Передмова

Усі послання Павла святі, але особливо ті, які він розсилав, перебуваючи в кайданах: він надсилав їх, як полководець під час бою, цілком упевнений у перемозі. І сам Павло вважав це великим і славним. Бо, коли пише до Филимона, він каже: “котрого я родив у кайданах моїх” (Флм. 1:10). Сказав же це для того, щоб і ми не журилися в лихах; а скоріше вважали їх за честь. Таких послань багато: до Ефесян, до Филимона, Тимофія, до Филиппійців, і це – до Колосян, – усі вони написані в кайданах. Як він писав до римлян і євреїв, не бачачи їх, так він пише і до колосян, не бачачи їх попередньо. У середовищі їх були Филимон і Архип, якому, мені здається, доручили навіть якусь Церкву. І пише до колосян з такого приводу: між ними з’явилося деяке нечестиве вчення: вони думали, що не через Сина, а через ангелів приведені до Бога-Отця, вважаючи безглуздим вірити, що в останні дні з’явився Син Божий, тимчасом як у Старому Завіті все відбувалося через ангелів. До того ж вони дотримувалися багатьох іудейських та еллінських звичаїв, спостерігаючи дні, часи і яства. Усе це, звісно, вимагало виправлення і спонукало апостола написати це послання.

 

Глава перша

Кол. 1:1. Павел, з волі Божої Апостол Іісуса Христа,

Відразу ж і спочатку непомітно спростовує їхнє мудрування. Бо не ангелів апостол, а Іісуса Христа, і воля Божа на те, що він апостол Того Христа, а не ангелів. Отже, якщо я “з волі Бога” апостол, то ясно, що я істину проповідую. Що ж таке? те, що Сином ми приведені до Бога, що ми звільнилися від іудейських та еллінських обрядів. І зауваж, прийменник “по” (δια) поставлено перед словом θεός, що означало Бог Отець.

і Тимофій брат,

Виходить і він був апостол, імовірно, він був також відомий їм.

Кол. 1:2. перебуваючим у Колосах святим і вірним браттям у Христі Іісусі:

Колоси – це місто Фригії, яке нині називається Хони, – це видно з того, що Лаодикія є сусідня з ним країна. Від чого ж ви стали святими? Чи не через хрещення в смерть Христову? Чому називаєтеся вірними? Чи не тому, що віруєте в Христа? Чи не тому, що ввірені вам такі таємниці від Христа? Бо вірними ми називаємося не тому тільки, що ми увірували, а й тому, що ввірені нам від Бога таємниці, яких навіть і ангели не знали. Чому браття? Чи не за справами своїми або чеснотами? Ні, але у Христі. Як же після цього ви приписуєте ангелам приведення нас до Бога?

Кол. 1:3. благодать вам і мир від Бога Отця нашого²

Імені Христового не приєднує тут, хоча це було в нього зазвичай, щоб не негайно, з перших же слів, явно напасти на них і тим не відновити їх проти нижченаведеного змісту промови. Нехай же скажуть ті, хто принижує Святого Духа, чому Бог – Отець наш? Чи не через Духа? Велике і таке, що перевершує розум, Хто дарував нам? Чи не Дух? Як же після цього ти Його применшуєш?

 і Господа Іісуса Христа. Дякуємо Богові і Отцеві Господа нашого Іісуса Христа, завжди молячись за вас,

Іісус Христос є Господь наш, а не слуги-ангели. Павло показує любов свою до нас не тільки подякою, а й безперестанною молитвою за нас, бо й тих, яких не бачив, завжди мав у собі.

Кол. 1:4. почувши про віру вашу в Христа Іісуса

Дякуємо Богові, каже, бо ми чули від Епафродита про вашу віру в Христа Іісуса, а не в ангелів. Через це він привертає їх до себе. Тому що імена ці: Христос і Іісус – символи благодіяння; бо Він прийняв помазання за нас і Він же врятував народ Свій від гріхів.

та про любов до всіх святих,

Не до того чи іншого, а до всіх; отже, і до нас, тож ви із задоволенням слухатимете нас. Це – мова людини, яка привертає їх до себе. Під любов’ю він розуміє милостиню і спілкування, як і в інших місцях.

Кол. 1:5. у надії на уготоване вам на небесах,

Ви любите, каже він, святих не з людських розрахунків, але в надії на майбутні блага; або ж: ми дякуємо Богові, що ви маєте успадковувати нетлінні блага. Бо не на землі відкладено, де воно піддалося б тлінню, а на небесах, де воно і ціле, і безпечне. Отож, не вагайтеся в надії: бо відкладене вам перебуває в надійному місці, і це відноситься до тих, що зазнали випробувань, щоб вони не шукали тут визволення від них, і не засмучувалися у випробуваннях, бо вони мають велику винагороду.

про що ви раніше чули в правдивому слові благовістя,

Не сказав: “проповіді”, але “благовістя”, щоб нагадати їм про благодіяння Божі, бо благовістя є сповіщення про благо. Але якщо воно є словом істини, то, значить, у ньому немає брехні. Як же ви робите його брехливим, не вірячи, як колись були навчені ним, саме через Христа Спасителя? Хто ж був там проповідником? Епафрас, як це видно з наступного.

Кол. 1:6. яке перебуває у вас, як і у всьому світі,

Говорить ніби про якийсь живий предмет: “яке перебуває”. Не прийшло воно, каже, до вас, і потім віддалилося, але присутнє і панує у вас. Цим він радує їх. А оскільки багато хто робиться твердішим, коли має спільників, то додає: “і в усьому світі”. Воно всюди притаманне, всюди твердо стоїть.

та приносить плід, і зростає,

“Приносить плід” у справах, “зростає”, бо постійно багато хто приєднується до цієї віри. Але воно не приносило б плодів, якби не було твердим. Бо і дерева тоді більше приносять плодів, коли твердо укріплені.

як і між вами,

Як і раніше, привертає до себе похвалами, щоб вони не відступали, хоч би того й хотілося. Бо якщо й усім, і вам однаково проповідувано було Євангеліє, то яким же чином дехто вчить інакше?

від того дня, коли ви почули і пізнали благодать Божу в істині,

Приносить, каже, плоди і зростає благовістя у вас з того дня, як ви пізнали благодать. Яким же чином? Не зваблюванням і порожніми словами, але істиною, тобто надзвичайними знаменнями і справами.

Кол. 1:7. як і навчилися від Єпафраса,

Ви, каже, насправді пізнали благодать так само, як і вчив вас Епафрас. Бо не інше відбувалося на ділі, а іншого він навчав. Бо він, імовірно, проповідував колосянам.

улюбленого співпрацівника нашого,

Цим показує, що цей чоловік гідний довіри. Бо я, Павло, не любив би його, якби він не був істинним проповідником, і не назвав би його “співпрацівником”.

вірного

Тобто істинного.

для вас служителя Христового,

Заради вас, каже, він служив у справах, що личать Христу. Бо й те, що відправився до Павла, втішав його в кайданах і сповістив його про події в Колосах, – і це було служінням Христовим. Якщо ж Епафрас – слуга Христовий, як же ви кажете, що через ангелів ви приведені до Бога?

Кол. 1:8. котрий і сповістив нас про любов вашу в дусі.

Тобто духовну любов, яку ви маєте до мене. Бо найміцніша любов – любов у дусі. Усяка ж інша любов: і природна, якою є любов батьків до дітей і дітей до батьків, і заснована на дружбі та товаристві, – неміцна.

Кол. 1:9. Тому і ми з того дня, як почули про це, не перестаємо молитися за вас

“Тому” – чому? Оскільки, каже, ми почули про вашу віру й любов, ми, сповнившись благих надій щодо майбутнього, молимося за вас не один день, не два, але відтоді, як почули про це. Цим і показує свою любов, і непомітно докоряє їм, бо вони й за допомогою його любові не стали досконалішими. Зауваж же, що багато потрібно молитися і невпинно, і що Павло постійно молився і, навіть не досягнувши виконання молитви, не відступав від неї.

і просити, щоб ви наповнювались пізнанням волі Його,

Не називає їх ані цілком недосконалими, ані цілком досконалими. Бо не сказав: щоб ви прийняли, але “щоб ви наповнилися”. Ви, каже, маєте, але не все. Що приведені ви до Бога, це знаєте, а що приведені через Сина, цього вам бракує, і я молюся, щоб ви цього сповнилися. Бо воля Божа і благовоління в тому полягає, що даний був за нас Син, а не ангели. Отже, під розумінням розумій прирощення пізнання.

в усякій премудрості й розумінні духовному,

Оскільки їх спокушали філософи, то він каже: я бажаю, щоб ви пізнали вчення духовною мудрістю, а не мудрістю людською, яка вводить вас тепер в оману, яка змушує нас вважати себе знаючими. І якщо, щоб осягнути волю Божу, потрібна духовна мудрість, що сказати про тих, які вихваляються, що пізнали сутність Божу через зовнішню мудрість?

Кол. 1:10. щоб поводились достойно Бога,

Молю, каже, щоб ви пізнали, що вас врятував Єдинородний, щоб чинили ви гідно, тобто жили доброчесно. Бо хто пізнав людинолюбство Боже і те, що Він віддав Сина Свого за нас, як не постаралася б така людина віддатися працям доброчесності й підняти хрест свій? Бо слово “поводитися” (περιπατήσαι – поступати, постійно ходити), як сказано, позначає життя і діяльність. І скрізь він із вірою поєднує діяльність. Іншими словами: не про те, каже, молюся тільки, щоб ви навчилися, а й про те, щоб ви і в справах показали своє знання; бо той, хто знає, але не робить, буде покараний. Поміть же, як він ходінням постійно називає діяльність, показуючи тим, що як завжди необхідне нам ходіння (περιπάτησις), так необхідне і найкраще життя.

у всьому угождаючи Йому, приносячи плід у всякому доброму ділі та зростаючи у пізнанні Бога,

Так, каже, живіть, щоб у всьому догоджати Богові. Як же це? Не інакше, як усякою справою доброю. Бо, де всяке діло добре, там всяке догоджання Богові. І дивись, як він скрізь приєднує слово “усякий”: у всякій премудрості, у всякій справі добрій, у всякому догоджанні й у всякому довготерпінні, – показуючи, що вони мають це й тепер, але не все. Чому їм треба дійти до досконалості. “Приносячи плід і зростаючи в пізнанні Бога”. Як, каже, ви пізнали Бога більше, ніж древні, так і в житті повинні зростати в міру пізнання. Бо наскільки великою має бути чеснота того, хто удостоївся пізнати Бога і навіть стати сином Божим? Або ж: повинно вам приносити плоди – добрі справи, але так, щоб і пізнання Бога мати, як повинно, а не як ви тепер уявляєте, що маєте. Бо яка користь у житті та діяльності, якщо ви не будете знати Сина Божого? Дивись же, як вище він сказав, що потрібне пізнання Бога для того, щоб ходити гідно Господа; тепер же знову вимагає, щоб вони зростали в добрих справах з тим, щоб одночасно пізнавати Бога, бо одне з іншим тісно поєднане.

Кол. 1:11. зміцнюючись усякою силою

Ми молимося, щоб ви досягли досконалості, “зміцнюючись усякою силою”. Проти чого? проти спокус і переслідувань, щоб не стати безтурботними і не піддатися розпачу.

за могутністю слави Його,

Нехай подає вам таку силу, яку пристойно Йому давати, тобто невимовну і безмежну, яку тільки можливо прийняти людині. Тут велике підбадьорення. Бо не сказав: за силою, але “за могутністю”, що більше, немовби кажучи: усюди слава Його могутня. Отже, ви не слабшайте в лихах, бо переможете, як природно тим, які служать такому могутньому і славному Владиці.

в усякому терпінні й великодушності

“Зміцнюючись у всякому терпінні”, тобто по відношенню до зовнішніх, і “великодушності”, тобто у взаємних стосунках. Бо довготерпить той, хто має можливість відплатити і не відплачує, а терпить, коли не може цього зробити. Тому й Богові засвоюється не терпіння, а довготерпіння, бо Він може розтрощити, але утримується від цього. “В усякому” ж, тобто не тепер тільки, а після вже ні. Отже, якщо з’єднати докупи слова, він каже таке: ми молимося, щоб ви досконало здобули пізнання вчення не за мудрістю мирською, а за духовною, і вели життя доброчесне, щоб твердо протистояти спокусам, взявши силу й кріпоть від Бога – виявляти терпіння у ставленні до зовнішніх і довготерпіння до братів.

з радістю,

Кол. 1:12. дякуючи Богові³ і Отцеві,

Маючи намір звинуватити їх, що неправильно чинять у справі вчення, він спершу говорить лагідно, щоб не здалося, що він звинувачує їх, як ворог. Тому, спочатку сказавши: я молюся за вас, нехай дарує вам такі й такі блага (що абсолютно невластиво ворогові), – тепер каже: з радістю дякую за ті блага, які ви маєте. Тому не з ворожнечі звинувачую вас, а з любові. Я навіть бажав би постійно хвалити вас, але необхідність змушує мене засуджувати. Так чинить він і в Посланнях до Коринфян. І непомітно приводить їх до слова про Сина. Бо, якщо я з радістю дякую, значить, ви володіли великими благами. Але їх дарував Владика – Син, а не раби – ангели. Чому ж він сказав: “дякую з радістю”? Тому що і в печалі можливо дякувати, як дякував Йов, хоча й перебував у скорботі: “Господь дав, і Господь узяв” (Йов. 1:21). І нехай ніхто не каже, що він не був уражений скорботою, бо в такому разі знищив би і похвалу його, якби він нечутливо переносив це. Він сумував, але не був пригнічений.

Котрий покликав нас

Скільки, каже, дано, що ви не тільки стали багатими, а й здобули силу і здатність з’явитися гідними тими, хто отримав такі дари. До прикладу сказати: цар доручив людині невеликих обдарувань якесь начальство, гідність він дав би, але не зробив би її здатною до гідного відправлення її; у такому разі честь ця часто піддавала б її осміянню. Але Бог і честі удостоїв нас, і зробив здатними до прийняття її. Сугуба ж честь, що зробив нас здатними до прийняття дару.

до участі в спадщині святих

Тобто Той, хто поставив вас зі святими, – і не просто, а надав вам насолоджуватися тими самими благами, що й позначається словом “участь”. Бо можна жити в одному й тому самому місті, але не мати однакової частки, і знову: можна брати участь в одній і тій самій спадщині, але не мати тієї самої частки, як, наприклад, ми всі маємо одну і ту саму спадщину Церкви, але один має одну частку, а інший – іншу. Але тут і спадщини удостоїв тієї ж самої, і частини тієї ж самої. І скрізь вживає слово “спадщина” (κλήρος), щоб показати, що як спадщина залежить не від людських старань, а більше, здається, від щастя; так і ми не за доброчесність удостоюємося Царства, але все залежить від божественного дару. Тому, “коли”, – каже, – “виконаєте все, що вам наказувалося, кажіть: ми раби нікчемні, бо зробили те, що повинні були зробити” (Лк. 17:10).

у світлі,

І майбутньому, і теперішньому, тобто пізнанні. Бо й тепер просвітив нас, відкривши нам таємниці, а в майбутньому ще більше відкриє.

Кол. 1:13. визволив нас від влади темряви

Не те тільки важливо, що удостоїв нас Царства, а й те, якими ми були до цього. Бо не одне й те саме – гідним що-небудь давати і негідним, про що і в Посланні до Римлян говорить: “навряд чи хто помре за праведника” (Рим. 5:7). Отже, Він позбавив нас, які перебувають під владою темряви, тобто омани і тиранії диявола. І не сказав просто “від темряви”, але “від влади темряви”. Бо він мав велику владу над нами і панував. Звичайно, важко перебувати і просто під дияволом, а під дияволом із владою – ще важче. І не сказав: вивів, але “визволив”, показуючи, що ми, як бранці, нудилися.

і ввів у Царство улюбленого Сина Свого,

Велика справа і від темряви звільнити, але ввести ще в Царство – це набагато більше. І не просто, а для того, щоб ми царювали разом із Сином Улюбленим, ми – вороги й ті, що перебували в темряві. Про що й в іншому місці говорить: “коли терпимо, то з Ним і царювати будемо” (2Тим. 2:12). І не сказав: переніс (бо тоді все належало б тому, хто переніс), але – “ввів” (перемістив), так, щоб тут щось належало і нам. Висловом цим він показує, що для сили Божої також це легко, як кому-небудь перевести воїна з одного місця на інше).

Кол. 1:14. у Котрому ми маємо викуплення Кров’ю Його і прощення гріхів,

Щоб ти, почувши, що Отець визволив нас, не подумав, що Син не явив нічого доброго, – він каже далі, що Син дарував нам дуже багато чого. Бо Він джерело того, що ми приведені в Царство, бо Він дарував нам відкуплення, тобто залишення гріхів. Бо, якби ми не були позбавлені і звільнені від них, ми не були б введені в Царство. Таким чином Він проклав нам шлях до дару Отця. Не сказав: λύτρωσιν, але άπολύτρωσιν, тобто зовсім позбавив нас, щоб ми не впали потім і не стали смертними, як причетні до гріха Адама. Отже, якщо Син позбавив нас, то Він і привів у Царство. Як же ви приплітаєте тут ангелів? Зауваж також, що вираз “у Якому” відноситься до Сина.

Кол. 1:15. Котрий є образ Бога невидимого,

Апостол виставляє тут славу єства і велич гідності Єдинородного. “Котрий”, – каже, – “є образ Бога”; отже, точнісінько подібний, ні в чому не відмінний. Немає міри для величі Його, щоб, вимірявши, міг ти сказати, скільки бракує в Ньому порівняно з Отцем. Якби Він був образом як людина, то ти мав би що сказати в цьому відношенні, тому що образ людський ніколи не доходить до Першообразу. Оскільки ж Він є образ як Бог і Син Божий, тобто образ Бога невидимого, абсолютно подібний, очевидно, образ невидимий. Бо в нас, коли мистецтво людське, яке часто грішить, робить зображення, воно не має повної схожості; але де Бог, там немає помилки, немає ухилення, – тому там і повна схожість. Якщо ж Син не мав повної схожості з невидимим Богом, то що перешкоджає й ангелам бути образом Бога? Адже і вони невидимі. Однак ангели ніколи не називаються образом Бога. І зверни увагу на точність Святого Письма: людину воно іменує образом Божим і сином, але ангела – ніколи, бо в такому разі ті, хто чує про висоту ангельської природи, легко могли б впасти в нечестя, подумавши, що ангел має однакову гідність із Богом. Але що стосується людини, то малозначущість і нікчемність її охороняє нас від думки про що-небудь подібне. Отже, зістав: Єдинородний, будучи тим і іншим – образом і невидимим, тим, що є “образ”, відрізняється від ангелів, які, хоча й невидимі, але не є образи; а тим, що є “невидимим”, відрізняється від людей, які, хоча й самі йменуються образом Божим, але не є невидимими. Отже, Він один є досконалий і чужий від усякої несхожості “образ” Божий. А якщо і ще будуть заперечувати аріани, що образ не є єдиносущний першообразу; то нехай послухають вони Писання, яке говорить, що Сиф є образ Адама. Невже ж і він не єдиносущний Адаму? Отже, хоча штучні образи не тотожні по суті, але природні мають цілком однакову сутність.

народжений раніше всякого творіння;

Сказавши, що Він є образ Бога невидимого, додає і це. Ось тут для аріан велика спокуса. Оскільки, кажуть, Він названий “народженим раніше всякого творіння”, то Він і є перший із створінь. Але апостол не сказав: первозданний, але “первіснонароджений”. Чи ти даси Йому братів, і Він буде первістком стосовно мене, жаби, каменя і тому подібних нікчемних речей, і матиме одну сутність з усім цим? Бо Первісток, звісно, має одну сутність із тими, стосовно яких Він називається Первістком. Але на твою голову звертається ця хула. Бо безбожно так мислити про незрівнянну славу Творця. Та до того ж, слово “первісток” вживається в Писанні зовсім не на противагу до наступних дітей, а безвідносно, і значить – первісток. Так і від Богородиці Марії Він народився первістком по плоті, хоча зовсім не мав братів слідом за Собою; бо Він – Єдинородний і за походженням від Неї. Так само і за народженням від Отця Він – Первісток не на противагу іншим створінням, але безвідносно; бо Він – Єдинородний і за верхнім народженням. Отже, що ж тепер говорити на спростування підлеглого питання і на викриття думки колосян? Щоб не подумали, що Він молодший за ангелів, бо древні через них приведені були до Бога, а тепер сказано, що Він приводить до Бога, то він хоче показати, що Син є перш за всяку істоту. Яким же чином? Через народження. Отже, Він і раніше ангелів є, і до того ж так, що Він же і створив їх. Отже, якщо ангели і служили в Старому Заповіті, то це є Його улаштування. І зверни увагу на мудрість апостола: щоб ти, почувши, що Він перед усяким творінням, не вважав Його непочатковим, він наставляє тебе, що Він має Отця і від Нього народжений. А оскільки і Він, і все – від Бога, то це саме показує, що інше – те, що Один стався, як Син від Отця, а інші, як тварюки, створені Цим самим Сином. Тому додає.

Кол. 1:16. бо Ним створене все, що на небесах і що на землі,

“Ним” сказано замість “через Нього”, як це він покаже після. Те, у чому можна було засумніватися, саме щодо речей небесних, поставив попереду. Отже, якщо ангели через Нього створені, як же вони були до Нього?

видиме і невидиме: чи престоли, чи господства, чи начальства, чи власті,–

Залишаючи без роз’яснення видиме, оскільки в цьому не було жодного сумніву, він докладно говорить про те, у чому сумнівалися, – про невидиме. Але він представив не всі гірські чини окремо, ніби вказавши з багато чого дуже небагато. Бо невидимі, звичайно, і архангели, і наші душі. Сказане про тих, відноситься і до цих.

все Ним і для Нього створено;

Ось, що вище висловив словом Ним (εν αύτω), то тепер виражає словом через Нього (δι’ αυτού), як і євангеліст Іоанн каже: “все через Нього” (δι’ αυτού) почало бути (Ін. 1:3). Але, сказавши: все, не включив Духа. Бо Дух є не один з тих усіх, але один безумовно, як один Бог і один Господь. Отже, все, що має буття, через Нього створено. Потім, щоб ти не вважав Його слугою, він додає: “і для Нього” (είς αυτόν)4, тобто на Ньому все тримається. Він не тільки створив, але Він і утримує все; тож якби творіння позбулося Його промислу, воно загинуло б. І не сказав: “утримує”, але набагато тонше: “на Ньому спирається і тримається”. І цього одного, і саме того, що вони (створіння) спираються на Нього, досить для їхньої підтримки і збереження. Але це означає не менше, ніж створити, а навіть більше, – особливо, що стосується нас. Бо і ми виготовляємо при нагоді одяг або житло, але зберегти це від тління ми не можемо; а Він і створив, і зберігає.

Кол. 1:17. і Він є раніш усього, і все Ним стоїть.

Постійно звертається до того ж самого, щоб безперестанним словом, як частими ударами, з корінням вирвати згубне вчення. І зауваж, він не сказав, що Він прийшов у буття раніше за всіх, але – “є”, що властиво Богові. Де ж Павло Самосатський, який каже, що Він отримав початок від Марії? І все стоїть на Ньому, як на основі; в такому сенсі саме, як основа, Він і є первісток створіння. Але це показує не єдиносущність Його з створінням, а те, що все на Ньому тримається.

Кол. 1:18. І Він є глава тіла Церкви;

Сказавши про гідність Сина, потім говорить і про Його людинолюбство. Бо, будучи вищим за всіх, як Творець і Вседержитель, Він з’єднався з нижчими. І не сказав: глава “повноти церкви”, але – “тіла”, щоб показати дійсність спорідненості Його з нами, що Він прийняв одну з нами плоть, а не з неба приніс. Бо Павло вжив слово “Церква” в значенні всього людського роду, немовби кажучи: і народженням по плоті Він – перший з людей, як глава.

Він – початок, первісток з мертвих,

“Початок”, каже, Він є воскресіння, як той, хто воскрес раніше за всіх. А оскільки Він розв’язав хвороби смерті, то, природно, і первістком називається. Але як початок, має і послідовників Собі в інших людях. Бо початок є чого-небудь початок. І як в одному снопі, принесеному як початківець, благословляються всі жнива, так і ми всі через Нього освячені й приведені до Бога, і у воскресінні одного тіла вся природа удостоїлася воскресіння.

