Правило 1. Про покаяння, про час покаяння, про властивості та про плоди його

Глава 1. Ті, хто вірує в Господа, повинні насамперед покаятися, за проповіддю Іоанновою і за проповіддю Самого Господа нашого Іісуса Христа. Бо ті, котрі нині не каються, засуджені будуть більше засуджених до Євангелія.

 

(Мф. 4:17): “Відтоді Іісус почав проповідувати і говорити: Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне”.

(Мф. 11:20-22): “Тоді почав Він докоряти містам, у яких найбільше виявлено було сил Його, за те, що вони не покаялися: горе тобі, Горазін, горе тобі, Віфсаїдо, бо коли б у Тирі й Сидоні були виявлені сили, виявлені у вас, то давно б вони в тліні й попелі покаялися… Та кажу вам, що Тир і Сидон будуть веселіші в день суду, ніж ви”, та інше.

Глава 2. Теперішній час є часом покаяння і відпущення гріхів, а в майбутньому віці – праведний суд відплати.

(Мк. 2:10): “А щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи”, говорити”.

(Мф. 18:18-19): “Поправді кажу вам: що ви зв’яжете на землі, те буде зв’язано на небі; і що дозволите на землі, те буде дозволено на небі. Істинно також кажу вам, що коли двоє з вас погодяться на землі просити про всяке діло, то, чого б не попросили, буде їм від Отця Мого Небесного”.

(Ін. 5:28-29): “бо настає час, коли всі, хто перебуває в гробах, почують голос Сина Божого, і ті, хто творив добро, вийдуть на воскресіння життя, а ті, хто чинив зло, – на воскресіння осуду”.

(Рим. 2:4-6): “Чи нехтуєш багатством благості, лагідності й довготерпіння Божого, не розуміючи, що благодать Божа веде тебе до покаяння? Але, за наполегливістю твоєю і нерозкаяним серцем, ти сам собі збираєш гнів на день гніву і об’явлення праведного суду від Бога, Який відплатить кожному за діла його”.

(Діян. 17:30-31): “Отже, полишаючи часи невідання, Бог нині велить людям усім всюди покаятися, бо Він призначив день, у який буде праведно судити всесвіт”.

Глава 3. Ті, хто каються, повинні гірко плакати та інше, що властиво покаянню, виявляти від серця.

(Мф. 26:75): “І згадав Петро слово, сказане йому Іісусом: Перш ніж заспіває півень, тричі відречешся від Мене. І вийшовши геть, плакав гірко”.

(2Кор. 7:6-7): “Але Бог, що утішає смиренних, утішив нас прибуттям Тита, і не тільки прибуттям його, а й утіхою, якою він утішався за вас, переповідаючи нам про ваше завзяття, про ваш плач, про вашу ревність за мною”. І незабаром потім (2Кор. 7:11): “Бо те саме, що ви засмутилися заради Бога, дивіться, яке породило у вас старанність, які вибачення, яке обурення на винного, який страх, яке бажання, яку ревність, яке стягнення! По всьому ви показали себе чистими в цій справі”.

( Діян. 19:18-19): “Багато хто з тих, хто увірував, приходили, сповідуючи і відкриваючи справи свої. А з тих, хто займався чаклунством, досить багато хто, зібравши книги свої, спалив перед усіма”.

Глава 4. Тим, хто кається, недостатньо для спасіння одне видалення від гріхів, але потрібні їм і плоди гідні покаяння.

(Мф. 3:7-10): “Побачивши ж Іоанн багатьох фарисеїв і саддукеїв, що йшли до нього хреститися, сказав їм: Породження єхиднини! Хто навіяв вам тікати від майбутнього гніву? зробіть же достойний плід покаяння, і не думайте казати в собі: “Батько в нас Авраам”, бо кажу вам, що Бог може з каміння цього возвести дітей Авраамові. Уже й сокира при корені дерев лежить: усяке дерево, що не приносить доброго плоду, зрубують і кидають у вогонь”.

Глава 5. Після відходу з цього життя немає вже часу для добрих справ, бо Бог, за довготерпінням Своїм, час теперішнього життя визначив на творення потрібного для догоджання Богу.

(Мф. 25:1-12): “Тоді подібне буде Царство Небесне десяти дівам, які, взявши світильники свої, вийшли назустріч нареченому. З них п’ять було мудрих і п’ять нерозумних. Нерозумні, взявши світильники свої, не взяли з собою олії. Мудрі ж, разом зі світильниками своїми, взяли олії в посудинах своїх. І як наречений сповільнив, то задрімали всі й заснули. Але опівночі пролунав крик: ось, наречений іде, виходьте назустріч йому. Тоді встали всі діви ті й поправили світильники свої. Нерозумні ж сказали мудрим: дайте нам вашої олії, бо світильники наші гаснуть. А мудрі відповідали: щоб не трапилося нестачі і в нас, і в вас, підіть краще до тих, хто продає, і купіть собі. Коли ж пішли вони купувати, прийшов наречений, і готові ввійшли з ним на шлюбний бенкет, і двері зачинилися; після цього приходять і інші діви, і кажуть: Господи! Господи! відчини нам. Він же сказав їм у відповідь: Істинно кажу вам: не знаю вас”.

(Лк. 13:24-25): “намагайтеся увійти крізь тісну браму, бо, кажу вам, багато хто пошукає увійти, і не зможе. Коли господар будинку встане і зачинить двері, тоді ви, стоячи зовні, станете стукати у двері і говорити: Господи! Господи! відчини нам; але Він скаже вам у відповідь: не знаю вас, звідки ви”.

(2Кор. 6:2-4): “Ось, тепер час сприятливий, ось, тепер день спасіння. Ми нікому ні в чому не ставимо затримки, щоб не було засуджено служіння, але в усьому показуємо себе, як служителі Божі”.

(Гал. 6:10): “Отже, доки є час, будемо робити добро всім”.

Правило 2 Про те, що ретельність охочих догодити Богу має бути ні з чим супротивним не з’єднана і чиста

Глава 1. Той, хто втручається у справи, чужі благочестю, не в змозі буде служити Богу

(Мф. 6:24): “Ніхто не може служити двом панам, бо або одного буде ненавидіти, а іншого любити; або одному буде старанно служити, а про іншого не дбати. Не можете служити Богу і мамоні”.

(2Кор. 6:14-16): “Не схиляйтеся під чуже ярмо з невірними, бо яке спілкування праведності з беззаконням? Що спільного у світла з темрявою? Яка згода між Христом і Веліаром? Або яка співучасть вірного з невірним? Яка спільність храму Божого з ідолами?”

Глава 2. Той, хто приступив до послуху Євангелію, повинен, перш за все, очистити себе від усякої скверни плоті й духу, щоб через це стати сприятливим Богу в справах святині.

(Мф. 23:25-26): “Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що очищаєте зовнішність чаші й блюда, а в середині вони сповнені розкрадання й неправди. Фарисею сліпому, очисти спершу нутрощі чаші й блюда, щоб чиста була й зовнішність їхня”.

(2Кор. 7:1): “маючи такі обітниці, очистимо себе від усякої скверни плоті й духу, здійснюючи святиню в страсі Божому”.

Глава 3. Не може стати учнем Господнім той, хто упереджений до чогось теперішнього, або терпить при собі будь-що, що хоча б мало відволікає від Божої заповіді.

(Мф. 10:37-38): “Хто любить батька чи матір більше за Мене, той не гідний Мене; і хто любить сина чи дочку більше за Мене, той не гідний Мене; і хто не бере хреста свого і слідує за Мною, той не гідний Мене”.

(Мф. 16:24-25): “Тоді Іісус сказав учням Своїм: Коли хто хоче йти за Мною, відкинь себе, і візьми свій хрест, і йди за Мною, бо хто хоче душу свою зберегти, той втратить її, а хто втратить душу свою заради Мене, той знайде її”.

Правило 3. Про любов до Бога і про те, яка її ознака

Глава 1. За засвідченням Господа, перша і велика заповідь у Законі – любити Бога всім серцем, а друга – любити ближнього, як самого себе.

(Мф. 22:37-39): ” Іісус сказав йому: Полюби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією твоєю думкою, і всім твоїм розумом, – ось перша і найбільша заповідь, а друга, подібна до неї, – полюби ближнього твого, як самого себе…”.

Розділ 2. Не дотримуватися заповідей Христових означає не любити Бога і Христа Його; а ознака любові – дотримання заповідей Христових, у терпінні страждань Христових, навіть до смерті.

(Ін. 14:21,24): “Хто має заповіді Мої і дотримується їх, той любить Мене; хто не любить Мене, той не дотримується слів Моїх”.

(Ін. 15:10): “Якщо любите Мене, дотримуйтеся Моїх заповідей. Слова, що говорю Я вам, говорю не від Себе; Отець, що перебуває в Мені”.

(Рим. 8:35-36): “Хто відлучить нас від любові Божої: скорбота, чи тіснота, чи гоніння, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? як написано (Пс. 43:23): “за Тебе умертвляють нас кожного дня, вважають нас за овець, приречених на заклання”. Але у всіх цих перемагаємо за Того хто полюбив нас” та інше.

Правило 4. Що таке – честь Богу, і що – безчестя

Глава. Шанує і прославляє Бога, хто виконує волю Його; а безчестить Бога, хто переступає закон Його.

( Ін. 17:4): “Я прославив Тебе на землі, звершив діло, яке Ти доручив Мені виконати”.

(Мф. 5:16): “Так нехай світить світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі справи і прославляли Отця вашого Небесного”.

(Флп. 1:10-11): “були чисті й бездоганні в день Христовий, сповнені плодів праведності Іісусом Христом, на славу й похвалу Божу”.

(Рим. 2:23): “Хвалишся законом, а злочином закону безчестиш Бога?”

Правило 5. Про взаємну любов один до одного і про властивості її

Глава 1. Очистившись від усякої до всіх ненависті, треба любити й ворогів, а за друзів, коли вимагатиме цього потреба, покладати душу, маючи таку саму любов, яку здобув до нас Бог і Христос Його.

(Мф. 5:43-44): “Ви чули, що сказано: люби ближнього твого, і ненавидь ворога твого. А Я кажу вам: любіть ворогів ваших”. І незабаром потім (Мф. 5:48): “Тож будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний”

(Ін. 3:16): “Бо так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного”.

(Ін. 15:12-13): “Ця є заповідь Моя, щоб любили один одного, як Я полюбив вас. Немає більше тієї любові, як коли хто душу свою покладе за друзів своїх”.

(Лк. 6:35-36): “і будете синами Всевишнього; бо Він добрий і до невдячних і злих. Отже, будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний”.

(Рим. 5:8): “Але Бог Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками”.

(Еф. 5, 1-2): “Отже, наслідуйте Бога, як чада улюблені, і живіть у любові, як і Христос полюбив нас, і віддав Себе за нас на приношення і жертву Богу”.

Глава 2. Ознака учнів Христових – взаємна один до одного любов у Христі.

(Ін. 13:35): “По тому дізнаються всі, що ви Мої учні, якщо будете мати любов між собою”.

Глава 3. Зробити будь-яку шкоду ближньому або образити його на шкоду вірі, хоча б вчинок з особливої якоїсь причини дозволений був Писанням, значить не мати Христової любові до ближнього.

(Рим. 14:15): “Якщо ж за їжу засмучується брат твій, то ти вже не по любові чиниш. Не губи своєю їжею того, за кого Христос помер”.

Глава 4. Християнин у міру сил усіма способами повинен пом’якшувати того, хто засмучений проти нього.

(Мф. 5:23-24): “Отже, якщо ти принесеш дар твій до жертовника і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе, залиш там дар твій перед жертовником, і піди, спершу примирися з братом твоїм, а потім прийди і принеси дар твій”.

(1Кор. 4:12-13): “Злословлять нас, ми благословляємо; женуть нас, ми терпимо; хулять нас, ми молимо”.

Глава 5. Хто любить у Христі, той улюбленого ним іноді й засмучує для його ж користі.

(Ін. 16:5-7): “А тепер іду до Того, Хто послав Мене, і ніхто з вас не питає Мене: куди йдеш? Але від того, що Я сказав вам це, сумом сповнилося серце ваше. Але Я правду кажу вам: краще для вас, щоб Я пішов”.

(2Кор. 7:7-9): “я ще більше зрадів. Тому, якщо я засмутив вас посланням, не шкодую, хоч і пошкодував було; бо бачу, що послання те засмутило вас, утім на якийсь час. Тепер я радію не тому, що ви засмутилися, але що ви засмутилися до покаяння; бо засмутилися заради Бога, так що анітрохи не зазнали від нас шкоди”.

Правило 6. Про відвагу у сповіданні Бога і Христа Його

Глава. Без страху і сорому з відвагою повинно сповідувати Господа нашого Іісуса Христа і Його вчення.

(Мф. 10:27-28): “Що кажу вам у темряві, кажіть при світлі; і що на вухо чуєте, проповідуйте на дахах. І не бійтеся тих, хто вбиває тіло, а душі не може вбити, а бійтеся більше Того, Хто може і душу, і тіло згубити в геєні”.

(Мф. 10:32): “кожного, хто сповідує Мене перед людьми, того сповідую і Я перед Отцем Моїм Небесним”.

(Лк. 9:26): “Бо хто посоромиться Мене і Моїх слів, того Син Людський посоромиться, коли прийде у славі Своїй і Отця та святих Ангелів”.

(2Тим. 1:8): “не соромся свідоцтва Господа нашого Іісуса Христа, ні мене, в’язня Його, але страждай з благовістям”

(2Тим. 2:3): “як добрий воїн Іісуса Христа”.

Правило 7. Про те, що сповідання Господа тим, хто переступає заповіді Його, недостатньо для спасіння

Глава. Якщо хто сповідує, на перший погляд, Господа, і слухає Його вчення, але заповідям Його не слухається, то він засуджений, хоча б, за особливим домобудівництвом, дано було йому мати і духовні обдарування.

(Мф. 7:21-23): “Не всякий, хто говорить Мені: “Господи! Господи!”, увійде до Царства Небесного, але той, хто виконує волю Отця Мого Небесного. Багато хто скаже Мені того дня: “Господи! Господи! Чи не від Твого імені ми пророкували? і чи не Твоїм ім’ям бісів виганяли? і чи не Твоїм ім’ям багато чудес творили?” І тоді оголошу їм: Я ніколи не знав вас; відійдіть від Мене, що чинять беззаконня” та ін.

(Лк. 6:46): “Що ви кличете Мене: “Господи! Господи!” – і не робите того, що Я кажу?”.

(Тит. 1:16): “кажуть, знають Бога, а ділами відрікаються, будучи мерзенні й непокірні і не здатні ні до якої доброї справи”.

Правило 8. Про віру, і безсумнівність словес Господніх

Глава 1. У міркуванні сказаного Господом не повинно приходити в коливання і сумнів, але безсумнівно приймати, що всяке слово Боже істинне і всесильне, хоча б у протилежному запевняла природа. Бо в цьому – і подвиг віри.

(Мф. 14:25-31): “У четверту ж варту ночі пішов до них Іісус, ідучи по морю. І учні, побачивши Його, що йде по морю, стривожилися і говорили: це привид; і від страху закричали. Але Іісус негайно заговорив із ними і сказав: Підбадьортеся; це Я, не бійтеся. Петро сказав Йому у відповідь: Господи! якщо це Ти, повели мені прийти до Тебе по воді. Він же сказав: іди. І, вийшовши з човна, Петро пішов по воді, щоб підійти до Іісуса, але, бачачи сильний вітер, злякався і, почавши тонути, закричав: Господи! врятуй мене. Іісус негайно простягнув руку, підтримав його і каже йому: Маловірний! навіщо ти засумнівався?”

(Ін. 6:52-53): “Стали сперечатися між собою, кажучи: як Він може дати нам їсти Плоть Свою? Іісус же сказав їм: Воістину, воістину кажу вам: якщо не будете їсти Плоті Сина Людського і пити Крові Його, то не матимете в собі життя”.

(Лк. 1:13): “Ангел же сказав йому: Не бійся, Захарію, бо почута молитва твоя, і дружина твоя Єлисавета народить тобі сина”. І незабаром потім (Лк. 1:18-20): “І сказав Захарія Ангелу: “За що я дізнаюся про це? Бо я старий, а дружина моя в похилому віці. Ангел сказав йому у відповідь: “Я Гавриїл, що стоїть перед Богом, і посланий говорити з тобою і благовістити тобі це, і ось, ти будеш мовчати, і не матимеш змоги говорити до того дня, як це збудеться, за те, що ти не повірив словам моїм, що збудуться у властивому часі”.

(Рим. 4:19-22): “І, не знемагаючи у вірі, він не думав, що тіло його, майже столітнє, вже омертвіло, і утроба Саррини в омертвінні; не захитався в обітниці Божій невір’ям, а перебував твердим у вірі, віддавши славу Богу і будучи цілком упевнений, що Він сильний і виконати обіцяне. Тому й поставили йому в праведність”.

Глава 2. Хто не вірить Господу в малому, той, очевидно, тим паче не повірить у більшому.

(Ін. 3:12): “Якщо Я сказав вам про земне, і ви не вірите, – як повірите, коли буду говорити вам про небесне?”.

(Лк. 16:10): “Вірний у малому і багато в чому вірний, а невірний у малому невірний і багато в чому”.

Глава 3. Треба не на власних міркуваннях стверджуватися і відкидати сказане Господом, але знати, що слова Господні достовірніші за власне посвідчення.

(Мф. 26:31-34): “Тоді каже їм Іісус: “Усі ви спокуситеся про Мене цієї ночі, бо написано: ” Вражу пастуха, і розсіються вівці отари, а після Моїх воскресіння я вас у Галілеї зустріну. Петро сказав Йому у відповідь: Якщо й усі спокушаться про Тебе, я ніколи не спокушуся. Іісус сказав йому: Істинно кажу тобі, що цієї ночі, перш ніж проспіває півень, тричі відречешся від Мене”.

(Мф. 26:20-22): “Коли ж настав вечір, Він ліг із дванадцятьма учнями, а коли вони їли, то сказав: Істинно кажу вам, що один із вас зрадить Мене. Вони дуже засмутилися, і почали говорити Йому, кожен із них: Чи не я, Господи?”.

(Діян. 10:13-15): “І був голос до нього: Встань, Петре, заріж і їж. Але Петро сказав: ні, Господи, я ніколи не їв нічого поганого або нечистого. Тоді іншим разом був голос до нього: що Бог очистив, того ти не вважай нечистим”.

(2Кор. 10,4,5): “скидаємо задуми й усяку зверхність, що повстає проти пізнання Божого, і полонимо кожну думку на послух Христу”.

Правило 9. Про знання і незнання того, що до нас стосується

Глава 1. Про знання і незнання того, що до нас стосується.

(Мф. 15:15-18): “Петро ж, відповідаючи, сказав Йому: Поясни нам цю притчу. Іісус сказав: Невже й ви ще не розумієте? Чи ще не розумієте, що все, що входить у уста, проходить в утробі й викидається геть? а те, що виходить із уст, – із серця виходить, – те оскверняє людину”.

(Мф. 15:13,19): “кожному, хто слухає слово про Царство і не розуміє, приходить лукавий і викрадає посіяне в серці його, – ось кого означає посіяне при дорозі”. І незабаром потім (Мф. 15:23): “Посіяне ж на добрій землі означає того, хто чує слово і розуміє, який і буває плідний, так що інший приносить плід у сто разів, інший – у шістдесят, а інший – у тридцять”.

(Мрк.7,14): “І, покликавши весь народ, говорив їм: “Слухайте Мене всі, і розумійте”.

(Еф.5,15-17): “дивіться, робіть обережно, не як нерозумні, але як мудрі, дорожачи часом, бо дні лукаві. Отже, не будьте нерозважливі, але пізнавайте, що є воля Божа”.

Глава 2. Не слід цікавитися тим, що не стосується нас.

(Ін. 13:27-28): “І після цього шматка увійшов у нього сатана. Тоді Іісус сказав йому: Що робиш, то роби скоріше. Але ніхто з тих, хто лежав, не зрозумів, до чого Він це сказав йому”.

(Діян. 1:6-7): “Вони, зійшовшись, запитували Його, кажучи: Чи не в цей час, Господи, відновлюєш Ти царство Ізраїлеве? Він же сказав їм: Не ваша справа знати часи або терміни, які Отець поклав у Своїй владі”.

Глава 3. Тим, хто ретельно дбає про догоджання Богу, властиво й інших питати, про що слід.

(Мф. 13:36): “І, наблизившись до Нього, учні Його сказали: “Поясни нам притчу про плевели на полі”.

(Мф. 19:16): “І ось, хтось, підійшовши, сказав Йому: Учителю благий, що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне?”

(Лк. 3:7): ” народу, що приходив хреститися від нього, говорив: Породження єхиднини! хто навіяв вам тікати від майбутнього гніву?”. І дещо пізніше (Лк. 3:10): “І питав його народ: що ж нам робити?” Подібно до цього запитували митарі, подібно і воїни.

(Діян. 2:37): “Почувши це, вони розчулилися серцем, і сказали Петру та іншим Апостолам: “Що нам робити, мужі браття?”.

Глава 4. Той, кого запитують, повинен дбати про те, щоб дати слушну відповідь.

(Лк. 10:25-28): І ось один законник встав і, спокушаючи Його, сказав: Учителю, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне? Він же сказав йому: у законі що написано? як читаєш? Він відповів: возлюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумінням твоїм, і ближнього твого, як самого себе. Іісус сказав йому: Правильно ти відповідав; так чини, і будеш жити”.

(Кол. 4:6): “Слово ваше нехай буде завжди з благодаттю, приправлене сіллю, щоб ви знали, як відповідати кожному”.

Глава 5. Великий осуд чекає на тих, хто знає, але не робить. Утім не безпечно грішити й через незнання.

(Лк. 12:47-48): “Раб же той, що знав волю пана свого, і не був готовий, і не чинив за волею його, битий буде багато, а що не знав, і зробив гідне покарання, битий буде менше”.

Правило 10. Який кінець гріха, і який кінець заповіді Божої

Глава 1. Корінь гріха – смерть.

(Ін. 3:36): “той, хто не вірує в Сина, не побачить життя, але гнів Божий перебуває на ньому”

(Рим. 6:20-21): “коли ви були рабами гріха, тоді були вільні від праведності. Який же плід ви мали тоді? Такі справи, яких нині самі соромитеся, бо кінець їхній – смерть”. І незабаром потім (Рим. 6:23): “відплата за гріх – смерть”.

(1Кор. 15:56): “Жало ж смерті – гріх; а сила гріха – закон”.

Глава 2. Кінець заповіді Божої – життя вічне.

(Ін. 8:51): “Воістину, воістину кажу вам: хто додержиться слова Мого, той не побачить смерті навіки”.

(Ін. 12:49-50): “але Отець, що послав Мене, дав Мені заповідь, що сказати і що говорити. І Я знаю, що заповідь Його є життя вічне”.

(Рим. 6:22): “нині, коли ви звільнилися від гріха і стали рабами Богу, плід ваш є святість, а кінець – життя вічне”.

Правило 11. Про суди Божі та про страх, який вони повинні вселяти

Глава 1. Треба не нехтувати судами Божими, але боятися їх, хоча відплата і не негайно настає.

(Мф. 10:28): “Бійтеся більше Того, Хто може і душу, і тіло погубити в геєні”.

(Лк. 12:45-46): “Якщо ж раб той скаже в серці своєму: не скоро прийде пан мій, і почне бити слуг і служниць, їсти, і пити, і напиватися, – то прийде пан раба того в день, якого він не чекає, і в годину, в яку не думає, і розсіче його, і піддасть його одній долі з невірними”.

(Ін. 5:14): “ось, ти одужав; не гріши більше, щоб не сталося з тобою чогось гіршого”.

(Еф. 5, 6): “Нехай ніхто не спокушає вас порожніми словами, бо за це приходить гнів Божий на синів супротиву”.

Глава 2. Напоумлений після скоєння перших гріхів і той, хто сподобився отримати прощення, якщо згрішить знову, готує собі найтяжчий колишнього суд гніву.

(Ін. 5:14): “ось, ти видужав; не гріши більше, щоб не сталося з тобою чогось гіршого”.

Глава 3. Коли деякі підпадають під суд гніву Божого, тоді інші, злякавшись, повинні напоумитися.

(Лк. 13:1-5): “У цей час прийшли деякі й розповіли Йому про галілеян, чию кров Пілат змішав із жертвами їхніми. Іісус сказав їм на це: Чи думаєте ви, що ці Галілеяни були грішніші за всіх Галілеян, що так постраждали? Ні, кажу вам, але, якщо не покаєтеся, так само загинете. Чи думаєте, що ті вісімнадцять чоловік, на яких упала вежа Силоамська і побила їх, більш винні, ніж усі, що живуть у Єрусалимі? Ні, кажу вам, але, якщо не покаєтеся, так само загинете”.

(Діян. 5:5): “Почувши ці слова, Ананія впав бездиханний, і великий страх охопив усіх, хто чув це”.

(1Кор. 10:10-11): “Не нарікайте, як деякі з них нарікали і загинули від винищувача. Усе це відбувалося з ними, як образи; а описано як повчання нам, що досягли останніх віків”.

Глава 4. Часто і найпорочнішим справам віддається інший в покарання за колишнє нечестя.

(Рим. 1:28): “І як вони не дбали мати Бога в розумі, то Бог віддав їх до хибного розуму, щоб вони робили непотребства”.

(2Сол. 2:10-11): “за те, що вони не прийняли любові істини для свого спасіння… за це пошле їм Бог дію омани, так що вони будуть вірити брехні”.

Глава 5. На милість схиляє Бога не безліч грішників, а той, хто догоджає Богові, чи то чоловік, чи то дружина.

(Лк. 4:25-26): “Воістину кажу вам: багато вдів було в Ізраїлі за днів Іллі, коли ув’язнене було небо на три роки й шість місяців, тож великий голод стався по всій землі, і до жодної з них не був посланий Ілля, а тільки до вдови в Сарепту Сидонську”.

(1Кор. 10:1-5): “Не хочу залишити вас, браття, в невіданні, що отці наші всі були під хмарою, і всі пройшли крізь море; і всі охрестилися в Мойсея на хмарі і на морі; і всі їли ту саму духовну їжу; і всі пили ту ж саму духовну питву, бо пили з духовного подальшого каменю, а камінь був Христос. Але не над багатьма з них Бог благоволив, бо вони були вражені в пустелі”.

Правило 12. Про відкидання Божих воль, і про ухиляння від них, або про послух Божій волі та про дотримання її.

Глава 1. Усяка покірливість, хоча вона від приязненного й побожного ставлення, відчужує того, хто превословно ставиться до Господа; усяке ж слово Господнє треба приймати з усією безсумнівністю.

(Ін. 13:5-8): “і почав умивати ноги учням і витирати рушником, яким був підперезаний. Підходить до Симона Петра, і той каже Йому: Господи! Чи тобі вмивати мої ноги? Іісус сказав йому у відповідь: що Я роблю, тепер ти не знаєш, а зрозумієш після. Петро каже Йому: Не вмиєш ніг моїх навіки. Іісус відповів йому: Якщо не вмиєш тебе, не матимеш частки зі Мною”.

Глава 2. Не слід слідувати людським переданням до відкидання Божих заповідей.

(Мрк.7, 5-8): “Потім запитують Його фарисеї та книжники: “Чому учні Твої не чинять за переданням старців, а немитими руками їдять хліб?”. Він сказав їм у відповідь: добре пророкував про вас, лицемірів, Ісайя, як написано: “Люди ці шанують Мене вустами, а серце їхнє далеко від Мене, але марно шанують Мене, навчаючи навчанню, заповідям людським. Бо ви, залишивши заповідь Божу, тримайтеся передання людського”.

(Іс. 29:13): “так як цей народ наближається до Мене устами своїми, і язиком своїм шанує Мене, а серце його далеко відстоїть від Мене, і благоговіння їхнє переді Мною – вивчення заповідей людських”.

Глава 3. Неприпустимо повинно дотримуватися всього відданого Господом у Євангелії та через Апостолів.

(Мф. 28:19-20): “ідіть, навчіть усі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх дотримуватися всього, що Я повелів вам”.

(Лк. 1:6): “Обидва вони були праведні перед Богом, чинячи за всіма заповідями і уставами Господніми бездоганно”.

(Лк. 10:16): “Той, хто слухає вас, Мене слухає, а той, хто відкидає вас, Мене відкидається”.

(2Сол. 2:15): “Отже, браття, стійте і тримайте передання, яких ви навчені або словом, або посланням нашим”.

Глава 4. Не повинно власній своїй волі віддавати перевагу над волею Господньою; але в усякій справі треба шукати, яка є воля Божа, і виконувати її.

(Ін. 5:39): “не шукаю Моєї волі, але волі Отця, що послав Мене”.

(Лк. 22:41-42): “і, схиливши коліна, молився, кажучи: Отче! о, якби Ти благоволив пронести чашу цю повз Мене! втім, не Моя воля, але Твоя нехай буде”.

(Еф.2,3): “ми всі жили колись за нашими плотськими похотями, виконуючи бажання плоті й помислів, і були за природою чадами гніву, як і інші”.

Правило 13. Про готовність у всякий час і про неухильну ретельність тих, котрі стараються про догоджання Богу.

Глава 1. Знаючи небезпеку відставання, завжди треба бути тверезим і готовим до ретельного звершення справи Божої.

(Лк. 12:35-40): “Нехай будуть стегна ваші підперезані і світильники палаючі. І ви будьте подібні до людей, що чекають на повернення пана свого зі шлюбу, щоб, коли прийде і постукає, негайно відчинити йому. Блаженні раби ті, яких пан, прийшовши, знайде такими, що не сплять; істинно кажу вам, він зачепиться і посадить їх, і, підійшовши, стане служити їм. І якщо прийде в другу варту, і в третю варту прийде, і знайде їх так, то блаженні раби ті. Ви знаєте, що якби знав господар будинку, о котрій годині прийде злодій, то пильнував би і не допустив би підкопати дім свій. Будьте ж і ви готові, бо, о котрій годині не думаєте, прийде Син Людський” та ін.

(1Сол. 5:1-2): “Про часи і терміни немає потреби писати до вас, браття, бо самі ви достовірно знаєте, що день Господній так прийде, як злодій вночі”. І трохи нижче (1Сол. 5:6): “Отже, не будемо спати, як і решта, але будемо пильнувати і пильнувати”.

Глава 2. Будь-який час слід вважати зручним для ретельного звершення угодного Богу.

(Ін. 9:4): “Мені треба робити діла Того, Хто послав Мене, доки є день”.

(Флп. 2:12): “Отже, улюблені мої, як ви завжди були слухняні, не тільки в присутності моїй, але набагато більше тепер, коли я не був присутній, зі страхом і трепетом робіть своє спасіння”.

Правило 14. Про доброчасність кожної справи, взятої окремо

Глава. Не слід змішувати того, що між собою неспоріднене; але для кожної справи або слова треба знати власний її час.

(Мф. 9:14-15): “Тоді приходять до Нього учні Іоаннові й кажуть: “Чому ми й фарисеї постимо багато, а Твої учні не постять?”. І сказав їм Іісус: Чи можуть засмучуватися сини чертога шлюбного, доки з ними наречений? Але настануть дні, коли відніметься в них наречений, і тоді будуть постити” та ін.

(Гал. 4:31-5:1): “Отже, браття, ми діти не раби, але вільної. Тож стійте у свободі, яку дарував нам Христос, і не піддавайтеся знову ярму рабства”.

Правило 15. Про надію на чужі заслуги

Глава. Не слід сподіватися на чужі заслуги, не дбати про свої.

(Мф. 3:8-9): “зробіть же гідний плід покаяння, і не думайте казати в собі: “Отець у нас Авраам”.

Правило 16. Про тих, хто думає, нібито можуть вони скористатися тим, що живуть із людьми доброчесними й богоугодними, тоді як самі себе не виправляють

Глава. Ті, хто живе з людьми богоугодними, але не виправляють власного свого способу мислення, ніякої не отримують для себе користі, хоча, мабуть, живуть подібно до цих людей.

(Мф. 25:1-4): “Тоді подібне буде Царство Небесне десятьом дівам, які, взявши світильники свої, вийшли назустріч нареченому. З них п’ять було мудрих і п’ять нерозумних. Нерозумні, взявши світильники свої, не взяли з собою олії. Мудрі ж, разом зі світильниками своїми, взяли олії в посудинах своїх”. До цього дещо нижче додає про юродивих дівчат (Мф. 25:11-12): “потім приходять і інші діви, і кажуть: Господи! Господи! відчини нам. Він же сказав їм у відповідь: Істинно кажу вам: не знаю вас”.

(Лк. 17,34-35,37): “Кажу вам: тієї ночі будуть двоє на одному ліжку: один візьметься, а інший залишиться; На це сказали Йому: де, Господи? Він же сказав їм: де труп, там зберуться й орли”.

Правило 17. Як треба розташовувати себе в міркуванні теперішнього часу

Глава. За ознаками, оголошеними нам у Писанні, дізнаючись про теперішній час, яким він є, і зважаючи на це, маємо розташовувати свої справи.

(Мф. 24:32,33): “Від смоковниці візьміть подобу: коли гілки її стають уже м’якими і пускають листя, то знаєте, що близько літо; так, коли ви побачите все це, знайте, що близько, при дверях”.

(Лк. 12:54-56): “коли ви бачите хмару, що здіймається із заходу, негайно говоріть: дощ буде, і буває так; і коли дме південний вітер, говоріть: спека буде, і буває так. Лицеміри! обличчя землі й неба розпізнавати вмієте, як же часу цього не впізнаєте?”.

(1Кор. 7:29-31): “час уже короткий, тож ті, хто має дружин, повинні бути, як ті, хто не має; і ті, хто плаче, як ті, хто не плаче; і ті, хто радіє, як ті, хто не радіє; і ті, хто купують, як ті, хто не купує; і ті, хто користується цим світом, як ті, хто не користується, тому що минає образ світу цього”.

Правило 18. Про те, як і з яким настроєм виконує заповідь Божу той, хто старається про це виконання

Глава 1. Заповіді Божі треба так виконувати, як повелів Господь. Бо хто грішить в образі діяння, той, хоча, на перший погляд, виконує заповідь, проте ж не має похвали від Бога.

(Лк. 14:12-14): “Сказав же й тому, хто покликав Його: Коли робиш обід або вечерю, не кличеш друзів твоїх, ні братів твоїх, ні родичів твоїх, ні сусідів багатих, щоб і вони тебе колись не покликали, і не отримав ти відплати. Але, коли робиш бенкет, клич жебраків, калік, кульгавих, сліпих, і блаженний будеш, що вони не можуть відплатити тобі, бо відплатиться тобі у воскресіння праведних”.

Глава 2. Заповідь Божу виконувати треба не з догоджання людям, і не через іншу якусь пристрасть, але мати в усьому на меті догодити Богу і прославити Бога.

(Мф. 6:1-2): “Дивіться, не творіть милостині вашої перед людьми для того, щоб вони бачили вас: інакше не буде вам нагороди від Отця вашого Небесного. Отже, коли твориш милостиню, не труби перед собою, як роблять лицеміри в синагогах і на вулицях, щоб прославляли їх люди. Істинно кажу вам: вони вже отримують нагороду свою” та ін.

(1Кор. 10:31): “чи їсте, чи п’єте, чи інше що робите, все робіть на славу Божу”.

(1Сол. 2:4-6): “але, як Бог удостоїв нас того, щоб довірити нам благовістя, так ми й говоримо, догоджаючи не людям, але Богові, що випробовує серця наші. Бо ніколи не було в нас перед вами ні слів пестощів, як ви знаєте, ні видів корисливості: Бог свідок! Не шукаємо слави людської ні від вас, ні від інших”.

Глава 3. Заповіді Господні виконувати треба з доброю совістю і з благим розташуванням перед Богом і перед людьми. Бо хто не так виконує, той засуджується.

(Мф. 23:25-26): “Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що очищаєте зовнішність чаші й блюда, а всередині вони сповнені розкрадання й неправди. Фарисею сліпому, очисти спершу нутрощі чаші й блюда, щоб чиста була й зовнішність їхня”.

(Рим. 12:8): “чи роздавач, роздавай у простоті”.

(Флп. 2:14): “Все робіть без нарікання і сумніву”.

(1Тим. 1:5): “Мета ж умовляння є любов від чистого серця і доброї совісті”.

(1Тим. 1:19): “маючи віру і добре сумління, яке дехто, відкинувши, зазнав корабельної аварії у вірі”.

Глава 4. За сумлінність у малому праведним судом воздасться більше.

(Мф. 25:23): “добре, добрий і вірний рабе! у малому ти був вірний, над багатьом тебе поставлю; увійди в радість господаря твого”. І трохи нижче

(Мф. 25:29): “тому, хто має, дасться і примножиться, а в того, хто не має, відніметься і те, що має”.

(Лк. 16:11-12): “Отже, якщо ви в несправедливому багатстві не були вірні, хто повірить вам істинне? І якщо в чужому не були вірні, хто дасть вам ваше?”.

Глава 5. Заповіді Господні виконувати треба з ненаситними бажаннями, невпинно поспішаючи до більшого і більшого.

(Мф. 5:6): “Блаженні голодні і спраглі на правду, бо вони наситяться”.

(Флп. 3:13-14): “Браття, я не вважаю себе таким, що досягнув, а тільки, забуваючи заднє і простягаючись уперед, прагну до мети, до почесті вищого покликання Божого у Христі Іісусі”.

Глава 6. Заповіді Божі треба так виконувати, щоб у міру сил того, хто їх виконує, всі просвічувалися і Бог прославлявся.

(Мф. 5:14-16): “Ви – світло світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верху гори. І, запаливши свічку, не ставлять її під посудиною, але на свічнику, і світить усім у домі. Так нехай світить світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі справи і прославляли Отця вашого Небесного”.

(Лк. 8:16): “Ніхто, запаливши свічку, не прикриває її посудиною, або не ставить під ліжко, а ставить на свічник, щоб ті, хто входить, бачили світло”.

(Флп. 1:10-11): “щоб, пізнаючи найкраще, ви були чисті й бездоганні в день Христовий, сповнені плодів праведності Іісусом Христом, на славу й похвалу Божу”.

Правило 19. Про того, хто перешкоджає, і про того, хто зустрічає перешкоду до виконання заповіді Божої

Глава 1: Не повинно перешкоджати тому, хто виконує волю Божу, чи то за заповіддю Божою, чи то за розумом, чи послідує він заповіді, а той, хто виконує заповідь, не повинен слухати тих, хто перешкоджає, хоча вони ближні, але зобов’язаний триматися прийнятого наміру.

(Мф. 2:13-15): “приходить Іісус із Галілеї на Іордан до Іоанна хреститися від нього. Іоанн же утримував Його і говорив: Мені треба хреститися від Тебе, і чи Ти приходиш до мене? Але Іісус сказав йому у відповідь: Залиш тепер, бо так належить нам сповнити всяку правду” та ін.

(Мф. 2:16,21-23): “Відтоді Іісус почав відкривати учням Своїм, що Йому треба йти до Єрусалима, і багато постраждати від старійшин, і первосвящеників, і книжників, і бути вбитим, і на третій день воскреснути. І, відкликавши Його, Петро почав докоряти Йому: “Будь милостивий до Себе, Господи, нехай не буде цього з Тобою!”. Він же, обернувшись, сказав Петру: Відійди від Мене, сатано, ти Мені спокуса, бо думаєш не про те, що Боже, а що людське”.

(Мк. 10:13-14): “Приносили до Нього дітей, щоб Він доторкнувся до них; учні ж не допускали тих, хто приносить. Побачивши те, Іісус обурився, і сказав їм: Нехай діти приходять до Мене, і не перешкоджайте їм, бо таких є Царство Боже”.

(Діян. 21:10-14): “ми перебували в них багато днів, прийшов з Іудеї якийсь пророк, на ім’я Агав, і, увійшовши до нас, узяв пояс Павлів, і, зв’язавши собі руки й ноги, сказав: так говорить Дух Святий: чоловіка, чий цей пояс, так зв’яжуть у Єрусалимі іудеї, а потім віддадуть до рук язичників. Коли ж ми почули це, то і ми, і тамтешні просили, щоб він не ходив до Єрусалима. Але Павло у відповідь сказав: що ви робите? що плачете і розбиваєте серце моє? я не тільки хочу бути в’язнем, але готовий померти в Єрусалимі за ім’я Господа Іісуса. Коли ж ми не могли вмовити його, то заспокоїлися, сказавши: нехай буде воля Господня!”.

(1Сол. 2:15-16): “убили і Господа Іісуса, і Його пророків, і нас вигнали, і Богу не догоджають, і всім людям противляться, що перешкоджають нам говорити язичникам, щоб врятуватися, і через це завжди наповнюють міру гріхів своїх, та наближається на них гнів до кінця”.

Глава 2. Хто виконує заповідь Божу і не за здоровим настроєм, але, принаймні, видимо зберігає в точності вчення Господнє, тому забороняти цього не повинно, оскільки він нікому не шкодить тим, а дехто, можливо, отримують від нього і користь; але треба йому радити, щоб мав і думку гідну доброї справи.

(Мф. 6:2-4): “коли твориш милостиню, не труби перед собою, як роблять лицеміри в синагогах і на вулицях, щоб прославляли їх люди. Істинно кажу вам: вони вже отримують нагороду свою. У тебе ж, коли твориш милостиню, нехай ліва рука твоя не знає, що робить права, щоб милостиня твоя була потаємна, і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно”. Подібно сказано і про молитву.

(Мрк.9,38-40): “Іоанн сказав: Учителю, ми бачили чоловіка, який ім’ям Твоїм виганяє бісів, а не ходить за нами; і заборонили йому, бо не ходить за нами. Іісус сказав: Не забороняйте йому, бо ніхто, хто створив чудо Моїм ім’ям, не може незабаром злословити Мене. Бо хто не проти вас, той за вас”.

(Флп. 1:15-18): “Дехто, щоправда, через заздрість і цікавість, а дехто з доброю прихильністю проповідує Христа. Одні через заздрість проповідують Христа не чисто, думаючи збільшити тяжкість уз моїх; а інші – з любові, знаючи, що я поставлений захищати благовістя. Але що до того? Як би не проповідували Христа, удавано чи щиро, я і тому радію і буду радіти”.

Правило 20. Про хрещення; який намір і яка сила хрещення

Глава 1. Віруючі в Господа повинні хреститися в ім’я Отця і Сина і Святого Духа.

(Мф. 28:19): “Тож ідіть, навчіть усі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа”.

(Ін. 3:3): “воістину, воістину кажу тобі, якщо хто не народиться згори, не може побачити Царства Божого”. І ще (Ін. 3:5): “воістину, воістину кажу тобі, якщо хто не народиться від води і Духа, не може увійти в Царство Боже”.

Глава 2. Який намір і яка сила хрещення? Через нього охрещений змінюється в розумі, слові й ділі і за даною йому силою стає тим самим, що й Той, Хто породив його.

(Ін. 3:6-8): “Народжене від плоті є плоть, а народжене від Духа є дух. Не дивуйся тому, що Я сказав тобі: маєте народитися згори. Дух дихає, де хоче, і голос його чуєш, а не знаєш, звідки приходить і куди йде: так буває з усяким, народженим від Духа”.

(Рим. 6:11): “Так і ви вважайте себе мертвими для гріха, а живими для Бога у Христі Іісусі, Господі нашому”.

(Рим. 6:3-7): “Невже ви не знаєте, що всі ми, хто хрестився у Христа Іісуса, у смерть Його хрестилися? Отже, ми поховалися з Ним хрещенням у смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, так і нам ходити в оновленому житті. Бо якщо ми з’єднані з Ним подобою смерті Його, то повинні бути з’єднані і подобою воскресіння, знаючи те, що стара наша людина розіп’ята з Ним, щоб скасовано було тіло гріховне, щоб нам не бути вже рабами гріха, бо той, хто помер, звільнився від гріха”.

(Кол. 2:11-12): “У Ньому ви й обрізані обрізанням нерукотворним, позбавленням гріховного тіла тіла плоті, обрізанням Христовим; будучи поховані з Ним у хрещенні, у Ньому ви й воскресли вірою в силу Бога, Який воскресив Його з мертвих”.

(Гал. 3:27-28): “усі ви, що у Христа хрестилися, у Христа зодягнулися. Немає вже іудея, ні язичника; немає раба, ні вільного; немає чоловічої статі, ні жіночої: бо всі ви одне у Христі Іісусі”.

(Кол. 3:9-11): “…скинувши з себе стару людину зі справами її і зодягнувшись у нову, що оновлюється в пізнанні за образом Того, Хто створив її, де немає ні Елліна, ні Іудея, ні обрізання, ні необрізання, варвара, Скіфа, раба, вільного, а все і в усьому Христос”.

Правило 21. Про причастя Тіла і Крові Христових, і який намір оного

Глава 1. І для самого вічного життя необхідне причастя Тіла і Крові Христових.

(Ін. 6:53-54): “Воістину, воістину кажу вам: якщо не будете їсти Плоті Сина Людського і пити Крові Його, то не матимете в собі життя. Той, хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, той має життя вічне”, та інше.

Глава 2. Той, хто приступає до Причастя, не розуміючи наміру, для якого дається причастя Тіла і Крові Христових, не отримує від цього користі, а той, хто причащається негідним чином, – засуджується.

(Ін. 6:53): “Воістину, воістину кажу вам: якщо не будете їсти Плоті Сина Людського і пити Крові Його, то не матимете в собі життя. Той, хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, той має життя вічне”. І трохи нижче (Ін. 6:61-63): “Але Іісус, знаючи Сам у Собі, що учні Його нарікають на те, сказав їм: “Чи це спокушає вас? Що ж, коли побачите Сина Людського, що сходить туди, де був раніше? Дух життєдайний, плоть не корисна нітрохи. Слова, які кажу Я вам, є дух і життя”.

(1Кор. 11:27-29): “Тому, хто їстиме хліб цей або питиме чашу Господню негідно, винен буде проти Тіла і Крові Господньої. Нехай випробовує себе людина, і в такий спосіб нехай їсть від цього хліба і п’є з цієї чаші. Бо хто їсть і п’є недостойно, той їсть і п’є осуд собі, не розмірковуючи про Тіло Господнє”.

Глава 3. З яким наміром треба їсти Тіло і пити Кров Господню? На згадку Господнього послуху навіть до смерті, щоб ті, хто живуть, жили вже не для себе, а для Того, Хто помер за них і Воскрес.

(Лк. 22:19-20): “І, взявши хліб і подякувавши, переломив, і подав їм, кажучи: Це тіло Моє, що за вас віддається; це робіть на Мою згадку. Також і чашу після вечері, кажучи: ця чаша є Новий Завіт у Моїй крові, що за вас проливається”.

(1Кор. 11:23-26): “Господь Іісус тієї ночі, в яку відданий був, узяв хліб, і, подякувавши, переломив, і сказав: Прийміть, їжте, це є Тіло Моє, що ломиться за вас, і це робіть на Мою пам’ять. Також і чашу після вечері, і сказав: ця чаша є новий завіт у Моїй Крові; це творіть, коли тільки будете пити, на Мій спомин. Бо щоразу, коли ви їсте цей хліб і п’єте цю чашу, смерть Господню сповіщаєте, доки Він прийде”.

(2Кор. 5:14-15): “Бо любов Христова охоплює нас, які міркують так: якщо один помер за всіх, то всі померли. А Христос за всіх помер, щоб ті, хто живуть, уже не для себе жили, а для того, хто помер за них і воскрес”.

(1Кор. 10:16-17): “Хліб, який переломлюємо, чи не є прилучення Тіла Христового? Один хліб, і ми багато хто одне тіло; бо всі причащаємося від одного хліба”.

Глава 4. Той, хто причащається Святих ( тайн), повинен співати Господа.

(Мф. 26:26): “І коли вони їли, Іісус узяв хліб і, благословивши, переломив і, роздаючи учням, сказав”, та інше. До цього додає (Мф. 26:30): “І, заспівавши, пішли на гору Елеонську”.

Правило 22. Як інший відчужується від Бога, і за допомогою чого робиться близьким Богові

Глава 1. Вчинення гріха відчужує від Господа і споріднює з дияволом.

(Ін. 8:34): “воістину, воістину кажу вам: усякий, хто чинить гріх, є раб гріха”.

(Ін. 8:44): “Ваш батько диявол; і ви хочете виконувати похоті батька вашого”.

(Рим. 6:20): “Бо, коли ви були рабами гріха, тоді були вільні від праведності”.

Глава 2. Близькість із Господом пізнається не за плотською спорідненістю, а за ретельністю у виконанні волі Божої.

(Ін. 8:47): “Хто від Бога, той слухає слова Божі”.

(Лк. 8:20-21): “І дали знати Йому: Матір і брати Твої стоять зовні, бажаючи бачити Тебе. Він сказав їм у відповідь: Матір Моя і брати Мої суть ті, що слухають слово Боже і виконують його”.

