Вибрані праці святих отців,  Святий праведний Іоанн Кронштадтський

“Моє життя у Христі” Том 1, Частина 2

УкраїнськаРосійська

301–600

301. Для істинно віруючого в Бога всяка речовина земна і всіх видимих світів нібито зникає, немає для нього і однієї уявної лінії простору без Бога; скрізь він споглядає єдину, нескінченну Істоту – Бога. Вона уявляє, що з кожним вдиханням повітря вона дихає Богом; Господь для неї скрізь і все, а створінь наче й не існувало, і сама вона залюбки зникає подумки, щоб дати й у собі місце Єдиному Істотному Богові, який весь у ній діє.

302. Іноді тільки-но насолодишся Господом, а ворог незабаром же після того або сам, або через людей завдасть тобі крайньої скорботи. Така доля тих, хто працює в цьому житті Господу. Наприклад, ти упокоївся і звеселився біля Чаші Господньої, і іноді негайно після служби зустрічає тебе вогняна спокуса, з нею і скорбота; навіть біля самої Чаші ворог робить тобі підступи і бентежить тебе різними помислами, і не хочеш, але боріться, і хотів би довго, довго опічитись із Господом, але вороги не дають. Доки в нас пристрасті діятимуть, доки стара людина в нас житиме і не помре, доти нам доведеться багато сумувати від різних спокус у житті, від боротьби старої людини з новою.

303. Велике підбадьорення і розраду і велику надію подають тим, хто молиться, ці запевняючі слова Господа: “просіть, і дасться вам…” і далі – “хто є з вас людина, яка не проситиме, щоб син його хліба не просив, і не давав камінь, щоб він просив?” (Мф. 7:7,9). Якщо в мене просять чогось інші, і я, хоча злий через зіпсованість природи, але прислухаюся до прохань інших, їхні слова спонукають і моє серце до милосердя та допомоги, а руку до дарування, то чи не спонукають мої слова, моє найщиріше прохання найлюдянішу Утробу Господа до милосердя й допомоги мені, хоч і грішній, але все ж таки Його творінню, ділу рук Його? Якщо земні отці благі, то чи не тим паче Отець Небесний? Якщо я буваю благий, чи не тим паче благий Бог, Джерело благості? “Якщо ж ви лукаві істоти, то вмієте дарування блага давати чадам вашим, то тим більше Отець ваш Небесний дасть блага тим, хто просить у Нього” (Мф. 7:11). Утверджуй же віру і надію свою на Бога земними стосунками батьків до дітей. Адже всі ми діти Отця Небесного, Єдиного, по істині, Отця всіх створінь.

304. Коли відчуєш, що в серці твоєму не стало миру через пристрасть до чогось життєвого, а натомість у ньому дихає дратівливість і злість, стань негайно на варті серця і не давай наповнити його диявольському вогню. Молися сердечною молитвою і зміцнюй Божою силою пристрасне, нетерпляче серце своє. Будь твердо впевнений, що злостиве роздратування серця є справою ворога; а ворог сильно воює на серце через ситий шлунок. Досвід.

305. Коли йдеш у гості до будь-кого з рідних або знайомих, іди не для того, щоб у них добре поїсти й попити, а для того, щоб розділити з ними дружню розмову, щоб розмовою любові та щирої дружби пожвавити свою душу від життєвої суєти, щоб втішитись вірою спільною. “Не шукаю вашого, – каже Апостол, – але вас” (2Кор. 12:14).

306. “Будь-хто, – сказано, – не тішиться неправдою, а тішиться правдою” (1Кор. 13:4,6). Нам доводиться часто бачити неправедні, гріховні справи людські або чути про них, і ми маємо грішний звичай: радіти таким справам і виражати без сорому радість свою божевільним сміхом. Погано, не по-християнськи, нелюбовно, богопротивно ми робимо. Це означає, що ми не маємо в серці християнської любові до ближнього: бо любов не тішиться неправдою, а тішиться правдою. Припинимо вперед так робити, щоб не засудитися разом із тими, хто робить неправду.

307. Не дихай злобою, помстою, убивством навіть на тварин, щоб твою власну душу не піддав смерті духовний ворог, який дихає в тобі злобою навіть на безсловесних тварин, і щоб тобі не звикнути дихати злобою і помстою і на людей. Пам’ятай, що і тварини покликані до життя милістю Господа для того, щоб вони скуштували, скільки можуть, у короткий термін життя радощів буття. “Благ Господь усяким” (Пс. 144:9). Не бий їх, якщо вони, нерозумні, щось і напроказують або постраждає від них якась із твоєї власності. Блажен, хто і худобу милує.

308. Коли святий мир помислів царює в душі моїй, тоді в мені вірно спочиває Цар світу – Господь Іісус Христос з Отцем і Святим Духом: і я тоді особливо маю бути сповненим почуттями подяки до Начальника світу та намагатися всіма силами зберегти в собі цей мир серцевий молитвою та відлученням від усякого гріха, внутрішнього і зовнішнього.

309. Утішитель Дух Святий, сповнюючи весь всесвіт, проходить крізь усі віруючі, лагідні, смиренні, добрі й прості душі людські, живучи в них, оживляючи й зміцнюючи їх; Він буває один дух із ними й буває все для них: світло, сила, мир, радість, успіх у справах, особливо в благочестивому житті, – усе добре. ” Через всякого, хто проходить, духи розумні, чисті” (Прем. 7:23). “Усі одним Духом напоїлися” (1Кор. 12:13). Усі благочестиві люди – напоєння єдиного Духа Божественного, подібно до напоєної губки.

310. Ходячи в лісі, в саду або на лузі й бачачи молоді пагони рослин, плоди на деревах і розмаїття польових квітів, візьми для себе урок від усієї цієї Божої рослинності, саме такий урок: усяке деревце в літо дає неодмінно великий пагін, неодмінно зростає в об’ємі й у висоту, – усяке дерево з кожним роком немовби посилюється посунутися вперед богодарованою йому силою; так – скажи собі – і я маю неодмінно з кожним днем, з кожним роком ставати морально вищим і вищим, кращим і кращим, досконалішим і досконалішим, маю посуватися вперед на шляху до Царства Небесного, чи до Отця Небесного, силою Господа Іісуса Христа та Духа Його, який у мені живе й діє. Як луг прикрашається безліччю квітів, так луг душі моєї повинен оздоблюватися всіма кольорами чеснот; як дерева приносять квіти і потім плоди, так душа моя повинна приносити плоди віри й добрих справ.

311. Не плекай упереджено плоть свою, не пести її, не догоджай їй і не підсилюй її тим проти духа. Інакше, коли доведеться працювати духом, наприклад, молитися або писати духовно-моральний твір, тоді побачиш, як вона взяла гору над духом і зв’язала його по руках і по ногах; усі пориви його повалить, не дасть підвестися йому й увійти в силу свою. Невільником буде дух у плоті.

312. Тоді особливо відкривається любов людини до Бога або ближнього і виявляється її чистота, твердість і сталість, коли є сила, що протистоїть (диявольська), яка сильно діє в нашому серці – до укорінення нелюбові, опору, зневагу, ненависть, ворожнечу; тоді любов і зміцнюється в нашому серці, коли супротивна сила посилюється, так би мовити, вирвати її з корінням, а людина всіляко протидіє супротивній силі, очищає, піднімає та утверджує свою любов через протиборство з ворогом. За це-то постійне ратування за любов до Бога і ближнього, за цю твердість, за цю вогняну, наполегливу і постійну невидиму війну з духами злоби піднебесними – і сплітають Владика блискучі вінці небесні подвижникам любові до Бога і ближнього. У цьому відношенні заслуговують тисяч вінців святі подвижники, звані преподобними отцями, які, з любові до Бога залишивши світ і все, що в світі, пішли в порожні, абсолютно безлюдні місця і там, зачиняючись у своїх келіях, все життя проводили в богомисленні, молитві, у відсіканні своєї волі, пості, пильнуванні, праці та подвигу заради Бога і терпіли все життя напади від супротивних сил, які всіляко посилювалися похитнути їхню віру і надію на Бога, а надто любов до Нього. Боротися з любові до Бога зі своєю плоттю і дияволом, цим хитрим, сильним і злісним ворогом, не кілька годин, днів і місяців, а багато років, іноді 60 і 70 років, яких це заслуговує на вінці? І що в порівнянні з цими подвижниками люди, які живуть у мирі, без нападів так часто падають і без поразок так уражаються від своєї плоті? Що значать порівняно зі св. подвижниками люди-миряни, які живуть за своєю волею, у розкоші, у задоволеннях усякого роду, у славному одязі та їжі, які віддаються гордості, честолюбству, заздрості, ненависті, скнарості, дратівливості, гніву, помсті, розвагах, розпусті, блуду, пияцтву – усім вадам, хоч і не в одній особі, які вони вчиняють? Вони живцем спіймані без жодного опору на волю диявола, а тому він не нападає на них, залишаючи їх, давно обплутаних його сітками, у передсмертному спокої і самозабутті.

313. Пам’ятай вислів Св. Писання: “не переможений бувай від зла, але перемагай благим зле” (Рим. 12:21). Тобі грублять, тебе дратують, на тебе дихають презирством і злістю, – не плати тим самим, але будь тихим, лагідним і поблажливим, шанобливим і – люб’язним до тих самих, хто негідно поводиться перед тобою. Якщо ти сам зніяковієш і будеш говорити з хвилюванням, грубо, зневажливо і, значить, без будь-якої любові, тоді ти сам переможений і тобі вправі сказати кривдники: “лікареві, лікуйся сам” (Лк. 4:23), або що “бачиш сучок в око брата твого, а колоду в око твоєму не відчуваєш?”…. Вийми найперше колоду з ока твого” (Мф. 7:3,5). Не дивуйся тоді, якщо й часто повторюватимуться тобі грубості від тих, хто ображає тебе, бо вони помітять твою слабкість і будуть навмисно дратувати тебе. Не переможений будь від зла, але перемагай благим зле. Покажи тому, хто образив тебе, що він не тебе образив, а сам себе, пожалій його сердечно, що він так зручно перемагається від своїх пристрастей, що він хворий душевно, покажи до нього тим більшу лагідність і любов, що він грубіший і дратівливіший, що він більше відчуває до тебе ненависть, – і ти вірно переможеш його. -Добро завжди сильніше за зло і тому завжди переможно. Пам’ятай ще, що всі ми немічні, надзвичайно зручно перемагаємося від усякої пристрасті, і тому будь лагідним і поблажливим до тих, хто грішить перед тобою, знаючи, що і ти сам часто тим самим хворієш, що і брат; залишай борги боржникам твоїм, так і тобі Отець Небесний залишить твої борги, не набагато більші, ніж борги твоїх боржників. Будь завжди спокійний, піднесений, неміцний, твердий духом, простий і добрий серцем, – і ти завжди будеш тріумфувати над своїми ворогами. “Викриття нечестивому рани йому. Не викривай злих, нехай не зненавидять тебе…; кажи праведному, і прикладе прийняти” (Притч. 9:7-9).

314. Іноді ворог підступно підступає над нами тим, що коли ми бачимо якийсь гріх або ваду в браті або в суспільстві, то він вражає наше серце байдужістю й холодністю, небажанням або, скоріше, ганебним боягузтвом сказати тверде, викривальне слово неправді, зломити ріг грішника. Христе Царю, даруй мені апостольську ревність і вогонь Святого Духа в серці моєму, нехай зухвало завжди повстану проти нахабного пороку, особливо того, який заразив багатьох, і нехай не пожалію нікого заради їхнього ж порятунку та інших людей Твоїх, щоб не спокусилися вони, бачачи розлиття пороку, і не впали самі. “Коли ж спокусить єдиного з малих цих, що вірують у Мене, то нехай не буде він, нехай оббіжиться жорно на виші його, і потоне в безодні морської пучини. Прийшов же Син Людський шукати і спасти загиблого” (Мф. 18:6,11).

315. Коли спаде тобі на думку нерозважлива думка – порахувати якісь добрі справи свої, негайно ж виправись у цій помилці і скоріше порахуй свої гріхи, свої безперервні, незліченні образи Всеблагго і Праведного Владики, і знайдеш, що їх у тебе, як піску морського, а чеснот, порівняно з ними, однаково, що їх немає.

316. Коли серце твоє вразиться скупістю, скажи собі: життя моє – Христос – Любов усіх – моє невичерпне багатство, невичерпна їжа, невичерпне пиття. Сліпа плоть наша мріє віднайти життя в їжі й у грошах, ворогує проти тих, які позбавляють її цих речових засобів життя. Але ти будь твердо переконаний, що не гроші та їжа – життя, а любов взаємна заради любові до Бога. Пам’ятай, що Бог є Любов, яка все живе поєднала законами любові і з єднання любові виробляє життя.

317. Під час молитви тримайся того правила, що краще сказати п’ять слів від серця, ніж тьми слів язиком. Коли помічаєш, що серце твоє холодне й молиться неохоче, – зупинися, зігрій своє серце яким-небудь живим уявленням, – наприклад, свого окаянства, своєї духовної бідності, злиднів і сліпоти, або представленням великих, щохвилинних благодіянь Божих до тебе та роду людського, а надто – до християн, а потім молись не кваплячись, із теплим почуттям; якщо і не встигнеш прочитати всіх молитов вчасно, біди немає, а користі від теплої і неспішної молитви отримаєш незрівнянно більше, ніж якби ти прочитав усі молитви, але спішно, без співчуття. “Хочу п’ять словес розумом моїм говорити,… ніж тьми словес язиком” (1Кор. 14:19). Але дуже добре, зрозуміло, було б, якби ми могли з належним співчуттям сказати на молитві і темряви словес. Господь не залишає тих, хто трудиться для Нього і довго стоїть перед Ним, в яку міру вони міряють, відміряє і Він і, відповідно до великої кількості істинних слів їхньої молитви, посилає в душу їхню велику кількість духовного світла, теплоти духовної, миру і радості. Добре довго і безперестанку молитися, але “не всі вміщають слова цього, але їм, кому дано є,… хто може вмістити, хай вмістить” (Мф. 19:11-12). Тим, хто не може вміщати тривалої молитви, краще творити молитви короткі, але з гарячою душею.

318. З постійного чуда пресуществления хліба і вина в істинне Тіло і Кров Христову, з Його Божеством і душею з’єднані, я бачу чудо постійного пожвавлення людини божественним подихом і створення її в душу живу. “І була, – сказано, – людина в душу живу”, а на св. Трапезі хліб і вино після пресуществленія стають не тільки “в душу живу, а й у дух животворящий” (1Кор. 15:45; Бут. 2:7). І це все на моїх очах; і я це відчуваю душею і тілом, відчуваю живо. Боже мій! Які страшні Таїнства Ти твориш! Яким незглаголанних Таїн Ти зробив мене глядачем і причасником. Слава Тобі, Творче мій! Слава Тобі, Творче Тіла і Крові Христових!

319. І святими Божими опановував диявольський розпач і зневіру. Що ж із нами грішними? О, нас ворог вражає часто сердечним озлобленням, приниженням і лютим смутком! Потрібно постійно звертатися до Господа і бути з Ним щохвилини, щоб не оволоділо нами вороже озлоблення і зневіра. Є і ще засіб позбутися від ворожої зневіри – розлогий шлях світу: тільки віддайся насолодам світу, і полишить тебе зневіра, принаймні на час насолод; а потім потягне тебе до цих насолод, і вони стануть для тебе потребою, ти будеш знаходити в них, і тільки в них самих, відраду та веселість; але збережи Бог усякого християнина від того, щоб таким засобом позбутися диявольського зневіри. Краще йти тісним шляхом, терпіти зневіру і шукати частої допомоги й порятунку в Господа Іісуса Христа, що веселить тих, хто трудиться заради Нього над спасінням своїм, ніж зійти на розлогий і гладенький шлях світу і там задоволенням плоті придбати свободу від духа зневіри. Ворог духом зневіри багатьох зігнав з тісного і спасительного шляху на широкий і гладкий, але згубний шлях.

320. Ось ти молишся, молитва твоя звершується успішно, ти маєш внутрішнє свідоцтво, що Господь і чує її, і благоволить до неї; у тебе мир думок, легко й солодко на серці; але ось під кінець твоєї молитви, через найменше розслаблення твого серця й думок, у твоє серце кидається якийсь тяжкий тягар, вогонь, який розслабляє серце, і ти відчуваєш крайню важкість молитви та огиду до неї замість колишньої легкості й прихильності до неї. Не впадай у відчай, друже, це підступи ворога, який любить глузувати з нас, особливо наприкінці наших благочестивих занять, щоб ми впали в зневіру і визнали втраченими всі попередні труди свої у святій справі. Навчися з цього наперед не згасати духу свого ні на хвилину під час молитви, – молитися духом і істиною, неослабно, і не лестити Господу на молитві жодним словом, тобто жодного слова не вимовляти удавано, лицемірно, нехай уся молитва твоя буде одним виявом істини, сурмою Святого Духа і жодним словом не слугуватиме брехні ворожої, не буде органом диявола. А про зняття тягаря ворожого з душі твоєї і про погашення вогню його помолися сердечно до Господа, визнавши перед Ним від серця провину свою – лицемірство під час вимовляння молитви, – і отримаєш полегшення і мир. Не поспішай, мирно все говори і роби. Встигнеш. Ворог квапить і бентежить, бо в неясній квапливості немає сенсу.

321. Отче наш! Нехай прийде Царство Твоє. Господь царює скрізь, в усьому видимому світі (є на кожному місці) і в усіх ангельських соборах; Він царює Своєю безмежною могутністю і правдою і над злими духами, і над злими або несправедливими людьми; одних із них Він зв’язав вічними путами мороку на суд великого дня, а інших карає різною мірою й у цьому житті, й покарає в майбутньому вогнем незгасимим. Але Він, Істина, не царює в бісах і нечестивих людях істиною Своєю, бо в них неправда; не царює любов’ю, бо в них злість; у нечестивих людях не царює вірою, не царює надією і любов’ю, не царює в них точним виконанням Своїх законів. “Що ж Мене кличете: Господи, Господи, і не чините, що я кажу?” (Лк. 6:46). “Заповідей Моїх дотримуйтеся” (Ін. 14:15). Царюючи в кожній найменшій природній дії мого тіла і душі (наприклад, у слові), бо Його законам підкоряється моє тіло в харчуванні, спокої, сні, рості, ходінні, думка і слово за Його законами будуються й рухаються, але не царює завжди в моєму серці, в моїх прихильності серцевої та в моїх вільних примхах: я часто схиляюся до зла і творю зло замість належного мені добра. Я часто противлюся Йому, Його законам. Я часто маловір, невір, самолюбець, гордій, зневажливий до інших, заздрісник, скупий, користолюб, сріблолюбець, плотолюб, догоджаючи всіляко грішній своїй плоті, честолюбець, нетерплячий, дратівливий, ледачий, не роблю або роблю дуже мало добрих справ, і то більше за збігом обставин, ніж за вільною прихильністю і потягом серця, не співчуваю стражденним, як членам єдиного тіла Церкви; словом: не царює в мені Господь думками, почуттями і справами віри, надії і любові.

322. Молитися потрібно для постійної і твердої впевненості серця, що все – і душі, і тіла наші з їхнім добробутом і неблагополуччям, і все майно наше, і всі обставини життя – ми маємо від Бога, від держави Його, а не від природи, не від випадку, не від себе. Не стань молитися Богу, – і скоро забудеш серцем Благодійника, Творця і Господа Свого, а із забуттям Його впадеш у всяке зло. Отже бачиш, що молитва завжди приносить тобі істотну користь.

323. І душевні, і тілесні сили людини вдосконалюються, множаться і зміцнюються вправою їх. Вправляй руку часто в письмі, в шитті, у в’язанні – наб’єш, як кажуть, руку: добре писатимеш, шитимеш, в’язатимеш; вправляйся частіше у творінні – будеш писати легко й добре; вправляйся в чиненні добрих справ або в подоланні пристрастей і спокус – і справи чеснот будеш згодом робити легко й приємно, будеш перемагати пристрасті зручно за допомогою вседіючої благодаті Божої. Але не стань писати, шити, в’язати або пиши, ший, в’яжи рідко – будеш погано писати, шити і в’язати; не пиши нічого або пиши дуже рідко, живи в самих матеріальних турботах життя – і, мабуть, кілька слів зв’язати буде важко, особливо про що-небудь духовне: заданий твір буде єгипетською роботою; не стань молитися або молися рідко – тобі і огидна, і важка буде молитва, як п’ятипудова тягарка; не стань воювати на пристрасті або воюй тільки зрідка і слабко – і дуже важко буде боротися з ними, будеш часто перемагати від них; не матимеш від них спокою і життя своє отруїш ними, не навчившись перемагати цих домашніх, злісних, внутрішніх, ворогів твоїх, що завжди в твоєму серці сидять. Так усім необхідна праця і діяльність: життя без діяльності і не є життя, а щось потворне, якийсь привид життя. Тому боротьба з лінощами плоті, постійна, наполеглива, є обов’язком кожної людини; збережи Бог від потурання їй всякого християнина. ” Хто Христові є, ледачу, злу, гріхолюбну плоть розіп’яли з пристрастями і похотями” (Гал. 5:24). ” бо кожному, хто має, дасться і примножиться, а в того, хто не має, відніметься і те, що має” (Мф. 25:29).

324. Людина, озлоблена проти нас, є людина хвора; треба прикласти пластир до серця її – любов; треба приголубити її, поговорити з нею з ласкою, з любов’ю, – і якщо в ній не закореніла проти нас злість, а лише тимчасовий спалах, – подивіться, як серце її чи злість її розтане від нашої ласки й любові, як добро переможе зло. Християнину потрібно бути завжди благим, мудрим на те, щоб благим перемагати зле.

325. Ображений ким-небудь, не будь злопам’ятним, і коли ті, хто образив тебе, покажуть тобі лагідний вигляд, звернуться з промовою до тебе, не зверни серця свого на злість, а говори з ними лагідно й добродушно, начебто нічого не було між тобою та ними; навчися перемагати благим зле, злість добрістю, лагідністю й смиренням. Не кажи в серці тому, хто тебе скривдив: як! він говорить зі мною, образивши мене, ні в що не ставить образу свою на мою адресу, та я не вважаю його гідним говорити зі мною; відкидаю, зневажаю його; нехай знає, як це – ображати мене. – Не будь гордий і злопам’ятний, не кажи так, нехай не прогнівається на твоє жорстокосердя Господь.

326. Увесь світ речовий перед Богом, яко ніщоже; одні духовні істоти яко щось, як-то: Ангели і люди. Ті тільки тварини й мають міцне буття, які близько до Бога, мають образ і подобу Його; решта ж тварини, як тінь, минають – саме “небо й земля минатимуть, а слова ж Мої не минатимуть” (Мк. 13:31).

327. Пам’ятати треба постійно, що диявол намагається безперервно засарювати нашу душу пекельним сміттям, якого в нас надто багато і яке надто дрібне й різноманітне. Отже, чи ворожнечею затьмарюється твоє серцеве око, чи гордістю, чи нетерплячістю, чи дратівливістю, чи жалістю до речового багатства для брата або для себе, розумію скупість, чи любостяжанням, чи грошолюбством, чи немиролюбними, чи образливими словами інших, чи немиролюбністю, чи немилолюбністю, чи ображанням, чи зневірою, чи розпачем, чи зневірою і відчаєм, чи заздрістю, чи сумнівом, чи маловір’ям, чи невір’ям відвертим істинам, чи марнославством, чи лінощами до молитви і до всякої справи благої і взагалі справи служби, – говори в серці з твердою впевненістю слова: це сміття диявольське, це морок пекельний. За віри і надії на Господа, за постійної тверезості й уваги до себе можна, з Божою допомогою, уникати пекельного сміття і мороку. “Народжений від Бога береже себе, і лукавий не доторкається до нього” (1Ін. 5:18).

328. Усе моє щастя і нещастя полягає в сердечних думках і прихильностях. Якщо думки і розташування мого серця згодні з істиною Божою або з волею Бога мого, тоді я спокійний, сповнений духовного світла, радості, блаженства; якщо ні – занепокоєний, сповнений духовного, задушливого мороку, тяжкості, зневіри. Якщо досконало зміню думки і розташування серця помилкові, богопротивні на істинні і Богу приємні, – тоді знову спокійний і блаженний.

329. Ближній – рівноправна мені істота, та сама людина, що і я, той самий образ Божий; і як він те саме, що і я, то й любити його треба мені, як я сам себе люблю. “Возлюбити щирого твого яко сам собі” (Мф. 22:39), – треба спостерігати за ним, як за своєю плоттю і кров’ю: поводитися з любов’ю, лагідно, лагідно, пробачаючи похибки його, як собі охоче пробачаю, як сам жадаю від інших вибачення або поблажливості до моїх немочей, тобто щоб і не помічали їх, начебто їх не було, або помітили лагідно, лагідно, люб’язно, доброзичливо.

330. Щоб із вірою безсумнівною причащатися Животворящих Таїн і перемогти всі підступи ворога, всі наклепи, уяви, що те, що приймається тобою з Чаші, є “Цей”, тобто єдиний Сущий. Коли матимеш такий настрій думок і серця, то від прийняття Св. Таїн раптом заспокоїшся, звеселишся і оживишся, пізнаєш серцем, що в тобі істинно і суттєво перебуває Господь, і ти в Господі. – Досвід.

331. Молячись Владичиці, ти називаєш Її безоднею доброти і щедрот. Уподібнюйся ж Їй і сам по своїх силах у доброті й щедротах тим, які мають потребу в твоїй доброті й щедрості, не озлоблюйся на них, не нехтуй ними, але тим більше люби їх, чим більше вони в тобі потребують. Міркуй світло і розсудливо, євангельськи про їхнє становище, ставлячи частіше себе на їхнє місце, – і Владичиця примножить до тебе милості Свої.

332. Не однакове слово скажеш: інше оживить, а інше вб’є душу твою і, можливо, душу ближнього твого. Тому й сказано: “слово ваше нехай буває завжди в благодаті, сіллю розчинене” (Кол. 4:6), нехай дасть благодать тим, хто чує; “усяке слово гниле нехай не виходить із уст ваших” (Еф. 4:29).

333. З пересиченням і пияцтвом ворог безтілесний входить у серце людини – це кожен уважний може відчувати. Ось причина, чому зі зростаючим пияцтвом посилюється так страшно схильність до пияцтва (через те, що зростає сила ворога над людиною), через те, чому помітна у п’яниць така сила, що тягне їх мимоволі до задоволення пристрасті або внутрішнього прагнення до вина, – у цих нещасних ворог у серці. Чим же вигнати біса пияцтва? Молитвою і постом. Входить ворог через те, що люди віддаються плотському способу життя, обжерливості і не моляться, – природно, що і вийти він з них може від протилежних причин: посту і молитви.

334. Що, якби нам не було даровано благодаті Божої, яка випереджає, якби вона не обіймала раптом, несподівано після скоєних гріхів усього єства нашого і сама не спонукала його до покаяння і сліз? Що, якби тільки власними зусиллями надано було отримувати її? О, окаянні ми люди були б тоді, рідкісний, рідкісний хто міг би позбутися тягаря гріхів, бо природа наша взагалі ледача до посиленої праці, особливо в духовному житті, і без допомоги, без сильного полегшення й насолоди духовних праць, відмовилася б від них, покинула б справу свого спасіння. Тепер же премудрий Бог і милостивий Отець то полегшить і потішить наш духовний тягар, то іноді обтяжить його для нашого випробування, для навчання нас терпінню і виснаженню своєї лукавої, згубної плоті, мудро змінюючи одне одним, – і справа нашого спасіння, завдяки Богові, завжди можлива, не надто важка і вельми часто приємна для нас.

335. Як прикро бачити, що ворог у свята Господні бере з християн свій оброк, вкрай великий оброк, і що більшим є свято, то більший оброк ворогові платять християни, бо що ми бачимо у свята? Цілковите неробство, розгнузданість плоті, пияцтво, розпусту, бійки, крадіжки, розваги. Боже мій! яке догоджання плоті! Яке старанне служіння дияволу! Чи християни ці люди, подумаєш, викуплені чесною Кров’ю Сина Божого? Чи в християнські ти часи живеш, чи не в язичницькі? Чи це причасники Животворящих Таїн? Чи це ті люди, які бувають у храмі Божому і моляться разом із тобою Господу? Якщо це вони, для чого ж вони приходили в храм? Видно, за однією звичкою, а не за потягом вдячного до Христа Спасителя серця. Видно, вони не молилися Богові, не наближалися до Нього серцем своїм, а тільки устами своїми наближалися до Нього, – якщо тільки хоча устами наближалися, – і не ввійшли вони в силу свята, взагалі не розуміють вони суті й мети свят християнських, не беруть участь у них так, як діти беруть участь у сімейному святі своїх батьків. Худі діти у такої люблячої, благої, святої матері – Церкви! Мати свята, – чада грішні; мати духовна, – чада плотяні; мати небесна, – діти земні; мати хоче дарувати чадам своїм блага вічні, духовні, замість тлінних і тимчасових, – чада відкидають їх і набирають собі задоволення земні, гріховні, минущі. Утім, між п’яними і відданими різним порокам людьми у свята найбільше зустрічаєш таких людей, які не були в церкві (і зовсім не знають свята, бо ніколи про нього не розмірковували). Для таких існує одне тільки свято – свято плоті. Ах! доки ми, священики, не повстанемо проти всіх безчинств у свята Господні? хто зі священиків Божих матиме ревнощі Ілііна, чи Фінееса, чи Ісаіїна, чи Єреміїна (щоб повстати з силою Духа Святого на всі ці безчинства в свята Господні в новому Ізраїлі), щоб усі сили свої, все життя своє вжити на славу Божу – на викорінення між християнами цих непотребств? Господи! коли ми будемо святити, як личить святині, свята Твої? Коли ми втішимо святу матір свою – Церкву покорою її статутам? Коли ми напоїмося духом її? Доки, починаючи духом, ми будемо закінчувати плоттю святкування великих, спасительних подій православної віри? Доки ворог буде насміхатися над членами Христовими, котрі є християнами? Доки люди інших вір і сповідань вказуватимуть на нас і казатимуть: дивіться – ось християни, які називаються православними, – як вони живуть! Яка у них віра сердечна! Які у них пізнання про віру! Які у них священики! Як вони погано вчать народ віри, як вони мало пояснюють їм свята, їхній предмет і мету встановлення! Як вони мало вчать їх жити по вірі! Боже мій! яке нарікання на нашу православну віру і на нас, пастирів! Або, втім, можливо, про нас, пастирів, і справедливо говорять? Є багато і нашої провини в тому, що християни не так проводять свята, як має бути; ми не викриваємо, не забороняємо, не благаємо їх із усіляким довготерпінням і навчанням проводити свята й узагалі жити по-християнськи. Ми мало говоримо про неробство, про пияцтво, розпусту; ми не гримимо в церкві Божій словом Божим проти цих вад, які страшенно оволоділи християнами. Ми не завжди відлучаємо, на побоювання іншим, від Св. Чаші відомих своїм пияцтвом і перелюбством осіб і даємо через це цим заразливим і мерзенним вадам дедалі більше й більше посилюватися, ми даємо слабкі епітимії на сповіді особам, які заслуговують на суворе церковне покарання, не стежимо, як би слід було, за виконанням і тих епітимій, які накладаємо на них! Боже праведний! І пастирі, і паства безмовні перед Тобою. “Усі ухилилися, разом негідні були: немає з нас того, хто творить милостиню, немає навіть до одного” (Рим. 3:12). Що, зрештою, буде за наявного безладу в нашому житті? Беззаконня розливається землею; царство ворога поширюється, – царство Твоє скорочується, мало обраних Твоїх, у серцях яких Ти спочиваєш, – багато рабів диявола, у серцях яких, як тато, сидить споконвічний людиновбивця. Що зробиш із нами, Господи? Кров Завіту Твого кричить від землі, але євангельський глас Твій не проникає в серце християн. Заповіді Твої в нехтуванні, церковні устави в нехтуванні, – що зробиш із нами, Господи? Господи! пошли ревних діячів до вертограду Твого, які “не шукають своїх цих” (1Кор. 13:5), а шукають у Христа Твого. Даруй їм ревнощі пророчі, апостольську силу і мудрість, нехай обробляють вони невтомно день і ніч ниви сердець людських.

336. Кажуть: ми скоро втомлюємося молитися. Чому? Тому, що не уявляєте перед собою живо Господа, – ” що праворуч вас є” (Пс. 15:8). Дивіться на Нього безперестанку сердечними очима, і тоді ніч цілу простоїте на молитві й не втомитеся. Що я кажу – ніч! Три дні і три ночі простоїте і не втомитеся. Згадайте про стовпників. Вони багато років стояли в молитовному настрої духу на стовпі й перемагали свою плоть, яка як у тебе, так і в них також була схильна до лінощів. А ти обтяжуєшся кількома годинами молитви громадської, навіть однією годиною!

337. “Любов… не мислить зла” (1Кор. 13:4-5). Мислити яке б не було зло є диявольське діло: диявол у людині і з людиною мислить його. Тому ніякого зла не май у серці на друга і не думай його, нехай не розчинишся з дияволом. “Перемагай благим усяке зло” (Рим. 12:21), яке бачиш або яке здається тобі. У цьому полягає твоя мудрість духовна і подвиг християнської любові.

338. Отче наш, що єси на небесах! Яке високе, зворушливе, духовне видовище, коли ці слова в численних церковних зборах, або в колі членів сім’ї, або в зібранні вихованців, або в зібранні воїнів вимовляються від душі, істинно єдиним серцем і єдиними устами! Яке високе видовище, коли бачиш, що ці слова справджуються і в самому житті людей, коли всі мають одне до одного почуття братерської любові, живуть мирно, підкоряючись молодші старшим, менш розумні розумнішим розумнішим, одне одному віддаючи належне, один одного поважаючи, “честь один одного велике творячи”! (Рим. 12:10). Яке воістину небесне видовище, коли, сідаючи за стіл численною і різнорідною сім’єю, всі єдиними устами і єдиним серцем кажуть: Отче наш! і сповідують єдиного Отця Небесного Всесвятим Царем, бажаючи здійснення на землі волі Його Єдиного, сповідуючи Його Єдиного годувальником усіх! Яке високе видовище, коли господар будинку свої блага, їжу і питво вихваляє не собі, а Богові, шануючи дари Його загальними для всіх; коли він порівнює себе з усіма іншими, ніби сам приймає частування, а не пригощає інших! Але яке вражаюче й утішне видовище було б, якби вся земля, всі народи єдиними устами і єдиним серцем виголошували на небо: Отче наш, що є на небесах! Хай святиться ім’я Твоє – в нас усіх! Нехай прийде Царство Твоє, як спочатку до гріхопадіння; нехай буде воля Твоя блага і досконала, як на небі – вічно, так і на землі, і нехай не царює свавілля! Хліб наш насущний дай нам сьогодні, і залиш нам борги наші, та ін. Що, якби такий спосіб думок і бажань мали всі! Але коли-небудь і буде це; бо настане час, коли всі, хто живе на землі, будуть “єдиною черідкою під єдиним Пастирем” (Ін. 10:16).

339. Ангельські уми осягнути і здивуватися не можуть, яку премудрість, благість і всемогутність явив Господь нам у втіленні Своєму від Пресвятої Діви Марії. Усяке єство ангельське здивувалося великому Твоєму втіленню в людяності ділу: неприступного бо, як Бога, бачить усім приступну людину (акаф. Пресв. Богор., конд. 9). Слава благості Твоїй! Слава щедротам Твоїм! Слава премудрості Твоїй! Слава силі Твоїй! Через втілення Своє Господь ясно навчив нас усіх таємниць віри, які невідомі були або маловідомі в Старому Завіті. Через втілення Його ми, грішники окаянні, удостоїлися Пречистого Тіла і Крові Його і найтіснішим чином з’єднуємося з Ним, у Ньому перебуваємо, і Він у нас. Через втілення Його Пресвята Діва Богородиця стала всеблагомощною нашою Заступницею і Покровом від гріхів, лиха і напастей, Царицею, що молиться за нас вдень і вночі, і Владичицею нашою, перед силою Якої жодні вороги видимі й невидимі стояти не можуть, і Самою Матір’ю нашою по благодаті, згідно зі словами Господа на хресті учню Своєму Іоанну: ” це Мати твоя”, – а Їй: “це син Твій”! (Ін. 19:26-27). Слава щедротам Твоїм, Господи!

340. Як ми принижуємо богоподібну, безсмертну душу свою, пристрастившись до тлінного і меркнучого, зникаючого блиску золота і срібла і відвертаючи погляд свій від гірського, вічного всерадісного світла, або – до солодощів тлінних, швидкоплинних, шкідливих і розслаблюючих душу і тіло, і відвертаючи погляд свій від солодкості вічної, духовної, від солодкого споглядання Божого, або – до суєтної, земної солодощі, яка.., шкідливих і таких, що розслаблюють душу й тіло, і відвертаючи погляд від солодощів вічних, духовних, від солодощів споглядання Божого, або – до марнославства, земної слави, відвертаючи очі від почестей гірського поклику, від почестей чад Божих, спадкоємців вічного Царства Божого. О, суєта земна! О, пристрасті життєві! Горе дивись, християнине.

341. Найвище благо в цьому і в майбутньому житті є Бог, що вічно живе, вседосконалий, всеблаженний. Той, хто здобув це Благо, хто має його в душі своїй, є найщасливішою людиною. Все інше земне, життєве, що визнається благом, є суєтою, порожнечею. Те, що біля мене або на мені, – не становить мене; навіть плоть моя, якою я обкладений і з якої я складаюся, як із частини мого земного буття, не становить власне мене.

342. Що це написано: “йому ж похвала не від людей, але від Бога”? (Рим. 2:29) Кому похвала? – Тому, хто внутрішньо, в серці, служить Богові, хто по совісті всі діла свої творить і не дбає про думку людську або про славу людську. А ми шукаємо похвали від людей і не шукаємо від Бога, Який є Бог слави. Ми шукаємо земних нагород, хрестів і орденів.

343. Для чого святий Хрест з’явився царю Костянтину на небі? – Для ознаки того, що Хрестом увійшов до слави Своєї Сам Господь наш, а також усі Апостоли і все мученицьке воїнство, – що Хрест є непереможна перемога, – що як Хрестом повалено диявола, так ним же (Хрестом) повалено буде і всіх ворогів Хреста Христового або християн, – що через гонителів християн діє диявол, якого треба вражати Хрестом, – що гонителів-християн називають членами Христовими, воїнами Христовими, які перебувають завжди під заступництвом Христа Бога і Хреста Його.

344. “Ось ти здоровий, тому не гріши” (Ін. 5:14). – Досвід свідчить, що гріхи і пристрасті руйнують здоров’я душі й тіла, а перемога над пристрастями приносить небесний спокій душі й здоров’я тілу. Здолай багатоголову гідру гріха – і будеш здоровий. Зберігай у собі спокій духу і не обурюйся, не дратуйся жодними гидкостями, образами, несправностями, неправдами, – і ось ти будеш насолоджуватися завжди здоров’ям душевним і тілесним. Хвилювання, обурення, вогонь пристрастей різних породжують у нас безліч хвороб душевних і тілесних.

345. Щоб керувати іншими, треба навчитися наперед керувати собою; щоб навчати інших, треба самому набути знання. Коли я не вмію володіти собою, коли немає в мені духу самовладання, духу лагідності, святині, любові та правди, тоді я – поганий управитель. Коли грають мною всілякі пристрасті, – краще мені не братися керувати іншими, щоб не заподіяти більшої шкоди і собі, і їм.

346 Господь – життя в смерті моїй, сила в немочі моїй, світло в темряві моїй, радість у скорботі моїй, дерзновення в малодушності моїй, спокій у сум’ятті моєму, благослухняність у молитві моїй, слава в безчесті моєму та позбавлення від безчестя мого. Дивно, могутньо, скоро заступає і спасає Він мене в бідах і тіснотах моїх, у захопленнях моїх. Коли я взиваю до Нього про спасіння своє, – невидимі вороги тікають від мене після пакостей своїх усередині мене, і я на дотик пізнаю над собою спасительну правицю Бога мого, Спасителя мого. Слава, подяка Пастирю і Відвідувачу душі моєї!

347. Коли станеш на молитву, обтяжений гріхами багатьма й одержимий відчаєм, почни молитися з надією, духом палаючим, згадай тоді, що Сам Дух Божий сприяє нам у немочах наших, “клопочучи за нас у зітханнях неглаголанних” (Рим. 8:26). Коли ти згадаєш з вірою про цю в нас дію Духа Божого, тоді сльози розчулення потечуть з очей твоїх і на серці будеш відчувати мир, насолоду, виправдання і радість “за Духом Святим” (Рим. 14:17), ти будеш дієсловом серця кричати: Авва Отче!

348. Всюдисуще Боже є просторове і уявне, тобто скрізь Бог – у просторовому відношенні і скрізь у уявному: куди не піду я тілесно або подумки, скрізь я зустріну Бога і скрізь мені назустріч Бог.

349. Молячись, потрібно так вірити в силу слів молитви, щоб не відокремлювати самих слів від самої справи, яку вони виражають; потрібно вірити, що за словом, як тінь за тілом, іде і діло, бо в Господа слово й діло нероздільні: “Бо той промовив, і бувають, і звелів той, і створені” (Пс. 148:5). І ти так само віруй, що ти сказав на молитві, про що попросив, те й буде. Ти славословив – і Бог прийняв славослів’я, подякував Господу – і Бог прийняв подяку твою в сморід пахощів духовних. Те лихо, що ми маловірні й відокремлюємо слова від діла, як тіло від душі, як форму від змісту, як тінь від тіла, – буваємо й на молитві, як у житті “тілесні, духу не маючи” (“Іуд. 1:19”), тому й безплідні наші молитви.

350. “Будуть очі Мої туди, і серце Моє в усі дні” (1Царів. 9:3), говориться про храм; ту, тобто більше на серцях тих, хто стоїть перед нами, і тих, хто молиться, бо Всевишній не в рукотворній храмині живе. Як втішно читати ці слова у премудрого Соломона! Очі Владики в храмі Божому звернені на кожного з нас, серце Владики звернене до кожного з нас! Чи можна вимагати більшої близькості? Саме серце Владики звернене до мене. Іноді стоїш із людиною віч-на-віч і розмовляєш із нею, а серце її не звернене до тебе, а зайняте чимось іншим; а тут серце Боже – все до тебе звернене, уся любов Його, уся милість, уся щедрість Його готові від Нього на тебе вилитися по вірі твоїй.

351. Коли ми закликаємо святих на молитві, то вимовити від серця їхнє ім’я – значить уже наблизити їх до самого свого серця. Проси тоді безсумнівно їхніх молитов і заступництва за себе – вони почують тебе і молитву твою представлять Владиці швидко, в одну мить ока, як Той, що всюдисущий і все знає. Коли на проскомидії молитовно призиваєш Господа Іісуса Христа або Пречисту Його Матір і святих, або поминаєш живих і померлих, тоді частка, яку витягаєш, представляє і немов би замінює собою Господа або Пречисту Його Матір, або будь-якого святого, або сукупно багатьох святих, живих або померлих, яких згадуєш, а мислений у імені представляє і замінює собою душу призиваємої або згадуваної істоти. Таким чином, у малому вигляді в устах наших і в серцях наших відображаються істоти верхнього і нижнього світу, і все це через віру, Духом Святим, Який є Єдиний – скрізь сущий, що всюди і все сповнює.

352. Молячись, я вірю твердо, що: – 1) Бог є Єдиний і все наповнюючий, отже, праворуч мене, – 2) що я образ Його, – 3) що Він безодня доброти і – 4) Джерело всякої доброти, і що Він Сам уповноважив мене молитися до Нього. Як каміння, що кидається вгору, або шматки дерева, або інше, неодмінно падає на землю або у воду, дивлячись на те, де кидають його, так слова молитви неодмінно доходять до Бога, якщо від серця їх вимовляють, а якщо не від серця, неправдиво, то падають у змія безодні, в океан брехні – диявола, що є істота брехні.

353. Молячись, потрібно все творіння уявляти як ніщо перед Богом, а Єдиного Бога – Всім, що все містить, скрізь існує, діє і все оживляє.

354. Господь, наповнюючи все творіння, – яке перед Ним як краплина роси ранкової, що сходить на землю, і як ” стражник у вітринах” (Прем. 11:23), утримуючи його, аж до найменшої билинки й порошинки, у Правиці Своїй і не обмежуючись ні великими, ні малими в ньому творіннями, – існує в безмежності, досконало наповнюючи немовби порожнечу, бо Він – єдине буття, чому й називає Себе “Цей” (Вих. 3:14), тобто Я – Той, Хто є Той, Котрий є Той.

355. Хоч би якою малою була речовина, але якщо тільки вона існує, – існує і Господь, що все виконує і все утримує: бо чи може бути, що матерія якось існує, а Господа, що все створив, – ні? Безглуздо. Без Нього не може існувати в бутті жодна порошинка, якщо залишити її саму собі, позбавити її Божої присутності і вседержительства. “Без Нього ніщо не було, що було” (Ін. 1:3).

356. Що з’єднання наше з Богом у майбутньому віці настане, і що воно буде для нас джерелом світла, миру, радості, блаженства – це ми частково пізнаємо досвідченим шляхом і в теперішньому житті. Після молитви, коли душа наша цілком буває звернена до Бога і з’єднується з Ним, ми почуваємося прекрасно, спокійно, легко, радісно, як діти, що упокоюються у грудях материнських, або, краще сказати, якось невимовно добре: “добре нам тут бути” (Лк. 9:33). Отже, подвизайся неослабно за майбутнє нескінченне блаженство, зачатки якого ти досвідчено знаєш і в теперішньому житті, але зверни увагу: це тільки зачатки земні, недосконалі, видимі тільки частково, “як би в дзеркалі й ворожіннях” (1Кор. 13:12); яким буде нам, коли ми самою справою прищиро з’єднаємося з Богом, коли образи й тіні минатимуть, і настане царство Істини й бачення? О! до смерті потрібно подвизатися за майбутнє блаженство, за майбутнє єднання наше з Богом.

357. Ви бачите, якими світлими є сонце і зірки: “праведники колись сяятимуть так само, як сонце” (Мф. 13:43), від внутрішнього, нематеріального світла Божого. – Коли Ангели з’являються на землі, вони майже завжди осяяні світлом. Прагніть до цього просвітлення, відкиньте справи темні. Ми можемо піднести свою природу до причастя божественної Природи; а Бог є Світло нестворене, що перевершує всяке створене світло.

358. Людино, коли я подивлюся на тебе, на твої земні почуття, на твою плоть, коли згадаю про день народження і про наступні дні дитинства і зростання твого досі, і потім перенесуся думкою до дня смерті твоєї, а потім до вічності, що тобі присуджена від укладення світу, – тоді я не знаю, чому дивуватися: нікчемності твоїй, або всемогутності й доброті Творця, який благоволив дарувати тобі життя, а твоє тілесне й смертне тіло зодягнути колись у безсмертя? Здивування моє зростає, коли я бачу, що тобі, плоті й крові, Господь Бог, Цар Вічний, дає куштувати власну Плоть і Кров, тому що Він, “у днях плоті Своєї… щиро долучився до плоті й крові нашої” (Євр. 5:7,2:14), щоб зробити тебе вічно живим.

359. Людина, яка померла, є істота жива: “Бог не є Бог мертвих, але живих, всі ж бо Бо Богові живі є” (Лк. 20:38). Душа її невидимо витає біля тіла і в місцях, де любила перебувати. Якщо вона померла в гріхах, то не може допомогти собі позбутися уз їхніх і міцно потребує молитов живих людей, особливо Церкви – найсвятішої Нареченої Христової. Тож молімося за померлих щиро. Це велике благодіяння їм, більше, ніж благодіяння живим.

360. Коли Господь дивиться милостиво на земнородних очима природи, очима ясної, благорозчиненої погоди, усім стає легко й весело; коли віє благорозчиненим повітрям – у всіх тілах і душах благорозчинення повітря; а коли дохне холодним, вологим, тяжким розчиненням повітря – всі відчують якийсь важкий тягар у душі та тілі; багато земнородних стогне від хвороб; багато хто зневіряється й сумує. Так могутній і непереборний вплив на людей природи. І чудово, що хто менше пов’язаний життєвими пристрастями і солодощами, хто найменше відданий обжерливості, хто поміркований у їжі та питті, до того природа прихильна і не мучить його, принаймні далеко не так, як рабів єства і плоті своєї. О, наскільки ясно, що в Господі життя наше, а не в чуттєвих речах; наскільки ясно, що в усьому Господь, “що діє в усьому в усьому” (1Кор. 12:6): у повітрі – Він дихання наше, у їжі – насичення наше, у питті – втамування спраги нашої, в одязі – вбрання наше, в оселі – покрив, теплота і спокій наш; уві сні – заспокоєння наше; у чистому, повчальному, цнотливому і повчальному слові – слово наше, у взаємній любові – любов наша. Господи, Владико, Творче і Благодійник наш! даруй нам завжди, кожну мить життя пам’ятати про Тебе, що ми Тобою “живемо, рухаємося й існуємо” ( Діян. 17:28), що від Тебе маємо життя, дихання і все. Але пам’ятаймо, що якщо в усьому перерахованому ми перекручуємо статути Божі, – Він стає тяжкою карою нашою: Він і в повітрі покарання наше; в їжі й питті – не насичення і втамування спраги, а або відраза від неї, або хвороба: так буває, коли кажуть, що їй їжа на користь не йде; в одязі та оселі знемога або катастрофа духу; уві сні – не заспокоєння, а залякування і занепокоєння; у слові – зв’язування; у збоченій любові – вогнепальна мука. – Джерела покарання зазвичай відкриваються в найгріховніших схильностях наших: ” ними ж бо хто грішить, цими й мучиться” (Прем. 11:17).

361. Істина і спасительність нашої святої віри ясно відкривається з того, що жодне таїнство, жодна молитва віри не залишаються в нас марними, але приносять до нас із неба і являють силу свою в душах і тілах наших, очищають гріхи наші, заспокоюють душі наші, за словом Спаса нашого: “приходьте до Мене всі, хто трудиться та обтяжений, а Я заспокою вас” ( Мф. 11:28), позбавляють нас від серцевих скорбот і тілесних хвороб. Ні, ми ніколи марно не молимося Господу нашому, або Пресвятій Богородиці, або Ангелам і святим, але отримуємо всі прохання, які є на порятунок; до нас постійно сходять із неба сили зцілень і різноманітної допомоги, Господь наш є Господь сил різних, які на нас з’являються, і Бог наш є Бог милувати й спасати. Так само і Приснодівна Матір Бога Слова, що втілився, наслідує людинолюбство Сина Свого і Бога, молячись за нас, не втомлюється і постійно являє на віруючих сили Свої. Відчуваючи безперервні, всеспасительні сили Богоматері, що над нами являються, ми кличемо до Неї: не промовчимо ніколи, Богородице, сили Твої говорити негідні; якщо б Ти не була перед нами молитовною, хто б нас позбавив від великих лих… або: яви яко присно силу Твою… і звертаємося до Неї у всякій скорботі, потребі й обставині. Те саме сказати треба і про Ангелів і святих: закликані нами, вони слухають нас і по благодаті Божій являють нам допомогу.

362. Плотська людина не розуміє духовного блаженства, що походить від молитви й чесноти, і не може розуміти хоча б скільки-небудь, що за блаженство буде в тому віці. Вона нічого не знає вище земного, плотського блаженства і майбутні блага вважає за мрію уяви. Але духовний з досвіду знає блаженство душі доброчесної і заздалегідь передчуває серцем майбутнє блаженство.

363. Що більше людина веде духовне життя, то більше вона одухотворюється: вона починає бачити в усьому Бога, в усьому прояв Його сили і могутності; завжди і скрізь бачить, як вона перебуває в Бозі і від Бога в усьому найдрібнішому залежить. Але чим більше плотський спосіб життя веде людина, тим більше вона стає вся плотяною: вона ні в чому не бачить Бога, у найчудовіших проявах Його божественної сили, – у всьому бачить плоть, матерію, і скрізь та в усякий час – “нема Бога перед очима її” (Пс. 35:2).

364. Господь називається і “є Пастир Добрий” (Ін. 10:11); якщо ти будеш вірити Його керівництву, то зрозумієш серцем своїм, що, як старанний пастир пасе отару в лісі, не даючи їй розбрідитися в ліс, а збираючи овець докупи, так Господь пасе душі наші, не даючи блукати їм у брехні й у гріхах, а збираючи їх на шлях чеснот і не даючи вовкові думці розкрасти й розплудити їх.

365. Оскільки диявол простий по суті своїй і в одну мить єдиним помислом може примазатися до нас увесь і увійти в наше серце, то відбивати його потрібно так само в одну мить, одним сильним словом серця, яке містить у собі всю силу істини, як повну протиотруту ворожої брехні. У цьому сенсі Спаситель сказав: “будьте мудрі як змій” (Мф. 10:16), тобто як духовний цей змій швидко, влучно, з пекельною мудрістю завжди на нас нападає, міркує, коли йому найлегше напасти й перекинути нас; визирає, які в нас слабкі сторони й звички, і здебільшого наносить удар свій напевно. Але водночас будьте, сказав Спаситель, цілі як голуби, тобто прості й незлобливі; тільки одну мудрість і запозичуйте від змія, але серце ваше нехай залишається простим, чистим і нерозрощеним; будьте лагідними й покірливими, як Я, не піддавайтесь гніву й дратівливості, бо “гнів чоловіка правди Божої не робить” (Як. 1:20), дотримуйтеся чистоти від усякої скверни плоті й духу.

366. Душа наша, як істота духовна, діяльна, не може залишатися байдикуватою: або вона робить добро, або зло, щось із двох: або в ній росте пшениця, або бадилля. Але оскільки всяке добро від Бога, а засіб отримувати всяке благо від Бога є молитва, то ті, хто молиться старанно, з глибини душі, щиро, отримують від Господа благодать для творення добра, і насамперед благодать віри, а ті, хто не молиться, природно залишаються без обдарувань духовних, добровільно позбавляючи себе їх через свою недбалість і охолодження духовного; і як у серцях тих, хто старанно молиться і трудиться Господу, росте пшениця добрих думок, прихильностей, намірів і справ, так у серцях тих, хто не молиться, ростуть пажитниці всякого зла й заглушають малу кількість добра, що в них залишилася від благодаті хрещення, миропомазання, потім покаяння та причаcтя. Тому вельми ретельно треба дивитися за нивою серця свого, щоб не росли в ньому пажитниці зла, лінощів, млості, розкоші, невір’я, користолюбства, скупості, заздрості, ненависті та ін., – щоденно полоти ниву серця свого, принаймні, на вечірній і ранковій молитві, освіжати її спасительними зітханнями та слізьми, як дощем раннім і пізнім. Крім того, всіма заходами потрібно впроваджувати в ниву серця свого насіння чеснот – віри, надії на Бога, любові до Бога й ближнього, удобрювати й запліднювати її молитвою, терпінням, добрими ділами і ні на годину не залишатися в цілковитому неробстві та бездіяльності, бо за часів неробства й недіяльності ворог старанно сіє свої пажитниці: “прийшов ворог сплячою людиною, і посіяв ворог кукіль посеред пшениці, і пішов геть” (Мф. 13:25). Треба пам’ятати притому, що без примусу, без зусиль не можна робити добрих справ. Царство Боже після вільного нашого гріхопадіння вже не інакше береться як силою, і тільки “ті, хто докладає зусиль, піднімають його” (Мф. 11:12). Чому вузький шлях і тісна брама ведуть до життя? Хто звужує шлях обраних? Хто робить тісною браму? Світ тіснить обраних, диявол тіснить, плоть тіснить: вони звужують шлях наш до Царства Небесного.

