Передмова

Фессалоніки (сучасне грецьке місто Салоніки) було найважливішим торговим портом Римської імперії. Апостол Павло разом із Силою побував там під час своєї другої місіонерської подорожі. Незважаючи на бурхливу ворожнечу іудеїв, яка змусила Павла і Силу покинути Фессалоніки, апостол Павло зумів закласти в місті основи християнської громади.

1-ше послання до Фессалонікійців – одне з перших послань Павла. Співавторами листа виступають Сила і Тимофій. Він написаний після відвідин Павлом Афін (1Сол. 3:1) і після повернення Тимофія з інспекторської поїздки до Фессалонік до місцевої християнської громади (1Сол. 3:6), якою Павло залишився задоволений. Автор не скупиться на похвали громаді, яка складалася з колишніх язичників (1Сол. 1:9). Він називає її “зразком” (грец. τύπους) для всіх вірян у Македонії та Агаїї (1Сол. 1:7), а її парафіян – синами світла (1Сол. 5:5).

Послання було відоме стародавнім отцям Церкви, воно згадане в Іринея Ліонського, Климента Олександрійського і Тертулліана.

 

Глава перша

1Сол. 1:1. Павел і Силуан і Тимофій –

Апостол Павло в листі до фессалонікійців ставить поряд із собою і Тимофія. Тим часом у Посланні до Ефесян він не робить цього, хоча Тимофій і був їм відомий. Мені здається, це тому, що він мав намір негайно послати його до єфесян, чому й зайве було писати послання від імені того, хто мав би доставити його. Тут же не так: Тимофій нещодавно повернувся з Фессалонік, тому справедливо ставить його поряд із собою. Але попереду Тимофія він поміщає Силуана, ймовірно, тому, що цього за смиренням вимагав сам Тимофій, наслідуючи вчителя Павла, який зараховує до себе своїх учнів. Тут Павло не називає себе ані апостолом, ані рабом, як зазвичай робить це в інших посланнях, бо фессалонікійці були новонавернені і ще не впізнали його близько. Тому й не слід було нагадувати їм про свою гідність.

церкві Фессалонікійській

Хоча фессалонікійців було небагато і вони ще не з’єдналися тісно між собою, проте він називає їх церквою, підбадьорюючи самим ім’ям, адже ім’я церкви здебільшого означає безліч.

в Бозі Отці і Господі Іісусі Христі:

Оскільки були церкви еллінські та іудейські, то він, відрізняючи цю церкву від тих, каже, що вона є “в Бозі Отці”. Велика гідність – бути “в Бозі”. Бо якщо хто раб гріха, той не “в Бозі”. Зауваж: прийменник “в” ( εν ) відноситься і до Отця, і до Сина.

благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Іісуса Христа.

Бажає їм, щоб дедалі більше й більше вони досягали успіху в дарах Божих, але мали б і мир, не пишаючись один перед одним.

1Сол. 1:2. Завжди дякуємо Богові за всіх вас,

Негайно за похвалою слідує хвала Богові. Бо тим, що дякує Богові за них, він показує, що вони виконали все, чим прославляється Бог. Але водночас вчить і смирення, бо Богом усе звершується.

згадуючи про вас у молитвах наших,

Що він дякує Богові – це наслідок їхніх чеснот; а що згадує їх у молитвах – це через свою любов до них.

1Сол. 1:3. безперестанно пам’ятаючи

Не тільки, каже, в молитвах поминаю вас, а й у всякий інший час. Це – доказ його палкої любові.

про ваше діло віри,

Тобто вашої постійності. Бо справа віри в тому, щоб твердо стояти, а не на словах тільки хвалитися вірою.

і труд любові,

Яка праця любити? Просто любити – немає трудів; але любити істинно-труд великий. Бо якщо хто-небудь все переносить для коханої людини, як же це не праця? А фессалонікійці дійсно багато постраждали з любові до Павла, як це можна бачити з книги Діянь (Діян. 17:5).

і терпіння уповання на Господа нашого Іісуса Христа

Багато, каже, ви перенесли тривалих випробувань, і перенесли, підкріплені надією. Бо з повним переконанням вірили приготованим нагородам: бо Бог допустив їм на початку піддатися випробуванням, щоби хто не сказав, що проповідь затверджується просто і лестощами, але щоби видно було, що тут діяло не людське переконання, а сила Божа, що підкорює душі.

перед Богом і Отцем нашим,

Можна розуміти це двояко: або згадуючи перед Богом і Отцем нашим; або розуміти “справу віри”, яка перед Богом. Отже, не думайте, що ви працюєте марно; навпаки, все – перед Богом, і Він віддасть нагороду.

1Сол. 1:4. знаючи вибрання ваше, улюблені Богом браття;

Згадуємо, каже, вас, бо знаємо, що ви обрані Богом: бо ви переважно перед багатьма іншими обрані за віру. Звідки ж це видно, святий Павло? Слухай, каже, що далі.

1Сол. 1:5. тому що наше благовіствування у вас було не лише в слові,

З того, каже, видно ваше обрання, що Бог прославив проповідь серед вас. Бо ми не просто так проповідували, але були й знамення, бо Бог благоволив, щоб ви увірували, як обрані Йому і представлені.

але і в силі,

Тобто в знаменнях, що були на благо людей благомислячих і на покарання неблагомислячих.

і у Святому Дусі,

Або в мудрості духовній, а не зовнішній; або в тому, що Дух Святий подавався тим, хто увірував.

і з багатьма свідченнями,

Тобто в лихах і стражданнях. Як знамення і подаяння Святого Духа були для повного переконання тих, хто увірував, так і страждання за проповідь становлять велике підтвердження її.

як ви самі знаєте; які ми були між вами для вас.

Ви, каже, свідки того, як ми наверталися серед вас і з якою великою готовністю проповідували: але й це для вас. Оскільки ви обрані, то ми так ревно і трудилися для вас. Бо чого хто не потерпить за коханих Божих? Тут він торкається і своїх подвигів, хоча прикрито, бо бажає спочатку похвалити їх.

1Сол. 1:6. І ви стали наслідувачами нам і Господу,

Зміцнює їх як похвалою, так і нагадуванням про те, що вони не поступилися йому в небезпеках. Дивись, яка похвала – стати одразу наслідувачами вчителя, і не тільки його, а й Господа! Як же вони стали “наслідувачами Господа”? Тим, що і Він Сам, зазнавши великих страждань, радів: бо Він для того й прийшов добровільно, щоб сказати Отцеві: “прослав Сина Твого” (Ін. 17:1).

прийнявши слово при багатьох скорботах з радістю Духа Святого,

Ви прийняли слово не просто при скорботах, а й “при багатьох”, тобто з небезпеками. І це можна бачити в Діяннях Апостолів. Однак цю скорботу, саме небезпеки, ви приймаєте з радістю. Пояснюючи, як можна радіти у скорботі, сказав: “з радістю Духа Святого”. Дух не дав вам страждати: страждання було в них, як у тілесних, а радість подавалася від Духа. Бо як отроків зрошував у вогні Дух, що прохолоджує, так і вас у небезпеках тішив Дух, вказуючи вам на майбутню відплату. Дивись: тоді хто-небудь робиться наслідувачем Господа, коли переносить небезпеки з радістю Святого Духа.

1Сол. 1:7. так що ви стали зразком для всіх віруючих у Македонії та Ахаії.

Хоча Павло прийшов до них після інших, однак, каже, ви так просяяли, що стали вчителями тих, хто прийняв віру раніше за вас. І в цьому наслідування Павлу, бо і він прийшов останнім, але перевершив усіх. Дивись же, не сказав: ви будете взірцем для тих, хто увірує, але: ви для тих, хто вірує, вже “стали зразком”, як треба вірити, – саме з теплотою і готовністю на небезпеку. Ахаією він називає Грецію.

1Сол. 1:8. Бо від вас рознеслося слово Господнє

Слава про вашу чесноту зробила те, що проповідь стала відома всім і ви показали себе вчителями всіх. Вираз “рознеслося” – говорить ніби про трубу, яка голосно звучить і її чути на велику відстань.

не тільки в Македонії та Ахаії, але і в кожному місці пройшла слава про віру вашу в Бога,

Ваш приклад, каже апостол, наповнив словом і вченням Македонію і Грецію, і всяке місце здивуванням, що за такий короткий час ви показали таку віру. Ніби говорячи про щось одухотворене, апостол вжив слово: “пройшла”.

так що нам ні про що не треба розказувати.

Настільки сильна і дієва слава про вашу віру, що люди і не чекають, щоб ми сказали що-небудь про вас; навпаки, щоразу, як ми почнемо говорити, щоб і їх привести до подібного ж змагання, вони випереджають нас своїми розповідями про ваші подвиги.

1Сол. 1:9. Бо вони самі розказують про нас, яким був наш вхід до вас,

Тобто що наш прихід до вас був з’єднаний з тисячею смертей, і, однак, ніщо вас не збурило проти нас. Навпаки, і самі ви, зазнавши через нас небезпек, не відкинули нас, а поводилися з нами так, ніби насолодилися незліченними благами. Це був вторинний вхід. Бо апостол, вирушивши з Фессалонік у Берію, був переслідуваний, а прийшовши звідти до фессалонікійців, так був прийнятий ними, що вони готові були покласти за нього душі свої.

і як ви навернулись до Бога від ідолів, щоб служити Богові живому і істинному

Тобто ви навернулися легко і з більшою готовністю. Тут же дуже доречно вставив і вмовляння, майстерно нагадавши їм, від чого і до чого вони перейшли, і щоб гідно цього і жили.

1Сол. 1:10. і чекати з небес Сина Його, Котрого Він воскресив з мертвих, Іісуса, визволяючого нас від майбутнього гніву.

І це – особливість того самого методу; бо у вигляді оповіді вчив чекати на Сина Божого. Бо найкраща розрада для скорботних – те, що Той, Хто страждав, воскрес і перебуває на небі, що Він прийде й позбавить нас, скорботних, від прийдешнього гніву, тобто від покарання, як таких, що справді вподобали Його вірою і непорочним життям. А тих, хто заподіює нам скорботу, він не пощадить. Оскільки лиха над головою, а блага в майбутньому, то апостол приписує їм велику віру, як тим, хто очікує і твердо сподівається на майбутнє.

 

Глава друга

1Сол. 2:1. Ви самі знаєте, браття, про наш вхід до вас, що він не був марний;

Великі, каже апостол, ваші подвиги: тільки й ми користувалися не людським словом, і не був наш вхід недієвим, тобто без небезпек і спокус, і взагалі без неприємностей. Бо, як багато разів сказано, небезпеки зміцнюють віру; без них вона була б марною.

1Сол. 2:2. але, спершу постраждавши і зазнавши зневаги в Филипах, як ви знаєте, ми насмілились у Богові нашому проповідувати вам благовістя Боже з великим подвигом.

Уникнувши небезпек у Филипах, ми знову у вас впали в інші небезпеки. Дивись, як знову все приписує Богові, сказавши: “насмілилися в Бозі нашому”, тобто одушевляються Ним.

1Сол. 2:3. Бо в нашому вченні нема ні омани,

Тобто наше вчення – не обман. Бо ті, хто обманюють, не наражають себе на небезпеки, а скоріше вдаються до розкоші: я ж наразив себе на небезпеки. Звідси, таким чином, ясно, що моє вчення не обманює, і що не за людські справи я приймаю на себе небезпеки, а за божественні і непорушні.

ні нечистих спонукань,

Тобто я не вчу чогось нечистого, як вчать маги і чаклуни.

ні лукавства;

Ні прагнення до збурень і переворотів, як роблять послідовники Февди.

1Сол. 2:4. але, як Бог удостоїв нас того, щоб доручити нам благовіствування, то ми так і говоримо,

Бог, каже, удостоїв нас і обрав, щоб довірити нам Євангеліє: Він не обрав би, якби не визнав нас гідними. Тому ми й залишаємося такими гідними, якими обрані були Ним для такої великої проповіді.

догоджаючи не людям, а Богові, Котрий випробовує (δοκιμάζοντι ) серця наші.

Тобто ми робимо все це не для того, щоб догодити вам, але бажаючи догодити Богові, Який випробовує таємниці (бо δοκιμάζειν тепер це означає), або тому, що Він збагнув серця й дає вінці. Жоден обманщик, лукава і нечестива людина не може Йому догодити.

1Сол. 2:5. Бо ніколи не було в нас перед вами ні лестощів, як ви знаєте,

Оскільки він перед цим похвалив їх, то щоб похвала не стала підозрілою, він каже: ніколи я не лестив вам (що властиво обманщикам), і тепер не лещу.

ні наміру користолюбства: Бог свідок!

І не через пристрасть до грошей ми проповідували. Того, що я не лестив вам, і ви свідки, а що я не користолюбний – Бог свідок; бо вам це невідомо.

1Сол. 2:6. Не шукаємо слави людської ні від вас, ні від інших:

Не сказав: ми терпіли безчестя, або: не користувалися честю, щоб не здалося їм це докором, але: ми не шукали почестей, хоча цього справді й вимагала проповідь. Бо, якщо царських послів ми удостоюємо великої честі, то набагато більше повинні шанувати посланців Божих. Тому, як же ми будемо робити що-небудь заради слави, коли в якості вчителів ми не бажали почестей ні від вас, ні від інших?

1Сол. 2:7. ми могли прийти з поважністю, як Апостоли Христові,

Або: в честі, славі й достатку; або: ми могли брати від вас і харчуватися, і бути вам у тягар. Бо гідність наша цього вимагала, щоб брати від вас.

але були тихі серед вас,

“Тихі”, тобто лагідні, необтяжливі. Або: “тихі” (νήπιοι) “серед вас”, тобто незлобиві, нечестолюбні. Бо незлобивий нічого такого не думає. Вираз “серед вас” має такий сенс: у поводженні з вами я був такий самий, як і ви, ніби не отримав вищого призначення.

подібно як годувальниця, що ніжно поводиться з дітьми своїми.

Тут апостол показує свою ніжну любов. Чи лестить годувальниця дитині? Чи шукає вона грошей від крихіток? – Так і вчитель повинен бути лагідним і любити тих, хто ображає його, як і годувальниця любить своїх дітей, хоч би вони й били її.

1Сол. 2:8. Так ми, з прихильності  (ίμειρόμενοι; у блж. Феофілакта: όμειρόμενοι ) до вас, зажадали передати вам не тільки благовістя Боже, але й душі наші,

Όμειρόμενοι υμών, тобто прив’язані до вас, і ті, що піклуються про вас, з όμοϋ (разом) εϊρω (з’єдную). (Далі блж. Феофілакт каже: деякі прочитали: ίμειρόμενοι, тобто бажаючи, але це невірно). Тому, не тільки, каже апостол, ми не брали нічого від вас, але “захотіли”, тобто сильно бажаємо виснажити для вас навіть душі свої, якщо потрібно буде. Тому подавати благовістя – справа дорогоцінна, але віддати душу – набагато важче і є справою незвичайної любові, – такий його висновок.

тому що ви стали нам любі.

Щоб не здалося, що він веде мову про все це тому, що трудився для них, і тому повинен користуватися пошаною від них, каже: роблю це ні з чого іншого, як з любові. Бо я не шукаю винагороди, але роблю все заради самого обов’язку.

1Сол. 2:9. Бо ви пам’ятаєте, браття, труд наш і виснаження: вночі і вдень працюючи, щоб не обтяжити кого з вас, ми проповідували вам благовістя Боже.

Не сказав: пам’ятайте благодіяння наші, але “труд”, і не просто, а й “виснаження”, тобто труд із великим старанням. І не тільки вдень, а й уночі. Ось яка старанність і яка турбота, – щоб не спокусити когось! Словами “щоб не обтяжити нікого з вас” показує, що фессалонікійці перебували в бідності.

1Сол. 2:10. Свідки ви і Бог,

Бог – достовірний свідок, але оскільки людям невідомо, чи свідчить про це Бог, закликає у свідки і тих, до кого звернене слово.

як свято

Усе що повинно виконуючи, бо це означає “свято”, замість виразу: зі страхом Божим.