(Ін. 15:14): “Ви друзі Мої, якщо виконуєте те, що Я заповідаю вам”.

(Рим. 8:14): “Бо всі, керовані Духом Божим, є синами Божими”.

Правило 23. Про тих, кого долають навіть ті гріхи, яких ненавидять

Глава. Той, хто мимоволі втягується в гріх, повинен знати про себе, що ним володіє інший гріх, який йому передував, якому він добровільно служить, і яким уже вводиться і в ті гріхи, в які б не хотів впасти.

(Рим. 7:14-20): “Бо ми знаємо, що закон духовний, а я плотський, проданий гріху. Бо не розумію, що роблю: бо не те роблю, що хочу, а що ненавиджу, те роблю. Якщо ж роблю те, чого не хочу, то погоджуюся із законом, що він добрий, а тому вже не я роблю те, але гріх, що живе в мені. Бо знаю, що не живе в мені, тобто в плоті моїй, добре; бо бажання добра є в мені, але щоб зробити його, того не знаходжу. Доброго, якого хочу, не роблю, а зле, якого не хочу, роблю. Якщо ж роблю те, чого не хочу, то вже не я роблю те, але гріх, що живе в мені”.

Правило 24. Про брехню та істину

Глава. Не треба брехати, але в усякому разі треба говорити правду.

(Мф. 5:37): “Але нехай буде слово ваше: так, так; ні, ні; а що понад те, то від лукавого”.

(Еф.4,25): “відкинувши неправду, говоріть істину кожен ближньому своєму”.

(Кол. 3:9): “не кажіть неправди один одному”.

Правило 25. Про марнослів’я, і про спостереження, щоб промови були корисні

Глава 1. Не слід робити питань марних і спірних.

(2Тим. 2:14): “Це нагадуй, заклинаючи перед Господом не вступати в словесні суперечки, що нітрохи не служить на користь, а на розлад тих, хто слухає”.

(2Тим. 2:23): “Від дурних і неосвічених змагань ухиляйся, знаючи, що вони породжують сварки”.

Глава 2: Не слід вимовляти пустопорожнього слова, від якого немає ніякої користі. Бо говорити або й робити навіть добре не до творення віри, значить ображати Святого Божого Духа.

(Мф. 12:36): “Кажу ж вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь у день суду”.

(Еф.4.29-30): “Жодне гниле слово нехай не виходить із уст ваших, а тільки добре для повчання у вірі, щоб воно приносило благодать тим, хто слухає. І не ображайте Святого Духа Божого, Яким ви запечатані в день викуплення”.

Правило 26. На підтвердження того, що робимо або говоримо, треба, перш за все, користуватися свідченнями Писання, а потім уже й тим, що відомо із загального вжитку

Глава 1. Усяке слово або діло повинно підтверджуватися свідченням богонатхненного Писання, на засвідчення добрих і на осоромлення злонравних.

(Мф. 4,3-4): “І наблизився до Нього спокусник та й сказав: Коли Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це зробилося хлібами. Він же сказав йому у відповідь: Написано: не хлібом одним житиме людина, але всяким словом, що виходить із уст Божих”.

(Діян. 2:4): “І сповнилися всі Духа Святого, і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм провіщати”.

(Діян. 2:12-17): “І дивувалися всі, і, дивуючись, говорили один одному: що це означає? А інші, насміхаючись, казали: вони напилися солодкого вина. Петро ж, ставши з одинадцятьма, підніс голос свій і виголосив до них: Чоловіки Іудейські, і всі, що живуть у Єрусалимі, нехай буде вам відомо це, і слухатимуться слів моїх: вони не п’яні, як ви думаєте, бо тепер третя година дня, а це є передвіщене пророком Іоїлем: І буде останніми днями, говорить Бог, виллю з Духа Мого на кожну плоть, і пророкуватимуть (Іоїл. 2,28)” і т. д.

Глава 2. І відомим із природи та звичаю в гуртожитку слід користуватися на підтвердження того, що робимо або говоримо.

(Мф. 7:15-17): “Стережіться псевдопророків, що приходять до вас в овечій одежі, а в середині – вовки хижі. За плодами їхніми впізнаєте їх. Чи збирають з терну виноград, чи з будяків смокви? Так усяке дерево добре приносить і плоди добрі, а зле дерево приносить і плоди погані” та ін.

(Лк. 5:30-31): “нарікали й говорили учням Його: навіщо ви їсте й п’єте з митарями й грішниками? Іісус же сказав їм у відповідь: Не здорові мають потребу в лікарі, але хворі”.

(2Тим. 2:4-5): “Жоден воїн не зв’язує себе справами життєвими, щоб догодити воєначальнику. Якщо ж хто і подвизається, не увінчується, якщо незаконно подвизатиметься”.

 

Правило 27. Про уподібнення, за можливістю, Богу і Святим

Глава. Не повинно уподібнюватися тим, які чужі до вчення Господнього, а треба, за даною нам від Бога силою, наслідувати Бога і Святих Його.

(Мф. 20:25-28): “знаєте, що князі народів панують над ними, і вельможі панують над ними, а між вами нехай не буде так: а хто хоче між вами бути більшим, хай буде вам слугою; і хто хоче між вами бути першим, хай буде вам рабом, бо Син Людський прийшов не для того, щоб Йому служили, а щоб послужити, віддавши душу Свою на відкуплення багатьох”.

(Рим. 12:2): “Не пристосовуйтеся до цього віку, але змінюйтеся оновленням розуму вашого, щоб вам пізнавати, що є воля Божа”.

(1Кор. 11:1): “Будьте наслідувачами мене, як я Христа”.

Правило 28. Про розрізнення людей добрих і недобрих

Не слід просто і без дослідження захоплюватися людьми, які носять на собі личину істини, але треба впізнавати кожного за ознаками, які дані нам у Писанні.

(Мф. 7:15-16): “Стережіться псевдопророків, що приходять до вас в овечій одежі, а всередині – вовки хижі. За плодами їхніми впізнаєте їх”.

(Ін. 13:35): “По тому дізнаються всі, що ви Мої учні, якщо будете мати любов між собою”.

(1Кор. 12:3): “Тому кажу вам, що ніхто, хто говорить Духом Божим, не виголосить анафеми на Іісуса”.

Правило 29. Про те, як можемо запевняти у своєму званні

Кожен власними справами своїми повинен засвідчувати у своєму званні.

(Ін. 5:36): “самі діла ці, що Я роблю, свідчать про Мене, що Отець послав Мене”.

(Ін. 10:37-38): “Якщо Я не роблю діл Отця Мого, не вірте Мені; а якщо роблю, то, коли не вірите Мені, вірте ділам Моїм, щоб пізнати й повірити, що Отець у Мені і Я в Ньому”.

(2Кор. 6,3-4): “нікому ні в чому не ставимо затримки, щоб не було засуджено служіння, але в усьому показуємо себе, як служителі Божі, у великому терпінні, у лихах, у нуждених умовах, у тісних обставинах” та ін.

Правило 30. Про вшанування того, що присвячено Богу

 

Глава 1. Святині не повинно зневажати, приєднуючи до неї що-небудь із того, що служить для загального вжитку.

(Мф. 21,12-13): “Увійшов Іісус до храму Божого, і вигнав усіх тих, хто торгував і купував у храмі, і перекинув столи міняйл, і лавки тих, хто голубів продавав, і промовив до них: “Написано: Дім Мій домом молитви називатиметься, а ви зробили його розбійничим гніздом”.

(1Кор. 11:22): “Хіба у вас немає будинків на те, щоб їсти і пити? Чи нехтуєте церквою Божою і принижуєте незаможних?”.

(1Кор. 11:34): “А якщо хто голодний, нехай їсть удома, щоб збиратися вам не на осуд”.

Глава 2. Присвячене Богу доти повинно вшановувати як святиню, поки перебуває на те воля Божа.

(Мф. 23:37-38): “Єрусалиме, Єрусалиме, що б’є пророків і камінням б’є посланих до тебе! Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як птах збирає пташенят своїх під крила, та ви не захотіли! Ось, залишається вам дім ваш порожній”.

Правило 31. Про вживання того, що відокремлено для Святих

Глава. Відокремленого для тих, хто присвятив себе Богові, не повинно витримувати на інших, хіба будуть від цього надлишки.

(Мрк.7,26-29): “Та жінка була язичницею, родом сирофінікіянка, і просила Його, щоб вигнав біса з її дочки. Але Іісус сказав їй: Дай спершу наїстися дітям, бо недобре взяти хліб у дітей і кинути псам. Вона ж сказала Йому у відповідь: так, Господи; але й пси під столом їдять крихти в дітей. І сказав їй: за це слово, піди; біс вийшов із твоєї дочки”.

Правило 32. Про борги та сплату їх

Глава. З доброзичливістю треба віддавати кожному належне.

(Лк. 20:21-25): “І вони запитали Його: Учителю, ми знаємо, що Ти правдиво говориш і навчаєш, і не дивишся на обличчя, але істинно шляху Божого навчаєш; чи дозволено нам давати подать кесареві, чи ні? Він же, зрозумівши лукавство їхнє, сказав їм: Що ви Мене спокушаєте? Покажіть Мені динарій: чиє на ньому зображення і напис? Вони відповідали: кесареві. Він сказав їм: Отже, віддавайте кесареве кесареві, а Боже Богу”.

(Рим. 13:7-8): “віддавайте кожному належне: кому подати, подати; кому оброк, оброк; кому страх, страх; кому честь, честь. Не залишайтеся належними нікому нічим, крім взаємної любові”.

Правило 33. Про тих, хто спокушає і тих, кого спокушають

Глава 1. Спокушати не повинно.

(Мф. 18:6): “а хто спокусить одного з малих цих, що вірять у Мене, тому краще було б, якби повісили йому жорно млинове на шию і потопили його в глибині морській”. І ще (Мф. 18:7): “Горе світу від спокус, бо треба прийти спокусам; але горе тій людині, через яку спокуса приходить”.

(Рим. 14:13): “а краще судіть про те, як би не подавати братові нагоди до спотикання або спокуси”.

Глава 2. Усе протилежне волі Господній є спокуса.

(Мф. 16:21-23): “Відтоді Іісус почав відкривати учням Своїм, що Йому треба йти до Єрусалима, і багато постраждати від старійшин, і первосвящеників, і книжників, і бути вбитим, і на третій день воскреснути. І, відкликавши Його, Петро почав докоряти Йому: “Будь милостивий до Себе, Господи, нехай не буде цього з Тобою!”. Він же, обернувшись, сказав Петру: Відійди від Мене, сатано, ти Мені спокуса, бо думаєш не про те, що Боже, а що людське”.

Глава 3. Потрібно уникати і такої справи або слова, яке дозволено Писанням, коли інші чимось подібним спонукають до гріха, або до того, що втрачають скільки завгодно старанності до добра.

(1Кор. 8:4-13): “про вживання в їжу ідоложертвенного ми знаємо, що ідол у світі ніщо, і що немає іншого Бога, крім Єдиного. Бо хоч і є так звані боги, або на небі, або на землі, бо ж є багато богів і панів багато, – та в нас один Бог Отець, з Якого все, і ми для Нього, і один Господь Іісус Христос, Яким усе, і ми Ним. Але не у всіх таке знання: дехто й донині з совістю, що визнає ідолів, їсть ідоложертовне як жертви ідольські, і совість їхня, будучи немічною, оскверняється. Їжа не наближає нас до Бога: бо, чи їмо ми, нічого не набуваємо; чи не їмо, нічого не втрачаємо. Бережіться однак же, щоб ця свобода ваша не послужила спокусою для немічних. Бо якщо хто-небудь побачить, що ти, маючи знання, сидиш за столом у капищі, то совість його, як немічного, не спонукає і його їсти ідоложертвенне? І від знання твого загине немічний брат, за якого помер Христос. А таким чином звершуючи гріх проти братів і вражаючи немічну совість їхню, ви грішите проти Христа. І тому, якщо їжа спокушає брата мого, не буду їсти м’яса повік, щоб не спокусити брата мого”.

(1Кор. 9:4-7): “Чи ми не маємо влади їсти і пити? Чи не маємо влади мати супутницею сестру-дружину, як і інші Апостоли, і брати Господні, і Кіфа? Чи один я і Варнава не маємо влади не працювати? Який воїн служить коли-небудь на своєму утриманні? Хто, насадивши виноград, не їсть плодів його? Хто, пасучи стадо, не їсть молока від стада?” та ін.

Глава 4. Для того, щоб не спокусити когось, треба робити й те, що не є необхідним.

(Мф. 17:24-27): “Прийшли вони до Капернаума, то підійшли до Петра збирачі дидрахм, і сказали: “Чи не дасть Учитель ваш дидрахми?”. Він каже: так. І коли ввійшов він у дім, то Іісус, попередивши його, сказав: Як ти думаєш, Симоне, як ти думаєш, царі земні, з кого беруть мита чи подати, з синів своїх, чи зі сторонніх? Петро каже Йому: зі сторонніх. Іісус сказав йому: Отже, сини вільні, але, щоб нам не спокусити їх, піди на море, кинь вудь, і першу рибу, що попадеться, візьми, і, відкривши в неї рота, знайдеш статир, візьми його і віддай їм за Мене і за себе”.

Глава 5. У виконанні волі Господньої, хоч і спокушаються деякі, треба показувати непохитну відвагу.

(Мф. 15:11-14): “не те, що входить у уста, опоганює людину, але те, що виходить із уст, опоганює людину. Тоді учні Його, наблизившись, сказали Йому: Чи знаєш, що фарисеї, почувши це слово, спокусилися? Він же сказав у відповідь: Усяка рослина, яку не Отець Мій Небесний насадив, викоріниться; залиште їх: вони – сліпі вожді сліпих, а якщо сліпий веде сліпого, то обидва впадуть у яму”.

(Ін. 6:53): “воістину, воістину кажу вам: якщо не будете їсти Плоті Сина Людського і пити Крові Його, то не матимете в собі життя”. І трохи нижче: (Ін. 6:66-67): “Відтоді багато хто з учнів Його відійшли від Нього і вже не ходили з Ним. Тоді Іісус сказав дванадцятьом: Чи не хочете й ви відійти?”.

(2Кор. 2:15-16): “Бо ми Христові пахощі Богу в тих, хто спасається, і в тих, хто гине: для одних запах смертоносний на смерть, а для інших запах цілющий на життя. І хто здатний до цього?”.

 

Правило 34. Про обов’язок кожного бути для інших своєю мірою зразком чеснот

Глава. Про обов’язок кожного бути для інших своєю мірою взірцем чеснот.

(Мф. 11:29): “навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем”.

(2Кор. 9:2): “я знаю старанність вашу і хвалюся вами перед Македонянами, що Ахая приготовлена ще з минулого року; і ревність ваша заохотила багатьох”.

(1Сол. 1:6-7): “І ви стали наслідувачами нас і Господа, прийнявши слово в багатьох скорботах з радістю Духа Святого, так що ви стали взірцем для всіх віруючих у Македонії та Ахаїї”.

Правило 35. Про тих, хто принижує добре в інших

Глава. Хто бачить в іншому плід Святого Духа, що в усьому вирізняється рівним богочестям, і не Святому Духу його приписує, а привласнює супротивникові, той вимовляє хулу на самого Святого Духа.

(Мф. 12:22-25): “Тоді привели до Нього біснуватого сліпого й німого; і зцілив його, так що сліпий і німий став і говорити, і бачити. І дивувався весь народ, і говорив: чи це не Христос, син Давидів? Фарисеї ж, почувши це, сказали: Він виганяє бісів не інакше, як силою веельзевула, князя бісівського. Але Іісус, знаючи помисли їхні, сказав їм”.

(Мф. 12:28): “Якщо ж Я Духом Божим виганяю бісів, то, звичайно, Царство Боже дійшло до вас”. І далі додає

(Мф. 12:31-32): “Тому кажу вам: усякий гріх і хула простяться людям, а хула на Духа не проститься людям; якщо хто скаже слово на Сина Людського, проститься йому, а якщо хто скаже на Духа Святого, не проститься йому ні в цьому віці, ні в майбутньому”.

Правило 36. Про вшанування Святих і про прихильність до них

Глава. Тих, які дотримуються образу Господнього вчення, з усією ретельністю і з усякою честю слід приймати на славу Самого Господа. А хто не слухає і не приймає їх, той засуджується.

(Мф. 10:40): “Хто приймає вас, приймає Мене, а хто приймає Мене, приймає Того, Хто послав Мене”.

(Мф. 10:14-15): “А якщо хто не прийме вас і не послухає слів ваших, то, виходячи з дому або з міста того, обтрусіть прах від ніг ваших; істинно кажу вам: веселішою буде земля Содомська і Гоморрська в день суду, ніж місто те”.

(Ін. 13:29): “Той, хто приймає того, кого Я пошлю, приймає Мене; а той, хто приймає Мене, приймає Того, Хто послав Мене”.

(Флп. 2:25): “вважав за потрібне послати до вас Епафродита, брата, і співробітника, і сподвижника мого, а вашого посланця і служителя в моїй нужді”. І трохи нижче (Філ.2,29): “Прийміть же його в Господі з усякою радістю, і таких майте в повазі”.

Правило 37. Про тих, хто старається, у міру сил, милістю

Глава. Старанність, що виявляється в міру сил, хоча вона полягає і в найменших речах, сприятлива для Бога, навіть коли і жінки її виявляють.

(Мф. 10:42): “І хто напоїть одного з малих цих тільки чашею холодної води, в ім’я учня, істинно кажу вам, не втратить нагороди своєї”.

(Лк. 21,1-4): “Поглянувши ж, Він побачив багатих, що клали дари свої в скарбницю; побачив також і бідну вдову, що поклала туди дві лепти, і сказав: Істинно кажу вам, що ця бідна вдова найбільше поклала, бо всі ті з надлишку свого поклали на дарунок Богу, а вона з убогості своєї поклала все прожиток свій, який мала”.

(Мф. 26:6-10): “Коли ж Іісус був у Віфанії, в домі Симона прокаженого, приступила до Нього жінка з алавастровою посудиною світу дорогоцінного і вилила Йому, коли Він лежав, на голову. Побачивши це, учні Його обурилися і говорили: “До чого така трата? Бо можна було б продати це миро за велику ціну і дати жебракам. Але Іісус, зрозумівши це, сказав їм: “Що бентежите жінку? вона добру справу зробила для Мене”.

(Діян. 16:15): Про Лідію: “Коли ж охрестилася вона і домашні її, то просила нас, кажучи: “Коли ви визнали мене вірною Господу, то ввійдіть у дім мій і живіть у мене. І переконала нас”.

 

Правило 38. Як треба пригощати

Глава. Християнин і частування братам повинен робити негучне і просте.

(Ін. 6:8-11): “Один з учнів Його, Андрій, брат Симона Петра, каже Йому: Тут є в одного хлопчика п’ять хлібів ячмінних і дві рибки, але що це для такої безлічі? Іісус сказав: Веліть їм прилягти. Було ж на тому місці багато трави. Тож прилягли люди числом близько п’яти тисяч. Іісус, узявши хліби і воздавши подяку, роздав учням, а учні тим, хто лежав, також і риби, скільки хто хотів”.

(Лк. 10:38-42): “жінка, на ім’я Марфа, прийняла Його у свій дім; у неї була сестра, на ім’я Марія, яка сіла біля ніг Іісуса і слухала слово Його. Марфа ж дбала про велике частування і, підійшовши, сказала: Господи, чи Тобі потреби немає, що сестра моя одна мене залишила служити? скажи їй, щоб допомогла мені. Іісус же сказав їй у відповідь: Марфо! Марфо! ти дбаєш і метушишся про багато чого, а одне тільки потрібно; Марія ж обрала благу частину, яка не відніметься в неї”.

Правило 39. Про твердість у спокусах

Глава. Повинно бути не мінливим, але твердим у вірі, і не втрачати благ, придбаних у Господі.

(Мф. 13:20-21): “А посіяне на кам’янистих місцях означає того, хто чує слово і негайно з радістю приймає його; але не має в собі кореня і непостійний: коли настане скорбота або гоніння за слово, негайно спокушається”.

(1Кор. 15:58): “Отже, браття мої улюблені, будьте тверді, непохитні, завжди досягайте успіху в справі Господній”.

(Гал. 1:6): “Дивуюся, що ви від того, хто покликав вас благодаттю Христовою, так скоро переходите до іншого благовістя”.

Правило 40. Про тих, хто викладає нові вчення

Глава. Не слід терпіти тих, хто викладає нові вчення, хоча вони й прикидаються, для спокуси й переконання нетвердих.

(Мф. 24:4-5): “Стережіться, щоб хто не спокусив вас, бо багато хто прийде під ім’ям Моїм, і казатимуть: Я Христос, і багатьох спокусять”.

(Лк. 20:46-47): “остерігайтеся книжників, які люблять ходити в довгому одязі й люблять вітання в народних зібраннях, головування в синагогах і передвіряння на бенкетах, які поїдають домівки вдів і лицемірно довго моляться, вони візьмуть тим більший осуд”.

(Гал. 1:8-9): “Але якби навіть ми або Ангел з неба став благовістити вам не те, що ми благовістили вам, нехай буде анафема. Як раніше ми сказали, так і тепер ще кажу: хто благовістить вам не те, що ви прийняли, нехай буде анафема”.

 

Правило 41. Про відсікання спокусників, і про пощаду тих, які більш немічні

Глава 1. Треба відсікати все, що спокушає, хоча воно, мабуть, дуже близько до нас і необхідне для нас.

(Мф. 18:7-9): “Горе світові від спокус, бо треба прийти спокусам; але горе тій людині, через яку спокуса приходить. Якщо ж рука твоя або нога твоя спокушає тебе, відріж їх і кинь від себе: краще тобі ввійти в життя без руки або без ноги, ніж із двома руками і з двома ногами бути кинутому у вогонь вічний; і якщо око твоє спокушає тебе, вирви його й кинь від себе: краще тобі з одним оком увійти в життя, ніж із двома очима бути кинутому в геєну вогненну”.

Глава 2. Тих, які більш немічні у вірі, слід щадити і ретельно зводити їх до досконалості; втім, щадити без порушення заповіді Божої.

(Мф. 12:20-21): “тростини зламаної не зламає, і льону, що палить, не загасить, доки не принесе суду перемоги, і на ім’я Його сподіватимуться народи”.

(Рим. 14:1): “Немічного у вірі приймайте без суперечок про думки”.

(Гал. 6:1-2): “якщо і впаде людина в якийсь гріх, ви, духовні, виправляйте такого в дусі кротості, спостерігаючи кожен за собою, щоб не бути випробовуваним. Носіть тягарі один одного, і таким чином виконайте закон Христовий”.

Правило 42. Про те, що Господь прийшов виконати Закон

Глава. Про Господа треба думати, що Він прийшов не на спустошення Закону і Пророків, але для виконання і додавання тим, що ще досконаліше.

(Мф. 5:17): “Не думайте, що Я прийшов порушити закон або пророків: не порушити прийшов Я, але виконати”.

(Рим. 3:31): “ми знищуємо закон вірою? Ніяк; але закон утверджуємо”.

Правило 43. Про відмінність заповідей Закону і Євангелія

Глава 1. Як Закон забороняє погані вчинки, так Євангеліє забороняє найпотаємніші пристрасні рухи в душі.

(Мф. 5:21-22): “Ви чули, що сказано древнім: не вбивай, а хто вб’є, той підлягає суду. А Я кажу вам, що всякий, хто гнівається на брата свого марно, підлягає суду”.

(Рим. 2:28-29): “Бо не той іудей, хто такий за зовнішнім виглядом, і не те обрізання, що зовні, на плоті, а той іудей, хто внутрішньо такий, і те обрізання, що в серці, за духом, а не за буквою, – йому й похвала не від людей, а від Бога”.

Глава 2. Як Закон у кожній добрій справі вимагає досконалості від частки, так Євангеліє вимагає всецілої досконалості.

(Лк. 18:22): “все, що маєш, продай і роздай жебракам, і будеш мати скарб на небесах, і приходь, йди за Мною”.

(Кол. 2:11): “У Ньому ви й обрізані обрізанням нерукотворним, скиданням гріховного тіла плоті, обрізанням Христовим”.

Глава 3: Неможливо удостоїтися Небесного Царства тим, які не показали в собі, що євангельська правда більша за правду підзаконну.

(Мф. 5:20): “Бо, кажу вам, якщо праведність ваша не перевершить праведності книжників і фарисеїв, то ви не ввійдете в Царство Небесне”.

(Флп. 2:4-9): “хоча я можу сподіватися і на плоть. Якщо хто інший думає сподіватися на плоть, то більше я, обрізаний у восьмий день, з роду Ізраїлевого, коліна Веніамінового, Єврей від Євреїв, по вченню фарисея, по ревнощах гонитель Церкви Божої, по правді законній – непорочний. Але що для мене було перевагою, то заради Христа я вважав марністю. Та й усе вважаю марнотою заради переваги пізнання Христа Іісуса, Господа мого: для Нього я від усього відмовився, і все вважаю сміттям, щоб здобути Христа і опинитися в Ньому не зі своєю праведністю, що від закону, а з тією, що через віру в Христа, з праведністю від Бога по вірі”.

 

Правило 44. Про те, що тягар Господній легкий, а гріх важкий

Глава. Ярмо Христове благе і тягар Христовий легкий, упокоює тих, хто його на себе взяв; а все чуже Євангельському вченню – важке й обтяжливе.

(Мф. 11:28-30): “Прийдіть до Мене всі, хто трудиться і обтяжений, і Я заспокою вас; візьміть ярмо Моє на себе, і навчіться від Мене, бо Я смиренний і кроткий серцем, і знайдете спокій душам вашим, бо ярмо Моє благе, і тягар Мій легкий”.

Правило 45. Про рівне всіх вшанування і про смиренномудрість

Глава 1: Неможливо удостоїтися Небесного Царства тим, які у взаємному вшануванні один одного честі не наслідують дітей.

(Мф. 18:3): “Поправді кажу вам, якщо не навернетесь і не будете як діти, не ввійдете в Царство Небесне”.

Глава 2. Хто бажає в Царстві Небесному удостоїтися більшої слави, той повинен любити тут смиренність і приниження перед іншими.

(Мф. 18:4): “Отже, хто змириться, як це дитя, той і більше в Царстві Небесному”.

(Мф. 20:26): “але між вами нехай не буде так: а хто хоче між вами бути більшим, нехай буде вам слугою”.

(Мрк.10,44): “і хто хоче бути першим між вами, нехай буде всім рабом”.

(Флп. 2:3): “нічого не робіть за заздрістю або за марнославством, але за смиренномудрістю вважайте один одного вищим за себе”.

Правило 46. Про ретельний успіх у великому чи малому

Глава 1. Порівняно з порядком, якого дотримуємося в справах маловажних, вимагається від нас ретельність і в справах найважливіших.

(Лк. 13:15-16): “Чи не відв’язує кожен із вас вола свого або осла від ясел у суботу й не веде поїти? А цю дочку Авраамову, яку зв’язав сатана ось уже вісімнадцять років, чи не треба було звільнити від уз цих у день суботній?”.

(Лк. 18:1-7): “Сказав також їм притчу про те, що треба завжди молитися і не сумувати, кажучи: в одному місті був суддя, який Бога не боявся і людей не соромився. У тому ж місті була одна вдова, і вона, приходячи до нього, говорила: захисти мене від суперника мого. Але він довгий час не хотів. А потім сказав сам у собі: хоча я і Бога не боюся, і людей не соромлюся, але, як ця вдова не дає мені спокою, захищу її, щоб вона не приходила більше докучати мені. І сказав Господь: Чуєте, що говорить суддя неправедний? Чи Бог не захистить обраних Своїх, що волають до Нього день і ніч”.

(2Тим. 2:4-5): “Жоден воїн не зв’язує себе справами життєвими, щоб догодити воєначальнику. Якщо ж хто і подвизається, не увінчується, якщо незаконно подвизатиметься”.

Глава 2. Викриті в зневазі до найважливішого і в недбальстві про нього піддадуться більшому осуду порівняно з тими, хто і в менш важливому показав у собі страх внаслідок віри і ретельності внаслідок похвального прагнення.

(Лк. 11:31): “Цариця південна повстане на суд з людьми цього роду і засудить їх, бо вона приходила з меж землі послухати мудрості Соломонової; і ось, тут більше Соломона”.

(Мф. 12:41): “Ниневитяни повстануть на суд із родом цим, і засудять його, бо вони покаявся від проповіді Іони, і ось, тут більше Іони”.

Глава 3: Той, хто виявляє старанність у менш важливому, не повинен нехтувати найважливішим, але, виконуючи переважно найважливіші заповіді, зобов’язаний він встигати і в менш важливому.

(Мф. 23:23-24): “Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що даєте десятину з м’яти, анісу й кмину, а найважливіше в законі: суд, милість і віру – залишили; це належало робити, а того не залишати. Вожді сліпі, що оціджують комара, а верблюда поглинають!”

 

Правило 47. Про багатство і про злидні, і про те, що за ними послідує

Глава. Про те, що треба збирати собі скарб не на землі, а на небі; і про те, який є спосіб збирати скарб на небі.

(Мф. 6:19-20): “Не збирайте собі скарбів на землі, де моль і іржа винищують, і де злодії підкопують і крадуть, але збирайте собі скарби на небі, де ні моль, ні іржа не винищують, і де злодії не підкопують і не крадуть”.

(Лк. 12:33): “Продавайте маєтки ваші і давайте милостиню. Готуйте собі гаманці, що не старіють, скарб, що не скупиться на небесах”.

(Лк. 18:22): “все, що маєш, продай і роздай жебракам, і будеш мати скарб на небесах”.

(1Тим. 6:18-19): “щоб вони благодіяли, багатіли добрими справами, були щедрі й товариські, збираючи собі скарб, добру основу для майбутнього, щоб досягти вічного життя”.

Правило 48. Про доброчинність братам, і про заняття для цього роботою

Глава 1. Треба бути милостивим і щедрим. Хто не такий, той засуджується.

(Мф. 5:7): “Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть”.

(Лк. 6:30): “Кожному, хто просить у тебе, давай”.

(Рим. 1:31-32): “нелюбовні, непримиренні, немилостиві. Вони знають праведний суд Божий, що ті, хто чинить такі справи, гідні смерті”.

(1Тим. 6:18): “були щедрі й товариські”.

Глава 2. Хто має в себе більше, ніж скільки потрібно на потреби життєві, той зобов’язаний все це вживати на доброчинність, за заповіддю Господа, який і дарував нам усе, що не маємо.

(Лк. 3:11): “у кого два одяги, той дай бідному, і в кого є їжа, роби те саме”.

(1Кор. 4:7): “Що ти маєш, чого б не отримав?”.

(2Кор. 8:14-15): “ваш надлишок на поповнення їхньої нестачі; а після їхній надлишок на поповнення вашої нестачі, щоб була рівномірність, як написано: “хто зібрав багато, той не мав зайвого, а хто мало, той не мав нестачі” (Вих. 16:18)”.

Глава 3. За словом Господнім треба не збагачуватися, але бути жебраком.

(Лк. 6:20): “Блаженні убогі духом, бо ваше є Царство Боже”.

(Лк. 6:24): “горе вам, багаті! бо ви вже отримали свою втіху”.

(2Кор. 8:2): “і глибока убогість їхня надлишкова в багатстві їхньої привітності”.

(1Тим. 6:9-10): “А ті, хто бажає збагачуватися, впадають у спокусу й у тенета, а також у багато нерозважливих і шкідливих похотей, що занурюють людей у лихо та злидні, адже корінь усіх лих – це грошолюбство, якому, віддаючись, дехто ухилився від віри, і сам себе наражає на багато скорбот”.

Глава 4. Не слід дбати про надлишок потрібного для життя, і докладати старань до перенасичення і до пишноти; але треба бути чистим від усякого виду марнославства і щегольства.

(Лк. 12:15): “дивіться, стережіться марнотратства, бо життя людини не залежить від достатку її майна”.

(1Тим. 2:9): “прикрашали себе не плетінням волосся, не золотом, не перлами, не багатоцінним одягом”.

(1Тим. 6:8): “Маючи їжу та одяг, будемо задоволені тим”.

Глава 5. Не слід турбуватися про власну свою нужду, і покладати надію на приготоване для теперішнього життя, але треба доручати себе Богові.

(Мф. 6:24-34): “Ніхто не може служити двом панам, бо або одного буде ненавидіти, а іншого любити; або одному буде старанно служити, а про іншого не дбати. Не можете служити Богові й мамоні. Тому кажу вам: не дбайте для душі вашої, що вам їсти і що пити, ні для тіла вашого, у що одягнутися. Чи душа не більша за їжу, а тіло за одяг? Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають у житниці; і Отець ваш Небесний живить їх. Чи ви не набагато кращі за них? Та й хто з вас, піклуючись, може додати собі зросту хоча б на один лікоть? І про одяг що дбаєте? Подивіться на польові лілії, як вони ростуть: не трудяться, не прядуть; але кажу вам, що й Соломон в усій славі своїй не вдягався так, як усяка з них; якщо ж траву польову, що сьогодні їстиметься, а завтра буде вкинута в піч, Бог так вбирає, то скільки ж більше за вас, маловіри! Тож не турбуйтеся й не кажіть: що нам їсти? чи що пити? чи в що вдягнутися? бо всього цього шукають язичники, і тому що Отець ваш Небесний знає, що ви маєте потребу в усьому цьому. Шукайте ж передусім Царства Божого та правди Його, і це все додасться вам. Тож не дбайте про завтрашній день, бо завтрашній сам буде дбати про своє: досить для кожного дня своєї турботи”.

(Лк. 12:16-19): “В одного багатого чоловіка був добрий врожай у полі; і він міркував сам із собою: що мені робити? нікуди мені зібрати плодів моїх? І сказав: ось що зроблю: зламаю житниці мої і побудую великі, і зберу туди весь хліб мій і все добро моє, і скажу душі моїй: душа, багато добра лежить у тебе на багато років, спочивай, їж, пий, веселися” тощо.

(1Тим. 6:17): “Багатих у теперішньому віці перестерігай, щоб вони не високо думали про себе і сподівалися не на багатство невірне, а на Бога живого, що дає нам усе рясно для насолоди”.

Глава 6. Треба дбати і мати піклування про потреби братів, з волі Господньої.

(Мф. 25:34-36): “Приходьте, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу, бо Я жадав, і ви дали Мені їсти, і жадав, і ви напоїли Мене, був я мандрівник, і ви прийняли Мене, був я голий, і ви вдягли Мене, хворів я, і ви відвідали Мене, був я у в’язниці, і ви прийшли до Мене”. І незабаром потім

(Мф. 25:40): “істинно кажу вам: так як ви зробили це одному з цих братів Моїх менших, то зробили Мені”.

(Ін. 6:5): “підвівши очі й побачивши, що безліч народу йде до Нього, каже Филипу: де нам купити хліба, щоб його нагодувати?” та ін.

(1Кор. 16:1-2): “При зборі ж для святих робіть так, як я встановив у церквах Галатійських. У перший день тижня кожен з вас нехай відкладає у себе і зберігає, скільки дозволить йому стан, щоб не робити зборів, коли я прийду”.

Глава 7. Хто в силах, той повинен працювати і ділитися з тими, хто має потребу. Бо хто не хоче працювати, той не визнається гідним і їсти.

(Мф. 10,10): “Той, хто трудиться, гідний прожитку”.

(Діян. 20:35): “У всьому показав я вам, що, так трудячись, треба підтримувати слабких і пам’ятати слова Господа Іісуса, бо Він Сам сказав: блаженніше давати, ніж приймати”.

(Еф.4,28): “Хто крав, уперед не кради, а краще трудися, роблячи своїми руками корисне, щоб було з чого приділяти нужденному”.

(2Сол. 3:10): “коли ми були у вас, то заповідали вам це: якщо хто не хоче трудитися, той і не їж”.

Правило 49. Про того, хто вступає в тяжбу і шукає задоволення собі або іншому

Глава 1. Не слід входити в тяжбу навіть про одяг, необхідний для прикриття свого тіла.

(Лк. 6:29-30): “Тому, хто вдарив тебе по щоці, підстав і іншу, і тому, хто забирає в тебе верхній одяг, не перешкоджай узяти й сорочку. Кожному, хто просить у тебе, давай, і від того, хто взяв твоє, не вимагай назад”.

(1Кор. 6:1): “Як сміє хто у вас, маючи справу з іншим, судитися у нечестивих, а не у святих?”. І трохи нижче

(1Кор. 6:7-8): “І те вже вельми принизливо для вас, що ви маєте тяжби між собою. Для чого б вам краще не залишатися скривдженими? Для чого б вам краще не терпіти поневірянь? Але ви самі кривдите і забираєте, і до того ж у братів”.

Глава 2. Не слід сваритися, або мстити самому за себе, але, за Господньою заповіддю, якщо можна з усіма треба мати мир.

(Мф. 5:38-39): “Ви чули, що сказано: око за око і зуб за зуб. А Я кажу вам: не чини опору злому. Але хто вдарить тебе в праву щоку твою, зверни до нього й іншу”.

(Мрк.9,50): “Майте в собі сіль любов, і мир майте між собою”.

(Рим. 12:17-19): “нікому не відплачуйте злом за зло, але дбайте про добро перед усіма людьми. Якщо можливо з вашого боку, будьте в мирі з усіма людьми. Не мстіться за себе, улюблені, але дайте місце гніву Божому”.

(2Тим. 2:24): “рабу ж Господньому не повинно сваритися, але бути привітним до всіх, учительним, незлобивим”.

 

Глава 3: Навіть у помсті за образу іншому не слід мстити тому, хто образив.

(Мф. 26:50-52): “Тоді підійшли й поклали руки на Іісуса, і взяли Його. І ось, один із тих, що були з Іісусом, простягнувши руку, витягнув меч свій і, вдаривши раба первосвященика, відтяв йому вухо. Тоді каже йому Іісус: Поверни меч твій на його місце, бо всі, хто взяв меч, мечем загинуть”.

(Лк. 9:52-55): “і послав вісників перед обличчям Своїм; і вони пішли, і ввійшли в селище Самарянське, щоб приготувати для Нього, та там не прийняли Його, бо Він мав вигляд того, хто мандрує до Єрусалима. Побачивши те, учні Його, Іаков та Іоанн, сказали: Господи, чи хочеш, ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і винищив їх, як і Ілля зробив? Але Він, звернувшись до них, заборонив їм”.

Правило 50. Про мир і примирення

Глава. Маємо й інших переконувати до миру у Христі.

(Мф. 5:9): “Блаженні миротворці, бо вони будуть названі синами Божими”.

(Ін. 14:27): “Мир залишаю вам, мир Мій даю вам”.

Правило 51. Яким має бути той, хто робить замах виправити ближнього

Глава. Спершу треба себе самого виправити від якого б то не було недоліку, і тоді вже звинувачувати в ньому іншого.

(Мф. 7:3-5): “І що ти дивишся на сучок в оці брата твого, а колоди в твоєму оці не відчуваєш? Або як скажеш братові твоєму: дай, я вийму сучок з ока твого, а ось, у твоєму оці колода? Лицемір! вийми спочатку колоду з твого ока і тоді побачиш, як вийняти сучок з ока брата твого”.

(Рим. 2:1-3): “Отже, невиправданий ти, кожна людина, що судить іншого, бо тим самим судом, яким судиш іншого, засуджуєш себе, бо, судячи іншого, робиш те саме. А ми знаємо, що воістину є суд Божий на тих, хто робить такі справи. Невже думаєш ти, людино, що уникнеш суду Божого”.

Правило 52. Про скорботу, коли бачиш тих, хто грішить; як слід поводитися з ними, коли їх бігати, і коли приймати у своє товариство

Глава 1. Не байдуже дивитися треба на тих, хто грішить, але сумувати і плакати за ними.

(Лк. 19:41-42): “І коли наблизився до міста, то, дивлячись на нього, заплакав за нього, і сказав: “О, якби й ти хоча б цього твого дня довідався, що слугує для світу твого! Але це приховано нині від очей твоїх”.

(1Кор. 5:1-2): “Є вірна чутка, що у вас з’явилася розпуста, і до того ж така розпуста, якої не чути навіть у язичників, що хтось замість дружини має дружину батька свого. І ви загордилися, замість того, щоб краще плакати, щоб вилучено було з-поміж вас того, хто вчинив таке діло”.

(2Кор. 12:21): “щоб знову, коли прийду, не принизив мене у вас Бог мій, і щоб не оплакувати мені багатьох, котрі згрішили колись і не покаявся в нечистоті, блудодійстві й розпусті, що робили”.

Глава 2: Не слід мовчати, бачачи тих, хто грішить.

(Лк. 17:3): “Якщо ж згрішить проти тебе брат твій, виговори йому” та ін.

(Еф.5,11): “не беріть участі в безплідних справах темряви, але й викривайте”.

Глава 3. Входити в зближення з тими, хто грішить, ні для чого іншого не повинно, а тільки для того, щоб спонукати їх до покаяння, якщо якимось способом можна це зробити без гріха.

(Мф. 9:10-13): “багато жебраків і грішників прийшли й лягли з Ним та Його учнями. Побачивши те, фарисеї сказали учням Його: “Для чого Учитель ваш їсть і п’є з митарями та грішниками?”. Іісус же, почувши це, сказав їм: Не здорові мають потребу в лікареві, але хворі, підіть, навчіться, що значить: милості хочу, а не жертви? Бо Я прийшов закликати не праведників, а грішників до покаяння”.

(Лк. 15:1-4): “Наближалися до Нього всі митарі та грішники слухати Його. Фарисеї ж і книжники нарікали, кажучи: Він приймає грішників і їсть із ними. Але Він сказав їм таку притчу: “Хто з вас, маючи сто овець і загубивши одну з них, не залишить дев’яноста дев’яти в пустелі і не піде за зниклою, поки не знайде її?”.

(2Сол. 3:14-15): “Якщо ж хто не послухає слова нашого в цьому посланні, того майте на зауваженні і не спілкуйтеся з ним, щоб присоромити його. Але не вважайте його за ворога, а наставляйте, як брата”.

(2Кор. 2:5-7): “Якщо ж хто засмутив, то не мене засмутив, але частково, – щоб не сказати багато, – і всіх вас. Для такого досить цього покарання від багатьох, так що вам краще вже пробачити його й утішити, щоб він не був поглинутий надмірним сумом”.

Глава 4. Відвертатися повинно від тих, які перебувають у гріху своєму, після вживання всілякого про них піклування.

(Мф. 18:15-17): “Коли ж згрішить проти тебе брат твій, піди й викрий його між тобою і ним одним; якщо послухає тебе, то придбав ти брата твого; якщо ж не послухає, візьми з собою ще одного або двох, щоб вустами двох або трьох свідків підтвердилося кожне слово; якщо ж не послухає їх, скажи церкві; а якщо і церкві не послухає, то нехай буде він тобі, як язичник і митар”.

 

Правило 53. Який осуд тим, які за завдану їм, на їхню думку, образу пам’ятають зло

Глава 5: Християнин не повинен пам’ятати зла, але зобов’язаний від серця прощати тим, які згрішили перед ним.

(Мф. 6:15,14): “А якщо не будете прощати людям гріхи їхні, то й Отець ваш не пробачить вам гріхів ваших. Бо якщо ви будете прощати людям їхні гріхи, то простить і вам Отець ваш Небесний”.

Правило 54. Про виголошення судження, і про зволікання в судженні

Глава 1. Не слід засуджувати один одного за те, що дозволено Писанням.

(Мф. 7:1-2): “Не судіть, щоб не судимі були, бо яким судом судите, таким будете судимі”.

(Лк. 6:37): “Не судіть, і не будете судимі; не засуджуйте, і не будете засуджені”.

(Рим. 14:2-6): “інший упевнений, що можна їсти все, а немічний їсть овочі. Хто їсть, не принижуй того, хто не їсть; і хто не їсть, не засуджуй того, хто їсть, бо Бог прийняв його. Хто ти, що засуджуєш чужого раба? Перед своїм Господом стоїть він, або падає. І буде відновлений, бо сильний Бог відновити його. Інший відрізняє день від дня, а інший судить про всякий день однаково. Усякий чини за посвідченням свого розуму. Хто розрізняє дні, для Господа розрізняє; і хто не розрізняє днів, для Господа не розрізняє. Хто їсть, для Господа їсть, бо дякує Богові; а хто не їсть, для Господа не їсть, і дякує Богові”. І незабаром потім (Рим. 14:12-13): “кожен із нас за себе дасть звіт Богові. Не будемо ж більше судити один одного”.

(Кол. 2:16-17): “нехай ніхто не засуджує вас за їжу, або питво, або за якесь свято, або за новий місяць, або за суботу: це є тінь майбутнього”.

Глава 2. Не слід зволікати в судженні про те, що дозволено в Писанні.

(Рим. 14:22-23): “Блаженний, хто не засуджує себе в тому, що обирає. А той, хто сумнівається, якщо їсть, засуджується, бо не по вірі; а все, що не по вірі, гріх”.

(Кол. 2:20-22): “Отже, якщо ви з Христом померли для стихій світу, то для чого ви, як ті, що живуть у світі, тримайтеся постанов: “не чіпай”, “не їж”, “не торкайся”, – що все зотліває від вживання, – за заповідями і вченням людським?”.

Глава 3. Не слід судити про невідоме.

(1Кор. 4,5): “Тому не судіть ніяк завчасно, доки не прийде Господь, Який і висвітлить приховане в темряві, і виявить сердечні наміри, і тоді кожному буде похвала від Бога”.

Глава 4. Не слід судити з лицемірством.

(Ін. 7:23-24): “Якщо в суботу приймає людина обрізання, щоб не був порушений закон Мойсея, – чи на Мене обурюєтеся за те, що Я всього чоловіка зцілив у суботу? Не судіть за зовнішністю, але судіть судом праведним”.

Глава 5. Нікого не повинно засуджувати, перш ніж у його присутності ретельно досліджена справа його, хоча й багато тих, хто звинувачує.

(Ін. 7:50-51): “Никодим, що приходив до Нього вночі, будучи один із них, каже їм: Чи судить закон наш людину, якщо спершу не вислухають її і не дізнаються, що вона робить?”.

(Діян. 25:14-16): “І як вони провели там багато днів, то Фест запропонував цареві справу Павлову, кажучи: тут є людина, залишена Феоксом в кайданах, на яку, коли я перебував у Єрусалимі, зі скаргою з’явилися первосвященики та старійшини Іудейські, вимагаючи засудження її. Я відповів їм, що в римлян немає звичаю видавати яку-небудь людину на смерть, перш ніж обвинувачений матиме обвинувачів у наявності і отримає свободу захищатися проти обвинувачення”.

Правило 55. Про старанність до Бога, про сповідування Божих обдарувань, і про подяку за них

Глава 1. Треба знати і сповідувати, що від Бога дається всякий благий дар і терпіння самих страждань за Христа.

(Ін. 3:27): “не може людина нічого брати на себе, якщо не буде дано їй з неба”.

(1Кор. 4:7): “Що ти маєш, чого б не отримав?”.

(Еф.2,8-9): “благодаттю ви врятовані через віру, і це не від вас, Божий дар: не від справ, щоб ніхто не хвалився”.

(Флп. 1:28-30): “І це від Бога, бо вам дано заради Христа не тільки вірити в Нього, а й страждати за Нього таким же подвигом” та ін.

Глава 2. Не мовчати про благодіяння Божі, але дякувати за них треба.

(Лк. 8:38-39): “Чоловік же, з якого вийшли біси, просив Його, щоб бути з Ним. Але Іісус відпустив його, сказавши: Повернися в дім твій, і розкажи, що сотворив тобі Бог. Він пішов і проповідував по всьому місту, що створив йому Іісус”.

(Лк. 17:12-19): “І коли входив Він в одне селище, зустріли Його десять чоловік прокажених, які зупинилися вдалині й голосним голосом промовляли: Іісусе, Наставнику, помилуй нас. Побачивши їх, Він сказав їм: ідіть, покажіться священикам. І коли вони йшли, очистилися. Один же з них, бачачи, що зцілений, повернувся, голосним голосом прославляючи Бога, і впав униз до ніг Його, дякуючи Йому, і це був Самарянин. Тоді Іісус сказав: Чи не десять очистилися? Де ж дев’ятеро? Як вони не повернулися віддати славу Богові, окрім цього чужинця? І сказав йому: встань, іди; віра твоя врятувала тебе”.

(1Кор. 15:10): “благодаттю Божою є те, що є”.

(1Тим. 4:4): “Бо всяке творіння Боже добре, і ніщо не є несправедливим, якщо його приймають із вдячністю”.

Правило 56. Про молитву; коли, про що, як і за кого треба молитися

Глава 1. Постійно треба перебувати в молитвах і пильнуваннях.

(Мф. 7:7-8): “Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам; бо кожен, хто просить, отримує, і той, хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють”, та інше.

