благодати. О праведном же говорит, что он «едва тихо осклабится» (Сир. 21:23). Итак, если возбуждаем в себе памятование о Боге и мысль о том, что мы должны беседовать с братией нашей со смирением и безмолвным помыслом, размышляем о сем и имеем всегда пред глазами Страшный Суд Божий, то приготовление сие изгоняет из сердца нашего всякое лукавое помышление, ибо где безмолвие, кротость и смирение, там обитает Бог. Сказанного будет тебе достаточно (для руководства) при случающихся беседах. Если же враг будет упорствовать вести с нами брань, думая своим бесстыдством уловить и низложить нас, то не будем ослабевать, чтобы он не увлек нас (в свои сети). Но из первого случая извлечем себе урок и так далее; сказано: «седмерицею… падет праведный и востанет» (Притч. 24:16). А то, что он восстает, значит, что он подвизается; подвизающийся же бывает таким (то есть падает, но и восстает), пока конец не покажет, каков он будет. Но более всего будем помнить, что необходимо нам призывать Святое имя Божие, ибо где Бог, там все – благое; очевидно же, что где диавол, там все – злое. И известно, что если по тщеславию, или по человекоугодию, или по какому бы то ни было виду злобы заговорим со смущением, то все сие происходит от диавола; вспомним же, что сказал святой апостол Павел: «Слово ваше [да бывает] всегда во благодати, солию растворено» (Кол. 4:6). И если будем поучаться в сем, то, по благоутробию Своему, Вседержитель Бог подаст нам совершенное устроение в страхе Своем. Тому слава во веки, аминь.
Вопрос 452, того же. Некто просил одного из отцов вкусить у него пищи, он же отказался, сказав, что не может. А другой упросил его только сотворить молитву в его келлии. Когда же старец пришел к сему, то он принуждал его остаться вкусить у него пищи; и старец, будучи преклонен усильною просьбою, остался. Узнав о том, просивший прежде весьма опечалился. По Богу ли печаль эта?
Ответ. Когда кто-нибудь смущается или опечаливается, под предлогом по-видимому благого и душеполезного дела, и гневается на ближнего своего, то очевидно, что это не по Богу: ибо все Божие бывает мирно и полезно и ведет человека к смирению и к тому, чтобы осуждать себя самого. Писание говорит: «Праведный себе самаго оглагольник во первословии бывает» (Притч. 18:17). Если кто полагает, что он желает что-либо по Богу, и кто-нибудь станет ему препятствовать в сем, а он будет осуждать препятствующего и порицать его, то чрез сие обнаруживается, что намерение его было не по Богу, ибо Писание говорит: «от плод их познаете их» (Мф. 7:16). А тот, чье намерение бывает по Богу, когда и встретит препятствие в ком-либо, скорее смиряется, признает себя недостойным и почитает за пророка того, кто воспрепятствовал ему, полагая, что он воспрепятствовал, как бы провидя недостоинство его. Если ты по любви Божией позовешь кого-нибудь в келлию твою, или попросишь у кого дать тебе что-либо, хотя и по вере своей (к нему), а он не согласится дать тебе того, другой же кто-нибудь попросит у него, и он согласится дать ему, то не попусти, чтобы демон гнева смутил твое сердце, ибо всякое дело, в котором есть смущение, не от Бога, но лучше смирись, говоря: «Я оказался недостойным, и Бог открыл отцам мои грехи и недостоинство». И даст тебе благодать Свою Дающий ее смиренным (см. Як. 4:6), ибо тот, кто имеет смирение, не ищет, чтобы всегда исполнялось по его желанию, но постоянно стремится вниз – к смирению. Вспомни о евангельском сотнике, который приступил к Иисусу с просьбою об отроке своем и, услышав: «Аз пришед исцелю его», – как он, стремясь к смирению, сказал: Владыко, «несмь достоин, да под кров мой внидеши» (Мф. 8:7,8). Кто не пожелал бы удостоиться сего? Но смирение не искало и того, считая себя недостойным. А сердцеведец Бог, взирающий на намерение человека, похвалил веру сотника, сказав: “ни во всем Израили толики веры обретох» (Мф. 8:10). Такое смирение исходатайствовало ему и великую похвалу, и даровало здоровье отроку его. Вообще многие дарования подаются смирению. Будем стремиться к нему, дабы получить благодать его и похвалу от Иисуса Христа, смирившаго Себе, послушлива бывша «даже до смерти» (Флп. 2:8), и давшего нам образец смирения. Тому слава во веки, аминь.
Вопрос 453. Отец мой! Сотник, употребив дивное оное смирение, счел себя недостойным посещения Владыки, и вера его удостоилась похвалы; Авраам же (напротив) убеждал и, припав к ногам, молил Его войти к нему в кущу, хотя и приступил к Нему как к человеку, не зная, что то был Сам Владыка. Ужели Авраам не имел смирения? Добродетель сотника выше ли добродетели патриарха? Ибо смирение (как вы всегда учите) имеет первенство среди добродетелей. Объясни же мне силу и различие добродетелей обоих, потому что один (смиряясь) не принял посещения (Господня) и удостоен похвалы, а другой с любовью принял оное и также удостоен похвалы.
Ответ. Оба они были совершенны в вере к Богу и по приличию времени употребили веру и смирение, ибо и патриарх Авраам сказал: «аз… есмь земля и пепел» (Бут. 18:27); а то, что он так о себе думал, не показывает ли, что он не считал себя достойным и странноприимства, но, как муж совершенный, принимал равно всякого человека, не различая грешных от святых; о нем-то и о Лоте было сказано: «страннолюбия не забывайте, тем бо не ведяще нецыи странноприяша Ангелы» (Євр. 13:2). А если бы Авраам познал, что то был Сам Владыка, он, без сомнения, употребил бы слова сотника, ибо никого не находим смиреннее признающего себя землею и пеплом. Также и сотник употребил смирение в приличное время, познав, что то был Спаситель наш. Мы же говорим, что он притом имел и добродетель страннолюбия, ибо не без дел была его вера, и Христос похвалил не праздную веру, то есть (утверждаем), что вера его сопровождалась делами, и что во время странноприятия и он употребил бы усердное прошение ко всем, подобно патриарху Аврааму. Итак, находим, что оба они были совершенны.
Вопрос 454. Так как я грешен и не имею ни истинного и искреннего смирения, ради которого удостоился похвал сотник, ни любви к странноприимству, ради которой Авраам сподобился принять у себя Бога, то что я должен делать? Должен ли, смотря на свое недостоинство, отказываться от принятия святых и тем лишаться пользы, от сего происходящей; или скорее прибегать к ним, но не по поводу страннолюбия, а как немощный душой, ища от них врачевства, потому что немощным прилично усердно искать посещения врачей, и это не вменяется им в страннолюбие; если же они и не позовут врачей, то не признаются (посему) за не имеющих добродетель смиренномудрия, но скорее сие считается безумием. Итак, научи меня, отец мой, должен ли я просить и убеждать святых, как имеющий нужду, или отказываться от сего, как недостойный?
Ответ. Убеждай, как больной, имеющий нужду во враче; но помни и то, что рожденный младенец не вдруг делается совершенным мужем, принимая же последовательно разные роды нежной пищи, достигает наконец до употребления пищи твердой, ибо твердая пища есть принадлежность совершенных (см. Євр. 5:14). Посему и апостол сказал: «Млеком вы напоих, а не брашном» (1Кор. 3:2). Итак, держась странноприимства, не будем говорить, что мы исполняем заповедь, но признавать, что поступаем как больные, имеющие нужду во врачах: пребывай же в том, пока Бог не приведет тебя к совершенному (деланию).
Вопрос 455. Что есть свободное обращение и непристойный смех?
Ответ. Свободное обращение бывает двух родов: одно происходит от бесстыдства и есть корень всех зол, а другое происходит от веселости; впрочем, и это последнее не совсем бывает полезно тому, кто держится оного. Но так как только крепкие и сильные могут избежать обоих, а мы, по немощи нашей, не можем сделать сего, то по крайней мере допустим иногда то свободное обращение, которое проистекает от веселости, наблюдая, чтобы не подать чрез него брату повода к соблазну. Находящиеся среди людей, если они не совершенные, еще не могут избавиться от сего второго рода свободного обращения. А если не можем, то да послужит нам сие в назидание, а не в соблазн, в особенности когда постараемся сокращать соединенную с ним беседу, потому что многословие не очень полезно, хотя бы по-видимому и не заключало в себе ничего непристойного. То же самое надобно сказать и относительно смеха, ибо он есть отрасль (свободного обращения). У кого с свободным обращением соединено сквернословие, очевидно, и смех (такого) человека имеет скверну; если же свободное обращение происходит от веселости, то очевидно, что и смех его бывает лишь веселый. А как вообще сказано о свободном обращении, что не полезно иметь его, так и в смехе должно медлить и не давать себе свободу, но воздерживать помысл, чтобы благопристойно миновать тот смех. Ибо пусть те, которые дают себе в нем свободу, знают, что они впадают от сего и в блуд.
Вопрос 456. Прошу тебя, отец мой, сказать мне, какова должна быть приличная веселость? И как должно пользоваться ею грешнику, чтобы не превзойти своей меры?
Ответ. Совершенные бывают и совершенно внимательны к себе, подобно художнику, который в совершенстве знает свое художество; он хотя беседует с кем-нибудь в то время, как занят своим делом, но беседа не мешает ему делать то, что требуется художеством, и тогда как он беседует с теми, которые у него находятся, ум его бывает всецело обращен к предлежащему занятию. Так и беседующий с другими должен показывать им лицо и слово веселое, внутри же себя иметь помысл воздыхающий. О сем-то писано: «воздыхания сердца моего» (Пс. 37:9) “пред Тобою есть выну» (Пс. 50:5). Как неискусный художник, если беседует во время занятия своим делом, подвергается опасности испортить его, так бывает и с предающимся веселости. Такой требует великого охранения и внимания к своим словам и наружной веселости лица, чтобы не удалиться ему совершенно от пути плача. Такой, прежде чем начнет беседу, должен спрашивать у помысла своего, как надобно вести ее, и через то приготовить себя, ибо писано: «Уготовихся и не смутихся» (Пс. 118:60). А приготовить себя – значит то, чтобы различать лица, по какой причине кто хочет с нами беседовать, и по намерению приходящего приготовить помысл, ограждая его страхом Божиим. Если беседа будет для приветствия, пусть беседуют с приятностью в соответственных ей словах. А во время принятия отцов пусть она бывает растворена радостью, по примеру Авраама, который умыл ноги Владыки и Ангелов и принял их с просительными словами. Самые обстоятельства указывают нам, где и как прилично употреблять веселость, а потому, когда мы и случайно убеждаем приходящих вкусить или выпить что-нибудь, будем делать сие с веселостью, сокращая ее, для избежания смущения помысла.
Вопрос 457. Кто тщеславен? И кто горд? И как человек приходит в гордость?
Ответ. От желания человекоугодия человек приходит в тщеславие. Когда же оно умножится, приходит гордость. Прости, брат, и помолись о нас.
Вопрос 458. Брат вопросил великого старца: скажи мне, отец мой, истинно ли то умиление, которое, как мне кажется, я имею? Должен ли я пребывать здесь наедине? И помолись о мне, потому что меня беспокоит телесная брань.
Ответ. Брат! Настоящий твой плач и настоящее умиление – не истинные, но отходят и приходят; истинный же плач, соединенный с умилением, бывает рабом человека, постоянно ему подчиненным, и имеющего оный не одолевает брань; (плач сей) заглаждает прежние согрешения и омывает скверны, и постоянно именем Божиим охраняет человека, который приобрел его, изгоняет смех и рассеянность и поддерживает непрестанное сетование, ибо он есть “щит”, отражающий все «разжженные стрелы» диавольские (Еф. 6:16). Имеющий его вовсе не уязвляется бранью, если он будет и среди людей, и даже с блудницами; но (плач сей) пребывает неотступно с нами (которые находимся вне мира и ведем брань) и ведет за нас брань. Вот я показал тебе признаки немощи и доблести. Не думай, чтобы Бог не в состоянии был облегчить для тебя брань оную. Он мог сделать сие, особенно же ради молящихся о тебе святых, но, любя тебя, Он хочет посредством многих браней и упражнений обучить тебя, дабы ты достиг меры преуспеяния; но ты не достигнешь ее, если не сохранишь всего, заповеданного тебе чрез писания (которые посылал тебе), я – твой тщеславный учитель. А чтобы пребывать наедине – это есть дело достаточной крепости, и когда ты достигнешь ее, я сам тебя пошлю, а (теперь) говорю тебе: подвизайся, сын мой, как я сказал тебе, и верую, что преуспеешь о Христе. Не бойся: Господь да будет с тобою. Аминь.
459. Того же к другому старцу. Прошу тебя, господин авва, помолись о мне, чтобы Господь дал мне малое смирение. А как отцы говорят, что кто не отсечет корня страсти, тот опять по времени впадет в нее, то как отсекать корень страсти (плотской) и чревоугодия, и сребролюбия? И как великий старец сказал мне, что настоящий плач не есть истинный, но отходит и приходит, то по какой причине происходит так со мною? И должен ли я понуждать себя к плачу, или оставить сие, пока не придет истинное умиление?
Ответ. Брат! Бог дает нам смирение, а мы отвергаем его и снова говорим: «Помолись, чтобы Бог даровал нам смирение». Смирение состоит в том, чтобы отсечь во всем свою волю и не иметь ни о чем попечения. А отсечь корень страстей оных, как ты сказал, значит то, чтобы отсечь свою волю, огорчать себя, сколько возможно, и понуждать органы чувств, дабы они сохраняли свой порядок, а не злоупотреблять ими; чрез сие пресекается корень не только сих, но и прочих (страстей). А относительно того, что настоящий плач не истинный, т. е. отходит от тебя и снова приходит, (скажу): это происходит оттого, что помысл твой попеременно то расслабляется, то разгорается. Когда же теплота сделается постоянною, бывает великое и постоянное умиление, а ему последует и истинный плач, о коем ты должен заботиться, понуждая себя, чтобы получить его. Брат! Постарайся сохранить слова и заповеди старца – и спасешься. Довольно пустословил и я тебе, брат, но не от делания и не от Духа. Верую же, что все, что говорил и говорит тебе старец, говорит он от прежнего своего делания и по внушению Духа Святого. Впрочем, совесть свидетельствует мне, что я не хочу обманывать тебя ни в чем, а посему верую, что ни слова мои, ни советы не вредят тебе; совесть моя знает, что я не хочу сего, но как ты спрашиваешь меня и желаешь спастись, то я готов служить тебе вместо души твоей, если укрепит меня Господь. Да даст ти Бог помощь «от Сиона, и узриши благая Иерусалима вся дни живота твоего» (Пс. 127:6). Помолись о мне, брат.
Вопрос 460. Некоторый христолюбивый муж спросил того же старца: должно ли любопытствовать о Божественных Таинах и, приступая к ним, грешный осуждается ли как недостойный?
Ответ. Придя во святой храм для принятия Тела и Крови Христовой и принимая оные, внимай себе, чтобы несомненно веровать истине сего (таинства). А как сие бывает, не любопытствуй, по сказанному: «приимите, ядите: сие есть Тело Мое. И… Кровь Моя”. Господь дал нам их «во оставление грехов» (Мф. 26:26,28). Надеемся, что кто верует так, тот не осудится, а кто не верует, уже осужден. Итак, не воспрещай себе приступать, осуждая себя как грешного, но признавай, что грешник, приступающий к Спасителю, удостаивается отпущения грехов. И в Писании видим приступавших к Нему с верою и слышавших оный Божественный глас: «отпущаются тебе греси твои мнози» (Мк. 2:5). Если бы приступавший к Нему был достоин, то он не имел бы грехов; но как он был грешник и должник, то и получил прощение грехов. Послушай и Самого Господа, Который говорит: «не приидох призвати праведных, но грешныя» (Лк. 5:32), и еще: «не требуют здравии врача, но болящии» (Мф. 9:12). Итак, признавай себя грешным и болящим и приступи к Могущему «спасти погибшаго» (Мф. 18:11; Лк. 19:10).
461. Вопрос того же, подобный (предыдущему). Владыко, объясни мне, как Владыка наш Спаситель Христос допустил Иуде предателю причаститься Тайныя Вечери? Святой же Иоанн Златоуст в толковании на (Евангелие от) Матфея говорит: «Надлежит недостойному воспретить (причащение) страшной, таинственной трапезы». И святой Павел (см. 1Кор. 11:29) говорит, что таковой подлежит суду, а это не попускает никому, сознающему в себе согрешения, дерзнуть когда-либо приступить к оной честной и страшной Тайне и причаститься жизни, в ней сокровенной. Итак, как должно поступать (в сем деле), ибо я, как грешный, весьма смущаюсь сим.
Ответ. (Бог допустил Иуду причаститься Тайной Вечери) дабы показать великое Свое человеколюбие и то, что Он до последнего издыхания терпит человеку, желая ему покаяться «и живу быти» (Єз. 33:11). Посему (Господь) и ноги умыл ему, и допустил причаститься Таин, чтобы отнять всякое оправдание как от него, так и от тех, которые всегда говорили бы, что если бы (Господь) допустил его насладиться Таинств Своих, то он не погиб бы; но Иуда сам подверг себя осуждению, и на нем исполнилось то, что говорит апостол: «Аще ли неверный отлучается, да разлучится» (1Кор. 7:15). Это же относится и к некающимся грешникам. А слова святого Иоанна Златоуста означают вразумление угрозою суда и муки, ибо он не сказал отвергнуть или отлучить их от Церкви, чего и Иисус не сделал с Иудою. Если же они пребудут (нераскаянными) и дерзают приступать, то сами себя подвергают осуждению, лишая себя славы Божией. Но когда приступают к Святым Тайнам грешники, как уязвленные и просящие милости, таких врачует и делает достойными Своих Таинств Сам Господь, сказавший: «не приидох призвати праведники, но грешники на покаяние» (Мк. 2:17), и еще: «не требуют здравии врача, но болящии» (Мк. 2:17). Снова повторяю, что сказанное святым Иоанном: воспретить согрешающим причащаться Святых Таин, – состоит в том, чтобы засвидетельствовать им осуждение, ибо: «Ядый… и пияй недостойне, суд себе яст и пиет» (1Кор. 11:29). Такой уже извержен из Церкви Божией и (причастившись) не приобретает ничего, кроме осуждения; потому-то (святой Иоанн) и не сказал: «подобает отлучать», чтобы они сами на себя изнесли осуждение. И никто не должен признавать себя достойным причащения, а говорить: «Я недостоин, но верую, что освящаюсь причащением», и сие исполняется над ним, по вере его, Господом нашим Иисусом Христом, Которому слава во веки. Аминь.
Вопрос 462. Сказанное Иудою: «согреших предав кровь неповинную» (Мф. 27:4), и то, что он «поверг сребреники» (Мф. 27:5), не есть ли по-видимому дело покаяния?
Ответ. Иуду тогда бы можно было считать покаявшимся, если бы он покаялся Господу, ибо сказано: «шед прежде смирися с братом твоим» (Мф. 5:24), с тем, против которого согрешил, а не с иным. А он сделал еще хуже и, удалясь, погубил себя отчаянием, посему и не был принят.
Вопрос 463. Владыко, скажи мне: что есть воля Божия и что попущение, и какие последствия того и другого?
Ответ. Когда случится тебе что-нибудь печальное, испытай, не осуждает ли тебя помысл в чем-либо относительно того дела, и если не найдешь сего, то так случилось с тобою к твоему испытанию и происходит по воле Божией. Если же найдешь (что помысл осуждает тебя в чем-либо), то оное случилось по попущению, для наказания тебя. Впрочем, и то и другое полезно человеку.
Вопрос 464. Вы учите, что хорошо предавать все воле Божией, и сие охраняет человека от смущения. Подобный же мне немощный, видя, что вещь готова пропасть понапрасну, или смущается, или под предлогом долготерпения (промолчит), а после раскаивается, как бы сам был причиною потери той вещи, по причине своего долготерпения. Что здесь лучше? Как должно поступать, чтобы достигнуть в сем успеха? И что надобно помышлять, чтобы избежать смущения?
Ответ. Апостол сказал: «радость имейте… егда во искушения впадаете различна» (Як. 1:2). К числу различных искушений принадлежит и сие, о котором человек должен радоваться. Если же будет немощен и не может потерпеть, радуясь о потери вещи и оставляя сие на волю Божию, то должен нести брань, сперва на смущение, говоря себе самому: внимай себе, чтобы не смутиться; если будет воля Божия на то, чтобы вещь была сохранена, то она будет сохранена. И тогда, что ни случится с нею (с вещью), человек будет в состоянии принять благодарно, ибо ничто доброе не совершается одним нашим старанием, но силою и волею Божиею. Однако и от нас Бог требует старания, сообразно с Его волею, а не на какой-либо хитрости и лжи (основанного), что происходит от лукавого.
Вопрос 465. Когда мне приходят многие скверные помыслы и я стыжусь сказать кому-нибудь о них, – как поступить?
Ответ. Скажи Богу: Владыко! Прости мне, что я помыслил противное воле Твоей, в ведении или в неведении, ибо Твоя есть милость во веки, аминь.
Вопрос 466. Хорошо ли всегда рассказывать назидательные повествования из Писания и жития отцов, или нет?
Ответ. Что мед сладок, это известно всем; но небезызвестно также и то, что сказал премудрый: «Мед обрет яждь умеренно, да не како пресыщен изблюеши» (Притч. 25:16). Мехи бывают разные: есть мех, который вмещает один модий96 а другой вмещает в себя три модия; если же кто захочет в тот мех, который в один модий, вместить три модия, то (очевидно), что он не может принять в себя столько. Так и в настоящем случае: мы не можем сделать равными всех людей, потому что один может беседовать без вреда, а другой не может. Но молчание лучше и удивительнее всех (повествований). Его почитали и лобызали отцы наши и им прославились. Показывая его изящество и осуждение, происходящее от беседы, Иов говорил: «руку положу на устех моих» (Йов. 39:34). И бывший перед ним патриарх Авраам после беседы, состоявшей из добрых прошений (ко Господу), сказал: «аз же есмь земля и пепел… Господи, аще возглаголю еще единою» (Бут. 18:27,32), показывая тем свою тщательность после сего. Но как мы, по причине нашей немощи, еще не достигли того, чтобы ходить путем совершенных, то будем (по крайней мере) беседовать о том, что служит к назиданию из слов отеческих, а не вдаваться в изъяснение Писаний, ибо дело сие представляет немалую опасность для несведущих. Писание изречено духовно, а человек плотской не может рассудить духовного, ибо сказано: «писмя бо убивает, а дух животворит» (2Кор. 3:6). Лучше будем в беседе прибегать к словам отеческим и найдем пользу, в них заключающуюся; но и ими будем пользоваться умеренно, вспоминая сказавшего: «От многословия не избежиши греха» (Притч. 10:19). Если и скажет помысл: «Слова сии или повествования хороши», то вспомним, что мы не делатели того, что говорим, а полагаем, что назидаем и других, говоря оное, тогда как, не будучи делателями, скорее навлекаем на себя осуждение. Но мы не воспрещаем посему беседу по Богу, ибо лучше беседовать сем, нежели о чем другом неприличном; но дабы не впасть в высокомудрие или самохвальство помыслов, мы должны признавать (как то и есть на самом деле), что не исполнивши делом того, что говорим, говорим сие лишь на осуждение самим себе. И о сем, равно как и о других согрешениях, помолимся Богу, говоря: «(Господи!) Не осуди меня, говорившего сие!»
* * *
96 Греческий: хлебная мера, содержавшая 13 амфоры.
Вопрос 467. Есть некоторые беседы, так сказать средние, в которых нет ни греха, ни пользы, как например: говорить о неустройстве в городах или о мире, о богатстве их, или о военных событиях и тому подобное: ужели говорить о сем неприлично?
Ответ. Если молчание признается полезнее добрых бесед, то тем более оно полезнее средних. Но когда не можем умолчать, а увлекаемся в разговор о подобных предметах, то по крайней мере не будем длить беседы, чтобы от многословия не впасть в сеть вражию.
Вопрос 468. Многократно случается со мною и то, что, говоря о средних (предметах), увлекаюсь в многословие, от которого, как сказано, никто не избежит греха, – (итак) что мне делать?
Ответ. Будем исправлять себя следующим образом: если знаем, что говорили однажды, победившись помыслом, то постараемся посильно удержаться в другой раз. Если же и вторично будем побеждены, то будем готовы удержать себя в третий раз и так далее, последовательно при всех беседах. Пусть даже дойдет число их и до десяти, и тогда побежденный в десяти и удержавшийся в одной – сделал лучше того, который увлекся во все десять бесед.
Вопрос 469. Если я буду находиться с людьми, которые говорят о внешнем или духовном предмете, то как мне поступить: принимать ли участие в их беседе или нет?
Ответ. Если ты будешь находиться в обществе с людьми, беседующими о мирском или духовном предмете, то дозволь и ты себе сказать что-нибудь, не заключающее в себе душевного вреда, но рассудительно, лишь для избежания от собеседников похвал, дабы они не сочли тебя за молчаливого, и ты не получишь от сего отягощения. Но когда и так поступаешь, то есть говоришь мало, берегись, чтобы не осудить их, как говорящих много, ибо ты не знаешь – может быть, и одно слово, сказанное тобою, отягощает тебя более, нежели их многие.
Вопрос 470. Отчего случается со мною, что когда говорю с кем-либо о деле, то говорю со смущением, и хотя многократно раскаиваюсь в сем, но снова и против желания моего впадаю в то же самое, а также – отчего тяготит меня уныние?
Ответ. Сие случается оттого, что сердце наше не пребывает в делании, посему и впадает в уныние и во многие другие виды зла.
Вопрос 471. Великий старец сказал: «Пока кто ощущает смущение в помыслах, хотя на волос, то это от лукавого». Объясни мне сие.
Ответ. Когда думаешь что-нибудь сделать и видишь смущение в помысле, и после призывания имени Божия оно все еще будет оставаться, хотя бы на волос, то познай отсюда, что то (дело), которое хочешь сделать, (внушено) тебе лукавым, и не делай оного. Когда и после того, как подумаешь (сделать что-либо), нападет на тебя смущение и овладеет помыслом, и тогда не надобно делать того, о чем ты подумал, ибо ничто, делаемое со смущением, не угодно Богу. А когда кто сопротивляется смущению, то (в таком случае) отнюдь не надобно считать дело97 вредным, но рассмотреть его, хорошо ли оно или нет, и если нехорошо, то оставить, а если хорошо, то сделать его, презирая смущение, помощью Божией.
* * *
97 При котором является смущение.
Вопрос 472. Случается, что когда беседую с кем-нибудь, и уже после того, как начну беседу, (враг) наводит смущение, – что мне делать? Если приостановлюсь рассудить то, о чем хочу говорить, дабы уразуметь, как ты сказал, хорошо ли это или нет, – то подвергаю себя осуждению от собеседника за то, что замолчал внезапно.
Ответ. Если для тебя не будет очевидно, что в сем есть грех, то надобно продолжать беседу и потом рассудить, не сказал ли ты чего худого, и таким образом вразумлять свой помысл, осуждая себя, как говорившего худо, для того, чтобы не приложить к сему еще чего-либо, ибо Писание говорит: «Чадо, согрешил ли еси, не приложи ктому» (Сир. 21:1); и с того времени старайся сперва рассмотреть, о полезном ли идет разговор, и тогда уже вступай в беседу. Если же очевидно, что помысл (который хочешь высказать) заключает в себе грех, тогда и без последующего за сим смущения постарайся отсечь оный, или показывая вид, что забыл то, о чем думал сказать, или перенеся помысл к другой беседе, более полезной, чтобы не подпасть проистекающему из сего осуждению.
Вопрос 473. Ты сказал, отец мой, что прежде, чем начну беседу, должно рассмотреть помысл; как же быть, если нужда требует, чтобы я сказал слово (прежде чем успею обдумать), или если нахожусь в общей беседе, и чтобы не показаться молчаливым, хочу и я принять некоторое участие в общем разговоре и притом не вижу явного греха в том, что хочу сказать, (а напротив) мне кажется, что это хорошее или среднее. Как повелишь поступать в таком случае, когда не имею времени вполне рассудить, нет ли в сем сокровенного греха?
Ответ. Когда слово твое действительно хорошее или среднее и надобно сказать его, но притом видишь, что оно может принести тебе тщеславие или через похвалу от слушателей, или как-либо иначе, то должно предварительно утвердить помысл не принимать тщеславия. Но когда видишь, что побеждаешься им, то лучше умолчать, нежели повредить себе.
Вопрос 474. Ты объявил мне, отец мой, что все, соединенное со смущением и тщеславием, проистекает от демонов, и я благодарю Господа, просветившего меня вашим духовным учением и даровавшего грешникам, через святых Своих, познать путь жизни. Прошу теперь научить меня и тому, что такое самооправдание.
Ответ. Самооправдание есть то, что хотя и не заключает в себе самохвальства, но от греха отрекается, как видим сие на Адаме, Еве, Каине и подобных, которые, согрешивши и желая себя оправдать, отрекались от согрешения.
Вопрос 475. Случается иногда, что помысл не только влагает мне смущение, но и понуждает меня сделать или сказать что-нибудь, а иногда, наоборот, удерживает меня, когда хочу сказать или сделать что-либо, и противится, желая воспрепятствовать сему. Как же мне поступать?
Ответ. Я уже сказал тебе прежде, что всякий помысл и всякое дело надобно рассматривать, хорошо ли оно или нет, а сие дает возможность пренебрегать тем, о чем упомянул ты; и если (дело) будет хорошо, то сделай его, если же нет, то не делай. Однако, чтобы доброе не было сопряжено со смущением, надобно рассматривать господствующий помысл, с какою целью он что-либо предприемлет, и когда допросишь его по страху Божию то Бог не попустит тебе впасть в заблуждение; да и можно ли думать иначе, когда Он клялся Собою, говоря: «живу Аз, глаголет… Господь, не хощу смерти грешника, но еже обратитися… и живу быти ему» (Єз. 33:11), особенно если видит, что ты рассматриваешь свои помыслы, клонятся ли они ко спасению души и к обращению к Нему. Итак, во всяком (случае) призывай имя Божие.
Вопрос 476. Иногда я и призываю имя Божие, но в помысле еще остается как бы некоторая тягота: сколько же раз надобно призвать (имя Божие)?
Ответ. Достаточно призвать однажды и тем ограничиться, а тяготою пренебречь, потому что она происходит от демонов. Говорю же сие, если не запрещено побеседовать или исполнить дело, по той причине, что оно хорошее или среднее, и тогда довольно будет (призвать имя Божие) однажды или не более как трижды.
Вопрос 477. Когда хочу сказать о добром деле или сделать его и, боясь, чтобы не произошло от него смущение в сердце, избегаю оного, – хорошо ли делаю или нет?
Ответ. Если, желая сделать или сказать что-либо доброе, боишься, чтобы не произошло в тебе смущение, и собственно потому избегаешь оного, то поступаешь неправильно, ибо уступаешь врагу и не избежишь смущения: он не перестанет при всяком деле наводить на тебя смущение, и страсть98 твоя еще более усилится. А когда будешь делать дело с молитвою и страхом Божиим, то помощью Божией смущение упраздняется.
* * *
98 Смущения.
Вопрос 478. Ты, отец мой, сказал, что молчание во всяком случае хорошо. Но как скоро я соблюдаю его, то мне кажется, что я делаю сие во избежание смущения – и получаю вред. Как же это?
Ответ. Если ты сохраняешь молчание ради подвижничества, это хорошо; если же молчишь не по сему побуждению, а из боязни смущения, то вредно.
Вопрос 479. Бог сотворил человека свободным и не принуждает его делать дела правды; объясни же мне, отец мой, как, после сего, Он помогает обижаемому и, по реченному, «отметает мысли людей и отметает советы князей» (Пс. 32:10)? И помолись о мне, чтобы я избавился от диавольского неверия и пребывал внимательно в вашем духовном учении.
Ответ. Бог не принуждает человека делать дела правды, потому что даровал ему свободу. Но если кого обижают и он будет достоин избавления от той обиды, то Бог препятствует обижающему, и сие не вменяется ему в правду, потому что имеет злое произволение и готов на всякую обиду. Так халдеи обидели Азарию и бывших с ним, ввергнувши их в огненную печь, и как юноши были достойны избавления, то Бог и пощадил их, удержав огонь сделать им вред; но мы приписываем правду не халдеям, ибо они имели злую волю, но Богу, разорившему «советы языков» (Пс. 32:10), ради боящихся Его. Итак, если и удержано будет зло ради достойных, но обижающие получают воздаяние, соразмерное злу, происшедшему от их обиды. Внимай себе, чтобы не уклониться от истины, в которую привел тебя Бог славы, молитвами святых. Аминь.
Вопрос 480. Брат, занимаясь некоторым делом вместе с другим братом, по действию диавольскому получил от него удар и, смутившись, хотел разлучиться с ним, чтобы не трудиться более вместе, и спросил о сем великого старца.
Ответ Варсонофия. Брат! Относительно того, о чем ты, спросил, не возмущайся, дабы не сделать чего-либо опрометчиво, особенно в отношении человека, который смущен помыслами и завистью диавольскою, подобно тому, как и ты был искушен и на время увлечен был помыслами; и если вспомнишь, что и ты тогда страдал, то не уничижишь брата твоего в его искушении. Многие больные, находясь в помрачении мозга, происходящем от сильной горячки, вспоминают и говорят, что придет им на ум, и досаждают здоровым, которые им служат, сами не зная того, потому что болезнь совершенно овладевает ими. И если в то время кто-нибудь скажет ему о враче, то он не примет врачевания. Больной не знает, что ему полезно, и принимает за пустословие то, что ему говорит кто-нибудь, и когда досадует, гневается и просит той пищи, которая скорее вредна, чем полезна ему, – сам не знает, что делает. Так и искушаемый, хотя и погубляет душу свою, не знает сего. Если бы и святым, которые состраждут ему о душе его, досадил и уничижил их, то не знает сам (что делает), ибо упился страстью недуга, по действию сопротивного, который всегда и все извращает перед ним, пока не достигнет того, чтобы он отрекся и от Самого Бога. Так и в указанном случае. Но зная как сие, так и то, что Бог смотрительно попускает нам быть искушенными, дабы мы явились перед Ним искусными, будем снисходить к ближнему во время брани его чувственной и мысленной, ибо сказано: «Друг друга тяготы носите, и тако исполните закон Христов» (Гал. 6:2). Кто согласится с больным, дает сие согласие не на то, чтобы исполнять волю его или чтобы дать ему вредное, а на то, чтобы понести от него досады и остеречься дать ему что-либо вредное для него. Так и в упомянутом деле. Не в том, чтобы исполнять волю немощного, состоит оное попечение о нем, а в том, чтобы помолиться за него, и если сам (обиженный) недостаточен к сему, то пусть попросит тех, которые могут умолить Бога – избавить того (немощного) от постигшего его искушения, и таковой уподобится Марфе и Марии, сестрам Лазаря, молившим Владыку воскресить брата их. Кто поступит так, не должен помышлять, что он сделал нечто великое, ибо он сделал лишь то, что показывают другие в отношении его самого: «в нюже меру мерите, возмерится вам» (Мф. 7:2). И не подумай, что, получив от брата удар, ты потерпел нечто великое, ибо Господь неба и земли потерпел биение и все прочие страдания. Не покушайся выйти из места своего и разлучиться с братом твоим, ибо это будет не по Богу, но исполнение воли диавола, и если ты решишься на сие, враг не успокоится, но подвигнется еще и на худшее, ибо от злого не происходит ничего благого. Это лишь непокорность и неразумие: «идеже бо зависть и рвение, ту нестроение и всяка зла вещь» (Як. 3:16). Никто и вовеки не исцелится от сего, кроме отсекающего свою волю и подвизающегося не любопытствовать о ближнем, – и никогда не спрашивать: «Что значит то или другое?» А кто говорит: «И я хочу этого», тот делается сыном диавола и бывает чужд Бога; очевидно, что он хочет исполнить свою волю, а не волю Божию. Мужайся, брат, Бог да покроет тебя, помолись от всей души о брате твоем и возлюби его о Христе Иисусе, Господе нашем, Которому слава, во веки, аминь.
481. Прошение. Брат просил того же великого старца помолиться о нем. Прости меня, что я много беспокою тебя, но верую в Бога, что Он молитвами твоими укрепит меня, и тогда уже не буду столько беспокоить тебя.
Ответ Варсонофия. Те, которые суть чада Божии, несомненно бывают и наследниками Его благости, долготерпения, кротости, человеколюбия и любви, ибо если они чада Божии, то и боги, а если боги, то и господие, и если «Бог свет есть» (1Ін. 1:5), то и они светила, а потому если бы Бог, когда Его просят, отягощался и унывал, то могли бы и они; но так как Он не скорбит, когда Его просят, а, напротив, радуется, то должны радоваться и они. Ветхий Завет говорит: «возлюбиши ближняго своего яко сам себе» (Лев. 19:18). Новый же, указывая путь к совершенству, заповедует полагать друг за друга душу (см. Ін. 15:13) и, как Сам, Совершенный и Сын Совершенного, положил за нас душу Свою. Итак, святые радуются, когда их просят, будучи совершенными, как Отец их «совершен есть» (Мф. 5:48). Просите же их, и они неленостно подадут вам (просимое), потому что они не расслабленны и не ленивы, как я; помолитесь, чтобы и я был причислен к лику их, тогда и я буду просить Бога (даровать) вам, по прошениям вашим, прежде всего силу свыше и любовь к Нему, и чтобы Он утвердил сердца ваши в страхе Своем и в вере к Нему. Пребудьте в несомненном уповании о получении от Него милости, и Он сотворит «по преизбыточествию, ихже просим или разумеем» (Еф. 3:20). Тому слава во веки, аминь.
Вопрос 482. Один брат просил авву общежития, в котором были святые старцы, дать ему келлию близ них. Авва согласился на сие, а брат в то время пошел к одному иноку, и тот стал его просить поселиться близ него, в особенной келлии. Но брат отвечал, что не может сего сделать без совета старцев и аввы, который уже согласился дать ему келлию, и, пришедши, вопросил другого старца, как ему поступить.
Ответ Иоанна. Брат! Господь заповедал нам «честию друг друга болша творяще» (Рим. 12:10). Итак, если мы, по любви, которую имеем к тебе о Боге, скажем тебе: «Поселись около нас», то покажем на деле, что предпочитаем тебя брату. Если же скажем тебе: «Оставайся при нем», то любовь твоя, может быть, подумает, что мы отвергаем тебя, не имея к тебе любви. Но дознай расстояние мест сих и пользу для души твоей от того и от другого и поступи по словам апостола: «Вся же искушающе, добрая держите» (1Сол. 5:21). Я сказал сие из любви по Богу. Прости меня, брат мой, Господа ради.
Вопрос 483, к великому старцу. Некоторый инок, живя в чужой келлии, построил себе келлию около нее. И пришел к нему брат, нуждающийся в келлии; он дозволил ему поселиться в построенной им, а тот просил утвердить за ним оную записью. Инок на сие согласился, если дозволят старцы, с тем однако же, чтобы каждую неделю брать себе по два сосуда воды, находившейся при той келлии. А они вопросили о сем великого старца.
Ответ Варсонофия. Это не иноческое дело, потому что если вы требуете друг от друга письменных актов, то вам придется и судиться, а сие не свойственно любви. Но пусть лучше брат без всякой записи живет в келлии, и если владелец ее пожелает вывести его на некоторое время, то он должен выйти со смирением, отнюдь не противореча. Если же и сам владелец той келлии придет, желая наполнить водою два свои сосуда, но живущий в келлии не позволит ему сего делать, то и он не должен смущаться, но со смирением сделать ему поклон, взять свой пустой сосуд и удалиться, говоря: «Брат! прости меня Господа ради, что я тебя оскорбил, и помолись о мне». Также и потом должен внимать себе, чтобы не возмутиться гневом. И ради его смирения сохранит Бог и брата его от вражды диавольской, так что тот придет в умиление, устремится вслед его и поклонится ему о том, чтобы он возвратился и наполнил свой сосуд, и сам подержит оный вместе с ним. И тогда любовь Божия покроет того и другого, и спасет их человеколюбец Бог.
Вопрос 484. Если же келлия эта требует поправки, должен ли живущий в ней поправлять ее на свой счет, и так как она не его собственная и он предполагает когда-нибудь оставить ее?
Ответ. Если человек уверен в том, что все, что он ни имеет, есть Божие и общее всех верных и никто не имеет собственно своего, то не должен так думать: это есть дело плотского разумения. Когда живущий в келлии сделает издержки на ее устройство и не останется в ней, то другой брат, находя в ней себе покой, всегда будет благословлять того, который прежде потрудился на сем месте и поправил келлию на свой счет. Если бы мы были уверены, что истинен Тот, Который сказал: «в нюже меру мерите, возмерится вам» (Мф. 7:2), и «воздаст комуждо по деянием его» (Мф. 16:27), и еще: «Даст ти Господь по сердцу твоему» (Пс. 19:5), то не допустили бы до того, чтобы брат безвременно был изгнан из келлии, но всегда взывали бы к нему: «не имам тебе оставити, ниже имам от тебе отступити» (Євр. 13:5).
Вопрос 485. Брат вопросил того же великого старца: прости меня, отец и господин мой, что осмеливаюсь говорить. Мне кажется, что господин авва любит одного (брата) более других, и помысл беспокоит меня, внушая, что он человекоугодничает, ибо дает другим, чего бы они ни захотели, а мне отказывает. Однажды попросил я сделать у меня окно, но он не исполнил сего; в другой раз попросил немного извести, и он также отказал мне, а другим дает. Для чего он так делает и что мне отвечать тому помыслу?
Ответ Варсонофия. Брат! Надобно потерпеть, ибо Господь сказал: «В терпении вашем стяжите души ваша» (Лк. 21:19), и апостол: «Терпения бо имате потребу» (Євр. 10:36), и проч. Если Бог восхотел испытать тебя, можешь ли ты потерпеть что-либо, то ужели ты окажешься не имеющим терпения? Сколько лет вы уже владеете сими келлиями в таком виде, и до сих пор вы ничего не говорили; но когда видите, что другие делают что-либо, тогда тотчас возгораетесь (от зависти) как от огня. Почему не сказал ты своему помыслу: «Все время я прожил, ужели не потерплю и (остальные) немногие дни?» А когда помысл скажет тебе: «Как же (авва) другим сделал?», то отвечай ему: «Потому что они святы, а я недостоин, и (напротив) достоин всякого оскорбления». Если ты считаешь авву твоего человекоугодником, а он в самом деле не таков, то ты погубляешь душу свою; если же он и действительно человекоугодник, то ты не дашь за него ответа, а он должен дать ответ за тебя. Кто желает получить что-либо (и не получает сего), тот должен рассмотреть время, удобства и досуг, и тогда узнает, почему не случается то, чего он желает; но и не дознав сего, не должен порицать кого-либо другого, а себя, говоря: «Я недостоин». Так и ты, брат мой, можешь избавиться от сего помысла. Таков путь желающих спастись и жить по Богу.
Вопрос 486. Некогда один из старцев жил в том общежитии, в котором были сии святые старцы. И когда служащий ему брат вопрошал его, что ему приготовить для трапезы, он отвечал с гневом: «Что хочешь, то и приготовь», а брат скорбел о сем, не зная, что делать. (Другие же) спросили великого старца: xopoшо ли (тот отец) поступает, отвечая таким образом, или нет?
И он отвечал. Мне не следует никого осуждать, ибо «кийждо бо свое бремя понесет» (Гал. 6:5); но, как мне кажется, подобный ответ наносит скорбь ближнему, хотя бы (старец) поступал так и для обучения брата (в терпении), но он должен сказать ему со смирением: «По состоянию моего естества мне нужна теперь такая-то пища». Пусть брат нехорошо ее приготовит, но и тогда старец должен быть ему благодарен, ибо он хотя и худо, а служит ему. Если же брат хорошо или худо исполняет оное дело, а старец гневается на него, это хуже всех страстей; такой гневается неразумно, и это не есть рассуждение по Богу, а скорее действие диавольское. Однако служащий брат должен переносить сие с терпением, потому что кто снисходит брату своему по страху Божию, на том почивает Дух Божий.
Вопрос 487. Тот же старец, когда его почитали, и авва и братия того общежития угождали ему, по страху Божию, не понимал сего, но как бы утесняемый и не получавший должных услуг, тайно удалился оттуда. Они же, узнавши потом, где он живет, хотели пойти и упросить его возвратиться к ним, ибо слышали, что он скорбит. И вопросили о сем того же великого старца, приводя и слово апостольское: «да не како многою скорбию пожерт будет таковый» (2Кор. 2:7).
Ответ. Апостол сказал сие потому, что предал оного (коринфянина) сатане, и тот имел причину скорбеть, как отлученный апостолом; потому-то, видя его раскаяние, и сказал: «утвердите к нему любовь» (2Кор. 2:8). Если и вы сознаете, что вы изгнали того старца, то должны пойти и сделать ему поклон, (прося) чтобы он возвратился. Если же он ушел по своей воле, то хотя вы и пойдете к нему, Бога ради, самооправдание его усилится; ибо он тогда будет иметь такое расположение сердца, что будто снова возвращается на скорбь; и как скоро встретится с ним что-нибудь (неприятное), всегда будет говорить: «я был вдали, а меня принудили возвратиться». Оставьте его лучше, пусть помыслы сокрушат его несколько и он раскается, что ушел отсюда, ибо хотя он и утеснится телом, но дух его получит пользу, потому что гордость и самооправдание отступят от него, когда он увидит себя во многих скорбях. Тогда вспомнит он покой, который имел в общежитии, и возвратится со смирением и чувством благодарности вместо неблагодарности.
Вопрос 488. Но что если он хотя и раскается, однако же постыдится возвратиться?
Ответ. Если он раскается и укорит себя, говоря: «Я виновен во всем», тогда Бог, сказавший чрез пророка Своего: «глаголи ты беззакония твоя прежде, да оправдишися» (Іс. 43:26), видя, что сердце его укротилось, наставит его во страхе Своем к тому, что ему полезно, ибо сказано: «Наставит кроткия на суд и научит кроткия путем Своим» (Пс. 24:9). И если он более получал пользы на первом месте своего жительства, то и убедит сердце свое со смирением возвратиться туда.
Вопрос 489. Брат, бывший прежде в мирском воинстве, пришел в общежитие и вопросил того же великого старца, может ли он покаяться?
Ответ Варсонофия. Брат! Бог никого не отвергает, но всех призывает к покаянию. Приступающий же к Нему должен приступить от всего сердца, сеять с надеждою пожать и до последнего издыхания ожидать искушения.
Вопрос 490. Помилует ли его Бог и теперь?
Ответ. Сын мой! Поприще открыто, и желающий спастись слышит Иисуса, взывающего к нему: «Приидите ко Мне вси труждающиися и обремененнии, и Аз упокою вы… и научитеся от Мене, яко кроток есмь и смирен сердцем: и обрящете покой душам вашим: иго бо Мое благо, и бремя Мое легко есть» (Мф. 11:28-30). Вникни в то, что ты слышишь: «кроток и смирен», чтобы и мы научились тому же от Него. Приступающий к Богу не должен ослабевать и бояться, иначе он никогда не положит начала в пути своем. Бог зрит на его сердце и судит по намерению. Он знает немощь человеческую, что сам по себе человек ничего не может сделать, но «все есть Той» (Сир. 43:29), и Он дает достойному силу – сотворите силу (см. Пс. 59:14). А когда (Господь) удержит силу крепкого, где тогда бывает окаянный человек? И если удержит премудрость премудрого и изменит сердце его, то премудрость его исчезнет, и он сделается невеждою и безумным. Итак, приступим к Богу с надеждою, зная, что Он подает нам силу. Приготовь душу твою к подвигу, и не только к подвигу, но и к тому, чтобы быть увенчану. Господь молитвами святых да поможет тебе по воле Своей. Аминь.
491. Прошение того же к тому же великому старцу. Помыслы мои мечтательно представляют мне мир, понуждая возвратиться в него. Окажи мне милость, да покроют меня молитвы, потому что я, хотя и нахожусь в тех же самых грехах, помолился Богу, чтобы Он удостоил меня жить под вашим покровом.
Ответ Варсонофия. Сын мой возлюбленный! Мужайся с Господе. Бог призвал тебя, – не ослабевай, но уповай. Начало богоугодного делания сопряжено с бранями, но Господь сокрушает их (см. Вих. 15:3). Служение мира сего – тьма, и достояние его – мука вечная. Служение же Божие есть свет, и наследие его – жизнь вечная. Размягчи теперь сии две крупицы и тогда избери себе, что хочешь. И придет к тебе Некто велегласный и пробудит твое, еще холодное, сердце, и подаст тебе силу идти быстро, как следует. Не ужасайся, – ты имеешь руководителя к Владыке Богу.
492.
Прошение того же к тому же великому старцу. Помилуй меня, владыко, я сам являюсь причиною беспокойства, которое происходит от восставшей на меня брани, но да упразднят ее твои молитвы. Беседуя с пришедшими ко мне братиями моими по плоти, я потерял, что было во мне доброго, ибо (после) повторял в воображении их беседу, так что мне казалось, будто пребываю вместе с ними. Но помоги мне в великой моей немощи и боязни относительно пути спасения. Не знаю, как молить мне Бога, призвавшего меня, когда я поспешил удалить Его от себя и в один час забыл все благодеяния Его. Итак, прошу тебя, помилуй меня, ибо я много согрешил, и брани, происходящие от моей немощи и маловерия, не оставляют меня. Нельзя ли и не полезно ли мне будет удалить от себя свойственников, чтобы они не приходили ко мне и не напоминали мне мирских обольщений? Вы знаете это. Сердце мое еще холодно, а потому и свидания с родными наводят на меня только смущение и брань. Вчера, ради вашего покровительства, помыслы немного отступили от меня; но сегодня, когда я несколько уединился для изучения одного псалма, они так сильно напали на меня, что я потел от изнеможения. Итак, прошу тебя, не предай меня врагам моим, но твоею силою укрепи мою немощь и упраздни их (козни), ибо они довольно уже владели мною. Ты видишь мое сердце, что не легко мне переносить брани. Да не буду же побежден по моей немощи и потому, что не знаю их лукавства. Да не впаду в сети их, в которых я уже много времени находился, прежде нежели пришел к вам. Прости меня и помолись о мне, благой отец мой.