і праведно

Тобто ні в кого не вимагаючи грошей – απαιτούντες χρημάτων άπαιτ σεσι. ¹

та бездоганно

Не ображаючи і не даючи приводу до спокуси.

ми поводились серед вас, віруючих,

Тоді як у невірних апостола називали безбожним і ошуканцем, марнославцем і абсолютно нерозважливим.

1Сол. 2:11. тому що ви знаєте,

Знову називає їх свідками – знак, що він говорить без жодної гордовитості.

як кожного з вас, мов батько дітей своїх,

1Сол. 2:12. ми просили і переконували

Дивно, як він нікого не залишив без розради, але кожному висловив те, що потрібно! “Просили” ж про те, щоб мужньо переносили все. Отже, я, каже, не шукав слави. Вище апостол уподібнив себе годувальниці, тепер уподібнює до батька, показуючи свою любов, владу і свою простоту. Бо який батько тримає себе гордо перед дітьми?

та благали діяти достойно Бога, Котрий покликав вас у Своє Царство і славу.

Благати (у слов’янському тексті – “свідчити”) – це вже знак дуже суворої настанови. Отже, я, каже, не лестив. Після того як сказав: “як батько”, додав і слово: “благали” (“свидетельствующе”). Бо не суворо, каже, але як батьки (свідчить) “чинити гідно Бога”. Дивись, як він, оповідаючи про те, що сталося раніше, вчить і переконує. Бо, якщо Бог закликає нас у Царство, то має переносити все.

1Сол. 2:13. Тому і ми безперестанно дякуємо Богові, що, прийнявши від нас почуте слово Боже, ви прийняли його не як слово людське, а як слово Боже,

Тут апостол хвалить і фессалонікійців. Не можна сказати, каже він, що ми одні чинимо в усьому бездоганно, а ви показали дещо невідповідне до того, чому я вас наставляв, бо ви слухали нас не з такою прихильністю, з якою слухають людей, а слухали нас так, наче наставляв вас Сам Бог. “Почутим словом Божим” апостол називає проповідь, у яку вірять за посередництвом слухання. “Як вірувати в Того, про Кого не чули?” (Рим. 10:14).

яким воно є (істинно), яке і діє у вас, віруючих.

Звідки видно, що ви прийняли проповідь мою, як слово Боже? З дій, каже, ваших, тобто вона виявляється в справах. Якби ви не так прийняли її, то не перенесли б так мужньо стількох випробувань. Бо, як сам апостол перенесеними небезпеками доводить, що він не підлабузник і не ошуканник, так і їхня міра виявляється з того, що вони перенесли лиха.

1Сол. 2:14. Бо ви, браття, стали наслідувачами церков Божих у Христі Іісусі, які знаходяться в Іудеї,

Щоб хто-небудь не зрозумів під церквами в Іудеї синагог іудейських, то він тому додав: “у Христі Іісусі”, щоб ясніше показати, що йдеться про церкви віруючих.

тому що і ви те саме перетерпіли від своїх єдиноплемінників, як і ті від іудеїв,

Втіха велика! Бо, якщо іудеї, ревнителі батьківського закону, увірувавши одного разу, стільки потерпіли, то скільки більше повинні ви? Чималий доказ істини Євангелія в тому, що юдеї охоче страждають за те, що раніше самі переслідували.

1Сол. 2:15. котрі вбили і Господа Іісуса

І що дивного в тому, що вони ображали своїх одноплемінників, коли вони і Господа вбили? Дивись, яка втіха – бути спільником Христа в стражданнях! Тому й Павло завжди у спокусах вказує на це.

і Його пророків, ²

Але скаже хто-небудь, що вони Господа не впізнали. Що ж? Хіба вони не впізнали власних пророків, книги яких вони носять всюди? Як же вони вбили і їх? Звідси очевидно, що вони нічого не роблять як ревнителі істини, але скоріше шаленіють проти істини.

і нас вигнали,

Апостолів, учителів ваших. Тому вам, учням, треба все переносити, маючи перед очима ці приклади.

і Богові не угождають,

Бо як могли догодити Тому, Чийого Сина вони вбили, а перед тим ще вбили і пророків?

і всім людям противляться,

1Сол. 2:16. котрі забороняють нам говорити язичникам, щоб спаслися,

Бо якщо треба проповідувати спасіння всього всесвіту, – а вони противляться цьому, то вони спільні вороги всесвіту. Тільки надзвичайній заздрості властиво перешкоджати загальному спасінню.

і через це наповнюють завжди міру гріхів своїх;

Це, каже, стародавнім пророкам, потім Христу, а нарешті й нам робили вони і роблять, щоб показати, що поспішають досягти повної міри гріхів, крайньої їхньої межі.

та наближається на них гнів до кінця.

Тобто для них уже не буде більше того, що було колись, не буде повернення з полону і не оволодіють вони своєю землею, але до кінця, так і залишиться на них гнів Божий. Слово “гнів” ( ή όργ “) з артиклем показує, що вони заслужили його, що він призначений і передбачений. Утішивши фессалонікійців вказівкою на те, що вони мають багатьох співучасників у спокусах, тепер втішає також вказівкою на те, що гнобителі їхні будуть покарані.

1Сол. 2:17. Ми ж, браття, розлучившись з вами на короткий час

Тут апостол говорить про любов. Вище він сказав: “як батько дітей” (ст. 11) і: “як годувальниця” (ст. 7), а тут “будучи розлученими” (у слов’янському тексті – “осиротівши”), що властиво дітям, які шукають батьків. Це для того, щоб ми зрозуміли з цього, як він сильно любив їх. Але водночас натякає і на печаль, у якій він перебував через розлуку. І не можна сказати, каже, щоб ми залишалися в розлуці довгий час, навпаки, порівняно короткий і малий, так що можна вважати майже за одну годину.

лицем, а не серцем,

І до того ж не серцем, каже, ми розлучені були, а обличчям. Але й носячи вас постійно в серці, ми відчуваємо скорботу, що позбавлені можливості бачити вас тілесно. Зауваж і те, що у тих, хто сильно любить, є потреба особисто бачити коханих, від чого їхня любов ще більше посилюється.

ще з більшим бажанням прагнули побачити лице ваше.

Найбільше дбав бачити залишених на короткий час. Зверни увагу на любов: не для чогось іншого, каже, бажаю прибути, як для того, щоб бачити ваше обличчя.

1Сол. 2:18. І тому ми, я Павел, і один раз і вдруге хотіли прийти до вас, та перешкодив нам сатана.

Що ти кажеш? Сатана забороняє? Саме так; бо це не була справа Божа. У Посланні до Римлян каже, що Бог став на заваді (Рим. 1:13,15:22); і Лука каже, що Дух став їм на заваді (Діян. 16:6); і в Посланні до Коринфян каже, що це було діло Духа (див. 2Кор. 1:15,22). Тут же просто, що це справа сатани, який наводить сильні й раптові спокуси, звісно, з Божого попущення. Дивись, як він пишається своєю любов’ю, показуючи, що він любив їх більше за всіх, чому й каже: “я Павло”, тобто хоча й інші зі мною хотіли прийти до вас, але я навіть і наважувався.

1Сол. 2:19. Бо хто наша надія, або радість, або вінець похвали?

Чи це не слова полум’яних найніжнішою любов’ю матерів, які розмовляють з малими дітьми? Йому недостатньо було слова “вінець”, щоб показати свою полум’яність, але він додав і “похвали”. Бо на вас, каже, я сподіваюся, що заради вас сподоблюся великого дерзновення перед Христом, і радості заради того самого, що ви і нині є, і тоді будете для мене “вінцем похвали”, тобто вінцем блискучої слави.

Хіба і не ви перед Господом нашим Іісусом Христом у пришестя Його?

Що ж? Чи фессалонікійці одні твоя надія, святий Павло? Ні, не вони одні. Тому й сказав: “і ви”, показуючи, що були й інші.

1Сол. 2:20. Бо ви – слава наша і радість.

Як славно привести таку церкву до Христа, і до того ж настільки вишукану!

* * *

¹ Migne, у підрядковій примітці, віддає перевагу іншому читанню цього місця за кодексом S. Marci Veneti. Замість άπαιτοΰντες там стоїть άδικοΰντες, тобто не ображаючи нікого вимогою грошей. Перше читання він знаходить незгодним ні зі змістом, ні з граматичними правилами.

² Блж. Феофілакт читає: “і власних пророків” – και τους Ιδίους προφτας.

 

Глава третья

1Сол. 3:1. І тому, не стерпівши більше, ми захотіли залишитися в Афінах одні,

Тобто: обрали і віддали перевагу.

1Сол. 3:2. і послали Тимофія, брата нашого і служителя Божого та співучасника нашого в благовіствуванні Христовому,

Такою є турбота святого апостола Павла про учнів, що коли він сам був утримуваний якимись скрутними обставинами, то посилав інших провідати своїх учнів. Це ж зробив і тоді, пославши Тимофія. І говорить про нього з такою похвалою, не стільки його підносячи, скільки віддаючи їм честь тим, що такого необхідного в такий час він відволік для них від справи служіння “співробітника благовістя”.

щоб утвердити вас і втішити у вірі вашій,

Оскільки фессалонікійці бентежилися тим, що вчитель їхній піддавався спокусам, то вони мали потребу в утвердженні та розраді, щоб не відстати від віри. Бо чимале збентеження для учнів становлять спокуси вчителя, подібно до того, як для воїнів рани вождя.

1Сол. 3:3. щоб ніхто не похитнувся в скорботах цих:

Апостол вказує тут, яку користь мало принести їм утвердження від імені святого Тимофія. Це, каже, щоб не приходили в збентеження, тобто не занепадали духом і не розслаблялися з огляду на мої спокуси. Бо диявол, коли знайде сприятливий час для спокуси, коливає нетвердих нагадуванням колишнього спокою, щоб вони відстали від того, що було причиною скорбот. Дехто ж казав, що σαίνεθαι “вагатися, бентежитися” – поставлено замість ταράτττεσθαι – “збуджуватися” – метафора, взята від собак, які, коли пестяться, махають хвостами.

бо ви самі знаєте, що нам так судилося.

Нехай чуємо, що християнам судилося сумувати: бо не про одних апостолів він сказав це. Отже, коли ми на те призначені, то що нового, якщо ми відчуваємо скорботу? Тому ми повинні залишатися незворушними не тільки від минулих спокус, а й майбутніх. Це нам більше має бути властиво.

1Сол. 3:4. Бо ми й тоді, коли були у вас, передрікали вам, що маємо страждати, як і сталося, і ви знаєте.

Велика втіха для учнів у тому, коли вчитель наперед сказав їм про скорботи. Бо згодом вони не бентежилися ними, як несподіваними. Тому й Христос говорив апостолам: “Я сказав вам про те, перше ніж збулося, щоб ви повірили, коли збудеться” (Ін. 14:29). Не це тільки Павло сказав їм, а й багато іншого, що також збулося.

1Сол. 3:5. Тому і я, не стерпівши більше, послав

О Павле, якщо ти передбачив їм, що будеш терпіти скорботу, і що їм не слід тривожитися через цю скорботу, то навіщо ти знову посилаєш? Виявляється, що ти ще не цілком довіряєш їм. З великої любові, каже, роблю це. Бо ті, хто люблять, побоюються і за те, що безпечно. Водночас і спокус було багато, і надмірна безліч лих налякала мене. Тому й не сказав: помітивши у вас щось, я послав, але “не терплячи більше”, що походить від любові.

довідатись про віру вашу,

Тут дехто запитує: чому той, хто піднімався до третього неба, хто чув невимовні глаголи (2Кор. 12:6), не знає, що відбувалося з фессалонікійцями, але посилає Тимофія “довідатися про віру” їхню? Можна сказати, що не все знали і святі, які жили до Христа і після Христа. Бо і Єлисей не знав про дружину Сонамитянку (2Царів. 4:8). І Ілля думав, що він залишився один, тим часом як було ще сім тисяч інших (1Царів. 19:10). І раніше за них Самуїл отримує настанову не звертати уваги на обличчя старшого брата Давидова (2Сам. 16:7). Так і апостоли не знали всього. І це було з особливого піклування Божого, щоб ні самі вони не вихвалялися, ні інші не думали про них надто багато, і щоб наступні християни не могли казати, що вони робили подвиги чесноти, будучи вищими за людей, а тому самі віддалися б безтурботності; навпаки, щоб ми знали, що й вони не завжди сподівалися на Божу допомогу, а здійснювали подвиги власними зусиллями.

щоб часом не спокусив вас спокусник,

Я, каже, не припускав, що ви захиталися, хіба тільки тому, що піддалися спокусам. Бачиш, що збентеження в скорботах є діло диявола, і особливо, коли одні спокушаються внаслідок того, що інші зазнають нещастя. Так він вчинив з Йовом, збентеживши його дружину тим, що той страждав. Утім, диявол спокушає, не знаючи, чи здолає, як це видно з прикладу Йова; однак, будучи безсоромним, він нападає, і якщо бачить якусь слабкість, залишається і вичікує; якщо ж бачить силу, – відступає.

і не став марним труд наш.

Якби вони ухилилися, о Павло, що тобі? Твоя праця не залишиться без повної нагороди у Бога. Однак, каже, через сильну любов, я вважав би працю мою втраченою.

1Сол. 3:6. Тепер же, коли прийшов до нас від вас Тимофій і приніс нам добру звістку про віру і любов вашу,

Я, каже, очікував того, а сталося протилежне. Зверни увагу на велику радість Павла! Не сказав: звістка, але: “добру звістку”. Настільки великим благом вважав він твердість їхню у вірі. І радів їхній любові, бо вона була знаком їхньої віри.

і що ви завжди маєте добру пам’ять про нас, бажаючи нас бачити, як і ми вас,

Тобто згадуєте про нас із похвалами та схваленням. Послухайте, учні, і навчіться завжди зберігати добру пам’ять про своїх учителів. Бо цим ви принесете користь самим собі, а не їм. Вельми велику розраду і радість для фессалонікійців становить те, що Павло знає, що його люблять вони, – це ще більше запалить у них любов.

1Сол. 3:7. то ми, при всій скорботі і потребі нашій, втішалися за вас, браття,

Дивовижна річ! Павло висловлює їм подяку за те, що вони не похитнулися. Ми, каже, не відчуваємо більше скорбот, але потішилися не в одному якомусь скорботі, а в усякому. Бо радість про вас стала противагою всіх потреб наших.

заради вашої віри;

Ви, каже, підкріпили мене. Тим часом насправді було навпаки: він сам, не поступаючись спокусам, зміцнив їх, а похвалу їм віддає. Бо ви, каже, не дали мені відчувати моїх спокус.

1Сол. 3:8. бо тепер ми живі, коли ви перебуваєте в Господі.

Не сказав: ми втішилися, але: “ми живі”, показуючи тим, що спотикання їхнє він вважає смертю для себе, а успіх їхній, стояння й утвердження у Христі – життям.

1Сол. 3:9. Яку подяку ми можемо скласти Богові за вас, за всю радість, якою радіємо за вас перед Богом нашим,

Така, каже, наша радість про вас, що ми не в силах навіть гідно дякувати Богові за вас. Ваш успіх ми вважаємо даром Божим. Бо не людській душі і не людському зусиллю властиве таке високе почуття. Ось чому, зобов’язані дякувати Йому, ми не знаходимо гідної подяки.

1Сол. 3:10. і вночі і вдень якнайревніше молячись, щоб побачити лице ваше

Зауваж посилення у виразі! “якнайревніше молячись” про те, щоб бачити їх, подібно до того, як хлібороб, чуючи, що поле, яке він обробляє, буяє плодами, нетерпляче бажає бачити їх на власні очі.

і доповнити те, чого не вистачило вірі вашій?

Якщо вище засвідчив їхнє “стояння”, то яким чином тепер каже: “чого не вистачало вірі вашій”? Не всім вченням вони скористалися, і їм бракувало, можливо, відомостей про воскресіння і про інше подібне. Також багато було лжевчителів, тому й сказав: “чого не вистачало”. Там, де він побоювався за саму віру, каже: “послали Тимофія, щоб утвердити вас” (ст. 2); А тут каже: “доповнити”, що більше стосується вчення, аніж утвердження. Бо недосконалим ми називаємо те, чого бракує небагато.