щоб мати Йому в усьому першість,

“У всьому”, тобто в усьому, що споглядаємо навколо Нього. Бо Він і раніше за всіх народжений від Отця, і перший між усіма, як Глава Церкви, і раніше за всіх воскрес, як початок, дарувавши їм нетління. І раніше бували ті, що воскресали, але знову вмирали. Він же воскрес і не вмирає. І зауваж, первісток тут – як зачаток воскресіння, тому що це те саме, що нове народження; там же не сказано: зачаток творіння, хоча й первісток. Бо образ буття не однаковий: Він народжений, а створіння створено.

Кол. 1:19. бо благоугодно було Отцю, щоб у Ньому була всяка повнота,

“Повнота” Божества, тобто якщо де був Син і Слово, то там не дія Його вселилася, а сама істота Його. І Павло не знаходить тому іншої причини, окрім благовоління і бажання Божого.

Кол. 1:20. і щоб посередництвом Його примирити з Собою все,

“За посередництвом Його”, тобто: Сам зробивши спасіння, дарував нам його. Але щоб ти не подумав, що Він прийняв посаду раба, каже: “з Собою”, тобто Сам із Собою примирив людей. А в іншому місці сказав: з Богом примиряв; отже, що властиво Отцеві, те властиво і Синові. І не сказав: καταλλάξαι – примирити, але, – άποκαταλλάξαι, – знову примирити, що значить: віддати нас – людей, – як якийсь давно взятий борг, і зовсім примирити, щоб ми не були вже ворогами Йому. Бо не тільки дано примирення, а й сам спосіб примирення, тобто заклання Сина, має вельми велику силу.

умиротворивши через Нього, Кров’ю хреста Його,

Примирення вказує на ворожнечу, а умиротворення – на війну. Бо ми були і ворогами, і ворогами Богові. Отже, велике діло примирення, але – через Самого Себе ще більше, і до того ж через “Кров” і “хрест”, ганебну смерть. Бо не за допомогою промов, як посол, примирив, але віддав Самого Себе. І сказавши: “Кров’ю хреста”, не зупинився, але додав: “Його”, щоб ти не подумав, що хрест має силу сам по собі. Бо не просто хрест врятував, але саме Його хрест.

і земне і небесне.

Що земне примирив, – це зрозуміло; бо кожен ворогував і з самим собою, і один з одним, і навіть в ангельському житті ми були ворогами. Але небесне, яким чином? Земля була відокремлена від неба, ангели були у ворожнечі з людьми, бачачи ображеним свого Господаря; тому й посилалися вони для покарання, як, наприклад, до Давида (2Сам. 24:17), до содомлян (Бут. 19:15) та до юдолі плачу. Отже, Син, звівши людину, ворога і ворога, на небо, і ангелів змусив з’явитися на землі співаючими і супутніми кожному віруючому. І мені здається, що Павло для того піднесений був на небо, щоб навчитися, як живуть люди на небі, і Син туди вознісся. Отже, для земних сугубий мир: по відношенню до небесних і по відношенню до самого себе, а на небесах – тільки простий. Бо нарешті вони примирилися з нами і радіють спасінню багатьох. Як же після цього ви, колоссяни, кажете, що приведені до Бога ангелами? Бо вони надто далекі від того, щоб примирити нас із Богом, бо вони були навіть ворожі нам, і якби Сам Бог не примирив нас із ними, то ми не мали б миру.

Кол. 1:21. І вас, що були колись відчуженими й ворогами, за схильністю до лихих діл,

Сказавши вище, що під владою темряви були ми, тепер каже, що ми були вороги помислами, і говорить не одне й те саме; але щоб, почувши перше, ти не визнав це необхідністю, він долучає останнє, щоб показати, що Він примирив нас, хоча ми й не заслуговували на це. Бо за необхідністю той, хто страждає, гідний жалю, але той, хто добровільно терпить зло, гідний відрази. Отже, каже. Він примирив нас, абсолютно негідних, хоча ми не з неволі і не з необхідності, але добровільно і охоче віддалилися від Нього. І говорить про це після того, як згадав про небесних, показуючи, що ворожнеча зовсім не від небесних, але від нас отримала початок. Бо вони бажали миру, і Бог також, але ви не хотіли. Тому не сказав просто – “ворогуючими”, але – “відчуженими”, тобто такими, що й не думали про повернення. Бо ви були вороги “відчужені”, тобто з волі. І не до того тільки дійшло лихо, але проявлялося і в злих справах, тобто ви і були ворогами, і діяли, як вороги. І всім цим показує, що ангели не мали сили ні змінити наше переконання, ні визволити від диявола, оскільки і вони самі були ворогами нашими, і той, хто володіє нами, не був ще зв’язаний. Христос же і ворога зв’язав, і нас переконав відмовитися від нього.

Кол. 1:22. нині примирив у тілі Плоті Його, смертю Його,

Знову вказує на образ примирення, саме – “в тілі”. Яким же чином? Хіба Він зазнав тільки бичування і заушення? Ні, але Він і помер найганебнішою смертю.

щоб поставити вас святими й непорочними і невинними перед Собою,

Знову вказує й на інше благодіяння, кажучи тепер те саме, що й вище висловив словами: “Той, хто зробив вас здатними”. Бо не тільки, каже, звільнив Він нас від гріхів, а й дарував і святість, не звичайну, а святість перед Його обличчям, і непорочність, і невинність, так, щоб не здійснювати нам нічого, що заслуговувало б навіть на простий осуд.

Кол. 1:23. коли тільки перебуваєте твердими і непохитними у вірі, і не відпадаєте від надії благовістя,

Оскільки він усе приписав Синові, Який від усього позбавив Своєю смертю, то, щоб не сказали: після цього немає потреби в наших працях, – він каже, що потрібно перебувати у вірі. Тому не будьте легковажними і не падайте духом. Оскільки можна, хоч і перебувати у вірі, але коливатися, то він додає: “тверді й непохитні”, тобто не вагаючись, і не тільки це, а й “не відпадаєте”. Нічого, каже, важкого я не вимагаю від вас, але тільки того, щоб ви не відступали від Христа. Бо Він є надія благовістя, і всі, хто прийняв благовістя, повинні на Нього надіятися, як на Того, Хто дарував мир. Тому той, хто приписує мир ангелам, відступає від Христа. Отже, за чеснот хоча й можливо трохи вагатися, але за віри – ні. Таким чином, анітрохи він не вимагає важкого.

яке ви чули, яке сповіщено всьому творінню піднебесному,

Їх самих, по-перше, виставляє свідками, а потім увесь всесвіт. І не сказав: сповіщається, але – “сповіщено”, тобто таке, у яке вони вже увірували. Отже, посоромтеся і себе, і всіх інших людей, – вірити інакше.

якого я, Павел, зробився служителем.

І те служить посвідченням благовістя, що сам Павло – його проповідник. Бо велике ім’я його, бо він всюди прославлений і навіть ніби володарював над всесвітом. Називаючи ж себе служителем, ще більше спонукав до покори. Бо, каже, не своє кажу, але Іншому служу, саме Богу. Тому Йому будете коритися.

Кол. 1:24. Нині радію в стражданнях моїх за вас

Хоча, здавалося б, це непослідовно, але насправді дуже послідовно. Після того як він сказав: я був служителем благовістя, від якого благаю вас не відступати, тепер показує, що воно настільки істинне, що я навіть страждаю за нього, – і не тільки страждаю, а й радію в цих стражданнях. Страждання ж ці за вас, щоб принести вам користь.

і поповнюю недостаток у плоті моїй скорбот Христових

Здавалося б, пихате і божевільне це слово, але ні, навпаки, воно сповнене великої любові до Христа. Бо він бажає переконати їх, що Христос і тепер ще за них страждає, і що не через нас, апостолів, ви приходите до Бога, а через Христа, хоч і через наше посередництво (καν ημείς εν τω μέσω ώμεν)5. Отже, що ж ви робите, відступаючи від Того, Хто і після Своєї смерті зазнає за вас небезпек? Сенс його слів такий: якщо ще повинен був Христос страждати за вас, але віддалився і не віддав цього обов’язку, то я виконую Його обов’язок подібно до того, як за відсутності полководця помічник його, оберігаючи військо і займаючи місце полководця, отримував би замість нього рани. Тому ж і сказав – “недостаток” (υστέρημα), щоб показати, що, на його думку, Він не все ще перетерпів. Він настільки любить нас, що і після Своєї смерті, начебто недостатні колишні страждання, страждає в моєму тілі; бо Він не задовольнився Своєю смертю, а й ще робить незліченні благодіяння. Отже, Павло не звеличуючи себе говорить це, але з бажання показати, що Христос ще й нині дбає про них.

за Тіло Його, яке є Церква,

Сказавши, що хоча і я страждаю, але насправді це – страждання Христові, він надає достовірності цим словам, кажучи, що і ці страждання відбуваються заради тіла Його. Отже, не вважайте вихвалянням ці слова, але вірте, що Той, Хто не знехтував з’єднати з Собою Церкву, і тепер ще заради неї страждає в моїй плоті. Якщо ж Церква є Тіло Христове і становить одне з Ним, як Головою, як же ви поставляєте між собою ангелів і розриваєте тим єдність?

Кол. 1:25. котрої я зробився служителем

Каже: я служитель, і сам собою нічого не роблю. Але якщо я – служитель, як же ви виставляєте ви ангелів служителями?

за домобудівництвом Божим, дорученим мені для вас, щоб виконати слово Боже,

Словами “за домобудівництвом Божим” або говорить, що Господь, вознісшись на небо, послав нас на проповідь, щоб вас не залишили і ви не впали в розпач; або говорить, що він попустив мені переслідувати Церкву, щоб я, головним чином, став гідним віри під час проповіді. Або ж: не справ Він шукав і не чесноти, а віри і хрещення. І в цьому полягає найбільше “домобудівництво Боже”. Бо хто міг би врятуватися, якби були потрібні справи? Або ж у словах: “за домобудівництвом Божим, дорученим мені для вас”, тобто для людей, які належать язичництву, – просто говорить про благодать і силу, яку дав йому Бог, щоб просвітити язичників. Бо переконати людей затьмарених, нерозумних і неслухняних прийняти такі догмати – справа не Павлової сили, а домобудівництва Божого. І як страждання свої він назвав такими, що належать Христу, так і про поширення цього вчення між ними говорить, що воно є ділом Божим. Словом же “виконати” показує, що чогось їм бракує. Зауваж і в тому “домобудівництво Боже”, що тепер сказана їм таємниця, що вони стали здатними прийняти її. Бо Бог, влаштовуючи все завбачливо, і те, звісно, завбачливо зробив, що таємницю було відкрито тепер, коли люди швидше могли прийняти її. Тому нерозважливі ті, які спокушаються словами, що в останні дні Син приведе нас.

Кол. 1:26. тайну, приховану від віків і родів,

Сказавши про те, що ми отримали, Павло вказує й на іншу перевагу, на те, що раніше нас ніхто не знав цієї таємниці. Таємницею називає те, чого ніхто не знав, крім Бога, і не просто “приховану” (κεκρυμμένον), а “потаємну” (άποκεκρυμμένον). Вираз же “від віків” означає: як почалися віки.

нині ж відкриту святим Його,

Це Його розпорядження, що таємниця тепер явлена. Не сказав: “що відбулася”, але: “відкриту”. Втім, і тепер не для всіх, але для святих Його. Тож і тепер ще для декого вона прихована. Тому нехай не спокушають вас ті, бо вони не знають її.

Кол. 1:27. котрим Бог благоволив показати, яке багатство слави в тайні цій для язичників,

Щоб ти не запитав, за що святим тільки вона явлена, а не всім, додав: “яким благоволив”. Хотіння ж Боже завжди найвище премудре. Звичайно, він міг би сказати: “гідним”, але не сказав, бажаючи навчити смиренності тих, котрі сподобилися цього, щоб вони, знаючи, що отримали одкровення по благословенню Божому або благодаті, смиренно про себе мудрували і не високо, ніби ті, що отримали по достоїнству. І надаючи значення тому, що сталося, він не просто сказав; “сповістити славу таємниці”, але: “багатство слави” таємниці, яка особливим чином явлена між язичниками, як і в іншому місці говорить: і язичники за милість прославили Бога (пор. Рим. 15:9). Бо хоча вона є й іншим, але не настільки, наскільки тим, що нечутливіші за каміння та які поклоняються камінню і плазунам. Подібно до того, як якби хтось, взявши пса паршивого й худого, не здатного навіть рухатися, зробив його людиною і посадив на царському престолі, то він прославився б більше, ніж якби зробив це людині, яка не має великої потреби. І добре сказав: “у таємниці цій”. Бо є й інші таємниці, але це переважно таємниця, якої ніхто не знав, яка стоїть у розріз із загальним звичаєм і очікуванням, – це саме прийняття до Церкви язичників.

яка є Христос у вас, надія слави,

Пояснюючи, що таке “багатство” і що таке “таємниця”, каже: “Христос у вас”, тобто те, що ви пізнали Христа, і Він – у вас. І з похвалою виставляє це, щоб сильніше привабити їх. Бо якщо у вас – Христос, то яким чином ви ангелів називаєте благодійниками? “Надія” ж “слави” є Христос, тому що через Нього ми сподіваємося досягти слави вічної; або тому, що Христос є наша славна і непостидна надія.

Кол. 1:28. Котрого ми проповідуємо,

Ми проповідуємо, але не ангели. Як же після цього ви вважаєте їх служителями? І виразно сказав: καταγγέλλομεν – долу сповіщаємо, тобто немовби зводячи Його з висоти,

наставляючи всяку людину та навчаючи

Не наказово і не з примусом. Бо і це властиво божественній доброті, – привертати до себе не насильно, а за допомогою умовляння і навчання. Під “наставляючи” можеш розуміти уроки діяльного життя, а під “навчаючи” – тлумачення догматів.

всякої премудрості,

Щоб з успіхом навчити цього, потрібна всяка мудрість, запозичуючи потрібне то з Писання, то з розуму, то з еллінських письменників, як і вчив Павло афінян з приводу їхнього ж вівтаря.

щоб показати кожну людину досконалою в Христі Іісусі;

Що кажеш? “Будь-якої людини”? Так, каже, ми про це дбаємо. Але якщо це не здійсниться, – не наша вина. “Досконалим” же не в законі й не стосовно ангелів, а “у Христі Іісусі”, тобто в пізнанні Христа; бо те недосконале.

Кол. 1:29. для чого я і працюю і подвизаюся

Не задовольнився найменуванням праці, але додав слово – “подвизаюся”, щоб показати пильність, суворість свого життя та інше, що властиво тим, хто подвизається. Отже, якщо я працюю заради вашого блага, то наскільки більше ви повинні працювати?

силою Його, діючою в мені могутньо.

Сказавши: “працюю”, показує, що і це справа Божа. Бо той, хто подає мені сили для цього, очевидно, цього бажає. Тому й на початку сказав: “волею Божою Апостол”. Показує цим також і те, що проти нього воюють багато людей. Бо тоді сильніше проявлялася б сила Божа, коли противників було б багато.

* * *

¹ Слова “братам” і “Іісусе” опущені в тексті блж. Феофілакта.

2 Слова “і Господа Іісуса Христа” у блж. Феофілакта відсутні.

3 Слово “Бога” у блж. Феофілакта опущено.

4 “Усе Ним і для Нього створено” – грецькою: τα πάντα δι᾿ αυτού και εις αυτόν έκτισται. Слово έκτισται означає не тільки те, що створено, а й те, що, створене, живе; тому сенс цих слів такий: усе через Нього отримало буття і завдяки Йому зберігає це буття.

5 За іншим читанням: ταύτα ποιωμεν – (хоча і ми) це робимо.

 

Глава друга

Кол. 2:1. Бажаю, щоб ви знали, який подвиг я маю заради вас і заради тих, котрі в Лаодікії та Ієраполі, і заради всіх, хто не бачив обличчя мого в тілі,

Маючи намір приступити до навчання, він наперед вказує на свою велику любов до них, щоб отримати більшу довіру. Турбуюся, каже, про вас. Але ставить поряд із ними і віруючих у Лаодикії та інших, очевидно, для того, щоб вони не зніяковіли, подумавши, що причиною цього є їхня слабкість. Чому ж ти турбуєшся? Хіба помічаєш що-небудь погане в нас? Тому, каже, що ви не бачили обличчя мого. Але додав: “у плоті”, дивовижним чином показуючи, що вони невпинно бачили його в Дусі.

Кол. 2:2. щоб утішилися серця їхні, з’єднані в любові

Нарешті, вже приступає до вчення; але ні засуджує їх, ні цілком звільняє їх від обвинувачення. У цих же словах полягає і відповідь. Подвиг, каже, маю. З якою метою? Для того, щоб вони не по-різному мислили, а були в злагоді і з’єдналися всі в одній вірі. Яким чином? Не з примусу і насильства, але “в любові”. Сказав же це тому, що різнодумство і породжує розкол.

для всякого багатства досконалого розуміння,

Тобто, щоб вони ні в чому не сумнівалися, щоб усіляко міцніло їхнє розуміння, тобто пізнання таємниці. І не сказав просто: “для багатства”, але: “для всякого багатства”. Знаю, каже, що маєте пізнання таємниці, але бажаю, щоб і впевненість у цьому пізнанні була у вас сильна. Або: бажаю, щоб ви були переконані розумно, а не несвідомо.

для пізнання тайни Бога і Отця

Як же це таємниця Бога? Та, що через Сина відбувається наше залучення до Бога, а не через ангелів.

і Христа,

Кол. 2:3. в Якому приховані всі скарби премудрості й відання.

Він один знає все. Якщо ж Він один мудрий, то мудро, звичайно, і прийшов в останні дні, а не давно, і даремно деякі нерозумні нападають на це. Сказавши: “скарби”, вказує на їхню множину, а словом: “усі”, показує, що ніщо Богові не невідоме, а виразом: “приховані” – що один Він знає і в Нього треба просити мудрості й знання. Але зауваж, якщо і здається, що він сказав щось особливо велике, то і це – “в Якому приховані скарби” – сказав стосовно до розуміння людей дуже простих. Бо Бог є самопремудрість і самознання.

Кол. 2:4. Це я кажу для того, щоб хто небудь не обманув вас улесливими словами;

“Це”, тобто що у Христі все знання, сказав я для того, щоб хто не спокусив вас. Що до того, що якщо хто красно говорить? Заздалегідь знайте, що якщо така людина говорить не про Христа, то вона говорить одні паралогізми і софізми.

Кол. 2:5. бо я, хоч і відсутній тілом, але духом перебуваю з вами

За зв’язком мови потрібно було сказати: хоча я і відстою плоттю, але духовно бачу спокусників. Він же на похвалу звернув це слово. Слухай.

і радію, коли бачу благоустрій і твердість вашої віри в Христа.

Бо не тільки, каже, ви не впали, але у вас ніхто не похитнув порядку і твердої віри вашої. Як у бойовому строю добрий порядок робить фалангу міцною, так і Церква тоді буває тверда, коли в ній добрий порядок, любов з’єднує всіх і немає поділів. Але і віра вже сама по собі становить тверду опору, тому що не дозволяє вкрадатися іншим думкам, які, вводячи роздвоєння, хитають внутрішній лад.

Кол. 2:6. Тому, як ви прийняли Христа Іісуса Господа,

Нічого нового не вводимо, але що ви прийняли, того й бажаємо знову. Господа Іісуса Христа, а не ангелів.

так і ходіть у Ньому,

Бо Він є шлях, що приводить до Отця. Такий шлях не в ангелах; бо цей шлях не веде туди.

Кол. 2:7. будучи укорінені

Тобто стоячи нерухомо і не схиляючись то до Христа, то до ангелів. Бо вкорінені ніколи не пересуваються.

і утверджені в Ньому

Показує, що вони впали, тож потребували відновлення, тобто у вторинній побудові на Христі, як на основі.

та зміцнені у вірі,

Тобто твердо тримаючись Христа за допомогою віри, а не міркувань і балачок. Бо хитка будова, якщо вона і на фундаменті, але не твердо стоятиме на ньому.

як ви навчені, збагачуючись у ній з подякою.

Знову ставить слово “як”, щоб вони, якщо не іншого чогось, то самих себе засоромилися б. Отже, і в словах “як ви навчені” апостол поклав нібито основу, а в словах “збагачуючись” вказує на будівлю. Не слід змінювати раніше прийняте вчення, а процвітати в ньому, ставлячи собі за честь щось надлишкове, що показує у своїй вірі, дякуючи Богові за те, що Він удостоїв нас такої благодаті, і не приписуючи самим собі цього процвітання.

Кол. 2:8. Глядіть, браття, щоб хто не звабив вас

Є злодій, потайки він підкрадається, непомітно підкопує він стіни знизу, маючи намір обікрасти ваш розум. Отже, стережіться.

філософією й пустою оманою,

Показує і шлях, яким приходить злодій: це філософія. Але оскільки поважним вважається ім’я філософії, то додав: “і пустою спокусою”. Бо є і спокушання добре, про яке говорить Єремія: “Намовляв мене, Господи, і був я намовлений” (Єр. 20:7). І Яків, здавалося б, спокусив Ісава, але це не спокусою треба називати, а домобудівництвом (Бут. 27:27).

за переказом людським,

Бачиш від чого спокуса? Від того, що приходять людські думки. Християнська ж віра – не людське вчення, тому й не отримає такого найменування.

за стихіями світу,

Нарешті, починає викривати в спостереженні днів, називаючи стихіями світу сонце і місяць, від яких дні, здавалося б, отримують ту чи іншу властивість. І не сказав: спостереження днів, але: всього теперішнього світу, щоб показати нікчемність його. Бо якщо цілий світ ніщо, то тим більше стихії.

а не за Христом;

Якби й можливо було, каже він, служити навпіл і Христу, і стихіям, то й тоді не слід коритися останнім; а тепер вони й зовсім віддаляють вас від Христа. А спостереження днів були не тільки еллінські, а й іудейські: перші походили від філософії, а другі від закону.

Кол. 2:9. бо в Ньому живе уся повнота Божества тілесно,

Тобто те, що є Бог – Слово, у Ньому мешкає. Але щоб, почувши слово “мешкає”, ти не подумав, що Він перебував під дією сили, як пророки, бо вселявся в них Бог, за словом: “оселюся в них і буду ходити в них” (2Кор. 6:16), – він додав: “тілесно”, тобто що Він – не якась там енергія (сила), а сутність, як той, хто втілився, і становить одну іпостась зі сприйнятим. Або, за словом святого Кирила, так живе, як душа в тілі; а мешкає вона в тілі істотно, нероздільно і неслиянно. Але душа відділяється від тіла під час смерті. Бог же Слово ніколи не відокремлювався від воскреслої плоті: і в труні був із нею, зберігаючи її від тління, і в пеклі був із душею, сповіщаючи й даючи свободу полоненим, і взагалі єднання душі й тіла було й тоді, коли вони розділилися під час добровільної Його смерті.

Кол. 2:10. і ви маєте повноту в Ньому,

Ось як сказав! Ви анітрохи не нижчі за Нього, бо і ви сповнені Божественності, але тільки “в Ньому”, тобто через сприйняту Христом плоть (δια του προσλ”μματος). Бо, коли природа наша з’єдналася з Богом, і ми в Ньому долучилися до божественної природи. І всюди Павло бажає нас наблизити до Христа. Наприклад, коли каже: “і воскресив з Ним, і посадив на небесах у Христі Іісусі” (Еф.2:6), і: “коли терпимо, то з Ним і царювати будемо” (2Тим. 2:12), – і коли називає нас “співспадкоємцями” (Рим. 8:17).

Котрий є глава всякого начальства і власті.

Не як єдиносущного нам ставить Його головою, але вище, як джерело. Отже, як же ви, залишивши Його, вдаєтеся до ангелів, яких Він є глава? І всім цим він абсолютно розбиває помилкове вчення про ангелів.

Кол. 2:11. В Ньому ви і обрізані нерукотворним обрізанням,

Дивне благодіяння, що ви у Христі отримали обрізання. Бо не людська рука зробила це обрізання плоті, а Дух Святий: обрізується не частина, але вся людина.

зняттям гріховного тіла плоті, обрізанням Христовим;

Там через обрізання, через зняття покрову плоті, оголювалася частина тіла; тут же тіло наше позбавляється від гріха, який ми здійснюємо плоттю. І таке обрізання здійснює не закон, а Христос у хрещенні, скидаючи з нас старе життя, – життя гріховне і взагалі плотське.

Кол. 2:12. будучи поховані з Ним у хрещенні,

Що назвав обрізанням, то тепер називає гробом, виставляючи в порівняння щось більше, ніж обрізання. Бо обрізане не просто відкидалося, а гинуло і зотлівало. Отже, хрещений погребається Христу, триразовим зануренням зображуючи триденне поховання Господа, і помираючи, як стара і гріховна людина.