367. Господь і душу, і тіло моє привів із небуття в буття – так Він всемогутній! Як же мені не вірити в Його всемогутність! Що вважатиму для Нього неможливим я, який сам приведений із небуття в буття? Що у Бога на світі вище і дорогоцінніше за мене – людину? Чи не я насамперед – найбільше диво всемогутності? Я, Самим Богом прийнятий у єднання з Ним, я, применшений малим чим від Ангелів, я, який з’єднавшись із Ним вірою і чистотою життя, роблю сам чудеса всемогутності Божої, наприклад: воскрешаю мерців, як Ілля й апостоли? Якщо духи Ангелів і душі людські приведені Ним із небуття в буття, то якого тіла не створить Він, одухотвореного і не одухотвореного? Більше того, якщо Сам Бог став плоттю і душею людською, не переставши бути Богом, якщо це Він зробив неможливу для нас справу, то що ж після цього може бути для Нього неможливого? Що нескінченніше за це диво? Так Бог наш на ділі показав і показує Свою всемогутність.

368. Якщо безтілесні Ангели можуть приймати на себе тіло не примарне, а істинне, отримавши на те здатність від Бога, то Сам Господь з якою зручністю може творити Собі тіло? – Можна сказати навіть, що всякій живій істоті властива творчість, за даром Бога – Духа Всетворця. Чи сам Господь Бог, який дав такі закони природі, з миттєвою легкістю, єдиним помахом не перетворить яку завгодно речовину на тіло? Чи не всі тіла з неосвіченої і неживої речовини складаються? Який маловір після цього буде сумніватися в перетворенні, наприклад, хліба і вина в Тіло і Кров Христову під час Божественної літургії? Це звичайна справа Бога чудес після того, як Він Сам створив Собі плоть від Духа Святого і Діви Марії.

369. Що твердіше, незмінніше і могутніше за Слово? Словом світ створений і стоїть: “носячи всяке словом сили Своєї” (Євр. 1:3); і проте ми, грішні, обходимося зі словом так легковажно, недбало. Що у нас користується меншою повагою як слово? Що у нас мінливіше як слово? Що ми кидаємо подібно бруду щохвилини як не слово? – О, окаянні ми люди! З якою коштовністю так ми обходимося неуважно! Не згадуємо ми, що словом, яке походить від віруючого і люблячого серця, ми можемо творити чудеса життя для душі своєї і для душ інших, наприклад, на молитві, під час Богослужіння, у проповідях, під час звершення таїнств! Християнине! дорожи кожним словом, будь уважним до кожного слова; будь твердим у слові; будь довірливим до слова Божого і слова святих людей, як до слова життя. Пам’ятай, що слово – початок життя.

370. Слово тому треба ще поважати міцно, що і в єдиному слові буває всюдисущий і все наповнюючий, єдиний і нероздільний Господь. Тому й сказано: “Не вживай ім’я Господа, Бога Твого, даремно” (Вих. 20:7), що в одному імені Сам Господь, проста Істота, Одиниця, якій вічно поклоняються.

371. Коли Господь вразить тебе сильним лихом, або хворобою, або бідою, тоді будь благонадійний, що Він вірно пошле тобі і відраду і відповідно до твоїх страждань подасть тобі потім благодать миру, сили і радості. Бо “щедрий і милостивий Господь, довготерпеливий і великомилостивий. Не до кінця прогнівається… не за беззаконням нашим створив нам, не за гріхом нашим віддав нам” (Пс. 102:8-10).

372. Дивлячись на хрест Спасителя, споглядай розп’яту на ньому нашого заради спасіння Любов і думай, для якого блаженства Він врятував нас, від яких мук Він викупив нас! З щелеп якого звіра Він вирвав нас і до якого Отця Він приводить нас! О, любов! О, викуп! О, жахи мук нескінченних! О, блаженство неописане і кінця не має!

373. Кажучи: Отче наш, ми повинні вірити й пам’ятати, що Отець Небесний ніколи не забуває й не забуде нас, бо який навіть земний добрий батько забуває й не дбає про своїх дітей? “Я не забуду тебе, говорить Господь” (Іс. 49:15). “Знає Отець ваш Небесний, що ви вимагаєте цих усіх” (Мф. 6:32). Засвоюй ці слова серцю своєму. Пам’ятай, що Отець Небесний постійно оточує тебе любов’ю і піклуванням і не дарма називається твоїм Отцем. Отець – це не ім’я без значення і сили, а ім’я в повному значенні і силі.

374. Коли звершуєш молитву, правило, особливо по книзі, не поспішай від слова до слова, не відчувши його істини, не поклавши його на серце, але зроби й постійно роби собі працю відчувати серцем істину того, що говориш; серце твоє буде опиратися цьому – іноді лінощами і скам’янілим нечутливістю до того, що читаєш, іноді сумнівом і невір’ям, якимось внутрішнім вогнем і тіснотою, іноді неуважністю та ухиленням до якихось земних предметів і турбот, іноді пригадуванням образи від ближнього і почуттям помсти й ненависті до нього, іноді поданням задоволень світу або поданням задоволення від читання романів і взагалі світських книжок, – не будь самозакоханий, перемагай серце своє, дай його Богові в жертву сприятливу: “дай мені, сину, твоє серце” (Притч. 23:26), – і твоя молитва зріднить, з’єднає тебе з Богом і з усім небом, і ти сповнишся Духом і плодами Його: правдою, миром і радістю, любов’ю, лагідністю, довготерпінням, сердечним розчуленням. – Тобі хочеться скоро закінчити молитовне правило, щоб дати спокій стомленому тілу? Сердечно помолися, і заснеш найспокійнішим, найтихішим і найздоровішим сном. Не поквапся ж помолитися абияк: виграєш на півгодини молитви цілих три години найздоровішого сну. На службу чи на роботу поспішаєш? Вставай раніше, не прокидайся – і помолися старанно – здобудеш спокій, енергію й успіх у справах на цілий день. Рветься серце до справ життєвої суєти? Зламай його; нехай буде скарбом його не суєта земна, а Бог: навчи серце своє найбільше приліплятися через молитву до Бога, а не до суєти світу, нехай не посоромишся в дні хвороби твоєї та в годину смерті твоєї, як багатий на суєту світу та жебрак вірою, надією і любов’ю. Якщо не будеш так молитися, як я сказав, то не буде в тебе процвітання життя і віри та розуму духовного.

375. Господь Іісус Христос “не мав де главу прихилити” під час земного життя Свого (Мф. 8:20), але “мав у собі пожиток Свій… і живіт усіх” (Ін. 3:36,5:26,11:25,14:6), люди ж багаті будують собі палаци чудові, живуть у них, але, на жаль, при такій блискучій обстановці не мають у серці своєму істинного життя, не можуть насолоджуватися і метушнею своєю: їм нудно й задушливо у чудових палацах своїх, тож чимало багатіїв та поважних сановників проміняли б свої палаци на хатинку бідняка, аби лише дістати сердечний його спокій.

376. Досконале догоджання Богу полягає в тому, щоб для Нього мати досконалу неупередженість і до тіла свого; наприклад, коли під час молитви ми, незважаючи на лінощі й сильну прихильність до сну, нудимо себе і не піддаємося йому, то ми маємо неупередженість до тіла. Досконалу безпристрасність мали мученики і подвижники.

377. Наприкінці домашніх ранкових і вечірніх молитов призивай святих: патріархів, пророків, апостолів, святителів, мучеників, сповідників, преподобних, стриманих або подвижників, безсрібників, – щоб, бачачи в них здійснення всіляких чеснот, і самому зробитися наслідувачем у всіляких чеснотах. У патріархів учися дитячої віри й послуху Господу; у пророків і апостолів – ревнощів про славу Божу та про спасіння душ людських; у святителів – ревнощів проповідувати слово Боже й узагалі писаннями сприяти можливому прославлянню імені Божого, утвердженню віри, надії та любові в християнах; у мучеників і сповідників – твердості за віру і благочестя перед людьми невіруючими і нечестивими; у подвижників – розпинанню плоті з пристрастями і похітьми, молитві і богомисленню; у безсрібників – нестяжательності та безоплатній допомозі нужденним.

378. При спокої, просторі, насолоді плоті вона оживає з усіма своїми пристрастями і нахилами; а при тісноті, озлобленні, томлінні вмертвляється з усіма своїми пристрастями; – ось чому премудрість і благість Отця Небесного піддає душу і тіло наше тяжким скорботам і хворобам, ось чому нам слід не тільки благодушно терпіти скорботи і хвороби, а й радіти в них більше, ніж у стані душевного спокою, простору і тілесного здоров’я, бо, безсумнівно, поганий душевний стан тієї людини, яка не зазнавала душевних скорбот або тілесних хвороб, особливо за великої кількості благ земних: серце її непримітним чином плодить із себе всі види гріхів і пристрастей і піддає її духовній смерті.

379. Не залишайте дітей поза увагою щодо викорінення з серця їхнього плевел гріхів, кепських, лукавих і хульних думок, гріховних звичок, нахилів і пристрастей; ворог і плоть грішна не щадять і дітей, насіння всіх гріхів є і в дітях: покажіть дітям усі небезпеки гріхів на шляху життя, не приховуйте від них гріхів, щоб вони, через незнання і нерозумлення, не утвердилися в гріховних навичках і пристрастях, які ростуть і приносять відповідні плоди, як тільки діти приходять у вік.

380. У людини плотської все її життя, всі її заняття мають плотське спрямування і плотську мету: молитва – плотська, вчення і навчання інших – плотське; писання або твір – плотське; у житті на кожному кроці, у кожному майже слові проглядає плотське життя. Особливо сильний прояв має плотське життя в утробі людини: тут місце плотської людини. У міру того, як людина благодаттю Божою відкладає життя тілесне, вона починає зневажати черево своє, змінює їжу свою, перестає жити для ненаситної утроби; в її серці запанувала мало-помалу віра, надія і любов. Замість їжі та пиття, одягу, багатства – Бог, душа, вічне життя, вічна мука займають її думки й уяву; замість любові до грошей, їжі, пиття, одягу, розкоші в житлі та його обстановці – любов до Бога, до людей, до небесного співжиття з Ангелами та святими; замість їжі та пиття – також прагнення та старанне читання й слухання слова Божого й божественної служби. Раніше вороги йому були ті, які перешкоджали його зовнішньому добробуту, тепер він байдуже перенесе позбавлення; колись він спав багато і уві сні знаходив задоволення, тепер він спить мало і позбавляє себе навмисно солодкого сну; колись він усіляко втихомирював плоть, тепер озлоблює її, нехай не сильно воює на дух.

381. Коли бачиш, що будь-хто через насильство диявольське зайнятий сердечно одним якимось пустим, земним предметом (idee fixe), сильно сумує за ним, постійно говорить про нього і збуджує тим у тобі досаду, – не дратуйся цим, але твердо знаючи, що це хвороба духа від ворога, будь із хворим лагідним і тихим, відразу зі спокійною, незворушною вірою звернися до Бога в молитві й читай тропар Нерукотворного Образу: пречистому образу Твоєму вклоняємося, Благий, просячи прощення гріхів наших, Христе Боже: волею бо благоволив ти плотістю зійти на хрест, нехай визволиш, що створив ти, від роботи ворожої Тому благодарственно кличемо Тобі: Ти радістю сповнив усе, Спасе наш, прийшовши спасти світ.

382. Стеж і за собою: ворог спокушає і твоє терпіння; торжество для нього подвійне, якщо дратуватиме і тебе: розумій його підступи і посміюйся з них. – Коли ґвалтують особу, особливо близьку серцю, тоді боляче серцю бачити й чути від неї божевільні слова, що виражають пристрасть серця до чогось земного. – Але не будь малодушним, не сумуй, не рвися, не виходь із себе: “бережи себе, щоб і ти не був спокушений” (Гал. 6:1). Взивай до Спаса: Спасе, спаси нас! Не зраджуй Йому ні в якій скорботі душевній, ні в якому насильстві диявола і пристрастей. Пам’ятай, що говорить Сам Спас: “Поклич Мене в день скорботи твоєї, і я змию тебе, і прославиш Мене” (Пс. 49:15). – Нескінченна сила Господа завжди готова з’явитися до нас на допомогу; Господу сил і Господу доброти приємно виявляти в нас спасительну силу Свою і позбавляти нас від ворогів видимих і невидимих. – Тим жалюгідніша, тим гідніша співчуття людина, чим порожніша причина її душевної скорботи, бо тоді ясно бачиш, що причина ця – диявол.

383. Ніколи так не важко сказати від серця: нехай буде, Отче, воля Твоя, як у великій скорботі або в тяжкій хворобі, особливо в разі неправди від людей, в разі мани або підступів ворога. Важко від серця сказати: нехай буде воля Твоя – і тоді, коли ми самі стали винуватцями якогось нещастя, бо, думаємо ми, це не Божа, а наша воля поставила нас у таке становище, хоча ніщо не буває без волі Божої. Взагалі важко повірити сердечно, що воля Божа є страждання наше, коли серце знає і з віри, і з досвіду, що Бог є блаженство наше, а тому важко і говорити в нещасті: нехай буде воля Твоя. Ми думаємо, невже це воля Божа? Чому ж Бог нас мучить? Чому інші спокійні та щасливі? Що ми зробили? Чи буде кінець нашої муки? і т.д. – Але коли розтленій природі нашій важко буває визнати над собою волю Божу, без якої ніщо не буває, і скоритися їй зі смиренністю, тоді нехай вона і скориться їй, тоді нехай і принесе Господеві свою дорогоцінну жертву – відданість Йому серцеву не лише у спокої та щастя, а й у скорботах і нещасті; своє суєтне, хибне мудрування нехай підкорить премудрості Божій досконалій, бо “як віддалене небо від землі, так віддалені думки наші від думки Божої” (Іс. 55:8-9). – Нехай принесе кожна людина свого Ісаака, свого єдинородного, свого коханого, свого обітованного (якому обіцяно спокій і блаженство, а не скорботу) в жертву Богові й нехай покаже Йому свою віру та свій послух, нехай буде достойною дарів Божих, якими вона користувалася або буде користуватися.

384. Щоб точно зрозуміти слова молитви Господньої: не введи нас у спокусу, треба пам’ятати, що ця молитва дана Апостолам, які просили навчити їх молитися, дана ще до зішестя на них Святого Духа, коли сатана просив їх у Господа, “щоб сіяти їх, як пшеницю” (Лк. 22:31). Тоді Апостоли були ще слабкі й зручно могли впасти під спокусою (як Петро), тому й вкладає їм Спаситель у вуста слова: не введи нас у спокусу. – А без спокус нашої віри, надії та любові жити не можна: випробування потаємностей сердечних необхідні для самої людини, щоб вона сама могла бачити, якою вона є, і виправитися. Так, спокуси потрібні, “нехай відкриються від багатьох сердець думки” (Лк. 2:35) їхні, нехай відкриється твердість або слабкість наша у вірі, знання або невігластво, порочність або чистота нашого серця, надія його на Бога або на земне, любов до себе й до тлінного або – понад усе до Бога.

385. Коли я згадаю про Сина Божого, що сприйняв у єдність Божества Свого людську природу, і про те, як живуть ті, хто живе під назвою “християни”, то мене охоплюють страх і жалість: страх тому, що чекаю великого гніву Божого на неуважних, невдячних і злопам’ятних; жалість – тому що бачу велику кількість християн, які добровільно позбавляють себе неописаного блаженства майбутнього життя і кидаються у вогонь вічний – на вічні муки.

386. Майже всякою честю всякої людини, особливо християнина, з тієї причини, що Бог благоволив прийняти людське єство в найтісніше єднання Свого Божества, так що став Боголюдиною. – Дивись на людину, та й думай: Сам Господь людини в усьому подібний був до цієї людини, окрім гріха, – і якщо знаєш або бачиш, що вона не знає цієї істини втілення Сина Божого і живе негідним життям, навчи її та наставляй. Ще люби всяку людину, як саму себе, бо вона є іншою тобою, чому й називається другом у заповіді Господній: “Не слухай на друга твого свідчення неправдивого” (Вих. 20:16).

387. Плотська людина свободу християнську вважає неволею, наприклад: ходіння до Богослужіння, пости, говіння, сповідування, причастя, всі таїнства, а не знає того, що все це є вимогою її природи, необхідністю для її духу.

388. Горда людина в той час, як інші розповідають про чесноти якоїсь людини, лукаво боїться, як би ця людина не була вищою за неї за чеснотами і не затьмарила її, тому що горда людина ставить себе вищою за всіх і не уявляла, що знайде такі самі чесноти або кращі в інших людях. Біда для нього спільництво інших.

389. Коли читаєш молитви за всіх людей, а серцем не молишся за всіх людей, тоді на душі буває тяжко, бо тоді не благоволить Господь до молитви, а як тільки серцем станеш молитися за всіх, буде негайно легко, бо Господь милостиво дослухає таку молитву.

390. Диявол часто хапає нас за серце наше зубами своїми. Якими зубами? Невір’ям, сумнівом, тіснотою і всіма пристрастями. Іноді ворог мучить нас підозрілістю щодо вірності слуг наших, щодо нашої власності (і переважно речей, які ми їмо), і це робиться особливо тоді, коли серця наші винятково мають бути зайняті богомисленням і спогляданням речей небесних. Щоб позбутися тобі диявольських турбот і печалі, пригадай слова Св. Писання: “Господь поруч, і не турбуйтеся ні про що” (Флп. 4:5-6). Не турбуйтеся марно. Господь береже твоє майно; тебе немає вдома, але Він за тебе там, скрізь є і все сповнює: Він говорить у совістях твоїх слуг або домашніх. Він судить їхні думки сердечні у всякий час і на всяку годину. Він говорить їм внутрішньо: не кради, і Він бентежить їхнє серце страхом і острахом, коли вони матимуть грішний намір викрасти щось, явить чудо сили Своєї над ними і не допустить їх до викрадення. А втім, ти маєш навчитися вважати все земне за сміття і нехтувати ним.

391. Слово є Творець і Бог наш, усяке слово Його є істина і діло. Таким же має бути і наше слово (бо ми в образ Божий створені), так само як і слово всіх словесних істот, тобто має бути істиною і ділом (слово благовістя Архангела Захарії, Діві Марії); в Ангелів і святих людей це так і є; але в диявола, який відпав від Бога, залишилася одна тінь думки і слова без істини, без сутності діла, неправда, примара; і як істинне слово, будучи образом Бога Слова і від Нього походячи, є життям, так неправдиве слово диявола, будучи образом його, є смертю; неправда неодмінно є смертю, тому що, природно, заподіює душі смерть те, що саме відпало від життя в смерть.

392. Не можна їсти постійно, палити, не можна перетворити життя людське на постійне вживання їжі, пиття, паління (хоча є й такі, що постійно майже їдять, п’ють, палять), і ось дух лукавий перетворив життя на паління, і уста, які мали б дякувати й славити Господа, зробив піччю, яка димить. – Що легше і менше вживаєш і їжі, і пиття, то тоншим і легшим робиться дух.

393. Маловірний, не сумнівайся в Моїй всемогутності: всяку душу й усяку плоть Я створив, і Я є Бог духів і всякої плоті. – “Дух бо від Мене вийде, і всякий подих Я створив. Я створив землю і людину на ній, Я рукою Моєю утвердив небо, Я заповів усім зіркам” (Іс. 57:16,45:12).

394. “Не вбий”. Вбивають між іншим і лікарі від незнання своєї хвороби хворого, прописуючи йому шкідливі ліки. Вбивають і ті, які не хочуть лікуватися або лікувати хворого, якому необхідна допомога лікаря. Вбивають ті, які дратують хворого, для якого дратування є згубним, наприклад, хворого на сухоти, і тим прискорюють його смерть. Вбивають ті, які не подають незабаром, через скупість або з іншої недоброї причини, лікарської допомоги хворому і хліба голодному.

395. Зустрічаються у людей потворні серця! При здійсненні таїнств вони дихають невір’ям і байдужістю, моральним безсиллям, недугують сміхом або збентеженням і бісівським страхом! Під час хвороб ближніх також вражаються байдужістю і навіть зловтіхою диявольською, визнаючи брата нібито зайвою на світі річчю і внутрішньо розмірковуючи: ось тепер-то мені буде просторіше, якщо помре він, – не думаючи, що і кожна людина сама, можливо, завтра помре, і не співчуваючи серцем стражденному, як своєму члену.

396. Людина дратівлива й нерозважлива, прилаштовуючи до якого-небудь вживання відому річ і не в силах будучи тямущістю свого розуму посприяти справі, бачачи, що річ не слугує для неї так, як вона хотіла б, – часто гнівається, виходить із себе, кидає, іноді ламає цю річ, начебто б вона була одухотворена, розумна і з наміром опиралася її бажанням. Трапляється, що одне в нього падає, то чіпляється, то рветься, ця річ не рухається так, як би йому хотілося, ця не припадає до відомого місця, – усе начебто озброюється проти нього, і він готовий ледь не плакати від досади. Але візьмися ж за все це майстер цієї справи, і все піде своїм порядком. Чому? Тому, що з розумом, з міркуванням і кмітливістю, з душею взялася людина за справу. До чого приводить мене це спостереження над звичайним життєвим поводженням нашим із речами? До яких думок? Я бачу, що скрізь над речовиною царює розум, або розумний дух людський, і без розуму ніщо само собою зробитися не може, скажімо, хоч правильний рух; так само жодна річ сама собою пристосовуватися до відомої мети не може, як і досягати відомої мети, тому що мета досягається за допомогою відомих, певних законів, а закони походять від розуму. Переходжу до всесвіту. Звідки цей порядок дивовижний у бездушній речовині і в нерозумних тваринах? Звідки ця краса, це дивовижне перетворення речовини потворної і неживої на прекрасну і життєву? Звідки це пристосування до тисяч різноманітних цілей і таке мудре, при простих засобах, досягнення цілей речами, які самі не можуть ні мати відомої мети, ні досягати її? Хто цей невидимий Повелитель речовини? Хто цей Розум, що виявляє Свою дивовижну премудрість у речовині й у різних живих створіннях? Хто цей природний Художник і Ваятель, який в очах наших невидимо творить Своє мистецтво? Єдиний – Творче всіх, Господи! Тебе я споглядаю очима серця мого на кожній лінії простору, – Ти невидимо все досі робиш із Сином Своїм і Духом Своїм Святим. Тебе цілую на кожному місці серцем моїм і Тобі поклоняюся і Тебе славословлю і оспівую!

397. Ті, які подають голодним хліб або гроші з жалістю, з лукавим оком і ненаситним серцем, – однаково що кладуть отруту у свій хліб або у свою милостиню, хоча ця отрута – духовна, невидима. Потрібно подавати з любов’ю, з повагою до обличчя ближнього, доброзичливо, з радістю, бо любові властиво радіти під час надання допомоги коханому.

398. Збережи тебе Бог від того, щоб пожаліти речового твого надбання в жертву Господу, або Пречистій Його Матері, або іншим святим Божим і в такий спосіб віддати перевагу речовині перед духом; дивись, щоб надбання твоє не було тобі на погибель. Ти маєш твердо вірити, що замість тлінних благ Господь або святі Його відплатять тобі нетлінними, замість тимчасових – вічними, і вважати блага духовні, наприклад: світло духовне, прощення гріхів, дар віри живої, надії міцної та любові нелицемірної, миру й радості в Дусі Святому – безмежно вищими за речовинні дари. З радістю марнуй статки свої в жертву Господу і святим Його; якщо через чиїсь руки пересилаєш їх, вір, що вони дійдуть за приналежністю, і якщо люди сховають жертву Господню, стягнувши стягне з них Господь Бог твій, і жодна копійка твоя не пропаде марно, а принесе тобі відповідний вірі й настрою серця твого дар від Господа, Який є Богом обдарувань, особливо для тих, котрі приносять Йому в дар сердечні дари свої.

399. Святі Божі люди у внутрішньому своєму діянні уявляються такими, що прислухаються до внутрішнього їхнього Відвідувача і Діяча – Господа, благоговійно бояться Його від внутрішньої насолоди та насолоди, посміхаються та насолоджуються пренебесним спокоєм. “Поверніться нині до Пастиря і Відвідувача душ ваших” (1Пет. 2:25).

400. На те й створив Господь речовину, щоб вона змінювалася й перетворювалася на незліченні види за думкою Творця; таким є призначення речовини, щоб багатоманітно явити в ній для створінь і в створіннях премудрість, всемогутність і благість Свою – щоб благодійствувати через неї створінням одухотвореним, і особливо розумним, і наділеним плоттю.

401. Мізерна милостиня тієї людини, яка подає її не доброзичливо, тому що милостиня речова не її, а Божий дар, а їй же належить тільки прихильність сердечна. Тому багато милостині виявляться майже марнотратними через те, що їх подавали недоброзичливо, з жалем, з неповагою до обличчя ближнього. Як і гостинники багато хто виявиться марнотратним внаслідок лицемірного, марнославного поводження зі своїми гостями. Із сердечним розташуванням нехай приносимо жертви свої на вівтар любові до ближнього: “Бо Бог любить доброзичливого жертводавця” (2Кор. 9:7).

402. Ворог діє убивчо на серця людські, між іншим, через природу зовнішню, як на Іова: вітрами, водою і вогнем; через підступи ворожих згорають іноді будинки; судна і будинки потоплює вода; вітри обвалюють будівлі; або ворог у сиру погоду, під прикриттям вологості й газів, підступно діятиме в наших нутрощах, обтяжуючи, утруднюючи та вражаючи їх нечутливим холодом до всього істинного і святого. О, як різноманітні підступи князя влади повітряної, і як важко іноді розпізнавати їх!

403. Розтлінна людина хоче постійно їсти, пити, постійно втішати свій зір, свій слух, свій нюх, свій дотик; тілесні люди задовольняють себе вишуканими наїдками і питтям, видовищами, музикою, куріннями, чудовими будівлями, зовнішнім блиском. Але прикрашання предметів священних, оскільки воно підносить до Бога, не тільки не гріховне, а святе і повчальне, так само як спів священний, пахощі кадила, пишність і блиск прикрас храму і всього начиння його. Усе це – оскільки призначене служити славі Божій і збудженню благочестивого почуття – не гріховне і святе. Але там, у світі, все служить тілесній, розтлінній людині і віддаляє від Бога. Розтлінне серце шукає нечистих плотських відчуттів – і йому задовольняють; розтлінний розум шукає відповідного до свого розтлінного знання – і йому задовольняють; розтлінна уява і пам’ять шукають відповідних собі образів – і їм задовольняють. Це все – стара людина, справи старої людини. Але ми християни, “нова істота” (2Кор. 5:17), або “люди оновлення” (1Пет. 2:9), нові люди, одягнені “за Богом у правду і подобу істини” (Еф. 4:24); ми маємо скинути з себе стару людину з діяннями її, згаданими вище, і діяти проти її бажань та бажань.

404. Коли читаєш вголос народу тривале молитовне правило, тоді ворог збиває твоє серце і гасить слово на устах думкою, що народ не розуміє багатьох слів і що марно витрачати час на читання таких молитов. Очевидно, – дурниці. А що ж Дух Святий, Наставник на всяку істину? Хіба Він залишається пустим і не діє просвітницько на серця людські? Чи не траплялося тобі самому відчувати це осяяння серця від Святого Духа? Ти колись не розумів деяких слів і виразів, а потім раптом Дух Святий відкрив тобі розум, щоб зрозуміти незрозумілі колись слова та вирази – і таке світло раптом просвічує твоє серце; те саме буває, повір, і з іншими. Читай із твердістю серця, без недовірливості. Цей насіння – Бог виростить.

405. Різноманітні тісноти шляху вузького: хочеш молитися – тіснить ворог духовно і фізично; хочеш писати проповідь за обов’язком – тіснить лінощами, – скрізь тісноти. Дим пекельний посилюється затьмарити й стиснути душу навіть тоді, коли перед тобою стоїть Свята і Страшна Жертва, коли причащаєшся Її, і – під час звершення всіх таїнств. Чим важливіше священнодійство, тим сильніше і лютіше нападає ворог.

406. Бог є Благість, немов миро невичерпне; світ духовний є розлиттям цієї Благісті, немов океан світу запашного, речовий – теж. Як не сподіватися отримати все благе від такої благості? Як миро розлився Господь у благості по всьому створінню, і Сам не виснажився анітрохи.

407. Перед настанням великих свят треба бути особливо уважним до себе. Ворог заздалегідь намагається охолодити серце до предмета події, що святкується, щоб християнин не міг сердечно вшановувати її сердечним роздумом про сутність її. Тут він діє на нас або через атмосферу, або через прийняту всередину їжу і питво, або через свої розпечені стріли, що з надлишком кидаються в серце і сильно обпалюють усю людину; при цьому відчуваються лукаві, кепські та ганебні помисли й сердечна відраза до предмета торжества. Треба долати ворога спонуканням себе на богодумство і молитву.

408. Коли під час молитви ворог буде виробляти в тобі сильний позив до їжі, знехтуй цим речовим, нервовим подразненням, зміцни сильніше серце своє в молитві, запали його вірою й любов’ю і скажи спокусникові слова Спасителя: “Не в хлібі єдиному жива буде людина, а в усякому слові, яке виходить з Божих уст” (Мф. 4:4). Молитва – моя найкраща їжа, що зміцнює і просвіщає і душу, і тіло.
409. Ворог діє іноді через злих людей: через гордеців – приниженням і презирством; через бузувірів – невір’ям, вільнодумством і блюзнірством над святинею віри; через звіркуватих володарів – тираном і мукою; через ненажерливих – зваблюваністю до ласощів, об’їданням і п’янством (тут, утім, має наміри плоть наша); через розпусних – схилянням до розпусти або втратою цнотливості; через викрадачів – викраденням нашої власності; засмучує нас через ненависників і заздрісників; через жорстокосердих позбавляє нас їжі, одягу, житла; через усіх і все земне – за попущенням Божим – він, “як князь світу цього” (Ін. 16:11), князь влади повітряної, як “миродержитель темряви цього віку” (Еф. 6:12), діє на рід людський до його озлоблення і залучення на свій бік, вживаючи для цього різні зваби і тісноту. Якби Премудрий, Всеблагий і Всемогутній Отець Небесний не пильнував невсипуще над нами й не обертав до добрих наслідків незліченні підступи над нами спокусника, якби ми не слухали себе, то давно безтілесний лиходій підкорив би собі весь світ, і на землі не залишилося б “насіння святого, що складає стояння його” (Іс. 6:13).

410. Людина, приступаючи до молитви, повинна упокорити горде серце своє, відкинути від нього суєту земну і ввести в нього віру живу і безсумнівну.

411. Якщо плотській людині легко, то духовній важко; якщо зовнішня людина цвіте, то внутрішня тліє. Ось як протилежні в нас стара людина, гріховна, плотська, і людина нова благодаттю Христовою; тому-то Апостол і сказав: “хоч і зовнішня наша людина тліє, але внутрішня оновлюється в усі дні” (2Кор. 4:16). І це ми часто самі відчуваємо. Тому істинний християнин повинен бажати страждань зовнішніх, плотських, мирських; вони зміцнюють дух його. Про ремствування він і думати не повинен. Як нарікати на те, що приносить користь його безсмертній душі, хоча й засобами дуже противними для його плотської людини! – Хвороби, пожежі, викрадення, бідність, нещастя, війни, голод – часто благодіяння душі.

412. Оскільки Бог є життя, а хвороби і недуги є ухиленнями від життя, то один дотик до нас першопочаткового, першого Життя зцілює їх; тому Спаситель, Який є Життям усіх, зціляв і зцілює людей одним дотиком. Це ж повинно сказати і про виправлення будь-яких заразливих предметів: один дотик, слово Всетворця і Всевишнього, – і вони незаразливі (повітря, вода, рослини, тварини).

413. Буває разом зі скорботою і тіснотою нова спокуса: скам’яніння, задерев’яніння, нечутливість серця до всього істинного, доброго і святого; весь буваєш як камінь, як колода, без віри, без здатності молитися, без надії на Боже милосердя, без любові. Як важко бути каменем або деревом, без віри і любові, будучи створений вірити, відчувати, сподіватися, любити! І це треба терпіти і в терпінні молитися, щоб Господь відвалив камінь нечуття від дверей гробу серця нашого, щоб забрали від нас серце кам’яне і дали нам серце плотяне. Але що ж означає це скам’яніння або одерев’яніння людини? Це показує присутність у нашому серці – диявола, який, насильно зайнявши собою, за нашої невігластва, серце наше, відштовхує від нього будь-яку добру думку, не дозволяючи їй лягати на серце, відрікає будь-яку віру, будь-яке добре почуття і робить людину тяжкою для самої себе. Це справді буває з людьми. Та відають же вони, що це означає.

414. Різноманітна земна служба наша цареві й вітчизні є образом головного, що має продовжитися вічно, служіння нашого Царю Небесному. Йому-то насамперед ми зобов’язані вірно служити, як справжні раби Його за творінням, викупленням і промислом. Чи думають про це слуги земної вітчизни? А треба думати. Земна служба є випробувальна, підготовча служба до служіння на небесах. “Мало був ти вірний: над багатьма тебе поставлю” (Мф. 25:21).

415. Не будьте нещадними суддями людей, які служать Богові і впадають у житті в протиріччя самим собі, тобто своєму благочестю; їх ставить у протиріччя самим собі диявол, злий опірник їхній; він сильно хапається зубами своїми за їхні серця, нудить їх робити протилежне.

416. Не тоді тільки роби справу, коли хочеться, але особливо тоді, коли не хочеться. Це розумій як про всяку звичайну життєву справу, так особливо про справу спасіння душі своєї, про молитву, про читання слова Божого і книг духовно корисних, про ходіння на служби Божі, про добрі справи, хоч би які вони були, про проповідництво Слова Божого. Не підкоряйся ледачій, лукавій і багатогрішній плоті: вона готова вічно спочивати і через тимчасовий спокій і насолоду вести нас до вічної погибелі. “У поті чола твого, – сказано, – знеси хліб твій” (Бут. 3:19). Даний тобі талант працьовито роби, окаянна душа (у Великий Вівторок на утрен. конд. гл. 2-й.), – співає Церква. “Царство Небесне силою береться, і ті, хто докладає зусиль, здобувають його” (Мф. 11:12), говорить Господь і Спаситель наш.

417. Коли серце твоє збуриться духом від пристрасті будь-якої, і ти втратиш спокій, наповнишся збентеженням, і з язика твого будуть злітати слова невдоволення та ворожнечі до ближніх, не зволікай залишатися в цьому згубному для тебе стані, а негайно стань навколішки та сповідуй перед Духом Святим провину твою, сказавши від щирого серця: образив я Тебе, Душе Святий, духом пристрасті моєї, духом злості й непокори Тобі; і потім від щирого серця, з почуттям всюдиприсутності Духа Божого, прочитай молитву до Духа Святого: “Царю Небесний, Утішителю, Душе істини, що скрізь і все сповнюєш, Скарб благих і життя Подателю, прийди і вселися в мене, і очисти мене від усякої скверни, і спаси, Блаже, душу мою пристрасну й любожерливу”, – і серце твоє сповниться смиренністю, миром та умилінням. Пам’ятай, що всяким гріхом, всякою пристрастю і пристрастю до чогось земного, всяким незадоволенням і ворожнечею на ближнього через що-небудь тілесне ображається Всесвятий Дух, Дух миру, любові, Дух, що вабить нас від земного до небесного, від видимого до невидимого, від тлінного до нетлінного, від тимчасового до вічного, від гріха до святині, від пороку до чесноти. О, Всесвятий Душе! Управителю наш, Вихователю наш, Утішителю наш! Зберігай нас державою Твоєю, Отча Святиня! Душе Отця нашого Небесного, насади в нас, виплекай у нас Дух Отчий, нехай будемо справжні Його чада у Христі Іісусі Господі нашому.

418. Коли молишся, уважно дивись собі, щоб внутрішня людина твоя молилася, а не зовнішня тільки. Хоча без міри грішний, а все молися. На диявольське розпалювання, лукавство й розпач не дивись, а долай і перемагай його підступи. Пам’ятай безодню людинолюбства і милосердя Спасового. Диявол уявлятиме тобі обличчя Господа грізним і немилостивим, що відкидає твою молитву і твоє покаяння, а ти згадай слова Спасителя, сповнені для нас усякої надії й дерзновенства: “Хто приходить до мене, я не вижену його з дому” (Ін. 6:37), і “приходьте до Мене, усі, хто трудилися, всі, хто був обтяжений гріхами, і беззаконням, і диявольськими підступами, і наклепами, і я вас упокою” (Мф. 11:28).

419. Людино! премудрість, милість і всемогутність Творця, що вилилися на видимий світ і невидимий, готові вилитися всією своєю безмежністю і на тебе, якщо ти будеш намагатися бути вірним Отцю Небесному чадом, якщо будеш виконувати Його заповіді про любов до Бога і ближнього. Подвизайся ж всеусильно, недремно, подвигом добрим.

420. Усяка людина, яка чинить якесь зло, задовольняє якусь пристрасть, достатньо карається вчинюваним нею злом, тією пристрастю, якій вона працює, а головне – тим, що вона відступає від Бога і Бог від неї відступає; тому живити зло до цієї людини було б вкрай шалено і надзвичайно нелюдським; це значить – топити людину, яка вже тоне, штовхати у вогонь людину, яку вже пожирає полум’я. До такої людини, як до тієї, що гине, треба виявляти сугубу любов і старанно молитися за неї Богові, а не засуджувати її, не зловтішатися над її бідою.

421. Гріх замість усіляких доказів, яких не має на своєму боці, діє насильством, ураженням, вжаленням нутрощів, розлиттям пекучої отрути гріха. Блаженний, хто знехтував усім земним і уразився любов’ю Божою, любов’ю небесною. Але як мало таких людей із занепалих синів Адама. Жало солодощів, користі, честі в кому не діє, кого не жалить? І навпаки, в кому є жало істинної любові до Бога і ближнього? Жало пристрастей і солодощів вигнало жало Божої любові, місця не дає йому. В інших щодня ці два начала борються і поперемінно витісняють одне одного, а в інших і боротьби немає; жало земне в інших цілком панує, пригнічуючи жало небесне, наприклад: у користолюбцях, сластолюбцях, честолюбцях, п’яничках, брехунах, убивцях, блудниках та перелюбниках і т.п. О, коли серця наші запаляться цілковитою любов’ю до Отця і Сина та Святого Духа, Животворящого, Триіпостасного Божества, що заповідало зберегти заповіді Його?

422. Чому ми турбуємося, мучимося, не отримавши очікуваного або втративши якийсь скарб? Тому, що очікуване, так само як і загублений скарб, було кумиром нашого серця, тому, що серце наше відступає від Господа, Джерела живих вод, Яке Одне може наповнити і заспокоїти серце наше. Приліпимося всім серцем до Бога, і жодна земна втрата, жодне невиконане очікування якогось блага земного, наприклад: грошей, відзнаки тощо. – що зовні й тлінно, – не засмутить нас. Привчимося жити всередині себе. Будемо звертати думки до гірських благ, до винагороди небесної, яка одна жадана, вірна і робить істинно блаженним того, хто отримав її.

423. Захоплюємося ми зазвичай гарною, ясною, теплою погодою і любимо говорити про неї; але в небесних оселях Ангелів і святих людей світлість, благорозчинення, прохолода незрівнянно кращі: чому ж ми не любимо говорити про тамтешні оселі, про тамтешнє життя, про тамтешню світлість, про тамтешнє блаженство? Радісне, життєдайне, блискуче сонце, але світло обличчя Божого, яким насолоджуються Ангели і душі праведних, нескінченно радісніше, життєдайніше, блискучіше. О, сподоби, Господи, зі святими Твоїми у вічній славі Твоїй царювати. Спаси люди Твої, Господи, і благослови надбання Твоє, і виправи їх, і піднеси їх на віки вічні (з пісні “Тебе, Бога, хвалимо”.).

424. Старанна, слізна молитва не тільки гріхи очищає, а й тілесні немочі та хвороби зцілює і все єство людини оновлює і, так би мовити, перероджує (кажу з досвіду). – О, який дар неоціненний – молитва! Слава Тобі, Отче щедрот і Боже всякої втіхи! Слава Тобі, Сину Божий, єдинородний, що виходив нам нескінченне прощення гріхів наших! Слава Тобі, Душе Всесвятий, що “клопоче за нас зітханнями невимовними” (Рим. 8:26), що дає полум’яну зі зітханнями та сльозами молитву, що зігріває холодну душу, що дарує розчулення й скорботу за гріхи, що очищає, освячує, заспокоює, укріплює й оновлює нас! Слава Тобі, Трійце Свята, Безначальна, Живоначальна, навіки благословенна від усіх створінь розумних!

425. Більше того, ніж скільки тобі дав Бог, дати неможливо, бо Він віддав тобі Себе або Свою Плоть і Кров, сполучені зі Своїм Божеством; Він зробив тебе сином Своїм (Рим. 8:16), коли ти був “чадом гніву” (Еф. 2:3) та прокляття; Він дав тобі все необхідне та із зовнішніх благ, навіть надлишкове, а з зовнішніх благ не дав тобі більше, бо вони були би шкідливі для тебе, для твоєї душі та твого тіла. Якщо вже тепер ти отримуєш сильну шкоду від цих зовнішніх благ, прилягаючи до них і терплячи напасті й ураження від пристрасті, відпадаючи від любові до Бога й ближнього та від прагнення до верхнього і падаючи в далечінь, то що було б, якби в тебе було ще більше цих благ? Ти загруз би в чуттєвості.

426. Від всеблагого і великодаровитого Бога можна отримати молитвою віри всі духовні й необхідні речові блага, тільки б щиро було бажання цих благ і гаряча молитва. І які молитви Церква вкладає нам у уста! Такі, що ними зручно можна схилити Господа на всяку милість до нас, на всяке даяння благе. Ворог, знаючи благість Божу і силу молитов, всіляко намагається відвернути нас від молитви або під час молитви розсіювати розум наш, запинати нас різними пристрастями і пристрастями життєвими або поспішністю, збентеженням та ін.

427. Серце, яке дбає про життєві речі, особливо зайві, залишає Господа – Джерела життя і миру, а тому позбавляється життя і спокою, світла і сили, а коли покається в марнотратній турботі і від тлінних речей знову всім серцем звернеться до нетлінного Бога, тоді знову починає в ньому текти джерело води живої, знову оселяється тиша і спокій, світло, сила і відвагу перед Богом і людьми. Мудро треба жити.

428. Не хочеться тобі молитися за ненависну людину, яку ти ненавидиш і зневажаєш; але тому-то і молись, що не хочеться, тому-то і вдавайся до Лікаря, що ти сам хворий духовно, недужаючи злістю і гордістю; хворий і ворог твій або той, кого ти зневажаєш; молися про те, щоб незлобивий Господь навчив тебе незлобивості й терпінню, щоб Він навчив і зміцнив тебе любити ворогів, а не доброзичливців тільки, щоб Він навчив тебе щиро молитися за недоброзичливців так само, як за доброзичливців.

429. Дехто під час молитви, коли він ставав млявим, розслабленим духом і тілом, і йому хотілося дрімати, збуджував себе наступним внутрішнім питанням: з ким ти розмовляєш, душе моя? і жваво уявляючи після цього перед собою Господа, починав молитися з великим розчуленням і зі сльозами; притуплена увага його витончувалась, розум і серце просвічувались, і він увесь оживотворявся. Ось що значить жваво представляти перед собою Господа Бога і ходити в присутності Його! Якщо, говорив він далі, душе моя, ти не смієш мляво й недбало розмовляти з людьми, вищими за тебе, щоб не образити їх, то як ти смієш мляво й недбало розмовляти з Господом?

430. Господи! Як я Тебе вихвалю, як я Тебе прославлю за сили Твої, за чудеса зцілень від Св. Таїн Твоїх, виявлені на мені й на багатьох людях Твоїх, яким я, негідний, преподав після таїнства покаяння ці святі, небесні, животворящі Твої Тайни! Ось вони сповідують переді мною силу Твою, милість Твою, привселюдно кажуть, що Ти простягнув на них чудодійну руку Твою і підняв їх з одра хвороби, з одра смертного, коли ніхто не сподівався, що вони будуть живі, – і ось після причастя Тіла і Крові Твоєї, Життєдайве, вони незабаром ожили, зцілилися, тієї самої години та дня відчули на собі животворящу Десницю Твою. А я, Господи, – очевидець діл Твоїх, – не прославив Тебе досі привселюдно, на утвердження віри людей Твоїх, і не знаю, як і коли прославити Тебе, бо кожен день зайнятий я якимись справами. Ти Сам створи собі ім’я, Господи, як і створив ти; Сам прослави ім’я Твоє, Таємниці Твої.

431. Відмовляй собі в чуттєвих задоволеннях у тій надії, що замість них отримаєш задоволення вищі, духовні, божественні. Роби всяке добро ближньому в надії, що по правді Божій відміряється тобі, в ту саму міру міряй (Мф. 7:2), що добро, зроблене тобою ближньому, рано чи пізно в надра твої повернеться, так само як зло, зроблене тобою йому, або негайно ж, або незабаром у надра твої повернеться. Пам’ятай, що ми одне тіло. “Одне тіло є ми багато” (1Кор. 10:17). Пам’ятай, що Бог праведний найвищою мірою, до іоти.

432. Де було б місце для боротьби, для подвигів, для чеснот, якби не було нам заподіяно зла від ближніх, якби нас не ображали? Де було б місце терпінню образ, лагідності та смиренню? Бачиш, що нам треба випробовувати різноманітне зло, щоб виявити свою чесноту і отримати вінці.

433. Не дратуйся на тих, хто грішить, на тих, хто ображає, не май пристрасті помічати в ближньому всілякі гріхи й засуджувати його, як це зазвичай нам; кожен за себе дасть відповідь Богові, у кожного є совість, кожен чує Слово Боже, знає Божу волю або з книжок, або з розмови з іншими; особливо не дивись зловмисно на гріхи старших за тебе, до яких тобі байдуже, кожен “своєму Господу стоїть або падає” (Рим. 14:4), ти ж свої гріхи, своє серце виправляй.

434. Для чого Господь попустив бути жебраком? для твого блага, щоб ти міг очистити й загладити гріхи свої, бо милостиня очищає всякий гріх (Тов. 12:9), щоб здобути тобі молитовників за себе в особі їхніх, щоб милостивим до тебе зробити Господа твого, бо “милостиві… помилувані будуть” (Мф. 5:7).

435. Чому Господь попустив бути жебраком? – тому ж, між іншим, чому і тебе за твоїм бажанням не робить раптом праведником. Бог міг би зробити всіх достатніми, навіть багатими, але тоді сталося б велике забуття Бога, примножилася б гордість, заздрість тощо. І ти як замріяв би про себе, якби Господь зробив тебе незабаром праведником. Але як гріх упокорює тебе, показуючи тобі велику твою неміч, гидоту і безперестанну потребу в Бозі та Його благодаті, так убогого упокорює убогість і потреба в інших людях. Збагачуй жебраків: багато хто, багато хто з них забудуть і Бога, і благодійників своїх, занапастять душі свої в розкоші світу цього. Так згубно багатство і так засліплює воно очі сердечні! Воно робить грубим і невдячним серце!

436. Думки на вулиці, під час прогулянки, побачивши висхідний місяць. – Я через усе догоджаю вам, каже Господь: Я створив вас за образом і подобою Своєю; Я засвітив для вас сонце, місяць і зірки; Я створив для вас землю з усіма плодами; Я розлив повітря для подиху вашого; Я дав вам вогонь для освітлення й зігрівання вашого й варіння їжі вашої; дав вам багатоманітну їжу солодощів, як і багатоманітне питво; Я примудрив вас робити багатоманітні тканини для вбрання вашого й дав матеріали для нього; Я дав вам золото, срібло, мідь та інші метали в надрах земних для монети і для виробів ваших; Я зібрав вас у упорядковані громади; Я дав вам царя за серцем Моїм, помазаника Мого, образ Мій на землі; Я дав вам, нарешті, Сина Єдинородного Свого, на смерть віддав Його, з Його дозволу вам на поживу й питво, Церкву на землі під Його верховенством улаштував; а ви що для Мене зробили й робите? Чим відплачуєте за всі блага Мої? – Забуттям Мене, невдячністю переді Мною, відкиданням Мене, зневагою до законів Моїх! “О, роде лукавий і розбещений! доки буду з вами? доки терплю вам?” (Мф. 17:17)

437. Ім’я Тобі – Вседержитель, Господи, яко не лише небо і землю, а й увесь рід людський, життя кожної людини, серця всіх у руці Твоїй тримаєш, і не тільки кожної людини, а й кожної тварини, кожної пташки, риби, комахи, черв’яка, плазуна і незримої оком інфузорії. Слава вседержительству Твоєму нескінченному, Господи! Слава всеблагому, премудрому і всемогутньому промислу Твоєму, Владико небес і землі! Вседержавний Владико, Ти і пекло все з сатаною і незліченними його полчищами утримуєш у руці Твоїй, і тільки за попущенням Твоїм, для напоумлення й покарання нашого, сатана й ангели його плетуть над нами підступи. Помолимося ми Тобі, Спасителю нашому, покаємося перед Тобою нелицемірно в гріхах своїх – і Ти, напоумивши нас, відтісниш від нас ворогів наших, кажучи: “Не маєте права ви зловживати рабами Моїми, вони паки належать Мені”. Так Господи, коли благодіяння, милості Твої до нас безперестанні не напоумляють нас, що залишається робити? Залишається покараннями, гіркотою, тіснотою, вогнем, нашими ж злістями напоумляти нас – нас, сластолюбних, люблячих простір, прохолоду тілесну, марнотратство, ледачих, недбайливих, злих.

438. Світ перебуває в стані дрімоти, гріховного сну, спить. Будить його Бог війнами, моровими пошестями, пожежами, бурями нищівними, землетрусами, повенями, неврожаями.

439. Ангельську пісню оспівуємо Ти, Сильне: Свят, Свят, Свят єси, Боже, Богородицею помилуй нас (утрен. мол. тропар). Ти славословиш з Ангелами (священикові), ти один собор, одну Церкву, одну сім’ю Божу з ними складаєш за благодаттю Господа Іісуса Христа. Ти і жити по-ангельськи повинен – у постійному пильнуванні над собою і над душами ввірених твоєму піклуванню чад духовних; ти безперестанку маєш славословити і дякувати Господу; ти маєш прагнути святості; ти маєш жити в стриманості та пості, у всякій смиренномудрості, покорі й терпінні. Нехай буде це по благодаті Господа!

440. Що я принесу Тобі, Господи, за всі блага Твої, якими ж безперестанку мене ущедряєш? – Єдину віру мою, бо діл не маю тих, що виправдовують мене, бо нічого доброго не зробив перед Тобою. Але і віра моя є Твій же дар; тільки Твоя від Твоїх, що Тобі приносять, прийми. Бо все – Твоє, і всі ми – Твої; Ти найдосконаліший Першообраз наш, ми образи невимовної Твоєї слави, якщо тільки й виразки носимо гріхів, зглянься над Твоїм творінням, Владико, й очисти нас Твоєю добротою, і омріяну вітчизну подай нам, раю мешканців нас створивши (із троп, співаємо. на “Непорочн.” у суботу); відніми від нас пристрасті плотські, та плотська похоті всі подолати, духовне житіє пройдемо, вся на вгоду Твоєму, і мудрячи, і чинячи (ранкова молитва, мовлення 9-те, що читається ієреєм під час шестопсалмія).

441. Господи! як властиво Першообразу приваблювати, засвоювати собі образи, вселятися й жити в них, – так тим, котрі за образом Твоїм, повинно бути властиво прагнути з усією любов’ю, з усією ретельністю до Першообразу, приліплятися до Нього. Але це плоть наша жадібна і сластолюбна, дебела, відстала відторгає нас від Тебе; нам потрібні: піст, стриманість, а ми пристрасні до солодощів. Зміцни нас до утримання!

442. Коли в нас є Христос у серці, то ми всім задоволені буваємо: і незручність для нас як найкраща зручність, і гірке – як солодке, і бідність – як багатство, і голод – як ситість, і скорбота – як радість! а коли немає Христа в серці, тоді людина нічим не задоволена, ні в чому не знаходить щастя: ні в здоров’ї, ні в зручності, ні в чинах і почестях, ні в розвагах, ні в багатих палатах, ні в багато сервірованому й заставленому всілякими наїдками та напоями столі, ні в багатому вбранні – ні в чому. Ах, як необхідний для людини Христос, Життєдавець і Спаситель душ наших! Як необхідно заради Христа – заради того, щоб Він вселився в нас – і жадати, і жадати, і менше спати, і простіше одягатися, і все переносити спокійним, терплячим, незлобивим духом! Ловець душ наших – диявол щохвилини ловить душі наші, як би вразити якимось гріхом, якимось пристрастю, як би вкоренити сильніше ту чи іншу гріховну звичку, пристрасть, як би порятунок душі зробити якомога складнішим! як би спричинити охолодження її до Бога, до святині, до Церкви, до вічності, до людства.

443. Ось Господь створив мене, з небуття в буття привів, занепалого відновив через Свої страждання і смерть; грішного очистив, Собі всиновив; спадок вічних благ обіцяв мені; просвіщає мене світлом Євангелія Свого; по-батьківськи карає і милує мене, сонцем мене висвітлює, їжу і питво солодощі мені щоденно подає, а особливо – найсолодше і животворне Своє брашно-Тіло і Кров Свою подає мені; повітря для подиху мого пролив, а особливо – Духа Свого Святого вилив у мене, вбирає мене в шати краси, а особливо – внутрішньо вбирає мене Собою, за сказаним: “всі, хто в Христа хрестилися, в Христа зодягнулися” (Гал. 3:27), в оселі просторій і чистій спочиває мене й обіцяє мені вічне, світлосяйне житло на небесах; здоров’ям мене підперезує, а найбільше здоров’я душевне мені подає удосталь через молитву, а особливо – через св. таїнства та ін. Що я за це відплачу Йому? Чим можу відплатити? Не можу віддати нічим, як хіба що, за силою моєю, дотриманням моєї Йому вірності через виконання Його заповідей і незмінним, твердим спротивом гріху і дияволу.

444. Якби не спасіння Твоє, Господи, якби не милостиня Твоя, то згоріли б ми у власній пічці пристрастей, зотліли б нас остаточно, змучив би сатана – і ніякої відради в житті не бачили б ми. Якби не Господь би був у нас, – ніхто ж від нас проти нас не зміг би ворожим браням перемогти: перемагаючи, бо від тутешнього місця підносяться ( антиф., гл. 6). Але нині втішає нас милість Твоя, благодать Твоя, яку Ти здобув нам стражданнями Твоїми, кров’ю Твоєю, смертю Твоєю за нас. Слава Тобі про це, Людинолюбче! Але що буде тим християнам, які не хочуть знати Тебе, заповідей Твоїх, вчення Твого? Горе їм.

445. Що, якби Ти, Господи Боже мій, Іісусе Христе, зблискував світло Божества Свого від Пречистих Твоїх Таїн, коли вони спочивають на св. престолі – на дискосі під час Літургії, або в дарохранильниці, або дароносиці, коли ієрей Твій несе їх на персах своїх, ідучи до хворого або від нього! від цього світла повалилися б у страху на землю всі, хто зустрічається або дивиться на них із домів своїх, бо й Ангели від страху неприступної слави Твоєї покриваються! А тим часом як байдуже інші поводяться з цими пренебесними Тайнами! Як інші байдуже здійснюють страшне священнодійство Св. Таїн!

446. Я маю завжди пам’ятати свої стосунки до Бога, як істоти до Творця, як художнього твору до художника, як бідолашної посудини до дрібника – з одного боку; з іншого боку, як образу до Першообразу, як чада до Отця, як спасенного до Спасителя, як облагодіяного до Благодійника, як підзаконного до Законоположника, як такого, що вступив в завіт до Завіту до Заповітуположника, як зарученого до Нареченого чи як нареченої до Нареченого, як члена, як громадянина гірського міста до Начальника його, як сподіваючись на прийдешню добу – до Отця цієї доби, як підсудного – до Судіїв.