(Лк. 18:1-2): “Сказав також їм притчу про те, що треба завжди молитися і не сумувати, кажучи: в одному місті був суддя”, та інше.

(Лк. 21:34-36): “Дивіться ж за собою, щоб серця ваші не обтяжувалися об’їданням і пияцтвом і турботами життєвими, і щоб день той не спіткав вас раптово, бо він, як мережа, знайде на всіх, хто живуть по всьому обличчю земному, тож пильнуйте в усякому часі та моліться, щоб сподобитися уникнути всіх цих майбутніх нещасть і постати перед Сином Людським”.

(Кол. 4:2): “Будьте постійні в молитві, пильнуючи в ній із вдячністю”.

(1Сол. 5:16-17): “Завжди радійте. Невпинно моліться”.

Глава 2. Спершу треба дякувати Богові за найнеобхідніше для щоденної тілесної потреби, а потім вживати це.

(Мф. 14:19): “і, взявши п’ять хлібів і дві риби, подивився на небо, благословив і, переламавши, дав хліби учням, а учні – народу”.

( Діян. 27:35): “Сказавши це і взявши хліб, він подякував Богові перед усіма і, розламавши, почав їсти”.

(1Тим. 4:4): “Бо всяке творіння Боже добре, і ніщо не є несправедливим, якщо його приймають із вдячністю”.

Глава 3. Той, хто молиться, не повинен говорити зайвого, просити в Господа чогось тлінного й негідного.

(Мф. 6:7-8): “А молячись, не говоріть зайвого, як язичники, бо вони думають, що в багатослів’ї своєму будуть почуті; не уподібнюйтеся їм, бо знає Отець ваш, чого ви потребуєте, перш ніж ви проситимете в Нього”.

(Лк. 12:29-30): “Отже, не шукайте, що вам їсти, або що пити, і не турбуйтеся, бо всього цього шукають люди цього світу, а Отець ваш знає, що ви маєте потребу в тому”.

Глава 4. Як треба молитися і в якому душевному стані.

(Мф. 6:9-10): “Отче наш, що є на небесах! Нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя”.

(Мк. 11:25): “І коли стоїте на молитві, прощайте, якщо що маєте на кого”.

(1Тим. 2:8): “Тож бажаю, щоб на всякому місці виголошували молитви мужі, підносячи чисті руки, без гніву і сумніву”.

Глава 5. Треба молитися один за одного і за предстоятелів слова істини.

(Лк. 22:31-32): “І сказав Господь: Симоне! Симоне, оце сатана просив, щоб сіяти вас як пшеницю, але Я молився за тебе, щоб не збідніла віра твоя”.

(Еф. 6, 18-20): “Усякою молитвою і проханням моліться в усякий час духом, і намагайтеся про це саме з усякою постійністю і молінням за всіх святих і за мене, щоб мені було дано було слово – вустами моїми відкрито і з відвагою сповіщати таємницю благовістя, для якого я виконую посольство у кайданах, щоб я сміливо проповідував, як мені належить”.

(2Сол. 3:1): “Отже, моліться за нас, браття, щоб слово Господнє поширювалося і прославлялося, як і у вас”.

Глава 6. Треба молитися і про ворогів.

(Мф. 5:44-45): “моліться за тих, хто вас кривдить, і за тих, хто вас переслідує, щоб ви були синами Отця вашого Небесного”.

Глава 7. Молитися або пророкувати чоловікові не повинно з покритою, а жінці – з відкритою головою.

(1Кор. 11:3-5): “Хочу також, щоб ви знали, що всякому чоловікові голова Христос, дружині голова – чоловік, а Христу голова – Бог. Усякий чоловік, що молиться або пророкує з покритою головою, посоромить свою голову. І всяка дружина, що молиться або пророкує з відкритою головою, посоромить свою голову”.

Правило 57. Про звеличення заслугами

Глава 1. Не слід високо про себе думати через свої заслуги, і принижувати інших.

(Лк. 18:9-14): “Сказав також деяким, які впевнені були в собі, що вони праведні, і принижували інших, наступну притчу: двоє людей увійшли до храму помолитися: один фарисей, а інший митар. Фарисей, ставши, молився сам у собі так: Боже! дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, кривдники, перелюбники, або як цей митар: пощуся двічі на тиждень, даю десяту частину з усього, що купую. Митар же, стоячи вдалині, не смів навіть підняти очей на небо, але, б’ючи себе в груди, говорив: Боже, будь милостивий до мене, грішника! Кажу вам, що цей пішов виправданим у дім свій більше, ніж той: бо всякий, хто підносить сам себе, принижений буде, а той, хто принижує себе, піднесеться”.

Правило 58. Про набуття і про повідомлення іншим Божих обдарувань

Глава 1. Не слід думати, що дар Божий купується грошима, або іншою якоюсь вигадкою.

(Діян. 8:18-23): “Симон же, побачивши, що через покладання рук Апостольських подається Дух Святий, приніс їм гроші, кажучи: “Дайте і мені владу цю, щоб той, на кого я покладу руки, отримував Духа Святого. Але Петро сказав йому: Срібло твоє нехай буде на погибель із тобою, бо ти надумав дар Божий отримати за гроші. Немає тобі в цьому частки і жереба, бо серце твоє неправе перед Богом. Тож покайся в цьому гріху твоєму, і молися Богові: можливо, опуститься тобі помисел серця твого, бо бачу тебе сповненого гіркої жовчі і в узах неправди”.

Глава 2. Кожному, у міру віри, даються від Бога дарування на користь.

(Рим. 12:6): “маємо різні обдарування, то, чи маєш пророцтво, пророкуй у міру віри”.

(1Кор. 12:7-10): “кожному дається прояв Духа на користь. Одному дається Духом слово мудрості, іншому – слово знання, тим же Духом; іншому – віра, тим же Духом; іншому – дари зцілень, тим же Духом; іншому – чудотворення, іншому – пророцтво, іншому – розрізнення духів, іншому – різні мови, іншому – тлумачення мов”.

Глава 3. Той, хто приймає благодать Божу даром, повинен даром давати її, а не торгувати нею за власними своїми примхами.

(Мф. 10:8-9): “Хворих зцілюйте, прокажених очищайте, мертвих воскрешайте, бісів виганяйте; даром одержали, даром давайте. Не беріть із собою ні золота, ні срібла, ні міді в пояси свої, ні торби на дорогу, ні двох одягів, ні взуття, ні посоха”.

(Діян. 3:6-7): “Петро сказав: Срібла й золота не маю, а що маю, те даю тобі: в ім’я Іісуса Христа Назорея вставай і ходи. І, взявши його за праву руку, підняв”.

(1Сол. 2:5-8): “ніколи не було у нас перед вами ні слів пестощів, як ви знаєте, ні видів користі: Бог свідок! Не шукаємо слави людської ні від вас, ні від інших: ми могли з’явитися з поважністю, як Апостоли Христові, але були тихі серед вас, подібно до того, як годувальниця ніжно обходиться з дітьми своїми. Так ми, з ревності до вас, захотіли передати вам не тільки благовістя Боже, а й душі наші, бо ви стали нам люб’язні”.

Глава 4. Хто з вдячністю прийняв перший Божий дар, і ретельно обробляв його на славу Божу, той сподобляється й інших дарів. А хто не такий, той позбавляється дару колишнього, не удостоюється дару для нього приготованого і піддається покаранню.

(Мф. 13:10-14): “І, наблизившись, учні сказали Йому: Для чого притчами говориш їм? Він сказав їм у відповідь: Для того, що вам дано знати таємниці Царства Небесного, а їм не дано, бо хто має, тому дано буде, і примножиться, а хто не має, в того відніметься і те, що має, бо кажу їм притчами, бо вони, бачачи, не бачать, і, чуючи, не чують, і не розуміють; і збувається над ними пророцтво Ісайї”.

(Мф. 25:14-17): “Бо Він вчинить, як чоловік, що, вирушаючи в чужу країну, покликав рабів своїх і доручив їм маєток свій, і одному дав він п’ять талантів, іншому – два, іншому – один, кожному за його силою, і негайно відправився. Той, хто отримав п’ять талантів, пішов, ужив їх у діло і придбав інші п’ять талантів; так само і той, хто отримав два таланти, придбав інші два”. І трохи нижче (Мф. 25:29-30): “бо кожному, хто має, дасться і примножиться, а в того, хто не має, відніметься і те, що має; а негідного раба викиньте в темряву зовнішню: там буде плач і скрегіт зубів”.

 

Правило 59. Про честь і славу людську

Глава. Християнин не повинен бути упередженим до слави людської, і прив’язаним до честі, що перевищує міру, але зобов’язаний виправляти тих, які надають йому таку честь, або думають про нього більше, ніж належить.

(Мф. 19:16-17): “І ось хтось, підійшовши, сказав Йому: Учителю благий, що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне? Він же сказав йому: Що ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, як тільки один Бог”.

(Ін. 5:41): “Не приймаю слави від людей”. І трохи нижче (Ін. 5:44): “Як ви можете вірувати, коли один від одного славу приймаєте, а слави, яка від Єдиного Бога, не шукаєте?”.

(Лк. 11:43): “Горе вам, фарисеї, що любите головування в синагогах і вітання в народних зборах”.

(1Сол. 2:5-6): “ніколи не було в нас перед вами ні слів пестощів, як ви знаєте, ні видів корисливості: Бог свідок! Не шукаємо слави людської ні від вас, ні від інших”.

(Діян. 10:25-26): “Коли Петро входив, Корнилій зустрів його і вклонився, впавши до ніг його. Петро ж підняв його, кажучи: встань; я теж людина”.

(Діян. 12:21-23): “У призначений день Ірод, одягнувшись у царський одяг, сів на піднесеному місці і говорив до них; а народ вигукував: це голос Бога, а не людини. Але раптом Ангел Господній вразив його за те, що він не віддав слави Богові; і він, будучи роз’їдений черв’яками, помер”.

Правило 60. Про відмінність Божих обдарувань, і про взаємну згоду тих, які за цими обдаруваннями стоять вище або нижче

Глава. Оскільки обдарування Духа різні, і як один не може прийняти всіх обдарувань, так і всі приймають не одне й те саме обдарування; то треба кожному цнотливо і з вдячністю перебувати в даному йому обдаруванні, і всім бути узгодженими між собою в любові Христовій, як членам у тілі. А тому нижчий за обдаруваннями, порівняно з тим, хто перевершує його, не повинен впадати у відчай, а вищий – зневажати меншого. Бо той, хто розділився між собою, і ті, хто повстають один на одного, гідні погибелі.

(Мф. 12:25): “усяке царство, що розділилося саме в собі, спорожніє; і всяке місто або дім, що розділився сам у собі, не встоїть”.

(Гал. 5:15): “Якщо ж один одного гризете і з’їдаєте, стережіться, щоб ви не були винищені один одним”.

(Ін. 17:20-21): “Не про них тільки молю, але й про тих, хто вірує в Мене за їхнім словом, нехай будуть усі єдині, як Ти, Отче, у Мені, і Я в Тобі,(так) і вони нехай будуть у Нас одне”.

(Діян. 4:32): “У безлічі ж тих, хто увірував, було одне серце й одна душа, і ніхто нічого зі свого майна не називав своїм, але все в них було спільне”.

(Рим. 12:3-6): “кажу: не думайте про себе більше, ніж треба думати; але думайте скромно, у міру віри, яку кожному Бог приділив. Бо, як в одному тілі в нас багато членів, але не всі члени мають одну й ту саму справу, так і ми, багато хто, складаємо одне тіло у Христі, а порізно один для одного члени. І як, за даною нам благодаттю, маємо різні дарування” та ін.

(1Кор. 1:10): “Благаю вас, браття, ім’ям Господа нашого Іісуса Христа, щоб усі ви говорили одне, і не було між вами поділів, але щоб ви з’єднані були в одному дусі і в одних думках”.

(1Кор. 12:12-13): “Бо, як тіло одне, але має багато членів, і всі члени одного тіла, хоча їх і багато, складають одне тіло, – так і Христос. Бо всі ми одним Духом охрестилися в одне тіло, Іудеї чи Елліни, раби чи вільні” та ін.

(Флп. 2:2-4): “майте одні думки, майте ту саму любов, будьте одностайні й однодумці; нічого не робіть через зарозумілість або через марнославство, але через смиренномудрість шануйте один одного вищим за себе. Не про себе тільки кожен піклуйся, але кожен і про інших”.

Правило 61. Про малозначущість на людський погляд тих, які приймають Божу благодать

Глава. Не слід принижувати поплічників Господньої благодаті, дивлячись на їхню малозначущість. Бо до них найбільше благоволить Бог.

(Мф. 11:25-26): “славлю Тебе, Отче, Господи неба і землі, що Ти приховав це від мудрих і розумних, і відкрив це немовлятам; їй, Отче, бо таким було Твоє благовоління”.

(Мф. 13:54-58): “Прийшовши на батьківщину Свою, навчав їх у синагозі їхній, так що вони дивувалися й говорили: звідки в Нього така премудрість і сили? чи не теслярів Він син? чи не Його Матір звати Марією, а брати Його – Іаков, Іосій, Симон, і Іуда, і сестри Його – хіба не всі серед нас? звідки ж у Нього все це? І спокушалися про Нього. Іісус же сказав їм: Не буває пророк без честі, хіба що тільки в батьківщині своїй і в домі своєму. І не зробив там багатьох чудес через невіру їхню”.

(1Кор. 1:26-29): “Подивіться, браття, хто ви, покликані: не багато з вас мудрих по плоті, не багато сильних, не багато шляхетних, але Бог обрав немудре світу, щоб осоромити мудрих, і немічне світу обрав Бог, щоб осоромити сильне, і незначне світу, і принижене, і нічого не значуще, обрав Бог, щоб знищити значуще, – для того, щоб ніяка плоть не хвалилася перед Богом”.

Правило 62. Про спокуси, коли від них слід ухилятися, і коли вступати з ними в боротьбу; і як зустрічати супротивників

Глава 1. Ті, хто увірував у Бога і охрестився, повинні негайно бути готовими і від домашніх своїх терпіти спокуси навіть до смерті. Бо хто не готовий до цього, той при раптовій небезпеці, що спіткала, легко приходить у коливання.

(Мф. 3:16-17,4:1): “І, охрестившись, Іісус негайно вийшов із води, – і ось відкрилися Йому небеса, і побачив Іоанн Духа Божого, Який сходив, як голуб, і спускався на Нього. І ось, голос із небес промовляє: Цей є Син Мій улюблений, у Якому Моє благовоління. Тоді Іісус був зведений Духом у пустелю, для спокуси від диявола”.

(Мф. 10:16-18): “Ось, Я посилаю вас, як овець серед вовків: тож будьте мудрі, як змії, і прості, як голуби. Остерігайтеся ж людей, бо вони віддаватимуть вас на судилища, і в синагогах своїх битимуть вас, і поведуть вас до правителів і царів за Мене, щоб свідчити перед ними та язичниками”. І незабаром потім (Мф. 10:21-22): “А брат брата зрадить брата на смерть, а батько – сина; і повстануть діти на батьків, і вб’ють їх, і будете ненавидимі всіма за ім’я Моє, а той, хто витерпів до кінця, той врятується”.

(Мф. 10:38): “і хто не бере хреста свого і йде за Мною, той не гідний Мене”.

(Ін. 16:1-3): “Це сказав Я вам, щоб ви не спокусилися. Виженуть вас із синагог; навіть настає час, коли всякий, хто вбиває вас, думатиме, що він тим служить Богові. Так будуть чинити, бо не пізнали ні Отця, ні Мене”, та інше.

(Лк. 8:13): “те, що впало на камінь, – це ті, котрі, коли почують слово, з радістю приймають, але котрі не мають кореня, і часом вірують, і під час спокуси відпадають”.

(2Кор. 1:8-9): “Бо ми не хочемо залишити вас, браття, в невіданні про скорботу нашу, що була з нами в Асії, бо ми були обтяжені надмірно і понад силу, так що не сподівалися залишитися в живих. Але самі в собі мали вирок до смерті, для того, щоб сподіватися не на самих себе, а на Бога, що воскрешає мертвих”.

(2Тим. 3:12): “Та й усі, хто бажає жити благочестиво у Христі Іісусі, будуть гнані”.

Глава 2. Не повинно самому кидатися в спокуси завчасно до Божого на те потурання, а навпаки, треба молитися, щоб не впасти в спокусу.

Мф. 6:9): “Моліться ж так: Отче наш, сущий на небесах, нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє”. І незабаром потім

(Мф. 6:13): “і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого”.

(Ін. 7:1-10): “Після цього Іісус ходив по Галілеї, бо по Іудеї не хотів ходити, бо іудеї шукали вбити Його. Наближалося свято Іудейське – поставлення кущів. Тоді брати Його сказали Йому: “Вийди звідси й йди в Іудею, щоб і учні Твої бачили діла, які Ти робиш. Бо ніхто не робить чогось потай, і шукає сам бути відомим. Якщо Ти твориш такі діла, то яви Себе світові. Бо й брати Його не вірили в Нього. На це Іісус сказав їм: Мій час ще не настав, а для вас завжди час. Вас світ не може ненавидіти, а Мене ненавидить, бо я свідчу про нього, що діла його злі. Ви підете на це свято, а Я ще не піду на це свято, бо Мій час ще не виповнився. Це сказавши їм, залишився в Галілеї. Але коли прийшли брати Його, тоді й Він прийшов на свято не явно, а ніби таємно”.

(Лк. 22:46): “встаньте і моліться, щоб не впасти в спокусу”.

Глава 3. В інший час треба ухилятися від зловмисників. А кому попущено впасти в спокусу, той повинен просити в молитвах про полегшення, щоб у силах йому бути понести спокусу, і про виконання волі Божої.

(Мф. 10:23): “Коли ж будуть гнати вас в одному місті, біжіть в інше”.

(Мф. 12:14,15): “Фарисеї ж, вийшовши, мали нараду проти Нього, як би погубити Його. Але Іісус, дізнавшись, пішов звідти”.

(Ін. 11:53-54): “З цього дня поклали вбити Його. Тому Іісус уже не ходив явно між іудеями”.

(Лк. 22:41,42): “і, схиливши коліна, молився, кажучи: Отче! о, якби Ти благоволив пронести чашу цю повз Мене! втім, не Моя воля, але Твоя нехай буде”.

(1Кор. 10:13): “Вас спіткала спокуса не інша, як людська; і вірний Бог, Який не дозволить вам бути спокушуваними понад силу, але під час спокуси дасть і полегшення, так щоб ви могли перенести”.

Глава 4: Християнин у спокусах при кожній небезпеці, що зустрічається з ним, повинен пригадати, що сказано на цей випадок у Богонатхненному Писанні, і в такий спосіб дотримуватися себе незломленим, а супротивників приводити в бездіяльність.

(Мф. 4:1-4): “Тоді Іісус Дух привів у пустелю, на спокусу від диявола, і, постивши сорок днів і сорок ночей, наостанок зголоднів. І підійшов до Нього спокусник і сказав: Якщо Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це стало хлібами. Він же сказав йому у відповідь: Написано: не хлібом одним житиме людина, але всяким словом, що виходить із уст Божих” та ін.

Правило 63. Про боязкість і сміливість у напастях

Глава. Християнин не повинен боятися і мучитися в напастях, коливаючись у надії на Бога, але йому треба бути сміливим, тому що з ним Господь, який благоустроює справи його і керує у всіх напастях, і з ним Дух Святий, який вчить навіть тому, що відповідати супротивникам.

(Мф. 10:28-31): “І не бійтеся тих, хто вбиває тіло, а душі не може вбити, а бійтеся більше Того, Хто може і душу, і тіло занапастити в геєні. Чи не дві малі пташки продаються за ассарій? І жодна з них не впаде на землю без волі Отця вашого; у вас же і волосся на голові все пораховане; не бійтеся ж: ви кращі за багатьох малих птахів”.

(Лк. 12:11-12): “Коли ж приведуть вас до синагог, до начальств і влади, не дбайте, як або що відповідати, або що говорити, бо Святий Дух навчить вас у той час, що треба говорити”.

(Мрк.4,37-40): “І здійнялася велика буря; хвилі били в човен, так що він уже наповнювався водою. А Він спав на кормі на чолі. Його будять і кажуть Йому: Учителю! невже Тобі потреби немає, що ми гинемо? І, вставши, Він заборонив вітру і сказав морю: замовкни, перестань. І вщух вітер, і стала велика тиша. І сказав їм: Що ви такі боязкі? Як у вас немає віри?”.

(Діян. 5:17-21): “Первосвященик же і з ним усі, хто належав до єресі садукейської, сповнилися заздрості, і наклали руки свої на Апостолів, і ув’язнили їх у народній темниці. Але Ангел Господній уночі відчинив двері в’язниці і, вивівши їх, сказав: ідіть і, ставши в храмі, говоріть народу всі ці слова життя. Вони, вислухавши, увійшли вранці до храму і вчили”.

(2Кор. 1:8): “Бо ми не хочемо залишити вас, браття, в невіданні про скорботу нашу, що була з нами в Асії”. І потім (2Кор. 1:10): “Який і позбавив нас від такої близької смерті, і позбавляє, і на Якого сподіваємося, що і ще позбавить”.

 

Правило 64. Про радість, яку треба відчувати в стражданнях за Христа

Глава. Всьому маєш радіти, що не постраждаєш, навіть до смерті, за ім’я Господнє і заповіді Господні.

(Мф. 5:10-12): “Блаженні вигнані за правду, бо їх є Царство Небесне. Блаженні ви, коли будуть ганьбити вас і гнати, і всіляко неправедно лихословити за Мене. Радійте й веселіться, бо велика ваша нагорода на небесах”.

(Лк. 6:22-23): “Блаженні ви, коли зненавидять вас люди, і коли відлучать вас, і будуть ганьбити, і пронесуть ім’я ваше, як нечесне, за Сина Людського. Радійте того дня і веселіться, бо велика вам нагорода на небесах”.

(Діян. 5:40-42): “і, покликавши Апостолів, били їх і, заборонивши їм говорити про ім’я Іісуса, відпустили їх. Вони ж пішли із синедріону, радіючи, що за ім’я Господа Іісуса удостоїлися прийняти безчестя. І кожного дня в храмі і по домівках не переставали вчити і благовістити про Іісуса Христа”.

(Кол. 1:23-24): “якого я, Павло, став служителем. Нині радію в стражданнях моїх за вас і заповнюю нестачу в плоті моїй скорбот Христових за Тіло Його, що є Церква”.

Правило 65. Як слід молитися і під час самої кончини

Глава. І при самому відході з життя треба молитися про що пристойно.

(Мф. 27:46): “а близько дев’ятої години закричав Іісус голосним голосом: Ілі, Ілі! лама савахфані? тобто: Боже Мій, Боже Мій! для чого Ти Мене залишив?”.

(Лк. 23:46): ” Іісус, виголосивши гучним голосом, сказав: Отче, в руки Твої віддаю дух Мій. І, це сказавши, випустив дух”.

(Діян. 7:59-60): “і побивали камінням Стефана, який молився і говорив: Господи Іісусе! прийми дух мій. І, схиливши коліна, вигукнув гучним голосом: Господи! не зарахуй їм гріха цього. І, сказавши це, спочив”.

Правило 66. Про тих, які залишили тих, хто подвизається за благочестя, і про тих, які разом із ними подвизаються

Глава 1. Тих, хто подвизається за благочестя, залишати не повинно.

(Ін. 16:31-32): ” Ісус відповідав їм: Тепер віруєте? Ось, настає час, і настав уже, що ви розсієтесь кожний у свій бік, а Мене залишите одного”.

(2Тим. 1:15-18): “Ти знаєш, що всі Асійські залишили мене; серед них Фігелл і Єрмоген. Нехай дасть Господь милість дому Онисифора за те, що він багаторазово покоїв мене і не соромився уз моїх, але, будучи в Римі, з великою ретельністю шукав мене і знайшов. Нехай дасть йому Господь знайти милість у Господа в цей день; а скільки він служив мені в Ефесі, ти краще знаєш”.

(2Тим. 4:16): “При першій моїй відповіді нікого не було зі мною, але всі мене залишили. Нехай не вчиниться їм!”.

Глава 2. Повинен молитися за випробовуваних у спокусах.

(Лк. 22:31-32): “Симоне! Симоне, це сатана просив, щоб сіяти вас як пшеницю, але Я молився за тебе, щоб не збідніла віра твоя”.

(Діян. 12:5): “Петра стерегли у в’язниці, тим часом церква старанно молилася за нього Богу”.

Правило 67. Про тих, які сумують за вмираючими

Глава. Тим, хто має безсумнівну віру в воскресіння з мертвих, не властиво сумувати за померлими.

(Лк. 23:27-28): “І йшла за Ним велика громада народу й жінок, які плакали й ридали за Ним. Іісус же, звернувшись до них, сказав: Дочки Єрусалимські, не плачте за Мною”.

(1Сол. 4:13-14): “Не хочу ж залишити вас, браття, в невіданні про померлих, щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії. Бо, якщо ми віримо, що Іісус помер і воскрес, то й померлих в Іісусі Бог приведе з Ним”.

Правило 68. Про відмінність теперішнього і майбутнього віку

Глава 1. Не слід і після воскресіння очікувати чогось властивого цьому віку, але треба знати, що в майбутньому віці життя ангельське і вільне від усяких потреб.

(Лк. 20:34-36): ” Іісус сказав їм у відповідь: “Чада цього віку одружуються і виходять заміж; а ті, хто сподобився досягти того віку і воскресіння з мертвих, ані одружуються, ані заміж не виходять, і вмерти вже не можуть, тому що вони дорівнюють ангелам, і вони – Божі сини, бо вони – сини воскресіння”.

(1Кор. 15:35-38): “Але скаже хто-небудь: як воскреснуть мертві? і в якому тілі прийдуть? Безрозсудний! те, що ти сієш, не оживе, якщо не помре. І коли ти сієш, то сієш не тіло майбутнє, а голе зерно, яке трапиться, пшеничне чи інше якесь; але Бог дає йому тіло, як хоче, і кожному насінню своє тіло”. І трохи нижче

(1Кор. 15:42-44): “Так і при воскресінні мертвих: сіється в тлінні, повстає в нетлінні; сіється в приниженні, повстає в славі; сіється в немочі, повстає в силі; сіється тіло душевне, повстає тіло духовне. Є тіло душевне, є тіло і духовне”.

Глава 2. Не слід думати, що пришестя Господа буде місцеве й плотське, але треба чекати Його у славі Отчої раптом у цілому всесвіті.

(Мф. 24:23-24): “Тоді, якщо хто скаже вам: ось, тут Христос, або там, – не вірте. Бо повстануть псевдохристи і псевдопророки, і дадуть великі знамення і чудеса, щоб спокусити, якщо можливо, і обраних”.

(Мк. 13:23-26): “Ви ж стережіться. Ось, Я наперед сказав вам усе. Але в ті дні, після скорботи тієї, сонце потьмяніє, і місяць не дасть світла свого, і зорі спадуть з неба, і сили небесні похитнуться. Тоді побачать Сина Людського, що прийде на хмарах з великою силою і славою”.

(1Сол. 4:15-16): “Бо це говоримо вам словом Господнім, що ми, живі, ті, що залишилися до пришестя Господнього, не попередимо померлих, бо Сам Господь, коли сповістимо, при голосі Архангела і Божій сурмі, зійде з неба, і мертві у Христі воскреснуть першими”.

Правило 69. Про те, що забороняється або схвалюється в Писанні сукупно і нарівні

Глава 1. Перерахування того, що нарівні забороняється і підлягає грізному вироку.

(Мф. 15:19-20): “із серця виходять злі помисли, убивства, перелюбства, любодіяння, крадіжки, лжесвідчення, наруги – це опоганює людину; а їсти немитими руками – не опоганює людину”.

(Мф. 25:41-43): “ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу та ангелам його: бо жадав Я, і ви не дали Мені їсти; спраг, і ви не напоїли Мене”.

(Лк. 6:24-26): “горе вам, багаті, бо ви вже отримали свою втіху. Горе вам, пересичені нині! Бо ви вповні. Горе вам, ті, що сміються нині! Бо заплачете і поридаєте. Горе вам, коли всі люди будуть говорити про вас добре”.

(Лк. 21:34): “Дивіться ж за собою, щоб серця ваші не обтяжувалися об’їданням і пияцтвом і турботами життєвими, і щоб день той не спіткав вас раптово”.

(Рим. 1:28-29): “І як вони не дбали мати Бога в розумі, то віддав їх Бог хибному розуму, щоб вони робили непотребства, тож вони сповнені всякої неправди, розпусти, лукавства, користолюбства, злості” тощо.

(Рим. 13:9): “Бо заповіді: не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не свідчи неправдиво, не забажай чужого і всі інші” та ін.

(1Кор. 6:9-10): “Не обманюйте себе: ні блудники, ні ідолослужителі, ні перелюбники, ні малакії, ні мужоложники, ні злодії, ні лихоїмці, ні п’яниці, ні лихомовці, ні хижаки-Царства Божого не успадкують”.

(2Кор. 12:20): “чвар, заздрості, гніву, сварок, наклепів, наклепів, ябед, гордості, безладів”.

(Еф.4,31): “Усяке роздратування і лють, і гнів, і крик, і лихослів’я з усякою злобою”.

(Еф.5,3-4): “А блуд, і всяка нечистота, і любостяжання не повинні навіть іменуватися у вас, як пристойно святим. Так само лихослів’я і марнослів’я та сміховинство не пристойні вам”.

(Кол. 3:5-6,8-9): “умертвіть земні члени ваші: блуд, нечистоту, пристрасть, злу похіть і любостяжання, що є ідолослужіння, за які гнів Божий йде на синів противлення. А тепер ви відкладіть усе: гнів, злобу, лихослів’я, лихослів’я вуст ваших; не кажіть брехні один одному”.

(1Тим. 1:9-11): “але для беззаконних і непокірних, нечестивих і грішників, розпусних і опоганених, для тих, хто ображає батька й матір, для людиновбивць, для розпусників, мужеложників, людиноненависників, наклепників, скотоложників, брехунів, клятвопорушників і всього того, що є суперечливим здоровому вченню, згідно із славною благовісткою блаженного Бога, що мені ввірена”.

(1Тим. 4:1-3): “в останні часи дехто відступить від віри, слухаючись духів спокусників і вчень бісівських, через лицемірство псевдословесників, спалених у совісті своїй, які забороняють одружуватися та вживати в їжу те, що Бог створив, щоб вірні й ті, хто пізнав істину, куштували з вдячністю”.

(1Тим. 6:3-5): “Хто вчить інакшого і не слідує здоровим словам Господа нашого Іісуса Христа і вченню про благочестя, той гордий, нічого не знає, але заражений пристрастю до змагань і балачок, від яких походять заздрість, чвари, лихослів’я, лукаві підозри. Порожні суперечки між людьми пошкодженого розуму, чужими від істини, які думають, ніби благочестя служить для прибутку. Віддаляйся від таких”.

(2Тим. 3:1-5): “в останні дні настануть часи тяжкі. Бо люди будуть самолюбні, грошолюбні, горді, зверхні, лихослівні, батькам непокірні, невдячні, нечестиві, недружелюбні, непримиримі, наклепники, нестримні, жорстокі, ті, хто не любить добра, зрадники, нахабні, пихаті, більше сластолюбні, ніж боголюбні, ті, що мають вигляд побожності, а сили її зреклися. Таких віддаляйся”.

(Тит. 3:3): “Бо і ми були колись нерозумні, непокірні, заблукалі, були рабами похотей і різних задоволень, жили в злобі і заздрості, були мерзенні, ненавиділи один одного”.

Глава 2. перерахування того, що нарівні схвалюється, або має обітницю благословення.

(Мф. 5:3-12): “Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне. Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться. Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю. Блаженні голодні й спраглі правди, бо вони наситяться. Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть. Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать. Блаженні миротворці, бо вони будуть названі синами Божими. Блаженні вигнані за правду, бо їх є Царство Небесне. Блаженні ви, коли будуть ганьбити вас і гнати, і всіляко неправедно лихословити за Мене. Радійте й веселіться, бо велика ваша нагорода на небесах”.

(Мф. 25:34-36): “Приходьте, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу, бо Я жадав, і ви дали Мені їсти, спраглий, і ви напоїли Мене, мандрівник, і ви прийняли Мене, голий був, і ви вдягли Мене, хворий був, і ви відвідали Мене, у в’язниці був, і ви прийшли до Мене”.

(Рим. 12:7-21): “Чи маєш служіння, перебувай у служінні; чи вчитель, – у вченні; чи проповідник, – промовляй; чи роздавальник, – роздавай у простоті; чи начальник, – начальствуй зі старанністю; чи добродійник, – роби благодійність із привітністю. Любов нехай буде не удаваною; відвертайтеся від зла, прилягайте до добра; будьте братолюбні один до одного з ніжністю; в шанобливості один одного попереджайте; в ревності не слабшайте; духом палайте; Господу служіть; тіштеся надією; в скорботах будьте терплячі, в молитві постійні; в потребах святих беріть участь; ревнуйте до мандрівної гостинності. Благословляйте гонителів ваших; благословляйте, а не проклинайте. Радійте з тими, хто радіє, і плачте з тими, хто плаче. Будьте однодумними між собою; не пишайтеся, але йдіть за смиренними; не мрійте про себе; нікому не відплачуйте злом за зло, але дбайте про добро перед усіма людьми. Якщо можливо з вашого боку, будьте в мирі з усіма людьми. Не мстіться за себе, улюблені, але дайте місце гніву Божому. Бо написано: Мені відплата, Я відплачу, говорить Господь. Отже, якщо ворог твій голодний, нагодуй його; якщо спраглий, налий йому, бо, роблячи це, ти збереш йому на голову вугілля, що горить. Не будь переможений злом, але перемагай зло добром”.

(2Кор. 6:3-10): “Ми нікому ні в чому не ставимо закидів, щоб не було засуджено служіння, але в усьому показуємо себе, як служителі Божі, у великому терпінні, у лихах, у потребах, у тісних обставинах, під ударами, у в’язницях, у вигнаннях, у працях, у бдіннях, у постах, у чистоті, у розсудливості, у великодушності, у милостивості, у Дусі Святому, у нелицемірній любові, у слові істини, у силі Божій, зі зброєю правди в правій і лівій руці, у честі й безчесті, під час суджень і похвал: нас вважають ошуканцями, але ми вірні; ми невідомі, але нас впізнають; нас вважають померлими, але ось, ми живі; нас карають, але ми не вмираємо; нас засмучують, а ми завжди радіємо; ми жебраки, але багатьох збагачуємо; ми нічого не маємо, але всім володіємо”.

(2Кор. 13:11): “Утім, браття, радійте, вдосконалюйтеся, втішайтеся, будьте однодумними, мирними”.

(Гал. 5:22-23): “Плід же духа: любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, кроткість, стриманість”.

(Еф.4,1-4): “Тож я, в’язень у Господі, благаю вас чинити гідно покликання, до якого ви покликані, з усякою смиренномудрістю, лагідністю, довготерпінням, змилостивляючись один над одним з любов’ю, намагаючись зберігати єдність духу в союзі миру. Одне тіло і один дух, як ви і покликані до однієї надії вашого покликання”.

(Еф.4,32): “будьте один до одного добрі, співчутливі, прощайте один одного, як і Бог у Христі простив вас”.

(Еф.5,1-2): “наслідуйте Бога, як чада улюблені, і живіть у любові, як і Христос полюбив нас, і віддав Себе за нас на приношення і жертву Богові, у пахощі приємні”.

(Флп. 2:1-3): “Отже, якщо є якась потіха у Христі, якщо є якась відрада любові, якщо є якесь спілкування духу, якщо є якесь милосердя і співчутливість, то доповніть мою радість: майте одні думки, майте ту ж саму любов, будьте одностайні та однодумці, нічого не робіть через забаганки або через марнославство”

(Еф.4,8-9): “Нарешті, браття мої, що тільки істинне, що чесне, що справедливе, що чисте, що миле, що гідне слави, що тільки чеснота й похвала, про те думайте. Чого ви навчилися, що прийняли, і чули, і бачили в мені, те виконуйте”.

(Кол. 3:1-3): “Отже, якщо ви воскресли з Христом, то шукайте верхнього, де Христос сидить праворуч Бога; про верхнє думайте, а не про земне. Бо ви померли, і життя ваше приховане з Христом у Бозі”.

(Кол. 3:12): “зодягніться, як обрані Божі, святі й улюблені, у милосердя, доброту, смиренномудрість, лагідність, довготерпіння”.

(1Сол. 5:14-22): “напоумляйте безчинних, втішайте малодушних, підтримуйте слабких, будьте довготерплячі до всіх. Дивіться, щоб хто кому не відплачував злом за зло; але завжди шукайте добра і один одному, і всім. Завжди радійте. Невпинно моліться. За все дякуйте: бо така про вас воля Божа у Христі Іісусі. Духа не вгашайте. Пророцтва не принижуйте. Усе випробовуйте, хорошого тримайтеся. Утримуйтеся від усякого роду зла”.

(Тит. 2:2-5): “щоб старці були пильні, розсудливі, цнотливі, здорові у вірі, в любові, в терпінні; щоб старенькі також одягалися пристойно святим, не були наклепницями, не поневолювалися пияцтву, навчали добру; щоб напоумлювали молодих любити чоловіків, любити дітей, бути цнотливими, чистими, піклувальниками про дім, добрими, покірними своїм чоловікам, хай не зневажається слово Боже”.

(Тит. 3:1-2): “Нагадуй їм коритися і підкорятися начальству і владі, бути готовими на всяке добре діло, нікого не лихословити, бути не сварливими, але тихими, і виявляти всяку лагідність до всіх людей”.

(Євр. 13:1-5): “Братолюбство між вами нехай перебуває. Дивнолюбства не забувайте, бо через нього деякі, не знаючи, надали гостинність Ангелам. Пам’ятайте в’язнів, наче й ви з ними були в узах, і стражденних, наче й самі перебуваєте в тілі. Шлюб у всіх нехай буде чесний і ложе непорочне; блудників же і перелюбників судить Бог. Майте вдачу невибагливу, задовольняючись тим, що є”.

 

Правило 70. Про тих, кому довірено проповідь Євангелія, коли, кого і чого повинні вони вчити

Глава 1: Ті, кому довірено проповідь євангельську, з молінням і молитвою повинні ставити дияконів і пресвітерів бездоганних, які заслужили схвалення колишнім життям.

(Мф. 9:37-38): “Тоді говорить учням Своїм: Жнив багато, а трудівників мало; тож моліть Господа жнив, щоб вислав трудівників на жнива Свої”

(Лк. 6:13-16): “Коли ж настав день, покликав учнів Своїх і обрав із них дванадцятьох, яких і назвав Апостолами: Симона, якого і назвав Петром, і Андрія, брата його, Іакова та Іоанна, Филипа та Варфоломія, Матфея та Фому, Іакова Алфеєва та Симона, якого називали Зілотом, Іуду Іаковлєва та Іуду Іскаріота, що згодом зробився зрадником”.

(Лк. 10:1-2): “Після цього обрав Господь і інших сімдесят учнів, і послав їх по двоє перед обличчям Своїм в усяке місто й місце, куди Сам хотів іти, і сказав їм: Жнив багато, а трудівників мало, тож моліть Господа жнив, щоб вислав трудівників на жнива Свої”.

( Діян. 1:1-2): “Першу книгу написав я до тебе, Феофіле, про все, що Іісус робив і чого вчив від початку до того дня, в який Він вознісся, давши Святим Духом настанови Апостолам, яких Він обрав”.

( Діян. 1:23-26): “І поставили двох: Іосифа, званого Варсавою, що прозваний Іустом, і Матфея, і помолилися, і сказали: Ти, Господи, Серцезнавець усіх, покажи з цих двох одного, якого Ти обрав, щоб він прийняв жереб цього служіння й апостольства, з якого відпав Іуда, щоб іти на своє місце. І кинули про них жереб, і випав жереб Матфію, і він був зарахований до одинадцяти Апостолів”.

(1Тим. 3:1-10): “Вірно слово: якщо хто єпископства бажає, доброї справи бажає. Але єпископ повинен бути непорочний, однієї дружини чоловік, тверезий, цнотливий, доброчесний, чесний, дивовижнолюбний, вчитель, не п’яниця, не вбивця, не сварливий, не корисливий, але тихий, миролюбний, не сріблолюбний, який добре керує своїм домом і дітей тримає у послуху з усілякою чесністю, бо хто не вміє управляти своїм власним будинком, чи буде він піклуватися про Церкву Божу? Не повинен бути з новонавернених, щоб не загордився і не зазнав осуду з дияволом. Належить йому також мати добре свідчення від зовнішніх, щоб не впасти в докір і сітку диявольську. Диякони також повинні бути чесними, не двомовними, не упередженими до вина, не корисливими, які зберігають таїнство віри в чистій совісті. І таких треба спочатку випробовувати, потім, якщо бездоганні, допускати до служіння”

(Тит. 1:5-9): “Для того я залишив тебе на Криті, щоб ти довершив незакінчене і поставив по всіх містах пресвітерів, як я тобі наказував: якщо хто непорочний, чоловік однієї дружини, дітей має вірних, не дорікає розпустою або непокірністю. Бо єпископ повинен бути непорочний, як Божий домобудівник, не зухвалий, не гнівливий, не п’яниця, не вбивця, не користолюбець, але дивнолюбивий, люблячий добро, цнотливий, справедливий, побожний, стриманий, який тримає істине слово, узгодженим із вченням, щоб він був сильним і наставляти у здоровому вченні, і тих, хто противиться, викривати”.

Глава 2. У висвяченнях не повинно бути легковажним і приступати до них необачно, тому що те, що не заслужило схвалення, не є безпечним. А викритого в чому-небудь треба виявляти, щоб і самому не стати спільником у гріху, і щоб інші не спотикалися, а, навпаки, вчилися боятися.

(1Тим. 5:22): “Рук ні на кого не покладай поспіхом, і не ставай учасником у чужих гріхах”.

(1Тим. 5:19-20): “Обвинувачення на пресвітера не інакше приймай, як при двох або трьох свідках. Тих, хто грішить, викривай перед усіма, щоб і інші страх мали”.

Глава 3. Обраний повинен не самовільно приступати до проповіді, але чекати часу Божого на те благовоління і починати проповідь, коли велено, а проповідувати тим, до кого він посланий.

(Мф. 10:5-6): “Цих дванадцятьох послав Іісус, і заповідав їм, кажучи: Не ходіть на дорогу до язичників, і не входьте в місто Самарянське, а йдіть до загиблих овець дому Ізраїля, а краще йдіть до загиблих овець дому Ізраїлевого”.

(Мф. 15:22-24): “І ось жінка Хананеянка, вийшовши з тих місць, кричала до Нього: “Помилуй мене, Господи, сину Давида, дочка моя жорстоко біснується. Але Він не відповідав їй ні слова. І учні Його, приступивши, просили Його: відпусти її, бо кричить за нами. Він же сказав у відповідь: Я посланий тільки до загиблих овець дому Ізраїлевого”.

(Ін. 8:42): “Я від Бога вийшов і прийшов; бо Я не Сам від Себе прийшов, але Він послав Мене”.

( Діян. 11:19): “Тим часом ті, що розсіялися від гоніння, що було після Стефана, пройшли аж до Фінікії, і до Кіпру, і до Антіохії, і нікому не проповідували слова, окрім іудеїв”.

(Рим. 1:1): “Павло, раб Іісуса Христа, покликаний Апостол, обраний до благовістя Божого”.

(Рим. 10:14-15): “як чути без того, хто проповідує? І як проповідувати, якщо не будуть послані?”

(1Тим. 1:1): “Павло, Апостол Іісуса Христа за велінням Бога, Спасителя нашого, і Господа Іісуса Христа, надії нашої”.

 

Глава 4. Покликаний на проповідь євангельську повинен негайно коритися, а не відкладати цієї справи.

(Лк. 9:59-60): “А іншому сказав: Іди за Мною. Той сказав: Господи, дозволь мені спершу піти й поховати батька мого. Але Іісус сказав йому: Дай мертвим ховати своїх мерців, а ти йди, благовісти Царство Боже”.

(Гал. 1:15-17): “Коли ж Бог, що обрав мене від утроби матері моєї і покликав благодаттю Своєю, благоволив відкрити в мені Сина Свого, щоб я благовістив Його язичникам, я не став тоді ж радитися з плоттю і кров’ю, і не пішов до Єрусалима до апостолів, що були переді мною раніше, але пішов до Аравії і повернувся назад до Дамаска”.

Глава 5. Не повинно вчити інакше.

(Ін. 10:1-2): “Воістину, воістину кажу вам: хто не дверцятами входить у вівчарню, а перелазить інакше, той злодій і розбійник; а хто входить дверима, той – вівчар для овець”. І трохи нижче

(Ін. 10:7-8): “Я двері вівцям. Усі, скільки їх не приходило переді Мною, є злодії й розбійники; але вівці не послухали їх”.

(Гал. 1:8-9): “Але якби навіть ми або Ангел з неба став благовістити вам не те, що ми благовістили вам, нехай буде анафема. Як раніше ми сказали, так і тепер ще кажу: хто благовістить вам не те, що ви прийняли, нехай буде анафема”.

(1Тим. 6:3-4): “Хто вчить інакшого і не слідує здоровим словам Господа нашого Іісуса Христа і вченню про благочестя, той гордий, нічого не знає”, та інше.

Глава 6. Ввірених повинно вчити всьому тому, що наказано Господом у Євангелії та через апостолів і що з цим співвідносно.

(Мф. 28:19-20): “Тож ідіть, навчіть усі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх дотримуватися всього, що Я наказав вам”.

( Діян. 16:4): “Проходячи ж містами, вони наказували вірним дотримуватися ухвал, постановлених Апостолами і пресвітерами в Єрусалимі”.

(1Тим. 6:2): “Учіть цього і переконуйте”

(Тит. 2:1). “Ти ж говори те, що згідно зі здоровим вченням”.

Глава 7. Якщо той, кому ввірене слово вчення Господнього, промовчить що-небудь із необхідного, потрібного для догоджання Богу, то він винен у крові тих, хто наражається на небезпеку або зробити що-небудь заборонене, або недостатньо виконати свої обов’язки.

(Лк. 11:52): “Горе вам, законникам, що ви взяли ключ розуміння: самі не ввійшли, і тим, хто входить, перешкодили”.

( Діян. 18:5-6): “А коли прийшли з Македонії Сила й Тимофій, то Павла примушували духом свідчити іудеям, що Іісус є Христос. А як вони опиралися і злословили, то він, обтрусивши одяг свій, сказав до них: Кров ваша на головах ваших, а я чистий, відтепер іду до язичників”.

( Діян. 20:26-27): “Тому свідчу вам нинішнього дня, що чистий я від крові всіх, бо я не упускав сповіщати вам усю волю Божу”.

Глава 8. У міркуванні того, що не визначено в Писанні ясним повелінням, треба вмовляти кожного до кращого.

(Мф. 19:12): “Бо є скопці, які з утроби материнської народилися так; і є скопці, які оскоплені від людей; і є скопці, які зробили самі себе скопцями для Царства Небесного. Хто може вмістити, нехай вмістить”.

(1Кор. 7:25-27): “Щодо дівоцтва я не маю повеління Господнього, а даю пораду, як той, хто отримав від Господа милість бути Йому вірним. За теперішньої потреби за краще визнаю, що добре людині залишатися так. Чи з’єднаний ти з дружиною? не шукай розлучення. Чи залишився ти без дружини? не шукай дружини”, та інше.

Глава 9. Недозволено ставити в необхідність іншим, чого сам не виконуєш.

(Лк. 11:46): “і вам, законникам, горе, що накладаєте на людей тягарі нестерпні, а самі й одним перстом своїм не доторкаєтеся до них”.

Глава 10. Предстоятель слова повинен бути для інших взірцем усього доброго, сам насамперед виконуючи, чого вчить.

(Мф. 11:28-29): “Прийдіть до Мене всі, хто трудиться і обтяжений, і Я заспокою вас; візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем”.

(Ін. 13:12-15): “Коли ж умив їм ноги і вдягнув одяг Свій, то, полігши знову, сказав їм: Чи знаєте, що Я зробив вам? Ви називаєте Мене Учителем і Господом, і правильно кажете, бо Я саме те. Отже, якщо Я, Господь і Учитель, умив ноги вам, то й ви повинні умивати ноги один одному. Бо Я дав вам приклад, щоб і ви робили те саме, що Я зробив вам”.

( Діян. 20:35): “У всьому показав я вам, що, так трудячись, треба підтримувати слабких”.

(1Кор. 11:1): “Будьте наслідувачами мене, як я Христа”.

(1Тим. 4:12): “Ніхто нехай не нехтує юністю твоєю; але будь зразком для вірних у слові, у житті”, та інше.

Глава 11. Предстоятель слова повинен не своїми тільки добрими справами обмежувати свою піклування, але власною і винятковою справою покладеного на нього піклування вважати виправлення ввірених йому.

(Мф. 5:13): “Ви – сіль землі. Якщо ж сіль втратить силу, то чим зробиш її солоною? Вона вже ні до чого непридатна, як хіба викинути її геть на нехтування людям”.

(Ін. 6:37-38,40): “Усе, що дає Мені Отець, до Мене прийде, і того, хто прийде до Мене, я не вижену геть, бо Я зійшов з небес не для того, щоб творити волю Мою, а волю того, хто послав Мене, Отця… Воля Того, Хто послав Мене, є та, щоб усякий, хто бачить Сина і вірує в Нього, мав життя вічне”.

(1Сол. 2:19-20): “Бо хто наша надія, або радість, або вінець похвали? Чи не ви також перед Господом нашим Іісусом Христом у пришестя Його? Бо ви – слава наша і радість”.

Глава 12. Предстоятель слова повинен обходити всі селища і міста, йому доручені.

(Мф. 4:23): “І ходив Іісус по всій Галілеї, навчаючи в синагогах їхніх, і проповідуючи Євангеліє Царства, і зцілюючи всяку хворобу, і всяку неміч у людях”.

(Лк. 8:1): “Після цього Він проходив містами і селами, проповідуючи і благовіствуючи Царство Боже, і з Ним дванадцять”.

Глава 13. Усіх треба закликати на послух Євангелію, з усілякою відвагою звіщати слово і свідчити про істину, хоча інші перешкоджають цьому і, як би там не було, женуть навіть до смерті.

(Мф. 10:27-28): “Що кажу вам у темряві, кажіть при світлі; і що на вухо чуєте, проповідуйте на дахах. І не бійтеся тих, хто вбиває тіло, а душі не може вбити”.

(Мф. 22:8-9): “шлюбний бенкет готовий, а звані не були гідні; тож ідіть на розпуття і всіх, кого знайдете, кличте на шлюбний бенкет”.

(Ін. 18:20): ” Іісус відповів йому: Я говорив явно світові; Я завжди вчив у синагозі та в храмі, де завжди іудеї сходяться, і таємно не говорив нічого”.

(Діян. 5:27-29): “Привівши ж їх, поставили в синедріоні, і запитав їх первосвященик, кажучи: Чи не заборонили ми вам міцно вчити про ім’я це, і ось, ви наповнили Єрусалим вченням вашим, і хочете навести на нас кров Тієї Людини. Петро ж і Апостоли у відповідь сказали: Треба коритися більше Богу, ніж людям”.

(Діян. 20:23-24): “тільки Дух Святий по всіх містах свідчить, кажучи, що пута і скорботи чекають на мене. Але я ні на що не зважаю і не дорожу своїм життям, тільки б з радістю звершити терен мій і служіння, яке я прийняв від Господа Іісуса, проповідувати Євангеліє благодаті Божої”.

(1Сол. 2:1-2): “Ви самі знаєте, браття, про наш вхід до вас, що він був не бездіяльний; але, колись постраждавши і будучи зганьбленими у Філіппах, як ви знаєте, ми насмілилися в Бозі нашому проповідувати вам благовістя Боже з великим подвигом”.

Глава 14. Треба молитися про успіх тим, хто увірував, і дякувати за нього.

(Ін. 17:20-21): “Не за них тільки молю, але й за тих, хто вірує в Мене за їхнім словом, нехай будуть усі єдині, як Ти, Отче, у Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть у Нас єдині”. І ще (Ін. 17:24): “Отче, яких Ти дав Мені, хочу, щоб там, де Я, і вони були зі Мною”.

(Лк. 10:21): “Того ж часу зрадів духом Іісус і сказав: “Славлю Тебе, Отче, Господи неба і землі, що Ти сховав це від мудрих і розумних, і відкрив немовлятам. Ей, Отче, бо таким було Твоє благовоління”.

(Рим. 1:8-10): “Насамперед дякую Богові моєму через Іісуса Христа за всіх вас, що віра ваша сповіщається в усьому світі. Свідок мені Бог, Якому служу духом моїм у благовісті Сина Його, що невпинно згадую про вас, завжди просячи в молитвах моїх”.

(Флп. 1:8-11): “Бог – свідок, що я люблю всіх вас любов’ю до Іісуса Христа, і молюся за те, щоб любов ваша ще більше й більше зростала в пізнанні й усякому відчутті, щоб, пізнаючи найкраще, ви були чисті й бездоганні в день Христовий, сповнені плодів праведності Іісусом Христом на славу й похвалу Божу”.

Глава 15. Добрі справи, по благодаті Божій досконалі, треба робити і для інших відомими на славу Божу.

(Лк. 9:10): “Апостоли, повернувшись, розповіли Йому, що вони зробили”.

(Діян. 14:27): “Прибувши туди і зібравши церкву, вони розповіли все, що Бог зробив із ними”.

(Еф. 6, 21-22): “А щоб і ви знали про мої обставини і справи, про все сповістить вас Тихик, улюблений брат і вірний у Господі служитель, якого я і послав до вас для того самого, щоб ви дізналися про нас”.

Глава 16. Повинні докладати піклування не тільки про присутніх, а й про відсутніх і все робити, як вимагає цього потреба повчання.

(Ін. 10:16): “Є в Мене й інші вівці, що не з цього двору, і їх Мені треба привести, і вони почують голос Мій, і буде одне стадо, і один Пастир”.

(1Сол. 3:1-2): “І тому, не терплячи більше, ми забажали залишитися в Афінах самі, і послали Тимофія, брата нашого, служителя Божого і співучасника нашого в благовісті Христовій, щоб утвердити вас і втішити у вірі вашій”.

Глава 17. Повинні дослухатися до тих, які закликають для благотворіння.

(Мф. 9:18,19): “Коли Він говорив їм це, підійшов до Нього якийсь начальник і, вклонившись Йому, говорив: Дочка моя тепер помирає, та прийди, поклади на неї руку Твою, і вона буде жива. І вставши, Іісус пішов за ним”.

(Діян. 9:38-39): “А як Лідда була поблизу Іоппії, то учні, почувши, що Петро перебуває там, послали до нього двох людей просити, щоб він не забарився прийти до них. Петро, вставши, пішов із ними”.

Глава 18. Тих, хто приймає слово істини, треба утверджувати в ньому своїм відвідуванням.

( Діян. 15:36): “Через деякий час Павло сказав Варнаві: Підемо знову, відвідаймо братів наших по всіх містах, у яких ми проповідували слово Господнє, як вони живуть”.

(1Сол. 2:17-18): “Ми ж, браття, будучи розлучені з вами на короткий час обличчям, а не серцем, тим з більшим бажанням намагалися побачити обличчя ваше. І тому ми, я Павло, і раз і два хотіли прийти до вас, але перешкодив нам сатана”. І трохи нижче

(1Сол. 3:1-3): “І тому, не терплячи більше, ми захотіли залишитися в Афінах самі, і послали Тимофія, брата нашого, служителя Божого і співробітника нашого в благовісті Христовій, щоб затвердити вас і втішити у вірі вашій, щоб ніхто не збентежився в скорботах цих, бо ви самі знаєте, що так нам судилося”.

Глава 19. Тому, хто любить Господа, властиво з великою прихильністю до тих, кого навчають, піклуватися про них усіма заходами з усілякою ретельністю, хоча б, навчаючи і всенародно, і наодинці, належало перебувати в навчанні до смерті.

(Ін. 10:11): “Пастир добрий покладає життям своїм за овець”.

(Ін. 21:15-17): “Коли ж вони обідали, Іісус каже до Симона Петра: Симон Іонин, чи любиш ти Мене більше, ніж вони? Петро каже Йому: Так, Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе. Іісус каже йому: Паси ягнят Моїх. Ще каже йому іншим разом: Симоне Іонин, чи любиш ти Мене? Петро каже Йому: так, Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе. Іісус каже йому: Паси овець Моїх. Говорить йому втретє: Симоне Іонин, чи любиш ти Мене? Петро засмутився, що втретє запитав його: чи любиш Ти Мене? І сказав Йому: Господи! Ти все знаєш; Ти знаєш, що я люблю Тебе. Іісус каже йому: Паси овець Моїх”.

( Діян. 20:7): “У перший же день тижня, коли учні зібралися для ламання хліба, Павло, маючи намір вирушити наступного дня, розмовляв із ними і продовжував слово аж до опівночі”. І незабаром потім (Діян. 20:11): “Піднявшись же, переломивши хліб і скуштувавши, розмовляв досить, навіть до світанку, і потім вийшов”.

( Діян. 20:20-21): “як я не пропустив нічого корисного, про що вам не проповідував би і чого не вчив би вас всенародно і по домівках, сповіщаючи Іудеям і Еллінам покаяння перед Богом і віру в Господа нашого Іісуса Христа”.

( Діян. 20:31): “Тому пильнуйте, пам’ятаючи, що я три роки день і ніч безперестанку зі сльозами навчав кожного з вас”.

(1Сол. 2:9): “Бо ви пам’ятаєте, браття, працю нашу і виснаження: вночі і вдень працюючи, щоб не обтяжити когось із вас, ми проповідували у вас благовістя Боже”, та інше.

Глава 20. Предстоятель слова повинен бути милосердний і співчутливий, особливо до стражденних душевно.

(Мф. 9:11-13): “Побачивши те, фарисеї сказали учням Його: “Для чого Учитель ваш їсть і п’є з митарями та грішниками? Іісус же, почувши це, сказав їм: Не здорові мають потребу в лікареві, але хворі, підіть, навчіться, що значить: милості хочу, а не жертви? Бо Я прийшов закликати не праведників, а грішників до покаяння”.

(Мф. 9:36): “Бачачи натовпи народу, Він зглянувся над ними, що вони були виснажені, і розсіяні, як вівці, що не мають пастиря”.

Глава 21. До ввірених треба бути співчутливим і в тілесних їхніх потребах і піклуватися про них.

(Мф. 15:32): “Шкода Мені народу, що вже три дні перебувають при Мені, і нема чого їм їсти; відпустити ж їх неївшими не хочу, щоб не ослабли в дорозі”.

(Мк. 1:40-41): “Приходить до Нього прокажений і, благаючи Його і падаючи перед Ним на коліна, каже Йому: якщо хочеш, можеш мене очистити. Іісус, умилосердившись над ним, простягнув руку, доторкнувся до нього і сказав йому: хочу, очистися”.

( Діян. 6:1-3): “У ці дні, коли учні примножилися, стався в Елліністів докірливий нарікання на Євреїв через те, що вдовиці їхні нехтувані були в щоденному роздаванні харчів. Тоді дванадцять Апостолів, скликавши безліч учнів, сказали: недобре нам, залишивши слово Боже, дбати про столи. Отож, браття, виберіть із середини себе сімох осіб знаних, сповнених Святого Духа і мудрості; їх поставимо на цю службу”.

Глава 22. Предстоятелю слова не повинно бідніти в належній ретельності про найважливіше, особисто виконуючи із зусиллям маловажне.

( Діян. 6:2): “Тоді дванадцять Апостолів, скликавши безліч учнів, сказали: недобре нам, залишивши слово Боже, дбати про столи”. І незабаром потім (Діян. 6:4): “а ми постійно перебуватимемо в молитві та служінні слова”.

Глава 23. Не повинно величатися, або торгувати словом вчення з пестощів до слухачів, на втіху власному сластолюбству або потребам своїм, але треба бути такими, якими мають бути ті, хто говорить перед Богом і на славу Божу.

(Мф. 23:5-10): “усі ж справи свої роблять для того, щоб бачили їх люди: розширюють сховища свої й збільшують воскрилію одягу свого; також люблять возлежання на бенкетах, і головування в синагогах, і привітання на народних зібраннях, і щоб люди звали їх: учитель! учитель! А ви не називайтеся вчителями, бо один у вас Учитель – Христос, усі ж ви – брати; і батьком себе не називайте нікого на землі, бо один у вас Отець, Який на небесах; і не називайтеся наставниками, бо один у вас Наставник – Христос”.

(Ін. 7:16-18): “Моє вчення – не Моє, але Того, Хто послав Мене; хто хоче творити волю Його, той дізнається про це вчення, чи від Бога воно, чи Я Сам від Себе говорю. Той, хто говорить сам від себе, шукає слави собі; а Хто шукає слави Тому, Хто послав Його, Той істинний, і немає неправди в Ньому”.

(2Кор. 2:17): “Бо ми не пошкоджуємо слова Божого, як багато хто, але проповідуємо щиро, як від Бога, перед Богом, у Христі”.

(1Сол. 2:3-7): “Бо у вченні нашому немає ані омани, ані нечистих спонукань, ані лукавства, але, як Бог удостоїв нас того, щоб, довірити нам благовістя, так ми й говоримо, догоджаючи не людям, а Богові, що випробовує серця наші. Бо ніколи не було в нас перед вами ні слів пестощів, як ви знаєте, ні видів корисливості: Бог свідок! Не шукаємо слави людської ні від вас, ні від інших: ми могли б з’явитися з поважністю, як Апостоли Христові”.

Глава 24. Предстоятель слова не повинен вживати влади своєї до образи підлеглих і вихвалятися перед ними, а навпаки, ступінь сану свого зобов’язаний більше перетворювати на привід до смиренномудрості перед ними.

(Мф. 24:45-51): “Хто ж вірний і розсудливий раб, якого пан його поставив над слугами своїми, щоб давати їм їжу вчасно? Блаженний той раб, якого пан його, прийшовши, знайде таким, що чинить так; істинно кажу вам, що над усім майном своїм поставить його. Якщо ж раб той, будучи злий, скаже в серці своєму: не скоро прийде пан мій, і почне бити товаришів своїх, і їсти, і пити з п’яницями, – то прийде пан того раба того в день, в який він не чекає, і в годину, в яку не думає, і розітне його, і піддасть його одній долі з лицемірами; там буде плач і скрегіт зубів”.

(Ін. 13:13-14): “Ви називаєте Мене Учителем і Господом, і правильно кажете, бо Я точно те. Отже, якщо Я, Господь і Учитель, умив ноги вам, то й ви повинні умивати ноги один одному”.

(Лк. 22:24-27): “Була ж і суперечка між ними, хто з них має вважатися більшим. Він же сказав їм: царі панують над народами, і ті, що володіють ними, благодійниками називаються, а ви не так: та хто з вас більший, будь як менший, і той, хто керує, – як той, хто служить. Бо хто більший: той, хто лежить, чи той, хто служить? Чи не той, хто лежить? А Я посеред вас, як службовець”.

( Діян. 20:17-19): “З Міліта ж пославши в Ефес, він покликав пресвітерів церкви, і, коли вони прийшли до нього, він сказав їм: ви знаєте, як я від першого дня, в який прийшов до Асії, весь час був із вами, працюючи Господу із усякою смиреннодумністю та багатьма слізьми, посеред спокус, які траплялися мені через зловісні зловживання іудеїв”.

(2Кор. 11:19-21): “Бо ви, люди розумні, охоче терпите нерозумних: ви терпите, коли хто вас поневолює, коли хто об’їдає, коли хто оббирає, коли хто звеличується, коли хто б’є вас в обличчя. На сором кажу, що на це в нас бракувало сил”.

Глава 25. Не слід проповідувати Євангелія з цікавості, із заздрості та суперництва з ким-небудь.

(Мф. 12:18-19): “Ось, Син Мій, Якого Я обрав, Улюблений Мій, до Якого благоволить душа Моя. Покладу дух Мій на Нього, і сповістить народам суд; не заперечить, не закричить, і ніхто не почує на вулицях голосу Його”.

(Флп. 1:15-17): “Деякі, щоправда, через заздрість і цікавість, а інші з доброю прихильністю проповідують Христа. Одні через заздрість проповідують Христа не чисто, думаючи збільшити тяжкість уз моїх; а інші – з любові, знаючи, що я поставлений захищати благовістя”.

Глава 26. Для євангельської проповіді не слід користуватися людськими перевагами, щоб ними не затьмарювалася Божа благодать.

(Мф. 11:25): “Славлю Тебе, Отче, Господи неба і землі, що Ти сховав це від мудрих і розумних, і відкрив це немовлятам”.

(1Кор. 1:17): “Бо Христос послав мене не хрестити, а благовістити, не в премудрості слова, щоб не скасувати хреста Христового”.

(1Кор. 2:1-5): “І коли я приходив до вас, браття, приходив сповіщати вам свідоцтво Боже не в перевазі слова або мудрості, бо я розсудив, що я маю бути у вас тим, хто нічого не знає, окрім Іісуса Христа, та ще й розп’ятого, і був я у вас у немочі, у страсі, і у великому тремтінні. І слово моє і проповідь моя не в переконливих словах людської мудрості, а в явищі духа і сили, щоб віра ваша утверджувалася не на мудрості людській, а на силі Божій”.

Глава 27. Не слід думати, що успіх проповіді виробляється власними нашими замислами, але всю надію треба покладати на Бога.

(2Кор. 3:4-6): “Таку впевненість ми маємо в Бозі через Христа, не тому, щоб ми самі здатні були помислити що від себе, як би від себе, але здатність наша від Бога. Він дав нам здатність бути служителями Нового Завіту”.

(2Кор. 4:7): “Але скарб цей ми носимо в глиняних посудинах, щоб надлишкова сила була приписувана Богу, а не нам”.

Глава 28. Кому доручено проповідь євангельську, той не повинен нічого купувати понад необхідне для власної своєї потреби.

(Мф. 10:9-10): “Не беріть із собою ні золота, ні срібла, ні міді в пояси свої, ні торби на дорогу, ні двох одягів, ні взуття, ні палиці, бо той, хто працює, вартий прожитку”.

(Лк. 9:3): “І сказав їм: “Нічого не беріть на дорогу: ні палиці, ні торби, ні хліба, ні срібла, і не майте по два одяги”.

( Діян. 20:33): “Ні срібла, ні золота, ні одягу я ні від кого не побажав: самі знаєте”.

(2Тим. 2:4): “Жоден воїн не зв’язує себе справами життєвими, щоб догодити воєначальнику”.

Глава 29. Не слід брати на себе піклування про житейське на догоду людям, які з пристрастю займаються цим.

(Лк. 12:13-14): “Хтось із народу сказав Йому: Учителю, скажи братові моєму, щоб він розділив зі мною спадщину. Він же сказав людині тій: Хто поставив Мене судити або ділити вас?”

(2Тим. 2:4): “Жоден воїн не зв’язує себе справами життєвими, щоб догодити воєначальнику”, та інше.

Глава 30. Ті, які на догоду слухачам не з відвагою сповіщають волю Божу, раболіпствуючи перед тими, кому хочуть догодити, не підкоряються вже пануванню Господньому.

(Ін. 5:44): “Як ви можете вірувати, коли один від одного славу приймаєте, а слави, яка від Єдиного Бога, не шукаєте?”

(Гал. 1:10): “Якби я й досі догоджав людям, то не був би рабом Христовим”.

Глава 31: Той, хто навчає, повинен поставити собі за мету всіх звести в чоловіка досконалого, в міру віку повноти Христової, і до того ж кожного у власному його чині.

(Мф. 5:48): “Тож будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний”.

(Ін. 17:20,21): “Не тільки про них молю, але й про тих, хто вірує в Мене за їхнім словом, нехай будуть усі єдині, як Ти, Отче, у Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть у Нас єдині”.

(Еф. 4, 11-13): “І Він поставив одних Апостолами, інших – пророками, інших – Євангелістами, інших – пастирями та вчителями, для звершення святих, для діла служіння, для творення Тіла Христового, аж поки ми всі прийдемо до єдності віри та пізнання Сина Божого, до досконалої людини, в міру повного віку Христового”.

Глава 32. Вороже налаштованих треба напоумляти з незлобивістю і лагідністю, чекаючи їхнього покаяння, доки не виповниться міра піклування про них.

(Мф. 12:19-20): “не дорікатиме, не кричатиме, і ніхто не почує на вулицях голосу Його; тростини зламаної не зламає, і льону, що палить, не загасить, доки не принесе суду перемоги”.

(2Тим. 2:24-26): “рабу ж Господньому не повинно сваритися, але бути привітним до всіх, повчальним, незлобивим, з лагідністю наставляти супротивників, чи не дасть їм Бог покаяння до пізнання істини, щоб вони вивільнилися з тенета диявола, який вловив їх у свою волю”.

Глава 33. Треба бути поступливим, а не наполегливо нападати на тих, які через страх і богобоязливість відмовляються прийняти до себе того, хто проповідує слово.

(Лк. 8:37): “І просив Його весь народ Гадаринської околиці піти подалі від них, тому що вони були охоплені великим страхом. Він увійшов у човен і повернувся”.

Глава 34. Треба віддалятися від тих, які через нечутливість не сприймають євангельської проповіді, і не користуватися їхніми благодіяннями навіть у необхідних потребах тіла.

(Мф. 10:14): “А якщо хто не прийме вас і не послухає слів ваших, то, виходячи з дому чи з міста того, обтрусіть прах від ніг ваших”.

(Лк. 10:10-11): “Якщо ж прийдете в якесь місто і не приймуть вас, то, вийшовши на вулицю, скажіть: “І прах, що прилип до нас від вашого міста, обтрушуємо вам, але ж знайте, що наблизилося до вас Царство Боже”.

(Діян. 18:5-6): “А коли прийшли з Македонії Сила й Тимофій, то Павла примушували духом свідчити іудеям, що Іісус є Христос. Але як вони опиралися і злословили, то він, обтрусивши одяг свій, сказав до них: Кров ваша на головах ваших; я чистий; відтепер іду до язичників”.

Глава 35. Треба віддалятися від людей, які залишаються непокірними після вживання про них піклувань усякого роду.

(Мф. 23:37-38): “Єрусалиме, Єрусалиме, що б’є пророків і камінням б’є посланих до тебе! Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як птах збирає пташенят своїх під крила, і ви не захотіли! Ось, залишається вам дім ваш порожній”.

( Діян. 13:46-47): “вам першим належало бути проповідуваними слову Божому, але як ви відкидаєте його і самі себе робите негідними вічного життя, то ось, ми звертаємося до язичників. Бо так заповів нам Господь: Я поклав Тебе на світло язичникам, щоб Ти був на спасіння до краю землі”.

(Тит. 3:10-11): “Єретика, після першого і другого напоумлення, відвертайся, знаючи, що такий розбестився і грішить, будучи самоосудженим”.

Глава 36. З усіма і в усякій справі треба точно дотримуватися дієслів Господніх, нічого не роблячи за пристрастю.

(1Тим. 5:21): “Перед Богом і Господом Іісусом Христом та обраними Ангелами заклинаю тебе зберегти це без упередження, нічого не роблячи за пристрастю”.

Глава 37. Предстоятель слова повинен все робити і говорити з обачністю і після багатьох випробувань, з метою догодити Богові, як людина, яка потребує схвалення і засвідчення навіть тих, що йому довірені.

( Діян. 20:18-19): “ви знаєте, як я від першого дня, в який прийшов до Асії, весь час був з вами, працюючи Господу з усякою смиренномудрістю і багатьма сльозами, серед спокус”. І трохи нижче (Діян. 20:33): “Ні срібла, ні золота, ні одягу я ні від кого не побажав”.

(1Сол. 2:10): “Свідки ви і Бог, як свято і праведно і бездоганно поводилися ми, перед вами, віруючими”.

Правило 71. Про те, що нарівні заповідано предстоятелям

Глава 1. Перерахування того, що сказано нарівні про єпископів і пресвітерів.

(1Тим. 3:1-2): “якщо хто єпископства бажає, доброго діла бажає. Але єпископ повинен бути непорочний” та ін.

(1Тим. 5:1-2): “Старця не докоряй, але наставляй, як батька; молодших – як братів; старих – як матерів; молодих – як сестер, з усілякою чистотою”.

(2Тим. 2:22-24): “Юнацьких похотей тікай, а тримайся правди, віри, любові, миру з усіма, хто кличе Господа від чистого серця. Від дурних і неосвічених суперництв ухиляйся, знаючи, що вони породжують сварки; рабу ж Господньому не належить сваритися, але бути привітним до всіх” та ін.

(2Тим. 3:10-11): “ти пішов за мною у вченні, житті, настрої, вірі, великодушності, любові, терпінні, в гоніннях, стражданнях”.

(Тит. 1:5-6): “Для того я залишив тебе в Криті, щоб ти довершив незакінчене і поставив по всіх містах пресвітерів, як я тобі наказував: якщо хто непорочний” та ін.

Глава 2. Про дияконів.

(Діян. 6:5-6): “обрали Стефана, чоловіка, сповненого віри і Духа Святого, і Филипа, і Прохора, і т.д.; їх поставили перед Апостолами, і ці, помолившись, поклали на них руки”.

(1Тим. 3:8): “Диякони також повинні бути чесними, не двомовними, не пристрасними до вина, не корисливими” та ін.

Правило 72. Про слухачів. Як учні повинні розрізняти духовних учителів від таких; які мати до них прихильності, і як приймати їхні уроки

Глава 1: Слухачі, наставлені в Писанні, повинні випробовувати, що кажуть вчителі, і узгоджене з Писаннями приймати, а не узгоджене відкидати, а тих, хто дотримується таких навчань, ще більше відвертатися.

(Мф. 18:7): “Горе світу від спокус, бо треба прийти спокусам; але горе тій людині, через яку спокуса приходить”. Подібно сказано про руку і ногу.

(Ін. 10:1): ” Істинно, істинно кажу вам: хто не дверима входить до вівчарського двору, але перелазить інакше, той злодій і розбійник”. І незабаром потім

(Ін. 10:5): “За чужим же не йдуть, але біжать від нього, бо не знають чужого голосу”.

(Гал. 1:8): “Але якби навіть ми або Ангел з неба став благовістити вам не те, що ми благовістили вам, нехай буде анафема”.

(1Сол. 5:20-22): “Пророцтва не принижуйте. Усе випробовуйте, хорошого тримайтеся. Утримуйтеся від усякого роду зла”.

 

Глава 2. Ті, хто має небагато відомостей у Писанні, за відмітну ознаку святих повинні визнавати плоди Духа, і в кого є такі плоди, того приймати, а в кого немає, того відвертатися.

(Мф. 7:15-16): “Стережіться псевдопророків, що приходять до вас в овечій одежі, а всередині – вовки хижі. За плодами їхніми впізнаєте їх”.

(Флп. 3:17): “Наслідуйте, браття, мене, і дивіться на тих, які чинять за образом, який маєте в нас”.

Глава 3. Від тих, хто правонавчаючих слову істини, треба приймати його, як від Господа, на славу того, хто сам послав Іісуса Христа, Господа нашого.

(Мф. 10:40): “Хто приймає вас, приймає Мене”.

(Ін. 13:20): “Хто приймає того, кого Я пошлю, той приймає Мене”.

(Лк. 10:16): “Той, хто слухає вас, слухає Мене”.

(Гал. 4:14): “але ви не знехтували спокусою моєю в плоті моїй, і не погребували нею, а прийняли мене, як Ангела Божого, як Христа Іісуса”…

Глава 4. Ті, хто не підкоряються посланим від Господа, не тільки їх не вшановують, а й самого Пославшого, і накликають на себе суд найтяжчий, ніж Содомляни і Гомморяни.

(Мф. 10:14-15): “А якщо хто не прийме вас і не послухає слів ваших, то, виходячи з дому або з міста того, обтрусіть прах від ніг ваших; істинно кажу вам: радісніше буде землі Содомській і Гоморрській у день суду, ніж місту тому”.

(Лк. 10:16): “Той, хто слухає вас, Мене слухає, а той, хто відкидає вас, Мене відкидається”.

(1Сол. 4:8): “Отже непокірний непокірний не людині, а Богові, Який і дав нам Духа Свого Святого”.

Глава 5. Вчення заповідей Господніх треба приймати як таке вчення, що приносить нам життя вічне і царство небесне, і з ретельністю треба його виконувати, хоча б здавалося і важким.

(Ін. 5:24): “Воістину, воістину кажу вам: той, хто слухає слово Моє, і вірує в Того, Хто послав Мене, той має життя вічне, і на суд не приходить, але перейшов від смерті в життя”.

(Діян. 14:21-22): “Проповідувавши Євангеліє цьому місту і здобувши достатньо учнів, вони назад проходили Лістру, Іконію та Антіохію, утверджуючи душі учнів, перестерігаючи перебувати у вірі і повчаючи, що багатьма скорботами належить нам увійти до Царства Божого”.

Глава 6. Викриття і догану приймати повинно як ліки, яким знищується неміч і відновлюється здоров’я. З чого видно, що ті, хто прикидаються лагідними через пристрасть до людинокорисливості і не викривають тих, хто згрішив, все псують і зазіхають на саме життя істинне.

(Мф. 18:15): “Якщо ж згрішить проти тебе брат твій, піди й викрий його між тобою і ним одним; якщо послухається тебе, то здобув ти брата твого”.

(1Кор. 5:4-5): “у зібранні вашому в ім’я Господа нашого Іісуса Христа, спільно з моїм духом, силою Господа нашого Іісуса Христа, віддати сатані на виснаження плоті, щоб дух був спасенний у день Господа нашого Іісуса Христа”.

(2Кор. 7:8-10): “Тому, якщо я засмутив вас посланням, не шкодую, хоч і пошкодував було; бо бачу, що послання те засмутило вас, втім на час. Тепер я радію не тому, що ви засмутилися, але що ви засмутилися до покаяння; бо засмутилися заради Бога, так що анітрохи не зазнали від нас шкоди. Бо печаль заради Бога виробляє незмінне покаяння до спасіння”.

(Тит. 1:13): “З цієї причини викривай їх суворо, щоб вони були здорові у вірі”.

 

Правило 73. Про тих, хто живе в подружжі

Глава 1: Чоловікові з дружиною або дружині з чоловіком розлучатися не повинно, хіба що хто з них викритий у перелюбстві або знаходить перешкоду благочестю.

(Мф. 5:31-32): “Сказано також, що коли хто розлучиться з дружиною своєю, нехай дасть їй розвідну. А Я кажу вам: хто розлучається з дружиною своєю, окрім вини розпусти, той дає їй привід перелюбствувати; а хто одружується з розлученою, той перелюбствує”.

(Лк. 14:26): “Якщо хто приходить до Мене і не зненавидить батька свого і матері, і дружини, і дітей, і братів, і сестер, а до того ж і самого життя свого, той не може бути Моїм учнем”.

(Мф. 19:9): “Я кажу вам: хто розлучиться з дружиною своєю не за перелюб, і одружиться з іншою, той чинить перелюб, і той, хто одружиться з розлученою, чинить перелюб”.

(1Кор. 7:10-11): “А тим, хто одружився, не я наказую, а Господь: дружині не розлучатися з чоловіком, – якщо ж розлучиться, то повинна залишатися безшлюбною, або примиритися з чоловіком своїм, – і чоловікові не залишати дружини своєї”.

Глава 2. Тому, хто відпустив дружину свою, заборонено одружуватися з іншою, і іншому одружуватися з тією, кого відпустив чоловік.

(Мф. 19:9): “Я кажу вам: хто розлучиться з дружиною своєю не за перелюб, і одружиться з іншою, той чинить перелюб, і той, хто одружиться з розлученою, чинить перелюб”.

Глава 3. Чоловік повинен любити свою дружину такою ж любов’ю, якою Христос полюбив Церкву, віддавши Себе за неї, щоб освятити її.

(Еф. 5, 25-26): “Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, віддавши Себе за неї, щоб освятити її, очистивши водяною лазнею за допомогою слова”. І потім (Еф. 5,28): “Так повинні чоловіки любити своїх дружин, як свої тіла”, та інше.

Глава 4. Дружини, творячи волю Божу, повинні коритися своїм чоловікам, як і Церква кориться Христу.

(Еф. 5, 22-24): “Жінки, підкоряйтеся своїм чоловікам, як Господу, бо чоловік є голова дружини, як і Христос – голова Церкви, і Він же Спаситель тіла. Але як Церква кориться Христу, так і дружини своїм чоловікам у всьому”.

(Тит. 2:3-5): “щоб стариці… напоумляли молодих любити чоловіків, любити дітей, бути цнотливими, чистими, дбайливими про дім, добрими, покірними своїм чоловікам, нехай не засуджується слово Боже”.

Глава 5. Дружини не повинні вбиратися для збільшення краси, але зобов’язані мати всі старання і піклування про добрі справи, і це оздоблення вважає істинним і пристойним для християнок.

(1Тим. 2:9-10): “щоб також і дружини, у пристойному вбранні, з сором’язливістю і цнотливістю, прикрашали себе не плетінням волосся, не золотом, не перлами, не дорогоцінним одягом, а добрими ділами, як годиться жінкам, що присвячують себе благочестю”.

Глава 6. Жінки повинні в церкві мовчати, вдома ж займатися бесідами про догоджання Богу.

(1Кор. 14:34-35): “Жінки ваші в церквах нехай мовчать, бо не дозволено їм говорити, а бути в підпорядкуванні, як і закон говорить. Якщо ж вони хочуть чогось навчитися, нехай запитують про те вдома у чоловіків своїх; бо непристойно дружині говорити в церкві”.

(1Тим. 2:11-15): “Нехай дружина вчиться в мовчанні, з усякою покірністю; а вчити дружині не дозволяю, ні панувати над чоловіком, але бути в мовчанні. Бо спершу створений Адам, а потім Єва; і не Адам спокушений, а дружина, спокусившись, впала в злочин; втім, спасеться через потомство, якщо буде у вірі й любові та у святості з цнотливістю”.

 

Правило 74. Про вдів

Глава 1: Вдова, якщо має ще тілесну міцність, повинна проводити життя в турботі й старанності, пам’ятаючи сказане й засвідчене Апостолам про Серну.

(Діян. 9:36): “В Іоппії була одна учениця, на ім’я Тавіфа, що означає: “Серна”; вона була сповнена добрих справ і робила багато милостині”. І трохи нижче ( Діян. 9:39): “і всі вдовиці зі сльозами постали перед ним, показуючи сорочки та сукні, які робила Серна, живучи з ними”.

(1Тим. 5:9-10): “Вдовицю треба обирати не менше, ніж шістдесятирічну, яка була дружиною одного чоловіка, відома за добрими справами, якщо вона виховала дітей, брала мандрівників, вмивала ноги святим, допомагала нужденним і була старанна у всякій добрій справі”.

Глава 2: Вдовиці, випробуваній у перерахованих у Апостола чеснотах, і яка вступила до чину дійсних вдовиць, треба перебувати в благаннях і молитвах, постуючи день і ніч.

(Лк. 2:36-37): “Була також Анна пророчиця, дочка Фануїлова, від коліна Асірова, що досягла глибокої старості, проживши з чоловіком від дівоцтва свого сім років, вдова років вісімдесяти чотирьох, що не відходила від храму, постом і молитвою служачи Богу вдень і вночі”.

(1Тим. 5:5-6): “Справжня вдова і самотня сподівається на Бога і перебуває в моліннях і молитвах день і ніч; а сластолюбна заживо померла”.

Правило 75. Про рабів і панів

Глава 1: Раби повинні на славу Божу коритися панам своїм по плоті з усією ретельністю і в усьому тому, чим не порушується заповідь Божа.

(Еф.6,5-8): “Раби, підкоряйтеся панам своїм по плоті зі страхом і трепетом, у простоті серця вашого, як Христові, не з видимою тільки послужливістю, як людиноугодники, але як раби Христові, виконуючи Божу волю від душі, служачи ревно, як Господу, а не як людям, знаючи, що кожен отримає від Господа в міру добра, що він зробив, раб він, чи вільний”.

(1Тим. 6,1-2): “Раби, що під ярмом перебувають, повинні шанувати панів своїх гідними всякої честі, щоб не було хули на ім’я Боже і вчення. Ті, що мають панами вірних, не повинні поводитися з ними недбало, бо вони брати, але тим більше повинні служити їм, що вони вірні й улюблені і добре допомагають їм”.

(Тит. 2:9-10): “Рабів вмовляй коритися своїм панам, догоджати їм у всьому, не перекошувати, не красти, але виявляти всю добру вірність, щоб вони в усьому були прикрасою вченню Спасителя нашого, Бога”.

Глава 2. Господа, пам’ятаючи про істинно Господа, чим самі користуються від рабів, те саме і для них повинні робити по силах, у страсі Божому і з поблажливістю до рабів наслідуючи Господа.

(Ін. 13:3-5): ” Іісус, знаючи, що Отець усе віддав у руки Його, і що Він від Бога походить і до Бога відходить, встав із вечері, зняв із Себе верхній одяг і, взявши рушник, перепоясався. Потім влив води в умивальницю і почав умивати ноги учням і витирати рушником, яким був підперезаний”. І нижче (Ін. 13:13-15): “Ви називаєте Мене Учителем і Господом, і правильно кажете, бо Я точно те. Отже, якщо Я, Господь і Учитель, умив ноги вам, то й ви повинні умивати ноги один одному. Бо Я дав вам приклад, щоб і ви робили те саме, що Я зробив вам”.

(Еф.6,9): “І ви, панове, поводьтеся з ними так само, стримуючи суворість, знаючи, що і над вами самими, і над ними є на небесах Господь, у Якого немає лицемірства”.

 

Правило 76. Про дітей і батьків

Глава 1: Діти повинні шанувати батьків і бути їм слухняні в усьому, що не перешкоджає виконанню заповіді Божої.

(Лк. 2:48): “І, побачивши Його, здивувалися, і Мати Його сказала Йому: Чадо, що Ти зробив із нами? Ось, батько Твій і Я з великою скорботою шукали Тебе”. І потім (Лк. 2:51): “І Він пішов із ними, і прийшов до Назарету, і був у покорі в них”.

(Еф.6,1-3): “Діти, слухайтеся своїх батьків у Господі, бо цього [вимагає] справедливість. Шануй батька твого і матір твою, це перша заповідь з обітницею: нехай буде тобі благо, і будеш довголітній на землі”.

Глава 2. Батьки повинні виховувати дітей у вченні та повчанні Господньому, з лагідністю і довготерпінням, і скільки залежить від них, не давати жодного приводу до гніву і скорботи.

(Еф.6,4): “І ви, батьки, не гнівіть дітей ваших, але виховуйте їх у вченні та настанові Господній”.

(Кол. 3:21): “Батьки, не гнівайте дітей ваших, щоб вони не сумували”.

Правило 77. Про дівчат

Глава. Дівам треба бути вільними від усякого клопоту теперішнього віку, щоб могли без розваги дякувати Богу, в розумі і в тілі, в надії Царства Небесного.

(Мф. 19:12): “є скопці, які з утроби материнської народилися так; і є скопці, які оскоплені від людей; і є скопці, які зробили самі себе скопцями для Царства Небесного. Хто може вмістити, хай вмістить”.

(1Кор. 7:32-35): “хочу, щоб ви були без турбот. Неодружений дбає про Господнє, як догодити Господу; а одружений дбає про мирське, як догодити дружині. Є різниця між заміжньою і дівчиною: незаміжня дбає про Господнє, як догодити Господу, щоб бути святою і тілом, і духом; а заміжня дбає про мирське, як догодити чоловіку. Кажу це для вашої ж користі, не для того, щоб накласти на вас кайдани, але щоб ви благочинно і невпинно служили Господу без розваги”.

Правило 78. Про воїнів

Глава. Воїнам не дозволяється ображати і обмовляти.

(Лк. 3:14): “Запитували його також і воїни: а нам що робити? І сказав їм: нікого не ображайте, не обмовляйте, і задовольняйтеся своєю платнею”.

Правило 79. Про панів і підданих

Глава 1. Государям слід захищати постанови Божі.

(Рим. 13:3-4): “Бо начальники страшні не для добрих справ, а для злих. Чи хочеш не боятися влади? Роби добро, і отримаєш похвалу від неї, бо (начальник) є Божий слуга, тобі на добро. Якщо ж чиниш зло, бійся, бо він не даремно носить меч: він Божий слуга, месник на покарання тому, хто чинить зле”.

Глава 2. Вищій владі слід коритися в усьому, що не перешкоджає виконанню Божих заповідей.

(Рим. 13:1-3): “Усяка душа нехай буде покірна вищій владі, бо немає влади, яка не від Бога, а владу, яка існує, встановлено від Бога. Тому той, хто противиться владі, противиться Божому встановленню. А ті, хто противляться, самі накличуть на себе осуд. Бо начальники страшні не для добрих справ, але для злих” та ін.

(Діян. 5:29): “треба коритися більше Богу, ніж людям”.

(Тит. 3:1): “Нагадуй їм підкорятися і підкорятися начальству і владі, бути готовими на всяке добре діло”.

 

Правило 80. Якими взагалі, на вимогу Слова Божого, мають бути християни і предстоятелі
Якими, на вимогу Божого слова, мають бути християни

Глава 1. Як учні Христові, які узгоджуються з тим єдино, що у Христі бачать, або від Христа чують.

(Мф. 11:29): “візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене”.

(Ін. 13:13-15): “Ви називаєте Мене Вчителем і Господом, і правильно кажете, бо Я точно те. Отже, якщо Я, Господь і Учитель, умив ноги вам, то й ви повинні умивати ноги один одному. Бо Я дав вам приклад, щоб і ви робили те саме”.

Глава 2. Як вівці Христові, що слухають єдино голосу власного свого Пастиря, і за Ним підуть.

(Ін. 10:27): “Мої вівці слухаються голосу Мого, і Я знаю їх, і вони йдуть за Мною”. І вище

(Ін. 10:5): “А за чужим не йдуть, але тікають від нього, бо не знають чужого голосу”.

Глава 3. Як різки Христові, які у Христі вкорінені, в Ньому плідні, і роблять та мають усе те, що Христу властиве і Його гідне.

(Ін. 15:5): “Я є лоза, а ви гілки; хто перебуває в Мені”.

Глава 4. Як члени Христові, які у всякій дії заповідей Господніх або обдарувань Святого Духа досконалі, відповідно до гідності Голови, яка є Христос.

(1Кор. 6:15): “хіба не знаєте, що тіла ваші є членами Христовими?”.

(Еф.4,15-16): “істинною любов’ю все зростали в Того, Хто є голова Христос, з Якого все тіло, що складається і згуртовується за допомогою всіляких взаємно скріплювальних зв’язків, за дії у свою міру кожного члена, отримує приріст для творення самого себе в любові”.

Глава 5. Як наречена Христова, яка дотримується чистоти, узгоджуючись з єдиною волею Нареченого.

(Ін. 3:29): “Хто має наречену, той є наречений”.

(2Кор. 11:2): “Поручив вас єдиному чоловікові, щоб представити Христу чистою дівою”.

Глава 6. Як Божі храми, які святі, чисті й наповнені єдиним тим, що належить до служіння Богу.

(Ін. 14:23): “хто любить Мене, той додержиться слова Мого, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю в нього зробимо”.

(2Кор. 6:16): “ви храм Бога живого, як сказав Бог: “вселюся в них, і буду ходити в них; і буду їхнім Богом, і вони будуть Моїм народом” (Лев. 26:12)”.

Глава 7. Як жертва Богові нескверна і бездоганна, яка у всіх членах і частинах зберігає здоровою богочестя.

(Рим. 12:1): “благаю вас, браття, милосердям Божим, представте тіла ваші в жертву живу, святу, угодну Богу, для розумного служіння вашого”.

Глава 8. Як чада Божі, які перетворюються на образ Божий, у міру дарованої людині.

(Ін. 13:33): “Діти! недовго вже бути Мені з вами”.

(Гал. 4:19): “Діти мої, для яких я знову в муках народження, доки не зобразиться у вас Христос!”.

Глава 9. Як світло у світі; чому й самі не допускають у себе гріха, і тих, хто наближається до них, просвіщають у пізнанні істини, щоб вони стали тим, чим мають бути, або викрили, що вони таке.

(Мф. 5:14): “Ви – світло світу”.

(Флп. 2:15): “в якому ви сяєте, як світила у світі”.

 

Глава 10. Як сіль у землі; чому ті, хто вступає з ними у спілкування, оновлюються духом у нетління.

(Мф. 5:13): “Ви – сіль землі”.

Глава 11. Як слово життя; чому мертвістю до теперішнього запевняють у надії істинного життя.

(Флп. 2:15-16): “в якому ви сяєте, як світила у світі, утримуючи слово життя, на похвалу мою в день Христовий”.
Якими, на вимогу Божого слова, повинні бути ті, яким довірено проповідь Євангельську.

Глава 12. Як Апостоли і служителі Христові та вірні домобудівники Таїн Божих, які ділом і словом неухильно виконують єдино Господні постанови.

(Мф. 10:16): “Ось, Я посилаю вас, як овець серед вовків”.

(Мф. 28:19): “ідіть, навчіть усі народи”.

(1Кор. 4,1-2): “кожен повинен розуміти нас, як служителів Христових і домобудівників таємниць Божих. Від домобудівників же вимагається, щоб кожен виявився вірним”.

Глава 13. Як проповідники Царства Небесного до розтрощення того, хто має державу смерті в гріху.

(Мф. 10:7): “ходячи ж, проповідуйте, що наблизилося Царство Небесне”.

(2Тим. 4,1-2): “заклинаю тебе перед Богом і Господом нашим Іісусом Христом, Який судитиме живих і мертвих при явленні Його і в Царстві Його: проповідуй слово”.

Глава 14. Як зразок і правило благочестя, щоб у тих, хто слідує за Господом, виробляти в усьому прямоту, а в тих, хто не підкоряється чомусь, докоряти ухилення.

(Флп. 3:13-16): “забуваючи заднє і простягаючись вперед, прагну до мети, до почесті вищого звання Божого у Христі Іісусі. Отже, хто з нас досконалий, так повинен мислити; якщо ж ви про щось інакше мислите, то і це Бог вам відкриє. Втім, до чого ми досягли, так і повинні мислити і за тим правилом жити”.

(1Тим. 4,12): “для вірних у слові, в житії, в любові, в дусі, у вірі, в чистоті”.

(2Тим. 2,15): “Намагайся представити себе Богові гідним, діячем бездоганним, що вірно викладає слово істини”.

Глава 15. Як око в тілі, щоб розрізняти добре і лукаве, і направляти членів Христових, до чого кожен зобов’язаний.

(Мф. 6:22): “Світильник для тіла є око. Отже, якщо око твоє буде чисте, то все тіло твоє буде світле”.

Глава 16. Як пастирі овець Христових, які не зрікаються вчасно покласти за них душу, аби тільки повідомити їм Євангеліє Боже.

(Ін. 10:11): “пастир добрий покладає життя своє за овець”.

(Діян. 20:28): “слухайте себе і всю отару, в якій Дух Святий поставив вас наглядачами, щоб ви пасли Церкву Господню”.

Глава 17. Як лікарі, щоб з великим співчуттям, згідно зі знанням вчення Господнього, лікувати душевні немочі, і приводити до здоров’я і постійного життя у Христі.

(Мф. 9:12): “не здорові потребують лікаря, але хворі”.

(Рим. 15:1): “Ми, сильні, повинні переносити немочі безсилих і не собі догоджати”.

Глава 18. Як батьки і вихователі власних своїх чад, з великою палкістю любові до Христа готові передати їм не тільки благовістя Боже, а й душу свою.

(Ін. 13:33): “Діти! недовго вже бути Мені з вами”.

(1Кор. 4:15): “я народив вас у Христі Іісусі благовістям”.

(1Сол. 2:7-8): “як годувальниця ніжно обходиться з дітьми своїми. Так ми, з ревності до вас, захотіли передати вам не тільки благовістя Боже, а й душі наші”.

Глава 19. Як Божі споспішники, які цілком присвятили себе для Церкви єдино справам, гідним Бога.

(1Кор. 3:9): “ми співпрацівники у Бога, а ви Божа нива, Божа будівля”.

 

Глава 20. Як насаджувачі Божих різок, які не насаджують нічого чужого виноградній лозі, тобто Христу, і нічого неплодоносного, але з усяким піклуванням покращують те, що притаманне цій Лозі та є плодоносним.

(Ін. 15:1-2): “Я є істинна виноградна лоза, а Отець Мій – виноградар. Усяку в Мене гілку, що не приносить плоду, Він відсікає; і всяку, що приносить плід, очищає, щоб більше принесла плоду”.

(1Кор. 3:6): “Я насадив, Аполлос поливав, але Бог зростив”.

Глава 21. Як будівельники храму Божого, які готують душу кожного, щоб зробити її відповідною до заснування Апостолів і Пророків.

(1Кор. 3:10-11): “Я, за даною мені від Бога благодаттю, як мудрий будівничий, поклав підставу, а інший будує на ній; але кожен дивись, як будує. Бо ніхто не може покласти іншої підстави, окрім покладеної, яка є Іісус Христос”.

(Еф.2,19-22): “Отже, ви вже не чужі й не прибульці, а співгромадяни святим і свої Богові, будучи утверджені на основі Апостолів і пророків, маючи Самого Іісуса Христа наріжним каменем, на якому вся будівля, будучи стрункою, зростає в святий храм в Господі, на якому й ви влаштовуєтесь в оселі Божій Духом”.

Глава 22.

Що властиво християнину? “Віра, що діє любов’ю” (Гал. 5:6). Що властиво вірі? Безсумнівна впевненість в істині богонатхненних дієслів, яка не вагається жодним помислом, чи наводить його природна необхідність, чи прикривається він виглядом благочестя. Що властиво вірному? Розташовуватися в такій упевненості силою сказаного, і не наважуватися що-небудь відкинути або додати. Бо коли “всяке ж, що не від віри, гріх є”, як каже Апостол (Рим. 14:23), а “віра від слухання, а слухання від слова Божого” (Рим. 10:17); то все, чого немає в богонатхненному Писанні, будучи не від віри, “гріх є”. Що властиво любові до Бога? – Дотримуватися заповідей Його, маючи на меті славу Його. Що властиво любові до ближнього? Шукати не своїх вигод, але вигод улюбленого до користі душевної і тілесної.

Що властиво християнину? Народитися згори в Хрещенні водою і Духом. Що властиво народженому водою? Як Христос одного разу помер гріху, так і він повинен бути мертвий і нерухомий на всякий гріх, але написаному: “всі ми, що хрестилися у Христа Іісуса, у смерть Його хрестилися? Отже, ми погреблися з Ним хрещенням у смерть… знаючи те, що стара наша людина розп’ята з Ним, щоб скасовано було тіло гріховне, щоб нам не бути вже рабами гріха” (Рим. 6:3-4,6). Що властиво народженому Духом? Даною мірою стати таким, яким і Той, від Кого народжений, як написано: “Народжене від плоті є плоть, а народжене від Духа є дух” (Ін. 3:6). Що властиво народженому згори? Звільнитися від “старої людини з ділами її” і похіттю, і зодягнутися “в нову, що оновлюється в пізнанні за образом Того, Хто створив її” (Кол. 3:9), відповідно до сказаного: “всі ви, хто охрестився в Христа, в Христа зодягнулися” (Гал. 3:27).

Що властиво християнину? Очиститися від усякої скверни плоті й духу Кров’ю Христовою, творити святиню в страсі Божому і любові Христовій, не мати “скверни або пороку, або ніщо від таких”, але бути святим і непорочним, і так їсти тіло Христове і пити кров. “Хто їсть і п’є негідно, той їсть і п’є в осуд собі” (1Кор. 11:29), Що властиво тим, які їдять хліб і п’ють чашу Господню? – Дотримуватися безперестанного пам’ятання про Померлого за нас і Воскреслого. Що властиво тим, хто дотримується такої пам’яті? Жити не для себе, але для Померлого за них і Воскреслого.

Що властиво християнину? Щоб надлишковою була правда його в усьому, більше за книжників і фарисеїв, у міру вчення, викладеного в Євангелії Господньому.

Що властиво християнину? Любити один одного, як і Христос полюбив нас.

Що властиво християнину? “Бачити перед собою Господа” в усьому.

Що властиво християнину? Щодня і щогодини не спати і при досконалому догоджанні Богу бути готовим, знаючи, що Господь прийде в годину, яку він не сподівається.

Джерело: Творіння: у 2 т. / свт. Василій Великий, архієп. Кесарії Каппадокійської. – М.: Сибірська благозвонниця, 2008-2009. – (Повне зібрання творінь святих отців Церкви і церковних письменників у російському перекладі). / Т. 2: Аскетичні творіння ; Листи. – 2009. – 1230 с. / Моральні правила. 19-101с. ISBN 978-5-91362-144-3

Переклад українською —Осіпов. А.

 

Правило 1. О покаянии, о времени покаяния, о свойствах и о плодах его

Глава 1. Верующие в Господа должны прежде всего покаяться, по проповеди Иоанновой и по проповеди Самого Господа нашего Иисуса Христа. Ибо те, которые ныне не каются, осуждены будут более осужденных прежде Евангелия.

(Мф. 4:17): «С того времени Иисус начал проповедывать и говорить: покайтесь, ибо приблизилось Царство Небесное».

(Мф. 11:20-22): «Тогда начал Он укорять города, в которых наиболее явлено было сил Его, за то, что они не покаялись: горе тебе, Хоразин! горе тебе, Вифсаида! ибо если бы в Тире и Сидоне явлены были силы, явленные в вас, то давно бы они во вретище и пепле покаялись, но говорю вам: Тиру и Сидону отраднее будет в день суда, нежели вам», и прочее.

Глава 2. Настоящее время есть время покаяния и отпущения грехов, а в будущем веке праведный суд воздаяния.

(Мк. 2:10): «Но чтобы вы знали, что Сын Человеческий имеет власть на земле прощать грехи», глаголет».

(Мф. 18:18-19): «Истинно говорю вам: что вы свяжете на земле, то будет связано на небе; и что разрешите на земле, то будет разрешено на небе. Истинно также говорю вам, что если двое из вас согласятся на земле просить о всяком деле, то, чего бы ни попросили, будет им от Отца Моего Небесного».

(Ін. 5:28-29): «ибо наступает время, в которое все, находящиеся в гробах, услышат глас Сына Божия; и изыдут творившие добро в воскресение жизни, а делавшие зло – в воскресение осуждения».

(Рим. 2:4-6): «Или пренебрегаешь богатство благости, кротости и долготерпения Божия, не разумея, что благость Божия ведет тебя к покаянию? Но, по упорству твоему и нераскаянному сердцу, ты сам себе собираешь гнев на день гнева и откровения праведного суда от Бога, Который воздаст каждому по делам его».

(Деян.17,30–31): «Итак, оставляя времена неведения, Бог ныне повелевает людям всем повсюду покаяться, ибо Он назначил день, в который будет праведно судить вселенную».

Глава 3. Кающиеся должны горько плакать и прочее, что свойственно покаянию, изъявлять от сердца.

(Мф. 26:75): «И вспомнил Петр слово, сказанное ему Иисусом: прежде нежели пропоет петух, трижды отречешься от Меня. И выйдя вон, плакал горько».

(2Кор. 7:6-7): «Но Бог, утешающий смиренных, утешил нас прибытием Тита, и не только прибытием его, но и утешением, которым он утешался о вас, пересказывая нам о вашем усердии, о вашем плаче, о вашей ревности по мне». И вскоре потом (2Кор. 7:11): «Ибо то самое, что вы опечалились ради Бога, смотрите, какое произвело в вас усердие, какие извинения, какое негодование на виновного, какой страх, какое желание, какую ревность, какое взыскание! По всему вы показали себя чистыми в этом деле».

(Деян. 19,18–19): «Многие же из уверовавших приходили, исповедуя и открывая дела свои. А из занимавшихся чародейством довольно многие, собрав книги свои, сожгли перед всеми».

Глава 4. Кающимся недостаточно ко спасению одно удаление от грехов, но потребны им и плоды достойные покаяния.

(Мф. 3:7-10): «Увидев же Иоанн многих фарисеев и саддукеев, идущих к нему креститься, сказал им: порождения ехиднины! кто внушил вам бежать от будущего гнева? сотворите же достойный плод покаяния и не думайте говорить в себе: «отец у нас Авраам», ибо говорю вам, что Бог может из камней сих воздвигнуть детей Аврааму. Уже и секира при корне дерев лежит: всякое дерево, не приносящее доброго плода, срубают и бросают в огонь».

Глава 5. По отшествии из сей жизни нет уже времени для добрых дел, потому что Бог, по долготерпению Своему, время настоящей жизни определил на делание нужного для угождения Богу.

(Мф. 25:1-12): «Тогда подобно будет Царство Небесное десяти девам, которые, взяв светильники свои, вышли навстречу жениху. Из них пять было мудрых и пять неразумных. Неразумные, взяв светильники свои, не взяли с собою масла. Мудрые же, вместе со светильниками своими, взяли масла в сосудах своих. И как жених замедлил, то задремали все и уснули. Но в полночь раздался крик: вот, жених идет, выходите навстречу ему. Тогда встали все девы те и поправили светильники свои. Неразумные же сказали мудрым: дайте нам вашего масла, потому что светильники наши гаснут. А мудрые отвечали: чтобы не случилось недостатка и у нас и у вас, пойдите лучше к продающим и купите себе. Когда же пошли они покупать, пришел жених, и готовые вошли с ним на брачный пир, и двери затворились; после приходят и прочие девы, и говорят: Господи! Господи! отвори нам. Он же сказал им в ответ: истинно говорю вам: не знаю вас».

(Лк. 13:24-25): «подвизайтесь войти сквозь тесные врата, ибо, сказываю вам, многие поищут войти, и не возмогут. Когда хозяин дома встанет и затворит двери, тогда вы, стоя вне, станете стучать в двери и говорить: Господи! Господи! отвори нам; но Он скажет вам в ответ: не знаю вас, откуда вы».

(2Кор. 6:2-4): «Вот, теперь время благоприятное, вот, теперь день спасения. Мы никому ни в чем не полагаем претыкания, чтобы не было порицаемо служение, но во всем являем себя, как служители Божии».

(Гал. 6:10): «Итак, доколе есть время, будем делать добро всем».

 

Правило 2 О том, что тщание желающих благоугодить Богу должно быть ни с чем противным не соединяемо и чисто

Глава 1. Вмешивающийся в дела чуждые благочестию не в состоянии будет служить Богу

(Мф. 6:24): «Никто не может служить двум господам: ибо или одного будет ненавидеть, а другого любить; или одному станет усердствовать, а о другом нерадеть. Не можете служить Богу и мамоне».

(2Кор. 6:14-16): «Не преклоняйтесь под чужое ярмо с неверными, ибо какое общение праведности с беззаконием? Что общего у света с тьмою? Какое согласие между Христом и Велиаром? Или какое соучастие верного с неверным? Какая совместность храма Божия с идолами?»

Глава 2. Вступивший в послушание Евангелию должен, прежде всего, очистить себя от всякой скверны плоти и духа, чтобы чрез это соделаться благоприятным Богу в делах святыни.

(Мф. 23:25-26): «Горе вам, книжники и фарисеи, лицемеры, что очищаете внешность чаши и блюда, между тем как внутри они полны хищения и неправды. Фарисей слепой! очисти прежде внутренность чаши и блюда, чтобы чиста была и внешность их».

(2Кор. 7:1): «имея такие обетования, очистим себя от всякой скверны плоти и духа, совершая святыню в страхе Божием».

Глава 3. Не может стать учеником Господним, кто пристрастен к чему-нибудь настоящему, или терпит при себе что либо хотя мало отвлекающее от Божией заповеди.

(Мф. 10:37-38): «Кто любит отца или мать более, нежели Меня, не достоин Меня; и кто любит сына или дочь более, нежели Меня, не достоин Меня; и кто не берет креста своего и следует за Мною, тот не достоин Меня».

(Мф. 16:24-25): «Тогда Иисус сказал ученикам Своим: если кто хочет идти за Мною, отвергнись себя, и возьми крест свой, и следуй за Мною, ибо кто хочет душу свою сберечь, тот потеряет ее, а кто потеряет душу свою ради Меня, тот обретет ее».

 

Правило 3. О любви к Богу и о том, какой ее признак

Глава 1. По засвидетельствованию Господа, первая и большая заповедь в Законе – любить Бога всем сердцем, а вторая – любить ближнего, как себя самого.

(Мф. 22:37-39): «Иисус сказал ему: возлюби Господа Бога твоего всем сердцем твоим и всею душею твоею и всем разумением твоим: сия есть первая и наибольшая заповедь; вторая же подобная ей: возлюби ближнего твоего, как самого себя».

Глава 2. Не соблюдать заповедей Христовых значит не любить Бога и Христа Его; а признак любви – соблюдение заповедей Христовых, в терпении страданий Христовых, даже до смерти.

(Ін. 14:21,24): «Кто имеет заповеди Мои и соблюдает их, тот любит Меня; Нелюбящий Меня не соблюдает слов Моих».

(Ін. 15:10): «Если любите Меня, соблюдите Мои заповеди. Слова, которые говорю Я вам, говорю не от Себя; Отец, пребывающий во Мне».

(Рим. 8:35-36): «Кто отлучит нас от любви Божией: скорбь, или теснота, или гонение, или голод, или нагота, или опасность, или меч? как написано (Пс. 43:23): «за Тебя умерщвляют нас всякий день, считают нас за овец, обреченных на заклание». Но во всех сих препобеждаем за Возлюбльшаго ны» и прочее.

 

Правило 4. Что такое – честь Богу, и что – бесчестие

Глава. Чтит и прославляет Бога, кто исполняет волю Его; а бесчестит Бога, кто преступает закон Его.

(Ін. 17:4): «Я прославил Тебя на земле, совершил дело, которое Ты поручил Мне исполнить».

(Мф. 5:16): «Так да светит свет ваш пред людьми, чтобы они видели ваши добрые дела и прославляли Отца вашего Небесного».

(Флп. 1:10-11): «были чисты и непреткновенны в день Христов, исполнены плодов праведности Иисусом Христом, в славу и похвалу Божию».

(Рим. 2:23): «Хвалишься законом, а преступлением закона бесчестишь Бога?»

 

Правило 5. О взаимной любви друг к другу и о свойствах ее

Глава 1. Очистившись от всякой ко всем ненависти, должно любить и врагов, а за друзей, когда потребует сего нужда, полагать душу, имея такую же любовь, какую возымел к нам Бог и Христос Его.

(Мф. 5:43-44): «Вы слышали, что сказано: люби ближнего твоего и ненавидь врага твоего. А Я говорю вам: любите врагов ваших». И вскоре потом (Мф. 5:48): «Итак будьте совершенны, как совершен Отец ваш Небесный».

(Ін. 3:16): «Ибо так возлюбил Бог мир, что отдал Сына Своего Единородного».

(Ін. 15:12-13): «Сия есть заповедь Моя, да любите друг друга, как Я возлюбил вас. Нет больше той любви, как если кто положит душу свою за друзей своих».

(Лк. 6:35-36): «и будете сынами Всевышнего; ибо Он благ и к неблагодарным и злым. Итак, будьте милосерды, как и Отец ваш милосерд».

(Рим. 5:8): «Но Бог Свою любовь к нам доказывает тем, что Христос умер за нас, когда мы были еще грешниками».

(Еф. 5, 1–2): «Итак, подражайте Богу, как чада возлюбленные, и живите в любви, как и Христос возлюбил нас и предал Себя за нас в приношение и жертву Богу».

Глава 2. Признак учеников Христовых – взаимная друг к другу любовь во Христе.

(Ін. 13:35): «По тому узнают все, что вы Мои ученики, если будете иметь любовь между собою».

Глава 3. Сделать какой-либо вред ближнему или оскорбить его к ущербу веры, хотя бы поступок по особенной какой причине дозволяем был Писанием, значит не иметь Христовой любви к ближнему.

(Рим. 14:15): «Если же за пищу огорчается брат твой, то ты уже не по любви поступаешь. Не губи твоею пищею того, за кого Христос умер».

Глава 4. Христианин по мере сил всеми способами должен смягчать того, кто огорчен против него.

(Мф. 5:23-24): «Итак, если ты принесешь дар твой к жертвеннику и там вспомнишь, что брат твой имеет что-нибудь против тебя, оставь там дар твой перед жертвенником, и пойди прежде примирись с братом твоим, и тогда приди и принеси дар твой».

(1Кор. 4:12-13): «Злословят нас, мы благословляем; гонят нас, мы терпим; хулят нас, мы молим».

Глава 5. Кто любит во Христе, тот любимого им иногда и огорчает к его же пользе.

(Ін. 16:5-7): «А теперь иду к Пославшему Меня, и никто из вас не спрашивает Меня: куда идешь? Но оттого, что Я сказал вам это, печалью исполнилось сердце ваше. Но Я истину говорю вам: лучше для вас, чтобы Я пошел».

(2Кор. 7:7-9): «я еще более обрадовался. Посему, если я опечалил вас посланием, не жалею, хотя и пожалел было; ибо вижу, что послание то опечалило вас, впрочем на время. Теперь я радуюсь не потому, что вы опечалились, но что вы опечалились к покаянию; ибо опечалились ради Бога, так что нисколько не понесли от нас вреда».

 

Правило 6. О дерзновении в исповедании Бога и Христа Его

Глава. Без страха и стыда с дерзновением должно исповедывать Господа нашего Иисуса Христа и Его учение.

(Мф. 10:27-28): «Что говорю вам в темноте, говорите при свете; и что на ухо слышите, проповедуйте на кровлях. И не бойтесь убивающих тело, души же не могущих убить; а бойтесь более Того, Кто может и душу и тело погубить в геенне».

(Мф. 10:32): «всякого, кто исповедает Меня пред людьми, того исповедаю и Я пред Отцем Моим Небесным».

(Лк. 9:26): «Ибо кто постыдится Меня и Моих слов, того Сын Человеческий постыдится, когда придет во славе Своей и Отца и святых Ангелов».

(2Тим. 1:8): «не стыдись свидетельства Господа нашего Иисуса Христа, ни меня, узника Его; но страдай с благовестием» (2Тим. 2:3): «как добрый воин Иисуса Христа».

 

Правило 7. О том, что исповедание Господа преступающим заповеди Его недостаточно ко спасению

Глава. Если кто исповедует, по видимому, Господа, и слушает Его учение, но заповедям Его не повинуется; то он осужден, хотя бы, по особому домостроительству, дано было ему иметь и духовные дарования.

(Мф. 7:21-23): «Не всякий, говорящий Мне: «Господи! Господи!», войдет в Царство Небесное, но исполняющий волю Отца Моего Небесного. Многие скажут Мне в тот день: «Господи! Господи! не от Твоего ли имени мы пророчествовали? и не Твоим ли именем бесов изгоняли? и не Твоим ли именем многие чудеса творили?» И тогда объявлю им: Я никогда не знал вас; отойдите от Меня, делающие беззаконие» и проч.

(Лк. 6:46): «Что вы зовете Меня: «Господи! Господи!» – и не делаете того, что Я говорю?».

(Тит. 1:16): «говорят, знают Бога, а делами отрекаются, будучи гнусны и непокорны и не способны ни к какому доброму делу».

 

Правило 8. О вере, и несомненности глаголов Господних

Глава 1. В рассуждении сказанного Господом не должно приходить в колебание и сомнение, но несомненно принимать, что всякий глагол Божий истинен и всесилен, хотя бы в противном уверяла природа. Ибо в этом – и подвиг веры.

(Мф. 14:25-31): «В четвертую же стражу ночи пошел к ним Иисус, идя по морю. И ученики, увидев Его идущего по морю, встревожились и говорили: это призрак; и от страха вскричали. Но Иисус тотчас заговорил с ними и сказал: ободритесь; это Я, не бойтесь. Петр сказал Ему в ответ: Господи! если это Ты, повели мне придти к Тебе по воде. Он же сказал: иди. И, выйдя из лодки, Петр пошел по воде, чтобы подойти к Иисусу, но, видя сильный ветер, испугался и, начав утопать, закричал: Господи! спаси меня. Иисус тотчас простер руку, поддержал его и говорит ему: маловерный! зачем ты усомнился?»

(Ін. 6:52-53): «стали спорить между собою, говоря: как Он может дать нам есть Плоть Свою? Иисус же сказал им: истинно, истинно говорю вам: если не будете есть Плоти Сына Человеческого и пить Крови Его, то не будете иметь в себе жизни».

(Лк. 1:13): «Ангел же сказал ему: не бойся, Захария, ибо услышана молитва твоя, и жена твоя Елисавета родит тебе сына». И вскоре потом (Лк. 1:18-20): «И сказал Захария Ангелу: по чему я узнаю это? ибо я стар, и жена моя в летах преклонных. Ангел сказал ему в ответ: я Гавриил, предстоящий пред Богом, и послан говорить с тобою и благовестить тебе сие; и вот, ты будешь молчать и не будешь иметь возможности говорить до того дня, как это сбудется, за то, что ты не поверил словам моим, которые сбудутся в свое время».

(Рим. 4:19-22): «И, не изнемогши в вере, он не помышлял, что тело его, почти столетнего, уже омертвело, и утроба Саррина в омертвении; не поколебался в обетовании Божием неверием, но пребыл тверд в вере, воздав славу Богу и будучи вполне уверен, что Он силен и исполнить обещанное. Потому и вменилось ему в праведность».

Глава 2. Кто не верит Господу в малом, тот, очевидно, тем паче не поверит в большем.

(Ін. 3:12): «Если Я сказал вам о земном, и вы не верите, – как поверите, если буду говорить вам о небесном?».

(Лк. 16:10): «Верный в малом и во многом верен, а неверный в малом неверен и во многом».

Глава 3. Должно не на собственных рассуждениях утверждаться и отвергать сказанное Господом, но знать, что глаголы Господни достовернее собственного удостоверения.

(Мф. 26:31-34): «Тогда говорит им Иисус: все вы соблазнитесь о Мне в эту ночь, ибо написано: поражу пастыря, и рассеются овцы стада; по воскресении же Моем предварю вас в Галилее. Петр сказал Ему в ответ: если и все соблазнятся о Тебе, я никогда не соблазнюсь. Иисус сказал ему: истинно говорю тебе, что в эту ночь, прежде нежели пропоет петух, трижды отречешься от Меня».

(Мф. 26:20-22): «Когда же настал вечер, Он возлег с двенадцатью учениками; и когда они ели, сказал: истинно говорю вам, что один из вас предаст Меня. Они весьма опечалились, и начали говорить Ему, каждый из них: не я ли, Господи?».

(Деян.10,13–15): «И был глас к нему: встань, Петр, заколи и ешь. Но Петр сказал: нет, Господи, я никогда не ел ничего скверного или нечистого. Тогда в другой раз был глас к нему: что Бог очистил, того ты не почитай нечистым».

(2Кор. 10,4,5): «ниспровергаем замыслы и всякое превозношение, восстающее против познания Божия, и пленяем всякое помышление в послушание Христу».

 

Правило 9. О знании и незнании того, что до нас касается

Глава 1. О знании и незнании того, что до нас касается.

(Мф. 15:15-18): «Петр же, отвечая, сказал Ему: изъясни нам притчу сию. Иисус сказал: неужели и вы еще не разумеете? еще ли не понимаете, что всё, входящее в уста, проходит в чрево и извергается вон? а исходящее из уст – из сердца исходит – сие оскверняет человека».

(Мф. 15:13,19): «всякому, слушающему слово о Царствии и не разумеющему, приходит лукавый и похищает посеянное в сердце его – вот кого означает посеянное при дороге». И вскоре потом (Мф. 15:23): «Посеянное же на доброй земле означает слышащего слово и разумеющего, который и бывает плодоносен, так что иной приносит плод во сто крат, иной в шестьдесят, а иной в тридцать».

(Мрк.7,14): «И, призвав весь народ, говорил им: слушайте Меня все и разумейте».

(Еф.5,15–17): «смотрите, поступайте осторожно, не как неразумные, но как мудрые, дорожа временем, потому что дни лукавы. Итак, не будьте нерассудительны, но познавайте, что есть воля Божия».

Глава 2. Не должно любопытствовать о не касающемся до нас.

(Ін. 13:27-28): «И после сего куска вошел в него сатана. Тогда Иисус сказал ему: что делаешь, делай скорее. Но никто из возлежавших не понял, к чему Он это сказал ему».

(Деян.1,6–7): «они, сойдясь, спрашивали Его, говоря: не в сие ли время, Господи, восстановляешь Ты царство Израилю? Он же сказал им: не ваше дело знать времена или сроки, которые Отец положил в Своей власти».

Глава 3. Имеющим тщание о благоугождении Богу свойственно и других спрашивать о чем должно.

(Мф. 13:36): «И, приступив к Нему, ученики Его сказали: изъясни нам притчу о плевелах на поле».

(Мф. 19:16): «И вот, некто, подойдя, сказал Ему: Учитель благий! что сделать мне доброго, чтобы иметь жизнь вечную?»

(Лк. 3:7): «приходившему креститься от него народу говорил: порождения ехиднины! кто внушил вам бежать от будущего гнева?». И несколько позже (Лк. 3:10): «И спрашивал его народ: что же нам делать?» Подобно этому спрашивали мытари, подобно и воины.

(Деян.2,37): «Услышав это, они умилились сердцем и сказали Петру и прочим Апостолам: что нам делать, мужи братия?».

Глава 4. Вопрошаемому должно заботиться о том, чтобы дать дельный ответ.

(Лк. 10:25-28): И вот, один законник встал и, искушая Его, сказал: Учитель! что мне делать, чтобы наследовать жизнь вечную? Он же сказал ему: в законе что написано? как читаешь? Он сказал в ответ: возлюби Господа Бога твоего всем сердцем твоим, и всею душею твоею, и всею крепостию твоею, и всем разумением твоим, и ближнего твоего, как самого себя. Иисус сказал ему: правильно ты отвечал; так поступай, и будешь жить».

(Кол. 4:6): «Слово ваше да будет всегда с благодатию, приправлено солью, дабы вы знали, как отвечать каждому».

Глава 5. Большое осуждение ожидает знающих, но не делающих. Впрочем не безопасно грешить и по неведению.

(Лк. 12:47-48): «Раб же тот, который знал волю господина своего, и не был готов, и не делал по воле его, бит будет много; а который не знал, и сделал достойное наказания, бит будет меньше».

 

Правило 10. Какой конец греха, и какой конец заповеди Божией

Глава 1. Корень греха – смерть.

(Ін. 3:36): «не верующий в Сына не увидит жизни, но гнев Божий пребывает на нем»

(Рим. 6:20-21): «когда вы были рабами греха, тогда были свободны от праведности. Какой же плод вы имели тогда? Такие дела, каких ныне сами стыдитесь, потому что конец их – смерть». И вскоре потом (Рим. 6:23): «возмездие за грех – смерть».

(1Кор. 15:56): «Жало же смерти – грех; а сила греха – закон».

Глава 2. Конец заповеди Божией – жизнь вечная.

(Ін. 8:51): «Истинно, истинно говорю вам: кто соблюдет слово Мое, тот не увидит смерти вовек».

(Ін. 12:49-50): «но пославший Меня Отец, Он дал Мне заповедь, что сказать и что говорить. И Я знаю, что заповедь Его есть жизнь вечная».

(Рим. 6:22): «ныне, когда вы освободились от греха и стали рабами Богу, плод ваш есть святость, а конец-жизнь вечная».

 

Правило 11. О судах Божиих и о страхе, какой должны они внушать

Глава 1. Должно не пренебрегать судами Божиими, но бояться их, хотя воздаяние и не тотчас следует.

(Мф. 10:28): «бойтесь более Того, Кто может и душу и тело погубить в геенне».

(Лк. 12:45-46): «Если же раб тот скажет в сердце своем: не скоро придет господин мой, и начнет бить слуг и служанок, есть и пить и напиваться, – то придет господин раба того в день, в который он не ожидает, и в час, в который не думает, и рассечет его, и подвергнет его одной участи с неверными».

(Ін. 5:14): «вот, ты выздоровел; не греши больше, чтобы не случилось с тобою чего хуже».

(Еф. 5, 6): «Никто да не обольщает вас пустыми словами, ибо за это приходит гнев Божий на сынов противления».

Глава 2. Вразумленный по совершении первых грехов и сподобившийся получить прощение, если согрешает снова, уготовляет себе тягчайший прежнего суд гнева.

(Ін. 5:14): «вот, ты выздоровел; не греши больше, чтобы не случилось с тобою чего хуже».

Глава 3. Когда некоторые подпадают суду гнева Божия, тогда прочие, убоявшись, должны вразумиться.

(Лк. 13:1-5): «В это время пришли некоторые и рассказали Ему о Галилеянах, которых кровь Пилат смешал с жертвами их. Иисус сказал им на это: думаете ли вы, что эти Галилеяне были грешнее всех Галилеян, что так пострадали? Нет, говорю вам, но, если не покаетесь, все так же погибнете. Или думаете ли, что те восемнадцать человек, на которых упала башня Силоамская и побила их, виновнее были всех, живущих в Иерусалиме? Нет, говорю вам, но, если не покаетесь, все так же погибнете».

(Деян. 5, 5): «Услышав сии слова, Анания пал бездыханен; и великий страх объял всех, слышавших это».

(1Кор. 10:10-11): «Не ропщите, как некоторые из них роптали и погибли от истребителя. Все это происходило с ними, как образы; а описано в наставление нам, достигшим последних веков».

Глава 4. Часто и самым порочным делам предается иной в наказание за прежнее нечестие.

(Рим. 1:28): «И как они не заботились иметь Бога в разуме, то предал их Бог превратному уму делать непотребства».

(2Сол. 2:10-11): «за то, что они не приняли любви истины для своего спасения… за сие пошлет им Бог действие заблуждения, так что они будут верить лжи».

Глава 5. На милость преклоняет Бога не множество грешников, но благоугождающий Богу, будет ли это муж или жена.

(Лк. 4:25-26): «Поистине говорю вам: много вдов было в Израиле во дни Илии, когда заключено было небо три года и шесть месяцев, так что сделался большой голод по всей земле, и ни к одной из них не был послан Илия, а только ко вдове в Сарепту Сидонскую».

(1Кор. 10:1-5): «Не хочу оставить вас, братия, в неведении, что отцы наши все были под облаком, и все прошли сквозь море; и все крестились в Моисея в облаке и в море; и все ели одну и ту же духовную пищу; и все пили одно и то же духовное питие: ибо пили из духовного последующего камня; камень же был Христос. Но не о многих из них благоволил Бог, ибо они поражены были в пустыне».

 

Правило 12. Об отриновении Божиих изволений, и о прекословии оным, или о послушании Божией воли и о соблюдении оной

Глава 1. Всякое прекословие, хотя оно от приязненного и благоговейного расположения, отчуждает прекословящего от Господа; всякое же слово Господне должно принимать со всею несомненностью.

(Ін. 13:5-8): «и начал умывать ноги ученикам и отирать полотенцем, которым был препоясан. Подходит к Симону Петру, и тот говорит Ему: Господи! Тебе ли умывать мои ноги? Иисус сказал ему в ответ: что Я делаю, теперь ты не знаешь, а уразумеешь после. Петр говорит Ему: не умоешь ног моих вовек. Иисус отвечал ему: если не умою тебя, не имеешь части со Мною».

Глава 2. Не должно последовать человеческим преданиям до отриновения Божиих заповедей.

(Мрк.7, 5–8): «Потом спрашивают Его фарисеи и книжники: зачем ученики Твои не поступают по преданию старцев, но неумытыми руками едят хлеб? Он сказал им в ответ: хорошо пророчествовал о вас, лицемерах, Исаия, как написано: люди сии чтут Меня устами, сердце же их далеко отстоит от Меня, но тщетно чтут Меня, уча учениям, заповедям человеческим. Ибо вы, оставив заповедь Божию, держитесь предания человеческого».

(Иса. 29,13): «так как этот народ приближается ко Мне устами своими, и языком своим чтит Меня, сердце же его далеко отстоит от Меня, и благоговение их предо Мною есть изучение заповедей человеческих».

Глава 3. Непопустительно должно соблюдать все преданное Господом в Евангелии и чрез Апостолов.

(Мф. 28:19-20): «идите, научите все народы, крестя их во имя Отца и Сына и Святаго Духа, уча их соблюдать всё, что Я повелел вам».

(Лк. 1:6): «Оба они были праведны пред Богом, поступая по всем заповедям и уставам Господним беспорочно».

(Лк. 10:16): «Слушающий вас Меня слушает, и отвергающийся вас Меня отвергается».

(2Сол. 2:15): «Итак, братия, стойте и держите предания, которым вы научены или словом или посланием нашим».

Глава 4. Не должно собственной своей воли предпочитать воле Господней; но при всяком деле надобно искать, какая есть воля Божия и исполнять ее.

(Ін. 5:39): «не ищу Моей воли, но воли пославшего Меня Отца».

(Лк. 22:41-42): «и, преклонив колени, молился, говоря: Отче! о, если бы Ты благоволил пронести чашу сию мимо Меня! впрочем не Моя воля, но Твоя да будет».

(Еф.2,3): «мы все жили некогда по нашим плотским похотям, исполняя желания плоти и помыслов, и были по природе чадами гнева, как и прочие».

 

Правило 13. О готовности во всякое время и о неукоснительном тщании тех, которые стараются о благоугождении Богу

Глава 1. Зная опасность коснения, всегда должно трезвиться и быть готовым к тщательному совершению дела Божия.

(Лк. 12:35-40): «Да будут чресла ваши препоясаны и светильники горящи. И вы будьте подобны людям, ожидающим возвращения господина своего с брака, дабы, когда придёт и постучит, тотчас отворить ему. Блаженны рабы те, которых господин, придя, найдёт бодрствующими; истинно говорю вам, он препояшется и посадит их, и, подходя, станет служить им. И если придет во вторую стражу, и в третью стражу придет, и найдет их так, то блаженны рабы те. Вы знаете, что если бы ведал хозяин дома, в который час придет вор, то бодрствовал бы и не допустил бы подкопать дом свой. Будьте же и вы готовы, ибо, в который час не думаете, приидет Сын Человеческий» и проч.

(1Сол. 5:1-2): «О временах же и сроках нет нужды писать к вам, братия, ибо сами вы достоверно знаете, что день Господень так придет, как тать ночью». И несколько ниже (1Сол. 5:6): «Итак, не будем спать, как и прочие, но будем бодрствовать и трезвиться».

Глава 2. Всякое время должно почитать удобным к тщательному совершению благоугодного Богу.

(Ін. 9:4): «Мне должно делать дела Пославшего Меня, доколе есть день».

(Флп. 2:12): «Итак, возлюбленные мои, как вы всегда были послушны, не только в присутствии моем, но гораздо более ныне во время отсутствия моего, со страхом и трепетом совершайте свое спасение».

 

Правило 14. О благовременности каждого дела, взятого в отдельности

Глава. Не должно смешивать того, что между собою несродно; но для каждого дела или слова надобно знать собственное его время.

(Мф. 9:14-15): «Тогда приходят к Нему ученики Иоанновы и говорят: почему мы и фарисеи постимся много, а Твои ученики не постятся? И сказал им Иисус: могут ли печалиться сыны чертога брачного, пока с ними жених? Но придут дни, когда отнимется у них жених, и тогда будут поститься» и проч.

(Гал. 4:31-5:1): «Итак, братия, мы дети не рабы, но свободной. Итак стойте в свободе, которую даровал нам Христос, и не подвергайтесь опять игу рабства».

 

Правило 15. О надежде на чужие заслуги

Глава. Не должно надеяться на чужие заслуги, нерадеть о своих.

(Мф. 3:8-9): «сотворите же достойный плод покаяния и не думайте говорить в себе: `отец у нас Авраам».

 

Правило 16. О думающих, будто бы могут они воспользоваться тем, что живут с людьми добродетельными и богоугодными, тогда как сами себя не исправляют

Глава. Живущие с людьми богоугодными, но не исправляющие собственного своего образа мыслей, никакой не получают для себя пользы, хотя, по видимому, живут подобно сим людям.

(Мф. 25:1-4): «Тогда подобно будет Царство Небесное десяти девам, которые, взяв светильники свои, вышли навстречу жениху. Из них пять было мудрых и пять неразумных. Неразумные, взяв светильники свои, не взяли с собою масла. Мудрые же, вместе со светильниками своими, взяли масла в сосудах своих». К этому несколько ниже присовокупляет об юродивых девах (Мф. 25:11-12): «после приходят и прочие девы, и говорят: Господи! Господи! отвори нам. Он же сказал им в ответ: истинно говорю вам: не знаю вас».

(Лк. 17,34-35,37): «Сказываю вам: в ту ночь будут двое на одной постели: один возьмется, а другой оставится; На это сказали Ему: где, Господи? Он же сказал им: где труп, там соберутся и орлы».

 

Правило 17. Как должно располагать собою в рассуждении настоящего времени

Глава. По признакам, объявленным нам в Писании, узнавая о настоящем времени, каково оно, и соображаясь с сим, должно располагать свои дела.

(Мф. 24:32,33): «От смоковницы возьмите подобие: когда ветви ее становятся уже мягки и пускают листья, то знаете, что близко лето; так, когда вы увидите всё сие, знайте, что близко, при дверях».

(Лк. 12:54-56): «когда вы видите облако, поднимающееся с запада, тотчас говорите: дождь будет, и бывает так; и когда дует южный ветер, говорите: зной будет, и бывает. Лицемеры! лице земли и неба распознавать умеете, как же времени сего не узнаете?».

(1Кор. 7:29-31): «время уже коротко, так что имеющие жен должны быть, как не имеющие; и плачущие, как не плачущие; и радующиеся, как не радующиеся; и покупающие, как не приобретающие; и пользующиеся миром сим, как не пользующиеся; ибо проходит образ мира сего».

 

Правило 18. О том, как и с каким расположением исполняет заповедь Божию старающийся об этом исполнении

Глава 1. Заповеди Божии надобно так исполнять, как повелел Господь. Ибо кто погрешает в образе действования, тот, хотя, по видимому, исполняет заповедь, однако же не имеет похвалы от Бога.

(Лк. 14:12-14): «Сказал же и позвавшему Его: когда делаешь обед или ужин, не зови друзей твоих, ни братьев твоих, ни родственников твоих, ни соседей богатых, чтобы и они тебя когда не позвали, и не получил ты воздаяния. Но, когда делаешь пир, зови нищих, увечных, хромых, слепых, и блажен будешь, что они не могут воздать тебе, ибо воздастся тебе в воскресение праведных».

Глава 2. Заповедь Божию исполнять должно не из угождения людям, и не по другой какой страсти, но иметь во всем целью угодить Богу и прославить Бога.

(Мф. 6:1-2): «Смотрите, не творите милостыни вашей пред людьми с тем, чтобы они видели вас: иначе не будет вам награды от Отца вашего Небесного. Итак, когда творишь милостыню, не труби перед собою, как делают лицемеры в синагогах и на улицах, чтобы прославляли их люди. Истинно говорю вам: они уже получают награду свою» и проч.

(1Кор. 10:31): «едите ли, пьете ли, или иное что делаете, все делайте в славу Божию».

(1Сол. 2:4-6): «но, как Бог удостоил нас того, чтобы вверить нам благовестие, так мы и говорим, угождая не человекам, но Богу, испытующему сердца наши. Ибо никогда не было у нас перед вами ни слов ласкательства, как вы знаете, ни видов корысти: Бог свидетель! Не ищем славы человеческой ни от вас, ни от других».

Глава 3. Заповеди Господни исполнять должно с благою совестью и с благим расположением пред Богом и пред людьми. Ибо кто не так исполняет, тот осуждается.

(Мф. 23:25-26): «Горе вам, книжники и фарисеи, лицемеры, что очищаете внешность чаши и блюда, между тем как внутри они полны хищения и неправды. Фарисей слепой! очисти прежде внутренность чаши и блюда, чтобы чиста была и внешность их».

(Рим. 12:8): «раздаватель ли, раздавай в простоте».

(Флп. 2:14): «Всё делайте без ропота и сомнения».

(1Тим. 1:5): «Цель же увещания есть любовь от чистого сердца и доброй совести».

(1Тим. 1:19): «имея веру и добрую совесть, которую некоторые отвергнув, потерпели кораблекрушение в вере».

Глава 4. За добросовестность в малом праведным судом воздастся большее.

(Мф. 25:23): «хорошо, добрый и верный раб! в малом ты был верен, над многим тебя поставлю; войди в радость господина твоего». И несколько ниже

(Мф. 25:29): «имеющему дастся и приумножится, а у неимеющего отнимется и то, что имеет».

(Лк. 16:11-12): «Итак, если вы в неправедном богатстве не были верны, кто поверит вам истинное? И если в чужом не были верны, кто даст вам ваше?».

Глава 5. Заповеди Господни исполнять должно с ненасытными желаниями, непрестанно поспешая к большему и большему.

(Мф. 5:6): «Блаженны алчущие и жаждущие правды, ибо они насытятся».

(Флп. 3:13-14): «Братия, я не почитаю себя достигшим; а только, забывая заднее и простираясь вперед, стремлюсь к цели, к почести вышнего звания Божия во Христе Иисусе».

Глава 6. Заповеди Божии должно так исполнять, чтобы по мере сил исполняющего их, все просвещались и Бог прославлялся.

(Мф. 5:14-16): «Вы – свет мира. Не может укрыться город, стоящий на верху горы. И, зажегши свечу, не ставят ее под сосудом, но на подсвечнике, и светит всем в доме. Так да светит свет ваш пред людьми, чтобы они видели ваши добрые дела и прославляли Отца вашего Небесного».

(Лк. 8:16): «Никто, зажегши свечу, не покрывает ее сосудом, или не ставит под кровать, а ставит на подсвечник, чтобы входящие видели свет».

(Флп. 1:10-11): «чтобы, познавая лучшее, вы были чисты и непреткновенны в день Христов, исполнены плодов праведности Иисусом Христом, в славу и похвалу Божию».

 

Правило 19. О том, кто препятствует, и о том, кто встречает препятствие к исполнению заповеди Божией

Глава 1. Не должно препятствовать исполняющему волю Божию, по заповеди ли Божией, или по разуму, последует он заповеди; и исполняющий заповедь не должен слушать препятствующих, хотя они ближние, но обязан держаться принятого намерения.

(Мф. 2:13-15): «приходит Иисус из Галилеи на Иордан к Иоанну креститься от него. Иоанн же удерживал Его и говорил: мне надобно креститься от Тебя, и Ты ли приходишь ко мне? Но Иисус сказал ему в ответ: оставь теперь, ибо так надлежит нам исполнить всякую правду» и проч.

(Мф. 2:16,21-23): «С того времени Иисус начал открывать ученикам Своим, что Ему должно идти в Иерусалим и много пострадать от старейшин и первосвященников и книжников, и быть убиту, и в третий день воскреснуть. И, отозвав Его, Петр начал прекословить Ему: будь милостив к Себе, Господи! да не будет этого с Тобою! Он же, обратившись, сказал Петру: отойди от Меня, сатана! ты Мне соблазн! потому что думаешь не о том, что Божие, но что человеческое».

(Мрк.10,13–14): «Приносили к Нему детей, чтобы Он прикоснулся к ним; ученики же не допускали приносящих. Увидев то, Иисус вознегодовал и сказал им: пустите детей приходить ко Мне и не препятствуйте им, ибо таковых есть Царствие Божие».

(Деян.21, 10–14): «мы пребывали у них многие дни, пришел из Иудеи некто пророк, именем Агав, и, войдя к нам, взял пояс Павлов и, связав себе руки и ноги, сказал: так говорит Дух Святый: мужа, чей этот пояс, так свяжут в Иерусалиме Иудеи и предадут в руки язычников. Когда же мы услышали это, то и мы и тамошние просили, чтобы он не ходил в Иерусалим. Но Павел в ответ сказал: что вы делаете? что плачете и сокрушаете сердце мое? я не только хочу быть узником, но готов умереть в Иерусалиме за имя Господа Иисуса. Когда же мы не могли уговорить его, то успокоились, сказав: да будет воля Господня!».

(1Сол. 2:15-16): «убили и Господа Иисуса и Его пророков, и нас изгнали, и Богу не угождают, и всем человекам противятся, которые препятствуют нам говорить язычникам, чтобы спаслись, и через это всегда наполняют меру грехов своих; но приближается на них гнев до конца».

Глава 2. Кто исполняет заповедь Божию и не по здравому расположению, но, по крайней мере видимо сохраняет в точности учение Господне, тому возбранять этого не должно, поскольку он никому не вредит тем, а иные, может быть, получают от него и пользу; но надобно ему советовать, чтобы имел и мысль достойную доброго дела.

(Мф. 6:2-4): «когда творишь милостыню, не труби перед собою, как делают лицемеры в синагогах и на улицах, чтобы прославляли их люди. Истинно говорю вам: они уже получают награду свою. У тебя же, когда творишь милостыню, пусть левая рука твоя не знает, что делает правая, чтобы милостыня твоя была втайне; и Отец твой, видящий тайное, воздаст тебе явно». Подобно сказано и о молитве.

(Мрк.9,38–40): «Иоанн сказал: Учитель! мы видели человека, который именем Твоим изгоняет бесов, а не ходит за нами; и запретили ему, потому что не ходит за нами. Иисус сказал: не запрещайте ему, ибо никто, сотворивший чудо именем Моим, не может вскоре злословить Меня. Ибо кто не против вас, тот за вас».

(Флп. 1:15-18): «Некоторые, правда, по зависти и любопрению, а другие с добрым расположением проповедуют Христа. Одни по любопрению проповедуют Христа не чисто, думая увеличить тяжесть уз моих; а другие – из любви, зная, что я поставлен защищать благовествование. Но что до того? Как бы ни проповедали Христа, притворно или искренно, я и тому радуюсь и буду радоваться».

 

Правило 20. О крещении; какое намерение и какая сила крещения

Глава 1. Верующие в Господа должны креститься во имя Отца и Сына и Святого Духа.

(Мф. 28:19): «Итак идите, научите все народы, крестя их во имя Отца и Сына и Святаго Духа».

(Ін. 3:3): «истинно, истинно говорю тебе, если кто не родится свыше, не может увидеть Царствия Божия». И еще (Ін. 3:5): «истинно, истинно говорю тебе, если кто не родится от воды и Духа, не может войти в Царствие Божие».

Глава 2. Какое намерение и какая сила крещения? Через него крещеаемый изменяется в уме, слове и деле и по данной ему силе делается тем же, что Родивший его.

(Ін. 3:6-8): «Рожденное от плоти есть плоть, а рожденное от Духа есть дух. Не удивляйся тому, что Я сказал тебе: должно вам родиться свыше. Дух дышит, где хочет, и голос его слышишь, а не знаешь, откуда приходит и куда уходит: так бывает со всяким, рожденным от Духа».

(Рим. 6:11): «Так и вы почитайте себя мертвыми для греха, живыми же для Бога во Христе Иисусе, Господе нашем».

(Рим. 6:3-7): «Неужели не знаете, что все мы, крестившиеся во Христа Иисуса, в смерть Его крестились? Итак мы погреблись с Ним крещением в смерть, дабы, как Христос воскрес из мертвых славою Отца, так и нам ходить в обновленной жизни. Ибо если мы соединены с Ним подобием смерти Его, то должны быть соединены, и подобием воскресения, зная то, что ветхий наш человек распят с Ним, чтобы упразднено было тело греховное, дабы нам не быть уже рабами греху; ибо умерший освободился от греха».

(Кол. 2:11-12): «В Нем вы и обрезаны обрезанием нерукотворенным, совлечением греховного тела плоти, обрезанием Христовым; быв погребены с Ним в крещении, в Нем вы и совоскресли верою в силу Бога, Который воскресил Его из мертвых».

(Гал. 3:27-28): «все вы, во Христа крестившиеся, во Христа облеклись. Нет уже Иудея, ни язычника; нет раба, ни свободного; нет мужеского пола, ни женского: ибо все вы одно во Христе Иисусе».

(Кол. 3:9-11): «…совлекшись ветхого человека с делами его и облекшись в нового, который обновляется в познании по образу Создавшего его, где нет ни Еллина, ни Иудея, ни обрезания, ни необрезания, варвара, Скифа, раба, свободного, но все и во всем Христос».

 

Правило 21. О приобщении Тела и Крови Христовых, и какое намерение оного

Глава 1. И для самой вечной жизни необходимо причащение Тела и Крови Христовых.

(Ін. 6:53-54): «истинно, истинно говорю вам: если не будете есть Плоти Сына Человеческого и пить Крови Его, то не будете иметь в себе жизни. Ядущий Мою Плоть и пиющий Мою Кровь имеет жизнь вечную», и прочее.

Глава 2. Приступающий к Причащению без разумения намерения, для которого дается причащение Тела и Крови Христовых, не получает от сего пользы, а причащающийся недостойно – осуждается.

(Ін. 6:53): «истинно, истинно говорю вам: если не будете есть Плоти Сына Человеческого и пить Крови Его, то не будете иметь в себе жизни. Ядущий Мою Плоть и пиющий Мою Кровь имеет жизнь вечную». И несколько ниже (Ін. 6:61-63): «Но Иисус, зная Сам в Себе, что ученики Его ропщут на то, сказал им: это ли соблазняет вас? Что ж, если увидите Сына Человеческого восходящего туда, где был прежде? Дух животворит, плоть не пользует нимало. Слова, которые говорю Я вам, суть дух и жизнь».

(1Кор. 11:27-29): «Посему, кто будет есть хлеб сей или пить чашу Господню недостойно, виновен будет против Тела и Крови Господней. Да испытывает же себя человек, и таким образом пусть ест от хлеба сего и пьет из чаши сей. Ибо, кто ест и пьет недостойно, ест и пьет осуждение себе, не рассуждая о Теле Господнем».

Глава 3. С каким намерением должно есть Тело и пить Кровь Господню? В воспоминание Господня послушания даже до смерти, чтобы живущие жили уже не для себя, но для Умершего за них и Воскресшего.