в Ньому ви і разом воскресли вірою в силу Бога, Котрий воскресив Його з мертвих,

Не гробом тільки, а й воскресінням служить хрещення. Яким чином? Через віру. Бо, увірувавши, що Бог може воскресити, і маючи приклад цього у воскресінні Христа з мертвих, ми, таким чином, подвійно воскресли в Господі: і надією на воскресіння, настільки безсумнівною, що немовби вже здобули його, хоча воно ще буде; і духовно, відкинувши мертвоту гріховну, і сприйнявши оживлення духом.

Кол. 2:13. і вас, що були мертві в гріхах і в необрізанні плоті вашої, оживив разом з Ним,

Христос, каже він, прийнявши смерть тілесну, оживлений Отцем, і говорить так не тому, щоб Христос Господь Сам немічний був оживити Себе, але щоб усе звести до Єдиного джерела. А що воскресіння Господа є і власною Його дією, про це Він Сам говорить: “зруйнуйте храм цей, і Я за три дні поставлю його” (Ін. 2:19), і знову говориться: “після страждань Своїх і являв Себе живим” (Діян. 1:3). Ви ж, зазнавши гріховної смерті і, будучи необрізаними, тобто маючи в безлічі й надмірності плотські помисли, які вас умертвляли, оживлені разом із Христом. Бо, як Він повстав тілом, так ви духом; але повстанемо, без сумніву, і тілом. Але великий Іоанн дає зрозуміти, що й інакше можна розуміти умертвіння. Бо, каже він, через падіння ми перебували під засудженням на смерть.

простивши нам усі гріхи,

Но смотри, чего нас удостоил и каким образом Он освободил нас.

Кол. 2:14. знищивши вченням рукопис, що був про нас і проти нас,

Оскільки сказав, що Він дарував нам, то, щоб ти не подумав, що Він все ж залишив їх бути будь-де і видимими, каже: ні, не так; Він зовсім згладив їх, вичистив. Під рукописом ми будемо розуміти або договір, який нібито власноруч уклав народ із Мойсеєм, сказавши: все, що сказав Бог, будемо виконувати і будемо слухатися (пор. Вих. 19:8), – або умову, яку поставив Бог Адамові, сказавши: того дня, коли скуштуватимеш, помреш (Бут. 2:17). Воно-то в руках диявола було ніби рукописом, воно протистояло нам, не дозволяючи піднятися, бо за ним було право. Це знищив Христос “вченням”, тобто вірою, бо не справами, а вченням віри зруйнував те.

і Він взяв його із середовища і прибив до хреста;

Не вичистив це тільки, а й “взяв від середовища”, тобто зробив, щоб його не видно було; і ні нам його не віддав, ні Сам у Себе не зберіг, але, “прибивши до хреста”, розірвав, як властиво тому, хто прощає з радістю. Бо всі ми були винні гріху й покаранню, але Він, Сам безгрішний, покараний за нас, на хресті зруйнував гріх і покарання: тому на ньому й розірвав рукопис.

Кол. 2:15. забравши сили у начальств і властей,

Апостол говорить це про сили диявольські або тому, що вони були вбрані людською природою, або тому, що Сам Син Божий, ставши людиною, знав наготу їхню і відкрив її, тобто виявився непереможним для начальств і влад. Бо, якщо Він і прийняв на Себе грішну природу, але без гріха. Сказане можеш розуміти так: диявол володарював над людською природою двома способами: за допомогою пристрастей і хвороб. Тому і Господь зодягнувся в тіло для того, щоб боротися за нас проти початків і влади диявола. Я не буду говорити про те, що Він ще на самому початку, під час прийняття святої Своєї плоті, розтрощив їх, будучи зачатий без пристрастей і народжений без хвороб. Але, однак, і після того, як народився і прийшов у вік, Його спокушали насамперед на горі принадами задоволення, – спокушали безпосередньо від ворога принадою обжерливості, користолюбства, марнославства, – і Він переміг за нас. Потім скорботами спокусник схиляв Його ненавидіти ближніх, нацьковуючи проти Нього фарисеїв, книжників і осіб, облагодіяних Ним. Але був не в силах виконати це. Нарешті, вжив найсильніший засіб, пригвоздивши Його до хреста. Але Господь не тільки не ослаб від усього того, чого бажав ворог, а й молився навіть за тих, хто розпинав. У такий спосіб на хресті Він досконало відібрав сили в начальств і влад, і, як такий, що долучився до нашої природи, дарував і нам, тим, хто підкорився їм, це відібрання сили в начальств і влад.

владно віддав їх на ганьбу,⁶

Тобто зробив, що вони осоромили себе. Бо диявол ніколи не соромив себе так. Він сподівався оволодіти Христом, а позбувся і тих, яких мав. Слово “владно” (εν παρρησία), яке стоїть у грецькому тексті, вжито замість: всенародно, на очах у всіх. Якби міг, диявол зробив би все, щоб запевнити людей, що Він не помер. Бо в цьому полягає його велика поразка і – знищення – піддати смерті Людину безгрішну. Ось чому він і породив незліченні єресі, які стверджували, що смерть була примарна. Тому і Господь помер явно, а не воскрес явно. Тому що доказом воскресіння Його слугував увесь час, що послідував потім, а для доказу смерті, якби не слугував сам час смерті, вже не було б іншого часу.

подолавши їх Собою.

Тобто на хресті показав, що демони переможені. Тріумфом називають те, коли будь-хто, повертаючись із перемоги над ворогом, здійснює урочисту ходу, показуючи всім зв’язаних і бранців. Тому і Господь, поставивши на хресті Свій трофей, ніби на всенародному видовищі еллінів, римлян та іудеїв, восторжествував над демонами. Якщо, таким чином, не ангели померли за нас, а Сам Христос, то як же ви говорите, що через них приведені до Бога.

Кол. 2:16. Отож хай ніхто не осуджує вас за їжу або пиття, чи за яке свято, або за новий місяць, або за суботу:

Досі говорив загадково: “щоб хто не спокусив вас спокусою”; тепер же ясніше, коли згадав про благодіяння Божі. Бо якщо, каже, ви досягли такої величі, то для чого підкоряєте себе маловажному? Отже, не підкоряйтеся тим, хто вас засуджує за недотримання іудейських церемоній у їжі та питті. Цим він ніби хвалить їх, як таких, що цураються юдейства, Про “якесь свято” сказав тому, що не наважувалися зберігати все. Бо якщо вони й суботствували, то не так суворо, бо сповідували християнську віру. Таким чином показує, що марне таке спостереження, коли не все спостерігається; воно тільки веде до порушення всього. Бо якби було б добре, то дотримувалося б цілковито.

Кол. 2:17. це – тінь майбутнього,

Прийдешніми називає блага Нового Завіту, бо прийдешніми вони були по відношенню до Старого Завіту, що існував доти, доки був його час.

а тіло – у Христі.

Кол. 2:18. Хай ніхто не зваблює вас

Одні ставлять знак на слові “у Христі”, щоб такий був сенс: старозавітне було тінь, тіло ж, тобто істина, – Христова є. Яка ж потреба хапатися за тінь, коли притаманне тіло? А інші з’єднують ці слова з наступними, щоб так можна було розуміти: “тіло ж Христове”, тобто вас, “нехай ніхто не спокушає” – (καταβραβεύετω, тобто позбавляє), бо καταβραβεύειν значить, коли один здобуває перемогу, а інший отримує нагороду. Ви перемогли диявола і стали вище: навіщо ж знову підкорятися гріху через дотримання закону, який не може виправдати? Інакше: того, хто панує над нами, переміг Христос, а не закон; у Нього і повинна бути нагорода, а так само і у вас, що становлять тіло Христове. Яким же чином це дароване ви поступаєтеся закону? Абсолютно ясно, що якщо ми живемо ще по-іудейськи, то закон панує над нами і через нього ми сподіваємося спастися. Якщо ж закон – тінь. Христові ж діла – тіло, то спершу нам слід було звикнути до тіні. Тому справедливо Він втілився в останні дні, щоб нас привести до Отця.

самовільною смиренномудрістю та служінням Ангелів, втручаючись в те, чого не бачив,⁷

Після того як сповнив їхнього обурення, показавши, що з ними хочуть вчинити лиходійськи, позбавити їх нагороди, – апостол викладає і самий єретичний догмат, кажучи: вони хочуть вас позбавити нагороди, звабивши удаваною смиренномудрістю. Бо недостойно, говорили, величі Єдинородного вчити, що Єдинородний привів вас до Отця, бо це більше, ніж скільки співвідноситься з людською малістю. Чому ґрунтовніше вважати, що вашому приведенню до Отця послужили ангели. Виходячи з цієї думки, вони запроваджували й особливе служіння ангелам, і переконували простосердих до них звертатися, ніби до наших спасителів. І вони, які ніколи не бачили ангелів, стверджують про них те й те, ніби бачили їх.

безрозсудно величаючись тілесним своїм розумом

Даремно, каже, пишаються своїм вченням, яке є справою тілесного роздуму, а не духовного. Чи не викриває огрубілості їхнього розуму те, що вони заперечують сказане Христом: “так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного” (Ін. 3:16) за людей; і знову: “і за них Я посвячую Себе” (Ін. 17:19); ще: “душу Мою покладаю за вівці. Є у Мене й інші вівці, які не з цього двору, і тих Мені треба привести” (Ін. 10:15,16). Багато й інших подібних місць. Отже, як же вище сказав: “смиренномудрістю”? Смирення їхнє було удаване, а не дійсне. Інакше: насміхалися, як завзяті догматисти, які не допускали навіть, щоб їм пропонували істинне вчення. Хоча й наполягають на своєму вченні за смиренномудрістю, але його вони не мали, а тільки говорили смиренно: закланий бути за нас Єдинородний, – це більше, ніж потрібно для людей (не в міру їхньої міри, не під стать їм).

Кол. 2:19. і не тримаючись голови, від якої все тіло, з’єднуване і зміцнюване суглобами та зв’язками, росте зростом Божим.

Хто вчить цього, той, каже, не тримається Голови, тобто Сина Божого. Бо Він є Глава ангелів, як Творець і Світодержитель, а так само і Глава всієї Церкви, як тому, так і тому, що ми і по тілу Його члени, бо Він і в цьому самому спільник нам. З Нього, таким чином, усе тіло Церкви має і просто буття, і благобуття. Хто відпадає від Нього, той загинув. Як із головного мозку чутливий дух за допомогою нервів передається в усе тіло, – і від голови всяке відчуття і всякий рух: так і все тіло Церкви забезпечується, тобто отримує, чим жити і рости духовно. Коли ж воно має це? Коли перебуває в сполученні (коли добре складене) з Ним і саме в собі. Бо в такому тільки випадку Дух Святий постачає тіло, чим рости, тож якщо тіло не має спілкування з Головою та саме з собою, то не буває ні постачання Духа, ні повернення Божого, тобто найкращого життя по Богу.

Кол. 2:20. Отже, якщо ви з Христом померли для стихій світу, то для чого ви, як ті, що живуть у світі, дотримуєтесь постанов:

Через хрещення, каже, померши з Христом, ви померли для всього колишнього життя, щоб більше вже не служити стихіям, яким були підпорядковані раніше. Тому, навіщо ви знову підкоряєтеся їм, нібито живучи колишнім життям? Ви визнаєте один день щасливим, а інший нещасним, але це спостереження еллінські. Дивись же як непомітно він висміює їх, кажучи: “тримаєтеся постанов” – δογματίζεσθε. Ви, каже, подібно до дітей, які тільки-но почали вчитися, сидите, приймаючи наставляння і настанови, що має бути зроблено.

Кол. 2:21. не доторкуйся, не вкушай, не торкайся–

Кол. 2:22. (що все знищується від вживання),

Наводить й інше спостереження їхнє щодо їжі, переважно іудейське, подібно до того, як щодо днів було наведено еллінське. Осоромляючи зверхність тамтешніх догматистів (псевдовчителів), апостол каже, що все це не важливе, але закінчується зотлінням у тих, хто вживає; зотліло в утробі, це вивергається потім афедроном, тож для душі в цьому, як воно є саме собою, немає ні користі, ні шкоди.

за заповідями та вченням людським?

Це не є настанови божественні, а постанови людські. Отже, що ж? Хіба закон не суть вчення Боже? – Він існував, коли був час, а тепер не існує, тому що час його виповнився. Або говорить так тому, що його спотворювали старійшини юдейські, встановлюючи перекази окрім закону, як про це і Христос говорить у Євангелії. Або він натякає на вчення еллінів.

Кол. 2:23. Це має тільки вигляд мудрості в самовільному служінні, смиренномудрості та виснаженні тіла, в деякому нехтуванні про насичення плоті.

Вигляд мудрості мають, а не силу й істину. Бо той, хто цього вчить, здається благочестивим, скромним і зневажає тіло заради утримання від їжі. Однак Бог вшанував тіло і дав страви, щоб, харчуючись ними, плоть могла існувати і добровільно панувати над пристрастями. А вони не в честі тримають тіло, а позбавляють його належного, забираючи в нього владу і не дозволяючи йому діяти без примусу.

* * *

⁶ По грец. тексту: έδειγμάτισεν εν παρρησία.

⁷ “Ходячи марно” (замість: “вчачи”) за іншим читанням слов’янського перекладу, яке відповідає грецькому слову έμβατεύων, ужитому блж. Феофілактом.

 

Глава третя

Кол. 3:1. Отже, якщо ви воскресли з Христом, то шукайте горнього, де Христос сидить праворуч Бога,

Кол. 3:2. про горнє помишляйте, а не про земне.

Сказавши: “будучи поховані з Ним”, саме через хрещення, і давши зрозуміти про замовчуване, тобто, що і воскресли з Ним (бо хрещення як смерть зображає через занурення у воду, так і воскресіння через підняття з води), тепер він переконує й у тому, що коли ви воскресли з Христом, то після цього маєте перебувати на висоті, там, де і Він, де нема спостережень, маєте думати про небесне. Бо ці спостереження щодо їжі та днів – земні й тілесні і не мають нічого піднесеного й духовного; бо вони суть заповіді земних людей. І не задовольнився тим, що сказав: “горнього” і “де Христос”, але додав: “сидить праворуч Бога”, для того, щоб ще більше відхилити наш розум від земного.

Кол. 3:3. Бо ви померли, і життя ваше сховане з Христом у Бозі;

З того й іншого боку спонукає їх не шукати тутешнього, – і зі смерті, і з життя. Померли, каже, ви тому, що є внизу; чому й не повинно шукати цього. Знову життя ваше, каже, горе є; і так гірше і мудруйте. Апостол прагне показати, що вони перебувають горе і живуть іншим життям, яке в Бозі і невидиме для очей тілесних. Не з’являється Христос; отже, і життя ваше ще не настало на небі. Тому, до чого шукати видимого? Цим він готує їх, щоб перейти негайно до морального вчення. Такий звичай у нього, – навчивши одного, переходить до іншого. Так він робить, наприклад; у Посланні до Коринфян: кажучи про тих, які передували трапезі, він раптом перейшов до переказу таємниць.

Кол. 3:4. коли ж явиться Христос, життя ваше, тоді і ви з’явитесь з Ним у славі.

У друге пришестя з’явиться всім Христос як Бог, що прийде у славі, з ангелами. Нині Він настільки потаємний, що навіть ім’я Його засуджують. Тоді з’явитеся і ви, і не просто, але “у славі”. Тому того дня шукайте, а не цього: прагнете того життя. Бо тоді настане для вас справжнє життя. Нинішнє ж життя є смертю, бо й складається з тління, з течії вперед і назад. Тому не шукайте тут почестей і слави; бо там ваша слава. Перлина прихована, поки вона в мушлі, а коли розіб’ють мушлю, блищить на славу. Так і ми, поки перебуваємо в цьому тлінному тілі, повинні жити потаємно, цураючись слави. Коли ж це тлінне буде зруйноване, тоді настане і наша слава, якщо ми виявимося гідними її за своїми справами.

Кол. 3:5. Отже, умертвіть земні члени ваші:

Не сказав: відкиньте, але: “умертвіть”, так щоб вони вже не воскресли. “Земними членами”, ймовірно, називає тілесні наші члени: якщо вони не сприяють придбанню небесного, то земні, а якщо здійснюється через них небесне, то вони вже не земні, подібно до того, як і ми є нібито неземними, якщо не бачимо і не чуємо нічого поганого. Можливо, під “земними членами” маються на увазі гріхи, що вчиняються тілесними нашими членами, які залишаються на землі й одразу ж гинуть, тоді як члени тіла, хоч і з землі, проте не залишаться назавжди на землі й не зотліють, але після воскресіння отримають нетління. Але чому, сказавши вище: ви поховані з Христом і позбулися тіла гріховного плоті, тепер знову каже: “умертвіть”? Тому, що перше умертвіння було даром хрещення, що відлучив первородний гріх, що був у нас; а тепер пропоноване умертвіння є справою і волі нашої, яка полягає в тому, щоб загладжувати гріхи, які трапляються після хрещення, а тим паче – в тому, щоб навіть не дозволяти їм оживати в нас, підсікаючи зародження їх за допомогою умертвіння тілесної мудрість. Це подібно до того, як якби хто-небудь, оновивши забруднену мідну статую і надавши їй знову блиску, просив власника цієї статуї ретельніше очищати її від іржі, – не від тієї, яку він уже зчистив, а від тієї, що з’явиться після.

блуд,

Ось він пояснює, які це члени. І насамперед згадує “блуд”, бо ця пристрасть має найбільшу силу.

нечистоту, пристрасть,

Залишає окремо говорити про те, про що непристойно сказати; і словами: “нечистота” і “пристрасть” дає бачити всі види ганебних змішувань. Бо справді пристрасть є шаленство тіла, подібно до гарячки, або рани, або іншої хвороби.

злу похоть

Ось знову він сказав взагалі про все; бо все – похоть зла. Але є бажання і добре, яке виражає прагнення до Бога і до справ божественних, за яким і Даниїл був чоловіком бажань (Дан. 9:23).

і користолюбство, що є ідолослужіння,

Первісток злої похоті є “любостяжання”. Його назвав ідолопоклонством, оскільки воно є служіння сріблу і золоту. “Ідоли язичників срібло і золото” (Пс. 113:12).

Кол. 3:6. за які гнів Божий йде на синів противлення,

Гнів майбутній і в теперішньому віці часто карає таких. “Синами противлення” називає їх, позбавляючи всякої поблажливості і показуючи, що вони перебувають у пристрастях не через незнання, а через наполегливість (εξ απείθειας), якій так віддалися, що ніби всиновили себе їй, від неї взявши відмітні й характеристичні для себе риси.

Кол. 3:7. серед яких і ви колись були, коли жили поміж ними.

Це слово не без похвали, бо нині вони вже не живуть у похотях; але був час, коли жили, бо були язичниками.

Кол. 3:8. А тепер ви відкладіть усе:

Як же це? Щойно сказав: “колись зверталися”, показавши тим, що вже не живуть так, і раптом знову каже: відкладіть усе! Як їм відкласти те, чого вже не мають? На це можна відповісти, що сказане – “колись наверталися” – служить до розуміння того, що тепер говориться. Бо цим навіюється, що “колись”, тобто перед хрещенням, володарював у вас гріх, володів усім вашим життям і тиранив над вами, і свобода від пристрастей для вас була неможлива; нині ж, коли через хрещення гріх у вас умертвіли, для вас стало зручним відкладати пристрасті, як одяг. І не можна вам виставляти як привід, що живете під владою гріха і пристрастей: бо ви померли для них.

гнів, лютість, злість,

Злістю називає злопам’ятство, яке дехто називав прикрістю, коли хтось тримає в собі злість на іншого, як би помститися.

лихослів’я,

Це про сварливі промови говорить апостол.

лайливість уст ваших;

Виразно сказав: “уст ваших”, бо вуста ваші освячені прилученням тіла Господнього. Тому вкрай недоречно вам паплюжити лихослів’ям і сквернослів’ям уста, що приймають Христа Господа.

Кол. 3:9. не говоріть неправди один одному,

Ви зодягнулися в Христа, який сказав: “Я є істина” (Ін. 14:6). Як же тепер одягати вам себе іншою формою одягу, формою брехні? Тоді явно буде, що ви скидаєте ту форму (ніби формений одяг), яка характеризує вас рисою істини.

скинувши вітху людину з ділами її

Чому він, назвавши члени, тіло і людину, розтлінним життям, знову те ж саме називає доброчесним? Щоб показати, що свобода в людині важливіша за сутність, що ми називаємося скоріше за нею, а не за сутністю. Бо Писання називає кіньми, собаками і лисицями тих, які зі своєї волі уподібнилися до цього роду тварин. І в геєну або Царство Боже вводить нас свобода, а не сутність. Отже, старою людиною називає розбещену волю. Тому й додав: “зі ділами”, маючи на увазі свободу та її справи. Назвав старою, бажаючи показати її мерзенність, неподобство і слабкість. Дивись, як він склав члени старої людини: думка її складається з неправди, серце – з люті, вуста – з неправди і лихослів’я, очі та прикриті члени – з блуду, печінка – з лихого побажання, руки – з любостяжання.

Кол. 3:10. та вдягнувшись у нову, яка оновлюється в пізнанні

Нова людина є покликання по Богу, не старіє, але дедалі більше і більше розквітає і розростається пізнанням Бога і речей божественних, завжди і завжди будучи юнацькою, але, однак, тим більше міцнішою, що повніше набуває відання і що більшого сподобляється.

за образом Творця її,

Тобто Христа. Христос не приходив у старість, але завжди був такий прекрасний, що й сказати не можна, “кращий від людських синів” (Пс. 44:3). Бо не створив гріха, який старить і розтліває. І ми, створені Ним за образом Його, повинні відсікати від себе всяке гріховне розтління і старіння. Творіння розуміє апостол і те, яке буває в хрещенні, і те, яке буває від прекрасного способу життя.

Кол. 3:11. де нема ні елліна, ні іудея,

Тобто прозеліта та іудея зі знатного роду.

ні обрізання, ні необрізання, варвара, скіфа, раба, вільного, але все і у всьому Христос.

Ось і ще похвальна відмінність нової у Христі людини, що в ній не береться до уваги ніщо зовнішнє: ні рід, ні гідність, ні предки, але що Христос є рисою відмінності її, характером її. У всіх, хто за духом істинно доброчесного життя утворився, все є Христос, тобто і рід, і гідність. Або інакше можна сказати, – всі ви – один Христос, будучи тілом Його.

Кол. 3:12. Отож вдягніться, як вибрані Божі, святі та улюблені,

Цим словом показує легкість чесноти: бо як легко одягаємо одяг, так зручно можемо сприйняти і чесноту, але чесноту треба мати безперестанку, і користуватися нею, як найбільшою прикрасою: той, хто не має її, потворний. Вмовляння поєднане з похвалою, і надмірною. Бо були, каже, святі, але не обрані й не улюблені, а ви все це маєте.

в милосердя,

Не сказав: зодягніться в співчуття, але “в милосердя”. Це для того, щоб не принизити тих, які варті жалю, а водночас і показати, що поблажливо ставитися до них треба за внутрішньою прихильністю, не так, як брати до братів, а як батьки до дітей. Для того щоб ти не сказав, що брат згрішив, апостол і каже: вимагаю від тебе вседушного милосердя – σπλάγχνα.

благість, смиренномудрість, лагідність, довготерпіння,

Хто зодягнувся, каже він, у “милосердя”, у того самі собою з’являються і всі інші чесноти. Бо який батько не добросердий до сина і не смиренномудріє, без суперечок доставляючи йому все? – І зауваж, який прекрасний у всьому цьому порядок! Доброта, породжена милосердям, народжує смиренномудрість, бо хто добросердий, той і смиренномудрий. Від смиренномудрия – лагідність, бо гордий і гнівливий. Від лагідності – довготерпіння, яке є великодушність.

Кол. 3:13. поступаючись один одному і прощаючи взаємно, коли хто на кого має скаргу:

Понижуючись (άνεχόμενοι) – те саме, що носячи (βασάζοντες) один одного, – ти його, а він тебе. Не судіть із суворістю про недоліки і падіння один одного, але, вважаючи їх дрібницями, пропускайте без уваги. І дивись, як сам він показав нікчемність їх, назвавши “скаргою”.

як Христос простив вас, так і ви.

Павло, як завжди, вмовляє їх прикладом Христа. Вище він показав, що потрібно вважати взаємні недоліки нікчемними, назвавши їх “скаргою”; але коли навів як приклад Христа, переконує все прощати однаково, навіть і важливі гріхи, хоч би ми були благодійниками тих, хто нас ображає, хоч би ми були людьми великими, а вони незначними. І не це тільки, а й померти і після смерті благодіяти, подібно до того, як і Христос благодіє нам і після смерті. Сполучник “як” вимагає саме такого розуміння.

Кол. 3:14. Більш за все вдягніться в любов,

Оскільки можна догоджати один одному не з чистої любові, а тільки з вигляду і лицемірно, то він показує шлях, яким ми можемо досягти істинного догоджання. Інший буває і лагідний, і смиренномудрий, та проте не з любов’ю. Тому й каже: “більше за все зодягніться в любов”.

яка є сукупністю досконалості.

Усі перелічені вище чесноти любов скріплює своєю присутністю. Коли ж любові немає, все зникає і насправді нічого більше не виявляється, як лицемірство. Бо як у будинку, якби не було перекладин, зазвичай званих зв’язками, або якби в тілі не було зв’язок, – то все інше було б марним: так само і любов з’єднує все, що сприяє досконалості, і без неї немає досконалості; хоча, здавалося б, хто має її, але це зовсім не досконалість.

Кол. 3:15. І хай панує в серцях ваших мир Божий,

Часто ми буваємо скривджені ким-небудь, і в нас тоді борються два помисли, з яких один спонукає до помсти, а інший до довготерпіння. Якщо в тобі мир Божий стоїть роздавальником нагород, тобто суддею і мздовоздаятелем, то він дає нагороду тому помислу, який велить перенести, а інший змусить змовкнути. Отже, мир Божий нехай буде у вас роздавальником нагород, а не гнів, не заздрість, не жадібність, не людський мир, бо людський мир походить із помсти і відплати. Але мир Божий, постійний і непорушний, укладається не заради якогось мирського блага, так само, як і по відношенню до нас, мир Божий укладено не заради якихось заслуг, а просто з милосердя і любові Він знищив ворожнечу, що існувала проти нас. Навіщо ж, нагадавши про любов, він знову починає міркувати про мир? Здавалося б, це зайве вмовляння, оскільки в любові полягає вже і мир. Для того, можливо, це сказано, що часто і друг звинувачує свого друга, і від зайвої любові нерідко виникають суперечки, образи і зіткнення. Не цього, каже, я хочу, але з любов’ю майте мир Божий, який все влаштовує і все вирішує.

до якого ви й покликані в одному тілі,

Тобто Христос, закликаючи нас до миру, зробив нас єдиним тілом, Сам ставши Головою. Бо для чого іншого ми – одне тіло, як не для того, щоб, будучи один одному членами одного тіла, зберігали мир між собою, і не розділялися? Або тому, що ви покликані до миру, тобто удостоєні через мир незліченних благ. Бо якби ми не примирилися з Богом, то не були б і покликані до того, щоб бути Його рабами і учасниками Його благ.

і будьте дружелюбні.

Доброзичливим буває той, хто так само чинить у ставленні до сорабів, як Бог – у ставленні до нього. Той, хто сповідує благодать Божу і дякує Богові за те, що відпущені йому гріхи, не стане мститися тому, хто не виправдовував його самого, і навпаки, той, хто мститься, вочевидь, не пам’ятає, який сам великий здобув доброчинність у прощенні гріхів, подібно до того, як той, що одержав відпущення десяти тисяч талантів, не захотів відпустити ста динаріїв (Мф. 18:24). Отже, будемо вдячні за все, що б і від кого б ми не зазнали, – і отримаємо вінець мучеництва.

Кол. 3:16. Слово Христове хай оселяється у вас щедро,

Показує шлях, яким ми можемо бути вдячні. Бо якщо вселиться у вас слово Христове, тобто Його вчення, догмати, переконання, якими Він навчав нас нехтувати теперішнім життям і тутешніми благами, то ми не поступимося жодним ускладненням, а навпаки, мужньо переносячи все, будемо вдячні за все, хоч би що трапилося з нами. Не просто сказав: нехай буде у вас, але: “нехай оселяється” і “щедро”. Якщо ми будемо багаті в пізнанні Писань, то байдуже перенесемо всі нещастя, подібно до того, як і багатій може перенести втрату в грошах.

з усякою премудрістю,

Тобто у всякій чесноті. Мудрістю називає чесноту, подібно до того, як гріх Давид називає божевіллям: “Безумний говорить у серці своїм” (Пс. 13:1), і: “смердять та гниють мої рани з божевілля мого” (Пс. 37:6).

навчайте і наставляйте один одного псалмами, славослів’ям і піснями духовними,

Оскільки читання вимагає праці і скоро стомлює, то як настанову він вказав їм не на розповіді, а на псалми, щоб разом зі співом тішити душу і не помічати труднощів. Слідом за псалмами, він поставив пісні (τους “ύμνους), як щось більш досконале. Співати псалми – справа людська, співати ж пісні (ύμνεΐν) – ангельська.

в благодаті співаючи

Замість виразу: з радістю і насолодою духовною. Бо, як людські пісні мають на меті доставити насолоду, хоч і не духовну, так божественні – доставити насолоду духовну. Або: щоб від духовного дару, отримати те, що вони співають.

в серцях ваших Господу.

Не просто устами, а “в серцях”, тобто з увагою. Бо це означає співати Богові, тоді як то – співати на повітря. Інакше: “в серцях” – не напоказ. Будь ти хоч на торговій площі, можеш співати про себе, не будучи ніким почутим.

Кол. 3:17. І все, що ви робите, словом чи ділом, усе робіть в ім’я Господа Іісуса Христа,⁸

Чи їси, чи п’єш, чи вирушаєш у дорогу, – все роби в ім’я Боже, тобто Його призивай на допомогу, до Нього насамперед звертайся з молитвами, і в такий спосіб берись за справи. Ім’я Боже проганяє демонів, чи не полегшить і твої труди? Або ось що говорить: призивайте Господа Іісуса, а не вводьте ангелів.

дякуючи через Нього Богові і Отцеві.

Якщо призиваємо Сина, через Нього призиваємо й Отця. Якщо дякуєш Синові, через Нього дякуєш і Отцю. Або, як нас самих Син привів до Отця, так і нашу подяку приносить до Отця, будучи посередником для нас у всіх благах.

Кол. 3:18. Жінки, слухайте чоловіків своїх, як личить у Господі.

Чому Павло наказує це не у всіх посланнях, а в цьому і ще в посланнях до Ефесян, до Тимофія і Тита? Ймовірно тому, що в цих містах були розбіжності такого роду. Або тому, що Церква тут була тверда, і все інше було добре, а про це сперечалися. У посланнях до інших церков, які потребували розкриття вищих догматів, необхідно було писати про ці догмати, а цих настанов не було потреби торкатися. Послання до Колосян у цьому відношенні вельми схоже з Посланням до Ефесян. Що значить: “у Господі”? Це поставлено замість: слухайтеся заради Господа. Бо я вимагаю не одного тільки підкорення за природою (останнє зрозуміло зі слів: “як личить”, тобто як і слід), але переважно заради Бога.

Кол. 3:19. Чоловіки, любіть своїх жінок і не будьте до них суворі.

Дивись, як він навіює властиве кожній статі: дружинам – підкорення, чоловікам – любов. Бо любов не так вимагається від підлеглого до начальника, як з боку начальника до підлеглого. Дружина, внаслідок того, що її люблять, і сама взаємно відплачує любов’ю. Коли ж вона підкоряється чоловікові, цим віддає йому належне. Але оскільки трапляється, що і за любові людина засмучується (ворожнеча ж з коханими особами особливо буває гіркою), тому він і каже: “не будьте до них суворі”. Бо насправді від великого засмучення відбувається те, що інший повстає проти свого партнера.

Кол. 3:20. Діти, будьте слухняні батькам вашим у всьому, бо це благоугодне Господу.

Знову каже: “Господу” (Κυρίω). Апостол бажає, щоб ми робили це не за однією природою, а й тому, що так завгодно Богові, щоб нагороду ми отримали як такі, що роблять для Бога. Звертаючи мову до дітей благочестивих батьків, сказав: “в усьому”, бо батькам нечестивим не в усьому треба коритися; не треба їх слухатися, коли вони насильно почнуть вабити у своє нечестя.

Кол. 3:21. Батьки, не роздратовуйте дітей ваших, щоб вони не тужили духом.

Тобто не все, що вони роблять, переслідуйте з гіркотою. Інше треба пропускати без уваги, щоб не зробити їх суперечливими і не піддати їх зневірі. Дивись, яка мудрість; як схиляє він серце батьків, і як вабить утроби їхні, кажучи: “щоб вони не сумували”. Бо вся турбота у батьків про те, щоб діти не сумували.

Кол. 3:22. Раби, слухайте у всьому господарів ваших по плоті,

Негайно наводить і законну підставу послуху, саме ім’я раба. Але, щоб не засмутити їх, додає: “господарям вашим по плоті”. Бо найкраще твоє, каже, душа вільна; рабство ж тимчасове. Тому краще підкори і свою душу, щоб рабство було добровільне.

не для очей тільки прислуговуючи їм, як людиноугодники,

Зроби, каже, так, щоб рабство на вимогу закону було рабством зі страху перед Христом. Бо коли ти вірно виконуєш свої обов’язки без нагляду господаря, зрозуміло, що виконуєш перед очима Божими. Якщо ж ти виконуєш тільки в присутності господаря, тоді ти людиноугодник. А будучи таким, ти зашкодиш самому собі: “бо Бог розсипле кістки людиноугодників” (Пс. 52:6).

але в простоті серця, боячись Бога.

Боятися Бога означає не робити нічого поганого і тоді, коли нас ніхто не бачить. Простота серця в тому й полягає, щоб не дивитися на людей. Отже, людиноугодник чинить не в простоті серця.

Кол. 3:23. І все, що робите, робіть від душі, як для Господа, а не для людей,

Бажає, щоб вони були вільні не тільки від удавання, а й від безтурботності. Або краще, замість рабів робить їх вільними, якщо вони не мають потреби в нагляді з боку панів. Вираз “від душі” означає робити з прихильністю, не з рабською необхідністю, а вільно і добровільно.

Кол. 3:24. знаючи, що в нагороду від Господа одержите спадок,

Господа не часто роблять рабів спадкоємцями, хоча б вони безмірно добре служили їм. Але Господь, безсумнівно, дасть вам у винагороду спадщину на небесах, якщо зберігатимете прихильність до господарів.

бо ви служите Господу Христу.

Бо Він встановив цей порядок і підпорядкування. А що ви працюєте Христу, ясно з того, що Він наш благодійник.

Кол. 3:25. А хто неправо вчинить, той одержить за своєю неправдою, в Нього нема упередженості.

Раб, який несправедливо чинить стосовно господаря свого або тим, що недбало працює, або тим, що розкрадає господарське добро, отримає від Бога покарання. Бо Бог справедливий, щоб помилувати раба, як найслабшу частину, коли і в законі Він наказав не робити неправди на суді (Лев. 19:15). Або так: раб-християнин, який не виправдовує господаря-елліна, нехай не думає, що уникне засудження. Бо неупереджений Христос, щоб гріх його проти господаря-елліна залишити йому тільки тому, що він християнин. Утім, хоча, як здається, до рабів говорить апостол, що немає лицемірства в Бога, але господарі повинні сприймати ці слова, як такі, що дуже підходять до них.

* * *

⁸ Слово “Христа” у тексті блж. Феофілакта пропущено.

 

Глава четверта

Кол. 4:1. Господарі, віддавайте рабам належне і справедливе,

Що означає належне? Значить винагороджувати їх за труди, доставляти все в достатку і не допускати, щоб вони потребували сторонньої допомоги. Не слід тобі, після того як чув, що вони мають нагороду від Бога, позбавляти їх зі свого боку того, що вони повинні мати від тебе.

знаючи, що і ви маєте Господа на небесах.

Як вони вас, так і ви маєте Господа. Отже, “якою мірою міряєте” вашим рабам, “такою і вам будуть міряти” від Господа вашого (Мф. 7:2). Або, знайте, що разом з ними і ви маєте Господа, тож маєте ставитися до них, як до співрабов. Апостол, таким чином, робить тут рабство спільним.

Кол. 4:2. Будьте постійні в молитві, пильнуючи в ній з подякою.

Знає диявол, наскільки велике є благо молитва, і всіляко намагається зробити, щоб ми від неї відскакували. Чому каже Павло: “будьте постійні” (προσκαρτερεΐτε – присядьте їй, корпіть над нею). Оскільки ж той, хто сидить на молитві, часто піддається нападу з боку лінощів і розслаблення, то додав: “пильнуючи”, тобто тверезо, завжди напруженими перебуваючи в справі молитви. Але і в подяці, тобто з подякою творити її вчить. Бо та молитва і буває істинною, яка містить подяку за всі благодіяння, відомі нам і невідомі, і за те, що приносило нам радість, і за те, що супроводжувалося скорботою, – за всі взагалі благодіяння.

Кол. 4:3. Моліться також і за нас,

Дивись, яке смирення; навіть сам Павло потребує їхніх молитов.

щоб Бог відчинив нам двері для слова, звіщати тайну Христову, за яку я і в кайданах,

Кол. 4:4. щоб я відкрив її, як належить мені звіщати.

Тобто щоб дав мені свободу, але не для того, щоб я був вільний від кайданів, а для того, щоб я сказав таємницю Христову, як мені має бути сказано, тобто без удавання і вивертів. Яким же чином, будучи зв’язаною, вона благає і просить інших позбавити її від того, що вже має? Цим він висловлює не тільки своє смирення, а й показує силу братньої молитви. І він мав потребу в допомозі згори, яку більшою мірою могла йому доставити молитва братії. Цим же словом хотів він ввести їх у працю молитовну. Бо якщо про нього потрібна молитва, то тим більше про них самих.

Кол. 4:5. Із зовнішніми поводьтесь розсудливо,

Що сказав Господь: “Ось, Я посилаю вас, як овець поміж вовків: отож будьте мудрі, як змії, і прості, як голуби” (Мф. 10:16), то саме це каже тепер і він: будьте обережними й не давайте чужим жодного приводу проти вас, якщо вони не заподіюють вам жодної шкоди, і не ображайте їх безвременно. Бо такі поза суть, тобто не свої нам, не одного з нами двору; хоча в тому самому з нами світі живуть, проте поза суть, як такі, що існують далеко і від Церкви, і від Царства Божого. Тому розсудливо слід поводитися з ними. Що ж до своїх ближніх, то у поводженні з ними не потрібна така обережність. Заохочує їх і тим, що еллінів називає зовнішніми.

користуючись часом.

Це він сказав, не того бажаючи, щоб ми були мінливі й лицемірні, але що час не наш, а їхній. А можете ви зробити його і своїм, якщо будете поводитися з ними розсудливо, не будете заводити недоречних сварок, навпаки, будете віддавати їм належну честь, коли це не шкодить вашій душі. Послухай його слова, сказані до Агрипи: “я почуваю себе щасливим, що сьогодні можу захищатися перед тобою” (Діян. 26:2). Таким чином, ми і чужих зробимо своїми, лагідністю залучаючи їх до проповіді.

Кол. 4:6. Слово ваше хай буде завжди з благодаттю, приправлене сіллю,

Нехай буде, каже, слово ваше приємне; однак нехай не впадає воно в нерозбірливість і неприборканість, але нехай буде і стримане. Бо це означає “сіль”. Нехай не буде воно надміру веселим, ні надміру суворим. Як їжа, якщо не посолена, буває неприємною, а якщо пересолена, то й до рота її взяти не можна, і в тому і в іншому випадку неїстівна, так і слово. Чи не пам’ятаєш, як Даниїл лікував словом людину нечестиву? Чи не бачиш, як і три отроки, показуючи таку мужність і відвагу, не вимовили жодного слова жорстокого й образливого? Бо зухвалість у слові – не ознака сміливості, а ознака марнославства.

щоб ви знали, як відповідати кожному.

Інакше багатому, інакше бідному. У того душа, як немічна, має потребу в більшій поблажливості; а в бідного вона міцніша, тому може знести, якщо поставишся до нього дещо суворіше. Коли немає жодної потреби, не клич елліна нечистим і не докоряй йому. Якщо будеш приведений перед начальницькою особою, віддай їй належну честь. Коли ж запитають тебе про вірування еллінські, не боячись, кажи, що вони нечисті й нечестиві. Так Павло в Афінах розмовляє прихильно (Діян. 17:22) про язичництво, виставляючи, що є доброго в ньому; тим часом Еліму прямо докоряє, бо він вартий того (Діян. 13:10).

Кол. 4:7. Про мене все скаже вам Тихик,

І це свідчить про мудрість Павла. Він поміщає у своїх посланнях не все, але тільки те, що необхідно і в чому нагальна потреба, – і це тому, по-перше, що не хотів надто поширювати їх; по-друге, щоб і тому, хто відходив з посланням, було що розповісти; по-третє, показує, як сам він налаштований на нього, тому що в іншому разі не зробив би йому такої довіри. Нарешті, було що-небудь таке, чого не потрібно було оголошувати письмово.

улюблений брат і вірний служитель та співробітник у Господі,

Якщо улюблений, то він знав усе; якщо він вірний, то ні в чому не буде брехати; якщо співробітник, то брав участь у спокусах.

Кол. 4:8. якого я послав до вас для того, щоб він довідався про ваші обставини і втішив серця ваші,

Тут апостол показує свою любов до них, якщо й справді для того послав його, щоб довідатися про їхні справи, а не для того, щоб сповістити їх про свої; крім того, і для того, щоб утішити їх. Він вказує також і на те, що вони перебувають у спокусах і потребують розради.

Кол. 4:9. з Онисимом, вірним і улюбленим братом нашим, котрий від вас.

Онисим – це раб Филимона. Якої честі і якої поваги він досяг, так що братом Павла називається. І Павло не соромиться називати себе братом раба. Далі, на похвалу міста їхнього додає: “який від вас”, щоб і вони вважали собі за честь, що представили таку людину.

Вони розкажуть вам про те, що діється тут.

Тобто про кайдани мої і про все інше, що утримує мене тут. Якби не це було, я прибув би до вас сам.

Кол. 4:10. Вітає вас Арістарх, ув’язнений разом зі мною,

Це той Аристарх, якого відвели разом із ним з Єрусалима. Павло сказав більше, ніж пророки, тому що вони називали себе мандрівниками і прибульцями, а він називає себе навіть полоненим. Бо, справді, його так само, як полоненого, гнали й тягли, навіть гірше, бо ті, хто взяв у полон, дбають про полонених, як про свою власність: а його, як ворога й противника, всі гнали й переслідували. А для них (тобто його слухачів) це повинно було служити втіхою, тому що і вчитель їхній перебуває в подібних же обставинах.

і Марк, племінник Варнави

І Марка він хвалить за спорідненість, бо Варнава був великий чоловік.

(про котрого ви отримали накази: якщо прийде до вас, прийміть його),

Цілком ймовірно, щодо Варнави вони отримали доручення, щоб прийняти його з честю. Але можна після слів “отримали накази” поставити крапку, і потім починати читати: “якщо прийде до вас”, колосяни, прийміть його з честю.

Кол. 4:11. також Іісус, прозваний Іустом,

Можливо, це був коринфянин.

обидва з обрізаних. Вони – єдині співробітники для Царства Божого,

Висловивши пристойне кожному окремо схвалення, тепер апостол віддає загальну похвалу; бо тоді великою здавалося справою – бути з іудеїв. Але, щоб слухачі не занепали духом, бо він нагадав їм про полон, то він нарешті підбадьорює їх, кажучи: “співробітники для Царства Божого”. Таким чином, ставши учасниками полону, вони будуть учасниками і Царства. Святий же Іоанн розумів це місце так, що Павло засуджує іудеїв, кажучи: “обидва з обрізаних, вони єдині”, тобто тих, хто є від обрізання, небагато, а більша ж частина вірних – з язичників.

що були мені відрадою.

Апостол показує, що перебуває у великих спокусах, і що ті великі були люди, якщо служили Павлові відрадою. І зауваж, як той, хто втішає в’язня, оголошується разом із ним учасником у Царстві. Тому переслідуваних за Христа людей треба всіляко берегти.

Кол. 4:12. Вітає вас Єпафрас ваш, раб Іісуса⁹ Христа,

Як на початку послання, так і тепер рекомендує його, щоб, як той, хто любить їх, вони любили його зі свого боку, і охоче слухали його, коли він навчає чогось. А що вчитель людина поважна, то це корисно і для учнів, бо охочіше будуть вірити словам його. Великою похвалою для Єпафраса служить і те, що він раб Христовий. Отже, ваша слава – він, тим паче що вийшов із вашого середовища.

котрий завжди подвизається за вас у молитвах,

Не просто сказав: молячись за вас, але із занепокоєнням і трепетом, – не в інший тільки день, але завжди.

щоб ви перебували досконалими

Злегка дорікає їм за недосконалість. Бо вони все ще не тверді й вагаються у вченні про ангелів. Адже можливо бути і досконалим, і не стояти, подібно до того, як якби хто-небудь дізнався все, але ні в чому твердо не встановився. Тому він каже: “щоб ви перебували досконалі”, мається на увазі, у вченні та житті.

і збагаченими всім, що угодне Богові.

Тобто щоб ви не виконували ніякої іншої волі, окрім волі Божої: бо це означає бути виконаним і досконалим. Цим показує й те, що дещо почасти й зберігають із проповідуваного, а дещо почасти вже й втратили.

Кол. 4:13. Свідчу про нього, що він має велику ревність і турботу про вас і про тих, хто перебуває в Лаодікії та Ієраполі.

“Ревність” і “велику” – обидва слова поставлені разом для посилення. Хвалить Єпафраса ще лаодикійцям та ієраполітанам, бо вони, без сумніву, прочитавши послання, могли чути про нього.

Кол. 4:14. Вітає вас Лука, лікар улюблений,

Лука – це євангеліст, для якого важлива похвала – бути улюбленим Павла. Говорить же про нього після Єпафраса – не тому, щоб принижував його, а тому, що бажав піднести Єпафраса перед його співгромадянами. Безсумнівно, цим ім’ям називалися ще й інші.

і Димас.

Димас, як видно, ще не полишав учителя.

Кол. 4:15. Вітайте братів з Лаодікії,

Подивися, як він їх зближує, як прив’язує їх одне до одного.

і Німфана та домашню церкву його.

Це був знаменитий чоловік, у якого всі в домі були вірні, чому і називався його будинок церквою. Тому Павло і показує до нього свою прихильність, особливо вітаючи його. Робить це він також і для того, щоб спонукати інших до такої самої старанності, щоб і інші наслідували Німфана, якщо бажають бути так само вшанованими.

Кол. 4:16. Коли це послання прочитане буде у вас, то розпорядіться, щоб воно було прочитане і в Лаодікійській церкві, а те, що з Лаодікії, прочитайте і ви.

Мені здається, що тут було написано що-небудь таке, що потрібно було чути і Лаодикійцям; а їм, у свою чергу, необхідно було дізнатися, що написано в тому посланні. Набагато більше користі, коли з докору, спрямованого проти інших, вони дізнаються про свої власні недоліки. Яке ж це було послання з Лаодикії? Перше послання до Тимофія: воно написано з Лаодикії. Деякі, втім, кажуть, що це було послання, яке лаодикійці посилали до Павла. Але я не знаю, що з нього можна було запозичити їм для свого виправлення.

Кол. 4:17. Скажіть Архипові:

Навіщо він не пише до нього? Ймовірно, що він не потребував довгого послання; для нього достатньо було одного короткого нагадування.

гляди, щоб ти виконав служіння, яке ти прийняв у Господі.

Це всюди є голос страхітливого, як наприклад: “Глядіть, браття, щоб хто не звабив вас філософією й пустою оманою” (Кол. 2:8). Або ще: “бережіться, щоб ця свобода ваша не стала спокусою” (1Кор. 8:9). Так і тут: дивись, виконай, як слід, справу, прийняту тобою “в Господі”, тобто через Господа; бо Він дав тобі, а не я. Яка ж це справа? Дивитися за колоссянами і піклуватися про них. Два навіювання робить апостол одним словом – “у Господі”: його робить більш дбайливим про те, щоб здійснювати своє служіння, як справу Господню, і їх схиляє охочіше підкорятися йому, показуючи, що вони від Бога дані йому в руки. Звичайно, апостол того заради пише їм: “скажіть Архипові”, щоб коли він стане докоряти їм, вони не могли звинувачувати його, як людину, яка наповнює їх гіркотою, знаючи, що така дана йому заповідь від Павла, і що їхні власні вуста передали Архипові те, що раніше оголосив йому Павло. Отже, щоб заградити їхні вуста. Павло дуже мудро зробив це, бо в усякому разі недоречно учням розмовляти про справи вчителя.

Кол. 4:18. Привітання моєю рукою, Павловою. ¹¹ Пам’ятайте мої кайдани.

Замість: пам’ятайте про мене, що перебуває в тенетах і засуджений. Найкраща ж розрада для них, – це у всякій скорботі пам’ятати про Павла в’язня.

Благодать з усіма¹² вами. Амінь

Коли притаманна буде вам благодать, то чи скорботи матимете, чи кайдани терпітимете, ніщо таке не здолає вас, тому що й бути зв’язаним – є справа благодаті. Бо Лука каже: вони повернулися з в’язниці, радіючи, що удостоїлися прийняти безчестя за ім’я Христове (пор. Діян. 5:41). Чи бачиш, що бути збезчещеним означає бути удостоєним? І справді, це велика гідність. Отже, нехай сподобимося і ми, негідні, удостоїтися божественної благодаті в скорботах, щоб, при підкріпленні нею нашої немочі, ці скорботи послужили нам на користь, розсіюючи темряву наших гріхів, во славу Отця, Сина і Святого Духа. Йому слава на віки віків. Амінь.

* * *

⁹ Слово “Іісуса” в тексті блж. Феофілакта опущено.

10 Слово “турботу” в тексті блж. Феофілакта опущено.

11 У тексті блж. Феофілакта немає цих слів.

12 Слова “з усіма” опущені у блж. Феофілакта.

Предисловие

Все послания Павла святы, но особенно те, которые он рассылал, находясь в узах: он посылал их, как полководец во время сражения, вполне уверенный в победе. И сам Павел считал это великим и славным. Ибо, когда пишет к Филимону, он говорит: «которого родил я в узах моих» (Флм. 1:10). Сказал же это для того, чтобы и мы не сокрушались в бедствиях; а скорее считали их за честь. Таких посланий много: к Ефесянам, к Филимону, Тимофею, к Филиппийцам и это – к Колоссянам, – все они написаны в узах. Как он писал к римлянам и евреям, не видавши их, так он пишет и к колоссянам, не видавши их предварительно. В среде их были Филимон и Архипп, которому, мне кажется, поручена была даже какая-то Церковь. И пишет к колоссянам по следующему поводу: между ними появилось некоторое нечестивое учение: они думали, что не чрез Сына, а чрез ангелов приведены к Богу Отцу, считая нелепым верить, что в последние дни явился Сын Божий, между тем как в Ветхом Завете все совершалось чрез ангелов. Притом они соблюдали многие иудейские и эллинские обычаи, наблюдая дни, времена и яства. Все это, конечно, требовало исправления и побуждало апостола написать это послание.

 

Глава первая

Кол. 1:1. Павел, волею Божиею Апостол Иисуса Христа

Сразу же и вначале незаметно опровергает их мудрование. Ибо не ангелов апостол, а Иисуса Христа, и воля Божия на то, что он апостол Того Христа, а не ангелов. Итак, если я «по воле Бога» апостол, то ясно, что я истину проповедую. Что же такое? то, что Сыном мы приведены к Богу, что мы освободились от иудейских и эллинских обрядностей. И заметь, предлог «по» (δια) поставлен пред словом θεός, что означало Бог Отец.

и Тимофей брат,

Выходит и он был апостол, вероятно, он был также известен им.

Кол. 1:2. находящимся в Колоссах святым и верным (братиям) во Христе (Иисусе)¹:

Колоссы – это город Фригии, который ныне называется Хоны, – это видно из того, что Лаодикия есть соседняя с ним страна. От чего же вы стали святыми? Не чрез крещение ли в смерть Христову? Почему называетесь верными? Не потому ли, что веруете во Христа? Не потому ли, что вверены вам такие тайны от Христа? Ибо верными мы называемся не потому только, что мы уверовали, но и потому, что вверены нам от Бога тайны, которых даже и ангелы не знали. Почему братия? Не по делам ли своим или добродетели? Нет, но во Христе. Как же после этого вы приписываете ангелам приведение нас к Богу?

Кол. 1:3. благодать вам и мир от Бога, Отца нашего.²

Имени Христова не присоединяет здесь, хотя это было у него обычно, чтобы не тотчас, с первых же слов, явно напасть на них и тем не восстановить их против нижеследующего содержания речи. Пусть же скажут уничижающие Святого Духа, почему Бог – Отец наш? Не чрез Духа ли? Великое и превышающее ум Кто даровал нам? Не Дух ли? Как же после этого ты Его умаляешь?

Благодарим Бога и Отца Господа нашего Иисуса Христа, всегда молясь о вас,

Иисус Христос есть Господь наш, а не слуги-ангелы. Павел показывает любовь свою к нам не только благодарением, но и непрестанной молитвой о нас, ибо и тех, которых не видел, всегда имел в себе.

Кол. 1:4. услышав о вере вашей во Христа Иисуса

Благодарим Бога, говорит, потому что мы слышали от Епафродита о вашей вере во Христа Иисуса, а не в ангелов. Чрез это он предрасполагает их к себе. Потому что имена эти: Христос и Иисус – символы благодеяния; ибо Он принял помазание за нас и Он же спас народ Свой от прегрешений.

и о любви ко всем святым,

Не к тому, или иному, но ко всем; следовательно, и к нам, так что вы с удовольствием будете слушать нас. Это – речь человека предрасполагающего их к себе. Под любовью он разумеет милостыню и общение, как и в других местах.

Кол. 1:5. в надежде на уготованное вам на небесах,

Вы любите, говорит он, святых не из человеческих расчетов, но в надежде на будущие блага; или же: мы благодарим Бога, что вы имеете наследовать нетленные блага. Ибо не на земле отложено, где оно подверглось бы тлению, а на небесах, где оно и цело, и безопасно. Итак, не колеблитесь в уповании: ибо отложенное вам находится в надежном месте, и это относится к тем, которые подверглись испытаниям, чтобы они не искали здесь освобождения от них, и не унывали в испытаниях, так как они имеют великое вознаграждение.

о чем вы прежде слышали в истинном слове благовествования,

Не сказал: «проповеди», но «благовествования», дабы напомнить им о благодеяниях Божиих, ибо благовествование есть возвещение о благе. Но если оно есть слово истины, то, значит, в нем нет лжи. Как же вы делаете его лживым, не веря, как прежде были научены им, именно чрез Христа Спасителя? Кто же был там проповедником? Епафрас, как это видно из следующего.

Кол. 1:6. которое пребывает у вас, как и во всем мире,

Говорит как бы о каком одушевленном предмете: «которое пребывает». Не пришло оно, говорит, к вам, и потом удалилось, но присутствует и господствует в вас. Этим он радует их. А так как многие делаются более твердыми, когда имеют сообщников, то прибавляет: «и во всем мире». Оно всюду присуще, всюду твердо стоит.

и приносит плод, и возрастает,

«Приносит плод» по делам, «возрастает», потому что постоянно многие присоединяются к этой вере. Но оно не приносило бы плодов, если бы не было твердым. Ибо и деревья тогда больше приносят плодов, когда твердо укреплены.

как и между вами

Как и прежде, предрасполагает к себе похвалами, чтобы они не отступали, хотя бы того и хотелось. Ибо если и всем, и вам одинаковым образом проповедано было Евангелие, каким же образом некоторые учат иначе?

с того дня, как вы услышали и познали благодать Божию в истине,

Приносит, говорит, плоды и возрастает благовествование в вас с того дня, как вы познали благодать. Каким же образом? Не обольщением и пустыми словами, но истиной, то есть необычайными знамениями и делами.

Кол. 1:7. как и научились от Епафраса

Вы, говорит, на самом деле познали благодать так же, как и учил вас Епафрас. Ибо не иное происходило на деле, а иному он учил. Ибо он, вероятно, проповедал колоссянам.

возлюбленного сотрудника нашего,

Сим показывает, что этот муж достоин доверия. Ибо я, Павел, не любил бы его, если бы он не был истинным проповедником, и не назвал бы его «сотрудником».

верного

То есть истинного.

для вас служителя Христова,

Ради вас, говорит, он служил в делах, подобающих Христу. Ибо и то, что отправился к Павлу, утешал его в узах и известил его о событиях в Колоссах, – и это было служением Христовым. Если же Епафрас – слуга Христов, как же вы говорите, что чрез ангелов вы приведены к Богу?

Кол. 1:8. который и известил нас о вашей любви в духе.

То есть духовную любовь, которую вы имеете ко мне. Ибо самая прочная любовь – любовь в духе. Всякая же иная любовь: и естественная, какова любовь родителей к детям и детей к родителям, и основанная на дружбе и товариществе, – непрочна.

Кол. 1:9. Посему и мы с того дня, как о сем услышали, не перестаем молиться о вас

“Посему” – почему? Поскольку, говорит, мы услышали о вашей вере и любви, мы, исполнившись благих надежд относительно будущего, молимся за вас не один день, не два, но с того времени, как услышали об этом. Этим и показывает свою любовь, и незаметно укоряет их, так как они и при помощи его любви не стали более совершенными. Заметь же, что много нужно молиться и непрестанно, и что Павел постоянно молился и, даже не достигнув исполнения молитвы, не отступал от нее.

и просить, чтобы вы исполнялись познанием воли Его

Не называет их ни вполне несовершенными, ни вполне совершенными. Ибо не сказал: чтобы вы приняли, но «чтобы вы исполнились». Вы, говорит, имеете, но не все. Что приведены вы к Богу, это знаете, а что приведены чрез Сына, этого вам не достает, и я молюсь, чтобы вы сего исполнились. Ибо воля Божия и благоволение в том состоит, что дан был за нас Сын, а не ангелы. Итак, под разумением понимай приращение познания.

во всякой премудрости и разумении духовном,

Так как их обольщали философы, то он говорит: я желаю, чтобы вы познали учение духовной мудростью, а не мудростью человеческой, которая вводит вас теперь в заблуждение, которая заставляет нас считать себя знающими. И если, чтобы постигнуть волю Божию, нужна духовная мудрость, что сказать о тех, которые хвалятся, что познали сущность Божию чрез внешнюю мудрость?

Кол. 1:10. чтобы поступали:(περιπατήσαι) достойно Бога,

Молю, говорит, чтобы вы познали, что вас спас Единородный, дабы поступали вы достойно, то есть жили добродетельно. Ибо, кто познал человеколюбие Божие и то, что Он предал Сына Своего за нас, как не постарался бы такой человек предать себя трудам добродетели и подъять крест свой? Ибо слово «поступать» (περιπατήσαι – поступать, постоянно ходить), как сказано, обозначает жизнь и деятельность. И везде он с верой соединяет деятельность. Другими словами: не о том, говорит, молюсь только, чтобы вы научились, но и о том, чтобы вы и в делах показали свое знание; ибо знающий, но не делающий будет наказан. Заметь же, как он хождением постоянно называет деятельность, показывая тем, что как всегда необходимо нам хождение (περιπάτησις), так необходима и наилучшая жизнь.

во всем угождая Ему, (είς πάσαν άρεσκεσίαν) принося плод во всяком деле благом и возрастая в познании Бога,

Так, говорит, живите, чтобы во всем угождать Богу. Как же это? Не иначе, как всяким делом добрым. Ибо, где всякое дело благое, там всякое благоугождение Богу. И смотри, как он везде присоединяет слово “всякий”: во всякой премудрости, во всяком деле благом, во всяком угождении и во всяком долготерпении, – показывая, что они имеют это и теперь, но не все. Почему им должно дойти до совершенства. «Принося плод и возрастая в познании Бога». Как, говорит, вы познали Бога больше, чем древние, так и в жизни должны возрастать по мере познания. Ибо сколь велика должна быть добродетель того, кто удостоился познать Бога и даже стать сыном Божиим? Или же: должно вам приносить плоды – добрые дела, но так, чтобы и познание Бога иметь, как должно, а не как вы теперь воображаете, что имеете. Ибо какая польза в жизни и деятельности, если вы не будете знать Сына Божия? Смотри же, как выше он сказал, что нужно познание Бога для того, чтобы ходить достойно Господа; теперь же опять требует, чтобы они возрастали в добрых делах с тем, чтобы одновременно познавать Бога, потому что одно с другим тесно соединено.

Кол. 1:11. укрепляясь всякою силою

Мы молимся, чтобы вы достигли совершенства, «укрепляясь всякою силою». Против чего? против искушений и преследований, чтобы не сделаться беспечными и не подпасть отчаянию.

по могуществу славы Его,

Да подает вам такую силу, какую прилично Ему давать, то есть неизреченную и беспредельную, какую только возможно принять человеку. Тут великое ободрение. Ибо не сказал: по силе, но «по могуществу», что больше, как бы говоря: повсюду слава Его могущественна. Итак, вы не ослабевайте в бедствиях, ибо превозможете, как естественно тем, которые служат такому могущественному и славному Владыке.

во всяком терпении и великодушии

«Укрепляясь во всяком терпении», то есть по отношению к внешним, и «великодушии», то есть во взаимных отношениях. Ибо долготерпит тот, кто имеет возможность отплатить и не отплачивает, а терпит, когда не может этого сделать. Поэтому и Богу усвояется не терпение, а долготерпение, так как Он может сокрушить, но воздерживается от сего. “Во всяком” же, то есть не теперь только, а после уже нет. Итак, если совокупить вместе слова, он говорит следующее: мы молимся, чтобы вы в совершенстве получили познание учения не по мудрости мирской, но духовной, и вели жизнь добродетельную, чтобы твердо противостоять искушениям, прияв силу и крепость от Бога – являть терпение в отношении к внешним и долготерпение к братьям.

с радостью,

Кол. 1:12. благодаря (Бога и)³ Отца,

Имея намерение обвинить их, что неправильно поступают в деле учения, он сначала говорит ласково, чтобы не показалось, что он обвиняет их, как враг. Поэтому, сначала сказав: я молюсь за вас, да дарует вам такие и такие блага (что совершенно несвойственно врагу), – теперь говорит: с радостью благодарю за те блага, какие вы имеете. Посему не по вражде обвиняю вас, а по любви. Я даже желал бы постоянно хвалить вас, но необходимость заставляет меня порицать. Так поступает он и в Посланиях к Коринфянам. И незаметно приводит их к слову о Сыне. Ибо, если я с радостью благодарю, значит, вы обладали великими благами. Но их даровал Владыка – Сын, а не рабы – ангелы. Почему же он сказал: «благодарю с радостью»? Потому что и в печали возможно благодарить, как благодарил Иов, хотя и находился в скорби: «Господь дал, Господь и взял» (Йов. 1:21). И пусть никто не говорит, что он не был уязвлен скорбью, потому что в таком случае уничтожил бы и похвалу его, если бы он нечувствительно переносил это. Он скорбел, но не был подавлен.

призвавшего вас(ίκανώσαντι υμάς; в синод пер. – нас)

Сколько, говорит, дано, что вы не только стали богатыми, но и получили силу и способность явиться достойно получившими такие дары. К примеру сказать: царь поручил человеку небольших дарований какое-либо начальствование, достоинство он дал бы, но не сделал бы его способным к достойному отправлению его; в таком случае честь эта часто подвергала бы его осмеянию. Но Бог и чести удостоил нас, и сделал способными к принятию ее. Сугубая же честь, что сделал нас способными к принятию дара.

к участию в наследии святых

То есть поставившего вас со святыми, – и не просто, но предоставившего вам наслаждаться теми же благами, что и обозначается словом “участие”. Ибо можно жить в одном и том же городе, но не иметь одинаковой доли, и опять: можно участвовать в одном и том же наследии, но не иметь той же самой доли, как, например, мы все имеем одно и то же наследие Церкви, но один имеет одну долю, а другой – другую. Но здесь и наследия удостоил того же самого, и части той же самой. И везде употребляет слово “наследие” (κλήρος), дабы показать, что как наследие зависит не от человеческого старания, а больше, кажется, от счастья; так и мы не за добродетели удостаиваемся Царствия, но все зависит от божественного дара. Посему, «егда», говорит «сотворите вся, глаголите, как раби неключими есмы: как еже должни бехом сотворити, сотворихом» (Лк. 17:10).

во свете,

И будущем, и настоящем, то есть познании. Ибо и теперь просветил нас, открыв нам тайны, а в будущем еще больше откроет.

Кол. 1:13. избавившего нас от власти тьмы:(εκ της εξουσίας του σκότους)

Не то только важно, что удостоил нас Царствия, но и то, каковы мы были прежде сего. Ибо не одно и то же – достойным что-нибудь давать и недостойным, о чем и в Послании к Римлянам говорит: «едва ли кто умрет за праведника» (Рим. 5:7). Итак, Он избавил нас, находящихся под властью тьмы, то есть заблуждения и тирании диавола. И не сказал просто «от тьмы», но «от власти тьмы». Ибо он имел великую власть над нами и господствовал. Конечно, тяжело находиться и просто под диаволом, а под диаволом со властью – еще тяжелее. И не сказал: вывел, но “избавил”, показывая, что мы, как пленники, томились.

и введшего в Царство возлюбленного Сына Своего,

Великое дело и от тьмы освободить, но ввести еще в Царство – это гораздо больше. И не просто, но с тем, чтобы мы царствовали вместе с Сыном возлюбленным, мы – враги и находившиеся во тьме. О чем и в другом месте говорит: «если терпим, с Ним и царствовать будем» (2Тим. 2:12). И не сказал: перенес (ибо тогда все принадлежало бы перенесшему), но – “ввел” (переместил), так, чтобы здесь нечто принадлежало и нам. Речением этим он показывает, что для силы Божией также это легко, как кому-нибудь перевести воина с одного места на другое).

Кол. 1:14. в Котором мы имеем искупление Кровию Его (άπολύτρωσιν) и прощение грехов,

Дабы ты, услышав, что Отец избавил нас, не подумал, что Сын не явил ничего благого, – он говорит далее, что Сын даровал нам очень многое. Ибо Он источник того, что мы приведены в Царство, так как Он даровал нам искупление, то есть оставление грехов. Ибо, если бы мы не были избавлены и освобождены от них, мы не были бы введены в Царство. Таким образом Он проложил нам путь к дару Отца. Не сказал: λύτρωσιν, но άπολύτρωσιν, то есть совершенно избавил нас, чтобы мы не пали потом и не сделались смертными, как причастные греху Адама. Итак, если Сын избавил нас, то Он и привел в Царство. Как же вы приплетаете тут ангелов? Заметь также, что выражение “в Котором” относится к Сыну.

Кол. 1:15. Который есть образ Бога невидимого,

Апостол выставляет здесь славу естества и величие достоинства Единородного. “Который”, говорит, «есть образ Бога»; следовательно, точь-в-точь сходен, ни в чем не отличен. Нет меры для величия Его, чтобы, измерив, мог ты сказать, сколько недостает в Нем по сравнению с Отцом. Если бы Он был образом как человек, то ты имел бы что сказать в этом отношении, потому что образ человеческий никогда не доходит до Первообраза. Поскольку же Он есть образ как Бог и Сын Божий, то есть образ Бога невидимого, совершенно сходный, очевидно, образ невидимый. Ибо у нас, когда искусство человеческое, часто погрешающее, делает изображение, оно не имеет полного сходства; но где Бог, там нет ошибки, нет уклонения, – поэтому там и полное сходство. Если же Сын не имел полного сходства с невидимым Богом, то что препятствует и ангелам быть образом Бога? Ведь и они невидимы. Однако ангелы никогда не называются образом Бога. И заметь точность Священного Писания: человека оно именует образом Божиим и сыном, но ангела никогда; потому что в этом случае слышащие о высоте ангельской природы легко могли бы впасть в нечестие, подумав, что ангел имеет одинаковое достоинство с Богом. Но что касается человека, то малозначительность и ничтожество его охраняет нас от мысли о чем-нибудь подобном. Итак, сопоставь: Единородный, будучи тем и другим – образом и невидимым, тем, что есть “образ”, отличается от ангелов, которые, хотя и невидимые, но не суть образы; а тем, что есть “невидим”, отличается от людей, которые, хотя и сами именуются образом Божиим, но не суть невидимы. Итак, Он один есть совершенный и чуждый всякого несходства “образ” Божий. А если и еще будут возражать ариане, что образ не единосущен первообразу; то пусть послушают они Писание, говорящее, что Сиф есть образ Адама. Неужели же и он не единосущен Адаму? Итак, хотя искусственные образы не тожественны по существу, но естественные имеют вполне одинаковую сущность.

Рожденный прежде всякой твари;

Сказав, что Он есть образ Бога невидимого, присовокупляет и это. Вот тут для ариан большой соблазн. Так как, говорят, Он назван «рожденным прежде всякой твари», то Он и есть первый из тварей. Но апостол не сказал: первозданный, но «перворожденный». Или ты дашь Ему братьев, и Он будет первенцем в отношении ко мне, лягушке, камню и тому подобным ничтожным вещам, и будет иметь одну сущность со всем этим? Ибо Перворожденный, конечно, имеет одну сущность с теми, в отношении к которым Он называется Перворожденным. Но на твою голову обращается эта хула. Ибо безбожно так мыслить о несравненной славе Творца. Да притом, слово “первенец” употребляется в Писании совсем не в противоположность к последующим детям, а безотносительно, и значит – перворожденный. Так и от Богородицы Марии Он родился первенцем по плоти, хотя совсем не имел братьев вслед за Собой; ибо Он – Единородный и по происхождению от Нее. Таким же образом и по рождению от Отца Он – Первенец не в противоположность прочим тварям, но безотносительно; ибо Он – Единородный и по горнему рождению. Итак, что же теперь говорить в опровержение подлежащего вопроса и в обличение мнения колоссян? Дабы не подумали, что Он моложе ангелов, так как древние чрез них приводимы были к Богу, а теперь сказано, что Он приводит к Богу, то он хочет показать что Сын есть прежде всякой твари. Каким же образом? Чрез рождение. Итак, Он и прежде ангелов есть, и притом так, что Он же и создал их. Итак, если ангелы и служили в Ветхом Завете, то это есть Его устроение. И заметь мудрость апостола: дабы ты, услыхав, что Он прежде всякого творения, не почел Его безначальным, он наставляет тебя, что Он имеет Отца и от Него рожден. А так как и Он, и все – от Бога, то это самое показывает, что иное – то, что Один произошел, как Сын от Отца, а другие, как твари, созданы Этим самым Сыном. Поэтому присовокупляет.

Кол. 1:16. ибо Им (εν αύτω) создано все, что на небесах и что на земле,

“Им” сказано вместо «чрез Него», как это он покажет после. То, в чем можно было усомниться, именно касательно вещей небесных, поставил впереди. Итак, если ангелы чрез Него созданы, как же они прежде Его?

видимое и невидимое: престолы ли, господства ли, начальства ли, власти ли, –

Оставляя без разъяснения видимое, так как в этом не было никакого сомнения, он обстоятельно говорит о том, в чем сомневались, – о невидимом. Но он представил не все горние чины в отдельности, как бы указав из многого очень немногое. Ибо невидимы, конечно, и архангелы, и наши души. Сказанное о тех, относится и к этим.

все Им и для Него:(δι’ αυτού και είς αυτόν) создано;

Вот, что выше выразил словом Им (εν αύτω), то теперь выражает словом чрез Него (δι’ αυτού), как и евангелист Иоанн говорит: «все чрез Него» (δι’ αυτού) начало быть (Ін. 1:3). Но, сказав: все, не включил Духа. Ибо Дух есть не один из оных всех, но один безусловно, как один Бог и один Господь. Итак, все, что имеет бытие, чрез Него создано. Потом, чтобы ты не почел Его слугой, он прибавляет: «и для Него» (είς αυτόν)⁴, то есть на Нем все держится. Он не только сотворил, но Он и содержит все; так что если бы творение лишилось Его промышления, оно погибло бы. И не сказал: «содержит», но гораздо тоньше: «на Нем опирается и держится». И этого одного, и именно того, что они (твари) опираются на Него, довольно для их поддержания и сохранения. Но это значит не меньше, чем сотворить, а даже больше, – особенно, что касается нас. Ибо и мы производим при случае одежду или жилище, но сохранить это от тления мы не можем; а Он и сотворил, и сохраняет.

Кол. 1:17. и Он есть прежде всего, и все Им стоит.

Постоянно обращается к тому же самому, чтобы непрестанным словом, как частыми ударами, с корнем исторгнуть гибельное учение. И заметь, он не сказал, что Он пришел в бытие прежде всех, но – “есть”, что свойственно Богу. Где же Павел Самосатский, который говорит, что Он получил начало от Марии? И все стоит на Нем, как на основании; в таком смысле именно, как основание, Он и есть первенец твари. Но это показывает не единосущие Его с тварью, а то, что все на Нем держится.

Кол. 1:18. И Он есть глава тела Церкви;

Сказав о достоинстве Сына, потом говорит и о Его человеколюбии. Ибо, будучи выше всех, как Творец и Вседержитель, Он соединился с низшими. И не сказал: глава «полноты церкви», но – “тела”, чтобы показать действительность сродства Его с нами, что Он принял одну с нами плоть, а не с неба принес. Ибо Павел употребил слово “Церковь” в смысле всего человеческого рода, как бы говоря: и рождением по плоти Он – первый из людей, как глава.

Он – начаток, первенец из мертвых,

“Начаток”, говорит, Он есть воскресения, как прежде всех воскресший. А так как Он разрешил болезни смерти, то, естественно, и первенцем называется. Но как начаток, имеет и последователей Себе в прочих людях. Ибо начаток есть чего-нибудь начаток. И как в одном снопе, принесенном в качестве начатка, благословляется вся жатва, так и мы все чрез Него освящены и приведены к Богу, и в воскресении одного тела вся природа удостоилась воскресения.

дабы иметь Ему во всем первенство,

“Во всем”, то есть во всем, что созерцаем вокруг Него. Ибо Он и прежде всех рожден от Отца, и первый между всеми, как Глава Церкви, и прежде всех воскрес, как начаток, даровав им нетление. И прежде бывали воскресающие, но опять умирали. Он же воскрес и не умирает. И заметь, первенец здесь – как начаток воскресения, потому что это то же, что новое рождение; там же не сказано: начаток творения, хотя и первенец. Ибо образ бытия не одинаков: Он рожден, а тварь сотворена.

Кол. 1:19. ибо благоугодно было Отцу, чтобы в Нем обитала всякая полнота,

“Полнота” Божества, то есть если где был Сын и Слово, то там не действие Его вселилось, а самое существо Его. И Павел не находит тому другой причины, кроме благоволения и хотения Божия.

Кол. 1:20. и чтобы посредством Его примирить с Собою все,

«Посредством Его», то есть: Сам соделав спасение, даровал нам его. Но чтобы ты не подумал, что Он принял должность раба, говорит: “с Собою”, то есть Сам с Собой примирил людей. А в другом месте сказал: с Богом примирял; следовательно, что свойственно Отцу, то свойственно и Сыну. И не сказал: καταλλάξαι – примирить, но, – άποκαταλλάξαι, – опять примирить, что значит: отдать нас – людей, – как некий давно взятый долг, и совершенно примирить, чтобы мы не были уже врагами Ему. Ибо не только дано примирение, но и самый способ примирения, то есть заклание Сына, имеет весьма большую силу.

умиротворив через Него, Кровию креста Его,

Примирение указывает на вражду, а умиротворение – на войну. Ибо мы были и врагами, и неприятелями Богу. Итак, великое дело примирение, но – чрез Самого Себя еще больше, и притом чрез “Кровь” и “крест”, позорную смерть. Ибо не посредством речей, как посол, примирил, но предав Самого Себя. И сказав: «Кровию креста», не остановился, но прибавил: “Его”, чтобы ты не подумал, что крест имеет силу сам по себе. Ибо не просто крест спас, но именно Его крест.

и земное и небесное.

Что земное примирил, – это понятно; потому что каждый враждовал и с самим собой, и друг с другом, и даже ангельской жизни мы были врагами. Но небесное, каким образом? Земля была отделена от неба, ангелы были во вражде с людьми, видя оскорбленным своего Владыку; посему и посылались они для наказания, как например, к Давиду (2Сам. 24:17), содомлянам (Бут. 19:15) и в юдоль плача. Итак, Сын, возведя человека, врага и неприятеля, на небо, и ангелов заставил явиться на земле поющими и сопутствующими каждому верующему. И мне кажется, что Павел для того восхищен был на небо, чтобы научиться, как обитают люди на небе, и Сын туда вознесся. Итак, для земных сугубый мир: по отношению к небесным и по отношению к самому себе, а на небесах – только простой. Ибо наконец-то они примирились с нами и радуются спасению столь многих. Как же после этого вы, колоссяне, говорите, что приведены к Богу ангелами? Ибо они слишком далеки от того, чтобы примирить нас с Богом, потому что они были даже враждебны нам, и если бы Сам Бог не примирил нас с ними, то мы не имели бы мира.

Кол. 1:21. И вас, бывших некогда отчужденными и врагами, по расположению к злым делам,

Сказав выше, что под властью тьмы были мы, теперь говорит, что мы были враги помыслами, и говорит не одно и то же; но чтобы, услыхав первое, ты не почел то необходимостью, он присовокупляет последнее, дабы показать, что Он примирил нас, хотя мы и не заслуживали сего. Ибо по необходимости страдающий достоин сожаления, но добровольно терпящий зло достоин отвращения. Итак, говорит. Он примирил нас, совершенно недостойных, хотя мы не по неволе и не по необходимости, но добровольно и охотно удалились от Него. И говорит об этом после того как упомянул о небесных, показывая, что вражда совсем не от небесных, но от нас получила начало. Ибо они желали мира, и Бог также, но вы не хотели. Посему не сказал просто – «враждующими», но – «отчужденными», то есть и не думавшими о возвращении. Ибо вы были враги «по расположению», то есть по произволению. И не до того только дошло бедствие, но проявлялось и в злых делах, то есть вы и были врагами, и действовали, как враги. И всем этим показывает, что ангелы не имели силы ни изменить наше убеждение, ни освободить от диавола, так как и они сами были врагами нашими, и обладающий нами не был еще связан. Христос же и врага связал, и нас убедил отказаться от него.

Кол. 1:22. ныне примирил в теле Плоти Его, смертью Его,

Опять указывает на образ примирения, именно – “в теле”. Каким же образом? Разве Он подвергся только бичеванию и заушению? Нет, но Он и умер позорнейшей смертью.

чтобы представить вас святыми и непорочными и неповинными пред Собою,

Опять указывает и на другое благодеяние, говоря теперь то же, что и выше выразил словами: «соделавшего вас способными». Ибо не только, говорит, освободил Он нас от грехов, но даровал и святость, не обычную, но святость пред лицем Его, и непорочность, и неповинность, так, чтобы не совершать нам ничего, что заслуживало бы даже простого порицания.

Кол. 1:23. если только пребываете тверды и непоколебимы в вере и не отпадаете от надежды благовествования,

Так как он все приписал Сыну, Который от всего избавил Своею смертью; то, чтобы не сказали: после этого нет нужды в наших трудах, – он говорит, что нужно пребывать в вере. Посему не будьте легкомысленны и не падайте духом. Так как можно, хотя и пребывать в вере, но колебаться, то он присовокупляет: «тверды и непоколебимы», то есть не колеблясь, и не только это, но и «не отпадаете». Ничего, говорит, тяжелого я не требую от вас, но только того, чтобы вы не отступали от Христа. Ибо Он есть упование благовествования, и все, принявшие благовествование, должны на Него уповать, как на даровавшего мир. Посему приписывающий мир ангелам отступает от Христа. Итак, при добродетели хотя и возможно немного колебаться, но при вере – нет. Таким образом, нисколько он не требует тяжелого.

которое вы слышали, которое возвещено всей твари поднебесной,

Их самих, во-первых, выставляет свидетелями, а потом всю вселенную. И не сказал: возвещается, но – «возвещено», то есть такое, в которое они уже уверовали. Итак, устыдитесь и себя, и всех прочих людей, – веровать иначе.

которого я, Павел, сделался служителем

И то служит удостоверением благовестия, что сам Павел – его проповедник. Ибо велико имя его, так как он повсюду прославляем и даже как бы властвовал над вселенной. Называя же себя служителем, еще более побуждал к повиновению. Ибо, говорит, не свое говорю, но Другому служу, именно Богу. Поэтому Ему будете повиноваться.

Кол. 1:24. Ныне радуюсь в страданиях моих за вас

Хотя, казалось бы, это непоследовательно, но на самом деле очень последовательно. После того как он сказал: я был служителем благовествования, от которого умоляю вас не отступать, теперь показывает, что оно настолько истинно, что я даже страдаю за него, – и не только страдаю, но и радуюсь в этих страданиях. Страдания же эти за вас, чтобы принести вам пользу.

и восполняю:(και άνταναπληρώ) недостаток в плоти моей скорбей Христовых

Казалось бы, тщеславно и безумно это слово, но нет, напротив, оно полно великой любви ко Христу. Ибо он желает убедить их, что Христос и теперь еще за них страждет, и что не чрез нас, апостолов, вы приходите к Богу, но чрез Христа, хотя и через наше посредство (καν ημείς εν τω μέσω ώμεν)⁵. Итак, что же вы делаете, отступая от Того, Который и после Своей смерти подвергается за вас опасностям? Смысл его слов таков: если еще должен был Христос страдать за вас, но удалился и не отдал сего долга, то я исполняю Его долг подобно тому, как в отсутствие полководца помощник его, оберегая войско и занимая место полководца, получал бы вместо него раны. Потому ведь и сказал – «недостаток» (υστέρημα), чтобы показать, что, по его мнению, Он не все еще претерпел. Он настолько любит нас, что и после Своей смерти, как будто недостаточны прежние страдания, страдает в моем теле; ибо Он не удовольствовался Своею смертью, но и еще совершает бесчисленные благодеяния. Итак, Павел не превознося себя говорит это, но из желания показать, что Христос еще и ныне печется о них.

за Тело Его, которое есть Церковь,

Сказав, что хотя и я страдаю, но на самом деле это – страдания Христовы, он придает достоверность этим словам, говоря, что и эти страдания происходят ради тела Его. Итак, не почитайте хвастовством эти слова, но верьте, что Тот, Который не презрел соединить с Собой Церковь, и теперь еще ради нее страждет в моей плоти. Если же Церковь есть Тело Христово и составляет одно с Ним, как Главой, как же вы поставляете между собой ангелов и разрываете тем единство?

Кол. 1:25. которой сделался я служителем

Говорит: я служитель, и сам собой ничего не делаю. Но если я – служитель, как же выставляете вы ангелов служителями?

по домостроительству Божию, вверенному мне для вас, чтобы исполнить слово Божие,

Словами «по домостроительству Божию» или то говорит, что Господь, вознесшись на небо, послал нас на проповедь, чтобы вы не были оставлены и не впали в отчаяние; или то говорит: мне попустил Он преследовать Церковь потому, главным образом, чтобы сделаться достойным веры при проповеди. Или же: не дел Он искал и не добродетели, а веры и крещения. И в этом заключается величайшее «домостроительство Божие». Ибо кто мог бы спастись, если бы требовались дела? Или же в словах: «по домостроительству Божию, вверенному мне для вас», то есть для людей, принадлежащих язычеству, – просто говорит о благодати и силе, которую дал ему Бог, чтобы просветить язычников. Ибо убедить людей помраченных, неразумных и непослушных принять такие догматы – дело не Павловой силы, а домостроительства Божия. И как страдания свои он назвал принадлежащими Христу, так и о распространении этого учения между ними говорит, что оно есть дело Божие. Словом же «исполнить» показывает, что нечто им недостает. Заметь и в том «домостроительство Божие», что теперь сказана им тайна, что они сделались способными принять ее. Ибо Бог, устрояя все предусмотрительно, и то, конечно, предусмотрительно сделал, что тайна была открыта теперь, когда люди скорее могли принять ее. Поэтому безрассудны те, которые соблазняются словами, что в последние дни Сын приведет нас.

Кол. 1:26. тайну, сокрытую от веков и родов,

Сказав о том, что мы получили, Павел указывает и на другое преимущество, на то, что прежде нас никто не знал этой тайны. Тайной называет то, чего никто не знал, кроме Бога, и не просто «скрытую» (κεκρυμμένον), но «сокровенную» (άποκεκρυμμένον). Выражение же “от веков” значит: как начались века.

ныне же открытую святым Его,

Это Его распоряжение, что тайна теперь явлена. Не сказал: «совершившуюся», но: “открытую”. Впрочем, и теперь не для всех, но для святых Его. Так что и теперь еще для некоторых она сокрыта. Посему да не обольщают вас те, ибо они не знают ее.

Кол. 1:27. которым благоволил Бог показать, какое богатство славы в тайне сей для язычников,

Чтобы ты не спросил, за что святым только она явлена, а не всем, прибавил: «которым благоволил». Хотение же Божие всегда высочайше премудро. Конечно, он мог бы сказать: «достойным», но не сказал, желая научить смирению тех, кои сподобились сего, чтобы они, зная, что получили откровение по благословению Божию или благодати, смиренно о себе мудрствовали и не высоко, будто получившие по достоинству. И придавая значение совершившемуся, он не просто сказал; «возвестить славу тайны», но: «богатство славы» тайны, которая особенным образом явлена между язычниками, как и в другом месте говорит: и язычники за милость прославили Бога (ср. Рим. 15:9). Ибо хотя она является и другим, но не настолько, насколько тем, которые бесчувственнее камней и которые поклоняются камням и пресмыкающимся. Подобно тому, как если бы кто, взяв пса паршивого и тощего, не могущего даже двигаться, сделал его человеком и посадил на царском престоле, то он прославился бы более, нежели если бы оказал это человеку не очень нуждающемуся. И хорошо сказал: «в тайне сей». Ибо есть и другие тайны, но это по преимуществу тайна, которой никто не знал, которая стоит в разрез с общим обычаем и ожиданием,– это именно принятие в Церковь язычников.

которая есть Христос в вас, упование славы,

Объясняя, что такое «богатство» и что такое “тайна”, говорит: «Христос в вас», то есть то, что вы познали Христа и Он – в вас. И с похвалой выставляет это, чтобы сильнее привлечь их. Ибо если в вас – Христос, то каким образом вы ангелов называете благодетелями? “Упование” же “славы” есть Христос, потому что чрез Него мы надеемся достигнуть славы вечной; или потому, что Христос есть наша славная и непостыдная надежда.

Кол. 1:28. Которого мы проповедуем,:(καταγγέλλομεν)

Мы проповедуем, но не ангелы. Как же после этого вы считаете их служителями? И выразительно сказал: καταγγέλλομεν – долу возвещаем, то есть как бы низводя Его с высоты,

вразумляя всякого человека и научая

Не повелительно и не с принуждением. Ибо и это свойственно божественной благости, – привлекать к себе не насильственно, а посредством увещания и научения. Под «вразумляя» можешь разуметь уроки деятельной жизни, а под “научая” – истолкование догматов.

всякой премудрости,

Чтобы с успехом научить сему, нужна всякая мудрость, заимствуя потребное то из Писания, то из разума, то из эллинских писателей, как и учил Павел афинян по поводу их же алтаря.

чтобы представить всякого человека совершенным во Христе Иисусе;

Что говоришь? «Всякого человека»? Да, говорит, мы об этом заботимся. Но если это не исполнится, – не наша вина. «Совершенным» же не в законе и не по отношению к ангелам, а «во Христе Иисусе», то есть в познании Христа; ибо то несовершенно.

Кол. 1:29. для чего я и тружусь и подвизаюсь

Не удовольствовался наименованием труда, но прибавил слово – «подвизаюсь», чтобы показать бдительность, строгость своей жизни и прочее, что свойственно подвизающимся. Итак, если я тружусь ради вашего блага, то насколько более вы должны трудиться?

силою Его, действующею во мне могущественно.

Сказав: “тружусь”, показывает, что и это дело Божие. Ибо подающий мне силы для этого, очевидно, этого желает. Потому и в начале сказал: «волею Божиею Апостол». Показывает этим также и то, что против него воюют многие. Ибо тогда сильнее проявлялась бы сила Божия, когда противников было бы много.

* * *

¹ Слова “братиям” и “Иисусе” опущены в тексте блж. Феофилакта.

² Слова «и Господа Иисуса Христа» у блж. Феофилакта отсутствуют.

³ Слово “Бога” у блж. Феофилакта опущено.

⁴  «Все Им и для Него создано» – по-гречески: τα πάντα δι᾿ αυτού και εις αυτόν έκτισται. Слово έκτισται значит не только то, что создано, но и что, созданное, живет; поэтому смысл этих слов таков: все чрез Него получило бытие и благодаря Ему сохраняет это бытие.

⁵ По другому чтению: ταύτα ποιωμεν – (хотя и мы) это совершаем.

 

Глава вторая

Кол. 2:1. Желаю, чтобы вы знали, какой подвиг имею я ради вас и ради тех, которые в Лаодикии и Иераполе, и ради всех, кто не видел лица моего в плоти,

Намереваясь приступить к учению, он наперед указывает на свою великую любовь к ним, чтобы получить большее доверие. Беспокоюсь, говорит, о вас. Но ставит наряду с ними и верующих в Лаодикии и других, очевидно, с тем, чтобы они не пришли в смущение, подумав, что причиной этого их слабость. Почему же ты беспокоишься? Разве замечаешь что-нибудь худое в нас? Потому, говорит, что вы не видели лица моего. Но прибавил: “во плоти”, удивительным образом показывая, что они непрестанно видели его в Духе.

Кол. 2:2. дабы утешились сердца их, соединенные в любви

Наконец, уже приступает к учению; но ни осуждает их, ни вполне освобождает их от обвинения. В этих же словах заключается и ответ. Подвиг, говорит, имею. С какой целью? С тем, чтобы они не различно мыслили, а были в согласии и соединились все в одной вере. Каким образом? Не по принуждению и насилию, но “в любви”. Сказал же это потому, что разномыслие и порождает раскол.

для всякого богатства:(και είς πάν πλοΰτον) совершенного разумения,

То есть, чтобы они ни в чем не сомневались, чтобы всячески крепло их разумение, то есть познание тайны. И не сказал просто: «для богатства», но: «для всякого богатства». Знаю, говорит, что имеете познание тайны, но желаю, чтобы и уверенность в этом познании была в вас сильна. Или: желаю, чтобы вы были убеждены разумно, а не безотчетно.

для познания тайны Бога и Отца

Как же это тайна Бога? Та, что чрез Сына совершается наше привлечение к Богу, а не чрез ангелов.

и Христа,

Кол. 2:3. в Котором сокрыты все сокровища премудрости и ведения.

Он один знает все. Если же Он один мудр, то мудро, конечно, и пришел в последние дни, а не давно, и напрасно некоторые неразумные нападают на это. Сказав: «сокровища», указывает на их множество, а словом: “все”, показывает, что ничто Богу не безызвестно, а выражением: “сокрыты” – что один Он знает и у Него должно просить мудрости и знания. Но заметь, если и кажется, что он сказал нечто особенно великое, то и это – «в Котором сокрыты сокровища» – сказал применительно к пониманию людей очень простых. Ибо Бог есть самопремудрость и самоведение.

Кол. 2:4. Это говорю я для того, чтобы кто-нибудь не прельстил вас вкрадчивыми словами;

“Это”, то есть что в Христе все ведение, сказал я для того, чтобы кто не прельстил вас. Что до того, что если кто красно говорит? Наперед знайте, что если такой человек говорит не о Христе, то он говорит одни паралогизмы и софизмы.

Кол. 2:5. ибо хотя я и отсутствую телом, но духом нахожусь с вами,

По связи речи нужно было сказать: хотя я и отстою плотью, но духовно вижу обольстителей. Он же в похвалу обратил это слово. Слушай.

радуясь и видя ваше благоустройство и твердость веры вашей во Христа.

Ибо не только, говорит, вы не пали, но у вас никто не поколебал порядка и твердой веры вашей. Как в боевом строю хороший порядок делает фалангу крепкой, так и Церковь тогда бывает тверда, когда в ней добрый порядок, любовь соединяет всех и нет разделений. Но и вера уже сама по себе составляет твердую опору, потому что не позволяет вкрадываться иным помышлениям, которые, вводя раздвоение, колеблют внутренний строй.

Кол. 2:6. Посему, как вы приняли Христа Иисуса Господа,

Ничего нового не вводим, но что вы приняли, того и желаем опять. Господа Иисуса Христа, а не ангелов.

так и ходите в Нем,

Ибо Он есть путь, приводящий к Отцу. Такой путь не в ангелах; ибо этот путь не ведет туда.

Кол. 2:7. будучи укоренены

То есть стоя неподвижно и не склоняясь то ко Христу, то к ангелам. Ибо укорененные никогда не передвигаются.

и утверждены в Нем

Показывает, что они пали, так что нуждались в восстановлении, то есть во вторичном построении на Христе, как на основании.

и укреплены:(βεβαιούμενοι) в вере,

То есть твердо держась Христа посредством веры, а не рассуждений и словопрений. Ибо шатко строение, если оно и на фундаменте, но не твердо будет стоять на нем.

как вы научены, преуспевая в ней с благодарением.

Опять ставит слово “как”, чтобы они, если не другого чего, то самих себя устыдились бы. Итак, и в словах «как вы научены» апостол положил как бы основание, а в словах «преуспевая» указывает на здание. Не должно изменять прежде принятое учение, а преуспевать в нем, ставя себе в честь нечто преизбычествующее показать в своей вере, благодаря Бога за то, что Он удостоил нас такой благодати, и не приписывая самим себе этого преуспеяния.

Кол. 2:8. Смотрите, братия, чтобы кто не увлек вас

Есть тать, тайком он подкрадывается, незаметно подкапывает он стены снизу, намереваясь обокрасть ваш ум. Итак, берегитесь.

философиею и пустым обольщением,

Показывает и путь, которым приходит тать: это философия. Но так как почтенным считается имя философии, то добавил: «и пустым обольщением». Ибо есть и обольщение доброе, о котором говорит Иеремия: «обольстил Ты меня, Господи, и я обольстился» (Єр. 20:7). И Иаков, казалось бы, обольстил Исава, но это не обольщением должно называть, а домостроительством (Бут. 27:27).

по преданию человеческому,

Видишь от чего обольщение? От того, что привходят человеческие мнения. Христианская же вера – не человеческое учение, поэтому и не получит такого наименования.

по стихиям мира,

Наконец, начинает обличать в наблюдении дней, называя стихиями мира солнце и луну, от которых дни, казалось бы, получают то или другое свойство. И не сказал: наблюдение дней, но: всего настоящего мира, чтобы показать ничтожество его. Ибо если целый мир ничто, то тем более стихии.

а не по Христу;

Если бы и возможно было, говорит он, служить пополам и Христу, и стихиям, то и тогда не должно повиноваться последним; а теперь они и вовсе удаляют вас от Христа. А наблюдения дней были не только эллинские, но и иудейские: первые происходили от философии, а вторые от закона.

Кол. 2:9. ибо в Нем обитает вся полнота Божества телесно,

То есть то, что есть Бог – Слово, в Нем обитает. Но чтобы, услышав слово “обитает”, ты не подумал, что Он находился под действием силы, как пророки ибо вселялся в тех Бог, по слову: «вселюсь в них и буду ходить в них» (Кор.6:16), – он присовокупил: “телесно”, то есть что Он – не какая-нибудь энергия (сила), но сущность, как воплотившийся и составляющий одну ипостась с воспринятым. Или, по слову святого Кирилла, так живет, как душа в теле; а обитает она в теле существенно, нераздельно и неслиянно. Но душа отделяется от тела во время смерти. Бог же Слово никогда не отделялся от воскресшей плоти: и во гробе был с нею, сохраняя ее от тления, и во аде был с душою, возвещая и давая свободу пленникам, и вообще единение души и тела было и тогда, когда они разделились во время добровольной Его смерти.

Кол. 2:10. и вы имеете полноту в Нем,

Вот как сказал! Вы нисколько не ниже Его, так как и вы исполнены Божественности, но только “в Нем”, то есть чрез воспринятую Христом плоть (δια του προσλ”μματος). Ибо, когда природа наша соединилась с Богом, и мы в Нем приобщились божественной природы. И повсюду Павел желает нас приблизить ко Христу. Например, когда говорит: «воскресил с Ним и посадил на небесах в Иисусе Христе» (Еф.2:6), и: «если терпим, с Ним и царствовать будем» (2Тим. 2:12), – и когда называет нас «сонаследниками» (Рим. 8:17).

Который есть глава всякого начальства и власти.

Не как единосущного нам поставляет Его главой, но выше, как источник. Итак, как же вы, оставив Его, прибегаете к ангелам, которых Он есть глава? И всем этим он совершенно разбивает ложное учение об ангелах.

Кол. 2:11. В Нем вы и обрезаны обрезанием нерукотворенным,

Дивное благодеяние, что вы во Христе получили обрезание. Ибо не человеческая рука совершила это обрезание плоти, но Дух Святой: обрезывается не часть, но весь человек.

совлечением греховного тела плоти, обрезанием Христовым;

Там чрез обрезание, чрез снятие покрова плоти, обнажалась часть тела; здесь же тело наше избавляется от греха, который мы совершаем плотью. И таковое обрезание совершает не закон, а Христос в крещении, совлекая с нас ветхую жизнь, – жизнь греховную и вообще плотскую.

Кол. 2:12. быв погребены с Ним в крещении,

Что назвал обрезанием, то теперь называет гробом, выставляя в сравнение нечто большее, чем обрезание. Ибо обрезанное не просто отбрасывалось, а погибало и истлевало. Итак, крещенный спогребается Христу, троекратным погружением изображая трехдневное погребение Господа, и умирая, как ветхий и греховный человек.

в Нем вы и совоскресли верою в силу Бога, Который воскресил Его из мертвых,

Не гробом только, но и воскресением служит крещение. Каким образом? Через веру. Ибо, уверовав, что Бог может воскресить, и имея пример этого в воскресении Христа из мертвых, мы, таким образом, двояко воскресли в Господе: и упованием воскресения, столь несомненным, как бы уже получили его, хотя оно еще будет; и духовно, отбросив мертвенность греховную, и восприняв оживление духом.

Кол. 2:13. и вас, которые были мертвы во грехах и в необрезании плоти вашей, оживил вместе с Ним,

Христос, говорит он, прияв смерть телесную, оживотворен Отцом, и говорит так не потому, чтобы Христос Господь Сам немощен был оживить Себя, но чтобы все возвести к Единому источнику. А что воскресение Господа есть и собственное Его действие, об этом Он Сам говорит: «разрушьте храм сей, и Я в три дня воздвигну его» (Ін. 2:19.), и опять говорится: «явил Себя живым по страдании Своем» (Деян.1:3). Вы же, подвергшись греховной смерти и, будучи необрезанными, то есть имея во множестве и излишестве плотские помыслы, которые вас умерщвляли, оживлены вместе со Христом. Ибо, как Он восстал телом, так вы духом; но восстанем, без сомнения, и телом. Но великий Иоанн дает разуметь, что и иначе можно понимать умерщвление. Ибо, говорит он, по причине падения мы находились под осуждением на смерть.

простив нам все грехи,

Но смотри, чего нас удостоил и каким образом Он освободил нас.

Кол. 2:14. истребив учением бывшее о нас рукописание, которое было против нас,

Поскольку сказал, что Он даровал нам, то, чтобы ты не подумал, что Он все же оставил их быть где-либо и видимыми, говорит: нет, не так; Он совсем изгладил их, вычистил. Под рукописанием мы будем разуметь или договор, который как бы собственноручно заключил народ с Моисеем, сказав: все, что сказал Бог, будем исполнять и станем повиноваться (ср. Вих. 19:8), – или условие, которое поставил Бог Адаму, сказав: в тот день, в который вкусишь, умрешь (Бут. 2:17). Оно-то в руках диавола было как бы рукописанием, оно-то противостояло нам, не дозволяя подняться, ибо за ним было право. Это уничтожил Христос “учением”, то есть верой, ибо не делами, а учением веры разрушил то.

и Он взял его от среды и пригвоздил ко кресту;

Не вычистил это только, но и «взял от среды», то есть сделал, чтобы его не видно было; и ни нам его не отдал, ни Сам у Себя не сохранил, но, пригвоздив ко кресту, разорвал, как свойственно прощающему с радостью. Ибо все мы были повинны греху и наказанию, но Он, Сам безгрешный, наказанный за нас, на кресте разрушил грех и наказание: посему на нем и разорвал рукописание.

Кол. 2:15. отняв силы у начальств и властей,

Апостол говорит это о силах диавольских или потому, что они были облечены человеческой природой, или потому, что Сам Сын Божий, сделавшись человеком, знал наготу их и открыл ее, то есть оказался непобедимым для начал и властей. Ибо, если Он и принял на Себя грешную природу, но без греха. Сказанное можешь понимать так: диавол властвовал над человеческой природой двумя способами: посредством страстей и болезней. Посему и Господь облекся в тело для того, чтобы бороться за нас против начал и властей диавола. Я не буду говорить о том, что Он еще в самом начале, при принятии святой Своей плоти, сокрушил их, будучи зачат без похоти и рожден без болезней. Но, однако, и после того, как родился и пришел в возраст, Он был искушаем прежде всего на горе приманками удовольствия, – искушаем непосредственно от врага приманкой чревоугодия, любостяжания, тщеславия, – и победил за нас. Потом скорбями искуситель склонял Его ненавидеть ближних, наущая против Него фарисеев, книжников и лиц, облагодетельствованных Им. Но был не в силах исполнить это. Наконец, употребил самое сильное средство, пригвоздив Его ко кресту. Но Господь не только не ослабел от всего того, чего желал враг, но и молился даже за распинающих. Таким-то образом на кресте Он совершеннейшим образом отнял силы у начал и властей и, как приобщившийся нашей природы, даровал и нам, подчинившимся им, это отнятие силы у начал и властей.

властно подверг их позору,⁶

То есть сделал, что они посрамили себя. Ибо диавол никогда не посрамлял себя так. Он надеялся овладеть Христом, а лишился и тех, которых имел. Стоящее же в греческом тексте слово «явно» (εν παρρησία) употреблено вместо: всенародно, в виду всех. Если бы мог, диавол сделал бы все, чтобы уверить людей, что Он не умер. Ибо в этом заключается его великое поражение и – уничтожение – подвергнуть смерти Человека безгрешного. Вот почему он и произвел бесчисленные ереси, которые утверждали, что смерть была призрачная. Поэтому и Господь умер явно, а не воскрес явно. Потому что доказательством воскресения Его служило все последовавшее затем время, а для доказательства смерти, если бы не послужило самое время смерти, уже не было бы другого времени.

восторжествовав над ними Собою.

То есть на кресте показал, что демоны побеждены. Триумфом называют то, когда кто-либо, возвращаясь с победы над неприятелем, совершает торжественное шествие, показывая всем связанных и пленников. Посему и Господь, поставив на кресте Свой трофей, как бы на всенародном зрелище эллинов, римлян и иудеев, восторжествовал над демонами. Если, таким образом, не ангелы умерли за нас, а Сам Христос, то как же вы говорите, что чрез них приведены к Богу.

Кол. 2:16. Итак никто да не осуждает вас за пищу, или питие, или за какой-нибудь праздник, или новомесячие, или субботу:

Доселе говорил загадочно: «чтобы кто не увлек вас обольщением»; теперь же яснее, когда упомянул о благодеяниях Божиих. Ибо если, говорит, вы достигли такого величия, то для чего подчиняете себя маловажному? Итак, не подчиняйтесь тем, кто вас осуждает за несоблюдение иудейских церемоний в пище и питье. Этим он будто хвалит их, как чуждающихся иудейства, О «каком-нибудь празднике» сказал потому, что не дерзали сохранять все. Ибо если они и субботствовали, то не так строго, так как исповедывали христианскую веру. Таким образом показывает, что напрасно такое наблюдение, когда не все наблюдается; оно только ведет к нарушению всего. Ибо если было бы хорошо, то соблюдалось бы всецело.

Кол. 2:17. это есть тень будущего,

Грядущими называет блага Нового Завета, ибо грядущими они были по отношению к Ветхому Завету, существовавшему дотоле, пока было его время.

а тело – во Христе.

Кол. 2:18. Никто да не обольщает вас

Одни ставят знак на слове “во Христе”, чтобы такой был смысл: ветхозаветное было тень, тело же, то есть истина, – Христова есть. Какая же нужда хвататься за тень, когда присуще тело? А другие соединяют эти слова с последующими, чтобы так можно было понимать: «тело же Христово», то есть вас, «никто да не обольщает» – (καταβραβεύετω, то есть лишает), ибо καταβραβεύειν значит, когда один одерживает победу, а другой получает награду. Вы победили диавола и стали выше: зачем же опять подчиняться греху чрез соблюдение закона, который не может оправдать? Иначе: властвующего над нами победил Христос, а не закон; у Него и должна быть награда, а равно и у вас, составляющих тело Христово. Каким же образом это даруемое вы уступаете закону? Совершенно ясно, что если мы живем еще по-иудейски, то закон господствует над нами и чрез него мы надеемся спастись. Если же закон – тень. Христовы же дела – тело, то прежде нам следовало свыкнуться с тенью. Посему справедливо Он воплотился в последние дни, чтобы нас привести к Отцу.

самовольным смиренномудрием и служением Ангелов, вторгаясь в то, чего не видел,⁷

После того как исполнил их негодования, показав, что с ними хотят поступить злодейски, лишить их награды, – апостол излагает и самый еретический догмат, говоря: они хотят вас лишить награды, прельстив кажущимся смиренномудрием. Ибо недостойно, говорили, величия Единородного учить, что Единородный привел вас к Отцу, так как это больше, нежели сколько сообразно с человеческой малостью. Почему основательнее полагать, что вашему приведению ко Отцу послужили ангелы. Исходя из этой мысли, они вводили и особое служение ангелам, и убеждали простосердечных к ним обращаться, будто к нашим спасителям. И они, никогда не видавшие ангелов, утверждают о них то и то, как будто видели их.

безрассудно надмеваясь плотским своим умом

Напрасно, говорит, надмеваются своим учением, которое есть дело плотского размышления, а не духовного. Не обличает ли огрубелости их ума то, что они отрицают сказанное Христом: «так возлюбил Бог мир, что отдал Сына Своего Единородного» (Ін. 3:16) за людей; и опять: «и за них Я посвящаю Себя» (Ін. 17:19); еще: «жизнь Мою полагаю за овец. Есть у Меня и иные овцы, которые не сего двора, и тех надлежит Мне привести» (Ін. 10:15,16). Много и других подобных мест. Итак, как же выше сказал: «смиренномудрием»? Смирение их было кажущееся, а не действительное. Иначе: надмевались, как упорные догматисты, не допускавшие даже, чтобы им предлагаемо было истинное учение. Хотя и настаивают на своем учении по смиренномудрию, но его они не имели, а только говорили смиренно: заклану быть за нас Единородному, – это больше, чем потребно для людей (не по мере их, не под стать им).

Кол. 2:19. и не держась главы, от которой все тело, составами и связями будучи соединяемо и скрепляемо, растет возрастом Божиим.

Кто учит этому, тот, говорит, не держится Главы, то есть Сына Божия. Ибо Он есть Глава ангелов, как Творец и Миродержитель, а равно и Глава всей Церкви, как поэтому, так и потому, что мы и по телу Его члены, ибо Он и в этом самом общник нам. Из Него, таким образом, все тело Церкви имеет и просто бытие, и благобытие. Кто отпадает от Него, тот погиб. Как из головного мозга чувствительный дух посредством нервов передается во все тело, – и от головы всякое чувство и всякое движение: так и все тело Церкви снабжается, то есть получает, чем жить и расти духовно. Когда же оно имеет это? Когда состоит в сочетании (когда хорошо сложено) с Ним и само в себе. Ибо в таком только случае Дух Святой снабжает тело, чем расти: так что если тело не имеет общения с Главой и само с собой, то не бывает ни снабжения Духа, ни возращения Божия, то есть наилучшей жизни по Богу.

Кол. 2:20. Итак, если вы со Христом умерли для стихий мира, то для чего вы, как живущие в мире, держитесь постановлений:

Чрез крещение, говорит, умерши со Христом, вы умерли для всей прежней жизни, чтобы больше уже не служить стихиям, которым были подчинены прежде. Поэтому, зачем вы снова подчиняетесь им, как бы живя прежней жизнью? Вы признаете один день счастливым, а другой несчастным, но это наблюдения эллинские. Смотри же как незаметно он осмеивает их, говоря: «держитесь постановлений» – δογματίζεσθε. Вы, говорит, подобно детям, только что начавшим учиться, сидите, принимая научения и наставления, что должно делать.

Кол. 2:21. «Не прикасайся», «не вкушай», «не дотрагивайся»

Кол. 2:22. (что все истлевает от употребления),

Приводит и другое наблюдение их относительно пищи, преимущественно иудейское, подобно тому, как относительно дней было приведено эллинское. Посрамляя надмение тамошних догматистов (лжеучителей), апостол говорит, что все это не важно, но оканчивается истлением в употребляющих; истлевши во чреве, это извергается потом афедроном, так что для души в этом, как оно есть само по себе, нет ни пользы, ни вреда.

по заповедям и учению человеческому?

Это не есть наставления божественные, а постановления человеческие. Итак, что же? Разве закон не суть учение Божие? – Он существовал, когда было время, а теперь не существует, потому что время его исполнилось. Или говорит так потому, что его искажали старейшины иудейские, устанавливая предания помимо закона, как об этом и Христос говорит в Евангелии. Или он намекает на учения эллинов.

Кол. 2:23. Это имеет только вид мудрости в самовольном служении, смиренномудрии и изнурении тела, в некотором небрежении о насыщении плоти.

Вид мудрости имеют, а не силу и истину. Ибо тот, кто этому учит, кажется благочестивым, скромным и презирающим тело ради воздержания от пищи. Однако Бог почтил тело и дал яства, чтобы, питаясь ими, плоть могла существовать и добровольно господствовать над страстями. А они не в чести держат тело, а лишают его должного, отнимая у него власть и не позволяя ему действовать без принуждения.

* * *

⁶ По греч. тексту: έδειγμάτισεν εν παρρησία.

⁷ «Ходя всуе» (вместо: «уча») по другому чтению славянского перевода, которое отвечает греческому слову έμβατεύων, употребленному блж. Феофилактом.

 

Глава третья

Кол. 3:1. Итак, если вы воскресли со Христом, то ищите горнего, где Христос сидит одесную Бога;

Кол. 3:2. о горнем помышляйте, а не о земном.

Сказав: «быв погребены с Ним», именно чрез крещение, и дав понять об умалчиваемом, то есть, что и воскресли с Ним (ибо крещение как смерть изображает чрез погружение в воду, так и воскресение чрез поднятие из воды), теперь он убеждает и в том, что если вы воскресли со Христом, то после этого должны находиться на высоте, там, где и Он, где нет наблюдений, должны помышлять о небесном. Ибо эти наблюдения относительно пищи и дней – земные и телесные и не имеют ничего возвышенного и духовного; так как они суть заповеди земных людей. И не удовольствовался тем, что сказал: “горнего” и «где Христос», но прибавил: «сидит одесную Бога», для того, чтобы еще больше отклонить наш ум от земного.

Кол. 3:3. Ибо вы умерли, и жизнь ваша сокрыта со Христом в Боге.

С той и другой стороны побуждает их не искать здешнего, – и из смерти, и из жизни. Умерли, говорит, вы тому, что есть долу; почему и не должно искать этого. Опять жизнь ваша, говорит, горе есть; и так горнее и мудрствуйте. Апостол стремится показать, что они пребывают горе и живут иной жизнью, которая в Боге и невидима для очей телесных. Не является Христос; значит, и жизнь ваша еще не наступила на небе. Посему, к чему искать видимого? Этим он подготовляет их, чтобы перейти тотчас к нравственному учению. Таков обычай у него, – научивши одному, переходит к другому. Так он делает, например; в Послании к Коринфянам: говоря о тех, которые предваряли трапезу, он вдруг перешел к преданию тайн.

Кол. 3:4. Когда же явится Христос, жизнь ваша, тогда и вы явитесь с Ним во славе.

Во второе пришествие явится всем Христос как Бог, грядущий во славе, со ангелами. Ныне Он настолько сокровен, что даже имя Его осуждают. Тогда явитесь и вы, и не просто, но “во славе”. Посему того дня ищите, а не этого: стремитесь к той жизни. Ибо тогда наступит для вас истинная жизнь. Нынешняя же жизнь есть смерть, так как и состоит из тления, из течения вперед и обратно. Поэтому не ищите здесь почестей и славы; ибо там ваша слава. Жемчужина сокрыта, пока она в раковине, а когда разобьют раковину, блестит на славу. Так и мы, пока находимся в этом тленном теле, должны жить сокровенно, чуждаясь славы. Когда же сие тленное будет разрушено, тогда наступит и наша слава, если мы окажемся достойными ее по своим делам.

Кол. 3:5. Итак, умертвите земные члены ваши:

Не сказал: отбросьте, но: «умертвите», так чтобы они уже не воскресли. «Земными членами», вероятно, называет телесные наши члены: если они не содействуют приобретению небесного, то земные, а если совершается чрез них небесное, то они уже не земные, подобно тому, как и мы являемся как бы неземными, если не видим и не слышим ничего дурного. Может быть, под «земными членами» разумеются совершаемые телесными нашими членами грехи, которые остаются на земле и тут же погибают, тогда как члены тела, хотя и от земли, однако не останутся навсегда на земле и не истлеют, но по воскресении получат нетление. Но почему, сказав выше: вы погребены со Христом и совлеклись тела греховного плоти, теперь опять говорит: «умертвите»? Потому, что первое умерщвление было даром крещения, отъявшим сущий в нас первородный грех; а теперь предлагаемое умерщвление есть дело и произволения нашего, состоящее в том, чтобы заглаждать грехи, бывающие после крещения, более же в том, чтобы даже не позволять им оживать в нас, подсекая зарождение их посредством умерщвления плотского мудрования. Это подобно тому, как если бы кто-нибудь, обновив загрязненную медную статую и придав ей снова блеск, просил владельца этой статуи тщательнее очищать ее от ржавчины, – не от той, которую он уже счистил, но от той, которая покажется после.

блуд,

Вот он объясняет, какие это члены. И прежде всего упоминает “блуд”, потому что эта страсть имеет самую большую силу.

нечистоту, страсть,

Оставляет в отдельности говорить о том, о чем неприлично сказать; и словами: «нечистота» и “страсть” дает видеть все виды постыдных смешений. Ибо действительно страсть есть неистовство тела, подобно горячке, или ране, или другой болезни.

злую похоть

Вот опять он сказал вообще обо всем; ибо все – похоть злая. Но есть желание и хорошее, которое выражает стремление к Богу и к делам божественным, по которому и Даниил был мужем желаний (Дан. 9:23).

и любостяжание, которое есть идолослужение,

Первенец злой похоти есть «любостяжание». Его назвал идолопоклонством, поскольку оно есть служение серебру и золоту. «Идолы язычников серебро и золото» (Пс. 113:12).

Кол. 3:6. за которые гнев Божий грядет на сынов противления,

Гнев будущий и в настоящем веке часто наказывает таких. «Сынами противления» называет их, лишая всякого снисхождения, и показывая, что они пребывают в страстях не по неведению, но по упорству (εξ απείθειας), которому так предались, что будто усыновили себя ему, от него прияв отличительные и характеристические себе черты.

Кол. 3:7. в которых и вы некогда обращались, когда жили между ними.

Это слово не без похвалы, потому что ныне они уже не живут в похотях; но было время, когда жили, ибо были язычниками.

Кол. 3:8. А теперь вы отложите все:

Как же это? Только что сказал: «некогда обращались», показав тем, что уже не живут так, и вдруг опять говорит: отложите все! Как им отложить то, чего уже не имеют? На это можно ответить, что сказанное – «некогда обращались» – служит к уразумению того, что теперь говорится. Ибо этим внушается, что “некогда”, то есть прежде крещения, властвовал в вас грех, обладал всею вашею жизнью и тиранствовал над вами, и свобода от страстей для вас была невозможна; ныне же, когда чрез крещение грех в вас умерщвлен, для вас стало удобным отлагать страсти, как одежду. И нельзя вам выставлять в предлог, что живете под властью греха и страстей: ибо вы умерли для них.

гнев, ярость, злобу,

Злобой называет злопамятство, которое некоторые называли огорчением, когда кто держит в себе злобу на другого, как бы отомстить.

злоречие,

Это о бранчивых речах говорит апостол.

сквернословие уст ваших;

Выразительно сказал: “уст ваших”, ибо уста ваши освящены приобщением тела Господня. Потому крайне неуместно вам осквернять злоречием и сквернословием уста, приемлющие Христа Господа.

Кол. 3:9. не говорите лжи друг другу

Вы облеклись во Христа, сказавшего: «Я есмь истина» (Ін. 14:6). Как же теперь облачать вам себя другой формой одежды, формой лжи? Тогда явно будет, что вы скидываете ту форму (как бы форменную одежду), которая характеризует вас чертой истины.

совлекшись ветхого человека с делами его

Почему он, назвав члены, тело и человека, растленной жизнью, опять то же самое называет добродетельным? Чтобы показать, что свобода в человеке важнее сущности, что мы называемся скорее по ней, а не по сущности. Ибо Писание называет лошадьми, собаками и лисицами тех, которые по своей воле уподобились этого рода животным. И в геенну или Царствие Божие вводит нас свобода, а не сущность. Итак, ветхим человеком называет развращенное произволение. Посему и добавил: “с делами”, разумея свободу и ее дела. Назвал ветхим, желая показать его гнусность, безобразие и слабость. Смотри, как он составил члены ветхого человека: мысль его состоит из лжи, сердце – из ярости, уста – из лжи и злословия, глаза и прикрытые члены – из блуда, печень – из худого пожелания, руки – из любостяжания.

Кол. 3:10. и облекшись в нового, который обновляется в познании

Новый человек есть произволение по Богу, не стареет, но все больше и больше расцветает и разрастается познанием Бога и вещей божественных, всегда и всегда являясь юнеющим и, однако, тем более крепнущим, чем полнейшее стяжает ведение и чем большего сподобляется.

«по образу Создавшего его,»

То есть Христа. Христос не приходил в старость, но всегда был так прекрасен, что и сказать нельзя, «прекраснее сынов человеческих» (Пс. 44:3). Ибо не сотворил греха, который старит и растлевает. И мы, созданные Им по образу Его, должны отсекать от себя всякое греховное растление и старение. Создание разумеет апостол и то, которое бывает в крещении, и то, которое бывает от прекрасного образа жизни.

Кол. 3:11. где нет ни Еллина, ни Иудея,

То есть прозелита и иудея из знатного рода.

ни обрезания, ни необрезания, варвара, Скифа, раба, свободного, но все и во всем Христос.

Вот и еще похвальное отличие нового во Христе человека, что в нем не берется во внимание ничто внешнее: ни род, ни достоинство, ни предки, но что Христос есть черта отличия его, характер его. Во всех, по духу истинно добродетельной жизни образовавшихся, все есть Христос, то есть и род, и достоинство. Или иначе можно сказать, – все вы – один Христос, будучи телом Его.

Кол. 3:12. Итак облекитесь, как избранные Божии, святые и возлюбленные,

Этим словом показывает легкость добродетели: ибо как легко надеваем одежду, так удобно можем воспринять и добродетель, но добродетель должно иметь непрестанно, и пользоваться ею, как величайшим украшением: не имеющий ее безобразен. Увещание соединено с похвалой, и чрезмерной. Ибо были, говорит, святые, но не избранные и не возлюбленные, а вы все это имеете.

в милосердие,

Не сказал: облекитесь в сострадание, но «в милосердие». Это для того, чтобы не унизить тех, которые достойны сожаления, а вместе с тем и показать, что снисходить к ним нужно по внутреннему расположению, не так, как братья к братьям, а как отцы к детям. Для того чтобы ты не сказал, что брат согрешил, апостол и говорит: требую от тебя вседушного милосердия – σπλάγχνα.

благость, смиренномудрие, кротость, долготерпение,

Кто облекся, говорит он, в «милосердие», у того сами собой являются и все прочие добродетели. Ибо какой отец не добросердечен к сыну и не смиренномудрствует, без споров доставляя ему все? – И заметь, какой прекрасный во всем этом порядок! Благость, порожденная милосердием, рождает смиренномудрие, ибо кто добросердечен, тот и смиренномудр. От смиренномудрия – кротость, ибо гордый и гневлив. От кротости – долготерпение, которое есть великодушие.

Кол. 3:13. снисходя друг другу и прощая взаимно, если кто на кого имеет жалобу:

Снисходя (άνεχόμενοι) – то же, что носяще (βασάζοντες) друг друга, – ты его, а он тебя. Не судите со строгостью о недостатках и падениях друг друга, но, считая их малостями, пропускайте без внимания. И смотри, как сам он показал ничтожность их, назвав “жалобой”.

как Христос простил вас, так и вы.

Павел, как всегда, увещевает их примером Христа. Выше он показал, что нужно считать взаимные недостатки ничтожными, назвав их “жалобой”; но когда привел в пример Христа, убеждает все прощать одинаково, даже и важные прегрешения, хотя бы мы были благодетелями оскорбляющих нас, хотя бы мы были люди великие, а они незначительные. И не это только, но и умереть и после смерти благодетельствовать, подобно тому, как и Христос благодетельствует нам и после смерти. Союз “как” требует именно такого понимания.

Кол. 3:14. Более же всего облекитесь в любовь,

Так как можно угождать друг другу не из чистой любви, а только по виду и лицемерно, то он показывает путь, каким мы можем достигнуть истинного благоугождения. Иной бывает и кроток, и смиренномудр, и однако не с любовью. Поэтому и говорит: «более же всего облекитесь в любовь».

которая есть совокупность совершенства.

Все вышеперечисленные добродетели любовь скрепляет своим присутствием. Когда же любви нет, все исчезает и в действительности ничего более не оказывается, как лицемерие. Ибо как в доме, если бы не было перекладин, обыкновенно называемых связями, или если бы в теле не было связок, – то все остальное было бы бесполезно: так точно и любовь соединяет все, способствующее к совершенству, и без нее нет совершенства; хотя, казалось бы, кто имеет его, но это вовсе не совершенство.

Кол. 3:15. И да владычествует в сердцах ваших мир Божий,

Часто мы бываем обижены кем-нибудь, и в нас тогда борются два помысла, из которых один побуждает к отмщению, а другой к долготерпению. Если в тебе мир Божий стоит раздаятелем наград, то есть судьей и мздовоздаятелем, то он дает награду тому помыслу, который повелевает перенести, а другой заставит смолкнуть. Итак, мир Божий да будет в вас раздаятелем наград, а не гнев, ни любопрение, ни человеческий мир: ибо человеческий мир происходит из отмщения и возмездия. Но мир Божий, постоянный и ненарушимый, заключается не ради какого-нибудь мирского блага, подобно тому как и в отношении к нам мир Божий заключен не ради каких-нибудь заслуг, а просто по милосердию и любви Он уничтожил существовавшую против нас вражду. Зачем же, напомнив о любви, он опять начинает рассуждать о мире? Казалось бы, это лишнее увещание, так как в любви заключается уже и мир. Для того, может быть, это сказано, что часто и друг обвиняет своего друга, и от излишней любви нередко возникают споры, обиды и столкновения. Не этого, говорит, я хочу, но с любовью имейте мир Божий, который все устрояет и все решает.

к которому вы и призваны в одном теле,

То есть Христос, призывая нас к миру, соделал нас единым телом, Сам став Главой. Ибо для чего другого мы – одно тело, как не для того, чтобы, будучи друг другу членами одного тела, хранили мир между собой, и не разделялись? Или потому, что вы призваны к миру, то есть удостоены чрез мир бесчисленных благ. Ибо если бы мы не примирились с Богом, то не были бы и призваны к тому, чтобы быть Его рабами и участниками Его благ.

и будьте дружелюбны.

Дружелюбным бывает тот, кто таким же образом поступает в отношении к сорабам, как Бог – в отношении к нему. Исповедующий благодать Божию и Бога благодарящий за то, что отпущены ему грехи, не станет мстить тому, кто не оправдывал его самого, и наоборот, отмщающий, очевидно, не помнит, какое сам великое получил благодеяние в прощении грехов, подобно получившему отпущение десяти тысяч талантов и не хотевшему отпустить ста динариев (Мф. 18:24). Итак, будем благодарны за все, что бы и от кого бы мы ни потерпели, – и получим венец мученичества.

Кол. 3:16. Слово Христово да вселяется в вас обильно,

Показывает путь, каким мы можем быть благодарны. Ибо если вселится в вас слово Христово, то есть Его учение, догматы, убеждения, которыми Он учил нас презирать настоящую жизнь и здешние блага, то мы не уступим никаким затруднениям, напротив, мужественно перенося все, будем благодарны за все, чтобы ни случилось с нами. Не просто сказал: да будет в вас, но: «да вселяется» и “обильно”. Если мы будем богаты в познании Писаний, то равнодушно перенесем все несчастия, подобно тому как и богач может перенести потерю в деньгах.

со всякою премудростью;

То есть во всякой добродетели. Мудростью называет добродетель, подобно как грех Давид называет безумием: «сказал безумец в сердце своем» (Пс. 13:1), и: «смердят, гноятся раны мои от безумия моего» (Пс. 37:6).

научайте и вразумляйте друг друга псалмами, славословием и духовными песнями,

Так как чтение требует труда и скоро утомляет, то в руководство он указал им не на повествования, а на псалмы, для того, чтобы вместе с пением увеселять душу и не замечать трудов. Вслед за псалмами, он поставил песни (τους “ύμνους), как нечто более совершенное. Петь псалмы – дело человеческое, петь же песни (ύμνεΐν) – ангельское.

во благодати воспевая

Вместо выражения: с радостью и наслаждением духовным. Ибо, как человеческие песни имеют целью доставить наслаждение, хотя и не духовное, так божественные – доставить наслаждение духовное. Или: чтобы от духовного дара, получить то, что они поют.

в сердцах ваших Господу.

Не просто устами, но “в сердцах”, то есть со вниманием. Ибо это значит петь Богу, тогда как то – петь на воздух. Иначе: “в сердцах” – не напоказ. Будь ты хоть на торговой площади, можешь петь про себя, не будучи никем слышим.

Кол. 3:17. И все, что вы делаете, словом или делом, все делайте во имя Господа Иисуса Христа,⁸

Ешь ли, пьешь ли, отправляешься ли в путь, – все делай во имя Божие, то есть Его призывай на помощь, к Нему прежде всего обращайся с молитвами, и таким образом принимайся за дела. Имя Божие прогоняет демонов, не облегчит ли и твои труды? Или вот что говорит: призывайте Господа Иисуса, а не вводите ангелов.

благодаря через Него Бога и Отца.

Если призываем Сына, чрез Него призываем и Отца. Если благодаришь Сына, чрез Него благодаришь и Отца. Или, как нас самих Сын привел к Отцу, так и нашу благодарность приносит к Отцу, будучи посредником для нас во всех благах.

Кол. 3:18. Жены, повинуйтесь мужьям своим, как прилично в Господе.

Почему Павел повелевает это не во всех посланиях, а в этом и еще в посланиях к Ефесянам, к Тимофею и Титу? Вероятно потому, что в этих городах были разногласия такого рода. Или потому, что Церковь здесь была тверда, и все прочее было хорошо, а об этом спорили. В посланиях к другим церквам, нуждающимся в раскрытии более высоких догматов, необходимо было писать об этих догматах, этих же наставлений не было нужды касаться. Послание к Колоссянам в этом отношении весьма сходно с Посланием к Ефесянам. Что значит: “в Господе”? Это поставлено вместо: повинуйтесь ради Господа. Ибо я требую не одного только подчинения по природе (последнее ясно из слов: «как прилично», то есть как и следует), но преимущественно ради Бога.

Кол. 3:19. Мужья, любите своих жен и не будьте к ним суровы.

Смотри, как он внушает свойственное каждому полу: женам – подчинение, мужьям – любовь. Ибо любовь не так требуется от подчиненного к начальнику, как со стороны начальника к подчиненному. Жена, вследствие того, что ее любят, и сама взаимно отплачивает любовью. Когда же она подчиняется мужу, этим воздает ему должное. Но так как случается, что и при любви человек огорчается (вражда же с любимыми лицами особенно бывает горька), поэтому он и говорит: «не будьте к ним суровы». Ибо в действительности от великого огорчения происходит то, что иной восстает против своего члена.

Кол. 3:20. Дети, будьте послушны родителям вашим во всем, ибо это благоугодно Господу.

Опять говорит: “Господу” (Κυρίω). Апостол желает, чтобы мы делали это не по одной природе, но и потому, что так угодно Богу, чтобы награду мы получили как делающие для Бога. Обращая речь к детям благочестивых родителей, сказал: “во всем”, так как отцам нечестивым не во всем должно повиноваться; не должно их слушаться, когда они насильно начнут влечь в свое нечестие.

Кол. 3:21. Отцы, не раздражайте детей ваших, дабы они не унывали.

То есть не все, что они делают, преследуйте с горечью. Иное надо пропускать без внимания, чтобы не сделать их противоречивыми и не подвергнуть их унынию. Смотри, какая мудрость; как преклоняет он сердце родителей, и как влечет утробы их, говоря: «дабы они не унывали». Ибо вся забота у отцов о том, чтобы дети не унывали.

Кол. 3:22. Рабы, во всем повинуйтесь господам вашим по плоти,

Тотчас приводит и законное основание послушания, именно имя раба. Но, чтобы не опечалить их, прибавляет: «господам вашим по плоти». Ибо лучшее твое, говорит, душа свободна; рабство же временно. Поэтому лучше подчини и свою душу, чтобы рабство было добровольное.

не в глазах только служа им, как человекоугодники,

Сделай, говорит, так, чтобы рабство по требованию закона было рабством из страха пред Христом. Ибо когда ты верно исполняешь свои обязанности без надзора господина, ясно что исполняешь пред очами Божиими. Если же ты исполняешь только в присутствии господина, тогда ты человекоугодник. А будучи таким, ты повредишь самому себе: «ибо разсыплет Бог кости человекоугодников» (Пс. 52:6).

но в простоте сердца, боясь Бога.

Бояться Бога значит не делать ничего худого и тогда, когда нас никто не видит. Простота сердца в том и состоит, чтобы не смотреть на людей. Следовательно, человекоугодник поступает не в простоте сердца.

Кол. 3:23. И все, что делаете, делайте от души, как для Господа, а не для человеков,

Желает, чтобы они были свободны не только от притворства, но и беспечности. Или лучше, вместо рабов делает их свободными, если они не имеют нужды в надзоре со стороны господ. Выражение “от души” значит делать с благорасположением, не с рабской необходимостью, а свободно и добровольно.

Кол. 3:24. зная, что в воздаяние от Господа получите наследие,

Господа не часто делают рабов наследниками, хотя бы они безмерно хорошо служили им. Но Господь несомненно даст вам в воздаяние наследие на небесах, если будете хранить благорасположение к господам.

ибо вы служите Господу Христу.

Ибо Он установил этот порядок и подчинение. А что вы работаете Христу, ясно из того, что Он наш мздовоздаятель.

Кол. 3:25. А кто неправо поступит, тот получит по своей неправде, у Него нет лицеприятия.

Раб, несправедливо поступающий в отношении к господину своему или тем, что нерадиво работает, или тем, что расхищает господское добро, получит от Бога наказание. Ибо нелицеприятен Бог, чтобы помиловать раба, как слабейшую часть, когда и в законе Он повелел не делать неправды на суде (Лев. 19:15). Или так: раб-христианин, не оправдывающий господина-эллина, пусть не думает, что избежит осуждения. Ибо нелицеприятен Христос, чтобы грех его против господина-эллина оставить ему потому только, что он христианин. Впрочем, хотя, как кажется, к рабам говорит апостол, что нет лицеприятия у Бога, но господа должны принимать эти слова, как очень подходящие к ним.

* * *

⁸ Слово “Христа” в тексте блж. Феофилакта пропущено.

 

Глава четвертая

Кол. 4:1. Господа, оказывайте рабам должное и справедливое,

Что значит должное? Значит вознаграждать их за труды, доставлять все в изобилии и не допускать, чтобы они нуждались в посторонней помощи. Не следует тебе, после того как слышал, что они имеют награду от Бога, лишать их с своей стороны того, что они должны иметь от тебя.

зная, что и вы имеете Господа на небесах.

Как они вас, так и вы имеете Господа. Итак, «какою мерою мерите» вашим рабам, «такою и вам будут мерить» от Господа вашего (Мф. 7:2). Или, знайте, что вместе с ними и вы имеете Господа, так что должны относиться к ним, как к сорабам. Апостол, таким образом, делает здесь рабство общим.

Кол. 4:2. Будьте постоянны в молитве, бодрствуя в ней с благодарением.

Знает диавол, сколь великое есть благо молитва, и всячески покушается сделать, чтобы мы от нее отскакивали. Почему говорит Павел: «будьте постоянны» (προσκαρτερεΐτε – приседите ей, корпите над ней). Поскольку же приседящий молитве часто подвергается нападению со стороны лености и расслабления, то прибавил: «бодрствуя», то есть трезвясь, всегда напряженными пребывая в деле молитвы. Но и в благодарении, то есть с благодарением творить ее учит. Ибо та молитва и бывает истинной, которая содержит благодарение за все благодеяния ведомые нам и неведомые, и за то, что приносило нам радость, и за то, что сопровождалось скорбью, – о всех вообще благодеяниях.

Кол. 4:3. Молитесь также и о нас,

Смотри, какое смирение; даже сам Павел нуждается в их молитвах.

чтобы Бог отверз нам дверь для слова, возвещать тайну Христову, за которую я и в узах,

Кол. 4:4. дабы я открыл ее, как должно мне возвещать.

То есть чтобы дал мне свободу, но не для того, чтобы я был свободен от уз, а для того, чтобы я сказал тайну Христову, как мне должно сказать, то есть без притворства и уверток. Каким же образом, будучи связан, он умоляет и просит других избавить его от того, что уже имеет? Этим он выражает не только свое смирение, но и показывает силу братской молитвы. И он имел нужду в помощи свыше, которую в большей мере могла ему доставить молитва братии. Этим же словом хотел он ввести их в труд молитвенный. Ибо если о нем нужна молитва, тем более о них самих.

Кол. 4:5. Со внешними обходитесь благоразумно,

Что сказал Господь: «вот, Я посылаю вас, как овец среди волков: итак, будьте мудры, как змии, и просты, как голуби» (Мф. 10:16), это же говорит теперь и он: будьте осторожны и не подавайте чужим никакого повода против вас, если они не причиняют вам никакого вреда, и не оскорбляйте их безвременно. Ибо таковые вне суть, то есть не свои нам, не одного с нами двора; хотя в том же с нами мире живут, однако вне суть, как сущие далеко и от Церкви, и от Царствия Божия. Поэтому благоразумно следует обращаться с ними. Что касается своих ближних, то в обращении с ними не требуется такой осторожности. Поощряет их и тем, что эллинов называет внешними.

пользуясь временем.

Это он сказал, не того желая, чтобы мы были переменчивы и лицемерны, но что время не наше, а их. А можете вы сделать его и своим, если будете обходиться с ними благоразумно, не будете заводить неуместных ссор, напротив, будете воздавать им подобающую честь, когда это не вредит вашей душе. Послушай его слова, сказанные к Агриппе: «почитаю себя счастливым, что сегодня могу защищаться пред тобою» (Деян.26:2). Таким образом, мы и чужих сделаем своими, кротостью привлекая их к проповеди.

Кол. 4:6. Слово ваше да будет всегда с благодатию, приправлено солью,

Да будет, говорит, слово ваше приятно; однако да не впадает оно в неразборчивость и необузданность, но да будет и сдержанно. Ибо это означает “соль”. Да не будет оно сверх меры весело, ни сверх меры сурово. Как пища, если не посолена, бывает неприятна, а если пересолена, то и в рот ее взять нельзя, и в том и другом случае несъедобна, так и слово. Не помнишь ли, как Даниил врачевал словом человека нечестивого? Не видишь ли, как и три отрока, показывая такое мужество и дерзновение, не произнесли ни одного слова жестокого и оскорбительного? Ибо дерзость в слове – не признак смелости, а признак тщеславия.

дабы вы знали, как отвечать каждому.

Иначе богатому, иначе бедному. У того душа, как немощная, имеет нужду в большем снисхождении; а у бедного она крепче, потому может снести, если отнесешься к нему несколько суровее. Когда нет никакой необходимости, не зови эллина нечистым и не укоряй его. Если будешь приведен пред начальственное лице, воздай ему должную честь. Когда же спросят тебя о верованиях эллинских, не боясь говори, что они нечисты и нечестивы. Так Павел в Афинах беседует благосклонно (Деян.17:22) о язычестве, выставляя, что, есть доброго в нем; между тем Елиму прямо укорил, потому что он стоил того (Деян.13:10).

Кол. 4:7. О мне все скажет вам Тихик,

И это свидетельствует о мудрости Павла. Он помещает в своих посланиях не все, но только то, что необходимо и в чем настоятельная нужда, – и это потому, во-первых, что не хотел слишком распространять их; во-вторых, чтобы и отходившему с посланием было что рассказать; в-третьих, показывает, как сам он расположен к нему, потому что в противном случае не сделал бы ему такого доверия. Наконец, было что-нибудь такое, чего не нужно было объявлять письменно.

возлюбленный брат и верный служитель и сотрудник в Господе,

Если возлюбленный, то он знал все; если он верен, то ни в чем не будет лгать; если сотрудник, то участвовал в искушениях.

Кол. 4:8. которого я для того послал к вам, чтобы он узнал о ваших обстоятельствах и утешил сердца ваши,

Здесь апостол показывает свою любовь к ним, если и в самом деле для того послал его, чтобы узнать об их делах, а не для того, чтобы известить их о своих; кроме того, и для того, чтобы утешить их. Он указывает также и на то, что они находятся в искушениях и нуждаются в утешении.

Кол. 4:9. с Онисимом, верным и возлюбленным братом нашим, который от вас.

Онисим – это раб Филимона. Какой чести и какого уважения он достиг, так что братом Павла называется. И Павел не стыдится называть себя братом раба. Далее, в похвалу города их прибавляет: «который от вас», чтобы и они считали себе за честь, что представили такого человека.

Они расскажут вам о всем здешнем.

То есть об узах моих и о всем прочем, удерживающем меня здесь. Если бы не это было, я прибыл бы к вам сам.

Кол. 4:10. Приветствует вас Аристарх, заключенный вместе со мною,

Это тот Аристарх, который отведен был вместе с ним из Иерусалима. Павел сказал более, чем пророки, потому что они называли себя странниками и пришельцами, а он называет себя даже пленником. Ибо, действительно, его так же, как пленника, гнали и влачили, даже хуже; потому что взявшие в плен заботятся о пленниках, как о своей собственности: его же, как врага и неприятеля, все гнали и преследовали. А для них (то есть его слушателей) это должно было служить утешением, ибо и учитель их находится в подобных же обстоятельствах.

и Марк, племянник Варнавы,

И Марка он хвалит за родство, так как Варнава был великий муж.

(о котором вы получили приказания: если придет к вам, примите его),

По всей вероятности, относительно Варнавы они получили поручения, чтобы принять его с честью. Но можно после слов «получили приказания» поставить точку, и потом начинать читать: «если придет к вам», колоссяне, примите его с честью.

Кол. 4:11. также Иисус, прозываемый Иустом,

Может быть, это был коринфянин.

оба из обрезанных. Они – единственные сотрудники для Царствия Божия,

Высказав приличное каждому в отдельности одобрение, теперь апостол воздает общую похвалу; ибо тогда великим казалось делом – быть из иудеев. Но, чтобы слушатели не пали духом, так как он напомнил им о плене, то он наконец ободряет их, говоря: «сотрудники для Царствия Божия». Таким образом, сделавшись участниками плена, они будут участниками и Царства. Святой же Иоанн понимал это место так, что Павел порицает иудеев, говоря: «оба из обрезанных, они единственные», то есть сущих от обрезания немного, большая же часть верных – из язычников.

бывшие мне отрадою.

Апостол показывает, что находится в великих искушениях, и что те великие были люди, коль скоро служили Павлу утешением. И заметь, как тот, кто утешает узника, объявляется вместе с ним участником в Царстве. Поэтому преследуемых за Христа людей должно всячески беречь.

Кол. 4:12. Приветствует вас Епафрас ваш, раб Иисуса⁹ Христа,

Как в начале послания, так и теперь рекомендует его, чтобы, как любящего их, они любили его с своей стороны, и охотно слушали его, когда он учит чему-нибудь. А что учитель человек почтенный, то это полезно и для учеников, так как охотнее будут верить словам его. Великой похвалой для Епафраса служит и то, что он раб Христов. Итак, ваша слава – он, тем более что вышел из вашей среды.

всегда подвизающийся за вас в молитвах,

Не просто сказал: молясь за вас, но с беспокойством и трепетом, – не в иной только день, но всегда.

чтобы вы пребыли совершенны

Слегка упрекает их за несовершенство. Ибо они все еще не тверды и колеблются в учении об ангелах. Ведь возможно быть и совершенным, и не стоять, подобно тому, как если бы кто-нибудь узнал все, но ни в чем твердо не установился. Поэтому он говорит: «чтобы вы пребыли совершенны», подразумевается, в учении и жизни.

и исполнены всем, что угодно Богу.

То есть чтобы вы не исполняли никакой другой воли, кроме воли Божией: ибо это значит быть исполненным и совершенным. Этим показывает и то, что нечто отчасти и сохраняют из проповеданного, а нечто отчасти уже и утратили.

Кол. 4:13. Свидетельствую о нем, что он имеет великую ревность и заботу¹⁰ о вас и о находящихся в Лаодикии и Иераполе.

“Ревность” и “великую” – оба слова поставлены вместе для усиления. Хвалит Епафраса еще лаодикийцам и иераполитанам, ибо они, без сомнения, прочитавши послание, могли слышать о нем.

Кол. 4:14. Приветствует вас Лука, врач возлюбленный,

Лука – это евангелист, для которого немаловажная похвала – быть возлюбленным Павла. Говорит же о нем после Епафраса – не потому, чтобы унижал его, но потому, что желал возвысить Епафраса пред его согражданами. Несомненно, этим именем назывались еще и другие.

и Димас.

Димас, как видно, еще не оставлял учителя.

Кол. 4:15. Приветствуйте братьев в Лаодикии,

Посмотри, как он их сближает, как привязывает их друг к другу.

и Нимфана, и домашнюю церковь его.

Это был знаменитый муж, у которого все в доме были верные, почему и назывался его дом церковью. Поэтому Павел и показывает к нему свое расположение, особо приветствуя его. Делает это он также и для того, чтобы побудить других к такому же усердию, чтобы и другие подражали Нимфану, если желают быть также почтены.

Кол. 4:16. Когда это послание прочитано будет у вас, то распорядитесь, чтобы оно было прочитано и в Лаодикийской церкви; а то, которое из Лаодикии, прочитайте и вы

Мне кажется, что здесь было написано что-нибудь такое, что нужно было слышать и Лаодикийцам; а им, в свою очередь, необходимо было узнать, что написано в том послании. Гораздо больше пользы, когда из обличения, направленного против других, они узнают свои собственные недостатки. Какое же это было послание из Лаодикии? Первое послание к Тимофею: оно написано из Лаодикии. Некоторые, впрочем, говорят, что это было послание, которое лаодикийцы посылали к Павлу. Но я не знаю, что из него можно было заимствовать им для своего исправления.

Кол. 4:17. Скажите Архиппу:

Зачем он не пишет к нему? Вероятно, что он не нуждался в длинном послании; для него достаточно было одного краткого напоминания.

смотри, чтобы тебе исполнить служение, которое ты принял в Господе.

Это всюду есть голос устрашающего, как например: «смотрите, чтобы кто не увлек вас пустым обольщением» (Кол. 2:8). Или еще: «берегитесь, чтобы эта свобода ваша не послужила соблазном» (1Кор. 8:9). Так и здесь: смотри, исполни, как следует, дело, принятое тобой “в Господе”, то есть чрез Господа; ибо Он дал тебе, а не я. Какое же это дело? Смотреть за колоссянами и заботиться о них. Два внушения делает апостол одним словом – “в Господе”: его делает более заботливым о том, чтобы совершать свое служение, как дело Господне, и их склоняет охотнее подчиняться ему, показывая, что они от Бога даны ему в руки. Конечно, апостол того ради пишет им: «скажите Архиппу», чтобы когда он станет укорять их, они не могли обвинять его, как человека, исполняющего их горечью, зная, что такова дана ему заповедь от Павла, и что их собственные уста передали Архиппу то, что ранее объявил ему Павел. Итак, чтобы заградить их уста. Павел очень мудро сделал это, так как во всяком случае неуместно ученикам разговаривать о делах учителя.

Кол. 4:18. Приветствие моею рукою, Павловою.¹¹ Помните мои узы.

Вместо: помните обо мне, находящемся в узах и осужденном. Самое же лучшее утешение для них,– это во всякой скорби помнить о Павле узнике.

Благодать со всеми¹² вами. Аминь

Когда присуща будет вам благодать, то скорби ли будете иметь, или узы терпеть, ничто такое не преодолеет вас, так как и быть связанным – есть дело благодати. Ибо Лука говорит: они возвратились из темницы, радуясь, что удостоились принять бесчестие за имя Христово (ср. Деян.5:41). Видишь ли, что быть обесчещенным значит быть удостоенным? И действительно, это великое достоинство. Итак, да сподобимся и мы, недостойные, удостоиться божественной благодати в скорбях, чтобы, при подкреплении ею нашей немощи, эти скорби послужили нам в пользу, рассеивая мглу наших согрешений, во славу Отца, Сына и Святого Духа. Ему слава во веки веков. Аминь.

* * *

⁹ Слово “Иисуса” в тексте блж. Феофилакта опущено.

¹⁰ Слово “заботу” в тексте блж. Феофилакта опущено.

¹¹ В тексте блж. Феофилакта нет этих слов.

¹² Слова “со всеми” опущены у блж. Феофилакта.