447. В усьому і на всякий час догоджай Богові і думай про спасіння душі своєї від гріхів і диявола і усвоєння її Богові. Встав із ліжка, перехрестися і скажи: “В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа”, і ще: Господи, сподоби в день цей без гріха зберегтися нам, і навчи мене творити волю Твою (з Великого славослів’я); миєшся вдома або в лазні, кажи: “окропиш мя іссопом, Господи, и очищусь, умивши мене, і більше за сніг обілюся” (Пс. 50:9); одягаєш білизну, думай про чистоту серця і проси у Господа чистого серця: “серце чисте створи в мені, Боже” (Пс. 50:12); обнову пошив і одягаєш її, думай про оновлення духу і кажи: Дух правдивий, Господи, обнови в утробі моїй (там само); відкладаєш старий одяг з нехтуванням його, думай про відкладення з більшою нехтуванням старої людини, гріховної, пристрасної, тілесної; куштуєш хліб солодкого, думай про істинний хліб, який дає вічне життя душам, – про Тіло й Кров Христову, і жадай цього хліба, тобто бажай частіше його причащатися; п’єш воду, або чай, або мед солодощів, або інший напій, думай про істинне питво, що вгамовує душі, палені пристрастями, про Пречисту і Животворящу Кров Спасителя; відпочиваєш вдень, думай про вічний спокій, приготований тим, хто трудився тут у боротьбі з гріхом, з духами злоби піднебесними, з неправдами людськими або невіглаством і грубістю людською; чи спати лягаєш уночі, думай про сон смертний, який рано чи пізно неодмінно прийде для всіх нас, і про ту темну, вічну, жахливу ніч, у яку буде повалено всіх грішників, що не каються, зустрічаєш день, думай про невечірній, вічний, пресвітлий – більше, ніж теперішній сонячний день, – день Царства Небесного, в який тішитимуться всі ті, хто догодив Богові або від щирого серця покаявся Богові в цьому тимчасовому житті; чи йдеш кудись, думай про правоту духовного ходіння перед лицем Божим і говори: “стопи мої направи по слову Твоєму, і нехай не володіє мною всяке беззаконня” (Пс. 118:133); чи робиш що, намагайся цю справу робити з думкою про Бога Творця, що все зробив безмежною премудрістю, благістю Своєю, всемогутністю Своєю, і тебе створив за образом і подобою Своєю; чи гроші, чи скарб який отримуєш, чи маєш, думай, що скарб наш невичерпний, від якого всі скарби душі й тіла, джерело присноплинне всякого блага – є Бог, вседушевно Йому дякуй і не замикай своїх скарбів у собі, нехай не ув’язниш входу в своє серце безцінному і живому Скарбу – Богові, але приділяй зі своїх статків тим, хто потребує, нужденним, убогим братам своїм, які для того залишені в цьому житті, щоб ти міг довести на них свою любов, подяку до Бога і удостоїтися за те нагороди від Бога у вічності; чи бачиш білий срібний блиск, тобто срібло, не спокушайся ним, але думай, що повинна бути біла і блищати чеснотами Христовими душа твоя; чи бачиш золотий блиск, або золото, не спокушайся ним, але пам’ятай, що душа твоя має бути, як золото, яке вогонь очищає, і що тебе самого Господь хоче просвітити, як сонце, у вічному, світлому царстві Отця Свого, що ти побачиш незабутнє Сонце правди – Бога у трьох іпостасях, Пресвяту Владичицю Богородицю, усі небесні Сили й святих людей, сповнених невимовним світлом, і тих, хто сяє світловими променями.

448. Господи! що принесу Тобі, чим віддячу Тобі за Твої безперервні найвеличніші мені та іншим людям Твоїм милості Твої? Бо ось я щомиті оживляюся Духом Твоїм Святим, щомиті дихаю повітрям, Тобою розлитим, легким, приємним, здоровим, зміцнювальним, – просвітлююся Твоїм радісним і життєдайним світлом – духовним і речовим; харчуюся духовною їжею солодкою і життєдайною і питтям таким самим, Святими Тайнами Тіла і Крові Твоєї та їжею і питтями солодощів речовинами; Ти вдягаєш мене пресвітлим, чудовим царським вбранням – Собою Самим, за Писанням: ” всі у Христа хрестилися, у Христа зодягнулися” (Гал. 3:27) і одягом речовим, – очищаєш мої гріхи, зцілюєш і очищаєш численні й люті пристрасті мої гріховні; відбираєш моє душевне розтління у владі безмірної доброти, премудрості й кріпості Твоєї, сповнюєш Духом Твоїм Святим – Духом святині, благодаті; подаєш душі моїй правду, мир і радість, простір, силу, відвагу, мужність, міцність, і тіло моє обдаровуєш дорогоцінним здоров’ям, “наставляєш руки мої на ополчення, а пальці мої – на брань” (Пс. 143:1) з невидимими ворогами мого порятунку і блаженства, з ворогами святині і держави слави Твоєї, з духами злоби піднебесними; вінчаєш успіхами справи мої, про ім’я Твоє звершувані… – За все це дякую, славлю і благословляю всеблагу, батьківську, всесильну державу Твою, Боже Спасителю, Благодійнику нашому. Але пізнаний буди й іншими людьми Твоїми так, як мені з’явився ти, Людинолюбче, нехай знають Тебе, Батька всіх, Твою благість, Твій промисел, Твою премудрість і силу, і прославлять Тебе з Отцем і Святим Духом нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

449. Нескінченна насолода тих, хто бачить від Твого обличчя доброту невимовну (мол. утрен.). Солодощі земні всі скороминущі і самі по собі і через мінливість життя людського. А солодкість небесного блаженства не матиме кінця, нескінченна. – Чи не варто знехтувати всі солодощі цього тимчасового світу і ще більш швидкоплинного життя, щоб усім серцем полюбити солодощі духовні, неодмінні?

450. Заздрість у християнина є безумство. У Христі всі ми отримали нескінченно великі блага, всі обожені, всі стали спадкоємцями невимовних і вічних благ Царства Небесного; та й у земних благах обіцяно нам вдоволення під умовою шукання Божої правди й Царства Божого: “Шукайте перш за все Божого Царства й правди Його, і все це додасться вам” (Мф. 6:33); нам наказано задовольнятися тим, що маємо, і не бути грошолюбцями: “не грошолюбці вдачею, а ті, що є, задоволені тим, що є”, і додано: “Той бо (Господь) промовив: “Не маю тебе залишити, і ніщо не маю від тебе відступити” (Євр. 13:5). Чи не божевільно після цього заздрити в чомусь ближньому, наприклад його почестям, його багатству, розкішному столу, чудовому одязі, прекрасній оселі тощо? Чи все це не прах порівняно з тим, що нам даровано в образі й подобі Божій, за яким ми створені, у відкупленні нас Сином Божим від гріха, прокляття і смерті, у даруванні нам знову благословення Отця Небесного та сполучених із ним вічних втіх на небесах? Отже, нехай здобудемо любов взаємну, доброзичливість і вдоволеність своїми статками, дружбу, гостинність, жебрацтво, дивацтво і верх чеснот: смиренномудрість, незлобивість, лагідність, святиню. Нехай поважаємо один в одному образ Божий, члени Христа Бога, Тіло Його, синівство Боже, громадян Небесного Царства, співмешканців і співаків ангельських. “Нехай будемо всі єдине” (Ін. 17:22), як Бог наш, що в Трійці поклоняється, є Єдиний, і серця наші створив на єдиному (на єдності), тобто простими, єдиними.

451. Усе теперішнє є тільки одна тінь майбутнього: світло – тінь майбутнього невимовного світла; солодощі земні – слабка тінь майбутніх невимовних, нескінченних солодощів; вогонь – слабка тінь майбутнього вогню геєнського, що обпалюватиме грішників на віки вічні; чиста радість земна – тінь майбутніх невимовних радощів; чертоги царські прикрашені – мізерна тінь пресвітлих райських обителей, уготованих тим, хто любить Бога і виконує заповіді Його; славні шати мужів і дочок людських не можуть бути порівнянними з тим одягом слави, у який вдягнуті будуть обрані, тому що вони вдягнуться у Христа, і “просвітляться, мов сонце, у Царстві Отця їхнього” (Мф. 13:43), за непорушною обіцянкою Спасителя.

452. Як для дитяти все одно, який би не був одягнений на нього одяг, так і християнин – немовля у Христі – повинен бути байдужим до розмаїття, багатства і пишноти земного одягу, вважаючи найкращим і нетлінним вбранням своїм Христа Бога, бо пристрасть до дорогого, чудового одягу притаманна людям цього віку, або язичникам, як каже Господь: “усього цього, тобто їжі і одягу, вишуканого , народи шукають” (Мф. 6:32): бо одяг є ідол людей цього віку. – О, які ми суєтні, ми, які покликані до спілкування з Богом, яким обіцяно спадщину нетлінних і вічних благ! Як неясні наші поняття про речі тлінних і нетлінних благ! Як ми нерозумні, надаючи ціну речам нікчемним і не цінуючи благ нетлінних – вічної душі своєї, миру, радості, відваги перед Богом, святині, слухняності, терпіння, узагалі всіх властивостей істинного християнина. “Всі в Христа хреститеся, в Христа зодягнулися” (Гал. 3:27). – Отже, треба цінувати душевні блага, чесноти, а речові, як тлінні, нікчемні – зневажати.

453. Є гріх неуважності, до якого ми всі сильно схильні; не треба його забувати, а каятися в ньому; ми вдаємося до неуважності не тільки вдома, а й у церкві. “Симоне, Симоне, оцей сатана просить вас, щоб сіяв, як пшеницю: А я ж молився за тебе, щоб не збідніла віра твоя” (Лк. 22:31-32). Винуватець неуважності – диявол і різноманітні пристрасті наші до життєвого, земного; причина її – маловір’я; засіб проти неї – старанна молитва.

454. Крім Господа Іісуса Христа з Отцем Його і Святим Духом немає для мене блага на землі. Він – єдине моє блаженство на землі. Після Бога немає для мене на землі нічого дорожчого (як і повинно бути) душі людської, – вона найдорожча. Людина – дорогоцінна істота. Сам Бог зійшов для спасіння її на землю. Людині Він дає в їжу і питво Пречисте Тіло і Кров (всього Себе), тільки б вона була блаженною, тільки б не загинула. Усі плоди земні, скарби всіх трьох царств землі Він віддав у владу, користь і задоволення людини. Усіма цими щедротами, що перевищують будь-яку міру, Господь показав і постійно показує, що Він нескінченно любить рід людський і кожну людину окремо. Будемо й ми наслідувати любов і щедроти Божі; будемо – за можливістю – милосердними і щедрими, як “Отець наш Небесний милосердний є” (Лк. 6:36).

455. Куди не подивлюся сердечними очима – чи всередину себе, чи на себе, чи поза собою, – скрізь бачу сильний привід до подяки і славослів’я Господа. Особливо коли дивлюся тільки всередину себе, тоді бачу найсильніший привід до прохання, подяки і славослів’я. Уся сила серця мого, усе світло очей серця мого – від Бога, уся міцність тілесна, усе, що слугує для підтримання життя тілесного, – від Бога. Скрізь бачу славу, єдину славу Бога мого, і нічого не бачу в собі, чим би я міг хвалитися як своїм. Слава тому, хто дає мені міцність! Слава тому, хто діє мною і в мені! Оскільки я нічого свого не маю, а маю все від Бога до найменшого доброго руху серцевого, до думки святої і світлої, а без Бога я – нікчема, гірше – всяке зло, то я маю сильний привід за всім вдаватися з проханням до Бога. Особливо я маю сильний привід дякувати Богу моєму за пречисті й животворящі Його Таємниці – Тіло і Кров, – Вони все для мене. Гаряче славословлю Бога і Господа Іісуса Христа за невимовну Його любов до нас, смертних, у Святих Тайнах явлену.

456. Яка безмірно велика честь людству, що воно може відкривати вуста свої перед Богом, вступати з ним у бесіду, просити Його про свої потреби, дякувати за благодіяння, славити Його за невимовну пишноту Його і бути впевненим, що ця жертва подяки та славослів’я приємна Богові, що кращі, духовні, ті, що стосуються спасіння душ наших і що це стосується спасіння душ наших, прохання наші завжди виконуються. Як і в цьому відношенні людина безмірно піднесена перед усіма чуттєвими й одухотвореними створіннями. Жодне створіння не отримало від Бога такої честі, хоча і вони мають свою мову, що виражає потреби їхньої природи, бо сказано, що і “пташенята воронові кличуть Господа” (Пс. 146:9). Будемо ж користуватися цією високою честю для того, щоб заслужити від Господа ще більші почесті – горнього звання. Там – на небі наша повна слава, а тут тільки зачатки її, які являються вірним християнам.

457. За тілесністю і духовністю нашою Господь з усім видимим і речовим з’єднує благодать Свою, навіть усього Себе, і через усе діє: так, хліб і вино робить Тілом і Кров’ю Своєю, або видимою силою Своєю; храм – будинком Своїм; на престолі в храмі Він, як Цар, невидимо сидить; на хресті являється Він Сам нібито тим самим тілом, яким розп’ятий, і творить чудеса через хрест, являючи через нього Свою життєдайну силу; Він у всесвіті, як у храмі, і до того ж увесь, у будь-якому місці, не обмежуваний жодним простором, будучи завжди вище від усякого простору й часу. Ви дивуєтеся, що Він з речовиною може з’єднувати Сам Себе або силу Свою, спасительну благодать. Здивуйтеся насамперед тому, як Він поєднав у людині образ Свій божественний з речовиною, з землею, з прахом, як цей прах може і мислити, і говорити, і розливати навколо себе пахощі лагідності, правди, істини, любові, і робити в гуртожитку стільки дивовижних, воістину справ! Дивуйтеся, як у поросі укладені різнорідні безсловесні душі, обдаровані певним змістом, спрагою до життя й радості, почуттям самозбереження, умінням діставати собі їжу, будувати все собі необхідне для безпечного життя й для народження на світ своїх дітей, які вміють майстерно захищатися! Дивуйся тому, як з усіма майже неживими тілами з’єднані невидимі, невловимі сили, які то рухають їхні величезні маси (як небесні тіла), то утворюють їх у прекрасні, завжди тотожні, незмінні форми (як рослини)! Дивуйся, що стільки різноманітних сил створено від Бога, але ж усі сили від однієї сили, і через усяку силу діє Сам Всесильний. Воістину, у Бога Творця, як Бога чудес, усе дивно, так і у вірі – усе дивно, хоча невидимо, але істинно і справді.

458. “Чисті серцем… Бога побачать” (Мф. 5:8). Бог є Око всевидяче, немов розумне Сонце, що стоїть над світом, проникає розумними очима своїми в думки і серця людей, осяває всяку істоту. Душа наша – око від Ока, зір від Зору, світло від Світла. Але тепер, після гріхопадіння, на нашому оці – душі – хвороби – гріхи. Зніми більмо, і побачиш Сонце уявне, Око нескінченне, темрявами тим крат світліше за сонце речове.

459. Як у житті часто буває, що людина інше має на серці, а інше на устах, в один і той самий час видається лукавою, – так і в молитві, перед Самим Богом, що веде потаємна серця, людина нерідко видається лукавою: інше говорить, а інше має в думках і на серці; якщо ж, – що частіше буває, – хоча й розуміє молитву і мислить про неї, але не співчуває серцем тому, що говорить, будучи мертвою, і кидає в такий спосіб слова в повітря, обманюючи себе саму і думаючи, що такою молитвою можна догодити Богові. Дивна гріховна подвійність! Це гіркий плід і свідчення нашого гріхопадіння. Серцю нашому якось звично брехати (“усяка людина неправда” (Пс. 115:2)) у молитві й у поводженні з людьми. Це стовп брехні. Християнину треба вживати всіх заходів, щоб вирвати з серця з корінням усяку брехню і насадити в ньому чисту істину. Треба починати з молитви, як з такої справи, в якій насамперед необхідна істина серця, за словом Господа: “духом і істиною гідно кланятися” (Ін. 4:24)). Промовляй істину в серці своєму. Навчившись говорити істину в серці під час молитви, ми не дозволимо собі брехати і в житті: щира або істинна молитва, очистивши наше серце від неправди, захистить його від неї і в поводженні з людьми в справах життєвих. Як же навчитися говорити істину в серці на молитві? Потрібно кожне слово молитви довести до серця, покласти на серце, відчути серцем його істину, усвідомити всю потребу для вас того, про що просимо Бога в молитві, чи то потребу сердечної подяки за Його великі й незліченні благодіяння до нас, чи то потребу всесердечного славослів’я за Його великі, премудрі діла в Його творінні.

460. Усе, що становить мене – людину (душа), живе тільки Богом і тільки в з’єднанні з Ним, а розлучившись із Ним, вкрай бідує. Але життя душі моєї становить світ душевних моїх сил, і цей світ виключно походить від Бога. Є, щоправда, і світ плоті, але це оманливий світ – предтеча духовної бурі, про такий світ говорить Господь: “коли скажуть (людям): мир і твердження, то раптово нападе на них всепоглинання” (1Сол. 5:3), але мир духовний, який походить від Духа Божого, розрізняється, як небо від землі, від того тілесного світу. Він небесний, блаженнотворений. Мир вам, говорив часто Господь учням Своїм, навчаючи їх миру Своєму, і Апостоли навчали віруючих також миру Божого і бажали їм, як першого блага, миру Божого, саме тому, що він складає життя нашої душі і свідчить про з’єднання нашої душі з Богом. Відсутність миру в душі, збурювання – яким відрізняються всі пристрасні стани душі нашої – є духовною смертю і знаком дії в серцях наших ворога нашого спасіння.

461. Віра є ключ до скарбниці Божої. Вона мешкає в простому, доброму, люблячому серці. ” якщо хоч трохи можеш вірувати, все можливе віруючому” (Мк. 9:23). Віра – духовні уста: що вільніше вони розкриваються, то більшим потоком входять у них божественні джерела; вільно нехай розкриваються ці уста, як тілесні уста, нехай не стискаються сумнівом і невір’ям: стиснеш їх сумнівом і невір’ям – і укладена буде для тебе скарбниця Божих благ. Чим з більшою відкритою сердечністю повіриш Божій всемогутності, – тим з більшою щедрістю розкриється для тебе Боже серце. ” Коли молитеся, просіть, вірте, що приймете, і буде вам” (Мк. 11:24).

462. Усі люди – подих і творіння єдиного Бога, від Бога походять і до Бога повертаються, як до свого початку: “пір’я повернеться до землі, як і було, і дух повернеться до Бога, що дав його” (Еккл. 12:7). “Будемо причасницями Божественного єства, відбігши від пристрасної тлі, що є у світі” (2Пет. 1:4). Як дихання єдиного Бога і як такі, що походять від однієї людини, люди повинні, природно, жити у взаємній любові та взаємозбереженні і не повинні відокремлюватися одне від одного самолюбством, гордістю, злістю, заздрістю, скупістю, нетовариськістю вдачі, “нехай усі єдині будуть” (Ін. 17:22). Подивися на мурах, як вони дружні; подивися на бджіл, як вони дружні; подивися на зграї голубів, галок, граків, ворон, гусей, качок, лебедів, горобців, які вони дружні; подивися на отару овець і взагалі рогатої худоби, яка вони дружна. Подумай про незліченні зграї деяких риб у морях і річках, які люблять ходити неодмінно стадами, які вони дружні. Подумай, як навіть вони ревно охороняють одне одного, допомагають одне одному, люблять одне одного – і засоромися безсловесних ти, що не живеш у любові, що тікає від того, щоб “носити тягарі інших” (Гал. 6:2).

463. Бог довготерпеливий і милосердний до тебе: ти це відчуваєш щодня багаторазово. Будь і ти довготерпеливим і милосердним до братії своєї, виконуючи слова Апостола, який про любов говорить насамперед так: “хто довготерпить, той милосердствує” (1Кор. 13:4). Ти бажаєш, щоб Господь тішив тебе любов’ю Своєю, тіш і ти серця інших ніжною любов’ю й ласкавістю поводження.

464. Бог є Любов, щедра, премудра і всемогутня Істота. Тому ті, хто молиться, нехай вірять, що все благополучне Владика подасть, як Любов і як Щедрий – щедро, як Премудрий – мудро, як Всемогутній подасть там і тоді, де й коли не очікували.

465. Під час Богослужіння, під час звершення всіх таїнств і молитов будь довірливий, як дитя по відношенню до своїх батьків. Пам’ятай, які великі отці, які світила всесвіту, Духом Святим осяяні, керують тобою! Як дитя, будь простий, довірливий, не сумнівний у справі Божій. Усю печаль перекинь на Господа, а сам будь абсолютно безтурботним. “Не турбуйтеся, як або що виголосите, або що промовлятимете: не ви ж будете промовцями, а Дух Отця вашого, що промовляє у вас” (Мф. 10:19-20). Давно Господь зняв з нас цю турботу, цю печаль, навчивши богоносних отців наших Духом Своїм, що промовляти до Господа під час Богослужіння, звершення Таїнств та в різних випадках й обставинах людського життя, які потребують молитви, яка низводить висхідне благословення. Нам має бути легко молитися. Тільки ось ворог морозить. Та що його стужання, якщо серце наше утверджене в Господі! Ось біда, якщо ми не в Бозі, якщо віри твердої в нас немає, якщо пристрастями життєвими зв’язали себе, якщо розум наш гордий і зарозумілий, тоді і в святійшій, непорочній справі Богослужіння, звершення та прийняття Святих Таїн диявол буде сильно запинати нас.

466. Будь якомога лагіднішим, смиреннішим, простішим у поводженні з усіма, вважаючи себе нелицемірно нижчим за всіх за душевним станом, тобто грішнішим і немічнішим за всіх. З грішних я перший, кажи. Від гордості походить пихатість, холодне без усякої щирості поводження з тими, які нижчі за нас або від яких ми не сподіваємося отримати собі користь.

467. Як ми швидкі на зло і повільні на добро! Ось я хочу бути добрим до ворога і висловити на ділі свою доброту, але перш ніж я встигну в серці зробитися добрим, я вже злий, вже вогняна стріла злості палить мої нутрощі; хочу бути терплячим, але перш ніж я затверджу серце в терпінні, я роблюся дратівливим, нетерплячим; хочу бути смиренним, але сатанинська гордість знайшла вже в мені просторий куточок; хочу бути лагідним – тим часом, коли потрібно надати ласку, я виявляюся грубим; хочу бути нескромнолюбним і щедрим, але грошолюбство й скупість за найменшого приводу, як голодні та гаркітливі леви, уже вимагають собі їжі; хочу бути простим, довірливим, але лукавство і сумнів вже гризуть моє серце; хочу бути розміреним, зосередженим і побожним у служінні Вседержителю, але легковажність і сердечна неуважність уже випередили мене; хочу бути неупередженим, поміркованим у їжі та питті, але коли побачу приємну їжу та пиття і сяду за стіл, я, як невільник, захоплюю своє черево в приємний полон, легко дозволяю собі з’їсти і випити більше, ніж скільки вимагає моя природа: жадібність і нестриманість знову випереджають і пересилюють моє бажання бути байдужим до їжі та пиття. Я подібний до того розслабленого, який тридцять вісім років лежав на одрі своєму і скільки разів не приходив до овечої купелі, що зцілювала всякого, хто перший опускався в неї після збурення води її Ангелом, – “інший раніше за нього злізав” (Ін. 5:7). І коли я, розслаблений гріхами моїми, збираю свої зусилля і приходжу сам до себе – з наміром зануритися в Бозі та змінитися на краще, – ін перед тим, як мене злазить, в моєму серці, гріх, диявол випереджають мене в моєму власному домі, в моїй власній серцевій купелі, не допускають мене до Джерела живих вод – Господа, не дають мені зануритися в очищувальну купіль віри, смиренності, сердечного розтрощення і сліз. Хто ж мене зцілює? – Один Іісус Христос. Коли Він побачить моє щире і тверде бажання зцілення від душевного розслаблення, мою теплу молитву про те, тоді скаже мені: “візьми одр твій і ходи” (Ін. 5:8), – і я встану з одра сердечного розслаблення й піду, тобто: зручно – за Його благодаттю – переможу всі пристрасті та зроблю всіляку чесноту.

468. На молитві необхідне навмисне, обдумане крайнє смирення. Треба пам’ятати, хто говорить і що говорить, особливо це потрібно під час читання молитви Господньої: Отче наш. Смирення руйнує всі підступи ворожі. Ах! як багато в нас таємної гордості. Це, – кажемо, – я знаю; цього не потребую; це не для мене; це зайве; у цьому я не грішний. – Скільки свого мудрування!

469. Гріх, пристрасть, диявол за мить змінюють обличчя людини – зі світлого на похмуре, з доброго на зле. Зауважте й тут освітню силу душі. Про акторку кажуть, що вона надзвичайно швидко змінює риси свого обличчя, робить надзвичайно швидкі переходи в почуттях, виражаючи їх на самому обличчі. Що мудрого? До чого не здатна душа людська? З цього випливає те, що якщо душа людська так швидко може давати інший вигляд своєму обличчю, так сильно змінювати його, то Творець усього не створить, що Йому завгодно, з усякої речовини, як скрізь Він і єдиний Він?

470. Коли молишся, говори в серці своєму проти різних ворожих помислів і розпалювань: Господь – усе для мене. Так і в усьому житті під час нападу пристрастей і за всяких податків ворожих, у хворобах, у скорботах, у лихах і напастях кажи: усе для мене Господь; я сам не можу нічого зробити, нічого стерпіти, пересилити, перемогти, – Він сила моя.

471. “Хто посоромиться Мене і Моїх слів у роді цьому перелюбному й грішному, той посоромиться і Сина людського” (Мк. 8:38). О, презирливий сором! о, диявольський сором! О, зі скарбниці безодні, що виходить, сморід сатанинський! Як багато хто недугує тобою! Як багато хто не знає твоєї принади і раболіпствує тобі, на погибель душам своїм! Ось світський автор, журналіст-фельєтоніст. Пишуть, пишуть, пишуть… чого-чого не напишуть на продовження своєї літературної або белетристичної діяльності? А про Бога, а про Спасителя Іісуса Христа, а про Церкву, про Богослужіння, про свята християнські, про воскресіння плоті нашої, про суд, про загробне життя – хоч би згадали. Не наша, кажуть, область, не наша справа. Ми від світу є, від світу говоримо: і тому світ нас слухає; а станеш говорити про Бога, мабуть, і читати нас не стануть. Таким чином світська література абсолютно чужа християнського духу, вона навіть соромиться духу Христового.

472. Диявол з лукавством спонукає нас – замість того, щоб дратуватися на нього самого, – навіює нам помічати гріхи ближнього, щоб нас озлобити, роздратувати проти людини, викликати презирство до неї, і в такий спосіб тримає нас у ворожнечі з ближніми та з Самим Господом Богом. Тому треба зневажати самі гріхи, погрішності, а не ближнього, який робить їх за намовлянням диявола, через неміч, звичку; ближнього ж жаліти, з лагідністю, з любов’ю наставляти його, як того, хто забувається, або як хворого, як бранця, невільника свого гріха. А злість, презирство наше до ближнього, що грішить, тільки збільшує його хворобу, забуття, духовний полон його, а не зменшує, та й нас робить нібито божевільними, хворими, полоненими власних пристрастей і диявола – їхнього винуватця.

473. Усякий гріх від духа злоби: той, хто перебуває в гріху, є невільником гріха, терзаний гріхом, тому не надто суворо і без злоби поводься з тим, хто грішить, відаючи загальну неміч. Шкодуй того, хто грішить, як хворого або заблукалого, хто в темряві ходить, або як зв’язаного путами залізними, або як ураженого, бо всі ці якості можна приписати тому, хто грішить, або тому, хто перебуває під дією пристрасті. Треба всіляко берегти людину, щоб її не спалив вогонь гріха, не затьмарив її, не зв’язав її, не занепалив хворобою, не погубив її.

474. Ми звикли до справ Божих і мало їх цінуємо; навіть людину – найбільше діло і диво премудрості й благості Божої – далеко не цінуємо так, як би слід було. Дивись на всяку людину, домашню вона чи чужу, як на завждишню новину у світі Божому, як на велике диво Божої премудрості та доброти, і звичка твоя до неї нехай не послужить для тебе приводом для нехтування нею. Шануй і люби його, як себе, постійно, незмінно.

475. У природі іноді віє вітер теплий, благорозчинений, що приємно й легко проникає в тіло й торкається його – і на небі буває світло; а іноді дме вітер холодний, якось важко, гарячково, до самих кісток пронизливий, і недружньо торкається тіла – і на небі, й на землі буває похмуро; або буває іноді розчинення атмосфери тепле, зігрівавальне, а іноді розчинення холодне, заціпеніле. Так і в духовному житті: іноді душу нашу оточує і проникає дихання легке, приємне, зігріваюче, оживляюче, – почуваєшся легко, спокійно, а іноді доторкається до серця дихання важке, убивче, яке супроводжується досконалим мороком душевним. Перше – від Духа Божого, друге – від диявола. Потрібно звикати до всього: як у першому випадку не зазнаватися, так і в останньому не занепадати духом, не впадати у відчай, але старанно вдаватися до Бога.

476. Якби люди не були створені за образом Божим, то Бог не втілився б від Пречистої Діви. О, як піднесено наше єство – і в творенні, і в спокуті! Через втілення Сина Божого від Пресвятої Діви Марії Бог щиро з’єднався з людьми. О, ти, що яже Бога людиною преславним Твоїм Різдвом з’єднала, а відкинуте єство роду нашого небесним поєднала (з мол. Пресвятої Богородиці на повеч.), слава Тобі, гідна прославлення від усієї розумної істоти, бо таку чистоту й благодать Ти знайшла в Бога, що змогла, за бажанням Бога Отця, за сприяння Святого Духа, втілити Сина Божого! Але удостой, о, Богородице, і нас досягти чистоти духу й тіла через причастя Божественних Таїн Тіла і Крові Сина Твого!

477. Через Своє втілення Господь став у найближче відношення до людини. Дивно! Сам Бог з’єднаний в одну особу з людиною. Бог став плоттю – “Слово плоть було” (Ін. 1:14). Бог Сам куштував нашу тілесну їжу і пив наше питво, лежав у яслах, мешкав у домі. Невмістимий небесами, ходив стопами по землі, по воді, по повітрю (” йду, – говориться, – на небо” ( Діян. 1:10 ); прибився до древа, на нечім же землю повелінням Своїм повісив (канон, ірмос 5 гласу). Уся земля, води і повітря – все освячене втіленим у людське тіло Сином Божим, тому-то люб’язна для Нього земля – це тимчасове житло людини, цей готель роду людського, це місце проживання Його між людьми. Але особливо люб’язні для Нього самі люди, яких душу і тіло Він прийняв у єдність Свого Обличчя, і особливо справжні християни. Він у них – і вони в Ньому.

478. Що найбільше жадане для людини? Уникнення гріха, залишення і прощення гріхів і здобуття святості. Чому? Тому що гріхи, як наприклад: горде, зле поводження з ближніми, зла недовірливість, любостяжання, скупість, заздрість та ін., розлучають нас із Богом, Джерелом життя, віддаляють від спілкування з людьми і занурюють нас у смерть духовну, а лагідне, смиренне, незлобиве ставлення з усіма, навіть із ворогами нашими, простосердя, нестяжательність, достаток малим і необхідним, щедрість до кожного, доброзичливість та інші доброчесні вчинки з’єднують нас із Богом, Джерелом життя, і людям роблять люб’язними. Даруй убо Господи зовсім уникнути гріха, набути ж усякої чесноти, по благодаті Твоїй. О, Владико, Господи, без Тебе не можемо творити ніщоже благо, “злі сущі” (Мф. 12:34).

479. На тих, хто озлоблюється на нас або заздрить нам, пишається перед нами, не треба взаємно озлоблюватися, гніватися, пишатися, як це звичайно нашій розтленій природі, але жаліти їх, як одержимих пекельним полум’ям і смертю духовною, молитися за них у глибині серця, нехай знищить Господь морок їхньої душі та освітить серця їхні світлом Своєї благодаті. Ми буваємо затьмарені своїми пристрастями і не бачимо безглуздості, неподобства їхніх і своїх вчинків, але коли Господь просвітить нас світлом Своєї благодаті, тоді ми, наче зі сну, прокидаємося, бачимо ясно неподобство, божевілля своїх помислів, почуттів, слів, вчинків; серце наше, яке доти загрубілі до цього часу, розм’якшується, злість минає, і на місце її приходить благість, лагідність, поблажливість. Тому, за словом Спаса нашого, треба “любити і ворогів”, “благословляти тих, хто проклинає”, і “добро творити тим, хто ненавидить нас” (Мф. 5:44, Лк. 6:27-28), бо і вони, брати, наші браття що сліплять, що блукають.

480. Справжнє життя – це вигнання: “вигнав його, – сказано, – Господь Бог із раю насолоди” (Бут. 3:23), і ми всі повинні посилено прагнути через покаяння і справи, гідні покаяння, до своєї вітчизни. Владико, жадану вітчизну даруй мені, раю жителя мене створи (троп., співані на “Непорочн.” у суботу). Справжнє життя є тісний шлях, шлях скорбот, поневірянь, хвороб. Що тісніший цей шлях, то переконливіше, впевненіше, що ми стоїмо на істинному шляху, що ширший – то безсумнівніше, що ми близькі до погибелі. Справжнє життя – це щоденна, жорстока, найгірша війна з ворогами нашого спасіння, особливо з невидимими духами злоби піднебесними, що не залишають нас ні на один день у спокої, але безперестанно підступні, запалюючи в нас різні пристрасті, а їхні жала вразливо вражають нас. Тому пам’ятай, що проти нас ведеться безперервна війна; що не час спочивати, веселитися й розважатися в цьому житті, цьому даному для приготування до майбутнього, ні тоді, коли нас спокушають нещастя, ні навіть тоді, коли нам здається, що ми цілком спокійні та щасливі, коли, наприклад, вдаємося до задоволень у театрі, на вечорах, коли малюємося в ошатному одязі та вбраннях, коли віддаємося насолоді утроб, кружляємось у веселих танцях, роз’їжджаємо в чудових екіпажах та ін. Серед усіх твоїх життєвих задоволень над тобою тяжіє найбільше нещастя, людина: ти грішник, ти ворог Божий, ти у великій небезпеці втратити вічне життя, особливо якщо живеш недбало, не твориш справ, гідних покаяння. Над тобою тяжіє гнів Бога твого, особливо якщо ти не умилостивляєш ображеного тобою Бога твого молитвою, покаянням, виправленням. Отже, не до задоволення тобі, а скоріше до сліз; задоволення повинні бути рідкісними, і то переважно такі задоволення, які тобі представляє віра в духовних святах.

481. Бог є всемогутньою державою всіх світів речових, а ще більше – пречудною, преблагосною, всеправосудною державою світу духовного – Ангелів і людей. У руці Його всі духи, їхній спокій і блаженство, як томління і мука злих духів і злих людей.

482. Як ми іноді хулимо Божество нечистим, похмурим і злісним станом своєї душі, – хулимо Отця, Слово і Духа Всесвятого, Духа Утішителя, так навпаки, людина з милостивим настроєм душі своєї, здатна втішати всіх словом, славить тим Отця і Сина і Святого Духа Утішителя. ” Як зможеш нам утішити тих, хто перебуває в усякому лихолітті, утіхою, якою втішаємось самі від Бога” (2Кор. 1:4).

483. Господь Вседержитель. Вседержительство Його охоплює всю істоту, гірську і нижню, розумну і чуттєву. Ангелів і людей, небо і все, що на ньому, землю і все, що на ній, море і все, що в ньому; Його вседержительство охоплює рішуче все загалом і всі частини створінь. Так воно охоплює серце людини і думку її; тому-то говориться, що “серце цареве в руці Божій” (Притч. 21:1), тому-то Апостоли кажуть: “незадоволені ми від себе подумати що-небудь, як від себе, але вдоволеність наша від Бога” (2Кор. 3:5). Якщо благодать Божа залишить моє серце і мій розум, я роблюся як прах, який вітром несеться, без усякої твердості моральної, з нахилом до всілякого зла; розум і серце моє стають порожніми, дріб’язковими, похмурими, безсилими.

484. Діва Марія – Владичиця найдобросердіша за всіх синів і дочок людських, як Дочка Бога Отця, Який є любов; Мати Бога Слова – любові нашої, обрана Наречена Духа Всесвятого, Який є любов єдиносущна Отцю і Слову. Як не прибігати до такої Владичиці і не сподіватися від Неї всіх благ духовних!

485. Поклади в душі своїй твердий намір міцно ненавидіти всякий гріх – думки, слова і діла, і коли буде спокуса до гріха, протистояти йому мужньо і з почуттям ненависті до нього; тільки стережися, щоб ненависть твоя не оберталася на особу брата твого, що подає привід до гріха; гріх ненавидь усім серцем, а за брата шкодуй; нагадуй йому і молись за нього перед Всевишнім, який бачить усіх нас і випробовує серця і нутрощі наші. “Ви ще не до крові воїнствували, подвизаючись проти гріха” (Євр. 12:4). Без утвердженої в серці ненависті до гріха не можна часто не впадати в нього. Самолюбство треба з коренем вирвати: всякий гріх від самолюбства; гріх завжди прикидається, прикидається нашим доброзичливцем, обіцяючи нам достаток і спокій. “Добре древо в їжу і пригодно очами бачити, і червоне є, щоб розуміти” (Бут. 3:6). Ось яким нам здається завжди гріх.

486. Якби Ангели охоронці не охороняли нас від підступів злих демонів, о, як часто б тоді ми падали з гріха в гріх, як би мучили нас тоді біси, які тішаться муками людей, що й буває, коли Господь попускає на якийсь час відступити від нас Ангелу охоронцю і кознодіяти над нами бісам. Так, Ангели світу, вірні наставники, хранителі душ і тіл наших, завжди з нами, якщо ми добровільно не відганяємо їх від себе гидотою м’ясокорисливості, гордості, сумніву, невір’я. Ніби відчуваєш, що вони покривають тебе крилами нематеріальної своєї слави, і тільки не бачиш їх. Думки, прихильності, слова і справи добрі – від них.

487. Ворог часто вражає своєю злістю душі наші і палить нас. Це ураження поширюється, як антонів вогонь, у серці, якщо щирою молитвою віри не зупиниш його. А Бог любов’ю Своєю уражає душі наші, але це ураження легке, солодке, не пекуче, а таке, що зігріває і оживляє.

488. Про покаяння. Покаяння має бути щирим і абсолютно вільним, а ніяк не вимушеним часом і звичаєм або особою, яка сповідує. Інакше це не буде покаяння. “Покайтеся, – сказано, – наблизися бо Царство Небесне” (Мф. 4:17), наблизилося, тобто саме прийшло, не потрібно довго шукати його, воно шукає вас, вашого вільного настрою, тобто: самі кайтесь із сердечним сокрушенням. “Хрестилися… (сказано про тих, хто охрестився від Іоанна), сповідуючи гріхи свої” (Мф. 3:6), тобто: самі зізнавалися в гріхах своїх. А оскільки молитва наша переважно є покаянням і проханням про прощення гріхів, то і вона має бути неодмінно завжди щирою і абсолютно вільною, а не мимовільною, вимушеною звичаєм і звичкою. Такою ж має бути молитва і тоді, коли буває подякою і славослів’ям. Подяка передбачає в душі облагородженого повноту вільного, живого почуття, яке вільно переливається через уста: “від надлишку серця уста говорять” (Мф. 12:34). Славослів’я припускає захват подиву в людині, яка споглядає справи нескінченної доброти, премудрості, всемогутності Божої у світі моральному й матеріальному, і тому так само природно повинно бути справою абсолютно вільною і розумною. Взагалі молитва має бути вільним і цілком свідомим виливом душі людини перед Богом. “Перед Господом виливаю душу мою” (мовлення Анни, матері Самуїла) (1Сам. 1:15).

489. Для очищення і запалення нашої молитви Господь попускає дияволу болісно розпалювати нутрощі наші, щоб ми, відчуваючи в собі чужий вогонь і страждаючи від нього, намагалися внести в серце своє смиренною молитвою вогонь Божий, вогонь Духа Святого, що оживляє серця наші.

490. Господь попускає нам спокуси ворога для випробування нашого, для зміцнення наших духовних сил у боротьбі з ворогом і щоб нам самим бачити більше, на що схиляється наше серце: до терпіння, віри, надії та любові й узагалі до чеснот чи до дратівливості, маловір’я, нарікань, хули, злості та відчаю. Тому не треба сумувати, а благодушно і з терпінням переносити морок серця, що находить на душу нашу, вогонь, скорботу і тісноту, що розслабляє, і нудить до нетерплячості та злості, знаючи, що це необхідно для нашого духовного життя, що Господь випробовує нас, чи не схулимо ми шлях істинний, шлях св. віри та чеснот, і чи не схилимось на шляху лукавому. Ми вільні, і самі повинні всіляко, всепосильно зміцнюватися у вірі й чеснотах, до “положення душі своєї” (Ін. 15:13) за шлях правди, а як це буде, якщо не буде з нами спокус?

491. Диявол вражає серця священиків лінощами, сухістю і безпліддям, щоб вони не проповідували істини Євангелія людям Божим, не розповідали їм усієї волі Божої; він же під час молитви інколи діє в серці й вражає нечутливістю, щоб молитва була не щирою, а лише звичною; він же не дає серцю споглядати на молитві велич всіх досконалостей Божих, велич Богоматері, св. ангелів і св. Божих людей. Диявол – це така зла спиця, яка в усякий час і всюди лізе в твої очі сердечні, затьмарюючи й пригнічуючи їх, це такий отруйний пил, що постійно носиться в уявній атмосфері нашій і сідає їдко на серце, виїдаючи й свердлячи його. Те саме він робить з іншими законовчителями, вражаючи і їхні серця сухістю, безпліддям і тіснотою, щоб вони не могли зі співчуттям викладати молодим галузям винограду Христового правди Божої, напоїти їх живоносними струменями Євангелія.

492. Ось світське коло: говорять, говорять, здебільшого переливаючи з пустого в порожнє, і немає мови про Бога – спільного для всіх Отця, про любов Його до нас, про майбутнє життя, про відплату, – чому? Соромляться завести мову про Бога. Але, що найдивніше, навіть люди, які вважають себе благочестивими, самі світильники, рідко говорять про Бога, про Христа Спасителя, про дорогоцінність часу, про стриманість, про воскресіння, про суд, про майбутні блаженства та вічні муки в колі своїх родин та у колі світських людей, а проводять часто час у пустопорожніх розмовах, іграх і заняттях! Знову тому, що соромляться завести таку розмову, бояться набриднути або побоюються, що самі не витримають, не будуть сердечно вести мову про духовні предмети. О, світ перелюбний і грішний! Горе тобі в день суду від спільного всіх, безстороннього Судді. “До своїх прийшов, а свої Його не прийняли” (Ін. 1:11). Так, не прийнятий у нас Господь і Творець усіх! Не прийнятий у домівках наших, у розмовах наших. Або ось людина читає св. книгу, або читає вголос молитви, але чому іноді вона читає ніби мимоволі, неохоче, у неї язик затинається? Не від надлишку серця, а від тісноти, порожнечі вуста її ледь говорять. Це від чого? Від посіяної всередині в серці дияволом зневаги до духовного читання або до молитви і – помилкового сорому. О, бідні, бідні ми люди! У чому слід було б поставляти найбільшу честь, того ми соромимося. О, створіння невдячні і злобні! Яких ми мук заслуговуємо такою поведінкою?

493. Коли ворогові не вдається зайняти християнина на шляху порятунку скорботами й тіснотами, бідністю й різними напастями, він кидається в іншу крайність: він бореться з його здоров’ям, спокоєм, млостю, розслабленням серцевим, душевним невідчуттям благ духовних або багатством життя зовнішнього. О, який небезпечний той останній стан! Він небезпечніший за перший стан, стан скорботи й тісноти, стан хвороби тощо. Тут легко ми забуваємо Бога, перестаємо відчувати Його милості, дрімаємо і спимо духовно. “А як наречений затримався, то всі задрімали і поснули.Опівночі ж почувся крик: ось, наречений іде, виходьте назустріч йому” (Мф. 25:5-6). А в скорботах ми мимоволі постійно звертаємося до Бога за спасінням, постійно відчуваємо, що Бог є Бог спасінь наших. Бог спасати, що Він наше життя, наше дихання, наше світло, наша міцність. Таким чином християнину краще жити в будь-яких скорботах.

494. Молитва – дихання духовне; молячись, ми дихаємо Духом Святим: “Духом Святим молитеся” (Іуд.1:20). Отже, всі церковні молитви – дихання Духа Святого, немов би духовне повітря і водночас світло, духовний вогонь, духовна їжа і духовне вбрання.

495. Душе Святий, усі ми християни – Твоє дихання. Твоє народження після хрещення, та й за першим зворушливим подихом в особі першої людини, ми всі, всі племена земні – Твоє дихання, Твоє народження! Помилуй бо і созижди всіх нас. Душе Святий! диханням Своїм проганяй сморід гріхів і пристрастей наших, викоріни сморід усіх гріховних нахилів!

496. На молитві завжди твердо вір і пам’ятай, що кожна думка твоя і кожне слово твоє можуть, безсумнівно можуть бути ділом. “Не зможе загубитися в Бога всяке слово” (Лк. 1:37). “А хто приліпляється до Господа, той єдиний дух є з Господом” (1Кор. 6:17). Значить, і твоє слово не зможе. ” Все можливе тому, хто вірує” (Мк. 9:23). Бережи слово: дорогоцінне слово. “За всяке слово пусте… люди дадуть відповідь у День судний” (Мф. 12:36).

497. Слово є вираження істини, сама істина, буття, справа. Слово передує кожній істоті, кожній речі, як провина їхнього буття – минулого, теперішнього або майбутнього. ” Я є Альфа і Омега, початок і кінець, говорить Господь, і Той, хто є, і Той, хто є, і Той, хто гряде, Вседержитель” (Об’явл.1:8). Так говорить будівниче Слово Отче. У ньому – Слові – вина всіх створінь теперішніх, минулих і прийдешніх.

498. Чому ми вшановуємо хрест таким великим благоговінням, що в молитвах згадуємо про силу його після заступництва Пресв. Богородиці й небесних Сил, перш за всіх святих, а іноді навіть після Божої Матері, перш за Сили небесні? Тому, що після страждань Спасителя хрест став знаменням Сина людського, тобто хрест знаменує Самого Сина Божого, що втілився і постраждав нашого заради спасіння. На хресті Христос приніс Себе в жертву Богу Отцю за наші гріхи, на ньому і ним Він врятував нас від роботи ворожої; а тому ми і шануємо його з таким великим благоговінням! Тому-то він завжди для віруючих є великою силою, що рятує від усяких зол, особливо ж від лиходійства невидимих ворогів.

499. Як світло, повітря і вода перебувають разом і взаємно проникають одне в одного, до того ж не зливаються, але кожне залишається тим, що воно є: світло – світлом, повітря – повітрям, вода – водою, зберігаючи цілком свої поодинокі властивості, а істотою становлячи одну речовину, так, певним чином, і Особи Пребожественної Трійці перебувають завжди разом і не розділяються одна від одної; Отець у Синові, і Син у Отці, і Дух Святий, що від Отця виходить, у Сині спочиває, – але в той же час кожна Особа залишається з особистими Своїми властивостями: Бог Отець ненароджений, несотворений, неісходящ; Син народжений; Дух Святий походить від Отця, а сутність у трьох Осіб одна – Божественна, проста істота; ця подібність ґрунтується на словах Самого Господа нашого Іісуса Христа, Котрий Себе називає Світлом світу, а про Духа Святого говорить, уподібнюючи Його у діях водної стихії: “Хто вірує у Мене, як і промовляє Писання, то з утроби його потече річка з живого чрева води живого. Це ж промовляє про Дуса, що його хочуть прийняти ті, хто вірує в ім’я Його” (Ін. 7:38-39). Уподібнює також повітрю або вітру: “Дух, де хоче, там і дихає, і голос Його чуєш, але не візьмеш, звідки приходить, і хто йде” (Ін. 3:8). Св. Церква співає про Духа Святого: аще кому Святий Дух по надбанню дихне, скоро візьмемо з земних (чин поховання священик., ступ. “Слава”).

500. Для Господа дати плоть іншій якій завгодно істоті, тварині чи рослині, те саме, що для нас пошити, вдягнути на себе одяг; взяв – пошив та й вдягнув. “Шкірою і плоттю мене зодягнув ти, кістками і жилами зшив ти мене” ( Йов. 10:11). А яка нескінченна безліч і розмаїття речовини-то в Господа, з якої Він, Творець, творить різні шати, на різні покрої створінням Своїм (тварини, птахи, риби, комахи, плазуни)! А нас Він одягне колись світлом ніби сонячним у царстві Своєму! “Предстала Цариця… в ризах позолочених одягнена” (Пс. 44:10). “Праведники просвітляться як сонце” (Мф. 13:43). А тепер ми одягнені землею, водою, повітрям, теплотою, такий наш одяг. І як премудро і зручно зроблені і приведені в поєднання всі ці стихії в нашій істоті! Воно і не важке, і благородне. О, премудрий і всемогутній Митець! животворний Митець! Як у Тебе все прекрасно, зручно, жваво! У Тебе і прах оживлений, у Тебе і прах рухається!

501. У молитві головне, про що потрібно насамперед подбати, – це жива, ясновидяща віра в Господа: уяви Його жваво перед собою й у собі самому, – і тоді, коли захочеш, проси про Христа Іісуса в Дусі Святому, і буде тобі. Проси просто, без жодних сумнівів, – і тоді Бог твій буде все для тебе, в одну мить звершуючи великі й дивовижні справи, подібно до того, як хресне знамення звершує великі сили. Проси не для себе одного, а й для всіх вірних, для всього тіла Церкви благ духовних і речових, не відокремлюючи себе від інших вірян, але, перебуваючи в духовному єднанні з ними, як член єдиного великого тіла Церкви Христової, – і Отець Небесний, Який любить усіх, як дітей Своїх у Христі, сповнить тебе великим миром і дерзновенням.

502. Молячись, міцно слухай слова молитви, відчувай їх серцем. Не відволікай від них розуму ні в які думки. Молячись під час Богослужіння, звершення таїнств і молитов у різних випадках, твердо покладися серцем на самі слова церковних молитов, вірячи, що жодне слово не покладено даремно, кожне має силу свою, що в кожному слові Сам Господь триіпостасний, скрізь є і все сповнює; думай: я ніщо, все робить Господь. Ще думай: я говорю – Бог Слово в мені говорить. Мені нема про що турбуватися. “Усю печаль вашу, – сказано, – накиньте на Нього, бо Той піклується про вас” (Пс. 54:23).

503. Читаєш світський журнал або газету: легко і приємно читається, легко всьому віриться. Але візьмися читати духовний журнал чи книжку, особливо церковну, або почнеш читати молитви інколи – стане важко на серці, і сумнів тебе мучитиме, і невір’я, і якесь потьмарювання, і відраза. Багато хто в цьому зізнається. Чому це буває? Не від властивостей, звісно, самих книжок, а від властивостей тих, хто читає, від якості їхніх сердець, і – головне – від диявола, ворога людського, ворога всього священного: “він візьме слово з серця їхнього” (Лк. 8:12). Коли читаємо світські твори, ми не чіпаємо його, і він нас не чіпає. Як візьмемося за священні книги, почнемо думати про своє виправлення і спасіння, тоді ми йдемо проти нього, дратуємо його, мучимо його злобу, і ось він нападає на нас і взаємно мучить нас, – що ж робити? Не кидати ж доброї справи, корисного для душі читання, молитви, а треба терпіти і в терпінні спасати свою душу. “У терпінні вашому здобудете душі ваші”, – каже Господь (Лк. 21:19). Це ж застосувати треба до театрів і церкви, до сцени і до Богослужіння. У театрі багатьом приємно відчувається, а в церкві – важко, нудно, – чому? Через те, що в театрі все прекрасно підлаштовано чуттєвій людині, і диявола ми там не чіпаємо, а тішимо його, і він нам робить задоволення, не чіпає нас: веселіться собі, друзі мої, думає, тільки смійтеся та Бога не пам’ятайте. У церкві ж усе пристосовано до збудження віри і страху Божого, благочестивих почуттів, почуття нашої гріховності, розбещеності; і диявол вселяє в наше серце сумніви, смуток, тугу, лукаві, мерзенні й ганебні помисли, – і ось сам собі не радий чоловік і стояти не може, годину важко простояти. І біжить швидше геть. Театр і церква – протилежності. То – храм світу, а це храм Божий; то – капище диявола, а це – храм Господа.

504. Коли тебе просять помолитися про порятунок кого-небудь від тілесної смерті, напр. від потоплення, від смерті через хворобу, від вогню або від іншого якого-небудь лиха, похвали віру тих, хто просить про це, і скажи в собі: хай буде благословенна віра ваша, по вірі вашій нехай Господь дасть виконання моїй негідній, маловірній молитві, нехай прикладе мені віру.

505. Собі все легко прощаєш, якщо згрішиш проти Бога або проти людей, легко вибачай і інших. Люби ближнього як себе, прощай йому багато. “Коли крати якщо згрішить у мене брат мій, чи відпущу йому до семи крат? …не кажу тобі, до семи крат, але до сімдесяти крат седмерицею”, – говорить Господь (Мф. 18:21-22). У цьому і пізнається любов. Навіть мало ще цього для любові: любов любить ворогів своїх, добро творить тим, хто ненавидить, благословляє тих, хто проклинає її, і молиться за тих, хто її ображає (Лк. 6:27-28).

506. Господь, як Серцезнавець, знаючи нашу скупість і дріб’язкову, корисливу обачливість у тому випадку, коли нам належить надати гостинність і милість людям, від яких ми не сподіваємося отримати рівне, – обіцяв відплатити в день суду не лише за те, що ми нагодували голодного, напоїли спраглого, вдягли нагого, відвідали хворого й ув’язненого, а й за те, що ми нагодували в день суду не тільки за те, що ми нагодували голодного, напоїли спраглого, вдягли того, хто голий, відвідали хворого і того, хто у в’язниці, а й обіцяє винагороду навіть за чашу охолодженої води, подану християнину або – в ім’я Його – невірному. “якщо напоїть єдиного від малих цих чашею студеної води,… амінь кажу вам, не погубить винагороди своєї” (Мф. 10:42). О, благоутробність Христова! Хто після цього не засоромиться своєї жорстокості серцевої і скупості ганебної!

507. Диявол, як дух, як проста істота, може заскочити й уразити душу одним миттєвим рухом помислу лукавства, сумніву, хули, нетерплячості, роздратування, злоби, миттєвим рухом пристрасті серця до чогось земного, рухом споглядання, любові та інших пристрастей – може іскру гріха роздмухати, із притаманною йому хитрістю і злістю, на полум’я, яке лютує з пекельною силою у нутрощах людини. Треба триматися і всіма силами кріпитися в істині Божій, відкидаючи брехню, мрії і злобу диявольські на їхньому самому початку. Тут людина вся має бути увага, все око, весь адамант незламний у всіх частинах своїх, твердий і невразливий. О! слава, слава перемозі Твоїй, Господи! Так нехай перемагаю в державі міцності Твоєї ворогів невидимих і видимих, в усякі дні життя мого, до останнього мого подиху. Амінь. О, простота віри! не покидай мене.

508. Не май пристрасті не тільки до їжі та пиття, до одягу, до просторого й оздобленого житла, до багатого домашнього начиння, а й до свого здоров’я, навіть до свого життя не май ані найменшої пристрасті, віддавши все життя своє на волю Господню, кажучи: “Бо мені що жити Христос, і що вмерти, надбання (є)” (Флп. 1:21). “Хто не ненавидить душі своєї в цьому світі, у вічне життя збереже її” (Ін. 12:25). Пристрасть до тимчасового життя, до здоров’я веде до багатьох ухилень від заповідей Божих, до потурання плоті, до порушення постів, до ухилення від сумлінного виконання обов’язків служби, до смутку, нетерпіння, дратівливості. Ніколи не спи ввечері перед вечірнім правилом, нехай не збідніє серце твоє від неблагополучного сну і нехай не засне його ворог закам’яненим нечуттям на молитві. “Тверезіть, пильнуйте” (1Пет. 5:8). “Пильнуйте і моліться, щоб не потрапити в напасть” (Мф. 26:41). “Бо пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли прийде Син людський” (Мф. 25:13). “Бо пильнуйте, бо не знаєте, коли Господь додому прийде, чи то вечір, чи то опівніч, чи то ранок, щоб, не прийшовши зненацька, не знайшовши, що ви спите. А я вам кажу, усім кажу, пильнуйте” (Мк. 13:35-37).