1Сол. 3:11. Сам же Бог і Отець наш і Господь наш Іісус Христос хай направить шлях наш до вас.

Якщо вже в послання апостол вкладає свою молитву, то цим показує, що він і в себе молився про те, щоб побачити їх. Водночас і виправдовує себе, що він перебуває далеко від них не через недбальство, немов би так кажучи: Сам Бог нехай припинить спокуси, що звідусіль перешкоджають нам іти до вас прямою дорогою.

1Сол. 3:12. А вас Господь хай сповнить і збагатить любов’ю один до одного і до всіх,

Чи бачиш нестримний порив любові в тому, що він молиться за них, щоб Господь сповнив і сповнив їх у любові. І не тільки один до одного, а й до всіх. Бо в тому й виявляється любов до Бога, що вона прагне обійняти всіх. Якщо ж ти одного любиш, а іншого ні, то це любов людська.

якою ми сповнені до вас,

З нашого боку, каже, вона вже є; просимо, щоб на майбутній час була і з вашого боку. Нас майте мірою і взірцем любові.

1Сол. 3:13. щоб утвердити серця ваші непорочними у святині перед Богом і Отцем нашим, у пришестя Господа нашого Іісуса Христа з усіма святими Його. Амінь.³

Апостол показує, що любов приносить користь їм самим, а не тим, кого люблять. “Нехай сповнить, – каже, – вас Господь любов’ю, щоб утвердити серця ваші”. Під “Господом” розумій Духа, як і витлумачив це Василій Великий. Бо хто інший утвердить непорочними перед Богом і Отцем у пришестя Христове, як не Дух цілком? Не сказав: утвердить вас, але: “серця. Бо з серця виходять злі помисли” (Мф. 15:19). Можна бути злим, не роблячи ніякого зла, як от: бути заздрісним, підступним, злопам’ятним, триматися хибного вчення. Отже, тоді, дійсно, непорочна людина, коли вона очищає своє серце; тоді вона має і святість. Бо, хоча святістю, головним чином, називається цнотливість, як і нечистотою – блуд і перелюбство, але загалом усякий гріх є нечистотою, а всяка чеснота – святістю. Апостол бажає, щоб вони були непорочними перед Богом і Отцем, як тепер (це і є справжня чеснота перед Богом, а не перед людьми, бо людський суд хиткий), так і в Христове пришестя: бо і Він нас судитиме перед лицем Отця Свого. Отже, нехай будете, каже, непорочні, як і всі святі.

* * *

³ Слова “амінь” у блж. Феофілакта бракує.

 

Глава четверта

1Сол. 4:1. Тим-то, браття, просимо і благаємо вас Христом Іісусом, щоб ви, прийнявши від нас, як належить вам поводитись і угождати Богові, у тому ще більше зростали, 

Після того як я сказав вам, каже, про те, що пристойно слухати, далі послухайте про те, що завжди необхідно слухати. “За цим” це і означає, тобто завжди і невпинно. Дивись, яке смирення: не вважає себе гідним віри, навіть і в предметах умовляння, але від Христа пропонує слово, кажучи: Христос вас умовляє через мене. Слово “прийнявши” відноситься не до слів тільки, а й до справ: бо і справами він навчав. Про що ж ми благаємо? “Щоб ви більше процвітали”, тобто щоб ви намагалися робити більше того, що вимагають заповіді, і піднімалися б вище постанов. Подібно до того, як земля продукує не тільки те, що в неї кинуто, так і душа не повинна зупинятися на постановах, а сходити вище.

1Сол. 4:2. бо ви знаєте, які заповіді ми дали вам від Господа Іісуса.⁴

Повеління стосується таких речей, яких слід уникати, вчинення яких тягне за собою покарання, а не вчинення анітрохи не заслуговує на похвалу. Тим часом, є деякі справи, які не слід наказувати; тобто не нав’язувати з погрозою, а надавати їх на волю слухачів, як, наприклад, роздавання майна і дівоцтво. “Хто може вмістити”, – каже Господь, – “хай вмістить” (Мф. 19:12). Ймовірно, Павло про деякі справи дав їм наказ із більшою загрозою. Тому він і не викладає цього тут, а тільки нагадує їм. І знову від імені Христа. Не мої, каже, накази, а Христа; тож Його послухаєтесь, або відкинете.

1Сол. 4:3. Бо воля Божа є святість ваша,

Тобто ціломудрість. Скрізь він заповідає про цю чесноту, і в Посланні до Тимофія (1Тим. 5:22), і до Коринфян (1Кор. 6:6), і до Євреїв (Євр. 12:14). Бо особливо сильна пристрасть і вимагає тому багатьох і постійних ліків.

щоб ви стримувалися від блуду;⁵

Багато різних видів цієї пристрасті, про які й говорити нестерпно, а тому просто сказав: “від усякого блуду”.

1Сол. 4:4. щоб кожний з вас міг утримувати свій сосуд у святості й честі,

Сосудом називає тіло. Коли ми стримані, – і тіло буває чисте, і ми володіємо ним; коли ж воно нечисте, гріх володіє ним. Бо, що він наказує, те тіло й робить, як раб. Власне, тоді воно буває в честі, коли буває цнотливим. Таким чином гріх – безчестя. Зверни увагу на слово “утримувати”. Воно показує, що ціломудрість потребує навчання і подвигу. Де ж маніхеї та маркіоніти, які скаржаться на природу?

1Сол. 4:5. а не в пристрасті похотей,

Тобто не в бажанні, що містить у собі пристрасть. Бо є і безпристрасне бажання, яким є бажання божественних справ. Або, що все, що збуджує похіть, він називає пристрастю похоті, як от: розкіш, багатство, неробство та недбальство, – кожна з них може бути названа пристрастю похоті. Таким чином, якщо ми бажаємо бути цнотливими, то ми не повинні дозволяти собі жодної пристрасті, що збуджує хіть.

як язичники, що не знають Бога;

Ті, які не знають Бога, не мають надії і на відплату. Тому все роблять собі на втіху.

1Сол. 4:6. щоб ви ні в чому не поводились з братом своїм протизаконно й користолюбно:

Вище апостол говорить про блуд взагалі, тепер говорить про перелюб, який справедливо називає лихоїмством і злочином. Бо кожному Бог дав дружину і поклав межі природі, маючи на увазі співжиття з цією однією дружиною. Тому-то користолюбство відноситься до цієї справи, тобто злочинного співжиття; а саме проти брата.

тому що Господь – месник за це все, як і раніше ми говорили вам і свідчили.

Не подумай, каже, що я кажу це тільки щодо братів; ні, не повинно мати дружин і інших людей, і просто незаміжніх, і дружин спільних. Бо за все це карає Господь: не безкарно ж ми робимо це, понесемо набагато більшу кару, порівняно із задоволенням, яке отримуємо тепер від цього. Дивись: спочатку апостол благав, потім присоромив, сказавши: “як і язичники”, потім за допомогою доводів показав мерзенність цієї вади, назвавши її лихоїмством; нарешті, він лякає і нагадує їм, що про це вони часто чули від нього.

1Сол. 4:7. Бо покликав нас Бог не до нечистоти, а до святості.

1Сол. 4:8. Отже, непокірливий непокірний не людині, а Богові, Котрий і дав нам Духа Свого Святого.

Після того як сказав, що ти наносиш образу братові, і вказав, що Бог помститься, тепер поширює думку свою, показуючи, що, хоча б це потерпів і невірний, все-таки винний понесе покарання. Бо не за нього помстячись, покарає тебе Бог, а за Самого Себе, Він покликав тебе для того, щоб ти був чистим, і ти образив своєю нечистотою Того, Хто дав тобі Святого Духа. Тому-то, оскверниш ти заміжню твою рабу чи царицю, вина однакова: бо ти Бога Одного ображаєш. Хоч би ти і блудодійствував (а не перелюбствував), все-таки Бог помститься, бо ти осквернив Його Духа. Або ще інакше: Бог, бачачи, що в таких справах ми виявляємо більше зневаги до Нього, ніж до людей, помститься за Себе. Перед людьми ми стараємося, щоб вони не побачили нас своїми очима, а Богові чинимо презирство, незважаючи на те, що Він бачить.

1Сол. 4:9. Про братолюбність же нема потреби (έχετε) ⁶ писати вам;

Апостол не говорить уже про любов до всіх, але про любов до братії. Самим опущенням він перестерігає вже, досягаючи двох цілей: по-перше, ця справа така необхідна, що йому нема чого й вчитися, бо кожному відомо, що вона має особливу важливість для всіх. По-друге, цим він більше напоумляє їх, спонукаючи, щоб вони не виявилися нижчими за те поняття, яке він мав про них, вважаючи їх такими, що вже виправилися.

бо ви самі навчені Богом любити один одного,

Дивись, як вихваляє він їх, кажучи, що Сам Бог навчає їх цієї чесноти. Це ж сказав і пророк: “будуть усі навчені Богом” (Іс. 54:13; Єр. 31:34).

1Сол. 4:10. бо ви так і поводитесь з усіма браттями по всій Македонії.

Не просто каже: ви від Бога навчені, але: я знаю про це з ваших справ. Згадав Македонію тому, що Фессалоніки – головне місто Македонії.

Благаємо ж вас, браття, досягати більшого

1Сол. 4:11. і старанно дбати про те, щоб жити спокійно, робити своє діло і працювати своїми власними руками, як ми заповідували(παρηγγείλαμεν ⁷) вам,

Що ви братолюбні, я знаю; про те ми й молимо, щоб вам більше процвітати в братолюбстві й бути більш щедрими. Тут може бути зупинка (пауза в читанні тексту), а потім читай з нового початку: “щоб жити тихо”. Або: “і старанно старатися про те, щоб жити тихо, робити свою справу”. Цими словами показує, що вони ліниві, займаються тим, чим не слід, і неспокійні. Сказавши ж: “і працювати своїми власними руками”, апостол присоромлює тих, які залишають тілесні подвиги і шукають духовних. Скажіть, нерозумні: чи здійснює хто-небудь руками піст? або лежання на голій землі? Тим часом він говорить про працю тілесну, яка скоріше є духовною, про те, щоб давати іншим від своїх трудів, саме бідним. А оскільки бідність сталася від розграбування маєтків, то він і вчить їх трудитися, щоб можна було подавати милостиню. Якщо ж він заповідає тим, у яких було розграбовано майно за Христа, то тим більше іншим.

1Сол. 4:12. щоб ви поводили себе благопристойно перед зовнішніми, і ні в чому не мали потреби.

Тобто щоб ви не поводилися непристойно, просячи милостиню в невірних. Добре апостол зробив це, щоб не засмутити їх. Бо, каже, якщо вірні спокушаються, коли бачать, що людина здорова просить милостиню (за що таких і називають христопродавцями), то тим більше спокушаються невірні.

1Сол. 4:13. Не хочу ж, браття, залишити вас у невіданні про померлих,  (περί των κεκοιμημένων – усопших).

Тут апостол веде мову про воскресіння. Якщо і раніше їм було сказано про це, все ж він думав тепер відкрити деяку таємницю. Або, вони знали все, що стосується воскресіння, але плакали, від чого він тепер і лікує. Але оскільки незнання багатьох речей засмучує нас, а знання, навпаки, полегшує смуток, то він каже: “не хочу залишити вас у невіданні”. Не сказав: αποθανόντων – про померлих, але: κεκοιμημένων – про покійних, показуючи і самим виразом, що буде воскресіння.

щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії.

Якої надії? Надії на воскресіння. Бо ті, які не мають надії на воскресіння, повинні сумувати. Послухаємо і жахнемося. Чому ж? Бо ж ти не хочеш залишити їх у невіданні, щоб вони не сумували? Адже ти не кажеш: щоб ви не зазнали покарання, але “щоб не сумували”. Так каже тому, що ця скорбота тягне за собою покарання.

1Сол. 4:14. Бо, коли ми віруємо, що Іісус помер і воскрес, то й померлих в Іісусі Бог приведе з Ним.

Як, каже, Він воскресив Господа, який постраждав тілесно і помер, так воскресить і нас. Подивися, оскільки воскресіння Господа вже здійснилося, то як він сміливо говорить про Нього: “помер” – απέθανε; тим часом про нас, бо наше воскресіння ще має бути, говорить “покійні” – τους κοιμηθέντας, вказуючи цим на можливість пробудження. Бо, каже, невже той, хто відходить до сну, не сподівається, що встане? Слова “померлі” (κοιμηθέντας – покійні) “в” (δια) “Іісуса приведе” можна розуміти подвійно: або приведе через Іісуса, тобто Син буде для них посередником воскресіння і представить їх перед лицем Отця; або: “померлих в Іісусі”, тобто вірних. Бо ті, хто мають у собі Христа, і вмирають (κοιμώνται) в Іісусі. Отже, апостол говорить тут про приватне воскресіння, тобто славне, яке належить вірним і яке буде з Господом. “Приведе з Ним”, тобто з Господом піднесе їх звідусіль на хмарах. Хоча фессалонікійці й знали про загальне воскресіння, але апостол бажає тепер утішити їх вказівкою на те, що воскресіння вірних буде в славі й честі, щоб вони не сумували. Усі воскреснуть, але не всі у славі, а тільки вірні, тобто ті, які поєднують справи з ученням. Зверни увагу на все наступне.

1Сол. 4:15. Бо це говоримо вам словом Господнім,

Маючи намір сказати щось надзвичайне, засвідчує в цьому словом Божим: бо не від себе говорю, але чого навчився від Христа. Це, як і наступне: “блаженніше давати, ніж приймати” (Діян. 20:35), він ясно чув від свого Учителя. Інше ж він віщав за навіюванням Духа.

що ми, які живемо і залишимося до пришестя Господнього, не випередимо померлих, (κοιμηθέντας)

Що говорив у Посланні до Коринтян: “раптом, в одну мить” (1Кор. 15:52), це говорить і тепер. Оскільки здавалося важким, щоб воскресли ті, котрі зотліли, то він каже, що “ті, що живуть”, не випереджають їх; але Богові легко привести як тих, хто лишився цілим, так і тих, що зотліли. Кажучи: “ми ті, що живуть”, не на себе вказує, бо не мав залишатися в живих до загального воскресіння, а на вірних, тому й додав: “ті, що залишилися до пришестя Господнього”. Бо, кажучи “ми”, вказує на всіх, хто має дожити до того часу. Але святий Мефодій під “тими, що живуть” розуміє душі, вчачи так, що душі не з’являться раніше за тіла, бо спочатку прокинуться тіла, щоб з ними з’єдналися душі, про яких апостол і сказав, що вони залишаться в живих, бо душі безсмертні.

1Сол. 4:16. тому що Сам Господь в час сповіщення, при голосі Архангела і труби Божої, зійде з неба,

Ти, каже, не сумніваєшся в тому, що я кажу: і Сам Господь накаже це. Як же накаже? У голосі Архангела, який начальствує над іншими ангелами і волає: готуйте всіх, бо Суддя попереду. Багато буде сурм, але Суддя зійде при звуці останньої. Як у Отця на Синайській горі були і сурми, і ангели, що служили Йому, так і Син матиме це, як Цар. Або: веління Боже зробить те, що земля поверне тіла, змінені в нетління; а голос Архангела, у співслужінні ангелів, зробить те, що всюди розсіяні зберуться в одне.

і мертві у Христі воскреснуть раніше;

“Мертві у Христі”, тобто вірні. Оскільки вони мають бути піднесені на хмарах, то й воскреснуть першими. Решта – останніми, бо вони не мають ані бути піднесеними, ані зустрічати.

1Сол. 4:17. потім ми, що залишились живими, разом з ними будемо піднесені на хмарах назустріч Господу у повітрі, і так завжди з Господом будемо.