Ответ Варсонофия. Возлюбленный брат мой! У Владыки нашего Бога есть книга, в которую записываются приходящие искренно работать Ему, и дары (за их услуги) записываются также с первого дня. Я молил Его, “не хотящего смерти грешника, но еже обратитися… и живу быти ему» (Єз. 33:11), чтобы Он вписал тебя в нее со спасающимися, и Он помиловал и тебя со мною, и тотчас вписал тебя, – Тот, Который «всем человеком хощет спастися и в разум истины приити» (1Тим. 2:4). Туне приял (см. Мф. 10:8) ты сие; теперь уже от тебя самого зависит, остаться там записанным или нет. При твоем желании, поможет тебе Глаголющий: «аще хощете и послушаете Мене, благая земли снесте» (Іс. 1:19), и проч. Вот я сказал тебе, внимай же себе, чтобы не быть исключенным из такого воинства и не получить неисцелимой раны. Исключенный из сего воинства, ты и в мире никуда не будешь годен. Господь да покроет тебя от лукавого и да сохранит в жизнь вечную. Аминь. Сын мой! «Остави мертвых погребсти своя мертвецы» (Мф. 8:22), и увидишь, как прославляется Бог в совете святых Своих.
493. Прошение того же к тому же великому старцу. Авва, Господа ради, помилуй меня. Когда я отдыхаю наедине, на меня восстают мечтания, и бываю в туге душевной, как будто кто нападает на меня, так что это продолжается и во время сна, и я лишаюсь отдыха. Притом же я боязлив по природе, и брань сильнее восстает на меня, и я почти совсем не могу заснуть. А если и засну немного, то, как я уже сказал, в беспокойстве и малодушии, так что ощущаю изнеможение в теле и не в состоянии бываю двигаться. Впрочем, ты, владыко, зная, что мне полезно, так и сделай со мною, благой отец мой! Прости меня, грешного и много страждущего.
Ответ Варсонофия. Брат! Ты должен прославить Бога за то, что Он оправдывает на тебе слово Писания, которое говорит: «верен… Бог, Иже не оставит вас искуситися паче, еже можете» (1Кор. 10:13). По силе твоей попускает Он тебя обучаться брани духовной; великих же (мужей) по силе их испытывает в великих искушениях, и они радуются сему, ибо искушение приводит человека в преуспеяние. Где предстоит благое, там бывает и брань. Итак, не бойся искушений, но возрадуйся (в них), потому что они ведут тебя к преуспеянию. Презри это искушение, – Бог помогает тебе и покроет тебя.
494. Прошение того же к тому же. Святой отец мой! Будучи немощен и грешен, я не имею дерзновения попросить чего-либо у благоутробного Бога, и потому прибегаю к тебе, помолись о мне грешном, да сподобит меня Бог служить Ему и да подаст мне силу и разум, ибо я во всем том (как и твое сердце знает) имею нужду, будучи ничтожен по всему. Я верую, благой отец мой, что молитвы твои сильны умолить Бога о грехах моих, да презрит Он их и соделает меня достойным начать благословенный путь, дабы, идя по нему разумно, наставляемый твоею милостью, благословенный (отец мой), я принес подобающую благодарность человеколюбивому Богу, Который через тебя сподобил меня всех благ. Прости меня, безумного и дерзновенного, и молись о мне.
Ответ Варсонофия. Брат, или, лучше сказать, сын мой! Бог неба и земли да укрепит тебя во святом звании Своем, в которое Он призвал тебя, и да сподобит тебя сыноположения, коего немногие сподобляются, и да утвердит сердце твое, как сердце Анны, чтобы и ты принес Богу благоприятные плоды, подобные Самуилу, и вместе с ним воспел Богу новую песнь; чтобы и ты преуспел в благих делах, на предлежащем тебе пути, и поработал Богу искренно, как искусный воин. Не унывай и не расслабевай, но усердно стремись наследовать град святых и избранных. Приобрети веру, надежду и любовь, и они приведут тебя во святое смирение, к матери всех добродетелей, и спасешься во веки веков, аминь.
495. Прошение молитвы. Так как я грешен и, по телесной моей немощи, недостаточен сделать что-либо благое и угодное Богу, то прошу тебя, владыко, помолись ты о мне, прогневавшем Бога, и ничего, как я уже сказал, не могущем сделать, потому что немощь мне препятствует.
Ответ Варсонофия. Блажен ты, брат, если действительно ощущаешь, что имеешь грехи; ибо кто ощущает их, тот гнушается ими и всячески удаляется от них. Ощущать грехи свои и просить помощи у отцов, чтобы их молитвами к Богу избавиться от грехов и ожидающих (грешника) мук, это уже и есть часть покаяния. Мы молимся о тебе, а ты старайся, по силе твоей, приобрести смирение и покорность. Не настаивай ни в каком случае, чтобы было по твоей воле, ибо от сего рождается гнев; не суди и не уничижай никого, потому что от сего изнемогает сердце и ослепляется ум, отсюда же является нерадение и рождается сердечное нечувствие. Непрестанно бодрствуй, поучаясь в законе Божием, ибо чрез сие согревается сердце небесным огнем, как сказано: «и в поучении Моем разгорится огнь» (Пс. 38:4). Не печалься, брат: призвание твое от Бога; не унывай и не расслабевай; Бог не требует от тебя того, что выше силы твоей, но (труда) по возможности. Храни уста твои от праздного слова и пустословия, и да не навыкает сердце твое злым словам. И вместе с молитвою святых повергни пред Богом силу твою, говоря: «милостив буди мне грешнику» (Лк. 18:13). И Он помилует тебя и сохранит и покроет от всякого зла, чтобы ты от тьмы перешел к истинному свету, от прелести к истине, от смерти к жизни о Христе Иисусе, Господе нашем, Которому слава во веки, аминь.
496. Прошение того же к другому старцу. Авва! Господа ради прости моему бесстыдству и безумию и помоги мне, впадшему во многие грехи. Если тот, кто и один грех сделает пред Богом, должен много каяться, то что делать мне, совоспитанному со грехом? Я, при всякой возможности, не переставал прогневлять Бога, и нуждаюсь в ваших молитвах, чтобы отпустил мне грех. Непрерывно надобно мне учиться пути сему, – мне, который после различных приключений99 и многих зол пришел сюда, по великому благоутробию Божию, и потому прошу тебя, преподобный отец мой, окажи мне милость и, как знаешь, наставь меня. И помолись о мне, чтобы я соблюдал святые твои заповеди, которые повелеваешь мне исполнять.
Ответ. Брат! Ты приступил к Распявшемуся за нас, потому возьми и ты свой крест и последуй Ему, возвергая попечение свое на Него, творящего «по преизбыточествию, ихже просим или разумеем» (Еф. 3:20). «Яко Той печется о вас» (1Пет. 5:7). Итак, не устрашайся, и поможет тебе Христос. Только ты, сын мой, имей в уме слово Божественного Писания и приготовление, указанное в сих словах: «Чадо, аще приступаеши работати Господеви… уготови душу твою во искушение» (Сир. 2:1), и что «муж без искушений не потребен», и еще: “Блажен человек, иже претерпит искушение, зане искусен быв» (Як. 1:12), и проч. Не устрашая тебя, брат, говорю так, но утверждая сердце твое в страхе Божием, на пути Его. Ибо и все святые преуспели чрез многие искушения и скорби и угодили (Богу), при помощи благодати Его. Не бойся и не ослабевай. Веруем, что Бог есть “насаждаяй тя и напаяяй и возращаяй” (1Кор. 3:7) молитвами святых. Аминь.
* * *
99 В греческой книге прибавлено: браней или убийств.
Вопрос 497. Что мне делать, отец мой? Я страдаю от блудной страсти.
Ответ. Сколько можешь, утомляй100 самого себя, впрочем, по силе своей, и надейся не на это, но на любовь от Бога и на покров Его, и не предавайся унынию, ибо уныние служит началом всякому злу.
* * *
100 В славянском переводе: озлобление.
Вопрос 498. Когда я говорю брату, то часто с гневом произношу слова; а стараясь сказать как бы с любовью, тотчас чувствую скверное услаждение и движение в теле, так что без сего не могу взглянуть на лицо братнее, – что мне делать, отец мой?
Ответ. Говорить брату с гневом или с любовью при (страстном) движении тела – и то и другое есть смерть. Итак, отвергнув и первое и последнее, говори брату твоему, как говоришь обыкновенно, и поможет тебе Бог; притом же, береги очи твои и помолись о мне.
Вопрос 499. Что мне делать? Меня беспокоит брань чревоугодия, сребролюбия и других страстей.
Ответ. Когда борет тебя страсть чревоугодия, то всеми силами подвизайся Бога ради не давать телу столько, сколько оно требует. И в отношении сребролюбия поступай подобным же образом: пока беспокоит тебя брань, отнюдь не приобретай ничего лишнего, даже до рубашки и глиняного сосуда, и в самых малых вещах подвизайся (против сребролюбия). Когда же, при помощи Божией, победишь сию брань, то приобрети, по Богу, нужное тебе. И при других страстях поступай таким же образом.
Вопрос 500. Брат, живший вместе с некоторым старцем, вопросил того же старца Иоанна о мере в пище и сне и о смущении, которое с ним случается, когда ему кажется, что старец неправо поступает в чем-либо.
Ответ. Старцы говорят, что успокоить ближнего есть добродетель, и притом великая, особенно же когда кто сие делает не потому, чтобы побеждаем был чревоугодием, или не по невоздержанию. Давай телу столько, сколько ему нужно, и не получишь вреда, хотя бы ты ел и три раза в день. Если человек и один раз в день ест, но безрассудно, то какая ему от того польза? Со свободою спроси, чего желает старец. Когда вы оба живете по Богу, то и он, со страхом Божиим, должен откровенно говорить с тобою; и что, по его словам, успокаивает его, то ты и исполни, и сие будет согласно с волей Божией. – Сон бывает двух родов: иногда тело отягощается многоядением, а иногда человек и от бессилия не может исполнить своего служения, и на него находит сон; за многоядением же следует брань блуда, ибо (враг) отягощает тело сном для того, чтобы осквернить его. Впрочем, рассудительный человек понимает, как и отчего сие с ним случается. От нас требуется посильный труд – и только. Бог же покрывает и укрепляет наше бессилие Своею помощью. Ибо Ему слава во веки, аминь. Помолись о мне, брат, и сделай милость, когда беседуешь с ближним, рассуждай: если говоришь с ним со смирением, рассудительно и безмятежно, то продолжай разговор; если же что-нибудь не так, то удержи свой помысл и укори его, и он успокоится. Не смущайся тем, что делает старец твой, говоря себе: «Бог знает полезное», – и ты успокоишься. Впрочем, напомни старцу со смирением и оставь его, пусть делает как хочет. Помолись о мне, честнейший брат!
Вопрос 501. Если кто-нибудь живет со старцем, но старец сей не в состоянии будет (удовлетворительно) отвечать на его вопросы, брата же будут угнетать помыслы, то не лучше ли ему вопрошать другого отца, согласно с волею своего старца, или даже и без воли его, нежели терпеть вред от помыслов?
Ответ. Если он знает, что авва его действительно заботится о пользе души его, то смело должен сказать ему: «Меня смущают помыслы, – как рассудишь, что мне делать?» И как человек, у которого болен сын, с заботливостью приводит его к врачу, и не только приводит, но и платит за него, так и тот старец сам с радостью приведет ученика своего к человеку, имеющему дарование (рассуждения духовного), или пошлет к нему. Если же брат знает, что старец его не может понести сего, то ничего не должен говорить ему; но когда найдет удобное время, и Бог подаст возможность, пусть вопросит о своих помыслах другого духовного старца, прося того, чтобы не узнал о сем его авва, иначе он возбудит в нем страсть зависти, и то, что брат вопросил другого без его ведома, причинит ему большую скорбь. Впрочем, брат не должен соблазняться о своем авве, что он не имеет такого дарования, ибо оно не всем дается, и, рассудив внимательно, непременно найдет, что авва его имеет другое дарование, потому что дарования Духа различны (см. 1Кор. 12:4) и различно разделяются людям: иному (дается) то, а другому иное, А пока брат тот не находит времени вопросить, пусть потерпит, моля Бога помочь ему.
Вопрос 502. Брат, который легко воспламенялся гневом, вопросил о сем того же старца.
Ответ Иоанна. Если бы ты понуждал себя умереть для всякого человека и взять несколько смирения, то мог бы иметь покой и избавился бы от многих бед. Да смирится сердце твое пред Богом, и благодать Его заступит нас во всем.
Вопрос 503. Брат вопросил великого старца, говоря: я немощствую душою и телом, помолись о мне, отец мой, чтобы Господь укрепил меня благодарить Его. (Помолись) и о брате, который живет со мною, ибо и он имеет нужду в милости.
Ответ Варсонофия. Господь да укрепит тебя на всякое доброе дело, как ты просил. Вот и это дело доброе – по силе своей помогать брату, который живет с тобою. Сказавший: «Огня приидох воврещи на землю» (Лк. 12:49), да ввержет его в твое и мое сердце. И да увижу я тебя возрастающим, как кедры ливанские, и цветущим, как финик в раю Божием. Ибо когда будет так, то и я буду вкушать «от благих твоих» и буду веселиться о Христе Иисусе, Господе нашем, Которому слава во веки, аминь.
Вопрос 504. Отец мой, помолись о мне. И прошу тебя объяснить мне, отчего случается со мною такая слабость и при служении101 и при рукоделии моем, а от изнеможения помысл влечет меня к тому, чтобы есть и спать.
Ответ. Относительно молитвы (скажу тебе): если, может быть, имею молитву, то не могу помолиться о моей душе более, нежели о твоей, ибо трепещу Того, Кто говорит: «возлюбиши ближняго своего яко сам себе» (Мк. 12:31). Но я делаю по силе моей, милость же зависит от Бога, Который уже оказал нам великую милость и еще оказывает; не отрицаюсь того, что уже сказал, ибо иначе буду неблагодарен. Что касается слабости твоей, то путь сей таков: иногда человек чувствует себя так, а иногда иначе, подобно тому, как путник, идя путем гладким, встречает стремнины и горы, а после снова выходит на ровную дорогу. Но так как сказано: «О всем благодарите» (1Сол. 5:18), то да исполняем сие. Посему и употреблению пищи, пития и сна да предшествует благодарение. Поучайся в слове апостольском: «Аще… ясте, аще ли пиете, аще ли ино что творите» (1Кор. 10:31), и проч.; сохраняй себя во всем, и Бог благодарения сохранит тебя. Ему слава во веки, аминь.
* * *
101 Исполнение молитвенного правила.
505. Ответ великого старца тому же, когда он вопросил, должно ли употреблять врачевание.
Брат! Те, которые прибегают к врачам и которые не прибегают к ним, поступают так в надежде на Бога. Прибегающие говорят: «Во имя Господне вверяем себя врачам, да чрез них Бог подаст нам исцеление». А не прибегающие в надежде на имя Его не прибегают к ним, и Он врачует их. Итак, если ты употребишь (врачевание), – не согрешишь; а когда не употребишь, не высокомудрствуй. Знай же, что хотя ты и ко врачам прибегнешь, но будет лишь то, что угодно воле Божией. Если же хочешь, то держи (в памяти) слово (святого пророка) Илии, которое он говорил102, и будешь в тот день без попечения.
* * *
102 По указанию греч. кн. (2Царів. 1:4,16): от одра, на него же возшел еси, не имаши слезти с него, яко смертию умреши.
Вопрос 506. Помолись о мне, отец мой, и скажи мне, что это значит: когда я хочу петь (псалмы или молитвы), ощущаю леность, и наиболее тогда, когда бывает холодно. И потому я уже много ночей совершаю псалмопение и молитву сидя. Боюсь, не от разленения ли это происходит. Итак, удостой меня, отец мой, вразумления и помолись, чтобы мне исполнять все, что103 ни скажешь мне.
Ответ. Всем заповедано: «молитеся друг за друга» (Як. 5:16). А отчего происходит то, о чем ты спрашиваешь, знай, что частью примешивается сюда семя бесовское, а частью и немощь телесная. Итак, ежели ты будешь совершать псалмопение и молитву сидя, но с умилением, это не препятствует тому, чтобы служение твое было угодно Богу; ибо кто и стоя совершает его, но рассеянно, труд того не вменяется ни во что. Господь да поможет тебе, брат. Аминь.
* * *
103 По другому чтению: что говорю тебе.
Вопрос 507. Прошу святыню твою, отец мой, я немощен душою и телом и несколько дней уже чувствую болезнь телесную, так что бываю вынужден принимать пищу по утрам; часто употребляю я и купанье, и случается, что иногда душа моя благодарит Бога, говоря: «Он попустил на меня сию болезнь за многие грехи мои»; а иногда скорблю и говорю с малодушием: «Верно, я недостоин, как все прочие, один раз в день спокойно вкушать хлеб мой». Но опять возражает мне помысл: «Разве можно противоречить Богу? Или Он не знает всего? Разве без Него может что-нибудь случиться? Потерпи с благодарением». Прошу тебя, отец мой, ради милости Божией, помолись о мне и объясни мне, как мне поступать, чтобы не быть поглощенным печалью.
Ответ. Твоя святыня написала святыне моей помолиться о твоем боголюбии. И я, неразумный отец, прошу тебя, разумного сына, сделать то же и помолиться о мне, погубляющем дни свои в суете. Ты говоришь, что хотя однажды благодаришь Бога, а я – никогда. Но не могу промолчать и потому говорю, как думаю, что кто ест не для услаждения себя, а по немощи телесной, Бог не осуждает его. Снеди возбраняются нам для того, чтобы (предохранить нас) от пресыщения и возбуждений телесных, а где немощь, там упраздняются их действия, потому что где немощь, там и призывание Бога. Я рассуждаю так: давать телу, по мере потребности его, действительно нужно; и благодарение в немощи избавляет человека от осуждения; ибо Бог не требует от человека того, что выше его силы. Как я думал, так и сказал. Не утверждаю, чтобы я непременно сказал истину, но объявил (лишь) то, что было у меня на сердце. Впрочем, испытай сам, и найдешь, что тебе полезно; а меня прости, никогда не могущего промолчать.
508. Тот же (брат), будучи болен и не в силах совершать свое (молитвенное) служение стоя и принимать пищу однажды (в день), просил того же великого старца помолиться о нем и дать ему наставление касательно сего.
Ответ. Когда евреям предлежало освободиться из рабства египетскаго, они терпели великую скорбь и тесноту, находясь между морем и варварскими руками. И, несмотря на знамения и чудеса, которые очи их видели на египтянах и во всей стране Египетской, они забыли Бога, сотворившего чудеса сии, и близки были к отчаянию в своем спасении, видя, что фараон со всею своею силою хочет напасть на них. Один только Моисей остался среди их непоколебимым в уповании на Всесильного Бога. Но так как «близ Господь… всем призывающим Его во истине» (Пс. 144:18), то, когда Моисей взывал от сердца и дверь молчания лежала на устах его, Сердцеведец отвечал: «что вопиеши ко мне? ударь жезлом, иже в руке твоей, море, и расторгается, и внидут люди, и прославлюся в фараоне и во всей силе его» (см. Вих. 14:15-17). Так и здесь. Есть болезнь, и есть запинание бесовское: отсюда скорби и смущение помыслов. Тело ослабевает от болезни и запинается отягощением от бесов. А когда Моисей возопиет молча, т. е. ум будет бодрствовать и взывать, во время ли сидения или возлежания, то услышит его слушаяй «тайная сердца» (Пс. 43:22), и исполнится слово Писания: «Aз сплю, а сердце мое бдит» (Пісн. 5:2). И Господь запретит морю, говоря: «Открой путь людям Моим», и тогда потонет фараон со всем воинством, и народ получит тишину, чтобы совершать праздник Богу. Итак, стоишь ли ты или сидишь, или лежишь, пусть бодрствует сердце твое в твоем псалмослужении. Предавайся молитве, непрестанно прибегая к Богу днем и ночью, и тогда враги, борющие душу, отступят постыженные. Принимать пищу можно и дважды (в день): вкушай ее благочинно и со страхом Божиим, и, без сомнения, не будешь осужден. Сие значит, что ничего не должно вкушать по похотению, но когда имеешь, чего требует естество, и притом так, чтобы после пищи и пития чувствовать позыв на пищу. Прошу же тебя помолиться о мне, чтобы я благодушно и с веселием мог идти путем, простертым предо мною, ровным, углаженным, – путем полным мира, радости и веселия, света и радования, которым невозможно насытиться и кроме которого нет иного.
Вопрос 509. Тот же (брат), получив облегчение в болезни, вопросил того же великого старца: отец мой! Когда я вкушаю пищу, то очень отягощаюсь, но и поститься не могу. Тело мое слабеет, и бывает со мною пот, а нечувствие сердца и гордость удаляют от меня слезы.
Ответ. Брат! Приветствую тебя о Господе и молю Его укрепить любовь твою и дать тебе терпение. Знай же, что брань демонская отягощает тебя при вкушении пищи для того, чтобы ввергнуть тебя в расслабление. И со мною (диавол) долгое время вел брань, и очень отягощал меня, и каждую ночь возбуждал во мне рвоту; но когда я стал мало вкушать пищи, то он переменил брань свою, и лишь только я начинал принимать пищу и влагал частицу в рот, извергал ее рвотою. Я варил себе по две снеди, чтобы приятнее мне было вкушение, но и то было ухищрение демонское; благодатию же Христовою, терпением и благодарением оно прекратилось. Я был так бессилен, что и сказать нельзя, но не уступал (врагу), а понуждал себя, доколе не укрепил меня Господь. Брат! Так поступал я, немощный, а ты более внимаешь себе, и Бог пребывает с тобою. Тебе никто не завидует, кроме одного104, которого да упразднит Господь. Что касается поста, то преклони выю твою, вспоминая жизнь отцов и их бдения, смирись сердцем и, если можешь, потерпи до девятого часа, а если не можешь, то не заботься; старайся же сохранять пост внутреннего человека, исполняя заповедь: «еже не снести от древа» (Бут. 2:17), и предохранять себя от других страстей. Сей пост внутреннего человека приятен будет Богу и вознаградит для тебя недостаток телесного поста. Ты сказал о слезах, что нечувствие сердца и гордость удаляют их от тебя; истреби сии страсти, и тогда, при помощи святых, получишь слезы. Пот твой происходит от охлаждения, согрей себя немного, и Бог поможет тебе. Помолись и о мне, – расслабление мое ввергает меня во многие напасти, однако я не отчаиваюсь, имея Бога Милостивого.
* * *
104 Диавола.
510. Тот же (брат), когда впал в болезнь и не в силах был терпеть страдания, просил того же великого старца молиться за него и помочь ему.
Ответ. Брат мой и возлюбленный о Господе! Будучи уверен в тебе, по духовной любви моей к тебе о Христе, открываю тебе тайны Божии. Ты знаешь и убежден в том, что я день и ночь молю Бога, да спасет Он нас от лукавого во Царствие Свое вечное. И когда, по обыкновению, начал я молить Бога о тебе, Он сказал мне: «Оставь, да испытаю его для пользы души его, и да откроется чрез телесное страдание, каково терпение его, и что он должен наследовать за мольбы и труды». И я сказал: «Владыко, (испытай его) с милостью, как сына, а не как прелюбодейчище». Не надобно бы было и объявлять сего, но я сказал для того только, чтобы ты мог уразуметь радость оную, уготованную тебе. Итак, не печалься, Бог оказывает тебе милость. Если же сомневаешься, то преклони выю твою, зная, что потерпели святые мученики, и употреби розовое масло со святою водою, и Бог наш, по воле Своей, окажет тебе милость, как Ему угодно. Не желал бы я, чтобы ты страдал как-либо душою или телом. Бог да помилует тебя; помолись о мне.
511. Того же к тому же старцу прошение о молитве и помощи в том же страдании.
Ответ. Брат унылый и ропотливый! Зачем ты скорбишь, зачем вопиешь, для чего посылаешь далеко, имея Иисуса, стоящего близ тебя и желающего, чтобы ты призывал Его в помощь? Воззови к Нему: «Наставниче!» (Лк. 8:24) – и Он ответит тебе. Прикоснись краю одежды Его, и Он исцелит тебя не только от одного сего страдания, но и от всех страстей твоих. Если бы ум твой находился там, где бы ему надлежало быть, то и угрызения ядовитых змей и скорпионов не могли бы низвести тебя оттуда к ощущению телесной болезни: “забых, – говорит (Писание), – снести хлеб мой. От гласа воздыхания моего» (Пс. 101:5,6). Не скорби, – милость Божия близка к тебе. Приветствую тебя – нетерпеливого, как здравствующего о Господе.
512. Тот же (брат), сильно отягощенный (болезнью) и очень страдая, просил того же великого старца об исцелении.
Ответ. Бог мой да пошлет тебе скорое исцеление души и тела. Верую святому Его имени, что ты уже (и теперь) хорошо себя чувствуешь. Итак, сколько можешь, сохраняй благодарение к Нему за то, что Он возлюбил тебя и помиловал святым Своим вразумлением.
513. Благодарение того же. Как только старец произнес сей ответ, брат тотчас же исцелился и воздал благодарение Богу и старцу, прося вместе с тем и непрестанной молитвы о своем преуспеянии и спасении.
Ответ. Прелюбезнейший брат! Непрестанно должны мы воссылать славословие Владыке нашему Богу, Поелику Он и настоящее устрояет к успокоению жизни нашей. Вразумляя – приобретает нас, и испытывая – подает избытие (облегчение) и силу к терпению скорбей. Всех нас «мертвит и живит» (1Сам. 2:6), делая нас зрелищем миру и Ангелом и человеком (1Кор. 4:9). Да обрадуем же и мы Его нашим смирением, терпением, кротостью, долготерпением, чистотою, миром, благодарением. Да сбудется над тобою, многолюбивый мною, то, о чем просил ты во Христе Иисусе; приветствую вас о Нем и молю Его, да сохранит вас во имя Свое от всякого зла. Аминь.
514. Того же подобное (предыдущему) вопрошение о скорби сердца, и почему осталась в нем еще некоторая слабость.
Ответ. Брат унылый! Почему не оставляешь ты «мертвых погребсти своя мертвецы» (Мф. 8:22)? Презри тело, которое будут есть черви; оно нисколько не поможет тебе, когда предастся тлению. Апостол говорит: «плоти угодия не творите в похоти» (Рим. 13:14). Это (сказал я) тебе к поучению. А то, что ты писал, происходит, может быть, частью от желчи и частью от демонов. Утверди несколько помысл твой и обрати его на самого себя, и если, по воле Божией, облегчится часть (тягости), происходящая от демонов, то часть ее, которая есть следствие желчи, не повредит тебе. Я молюсь, по мере немощи моей, да не отринет Отец мой и Бог мой прошений твоих, но да исполнит их обильно, по человеколюбию. Он подает милость, от тебя же зависит, помолиться или не помолиться. Разумей, что я говорю, и помолись обо мне.
515. Того же к другому старцу. Скажи мне, отец мой, должно ли снисходить телу, когда оно требует пищи, приличной немощи; также можно ли принимать ее ранее обыкновенного, или должно наблюдать обыкновенное время и презирать все сие, хотя бы и трудно было переносить?
Ответ Иоанна. Бог дал нам разум, чтобы нам руководиться на путь правый, посредством Божественных Писаний. Апостол говорит: «Вся… искушающе, добрая держите» (1Сол. 5:21). Человек должен только наблюдать, чтобы не употребить или не сделать чего-либо по страсти; а что он делает по немощи или по нужде, то не вменяется ему ни в грех, ни в расслабление. В состоянии здоровья искать телу покоя побуждает похотение; а когда будем поддерживать тело по нужде, то оно будет помогать нам при исполнении наших потребностей. Если мы заботимся и о животных, которые служат нашим потребностям, тем более (должны заботиться) о теле, как об орудии души. Когда орудие притупится, сие затрудняет художника, хотя бы он был и быстроумен и сведущ. Апостол, обращая внимание на болезнь и слабость желудка святого Тимофея, повелел ему употреблять вино (см. 1Тим. 5:23), хотя и заповедал ему: «злопостражди, дело сотвори благовестника» (2Тим. 4:5). Итак, человек должен держаться рассуждения, и он не скоро поползнется. Прости, брат, не знаю, хорошо ли я сказал, но не следует противоречить. Что было у меня на сердце, то я и сказал любви твоей. Впрочем, как рассудишь, так и поступи.
Вопрос 516. От чего происходит, что мне бывает очень трудно, когда встаю ночью на псалмопение, и чувствую себя как будто нездоровым, и что делаю, – делаю с отягощением. Немощь ли это, или от бесов?
Ответ. Что происходит от болезни, то очевидно. Если тело не принимает обыкновенной пищи, явно, что оно находится в болезненном состоянии, и больной должен облегчить себе (молитвенное) служение. Если же тело питается как обыкновенно и не встает на службу, то явно, что сие происходит от бесов и должно понудить себя, однако по силе, а не сверх силы. А когда сердце бодрствует, то сон телесный ничего не значит. Однако случается, что иной почти храпит, но как скоро услышит о разбойниках, тотчас употребляет все усилия, чтобы избавиться от них. Когда рассудим, то найдем, что и с нами бывает так же.
Вопрос 517. Скажи мне, отец мой, бывает ли болезнь от Бога, и как узнать сие?
Ответ. Бывает. Когда человек чувствует болезнь, и страсть не беспокоит его, то такая болезнь от Бога и уничтожает брань, и тогда надобно оказывать телу некоторое снисхождение. Когда же при болезни беспокоит и страсть, то отнюдь не должно снисходить телу, ибо эта болезнь происходит от бесов, а снисхождение умножает страсть. И потому, где брань, там полезно утеснять тело, хотя бы оно находилось и в болезни, чтобы, помогая телу, не ввергнуть в болезнь душу. Если же очевидна будет причина изнеможения телесного, будет ли то от путешествия, или тело изнеможет от тяжелых ран, то должно снизойти телу, однако умеренно, а не сверх надлежащего, потому что и бесы примешивают свое.
Вопрос 518. Объясни мне, владыко: естественны ли болезни, случающиеся от нерадения и беспорядочности (в жизни)? И за что посылаются (человеку) болезни от Бога? Также и (скорбные) приключения, случающиеся с кем-либо, по предварительному ли попущению Божию бывают, или нет?
Ответ. Болезни, происходящие от нерадения и беспорядочности (в жизни), естественно за сим следуют. Посылаемые же от Бога, в наказание человеку, за преслушание посылаются. От тебя зависит: быть нерадивым, или жить нечисто и впадать в болезни, пока не приведешь себя в должный порядок. Впрочем, покаянием можешь избавиться от наказательных болезней. И (скорбные) приключения также бывают различны. Некоторые из них попускаются на нас за нерадение, а некоторые в наказание, к пользе нашей, чтобы мы покаялись. Различать же одни от других может (лишь) человек духовный.
Вопрос 519. Скажи мне, отец мой: как должно поступать тогда, когда немощь бывает смешанная и происходит и от естества, и от демонов? Прежде всего помолись о мне Господа ради.
Ответ. Кто хочет победить, тот несколько понуждает себя на пост, или на бдение, или на какое бы то ни было дело, как например: если кто, по обыкновению, не должен ничего вкушать до девятого часа, а немощь требует, чтобы он вкусил пищи в третьем часу, то пусть понудит себя потерпеть до шестого часа. И в отношении бдения так же должно поступать; тогда понуждение себя будет противоборствовать действию бесовскому, а снисхождение поможет немощи телесной. То же самое относится и к прочим случаям. И если проведем два дня, поступая так с рассуждением и в страхе Божием, то Господь поможет немощи нашей во всем. Помолись о мне.
Вопрос 520. Кто чувствует отвращение к обыкновенной пище, – что должно ему делать?
Ответ. При отвращении к ней, человек может иногда немного понудить свой помысл; если же он не в силах того сделать, то пусть снизойдет себе несколько, потому что это болезнь. Брат! Постарайся не забыть сего и веруй, что ты, по молитвам святых, получишь от Бога помощь и спасение.
Вопрос 521. Прости меня, господин авва, отцы говорят, что должно презирать тело, и опять говорят, что надобно управлять им рассудительно, и потому прошу тебя, объясни мне различие того и другого.
Ответ. Апостол объясняет нам различие того, о чем ты спрашиваешь. Он говорит: «плоти угодия не творите в похоти» (Рим. 13:14), и опять говорит: «Никтоже… когда свою плоть возненавиде, но питает и греет ю» (Еф. 5:29). Итак, если видишь, что в тебе возникает вожделение, тогда презри тело. Если же видишь, что тело находится в болезни и страдает, тогда грей и питай его в страхе Божием, чтобы и оно послужило тебе в духовном служении твоем.
Вопрос 522. Так как вы сказали, что больное тело надобно греть правильным употреблением пищи, то должно ли удаляться вредного ему, или нет?
Ответ. Если человек благоразумно будет удерживаться от вредных для него снедей, это не грех. А кто будет вкушать безразлично все, что у него ни случится, Бога ради, нерадя о вреде тела, такой человек больше первого, если он только не будет окраден через дверь высокомудрия. Вообще, должно беречься, чтобы не вкушать чего-либо по страсти, ибо это есть уже побеждение и приносит более вреда, нежели пользы. Здоровье же и страдание тела зависят от Бога, Который сказал: «Аз убию и жити сотворю: поражу и Аз исцелю, и несть иже измет от руку Моею» (Повт. 32:39). Итак, как Богу угодно, то Он подает здоровье через врача, и когда угодно – одним словом (Своим). Продолжительность же и непродолжительность страдания есть также дело предведения Божия, и потому те, которые совершенно предали себя Богу, не заботятся, но Бог творит с ними, что Ему угодно и им полезно. Итак, всякий должен поступать, как он может или, лучше сказать, как верует.
Вопрос 523. Объясни мне, что значит: «как верует»?
Ответ. Если Бог все освятил и очистил в пищу верным, то человек должен с благодарением вкушать что случится или что ему предложат, нимало не сомневаясь (см. 1Тим. 4:4), ибо святое и чистое никому не вредит; разве только совесть его и подозрение, когда он думает, что сие вредит ему, делают ему вред, потому что такой колеблется в вере, и оттого недуг усиливается в нем. Если же он верует в Пришедшего и Исцелившего «всяк недуг и всяку язю в людех» (Мф. 4:23), то Он же силен исцелить не только телесные недуги, но и (недуги) внутреннего человека. Если же сомневается, то (пусть) удаляется вредного ему, осуждая себя за то, что он не мог понести, но был побежден помыслом и оказался не имеющим твердой веры. Но и в таком случае он должен беречься, чтобы не по страсти вкушать пищу, ибо иначе повредит и душе своей и телу.
Вопрос 524. Кто верует, что не получит вреда, но почувствует болезнь, – что должно тому думать, чтобы не впасть в неверие?
Ответ. Если человек съест что-либо с верою и ощутит болезнь, то он не должен давать места сомнению, ибо Бог, зная, что болезнь сия избавляет его от многих душевных страстей, оставляет его в сем страдании. Да воспоминает же он тогда слова апостола, который говорит: «егда… немощствую, тогда силен есмь» (2Кор. 12:10). И да не подумает, чтобы сие случилось с ним от снедей, которые кажутся вредными, но это есть попущение Божие; ибо если бы он вкушал и то, что кажется хорошим и полезным, то без повеления Божия ничто не могло бы принести ему пользы.
Вопрос 525. Если нужна вера, то как авва Исаия сказал: когда случится, что на трапезе будет снедь, которая вредит тебе, то понудь себя съесть ее. Значит, и при вере он получал вред?
Ответ. Авва Исаия сказал это схоластику, который был здоров телом и мог все есть, и сказал для того, чтобы тот отсек свою волю. Господь да помилует и да укрепит тебя, сын мой!
Вопрос 526. Скажи мне, отец мой: ужели те, которые в болезни презирают лекарства и не обращают внимания на различие снедей, достигли совершенства?
Ответ. Презирающие лекарства и не обращающие внимания на различие снедей достигли в меру веры, а не совершенства.
Вопрос 527. Кто не имеет такой веры, должен ли тот приготовлять себе снеди, которые ему полезны в его немощи, или только вредных удаляться? И если случится что-либо не вредное и не весьма полезное, должен ли он без опасения вкушать сие?
Ответ. Пусть удаляется только от вредного. Если же случится что-либо не вредное, но и не полезное ему, то пусть вкушает оного, но не досыта, а немного, ибо кто будет есть досыта, тот и от полезного получит вред.
Вопрос 528. Если случатся две снеди, равно питательные, одна малоценная, а другая более ценная, то не первою ли (из них) должно удовлетворить своей потребности? А когда и малоценная будет приятнее другой, то которую должно избрать?
Ответ. Когда будут предложены две снеди, равные по всему, то каждой должно вкусить понемногу. А из двух неравных должно употребить менее ценную. Когда же сия последняя усладительна, а есть другая более ценная, то лучше вкусить последней; если же нет другой, то употребить малоценную и приятную, но вкушать ее, подвизаясь противу услаждения, и притом есть несколько менее надлежащего. Не случается ли, что болезнь часто заставляет человека принять что-либо весьма неприятное, но он принуждает себя употребить то для своего здоровья. Таким же образом если нужно будет употребить (в пищу) что-нибудь приятное, то должно вкусить и сего. Только человек, как мы уже сказали, обязан внимать себе, чтобы не победиться приятностию; однако, поступая и таким образом, он должен укорять и осуждать самого себя.
Вопрос 529. Вы сказали, что можно во имя Божие обращаться к врачу и в том нет ничего противного, и еще сказали, что лучше предоставить все Богу с верою и смиренномудрием. Помысл же говорит мне, что если со мною случится телесная болезнь, то я должен показать себя врачу, ибо не моей меры исцелиться без лекарств; и опять говорит мне помысл, что не этим должно пользоваться, а скорее освящением105 святых, и довольствоваться только сим последним. И потому прошу тебя, милосердный отец мой, скажи мне: чего мне лучше держаться?
Ответ. Брат! Вижу, что ты много заботишься о врачевании телесных болезней, и думаю, что отцы не заботились о сем. Второй помысл твой лучше первого, ибо второй заключает в себе совершенную веру в Бога, а первый – неверие. Один заключает в себе терпение, от которого происходит искусство (опытность), а из сего рождается упование не посрамляющее (см. Рим. 5:4,5); другой заключает в себе (душевное) изнеможение106 – сестру малодушия, в которой живет маловерие – матерь сомнения, отчуждающая от Бога и низводящая людей в погибель. Один (помысл) делает людей друзьями Божиими, другой – врагами Божиими. Один есть ходатай Царствия Небесного, а другой – геенны. Один возвышает главу (нашу) и дает нам дерзновение к Богу и Владыке нашему, другой заставляет нас со стыдом опустить главу и делает человека бездерзновенным перед Богом. Один собирает ум, да все попечение свое возложит на Господа; другой же вовлекает сердце человека в пленение и иные злые размышления. Один совершает дело так, что оно служит в назидание ближним, другой к расслаблению видящих. Один (помысл) руководится таким рассуждением: «Видящий сокровенные недуги может исцелить и мою болезнь»; другой же исполнен неразумия относительно Бога, что Он, может быть, исцелит его, а может быть, и нет. Один дарует мирное устроение и учит не унывать, а другой наводит смущение. Один заставляет человека приближаться к селениям и к весям, другой же – удаляться от всего подобного. Один влагает в сердце печаль и томит его, другой же внушает благодарение, сильно ходатайствующее о спасении людей пред великим Врачом, Который носит недуги наши. Я же, брат мой искренний, доселе, по лености моей, не показывал себя врачу и не прилагал врачевания к (своей) ране, не по добродетели, но по лености, для того, чтобы не приближаться к городам и селениям, не отяготить собою кого-либо, не заставить его беспокоиться о мне недостойном, боясь ответа, который в ожидаемый час потребуется от подобных мне. Но блажен, кто может потерпеть ради добродетели, ибо он делается соучастником терпения святого Иова. Помню и то, что многие жены, страдая в телесных болезнях, терпели, предоставляя все Богу. И стыжусь я, который называюсь мужем. Кровоточивая, оставя первый свой образ мыслей и познав, что нисколько не могли помочь ей телесные врачи, которым она раздала все свое имение, приняла другое намерение и прибегла к великому и духовному Врачу, исцеляющему души и тела, и недуг ее, еще прежде повеления (Владыки), как бы убоялся и исчез. И жена Хананейская оставила людей мира сего: чародеев, чревоволшебников, волхвов, видя, что суетно все их искусство, и прибегла ко Господу, взывая: «помилуй мя… сыне Давидов» (Мф. 15:22). И от одного конца земли до другого проповедано всем, что сотворил с нею человеколюбивый Врач. Оставлю прочих и буду поучаться в примере сих (двух жен): не успею ли, может быть, когда-нибудь, хотя поздно, достигнуть их веры и не лишиться блаженства. Довольно для меня и сих двух на обличение стыда моего, и не нужно приводить здесь в пример веру и смирение сотника, который не только оставил врачей и других (помощников) и пришел ко Владыке, но и счел себя недостойным ввести Его в дом свой и с верою сказал Ему: «рцы слово, и исцелеет отрок мой» (Лк. 7:7). Велика была его вера, и Спаситель наш похвалил его. Говорю же сие, пристыждая самого себя, что не желаю усильно, не ревную, не стараюсь, не прибегаю (к Богу) и не знаю, окаянный, когда постигнет меня оный приговор, когда призовут меня, когда приидет страшный и неумолимый Ангел грозно взять окаянную мою душу, и когда затворится дверь, и не останусь ли я вне, взывая с пятью (юродивыми) девами, – но никто тогда не услышит меня. Что сие снедает меня теперь, это явно, и что уныние и леность побеждают меня, и сие не тайно. Что же, отчаяться ли мне? Нет, да не будет сего: это смертный грех! Но умилостивись, брат, и пролей надо мною, как над мертвецом и смердящим гробом, горькие слезы, ибо знаем, как они полезны; плач Петра апостола научил нас сему. И помолись о мне, который говорю это и не делаю ничего доброго, чтобы и надо мною умилосердился Благой Врач и исцелил недуги мои душевные и телесные. Ему слава во веки, аминь.
* * *
105 То есть чем-либо, освященным чрез благословение святых, как-то: водою, елеем и т. п.
106 В славянском переводе: пренемогание.
Вопрос 530. Вот, я предаю себя Богу и в твои руки, попекись же о мне, благоутробный отец мой, Господа ради.
Ответ. Брат! Веруя таким образом, ты не отвержен Христом, Который сказал оной грешнице: «вера твоя спасе тя» (Мф. 9:22). Итак, предоставь все Богу, ибо «Той печется о нас» (1Пет. 5:7). Ему слава во веки, аминь.
Вопрос 531. Брат вопросил того же старца, говоря: если чья-либо болезнь требует операции, должно ли ее сделать? и следует ли просить об этом совета у отцов?
Ответ. Сын мой! Кто имеет какую-либо болезнь, тот должен вопрошать о ней одного из отцов и делать все по его совету, ибо иногда случается, что старец имеет дарование и тайно подает исцеление, так что и телесные врачи не всегда бывают нужны (больному).
Вопрос 532. Когда что-либо кажется мне хорошим, например: воздержаться, или пребывать в безмолвии, или сделать другому благотворение и подобное сему, – самому ли по себе следует это делать, или с совета отцов?
Ответ. Если человек не попросит совета у отцов касательно дела, которое кажется добрым, то последствия сего будут худые, и человек тот преступает заповедь, которая говорит: «сыне, с советом вся твори» (см. Сир. 32:21) и еще: «вопроси отца твоего, и возвестит тебе, старцы твоя, и рекут тебе» (Повт. 32:7). И нигде не найдешь, чтобы Писание повелевало кому-нибудь делать что-либо самому по себе; не просить совета означает гордость, и такой человек оказывается врагом Божиим, ибо Бог гордым противится, смиренным же дает благодать (Притч. 3:34). Кто же (после сего) будет смиренным, как не тот только, кто преклоняет выю свою пред старцами и принимает совет их по страху Божию.
Вопрос 533. Кого подозревают в ереси, а он исповедует правую веру, – должно ли оказывать тому веру или нет?
Ответ. Отцы требовали только правого исповедания веры. Если же действительно окажется, что кто-либо устами хулит Христа и живет без Него, то от такого человека надобно удаляться и не приближаться к нему. – Всякий, кто не хранит заповедей Христовых от сердца, есть уже еретик. И если человек в сердце своем не верует, то слова не принесут ему никакой пользы.
Вопрос 534. Если окажется, что чей-либо авва заражен ересью, – то должен ли брат оставить его?
Ответ. Когда действительно окажется, что он заражен ересью, то должно оставить его. Если же его только подозревают в том – не должно оставлять его, и даже узнавать о нем. Ибо тайное известно Богу, а людям явное.
Вопрос 535. Если авва имеет правый образ мыслей (о вере), но предвидится, что на том месте возникает ересь и есть опасность, как бы не встретилось понуждение к нарушению правой веры, авва же не хочет переселиться оттуда, а брат, сознавая свою немощь, хочет уйти в другое место, – хорошо ли он сделает или нет?
Ответ. Прежде того времени, когда возникнет ересь, которая может привести в затруднительное положение, никто не должен уходить, чтобы не сбылось на нем слово Писания; «Бегает нечестивый ни единому же гонящу» (Притч. 28:1). Когда же она обнаружится, тогда должно сделать сие, по страху Божию и с совета духовных отцов.
Вопрос 536. Что же делать, если на том месте нет таких отцов, к которым брат имел бы доверие, что они могут рассудить оное дело: должно ли ему уйти оттуда, по случаю опасности от ереси, и пойти в другое место, где есть, кто может рассудить, и там вопросить о сем?
Ответ. Да, надобно так поступить, и исполнить, что скажут старцы.
Вопрос 537. Если кто-либо из отцов, идя со мною, будет спорить о том, чтобы понести мою ношу, чего не следует допустить, ибо кто сие увидит, не получит от сего пользы, потому что идущий со мною старше меня, – то как мне поступить?
Ответ. Со смирением ему поклонись, чтобы он предоставил тебе самому нести. Если он не послушает, то поклонись еще раз и скажи: «Прости меня, Господа ради, мы не можем идти вместе, потому что кто нас увидит, – соблазнится»; когда же он и после твоего поклона будет настаивать на своем, то не слушай его, ибо это дело диавольское.
Вопрос 538. Не полезно ли будет прекратить сей спор и предоставить ему нести мою ношу, хотя видящие и будут сим соблазняться? Кажется, что спор здесь хуже соблазна, а из двух зол надобно избрать меньшее.
Ответ. Спор, продолжающийся и после поклона, показывает, что он есть дело диавольское, и не должно поступать по словопрению, ибо отцы говорят, что излишнее происходит от демонов.
Вопрос 539. Брат вопросил великого старца, полезно ли ему безмолвствовать?
Ответ. Желая идти путем Божиим, не ищи себе чести. В чем же состоит путь Божий, если не в том только, чтобы человек во всем отвергал свою волю и считал себя последнейшим и самым меньшим изо всех. Такой может идти путем сим, ибо кто не отсечет своей воли и не возложит упования своего на Господа, не может сего сделать. На нем исполняется слово Евангелия: «ищите, и обрящете: толцыте, и отверзется вам» (Мф. 7:7). В сем состоит жизнь и спасение. Поревнуй приобрести сие, ибо нет другого пути кроме сего. Брат! Не подвергнись (бесовскому) поруганию.
Вопрос 540. Что мне делать, отец мой, брани утесняют меня и все сильнее восстают на меня. Скажи мне, какой признак того, что я имею упование на Бога, и какой признак прощения грехов? и как мне пребывать в келлии по Богу?
Ответ. Брат! Время браней есть время делания: не расслабевай, но делай. Веди брань, и когда она усиливается, укрепляйся и ты, взывая: «Господи Иисусе Христе, Ты видишь немощь мою и скорбь мою, помоги мне и избави мя от гонящих мя… «яко к Тебе прибегох» (Пс. 141:7; Пс. 142:9)», и помолись, чтобы получить тебе силу служить Богу в чистом сердце. Признак упования на Бога состоит в том, чтобы отвергнуть от себя всякий помысл попечения о плоти и отнюдь не думать, что имеешь нечто в сем веке, ибо иначе будешь иметь упование на то, а не на Бога. Признак прощения грехов состоит в том, чтобы возненавидеть их и не делать более. А когда человек размышляет о них, и сердце его услаждается ими, или он и совершает их на деле, – это есть знак, что грехи еще не прощены ему, но он еще обвиняется в них. Пребывать в келлии по Богу значит осуждать себя, когда услаждаешься в сердце красотою келлии или телесным покоем своим, и говорить: «Горе мне грешному! Я имею все сие на осуждение самому себе, и недостоин сего, а другие, достойные, терпят тесноту, скитаясь и не находя телесного покоя. Господи Иисусе Христе, прости меня и за сие, ради имени Твоего, нареченного на нас». Господь да укрепит и да утвердит тебя, сын мой, чтобы ты преуспел и пришел в меру совершенную. Аминь.
Вопрос 541. Брат вопросил другого старца, Иоанна: отец мой! Помолись о мне, Господа ради, и скажи мне: хорошо ли многократно просить отцов за нас, хотя они уже и уверили нас, что делают это? И не кажется ли, что мы некоторым образом искушаем их чрез сие?