(Лк. 22:19-20): «И, взяв хлеб и благодарив, преломил и подал им, говоря: сие есть тело Мое, которое за вас предается; сие творите в Мое воспоминание. Также и чашу после вечери, говоря: сия чаша есть Новый Завет в Моей крови, которая за вас проливается».

(1Кор. 11:23-26): «Господь Иисус в ту ночь, в которую предан был, взял хлеб и, возблагодарив, преломил и сказал: приимите, ядите, сие есть Тело Мое, за вас ломимое; сие творите в Мое воспоминание. Также и чашу после вечери, и сказал: сия чаша есть новый завет в Моей Крови; сие творите, когда только будете пить, в Мое воспоминание. Ибо всякий раз, когда вы едите хлеб сей и пьете чашу сию, смерть Господню возвещаете, доколе Он придет».

(2Кор. 5:14-15): «Ибо любовь Христова объемлет нас, рассуждающих так: если один умер за всех, то все умерли. А Христос за всех умер, чтобы живущие уже не для себя жили, но для умершего за них и воскресшего».

(1Кор. 10:16-17): «Хлеб, который преломляем, не есть ли приобщение Тела Христова? Один хлеб, и мы многие одно тело; ибо все причащаемся от одного хлеба».

Глава 4. Причащающийся Святых (тайн) должен песнословить Господа.

(Мф. 26:26): «И когда они ели, Иисус взял хлеб и, благословив, преломил и, раздавая ученикам, сказал», и прочее. К сему присовокупляет (Мф. 26:30): «И, воспев, пошли на гору Елеонскую».

 

Правило 22. Как иной отчуждается от Бога, и посредством чего делается близким Богу

Глава 1. Соделание греха отчуждает от Господа и сродняет с диаволом.

(Ін. 8:34): «истинно, истинно говорю вам: всякий, делающий грех, есть раб греха».

(Ін. 8:44): «Ваш отец диавол; и вы хотите исполнять похоти отца вашего».

(Рим. 6:20): «Ибо, когда вы были рабами греха, тогда были свободны от праведности».

Глава 2. Близость с Господом познается не по плотскому сродству, а по тщательности в исполнении воли Божией.

(Ін. 8:47): «Кто от Бога, тот слушает слова Божии».

(Лк. 8:20-21): «И дали знать Ему: Матерь и братья Твои стоят вне, желая видеть Тебя. Он сказал им в ответ: матерь Моя и братья Мои суть слушающие слово Божие и исполняющие его».

(Ін. 15:14): «Вы друзья Мои, если исполняете то, что Я заповедую вам».

(Рим. 8:14): «Ибо все, водимые Духом Божиим, суть сыны Божии».

 

Правило 23. Об одолеваемых даже теми грехами, которых ненавидят

Глава. Невольно вовлекаемый в грех должен знать о себе, что им обладает другой предшествовавший грех, которому он добровольно служит, и которым уже вводится и в те грехи, в какие бы не хотел впасть.

(Рим. 7:14-20): «Ибо мы знаем, что закон духовен, а я плотян, продан греху. Ибо не понимаю, что делаю: потому что не то делаю, что хочу, а что ненавижу, то делаю. Если же делаю то, чего не хочу, то соглашаюсь с законом, что он добр, а потому уже не я делаю то, но живущий во мне грех. Ибо знаю, что не живет во мне, то есть в плоти моей, доброе; потому что желание добра есть во мне, но чтобы сделать оное, того не нахожу. Доброго, которого хочу, не делаю, а злое, которого не хочу, делаю. Если же делаю то, чего не хочу, уже не я делаю то, но живущий во мне грех».

 

Правило 24. О лжи и истине

Глава. Не должно лгать, но во всяком случае надобно говорить истину.

(Мф. 5:37): «Но да будет слово ваше: да, да; нет, нет; а что сверх этого, то от лукавого».

(Еф.4,25): «отвергнув ложь, говорите истину каждый ближнему своему».

(Кол. 3:9): «не говорите лжи друг другу».

 

Правило 25. О празднословии, и о наблюдении, чтобы речи были полезны

Глава 1. Не должно делать вопросов бесполезных и спорных.

(2Тим. 2:14): «Сие напоминай, заклиная пред Господом не вступать в словопрения, что нимало не служит к пользе, а к расстройству слушающих».

(2Тим. 2:23): «От глупых и невежественных состязаний уклоняйся, зная, что они рождают ссоры».

Глава 2. Не должно произносить праздного слова, от которого нет никакой пользы. Ибо говорить или и делать даже доброе не к созиданию веры, значит оскорблять Святого Божия Духа.

(Мф. 12:36): «Говорю же вам, что за всякое праздное слово, какое скажут люди, дадут они ответ в день суда».

(Еф.4.29–30): «Никакое гнилое слово да не исходит из уст ваших, а только доброе для назидания в вере, дабы оно доставляло благодать слушающим. И не оскорбляйте Святаго Духа Божия, Которым вы запечатлены в день искупления».

 

Правило 26. К подтверждению того, что делаем или говорим, надобно, прежде всего, пользоваться свидетельствами Писания, а потом уже и тем, что известно из общего употребления

Глава 1. Всякое слово или дело должно подтверждаться свидетельством богодухновенного Писания, в удостоверение добрых и в посрамление злонравных.

(Мф. 4,3-4): «И приступил к Нему искуситель и сказал: если Ты Сын Божий, скажи, чтобы камни сии сделались хлебами. Он же сказал ему в ответ: написано: не хлебом одним будет жить человек, но всяким словом, исходящим из уст Божиих».

(Деян.2,4): «И исполнились все Духа Святаго, и начали говорить на иных языках, как Дух давал им провещевать».

(Деян.2,12–17): «И изумлялись все и, недоумевая, говорили друг другу: что это значит? А иные, насмехаясь, говорили: они напились сладкого вина. Петр же, став с одиннадцатью, возвысил голос свой и возгласил им: мужи Иудейские, и все живущие в Иерусалиме! сие да будет вам известно, и внимайте словам моим: они не пьяны, как вы думаете, ибо теперь третий час дня; но это есть предреченное пророком Иоилем: И будет в последние дни, говорит Бог, излию от Духа Моего на всякую плоть, и будут пророчествовать (Йоїл. 2:28)» и проч.

Глава 2. И известным из природы и обычая в общежитии должно пользоваться к подтверждению того, что делаем или говорим.

(Мф. 7:15-17): «Берегитесь лжепророков, которые приходят к вам в овечьей одежде, а внутри суть волки хищные. По плодам их узнаете их. Собирают ли с терновника виноград, или с репейника смоквы? Так всякое дерево доброе приносит и плоды добрые, а худое дерево приносит и плоды худые» и проч.

(Лк. 5:30-31): «роптали и говорили ученикам Его: зачем вы едите и пьете с мытарями и грешниками? Иисус же сказал им в ответ: не здоровые имеют нужду во враче, но больные».

(2Тим. 2:4-5): «Никакой воин не связывает себя делами житейскими, чтобы угодить военачальнику. Если же кто и подвизается, не увенчивается, если незаконно будет подвизаться».

 

Правило 27. Об уподоблении, по возможности, Богу и Святым

Глава. Не должно уподобляться тем, которые чужды учения Господня, в надобно, по данной нам от Бога силе, подражать Богу и Святым Его.

(Мф. 20:25-28): «знаете, что князья народов господствуют над ними, и вельможи властвуют ими; но между вами да не будет так: а кто хочет между вами быть большим, да будет вам слугою; и кто хочет между вами быть первым, да будет вам рабом; так как Сын Человеческий не для того пришел, чтобы Ему служили, но чтобы послужить и отдать душу Свою для искупления многих».

(Рим. 12:2): «не сообразуйтесь с веком сим, но преобразуйтесь обновлением ума вашего, чтобы вам познавать, что есть воля Божия».

(1Кор. 11:1): «Будьте подражателями мне, как я Христу».

 

Правило 28. О различении людей добрых и недобрых

Не должно просто и без исследования увлекаться людьми, которые носят на себе личину истины, но надобно узнавать каждого по признакам, какие даны нам в Писании.

(Мф. 7:15-16): «Берегитесь лжепророков, которые приходят к вам в овечьей одежде, а внутри суть волки хищные. По плодам их узнаете их».

(Ін. 13:35): «По тому узнают все, что вы Мои ученики, если будете иметь любовь между собою».

(1Кор. 12:3): «Потому сказываю вам, что никто, говорящий Духом Божиим, не произнесет анафемы на Иисуса».

 

Правило 29. О том, как можем уверять в своем звании

Каждый собственными делами своими должен удостоверять в своем звании.

(Ін. 5:36): «самые дела сии, Мною творимые, свидетельствуют о Мне, что Отец послал Меня».

(Ін. 10:37-38): «Если Я не творю дел Отца Моего, не верьте Мне; а если творю, то, когда не верите Мне, верьте делам Моим, чтобы узнать и поверить, что Отец во Мне и Я в Нем».

(2Кор. 6,3-4): «никому ни в чем не полагаем претыкания, чтобы не было порицаемо служение, но во всем являем себя, как служители Божии, в великом терпении, в бедствиях, в нуждах, в тесных обстоятельствах» и проч.

 

Правило 30. О чествовании того, что посвящено Богу

Глава 1. Святыни не должно предавать поруганию, присоединяя к ней что-нибудь из служащего к общему употреблению.

(Мф. 21,12-13): «вошел Иисус в храм Божий и выгнал всех продающих и покупающих в храме, и опрокинул столы меновщиков и скамьи продающих голубей, и говорил им: написано, -дом Мой домом молитвы наречется; а вы сделали его вертепом разбойников».

(1Кор. 11:22): «Разве у вас нет домов на то, чтобы есть и пить? Или пренебрегаете церковь Божию и унижаете неимущих?».

(1Кор. 11:34): «А если кто голоден, пусть ест дома, чтобы собираться вам не на осуждение».

Глава 2. Посвященное Богу дотоле должно чествовать как святыню, пока пребывает на то воля Божия.

(Мф. 23:37-38): «Иерусалим, Иерусалим, избивающий пророков и камнями побивающий посланных к тебе! сколько раз хотел Я собрать детей твоих, как птица собирает птенцов своих под крылья, и вы не захотели! Се, оставляется вам дом ваш пуст».

 

Правило 31. Об употреблении того, что отделено для Святых

Глава. Отделенного для посвятивших себя Богу не должно издерживать на других, разве будут от сего избытки.

(Мрк.7,26–29): «женщина та была язычница, родом сирофиникиянка; и просила Его, чтобы изгнал беса из ее дочери. Но Иисус сказал ей: дай прежде насытиться детям, ибо нехорошо взять хлеб у детей и бросить псам. Она же сказала Ему в ответ: так, Господи; но и псы под столом едят крохи у детей. И сказал ей: за это слово, пойди; бес вышел из твоей дочери».

Правило 32. О долгах и уплате оных

Глава. С благопризнательностью надобно воздавать каждому должное.

(Лк. 20:21-25): «И они спросили Его: Учитель! мы знаем, что Ты правдиво говоришь и учишь и не смотришь на лице, но истинно пути Божию учишь; позволительно ли нам давать подать кесарю, или нет? Он же, уразумев лукавство их, сказал им: что вы Меня искушаете? Покажите Мне динарий: чье на нем изображение и надпись? Они отвечали: кесаревы. Он сказал им: итак, отдавайте кесарево кесарю, а Божие Богу».

(Рим. 13:7-8): «отдавайте всякому должное: кому подать, подать; кому оброк, оброк; кому страх, страх; кому честь, честь. Не оставайтесь должными никому ничем, кроме взаимной любви».

 

Правило 33. О соблазняющих и соблазняемых

Глава 1.Соблазнять не должно.

(Мф. 18:6): «а кто соблазнит одного из малых сих, верующих в Меня, тому лучше было бы, если бы повесили ему мельничный жернов на шею и потопили его во глубине морской». И еще (Мф. 18:7): «Горе миру от соблазнов, ибо надобно придти соблазнам; но горе тому человеку, через которого соблазн приходит».

(Рим. 14:13): «а лучше судите о том, как бы не подавать брату случая к преткновению или соблазну».

Глава 2. Все противоположное воле Господней есть соблазн.

(Мф. 16:21-23): «С того времени Иисус начал открывать ученикам Своим, что Ему должно идти в Иерусалим и много пострадать от старейшин и первосвященников и книжников, и быть убиту, и в третий день воскреснуть. И, отозвав Его, Петр начал прекословить Ему: будь милостив к Себе, Господи! да не будет этого с Тобою! Он же, обратившись, сказал Петру: отойди от Меня, сатана! ты Мне соблазн! потому что думаешь не о том, что Божие, но что человеческое».

Глава 3. Должно избегать и такого дела или слова, которое дозволено Писанием, когда другие чем-либо подобным располагают ко греху, или к тому, что теряют сколько ни есть усердия к добру.

(1Кор. 8:4-13): «об употреблении в пищу идоложертвенного мы знаем, что идол в мире ничто, и что нет иного Бога, кроме Единого. Ибо хотя и есть так называемые боги, или на небе, или на земле, так как есть много богов и господ много, – но у нас один Бог Отец, из Которого все, и мы для Него, и один Господь Иисус Христос, Которым все, и мы Им. Но не у всех такое знание: некоторые и доныне с совестью, признающею идолов, едят идоложертвенное как жертвы идольские, и совесть их, будучи немощна, оскверняется. Пища не приближает нас к Богу: ибо, едим ли мы, ничего не приобретаем; не едим ли, ничего не теряем. Берегитесь однако же, чтобы эта свобода ваша не послужила соблазном для немощных. Ибо если кто-нибудь увидит, что ты, имея знание, сидишь за столом в капище, то совесть его, как немощного, не расположит ли и его есть идоложертвенное? И от знания твоего погибнет немощный брат, за которого умер Христос. А согрешая таким образом против братьев и уязвляя немощную совесть их, вы согрешаете против Христа. И потому, если пища соблазняет брата моего, не буду есть мяса вовек, чтобы не соблазнить брата моего».

(1Кор. 9:4-7): «Или мы не имеем власти есть и пить? Или не имеем власти иметь спутницею сестру жену, как и прочие Апостолы, и братья Господни, и Кифа? Или один я и Варнава не имеем власти не работать? Какой воин служит когда-либо на своем содержании? Кто, насадив виноград, не ест плодов его? Кто, пася стадо, не ест молока от стада?» и проч.

Глава 4. Для того, чтобы не соблазнить кого, должно делать и то, что не есть необходимо.

(Мф. 17:24-27): «пришли они в Капернаум, то подошли к Петру собиратели дидрахм и сказали: Учитель ваш не даст ли дидрахмы? Он говорит: да. И когда вошел он в дом, то Иисус, предупредив его, сказал: как тебе кажется, Симон? цари земные с кого берут пошлины или подати? с сынов ли своих, или с посторонних? Петр говорит Ему: с посторонних. Иисус сказал ему: итак сыны свободны; но, чтобы нам не соблазнить их, пойди на море, брось уду, и первую рыбу, которая попадется, возьми, и, открыв у ней рот, найдешь статир; возьми его и отдай им за Меня и за себя».

Глава 5. В исполнении воли Господней, хотя и соблазняются некоторые, должно показывать непреклонное дерзновение.

(Мф. 15:11-14): «не то, что входит в уста, оскверняет человека, но то, что выходит из уст, оскверняет человека. Тогда ученики Его, приступив, сказали Ему: знаешь ли, что фарисеи, услышав слово сие, соблазнились? Он же сказал в ответ: всякое растение, которое не Отец Мой Небесный насадил, искоренится; оставьте их: они-слепые вожди слепых; а если слепой ведет слепого, то оба упадут в яму».

(Ін. 6:53): «истинно, истинно говорю вам: если не будете есть Плоти Сына Человеческого и пить Крови Его, то не будете иметь в себе жизни». И несколько ниже: (Ін. 6:66-67): «С этого времени многие из учеников Его отошли от Него и уже не ходили с Ним. Тогда Иисус сказал двенадцати: не хотите ли и вы отойти?».

(2Кор. 2:15-16): «Ибо мы Христово благоухание Богу в спасаемых и в погибающих: для одних запах смертоносный на смерть, а для других запах живительный на жизнь. И кто способен к сему?».

 

Правило 34. Об обязанности каждого быть для других в своей мере образцом добродетелей

Глава. Об обязанности каждого быть для других в своей мере образцом добродетелей.

(Мф. 11:29): «научитесь от Меня, ибо Я кроток и смирен сердцем».

(2Кор. 9:2): «я знаю усердие ваше и хвалюсь вами перед Македонянами, что Ахаия приготовлена еще с прошедшего года; и ревность ваша поощрила многих».

(1Сол. 1:6-7): «И вы сделались подражателями нам и Господу, приняв слово при многих скорбях с радостью Духа Святаго, так что вы стали образцом для всех верующих в Македонии и Ахаии».

 

Правило 35. Об унижающих доброе в других

Глава. Кто видит в другом плод Святого Духа, во всем отличающийся равным богочестием, и не Святому Духу его приписывает, но присвояет противнику, тот произносит хулу на самого Святого Духа.

(Мф. 12:22-25): «Тогда привели к Нему бесноватого слепого и немого; и исцелил его, так что слепой и немой стал и говорить и видеть. И дивился весь народ и говорил: не это ли Христос, сын Давидов? Фарисеи же, услышав сие, сказали: Он изгоняет бесов не иначе, как силою веельзевула, князя бесовского. Но Иисус, зная помышления их, сказал им».

(Мф. 12:28): «Если же Я Духом Божиим изгоняю бесов, то конечно достигло до вас Царствие Божие». И далее присовокупляет (Мф. 12:31-32): «Посему говорю вам: всякий грех и хула простятся человекам, а хула на Духа не простится человекам; если кто скажет слово на Сына Человеческого, простится ему; если же кто скажет на Духа Святаго, не простится ему ни в сем веке, ни в будущем».

 

Правило 36. О чествовании Святых и о расположении к ним

Глава. Тех, которые соблюдают образ Господня учения, со всем тщанием и со всякою честью должно принимать во славу Самого Господа. А кто не слушает и не принимает их, тот осуждается.

(Мф. 10:40): «Кто принимает вас, принимает Меня, а кто принимает Меня, принимает Пославшего Меня».

(Мф. 10:14-15): «А если кто не примет вас и не послушает слов ваших, то, выходя из дома или из города того, отрясите прах от ног ваших; истинно говорю вам: отраднее будет земле Содомской и Гоморрской в день суда, нежели городу тому».

(Ін. 13:29): «принимающий того, кого Я пошлю, Меня принимает; а принимающий Меня принимает Пославшего Меня».

(Флп. 2:25): «почел нужным послать к вам Епафродита, брата и сотрудника и сподвижника моего, а вашего посланника и служителя в нужде моей». И немного ниже (Флп. 2:29): «Примите же его в Господе со всякою радостью, и таких имейте в уважении».

 

Правило 37. Об усердствующих, по мере сил, милостию

Глава. Усердие, по мере сил оказываемое, хотя оно состоит и в самых малостях, благоприятно Богу, даже когда и женщины его оказывают.

(Мф. 10:42): «И кто напоит одного из малых сих только чашею холодной воды, во имя ученика, истинно говорю вам, не потеряет награды своей».

(Лк. 21,1-4): «Взглянув же, Он увидел богатых, клавших дары свои в сокровищницу; увидел также и бедную вдову, положившую туда две лепты, и сказал: истинно говорю вам, что эта бедная вдова больше всех положила; ибо все те от избытка своего положили в дар Богу, а она от скудости своей положила все пропитание свое, какое имела».

(Мф. 26:6-10): «Когда же Иисус был в Вифании, в доме Симона прокаженного, приступила к Нему женщина с алавастровым сосудом мира драгоценного и возливала Ему возлежащему на голову. Увидев это, ученики Его вознегодовали и говорили: к чему такая трата? Ибо можно было бы продать это миро за большую цену и дать нищим. Но Иисус, уразумев сие, сказал им: что смущаете женщину? она доброе дело сделала для Меня».

(Деян.16,15): О Лидии «Когда же крестилась она и домашние ее, то просила нас, говоря: если вы признали меня верною Господу, то войдите в дом мой и живите у меня. И убедила нас».

 

Правило 38. Как надобно угощать

Глава. Христианин и угощение братьям должен делать нешумное и простое.

(Ін. 6:8-11): «Один из учеников Его, Андрей, брат Симона Петра, говорит Ему: здесь есть у одного мальчика пять хлебов ячменных и две рыбки; но что это для такого множества? Иисус сказал: велите им возлечь. Было же на том месте много травы. Итак возлегло людей числом около пяти тысяч. Иисус, взяв хлебы и воздав благодарение, роздал ученикам, а ученики возлежавшим, также и рыбы, сколько кто хотел».

(Лк. 10:38-42): «женщина, именем Марфа, приняла Его в дом свой; у неё была сестра, именем Мария, которая села у ног Иисуса и слушала слово Его. Марфа же заботилась о большом угощении и, подойдя, сказала: Господи! или Тебе нужды нет, что сестра моя одну меня оставила служить? скажи ей, чтобы помогла мне. Иисус же сказал ей в ответ: Марфа! Марфа! ты заботишься и суетишься о многом, а одно только нужно; Мария же избрала благую часть, которая не отнимется у неё».

 

Правило 39. О твердости в соблазнах

Глава. Должно быть не переменчивым, но твердым в вере, и не терять благ приобретаемых о Господе.

(Мф. 13:20-21): «А посеянное на каменистых местах означает того, кто слышит слово и тотчас с радостью принимает его; но не имеет в себе корня и непостоянен: когда настанет скорбь или гонение за слово, тотчас соблазняется».

(1Кор. 15:58): «Итак, братия мои возлюбленные, будьте тверды, непоколебимы, всегда преуспевайте в деле Господнем».

(Гал. 1:6): «Удивляюсь, что вы от призвавшего вас благодатью Христовою так скоро переходите к иному благовествованию».

 

Правило 40. О преподающих новые учения

Глава. Не должно терпеть преподающих новые учения, хотя они и притворяются, к обольщению и убеждению нетвердых.

(Мф. 24:4-5): «берегитесь, чтобы кто не прельстил вас, ибо многие придут под именем Моим, и будут говорить: Я Христос, и многих прельстят».

(Лк. 20:46-47): «остерегайтесь книжников, которые любят ходить в длинных одеждах и любят приветствия в народных собраниях, председания в синагогах и предвозлежания на пиршествах, которые поедают домы вдов и лицемерно долго молятся; они примут тем большее осуждение».

(Гал. 1:8-9): «Но если бы даже мы или Ангел с неба стал благовествовать вам не то, что мы благовествовали вам, да будет анафема. Как прежде мы сказали, так и теперь еще говорю: кто благовествует вам не то, что вы приняли, да будет анафема».

 

Правило 41. Об отсечении соблазнителей, и о пощаде тех, которые более немощны

Глава 1. Должно отсекать все соблазняющее, хотя оно, по-видимому, весьма близко к нам и необходимо для нас.

(Мф. 18:7-9): «Горе миру от соблазнов, ибо надобно придти соблазнам; но горе тому человеку, через которого соблазн приходит. Если же рука твоя или нога твоя соблазняет тебя, отсеки их и брось от себя: лучше тебе войти в жизнь без руки или без ноги, нежели с двумя руками и с двумя ногами быть ввержену в огонь вечный; и если глаз твой соблазняет тебя, вырви его и брось от себя: лучше тебе с одним глазом войти в жизнь, нежели с двумя глазами быть ввержену в геенну огненную».

Глава 2. Тех, которые более немощны в вере, должно щадить и тщательно возводить их к совершенству; впрочем, щадить без нарушения заповеди Божией.

(Мф. 12:20-21): «трости надломленной не переломит, и льна курящегося не угасит, доколе не доставит суду победы; и на имя Его будут уповать народы».

(Рим. 14:1): «Немощного в вере принимайте без споров о мнениях».

(Гал. 6:1-2): «если и впадет человек в какое согрешение, вы, духовные, исправляйте такового в духе кротости, наблюдая каждый за собою, чтобы не быть искушенным. Носите бремена друг друга, и таким образом исполните закон Христов».

 

Правило 42. О том, что Господь пришел исполнить Закон

Глава. О Господе должно думать, что Он пришел не на разорение Закона и Пророков, но для исполнения и добавления тем, что еще совершеннее.

(Мф. 5:17): «Не думайте, что Я пришел нарушить закон или пророков: не нарушить пришел Я, но исполнить».

(Рим. 3:31): «мы уничтожаем закон верою? Никак; но закон утверждаем».

 

Правило 43. О различии заповедей Закона и Евангелия

Глава 1. Как Закон запрещает худые поступки, так Евангелие запрещает самые сокровенные страстные движения в душе.

(Мф. 5:21-22): «Вы слышали, что сказано древним: не убивай, кто же убьет, подлежит суду. А Я говорю вам, что всякий, гневающийся на брата своего напрасно, подлежит суду».

(Рим. 2:28-29): «Ибо не тот иудей, кто таков по наружности, и не то обрезание, которое наружно, на плоти; но тот иудей, кто внутренно таков, и то обрезание, которое в сердце, по духу, а не по букве: ему и похвала не от людей, но от Бога».

Глава 2. Как Закон в каждом добром деле требует совершенства от части, так Евангелие требует всецелого совершенства.

(Лк. 18:22): «все, что имеешь, продай и раздай нищим, и будешь иметь сокровище на небесах, и приходи, следуй за Мною».

(Кол. 2:11): «В Нем вы и обрезаны обрезанием нерукотворенным, совлечением греховного тела плоти, обрезанием Христовым».

Глава 3. Невозможно удостоиться Небесного Царства тем, которые не показали в себе, что евангельская правда больше правды подзаконной.

(Мф. 5:20): «Ибо, говорю вам, если праведность ваша не превзойдет праведности книжников и фарисеев, то вы не войдете в Царство Небесное».

(Флп. 2:4-9): «хотя я могу надеяться и на плоть. Если кто другой думает надеяться на плоть, то более я, обрезанный в восьмой день, из рода Израилева, колена Вениаминова, Еврей от Евреев, по учению фарисей, по ревности гонитель Церкви Божией, по правде законной – непорочный. Но что для меня было преимуществом, то ради Христа я почел тщетою. Да и все почитаю тщетою ради превосходства познания Христа Иисуса, Господа моего: для Него я от всего отказался, и все почитаю за сор, чтобы приобрести Христа и найтись в Нем не со своею праведностью, которая от закона, но с тою, которая через веру во Христа, с праведностью от Бога по вере».

 

Правило 44. О том, что бремя Господне легко, а грех тяжел

Глава. Иго Христово благо и бремя Христово легко, упокоивает восприявших на себя оное; а все чуждое Евангельскому учению тяжело и обременительно.

(Мф. 11:28-30): «Придите ко Мне все труждающиеся и обремененные, и Я успокою вас; возьмите иго Мое на себя и научитесь от Меня, ибо Я кроток и смирен сердцем, и найдете покой душам вашим; ибо иго Мое благо, и бремя Мое легко».

 

Правило 45. О равном всех чествовании и о смиренномудрии

Глава 1. Не возможно удостоиться Небесного Царства тем, которые во взаимном оказывании друг другу чести не подражают детям.

(Мф. 18:3): «истинно говорю вам, если не обратитесь и не будете как дети, не войдете в Царство Небесное».

Глава 2. Кто желает в Царстве Небесном удостоиться большей славы, тот должен любить здесь смирение и унижение пред другими.

(Мф. 18:4): «итак, кто умалится, как это дитя, тот и больше в Царстве Небесном».

(Мф. 20:26): «но между вами да не будет так: а кто хочет между вами быть большим, да будет вам слугою».

(Мрк.10,44): «и кто хочет быть первым между вами, да будет всем рабом».

(Флп. 2:3): “ничего не делайте по любопрению или по тщеславию, но по смиренномудрию почитайте один другого высшим себя».

 

Правило 46. О тщательном преуспеянии в великом или малом

Глава 1. Сравнительно с порядком какой соблюдаем в делах маловажных, требуется от нас тщательность и в делах важнейших.

(Лк. 13:15-16): «не отвязывает ли каждый из вас вола своего или осла от яслей в субботу и не ведет ли поить? сию же дочь Авраамову, которую связал сатана вот уже восемнадцать лет, не надлежало ли освободить от уз сих в день субботний?».

(Лк. 18:1-7): «Сказал также им притчу о том, что должно всегда молиться и не унывать, говоря: в одном городе был судья, который Бога не боялся и людей не стыдился. В том же городе была одна вдова, и она, приходя к нему, говорила: защити меня от соперника моего. Но он долгое время не хотел. А после сказал сам в себе: хотя я и Бога не боюсь и людей не стыжусь, но, как эта вдова не дает мне покоя, защищу ее, чтобы она не приходила больше докучать мне. И сказал Господь: слышите, что говорит судья неправедный? Бог ли не защитит избранных Своих, вопиющих к Нему день и ночь».

(2Тим. 2:4-5): «Никакой воин не связывает себя делами житейскими, чтобы угодить военачальнику. Если же кто и подвизается, не увенчивается, если незаконно будет подвизаться».

Глава 2. Обличенные в презрении важнейшего и в нерадении об оном подвергнутся большему осуждению сравнительно с теми, которые и в менее важном показали в себе страх вследствие веры и тщательности вследствие похвального вожделения.

(Лк. 11:31): «Царица южная восстанет на суд с людьми рода сего и осудит их, ибо она приходила от пределов земли послушать мудрости Соломоновой; и вот, здесь больше Соломона».

(Мф. 12:41): «Ниневитяне восстанут на суд с родом сим и осудят его, ибо они покаялись от проповеди Иониной; и вот, здесь больше Ионы».

Глава 3. Показывающий тщательность в менее важном не должен презирать важнейшего: но, исполняя преимущественно важнейшие заповеди, обязан он успевать и в менее важном.

(Мф. 23:23-24): «Горе вам, книжники и фарисеи, лицемеры, что даете десятину с мяты, аниса и тмина, и оставили важнейшее в законе: суд, милость и веру; сие надлежало делать, и того не оставлять. Вожди слепые, оцеживающие комара, а верблюда поглощающие!»

 

Правило 47. О богатстве и о нищете, и о том, что за ними последует

Глава. О том, что должно собирать себе сокровище не на земле, а на небе; и о том, какой есть способ собирать сокровище на небе.

(Мф. 6:19-20): «Не собирайте себе сокровищ на земле, где моль и ржа истребляют и где воры подкапывают и крадут, но собирайте себе сокровища на небе, где ни моль, ни ржа не истребляют и где воры не подкапывают и не крадут».

(Лк. 12:33): «Продавайте имения ваши и давайте милостыню. Приготовляйте себе влагалища не ветшающие, сокровище неоскудевающее на небесах».

(Лк. 18:22): «все, что имеешь, продай и раздай нищим, и будешь иметь сокровище на небесах».

(1Тим. 6:18-19): «чтобы они благодетельствовали, богатели добрыми делами, были щедры и общительны, собирая себе сокровище, доброе основание для будущего, чтобы достигнуть вечной жизни».

 

Правило 48. О благотворении братиям, и о занятии для этого работою

Глава 1.Должно быть милостивым и щедрым. Кто не таков, тот осуждается.

(Мф. 5:7): «Блаженны милостивые, ибо они помилованы будут».

(Лк. 6:30): «Всякому, просящему у тебя, давай».

(Рим. 1:31-32): «нелюбовны, непримиримы, немилостивы. Они знают праведный суд Божий, что делающие такие дела достойны смерти».

(1Тим. 6:18): «были щедры и общительны».

Глава 2. Кто имеет у себя больше, нежели сколько потребно на нужды житейские, тот обязан все сие употреблять на благотворения, по заповеди Господа, который и даровал нам все, что ни имеем.

(Лк. 3:11): «у кого две одежды, тот дай неимущему, и у кого есть пища, делай то же».

(1Кор. 4:7): «Что ты имеешь, чего бы не получил?».

(2Кор. 8:14-15): «ваш избыток в восполнение их недостатка; а после их избыток в восполнение вашего недостатка, чтобы была равномерность, как написано: «кто собрал много, не имел лишнего; и кто мало, не имел недостатка» (Вих. 16:18)».

Глава 3. По слову Господню должно не обогащаться, но быть нищим.

(Лк. 6:20): «Блаженны нищие духом, ибо ваше есть Царствие Божие».

(Лк. 6:24): «горе вам, богатые! ибо вы уже получили свое утешение».

(2Кор. 8:2): «и глубокая нищета их преизбыточествует в богатстве их радушия».

(1Тим. 6:9-10): «А желающие обогащаться впадают в искушение и в сеть и во многие безрассудные и вредные похоти, которые погружают людей в бедствие и пагубу; ибо корень всех зол есть сребролюбие, которому предавшись, некоторые уклонились от веры и сами себя подвергли многим скорбям».

Глава 4. Не должно заботиться об избытке нужного для жизни, и прилагать старание о пресыщении и о пышности; но надобно быть чистым от всякого вида любостяжания и щегольства.

(Лк. 12:15): «смотрите, берегитесь любостяжания, ибо жизнь человека не зависит от изобилия его имения».

(1Тим. 2:9): «украшали себя не плетением волос, не золотом, не жемчугом, не многоценною одеждою».

(1Тим. 6:8): «Имея пропитание и одежду, будем довольны тем».

Глава 5. Не должно беспокоиться о собственной своей нужде, и возлагать надежду на приготовленное для настоящей жизни, но надобно препоручать себя Богу.

(Мф. 6:24-34): «Никто не может служить двум господам: ибо или одного будет ненавидеть, а другого любить; или одному станет усердствовать, а о другом нерадеть. Не можете служить Богу и маммоне. Посему говорю вам: не заботьтесь для души вашей, что вам есть и что пить, ни для тела вашего, во что одеться. Душа не больше ли пищи, и тело одежды? Взгляните на птиц небесных: они ни сеют, ни жнут, ни собирают в житницы; и Отец ваш Небесный питает их. Вы не гораздо ли лучше их? Да и кто из вас, заботясь, может прибавить себе росту хотя на один локоть? И об одежде что заботитесь? Посмотрите на полевые лилии, как они растут: ни трудятся, ни прядут; но говорю вам, что и Соломон во всей славе своей не одевался так, как всякая из них; если же траву полевую, которая сегодня есть, а завтра будет брошена в печь, Бог так одевает, кольми паче вас, маловеры! Итак не заботьтесь и не говорите: что нам есть? или что пить? или во что одеться? потому что всего этого ищут язычники, и потому что Отец ваш Небесный знает, что вы имеете нужду во всем этом. Ищите же прежде Царства Божия и правды Его, и это все приложится вам. Итак не заботьтесь о завтрашнем дне, ибо завтрашний сам будет заботиться о своем: довольно для каждого дня своей заботы».

(Лк. 12:16-19): «у одного богатого человека был хороший урожай в поле; и он рассуждал сам с собою: что мне делать? некуда мне собрать плодов моих? И сказал: вот что сделаю: сломаю житницы мои и построю большие, и соберу туда весь хлеб мой и всё добро мое, и скажу душе моей: душа! много добра лежит у тебя на многие годы: покойся, ешь, пей, веселись» и проч.

(1Тим. 6:17): «Богатых в настоящем веке увещевай, чтобы они не высоко думали о себе и уповали не на богатство неверное, но на Бога живаго, дающего нам всё обильно для наслаждения».

Глава 6. Должно заботиться и иметь попечение о нуждах братий, по воле Господней.

(Мф. 25:34-36): «приидите, благословенные Отца Моего, наследуйте Царство, уготованное вам от создания мира: ибо алкал Я, и вы дали Мне есть; жаждал, и вы напоили Меня; был странником, и вы приняли Меня; был наг, и вы одели Меня; был болен, и вы посетили Меня; в темнице был, и вы пришли ко Мне». И вскоре потом

(Мф. 25:40): «истинно говорю вам: так как вы сделали это одному из сих братьев Моих меньших, то сделали Мне».

(Ін. 6:5): «возведя очи и увидев, что множество народа идет к Нему, говорит Филиппу: где нам купить хлебов, чтобы их накормить?» и проч.

(1Кор. 16:1-2): «При сборе же для святых поступайте так, как я установил в церквах Галатийских. В первый день недели каждый из вас пусть отлагает у себя и сберегает, сколько позволит ему состояние, чтобы не делать сборов, когда я приду».

Глава 7. Кто в силах, тот должен работать и делиться с имеющими нужду. Ибо кто не хочет работать, тот не признается достойным и есть.

(Мф. 10,10): «трудящийся достоин пропитания».

(Деян.20,35): «Во всем показал я вам, что, так трудясь, надобно поддерживать слабых и памятовать слова Господа Иисуса, ибо Он Сам сказал: блаженнее давать, нежели принимать».

(Еф.4,28): «Кто крал, вперед не кради, а лучше трудись, делая своими руками полезное, чтобы было из чего уделять нуждающемуся».

(2Сол. 3:10): «когда мы были у вас, то завещевали вам сие: если кто не хочет трудиться, тот и не ешь».

 

Правило 49. О входящем в тяжбу и ищущем удовлетворения себе или другому

Глава 1. Не должно входить в тяжбу даже об одежде необходимой к прикрытию своего тела.

(Лк. 6:29-30): «Ударившему тебя по щеке подставь и другую, и отнимающему у тебя верхнюю одежду не препятствуй взять и рубашку. Всякому, просящему у тебя, давай, и от взявшего твое не требуй назад».

(1Кор. 6:1): «Как смеет кто у вас, имея дело с другим, судиться у нечестивых, а не у святых?». И несколько ниже (1Кор. 6:7-8): «И то уже весьма унизительно для вас, что вы имеете тяжбы между собою. Для чего бы вам лучше не оставаться обиженными? для чего бы вам лучше не терпеть лишения? Но вы сами обижаете и отнимаете, и притом у братьев».

Глава 2. Не должно ссориться, или мстить самому за себя, но, по Господней заповеди, если можно со всеми надобно иметь мир.

(Мф. 5:38-39): «Вы слышали, что сказано: око за око и зуб за зуб. А Я говорю вам: не противься злому. Но кто ударит тебя в правую щеку твою, обрати к нему и другую».

(Мрк.9,50): «Имейте в себе соль любовь, и мир имейте между собою».

(Рим. 12:17-19): «никому не воздавайте злом за зло, но пекитесь о добром перед всеми человеками. Если возможно с вашей стороны, будьте в мире со всеми людьми. Не мстите за себя, возлюбленные, но дайте место гневу Божию“.

(2Тим. 2:24): «рабу же Господа не должно ссориться, но быть приветливым ко всем, учительным, незлобивым».

Глава 3. Даже в отмщении за обиду другому не должно мстить обидевшему.

(Мф. 26:50-52): «Тогда подошли и возложили руки на Иисуса, и взяли Его. И вот, один из бывших с Иисусом, простерши руку, извлек меч свой и, ударив раба первосвященникова, отсек ему ухо. Тогда говорит ему Иисус: возврати меч твой в его место, ибо все, взявшие меч, мечом погибнут».

(Лк. 9:52-55): «и послал вестников пред лицем Своим; и они пошли и вошли в селение Самарянское; чтобы приготовить для Него; но там не приняли Его, потому что Он имел вид путешествующего в Иерусалим. Видя то, ученики Его, Иаков и Иоанн, сказали: Господи! хочешь ли, мы скажем, чтобы огонь сошел с неба и истребил их, как и Илия сделал? Но Он, обратившись к ним, запретил им».

 

Правило 50. О мире и примирении

Глава. Должно и других убеждать к миру во Христе.

(Мф. 5:9): «Блаженны миротворцы, ибо они будут наречены сынами Божиими».

(Ін. 14:27): «Мир оставляю вам, мир Мой даю вам».

 

Правило 51. Каков должен быть тот, кто покушается исправить ближнего

Глава. Сперва должно себя самого исправить от какого бы то ни было недостатка, и тогда уже обвинять в нем другого.

(Мф. 7:3-5): «И что ты смотришь на сучок в глазе брата твоего, а бревна в твоем глазе не чувствуешь? Или как скажешь брату твоему: дай, я выну сучок из глаза твоего, а вот, в твоем глазе бревно? Лицемер! вынь прежде бревно из твоего глаза и тогда увидишь, как вынуть сучок из глаза брата твоего».

(Рим. 2:1-3): «Итак, неизвинителен ты, всякий человек, судящий другого, ибо тем же судом, каким судишь другого, осуждаешь себя, потому что, судя другого, делаешь то же. А мы знаем, что поистине есть суд Божий на делающих такие дела. Неужели думаешь ты, человек, что избежишь суда Божия».

 

Правило 52. О скорби при виде согрешающих; как должно обращаться с ними, когда их бегать, и когда принимать в свое общество

Глава 1. Не равнодушно смотреть должно на согрешающих, но скорбеть и плакать о них.

(Лк. 19:41-42): «И когда приблизился к городу, то, смотря на него, заплакал о нем и сказал: о, если бы и ты хотя в сей твой день узнал, что служит к миру твоему! Но это сокрыто ныне от глаз твоих».

(1Кор. 5:1-2): «Есть верный слух, что у вас появилось блудодеяние, и притом такое блудодеяние, какого не слышно даже у язычников, что некто вместо жены имеет жену отца своего. И вы возгордились, вместо того, чтобы лучше плакать, дабы изъят был из среды вас сделавший такое дело».

(2Кор. 12:21): «чтобы опять, когда приду, не уничижил меня у вас Бог мой и чтобы не оплакивать мне многих, которые согрешили прежде и не покаялись в нечистоте, блудодеянии и непотребстве, какое делали».

Глава 2. Не должно молчать, видя согрешающих.

(Лк. 17:3): «Если же согрешит против тебя брат твой, выговори ему» и проч.

(Еф.5,11): «не участвуйте в бесплодных делах тьмы, но и обличайте».

Глава 3. Входить в сближение с согрешающими не для чего иного должно, а только для того, чтобы побудить их к покаянию, если каким-нибудь способом можно сие сделать без греха.

(Мф. 9:10-13): «многие мытари и грешники пришли и возлегли с Ним и учениками Его. Увидев то, фарисеи сказали ученикам Его: для чего Учитель ваш ест и пьет с мытарями и грешниками? Иисус же, услышав это, сказал им: не здоровые имеют нужду во враче, но больные, пойдите, научитесь, что значит: милости хочу, а не жертвы? Ибо Я пришел призвать не праведников, но грешников к покаянию».

(Лк. 15:1-4): «Приближались к Нему все мытари и грешники слушать Его. Фарисеи же и книжники роптали, говоря: Он принимает грешников и ест с ними. Но Он сказал им следующую притчу: кто из вас, имея сто овец и потеряв одну из них, не оставит девяноста девяти в пустыне и не пойдет за пропавшею, пока не найдет ее?».

(2Сол. 3:14-15): «Если же кто не послушает слова нашего в сем послании, того имейте на замечании и не сообщайтесь с ним, чтобы устыдить его. Но не считайте его за врага, а вразумляйте, как брата».

(2Кор. 2:5-7): «Если же кто огорчил, то не меня огорчил, но частью, – чтобы не сказать много, -и всех вас. Для такого довольно сего наказания от многих, так что вам лучше уже простить его и утешить, дабы он не был поглощен чрезмерною печалью».

Глава 4. Отвращаться должно тех, которые пребывают в грехе своем, по употреблении всевозможного о них попечения.

(Мф. 18:15-17): «Если же согрешит против тебя брат твой, пойди и обличи его между тобою и им одним; если послушает тебя, то приобрел ты брата твоего; если же не послушает, возьми с собою еще одного или двух, дабы устами двух или трех свидетелей подтвердилось всякое слово; если же не послушает их, скажи церкви; а если и церкви не послушает, то да будет он тебе, как язычник и мытарь».

 

Правило 53. Какое осуждение тем, которые за нанесенную им, по мнению их, обиду помнят зло

Глава 5. Христианин не должен помнить зла, но обязан от сердца прощать тем, которые согрешили пред ним.

(Мф. 6:15,14): «А если не будете прощать людям согрешения их, то и Отец ваш не простит вам согрешений ваших. Ибо если вы будете прощать людям согрешения их, то простит и вам Отец ваш Небесный».

 

Правило 54. О произнесении суждения, и о медлении в суждении

Глава 1. Не должно осуждать друг друга за то, что дозволено Писанием.

(Мф. 7:1-2): «Не судите, да не судимы будете, ибо каким судом судите, таким будете судимы».

(Лк. 6:37): «Не судите, и не будете судимы; не осуждайте, и не будете осуждены».

(Рим. 14:2-6): «иной уверен, что можно есть все, а немощный ест овощи. Кто ест, не уничижай того, кто не ест; и кто не ест, не осуждай того, кто ест, потому что Бог принял его. Кто ты, осуждающий чужого раба? Перед своим Господом стоит он, или падает. И будет восставлен, ибо силен Бог восставить его. Иной отличает день от дня, а другой судит о всяком дне равно. Всякий поступай по удостоверению своего ума. Кто различает дни, для Господа различает; и кто не различает дней, для Господа не различает. Кто ест, для Господа ест, ибо благодарит Бога; и кто не ест, для Господа не ест, и благодарит Бога». И вскоре потом (Рим. 14:12-13): «каждый из нас за себя даст отчет Богу. Не станем же более судить друг друга».

(Кол. 2:16-17): «никто да не осуждает вас за пищу, или питие, или за какой-нибудь праздник, или новомесячие, или субботу: это есть тень будущего».

Глава 2. Не должно медлить в суждении о том, что дозволено в Писании.

(Рим. 14:22-23): «Блажен, кто не осуждает себя в том, что избирает. А сомневающийся, если ест, осуждается, потому что не по вере; а все, что не по вере, грех».

(Кол. 2:20-22): «Итак, если вы со Христом умерли для стихий мира, то для чего вы, как живущие в мире, держитесь постановлений: «не прикасайся», “не вкушай”,«не дотрагивайся» – что все истлевает от употребления, – по заповедям и учению человеческому?».

Глава 3. Не должно судить о неизвестном.

(1Кор. 4,5): «Посему не судите никак прежде времени, пока не придет Господь, Который и осветит скрытое во мраке и обнаружит сердечные намерения, и тогда каждому будет похвала от Бога».

Глава 4. Не должно судить с лицеприятием.

(Ін. 7:23-24): «Если в субботу принимает человек обрезание, чтобы не был нарушен закон Моисеев, – на Меня ли негодуете за то, что Я всего человека исцелил в субботу? Не судите по наружности, но судите судом праведным».

Глава 5. Никого не должно осуждать, прежде нежели в его присутствии тщательно исследовано дело его, хотя и много обвиняющих.

(Ін. 7:50-51): «Никодим, приходивший к Нему ночью, будучи один из них, говорит им: судит ли закон наш человека, если прежде не выслушают его и не узнают, что он делает?».

(Деян.25,14–16): «И как они провели там много дней, то Фест предложил царю дело Павлово, говоря: здесь есть человек, оставленный Феликсом в узах, на которого, в бытность мою в Иерусалиме, с жалобою явились первосвященники и старейшины Иудейские, требуя осуждения его. Я отвечал им, что у Римлян нет обыкновения выдавать какого-нибудь человека на смерть, прежде нежели обвиняемый будет иметь обвинителей налицо и получит свободу защищаться против обвинения».

 

Правило 55. Об усердии к Богу, об исповедании Божиих дарований, и о благодарении за них

Глава 1. Надобно знать и исповедовать, что от Бога даются всякий благий дар и терпение самых страданий за Христа.

(Ін. 3:27): «не может человек ничего принимать на себя, если не будет дано ему с неба».

(1Кор. 4:7): «Что ты имеешь, чего бы не получил?».

(Еф.2,8–9): «благодатью вы спасены через веру, и сие не от вас, Божий дар: не от дел, чтобы никто не хвалился».

(Флп. 1:28-30): «И сие от Бога, потому что вам дано ради Христа не только веровать в Него, но и страдать за Него таким же подвигом» и проч.

Глава 2. Не молчать о благодеяниях Божиих, но благодарить за них должно.

(Лк. 8:38-39): «Человек же, из которого вышли бесы, просил Его, чтобы быть с Ним. Но Иисус отпустил его, сказав: возвратись в дом твой и расскажи, что сотворил тебе Бог. Он пошел и проповедывал по всему городу, что сотворил ему Иисус».

(Лк. 17:12-19): «И когда входил Он в одно селение, встретили Его десять человек прокаженных, которые остановились вдали и громким голосом говорили: Иисус Наставник! помилуй нас. Увидев их, Он сказал им: пойдите, покажитесь священникам. И когда они шли, очистились. Один же из них, видя, что исцелен, возвратился, громким голосом прославляя Бога, и пал ниц к ногам Его, благодаря Его; и это был Самарянин. Тогда Иисус сказал: не десять ли очистились? где же девять? как они не возвратились воздать славу Богу, кроме сего иноплеменника? И сказал ему: встань, иди; вера твоя спасла тебя».

(1Кор. 15:10): «благодатию Божиею есмь то, что есмь».