Хоч мертві повстануть першими, однак і ми, ті, що живуть, звісно, гідні, подібно до них, будемо піднесені на хмарах, як і Господа підняла хмара. Якщо Господь має зійти, то для чого будуть піднесені віруючі? Заради честі. Бо, як коли цар в’їжджає в місто, почесні громадяни виходять до нього назустріч, а злочинці всередині чекають на суддю, так і тоді буде. Грішники, хоч би вони були і християни, очікують внизу, а праведники захоплюються, і таким чином отримують блага в усьому достатку, завжди перебуваючи з Христом.

1Сол. 4:18. Отож втішайте один одного цими словами.

Щоб не сумувати подібно до інших, які не мають надії на воскресіння.

* * *

⁴ Блж. Феофілакт читає: “від Господа нашого Іісуса Христа”.

⁵ У тексті блж. Феофілакта читається не просто “від блуду”, але від “усякого блуду”.

⁶ Блж. Феофілакт читає: εχομεν замість έχετε.

⁷ Блж. Феофілакт читає: παρ᾿γγγειλα замість: παρηγγγείλαμεν.

 

Глава п’ята

1Сол. 5:1. Про часи ж і строки, браття, нема потреби вам писати,

Зайве і марно знати “часи і терміни” кінця (Діян. 1:7). Навіть і апостолам Господь не відкрив цього, коли вони, підійшовши, запитували Його. Але Павло з “невимовних слів” (2Кор. 12:4), можливо, міг знати і про це.

1Сол. 5:2. бо ви самі достовірно знаєте, що день Господній так прийде, як злодій уночі.

Під днем Господнім потрібно розуміти як загальний кінець, так і приватний кінець кожного, бо і цей останній невідомо коли настане для кожного. І це корисно для нас з багатьох причин. По-перше, тому, що якби людина знала свою останню годину, то вона почала б безперервно чинити всякий гріх, а потім, під кінець життя, приступила б до купелі. По-друге, тому, що багато хто, якби дізнався, що завтра помре, заподіяв би своїм ворогам незліченні лиха, чи то просто з розпачу, чи то з бажання насититися кров’ю ворогів своїх, – чого тепер не буває, завдяки тому, що їх утримує страх смерті та любов до життя. Крім того, люди, прив’язані до життя, могли б померти від смутку, якби дізналися фатальний час своєї смерті. Нарешті, і праведники, наражаючись на небезпеки, не заслуговували б на таку нагороду, бо здавалося б, що оскільки вони знають, що помруть не тепер, а після стількох-то років, то тому й не щадять себе. Нині ж, коли невідомо, чи перенесуть вони небезпеки, а тим не менш вони не щадять себе, – чеснота їхня безсумнівна. Так само як і три отроки єврейські тому більше заслуговують на здивування, що вони, не знаючи точно, чи врятуються від вогню, все ж таки не вклонилися ідолові (Дан. 3:24). Отже, кінець наш, як тать вночі. Ви знаєте про це, фессалонікійці, з того, що сказав Господь; “не знаєте, в який час Господь ваш прийде” (Мф. 24:42). ⁸

1Сол. 5:3. Бо коли говоритимуть: мир і безпека, тоді несподівано спаде на них погибель, подібно як муки родів приходять на ту, що має в утробі, і не уникнуть.

Оскільки ті, хто ображав фессалонікійців, проводили життя в задоволеннях, то апостол втішає тепер віруючих, кажучи: не думайте, що вони уникнуть покарання. Прийде і їм погибель, несподівана погибель важка, що містить у собі багато прикрощів, як муки жінки, що народжує. Але якщо прийде Ілля й антихрист, чому ж Павло каже тепер, що погибель застане їх раптово? Тому, що антихрист і Ілля – знамення спільної кончини; пришестя ж Христового ще немає; воно буде раптово і невідомо коли. Зверни увагу на порівняння з муками народження. Бо і там жінка знає, що вона народить, але коли саме, – цього ще не знає. Тому багато жінок, нічого не передбачаючи, народжували і через сім місяців, і в дорогах. І як вони, граючись і сміючись, раптово піддаються невимовним мукам, так і душі тих, які нині проводять життя в забавах, з настанням того дня, ніяк не уникнуть муки.

1Сол. 5:4. Але ви, браття, не в темряві, щоб день застав вас, як злодій;

Тобто ви не ведете темного й нечистого життя. Отже, що ж? Невже смерть не настане для них несподівано, хоча б вони й не були нечистими? Настане несподівано, але не принесе їм жодної скорботи. Бо і злодій не може заподіяти жодної шкоди тим, хто не спить і має світло, хоча б і встиг увійти до них, – навпаки, тих, хто перебуває у темряві та спить, він оббирає дочиста і йде геть.

1Сол. 5:5. бо всі ви – сини світла і сини дня:

Як синами геєни називаються ті, хто робить гідне геєни, і синами супротиву – неслухняні, так синами світла і дня називаються ті, хто робить справи світла.

ми – не сини ночі, ні темряви.

Тобто гріха.

1Сол. 5:6. Отже, не будемо спати, як і інші, а будемо пильнувати і трезвитись.

Тобто не будемо нерадіти про добрі справи. Посилення неспання є тверезість. Бо можна не спати, але не бути тверезим; тому апостол нібито каже: робитимемо добрі справи тверезо й уважно.

1Сол. 5:7. Бо ті, що сплять, вночі сплять, і ті, що упиваються, вночі упиваються.

1Сол. 5:8. Ми ж, будучи синами дня, будьмо тверезі,

Сплячими називає тут апостол тих, хто спить у злі, як нерухомих на чесноту і занурених у мрійливі принади. Такими, дійсно, є справи справжнього життя, які анітрохи не відрізняються від сонних мрій. Далі, сп’янінням називає не одне сп’яніння від вина, а й від усяких пристрастей, як таке, що виводить людину зі звичного стану та затьмарює володарююче душі, тобто розум. Отже, вам не слід бути такими, бо ви не сини ночі й темряви, а сини дня через хрещення і сприйняття іга заповідей Божих.

одягнувшись у броню віри й любові

Недостатньо бути бадьорим і тверезим, слід і бути озброєним. Бо хто бадьорий і тверезий, але не має зброї, того негайно можуть здолати розбійники. Сказавши: “в броню віри і любові”, апостол вказав цим на догмати і праведне життя, що, власне, і означає “тверезитися”. І слід не просто мати це, але як броню. Бо броню ніщо не може скоро розсікти, навпаки, вона становить щось на кшталт оплоту для грудей, і жодна з розпечених стріл диявола не торкнеться нас.

та в шолом надії спасіння,

Як шолом, закриваючи найважливішу в нас частину – голову, рятує і зберігає її, так і надія оберігає розум і рятує його, не дозволяючи нічому ззовні впасти в нього. Зверни увагу на зазначені ним в іншому місці (1Кор. 13:13) “віру, надію і любов”, ці три, які він і тепер заповідає здобувати.

1Сол. 5:9. тому що Бог визначив нас не для гніву, а на одержання спасіння через Господа нашого Іісуса Христа,

1Сол. 5:10. Котрий помер за нас, щоб ми, чи пильнуємо, чи спимо, жили разом з Ним.

Тому, каже, треба здобувати цю зброю, що Бог не поклав нас на гнів, тобто не на те визначив, щоб ми гнів Його несли, але щоб придбати нас Собі і спасти, давши за нас Сина Свого на смерть. Отже, ми повинні очікувати в небезпеках усього корисного і великого. Бо якщо ми віримо, що Він не пощадив за нас Свого Сина, то будемо сподіватися, що Він і тим скоріше позбавить нас від цих небезпек. Будемо ж мати перед собою цей приклад і полюбимо як Його, так і ближніх. Для того, каже, помер Христос, щоб “не спимо” ми, тобто живемо, “чи спимо”, тобто помираємо, “жили разом із Ним”. Інший сон апостол розумів вище і інший розуміє тут. Те, що тут він говорить, має такий зміст: не бійтеся тілесних небезпек, не бійтеся і смерті, якщо ми й помремо, то будемо живі, бо живий Той, Хто так полюбив нас, що помер за нас.

1Сол. 5:11. Тому втішайте один одного і повчайте один одного, як ви і робите.

Бачиш? То що ж відмовляєшся: “я не вчитель”? “Повчайте”, каже, “один одного”, бо вчителі не мають можливості навчити всіх.

1Сол. 5:12. Просимо ж вас, браття, поважати тих, що трудяться у вас,

Оскільки сказав: “увещайте один одного”, то, щоб вони не зробили висновок, що їх самих зводить він у гідність вчителів, і щоб не повстали проти вчителів, каже: якщо я вам і доручив повчання один одного, все-таки переконую, щоб ви ставилися до них з честю. Бо вчителі змушені переносити багато труднощів, які честь для них, звичайно, дещо полегшить.

і предстоятелів ваших у Господі, і тих, що наставляють вас,

Якщо ти шануєш тих, хто заступається за тебе перед людиною, то у скільки разів більше ти повинен виявляти повну вдячність тим, хто заступається за тебе перед Богом? “У Господі”, тобто не в мирських речах заступається він, а в духовних, які в Господі, – молиться за тебе, відроджує тебе через хрещення, спостерігає за тобою, напоумляє і лікує тебе, – опівночі, якщо покличеш, іде. Бачиш, як він заступається за тебе.

1Сол. 5:13. і шанувати їх з великою любов’ю за діло їхнє;

Не просто, сказав, любите, але: “переважно”, як діти батьків. Бо хто любить Христа, той буде любити і служителя Його, яким би він не був, бо через нього він сподобився страшних Тайн. Якщо ти взяв чесну дружину, то чи не поважаєш ти і чи не любиш того, хто доставив тобі її? Ти отримав Царство Небесне, і зневажаєш того, хто доставив його. Слухай Павла: “за діло їхнє”, каже він, любіть їх.

будьте в мирі між собою.

Пише ще: “з ними”, тобто з учителями. Бо він знав можливість зародження невдоволень проти них. Оскільки вони викривають і утримують їх від поганого, то й бувають ненависними. Тому треба “бути в мирі” з ними, і до того ж не за зовнішнім виглядом, а в собі самих.

1Сол. 5:14. Благаємо вас також, браття, наставляйте на розум безчинних,

Тут апостол звертається до вчителів. Не з суворістю, каже, або з гордовитістю робіть догани, але з лагідністю “наставляйте”. Бо, прийшовши у відчай, людина стає більш зухвалою, коли роблять їй сувору догану. “Безчинні” ж ті, які чинять проти того, що визначено Богом. Бог кожному визначив свій чин; той, хто переступає його, є безчинник. П’яниця, лайник, користолюбець і всі, хто грішить, живуть безчинно.

втішайте малодушних,

Малодушний той, хто не переносить спокуси. Він саме і є посіяний на камені (Мф. 13:5). Таким чином, і він потребує підтримки.

підтримуйте слабких,

Тобто підтримуйте слабких у вірі, як і в іншому місці каже: “немічного у вірі приймайте” (Рим. 14:1).

будьте довготерпеливі до всіх.

І до безчинних, і малодушних, і слабких. Бо це найпристойніший засіб для вчителя, що може навернути всіх, навіть найгрубіших.

1Сол. 5:15. Пильнуйте, щоб хто кому не відплачував злом за зло;

Якщо не повинно відплачувати злом за зло, то тим паче – злом за добро, або починати чинити зло і шкодити тому, хто нічим не зашкодив.

але завжди дбайте про добро один одному і всім.

Недостатньо того, щоб не платити злом за зло; потрібно, каже, відплатити за себе добром, тому, хто заподіяв зло. Цього саме вчить апостол, коли каже: “шукайте добра”. Тобто посилено намагайтеся робити добро, як по відношенню один до одного, тобто до вірних, так і по відношенню до всіх, тобто і до невірних.

1Сол. 5:16. Завжди радійте.

Хоча б ви впали в спокусу. Дивись: після того, як він сказав, що не слід відплачувати злом за зло, далі він велить радіти. Якщо людина вихована так, що нікому не мститься за себе, навпаки, навіть доброчинно допомагає людині, яка заподіяла печаль, то звідки ж може проникнути в неї жало скорботи?

1Сол. 5:17. Безперестанно моліться.

1Сол. 5:18. За все дякуйте:

Апостол показав шлях до постійної радості, до безперестанної молитви і подяки. Бо хто звик звертатися до Бога і дякує Йому за все, що послужило на користь,- очевидно, той матиме постійну радість.

бо така про вас воля Божа у Христі Іісусі.

Як же будеш завжди дякувати? Якщо усвідомлюєш, що в тому воля Божа, щоб завжди тобі бути вдячним до Нього, як до постійного благодійника у Христі Іісусі, тобто через сприяння Господа Іісуса. Бо і Він Сам сприяє нам у тому, щоб бути вдячними: Він навчив нас робити те, чого ми навчилися з Євангелія.

1Сол. 5:19. Духа не вгашайте.

1Сол. 5:20. Пророцтва не зневажайте.

Оскільки нинішнє життя є ніч, то Бог дав нам ясний світильник, – Духа Святого. Але цей світильник одні зробили яскравішим, як усі святі; а інші загасили, як п’ять дів, які залишили його без єлею, як коринфський блудник, який влив у нього нечистоту. Тому сказав: “Духа не вгашайте”, тобто дару. Замикайте двері, тобто почуття, щоб не увійшов дух лукавства, і не згас би світильник. Не приносьте земних турбот, і світильник залишиться невгасимим. Або й так можна розуміти: були в них пророки Божі і лжепророки. Оскільки невідомо було, що істинний пророк, то вони відверталися від усіх. Тому апостол і каже їм: “Духа”, тобто дару в істинних пророках, “не гасіть” відразою, як від лжепророків, і не нехтуйте пророцтв від Святого Духа.

1Сол. 5:21. Все досліджуйте ⁹ , доброго держіться.

Отже, що ж? невже нам приймати і лжепророків? Ні, каже. Але все випробовуйте, тобто і неправдиве, і істинне з випробуванням розбирайте, і потім пророцтва, що виявилися добрими, приймайте, тобто шануйте їх за істинні і майте в увазі.

1Сол. 5:22. Утримуйтесь від усякого роду зла.

Не тільки від того чи іншого, але просто від усякого, і від помилкового пророка, і від гріха.

1Сол. 5:23. Сам же Бог миру хай освятить вас у всій повноті,

До настанови апостол приєднує і молитву, щоб з обох боків вони мали безпеку. Що значить: “у всій повноті”? Тобто тілом і душею, як це видно далі.

і ваш дух і душа і тіло у всій цілості хай збережеться непорочно на пришестя Господа нашого Іісуса Христа.

Дух, тобто дар Святого Духа, який ми отримали через хрещення. Якщо ми збережемо світильник Його яскравим і незгасимим, то ми увійдемо в чертог Нареченого; і душа, і тіло тоді будуть непорочні, якщо дух у нас сяятиме. Григорій Ніський каже: оскільки людина складається з усякого виду душ – душі фізичної, чуттєвої і розумної, то апостол словом “дух” позначив розумну частину; “душа” – чуттєву, “тіло” – фізичне життя в нас. Отже, він молиться про те, щоб усі вони і в усьому збереглися непорочними, в усьому угодними Богові.

1Сол. 5:24. Вірний, Хто прикликує вас, Котрий і сотворить це.

Подивися, яке смирення! Після того, як він виголосив за них молитву, каже: не подумайте, що ви будете врятовані через мої молитви, але через милість Бога, що покликав вас. Бо якщо Він покликав до спасіння, а Він вірний, тобто істинний, то неодмінно зробить з волі Своєї і врятує.

1Сол. 5:25. Браття! моліться за нас.

Зверни увагу на смиренність: і Павло просив їхніх молитов.

1Сол. 5:26. Вітайте всіх братів цілуванням святим.

Оскільки він, будучи у відсутності, не міг привітати їх цілуванням власних вуст, то бажає привітати через інших, як і ми говоримо: поцілуй за мене такого-то. А оскільки буває і лукаве цілування, як цілування Іуди, то він каже: “цілуванням святим”.

1Сол. 5:27. Заклинаю вас Господом прочитати це послання всім святим браттям.