Ответ Иоанна. Брат! Много раз писал я тебе о молитве, что мы, по заповеди Божией, должны молиться друг за друга; особенно же когда один просит о сем другого, тогда еще гораздо более обязаны мы сие делать. Итак, мы не можем не молиться по силе нашей. Просить же молитвы отцов наших полезно, ибо сказано: «молитеся друг за друга» (Як. 5:16), и еще: «не требуют здравии врача, но болящии» (Лк. 5:31), и не должно пренебрегать сим, вспоминая неотступность (упоминаемой в Евангелии) вдовицы к судии неправедному. И так, как Отец наш Небесный весть, ихже требуем, прежде прошения нашего у Него, то почему же не сказал Он: «Не просите, – Я знаю, чего вы желаете, прежде нежели будете просить Меня», но Сам сказал: «Просите, и дастся вам» (Мф. 7:7), и проч. И потому хорошо просить, чтобы и получить, по Его обетованию. Когда просишь молитвы (у старца), скажи ему: «Авва, я страдаю сильно и прошу тебя, помолись о мне, как ты знаешь, ибо я имею нужду в милости Божией». И Бог, как Ему угодно, окажет тебе милость Свою, ибо Ему свойственно человеколюбие; Ему и слава во веки, аминь.
Вопрос 542. Если кто-нибудь, вкушая пищу вместе с братиею, скорее других удовлетворит свою потребность, хорошо ли ему просить у аввы (благословения) встать, или должен он сидеть, пока все встанут? Также, если он свою часть хлеба разделит соответственно всем снедям, не лучше ли так будет?
Ответ. Если кто, сидя на трапезе, приметит, что требование тела его удовлетворено, и он не может сидеть, не продолжая есть, то пусть просит (благословения) встать. Впрочем, лучше сидеть (до конца трапезы) и не есть, а самое лучшее – разделить свою часть хлеба на все снеди.
Вопрос 543. Братия, желая воздержаться, спросили авву, не повелит ли он им вставать из-за трапезы прежде прочих братий, потому что, оставаясь за нею, они не в силах бывают победить свое чрево. Когда же авва повелел им вставать, то некоторые соблазнились и осуждали их, не разумея пользы, которая от сего происходит, и послали вопросить о сем того же старца.
Ответ. Они, как делатели внимательные к душам своим, делают сие, подвизаясь в воздержании, чтобы, оставаясь за трапезою, не увлечься съесть еще сколько-нибудь предложенной пищи, ибо только совершенные могут, оставаясь за трапезою, не быть побежденными чревом. Вы же праздны, потому что не вразумились словами отцов, которые внушают нам: «Не говори: зачем это? но себе внимай», и увещевают нас никого не осуждать, исполняя слова пророческие: «да не возглаголют уста моя дел человеческих» (Пс. 16:4). Вы впали в то, о чем сказано: «лукавый человек от лукавого сокровища сердца своего износит лукавая» (Мф. 12:35). Почему не подумали вы о тех братиях хорошего, в назидание свое (говоря себе): «Мы нерадим, – а братия наши воздерживаются», подобно тому, как братия, ранее встающие из-за трапезы, помышляют о вас хорошее, говоря: «Горе нам! Мы встаем по немощи, а братия наши хотя и более нас едят, но от сего не получают вреда, ибо все делают с рассуждением». Таким образом, они избегают угрозы, заключающейся в изречении (Господнем): «Не судите, да не судими будете» (Мф. 7:1), а вы подпадаете ему, осуждая братий ваших, которые выше вас, и нарушаете тем слово апостола: «Ядый не ядущаго да не укаряет» (Рим. 14:3). Скорее же следовало бы вам, вкушая более братии, скорбеть о том, что чрево побеждает вас, и благодарить Бога за принятие пищи, и Он чрез сие благодарение может избавить вас от брани с чревом и осуждения братий. Если же хотите, то да будет вам известно, что дела надобно рассматривать с рассуждением, чтобы отличать благое от злого, по слову апостола: «Вся… искушающе, доброе держите» (1Сол. 5:21). А рассуждение сие, без всякого прекословия, есть дело аввы.
Вопрос 544. Брат вопросил великого старца, говоря: я имею догматические книги и, читая их, ощущаю, что ум мой от страстных помыслов переносится к созерцанию догматов. Иногда же помысл запрещает мне читать их, говоря: ты не должен читать их, потому что ты окаянен и нечист.
Ответ Варсонофия. Не хотел бы я, чтобы ты занимался сими книгами, потому что они возносят ум горе, но лучше поучайся в словах старцев, которые смиряют ум долу. Я сказал сие не с тем, чтобы унижать догматические книги, но лишь даю тебе совет, ибо пища бывает различна.
545.
Некоторый брат, странник, и притом больной, пришел в общежитие, ища себе врачевания, и был помещен в келлию одного брата, а тому показалось это отяготительно.
Уразумев сие, старец сказал ему следующее: «О, брат! Испытай твой помысл и сознайся, что если бы то был твой брат по плоти, не пожелал ли бы ты принять его под свой надзор? Смотри, как плотское (мудрование) действует в тебе; а ты принял к себе теперь духовного твоего брата, потому что все мы едино о Христе. Внимай же, брат, себе во страхе Божием».
Услышав сие и получив пользу, брат весьма умилился и объявил о том старцу, сказав: «Прости меня, господин авва, и помолись о мне! Я принимаю (к себе) брата моего с великою радостью».
Вопрос 546. Брат, который относился к авве Варсонофию прежде, чем сей старец пришел на безмолвие в общежитие аввы Серида, и потом отлучился от него (великого Варсонофия), возвратясь, уничижал некоторого благоговейного брата, как невежду и (человека) ничтожного, и просил старца наставить его на прежний путь, говоря: Бог привел меня к твоей святыне.
Ответ. Апостол говорит: «не в словеси бо Царство Божие» (1Кор. 4:20), и авва Макарий сказал: «Право верующего и подвизающегося в благочестии Иисус не предает страстям и в руки демонов». Господь сказал: «многи вдовицы беша во дни Илиины во Израили… и ни ко единей их послан бысть Илия, токмо в Сарепту Сидонскую к жене вдовице», хотя она и была язычница. И еще сказал: «мнози прокажени беху при Елиссеи пророце во Израили, и ни един же от них очистися, токмо Нееман Сирианин» (Лк. 4:25-27), который хотя и был иноплеменник, но веровал. Потому я и полагал, что ты, отделившись от нас, оставил самооправдание и приобрел смирение; но вижу из помыслов твоих, что ты тот же самый, или сделался еще хуже. Если уничиженное и ничтожное и «буяя мира избра Бог» (1Кор. 1:27,28), то очевидно, что славное и пользующееся у людей похвалой отвергнул; ибо не то, что угодно людям, угодно и Богу; но Бога ради бесчестное у людей ублажается Богом, как Сам Он сказал о сем: «Блажени будете, егда вы возненавидят человецы, и егда разлучат вы… и пронесут имя ваше яко зло, Сына Человеческого ради. Возрадуйтеся… и взыграйте… По сим бо творяху пророком отцы их» (Лк. 6:22,23). Ты воспитывался вместе с нами не малое время, испытай свое сердце: какой повод или совет получил ты от нас, который отлучал бы тебя от пути Божия? И покров, бывший над тобою, откуда происходил, как не от скорби, которую ты претерпел, будучи изгнан старцем для твоей же пользы? Скажи мне, брат, на что Бог взирает: на начало ли человека или на то, чем он кончит начатое? Ты сам знаешь, что ты приобрел во время твоего странствия. Знаешь также и то, что, когда ты прежде жил со мною, я говорил тебе: если слушаешь меня в одном, а в другом противоречишь, то и в том, в чем слушаешь, исполняешь свою волю, я и не дам за тебя ответа Богу. Если Бог привел тебя, то Он и управит тебя, если же (ты пришел) по своей воле, то писано: «отпустих я по начинанием сердец их» (Пс. 80:13). Итак, помолись о мне и оставь нас в покое, и я желаю о Господе быть без попечения относительно всего.
Вопрос 547. Братия, вышедши из одного общежития, купили себе келлии в тех местах, в которых было сие общежитие, без совета аввы оного107. Оскорбясь на них, как на нарушителей порядка, авва Серид хотел изгнать их оттуда, они же стали противоречить ему. (Тогда) тот же старец был вопрошен: хорошо ли поступили те братия, и как должно было поступить?
Ответ. Везде находим (примеры) того, что прекословие губило многих людей, как и Дафана, и Авирона, сопротивлявшихся Моисею, и (вообще) оно есть худой признак. Если (те братия) не побоялись своего аввы, то кого они постыдятся? А когда кто не стыдится – это есть знак возмущения помысла, а возмущение сие происходит по внушению диавольскому; ибо прежде всех взбунтовался диавол, и делающие то же самое бывают его чадами. И какие последствия вышли из сего? Такие совершенно удалили себя от смирения, затыкая уши свои, чтобы не услышать Сказавшего: «Егда же гонят вы во граде сем, бегайте в другий» (Мф. 10:23), и «хотящему судитися с тобою и ризу твою взяти, отпусти ему и срачицу» (Мф. 5:40); они же покорились злу, а злое не рождает ничего доброго; ибо сказано (в Писании): «не может… древо зло плоды добры творити» (Мф. 7:18). В преступлении своем они попрали и чин святых отцов; ибо отцы говорят: если пойдешь куда-нибудь с тем, чтобы поселиться там, то прежде спроси, кого следует, чтобы кто-либо не оскорбился твоим поселением там. И если отцы заповедуют так относительно других, то тем более (должно соблюдать сие) там, где бывает скорбь игумену чрез такого человека. Конец же оного дела должен быть таков: пусть они, как согрешившие, пригласят других и попросят авву своего простить их и не воздать им зла за зло, а сей (последний) пусть простит их; ибо в Писании сказано: «Должни есмы мы сильнии немощи немощных носити» (Рим. 15:1). И Господь говорит: «аще ли не отпущаете человеком согрешения их, ни Отец ваш Небесный отпустит вам согрешений ваших» (Мф. 6:15). И еще: «Будете убо вы совершени, якоже Отец ваш Небесный совершен есть» (Мф. 5:48). Таким образом Бог прославится чрез обращение того в назидание многих.
* * *
107 Серида.
Вопрос 548. Авва сего общежития, в котором пребывали и другие святые старцы, повелел сделать одно дело; а некоторым из братий, которые держались своей воли, показалось сие тяжелым, и они стали роптать. Уразумев это, тот же великий старец сказал им следующий ответ:
Братия! Господь сказал: «овцы Моя гласа Моего слушают… и по Мне грядут» (Ін. 10:27), и проч. И потому, кто истинный ученик, тот пребывает послушным своему авве во всем до смерти, и все, что ни делает его авва, он обращает себе в назидание, не смея рассуждать о повелеваемом ему или сказать: «зачем это? для чего это?» Иначе он был бы не учеником аввы, но судиею; все же такое происходит не от чего иного, как от развращенной воли человеческой. Итак, если чей-либо авва повелит ученику своему сделать какое-либо дело, а тот станет противоречить, то очевидно, что он желает поставить на своем и упразднить слово аввы своего. Пусть таковой рассудит, кто (в сем случае) будет аввою: тот ли, чье слово упразднилось, или тот, чье осталось? Кто хочет исполнить свою волю, тот сын диавола, а кто исполняет волю такового, тот исполняет волю диавола. Если же он и исполнит волю свою, то и тогда не получит покоя. А что в сем заключается? Лишь одно непослушание, которое есть погибель души. Итак, кто видит себя, что он соблазняется своим аввою, тот должен отойти от него, дабы не погубить души своей и не понести осуждения за других, которых он развращает. Не зная, хорошо ли или худо сделал авва его, он соблазняется безвременно, ради своей воли, потому что, если бы и сделалось по воле его, праведнее аввы своего никто не был. А когда он лучше аввы своего знает полезное, то зачем еще остается учеником его? Пусть отойдет и сам научит других. Не прельщайтесь от диавола и не следуйте (внушениям) своей воли во вред себе, – никогда не будет по воле вашей, ибо зло не истребляет зла. Но если предоставите волю вашу Богу, то Он сотворит, как Ему угодно. Братия! Бог видит, что я написал вам сие, сожалея о вас. Кто примет (слова мои), тому послужат они во спасение; а если бы кто не принял или даже захотел бы плюнуть на написанное, и это в его воле, как некоторые (и поступили) уже, клевеща на нас: одни в сердце, а другие и устами. Простите мне.
Ответ 549, того же великого старца к одному из отцов, вопросившему: должно ли наказать прекословящего ученика своего строгою епитимиею?
Брат возлюбленный! Знай, что время сие лукаво есть. Неоспоримо, что наказание хорошо и достойно удивления, и имеет в свою пользу многие свидетельства; ибо Писание говорит: «Егоже… любит Господь, наказует» (Євр. 12:6), и еще: «Блажен человек, егоже аще накажеши, Господи» (Пс. 93:12), и проч. Но брат сей борим жестокосердием; потерпи же и потрудись с ним: «обличи, запрети, умоли» его, по слову апостола (2Тим. 4:2); и если он примет это наказание, то снова будет приобретен. Возбуди его от тягчайшего сна жестокосердия, ибо когда одебелеет кожа терния его, то придется плакать о нем плачем многим и неутолимым. Если он потрудится исторгнуть терния, пока еще они былинки, то может вскоре избавиться от такой страсти. А когда окрепнет терние это, то исторжение его будет сопряжено с трудом, подвигом и болезнями. Итак, скажи ему, чтобы он тщательно внимал себе.
Ответ 550, того же великого старца к брату, который занимался в общежитии плотничною работою и, будучи борим различными помыслами, подумал так: пребывание здесь не приносит мне ни малой пользы, и я не получил здесь никакой помощи (душе своей).
Брат! Мы сами не хотим избавиться от тяжелых дней и лютых скорбей. Два дарования дал Бог людям, чрез которые они могут спастись и избавиться от всех страстей ветхого человека: смирение и послушание, а мы не стремимся к ним, не желаем ни пребывать в них, ни руководиться ими, для того чтобы приобрести помощь, избавиться от зол и прилепиться к великому Врачу Иисусу, Который может уврачевать нас от воспаления (страстей). Зачем собираешь все злое в сокровищницу твою, смущаешься и тужишь? Перестань быть гневливым, раздражительным и завистливым. Познай, что такие бывают презренны, а не почтенны. Оставь все уклонения (от пути правды), преклони выю к смирению и послушанию, и получишь милость. Если будешь исполнять со смирением и послушанием то, что слышишь (от отцов), то Господь подаст тебе благую помощь Свою не только в том деле, в котором ты упражняешься теперь, но (устроит), что и все дела твои будут успешны, ибо Он хранит путь боящихся Его и покрывает шествие их. Зачем негодуешь? Зачем споришь? Милость Божия поможет тебе, если ты пребудешь постоянно в терпении Божием. Умри, окаянный, для всякого человека. Скажи помыслу: «Кто я? – «земля и пепел» (Бут. 18:27) и пес». Скажи себе: «Я вовсе ничего не значу». Зачем предсказываешь самому себе погибель и не страшишься Бога? Как не стыдишься, говоря: «Я не получил здесь помощи»? (Знай), что сатана ослепляет сердце твое, приводя тебя в неблагодарность тою мыслию, что ты не получаешь никакой пользы в святом месте. О, неразумный человек! Если бы не сохраняла тебя рука Божия и святые молитвы святых, здесь пребывающих, то где бы ты был теперь, как не во тьме кромешной! Где бы ты мог получить столько пользы? – нигде. Но диавол, желая удалить тебя от искреннего союза со святыми, их покрова и пользы, через них получаемой, всевает в тебя семя смертное на погибель тебе, дабы ты совершенно предался в руки врагов истины, и они могли разорвать агницу, разумею душу твою. Не разбирай других, уничижая или осмеивая их, ибо тебя самого уловляют (враги), смущая сим; тебе самому вредят они, изгоняя тебя (из области) тишины и мира, благопостоянства, разума и всякого блага. Оставь сие, последуй словам моим, и я буду носить бремя твое, и ты получишь помощь, милость и спасение души твоей. Брат! Мы спасаемся с трудом. Понуждай же себя не говорить: «Что это? зачем это? зачем я не имею равного с теми или с другими?» Но прилежно трудись в малом рукоделии твоем, со страхом Божиим, и получишь за него немалое воздаяние. И не отчаивайся, ибо это доставляет радость диаволу, которою да не даст ему Бог возрадоваться, но скорее да восплачется о спасении твоем чрез Христа Иисуса, Господа нашего, Которому слава во веки, аминь.
551. Тот же брат вопросил другого старца.
Помысл говорит мне: если хочешь спастись, выйди из общежития и обучайся безмолвию, как сказали отцы; ибо я не получаю пользы от занятия плотничною работою, и она причиняет мне многие смущения и скорбь.
Ответ Иоанна. Брат! Уже тебе сказано, что неполезно тебе выйти из общежития, и теперь повторяю, что как скоро выйдешь, ожидает тебя падение. Впрочем, ты сам знаешь, что делаешь. Если же истинно желаешь спастись, то приобрети смирение, послушание и покорность, то есть отсечение своей воли, и будешь жив на небеси и на земли. Что же касается до молчания, о котором говорят отцы, – ты не знаешь, да и многие не знают (в чем оно состоит). Не в том состоит молчание, чтобы молчать устами; ибо один человек говорит тысячи слов полезных, и сие вменяется ему в молчание, а другой скажет одно праздное слово, и оно вменяется ему в попрание учений Спасителя, ибо Он Сам сказал: «всяко слово праздное, еже аще рекут человецы, воздадят о нем слово в день судный» (Мф. 12:36). Ты говоришь, что от занятия плотничною работою ты не получаешь никакой пользы, но поверь мне, брат, что ты сам не знаешь, получаешь ли ты пользу (или нет). А это не что иное, как поругание демонов, которые показывают помыслу твоему что хотят, для того чтобы тебе исполнить свою волю и преслушать отцов твоих. Кто желает утвердиться в истине, тот вопрошает отцов: «Вредно ли или полезно мне то или другое?» верует тому, что они говорят, и делает то, что приносит ему пользу. Многие давали плату, чтобы быть укоренным и навыкнуть терпению, а ты и без денег учишься терпению, по слову Господню: «В терпении вашем стяжите души ваша» (Лк. 21:19). Мы должны благодарить оскорбляющего нас, что чрез него приобретаем терпение. Ты находишься в хорошем месте, да не искусит тебя диавол. Господь да поможет тебе. Аминь.
552. Брат вопросил того же старца, говоря:
Так как авва обязан дать за меня ответ, то как я должен вопрошать его о деле? (Не так ли): авва, повелишь ли мне сделать такое-то дело?
Ответ. Не говори: «Я желаю делать то-то», но говори: «Авва, что повелишь мне делать?» Ибо если вопрошающий о деле имеет свою волю, относительно его108, то хотя бы и повелено ему было сделать оное, он сам будет отвечать за вред свой, потому что делает оное по своей воле.
* * *
108 Иметь свою волю в каком-нибудь деле значит, во-первых, иметь предварительное желание или влечение заниматься им; во-вторых, желать делать его так, как нам нравится.
Вопрос 553. Если я имею волю в каком-либо деле, но предварительно не вопросил о нем авву, а он сам по себе повелел мне сделать его, – не вменяется ли мне это в своеволие?
Ответ. Скажи ему: «Я имею волю в сем деле, что повелишь мне?» И если он скажет тебе: «Сделай его», то в этом будет уже его воля. А как скоро даст тебе другое дело, то прими его с радостью.
Вопрос 554. Если же я не имею воли в каком-либо деле, но, желая угодить авве, напомню ему о нем, зная, что ему приятно будет, чтобы оно совершилось; также если я случайно получу повеление сделать что-нибудь, но сие не исполнено, и я напомню, чтобы окончить: ужели и это неуместно?
Ответ. Лучше подождать, пока получишь от аввы (повеление). А когда видишь, что он недоумевает, кому повелеть, и скажешь ему, желая угодить ему, это не будет неуместно. Если же и ты, получив повеление что-либо сделать, не сделал сего, то напомни, что (дело) не сделано, и только; и так окажется, что ты поступил в сем деле не по своей воле.
Вопрос 555. Писание говорит: «Аще дух владеющаго взыдет на тя, места твоего не остави» (Еккл. 10:4), Что это значит?
Ответ. Вместо сего (т. е. вопроса о том, что это значит), не позволяй помыслу взыти на тя и не беседуй с ним, но прибегай к Богу; ибо, если захочешь дать ему (помыслу) ответ, увлечешься в размышление о нем, которое отвлечет тебя от теплоты молитвенной.
Вопрос 556. Брат вопросил того же старца: когда я услышу о ком-либо, что он худо говорит о мне, что делать?
Ответ. Тотчас встань на молитву и помолись сперва о нем, потом о себе, говоря: Господи Иисусе Христе! помилуй сего брата и меня, непотребного раба Твоего, и покрой нас от лукавого, молитвами святых Твоих. Аминь.
Вопрос 557. Кто начнет злословить другого и опомнится, что он должен сделать?
Ответ. Кто начнет злословить кого-либо, тот должен скорее перестать и переменить беседу на другую, более полезную, но не медлить и в этой, чтобы от многословия (снова) не впасть в злословие.
Вопрос 558. Кто хотя не злословит другого, но с удовольствием слушает злословие, не подлежит ли тот за сие осуждению?
Ответ. Слушать с удовольствием злословие есть также злословие и заслуживает равного с ним осуждения.
Вопрос 559. Откуда происходит уныние? И что надобно делать, когда оно приходит?
Ответ. Есть уныние естественное от бессилия, и есть уныние от беса. Если хочешь распознать их, распознавай так: бесовское приходит прежде того времени, в которое должно дать себе отдохновение, ибо, когда человек начнет что-нибудь делать, оно, прежде нежели совершится треть или четверть дела, нудит его оставить дело и встать. Тогда не надобно слушать его, но должно сотворить молитву и сидеть за делом с терпением, и враг, видя, что человек о сем творит молитву, перестает бороть его, ибо он не хочет давать повода к молитве. Естественное же уныние бывает тогда, когда человек трудится выше силы своей и понуждается еще более прибавить себе труда; и так образуется естественное уныние от бессилия телесного; при сем должно испытать силу свою и упокоить тело, по страху Божию.
Вопрос 560. А что если и самое то место, где случается демонское уныние, весьма знойно, содействует унынию и еще более отягощает человека, так что он не в состоянии бывает сопротивляться обоим? Не должен ли он (посему) удалиться оттуда в час брани?
Ответ. Хорошо подвизаться, чтобы не удалиться от места своего во время брани. Но кто видит, что он побеждается, будучи отягощаем трудом, пусть уступит и, облегчившись собственно от тяжести, да подвизается на самое уныние, призывая имя Божие, и получит помощь от Бога. Удаляться же ради уныния, тогда как нет тяжести, от места зависящей, лишь более отягощает, усиливает брань и наносит вред душе твоей. Когда же (уныние) овладеет кем, то прогоняется (не иначе), как большим трудом, если и другие возносят (о таком) молитвы.
Вопрос 561. Когда от уныния найдет дремание и воспрепятствует предлежащему делу: должно ли встать или продолжать (дело) сидя?
Ответ. Должно встать и не переставать молиться Богу, и Господь упразднит дремание молитвою.
Вопрос 562. Когда нападает на меня лукавый помысл, сердце мое возбуждается против него с раздражительностью, и даже употребляю и голос; иногда же случится делать сие и в присутствии других: хорошо ли это или нет?
Ответ. Не хорошо так делать, дабы сие не обратилось в привычку и не послужило во вред людям и на соблазн видящим. А должно без смущения призывать имя Божие, и лукавый помысл удалится.
Вопрос 563. Брат, выйдя из общежития и возвратясь снова, сказал тому же старцу: согрешил я, будучи поруган бесами и отлучившись от матери моей (святой обители) и от вашего покрова, отцы мои; почему и молю вас включить меня в число новоначальных, еще не принявших (монашеского) образа.
Ответ. Чтобы быть на последнем месте, не твое дело искать сего: это зависит от усмотрения аввы твоего; а твое дело – приготовить себя к послушанию.
564. Прошение некоторого из безмолвствующих отцов к тому же старцу.
Прошу тебя, отец мой, помолись о мне Господа ради, ибо я весьма бедствую как от лености моей, так и от нападения вражия, и если Бог не подаст мне молитвами вашими силу и не запретит врагу, то не знаю, придет ли когда ладия моя в пристанище. Но как некогда Моисей испросил, чтобы не погиб такой народ во гневе Божием, так и ты, преподобный отец мой, испроси окаянную мою душу, ибо Бог наш Благ и любит, когда святые просят у Него спасения душ, и вам прилично такое прошение. Проси же и владыку нашего авву (Серида), чтобы он смотрел на нас иначе, потому что я очень люблю его и имею нужду в его (духовном) утверждении.
Ответ. Если любовь твоя написала о нас, малейших, что мы не желаем никому погибнуть, то что скажешь о Том, Кто клялся Собою: «живу Аз, глаголет… Господь, яко не хощу смерти грешника, но еже обратитися… и живу быти ему» (Єз. 33:11), о Котором свидетельствует апостол, говоря: «Иже хощет всем человеком спастися и в разум истины приити» (1Тим. 2:4). Брат! Не обленись приступить ко Иисусу, говоря: «Господи, спаси ны, погибаем» (Мф. 8:25), и увидишь, как Он низлагает врагов наших. Беседуй к Нему, говоря: «Господи Боже мой! Защити меня от них «яко к Тебе взях душу мою» (Пс. 85:4)». А о том, чтобы претерпевать скорби и искушения, нет надобности писать тебе, ибо ты знаешь, что говорит о сем апостол и какой конец терпения. Не будем же изнемогать в духе, возлюбленный брат мой! Пекущийся о нас Господь силен помочь нам. Внушая нам быть дерзновенными, Он сказал: «Аз есмь, не бойтеся» (Мф. 14:27), и еще: «дерзайте, Аз победих мир» (Ін. 16:33). Итак, да не вознерадим прибегать к Нему и молить Его благость, ибо Он творит по преизбыточествию, ихже просим или разумеем (Еф. 3:20). Вспомни, что где труд, там и награда; где посредством искушения обнаруживается доблесть, там и венец победы; а где любовь к Богу, там (готовность) взойти с Ним на крест, чтобы с Ним пострадать и прославиться с Ним, чтобы вместе с Ним умереть и жить. Восходящий на крест оставил земное, умер миру и должен горняя мудрствовати, «идеже Христос одесную» (Кол. 3:1) Отца. Об авве (скажу): помолись, да покроет его Господь, ибо много ему беспокойства; но веруем, что Господь покрывает его и помогает ему. Я сказал ему, что он очень замедлил (заняться тобою), и он отвечал мне то же, что сказал и тебе. Что же касается до молитвы, знаю, что я ничего не значу, но не могу разрушить и любви, а ты помолись о мне, Господа ради.
565. Моление аввы общежития к тому же старцу.
Время тяжелое, помолись, отец мой, ко Господу, чтобы оно миновало, и, мы рабы твои, были покрыты от всякого искушения грехов наших.
Ответ. Если будем делать доброе, то Господь даст, что тяжкое время минует нас; если же будем умножать злое, то приготовим самим себе преждевременную погибель. Вы же, когда пребудете во благом, то Бог пошлет Ангела Своего, который положит на нас знамение, чтобы грядущий и держащий меч (Ангел) миновал нас молитвами святых. Аминь.
566. Моление безмолвствующих в общежитии отцов к великому старцу о мире.
Мир бедствует, и мы все умоляем тебя, помолись благости Божией, да отымет руку и возвратит меч «во влагалище его» (1Хрон. 21:15,27). Стань «между мертвыми и живыми» со святым твоим фимиамом (Чис. 16:48), и сотвори, чтобы престало всегубительство; воздвигни святой алтарь «на гумне Орны» (1Хрон. 21:28), и престанет гнев Божий. Усильно молимся и просим тебя: помилуй мир погибающий; вспомни, что мы все члены твои; покажи и в настоящем (времени) милосердие твое и чудеса от Бога, ибо Ему слава во веки, аминь.
Ответ. Братия! Я нахожусь в плаче и рыдании, видя грядущий на нас гнев, потому что мы делаем все противное Богу. Он сказал: «аще не избудет правда ваша паче книжник и фарисей, не внидете в Царствие Небесное» (Мф. 5:20), а наше беззаконие гораздо больше, нежели у язычников. Многие молят человеколюбца Бога о том, чтобы прекратился сей гнев Его на мир, и нет никого человеколюбивее Бога, но (при всем том) Он не хочет помиловать нас, ибо сопротивляется сему множество грехов, совершающихся в мире. Есть же три мужа совершенных пред Богом, которые превзошли меру человечества и получили власть решить и вязать, отпускать грехи и удерживать их. Они-то стоят между губительством и миром, чтобы Господь не вдруг истребил весь мир, и по молитвам их Он растворяет наказание милостью; им сказано, что гнев сей пребудет на малое время. Итак, молитесь с ними. Молитвы сих трех мужей сливаются во входе Горнего жертвенника Отца светов, и они сорадуются и свеселятся друг другу в небесах. Когда же взирают на землю, то вместе плачут и проливают слезы, и рыдают ради совершающихся на ней зол, которые воздвигают гнев Божий. Мужи эти суть: Иоанн в Риме, Илия в Коринфе и еще некто в епархии Иерусалимской, и я верую, что они оказывают (миру) великую милость, – поистине оказывают. Аминь. Бог мой да укрепит вас услышать и вместить сие, что для неразумевающих непостижимо.
567. Прошение. Брат послал к другому старцу Иоанну, прося его так: если тебе нужно что-нибудь, то Господа ради скажи мне, и я подам тебе.
Ответ. Брат! Бог да подаст тебе благое воздаяние за предложение. Впрочем, я еще никогда, нуждаясь в какой-либо вещи, не говорил никому: «дай мне»; но когда Бог видит, что я имею в чем-либо нужду, то внушает кому-нибудь, и тот приносит; я же принимаю. А когда я сам попрошу, это будет не нужда, а пожелание.
568. Авва сказал о том же старце109:
Я никогда не видал, чтобы сей старец улыбался, или был смущен, или без слез приступал к Святому Причащению, когда говорил: «Господи, да не будет мне в суд Святая сия».
* * *
109 Игумен Серид об Иоанне, так называемом «ином старце». Игумен Серид об Иоанне, так называемом «ином старце».
569.
Некогда случилось тому же старцу назначить авве одно дело. Авва же, отойдя от него недалеко, забыл (сказанное), и когда опять пришел к нему, то старец перед тем, как отпустить его, сказал: «Если вспомнишь, сделай то, что я сказал тебе». Авва, опечалясь своим забвением, просил прощения (у старца); уйдя же, опять забыл. Спустя несколько дней он снова пришел к старцу, и так же, как прежде, когда он собирался уйти, старец с кротостью напомнил ему о деле. Когда авва сильно оскорбился на себя, старец сказал ему: «Не скорби, а когда вспомнишь, то сделай». А как сие случалось неоднократно, то авва сказал о сем великому старцу и просил его объяснить ему, что это значит. Старец сказал ему: «Сие случилось попущением Божиим, дабы ты увидел терпение и долготерпение старца и сделался подражателем его».
570. Повесть об авве Сериде.
Об авве Сериде мог бы я передать вам многие великие, чудные и достойные удивления сказания; но, оставляя многое, для сокращения слова, воспомяну лишь малое, достаточное для того, чтобы изобразить вам добродетель сего мужа. От юности своей он пребыл в целомудрии и был воздержен гораздо более всякого другого, и так удручил тело свое, что оно было сильно изъязвлено, хотя после сего святой старец110 помолился Богу и исцелил его, дав ему при том заповедь на будущее время управлять телом своим с рассуждением, дабы оно могло послужить в духовной службе и понести труды по управлению братией.
* * *
110Великий Варсонофий.
571.
Послушание же он приобрел великое, повинуясь во всяком деле сему же великому старцу, даже до самой смерти. Отвергаясь своих хотений (как сам старец засвидетельствовал о нем в вышеписанных ответах), он был совершенным послушником, ибо много пострадал от старца, претерпел биения и многоразличные искушения, и, будучи, как злато в горниле, испытан в трудных и многоразличных делах, стал «сосуд в честь… благопотребен Владыце» (2Тим. 2:21); ни в чем и никогда он не противоречил и не считал себя аввою, но лишь учеником старца, который обязан совершенным к нему послушанием, что и было знаком крайнего его смиренномудрия. Посему-то старец и признавал его за искреннего своего сына.
572.
И помолился Богу даровать ему дарование рассуждения, приобретя которое, он мог с помощью небесной благодати путеводить в жизни души (других), врачевать оскорбленных, преподавать (всем) целительное врачевство, слово от Духа (истекающее), и подавать мир ссорящимся; ибо, умиротворив сперва себя, он сделался и для других источником мира, и исполнилось на нем слово: «Блажени миротворцы: яко тии сынове Божии нарекутся» (Мф. 5:9). Он был долготерпелив, безмятежен и кроток к приходящим; слово его было веселое, но с достоинством и приправлено солию (мудрости), ибо, по Писанию, мудрость соединялась в нем с незлобием (см. Мф. 10:16). Увеселяя души братий духовным словом учения и побуждая их к добродетели добрым примером собственной жизни и добродетельного действования, он был весьма любим ими; учил тому, что исполнял сам, срастворяя кротость по Богу страхом Его и употребляя во время то и другое: «обличая, запрещая, умоляя» (2Тим. 4:2), по слову апостола.
573.
И для нашей пользы он открыл нам, что в случившейся ему тяжкой болезни, одержимый сильною и неослабною горячкою, он не молил Бога подать ему здоровье или облегчить его от болезни, а лишь даровать ему терпение и благодарение.
574.
Случилось, что некогда один благоговейный и полезный (для общежития) брат, смутившись, по действию диавольскому, хотел уйти (из обители). Поучив его много и не убедив остаться, авва (Серид) стал на молитву и положил поклон. Увидев сие, брат также стал на молитву и сделал то же самое; тогда авва, обратясь, перекрестил его сердце и сказал: «Брат, как ты желаешь поступать теперь?» На это брат отвечал ему с мирным устроением духа: «Сделаю, как тебе угодно». «А если так, – сказал авва, – то ступай и трудись». И пойдя, он трудился, по обыкновению, и жил мирно, повинуясь ему со страхом Божиим.
575.
Некогда авве необходимо было нужно место, находившееся близ его общежития, для постройки на нем церкви и странноприимницы; он просил владельца уступить ему оное место за деньги, но тот не согласился на это. Будучи же беспокоим (напоминаниями) как от братии, так равно и от посещающих (обитель) мирских христолюбцев о том, чтобы купить оное место, и в скуке от сего недоумевая, как ему поступить, авва сообщил о сем другому старцу. Старец сказал ему: «Место оное непременно должно поступить к вам, но еще не пришло тому время. Если же помысл побуждает тебя скорбеть о сем, скажи ему: помышляй, что оное место находится на царском пути, и мы не можем купить его, и так успокоишься». После сего, сколько ни беспокоил его сей помысл, он противопоставлял ему сказанное и успокаивался. Спустя же несколько времени владелец места согласился уступить его авве. На этом месте была (тогда) малая обитель, в которой временно жил один посторонний брат. Авва, призвав его к себе, спросил наедине, не скорбит ли он о том, что они покупают сие место, уверяя его (притом) пред Богом, что в случае его скорби они не купят сего места; а как брат тот с радостью согласился, то покупка места и совершилась. Узнав о сем, некоторый христолюбивый муж, весьма любимый общежитием, находя такое снисхождение аввы не совсем назидательным, сказал, что авва (по мнению его) поступил нерассудительно, предпочтя угодить одному человеку более, нежели стольким братиям, которые нуждаются в церкви и весьма скорбят, не имея оной, и более, нежели приходящим странникам, которые, по неимению места, где бы можно было угостить их, остаются без послужения. Исповедуя авве, что осудил его, и прося у него прощения в сем, он спросил: с какою мыслию авва поступил так? Тогда авва, улыбнувшись, сказал: сын мой, я не желал оскорбить брата и возложил сие дело на Бога, испытывая посредством брата волю Божию, и был уверен, что если Богу угодно, чтобы мы приобрели теперь оное место, то Сам Он внушит брату не оскорбиться сим; а когда бы он оскорбился, то очевидно, что Богу не угодно, чтобы мы приобрели оное место; и вот Бог возвестил ему, он согласился на это с радостью, и дело устроилось с миром. (Тогда сей муж), удивляясь вере аввы, его твердой надежде на Бога, любви к ближнему и беспристрастию к вещам мира сего, потому что не побудили его ни убеждение других, ни крайняя необходимость (в месте сем), поклонился ему, прося у него прощения во грехе своем, получил большую пользу и пошел, славя Бога за добродетель отцов сих.
Вопрос 576. Некоторый христолюбивый брат111, имея большую веру к святым старцам, авве Варсонофию и авве Иоанну, и желая получить от них наставление для жизни, послал вопросить авву Иоанна, говоря:
Отец мой! Я молюсь милосердию Божию, чтобы вступить мне в монашеское житие, и сомневаюсь, должно ли мне тотчас оставить все и уйти отсюда, или сперва устроить дела и потом уйти, чтобы устранить от себя и на будущее время все попечения, особенно о моей бабушке, детях и продаже земель. Помысл же внушает мне поместить бабушку поблизости ее племянников и дать им известные поля, достаточные для пропитания ее и домочадцев, и сделав сие, потом позаботиться о продаже других полей. Скажи мне, что лучше избрать? И как должно поступить мне, потому что Бог открывает вам все полезное.
Ответ. Прости меня, господин брат, я невежда и не очистил «десницы» от «шуицы». Писание говорит: «никтоже возложь руку свою на рало и зря вспять» (Лк. 9:62), будет благоуправлен, и: «поминайте жену Лотову» (Лк. 17:32), и еще: лев удерживается одним волосом, и орел – концом ногтя своего. Помести бабушку свою близ племянников ее, чтобы она была навсегда обеспечена, и рассчитай расходы ее и детей. Дай им земли, чтобы они давали ей постоянное содержание из доходов оных угодий, в надежде получить что-либо из них в наследство по кончине старицы за упокоение, которое они будут доставлять ей. Вопроси же святого старца: надобно ли после сего остаться продавать прочие земли? И как он тебе скажет, так и поступи, и избавишься о Господе от (внешних) попечений; Он не далек от нас, видит, управлено ли сердце наше, и благоволит (к нам), по произволению (каждого). Приняв же заповедь от старца, смело и неленостно приступи к исполнению того, что он скажет тебе, и по вере твоей Бог благоизволит вскоре.
* * *
111 Из вопроса 601 видно, что сей христолюбивый брат был преемник блаженного аввы по управлению общежитием его, авва Елиан.
Вопрос 577, того же к великому старцу.
Знаю, что вопрошать твою святыню о помыслах есть (дело), превышающее меня; но, услышав Божественный глас: «не требуют здравии врача, но болящии» (Лк. 5:31), и видя, что я обременен множеством злых моих деяний и помышлений, ввергаю себя в пучину щедрот твоих, ради Того, Кто сказал: «живу Аз, глаголет… Господь, яко не хощу смерти грешника, но еже обратитися… и живу быти ему» (Єз. 33:11), дабы чрез тебя услышать от Него: «чадо, отпущаются ти греси твои мнози» (Мф. 9:2). Знаю и верую, что Бог даровал вам (благодать) знать Духом Своим Святым, прежде нежели стану просить вас, то, чего я желаю, и о каких помыслах вопрошу; но, слыша, что пророк говорит: «глаголи ты прежде согрешения твоя, да оправдишися» (см. Іс. 43:26), и я объясняюсь с вами письменно, прося не презреть моего окаянства, но принять от меня грешного сие моление. По благости Своей Бог дал вам власть изводить из тьмы и сени смертной и наставлять к свету истинному. Как повелеваете мне поступить? Оставить ли мне все, без всякого попечения, или сперва сделать распределение и потом уйти, для того чтобы не встретить когда-либо впоследствии попечения, наводящего прискорбие и смущенные помыслы, которые подавляют духовные и добрые плоды. Ежели определяете мне прежде распределить имение, то повелите написать мне: надобно ли заботиться о продаже малых моих угодий, и испросите мне помощь от Бога. Вопрошаю о сем не потому, чтобы надеялся на себя, будто я могу сделать заповеданное вами, но потому, что имею надежду на молитвы ваши и на то, что вы не только повелите, но и поможете. Верую, что если вы попросите о мне Бога, дабы Господь споспешествовал мне в добром и полезном и подал мне силу сохранить сие, то Он не отринет прошения вашего; лишь одно сие и внушает дерзновение моей немощи.
Ответ. Сын мой! время ныне злое, это очевидно, и могущий бежать спасается, как Лот из Содома, ибо мир сей «во зле лежит» (1Ін. 5:19), по свидетельству Писания, и находящихся среди его всячески делает себе подобными. Смешивающиеся с земными делаются сами земными, а отвергающиеся от них возвысились над землею, и потому очевидно, что делаются небесными. А мы, окаянные, и не разумеем, что, не хотя оставить сего ради Бога, и невольно должны будем оставить то в час смерти нашей. Сын мой! Повеление Божие таково, чтобы человек немедленно отрешился от всего, ибо, когда приступил к Нему некто, прося и говоря: «иду по Тебе, аможе аще идеши, Господи: прежде же повели же ми завещание сотворити в дому моем, Он сказал: никтоже возложь руку свою на рало и обращен вспять, управлен есть в Царствии Божии (Лк. 9:61,62). И другому также сказал: «остави мертвыя погребсти своя мертвецы» (Лк. 9:60). «Иже любит отца или матерь паче Мене, несть Мене достоин» (Мф. 10:37). Да еще повелел и душу свою возненавидети (см. Ін. 12:25). Как же кто может возненавидеть душу свою, если не отсечением своей воли во всем пред Господом, говоря: «не якоже аз хощу, но якоже Ты» (Мф. 26:39). И когда с решимостью говоришь сие, то согласно с Его волею должно оставить все и пойти вслед Его (см. Мф. 19:27). Что же, ужели мы не оставим? Но Поелику, ради немощи нашей, мы еще не достигли в сию меру, то преклоним выю нашу, познавая немощь свою, и останемся сделать распределение (своему имуществу). Не будем же высокомудрствовать, как делающие нечто доброе, но будем считать себя за таких, которые делают приличное лишь больным, ибо отвергающиеся совершенно мира разом свергают с себя его оковы. А потому ты, сын мой, как немощный и не совершенно здоровый, распорядись предварительно имением своим не с тем, чтобы продать его, а дабы успокоить старицу твою, а иначе дела сии послужат тебе сетью. Итак, распорядись касательно ее, согласно ответу брата Иоанна. Что касается продаяния (продажи) земель, возложи на Господа надежду твою, и Он о тебе попечется и устроит житие твое. Не забывай же всякий день и ночь говорить Ему: «Владыко мой, устрой мне путь сей, по воле Твоей, на доброе и полезное мне»; ибо Он лучше всякого человека знает, как извести нас с отрадою из темницы мрака, разумею, от уз вещей сего суетного мира. Итак, да не расслабится сердце твое, ибо уповаю на Бога моего, что увижу тебя последующим стопам ног моих и приносящим плоды Богу.
578. Прошение того же к тому же великому старцу:
Преподобный отец мой, благодарю Бога, что ты не отвратил от меня щедрот твоих. Соверши же милость свою с рабом твоим и помолись Владыке Богу о спасении души моей, и да избавлюсь от страстей лукавого забвения, да обрету милость святыми руками твоими в сем веке и в будущем и да отрешусь от тела, пребывая под вашим покровом. Словом, да буду рабом твоим вовеки, наслаждаясь единственно по благодати благим твоим жительством.
Ответ Варсонофия. Сын мой! Хорошо, что ты написал мне о забвении; если бы ты не забыл написанного тебе мною, то уразумел бы из сего, что милостивый наш Владыка и Провидец Господь определил мне иметь тебя сыном моим искренним, духовным, ибо я дерзнул вверить тебе тайны, которых не дерзал вверять другим, а сие есть знак усыновления. Ибо кому доверяет отец? – одному лишь сыну, и делает сие постепенно, по мере его преуспеяния, сколько он может понести и сохранить. Все моление мое и молитва моя о тебе ко Господу состоит в том, чтобы Он избавил тебя от всех постыдных страстей, в числе которых считается и забвение; чтобы послал тебе Духа, Который научит тебя всему (см. Ін. 14:26), и чтобы ты не разлучился с нами ни в нынешнем веке, ни в будущем. Богу известно, что память о тебе неизгладимо напечатлена в моем сердце, и верую, что она не изгладится вовеки. Поверь, что Бог уже даровал мне душу твою в жизнь вечную. Но внимай себе твердо и не забудь опять сохранять несомненно в памяти сказанное тебе мною, и не предавайся нерадению; ибо многие и после того, как приобрели злато и запечатали его, предавшись нерадению, потеряли его запечатанным. Если человек не удобрит и не засеет землю свою к восприятию дождя, то никакие дожди, ее орошающие, не будут способствовать к ее плодоносию. Берегись, чтобы не разлениться, видя, что другой носит тяготу твою, и не начать питаться пространно. Апостол сказал: «много… может молитва праведного поспешествуема» (Як. 5:16), то есть во многих обстоятельствах. Постарайся делать (должное) по силе твоей, ибо многие были со Иисусом и оставили Его; и апостол говорит: «Аще ли неверный отлучается, да разлучится» (1Кор. 7:15). Да не попустит же Бог, чтобы сие исполнилось на тебе, но да пребудешь ты (навсегда) искренним возлюбленнейшим сыном моих о Христе болезней, овцою стада Христова, «сосудом освященным» (2Тим. 2:21), наследником славы; и, жительствуя по заповедям Христовым, получишь жизнь вечную. Да не посрамишь моей старости; Бог знает, что я тружусь, по силе моей, о спасении твоем, молясь Ему, да причислит Он тебя к святым Своим навеки, (соделав) сонаследником уготованных им благих, «ихже око не виде, и ухо не слыша, и на сердце человеку не взыдоша, яже уготова им Бог” (1Кор. 2:9), в которых да будет часть твоя и наследие во веки веков. Аминь. И да рекут Вышние Силы и еще находящиеся здесь долу в теле святые: аминь, аминь: да будет, да будет сие. И да запечатлеет сие Отец, Сын и Святой Дух.
579. Повесть того же к другому старцу.
По прошествии некоторого времени, приготовляясь отойти к Богу, игумен общежития авва Серид назначил быть преемниками по себе старших из братий своей, не так, чтобы все управляли вместе, потому что сие послужило бы поводом к беспорядкам, но последовательно, сначала первый по старшинству, а когда он скончается, то второй по нем, и так далее по порядку. После же всех написал сего христолюбивого брата авву Елиана, чтобы и ему быть после всех наследником, если будет иноком. Брат же сей не знал того. Когда, после такового завещания, авва преставился ко Господу, старший из братии, которому следовало по порядку принять на себя управление общежитием, отрекся от сего, по многому смирению и скромности своего нрава, и все прочие по порядку сделали то же, подражая его примеру. Между тем на сего христолюбивого брата Елиана нашла от диавола печаль о скончании мира и скорбях, которые будто должны скоро постигнуть (живущих здесь), и о вечных муках. Отягощенный помыслами с опасностью впасть в отчаяние, он посылает вопросить о сем авву Иоанна, прося его помолиться о нем и сказать ему слово утешения. Тот же послал ему нижеследующий ответ, в котором более увещевал его к послушанию, ибо, как оказалось впоследствии, намеревался поручить ему управление общежитием.
Ответ Иоанна. Возлюбленный брат! Вера в Бога состоит в том, что если кто предаст себя Богу, то уже не имеет власти над собою, но подчиняет себя Его владычеству до последнего издыхания. А потому, что и бывает с ним, – принимает от Бога с благодарением; это-то и значит благодарить о всем (см. 1Сол. 5:18); ибо когда человек уклонится от того, что посылается ему от Бога, то преслушает Бога, желая исполнить свою волю. Так и иудеи, “свою волю ищуще поставити» (Рим. 10:3), не могли покориться закону Божию, ибо вера есть смирение – «ихже призва, сих и оправда… и прослави» (Рим. 8:30). Итак, отвергни ту печаль, которая соделывает смерть, ибо «печаль яже по Базе… спасение соделовает» (2Кор. 7:10). Помолись о мне и не унывай нимало, ибо, держась своей воли, прогневаешь Бога. Господь наш Иисус Христос да подаст тебе исполнить волю Его и получить милость у Него. Ему слава и держава во веки, аминь.
580.
Получив ответ сей, брат тотчас освободился от беспокоивших его помыслов; не разумея же сущности написанного ему, удивлялся, что он спрашивал одно, а старец отвечал ему другое.
Тогда старец прямо сказал ему, в чем дело, повелевая принять на себя попечение об общежитии.
Брат же удивился, что старец подумал о нем так, ибо считал себя недостаточным к тому; не смея же отнюдь противоречить повелению его, написал ему в ответ следующее:
Авва! Не знаю (что и сказать) более. – Знает меня Дух Божий, живущий в вас, и я исполняюсь страха и трепещу, помышляя об опасности сего дела. Если ты уверен, что я могу получить в сем милость, пользуясь вашим о Христе покровительством, – я не противоречу, ибо вы имеете власть надо мною, и я в руках Божиих и ваших.
Старец написал ему следующий ответ: господин брат, Бог мне свидетель, что я со всею искренностью люблю тебя, брата моего, и молюсь о том, чтобы ни в чем не понесла вреда душа твоя; веруя послушанию твоему и заботясь о спасении твоем, я содействовал благому, ибо тайное у людей явно у Бога. И ты, брат мой, видишь сам, что дел много, и притом тяжелых, и не веруешь, что все, находящееся в общежитии, даже до персти земной, есть Божие, – Совокупивший земное с небесным все освятил пришествием Своим. Итак, от тебя зависит содействовать и злопострадать, чтобы сделаться сообщником спасающихся душ, ибо апостол сказал: «Друг друга тяготы носите, и тако исполните закон Христов» (Гал. 6:2). И еще сказал: «смиренными ведущеся» (Рим. 12:16). И Господь сказал: «слушаяй вас, Мене слушает, и отметаяйся вас, Мене отметается» (Лк. 10:16). А Поелику это дело Божие, то не можешь отказаться; ты сам знаешь, есть ли тут что-либо человеческое; оно привлекает тебя в попечение по Богу, которое не есть попечение, но спасение души, как утверждает Писание, говоря, что «обративый грешника от заблуждения пути его спасет душу от смерти и покрыет множество грехов» (Як. 5:20). Мужайся о Господе и веруй Иисусу, и Он сохранит нас от лукавого, как просил Отца о апостолах Своих. Не сомневайся же, но излей сердце твое пред Богом и Господом Иисусом Христом и Духом Истины, и верую, что получишь чрез сие милость на Суде Божием. Благодать Господа нашего Иисуса Христа и причастие Святого Духа да будет с вами. Аминь.