(1Тим. 4:4): «Ибо всякое творение Божие хорошо, и ничто не предосудительно, если принимается с благодарением».

 

Правило 56. О молитве; когда, о чем, как и за кого должно молиться

Глава 1. Постоянно должно пребывать в молитвах и бдениях.

(Мф. 7:7-8): «Просите, и дано будет вам; ищите, и найдете; стучите, и отворят вам; ибо всякий просящий получает, и ищущий находит, и стучащему отворят», и прочее.

(Лк. 18:1-2): «Сказал также им притчу о том, что должно всегда молиться и не унывать, говоря: в одном городе был судья», и прочее.

(Лк. 21:34-36): «Смотрите же за собою, чтобы сердца ваши не отягчались объядением и пьянством и заботами житейскими, и чтобы день тот не постиг вас внезапно, ибо он, как сеть, найдет на всех живущих по всему лицу земному; итак бодрствуйте на всякое время и молитесь, да сподобитесь избежать всех сих будущих бедствий и предстать пред Сына Человеческого».

(Кол. 4:2): «Будьте постоянны в молитве, бодрствуя в ней с благодарением».

(1Сол. 5:16-17): «Всегда радуйтесь. Непрестанно молитесь».

Глава 2. Сперва должно благодарить Бога за самое необходимое для ежедневной телесной потребности, а потом употреблять сие.

(Мф. 14:19): «и, взяв пять хлебов и две рыбы, воззрел на небо, благословил и, преломив, дал хлебы ученикам, а ученики народу».

(Деян. 27, 35): «Сказав это и взяв хлеб, он возблагодарил Бога перед всеми и, разломив, начал есть».

(1Тим. 4:4): «Ибо всякое творение Божие хорошо, и ничто не предосудительно, если принимается с благодарением».

Глава 3. Молящемуся не должно говорить лишнего, просить у Господа чего-либо тленного и недостойного.

(Мф. 6:7-8): «А молясь, не говорите лишнего, как язычники, ибо они думают, что в многословии своем будут услышаны; не уподобляйтесь им, ибо знает Отец ваш, в чем вы имеете нужду, прежде вашего прошения у Него».

(Лк. 12:29-30): «Итак, не ищите, что вам есть, или что пить, и не беспокойтесь, потому что всего этого ищут люди мира сего; ваш же Отец знает, что вы имеете нужду в том».

Глава 4. Как должно молиться и в каком душевном состоянии.

(Мф. 6:9-10): «Отче наш, сущий на небесах! Да святится имя Твое; да приидет Царствие Твое; да будет воля Твоя».

(Мк. 11:25): «И когда стоите на молитве, прощайте, если что имеете на кого».

(1Тим. 2:8): «Итак желаю, чтобы на всяком месте произносили молитвы мужи, воздевая чистые руки без гнева и сомнения».

Глава 5. Должно молиться друг о друге и о предстоятелях слова истины.

(Лк. 22:31-32): «И сказал Господь: Симон! Симон! се, сатана просил, чтобы сеять вас как пшеницу, но Я молился о тебе, чтобы не оскудела вера твоя».

(Еф. 6, 18–20): «Всякою молитвою и прошением молитесь во всякое время духом, и старайтесь о сем самом со всяким постоянством и молением о всех святых и о мне, дабы мне дано было слово – устами моими открыто с дерзновением возвещать тайну благовествования, для которого я исполняю посольство в узах, дабы я смело проповедывал, как мне должно».

(2Сол. 3:1): «Итак, молитесь за нас, братия, чтобы слово Господне распространялось и прославлялось, как и у вас».

Глава 6. Должно молиться и о врагах.

(Мф. 5:44-45): «молитесь за обижающих вас и гонящих вас, да будете сынами Отца вашего Небесного».

Глава 7. Молиться или пророчествовать мужчине не должно с покрытой, а женщине – с открытой головой.

(1Кор. 11:3-5): «Хочу также, чтобы вы знали, что всякому мужу глава Христос, жене глава – муж, а Христу глава – Бог. Всякий муж, молящийся или пророчествующий с покрытою головою, постыжает свою голову. И всякая жена, молящаяся или пророчествующая с открытою головою, постыжает свою голову».

 

Правило 57. О превозношении заслугами

Глава 1. Не должно высоко о себе думать по причине своих заслуг, и унижать прочих.

(Лк. 18:9-14): «Сказал также к некоторым, которые уверены были о себе, что они праведны, и уничижали других, следующую притчу: два человека вошли в храм помолиться: один фарисей, а другой мытарь. Фарисей, став, молился сам в себе так: Боже! благодарю Тебя, что я не таков, как прочие люди, грабители, обидчики, прелюбодеи, или как этот мытарь: пощусь два раза в неделю, даю десятую часть из всего, что приобретаю. Мытарь же, стоя вдали, не смел даже поднять глаз на небо; но, ударяя себя в грудь, говорил: Боже! будь милостив ко мне грешнику! Сказываю вам, что сей пошел оправданным в дом свой более, нежели тот: ибо всякий, возвышающий сам себя, унижен будет, а унижающий себя возвысится».

 

Правило 58. О приобретении и о сообщении другим Божиих дарований

Глава 1. Не должно думать, что дар Божий приобретается деньгами, или другим каким примышлением.

(Деян.8,18–23): «Симон же, увидев, что через возложение рук Апостольских подается Дух Святый, принес им деньги, говоря: дайте и мне власть сию, чтобы тот, на кого я возложу руки, получал Духа Святаго. Но Петр сказал ему: серебро твое да будет в погибель с тобою, потому что ты помыслил дар Божий получить за деньги. Нет тебе в сем части и жребия, ибо сердце твое неправо пред Богом. Итак покайся в сем грехе твоем, и молись Богу: может быть, опустится тебе помысел сердца твоего; ибо вижу тебя исполненного горькой желчи и в узах неправды».

Глава 2. Каждому, по мере веры, даются от Бога дарования на пользу.

(Рим. 12:6): «имеем различные дарования, то, имеешь ли пророчество, пророчествуй по мере веры».

(1Кор. 12:7-10): «каждому дается проявление Духа на пользу. Одному дается Духом слово мудрости, другому слово знания, тем же Духом; иному вера, тем же Духом; иному дары исцелений, тем же Духом; иному чудотворения, иному пророчество, иному различение духов, иному разные языки, иному истолкование языков».

Глава 3. Приемлющий благодать Божию даром должен даром давать ее, а не торговать ею по собственным своим прихотям.

(Мф. 10:8-9): «больных исцеляйте, прокаженных очищайте, мертвых воскрешайте, бесов изгоняйте; даром получили, даром давайте. Не берите с собою ни золота, ни серебра, ни меди в поясы свои, ни сумы на дорогу, ни двух одежд, ни обуви, ни посоха».

(Деян.3,6–7): «Петр сказал: серебра и золота нет у меня; а что имею, то даю тебе: во имя Иисуса Христа Назорея встань и ходи. И, взяв его за правую руку, поднял».

(1Сол. 2:5-8): «никогда не было у нас перед вами ни слов ласкательства, как вы знаете, ни видов корысти: Бог свидетель! Не ищем славы человеческой ни от вас, ни от других: мы могли явиться с важностью, как Апостолы Христовы, но были тихи среди вас, подобно как кормилица нежно обходится с детьми своими. Так мы, из усердия к вам, восхотели передать вам не только благовестие Божие, но и души наши, потому что вы стали нам любезны».

Глава 4. Кто с благопризнательностью приял первый Божий дар, и тщательно возделал его во славу Божию, тот сподобляется и других даров. А кто не таков, тот лишается дара прежнего, не удостаивается дара для него приуготовленного и предается наказанию.

(Мф. 13:10-14): «И, приступив, ученики сказали Ему: для чего притчами говоришь им? Он сказал им в ответ: для того, что вам дано знать тайны Царствия Небесного, а им не дано, ибо кто имеет, тому дано будет и приумножится, а кто не имеет, у того отнимется и то, что имеет; потому говорю им притчами, что они видя не видят, и слыша не слышат, и не разумеют; и сбывается над ними пророчество Исаии».

(Мф. 25:14-17): “Ибо Он поступит, как человек, который, отправляясь в чужую страну, призвал рабов своих и поручил им имение свое: и одному дал он пять талантов, другому два, иному один, каждому по его силе; и тотчас отправился. Получивший пять талантов пошел, употребил их в дело и приобрел другие пять талантов; точно так же и получивший два таланта приобрел другие два». И несколько ниже (Мф. 25:29-30): «ибо всякому имеющему дастся и приумножится, а у неимеющего отнимется и то, что имеет; а негодного раба выбросьте во тьму внешнюю: там будет плач и скрежет зубов».

 

Правило 59. О чести и славе человеческой

Глава. Христианин не должен быть пристрастен к славе человеческой, и привязан к чести превышающей меру, но обязан исправлять тех, которые оказывают ему такую честь, или думают о нем более надлежащего.

(Мф. 19:16-17): «И вот, некто, подойдя, сказал Ему: Учитель благий! что сделать мне доброго, чтобы иметь жизнь вечную? Он же сказал ему: что ты называешь Меня благим? Никто не благ, как только один Бог».

(Ін. 5:41): «Не принимаю славы от человеков». И несколько ниже (Ін. 5:44): «Как вы можете веровать, когда друг от друга принимаете славу, а славы, которая от Единого Бога, не ищете?».

(Лк. 11:43): «Горе вам, фарисеям, что любите председания в синагогах и приветствия в народных собраниях».

(1Сол. 2:5-6): «никогда не было у нас перед вами ни слов ласкательства, как вы знаете, ни видов корысти: Бог свидетель! Не ищем славы человеческой ни от вас, ни от других».

(Деян.10,25–26): «Когда Петр входил, Корнилий встретил его и поклонился, пав к ногам его. Петр же поднял его, говоря: встань; я тоже человек».

(Деян.12,21–23): «В назначенный день Ирод, одевшись в царскую одежду, сел на возвышенном месте и говорил к ним; а народ восклицал: это голос Бога, а не человека. Но вдруг Ангел Господень поразил его за то, что он не воздал славы Богу; и он, быв изъеден червями, умер».

 

Правило 60. О различии Божиих дарований, и о взаимном согласии тех, которые по этим дарованиям стоят выше или ниже

Глава. Поскольку дарования Духа различны, и как один не может принять всех дарований, так и все приемлют не одно и то же дарование; то надобно каждому целомудренно и с благодарением пребывать в данном ему даровании, и всем быть согласными между собою в любви Христовой, подобно членам в теле. А потому низший по дарованиям, в сравнении с превосходящим его, не должен отчаиваться, а высший – презирать меньшего. Ибо разделившийся между собою и восстающие друг на друга достойны погибели.

(Мф. 12:25): «всякое царство, разделившееся само в себе, опустеет; и всякий город или дом, разделившийся сам в себе, не устоит».

(Гал. 5:15): «Если же друг друга угрызаете и съедаете, берегитесь, чтобы вы не были истреблены друг другом».

(Ін. 17:20-21): «Не о них же только молю, но и о верующих в Меня по слову их, да будут все едино, как Ты, Отче, во Мне, и Я в Тебе,

(так) и они да будут в Нас едино».

(Деян.4,32): «У множества же уверовавших было одно сердце и одна душа; и никто ничего из имения своего не называл своим, но всё у них было общее».

(Рим. 12:3-6): «говорю: не думайте о себе более, нежели должно думать; но думайте скромно, по мере веры, какую каждому Бог уделил. Ибо, как в одном теле у нас много членов, но не у всех членов одно и то же дело, так мы, многие, составляем одно тело во Христе, а порознь один для другого члены. И как, по данной нам благодати, имеем различные дарования» и проч.

(1Кор. 1:10): «Умоляю вас, братия, именем Господа нашего Иисуса Христа, чтобы все вы говорили одно, и не было между вами разделений, но чтобы вы соединены были в одном духе и в одних мыслях».

(1Кор. 12:12-13): «Ибо, как тело одно, но имеет многие члены, и все члены одного тела, хотя их и много, составляют одно тело, – так и Христос. Ибо все мы одним Духом крестились в одно тело, Иудеи или Еллины, рабы или свободные» и проч.

(Флп. 2:2-4): «имейте одни мысли, имейте ту же любовь, будьте единодушны и единомысленны; ничего не делайте по любопрению или по тщеславию, но по смиренномудрию почитайте один другого высшим себя. Не о себе только каждый заботься, но каждый и о других».

 

Правило 61. О малозначительности на человеческий взгляд тех, которые приемлют Божию благодать

Глава. Не должно уничижать споспешников Господней благодати, смотря на их малозначительность. Ибо к ним наипаче благоволит Бог.

(Мф. 11:25-26): «славлю Тебя, Отче, Господи неба и земли, что Ты утаил сие от мудрых и разумных и открыл то младенцам; ей, Отче! ибо таково было Твое благоволение».

(Мф. 13:54-58): «придя в отечество Свое, учил их в синагоге их, так что они изумлялись и говорили: откуда у Него такая премудрость и силы? не плотников ли Он сын? не Его ли Мать называется Мария, и братья Его Иаков и Иосий, и Симон, и Иуда? и сестры Его не все ли между нами? откуда же у Него всё это? И соблазнялись о Нем. Иисус же сказал им: не бывает пророк без чести, разве только в отечестве своем и в доме своем. И не совершил там многих чудес по неверию их».

(1Кор. 1:26-29): «Посмотрите, братия, кто вы, призванные: не много из вас мудрых по плоти, не много сильных, не много благородных; но Бог избрал немудрое мира, чтобы посрамить мудрых, и немощное мира избрал Бог, чтобы посрамить сильное; и незнатное мира и уничиженное и ничего не значащее избрал Бог, чтобы упразднить значащее, – для того, чтобы никакая плоть не хвалилась пред Богом».

 

Правило 62. Об искушениях, когда их должно уклоняться, и когда вступать с ними в борьбу; и как встречать противников

Глава 1. Уверовавшие в Бога и крестившиеся должны тотчас быть готовыми и от домашних своих терпеть искушения даже до смерти. Ибо кто не готов к этому, тот при постигшей внезапно опасности легко приходит в колебание.

(Мф. 3:16-17,4:1): «И, крестившись, Иисус тотчас вышел из воды, – и се, отверзлись Ему небеса, и увидел Иоанн Духа Божия, Который сходил, как голубь, и ниспускался на Него. И се, глас с небес глаголющий: Сей есть Сын Мой возлюбленный, в Котором Мое благоволение. Тогда Иисус возведен был Духом в пустыню, для искушения от диавола».

(Мф. 10:16-18): «Вот, Я посылаю вас, как овец среди волков: итак будьте мудры, как змии, и просты, как голуби. Остерегайтесь же людей: ибо они будут отдавать вас в судилища и в синагогах своих будут бить вас, и поведут вас к правителям и царям за Меня, для свидетельства перед ними и язычниками». И вскоре потом (Мф. 10:21-22): «Предаст же брат брата на смерть, и отец – сына; и восстанут дети на родителей, и умертвят их, и будете ненавидимы всеми за имя Мое; претерпевший же до конца спасется».

(Мф. 10:38): «и кто не берет креста своего и следует за Мною, тот не достоин Меня».

(Ін. 16:1-3): «Сие сказал Я вам, чтобы вы не соблазнились. Изгонят вас из синагог; даже наступает время, когда всякий, убивающий вас, будет думать, что он тем служит Богу. Так будут поступать, потому что не познали ни Отца, ни Меня», и прочее.

(Лк. 8:13): «упавшее на камень, это те, которые, когда услышат слово, с радостью принимают, но которые не имеют корня, и временем веруют, и во время искушения отпадают».

(2Кор. 1:8-9): «Ибо мы не хотим оставить вас, братия, в неведении о скорби нашей, бывшей с нами в Асии, потому что мы отягчены были чрезмерно и сверх силы, так что не надеялись остаться в живых. Но сами в себе имели приговор к смерти, для того, чтобы надеяться не на самих себя, но на Бога, воскрешающего мертвых».

(2Тим. 3:12): «Да и все, желающие жить благочестиво во Христе Иисусе, будут гонимы».

Глава 2. Не должно самому кидаться в искушения прежде времени до Божия на то попущения, а напротив того, надобно молиться, чтобы не впасть в искушение.

(Мф. 6:9): «Молитесь же так: Отче наш, сущий на небесах! да святится имя Твое; да приидет Царствие Твое». И вскоре потом

(Мф. 6:13): «и не введи нас в искушение, но избавь нас от лукавого».

(Ін. 7:1-10): «После сего Иисус ходил по Галилее, ибо по Иудее не хотел ходить, потому что Иудеи искали убить Его. Приближался праздник Иудейский – поставление кущей. Тогда братья Его сказали Ему: выйди отсюда и пойди в Иудею, чтобы и ученики Твои видели дела, которые Ты делаешь. Ибо никто не делает чего-либо втайне, и ищет сам быть известным. Если Ты творишь такие дела, то яви Себя миру. Ибо и братья Его не веровали в Него. На это Иисус сказал им: Мое время еще не настало, а для вас всегда время. Вас мир не может ненавидеть, а Меня ненавидит, потому что я свидетельствую о нем., что дела его злы. Вы пойдите на праздник сей; а Я еще не пойду на сей праздник, потому что Мое время еще не исполнилось. Сие сказав им, остался в Галилее. Но когда пришли братья Его, тогда и Он пришел на праздник не явно, а как бы тайно».

(Лк. 22:46): «встаньте и молитесь, чтобы не впасть в искушение».

Глава 3. В иное время надобно уклоняться от злоумышляющих. А кому попущено впасть в искушение, тот должен просить в молитвах об облегчении, чтобы в силах ему быть понести искушение, и об исполнении воли Божией.

(Мф. 10:23): «Когда же будут гнать вас в одном городе, бегите в другой».

(Мф. 12:14,15): «Фарисеи же, выйдя, имели совещание против Него, как бы погубить Его. Но Иисус, узнав, удалился оттуда».

(Ін. 11:53-54): «С этого дня положили убить Его. Посему Иисус уже не ходил явно между Иудеями».

(Лк. 22:41,42): «и, преклонив колени, молился, говоря: Отче! о, если бы Ты благоволил пронести чашу сию мимо Меня! впрочем не Моя воля, но Твоя да будет».

(1Кор. 10:13): «Вас постигло искушение не иное, как чело-веческое; и верен Бог, Который не попустит вам быть искушаемыми сверх сил, но при искушении даст и облегчение, так чтобы вы могли перенести».

Глава 4. Христианин в искушениях при каждой встречающейся с ним опасности должен припомнить, что сказано на сей случай в Богодухновенном Писании, и таким образом соблюдать себя непосрамленным, а противников приводить в бездействие.

(Мф. 4:1-4): «Тогда Иисус возведен был Духом в пустыню, для искушения от диавола, и, постившись сорок дней и сорок ночей, напоследок взалкал. И приступил к Нему искуситель и сказал: если Ты Сын Божий, скажи, чтобы камни сии сделались хлебами. Он же сказал ему в ответ: написано: не хлебом одним будет жить человек, но всяким словом, исходящим из уст Божиих» и проч.

 

Правило 63. О робости и смелости в напастях

Глава. Христианин не должен страшиться и мучиться в напастях, колеблясь в уповании на Бога, но ему надобно быть смелым, потому что с ним Господь благоустрояющий дела его и управляющий во всех напастях, и с ним Дух Святый, научающий даже тому, что отвечать противникам.

(Мф. 10:28-31): «И не бойтесь убивающих тело, души же не могущих убить; а бойтесь более Того, Кто может и душу и тело погубить в геенне. Не две ли малые птицы продаются за ассарий? И ни одна из них не упадет на землю без воли Отца вашего; у вас же и волосы на голове все сочтены; не бойтесь же: вы лучше многих малых птиц».

(Лк. 12:11-12): «Когда же приведут вас в синагоги, к начальствам и властям, не заботьтесь, как или что отвечать, или что говорить, ибо Святый Дух научит вас в тот час, что должно говорить».

(Мрк.4,37–40): «И поднялась великая буря; волны били в лодку, так что она уже наполнялась водою. А Он спал на корме на возглавии. Его будят и говорят Ему: Учитель! неужели Тебе нужды нет, что мы погибаем? И, встав, Он запретил ветру и сказал морю: умолкни, перестань. И ветер утих, и сделалась великая тишина. И сказал им: что вы так боязливы? как у вас нет веры?».

(Деян.5,17–21): «Первосвященник же и с ним все, принадлежавшие к ереси саддукейской, исполнились зависти, и наложили руки свои на Апостолов, и заключили их в народную темницу. Но Ангел Господень ночью отворил двери темницы и, выведя их, сказал: идите и, став в храме, говорите народу все сии слова жизни. Они, выслушав, вошли утром в храм и учили».

(2Кор. 1:8): «Ибо мы не хотим оставить вас, братия, в неведении о скорби нашей, бывшей с нами в Асии». И потом (2Кор. 1:10): «Который и избавил нас от столь близкой смерти, и избавляет, и на Которого надеемся, что и еще избавит».

 

Правило 64. О радости, какую должно ощущать в страданиях за Христа

Глава. Всему должно радоваться, что ни постраждешь, даже до смерти, за имя Господне и заповеди Господни.

(Мф. 5:10-12): «Блаженны изгнанные за правду, ибо их есть Царство Небесное. Блаженны вы, когда будут поносить вас и гнать и всячески неправедно злословить за Меня. Радуйтесь и веселитесь, ибо велика ваша награда на небесах».

(Лк. 6:22-23): «Блаженны вы, когда возненавидят вас люди и когда отлучат вас, и будут поносить, и пронесут имя ваше, как бесчестное, за Сына Человеческого. Возрадуйтесь в тот день и возвеселитесь, ибо велика вам награда на небесах».

(Деян.5,40–42): «и, призвав Апостолов, били их и, запретив им говорить о имени Иисуса, отпустили их. Они же пошли из синедриона, радуясь, что за имя Господа Иисуса удостоились принять бесчестие. И всякий день в храме и по домам не переставали учить и благовествовать об Иисусе Христе».

(Кол. 1:23-24): «которого я, Павел, сделался служителем. Ныне радуюсь в страданиях моих за вас и восполняю недостаток в плоти моей скорбей Христовых за Тело Его, которое есть Церковь».

 

Правило 65. Как должно молиться и при самой кончине

Глава. И при самом отшествии из жизни надобно молиться о чем прилично.

(Мф. 27:46): «а около девятого часа возопил Иисус громким голосом: Или, Или! лама савахфани? то есть: Боже Мой, Боже Мой! для чего Ты Меня оставил?».

(Лк. 23:46): «Иисус, возгласив громким голосом, сказал: Отче! в руки Твои предаю дух Мой. И, сие сказав, испустил дух».

(Деян.7,59–60): «и побивали камнями Стефана, который молился и говорил: Господи Иисусе! приими дух мой. И, преклонив колени, воскликнул громким голосом: Господи! не вмени им греха сего. И, сказав сие, почил».

 

Правило 66. О тех, которые оставили подвизающихся за благочестие, и о тех, которые вместе с ними подвизаются

Глава 1. Подвизающихся за благочестие оставлять не должно.

(Ін. 16:31-32): «Иисус отвечал им: теперь веруете? Вот, наступает час, и настал уже, что вы рассеетесь каждый в свою сторону и Меня оставите одного».

(2Тим. 1:15-18): «Ты знаешь, что все Асийские оставили меня; в числе их Фигелл и Ермоген. Да даст Господь милость дому Онисифора за то, что он многократно покоил меня и не стыдился уз моих, но, быв в Риме, с великим тщанием искал меня и нашел. Да даст ему Господь обрести милость у Господа в оный день; а сколько он служил мне в Ефесе, ты лучше знаешь».

(2Тим. 4:16): «При первом моем ответе никого не было со мною, но все меня оставили. Да не вменится им!».

Глава 2. Должен молиться об испытуемых в искушениях.

(Лк. 22:31-32): «Симон! Симон! се, сатана просил, чтобы сеять вас как пшеницу, но Я молился о тебе, чтобы не оскудела вера твоя».

(Деян.12,5): «Петра стерегли в темнице, между тем церковь прилежно молилась о нем Богу».

 

Правило 67. О тех, которые скорбят об умирающих

Глава. Имеющим несомненную веру в воскресенье из мертвых не свойственно скорбеть об усопших.

(Лк. 23:27-28): «И шло за Ним великое множество народа и женщин, которые плакали и рыдали о Нем. Иисус же, обратившись к ним, сказал: дщери Иерусалимские! не плачьте обо Мне».

(1Сол. 4:13-14): «Не хочу же оставить вас, братия, в неведении об умерших, дабы вы не скорбели, как прочие, не имеющие надежды. Ибо, если мы веруем, что Иисус умер и воскрес, то и умерших в Иисусе Бог приведет с Ним».

 

Правило 68. О различии настоящего и будущего века

Глава 1. Не должно и по воскресении ожидать чего-либо свойственного сему веку, но надобно знать, что в будущем веке жизнь ангельская и свободная от всяких нужд.

(Лк. 20:34-36): «Иисус сказал им в ответ: чада века сего женятся и выходят замуж; а сподобившиеся достигнуть того века и воскресения из мертвых ни женятся, ни замуж не выходят, и умереть уже не могут, ибо они равны Ангелам и суть сыны Божии, будучи сынами воскресения».

(1Кор. 15:35-38): «Но скажет кто-нибудь: как воскреснут мертвые? и в каком теле придут? Безрассудный! то, что ты сеешь, не оживет, если не умрет. И когда ты сеешь, то сеешь не тело будущее, а голое зерно, какое случится, пшеничное или другое какое; но Бог дает ему тело, как хочет, и каждому семени свое тело». И несколько ниже (1Кор. 15:42-44): «Так и при воскресении мертвых: сеется в тлении, восстает в нетлении; сеется в уничижении, восстает в славе; сеется в немощи, восстает в силе; сеется тело душевное, восстает тело духовное. Есть тело душевное, есть тело и духовное».

Глава 2. Не должно думать, что пришествие Господа будет местное и плотское, но надобно ожидать Его во славе Отчей вдруг в целой вселенной.

(Мф. 24:23-24): «Тогда, если кто скажет вам: вот, здесь Христос, или там, – не верьте. Ибо восстанут лжехристы и лжепророки, и дадут великие знамения и чудеса, чтобы прельстить, если возможно, и избранных».

(Мрк.13,23–26): «Вы же берегитесь. Вот, Я наперед сказал вам всё. Но в те дни, после скорби той, солнце померкнет, и луна не даст света своего, и звезды спадут с неба, и силы небесные поколеблются. Тогда увидят Сына Человеческого, грядущего на облаках с силою многою и славою».

(1Сол. 4:15-16): «Ибо сие говорим вам словом Господним, что мы живущие, оставшиеся до пришествия Господня, не предупредим умерших, потому что Сам Господь при возвещении, при гласе Архангела и трубе Божией, сойдет с неба, и мертвые во Христе воскреснут прежде».

 

Правило 69. О том, что запрещается или одобряется в Писании совокупно и наравне

Глава 1. Перечисление того, что наравне запрещается и подлежит грозному приговору.

(Мф. 15:19-20): «из сердца исходят злые помыслы, убийства, прелюбодеяния, любодеяния, кражи, лжесвидетельства, хуления – это оскверняет человека; а есть неумытыми руками – не оскверняет человека».

(Мф. 25:41-43): «идите от Меня, проклятые, в огонь вечный, уготованный диаволу и ангелам его: ибо алкал Я, и вы не дали Мне есть; жаждал, и вы не напоили Меня».

(Лк. 6:24-26): «горе вам, богатые! ибо вы уже получили свое утешение. Горе вам, пресыщенные ныне! ибо взалчете. Горе вам, смеющиеся ныне! ибо восплачете и возрыдаете. Горе вам, когда все люди будут говорить о вас хорошо».

(Лк. 21:34): «Смотрите же за собою, чтобы сердца ваши не отягчались объядением и пьянством и заботами житейскими, и чтобы день тот не постиг вас внезапно».

(Рим. 1:28-29): «И как они не заботились иметь Бога в разуме, то предал их Бог превратному уму – делать непотребства, так что они исполнены всякой неправды, блуда, лукавства, корыстолюбия, злобы» и проч.

(Рим. 13:9): «Ибо заповеди: не прелюбодействуй, не убивай, не кради, не лжесвидетельствуй, не пожелай чужого и все другие» и проч.

(1Кор. 6:9-10): «Не обманывайтесь: ни блудники, ни идолослужители, ни прелюбодеи, ни малакии, ни мужеложники, ни воры, ни лихоимцы, ни пьяницы, ни злоречивые, ни хищники-Царства Божия не наследуют».

(2Кор. 12:20): «раздоров, зависти, гнева, ссор, клевет, ябед, гордости, беспорядков».

(Еф.4,31): «Всякое раздражение и ярость, и гнев, и крик, и злоречие со всякою злобою».

(Еф.5,3–4): «А блуд и всякая нечистота и любостяжание не должны даже именоваться у вас, как прилично святым. Также сквернословие и пустословие и смехотворство не приличны вам“.

(Кол. 3:5-6,8-9): «умертвите земные члены ваши: блуд, нечистоту, страсть, злую похоть и любостяжание, которое есть идолослужение, за которые гнев Божий грядет на сынов противления. А теперь вы отложите все: гнев, ярость, злобу, злоречие, сквернословие уст ваших; не говорите лжи друг другу».

(1Тим. 1:9-11): «но для беззаконных и непокоривых, нечестивых и грешников, развратных и оскверненных, для оскорбителей отца и матери, для человекоубийц, для блудников, мужеложников, человекохищников, клеветников, скотоложников, лжецов, клятвопреступников, и для всего, что противно здравому учению, по славному благовестию блаженного Бога, которое мне вверено».

(1Тим. 4:1-3): «в последние времена отступят некоторые от веры, внимая духам обольстителям и учениям бесовским, через лицемерие лжесловесников, сожженных в совести своей, запрещающих вступать в брак и употреблять в пищу то, что Бог сотворил, дабы верные и познавшие истину вкушали с благодарением».

(1Тим. 6:3-5): «Кто учит иному и не следует здравым словам Господа нашего Иисуса Христа и учению о благочестии, тот горд, ничего не знает, но заражен страстью к состязаниям и словопрениям, от которых происходят зависть, распри, злоречия, лукавые подозрения. Пустые споры между людьми поврежденного ума, чуждыми истины, которые думают, будто благочестие служит для прибытка. Удаляйся от таких».

(2Тим. 3:1-5): «в последние дни наступят времена тяжкие. Ибо люди будут самолюбивы, сребролюбивы, горды, надменны, злоречивы, родителям непокорны, неблагодарны, нечестивы, недружелюбны, непримирительны, клеветники, невоздержны, жестоки, не любящие добра, предатели, наглы, напыщенны, более сластолюбивы, нежели боголюбивы, имеющие вид благочестия, силы же его отрекшиеся. Таковых удаляйся».

(Тит. 3:3): «Ибо и мы были некогда несмысленны, непокорны, заблуждшие, были рабы похотей и различных удовольствий, жили в злобе и зависти, были гнусны, ненавидели друг друга».

Глава 2. перечисление того, что наравне одобряется, или имеет обетование благословения.

(Мф. 5:3-12): «Блаженны нищие духом, ибо их есть Царство Небесное. Блаженны плачущие, ибо они утешатся. Блаженны кроткие, ибо они наследуют землю. Блаженны алчущие и жаждущие правды, ибо они насытятся. Блаженны милостивые, ибо они помилованы будут. Блаженны чистые сердцем, ибо они Бога узрят. Блаженны миротворцы, ибо они будут наречены сынами Божиими. Блаженны изгнанные за правду, ибо их есть Царство Небесное. Блаженны вы, когда будут поносить вас и гнать и всячески неправедно злословить за Меня. Радуйтесь и веселитесь, ибо велика ваша награда на небесах».

(Мф. 25:34-36): «приидите, благословенные Отца Моего, наследуйте Царство, уготованное вам от создания мира: ибо алкал Я, и вы дали Мне есть; жаждал, и вы напоили Меня; был странником, и вы приняли Меня; был наг, и вы одели Меня; был болен, и вы посетили Меня; в темнице был, и вы пришли ко Мне».

(Рим. 12:7-21): “имеешь ли служение, пребывай в служении; учитель ли, – в учении; увещатель ли, увещевай; раздаватель ли, раздавай в простоте; начальник ли, начальствуй с усердием; благотворитель ли, благотвори с радушием. Любовь да будет непритворна; отвращайтесь зла, прилепляйтесь к добру; будьте братолюбивы друг к другу с нежностью; в почтительности друг друга предупреждайте; в усердии не ослабевайте; духом пламенейте; Господу служите; утешайтесь надеждою; в скорби будьте терпеливы, в молитве постоянны; в нуждах святых принимайте участие; ревнуйте о странноприимстве. Благословляйте гонителей ваших; благословляйте, а не проклинайте. Радуйтесь с радующимися и плачьте с плачущими. Будьте единомысленны между собою; не высокомудрствуйте, но последуйте смиренным; не мечтайте о себе; никому не воздавайте злом за зло, но пекитесь о добром перед всеми человеками. Если возможно с вашей стороны, будьте в мире со всеми людьми. Не мстите за себя, возлюбленные, но дайте место гневу Божию. Ибо написано: Мне отмщение, Я воздам, говорит Господь. Итак, если враг твой голоден, накорми его; если жаждет, напой его: ибо, делая сие, ты соберешь ему на голову горящие уголья. Не будь побежден злом, но побеждай зло добром».

(2Кор. 6:3-10): «Мы никому ни в чем не полагаем претыкания, чтобы не было порицаемо служение, но во всем являем себя, как служители Божии, в великом терпении, в бедствиях, в нуждах, в тесных обстоятельствах, под ударами, в темницах, в изгнаниях, в трудах, в бдениях, в постах, в чистоте, в благоразумии, в великодушии, в благости, в Духе Святом, в нелицемерной любви, в слове истины, в силе Божией, с оружием правды в правой и левой руке, в чести и бесчестии, при порицаниях и похвалах: нас почитают обманщиками, но мы верны; мы неизвестны, но нас узнают; нас почитают умершими, но вот, мы живы; нас наказывают, но мы не умираем; нас огорчают, а мы всегда радуемся; мы нищи, но многих обогащаем; мы ничего не имеем, но всем обладаем».

(2Кор. 13:11): «Впрочем, братия, радуйтесь, усовершайтесь, утешайтесь, будьте единомысленны, мирны».

(Гал. 5:22-23): «Плод же духа: любовь, радость, мир, долготерпение, благость, милосердие, вера, кротость, воздержание».

(Еф.4,1–4): «Итак я, узник в Господе, умоляю вас поступать достойно звания, в которое вы призваны, со всяким смиренномудрием и кротостью и долготерпением, снисходя друг ко другу любовью, стараясь сохранять единство духа в союзе мира. Одно тело и один дух, как вы и призваны к одной надежде вашего звания».

(Еф.4,32): «будьте друг ко другу добры, сострадательны, прощайте друг друга, как и Бог во Христе простил вас».

(Еф.5,1–2): «подражайте Богу, как чада возлюбленные, и живите в любви, как и Христос возлюбил нас и предал Себя за нас в приношение и жертву Богу, в благоухание приятное».

(Флп. 2:1-3): «Итак, если есть какое утешение во Христе, если есть какая отрада любви, если есть какое общение духа, если есть какое милосердие и сострадательность, то дополните мою радость: имейте одни мысли, имейте ту же любовь, будьте единодушны и единомысленны; ничего не делайте по любопрению или по тщеславию».

(Еф.4,8–9): «Наконец, братия мои, что только истинно, что честно, что справедливо, что чисто, что любезно, что достославно, что только добродетель и похвала, о том помышляйте. Чему вы научились, что приняли и слышали и видели во мне, то исполняйте».

(Кол. 3:1-3): «Итак, если вы воскресли со Христом, то ищите горнего, где Христос сидит одесную Бога; о горнем помышляйте, а не о земном. Ибо вы умерли, и жизнь ваша сокрыта со Христом в Боге».

(Кол. 3:12): «облекитесь, как избранные Божии, святые и возлюбленные, в милосердие, благость, смиренномудрие, кротость, долготерпение».

(1Сол. 5:14-22): «вразумляйте бесчинных, утешайте малодушных, поддерживайте слабых, будьте долготерпеливы ко всем. Смотрите, чтобы кто кому не воздавал злом за зло; но всегда ищите добра и друг другу и всем. Всегда радуйтесь. Непрестанно молитесь. За все благодарите: ибо такова о вас воля Божия во Христе Иисусе. Духа не угашайте. Пророчества не уничижайте. Все испытывайте, хорошего держитесь. Удерживайтесь от всякого рода зла».

(Тит. 2:2-5): «чтобы старцы были бдительны, степенны, целомудренны, здравы в вере, в любви, в терпении; чтобы старицы также одевались прилично святым, не были клеветницы, не порабощались пьянству, учили добру; чтобы вразумляли молодых любить мужей, любить детей, быть целомудренными, чистыми, попечительными о доме, добрыми, покорными своим мужьям, да не порицается слово Божие».

(Тит. 3:1-2): «Напоминай им повиноваться и покоряться начальству и властям, быть готовыми на всякое доброе дело, никого не злословить, быть не сварливыми, но тихими, и оказывать всякую кротость ко всем человекам».

(Євр. 13:1-5): «Братолюбие между вами да пребывает. Страннолюбия не забывайте, ибо через него некоторые, не зная, оказали гостеприимство Ангелам. Помните узников, как бы и вы с ними были в узах, и страждущих, как и сами находитесь в теле. Брак у всех да будет честен и ложе непорочно; блудников же и прелюбодеев судит Бог. Имейте нрав несребролюбивый, довольствуясь тем, что есть».

 

Правило 70. О тех, кому вверена проповедь Евангелия, когда, кого и чему должны они учить…

Глава 1. Те, кому вверена проповедь евангельская, с молением и молитвою должны поставлять диаконов и пресвитеров неукоризненных, заслуживших одобрение прежнею жизнью.

(Мф. 9:37-38): «Тогда говорит ученикам Своим: жатвы много, а делателей мало; итак молите Господина жатвы, чтобы выслал делателей на жатву Свою»

(Лк. 6:13-16): «Когда же настал день, призвал учеников Своих и избрал из них двенадцать, которых и наименовал Апостолами: Симона, которого и назвал Петром, и Андрея, брата его, Иакова и Иоанна, Филиппа и Варфоломея, Матфея и Фому, Иакова Алфеева и Симона, прозываемого Зилотом, Иуду Иаковлева и Иуду Искариота, который потом сделался предателем».

(Лк. 10:1-2): «После сего избрал Господь и других семьдесят учеников, и послал их по два пред лицем Своим во всякий город и место, куда Сам хотел идти, и сказал им: жатвы много, а делателей мало; итак, молите Господина жатвы, чтобы выслал делателей на жатву Свою».

(Деян. 1, 1–2): «Первую книгу написал я к тебе, Феофил, о всем, что Иисус делал и чему учил от начала до того дня, в который Он вознесся, дав Святым Духом повеления Апостолам, которых Он избрал».

(Деян. 1,23–26): «И поставили двоих: Иосифа, называемого Варсавою, который прозван Иустом, и Матфия; и помолились и сказали: Ты, Господи, Сердцеведец всех, покажи из сих двоих одного, которого Ты избрал принять жребий сего служения и Апостольства, от которого отпал Иуда, чтобы идти в свое место. И бросили о них жребий, и выпал жребий Матфию, и он сопричислен к одиннадцати Апостолам».

(1Тим. 3:1-10): «Верно слово: если кто епископства желает, доброго дела желает. Но епископ должен быть непорочен, одной жены муж, трезв, целомудрен, благочинен, честен, страннолюбив, учителей, не пьяница, не убийца, не сварлив, не корыстолюбив, но тих, миролюбив, не сребролюбив, хорошо управляющий домом своим, детей содержащий в послушании со всякою честностью; ибо, кто не умеет управлять собственным домом, тот будет ли пещись о Церкви Божией? Не должен быть из новообращенных, чтобы не возгордился и не подпал осуждению с диаволом. Надлежит ему также иметь доброе свидетельство от внешних, чтобы не впасть в нарекание и сеть диаволъскую. Диаконы также должны быть честны, не двоязычны, не пристрастны к вину, не корыстолюбивы, хранящие таинство веры в чистой совести. И таких надобно прежде испытывать, потом, если беспорочны, допускать до служения»

(Тит. 1:5-9): «Для того я оставил тебя в Крите, чтобы ты довершил недоконченное и поставил по всем городам пресвитеров, как я тебе приказывал: если кто непорочен, муж одной жены, детей имеет верных, не укоряемых в распутстве или непокорности. Ибо епископ должен быть непорочен, как Божий домостроитель, не дерзок, не гневлив, не пьяница, не убийца, не корыстолюбец, но страннолюбив, любящий добро, целомудрен, справедлив, благочестив, воздержан, держащийся истинного слова, согласного с учением, чтобы он был силен и наставлять в здравом учении и противящихся обличать».

Глава 2. В рукоположениях не должно быть легкомысленным и приступать к оным неосмотрительно, ибо не заслужившее одобрения не безопасно. А уличенного в чем-нибудь надобно обнаруживать, чтобы и самому не стать сообщником во грехе и чтобы другие не претыкались, а, напротив, учились бояться.

(1Тим. 5:22): «Рук ни на кого не возлагай поспешно, и не делайся участником в чужих грехах».

(1Тим. 5:19-20): «Обвинение на пресвитера не иначе принимай, как при двух или трех свидетелях. Согрешающих обличай перед всеми, чтобы и прочие страх имели».

Глава 3. Избранный должен не самовольно приступать к проповеди, но ожидать времени Божия на то благоволения и начинать проповедь, когда велено, а проповедовать тем, к кому он послан.

(Мф. 10:5-6): «Сих двенадцать послал Иисус, и заповедал им, говоря: на путь к язычникам не ходите, и в город Самарянский не входите; а идите наипаче к погибшим овцам дома Израилева».

(Мф. 15:22-24): «И вот, женщина Хананеянка, выйдя из тех мест, кричала Ему: помилуй меня, Господи, сын Давидов, дочь моя жестоко беснуется. Но Он не отвечал ей ни слова. И ученики Его, приступив, просили Его: отпусти ее, потому что кричит за нами. Он же сказал в ответ: Я послан только к погибшим овцам дома Израилева».

(Ін. 8:42): «Я от Бога исшел и пришел; ибо Я не Сам от Себя пришел, но Он послал Меня».

(Деян. 11, 19): «Между тем рассеявшиеся от гонения, бывшего после Стефана, прошли до Финикии и Кипра и Антиохии, никому не проповедуя слово, кроме Иудеев».

(Рим. 1:1): «Павел, раб Иисуса Христа, призванный Апостол, избранный к благовестию Божию».

(Рим. 10:14-15): «как слышать без проповедующего? И как проповедывать, если не будут посланы?»

(1Тим. 1:1): «Павел, Апостол Иисуса Христа по повелению Бога, Спасителя нашего, и Господа Иисуса Христа, надежды нашей».

Глава 4. Призванный на проповедь евангельскую должен немедленно повиноваться, а не отлагать сего дела.

(Лк. 9:59-60): «А другому сказал: следуй за Мною. Тот сказал: Господи! позволь мне прежде пойти и похоронить отца моего. Но Иисус сказал ему: предоставь мертвым погребать своих мертвецов, а ты иди, благовествуй Царствие Божие».

(Гал. 1:15-17): «Когда же Бог, избравший меня от утробы матери моей и призвавший благодатью Своею, благоволил открыть во мне Сына Своего, чтобы я благовествовал Его язычникам, – я не стал тогда же советоваться с плотью и кровью, и не пошел в Иерусалим к предшествовавшим мне Апостолам, а пошел в Аравию, и опять возвратился в Дамаск».

Глава 5. Не должно учить иначе.

(Ін. 10:1-2): «Истинно, истинно говорю вам: кто не дверью входит во двор овчий, но перелазит инуде, тот вор и разбойник; а входящий дверью есть пастырь овцам». И несколько ниже

(Ін. 10:7-8): «Я дверь овцам. Все, сколько их ни приходило предо Мною, суть воры и разбойники; но овцы не послушали их».

(Гал. 1:8-9): «Но если бы даже мы или Ангел с неба стал благовествовать вам не то, что мы благовествовали вам, да будет анафема. Как прежде мы сказали, так и теперь еще говорю: кто благовествует вам не то, что вы приняли, да будет анафема».

(1Тим. 6:3-4): «Кто учит иному и не следует здравым словам Господа нашего Иисуса Христа и учению о благочестии, тот горд, ничего не знает», и прочее.

Глава 6. Вверенных должно учить всему тому, что повелено Господом в Евангелии и чрез апостолов и что с сим сообразно.

(Мф. 28:19-20): «Итак идите, научите все народы, крестя их во имя Отца и Сына и Святаго Духа, уча их соблюдать всё, что Я повелел вам».

(Деян. 16, 4): «Проходя же по городам, они предавали верным соблюдать определения, постановленные Апостолами и пресвитерами в Иерусалиме».

(1Тим. 6:2): «Учи сему и увещевай»

(Тит. 2:1). «Ты же говори то, что сообразно с здравым учением».

Глава 7. Если тот, кому вверено слово учения Господня, умолчит что-нибудь из необходимого нужного для угождения Богу, то он виновен в крови подвергающихся опасности или сделать что запрещенное, или недостаточно выполнить свои обязанности.

(Лк. 11:52): «Горе вам, законникам, что вы взяли ключ разумения: сами не вошли, и входящим воспрепятствовали».

(Деян. 18, 5–6): «А когда пришли из Македонии Сила и Тимофей, то Павел понуждаем был духом свидетельствовать Иудеям, что Иисус есть Христос. Но как они противились и злословили, то он, отрясши одежды свои, сказал к ним: кровь ваша на главах ваших; я чист; отныне иду к язычникам».

(Деян. 20, 26–27): «Посему свидетельствую вам в нынешний день, что чист я от крови всех, ибо я не упускал возвещать вам всю волю Божию».

Глава 8. В рассуждении того, что не определено в Писании ясным повелением, должно увещевать каждого к лучшему.

(Мф. 19:12): «ибо есть скопцы, которые из чрева матернего родились так; и есть скопцы, которые оскоплены от людей; и есть скопцы, которые сделали сами себя скопцами для Царствия Небесного. Кто может вместить, да вместит».

(1Кор. 7:25-27): «Относительно девства я не имею повеления Господня, а даю совет, как получивший от Господа милость быть Ему верным. По настоящей нужде за лучшее признаю, что хорошо человеку оставаться так. Соединен ли ты с женой? не ищи развода. Остался ли без жены? не ищи жены», и прочее.

Глава 9. Непозволительно вменять в необходимость другим, чего сам не исполняешь.

(Лк. 11:46): «и вам, законникам, горе, что налагаете на людей бремена неудобоносимые, а сами и одним перстом своим не дотрагиваетесь до них».

Глава 10. Предстоятель слова должен быть для других образцом всего доброго, сам прежде исполняя, чему учит.

(Мф. 11:28-29): «Придите ко Мне все труждающиеся и обремененные, и Я успокою вас; возьмите иго Мое на себя и научитесь от Меня, ибо Я кроток и смирен сердцем».

(Ін. 13:12-15): «Когда же умыл им ноги и надел одежду Свою, то, возлегши опять, сказал им: знаете ли, что Я сделал вам? Вы называете Меня Учителем и Господом, и правильно говорите, ибо Я точно то. Итак, если Я, Господь и Учитель, умыл ноги вам, то и вы должны умывать ноги друг другу. Ибо Я дал вам пример, чтобы и вы делали то же, что Я сделал вам».

(Деян. 20, 35): «Во всем показал я вам, что, так трудясь, надобно поддерживать слабых».

(1Кор. 11:1): «Будьте подражателями мне, как я Христу».

(1Тим. 4:12): «Никто да не пренебрегает юностью твоею; но будь образцом для верных в слове, в житии», и прочее.

Глава 11. Предстоятель слова должен не своими только добрыми делами ограничивать свою попечительность, но собственным и исключительным делом возложенного на него попечения почитать исправление вверенных ему.

(Мф. 5:13): «Вы – соль земли. Если же соль потеряет силу, то чем сделаешь ее соленою? Она уже ни к чему негодна, как разве выбросить ее вон на попрание людям».

(Ін. 6:37-38,40): «Всё, что дает Мне Отец, ко Мне придет; и приходящего ко Мне не изгоню вон, ибо Я сошел с небес не для того, чтобы творить волю Мою, но волю пославшего Меня Отца… Воля Пославшего Меня есть та, чтобы всякий, видящий Сына и верующий в Него, имел жизнь вечную».

(1Сол. 2:19-20): «Ибо кто наша надежда, или радость, или венец похвалы? Не и вы ли пред Господом нашим Иисусом Христом в пришествие Его? Ибо вы – слава наша и радость».

Глава 12. Предстоятель слова должен обходить все селения и города, ему порученные.

