...
Вибрані праці святих отців,  Святитель Лука (Войно-Ясенецький)

Дух, душа і тіло

УкраїнськаРосійська

Передмова

Кілька десятиліть нашого століття Руська Церква жила під пресом найжорстокіших гонінь. Одним із багатьох аспектів цих гонінь був терор морально-інтелектуальний. Монополізувавши всі гілки культури, атеїстична влада проголосила ім’ям науки, що Бога немає. Скількох маловірних ці нав’язливі декларації зробили ще більш маловірними! Але й тверді у вірі, але малознаючі (а великі знання завжди були й завжди будуть долею меншини) не знали, що заперечити, коли остаточний вирок релігії їм приносили з безбожного світу їхні власні діти чи онуки. Тут, безсумнівно, одна з головних причин припинення спадкоємності віри в більшості руських сімей.

Особливу увагу гонителі приділяли тому, щоб змусити Церкву мовчати перед обличчям найзапекліших і найбезсоромніших на неї нападів. Знаменита сталінська Конституція під “свободою совісті” розуміла “свободу відправлення релігійного культу і антирелігійної пропаганди”, очевидним чином (про що багаторазово заявляли різні “офіційні особи”) відмовляючи Церкві в праві “релігійної пропаганди”. Умовою “тихого і безтурботного життя” для священика і для всякого християнина була відмова від проповіді. У багатьох церквах проповідь узагалі перестала звучати, в інших – обмежувалася “євангельськими темами”, часто в акцентовано археологічному висвітленні. Апологетика (захист віри від безбожництва) опинилася під цілковитою забороною, і навіть у духовних семінаріях та академіях, коли вони відродилися після чвертьстолітньої перерви, курс із такою назвою був відсутній.

Книжка, яка перед вами, є праця з апологетики. Її автор Архієпископ Лука (Войно-Ясенецький), був чудовим лікарем, і міг би до кінця життя з абсолютно чистою совістю нести це служіння стражденному людству. Але він відчув покликання до ще більш високого служіння, і в найстрашніші для Церкви роки він приймає священство, а незабаром і єпископський сан. Після недовгого перебування на кафедрах, що змінювалися з чужої волі, – довгі роки ув’язнення. Потім настали роки крихкого і двозначного “сталінського конкордату”, коли під впливом воєнних подій відбулося, в досить вузьких рамках, відродження церковного життя. У переважної більшості священиків, які повернулися з в’язниць і таборів, було одне почуття: “ну ось, тепер ми можемо служити”, владика Лука хотів не тільки служити, а й боротися за душі тих, хто був далекий від Церкви. Так виникла ця книга, один із чудових творів церковного “самвидаву”, який, до речі, сказати, існував і в найнебезпечніші роки, коли і близько не було інтелігентського літературного самвидаву, не кажучи вже про політичний.

Предисловие

Несколько десятилетий нашего века Русская Церковь жила под прессом жесточайших гонений. Одним из многих аспектов этих гонений был террор морально-интеллектуальный. Монополизировав все ветви культуры, атеистическая власть провозгласила именем науки, что Бога нет. Скольких маловерных эти навязчивые декларации сделали еще более маловерными! Но и твердые в вере, но малознающие (а большие знания всегда были и всегда будут уделом меньшинства) не знали, что возразить, когда окончательный приговор религии им приносили из безбожного мира их собственные дети или внуки. Здесь, несомненно, одна из главных причин пресечения преемственности веры в большинстве русских семей.

Особое внимание гонители уделяли тому, чтобы заставить Церковь безмолвствовать перед лицом самых яростных и бесстыдных на нее нападений. Знаменитая сталинская Конституция под «свободой совести» понимала «свободу отправления религиозного культа и антирелигиозной пропаганды», очевидным образом (о чем многократно заявляли различные «официальные лица») отказывая Церкви в праве «религиозной пропаганды». Условием «тихого и безмятежного жития» для священника и для всякого христианина был отказ от проповеди. Во многих церквах проповедь вообще перестала звучать, в других – ограничивалась «евангельскими темами», часто в акцентированно археологическом освещении. Апологетика (защита веры от безбожия) оказалась под полным запретом, и даже в духовных семинариях и академиях, когда они возродились после четвертьвекового перерыва, курс с таким названием отсутствовал.

Книга, которая перед вами, есть труд по апологетике. Ее автор Архиепископ Лука (Войно-Ясенецкий), был замечательным врачом, и мог бы до конца жизни с совершенно чистой совестью нести это служение страждущему человечеству. Но он почувствовал призвание к еще более высокому служению, и в самые страшные для Церкви годы он принимает священство, а вскоре и епископский сан. После недолгого пребывания на менявшихся по чужой воле кафедрах – долгие годы заточения. Потом наступили годы хрупкого и двусмысленного «сталинского конкордата», когда под влиянием военных событий произошло, в довольно узких рамках, возрождение церковной жизни. У подавляющего большинства священников, вернувшихся из тюрем и лагерей, было одно чувство: «ну вот, теперь мы можем служить», владыка Лука хотел не только служить, но и бороться за души тех, кто был далек от Церкви. Так возникла эта книга, одно из замечательных произведений церковного «самиздата», который кстати, сказать, существовал и в самые опасные годы, когда в помине не было интеллигентского литературного самиздата, не говоря уж о политическом.

Знайшли помилку