581. Выслушав сие, брат сказал старцу:
Се, раб ваш, буди мне по глаголу твоему, и по повелению отцов сподобился иноческого образа; (потом) последовало от лица всех прошение к епископу, который и рукоположил его в пресвитера и затем произвел в игумена той обители. Тогда сподобился он впервые прийти к самому авве Иоанну. Старец принял его так же, как блаженного авву Серида, – так велико было смирение старца! – И сказал ему: «Помолись, авва!» А он стоял безгласен, не смея помолиться за него, и когда старец повторил (прошение), то, чтобы не противоречить, он помолился и, получив повеление, сел.
Старец сказал ему: брат! Задолго прежде сего времени святой старец предвозвестил о тебе, что ты будешь иноком и игуменом общежития, и вот это сбылось теперь по благоволению Божию. Внимай же себе, и да утвердится сердце твое в Господе, укрепляющем тебя. Аминь.
582. Тот же вопросил старца, говоря:
Прости меня, отец мой, за дерзновение и объясни мне то, о чем хочу спросить тебя: почему старшие братия, назначенные преемниками (покойному авве), отреклись от управления монастырского? Зачем вы попустили им сие, зная их добродетель и послушание, и что самый порядок призывал их к тому; а поручили мне, недостойному и не имеющему вовсе дел, приличных монаху, такое правление, которое более прилично им.
Ответ. Братия отреклись по великому смирению, ибо, имея власть управлять по Богу, на основании завещания аввы, они не взяли сего на себя, но возлюбили более послушание и с усердием избрали тебя на обличение ищущих наследия и даров, имеющих мирское мудрование сребролюбия и предпочитающих земное царствие – Небесному. Мы же, радуясь о их смирении, попустили им отречься, а тебя рассудили избрать, ради призвания на то от Бога, Который устраивает все на пользу каждого, по Своему предведению. Не подумай же, чтобы так случилось по их преслушанию, ибо и Моисей, получив от Бога повеление принять управление народом, сказал: «худогласен и косноязычен аз есмь» (Вих. 4:10), и Бог простил ему, потому что он сказал так не из противоречия, но от великого смирения. Также поступил и пророк Иеремия, говоря: «Владыко Господи, се, не вем глаголати, яко отрок аз есмь» (Єр. 1:6), и это не вменилось ему в противоречие. Так же поступил и сотник, сказав Спасителю: «несмь достоин, да под кров мой внидеши» (Мф. 8:8), и вера его, растворенная смирением, оказалась достойною удивления. Не говори, почему же Иисус Навин не отрекся от старейшинства и апостолы от проповеди? Ужели потому, что они не имели смирения? Но где найдется смирение, большее того, которое они имели? (Знай), что и отрекшиеся имели послушание, и принимавшие имели смирение, ибо одно не может быть отделено от другого, но все делается так, чтобы исполнились превышающие нас судьбы Божии, и чтобы обнаружились многообразно добродетели святых. Веруй же, что все, происходящее по воле Божией, бывает хорошо, и не любопытствуй ничего более. Господь да вразумит тебя и просветит мысленные твои очи, молитвами святых. Аминь.
Вопрос 583. Выслушав сие, (авва Елиан) прославил Бога и сказал старцу: отец мой! Я новоначальный и ничего не знаю, что повелишь мне сказать братии?
Ответ. Скажи им следующее: Господь Иисус, сказавший: «Не оставлю вас сиры: прииду к вам» (Ін. 14:18), печется о вас; вы же внемлите себе со всяким смиренномудрием и любовью к Богу, и Он благословит вас и будет вам покровом и вождем. Скажи им также: да не скрывает никто помысла, ибо, если кто скрывает помыслы, злые духи радуются, (усиливаясь) погубить его душу. И если кто из братии объявит тебе помысл свой, то воззови мысленно: «Господи! Что Тебе угодно – для спасения души (брата), подай мне, дабы я мог сказать ему и дабы сказал Твое слово, а не мое»; и приходящее тебе (на ум) скажи, говоря в себе: это не мое слово, ибо написано: «Аще кто глаголет, яко словеса Божия» (1Пет. 4:11).
Вопрос 584. Когда благословляются у меня братия, давать ли им (целовать) руку мою или нет? Помысл говорит мне, чтобы и лобызать тогда их в голову: хорошо ли это?
Ответ. Когда благословляются, дай руку и скажи им: смотрите, чтобы это было не по человекоугодию; Бог по вере вашей творит с вами; Сам Господь сказал: «приемляй пророка во имя пророча, мзду пророчу приимет: и приемляй праведника во имя праведничо, мзду праведничу приимет» (Мф. 10:41). Итак, если кто будет пророк и праведник, а кто-либо не примет его как пророка и праведника, то не получит воздаяния. Если же и не будет пророк или праведник, а кто-либо примет его как пророка и праведника, то мзду пророчу и праведничу приимет; лобызать же их в голову не следует, ибо это действие заключает в себе лицемерие, происходящее от человекоугодия.
Вопрос 585. Каков я должен быть в отношении братии?
Ответ. Считай себя ниже всех, а равно и правителем всех, долженствующим дать ответ за сан, который ты принял. Надлежит быть ко всем милосерду, как сказал апостол: «Друг друга тяготы носите» (Гал. 6:2), «вразумляйте безчинныя, утешайте малодушныя» (1Сол. 5:14), «ни единому… зла за зло воздающе» (Рим. 12:17), но благое. Если же кто не повинуется, “того назнаменуйте» (2Сол. 3:14). Тот же апостол да вразумит тебя о прочем, что не означено в малом слове моем.
Вопрос 586. Каковы должны быть канонарх и эконом в отношении братии?
Ответ. Долготерпеливы, чтобы могли носить немощи немощных.
Вопрос 587. Когда кто из братий согрешит, как обличить его: наедине ли или при братиях?
Ответ. Когда вина будет большая, то при братиях, но прежде должно сказать ему: «Если не исправишься, то и при братиях объявлю о сем». Так заповедал Господь: «обличи его между тобою и тем единем, и аще обратится, приобрел еси брата твоего: аще же ни, поими с собою еще единаго или два» (Мф. 18:15,16), и прочее. А когда согрешение будет малое, то обличи его наедине и сверх того наложи епитимию.
Вопрос 588. Кто поживет в общежитии с терпением, каким образом спасается он? И какое преимущество имеет тот, кто живет в таком месте, где находятся святые отцы?
Ответ. Кто умрет в смирении и послушании, тот спасается Христом; ибо Господь Иисус есть защитник его. А когда держится своей воли, хотя иногда и принимает на себя личину послушания и смирения, тогда сам за себя отвечает. Такого же, который живет по своей воле, ради покоя телесного, а не ради душевной пользы, надлежит увещевать по временам, ради Хотящего «всем человеком спастися и в разум истины приити» (1Тим. 2:4). Если он будет продолжать держаться своей воли, то надобно потерпеть его, пока он не устыдится или не оставит своей воли. Если же он наносит вред братии, должно объявить ему: «Продолжая поступать так, ты не можешь оставаться среди здешнего братства», ибо и по естественному (порядку вещей) человек не может допустить того, чтобы покой был одному во вред многим. Кто же пребывает в обители с благою верою и по Богу, тот получает покров от Бога и назидается, и когда имеющий такое делание умрет, – он наследует покой (вечный). А преимущество, которое имеет живущий на том месте, где живут святые отцы, состоит в том, чтобы иметь веру с благими делами и веровать силе отцов, ибо «много может молитва праведного поспешествуема» (Як. 5:16), что не везде можно найти. Господь сказал о апостолах: «Егда бех с ними… Аз соблюдах их во имя Твое… ныне же к Тебе гряду… да соблюдеши их» (Ін. 17:12,13,15). Ибо Твоя есть слава во веки, аминь.
589. Прошение. Повели объявить братии о терпении и послушании, ибо они принимают (с верою) слово твое.
И старец объяснил им следующее:
Братие, вы пришли (сюда) не на покой, а на скорбь, ибо так заповедал Господь апостолам: «скорбь на земли и печаль имате» (см. Ін. 16:33). Если последуете Господу Иисусу, то и Он с вами пребывает; если же отвергнете Его, то и Он отвергнет вас. Желающий получить благословение от Бога слушает Его, как Он Сам сказал: «аще кто слово Мое соблюдет, не смерти не имат видети во веки» (Ін. 8:51). Ищущий же жизни вечной старается сохранить слово Его до пролития крови, то есть отсекать волю свою, ибо никто, ища воли своей, неугодной Богу, не имеет части со Христом. Итак, внимайте себе со страхом Божиим, и Господь покроет вас молитвами святых. Аминь.
Вопрос 590. Скажи мне, отец мой, как я должен встречать приходящих: мирян, отцов и братий?
Ответ. Ходя в премудрости, принимай всех, не подавая никому соблазна, по примеру апостола, сказавшего, что он был угоден и иудеям, и еллинам, и Церкви Божией (см. 1Кор. 10:32). Любви ради Христовой, напоминаю господину моему, что время наше уклонилось к телесному покою и к насыщению чрева, которые рождают все страсти; храни же себя от приходящих по такому поводу, мирские ли то будут, или братия, или отцы. Когда случится придти им, то не слишком угощай их и не совсем отвергай; когда же то будет человек, приходящий собственно с этою целью, то устранись от него. Тебе небезызвестно обращение аввы, как он обходился с приходящими: полезнее тебе, чтобы тебя назвали скупым, когда ты не таков, нежели чтобы назвали сластолюбцем. Итак, принимай всех с приличною приветливостию, показывая лишь вид, что вкушаешь наравне со всеми, вкушая однако же менее надлежащего. А если кто будет принуждать тебя, скажи ему: апостол говорит: «не упивайтеся вином, в немже есть блуд» (Еф. 5:18). Отцы говорят: «Молим всякого человека, хотящего спастись и принести покаяние Богу, сохранять себя от излишнего употребления вина, которое рождает все страсти». Сохраняй себя от тех, которые говорят: «Если ты не пьешь, то и я не стану пить, и если ты не ешь, то и я не стану есть», и со всяким смиренномудрием проси такого, говоря: апостол сказал: «Ядый не ядущаго да не укаряет, и не ядый ядущаго да не осуждает… ядый, Господеви яст… и не ядый, Господеви не яст, и благодарит Бога» (Рим. 14:3,6), и как то и другое делается во славу Божию, то оба они и честны у Бога. А потому пусть каждый, ради любви Божией, вкушает и пьет, сколько ему угодно, а меня, сделайте милость, (не принуждайте), ибо я немощен и не могу (более). И апостол сказал так: «Несть бо Царство Божие брашно и питие» (Рим. 14:17), но любовь и чистое сердце и проч.
Итак, будь благоразумен в отношении приходящих; тебе надобно иметь разумение и мудрость, дабы о каждом познать, для чего и как пришел он: ради ли Бога или ради пищи; наконец, сколько можно, остерегайся бесед о плотском с приходящими, которые имеют нужды слышать слово, разве кто имеет нужду слышать слово Божие, (для чего дает тебе Бог разумение), – с такими беседуй из жития отцов, от Евангелия, от апостолов и пророков, и не попускай им говорить о мирских делах, ибо иначе пища и все прочее будет у вас плотское. То, что я сказал выше, не относится к плотскому учению; а разговоры о мирских делах неприлично вам вести, ибо это учение плотское. Скажи такому: авва! Господь сказал: «воздадите… кесарева кесареви, и Божия Богови» (Мф. 22:21); если же ты пришел Бога ради, то можешь беседовать о том, что угодно Богу. Мир свое любит; но мир не согласуется с волей Божией. Иначе мы будем наказаны, беседуя не по воле Божией, ибо апостол сказал: «мудрование плотское вражда на Бога: закону бо Божию не покоряется, ниже бо может» (Рим. 8:7).
Вопрос 591. Скажи мне, отец мой: какое бывает плотское вопрошение, и какой надобно делать на него ответ по Богу.
Ответ. К нам приходили некоторые, спрашивая о военной службе; мы отвечали им, что в ней бывают и обиды, а обидам Бог не помогает. Если же кто спросит тебя о плотском, дай ему ответ справедливый, а не затруднительный, то есть слово по Богу, а не плотское.
592. Прошение. Владыко! Молю милость твою, испроси со святым старцем, дабы я избавился от высокомудрия и давал каждому ответ с сердечным смирением и со страхом Божиим, как ты просил и о святом отце нашем (авве Сериде).
Ответ. Благословен Бог! Да будет тебе по воле твоей; и Бог, дарующий все в обилии, да дарует тебе, молитвами святого старца, говорить в Духе Святом, со страхом Божиим и со всяким смиренномудрием, и в сознании своего недостоинства давать каждому ответ, сообразно потребности его. Итак, где ты ни будешь, спрашивай мысленно святого старца: «Авва, что сказать мне?» – и не заботься о том, что сказать, по заповеди Господней, повелевающей: «не пецытеся… что возглаголете: не вы бо будете глаголющии, но Дух Отца вашего, Иже на небесех, глаголяй в вас» (Мф. 10:19,20).
Вопрос 593. Как должны мы оказывать страннолюбие и исполнять заповедь о нищих? И должны ли мы всех приходящих немедленно принимать? А как (часто) беспокоят нас просьбами об одежде, то, если она бывает у нас в излишестве, следует ли давать ее, и кому именно?
Ответ. Оказывать страннолюбие и исполнять заповедь о нищих вы должны по силе своей, соразмеряя сие с делом терпения. Если будете иметь в руках и излишек, то и тогда раздавайте соразмерно, чтобы сие не обратилось в постоянный обычай (приходящим). Иначе, когда и случится у вас самих оскудение, нуждающийся опять станет искать того же (что получил прежде). Потому тщательно узнавайте, по какой причине просит приходящий. Если это будет и вор, то, как сказали отцы, дайте ему в благословение хлеб и отпустите. А как есть и такие, которые приходят сюда лишь отягощать вас, то не давайте им повода к дерзости, ибо они приходят отягощать вас из скупости, не имея действительной нужды. Одежды же не давайте никому, без рассмотрения, исключая того, когда нуждающийся будет человек весьма богобоязненный и стыдится просить. Разузнав истину, если окажется, что он совершенно нестяжателен и просит Бога ради, а не по невоздержанию, окажите ему сострадание.
Вопрос 594. Отчего не должно принимать в общежитие праздношатающихся?
Ответ. Так как они, входя в общежитие, наносят лишь скорбь, то лучше (не принимать их), а дать им благословение и отпустить.
Вопрос 595. Что делать, когда они усильно домогаются войти? Принять ли их или нет?
Ответ. Кого не должно принять, хотя он и весьма домогается, не принимай, как сказали старцы, но если нужно дать ему что-либо малое, дай больше и отпусти: это полезно.
Вопрос 596. А когда мы вовсе не знаем, кто он, не знаем также, каков он: принять ли его или нет?
Ответ. Неизвестного на первый раз прими, и узнаешь, что он за человек; не оставляй же никого скоро на ночлег, чтобы не последовало от него искушения, и (тогда), не в силах будучи потерпеть сего, вы будете скорбеть.
Вопрос 597. Некоторый священноинок, приходя иногда в общежитие, вредит братии, говоря и делая соблазнительное, и желает жить вблизи, поприща за два от обители, в таком месте, где случается проходить братии. Как повелишь: допустить ли его приходить в общежитие и жить вблизи на упомянутом месте, или нет?
Ответ. Воспрети ему приходить в общежитие, говоря: «Господин авва, ты соблазнил братию, и не следует тебе входить сюда, чтобы снова не подать им соблазна. Не подумай, что мы отвергаем тебя по ненависти, ибо «ненавидяй брата своего человекоубийца есть» (1Ін. 3:15), но по причине соблазна. А также не можешь жить и вблизи нас, потому что это приносит вред братии». Скажи ему сие немедленно и лично сам, чтобы не посрамить его через другого, ибо он клирик.
Вопрос 598. Некто иной, придя в общежитие, поступил обманчиво и непристойно: взял вещи именем блаженного аввы, без его дозволения. Узнав это, авва повелел воспретить ему вход в общежитие. А он, услышав о сем, обманом вошел в притвор. Увидавший его привратник дал знать о сем авве. Тот сказал ему: «Выведи его вон». Привратник вывел его, и он был совершенно удален оттуда. Если он придет опять: дозволить ли ему войти, или нет?
Ответ. Тебе нет нужды принимать его, ибо сие не полезно тебе; но когда придет он, скажи ему через другого: ты не можешь войти сюда, ибо это не принесет душевной пользы.
Вопрос 599. Другой брат, живя прежде в общежитии и не принося пользы братии, вышел; по некотором же времени пожелал возвратиться. Но авва не принял его, говоря: «Если я и пожелал бы принять тебя, то не могу сделать сего, чтобы не повредить совести братии: они будут скорбеть, когда я приму тебя, и (потому) это невозможно». А как он пришел опять, желая быть принятым, что повелишь сказать ему?
Ответ. Скажи ему: «Ты уже раз и два говорил о сем авве, а он отвечал тебе, что это невозможно; итак, не ожидай ни теперь, ни по времени жить здесь». Сказав сие, отпусти его; если же он будет приходить по временам, то принимай его, ради нищеты его, как брата. Но в случае частых посещений скажи ему: «Не зазирает ли тебя совесть?»
Вопрос 600. Если кто принесет нам какую-либо вещь, с надеждою получить более, как поступить: принять ли ее или нет? Случается же иногда, что мы имеем и нужду в той вещи.
Ответ. Не имея нужды, не принимай, а когда имеешь нужду, скажи ему (принесшему): «Если возьму, то заплачу тебе», и постарайся дать ему то, чего она стоит.
Вопрос 601. Иногда приходят к нам, по вере своей, женщины и матери братий наших, и мы принимаем их в келлии вне монастыря, которая имеет окна в монастырь: должен ли я сквозь эти окна беседовать с ними, или нет? И как бабушка моя не захотела жить с племянниками своими и все свое имущество отдала мне, – повелишь ли, когда она по временам будет приходить, беседовать с ней и подавать ей нужное для нее, или как мне поступать? И как должно быть?
Ответ. Если женщины будут иметь повод придти к вам Бога ради, а не для того, чтобы видеть место, и не по одному только желанию своему, а единственно для того, чтобы услышать слово Божие или принести что-нибудь для обители, и потому необходимо беседовать с ними, то беседуй, но понуждай себя сохранять глаза твои, «ибо иже воззришь на жену ко еже вожделети ея, уже любодействова с нею в сердце своем» (Мф. 5:28). А всякое дело, Бога ради совершаемое, Бог покрывает. (Беседуй же) не с человекоугодием, не как ищущий похвалы, но от чистого сердца простри помысл свой к Богу, и если это будет мать кого-либо из братии и придет по какой-либо нужде, побеседуй с нею, по заповеди, которую имеешь, без нужды же не должно делать и сего, ибо сын ее может, при вашей помощи, подать ей требуемое, (впрочем) не в излишестве, но сколько ей будет необходимо. С бабушкою твоею во все время жизни ее ты должен беседовать по временам и удовлетворять ее потребности, пожелает ли она жить в городе, или в этом селении. Домочадцам же ее не дозволяй жить по своей воле, пока не наставишь их на добрую жизнь, но утверждай их в страхе Божием, питая и одевая их с рассмотрением, чтобы не подать повода к невоздержанию и презрению, и к тому, чтобы искать чего-либо излишнего, (а делай это) узнавая потребности, обличая их и говоря: «Почитайте себя уже не рабами, но свободными, смотря на то, что вы обеспечены и успокоены гораздо более, нежели владеющие имениями». А когда умрет бабушка твоя, тогда освободи их, и дай им приличное пропитание, или здесь, в этом селении, или где хочешь, сие не подлежит закону, не дозволяя им (притом) самовольно взять и присвоить себе что-либо твое.
Вопрос 602. Если мне покажется необходимым изменить что-либо в ваших советах: могу ли сделать сие или нет? И если не должно, а я увлекусь, как человек, то что мне делать?
Ответ. Ежели действительно дело требует того, чтобы изменить нечто, то не затрудняйся (в том). А когда нет сего, и побеждаешься, как человек, впрочем, видишь по делу, что была на сие некоторая нужда и ты не можешь совершенно отсечь помысла о сем, то снизойди ему и проси у Бога прощения, и Он простит. Не только в одном этом, но и во всяком другом деле должно укорять себя, ибо если сотворишь, как сказано, новое небо и новую землю, не можешь быть без попечения.
Вопрос 603. Если признаю нужным сделать перемены в том, что установлено блаженным аввою в завещании его, или исправить что-либо в обители: повелеваешь ли сделать это или нет?
Ответ. Если находишь, что надобно переменить что-нибудь, сделай сие со страхом Божиим, не сомневаясь, и что требует исправления пусть будет исправлено, не до излишества, но сколько требует того нужда, и то с некоторым утеснением, как бы имея в виду переселение, ибо (здания) века сего, в отношении к вечности, не более как палатка. Когда видишь, что помысл побуждает тебя сделать что-либо, скажи ему: «Для чего ты хочешь сделать это?» И если сие действительно необходимо, то пусть совершится. А когда нет в том особенной нужды, скажи помыслу: «Какую пользу получишь ты из сего?» При помысле плотском просто презри его; если же он будет сильно докучать тебе, то не отвечай ему, а прибегни к Богу.
604. Прошение. Владыко! Ты предсказал нам о своей кончине112, и я нахожусь в страхе и печали, чтобы мы за недостоинство мое не были оставлены Богом. Посему прошу, дай мне слово, чтобы как мы вспомоществуемы теперь при жизни вашей, так получали бы помощь и по вашем отшествии, и чтобы Бог, по Своей милости, содействовал нам во всем.
Ответ. Бог однажды сказал: «не имам тебе оставити, ниже имам от тебе отступити» (Євр. 13:5), и мы веруем Богу, что Он сотворит и более того (что творил), когда мы были с вами. Хотя бы ты говорил мне или не говорил, но Бог будет содействовать вам более, нежели ты ищешь, как сказал апостол: «о чесом… помолимся, якоже подобает, не вемы» (Рим. 8:26). Господь наш Иисус Христос, снисшедший ради спасения нашего от Отеческого Престола, Тот и да спасет нас, да устроит, и да сохранит от лукавого, при содействии вашем, молитвами святых. Аминь.
* * *
112 См. ответ 221, в котором авва Иоанн предвозвестил, что он умрет через неделю по кончине аввы Серида. А когда преемник Серида Елиан, предлагавший вопросы, здесь приведенные (до 604), сделавшись игуменом еще в незрелом возрасте, просил авву Иоанна дать ему еще две недели, чтобы он мог расспросить его об управлении монастырем, то Иоанн, сжалившись над ним, оставался две недели в сей жизни и дал ему написанные здесь ответы касательно дел монастырских.
Вопрос 605. Некоторые из старцев общежития вопросили того же старца. Просим, владыко, сказать нам: отчего, хотя вы сказали нам, что вы умоляете Владыку Бога оставить после вас блаженного авву (Серида), Бог, исполняющий всегда волю боящихся Его, напротив взял авву прежде вас? Объясни нам также и то, почему Бог утаивает иногда и от святых дела Свои, как было при пророке Елисее. И отчего на теле аввы перед его кончиною появились струпы, подобные горящим углям, огневики.
Ответ. Как (некогда) сказано было авве Антонию: «Это судьбы Божии, и ты не можешь уразуметь их», так должно разуметь и о сем. Что касается углевидных струпов, называемых по-гречески «анфракия», и преставления аввы, то он получил славу, паче меры, от людей и от Бога. Но чтобы люди не обоготворили его (ибо поистине он был причастником Святого Духа и совершенства), Бог через сие угасил славу человеческую, дабы вполне умножилась слава Божия. Достигши такой меры, он не мог более заботиться о земных вещах, а равно, находясь посреди людей, не мог избавиться от сего, и потому Бог взял его. Что же касается до нас, то мы ожидали, что будет так, как мы полагали; а случилось по воле Бога, превосходящего (наши мысли) Промыслом спасения. Впрочем, человек не должен исследовать непостижимое, но всякую мысль и всякое благое дело возлагать на Имеющего власть, да будет по воле Его. Господь Иисус Христос да утвердит сердца ваши – отвергнуть всякое двоедушие и злобу лукавства. Молюсь о том, чтобы здравствовали о Господе. Аминь. Помолитесь о мне, чтобы и я получил милость и сохранился от лжезнания и безумия, о Христе Иисусе, Господе нашем, Которому слава во веки, аминь.
Вопрос 606.
Брат вопросил святого старца авву Варсонофия: не знаю, отец мой, каким образом увлекся я книгами Оригена, Дидима и гностическими (сочинениями) Евагрия и учеников его. Они говорят, что души человеческие были созданы не вместе с телами, но прежде их были (простыми)113 умами, т. е. бестелесными; подобно сему и Ангелы и демоны были простые умы. И люди, падши в преступление, осуждены были жить в сем теле, Ангелы же, сохранивши себя, сделались Ангелами114. Пишут они и другое, подобное сему, например, что будущее мучение должно иметь конец, и люди, и Ангелы, и демоны возвратятся снова в первое свое состояние, т. е. будут простыми умами, и это они (еретики) называют восстановлением. Душа моя впала в двоедушие и сетует (сомневаясь), истинно ли сие или нет, и потому прошу тебя, владыко, научи меня истине, чтобы я мог держаться ее и не погибнуть, ибо в Божественном Писании ничего о сем не говорится. И сам Ориген в толковании своем на Послание к Титу утверждает, что ни апостольское, ни церковное предание не (говорит), чтобы душа существовала прежде создания тела, и потому (Ориген) признает еретиком того, кто говорит это. Но и Евагрий в главах своих, называемых гностическими, свидетельствует, что того никто не возвестил нам, не открыл и Сам Дух. Во второй сотне, в 64-й, из так называемых гностических глав, он пишет: «О первом никто не говорит, а о втором сказал Глаголавший в Хориве». И опять в 69-й главе той же сотни он говорит так: «Дух Святой не открыл нам ни о первом разделении умных существ, ни о первобытном существовании тел». О том же, что не будет ни восстановления, ни конца муке, Сам Господь объявил нам в Евангелии, сказав: «идут сии в муку вечную» (Мф. 25:46), и еще: «червь их не умирает, и огнь не угасает» (Мк. 9:44). Откуда же взяли они это, владыко, когда ни апостолы нам сего не предали, ни Дух Святой не открыл (как сами они свидетельствуют), и в Евангелии сказано противное. По благоутробию твоему, отец мой, окажи милость моей немощи и скажи мне: каково оное учение?
Ответ. Брат! Увы и горе роду нашему, что мы оставили и что исследываем, о чем стараемся и обо что претыкаемся? Оставили мы правые пути и хотим идти по стропотным, чтобы и на нас исполнилось слово Писания: «горе оставляющим пути правыя, еже ходити в путех стропотных» (Притч. 2:13). Поистине, брат, я оставил плач о самом себе и плачу о тебе; во что ты впал? Перестал я плакать о грехах моих и оплакиваю тебя, как сына моего. Небеса ужасаются, о чем любопытствуют люди! Земля сотрясается, как они хотят исследовать непостижимое! Это догматы языческие. Это пустословие людей, которые думают о себе, что они нечто значат. Это слова людей праздных. Это порождения прелести, ибо сказано: «глаголющеся быти мудри, объюродеша» (Рим. 1:22). И если хочешь уразуметь, внимай: «от плод их познаете их» (Мф. 7:16). Каковые же плоды их? Надмение, уничижение, расслабление, леность, претыкание, отчуждение от закона, или, лучше сказать, от Законоположника Бога. Они – жилище демонов и князя их диавола. Сии (мнения) не к свету ведут тех, которые им веруют, но во тьму. Они не к страху Божию побуждают, но более к преуспеянию диавольскому. Они не извлекают из тины, но погружают в нее. Это суть плевелы оные, которые враг посеял на поле Домовладыки. Это терние, выросшее на земле, проклятой Владыкою Богом. Они – совершенная ложь, совершенная тьма, совершенная прелесть, решительное отчуждение от Бога. Бегай их, брат, чтобы учение их не утвердилось в твоем сердце. Они иссушают слезы, ослепляют сердце и всесовершенно погубляют людей, внимающих им. Не останавливайся на них и не размышляй о них; они исполнены горечи и приносят плоды смерти. Касательно же ведения о будущем – не заблуждайся: что здесь посеешь, то там и пожнешь (см. Гал. 6:7). По исходе отсюда никому нельзя уже преуспеть. Не трудно Богу вместе с человеком создать и душу его. В рассуждении же Небесных Чинов Божественное Писание заграждает уста всякому человеку, говоря: «рече, и быша… повеле, и создашася. Постави я… в век века» (Пс. 148:5,6). А что Бог поставил, переменяется ли то? У Него, по Писанию, «несть пременения» (Як. 1:17). Где нашел ты, чтобы старание какого-либо Ангела привело его в успеяние? Брат, здесь делание – там воздаяние, здесь подвиг – там венцы. Брат, если ты хочешь спастись, не вдавайся в это (учение), ибо свидетельствую тебе пред Богом, что ты впал в ров диавольский и в крайнюю погибель. Итак, отступи от сего и последуй святым отцам. Приобрети себе: смирение и послушание, плач, подвижничество, нестяжание, вменение себя ни во что и подобное сему, что находишь в словах и в жизни отцов. «Сотворите убо плод достоин покаяния» (Мф. 3:8), и не смотри на меня, который говорю и не делаю, но помолись, чтобы и я некогда пришел в познание истины, во славу Святой Троицы, ныне и присно, и во веки, аминь.
* * *
113 Нагие.
114 В «Христианском чтении» после сих слов сказано еще: «а демоны по причине многих нечестии сделались демонами», но в греческой книге, напечатанной в Венеции в 1816 г., сих слов не находится.
Вопрос 607. Тот же брат вопросил (о сем учении) другого старца авву Иоанна.
Ответ. «Несть сия премудрость свыше нисходящи, но земна, душевна, бесовска» (Як. 3:15). Это учение диавольское. Это учение ведет в муку вечную тех, которые внимают ему. Кто занимается сим учением, тот делается еретиком. Верующий ему отвратился от истины. Согласующийся с сим чужд пути Божия. Делатели Христовы не научили сему. Принимающие слово истины не принимают сих мнений. Скорее оставь их, брат, чтобы не обжечь тебе сердца своего огнем диавольским, чтобы вместо пшеницы не посеять на поле своем терния, и вместо жизни не получить смерти, и зачем говорю много, – чтобы вместо Христа не принять тебе диавола. Не медли в том и спасайся молитвами святых, как Лот из Содома. Аминь.
Вопрос 608, того же. Ужели не должно читать книг Евагриевых?
Ответ Иоанна. Не принимай только таких мнений, а если хочешь, читай там то, что служит к душевной пользе. В евангельской притче о мреже сказано, что «избраша добрыя в сосуды, а злыя извергоша вон» (Мф. 13:48); так и ты поступай.
609. Тот же брат, который вопрошал о сем, сомневался, думая и говоря себе: как же некоторые из нынешних отцов принимают те (сочинения), а мы считаем их хорошими иноками и внимательными к себе? По истечении нескольких дней случилось ему просить великого старца помолиться о нем, и тогда старец сам собою открыл ему помышление сердца его, так что брат удивился и ужаснулся сему.
Ответ же старца был таков: Ты говорил и помышлял: почему некоторые из отцов принимают так называемые гностические главы Евагриевы и некоторые из разумных братий принимают их. – Они не просили Бога, чтобы Он открыл им, истинно ли сие учение, и (потому) Бог оставил их при собственном их разумении. Впрочем, судить о сем не мое и не твое дело. Время дано нам для того, чтобы исследовать наши страсти, плакать и рыдать (о них).
610. Вопрос того же и других братьев к тому же великому старцу.
Отец мой! Умствующие о предсуществовании душ не стыдятся говорить о святом Григории Богослове, что и он подтверждает то же в словах своих на Рождество Христово и на день Пасхи, толкуя некоторые изречения его по своему разуму и опуская то, что там ясно сказано о создании первого человека, о его душе и теле, сообразно с Церковным Преданием. Ибо он так говорит: «Желая показать сие, Творческое Слово из двух природ, невидимой и видимой, творит одно живое существо – человека, и взяв тело из вещества, уже прежде сотворенного, тотчас вдохнуло в оное жизнь из Себя, что мы называем разумною душою и образом Божиим»115. И в последующих (стихах) найдешь у него много ясно и несомненно сказанного о человеке, сотворенном из преждесотворенного вещества и души, данной Богом. Там же он много восхваляет природу человека и называет даром, достойным Бога, – спасение тела и души и вовсе не говорит того, что они (ему приписывают), будто бы душа вследствие осуждения облечена телом, дабы понесла наказание за прежние свои согрешения. И в других различных сочинениях цель его открывается совершенно чистою от такого учения. Они с радостью говорят и о святом Григории, брате Василия Великого, будто и он тоже сказал и допускает предсуществование душ, перетолковывая также и его некоторые слова. Но он в 30-й главе своего сочинения «О создании человека» сильно противоречит сему мнению о предсуществовании и опровергает его так же, как и блаженный Давид, и святой Иоанн, и Афанасий, и все прочие учители и светильники Церкви. О восстановлении же ясно говорит тот же святой Григорий Нисский, только не о таком, какое они разумеют, что будто бы, по окончании мучения, человек будет восстановлен в первобытное свое состояние, т. е. будет чистый ум; но говорит116, что мучение будет смягчено и окончится. Итак, скажи, отец мой, почему такой человек не говорит справедливо, как прилично было бы мужу святому, сподобившемуся беседовать по (внушению) Духа Святого. Также и о рае некоторые отцы и учители не согласны между собою, говоря, что он не есть чувственный, но мысленный. И в других главах Писания можно найти некоторое разногласие. Просим тебя, владыко, объясни нам сие, чтобы, просвещенные вами, мы прославили Бога и не сомневались во святых отцах наших.
Ответ Варсонофия. «Благословен Бог и Отец Господа нашего Иисуса Христа, благословивый нас всяцем благословением духовным в небесных о Христе». Аминь (Еф. 1:3). Братия! Прилично теперь сказать с апостолом: «Бых несмыслен… вы мя понудисте» (2Кор. 12:11). Ибо для вас я вынужден исследовать то, что превышает мои силы, и говорить то, что вовсе не пользует душе, хотя и не вредит ей. Мы забыли апостола Павла, который говорит: «всякий… гнев, и ярость… и хула да возмется от вас, со всякою злобою» (Еф. 4:31), а я прибавлю: с чревообъядением, и блудом, и сребролюбием и прочими страстями, о которых мы должны рыдать день и ночь и плакать непрестанно, чтобы множеством слез совершенно омыть скверну их и сделаться из нечистых – чистыми, из грешных – праведными, из мертвых – живыми. Мы же, напротив, занимаемся только словами, за которые также должны будем дать ответ. Ибо сказано: «Ты воздаси комуждо по делом его» (Пс. 61:13), и еще: «всем бо явитися нам подобает пред судищем Христовым, да приимет кийждо, яже с телом содела, или блага, или зла» (2Кор. 5:10). Нам должно стараться о том, о чем старались отцы наши авва Пимен и прочие. Сие старание научает вменять себя ни во что, ни с кем себя не сравнивать, считать себя землею и пеплом. А то научает считать себя мудрым, приходить в гордость, придавать себе значение, при всяком случае сравнивать себя с другими и чуждаться смиренномудрия. Простите меня. Не оттого ли вы сим занимаетесь, что находитесь в праздности? Если так, то подите на торжище (и оставайтесь там), пока не придет Господин дома и не возьмет вас в виноградник Свой (см. Мф. 20:3,4). Когда бы в сердце вашем было попечение о страшном оном сретении, то вы не вспоминали бы о сем (учении). Пророк «забы снести хлеб свой» (Пс. 101:5), а мы питаемся изобильно и предаемся нерадению, потому и впадаем в сии (умствования). Не того требует от нас Бог, но освящения, очищения, молчания и смирения. Впрочем, мне не хотелось оставить вас в недоумениях, также и просил Бога подать мне извещение о сем; я скорбел, будучи утесняем тем и другим, и избрал лучше самому подвергнуться скорби, только бы вас избавить от нее, вспоминая сказавшего: «Друг друга тяготы носите» (Гал. 6:2). Итак, послушайте, что Бог открыл мне за три дня до того, как вы написали мне свой вопрос. Все отцы, угодившие Богу, святые и праведные, и верные рабы Божии да помолятся о мне! Не думайте, чтобы люди, хотя и святые, могли совершенно постигнуть все глубины Божии; ибо апостол говорит: «От части… разумеваем и от части пророчествуем» (1Кор. 13:9), и еще: «овому бо дается Духом» то и то, но не все (дарования) одному человеку. «Ов убо сице, ов же сице. Вся же сия действует един и тойжде Дух» (1Кор. 12:8-11). Зная, что действия Божии непостижимы, апостол воззвал: «О, глубина богатства и премудрости и разума Божия! яко неиспытани судове Его, и неизследовани путие Его. Кто бо разуме ум Господень, или кто советник Ему бысть?» (Рим. 11:33,34) и проч. Святые, сделавшись учителями, или сами собою, или принуждаемые к тому другими людьми, весьма преуспели, превзошли своих учителей и, получив утверждение свыше, изложили новое учение, но вместе с тем сохранили и то, что приняли от прежних учителей своих, т. е. учение неправое. Преуспев впоследствии и сделавшись учителями духовными, они не помолились Богу, чтобы Он открыл им относительно первых их учителей: Духом ли Святым внушено было то, что они им преподали, но, почитая их премудрыми и разумными, не исследовали их слов; и таким образом мнения учителей их перемешались с их собственным учением, и святые сии говорили иногда то, чему научились от своих учителей, иногда же то, что здраво постигали собственным умом; впоследствии же и те и другие слова приписаны были им. Принимая от других, преуспев и сделавшись лучшими, (святые) Духом Святым говорили то, что вверялось им с утверждением от Него; говорили и то, что им было преподано прежними учителями их, не исследывая слов их, тогда как им должно было (исследовать) оные, и чрез молитву к Богу и вопрошения (просвещенных Духом) удостовериться, справедливы ли они. Таким образом перемешались учения, и все, что говорили сии святые мужи, их имени приписывалось. Итак, когда слышишь, что кто-либо из них говорит о себе, что он от Духа Святого слышанное поведает, то сие несомненно, и мы должны тому верить. Если же (святой муж) и говорит о вышеупомянутых (мнениях), но не найдешь, чтобы он подтверждал слова свои, как бы имел утверждение свыше, то они проистекли из учения прежних его учителей, и он, доверяя знанию и премудрости их, не вопрошал Бога, истинно ли сие. Вот, вы слышали все мое неразумие; безмолвствуйте отныне и упражняйтесь о Боге, и оставя празднословие, будьте внимательны к страстям вашим, за которые потребуется от вас ответ в день судный. А о том вас не спросят, почему вы не знаете или не изучили сего. Плачьте отныне и рыдайте. Исследуйте следы отцов наших Пимена и прочих и «тецыте, да постигнете» (1Кор. 9:24) о Христе Иисусе, Господе нашем, Которому слава во веки, аминь.
* * *
115 Творения святого Григория Богослова в русском переводе. Ч. III, с. 242; ч. IV, с. 157.
116 Герман, патриарх Константинопольский (VIII век), признавая все творения святого Григория Нисского совершенно чистыми от заблуждений Оригена, твердо доказал, что ложное учение о конце будущих мучений в душеполезные его книги внесено еретиками. См. Фот. Библиот. Изд. 1653 г., с. 903.
Вопрос 611.
Поистине, отец мой, вы – вожди слепых и о Христе свет омраченных, и чрез вас открыта нам истина. И в сказаниях старцев находим, что был один старец, по простоте своей говоривший, будто Хлеб, которого мы причащаемся, не есть (истинное) Тело Христа, но только образ его. И если бы он не помолился о сем Богу, то не познал бы истины. И другой, также великий старец, думал, что Мелхиседек есть Христос, и когда помолился о сем Богу, то Бог открыл ему истину. Господа ради, прости меня, отец мой, что осмеливаюсь спросить о том, что превыше меня. Но так как Бог наш твоею святынею наставил нас на непогрешительный путь истины, то прошу тебя вполне объяснить нам сие, чтобы ум и немощное сердце наше были чисты от сих исследований. Почему Бог попустил таким мужам иметь неправильные мнения, хотя они не просили о сем (разумении); но почему не дано оно им туне для отвращения вреда, который могут получить впоследствии читающие? – Ибо хотя они сами и не преткнулись ни в правой вере, ни в добродетели, но подобные мне, слабые и нерадивые, веря им несомненно, легко могут получить через то вред в неведении сказанного вами, что и святые не могли постигнуть всех таинств и что они не помолились Богу об удостоверении, справедливы ли оные (мнения, или нет). Снисходя моей немощи, объясни мне и сие, милостивый отец мой!
Ответ. Сын мой! Бог не оставил таких мужей в заблуждении, потому что тот оставляет (другого) в заблуждении, кого спрашивают о пути, но он не говорит истины. Святые же не вопрошали Бога о сем, чтобы узнать от Него истину. Если же говоришь, почему Бог благодатию Своею не воспрепятствовал им в том для пользы других, которые впоследствии будут читать их писания, то можешь сказать и о всяком грешнике: почему Бог не воспрепятствовал ему Своею благодатию, когда знал, что он грехами своими соблазнит многих, и многие получат через него вред. В таком случае и жизнь человеческая будет уже не свободная, но подверженная насилию. И кто может воспрепятствовать Богу спасти таким образом всякого человека? Что же, разве в Писании не находятся такие изречения, о которые претыкаются неведущие и неразумеющие духовного смысла Писания? Итак, должны ли мы сказать, почему Бог не открыл всем духовного (смысла) Писания, чтобы люди не получали вреда, но предоставил святым, бывшим в различные времена, труд изъяснить нужное? Для того-то и постановлены учителя и истолкователи, как говорит апостол (см. 1Кор. 12:28,30). Не заблуждайся же относительно тех мужей, о которых ты вопрошал: если бы они просили Бога, то получили бы (вразумление), ибо Он сказал: «всяк бо просяй приемлет, и ищай обретает» (Мф. 7:8). Но как Господь явил нам путь жизни через пророков и апостолов, хотя каждый из них говорил частно, и Бог не вещал исключительно чрез одного из них, а оставленное одним по воле Божией сказано другим, так творил Бог и со святыми, после них бывшими: о чем одни говорят сомнительно, то истолковывают следующие за ними, чтобы Бог всегда прославлялся чрез святых Своих. Ибо Он есть Бог первых и последних: Ему слава во веки, аминь.
Вопрос 612. Прости меня Господа ради, человеколюбивый отец мой, я весьма скорблю, прочитав догматическую книгу, и смущаюсь сердцем; боюсь открыть вам сие, но не могу и молчать от помыслов. Итак, как повелишь мне поступить, святой отец мой?
Ответ. Так как диавол хочет ввергнуть тебя в бесполезное празднословие, то скажи, что желаешь; Бог же да не даст ему власти над тобою.
Вопрос 613.
Скажи мне о воскресении тел святых: в том ли теле они восстанут, в котором мы находимся теперь и которое имеет кости и жилы, или то тело их будет воздушно и округлено? Ибо и о Господнем теле говорят, что оно сделается таковым в будущем воскресении; (впрочем, это говорят) не признающие, что Господь воскрес из мертвых в нашем теле, которое Он ради нашего спасения принял от Святой Богородицы и Приснодевы Марии. Они утверждают, что это-то и значат слова апостола: «Иже преобразит тело смирения нашего, яко быти сему сообразну телу славы Его» (Флп. 3:21), и еще говорят: апостол сказал: «яко плоть и кровь Царствия Божия наследити не могут» (1Кор. 15:50), означая чрез сие, что настоящее тело наше не может быть вечно, потому что оно поддерживается пищею, а в будущем веке невозможно будет есть и пить. Утверждают также, что апостол о Господе нашем Иисусе Христе говорит: «Егда… покорит Ему всяческая, тогда и Сам Сын покорится Покоршему Ему всяческая, да будет Бог всяческая во всех» (1Кор. 15:28). И опять, приводя слова Екклезиаста: «уже бысть в вецех бывших прежде нас» (Еккл. 1:10), выводят из этого заключение о предсуществовании (душ); а указывая на слова евангельские: «не изыдеши оттуду, дóндеже воздаси последний кодрант» (Мф. 5:26), утверждают, что мучение будет иметь конец. Господа ради, объясни мне сие, владыко, чтобы враг не обольстил меня, и я по неведению не впал бы в его лукавые сети. По неразумию моему я колеблюсь со всех сторон, ибо не исполнил святых твоих слов и сначала не оставил сих изысканий, с которыми соединяется великая опасность для души. И помолись о мне, благой отец мой, дабы я вперед истрезвился и позаботился о том, чтобы оплакивать грехи мои. Прости мне, что я осмелился вопросить о сем, но вы, зная все, повелели мне говорить.
Ответ. Брат! Я уже прежде написал тебе, что диавол всеял в тебя безвременное празднословие. Время (дано) тебе, чтобы плакать и рыдать о грехах своих. Однако, чтобы не оставить тебя в смущении помыслов (скажу): когда хочешь уразуметь о воскресении мертвых, то, если веруешь пророкам, Бог через пророка Иезекииля показал нам, как совершится воскресение мертвых: кость присовокупилась к кости, состав к составу, и образовались жилы, плоть и кожа, и так восстали (совершенные тела) (см. Єз. 37:7,8). И апостол, зная, что мы восстанем с телами, научил нас, говоря: «подобает… тленному сему облещися в нетление и мертвенному сему облещися в безсмертие» (1Кор. 15:53). Не заблуждайся, тела наши восстанут с костями, жилами и волосами и останутся такими навеки; только они будут светлее и славнее, по гласу Господа, Который говорит: «тогда праведницы просветятся яко солнце в Царствии Небесном» (Мф. 13:43), изъявляя чрез то славу тел святых. Поясню сие примером: бывает, что простой человек входит к царю, а царь делает его военачальником, и он выходит славным. Но не тот же ли он человек? Изменился ли он телом? Также если кто, служивши диаконом, вдруг (т. е. не быв долго пресвитером) будет рукоположен во епископа, он тотчас же делается славным. То же самое будет и здесь. Да почему же и не так? Разве люди, находящиеся еще в сем теле, не бывают Богоносцами? Как же Моисей видел Господа, и прежде него Авраам и Иаков, также и Стефан, о котором повествуется в Деяниях апостольских, и другие? Разве они были бестелесные? Так будет и во время воскресения. Эти же самые тела восстанут тогда, но только они сделаются нетленными, бессмертными и славными. Потому-то и апостол о теле человеческом пишет: «сеется не в честь, востает в славе… сеется тело душевное, востает тело духовное» (1Кор. 15:43,44). И говорит так потому, что многие из святых не только не известны людям (как святые), но еще и презренны в глазах их; когда же там получат славу, как бы хиротонию, то всем будет явно, что они духовны; потому апостол и говорит: «сеется тело душевное» перед людьми, «востает тело духовное», славное, и все удивятся тому. Слова же апостола: «Иже преобразит тело смирения нашего, яко быти сему сообразну телу славы Его» (Флп. 3:21), сказаны потому, что Господь сделает тела наши световидными, подобными Своему телу, как сказал апостол Иоанн: «егда явится, тогда подобни Ему будем» (1Ін. 3:2). Ибо Сын Божий есть Свет, а праведные, по словам апостола, «сынове Божии есте» (Гал. 3:26) и «сынове света» (1Сол. 5:5); потому и сказано, что Господь преобразит (тела наши). Что касается до слов: «Егда… покорит Ему всяческая, тогда и Сам Сын покорится Покоршему Ему всяческая» (1Кор. 15:28), то рассмотри, кому писал их апостол, – коринфянам, тогда как язычество еще господствовало (в мире); а у некоторых язычников был такой обычай: когда сын царя их приходил в возраст, то восставал на отца своего и убивал его. Итак, чтобы коринфяне, принимая проповедь апостольскую, по обычаю своему не подумали того же самого и о Сыне Божием, – апостол удалил от них сию мысль, сказав: «Егда… покорит Ему всяческая, тогда и Сам Сын покорится Покоршему Ему всяческая» (1Кор. 15:28). Будет же сие тогда, когда связаны будут под ногами Его враги, т. е. диавол и силы его, и те, которые исполняют волю его. Потому-то апостол и сказал: «не у видим Ему всяческая покорена» (Євр. 2:8), и доколе? Пока не приидут Ангелы Бога и Отца, сказавшего Ему: «седи одесную Мене, дóндеже положу враги Твоя подножие ног Твоих» (Пс. 109:1). Сии-то враги предстанут на суд Сына Божия, ибо сказано: «Отец… не судит ни комуже, но суд весь даде Сынови» (Ін. 5:22). А чтобы ты познал, как предаст Он Царство Богу и Отцу, выслушай: Сын Божий, воплотившись, пришел призвать и освятить святою Своею Кровию «род избран, царское священие, язык свят, людие избранны, ревнители добрым делом» (1Пет. 2:9; Тит. 2:14). Знай же, что после того, как покорятся Ему враги Его, и Он произнесет над ними суд, то и Сам, как образ покорности, предаст Царство, которое приобрел Он, т. е. “язык свят”, Богу и Отцу, говоря: «се, Аз и дети, яже Ми дал есть» (см. Євр. 2:13). Познай и равенство: Отец весь суд дал Сыну, а Сын, которых призвал – предал Отцу. И так исполнится слово оное: «Егда… покорит Ему всяческая, тогда и Сам Сын покорится Покоршему Ему всяческая». – О веках же, о которых говорят (еретики), опираясь на слова Екклезиаста, знай, что все время человека есть век его. Потому Екклезиаст и не сказал: что «уже бысть в вецех бывших прежде мира сего», но «уже бысть в вецех мира сего, бывших прежде нас» (Еккл. 1:10). И если хочешь знать, как несведущие и неутвержденные в правой вере извращают Писание и толкуют его, по научению диавольскому (заметь следующее): апостол сказал: «Брашна чреву, и чрево брашном: Бог же и сие и сия упразднит» (1Кор. 6:13), говоря сие о чревообъядении, о безразличии в пище и о невоздержании. (Они, основываясь на сем, учат, что будто) апостол упразднил брашна, и сказал, что чрево будет исключено из частей тела; тогда как апостол, зная, в каком смысле он сказал сие, именно разумея здесь страсти, и что Господь упразднил их в нем и в подобных ему, говорит далее: «ниже… аще ямы, осуждаемся; ниже аще не ямы, оправдаемся» (1Кор. 8:8). Вот каков смысл сих слов. О будущем же состоянии так сказал Бог, что люди «равни бо суть Ангелом» (Лк. 20:36), не вкушая ни пищи, ни пития и не имея вожделения. А для Бога ничего нет невозможного; ибо Он уже показал сие на Моисее, когда дал ему силу сорок дней и сорок ночей не вкушать пищи. Сотворивший сие может сотворить и то, что человек во вся веки будет в подобном состоянии. Если же кто-нибудь, пустословя, скажет о Моисее и о Спасителе, что они, однако, после вкушали пишу, то (пусть таковой знает), что чрез сие Господь показал нам только отчасти пример будущего, точно так же, как и воскрешая мертвых Сам Собою и чрез апостолов, показал нам, что будет (общее) воскресение; и хотя воскресшие после и умерли, но мы не должны сомневаться в воскресении. Но, впрочем, (Господь) сказал, что «не о хлебе единем жив будет человек, но о всяцем глаголе, исходящем изо уст Божиих» (Мф. 4:4). Что же скажешь ты на это? Разве только извратишь (это изречение), как и прочие места Писания. А в том, что сказано: «плоть и кровь Царствия Божия наследити не могут, ниже тление нетления» (1Кор. 15:50), под плотью и кровью разумеется нечистота, лукавство и вожделение. Хочешь ли убедиться в том, что и в теле находящиеся люди бывают духовны? Послушай, что Господь сказал Никодиму: подобает вам «родитися свыше» (Ін. 3:3), и после присовокупил: «водою и Духом» (Ін. 3:5), а рождаемые от Духа суть духовные. И еще сказано: «не от крове, ни от похоти плотския, ни от похоти мужеския, но от Бога родишася» (Ін. 1:13), и: «Дух [есть] Бог» (Ін. 4:24). Итак, когда они, еще здесь будучи, сделались духовными, родившись от Бога, то ужели там Он не может сделать их духовными? – Слова же: «не изыдеши оттуду, дóндеже воздаси последний кодрант» (Мф. 5:26), сказал Господь, означая, что мучение их будет вечно: ибо как может человек там воздать? Если бедный должник будет заключен в темницу и правитель повелит не освобождать его, пока он не заплатит всего долга, то можно ли думать, что он непременно освободится? Вовсе нет! Не заблуждайся, как безумный. Там никто не преуспевает; но что кто имеет, то имеет отсюда: доброе ли это будет, или гнилое, или усладительное. Оставь наконец пустословие и не следуй демонам и их учению. Ибо они вдруг уловляют и вдруг низлагают. Итак, смирись перед Богом, плача о грехах своих и рыдая о страстях. Вспомни слова Писания: «и ныне, Израилю» (Повт. 10:12), и проч., и еще: «ныне начах» (Пс. 76:11). И «внимай себе» (1Тим. 4:16) и смотри вперед, куда уклоняется твое сердце через такие исследования. Бог да простит тебя.