Не стільки заради повчання, скільки заради того, щоб поговорити з ними через послання: доказ гарячої любові. Заклинає ж для того, щоб якщо не поважають його, то принаймні заради клятви виконали б те, що було їм заповідано. Так страшні були для древніх християн заклинання! Але, на жаль, не такі вони нині, не такі вони для нас.

1Сол. 5:28. Благодать Господа нашого Іісуса Христа з вами. Амінь.

Усі блага, каже, Він дарував нам. Отже, постарайтеся привернути собі рясну благодать, живучи гідно того, що вже даровано вам. Ця ж благодать нехай береже і нас від усякого шляху неправого; нехай живемо на славу Отця, і Сина, і Святого Духа. Йому личить усяка слава навіки. Амінь.

* * *

⁸ Блж. Феофілакт читає “не знаєте, о котрій годині тать” (κλέπτης) “прийде”.

⁹ У грец. тексті блж. Феофілакта πάντα δε δοκιμάζετε замість δοκιμάζοντες.

Предисловие

Фессалоники (современный греческий город Салоники) был важнейшим торговым портом Римской империи. Апостол Павел вместе с Силой побывал там во время своего второго миссионерского путешествия. Несмотря на буйную вражду иудеев, которая вынудила Павла и Силу покинуть Фессалоники, апостол Павел сумел заложить в городе основы христианской общины.

1-е послание к Фессалоникийцам – одно из первых посланий Павла. Соавторами письма выступают Сила и Тимофей. Оно написано после посещения Павлом Афин (1Сол. 3:1) и после возвращения Тимофея из инспекторской поездки в Фессалоники к местной христианской общине (1Сол. 3:6), которой Павел остался доволен. Автор не скупится на похвалы общине, которая состояла из бывших язычников (1Сол. 1:9). Он называет её «образцом» (греч. τύπους) для всех верующих в Македонии и Ахайи (1Сол. 1:7), а её прихожан – сынами света (1Сол. 5:5).

Послание было известно древним отцам Церкви, оно упомянуто у Иринея Лионского , Климента Александрийского и Тертуллиана.

 

Глава первая

1Сол. 1:1. Павел и Силуан и Тимофей –

Апостол Павел в письме к фессалоникийцам ставит наряду с собой и Тимофея. Между тем, в Послании к Ефесянам он не делает этого, хотя Тимофей и был им известен. Мне кажется, это потому, что он имел намерение немедленно послать его к ефесянам, почему и излишне было писать послание от лица того, кто должен был доставить его. Здесь же не так: Тимофей недавно возвратился из Фессалоник, поэтому справедливо ставит его наряду с собой. Но впереди Тимофея он помещает Силуана, вероятно, потому, что этого по смирению требовал сам Тимофей, подражая учителю Павлу, который причисляет к себе своих учеников. Здесь Павел не называет себя ни апостолом, ни рабом, как обычно делает это в других посланиях, потому что фессалоникийцы были новообращенные и еще не узнали его близко. Поэтому и не следовало напоминать им о своем достоинстве.

церкви Фессалоникской

Хотя фессалоникийцев было немного и они еще не соединились тесно между собой, однако он называет их церковью, ободряя самым именем: так как имя церкви по большей части означает множество.

в Боге Отце и Господе Иисусе Христе:

Так как были церкви эллинские и иудейские, то он, отличая эту церковь от тех, говорит, которая есть «в Боге Отце». Великое достоинство – быть “в Боге”. Ибо если кто раб греха, тот не “в Боге”. Заметь: предлог “в” ( εν ) относится и к Отцу, и к Сыну.

благодать вам и мир от Бога, Отца нашего, и Господа Иисуса Христа.

Желает им, чтобы все более и более они преуспевали в дарах Божиих, но имели бы и мир, не гордясь друг перед другом.

1Сол. 1:2. Всегда благодарим Бога за всех вас,

Тотчас за похвалой следует хвала Богу. Ибо тем, что благодарит Бога за них, он показывает, что они исполнили все, чем прославляется Бог. Но вместе с тем учит и смирению, так как Богом все совершается.

вспоминая о вас в молитвах наших,

Что он благодарит Бога – это следствие их добродетелей; а что вспоминает их в молитвах – это по своей любви к ним.

1Сол. 1:3. непрестанно памятуя

Не только, говорит, в молитвах поминаю вас, но и во всякое другое время. Это – доказательство его горячей любви.

ваше дело веры

То есть вашего постоянства. Ибо дело веры в том, чтобы твердо стоять, а не на словах только хвалиться верой.

и труд любви

Какой труд любить? Просто любить – нет труда; но любить истинно-труд великий. Ибо если кто-нибудь все переносит для любимого человека, как же это не труд? А фессалоникийцы действительно много пострадали из любви к Павлу, как это можно видеть из книги Деяний (Деян.17:5).

и терпение упования на Господа нашего Иисуса Христа

Много, говорит, вы перенесли продолжительных испытаний, и перенесли, подкрепляемые надеждой. Ибо с полным убеждением верили приготовленным наградам: так как Бог допустил им в начале подвергнуться испытаниям для того, чтобы кто не сказал, что проповедь утверждается просто и лестью, но чтобы видно было, что тут действовало не человеческое убеждение, а сила Божия, покоряющая души.

пред Богом и Отцем нашим,

Можно понимать это двояко: или вспоминая пред Богом и Отцом нашим; или разуметь “дело веры”, которое пред Богом. Значит, не думайте, что вы трудитесь бесполезно; напротив, все – пред Богом, и Он воздаст награду.

1Сол. 1:4. зная избрание ваше, возлюбленные Богом братия;

Вспоминаем, говорит, вас, потому что знаем, что вы избраны Богом: ибо вы предпочтительно пред многими другими избраны за веру. Откуда же это видно, святой Павел? Слушай, говорит, что следует далее.

1Сол. 1:5. потому что наше благовествование у вас было не в слове только,

Из того, говорит, видно ваше избрание, что Бог прославил проповедь среди вас. Ибо мы не просто так проповедовали, но были и знамения, потому что Бог благоволил, чтобы вы уверовали как избранные Ему и предуставленные.

но и в силе,

То есть в знамениях, бывших ко благу людей благомыслящих и к наказанию неблагомыслящих.

и во Святом Духе,

Или в мудрости духовной, а не внешней; или в том, что Дух Святый подаваем был уверовавшим.

и со многим удостоверением,

То есть в бедствиях и страданиях. Как знамение и подаяние Святого Духа были для полного убеждения уверовавших, так и страдания за проповедь составляют большое подтверждение ее.

как вы сами знаете, каковы были мы для вас между вами.

Вы, говорит, свидетели того, как мы обращались среди вас и с какой великой готовностью проповедовали: но и это для вас. Поскольку вы избранные, то мы так ревностно и трудились для вас. Ибо чего кто не потерпит за возлюбленных Божиих? Здесь он касается и своих подвигов, хотя прикровенно, так как желает сначала похвалить их.

1Сол. 1:6. И вы сделались подражателями нам и Господу,

Укрепляет их как похвалой, так и напоминанием о том, что они не уступили ему в опасностях. Смотри, какая похвала – сделаться сразу подражателями учителю, и не только ему, но и Господу! Как же они стали «подражателями Господу»? Тем, что и Он Сам, претерпевши великие страдания, радовался: ибо Он для того и пришел добровольно, чтобы сказать Отцу: «прославь Сына Твоего» (Ін. 17:1).

приняв слово при многих скорбях с радостью Духа Святаго,

Вы приняли слово не просто при скорбях, но и «при многих», то есть с опасностями. И это можно видеть в Деяниях Апостолов. Однако эту скорбь, именно опасности, вы принимаете с радостью. Объясняя, как можно радоваться в скорби, сказал: «с радостью Духа Святаго». Дух не дал вам страдать: страдание было в них, как в телесных, а радость подавалась от Духа. Ибо как отроки были орошаемы в огне Духом прохлаждающим, так и вас в опасностях радовал Дух, указывая вам на будущее воздаяние. Смотри: тогда кто-либо делается подражателем Господу, когда переносит опасности с радостью Святого Духа.

1Сол. 1:7. так что вы стали образцом для всех верующих в Македонии и Ахаии.

Хотя Павел пришел к ним после других, однако, говорит, вы так просияли, что сделались учителями принявших веру прежде вас. И в этом подражание Павлу, так как и он пришел последним, но превзошел всех. Смотри же, не сказал: вы будете образцом для тех, кто уверует, но: вы для верующих уже «стали образцом», как должно веровать, – именно с теплотой и готовностью на опасности. Ахаией он называет Грецию.

1Сол. 1:8. Ибо от вас пронеслось слово Господне

Слава о вашей добродетели сделала то, что проповедь стала известна всем и вы показали себя учителями всех. Выражение «пронеслось» – говорит как бы о трубе, громко звучащей и слышимой на большое расстояние.

не только в Македонии и Ахаии, но и во всяком месте прошла слава о вере вашей в Бога,

Ваш пример, говорит апостол, наполнил словом и учением Македонию и Грецию, и всякое место удивлением, что в такое короткое время вы показали такую веру. Как бы говоря о чем-то одушевленном, апостол употребил слово: “прошла”.

так что нам ни о чем не нужно рассказывать.

Настолько сильна и действенна слава о вашей вере, что люди и не ждут, чтобы мы сказали, что-нибудь о вас; напротив, всякий раз, как мы начнем говорить, чтобы и их привести к подобному же соревнованию, они предваряют нас своими рассказами о ваших подвигах.

1Сол. 1:9. Ибо сами они сказывают о нас, какой вход имели мы к вам,

То есть что наш приход к вам был соединен с тысячей смертей, и, однако, ничто вас не возмутило против нас. Напротив, и сами вы, подвергшись из-за нас опасностям, не отвергли нас, а обращались с нами так, как будто насладились бесчисленными благами. Это был вторичный вход. Ибо апостол, отправившись из Фессалоник в Берию, был преследуем, а пришедши оттуда к фессалоникийцам, так был принят ими, что они готовы были положить за него души свои.

и как вы обратились к Богу от идолов, чтобы служить Богу живому и истинному

То есть вы обратились легко и с большей готовностью. Здесь же очень кстати вставил и увещание, искусно напомнив им, от чего и к чему они перешли и чтобы достойно сего и жили.

1Сол. 1:10. и ожидать с небес Сына Его, Которого Он воскресил из мертвых, Иисуса, избавляющего нас от грядущего гнева.

И это – особенность того же метода; потому что в виде повествования учил ждать Сына Божия. Ибо самое лучшее утешение для скорбящих – то, что Страдавший воскрес и находится на небе, что Он придет и избавит нас, скорбящих, от грядущего гнева, то есть от наказания, как действительно благоугодивших Ему верой и непорочной жизнью. А причиняющих нам скорбь он не пощадит. Так как бедствия над головой, а блага в будущем, то апостол приписывает им великую веру, как ожидающим и твердо надеющимся на будущее.

 

Глава вторая

1Сол. 2:1. Вы сами знаете, братия, о нашем входе к вам, что он был не бездейственный;

Велики, говорит апостол ваши подвиги: только и мы пользовались не человеческим словом, и не был наш вход бездейственным, то есть без опасностей и искушений, и вообще без неприятностей. Ибо, как много раз сказано, опасности укрепляют веру; без них она была бы тщетной.

1Сол. 2:2. но, прежде пострадав и быв поруганы в Филиппах, как вы знаете, мы дерзнули в Боге нашем проповедать вам благовестие Божие с великим подвигом.

Избежав опасностей в Филиппах, мы снова у вас впали в другие опасности. Смотри, как опять все приписывает Богу, сказав: «дерзнули в Боге нашем», то есть одушевляемые Им.

1Сол. 2:3. Ибо в учении нашем нет ни заблуждения,

То есть наше учение – не обман. Ибо обманывающие не подвергают себя опасностям, а скорее вдаются в роскошь: я же подверг себя опасностям. Отсюда, таким образом, ясно, что мое учение не обманывает, и что не за человеческие дела я принимаю на себя опасности, а за божественные и непреложные.

ни нечистых побуждений,

То есть я не учу чему-нибудь нечистому, как учат маги и волшебники.

ни лукавства;

Ни стремления к возмущениям и переворотам, как делают последователи Февды.

1Сол. 2:4. но, как Бог удостоил нас того, чтобы вверить нам благовестие, так мы и говорим,

Бог, говорит, удостоил нас и избрал, чтобы вверить нам Евангелие: Он не избрал бы, если бы не признал нас достойными. Посему мы и остаемся такими достойными, какими избраны были Им для столь великой проповеди.

угождая не человекам, но Богу, испытующему: (δοκιμάζοντι ) сердца наши.

То есть мы делаем все это не для того, чтобы угодить вам, но желая угодить Богу, Который испытывает тайны (ибо δοκιμάζειν теперь это означает), или потому, что Он постигает сердца и дает венцы. Никакой обманщик, лукавый и нечестивый человек не может Ему угодить.

1Сол. 2:5. Ибо никогда не было у нас перед вами ни слов ласкательства, как вы знаете,

Так как он пред этим похвалил их, то чтобы похвала не сделалась подозрительной, он говорит: никогда я не льстил вам (что свойственно обманщикам), и теперь не льщу.

ни видов корысти: Бог свидетель!

И не по страсти к деньгам мы проповедовали. Того, что я не льстил вам, и вы свидетели, а что я не корыстолюбив – Бог свидетель; ибо вам это неизвестно.

1Сол. 2:6. Не ищем славы человеческой ни от вас, ни от других:

Не сказал: мы терпели бесчестие, или: не пользовались честью, чтобы не показалось им это упреком, но: мы не искали почестей, хотя этого действительно и требовала проповедь. Ибо, если царских послов мы удостаиваем большой чести, то гораздо более должны почитать посланников Божиих. Посему, как же мы будем делать что-либо ради славы, когда в качестве учителей мы не желали почестей ни от вас, ни от других?

1Сол. 2:7. мы могли явиться с важностью, как Апостолы Христовы,

Или: в чести, славе и довольстве; или: мы могли брать от вас и питаться, и быть вам в тягость. Ибо достоинство наше этого требовало, чтобы брать от вас.

но были тихи среди вас,

“Тихи”, то есть кротки, необременительны. Или: “тихи” (νήπιοι) “среди вас”, то есть незлобивы, нечестолюбивы. Ибо незлобивый ничего такого не помышляет. Выражение «среди вас» имеет такой смысл: в обращении с вами я был такой же, как и вы, будто не получил высшего назначения.

подобно как кормилица нежно обходится с детьми своими.

Здесь апостол показывает свою нежную любовь. Льстит ли кормилица ребенку? Ищет ли она денег от малюток? – Так и учителю должно быть кротким и любить тех, которые оскорбляют его, как и кормилица любит своих детей, хотя бы они и били ее.

1Сол. 2:8. Так мы, из усердия (ίμειρόμενοι; у блж. Феофилакта: όμειρόμενοι ) к вам, восхотели передать вам не только благовестие Божие, но и души наши.

Όμειρόμενοι υμών, то есть привязанные к вам, и заботящиеся о вас, из όμοϋ (вместе) εϊρω (соединяю). (Далее блж. Феофилакт говорит: некоторые прочитали: ίμειρόμενοι, то есть желающе, но это неверно). Посему, не только, говорит апостол, мы не брали ничего от вас, но «восхотели», то есть сильно желаем истощить для вас даже души свои, если нужно будет. Посему подавать благовествование – дело драгоценнейшее, но отдать душу – гораздо труднее и есть дело необыкновенной любви, – таков его вывод.

потому что вы стали нам любезны.

Чтобы не показалось, что он ведет речь обо всем этом потому, что трудился для них, и поэтому должен пользоваться почетом от них, говорит: делаю это не по чему другому, как по любви. Ибо я не ищу вознаграждения, но делаю все ради самого долга.

1Сол. 2:9. Ибо вы помните, братия, труд наш и изнурение: ночью и днем работая, чтобы не отяготить кого из вас, мы проповедовали у вас благовестие Божие.

Не сказал: помните благодеяния наши, но “труд”, и не просто, а и «изнурение», то есть труд с большим старанием. И не только днем, но и ночью. Вот каково усердие и какова забота, – чтобы не соблазнить кого! Словами «чтобы не отяготить никого из вас» показывает, что фессалоникийцы находились в бедности.