509. Моліться, браття мої, до Матері Божої, коли буря ворожнечі та злоби повстане в домі вашому. Вона всеблага і всеблагодатна зручно і чудово може втихомирити серця людські. Мир і любов від єдиного Бога походять, як від свого Джерела, а Владичиця – в Бозі єдине з Богом і, як Матір Христа-Світу, ревнує й молиться за мир усього світу, а надто ж – за мир усіх християн. Вона-то має сповнені всіляких милостей – за помахом Своїм проганяти від нас духів злоби піднебесних, цих невсипущих і ревних сіячів між людьми злості й ворожнечі, і всім, з вірою та любов’ю притікає до Державного покрову Її, подає швидко, швидко мир і любов. Ревнуйте і самі про збереження віри і любові в серцях своїх; якщо ж не будете самі про те дбати, то не удостоїтеся і заступництва за вас перед Богом Божої Матері; до того ж будьте завжди самі ревними й побожними шанувальниками Матері Господа Всевишнього, бо гідно є як воістину блажити Її, Богородицю, Присноблаженну і Пренепорочну, вищу за все створіння, Заступницю роду людського. Намагайтеся виховати в собі дух смирення, бо Вона Сама смиренна, як ніхто зі смертних, і любов’ю зглядається тільки на смиренних. “Поглянь на смиренність раби Своєї”, – каже Вона Єлисаветі про Бога Спаса Свого (Лк. 1:48).

510. Не допускай, щоб диявол вселяв у серце твоє злобу і ворожнечу на ближнього, не давай їй жодним чином гніздитися в серці твоєму, інакше твоя злість, хоч і не висловлена на словах, а виражена лише в погляді, може заразити крізь зір і душу брата (бо ніщо так не заразливе, як злість, особливо вона заражає зручно тих, що мають у серці надлишок недремної злості), роздмухати в ньому іскру злоби в ціле полум’я. Стережися: “чим міру міряєш, тим міритиметься тобі” (Мф. 7:2). ” Не є таємне, що не явлене буде: нижче приховане, що не пізнається, і в явлення прийде” (Лк. 8:17).

511. Май християнське благомистецтво від серця благословляти тих, хто проклинає тебе, щоб догодити тим Христу твоєму, який сказав: благословіть тих, хто проклинає вас. – Люби ворогів своїх щиро, не звертаючи уваги на їхню ворожнечу, але – на образ Божий, за яким вони створені, бачачи в них себе самого. Роби добро тим, хто ненавидить тебе, як син Отця Небесного, який добрий є на безблагодатних і злих, вірячи, що добрим переможеш зле, тому що добро завжди сильніше за зло. – Молися за тих, хто чинить тобі напасть, нехай молитвою і їх позбавиш, якщо Бог благоволить, від лукавства, злоби і підступів, і себе позбавиш від напасті. – “Тому, хто просить у тебе, дай, і від того, хто забирає твоє, не муч” (Лк. 6:27,35,28,30), бо все Боже, і Господь, якщо забажає, може все забрати в тебе. Пам’ятай, що ти “голий сам вийшов із утроби матері своєї, голий і відійдеш” ( Йов. 1:21), і нічого з собою не візьмеш. Якщо так житимеш, здобудеш собі безцінний скарб миру й любові й довголітній будеш на землі: бо “лагідники, – сказано, – успадкують землю” (Мф. 5:5), “і насолодяться безліччю світу” (Пс. 36:11).

512. Я дивлюся тільки на Тебе, Владико, сердечними очима, я вірю в Тебе безсумнівно. Ти Сам знаєш, що і як дарувати мені. Ти – скарб усякого блага, Ти – благостиня, премудрість, всемогутність, яка виливається на всіх створінь. Так і до Тебе взираю, о, Владичице, Сама заступи і помилуй мене!

513. Не сумуй і не слабшай духом, бачачи всередині себе постійну боротьбу зла з добром, але, як добрий і мужній воїн Іісуса Христа, Подвигоположника, мужньо боріться зі злістю, дивлячись на вінець, який Владика приготував усім, хто перемагає зло у цьому світі та у своїй плоті: “тому, хто переможе, я дам сісти зі мною на престолі Моєму” (Одкр. 3:21).

514. Щоб не пам’ятати тобі злоби проти тебе ближнього, а від душі прощати його, згадай, що ти сам не чужий злоби, так само як і всіх інших пристрастей. Визнавай немочі і пристрасті ближнього за свої власні: “прощаючи один одному, як і Бог у Христі пробачив вам” (Еф.4:32). О, який я грішний, противний за гріхами моїми очам Божим, людям і навіть собі самому! Хто ж для мене може бути більш огидний, крім мене самого? Воістину ніхто; порівняно зі мною всі праведники. Буду ж я немилосердно гніватися на себе і прощення образ і погрішностей ближнього проти мене негідного вважати особливим щастям, та й мені довготерпеливий, щедрий і милостивий Господь пробачить хоча б деякі гріхи. Я маю пам’ятати, що цим тільки я і заслуговую собі милість Владики, інакше мені давно не належало б жити.

515. О, як багатобідне, багатотрудне, тяжке земне життя! З ранку до вечора щодня треба вести тяжку боротьбу з пристрастями тілесними, що воюють на душу, з начальствами, “володарями і світодержителями темряви цього віку, духами злоби піднебесними” (Еф. 6:12), чиї лукавство і підступність незмірно злісні, пекельно вправні, недремні! – О, Найсолодший наш Спаситель, що закликає всіх, хто трудиться і обтяжений, до Себе – для заспокоєння! Ось, Ти бачиш: знемогло серце наше і утроба наша від боротьби і скорботи щоденної, виснажені ми, знесилені, ходимо як тіні. Безперестанку здобувають душам нашим злісні вороги наші й посилюються всіма заходами втягнути нас у безодню відчаю. Простягни, Владико, високу Твою руку і визволи нас від підступів стародавнього дракона, вбивці. “Якщо хто хоче йти за мною, – прорік Ти, – відкинься від себе, щодня бери хрест свій, і йди за Мною” (Лк. 9:23). Але хто ж щодня буває винуватцем нашого хреста, наших скорбот і тісноти? Плотська, стара наша людина і диявол зі своїми безперервними підступами.

516. Погляд до Господа під час боротьби з будь-якою пристрастю або після вчинення будь-якого гріха і покаяння утихомирює бентежне серце наше і дивовижно прояснює обличчя наше. “Дав еси радість у серці моєму; …знаменася на нас світло лиця Твого, Господи” (Пс. 4:7-8). О, Наскільки світлим робиться обличчя наше, коли ми дивимося з напруженням віри, очима серця до Бога сердець наших! Воістину тоді Господь буває з нами, який промовив: “Поклич Мене в день скорботи твоєї, і я витягну тебе” (Пс. 49:15). “З ним я єсмь у скорботі, винищу його, і прославлю його” (Пс. 90:15). О Ти, Боже прещедрий і довготерпеливий, до сімдесят крат седмерицею щодня готовий прощати гріхи і гріхи нам, які каються щиросердно і прощення в Тебе просять, – помилуй нас, які на всяку годину багато грішать Тобі. Амінь.

517. Яку нескінченну нікчемність представляє їжа і питво з одного боку, і яку нескінченну велич представляє з себе людина, яку вони годують, – з іншого! Чи не найбільше божевілля, чи не безбожництво шкодувати для людини, для цього образу Божого, для цього причасника божественного єства, для якого Бог буде все – “буде Бог всяких у всіх” (1Кор. 15:28), жаліти їжі, напоїв, одягу, житла і чого б то не було земного! Прах нехай буде прахом, – безсмертний образ безсмертного Бога нехай буде завжди звеличений і переважний над усім земним, тлінним, швидкоплинним! Тому нехай не шкодуємо нічого для нашого ближнього! О, яка велика честь – живити, одягати, упокоїти образ Божий! Боже Преблагий і Прещедрий! сповни благості й щедролюбства серця наші!

518. Святі Божі люди мали “просвічені очі серця” (Еф.1:18) і цими очима ясно споглядали потреби нашої розтлінної гріхом природи, ясно бачили, про що нам треба молитися, про що просити, за що дякувати, як славити Господа, і залишили нам чудові зразки молитов усякого роду. О, які гарні ці молитви! Ми іноді не відчуваємо й не знаємо ціни їм, тим часом як прекрасно знаємо ціну їжі й питтю, ціну модному одягу, добре мебльованій квартирі, ціну театрам, ціну музиці, ціну світській літературі, саме ціну романам, цьому красномовному, порожньому багатослів’ю – і на жаль, дорогоцінний бісер молитви зневажаємо ногами своїми, і тоді, коли все світське знаходить просторий притулок у серцях більшості, молитва, на жаль, не знаходить і тісного куточка в серцях. – не знаходить і тісного куточка в них, не вміщається в них. А коли вона попроситься до нас і зійде хоча однією ногою, її негайно виштовхують, як жебрака, як людину, яка не має шлюбного вбрання.

519. Радій кожній нагоді надати ласку ближньому, як істинний християнин, що намагається здобути якомога більше добрих справ, особливо скарбів любові. Не радій, коли тобі надають ласку і любов, вважаючи себе по справедливості негідним того; але радій, коли тобі випаде нагода надати любов. Надавай любов просто, без усякого ухилення в помисли лукавства, без дріб’язкових життєвих корисливих розрахунків, пам’ятаючи, що любов є Сам Бог, Істота препроста. Пам’ятай, що Він усі шляхи твої знає, бачить усі думки і рухи серця твого.

520. Не пропускай випадків молитися за будь-яку людину за її проханням або за проханням про неї її родичів, друзів, шанувальників або знайомих. Господь з благоволінням дивиться на молитву любові нашої і на дерзновення наше перед Ним. Крім того, молитва за інших вельми корисна і тому, хто молиться за інших; вона очищає серце, утверджує віру і надію на Бога і зігріває любов до Бога і ближнього. Молячись, кажи: Господи! можливо Тобі зробити те й те рабу Твоєму ; сотвори йому це, бо ім’я Твоє – благий Людинолюбець і Всемогутній. “Якщо ми, лукаві істоти, уміємо давати дарування добрі не тільки своїм дітям, а й чужим, то тим більше Ти даси всілякі блага тим, хто просить у Тебе” (Мф. 7:11).

521. Слава Тобі Господи, Отче наш, премудрий Випробувачу любові моєї до Тебе і до ближнього мого. Не залишай мене без спокус, якщо премудрості й правді Твоїй завгодно й благопотрібно буде, – жодного дня життя мого, нехай насадиться, нехай зміцниться, нехай очиститься й піднесеться любов моя до Тебе та до ближнього мого, і нехай не з’являтимуся я на суді Твоєму худий перед Лицем Твоїм.

522. Якщо я, будучи людиною немічною, коли захочу зробити що-небудь, що перебуває в межах моєї можливості, то зроблю; напр., захочу написати твір – і напишу, захочу вилікувати хворобу – і вилікую, захочу зробити річ – і зроблю, наприклад, збудувати дім, храм – і збудую; або, наприклад, скажу одному: прийди – і прийде, відійди – і відійде, зроби те – і зробить; чи то чи Бог, Всемогутній, не зробить усього, чого тільки забажає? “Бог наш на небесах і на землі, все, що забажає, створить” (Пс. 113:11). Якщо людина іноді тільки скаже два слова: щоб було те-то, і буває, хоча не раптом, а через кілька годин; то чи не станеться раптом все, що наречеться від слова Творця? Чи не від одного Його слова раптом зробиться все, що Він забажає? “Той промовив, і було; Той наказав, і створено” (Пс. 148:5). Ми не творці людей, а вони за нашим словом роблять так багато; ми не творці речей, але речі за нашим бажанням і дією приймають тисячі форм, служать для незліченних потреб і задоволень. Ми не творці речей, але творимо з речовини великі й малі предмети. Чи сам Творець, скрізь цей і все сповнює, за словом Котрого все прийшло з небуття в буття, за думкою, за волею і за словом Котрого створено і існує все нескінченне розмаїття речей, не створить, що забажає? Якщо лікар-людина оживляє іноді напівмертвого, через знання своєї справи і через вправний, влучний вплив на причину хвороби, то чи Творець лікарів і лікування не зцілить одним бажанням і словом всякої хвороби? Чи Творець не воскресить і мерця одним словом Своїм? Дамо славу Йому ми, маловірні, і скажемо Йому від серця: вся можлива Тобі, Владико, неможливо ж Тобі нічого. Амінь.

523. О, Ти, Всемогутній Владико, Чиїй манії єдиній все підкоряється, весь світ видимий і невидимий, даруй мені прославляти Тебе безперестанку простотою віри моєї в Твою нескінченну могутність. Даруй мені віру несоромну, надію тверду, любов до Тебе і до ближнього нелицемірну!

524. “Той (Бог) є перед усіма, і все в Ньому відбудеться” (Кол. 1:17). Великий, невимірний сенс містять у собі ці слова! Вони пояснюють ім’я Цей, яким Господь благоволив назвати Себе Мойсеєві. Бо Цей означає Того, Хто існує перш за все, Той, Ким все існує. Ці слова показують і всемогутність, і благість безмежну, і премудрість незмірну Владики нашого Бога. “Великий Господь наш, і велика кріпость Його, і розуму Його немає числа” (Пс. 146:5).

525. Якщо ти, перебуваючи в зібранні людей, закликаєш до себе відому тобі особу, і вона підходить до тебе; якщо ти просиш улесливих тобі людей або одну людину зробити тобі що-небудь, що перебуває в колі її можливості, і вона виконує твоє прохання, задовольняючи його за твоїм бажанням і навіть понад твоїм бажанням, то вір, що так само точно і в Церкві Божій – у цьому великому домі Божому, який розділяється на дві половини – небесну і земну, духовно прийде до тебе на допомогу будь-яка особа Церкви небесної, яку ти забажаєш, за властивою їй добротою і любов’ю до спілкування, проси її зробити тобі щось бажане, особливо те, що стосується царства Божого і правди Божої, і вона зробить для тебе бажане за тісним спілкуванням її з Богом – Джерелом доброти і сили. Святі Божі так само тебе чують, як чує, наприклад, тебе в церкві все зібрання, коли ти молишся або говориш слово, бо вони в Дусі Святому, а Дух скрізь і все наповнює.

526. Самолюбство і гордість наша виявляються особливо в нетерплячості й дратівливості, коли хто-небудь із нас не терпить найменших неприємностей, заподіяних нам іншими навмисно або навіть ненавмисно, або перешкод, законних або незаконних, навмисно або ненавмисно, що їх нам навмисно або ненавмисно протиставляють нам люди або предмети, що нас оточують. Самолюбство і гордість наша хотіли б усе поставити на своєму, оточити себе всіма почестями, зручностями життя тимчасового, хотіли б, щоб нашому помаху підкорялися мовчки й швидко всі люди і навіть – до чого не простягається гордість! – вся природа; тоді як – о горе! самі ми вельми відсталі до віри і до всякої доброї справи, до догоджання Єдиному всіх Владиці! Християнин! ти маєш неодмінно бути смиренним, лагідним і довготерплячим, пам’ятаючи, що ти – тлінність, прах, нікчема, що ти нечисть, що все добре в тобі – Боже, що Божі дари – життя твоє, дихання, і все; – що за гріх непослуху і нестриманості ти повинен тепер спокутувати своє майбутнє блаженство в раю довготерпінням, яке необхідне у світі недосконалостей і незліченних гріхопадінь грішних людей, які живуть із нами разом і становлять численні члени єдиного, острупленого гріхами людства. “Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закон Христовий” (Гал. 6:2). Хто нетерплячий і дратівливий, той не пізнав себе і людства і не гідний називатися християнином! Говорячи це, вимовляю суд на себе, бо я перший хворію на нетерплячість і дратівливість.

527. Життя наше – дитяча гра, тільки не безневинна, а гріховна, бо, за міцного розуму і пізнання мети свого життя, ми нехтуємо цією метою і займаємося справами порожніми, безцільними. Отже, життя наше – дитяча невинна гра: ми бавимося їжею і питвом, ласуючи, замість того, щоб уживати її тільки для необхідного харчування тіла й підтримання тілесного життя; ми бавимося одягом – замість того, щоб пристойно прикривати ним своє тіло, щоб оберігати його від шкідливої дії стихій; ми бавимося сріблом і золотом, милуючись ним у скарбницях або вживаючи його на предмети розкоші й задоволень, замість того щоб вживати його на потреби, а надлишки розділяти нужденним; ми бавимося своїми оселями й різноманітними в них начиннями, багато й вишукано прикрашаючи їх, – замість того, щоб мати тільки міцний і пристойний притулок, що захищає нас від шкідливої дії стихій, та необхідні й пристойні для домашнього вжитку речі; ми бавимося своїми душевними обдаруваннями, розумом, уявою, словом, вживаючи їх тільки на служіння гріхові й метушні світу цього, тільки на служіння земному й тлінному, замість того, щоб передусім і більш за все вживати їх на служіння Богу, на пізнання Його, Премудрого Творця всілякої істоти, на молитву, благання, прохання, подяку та славослов’я Йому та на надання взаємної любові та шанобливості, й лише почасти – на служіння світу цього, який колись повинен зовсім минути; ми бавимося своїми пізнаннями про мирську метушню і втрачаємо на придбання їх найдорогоцінніший час, даний для приготування до вічності; ми нерідко бавимося своєю посадою, своїми обов’язками, легковажно, недбало, несправедливо виконуючи їх і вживаючи їх для своїх корисливих земних видів; ми бавимося хорошими обличчями людськими або прекрасною і слабкою статтю і вживаємо їх часто для гри своїх пристрастей; ми бавимося часом, яким треба мудро користуватися для спокути ним вічності, а не використовуючи його на ігри та різні задоволення; ми бавимося, нарешті, самі собою, роблячи із себе якісь кумири, перед якими самі схиляємося і для яких шукаємо поклоніння інших. Хто достатньо опише й оплаче наше окаянство, нашу велику, величезну метушню, наше велике лихо, у яке ми самі себе добровільно ввергаємо? Яку ми відповідь дамо безсмертному Цареві – Христу Богу нашому, прийдешньому у славі Отця Свого судити живим і мертвим, оголосити поради серцеві і прийняти відповідь від нас про всяке слово і діло! О горе! горе, горе нам, які носять на собі ім’я Христове, але не мають у собі анітрохи Духа Христового! які носять на собі ім’я Христове, але не слідують вченню Євангелія! Горе нам, “що не дбають про спільне спасіння”! (Євр. 2:3). Горе нам, які не мають християнської віри, надії та любові християнської! Горе нам, що полюбили теперішній вік удаваний, тимчасовий, і не дбають про спадок того віку, який слідує за смертю тлінного тіла нашого, за цією плотською завісою!

528. Одна з проблем людського духу – відсталість у вірі й лінощі до пізнання істини, особливо істин віри і благочестя. Чого найбільше відсталість і лінивіше навчаються юнаки і навіть дорослі та старці? Істин віри і благочестя. Про це свідчать незліченні досліди.

529. Щоб люди шанували й любили одне одного, не пишалися, не хизувалися одне перед одним, премудрий Господь дав різним людям різні свої переваги, природні й благодатні, так, щоб вони мали потребу одне в одному. Таким чином кожен із нас мимоволі повинен зізнатися в тій чи іншій немочі та смиритися перед Богом і людьми.

530. Господи, Ти Сам промовив пречистими устами Твоїми: “Будьте ж ви досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий є” (Мф. 5:48). Хочу бути досконалим. Будь бо Ти для мене всяка досконалість, бо Ти ж сказав: “без Мене не можете творити нічого” (Ін. 15:5).

531. Усі молитви припускають велику бідність і злидні нашого занепалого єства; вони припускають також, що Господь – постійне Джерело всякої досконалості, всякого блага, що Він є наш Скарб невичерпний. Треба і самою справою мати на молитві й у всякий час убогість духу. “Блаженні убогі духом” (Мф. 5:3).

532. Поміркуй, якою великою є людина: “Бог у ній перебуває, і та в Бозі перебуває” (1Ін. 4:15), тож у благочестивому християнині живе немов би не людина, а Сам Христос: “не тому живу, що я, а живий у мені Христос” (Гал. 2:20), бо вся душа стає Христовою, як залізо в вугіллі, що палає, усе робиться вогненним, наче вугіллям, яке горить: усе – вогонь, усе – світло, усе – теплота.

533. Збережи лагідну і миролюбну прихильність до брата навіть тоді, коли він підступно або хитрістю, або ж якимось чином ненавмисно позбавляє тебе останнього надбання. Тут-то і покажи, що ти любиш у ближньому образ Божий понад усе земне і тлінне, що “любов твоя ніколи не відпадає” (1Кор. 13:8). “Від того, хто бере з тебе, не катуй” (Лк. 6:30); “хто хоче судитися з тобою і ризу твою взяти, відпусти йому і срачицю” (Мф. 5:40). Нехай не осоромить тебе ворог сподіванням на прах земний, якими є гроші і хліб, більше ніж на Бога, але нехай осоромлений буде сам міцним упованням твоїм на Бога і на Його святе слово. Бо “не хлібом єдиним жива буде людина, а всяким словом, що виходить із уст Божих” (Мф. 4:4). Зауваж: “про всяке дієслово”. Бо кожне слово Владики-Творця може підтримати твоє життя, як кожне слово може створити і перетворити тисячі створінь. Бо “Він сказав, і стало; наказав, і з’явилося” творіння (Пс. 32:9). Так Він словом привів із небуття в буття міріади небесних, безсмертних воїнств і, освятивши їх Духом Святим, зміцнює і підтримує їх у бутті. Не упускай шалено гідності свого безсмертного духу до суєтного сподівання на прах земний. Кажи: Бог надія моя, або: надія моя Отець, захист мій Син, покров мій Дух Святий – Трійця Свята. А як багато хто з нас дратується і виходить із себе, коли їх позбавляють не останнього рубля, а тільки деякої невеликої частини з їхнього далеко не останнього майна! Скільки обурення, гніву, жовчі, гірких докорів, нарікань, іноді прокльонів! – Боже праведний! і цей прах, званий грошима, або ж ці брашна і пиття можуть виробляти таку бурю в наших християнських душах! – у нас, коли ми знаємо слово нашого Найсолодшого Спасителя: “Не переймайтеся душею вашою, що їсте, або що п’єте, ані тілом вашим, у що вдягнетеся… Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у житниці, і Отець ваш Небесний годує їх… Шукайте ж передусім Царства Божого та правди Його, і все це додасться вам” (Мф. 6:25-26,33). Або: “не залежить життя людини від достатку її майна” (Лк. 12:15). Боже мій! До чого ми дожили? Чим ми кращі за язичників при своєму способі життя! Де наша віра, уповання на Бога, любов до ближнього? О, дміння (надміння) сатанинське! О, сором наш! – Отче Небесний! Ти, ведучий, що “їхже вимагаємо, і перед проханням” нашого подаєш (Мф. 6:8), помилуй нас, невірних, невдячних і злонравних! Чуємо Твоє милостиве слово, Владико: “не маю від Тебе відступити, не маю Тебе залишити” (Євр. 13:5), але, спокушаючись щоденно земними благами, не прислухаємося до нього й порушуємо Твою волю.

534. Не бійся поневірянь тілесних, бійся поневірянь душевних. Не бійся, не будь малодушним, не дратуйся, коли тебе позбавляють грошей, їжі, пиття, солодощів, одягу, житла, навіть самого тіла; бійся, коли ворог позбавляє душу твою віри, надії, любові до Бога і ближнього, коли він вселяє в твоє серце ненависть, ворожнечу, пристрасть до земних речей, гордість та інші гріхи. “Не бійся тих, хто вбиває тіло, а душі не може вбити” людей (Мф. 10:28).

535. “Ти ж той самий єси” (Пс. 101:28), йдеться про незмінність Божу. О, якби й ти, людино, був завжди той самий сьогодні, завтра й післязавтра і так далі і не змінювався б у тисячі видів, як калейдоскоп! О, якби й ти завжди був однаково мирний, добрий, простий, люб’язний, терплячий, працьовитий, доброзичливий, щедрий! А можеш бути таким, якщо сердечною вірою і любов’ю з’єднуєшся з Незмінним. ” Я є Господь Бог ваш, і не змінюся” (Мал. 3:6). Я непохитними до гіршого зберігаю слуг Моїх, бо Я – джерело благості, що благотворяє тих, хто гідно Мені служить (канон Арханг., пісня 5, троп. 3).

536. Мир є цілість, здоров’я душі; втрата миру – втрата здоров’я душевного.

537. Благоговій усіма силами душі перед усіма таїнствами і говори в собі про кожне таїнство перед звершенням або причастям його: це – таємниця Божа. Я тільки недостойний приставник її або учасник її. – А то гордий розум наш і таємницю Божу хоче досліджувати, а якщо не може її дослідити, то відкидає, як таку, що не підходить під мізерну мірку його розуму.

538. Якщо одне царське слово буває причиною великих справ у його царстві: скаже, і почнеться діло, і здійсниться; то слово Царя всякої тварі матеріальної й духовної, видимої й невидимої, – Царя всемогутнього та премудрого, чи не здійснить усе, що тільки Він забажає? Говорить, і чи не створить? Говорить, і чи не перебуватиме? О, всемогутня Державо, що в одну мить може все здійснити, не залишай нас за гріхи наші, а ще більше – за маловір’я та розпач наш, власним нашим неміччям мучити нас, нехай не розбиваємось ми, як посудини скудельні. Даруй нам усім серцем вірувати у всемогутню державу Твою! нехай не засумніваємося у виконанні кожного благого прохання нашого.

539. Уся видима природа, всі частини її, великі, малі й найменші, щохвилини кажуть нам, що від Господа все походить і Ним існує та рухається, що Ним все стоїть або приходить у буття і щомиті все Йому підкоряється.

540. О, глибокозападаюча отрутою природа наша! О, проклятий сатано, що через отруту ввергнув і тепер кидає нас у тисячі зол! О отрута, о їжа і питво, що так сильно нас спокушають нині! Доки ж ми будемо вами спокушатися і покладати в вас життя своє? Доки ми глибоко не закарбуємо на серцях своїх словес Спасителя: “не хлібом єдиним жива буде людина, але всяким словом, що виходить з уст Божих” (Мф. 4:4), і не проведемо їх у своє життя і діяльність? Доки жадібність, ласощі, пересичення і пияцтво? Доки мерзенна скупість? Доколи сріблолюбство? Доки гордість, ворожнеча і злість на ближнього через гроші, через одяг, житло, їжу і пиття? Тисячі обманів сатани за допомогою їжі, пиття, одягу, грошей виявляються перед нашими сердечними очима, і ми все продовжуємо ще захоплюватися його принадами як чимось дійсним, корисним для нас, і ревнуємо не більше і не менше, ніж про згубні мрії та крайню власну душевну й тілесну шкоду. Не вірте, браття, спокусі ворога ні на мить, коли йдеться про їжу та пиття, хоч би якою б вона, на перший погляд, не була пристойною. “Шукайте ж передусім Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам” (Мф. 6:33). “Не про хліби слухайте, але стережіться квасу фарисейського та саддукейського” (Мф. 16:11; Лк. 12:1), тобто лицемірства у справах віри та благочестя. На віру і благочестя зверніть найсильнішу увагу; “робіть не брашно, що гине, а брашно, що перебуває на вічне життя, яке Син людський вам дасть” (Ін. 6:27). Віддавайте й останнє, якщо потреба того вимагатиме, пам’ятаючи слова Спасителя: “тому, хто хоче судитися з тобою, і ризу твою взяти, відпусти йому і срачицю” (Мф. 5:40), тобто й останнє віддай із того, що маєш.

541. “За своїми пристрастями виберуть собі вчителі, чешеми слухом” (2Тим. 4:3). Чи не це сьогодні роблять світські люди і навіть багато духовних? Чи не самі собі обрали вони вчителів, що пестять їхній слух? Вчаться не в єдиного Вчителя – Христа, з Євангелія Його, і не в Церкви Його, а у світських журналістів, фейлетоністів, романістів, поетів, акторів і кажуть: ах! як усе це цікаво, як усе це повчально! І якщо не на словах, то на ділі кажуть: нам не треба ні Євангелія, ні Церкви з її Богослужінням, таїнствами і проповідуванням Слова Божого. У нас такі хороші, моральні вчителі! Господи Іісусе! до чого ми дожили? Відкинули словеса Твої назад.

542. Не сумуй і не впадай у відчай, коли відчуваєш у душі своїй убивчий подих і бродіння злості й лукавства, нетерпіння й хули або розслаблення від нечистих і кепських думок, але боріться з ними неослабно й терпи мужньо, щиросердно кличучи Господа Іісуса, Побідоносця пекла. Смирися глибоко, глибоко, визнаючи себе від щирого серця першим грішником, недостойним спільноти людської, і Господь, бачачи твоє смирення і твою боротьбу, допоможе тобі. Закликай на допомогу і швидку Заступницю, Пресвяту Діву Богородицю, так кажучи: зціли, Пречистою, моя багатонедужні душевні струпи, що є в душі, прожени ворогів, які постійно борються зі мною (канон Ангелу хр., пісня 3 “И ныне”).

543. Якщо воістину ти називаєш Бога Отцем своїм, то сподівайся ж на Нього, як на Отця єдиного, всеблаггого, всемогутнього, премудрого, незмінного в любові Своїй і в усіх досконалостях. Надійся на Нього щодо благ тимчасового життя, але особливо щодо дарування майбутніх благ у Христі Іісусі. Глибоко закарбуй на серці слова: Бог мій Отець! Отче наш, що єси на небесах! – Але оскільки за любов’ю Отця Небесного до тебе ти сам став чадом Божим, як такий, що від Нього походить, як такий, що має розум і вільну волю, то ти маєш неодмінно докладати і свої зусилля до досягнення блаженної і вічної спадщини небесної; ти повинен знати і завжди пам’ятати, що ти занепала істота, – і як упав, маючи розум і свободу – впав волею своєю, то за того самого розуму, який просвічується світлом Слова Божого й осяяннями Духа Святого, за тієї самої вільної волі, що підкріплюється благодаттю Святого Духа у Христі Іісусі, – повставай від свого падіння і йди безупинно до небесного нескінченного Життя, зневажаючи все земне, як тлінне і швидкоплинне, особливо ж не прив’язуючись до срібла і золота, до їжі та пиття – до цієї отрути, через яку в таку глибину злий впав увесь рід людський.

544. Дякуй постійній Заступниці нашій Госпожі Богородиці, Пречистій, Преблагосердній Діві Марії, яка за молитвою нашою сердечною спасає нас від гризіння і утисків диявольських. Поглянь на Неї сердечними очима в Дусі Святому, скрізь існуючому й усякому сповнювальному та простому, – подивися на Неї, яка є в самому серці твоєму, й звернись до Неї: “Пречиста Заступниця, Пресвята Богородице Маріє, врятуй мене від ворога-запинателя!”. І негайно, в хвилину, врятує Вона тебе за вірою серця твого, за сподіванням на Неї серця твого, – так і відступлять від боку тіснота, вогонь і смуток тяжкий. Треба тільки уявити й твердо вірити, що Дух Святий скрізь, на всякому місці, і є проста Істота, що в Ньому все небо близько до нас, як на долоні, з усіма Ангелами й святими, що тільки слід прикликати Господа або Пресвяту Богородицю, або святого від щирого серця, з ясновидною вірою, з серцевим каяттям у гріхах, якими пов’язує нас ворог, або пов’язуємось самі добровільно, – і порятунок негайно засяє. Дивне спасіння Владичиці, так воно і ллється тобі в душу, як цілющий бальзам, або як ароматичне цілюще повітря, або як вода, що заспокоює, тільки поглянь на Нього очима сердечними з надією на Її доброту й благополуччя. Але це-то й важко – з сердечною, ясновидною вірою поглянути на Неї, так само як на Господа або на святих; ворог посилюється всіляко стати твердою, високою і похмурою стіною між твоєю душею та Богом або Богородицею, Ангелами і святими, не допускає, окаянний, щоб серцеве око бачило Господа або святих Його, затьмарює всіляко серце, віру розсіює, нутрощі тіснить, палить, затьмарює. Усі ці дії треба вважати за мрію, за неправду і крізь цю мрійливу стіну прорватися до Господа або до Богоматері та до святих. Як прорвешся, так одразу ти і врятований. “Віра твоя врятує тебе” (Мф. 9:22).

545. Говори в серці від щирого серця: все для мене Господь, я ніщо, я безсилля, неміч. “Без Мене не можете творити нічого” (Ін. 15:5), говорить Сам Господь: бо Я, – можна додати, – все для вас. Будь переконаний у цьому сердечно щохвилини життя і вдавайся рішуче в усьому до Господа, сподіваючись одержати від Нього все благополучне для твого спасіння і навіть для тимчасового життя.

546. Якщо Владичиця Богородиця, через єднання з Богом і через своє безприкладне служіння Владиці всіх, перебуває всім для тих, хто просить з вірою й любов’ю Її заступництва, позбавляючи їх усіх зол і подаючи їм усяке, що є для порятунку, прохання, то чи не більше Сам Господь? тільки не будь маловірливим, не будь холодним до Нього душею і не будь байдужим, як камінь, а зігрівай у собі віру, вдячність до Божих благодіянь, щире відчуття своїх гріхів і велику любов до твого Спасителя, який разом з Отцем і Духом Святим безмірною любов’ю тебе полюбив.

547. Молячись Господу, Божій Матері або святим, завжди пам’ятай, що Господь дає по серцю (“дасть тобі Господь по серцю твоєму” (Пс. 19:5)), яким є серце, таким є і дар; якщо молишся з вірою, щиро, усім серцем, безпристрасно, то згідно вірі твоїй, ступеню гарячності твого серця, подасться тобі дар від Господа. І навпаки, що холодніше твоє серце, що воно маловірніше, лицемірніше, то безрезультатнішою є твоя молитва, мало того, то більше вона прогнічує Господа, Який “є Дух… і шукає собі тих, хто поклоняється… духом та істиною” (Ін. 4:23-24). Тож чи закликаєш Господа, Божу Матір, Ангелів або святих, – закликай усім серцем; чи молишся за когось із живих або померлих, – молись за них усім серцем, вимовляючи імена їхні з теплотою сердечною; чи молишся про дарування собі чи іншому якогось блага духовного або про позбавлення себе чи ближнього від якогось лиха або від гріхів і пристрастей, поганих звичок, – молися про це від щирого серця, бажаючи всім серцем собі чи іншому проханого блага, маючи твердий намір відстати або бажаючи іншим звільнитися від гріхів, пристрастей і гріховних звичок, і дасться тобі від Господа дар по серцю твоему. “Чого хочете, того й просіть, і буде вам” (Ін. 15:7). Бачиш – треба неодмінно хотіти того, чого просиш, тоді тільки й отримаєш. “Моліться один за одного, щоб ви зцілилися” (Як. 5:16).

548. Будь слухняним серцем, словом і ділом у всякий час на служіння іншим, без найменшої прикрості або дратівливості, пам’ятаючи слова Спасителя: “Хто хоче у вас більшого бути, нехай буде вам слуга” (Мф. 20:26).

549. Вір твердо, що у всякий час Господь для тебе все. Під час молитви Він для тебе – сила і виконання в Дусі Святому всякого слова твого, під час благочестивої розмови Він – жива вода твоя, вогненний потік слів твоїх, у всякий час Він – всяке благо для тебе. Будь безтурботним при своєму Господі. Він ув’язнив тебе в Собі з усіх боків, все проникає в тебе і знає всі твої думки, всі потреби і прихильності, і якщо вірою і любов’ю будеш стояти в Ньому, то не прийде до тебе ніяке зло. Господь близький: “ні про що не турбуйтеся” (Флп. 4:6).

550. Бог, як єдиний , всюдисущий, простий, в єдину мить все може створити і перетворити, як це було з чудесами єгипетськими. Простий робить просто, всемогутній – усе може.

551. Через хазяйську або, краще, грошову гордість і незрозумілу злість ми часто не хочемо привертати уваги до мовлення тих, хто харчується від нас, вороже ставимося до них, замість того, щоб нам більше смирятися перед ними, як слугам їхнім, за словом Господнім: “іще хто хоче у вас більшим бути, нехай буде вам слугою” (Мф. 20:26), щоб побільшати тим віддяку Владики через щире, бездоганне Йому служіння в особі менших Його братії! О, лагідний і смиренний серцем Творче, Життєдавче, Спокутувачу, Годувальнику і Хранителю наш, Господи Іісусе! Навчи Ти нас любові, лагідності та смиренності Духом Твоїм Святим і зміцни нас у цих найдоброзичливіших Твоїх чеснотах, нехай не обтяжують нашого серця дари Твої багаті, нехай не вважатимемо ми, що ми живимо, вдовольняємо й підтримуємо будь-кого; Ти, – Спільний усіх Годувальник, живиш, вдовольняєш і зберігаєш; усі під крилами Твоєї благості, щедрот і людинолюбства вдовольняються й спочивають, а не під нашими, бо ми самі маємо потребу вкриватися в затінку крил Твоїх кожну мить нашого життя. “Наші очі спрямовані до Тебе, Бога нашого,… як очі раба в руку пана, …очі рабині в руку пані своєї, …доки не змилостивишся над нами” (Пс. 122:2-3). Амінь.

552. Віруй твердо в здійсненність усякого слова, особливо вимовленого під час молитви, пам’ятаючи, що Винуватець слова є Бог Слово, що Сам Бог наш, якому поклоняються у Трійці, виражається трьома словами або іменами: Отець, Слово і Святий Дух; що всякому слову відповідає буття, або всяке слово може бути буттям і ділом. Благоговійно поводься зі словом і дорожи ним. Пам’ятай, що як іпостасне Слово Боже – Син Божий завжди з’єднаний з Отцем і Духом Святим, так і в слові Святого Письма, або в молитві, або в писаннях богомудрих отців бере участь по Cвоїй осяжності Отець, як верховний Розум, творче Його Слово і Звершитель Дух Святий. Тому жодне слово не пусте, але має або повинно мати в собі свою силу, і горе тим, хто пустословить, бо вони дадуть відповідь за пустослів’я. ” Бо не зможе в Бога всяке слово” (Лк. 1:37), це взагалі властивість слова, – сила і здійсненність його. Таким воно має бути в устах людини.

553. Всі сили і чудеса здійснює Дух Святий. Тим же Духом подаються іншому сили, іншому дії сил. Ти тільки говори з вірою, звершення слова не твоя турбота, а Духа Святого.

554. Вір твердо, що ти мислиш, відчуваєш, говориш, рухаєшся і дієш завжди в Бозі, так би мовити, у самому лоні Його: “у Мені перебуває, і Я в ньому” (Ін. 6:56). З усіх боків Він уклав тебе в Собі; проникає тебе і знає. “Ззаду і спереду, – каже св. пророк і цар Давид: – Ти ув’язнив мене, і наклав на мене долоню Твою” (Пс. 138:5). У Бозі ж і Божа Матір, усі святі Ангели і всі святі. Чого ж ближче? хто може бути більш спільним із віруючими християнами, як святі Ангели і люди? Призивай же з вірою, сподіванням і любов’ю як Самого Господа всіх , так і святих Його, просячи їхнього клопотання за себе перед Богом; як просиш живих про що-небудь за себе, стоячи з ними віч-на-віч, так проси Ангелів і святих помолитися за тебе Богові, твердо вірячи, що вони перебувають віч-на-віч до твого серця.

555. Думай завжди, що ти окаянний, бідний, злиденний, сліпий і голий душевно без Бога, що Бог для тебе – все: Він твоя правда, освячення, багатство, вбрання, твоє життя, твій подих, – все.

556. Тіло і Кров Христові переважно є тілом і кров’ю, тому що в кожній найменшій частці Тіла і Крові спочиває весь Христос Бог, що всі частини наповнює. Не так це в тілі людському. У Тілі й Крові Христовій кожна частинка, крапелька, є Христос цілковитий, який ніколи не розділяється, єдиний і Той самий.

557. Що є милосердя? Милосердя є любити ворогів, благословляти тих, хто проклинає, добро творити тим, хто ненавидить, тим, хто чинить нам напад, хто виганяє нас, захищати гнаних тощо.

558. Бог є найрухомішою і найбільш легкодоступною у Своїх щедротах Істотою для Своїх створінь, особливо розумних. Якщо повітря і світло за тонкістю своєю легкорухливі й легкодоступні всьому, що здатне сприймати їх у себе, то Владика всіх, Дух Всюдиприсутнійй, Всеблагого, Нескінченного, Всемогутнього, не більш легкорухомий і не більш донесений до безмежності, ніж ці неживі, нерозумні, речовинні творіння? О! як легкоподатний Владика тим, хто вірує і шукає Його! “Дух, де хоче, там і дихає, і голос Його чуєш, але не візьмеш, звідки приходить, і хто йде” (Ін. 3:8). Якщо людська природа спроможна до спілкування, то чому ж Божа природа ще більш спроможна? Якщо батько і мати подають потрібне для їхніх дітей, вони – люди за природою злі, то ” скільки ж Отець ваш Небесний дасть блага тим, хто просить у Нього” (Мф. 7:11). “Благотворіння ж і спілкування не забувайте… Спілкування майте один до одного” (Євр. 13:16; пор. 1Ін. 1:7).

559. Якщо Христос у тобі через часте причастя Св. Таїн, то будь увесь, як Христос: лагідний, смиренний, довготерплячий, велелюбний, неупереджений до земного, мудрий у горах, слухняний, розумний; неодмінно май у собі Дух Його; не будь гордий, нетерплячий, упереджений до земного, скупий і сріблолюбний.

560. Споглядай Бога твердо сердечними очима і під час Його споглядання проси, чого хочеш, в ім’я Іісуса Христа, – і буде тобі. Бог буде для тебе всім в одну мить, бо Він проста Істота, вища від усякого часу й простору, і в хвилини твоєї віри, твого сердечного єднання з Ним, здійснить для тебе все, що тобі потрібно для порятунку тебе й ближнього, і ти будеш на цей час сам причасний до Божества через прищире спілкування з Ним: ” Я говорю, що ви – боги” (Пс. 81:6). Як між Богом і тобою цього разу не буде проміжку, так і між твоїм словом і між самим виконанням теж не буде проміжку; скажеш – і негайно станеться, як і Бог “промовив – і були, наказав – і створені” (Пс. 32:9,148:6). Це – як щодо таїнств, так і взагалі духовної молитви. Втім, у таїнствах все відбувається заради благодаті священства, якою наділений священик, заради Самого верховного Первосвященика – Христа, чий образ носить на собі священик, – тому, хоча він і негідно носить на собі сан, хоча і є в ньому слабкості, хоча він вразливий, маловіруючий або недовірливий, проте таємниця Божа звершується невдовзі, в одну мить ока.

561. Бог Отець, що в розумі й серці нашому діє через Слово Своє іпостасне (в слові нашому виражається Духом Святим, що в іпостасному Слові спочиває), і через наше слово віри, уповання, лагідності, любові, яке виходить з уст наших, в одну мить звершує одного разу назавжди від укладення світу зумовлені чудесні діла нашого у Христі відродження, освячення, укріплення, духовного живлення і лікування, хоча підготовчі обряди до цих дій бувають і дуже тривалі, бо Бог є простою всемогутньою Істотою. Наприклад, перетворення хліба і вина на Тіло і Кров Христову відбувається одразу після проголошення слів: створи бо хліб цей чесне Тіло Христа Твого; а що в чаші цій – чесну Кров Христа Твого, преложив Духом Твоїм Святим, – після цих останніх слів і благословення хрестоподібно рукою за мить хліб і вино перетворюються на Тіло й Кров Христову, але не раніше, тому що божественна всемогутність очікує на сприятливі для Нього слова священика: “Богові бо є поплічник” (1Кор. 3:9). Хресне при цьому благословення ім’ям Господнім означає те, що Таємниця звершується Духом Святим про ім’я Іісуса Христа і заради Іісуса Христа, заради Його заступництва, благоволінням Бога Отця.

562. Раб Божий під час звершення Богослужіння і таїнств повинен бути твердо переконаний, що щойно він що-небудь помислить і скаже – це й буде зроблено. Так зручно і легко для Владики виконувати наші прохання, творити або втілювати що-небудь за нашим словом. Це переконання нехай так у тобі буде легко і природно, як твоє дихання повітрям, як бачення зором, як слухання слухом. Ти сам випробував тисячократно на собі, що це точно так; сам випробував, що між словами: “промовив, і був, і був, і наказав, і створився” (Пс. 32:9) немає проміжку, що вони істинні в усій силі. Нехай це переконання вбереться в тебе з твоєю їжею і питтям, з твоїм диханням.

563. Літургія є вечеря, трапеза любові Божої до роду людського. Біля Агнця Божого всі збираються на дискосі – живі й померлі, святі й грішні. Церква торжествуюча і войовнича.

564. Для віруючого немає нічого неможливого, жива непохитна віра вмить може зробити великі чудеса. Втім і без нашої щирої і твердої віри відбуваються чудеса, такими є чудеса таїнств, бо тайна Божа завжди звершується, хоч би ми були і маловірні під час її звершення або невірні; “невір’я наше не скасує віри Божої” (Рим. 3:3), і злість наша не здолає невблаганну Божественну благодать і милосердя, наша дурість – Божої премудрості, наша неміч – Божої всемогутності.

565. Церква є вічна істина, бо з’єднана з Істиною – Христом і одушевляється Духом Істини: ” Я з вами у всі дні” (Мф. 28:20). “Церква… – Тіло Його”, говорить Апостол (Кол. 1:24).

566. Ти, сповнений усякої неправди, жадай терпіти від людей усяку неправду, нехай з’являться на тобі в тутешньому житті “суди правди Божої” (Рим. 2:3). “У ту саму міру міряєш ти Господу своєму і ближньому твоєму, нехай відміряється і тобі” (Мф. 7:2). Май завжди на увазі приклад найбільшого Праведника Іісуса Христа, Сина Божого, Який за праведності Своєї зазнав усякої несправедливості над Ним людей, був піднесений на хрест і вмертвлений найганебнішою смертю.

567. Не будь малодушним, не сумуй, коли ненавидять тебе люди за викриття шляхів їхніх, але більше радій, пам’ятаючи слова Спасителя: “блаженні ви будете, коли зненавидять вас люди” (Лк. 6:22).

568. Людина влаштовує собі дім, і живе в ньому; тварина – лігво, і живе в ньому; птах – гніздо, і в ньому виводить пташенят своїх; бджола – вулик зі стільниками, і живе в ньому, готуючи собі мед; павук тче сітку, і сам живе в ній, і ловить нею їжу собі. Чи Творець для Себе не влаштує нерукотворного Дому – Тіла Свого, як і влаштував його в утробі Діви Богородиці, як і тепер творить собі храми Тіла Свого в життєдайних Таємницях; чи Творець, Котрий для всіх створінь чуттєвих або чуттєво – духовних влаштував домівки тілесні й постійно творить їх?

569. Священство або взагалі святі є священними водоймами, з яких благодатна вода повідомляється іншим віруючим. “Річки від утроби його витечуть води живі” (Ін. 7:38).

570. Які повинні бути чисті, духовні уста у священика, що так часто вимовляють всесвяте Ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Ще більше – яким духовним, чистим має бути серце, щоб уміщати й відчувати в собі солодкість цього пречесного, чудового й гідно поклоняємого імені! О, як повинен священик віддалятися від плотських насолод, нехай не стане плоттю, в якій не перебуває Дух Божий!

571. Чи до плотських насолод священикові, коли йому треба невідмінно насолоджуватися єдиним Господом, нехай дасть Він йому прохання серця його? Чи до плотських насолод, коли в нього так багато духовних чад, які пред’являють йому свої різноманітні духовні або тілесні немочі, в яких потрібно їм душевно співчувати, подавати щирі й здорові поради, коли йому щодня треба буде здійснювати подвиг від щирого серця та зі сльозами молитися за них перед Владикою, щоб не набіг на них і не розкрав їхній уявний вовк, щоб нехай Господь їм дасть успіх життя, і віри, і розуму духовного! Чи до насолод плотських священикові, коли йому треба часто звершувати служби в храмі й стояти перед престолом Господнім, коли йому так часто треба звершувати Божественну чудесну літургію й бути звершником і причасником небесних, безсмертних і життєдайних Таїн, коли йому взагалі так часто доводиться звершувати інші таїнства та молитовні служіння! Серце, що любить плотські задоволення, не вірне Господу. “Не можете Богу працювати і мамоні” (Мф. 6:24).

572. “Від плоду їхнього пізнаєте їх” (Мф. 7:16). Від плоду літургії – пресолодкого, преблаженного, життєдайного – пречистих Таїн Тіла і Крові Господньої пізнаєш, що вона від Бога, що вона – навіяння Божественного Духа, і цей Пресвятий Дух Животворний дихає у всіх її молитвах і священнодійних обрядах. Яке дивовижне живе дерево – ця літургія! Яке листя! Який плід! Навіть листво дерева на зцілення язиків, не тільки плід. Бо хто не отримав великої душевної користі, миру й солодощі в душі від однієї побожної присутності при Божественній літургії! А що приносить добрий плід, те саме має бути добрим; такий закон творчий.

573. Однією з найсильніших підступів диявольських є розслаблення лінощами серця, а з ним і всіх сил духовних і тілесних; у серці вичерпується віра, надія і любов, стаєш безвірним, похмурим, нечутливим до Бога й людей, – сіллю, що обуяла.

574. Відчувай тільки щиро потребу в тому, про що молишся, та щиро віруй, що всяке дарування благе і всякий дар досконалий від Бога сходить, а не від людей, не від випадку, не від обставин, не від долі, – що бачить і чує Владика кожну твою потребу, кожен рух твого серця і твоїх думок, що Він всеблагий, всемогутній, премудрий – і все зручно в мить, єдиним рухом думки Своєї, через Сина в Дусі Своєму Святому, може зробити для тебе потрібне, – і все отримаєш. Бо хоча від людей багато чого неможливо, але не у Бога; ” все можливе є у Бога” (Лк. 18:27; Мк. 10:27).

575. Надія в молитві полягає в тому, щоб з вірою в присутність і слухання Боже, зі страхом Божим вимовляти прохання, подяки і славослів’я, а про прийняття і виконання їх не сумніватися і анітрохи не турбуватися, в повній впевненості, що Владика їх вислухав і прийняв у пренебесний і уявний Свій жертовник і за бажанням матері нашої – Церкви (якщо ми молимося від імені Церкви), так само й серця нашого, як всеблагого, премудрого і всемогутнього, дасть прохане й навіть із надлишком проти того, скільки ми просимо або розуміємо. Але серце, пристрасне до їжі та пиття, жадібне до них, розпещене ними, не має цієї надії, так само, як і серце, в якому криється ненависть, ворожнеча, – зв’язане скнарістю, грошолюбством, заздрістю, – аж поки не залишить своїх недуг і не виправиться.

576. Зображуючи на собі хресне знамення, ми кладемо трьома перстами верхній кінець хреста – на чолі на образ Отця, Який є нестворений Розум; нижній – на утробі – на образ Сина, народженого перш за всі віки з утроби Отця, і поперечну частину на раменах, або м’язах, на образ Духа Святого, Який є м’яз, чи сила Господня, або рука Господня, як сказано: ” кому Господня м’яза відчиняться” (Ін. 12:38). :38; Іс. 53:1) або: “була на мені рука Господня” (Єз. 3:22), тобто Дух Святий. Ще образ у людині Св. Трійці: розум, що мислить, – образ Бога Отця; серце, в якому перебуває і зображує себе розум, – образ Сина Божого, іпостасної премудрості Божої; вуста, через які виходить те, що є в думках і на серці, є образ Духа Святого. Вдихнув і промовив до них: “прийміть Духа Святого…” (Ін. 20:22). Коли “від серця виходять помисли злі,… перелюбства, любодіяння,… хули” (Мф. 15:19), то це виходить злий дух, що гніздиться в серці людини… А коли “благий чоловік від доброго скарбу серця свого виносить благе” (Лк. 6:45), то це є образ витікання Святого Духа від Отця через Сина. Велика людина! Не дарма сказано: ” Я кажу: боги ви, і сини Вишнього всі” (Пс. 81:6). ” Якщо ж про інших промовляє богів, до них же слово Боже буває, і не може розоритися писання (тобто що сказано, то – сказано вірно, незаперечно), Його ж Отець святий і послав на світ, то ви говорите, що хулу говорите, бо я кажу: “Син Божий є Я”” (Ін. 10:35-36). О, гідність! о, велич людська! не інакше дивись на людину, особливо на християнина, як на сина Божого, і приймай її, як сина Божого, розмовляй із нею, звертайся до неї, як до сина Божого по благодаті в Христі Іісусі Господі нашому.

577. Хтось, будучи смертельно хворим на запалення шлунка дев’ять днів і не отримавши жодного полегшення від медичних засобів, – тільки-но причастився в дев’ятий день вранці Животворящих Таїн, до вечора став здоровий і встав з одра хворобливого. Причастився він із твердою вірою. Я молився за нього Господу, щоб Він зцілив його. Господи! говорив я: зціли раба Твого від хвороби його. Гідний є, йому ж даси це, любить бо священиків Твоїх і дари свої надсилає їм. – Молився і в церкві біля престолу Господнього за літургією, під час молитви: “иже общия сия и согласныя даровавый нам молитвы…” і перед самими Тайнами. Я молився між іншим так: Господи! Життя наше! Як мені помислити легко про зцілення, так Тобі зцілити легко всяку хворобу; як мені помислити легко про воскресіння з мертвих, так Тобі легко воскресити всякого мерця. Зціли убо раба Твого Василя від лютої його хвороби і не допусти йому померти, нехай не віддадуться риданню дружина і діти його, – і благопослушний Владика помилував. А то був на волосок від смерті. Слава всемогутності, благості й благопослуху Твоєму, Господи!

578. Серце в одну хвилину може змінитися кілька разів до доброго або поганого, до віри або до невір’я, до простоти й лукавства, до любові й ненависті, до доброзичливості й заздрості, до щедрості й скупості, до цнотливості й блуду. О, яка мінливість! О, скільки небезпек! О, яка потрібна тверезість і увага до себе!

579. Не тішся, коли обличчя твоє цвіте від приємних страв і пиття, – бо тоді внутрішнє обличчя душі твоєї потворне й мертвотлінне, і цього разу до тебе йдуть слова Спасителя Христа: ” Неначе подібні до гробу, що повалений, і що ззовні зовні з’являються, червоні, а зсередини сповнені кісток мертвих”, тобто “лицемірства й беззаконня” (Мф. 23:27-28).

580. Скільки разів, о Владико Господи Іісусе, оновлював Ти легковажно розтлінене гріхами моїми єство моє! Немає тому числа і міри! Скільки разів Ти вилучав мене з печі, що палає в мене всередині, з печі пристрастей різноманітних, з прірви зневіри і відчаю! Скільки разів одним ім’ям Твоїм, до якого я з вірою звертався, оновлював Ти моє розтління серцеве! Скільки разів зробив це через животворящі Тайни. О, Владико! милостям Твоїм до мене грішного воістину немає числа і міри. Що ж я принесу Тобі, або що відплачу Тобі за безмірні Твої до мене благодіяння, Іісусе, Життя моє і легкість моя! Нехай буду я обачний на шляхах моїх за благодаттю Твоєю, бо Тобі приємні всі обачні в дорозі, як Ти Духом Своїм вустами батька нашого, Давида, промовляв ти (Пс. 118:1,17 та ін.); намагатимуся бути вірним Тобі, покірливим, лагідним, не дратівливим, незлостивим, довготерплячим, працьовитим, милостивим, щедрим, нелюбостяжательним, слухняним.