Вопрос 614. Другой брат вопросил того же великого старца: скажи мне, отец мой, если я вижу, что кто-либо делает какое-нибудь дело, и рассказываю о сем другому, говоря, что я не осуждаю его, но мы только разговариваем: нет ли при этом злословия в моем помысле?
Ответ. Когда человек, говоря, чувствует при сем страстное движение, это уже злословие. Если же он свободен от страсти, это не есть злословие, а говорится для того, чтобы не возросло зло.
Вопрос 615. Что значит: «со строптивым развратишися» (Пс. 17:27)?
Ответ. Господь сказал: «аще тя кто ударит в десную твою ланиту, обрати ему и другую» (Мф. 5:39). Вот как должно развращаться со строптивым.
Вопрос 616. Что значит: «будите… мудри яко змия, и цели яко голубие» (Мф. 10:16).
Ответ. Кто мудрость змия, в отношении зла, соединит с незлобием голубя, в отношении добра, тот не допустит мудрости своей смешаться с лукавством и простоте своей быть несмысленною.
Вопрос 617. Кто произвольно имеет в себе грех и зло, и кто непроизвольно?
Ответ. Произвольно имеющие в себе зло суть те, которые предают свободу свою злу, услаждаются им и сдружаются с ним. Таковые имеют мир с сатаною и не ведут с ним брани в помыслах. Непроизвольно же имеющие в себе зло суть те, которые, по слову апостола (см. Рим. 7:23), ощущают противную силу, противовоюющую в членах их, и есть над ними некоторая мрачная сила и покрывало, но только в помыслах, с которыми они не соглашаются, не услаждаются ими, не повинуются им, но противоречат, противостоят, говорят вопреки, сопротивляются, гневаются сами на себя. Сии последние пред Богом много лучше и честнее тех, которые произвольно предают свободу злу и услаждаются оным.
Вопрос 618. Что значит сказанное Господом Самарянке: «пять бо мужей имела еси, и ныне, егоже имаши, несть ти муж» (Ін. 4:18)?
Ответ. Слова эти ясны. По древнему закону, жены, которые по смерти мужей своих оставались бездетными, до пяти раз снова могли выходить замуж. А после пятого, (во всяком случае) родит ли жена или нет, она уже не должна была более вступать в брак. Если же какая-нибудь из них после пяти мужей совокуплялась еще с шестым, то сей последний считался уже не мужем ее, но прелюбодеем, как совокупляющийся с нею против закона. Это случилось и с сею женщиною. Если же кто хочет таинственно истолковать сие, то под пятью законными мужами да разумеет естественные чувства: зрение и обоняние, слух, вкус и осязание, чрез которые мы познаем все, встречающееся с нами, под шестым же, беззаконным, – неверие, которое владело тою женщиною, по неведению ее, а не по естеству. И Христос сказал ей: «добре рекла еси… пять бо мужей имела еси» (Ін. 4:17,18), как бы говоря: пять чувств твоих имела ты, как бы мужей, которым покорялась и которые увлекали тебя, куда они хотели. То есть: довольно насытилась ты вожделениями, которые входят (в нас) чрез пять естественных чувств и уже отвергла их, по случаю омертвения (тела твоего) от старости. «А ныне, егоже имаши, – т. е. неверие, – несть ти муж», ибо оно не обладает тобою естественно, но странным и чуждым образом.
619. Ответ святого великого старца Варсонофия к новоначальному брату, который был болен и не мог терпеливо переносить сей скорби.
Брат! Чем другим похвалились бы делатели оные, требовавшие воздаяния от владыки дома, если не тем, что могли сказать: «мы понесохом тяготу дне и вар» (Мф. 20:12). Сын мой! Потерпим скорбь с благодарением, чтобы милость Божия низошла на нас изобильно. И не будем отягощаться (скорбью), чтобы уныние не пленило нас, ибо это начало погибели. Помни, чадо, что «претерпевый до конца, той спасется» (Мф. 24:13). Сын мой! И болезнь бывает к испытанию, а испытание приводит к искусству117. Муж, не испытанный искушениями, не искусен. Испытанный же бедствиями бывает искусен, как и золото (очищенное) огнем. Искусство приводит человека к упованию, «упование же не посрамит» (Рим. 5:5). Да не расслабит же враг богоугодного намерения твоего и да не поколеблет веры твоей во Святую Троицу. Скажи мне, что ты пострадал, когда так ослабеваешь? Вспоминай слова апостола: «Не у до крове стасте, противу греха подвизающеся, и забысте утешение (наставление), еже вам яко сыном глаголет: сыне мой, не пренемогай наказанием Господним, ниже ослабей, от Него обличаемь. егоже бо любит Господь, наказует: биет же всякаго сына, егоже приемлет. Аще наказание терпите, якоже сыновом обретается вам Бог. Который бо есть сын, егоже не наказует отец? Аще же без наказания есте, емуже причастницы быша еси, убо прелюбодейчищи118 есте, а не сынове» (Євр. 12:4-8). Если с благодарением терпишь скорбь, то ты сделался сыном. А когда ослабеешь, то будешь прелюбодейчищем. Сын мой! Прошу тебя, старец – юного, обветшавший во образе иноческом (хотя и ничего не сделал благого) – новопостригшегося, – да не будет вотще или напрасно произносима (молитва): «Господи Иисусе Христе». Трезвись, возбудись от упоения тягчайшим сном. Восстань с Петром и прочими апостолами, взывая громогласно к Спасителю всех Христу: «Наставниче, погибаем» (Лк. 8:24). И Он без сомнения придет и к тебе, и запретит ветрам и морю, и утишит бурю, восстающую на корабль твой, – бурю, говорю, в душе твоей, и избавит тебя от кровожадного льва, и голубицу твою из чрева змиева, и посев твой от града, и маслину твою от червей, и от гололедицы все деревья твои, чтобы они принесли плоды свои в (приличное) время, и посев земли твоей дал зрелый плод, по словам Господним, «во сто крат, и в шестьдесят, и в тридесять” (Мф. 13:8). Рассмотри, брат, что претерпел ты за имя Божие? Апостол, говоря, что ничто не должно отлучить нас от любви Христовой, исчислил сие так: «скорбь ли, или теснота, или гонение, или глад, или нагота, или беда, или меч» (Рим. 8:35). И малая ли болезнь поколеблет ум наш от Бога? Да не будет сего! Утвердись, сын мой, и увидишь помощь Божию. Это первое искушение с тобою; если победишь его с Богом, то оно вперед не возобладает тобою; если же (враг) победит тебя в сем, то заставит и служить себе. Итак, стой и претерпи, ибо, устояв, увидишь, какова милость Господня. Да будет же известно любви твоей, что я день и ночь не перестаю молить Бога, да спасет Он тебя и сохранит всех нас от лукавого, и стараюсь о том, чтобы вы, как чада святых, наследовали с ними «ихже око не виде, и ухо не слыша, и на сердце человеку не взыдоша, яже уготова Бог любящим Его» (1Кор. 2:9). Подражай же им (святым) и блажен будешь о Христе.
* * *
117 Опытность.
118 Незаконные дети.
620.
Брат погрешил в (некотором деле) и, многократно слыша от аввы: «Скажи только: прости», ожесточившись, не сказал сего. Авва же, произнеся молитву с тремя земными поклонами, едва убедил его сказать: прости. Когда же брат сей уходил в свою келлию, авва сказал ему: «Брат, будучи наедине, в своей келлии, испытай сам свое сердце, и найдешь, отчего случилось с тобою такое ожесточение». Когда же брат тот сделал сие, то пришел, повергся пред аввою, сознаваясь в своей вине, и просил возвестить дело это великому старцу Варсонофию и попросить его сотворить о нем молитву.
Ответ Варсонофия. Брат! Внимай себе. Ты пожелал, чтобы я посеял на поле твоем; никто не принуждал тебя к тому; смотри же, не допускай того, чтобы диавол между твоею пшеницею посеял плевелы – пищу огню. Говорю тебе: ты вопросил меня о своих помыслах. Отцы же говорят, что кто вопрошает (старцев), тот должен и сохранять советы их до самой смерти, а кто не сохраняет их, тому это послужит в погибель. В сердце твоем кроются злые и лютые помыслы. Зачем увлекаешься ты смертоносными помыслами о том, чего вовсе и не существует? Диавол представляет тебе свет тьмою и тьму светом; горькое показывает тебе сладким и сладкое горьким (см. Іс. 5:20). Жизнь видится тебе смертью и смерть жизнью, ибо враг «рыкая, ходит, иский кого поглотити» (1Пет. 5:8) тебя живым, а ты не разумеешь того. Если бы не покрывала тебя рука Божия и молитвы святых, то ты впал бы в его обольщение и в погибель. Авва твой говорит тебе божественные слова для пользы и спасения души твоей, – ты отвергаешь их, и потому никогда не придешь в познание жизни. Авва трудится о тебе, как о собственной душе своей, прося и святых помолиться о тебе, чтобы ты избавился от сетей диавольских и смерти, и спасен был в обитель Господню. И если он так трудится о тебе, то не должен ли и ты сохранять слово его более, нежели собственную твою душу? Но, насыщенный всегдашним пребыванием при нем, ты удовольствовался сим, тогда как тебе не должно бы было иметь сего насыщения, и надлежало молиться, чтобы сподобиться такого пребывания и чтобы не послужило тебе к осуждению всегдашнее при нем пребывание, и тщательно исполнять повеления его с великим страхом и трепетом, дабы через него низошло на тебя благословение Божие, и ты избавился обольщения119 вражеского. Да не сбудется на тебе слово Писания: «яде Иаков и насытися, и отвержеся возлюбленный» (Повт. 32:15). И (тогда) исполнится над тобою: «горе тебе, Хоразине, горе тебе, Вифсаидо: яко аще в Тире и Сидоне быша силы были бывшия в вас, древле убо во вретищи и пепле покаялися быша» (Мф. 11:21). Да не услышишь и ты: «возненавидел еси наказание и отверг еси словеса Моя вспять» (Пс. 49:17). Зачем многократно искушаешь ты себя: сам, начиная разговаривать с некоторыми, не переносишь того, что они говорят, но сердце твое ослепляется завистью и клеветою и наносит смущение. Многократно претыкался ты и (падая) разбивал лицо свое, а все еще не стыдится медное чело твое, и не преклоняется железная выя, как и брат Иоанн уже говорил тебе. Кто, поступая так, получил спасение? Сначала поступил так Каин, и он был проклят Господом; после него исполины, – и они утонули в воде потопа. Хам и Исав были отринуты от святого благословения. Фараон ожесточился, и вода Чермного моря потопила его и бывших с ним. Дафан и его сообщники воспротивились Моисею, и земля поглотила их и домы их. И если, по свидетельству Писания, священника противившегося поглотила земля, то как осмелился ты противиться повелевавшему тебе сказать: «прости», и не сказал сего, и удалил себя от смирения Божия и от слов отцов, которые говорят: при всяком случае надобно иметь смирение, чтобы во всяком деле и слове говорить: «прости»? Ты же много раз слышал (убеждения к тому) и не сказал сего; но и то, что ты сказал после, было неистинно, потому что ты сказал это вынужденно, а не с покаянием и умилением. Доколе будешь ты жестоковыен и необрезан сердцем (см. Деян. 7:51)? Рассмотри, что никто не поступает с тобою жестоко. Зачем подаешь ты диаволу руку и силу на погибель души твоей? Трезвись вперед, брат мой, бодрствуй и пробудись от тягчайшего сна и упоения без вина, которое владеет тобою. Где смирение? Где послушание? Где отсечение своей воли во всем? Если же в одном отсекаешь свою волю, а в другом нет, то явно, что и в том, в чем ты ее отсек, ты имел другую, свою же волю. Ибо повинующийся повинуется во всем; и такой не заботится о своем спасении, потому что за него отвечает другой, – тот, которому он предал себя в повиновение и вверил себя. Итак, если хочешь спастись и жив быти на небе и на земле, то сохрани сие, и я буду отвечать за тебя, брат; если же будешь нерадив, то смотри сам. Не теряй надежды, ибо это радость диаволу. Я убедил авву принять тебя в недра свои, как то и случилось. Он не желал сделать сего за твое непослушание, но я убедил его принять тебя со страхом Божиим, как родного сына, а не как прелюбодейчище. И ты вверь себя ему во всем со страхом Божиим. И свидетель мне Отец, Сын и Святой Дух, что я принимаю на себя все попечение о тебе перед Ним, и с меня взыщет Бог кровь твою, если не нарушишь слов моих. Положи же начало с нынешнего дня, вспомоществуемый рукою Божией. Вот, ты обновился, сохраняй себя и не внимай безрассудным и неполезным словам. Господь да даст тебе разум и силу услышать и исполнить. И если со временем еще пожелаешь вопрошать меня, не поленюсь отвечать тебе, что Бог, для удостоверения сердца твоего, вложит в уста мои сказать тебе, ко спасению души твоей о Христе Иисусе. Аминь.
* * *
119 В славянском переводе: прелести.
621.
Тот же брат, еще раз ослушавшись аввы, вопросил великого старца: полезно ли ему исполнять то, что он во время гнева скажет другому с клятвою, или покаяться и не исполнять клятвы.
Старец же отвечал ему следующее:
Господь сказал Моисею: «иди скоро, сниди отсюду, беззаконноваша бо людие твои, ихже извел еси из земли Египетския: преступиша с пути скоро, егоже заповедал еси им: сотвориша себе телца, и поклонишася» (Вих. 32:7,8) идолу тому. Как ты, окаянный, так скоро уклонился от послушания? Диавол хочет удалить тебя от оного и неистовствует на тебя. Не это ли есть сказанное мною, что ты безумен и не обрезан сердцем? Куда отринул ты слова мои? Зачем стремишься в ров диавольский? Зачем ослепляет тебя враг относительно того, что ты слышал? Не было ли тебе заповедано предать себя в руки Божии и в руки аввы твоего? Не слышал ли ты, что он желает спасения души твоей, как пользы собственной своей души? И ты не должен был ослушаться его, хотя бы повеление его и было неудобоисполнимо, и особенно когда сего требовала польза братии, но сатана лишает тебя оной чрез самооправдание, чтобы ни ты сам, ни другой через тебя не получили пользы. Ты хочешь, чтобы постигло тебя горе, произнесенное на фарисеев, и наказание, по словам пророка Иезекииля, обещанное нерадивому стражу (см. Єз. 33:6). Положим, что сам ты не можешь доставить пользы кому-либо; почему же не говоришь тому, кто может сие сделать? Зачем ты (так) скоро сделался подобным псу, возвращающемуся на свою блевотину, и свинии, которая, омывшись, возвращается в кал тинный (см. 2Пет. 2:22), пребывая непреклонен в жестокосердии твоем? Авва заповедал тебе говорить ему все случающееся, и грех был бы на нем, а ты раздражаешь его, как народ – Моисея. Устыдись, наконец, оставь свой прежний навык, обратись, и приимет тебя Бог, ибо Он милостив. Оставь и человекоугодие, ибо ты погибаешь чрез сие и не можешь быть рабом Божиим. Внимай себе, окаянный, и убойся Бога. Неполезно тебе исполнить то, что сказано с клятвою во гневе, и преступить заповедь Бога, сказавшего: “не убиеши” (Мф. 5:21), ибо лучше покаяться перед Богом в том, что сказано с клятвою, и не исполнить сего, (дабы) не подпасть одинаковому осуждению с Иродом, который, исполняя нечестивую свою клятву, отсек главу Иоанна Предтечи и лишился за то вечной жизни и предан тяжкому и бесконечному мучению. Лучше и полезнее покаяться и просить прощения у Бога, Который может оное подать; ибо и Ирод блажен бы был, если бы сделал так; не сделав же, увеличил свое окаянство, и был проклят вовеки. И Петр, верховный апостол, три раза с клятвою отрекся, что не знает Спасителя, но, раскаявшись с горьким плачем и истинным покаянием, загладил грех свой и принят был человеколюбивым Владыкою Христом и Спасителем и не только удостоился радости, словами Ангела: «рцыте учеником Его и Петрови» (Мк. 16:7), но и Сам Господь, вместо троекратного отречения, трижды вопрошал его: «любиши ли Мя, Петре?» (Ін. 21:17), показывая ему, что чрез истинное покаяние исцелился грех троекратного его отречения. Не клянись же впредь, преступая заповедь Божию. Если же согрешишь в том, не отвращайся покаяния; ибо если бы и Петр исполнил клятву свою – не знать своего Владыки, то чужд остался бы Его и славы Его.
622. Тот же брат, успокоившись относительно сего, так вопросил того же великого старца: боголюбие твое изрекло, что грешный может загладить грехи свои покаянием – как же это? Разве он не нуждается в молитвах святых, но сам собою достаточен для того? Если же и сам не принесет истинного покаяния, а святые помолятся о нем, то не прощаются ли грехи его ради них?
Ответ. Если человек сам не потрудится, по силе своей, и не присоединит собственного труда к молитвам святых, то никакой не получит пользы от того, что святые будут за него молиться. Когда они будут и поститься, и молиться за него, а он будет сластолюбствовать и вести себя беспорядочно, то какую пользу принесет молитва их о нем? Ибо здесь сбывается сказанное в Писании: «Един созидаяй, а другий разоряяй, что успеет более, токмо труд?» (Сир. 34:23). Если бы возможно было, чтобы тот, о котором молятся святые, спасался, нимало не внимая себе, то что препятствовало бы святым спасать таким образом и всех грешных людей мира сего? Но хотя грешный и потрудится несколько сам, он имеет нужду в молитве праведного. Ибо апостол говорит: «много… может молитва праведного поспешествуема» (Як. 5:16), то есть когда святой и праведный молится за грешного, то и грешный, по силе своей, должен содействовать молению святых покаянием; будучи сам собою недостаточен к уплате долгов своих, он приносит малое, а молитвы святых – многое. Например: кому-нибудь надобно перенести десять мер пшеницы, а он не может понести и двух, но найдет богобоязненного человека, который понесет за него девять мер, а ему оставит одну только и таким образом даст ему возможность спастись и предохранит его от разбойников, которые могли бы убить его на пути. То же самое бывает и здесь. Еще подобен грешник человеку, который должен другому сто золотых монет; когда заимодавец напомнил ему об отдаче долга, он пошел к одному благочестивому и богатому человеку и просил его, из любви, дать ему, сколько может. Богатый же, будучи человеколюбив и видя скорбь его, сжалился над ним и сказал: «Брат! что у меня есть – отдам за тебя, и ты освободишься от твоей расписки». Итак, от должника уже зависит постараться дать немногое и избавиться от многого: ибо доколе тот милосердный человек не увидит, что он принес десять золотых монет, то усумнится сам дать девяносто, зная, что заимодавец не возвратит расписки, пока не получит полных ста, которые он давал в долг.
Вопрос 623. Некоторый христолюбивый муж вопросил другого старца Иоанна, говоря: отец мой, я думаю сделать благотворение из моего имения и прошу тебя, скажи мне, что полезнее, дабы я мог с радостью возвратиться в дом мой: делать ли (сие благотворение) понемногу или в один раз?
Ответ. Брат! Хотя я не могу отвечать тебе как должно, но Писание вразумляет тебя, говоря: «Не рцы: отшед возвратися, и заутра дам, сильну ти сущу благотворити: не веси бо, что породит день находяй» (Притч. 3:28). Но меры (добродетели) различны, и каждый делает по своей мере: один человек немного может дать из своего дохода, другой дает десятую часть имения своего, иной четвертую, другой третью часть, а иной половину, – каждый по своей мере. Желающий же придти в совершенную меру да не вопрошает меня, последнейшего, но Учителя и Врача душ наших, Господа нашего Иисуса Христа, сказавшего богатому юноше: «аще хощеши совершен быти, иди, продаждь имение твое и даждь нищим: и имети имаши сокровище на небеси: и гряди вслед Мене» (Мф. 19:21). Да укрепит же мысль твою воспоминание о пришествии смерти, которая не известна никому из людей. Постараемся делать добро, прежде нежели перейдем из этой жизни, ибо не знаем, в какой день будем позваны, чтобы не оказаться нам неготовыми и не остаться вне чертога с пятью юродивыми девами, которые взяли светильники, но не взяли елея в сосудах своих. Постараемся сделать, по силе нашей, сколько позволит немощь наша, и благой всех Владыка введет нас с мудрыми девами в чертог Свой, в радость неизглаголанную со Христом. Аминь.
Вопрос 624. Брат вопросил того же старца: должно ли принимать что-либо от других и раздавать нищим, потому что некоторые убеждают сие делать.
Ответ. Так как здесь дело идет о милостыне, то не все могут понести слова мои, но только достигшие того, чтобы пребывать в безмолвии и плакать о грехах своих. Есть люди, посвящающие себя такому служению, и Бог знает, что воздать им за сие; плачущие же не имеют для сего свободного времени. Да и как тем, которые отказались от своего собственного, искать распоряжаться чужим? Иже во святых преподобный Иларион поступил таким же образом: когда его некоторые просили принять от них большое имение для раздачи нуждающимся, он сказал просившему его о сем: «Тебе самому должно раздавать твое, потому что ты бываешь и в городах, и в селениях, а мне, оставившему и свое собственное, как принять чужое для раздачи другим?» Притом же это часто служит поводом к тщеславию или к сребролюбию.
Вопрос 625. Когда тот, кто дает мне (деньги), настойчиво говорит: «Если ты не возьмешь и не раздашь, то я сам ничего не раздам». Должно ли в таком случае призреть нищих, страдающих от голода?
Ответ. Я уже сказал любви твоей, что есть люди, посвятившие себя на то; ты же, если хочешь оплакивать грехи свои, не обращай внимания на сие, чуждое тебе, дело, хотя бы ты и перед келлиею твоею видел кого-либо томящегося (голодом). Не принимай участия в раздаче чужого, чтобы не лишиться тебе плача и безмолвного пребывания. Но владелец того имущества, не находя другого, который исполнил бы за него сие служение, сам должен будет их раздать, чтобы дело его не осталось без исполнения.
Вопрос 626. Некоторый христолюбивый муж вопросил того же старца, говоря: если кто-нибудь просит у другого милостыни, а тому нечего дать, должен ли он взять взаймы и дать просящему?
Ответ. Когда кто-нибудь просит другого подать ему то, чего и сей не имеет, то он не будет осужден, если не подаст ему, потому что и апостол Петр, когда (хромой) просил у него милостыни, сказал: «сребра и злата несть у мене» (Деян. 3:6), и не взял взаймы, чтобы подать ему. Также, если и кто имеет только необходимо-нужное для него самого, то и сего не должен издерживать (на милостыню), как случится, чтобы после, при собственном недостатке, не стал он скорбеть, не в силах будучи понести скудости. А когда просящий будет докучать ему, и он скажет: «Прости меня, мне нечего дать тебе», то это не будет ложь, потому что тот, у кого есть только необходимо-нужное для него самого, не имеет что дать другому. Пусть он скажет просящему: «Прости меня, я имею только то, что необходимо нужно мне самому». Вспомни пять дев, которые, когда другие просили их дать им елея для светильников, отвечали им: «еда како не достанет нам и вам» (Мф. 25:9). И апостол Павел, писав к коринфянам, говорит: «да будет ваше избыточествие во онех лишение» (2Кор. 8:14), и «Не бо да иным убо отрада, вам же скорбь» (2Кор. 8:13).
Вопрос 627. Поясни мне, отец мой, сказанное тобою: кто имеет только необходимо-нужное для него самого, тот не должен сего издерживать (на милостыню), как случится, чтобы после не скорбеть. Как же скорбеть кому-либо о том, что он сделал по своей доброй воле?
Ответ. Все должно делать с рассуждением, а умерять себя есть дело рассуждения, и сие утверждает помысл, чтобы не смущаться впоследствии. Делать же сверх силы милостыню или что-либо другое – нерассудительно, потому что приводит впоследствии делающего к смущению, унынию и ропоту. Хорошо и весьма хорошо, подобно евангельской вдовице, подавать нуждающемуся, и в сем нет ничего худого; но если человек благо делает сверх силы, то он не может понести сего. (Да) и Бог требует того, что по силе человеку.
Вопрос 628. Если же кто-нибудь богат и имеет более, чем ему надобно: не имеет ли и он нужды в подобном рассуждении? Ибо и ему должно делать (добро) по силе своей.
Ответ. Да, и он имеет нужду в рассудительности, чтобы не следовать сверх силы своему помыслу и (после) не раскаиваться в том, что сделал. Потому и Павел сказал: «не от скорби, ни от нужды: доброхотна бо дателя любит Бог» (2Кор. 9:7). Ибо совершенное прилично совершенным, недостаточное же – недостаточным. Совершенный и нищету претерпевает доблественно, и о богатстве нерадит, и все переносит без смущения, по слову апостола: «Вся могу о укрепляющем мя Христе» (Флп. 4:13), и: «мне мир распятся, и аз миру» (Гал. 6:14), и проч.
Вопрос 629. А тому, кто сначала не усерден на подаяние, что нужно делать, чтобы навыкнуть подавать?
Ответ. Он должен напоминать самому себе воздаяние, обещанное за то Богом, и начинать с самых последних вещей, всегда вразумляя себя, что подающий мало – мало и получает, а подающий много – и сам много получает по сказанному: «сеяй скудостию, скудостию и пожнет: а сеяй о благословении, о благословении и пожнет» (2Кор. 9:6). Итак, мало-помалу в нем будет усиливаться желание получить воздаяние за многое, и он будет всегда успевать в сей добродетели. Он может достигнуть той меры совершенства, чтобы обнажиться от земных вещей и быть духом с небесными.
Вопрос 630. Если кто, увлекшись безрассудно, издержит на благотворение и то, что ему самому нужно, и после раскается, то как ему утешать себя, чтобы не поглотила его диавольская скорбь?
Ответ. Прежде (всего) да укорит он себя за нерассудительность, и да воззовет помысл свой из печали, говоря: «Так как это издержано на доброе дело, то человеколюбивый Бог силен помиловать меня и устроить по воле Своей».
Вопрос 631. Если придут два нищих, и я не могу подать обоим, то которого из них предпочесть?
Ответ. Должно предпочесть того, который более немощен.
Вопрос 632. Когда я хочу подать, а помысл наводит мне сомнение, чтобы не давать, то как поступить в сем случае?
Ответ. Испытай свой помысл, и если найдешь, что он делает так по скупости, то дай и еще несколько более того, что бы должно дать, например одну медную монету, и это вменится тебе в милостыню.
Вопрос 633. Скажи мне, господин авва, каким образом тот, которому нечего подавать, может сделаться участником благословения, обещанного Спасителем тем, которые будут одесную Его: «приидите, благословеннии Отца Моего, наследуйте уготованное вам Царствие от сложения мира: взалкахся бо, и дасте Ми ясти» (Мф. 25:34,35), и проч.
Ответ. Брат! У апостолов не было имений: но разве они не будут участниками сего благословения? Есть различные степени, и Бог говорил каждому сообразно его степени; ибо в блаженствах Он показал нам различие спасающихся. От чувственного можно заключать и о духовном. Предположи, что человек имеет плоды и продает их за мелкую монету, а другой имеет различные вещи и продает их за ту же монету. И с ремесленниками бывает то же: один из них плотник и получает динарий в день, другой каменщик и получает так же динарий; иной занимается другим ремеслом и получает ту же плату. Ремесла различны, и плоды так же различны, а цена и плата одни и те же. Примени сие и к спасению души. Тем, которые имеют деньги или вещи и не тщеславно раздают их нищим, сказано будет: «приидите, благословенный Отца Моего, наследуйте уготованное вам Царствие от сложения мира» (Мф. 25:34), и проч. Рассмотри и прочие блаженства, и найдешь в них большое различие, но одно и то же – спасение души и одно Царство. Ибо сказано: «блажени нищии духом: яко тех есть Царство Небесное» (Мф. 5:3), и еще: «Блажени изгнаны правды ради: яко тех есть Царство Небесное» (Мф. 5:10). И другие блаженные, различные (между собою), не чужды того же Царства Небесного. Итак, если не можешь подавать милостыни, то будь нищ духом, чтобы наследовать со святыми Царство Небесное. Плачь о грехах твоих в сем мире, чтобы утешиться с (плачущими), упоминаемыми в Евангелии. Приобрети кротость, чтобы наследовать землю. Взалчи и возжажди правды, чтобы насытиться оною. Будь чист сердцем, чтобы узреть Бога в славе Его. Будь миротворцем своего сердца, чтобы наречься сыном Божиим. При благих делах будь готов правды ради потерпеть изгнание из града в град, т. е. из лукавого помысла диавольского в благой помысл Божий, чтобы возвеселиться в наследии Царства Небесного. Претерпи ради Господа поношение, гонение и ложные злословия, чтобы возвеселиться в радости, получив многую мзду на небесах.
Вопрос 634. Так как каждое блаженство объемлет одну духовную добродетель, то достаточно ли, отец мой, одной сей добродетели для спасения того, кто имеет?
Ответ. Как тело одно, а членов много, и если недостает одного члена, то и тело не есть совершенное, так заключай и о внутреннем человеке, члены которого суть многие добродетели. – Если недостанет одной из них, то человек не бывает совершенным. И как ремесленник, который хорошо знает свое ремесло и по быстроте ума своего занимается и другими ремеслами, не называется мастером их, но только мастером своего ремесла, так и здесь: имеющий все добродетели, по той познается и от той получает наименование, чрез которую наиболее сияет в нем благодать Духа.
635.
Другой христолюбивый муж дал одному человеку, которого он считал верным, милостыню, чтобы раздать ее нищим, и сказал ему: «Прими это, и дашь за сие ответ Богу».
Но тот не понял, что давший возложил на него сим большую тяжесть, и думал, что хотя бы он и не сказал ему сего, но с тех пор, как он совершенно принял на себя (раздачу милостыни), уже (и без того) должен дать за нее ответ Богу.
Когда же спросил о сем того же старца (Иоанна), он отвечал: Обманулся тот, кто принял это на себя, потому что он дерзко представил себя в состоянии дать ответ Богу за всякое дело, забыв сказанное: «Кто похвалится чисто имети сердце? или кто дерзнет рещи чиста себе быти от грехов?» (Притч. 20:9). Это дело совершенных отцов. Он должен бы был сказать давшему: «Я не в силах принять сего с тем (условием), чтобы дать Богу ответ, потому что я человек грешный; но постараюсь сделать в сем деле все, что могу, по силе моей. Божие же дело – подать помощь, чтобы оно совершилось по воле Его». Если бы он так сказал, это вменилось бы ему в смирение, и Бог не осудил бы его за то, что выше силы его. Когда же он самонадеянно взял на себя – дать Богу ответ, то со всею строгостью взыщет с него Бог ответа за слова сии. Но и тому, кто давал, не следовало требовать от брата такого условия, потому что, предполагая его верным, он по неразумию своему, счел его за неверного; но следовало, доверив ему однажды, предоставить сие дело Богу и не сомневаться в человеке, ибо сомневающийся не может верить.
Вопрос 636. Так как некоторые явно и перед всеми принимают раздаваемую милостыню, другие же, по благородству своему, стыдятся брать ее явно, а иные больны и лежат в домах, то должно ли отличить некоторых из них или всем равно раздавать милостыню?
Ответ. Всех, явно принимающих милостыню, считай в одном разряде, исключая того из них, кто немощен и страдает чем-либо, ибо такому надобно несколько прибавить. Тех же, которые стыдятся явно и перед народом принимать милостыню, и лежащих в болезнях считай в другом разряде, подавая им более, смотря по надобности их, «вся, елика аще обрящет рука твоя» (Еккл. 9:10), и как им прилично.
Вопрос 637. Если кто-либо, поручая другому свое имущество, скажет, чтобы он раздал его отцам или нищим в известном месте, а вблизи находятся другие весьма нуждающиеся, то не будет ли прилично и им уделить часть?
Ответ. Если они очень нуждаются, – сие не будет неуместно; ибо случается, что дававший имущество не знал о их нужде и потому не сказал, чтобы и им дать. Когда же он особенно завещает ему нигде не раздавать, кроме одного только известного места, то пусть не преступает его заповеди. (Впрочем) надобно сперва спросить о сем жертвователя, и как он скажет, так и сделать, и (раздающий) будет спокоен.
Вопрос 638. При сем деле нужны помощники, и потому, ежели я возьму (себе в помощь) людей, которых считаю верными, неужели я должен сомневаться вверить им это дело?
Ответ. Если ты прежде считал их за верных людей, то не сомневайся вверить им оное. Ибо Богу все явно: Он знает сердца наши и каждому воздает по делам его. А утаив что-либо, они сами будут отвечать за то.
Вопрос 639. А как скоро я узнаю, что кто-либо из них утаил нечто, то как мне поступить: обличить его и взять ли у него утаенное им или нет?
Ответ. Если достоверно узнаешь, что он утаил нечто, то рассмотри, может ли помысл его перенести обличение, и тогда уже скажи ему о том с кротостью, вразумляя его по Богу, и возьми от него, что ты ему вверил. Если же он не может принять обличения, то не повреждай его совести, чтобы он, от стыда, не сделал чего-либо еще хуже. Но оставь его, пусть владеет тем, что он взял; ибо он взял принадлежащее Богу, и Бог Сам лучше ведает, по нужде ли он взял, и знает, как судить о его поступке.
Вопрос 640. Следует ли вперед вверять что-либо таковому?
Ответ. Когда ты узнаешь, что он и в другой раз то же сделал и старается портить дело, то не вверяй ему вперед ничего. Если же, будучи всегда добрым, он увлекся теперь, по внушению диавольскому, или взял потому, что имел в том нужду, то можно опять вверить ему, ибо он, конечно, исправится. Только не соблазни его.
Вопрос 641. Что должен я давать нищим, которые ходят по домам?
Ответ. «Аще обрящет рука твоя» (Еккл. 9:10), или немного хлеба, или вина, или две малых медных монеты, или одну большую, только подай без скорби, со страхом Божиим, ибо чрез это прославляется человеколюбивый Бог.
Вопрос 642. Случается, что бывают у меня две вещи: одна получше, а другая похуже, например вино или хлеб, и помысл говорит мне, чтобы лучшую дать нищим; но я недоумеваю, так ли сделать, то есть дать ли им лучшее, а себе оставить худшее. Когда же приходят ко мне отцы, то думаю, (что должно) предпочесть их нищим и, сколько могу, успокоить их. Хорошо ли я думаю или нет?
Ответ. О нищих (скажу тебе): если мы не достигли того, чтобы считать (всех) их равными и любить ближнего, как самих себя, то, зная свою немощь, сделай, что можешь, и дай им то, что менее ценно. Что же касается до (приходящих) отцов, то их должно предпочитать, потому что они рабы Божии, как сказано в Писании: «емуже честь, честь» (Рим. 13:7); ибо Господь предпочел их.
Вопрос 643. Другой христолюбивый муж, будучи болен, вопросил того же старца Иоанна: буду ли жив или умру?
Старец отвечал ему так.
Если я скажу тебе, что ты будешь жив или умрешь, это не принесет тебе пользы. Ибо когда скажу, что ты умрешь, то спасение твое будет как бы вынужденное; потому что, видя себя в устах смерти, ты, как бы по необходимости, откажешься от своего имения. А ежели надеешься еще долго прожить и, пожелав спастись, утвердишь мысль твою во благом, то, хотя и тотчас умрешь, спасение твое будет произвольное.
Вопрос 644. Как же это? Если человек делает доброе дело по страху смерти, то разве оно не служит к его спасению?
Ответ. Вынужденное спасение нельзя равнять с тем, которое бывает по свободной воле человека; однако и такой человек все лучше того, который ничего не делает. Ибо это погибель души – даже и тогда не делать (доброго), когда мы уже не надеемся более располагать собою. Итак, зная то и другое, употребляй свое имущество, как юродивые девы, затворенные вне чертога, за то, что не имели тогда плода милостыни и благотворения.
Вопрос 645. Если же кто-либо напоминает душе своей о смерти и посему старается делать доброе, то разве он не получает за сие воздаяния, свободно приобретаемого?
Ответ. Хорошо человеку помнить смерть, чтобы навыкнуть знать, что он смертен, а смертный – не вечен, невечный же и поневоле оставит век сей. Через непрестанную память о смерти (человек) навыкает и произвольно делать добро. А видеть смерть перед глазами, и тогда творить доброе – это другое дело. Первое делается произвольно, вследствие частого поучения (о смерти), второе же – по необходимости, из страха близкой смерти.
Вопрос 646. Скажи мне, отец мой: сколько полезно душе произвольное (добро) и сколько невольное?
Ответ. Произвольное совершенно избавляет душу от смерти; невольное же не достигает сей благодати, и меньше первого.
Вопрос 647. Если человек, живший нерадиво, будучи близок к смерти, обещается Богу, что когда он останется жив, то постарается угодить Ему, – продлит ли Бог его жизнь?
Ответ. Бог Сердцеведец и взирает на правоту сердца. Если Он видит, что человек тот поистине от всей души покается, то подаст ему продолжение жизни, по сказанному: «Даст ти Господь по сердцу твоему» (Пс. 19:5). Ибо воля Божия есть – спасение людей, как Сам Бог сказал: “живу Аз… яко не хощу смерти грешника, но еже обратитися… и живу быти ему» (Єз. 33:11). Итак, направим сердце наше к Нему, и возвергнем на Него все попечение наше, и Он благоустроит полезное нам к нашему спасению.
Вопрос 648. Скажи мне, отец мой: определен ли конец миру сему?
Ответ. Непременно будет конец миру сему; но если Бог видит, что мы благоугождаем Ему, то прилагает нам времени, по сказанному: «правда прилагает дни: лета же нечестивых умалятся» (Притч. 10:27). И в отношении жизни человеческой повеление Божие называется пределом ее: ибо когда и апостолы вопросили (о сем) Господа, Он отвечал им: «несть ваше разумети времена и лета, яже Отец положи во Своей власти» (Деян. 1:7).
649.
Другой христолюбивый муж, будучи болен и сильно томим горячкою, просил великого старца помолиться о нем, что бы получить ему облегчение от болезни; послал также и воду для того, чтобы старец благословил ее для употребления в питие, ибо не в силах был терпеть жара от горячки. Старец помолился о нем, и когда он напился сей воды, жар тотчас прекратился и болезнь прошла. Удивляясь этому и прославляя за сие Бога, брат рассказал некоторым о том, что сотворил с ним Бог, и о благодеянии, которое оказал ему святой старец. Но на другой же день после сего прежняя горячка возвратилась к нему в сильнейшей степени, и он опять послал к старцу, прося помилования.
Старец же отвечал ему: «Ты снова пострадал за то, чтобы вперед не пустословил».
Получив совершенное исцеление молитвою святого старца, тот брат боялся уже рассказывать кому-либо не только об этом, но и о других благодеяниях святого, которые были ему известны.
650.
Тот же брат, видя, что авва рассказывает приходящим братиям дивные (дела) сего святого старца, вопросил о сем другого старца Иоанна. И узнав от него намерение, с каким делает это авва, успокоился относительно сего.
Вопрос 651. Тот же (брат) вопросил того же старца: что значит, отец мой, что иногда, видя, что авва беседует о добродетелях старцев, я утешаюсь словами его, как назидательными, иногда же думаю, что они не назидают, а соблазняют (слышащих), потому что он сам хвалит своих отцов, и скорблю (о сем). Смущаюсь и о других отцах, думая, что их слова напрасны. Итак, прошу тебя, отец мой, объясни мне сие и помолись, чтобы мне избавиться от сего злого помысла.
Ответ Иоанна. Брат! Да подаст тебе Бог слышать, разуметь и на деле исполнить то, что тебе говорится. В том, о чем ты мне писал, заключается и самооправдание и осуждение: самооправдание потому, что ты почитаешь себя достойным слышать повествования оные; осуждение же потому, что ты говоришь: «Зачем он (авва) оное рассказывает?» И не вспоминаешь, что «Дух, идеже хощет, дышет» (Ін. 3:8). Можешь ли ты сказать мне, почему Господь, исцеляя некоторых, запрещал им говорить о сем кому-либо, а некоторому сказал: «шед покажися иереови и принеси дар за очищение твое», и еще: «во свидетелство им» (Мф. 8:4), и: «возвести… елика ти Господь сотвори» (Мк. 5:19). То, что говорит авва, служит к пользе слушающих со страхом Божиим и к осуждению тех, которые не принимают (слов его) с верою; но ты еще не можешь рассуждать о сем, потому что сердце твое подвержено изменению. Апостол говорит: «Христово благоухание есмы Богови в спасаемых и в погибающих. Овем убо воня смертная в смерть: овем же воня животная в живот. И к сим кто доволен? Несмы бо, якоже мнози, нечисто проповедающии слово Божие» (2Кор. 2:15-17). Если же ты сомневаешься о старце, что он тебе запретил говорить (о нем), а авве не запретил, то ты должен предполагать, что есть какая-либо особенная причина сему, но смиряться сердцем, говоря: «Мне старец запретил по недостоинству моему, ему же (авве), как достойному, позволил говорить для пользы слышащих». Рассмотрим же, как старец всячески приводит нас к смирению, чтобы укорять нам себя и считать себя недостойными, а мы не хотим преклонить своей выи. Итак, придем в смирение, и Бог откроет нам таинства Свои, чтобы мы могли беседовать, где нужно, а где не нужно, всегда молчать, и чтобы и то, и другое служило к пользе нашей и слушающих нас. Мы не должны осуждать или уничижать говорящих, чтобы вместо назидания не получить нам осуждения. Ибо если спросим помысл наш: знаем ли мы, как говорит говорящий, – по действию ли в нем Духа, (или нет), то найдем, что вовсе не знаем сего. Итак, будем думать доброе, а не злое; ибо злой думает злое, а добрый – доброе, о Христе Иисусе, Господе нашем, Которому слава во веки, аминь.
652.
Другой христолюбивый муж, чувствуя телесное страдание, послал просить того же старца Иоанна, чтобы он помолился о его исцелении. Старец отвечал: «Господь исцелит тебя вскоре». Однако он не получал скорого исцеления и, имея веру к старцу, удивлялся, говоря: «Что же это значит? Старец не лжет ибо Бог глаголет через него, а я не получил исцеления». И пришедши, вопросил о сем великого старца.
Ответ Варсонофия. Если веруем, что Бог не лжет и что «вся возможна верующему» (Мк. 9:23), то как же ты не получил желаемого? Не живет ли в тебе тайно неверие? Я поистине верую, что все, сказанное тебе Богом через брата Иоанна, исполнится над тобою. Прошу же христолюбивую твою любовь, не привлекай меня к конскому ристалищу, ибо я уже состарился. Это сказал я, намекая на то, что ты, по словам твоим, имеешь с нами единодушие; но никто не делил душу надвое, оставляя одну часть ее в одном, а другую в другом делании. Знай же, что я не перестаю молиться Богу, пока Он не введет тебя со мною “во врата Своя во исповедании и во дворы Своя в пениих” (Пс. 99:4).
Услышав это, христолюбивый муж тот удивлялся, как старец сказал ему о конском ристалище (которое он посещал), и прославил Бога. И с тех пор удалялся вперед от сих вредных зрелищ.
Вопрос 653, того же к тому же великому старцу. Я имел друга, любимого мною и единодушного, который живет на чужой стороне, мы выросли с ним как братья, и имели все общее. Теперь же я женился, но мы остались с ним в прежних отношениях; однако помысл борет меня, говоря: не возбудил ли мой брак сомнений в его сердце, и (может быть) он не имеет уже ко мне прежнего расположения?
Ответ Варсонофия. Когда хочешь узнать, что у него на сердце, то узнай таким образом: испытай свое собственное сердце, сохраняешь ли ты прежнее расположение к нему и после своего брака, и если найдешь, что ты не сохраняешь его, то и он так же; если же твое расположение пребыло неизменным, то знай, что, при помощи Божией, всегда найдешь по сердцу твоему.
654. Прошение к тому же. Другой христолюбивый муж послал, прося того же великого старца о себе, чтобы Господь помянул его во Царствии Своем.
Ответ. Вот, Господь наш Иисус Христос не посрамил лица моего, но даровал мне спасение души твоей и благодать оную помянуть тебя во Царствии Своем. Итак, получивши такую благодать, сохраним ее, как благодарные, и не уподобимся свиниям, которые не могут различить драгоценного жемчуга (от сора). Ты знаешь, что если человек бывает кем-нибудь почитаем, то он не должен бесчестить почтившего его: так и мы, получивши от Бога честь и не будучи того достойны, постараемся сделать самих себя достойными. Почтим Его соблюдением святых Его заповедей, ибо Сам Он сказал: «аще Отец есмь Аз, то где слава Моя? и аще Господь есмь Аз, то где есть страх Мой?» (Мал. 1:6). Сам же Вседержитель Бог да поможет тебе, сын мой, слышать и сохранять полезное.
Вопрос 655. Сад, принадлежащий моим племянникам, которые живут далеко отсюда, некоторые люди берут для (постройки на том месте) молитвенного храма, а мне поручено условиться с ними о цене сего сада. Но у меня два помысла: один говорит мне, что должно пожертвовать тот сад для святого места, другой же внушает мне в точности исполнить желание поручивших мне взять за него надлежащую цену. И не знаю, на что решиться: и Бога боюсь, и почитаю за грех ввести в убыток отдающих. Как же мне поступить, отец мой?
Ответ. Скажи настоящую цену сего сада и попроси, говоря: «Вы знаете, что все мы обязаны владыкам нашим святым. Сколько Бог возвестит вам пожертвовать из цены, сие от вас зависит». Напиши им это, и в их власти будет исполнить или не исполнить, а ты не будешь уже подлежать укоризне в сем деле. Взять то, что следует по справедливости, не отяготительно (для совести) и не есть грех, хотя сие отдается и для дома Господня; но человеку, который есть господин вещи и имеет над нею власть, полезнее уступить, по силе своей, дому Божию, ибо владелец гораздо более приобретает чрез сие. Если же он не в силах будет уступить, то от такого Бог не требует ничего, кроме благого произволения. Услышав сие, христолюбивый муж тот удалился, радуясь и благодаря Бога.
Вопрос 656. Отец мой, я хочу приобрести себе слуг, но сомневаюсь, будут ли они мне полезны. Скажи мне: должно ли их взять? И как мне поступить?
Ответ. Будем помнить, что и мы имеем Владыку. Если мы будем повиноваться Владыке нашему, то Он сотворит, что и слуги наши будут повиноваться нам. Вот, ты слышишь: поди же, и возьми их во имя Господне.
Вопрос 657. Если закон Господень повелевает одно, а закон мира сего определяет противное, – что должно делать? Помысл говорит мне, что так как по законам мирским устрояется общество, то несправедливо поступает тот, кто нарушает их.
Ответ. Закон Божий важнее, ибо он говорит о спасении души. Закон же мирской, будучи плотян, говорит к (людям) плотским.