1Сол. 2:10. Свидетели вы и Бог,

Бог – достоверный свидетель, но так как людям неизвестно, свидетельствует ли об этом Бог, призывает во свидетели и тех, к кому обращено слово.

как свято

Все что должно исполняя, ибо это значит “свято”, вместо выражения: со страхом Божиим.

и праведно

То есть ни у кого не вымогая денег – απαιτούντες χρημάτων άπαιτ σεσι. ¹

и безукоризненно

Не оскорбляя и не давая повода к соблазну.

поступали мы перед вами, верующими,

Тогда как у неверных апостол назывался безбожным и обманщиком, пустословом и совершенно безрассудным.

1Сол. 2:11. потому что вы знаете.

Опять называет их свидетелями – знак, что он говорит без всякой надменности.

как каждого из вас, как отец детей своих,

1Сол. 2:12. мы просили и убеждали

Удивительно, как он никого не оставил без утешения, но каждому высказал то, что нужно! «Просили» же о том, чтобы мужественно переносили все. Следовательно, я, говорит, не искал славы. Выше апостол уподобил себя кормилице, теперь уподобляет отцу, показывая свою любовь, власть и свою простоту. Ибо какой отец держит себя гордо пред детьми?

и умоляли поступать достойно Бога, призвавшего вас в Свое Царство и славу.

Умолять (в славянском тексте – «свидетельствовать») – это уже знак очень строгого наставления. Следовательно, я, говорит, не льстил. После того как сказал: “как отец”, прибавил и слово: «умоляли» («свидетельствующе»). Ибо не строго, говорит, но как отцы (свидетельствующе) «поступать достойно Бога». Смотри, как он, повествуя о прежде случившемся, учит и убеждает. Ибо, если Бог призывает нас в Царство, то должно переносить все.

1Сол. 2:13. Посему и мы непрестанно благодарим Бога, что, приняв от нас слышанное слово Божие, вы приняли не как слово человеческое, но как слово Божие, – каково оно есть по истине, –

Здесь апостол хвалит и фессалоникийцев. Нельзя сказать, говорит он, что мы одни поступаем во всем безукоризненно, а вы показали нечто несообразное с тем, чему я вас наставлял; ибо вы слушали нас не с таким расположением, с каким слушают людей, но внимали нам так, как будто наставлял вас Сам Бог. «Слышанным словом Божиим» апостол называет проповедь, в которую веруют чрез посредство слышания. «Как веровать в Того, о Ком не слышали?» (Рим. 10:14).

которое и действует в вас, верующих.

Откуда видно, что вы приняли проповедь мою, как слово Божие? Из действий, говорит, ваших, то есть она обнаруживается в делах. Если бы вы не так приняли ее, то не перенесли бы так мужественно стольких испытаний. Ибо, как сам апостол перенесенными опасностями доказывает, что он не льстец и не обманщик, так и их мера открывается из того, что они перенесли бедствия.

1Сол. 2:14. Ибо вы, братия, сделались подражателями церквам Божиим во Христе Иисусе, находящимся в Иудее,

Чтобы кто-нибудь не понял под церквами в Иудее синагог иудейских, то он поэтому прибавил: «во Христе Иисусе», чтобы яснее показать, что говорится о церквах верующих.

потому что и вы то же претерпели от своих единоплеменников, что и те от Иудеев,

Утешение великое! Ибо, если иудеи, ревнители отеческого закона, уверовавши однажды, столько потерпели, то сколько более должны вы? Немалое доказательство истины Евангелия в том, что иудеи охотно страдают за то, что прежде сами преследовали.

1Сол. 2:15. которые убили и Господа Иисуса

И что удивительного в том, что они оскорбляли своих соплеменников, когда они и Господа убили? Смотри, какое утешение – быть общником Христу в страданиях! Поэтому и Павел всегда в искушениях указывает это.

и Его пророков, ²

Но скажет кто-нибудь, что они Господа не узнали. Что же? Разве они не узнали собственных пророков, книги которых они носят повсюду? Как же они убили и их? Отсюда очевидно, что они ничего не делают как ревнители истины, но скорее неистовствуя против истины.

и нас изгнали,

Апостолов, учителей ваших. Поэтому вам, ученикам, должно все переносить, имея пред глазами эти примеры.

и Богу не угождают,

Ибо, как могли угодить Тому, Чьего Сына они убили, а прежде еще убили и пророков?

и всем человекам противятся,

1Сол. 2:16. которые препятствуют нам говорить язычникам, чтобы спаслись,

Ибо, если должно проповедовать спасение всей вселенной, -а они противятся этому, то они общие враги вселенной. Только чрезвычайной зависти свойственно препятствовать общему спасению.

и через это всегда наполняют меру грехов своих;

Это, говорит, древним пророкам, потом Христу, а наконец и нам делали они и делают, чтобы показать, что спешат достигнуть полной меры грехов, крайнего их предела.

но приближается на них гнев до конца.

То есть для них уже не будет более того, что было прежде, не будет возвращения из плена и не овладеют они своею землею, но до конца, так и останется на них гнев Божий. Слово “гнев” ( ή όργ «) с артиклем показывает, что они заслужили его, что он предназначен и предсказан. Утешив фессалоникийцев указанием на то, что они имеют многих соучастников в искушениях, теперь утешает также указанием на то, что притеснители их будут наказаны.

1Сол. 2:17. Мы же, братия, быв разлучены с вами на короткое время

Здесь апостол говорит о любви. Выше он сказал: «как отец детей» (ст. 11) и: «как кормилица» (ст. 7), а здесь «быв разлучены» (в славянском тексте – «осиротевше»), что свойственно детям, ищущим родителей. Это для того, чтобы мы поняли из этого, как он сильно любил их. Но в то же время намекает и на печаль, в которой он находился по причине разлуки. И нельзя сказать, говорит, чтобы мы оставались в разлуке долгое время, напротив, сравнительно короткое и малое, так что можно считать почти за один час.

лицем, а не сердцем,

И притом не сердцем, говорит, мы разлучены были, а лицем. Но и нося вас постоянно в сердце, мы испытываем скорбь, что лишены возможности видеть вас телесно. Заметь и то, что у сильно любящих есть потребность лично видеть любимых, от чего их любовь еще более усиливается.

тем с большим желанием старались увидеть лице ваше.

Больше всего заботился видеть оставленных на короткое время. Обрати внимание на любовь: не для чего-нибудь другого, говорит, желаю прибыть, как для того, чтобы видеть ваше лице.

1Сол. 2:18. И потому мы, я Павел, и раз и два хотели прийти к вам, но воспрепятствовал нам сатана.

Что ты говоришь? Сатана возбраняет? Именно так; ибо это не было дело Божие. В Послании к Римлянам говорит, что Бог воспрепятствовал (Рим. 1:13,15:22); и Лука говорит, что Дух воспрепятствовал им (Деян.16:6); и в Послании к Коринфянам говорит, что это было дело Духа (см. 2Кор. 1:15,22). Здесь же просто, что это дело сатаны, который наводит сильные и внезапные искушения, конечно, по попущению Божию. Смотри, как он гордится своею любовью, показывая, что он любил их больше всех, почему и говорит: “я Павел”, то есть хотя и другие со мной желали придти к вам, но я даже и решался.

1Сол. 2:19. Ибо кто наша надежда, или радость, или венец похвалы?

Это ли не слова пламенеющих нежнейшей любовью матерей, разговаривающих с малыми детьми? Ему недостаточно было слова “венец”, чтобы показать свою пламенность, но он присовокупил и “похвалы”. Ибо на вас, говорит, я надеюсь, что ради вас сподоблюсь великого дерзновения пред Христом, и радости ради того самого, что вы и ныне есть, и тогда будете для меня «венцом похвалы», то есть венцом блестящей славы.

Не и вы ли пред Господом нашим Иисусом Христом в пришествие Его?

Что же? Фессалоникийцы ли одни твоя надежда, святой Павел? Нет, не они одни. Поэтому и сказал: “и вы”, показывая, что были и другие.

1Сол. 2:20. Ибо вы – слава наша и радость.

Как славно привести такую церковь ко Христу, и притом столь благоискусную!

* * *

¹ Migne, в подстрочном примечании, дает предпочтение другому чтению этого места по кодексу S. Marci Veneti. Вместо άπαιτοΰντες там стоит άδικοΰντες, то есть не обижая никого требованием денег. Первое чтение он находит несогласным ни со смыслом, ни с грамматическими правилами.

² Блж. Феофилакт читает: «и собственных пророков» – και τους Ιδίους προφτας.

 

Глава третья

1Сол. 3:1. И потому, не терпя более, мы восхотели остаться в Афинах одни,

То есть: избрали и предпочли.

1Сол. 3:2. и послали Тимофея, брата нашего и служителя Божия и сотрудника нашего в благовествовании Христовом,

Такова забота святого апостола Павла об учениках, что когда он сам был удерживаем какими-нибудь стеснительными обстоятельствами, то посылал других навестить своих учеников. Это же сделал и тогда, послав Тимофея. И говорит о нем с такой похвалой, не столько его возвышая, сколько воздавая им честь тем, что столь необходимого в такое время он отвлек для них от дела служения «сотрудника благовествования».

чтобы утвердить вас и утешить в вере вашей,

Так как фессалоникийцы смущались тем, что учитель их подвергался искушениям, то они имели нужду в утверждении и утешении, чтобы не отстать от веры. Ибо немалое смущение для учеников составляют искушения учителя, подобно тому, как для воинов раны вождя.

1Сол. 3:3. чтобы никто не поколебался в скорбях сих:

Апостол указывает здесь, какую пользу имело принести им утверждение от лица святого Тимофея. Это, говорит, чтобы не приходили в смятение, то есть не падали духом и не расслаблялись в виду моих искушений. Ибо диавол, когда улучит благоприятное время для искушения, колеблет нетвердых напоминанием прежнего покоя, чтобы они отстали от того, что было причиной скорбей. Некоторые же говорили, что σαίνεθαι «колебаться, смущаться» – поставлено вместо ταράττεσθαι – «возбуждаться» – метафора, взятая от собак которые, когда ласкаются, машут хвостами.

ибо вы сами знаете, что так нам суждено.

Да слышим, что христианам суждено скорбеть: ибо не об одних апостолах он сказал сие. Итак, когда мы на то назначены, то что нового, если мы испытываем скорбь? Поэтому мы должны оставаться невозмутимыми не только от прошедших искушений, но и будущих. Это нам более должно быть свойственно.

1Сол. 3:4. Ибо мы и тогда, как были у вас, предсказывали вам, что будем страдать, как и случилось, и вы знаете.

Великое утешение для учеников в том, когда учитель наперед сказал им о скорбях. Ибо впоследствии они не смущались их, как неожиданных. Поэтому и Христос говорил апостолам: «Я сказал вам о том прежде, нежели сбылось, дабы вы поверили» (Ін. 14:29). Не это только Павел сказал им, а и многое другое, что также сбылось.

1Сол. 3:5. Посему и я, не терпя более, послал

О Павел! если ты предсказал им, что будешь терпеть скорбь, и что им не следует тревожиться за эту скорбь, то зачем ты снова посылаешь? Оказывается, что ты еще не вполне доверяешь им. По великой любви, говорит, делаю это. Ибо любящие опасаются и за то, что безопасно. Вместе с тем и искушений было много, и чрезмерное множество бедствий устрашило меня. Потому и не сказал: заметив в вас нечто, я послал, но «не терпя более», что происходит от любви.

узнать о вере вашей,

Здесь некоторые спрашивают: почему тот, кто восходил до третьего неба, кто слышал неизреченные глаголы (2Кор. 12:6), не знает, что происходило с фессалоникийцами, но посылает Тимофея «узнать о вере» их? Можно сказать, что не все знали и святые, жившие до Христа и после Христа. Ибо и Елисей не знал о жене Сонамитянке (2Царів. 4:8). И Илия думал, что он остался один, между тем как было еще семь тысяч других (1Царів. 19:10). И прежде их Самуил получает наставление не обращать внимания на лицо старшего брата Давидова (2Сам. 16:7). Так и апостолы не знали всего. И это было по особенному попечению Божию, чтобы ни сами они не превозносились, ни другие не думали о них слишком много, и чтобы последующие христиане не могли говорить, что они совершали подвиги добродетели, будучи выше людей, а поэтому сами предались бы беспечности; напротив, чтобы мы знали, что и они не всегда надеялись на помощь Божию, но совершали подвиги собственными трудами.

чтобы как не искусил вас искуситель

Я, говорит, не предполагал, что вы поколебались, разве только потому, что подверглись искушениям. Видишь ли, что смущение в скорбях есть дело диавола, и в особенности когда одни соблазняются вследствие того, что другие испытывают несчастие. Так он поступил с Иовом, смутив его жену тем, что тот страдал. Впрочем, диавол искушает, не зная, одолеет ли, что видно из примера Иова; однако, будучи бесстыдным, он нападает, и если видит какую-нибудь слабость, остается и выжидает; если же видит силу, – отступает.

и не сделался тщетным труд наш.

Если бы они уклонились, о Павел, что тебе? Твой труд не останется без полной награды у Бога. Однако, говорит, по причине сильной любви, я считал бы труд мой потерянным.

1Сол. 3:6. Теперь же, когда пришел к нам от вас Тимофей и принес нам добрую весть о вере и любви вашей,

Я, говорит, ожидал того, а случилось противоположное. Обрати внимание на великую радость Павла! Не сказал: весть, но: «добрую весть». Столь великим благом считал он твердость их в вере. И радовался их любви, потому что она была знаком их веры.

и что вы всегда имеете добрую память о нас, желая нас видеть, как и мы вас.

То есть вспоминаете о нас с похвалами и одобрением. Послушайте, ученики, и научитесь всегда сохранять добрую память о своих учителях. Ибо этим вы доставите пользу самим себе, а не им. Весьма великое утешение и радость для фессалоникийцев составляет то, что Павел знает, что он любим ими, – это еще более воспламенит в них любовь.

1Сол. 3:7. то мы, при всей скорби и нужде нашей, утешились вами, братия,

Удивительное дело! Павел изъявляет им благодарность за то, что они не поколебались. Мы, говорит, не чувствуем более скорбей, но утешились не в одной какой скорби, но во всякой. Ибо радость о вас стала противовесом всех нужд наших.

ради вашей веры;

Вы, говорит, подкрепили меня. Между тем в действительности было наоборот: он сам, не уступая искушениям, укрепил их, а похвалу им воздает. Ибо вы, говорит, не дали мне чувствовать моих искушений.

1Сол. 3:8. ибо теперь мы живы, когда вы стоите в Господе.

Не сказал: мы утешились, но: “мы живы”, показывая тем, что преткновение их он считает смертью для себя, а преуспеяние их, стояние и утверждение во Христе – жизнью.

1Сол. 3:9. Какую благодарность можем мы воздать Богу за вас, за всю радость, которою радуемся о вас пред Богом нашим,

Такова, говорит, наша радость о вас, что мы не в силах даже достойно благодарить Бога за вас. Ваше преуспеяние мы считаем даром Божиим. Ибо не человеческой душе и не человеческому усилию свойственно такое высокое чувство. Вот почему, обязанные благодарить Его, мы не находим достойной благодарности.

1Сол. 3:10. ночь и день всеусердно молясь о том, чтобы видеть лице ваше

Заметь усиление в выражении! «Всеусердно молясь» о том, чтобы видеть их, подобно тому, как земледелец, слыша, что возделываемое им поле изобилует плодами, нетерпеливо желает видеть его собственными глазами.

и дополнить, чего недоставало вере вашей?

Если выше засвидетельствовал их “стояние”, то каким образом теперь говорит: «чего недоставало вере вашей»? Не всем учением они воспользовались, и им недоставало, может быть, сведений о воскресении и о другом подобном. Также много было лжеучителей, поэтому и сказал: «чего недоставало». Там, где он опасался за самую веру, говорит: «послали Тимофея, чтобы утвердить вас» (ст. 2); А здесь говорит: «дополнить», что более относится к учению, чем к утверждению. Ибо несовершенным мы называем то, чему недостает немногого.