581. Милостиня хороша і спасительна, коли з’єднується з виправленням серця від гордості, злості, заздрості, неробства, лінощів, обжерливості, розпусти, брехні й обману та інших гріхів. А якщо людина не дбає про виправлення серця свого, сподіваючись на свою милостиню, то вона мало отримає користі від неї, бо що однією рукою творить, то іншою руйнує.

582. Дитинчата Павло і Ольга за безмежним милосердям Владики і за молитвою мого непотребства зцілилися від немочі, яку одержав над ними дух хвороби. У Павла-малятка неміч розв’язалася сном, крихітка Ольга отримала спокій духу, і личко з темного стало ясним. Дев’ять разів ходив я молитися із сміливим сподіванням, сподіваючись, що сподівання не посоромить, що тому, хто толкує, відкриється, що хоч за невідступність дасть мені Владика прохане; що якщо несправедливий суддя задовольнив нарешті жінку, яка обтяжувала його, то тим паче Суддя всіх, найправедніший, задовольнить мою грішну молитву за безневинних дітей, що Він приглянеться до праці моєї, до ходьби моєї, до молитовних слів і уклінності моїх, до відваги моєї, до уповання мого. Так і зробив Владика: не посоромив мене грішника. Приходжу вдесяте – немовлята здорові. Подякував Владиці й постійній Заступниці.

583. “Нехай усі єдине будуть, як Ти, Отче, у Мені, і Я в Тобі, так і ті в Нас єдине будуть” (Ін. 17:21). Що ж нас розділяє і від Бога, і між собою? Гроші, їжа і питво, – цей прах, цей тлін, гній. – Чому? Тому, що немає живої християнської надії на Бога. Ми не знаємо або забуваємо, що істинне життя людини є любов до Бога і ближнього. Покладаючи життя в поросі і сподіваючись на нього, ми не віддаємо Отцю Небесному належної слави, покладанням на Нього всієї надії, всієї своєї печалі, як повинно вірним чадам Його у Христі. “Якщо ж Отець є Я, то де слава Моя?” (Мал. 1:6). Де ваша надія на Мене? Де ваша любов до Мене? Де неупередженість до земного, тлінного, і вседушевне бажання небесного, духовного, вічного?

584. Коли я живий, тоді плоть – моя, бо дух мій живе в ній; але коли помру, вона вже не моя, а надбання Боже і землі: “Господня земля, і наповнення її” (Пс. 23:1); “Земля єси, і в землю підеш” (Бут. 3:19). “Хто їсть Мою плоть і п’є Мою кров” (Ін. 6:54) – ці слова те саме означають, що я сам весь перебуваю в цих двох видах причастя – у плоті та крові, вони мої через тісне спілкування зі мною, як плоть і кров людини з душею людини, яка в них живе, бо душа проникає в усе тіло та в усю кров.

585. Скільки разів смерть вступала в моє серце, повідомляючи зачатки свої і тілу (числа немає), і від усіх смертних випадків Господь позбавив мене, помилував мене милістю невимовною, оживотворив мене. О, якою вдячністю до Господа має бути сповнене серце моє! ” Якби не Господь допоміг би мені, то мало вселилася б у пекло душа моя” (Пс. 93:17).

586. Наша плоть сумує і понуряє голову, коли зазнає немочей; а коли здорова і смакує задоволення плотські, тоді захоплюється, скаче і виходить із себе. Не треба звертати уваги на оманливі почуття плоті й узагалі треба нехтувати всякою плотською грою, плотським захопленням; треба благодушно терпіти скорботи й хвороби плотські, духом мужніти й покладати надію на Бога.

587. Чому нетерпіння в малій, нікчемній справі, один простий рух серця до нетерпіння, є вже гріх і карається внутрішньо негайно ж? Так само, чому і всякий миттєвий рух серця до гріха вважається гріхом і карається негайно? Тому, що нетерпіння в малому є задаток до нетерпіння і багато в чому, веде до нетерпіння у великому, бо душа людська є проста істота, і один миттєвий рух серця до гріха є вже гріх. Отже, оскільки всякий малий гріх веде до великого, то він і карається завжди на самому початку і повинен бути розтрощений. “Про мале був ти вірний, над багатьма тебе поставлю, ввійди в радість Господа твого” (Мф. 25:21). А як велике це багато? “Око не бачило, і вухо не чуло, і в серці людському не зійшло, що уготовано Богом для тих, хто любить Його” (1Кор. 2:9).

588. Молячись, всіляко старайся про те, щоб відчувати серцем істину або силу слів молитви, харчуйся ними як нетлінною їжею, напої ними, як росою, серце своє, зігрівайся, як благодатним вогнем.

589. Господь усе для мене: Він сила серця мого і світло розуму мого; Він рухає серце моє до всякого блага; Він укріплює його; Він і думку благу дає мені; Він – спокій мій і радість; Він – моя віра, надія і любов; Він – їжа моя, напої мої, одяг мій, оселя моя. Як мати буває всім для немовляти – і розумом, і волею, і зором, і слухом, і смаком, і нюхом, і дотиком, і їжею, і питтям, і одягом, і руками, і ногами, – так Господь усе для мене, коли я цілковито віддаюся Йому. Але – на жаль мені! – коли я відпадаю від Господа, тоді в мене вселяється диявол, і якби я не звертав поглядів серця мого до Господа, якби в тісноті ворожьої не взивав до Господа про допомогу, тоді диявол був би, як і буває інколи, всяким злом для мене: і злістю, і зневірою, і розслабленням досконалим для всякого добра, і розпачем, і ненавистю, і заздрістю, і скнарістю, і хулими, лукавими і скверними помислами, зневагою до всіх; словом, – буває моїм розумом, моєю волею, зором, слухом, смаком, нюхом, дотиком, руками і ногами. Отже, сподівайся на Господа: Він Сущий і нескінченний у святості, могутності, благості, милості, щедротах, премудрості.

590. Коли страждає від хвороб плоть твоя, пам’ятай, що страждає перший ворог твого спасіння, який хворобою знесилюється, і терпи великодушно хворобу свою в ім’я Господа Іісуса Христа, що заради нас перетерпів хрест і смерть; ще пам’ятай, що всі наші хвороби – це покарання Боже за гріхи; вони очищують, примирюють нас із Богом і вводять знову в любов Його: мир Твій, сказано, і любов Твою даруй нам: усе бо дав ти нам. Пам’ятай, що в хворобі Господь із тобою: “з ним Я є в скорботі” (Пс. 90:15), що вона сталася через поклик Владики, який по-батьківськи карає нас. Віруючи – під час благополучного часу, дивись не відпадай під час напасті, але, як мученик, будь постійний у вірі, надії та любові.

591. Бог є проста, найдосконаліша Істота, тобто чистісінька святиня, чистісіньке добро і правда; щоб бути в єднанні з Богом, щоб бути одним духом із Ним (бо ми від Нього), треба, за благодаттю Його, набути в собі досконалої простоти добра, святості й любові. Усі святі, що існують на небесах, очищені кров’ю Сина Божого, Духом Святим і ні тіні гріха в собі не мають. Для того вони й подвизалися самі в цьому житті, для того мучилися плоттю, щоб очистити себе від усякої скверни плоті й духу і творити святині в страсі Божому, щоб з’єднатися навіки з тією всеблагословенною Істотою, Якого є істота – святиня. Для того й тепер стоїть у світі Церква свята з усіма її установами; для того Богослужіння, таїнства, обряди; для того пости, щоб очищати й освячувати чад Божих, заради з’єднання з Тією всеблагородною Істотою, яку у Трійці славословить Отець, Син і Дух Святий.

592. Ти просиш у Господа, щоб тобі любити Його любов’ю, як смерть міцною, або до смерті. Прислухайся, ось Господь посилає тобі люту внутрішню хворобу, що наближає тебе до самої смерті. Не нарікай же на Господа, але терпи її мужньо, з вдячністю Господу за це батьківське Його відвідування; і це означатиме те, що ти називаєш любов’ю до Бога, як смерть міцною. І при сильних ударах або корчах хвороби сподівайся, що Бог не тільки від хвороби, а й від самої смерті сильний позбавити тебе, якщо Йому завгодно; не пощади, не полюби для Нього тіла свого тлінного, але віддай його добровільно і цілком Господу, як Авраам сина свого Ісаака на всеспалення, на волю Господа, що карає тебе, не втрачаючи віри в Божу благість, не занепадаючи духом, не даючи і вустами божевілля Богові, який нібито несправедливо тебе так сильно карає, – і ти принесеш велику жертву Богові, як Авраам або як мученик.

593. Що заспокоює мене в думках і в серці моєму, то нехай віддасться письму на пам’ять для мене та в постійний спокій серця мого серед клопотів і суєт життя. Що ж це таке? Це – християнський, сповнений живої надії і дивовижної заспокійливої сили вислів: все для мене Господь. Ось безцінний скарб! Ось дорогоцінність, з якою можна бути спокійним у всякому стані, з якою можна бути і в бідності багатим, і, маючи багатство, щедрим, і з людьми люб’язним, з яким і в разі гріха не можна втратити надії. Усе для мене Господь. Він моя віра, моя надія, моя любов, моя міцність, моя сила, мій мир, моя радість, моє багатство, моя їжа, моє питво, моє вбрання, моє життя – словом – усе моє. Так, людино, все для тебе Господь, і ти будь усім для Господа. А оскільки весь твій скарб полягає в серці твоєму і в волі твоїй, і Бог вимагає від тебе серця твого, кажучи: “Дай Мені, сину, серце твоє” (Притч. 23:26), то для виконання волі Божої, доброї та досконалої, відмовся від виконання своєї розплідненої, пристрасної, спокусливої волі; не знай своєї волі, знай одну волю Божу; кажи: не моя воля, але Твоя нехай буде.

594. Зовсім нема чим пишатися християнинові, який робить справи правди, бо він і врятований, і постійно рятується від усякого зла тільки через одну віру, так само як і творить справи правди тією ж вірою. “Благодаттю бо врятовані ви вірою, і це (і сама віра) не від вас, Божий дар, не від справ, щоб ніхто не хвалився” (Еф.2:8-9), щоб ніхто нічим не пишався.

595. Доки стоїмо на старанній молитві, доти і спокійно, і тепло, і легко, і світло на душі, бо тоді ми з Богом і в Бозі; а як з молитви геть, то й пішли спокуси, різні збентеження. О, преблаженний час молитви!

596. Любов до Бога тоді починає в нас проявлятися і діяти, коли ми починаємо любити ближнього, як себе, і не щадити ні себе і нічого свого для нього, як образу Божого; коли намагаємося служити йому для спасіння усім, чим можемо; коли відмовляємося заради догоджання Богові від догоджання своїй утробі, своєму плотському зору, від догоджання своєму плотському розуму, який не підкоряється розуму Божому. “Хто не любить брата свого, якого бачить, і Бога, якого не бачить, як може любити?” (1Ін. 4:20). ” Хто Христові є, плоть розіп’ята з пристрастями і похотями” (Гал. 5:24).

597. Проси чого хочеш у Господа, – Богові Отцеві варто тільки забажати: Творець Син і Здійснювач Дух Святий завжди з Ним і в Ньому, як і Він у Ньому, – готові Вони завжди звершувати забаганки Отця всемогутнього, всеблаггого, бо єдине Самі з Ним за добротою і всемогутністю.

598. Дарів Господніх не повинно утримувати в собі, але виливати на інших; взірець природа: сонце не утримує в собі одному світло, але виливає його на землю і на місяць. Особливо пастирі не повинні світла свого або, краще. Божого утримувати в собі, але рясно виливати світло свого розуму і знання на інших.

599. Чим зайняті серця наші? Бог, що “випробовує серця й утроби” (Пс. 7:10), бачить, що в усіх нас буває в серці, до чого воно прив’язане в більшу частину життя, і якби нам дав Господь бачити всю глибину сердець людських, то очі наші з жахом відвернулися б від цього збіговиська всілякої нечистоти: перелюбу, любодіяльності, пограбування, лжесвідоцтва, хули, гордості та ін. Якої гидоти ми не побачили б у ньому: гидота невдячності до Бога, забуття Бога, невір’я, маловір’я, різноманітних прив’язаностей до земного, часто найбезглуздіших, безтурботності про небесне, про свою долю за труною, неуваги та нехтування Церквою, її богослужінням, обрядами й уставними положеннями, нехтуванням особами священними, представниками віри й Церкви, та хіба мало якої гидоти не побачили б!

600. Хрест без любові не можна мислити і уявляти: де хрест, там і любов; у церкві ви скрізь і на всьому бачите хрести, для того, щоб усе нагадувало вам, що ви в храмі Бога любові, в храмі Любові, розіп’ятої за нас.

Джерело: Моє життя у Христі або хвилини духовного тверезіння і споглядання, побожного почуття, душевного виправлення і спокою в Бозі : витяг зі щоденника протоієрея Іоанна Ілліча Сергієва. – у 2-х томах, вид. 2-е исправл. С.-Петербург: тип. В. Єрофєєва. 1893. – Т. 1. – 400 с.; Т. 2. – 429 с.

Переклад українською – Осіпов. А.

301–600

301. Для истинно верующего в Бога всякое вещество земное и всех видимых миров как бы исчезает, нет для него и одной мысленной линии пространства без Бога; везде он созерцает единое, бесконечное Существо – Бога. Он представляет, что с каждым вдыханием воздуха он дышит Богом; Господь для него везде и все, а тварей как бы не существовало, и сам он охотно исчезает мысленно, чтобы дать и в себе место Единому Сущему Богу, вся в нем действующему.

302. Иногда только лишь насладишься Господом, а враг вскоре же после того или сам или чрез людей нанесет тебе крайнюю скорбь. Таков удел работающих в этой жизни Господу. Например, ты упокоился и возвеселился у Чаши Господней, и иногда тотчас после службы встречает тебя огненное искушение, с ним и скорбь; даже у самой Чаши враг делает тебе козни и смущает тебя разными помыслами, и не хочешь, да борись, и хотел бы долго, долго опочить с Господом, да враги не дают. Пока в нас страсти будут действовать, пока ветхий человек в нас будет жить и не умрет, до тех пор нам придется много скорбеть от различных искушений в жизни, от борьбы ветхого человека с новым.

303. Великое ободрение и утешение и великую надежду подают молящимся эти уверительные слова Господа: «просите и дастся вам…» и далее – «кто есть от вас человек, егоже аще воспросит сын его хлеба, еда камень подаст ему?» (Мф. 7:7,9). Если у меня просят чего-либо другие и я, хотя злой по испорченности природы, но внемлю просьбам других, их слова подвигают и мое сердце к милосердию и помощи, а руку к даянию, то не подвинут ли мои слова, мое искреннейшее прошение Человеколюбивейшую Утробу Господа к милосердию и помощи мне, хотя и грешному, но все-таки Его созданию, делу рук Его? Если земные отцы благи, то не тем ли паче Отец Небесный? Если я бываю благ, не тем ли паче благ Бог, Источник благости? «Аще убо вы лукави суще, умеете даяния блага даяти чадом вашим, кольми паче Отец ваш Небесный даст блага просящим у Него» (Мф. 7:11). Утверждай же веру и надежду свою на Бога земными отношениями отцов к детям. Ведь все мы дети Отца Небесного, Единого, по истине, Отца всех тварей.

304. Когда ощутишь, что в сердце твоем не стало мира из-за пристрастия к чему-нибудь житейскому, а вместо того в нем дышит раздражительность и злоба, стань тотчас на страже сердца и не давай наполнить его диавольскому огню. Молись сердечною молитвою и укрепляй Божиею силою страстное, нетерпеливое сердце свое. Будь твердо уверен, что злодышущее разжение сердца есть дело врага; а враг сильно воюет на сердце чрез сытый желудок. Опыт.

305. Когда идешь в гости к кому-либо из родных или знакомых, иди не для того, чтобы у них хорошо поесть и попить, а для того, чтобы разделить с ними дружескую беседу, чтобы беседою любви и искренней дружбы оживить свою душу от житейской суеты, чтобы соутешиться верою общею. «Не ищу вашего, – говорит Апостол, – но вас« (2Кор. 12:14).

306. »Любы, – сказано, – не радуется о неправде, радуется же о истине» (1Кор. 13:4,6). Нам приходится часто видеть неправедные, греховные дела человеческие или слышать о них, и мы имеем грешный обычай: радоваться таким делам и выражать без стыда радость свою безумным смехом. Худо, не по-христиански, нелюбовно, богопротивно мы делаем. Это значит, что мы не имеем в сердце христианской любви к ближнему: ибо любовь не радуется о неправде, радуется же о истине. Перестанем вперед так делать, да не осудимся вместе с делающими неправду.

307. Не дыши злобою, мщением, убийством даже на животных, чтобы твою собственную душу не предал смерти духовный враг, дышащий в тебе злобою даже на бессловесных тварей, и чтобы тебе не привыкнуть дышать злобою и мщением и на людей. Помни, что и животные призваны к жизни благостью Господа для того, чтобы они вкусили, сколько могут, в короткий срок жизни радостей бытия. «Благ Господь всяческим» (Пс. 144:9). Не бей их, если они, неразумные, что-либо и напроказят или пострадает от них какая-либо из твоей собственности. Блажен, иже и скоты милует.

308. Когда святой мир помыслов царствует в душе моей, тогда во мне верно почивает Царь мира – Господь Иисус Христос со Отцом и Святым Духом: и я тогда особенно должен исполняться чувствами благодарности к Начальнику мира и стараться всеми силами о сохранении в себе этого мира сердечного молитвою и удалением от всякого греха, внутреннего и наружного.

309. Утешитель Дух Святый, исполняя всю вселенную, проходит сквозь все верующие, кроткие, смиренные, добрые и простые души человеческие, живя в них, оживляя и укрепляя их; Он бывает один дух с ними и бывает все для них: свет, сила, мир, радость, успех в делах, особенно в благочестивой жизни, – все доброе. «Сквозе вся проходяй духи разумичныя, чистыя» (Прем. 7:23). «Вси единем Духом напоихомся» (1Кор. 12:13). Все благочестивые люди – напоение единого Духа Божественного, подобно напоенной губке.

310. Ходя в лесу, в саду или по лугу и видя молодые побеги растений, плоды на деревьях и разнообразие полевых цветов, возьми для себя урок от всей этой Божией растительности, именно такой урок: всякое деревцо в лето дает непременно значительный побег, непременно возрастает в объеме и в вышину, – всякое дерево с каждым годом как бы усиливается подвинуться вперед богодарованною ему силою; так – скажи себе – и я должен непременно с каждым днем, с каждым годом становиться нравственно выше и выше, лучше и лучше, совершеннее и совершеннее, должен подвигаться вперед на пути к Царству Небесному, или к Отцу Небесному, силою Господа Иисуса Христа и Духа Его, во мне живущего и действующего. Как луг украшается множеством цветов, так луг души моей должен благоукрашаться всеми цветами добродетелей; как деревья приносят цветы и потом плоды, так душа моя должна приносить плоды веры и добрых дел.

311. Не питай пристрастно плоть свою, не ласкай ее, не угождай ей и не усиливай ее тем против духа. Иначе, когда придется работать духом, например молиться или писать духовно-нравственное сочинение, тогда увидишь, как она возобладала духом и связала его по рукам и по ногам; все порывы его ниспровергнет, не даст встать ему и войти в силу свою. Невольником будет дух у плоти.

312. Тогда особенно открывается любовь человека к Богу или ближнему и обнаруживается ее чистота, твердость и постоянство, когда есть противоборствующая сила (диавольская), разжено действующая в нашем сердце – к вкоренению нелюбви, противления, презрения, ненависти, вражды; тогда-то любовь и укрепляется в нашем сердце, когда противная сила усиливается, так сказать, вырвать ее с корнем, а человек всячески противоборствует противной силе, очищает, возвышает и утверждает свою любовь чрез противоборство с врагом. За это-то постоянное ратование из-за любви к Богу и ближнему, за эту твердость, за эту огненную, упорную и постоянную невидимую войну с духами злобы поднебесными – и соплетаются Владыкою блистательные венцы небесные подвижникам любви к Богу и ближнему. В этом отношении заслуживают тысяч венцов святые подвижники, называемые преподобными отцами, которые, из любви к Богу оставив мир и все, что в мире, ушли в пустые, совершенно необитаемые места и там, затворяясь в своих кельях, всю жизнь проводили в богомыслии, молитве, в отсечении своей воли, посте, бдении, труде и подвиге ради Бога и терпели всю жизнь нападения от противных сил, всячески усиливавшихся поколебать их веру и надежду на Бога, особенно же любовь к Нему. Бороться из любви к Богу со своею плотью и диаволом, этим хитрым, сильным и злобным врагом, не несколько часов, дней и месяцев, а много лет, иногда 60 и 70 лет, каких это заслуживает венцов? И что в сравнении с этими подвижниками люди, живущие в мире, без нападений так часто падающие и без поражений так поражаемые от своей плоти? Что значат в сравнении с св. подвижниками люди-миряне, живущие по своей воле, в роскоши, в удовольствиях всякого рода, в одежде славней и пище сущии, предающиеся гордости, честолюбию, зависти, ненависти, скупости, раздражительности, гневу, мщению, развлечениям, блуду, пьянству – всем порокам, хотя и не в одном лице совершаемым? Они заживо уловлены без всякого сопротивления в волю диавола, а потому он не нападает на них, оставляя их, давно опутанных его сетями, в предсмертном покое и самозабвении.

313. Помни изречение Св. Писания: «не побежден бывай от зла, но побеждай благим злое» (Рим. 12:21). Тебе грубят, тебя раздражают, на тебя дышат презрением и злобою, – не плати тем же, но будь тих, кроток и ласков, почтителен и – любящ к тем самым, которые недостойно ведут себя пред тобою. Если ты сам смутишься и будешь говорить с волнением, грубо, презрительно и, значит, без всякой любви, тогда ты сам побежден и тебе вправе сказать обидевшие: «врачу, изцелися сам» (Лк. 4:23), или что «видиши сучец во оце брата твоего, бревна же во оце твоем не чуеши?… Изми первее бревно из очесе твоего» (Мф. 7:3,5). Не дивись тогда, если и часто будут повторяться тебе грубости от оскорбляющих тебя, ибо они заметят твою слабость и будут намеренно раздражать тебя. Не побежден бывай от зла, но побеждай благим злое. Покажи оскорбившему тебя, что он не тебя обидел, а сам себя, пожалей его сердечно, что он так удобно побеждается от своих страстей, что он болен душевно, покажи к нему тем большую кротость и любовь, чем он грубее и раздражительнее, чем он больше питает к тебе ненависти, – и ты верно победишь его. -Добро всегда сильнее зла и потому всегда победоносно. Помни еще, что все мы немощны, чрезвычайно удобно побеждаемся от всякой страсти и потому будь кроток и снисходителен к согрешающим пред тобою, зная, что и ты сам часто тем же недугуешь, чем брат; оставляй долги должникам твоим, да и тебе Отец Небесный оставит твои долги, не в пример больше долгов твоих должников. Будь всегда покоен, возвышен, немнителен, тверд духом, прост и добр сердцем, – и ты всегда будешь торжествовать над своими врагами. «Обличения нечестивому раны ему. Не обличай злых, да не возненавидят тебе…; сказуй праведному, и приложит приимати» (Притч. 9:7-9).

314. Иногда враг коварствует над нами тем, что когда мы видим какой-либо грех или порок в брате или в обществе, то он поражает наше сердце безразличием и холодностью, неохотою или, скорее, постыдною трусостью сказать твердое, обличительное слово неправде, сломить рог грешника. Христе Царю! даруй мне апостольскую ревность и огнь Святого Духа в сердце мое, да дерзновенно всегда восстану против наглого, особенно же заразившего многих порока и да не пощажу никого ради их же спасения и прочих людей Твоих, чтобы не соблазнились они, видя разлитие порока и не пали сами. «Иже аще соблазнит единого от малых сих, верующих в Мя, уне есть ему, да обесится жернов осельский на выи его, и потонет в пучине морстей. Прииде бо Сын Человеческий взыскати и спасти погибшаго» (Мф. 18:6,11).

315. Когда придет тебе в голову безрассудная мысль – сосчитать какие-либо добрые дела свои, тотчас же поправься в этой ошибке и скорей считай свои грехи, свои непрерывные, бесчисленные оскорбления Всеблагого и Праведного Владыки, и найдешь, что их у тебя как песку морского, а добродетелей, сравнительно с ними, все равно что нет.

316. Когда сердце твое поразится скупостью, скажи себе: жизнь моя – Христос – Любовь всех – мое неистощимое богатство, неистощимая пища, неисчерпаемое питие. Слепая плоть наша мечтает обрести жизнь в пище и в деньгах, враждует против тех, которые лишают ее этих вещественных средств жизни. Но ты будь твердо убежден, что не деньги и пища – жизнь, а любовь взаимная ради любви к Богу. Помни, что Бог есть Любовь, все одушевленное соединивший законами любви и из единения любви производящий жизнь.

317. При молитве держись того правила, что лучше сказать пять слов от сердца, нежели тьмы слов языком. Когда замечаешь, что сердце твое хладно и молится неохотно, – остановись, согрей свое сердце каким-нибудь живым представлением, – например, своего окаянства, своей духовной бедности, нищеты и слепоты, или представлением великих, ежеминутных благодеяний Божиих к тебе и к роду человеческому, особенно же к христианам, и потом молись не торопясь, с теплым чувством; если и не успеешь прочитать всех молитв ко времени, беды нет, а пользы от теплой и неспешной молитвы получишь несравненно больше, чем если бы ты прочитал все молитвы, но спешно, без сочувствия. «Хощу пять словес умом моим глаголати,… нежели тьмы словес языком» (1Кор. 14:19). Но очень хорошо, разумеется, было бы, если бы мы могли с должным сочувствием сказать на молитве и тьмы словес. Господь не оставляет трудящихся для Него и долго предстоящих Ему, в нюже меру они мерят, возмеривает и Он и, соответственно обилию истинных слов их молитвы, посылает в душу их обилие духовного света, теплоты духовной, мира и радости. Хорошо продолжительно и непрестанно молиться, но «не вси вмещают словесе сего, но имже дано есть,… могий вместити да вместит» (Мф. 19:11-12). Не могущим вмещать продолжительной молитвы лучше творить молитвы краткие, но с горячею душою.

318. Из постоянного чуда пресуществления хлеба и вина в истинное Тело и Кровь Христову, с Его Божеством и душою соединенные, я вижу чудо постоянного оживотворения человека божественным дыханием и сотворения его в душу живу. “И бысть, – сказано, – человек в душу живу», а на св. Трапезе хлеб и вино по пресуществлении становятся не только «в душу живу, но и в дух животворящ» (1Кор. 15:45Бут. 2:7). И это все на моих глазах; и я это испытываю душою и телом, ощущаю живо. Боже мой! Какие страшные Таинства Ты творишь! Каким неизглаголанных Таин Ты сделал меня зрителем и причастником. Слава Тебе, Творче мой! Слава Тебе, Творче Тела и Крови Христовых!

319. И святыми Божиими овладевало диавольское отчаяние и уныние. Что же с нами грешными? О, нас враг уязвляет часто сердечным озлоблением, уничижением и лютым унынием! Нужно постоянно обращаться ко Господу и быть с Ним каждую минуту, чтобы не овладело нами вражье озлобление и уныние. Есть и еще средство избавиться от вражья уныния – пространный путь мира: только предайся удовольствиям света, и оставит тебя уныние, по крайней мере на время удовольствий; а потом повлечет тебя к этим удовольствиям и они сделаются для тебя потребностью, ты будешь находить в них и только в них одних отраду и веселье; но сохрани Бог всякого христианина от того, чтобы таким средством избавиться от диавольского уныния. Лучше идти тесным путем, терпеть уныние и искать частой помощи и избавления у Господа Иисуса Христа, веселящего трудящихся Его ради над спасением своим, нежели сойти на пространный и гладкий путь мира и там удовольствиями плоти купить свободу от духа уныния. Враг духом уныния многих согнал с тесного и спасительного пути на широкий и гладкий, но гибельный путь.

320. Вот ты молишься, молитва твоя совершается успешно, ты имеешь внутреннее свидетельство, что Господь и слышит ее и благоволит к ней; у тебя мир помыслов, легко и сладостно на сердце; но вот под конец твоей молитвы, из-за самого малого расслабления твоего сердца и помышлений, в твое сердце ввергается какое-то тяжелое бремя, расслабляющий сердце огонь, и ты чувствуешь и крайнюю тяжесть молитвы и отвращение от нее вместо прежней легкости и расположения к ней. Не отчаивайся, друг, это козни врага, который любит посмеваться над нами, особенно в конце наших благочестивых занятий, чтобы мы впали в уныние и сочли потерянными все предыдущие труды свои в святом деле. Научись из этого вперед не угашать духа своего ни на минуту в продолжение молитвы, – молиться духом и истиною, неослабно и не льстить Господу на молитве ни одним словом, т.е. ни одного слова не произносить притворно, лицемерно, пусть вся молитва твоя будет одним выражением истины, трубою Святого Духа, и ни одним словом не служит лжи вражией, не будет органом диавола. А о снятии бремени вражия с души твоей и о погашении огня его помолись сердечно ко Господу, признав пред Ним от сердца вину свою – лицемерие во время произношения молитвы, – и получишь облегчение и мир. Не торопись, мирно все говори и делай. Успеешь. Враг торопит и смущает, ибо в смутной торопливости нет толку.

321. Отче наш! Да приидет Царствие Твое. Господь царствует везде, во всем видимом мире (есть на всяком месте) и во всех ангельских соборах; Он царствует Своим бесконечным могуществом и правдою и над злыми духами и над злыми или неправедными людьми; одних из них Он связал вечными узами мрака на суд великого дня, а других наказует различно и в этой жизни и накажет в будущей огнем неугасимым. Но Он, Истина, не царствует в бесах и нечестивых людях истиною Своею, потому что в них ложь; не царствует любовью, ибо в них злоба; в нечестивых людях не царствует верою, не царствует надеждою и любовью, не царствует в них точным исполнением Своих законов. «Что же Мя зовете: Господи, Господи, и не творите, яже глаголю?» (Лк. 6:46). «Заповеди Моя соблюдите» (Ін. 14:15). Царствуя в каждом малейшем естественном действии моего тела и души (например, в слове), ибо Его законам повинуется мое тело в питании, покое, сне, росте, хождении, мысль и слово по Его законам строятся и движутся; – но не царствует всегда в моем сердце, в моих расположениях сердечных и в моем свободном произволении: я часто склоняюсь к злу и творю зло вместо предлежащего мне добра. Я часто противлюсь Ему, Его законам. Я часто маловер, невер, самолюбец, гордец, презритель других, завистник, скупец, любостяжатель, сребролюбец, плотоугодник, угождая всячески грешной своей плоти, честолюбец, нетерпелив, раздражителен, ленив, не делаю или делаю очень мало добрых дел, и то больше по стечению обстоятельств, чем по свободному расположению и влечению сердца, не состражду страждущим, как членам единого тела Церкви; словом: не царствует во мне Господь помышлениями, чувствами и делами веры, надежды и любви.

322. Молиться нужно для постоянной и твердой уверенности сердца, что все – и души и тела наши с их благосостоянием и неблагосостоянием, и все имение наше, и все обстоятельства жизни – мы имеем от Бога, от державы Его, а не от природы, не от случая, не от себя. Не стань молиться Богу, – и скоро забудешь сердцем Благодетеля, Творца и Господа Своего, а с забвением Его впадешь во всякое зло. Итак видишь, что молитва всегда приносит тебе существенную пользу.

323. И душевные и телесные силы человека совершенствуются, умножаются и укрепляются упражнением их. Упражняй руку часто в письме, в шитье, в вязанье – набьешь, как говорят, руку: хорошо будешь писать, шить, вязать; упражняйся чаще в сочинении – будешь сочинять легко и хорошо; упражняйся в делании добрых дел или в побеждении страстей и искушений – и дела добродетели будешь со временем делать легко и сладостно, будешь побеждать страсти удобно при помощи вседействующей благодати Божией. Но не стань писать, шить, вязать или пиши, шей, вяжи редко – будешь дурно писать, шить и вязать; не сочиняй ничего или сочиняй очень редко, живи в одних материальных заботах жизни – и, пожалуй, несколько слов связать будет трудно, особенно о чем-либо духовном: заданное сочинение будет египетскою работою; не стань молиться или молись редко – тебе и противна и тяжела будет молитва, как пятипудовая тяжесть; не стань воевать на страсти или воюй только изредка и слабо – и очень трудно будет бороться с ними, будешь часто побеждаем от них; не будешь иметь от них покоя и жизнь свою отравишь ими, не научившись побеждать этих домашних, злейших, внутренних, всегда в твоем сердце сидящих врагов твоих. Так всем необходим труд и деятельность: жизнь без деятельности и не есть жизнь, а что-то уродливое, какой-то призрак жизни. Потому борьба с леностью плоти, постоянная, упорная, есть долг всякого человека; сохрани Бог от потворства ей всякого христианина. «Иже Христовы суть, ленивую, злую, грехолюбивую плоть распяша со страстьми и похотьми» (Гал. 5:24). «Имущему везде дано будет, и преизбудет: от неимущаго же, и еже мнится имея, взято будет» (Мф. 25:29).

324. Человек, озлобленный против нас, есть человек больной; надо приложить пластырь к сердцу его – любовь; надо приласкать его, поговорить с ним с лаской, с любовью, – и если в нем не закоренелая против нас злоба, а только временная вспышка, – посмотрите, как сердце его или злоба его растает от нашей ласки и любви, как добро победит зло. Христианину нужно быть всегда благим, мудрым на то, чтобы благим побеждать злое.

325. Обиженный кем-либо, не будь злопамятен, и когда обидевшие тебя покажут тебе ласковый вид, обратятся с речью к тебе, не обрати сердца своего к злобе, а говори с ними ласково и добродушно, как будто бы ничего не бывало между тобою и ими; научись побеждать благим злое, злобу благостью, кротостью и смирением. Не говори в сердце обидевшему тебя: как! он говорит со мною, изобидев меня, ни во что вменяет обиду свою мне, да я не считаю его достойным говорить со мною; отвергаю, презираю его; пусть знает, каково обижать меня. – Не будь горд и злопамятен, не говори так, да не прогневается на твое жестокосердие Господь.

326. Весь мир вещественный пред Богом, яко ничтоже; одни духовные существа яко нечто, как-то: Ангелы и человеки. Те только твари и имеют прочное бытие, которые близко к Богу, имеют образ и подобие Его; остальные же твари как тень преходят – самое «небо и земля прейдут, словеса же Моя не прейдут» (Мк. 13:31).

327. Помнить надо постоянно, что диавол старается непрерывно засаривать нашу душу адским сором, которого у нас слишком много и который слишком мелок и разнообразен. Итак, враждою ли затмевается твое сердечное око, гордостью ли, нетерпением ли и раздражительностью, жалением ли вещественного достояния для брата или для себя – разумею скупость, – любостяжанием ли и сребролюбием, немиролюбивыми ли и обидными словами других, унынием ли и отчаянием, завистью ли, сомнением ли, маловерием ли или неверием откровенным истинам, тщеславием ли, леностью ли к молитве и ко всякому делу благому и вообще делу службы, – говори в сердце с твердою уверенностью слова: это сор диавольский, это мрак адский. При вере и надежде на Господа, при постоянном трезвении и внимании к себе можно, с Божиею помощью, избегать адского сору и мрака. «Рожденный от Бога блюдет себе, и лукавый не прикасается ему» (1Ін. 5:18).

328. Все мое счастье и несчастье заключается в сердечных мыслях и расположениях. Если мысли и расположения моего сердца согласны с истиною Божиею или с волею Бога моего, тогда я покоен, исполнен духовного света, радости, блаженства; если нет – беспокоен, исполнен духовного, душетленного мрака, тяжести, уныния. Если совершенно переменю мысли и расположения сердца ложные, богопротивные на истинные и Богу приятные, – тогда опять покоен и блажен.

329. Ближний – равноправное мне существо, тот же человек, что я, тот же образ Божий; и как он то же, что я, то и любить его надо мне, как я сам себя люблю. «Возлюбити искренняго твоего яко сам себе» (Мф. 22:39), – надо наблюдать его, как свою плоть и кровь: обращаться с любовью, кротко, ласково, прощая погрешности его, как себе охотно прощаю, как сам жажду от других прощения или снисхождения моим немощам, т.е. чтобы и не замечали их, как бы их не было, или заметили ласково, кротко, любезно, доброжелательно.

330. Чтобы с верою несомненною причащаться Животворящих Таин и победить все козни врага, все клеветы, представь, что принимаемое тобою из Чаши есть «Сый», т.е. един Сущий. Когда будешь иметь такое расположение мыслей и сердца, то от принятия Св. Таин вдруг успокоишься, возвеселишься и оживотворишься, познаешь сердцем, что в тебе истинно и существенно пребывает Господь, и ты в Господе. – Опыт.

331. Молясь Владычице, ты называешь Ее бездною благости и щедрот. Уподобляйся же Ей и сам по своим силам в благости и щедротах тем, которые имеют нужду в твоей благости и щедрости, не озлобляйся на них, не презирай их, но тем больше возлюби, чем больше они в тебе нуждаются. Рассуждай светло и здраво, евангельски о их положении, поставляя чаще себя на их место, – и Владычица умножит к тебе милости Свои.

332. Не одинаковое слово скажешь: иное оживит, а иное убьет душу твою и, может быть, душу ближнего твоего. Потому и сказано: «слово ваше да бывает всегда во благодати, солию растворено» (Кол. 4:6), да даст благодать слышащим; «всяко слово гнило да не исходит из уст ваших» (Еф.4:29).

333. С пресыщением и пьянством враг бесплотный входит в сердце человека – это каждый внимательный может ощущать. Вот причина, почему с возрастающим пьянством усиливается так страшно наклонность к пьянству (оттого, что возрастает сила врага над человеком), отчего заметна у пьяниц такая сила, влекущая их невольно к удовлетворению страсти или внутреннего стремления к вину, – у этих несчастных враг в сердце. Чем же изгнать беса пьянства? Молитвою и постом. Входит враг оттого, что люди предаются плотскому образу жизни, чревоугодливости и не молятся, – естественно, что и выйти он из них может от противоположных причин: поста и молитвы.

334. Что, если бы нам не было даровано предваряющей благодати Божией, если бы она не обнимала вдруг, неожиданно после содеянных грехов всего существа нашего и сама не располагала его к покаянию и слезам? Что, если бы только собственными усилиями предоставлено было получать ее? О, окаянные мы человеки были бы тогда, редкий, редкий кто мог бы избавиться от бремени грехов, ибо природа наша вообще ленива к усиленным трудам, особенно в духовной жизни и без помощи, без сильного облегчения и услаждения духовных трудов, отказалась бы от них, бросила бы дело своего спасения. Теперь же премудрый Бог и благостный Отец то облегчит и усладит наше духовное бремя, то иногда отягчит его для нашего испытания, для научения нас терпению и изнурению своей лукавой, погибельной плоти, мудро сменяя одно другим, – и дело нашего спасения, благодаря Богу, всегда возможно, не слишком трудно и весьма часто приятно для нас.

335. Как прискорбно видеть, что враг в праздники Господни берет с христиан свой оброк, крайне великий оброк, и чем больше праздник, тем больше оброк врагу платят христиане, ибо что мы видим в праздники? Совершенную праздность, разнузданность плоти, пьянство, распутство, драки, кражи, увеселения. Боже мой! какое угодие плоти! Какое усердное служение диаволу! Христиане ли эти люди, подумаешь, искупленные честною Кровью Сына Божия? В христианские ли ты времена живешь, не в языческие ли? Это ли причастники Животворящих Таин? Это ли те люди, которые бывают в храме Божием и молятся вместе с тобою Господу? Если это они, для чего же они приходили в храм? Видно, по одной привычке, а не по влечению благодарного ко Христу Спасителю сердца. Видно, они не молились Богу, не приближались к Нему сердцем своим, а только устами своими приближались к Нему, – если только хотя устами приближались, – и не вошли они в силу праздника, вообще не понимают они сущности и цели праздников христианских, не участвуют в них так, как дети участвуют в семейном празднике своих родителей. Худые дети у такой любящей, благой, святой матери – Церкви! Мать свята, – чада грешны; мать духовна, – чада плотяны; мать небесна, – дети земны; мать хочет даровать чадам своим блага вечные, духовные, вместо тленных и временных, – чада отвергают их и набирают себе удовольствия земные, греховные, преходящие. Впрочем между пьяными и преданными разным порокам людьми в праздники больше встречаешь таких людей, которые не были в церкви (и вовсе не знают праздника, потому что никогда об нем не размышляли). Для таковых существует один только праздник – праздник плоти. Ах! доколе мы, священники, не восстанем против всех бесчинств в праздники Господни? у кого из священников Божиих будет ревность Илиина, или Финеесова, или Исаиина, или Иеремиина (чтобы восстать с силою Духа Святого на все эти бесчинства в праздники Господни в новом Израиле), чтобы все силы свои, всю жизнь свою употребить во славу Божию – на искоренение между христианами этих непотребств? Господи! когда мы будем святить, как подобает святыне, праздники Твои? Когда мы утешим святую матерь свою – Церковь повиновением ее уставам? Когда мы напоимся духом ее? Доколе, начиная духом, мы будем оканчивать плотью празднование великих, спасительных событий православной веры? Доколе враг будет посмеваться над членами Христовыми, кои суть христиане? Доколе люди других вер и исповеданий будут указывать на нас и говорить: смотрите – вот христиане, называющиеся православными, – как они живут! Какова у них вера сердечная! Каковы у них познания о вере! Каковы у них священники! Как они худо учат народ вере, как они мало объясняют им праздники, их предмет и цель установления! Как они мало учат их жить по вере! Боже мой! какое нарекание на нашу православную веру и на нас, пастырей! Или, впрочем, может быть, об нас, пастырях, и справедливо говорят? Есть много и нашей вины в том, что христиане не так проводят праздники, как должно; мы не обличаем, не запрещаем, не умоляем их со всяким долготерпением и учением проводить праздники и вообще жить по-христиански. Мы мало говорим о праздности, о пьянстве, распутстве; мы не гремим в церкви Божией словом Божиим против этих пороков, страшно овладевших христианами. Мы не всегда отлучаем, в страх прочим, от Св. Чаши известных своим пьянством и прелюбодейством лиц и даем чрез то этим заразительным и мерзким порокам все более и более усиливаться, мы даем слабые эпитимии на исповеди лицам, заслуживающим строгого церковного наказания, не следим, как бы следовало, за исполнением и тех эпитимий, которые налагаем на них! Боже праведный! И пастыри, и паства безответны пред Тобою. «Вси уклонишася, вкупе непотребна быша: несть из нас творяй благостыню, несть даже до единого» (Рим. 3:12). Что, наконец, будет при существующем беспорядке в нашей жизни? Беззаконие разливается по земле; царство врага распространяется, – царство Твое сокращается, мало избранных Твоих, в сердцах коих Ты почиваешь, – много рабов диавола, в сердцах коих, как тать, восседает исконный человекоубийца. Что сотворишь с нами, Господи? Кровь Завета Твоего вопиет от земли, но евангельский глас Твой не проникает в сердце христиан. Заповеди Твои в небрежении, церковные уставы в попрании, – что сотвориши с нами, Господи? Господи! пошли ревностных деятелей в вертоград Твой, «не ищущих своих си» (1Кор. 13:5), а ищущих яже Христа Твоего. Даруй им ревность пророческую, апостольскую силу и мудрость, да возделывают они неутомимо день и ночь нивы сердец человеческих.

336. Говорят: мы скоро устаем молиться. Отчего? Оттого, что не представляете пред собою живо Господа, – «яко одесную вас есть” (Пс. 15:8). Смотрите на Него непрестанно сердечными очами, и тогда ночь целую простоите на молитве и не устанете. Что я говорю – ночь! Три дни и три ночи простоите и не устанете. Вспомните о столпниках. Они много лет стояли в молитвенном настроении духа на столпе и превозмогали свою плоть, которая как у тебя, так и у них также была склонна к лености. А ты тяготишься несколькими часами молитвы общественной, даже одним часом!

337. «Любовь… не мыслит зла» (1Кор. 13:4-5). Мыслить какое бы ни было зло есть диавольское дело: диавол в человеке и с человеком мыслит его. Поэтому никакого зла не имей в сердце на друга и не мысли его, да не срастворишься с диаволом. «Побеждай благим всякое зло” (Рим. 12:21), которое видишь или которое кажется тебе. В этом состоит твоя мудрость духовная и подвиг христианской любви.

338. Отче наш, Иже еси на небесех! Какое высокое, трогательное, духовное зрелище, когда эти слова в многочисленном церковном собрании, или в кругу членов семейства, или в собрании питомцев, или в собрании воинов произносятся от души, истинно единым сердцем и едиными усты! Какое высокое зрелище, когда видишь, что эти слова оправдываются и в самой жизни людей, когда все имеют друг к другу чувства братской любви, живут мирно, повинуясь младшие старшим, менее умные более умным, друг другу отдавая должное, друг друга уважая, «честию друг друга больша творяще»! (Рим. 12:10). Какое поистине небесное зрелище, когда, садясь за стол многочисленной и разнородной семьей, все едиными устами и единым сердцем говорят: Отче наш! и исповедуют единого Отца Небесного Всесвятым Царем, желая исполнения на земле воли Его Единого, исповедуя Его Единого питателем всех! Какое высокое зрелище, когда хозяин дома свои блага, пищу и питие восписует не себе, а Богу, почитая дары Его общими для всех; когда он сравнивает себя со всеми другими, как бы сам принимает угощение, а не угощает других! Но какое поразительное и утешительное зрелище было бы, если бы вся земля, все народы единеми усты и единем сердцем возглашали на небо: Отче наш, Иже еси на небесех! Да святится имя Твое – в нас всех! Да приидет Царствие Твое, как вначале до грехопадения; да будет воля Твоя благая и совершенная, как на небе – вечно, так и на земле, и да не царствует своеволие! Хлеб наш насущный даждь нам днесь, и остави нам долги наша, и проч. Что, если бы такой образ мыслей и желаний имели все! Но когда-нибудь и будет это; ибо придет время, когда все живущие на земле будут «единым стадом под единым Пастырем» (Ін. 10:16).

339. Ангельские умы постигнуть и надивиться не могут, коликую премудрость, благость и всемогущество явил Господь нам в воплощении Своем от Пресвятой Девы Марии. Всякое естество ангельское удивися великому Твоего вочеловечения делу: неприступнаго бо, яко Бога, зряше всем приступнаго человека (акаф. Пресв. Богор., конд. 9). Слава благости Твоей! Слава щедротам Твоим! Слава премудрости Твоей! Слава силе Твоей! Чрез воплощение Свое Господь ясно научил нас всем тайнам веры, которые неизвестны были или малоизвестны в Ветхом Завете. Чрез воплощение Его мы, грешники окаянные, удостоились Пречистого Тела и Крови Его и самым тесным образом соединяемся с Ним, в Нем пребываем, и Он в нас. Чрез воплощение Его Пресвятая Дева Богородица сделалась всеблагомощною нашею Заступницею и Покровом от грехов, бед и напастей, день и ночь за нас молящеюся Царицею и Владычицею нашею, пред силою Которой никакие враги видимые и невидимые стоять не могут, и Самою Матерью нашею по благодати, согласно словам Господа на кресте ученику Своему Иоанну: «се Мати твоя», – а Ей: «се сын Твой»! (Ін. 19:26-27). Слава щедротам Твоим, Господи!

340. Как мы унижаем богоподобную, бессмертную душу свою, пристращаясь к тленному и меркнущему, исчезающему блеску золота и серебра и отвращая взор свой от горнего, вечного всерадостного света, или – к сластям тленным, скоропреходящим, вредным и расслабляющим душу и тело, и отвращая взор от сладости вечной, духовной, от сладости лицезрения Божия, или – к суетной, земной славе, отвращая очи от почести горнего звания, от почести чад Божиих, наследников вечного Царствия Божия. О, суета земная! О, пристрастия житейские! Горе зри, христианин.

341. Наивысшее благо в этой и в будущей жизни есть Бог, вечно живущий, всесовершенный, всеблаженный. Стяжавший это Благо, имеющий оное в душе своей есть счастливейший человек. Все прочее земное, житейское, признаваемое за благо, есть суета, пустота. То, что около меня или на мне, – не составляет меня; даже плоть моя, которою я обложен и из которой я состою, как из части моего земного бытия, не составляет собственно меня.

342. Что это написано: «емуже похвала не от человек, но от Бога»? (Рим. 2:29) Кому похвала? – Тому, кто внутренне, в сердце, работает Богу, кто по совести все дела свои творит и не заботится о мнении людском или о славе человеческой. А мы ищем похвалы от людей и не ищем от Бога, Который есть Бог славы. Мы ищем земных наград, крестов и орденов.

343. Для чего святый Крест явился царю Константину на небе? – Для означения того, что Крестом вошел в славу Свою Сам Господь наш, а также все Апостолы и все мученическое воинство, – что Крест есть непобедимая победа, – что как Крестом низложен диавол, так им же (Крестом) низложены будут и все враги Креста Христова или христиан, – что чрез гонителей христиан действует диавол, которого должно поражать Крестом, – что гонимые христиане суть члены Христовы, воины Христовы, которые находятся всегда под заступлением Христа Бога и Креста Его.

344. «Се здрав еси: ктому не согрешай» (Ін. 5:14). – Опыт свидетельствует, что грехи и страсти разрушают здравие души и тела, а победа над страстями доставляет небесное спокойствие душе и здравие телу. Победи многоглавую гидру греха – и будешь здрав. Храни в себе спокойствие духа и не возмущайся, не раздражайся никакими противностями, обидами, неисправностями, неправдами, – и вот ты будешь наслаждаться всегда здравием душевным и телесным. Волнение, возмущения, огонь страстей различных порождают в нас множество болезней душевных и телесных.

345. Чтобы управлять другими, надо научиться наперед управлять собою; чтобы учить других, надо самому приобресть знание. Когда я не умею владеть собою, когда нет во мне духа самообладания, духа кротости, святыни, любви и правды, тогда я – плохой управитель. Когда играют мною всякие страсти, – лучше мне не браться управлять другими, чтобы не причинить большего вреда и себе и им.

346. Господь – жизнь в смерти моей, сила в немощи моей, свет во тьме моей, радость в скорби моей, дерзновение в малодушии моем, спокойствие в смятении моем, благопослушество в молитве моей, слава в бесчестии моем и избавление от бесчестия моего. Дивно, могущественно, скоро заступает и спасает Он меня в бедах и теснотах моих, в увлечениях моих. Когда я взываю к Нему о спасении своем, – невидимые враги бегут от меня после пакостей своих внутри меня, и я осязательно познаю над собою спасительную десницу Бога моего, Спасителя моего. Слава, благодарение Пастырю и Посетителю души моей!

347. Когда станешь на молитву, обременный грехами многими и одержимый отчаянием, начни молиться с упованием, духом горящим, вспомни тогда, что Сам Дух Божий способствует нам в немощах наших, «ходатайствуя о нас воздыхании неизглаголанными» (Рим. 8:26). Когда ты вспомнишь с верою об этом в нас действии Духа Божия, тогда слезы умиления потекут из очей твоих и на сердце будешь ощущать мир, сладость, оправдание и радость «о Духе Святе» (Рим. 14:17), ты будешь глаголом сердца вопиять: Авва Отче!

348. Вездесущие Божие есть пространственное и мысленное, т.е. везде Бог – в пространственном отношении и везде в мысленном: куда ни пойду я телесно или мысленно, везде я встречу Бога и везде мне навстречу Бог.

349. Молясь, нужно так веровать в силу слов молитвы, чтобы не отделять самых слов от самого дела, выражаемого ими; нужно веровать, что за словом, как тень за телом, следует и дело, так как у Господа слово и дело нераздельны: «ибо Той рече, и быша; Той повеле, и создашася» (Пс. 148:5). И ты так же веруй, что ты сказал на молитве, о чем попросил, то и будет. Ты славословил – и Бог принял славословие, поблагодарил Господа – и Бог принял благодарение твое в воню благоухания духовного. То беда, что мы маловерны и отделяем слова от дела, как тело от души, как форму от содержания, как тень от тела, – бываем и на молитве, как в жизни «телесни, духа не имуще» (Іуд. 1:19), оттого-то и бесплодны наши молитвы.

350. «Будут очи Мои ту, и сердце Мое во вся дни» (1Царів. 9:3), говорится о храме; ту, т.е. больше на сердцах предстоящих и молящихся, ибо Вышний не в рукотворенных храмах живет. Как отрадно читать эти слова у премудрого Соломона! Очи Владыки в храме Божием обращены на каждого из нас, сердце Владыки обращено к каждому из нас! Можно ли требовать большей близости? Самое сердце Владыки обращено ко мне. Иногда стоишь с человеком лицом к лицу и беседуешь с ним, а сердце его не обращено к тебе, а занято чем-либо другим; а тут сердце Божие – все к тебе обращено, вся любовь Его, вся благость, все щедроты Его готовы от Него на тебя излиться по вере твоей.

351. Когда мы призываем святых на молитве, то произнести от сердца их имя – значит уже приблизить их к самому своему сердцу. Проси тогда несомненно их молитв и предстательства за себя – они услышат тебя и молитву твою представят Владыке скоро, во мгновение ока, яко Вездесущему и вся Ведущему. Когда на проскомидии молитвенно призываешь Господа Иисуса Христа или Пречистую Его Матерь и святых или поминаешь живых и умерших, тогда вынимаемая частица представляет и как бы заменяет собою Господа, или Пречистую Его Матерь, или какого-либо святого, или совокупно многих святых, живых или умерших поминаемых, а мыслимое в имени представляет и заменяет собою душу призываемого или поминаемого существа. Таким образом, в малом виде в устах наших и в сердцах наших отражаются существа горнего и дольнего мира, и все это чрез веру, Духом Святым, Который есть Един Сый – везде сущий и вся исполняющий.

352. Молясь, я верую твердо, что: – 1) Бог есть Един Сый и вся исполняяй, следовательно одесную меня, – 2) что я образ Его, – 3) что Он бездна благости и – 4) Источник всякой благости и что Он Сам уполномочил меня молиться Ему. Как бросаемые вверх камни или куски дерева, или другое что упадают непременно на землю или в воду, смотря по тому, где бросают их, так слова молитвы непременно доходят до Бога, если от сердца они произносятся, а если не от сердца, ложно, то упадают в змия бездны, в океан лжи – диавола, который есть существо лжи.

353. Молясь, нужно все творение представлять как ничто пред Богом, а Единого Бога – Всем, вся содержащим, везде сущим, действующим и все оживляющим.

354. Господь, наполняя все творение, – которое пред Ним как капля росы утренния, сходящей на землю, и как «стражик в превесех» (Прем. 11:23), содержа его, до малейшей былинки и пылинки, в Деснице Своей и не ограничиваясь ни великими, ни малыми в нем творениями – существует в бесконечности, всесовершенно наполняя как бы пустоту, ибо Он единственное бытие, почему и называет Себя «Сый» (Вих. 3:14), т.е. Я есмь Тот, Который есмь.

355. Как бы мало ни было вещество, но если только оно существует, – существует и Господь, вся исполняяй и вся содержай: ибо может ли быть, что материя как-либо существует, а Господа, все сотворившего, нет? Нелепо. Без Него не может существовать в бытии ни одна пылинка, если оставить ее самое себе, лишить ее Божия присутствия и вседержительства. «Без Него ничтоже бысть, еже бысть» (Ін. 1:3).