Вопрос 658. Что значит сказанное: «нищего да не помилуеши на суде» (Вих. 23:3)?
Ответ. Это значит, что судия должен право судить о вещах и не нарушать справедливости, под предлогом того, чтобы помиловать нищего. Упросить же соперника, чтобы он оказал ему милость, – в сем нет неправды.
Вопрос 659. Если некто из святых отцов, к которому я имею большую доверенность, повелевает мне употребить власть в каком-либо деле, а мне не видится, чтобы сие было справедливо, – что мне делать, дабы не преступить данной мне заповеди?
Ответ. Духовные отцы ничего не говорят без цели, но все на спасение души. Итак, объясни ему сие, и как он тебе скажет, так и поступи, и не нарушишь оной заповеди; ибо что угодно Богу, то и праведно, и полезно.
660.
Другой христолюбивый муж имел негодного раба, который бежал от него и через несколько времени опять пришел к нему; муж тот вопросил старца Иоанна, должно ли его держать. Когда старец сказал, чтобы отпустить его, – слуга оный снова стал хорошо себя вести, а господин, жалея отпустить его, еще раз послал вопросить о сем старца.
Ответ Иоанна. Держи еще у себя сего слугу, обучая его и себя через него. И если он исправится, – хорошо. Если же по-прежнему будет вести себя и ты потерпишь его Бога ради, то и это хорошо, ибо получишь воздаяние за терпение. Но когда увидишь, что ты не в силах терпеть, но получаешь через него вред, то отпусти его, приводя себе на память слова одного из святых: «Когда видишь, что кто-нибудь утопает в реке, не давай ему руки твоей, чтобы он и тебя не увлек с собою, но подай ему жезл твой, и если возможешь спасти его посредством жезла, то хорошо будет, если же нет, то пусти жезл, чтобы и тебе не погибнуть вместе с утопающим».
661.
По истечении нескольких дней слуга сей хотел оскорбить своего господина покражею у него одной вещи; но Господь сохранил того, по молитвам святых, и слуга (снова) убежал; господин же его, придя к старцу, благодарил его за оказанную ему (молитвенную) помощь и укорял себя за то, что не хотел отпустить слугу тотчас после первого ответа. Старец же сказал ему следующее.
Ответ. Не из презрения к нему советовал я тебе отпустить его, но по немощи твоего помысла; ибо ты не понес бы от него оскорблений. И мы также грешны; не наше дело отвергать кого-нибудь. Если бы ты мог терпеть его леность, то получил бы ради него воздаяние. Так, некоторые отцы в присутствии аввы Пимена говорили об одном старце120, что он терпеливо переносил леность ученика своего. Авва же Пимен сказал: «Если бы я был на его месте, то и подушку положил бы ему под голову». «Как же бы ты отвечал за то Богу?» – сказали ему другие121. «Я сказал бы Богу, – заметил авва Пимен, – Ты Сам, Господи, изрек: «Лицемере, изми первее бревно из очесе твоего, и тогда узриши изъяти сучец из очесе брата твоего» (Мф. 7:5)”.
* * *
120 Авве Нистерое.
121 Авва Анувий.
Вопрос 662. Хорошо ли делал старец, не исправляя брата своего?
Ответ. Брат! Старец не просто оставил его без назидания, но много раз поучал его, а тот не принимал его поучений. Видя же, что он не исправляется, предоставил сие дело суду Божию, говоря: «Бог знает полезное; брат этот лучше меня». Так поступали совершенные, не смея никого судить, на посрамление тех, которые сами ничтожны, а всех осуждают.
Вопрос 663. Когда слуга мой согрешает в чем-нибудь и я хочу наказать его, то каким образом это сделать?
Ответ. В духе любви по Богу, чтобы он исправился, через наказание, перестал грешить, и чтобы оно послужило ему на спасение души. Но не должно делать сего с гневом, ибо от зла добро не рождается. Если же помысл твой смутится, подожди, пока пройдет смущение, и тогда накажи его с состраданием и страхом Божиим.
Вопрос 664. Но когда хочу наказать его, помысл говорит мне: «Ты сам еще более согрешаешь; как же тебе наказывать другого, когда не исправляешь самого себя?» И это удерживает меня от наказания.
Ответ. Сей помысл влагает тебе диавол с тем, чтобы слуга твой остался неисправленным, а ты подвергнулся за него ответу. Скажи же сему помыслу: «Очевидно и несомненно то, что я более согрешаю, но не могу дать ответа за себя и за него; ибо Бог требует, чтобы я исправлял его». И наказав его снисходительно и со страхом Божиим, скажи сам себе слово апостола: «научая… инаго, себе ли не учиши» (Рим. 2:21). Итак, будем исправлять его со смиренномудрием.
Вопрос 665. Когда увижу, что кто-нибудь уничижает святыню или хулит святую веру, то как бы по ревности смущаюсь на него: что это значит?
Ответ. Ты слышал уже, что исправление не совершается через злое, но через благое. Итак, с кротостью и долготерпением скажи тому, кто так делает, вразумляя его со страхом Божиим. Если же видишь, что сам смущаешься, то ничего не должно говорить.
Вопрос 666. Случается, что когда я встречаюсь с иным (человеком), то смотрю на него страстно и уязвляюсь душой. Когда нужно с ним говорить, не могу взглянуть на него, а чрез то подаю ему мысль, что презираю его; и бывает так со мною, что закрываю глаза, не в состоянии будучи смотреть (на него), и скорблю, не зная, что мне делать. Помолись о мне, владыко, и преподай мне слово жизни и врачевство человеколюбия твоего.
Ответ. Любовь твоя спрашивала меня о том, что тебе случается страстно смотреть на предстоящего: это очевидно относится к браням от диавола, знай же, что и увлекаться умом – его же внушение. Ты должен вспомнить нетление и смрад естества нашего, как изменимся мы, когда будем в гробах. Но что говорить тебе об нетлении? Не должен ли ты скорее представить себе пред глаза будущий Страшный Суд Божий? Каков будет жребий так поступающих? И как возможешь ты понести великий оный стыд при обнаружении дел наших пред Ангелами и Архангелами, пред всеми людьми и пред Праведным Судиею? И как заградятся тогда уста совершающих дела сии? Убоимся Того, Который сказал: «Не льстите себе, яко ни блудницы… ни прелюбодее, ни малакии, ни мужеложницы… Царствия Божия не наследят» (1Кор. 6:9,10), и: «всяк, иже воззрит на жену ко еже вожделети» и проч., и: «аще же око твое… соблажняет тя, изми е» (Мф. 5:28,29). Ты должен вспоминать сие и не бывать часто у тех людей, к которым чувствуешь брань сию, но и не обнаруживай им, почему ты удаляешься от них, чтобы не подать им повода к разным помыслам. А как скоро нужно будет беседовать с ними, призови святое имя Божие в помощь, говоря: «Владыко Иисусе! покрой меня и помоги моей немощи». И не бойся: Он сокрушит лук врагов, ибо от имени Его зло становится недействительным. Вместо многого говори мало, и не давай свободы своему слуху и помыслам; но держи себя благочинно и без смущения, дабы никто не мог заметить того, что происходит. Если же чрез сие получишь и силу, то не будь смел в отношении врагов твоих, потому что они бесстыдны, и хотя и тысячи раз будут побеждены, снова приступают к борьбе. Но Бог Победитель помогает смирению человека, ради которого Он по собственной воле Своей восхотел воплотиться.
Вопрос 667. Что значит сказанное: смотри, чтобы не увлек тебя блудный помысл?
Ответ. Сие бывает не только в отношении блудной страсти, но и в других случаях. Ум подвергается сему вследствие рассеяния, и когда это случится, человек должен воззвать самого себя, говоря: «Господи! прости меня, имени ради Твоего святаго; за нерадение мое я подвергся сему. Избавь меня от рассеяния и от всякой сети вражией, ибо Твоя слава во веки, аминь». А признак, по которому можешь узнать такое увлечение, пусть будет тебе следующий: если кто-либо беседует (с другим), а ум его рассеивается туда и сюда, то случается, что, когда он говорит об одном, мысль его переносится к другому, вот это и есть увлечение. Также если кто-нибудь делает что-либо и перенесется мыслию к другому, то, по забвению своему, или портит дело, или сделает нечто сверх надлежащего, и это есть также увлечение. Таким же образом увлекает нас и блудный помысл. Случается, что кто-либо беседует с другим, и если враг успеет отвлечь ум от богоугодного трезвения, то, вследствие рассеяния, является в уме и блудное вожделение. И это есть также увлечение, потому что оно случилось не по размышлению или воспоминанию, но (человек) увлекся им по забвению. И такой подобен путнику, который, по причине случившейся с ним скорби, уклонится от прямого пути и очутится на другом. Но пришедши в себя, человек должен воззвать себя, по вышесказанному, и прибегнуть к милости Божией. Господь благоутробен и примет его, как блудного сына; мы знаем, с каким милосердием принял Он сего последнего. Когда же и без рассеяния оная брань возникнет в помысле, то должно трезвиться, не услаждаться такими помыслами, не медлить в них, но скорее прибегнуть к Владыке Богу.
Вопрос 668. Когда мне нужно будет поговорить с женщинами, то как мне поступить? И как говорить? Скажи мне: следует ли, под предлогом благочестия или сострадания, принимать участие в их делах?
Ответ. Во всяком случае находим, что неразумным в деле Божием вредно беседовать с женщинами. Итак, удаляйся их, сколько возможно, и не вдавайся в разговоры с женщинами, ибо сие тебе неполезно, хотя бы они были и доброй нравственности. Но так как мы еще не избавились от мира, и необходимость заставляет нас иногда беседовать с ними о делах или о чем-либо другом (необходимо нужном), то заблаговременно возьмем пример с человека, который приближается к огню, чтобы сделать нужное. Он всячески бережется, чтобы не обжечься огнем, так и мы при всех делах будем обращаться с женщинами, как бы приступая к огню, и всемерно утвердим себя в страхе Божием, чтобы, когда мы думаем получить от них пользу, мнимая польза наша не превратилась бы в великий вред. Если же Бога ради совершенно хотим миновать подобную беседу, то через другое лицо исполним нужное, по мере того, как сие возможно. И не будем, как случится, смотреть на женщин. Не дадим воли глазам своим, не станем медлить в беседе с ними, ибо от сего рождается огонь вожделения, но постараемся вскоре удалиться от них, моля Бога, да спасет Он нас в тот трудный час от сети диавола, расставленной пред нами, и непрестанно будем вспоминать Бога; великая сила Его (может) покрыть немощь нашу о Христе Иисусе, Господе нашем, Которому слава во веки, аминь.
Вопрос 669. Другой христолюбивый муж вопросил великого старца: полезно ли оставить жену свою, с намерением вступить в иночество?
Ответ. Сын мой! Ты не должен оставлять ее сам, потому что нарушишь заповедь апостола, который говорит: «Привязался ли… жене? не ищи разрешения» (1Кор. 7:27). Если она согрешит и станет худо жить, то грех сей будет на тебе; разве только оставишь ее по согласию, посоветовавшись с нею, и ради пользы. Но предоставь сие дело Богу; и как угодно Его человеколюбию, так Он и сотворит.
Вопрос 670. Иной христолюбивый муж вопросил того же великого старца: что мне делать, я скоро увлекаюсь страстями?
Ответ. Не заключай с ними союза и «отврати очи твои, еже не видети суеты» (Пс. 118:37), и руки твои от лихоимства, и Бог избавит тебя от них. Веди себя благопристойно, не вкушай ни пищи, ни пития до сытости, и оные страсти утихнут в тебе, и ты будешь иметь покой.
Вопрос 671. Еще один христолюбивый муж, учитель мирской мудрости, вопросил того же великого старца, будет ли он благополучен, получив другое, высшее достоинство? Великий старец сказал ему:
Ответ. Не высокомудрствуй, и обрящеши благодать у Бога и у людей, и будешь весьма доволен, где бы ты ни находился.
Вопрос 672. Тот же вопросил другого старца о том же.
Ответ Иоанна. Ныне смиренная мира сего “избра Бог” (1Кор. 1:27). Имей смирение, и Бог вскоре поможет тебе.
Вопрос 673. Тот же просил того же старца Иоанна помолиться об одном бесноватом.
Ответ. Пусть он и сам постится и молится, сколько может, тогда и молящие за него будут услышаны, ибо «много может молитва праведного поспешествуема» (Як. 5:16), и Господь сказал: «сей же род не исходит, токмо молитвою и постом» (Мф. 17:21).
Вопрос 674. Другой христолюбивый муж вопросил старца: за грехи мои приходили в мой дом воры, однако они ничего не взяли у меня, – донести ли мне на них или оставить это без внимания?
Ответ. Если мы действительно думаем, что за грехи наши вошли к нам воры, и Бог, по человеколюбию Своему, не допустил их сделать нам зло, то почему хотим отмстить сами за себя, а не предоставить все Богу, Который говорит: «Мне отмщение, Аз воздам» (Рим. 12:19)? Если мы боимся Бога, то когда видим, что они (воры) терпят что-либо, должны помочь им по силе нашей; а как мы еще не достигли сего и, желая помочь им, можем впасть в тщеславие, то не будем делать им ни зла, ни добра, но принесем благодарение Тому, Кто не по грехам нашим сотворил с нами.
Вопрос 675. А когда бы им удалось украсть у нас что-либо, то как должны бы мы были поступить?
Ответ. Совершенные не пекутся ни о чем; а те, которые находятся на второй степени, берут обратно то, что у них похищено, или терпят небольшой убыток, обращая внимание на тесноту и недостаток тех, с которых взыскивают; и сие приводит иногда к тому, чтобы поступить с безумцами по законам. Но мы должны знать, что дело сие есть отрасль сребролюбия и приносит нам вред душевный; поступающий таким образом нарушает заповедь, которая говорит: «хотящему судитися с тобою и ризу твою взяти, отпусти ему и срачицу» (Мф. 5:40).
Вопрос 676. Как же, отец мой, если кто-нибудь захочет взять мою одежду, неужели я должен тотчас отдать ему оную? Сколько же найдется злых и лукавых людей, которые так готовы на это, что, если бы могли, оставили бы человека совершенно нагим.
Ответ. Не то говорит заповедь, чтобы отдавать свою одежду всякому, кто просто захочет взять ее, но хотящему судитися с тобою, – что указывает уже на отсутствие человеколюбия и желание тяжбы, от которых рождается вред душевный. В подобном случае надобно нерадеть о телесном ради душевного спасения, ибо сказано: «кая… польза человеку, аще мир весь приобрящет, душу же свою отщетит?» (Мф. 16:26).
Вопрос 677. Так как есть некоторые люди, опытные в судебных делах, и они не столько вредятся от них, как другие неопытные в оных, то не лучше ли чрез опытных людей производить сии дела?
Ответ. Хотя они и опытны в судебных делах, но мы даем им повод ко вреду и, в рассуждении худых последствий, это не менее вредно. Самим нам вести такие дела гибельно для души. Если же они подобно нам получат вред, то мы бываем причиною их вреда; грех переходит на нас, и мы терпим тот же самый вред, как сказано в Писании: «подобает приити соблазном, горе же тому, егоже ради приходят» (Лк. 17:1). А когда кто-нибудь, не удовлетворяясь избавлением от зла, старается, чтобы соперники его потерпели зло, то сие хуже всего и много прогневляет Бога, Который повелел «не воздавать зла за зло” (Рим. 12:17), и еще сказал: «отпущайте, и отпустят вам» (Лк. 6:37).
Вопрос 678. Когда нужно будет засвидетельствовать о действительном убийце: следует ли солгать, с тем, чтобы избавить его от смерти?
Ответ. Если ты ни в чем не лжешь, то не лги и в этом, ибо в Писании сказано: «и нищаго да не помилуеши на суде» (Вих. 23:3). Когда не будет на то воли Божией, он (убийца) не умрет. А кто лжет в других случаях и хочет и здесь солгать, тот солжет по своему обыкновению. «Творяй грех, – говорит Писание, – и беззаконие творит» (1Ін. 3:4), и я не связываю себя сим122. Если же ты не имеешь нужды свидетельствовать о нем, то и не должно ничего говорить. Здесь полезна пословица: «За то, что скажешь: не знаю – еще не посадят в тюрьму».
* * *
122 Я не беру этого на себя.
Вопрос 679. У кого есть богатые должники, должен ли тот брать проценты? Если же они бедны: брать ли ему обратно деньги, которые он дал им?
Ответ. Писание говорит о праведном, что он «сребра своего не даде в лихву» (Пс. 14:5). А это значит, чтобы мы обратно брали то самое, что дали.
Вопрос 680. Если же некоторые из них обнищают?
Ответ. И об этом сказано: аще обнищает брат твой, «не оскорби его во истязании» (Сир. 31:37).
Вопрос 681. Если же он беден, и я тоже беден: разве я согрешаю, когда требую с него, по собственной своей нужде?
Ответ. Не согрешаешь. Однако хорошо, сколько возможно, не оскорблять кого-либо из братий своих, кто не в состоянии отдать.
Вопрос 682. Когда я терплю убыток и не скорблю о том сердцем, то помысл говорит мне: «Это нечувствительность; ты должен скорбеть, но вместе и благодарить». Справедливо ли говорит мне помысл?
Ответ. Отнюдь не должно скорбеть о вещах мира сего, но только – об одном грехе.
Вопрос 683. Что значит: «радоватися с радующимися и плакати с плачущими» (Рим. 12:15)?
Ответ. Радоваться с радующимися значит сорадоваться тем, которые успевают в добродетели по Богу и веселятся упованием будущих благ; а плакать с плачущими значит сострадать согрешающим в их покаянии о грехах.
Вопрос 684. Если любимый мною человек лишится своего сына или какой-нибудь вещи и скорбит, то как должен я принимать участие в скорби его, как человека, любимого мною?
Ответ. Должно скорбеть вместе с ним для того, чтобы, предаваясь сильной печали и не перенося с благодарностью сего случая, он не вымыслил чего-либо вредного душе своей.
Вопрос 685. В Писании сказано: «Блажени миротворцы» (Мф. 5:9), – хорошо ли посему стараться о мире всех?
Ответ. Лучше умиротворять собственное свое сердце: сие каждому прилично, и блажен, кто это делает. А примирять ссорящихся не всем прилично, но только тем, которые могут сие предпринимать без всякого вреда (для самих себя). Немощный же должен радоваться о мире всех, но не делать себя посредником для примирения каждого человека, а разве только тех, которых он любит по Богу, – и то, когда не предстоит ему душевного вреда.
Вопрос 686. Когда я делаю что-либо по Богу и люди уничижают меня, то я скорблю о том, что как бы соблазняю их.
Ответ. Если тебя несправедливо уничижат, то не печалься. Диавол завидует благому и, желая пресечь оное, возбуждает (других на оскорбление тебя); но после сие проходит, и Бог ведет оное дело к славе. Если же, согрешая, справедливо будешь уничижен, то сим наносишь себе стыд; а когда покаешься, – это превратится в радость.
Вопрос 687. Иной христолюбивый муж, терпя от одного человека оскорбление, объяснил о сем тому же великому старцу.
Ответ. Делай ему добро.
Вопрос 688. Исполняя сие, он снова был оскорбляем тем человеком, и опять объявил сие старцу, говоря: вот я делаю ему добро, а он не перестает оскорблять меня.
Ответ. Ты не ему делаешь добро, а себе, Господь сказал: «добро творите ненавидящим вас, и молитеся за творящих вам напасть» (Мф. 5:44). Каждый получит по делам своим.
Вопрос 689. Другой христолюбивый муж, оказывавший странноприимство отцам, вопросил того же старца: что мне делать, я всегда скорблю о том, что, когда приходит ко мне кто-либо и отцов, не имею нужных вещей, чтобы предложить ему?
Ответ. Сей помысл от диавола; достаточно предложить им то, что у тебя есть, по сказанному: «доволни сущими» (Євр. 13:5), и Бог известит их (о твоем усердии). – Кто ищет таких вещей, то не может быть странноприимцем, но желает, чтобы никто к нему не приходил. Если ты, имея что предложить (отцам), пожалеешь сего от скупости, то, хотя бы ты и тысячекратно старался угодить им, сердце их не получит извещения (о твоем усердии), разве только оная вещь нужна тебе на другое необходимое дело или, может быть, на то, чтобы предложить ее больным или более важным лицам. Все должно делать с рассуждением и страхом Божиим. Когда тебе случается пойти куда-нибудь, не ожидай найти там покой, и ты не смутишься; а когда, возмечтав найти его, не найдешь, то будешь злословить принявшего тебя к себе; но злословие есть смерть души. Благодари за все, ибо в сем состоит духовная и душеполезная пища и покой.
Вопрос 690. А что если меня вовсе не примут, тогда как буду я утомлен путешествием и буду нуждаться в пище?
Ответ. Вспомни, что Бог печется о всех и всех питает. Итак, если бы Богу угодно было, чтобы тебя напитали, то Он внушил бы им принять тебя; если же они тебя не приняли, то очевидно, что сие не угодно Богу, и люди не виноваты. Все, что ни случается с человеком, служит к испытанию и спасению его, чтобы он потерпел и во всем укорял себя, как недостойного.
Вопрос 691. Иной христолюбивый муж вопросил того я старца Иоанна: помысл внушает мне боязнь, говоря: «Диавол может сделать то, что ты согрешишь, хотя бы ты и не желал, потому что ты сделался ему покорен». И я очень скорблю о сем.
Ответ. Не думай, чтобы диавол имел власть над кем-нибудь: причина греха заключается в нашей свободной воле, а не в принуждении от получившего (над нами) будто власть; человек как не принуждается к спасению, так и ко греху. Властью ли своею прельстил диавол Еву или советом? Нигде не видно (его) власти, иначе никто не мог бы убежать, когда бы он имел власть. Но мы подобны свободному человеку, который произвольно отдал себя в рабство другому, и по времени приходит в себя и раскаивается. Если же он не прибегнет к сильнейшему его, то не может себя избавить; а когда прибегнет, то (мнимый господин его), зная, что он не есть его собственный раб, не смеет ничего ему сделать ради Всесильного. Итак, явно, что диавол не имеет власти над человеком; скажи и ты своему помыслу: «Точно я должник, но прибегнул к Могущему меня избавить, Который призвал меня и говорит: «Приидите ко Мне вси труждающиися и обремененнии, и Аз упокою вы» (Мф. 11:28), и я должен всегда бодрствовать, чтобы не впасть опять в руки врага». Когда помысл снова скажет тебе: «Так как враг не может тебя принудить согрешить, то значит ты безгрешен»; и когда (враг) будет отягощать тебя сим помыслом, скажи ему: «Если ты будешь внушать мне, что я уже не согрешаю, то не поверю тебе, пока не достигну града (небесного); ибо кто хотя и весь путь пройдет, но, не доходя одного поприща, остановится, тот не получит никакой пользы, потому что находится еще вне града». – Повергнем наше бессилие пред Богом, и Он упразднит козни вражии молитвами всех святых Своих. Аминь.
Вопрос 692. Саранча портит мои нивы, и если я прогоню ее, то соседи наши будут с нами ссориться, а оставив – потерплю вред. Как мне поступить?
Ответ. Возьми святую воду и покропи ею нивы свои. И если возможно будет с миром и без ссоры отогнать или закопать (саранчу), то это не грех. Если же из сего может произойти ссора, то, для пользы души своей, предоставь оное дело Богу, и что будет, то будет по воле Божией.
Вопрос 693. Как же, владыко, когда мы захотим отстранить от себя гнев Божий, не раздражим ли сим Бога?
Ответ. Совершенные не отстраняют его от себя, потому что всю свою надежду возлагают на Бога, но мы, как плотские и нуждающиеся еще в земных вещах, будем осуждать самих себя, как согрешающих в том, и отстраним от себя гнев Божий молитвою и псалмопением, моля Бога, да простит Он нас, и вперед будем стараться благодарить Его. Ибо после, как сие пройдет, грехи наши навлекут на нас еще худшее, и без покаяния и милостыни невозможно прекратить постигающие нас бедствия. «Блажени милостивии, -говорит Писание, – яко тии помиловани будут» (Мф. 5:7). Не говори же: «Почему Бог, попуская на нас гнев для наказания нашего, терпит не кающихся и отстраняющих гнев Его?» Бог угрожает нам гневом Своим для того, чтобы мы покаялись; и терпит, когда мы отстраняем оный от себя, в долготерпении Своем ожидая обращения нашего к Нему. Но, пребывая в том же самом, хотя и удалим от себя гнев Божий, подвергнемся еще худшему, и исполнится на нас слово пророка: «Врачевахом Вавилона, и не исцеле» (Єр. 51:9). И нам ничего более не останется ожидать, как только вечного мучения, тьмы кромешной, и червия неусыпающего, и скрежета зубов.
Вопрос 694. Вино, которое я хочу выжать в своем точиле, принадлежит жидам: не грех ли будет мне сделать сие?
Ответ. Если Бог посылает дождь на твою ниву, а жидовскую оставляет так, то и ты не выжимай вина для жидов. Но Бог человеколюбив ко всем «и дождит на праведныя и неправедныя» (Мф. 5:45); зачем же ты хочешь быть бесчеловечным, а не скорее милосердым, как Сам Господь сказал: «Будите убо милосерди, якоже и Отец ваш Небесный» (Лк. 6:36).
Вопрос 695. Когда кто-нибудь вверит мне какую-либо тайну и завещает никому не говорить ее, а другой заклинает меня сказать ему оную, – как мне поступить? Сказав, я опечалю того, кто вверил мне ее, – не сказав, оскорблю спрашивающего меня, и опять боюсь клятвы его.
Ответ. Кто заклинает тебя сказать, на том и будет грех; потому что не должно объявлять тайну, представляя в предлог клятву. Скажи же ему: «Если бы ты вверил мне тайну, приятно ли бы тебе было, когда бы я сказал ее другому? Если же тебе это было бы неприятно, то не проси меня сказать тебе и братнее слово. Ибо сказано: «еже ненавидиши быти тебе, да ни твориши ближнему твоему» (Тов. 4:15); и еще: «якоже хощете да творят вам человецы, и вы творите им такожде» (Лк. 6:31)”.
Вопрос 696. Как мне приобрести сердечное убеждение в том, что всякий человек праведен, или что я грешнее всех людей? Помысл мой сомневается почитать всякого человека праведным.
Ответ. Считай себя самым грешным и последним из всех, и будешь иметь покой.
Вопрос 697. Когда беседую с кем-либо о жизни святых отцов и об их ответах, то сердце мое высокомудрствует. Скажи мне: как мне беседовать смиренномудренно, кому должно говорить о них и с какою целью?
Ответ. Когда ты беседуешь о жизни святых отцов и об их ответах, то должен осуждать себя, говоря: «Горе мне, как я говорю о добродетелях отцов, а сам ничего такого не приобрел и нисколько не преуспел? И живу, поучая других для их пользы: как бы не исполнилось и на мне сказанное апостолом: «научая… инаго, себе ли не учиши» (Рим. 2:21)». И когда будешь говорить так, сердце твое будет умиляться, и слова твои будут смиренные. Но ты должен рассматривать также, кому говоришь. Когда ты знаешь, что слушающий получает пользу, тогда побеседуй с ним, а иначе не нужно и беседовать; ибо сказано: блажен глаголяй во уши слышащих (см. Притч. 25:12), чтобы не оказалось, что и ты даеши «святая псом», и пометаеши «бисер пред свиниями» (Мф. 7:6). Господь да вразумит тебя, брат, чтобы не уклониться тебе с пути смирения.
Вопрос 698. Два христолюбивых мужа искренно любили друг друга о Господе и руководствовались в жизни своей наставлениями отцов. Один из них сказал в разговоре слово о постороннем человеке; другой же, увлекшись внушением диавольским, подумал, что тот сказал сие на его счет, и очень смутился; и когда первый объяснил ему сие, он не принимал объяснения. Отсюда вышел у них небольшой спор, и оба они пришли к отцам и объявили свое дело тому же старцу.
Ответ. Как единодушный, я вам говорю всю истину пред Богом. Оба вы должны принести покаяние Богу неленостно, но от всего сердца, чтобы Он простил вам молитвами святых отцов ваших. Ты, как оклеветанный, не понес укоризны, как должно бы было, говоря: я «Согрешил, и весь грех на мне, потому что из-за меня смутился брат мой». А он (виноват в том), что не рассудил, прежде нежели укорил тебя за слово, не о нем сказанное, и что ты не желал говорить ему ничего оскорбительного до самой смерти; а потому оказалось, что и он, подобно тебе, не имеет терпения. Однако вы не виноваты, но мы причиною зла, потому что не имеем молитв: если бы имели их, то вы были бы сохранены от лукавого, который сеет среди вас плевелы, чтобы искусить вас; ибо мы о сем обязаны молиться, чтобы вы были сохранены. Не боитесь ли вы суда Божия, если соблазнятся вами люди, говоря: «Вот и духовные дети отцов, как же они не имеют терпения, но восстают друг на друга?» Если вы стыдитесь от сердца поклониться друг другу, то мы поклонимся за вас, ибо мы заслужили такой стыд. Господь да простит вас, да сохранит вас от лукавого и «да сокрушит его под ноги ваша вскоре» (Рим. 16:20). Будьте единодушны о Господе и единомысленны и единоверны. Господь да утвердит вас быть непоколебимыми в страхе Его. Аминь.
Вопрос 699. Другой христолюбивый муж, оказывавший странноприимство отцам, послал письмо, вопрошая того же старца: полезно ли ему совершенно отречься от мира и вступить в иноческую жизнь? Когда же старец написал ему в ответ, что удаление от мира совершеннее (странноприимства), то он, подумав, что это сказано ему как заповедь, весьма оскорбился и решился не спрашивать уже более отцов ни о чем. Познав сие духом, старец повелел написать ему следующее.
Ответ. Прежде всего приветствуем любовь твою о Господе, и просим отложить всякий печальный помысл, и с радостью и страхом Божиим прочитать и уразуметь написанное тебе прежде, в первом послании. Не как заповедь написали мы вам, научась сему от апостола, который говорит: «не да сило вам наложу» (1Кор. 7:35), но рассуждая по отношению к вам о том и о другом деле, какое различие в их пользе, – как и все мы слышали. Спаситель сказал в Евангелии написанное в Законе: «не убиеши: не прелюбы сотвориши», и проч.; – а потом вопросившему Его сими словами: «вся сия сохраних… что есмь еще не докончал?» – сказал о совершенстве: «аще хощеши совершен быти… продаждь имение твое» (Мф. 19:18,20,21), и прочее, известное тебе. Но ненавистник добра всегда ходит за нами, препятствуя всякому доброму делу. Видя, что вам написано полезное, и еще прежде нежели вы уразумели смысл написанного, он едва не смутил вашего помысла. Удивительно, как он затемняет ум и увлекает помысл человека, чтобы он не получил никакой пользы, и не допускает его спросить самого себя, о чем смущается, и сказать себе: «Вскую прискорбна еси, душе моя? и Вскую смущаеши мя? уповай на Бога, яко исповемся Ему» (Пс. 41:6), и проч. Делает же он сие, дабы внушить человеку, что если бы так написали святые, то написанное подавало бы помощь, а не (вводило бы в) смущение и в искушение. Но трезвящийся приводит себе на память, что и апостолы смутились неверием, когда увидели Владыку своего Спасителя и Христа; ибо Он объявил сие, сказав им: «что смущени есте? и почто помышления входят в сердца ваша?» (Лк. 24:38). И за словами Его тотчас последовала тишина. Так и мы, если в безмолвии сердца прочтем написанное и найдем, что мы не можем, по словам Писания, приносить плода на сто и на шестьдесят, то сделаем по крайней мере третье, т. е. на тридцать (см. Мф. 13:23 и Мк. 4:20). Мы должны также знать, что написанное во всяком случае принесло нам пользу; если и не можем исполнить совершенного, то научаемся не высокомудрствовать в настоящем деле странноприимства, как будто совершаем нечто великое, находя, что мы не в силах были исполнить совершенного. Не потому мы вам написали содержащееся в первом послании нашем, чтобы отвергали дело, теперь совершаемое вами, но для того, чтобы вы перешли к большему, или, оставаясь при том, в чем теперь упражняетесь, исполняли сие со смиренною мыслью (о себе). Не удивляйтесь искушениям, – мы имеем заповедь: радуйтеся, «егда во искушения впадаете различна» (Як. 1:2). Некогда один брат спросил у некоторого святого отца: «Что значит, авва, когда я, отходя ко сну, предварительно много молюсь и ограждаю себя крестным знамением, то и в ту ночь случается со мною во сне блудное искушение; если же не молюсь и не огражду себя крестом, то не бывает искушения». Старец отвечал ему на сие так: «Демоны, по хитрости своей, поступают так с тобою, чтобы удалить тебя от молитвы и крестного знамения, ибо знают, что от сего человек получает помощь». Так и ты, если вопросишь отцов, и демоны на время смутят тебя их ответом, то никак не переставай вопрошать их. Отцы ничего не назначают тяжкого или вредного, будучи учениками Того, Который сказал: «иго… Мое благо, и бремя Мое легко есть» (Мф. 11:30). Впоследствии получим мы от них плод пользы, и тогда воззовем с псалмопевцем: «Обратил еси плачь мой в радость мне» (Пс. 29:12), и проч.
Вопрос 700. Случается, что когда я беседую с кем-нибудь, то ум мой вдруг рассеивается так, что я, кажется, бываю вне себя и забываю, о чем мы говорим, не потому, чтобы ум мой переносился к чему-либо другому, но потому, что он приходит в исступление. Что это значит, отец мой, и что мне делать, – я очень скорблю (о сем).
Ответ. Это брань от диавола, который хочет ввести человека в стыд пред присутствующими. Если же откровенно объяснишь им сие, говоря: «Простите меня, диавол увлек меня в рассеянность», то он постыдится, и брань сия пройдет; вперед же беседуй со вниманием. Это можно считать ничтожным, но непонимающего приводит в большой стыд. Воспоминание же имени Божия совершенно упразднит все злое и укрепит немощь нашу. Аминь.
Вопрос 701. Некоторый христолюбивый муж, весьма воздержный и пекущийся о своей душе, послал вопросить того же старца: как полезно человеку поступать: делать ли то, что ему самому кажется хорошим, или вопрошать у отцов?
Ответ. Кто помышляет делать что-либо хорошее от себя, а не спрашиваясь у отцов, тот не следует закону и ничего не сделал законно. А кто делает с вопросом, тот исполняет Закон и Пророков; ибо вопрошать есть знак смирения, и такой подражает Христу, Который «смирил Себя, приняв зрак раба” (Флп. 2:7,8). Муж, живущий без совета, враг сам себе. Писание говорит: «с советом вся твори» (см. Сир. 32:21). И Иоанн Колов говорит: «Если увидишь юного, по своей воле восходящего на небо, удержи его за ногу и сбрось вниз». Полезнее со смирением вопрошать, нежели идти со своеволием, ибо Сам Господь влагает в уста вопрошаемого, что сказать, ради смирения и правоты сердца вопрошающего.
Вопрос 702. Если случится быть вместе с отцами, тогда как они состязаются о вере с кем-либо из неправомудрствующих о ней, должен ли и я состязаться, или нет? Ибо помысл говорит мне: «Когда молчишь, то изменяешь вере». Также, если и между ними будет происходить подробная беседа о догматах: сказать ли мне, что знаю, или промолчать? И (наконец) как поступать, когда меня спросят?
Ответ. Никогда не состязайся о вере; Бог не требует от тебя сего, но лишь того, чтобы ты веровал право, как принял от Святой Церкви при крещении, и чтобы соблюдал заповеди Его. Сохрани сие, и спасешься. Беседовать же о догматах не следует, ибо это выше тебя; но молись Богу о своих согрешениях, и в сем пусть упражняется ум твой. Берегись, чтобы в сердце своем не осудить имеющих такое собеседование, ибо ты не знаешь, право ли говорят они, или нет. – Бог будет судить оное дело. Если же будешь спрошен, скажи: «Простите меня, отцы святые, это выше меня».
Вопрос 703. А когда еретик, при состязании, словом своим приведет в недоумение православного: ужели нехорошо будет, если я посильно помогу ему, чтобы, будучи побежден, он не поколебался в православной вере?
Ответ. Вступая в беседу, ты беседуешь пред Богом и людьми, и (беседа твоя) становится как бы учительством. Но кто учит, не имея силы, слово того бывает неубедительно и бесплодно; а когда не приносишь ни малой пользы, то какая надобность и беседовать? Если же действительно желаешь оказать помощь, воззови в сердце своем к Богу, Который знает тайное и может сотворить более, чем мы просим у Него, и Он сотворит по Своей воле с состязающимися, а ты поступишь в таком деле со смирением. Если кто, например, заключит кого в темницу, несправедливо пользуясь своею властью, а другой, видя то и сам не имея силы воспрепятствовать сему или защитить сего человека, пойдет тайно и скажет оному сильнейшему, а тот, по силе своей власти, пошлет освободить заключенного, заключивший же будет смущаться, не зная, кто известил сильнейшего, – так и здесь, приступим к Богу с сердечным молением о вере и братиях наших, и Тот, Который клялся Собою, что Он «всем человеком хощет спастися и в познании истины приити» (1Тим. 2:4), сотворит и с ними по Своей воле.
Вопрос 704. Должен ли я, по крайней мере, исследовать то, о чем рассуждают, дабы, узнав это достоверно, не входить в состязания?
Ответ. Не исследывай ничего из того, чего Бог не требует от тебя, и не произноси в беседе слов, подвергающих тебя опасности, но будь доволен, как я выше сказал, исповеданием правой веры и не любопытствуй ни о чем сверх сего.
Вопрос 705. Когда беседа будет о чем-либо из Писания: промолчать ли мне или принять в ней участие? И когда (притом) случится беседующим сомневаться в чем-либо таком, что я знаю, – хорошо ли мне сказать о том или нет?
Ответ. Молчание лучше. Если же они сомневаются, и ты знаешь то, чем можно решить сомнение, то скажи со смирением, что знаешь; а когда не знаешь, то не говори ничего по своему собственному разумению123, потому что это есть безумие.
* * *
123 То есть как ты сам это понимаешь, а не как объясняют сие отцы.
Вопрос 706. Если беседа будет о предметах, не имеющих душевного вреда, то промолчать ли мне или принять в ней участие?
Ответ. Прежде вопроса нехорошо начинать говорить. Но когда тебя и спросят, то со смирением и страхом Божиим скажи, что знаешь, не возносясь, если слово твое будет принято, и не скорбя, если оно не будет принято, ибо таков путь Божий. И чтобы не почли тебя за молчаливого, скажи и сам что-нибудь, что знаешь, но сократи (речь свою), и ты избавишься от многословия и суетного о себе мнения.
Вопрос 707. Если кто скажет, чтобы я проклял Нестория и подобных ему еретиков, проклясть ли мне их или нет?
Ответ. Что Несторий и бывшие после него еретики находятся под анафемою – это очевидно, но ты отнюдь не дерзай проклинать кого-нибудь, потому что считающий себя грешным должен оплакивать грехи свои и более ничего; но не надобно осуждать и проклинать кого-либо: «кийждо себе да искушает” (см. 2Кор. 13:5).
Вопрос 708. А кто отсюда заключит, что и я мудрствую так же, как они, что сказать тому?
Ответ. Скажи ему: хотя и очевидно, что еретики достойны проклятия, но я сам грешнее всякого человека, и боюсь, как бы, осуждая другого, не осудить самого себя, ибо когда прокляну и самого сатану, как делающий дела его, я проклинаю самого себя. Господь сказал: «Аще любите Мя, заповеди Моя соблюдите» (Ін. 14:15), и апостол говорит: «Аще кто не любит Господа… да будет проклят» (1Кор. 16:22). – Итак, кто не исполняет заповедей Его, тот не любит Бога, а не любящий Его находится под клятвою; и как такой может проклинать других? Скажи ему сие, и если он будет продолжать настаивать на том же, то, чтобы не повредить совести его, прокляни того еретика.
Вопрос 709. Если же я не знаю, действительно ли еретик тот, которого он просит меня предать проклятию, то как поступить мне?
Ответ. Скажи ему: «Брат! Я не знаю, как мудрствует тот, о ком ты говоришь; проклинать же того, кого я не знаю, как кажется, послужит мне в осуждение. Говорю тебе, что другой веры, кроме (преданной) от 318 святых отцов, я не знаю, и кто мудрствует иначе, нежели она научает, тот сам себя предал анафеме».
Вопрос 710. Если случится гонение, как мне поступить: остаться ли или удалиться?
Ответ. Вопроси духовных отцов, и как они скажут тебе, так и поступи; и не следуй своему рассуждению, чтобы по неразумию не впасть в беду.
Вопрос 711. А если во время нужды не случится отцов, к которым имею полную доверенность, чтобы вопросить их о сем, то как поступить мне: остаться ли, чтобы не показаться изменяющим вере, или уйти, боясь, чтобы не принудили изменить ей?
Ответ. Стань на молитву, и молись от всего сердца человеколюбцу Богу, взывая: «Владыко, помилуй меня ради благости Твоей, не попусти мне уклониться от воли Твоей и не предай меня погибели во время предстоящего искушения». Сделай сие до трех раз, как сделал и Спаситель в час предания Своего, и если после сего почувствуешь в себе несомненное усердие остаться и с помощью благодати Божией претерпеть все предстоящие бедствия, даже и до самой смерти, то останься. Если же почувствуешь в сердце своем боязнь, то уйди, и не думай, что чрез то ты изменяешь вере: Бог не требует от нас того, что выше силы нашей. Ибо когда, ощущая в себе страх, ты останешься, то может случиться, что, будучи не в силах перенести постигших тебя скорбей и мучений, ты сделаешься предателем истины, и подвергнешь себя вечной муке.
Вопрос 712. А когда против воли впаду в это искушение, как (тогда) поступить?
Ответ. Возложи все свое попечение на человеколюбивого Бога, говоря: «Владыко! Я не подвергал себя искушению, как бы могущий понести оное, но невольно встретил его. Итак, по благости Твоей и ради молитв святых Твоих не попусти мне изменить святой вере».
Вопрос 713. Как должно молить отцов о прощении грехов своих? Говорить ли: «Простите меня», или: «Испросите мне прощение»? И когда молю Самого Господа, как должен я говорить?
Ответ. Когда молим отцов, отшедших к Богу, то следует говорить: «Прости меня»; когда же еще пребывающих с нами, то: «Помолитесь о нас, чтобы получить нам прощение». А когда молишь Самого Владыку124, говори так: «Помилуй меня, Владыко, ради святых Твоих мучеников и ради святых отцов, и молитвами их прости мне согрешения мои». Ибо и пророк говорил: «Авраама ради… раба Твоего» (Дан. 3:35), и Сам Господь сказал: «защищу град сей… Мене ради и Давида ради раба Моего» (2Царів. 19:34).
* * *
124 Начала сего нет в греческой книге, оно заимствовано из (книги) святого Никона Черногорца.
Вопрос 714. Когда случится мне быть с мирскими людьми, и начнется празднословие, – остаться ли мне или уйти?
Ответ. Если не имеешь особенной нужды, то уйди; а когда будет надобность, то обратись умом к молитве своей, не осуждая их, но познавая свою немощь.
Вопрос 715. Если же они расположены ко мне, повелишь ли переменить эту беседу на другую, более полезную?
Ответ. Когда знаешь, что они охотно слушают слово Божие, расскажи им что-либо из жития святых отцов и перемени беседу их на иную – душеспасительную.
Вопрос 716. Во время беседы с кем-либо хорошо ли призывать имя Божие?
Ответ. И во время беседы, и прежде беседы, и после беседы, во всякое время и во всяком месте должно призывать имя Божие. Писание говорит: «Непрестанно молитеся» (1Сол. 5:17); ибо чрез сие упраздняется всякое искушение.
Вопрос 717. Как может человек непрестанно молиться?
Ответ. Когда кто бывает наедине, то должен упражняться в псалмопении и молиться устами и сердцем; если же кто будет на торгу и вообще вместе с другими, то не следует молиться устами, но одним умом. При сем надлежит соблюдать глаза, для избежания рассеяния помыслов и сетей вражиих.
Вопрос 718. Когда молюсь или упражняюсь в псалмопении и не ощущаю силы произносимых слов по причине сердечного нечувствия, то какая мне польза от сего (моления)?
Ответ. Хотя ты и не ощущаешь (силы того, что произносишь), но бесы ощущают ее, слышат и трепещут. Итак, не переставай упражняться в псалмопении и молитве, и мало-помалу, помощью Божией, нечувствие твое преложится в мягкость.
Вопрос 719. Когда в церкви возглашается Трисвятое, и я близ нее сижу с отцами или мирянами, – то встать ли мне и напомнить ли о сем другим, сидящим со мною, или нет?
Ответ. Если это будут отцы, то как они сделают, так и ты сделай; если же мирские будут, старшие тебя, и ты знаешь, что (когда напомнишь им) они соблазнятся, то хорошо сохранить совесть их и поступить так, как они поступят. Впрочем, ты можешь и сидя с ними сказать Трисвятое в сердце своем; а когда что-либо препятствует тебе, то и память о сем может заменить самое действие. Если же сидящие с тобою не старше тебя, то встань и произнеси Трисвятое, и чрез сие поощрить их к тому же не будет неуместно, а они пусть поступят как хотят.
Вопрос 720. Если буду я в то время один, и имею у себя в руках что-либо препятствующее мне встать, то как мне поступить тогда?
Ответ. Когда не можешь встать, не скорби о том, потому что все можно совершить мысленно, с рассуждением.
Вопрос 721. Если в то время, как я прихожу к отцам, они усиливаются удержать меня у себя, между тем как меня отзывает необходимое занятие, то как поступить мне?
Ответ. Если они таковы, что могут по Богу рассуждать о делах, то скажи им со смирением: «Простите, мне предлежит необходимое занятие», и как они скажут тебе, так и поступи, не затрудняясь и веруя, что во всяком случае сие будет тебе на пользу. Если же они не таковы, а занятие твое необходимо, то прекрати спор и сделай поклон, с тем чтобы уйти. А когда и после поклона будут продолжать удерживать тебя, то скажи им: «Простите, мне невозможно у вас остаться».
Вопрос 722. Когда я обедаю с некоторыми из отцов и кто-либо из них благословит предлежащую пищу, должен ли я, намереваясь вкушать, говорить ему: «Благослови», и дожидаться, пока он снова благословит мне (пищу), или довольствоваться первым благословением? Случается, что в то время (когда я прошу его о сем) ум его бывает занят чем-либо иным, и он медлит отвечать мне, а я всегда скорблю о сем. Хорошо ли также, прежде чем прикоснусь к пище, запечатлеть ее крестным знамением?
Ответ. Уже он благословил однажды (пищу), и потому (ожидать второго благословения) будет излишне. Равно и запечатлевать пищу, то есть полагать на ней крестное знамение, нет надобности, ибо благословение есть та же печать; не должно и потому, чтобы не подать помысла благословившему или кому-либо другому, будто ты не веруешь его благословению, что послужило бы к соблазну.
Вопрос 723. Если отцы, к которым я прихожу, принуждают меня благословить предлежащую пищу, – послушаться ли их или нет?
Ответ. Не слушайся, а скажи так: «Я не клирик и не имею монашеского образа, но человек мирской и грешный, и это превосходит меру мою; простите меня Господа ради».
Вопрос 724. А когда все, сидящие за трапезой, будут люди мирские, – как нам поступить, не имея, кто бы мог благословить (трапезу)?
Ответ. Хорошо и мирским людям, приступая к пище, благословлять Бога, ибо памятью о Боге освящается пища. Благословение же сие не имеет того значения, как благословение священнослужителя: оно лишь славословие и воспоминание о Боге, ибо всем прилично вспоминать Бога и славословить Его; а потому хорошо делать то и мирским, когда нет среди них, кто бы мог благословить пищу.
Вопрос 725. Если они сомневаются, кому из них благословить прежде, и уступают друг другу, – как должно поступить?
Ответ. Предложивший сие должен просить о благословении пищи того, чрез кого желает получить для нее благословение. Когда же никто сего не примет на себя, то, для устранения спора, он должен сам принять сие на себя и сказать: «Молитвами святых отцев Господь да сотворит с нами (милость) Свою. Аминь».
Вопрос 726. Вы сказали, что хорошо и мирским людям вспоминать Бога во время вкушения пищи, дабы воспоминанием Его освятилась оная пища: хорошо ли произнести вышесказанный стих и молитву, прежде нежели хлеб будет положен на трапезу?
Ответ. Произносить это можно (и прежде), но как в молитве говорится: «Благослови предлежащее», то хорошо будет, и согласно с порядком произносить молитву тогда, как хлеб уже положен на трапезу.
Вопрос 727. Когда отцы предлагают мне произнести суд в каком-либо деле, а я не очень надеюсь на себя, то как поступить мне: отказаться ли или согласиться на их (предложение)? Сказать ли, что думаю, или спросить сперва знающих лучше меня, и потом уже произнести суд?
Ответ. Ради повеления отцов прими (на себя суд), и скажи судящимся, что ты будешь судить так, как тебе видится справедливым; причем старайся утвердить мысль свою в правоте, и не склоняйся сердцем к кому-либо одному по страсти или по расположению, а скажи сущую правду, как тебе видится; ибо Бог, Который один только знает истину, судит наше произволение. Если же можешь вопросить знающего лучше тебя, то и это не будет неуместно.
Вопрос 728. Если дело сие требует клятвы, потребовать ли ее от них или нет?
Ответ. Никогда и ни от кого не требуй клятвы, ибо Бог запретил «клятися всяко» (Мф. 5:34): но объяви, что в том деле нужна клятва; а потому, если хотите подтвердить его клятвою, это состоит в вашей воле. Если же от высшей власти получишь повеление производить суд, то потребуй, чтобы дали клятву, то есть тщательно рассмотри, полезно ли сие будет – и тогда потребуй клятвы, нимало не сомневаясь.
Вопрос 729. Если я сижу подле старца или какого-либо почетного лица в то время, когда он читает, и вижу, что тот ошибается в ударении или произношении слов, а я знаю это лучше его: то сказать ли ему или нет?