1Сол. 3:11. Сам же Бог и Отец наш и Господь наш Иисус Христос да управит путь наш к вам.

Если уже в послание апостол влагает свою молитву, то этим показывает, что он и у себя молился о том, чтобы увидеть их. Вместе с тем и оправдывает себя, что он находится вдали от них не по нерадению, как бы так говоря: Сам Бог да прекратит искушения, отовсюду препятствующие нам идти к вам прямой дорогой.

1Сол. 3:12. А вас Господь да исполнит и преисполнит любовью друг к другу и ко всем,

Видишь ли неудержимый порыв любви в том, что он молится о них, чтобы Господь исполнил и преисполнил их в любви. И не только друг ко другу, но и ко всем. Ибо в том и обнаруживается любовь к Богу, что она стремится обнять всех. Если же ты одного любишь, а другого нет, то это любовь человеческая.

какою мы исполнены к вам,

С нашей стороны, говорит, она уже есть; просим, чтобы на будущее время была и с вашей стороны. Нас имейте мерой и образцом любви.

1Сол. 3:13. чтобы утвердить сердца ваши непорочными во святыне пред Богом и Отцем нашим в пришествие Господа нашего Иисуса Христа со всеми святыми Его. Аминь.³

Апостол показывает, что любовь приносит пользу им самим, а не тем, которых любят. «Да преисполнит», говорит, «вас Господь любовью, чтобы утвердить сердца ваши». Под “Господом” разумей Духа, как и истолковал это Василий Великий. Ибо кто другой утвердит непорочными пред Богом и Отцом в пришествие Христово, как не Дух всецело? Не сказал: утвердит вас, но: «сердца. Ибо из сердца исходят злые помыслы» (Мф. 15:19). Можно быть злым, не делая никакого зла, как то: быть завистливым, коварным, злопамятным, держаться превратного учения. Итак, тогда, действительно, непорочен человек, когда он очищает свое сердце; тогда он имеет и святость. Ибо, хотя святостью, главным образом, называется целомудрие, как и нечистотой – блуд и прелюбодеяние, но вообще всякий грех есть нечистота, а всякая добродетель – святость. Апостол желает, чтобы они были непорочными пред Богом и Отцом, как теперь (это и есть настоящая добродетель пред Богом, а не пред людьми, так как человеческое суждение шатко), так в пришествие Христово: ибо и Он нас будет судить пред лицем Отца Своего. Итак, да будете, говорит, непорочны, как и все святые.

* * *

³ Слова «аминь» у блж. Феофилакта недостает.

 

Глава четвертая

1Сол. 4:1. За сим, братия, просим и умоляем вас Христом Иисусом, чтобы вы, приняв от нас, как должно вам поступать и угождать Богу, более в том преуспевали,

После того как я сказал вам, говорит, о том, что прилично слушать, далее послушайте о том, что всегда необходимо слушать. “За сим” это и значит, то есть всегда и непрестанно. Смотри, какое смирение: не считает себя достойным веры, даже и в предметах увещания, но от Христа предлагает слово, говоря: Христос вас увещевает чрез меня. Слово “приняв” относится не к словам только, но и к делам: ибо и делами он учил. О чем же мы умоляем? «Чтобы вы более преуспевали», то есть чтобы вы старались делать больше того, что требуют заповеди, и восходили бы выше постановлений. Подобно тому, как земля производит не только то, что в нее брошено, так и душа не должна останавливаться на постановлениях, но восходить выше.

1Сол. 4:2. ибо вы знаете, какие мы дали вам заповеди от Господа Иисуса.⁴

Повеление касается таких вещей, которых должно избегать, совершение которых влечет за собой наказание, а не совершение нисколько не заслуживает похвалы. Между тем, есть некоторые дела, которые не должно повелевать; то есть не навязывать с угрозой, а предоставлять их на волю слушателей, как, например, раздаяние имущества и девство. «Кто может вместить», говорит Господь, «да вместит» (Мф. 19:12). Вероятно, Павел о некоторых делах дал им повеление с большей угрозой. Поэтому он и не излагает этого здесь, а только напоминает им. И опять от имени Христа. Не мои, говорит, повеления, но Христа; так что Его послушаетесь, или отвергнете.

1Сол. 4:3. Ибо воля Божия есть освящение ваше,

То есть целомудрие. Везде он заповедует об этой добродетели, и в Послании к Тимофею (1Тим. 5:22), и к Коринфянам (1Кор. 6:6), и к Евреям (Євр. 12:14). Ибо особенно сильна страсть и требует поэтому многих и постоянных лекарств.

чтобы вы воздерживались от блуда;⁵

Много различных видов этой страсти, о которых и говорить несносно, а потому просто сказал: «от всякого блуда».

1Сол. 4:4. чтобы каждый из вас умел соблюдать свой сосуд в святости и чести,

Сосудом называет тело. Когда мы воздержанны, – и тело бывает чисто, и мы владеем им; когда же оно нечисто, грех владеет им. Ибо, что он повелевает, то тело и делает, как раб. Собственно, тогда оно бывает в чести, когда бывает целомудренно. Таким образом грех – бесчестие. Обрати внимание на слово «соблюдать». Оно показывает, что целомудрие требует обучения и подвига. Где же манихеи и маркиониты, жалующиеся на природу?

1Сол. 4:5. а не в страсти похотения,

То есть не в желании, заключающем в себе страсть. Ибо есть и бесстрастное желание, каково желание божественных дел. Или, что все, возбуждающее похоть, он называет страстью похотения, как то: роскошь, богатство, праздность и нерадение, – каждая из них может быть названа страстью похотения. Таким образом, если мы желаем быть целомудренными, то мы не должны дозволять себе никакой страсти, возбуждающей похоть.

как и язычники, не знающие Бога;

Те, которые не знают Бога, не имеют надежды и на воздаяние. Поэтому все делают в свое удовольствие.

1Сол. 4:6. чтобы вы ни в чем не поступали с братом своим противозаконно и корыстолюбиво:

Выше апостол говорит о блуде вообще, теперь говорит о прелюбодеянии, которое справедливо называет лихоимством и преступлением. Ибо каждому Бог дал жену и положил пределы природе, разумея сожитие с этой одной женой. Поэтому-то корыстолюбие относится к этому делу, то есть преступному сожитию; а именно против брата.

потому что Господь – мститель за все это, как и прежде мы говорили вам и свидетельствовали.

Не подумай, говорит что я говорю это только относительно братьев; нет, не должно иметь жен и других людей, и просто незамужних, и жен общих. Ибо за все это наказывает Господь: не безнаказанно мы делаем это, понесем гораздо большее наказание, в сравнение с удовольствием, которое получаем теперь от этого. Смотри: сначала апостол умолял, потом пристыдил, сказав: «как и язычники», затем посредством доводов показал гнусность этого порока, назвав его лихоимством; наконец, он устрашает и напоминает им, что об этом они часто слышали от него.

1Сол. 4:7. Ибо призвал нас Бог не к нечистоте, но к святости.

1Сол. 4:8. Итак непокорный непокорен не человеку, но Богу, Который и дал нам Духа Своего Святаго.

После того как сказал, что ты наносишь обиду брату, и указал, что Бог отомстит, теперь распространяет мысль свою, показывая, что, хотя бы это потерпел и неверный, все-таки виновный понесет наказание. Ибо не за него отмщая, накажет тебя Бог, а за Самого Себя, Он призвал тебя для того, чтобы ты был чистым, и ты оскорбил своею нечистотой Того, Кто дал тебе Святого Духа. Поэтому-то, осквернишь ли ты замужнюю твою рабу или царицу, вина одинакова: ибо ты Бога Одного оскорбляешь. Хотя бы ты и блудодействовал (а не прелюбодействовал), все-таки Бог отомстит, потому что ты осквернил Его Духа. Или еще иначе: Бог, видя, что в таких делах мы оказываем больше презрения Ему, чем людям, отомстит за Себя. Пред людьми мы стараемся, чтобы они не увидели нас своими глазами, а Богу оказываем презрение, несмотря на то, что Он видит.

1Сол. 4:9. О братолюбии же нет нужды:(έχετε) ⁶ писать к вам;

Апостол не говорит уже о любви ко всем, но о любви к братии. Самим опущением он увещевает уже, достигая двух целей: во-первых, это дело так необходимо, что ему нечего и учиться, ибо всякому известно, что оно имеет особенную важность для всех. Во-вторых, этим он больше вразумляет их, побуждая, чтобы они не оказались ниже того понятия, какое он имел о них, считая их уже исправившимися.

ибо вы сами научены Богом любить друг друга,

Смотри, как восхваляет он их, говоря, что Сам Бог учит их этой добродетели. Это же сказал и пророк: «будут все научены Богом» (Іс. 54:13; Єр. 31:34).

1Сол. 4:10. ибо вы так и поступаете со всеми братиями по всей Македонии.

Не просто говорит: вы от Бога научены, но: я знаю об этом из ваших дел. Упомянул Македонию потому, что Фессалоники – главный город Македонии.

Умоляем же вас, братия, более преуспевать

1Сол. 4:11. и усердно стараться о том, чтобы жить тихо, делать свое дело и работать своими собственными руками, как мы заповедывали:(παρηγγείλαμεν ⁷) вам,

Что вы братолюбивы, я знаю; о том мы и молим, чтобы вам более преуспевать в братолюбии и быть более щедрыми. Здесь может быть остановка (пауза в чтении текста), а потом читай с нового начала: «чтобы жить тихо». Или: «и усердно стараться о том, чтобы жить тихо, делать свое дело». Этими словами показывает, что они ленивы, занимаются тем, чем не следует, и беспокойны. Сказав же: «и работать своими собственными руками», апостол пристыжает тех, которые оставляют телесные подвиги и ищут духовных. Скажите, неразумные: совершает ли кто-нибудь руками пост? или возлежание на голой земле? Нет. Между тем он говорит о труде телесном, который скорее есть духовный, о том, чтобы давать другим от своих трудов, именно бедным. А так как бедность произошла от разграбления имений, то он и учит их трудиться, чтобы можно было подавать милостыню. Если же он заповедует тем, у которых было разграблено имущество за Христа, то тем более другим.

1Сол. 4:12. чтобы вы поступали благоприлично перед внешними и ни в чем не нуждались.

То есть чтобы вы не вели себя непристойно, прося милостыню у неверных. Хорошо апостол сделал это, чтобы не огорчить их. Ибо, говорит, если верные соблазняются, когда видят, что человек здоровый просит милостыню (за что таких и называют христопродавцами), то тем более соблазняются неверные.

1Сол. 4:13. Не хочу же оставить вас, братия, в неведении об умерших, (περί των κεκοιμημένων – усопших).

Здесь апостол ведет речь о воскресении. Если и прежде им было говорено об этом, все же он думал теперь открыть некоторую тайну. Или, они знали все касающееся воскресения, но плакали, от чего он теперь и врачует. Но так как незнание многих вещей печалит нас, а знание, напротив, облегчает печаль, то он говорит: «не хочу оставить вас в неведении». Не сказал: αποθανόντων – об умерших, но: κεκοιμημένων – об усопших, показывая и самим выражением, что будет воскресение.

дабы вы не скорбели, как прочие, не имеющие надежды.

Какой надежды? Надежды на воскресение. Ибо те, которые не имеют надежды на воскресение, должны скорбеть. Послушаем и ужаснемся. Чему же? Потому ведь ты не хочешь оставить их в неведении, чтобы они не скорбели? Ведь ты не говоришь: дабы вы не подверглись наказанию, но «дабы не скорбели». Так говорит потому, что эта скорбь влечет наказание.

1Сол. 4:14. Ибо, если мы веруем, что Иисус умер и воскрес, то и умерших в Иисусе Бог приведет с Ним.

Как, говорит, Он воскресил Господа, пострадавшего телесно и умершего, так воскресит и нас. Посмотри, так как воскресение Господа уже совершилось, то как он смело говорит о Нем: “умер” – απέθανε; между тем о нас, так как наше воскресение еще имеет быть, говорит “усопшие” – τους κοιμηθέντας, указывая этим на возможность пробуждения. Ибо, говорит, неужели отходящий ко сну не надеется, что встанет? Слова “умершие” (κοιμηθέντας – усопшие) “в” (δια) «Иисусе приведет» можно понимать двояко: или приведет чрез Иисуса, то есть Сын будет для них посредником воскресения и представит их пред лице Отца; или: «умерших в Иисусе», то есть верных. Ибо имеющие в себе Христа и умирают (κοιμώνται) в Иисусе. Итак, апостол говорит здесь о частном воскресении, то есть славном, которое принадлежит верным и которое будет с Господом. «Приведет с Ним», то есть с Господом восхитит их отовсюду на облаках. Хотя фессалоникийцы и знали о всеобщем воскресении, но апостол желает теперь утешить их указанием на то, что воскресение верных будет в славе и чести, чтобы они не скорбели. Все воскреснут, но не все в славе, а только верные, то есть те, которые соединяют дела с учением. Обрати внимание на все следующее.

1Сол. 4:15. Ибо сие говорим вам словом Господним,

Намереваясь сказать нечто необычайное, удостоверяет в этом словом Божиим: ибо не от себя говорю, но чему научился от Христа. Это, как и следующее: «блаженнее давать, нежели принимать» (Деян.20:35), он ясно слышал от своего Учителя. Прочее же он вещал по внушению Духа.

что мы живущие, оставшиеся до пришествия Господня, не предупредим умерших, (κοιμηθέντας)

Что говорил в Послании к Коринфянам: «вдруг, во мгновение ока» (1Кор. 15:52), это говорит и теперь. Так как казалось трудным, чтобы воскресли которые истлели, то он говорит, что “живущие” не предварят их; но для Бога легко привести как оставшихся целыми, так и истлевших. Говоря: «мы живущие», не на себя указывает; ибо не имел оставаться в живых до всеобщего воскресения, но на верных: поэтому и прибавил: «оставшиеся до пришествия Господня». Ибо, говоря “мы”, указывает на всех имеющих дожить до того времени. Но святой Мефодий под “живущими” разумеет души, уча так, что души не явятся прежде тел; потому что прежде пробудятся тела, чтобы с ними соединились души, о которых апостол и сказал, что они останутся в живых, ибо души бессмертны.

1Сол. 4:16. потому что Сам Господь при возвещении, при гласе Архангела и трубе Божией, сойдет с неба,

Ты, говорит, не сомневаешься в том, что я говорю: и Сам Господь повелит это. Как же повелит? Во гласе Архангела, который начальствует над другими ангелами и взывает: готовьте всех, ибо Судия предстоит. Много будет труб, но Судия сойдет при звуке последней. Как у Отца на Синайской горе были и трубы, и ангелы, служившие Ему, так и Сын будет иметь это, как Царь. Или: повеление Божие сделает то, что земля возвратит тела, изменившиеся в нетление; а глас Архангела, в сослужении ангелов, совершит то, что повсюду рассеянные соберутся в одно.

и мертвые во Христе воскреснут прежде;

«Мертвые во Христе», то есть верные. Так как они должны быть восхищены на облаках, то и воскреснут первыми. Остальные – последними, так как они не имеют ни быть восхищенными, ни встречать.

1Сол. 4:17. потом мы, оставшиеся в живых, вместе с ними восхищены будем на облаках в сретение Господу на воздухе, и так всегда с Господом будем.

Хотя мертвые восстанут первыми, однако и мы, живущие, конечно, достойные, подобно им, будем восхищены на облаках, как и Господа подъяло облако. Если Господь имеет сойти, то для чего будут восхищены верующие? Чести ради. Ибо, как когда царь въезжает в город, почетные граждане выходят к нему навстречу, а преступники внутри ожидают судию, так и тогда будет. Грешники, хотя бы они были и христиане, ожидают внизу, а праведники восхищаются, и таким образом получают блага во всем обилии, всегда пребывая со Христом.

1Сол. 4:18. Итак утешайте друг друга сими словами.

Чтобы не скорбеть подобно прочим, не имеющим надежды на воскресение.

* * *

⁴ Блж. Феофилакт читает: «от Господа нашего Иисуса Христа».

⁵ В тексте блж. Феофилакта читается не просто «от блуда», но от «всякого блуда».

⁶ Блж. феофилакт читает: εχομεν вместо έχετε.

⁷ Блж. Феофилакт читает: παρ᾿γγειλα вместо: παρηγγείλαμεν.

 

Глава пятая

1Сол. 5:1. О временах же и сроках нет нужды писать к вам, братия,

Излишне и бесполезно знать «времена и сроки» конца (Деян.1:7). Даже и апостолам Господь не открыл этого, когда они, подойдя, спрашивали Его. Но Павел из «неизреченных слов» (2Кор. 12:4), может быть, мог знать и об этом.

1Сол. 5:2. ибо сами вы достоверно знаете, что день Господень так придет, как тать ночью.

Под днем Господним нужно разуметь как общую кончину, так и частную кончину каждого, ибо и эта последняя неизвестно когда наступит для каждого. И это полезно для нас по многим причинам. Во-первых, потому, что если бы человек знал свой последний час, то он стал бы беспрерывно совершать всякий грех, а потом, к концу жизни, приступил бы к купели. Во-вторых, потому, что многие, если бы узнали, что завтра умрут, причинили бы своим врагам бесчисленные бедствия, или просто с отчаяния, или из желания насытиться кровью врагов своих, – чего теперь не бывает, благодаря тому, что их удерживает страх смерти и любовь к жизни. Кроме того, люди, привязанные к жизни, могли бы умереть от печали, если бы узнали роковой час своей смерти. Наконец, и праведники, подвергаясь опасностям, не заслуживали бы такой награды; потому что казалось бы, что так как они знают, что умрут не теперь, а после стольких-то лет, то поэтому и не щадят себя. Ныне же, когда неизвестно, перенесут ли они опасности, а тем не менее они не щадят себя, – добродетель их несомненна. Подобно как и три отрока еврейских потому больше заслуживают удивления, что они, не зная точно, спасутся ли от огня, все-таки не поклонились идолу (Дан. 3:24). Итак, кончина наша, как тать ночью. Вы знаете об этом, фессалоникийцы, из того, что сказал Господь; «не знаете, в который час Господь ваш приидет» (Мф. 24:42). ⁸

1Сол. 5:3. Ибо, когда будут говорить: «мир и безопасность», тогда внезапно постигнет их пагуба, подобно как мука родами постигает имеющую во чреве, и не избегнут.

Так как оскорбляющие фессалоникийцев проводили жизнь в удовольствиях, то апостол утешает теперь верующих, говоря: не думайте, что они избегнут наказания. Придет и им погибель, неожиданная погибель тяжелая и заключающая в себе много горестей, подобно мукам рождающей женщины. Но если придет Илия и антихрист, почему же Павел говорит теперь, что погибель застанет их внезапно? Потому, что антихрист и Илия – знамение общей кончины; пришествие же Христова еще нет; оно будет внезапно и неизвестно когда. Обрати внимание на сравнение с муками рождения. Ибо и там женщина знает, что она родит, но когда именно, – этого еще не знает. Оттого многие женщины, ничего не предвидя, рождали и чрез семь месяцев, и в дорогах. И как они, играя и смеясь, внезапно подвергаются невыразимым мукам, так и души тех, которые ныне проводят жизнь в забавах, с наступлением того дня, никак не избегнут мучения.

1Сол. 5:4. Но вы, братия, не во тьме, чтобы день застал вас, как тать.

То есть вы не ведете темной и нечистой жизни. Итак, что же? Ужели кончина не настанет для них неожиданно, хотя бы они и не были нечисты? Настанет неожиданно, но не принесет им никакой скорби. Ибо и вор не может сделать никакого вреда бодрствующим и имеющим свет, хотя бы и успел войти к ним, – напротив, находящихся во тьме и спящих он обирает совершенно и уходит.

1Сол. 5:5. Ибо все вы – сыны света и сыны дня:

Как сынами геенны называются делающие достойное геенны и сынами противления – непослушные, так сынами света и дня называются те, которые делают дела света.

мы – не сыны ночи, ни тьмы.

То есть греха.

1Сол. 5:6. Итак, не будем спать, как и прочие, но будем бодрствовать и трезвиться.

То есть не будем нерадеть о добрых делах. Усиление бодрствования есть трезвенность. Ибо можно бодрствовать, но не быть трезвенным; поэтому апостол как бы говорит: будем делать добрые дела трезвенно и внимательно.

1Сол. 5:7. Ибо спящие спят ночью, и упивающиеся упиваются ночью.

1Сол. 5:8. Мы же, будучи сынами дня, да трезвимся,

Спящими называет здесь апостол во зле пребывающих, как неподвижных на добродетель и погруженных в мечтательные прелести. Таковы, действительно, дела настоящей жизни, нисколько не отличающиеся от сонных мечтаний. Далее, опьянением называет не одно опьянение от вина, но и от всяких страстей, как выводящее человека из обыкновенного состояния и омрачающее владычественное души, то есть ум. Итак, вам не следует быть таковыми, ибо вы не сыны ночи и тьмы, а сыны дня чрез крещение и восприятие ига заповедей Божиих.

облекшись в броню веры и любви

Не достаточно бодрствовать и трезвиться, следует и быть вооруженным. Ибо кто бодр и трезв, но не имеет оружия, того тотчас могут одолеть разбойники. Сказав: «в броню веры и любви», апостол указал этим на догматы и праведную жизнь, что, собственно, и значит «трезвиться». И следует не просто иметь это, но как броню. Ибо броню ничто не может скоро рассечь, напротив, она составляет нечто в роде оплота для груди, и ни одна из раскаленных стрел диавола не коснется нас.

и в шлем надежды спасения,

Как шлем, закрывая самую важнейшую у нас часть – голову, спасает и сохраняет ее, так и упование оберегает ум и спасает его, не попуская ничему извне упасть в него. Обрати внимание на указанные им в другом месте (1Кор. 13:13) «веру, надежду и любовь», сии три, которые он и теперь заповедует приобретать.

1Сол. 5:9. потому что Бог определил нас не на гнев, но к получению спасения через Господа нашего Иисуса Христа,

1Сол. 5:10. умершего за нас, чтобы мы, бодрствуем ли, или спим, жили вместе с Ним.

Потому, говорит, должно приобретать это оружие, что не положил нас Бог в гнев, то есть не на то определил, чтобы мы гнев Его несли, но чтобы приобрести нас Себе и спасти, дав за нас Сына Своего на смерть. Итак, мы должны ожидать в опасностях всего полезного и великого. Ибо если мы веруем, что Он не пощадил за нас Своего Сына, то будем надеяться, что Он и тем скорее избавит нас от этих опасностей. Будем же иметь пред собой этот пример и возлюбим как Его, так и ближних. Для того, говорит, умер Христос, чтобы «бодрствуем» ли мы, то есть живем, “или спим”, то есть умираем, «жили вместе с Ним». Иной сон апостол разумел выше и иной разумеет здесь. То, что здесь он говорит, имеет такой смысл: не бойтесь телесных опасностей, не бойтесь и смерти, если мы и умрем, то будем живы, ибо жив Тот, Кто так возлюбил нас, что умер за нас.

1Сол. 5:11. Посему увещавайте друг друга и назидайте один другого, как вы и делаете.

Видишь? Так что же отговариваешься: «я не учитель»? «Увещавайте», говорит, «друг друга», так как учители не имеют возможности научить всех.

1Сол. 5:12. Просим же вас, братия, уважать трудящихся у вас,

Так как сказал: «увещавайте друг друга», то, чтобы они не заключили, что их самих возводит он в достоинство учителей, и чтобы не восстали против учителей, говорит: если я вам и поручил назидание друг друга, все-таки убеждаю, чтобы вы относились к ним с честью. Ибо учители принуждены переносить много трудностей, которые честь для них, конечно, несколько облегчит.

и предстоятелей ваших в Господе, и вразумляющих вас,

Если ты почитаешь тех, кто предстательствует за тебя пред человеком, то во сколько раз больше ты должен изъявлять полную признательность предстательствующим за тебя пред Богом? «В Господе», то есть не в мирских вещах предстательствует он, а в духовных, которые в Господе, – молит за тебя, возрождает тебя чрез крещение, наблюдает за тобой, вразумляет и врачует тебя, – в полночь, если позовешь, идет. Видишь, как он предстательствует о тебе.

1Сол. 5:13. и почитать их преимущественно с любовью за дело их;

Не просто, сказал, любите, но: «преимущественно», как дети родителей. Ибо, кто любит Христа, тот будет любить и служителя Его, каков бы он ни был, потому что чрез него он сподобился страшных Тайн. Если ты взял честную жену, то не уважаешь ли ты и не любишь ли того, кто доставил тебе ее? Ты получил Царство Небесное, и гнушаешься того, кто доставил его. Внимай Павлу: «за дело их», говорит он, любите их.

будьте в мире между собою.

Пишет еще: «с ними», то есть с учителями. Ибо он знал возможность зарождения неудовольствий против них. Так как они обличают и удерживают их от дурного, то и бывают ненавидимы. Поэтому должно «быть в мире» с ними, и притом не по внешнему виду, но в себе самих.

1Сол. 5:14. Умоляем также вас, братия, вразумляйте бесчинных,

Здесь апостол обращается к учителям. Не со строгостью, говорит, или с надменностью делайте выговоры, но с кротостью «вразумляйте». Ибо, придя в отчаяние, человек становится более дерзким, когда делают ему строгий выговор. «Бесчинные» же те, которые поступают против того, что определено Богом. Бог каждому определил свой чин; преступающий его есть бесчинник. Пьяница, ругатель, корыстолюбец и все согрешающие живут бесчинно.

утешайте малодушных,

Малодушен тот, кто не переносит искушения. Он именно и есть посеянный на камне (Мф. 13:5). Таким образом, и он нуждается в поддержке.

поддерживайте слабых,

То есть поддерживайте слабых в вере, как и в другом месте говорит: «немощного в вере принимайте» (Рим. 14:1).

будьте долготерпеливы ко всем.

И к бесчинным, и малодушным, и слабым. Ибо это самое приличное средство для учителя, могущее обратить всех, даже самых грубых.

1Сол. 5:15. Смотрите, чтобы кто кому не воздавал злом за зло;

Если не должно воздавать злом за зло, то тем более – злом за добро, или начинать делать зло и вредить тому, кто ничем не повредил.

но всегда ищите добра и друг другу и всем.

Недостаточно того, чтобы не платить злом за зло; нужно, говорит, отплатить за себя добром, тому, кто причинил зло. Этому именно учит апостол, когда говорит: «ищите добра». То есть усиленно старайтесь делать добро, как по отношению друг к другу, то есть к верным, так и по отношению ко всем, то есть и к неверным.

1Сол. 5:16. Всегда радуйтесь.

Хотя бы вы впали в искушение. Смотри: после того, как он сказал, что не должно воздавать злом за зло, дальше он повелевает радоваться. Если человек воспитан так, что никому не мстит за себя, напротив, даже благодетельствует человеку, причинившему печаль, то откуда же может проникнуть в него жало скорби?

1Сол. 5:17. Непрестанно молитесь.

1Сол. 5:18. За все благодарите:

Апостол показал путь к постоянной радости, к непрестанной молитве и благодарению. Ибо, кто привык обращаться к Богу и благодарит Его за все, что послужило на пользу,– очевидно, тот будет иметь постоянную радость.

ибо такова о вас воля Божия во Христе Иисусе.

Как же будешь всегда благодарить? Если сознаешь, что в том воля Божия, чтобы всегда тебе быть благодарным к Нему, как всегдашнему благодетелю во Христе Иисусе, то есть чрез содействие Господа Иисуса. Ибо и Он Сам содействует нам в том, чтобы быть благодарными: Он научил нас делать то, чему мы научились из Евангелия.

1Сол. 5:19. Духа не угашайте.

1Сол. 5:20. Пророчества не уничижайте.

Так как нынешняя жизнь есть ночь, то Бог дал нам ясный светильник, – Духа Святого. Но этот светильник одни сделали более ярким, как все святые; а другие погасили, как пять дев, которые оставили его без елея, как коринфский блудник, который влил в него нечистоту. Посему сказал: «Духа не угашайте», то есть дара. Запирайте двери, то есть чувства, чтобы не вошел дух лукавства, и не погас бы светильник. Не приносите земных забот, и светильник останется неугасимым. Или и так можно понимать: были у них пророки Божии и лжепророки. Так как неизвестно было, что истинный пророк, то они отвращались от всех. Поэтому апостол и говорит им: “Духа”, то есть дара в истинных пророках, «не угашайте» отвращением, как от лжепророков, и не презирайте пророчеств от Святого Духа.

1Сол. 5:21. Все испытывайте ⁹ , хорошего держитесь.

Итак, что же? неужели нам принимать и лжепророков? Нет, говорит. Но все испытывайте, то есть и ложное, и истинное с испытанием разбирайте, и потом пророчества, оказавшиеся добрыми, принимайте, то есть почитайте их за истинные и имейте во внимании.

1Сол. 5:22. Удерживайтесь от всякого рода зла.

Не только от того или другого, но просто от всякого, и от ложного пророка, и от греха.

1Сол. 5:23. Сам же Бог мира да освятит вас во всей полноте,

К наставлению апостол присоединяет и молитву, чтобы с обеих сторон они имели безопасность. Что значит: «во всей полноте»? То есть телом и душой, как это видно дальше.

и ваш дух и душа и тело во всей целости да сохранится без порока в пришествие Господа нашего Иисуса Христа.

Дух, то есть дар Святого Духа, который мы получили чрез крещение. Если мы сохраним светильник Его ярким и неугасимым, то мы войдем в чертог Жениха; и душа, и тело тогда будут непорочны, если дух в нас будет сиять. Григорий Нисский говорит: так как человек состоит из всякого вида душ – души физической, чувственной и разумной, то апостол словом «дух” обозначил разумную часть; «душа” – чувственную, «тело” – физическую жизнь в нас. Итак, он молится о том, чтобы все они и во всем сохранились непорочными, во всем благоугодными Богу.

1Сол. 5:24. Верен Призывающий вас, Который и сотворит сие.

Посмотри, какое смирение! После того, как он произнес за них молитву, говорит: не подумайте, что вы будете спасены по моим молитвам, но по благости призвавшего вас Бога. Ибо если Он призвал ко спасению, а Он верен, то есть истинен, то непременно сделает по воле Своей и спасет.

1Сол. 5:25. Братия! молитесь о нас.

Обрати внимание на смирение: и Павел просил их молитв.

1Сол. 5:26. Приветствуйте всех братьев лобзанием святым.

Так как он, будучи в отсутствии, не мог приветствовать их лобзанием собственных уст, то желает приветствовать чрез других, как и мы говорим: поцелуй за меня такого-то. А так как бывает и лукавое целование, как целование Иуды, то он говорит: «лобзанием святым».

1Сол. 5:27. Заклинаю вас Господом прочитать сие послание всем святым братиям.

Не столько ради наставления, сколько ради того, чтобы побеседовать с ними чрез послание: доказательство горячей любви. Заклинает же для того, чтобы если не уважают его, то по крайней мере ради клятвы исполнили бы то, что было им заповедано. Так страшны были для древних христиан заклинания! Но, увы, не таковы они ныне, не таковы они для нас.

1Сол. 5:28. Благодать Господа нашего Иисуса Христа с вами. Аминь.

Все блага, говорит, Он даровал нам. Итак, постарайтесь привлечь себе обильнейшую благодать, живя достойно того, что уже даровано вам. Сия же благодать да хранит и нас от всякого пути неправого; да живем во славу Отца и Сына и Святого Духа. Ему подобает всякая слава во веки. Аминь.

* * *

⁸ Блж. Феофилакт читает «не знаете, в который час тать» (κλέπτης) “приидет”.

⁹ В греч. тексте блж. Феофилакта πάντα δε δοκιμάζετε вместо δοκιμάζοντες.