356. Что соединение наше с Богом в будущем веке последует и что оно будет для нас источником света, мира, радости, блаженства – это мы отчасти познаем опытно и в нынешней жизни. По молитве, когда душа наша всецело бывает обращена к Богу и соединяется с Ним, мы чувствуем себя прекрасно, покойно, легко, радостно, как дети, упокоеваемые у груди матерней, или, лучше сказать, как-то невыразимо хорошо: «добро нам зде быти» (Лк. 9:33). Итак подвизайся неослабно за будущее нескончаемое блаженство, которого начатки ты опытно знаешь и в настоящей жизни, но внимай: это только начатки земные, несовершенные, видимые только отчасти, «как бы в зерцале и гадании» (1Кор. 13:12); каково же будет нам, когда мы самым делом приискренне соединимся с Богом, когда образы и тени пройдут, и настанет царство Истины и видения? О! до смерти нужно подвизаться за будущее блаженство, за будущее единение наше с Богом.

357. Вы видите, как светлы солнце и звезды: «праведники некогда будут сиять так же, как солнце» (Мф. 13:43), от внутреннего, невещественного света Божия. – Когда Ангелы являются на земле, они почти всегда осиянны светом. Стремитесь к этому просветлению, отбросьте дела темные. Мы можем возвысить свою природу до причастия божественного Естества; а Бог есть Свет несозданный, превосходящий всякий сотворенный свет.

358. Человек! когда я посмотрю на тебя, на твои земные чувства, на твою плоть, когда вспомню о дне рождения и о последующих днях младенчества и возрастания твоего доселе и потом перенесусь мыслию ко дню смерти твоей, а затем к вечности, которая тебе присуждена от сложения мира, – тогда я не знаю, чему дивиться: ничтожеству ли твоему, или всемогуществу и благости Творца, Который благоволил даровать тебе жизнь и твое телесное и смертное тело облечь некогда в бессмертие? Удивление мое возрастает, когда я вижу, что тебе, плоти и крови, Господь Бог, Царь Вечный, дает вкушать собственную Плоть и Кровь, так как Он, «во днех плоти Своея… приискренне приобщился плоти и крови нашей» (Євр. 5:7,2:14), чтобы сделать тебя вечно живым.

359. Человек умерший есть существо живое: «Бог несть Бог мертвых, но живых, вси бо Тому живи суть» (Лк. 20:38). Душа его невидимо витает у тела и в местах, где любила пребывать. Ежели она умерла во грехах, то не может помочь себе избавиться от уз их и крепко нуждается в молитвах живых людей, особенно Церкви – святейшей Невесты Христовой. Итак будем молиться за умерших искренно. Это великое благодеяние им, больше, чем благодеяние живым.

360. Когда Господь взирает милостиво на земнородных очами природы, очами ясной, благорастворенной погоды, всем становится легко и весело; когда веет благорастворенным воздухом – во всех телах и душах благорастворение воздуха, а когда дохнет холодным, влажным, тяжелым растворением воздуха – все почувствует какое-то тяжелое бремя в душе и теле, множество земнородных застонет от болезней; множество предается унынию и тоске. Так могущественно и неотразимо влияние на людей природы. И замечательно, что кто меньше связан житейскими похотями и сластями, кто всего меньше предан чревоугодию, кто воздержан в пище и питии, к тому природа благосклонна и не томит его, по крайней мере далеко не так, как рабов естества и плоти своей. О, сколь ясно, что в Господе живот наш, а не в чувственных вещах; коль ясно, что во всем Господь, «действуяй вся во всех» (1Кор. 12:6): в воздухе – Он дыхание наше, в пище – насыщение наше, в питии – утоление жажды нашей, в одежде – одеяние наше, в жилище – покров, теплота и спокойствие наше; во сне – успокоение наше; в чистом, поучительном, целомудренном и назидательном слове – слово наше, во взаимной любви – любовь наша. Господи, Владыко, Творче и Благодетелю наш! даруй нам всегда, всякое мгновение жизни памятовати о Тебе, что мы Тобою «живем, движемся и существуем» (Деян.17:28), что от Тебя имеем жизнь, дыхание и все. Но будем помнить, что если во всем исчисленном мы извращаем уставы Божии, – Он становится тяжким наказанием нашим: Он и в воздухе наказание наше; в пище и питии – не насыщение и утоление жажды, а или отвращение от нее, или болезнь: так бывает, когда говорят, что ему пища в пользу не идет; в одежде и жилище томление или крушение духа; во сне – не успокоение, а устрашение и беспокойство; в слове – связание; в превратной любви – огнепалящее мучение. – Источники наказания обыкновенно открываются в самых греховных склонностях наших: «имиже бо кто согрешает, сими и мучится» (Прем. 11:17).

361. Истина и спасительность нашей святой веры ясно открывается из того, что ни одно таинство, ни одна молитва веры не остаются у нас тщетными, но приносят к нам с неба и являют силу свою в душах и телах наших, очищают грехи наши, упокоевают души наши, по слову Спаса нашего: «приидите ко Мне вси труждающиеся и обремененнии, и Аз упокою вы» (Мф. 11:28), избавляют нас от сердечных скорбей и телесных болезней. Нет, мы никогда тщетно не молимся Господу нашему, или Пресвятой Богородице, или Ангелам и святым, но получаем все прошения, яже ко спасению; к нам постоянно нисходят с неба силы исцелений и многоразличной помощи, Господь наш есть Господь сил многоразличных, на нас являемых, и Бог наш есть Бог миловати и спасати. Равно и Приснодевственная Матерь воплотившегося Бога Слова подражает человеколюбию Сына Своего и Бога, молящеся о нас, не престает и постоянно являет на верующих силы Свои. Чувствуя непрестанные, всеспасительные силы Богоматери, над нами являемые, мы взываем Ей: не умолчим никогда, Богородице, силы Твоя глаголати недостойнии; аще бо Ты не бы предстояла молящи, кто бы нас избавил от толиких бед… или: яви яко присно силу Твою… и обращаемся к Ней во всякой скорби, нужде и обстоянии. То же сказать надо и об Ангелах и святых: призываемые нами, они слушают нас и по благодати Божией являют нам помощь.

362. Плотской человек не понимает духовного блаженства, происходящего от молитвы и добродетели, и не может разуметь хотя сколько-нибудь, что за блаженство будет в том веке. Он ничего не знает выше земного, плотского блаженства и будущие блага считает за мечту воображения. Но духовный по опыту знает блаженство души добродетельной и заранее предвкушает сердцем будущее блаженство.

363. Чем более человек ведет духовную жизнь, тем более он одухотворяется: он начинает видеть во всем Бога, во всем проявление Его силы и могущества; всегда и везде видит себя пребывающим в Боге и от Бога во всем самомалейшем зависящим. Но чем более плотской образ жизни ведет человек, тем он более делается весь плотяным: он ни в чем не видит Бога, в самых чудесных проявлениях Его божественной силы, – во всем видит плоть, материю, и везде и во всякое время – “несть Бога пред очами его» (Пс. 35:2).

364. Господь называется и «есть Пастырь Добрый» (Ін. 10:11); если ты будешь верить Его руководству, то уразумеешь сердцем своим, что как усердный пастырь пасет стадо в лесу, не давая ему разбродиться в лес, но собирая овец воедино, так Господь пасет души наши, не давая блуждать им во лжи и в грехах, но собирая их на путь добродетели и не попуская волку мысленному расхитить и распудить их.

365. Так как диавол прост по существу своему и в одно мгновение единым помыслом может приразиться к нам весь и войти в наше сердце, то отражать его надобно так же в одно мгновение, одним сильным словом сердца, заключающим в себе всю силу истины, как полное противоядие вражьей лжи. В этом смысле Спаситель сказал: «будите мудри яко змия» (Мф. 10:16), т.е. как духовный этот змий быстро, метко, с адскою мудростью всегда на нас нападающий, соображающий, когда всего легче ему напасть и опрокинуть нас; выглядывающий, какие в нас слабые стороны и привычки и, большею частью, наносящий удар свой наверняка. Но в то же время будьте, сказал Спаситель, цели яко голубие, т.е. просты и незлобливы; только одну мудрость и заимствуйте от змия, но сердце ваше да остается простым, чистым и нерастленным; будьте кротки и смиренны, как Я, не предавайтесь гневу и раздражительности, ибо «гнев мужа правды Божия не соделовает» (Як. 1:20), соблюдайте себя чистыми от всякой скверны плоти и духа.

366. Душа наша, как существо духовное, деятельное, не может оставаться праздно: или она делает добро, или зло, что-либо из двух: или в ней растет пшеница, или плевелы. Но как всякое добро от Бога, а средство получать всякое благо от Бога есть молитва, то молящиеся усердно, из глубины души, искренно, получают от Господа благодать к деланию добра, и прежде всего благодать веры, а те, которые не молятся, естественно остаются без дарований духовных, добровольно лишая себя их по своей небрежности и охлаждению духовному; и как в сердцах усердно молящихся и работающих Господу растет пшеница добрых помышлений, расположений, намерений и дел, так в сердцах немолящихся растут плевелы всякого зла и заглушают малое количество добра, которое в них осталось от благодати крещения, миропомазания, потом покаяния и причащения. Поэтому весьма тщательно нужно смотреть за нивою сердца своего, чтобы не росли в нем плевелы зла, лености, неги, роскоши, безверия, любостяжания, скупости, зависти, ненависти и проч., – ежедневно полоть ниву сердца своего, по крайней мере, на вечерней и утренней молитве, освежать ее спасительными вздохами и слезами, как дождем ранним и поздним. Кроме того, всеми мерами нужно внедрять в ниву сердца своего семена добродетелей – веры, надежды на Бога, любви к Богу и ближнему, удобрять и оплодотворять ее молитвою, терпением, добрыми делами и ни на час не оставаться в совершенной праздности и бездействии, ибо во времена праздности и бездействия враг усердно сеет свои плевелы: «спящим человеком прииде враг и всея плевелы посреде пшеницы, и отъиде» (Мф. 13:25). Надо помнить притом, что без принуждения, без усилий нельзя делать добрых дел. Царствие Божие после вольного нашего грехопадения уже не иначе берется как силою, и только «употребляющие усилие восхищают его» (Мф. 11:12). Отчего узкий путь и тесные врата ведут к жизни? Кто суживает путь избранных? Кто делает тесными врата? Мир теснит избранных, диавол теснит, плоть теснит: они суживают путь наш к Царствию Небесному.

367. Господь и душу и тело мое привел из небытия в бытие – так Он всемогущ! Как же мне не верить в Его всемогущество! Что сочту для Него невозможным я, который сам приведен из небытия в бытие? Что у Бога на свете выше и драгоценнее меня – человека? Не я ли прежде всего – величайшее чудо всемогущества? Я, Самим Богом принятый в единение с Ним, я, умаленный малым чим от Ангелов, я, который соединясь с Ним верою и чистотою жизни, делаю сам чудеса всемогущества Божия, например: воскрешаю мертвецов, как Илия и апостолы? Если духи Ангелов и души человеческие приведены Им из небытия в бытие, то какого тела не сотворит Он одушевленного и неодушевленного? Более, если Сам Бог сделался плотию и душою человеческою, не перестав быть Богом, если это Он сделал невозможное для нас дело, то что же после этого может быть для Него невозможного? Что бесконечнее этого чуда? Так Бог наш на деле показал и показывает Свое всемогущество.

368. Если бесплотные Ангелы могут принимать на себя тело не призрачное, а истинное, получив на то способность от Бога, то Сам Господь с каким удобством может творить Себе тело? – Можно сказать даже, что всякому одушевленному существу свойственно творчество, по дару Бога – Духа Всетворца. Сам ли Господь Бог, давший такие законы природе с мгновенною легкостью, единым мановением не претворит какого угодно вещества в тело? Не все ли тела из необразованного и неодушевленного вещества составляются? Какой маловер после этого будет сомневаться в претворении, например, хлеба и вина в Тело и Кровь Христову во время Божественной литургии? Это обыкновенное дело Бога чудес после того, как Он Сам сотворил Себе плоть от Духа Святого и Девы Марии.

369. Что тверже, неизменнее и могущественнее Слова? Словом мир сотворен и стоит: «нося всяческая глаголом силы Своея» (Євр. 1:3); и однакож мы грешные обходимся с словом так легкомысленно, небрежно. Что у нас пользуется меньшим уважением как слово? Что у нас изменчивее как слово? Что мы бросаем подобно грязи поминутно как не слово? – О, окаянные мы человеки! С какою драгоценностью так мы обходимся невнимательно! Не вспоминаем мы, что словом, происходящим от верующего и любящего сердца, мы можем творить чудеса жизни для души своей и для душ других, например на молитве, при Богослужении, в проповедях, при совершении таинств! Христианин! дорожи каждым словом, будь внимателен к каждому слову; будь тверд в слове; будь доверчив к слову Божию и слову святых человеков, как к слову жизни. Помни, что слово – начало жизни.

370. Слово потому надо еще уважать крепко, что и во едином слове бывает вездесущий и вся исполняющий, единый и нераздельный Господь. Потому и говорится: «не приемли имене Господа Бога Твоего всуе» (Вих. 20:7), что в одном имени Сам Сый Господь, простое Существо, Единица приснопокланяемая.

371. Когда Господь поразит тебя сильною скорбью, или болезнью, или бедою, тогда будь благонадежен, что Он верно пошлет тебе и отраду и соответственно твоим страданиям подаст тебе потом благодать мира, силы и радости. Ибо «щедр и милостив Господь, долготерпелив и многомилостив. Не до конца прогневается… не по беззаконием нашим сотворил есть нам, ниже по грехом нашим воздал есть нам» (Пс. 102:8-10).

372. Взирая на крест Спасителя, созерцай распятую на нем нашего ради спасения Любовь и помышляй, для какого блаженства Он спас нас, от каких мук Он искупил нас! Из челюстей какого зверя Он исторгнул нас и к какому Отцу Он приводит нас! О, любовь! О, выкуп! О, ужасы мучений бесконечных! О, блаженство неописанное и конца не имущее!

373. Говоря: Отче наш, мы должны верить и помнить, что Отец Небесный никогда не забывает и не забудет нас, ибо какой даже земной добрый отец забывает и не печется о своих детях? «Аз не забуду тебе, глаголет Господь» (Іс. 49:15). «Весть Отец ваш Небесный, яко требуете сих всех» (Мф. 6:32). Усвой эти слова сердцу своему. Помни, что Отец Небесный постоянно окружает тебя любовью и попечением и не напрасно называется твоим Отцом. Отец – это не имя без значения и силы, а имя в полном значении и силе.

374. Когда совершаешь молитву, правило, особенно по книге, не спеши от слова к слову, не прочувствовавши его истины, не положивши его на сердце, но сделай и постоянно делай себе труд чувствовать сердцем истину того, что говоришь; сердце твое будет противиться этому – иногда леностью и окамененным нечувствием к тому, что читаешь, иногда сомнением и неверием, каким-то внутренним огнем и теснотою, иногда рассеянностью и уклонением к каким-либо земным предметам и попечениям, иногда припамятованием обиды от ближнего и чувством мщения и ненависти к нему, иногда представлением удовольствий света или представлением удовольствия от чтения романов и вообще светских книг, – не будь самолюбив, побеждай сердце свое, дай его Богу в жертву благоприятную: «даждь ми, сыне, твое сердце» (Притч. 23:26), – и твоя молитва сроднит, соединит тебя с Богом и со всем небом, и ты исполнишься Духом и плодами Его: правдою, миром и радостью, любовью, кротостью, долготерпением, сердечным умилением. – Тебе хочется скоро кончить молитвенное правило, чтобы дать покой утомленному телу? Сердечно помолись, и заснешь самым спокойным, тихим и здоровым сном. Не поторопись же помолиться кое-как: выиграешь на полчаса молитвы целых три часа самого здорового сна. На службу или на работу торопишься? Вставай раньше, не просыпай – и помолись усердно – стяжешь спокойствие, энергию и успех в делах на целый день. Рвется сердце к делам житейской суеты? Преломи его; пусть будет сокровище его не суета земная, а Бог: научи сердце свое более всего прилепляться чрез молитву к Богу, а не к суете мира, да не посрамишься во дни болезни твоей и в час смерти твоей, как богатый суетою мира и нищий верою, надеждою и любовью. Если не будешь так молиться, как я сказал, то не будет у тебя преуспеяния жития и веры и разума духовного.

375. Господь Иисус Христос «не имел где главу приклонить» во время земной жизни Своей (Мф. 8:20), но «имел в себе живот Свой… и живот всех» (Ін. 3:36,5:26,11:25,14:6), люди же богатые строят себе дворцы великолепные, живут в них, но, увы, при такой блестящей обстановке не имеют в сердце своем истинной жизни, не могут наслаждаться и суетою своею: им скучно и душно в великолепных дворцах своих, так что многие богачи и важные сановники променяли бы дворцы свои на хижину бедняка, только бы достать сердечное его спокойствие.

376. Совершенное угождение Богу состоит в том, чтобы для Него иметь совершенное беспристрастие и к телу своему; например, когда во время молитвы мы, несмотря на леность и сильное расположение ко сну, нудим себя и не поддаемся ему, то мы имеем беспристрастие к телу. Совершенное беспристрастие имели мученики и подвижники.

377. В конце домашних утренних и вечерних молитв призывай святых: патриархов, пророков, апостолов, святителей, мучеников, исповедников, преподобных, воздержников или подвижников, бессребреников – чтобы, видя в них осуществление всякой добродетели, и самому сделаться подражателем во всякой добродетели. У патриархов учись детской вере и послушанию Господа; у пророков и апостолов – ревности о славе Божией и о спасении душ человеческих; у святителей – ревности проповедовать слово Божие и вообще писаниями содействовать к возможному прославлению имени Божия, к утверждению веры, надежды и любви в христианах; у мучеников и исповедников – твердости за веру и благочестие пред людьми неверующими и нечестивыми; у подвижников – распинанию плоти со страстьми и похотьми, молитве и богомыслию; у бессребреников – нестяжательности и безмездной помощи нуждающимся.

378. При покое, просторе, услаждении плоти она оживает со всеми своими страстями и наклонностями; а при тесноте, озлоблении, томлении умерщвляется со всеми своими страстями; – вот почему премудрость и благость Отца Небесного подвергает душу и тело наше тяжким скорбям и болезням, вот почему нам должно не только благодушно терпеть скорби и болезни, но и радоваться в них больше, чем в состоянии душевного спокойствия, простора и телесного здоровья, ибо, несомненно, худо душевное состояние того человека, который не подвергался душевным скорбям или телесным болезням, особенно при обилии благ земных: сердце его неприметным образом плодит из себя все виды грехов и страстей и подвергает его духовной смерти.

379. Не оставляйте детей без внимания относительно искоренения из сердца их плевел грехов, скверных, лукавых и хульных помышлений, греховных привычек, наклонностей и страстей; враг и плоть грешная не щадят и детей, семена всех грехов есть и в детях: представьте детям все опасности грехов на пути жизни, не скрывайте от них грехов, чтобы они, по неведению и невразумлению, не утвердились в греховных навыках и пристрастиях, которые растут и приносят соответствующие плоды по приходе детей в возраст.

380. У человека плотского вся его жизнь, все его занятия имеют плотское направление и плотскую цель: молитва – плотская, учение и обучение других – плотское; писание или сочинение – плотское; в жизни на каждом шагу, в каждом почти слове проглядывает плотская жизнь. Особенно сильное проявление имеет плотская жизнь в чреве человека: тут седалище плотского человека. По мере того, как человек благодатью Божьею отлагает жизнь плотскую, он начинает попирать чрево свое, изменяет пищу свою, перестает жить для ненасытного чрева; в его сердце воцаряется мало-помалу вера, надежда и любовь. Вместо пищи и пития, одежды, богатства – Бог, душа, вечная жизнь, вечная мука занимают его мысли и воображение; вместо любви к деньгам, пище, питью, одежде, роскоши в жилище и его обстановке -любовь к Богу, к людям, к небесному сожительству с Ангелами и святыми; – вместо пищи и пития – также алкание и прилежное чтение и слушание слова Божия и божественной службы. Прежде враги ему были те, которые препятствовали его внешнему благосостоянию, ныне он равнодушно перенесет лишения; прежде он спал много и во сне находил удовольствие, теперь он спит мало и лишает себя намеренно сладкого сна; прежде он всячески покоил плоть, теперь озлобляет ее, да не сильно воюет на дух.

381. Когда видишь, что кто-либо по насилию диавольскому занят сердечно одним каким-либо пустым, земным предметом (idee fixe), сильно скорбит о нем, постоянно говорит о нем и возбуждает тем в тебе досаду, – не раздражайся этим, но твердо зная, что это болезнь духа от врага, будь с больным кроток и тих, сейчас же со спокойною, невозмутимою верою обратись к Богу в молитве и читай тропарь Нерукотворенному Образу: пречистому Твоему образу поклоняемся, Благий, просяще прощения прегрешений наших, Христе Боже: волею бо благоволил еси плотию взыти на крест, да избавиши, яже создал еси, от работы вражия. Тем благодарственно вопием Ти: радости исполнил еси вся, Спасе наш, пришедый спасти мир.

382. Блюди и себе: враг искушает и твое терпение; торжество для него вдвойне, если раздражит и тебя: разумевай его козни и посмевайся им. – Когда насилуется лицо, особенно близкое сердцу, тогда больно сердцу видеть и слышать от него безумные слова, выражающие пристрастие сердца к чему-нибудь земному. – Но не малодушествуй, не унывай, не рвись, не выходи из себя: «блюдый себе, да не и ты искушен будеши» (Гал. 6:1). Взывай к Спасу: Спасе, спаси нас! Не изменяй Ему ни в какой скорби душевной, ни в каком насильстве диавола и страстей. Помни, что говорит Сам Спас: «призови Мя в день скорби твоея, и изму тя, и прославиши Мя» (Пс. 49:15). – Бесконечная сила Господа всегда готова явиться к нам на помощь; Господу сил и Господу благости приятно являть в нас спасительную силу Свою и избавлять нас от врагов видимых и невидимых. – Тем жалче, тем достойнее сострадания человек, чем пустее причина его душевной скорби, ибо тогда ясно видишь, что причина эта – диавол.

383. Никогда так не трудно сказать от сердца: да будет, Отче, воля Твоя, как в сильной скорби или в тяжкой болезни, особенно при неправдах от людей, при наваждениях или кознях врага. Трудно от сердца сказать: да будет воля Твоя – и тогда, когда мы сами сделались виновниками какого-либо несчастия, ибо, думаем мы, это не Божия, а наша воля поставила нас в такое положение, хотя ничто не бывает без воли Божией. Вообще трудно поверить сердечно, что воля Божия есть страдание наше, когда сердце знает и по вере и по опыту, что Бог есть блаженство наше, а потому трудно и говорить в несчастии: да будет воля Твоя. Мы думаем, неужели это воля Божия? Отчего же Бог нас мучит? Отчего другие покойны и счастливы? Что мы сделали? Будет ли конец нашей муки? и т.д. – Но когда растленной природе нашей трудно бывает признать над собою волю Божию, без коей ничто не бывает, и покориться ей со смирением, тогда-то пусть она и покорится ей, тогда-то пусть и принесет Господу свою драгоценнейшую жертву – преданность Ему сердечную не только в покое и счастии, но и в скорби и несчастии; свое суетное, ошибочное мудрование да покорит премудрости Божией совершенной, ибо «как отстоит небо от земли, так отстоят помышления наши от мысли Божией» (Іс. 55:8-9). – Да принесет всякий человек своего Исаака, своего единородного, своего возлюбленного, своего обетованного (коему обещаны покой и блаженство, а не скорбь) в жертву Богу и да покажет Ему свою веру и свое послушание, да будет достоин даров Божиих, коими он пользовался или будет пользоваться.

384. Чтобы точно понять слова молитвы Господней: не введи нас во искушение, надо помнить, что эта молитва дана Апостолам, которые просили научить их молиться, дана прежде сошествия на них Святого Духа, когда сатана просил их у Господа, «дабы сеять их яко пшеницу» (Лк. 22:31). Тогда Апостолы были еще слабы и удобно могли пасть под искушением (как Петр), поэтому и влагает им Спаситель в уста слова: не введи нас во искушение. – А без искушений нашей веры, надежды и любви жить нельзя: испытания сокровенностей сердечных необходимы для самого человека, чтобы он сам мог видеть, каков он, и исправиться. Да, искушения нужны, «да открыются от многих сердец помышления» (Лк. 2:35) их, да откроется твердость или слабость наша в вере, знание или невежество, порочность или чистота нашего сердца, надеяние его на Бога или на земное, любовь к себе и к тленному или – паче всего к Богу.

385. Когда я вспомню о Сыне Божием, восприявшем в единство Божества Своего человеческую природу, и о том, как живут именующиеся христианами, то берет меня страх и жалость: страх потому, что ожидаю великого гнева Божия на невнимательных, неблагодарных и злонравных; жалость – потому, что вижу многое множество христиан, добровольно лишающих себя неописанного блаженства будущей жизни и ввергающих себя в огнь вечный – на вечные муки.

386. Почти всякою честью всякого человека, особенно христианина, по той причине, что Бог благоволил принять человеческое естество в теснейшее единение Своего Божества, так что сделался Богочеловеком. – Смотри на человека, да и думай: Сам Господь человека по всему подобен был этому человеку, кроме греха, – и если знаешь или видишь, что он не знает этой истины вочеловечения Сына Божия и живет недостойно, научи его и наставь. Еще люби всякого человека, как сам себя, потому что он есть другой ты, почему и называется другом в заповеди Господней: «не послушествуй на друга твоего свидетельства ложна» (Вих. 20:16).

387. Плотской человек свободу христианскую считает неволею, например: хождение к Богослужению, посты, говение, исповедание, причащение, все таинства, а не знает того, что все это есть требование его природы, необходимость для его духа.

388. Гордый человек в то время, как другие рассказывают о добродетелях какого-либо человека, лукаво боится, как бы этот человек не был выше его по добродетелям и не затмил его, ибо гордый ставит себя выше всех и не воображает найти такие же добродетели или лучшие в других людях. Беда для него совместничество других.

389. Когда читаешь молитвы за вся люди, а сердцем не молишься о всех людях, тогда на душе бывает тяжело, ибо тогда не благоволит Господь к молитве, а коль скоро сердцем станешь молиться о всех, будет тотчас легко, ибо Господь милостиво внемлет такой молитве.

390. Диавол часто хватает нас за сердце наше зубами своими. Какими зубами? Неверием, сомнением, теснотою и всеми страстями. Иногда враг томит нас подозрительностью касательно верности слуг наших, относительно нашей собственности (и преимущественно вещей снедомых), и это делается особенно тогда, когда сердца наши исключительно должны быть заняты богомыслием и созерцанием вещей небесных. Чтобы избавиться тебе от диавольской заботы и печали, припомни слова Св. Писания: «Господь близ; ни о чем же пецытеся» (Флп. 4:5-6). Не заботьтесь напрасно. Господь хранит твое имущество; тебя нет дома, но Он за тебя там, везде сый и вся исполняяй: Он говорит в совестях твоих слуг или домашних. Он судит их помышления сердечные во всякое время и на всякий час. Он говорит им внутренне: не крадь и Он смущает их сердце страхом и боязнью, когда они возымеют грешное намерение похитить что-либо, явит чудо силы Своей над ними и не допустит их до похищения. А впрочем, ты должен научиться считать все земное за сор и пренебрегать им.

391. Слово есть Творец и Бог наш, всякое слово Его есть истина и дело. Таково же должно быть и наше слово (ибо мы во образ Божий сотворены), равно как и слово всех словесных существ, т.е. должно быть истиною и делом (слово благовестия Архангела Захарии, Деве Марии); у Ангелов и святых людей это так и есть; но у диавола, отпавшего от Бога, осталась одна тень мысли и слова без истины, без сущности дела, ложь, призрак; и как истиное слово, будучи образом Бога Слова и от Него происходя, есть жизнь, так ложное слово диавола, будучи образом его, есть смерть; ложь непременно есть смерть, ибо, естественно, причиняет душе смерть то, что само отпало от жизни в смерть.

392. Нельзя есть постоянно, курить, нельзя обратить жизнь человеческую в постоянное ядение и питие и курение (хотя есть и такие, которые постоянно почти едят, пьют, курят), и вот дух лукавый обратил жизнь в курение и уста, долженствующие благодарить и славословить Господа, сделал пещию дымящеюся. – Чем легче и меньше употребляешь и пищи и пития, тем тоньше и легче делается дух.

393. Маловерный! не сомневайся в Моем всемогуществе: всякую душу и всякую плоть Я сотворил и Я есмь Бог духов и всякой плоти. – «Дух бо от Мене изыдет, и всякое дыхание Аз сотворих. Аз сотворих землю и человека на ней, Аз рукою Моею утвердих небо, Аз всем звездам заповедах» (Іс. 57:16,45:12).

394. «Не убий». Убивают между прочим и врачи от неведения своего болезни больного, прописывая ему вредные лекарства. Убивают и те, которые не хотят лечиться или лечить больного, коему необходима помощь врача. Убивают те, которые раздражают больного, для которого раздражение гибельно, например подверженного чахотке, и тем ускоряют его смерть. Убивают те, которые не подают в скором времени, по скупости или по другой недоброй причине, врачебного пособия больному и хлеба голодному.

395. Встречаются у людей уродливые сердца! При совершении таинств они дышат неверием и бесчувствием, нравственным бессилием, недугуют смехом или смущением и бесовским страхом! При болезнях ближних также поражаются бесчувствием и даже злорадством диавольским, признавая брата как бы за лишнюю на свете вещь и внутренне помышляя: вот теперь-то мне будет просторнее, если умрет он, – не думая, что и каждый человек сам, может быть, завтра умрет, и не сострадая сердцем страждущему, как своему члену.

396. Человек раздражительный и нерассудительный, прилаживая к какому-либо употреблению известную вещь и не в силах будучи сметливостью своего ума пособить делу, видя, что вещь не служит для него так, как он желал бы, – часто сердится, выходит из себя, бросает, иногда ломает эту вещь, как будто бы она была одушевленная, разумная и с намерением противилась его желаниям. Случается, что одно у него падает, это цепляется, то рвется, эта вещь не двигается так, как бы ему хотелось, эта не приходится к известному месту, – все как будто вооружается против него, и он готов едва не плакать от досады. Но возьмись же за все это мастер этого дела, и все пойдет своим порядком. Отчего? Оттого, что с умом, с рассуждением и сметливостью, с душою взялся человек за дело. К чему приводит меня это наблюдение над обыкновенным житейским обращением нашим с вещами? К каким мыслям? Я вижу, что везде над веществом царствует ум или разумный дух человеческий и без ума ничто само собою сделаться не может, положим хоть правильное движение; равно никакая вещь сама собою приспособляться к известной цели не может, как и достигать известной цели, ибо цель достигается посредством известных, определенных законов, а законы исходят от ума. Перехожу к вселенной. Откуда этот порядок изумительный в бездушном веществе и в неразумных животных? Откуда эта красота, это чудное превращение вещества безобразного и безжизненного в прекрасное и жизненное? Откуда это приспособление к тысячам разнообразных целей и такое мудрое, при простых средствах, достижение целей вещами, которые сами не могут ни иметь известной цели, ни достигать ее? Кто этот невидимый Повелитель вещества? Кто этот Ум, являющий Свою предивную премудрость в веществе и в разных одушевленных тварях? Кто этот присный Художник и Ваятель, в глазах наших невидимо производящий Свое искусство? Един Сый – Творче всех, Господи! Тебя я созерцаю очами сердца моего на каждой линии пространства, – Ты невидимо все доселе делаешь с Сыном Своим и Духом Своим Святым. Тебя лобызаю на всяком месте сердцем моим и Тебе поклоняюсь и Тебя славословлю и воспеваю!

397. Те, которые подают алчущим хлеб или деньги с жалением, с лукавым оком и несытым сердцем, – все равно что кладут яд в свой хлеб или в свою милостыню, хотя этот яд – духовный, невидимый. Нужно подавать с любовью, с уважением к лицу ближнего, доброхотно, с радостью, ибо любви свойственно радоваться при оказании помощи любимому.

398. Сохрани тебя Бог от того, чтобы пожалеть вещественного твоего достояния в жертву Господу, или Пречистой Его Матери, или другим святым Божиим и таким образом предпочесть вещество духу; смотри, чтобы достояние твое не было тебе в погибель. Ты должен твердо верить, что вместо тленных благ Господь или святые Его воздадут тебе нетленными, вместо временных – вечными, и считать блага духовные, например: свет духовный, прощение грехов, дар веры живой, надежды крепкой и любви нелицемерной, мира и радости в Духе Святом, – бесконечно выше вещественных даров. С радостью расточай стяжания свои в жертву Господу и святым Его; если чрез чьи-либо руки пересылаешь их, верь, что они дойдут по принадлежности, и если люди утаят жертву Господню, взыскуя взыщет с них Господь Бог твой, и ни единая лепта твоя не пропадет туне, но принесет тебе соразмерный вере и расположению сердца твоего дар от Господа, Который есть Бог дарований, особенно для тех, кои приносят Ему в дар сердечные дары свои.

399. Святые Божии человеки во внутреннем своем делании представляются внимающими внутреннему их Посетителю и Деятелю – Господу, благоговеющими пред Ним от внутренней сладости и неги, улыбающимися и вкушающими пренебесный покой. «Возвратистеся ныне к Пастырю и Посетителю душ ваших» (1Пет. 2:25).

400. На то и создал Господь вещество, чтобы оно изменялось и превращалось в бесчисленные виды по мысли Творца; таково назначение вещества, чтобы многоразлично явить в нем для тварей и в тварях премудрость, всемогущество и благость Свою, – чтобы благодетельствовать чрез него тварям одушевленным и особенно разумным и обложенным плотью.

401. Ничтожна милостыня того человека, который подает ее не доброхотно, потому что милостыня вещественная не его, а Божий дар, ему же принадлежит только расположение сердечное. Поэтому многие милостыни окажутся почти суетными оттого, что они были подаваемы недоброхотно, с сожалением, с неуважением к лицу ближнего. Как и гостеприимцы многие окажутся суетными вследствие лицемерного, тщеславного обращения со своими гостями. С сердечным расположением да приносим жертвы свои на алтарь любви к ближнему: «доброхотна бо дателя любит Бог» (2Кор. 9:7).

402. Враг действует убийственно на сердца человеческие, между прочим, чрез природу внешнюю, как на Иова: ветрами, водою и огнем; по козням вражеским сгорают иногда дома; суда и дома потопляет вода; ветры обрушивают здания; или враг в сырую погоду, под прикрытием влажности и газов, коварствует в наших внутренностях, отягощая, стесняя и поражая их бесчувственным холодом ко всему истинному и святому. О, как многоразличны козни князя власти воздушныя, и как трудно иногда распознавать их!

403. Растленный человек хочет постоянно есть, пить, постоянно утешать свое зрение, свой слух, свое обоняние, свое осязание; плотские люди удовлетворяют себя изысканными яствами и питьями, зрелищами, музыкою, куреньями, великолепными зданиями, внешним блеском. Но украшение предметов священных, так как оно возводит к Богу, не только не греховно, а свято и назидательно, равно как пение священное, благоухание кадила, великолепие и блеск украшений храма и всей утвари его. Все это – так как назначено служить славе Божией и возбуждению благочестивого чувства – не греховно и свято. Но там, в мире, все служит плотскому, растленному человеку и удаляет от Бога. Растленное сердце ищет нечистых плотских ощущений – и ему удовлетворяют; растленный разум ищет соответственного своей растленности знания – и ему удовлетворяют; растленное воображение и память ищут соответствующих себе образов – и им удовлетворяют. Это все – ветхий человек, дела ветхого человека. Но мы христиане, «нова тварь» (2Кор. 5:17), или «люди обновления» (1Пет. 2:9), новые люди, облеченные «по Богу в правду и преподобие истины» (Еф.4:24); мы должны совлечься ветхого человека с деяньями его, упомянутыми выше, и поступать против его желаний и похотей.

404. Когда читаешь вслух народу продолжительное молитвенное правило, тогда враг сбивает твое сердце и гасит слово на устах мыслию, что народ не понимает многих слов и что напрасная трата времени читать такие молитвы. Очевидно, – вздор. А что же Дух Святый, Наставник на всякую истину? Разве Он остается праздным и не действует просветительно на сердца человеческие? Не случалось ли тебе самому испытывать это озарение сердца от Святого Духа? Ты прежде не понимал некоторых слов и выражений, а потом вдруг Дух Святый отверз тебе ум разумети непонятные прежде слова и выражения – и такой свет вдруг просвещает твое сердце; то же бывает, поверь, и с другими. Читай с твердостью сердца, без мнительности. Сей семя – Бог возрастит.

405. Многоразличны тесноты пути узкого: хочешь молиться – теснит враг духовно и физически; хочешь писать проповедь по долгу – теснит леностью, – везде тесноты. Дым адский усиливается затмить и стеснить душу даже тогда, когда пред тобою предлежит Святая и Страшная Жертва, когда причащаешься Ее, и – при совершении всех таинств. Чем важнее священнодействие, тем сильнее и яростнее нападает враг.

406. Бог есть Благость, как бы миро неистощимое; мир духовный есть разлитие этой Благости, как бы океан мира благовонного, вещественный – тоже. Как не надеяться получить все благое от такой благости? Как миро разлился Господь в благости по всей твари, и Сам не истощился нимало.

407. Пред наступлением великих праздников надо быть особенно внимательным к себе. Враг заранее старается охладить сердце к предмету празднуемого события, чтобы христианин не мог сердечно почитать его сердечным размышлением о сущности его. Тут он действует на нас или чрез атмосферу, или чрез принятую внутрь пищу и питие, или чрез свои разжженные стрелы, с избытком бросаемые в сердце и сильно палящие всего человека; при этом чувствуются лукавые, скверные и хульные помышления и сердечное отвращение к предмету торжества. Надо преодолевать врага понуждением себя на богомыслие и молитву.

408. Когда во время молитвы враг будет производить в тебе сильный позыв к пище, презри это вещественное, нервическое раздражение, укрепи сильнее сердце свое в молитве, воспламени его верою и любовью и скажи искусителю слова Спасителя: «не о хлебе едином жив будет человек, но о всяком глаголе, исходящем из уст Божиих» (Мф. 4:4). Молитва – моя лучшая пища, укрепляющая и просвещающая и душу и тело.

409. Враг действует иногда чрез злых людей: чрез гордецов – уничижением и презрением; чрез изуверов – неверием, вольномыслием и кощунством над святыней веры; чрез зверонравных повелителей – тиранством и мучением; посредством чревоугодников – прельщением к лакомству, объядению и опьянению (тут впрочем имеет поползновение плоть наша); чрез распутных – склонением к разврату или потере целомудрия; чрез татей – похищением нашей собственности; опечаливает нас чрез ненавистников и завистников; чрез жестокосердых лишает нас пищи, одежды, жилища; чрез всех и все земное – по попущению Божию – он, «как князь мира сего» (Ін. 16:11), князь власти воздушныя, как «миродержитель тьмы века сего» (Еф.6:12), действует на род человеческий к его озлоблению и привлечению на свою сторону, употребляя для этого разные обольщения и тесноту. Если бы Премудрый, Всеблагий и Всемогущий Отец Небесный не бдел неусыпно над нами и не обращал к добрым последствиям бесчисленные коварства над нами искусителя, если бы мы не внимали себе, то давно бесплотный злодей покорил бы себе весь мир и на земле не осталось бы «семени святого, которое составляет стояние его» (Іс. 6:13).

410. Человек, приступая к молитве, должен смирить гордое сердце свое, отбросить от него суету земную и ввести в него веру живую и несомненную.

411. Если плотскому человеку легко, то духовному тяжело; если внешний человек цветет, то внутренний тлеет. Вот как противоположны в нас ветхий человек, греховный, плотский, и человек новый благодатью Христовою; потому-то Апостол и сказал: «аще и внешний наш человек тлеет, обаче внутренний обновляется по вся дни» (2Кор. 4:16). И это мы часто сами испытываем. Потому истинный христианин должен желать злостраданий внешних, плотских, мирских; они укрепляют дух его. О ропоте он и думать не должен. Как роптать на то, что приносит пользу его бессмертной душе, хотя и средствами очень противными для его плотского человека! – Болезни, пожары, похищения, бедность, несчастия, войны, голод – часто благодеяния душе.

412. Так как Бог есть жизнь, а болезни и недуги суть уклонения от жизни, то одно прикосновение к нам источной, первой Жизни исцеляет их; потому-то Спаситель, Который есть Живот всех, исцелял и исцеляет людей одним прикосновением. Это же должно сказать и о исправлении каких-либо заразительных предметов: одно мановение, слово Всетворца и Всезиждителя, – и они незаразительны (воздух, вода, растения, животные).

413. Бывает вместе со скорбью и теснотою новое искушение: окаменение, одеревенение, нечувствительность сердца ко всему истинному, доброму и святому; весь бываешь как камень, как колода, без веры, без способности молиться, без надежды на Божие милосердие, без любви. Как тяжело быть камнем или деревом, без веры и любви, будучи создан верить, чувствовать, надеяться, любить! И это надо терпеть и в терпении молиться, чтобы Господь отвалил камень нечувствия от дверей гроба сердца нашего, чтобы отнял от нас сердце каменное и дал нам сердце плотяное. Но что же значит это окаменение или одеревенение человека? Это показывает присутствие в нашем сердце – диавола, который, насильно заняв собою, при нашем маловерии, сердце наше, отталкивает от него всякую добрую мысль, не допуская ей ложиться на сердце, отревает всякую веру, всякое доброе чувство и делает человека тяжким для самого себя. Это подлинно бывает с людьми. Да ведают же они, что это значит.

414. Многоразличная земная служба наша царю и отечеству есть образ главного, долженствующего продолжиться вечно, служения нашего Царю Небесному. Ему-то прежде всего мы обязаны верно служить, как истые рабы Его по творению, искуплению и промышлению. Думают ли об этом слуги земного отечества? А надобно думать. Земная служба есть испытательная, приготовительная служба к служению на небесах. «О мале был еси верен: над многими тя поставлю» (Мф. 25:21).

415. Не будьте беспощадными судиями людей, работающих Богу и впадающих в жизни в противоречие самим себе, т.е. своему благочестию; их поставляет в противоречие самим себе диавол, злой сопротивник их; он сильно хватается зубами своими за их сердце, нудит их делать противное.

416. Не тогда только делай дело, когда хочется, но особенно тогда, когда не хочется. Это разумей как о всяком обыкновенном житейском деле, так особенно о деле спасения души своей, о молитве, о чтении слова Божия и книг душеспасительных, о хождении к службам Божиим, о добрых делах, какие бы они ни были, о проповедничестве Слова Божия. Не повинуйся ленивой, лукавой и многогрешной плоти: она готова вечно покоиться и чрез временное спокойствие и наслаждение вести нас к вечной погибели. «В поте лица твоего, – сказано, – снеси хлеб твой» (Бут. 3:19). Данный тебе талант трудолюбно делай, окаянная душа (в Великий Вторник на утр. конд. гл. 2-й.), – поет Церковь. «Царствие Небесное силою берется, и употребляющие усилие приобретают его” (Мф. 11:12), говорит Господь и Спаситель наш.

417. Когда сердце твое возмутится духом от страсти какой-либо и ты лишишься покоя, исполнишься смущения и с языка твоего будут слетать слова недовольства и вражды к ближним, не медли оставаться в этом пагубном для тебя состоянии, но тотчас преклони колена и исповедуй пред Духом Святым согрешение твое, сказав от всего сердца: оскорбил я Тебя, Душе Святый, духом страсти моей, духом злобы и непокорства Тебе; и потом от всего сердца, с чувством вездеприсутствия Духа Божия, прочитай молитву к Духу Святому: «Царю Небесный, Утешителю, Душе истины, иже везде Сый и вся исполняй, Сокровище благих и жизни Подателю, прииди и вселися в мя и очисти мя от всякия скверны, и спаси, Блаже, душу мою страстную и любосластную» – и сердце твое исполнится смирения, мира и умиления. Помни, что всяким грехом, всякою страстью и пристрастием к чему-либо земному, всяким неудовольствием и враждою на ближнего из-за чего-либо плотского оскорбляется Всесвятый Дух, Дух мира, любви, Дух, влекущий нас от земного к горнему, от видимого к невидимому, от тленного к нетленному, от временного к вечному, – от греха – к святыне, от порока к добродетели. О, Всесвятый Душе! Управителю наш, Воспитателю наш, Утешителю наш! Сохраняй нас державою Твоею, Отчая Святыня! Душе Отца нашего Небесного, насади в нас, воспитай в нас Дух Отчий, да будем истинные Его чада во Христе Иисусе Господе нашем.

418. Когда молишься, внимай себе, чтобы внутренний человек твой молился, а не внешний только. Хотя без меры грешен, а все молись. На диавольское разжжение, лукавство и отчаяние не смотри, а преодолевай и побеждай его козни. Помни пучину человеколюбия и милосердия Спасова. Диавол будет представлять тебе лице Господа грозным и немилостивым, отвергающим твою молитву и твое покаяние, а ты вспомни слова Спасителя, исполненные для нас всякого упования и дерзновения: «грядущаго ко Мне не изжену вон» (Ін. 6:37), и «приидите ко Мне вси труждающиися и обремененнии грехами и беззакониями и диавольскими кознями и наветами, и Аз упокою вы» (Мф. 11:28).

419. Человек! премудрость, благость и всемогущество Творца, излившиеся на видимый мир и невидимый, готовы излиться всею своею бесконечностью и на тебя, если ты будешь стараться быть верным Отцу Небесному чадом, если будешь исполнять Его заповеди о любви к Богу и ближнему. Подвизайся же всеусильно, недремлемо, подвигом добрым.

420. Всякий человек, делающий какое-либо зло, удовлетворяющий какой-либо страсти, достаточно наказывается совершаемым им злом, тою страстью, которой он работает, а главное – тем, что он отступает от Бога и Бог от него отступает; потому питать зло к этому человеку было бы крайне безумно и в высшей степени бесчеловечно; это значит – топить человека уже утопающего, толкать в огонь уже пожираемого пламенем. К такому человеку, как погибающему, надо показывать сугубую любовь и с усердием молиться за него Богу, а не осуждать его, не злорадствовать о его беде.

421. Грех вместо всяких доказательств, которых не имеет на своей стороне, действует насилием, уязвлением, ужалением внутренностей, разлитием жгучего яда греха. Блажен, кто презрел все земное и уязвился любовью Божией, любовью небесною. Но как мало таких людей из падших сынов Адама. Жало сластей, корысти, чести в ком не действует, кого не жалит? И наоборот, в ком есть жало истинной любви к Богу и ближнему? Жало страстей и сластей изгнало жало Божией любви, места не дает ему. В иных ежедневно эти два начала борются и попеременно вытесняют друг друга, а в других и борьбы нет; жало земное в иных вполне господствует, подавляя жало небесное, например: в корыстолюбцах, сластолюбцах, честолюбцах, пьяницах, обманщиках, убийцах, блудниках и прелюбодеях и т.п. О, когда сердца наши возгорятся всецелою любовью к Отцу и Сыну и Святому Духу, Животворящему, Триипостасному Божеству, заповедавшему сохранить заповеди Его?

422. Отчего мы беспокоимся, терзаемся, не получивши ожидаемого или потерявши какое-либо сокровище? Оттого, что ожидаемое, равно как и потерянное сокровище, было кумиром нашего сердца, оттого, что сердце наше отступает от Господа, Источника живых вод, Который Один может наполнить и успокоить сердце наше. Прилепимся всем сердцем к Богу, и никакая земная потеря, никакое неисполнившееся ожидание какого-либо блага земного, например: денег, знака отличия и проч. – что внешне и тленно, – не огорчит нас. Приучимся жить внутри себя. Будем обращать мысли к горним благам, к мзде небесной, которая одна вожделенна, верна и делает истинно блаженным получившего ее.

423. Восхищаемся мы обыкновенно хорошею, ясною, теплою погодою и любим говорить о ней; но в небесных селениях Ангелов и святых человеков светлость, благорастворение, прохлада несравненно лучшие: отчего же мы не любим говорить о тамошних обителях, о тамошней жизни, о тамошней светлости, о тамошнем блаженстве? Радостно, животворно, блистательно солнце, но свет лица Божия, которым наслаждаются Ангелы и души праведных, бесконечно радостнее, животворнее, блистательнее. О, сподоби, Господи, со святыми Твоими в вечной славе Твоей царствовать. Спаси люди Твоя, Господи, и благослови достояние Твое, и исправи я и вознеси их во веки (из песни «Тебе, Бога, хвалим».).

424. Усердная, слезная молитва не только грехи очищает, но и телесные немощи и болезни исцеляет и все существо человека обновляет и, так сказать, перерождает (говорю с опыта). – О, какой дар неоцененный – молитва! Слава Тебе, Отче щедрот и Боже всякия утехи! Слава Тебе, Сыне Божий, единородный, исходатайствовавый нам бесконечное прощение грехов наших! Слава Тебе, Душе Всесвятый, «ходатайствуяй о нас воздыхании неизглаголанными» (Рим. 8:26), дающий пламенную с воздыханиями и слезами молитву, согревающий хладную душу, дающий умиление и скорбь о грехах, очищающий, освящающий, умиротворяющий, укрепляющий и обновляющий нас! Слава Тебе, Троице Святая, Безначальная, Живоначальная, во веки благословляемая от всех созданий умных!

425. Больше того, чем сколько тебе дал Бог, дать невозможно, ибо Он отдал тебе Себя или Свою Плоть и Кровь, соединенные с Своим Божеством; Он сделал тебя сыном Своим (Рим. 8:16), когда ты был «чадом гнева» (Еф.2:3) и проклятия; Он дал тебе все необходимое и из внешних благ, даже избыточествующее, и из внешних благ не дал тебе больше потому, что они были бы вредны для тебя, для твоей души и твоего тела. Если уже теперь ты получаешь сильный вред от этих внешних благ, прилепляясь к ним и терпя напасти и уязвления от пристрастия, отпадая от любви к Богу и ближнему и от стремления к горнему и ниспадая в дольнее, то что было бы, если бы у тебя было еще больше этих благ? Ты погряз бы в чувственности.

426. От всеблагого и великодаровитого Бога можно получить молитвою веры все духовные и необходимые вещественные блага, только бы искренне было желание этих благ и горяча молитва. И какие молитвы Церковь влагает нам в уста! Такие, что ими удобно можно преклонить Господа на всякую милость к нам, на всякое даяние благое. Враг, зная благость Божию и силу молитв, всячески старается отвратить нас от молитвы или во время молитвы рассеивать ум наш, запинать нас разными страстями и пристрастиями житейскими или поспешностью, смущением и проч.

427. Сердце, пекущееся о житейских вещах, особенно излишних, оставляет Господа – Источника жизни и мира и потому лишается жизни и спокойствия, света и силы, а когда раскается в суетном попечении и от тленных вещей опять всем сердцем обратится к нетленному Богу, тогда опять начинает в нем течь источник воды живой, опять водворяется тишина и спокойствие, свет, сила и дерзновение пред Богом и людьми. Мудро надо жить.

428. Не хочется тебе молиться за ненавидимого и презираемого тобою человека; но потому-то и молись, что не хочется, потому-то и прибегай к Врачу, что ты сам болен духовно, недугуя злобою и гордостью; болен и враг твой или презираемый тобою; молись о том, чтобы незлобивый Господь научил тебя незлобию и терпению, чтобы Он научил и укрепил тебя любить врагов, а не доброжелателей только, чтобы Он научил тебя искренно молиться за недоброжелателей так же, как за доброжелателей.

429. Некто во время молитвы, когда он делался вял, расслаблен духом и телом и ему хотелось дремать, возбуждал себя следующим внутренним вопросом: с кем ты беседуешь, душа моя? и живо представляя после этого пред собою Господа, начинал молиться с великим умилением и со слезами; притупленное внимание его изощрялось, ум и сердце просветлялись, и он весь оживотворялся. Вот что значит живо представлять пред собою Господа Бога и ходить в присутствии Его! Если, говорил он дальше, душа моя, ты не смеешь вяло и небрежно разглагольствовать с людьми, высшими тебя, чтобы не оскорбить их, то как ты смеешь вяло и небрежно разглагольствовать с Господом?

430. Господи! как я Тебя восхвалю, как я Тебя прославлю за силы Твои, за чудеса исцелений от Св. Таин Твоих, явленные на мне и на многих людях Твоих, которым я, недостойный, преподал после таинства покаяния сии святые, небесные, животворящие Твои Тайны! Вот они исповедают предо мною силу Твою, благость Твою, во всеуслышание говорят, что Ты простер на них чудодействующую руку Твою и подъял их с одра болезни, с одра смертного, когда никто не чаял, что они будут живы, – и вот после причащения Тела и Крови Твоей, Жизнодавче, они вскоре ожили, исцелели, в тот же час и день почувствовали на себе жизнодательную Десницу Твою. А я, Господи, – очевидец дел Твоих – не прославил Тебя доселе во всеуслышание, к утверждению веры людей Твоих, и не знаю, как и когда прославить Тебя, ибо всякий день занят я какими-либо делами. Ты Сам сотвори Себе имя, Господи, якоже и сотворил еси; Сам прослави имя Твое, Тайны Твои.

431. Отказывай себе в чувственных удовольствиях в той надежде, что вместо них получишь удовольствия высшие, духовные, божественные. Оказывай всякое добро ближнему в надежде, что по правде Божией возмерится тебе, в тоже меру мериши (Мф. 7:2), что добро, оказанное тобою ближнему, рано или поздно в недро твое возвратится, равно как зло, сделанное тобою ему, или тотчас же или скоро в недра твои возвратится. Помни, что мы одно тело. «Едино тело есмы мнози» (1Кор. 10:17). Помни что Бог праведен в высочайшей степени, до иоты.

432. Где было бы место для борьбы, для подвигов, для добродетели, если бы не было нам причиняемо зла от ближних, если бы нас не обижали? Где было бы место терпению обид, кротости и смирению? Видишь, что нам надо испытывать многоразличное зло, чтобы явить свою добродетель и получить венцы.

433. Не раздражайся на погрешающих, на оскорбляющих, не имей страсти замечать в ближнем всякие грехи и осуждать его, как это обычно нам; всякий за себя даст ответ Богу, у всякого есть совесть, всякий слышит Слово Божие, знает волю Божию или из книг, или из разговора с другими; особенно не смотри злонамеренно на грехи старших тебя, до коих тебе нет дела, каждый «своему Господеви стоит или падает» (Рим. 14:4), ты же свои грехи, свое сердце исправляй.

434. Для чего Господь попустил быть нищим? для твоего блага, чтобы ты мог очистить и загладить грехи свои, ибо милостыня очищает всякий грех (Тов. 12:9), чтобы стяжать тебе молитвенников за себя в лице их, чтобы милостивым к тебе сделать Господа твоего, ибо «милостивии… помиловани будут» (Мф. 5:7).

435. Почему Господь попустил быть нищим? – потому же, между прочим, почему и тебя по твоему желанию не делает вдруг праведником. Бог мог бы сделать всех достаточными, даже богатыми, но тогда произошло бы великое забвение Бога, умножилась бы гордость, зависть и пр. И ты как возмечтал бы о себе, если бы Господь сделал тебя вскоре праведником. Но как грех смиряет тебя, показуя тебе великую твою немощь, мерзость и непрестанную нужду в Боге и Его благодати, так нищего смиряет нищета и нужда в других людях. Обогати нищих: многие, многие из них забудут и Бога и благодетелей своих, погубят души свои в роскоши мира сего. Так пагубно богатство и так ослепляет оно очи сердечные! Оно делает грубым и неблагодарным сердце!