Ответ. Зная, что он охотно примет слова твои, скажи, а иначе не говори ничего. Внимай себе, чтобы от сего не возникло тщеславие в твоем помысле, потому что тебе гораздо полезнее молчать, нежели сказать что-либо с тщеславием.
Вопрос 730. Другой христолюбивый муж вопросил того же старца: если инок просит меня помочь ему в каком-либо деле, и мне кажется, что то дело не по Богу, – как мне поступить?
Ответ. Если оно не по Богу, не помогай ему, но откажись от сего дела, сказав ему сущую правду: (я не могу помочь тебе), потому что ты, как мне кажется, просишь у меня несправедливого. Если же дело по Богу и не приносит тебе никакого душевного вреда, пособи ему, по силе твоей, и получишь за сие воздаяние. А когда угрожает тебе вред, то не принимай участия в том деле, потому что Бог не требует от тебя, дабы ты делал что-нибудь, могущее нанести вред душе твоей.
Вопрос 731. Когда вижу, что кто-либо досаждает иноку или обижает его, то я смущаюсь на него за сие: хорошо ли делаю или нет?
Ответ. Ничто происходящее со смущением не может быть добрым, но происходит от действия диавольского с самооправданием. Итак, если смущаешься, то не говори ничего, потому что и того еще более смутишь, а злоба не уничтожает злобы. Если же не смущаешься, скажи ему с кротостью: «Как ты не боишься греха, несправедливо досаждая авве? Или не знаешь, что образ, им носимый, есть Божий, и прогневается на тебя Бог?» Говоря таким образом, ты будешь говорить по Богу; Бог же силен укротить его, как Ему угодно.
Вопрос 732. Иной христолюбивый муж вопросил того же старца: я имею с одним человеком тяжбу о деле; как повелишь мне поступить: судиться ли с ним настойчиво или оставить настойчивость и скорее отступиться (от тяжбы)?
Ответ. Постарайся, сколько можно, скорее отступиться; ибо только совершенные мужи могут не смущаться от находящих искушений; а немощный, если не поспешит избавиться от тяжбы, приходит после в раскаяние и, принужденный обвинять лишь себя самого, обращается к хулению на Бога и погубляет душу свою. Тогда исполняется на нем оное слово: «кая… польза человеку, аще мир весь приобрящет, душу же свою отщетит?» (Мф. 16:26).
Вопрос 733. Некто должен мне, и если я не уступлю ему несколько, то мы никогда не примиримся, – как повелеваешь мне поступить?
Ответ. Кто ищет мира, тот не лишается мира Божия, ибо «верный в мале и во мнозе верен есть» (Лк. 16:10), и: «хвалится милость на суде» (Як. 2:13). И если человек не презрит мирских выгод, он не достигнет мира Христова. «Начный дело благо в вас, Той и совершит е даже до дне Господа нашего Иисуса Христа» (Флп. 1:6). Молитва наша в том и должна состоять, да даст нам Бог мир, чтобы мы могли совершить дело Божие, как это и засвидетельствовано святейшим окормителем всей Церкви (апостолом Павлом: 2Сол. 3:16).
Вопрос 734. Должен ли я принимать каждого странствующего инока, который приходит ко мне, не расспрашивая у него (кто он таков и откуда)? И если поспешу принять его, когда надобно отпустить его? И надобно ли подать ему что-нибудь, когда он уходит? Ибо некоторые нуждаются и в сем.
Ответ. Премудрый написал: «Не всякаго человека вводи в дом твой» (Сир. 11:29). Итак, когда приходит к тебе странник, помолись прежде Богу, и потом расспроси: откуда он и куда идет. И если откроется, что тебе следует принять его, то прими и, накормив, отпусти, не подавая ему ничего, потому что, если захочешь оказывать странноприимство выше своей меры, то не в силах будешь более продолжать оное.
Вопрос 735. Если же я имел к страннику доверие и удержал его у себя на несколько дней, а (между тем) сам хочу пойти куда-либо, и стыжусь просить его уйти также, чтобы он не соблазнился, или просто без особой причины хочу, чтобы он оставил меня: как поступить мне тогда?
Ответ. Скажи ему с приветливостью: «Авва, не думаешь ли пойти куда-либо?» И если скажет: «Да, я намереваюсь пойти», – ты скажи: «И я также имею надобность отлучиться из дома». Если же скажет: «Нет, я не намерен», то скажи ему: «Как же ты думаешь? Мне надобно пойти, а здесь нет никого, кто бы мог послужить тебе (в моем отсутствии)»; таким образом он уйдет с миром.
Вопрос 736. Хорошо ли убирать келейные вещи, дабы не пропало что-либо, или оставлять их на волю Божию?
Ответ. Хорошо убирать вещи не только потребные для странноприимства, но и те, которые имеются для домашнего употребления, после того, как потребность исполнена; ибо не должно подавать диаволу повода к искушению. Если же случится чему, от забвения или от лености, утратиться, то не скорби, но укори себя за леность свою и проси у Бога прощения. И да не отвратит тебя чрез это (враг) от доброго дела странноприимства, но упражняйся в нем по силе своей, а не выше силы, делая это с рассуждением и заботясь притом, чтобы не дать места искушению.
Вопрос 737. Господь сказал: «Блажени плачущии» (Мф. 5:4); а по слову апостола (надлежит) всегда быть радостным (см. 1Сол. 5:16) и для всех доступным (см. Рим. 12:10). Скажи мне: какое дело вменяется человеку в плач и какое в то, чтобы всегда быть радостну? И можно ли обоим сим – плачу и веселости – пребывать вместе?
Ответ. Плач есть печаль по Богу, которую рождает покаяние; признаки же покаяния суть: пост, псалмопение, молитва, поучение в слове Божием. Радость есть веселость по Богу, которая благопристойно обнаруживается при встрече с другими и в лице и в слове. Пусть сердце сохраняет плач, лице же и слово – благоприличную веселость.
Вопрос 738. Если друг просит меня поручиться за него, поручиться мне или нет?
Ответ. Поручительство доводит до искушения; посему если желаешь избегнуть искушения, то не бери на себя поручительства ни за кого, но свободно выскажи ему истину в таких словах: «Ты знаешь, что я люблю тебя, но я имею заповедь от отцов, которые знают, или, лучше сказать, провидели мою немощь, – не быть поручителем ни за кого; преступить же заповедь и согрешить пред Богом я боюсь». Так скажи ему, и если оскорбится, ты не беспокойся этим. Если же можешь избавиться от сего под каким-нибудь благовидным предлогом – и то хорошо, ибо может случиться, что он не пожелает взять тебя поручителем или по уважению к тебе, или по другой какой-либо причине, и тогда на твоей стороне не будет вины и, следовательно, не будет места и скорби. Если же, увлекшись, поручишься, то не вдавайся в излишнее уныние, но скажи помыслу: «Что случилось, – так тому и быть». Господь же да избавит тебя и покроет в последствиях сего дела, а ты не переставай молиться о сем Богу, и Он силен устроить дело твое (во благое) по великой Своей милости.
Вопрос 739. Любимый мною друг подвергается опасности в отношении спасения души своей или потери имения – повелишь ли мне помочь ему?
Ответ. Если по Богу любишь друга твоего, и он подвергается опасности в отношении спасения души своей или потери имения, то постарайся помочь ему по силе своей, если не видишь в этом душевного вреда. Если же предстоит душевный вред, уклонись и не вмешивайся в сие дело, предоставь его Богу и молись Ему, чтобы Он оказал помощь ближнему твоему, и Он силен вместо нас сделать то, что полезно для него.
Вопрос 740. Есть у меня друг, и оказалось, что он еретик, – увещевать ли его, чтобы он право мудрствовал?
Ответ. Увещай его познать правую веру, но не состязайся с ним и не желай узнать, как он мудрствует, чтобы самому не заразиться его ядом; но если он пожелает получить себе пользу и услышать истину веры Божией, приведи его к тем святым отцам, которые могут оказать ему пользу во Христе, и таким образом поможешь ему по Богу, без вреда себе. Но если он по первом и втором увещании не исправится, то такового, по слову апостола, «отрицайся» (Тит. 3:10). Ибо Бог, как говорят отцы, не хочет, чтобы человек делал что-либо выше силы своей. Если видишь, говорят они, кого утопающего в реке, не подавай ему руки своей, чтобы он не увлек тебя за собою, и таким образом и ты не утонул бы вместе с ним; но подай ему жезл свой, и тогда, если возможешь извлечь его – хорошо; если же нет, то оставь в руках его жезл свой, – и ты спасешься.
Вопрос 741. Некто из отцов имел у себя друга, которого он любил о Господе, и все считали его за православного, но он оказался еретиком по своему мудрованию; тогда те, которые имели любовь к нему, оставили его. Услышав же впоследствии, что он хочет явно отступить от Церкви, вздумали пойти и поклониться ему, опасаясь, чтобы он не сделал этого от печали и не приписал бы им вины сего поступка; но прежде пошли и вопросили о сем старца.
Ответ. Болезнь есть болезнь; итак, не показывайте притворных знаков (внимания), ибо вы поклонитесь ему не потому, что вы виновны против него, но для того, чтобы он не отступил от Церкви.
Вопрос 742. Те снова спросили старца: если же он сделает это (то есть явно отступит от Церкви), и мы встретимся с ним, – приветствовать ли его или нет?
Ответ. В каком вы расположении находитесь ко всем таковым, в таком же пребывайте и к нему, считая его в том же числе.
Вопрос 743. Если кто войдет в церковь во время службы, и прежде окончания выйдет из нее, – не грешно ли это?
Ответ. Совершенное и богоугодное дело состоит в том, чтобы вошедший в церковь слушал Писание и пребывал при службе до совершенного окончания оной; ибо без уважительной причины не следует выходить из церкви прежде конца службы, потому что это есть презорство. Если же предстоит нужда, то это прощается; но и в таком случае человек не должен оправдывать себя, а просить прощения у Бога, говоря: «Владыко! Прости меня, что я не мог исполнить должного».
Вопрос 744. Можно ли кому беседовать в церкви?
Ответ. Отнюдь не должно кому бы то ни было беседовать в доме Божием во время святой литургии, но упражняться в молитве и тщательно слушать Божественное Писание, возвещающее то, что служит ко спасению душ наших. А как скоро будет нужда сказать что-либо, то должно сказать кратко, ради благоговения и страха к настоящему времени, и считать сие дело не иначе, как в осуждение себе.
Вопрос 745. Если я не хочу беседовать (в церкви), но некоторые из отцов начнут беседовать со мною, – как поступить мне, чтобы они не соблазнились молчанием, считая оное презрением к себе?
Ответ. Если они начнут говорить, отвечай кратко, считая и сие не иначе, как осуждением (себе).
Вопрос 746. Помысл мне говорит, чтобы я не часто выходил из своего дома, а случается так, что в течение недели бывает несколько раз церковная служба; должен ли я ходить к ней, или лучше в доме заниматься (молитвою)?
Ответ. Если знаешь, что при выходе из дома встречи наносят тебе вред, то полезно тебе не выходить часто (из дома), даже и по причине церковной службы, но лишь по временам; ибо безмолвие избавляет от многих зол.
Вопрос 747. Если же представится мне нужда выйти из дома по собственной своей потребности или для отцов, не послужит ли в отягощение совести – не пойти (в таком случае) к церковной службе?
Ответ. Если тебе нужно будет выйти из дома по необходимой потребности или по повелению отцов – постарайся сделать свое дело со страхом Божиим и не сомневайся касательно того, что не будешь у церковной службы, но возвратись в дом свой, и там вспоминай грехи свои. Если же выйдешь из дома по лености и рассеянию, то тогда полезнее пойти в церковное собрание и не рассеиваться, а внимать себе.
Вопрос 748. Хорошо ли ходить в церковь ночью (на бдение), или дома по силе своей совершить бдение?
Ответ. Хорошо совершать бдение дома, ибо в церкви часто бывают беседы125.
* * *
125 Под бдением должно разуметь здесь не ту определенную церковным уставом службу, которая известна под сим названием, но ночные собрания древних христиан в храме для молитвы, что видно из житий святых.
Вопрос 749. Если хочу войти туда, где хранятся мощи святых мучеников, или в церковь – войти ли и (ограничиться только) поклонением жертвеннику или святым мощам, или и причаститься там Святых Тайн, и не послужит ли это в отягощение (совести)?
Ответ. Войти и поклониться не послужит в отягощение; приобщаться же надлежит вместе со всеми людьми. Остерегайся того, чтобы не входить приобщаться в алтарь ради чести. Но если, по повелению священника, туда будешь позван, то попроси его раз и два (оставить тебя вместе с другими), и если он настаивает, то окажи послушание: он знает, что делает; и когда последует за сим отягощение (совести), то оно вменится ему. (Притом) внимай себе, чтобы в тебе не возникло от сего тщеславие, но войди, осуждая себя, как недостойного, ибо это действительно так и есть126.
* * *
126 По 69 правилу Шестого Вселенского Собора.
Вопрос 750. Некто, намереваясь соединиться с другим человеком для некоторого дела, спросил старца, хорошо ли это будет?
Ответ. Дело сие не приносит пользы ни душе, ни телу, но скорее скорбь и суеты; а как я не смыслен и не знаю Писания, то и скажу тебе мирскую пословицу: «Если имеешь сообщника (в деле), то имеешь господина себе»; а впрочем, делай как хочешь. Мы никому не даем заповеди, чтобы никого не оскорбить. Итак, испытай себя, готов ли ты радостно встретить скорбь, или нет? Господь с нами. Аминь.
Вопрос 751. Помысл представляет мне недостаток моих потребных средств, внушая, что я не могу пропитаться с домашними моими, и от сего нападает на меня печаль, – что это значит?
Ответ. Это печаль человеческая. Если бы мы имели надежду на Бога, то Он Сам управлял бы нами по воле Своей. Итак, «возверзи на Господа печаль твою» (Пс. 54:23), и Он силен подать тебе и домашним твоим (все необходимое) без печали и скорби. Скажи Ему: да будет воля Твоя, – и Он не оставит тебя в печали и скорби. Господь да помилует тебя и да покроет Своею десницею. Аминь.
Вопрос 752. Авва попросил одного схоластика, мужа христолюбивого, который был любим отцами общежития, сделать необходимое и не терпящее отлагательства дело; потому что тот (схоластик) имел обыкновение Бога ради усердно исполнять прошения их; но по действию диавольскому случилось ему облениться в исполнении этого дела; авва же, скорбя о сем, вопросил того же старца: что я должен написать к нему?
Он повелел написать ему следующее. Знаем, что мы наносим тебе скорбь и стеснение, докучая о своем деле, но и ты оскорбляешь нас тем, что ленишься и ничего не делаешь. Скажи нам откровенно: не отягощаем ли мы тебя? И мы более не будем отягощать; если не чрез тебя, то и чрез другого Бог поможет исполнить нашу потребность. Итак, постарайся о нашем деле или скажи нам (что не хочешь сего), то (Сам) Бог попечется о сем, и молись за нас.
Когда схоластик это услышал, то сердце его воспламенилось как бы огнем, и он искренне потрудился в просимом деле, молитвами отцов скоро получил в нем успех, и предстоящая потребность была тем удовлетворена. После чего, пришедши к отцам, он сделал им поклон и просил себе прощения.
Столько-то мощно слово сильного, слово, которое происходит от Духа Святого: оно все совершает скоро, ибо «словеса мудрых, – говорит Писание, – якоже остны воловии» (Еккл. 12:11); так и здесь: дело совершилось, и душа того человека исцелилась от лености – матери всех зол.
Вопрос 753. Брат вопросил того же старца: кто делает дело Божие с небрежением, чрез что оно повредится или будет вовсе испорчено – какому тот подлежит осуждению?
Ответ. Такой подобен тому, кто украл вещь или злоупотребил ею, противно воле Божией, и подлежит равному с ним осуждению.
Вопрос 754. Если кто старается делать дело Божие, не пренебрегая оным, но вопреки его желанию дело будет испорчено, осуждается ли он?
Ответ. Он должен укорить себя и просить прощения у Бога, как бы вознерадевший о деле.
Вопрос 755. Если кто при деле Божием сомневается в ком-нибудь (из участвующих в деле) и не получает разрешения своего сомнения, – до каких пор он должен ожидать оного?
Ответ. Если сомнение это наносит вред душе, то отнюдь и не должно пребывать в нем; если же не заключает в себе вреда, то человек не должен ни унывать, ни оставлять попечения (о деле), потому что иначе он осудится, как ленивый: проклят, говорит Писание, «творяй дело Господне с небрежением» (Єр. 48:10). Должен же просить Бога подать ему помощь и избавление, как это будет полезно.
Вопрос 756. Когда делаю с кем-либо счет, помысл внушает мне удержать хотя малое, по пристрастию, и обмануть его, – как поступить мне?
Ответ. Напротив, постарайся передать ему немного лишнего, сколько не будет для тебя отяготительно, хотя одну медную монету, дабы избежать злого лихоимства; ибо тот, кто старается дать хотя немного лишнего, (тем самым) удаляет себя от греха – удержать что-нибудь лишнее. От малого человек преуспевает и в большее; равно как и от малых страстей происходят великие страсти. Господь да вразумит тебя в страхе Своем.
Вопрос 757. Если, сделав с ним счет, после сего замечу, что, вопреки моему желанию, взял с него лишнее, как поступить мне?
Ответ. Если это будет (составлять) много, то возврати ему; если бы, напротив, тебе самому случилось передать ему (сколько-нибудь) и ты пожелал бы получить это от него обратно, то и ты, когда случится с ним то же самое, возврати ему (переданное им); если же ты, (передав ему что-либо), не пожелал бы получить от него это обратно, то и ты можешь (в таком же случае) не возвращать ему (переданного им), разве только он человек весьма бедный; ибо такому лишиться и малого – весьма чувствительно: в таком случае ты должен возвратить ему (сполна) что следует по всей справедливости.
Вопрос 758. Не грешно ли делать что-либо в день воскресный?
Ответ. Делать что-либо во славу Божию не грешно, ибо апостол сказал: «нощь бо и день делающе, да не отяготим кого» (1Сол. 2:9); делать же что-либо не по Богу, с презрением (ко дню воскресному), по лихоимству и по видам низкого корыстолюбия – грех. Впрочем, вообще полезно в день воскресный, в Господские праздники и в дни памяти святых апостолов упраздняться от дел и приходить в церковь, ибо сему учит предание святых апостолов.
Вопрос 759. Хорошо ли давать что-либо благословенное отцами127 иноплеменнику или нищему?
Ответ. Не сомневайся подать нищему то, что благословлено отцами, ибо это есть милостыня, а равно и иноплеменнику, ибо благословение не терпит никакого вреда от иноплеменника, а скорее сообщает ему самому благословение, и может случиться, что и он чрез это благословение, имеющее Божию силу, придет в познание истины. Один музыкант по имени Филимон, намереваясь принести жертву идолам вместо святого мученика Аполлония и вместе с тем желая утаиться от зрителей, надел на себя его одежду, но силою ее изменился (внутренне) и сам сделался мучеником.
* * *
127 Нечто из пищи, пития или одеяния, и вообще то, что благословлено отцами.
Вопрос 760. Скот мой болен, не будет ли безрассудно позвать кого-либо заговорить его (от болезни)?
Ответ. Заговаривание запрещено Богом, и ни в каком случае не должно употреблять его; ибо нарушать повеление Божие есть душевная погибель; лучше полечи скот свой другим образом: попроси совета у врачей, – в этом нет греха, или окропи его святою водою.
Вопрос 761. Если слуга мой, будучи болен, пойдет без моего ведома к тому, который заговаривает болезни, вменится ли мне это в грех?
Ответ. Это тебе не вменится в грех, а ему. А как скоро ты узнаешь о сем, то постарайся вразумить его, сделав ему увещание, чтобы он вперед не делал сего.
Вопрос 762. Так как ходить к чародею есть дело богопротивное, то увидев, что кто-либо идет к такому, должен ли я сказать ему, чтобы он не ходил?
Ответ. Если этот человек будет возлюбленный твой о Христе брат, то ты должен сказать ему: брат, ты чрез сие вредишь душе своей и прогневляешь Бога, Который воспрещает это дело; и когда он не послушает слов твоих, то сам увидит (последствия его). Если же это будет кто-либо посторонний, то тебе нечего об этом заботиться, доколе он сам не спросит тебя о сем; ибо в таком случае ты должен сказать ему истину; если же не скажешь, то будешь осужден. Саул, намереваясь пойти к волшебнице, спросил о сем у Иоанафана, сына своего, но тот ответствовал ему идти и был за сие осужден (отцом). Но кто находится под твоею властью, того ты должен увещевать, а в случае непослушания даже наказать.
Вопрос 763. Если кто покупает или продает какую-либо вещь, не грех ли договариваться о большей или меньшей цене ее?
Ответ. Доколе это делается не по принуждению, а по свободной воле, то нет греха дать и взять (условную) цену по взаимному согласию. Но кто знает, что он приобрел более (чем вещь стоит), тот сам собою должен возвратить (излишнее), и этим он сделает доброе дело, за которое заслужит благодарность. Если же кто договаривается с кем-либо из подвластных ему, то должен наблюдать, чтобы не делать сего насильственно, потому что это грех; но должен сказать ему наперед: «Я не оскорблюсь, брат, ежели ты не согласишься на то, что я тебе предлагаю, более же дать я не намерен. Посему как тебе угодно и как знаешь, так и делай».
Вопрос 764. Вы учите, что хорошо во всяком случае укорять себя самого. Но когда кто-либо порицает меня как виновного против него, а я не знаю за собою вины, – как поступить мне (в таком случае)? Ибо если захочу признать себя виновным, то это послужит к подтверждению его огорчения на меня, как будто я действительно согрешил против него; если же, напротив, стану оправдываться пред ним, говоря, что сие дело было иначе, то это будет самооправдание, как же понести мне (сию) укоризну? Вразуми меня, отче святой, как должен я поступить (в таком случае).
Ответ. Прежде укори себя в сердце своем и сделай брату поклон, говоря: «Прости меня Господа ради». И таким образом со смирением (не для того, чтобы оправдать себя, но дабы уврачевать его и избавить от подозрения) скажи ему: «Отец мой! Я не знаю за собою того, чтобы я хотел оскорбить тебя в чем-либо, или в чем-либо согрешить против тебя, а потому (прошу тебя) не думай обо мне так». Если же и после сего он не удостоверится, то скажи ему: «Согрешил, прости меня».
Вопрос 765. Если же я действительно согрешу против него, и он, услышав о сем, опечалится, – то хорошо ли скрыть истину, чтобы устранить скорбь его, или (должно) признаться в своем согрешении и просить прощения?
Ответ. Если он достоверно узнал это, и ты знаешь, что дело это подвергнется исследованию и (поступок твой) обнаружится, то скажи ему правду и попроси прощения, потому что ложь твоя еще более раздражит его. Если же он не знал (достоверно), и ты видишь, что дело не подвергнется исследованию, то не неприлично будет промолчать, чтобы не дать места скорби. Ибо и пророк Самуил, когда был послан помазать Давида в царя, хотел (вместе) принести и жертву Богу, но убоялся Саула, чтобы он не узнал главной цели его; и сказал ему Бог: «возьми с собою юницу от волов… и речеши: пожрети Господеви иду» (1Сам. 16:2). Итак, скрыв первое намерение, пророк объявил ему только второе. Так и ты умолчи о прискорбном (для ближнего твоего), и дело кончится благополучно.
Вопрос 766. Если будет очевидно, что я не согрешил против кого-либо, а более он согрешил против меня, то как могу укорять себя? Так, например: если во время путешествия моего встретится со мною на пути человек, которого я никогда не знал и (при встрече) ничего не сказал ему, и он без вины ударит меня, – как я могу укорять себя в сем?
Ответ. Можешь, говоря: я виноват, что пошел этим путем, потому что если бы не пошел им, то не встретился бы с сим человеком и он не прибил бы меня. Видишь ли, что и в сем случае можешь приписать вину себе?
Вопрос 767. Когда не вижу за собою явного согрешения, а равно и не нахожу тотчас, за что бы я должен был укорить себя, – что мне делать?
Ответ. Скажи: что я согрешил – это несомненно, но в настоящее время согрешение скрылось от меня. А сие и значит укорить себя.
Вопрос 768. Другой христолюбивый муж, часто приходивший в общежитие отцов, однажды замедлил придти туда. Когда же авва сказал ему с веселым лицом: «Ведь ты знал путь», он отвечал: «Авва! Если бы вы молились о мне, то я не замедлил бы придти; но прошу тебя сказать об этом старцу». Услышав сие, старец отвечал ему.
Ответ. Ты открыл нам, что мы спим и ничего не можем сделать; но и ты не оказался тщательнее, чтобы придти и разбудить нас, что мог бы ты сделать, по примеру учеников Спасителя: они, когда восстала буря, приступили к Нему и разбудили Его, говоря: «Наставниче, Наставниче, погибаем». И восстав, Он спас их (Лк. 8:24).
769.
Услышав это, он опять повторил то же, (что сказал прежде), – на что старец твечал: «Прости меня, – в споре нет смирения». Услышав сказанное, он умилился и пошел, получив пользу.
Вопрос 770. Один христолюбивый муж вопросил того же старца: Бог сотворил человека свободным, и Сам же говорит: «без Мене не можете творити ничесоже» (Ін. 15:5). Спрашиваю: как согласить свободу с тем, что без Бога ничего нельзя сделать?
Ответ. Бог сотворил человека свободным, дабы он мог склоняться ко благому; склоняясь же к нему произволением своим, он не в состоянии бывает совершить благого без помощи Божией, ибо написано: «ни хотящаго, ни текущаго, но милующаго Бога» (Рим. 9:16)128. Итак, когда человек преклоняет сердце свое ко благому и призовет на помощь Бога, то Бог, внимая его доброму усердию, подаст ему силу к деланию, и таким образом бывает место тому и другому, – и свободе человека, и помощи, даруемой ему от Бога; ибо благое проистекает от Бога, совершается же чрез святых Его. Итак, Бог славится во всех и прославляет их.
* * *
128 Все зависит ни от хотения, ни от подвига, но от помилования Божия.
Вопрос 771. Я имею в мире сродников: и одни из них знатные и находятся здесь, другие же незнатные и живут далеко отсюда, иногда же приходят навестить нас. Когда при сем кто-нибудь спросит меня, кто они такие, – сказать ли ему правду или умолчать, потому что если сказать, это опечалит других (здешних) сродников, которые стыдятся бесчестия от сего.
Ответ. Объявлять сего не должно, без особой надобности, когда сие наносит скорбь другим. Если и наедине будешь спрошен, кто это такие, то и тогда должен отвечать разумно, чтобы не обнаружить дела. А когда знаешь, что никто не опечалится и не оскорбится сим, и тебя спросят, кто они такие, то ты не должен скрывать истины, ибо иначе дашь место тщеславию. Все мы создания Божии, и только тот достойнее другого, кто исполняет волю Божию; одно лишь тщеславие делает различие у людей. Впрочем, надлежит сохранять совесть других ради немощи помысла их, когда не предстоит никакой нужды обнаруживать сего.
Вопрос 772. Я имею прокаженного слугу; должно ли держать его у себя в доме или нет?
Ответ. Не должно держать его в доме твоем, ибо не все могут снести то, чтобы жить вместе с ним. А когда бы они могли понести, это было бы дело благочестивое. Потому не надобно ради него оскорблять других; но помести его в богадельню прокаженных и снабжай его пищею и одеждою, смотря по нужде, в достаточном количестве, дай ему и постель, чтобы он ничем не тяготился.
Вопрос 773. Если же он, получая от меня все необходимое по своей телесной потребности, как ты повелел мне снабжать его, пожелает (притом) получать свою долю и от приносимого в богадельню со стороны от разных лиц, а равно и от меня, – дозволить ли ему принимать или нет?
Ответ. Не приказывай, ибо это понесет ему отягощение, но и не запрещай, чтобы он не стал роптать или злословить тебя, но сам, как он хочет, так пусть и делает. А когда и от тебя будет приношение (в богадельню), и он пожелает взять (свою долю), – дай ему.
Вопрос 774. Отец мой по плоти часто беседует со мною о телесных вещах, которые не приносят душевной пользы; и когда я слушаю его, то беспокоюсь сим, а удержать его от такой беседы не смею; что мне делать?
Ответ. Если можешь перенестись умом от рассказываемого им или к молитве, или к воспоминанию слов Божиих и учения святых отцов, это хорошо будет; а ему предоставь говорить, что он хочет. А когда не можешь, постарайся с кротостью упросить его, чтобы он прекратил беседу, и переменить ее на другую, более полезную, дабы от умедления в ней не попасть в сеть врага; ибо он может и через одно слово непредвиденно устроить сеть, как скоро найдет, что ты слушаешь с удовольствием.
Вопрос 775. В то время, когда мы собираем виноград, некоторые приходят обрывать остатки его; не будет ли неуместно запретить им приходить в виноградник? Когда же подозреваю, что они украли грозды, то не должен ли я обыскать их? И если найду, отобрать ли у них, чтобы другие не делали того же? Ибо помысл мой смущается сим.
Ответ. Не позволять им приходить в виноградник не неуместно. Когда же подозреваешь, что кто-нибудь взял грозды, но достоверно не знаешь того, не обыскивай неосмотрительно, чтобы, когда не найдешь, не посрамить себя чрез сие. Узнав, что он взял, и отпустив его так, поступишь хорошо. А иначе (обыскав), по крайней мере, отпусти его, не делая ему досады.
Вопрос 776. Когда делаю что-либо несправедливое и потом исправляюсь в том, помысл мой высокомудрствует, внушая мне, будто я сделал нечто благое: что я должен в сем случае говорить ему?
Ответ. Скажи ему: несправедливо поступающий подвергается наказанию, а кто исправляется в своей несправедливости, тот избегает наказания и заслуживает похвалу; иное – делать доброе, а иное – поступать несправедливо. Одно угождает Богу и готовит нам вечный покой, другое же прогневляет Его и готовит вечную муку. Это и есть то самое, что говорит Давид: «Уклонися от зла и сотвори благо» (Пс. 33:15). Но без Бога мы не можем сделать ничего благого, ибо Он сказал: «без Мене не можете творити ничесоже» (Ін. 15:5); и апостол говорит: «Что же имаши, егоже неси приял? аще же и приял еси, что хвалишися яко не приемь?» (1Кор. 4:7). А потому, когда мы и в делании благого не можем высокомудрствовать, тем более в удалении от злого. Великое безумие вменять себе в похвалу то, что не согрешаем. Внимай же себе, брат, чтобы не прельстили тебя лукавые демоны, которых да упразднит Господь молитвами святых Своих. Аминь.
Вопрос 777. Так как я болен, и врач приказал мне помыться в бане, то не грех ли это будет? И должно ли показывать себя врачу?
Ответ. Баня отнюдь не запрещена мирским людям, когда требует того нужда, а потому кто, по болезни, нуждается в бане, тому не грех сходить в нее. Если же кто здоров, то она служит телу лишь угождением и послаблением и приводит его в бесчиние. Сохрани должное, то есть сердце и язык, чтобы не судить и не уничижать никого; а мыться в бане – не служит осуждением для мирского человека. Касательно же того, чтобы показывать себя врачу, (скажу): предоставить все Богу есть дело совершенного, хотя это и трудно, а немощнейшего дело – показать себя врачу, потому что сие не только не грех, но и знак смирения, когда он, как немощнейший, пожелал показать себя врачу. Но и тогда надобно признавать, что без Бога и врач не может ничего сделать; если же угодно будет Богу, Он подаст здравие больному.
Вопрос 778. Некоторые, по внушению диавола, думают о мне, что я благоговеен, потому что не часто хожу на торг, а равно и не вмешиваюсь в мирские дела. И когда, долго не мывшись, бываю принужден ради телесной потребности вымыться, то всегда чувствую стыд, как бы соблазняя думающих о мне, что я из благоговения отказываюсь от бани. Что это значит, отец мой?
Ответ. Это тщеславие; ибо ты человек мирской, а как мы сказали, баня не запрещена мирскому, в случае нужды. Если же сатана внушает некоторым предполагать, что ты пророк, дабы увлечь твой помысл в высокомудрие, а при сем и (сам) ты хочешь подтвердить сие ложное о тебе мнение, то знай, что надлежит стыдиться того, в чем заключается преступление заповеди Божией, как то: блуда, сребролюбия и тому подобного, ибо все сие заключает в себе соблазн, и за сие даст каждый ответ не только относительно себя, но и относительно вреда, нанесенного чрез то ближнему. Мыться в бане по изнеженности, а не по нужде – грех, и это действительно служит соблазном. А в том, чтобы мыться не по изнеженности, а по надобности, нет соблазна, и кто соблазнится сим, тот сам подвергает себя осуждению. А стыдиться сего есть демонское тщеславие.
Вопрос 779. Отец мой! Ты сказал, что тот, кто преступает заповедь Божию, действительно подает соблазн и подлежит суду за вред, наносимый ближнему. Как же апостол сказал вкушающему идоложертвенное: ты убо добре яси, ничтоже бо идоложертвенное в мире: но брат не созидается (см. 1Кор. 8:4,7,9), «не брашном твоим того погубляй, за негоже Христос умре» (Рим. 14:15), и таким образом делает его виновным в вещи, не запрещенной заповедью Христовою, а более извиняет соблазняющегося по своей немощи.
Ответ. Брат! Так как апостол запретил это еще прежде, то никому и не надлежит любопытствовать более сего, но повиноваться его повелению, как закону Божию. Впрочем, объясню тебе, как понимаю это. Здесь и место и дело были предосудительны, ибо капище то было устроено для службы бесам, и идоложертвенное то составляло жертву, приносимую бесам, и потому немощному действительно казалось оно идоложертвенным; видя же, что верный вкушает его, и он склонялся к тому, чтобы вкушать идоложертвенное, оскверняясь своею совестью. Верный же не считал это за идоложертвенное, но за пищу святую, созданную Богом (см. 1Тим. 4:4), и вкушал ее мирно, с чистою совестью. Но как такое верование подало немощному брату повод повреждаться в сердце своем, и он прямо считал пищу ту идоложертвенною, то посему апостол и запрещает верному вкушать неполезную оную пишу, приносящую вред его ближнему; ибо сие было чуждо христианской любви. Вкушать (такую пищу) не составляло никакого исполнения заповеди Божией, и не вкушать – не было преступлением ее, а потому апостол и требует от него – пользу брата предпочесть пище. Касательно же бани (скажу): само по себе мыться в ней не неприлично и не запрещено, и соблазняющийся сим понесет на самом себе осуждения за то, что он соблазнился. Если же мирской человек стыдится мыться в бане, опасаясь укора от людей, особенно тогда, когда сего требует необходимость, то сие есть тщеславие, приносящее вред человеку. Итак, когда нужда того требует, помойся со страхом Божиим, а не по изнеженности, ибо мыться по сему побуждению чуждо страха Божия и вредно для души.
Вопрос 780. В каждой пище есть естественная сладость: не делает ли она вреда принимающему пищу?
Ответ. Владыка Бог каждому роду пищи даровал сладость, и принимающему оную с благодарением нет от сего вреда. Пристрастия же всегда надобно остерегаться, ибо оно составляет вред для души.
Вопрос 781. Не прилично ли делать что-нибудь так, чтобы работа выходила чистою, как например: когда случится мне строить здание или делать что-либо другое?
Ответ. Делать вещь так, чтобы она выходила чистою и красивою, не неуместно, ради употребления, для которого эта вещь служит, но без пристрастия, ибо и Господь радуется о всякой чистоте. Если же примечаешь в себе пристрастие к вещи, то вспоминай конец ее, как она подвергается тлению, и успокоишься; ибо нет ни одной вещи, которая бы пребывала постоянно в одном и том же виде, но все тленно и изменчиво.
Вопрос 782. Другой христолюбивый муж вопросил того же старца: если еврей или язычник позовет меня в свой праздник на обед или пришлет мне подарки, – принять ли их или нет?
Ответ. Не принимай, ибо это противно правилам129 Святой Церкви, и ходить к нему также не следует.
* * *
129 Противно 70 апостольскому правилу, также 37 и 38 правилу Лаодикийского Собора.
Вопрос 783. Как же быть, когда это человек значительный и притом друг мне, который опечалится, если я не приму его подарка, и что мне отвечать ему?
Ответ. Скажи ему: любовь твоя знает, что боящиеся Бога должны сохранять то, что Он повелел. Сие можно видеть и из ваших собственных обычаев: ибо и ты, ради твоей любви ко мне, никогда не станешь нарушать заповеданного преданием вашим, и я не заключу из сего, что будто ты презрел любовь твою ко мне. И мы также имеем предание от Бога, через святых отцов наших и учителей, чтобы отнюдь не вкушать ничего на празднике иноверцев. Итак, сим я отнюдь не оскорбляю должную любовь к тебе.
Вопрос 784. Некоторые из иноверцев – люди торговые и продают товары в свои праздники: прилично ли будет покупать у них потребное для нас?
Ответ. Не неприлично, потому что все продаваемое на торгу, по слову апостола, надлежит покупать от них для своей потребности, без всякого сомнения (см. 1Кор. 10:25).
785.
Один христолюбивый муж, учитель мирской мудрости, имея сына, который был близок к смерти, вопросил того же старца авву Иоанна: будет ли он жив или умрет? Тот отвечал ему: «Будет жив». По слову старца, он остался в живых. По времени, когда другой его сын был также близок к смерти, он опять пришел к старцу, вопросил и об этом сыне, и старец отвечал ему: «Мы молимся, а от Бога зависит сотворить с ним милость. Принеси волю свою в жертву Богу и благодари Его за все». Услышав сие и не уразумев сущности слова и ответа, он подумал, что сын его останется в живых. И когда возвратился к нему, застал его погруженным в видение; он видел предстоящих ему святых старцев, и сказал отцу своему: видишь ли ты святых старцев, возле нас стоящих? И как отец отвечал, что не видит никого, то он сказал ему: вон они стоят и говорят мне: «Зачем отец твой приходит и уходит, беспокоя нас прошениями, чтобы ты еще пожил в теле? Мы молились о тебе Богу, и Он изрек: уже приспело время отрешиться душе его от тела». Сказав сие отцу, он продолжал: вот, отец мой, они исхитили меня из рук какого-то сарацина, который увлекал меня, и отвели меня на место весьма светлое и неизреченно прекрасное, и там увидел я невинных детей, которые сказали мне: ради прошения отца твоего, мы помолились Богу, чтобы ты был назначен в это место; и вот они совершают соборную службу и приобщаются. Проговорив эти слова, он начал читать сию великую молитву: Отче наш, Иже еси на небесех, и: слава Отцу и Сыну и Святому… так предал дух свой.
786.
И отец его весьма утешился, будучи удостоверен в спасении души его. Придя к старцу, он возвестил ему все и просил объяснить ему: отчего старец не сказал ему о смерти этого сына, как сказал прежде о другом сыне, что тот останется в живых.
Старец отвечал ему так:
Я сказал тебе: отсеки волю свою ради Бога, предсказывая тебе телесную смерть сына твоего, а что я не сказал тебе прямо о сем – объяснение того заимствуй из собственного твоего дела. Вот, ты учитель мудрости мира сего и имеешь у себя учеников, и когда скажешь, чтобы кто-нибудь из них написал послание, что он напишет: то ли, что ты хочешь, или оставляет это и пишет то, что сам пожелает? Конечно, он пишет то, что ты говоришь, а не то, что ему хочется. Так и святые: они не говорят что-либо от себя, но Бог говорит в них, как Ему угодно, иногда прикровенно, иногда явно. И если желаешь увериться, что это точно так происходит, то смотри, что Сам Господь сказал ученикам Своим: «не вы бо будете глаголющии, но Дух Отца вашего глаголяй в вас» (Мф. 10:20). Итак, Он говорит, как Ему угодно, а не как они хотят.
787.
Услышав сие и удостоверясь, он сказал: как мы читаем в житиях древних святых отцов, что они получали от Бога все, просимое ими?
На это старец отвечал ему: не все, просимое ими у Бога, получали они, но что получили, то и написали нам. Да уверит тебя в сем евангельское слово, которое говорит: «приступи к Нему человек… глаголя… сын мой зле беснуется… и приведох его многажды ко учеником Твоим, и не возмогоша его исцелити» (Мф. 17:14-16). Если же апостолы не получили тогда исполнения сего прошения, то как можем сказать, что святые получают все, просимое ими. Ибо и сами апостолы вопросили Его, удивляясь и говоря: «Владыко, «почто мы не возмогохом изгнати его?» И рече им: «сей… род не исходит, токмо молитвою и постом» (Мф. 17:19,21).
Потом муж сей опять спросил: почему же святые не получают всего, что просят в прошениях своих?
Старец отвечал ему: Бог все делает на пользу людям, ибо Он более знает, что им полезно и благопотребно. Потому-то, что люди не знают сами полезного для них, Он и заповедал им не говорить лишнего в молитве и не просить того, чего не должно просить, сказав: «весть… Отец ваш Небесный, ихже требуете, прежде прошения вашего» (Мф. 6:8). Как Бог щадит тебя, так и святых Своих. Тебя Он щадит, дабы ты не превознесся, явно получив то, чего просил; святых же, чтобы и они не превознеслись откровениями, которые явно даются им. И они не больше апостола Павла, сказавшего: «И за премногая откровения да не превозношуся, дадеся ми пакостник плоти, ангел сатанин, да ми пакости деет» (2Кор. 12:7). Иди, внимай себе, и помолимся Богу, да даст Он тебе сердце твердое и веру непоколебимую. Итак, не соблазняйся о святых: ибо не погрешает говорящий в них Святой Дух Божий; на них-то исполняется сказанное: «Дух Твой благий наставит мя на землю праву» (Пс. 142:10). Слышав сие, он убедился о Господе и пошел, радуясь и благословляя Бога, прославляющего святых Своих.
Вопрос 788. Иной христолюбивый муж вопросил того же старца: бешеная собака укусила моего отрока, скажи мне, умрет ли он или нет? Некоторые говорят, что укушенный собакою умирает до исполнения сорока дней.
Ответ. Не бойся, с ним не случится никакого зла. А лучше размысли, что написано: «птица в сеть не впадет без Отца вашего, Иже на небесех» (Мф. 10:29).
789.
Услышав это, он полагал, что отрок его не умрет, но он через два дня умер. А как господин тот имел великую веру к старцу и знал, что он не мог солгать, то удивлялся и не мог поверить, чтобы отрок его умер. Посему, придя к старцу, вопросил его о нем, говоря: мы сомневаемся, умер ли отрок тот или жив: что ты скажешь на сие, отец мой?
Ответ. Умер.
Вопрос 790. Как же ты сказал, что с ним не случится никакого зла?
Ответ. Ты полагал, что он непременно умрет от укушения собаки, потому я, желая показать, что это несправедливо, сказал, что с ним не случится никакого зла, ибо смерть, от Бога посылаемая, действительно не заключает в себе никакого зла. А чтобы показать тебе, что он должен умереть смертью, от Бога посланною, я прибавил, что и птица не попадает в сеть без Отца нашего, ибо невозможно умереть без повеления Божия, хотя бы кто был укушен и тысячью ядовитых животных.
Вопрос 791. Для чего же вы дали такой неясный ответ?
Ответ. Не удивляйся, что я не сказал тебе о сем определенно, ибо не всегда должно ясно говорить о таких вещах, потому что они приносят говорящему вред, а не пользу. Разве ты не знаешь, что Спаситель, дабы показать Свое человечество, употреблял смиренные слова, говоря: «где положисте» (Ін. 11:34) Лазаря, и: «колико хлебы имате?» (Мф. 15:34), и: «кто прикоснулся Мне?» (Мк. 5:31), научая тем и святых Своих не всегда употреблять высокие (слова). Посему-то они и отвечают так, чтобы ответ служил и им самим на пользу. Если же некоторые и соблазняются, – пусть послушают Павла, который говорит: «Мы Христово благоухание есмы Богови в спасаемых и в погибающих. Овем убо воня смертная в смерть, овем же воня животная в живот» (2Кор. 2:15,16). Таким образом, верным (такого рода ответы) служат к тому, чтобы они уразумели их и получили от сего пользу; неверным же – к тому, чтобы они нас уничижили и мы получили от сего пользу.
792.
Многократно случалось сему старцу Иоанну, когда он был вопрошаем некоторыми, посылать вопросы те к великому старцу авве Варсонофию, по смирению своему, и особенно когда должно было совершиться великое и чудное дело. И никогда старец Варсонофий не давал ответа, не согласного с его мыслию, на вопрос им посланный. Посему однажды некоторый христолюбивый муж сказал сему старцу Иоанну: что ты насмехаешься над нами, отец Иоанн, посылая нас вопрошать святого и великого старца, отца Варсонофия, тогда как имеешь равную с ним силу Духа?
Ответ. Я человек ничего не значащий, а когда бы и был чем-либо, – и тогда бы не было насмешкою. Если бы я послал вас к нему, а он не подтвердил бы сказанного мною, это была бы насмешка. Вам же полезно, чтобы двое молились за вас: «Блази два паче единого» (Еккл. 4:9). Видится же, что и Господь поступал таким образом, ибо Он говорит: «Отец Мой болий Мене есть» (Ін. 14:28). Тот, Кто Сам мог творить дела Отца Своего и говорил, что все, еже аще видит Сын Отца творяща, и Той такожде творит (см. Ін. 5:19), не однажды, но многократно посылал учеников Своих к Отцу, говоря: «просите от Отца во имя Мое, и даст вам” (Ін. 16:23), и еще: «Аз умолю Отца» (Ін. 14:16), и еще: «Аз о Себе ничесоже творю, но Отец… во Мне пребываяй, Той творит дела» (Ін. 14:10).
793. Чудо, совершенное обоими.
Один муж весьма христолюбивый, страннолюбивый и подражавший в сем деле Аврааму, был в опасности умереть от болезни, и врачи уже отчаялись в его жизни; тогда некоторые из возлюбленных ему о Господе людей послали вопросить о нем старца Иоанна, с тем, что если конец его близок, сделал бы он завещание.
(Авва Иоанн) отвечал им: конец его приблизился, и он должен сделать завещание о доме своем. Объявив же им сие, сказал служителю своему: сходи к святому старцу (Варсонофию) и попроси его помолиться, чтобы Господь приложил ему (больному) дней жизни за благое его дело страннолюбия, ибо когда старец попросит Бога, – получит благодать. После, как служитель пришел и попросил о сем старца, он сотворил молитву, но не сказал ничего. Авва Иоанн посылал его к святому великому старцу во второй и в третий раз, и тот, как и прежде, творил молитву и отпускал его, не говоря ничего. Уразумев сие, авва Иоанн сказал ученику своему: человек тот еще не умрет от этой болезни, ибо старец получил от Бога дар сей. Авва передал все тем, которые просили молиться о больном, а человек тот вдруг избавился от опасности и получил совершенное исцеление молитвами святого и великого старца Варсонофия и подражателя его, единонравного ему аввы Иоанна; узнав же об обстоятельствах своего исцеления, муж сей стал еще более преуспевать в странноприимстве во славу Божию.
794.
Некоторые христолюбцы, ожидая себе обиды от сильных людей, вопросили того же старца Иоанна: должно ли им прибегнуть к иным сильнейшим лицам и приобрести за деньги их заступление?
В ответ им он сказал: не покупайте заступления смертного и тленного человека, потому что сегодня он существует, а завтра – нет его. Вы дадите что-либо, заступник ваш умрет, и вы потеряете свое вместе с заступлением его. Хотите ли купить заступление нетленное? Купите заступление бессмертного и нетленного Царя Бога, то есть чрез нищих, ибо Он сделанное нищим воспринимает на Себя: «взалкахся… и дасте Ми ясти» (Мф. 25:35). И знайте, что если вы купите заступление человеческое, то Бог не заступит вас. А когда вы скажете: как же мы видим, что некоторые из отцов имели заступников среди людей? (отвечаю): они не покупали этого заступления, но сами заступники, по любви к Богу, просили их о сем, и по вере своей приняли их (под свое покровительство) с радостью. Вникните получше и найдете, что на куплю такого заступления не было истрачено ничего, а равно и земные заступники не просили у них ничего более, кроме молитв их к Богу, честнейших всякого злата и сребра. Что же это значило? – (Они были уверены), что если постигнет их гнев Божий, то отцы умолят о них. Итак, смотри и увидишь, что от начала до конца дело сие совершалось по Богу.
Вопрос 795. Во время неустройства, возникшего во Святой Божией Церкви, и когда ожидали, что по повелению царскому будут рукоположены некоторые из не имеющих общения с нею, и восстанет гонение, некоторые христолюбцы вопросили того же старца: не должно ли им уйти самим и скрыть свое имущество?
Он же сказал: есть ли кто сильнее Бога? Когда мы в руце Божией и поем с Давидом: «В руце Твои предложу дух мой» (Пс. 30:6), то зачем боимся? Разве Бог не изрек: да разрушится город Ниневия (см. Йон. 3:4)? А разрушил ли его? – Нет, но ради покаяния ниневитян пощадил его. А посему покаемся и мы Богу, и Он умиротворит все. И еще: разве этот земной царь сильнее Навуходоносора? Однако Даниил и три юноши умолили Небесного Царя Бога, и Он покорил им царя (Вавилонского). Вопрос же ваш показывает, что вы одержимы двоякого рода бранью: от боязни и от сребролюбия. Мы в руке Божией, и Он имеет власть исполнить на нас волю Свою; а потому не бегите и не скрывайте ничего из вашего имущества.
Вопрос 796. Те же самые опять вопросили того же старца: как же написано: «Егда же гонят вы во граде сем, бегайте в другий» (Мф. 10:23)?
Ответ. Но нас еще не изгоняли.
Вопрос 797. Один пресвитер, будучи избран гражданами на епископство, послал вопросить того же старца: благоволит ли Бог к тому, чтобы он был епископом?
Ответ. Брат! Ты вопросил о том, что выше меня, ибо я человек малейший и не достиг в такую меру. Зачем ты оставил апостола и спрашиваешь меня, который никогда и не полагал начала быть иноком. Что говорит апостол? «Аще кто епископства хощет, добра дела желает. Подобает убо епископу быти непорочну» (1Тим. 3:1,2). Но Поелику Писание, как бы от лица Божия, говорит к сынам израилевым: аще вопросите о имени Моем лжепророка, и достойни есте услышати истину, слово истинно вложу в уста лжепророка рещи вам (см. Єз. 14:4). Посему и я говорю тебе: если ты хорошо украсил дом твой и уготовил сердце твое к принятию такового благовонного мира, согласно учению апостольскому, то епископство уготовано тебе от Бога, ибо неложен Сказавший: «Даст ти Господь по сердцу твоему» (Пс. 19:5).
Вопрос 798. Некоторый хорепископ130 вопросил того же старца: не оставить ли ему хорепископство и удалиться в монастырь?
Ответ. Мы не советуем тебе оставлять вверенное тебе попечение о святых Божиих церквах, но внимать душе своей во страхе Божием, дабы не брать ни от кого подарков, дабы не судить несправедливо, дабы, стыдясь какого-либо сильного лица, не оправдать виновного и не осудить безвинного. Удали от себя сребролюбие, которое есть «корень всем злым» (1Тим. 6:10), ибо оно называется вторым идолослужением (см. Еф. 5:5), и есть таково на самом деле. Не высокомудрствуй, чтобы быть тебе учеником апостола, который говорит: «не высокая мудрствующе, но смиренными ведущеся» (Рим. 12:16). Не будь человекоугодником, ибо знаешь, что предназначено ему: он бывает чужд служения Христова, ибо апостол говорит: «Аще бо бых еще человеком угождал, Христов раб не бых убо был» (Гал. 1:10). Покорись Господу, Который говорит: «научитеся от Мене, яко кроток есмь и смирен сердцем: и обрящете покой душам вашим» (Мф. 11:29). Угаси в себе гнев, ибо он – падение для человека. Делай все по Богу, и обретешь в Нем помощника себе. Бойся всегда смерти, ибо она должна постигнуть нас. Помни час исхода твоего и не согрешишь пред Богом. И если достигнешь безмолвия, – обретешь покой и благодать, где бы ты ни безмолвствовал.
* * *
130 Сельский епископ или викарий епископа епархиального. См. 8-е правило Первого Вселенского Собора.
Вопрос 799. Некоторый епископ из иноков, имея великую веру к сим старцам, послал вопросить великого старца: должно ли ему оставить мир и возвратиться на уединенную жизнь, прося вместе его молитв, благословения и помощи.
Ответ. Прилично сказать теперь слово апостола, который говорит: «Бых несмыслен хваляся, вы мя понудисте» (2Кор. 12:11). Но как то, что теперь говорится, говорится по Богу, а не по соображениям человеческим, то да позволено будет мне сказать Ему сказанное угодником Его Моисеем: или введи дарованного мне сына духовного вместе со мною в жизнь вечную, или «изглади мя из книги Твоея» (Вих. 32:32), и: не буди ми видети лице Иакова, отца Иосифова, не имущу Вениамина со мною (см. Бут. 44:26). И верую во имя Его святое, что Он не отринет прошения моего, ибо спасение спасающихся есть радость Святой Троицы и святых Ангелов. Итак, я не перестаю молить Бога, пока Он обрадует меня спасением твоим. Не внимай себе, чтобы сие не ослабило помысла твоего к нерадению. Сверх всего этого воспоминай, что «мир преходит» (1Ін. 2:17), что слава его временна и наслаждение тленно; избери себе лучше «страдати с людьми Божиими, нежели имети временную греха сладость» (Євр. 11:25); а равно (помни) и то, что мы невольно оставляем мир сей и эта жизнь наша не долга: ибо что такое жизнь человеческая, особенно когда мы не можем быть уверены, что проживем в мире сем от утра до вечера? Собственною волею оставим вещи (земные), дабы иметь воздаяние. Если желаем явиться лицу Божию (Пс. 41:3), то изберем себе в отношении к земным вещам беспечалие, дабы могли мы с дерзновением взывать: «Изведи из темницы душу мою, исповедатися имени Твоему» (Пс. 141:8). Поспешай, иди скорее, пока еще день, и не настигла ночь, в которой будут плакать ленивые и унылые, бесполезно каясь тогда. Уразумей, что время не медлит, и когда настанет час, вестник смерти бывает неумолим. Кто молил его и был услышан? Он есть истинный раб Истинного Владыки, в точности исполняющий повеление Его. Убоимся оного страшнейшего дня и часа, в который не защитит ни брат, ни сродник, ни начальство, ни власть, ни богатство, ни слава, но будет лишь человек и дело его. Продадим тленные вещи, влекущие нас во глубину погибели, и купивши себе брачную одежду, придем в совершенство, ибо если придем в совершенство, то достигнем и оного совершенства совершенной по Богу любви, которая «вон изгоняет страх» (1Ін. 4:18), и радостно воспоем с апостолом Павлом: «Любы николиже отпадает» (1Кор. 13:8). О! Да увижу тебя, сын мой истинный, в Царствии Бога моего о Христе Иисусе, Господе нашем. Приветствую тебя о Господе именем Божиим. Приветствую тебя о Христе Иисусе. Приветствую тебя, о честнейший, в Духе Святом!
800. Другой епископ послал, прося того же старца Варсонофия, дать ему наставление.
Ответ. Что мне сказать вашему боголюбию? Скажу, что рабу неприлично давать наставление господину своему, но еще и доныне я не избавился от тщеславия моего, чтобы признавать себя рабом всех. Итак, недоумеваю, не находя себе извинения. Остается мне только прибегнуть к сему слову: прости меня Господа ради и помолись о мне, дабы не быть мне осужденным за пришествие ваше ко мне, и дабы я разумел, что есть Бог, и старался о исполнении Его заповедей; и буду помилован.
Вопрос 801. Во время бывшего прения о вере послан был от царя некоторый епископ и письменно вопросил того же великого старца: как должно поступить? Ибо он полагал, что превратные мнения таятся и у некоторых сильных мира сего, не имеющих здравого разумения о вере.
Ответ. По случаю того, что мы узнали от вашего вестника, припоминаем, что вместе с избавлением из рва, при помощи Божией, Даниил пользовался и дружбой царской. Имея надежду на Бога, спасающего рабов Своих и близкого ко «всем призывающим Его во истине» (Пс. 144:18), Даниил не убоялся угроз и бедствия, которое его ожидало вследствие царского повеления, даже не ужаснулся и самого царя, но, будучи утвержден верою Христовою, был прославлен от Бога за сию веру. Итак, как истинно то, что «сердце царево в руце Божией» (Притч. 21:1), то если пожелаем поступать право, Бог преклонит его к нам. Здравствуй о Господе, здравствуй.
Вопрос 802. Один епископ, будучи осужден за сребролюбие и другие падения и ненавидимый за сие народом, был обличен Собором того места. И по обличении дал отрицательные грамоты и, по общему приговору, оставил престол. Жители же того города, признавая трех мужей достойными епископства, и сомневаясь, кого из них надлежит избрать, послали вопросить о сем великого старца Варсонофия.
Ответ. Сами вы не избирайте ни одного, но предоставьте это избрание епископу131, и он поставит вам того, кого возвестит ему Бог.
* * *
131 Архиепископу или митрополиту той области, по 12-му правилу Лаодикийского Собора.
Вопрос 803. Некоторый христолюбивый муж вопросил того же старца: даст ли им Бог непременно одного из тех трех мужей?
Ответ. Если они желают с единомыслием, правостью сердца и по вере Божией, – не только даст одного из тех, но когда попросят, то и Ангела с неба, то есть мужа равноангельного, подаст им Бог, ибо не может солгать Сказавший: «Просите, и дастся вам… всяк бо просяй приемлет» (Мф. 7:7,8); а к просящим неполезного сказано: «просите, и не примлете, зане зле просите» (Як. 4:3).
Вопрос 804. Между сими тремя один лучше других, не его ли даст им Бог?
Ответ. Ежели избрание одного из них жители предоставят архиепископу, то Бог даст им того, который, как Он видит, более будет полезен для них. Когда, например, будет в числе их строгий, а они еще имеют нужду в строгости, к исправлению своему, то такой и дастся им.
Вопрос 805. Если город по сему случаю разделяется, и некоторые просят по вере, а другие по пристрастию, представленные же от обеих сторон будут люди достойные, то что из этого выйдет?
Ответ. Бог даст тем, которые просят по вере, а другим не даст, не потому, чтобы отвергал представленных ими, но (отвергая) злое прошение их.
Вопрос 806. Что же, если представленный просящими не по вере будет предпочтен представленному просящими по вере?
Ответ. (Значит), что сердцеведец Бог, взирая на произволение просящих с добрым намерением, даст им представленного от других, не по прошению тех, которые представили его, руководясь злым помыслом, но ради благого произволения сих, усердствующих взять лучшего, и по неведению не представляющих такового.
Вопрос 807. Бывает, что и те, которые руководились неправым помыслом (в прошении своем), получают благое, не по достоинству. Отчего так случается?
Ответ. Ради достойных Бог милует и недостойных; ибо он «дождит на праведныя и на неправедныя» (Мф. 5:45). Он объявил нам сие чрез Божественное Писание, говоря Аврааму: «аще… обрящутся тамо десять праведных во граде, не погублю места того десятих ради» (Бут. 18:32). Если же ради десяти праведников готов был пощадить город, тем более ради стольких пощадит и других.
Вопрос 808. Что же, если они представляют (в епископы) по доброй вере, а ни один из представленных не будет для них полезен: то не даст ли им Бог кого-либо от Себя?
Ответ. Так как они достойны благодеяния, то Бог не исполняет по их избранию, и по времени как-либо внушит или самим избрать себе другого, или – имеющему власть рукоположения поставить им другого, более полезного, нежели представленные ими.
Вопрос 809. Что же, если все просящие просят, руководясь неправым помыслом, но при всем том избирают достойного: будет ли он им дан или нет?
Ответ. Провидец Бог, видя, что они покаются, даст им того, ибо они оказываются достойными сего за будущее покаяние. Если же видит, что пребудут без покаяния, то не даст им такового, за их недостоинство.
Вопрос 810. Ты сказал, отец мой, что когда город разделится во мнениях, то и недостойные бывают соучастниками блага, даруемого им ради достойных. Как же сбудется сказанное в Писании: «всяк град… разделивыйся на ся не станет» (Мф. 12:25); ибо вот город разделяется, а ради добрых (граждан) весь устоит?
Ответ. Разделяться говорится относительно того, когда обе части уклоняются в злое, и тогда сбывается это: “не станет”. Явно, что стоять во благом не производит разделения, ибо учение апостольское одно. И апостол сказал: «Аще ли неверный отлучается, да разлучится» (1Кор. 7:15). Что же, скажем ли, что от сего разделилась Церковь, и “не станет” ? Да не будет! Ибо Господь сказал: «врата адова не одолеют ей» (Мф. 16:18). Но не устоявший в части благого, сей отделился от нее, устоявший же не отделился.
811.
Граждане поступили согласно ответу, данному им старцем, то есть избрали трех оных мужей, и был для них поставлен епископом муж святой и благоугодный Богу. А прежний епископ, надеясь на деньги, пошел в Византию просить, чтобы ему возвратили епископский престол. Когда же пронеслась в городе весть, будто он успел, граждане были встревожены сим и послали вопросить старца, как им поступить, ибо они боялись дать знать царю о том, что они обманулись в своей надежде, и о случившихся в церкви убытках. Старец объявил им:
Ответ. Пошлите прошение, которое бы могло удостоверить царя, что изгнание епископа было сделано правильно, и списки отрицательных грамот, в которых он отрекся от престола, и благодарение за избрание (нового епископа), так как оно было делом Божиим, а не человеческим. И таким образом царь утвердится в мысли отказать прежнему сребролюбивому епископу. Хотящие же устроить сие дело злонамеренно не успеют в том, а только потеряют понапрасну свои деньги, и после постыдятся. А о церковных убытках скажу, как сказано в Писании: «да умрет душа моя со иноплеменники» (Суд. 16:30).
812.
По выслушании сего, они обленились послать прошение, а между тем епископ прибыл в митрополию к правителю области с царским повелением возвратить ему прежний престол его. И когда от сего произошло большое смятение и беспокойство в городе, (граждане) послали к старцу, смиренно вопрошая его о сем.
Он отвечал им: худо вы сделали, что поленились дать знать царю, ибо Бог ненавидит леность. Впрочем, говорю вам о имени Господнем, что если епископ тот и достигнет городских ворот, – в город не войдет, ибо не допустит его Бог.
После, как старец сказал сие и местный правитель достиг города для того, чтобы исполнить царское повеление, и все находились в печали и страхе, внезапно пришла весть о смерти царя: все ожидаемое расстроилось, и епископ удалился без успеха, напрасно истратив свое серебро, как предсказал старец, и предсказание подтвердилось самим делом, ибо по слову Господню, что связано на земли, то «связана на небеси» (Мф. 18:18).
Вопрос 813. Поставленный епископ, считая себя недостойным святительского служения и недостаточным к управлению церковными делами, помышлял удалиться и послал вопросить о сем того же великого старца.
Ответ. Радуйся о Господе, раб Божий и священнодействователь Святых Тайн! Ты знаешь, что написал святой апостол Павел, говоря: «Кийждо, в немже призван бысть, братие, в том да пребывает пред Богом» (1Кор. 7:24). Я же верую, что ты стал епископом по мановению Божию, и потому не наемник, но пастырь; итак, не желай удалиться, дабы не прогневать Бога, ибо Он сказал: «Небо и земля прейдут, словеса же Моя не прейдут» (Мк. 13:31). Не убойся, ибо в Писании сказано, что когда Иисус Навин по кончине Моисея убоялся ввести народ в землю обетованную, – явился к нему Ангел и сказал: «не бойся, зане якоже бех с Моисеом, тако буду и с тобою… крепися и мужайся» (Ісус. 1:5,6), и от меня, недостойного, выслушай то же слово: мужайся и укрепляйся о Господе!
Вопрос 814. Тот же вопросил другого старца: отец мой! кого должно рукополагать в священнослужители, и каковы должны они быть по жизни?
Ответ. Для служения на святых Божиих жертвенниках должно рукополагать людей достойных Бога и добродетельных, в особенности же, согласно Писанию, таких, о коих свидетельствуют многие (см. 1Тим. 3:7). Таких должны стараться рукополагать, и по рукоположении выдать их судом своим, потому что и за суд церковный Бог потребует от вас отчета, если вы будете уклоняться от сей (обязанности). Но действуя так, вы будете показывать Богу ваше произволение, что вы хотите рукополагать церквам Божиим людей достойных.
Вопрос 815. Если святые отцы засвидетельствуют о ком-либо как о достойном рукоположения, – должен ли я удовольствоваться одним их свидетельством, не требуя одобрения многих?
Ответ. Надлежит довольствоваться свидетельством отцов, ибо они говорят по воле Божией, и таких (то есть о которых свидетельствуют отцы) Сам Бог желает иметь служителями Своими. Если же и после такового свидетельства помысл твой будет негодовать, знай, что это плевел диавольский.
Вопрос 816. Что же, если засвидетельствованный отцами отказывается принять рукоположение, или, и будучи рукоположен, удалится?
Ответ. Если отказывается, то надобно сделать ему увещание. Если же и по увещании уклонится от рукоположения, это не служит укором для тех, которые сказали вам о нем, но укоризна сия прямо падает на него за то, что он отверг волю Божию, ибо он должен был испытать себя и потрудиться в оном деле. Когда же он найдет, что не может (понести сего), то опять, как растворенный солию Божиею, пусть вопросит святых и сотворит по совету их, ибо многие из святых отрицались, но были принуждены Богом. И Моисей сказал: «молюся Ти… избери могуща иного» (Вих. 4:13); и Иеремия говорит: «се, не вем глаголати, яко отрок аз есмь» (Єр. 1:6); и другие из отцов избегали рукоположения, будучи же взяты и рукоположены, пребыли в сем служении ради имени Божия. А понуждаемый к сему и отказывающийся бегает послушания; но Писание говорит: «послушание паче жертвы благи» (1Сам. 15:22). Если бы кто указал тебе на других безмолвствующих и удаляющихся от сообращения с людьми, то ты отнюдь не должен и думать, чтобы поставлять их на служение среди людей. А кто сообращается с людьми и не отказывается по нужде входить в селения и города, и о нем будет засвидетельствовано как о человеке добродетельном и способном, таковых епископы должны брать противу их воли и рукополагать, ибо они могут принести пользу не только своей душе, но и душам других. Посему-то апостол Павел и повелел Титу поставить во всей Церкви пресвитеров, то есть достойных дела сего; таков был и Тимофей. Святой Григорий (Богослов) и подобные ему были поставлены с принуждением, и если исследовать, то и в наши времена найдутся многие другие рабы Божии, таким же образом поставленные. Однако они приняли на себя труд сей, хотя и с великою скорбью, ибо боялись преслушать волю Божию. А кто безрассудно отречется, о том должно молиться, чтобы отречение не повредило душе его, ибо случается, что сатана самооправданием запинает человека; да упразднит же его Господь далече от душ наших и от всех боящихся Его. Аминь.
Вопрос 817. Тот же (епископ), желая, по страху Божию, рукоположить Церкви диаконов и произвести некоторых в церковные должности, и не зная, каких избрать ему согласно с волею Божиею, послал тому же старцу писание, заключающее в себе имена клириков, с тем, чтобы он избрал из них кого хочет. Когда же старец избрал некоторых из них, которые, судя по-человечески, казались неспособными к управлению, епископ, удивившись, вопросил его о них.
Ответ. Старец отвечал так: разве я сказал что-либо от себя? Я сперва помолился, и что возвестил мне Бог, то и сказал, и ответ такой дан был тебе мною не потому, чтобы я считал себя достойным сего, ибо, когда нужно было, Бог отверз уста и ослу (см. Чис. 22:28).
Вопрос 818. Тот же послал вопросить того же старца Иоанна: как могут они заняться делами или быть посылаемы для исправления необходимых поручений, будучи невежды словом и презренны в глазах людей?
Ответ. Скажи господину епископу: если будешь подобен Аврааму (по вере), то «может Бог от камения сего воздвигнути и тебе чада” (Мф. 3:9). И при старании твоем возлагать всю надежду на Бога, хотя немых и неразумных людей поставишь экономами и екдиками132, Бог соделает их могущественнее правителей, когда пошлешь их и по поручениям, все, что желаешь совершить через них во славу имени Его. А без сего (без надежды на Бога) хотя и оратора пошлешь ходатаем – с чем он пойдет, с тем и возвратится. Сыны Израилевы хотя и имели первенство перед другими (народами) в бранях, но побеждали врагов лишь тогда, когда исправляли сердце свое; а когда нерадели о спасении своем, то сами были побеждаемы врагами своими.
* * *
132 Екдики – защитники прав Церкви и вообще христиан пред судом гражданским; сия должность была установлена еще в V веке по Рождестве Христовом.
Вопрос 819. Как я могу быть подобен Аврааму?
Ответ. Я не сказал: если не будешь по всему подобен Аврааму, но старайся уподобиться ему лишь в отсечении своей воли, хотя бы нужно было, подобно ему, произволением принести в жертву и сына своего. Он имел многие добродетели, и если мы не можем уподобиться ему во всем, то можем в том, что ясно.
Вопрос 820. Я уверен, что все внушаемое вами есть от Бога, и потому считаю себя обязанным непременно то исполнить; но Поелику полагаю, что все, принадлежащие к Церкви, соблазнятся на меня за (подобное избрание), и помысл мой отягощается от сего, то что повелишь мне: поручить ли дела церковные тем, на которых вы указали мне, или тем, которые кажутся нам способными на сие?
Ответ. Господь сказал: «аще кто… не возненавидит отца своего и матерь… жену, и чад… еще же и душу свою, не может Мой быти ученик» (Лк. 14:26). А возненавидеть душу – значит пребывать в подвижничестве и вместе с тем отсекать и свои хотения; и таковый не обращает уже внимания ни на слова человеческие, ни на человекоугодие, а на богоугодные вопрошения и на ответы, исходящие из уст святых. Тот же, кто вопрошает, должен веровать, что Бог по сердцу его влагает (слово) в уста вопрошаемого, ибо сказано: «Даст ти Господь по сердцу твоему» (Пс. 19:5). Вот и оказалось, что мы люди, и не можем терпеть поношений и оскорблений от других; если и пожелает кто назидать всех, то не может (сего сделать), потому что не все желают одного и того же. Ты вопросил меня о совершенстве, о том, чтобы предоставить все Богу, то есть избрать кого Ему угодно; но когда мы услышали (решение), то не могли понести оного, и не знаем того, что люди не так видят (вещи), как видит их Бог. Люди судят только о явном, примешивая к тому же и свою волю; Бог же знает сокровенное и глубины сердечные и зрит будущее, как настоящее. Большую пользу принесло нам познание того, что в нас пребывает еще человеческое. Сознаем же меру нашу, где мы, – и смиримся, дабы получить благодать смиренных; помолимся Богу, дабы Он, подобно тому, как дал пророку Иезекиилю «мотыла говяжая вместо мотыл человеческих» (Єз. 4:15), и израильтянам царя, когда увидел, что они хотят сего, – благоволил снизойти немощной воле нашей. И вот благость Его снизошла нам и изменила (прежнюю) волю Свою. Итак, если укорим себя, говоря: мы еще едим зелие, – то Бог сподобит нас и твердой пищи, приличной совершенным о Христе. Аминь.
Вопрос 821. Есть у меня письмоводитель, человек благоговейный и полезный, о котором все так свидетельствуют; но я не решаюсь рукоположить его, дабы не соблазнить некоторых, что рукополагаю своего: как повелишь поступить мне?
Ответ. Относительно письмоводителя своего ты рассудил несправедливо. Когда бы он был человек худой и неспособный, и другие не свидетельствовали бы о нем хорошего, то рассуждение твое было бы справедливо. А как, напротив, о нем свидетельствуют, что он человек добрый и искусный, то ради самооправдания не преступай заповеди апостола, повелевающего рукополагать таковых. Знай же то, что когда кто делает какое-либо дело по страху Божию, не преклоняясь сердцем ко (мнениям) человеческим, то если и последует сему соблазн, он не пребудет долго и не повредит никому. Соблазн сей происходит от зависти диавольской, ибо худое дерево не дает хороших плодов, равно как и хорошее – худых. Прошу вас, простите меня, Господа ради, и помолитесь о мне.
Вопрос 822. Один монах из схоластиков домогался быть рукоположенным в сан пресвитера, в церкви Святого града Иерусалима, и, увлекшись ходатайством некоторых, епископ рукоположил его в диакона, во внимание того, что он схоластик; потом был упрашиваем рукоположить его и в пресвитера. Но раскаявшись в бывшем, послал вопросить того же старца: хорошо ли он сделал, что поставил его в диакона, и должно ли его рукоположить во пресвитера.
Ответ. Старец сказал: что сделано, – тому так и быть. Не печалься о сем, ибо Бог силен по воле Своей привести брата в познание истины. Но остерегись сделать его пресвитером в настоящее время. Когда он покажет плоды, достойные дела сего, тогда Бог известит (тебя) о нем, ибо Он недалеко от нас (см. Деян. 17:27). Ты не должен обращать внимания на имя схоластика или на одну только мирскую премудрость, ибо если человек не имеет данной свыше духовной премудрости, то бесполезна ему первая; если же имеет ту и другую, то таковой блажен. Писание говорит: «всяк книжник, научивыйся Царствию Небесному, подобен есть человеку домовиту, иже износит от сокровища своего новая и ветхая» (Мф. 13:52). Берегись же, чтобы не колебаться «всяким ветром» (Еф. 4:14). «Тлят обычаи благи беседы злы» (1Кор. 15:33).
Вопрос 823. Если я не знаю, каких нужно рукополагать для сельских церквей, – как должен я поступить?
Ответ. Согласно со свидетельством домовладельцев. Доверяя их свидетельству и возлагая на них суд свидетельства их, рукоположи представляемых ими. И они будут отвечать за последствия, а ты будешь неповинен.
Вопрос 824. Если селение имеет достаточное число клириков, и жители его свидетельствуют о других, желая, чтобы и те были сделаны клириками: должно ли послушать жителей и произвести (тех людей) сверх надобности?
Ответ. Когда церковь имеет достаточное число клириков, то сверх надобности вы не должны поставлять других, чтобы не произошло смятения. И где их достаточно, там не надобно слушать людей, свидетельствующих о других. Если в селении есть еще десять достойных и народ свидетельствует о них, разве посему они и должны быть рукоположены? Нет; но все должно делаться благоустроенно. Если же (жители селения) имеют действительную надобность в другом клирике и свидетельствуют о ком-либо, то хотя бы он и отказывался, вы должны поставить его.
Вопрос 825. Селение, нуждающееся в клириках, засвидетельствовало о двух, из которых один двоебрачный и богатый, а другой бедный: которого должно поставить?
Ответ. Вы не должны рукополагать двоебрачного, ибо сие будет противно правилу133, а поставьте бедного, придумав, откуда собрать ему сколько-нибудь Бога ради (на содержание), по причине бедности его.
* * *
133 Противно 17-му апостольскому правилу.
Вопрос 826. Так как случается, что в селении уже есть служащие клирики, рукоположенные нами; другие же, будучи рукоположены в ином месте, зачисляются в сельский причт, по соизволению жителей селения, и эти также служат; есть и такие, которые определяются в те же места без соизволения (жителей), по воле сильных: следует ли всем им подлежать и мирской, личной службе и дани, или нет?
Ответ. Рукоположенные или поставленные по просьбе селения не должны бы подлежать ни личной службе, ни дани. Поставленные же по настоянию или убеждению некоторых (сильных людей) также не должны нести службы лично, но участвовать в ней имуществом, особенно, если слышно будет, что они были рукоположены с помощью даров. Ибо дело сие в некотором виде может быть терпимо134; но поставленный сам понесет на себе осуждение.
* * *
134 Здесь несколько слов в подлиннике изгладилось от ветхости.
Вопрос 827. Рукополагая (клириков), я оставил одного, потому что был огорчен им, а теперь сокрушаюсь и сам, ибо не знаю, хорошо ли поступил или нет.
Ответ. Если бы справедливо опечалился на него за нерадение его или за другое явное согрешение, то хорошо сделал (что оставил его). Если же ты наказал его так, огорчась на него по плотскому мудрованию, то ты должен покаяться и рукоположить его сам собою (без его просьбы).
Вопрос 828. Поелику мне много бывает беспокойства от различных лиц, просящих о рукоположении некоторых, то я и рассудил наконец не рукополагать никого. Но один христолюбивый муж, возлюбленный и верный нам, много трудящийся Бога ради, ходатайством о нас у людей сильных просит нас рукоположить некоторого мирянина, свидетельствуя о нем, что он человек добродетельный. Должен ли я сделать сие ради него?
Ответ. Когда бы ты возлагал всю свою надежду на Бога, то не имел бы ни о ком попечения. А доколе еще нуждаешься в помощи человеческой, за благоугождение тебе должен и ты воздать благоугождением другим, ибо в Писании сказано: «якоже хощете да творят вам человецы, и вы творите им такожде» (Лк. 6:31). Впрочем, если (как говоришь) просящий тебя человек добродетельный, а равно добродетелен и тот, о котором он свидетельствует, то ты не должен смущаться ни о свидетельстве, ни о рукоположении, ибо тот и понесет суд (кто свидетельствует). Если же ты знаешь, что человек, о рукоположении которого тебя просят, недостоин сего, и в каком-либо отношении носятся о нем недобрые слухи, то ты не должен послушать просьбы и сделать его (клириком), потому что тогда ты сам дашь за сие ответ пред Богом.
Вопрос 829. Некоторые оказались манихеями и, избегая наказания, удалились в другое место, дабы креститься как-нибудь (а не как должно). Как повелеваешь мне поступить?
Ответ. Относительно явных манихеев ты должен написать, запрещая хотящим их крестить и объясняя, кто они такие, и от них уже зависит крестить их или нет, ибо не все, как следует, внимательны к делам, и не все знают, что таковым потребно многое тщание, долгое время, слышание Божественных слов и оглашения от благочестивых священников, для того чтобы быть им принятыми (в Церковь), а не тотчас, и не как-нибудь, потому что это дело страшное. И где нет желания по Богу, там мы должны вспомнить нашего Владыку, сказавшего: «Не дадите святая псом» (Мф. 7:6) и прочая.
Вопрос 830. От царя было обнародовано повеление, которым воспрещалось язычникам и раскольникам совершать свои праздники, и некоторые пришли уже после Святой Пасхи – одни с тем, чтобы креститься, другие, чтобы присоединиться к Церкви. Должно ли принять их, и когда удостоить их крещения и святого общения?
Ответ. Желающих просветиться (крещением) надлежит принять; преподать же им святое крещение во Святую Четыредесятницу или на святое Вознесение Спасителя, и седмица эта послужит для них вместо праздника. А как скоро откроется, что кто-либо приступает к сему с умыслом или, просто сказать, по страху царского повеления, скажи ему: если ты приступаешь только вследствие повеления, то это грех, если же со страхом Божиим, ради (вечной) жизни, то приобретешь два блага: и пользу жизни вечной, и пользу телесную. То же самое должно сказать и желающим присоединиться к Церкви, и когда скажут: мы приступаем Бога ради, – приими их тотчас, ибо они христиане.
Вопрос 831. Некто из иноверных взят был в стране верных (за преступление), и многие говорят, что его должно умертвить или сжечь: хорошо ли это или нет?
Ответ. Ни убивать, ни сожигать его не следует, ибо не христианское это дело; но наказать телесно – это дело человеческое, – и поручить кому-нибудь из боящихся Бога, чтобы он научил его пути Божию, и таким образом тот просветит его (истинным познанием Бога).
Вопрос 832. Отец мой! Много отягощают меня люди, которые скоры на обиду ближнего; противореча им, я делаюсь им врагом, не получаю ни от кого помощи, скорблю и хочу оставить свою Церковь.
Ответ. Скажи мне, грех ли преступать заповедь апостольскую, или нет? Очевидно, что решительно это грех. А если грех, то знай, что апостол говорит: «Привязался ли еси жене? не ищи разрешения» (1Кор. 7:27). Ты взял себе в жену Церковь: не ищи же оставить ее, а иначе всячески подвергнешь себя искушению и будешь раскаиваться в своем поступке. Итак, все, постигающее тебя, претерпи доблественно и впоследствии получишь милость от Бога, ибо Он говорит: «претерпевый… до конца, той спасен будет» (Мф. 10:22). Противостань злу, и Господь покорит врагов твоих под ноги твои, и они, напротив, сделаются друзьями тебе; «до смерти подвизайся о истине, и Господь Бог поборет по тебе» (Сир. 4:32). Не ищи усильно помощи от людей; ибо имеющий надежду на человека скоро падает. Помощь Божия сильнее помощи бесчисленного множества людей; ибо Писание говорит: «Господь мне помощник, и не убоюся: что сотворит мне человек?» (Пс. 117:6). Итак, утверди сердце свое в Господе, мужайся, крепись, и Господь будет с тобою.
833. Прошение того же к великому старцу: владыко! Я не противлюсь тому, что ты повелеваешь мне; но помолись о мне, дабы я получил помощь от Бога и был покрыт от восстающих на меня искушений.
Ответ. Знаю, что я ничтожен и не имею такой молитвы, какой хочет Бог; но, впрочем, тот, кто просит кого-либо помолиться о нем, должен присоединить и свой малый труд к молитве молящегося о нем, ибо написано: «много… может молитва праведнаго поспешествуема» (Як. 5:16), то есть вспомоществуемая тем, кто просил молитвы. Итак, Ангел ваш должен знать, что Бог немало покрывал и покрывает тебя молитвами святых; но внимай тому, как молится о тебе диакон, произнося слово апостольское: «право правяща слово Твоея истины” (2Тим. 2:15), и ты право прави. И не устыдись человека (сильного), не человекоугодничай ни перед кем, и получишь благодать перед Богом и людьми; также не мудрствуй по-человечески, ибо всякое дело человеческое (совершаемое не по Богу) мерзко пред Богом; и да не преогорчит никого (твоя) Церковь, но да будет она образцом всякой справедливости; и Бог будет в тебе, и ты в Боге, и Он сохранит тебя от всякого зла и от всех сетей вражиих. Господь наш Иисус Христос (да будет) со духом твоим. Аминь.
834. Тот же, презрев некоторые права Церкви из человекоугодия к известным (лицам), и ради сего будучи, попущением Божиим, предан искушению, и скорбя, послал вопросить о сем того же великого старца.
Он отвечал ему следующее: просто, без воли Божией, не могло случиться это предательство. Итак, испытаем сердца наши, какую мы преступили заповедь Божию, и уразумеем, что за нее были преданы (искушению).
835. Прошение того же: знаю, святой отец, что я нанес вред и моей душе, и Святой Божией Церкви. Отяготили ее многие трудные дела; восстающие на нее многочисленны и сильны. Если я захочу сопротивляться им, то последует вред и, судя по-человечески, не предвижу возможности исправиться, «вся бо возможна суть у Бога» (Мк. 10:27). Итак, умоляю тебя, владыко, испроси мне прощение, помоги мне и ей (Церкви), и премени во благо скорбь сию, как хочешь, ибо ты можешь сделать это.
Ответ. Если вся возможна суть у Бога, и мы так веруем, то воздадим Ему по силе нашей, и Он истребит восстающих на нас. Той бо «разоряет советы языков… и отметает советы князей. Совет же Господень во век пребывает» (Пс. 32:10,11). Утверждай истину и подвизайся о ней, и Бог будет защищать тебя от ее противников. Они противостоят тебе плотски, а ты противостань им духовно, то есть молитвами и молениями о всяком деле, прося от Бога помощи. “Обличи с дерзновением и запрети, и умоли” (2Тим. 4:2), как подобает духовному учителю. И не убойся их: те, которые с нами, многочисленнее тех, которые с ними. Они с диаволом и с подобострастными себе людьми, мы же с Богом и святыми Его. Мы имеем надежду на Бога, Который говорит: «не имам тебе оставити, ниже имам от тебе отступити» (Євр. 13:5), и Он сотворит «по преизбыточествию, ихже просим или разумеем» (Еф. 3:20), и исполнится на нас: «Блажен, емуже Бог Иаковль помощник его, упование его на Господа Бога своего» (Пс. 145:5), а те имеют надежду на людей, «в нихже несть спасения» (Пс. 145:3). Итак, если и случится небольшая неприятность, то презрим ее и не уступим кому-либо, и не постыдимся лица человеческого, ибо иначе прогневаем Бога; но станем твердо в истине, и сопротивные не замедлят пасть к ногам твоим, и прославится Бог, всегда славимый рабами Своими; и так да будут святые споборниками вашими, своими молитвами о вас к Богу. “Право” прави, как слышал ты, «слово истины», как епископ Божий, и люди припадут перед тобою, как пред истинным рабом Божиим, со страхом, трепетом и любовью: ибо страшны людям боящиеся Бога, как и Ангелы Его диаволам. Не убойся же, ибо с тобою Бог и благодать Его. Приими свыше силу, которую прияли святые апостолы благодатию Христа Бога нашего, и благодать Его пребудет с тобою до последнего издыхания. Приветствую тебя лобзанием святым; приветствую тебя в Духе Святом, прося помолиться о мне любви ради.
Вопрос 836. Отец мой! Поелику по святым словам вашим Церковь моя получила от Бога многую помощь, и некоторые из обижавших ее и нападавших на людей ее просят мира и вместе обещаются удовлетворить нас, и загладить нанесенные нам обиды, и укротить восстающих против нас, – как повелеваешь: принять ли их или нет?
Ответ. Если просят, прими их, ради Повелевшего прощать друг другу, и допусти наказать, но не нещадно и несострадательно, а щадя их и подавая им пример (умеренности), чтобы собственность каждого была сохранена по справедливости.
Вопрос 837. Хорошо ли вести церковные счеты?
Ответ. Если ведешь их как церковные, то ведешь Божие счеты, ибо ты эконом (Церкви Божией) и обязан вести счеты церковные, дабы при избытке питать нищих и сирых, которых Отец и питатель Бог (см. Пс. 67:6), и устроять их домы, а когда не будет избытка, приложить попечение об увеличении (доходов). Если же поступаешь иначе, то ты не церковные счеты ведешь, а имеешь в виду только собственную пользу; но при таком действовании отчеты будут угодны не Богу, а диаволу. Делай все о Боге, и получишь воздаяние от Него.
Вопрос 838. Так как вышеупомянутые лишения случались не раз, и я скорблю, не имея у себя в руках (необходимого), то как поступить мне?
Ответ. Писание говорит: обижающий вас не вас обижает, но Духа Святого, живущего в вас (см. 1Кор. 3:16). Итак, не печалься о лишениях от человеков, ибо Господь не лишит тебя того, в чем, как Он знает, ты имеешь нужду. Не Он ли сказал: «весть… Отец ваш Небесный, ихже требуете, прежде прошения вашего» (Мф. 6:8). Но ищи Царствия Божия, твори дела богоугодные, «и сия вся приложатся тебе» (Мф. 6:33). Если же и поскорбишь несколько ради скудости в вещах, но по воле Божией найдешь в изобилии пред тобою блага Его. Вспомни, что написано: «хотящии благочестно жити… гоними будут» (2Тим. 3:12). И еще говорит апостол: «радуйтеся о Господе всегда, егда во искушения впадаете различна» (Як. 1:2). В том-то и состоят гонения и искушения; переноси их доблественно и с верою, и Бог прославится чрез тебя, ибо терпение ведет человека к искусству135, а искусство к упованию, упование же не посрамит (Рим. 5:4,5). Молись о мне.
* * *
135 Опытности.
Вопрос 839. Поелику так называемые сборщики дани приходят в наш город и всегда домогаются даров от Церкви, то недоумеваю, как поступить мне: если послать, боюсь, чтобы не погрешить перед Богом, иждивая не по надлежащему то, что принадлежит нищим; если же не послать, то они станут оговаривать меня перед правителями. Как повелишь мне поступать?
Ответ. Сборщики дани – слуги властей человеческих, и послать им (дары) есть знак страха человеческого. Если желаем не бояться их, то станем твердо в истине со страхом Божиим и послушаем апостола, который говорит: «Хощеши же ли не боятися власти? Благое твори, и имети будеши похвалу от него» (Рим. 13:3). А о наговорах не заботься. Писание говорит: «о немже клевещут вас… постыдятся злословящии ваше благое о Христе житие» (1Пет. 3:16); и еще: «Аще бо бых еще человеком угождал, Христов раб не бых убо был» (Гал. 1:10).
Вопрос 840. Когда некоторые поселяне той епархии были обижаемы воинами полководца, которые уводили их из пределов Святых Церквей, – главные из граждан того города советовались с епископом, не дать ли знать о сем царю, но вместе с тем и боялись полководца, чтобы он не обидел их; а потому и послали вопросить о сем великого старца.
Он же отвечал им: если верите, что есть Бог, Милующий убогих, то доблественно станьте в деле сем, ибо Милующий убогих всячески заступает и подвизающихся за них. Не Он ли сказал: «понеже сотвористе единому сих братий Моих меньших, Мне сотвористе» (Мф. 25:40). Берегитесь, дабы не исполнилось на вас (слово сие): «наченше духом, ныне плотию скончаваете» (Гал. 3:3); или не знаете, что это дело Божие? И не вы одни стараетесь о деле сем, но и многие другие вместе с вами подвизаются молитвами своими. Знайте же, что если вы предадите дело Божие, то и Бог предаст вас. Из властей же никто да не устрашит вас, ибо воле Божией никто противостать не может. Всегда помните, что надобно до самой смерти подвизаться о истине. Господь да противостанет за вас на брани (см. Сир. 4:32.)
841. Тот же епископ вопросил: отец мой! Так как я ежедневно стараюсь держать пост до вечера, то прошу, скажи мне, хорошо ли это? И можно ли делать что-либо прежде молитвы?
Ответ. Касательно поста (скажу): осяжи сердце твое, не окрадено ли оно тщеславием, и если не окрадено, осяжи вторично, не делает ли тебя пост сей немощным в исполнении дел, ибо немощи этой не должно быть, и если и в том не вредит тебе, – пост твой правильный. Молитва же есть свет, и каждый христианин должен молиться, прежде нежели он станет что-либо делать, а тем более священник Божий. Отнюдь не угождай людям, и получишь благодать Божию, ибо такие (т. е. человекоугодники) чужды Бога, и Духа Божия нет в них. Имей Дух Божий, и Он право научит тебя всему, ибо без Него ничего не можешь совершить. Сохраняй себя от смущения и гнева. Если же случится кому смутиться на тебя, то со смирением и любовью разумно объясни ему истину, и Бог укротит его молитвами святых. Аминь.
Вопрос 842. Если сомневаюсь относительно какого-либо дела: должен ли я сделать его или нет (скажи, как мне поступить)?
Ответ. Если тебе встретится какое-либо дело, троекратно помолись о нем Богу, прося в молитве, чтобы не уклониться (от воли Его), и если после сего помысл будет продолжать тебе внушать сделать оное дело, тогда исполни то, что помышляешь: ибо явно, что помысл сей от Бога, а не от себя, – если ты не имеешь возможности вопросить отцов.
Вопрос 843. Когда отцы говорят мне что-нибудь, и мне кажется, что это несправедливо, и восстанет (на меня) брань от неверия, но я всегда противоречу сему помыслу (говоря себе): это должно быть так, как говорят отцы. Что это: дело веры или неверия?
Ответ. Отвечать так помыслу есть дело веры. Однако понудь себя; чтобы когда отцы твои скажут тебе136… и что без Бога они не говорят ничего; надобно же иметь большее трезвение: потому что (например) ныне Бог говорит поступить таким образом, и это сообразно с предлежащими обстоятельствами дела, а по прошествии некоторого времени происходит перемена в том деле, и если кто не утвержден в вере, тот соблазняется. Так бывает и по отношению к святым. Некоторые же, не зная силы и устроения Божия, чрез них совершаемого, всегда говорят: почему святые не сказали, что последует перемена, а говорят сообразно с предлежащими (обстоятельствами дела). Если же их вопросят после перемены, то они говорят иначе, как и Учитель их приказал навести гнев на Ахава, и когда тот переменился, отложил и Бог гнев Свой, говоря: «не наведу зла во днех его» (1Царів. 21:29). Что же те несмысленные скажут о Боге, (разве) и Ему припишут неведение? Заблуждаются они, не зная, что “судьбы Божия бездна многа» (Пс. 35:7) и непостижимы. В тайны эти веруют лишь верные, и не все вмещают их. Познай же, брат, что истинные отцы не скорбят, когда некоторые, не знающие тайн Божиих, почитают их (отцов) лживыми, ибо если это не приносит им пользы, то и не вредит; равно как и не присвояют себе славы, последуя своему Владыке.
* * *
136 В славянском переводе старца Паисия здесь сделано следующее примечание: «Зде заглажденныя речения обретох от древности в двух книгах греческих: яже в Ватопеде и яже в ските св. Анны». И в греческой книге, напечатанной в Венеции в 1816 г., также не находится последующих слов.
Вопрос 844. Епископа к другому старцу Иоанну. Знатные граждане хотят ввести при мне новость относительно Церкви, – брать пошлину с вина, привозимого на ее пристани. Другие советуют нам обратить всю эту пошлину в пользу Церкви, говоря, что это доставит ей большой доход. Повелишь ли нам брать ее?
Ответ. Не следует Церкви брать пошлин, ибо это дело людей мирских. А скажи им: если мы христиане, то не имеем надобности слушаться людских мнений, а должны последовать Самому Спасителю, Который говорит: «аще хощете, да творят вам человецы, тако и вы творите им» (Мф. 7:12). Знайте же, что принадлежащее Церкви посвящено Богу, и потому вам не полезно будет умалять что-нибудь (из ее доходов), ибо горе наносящему ей убыток в чем-либо.
Вопрос 845. Некоторый христолюбивый муж вопросил того же старца: хорошо ли будет, если я буду предлагать господину епископу то, что нахожу ему полезным?
Ответ. Имей сердце твое чистым пред Богом, и тогда это не повредит тебе. А иметь свое сердце чистым значит то, чтобы не говорить ни о ком ничего как бы в отмщение ему, но единственно имея в виду добро. Не почитай же сего клеветою, ибо всякое дело, ведущее к исправлению, не есть оклеветание; от оклеветаний не бывает ничего доброго, а из того должны выйти добрые последствия, и потому это не есть оклеветание.
846. Ответ великого старца Варсонофия отцам общежития.
Еммануилом толкуется: «с нами Бог». Итак, испытайте самих себя, есть ли поистине с нами Бог. Если мы удалились от зол и сделались чужды изобретателя их диавола, то поистине с нами Бог. И если горька стала нам сладость злых дел, и мы услаждаемся желанием благих дел и тем, чтобы всегда иметь жительство на небесах, то поистине с нами Бог. Если на всех людей смотрим одинаково, и все дни (скорбные и благополучные) для нас равны, то поистине с нами Бог. Если любим ненавидящих нас, поносящих, укоряющих, презирающих, наносящих убыток и угнетающих так же, как тех, которые любят нас, хвалят, доставляют нам приобретение и упокоивают нас, то поистине с нами Бог. Признак же достигшего в меру сию состоит в том, что (такой человек) всегда имеет с собою Бога, ибо и Бог всегда с ним. Если же ни с ним нет Бога, ни он с собою Бога не имеет, то по необходимости должен иметь с собою сопротивного, а отсюда понятно и остальное для имеющих ум.
847.
Другой старец, будучи вопрошен об этом, отвечал: внимай себе; ни военачальник, ни царь не избавятся в день суда. Не ослабляй же дела того (о котором сказал великий старец), дабы иметь упование получить милость у Бога, и не убойся, ибо не вы (своею силою) совершаете дело сие, но Бог и старец. Если вы сделаете (должное) по силе вашей, то будете общниками воздаяния; а если не сделаете, то вы понесете осуждение. Помолись о мне.
848137.
Напиши ему следующее: немалую радость принесло нам и всем боящимся Бога вступление ваше в веру Христову, но она еще более увеличится, когда увидим возрастающие в нас духовные плоды. Ибо поистине радостно будет нам видеть исполнение на вас оного евангельского слова: «Тако да просветится свет ваш пред человеки, яко да видят ваша добрая дела и прославят Отца вашего, Иже на небесех» (Мф. 5:16). Как известно вашему благородству, новонасаженные деревья приносят многие и красивые плоды, и вы, как новокрещеные, покажите всем в назидание многие и прекрасные духовные плоды ваши во славу Святой и Единосущной Троицы и в похвалу вашу пред христолюбивыми царями, от которых вы сподобились сего великого дара просвещения (светом веры). Какие же духовные плоды лучше тех, чтобы подвизаться о вере Христовой и успокоить христианство? Ибо хотя оно и утверждается Христом, но Бог хочет искусить и сердечное расположение людей, дабы совершенно открылось, куда они стремятся. Разрушиться же Церкви невозможно, ибо Бог обещал: «на сем камени созижду Церковь Мою, и врата адова не одолеют ей» (Мф. 16:18). Надлежало произойти благому делу, и блажен тот, чрез кого оно происходит. Восхищайте, о христолюбивцы, таковое блаженство. Хочу же и сие сделать известным вашему благородству: если бы тот, кому поручена власть, был язычником и противником веры и стал действовать (в этом духе), нам не оставалось бы сделать ничего другого, как разве затворить церкви, пока они не были бы отворены христолюбивыми царями.
* * *
137 При сем ответе вопроса не написано.
Вопрос 849. Так как церковные постановления запрещают поздние (вечерние) зрелища138 и зрелища, бывающие в языческие праздники, а правитель хочет нарушить это, то как повелишь написать ему о сем?
Ответ. Напиши ему так: по слову апостольскому, ты «Божий бо слуга есть» (Рим. 13:4) и имеешь повеление сохранять заповеди Его, равно как имею то же повеление и я, итак нам надлежит хранить права и преимущества Церкви во славу Божию и похвалу нашу. Любя вас, как нашего друга, напоминаю вам о сем, ибо неприлично христианам и подобным вам христолюбцам увеселение человеческое, служащее ко вреду душевному, предпочитать служению Богу.
* * *
138 Зрелища, игрища и всякие представления воспрещаются 24-м и 51-м правилами 6-го Вселенского Собора и 57-м правилом Собора Карфагенского.
Вопрос 850. Поелику некоторый знатный и сильный муж, наш гражданин, проживающий в Константинополе, весьма старается о том, чтобы ввести у нас сии зрелища, то не повелишь ли написать ему что-либо? И если он захочет вредить нам, помолись, чтобы он не мог сего сделать.
Ответ. Напиши ему так: сын мой, вся молитва наша состоит в том, да умножит Бог веру христианскую и страх Свой (в людях) и да вознесет рог Церкви Своей. Он есть надежда спасения нашего. Вникни в то, откуда мы получаем помощь во время нужды, если не от Церкви и молитв святых. И прибегающий к ним находит (помощь и молитвы) в нужное время; всякие же зрелища суть не что иное, как уловки (сети) диавольские, и старающийся о устроении их отпадает от стада Христова и делается добычею диавола. Мы же знаем, что вы чада Церкви Христовой и всегда стараетесь делать угодное Ему, и не имеете нужды в учении, а лишь в напоминании, чтобы не входить в общение с теми, которые стремятся учредить зрелища диавольские, ибо во время нужды они не могут принести никакой пользы, а разве только погубить стремящихся к ним. Если же чье сердце обращено к Богу, и кто расположен учреждать угодное Ему, таковой с дерзновением призывает Его в день печали, и услышит его Тот, Кто каждому подает по делам его. Вы знаете, что «преходит бо образ мира сего» (1Кор. 7:31), вера же Божия пребывает вовек.
Напиши ему сие и, подвизаясь о вере Божией и имея в том помощником Бога, не бойся вреда от людей; ибо противящийся Ему потопляется, как фараон в Чермном море, а несомненно верующий Ему стал неподвижно на твердом камне.
Конец ответам святых отцов Варсонофия и Иоанна, Богу же в Троице покланяемому слава. Аминь.
Источник: Преподобных отцев Варсануфия и Иоанна руководство к духовной жизни в ответах на вопрошения учеников : Пер. с греч. – Репр. изд. – М. : Правило веры, 1998. – XXX, 496, 64 с. ISBN 5-7533-0074-X