(Мф. 4:23): «И ходил Иисус по всей Галилее, уча в синагогах их и проповедуя Евангелие Царствия, и исцеляя всякую болезнь и всякую немощь в людях».

(Лк. 8:1): «После сего Он проходил по городам и селениям, проповедуя и благовествуя Царствие Божие, и с Ним двенадцать».

Глава 13. Всех должно призывать в послушание Евангелию, со всяким дерзновением возвещать слово и свидетельствовать об истине, хотя иные препятствуют сему и, как бы то ни было, гонят даже до смерти.

(Мф. 10:27-28): «Что говорю вам в темноте, говорите при свете; и что на ухо слышите, проповедуйте на кровлях. И не бойтесь убивающих тело, души же не могущих убить».

(Мф. 22:8-9): «брачный пир готов, а званые не были достойны; итак пойдите на распутия и всех, кого найдете, зовите на брачный пир».

(Ін. 18:20): «Иисус отвечал ему: Я говорил явно миру; Я всегда учил в синагоге и в храме, где всегда Иудеи сходятся, и тайно не говорил ничего».

(Деян.5, 27–29): «Приведя же их, поставили в синедрионе; и спросил их первосвященник, говоря: не запретили ли мы вам накрепко учить о имени сем? и вот, вы наполнили Иерусалим учением вашим и хотите навести на нас кровь Того Человека. Петр же и Апостолы в ответ сказали: должно повиноваться больше Богу, нежели человекам».

(Деян.20, 23–24): «только Дух Святый по всем городам свидетельствует, говоря, что узы и скорби ждут меня. Но я ни на что не взираю и не дорожу своею жизнью, только бы с радостью совершить поприще мое и служение, которое я принял от Господа Иисуса, проповедать Евангелие благодати Божией».

(1Сол. 2:1-2): «Вы сами знаете, братия, о нашем входе к вам, что он был не бездейственный; но, прежде пострадав и быв поруганы в Филиппах, как вы знаете, мы дерзнули в Боге нашем проповедать вам благовестие Божие с великим подвигом».

Глава 14. Должно молиться о преуспеянии уверовавшим и благодарить за оное.

(Ін. 17:20-21): «Не о них же только молю, но и о верующих в Меня по слову их, да будут все едино, как Ты, Отче, во Мне, и Я в Тебе, так и они да будут в Нас едино». И еще (Ін. 17:24): «Отче! которых Ты дал Мне, хочу, чтобы там, где Я, и они были со Мною».

(Лк. 10:21): «В тот час возрадовался духом Иисус и сказал: славлю Тебя, Отче, Господи неба и земли, что Ты утаил сие от мудрых и разумных и открыл младенцам. Ей, Отче! Ибо таково было Твое благоволение».

(Рим. 1:8-10): «Прежде всего благодарю Бога моего через Иисуса Христа за всех вас, что вера ваша возвещается во всем мире. Свидетель мне Бог, Которому служу духом моим в благовествовании Сына Его, что непрестанно воспоминаю о вас, всегда прося в молитвах моих».

(Флп. 1:8-11): «Бог – свидетель, что я люблю всех вас любовью Иисуса Христа; и молюсь о том, чтобы любовь ваша еще более и более возрастала в познании и всяком чувстве, чтобы, познавая лучшее, вы были чисты и непреткновенны в день Христов, исполнены плодов праведности Иисусом Христом, в славу и похвалу Божию».

Глава 15. Добрые дела, по благодати Божией совершенные, должно делать и для других известными во славу Божию.

(Лк. 9:10): «Апостолы, возвратившись, рассказали Ему, что они сделали».

(Деян. 14, 27): «Прибыв туда и собрав церковь, они рассказали все, что сотворил Бог с ними».

(Еф. 6, 21–22): «А дабы и вы знали о моих обстоятельствах и делах, обо всем известит вас Тихик, возлюбленный брат и верный в Господе служитель, которого я и послал к вам для того самого, чтобы вы узнали о нас».

Глава 16. Должны прилагать попечение не только о присутствующих, но и об отсутствующих и все делать, как требует сего нужда назидания.

(Ін. 10:16): «Есть у Меня и другие овцы, которые не сего двора, и тех надлежит Мне привести: и они услышат голос Мой, и будет одно стадо и один Пастырь».

(1Сол. 3:1-2): «И потому, не терпя более, мы восхотели остаться в Афинах одни, и послали Тимофея, брата нашего и служителя Божия и сотрудника нашего в благовествовании Христовом, чтобы утвердить вас и утешить в вере вашей».

Глава 17. Должны внимать тем, которые призывают для благотворения.

(Мф. 9:18,19): «Когда Он говорил им сие, подошел к Нему некоторый начальник и, кланяясь Ему, говорил: дочь моя теперь умирает; но приди, возложи на нее руку Твою, и она будет жива. И встав, Иисус пошел за ним».

(Деян. 9, 38–39): «А как Лидда была близ Иоппии, то ученики, услышав, что Петр находится там, послали к нему двух человек просить, чтобы он не замедлил придти к ним. Петр, встав, пошел с ними».

Глава 18. Приемлющих слово истины надобно утверждать в нем своим посещением.

(Деян. 15, 36): «По некотором времени Павел сказал Варнаве: пойдем опять, посетим братьев наших по всем городам, в которых мы проповедали слово Господне, как они живут».

(1Сол. 2:17-18): «Мы же, братия, быв разлучены с вами на короткое время лицем, а не сердцем, тем с большим желанием старались увидеть лице ваше. И потому мы, я Павел, и раз и два хотели прийти к вам, но воспрепятствовал нам сатана». И несколько ниже

(1Сол. 3:1-3): «И потому, не терпя более, мы восхотели остаться в Афинах одни, и послали Тимофея, брата нашего и служителя Божия и сотрудника нашего в благовествовании Христовом, чтобы утвердить вас и утешить в вере вашей, чтобы никто не поколебался в скорбях сих: ибо вы сами знаете, что так нам суждено».

Глава 19. Любящему Господа свойственно с великою приверженностью к поучаемым заботиться о них всеми мерами со всяким тщанием, хотя бы, уча и всенародно и наедине, надлежало пребывать в учении до смерти.

(Ін. 10:11): «Пастырь добрый полагает жизнью свою за овец».

(Ін. 21:15-17): «Когда же они обедали, Иисус говорит Симону Петру: Симон Ионин! любишь ли ты Меня больше, нежели они? Петр говорит Ему: так, Господи! Ты знаешь, что я люблю Тебя. Иисус говорит ему: паси агнцев Моих. Еще говорит ему в другой раз: Симон Ионин! любишь ли ты Меня? Петр говорит Ему: так, Господи! Ты знаешь, что я люблю Тебя. Иисус говорит ему: паси овец Моих. Говорит ему в третий раз: Симон Ионин! любишь ли ты Меня? Петр опечалился, что в третий раз спросил его: любишь ли Меня? И сказал Ему: Господи! Ты все знаешь; Ты знаешь, что я люблю Тебя. Иисус говорит ему: паси овец Моих».

(Деян. 20, 7): «В первый же день недели, когда ученики собрались для преломления хлеба, Павел, намереваясь отправиться в следующий день, беседовал с ними и продолжил слово до полуночи». И вскоре потом (Деян. 20, 11): «Взойдя же и преломив хлеб и вкусив, беседовал довольно, даже до рассвета, и потом вышел».

(Деян. 20, 20–21): «как я не пропустил ничего полезного, о чем вам не проповедывал бы и чему не учил бы вас всенародно и по домам, возвещая Иудеям и Еллинам покаяние пред Богом и веру в Господа нашего Иисуса Христа».

(Деян. 20, 31): «Посему бодрствуйте, памятуя, что я три года день и ночь непрестанно со слезами учил каждого из вас».

(1Сол. 2:9): «Ибо вы помните, братия, труд наш и изнурение: ночью и днем работая, чтобы не отяготить кого из вас, мы проповедывали у вас благовестие Божие», и прочее.

Глава 20. Предстоятель слова должен быть милосерд и сострадателен, особливо к страждущим душевно.

(Мф. 9:11-13): «Увидев то, фарисеи сказали ученикам Его: для чего Учитель ваш ест и пьет с мытарями и грешниками? Иисус же, услышав это, сказал им: не здоровые имеют нужду во враче, но больные, пойдите, научитесь, что значит: милости хочу, а не жертвы? Ибо Я пришел призвать не праведников, но грешников к покаянию».

(Мф. 9:36): «Видя толпы народа, Он сжалился над ними, что они были изнурены, и рассеяны, как овцы, не имеющие пастыря».

Глава 21. К вверенным должно быть сострадательным и в телесных их нуждах и заботиться о них.

(Мф. 15:32): «жаль Мне народа, что уже три дня находятся при Мне, и нечего им есть; отпустить же их неевшими не хочу, чтобы не ослабели в дороге».

(Мк. 1:40-41): «Приходит к Нему прокаженный и, умоляя Его и падая пред Ним на колени, говорит Ему: если хочешь, можешь меня очистить. Иисус, умилосердившись над ним, простер руку, коснулся его и сказал ему: хочу, очистись».

(Деян. 6, 1–3): «В эти дни, когда умножились ученики, произошел у Еллинистов ропот на Евреев за то, что вдовицы, их пренебрегаемы были в ежедневном раздаянии потребностей. Тогда двенадцать Апостолов, созвав множество учеников, сказали: нехорошо нам, оставив слово Божие, пещись о столах. Итак, братия, выберите из среды себя семь человек изведанных, исполненных Святаго Духа и мудрости; их поставим на эту службу».

Глава 22. Предстоятелю слова не должно оскудевать в надлежащем тщании о важнейшем, самолично исполняя с усилием маловажное.

(Деян. 6, 2): «Тогда двенадцать Апостолов, созвав множество учеников, сказали: нехорошо нам, оставив слово Божие, пещись о столах». И вскоре потом (Деян. 6,4): «а мы постоянно пребудем в молитве и служении слова».

Глава 23. Не должно величаться, или торговать словом учения из ласкательства слушателям, в удовлетворение собственному сластолюбию или нуждам своим, но надобно быть такими, какими следует быть говорящим пред Богом и во славу Божию.

(Мф. 23:5-10): «все же дела свои делают с тем, чтобы видели их люди: расширяют хранилища свои и увеличивают воскрилия одежд своих; также любят предвозлежания на пиршествах и председания в синагогах и приветствия в народных собраниях, и чтобы люди звали их: учитель! учитель! А вы не называйтесь учителями, ибо один у вас Учитель – Христос, все же вы – братья; и отцом себя не называйте никого на земле, ибо один у вас Отец, Который на небесах; и не называйтесь наставниками, ибо один у вас Наставник – Христос».

(Ін. 7:16-18): «Мое учение – не Мое, но Пославшего Меня; кто хочет творить волю Его, тот узнает о сем учении, от Бога ли оно, или Я Сам от Себя говорю. Говорящий сам от себя ищет славы себе; а Кто ищет славы Пославшему Его, Тот истинен, и нет неправды в Нем».

(2Кор. 2:17): «Ибо мы не повреждаем слова Божия, как многие, но проповедуем искренно, как от Бога, пред Богом, во Христе».

(1Сол. 2:3-7): «Ибо в учении нашем нет ни заблуждения, ни нечистых побуждений, ни лукавства; но, как Бог удостоил нас того, чтобы, вверить нам благовестие, так мы и говорим, угождая не человекам, но Богу, испытующему сердца наши. Ибо никогда не было у нас перед вами ни слов ласкательства, как вы знаете, ни видов корысти: Бог свидетель! Не ищем славы человеческой ни от вас, ни от других: мы могли явиться с важностью, как Апостолы Христовы».

Глава 24. Предстоятель слова не должен употреблять власти своей к оскорблению подчиненных и превозноситься пред ними, а напротив того, степень сана своего обязан более обращать в повод к смиренномудрию пред ними.

(Мф. 24:45-51): «Кто же верный и благоразумный раб, которого господин его поставил над слугами своими, чтобы давать им пищу во время? Блажен тот раб, которого господин его, придя, найдет поступающим так; истинно говорю вам, что над всем имением своим поставит его. Если же раб тот, будучи зол, скажет в сердце своем: не скоро придет господин мой, и начнет бить товарищей своих и есть и пить с пьяницами, – то придет господин раба того в день, в который он не ожидает, и в час, в который не думает, и рассечет его, и подвергнет его одной участи с лицемерами; там будет плач и скрежет зубов».

(Ін. 13:13-14): «Вы называете Меня Учителем и Господом, и правильно говорите, ибо Я точно то. Итак, если Я, Господь и Учитель, умыл ноги вам, то и вы должны умывать ноги друг другу».

(Лк. 22:24-27): «Был же и спор между ними, кто из них должен почитаться большим. Он же сказал им: цари господствуют над народами, и владеющие ими благодетелями называются, а вы не так: но кто из вас больше, будь как меньший, и начальствующий – как служащий. Ибо кто больше: возлежащий, или служащий? не возлежащий ли? А Я посреди вас, как служащий».

(Деян. 20, 17–19): «Из Милита же послав в Ефес, он призвал пресвитеров церкви, и, когда они пришли к нему, он сказал им: вы знаете, как я с первого дня, в который пришел в Асию, все время был с вами, работая Господу со всяким смиренномудрием и многими слезами, среди искушений, приключавшихся мне по злоумышлениями Иудеев».

(2Кор. 11:19-21): «Ибо вы, люди разумные, охотно терпите неразумных: вы терпите, когда кто вас порабощает, когда кто объедает, когда кто обирает, когда кто превозносится, когда кто бьет вас в лицо. К стыду говорю, что на это у нас недоставало сил».

Глава 25. Не должно проповедовать Евангелия из любопрительности, из зависти и соперничества с кем-нибудь.

(Мф. 12:18-19): «Се, Отрок Мой, Которого Я избрал, Возлюбленный Мой, Которому благоволит душа Моя. Положу дух Мой на Него, и возвестит народам суд; не воспрекословит, не возопиет, и никто не услышит на улицах голоса Его».

(Флп. 1:15-17): «Некоторые, правда, по зависти и любопрению, а другие с добрым расположением проповедуют Христа. Одни по любопрению проповедуют Христа не чисто, думая увеличить тяжесть уз моих; а другие – из любви, зная, что я поставлен защищать благовествование».

Глава 26. Для евангельской проповеди не должно пользоваться человеческими преимуществами, чтобы ими не затмевалась Божия благодать.

(Мф. 11:25): «Славлю Тебя, Отче, Господи неба и земли, что Ты утаил сие от мудрых и разумных и открыл то младенцам».

(1Кор. 1:17): «Ибо Христос послал меня не крестить, а благовествовать, не в премудрости слова, чтобы не упразднить креста Христова».

(1Кор. 2:1-5): «И когда я приходил к вам, братия, приходил возвещать вам свидетельство Божие не в превосходстве слова или мудрости, ибо я рассудил быть у вас незнающим ничего, кроме Иисуса Христа, и притом распятого, и был я у вас в немощи и в страхе и в великом трепете. И слово мое и проповедь моя не в убедительных словах человеческой мудрости, но в явлении духа и силы, чтобы вера ваша утверждалась не на мудрости человеческой, но на силе Божией».

Глава 27. Не должно думать, что успех проповеди производится собственными нашими примышлениями, но всю надежду надобно возлагать на Бога.

(2Кор. 3:4-6): «Такую уверенность мы имеем в Боге через Христа, не потому, чтобы мы сами способны были помыслить что от себя, как бы от себя, но способность наша от Бога. Он дал нам способность быть служителями Нового Завета».

(2Кор. 4:7): «Но сокровище сие мы носим в глиняных сосудах, чтобы преизбыточная сила была приписываема Богу, а не нам».

Глава 28. Кому поручена проповедь евангельская, тот не должен ничего приобретать сверх необходимого для собственной своей потребности.

(Мф. 10:9-10): «Не берите с собою ни золота, ни серебра, ни меди в пояса свои, ни сумы на дорогу, ни двух одежд, ни обуви, ни посоха, ибо трудящийся достоин пропитания».

(Лк. 9:3): «И сказал им: ничего не берите на дорогу: ни посоха, ни сумы, ни хлеба, ни серебра, и не имейте по две одежды».

(Деян. 20, 33): «Ни серебра, ни золота, ни одежды я ни от кого не пожелал: сами знаете».

(2Тим. 2:4): «Никакой воин не связывает себя делами житейскими, чтобы угодить военачальнику».

Глава 29. Не должно брать на себя попечения о житейском в угождение людям, которые с пристрастием занимаются этим.

(Лк. 12:13-14): «Некто из народа сказал Ему: Учитель! скажи брату моему, чтобы он разделил со мною наследство. Он же сказал человеку тому: кто поставил Меня судить или делить вас?»

(2Тим. 2:4): «Никакой воин не связывает себя делами житейскими, чтобы угодить военачальнику», и прочее.

Глава 30. Те, которые в угождение слушателям не с дерзновением возвещают волю Божию, раболепствуя пред теми, кому хотят угодить, не подчиняются уже владычеству Господню.

(Ін. 5:44): «Как вы можете веровать, когда друг от друга принимаете славу, а славы, которая от Единого Бога, не ищете?»

(Гал. 1:10): «Если бы я и поныне угождал людям, то не был бы рабом Христовым».

Глава 31. Учащий должен предположить себе целью всех возвести в мужа совершенного, в меру возраста полноты Христовой, и притом каждого в собственном его чине.

(Мф. 5:48): «Итак будьте совершенны, как совершен Отец ваш Небесный».

(Ін. 17:20,21): «Не о них же только молю, но и о верующих в Меня по слову их, да будут все едино, как Ты, Отче, во Мне, и Я в Тебе, так и они да будут в Нас едино».

(Еф. 4, 11–13): «И Он поставил одних Апостолами, других пророками, иных Евангелистами, иных пастырями и учителями, к совершению святых, на дело служения, для созидания Тела Христова, доколе все придем в единство веры и познания Сына Божия, в мужа совершенного, в меру полного возраста Христова».

Глава 32. Враждебно расположенных должно вразумлять с незлобием и кротостью, ожидая их покаяния, пока не исполнится мера попечения о них.

(Мф. 12:19-20): «не воспрекословит, не возопиет, и никто не услышит на улицах голоса Его; трости надломленной не переломит, и льна курящегося не угасит, доколе не доставит суду победы».

(2Тим. 2:24-26): «рабу же Господа не должно ссориться, но быть приветливым ко всем, учительным, незлобивым, с кротостью наставлять противников, не даст ли им Бог покаяния к познанию истины, чтобы они освободились от сети диавола, который уловил их в свою волю».

Глава 33. Должно быть уступчивым, а не упорно нападать на тех, которые по страху и богобоязненности отказываются принять к себе проповедующего слово.

(Лк. 8:37): «И просил Его весь народ Гадаринской окрестности удалиться от них, потому что они объяты были великим страхом. Он вошел в лодку и возвратился».

Глава 34. Должно удаляться тех, которые по бесчувствию не приемлют евангельской проповеди, и не пользоваться их благодеяниями даже в необходимых потребностях тела.

(Мф. 10:14): «А если кто не примет вас и не послушает слов ваших, то, выходя из дома или из города того, отрясите прах от ног ваших».

(Лк. 10:10-11): «Если же придете в какой город и не примут вас, то, выйдя на улицу, скажите: и прах, прилипший к нам от вашего города, отрясаем вам; однако же знайте, что приблизилось к вам Царствие Божие».

(Деян.18, 5–6): «А когда пришли из Македонии Сила и Тимофей, то Павел понуждаем был духом свидетельствовать Иудеям, что Иисус есть Христос. Но как они противились и злословили, то он, отрясши одежды свои, сказал к ним: кровь ваша на главах ваших; я чист; отныне иду к язычникам».

Глава 35. Должно удаляться людей, которые остаются непокорными по употреблении о них попечений всякого рода.

(Мф. 23:37-38): «Иерусалим, Иерусалим, избивающий пророков и камнями побивающий посланных к тебе! сколько раз хотел Я собрать детей твоих, как птица собирает птенцов своих под крылья, и вы не захотели! Се, оставляется вам дом ваш пуст».

(Деян. 13, 46–47): «вам первым надлежало быть проповедану слову Божию, но как вы отвергаете его и сами себя делаете недостойными вечной жизни, то вот, мы обращаемся к язычникам. Ибо так заповедал нам Господь: Я положил Тебя во свет язычникам, чтобы Ты был во спасение до края земли».

(Тит. 3:10-11): «Еретика, после первого и второго вразумления, отвращайся, зная, что таковой развратился и грешит, будучи самоосужден».

Глава 36. Со всеми и во всяком деле должно в точности соблюдать глаголы Господни, ничего не делая по пристрастию.

(1Тим. 5:21): «Пред Богом и Господом Иисусом Христом и избранными Ангелами заклинаю тебя сохранить сие без предубеждения, ничего не делая по пристрастию».

Глава 37. Предстоятель слова должен все делать и говорить с осмотрительностью и по многом испытании, с целью благоугодить Богу, как человек, имеющий нужду в одобрении и засвидетельствовании даже тех, которые ему вверены.

(Деян. 20, 18–19): «вы знаете, как я с первого дня, в который пришел в Асию, все время был с вами, работая Господу со всяким смиренномудрием и многими слезами, среди искушений». И несколько ниже (Деян. 20, 33): «Ни серебра, ни золота, ни одежды я ни от кого не пожелал».

(1Сол. 2:10): «Свидетели вы и Бог, как свято и праведно и безукоризненно поступали мы, перед вами, верующими».

 

Правило 71. О том, что наравне заповедано предстоятелям

Глава 1. Перечисление того, что сказано наравне об епископах и пресвитерах.

(1Тим. 3:1-2): «если кто епископства желает, доброго дела желает. Но епископ должен быть непорочен» и проч.

(1Тим. 5:1-2): «Старца не укоряй, но увещевай, как отца; младших, как братьев; стариц, как матерей; молодых, как сестер, со всякою чистотою».

(2Тим. 2:22-24): «Юношеских похотей убегай, а держись правды, веры, любви, мира со всеми призывающими Господа от чистого сердца. От глупых и невежественных состязаний уклоняйся, зная, что они рождают ссоры; рабу же Господа не должно ссориться, но быть приветливым ко всем» и проч.

(2Тим. 3:10-11): «ты последовал мне в учении, житии, расположении, вере, великодушии, любви, терпении, в гонениях, страданиях».

(Тит. 1:5-6): «Для того я оставил тебя в Крите, чтобы ты довершил недоконченное и поставил по всем городам пресвитеров, как я тебе приказывал: если кто непорочен» и проч.

Глава 2. О диаконах.

(Деян.6,5–6): «избрали Стефана, мужа, исполненного веры и Духа Святаго, и Филиппа, и Прохора, и проч.; их поставили перед Апостолами, и сии, помолившись, возложили на них руки».

(1Тим. 3:8): «Диаконы также должны быть честны, не двоязычны, не пристрастны к вину, не корыстолюбивы» и проч.

 

Правило 72. О слушателях. Как учащиеся должны различать духовных учителей от не таковых; какие иметь к ним расположения, и как принимать их уроки

Глава 1. Слушатели, наставленные в Писании, должны испытывать что говорят учителя, и согласное с Писаниями принимать, а не согласное отметать и держащихся таковых учений еще более отвращаться.

(Мф. 18:7): «Горе миру от соблазнов, ибо надобно придти соблазнам; но горе тому человеку, через которого соблазн приходит». Подобно сказано о руке и ноге.

(Ін. 10:1): «Истинно, истинно говорю вам: кто не дверью входит во двор овчий, но перелазит инуде, тот вор и разбойник». И вскоре потом

(Ін. 10:5): «За чужим же не идут, но бегут от него, потому что не знают чужого голоса».

(Гал. 1:8): «Но если бы даже мы или Ангел с неба стал благовествовать вам не то, что мы благовествовали вам, да будет анафема».

(1Сол. 5:20-22): «Пророчества не уничижайте. Все испытывайте, хорошего держитесь. Удерживайтесь от всякого рода зла».

Глава 2. Имеющие не много сведения в Писании за отличительный признак святых должны признавать плоды Духа, и у кого есть таковые плоды того принимать, а у кого нет, того отвращаться.

(Мф. 7:15-16): «Берегитесь лжепророков, которые приходят к вам в овечьей одежде, а внутри суть волки хищные. По плодам их узнаете их».

(Флп. 3:17): «Подражайте, братия, мне и смотрите на тех, которые поступают по образу, какой имеете в нас».

Глава 3. От правоучащих слову истины должно принимать оное, как от Господа, во славу самого пославшего Иисуса Христа Господа нашего.

(Мф. 10:40): «Кто принимает вас, принимает Меня».

(Ін. 13:20): «принимающий того, кого Я пошлю, Меня принимает».

(Лк. 10:16): «Слушающий вас Меня слушает».

(Гал. 4:14): «но вы не презрели искушения моего во плоти моей и не возгнушались им, а приняли меня, как Ангела Божия, как Христа Иисуса»

Глава 4. Не покоряющиеся посланным от Господа не их только бесчестят, но и самого Пославшего, и навлекают на себя суд тягчайший, нежели Содомляне и Гомморяне.

(Мф. 10:14-15): «А если кто не примет вас и не послушает слов ваших, то, выходя из дома или из города того, отрясите прах от ног ваших; истинно говорю вам: отраднее будет земле Содомской и Гоморрской в день суда, нежели городу тому».

(Лк. 10:16): «Слушающий вас Меня слушает, и отвергающийся вас Меня отвергается».

(1Сол. 4:8): «Итак непокорный непокорен не человеку, но Богу, Который и дал нам Духа Своего Святаго».

Глава 5. Учение заповедей Господних должно принимать как такое учение, которое доставляет нам жизнь вечную и царство небесное, и с усердием надобно оное исполнять, хотя бы казалось и трудным.

(Ін. 5:24): «Истинно, истинно говорю вам: слушающий слово Мое и верующий в Пославшего Меня имеет жизнь вечную, и на суд не приходит, но перешел от смерти в жизнь».

(Деян.14,21–22): «Проповедав Евангелие сему городу и приобретя довольно учеников, они обратно проходили Листру, Иконию и Антиохию, утверждая души учеников, увещевая пребывать в вере и поучая, что многими скорбями надлежит нам войти в Царствие Божие».

Глава 6. Обличение и выговор принимать должно как врачевство, которым истребляется немощь и восстанавливается здравие. Из чего видно, что притворяющиеся кроткими по страсти человекоугодия и не обличающие согрешивших все портят и покушаются на самую жизнь истинную.

(Мф. 18:15): «Если же согрешит против тебя брат твой, пойди и обличи его между тобою и им одним; если послушает тебя, то приобрел ты брата твоего».

(1Кор. 5:4-5): «в собрании вашем во имя Господа нашего Иисуса Христа, обще с моим духом, силою Господа нашего Иисуса Христа, предать сатане во измождение плоти, чтобы дух был спасен в день Господа нашего Иисуса Христа».

(2Кор. 7:8-10): «Посему, если я опечалил вас посланием, не жалею, хотя и пожалел было; ибо вижу, что послание то опечалило вас, впрочем на время. Теперь я радуюсь не потому, что вы опечалились, но что вы опечалились к покаянию; ибо опечалились ради Бога, так что нисколько не понесли от нас вреда. Ибо печаль ради Бога производит неизменное покаяние ко спасению».

(Тит. 1:13): «По сей причине обличай их строго, дабы они были здравы в вере».

 

Правило 73. О живущих в супружестве

Глава 1. Мужу с женой или жене с мужем разлучаться не должно, разве кто из них уличен в прелюбодеянии или находит препятствие благочестию.

(Мф. 5:31-32): «Сказано также, что если кто разведется с женою своею, пусть даст ей разводную. А Я говорю вам: кто разводится с женою своею, кроме вины любодеяния, тот подает ей повод прелюбодействовать; а кто женится на разведенной, тот прелюбодействует».

(Лк. 14:26): «Если кто приходит ко Мне и не возненавидит отца своего и матери, и жены и детей, и братьев и сестер, а притом и самой жизни своей, тот не может быть Моим учеником».

(Мф. 19:9): «Я говорю вам: кто разведется с женою своею не за прелюбодеяние и женится на другой, тот прелюбодействует; и женившийся на разведенной прелюбодействует».

(1Кор. 7:10-11): «А вступившим в брак не я повелеваю, а Господь: жене не разводиться с мужем, – если же разведется, то должна оставаться безбрачною, или примириться с мужем своим, – и мужу не оставлять жены своей».

Глава 2. Отпустившему жену свою непозволительно жениться на другой, и другому жениться на отпущенной мужем.

(Мф. 19:9): «Я говорю вам: кто разведется с женою своею не за прелюбодеяние и женится на другой, тот прелюбодействует; и женившийся на разведенной прелюбодействует».

Глава 3. Муж должен любить свою жену такой же любовью, какой Христос возлюбил Церковь, предав Себя за нее, чтобы освятить ее.

(Еф. 5, 25–26): «Мужья, любите своих жен, как и Христос возлюбил Церковь и предал Себя за нее, чтобы освятить ее, очистив банею водною посредством слова». И потом (Еф. 5,28): «Так должны мужья любить своих жен, как свои тела», и прочее.

Глава 4. Жены, творя волю Божию, должны повиноваться своим мужьям, как и Церковь повинуется Христу.

(Еф. 5, 22–24): «Жены, повинуйтесь своим мужьям, как Господу, потому что муж есть глава жены, как и Христос глава Церкви, и Он же Спаситель тела. Но как Церковь повинуется Христу, так и жены своим мужьям во всем».

(Тит. 2:3-5): «чтобы старицы… вразумляли молодых любить мужей, любить детей, быть целомудренными, чистыми, попечительными о доме, добрыми, покорными своим мужьям, да не порицается слово Божие».

Глава 5. Жены не должны наряжаться для увеличения красоты, но обязаны иметь все старания и попечения о добрых делах, и это убранство почитает истинным и приличным для христианок.

(1Тим. 2:9-10): «чтобы также и жены, в приличном одеянии, со стыдливостью и целомудрием, украшали себя не плетением волос, не золотом, не жемчугом, не многоценною одеждою, но добрыми делами, как прилично женам, посвящающим себя благочестию».

Глава 6. Женщины должны в церкви молчать, дома же заниматься беседами о благоугождении Богу.

(1Кор. 14:34-35): «Жены ваши в церквах да молчат: ибо не позволено им говорить, а быть в подчинении, как и закон говорит. Если же они хотят чему научиться, пусть спрашивают о том дома у мужей своих; ибо неприлично жене говорить в церкви».

(1Тим. 2:11-15): «Жена да учится в безмолвии, со всякою покорностью; а учить жене не позволяю, ни властвовать над мужем, но быть в безмолвии. Ибо прежде создан Адам, а потом Ева; и не Адам прельщен; но жена, прельстившись, впала в преступление; впрочем спасется через чадородие, если пребудет в вере и любви и в святости с целомудрием».

 

Правило 74. О вдовах

Глава 1. Вдова, если имеет еще телесную крепость, должна проводить жизнь в заботе и тщании, помня сказанное и засвидетельствованное Апостолам о Серне.

(Деян.9,36): «В Иоппии находилась одна ученица, именем Тавифа, что значит: “серна”; она была исполнена добрых дел и творила много милостынь». И несколько ниже (Деян.9,39): «и все вдовицы со слезами предстали перед ним, показывая рубашки и платья, какие делала Серна, живя с ними».

(1Тим. 5:9-10): «Вдовица должна быть избираема не менее, как шестидесятилетняя, бывшая женою одного мужа, известная по добрым делам, если она воспитала детей, принимала странников, умывала ноги святым, помогала бедствующим и была усердна ко всякому доброму делу».

Глава 2. Вдовице, испытанной в перечисленных у Апостола добродетелях, и поступившей в чин действительных вдовиц, надобно пребывать в молениях и молитвах, постясь день и ночь.

(Лк. 2:36-37): «была также Анна пророчица, дочь Фануилова, от колена Асирова, достигшая глубокой старости, прожив с мужем от девства своего семь лет, вдова лет восьмидесяти четырех, которая не отходила от храма, постом и молитвою служа Богу день и ночь».

(1Тим. 5:5-6): «Истинная вдовица и одинокая надеется на Бога и пребывает в молениях и молитвах день и ночь; а сластолюбивая заживо умерла».

 

Правило 75. О рабах и господах

Глава 1. Рабы должны во славу Божию повиноваться господам своим по плоти со всем усердием и во всем том, чем не нарушается заповедь Божия.

(Еф.6,5–8): «Рабы, повинуйтесь господам своим по плоти со страхом и трепетом, в простоте сердца вашего, как Христу, не с видимою только услужливостью, как человекоугодники, но как рабы Христовы, исполняя волю Божию от души, служа с усердием, как Господу, а не как человекам, зная, что каждый получит от Господа по мере добра, которое он сделал, раб ли, или свободный».

(1Тим. 6,1-2): «Рабы, под игом находящиеся, должны почитать господ своих достойными всякой чести, дабы не было хулы на имя Божие и учение. Те, которые имеют господами верных, не должны обращаться с ними небрежно, потому что они братья; но тем более должны служить им, что они верные и возлюбленные и благодетельствуют им“.

(Тит. 2:9-10): “Рабов увещевай повиноваться своим господам, угождать им во всем, не прекословить, не красть, но оказывать всю добрую верность, дабы они во всем были украшением учению Спасителя нашего, Бога».

Глава 2. Господа, памятуя об истинно Господе, чем сами пользуются от рабов, то же и для них должны делать по силам, в страхе Божием и с снисходительностью к рабам подражая Господу.

(Ін. 13:3-5): «Иисус, зная, что Отец все отдал в руки Его, и что Он от Бога исшел и к Богу отходит, встал с вечери, снял с Себя верхнюю одежду и, взяв полотенце, препоясался. Потом влил воды в умывальницу и начал умывать ноги ученикам и отирать полотенцем, которым был препоясан». И ниже (Ін. 13:13-15): «Вы называете Меня Учителем и Господом, и правильно говорите, ибо Я точно то. Итак, если Я, Господь и Учитель, умыл ноги вам, то и вы должны умывать ноги друг другу. Ибо Я дал вам пример, чтобы и вы делали то же, что Я сделал вам».

(Еф.6,9): «И вы, господа, поступайте с ними так же, умеряя строгость, зная, что и над вами самими и над ними есть на небесах Господь, у Которого нет лицеприятия».

 

Правило 76. О детях и родителях

Глава 1. Дети должны почитать родителей и быть им послушны во всем, что не препятствует исполнению заповеди Божией.

(Лк. 2:48): «И, увидев Его, удивились; и Матерь Его сказала Ему: Чадо! что Ты сделал с нами? Вот, отец Твой и Я с великою скорбью искали Тебя». И потом (Лк. 2:51): «И Он пошел с ними и пришел в Назарет; и был в повиновении у них».

(Еф.6,1–3): «Дети, повинуйтесь своим родителям в Господе, ибо сего [требует] справедливость. Почитай отца твоего и мать, это первая заповедь с обетованием: да будет тебе благо, и будешь долголетен на земле».

Глава 2. Родители должны воспитывать детей в учении и наставлении Господнем с кротостью и долготерпением, и сколько зависит от них, не подавать никакого повода к гневу и скорби.

(Еф.6,4): «И вы, отцы, не раздражайте детей ваших, но воспитывайте их в учении и наставлении Господнем».

(Кол. 3:21): «Отцы, не раздражайте детей ваших, дабы они не унывали».

 

Правило 77. О девах

Глава. Девам надобно быть свободными от всякой заботы настоящего века, чтобы могли без развлечения благодарить Бога, в уме и в теле, в надежде Царства Небесного.

(Мф. 19:12): «есть скопцы, которые из чрева матернего родились так; и есть скопцы, которые оскоплены от людей; и есть скопцы, которые сделали сами себя скопцами для Царства Небесного. Кто может вместить, да вместит».

(1Кор. 7:32-35): «хочу, чтобы вы были без забот. Неженатый заботится о Господнем, как угодить Господу; а женатый заботится о мирском, как угодить жене. Есть разность между замужнею и девицею: незамужняя заботится о Господнем, как угодить Господу, чтобы быть святою и телом и духом; а замужняя заботится о мирском, как угодить мужу. Говорю это для вашей же пользы, не с тем, чтобы наложить на вас узы, но чтобы вы благочинно и непрестанно служили Господу без развлечения».

 

Правило 78. О воинах

Глава. Воинам не позволяется обижать и клеветать.

(Лк. 3:14): «Спрашивали его также и воины: а нам что делать? И сказал им: никого не обижайте, не клевещите, и довольствуйтесь своим жалованьем».

 

Правило 79. О государях и подданных

Глава 1. Государям должно защищать постановления Божии.

(Рим. 13:3-4): «Ибо начальствующие страшны не для добрых дел, но для злых. Хочешь ли не бояться власти? Делай добро, и получишь похвалу от нее, ибо (начальник) есть Божий слуга, тебе на добро. Если же делаешь зло, бойся, ибо он не напрасно носит меч: он Божий слуга, отмститель в наказание делающему злое».

Глава 2. Высшим властям должно повиноваться во всем, что не препятствует исполнению Божиих заповедей.

(Рим. 13:1-3): «Всякая душа да будет покорна высшим властям, ибо нет власти не от Бога; существующие же власти от Бога установлены. Посему противящийся власти противится Божию установлению. А противящиеся сами навлекут на себя осуждение. Ибо начальствующие страшны не для добрых дел, но для злых» и проч.

(Деян.5,29): «должно повиноваться больше Богу, нежели человекам».

(Тит. 3:1): «Напоминай им повиноваться и покоряться начальству и властям, быть готовыми на всякое доброе дело».

 

Правило 80. Каковы вообще, по требованию Слова Божия, должны быть христиане и предстоятели

Каковы, по требованию Божия слова, должны быть христиане

Глава 1. Как ученики Христовы, которые сообразуются с тем единственно, что во Христе видят, или от Христа слышат.

(Мф. 11:29): «возьмите иго Мое на себя и научитесь от Меня».

(Ін. 13:13-15): «Вы называете Меня Учителем и Господом, и правильно говорите, ибо Я точно то. Итак, если Я, Господь и Учитель, умыл ноги вам, то и вы должны умывать ноги друг другу. Ибо Я дал вам пример, чтобы и вы делали то же».

Глава 2. Как овцы Христовы, которые слушают единственно голоса собственного своего Пастыря, и за Ним последуют.

(Ін. 10:27): «Овцы Мои слушаются голоса Моего, и Я знаю их; и они идут за Мною». И выше

(Ін. 10:5): «За чужим же не идут, но бегут от него, потому что не знают чужого голоса».

Глава 3. Как розги Христовы, которые во Христе укоренены, в Нем плодоносны, и делают и имеют все то, что Христу свойственно и Его достойно.

(Ін. 15:5): «Я есмь лоза, а вы ветви; кто пребывает во Мне».

Глава 4. Как члены Христовы, которые во всяком действии заповедей Господних или дарований Святого Духа совершенны, соответственно достоинству Главы, которая есть Христос.

(1Кор. 6:15): «не знаете, что тела ваши суть члены Христовы?».

(Еф.4,15–16): «истинною любовью все возращали в Того, Который есть глава Христос, из Которого все тело, составляемое и совокупляемое посредством всяких взаимно скрепляющих связей, при действии в свою меру каждого члена, получает приращение для созидания самого себя в любви».

Глава 5. Как невеста Христова, которая соблюдает чистоту, сообразуясь с единою волею Жениха.

(Ін. 3:29): «Имеющий невесту есть жених».

(2Кор. 11:2): «обручил вас единому мужу, чтобы представить Христу чистою девою».

Глава 6. Как Божии храмы, которые святы, чисты и наполнены единственно тем, что принадлежит к служению Богу.

(Ін. 14:23): «кто любит Меня, тот соблюдет слово Мое; и Отец Мой возлюбит его, и Мы придем к нему и обитель у него сотворим».

(2Кор. 6:16): «вы храм Бога живаго, как сказал Бог: «вселюсь в них и буду ходить в них; и буду их Богом, и они будут Моим народом» (Лев. 26:12)».

Глава 7. Как жертва Богу нескверная и беспорочная, которая во всех членах и частях сохраняет здравою богочестие.

(Рим. 12:1): «умоляю вас, братия, милосердием Божиим, представьте тела ваши в жертву живую, святую, благоугодную Богу, для разумного служения вашего».

Глава 8. Как чада Божии, которые преобразуются в образ Божий, по мере дарованной человеку.

(Ін. 13:33): «Дети! недолго уже быть Мне с вами».

(Гал. 4:19): «Дети мои, для которых я снова в муках рождения, доколе не изобразится в вас Христос!».

Глава 9. Как свет в мире; почему и сами не допускают в себя греха, и приближающихся к ним просвещают в познании истины, чтобы они стали, чем должны быть, или обличились, что они такое.

(Мф. 5:14): «Вы – свет мира».

(Флп. 2:15): «в котором вы сияете, как светила в мире».

Глава 10. Как соль в земле; почему вступающие с ними в общение обновляются духом в нетление.

(Мф. 5:13): «Вы – соль земли».

Глава 11. Как слово жизни; почему мертвостию к настоящему уверяют в надежде истинной жизни.

(Флп. 2:15-16): «в котором вы сияете, как светила в мире, содержа слово жизни, к похвале моей в день Христов».

Каковы, по требованию Божия слова, должны быть те, которым вверена проповедь Евангельская.

Глава 12. Как Апостолы и служители Христовы и верные домостроители Таин Божиих, которые делом и словом неослабно исполняют единственно Господни постановления.

(Мф. 10:16): «Вот, Я посылаю вас, как овец среди волков».

(Мф. 28:19): «идите, научите все народы».

(1Кор. 4,1-2): «каждый должен разуметь нас, как служителей Христовых и домостроителей таин Божиих. От домостроителей же требуется, чтобы каждый оказался верным».

Глава 13. Как проповедники Царства Небесного к сокрушению имеющего державу смерти в грехе.

(Мф. 10:7): «ходя же, проповедуйте, что приблизилось Царство Небесное».

(2Тим. 4,1-2): «заклинаю тебя пред Богом и Господом нашим Иисусом Христом, Который будет судить живых и мертвых в явление Его и Царствие Его: проповедуй слово».

Глава 14. Как образец и правило благочестия, чтобы в последующих Господу производить во всем прямизну, а в непокоряющихся чему бы то ни было обличать уклонение.

(Филипп.3,13–16): «забывая заднее и простираясь вперед, стремлюсь к цели, к почести вышнего звания Божия во Христе Иисусе. Итак, кто из нас совершен, так должен мыслить; если же вы о чем иначе мыслите, то и это Бог вам откроет. Впрочем, до чего мы достигли, так и должны мыслить и по тому правилу жить».

(1Тим. 4,12): «для верных в слове, в житии, в любви, в духе, в вере, в чистоте».

(2Тим. 2,15): «Старайся представить себя Богу достойным, делателем неукоризненным, верно преподающим слово истины».

Глава 15. Как глаз в теле, чтобы различать доброе и лукавое, и направлять членов Христовых, к чему каждый обязан.

(Мф. 6:22): «Светильник для тела есть око. Итак, если око твое будет чисто, то всё тело твое будет светло».

Глава 16. Как пастыри овец Христовых, которые не отрекаются при времени положить за них душу, только бы сообщить им Евангелие Божие.

(Ін. 10:11): «пастырь добрый полагает жизнь свою за овец».

(Деян.20,28): «внимайте себе и всему стаду, в котором Дух Святый поставил вас блюстителями, пасти Церковь Господа».

Глава 17. Как врачи, чтобы с великою сострадательностью, сообразно с знанием учения Господня, врачевать душевные немощи, и приводить к здравию и постоянной жизни во Христе.

(Мф. 9:12): «не здоровые имеют нужду во враче, но больные».

(Рим. 15:1): «Мы, сильные, должны сносить немощи бессильных и не себе угождать».

Глава 18. Как отцы и воспитатели собственных своих чад, с великою горячностью любви о Христе готовы передать им не только благовестие Божие, но и душу свою.

(Ін. 13:33): «Дети! недолго уже быть Мне с вами».

(1Кор. 4:15): «я родил вас во Христе Иисусе благовествованием».

(1Сол. 2:7-8): «как кормилица нежно обходится с детьми своими. Так мы, из усердия к вам, восхотели передать вам не только благовестие Божие, но и души наши».

Глава 19. Как Божии споспешники, всецело посвятившие себя для Церкви единственно делам достойным Бога.

(1Кор. 3:9): «мы соработники у Бога, а вы Божия нива, Божие строение».

Глава 20. Как насадители Божиих розг, которые не насаждают ничего чуждого виноградной лозе, то есть Христу, и ничего неплодоносящего, но со всяким рачением улучшают, что свойственно сей Лозе и плодоносно.

(Ін. 15:1-2): «Я есмь истинная виноградная лоза, а Отец Мой – виноградарь. Всякую у Меня ветвь, не приносящую плода, Он отсекает; и всякую, приносящую плод, очищает, чтобы более принесла плода».

(1Кор. 3:6): «Я насадил, Аполлос поливал, но возрастил Бог».

Глава 21. Как строители храма Божия, которые приуготовляют душу каждого, чтобы сделать ее соответственною основанию Апостолов и Пророков.

(1Кор. 3:10-11): «Я, по данной мне от Бога благодати, как мудрый строитель, положил основание, а другой строит на нем; но каждый смотри, как строит. Ибо никто не может положить другого основания, кроме положенного, которое есть Иисус Христос».

(Еф.2,19–22): «Итак вы уже не чужие и не пришельцы, но сограждане святым и свои Богу, быв утверждены на основании Апостолов и пророков, имея Самого Иисуса Христа краеугольным камнем, на котором все здание, слагаясь стройно, возрастает в святый храм в Господе, на котором и вы устрояетесь в жилище Божие Духом».

Глава 22.

Что свойственно христианину? «Вера, действующая любовью» (Гал. 5:6). Что свойственно вере? Несомненная уверенность в истине богодухновенных глаголов, которая не колеблется никаким помыслом, наводит ли его естественная необходимость или прикрывается он видом благочестия. Что свойственно верному? Располагаться в таковой уверенности силою сказанного, и не отваживаться что-нибудь отринуть или прибавить. Ибо ежели «всяко же, еже не от веры, грех есть», как говорит Апостол (Рим. 14:23), а «вера от слышания, а слышание от слова Божия» (Рим. 10:17); то все, чего нет в богодухновенном Писании, будучи не от веры, “грех есть”. Что свойственно любви к Богу? – Соблюдать заповеди Его, имея целью славу Его. Что свойственно любви к ближнему? Искать не своих выгод, но выгод любимого к пользе душевной и телесной.

Что свойственно христианину? Родиться свыше в Крещении водою и Духом. Что свойственно рожденному водою? Как Христос однажды умер греху, так и он должен быть мертв и недвижим на всякий грех, но написанному: «все мы, крестившиеся во Христа Иисуса, в смерть Его крестились? Итак мы погреблись с Ним крещением в смерть… зная то, что ветхий наш человек распят с Ним, чтобы упразднено было тело греховное, дабы нам не быть уже рабами греху» (Рим. 6:3-4,6). Что свойственно рожденному Духом? В данной мере стать таким, каков и Тот, от Кого рожден, как написано: «Рожденное от плоти есть плоть, а рожденное от Духа есть дух» (Ін. 3:6). Что свойственно рожденному свыше? Совлечься «ветхого человека с делами его» и похотями, и облечься «в нового, который обновляется в познании по образу Создавшего его» (Кол. 3:9), согласно с сказанным: «все вы, во Христа крестившиеся, во Христа облеклись» (Гал. 3:27).

Что свойственно христианину? Очиститься от всякой скверны плоти и духа Кровию Христовою, творить святыню в страхе Божием и любви Христовой, не иметь «скверны или порока, или ничто от таковых», но быть святым и непорочным, и так есть тело Христово и пить кровь. «Кто ест и пьет недостойно, тот ест и пьет осуждение себе» (1Кор. 11:29), Что свойственно тем, которые едят хлеб, и пьют чашу Господню? – Соблюдать непрестанное памятование об Умершем за нас и Воскресшем. Что свойственно соблюдающим таковое памятование? Жить к тому не себе, но Умершему за них и Воскресшему.

Что свойственно христианину? Чтобы избыточествовала правда его во всем, паче книжников и фарисеев, по мере учения, преподанного в Евангелии Господнем.

Что свойственно христианину? Любить друг друга, как и Христос возлюбил нас.

Что свойственно христианину? «Предзреть пред собою Господа» во всем.

Что свойственно христианину? Каждый день и час бодрствовать и при совершенном благоугождении Богу быть готовым, зная, что Господь придет в час, который он не чает.

 

Источник: Творения : в 2 т. / свт. Василий Великий, архиеп. Кесарии Каппадокийской. – М.: Сибирская благозвонница, 2008-2009. – (Полное собрание творений святых отцов Церкви и церковных писателей в русском переводе). / Т. 2: Аскетические творения ; Письма. – 2009. – 1230 с. / Нравственные правила. 19-101с. ISBN 978-5-91362-144-3