436. Мысли на улице, во время прогулки, при виде восходящей луны. – Я чрез все угождаю вам, говорит Господь: Я сотворил вас по образу и подобию Своему; Я засветил для вас солнце, луну и звезды; Я сотворил для вас землю со всеми плодами; Я разлил воздух для дыхания вашего; Я дал вам огонь для освещения и согревания вашего и варения пищи вашей; дал вам многоразличную пищу сладости, как и многоразличное питие; Я умудрил вас делать многоразличные ткани для одеяния вашего и дал материалы для него; Я дал вам злато, сребро, медь и другие металлы в недрах земных для монеты и для изделий ваших; Я собрал вас в благоустроенные общества; Я дал вам царя по сердцу Моему, помазанника Моего, образ Мой на земле; Я дал вам, наконец, единородного Сына Своего, на смерть отдал Его, с Его изволения, вам в пищу и питие, Церковь на земле под Его главенством устроил; вы же что для Меня сделали и делаете? Чем воздаете за вся благая Моя? – Забвением Меня, неблагодарностью предо Мною, отвержением Меня, презрением законов Моих! “О, роде лукавый и развращенный! доколе буду с вами? доколе терплю вам?» (Мф. 17:17)

437. Имя Тебе – Вседержитель, Господи, яко не точию небо и землю, но и весь род человеческий, жизнь каждого человека, сердца всех в руце Твоей держиши, и не только каждого человека, но и каждого животного, каждой птицы, рыбы, насекомого, червя, пресмыкающегося и незримой глазом инфузории. Слава вседержительству Твоему бесконечному, Господи! Слава всеблагому, премудрому и всемогущему промыслу Твоему, Владыка небесе и земли! Вседержавный Владыко! Ты и ад весь с сатаною и несметными его полчищами содержиши в руце Твоей, и только по попущению Твоему, для вразумления и наказания нашего, сатана и ангелы его строят над нами козни. Помолимся мы Тебе, Спасителю нашему, покаемся пред Тобою нелицемерно во грехах своих – и Ты, вразумив нас, отьемлешь от нас врагов наших, глаголя: довлеет вам злодействовать над рабами Моими, они паки принадлежат Мне. Так Господи, когда благодеяния, милости Твои к нам непрестанные не вразумляют нас, что остается делать? Остается наказаниями, горечью, теснотою, огнем, нашими же злобами вразумлять нас – нас, сластолюбивых, любящих простор, прохладу плотскую, суетную, ленивых, нерадивых, злых.

438. Мир находится в состоянии дремоты, греховного сна, спит. Будит его Бог войнами, моровыми поветриями, пожарами, бурями сокрушительными, землетрясениями, наводнениями, неурожаями.

439. Ангельскую песнь вопием Ти, Сильне: Свят, Свят, Свят еси, Боже, Богородицею помилуй нас (утрен. мол. тропарь). Ты славословишь с Ангелами (священнику), ты один собор, одну Церковь, одну семью Божию с ними составляешь по благодати Господа Иисуса Христа. Ты и жить ангельски должен – в постоянном бодрствовании над собою и над душами вверенных твоему попечению чад духовных; ты непрестанно должен славословить и благодарить Господа; ты должен стремиться к святости; ты должен жить в воздержании и посте, во всяком смиренномудрии, повиновении и терпении. Да будет это по благодати Господа!

440. Что я принесу Тебе, Господи, за вся благая Твоя, ими же непрестанно меня ущедряеши? – Единую веру мою, ибо дел не имам оправдающих мя, ничтоже бо благо сотворих пред Тобою. Но и вера моя есть Твой же дар; обаче Твоя от Твоих приносимое Тебе приими. Ибо все – Твое, и все мы – Твои; Ты совершеннейший Первообраз наш, мы образы неизреченной Твоей славы, аще и язвы носим прегрешений, ущедри же Твое создание, Владыко, и очисти нас Твоим благоутробием и вожделенное отечество подаждь нам, рая паки жителей нас сотворяя (из троп., поем. на «Непорочн.» в субботу); отыми от нас страсти плотские, да плотская похоти вся поправше, духовное жительство пройдем, вся ко благоугождению Твоему и мудрствующе и деюще (утрен. мол. 9-я, чтомая иереем во время шестопсалмия).

441. Господи! как свойственно Первообразу привлекать, усвоять себе образы, вселяться и жить в них, – так тем, кои по образу Твоему, должно быть свойственно стремиться со всею любовью, со всем усердием к Первообразу, прилепляться к Нему. Но се плоть наша жадная и сластолюбивая, дебелая, косная отторгает нас от Тебя; нам нужны: пост, воздержание, а мы страстны до сластей. Укрепи нас к воздержанию!

442. Когда у нас есть Христос в сердце, то мы всем довольны бываем: и неудобство для нас как лучшее удобство, и горькое – как сладкое, и бедность – как богатство, и голод – как сытость, и скорбь – как радость! а когда нет Христа в сердце, тогда человек ничем не доволен, ни в чем не находит счастья: ни в здоровье, ни в удобстве, ни в чинах и почестях, ни в увеселениях, ни в богатых палатах, ни в богато сервированном и уставленном всякими яствами и напитками столе, ни в богатом одеянии – ни в чем. Ах, как необходим для человека Христос, Жизнодавец и Спас душ наших! Как необходимо ради Христа – ради того, чтобы Он вселился в нас – и алкать, и жаждать, и меньше спать, и проще одеваться, и все переносить спокойным, терпеливым, незлобивым духом! Ловец душ наших – диавол каждую минуту ловит души наши, как бы уязвить каким-либо грехом, какою-либо страстью, как бы укоренить посильнее ту или другую греховную привычку, страсть, как бы спасение души сделать как можно больше трудным! как бы произвести охлаждение ее к Богу, к святыне, к Церкви, к вечности, к человечеству.

443. Вот Господь создал меня, из небытия в бытие привел, падшего восстановил чрез Свои страдания и смерть; грешного очистил, Себе усыновил; наследие вечных благ обещал мне; просвещает меня светом Евангелия Своего; отечески наказует и милует меня, солнцем меня освещает, пищу и питие сладости мне ежедневно подает, наипаче же пресладчайшее и животворящее Свое брашно – Тело и Кровь Свою преподает мне; воздух для дыхания моего пролиял, наипаче же – Духа Своего Святого излиял в меня, одевает меня одеждами красоты, наипаче же внутренне одевает меня Собою, по реченному: «елицы во Христа крестистеся, во Христа облекостеся» (Гал. 3:27), в жилище просторном и чистом покоит меня и обещает мне вечное, светозарное жилище на небесах; здравием меня препоясует, наипаче же здравие душевное мне подает в изобилии чрез молитву, особенно же чрез св. таинства и проч. Что я за сие воздам Ему? чем могу воздать? Не могу воздать ничем, как разве, по силе моей, соблюдением моей Ему верности чрез исполнение Его заповедей и неизменным, твердым противлением греху и диаволу.

444. Если бы не спасение Твое, Господи, если бы не благостыня Твоя, то сгорели бы мы в собственной пещи страстей, истлил бы нас окончательно, измучил бы сатана – и никакой отрады в жизни не видели бы мы. Аще не Господь бы был в нас, – никтоже от нас противу возмогл бы вражиим бранем одолети: побеждающии бо от зде возносятся (антиф., гл. 6). Но ныне утешает нас милость Твоя, благодать Твоя, которую Ты стяжал нам страданиями Твоими, кровью Твоею, смертью Твоею за нас. Слава Тебе о сем, Человеколюбче! Но что будет тем христианам, которые не хотят ведать Тебя, заповедей Твоих, учения Твоего? Горе им.

445. Что, если бы Ты, Господи Боже мой, Иисусе Христе, возблистал свет Божества Своего от Пречистых Твоих Таин, когда они почивают на св. престоле – на дискосе во время Литургии, или в дарохранительнице, или дароносице, когда иерей Твой несет их на персех своих, идя к больному или от него! от этого света поверглись бы о страхе на землю все встречающиеся или воззревшие на них из домов своих, ибо и Ангелы от страха неприступной славы Твоей покрываются! А между тем как равнодушно иные обращаются с этими пренебесными Тайнами! Как иные равнодушно совершают страшное священнодействие Св. Таин!

446. Я должен всегда помнить свои отношения к Богу, как твари к Творцу, как художественного произведения к художнику, как скудельного сосуда к скудельнику – с одной стороны; с другой стороны, как образа к Первообразу, как чада к Отцу, как спасаемого к Спасителю, как облагодетельствованного к Благодетелю, как подзаконного к Законоположнику, как вступившего в завет к Заветоположнику, как обрученного к Жениху или как невесты к Жениху, как члена, как гражданина горнего града к Начальнику его, как чающего будущего века к Отцу этого века, как подсудимого к Судии.

447. Во всем и на всякое время угождай Богу и думай о спасении души своей от грехов и диавола и усвоении ее Богу. Встал с постели, перекрестись и скажи: «Во имя Отца и Сына и Святого Духа» и еще: Господи, сподоби в день сей без греха сохраниться нам и научи мя творити волю Твою (из Великого славословия); моешься дома или в бане, говори: «окропиши мя иссопом, Господи, и очищуся, омывши мя, и паче снега убелюся» (Пс. 50:9); надеваешь белье, думай о чистоте сердца и проси у Господа чистого сердца: «сердце чисто созижди во мне, Боже» (Пс. 50:12); обнову сшил и надеваешь ее, думай об обновлении духа и говори: дух прав, Господи, обнови во утробе моей (там же); отлагаешь ветхую одежду с пренебрежением ее, думай об отложении с большим пренебрежением ветхого человека, греховного, страстного, плотского; вкушаешь хлеб сладости, думай об истинном хлебе, дающем вечную жизнь душам – о Теле и Крови Христовой и алкай этого хлеба, т.е. желай чаще его причащаться; пьешь воду, или чай, или мед сладости, или другое питье, думай об истинном питье, утоляющем души, палимые страстями, о Пречистой и Животворящей Крови Спасителя; отдыхаешь днем, думай о вечном покое, уготованном подвизавшимся здесь в борьбе с грехом, с духами злобы поднебесными, с неправдами человеческими или невежеством и грубостью человеческою; спать ли ложишься ночью, думай о сне смертном, который рано или поздно непременно придет для всех нас, и о той темной, вечной, ужасной ночи, в которую будут повержены все грешники нераскаянные, встречаешь день, думай о невечернем, вечном, пресветлом – паче нынешнего солнечного дня -дне Царствия Небесного, в который будут радоваться все угодившие Богу или от всего сердца покаявшиеся Богу в этом временном животе; идешь ли куда, думай о правости духовного хождения пред лицем Божиим и говори: «стопы моя направи по словеси Твоему, и да не обладает мною всякое беззаконие» (Пс. 118:133); делаешь ли что, старайся это дело делать с мыслью о Боге Творце, все соделавшем бесконечною премудростью, благостью Своею, всемогуществом Своим и тебя создавшем по образу и подобию Своему; деньги ли, сокровище ли какое получаешь или имеешь, думай, что сокровище наше неистощимое, от коего все сокровища души и тела, источник приснотекущий всякого блага – есть Бог, вседушевно Его благодари и не заключай своих сокровищ у себя, да не заключишь входа в свое сердце бесценному и живому Сокровищу – Богу, но уделяй из своего состояния требующим, нуждающимся, нищим братьям своим, которые для того оставлены в этой жизни, чтобы ты мог доказать на них свою любовь, благодарность к Богу и удостоиться за то награды от Бога в вечности; видишь ли белый серебряный блеск, т.е. серебро, не прельщайся им, но помышляй, что должна быть бела и блистать добродетелями Христовыми душа твоя; видишь ли златый блеск, или злато, не прельщайся им, но помни, что душа твоя должна быть как злато, огнем очищаемое, и что тебя самого Господь хочет просветить, как солнце, в вечном, светлом царствии Отца Своего, что ты узришь незаходимое Солнце правды – Бога в трех Ипостасях, Пресвятую Владычицу Богородицу и все небесные Силы и святых человеков, неизреченным светом исполненных и сиящих светолитием.

448. Господи! что принесу Тебе, чем отблагодарю Тебя за Твои непрестанные величайшие мне и прочим людям Твоим милости Твои? Ибо вот я каждое мгновение оживляюсь Духом Твоим Святым, каждое мгновение дышу воздухом, Тобою разлитым, легким, приятным, здоровым, укрепляющим, – просвещаюсь Твоим радостным и животворным светом – духовным и вещественным; питаюсь духовною пищею пресладкою и животворною и питием таковым же, Святыми Тайнами Тела и Крови Твоей и пищею и питиями сладости вещественными; Ты одеваешь меня пресветлым, прекрасным царским одеянием – Собою Самим, по Писанию: «елицы во Христа крестистеся, во Христа облекостеся» (Гал. 3:27) и одеждами вещественными, – очищаешь мои прегрешения, исцеляешь и очищаешь многие и лютые страсти мои греховные; отъемлешь мое душевное растление в державе безмерной благости, премудрости и крепости Твоей, исполняешь Духом Твоим Святым – Духом святыни, благодати; подаеши душе моей правду, мир и радость, пространство, силу, дерзновение, мужество, крепость, и тело мое одаряешь драгоценным здравием, «научаешь руце мои на ополчение и персты мои на брань» (Пс. 143:1) с невидимыми врагами моего спасения и блаженства, со врагами святыни и державы славы Твоей, с духами злобы поднебесными; венчаешь успехами дела мои, о имени Твоем совершаемые… – За все сие благодарю, славлю и благословляю всеблагую, отеческую, всесильную державу Твою, Боже Спаситель, Благодетель наш. Но познан буди и прочими людьми Твоими тако, якоже мне явился еси, Человеколюбче, да ведают Тебя, Отца всех, Твою благость, Твой промысл, Твою премудрость и силу и прославят Тебя со Отцем и Святым Духом ныне и присно и во веки веков. Аминь.

449. Безконечная сладость зрящих Твоего лица доброту неизреченную (мол. утрен.). Сладости земные все преходящи и сами по себе и по превратности жизни человеческой. А сладость небесного блаженства не будет иметь конца, бесконечна. – Не стоит ли презреть все сладости этого временного мира и еще более скоропреходящей жизни, чтобы всем сердцем возлюбить сладости духовные, непременные?

450. Зависть в христианине есть безумие. Во Христе все мы получили бесконечно великие блага, все обожены, все соделались наследниками неизреченных и вечных благ Царствия Небесного; да и в земных благах обещано нам довольство под условием искания правды Божией и Царствия Божия: «ищите прежде Царствия Божия и правды Его: и сия вся приложится вам» (Мф. 6:33); нам повелено довольствоваться тем, что имеем, и не быть сребролюбивыми: «не сребролюбцы нравом: довольни сущими», и прибавлено: “Той бо (Господь) рече: не имам тебе оставити, ниже имам от тeбе отступити» (Євр. 13:5). Не безумно ли после этого завидовать в чем-либо ближнему, например его почестям, его богатству, роскошному столу, великолепной одежде, прекрасному жилищу и проч.? Все это не прах ли в сравнении с тем, что нам даровано в образе и подобии Божием, по коему мы созданы, в искуплении нас Сыном Божиим от греха, проклятия и смерти, в даровании нам снова благословения Отца Небесного и соединенных с ним вечных утех в небесах? Итак, да стяжем любовь взаимную, доброжелательство и довольство своим состоянием, дружество, гостеприимство, нищелюбие, страннолюбие и верх добродетелей: смиренномудрие, незлобие, кротость, святыню. Да уважаем друг в друге образ Божий, члены Христа Бога, Тело Его, сыновство Божие, граждан Небесного Царствия, сожителей и сопеснословцев ангельских. «Да будем вси едино» (Ін. 17:22), как Бог наш, в Троице поклоняемый, есть Един, и сердца наши создал на едине (на единстве), т.е. простыми, едиными.

451. Все настоящее есть только одна тень будущего: свет – тень будущего неизреченного света; сладости земные – слабая тень будущих неизреченных, бесконечных сладостей; огонь – слабая тень будущего огня геенского, который будет опалять грешников во веки веков; чистая радость земная – тень будущих неизреченных радостей; чертоги царские приукрашенные – ничтожная тень пресветлых райских обителей, уготованных любящим Бога и исполняющим заповеди Его; славные одеяния мужей и дщерей человеческих не могут идти в сравнение с тою одеждою славы, в которую облекутся избранные, ибо они облекутся во Христа и «просветятся, яко солнце, в царствии Отца их» (Мф. 13:43), по неложному обещанию Спасителя.

452. Как для дитяти все равно, какая бы ни была надета на него одежда, так и христианин – младенец о Христе – должен быть равнодушен к разнообразию, богатству и великолепию земных одежд, считая лучшим и нетленным одеянием своим Христа Бога, ибо пристрастие к дорогим, прекрасным одеждам свойственно людям века сего, или язычникам, как говорит Господь: “всех сих, т.е. пищи, одежды изысканной, языцы ищут» (Мф. 6:32): ибо одежда есть идол людей века сего. – О, как мы суетны, мы, которые призваны к общению с Богом, которым обещано наследие нетленных и вечных благ! Как неясны наши понятия о вещах тленных и нетленных благах! Как мы неразумны, придавая цену вещам ничтожным и не ценя благ нетленных – вечной души своей, мира, радости, дерзновения пред Богом, святыни, послушания, терпения, вообще всех свойств истинного христианина. «Елицы во Христа крестистеся, во Христа облекостеся» (Гал. 3:27). – Итак, надо ценить душевные блага, доблести, а вещественные, как тленные, ничтожные – презирать.

453. Есть грех рассеянности, которому мы все сильно подвержены; не надо его забывать, а каяться в нем; мы предаемся рассеянности не только дома, но и в церкви. «Симоне, Симоне, се сатана просит вас, дабы сеял, яко пшеницу: Аз же молихся о тебе, да не оскудеет вера твоя» (Лк. 22:31-32). Виновник рассеянности – диавол и многоразличные пристрастия наши к житейскому, земному; причина ее – маловерие; средство против нее – усердная молитва.

454. Кроме Господа Иисуса Христа со Отцом Его и Святым Духом нет для меня блага на земле. Он – единственное мое блаженство на земле. После Бога нет для меня на земле ничего дороже (как и должно быть) души человеческой, – она всего дороже. Человек – драгоценное существо. Сам Бог сошел для спасения его на землю. Человеку Он дает в снедь и питье Пречистое Тело и Кровь (всего Себя), только бы он был блажен, только бы не погиб. Все плоды земные, сокровища всех трех царств земли Он отдал во власть, пользу и удовольствие человека. Всеми этими щедротами, превышающими всякую меру, Господь показал и постоянно показывает, что Он бесконечно любит род человеческий и каждого человека в отдельности. Будем и мы подражать любви и щедротам Божиим; будем – по возможности – милосерды и щедры, как “Отец наш Небесный милосерд есть» (Лк. 6:36).

455. Куда ни посмотрю сердечными очами – внутрь ли себя, на себя ли, вне ли себя, – везде вижу сильный повод к благодарению и славословию Господа. Особенно когда смотрю только внутрь себя, тогда вижу самый сильный повод к прошению, благодарению и славословию. Вся сила сердца моего, весь свет очию сердца моего – от Бога, вся крепость телесная, все служащее к поддержанию жизни телесной – от Бога. Везде вижу славу, единую славу Бога моего, и ничего не вижу в себе, чем бы я мог хвалиться как своим. Слава дающему мне крепость! Слава действующему мною и во мне! Так как я ничего своего не имею, а имею все от Бога до малейшего доброго движения сердечного, до мысли святой и светлой, а без Бога я – ничтожество, хуже – всякое зло, то я имею сильный повод за всем прибегать с прошением к Богу. Особенно я имею сильный повод благодарить Бога моего за пречистые и животворящие Его Тайны – Тело и Кровь, – Они все для меня. Горячо славословлю Бога и Господа Иисуса Христа за неизреченную Его любовь к нам, смертным, в Святых Тайнах явленную.

456. Какая безмерно великая честь человечеству, что оно может отверзать уста свои пред Богом, вступать с ним в беседу, просить Его о своих нуждах, благодарить за благодеяния, славословить Его за неизреченную велелепоту Его и быть уверенным, что эта жертва благодарения и славословия приятна Богу, что лучшие, духовные, ко спасению душ наших относящиеся прошения наши всегда исполняются. Как и в этом отношении человек безмерно превознесен пред всеми чувственными и одушевленными тварями. Ни одна тварь не получила от Бога такой чести, хотя и они имеют свой язык, выражающий нужды их природы, ибо сказано, что и «птенцы врановы призывают Господа» (Пс. 146:9). Будем же пользоваться этою высокою честью для того, чтобы заслужить от Господа еще большие почести – горнего звания. Там – на небе наша полная слава, а здесь только начатки ее, являемые верным христианам.

457. По телесности и духовности нашей Господь со всем видимым и вещественным соединяет благодать Свою, даже всего Себя, и чрез все действует: так, хлеб и вино делает Телом и Кровью Своею, или видимою силою Своею; храм – домом Своим; на престоле в храме Он, как Царь, невидимо восседает; на кресте является Он Сам как бы тем самым телом, которым распят, и творит чудеса чрез крест, являя Свою животворящую силу чрез него; Он во вселенной как во храме, и притом весь, во всяком месте, не ограничиваемый никаким пространством, будучи всегда выше всякого пространства и времени. Вы дивитесь, что Он с веществом может соединять Сам Себя или силу Свою, спасительную благодать. Подивитесь прежде всего тому, как Он соединил в человеке образ Свой божественный с веществом, с землею, с прахом, как этот прах может и мыслить, и говорить, и разливать около себя благоухание кротости, правды, истины, любви и делать в общежитии столько чудных, поистине чудных дел! Дивитесь, как в прахе заключены разнородные бессловесные души, одаренные некоторого рода смыслом, жаждою жизни и радости, чувством самосохранения, уменьем доставать себе пищу, строить все себе необходимое для безопасной жизни и для произведения на свет своих детей и умеющих искусно защищаться! Дивись тому, как со всеми почти неодушевленными телами соединены невидимые, неосязаемые силы, которые то движут их огромные массы (как небесные тела), то образуют их в прекрасные, всегда тождественные, неизменные формы (как растения)! Дивись, что столько разнообразных сил сотворено от Бога, а ведь все силы от одной силы, и чрез всякую силу действует Сам Всесильный. Поистине у Бога Творца, как Бога чудес, все чудно, так и в вере – все чудно, хотя невидимо, а истинно и действительно.

458. «Чистии сердцем… Бога узрят» (Мф. 5:8). Бог есть Око всевидящее, как бы умное Солнце, стоящее над миром, проникающее умными очами своими в мысли и сердца людей, озаряющее всякую тварь. Душа наша – око от Ока, зрение от Зрения, свет от Света. Но ныне, по грехопадении, на нашем оке – душе – болезни – грехи. Сними бельмо, и увидишь Солнце мысленное, Око бесконечное, тьмами тем крат светлейшее солнца вещественного.

459. Как в жизни часто бывает, что человек иное имеет на сердце, а иное на устах, в одно и то же время представляется двуличным, – так и в молитве, пред лицем Самого Бога, ведящего тайная сердца, человек нередко представляется двуличным: иное говорит, а иное имеет в мыслях и на сердце; если же, – что чаще бывает – хотя и понимает молитву и мыслит об ней, но не сочувствует сердцем тому, что говорит, будучи мертв, и бросает таким образом слова на воздух, обманывая себя самого и думая, что такою молитвою можно угодить Богу. Странная греховная двойственность! Это горький плод и свидетельство нашего грехопадения. Сердцу нашему как-то обычно лгать («всяк человек ложь» (Пс. 115:2) ) в молитве и в обращении с людьми. Это столп лжи. Христианину надо употреблять все меры, чтобы вырвать из сердца с корнем всякую ложь и насадить в нем чистую истину. Надобно начинать с молитвы, как с такого дела, в котором прежде всего необходима истина сердца, по слову Господа: «духом и истиною достоит кланятися» (Ін. 4:24)). Глаголи истину в сердце своем. Научившись говорить истину в сердце во время молитвы, мы не позволим себе лгать и в жизни: искренняя или истинная молитва, очистивши наше сердце от лжи, предохранит его от нее и в обращении с людьми в делах житейских. Как же научиться говорить истину в сердце на молитве? Нужно каждое слово молитвы довести до сердца, положить на сердце, прочувствовать сердцем его истину, сознать всю нужду для вас того, о чем просим Бога в молитве, или нужду сердечного благодарения за Его великие и неисчисленные благодеяния к нам и нужду всесердечного славословия за Его великие, премудрые дела в Его творении.

460. Все, что составляет меня – человека (душа), живет единственно Богом и только в соединении с Ним, а разлучившись с Ним, крайне бедствует. Но жизнь души моей составляет мир душевных моих сил, и этот мир исключительно происходит от Бога. Есть, правда, и мир плоти, но это обманчивый мир – предтеча духовной бури, о таком мире говорит Господь: «егда рекут (людям): мир и утверждение, тогда внезапу нападет на них всегубительство» (1Сол. 5:3), но мир духовный, происходящий от Духа Божия, различается, как небо от земли, от того плотского мира. Он небесен, блаженнотворен. Мир вам, говорил часто Господь ученикам Своим, преподавая им мир Свой, и Апостолы преподавали верующим также мир Божий и желали им, как первого блага, мира Божия, именно потому, что он составляет жизнь нашей души и свидетельствует о соединении нашей души с Богом. Отсутствие мира в душе, возмущение – коим отличаются все страстные состояния души нашей – есть духовная смерть и знак действия в сердцах наших врага нашего спасения.

461. Вера есть ключ к сокровищнице Божией. Она обитает в простом, добром, любящем сердце. «Еже аще что можеши веровати, вся возможна верующему» (Мк. 9:23). Вера – духовные уста: чем свободнее они раскрываются, тем большим потоком входят в них божественные источники; свободно да раскрываются эти уста, как телесные уста, да не сжимаются сомнением и неверием: сожмешь их сомнением и неверием, и заключится для тебя сокровищница Божиих благ. Чем с большею открытою сердечностью поверишь Божиему всемогуществу, – тем с большею щедростью раскроется для тебя Божие сердце. «Елика аще молящеся просите, веруйте, яко приемлете: и будет вам» (Мк. 11:24).

462. Все люди – дыхание и творение единого Бога от Бога произошли и к Богу возвращаются, как к своему началу: «персть возвратится в землю, якоже бе, и дух возвратится к Богу, иже даде его» (Еккл. 12:7). «Будем причастницы Божественного естества, отбегше, яже в мире, похотныя тли» (2Пет. 1:4). Как дыхание единого Бога и как происшедшие от одного человека, люди должны, естественно, жить во взаимной любви и взаимосохранении и не должны отделяться друг от друга самолюбием, гордостью, злобою, завистью, скупостью, необщительностью нрава, “да вси едино будут» (Ін. 17:22). Посмотри на муравьев, как они дружны; посмотри на пчел, как они дружны; посмотри на стаи голубей, галок, грачей, ворон, гусей, уток, лебедей, воробьев, как они дружны; посмотри на стадо овец и вообще рогатого скота, как они дружны. Помысли о несметных стадах некоторых рыб в морях и реках, любящих ходить непременно стадами, как они дружны. Подумай, как даже они ревностно охраняют друг друга, помогают друг другу, любят друг друга – и устыдись бессловесных ты, не живущий в любви, убегающий оттого, чтобы «носить тяготы других» (Гал. 6:2).

463. Бог долготерпелив и милосерд к тебе: ты это испытываешь каждый день многократно. Будь и ты долготерпелив и милосерд к братии своей, исполняя слова Апостола, который о любви говорит прежде всего так: «любы долготерпит, милосердствует» (1Кор. 13:4). Ты желаешь, чтобы Господь услаждал тебя любовью Своею, услаждай и ты сердца других нежною любовью и ласковостью обращения.

464. Бог есть Любовь, прещедрое, премудрое и всемогущее Существо. Потому молящиеся да веруют, что все благопотребное Владыка подаст, как Любовь и как Щедрый – щедро, как Премудрый – мудро, как Всемогущий подаст там и тогда, где и когда не ожидали.

465. Во время Богослужения, во время совершения всех таинств и молитвословий будь доверчив, как дитя по отношению к своим родителям. Помни, какие великие отцы, какие светила вселенной, Духом Святым озаренные, руководят тебя! Как дитя, будь прост, доверчив, не сумнителен в деле Божием. Всю печаль возверзи на Господа, а сам будь совершенно беспечален. «Не пецытеся, како или что возглаголете, или что речете: не вы бо будете глаголющии, но Дух Отца вашего глаголяй в вас» (Мф. 10:19-20). Давно Господь снял с нас эту заботу, эту печаль, научив богоносных отцов наших Духом Своим, что глаголать Господу при Богослужении, совершении Таинств и при разных случаях и обстоятельствах человеческой жизни, требующих молитвы, низводящей свышнее благословение. Нам должно быть легко молиться. Только вот враг стужает. Да что его стужения, если сердце наше утверждено в Господе! Вот беда, если мы не в Боге, если веры твердой в нас нет, если пристрастиями житейскими связали себя, если разум наш горд и кичлив, тогда и в святейшем, непорочнейшем деле Богослужения, совершения и причащения Св. Таин диавол будет сильно запинать нас.

466. Будь как можно кроток, смирен, прост в обращении со всеми, считая себя нелицемерно ниже всех по душевному состоянию, то есть грешнее и немощнее всех. Из грешных я первый, говори. От гордости происходит напыщенность, холодное без всякой искренности обращение с теми, которые ниже нас или от которых мы не надеемся получить себе пользу.

467. Как мы быстры на зло и медленны на добро! Вот я хочу быть добрым к врагу и выразить на деле свою доброту, но прежде чем я успею в сердце сделаться добрым, я уже зол, уже огненная стрела злобы палит мои внутренности; хочу быть терпеливым, но прежде чем я утвержу сердце в терпении, я делаюсь раздражителен, нетерпелив; хочу быть смиренным, но сатанинская гордость нашла уже во мне просторный уголок; хочу быть ласковым – между тем, когда нужно оказать ласку, я оказываюсь грубым; хочу быть несребролюбивым и щедрым, но сребролюбие и скупость при малейшем поводе, как голодные и рыкающие львы, уже требуют себе пищи; хочу быть простым, доверчивым, но лукавство и сомнение уже гложут мое сердце; хочу быть степенным, сосредоточенным и благоговейным в служении Вседержителю, но легкомыслие и сердечная невнимательность уже предварили меня; хочу быть беспристрастным, воздержным в пище и питье, но когда увижу приятную пищу и питье и сяду за стол, я, как невольник, увлекаюсь своим чревом в приятный плен, легко позволяю себе съесть и выпить больше, чем сколько требует моя природа: жадность и невоздержание опять предваряют и пересиливают мое желание быть равнодушным к пище и питью. Я подобен тому расслабленному, который тридцать восемь лет лежал на одре своем и сколько раз ни приходил к овчей купели, исцелявшей всякого, кто первый опускался в нее после возмущения воды ее Ангелом, – «ин прежде его слазил» (Ін. 5:7). И когда я, расслабленный грехами моими, собираю свои усилия и прихожу сам в себя – с намерением погрузиться в Боге и измениться к лучшему, – ин прежде меня слазит в мое сердце, грех, диавол упреждают меня в моем собственном доме, в моей собственной сердечной купели, не допускают меня до Источника живых вод – Господа, не дают мне погрузиться в очистительной купели веры, смирения, сердечного сокрушения и слез. Кто же меня исцеляет? – Один Иисус Христос. Когда Он увидит мое искреннее и твердое желание исцеления от душевного расслабления, мою теплую молитву о том, тогда скажет мне: «возьми одр твой и ходи» (Ін. 5:8), – и я встану с одра сердечного расслабления и пойду, то есть: удобно – по благодати Его – побежду все страсти и совершу всякую добродетель.

468. На молитве необходимо намеренное, обдуманное крайнее смирение. Надо помнить, кто говорит и что говорит, особенно это нужно во время чтения молитвы Господней: Отче наш. Смирение разрушает все козни вражии. Ах! как много в нас тайной гордости. Это, – говорим, – я знаю; в этом не нуждаюсь; это не для меня; это лишнее; в этом я не грешен. – Сколько своего мудрования!

469. Грех, страсть, диавол в мгновение изменяют лицо человека – из светлого в мрачное, из доброго в злое. Заметьте и здесь образовательную силу души. Об актрисе говорят, что она чрезвычайно быстро изменяет черты своего лица, делает необыкновенно быстрые переходы в чувствах, выражая их на самом лице. Что мудреного? К чему не способна душа человеческая? Из этого следует то, что если душа человеческая так быстро может давать иной вид своему лицу, так сильно изменять его, то Зиждитель всего не сотворит ли, что Ему угодно, из всякого вещества, как везде Сый и един Сый?

470. Когда молишься, говори в сердце своем против разных вражиих помыслов и разжжений: Господь – все для меня. Так и во всей жизни при нападении страстей и при всяких налогах вражиих, в болезнях, в скорбях, в бедах и напастях говори: все для меня Господь; я сам не могу ничего сделать, ничего стерпеть, превозмочь, победить, – Он сила моя.

471. «Иже постыдится Мене и Моих словес в роде сем прелюбодейнем и грешнем, и Сын человеческий постыдится его» (Мк. 8:38). О, презренный стыд! о, диавольский стыд! О, из кладезя бездны исходящей смрад сатанинский! Как многие недугуют тобою! Как многие не знают твоей прелести и раболепствуют тебе, на погибель душам своим! Вот светский сочинитель, журналист-фельетонист. Пишут, пишут, пишут… чего-чего не напишут в продолжение своей литературной или беллетристической деятельности? А о Боге, а о Спасителе Иисусе Христе, а о Церкви, о Богослужении, о праздниках христианских, о воскресении плоти нашей, о суде, о загробной жизни – хоть бы вспомянули. Не наша, говорят, область, не наше дело. Мы от мира есмы, от мира глаголем: и потому мир нас слушает; а станешь говорить о Боге, пожалуй, и читать нас не станут. Таким образом светская литература совершенно чужда христианского духа, она даже стыдится духа Христова.

472. Диавол с лукавством побуждает нас – вместо того, чтобы раздражаться на него самого, – внушает нам замечать грехи ближнего, чтобы нас озлобить, раздражить против человека, возбудить презрение к нему, и таким образом держит нас во вражде с ближними и с Самим Господом Богом. Потому надо презирать самые грехи, погрешности, а не ближнего, делающего их по наущению диавола, по немощи, привычке; ближнего же жалеть, с кротостью, с любовью вразумлять его, как забывающегося или как больного, как пленника, невольника своего греха. А злоба, презорство наше к ближнему согрешающему только увеличивает его болезнь, забвение, духовный плен его, а не уменьшает, да и нас делает как бы умопомешанными, больными, пленниками собственных страстей и диавола – их виновника.

473. Всякий грех от духа злобы: находящийся во грехе есть невольник греха, терзаемый грехом, потому не слишком строго и без злобы обращайся с согрешающим, ведая общую немощь. Жалей о согрешающем, как о больном или заблудшем, во тьме ходящем, или как о связанном путами железными, или как умоповрежденном, ибо все эти качества можно приписать согрешающему или находящемуся под действием страсти. Надо всемерно беречь человека, чтобы его не спалил огонь греха, не омрачил его, не связал его, в болезнь не поверг его, не сгубил его.

474. Мы привыкли к делам Божиим и мало их ценим; даже человека – величайшее дело и чудо премудрости и благости Божией – далеко не ценим так, как бы следовало. Смотри на всякого человека, домашний он или чужой, как на всегдашнюю новость в мире Божием, как на величайшее чудо Божией премудрости и благости, и привычка твоя к нему да не послужит для тебя поводом к пренебрежению его. Почитай и люби его, как себя, постоянно, неизменно.

475. В природе иногда веет ветер теплый, благорастворенный, приятно и легко проникающий в тело и прикасающийся к нему – и на небе бывает светло; а иногда дует ветер холодный, как-то тяжко, лихорадочно, до самых костей пронизывающий и недружелюбно прикасающийся к телу – и на небе и на земле бывает мрачно; или бывает иногда растворение атмосферы теплое, согревающее, а иногда растворение хладное, оцепеняющее. Так и в духовной жизни: иногда душу нашу окружает и проникает дыхание легкое, приятное, согревающее, оживляющее, – чувствуешь себя легко, спокойно, а иногда прикасается к сердцу дыхание тяжелое, убийственное, сопровождающееся совершенным мраком душевным. Первое – от Духа Божия, второе – от диавола. Нужно привыкать ко всему: как в первом случае не зазнаваться, так и в последнем не упадать духом, не приходить в отчаяние, но усердно прибегать к Богу.

476. Если бы люди не были созданы по образу Божию, то Бог не воплотился бы от Пречистой Девы. О, как возвышено наше естество – и в творении, и в искуплении! Чрез воплощение Сына Божия от Пресвятой Девы Марии Бог приискренне соединился с человеками. О, ты, яже Бога человеком преславным Твоим рождеством соединившая и отринувшееся естество рода нашего небесным совокупльшая (из мол. Пресв. Богор. на повеч.), слава Тебе, достойнославимая от всей твари умной, ибо такую чистоту и благодать Ты обрела у Бога, что возмогла, по благоволению Бога Отца, содействием Святого Духа, воплотить Сына Божия! Но удостой, о, Госпоже, и нас достигнуть чистоты духа и тела чрез причащение Божественных Таин Тела и Крови Сына Твоего!

477. Чрез Свое воплощение Господь стал в ближайшее отношение к человеку. Дивно! Сам Бог соединен в одно лицо с человеком. Бог стал плотью – «Слово плоть бысть» (Ін. 1:14). Бог Сам вкушал нашу плотскую пишу и пил наше питие, возлежал в яслях, обитал в доме. Невместимый небесами, ходил стопами по земле, по воде, по воздуху («идущу, – говорится, – на небо» (Деян.1:10) ); пригвоздился к древу, на ничесом же землю повелением Своим повесивый (канон, ирмос 5 гласа). Вся земля, воды и воздух – все освящено вочеловечившимся Сыном Божиим, потому-то любезна для Него земля – это временное жилище человека, эта гостиница рода человеческого, это место обитания Его между людьми. Но особенно любезны для Него сами люди, коих душу и тело Он принял в единство Своего Лица, и особенно истинные христиане. Он в них – и они в Нем.

478. Что всего вожделеннее для человека? Избежание греха, оставление и прощение грехов и стяжание святости. Почему? Потому что грехи, как например: гордое, злое обхождение с ближними, злая мнительность, любостяжание, скупость, зависть и проч. разлучают нас с Богом, Источником живота, удаляют от общения с людьми и повергают нас в смерть духовную, а кроткое, смиренное, незлобивое обращение со всеми, даже со врагами нашими, простосердечие, нестяжательность, довольство малым и необходимым, щедрость ко всякому, доброжелательство и другие добродетельные поступки соединяют нас с Богом, Источником живота, и людям делают любезными. Даруй убо Господи совершенно избежати греха, навыкнути же всякой добродетели, по благодати Твоей. Ей, Владыко, Господи, без Тебя не можем творити ничтоже благо, «зли суще» (Мф. 12:34).

479. На озлобляющихся на нас или завидующих нам, гордящихся пред нами не должно взаимно озлобляться, сердиться, гордиться, как это обычно нашей растленной природе, но жалеть их, как одержимых адским пламенем и смертью духовною, молиться о них в глубине сердца, да разженет Господь мрак души их и просветит сердца их светом Своей благодати. Мы бываем омрачены своими страстями и не видим нелепости, безобразия их и своих поступков, но когда Господь просветит нас светом Своей благодати, тогда мы как от сна пробуждаемся, видим ясно безобразие, безумие своих помыслов, чувств, слов, поступков; сердце наше, до того времени загрубевшее, размягчается, злоба проходит, и на место ее является благость, ласковость, снисходительность. Потому, по слову Спаса нашего, надо «любить и врагов»«благословлять проклинающих» и «добро творить ненавидящим нас» (Мф. 5:44Лк. 6:27-28), ибо и они братия наши слепотствующие, заблуждающиеся.

480. Настоящая жизнь есть изгнанничество: “изгна его, – сказано, – Господь Бог из рая сладости» (Бут. 3:23), и мы все должны усиленно стремиться чрез покаяние и дела, достойные покаяния, к своему отечеству. Владыко, вожделенное отечество подаждь ми, рая паки жителя мя сотворяя (троп., поемые на «Непорочн.» в суб.). Настоящая жизнь есть тесный путь, путь скорбей, лишений, болезней. Чем теснее этот путь, тем убедительнее, вернее, что мы стоим на истинном пути, чем шире – тем несомненнее, что мы близки к погибели. Настоящая жизнь есть ежедневная, жестокая, горчайшая война со врагами нашего спасения, особенно с невидимыми духами злобы поднебесными, не оставляющими нас ни на один день в покое, но непрестанно над нами коварствующими и возжигающими в нас разные страсти и жалами их наичувствительным образом нас уязвляющими. Потому помни, что против нас ведется непрерывная война; что не время покоиться, веселиться и развлекаться в этой жизни, данной для приготовления к будущей, ни тогда, когда мы искушаемся бедствиями, ни даже тогда, когда нам кажется, что мы совершенно покойны и счастливы, когда, например, предаемся удовольствиям в театре, на вечерах, когда рисуемся в нарядных одеждах и уборах, когда предаемся наслаждению чрева, кружимся в веселых танцах, разъезжаем в великолепных экипажах и проч. Среди всех твоих житейских удовольствий над тобою тяготеет величайшее несчастье, человек: ты грешник, ты враг Божий, ты в большой опасности потерять вечную жизнь, особенно если живешь нерадиво, не творишь дел, достойных покаяния. Над тобою тяготеет гнев Бога твоего, особенно если ты не умилостивляешь оскорбленного тобою Бога твоею молитвою, покаянием, исправлением. Итак не до удовольствия тебе, но скорее до слез; удовольствия должны быть редки, и то по преимуществу такие удовольствия, которые тебе представляет вера в духовных празднествах.

481. Бог есть всемогущая держава всех миров вещественных, паче же – пречудная, преблагостная, всеправосудная держава мира духовного – Ангелов и человеков. В руце Его все духи, их покой и блаженство, как томление и мука злых духов и злых людей.

482. Как мы иногда хулим Божество нечистым, мрачным и злобным состоянием своей души, – хулим Отца, Слово и Духа Всесвятого, Духа Утешителя, так напротив, человек с благостным настроением души своей, способный утешать всех словом, славит тем Отца и Сына и Святого Духа Утешителя. «Яко возмощи нам утешити сущия во всякой скорби, утешением, имже утешаемся сами от Бога» (2Кор. 1:4).

483. Господь Вседержитель. Вседержительство Его объемлет всю тварь, горнюю и дольнюю, умную и чувственную. Ангелов и человеков, небо и все, что на нем, землю и все, что на ней, море и все, что в нем; Его вседержительство объемлет решительно все вообще и все части тварей. Так оно объемлет сердце человека и мысль его; потому-то говорится, что «сердце царево в руце Божией» (Притч. 21:1), поэтому-то Апостолы говорят: «недовольни есмы от себе помыслити что, яко от себе, но довольство наше от Бога» (2Кор. 3:5). Если благодать Божия оставит мое сердце и мой ум, я делаюсь как прах, ветром носимый, без всякой твердости нравственной, с наклонностью ко всевозможному злу; ум и сердце мое делаются пусты, мелочны, мрачны, бессильны.

484. Дева Мария – Владычица благосерднейшая всех сынов и дщерей человеческих, как Дщерь Бога Отца, Который есть любовь; Мать Бога Слова – любви нашей, избранная Невеста Духа Всесвятого, Иже есть любовь единосущная Отцу и Слову. Как не прибегать к такой Владычице и не чаять от Нее всех благ духовных!

485. Положи в душе своей твердое намерение крепко ненавидеть всякий грех – мысли, слова и дела, и когда будет искушение ко греху, противостой ему мужественно и с чувством ненависти к нему; только остерегайся, чтобы ненависть твоя не обращалась на лицо брата твоего, подающего повод ко греху; грех ненавидь всем сердцем, а о брате жалей; вразумляй его и помолись о нем пред Вышним, видящим всех нас и испытующим сердца и внутренности наши. «Не у до крове стасте, противу греха подвизающеся» (Євр. 12:4). Без утвердившейся в сердце ненависти ко греху нельзя часто не впадать в него. Самолюбие надо с корнем вырвать: всякий грех от самолюбия; грех всегда прикидывается, притворяется нашим доброжелателем, обещая нам довольство и покой. «Добро древо в снедь и угодно очима видети, и красно есть еже разумети» (Бут. 3:6). Вот каким нам кажется всегда грех.

486. Если бы Ангелы хранители не охраняли нас от козней злых демонов, о, как часто бы тогда мы падали из греха в грех, как бы мучили нас тогда бесы, услаждающиеся мучением людей, что и бывает, когда Господь попускает на время отступить от нас Ангелу хранителю и кознодействовать над нами бесам. Да, Ангелы мира, верные наставники, хранители душ и телес наших, всегда с нами, если мы добровольно не отгоняем их от себя мерзостью плотоугодия, гордости, сомнения, неверия. Как бы чувствуешь, что они покрывают тебя крылами невещественной своей славы, и только не видишь их. Мысли, расположения, слова и дела добрые – от них.

487. Враг часто уязвляет своею злобою души наши и палит нас. Это уязвление распространяется, как антонов огонь, в сердце, если искреннею молитвою веры не остановишь его. А Бог любовью Своею уязвляет души наши, но это уязвление легкое, сладостное, не палящее, а согревающее и оживляющее.

488. О покаянии. Покаяние должно быть искреннее и совершенно свободное, а никак не вынужденное временем и обычаем или лицом исповедующим. Иначе это не будет покаяние. “Покайтеся, – сказано, – приближися бо Царство Небесное» (Мф. 4:17), приближися, то есть само пришло, не нужно долго искать его, оно ищет вас, вашего свободного расположения, то есть: сами раскаивайтесь с сердечным сокрушением. «Крещахуся… (сказано о крестившихся от Иоанна), исповедающе грехи своя» (Мф. 3:6), то есть: сами признавались в грехах своих. А так как молитва наша по преимуществу есть покаяние и прошение о прощении грехов, то и она должна быть непременно всегда искренняя и совершенно свободная, а не невольная, вынужденная обычаем и привычкою. Такою же должна быть молитва и тогда, когда бывает благодарением и славословием. Благодарность предполагает в душе облагодетельствованного полноту свободного, живого чувства, свободно переливающегося чрез уста: «от избытка сердца уста глаголют» (Мф. 12:34). Славословие предполагает восторг удивления в человеке, созерцающем дела бесконечной благости, премудрости, всемогущества Божия в мире нравственном и вещественном и потому так же естественно должно быть делом совершенно свободным и разумным. Вообще молитва должна быть свободным и вполне сознательным излиянием души человека пред Богом. «Пред Господем изливаю душу мою» (мол. Анны, матери Самуила) (1Сам. 1:15).

489. Для очищения и воспламенения нашей молитвы Господь попускает диаволу мучительно разжигать внутренности наши, чтобы мы, чувствуя в себе чуждый огнь и страдая от него, старались внести в сердце свое смиренною молитвою огнь Божий, огнь Духа Святого, оживотворяющий сердца наши.

490. Господь попускает нам искушения врага для испытания нашего, для укрепления наших духовных сил в борьбе со врагом и чтобы нам самим видеть больше, на что склоняется наше сердце: к терпению, вере надежде и любви и вообще к добродетели или к раздражительности, маловерию, ропоту, хуле, злобе и отчаянию. Потому не надо унывать, а благодушно и с терпением переносить находящий на душу нашу мрак сердца, расслабляющий и нудящий к нетерпению и злобе огонь, скорбь и тесноту, зная, что это необходимо в порядке нашей духовной жизни, что этим Господь испытывает нас, не похулим ли мы путь истинный, путь св. веры и добродетели, и не соизволим ли пути лукавому. Мы свободны, и сами должны всемерно, всеусильно укрепляться в вере и добродетели, до «положения души своей» (Ін. 15:13) за путь правды, а как это будет, если не будет с нами искушений?

491. Диавол поражает сердца священников леностью, сухостью и бесплодием, чтобы они не проповедовали истин Евангелия людям Божиим, не сказывали им всей воли Божией; он же во время молитвы иногда действует в сердце и поражает бесчувственностью, чтобы молитва была не искренняя, а только привычная; он же не дает сердцу созерцать на молитве величия всех совершенств Божиих, величия Богоматери, св. Ангелов и св. Божиих человеков. Диавол – это такая злая спица, которая во всякое время и всюду лезет в твои очи сердечные, затмевая и подавляя их, это такая ядовитая пыль, которая постоянно носится в мысленной атмосфере нашей и садится едко на сердце, изъедая и сверля его. То же он делает с иными законоучителями, поражая и их сердца сухостью, бесплодием и теснотою, чтобы они не могли с сочувствием преподавать младым отраслям винограда Христова истин Божиих, напоять их живоносными струями Евангелия.

492. Вот светский кружок: говорят, говорят, большею частью переливая из пустого в порожнее, и нет речи о Боге – общем всех Отце, о любви Его к нам, о будущей жизни, о воздаянии, -почему? Стыдятся завести речь о Боге. Но, что удивительнее всего, даже люди, мнящиеся быть благочестивыми, сами светильники, редко говорят о Боге, о Христе Спасителе, о драгоценности времени, о воздержании, о воскресении, о суде, о будущем блаженства и вечных муках в кругу своих семейств и в кругу светских людей, а проводят часто время в пустых разговорах, играх и занятиях! Опять потому, что стыдятся завести такой разговор, боятся наскучить или опасаются, что сами не выдержат, не будут сердечно вести речь о духовных предметах. О, мир прелюбодейный и грешный! Горе тебе в день суда от общего всех, нелицеприятного Судии. «Во своя прииде, и свои Его не прияша» (Ін. 1:11). Да, не принят у нас Господь и Зиждитель всех! Не принят в домах наших, в разговорах наших. Или вот человек читает св. книгу, или читает вслух молитвы, но отчего иногда он читает как бы невольно, неохотно, у него язык запинается? Не от избытка сердца, а от тесноты, пустоты уста его едва говорят. Это от чего? От посеянного внутри в сердце диаволом пренебрежения к духовному чтению или к молитве и – ложного стыда. О, бедные, бедные мы люди! В чем следовало бы поставлять величайшую честь, того мы стыдимся. О, твари неблагодарные и злонравные! Каких мы мук заслуживаем таким поведением?

493. Когда врагу не удается занять христианина на пути спасения скорбями и теснотами, бедностью и разными напастями, он бросается в другую крайность: он борет его самым здоровьем, покоем, негою, расслаблением сердечным, душевным нечувствием благ духовных или богатством жизни внешней. О, как опасно то последнее состояние! оно опаснее первого состояния, состояния скорби и тесноты, состояния болезни и пр. Тут легко мы забываем Бога, перестаем чувствовать Его милости, дремлем и спим духовно. «Коснящу же жениху, воздремашася вся, и спаху. Полунощи же вопль бысть: се жених грядет, исходите в сретение его» (Мф. 25:5-6). А в скорбях мы невольно постоянно обращаемся к Богу за спасением, постоянно чувствуем, что Бог есть Бог спасений наших. Бог спасати, что Он наш живот, наше дыхание, наш свет, наша крепость. Таким образом христианину лучше жить в каких-либо скорбях.

494. Молитва – дыхание духовное; молясь мы дышим Духом Святым: «Духом Святым молящеся» (Іуд. 1:20). Итак, все церковные молитвы – дыхание Духа Святого, как бы духовный воздух и вместе свет, духовный огонь, духовная пища и духовное одеяние.

495. Душе Святый, все мы христиане – Твое дыхание. Твое рождение после крещения, да и по первому зиждительному дуновению в лице первого человека, мы все, все племена земные – Твое дыхание, Твое рождение! Помилуй убо и созижди всех нас. Душе Святый! дыханием Своим прогоняй смрад грехов и страстей наших, искорени смрад всех греховных наклонностей!

496. На молитве всегда твердо верь и помни, что каждая мысль твоя и каждое слово твое могут, несомненно могут быть делом. «Не изнеможет у Бога всяк глагол» (Лк. 1:37). “А прилепляяйся Господеви, един дух есть с Господем» (1Кор. 6:17). Значит, и твое слово не изнеможет. «Вся возможна верующему» (Мк. 9:23). Береги слово: драгоценно слово. «За всякое слово праздное… люди дадут ответ в День судный» (Мф. 12:36).

497. Слово есть выражение истины, самая истина, бытие, дело. Слово предшествует каждому существу, каждой вещи, как вина их бытия – прошедшего, настоящего или будущего. «Аз есмь Альфа и Омега, начаток и конец, глаголет Господь, Сый, и Иже бе, и грядый, Вседержитель» (Об. 1:8). Так говорит зиждительное Слово Отчее. В нем – Слове – вина всех тварей настоящих, прошедших и грядущих.

498. Отчего мы чествуем крест таким великим благоговением, что в молитвах упоминаем о силе его после заступления Пресв. Богородицы и небесных Сил, прежде всех святых, а иногда даже после Божией Матери, прежде Сил небесных? Потому, что после страданий Спасителя крест сделался знамением Сына человеческого, т.е. крест знаменует Самого воплотившегося и пострадавшего нашего ради спасения Сына Божия. На кресте Христос принес Себя в жертву Богу Отцу за наши грехи, на нем и им Он спас нас от работы вражия; а потому мы и почитаем его таким великим благоговением! Потому-то он всегда для верующих есть великая сила, избавляющая от всяких зол, особенно же от злодейства невидимых врагов.

499. Как свет, воздух и вода находятся вместе и взаимно проникают друг друга и притом не сливаются, но каждое остается тем, что оно есть: свет – светом, воздух – воздухом, вода – водою, сохраняя вполне свои единичные свойства, а существом составляя одно вещество, так, некоторым образом, и Лица Пребожественной Троицы находятся всегда вместе и не разделяются друг от друга; Отец в Сыне, и Сын во Отце, и Дух Святый, от Отца исходя, в Сыне почивает, – но в то же время каждое Лицо остается с личными Своими свойствами: Бог Отец нерожден, несотворен, неисходящ; Сын рожден; Дух Святый исходен от Отца, а существо у трех Лиц одно – Божественное, простое существо; это подобие основывается на словах Самого Господа нашего Иисуса Христа, Который Себя называет Светом мира, а о Духе Святом говорит, уподобляя Его в действиях водяной стихии: «веруяй в Мя, якоже рече писание, реки от чрева его истекут воды живы. Сие же рече о Дусе, егоже хотяху приимати верующии во имя Его» (Ін. 7:38-39). Уподобляет также воздуху или ветру: «Дух, идеже хощет, дышет, и глас Его слышиши, но не веси, откуду приходит, и камо идет» (Ін. 3:8). Св. Церковь поет о Духе Святом: аще кому Святый Дух по достоянию дхнет, скоро вземлет от земных (чин погребения священ., степен. «Слава»).

500. Для Господа дать плоть другому какому угодно существу животному ли, растению, то же, что для нас сшить, надеть на себя одежду; взял – сшил да и надел. «Кожею и плотию мя облекл еси, костьми же и жилами сшил мя еси» (Йов. 10:11). А какое бесконечное множество и разнообразие вещества-то у Господа, из которого Он, Зиждитель, творит разные одежды, на разные покрои тварям Своим (животные, птицы, рыбы, насекомые, пресмыкающиеся)! А нас Он оденет некогда светом яко солнечным в царствии Своем! «Предста Царица… в ризах позлащенных одеяна» (Пс. 44:10). «Праведницы просветятся яко солнце» (Мф. 13:43). А теперь мы одеты землею, водою, воздухом, теплотою, такова наша одежда. И как премудро и удобно сделаны и приведены в сочетание все эти стихии в нашем существе! Оно и не тяжело и благообразно. О, премудрый и всемогущий Художниче! животворящий Художниче! Как у Тебя все прекрасно, удобно, оживленно! У Тебя и прах оживлен, у Тебя и прах движется!

501. В молитве главное, о чем нужно прежде всего позаботиться, – это живая, ясновидящая вера в Господа: представь Его живо пред собою и в себе самом, – и тогда еже хощеши, проси о Христе Иисусе в Духе Святом, и будет тебе. Проси просто, ничтоже сумняся, – и тогда Бог твой будет все для тебя, во мгновение совершающий великие и чудные дела, подобно тому, как крестное знамение совершает великие силы. Проси не для себя одного, но и для всех верных, для всего тела Церкви благ духовных и вещественных, не отделяя себя от прочих верующих, но, находясь в духовном единении с ними, как член единого великого тела Церкви Христовой, – и любящий всех, как чад Своих во Христе, Отец Небесный исполнит тебя великим миром и дерзновением.

502. Молясь, крепко внимай словам молитвы, чувствуй их сердцем. Не отвлекай от них ума ни в какие помышления. Молясь во время Богослужения, совершения таинств и молитвословий при разных случаях, твердо положись сердцем на сами слова церковных молитв, веруя, что ни одно слово не положено напрасно, каждое имеет силу свою, что в каждом слове Сам Господь триипостасный, везде сый и вся исполняяй; думай: я ничто, все делает Господь. Еще думай: я говорю – Бог Слово во мне говорит. Мне не о чем пещись. «Всю печаль вашу, – сказано, – возверзите на Него, яко Той печется о вас» (Пс. 54:23).

503. Читаешь светский журнал или газету: легко и приятно читается, легко всему верится. Но возьмись читать духовный журнал или книгу, особенно церковную, или начнешь читать молитвы иногда – станет тяжело на сердце и сомнение тебя будет мучить, и неверие, и какое-то омрачение и отвращение. Многие в этом признаются. Отчего это бывает? Не от свойства, конечно, самых книг, а от свойства читающих, от качества их сердец, и – главное – от диавола, врага человеческого, врага всего священного: «он вземлет слово от сердца их» (Лк. 8:12). Когда читаем светские сочинения, мы не трогаем его, и он нас не трогает. Как примемся за священные книги, начнем мыслить о своем исправлении и спасении, тогда мы идем против него, раздражаем его, мучим его злобу, и вот он нападает на нас и взаимно мучит нас, – что же делать? Не бросать же доброго дела, душеполезного чтения, молитвы, а надо терпеть и в терпении спасать свою душу. «В терпении вашем стяжите души ваша», говорит Господь (Лк. 21:19). Это же применить надо к театрам и церкви, к сцене и к Богослужению. В театре многим приятно чувствуется, а в церкви – тяжело, скучно, – отчего? Оттого, что в театре все прекрасно подлажено чувственному человеку, и диавола мы там не трогаем, а тешим его, и он нам делает удовольствие, не трогает нас: веселитесь себе, друзья мои, думает, только смейтесь да Бога не помните. В церкви же все приспособлено к возбуждению веры и страха Божия, благочестивых чувств, чувства нашей греховности, растленности; и диавол всевает в наше сердце сомнения, уныние, тоску, лукавые, скверные и хульные помыслы, – и вот сам себе не рад человек и стоять не может, час трудно простоять. И бежит скорее вон. Театр и церковь – противоположности. То – храм мира, а это храм Божий; то – капище диавола, а это – храм Господа.

504. Когда тебя просят помолиться о спасении кого-либо от телесной смерти, напр. от потопления, от смерти по причине болезни, от огня или от другого какого-либо бедствия, похвали веру просящих об этом и скажи в себе: буди благословенна вера ваша, по вере вашей да даст Господь исполнение моей недостойной, маловерной молитве и да приложит мне веру.

505. Себе все легко прощаешь, если согрешишь против Бога или против людей, легко извиняй и других. Люби ближнего как себя, прощай ему много. «Коль краты аще согрешит в мя брат мой, отпущу ли ему до седм крат? …не глаголю тебе, до седмь крат, но до седмьдесят крат седмерицею», говорит Господь (Мф. 18:21-22). В этом и познается любовь. Даже мало еще этого для любви: любовь любит врагов своих, добро творит ненавидящим, благословляет проклинающих ее и молится за творящих ей обиду (Лк. 6:27-28).

506. Господь, как Сердцеведец, зная нашу скупость и мелочную, корыстную расчетливость в том случае, когда нам предстоит оказать гостеприимство и милость людям, от которых мы не чаем восприяти равное, – обещал воздать в день суда не только за то, что мы накормили голодного, напоили жаждущего, одели нагого, посетили больного и находящегося в темнице, но обещал награду даже за чашу студеной воды, поданной христианину или – во имя Его – неверному. «Иже аще напоит единого от малых сих чашею студены воды,… аминь глаголю вам, не погубит мзды своея» (Мф. 10:42). О, благоутробие Христово! Кто после этого не устыдится своей жестокости сердечной и скупости постыдной!

507. Диавол, как дух, как простое существо, может запнуть и уязвить душу одним мгновенным движением помысла лукавства, сомнения, хулы, нетерпения, раздражения, злобы, мгновенным движением пристрастия сердца к чему-либо земному, движением лицезрения, любодеяния и прочими страстями – может искру греха раздуть, с свойственною ему хитростью и злобою, в пламя, свирепеющее с адскою силою во внутренностях человека. Надо держаться и всеми силами крепиться в истине Божией, отвергая ложь, мечты и злобу диавольские в самом их начале. Тут человек весь должен быть внимание, весь око, весь адамант несокрушимый во всех частях своих, твердый и неуязвимый. О! слава, слава победе Твоей, Господи! Тако да побеждаю в державе крепости Твоея врагов невидимых и видимых, во вся дни живота моего, до последнего моего издыхания. Аминь. О, простота веры! не покидай меня.

508. Не имей пристрастия не только к пище и питью, к одежде, к просторному и благоукрашенному жилищу, к богатой утвари домашней, но и к своему здоровью, даже к своей жизни не имей ни малейшего пристрастия, предав всю жизнь свою в волю Господню, говоря: «мне бо еже жити Христос, и еже умрети, приобретение (есть)» (Флп. 1:21). «Ненавидяй души своея в мире сем, в живот вечный сохранит ю» (Ін. 12:25). Пристрастие ко временной жизни, к здоровью ведет ко многим уклонениям от заповедей Божиих, к потворству плоти, к нарушению постов, к уклонению от добросовестного исполнения обязанностей службы, к унынию, нетерпению, раздражительности. Никогда не спи вечером пред вечерним правилом, да не одебелеет сердце твое от неблаговременного сна и да не запнет его враг окамененным нечувствием на молитве. «Трезвитеся, бодрствуйте» (1Пет. 5:8). «Бдите и молитеся, да не внидете в напасть» (Мф. 26:41). «Бдите убо, яко не весте дне ни часа, в оньже Сын человеческий приидет» (Мф. 25:13). «Бдите убо: не весте бо, когда Господь дому приидет, вечер, или полунощи, или в петлоглашение, или утро: да не пришед внезапу, обрящет вы спяща. А яже вам глаголю, всем глаголю, бдите» (Мк. 13:35-37).

509. Молитесь, братия мои, Матери Божией, когда буря вражды и злобы восстанет в доме вашем. Она всеблагая и всеблагомощная удобно и преудобно может умирить сердца человеческие. Мир и любовь от единого Бога происходят, как от своего Источника, а Владычица – в Боге едино с Богом и, как Матерь Христа-Мира, ревнует и молится о мире всего мира, паче же – всех христиан. Она-то имеет всеблагомощие – манием Своим прогонять от нас духов злобы поднебесных, этих неусыпных и усердных сеятелей между людьми злобы и вражды, и всем, с верою и любовью притекающим в державный покров Ее, подает скоро, быстро мир и любовь. Ревнуйте и сами о сохранении веры и любви в сердцах своих; если же не будете сами о том заботиться, то не удостоитесь и предстательства о вас пред Богом Божией Матери; притом будьте всегда сами усердными и благоговейными чтителями Матери Господа Всевышнего; ибо достойно есть яко воистинну блажити Ее, Богородицу, Присноблаженную и Пренепорочную, высшую всей твари, Заступницу рода человеческого. Старайтесь воспитать в себе дух смирения, ибо Она Сама смиренная, как никто из смертных, и любовью призирает только на смиренных. «Призре на смирение рабы Своея», говорит Она Елисавете о Боге Спасе Своем (Лк. 1:48).

510. Не допускай, чтобы диавол всеял в сердце твое злобу и вражду на ближнего, не давай ей никоим образом гнездиться в сердце твоем; иначе твоя злоба, хотя и не высказанная на словах, но выраженная только во взгляде, может заразить чрез зрение и душу брата (ибо ничто так не заразительно, как злоба, особенно она заражает удобно тех, которые имеют в сердце избыток недремлющей злобы), раздуть в нем искру злобы в целое пламя. Блюдись: «в нюже меру меришь, возмерится тебе» (Мф. 7:2). «Несть тайно, еже не явлено будет: ниже утаено, еже не познается, и в явление приидет» (Лк. 8:17).

511. Имей христианское благоискусство от сердца благословлять проклинающих тебя, да угодишь тем Христу твоему, рекшему: благословите кленущия вы. – Люби врагов своих искренно, не обращая внимания на их вражду, но – на образ Божий, по коему они сотворены, видя в них себя самого. Делай добро ненавидящим тебя, как сын Отца Небесного, который благ есть на безблагодатныя и злыя, веруя, что благим победишь злое; потому что добро всегда сильнее зла. – Молись за творящих тебе напасть, да молитвою и их избавишь, если Бог благоволит, от лукавства, злобы и козней, и себя избавишь от напасти. – «Просящему у тебе дай, и от взимающаго твоя, не истязуй» (Лк. 6:27,35,28,30), ибо все Божие, и Господь, если восхощет, может все отнять от тебя. Помни, что ты «наг сам исшел из чрева матери своей, наг и отыдешь» (Йов. 1:21), и ничего с собою не возьмешь. Если так будешь жить, стяжешь себе бесценное сокровище мира и любви и долголетен будеши на земли: ибо “кротцыи, – сказано, – наследят землю» (Мф. 5:5), «и насладятся о множестве мира» (Пс. 36:11).

512. Я взираю только на Тебя, Владыко, сердечными очами, я верую в Тебя несомненно. Ты Сам знаешь, что и как даровать мне. Ты – сокровище всякого блага, Ты – преизливающаяся на всех тварей благостыня, премудрость, всемогущество. Так и к Тебе взираю, о, Владычице, Сама заступи и помилуй мя!

513. Не унывай и не ослабевай духом, видя внутри себя постоянную борьбу зла с добром, но как добрый и мужественный воин Иисуса Христа, Подвигоположника, мужественно борись со злобою, взирая на венец, уготовляемый Владыкою всем побеждающим зло в мире сем и в плоти своей: «побеждающему дам сести со Мною на престоле Моем» (Об. 3:21).

514. Чтобы не помнить тебе злобы против тебя ближнего, а от души прощать его, вспомни, что ты сам не чужд злобы, равно как и всех других страстей. Признавай немощи и страсти ближнего за свои собственные: «прощающе друг другу, якоже и Бог во Христе простил есть вам» (Еф.4:32). О, как я грешен, противен по грехам моим очам Божиим, людям и даже себе самому! Кто же для меня может быть более противен, кроме меня самого? Воистину никто; в сравнении со мною все праведники. Буду же я немилосердно гневаться на себя и прощение обид и погрешностей ближнего против меня непотребного считать за особенное счастье, да и мне долготерпеливый, щедрый и милостивый Господь простит хотя некоторые согрешения. Я должен помнить, что этим только я и заслуживаю себе милость Владыки, иначе мне давно не надлежало бы жить.

515. О, как многобедственна, многотрудна, тяжка земная жизнь! С утра до вечера ежедневно надо вести тяжкую брань со страстями плотскими, воюющими на душу, с начальствами, «властителями и миродержителями тьмы века сего, духами злобы поднебесными» (Еф.6:12), коих лукавство и коварство неизмеримо злобно, адски искусно, недремлемо! – О, Сладчайший наш Спаситель, призывающий всех труждающихся и обремененных к Себе – для успокоения! Вот, Ты видишь: изныло сердце наше и утроба наша от борьбы и скорби ежедневной, измождены мы, обессилены, ходим как тени. Беспрестанно стяжают душам нашим злобные враги наши и усиливаются всеми мерами вовлечь нас в бездну отчаяния. Простри, Владыко, высокую Твою мышцу и избави нас от козней древнего дракона, убийцы. «Если кто хочет идти за мною, – изрек Ты, – отвергнись себя, каждый день бери крест свой, и следуй за Мною» (Лк. 9:23). Но кто же ежедневно бывает виновником нашего креста, наших скорбей и тесноты? Плотский, ветхий наш человек и диавол со своими непрерывными кознями.

516. Взирание ко Господу при борьбе с какою-либо страстью или по учинении какого-либо греха и покаяние умиротворяет мятущееся сердце наше и дивно проясняет лицо наше. «Дал еси веселие в сердцы моем; …знаменася на нас свет лица Твоего, Господи» (Пс. 4:7-8). О, Сколь светлым делается лицо наше, когда мы взираем с напряжением веры, очами сердца к Богу сердец наших! Воистину тогда Господь бывает с нами, рекший: «призови Мя в день скорби твоея, и изму тя» (Пс. 49:15). «С ним есмь в скорби, изму его и прославлю его» (Пс. 90:15). О Ты, Боже прещедрый и долготерпеливый, до седмьдесят крат седмерицею ежедневно готовый прощать грехи и прегрешения нам, кающимся чистосердечно и прощения у Тебя просящим, – помилуй нас, на всяк час много согрешающих Тебе. Аминь.

517. Какое бесконечное ничтожество представляет пища и питие с одной стороны, и какое бесконечное величие представляет из себя питаемый ими человек – с другой! Не величайшее ли безумие, не безбожие ли жалеть для человека, для этого образа Божия, для этого причастника божественного естества, для которого Бог будет все – «будет Бог всяческая во всех» (1Кор. 15:28), жалеть пищи, пития, одежды, жилища и чего бы то ни было земного! Прах да будет прахом, – бессмертный образ бессмертного Бога да будет всегда превознесен и предпочтен над всем земным, тленным, скорогибнущим! Поэтому да не щадим ничего для нашего ближнего! О, какая великая честь – питать, одевать, упокоять образ Божий! Боже Преблагий и Прещедрый! исполни благости и щедролюбия сердца наши!

518. Святые Божии люди имели «просвещенныя очеса сердца» (Еф.1:18) и этими очами ясно созерцали нужды нашей растленной грехом природы, ясно видели, о чем нам нужно молиться, чего просить, за что благодарить, как славить Господа, и оставили нам превосходнейшие образцы молитв всякого рода. О, как хороши эти молитвы! Мы иногда не чувствуем и не знаем цены их, между тем как прекрасно знаем цену пище и питию, цену модной одежде, хорошо меблированной квартире, цену театрам, цену музыке, цену светской литературе, именно цену романам, этому красноречивому, пустому многословию – и увы! драгоценный бисер молитвы попираем ногами своими; и тогда как все светское находит просторный приют в сердцах большей части, молитва – увы! – не находит и тесного уголка в них, не вмещается в них. А когда она попросится к нам и взойдет хотя одною ногою, ее тотчас выталкивают как нищего, как человека, не имеющего одеяния брачного.

519. Радуйся всякому случаю оказать ласку ближнему, как истинный христианин, усиливающийся стяжать как можно более добрых дел, особенно сокровищ любви. Не радуйся, когда тебе оказывают ласку и любовь, считая себя по справедливости недостойным того; но радуйся, когда тебе предстоит случай оказать любовь. Оказывай любовь просто, без всякого уклонения в помышления лукавства, без мелочных житейских корыстных расчетов, памятуя, что любовь есть Сам Бог, Существо препростое. Помни, что Он все пути твои назирает, видит все помышления и движения сердца твоего.

520. Не пропускай случаев молиться за какого-либо человека по его прошению или по прошению об нем его родственников, друзей, почитателей или знакомых. Господь с благоволением призирает на молитву любви нашей и на дерзновение наше перед Ним. Кроме того, молитва за других весьма полезна и самому молящемуся за других; она очищает сердце, утверждает веру и надежду на Бога и возгревает любовь к Богу и ближнему. Молясь, говори: Господи! возможно Тебе сделать то и то рабу Твоему сему; сотвори ему это, ибо имя Тебе – благий Человеколюбец и Всемогущий. «Аще мы, лукави суще, умеем даяти даяния благая не токмо чадам, но и чужим, кольми паче Ты даси всевозможныя блага просящим у Тебе» (Мф. 7:11).

521. Слава Тебе Господи, Отче наш, премудрый Испытателю любви моея к Тебе и к ближнему моему. Не оставляй меня без искушений, аще премудрости и правде Твоей угодно и благопотребно будет, – ни единого дня живота моего; да насадится, да утвердится, да очистится и возвысится любовь моя к Тебе и к ближнему моему, и да не явлюся на суде Твоем тощ пред Лицем Твоим.

522. Если я, будучи человек немощный, когда захочу сделать что-либо заключающееся в пределах моей возможности, то сделаю; напр., захочу написать сочинение – и напишу, захочу излечить болезнь – и излечу, захочу сделать вещь – и сделаю, напр. построить дом, храм – и построю; или, напр., скажу одному: приди – и придет, отойди – и отойдет, сделай то – и сделает; то Бог ли, Всемогущий, не сделает всего, что только восхощет? «Бог наш на небеси и на земли, вся елика восхоте, сотвори» (Пс. 113:11). Если человек иногда только скажет два слова: чтобы было то-то, и бывает, хотя не вдруг, а чрез несколько времени; то не сделается ли вдруг все, что наречется от слова Творца? Не от одного ли Его слова вдруг сделается все, что Он ни восхощет? «Той рече, и быша; Той повеле, и создашася» (Пс. 148:5). Мы не творцы людей, а они по нашему слову делают так много; мы не творцы вещей, но вещи по нашему желанию и действию принимают тысячи форм, служат для бесчисленных потребностей и удовольствий. Мы не творцы вещей, но творим из вещества великие и малые предметы. Сам ли Творец, везде сый и вся исполняяй, по слову Коего все пришло из небытия в бытие, по мысли, по воле и по слову Коего сотворено и существует все бесконечное разнообразие вещей, не сотворит, что восхощет? Если врач-человек оживляет иногда полумертвого, по причине знания своего дела и по искусному, меткому воздействию на причину болезни, то Творец ли врачей и врачевания не исцелит одним хотением и словом всякой болезни? Творец ли не воздвигнет и мертвеца одним словом Своим? Дадим славу Ему мы, маловерные, и скажем Ему от сердца: вся возможна Тебе, Владыко, невозможно же Тебе ничтоже. Аминь.

523. О, Ты, Всемогущий Владыко, Коего манию единому все повинуется, весь мир видимый и невидимый, даруй мне прославляти Тя непрестанно простотою веры моей в Твое бесконечное могущество. Даруй мне веру непостыдную, надежду твердую, любовь к Тебе и к ближнему нелицемерную!

524. “Той (Бог) есть прежде всех, и всяческая в Нем состоятся» (Кол. 1:17). Великий, неизмеримый смысл заключают в себе эти слова! Они объясняют имя Сый, которым Господь благоволил назвать Себя Моисею. Ибо Сый означает Того, Кто существует прежде всего, Коим все существует. Эти слова показывают и всемогущество, и благость бесконечную, и премудрость неизмеримую Владыки нашего Бога. «Велий Господь наш, и велия крепость Его, и разума Его несть числа» (Пс. 146:5).

525. Если ты, находясь в собрании людей, призываешь к себе известное тебе лицо и оно подходит к тебе; если ты просишь подобострастных тебе людей или одного человека сделать тебе что-либо находящееся в кругу его возможности и он исполняет твою просьбу, удовлетворяя ей по твоему желанию и даже сверх твоего желания, то верь, что так же точно и в Церкви Божией – в этом великом дому Божием, разделяющемся на две половины – небесную и земную, духовно придет к тебе на помощь какое угодно призываемое тобою лицо Церкви небесной по свойственной ему благости и любвеобщительности, проси его сделать тебе что угодно, особенно относящееся к царствию Божию и правде Божией, и оно cделяет для тебя угодное по тесному общению его с Богом – Источником благости и силы. Святые Божии так же тебя слышат, как слышит, например, тебя в церкви все собрание, когда ты молишься или говоришь слово, ибо они в Духе Святом, а Дух везде и все наполняет.

526. Самолюбие и гордость наша обнаруживаются особенно в нетерпении и раздражительности, когда кто-нибудь из нас не терпит малейшие неприятности, причиненные нам другими намеренно или даже ненамеренно, или препятствия, законно или незаконно, намеренно или ненамеренно противопоставляемого нам людьми или окружающими нас предметами. Самолюбие и гордость наша хотели бы все поставить на своем, окружить себя всеми почестями, удобствами жизни временной, хотели бы, чтобы нашему мановению повиновались безмолвно и быстро все люди и даже – до чего не простирается гордость! – вся природа; тогда как – о горе! сами мы весьма косны к вере и ко всякому доброму делу, к угождению Единому всех Владыке! Христианин! ты должен непременно быть смирен, кроток и долготерпелив, памятуя, что ты – брение, прах, ничтожество, что ты нечисть, что все доброе в тебе – Божие, что Божьи дары – жизнь твоя, дыхание, и все; – что за грех непослушания и невоздержания ты должен теперь искупать свое будущее блаженство в раю долготерпением, которое необходимо в мире несовершенств и бесчисленных грехопадений падших людей, живущих с нами вместе и составляющих многочисленные члены единого, острупленного грехами человечества. «Друг друга тяготы носите, и тако исполните закон Христов» (Гал. 6:2). Кто нетерпелив и раздражителен, тот не познал себя и человечества и недостоин называться христианином! Говоря это, произношу суд на себя, ибо я первый недугую нетерпением и раздражительностью.

527. Жизнь наша – детская игра, только не невинная, а греховная, потому что, при крепком уме и познаниях цели своей жизни, мы небрежем об этой цели и занимаемся делами пустыми, бесцельными. Итак, жизнь наша – детская неизвинительная игра: мы забавляемся пищею и питьем, лакомясь, вместо того чтобы употреблять ее только для необходимого питания тела и поддержания телесной жизни; мы забавляемся одеждами – вместо того чтобы прилично прикрывать ими свое тело для предохранения его от вредного действия стихий; мы забавляемся сребром и златом, любуясь им в сокровищницах или употребляя его на предметы роскоши и удовольствий, вместо того чтобы употреблять его на нужды, а избытки разделять нуждающимся; мы забавляемся своими жилищами и многоразличною в них утварью, богато и изысканно украшая их, – вместо того чтобы иметь только прочный и приличный кров, защищающий нас от вредного действия стихий, и необходимые и приличные для домашнего употребления вещи; мы забавляемся своими душевными дарованиями, умом, воображением, словом, употребляя их только на служение греху и суете мира сего, только на служение земному и тленному, вместо того чтобы прежде всего и более всего употреблять их на служение Богу, на познание Его, Премудрого Творца всякой твари, на молитву, моления, прошения, благодарение и славословие Его и на оказание взаимной любви и почтения и только отчасти – на служение миру сему, имеющему некогда совершенно прейти; мы забавляемся своими познаниями о мирской суете и губим на приобретение их драгоценнейшее время, данное для приготовления к вечности; мы нередко забавляемся своею должностью, своими обязанностями, легкомысленно, нерадиво, неправедно исполняя их и употребляя их для своих корыстных земных видов; мы забавляемся хорошими лицами человеческими или прекрасным и слабым полом и употребляем их часто для игры своих страстей; мы забавляемся временем, которым надобно мудро пользоваться для искупления им вечности, а не употребляя его на игры и разные удовольствия; мы забавляемся, наконец, сами собою, делая из себя какие-то кумиры, пред которыми сами преклоняемся и для которых ищем поклонения других. Кто достаточно опишет и оплачет наше окаянство, нашу великую, громадную суету, наше великое бедствие, в которое мы сами себя добровольно ввергаем? Какой мы ответ дадим бессмертному Царю – Христу Богу нашему, грядущему во славе Отца Своего судити живым и мертвым, объявить советы сердечные и принять ответ от нас о всяком слове и деле! О горе! горе, горе нам, носящим на себе имя Христово, но не имеющим в себе нимало Духа Христова! носящим на себе имя Христово, а не следующим учению Евангелия! Горе нам «нерадящим о толицем спасении»! (Євр. 2:3). Горе нам, не имеющим христианской веры, упования и любви христианской! Горе нам, возлюбившим настоящий век притворный, привременный, и нерадящим о наследии того века, который следует за смертью тленного тела нашего, за этою плотскою завесою!

528. Одна из немощей человеческого духа – косность в вере и леность к познанию истины, особенно истин веры и благочестия. Чему всего коснее и ленивее обучаются юноши и даже взрослые и старцы? Истинам веры и благочестия. Об этом свидетельствуют бесчисленные опыты.

529. Чтобы люди почитали и любили друг друга, не гордились, не надмевались друг перед другом, премудрый Господь дал разным людям различные свои преимущества естественные и благодатные так, чтобы они имели нужду друг в друге. Таким образом каждый из нас невольно должен признаться в той или другой немощи и смириться пред Богом и людьми.

530. Господи, Ты Сам рек пречистыми устами Твоими: «будите убо вы совершена, якоже Отец ваш Небесный совершен есть» (Мф. 5:48). Хочу быть совершенным. Буди убо Ты для меня всякое совершенство, ибо Ты же рекл еси: «без Мене не можете творити ничесоже» (Ін. 15:5).

531. Все молитвы предполагают великую бедность и нищету нашего падшего естества; они предполагают также, что Господь – приснотекущий Источник всякого совершенства, всякого блага, что Он есть наше Сокровище неистощимое. Надо и самым делом иметь на молитве и во всякое время нищету духа. «Блажени нищии духом» (Мф. 5:3).

532. Рассуди, как велик человек: «Бог в нем пребывает и той в Бозе» (1Ін. 4:15), так что в благочестивом христианине живет как бы не человек, а Сам Христос: «живу же не ктому аз, но живет во мне Христос» (Гал. 2:20), потому что вся душа делается Христовою, как железо в горящих угольях все делается огненным, как бы горящим углем: все – огонь, все – свет, все – теплота.

533. Сохрани кроткое и миролюбивое расположение к брату даже тогда, когда он коварно или хитростью, или же как-либо ненамеренно лишает тебя последнего достояния. Тут-то и покажи, что ты любишь в ближнем образ Божий больше всего земного и тленного, что “любовь твоя николиже отпадает» (1Кор. 13:8). «От взимающаго твоя, не истязуй» (Лк. 6:30); «хотящему судитися с тобою и ризу твою взяти, отпусти ему и срачицу» (Мф. 5:40). Да не посрамит тебя враг надеянием на прах земной, каковы деньги и хлеб, больше чем на Бога, но да посрамлен будет сам крепким упованием твоим на Бога и на Его святое слово. Ибо «не о хлебе едином жив будет человек, но о всяком глаголе, исходящем из уст Божиих» (Мф. 4:4). Заметь: «о всяком глаголе». Ибо каждое слово Владыки-Творца может поддержать твою жизнь, как каждое слово может сотворить и претворить тысячи тварей. Ибо «Он сказал, и стало; повелел, и явилось» создание (Пс. 32:9). Так Он словом привел из небытия в бытие мириады небесных, бессмертных воинств и, освятив их Духом Святым, укрепляет и поддерживает их в бытии. Не роняй безумно достоинства своего бессмертного духа до суетного надеяния на прах земной. Говори: Бог упование мое, или: упование мое Отец, прибежище мое Сын, покров мой Дух Святый – Троица Святая. А как многие из нас раздражаются и выходят из себя, когда их лишают не последнего рубля, а только некоторой небольшой части из их далеко не последнего имущества! Сколько возмущения, гнева, желчи, горьких упреков, ропота, иногда проклятий! – Боже праведный! и этот прах, называемый деньгами, или же эти брашна и питья могут производить такую бурю в наших христианских душах! – в нас, когда мы знаем слово нашего Сладчайшего Спасителя: «не пецытеся душею вашею, что ясте или что пиете, ни телом вашим, во что облечетеся… Воззрите на птицы небесныя, яко не сеют, ни жнут, ни собирают в житницы, и Отец ваш Небесный питает их… Ищите же прежде Царствия Божия и правды Его, и сия вся приложатся вам» (Мф. 6:25-26,33). Или: «не зависит жизнь человека от изобилия его имения» (Лк. 12:15). Боже мой! до чего мы дожили? Чем мы лучше язычников при своем образе жизни! Где наша вера, упование на Бога, любовь к ближнему? О, дмение (надмение) сатанинское! О, стыд наш! – Отче Небесный! Ты, ведущий, «ихже требуем, и прежде прошения» нашего подающий (Мф. 6:8), помилуй нас, неверных, неблагодарных и злонравных! Слышим Твое милостивое слово, Владыко: «не имам от Тебе отступити, ниже имам тебе оставити» (Євр. 13:5), но, прельщаясь ежедневно земными благами, преслушаем его и нарушаем Твою волю.

534. Не бойся лишений телесных, бойся лишений душевных. Не бойся, не малодушествуй, не раздражайся, когда тебя лишают денег, пищи, питья, сладостей, одежды, жилища, даже самого тела; бойся, когда враг лишает душу твою веры, упования, любви к Богу и ближнему, когда он всевает в твое сердце ненависть, вражду, пристрастие к земным вещам, гордость и прочие грехи. «Не убойся от убивающих тело, души же не могущих убити» людей (Мф. 10:28).

535. «Ты же Тойжде еси» (Пс. 101:28), говорится о неизменяемости Божией. О, если бы и ты, человек, был всегда тот же сегодня, завтра и послезавтра и так далее и не изменялся бы в тысячи видов, как калейдоскоп! О, если бы и ты всегда был одинаково мирен, добр, прост, любезен, терпелив, трудолюбив, доброжелателен, щедр! А можешь быть таким, если сердечною верою и любовью соединяешься с Неизменяемым. “Аз есмь Господь Бог ваш: и не изменяюся» (Мал. 3:6). Я непреклонными к худшему сохраняю слуг Моих: ибо Я источник благости, благотворящий достойно Мне служащим (канон Арханг., песнь 5, троп. 3).

536. Мир есть целость, здравие души; потеря мира – потеря здравия душевного.

537. Благоговей всеми силами души пред всеми таинствами и говори в себе о каждом таинстве пред совершением или причащением его: это – тайна Божия. Я только недостойный приставник ее или участник ее. – А то гордый разум наш и тайну Божию хочет исследовать, а если не может ее исследовать, то отвергает, как не подходящую под ничтожную мерку его разума.

538. Если одно царское слово бывает причиною великих дел в его царстве: скажет, и начнется дело, и совершится; то слово Царя всякой твари вещественной и духовной, видимой и невидимой, – Царя всемогущего и премудрого, не совершит ли всего, что только Он восхощет? Речет, и не сотворит ли? Речет, и не пребудет ли? О, всемогущая Держава, в едино мгновение могущая все совершити, не оставляй нас за грехи наши, паче же за маловерие и отчаяние наше, собственным нашим немощам мучить нас, да не сокрушимся мы, яко сосуды скудельные. Даруй нам всем сердцем веровать во всемогущую державу Твою! да не усомнимся в исполнении каждого благого прошения нашего.

539. Вся видимая природа, все части ее, великие, малые и самомалейшие, ежеминутно говорят нам, что от Господа все произошло и Им существует и движется, что Им все стоит или приходит в бытие и каждое мгновение все Ему повинуется.

540. О, глубокопадшая ядию природа наша! О, треклятейший сатана, чрез яд ввергнувший и ныне ввергающий нас в тысячи зол! О яд, о пища и питье, столь сильно нас прельщающие ныне! Доколе же мы будем вами прельщаться и полагать в вас жизнь свою? Доколе мы глубоко не напечатлеем на сердцах своих словес Спасителя: «не о хлебе едином жив будет человек, но о всяком глаголе, исходящем из уст Божиих» (Мф. 4:4), и не проведем их в свою жизнь и деятельность? Доколе жадность, лакомство, пресыщение и пьянство? Доколе гнусная скупость? Доколе сребролюбие? Доколе гордость, вражда и злоба на ближнего из-за денег, из-за одежды, жилища, пищи и пития? Тысячи обманов сатаны посредством пищи, пития, одежды, денег обнаруживаются пред нашими сердечными очами, и мы все продолжаем еще увлекаться его прелестями как чем-то действительным, полезным для нас, и ревнуем ни более ни менее как о пагубной мечте и крайнем собственном душевном и телесном вреде. Не верьте, братия, обольщению врага ни на мгновение, когда дело идет о пище и питии, как бы оно, по видимому, ни было благовидно. «Ищите же прежде Царствия Божия и правды Его, и сия вся приложатся вам» (Мф. 6:33). «Не о хлебех внимайте, но блюдитеся от кваса фарисейска и саддукейска» (Мф. 16:11Лк. 12:1), еже есть лицемерие в делах веры и благочестия. На веру и благочестие обратите самое сильное внимание; «делайте не брашно гиблющее, но брашню пребывающее в живот вечный, еже Сын человеческий вам даст» (Ін. 6:27). Отдавайте и последнее, если нужда того потребует, памятуя слова Спасителя: «хотящему судитеся с тобою и ризу твою взяти, отпусти ему и срачицу» (Мф. 5:40), т.е. и последнее отдай из того, что имеешь.

541. «По своих похотех изберут себе учители, чешеми слухом» (2Тим. 4:3). Не это ли ныне делают светские люди и даже многие духовные? Не сами ли себе избрали они учителей, ласкающих их слуху? Учатся не у единого Учителя – Христа, из Евангелия Его, и не у Церкви Его, а у светских журналистов, фельетонистов, романистов, поэтов, актеров и говорят: ах! как все это занимательно, как все это нравоучительно! И если не на словах, то на деле говорят: нам не надо ни Евангелия, ни Церкви с ее Богослужением, таинствами и проповеданием Слова Божия. У нас такие хорошие, пренравственные учителя! Господи Иисусе! до чего мы дожили? Отвергли словеса Твои вспять.

542. Не унывай и не приходи в отчаяние, когда чувствуешь в душе своей убийственное дыхание и брожение злобы и лукавства, нетерпения и хулы или расслабление от нечистых и скверных помышлений, но борись с ними неослабно и терпи мужественно, всесердечно призывая Господа Иисуса, ада Победителя. Смирись глубоко, глубоко, признавая себя от всего сердца первым грешником, недостойным сообщества человеческого, и Господь, видя твое смирение и твою борьбу, поможет тебе. Призывай в помощь и скорую Заступницу, Пресвятую Деву Богородицу, так говоря: исцели, Пречистая, моя многонедужныя душевные струпы, яже в души, прожени враги, иже присно борются со мною (канон Ангелу хр., песнь 3 «И ныне»).

543. Если воистину ты называешь Бога Отцом своим, то надейся же на Него, как на Отца единого, всеблагого, всемогущего, премудрого, неизменяемого в любви Своей и во всех совершенствах. Надейся на Него касательно благ временной жизни, но особенно касательно дарования будущих благ во Христе Иисусе. Глубоко напечатлей на сердце слова: Бог мой Отец! Отче наш, Иже еси на небесех! – Но как по любви Отца Небесного к тебе ты сам сделался чадом Божиим, как от Него происшедший, как имеющий разум и свободную волю, то ты должен непременно употреблять и свои усилия к достижению блаженного и вечного наследия небесного; ты должен знать и всегда помнить, что ты падшее существо, – и как пал, имея разум и свободу – пал волею своею, то при том же разуме, просвещаемом светом Слова Божия и озарениями Духа Святого, при той же свободной воле, подкрепляемой благодатью Святого Духа во Христе Иисусе, – восставай от своего падения и иди безостановочно к небесному бесконечному Животу, презирая все земное, как тленное и скоропреходящее, особенно же не привязываясь к сребру и злату, к пище и питью – к этой яди, из-за которой в такую глубину зол пал весь род человеческий.

544. Благодари пребыструю Заступницу нашу Госпожу Богородицу, Пречистую, Преблагосердую Деву Марию, по молитве нашей сердечной спасающую нас от грызения и утеснения диавольского. Воззри на Нее сердечными очами в Духе Святом, везде сущем и вся исполняющем и простом, – воззри как бы у самого сердца твоего сущую и воззови к Ней: пребыстрая Заступнице, Госпоже Богородице Марие, спаси меня от врага-запинателя! И тотчас, в минуту, спасет Она тебя по вере сердца твоего, по упованию на Нее сердца твоего, – так и отступят от боку теснота, огонь и уныние тяжкое. Надо только вообразить и твердо верить, что Дух Святый везде, на всяком месте, и есть простое Существо, что в Нем все небо близко к нам, как на ладони, со всеми Ангелами и святыми, что только следует призвать Господа или Госпожу Богородицу или святого от всего сердца, с ясновидящею верою, с сердечным раскаянием во грехах, коими связывает нас враг или связываемся сами добровольно, – и спасение тотчас воссияет. Дивно спасение Владычицы, так оно и льется тебе в душу, как целебный бальзам, или как ароматический живительный воздух, или как упокоевающая вода, только воззри на Нее очами сердечными с упованием на Ее благость и благомощие. Но это-то и трудно – с сердечною, ясновидящею верою воззреть к Ней, равно как к Господу или к святым; враг усиливается всячески стать твердою, высокою и мрачною стеною между твоею душою и Богом или Богородицею, Ангелами и святыми, не допускает, окаянный, чтобы сердечное око зрело Господа или святых Его, затмевает всячески сердце, веру рассеивает, внутренности теснит, жжет, омрачает. Все эти действия надо считать за мечту, за ложь и сквозь эту мечтательную стену прорваться к Господу или к Богоматери и к святым. Как прорвешься, так тотчас ты и спасен. «Вера твоя спасет тебя” (Мф. 9:22).

545. Говори в сердце от всего сердца: все для меня Господь, я ничто, я бессилие, немощь. «Без Мене не можете творити ничесоже» (Ін. 15:5), говорит Сам Господь: ибо Я, – можно прибавить, – все для вас. Будь убежден в этом сердечно каждую минуту жизни и прибегай решительно во всем ко Господу, надеясь получить от Него все благопотребное для твоего спасения и даже для временной жизни.

546. Если Владычица Богородица, по единению с Богом и по своему беспримерному служению Владыке всех, пребыстро бывает всем для просящих с верою и любовью Ее заступления, избавляя их от всех зол и подавая им вся, яже ко спасению прошения, то не паче ли Сам Господь? только не будь маловерен, не будь хладен к Нему душою и бесчувствен, как камень, а возгревай в себе веру, признательность к Божиим благодеяниям, искреннее чувство своих грехов и великую любовь к твоему Спасителю, купно со Отцем и Духом Святым, безмерною любовью тебя возлюбившему.

547. Молясь Господу, Божией Матери или святым, всегда помни, что Господь дает по сердцу («даст ти Господь по сердцу твоему» (Пс. 19:5) ), каково сердце, таков и дар; если молишься с верою, искренно, всем сердцем, нелицемерно, то сообразно вере твоей, степени горячности твоего сердца, подастся тебе дар от Господа. И наоборот, чем хладнее твое сердце, чем оно маловернее, лицемернее, тем бесполезнее твоя молитва, мало того, тем более она прогневляет Господа, Который «есть Дух… и ищет себе поклоняющихся… духом и истиною» (Ін. 4:23-24). Поэтому призываешь ли Господа, Божию Матерь, Ангелов или святых, – призывай всем сердцем; молишься ли о ком из живых или умерших, – молись о них всем сердцем, выговаривая имена их с теплотою сердечною; молишься ли о даровании себе или другому какого-либо блага духовного или о избавлении себя или ближнего от какого-либо бедствия или от грехов и страстей, худых привычек, – молись об этом от всего сердца, желая всем сердцем себе или другому просимого блага, имея твердое намерение отстать или желая другим освободиться от грехов, страстей и греховных привычек, и дастся тебе от Господа дар по сердцу твоему. «Егоже аще хощете, просите, и будет вам» (Ін. 15:7). Видишь – надо непременно хотеть того, чего просишь, тогда только и получишь. «Молитеся друг за друга, яко да исцелеете» (Як. 5:16).

548. Будь благопослушен сердцем, словом и делом во всякое время на служение другим, без малейшей досады или раздражительности, памятуя слова Спасителя: «иже хощет в вас вящший быти, да будет вам слуга» (Мф. 20:26).

549. Веруй твердо, что во всякое время Господь для тебя все. Во время молитвы Он для тебя – сила и исполнение в Духе Святом всякого слова твоего, во время благочестивого разговора Он – живая вода твоя, огненный поток слов твоих, во всякое время Он – всякое благо для тебя. Будь беспечален при своем Господе. Он заключил тебя в Себе со всех сторон, всего проникает тебя и знает все твои мысли, все нужды и расположения, и если верою и любовью будешь стоять в Нем, то не придет к тебе никакое зло. Господь близ: «ни о чемже пецытеся» (Флп. 4:6).

550. Бог, как един Сый, вездесущий, простой, во едино мгновение все может сотворить и претворить, как это было с чудесами египетскими. Простой делает просто, всемогущий – все может.

551. По хозяйской или, лучше, денежной гордости и непонятной злобе мы часто не хотим удостаивать речи питающихся от нас, враждебно относимся к ним, вместо того чтобы нам более смиряться пред ними, как слугам их, по словеси Господню: «иже аще хощет в вас вящший быти, да будет вам слуга» (Мф. 20:26), чтобы усугубить тем воздаяние Владыки чрез искреннее, нелицемерное Ему служение в лице меньших Его братии! О, кроткий и смиренный сердцем Творче, Жизнодавче, Искупителю, Кормителю и Хранителю наш, Господи Иисусе! Научи Ты нас любви, кротости и смирению Духом Твоим Святым и укрепи нас в сих достолюбезнейших Тебе добродетелях, да не надмевают нашего сердца дары Твои богатые, да не мним мы, что мы питаем, довольствуем и поддерживаем кого-либо; Ты, – Общий всех Кормилец, питаешь, довольствуешь и хранишь; все под крылами Твоей благости, щедрот и человеколюбия довольствуются и покоятся, а не под нашими, ибо мы сами имеем нужду укрываться в тени крыл Твоих каждое мгновение нашей жизни. “Наши очи устремлены к Тебе, Богу нашему,… якоже очи раб в руку господий, …очи рабыни в руку госпожи своея, …дондеже ущедриши нас» (Пс. 122:2-3). Аминь.

552. Веруй твердо в осуществимость всякого слова, особенно произнесенного во время молитвы, памятуя, что Виновник слова есть Бог Слово, что Сам Бог наш, в Троице покланяемый, выражается тремя словами или именами: Отец, Слово и Святой Дух; что всякому слову соответствует бытие, или всякое слово может быть бытием и делом. Благоговейно обращайся с словом и дорожи им. Помни, что как ипостасное Слово Божие – Сын Божий всегда соединен со Отцем и Духом Святым, так и в слове Священного Писания, или в молитве, или в писаниях богомудрых отцев участвует по Своему вездесущию Отец, как верховный Разум, творческое Его Слово и Совершитель Дух Святый. Потому никакое слово не праздно, но имеет или должно иметь в себе свою силу, и горе празднословящим, ибо они дадут ответ за празднословие. «Яко не изнеможет у Бога всяк глагол» (Лк. 1:37), это вообще свойство слова, – сила и совершимость его. Таким оно должно быть в устах человека.

553. Все силы и чудеса совершает Дух Святый. Тем же Духом подаются иному силы, другому действия сил. Ты только говори с верою, совершение слова не твоя забота, а Духа Святого.

554. Веруй твердо, что ты мыслишь, чувствуешь, говоришь, движешься и действуешь всегда в Боге, так сказать, в самом лоне Его: «во Мне пребывает и Аз в нем» (Ін. 6:56). Со всех сторон Он заключил тебя в Себе; проникает тебя и знает. «Сзади и спереди, – говорит св. пророк и царь Давид: – Ты заключил меня и наложил на меня длань Твою» (Пс. 138:5). В Боге же и Божия Матерь, все святые Ангелы и все святые. Чего же ближе? кто может быть удобообщимее с верующими христианами, как святые Ангелы и человеки? Призывай же с верою, упованием и любовью как Самого Господа всяческих, так и святых Его, прося их ходатайства за себя пред Богом; как просишь живых о чем-либо за себя, стоя с ними лицом к лицу, так проси Ангелов и святых помолиться о тебе Богу, твердо веруя, что они находятся лицом к лицу к твоему сердцу.

555. Помышляй всегда, что ты окаянен, беден, нищ, слеп и наг душевно без Бога, что Бог для тебя – все: Он твоя правда, освящение, богатство, одеяние, твоя жизнь, твое дыхание, – все.

556. Тело и Кровь Христовы по преимуществу суть тело и кровь, потому что в каждой самомалейшей частице Тела и Крови почивает весь Христос Бог, все части исполняяй. Не так это в теле человеческом. В Теле и Крови Христовой каждая частичка, капелька, есть Христос всецелый, никогдаже разделяемый, един и Тот же.

557. Что есть милосердие? Милосердие есть любить врагов, благословлять проклинающих, добро творить ненавидящим, творящим нам напасть, изгоняющим нас, защищать гонимых и проч.

558. Бог есть самое удободвижимое и удобосообщимое в Своих щедротах Существо для Своих тварей, особенно разумных. Если воздух и свет по тонкости своей удободвижимы и удобосообщимы всему, что способно воспринимать их в себя, то Владыка всяческих, Дух Вездесущий, Всеблагой, Бесконечный, Всемогущий, не удободвижимее ли и не сообщимее ли в бесконечность больше, чем эти неодушевленные, неразумные, вещественные творения? О! как удобоподателен Владыка верующим и ищущим Его! «Дух, идеже хощет, дышет, и глас Его же слышиши, но не веси, откуду приходит, и камо идет» (Ін. 3:8). Если человеческая природа удобосообщительна, то кольми паче Божия? Если отец и мать подают нужное для их детей, они – человеки по природе злые, то «кольми паче Отец ваш Небесный даст блага просящим у Него» (Мф. 7:11). «Благотворения же и общения не забывайте… Общение имейте друг к другу» (Євр. 13:16; ср. 1Ін. 1:7).

559. Если Христос в тебе чрез частое причащение Св. Таин, то будь весь как Христос: кроток, смирен, долготерпелив, любвеобилен, беспристрастен к земному, горняя мудрствующий, послушлив, разумен; имей в себе непременно Дух Его; не будь горд, нетерпелив, пристрастен к земному, скуп и сребролюбив.

560. Зри Бога твердо сердечными очами и во время Его созерцания проси, чего хочешь, во имя Иисуса Христа, – и будет тебе. Бог будет для тебя всем в одно мгновение, ибо Он простое Существо, выше всякого времени и пространства, и в минуты твоей веры, твоего сердечного единения с Ним, совершит для тебя все, что тебе нужно к спасению тебя и ближнего, и ты будешь на это время сам причастен Божеству по приискреннему общению с Ним: «Аз рех: бози есте» (Пс. 81:6). Как между Богом и тобою на этот раз не будет промежутка, то и между твоим словом и между самым исполнением тоже не будет промежутка; скажешь – и тотчас совершится, как и Бог «рече, и быша; повеле, и создашася» (Пс. 32:9,148:6). Это – как относительно таинств, так и вообще духовной молитвы. Впрочем в таинствах все совершается ради благодати священства, которою облечен священник, ради Самого верховного Первосвященника – Христа, Коего образ носит на себе священник, – поэтому, хотя он и недостойно носит на себе сан, хотя и есть в нем слабости, хотя он мнителен, маловерен или недоверчив, тем не менее тайна Божия совершается вскоре, в мгновение ока.

561. Бог Отец, в разуме и сердце нашем действующий чрез Слово Свое ипостасное (в слове нашем выражающееся Духом Святым, в ипостасном Слове почивающим), и чрез наше слово веры, упования, кротости, любви, исходящее из уст наших, во мгновение совершает однажды навсегда от сложения мира предопределенные чудесные дела нашего во Христе возрождения, освящения, укрепления, духовного питания и врачевания, хотя приготовительные обряды к этим действиям бывают и очень продолжительны, ибо Бог есть простое всемогущее Существо. Например, претворение хлеба и вина в Тело и Кровь Христову совершается тотчас по произнесении слов: сотвори убо хлеб сей честное Тело Христа Твоего; а еже в чаши сей – честную Кровь Христа Твоего, преложив Духом Твоим Святым, – после этих последних слов и благословения крестообразно рукою во мгновение хлеб и вино прелагаются в Тело и Кровь Христову, но не прежде, ибо божественное всемогущество ожидает содействующего Ему слова священника: «Богу бо есть споспешник» (1Кор. 3:9). Крестное при этом благословение именем Господним означает то, что Тайна совершается Духом Святым о имени Иисуса Христа и ради Иисуса Христа, ради Его ходатайства, благоволением Бога Отца.

562. Раб Божий при совершении Богослужения и таинств должен быть твердо убежден, что только он что-либо помыслит и скажет – это и сделается. Так удобно и легко для Владыки исполнять наши прошения, творить или претворять что-либо по нашему слову. Это убеждение пусть так в тебе будет легко и естественно, как твое дыхание воздухом, как видение зрением, как слушание слухом. Ты сам испытал тысячекратно на себе, что это точно так; сам испытал, что между словами: «рече, и быша; повеле, и создашася» (Пс. 32:9) нет промежутка, что они истинны во всей силе. Пусть это убеждение впитается в тебя с твоею пищею и питием, с твоим дыханием.

563. Литургия есть вечеря, трапеза любви Божией к роду человеческому. Около Агнца Божия все собираются на дискосе – живые и умершие, святые и грешные. Церковь торжествующая и воинствующая.

564. Для верующего нет ничего невозможного, живая непоколебимая вера вмиг может совершить великие чудеса. Впрочем и без нашей искренней и твердой веры совершаются чудеса, таковы чудеса таинств, ибо тайна Божия всегда совершается, хотя бы мы были и маловерны при ее совершении или неверны; «неверие наше Божией веры не упразднит» (Рим. 3:3), и злоба наша не одолеет неизглаголанной божественной благости и милосердия, наша глупость – Божией премудрости, наша немощь – Божия всемогущества.

565. Церковь есть вечная истина, потому что соединена с Истиною – Христом и одушевляется Духом Истины: «Аз с вами есмь во вся дни» (Мф. 28:20). «Церковь… – Тело Его», говорит Апостол (Кол. 1:24).

566. Ты, исполненный всякой неправды, жажди терпеть от людей всякую неправду, да явятся на тебе в здешней жизни «суды правды Божией» (Рим. 2:3). «В тоже меру меришь ты Господу своему и ближнему твоему, да возмерится и тебе» (Мф. 7:2). Имей всегда в виду пример величайшего Праведника Иисуса Христа, Сына Божия, Который при праведности Своей потерпел всякую неправду над Ним людей, вознесен на крест и умерщвлен позорнейшею смертью.

567. Не малодушествуй, не унывай, когда ненавидят тебя человеки за обличение путей их, но паче радуйся, помня слова Спасителя: «блажени будете, егда возненавидят вас человецы» (Лк. 6:22).

568. Человек устрояет себе дом, и живет в нем; животное – логовище, и живет в нем; птица – гнездо, и в нем выводит птенцов своих; пчела – улей с сотами, и живет в нем, уготовляя себе мед; паук ткет сети, и сам живет в них и ловит ими пищу себе. Творец ли для Себя не устроит нерукотворенного Дома – Тела Своего, как и устроил его в утробе Девы Богородицы, как и теперь творит себе храмы Тела Своего в животворящих Тайнах; Творец ли, Который для всех тварей чувственных или чувственно-духовных устроил дома телесные и постоянно созидает их?

569. Священство или вообще святые суть священные водоемы, из которых благодатная вода сообщается прочим верующим. «Реки от чрева его истекут воды живы» (Ін. 7:38).

570. Какие должны быть чистые, духовные уста у священника, столь часто произносящие всесвятое Имя Отца и Сына и Святого Духа! Еще более – как духовно, чисто должно быть сердце, чтобы вмещать и ощущать в себе сладость этого пречестного, великолепного и достопоклоняемого имени! О, как должен священник удаляться от плотских наслаждений, да не соделается плотию, в которой не пребывает Дух Божий!

571. До плотских ли наслаждений священнику, когда ему надобно неотменно наслаждаться единым Господом, да даст Он ему прошения сердца его? До плотских ли наслаждений, когда у него так много духовных чад, предъявляющих ему свои многоразличные духовные или телесные немощи, в которых нужно им душевно сочувствовать, подавать искренние и здравые советы, когда ему каждый день предстоит подвиг от всего сердца и со слезами молиться об них пред Владыкою, да не набежит на них и не расхитит их мысленный волк, да даст им Господь преуспеяние жития и веры и разума духовного! До наслаждений ли плотских священнику, когда ему надо часто совершать службы в храме и предстоять престолу Господню, когда ему так часто надо совершать Божественную пречудную литургию и быть совершителем и причастником небесных, бессмертных и животворящих Таин, когда ему вообще так часто приходится совершать другие таинства и молитвословия! Сердце, любящее плотские удовольствия, не верно Господу. «Не можете Богу работати и маммоне» (Мф. 6:24).

572. «От плод их познаете их» (Мф. 7:16). От плода литургии – пресладкого, преблаженного, жизнетворного – пречистых Таин Тела и Крови Господней познаешь, что она от Бога, что она – внушение Божественного Духа, и этот Пресвятой Дух Животворящий дышит во всех ее молитвах и священнодейственных обрядах. Какое чудное живое древо – эта литургия! Какие листья! Какой плод! Даже листвие древа во исцеление языков, не только плод. Ибо кто не получил великой душевной пользы, мира и сладости в душе от одного благоговейного присутствования при Божественной литургии! А что производит хороший плод, то само должно быть хорошо; таков закон творческий.

573. Одно из самых сильных коварств диавольских есть расслабление леностью сердца, а с ним и всех сил духовных и телесных; в сердце иссякает вера, надежда и любовь, делаешься безвером, унылым, бесчувственным к Богу и к людям, – солью обуявшею.

574. Чувствуй только искренно нужду в том, о чем молишься, да искренно веруй, что всякое даяние благо и всяк дар совершен от Бога нисходит, а не от людей, не от случая, не от обстоятельств, не от судьбы, – что видит и слышит Владыка каждую твою нужду, каждое движение твоего сердца и твоих мыслей, что Он всеблаг, всемогущ, премудр – и все удобно во мгновение, единым движением мысли Своей, чрез Сына в Духе Своем Святом, может совершить для тебя потребное, – и все получишь. Ибо хотя от человек многое невозможно, но не у Бога; «вся бо возможна суть у Бога» (Лк. 18:27Мк. 10:27).

575. Упование в молитве состоит в том, чтобы с верою в присутствие и слышание Божие, со страхом Божиим выговаривать прошения, благодарения и славословия, а о принятии и исполнении их не сомневаться и нимало не беспокоиться, в полной уверенности, что Владыка их выслушал и принял в пренебесный и мысленный Свой жертвенник и по желанию матери нашей – Церкви (если мы молимся от лица Церкви), равно и сердца нашего, как всеблагой, премудрый и всемогущий, даст просимое и даже с избытком против того, сколько мы просим или разумеем. Но сердце, пристрастное к пище и питию, жадное до них, изнеженное ими, не имеет этого упования, равно как сердце, в коем кроется ненависть, вражда, – связанное скупостью, сребролюбием, завистью – доколе не оставит своих недугов и не исправится.

576. Изображая на себе крестное знамение, мы полагаем тремя перстами верхний конец креста – на лбу во образ Отца, Который есть несозданный Разум; нижний – на чреве – во образ Сына, рожденного прежде всех век из чрева Отца, и поперечную часть на раменах или мышцах – во образ Духа Святого, Который есть мышца или сила Господня, или рука Господня, как сказано: «мышца Господня кому открыся» (Ін. 12:38Іс. 53:1) или: «бысть на мне рука Господня» (Єз. 3:22), т.е. Дух Святый. Еще образ в человеке Св. Троицы: мыслящий ум – образ Бога Отца; сердце, в котором пребывает и изображает себя ум, – образ Сына Божия, ипостасной премудрости Божией; уста, чрез которые исходит то, что есть в мыслях и на сердце, суть образ Духа Святаго. Дуну и глагола им: «приимите Дух Свят…» (Ін. 20:22). Когда «от сердца исходят помышления злая,… прелюбодеяния, любодеяния,… хулы» (Мф. 15:19), то это исходит гнездящийся в сердце человека злой дух… А когда «благий человек от благаго сокровища сердца своего износит благое» (Лк. 6: