Вибрані праці святих отців,  Святий праведний Іоанн Кронштадтський

“Моє життя у Христі” Том 1, Частина 1

УкраїнськаРосійська

1–300

1. Рясно відкрив Ти мені, Господи, істину Твою і правду Твою. Через освіту мене науками відкрив Ти мені все багатство віри і природи та розуму людського. Дізнався я слово Твоє – слово любові, “що проходить… до розділення душі ж і духа” нашого (Євр. 4:12); вивчив закони розуму людського і його любомудрість, будову і красу мови; проник частково в таємниці природи, в закони її, в безодні всесвіту і закони світотворення; знаю населеність земної кулі, повідав про народи окремі, про осіб знаменитих, про справи їхні, що пройшли своєю чергою у світі; поступово пізнав велику науку самопізнання і наближення до Тебе; словом – багато чого, багато чого довідався я – так що “найголовніший розум людський показаний мені ” (Сир. 3:23); і досі ще багато чого дізнаюся. Багато і книжок у мене різноманітного змісту, читаю і перечитую їх; але все ще не наситився. Усе ще дух мій жадає знань; усе серце моє не вдовольняється, не сите, і від усіх пізнань, набутих розумом, не може отримати повного блаженства. Коли ж воно насититься? – “Насититься, коли з’явиться слава Твоя” (Пс. 16:15). А доти я не насичуся. “Той, хто п’є з води цієї (з мирських знань), знову пити захоче, а той, хто п’є з води, яку Я дам йому, не захоче назавжди, а та вода, яку Я дам йому, буде в ньому джерелом води, що тече на вічний світ” (Ін. 4:13-14), – сказав Спаситель.

2. Як святі бачать нас і наші потреби та чують наші молитви? Зробимо порівняння. Нехай ви переселені на сонце і – з’єдналися з сонцем. Сонце освітлює променями своїми всю землю, кожну піщинку на землі. У цих променях ви бачите також землю; але ви такі малі відносно сонця, що становите тільки ніби один промінь, а цих променів у ньому нескінченно багато. Через тотожність із сонцем цей промінь бере тісну участь в освітленні сонцем усього світу. Так і душа свята, з’єднуючись із Богом, як із духовним сонцем, бачить за посередництвом свого духовного сонця, що висвітлює весь всесвіт, усіх людей і потреби тих, хто молиться.

3. чи навчився ти бачити Господа перед собою вину – як Розум всюдисущий, як Слово живе і дієве, як Дух животворящий? Святе Письмо – ось сфера Розуму, Слова і Духа – Бога Трійці: у ньому Він проявляється ясно: “дієслова, що я говорю вам, дух є і життя” (Ін. 6:63), – сказав Господь; писання св. отців – ось знову вираз Мислення, Слова і Духа іпостасних, із більшою вже участю самого людського духу; писання звичайних світських людей – ось прояв занепалого людського духу, з його гріховними прив’язанностями, звичками, пристрастями. У Слові Божому ми бачимо віч-на-віч Бога і – себе, якими є – ми. Впізнайте ж у ньому себе, люди, і ходіть завжди в присутності Божій.

4. Людина, ви самі бачите, у слові своєму не вмирає; вона безсмертна в ньому і після смерті говорить. Я помру, але і по смерті буду говорити. Скільки між людьми цього безсмертного слова, яке залишили по собі давним-давно померлі і яке живе на устах іноді цілого народу! Яке живуче слово, навіть людське! Тим паче – Слово Боже: воно переживе всі віки і буде завжди жвавим і дієвим.

5. Оскільки Бог є творча, жива і животворна Думка, то вельми грішать ті, котрі думками свого духу відхиляються від цієї іпостасної Думки і займаються тільки предметами матеріальними, тлінними, матеріалізуючи через те дух свій; особливо грішними є ті, котрі під час Богослужіння або домашньої молитви зовсім відхиляються своїми думками і блукають у різних місцях поза храмом. Вони вкрай ображають Божество, в яке повинна бути спрямована наша думка

6. До чого веде піст і покаяння? Через що праця? Веде до очищення гріхів, спокою душевного, до з’єднання з Богом, до синівства, до дерзновення перед Господом. Є через що попоститися і від щирого серця сповідатися. Нагорода буде неоціненна за працю сумлінну. Чи багато хто з нас має почуття синівської любові до Бога? Чи багато хто з нас із зухвалістю, неосуджено сміють закликати Небесного Бога Отця і говорити: Отче наш!… Чи не навпаки, в наших серцях зовсім не чути такого синівського голосу, заглушеного метушнею світу цього або прихильністю до предметів і задоволень його? Чи не далекий Отець Небесний від сердець наших? Чи не Богом-месником повинні уявляти собі Його ми, що віддалилися від Нього в далеку країну? – Так, за гріхами своїми всі ми гідні Його праведного гніву і покарання, і дивно, як Він так багато довготерпить нам, як Він не січе нас, як безплідні смоковниці? Поспішимо ж умилостивити Його покаянням і сльозами. Увійдемо самі в себе, з усією суворістю розглянемо своє нечисте серце і побачимо, скільки нечистот загороджують до нього доступ божественної благодаті, усвідомимо, що ми мертві духовно.

7. Люблячий Господь тут: як же я можу допустити у своє серце і тінь злоби? Нехай помре в мені геть усяка злоба, нехай вмаститься серце моє пахощами незлобивості. Любов Божа нехай перемагає тебе, злісний сатано, що нас, злонравних, до злоби підбурює. Злоба вкрай убивча для душі й тіла: палить, тисне, мучить. Ніхто, зв’язаний злобою, нехай не наважиться приступити до престолу Бога любові.

8. Молячись, ми неодмінно повинні взяти у свою владу серце і звернути його до Господа. Треба, щоб воно не було холодним, лукавим, невірним, двоєдушним. Інакше що користі від нашої молитви, від нашого говіння? Чи добре чути від Господа гнівний голос: “Приближаються до Мене люди ці устами своїми, і вшановують Мене устами, а серце їхнє віддалене від Мене” (Мф. 15:8). Отже, не будемо стояти в церкві з душевним розслабленням, але нехай горить кожен духом своїм, трудячись Господу. І люди не багато цінують ті послуги, які ми робимо з холодністю, за звичкою. А Бог хоче саме нашого серця. “Дай Мені, сину, твоє серце” (Притч. 23:26); тому що серце – головне в людині, життя її; більше – серце наше є сама людина. Тому, хто не молиться або не служить Богу серцем – той все одно що зовсім не молиться, бо тоді молиться тіло його, яке саме по собі, без душі – те саме, що земля. Пам’ятайте, що стоячи на молитві, ви стоїте перед Богом, який має розум усіх. Тому молитва ваша повинна бути, так би мовити, весь дух, весь розум.

9. Живуть і по смерті святі Божі. Ось часто чую в церкві, як співає Божа Матір дивовижну пісню, що проходить у серці, – пісню Свою, яку Вона склала в домі тітки Своєї Єлисавети, після благовіщення Архангела. Ось я чую пісню Мойсея, пісню Захарії – батька Предтечі, Анни – матері пророка Самуїла, пісню трьох отроків, пісню Маріами. А скільки новозавітних св. співаків донині тішать слух усієї Церкви Божої! А Богослужіння? А таїнства? А обряди? Чий там дух рухається і розчулює наші серця? – Господа Бога і святих Божих. Ось вам доказ безсмертя людської душі. Як це люди померли і керують після смерті нашим життям; померли і досі говорять, повчаючи, повчаючи і зворушуючи нас!

10. Як дихання необхідне для тіла, і без дихання людина не може жити: так без дихання Духа Божого душа не може жити істинним життям. Що повітря для тіла, то Дух Божий для душі. Повітря подоба деяка Духа Божого. “Дух, де хоче, там і дихає…” (Ін. 3:8).

11. Коли на вас чекає спокуса на гріх, тоді уявляйте живо, що гріх сильно гнівить Господа, Який ненавидить беззаконня. “Бо Ти — Бог, що не терпить беззаконня; злому Ти не даси ” (Пс. 5:5). А щоб вам краще зрозуміти це – уявіть правдивого, суворого, люблячого свою сім’ю батька, який усіма заходами намагається зробити дітей своїх доброчесними й чесними, щоб за їхню доброчесність нагородити їх великими своїми багатствами, які він приготував для них із великою працею, і який тим часом бачить, на превеликий жаль для себе, що діти через таку любов батька не люблять його, не зважають на приготований любов’ю батька спадок, живуть недолуго, стрімко мчать до погибелі. А кожен гріх, зауважте, є смерть для душі (Як. 1 та ін.), тому що він вбиває душу, тому що він робить нас рабами диявола – людиновбивці, і що більше ми працюємо гріхові, то важче наше навернення, то вірніше наша погибель. Бійтеся ж усім серцем усякого гріха.

12. Коли серце твоє ухилиться в думках лукавства і лукавий, як то кажуть, почне підмивати твоє серце, щоб воно зовсім посунулося з каменя віри, тоді скажи собі внутрішньо: знаю я свою духовну убогість, свою нікчемність без віри; скажи: я такий немічний, що ім’ям Христовим тільки й живу, і спочиваю, і радію, поширююся серцем, а без Нього – мертвий душевно, турбуюся, соромлюся серцем; без хреста Господнього я давно був би жертвою найлютішої скорботи й відчаю. Христос мене тримає в житті; хрест – спокій і втіха моя.

13. Ми тому й можемо мислити, що є безмежна думка, як тому дихаємо, що є безмежність повітряного простору. Ось чому і називаються натхненням світлі думки про який-небудь предмет. Думка наша постійно тече саме під умовою існування безмежного мислячого Духа. Ось чому Апостоли кажуть: “ми не вдоволені від себе помислити що-небудь, як від себе, але вдоволення наші від Бога” (2Кор. 3:5). Ось чому і Спаситель каже: “Не турбуйтеся, як або що виголосите, дасться вам…, що виголосите” (Мф. 10:19). Бачиш, і думка, і навіть саме слово (натхнення) приходять до нас ззовні. Це, втім, у стані благодаті й у разі потреби. Але й у звичайному нашому становищі – всі світлі думки від Ангела охоронця та від Духа Божого; тоді як, навпаки, нечисті, темні – від нашої пошкодженої істоти та від диявола, який завжди сидить на нас. Як же потрібно поводитися християнину? “Бог Сам є діючий у нас” (Флп. 2:13). Взагалі скрізь у світі ми бачимо царство думки, як у всьому складі видимого світу, так зокрема – на землі, в обертанні й житті земної кулі – у розподілі стихій світла, повітря, води, землі, вогню (в потаємності), тоді як інші стихії розлиті в усіх тваринах – у птахах, рибах, гадах, звірах і людині, – в їхньому мудрому й доцільному улаштуванні, у їхніх здібностях, вдачах чи звичках, – у рослинах, у їхньому улаштуванні, в харчуванні та ін., словом – скрізь бачимо царство думки, навіть у бездушному камені й піщинки.

14. Священики Господні! зумійте втіхою віри перетворити ложе печалі страждальця-християнина на ложе радості, зумійте зробити його з найнещаснішої, на його думку, людини людиною, яка є найщасливішою на світі, запевніть його, що, “малим покараним, великим благодійником він стане” (Прем. 3:5) по смерті: і ви будете друзями людства, ангелами-розрадниками, органами Духа Утішителя.

15. Якщо не зігрівати в серці теплоти віри, то може від недбальства зовсім згаснути в нас віра; може наче зовсім померти для нас християнство з усіма його таїнствами. Ворог про те тільки й намагається, щоб погасити віру в серці і привести в забуття всі істини християнства. Тому ми бачимо людей, які тільки за одним ім’ям християни, а у справах досконалі язичники.

16. Не думайте, що віра наша не життєдайна для нас – пастирів, що ми лицемірно служимо Богові. Ні: ми перші більше за всіх користуємося милостями Божими і знаємо з досвіду, що для нас Господь з його таїнствами, що Його Матір Пречиста і Його святі. Наприклад, причащаючись животворних Таїн Тіла і Крові Господніх, ми часто, часто випробовували на собі їхню життєдайність, небесні дари миру і радості про Дух Святий; знаємо, що не звеселяє так милостивий царський погляд останнього з підданих, як звеселяє милостивий погляд небесного Владики нашого, як звеселяють Його Тайни. І ми були б вкрай невдячні перед Господом і запеклі серцем, якби не повідали про цю славу життєдайних Таїн усім коханим Божим, – якби не прославляли Його чудес, які в нашому серці звершуються в кожну Божественну літургію! Ми також часто відчуваємо на собі непереможну, незбагненну, божественну силу чесного і животворящого Хреста Господнього і силою його проганяємо з серця свого пристрасті, зневіру, малодушність, страх і всі підступи бісівські. Він наш друг і благодійник. Говоримо це щиро зі свідомістю всієї істини і сили своїх слів.

17. Ти хочеш осягнути незбагненне; але чи можеш зрозуміти, як осягають тебе внутрішні скорботи, що вбивають душу твою, і знайти засоби – поза Господом – як їх проганяти? Дізнайся ж серцем, як звільнятися тобі від скорбот, як робити спокійним серце своє, і тоді, якщо потрібно, мудруй про незбагненне. “Коли ж ні мало чого можете, що про інших дбаєте?” (Лк. 12:26)

18. Міркуй частіше: чия мудрість проявилася в устрої твого тіла, постійно підтримує його в бутті та відправленнях? Хто приписав закони твоєї думки, і вона досі дотримується їх у всіх людей? Хто накреслив на серцях усіх людей закон совісті, і вона досі у всіх людей добро нагороджує, а зло карає? Боже всемогутній, премудрий і всеблагий! Рука Твоя постійно на мені грішному, і немає миті, коли б благість Твоя покидала мене. Даруй же мені завжди живою вірою цілувати правицю Твою. Навіщо мені ходити далеко шукати слідів Твоєї благості. Твоєї премудрості і Твоєї всемогутності? Ах! сліди ці так виразно видно в мені! Я, я – чудо Божої благості, премудрості і всемогутності. Я – у малому вигляді – цілий світ; моя душа – представниця світу невидимого; моє тіло – представник світу видимого.

19. Браття! яка мета нашого життя на землі? Та, щоб після випробування нашому земними скорботами і лихами і після поступового вдосконалення в чеснотах за допомогою благодатних обдарувань, які викладають у таїнствах, нам спочивати після смерті в Бозі – спокої нашого духу. Ось чому ми співаємо про померлих: упокой, Господи, душу раба Твого. Ми бажаємо покійному спокою як краю всіх бажань і молимо про те Бога. Чи не нерозважливо тому багато сумувати над померлими? “Прийдіть до Мене всі, хто трудиться і обтяжений, і Я упокою вас” (Мф. 11:28), – каже Господь. Ось небіжчики наші, що християнською смертю заснули, приходять на цей голос Господній і спочивають. Чого ж сумувати?

20. У людей, які намагаються проводити духовне життя, буває найтонша і найважча війна через помисли щомиті життя – війна духовна; треба бути щомиті всьому оком світлим, щоб помічати, як в душу течуть помисли, що походять від лукавого, і відбивати їх; серце своє такі люди повинні мати завжди палаючим вірою, смиренністю, любов’ю; інакше в ньому легко оселиться лукавство диявольське, за лукавством – маловір’я або невір’я, а потім і всяке зло, від якого скоро не відмиєшся й сльозами. Тому не допусти, щоб серце твоє було холодним, особливо під час молитви, уникай усіляко холодної байдужості. Вельми часто буває, що на устах молитва, а в серці – лукаве маловір’я або невір’я, устами ніби близька людина до Господа, а серцем далека. А під час молитви лукавий всі заходи вживає для того, щоб охолодити і випромінити наше серце найнепомітнішим для нас чином. Молися та й міцнішай, серце своє зміцнюй.

21. Якщо хочеш молитвою випросити собі якогось блага в Бога, то перш ніж молитися, приготуй себе до безсумнівної, міцної віри та вживи завчасно засоби проти сумніву й невір’я. Погано, якщо під час самої молитви серце твоє знеможе у вірі й не встоїть у ній: тоді й не думай, щоб ти одержав те, про що просив Бога з сумнівом, бо ти образив Бога, а лихослову Бог не дає дарів Своїх! “Усе, – сказав Господь, – якщо ви проситимете в молитві, вірячи, то приймете” (Мф. 21:22), і, значить, якщо ви проситимете не вірячи, або з сумнівом, то не приймете. “Якщо ж маєте віру, і не засумніваєтесь, – ще каже Він, – то й гори можете переставляти” (Мф. 21:21). Отже, якщо зніяковієте і не повірите, то не зробите цього. “Нехай просить (кожна людина) з вірою, не сумніваючись, – каже Апостол Іаков, – … нехай не думає, що сумнівайся, що прийме щось від Бога. – Чоловік двоєдушний не влаштований на всіх шляхах своїх” (Як. 1:6-8). Серце, яке сумнівається в тому, що Бог може дарувати те, що просить, карається за сумнів: воно болісно нудиться і соромиться від сумніву. Не прогнівляй же Вседержавного Бога жодною тінню сумніву, особливо ти, який випробував на собі Божу всемогутність безліч разів. Сумнів – хула на Бога, зухвала неправда серця, або духа брехні, що гніздиться в серці, на Духа істини. Бійся його, як отруйної змії, чи ні, – що я кажу, нехтуй ним, не звертай на нього жодної уваги. Пам’ятай, що Бог під час прохання твого очікує ствердної відповіді на запитання, яке внутрішньо Ним тобі пропонується: чи віриш ти, що я можу це сотворити? Так, ти маєш із глибини серця відповісти: вірую, Господи! (пор. Мф. 9:28) І тоді буде по вірі твоїй. Твоєму сумніву або невір’ю нехай допоможе таке міркування: я прошу в Бога 1) наявного, а не уявного тільки, не мрійливого, не фантастичного блага, а все наявне – від Бога отримало буття, бо “без Нього нічого не існує, що існує” (Ін. 1:3), бо “без Нього нічого, що було” (Ів. :3), і, значить, ніщо і не буває без Нього, що буває, а все або від Нього отримало буття, або з Його волі чи допущення буває і робиться за посередництвом даних від Нього створінням Його сил і здібностей, – і в усьому сущому та тому, що є і буває, Господь повновладний Владика. Крім того, “Він називає і неіснуюче, як існуюче” (Рим. 4:17); отже, якби я просив і неіснуючого, Він міг би мені дати, створивши його. 2) Я прошу можливого, а для Бога і наше неможливе – можливе; отже, і з цього боку немає перешкоди, тому що Бог може зробити для мене навіть те, що за моїми поняттями неможливо. Та біда наша, що у віру нашу заважає короткозорий розум, цей павук, що ловить істину сітками своїх суджень, умовиводів, аналогій. Віра раптом обіймає, бачить, а розум обхідними шляхами доходить до істини: віра – засіб сполучення духу з духом, а розум – духовно-чуттєвого з духовно-чуттєвим і просто матеріальним; та – дух, а цей – плоть.

22. Усі блага душі, тобто все, що становить справжнє життя, спокій і радість душі, – від Бога! Досвід. То мені серце каже: Ти, Святий Душе, скарб благих!

23. Маючи Христа в серці, бійся, як би не загубити Його, а з Ним і спокою сердечного; гірко починати знову, зусилля приліпитися до Нього знову після відпадання будуть важкими і багатьом коштуватимуть гірких сліз. Тримайся всіма силами за Христа, здобувай Його і не втрачай святого дерзновення перед Ним.

24. Ви дивитеся на ікону Спасителя і бачите, що Він дивиться на вас найяскравішими очима, – це дивиться і є образ того, що Він справді дивиться на вас ясними очима Своїми, як найяскравіше сонце, і бачить усі ваші думки, чує усі ваші серцеві бажання та зітхання. Образ – образ і є, в рисах і знаках він представляє те, що не накреслено і не визначено, а збагненно тільки вірою. Вірте ж, що Спаситель завжди на вас дивиться і бачить вас усіх – з усіма вашими думками, скорботами, зітханнями, з усіма вашими обставинами, як на долоні: “На руках Моїх накреслені стіни твої, а переді Мною ти навіки”, – говорить Господь (Іс. 49:16). Як багато розради, життя в цих словах Вседержавного Промислителя! Отже, моліться перед іконою Спасителя, наче перед Ним Самим, Людинолюбець притаманний їй благодаттю Своєю і очима, на ній написаними, точно дивиться на вас: “у всякому місці очі Його дивляться” (Притч. 15:3), значить, і на іконі, і слухом, на ній зображеним, слухає вас. Але пам’ятайте, що очі Його – очі Божі, і вуха Його – вуха Бога всюдиприсутнього.

25. У благонамірених творах людей поважай “світло Христове, що просвіщає всяку людину, що приходить у світ” (Ін. 1:9), і з любов’ю читай їх, дякуючи Творцеві Христу, який усім ревним без винятку виливає світло Своє.

26. Де б я не був, але лише підведу серцеве око в скорботі моїй до Бога, Людинолюбець відповідає негайно ж на мою віру і молитву, і скорбота зараз минає. Він на всякий час і на всяку годину поблизу мене. Тільки не бачиш, а живо відчуваєш Його серцем. Скорбота – смерть серця; і вона є падіння від Бога; широта, спокій серця за живої віри в Нього ясніше за день доводить, що Господь постійно зі мною і Він усередині мене живе. Який заступник або ангел позбавить нас від гріхів або скорбот? Ніхто, крім єдиного Бога. То – досвід.

27. Міру гідності своєї молитви будемо вимірювати мірою людською, якістю стосунків наших до людей. Якими ми буваємо з людьми? Іноді ми холодно, без участі серця, за посадою або з пристойності висловлюємо їм свої прохання, похвали, подяку або робимо для них щось; а іноді з теплотою, за участю серця, з любов’ю, або іноді удавано, іноді щиро. Так само неоднакові ми буваємо і з Богом. А не так треба. Треба завжди від щирого серця висловлювати Богові і славослів’я, і подяку, і прохання; треба завжди від щирого серця робити всяке діло перед Ним; усім серцем завжди любити Його і сподіватися на Нього.

28. Віра в буття Боже тісно пов’язана з вірою в буття власної душі, як частини світу духовного. Душі благочестивої буття Боже так само очевидне, як власне буття, бо з кожною думкою доброю чи недоброю, бажанням, наміром, словом чи ділом відбуваються відповідні зміни в серці – спокій чи занепокоєння, радощі або скорботи – і це внаслідок дії на неї Бога духів та всякої плоті, Котрий відображається в благочестивій душі, як сонце у краплині води; що чистіша ця крапля, то краще, ясніше віддзеркалення, що каламутніше, то тьмяніше, – тож у стані крайньої нечистоти, чорноти душі віддзеркалення припиняється, й душа залишається в стані мороку духовного, у стані байдужості; людина має очі і не бачить, має вуха і не чує. Ще Господь Бог стосовно нашої душі – те саме, що зовнішнє повітря стосовно ртуті термометра, з тією відмінністю, що розширення і стояння, підвищення і зниження ртуті буває внаслідок зміни в стані атмосфери, а там – Бог залишається незмінним, вічним, вічно благим і праведним; душа ж, що змінюється у відносинах своїх до Бога, зазнає змін у собі, саме, вона неминуче розширюється, спочиває в серці внаслідок наближення до Бога вірою і добрими ділами, і неминуче стискається, турбується, нудиться внаслідок віддалення від Бога через невір’я, невір’я істини Божої і ділами протизаконними.

29. Молитву намагається лукавий розсипати, як піщаний насип, слова хоче зробити, як сухий пісок, без зв’язку, без вологи, тобто без теплоти сердечної. Молитва – то буває “храмина на піску”, то – “храмина на камені” (Мф. 7:24,26). На піску будують ті, які моляться без віри, неуважно, з холодністю, – така молитва сама собою розсипається і не приносить користі тому, хто молиться; на камені будують ті, які впродовж усієї молитви мають очі, спрямовані на Господа, і моляться Йому, як живому, що віч-на-віч розмовляє з ними.

30. Слово благодатне, писання св. отців, молитви, особливо ж слово Самого іпостасного Слова, – істинно вода жива; вода плинна, і слово тече, як вода; вода освіжає та оживляє тіло, і слово благодатне оживляє, проникає миром та радістю в душу або розчуленням та розплачем за гріхи.

31. Наша надія на отримання проханого під час молитви ґрунтується на вірі в благість і щедроти Божі, бо Бог милості й щедрот і Людинолюбець є, і водночас ми згадуємо про попередні незліченні досвіди доброти й милості як на інших людях (у Св. Писанні та в житіях святих), так і в нас. Тому для успіху молитви потрібно також, щоб той, хто молиться, вже отримував раніше прохане і твердо вірив у це серцем. Часто ми отримуємо по молитві своїй прохане, особливо ж для спасіння душ наших прохання; треба виховувати це прямо Господу, Його благодаті, а не випадку якомусь. Де можна дати місце випадку в Царстві Вседержавного Бога? Без Нього ніщо по істині не буває, як “без Нього ніщо не є, що є” (Ін. 1:3). Багато хто не молиться тому, що їм здається, ніби вони не отримали від Бога молитвою ніяких дарів, або вважають молитву непотрібною справою; Бог, кажуть, все знає перед нашим проханням, і забувають, що сказано: “просіть, і буде вам дано, шукайте, і знайдете, стукайте, і відкриється вам” (Мф. 7:7). Наші прохання (молитви) потрібні саме для посилення нашої віри, якою однією ми і спасаємося: “благодаттю бо ми врятовані вірою” (Еф. 2:8); “о, жінко, велика віра твоя” (Мф. 15:28)! Спаситель для того й змусив жінку посилено просити, щоб збудити її віру, посилити її. Такі люди не бачать того, що вони не мають віри – найдорогоціннішого надбання християнина, яке необхідне як життя, – що вони “неправду чинять” (1Ін. 1:10) Бога невір’ям і є чадами диявола, негідними ніяких милостей Божих; що вони – ті, хто гине. Потрібно також, щоб серце горіло під час молитви бажанням благ духовних, любов’ю до Бога, який ясно бачиться серцем у Його крайній доброті до людського роду і готовий слухати з батьківською любов’ю всі його молитви. “Аще ж ви лукаві істоти, вмієте дарування блага давати чадам вашим, скільки ж Отець ваш небесний дасть блага тим, хто просить у Нього” (Мф. 7:11)?

32. Бог, як вічна Істина, не терпить у нас і миті сумніву в істині. Бог, як вічна Благість, “всією людиною прагне спастися і до розуму істини прийти” (1Тим. 2:4). І ми, як чада благого Бога, також повинні від щирого серця бажати всім, навіть ворогам своїм, спасіння і дбати про це.

33. Стеж за своїм серцем усе життя і придивляйся та прислухайся до нього, що перешкоджає з’єднанню його з всеблаженним Богом? Це нехай буде наука наук, і ти за допомогою Божою легко можеш помічати, що тебе віддаляє від Бога і що наближає до Нього, з’єднує з Ним. Про це говорить саме серце, яке то з’єднується з Богом, то відторгається від Нього. Найбільше лукавий стоїть між нашим серцем і Богом; – саме він віддаляє від нас Бога різними пристрастями або пристрастю плоті, пристрастю очей і гордістю життєвою.

34. Що дивного, якщо Сам Бог Слово, Творець усього видимого і невидимого, перетворює хліб і вино в пречисте Тіло і в пречисту Кров Свою? У цих – хлібі й вині – втілюється Син Божий не знов, бо Він одного разу втілився – і цього досить на всі нескінченні віки, – але втілюється тим самим тілом, яке раніше втілилося – за подобою того, як примножив Він п’ять хлібів і цими п’ятьма хлібами наситив кілька тисяч. Безліч таємниць у природі, яких не може осягнути навіть у речах мій розум, проте ж речі існують зі своїми таємницями. Так і в цьому таїнстві життєдайного Тіла і Крові – таємниця для мене, як хліб і вино робляться Тілом і Кров’ю Самого Господа, – але таємниці Тіла і Крові насправді існують, хоча й незрозуміло для мене. У Творця мого (я скудель Його – або з плоті й крові Господь і мене створив, і вклав у мене дух) – як у Бога премудрого, нескінченно всемогутнього – безліч таємниць; я сам для себе таємниця, як діло рук Його. Для душі моєї – дух Господній, для душі й тіла мого – Його Тіло і Кров.

35. Подібно до того, як душа носить тіло своє, так Бог носить увесь всесвіт, усі світи, будучи не об’ємним ними; душа наповнює все тіло, – і “Дух Господній наповнив усесвіт” (Прем. 1:7); лише душа обмежується тілом, хоча й недосконало, бо може носитися скрізь; а Дух Господній не обмежується світом і не міститься у світі, як у тілі.

36. Христос, введений у серце вірою, сидить у ньому миром і радістю. Недарма говориться про Бога: Святий єси, і у святих спочиваєш (возгл. на всенічн.).

37. Не задивляйся на красу обличчя людського, а дивись на душу його; не дивись на вбрання його (тіло – одяг тимчасовий), а дивись на того, хто в нього вдягається; не дивися на пишність будинку, а дивись на мешканця, хто живе в ньому і який, – інакше ти образиш образ Божий у людині, знеславиш царя, вклонившись рабу його, а йому не віддавши жодної честі, що йому личить, честі. Також – не дивись на красу друкованого шрифту книжки, а дивись на дух книжки; інакше дух принизимо, а тіло піднесемо; бо літери – тіло, а зміст книжки – дух. Не спокушайся мелодійними звуками інструмента або голосу, а за враженням їх на душу або за словами дізнайся, який дух їхній; якщо звуки навіюють на душу твою почуття тихі, цнотливі, святі, – слухай і живи ними душу твою; якщо ж через них вливаються в душу твою пристрасті, – облиш слухати, кинь і тіло, і дух музики.

38. Внутрішня людина з-під метушні світла, з-під мороку плоті своєї, не зв’язана спокусами лукавого, визирає вільніше вранці, після пробудження, як риба, що викидається іноді на поверхню води. Весь інший час вона покрита майже непроникною темрявою; на її очах лежить хвороблива пов’язка, що приховує від неї істинний порядок речей духовних і чуттєвих. Ловіть же ранкові години, це – години нібито нового, оновленого тимчасовим сном життя. Вони вказують нам почасти на той стан, коли ми повстанемо оновлені в загальний ранок невечірнього дня воскресіння, або коли звільнимося від цього смертного тіла.

39. І на молитві людина здебільшого не син свободи, а раб необхідності та обов’язку. Погляньте на яку завгодно людину, хоча б на священика. Чи багато хто молиться з вільним, розлогим серцем, з живою вірою і любов’ю?

40. Під час молитви бувають іноді хвилини убивчого мороку і сорому серцевого, що походять від невір’я серця (невір’я – морок). Не малодушествуй у ці хвилини, але згадай, що якщо згасло світло божественне в тобі, то воно сяє завжди в усьому блиску та величі в Бозі, у Церкві Божій, небесній і земній, і у світі речовому, у якому видимі “Його присносущна сила та Божество” (Рим. 1:20). Не думай, що знемогла істина: вона ніколи не знеможе, бо істина – Сам Бог, і все, що існує в Ньому, має свою підставу і причину, – знеможе в істині тільки твоє слабке, грішне, темне серце, яке не завжди може переносити напругу світла її і не завжди здатне вмістити чистоту її, – тільки тоді, коли воно очищається чи очищене від гріха, як першої причини духовного мороку. Доказ тому найближче взяти від тебе самого. Коли світло віри або істини Божої живе у твоєму серці, тоді воно спокійне, тверде, сильне, жваве; а коли воно припиниться, тоді воно неспокійне, слабке, як палиця, вітром захитане, мляве. Не звертай уваги на цей сатанинський морок. Проганяй його від серця знаменням животворного Хреста.

41. Не шкодуй себе для сердечної молитви навіть тоді, коли ти весь день провів у трудах. Не вознеради нітрохи на св. молитві, все скажи Господу від серця, бач, вона – справа Божа. Взявся за гуж, не кажи, що не дюж; “поклавши руку на рало, не дивись назад” (пор. Лк. 9:62). Допустивши молитву недбайливу, не від щирого серця, не заснеш (якщо на ніч молитви), поки не виплачеш свого гріха перед Богом. Не з усіма це буває, а з тими, хто вдосконалився. Дивись же, вище за Бога плоті своєї не став, а знехтуй для Нього і спокоєм тілесним. Яке молитовне правило взявся виконати (якщо довге молитовне правило, то виконуй добре все правило; якщо коротке – теж), виконай його з усією сумлінністю, і не виконуй діла Божого серцем роздвоєним, так щоб одна половина належала Богу, а інша плоті своїй. Ревність Господа Бога не потерпить твого лукавства, твого саможалю. Зрадить Він тебе дияволу, і диявол не дасть спокою серцю твоєму за нехтування до Того, Хто є істинний спокій твого серця і Хто буде завжди робити це для твоєї ж користі, для того, щоб утримати твоє серце у близькості до Бога, бо кожна нещира молитва віддаляє серце від Бога й озброює його на саму людину, і, навпаки, кожна щира молитва наближає серце людське до Бога та робить його прісним Богу. Тож вір слову: поквапишся на молитві для спокою тілесного, щоб відпочити скоріше, а втратиш і тілесний спокій, і душевний. Ах! якими трудами, потім і сльозами досягається наближення серця нашого до Бога; і невже ми знову будемо саму молитву свою (недбалу) робити засобом віддалення від Бога, і чи Бог не зревнує про це? Адже Йому шкода і нас, і наших старань колишніх, і ось Він хоче змусити нас неодмінно звернутися до Нього знову від усього серця. Він хоче, щоб ми завжди належали Йому.

42. Без Бога (без Його повсюдної присутності) не може бути жодного руху моєї думки й серця: є дія – має бути причина, є наслідок – має бути початок. Тому-то Апостол каже: “не вдоволені ми від себе (нездатні) помислити що-небудь, як від себе, але вдоволення наше від Бога” (2Кор. 3:5). Живий Бог, тому саме і жива душа моя.

43. Якби життя моє тривало кілька миттєвостей, скажімо, десять – і п’ять із них були миттєвостями спокою, а інші п’ять – знемоги й муки, то тоді я безсумнівно мав би казати: так, безсумнівно, є і в мене Життєдавець, і промишляє за мене Життєдавець мій; так само безсумнівно повинен був би сказати, що є істота у світі, яка володіє владою смерті, бо п’ять несприятливих миттєвостей мають походити від істоти, яка є протилежною Богові, бо та сама причина не може спричиняти протилежних дій. А я, грішний, у духовному житті моєму маю зі 100 частин принаймні 70 приналежними Богові, а тільки 30 – дияволу. Як же не бачити перед собою постійно Благодійника, коливатися подумки в живій вірі в Нього!

44. І час тече не зупиняючись, і тіло моє за життя ще постійно змінюється і минає, і світ весь, як видно з його руху, теж минає і начебто поспішає до передбачуваного кінця свого, як заведена машина. Де ж постійне? Постійне – те, що все це рухає і спрямовує до своїх цілей; постійна перша причина всього складного і створеного, яка сама не складна і тому не скороминуща, вічна; постійні ще створені за образом першої Провини духи Ангелів і людей. Все інше – мильна бульбашка. Не принижую цими словами творіння, але говорю так про нього порівняно з Творцем і з блаженними духами.

45. Цінуй за надбанням найбільше диво Іісуса Христа, Сина Бога Живого, що являється в причасті з вірою Його божественним Тайнам. Яке ж чудо? Заспокоєння і пожвавлення твого серця, вмертвілого гріхом, настільки явне після серцевого занепокоєння та духовної смерті, які часто передують причастю. Від звички не вважай його ніколи за щось звичайне і незначне: такі думки і настрої серця накликають на тебе гнів Господній, і ти не будеш після причастя куштувати миру і життя. Найживішою сердечною вдячністю за дари оживлення здобувай життя від Господа, і віра твоя нехай зростає все більше і більше. Страх і занепокоєння від невір’я походять. Виникнення їх під час причастя вважай за вірний знак, що ти віддаляєшся невір’ям від Життя, що належить у Чаші, і не звертай на них уваги. О віра! віра! ти сама єси чудо для нас! Ти-то нас спасаєш: “віра твоя спасе тебе” (Мк. 5:34). І після живої віри в істину Божу ми завжди відходимо від Господа в мирі; навпаки, після маловір’я – завжди без миру. Ах! сатана входить часто після негідного причастя Св. Таїн, і він всіляко намагається оселити в нашому серці свою неправду, тобто невір’я, бо невір’я – це те саме, що неправда. Людиновбивця споконвіку, він усіляко намагається і нині вбити людину своєю брехнею і різними помислами і, прокравшись у серце у вигляді невір’я або якоїсь пристрасті, після виявляє гідним себе чином, більше – нетерпінням і злістю. І бачиш, що він у тобі, та не раптом-то часто позбудешся його, бо зазвичай намагається замкнути в серці всі шляхи до виходу з нього – невір’ям, жорстокістю та іншими породженнями своїми. Даремно ти трудишся в мені, занепалий архістратиг. Я раб Господа мого Іісуса Христа. Ти, піднесена гординя, принижуєш себе, так посилено борючись зі мною слабким. Так подумки говори злому духу, що лежить тяжким тягарем на серці твоєму і нудить тебе до зла різного роду. Гордому духу як бич вогненний ці слова, і він, присоромлений твоєю твердістю і мудрістю духовною, втече від тебе. Ти це зараз побачиш, відчуєш і здивуєшся дивовижній у собі зміні: тяжкого, убивчого для душі тягаря в серці не стане, стане так легко, легко, і переконаєшся ти наочно, що є духи злоби піднебесні, які постійно шукають погибелі нашої, отрутою похмурих і злісних помислів отруюють серце наше, намагаються зруйнувати любов до людей і спілкування з ними.

46. Усі мої біди відбуваються в невидимій моїй думці і в невидимому серці моєму, тому невидимий же потрібен мені і Спаситель, що веде серця наші. О фортеця моя, Іісусе, Сине Божий! О світло розуму мого! мир, радість, широта серця мого – слава Тобі! Слава Тобі, Визволителю від невидимих ворогів моїх, що ратують розум і серце моє і вбивають мене в самому джерелі мого життя, в самому чутливому моєму місці.

47. Міцно спостерігай за проявами гордості: вона проявляється непомітно, особливо в засмученні й дратівливості на інших через найневажливіші причини.

48. Усіляко безсумнівно, відчутно запевняє нас чудова дія Хреста животворчого на нашу душу, погризену отрутою зла, запевняє нас у тому: 1) що в нас точно є душа, істота духовна, 2) що є злі духи, які убивчо торкаються нашої душі, 3) що є Бог і Господь наш Іісус Христос, і завжди Він із нами по Своєму Божеству, і 4) що Він точно здійснив на хресті порятунок наш Своїми хресними стражданнями й смертю і зруйнував хрестом державу диявола. Скільки доказів на користь нашої віри від чудесної дії над нами одного Хреста животворящого! Слава вірі християнській!

49. Ті, хто ведуть духовне життя, бачать сердечними очима, як підступно діє диявол, як керують Ангели, як Господь державно попускає спокуси і як утішає.

50. Щоб провести день увесь абсолютно свято, мирно і безгрішно, – для цього єдиний засіб – найщиріша, гаряча молитва вранці після пробудження від сну. Вона введе в серце Христа з Отцем і Духом Святим, і в такий спосіб дасть силу й міцність душі проти нападів зла; тільки зберігати серце своє треба.

51. Ти в смутку душі своєї бажаєш іноді померти. Померти легко, недовго; але чи готовий ти до смерті? Адже за смертю слідує суд усього твого життя (Євр. 9:27). Ти не готовий до смерті, і якби вона прийшла до тебе, ти затріпотів би всім тілом. Не марнуй же слів по-порожньому, не кажи: краще б мені померти, а кажи частіше: як би мені приготуватися до смерті по-християнськи – вірою, добрими справами і великодушним перенесенням бід і скорбот, що трапляються зі мною, і зустріти смерть без страху, мирно, безсоромно, не як грізний закон природи, а як поклик батька безсмертного Отця Небесного, святого, блаженного, в країну вічності. Згадай старця, який, потрудившись під своїм тягарем, захотів краще померти, ніж жити, і став кликати до себе смерть. З’явилася – не захотів, а побажав краще нести тяжкий тягар свій.

52. Подумки очима серця бачу я, як подумки вдихаю в серце своє Христа, як Він входить у нього і раптом заспокоює і тішить його. О, нехай не буду я єдиний, без Тебе Життєдавця, дихання мого, радості моєї! Недобре мені без Тебе.

53. Чи можна молитися з поспішністю, не шкодячи своїй молитві? Можна тим, які навчилися внутрішньої молитви чистим серцем. У молитві треба, щоб серце щиро бажало того, чого просить; відчувало істину того, про що говорить, – а чисте серце має це нібито в природі своїй. Тому воно може молитися і з поспішністю, і водночас богоугодно, бо поспішність не шкодить істині (щирості) молитви. Але тим, хто не здобув сердечної молитви, треба молитися неспішно, чекаючи відповідного відлуння в серці кожного слова молитви. А це не завжди скоро дається людині, яка не звикла до молитовного споглядання. Тому рідкісне вимовляння слів молитви для таких людей має бути покладено за неодмінне правило. Чекай, поки кожне слово віддасться в серці властивим йому відлунням.

54. У серці людини відбувається то наближення її до Бога, то віддалення від Бога, і разом із цим – то спокій і радість, то сум’яття, страх, тіснота, то життя, то смерть духовна. Наближення здебільшого буває у скорботі, коли ніхто не може визволити нас, окрім Господа, до Якого ми звертаємося усім серцем і в такий спосіб сердечно наближаємося до Нього, а віддалення – у вдоволенні й достатку благ земних, що надмівають тілесну стару людину, і саме тоді, коли людина жадає багатства, слави, знатності і коли, досягаючи цього, вона втрачає віру з серця і забуває про Бога, Суддю і Всевишнього, про безсмертя душі своєї, про свій обов’язок – любити всім серцем Бога і кожну людину, як саму себе.

55. Як людина недобра, приходячи з проханням до людини доброї, лагідної і смиренної, для кращого успіху свого прохання сама намагається уподібнитися до неї, так християнин, приступаючи з молитвою до Господа, або Пречистої Його Матері, або Ангелів, або святих, – для успіху своєї молитви повинен уподібнитися, якщо це можливо, до Самого Господа, або Пречистої Його Матері, або Ангелів, або святих. І ось у цьому-то і полягає таємниця наближення і швидкого почуття молитов наших.

56. Бачить і чує мене Трисіяльний Бог: ось найжиттєдайніша для серця впевненість, що проникає миром і радістю моє серце. Бачить мене і Милосердна Матір Бога Слова і чує мої молитви і зітхання до Неї – інша втішна впевненість, що виправдовується постійно на ділі. Буду ж я ходити в почутті повсюдної присутності і всезнання Божого!

57. Найяскравішим доказом того, що є у світі диявол, є те, що люди не відчувають або вельми мало відчувають (хоча дехто й намагається) милості Божої у творенні, промислі, спокутуванні: є сильний перешкодник усьому доброму, праведному.

58. Завдання нашого життя – з’єднатися з Богом, а гріх цілковито перешкоджає цьому; тому тікайте від гріха, як від страшного ворога, як від убивці душі, бо без Бога – смерть, не життя. Зрозуміймо ж своє призначення, пам’ятаймо невпинно, що спільний Владика кличе нас до з’єднання з Собою.

59. Християнам особливо потрібно мати чисте серце, тому що сердечними очима треба бачити Бога, яким Він є – з Його любов’ю до нас і з усіма Його досконалостями, красу Ангелів, усю славу Владичиці, красу Її душі та велич Її як Матері Бога, красу душ святих Божих та їхню любов до нас; треба бачити, якими вони є самі в собі; треба бачити істини християнської віри з усіма її таїнствами та відчувати їхню велич; треба бачити стан душ своїх, особливо гріхи свої. Серце ж нечисте, тобто зайняте пристрастю до земного, яке плекає в собі похіть тілесну, похіть очес і гордості життєвої, не може бачити цього нічого, що ми вказали.

60. Молитва є піднесення розуму і серця до Бога. Звідси очевидно, що молитися не може той, кого розум і серце міцно прив’язані до чогось тілесного, наприклад, до грошей, до честі, або хто має в серці пристрасті: ненависть, заздрість до інших, бо пристрасті зазвичай зв’язують серце, тоді як Бог розширює його, дарує йому справжню свободу.

61. Незбагненно, як Сам Христос з’єднується зі знаменням хресним і дає йому чудесну силу проганяти пристрасті, демонів і заспокоювати обурену душу. Так само незбагненно, як Дух Господа нашого Іісуса Христа з’єднується з хлібом і вином, перетворює його на плоть і кров і явно очищає нашу душу від гріхів, вносячи в неї небесний мир і спокій, робить її благою, лагідною, смиренною, сповненою сердечної віри й надії. Це пояснюється почасти тим, що скрізь всемогутній, творчий Дух Господа нашого Іісуса Христа, і скрізь Він може навіть “не суще назвати як суще” (Рим. 4:17), тим паче з сущого робить інше суще. А щоб маловірне серце не подумало, що хрест або ім’я Христове чудово діють самі по собі, а не Христом, – ці ж хрест та ім’я Христове не творять дива, коли я не побачу серцевими очима або вірою Христа Господа і не повірю від серця в усе те, що Він здійснив заради нашого спасіння.

62. “З вами є Я в усі дні до кінця віку” (Мф. 28:20). Так, Владико, Ти з нами – у всі дні, жодного дня ми без Тебе, без Твоєї співприсутності не живемо. Ти з нами особливо в таїнстві Тіла і Крові Своєї. О, як істинно й істотно перебуваєш Ти в Тайнах! Ти вдягаєшся, Владико, кожну літургію в улесливе нам, окрім гріха, тіло і живиш нас животворящою Своєю плоттю. Крізь Таємниці Ти цілком із нами, і плоть Твоя з’єднується з нашою плоттю, і дух Твій з’єднується з нашою душею, і ми відчуваємо, відчуваємо це життєдайне, пресвітнє, пресолодке з’єднання, відчуваємо, що, приліпляючись Тобі в Євхаристії, ми стаємо одним духом із Тобою, як сказано: “приліплюючись до Господа, єдиний дух є з Господом” (1Кор. 6:17). Ми стаємо, як Ти, благими, лагідними і смиренними, як Ти сказав про Себе: “лагідний я і смиренний серцем” (Мф. 11:29). Щоправда, часто лукава і сліпа плоть або князь віку цього, що живе в нашій грішній плоті, шепоче нам, що в Таємницях тільки хліб і вино, а не саме Тіло і Кров Господа, і лукавими свідками посилає для цього зір, смак і дотик. Але ми не дозволяємо собі слухати його наклеп і міркуємо так: для Тебе, Господи, все можливо; Ти твориш плоть людям, тваринам, рибам, птахам, гадам – усій живій істоті; для Тебе , що скрізь є і все виконуєш, не створиш плоті? Який скульптор, роблячи статуї для інших, не в змозі зробити її для себе? Мало того, Ти перетворюєш мертву речовину на живу істоту, наприклад палицю Мойсея на змія, і немає нічого для Тебе неможливого. Чи собі Ти не створиш плоті з хліба і вина, які так близькі до нашої плоті, будучи вживані в їжу і питво і перетворені в нашу плоть і кров? Ти не даєш вірі нашій “спокуситися більше…, ніж вона може понести” (1Кор. 10:13), не перетворюєш Ти брили земні на пречисте Тіло й Кров Свою, а білий, м’який, чистий, приємний на смак хліб; не воду твориш Кров’ю Своєю, а вино, що пасує кольору крові (яке в Св. Писанні називають “кров’ю грозною” (Сир. 50:17) ), приємне на смак і звеселяюче серце людини; Ти знаєш неміч нашу, слабкість нашої віри, і тому благоволив вжити для таїнства Свого Тіла і Крові найбільш придатні до них речовини. Будемо ж твердо вірити, що під виглядом хліба і вина ми причащаємося істинного Тіла і істинної Крові Христової, що в таїнстві причастя Господь перебуватиме з нами “в усі дні до кінця віку” (Мф. 28:20).

63. Душа наша є, так би мовити, віддзеркаленням обличчя Божого; що ясніше, більше це віддзеркалення, то вона світліша, спокійніша, що менша – то темніша, неспокійніша. А оскільки душа наша – серце наше, то треба, щоб у ньому відбивалася через почуття, через вдячність усяка істина Божа, а відображення брехні щоб зовсім не було. Відчувай любов Божу в пречистих Тайнах, відчувай істину всіх молитов. Наше серце – дзеркало; істина, як предмети світу зовнішнього у звичайному дзеркалі, повинна відображатися з усією точністю в нашому серці.

64. Добре, дуже добре бути доброчесним. Добра людина і сама спокійна, і Богові приємна, і людям люб’язна. Доброчесний мимоволі привертає на себе погляди всіх. Чому? Тому, що пахощі мимоволі змушують зупинити на собі увагу і подихати ними. Подивіться на саму зовнішність доброчесного, на його обличчя. Що це за обличчя? Це – ангельський лик. Лагідність і смиренність розлиті по ньому і полонять мимоволі всіх своєю красою. Зверніть увагу на мову його; від неї ще більше пахощів: тут ви ніби віч-на-віч з його душею – і танете від його солодкої бесіди.

65. Любов заспокоює і приємно розширює серце, оживляє його, а ненависть болісно обмежує і тривожить його. Хто ненавидить інших, той мучить і тиранить сам себе, – той дурніший за всіх дурнів.

66. Коли бачите хворобливе руйнування тіла, не нарікайте на Господа, а кажіть: “Господь дав, Господь забрав… нехай ім’я Господнє буде благословенне” ( Йов. 1:21). Ви звикли дивитися на тіло своє, як на невід’ємну власність, але це вкрай несправедливо, тому що ваше тіло – Божа будівля.

67. Що це за високе обличчя – священик! Постійно в нього мова з Господом, і постійно відповідає на його мову Господь; що не треба, що не молитва, то мова з Господом; що не треба, що не молитва, то відповідь на неї Господа. Як при знаходженні пристрастей не пам’ятати священикові, що пристрасті низькі, нечисті, особливо для нього, щоб допускати їх до свого серця, яке завжди повинен наповнювати цілком єдиний Іісус Христос. Священик – ангел, не людина; все життєве він повинен далеко залишити за собою. Господи Іісусе! “Священики Твої нехай одягнуться правдою” (Пс. 131:9), нехай пам’ятають вони завжди про висоту свого покликання, нехай не заплутуються вони в тенетах світу і диявола, нехай відбіжать від сердець їхніх “і печалі віку цього, і лестощі багатства, і прочі похіть, що входять” (Мк. 4:19) у їхнє серце.

68. Численні й різноманітні шляхи, якими диявол входить у нашу душу й віддаляє її від Бога, налягає на неї всією істотою своєю – похмурою, ненависною, такою, що вбиває. Що не рух пристрасті, то шлях для нього, і він не пропускає ні найменшої нагоди увійти в неї. Так само численні й різноманітні шляхи Духа Святого: шлях щирої віри, сердечного смирення, сердечної любові до Бога і ближніх тощо. Але та біда, що ці шляхи всіляко силиться загородити для нас споконвічний людиновбивця. Більш звичайний для нас грішних, що віддаляються від Бога на країну далеку, шлях до Бога є шлях злостраждання і гірких сліз. І Св. Писання і досвід засвідчують, що для наближення до Бога треба постраждати грішнику, сльозитися і плакатися і виправити двоєдушне серце своє. “Наблизьтеся…, постраждайте, і сльозіть, і плачтеся” (Як. 4:9). Сльози мають силу очищати скверну серця нашого, а страждання потрібні тому, що через страждання спасенне соромляться гріховна широта серця, і від сорому серця найлегше ллються сльози.

69. Коли диявол у нашому серці, тоді незвичайна, вбиваюча тяжкість і вогонь у грудях і серці; душа надзвичайно соромиться і похмурішає; усе її дратує; до всякої доброї справи відчуває огиду; слова й учинки інших щодо себе криво тлумачить і вбачає в них зловмисний замах проти себе, проти своєї честі, й тому відчуває до них глибоку, убивчу ненависть, гнівається й поривається до помсти. “Від плоду його пізнаєте його” (Мф. 7:20). Бувають дні, коли злий дух мене тривожить.

70. Люди впали в безвір’я від того, що втратили зовсім дух молитви або зовсім не мали і не мають його, коротше – від того, що не моляться. Князю віку цього простір для дії в серцях таких людей; він пан у них. Молитвою вони не просили й не просять собі в Господа роси благодаті Божої (а тільки тим, хто просить і шукає, даруються дари Господні), і от серця, зіпсовані за природою, без цілющої роси Духа Святого пересохли й від крайньої сухоти врешті запалали пекельним полум’ям невір’я й різноманітних пристрастей, а диявол знає тільки розпалює пристрасті, що підтримують цей жахливий вогонь, і тріумфує, дивлячись на смерть нещасних душ, спокутуваних кров’ю Того, Хто зневажив його владу.

71. Молитва ранкова. Боже, Творче і Владико світу, поглянь милостиво на створіння Твоє, прикрашене Твоїм божественним образом у ці ранкові години: нехай живить, нехай просвітить Твоє Око, що темрявою тим крат світліше променів сонячних, мою душу темну і вмертвілу гріхом. Відніми від мене зневіру і лінощі, даруй же мені радість і бадьорість душевну, нехай у радості серця мого прославляю Твою благість, святість, Твою безмежну велич, безмежну Твою досконалість у будь-який час і в усякому місці. Ти бо єси Творець мій і Владика життя мого, Господи, і Тобі належить слава від розумних творінь Твоїх на всякий час, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.

72. Відтоді як людина з власної волі відпала від Бога, вона, як тварина, що була колись домашньою, але потім здичавіла в дрімучих лісах, неохоче дивиться на місце колишнього проживання свого, любить більше морок лісу, тобто тутешнього світу, ніж світло колишнього місця, тобто раю Божого. Важко з’єднується з Богом і після з’єднання часто відпадає від Нього; важко вірить щиро в Бога і в усе, що Він відкрив йому, не піклується постійно про збереження в серці небесного дару віри.

73. Якщо Бог не залишає Своїм милосердям травичку, квітку чи листочок на дереві, то чи залишить нас? О, переконайся всім серцем кожна людина в тому, що вірний Господь Сам Собі у Своєму промислі про кожну навіть найменшу Свою істоту. Зрозумій, що кожній тварині невидимо притаманний Творець. За словами Спасителя, Бог одягає квіти польові, живить птахів небесних (Мф. 6:26,30). Чим Бог не веселить нас, Своїх створінь? Навіть квіточками. Як ніжна мати, за присносущною Своєю силою і премудрістю, Він щоліта з нічого творить нам ці чудові рослини. Будемо ними бавитися та й милість Творця, Отця нашого Небесного, не забудемо прославляти; будемо й самі на Його любов до нас відповідати своїми люблячими серцями.

74. Хто не вірує в Бога, що рятує у важких обставинах, і малодушествує, той не хоче дати слави Богові, представляє Його не не сплячим, а сплячим, або не всесильним і не благим, неправдою творить Бога істини і через це грішить тяжко; особливо не вибачливою є малодухість, невір’я в людині, яка удостоювалась часто одержувати чудесну допомогу від Бога Спасителя. О, я багатогрішний!

75. Невидимий, всездійснюючий Бог часто й відчутно торкається невидимої душі моєї, яка від Його дотику вкушає дивовижний спокій і небесну радість. Не очі передають мені звістку про мого Бога (почуття для нижчих предметів буття), не слух тільки за допомогою слів і звуків голосу доносить до мене звістку про Незбагненного, а сама душа, так би мовити, розчиняється з Богом.

76. Коли бентежить тебе і приводить у зневіру серце твоє злість людей, згадай, як безмежно любить тебе всемогутній і всеправедний Господь Бог, Який до часу терпить злість і потім у свій час гідним чином карає її. Ти не можеш впоратися з собою, зі своїм язиком, з одним членом свого тіла. Поміркуй з цього, яким є Той, Хто править цілим світом, Хто тримає його в такому дивовижному порядку, Хто керує всім родом людським, злісним, розбещеним, готовим завжди до того, щоб винищувати один одного, а тим часом більше процвітає під Його владою, ніж бідує. Який Він всесильний і премудрий в управлінні такою різнорідною безліччю! Покладися ж на Нього цілком.

77. Коли йдеться про Таємниці Божі, не питай внутрішньо: як це буває? Ти не знаєш, як Бог створив увесь світ із нічого; не можеш, та й не мусиш знати й тут, як що-небудь Бог робить таємно. Таємниця Божа таємницею і повинна для тебе залишитися, тому що ти не Бог, не можеш знати всього, що нескінченно премудрому, всемогутньому Богові відомо. Ти – справа рук Його, нікчемна тварина Його. Пам’ятай, що був час, коли не було нічого, а потім усе, що є тепер, створено з нічого Словом Божим. “Без Нього ніщо не було, що було” (Ін. 1:3).

78. Віддайте, богомольці, Богові ваше серце, те любляче, щире серце, яким ви любите своїх дітей, батьків, благодійників, друзів, у якому ви відчуваєте насолоду несправжньої, чистої любові.

79. Іноді в тривалій молитві тільки кілька хвилин бувають істинно до вподоби Богові й становлять істинну молитву та істинне служіння Богові. Головне в молитві – близькість серця до Бога, що засвідчується солодкістю Божої присутності в душі.

80. “Хай буде так, як Я хочу, а не як ти”. Ось який владний голос Бога чує завжди душа наша, що занепала в гріх і бажає вийти зі стану душевної гріховної скорботи. Нехай буде так, як Я хочу: або принеси відповідне гріху покаяння в глибині серця і повернись на шлях життя, Мною вказаний, або неси відповідну гріху кару, від Мого правосуддя визначену: інакше гріх твій буде мучити тебе, як ухилення від законів Моїх. І душа наша тоді тільки скуштує спокій, коли справді принесе в глибині серця відповідне до гріха каяття або ж понесе належне від Бога покарання. О всесильна і всеправедна держава Бога нашого, що править невидимо невидимими нашими душами, всяка слава Тобі! Слава Тобі, Боже, Спасителю наш! Хай буде воля Твоя над нами!

81. Як зручно і скоро може спасати нас Господь! Миттєво, несподівано, непримітно. Часто вдень я бував великим грішником, а ввечері після молитви відходив на спочинок виправданим і як сніг убіленим благодаттю Святого Духа, з найглибшим миром і насолодою на серці! Як легко Господу врятувати нас і в вечір нашого життя, при заході днів наших! О, спаси, спаси, спаси мене, преблагий Господи, прийми мене в царство Твоє Небесне! Усе можливо Тобі. “Своєму Господеві стоїмо або падаємо, станемо ж: сильний бо є Бог поставити нас” (Рим. 14:4).

82. Що особливо важливе і становить життя будь-якої істоти, те Творець поклав, сховав далеко – у глибині, всередині тієї істоти; це ми бачимо скрізь. Так і в людині: душа перебуває в самій середині її істоти – у серці, чому й називається часто душа серцем, а серце – душею. “Погас у мені дух мій, у мені серце моє зніяковіло” (Пс. 142:4). “Серце чисте збудуй у мені, Боже, і дух правдивий обнови в утробі моїй” (Пс. 50:12).

83. Бог наш є Бог милості й щедрот і людинолюбства (Пс. 102 та ін.), а не Бог мук і покарання. Муки – плоди гріхів наших і безтілесних відступників від Бога. Тому, якщо ти сумуєш сердечно, звинувачуй у тому тільки гріх і диявола, а краще себе, тому що і диявол не заподіє тобі ніякого зла, якщо не знайде в тобі нічого, до чого б можна було пристати.

84. ” Аз е… Бог ревнитель” (Вих. 20:5). “Слави Моєї іншій не дам” (Іс. 42:8). Ці слова Господа слави сповнюються щоразу, коли я славу справ Бога мого, які в мені творять Св. Дарами, відношу в серці іншому комусь або чомусь, а не приношу від усього серця Йому. Він миттєво заревнує тоді про славу Своїх таїнств, завжди дивовижних, життєдайних, і праведним судом Своїм покарає душу мою батьківським жезлом Своїм! О, душа моя ясно чує тоді слова Господа свого: слави Моєї іншому не дам. За те, що ти не виписуєш Мені належної Мені слави, настільки очевидної для тебе самого в Таємницях Моїх, Я б’ю всередину твою палицею правди Моєї і цим даю тобі знати й сердечно вірити, що слави Моєї іншому будь-кому Я ніколи не віддам. Я очищаю гріхи твої і як сніг вибілюю душу твою Кров’ю Мого; Я миром і радістю відвідую душу твою; Я грію і пещу тебе, як матір немовляти, і вселяю в тебе Мою лагідність, смиренність; Я виливаю любов у серце твоє; Я всього тебе преображаю, перетворюю – на подив тобі самому – на нову людину, – і кому ж іншому Я віддам славу справ Моїх? Ні, я вічно незмінний; не як людина, Я хитаюся, “не як син людський” змінююся (Чис. 23:19).

85. Невидимий Господь діє на мою душу, наче видимий, до того ж, як переді мною завжди перебуває, знає всі мої думки й почуття: усяка внутрішня лінощі, чи непокірність, чи пристрасть супроводжується для мене завжди відповідним покаранням. Взагалі, якщо внутрішнє моє розташування негідне Бога, Його святості, тоді я терплю в серці покарання, вогонь палючий, а коли гідне, тоді я веселий, спокійний.

86. Ні, що не кажіть, а людина буває іноді занадто дратівливою і злою не сама по собі, а за найстараннішої допомоги диявола. Ви тільки спостерігайте за собою або за іншими під час дратівливості та злості, коли вам або іншому комусь хотілося б знищити особу, яка вам ворожа, істинно або уявно; порівняйте спокій, лагідність та доброту характеру вашого чи людини, за якою ви спостерігаєте, що настає за цим (іноді незабаром – за дією Ангела Охоронця), з минулим протилежним станом, і ви скажете собі: ні, це, здається, зовсім не та людина, яка незадовго перед цим злилася і гнівалася, – це людина, з неї ж біси виходили, яка сіла при нозі Іісусовій (Лк. 8:35) (лагідний і смиренний) обізнаний і розумний. У ньому немає й тіні колишньої злості й колишнього безглуздя! Деякі відкидають буття злих духів: але подібні явища в житті людей ясно можуть свідчити про їхнє буття. Якщо всяке явище має відповідну причину і від плодів пізнається дерево, то хто не побачить у людині, яка шалено ярящиться, злого духа, який діє всередині неї і який не може проявляти себе інакше, як гідним себе чином! Хто у виливі злоби людської не побачить начальника злоби? Крім того, людина, схильна до дратівливості й дихаюча злістю, вельми ясно відчуває в грудях своїх присутність ворожої, злої сили; вона справляє в душі абсолютно протилежне тому, що говорить Спаситель про Свою присутність: “блага Його Мої, і легка ноша Моя” (Мф. 11:30). При тій присутності почуваєшся жахливо зле і важко – і душевно, і тілесно.

87. Ви чуєте в церкві найбільше гласи священнослужителів, читців і співаків, які співають про помилування нас. Що це означає? Це означає, що всі ми, скільки нас не є в храмі Божому, через гріхи свої гідні кари Божої, і що насамперед – після пришестя нашого до храму – ми маємо пам’ятати, що ми – грішники, що прийшли до Господа неба і землі, Творця і Благодійника, який щодня й щогодини гнівається за наші неправди, благати Його кожен за себе і навіть – за християнською любов’ю – за інших про помилування. Моління про помилування бувають то великі, то малі, то сугубі. Оскільки в церкві немає жодного зайвого слова, то під час співу сугубої єктенії треба особливо сильно молитися Богові, з самої глибини душі, від серця найскорботнішого, як і говориться про це в початковій єктенії: рцем всі від усієї душі, і від усієї думки нашої рцем. У цей час відкласти потрібно і найменшу холодність, найменшу неуважність серцеву і, палаючи духом смиренним, ставши весь увагою, підносити Творцю теплу молитву за помилування нас грішних. Але що ми бачимо під час виголошення священнослужителя і співу співаків сугубої єктенії і великої? Здебільшого – звичайну неуважність і байдужість тих, хто молиться.

88. Як після негідного причастя, так і після негідної, холодної молитви, буває однаково зле на душі. Це означає: Господь не входить у наше серце, ображений нашою сердечною невір’ям і холодністю, і попускає в серці нашому возгніздитися духам злим, щоб дати нам відчути різницю між Своїм і їхнім ярмом.

89. Страшна істина. Нерозкаяні грішники після смерті втрачають будь-яку можливість змінитися на краще і, отже, незмінно залишаються Відданими вічним мукам (гріх не може не мучити). Чим довести це? Це з очевидністю доводиться теперішнім станом деяких грішників і властивістю самого гріха – тримати людину в полоні своєму і загороджувати їй усі виходи. Хто не знає, як важко без особливої благодаті Божої звернутися грішникові з улюбленого ним шляху гріха на шлях чесноти! Як глибоко гріх пускає в серці грішника і в усьому єстві його коріння своє, як він дає грішникові свій зір, що бачить речі зовсім інакше, ніж як вони є в єстві своєму, представляючись йому в якомусь чарівному вигляді. Тому ми бачимо, що грішники вельми часто і не думають про своє навернення і не вважають себе великими грішниками, тому що самолюбство і гордість засліплюють їм очі; якщо ж вважають себе грішниками, то віддаються пекельному відчаю, що розливає глибокий морок у їхньому розумі та дуже жорстоко озлоблює їхнє серце. Якби не благодать Божа, хто б із грішників звернувся до Бога, бо властивість гріха – затьмарювати нас, зв’язувати нас по руках і по ногах. Але час і місце для дії благодаті – тільки тут: після смерті – тільки молитви Церкви, і то на каяття грішників можуть діяти, на тих, у яких є прийнятність у душах, світло добрих справ, забране ними з цього життя, до якого може прищепитися благодать Божа або благодатні молитви Церкви. Нерозкаяні грішники – безсумнівні сини погибелі. Що говорить мені досвід, коли я буваю в полоні гріха? Я цілий день іноді тільки мучуся і не можу навернутися всім серцем, тому що гріх озлобляє мене, роблячи для мене недоступним Боже помилування: я палаю у вогні й добровільно залишаюся в ньому, тому що гріх зв’язав мені сили, і я – наче закутий у ланцюги внутрішньо – не можу звернутися до Бога, доки Бог, бачачи моє безсилля, і моє смирення, і мої сльози, не змилується наді мною і не пошле мені благодать Свою! Недарма людина, віддана гріхам, називається “зв’язаною кайданами гріхопадінь”. (2Пет. 2:4)

90. Життя твоє духовне, мабуть, поділяється на два стани, що різко різняться між собою: на стан миру, радості, широти серцевої і на стан скорботи, страху і тісноти душі. Причиною першого стану завжди буває згідна дія душі моєї із законами Творця, а причиною останнього – порушення Його святих законів. Я завжди можу помічати і справді помічаю початок того й іншого стану; у свідомості моїй завжди буває те й інше. Тому завжди буває так, що знищивши початок, від якого походить стан скорботи й тісноти, знищуєш і наслідок, тобто саму скорботу й тісноту душі.

91. “Чи не знаєте собі, що Іісус Христос у вас є, хіба лише чим недосвідчені ви?” (2Кор. 13:5) Воістину Христос у мені живе. Тим часом я досі був недосвідчений: не думав і не знав твердо, що Господь у мені. Це Він, Всесвятий, так чуйний у мені до найменшої нечистоти серцевої; це Він спонукає мене самий зародок гріха в серці гнати геть із душі. Але на жаль! і сатана тут же, готовий зжерти мене на кожному кроці, оскаржує мене у Господа.

92. Про залишення гріхів інших молися так, як молишся про залишення своїх гріхів, коли вони, вражаючи скорботою і тіснотою душу твою, спонукають тебе з болючістю, розбитим серцем і зі сльозами благати Бога про помилування; так само й про порятунок інших молися так, як про свій власний. Якщо досягнеш цього і зробиш це навичкою, то отримаєш від Господа велику кількість дарів духовних, дарів Духа Святого, Який любить душу, співчуваючу спасінню інших, бо Сам Він, Всесвятий Дух, всіляко хоче врятувати всіх нас, аби ми тільки не опиралися Йому, не черствіли сердець своїх. “Сам Дух заступається за нас зітханнями невимовними” (Рим. 8:26).

93. Ми від інших часто чуємо або читаємо нерідко у творах інших те, що Бог поклав на наші уми й серця, що ми самі плекали, тобто часто ми зустрічаємо свої найулюбленіші думки в інших і мріємо, наче вони в нас узяті, і начебто вони нові та становлять винятково нашу власність. Думки самолюбні! Як? хіба не єдиний Господь Бог розумів, хіба не єдиний Дух Його у всіх, хто шукає істини? Хіба не єдиний Просвітитель наш, що просвіщає “кожну людину, що приходить у світ” (Ін. 1:9). Слава Єдиному, слава тому, хто всіх любить і всім невичерпно подає дари свої духовні й тілесні! Слава тому, хто не зряче дивиться на обличчя і відкриває таємниці Своєї любові, всемогутності, премудрості – “немовлятам” (Лк. 10:21).

94. Святі Божі близькі до віруючих сердець і, як найщиріші й найдобріші друзі, в хвилину готові на допомогу вірним і благочестивим, які закликають їх вірою і любов’ю. За земними помічниками треба здебільшого посилати й очікувати іноді тривалий час, коли вони прийдуть, а за цими духовними помічниками не треба посилати й довго вичікувати: віра того, хто молиться, в одну мить може поставити їх біля самого серця твого, так само як і прийняти по вірі потрібну допомогу, розумію, духовну. Те, що говорю, говорю з досвіду. Я розумію часте позбавлення від скорбот серцевих заступництвом і заступництвом святих, особливо ж заступництвом Владичиці нашої Богородиці. Можливо, скажуть на це деякі, що тут діє проста віра або тверда, рішуча впевненість у своєму позбавленні від скорботи, а не заступництво святих перед Богом. Ні. З чого це видно? З того, що якщо я не покличу в сердечній молитві відомих мені (не розрізняючи нікого) святих, якщо не побачу їх очима серця, то і допомоги жодної не отримаю, скільки б не мав упевненості врятуватися без їхньої допомоги. Я усвідомлюю, відчуваю ясно, що допомогу я отримую про ім’я тих святих, яких закликаю, заради живої моєї віри в них. Ця справа буває так, як і в звичайному порядку речей земних. Я спочатку побачу своїх помічників сердечною вірою, потім, бачачи, прошу їх теж серцем, невидимо, але виразно самому собі; потім, отримавши невидиму допомогу зовсім непомітно, але відчутно для душі, я водночас отримую сильне переконання, що ця допомога саме від них, як хворий, зцілений лікарем, буває переконаний, що він отримав зцілення саме від цього лікаря, а не від іншого і не сам собою, а саме від лікаря. Усе це робиться так просто, що потрібні тільки очі – бачити.

95. Я людина, і в мені безперервно діє милість, істина і правда Божа. Бог то милує і втішає, то карає і засмучує мене скорботами за внутрішні, противні Йому душевні рухи. Але подібних мені людей – повна земля. Значить, і в них Господь виявляє Свою милість, істину і правду, подібно як у мені. Він діє “вся у всіх” (1Кор. 12:6).

96. Ніхто нехай не думає, що гріх є чимось незначним; ні, гріх – страшне зло, що вбиває душу зараз і в майбутньому віці. Грішник у майбутньому віці зв’язується по руках і по ногах (говориться про душу) і ввергається у темряву непроглядну, як каже Спаситель: “зв’язавши йому руки й ноги, візьміть його, а потім киньте у темряву непроглядну” ( Мф. 22:13), тобто він абсолютно втрачає свободу всіх сил душевних, які, будучи створені для вільної діяльності, зазнають через це якоїсь убивчої недієвості для будь-якого добра: у душі грішник усвідомлює свої сили і водночас відчуває, що сили його пов’язані нерозривними якимись ланцюгами: “кайданами своїх гріхів кожен затягається” (Притч. 5:22); до цього додайте страшні муки від самих гріхів, від свідомості нерозсудливості своєї під час земного життя, від уявлення прогніваного Творця. І в теперішньому столітті гріх зв’язує і вбиває душу; хто з тих, хто боїться Бога, не знає, яка скорбота і тіснота вражає їхню душу, який пекучий вогонь лютує в грудях їхніх, коли вчинено ними якийсь гріх? Але зв’язуючи і вбиваючи душу тимчасово, гріх вбиває її і вічно, якщо ми тут не покаємося від щирого серця в наших гріхах і беззаконнях. Ось і досвідчений доказ того, що гріх вбиває душу тимчасово і вічно. Якщо трапиться комусь із богобоязливих людей відійти до сну, не покаявшись у тому гріху або в тих гріхах, що зроблені вдень і мучили душу, то мука ця буде супроводжувати людину цілу ніч доти, доки вона щиро не покається в гріху і не омиє свого серця сльозами. (Це досвід). Мука гріха будитиме її від солодкого сну, бо душа буде в тісноті, зв’язана кайданами гріха. Тепер припустимо, що людину, яка відійшла до сну в якомусь гріху і мучиться гріхом, спіткає вночі смерть: чи не явно, що душа відійде в той вік у муках, і так як після смерті немає місця покаянню, то вона мучитиметься там, дивлячись у міру своїх гріхів. Про це свідчить і Святе Письмо (Мф. 25:46; Рим. 2:6,9; 2Кор. 5 та ін.).

97. Помічай за собою – за своїми пристрастями, особливо в домашньому побуті, де вони вільно проглядають, як кроти в безпечному місці; поза домом одні ваші пристрасті зазвичай прикриваються іншими пристрастями, пристойнішими, а там немає можливості вигнати цих чорних кротів, що підкопують цілісність нашої душі.

98. У душі благочестивої, богобоязливої людини відбувається невидиме духовне спілкування з Богом. Як батько або як суворий наставник, Господь Бог то схвалює, то засуджує наші думки, бажання і наміри; то каже, що це – добре, а це погано, і за добро нагороджує, а за зло карає: і все це так явно для душі – тут же на місці.

99. Починай виконувати заповіді, що стосуються малого, і ти виконаєш заповіді, що стосуються великого: мале скрізь веде до великого. Почни виконувати хоча б заповідь про піст у середу і п’ятницю або десяту заповідь, що стосується поганих помислів і бажань, ти виконаєш усі заповіді. “А невірний у малому й у великому – невірний є” (Лк. 16:10).

100. Людина, що мріє про життя тлінне і не думає про життя нескінченне, небесне! Поміркуй: що таке тимчасове життя твоє? Це – постійне підкладання дров (розумію їжу) для того, щоб вогонь нашого життя горів і не убоготнів, щоб у домі нашому (розумію тіло) було тепло, і щоб життя нашого тіла, яке постійно проходить, відновлювали живильні початки з організмів інших живих тварин, яких позбавляють життя для життя нашого тіла. Справді, яке нікчемне павутиння – життя твоє, людино: ти щодня двічі затверджуєш всередину його підставки для його міцності (тобто двічі підкріплюєш себе їжею і питтям) і щоночі замикаєш душу свою в тілі, зачиняючи всі відчуття тіла, як віконниці будинку, щоб душа жила не поза тілом, а в тілі, і зігрівала, і оживотворяла його. Яке павутиння життя твоє і як легко розірвати його! Смиряйся і благоговій перед життям нескінченним!

101. Істина – основа і різноманіття всього, що не створено, і в твоїх справах (внутрішніх і зовнішніх) істина нехай буде основою всього, особливо – основою молитви; нехай на істину, як на основу, нанизується все життя твоє, всі справи твої, всі думки і бажання твої.

102. Візьміть працю – хоча б один день провести за заповідями Божими, і ви побачите самі, ви відчуєте серцем, як добре виконувати волю Божу (а воля Божа по відношенню до нас – життя наше, блаженство наше вічне). Полюбіть Господа всім серцем, хоча так, як ви любите своїх батьків і благодійників; оцініть по силі своїй Його любов і благодіяння до вас (переберіть їх розумом у своєму серці: як Він дав вам буття і з ним усі блага, як Він нескінченно багато терпить на вас гріхи ваші, як Він нескінченно багато прощає їх заради вашого щирого каяття через хресні страждання та смерть Сина Свого єдинородного, яке блаженство обіцяв Він вам у вічності, якщо ви будете вірні Йому), благодіяння, які нескінченно великі й численні. Далі, любіть кожну людину, як самих себе, тобто не бажайте їй нічого, чого собі не бажаєте; мисліть, відчувайте для неї так, як мислите і відчуваєте для себе; не бажайте бачити в ній нічого, чого не хочете бачити в собі; нехай ваша пам’ять не утримує зла, заподіяного вам іншими, як ви бажаєте, щоб забутим було іншими зроблене вами зло; не уявляйте навмисно ні в собі, ні в іншому нічого злочинного або нечистого, уявляйте інших добромисними, як себе; взагалі, якщо не бачите явно, що вони недобромисні, робіть для них те, що робите для себе, або хоча б не робіть їм того, чого не робите для себе – і ви побачите, що у вас буде на серці, яка тиша, яке блаженство! Ви будете перед раєм у раю, перед раєм на небесах – у раю на землі. “Царство Боже, – каже Спаситель, – всередині вас є” (Лк. 17:21). “Той, хто перебуває в любові, – вчить Апостол, – у Бозі перебуває, і Бог у ньому перебуває” (1Ін. 4:16).

103. Духом і істиною покланяйтеся Богові. Істиною – наприклад, ти кажеш: нехай святиться ім’я Твоє. Чи є в тобі справді бажання, щоб ім’я Боже святилося добрими ділами людей і твоїми? ти кажеш: хай прийде царство Твоє; чи бажаєш ти справді настання Царства Божого, чи бажаєш бути оселенням Духа Божого, а не оселенням гріха; чи не охочіше ти хочеш жити в гріхах? говориш: нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі; чи не шукаєш ти скоріше своєї волі, аніж Божої? Ей, так! Кажеш: хліб наш насущний даждь нам сьогодні; чи не кажеш ти в серці своєму інше: мені не треба просити в Тебе цього; я маю без прохання, нехай так кличуть незаможні; чи з жадібністю шукаємо багато чого і не задовольняємося малим або тим, що Бог дав нам, не дякуємо за те, що маємо, а треба дякувати; просиш у молитві Бога: і облиш нам борги наші, як і ми лишаємо боржників наших, а сам не думаєш чи: я не Бог знає який грішник; я, здається, живу не гірше за інших, і немає мені потреби просити залишення боргів моїх або гріхів; або, молячись, чи не маєш ти якогось незадоволення, гніву, і, таким чином, ти нахабно брешеш у молитві до Бога; кажеш: не введи нас у спокусу, а чи не натикаєшся, не спрямовуєшся без спокус на всілякі гріхи? кажеш: визволи нас від лукавого; а сам чи не живеш у співдружності з лукавим, або зі злом усякого роду, якого начальник – диявол? – Дивись же, щоб язик твій не був у розбіжності з серцем; не бреши ж, дивись, Господу на молитві твоїй. Це май завжди на увазі, як тоді, коли читаєш молитву Господню, так і тоді, коли читаєш інші молитви; спостерігай, чи узгоджене серце твоє з тим, що вимовляє язик?

104. Чим чистіше серце, тим воно просторіше, тим більше вміщає в собі улюблених; чим грішніше, тим воно тісніше, тим менше воно здатне вміщати в собі улюблених – аж до того, що воно обмежується любов’ю тільки до себе, та й то несправжньою: любимо себе в предметах, негідних безсмертної душі: в сріблі та золоті, в розпусті, в пияцтві та іншому подібному.

105. Якщо Господь надає непереможну, незбагненну, Божественну силу Животворящому Хресту, то що дивного, якщо Він надає незбагненну силу відтворювати нашу природу – Своїм Пречистим, Страшним і Животворчим Тайнам Тіла і Крові Своєї? О, як великий єси Господи! і як дивовижні діла Твої! Як нескінченна Твоя всемогутність! До чого доторкнеться сила Твоя і благодать Твоя, те саме робиться животворним.

106. Якщо хочеш виправити когось від недоліків, не думай виправити його одними власними засобами: самі ми більше псуємо справу своїми власними пристрастями, наприклад, гордістю і дратівливістю, яка походить звідти; але “підкинь сум на Господа” (Пс. 54:23) і помолись Йому, Який випробовує наші “серця й утроби” (Пс. 7:10), від усього серця. :10), від щирого серця, щоб Він Сам просвітив розум і серце людини; якщо Він побачить, що молитва твоя дихає любов’ю і походить від щирого серця, то неодмінно виконає бажання твого серця, і ти незабаром скажеш, побачивши зміну в тому, за кого молишся: “Це зміна правиці Вишньої” (Пс. 76:11).

107. Хто це в квітах так премудро, тонко, прекрасно влаштовує, утворює потворну, тобто безвидну, безформну речовину землі? Хто дає їй таку дивовижну форму? Творче, дай нам цілувати в квітах Твою премудрість, Твою благість, Твою всемогутність.

108. Наші душевні настрої, навіть ті, що не виражаються зовнішніми знаками, сильно діють на душевний настрій інших. Це буває часто-густо, хоча не всі помічають це. Я серджуся або маю несприятливі думки про іншого: і він відчуває це і так само починає мати несприятливі думки про мене. Є якийсь засіб сполучення наших душ між собою, окрім тілесних почуттів; що ж стосується дії душі на інших через чуття, то через почуття зору душа дивовижно діє на іншу людину, хоч би вона була далеко від нас, але тільки була би доступною нашому зору і була б на той випадок, коли ми спрямовуємо на неї свій погляд, одна. Так ми можемо зором привести іншого в незручне становище, у замішання. Траплялося мені неодноразово пильно дивитися з вікна свого будинку на тих, хто проходить повз будинок, – і вони, наче їх приваблювала якась сила до того самого вікна, з якого я дивився, озиралися на це вікно і шукали в ньому обличчя людське; деякі ж приходять у якесь замішання, раптом прискорюють ходу, вихолоджуються, поправляють краватку, капелюх та інше. Є тут якийсь секрет.

109. Розрізняй у собі Духа Животворчого і духа мертвого, що вбиває твою душу. Коли в душі твоїй думки добрі – тобі добре, легко; коли на серці спокій і радість, тоді в тобі дух благий, Дух Святий; а коли в тобі недобрі помисли або недобрі серцеві рухи, тоді – погано, важко; коли ти внутрішньо збентежений, тоді в тобі дух злий, дух лукавий. Коли в нас дух лукавий, тоді за сердечної тісноти і збентеження ми зазвичай відчуваємо труднощі дійти серцем до Господа, тому що злий дух зв’язує душу і не допускає її підніматися до Бога. Дух лукавий є дух сумніву, невір’я, пристрастей, тісноти, скорботи, збентеження; а дух благий є дух безсумнівної віри, дух чеснот, дух свободи духовної та широти, дух миру й радості. За цими ознаками знай, коли в тобі – Дух Божий і коли – дух злий, і якомога частіше підносись вдячним серцем до Всесвятого Духа, який оживляє й освячує тебе, та всіма силами уникай сумнівів, зневір’я й пристрастей, з якими вповзає в нашу душу духовний змій, злодій і вбивця наших душ.

110. Бувають у житті християн благочестивих години залишення Богом – години темряви диявольської, і тоді людина від глибини сердечної взиває до Бога: навіщо Ти відкинув мене від лиця Твого, Світло незгасаюче? Бо ось покрила мене, всю мою душу, чужа темрява окаянного, злісного сатани; тяжко душі бути в болісній темряві його, що дає передчувати муки похмурого пекла; наверни ж мене, Спасителю, до світла заповідей Твоїх і виправ духовний шлях мій, старанно молюся Тобі.

111. Не зазнаєш на собі дій злих підступів духа злого, не дізнаєшся і не вшануєш, як слід, благодіянь, що дарує тобі Дух благий; не впізнавши духа того, хто вбиває, не впізнаєш і Духа Животворчого. Тільки через прямі протилежності добра і зла, життя і смерті – ми впізнаємо ясно ту й іншу; не наражаючись на лиха й небезпеки смерті тілесної або духовної, не впізнаєш сердечно і Спасителя, Життєдавця, що рятує від цих лих і від духовної смерті. О, Іісус є втіха, радість, життя, спокій і простір наших сердець! Слава Богу, Премудрому і Всеблагому, що Він попускає духу злоби і смерті спокушати і мучити нас! Інакше як би ми стали цінувати втіхи благодаті, втіхи Духа Утішного, Животворчого!

112. Господь Бог, як Само-Життя і надлишок життя. Сам від вічності, як каже св. Григорій Богослов, подвигся в Три Особи і зупинився на Трьох, тобто Бог є Отець, Слово і Дух. Ти запитаєш, як у Бозі – три Особи? Відповідаю: не розумію – як, але знаю, що так має бути і інакше бути не може. Ти ще запитаєш: чому в Бозі третя Особа називається Духом і чому Він – особлива Особа, коли Бог без того є Дух? – Відповідаю: Дух Божий названий Духом стосовно тварі: Господь дмухнув Іпостасним Духом Своїм – і з’явилася, за помахом Його Животворчого Духа, незліченна кількість духів: “Духом уст Його вся сила їхня” (Пс. 32:6); дмухнув Духом Своїм у склад людський: “і була людина в душу живу” (Бут. 2:7), і від цього подиху донині народжуються люди і будуть народжуватися до кінця віку за заповіддю: “Ростіть, і множіться” (Бут. 1:28). Якщо стільки особистих окремих істот Господь створив Духом Своїм, то як же не бути Особою або особистою істотою, що творить, Самому Духу Божому? “Дух, де хоче, там і дихає” (Ін. 3:8). Бачите, Дух називається Духом як Іпостась Божа. Якщо є незліченна безліч створених особистих духів, то чи Самому Богу залишатися без Духа, як без Своєї Особи – Самостійної, Іпостасної? А Син, Премудрість Отця, особиста, жива, чи не необхідна в Бозі? Подивися на себе. Ти – створіння; і в тобі буває така премудрість, що тобі дивується дуже багато людей; ти твориш іноді справді дивовижні речі, і тебе величають творцем цих речей. Але ж це ти – маленьке, немічне створіння. – Як же, поміркуй тепер, у Бозі не бути Премудрості само-особистої, як у Бозі не бути Творцеві, як Йому не мати Своєї живої, самосущої Премудрості? Поглянь на все у світі, як все премудро! як у всьому найменшому видно дивовижну премудрість, дивовижне виконання всепремудрої думки з дивовижною точністю, чистотою бездоганною! Як у Бозі не бути особистої Премудрості? Поміркуй: як Бог, створивши безліч розумних, особистих, мудрих живих істот, Сам не породив із Себе особисту Премудрість? Чи ліпо це? Чи можливо це? Чи співзвучно це з досконалостями Творця? – Так у Бозі має бути іпостасна Премудрість, або іпостасне Слово Отця, так само як і Дух Животворчий, який від Бога Отця виходить і в Синові спочиває. У тобі є дихання, речове, неособисте, а в Бога, як Само-Життя, воно – Дух особистий, що не розливається, але простий, все оживотворяє.

113. Протиприродне панування плоті над духом виражається, між іншим, у тому, що дух начебто похований у плоті, пов’язаний плоттю. Це особливо видно тоді, коли справа стосується служіння Богові: тоді людина скоріше наближається до Бога тільки устами, плоттю, неправдиво, а не серцем, не духом, не істиною вклоняється Йому. Справді, ми часто живемо так, наче немає в нас духу, і вищий ступінь людського розбещення виявляється тим, що дух зовсім пригнічується і людина стає нібито однією плоттю. “Не має Дух Мій перебувати в людях цих на віки вічні, бо вони – плоть” (Бут. 6:3). Придивіться гарненько до справ богошанування людського: ви побачите, як тут плоть посилюється взяти перевагу над духом. У святих перевагу духу над плоттю видно в тому, що вони живуть духом і в усьому світі бачать дух, в усьому – премудрість, всемогутність і доброту Божу; у всіх явищах, у всіх справах вони бачать відбиток духу; у людях чуттєвих перевага плоті над духом виявляється з того, що вони в усьому бачать лише те, що видається їхнім відчуттям, і далі свого носа, як то кажуть, не бачать; людина чуттєва, тілесна дивиться на світ і бачить його, майже як тварина нерозумна, не дивується в ньому премудрості, присносущній силі й доброті Творця; читає священну книгу – і бачить у ній лише букву; чи молиться: механічно пробігає розумом молитви і не проникає в дух їхній, не знає мистецтва кланятися духом і істиною. Плоть панує і в освіті людей. (Дивіться, чи навчаються в закладах найважливішої християнської справи – молитви, чи навчаються бачити Бога?) Плоть пануватиме у світі до кінця віку, так що Господь, “прийшовши судити, чи знайде (Сі) віру на землі?” (Лк. 18:8), а невір’я – справа плоті, як у людей першого світу.

114. Богу до вподоби те, що людина помічає діяння Його в серці, бо Він є Світло й Істина, а диявол усіляко побоюється цього, бо він темрява, неправда, а темрява не приходить до світла, щоб не викрилися діла її. Диявол через темряву, через обман і брехню тільки сильний: викрий його брехню, виведи її на світло, і все зникне. Він обманом втягує людину в усі пристрасті, через обман він присипляє людей і не дає їм бачити речей у справжньому їхньому вигляді. Диявольське покривало лежить на вельми багато чому.

115. Чому душа грішна не раніше отримує відпущення своїх гріхів, як коли відчує всім серцем усю нерозважливість їхню, усю згубність їхню, усю хибність їхню? Тому, що серце є душа наша; як вона здійснювала гріхи, визнавала їх приємними, пристойними, так вона ж повинна покаятися в них, визнати їх згубними, абсолютно помилковими. Це каяття і відбувається саме болісно в серці, як і бажання гріха зазвичай також у серці.

116. Не бентежся від злоби, що реве в тобі, і від гіркоти, що поривається вилитися в словах, а наказуй їй мовчати в тобі, завмирати. Інакше, звикнувши бачити твою покору і текти з твого язика, вона здолає тебе. Як вода, що стоїть за земляною греблею, знайшовши собі свердловину, розмиває її все більше й більше і просочується крізь неї, якщо ми не закріплюємо або слабко закріплюємо її, і, врешті-решт, за дедалі більшого послаблення з нашого боку та за частих проривів вода дуже сильно проривається, і що далі, то сильніше і сильніше, тож врешті-решт робиться вельми складно, навіть неможливо перегородити її, – так само і зі злістю, яка ховається в серці людини: якщо ми дамо їй пробитися раз, і вдруге, і втретє, вона буде все сильніше і сильніше витікати і, нарешті, може прорвати зовсім і затопити твою греблю. Знай, що в душі стоять води злоби, як каже Псалмоспівець: “увійшли води до душі моєї” (Пс. 68:2).

117. Коли згрішиш проти Бога і гріхи твої мучитимуть, палитимуть тебе, шукай тоді скоріше єдину Жертву за гріхи, вічну й живу, і кидай свої гріхи перед лицем цієї Жертви. Інакше тобі немає нізвідки порятунку. Сам по собі спастися не думай.

118. Господь міг би цілий світ – небо й землю – створити тілом Своїм або, не створивши світу, замість нього створити собі храм тіла; але тільки для тебе благоволив створити Собі подібне до твого тіло, щоб врятувати тебе, і, створивши з нічого світ, творить тільки з невеликої речовини його – тіло Своє для оживотворення тебе, залишаючи світ бути тим, чим Він створив його. О, милість і милосердя Боже! Ми – “від плоті Його і від кісток Його” (Еф.5:30) через причастя Животворящих Його Таїн!

119. Світ, як витвір Живого, Премудрого Бога, сповнений життя: скрізь і в усьому життя і премудрість, в усьому бачимо вираз думки, як у цілому, так і в усіх частинах. Це – справжня книга, з якої можна, хоч і не так ясно, як з одкровення, вчитися Богопізнання. Перш ніж став світ, був тільки живий безмежний Бог; коли світ із небуття покликаний до буття, Бог, звісно, не став обмеженим, уся повнота життя й безмежності залишилася при Ньому; але ця повнота життя й безмежності виразилася і в створіннях, живих та органічних, яких безмежно багато, і всі обдаровані життям.

120. Обмеженість світу й особливо – людини. Світ, як точка опори для тілесних створінь, щоб вони не зникали в безмежності. – Письмена Слова Божого правильніше і ясніше говорять про світ, ніж сам світ або розташування шарів земних: письмена природи всередині її, як мертві і безмовні, нічого певного не виражають. “Де був ти, людино, коли заснував землю?” (Йов. 38:4). Хіба ти був при Богові, коли Він влаштовував всесвіт? “Хто зрозуміє розум Господній, і хто радник Йому був?” (Іс. 40:13). А ви, геологи, хвалитеся, що зрозуміли в побудові шарів землі розум Господній, і стверджуєте це всупереч священному побутописанню! Ви більше вірите мертвим буквам шарів земних, бездушній землі, ніж богонатхненним словам великого пророка і Боговидця Мойсея.

121. Ти дивуєшся, як слухають нас із небес святі, коли ми молимося їм. А як промені сонячні з небес схиляються до нас і всюди – по всій землі світять? Святі – те саме в духовному світі, що промені сонячні у світі речовому. Бог – вічне, життєдайне Сонце, а святі – промені розумного Сонця. Як очі Господні постійно поглядають на землю і на земнородних, так і очі святих не можуть не звертатися туди, куди звернений промислительний погляд Господа створіння і де їхній скарб (тіла їхні, справи їхні, місця священні, особи їм віддані). “Де ваш скарб, там буде і серце ваше” (Мф. 6:21). Ти знаєш, як серце бачить швидко, далеко і ясно (особливо предмети світу духовного); зверни увагу, що це є в усіх пізнаннях, особливо в духовних, де вельми багато чого засвоюється тільки вірою (баченням серця). Серце – око істоти людської; чим воно чистіше, тим швидше, далі і ясніше бачить. Але у святих Божих це око душевне ще за життя доведене до можливої для людини чистоти, а після смерті їхньої, коли вони з’єдналися з Богом, – воно благодаттю Бога стало ще світлішим і ширшим у межах свого зору. Тому-то святі бачать вельми ясно, широко і далеко; бачать наші духовні потреби; бачать і чують всіх, хто кличе їх від щирого серця, тобто тих, чиї розумні очі прямо спрямовані до них і не затьмарюються, не затьмарюються під час спрямованості сумнівом і маловір’ям, коли очі серця тих, хто молиться, збігаються, так би мовити, з очима тих, кого кличуть. Тут таємничий зір! Досвідчений розуміє, що говориться. Тому як легко мати сполучення зі святими! Треба тільки очистити зір серця, спрямувати його твердо до відомого святого, просити про потрібне – і буде. А що Господь щодо зору? Він весь – зір, все – світло, все – знання. Він наповнює завжди небо і землю і на всякому місці все бачить. “На всякому місці Очі Господні бачать зле і благе” (Притч. 15:3).

122. Сердечна віра у світ духовний, особливо в духовне Сонце, що всепросвітлює і всеоживляє, радує, живить душу, яка має непорочну совість. Віра повинна доходити до серцевого зору. Це означає, що душа повинна стати ніби вище чуттєвості, вище тілесного, похмурого єства свого і проникнути собою – можливо чистим зором серця – у світ духовний. Тут-то їй буде добре, тут-то її справжнє життя, її заспокоєння і радість. Досвід.

123. Уява й уявлення є зір серця, або душі, що творить або відтворює відомий предмет: тому воно швидке, миттєве, має характер духовний. Це – дагеротип або фотографія, що робиться душею з відомого предмета. Розум – живописець, який знімає з цієї фотографії.

124. Якби не був Господь людинолюбний і довготерпеливий, то чи став би Він терпіти від нас такі найбільші образи, чи втілився б, чи постраждав би, чи помер би за тебе, чи дав би тобі Своє пречисте Тіло і Кров, на які зі страхом і трепетом дивляться Ангели? Чи став би позбавляти тебе від гріхів і від смерті духовної так нескінченно багато разів? Він сказав би тоді: мучся, якщо ти такий злонравний, Я не визволю тебе більше, визволивши досі так багато. Але тепер Він усе життя терпить від нас незліченну кількість образ і все чекає від нас навернення. Прослав же Його любов і довготерпіння. Уяви, що було б без Нього, без Його спасіння! Жах і трепет обіймає душу. Але нерозкаяних грішників спіткає, нарешті, найсправжнісіньким гнів Божий “у день гніву і одкровення праведного суду Божого” (Рим. 2:5).

125. Приступаючи молитися Цариці Богородиці, перед молитвою будь твердо впевнений, що ти не підеш від Неї, не отримавши милості. Так мислити і так бути впевненим щодо Неї – гідно і праведно. Вона – Всемилостива Матір Всемилостивого Бога Слова, і про Її милості, незліченно великі та незліченні, виголошують усі віки й усі церкви християнські; Вона точно є безодня милостині й щедрості, як говориться про Неї в каноні Одигітрії (Канон, пісня 5, ст. 1). Тому приступати до Неї в молитві без такої впевненості було б нерозумно і зухвало, а сумнівом ображалася б благість Її, як ображається благість Божа, коли приступають у молитві до Бога і не сподіваються отримати від Нього просимого. Як поспішають за милістю до якоїсь високої і багатої людини, милості якої всі знають, яка милість свою довела численними дослідами? Зазвичай із самою спокійною упевненістю і надією отримати від нього, чого бажають. Так треба і в молитві не сумніватися, не малодушествувати.

126. Як мати немовля вчить ходити, так Господь вчить нас живої віри в нього. Поставить мати немовля, залишить його самому собі, а сама відійде, потім велить іти до себе немовляті. Немовля плаче без матері, хоче йти до неї, але боїться зробити спробу зробити крок, посилюється підійти, робить крок і падає. Так і християнина Господь вчить вірі в Нього, як ходьбі (віра – духовний шлях): так слабка наша віра, так початкова, як немовля, що вчиться ходити. Залишає його Господь Своєю поміччю і віддає дияволу або різним лихам і скорботам, а потім, коли буде вкрай потрібна допомога – позбутися їх (коли нам немає потреби в спасінні, доти ми готові не ходити до Нього), немовби велить дивитися на Себе (неодмінно дивись на Нього) і йти до Нього по цю поміч; християнин посилюється це робити, розкриває серцеві очі (як немовля розставляє ноги), посилюється ними побачити Господа, але серце, не навчене спогляданню Божому, боїться своєї сміливості, спотикається і падає: ворог і вроджена зіпсованість гріховна закривають його серцеві очі, що відкриваються, відривають його від Господа, і він не може підійти; а Господь близько, готовий узяти до Себе, наче на руки, тільки підійди до Нього вірою, і – коли докласи зусиль зовсім побачити Його серцевими очима віри, потрапиш на Нього серцевим зором, – тоді Він простягає Сам руку допомоги, наче бере на руки і проганяє ворогів, і відчуває християнин, що потрапив на руки до Самого Спасителя. Слава благості й премудрості Твоїй, Господи! Так у насильствах від диявола й у всіх скорботах треба жваво побачити серцем, ніби перед очима, людинолюбну утробу Спасителя, яка перебуває; дивитися сміливо в цю утробу, як у невичерпну скарбницю доброти й щедрот, і молити Його всім серцем, щоб Він приділив і нам від цього невичерпного джерела доброти та допомоги духовної: і одразу ж прохане буде отримано. Головне: віра або серцевий зір Господа і надія отримати від Нього, як Всеблагого, все. Істинно! З досвіду! Цим також навчає Господь усвідомлювати свою крайню моральну неміч без Нього, журитися серцем і бути в постійно молитовному настрої духу!

127. Жодної підстави не має християнин у серці мати якусь злобу на когось; злість, як злість, є діло диявола; християнин повинен мати в серці тільки любов; а так як любов не мислить зла, то не повинно мислити відносно інших жодного зла, наприклад: я не повинен думати про іншого без явної причини, що він злий, гордий тощо, або – якщо я, наприклад, зроблю йому пошану, то він загордиться, – якщо пробачу образу, то знову погордився б на мене, посміявся б наді мною. Треба, щоб зло не гніздилося в нас ні під яким виглядом; а злість зазвичай занадто різноманітна.

128. Мир і надлишок життя серця після причастя є найбільшим, неоціненним даром Господа Іісуса Христа, що перевершує всі дари, які стосуються тіла і разом узяті. Без душевного миру – за тісноти й муки серця – людина не може користуватися жодними благами, ні матеріальними, ні духовними, для неї тоді не існує насолод, які походять від почуття істини, добра і краси, бо пригнічене й убілене саме осередок її життя – серце, або внутрішня людина.

129. З’єднуйся з Богом душею своєю за допомогою сердечної віри, і все можеш зробити. Борються з тобою сильні, невидимі, невсипущі вороги? Переможеш. Вороги видимі, зовнішні? Переможеш. Терзають пристрасті? Здолаєш. Пригнічують скорботи? Відвернеш. Занепадаєш духом? Отримаєш мужність. Усе з вірою зможеш перемогти і саме царство небесне отримаєш. Віра – найбільше благо в земному житті: вона з’єднує людину з Богом і в Ньому робить її сильною і переможною. “Прилепляйся до Господа, єдиний дух є з Господом” (1Кор. 6:17).

130. Дав нам Господь по доброті Своїй незаслужено з нашого боку бачити сонце і світло сонячне і насолоджуватися ним, дасть насолодитися і Своїм неприступним світлом. Світло сонячне нехай буде тобі в тому запорукою, але особливо Світло Тихе святої слави Отця Небесного – Син Його єдинородний, даний нам, і Дух любові, даний у серця наші.

131. Дивлячись на світ Божий, що я бачу? Бачу скрізь незвичайну широту, грайливість життя: у царстві тваринному, між чотириногими, між гадами, комахами, птахами, між рибами. Тепер запитується, чому ж тіснота і скорботний шлях життя в людини й особливо в людей, які ревнують про благочестя? Господь розлив скрізь життя, достаток і радість із простором, і всі тварюки, крім людини, прославляють Творця достатком, життям і грайливою радістю. Чому ж у мені розбіжність із загальним життям? Хіба я не творіння того ж Творця? Розгадка проста. Наше життя отруюється чи то нами самими гріхом, чи то ворогом безтілесним, особливо ним і переважно в тих людей, які подвизаються в благочесті. Життя людини – істинного християнина – попереду, у майбутньому віці; там відкриються для неї всі радощі, повне блаженство. А тут вона вигнанець і під покаранням: тут іноді вся природа озброюється на неї за гріх, не кажучи про споконвічного ворога, який, як “лев рикаючи ходить, шукаючи кого поглинути” (1Пет. 5:8). Отже, не бентежуся тим, чому у світі скрізь радість і вдоволення, а в мені часто немає радості, і я дивлюся похмуро на радість і простір Божих створінь. У мене є кат за гріх, цей кат завжди зі мною і б’є мене. Але і для мене настануть радості, тільки не тут, а в іншому світі.

132. Дивлячись на світ Божий, я скрізь бачу незвичайну щедрість Божу в дарах природи: поверхня землі – це начебто багатюща трапеза, приготована в достатку і різноманітності найлюблячішим і найщедрішим господарем; надра вод також слугують насиченню людини. Що говорити про тварин чотириногих і птахів? І тут скільки щедрості в доставленні їжі та одягу людині! Щедротам Господнім немає числа. Дивіться, чого не доставляє земля влітку й восени! Так всякий християнин, особливо священик, наслідуй щедроти Господні, нехай буде трапеза твоя відкрита всякому, як трапеза Господня. Скупий – ворог Господа.

133. Дерево, утверджене корінням у землі, росте і приносить плоди. Душа людська, утверджена вірою і любов’ю в Бозі, як корінням духовним, також живе, зростає духовно і приносить плоди чеснот богоугодних, якими душа живе і буде жити в майбутньому віці. Дерево, вирване із землі з корінням, припиняє життя, яке отримувало від землі через коріння. Так і душа людська, яка втратила віру і любов до Бога і не перебуває в Бозі, в Якому все життя її, вмирає духовно. Що для рослин – земля, то для душі – Бог.

134. Щоб не раболіпствувати щодня пристрастям і дияволу, треба поставити собі мету, постійно мати її на увазі й прагнути до неї, перемагаючи ім’ям Господнім усі перешкоди. Яка ж це мета? Небесне Царство, божественний чертог слави, уготований віруючим від створення світу. Але оскільки мета досягається відомими засобами, то необхідно мати у своєму розпорядженні і ці засоби. Які ж це засоби? Віра, надія і любов, особливо ж любов. Віруй, сподівайся, люби, особливо люби, незважаючи ні на які перешкоди, Бога понад усе, а всякого ближнього, як себе. Немає сил у тебе зберегти в серці ці безцінні скарби духу людського, припадай частіше до Бога любові, проси, шукай: приймеш, знайдеш, відкриється (Мф. 7:7-8), – вірний Той, Хто обіцяв. Ходячи, сидячи, лежачи, розмовляючи, займаючись, у всякий час молися серцем про дарування віри і любові. Ти не просив ще, як слід, з жаром і постійністю, не мав твердого наміру здобути їх. Відтепер скажи: це почав.

135. Коли на шляху до Бога будеш зустрічати перешкоди, які ставить диявол: сумнів і невір’я серця, також серцеву злість іноді до осіб, які заслуговують на безумовну пошану та любов, так само як і інші пристрасті, не обурюйся ними, а знай, що вони – дим і сморід ворога, що пройде від одного помаху Господа Іісуса Христа.

136. Під час освіти юнацтва про що треба найбільше старатися? Про те, щоб здобути йому “просвічене очеса серця” (Еф.1:18). Чи не помічаєте, що серце наше – перший діяч у нашому житті, і в усіх майже пізнаннях наших зір серцем відомих істин (ідея) передує розумовому пізнанню. Буває так під час пізнання: серце бачить разом, нероздільно, миттєво, потім цей одиничний акт зору серцевого передається розуму і в розумі розкладається на частини, є відділи: попереднє, наступне; зір серця в розумі отримує аналіз свій. Ідея належить серцю, а не розуму – внутрішній людині, а не зовнішній. Тому вельми важлива справа – просвічений зір серця при всіх пізнаннях, але особливо при пізнанні істин віри і правил моральності.

137. Майбутнє життя – досконала чистота серця, що поступово очищається сьогодні, яке найчастіше закрите, затьмарене гріхом і диявольським подихом, а іноді – за дією благодаті Божої – прояснюється і бачить Бога, з’єднуючись із Ним переверто, у молитві й Таїнстві причастя.

138. Як святкувати свята? Ми святкуємо або подію (вникнути у велич події, мету її, плоди її для вірян), або особу, як наприклад: Господу, Божій Матері, Ангелам і святим (заглибитися у відношення тієї особи до Бога і людства, у благодійний вплив її на Церкву Божу взагалі). Треба вникнути в історію події або особи, наближатися до події або особи серцем, увібрати їх у себе, інакше свято буде недосконале, небогоугодне. Свята повинні мати вплив на наше життя, повинні оживляти, зігрівати нашу віру (серця) в майбутні блага і живити благочестиві добрі звичаї. А вони проходять більше з гріхом, як і зустрічаються нерозумно маловірним, холодним серцем, часто зовсім не приготованим до відчуття тих великих благодіянь Божих, які Бог дарував через відому особу, що святкується, або подію.

139. Чи мало яке зло буває в тебе на душі, але “не все, що є в печі, на стіл кидай”. Нехай буде воно одному Богу відомо, що знає все таємне й сокровенне, а людям не показуй усіх своїх нечистот, не заражай їх подихом приховуваного в тобі зла, зачини піч: нехай дим зла замре в тобі. Богові повідай печаль свою, що душа твоя сповнена зла і життя твоє близьке до пекла, а людям показуй обличчя світле, ласкаве. Що їм до твого божевілля? Або ж оголоси свою хворобу духівникові чи другові своєму, щоб вони тебе напоумили, наставили, утримали.

140. Дивлячись на небо, споглядай у висотах його Господа Іісуса, звідки з’явився Він первомученикові Стефану і Савлу, і благай Його про спасіння. Явище Його означає не те, що Він тоді тільки начебто відкрив небеса і дивився на них з відчинених небес, а те, що Він завжди з небес усіх нас бачить, усі справи наші, слова, думки і наміри, як і ти впевнився в цьому багатьма досвідами, підносячи очі на небо до Господа й одержуючи від Нього дивовижну та велику допомогу: це значить тільки те, що Він у зазначених випадках відкрився, явив Себе в небесах.

141. Грішити – велика невигода і божевілля; бо людина-грішник зневажає саму себе і відвертається від спільноти людської, бо внутрішня серцева тіснота і черв’як серця роблять для неї важкою всяку спільноту, яка не відповідає їй за простором, широтою свого життя. Грішнику тісно у великому світі Божому, тому що світ – справа всесвятого і праведного Бога; а грішник, який не підкоряється законам Божим, законам любові та миру, є нелюд Божого творіння, якому не місце у світі; ось чому йому тісно: його переслідує Бог, його власна совість, переслідує все Його творіння.

142. При помислах сумніву, невір’я, хули – хто страждає: чи той предмет, про який сумніваються, якому не вірять, який хулять, чи ті, які сумніваються, не вірять, хулять? Ці останні. Вони бояться тоді “страху, що не було страху” (Пс. 13:5), вони мучаться своїм сумнівом, невір’ям, хулою; а предмет їхньої агонії залишається твердим, нерухомим і бере над ними очевидну гору тим, що їх же примушує переставити свої думки про нього для їхнього власного спокою, і до того часу не дає їм заспокоїтися, доки вони не покаються в колишніх, несправжніх своїх думках щодо нього й не приймуть думок сприятливих, істинних. Тому нерозважливо вагатися й обурюватися, тим паче – малодушествувати й зневірятися духом, коли приходять на молитві або в інший час думки сумніву, невір’я, хули та іншого подібного. Це – все принада сатанинська.

143. Злоба або інша пристрасть якась, оселяючись у серці, прагне – за неодмінним законом зла – вилитися назовні. Тому зазвичай говорять про злу або розгнівану людину, що вона зігнала свою злість на тому-то або зігнала гнів свій на тому-то. У тому й біда від зла, що воно не залишається тільки в серці, а силається поширитися назовні. З цього вже видно, що винуватець зла сам великий і має велику сферу, в якій він царює. “Світ увесь у злі лежить” (1Ін. 5:19). Як пари або гази, у великій кількості скупчившись у замкненому місці, намагаються вирватися назовні, так і пристрасті, як подих духа злоби, наповнивши серце людське, також прагнуть з однієї людини розлитися на інших і заразити своїм смородом душі інших.

144. Якщо Бог дарував нам буття – найбільший дар благодаті, якщо після того, як ми відпали від Нього і впали з життя в смерть, Він дарував нам для відродження нас, для приведення до життя – Сина Свого, то якими малими є всі інші блага, яких ми просимо в Нього в молитві, щоб за першим щирим словом віри дарувати нам їх, якщо вони істотно для нас потрібні, і якими невинними ми є, коли сумніваємося одержати їх від Бога в молитві! Прямо сказав Спаситель: “Просіть, і дасться вам” (Мф. 7:7).

145. Тут, у світі метушні, у світі розпусному й грішному, невпинно й часто непомітно душі й тіла наші черв’як і попелиця труїть, і “злодії уявні підкопують і крадуть… скарби” (Мф. 6:19) душі, “правду і мир та радість у Дусі Святому” (Рим. 14:17). Який же вірний засіб від цього постійного розтління гріховного, від цих уявних ворогів? Молитва покаяння і віри. Вона оживляє, воскрешає зотлілу в спокусливих пристрастях душу нашу, проганяє уявних викрадачів; вона – бич їхній, а для нас – джерело сили, життя і спасіння. – Слава про це Господу! Молитва і оберігає, позбавляє нас від гріха. З молитвою віри добре живеться, бо під час молитви живемо з Господом, Який обіцяв усілякі блага тим, хто просить: “Просіть, і буде вам дано, шукайте, і знайдете, штовхайте, і відкриється вам. Усякий, хто просить, отримує, і шукає, знаходить, і тому, хто тлумачить, відкриється” (Мф. 7:7-8). – Слава, Господи, словесам Твоїм всеістинним. Господи! дай усім, хто просить у Тебе, через мою негідність, благ різних, прохання сердець їхніх. Амінь – буди!

146. Якщо хочеш, щоб Господь давав скоріше сердечну віру твоїй молитві, старайся від щирого серця все говорити і робити з людьми щиро і аж ніяк не будь з ними двоєдушним. Коли будеш прямодушним і довірливим із людьми, тоді Господь подасть тобі прямодушність і щиру віру і по відношенню до Бога. Того, хто непрямосердий з людьми, Господь незручно приймає на молитві, даючи йому відчути, що він нещирий по відношенню до людей, а тому не може бути абсолютно щирий і по відношенню до Бога, без душевного злостраждання.

147. Людина пристрастей схильна, що тобі потрібно? Життя, кажеш ти. Через що ти клопочешся? Через життя. Але чи живеш ти істинним життям? Розум і досвід змушують сказати, що ні. Отже, що ж становить твоє життя? Віра, надія і любов – розум і досвід кажуть мені. Життя душі нашої – Бог, жива віра в Нього і любов до Нього, любов до таких, як я, людей – вони спокій і широта мого серця, без них я мученик гріха, раб, невільник пристрастей; у скорботі й тісноті проходить життя моє.

148. Я і тут спочиваю у Христі та з Христом; як же мені не вірити, що після смерті на мене чекає вічне в Ньому упокоєння після боротьби з ворогами земними! Мені й тут без Христа важко, болісно; як же мені не вірити, що тим більше буде для мене болісно без Нього там, коли Він остаточно відкине мене від Обличчя Свого! Так тутешній стан наших душ передбачає майбутнє. Майбутнє буде продовженням теперішнього стану внутрішнього, тільки в зміненому вигляді відносно ступеня його: для праведників воно обернеться на повноту вічної слави, для грішників – на повноту вічних мук.

149. “Мені приліплятися Богові благо є” (Пс. 72:28), – каже Давид, який відчув насолоду в молитві й хвалінні Бога. Те саме підтверджують інші люди, а також і я грішний. Зауважте: ще тут – на землі – приліплятися до Бога благо, добре (коли ми в грішній плоті, що має багато свого приємного чи неприємного). Як же благо буде з’єднатися з Богом там – на небі! А блаженство приліплення до Бога тут, на землі, є зразок і запорука блаженства приліплення до Бога після смерті – у вічності. Бачиш, який благий, милосердний, істинний Творець; щоб запевнити тебе в майбутньому блаженстві, що походить від з’єднання з Ним, Він дає тобі випробовувати початок цього блаженства тут – на землі, коли ти щиро приступаєш до Нього. Так, невидима душа моя справді ще тут спочиває в невидимому Бозі, отже, тим більше після зречення від тіла вона спочиває в Ньому.

150. Дух сильний, потужний, тому він легко носить важку речовину; а плоть костка, безсила, і тому її легко пригнічує рідна їй речовина. Тому Бог, як ніщо, носить весь світ сильним Словом Своїм (пор. Євр. 1:3); тому ж і дух людини благодатствуваної легко, з Божою поміччю, підкорює свою плоть, навіть плоть інших – їхньому духу (як бачимо на святих), легко на молитві справляється з літерою слова, перетворюючи її всю на дух; а тілесна людина на кожному кроці підкоряється своїй плоті й обтяжується літерою молитви, яку вона не в змозі обернути на дух, будучи сама плоть, або – проникнути нечистим, нездоровим, заплутаним духом своїм у чистий, святий дух її.

151. Людина постійно гине від гріха, і їй потрібен постійний щоденний спаситель. Цей рятівник – Іісус Христос, Син Божий; звернися тільки до Нього внутрішньо з живою, ясновидящою вірою про порятунок, і Він врятує тебе! Так Він чудово рятував мене незліченну кількість разів; це спасіння було так явно, як, наприклад, явно приходить у в’язницю якийсь визволитель і виводить із неї ув’язненого. Священикові потрібно самому випробувати і силу віри, і солодкість молитви, і відпущення гріхів, і те, коли вона буває безуспішною, і скорботи душевні, коли вони спіткають, і розради благодатні, щоб у молитві до Бога за вірян казати так: даруй їм таке саме благо, як даруєш Ти його завжди мені, негідному, – щоб про все просити з власного досвіду.

152. Він близький його серцю, говориться про дві нерівні особи, з яких одна протегує іншій. І той, хто удостоївся заступництва вищого і близькості до його серця, знає про це і взаємно сам близький до нього за своїм серцем. Так буває між Богом і людьми, які служать йому від чистого серця: серцю цих людей близький буває завжди Бог, і Божому серцю близькі вони. Так має бути і під час молитви всякого християнина: молячись, ми повинні бути неодмінно близькі до Бога серцем. Добрі, щирі стосунки наші з людьми мають бути перенесені й на Бога.

153. Пам’ятай, що ти завжди ходиш перед лицем Найсолодшого Іісуса. Говори собі частіше: я хочу жити так, щоб життя моє тішило Любов мою, розіп’яту заради мене на хресті. Особливо ж я візьму собі супутницю і подругу життя мого Любов святу, що всіх вміщає в моєму серці, що прагне спасіння всіх, радіє з тими, що радіють, і плаче з тими, що плачуть, – це особливо втішить мого Утішителя Христа.

154. Батьки і вихователі! остерігайте дітей своїх з усією дбайливістю від примх перед вами, інакше діти скоро забудуть ціну вашої любові, заразять своє серце злістю, рано втратять святу, щиру, палку любов серця, а по досягненні досконалого віку гірко скаржитимуться на те, що в юності надто багато плекали їх, потурали примхам їхнього серця. Примха – зародок серцевого псування, іржа серця, міль любові, насіння злоби, гидота Господу.

155. У храмі особливо звершується таємниця очищення гріхів. Благоговій же до місця, де відбувається очищення твоїх душевних скверн, де ти примиряєшся з Богом, де отримуєш істинне життя духу. Скільки разів Господь подавав мені тут очищення гріхів моїх, без якого я не міг би насолоджуватися дарами Божими: найбільшим даром життя, дарами миру і радості та благами речовими! Слава Тобі, Іісусе, Сину Божий! Ти “очищення за гріхи наші, не тільки за наші, але й за весь світ”! (1Ін. 2:2).

156. Немає нічого мінливішого за речовину; вона змінюється на мільйони видів природним чином, за законами Творця: не кажучи про дивовижні зміни, наприклад, вогню на росу, води на кров, води на вино, посоха на змія, навіть людина іноді на тисячі видів змінює речовину. Що ж сказати про Бога, який створив усіляке? Властивість речовини – змінюваність. З духом розумним Господь цього не робить і не хоче робити: властивість духу є незмінність. Але вдосконалення в добрі – справа розумного, створеного духа. Те торжество духу над речовиною, що дух змінює її на тисячі видів. Зауважте, наприклад, як цей дух змінює речовину в рослинному царстві, як до нескінченності різноманітні форми рослин, і все з однієї землі: одне світло сонця, одне повітря, одна вода, одна земля. А тіла тварин – як вони різноманітні! Отже, властивість речовини – змінюваність; за цієї умови і світ створений з усією різноманітністю. Слава Єдиному вічно незмінному Богу – всесильному Творцеві! Якби речовина була незмінною, тоді не був би Бог всесильним. Слава духовній природі! Нехай підкорює вона завжди речову природу! Проси Бога, щоб дав тобі незмінність у добрі.

157. Чому це ми образи людські пам’ятаємо і на тих, хто скривджений, гніваємося та злимося, а образи диявольські, найзліші, найзлобливіші та найбезперервніші, вельми скоро забуваємо, хоч би були оббиті від нього тисячу разів на день, а тим часом, одну образу якої-небудь людини тримаємо на серці, інколи не один день? Це принадність диявольська! Диявол спритно вміє нас обманювати: ображаючи нас сам, він прикривається завжди нашим же самолюбством, ніби бажаючи догодити нам спочатку за допомогою руху відомої пристрасті, хоча після завжди вбиває, і гірко дістається нам від нього за наше дурне, нерозумне самолюбство. Образи ж, заподіяні нам іншими, він завжди збільшує в сто разів і представляє їх у неправдивому вигляді: і знову й тут прикривається нашим самолюбством, ніби ревнуючи про наш добробут, який інші начебто думають зруйнувати своїми образами.

158. Дві сили, абсолютно протилежні між собою, впливають на мене: сила добра і сила зла, сила життєва і сила смертоносна. Як духовні сили, обидві вони невидимі. Добра сила, за вільною і щирою молитвою моєю, завжди проганяє силу злу, і сила зла сильна тільки злом, яке в мені ховається. Щоб не терпіти безперервних студень злого духа, треба постійно мати в серці Іісусову молитву: Іісусе, Сине Божий, помилуй мене. Проти невидимого (диявола) – невидимий Бог, проти міцного – Найміцніший.

159. Якщо люди – істоти слабкі, скороминущі, смертні – роблять так багато великих і чудових справ богодарованими їм силами та здібностями, якщо слову однієї людини кориться іноді багато мільйонів людей, то чого не зробить Всевиновник життя людського, що не кориться Його слову? Згадайте слова сотника: “Я, – каже, – і підвладний чоловік, але, маючи в підпорядкуванні воїнів, скажу одному: іди, і йде, і іншому: прийди, і приходить, і третьому: зроби це, і робить” (Лк. 7:8). Далі, якщо багато тварин обдаровані мистецтвом робити різні дивовижні речі, яких не зробити й людині, – тварини, яких ми топчемо ногами, які такі жалюгідні та слабкі, – то чого не зробить Творець усього, що всіх щедро обдарував усіляким мистецтвом, усілякими здібностями та силами! Якщо рослини бездушні, “що існують сьогодні, і їх утріть у піч, що їх умітають” (Мф. 6:30), за Його словом утворюються в такі ніжні й чудові форми, якщо речовину всяку ми бачимо підпорядкованою Його слову, і вона видозмінюється до незмірності (до безмежності) за Його примхою (за посередництвом тільки п’яти стихій), то хто ще, бачачи все це, буде вимагати застав Його всемогутності! Чудові діла Твої, Господи! на кожному кроці, в кожну мить життя. Сповни небо і земля слави премудрості Твоєї, слави благості Твоєї, слави всемогутності Твоєї! Ти не тільки Сам премудрий Творець і постійно являєш Себе премудрим Творцем, але Ти створінням Твоїм дарував творчу здатність, і вони творять за Твоїм словом даними їм силами речі дивовижні й корисні. О, в яку красу Ти зодягнувся! Як ми принизили себе, свою природу гріхами; але як ми дорогі, високі в очах Божих! Бог не пощадив для нас Сина Свого, але зодягнув Його в плоть нашу, в усю природу нашу – для нашого спасіння; приготував нам від укладення світу вічне царство, про наше навернення радіють добрі по суті своїй Ангели; – а ми що ж? Ми і знати того не хочемо і все більше і більше принижуємо, губимо свою душу різними пороками і життєвими пристрастями. Шкода, невимовно шкода дивитися на людину – цю тварюку, за образом Божим створену, особливо на християнина, удостоєного такого високого покликання, так багато вшанованого, облагодіяного від Бога.

160. Молитва примушена розвиває святенництво, робить нездатною до жодного заняття, що вимагає роздумів, і робить людину млявою до всього, навіть до виконання посад своїх. Це має переконати всіх, хто таким чином молиться, виправити свою молитву. Молитися треба охоче, з енергією, від серця. “Ні від скорботи, ні від потреби (примусово) молися Богові, – доброхотного подателя любить Бог” (2Кор. 9:7).

161. У всіх нерукотворних храмах тіл благочестивих християн є світло розумне – душа, і світло те від розумного Сонця – Бога, Якого ми бачимо у світі так, як душа в тілі. – Я помічаю, як входить і сяє уявне Сонце – Бог у душі моїй, бо тоді мені буває легко, і тепло, і світло, і як видаляється з неї та залишає її в мороці й стражданні. Як у речовій природі причиною темряви слугує видалення або приховування сонця, так у духовній природі морок походить від видалення уявного Сонця від душі нашої та від покриття її темрявою окаянного. Як у речовій природі буває завжди деякий залишок світла і після заходу сонця через незрівнянну величину його; так і в душі залишається деякий залишок світла і після видалення духовного Сонця через всюдисущість Його і порівняльне безсилля князя пітьми, який без Божого потурання не може зовсім затьмарити душу. Але треба і того побоюватися, щоб, як сказав Спаситель, “темрява нас не обійняла” зовсім (Ін. 12:35).

162. Коли отримаєш зцілення від якої б то не було хвороби, відплати подяку Господу наступним коротким славослів’ям: слава Тобі, Господи Іісусе Христе, Сину єдинородний безнадійного Отця, єдиному, “що “зцілює всяку недугу і всяку виразку в людях” (Мф. 4:23), що змилувався наді мною грішним, що позбавив мене хвороби моєї, не дозволив їй розвинутися й убити мене за гріхами моїми. Даруй мені відтепер, Владико, силу твердо творити волю Твою на спасіння душі моєї окаянної і на славу Твою з безначальним Твоїм Отцем і єдиносущним Твоїм Духом, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.

163. Що таке серце чисте? – Лагідне, смиренне, нелукаве, просте, довірливе, небрехливе, непідозріле, незлобиве, добре, безкорисливе, незаздрісне, незаздрісне, непрелюбодейне.

164. Душа моя! пам’ятай свою небесну гідність і не обурюйся через речі тлінних і нікчемних. Поважай і в інших людях небесну їхню гідність і через що-небудь тлінне не наважуйся ображати або ненавидіти їх. Всією силою возлюби духовне і небесне і зневажай речове, земне. Пам’ятай слова свого Спасителя: хліб наш насущний даждь нам сьогодні, тільки сьогодні. Велика мудрість християнська прихована в цих словах. Пам’ятай і те, як Сам Господь показав у Своєму житті приклад безтурботності про їжу і задовольнявся тільки добровільними приношеннями: “Моє хлібне є, нехай зроблю волю Того, Хто послав Мене, і зроблю діло Його” (Ін. 4:34).

165. Ти ненавидиш ворога? Ти дурний. Чому? Тому що, коли ворог тебе жене, ти ще сам себе внутрішньо женеш, бо скажи, чи не гоніння, чи не найжорстокіше гоніння – мучити себе ненавистю до ворога? Люби ворога, і ти будеш премудрий. О, якби ти знав, яке торжество, яке блаженство – любити ворога і робити йому добро! Так Син Божий, так Бог у Св. Трійці восторжествував і тріумфує Своєю любов’ю над невдячним і злостивим родом людським; так святі Божі торжествували над ворогами своїми, люблячи їх і роблячи їм добро. “Грішником сущим нам Христос за нас умре… Аще вороги колись були, примирилися Богові смертю Сина Його, набагато більше примирившись, спасемося в житті Його” (Рим. 5:8,10).

166. Не сумуй, борючись із ворогом безтілесним, але прославляй у самій скорботі й тісноті Господа, Котрий удостоїв тебе за Нього терпіти боротьбу з підступним змієм і за Нього в’язнитися щогодини, бо якби ти не почав благочестиво жити та посилюватися поєднатися з Богом, то ворог і не нападав би на тебе, і не мучив би тебе.

167. Слава Тобі Спасителю, Сила всемогутня! слава Тобі Спасителю, Сила всюдисуща! Слава Тобі, Утроба преблагосердна! Слава Тобі, Слух завжди відкриваюча на почуття молитви мене окаянного, щоб милувати мене і спасати від гріхів моїх! Слава Тобі, найсвітліші Очі, що на мене глядять люб’язно і зневажають усі мої сокровенності! Слава Тобі, слава Тобі, слава Тобі, найсолодший Іісусе, Спасе мій!

168. Серцева віра необхідна людині, тому що світоч розуму нашого дуже обмежений, не багато вміщає в собі світла розумного, а Господь Бог є безмежний Світ, і світ є безодня Його всемогутності та премудрості, тоді як у нас тільки мізерна, так би мовити, краплина Його сили та мудрості, бо стільки, а не більше, вмістити їх могли ми у своєму тлінному тілі.

169. Земля – тверда і косна, хоча і вона рухається біля сонця вельми швидко; вода – рідка і швидка, і тому кажуть – швидка течія; повітря ще рідше, тонше і швидше, і тому воно рухається, наприклад, у вітрах, вельми швидко; світло, – світло ще тонше і швидше, і в одну секунду воно проходить неймовірну кількість простору. Якщо ж світло таке тонке і проходить величезний простір у найменшу стислість часу, то яким має бути створений дух і яким він має бути легким і швидким; нарешті, яким має бути нестворений Дух – Сам Господь? Як Він невимірний? Якщо світло за секунду поширюється з жахливою швидкістю, то як поширюється швидко у створених розумних духах Світло нестворене. Джерело всякого світла і всього створеного; нарешті, як обіймає всі свої створіння, всі безодні світів – Світло, що все створило? Слава Тобі, нематеріальне, нестворене Світле, що просвіщає “кожну людину, що приходить у світ”! (Ін. 1:9).

170. Велика частина людей носять добровільно в серці своєму тягар сатанинський, але так звикли до нього, що часто й не відчувають його і навіть збільшують його непомітно. Іноді, втім, злісний ворог збільшує в них свій тягар, і тоді вони страшенно сумують, малодушествують, нарікають, хулять ім’я Боже. Звичайний засіб проганяти тугу в людей століття цього – вечори, карти, танці, театри. Але ці засоби після ще більше збільшують нудьгу і томління серця. Якщо ж на щастя звернуться вони до Бога, тоді спадає з серця їхній тягар, і вони бачать ясно, що колись на їхньому серці лежав найбільший тягар, хоча вони часто й не відчували його. О, як багато людей, які “залишили Господа, джерела води живої, і викопали собі скарбнички розбиті, і не в змозі води (живої) утримувати” (Єр. 2:13). Вельми багато у людей цих розбитих колодязів – майже у кожного свій. Криниці розбиті – серця наші, пристрасті наші.

171. Коли бачиш у ближньому недоліки і пристрасті, молися за нього; молися за кожного, навіть за ворога свого. Якщо бачиш брата гордого і норовливого, який гордовито з тобою або з іншими поводиться, молись за нього, щоб Бог просвітив його розум і зігрів його серце вогнем благодаті Своєї, кажи: Господи, навчи раба Твого, що впав в диявольську гордість, лагідності та смиренності, і відженіть від серця його морок і тягар сатанинської гордині! – Якщо бачиш злісного, молися: Господи, блага сотвори раба Твого цього благодаттю Твоєю! – Якщо – сріблолюбного і жадібного, говори: Скарб наш нетлінний і багатство невичерпне! даруй рабу Твоєму цьому, створеному за образом і подобою Твоєю, пізнати лестощі багатства, і що вся земна – суєта, сінь і сміття. Яко трава дні всякої людини, або яко павутина, і яко Ти єдиний багатство, спокій і радість наша! – Коли бачиш заздрісного, молися: Господи, просвіти розум і серце раба Твого цього до пізнання великих, незліченних і незбагненних дарів Твоїх, що їх він отримує від незліченних щедрот Твоїх, осліплений пристрастю своєю, що забув Тебе і дари Твої багаті, і жебрака себе бути змінити, багатий цей благами Твоїми, і цього заради споглядає чарівно на блага рабів Твоїх, якими ти, о, незбагненна Благостиня, злестив усіх, когось проти сили його і за наміром волі Твоєї. Відніми, всеблагий Владико, покривало диявола від очей серця раба Твого і даруй йому серцеве розбиття і сльози покаяння і подяки, нехай не зрадіє ворог за нього, заживо спійманого від нього в свою його волю, і нехай не відторгне його від руки Твоєї. Коли бачиш п’яного, кажи серцем: Господи, придивись милостиво до раба Твого, спокушеного зваблюванням утроби й тілесних веселощів, дай йому пізнати солодкість стриманості й посту та плодів духу, що випливають із нього. – Коли бачиш пристрасного до брашнів і того, хто блаженство своє в них покладає, говори: Господи, найсолодше Брашно наше, яке ніколи не вмирає, а перебуває у вічний побут! Очисти раба Твого цього від скверни чревоїдності, всього тілесного, що було створене й чуже Духу Твоєму, й дай йому пізнати насолоду Твого життєдайного духовного брашну, яке є Плід і Кров Твої, а також святе, живе й діяльне слово Твоє. – Так, або подібним чином, молися за всіх, хто грішить, і не дерзай нікого зневажати за гріх його або мститися йому, бо цим збільшилися б тільки виразки тих, хто грішить, – виправляй порадами, погрозами й покараннями, що слугували б засобом для припинення або втримання зла в межах поміркованості.

172. З дії в нашому серці двох протилежних сил, з яких одна міцно опирається іншій і насильно, підступно вторгається в наше серце, завжди вбиваючи його, а інша цнотливо ображається всякою нечистотою, тихо відсторонюється від найменшої серцевої нечистоти, а коли в нас діє, то втихомирює, тішить, оживляє й тішить наше серце, тобто з двох особистих протилежних сил легко переконатися: безсумнівно існує і диявол як завжди житовбивця людини, і Христос – як завжди Життєдавець. тобто з двох особистих протилежних сил – легко переконатися, що безсумнівно існує і диявол, як повсякчасний людиновбивця, і – Христос, як повсякчасний Життєдавець і Спаситель; один – морок, смерть, другий – Світло і життя. Тому, боголюбець, якщо ти іноді помічаєш у розумі й серці крайній морок, скорботу, тугу, тісноту й невір’я, як силу, яка міцно протистоїть вірі Божій, тоді знай, що в тобі сила, ворожа до Христа – диявольська. Ця сила темна і вбиваюча, прокравшись у наше серце через якийсь гріх серця, часто не дає закликати Христа і святих, приховує їх за імлою невір’я. Для чого? Для того, щоб терзати людину, тому що віра рятує нас від його підступів. Але цим-то вона і доводить, що є протилежна їй державна сила Христа Бога, до якої вона не допускає нас через гидоту невір’я і яка за допомогою нашої віри розтрощує її і саму її утримує узами темряви для майбутнього суду (Іуд. 1:6). Тому й потрібно вжити всіх зусиль, щоб з вірою закликати Христа Спасителя. Кожному християнину необхідне набуття навички поспішно звертатися до Бога з проханням про все (як неміч до Джерела всякої сили і всякого блага): “з подякою прохання ваші нехай сказуються до Бога” (Флп. 4:6), “за все дякуйте” (1Сол. 5:18) – і зі славослів’ям, за подобою Ангелів, що звертаються до Бога: аллілуіа.

173. Найбільше дарування Боже, якого ми найбільше потребуємо і яке отримуємо вельми часто від Бога внаслідок нашої молитви, є мир на серці, як каже Спаситель: “Прийдіть до Мене всі, хто трудився й обтяжений, і Я заспокою вас” (Мф. 11:28). І радійте і вважайте себе багатими, що мають усе, коли отримали мир.

174. Усякий нехай пам’ятає постійно, що він Божий душею і тілом, і що в усіх потребах душевних і тілесних залежить у будь-яку мить свого буття від Бога, а тому до Нього нехай звертається щоразу, коли відчуває в чомусь потребу (душі та тіла), коли, наприклад, утрудняється його буття душевне чи тілесне, тобто коли уражають його скорботи, коли він страждає від скорбот, коли його життя душевне або тілесне. тобто коли вражають його скорботи (хвороби душевні) або пристрасті (хвороби тілесні), тоді, коли йому загрожують стихії своєю мінливістю (вогонь, вода, повітря, буря), коли він починає що-небудь робити. Нехай пам’ятає він тоді Єдиного Творця, що все з небуття створив і створінням Своїм дарував різноманітні сили – робити багато і різні справи.

175. Будь-яка добра думка передбачає в нас добрий, вищий початок, що священно навчає нашу душу. Це очевидно з того, що в нас начебто ховається кудись усяке добро, і ми марно намагаємося вмістити в серце те, що раніше було ніби його надбанням. Наскільки істинними є слова Апостола: “Що ти маєш, чого б не одержав? (всяку добру думку, всі природні дари). А якщо одержав, чого хвалишся, ніби не одержав?” (1Кор. 4:7).

176. Ми помічаємо в собі боротьбу віри з невір’ям, доброї сили зі злою, а у світлі – духу церковності з духом світу. Там за духом розрізните ви явно дві протилежні сторони: бік світла і бік темряви, добра і зла, церковності, релігійності та світськості, безвір’я. Знаєте чому це? – від боротьби двох протилежних сил: сили Божої і сили диявольської. Господь діє в покірних Собі синах, а диявол – у синах супротиву (“дух, що є нині, діє в синах супротиву”) (Еф.2:2). І я відчуваю в собі нерідко боротьбу двох протилежних сил. Коли я стану на молитву, то іноді зла сила тисне болісно і занурює моє серце, щоб не могло воно підноситися до Бога.

177. Що вірніший і сильніший засіб, що з’єднує нас із Богом (молитва й покаяння), то більше спрямовує проти нього руйнівних дій противник Божий і наш, який уживає для цього все: і схильне до ліні тіло наше, і слабкість душі, її прихильність до земних благ і турбот, сумнів, такий близький усім, маловір’я, невір’я, кепські, лукаві й хулі думками, тягар серцевий, затьмарення думки – все спрямоване буває в неуважних дією ворога на те, щоб застрягнути на молитві, на цій драбині, яка до Бога нас піднімає. Тому вельми мало молитовників щирих, старанних; тому вельми рідко і говіють – каються і причащаються християни; можливо, наполовину не говіли б, якби закон цивільний не наказував щороку бути всім у сповіді та Св. причастя. Ті, хто випробував, знають усе це.

178. Сила наша, душа наша невидима; у тваринах також невидима душа їхня; у рослинах також сила їхня, життя їхнє невидиме; увесь матеріальний світ існує і рухається невидимою силою (законами природи). У гірських селищах є небесні сили чисті, далекі від усякої матеріальності. Усе небесне і земне, гірське і далеке приводиться до єдиної всемогутньої Сили, що породила будь-яку силу на небі і на землі. Отже, всяка сила нехай хвалить Єдину в Трьох Особах Силу – Отця і Сина і Святого Духа. А земнородні нехай вихваляють її переважно всезв’язуючою силою любові, що усюди поширює життя і блаженство.

179. Довго я не знав у всій ясності, як необхідне зміцнення нашої душі від Духа Святого. А тепер Багатомилостивий дав мені дізнатися, як воно необхідне. Так, воно потрібне щохвилини нашого буття, як дихання, – потрібне на молитві та в усьому житті; без зміцнення Його душа наша постійно схильна до всякого гріха і, значить, до смерті духовної; вона розслабляє, зовсім знесилює від зла, яке входить до серця, і немічна стає для добра; без зміцнення від Духа Святого відчуваєш, як серце підмивається від різного зла і готове щохвилини потонути в безодні його. Тут-то треба, щоб серце наше стояло на камені. А камінь цей – Дух Святий: Він зміцнює наші сили і, якщо людина молиться, Він зміцнює серце її у вірі та надії на отримання проханого; Він запалює душу її любов’ю до Бога; Він навіює на душу думки світлі, добрі, які зміцнюють розум і серце; якщо людина здійснює різні справи, Він зміцнює серце її свідомістю важливості та необхідності праці її і терпінням незламним, яке всі труднощі долає; Він, при поводженні з людьми різних станів і обох статей, вдихає в неї повагу до обличчя людини, яка є рівною мірою – образ Божий, хоч би хто вона була, спокутувана кров’ю Христа Бога, і відволікає її серце та увагу від її, інколи дуже непорядочної зовнішності тіла й одягу, від її брутальності в слові та зверненні. Він-то з’єднує всіх нас любов’ю, як чад Отця Небесного, і у Христі Іісусі вчить нас молитися: Отче наш, що є на небесах…

180. Уявіть, що ви бачите неприступне Світло, від якого походять світло сонця, місяця і зірок, – що ви бачите ту нескінченну Любов, яка послала у світ “Сина Свого єдинородного, … нехай спасеться Ним світ” (Ін. 3:16-17) від мук вічних, – що ви бачите ту початкову Красу, від якої всіляке розмаїття й краса у світі, різноманіття й краса рослин, каміння, мушель, риб, птахів, тварин, усякої людської краси! Уявіть, що ви бачите люблячого, сяючого неприступним світлом досконалостей Своїх Творця неба і землі. Що ви тоді відчуєте? Але ж віра християнська всіх нас готує до цього бачення. Зауважте про рослини: у рослинах очевидний 1) премудрий Розум, що проглядається в усіх частинах рослини; 2) сила, що оживляє, скріплює й утримує в належних відносинах усі частини рослини, і 3) всемогутність, з якою безмежна Премудрість видозмінює саму по собі потворну речовину, з такою легкістю змушуючи її служити безмежним намірам і цілям Своїм. ” Як величаються діла Твої, Господи!” (Пс. 91:6). ” Як здивувався розум Твій від Мене” (Пс. 138:6).

181. Як на віддаленій відстані предмети на землі, що знаходяться на землі, хоча вони й великі, але якщо не відбивається в них сонце, здалеку не видно зовсім, а якщо відбивається сонце, то бувають видимими й здалеку навіть і ті, які малі, так і між людьми: ті, в яких не відбивається Своїми досконалостями вічне Сонце правди – Бог, бувають помітними тільки на близькій відстані для вельми небагатьох, а якщо відбивається в них Сонце правди, тоді всіма бувають видимими здалеку, всі прославляють їх, люди всіх місць і часів (святі), і одні з них сяють, як сонце, інші – як місяць, треті – як зірки.

182. Розглядаючи створінь Божих і бачачи безмежну безліч їхніх, я бачу себе піднесеним над усіма сонмами їхнім образом і подобою Божою, розумом і свободою, здатністю розглядати розумом моїм усіх і дивуватися в них премудрому й усеблагійному Творцеві! О, як благоговію я перед Творцем моїм! О, якими поважними мають бути для мене винуватці мого буття – батько мій і мати моя. Вони дали мені буття в часі – для часу і вічності; ввели мене, з волі Бога, який створив мене в утробі матері, у чудове палац світу – для того, щоб у певний час Творець ввів мене в палац небесний.

183. Держава або будь-яке суспільство є тілом. Як у тілі всі члени разом і кожен порізно поставлені на своєму місці Богом, так і в тілі громадському кожен поставлений на своєму місці Богом, причому і власні справи кожного бувають причиною того чи іншого місця.

184. Кожен бачить, що світло ллється на землю з неба, бо сонце, місяць, зірки світять нам із небесного кола. Це вказує нам на те, що і нестворене розумне Світло – Господь Бог наш – мешкає переважно на небесах, і від Нього сходить до нас усяке світло, і речове, і духовне, світло розуму і серця. “І є світло істинне, що просвіщає всяку людину, що приходить у світ” (Ін. 1:9). “Бог є любов” (1Ін. 4:16). Усі думки, почуття і настрої серця, що хиляться до руйнування любові і до насадження ворожнечі, – від диявола; напиши це на серці своєму і всіляко тримайся любові. “Тримайтеся любові” (1Кор. 14:1). Слухай: що гидко плотській, старій, гріховній людині, те ти й роби, йди все життя наперекір їй. Це – мета твого життя і разом твоя слава про Христа Іісуса. ” Христові є, плоть розп’ята з пристрастями і похотями” (Гал. 5:24). Утверди ще в серці таку істину: одне варте всієї нашої ненависті – це гріх або вада, а до людей винятково плекай любов. Ясний закон царський: “возлюбиш щирого твого, як самого себе” (Мф. 22:39).

185. Коли під час молитви оволодіє твоїм серцем зневіра і тужливість, знай, що це приходить від диявола, який всіляко намагається заштовхнути тебе в молитві. Міцнішай, мужайся і пам’яттю про Бога проганяй убивчі відчуття. Помічайте: якщо не в думках, то в серці ворог часто посилюється хулити ім’я Вседержавного Бога. У чому серцева хула на Бога? Сумнів, невіра, зневіра, нетерпіння Божих покарань і нарікання – все пристрасті. Невір’ям в істину і благість Божу ворог вивергає хулу на істину, благість і всемогутність Божу; зневірою – також на Його благість, загалом поривом пристрастей людських хулить всеблагого Промислу та істинності Божої.

186. Утверди ти в розумі й у серці твоєму ту істину, що невидиме відіграє першу роль у всьому світі, у всіх істотах, і коли невидиме залишає відому істоту, ця остання втрачає життя й руйнується, так що видиме в істотах становить без невидимого одну масу землі. Я і всі люди живемо невидимим початком.

187. Людей покриває темрява невідання про Бога, про себе самих і про ворогів свого порятунку, які тому легко обкрадають уявний дім душі нашої, її уявне багатство.

188. Коли говориться внутрішній людині: “вставай, спляче, і воскресни з мертвих” (Еф. 5:14), тоді мається на увазі дійсний сон душі, вельми схожий на звичайний тілесний сон. Також, коли говориться: душе моя, вставай, що спиш, мається на увазі дійсний сон душі, а не говориться тільки алегорично. Коли спить тіло, воно розслаблюється звідусіль і стає нечутливим: так і душа, що спить гріховним сном, розслаблюється в силах і буває нечутлива до всього, що стосується віри, надії та любові. Говори їй, наприклад, що Син Божий зійшов для тебе на землю і став людиною, щоб врятувати тебе від вічної смерті, товкни їй про спасительне вчення Його, про чудеса Його, про страждання Його, про смерть хресну, про воскресіння та вознесіння на небо, про друге пришестя Його – вона не вміщає цього, не відчуває благодіянь Божих, спить, абсолютно спить для віри, надії та любові. Не боїться вона Судії праведного, майбутніх мук, черва, що не спить, вогню, що не згасає. Спить – не чує, не бачить, не відчуває. Чудово, що і сон тілесний починається від серця, серце засинає насамперед, потім і тіло. У сплячого очі заплющені й не бачать, вуха не чують, і в душі, що спить гріховним сном, також; а душа завжди повинна бачити серцевими очима, навіть під час сну, за писаним: ” я сплю, а серце моє пильнує” (Пісн. 5:2).

189. Ви не могли не помітити, що вся сила в серці: легко на серці – і всій людині легко, добре; важко на серці – і всьому лихо; але це полегшення ви можете знайти тільки у вірі, а значить, особливо в Церкві як місці віри переважно; тут Бог торкається очищувальною Своєю благодаттю сердець ваших і дає вам носити Своє добре ярмо. Ось великий секрет, який дізнатися варто всім. За легкості на серці людина готова бігати, скакати: тому Давид скакав, граючись перед сінним ковчегом (канон Пасхи, пісня 5, троп. 3, 2Сам. 6:16).

190. Коли тебе злословлять і ти через це бентежишся й хворієш серцем, то це значить, що в тебе є гордість, її-то й треба вражати й виганяти з серця безчестям зовнішнім. Отже, не дратуйся глузуванням і не живи ненависті до тих, хто ненавидить і злословлять, а полюби їх, як твоїх лікарів, яких послав тобі Бог, щоб напоумити тебе і навчити смиренності, і помолись за них Богові. – “Благословіть тих, хто кляне вас” (Мф. 5:44), – кажи: вони не мене лихословлять, а мою пристрасть, не мене б’ють, а ось цю змійку, яка гніздиться в моєму серці й боляче відчувається в ньому, коли я наношу лихослів’я; тішусь думкою, що, можливо, добрі люди виб’ють її звідти своїми колючими словами, і не буде тоді боліти воно. Дякуй же Богові за зовнішнє безчестя: той, хто зазнав безчестя тут, не зазнає його в тому віці. ” Прийнять… сугубі гріхи свої” (Іс. 40:2). Твій “мир дай нам, усе бо віддав ти нам” (Іс. 26:12).

191. Коли молишся про прощення гріхів своїх, зміцнюйся завжди вірою і сподіванням на милосердя Боже, готове завжди прощати наші гріхи за щирою молитвою, і всіляко бійся, як би не запав у серце розпач, який виражається тяжкою зневірою серця та вимушеними сльозами. Що твої гріхи проти милосердя Божого, які б вони не були, аби тільки щиро ти каявся в них! А буває часто, що людина молиться і внутрішньо серцем не сподівається, що гріхи її будуть прощені, вважаючи їх нібито вищими за Боже милосердя. За те, справді, і не отримує прощення, хоча й джерела мимовільних сліз проллє, і зі скорботним, обмеженим серцем відходить від щедрого Бога, – того вона й гідна: “вірте, що ви приймаєте, – каже Господь, – і буде вам” (Мк. 11:24). Невпевненість в отриманні прошеного в Бога – хула на Бога.

192. За невір’я чомусь істинному, святому розум зазвичай затьмарюється, серце невірне вражається страхом і тіснотою, а за щирої віри – відчуває радість, спокій, широту або розширення в собі життя, тож і розум робиться світлим і далеко зрячим. Чи не явно істина торжествує над божевіллям серця? Чи не явно серце брехливе? Так, страждання серця за невір’я у що-небудь істинне, святе є вірною ознакою істини того, у що воно не вірить. Серце саме помирає, ставлячи під сумнів істину, зазіхаючи на знищення того, чого не можна знищити, тоді як розширення серця за щирої віри є тією самою вірною ознакою істини того, у що ти віриш, бо предмет, у який ми віримо, дає життя нашому серцю й оновлює, посилює це життя. Серце наше, заражене гріхом, є нікчемне сховище життя, тому-то гріх – смерть, а не життя, повнота життя – поза нами. Але оскільки це життя духовне невидиме і повідомляється нам за нашою вірою в невидиме, особисте життя – Бога, то провідник життя в наше серце є жива, щира віра наша в Бога. Без віри серце природно має відчувати сором, скорботу, як скорочення, применшення життя. Але при вірі має бути ще й згода нашої духовної діяльності з предметом віри, оскільки це є – істота моральна.

193. “Мудрування бо тілесне смерть є, а мудрування духовне – життя і мир” (Рим. 8:6). Яка людина не погодиться з цими словами Апостола? Мудрування плоті дійсно є смерть. Прийди сюди, людино сріблолюбна, любостяжательна, заздрісна, самозакохана, горда, честолюбна, і дай нам поглянути на тебе, на твої вчинки, на твоє життя! Розкрий нам, якщо хочеш, свої помисли сердечні! Ми переконаємося тобою – живим прикладом, що мудрування тілесне – смерть є: ти не живеш справжнім життям, ти мрець духовний, ти за свободи зв’язаний внутрішньо; за розуму – як божевільний, тому що “світло, що в тобі, – темрява є” (Мф. 6:23), ти отримав від Бога серце, здатне насолоджуватися почуттями всього істинного, святого, доброго і прекрасного; але ти мудруванням плотським придушив у ньому шляхетні почуття, шляхетні пориви, ти мрець, ти “житія не маєш у собі” (Ін. 6:53). Але мудрування духовне – життя і мир. Яка завгодно людина-християнин, що проводить життя по вірі, винищує в собі пристрасті й розмірковує про те, що “що є істиною, що є чесною, що є праведною, що є пречистою, що є люблячою, що є доброю, що є доброю, що є чесною, що є праведною, що є чистою, що є люблячою, що є доброю, що є доброю, якщо є чеснота, якщо є похвала” (Флп. 4:8), – прийди до нас і повідай нам, що ти відчуваєш у душі від мудрування духовного: – я, скажеш ти нам, відчуваю в серці повсякчасний “мир і радість у Дусі Святому” (Рим. 14:17), я відчуваю поширення серця, надлишок життя, насміхаюся над усім тілесним, дивуюся, як воно має таку велику силу над серцями людей тілесних, і займаюся безперестанним спогляданням небесних, духовних, невидимих благ, уготованих тим, хто любить Бога.

194. На жаль! багатьох спокушає дар свободи, даний людині від Бога, і можливість людини бути доброю і злою, а після падіння в гріх – схильність людини більше до зла, ніж до добра. Звинувачують Творця і кажуть: навіщо нас Бог створив такими, чому не створив нас так, щоб ми не могли падати і робити зло? А інші відносять ушкодження людини гріхом до недосконалості природи, оминаючи Бога в думках своїх і визнаючи світ увесь, з усіма його явищами й предметами, якоюсь безособовою, несамостійною, невільною істотою, якої вони – частини. Ось що робить віддалення від Церкви! Ось у яке невігластво ви впадаєте, забобонні! Тим часом діти в нас знають ясно, чітко, твердо те, чого ви не знаєте. – Ви звинувачуєте Творця; та чи винен Він у тому, що ви, через неуважність до голосу Його, через злобу свою і невдячність свою, вжили на зло найбільший дар Його доброти, премудрості і всемогутності, – розумію свободу, яка є невід’ємною рисою образу Божого! Чи не тим більше його треба визнати благим, що Він дав цей дар, не похитнувшись невдячністю тих, хто його отримав, щоб ясніше за сонце світила всім благодать Його? І чи не довів Він самою справою безмірної любові Своєї і безмежної премудрості Своєї в даруванні нам свободи, коли, після падіння нашого в гріх і віддалення від Нього і духовної погибелі, Він послав у світ Сина Свого однородного, “в подобі образу тлінної людини” (Рим. 1:23), і віддав Його на страждання і смерть за нас? Хто після цього стане звинувачувати Творця в тому, що Він дарував нам свободу! “Нехай буде убо Бог істинний, усяка ж людина неправда” (Рим. 3:4). Рятуйся кожен, борися, перемагай, але не загордись і не звинувачуй Творця в недоброзичливості й немудрості; не хули Бога Всеблагого. Здіймайся в любові; піднімайся вище і вище сходами досконалості духовної, якої без свободи не можна було б досягати. “Будьте досконалі, як Отець Небесний досконалий є” (Мф. 5:48).

195. У тілі нашому все життя воюють між собою початки життя і смерті, добро і гріх, хвороби і здоров’я. Початки смерті, довго поборювані початками життя (життєвістю), врешті-решт беруть гору над початками життя, бо тіло наше, як стихійне й гріховне, не має в собі самому початків життя, запозичуючи їх від душі, що через гріх сама багато носить у собі початків смерті, – і надто слабке для того, щоб протидіяти початкам смертності, що знаходяться в самій душі. Крім того, внутрішня людина оновлюється за рахунок тління зовнішньої. Бадьорий, постійно діяльний дух нарешті самим зусиллям діяльності своєї руйнує слабке, тлінне тіло. Понад те, спадкові тілесні хвороби з плином часу дедалі більше й більше посилюються і теж руйнують організм тілесний. Таким чином життя людини на землі є поступове, щоденне вмирання. А пристрасті наші? Як вони забирають наше здоров’я! А непомірність, а непорядок у вживанні їжі, пиття, сну, задоволень? Як усе це засмучує тіло! Отже, якщо постійно тіло наше руйнується і, очевидно, наближається до кінця, то зневажатимемо його, як скороминуще, і плекатимемось усіма силами за душею безсмертною. Тіло – невірний, минущий друг.

196. У нас є вірний барометр, який показує піднесення або зниження нашого духовного життя, це – серце. Його можна назвати і компасом, яким ми керуємося в плаванні морем цього життя. Воно показує, куди ми йдемо: чи до сходу духовного – Христа, чи до заходу – до темної держави майнового державу смерті – диявола. Тільки дивись з увагою на цей компас, – не обдурить і вкаже істинний шлях. ” Якщо серце наше не буде зазріти нам, дерзновення маємо до Бога” (1Ін. 3:21), тобто наближаємося до Сходу.

197. Що полюбить людина, до чого звертатиметься, те й знайде: полюбить земне, – земне й знайде, і оселиться в неї на серці це земне та повідомить їй свою земляність і зв’яже її; полюбить небесне, – небесне й знайде, і оселиться воно в її серці та життєдайно ним рухатиметься. Ні до чого земного не потрібно докладати серця, бо з усім земним, коли ми непомірковано й упереджено ним користуємося, розчиняється якось дух злості, що оземленив себе безмірним опором Богові.

198. Коли Бог буде у всіх думках, бажаннях, намірах, словах і справах людини, тоді приходить, значить, до неї Царство Боже; вона в усьому бачить тоді Бога: у світі думки, у світі діяльності й у світі матеріальному; для неї тоді ясніше за всіх відкривається всюдиприсутність Божа, і страх чистісінький Божий вселяється в серце: вона щохвилини прагне догоджати Господу і щохвилини остерігається, як би в чомусь не згрішити проти Господа, який перебуває по праву руку від неї. Нехай прийде царство Твоє!

199. Випробовуй себе частіше: куди дивляться очі твого серця – до Бога і до життя майбутнього віку, до премирних, блаженних і світлоносних сил небесних і святих, що поселилися на небесах, або ж до світу, до земних благ: їжі, напоїв, одягу, житла, до людей грішних і марнотратних їхніх занять? О, якби очі наші були спрямовані тільки до Бога! А то ми тільки в скруті й біді звертаємо очі свої до Господа, під час же добробуту очі наші звернені до світу і суєтних його справ. А що принесе мені, скажеш, цей погляд до Господа? Глибокий мир і спокій твоєму серцю, світло розуму твоєму, святе завзяття волі твоїй і порятунок від мереж ворожих. “Очі мої виведу до Господа”, – каже Давид, і наводить причину цього: “бо Той, – каже, – вирве з сітки ногу мою” (Пс. 24:15). “Господь… промовляє мир …на тих, хто звертає серця до Нього” (Пс. 84:9).

200. Коли засумніваєшся в істині якої-небудь особи або події, що описується у Святому Письмі, тоді згадай, що все Свящ. “Писання богонатхненне… є” (2Тим. 3:16), як каже Апостол, значить істинне і в ньому немає вигаданих осіб, байок і казок, хоча є притчі, а не власна оповідь, де кожен бачить, що йдеться притчева мова. Усе слово Боже є єдина істина, цілісна, нероздільна, і якщо ти визнаєш за неправду одну якусь одну розповідь, вислів, слово, ти згрішиш проти істини всього Священного Писання, а первісна істина його є Сам Бог. ” Я є… Істина” (Ін. 14:6), – говорить Господь; “слово Твоє Істина є” (Ін. 17:17), – говорить Іісус Христос Богу Отцю. – Отже, все Святе Письмо вважай істиною: як про що говориться, так те й було, або буває.

201. Не піддавайся похмурим, злісним на ближнього прихильностям серця, а опановуй їх і викорінюй їх силою віри, при світлі здорового глузду – і будеш добросердий. “бо я жив непорочно” (Пс. 25:1). Такі прихильності часто з’являються в глибині серця. Хто не навчився опановувати їх, той буде часто похмурим, замисленим, важким собі та іншим. Коли вони приходять, примушуй себе до душевного настрою, веселощів, безневинних жартів: і як дим вони розсіються. – Досвід.

202. Дивне й дике явище в ушкодженій гріхом природі нашій іноді ненавидіти тих, хто благодійничає, і за своє благодіяння платити їм неприхильністю! О, яке тісне, мізерне любов’ю і милістю серце наше! Яке воно самолюбне! Ворог сильно насміхається над нами; він хоче знищити плоди наших добрих справ. Але ти тим більше люби, чим більше кому благотвориш, знаючи, що той, хто одержує від тебе милість, служить і для тебе запорукою помилування твого від Бога.

203. Просячи Господа, або Пречисту Матір Божу, або Ангелів, або святих, потрібно мати таку віру, яку мав капернаумський сотник (Лк. 7 і далі). Він вірив, що, як слухалися його воїни і виконували його слова, так тим більше, за всемогутнім словом Всеблагого Господа, виконається його прохання. Якщо тварини своєю обмеженою силою виконували те, про що він їх просив, то чи не виконає Сам Владика Сво’… Своєю всемогутньою силою прохання рабів Своїх, які з вірою і надією до Нього звертаються! Чи не виконають наших прохань, що з вірою, надією і любов’ю приносяться, і вірні, сильні благодаттю і ходатайством до Бога слуги Його – Пречиста Матір Божа, Ангели і святі люди! Воістину, і я вірю з сотником, що якщо буду просити як годиться і про що годиться якогось святого: подай це – і подасть, прийди до мене на допомогу – і прийде, сотвори це – і сотворить. Ось яку просту і сильну віру треба мати!

204. Усяка хибна думка в самій собі носить доказ своєї хибності. Цей доказ – смертельність її для серця; “мудрування тілесне – смерть є” (Рим. 8:6). Так само всяка істинна думка містить у собі самій доказ своєї істини. Цей доказ – життєдайність її для серця; мудрування духовне – життя і мир (там же), говорить Апостол.

205. Тобі ж Самій душу пройде зброя: “яко нехай відкриваються від багатьох сердець думки” (Лк. 2:35). Було це з Божою Матір’ю в усій силі сказаних слів, буває це і з іншими людьми, добрими і богобоязливими, і в їхньому серці проходить зброя для того, щоб виявилися серцеві помисли людей, яких вони торкнулися, тобто Господь ставить їх іноді в такі стосунки з людьми, які приховують у душах своїх багато зла, але не виявляють його, що вони мимоволі висловлюються від надлишку внутрішнього зла, вуста їхні починають говорити, і це зло, як нечистий потік або як ціла річка, тече з їхніх вуст. Тоді-то вони починають робити справи, не гідні людського імені, і тільки тоді люди дізнаються, якими були самі в собі ці люди, яких вважали колись розумними, освіченими і поважними.

206. Нехай прийде Царство Твоє, тобто царство життя, бо зараз триває царство смерті під пануванням, здебільшого, того, хто володіє державою смерті – диявола. Як приходить до людини Царство Боже в цьому житті? Через сердечне покаяння. “Покайтеся, наближається Царство Небесне” (Мф. 3:2). Нехай залишить нечестивий поради свої, сріблолюбний – сріблолюбство своє, ошуканник – обмани свої, п’яний – пияцтво своє, обжерливий – обжерливість свою, блудний – своє блудодіяння, гордий – гордість свою, пихатий – пихатість свою, заздрісник, ненаситний – заздрість і ненаситність свою, нетерплячий і нарікання – нетерплячість і нарікання своє; і нехай навчаться всі ділам любові християнської, особливо ж – “немочі немічних носити” (Рим. 15:1)!

207. Зовнішня молитва нерідко виконується за рахунок внутрішньої, а внутрішня – за рахунок зовнішньої, тобто якщо я молюся устами або читаю, то багато слів не лягають на серце, я двояться, лицемірю; устами вимовляю одне, а на серці – інше; вуста кажуть істину, а серцевий настрій не узгоджується зі словами молитви. А якщо я молюся внутрішньо, серцем, то, не звертаючи уваги на вимовляння слів, я зосереджую її на змісті, на силі їхньої, привчаючи серце поступово до істини, і входжу в той самий настрій, в якому написані молитовні слова, і в такий спосіб привчаюсь потроху молитися духом та правдою, за словами вічної Істини: “хто Богові вклоняється, тому духом та правдою гідно вклоняється” (Ін. 4:24). Коли людина молиться зовнішньо вголос, тоді їй не завжди можна встежити за всіма рухами серцевими, які надто швидкі, тож їй за потребою треба зайнятися вимовою, зовнішньою формою слова. Таким чином, у багатьох причетників, які побіжно читають, утворюється абсолютно хибна молитва: устами вони начебто моляться, з усього бачиш їх як благочестивих, а серце спить і не знає, що уста говорять. Це відбувається тому, що вони поспішають і не розмірковують серцем про те, що говорять. Треба молитися за них, як вони для нас моляться; треба молитися, щоб їхні слова доходили до серця їхнього і дихали його теплотою. Вони для нас моляться словами святих людей, а ми про них.

208. Ми грішимо помислом, словом і ділом. Щоб стати чистими образами Пресвятої Трійці, ми повинні намагатися про святість своїх думок, слів і справ. Думка відповідає в Бозі – Отцю, слова – Сину, діла – Духу Святому, що творить усе. Гріхи думок у християнина – важлива справа, тому що все догоджання наше Богові полягає, за свідченням св. Макарія Єгипетського, у думках: бо думки – це початок, від них походять слова і діяльність, – слова, тому що вони або дають благодать тим, хто їх чує, або бувають словами гнилими і слугують спокусою для інших, розбещують думки та серця інших; справи – тим паче, бо приклади найсильніше діють на людей, спокушаючи на наслідування їх.

209. Господь твій є Любов; люби Його і в Ньому всіх людей, як чад Його у Христі. Господь твій є Вогонь; не будь холодний серцем, але гори вірою і любов’ю. Господь твій є Світло; не ходи в темряві і не роби нічого в темряві розуму, без міркування і розуміння або без віри. Господь твій є Бог милості й щедрот; будь і ти для ближніх джерелом милості й щедрот. Якщо ти будеш таким, то отримаєш спасіння зі славою вічною.

210. Хто поспішно, без сердечного розуміння і співчуття, читає молитви, перемагає його своя ледача і сонна плоть, той служить не Богові, а плоті своїй, самолюбству своєму, і свариться на Господа своєю неувагою, безучастю свого серця в молитві: адже Бог є Дух: “а ті, хто поклоняється Богові, повинні поклонятися Йому в дусі і істині” (Ін. 4:24) – нелицемірно. Хоч би якою ледачою і розслабленою була твоя плоть, хоч би як хилила вона тебе до сну, подолай себе, не пощади себе для Бога, відречися від себе, нехай буде дар твій для Господа досконалий, дай Богові твоє серце.

211. “Небеса повідають славу Божу…, і твердь сповіщає”, що вона є творінням рук Його, “день дню спадкоємно передає про це оповідь, а ніч – ночі”, щоб усі зрозуміли це (Пс. 18:2-3). Такий безмовний, але очевидний переказ небес про створення їх Всемогутнім дійшов і до нас, і немає мови або говірки, якій не був би зрозумілий цей переказ. Тепер же, від часу втілення Сина Божого, всю славу Божу, славу любові Його до роду людського, як і славу творіння, повідає Євангеліє та Св. Церква; голоси проповідників Євангелія, звершителів Таїн і молитов – пастирів, читців і співаків; голоси дзвонів; не виключено і проповідь неба з його світилами. Але проповідь живим голосом жвавіша, виразніша, разюча. Про славу Господа віщає і вся земля, все буття земне.

212. У жодній справі, домашній і службовій, не забувайте, що сила ваша, світло ваше, успіх ваш – Христос і Хрест Його; тому не забувайте взивати до Господа перед початком справи: Іісусе, допоможи мені! Іісусе, просвіти мене! У такий спосіб підтримуватиметься і зігріватиметься в серці вашому жива віра і надія ваша на Христа; бо Його сила і слава на віки віків.

213. Дивись, не забудь, християнине, і не загуби будь-коли сердечної віри в Того, Хто є невидимий Життя твоє, спокій твій, світло твоє, сила твоя, подих твій, тобто – у Христа Іісуса. Не вір серцю твоєму, коли воно одебеліє, затьмариться, зневіриться й охолоне від їжі та пиття, від мирської неуважності або, зрештою, від того, що ти житимеш розумом, а не серцем, – коли розум будеш вправляти, а серце залишиш знехтуваним, – коли сітку будеш збільшувати та прикрашати, а самого ловця залишиш у бідності та убогості: бо серце є, порівняно, ловець або рибалка, а розум – сітка рибалки.

214. За спокою, простору, втіхи плоті вона оживає з усіма своїми пристрастями й нахилами, а за тісноти, озлоблення, томління – вмертвляється з усіма своїми пристрастями; ось чому премудрість і благодать Отця Небесного піддає і душу, і тіло наше тяжким скорботам і хворобам, і ось чому ми повинні не тільки благодушно терпіти скорботи й хвороби, а й радіти в них більше, ніж у стані душевного спокою, простору та тілесного здоров’я, бо, безсумнівно, поганим є душевний стан тієї людини, яка не зазнає душевних скорбот або тілесних хвороб, особливо за великої кількості благ земних; серце її непримітним чином плодить із себе всі види гріхів і пристрастей і піддає її духовній смерті.

215. Пам’ятай, що Господь у кожному християнині. Коли приходить до тебе ближній, май до нього завжди велику повагу, бо в ньому Господь, Який через нього часто висловлює волю Свою. “Бог є діючий у нас, і що хочеться, і що робиться в благоволінні” (по добрій волі Божій) (Флп. 2:13). Не шкодуй для брата нічого, як для Господа, тим паче що ти не знаєш, у кому Господь приходить відвідати тебе; до всіх будь безсторонній, для всіх добрий, щирий, привітний. Пам’ятай, що й через невірних Господь інколи промовляє, або привертає їхні серця до нас, як це трапилося в Єгипті з темничним охоронцем, чиє серце Господь привернув до Іосифа (Бут. 39:21).

216. Спокій мого серця в горньому й духовному, а не в подільному й матеріальному. Даруй же мені, Господи, повсякчас горнє мудрувати і зовсім відкинути часткове мудрування. Сподіваюся на милість Твою! “Підводжу очі мої на гори , звідки прийде до мене допомога моя” (Пс. 120:1).

217. Як слово людське відкриває, що є на розумі й на серці людини (відкриває розум – незримий, володарюючий, творящий), і через слово, що відкриває розум або думку, виходить із людини подих, так дещо подібно Слово Боже виявляє нам Отця – цей великий, творчий Розум, і через Слово ж вічно виходить і з’являється людям від Отця Дух Святий Животворний, Котрий є силою Всевишнього (“сила Всевишнього осіняє Тебе”) (Лк. 1:35). Тепер зрозумілі слова Спасителя: “Ніхто не знає Сина, тільки Отець, і ні Отця хто знає, тільки Син, і йому, коли Син захоче, Син відкриє” (Мф. 11:27). Бачиш? Тільки Син відкриває людям Отця, як наше слово – потаємну в душі думку нашу. Ось яке найтісніше єднання між Отцем і Сином! І кожній Особі властиве панування і своя, так би мовити, справа. Тому Спаситель каже учням: “Якщо не йду Я, то Утішитель не прийде до вас, а якщо йду Я, то пошлю Його до вас” (Ін. 16:7). Слава Тобі, Сину Божий, відкривай нам таїнство Пресвятої Трійці – Отця, Сина і Святого Духа! Слово Твоє – істина; усіма і кожним порізно словами Твоїми ми живемо. Вони нам солодкість, спокій, життя; особливо ж слово про Утішителя.

218. Зміцнюйся в безсумнівному призиванні Утішителя Духа, – Він вельми відомий тобі. Ти так часто призиваєш Його на Св. Дари, Він, за твоєю молитвою, неодмінно і безперестанно перетворює їх завжди, і ти вкушаєш сам багаторазово плоди Його божественних дій.

219. З найбільшою обережністю потрібно тримати у своїй мізерній посудині, у серці, скарб Духа, “ріки в утробі своєму води живої” (Ін. 7:38); потрібно пильнувати над своїм серцем, бути лагідним, утримуватися від дратівливості й рухів самолюбства, прив’язаності до земного, від нечистих повстань плотських; інакше безцінний скарб Духа миттєво залишить нас: раптом зникнуть із серця мир і радість, – це почуття незвичайної, ангельсько-духовної легкості душі, що літає на свободі серця й думки; зникнуть і ці річки води живої, що перед тим тільки текли й напоювали рясно кермо душі; душу наповнить чужий вогонь, який болісно пече нутрощі, позбавляючи її миру й радості, наповнюючи почуттям скорботи й тісноти, і підбурюючи до дратівливості та хули. Так явно, так різко позначаються і змінюються в нас Царство Боже і царство ворога, царство життя і царство смерті! Християнин бачить це внутрішніми очима і дивується Божій правді та святості, дивується і пильності ворога, який завжди “як лев гарчить, і шукає, кого б поглинути” (1Пет. 5:8).

220. Бог Отець – життя, Бог Син – життя. Бог Дух Святий – життя: Трійця Свята – життя. Життя в імені Отця, і Сина, і Святого Духа: відкинь серцем Отця – відкинеш життя свого серця; відкинь Сина – відкинеш життя своє; відкинь Духа Святого – відкинеш життя своє – так-таки і відгукнеться твій сумнів смертю в твоєму серці, скорботою, тіснотою болісною, а Бог залишиться Богом життя в Трьох Лицях; відкинеш сумнів серця, визнаєш усім серцем всі Три Обличчя за Бога, за життя своє, і життя знову ввійде в серце. Бог у Трійці, якому поклоняються, у Самому Собі є – “їй і амінь” (2Кор. 1:20).

221. При читанні або слуханні священних творів, майже сердечно в людях, які створили їх, образи Бога Слова, або Самого Бога Слова, що віщає через них. Пам’ятай завжди під час читання книжки духовного чи світського змісту, що людина є образ Божий, і цей образ Божий – у її думці, слові та дусі, яким вона говорить. Привчи себе завжди дивитися на всяку людину з високою повагою, як на образ Божий, але особливо коли вона говорить, і переважно коли вона говорить про Бога. О, тоді вона божественна. Від звички до людей, від знайомства з ними, з їхнім повсякденним життям, від звички до дару слова в собі та в людях, ми мало цінуємо дар слова, навіть інколи зневажаємо його в інших, – і в такий спосіб диявол через наше самолюбство й неуважність хулить у людях образ Божий; усіляко упокорюватися треба серцем і гордий розум свій зневажати, щоб не бути нам подібними до сучасників пророків, які дивилися на них, як на співочих співаків солодкоголосих, і не більш того; вони не хотіли виконувати їхніх велінь, навіть зневажали, переслідували, били і вбивали їх; щоб нам не уподібнитися до тих людей, для яких “пророк неприємний у своїй вітчизні” (Лк. 4:24). Хоч би якою була людина, на перший погляд, малою і незначною, майже в ній є образ Божий, особливо коли вона говорить з любов’ю, переважно коли говорить і робить справи любові.

222. Ти написав книгу, скажімо, про Святу Трійцю, і надрукував її в тисячі примірників, а можеш і стільки, скільки тобі завгодно. І у всіх цих книжках у тебе не тільки один дух, але одні й ті самі слова, одна й та сама форма. Так і з приношенням Тіла Христового. По всесвіту, у незліченній безлічі церков приноситься воно, на всіх вівтарях християнських церков діє одна й та сама Трійця, у всіх агнцях один і той самий Христос і Дух Його (як у книжці зміст її), скрізь одна й та сама форма приношення, – і виходить, що це Найсвятіше Таїнство є начебто єдина велика священна книга любові Господа до роду людського, яка в незліченній кількості готується у всесвіті за однією й тією самою формою з тим самим Духом любові, що живе в ній, люблячим, який взяв на себе гріхи світу, духом Христовим. Ще подібність: яка безліч на землі окремих особистостей людських: у всіх одна форма тіла, у всіх однакова душа, з єдиними, хоча й не з однаковими здібностями, і всім цим особистостям одна назва – людина. Усі люди – як одна людина, і від одного початку всі походять: спочатку від Бога Отця, і Сина, і Духа Його, а потім від однієї особи. Тому, між іншим, і велить заповідь Божа любити кожного, як себе, за тотожністю, тобто нашою природою. Отже, бачиш багато лиць, і вони одне за тотожністю природи душі й тіла. Так і Господь у життєдайних Тайнах Своїх, де б вони не приносилися, є вічно єдиний і нероздільний Творець “від єдиної крові всього роду людського” (Діян. 17:26). Через єдиний Дух Свій, що живе в Таємницях Тіла і Крові, що звершуються в усіх церквах світу, хоче Він з’єднати з Собою нас, які відпали через гріх і покірність дияволові від з’єднання з Ним, і те, що в усіх нас є такого, що роз’єднує з Ним і між собою, відсікти й очистити: нехай всі єдино будуть: “як Ти, Отче, у Мені, і Я в Тобі, так і ті в Нас єдино будуть” (Ін. 17:21). Ось мета Причастя!

223. Що дивного, що хліб і вино бувають Тілом і Кров’ю Христовою і в них Христос спочиває, як душа в тілі? Що дивного, коли і диявол гніздиться в нікчемному зародку (в серці) немовляти, разом зі зростанням тіла посилюється, так що потім з’являється на світ немовля із схованим дияволом, що гніздиться в серці його? О, яка нескінченна милість і премудрість Господа відкривається в даруванні нам пречистих Таїн Тіла і Крові Його, в тому, що вони приймаються християнином у саме серце! Зауважте, у серце, – туди, де гніздиться диявол, “що має владу гріха і смерті” (Євр. 2:14), – у досконалу протиотруту для нього, у дарування нам святості та життя і в прогнання гріха і смерті! Як безсумнівно, що в серці нашому гніздиться часто диявол і всякий гріх, – так безсумнівно ж, що в серця наші вселяється Христос Життєдавець, святиня наша. Більшим є Господь наш за диявола, якщо ж диявол живе і діє в наших серцях через різні прив’язаності наші до предметів земних, то як не входити в серце наше Христові, через віру і покаяння, коли воно і створене Ним бути храмом Божим, – як не входити в серця наші Христові, саме в плоті й крові Своїй, на відповідність нашій духовності та водночас тілесності? Ще: якщо диявол може “давати дух і слово іконі звірячій” (Об’явл. 13:15), то як Христос не може вселитися в хліб і вино і не перетворити їх, не засвоїти їх абсолютно Собі, як плоть і кров?

224. Запалювальне скло тоді запалює дерево або папір, або інше, що легкозаймисте, коли ми наведемо його на предмет так, що промені сонячні, зосереджені у фокусі скла, всі зосереджуються на одній точці запалюваного предмета, усією своєю сукупністю діють на нього, і, таким чином, немовби все сонце у зменшеному вигляді поміщається на предметі. Так і в молитві, тоді душа наша зігрівається, пожвавлюється і запалюється розумним Сонцем – Богом, коли розумом своїм, як запалювальним склом, ми наведемо на серце, як на духовну точку в нашому єстві, це уявне Сонце, і коли Воно буде діяти на серце всією Своєю простотою та Своєю силою. Те саме і про Богоматір, і про Ангелів та святих. Наведи на своє серце їхні образи так, як вони є, з усією силою і святинею, нехай серце прийме осяяння їхнє на себе з можливою повнотою і силою, і воно запалиться їхньою велелюбною, наче вогненною дією: їхня чистота, святість, благість, сила передадуться твоєму серцю, і воно буде саме очищатися, саме зміцнюватися у вірі й любові, і що далі, що рішучіше й постійніше ти матимеш серце своє зверненим до Бога та Його святих, то більше буде серце твоє просвітлюватися, очищуватися та оживотворятися.

225. Якщо закликаєш якогось святого з сумнівом у близькості його до тебе і в слуханні ним тебе, і серце твоє вразиться тіснотою, – переламай себе, або, краще сказати, негайно ж подолай за допомогою Господа Іісуса Христа наклепника, що гніздиться в серці (диявола), поклич святого із серцевою впевненістю, що він поруч із тобою в Дусі Святому і чує твою молитву, – і тобі зараз стане легко. Тяжкість і томління серця на молитві походять від нещирості, від брехливості й лукавства нашого серця, подібно до того, як у звичайній мові з людьми ми почуваємося внутрішньо незручно, коли говоримо з ними не від серця, неістинно, нещиро. “Важко тобі йти проти рожна” (Діян. 26:14). Будь завжди і скрізь істинний серцем, і завжди і скрізь матимеш мир у серці, але особливо будь істинний у бесіді з Богом і зі святими: бо “Дух є істина” (1Ін. 5:6).

226. Під час молитви кожне слово потрібно вимовляти серцем з тією силою, яка міститься в кожному з них, як і ліки приймаються, звичайно, з відповідною кожному з них лікарською, даною їм від Творця, силою. Якщо випустимо силу або есенцію ліків, тоді вони не будуть дієвими й наб’ють тільки оскому; так само, якщо на молитві вимовлятимемо слова без сили їхньої, не відчуваючи їхньої істини серцем, ми не одержимо користі від молитви, тому що істинна, плідна молитва повинна бути в дусі й істині. Слова молитви відповідають лікарським складам або спеціям, що мають кожна свою силу і разом складають цілющий для тіла прийом. Як аптекарі бережуть силу ароматичних складів лікарських, тримаючи їх міцно закупореними в скляницях або в іншій якійсь посудині, так і ми повинні берегти міцно силу кожного слова у своєму серці, як у посудині, і не інакше вимовляти його, як із відповідною йому силою.

227. Молячись, потрібно все творіння уявляти як ніщо перед Богом, і єдиного Бога – усім, усяким, що містить все, як краплю води, у всьому сущому, що діє і все оживляє.

228. Молитва – золотий зв’язок людини – християнина, мандрівника і прибульця на землі, зі світом духовним, якого вона є членом, і найбільше з Богом – Джерелом життя; від Бога вийшла душа, до Бога і нехай йде завжди через молитву. Від молитви велика користь для того, хто молиться: вона заспокоює душу і тіло; вона заспокоює не тільки душу того, хто молиться (” Я заспокою вас” (Мф. 11:28) ), а й часто душі покійних праотців, отців і братії нашої. Бачите, яка важлива молитва!

229. Як дим від дерева, що горить, йде в повітря, так душа з тіла, що віддалося горінню тління.

230. Совість у людях є не що інше, як голос Бога всюдисущого, що ходить у серцях людських. Господь, який все створив і єдиний , знає всіх, як Себе, – всі думки, бажання, наміри, слова і діла людей теперішні, минулі і майбутні. Хоч би як я забіг уперед своїми думками, своєю уявою, Він там раніше за мене, і я завжди, неминуче в Ньому здійснюю свій біг, завжди маю Його свідком шляхів моїх. “Очі Його відкриті на всі шляхи синів людських” (Єр. 32:19). “Яким чином піду від Духа Твого, і від обличчя Твого яким чином біжу?” (Пс. 138:7).

231. Ось перед нами жива людина: її очі спрямовані на нас, її вуха відчинені до слухання, перед нами тіло і душа її, але тіло ми бачимо, а душу ні: не бачимо її думок, її бажань, намірів, тим часом як немає миті, в яку б душа її не мислила і не жила відповідно до неї. Так само перед нами, біля нас і в нас природа видима, увесь прекрасний Світ Божий; ми бачимо в ньому скрізь життя, стрункий порядок, діяння, але не бачимо Винуватця життя і порядку, не бачимо Художника, а тим часом Він у будь-який час є на будь-якому місці, як душа в тілі, хоча й не обмежується ним; немає і крати миті, в яку б Він, як Дух Найдосконаліший, Премудрий, Всеблагого, Всезнаючого, Всемогутнього, Всюдисущого, не мислив, не виливався в доброті й премудрості на створінь Своїх; немає і крати миті, в яку Він не докладав би до справи Своєї премудрості та всемогутності, бо Бог є Істота самовдосконалена, яка у безмежність продукує. Отже, ти бачиш світ: але бач, помічай у ньому скрізь Винуватця його – Бога, що скрізь у ньому існує, що все виконує, що все діє і влаштовує.

232. Совість кожної людини – це промінь світла від єдиного духовного Сонця – Бога, яке всіх просвічує. Через совість Господь Бог владарює над усіма, як Цар Праведний і Всемогутній. І яка могутня Його держава через совість! Ніхто не сильний геть заглушити її голосу! Вона говорить без лицемірства всім і кожному, як голос Самого Бога! Через совість ми всі в Бога, як одна людина, тому й Десятослов’я звернене ніби до однієї людини: ” Я Господь, Бог твій…, нехай не будуть тобі… Не сотвори кумира… Не приймай… Пам’ятай день суботній… Шануй батька і матір;… не вбий; не чини перелюбу; не вкради; не бреши; не забажай…” (Вих. 20:1-17). Або: “возлюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і… ближнього свого як самого себе” (Мк. 12:30-31), тому що “він” – це абсолютно те саме, що “я”.

233. “прагнучи зберігати єдність духу в союзі миру” (Еф.4:3). Велика заповідь! Необхідне виконання її. Дотримуватися єднання духу. Цього і бажав завжди і бажає, про це молився і молиться Син Божий до Отця. “Отче святий, збережи їх в ім’я Твоє, – молився Він за учнів, – їх же дав ти Мені, нехай будуть єдині, як і Ми… не про цих же молю тільки, а й про тих, хто вірує словом їхнім заради Мене, нехай усі єдино будуть;… нехай і світ віру знайде, що Ти Мене послав єси” (Ін. 17:11,20-21). Чи бачиш, що єдність наша за духом, за життям, голосно доводить і Божественність Засновника нашої віри – Господа Іісуса Христа? Хто бажає всіх з’єднати, зробити нібито однією душею, і робить так, той, значить, походить від єдиного Бога, який все створив, все з’єднав під Собою, а тих, хто відкинув від єдності через непослух, знову бажає привести до єдності з Собою через віру й слухняність. Учителі, що приходять не від Бога, не покликані від Нього, не послані Ним (“не послав їх, а вони пливуть” (Єр. 23:21); “Ніхто не приймає честі для себе самого, а покликаний від Бога, як і Аарон” (Євр. 5:4)), зазвичай вносять у суспільство людей роз’єднання, незгоду, і цим ясно викривають себе, що вони не від Бога. Такий Лютер, такі розколовчителі, такі всі єретики. Вони роз’єднали єдину Церкву Божу, розсікли несікомую, множинну одиницю, з’єднану під єдиним Головою Церкви – Христом, натхненну єдиним Духом Божим, і цим довели, що вони були знаряддя диявола, який про те й дбає, щоб роз’єднати, розточити й розсіяти овець Господніх. “Вовк розкраде їх і розпушить вівці” (Ін. 10:12). Слава вірі християнській – православній! Істинний плід її завжди був і є єднання віруючих між собою через любов і спілкування благ духовних і речових. Що більше віддаляються християни від духу віри своєї, то більше вони роз’єднуються самолюбством, то більше замикаються в собі, то менше мають спілкування в благах духовних і матеріальних – особливо в матеріальних – з тими, хто їх потребує, то більше вичерпується в них любов і то більше бідує людство. Істинне християнство і на землі запроваджує благополуччя, тому що воно дивиться на християн, як на одне велике тіло, в якому є члени шляхетні й нешляхетні не по природі, а по місцю та по справі, сильні й слабкі, багаті й бідні, і Дух Божий клопоче в душах сильних чи багатих про допомогу слабким або нужденним – через спілкування духовних і матеріальних благ: “У народі, що вірив, серце і душа одна” ( Діян. 4:32).

234. Нелюбов, ворожнеча або ненависть не повинні бути і відомі між християнами навіть по імені. Хіба може бути нелюбов між християнами? Скрізь ти бачиш любов, скрізь нюхаєш пахощі любові. Бог наш – Бог любові; царство Його – царство любові; з любові до нас Він не пощадив для нас “Сина Свого Єдинородного”, і на смерть віддав Його за нас (1Ін. 4:9): вдома ти бачиш любов на домашніх (бо вони закарбовані у хрещенні й миропомазанні хрестом любові та носять хрест, куштують із тобою в церкві вечерю любові). У церкві скрізь символи любові: хрести, хресні знамення, святі, що догодили любов’ю до Бога і ближніх, і Сама втілена Любов. На небі й на землі скрізь любов. Вона покоїть і тішить серце, як Бог, тоді як ворожнеча вбиває душу й тіло. І ти завжди і всюди виявляй любов! Чи ще ти будеш не любити, коли скрізь ти чуєш проповідь про любов, коли тільки людиновбивця диявол є ворожнеча вічна!

235. “Хто Свого Сина не пощадив… як же не і з Ним все нам дарує?” (Рим. 8:32). Головне найбільше дано, все інше, чого не просимо, нескінченно менше від Сина Божого. Тому благонадійно можемо просити в Бога всього про ім’я Іісуса Христа, – усякого блага, про яке тільки можемо помислити. “Що б ви не просили від Отця в ім’я Моє, то зроблю: нехай прославиться Отець у Сині” (Ін. 14:13). Чи прощення гріхів і заспокоєння просиш покійним? “Він є очищення від гріхів… усього світу” (1Ін. 2:2). “Кров Його очищає нас від усякого гріха” (1Ін. 1:7). Він може пробачити й покійним усякий гріх, вчинений ними словом, ділом або думкою. “Він є воскресіння, і життя, і спокій покій покійних рабів Своїх…” Чи просиш благ живим людям і собі? ” Його ж, якщо хочете, просіть, – каже Він, – і буде вам” (Ін. 15:7).

236. Як відомо Господу число зірок небесних, так Йому відомо число Ангелів небесних і число їхніх думок; як відомо Йому число піску морського і число піску і створінь всієї землі з їхніми органами і складовими їхніми частинами, великими і до безмежності малими; як відомо Йому число атомів усіх стихій до безмежності безмежності малих, так відомо Йому число всього роду людського, що був, що є і що буде, число думок усіх колишніх людей, усіх теперішніх і всіх майбутніх, число всіх їхніх серцевих рухів, слів і справ. Як у природі чуттєвій ніщо не приховано від Нього, ні найменший атом не пропадає, бо як може знищитися без Бога, без Його волі те, що приведено Ним у Буття, – так і в природі духовній не пропадає для Нього жодна думка, жоден помисл, жоден серцевий рух, бажання й діло:усе у своїх скарбницях охороняється числом і мірою, тобто в тій кількості й у тій мірі та силі, як що було, окрім поганих помислів, бажань, слів і справ, сповідуваних або загладжених виправленням життя. Число всіх атомів земних і атомів створінь земних, як число думок і рухів людського духу, у цьому відношенні стоять у досконалій паралелі. Справді, якщо створене, орудне, мертве саме по собі не знищується, то чи знищиться те, що саме отримало від Господа здатність творчості, панівне, живе? – маю на увазі думку, що втілюється в слово, і саму винуватицю думки – душу? Отже неможливо, готуйтеся до відповіді, смертні! На вас чекають на суді всі ваші помисли, бажання, слова, діла добрі й лихі, надіслані вами туди з землі, – добрі – всі, лихі – несповідані або не загладжені протилежними їм думками, бажаннями й ділами. Про всі їх приведе тебе Бог на суд. Благоутробний Господи! “не ввійди в суд із рабами Твоїми” (Пс. 142:2). “Якщо Ти, Господи, будеш стежити за беззаконнями, — Владико, хто встоїть? ?” (Пс. 129:3).

237. Найбільше світило відбивається в нескінченно малих тілах земних, у незліченній безлічі їхніх, і образ людини відбивається в малих зіницях очей: так уявне Сонце – Христос зображується в малих істотах – людях, у нескінченній безлічі їхніх, також у найдрібніших частках Тіла та Крові Своєї, бо перше – вічне Життя – дуже просте й одиничне. Сонце, відбиваючись у безлічі малих і великих тіл, висвітлює весь світ, покриваючи собою весь його: так і Господь.

238. Вітер один і той самий, але в незліченній кількості місць виробляє сили: так і Дух Божий один і той самий, але в незліченній кількості соборів ангельських виявляє силу й міцність Свою, у всіх святих людях, “дихає, куди хоче, і глас Його чуєш” (Ін. 3:8).

239. “Господь зберігає не тільки всі кістки” (Пс. 33:21), а й образи св. угодників, не даючи їм гинути в тлінні, нехтуванні та лежанні, шукаючи їх чудесно, як це ми знаємо з опису явищ чудотворних ікон, особливо ікон Пречистої Матері Божої – Владичиці нашої. Так Господу дорогий образ людини, особливо святої людини, посудини благодаті. Через образ Він і чудеса творить, або подає невидимі сили зцілень і розради.

240. “бо якщо серце наше засуджує нас, то тим більше Бог, бо Бог більше серця нашого, і знає все.” (1Ін. 3:20). Серцевим оком своїм ми бачимо і знаємо найдрібніші рухи серцеві, всі думки свої, бажання і наміри, взагалі майже все, що є в душі нашій. Але Бог більший за серце наше. Він у нас і біля нас і скрізь, на всякому місці, як єдине, всевидюче, духовне Око, Якого тільки малим зразком слугує наше серцеве око, і тому знає все, що в нас, – краще, у тисячу разів ясніше від нас самих, знає в той самий час усе, що є в кожній людині, у кожному Ангелі й у всіх силах небесних, у кожній живій і неживій істоті, бачить, як на долоні, усі нутрощі наші та нутрощі всієї істоти, будучи всякій з них притаманний і всяку з них, як Творець і Промислитель, утримуючи в бутті й силах.

241. Як в Іісусі Христі “мешкає вся повнота Божества тілесно” (Кол. 2:9), так і в життєдайних Тайнах Тіла і Крові Його. У малому людському тілі – вся повнота нескінченного, невмістимого Божества, і в малому ягняті, або хлібі, в кожній найменшій частинці його – вся божественна повнота. Слава всемогутності й благості Твоїй, Господи!

242. Як сонце, хоча саме завжди на небі, але променями своїми, наче незліченними руками, досягає землі, всієї її поверхні, і передається всім органічним тілам, входячи в них (сонце входить у тіла променями своїми), розігріваючи, пожвавлюючи та оживляючи їх теплотою своєю, прозорі, проходячи крізь або відбиваючись у них цілковито навкруги (скільки прозорих тіл, стільки й образів сонця), непрозорі, тверді й неорганічні нагріваючи, – так уявне Сонце – Бог, хоча Сам переважно на небесах, але Животворящим Духом Своїм, немов би променями Своїми, передається усій розумній тварюці – ангелам і людям, проникаючи в їхню духовну сутність, освячуючи, оживляючи, зміцнюючи та відроджуючи, подібно до сонячних променів, що проникають через органічні й рослинні тіла, оживляючи й відроджуючи їх. Як сонце, саме будучи на небі, висвітлює всю землю, даруючи світло всякій і найнікчемнішій істоті й речі, так і Господь іпостасним світлом Своїм просвіщає всіх людей, бо Він є “Світло правдиве, що просвіщає всякого, хто прийде у світ” (Ін. 1:9).

243. Усі, хто приступає служити Господу в молитві, навчіться бути подібно до Нього лагідними, смиренними й істинними серцем; не майте лукавства в душі, двоєдушності, не будьте холодні, постарайтеся мати Дух Його, тому що “хто Духа Христового не має, той не є Його” (Рим. 8:9), – і Господь подібного до Себе та спорідненого шукає в нас, до чого могла би прижитися благодать Його. Пам’ятайте, що жодне слово задарма не пропаде в молитві, якщо від серця говориться: кожне слово Господь чує і кожне слово в Нього на терезах. Нам здається іноді, ніби наші слова тільки повітря б’ють марно, лунають як голос волаючого в пустелі; ні, ні! Потрібно пам’ятати, що Господь на молитві розуміє нас, якщо можна так сказати, тобто наші слова – точно так, як себе розуміють досконалі молитовники, бо людина є образ Божий. Господь відповідає на кожне бажання серця, виражене в словах або не виражене.

244. З вірою безсумнівною причащаючись Животворящих Таїн, я відчутним чином повчаюся всюдисущості Христової. Яким чином? Ось яким: у кожній частинці тіла і в кожній краплі крові я приймаю Всецілого Христа і, таким чином, бачу сердечними очима, що Він в один і той самий час увесь у всіх частках і краплях, хоч скільки б їх не було, аж до нескінченності. Так само точно Господь весь у всякому храмі, у Св. Тайнах і в кожній найменшій частці, а оскільки храми православні знаходяться по всій землі, то Господь не тільки Божеством, а й душею і тілом Своїм присутній по всій землі, скрізь повідомляючись вірянам увесь нероздільно і виробляючи в них солодкі плоди: очищення гріхів, освячення душ і тіл християнських, праведність, мир і радість про Духа Святого, з’єднуючи всіх із Собою, з Отцем і Святим Духом Своїм. Знаємо, крім того, що Він і через старанну молитву вселяється в душі віруючих з Отцем Своїм і Духом Святим. Будучи притаманний усьому матеріальному світу і разом оживляючи його весь і кожну частину його порізно, Господь тим більше притаманний людям і особливо християнам, живе в них: “Чи не знаєте ви самі, що Іісус Христос у вас є, хіба ж тільки що ви не досвідчені?” (2Кор. 13:5). “Чи не знаєте, що тіло ваше – храм Святого Духа, що живе у вас” (1Кор. 6:19)?

245. Рід людський є єдине, велике дерево Боже, що розрослося по всій землі і гілками своїми покриває всю землю. До колишнього гнилого кореня – занепалого Адама, Божою премудрістю і милістю щеплено новий, живий корінь – Господь Іісус Христос, від Якого і беруть свій початок християни, як відгалуження від цілого дерева. У деревах – життя земне, органічне; у роді християнському – життя Христове, небесне, духовне, і на душевні здібності та сили істинних християн треба дивитися, як на сили Самого Христа Іісуса. “Розум Христовий маємо” (1Кор. 2:16), говорить Апостол про істинних християн; так само і на справи чесноти треба дивитися, як на плід благодаті Христової. Християни, які живуть не по-християнськи, становлять сухі гілки на гілці, що йде від кореня – Христа, і “всяку різку, що не творить плоду, Отець Небесний відітне, і кине у вогонь” (Ін. 15:2,6). Язичники – галузь невідроджена, неоживлена, що йде від гнилого кореня – Адама. Вірою і вони прищеплюються до галузі живої, здорової – до “тіла Церкви”, цього тіла Христового (Кол. 1:18).

246. Чиї це листочки у дерева? Божі. Чиї це благі думки в тебе? Божі. Чия здатність у дерев вирощувати й ткати деревну тканину та виробляти й розвивати листя й плоди? Божа, тобто Богом дана. Чия в тебе здатність думки і слова? Божа. Чи вживають на шкоду дерева дані їм від Бога сили? Ні. Чи вживає людина на шкоду дані їй Богом здібності та сили? Зловживає: зловживає розумом, отриманим від Бога для пізнання Бога і Його істини; зловживає своїм серцем, створеним для любові до Бога і ближніх, для відчуття блаженства Богоспілкування, і – своєю вільною волею, даною для безмежного вдосконалення в чеснотах.

247. У тілі нашому, в його природних відправленнях, діє Бог, підтримуючи, живлячи і відроджуючи його. У травичці або в дереві, або в тварині, діє Він же: “травичку… одягаючи” (Лк. 12:28), дерева зрощуючи і прикрашаючи листям і плодами, тварин живлячи і зрощуючи тіла. Самі ми в тілі своєму не можемо нічого, ні пів-ьоти, як то кажуть, створити, ” волоса єдиного не можемо білого чи чорного сотворити” (Мф. 5:36). У нескінченно великому і нескінченно малому однаково є Господь, що не обмежується ні тим, ні іншим, але є весь у всьому, будучи неподільним і понад усе.

248. Чи може бути листя деревне без дерева, а дерево може бути без землі, повітря, води і теплоти? Так жодна душа не існує без Бога, без Сина Його, без Духа Його. Бог – моє буття, моє дихання, моє світло, моя сила, моя вода, моє харчування. Він носить мене, як мати носить на руках немовля, більше: носячи мене, душу і тіло моє, Він у мені перебуває і розчиняється, так би мовити, зі мною.

249. Молячись Богу, пам’ятайте, що Бог є Три Обличчя, а оскільки Він є Особа й Обличчя, то Він у нескінченності має всі ті досконалості, які ми можемо уявити в досконалішій будь-якій, з благодаті Божої, людині, наприклад, у Пресвятій Діві Марії, у Миколі Чудотворці, у Іоанні Златоусті, у Апостолах, пророках, сповнених Духа Божого. Людина є образом Божим і подобою Божою; за досконалим образом можна частково судити про Першообраз, яким Він є; все найкраще, що привертає наші серцеві погляди та сердечну прихильність у людині, – від Бога, від Сина Його і від Духа Його. Наприклад, св. Миколай був і є співчутливим і милосердним до людей по благодаті Божій. Завжди він і нині благопослушливий до тих, хто щиро його кличе, за тим самим милостивим серцем, яке він мав за життя і тепер має за благодаттю Божою. Тепер, чи Сам Господь Бог неспівчутливий і немилосердний, і наскільки співчутливіший і милосердніший? – Нескінченно більше, як Сам нескінченно більший за св. Миколая. Або візьми Апостола Павла. Яка утроба людинолюбна в Апостолі! Про слугу Филимона він каже панові: “ти його, тобто мою утробу, прийми” (Флм. 1:12). Скільки любові в цих словах! А яка любов дихає в його посланнях! “Серце наше розповсюдися, – каже він Коринфянам, – не тісно вміщаєтеся в нас” (2Кор. 6:11-12). Описав він в одному посланні, у чому полягає любов божественна. Читаючи цей опис, відчуваєш, що Апостол на ділі виконав усе те, що написав про любов. Але звідки ця любов в Апостолі, колишньому гонителі й досадителі Христовому, який, заходячи в доми, тягнув чоловіків і дружин, віддаючи їх немилосердно до в’язниць (Діян. 9:1-2)? Від Господа, Джерела любові. Він Один є вічна і безмежна Любов, що обіймає собою всіх створінь.

250. Як Трійця – Бог наш Єдина Істота, хоч і три Особи, так повинні бути і ми – єдині. Як простий Бог наш, так повинні бути і ми прості, такі прості, ніби всі ми одна людина, один розум, одна воля, одне серце, одна доброта без найменшої домішки злоби, – словом, одна чиста любов, як Бог є Любов. – “Нехай будуть єдині, як і Ми єдині є” (Ін. 17:22).

251. Усі люди, як і Ангели Божі, – подихи Божі, тому-то Ангели й називаються духами, або, що те саме, – подихами Божества, а людські духи – душами, бо ці походять від подиху божественного і дихають Богом. Святим Духом, сказано, всяка душа живиться і чистотою підноситься (степені 4-го гл., антф. 1-й “Слава”). Але й усі інші створіння називаються диханнями: “усякий подих, – сказано, – нехай хвалить Господа” (Пс. 150:6), бо і вони – від Духа Божого, хоча й непричетні розуму і свободи, тому всяке створіння треба берегти, не бити, не виснажувати його. Блажен, хто і худобу милує (1Кор. 9:9).

252. Бог є Дух, проста Істота. А дух чим проявляє себе? Думкою, словом і ділом. Тому Бог, як проста Істота, не складається з низки або з безлічі думок, або з безлічі слів або творінь, але Він увесь в одній простій думці – “Бог-Трійця”, або в одному простому слові – “Трійця”, або в трьох Особах, з’єднаних воєдино. Але Він же весь і в усьому сущому, все проходить, все наповнює Собою. Наприклад, ви читаєте молитву, і Він увесь у кожному слові, як Святий Вогонь, проникає в кожне слово: – кожен сам це може випробувати, якщо буде молитися щиро, ревно, з вірою і любов’ю. Але особливо Він весь у належних Йому іменах: Отець, Син і Святий Дух, або – Трійця, або Господь, Господи Боже; Господь Саваоф; Господи Ісусе Христе, Сину Божий; Душе Святий; Царю Небесний, Утішителю, Душе істини… та інших іменах Своїх. Ангели і святі так само у своїх іменах близькі до нас, як близькі імена їхні і віра наша в них – до серця нашого; бо вони є ніщо інше, як подихи Божі, і “є єдиним духом із Господом” (1Кор. 6:17).

253. Чи моляться за нас святі, яких ми закликаємо? Моляться. Якщо я, грішна людина, холодна людина, іноді зла і недоброзичлива людина, молюся за інших, які заповідали і не заповідали мені молитися, і не сумніваюся, не нудьгую терпляче перебирати їхні імена на молитві, хоча іноді й не сердечно, то чи святі Божі люди – ці світильники й полум’яники, що горять у Бозі й перед Богом, сповнені любові до побратимів своїх земних, не моляться за мене й за нас, коли ми з посильною вірою, сподіванням і любов’ю закликаємо їх? Моляться і вони, швидкі помічники і молитовники за душі наші, як запевняє нас богопросвітлена Мати наша Св. Церква. Отже, молися безсумнівно святим Божим людям, просячи їхнього клопотання за себе перед Богом. У Дусі Святому вони чують тебе, тільки ти молися Духом Святим і від душі, бо коли ти молишся щиро, тоді дихає в тобі Дух Святий, Який є Дух правди і щирості, є наша Правда і щирість. Дух Святий у нас і в святих людях один і той самий. Святі святі від Духа Святого, який їх освятив і в них вічно живе.

254. Господи! Ти, чия любов до нас перевершує нескінченно любов усякого батька, усякої матері, усякої найніжнішої дружини, помилуй нас!

255. Владичице Богородице, Ти, чия любов до християн перевершує любов усякої матері земної, усякої жінки, почуй нас у молитвах наших і спаси нас! Нехай пам’ятаємо ми про Тебе постійно! Нехай молимося Тобі завжди старанно! Нехай прибігаємо завжди під дах Твій неліностно і без сумніву.

256. Ми молимося Всеблагої і Всенепорочної Матері Божої – і Вона молиться за нас. Ми прославляємо Її – Вищу всякої слави, і Вона готує нам самим вічну славу. Ми говоримо Їй часто: “радуйся”, і Вона у Сина Свого і Бога просить: Сине Мій улюблений, дай їм вічну радість за вітання Мене радістю.

257. Так безсумнівно вір, що Бог бачить тебе, як ти впевнений, що бачить тебе батько або хтось інший, хто віч-на-віч з тобою стоїть, з тією різницею, що Отець Небесний бачить усе, що в тобі є, яким ти є весь, усіх створінь. Ангелів, святих, нас грішних, тварин, бачить разом так, як сонце одночасно висвітлює всіх, утім “очі Господні темрявою тим крат світліші за сонце є” (Сир. 23:27). Живе представлення перед лицем своїм Господа є джерелом миру і радості для душі. Сумнів у Його присутності викликає збентеження, скорботу і тісноту. Серцева молитва – джерело спокою сердечного, а безсердечна, поверхнева, неуважна виробляє ураження серця.

258. Іісус Христос з Отцем і Духом Святим є незбагненна безодня людинолюбства. У цій безодні милосердя вистачить з надлишком для всіх милості, тільки зверніться до Бога з вірою, сподіванням і сердечним болісністю про неправди свої, про образи, заподіяні нами Господу, Владиці і Благодійнику.

259. Бог ближче до нас будь-якої людини в усякий час: ближче за мій одяг, ближче за повітря, за світло, ближче за мою дружину, за батька, матір, доньку, сина, друга. Я Ним живу душевно і тілесно. Ним дихаю, Ним мислю, відчуваю, міркую, маю намір, говорю, роблю. “У Ньому ми живемо і рухаємося” ( Діян. 17:28). “Бог є діючий у нас, що хочеться, і що діється про благовоління” (Флп. 2:13). Тому треба завжди бачити Господа перед собою по праву руку, нехай не посуваємося, нехай не згрішимо, треба так поставити себе, щоб ніщо не витісняло Його з наших думок і серця, ніщо не загороджувало Його; ніяка пристрасть до їжі, пиття, грошей, одягу, житла і його обстановки, до різних осіб, жодні світські розваги та ігри не забирали б у нас нашого Пресолодкого, Прелюбленого Господа, але щогодини й щохвилини належали б ми до Нього і були б із Ним невідлучно, як Він невідлучно з нами, як Він постійно про нас дбає і береже нас. Але коли я грішу або маю пристрасть до чогось, тоді Він далекий від мене, не за простором, бо Він у всякий час все наповнює, а за моїм сердечним віддаленням від Нього, за моїм неприхильністю до Нього, за дійсним залишенням Ним мене Своєю благодаттю та Своїм перебуванням у моєму серці, бо тоді буває в мені Його ворог – диявол.

260. Як у морі, озері або річці кожна частинка води перебуває у сполученні з іншими частинками й оточена ними, або як у повітрі кожна частинка повітря оточена іншими і з’єднана з ними, так усі ми – земнородні – оточені Богом з усіх боків, до того ж чисті з нас, чи ті, що очищуються, з’єднані з Ним і скрізь перебуваємо в Ньому. Усі ми, земнородні, – як вода, як повітря, як дерево багатоволокнисте, – становимо одне ціле, хоча часто розриваємось через заздрість ворога самолюбством, дратівливістю, ворожнечею, чварами, гординею, єресями та розколами, заздрістю, скнарістю, нетовариськістю, злістю, презирством та іншими пристрастями. З іншого боку, диявол і ангели його становлять одне між собою, як темна, злоякісна, отруйна вода або вогняне, задушливе, вбивче повітря. Вони оточують нас і посилюються увірватися в нашу душу за її неуважності та різних пристрастей, щоб затьмарити, обурити, обмежити, обпекти і всіляко мучити нас. Так, наприклад, ви йдете іноді чистим, запашним повітрям, – і раптом сморід із помийної ями або від вивержень людських вражає ваш нюх найнеприємнішим чином, і ви скоріше хочете оминути це місце, щоб знову дихати добре розчиненим повітрям, – так само, як і сморід бісівський. Сам Господь уподібнює повітрю і воді темні полчища бісівські, коли каже: “зійшов дощ, і прийшли річки, і здійнялися вітри, і напали на ту храмину (тобто на людину, налягли на людську душу), і не впала вона, заснована ж вона на камені” (Мф. 7:25).

261. Кажуть: як би не дивився, так не спокусився б, як би не почув, так і серце не боліло б, як би не скуштував, так і не хотілося б… Бачите, скільки спокуси від наших очей, слуху і смаку. Як багато людей страждали і страждають від того, що, будучи не твердими серцем у добрих прихильностях, поглянули необережно нечистими очима, послухали незвичними до розрізнення добра і зла вухами, скуштували жадібним смаком. Почуття гріхолюбної, жадібної плоті, не приборканої розумом і Божими заповідями, втягнули їх у різні пристрасті життєві, затьмарили їхній розум і серце, позбавили спокою сердечного і забрали свободу у волі, зробивши їх рабами своїми. Як же обережно потрібно дивитися, слухати, куштувати, нюхати й торкатися, або, краще, як потрібно берегти своє серце, щоб через почуття зовнішні, як через вікно, не пробрався гріх і сам винуватець гріха – диявол – не затьмарив і не вразив своїми стрілами отруйними та смертоносними небесного пташеняти – нашої душі.

262. Душа сприймає в себе Господа в Животворчих Тайнах думкою віри і сердечною свідомістю, що в Тайнах присутній істинно Сам Господь, а тіло наше сприймає Господа устами і черевом. Коли душа сприйме Господа твердою вірою, тоді Господь проходить в одну мить і душу, як просту істоту, і тіло все, всі суглоби його, через наповнення душею всього тіла і через всенаповнюваність Божества.

263. У житті християнському необхідні спокуси, проби або випробування нашого душевного стану, і як життя наше, за подобою речей, які перебувають у домі, покривається свого роду нечистотою, то й необхідно очищати його. Як для проби будь-яких речей, наприклад срібла, потрібні інструменти, так і для проби або випробування душі потрібні люди, для подібного подібне ж, які волею чи неволею, навмисно або зовсім ненавмисне своїми вчинками у ставленні до нас робили б явним і для нас, і для інших, чи покорені ми Божим повелінням, оголошеним нам у Євангелії, чи ні, – чи по духу ми живемо, умертвляючи діяння плотські, чи по плоті, підкоряючись, як раби, волі плоті й плотських думок і пристрастей, і ми, дізнавшись, що живемо не з волі Божої, не за заповідями найсолодшого нашого Спасителя, а за своєю гріховною та сліпою волею, невдовзі виправилися б, поспіхом і старанно наслідували б заповіді божественного Євангелія.

264. Тіло наше живе тими стихіями, з яких саме складене, постійно вбирає в себе повітря, воду, органічні тіла; душа наша живе Божественним Духом, від Якого вона має свій початок, і постійно вбирає в себе для підтримання свого життя життя Триіпостасного Бога, через світло розуму, прихильність та бажання серця й волі й міцність у добрі. Як тіло, не живлячись спорідненими йому началами, не може жити й помирає, так і душа наша, не живлячись молитвою або добрими думками, почуттями, справами, також помирає. Як у тілесній нашій природі до часу відбувається благополучно харчування і зростання тіла, але якщо потрапить через їжу, або питво, або дихання отрута або зараза, то раптом заподіюються тілу болі і навіть смерть, в разі неподання допомоги; так і в духовній нашій природі тече до часу все благополучно, але коли причепиться до неї диявол, тоді вона важко страждає, немов би заціпеніє, і їй потрібна буває швидка допомога від небесного Лікаря, Бога духів, яка буде отримана не інакше, як через молитву віри. (Диявольські прилоги в душі людини відповідають отрутам у тілесній природі, тільки отрута речовинної природи рідко потрапляє в наше тіло, а ці – завжди з нами або біля нас). Як для живлення й підтримання життя нашого тіла завжди готове те середовище (середина), у якому воно живе, а саме: світло, повітря, вода, їжа; і повітрям, як найнеобхіднішим для його життя, воно постійно оточене, а вода скрізь, так би мовити, перебуває під руками, так само, як і рослини та тварини; так само і для душі нашої завжди готові вдосталь сили для підтримання її життя, її духовна їжа, напої, одяг – у Триєдиному Богові. Перебуваючи весь на всякому місці, наче повітря або як уявне світло, Господь кожну мить нашого життя готовий, за вірою нашою і заради постійно-молитовного настрою нашої душі, підтримувати наші душевні сили Своєю вседієвою всемогутньою благодаттю, буває для нас безперестанно світлом нашого розуму і серця, повітрям, яким дихає душа наша, їжею, якою вона харчується і підкріплюється, і теплотою животворящою, якою вона зігрівається, і одягом, яким вона не тільки прикриває свою гріховну наготу, а й прикрашається нею, як царською порфірою, – це одяг виправдання Христового. Людина кожну мить свого буття перебуває у двох середовищах – матеріальному й духовному, з яких усе отримує: одне підтримує її тілесну, інше – духовну її природу; одна є видима природа, інша – нескінченний Іпостасний Дух Божий, Який, будучи весь скрізь, є вище за все й, утримуючи все, Сам нічим не обмежується. Так нікчемна і немічна сама по собі всяка людина, що вона все отримує не з себе, а ззовні для підтримки свого буття; сама вона – ніщо. І як тіло її підтримується повітрям, їжею і питтям, так душа – молитвою, читанням Слова Божого і Св. Таїнствами. З іншого боку, оскільки в царстві Всеблагого і Вседержавного Бога мають місце занепалі злі духи, і місцем своїм мають саме повітря і землю, і як людина від самого початку була ними покликана до зла, як вони завжди були, є й тепер є, і будуть до кінця віку разом із родом людським, то й становлять, так би мовити, середовище, яким ми оточені й у якому ми живемо. Люди, істоти вільні й до того ж занепалі, хоча й відновлені Сином Божим, і ті, що стоять у цій благодаті вільно вірою, доброю прихильністю до Бога й добрими ділами, повинні постійною молитвою до Бога захищатися від супротивних сил, що воюють на нашу душу, що прагнуть вловити нас у свій полон і зробити подібними до них за духом. Потрібно всім вкрай остерігатися, щоб за своїм духом і за своїми справами не освоїтися нам із духами злоби піднебесними; щоб вони не стали подихом нашої душі замість Бога, щоб зло, яке становить їхню природу, не стало нашим злом. Утім, ми повинні завжди при цьому пам’ятати, що “більший є Той, Хто є в нас, ніж той, хто є у світі” (1Ін. 4:4), що Господь і їх утримує в цілковитій Своїй владі й тільки дозволяє, скільки Його правда, доброта та премудрість дозволяє, діяти їм у світі, для напоумлення та виправлення людей. Але є люди, які диявола мають і своїм одягом, і їжею, і питтям, так само, як справжні християни в Христа вдягаються, Його Тілом і Кров’ю харчуються. Скрізь у світі подвійність – одне проти іншого: дух і тіло, добро і зло. Сатана має своїх клевретів і помічників для поширення в людях свого панування; Бог має Ангелів, яких дає кожному християнину для охорони його і для керівництва до блаженного царства Христового.

265. Той, хто не вірить у всюдиприсутність Божу в думках своїх і в серці своєму, обмовляє державу Божу, не приписує Йому й тієї властивості, що має повітря, адже й повітря є скрізь. Чи Творець повітря не скрізь? Що Бог скрізь, цьому сильним доказом слугує саме невір’я в усюдисущість, або взагалі який би то не було гріх. Так, за невір’я серце моє соромиться, зазнає якогось печіння, нудиться, мучиться, розум затьмарюється, я перебуваю весь у невтішному становищі. Але за живої віри, що Бог скрізь, на всякому місці, і, значить, завжди зі мною і в мені, моє серце широке, вільне, легке, жваве, розум світлий, я – у втішному стані. Таким чином те саме, що мене вбиває, слугує яскравим доказом того, у бутті чого я сумніваюся. Невір’я тому й мучить мене, що воно є наклеп серця мого або злого духу на Бога, Який є життям моїм. Уявне заперечення моєю вільною душею Само-Життя є, природно і праведно, смерть для неї. Ще: Бог є уявна Істота, і душа моя теж уявна Істота від першої уявної, тому і спілкування з Богом буває в мене через думку, через віру серця, яка є ніщо інше, як жива і ясна думка, що Бог є у всякому місці; коли в мене такої думки немає, значить, є думка протилежна, негативна; коли сполучний початок душі моєї з Богом перервано, тоді немає для мене і життя істинного, а є один привид зовнішнього, несправжнього життя, тваринного.

266. Ступені блаженства і мук у майбутньому віці будуть різні. Це доводиться і теперішнім станом душ у різних людей або в однієї й тієї самої людини в різний час, за різних становищ. Що простіша, добріша, товариськіша людина, то вона блаженніша внутрішньо; що лукавіша, зліша, самозакохана, то нещасніша; що сильніша в ній віра і любов, то блаженніша; що слабкіша, то гірша, тож маловіри, безвіри, людиноненависники – найнещасливіші люди. Тому розумій і про майбутні муки.

267. Люби всяку людину, незважаючи на її гріхопадіння. Гріхи гріхами, а основа-то в людині одна – образ Божий. Інші зі слабкостями, що впадають у вічі, злісні, горді, заздрісні, скупі, грошолюбні, жадібні, та й ти не без зла, можливо, навіть у тобі його більше, ніж в інших. Принаймні щодо гріхів люди рівні: “всі, – сказано, – згрішили, і позбавлені слави Божої” (Рим. 3:23), всі винні перед Богом і однаково потребуємо Божого до нас милосердя. Тому, люблячи один одного, треба терпіти один одного і залишати, прощати іншим їхні гріхи проти нас, щоб і Отець наш небесний пробачив нам гріхи наші (Мф. 6:14). Отже, всією душею шануй і люби в кожній людині образ Божий, не звертаючи уваги на її гріхи – Бог єдиний святий і безгрішний. А дивись, як Він нас любить, що Він для нас створив і творить, караючи милостиво і милуючи щедро і милостиво! Ще шануй людину, незважаючи на її гріхи, тому, що вона завжди може виправитися.

268. Деякі з прогресистів вважають Церкву ворогом для себе. Але якщо є хто велелюбніший, доброзичливіший і мудріший у своїй любові до людей (після Бога), то це Церква: все, що є найспівмірніше з нашою природою та найблагопотрібніше для неї, – усе це міститься в Церкві, як у скарбниці, так само, як в Євангелії укладено дієслова Житва. Церква є справжня мати всього людства, право того, хто вірує в Христа, найвірніший друг християн. Вона співчуває і відповідає всім істотним потребам душі й тіла християнина діяльною допомогою або подаянням допомоги силою Господа Іісуса Христа і Духа Святого, Котрим усяка душа живиться.

269. Про славослів’я. Душа мимоволі поривається до славослів’я, коли дивишся на зоряне небо; але ще більше вона поривається до славослів’я, коли, дивлячись на небеса й на зорі, як Бог їх заснував, уявиш собі думку Божу про людей, як Бог нескінченно любить людей, дбає про їхнє вічне блаженство, не пожаліючи й Сина Свого єдинородного для порятунку нашого та заспокоєння в Царстві Небесному. Не можна не славословити Бога, коли згадаєш, що ти з нічого створений, що ти призначений від укладення світу до вічного блаженства, абсолютно безплатно, не за заслугами, коли згадаєш, яку благодать Божу подають тобі від Бога для порятунку на все життя твоє, яку незліченну кількість гріхів тобі пробачають, до того ж не раз, не два, а незліченну кількість разів, яку безліч природних дарів тобі подають, починаючи від здоров’я тіла, аж до струменя повітря, аж до краплини води. Мимоволі збуджуєшся до славослів’я, коли в подиві бачиш нескінченне розмаїття створеного на землі, в царстві тваринному, царстві рослинному і мінеральному. Який мудрий устрій у всьому – у великому й малому! Мимоволі славословиш і говориш: дивовижні “діла Твої, Господи, все премудрістю сотворив ти”, слава Тобі, Господи, що сотворив усе (Пс. 103:24).

270. Якщо Церква склала і передала в загальний вжиток молитви і піснеспіви Триєдиному Богу і святим Його, то це означає, що Бог чує молитви наші і завжди перебуває поблизу тих, хто молиться. Але люди здебільшого моляться так, нібито немає з ними Бога, або нібито Він не слухає. Дамо Господу хоча ту увагу, яку виявляють добрі батьки до прохань дітей, хоча ту промислительну й уважну любов, яку мають добрі батьки до дітей. Так вчить Сам Господь. “Якщо ж ви, – каже Він, – лукаві істоти, вмієте дарування блага давати чадам вашим, то наскільки ж Отець ваш небесний дасть блага тим, хто просить у Нього” (Мф. 7:11), тож і наші прохання виконуються, якщо помолимось від усього серця. Вірно. Щоденний досвід.

271. Коли в серці твоєму спалахне злість проти когось, тоді повір усім серцем, що вона – діло дієвця, який діє в серці диявола: зненавидь його та його породище, і вона залишить тебе. (Не визнавай її за щось власне, не співчувай їй). Випробувано. Та біда, що диявол прикривається нами самими, приховує свою голову і свій хвіст, приховується, а ми сліпі й думаємо, що це все робимо тільки ми самі, стоїмо за діло диявольське, як за щось своє, як за щось справедливе, хоча будь-яка думка про будь-яку справедливість своєї пристрасті є суто хибною, богопротивоположною, згубною. Тим самим керуйся і щодо інших; коли бачиш, що будь-хто злобиться на тебе, не вважай його злоби прямою його справою; ні, він тільки страждальне знаряддя всезлобного ворога, не пізнав ще зовсім його лестощів і обманюється від нього. Молися, щоб ворог залишив його і щоб Господь просвітив його сердечні очі, затьмарені отруйним, згубним подихом духа злоби. Треба сердечно молитися Богу за всіх людей, схильних до пристрастей: у них діє ворог.

272. Пристрасті за духовним устроєм заразливі; наприклад: злість, яка ще не висловлена на словах, не виражена на ділі, а ховається лише в серці та злегка відбивається на обличчі й в очах, уже передається душі того, на кого я маю злість, та іншим помітна; обурююсь я пристрастю, моє обурення торкається й серця іншого, робиться якийсь духовний перелив нечистого потоку з однієї духовної місткості в іншу. Знищиш у собі пристрасть до брата, знищиться і в ньому; заспокоїшся сам, заспокоїться і він. Який тісний зв’язок між душами! Вірне слово Апостола: ми “є один одному удові” (Еф.4:25) – члени, або “єдине тіло є багато хто” (1Кор. 10:17). “Від єдиної крові весь рід людський” (Діян. 17:26). Тому-то божественна заповідь вимагає: “возлюбиш щирого твого, як самого себе” (Мф. 22:39). На взаємному почутті або розумінні наших душ одна одної ґрунтується дія або бездіяльність проповідницьких слів: якщо проповідник говорить не від серця, лицемірно, слухачі внутрішнім чуттям розуміють невідповідність слів проповідника його серцю, його життю, і слово не має тієї сили, яку воно могло б принести в тому випадку, коли проповідник вимовив би його сердечно, особливо коли сам виконував би слово своє на ділі. Між душами людськими знаходиться занадто тісний внутрішній зв’язок і сполучення. Тому-то добрі, благочестиві, сердечні прихильності донесені душам інших, особливо ж добрі справи.

273. Як людина складається з душі й тіла, то відповідно до цього й засоби для підтримання її життя двоякі: тілесні й духовні; для підтримання тілесного життя слугують: повітря, їжа, напої, світло, теплота; для підтримання духовного життя – молитва (як повітря), читання слова Божого, Животворящі Таємниці, благочестиві роздуми.

274. Ти з досвіду знаєш, що для польоту думки не становлять перешкоди стіни або те місце, в якому ти живеш; вона в мить може нестися з дому за хмари або з однієї частини світу в іншу, з однієї держави в іншу, з одного міста в інше. Але душа твоя, це мисляче розумне начало, є образ Божий, малий образ нескінченного Духа – Бога. Якщо думку твою не утримують чотири стіни, не обмежують простір і час, то що може утримати Господа, який усе створив? Чи можуть його утримати стіни, обмежити простір і час, хоч би якими б вони не були по-нашому нескінченними? О, на всякому місці панування Його! Око Його всіх і все бачить. Тих, хто ховається в потаємних місцях, хоч у горах або в замках неприступних, Він бачить як на долоні Своїй. Для того іноді Господь приховує обличчя Своє від тебе і ніби залишає тебе в болісному духовному мороці, щоб ти пам’ятав завжди, чиїм світлом душа твоя живе, тобто Божим, і що якщо Бог відверне обличчя Своє від тебе, відіб’є від серця твого Свій Святий Дух, то ти залишишся істинно в мороці пекла, в муках пекельних і самою справою хоча б дещо пізнаєш, що таке майбутнє пекло.

275. Вір і твердо пам’ятай, що ти двоїста людина: одна – тілесна, хвора на пристрасті, стара, диявольська, яка тілесного шукає і в тілесному постачає життя; її треба умертвляти і ні в чому їй не задовольняти, не схилятися перед її гріховними, наполегливими, хворобливими воплями; а інший – духовний, новий, здоровий, Христовий, який у всьому Христа шукає, Христом живе (замість похотей світу) і у Христі знаходить спокій і життя; крім Христа, нічого не бажає мати в цьому світі; “той, хто має намір мати земні блага, хай Христа здобуде” (Флп. 3:8). Як вимоги тієї людини всіма заходами треба зневажати, тому що виконання їх убивче для душі, так вимоги останньої треба всіма заходами виконувати, тому що вони ведуть до істинного і вічного життя. Пізнай це всякий християнин і візьми на себе працю виконувати на ділі пізнане.

276. Не сумуй, коли на душу твою налітають пекельні хмари, одна інша похмуріша за іншу, коли до душі твоєї долучаються пекельна злість, заздрість, сумнів, протидія та інше; твердо знай, що знаходження цих похмурих хмар на уявний обрій неминуче, але воно буває не завжди і нетривалий час, як у природі знаходження похмурих хмар на небо: поносяться та минуть, і знову проясниться уявна атмосфера душі. У природі необхідно бути хмарам на небі й затьмарення денного світла, але ці хмари непостійні, вони скоро минають, і після них засяє знову світло, світло сонячне, до того ж із новою силою.

277. Дивне створіння людина! Дивись: у створеному із землі укладено Боже дихання, особисте, самостійне – образ Самого Бога. Скільки премудрості, краси в улаштуванні тілесної скинії людини, скільки премудрості, любові, словом – богоподібності показує в житті сама людина – цей володар землі, як сказано: “сотворимо за образом Нашим… і нехай володіє… всією землею”! (Бут. 1:26). Але щоб не пишалася людина, дивись, що буває з тобою, коли те, що в тобі за образом Божим, вийде з тіла, як із храму свого? Тебе начебто і зовсім не буде, ти зникнеш для цього світу; храм твого духу втрачає всю свою доброту і благоліпність, робиться землею і занурюється “в землю, з неї ж узятий” (Бут. 3:19), змішуючись абсолютно з нею, як частина її. Дивне створіння Боже – людина! Дивно вселив Господь у прах образ Свій – безсмертний дух. Але здивуйся, християнине, ще більше премудрості, всемогутності й благості Творця: хліб і вино Він прелагає і перетворює на найпречистіше Тіло і Пречисту Кров Свою, і вселяє в них Самого Себе, Дух Свій пречистий і життєдайний, так що Тіло і Кров Його бувають разом Дух і Живіт. І для чого це? Для того, щоб тебе, грішного, очищати від гріхів і освячувати, а освяченого з’єднувати з Собою, а з’єднаного – обожити, облагородити й безсмертити. О, чудеса благості, премудрості та всемогутності Спасових!

278. Бачили ви, як шанобливо, смиренно, струнко звертаються біля своїх начальників підлеглі в усіх станах і званнях і цим взаємозверненням виконують свій обов’язок підпорядкування? Але чи бачили, з яким благоговінням і суворим етикетом звертаються наближені царя? А все це зразки поводження тварі біля Творця, і в цьому стрункому поводженні біля Творця, у покорі Його законам полягає їхній добробут і мета життя.

279. Іноді людина молиться, мабуть, старанно, але молитва її не приносить їй плодів спокою і радості серця про Духа Святого. Чому? Тому, що молячись за готовими молитвами, вона не каялася щиро в тих гріхах, які вона вчинила того дня, якими осквернила своє серце, цей храм Христовий, і якими прогнівила Господа. Але згадай він про них та покайся, з усією щирістю засуди себе неупереджено – і негайно запанує в серці мир, “перевершуючий всякий розум” (Флп. 4:7). У молитвах церковних є перерахування гріхів, але не всіх, і часто про ті самі й не буває згадано, якими ми зв’язали себе; треба неодмінно самому перераховувати їх на молитві з ясною свідомістю їхньої важливості, з почуттям смиренності та з серцевим розбиттям. Тому-то в молитвах вечірніх і говориться під час перерахування гріхів: або те-то, або це зробив поганого, тобто надається на нашу волю згадувати ті чи інші гріхи.

280. Наша віра і Церква подібна до найповажнішої, святої, богомудрої, найтвердішої, нестаріючої старенької старої жінки, в якій завжди живе юний, живий дух, що оживляє вірних чад її. Як перед старцями ми завжди поводимося з великою повагою, поважаючи їхні сивини і мудрість – плід вікової досвідченості, і кожне слово їхнє високо цінуємо і докладаємо до життя, так особливо повинні шанувати Церкву, благоговіти перед її святістю, старовиною, непохитною твердістю, перед її богоосвіченою мудрістю та духовним досвідченістю, перед душевно-спасительними її заповідями й постановами, її Богослужінням, Таїнствами й обрядами. Як не шанувати її вже за те одне, що вона врятувала в надрах своїх незліченну кількість людей, переселивши їх у місце вічного спокою й радості, і, не забуваючи їх після смерті, оповіщає їх донині на землі вічною хвалою та прославлянням їхніх звитяг, як вірних чад своїх! Де ви знайдете більш вдячного друга, більш ніжну матір? Отже, нехай приліплюються християни серцями своїми цілком до Церкви Христової, нехай утверджуються в ній непохитно до кінця тимчасового їхнього життя, нехай ревнують усі про виконання всіх її заповідей і статутів і нехай знаходять у ній спасіння вічне у Христі Іісусі Господі нашому.

281. За премудрим улаштуванням Божим, у цьому світі одне іншому передує і одне іншим змінюється: безчестя і честь, бідність і багатство, здоров’я і хвороба; перед даруванням багатства Господь часто випробовує крайньою убогістю, а багатих позбавляє всього; перед честю – безчестям, а піднесених честю – приниженням, щоб ми навчилися цінувати дари Божі та не пишалися щастям, знаючи, що воно – дарування Владики, не заслужене нами.

282. Необхідно збуджувати серце до молитви: інакше воно зовсім висохне. Любов до Бога, щирість, простота – ось властивості молитви. Молитися треба духом, бо Бог є Дух, а не плоть; – істиною, а не лестощами, бо Бог є істина. Те саме треба сказати і про молитву святим. Не устами їх призивай тільки, бо вони не мають вуст, голосу, нічого тілесного, а серцем або душею палаючою, тоді вони почують, бо споріднене спорідненого і шукає. Так, не плоть і кров Царство Боже успадковує, а дух чистий, що горить любов’ю до Бога.

283. “Духа не вгашайте” (1Сол. 5:19), говорить Слово Боже. Пам’ятай це всякий християнин, особливо священик і наставник дітей. Особливо нам потрібно завжди горіти духом під час нашого високого служіння Богу і людству. Як ми багато зробили б для Бога, для людей і для себе, якби з вірою і любов’ю, з ретельністю, з гарячковістю та енергією займалися своєю справою, і яким малим, сухим, марним буде наше діяння, коли ми почнемо займатися мляво, ледаче, з холодністю, без жодної ревності та енергії! У великій відповіді будемо перед Богом і за себе, і за ввірених нашому піклуванню.

284. Будьте уважні до себе, коли бідна людина, яка потребує допомоги, проситиме вас про неї: ворог постарається в цей час обдати серце ваше холодом, байдужістю і навіть зневагою до нужденного; подолайте в собі ці нехристиянські та нелюдські прихильності, збудьте в серці своєму жалісливу любов до подібного до вас в усьому людині, до цього члену Христовому й вашому власному – “бо ж ми одне одному вдові” (Еф.4 :25), – до цього храму Духа Святого, щоб і Христос Бог полюбив вас; і про що попросить вас той, хто потребує, по силі виконайте його прохання. “Тому, хто просить у тебе, дай, і того, хто хоче в тебе забрати, не відверни” (Мф. 5:42).

285. Із твердістю сердечною вимовляйте слова молитви. Молячись увечері, не забудьте висловити в молитві до Духа Святого з усією щирістю і сокрушеністю серця ті гріхи, в які ви впали в минулий день, – кілька миттєвостей покаяння теплого – і вас очистив Дух Святий від усякої скверни, ви вибілені, як сніг вибілений, і сльози, що очищають серце, потечуть із очей ваших, і одягом Христової правди ви прикриті, і з Ним з’єднані будете, як з Отцем і Духом.

286. Злидні духовні полягають у тому, щоб вважати себе немовби неіснуючим і Єдиного Бога сущим, шанувати слова Його вище за все на світі та не щадити для їхнього виконання нічого, самого життя свого; волю Божу вважати усім для себе й для інших, свою відкинути зовсім: злиденний духом усім серцем бажає та каже: хай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, хай буде воля Твоя, він сам начебто зникає, скрізь і в усьому хоче бачити Бога – у собі та в інших. Усе нехай буде Твоє, не моє; бажає святість Його споглядати в собі й у всіх; царство Його – також; волю Його – також; Його Одного бачити таким, що сповнює серця людські, як і повинно бути, бо Він Єдиний Істинний, Всеблагий і Досконалий, все Сотворивший, а ворог – диявол та його клеврети і люди, які протистоять Богу, – татіє у Царстві Божому та супротивники Богу. Для вбогого духом і весь світ, ніби ніщо; скрізь він бачить Одного Бога, що все оживляє і всім керує, немає в нього місця без Бога, немає миті без Бога – усюди і щохвилини він із Богом і ніби з Ним Одним. Убогий духом не сміє і не думає осягнути незбагненне, розкривати таємниці Божі, висока мудрість; він вірить одному слову Господа Життєдавця, знаючи, що і кожне слово Його є істина, дух і вічне життя, і словам Церкви Його, яку Дух Святий постійно наставляє на будь-яку істину; вірить, як вірить дитина батькові чи матері своїй, не вимагаючи доказів, покладаючись абсолютно на них. Убогий духом вважає себе найостаннішим і найгрішнішим понад усіх, ставить себе за нехтуванням усіх.

287. Як жваво уявляли Бога св. Божі люди, що склали молитви свої Духом Святим для настанови собі й нам; з яким трепетом вони стояли на молитві, а й з якою любов’ю і надією! Усяке слово їхньої молитви говорить: Бог з нами і Бог у нас, чує кожне слово наше, бачить кожну думку нашу, бажання наше, сльози наші, кожну частинку слізну.

288. Іноді ми стоїмо в церкві або вдома на молитві в розслабленні духу й тіла: і безсила, холодна, безплідна буває душа наша, як оця язичницька неплідна церква; але лише спрямуємо серце своє до щирої молитви до Бога, звернемо думки й серце своє до Нього з вірою живою, негайно оживе, зігріється й заплідниться душа наша; який раптом спокій, яка легкість, яке розчулення, який внутрішній святий вогонь, які теплі сльози за гріхи, яке щире почуття жалю про те, що прогнівили ними Владику Преблагого, яке світло в серці й у розумі, який рясний потік живої води заструменіє в серці, що ллється вільно з язика або з пера й олівця на папір; пустеля душевна процвітає як крін через пришестя Господа в серці. Ах! навіщо ми частіше не звертаємо сердець своїх до Господа! Скільки в Нього завжди приховано для нас спокою, розради! “Скільки безліч благодаті Твоєї, Господи, скільки ти приховав тих, хто боїться Тебе”! (Пс. 30:20).

289. Хитра й обережна пташка, не дає спіймати себе ловцям на просторі світу Божого, а коли бачить, що до неї наближається хтось і хоче схопити її, зараз злітає від землі вгору і таким чином позбавляється тих, хто ловить. Так і християнин повинен бути мудрим і пильним, щоб не спіймав душу його ловець безтілесний: душа наша – як пташка небесна, диявол – злісний ловець, який прагне поглинути чиюсь душу. Як пташка, прилігши на горі, тим самим рятується від ловця, так і ми, коли бачимо ворога – диявола, що ловить нашу душу земними речами, повинні залишати їх негайно серцем своїм, ні на мить до них не прив’язуючись, і прилігши на горі своїми думками до Господа Іісуса, нашого Спасителя, і в такий спосіб легко позбавимося від тенета ловчі.

290. Засіб здобути успіх у якій-небудь добрій справі. Коли молишся вдома на вечірній або ранковій молитві, або в церкві за службою, май на серці турботу про звершення цієї справи і сердечне бажання виконати її на славу Божу. Господь і Пречиста Матір Його неодмінно напоумять тебе, покладуть на твоє серце світлу думку, як здійснити його. Якщо ти хочеш писати бесіду або проповідь і не знаєш, про що писати, на серці твоєму немає живої води, тільки потурбуйся про те щиро на молитві, і Господь і Пречиста Матір неодмінно ясно покажуть тобі предмет слова та частини його, твій розум і серце осяються ясним віданням сторін предмета.

291. Щодня дякуй від щирого серця Богові за дарування тобі життя за образом і за подобою Його, життя розумно-вільного і безсмертного. Особливо дякуй за те, що Він тебе, занепалого у вічну смерть, відновив і спрямував знову до життя, і не простою дією всемогутності, бо це неспівмірно було б із правосуддям Його, а дарувавши на викуп за нас Сина Свого Єдинородного, Який постраждав і помер за нас; дякуй ще за те, що Він тебе щодня, що через гріхи через волю падає з життя у смерть, незліченна безліч разів, знову дарує життям за те, що тільки ти від серця скажеш: “згрішив, Отче, на небо і перед Тобою”! (Лк. 15:18). Дякуй ще за те, що Він тебе, який нерозважливо ввергає себе в хвороби – провісниці смерті тілесної, часто позбавляє їх, виправляє твої помилки і не позбавляє тебе земного життя твого, знаючи, що воно дороге для тебе, що ти не готовий ще до того вічного життя. Дякуй Йому за всі засоби до життя, за всі радощі й скорботи в житті, бо все від Нього, Всеблагого Отця, все від Першого того Початкового Життя, яке всім дало й взаємно дало життя.

292. Шляхетного і піднесеного духу та людина, яка милостиво і щедро розсипає всім свої дари і радіє, що вона має нагоду зробити добро і задоволення всякому, не думаючи про винагороду за те. Шляхетного й піднесеного духу та людина, яка ніколи не зазнається з людиною, яка часто відвідує її і користується її щедротами, не нехтує нею в жодному відношенні, не принижує її на жодну сходинку в думках своїх, але завжди вважає її такою, якою вважав при першій зустрічі з нею, або і набагато вищою. А то ми зазвичай зазнаємося з тим, хто став наш, як і з тим, що стало наше, і, звикнувши до нього або до того, скоро, так би мовити, насичуємося ним і ні на що не ставимо: людину часто ставимо нижчою за улюблену нами річ або улюблену тварину.

293. Добре іноді на молитві сказати кілька своїх слів, що дихають гарячою вірою і любов’ю до Господа. Так, не всі чужими словами розмовляти з Богом, не всі бути дітьми у вірі й надії, а треба показати і свій розум, відригнути від серця і своє слово благо, до того ж до чужих слів якось звикаємо й холоднемо. І який приємний буває Господу цей наш власний лепет, що виходить прямо від віруючого, люблячого і вдячного серця, – переказати не можна: треба тільки те сказати, що душа при своїх словах до Бога тремтить радістю, вся розпалюється, пожвавлюється, блаженствує. Кілька слів скажеш, а блаженства скуштуєш стільки, що не отримаєш його такою мірою від найдовших і найзворушливіших чужих молитов, які за звичкою й нещиро вимовляються.

294. Коли просиш про щось Господа, одразу ж споглядай благодатну і щедру Його Правицю, що подає тобі дари Свої благодатну і щедру Його Десницю, Яка з надлишку Божого всім усе подала і подає, і сумніватися в тому, чи отримаєш прохане чи ні, вважай божевіллям, подібним до того, про якого пророк сказав, що він “серцем своїм говорив: немає Бога” (Пс. 13:1). Так, просячи якусь добру і щедру людину про допомогу, ми заздалегідь уявляємо її руку, що подає, адже земні благодійники, за подобою Всеблагого Батька їхнього, бувають добрі й щедрі і подають те, чого просимо, одразу ж після прохання нашого, як сказано: “Хто є з вас людина, яка, коли б не просила сина свого хліба, їсть, коли б камінь подала йому? або якщо риби просить, то змію подасть йому? Якщо ж ви, лукаві істоти, вмієте дарування блага давати чадам вашим, то скільки ж Отець ваш Небесний дасть блага тим, хто просить у Нього” (Мф. 7:9-11).

295. Коли відчуєш у серці своєму нудотні примхи серця або невір’я щодо якогось предмета віри, тоді знай, що ворог у серці твоєму – і він сміється над твоїм невіглаством, твоєю слабкістю і непостійністю у вірі; зараз же щиро засуди своє нерозсудливість, свою сліпоту, свою гріховну мінливість у вірі та свою невдячність Богові за колишнє світло серця і за колишні благодіяння, отримані тобою від віри в той предмет (мощі святі), який сьогодні серце твоє через сліпу упертість відкидає або в який не вірить так, як колись вірило, – і помилує тебе Владика: мине нудьга і стане легко. О, ворог! він хоче, щоб і у вірі все було за його брехнею.

296. Нова людина (оновлена) знаходить задоволення в послуху, а стара хоче опиратися і непокорятися. Отже, нехай буде, Господи, воля Твоя! Приймаю за вираження волі Твоєї все, чого вимагають від мене поставлену наді мною владу, все, що роблять зі мною інші (терпіння), все, що зі мною буває, бо ніщо не буває без Тебе. Ти у всьому, через усіх і все.

297. Бог є така духовна Істота, від Якої все і без Якої немислимо ніщо, у Якій початок, продовження, життя і збереження всього, Яка нескінченно вища від усякого часу й простору; Яка не починалася ніколи і ніколи не закінчиться; перед Якою все, як не існуюче; Яка вся скрізь; Якого не витісняє з будь-якого простору жоден атом, ні гори, ні небесні тіла, ні моря, ні повітря, ні вогонь, ні земля; Який займає Сам від вічності всякий простір, займаний будь-яким тілом, хоча землею, і Сам, силою Своєю, утримує в існуванні те тіло; Який є на будь-якому місці, на будь-якій неуявній лінії простору, і Сам утримує необмежено всякий простір; – одним словом. Бог є тобто єдиний Сущий, єдиний, Який є.

298. Якщо брат твій зробить щось під час служби неправильно або дещо недбало – не дратуйся ні внутрішньо, ні зовнішньо проти нього, але великодушно поблажливо поблажливіше до його погрішності, згадавши, що ти сам робиш у житті багато, багато помилок, що ти сам людина з усіма немочами, що Бог довготерплячий і багатомилостивий, і без ліку багато прощає тобі та й усім нам неправди наші. Пригадай слова з молитви Господньої: остав нам борги наші, як і ми залишаємо боржникам нашим. Ці слова повинні завжди нагадувати нам, що ми самі в усякий час великі боржники, великі грішники перед Богом, і щоб, пам’ятаючи це, упокорювалися в глибині свого серця і не були дуже суворими до гріхів братії, як і ми, немічні, – щоб, як ми самі себе не судимо суворо, так не судили б суворо і за інших, бо браття – члени наші, як би ми самі. Дратівливість вдачі походить від непізнання себе, від гордості і від того ще, що ми не розмірковуємо про сильне ушкодження своєї природи і мало пізнали лагідного і смиренного Іісуса.

299. Різноманітні гріховні прихильності серця нашого Господь випробовує різним чином: іншого (скупого) випробовує втратою грошей або маєтку, або будь-якої частини з власності, дозволяє злодіям красти, розбійникам грабувати, – іншого пожежею, іншого повінню, іншого даремними витратами у справах, що не вдався, іншого хворобою та витратами на ліки й лікарів, з’єднаними з хворобою; іншого – втратою дружини, сестри, друга або подруги; іншого – безчестям – усіх випробовує всіляко, нехай усіляко відкриє в кожному його слабкі, болючі сторони серця і навчить кожного виправляти себе. Вельми у багатьох “душу проходить зброя, яко нехай відкриваються від… сердець думки їхні” (Лк. 2:35). Тому, який би не трапився збиток із твого маєтку, вір, що на те є воля Господня, і кажи: “Господь дав, Господь забрав, як Господу зволився, так і є, хай буде ім’я Господнє благословенне” (“Іов”, Йов. 1:21).

300. Чому іноді людина раптом приходить у таке шаленство, що сильно гарячкує, швидко, уривчасто й незв’язно говорить, ламає собі руки, рве на собі волосся або в люті б’є інших, ламає божевільно все, що потрапляє їй під руки, і робить інші справи, властиві божевільному та несамовитому? Явно тому, що в його серці діють духи злоби піднебесні, які підбурюють людей до всякого зла і дихають злістю і вбивством на всіх і все. Чому бувають і самогубці всякого роду, так само як вбивці інших? Від дії в серцях самогубців і вбивць споконвічного самогубця – диявола. Тому-то Христос Спаситель і християнська віра заповідають усякому лагідність і смиренність, які не допускають діяти в серцях духам злості й гордині, які шукають смерті всіх і кожного. Господь каже: “навчіться від Мене, бо я лагідний і смиренний серцем” (Мф. 11:29). Гнів людини – страшне, протиприродне явище в людині; він збуджується часто в серці через причини найнезначніші, через самолюбство, гордість, що криються в нашому серці. Потрібно пам’ятати, що “гнів чоловіка правди Божої не робить” (Як. 1:20).

Переклад українською – Осіпов. А.

1–300

1. Обильно открыл Ты мне, Господи, истину Твою и правду Твою. Чрез образование меня науками открыл Ты мне все богатство веры и природы и разума человеческого. Уведал я слово Твое – слово любви, «проходящее… до разделения души же и духа» нашего (Євр. 4:12); изучил законы ума человеческого и его любомудрие, строение и красоту речи; проник отчасти в тайны природы, в законы ее, в бездны мироздания и законы мирообращения; знаю населенность земного шара, сведал о народах отдельных, о лицах знаменитых, о делах их, прошедших своею чередою в мире; отчасти познал великую науку самопознания и приближения к Тебе; словом – многое, многое узнал я – так что «вящшая разума человеческого показана ми суть” (Сир. 3:23); и доселе еще многое узнаю. Много и книг у меня многоразличного содержания, читаю и перечитываю их; но все еще не насытился. Все еще дух мой жаждет знаний; все сердце мое не удовлетворяется, не сыто, и от всех познаний, приобретенных умом, не может получить полного блаженства. Когда же оно насытится? – «Насытится внегда явитимися славе Твоей» (Пс. 16:15). А до тех пор я не насыщусь. «Пияй от воды сея (от мирских знаний), вжаждется паки: а пияй от воды, юже Аз дам ему, не вжаждется во веки; но вода, юже Аз дам ему, будет в нем источник воды текущия в живот вечный» (Ін. 4:13-14), сказал Спаситель.

2. Как святые видят нас и наши нужды и слышат наши молитвы? Сделаем сравнение. Пусть вы переселены на солнце и – соединились с солнцем. Солнце освещает лучами своими всю землю, каждую песчинку на земле. В этих лучах вы видите также землю; но вы так малы в отношении к солнцу, что составляете только как бы один луч, а этих лучей в нем бесконечно много. По тождеству с солнцем этот луч участвует тесно в освещении солнцем всего мира. Так и душа святая, соединясь с Богом, как с духовным солнцем, видит чрез посредство своего духовного солнца, освещающего всю вселенную, всех людей и нужды молящихся.

3. Научился ли ты предзреть Господа пред собою выну – как Ум вездесущий, как Слово живое и действенное, как Дух животворящий? Священное Писание – вот область Ума, Слова и Духа – Бога Троицы: в нем Он проявляется ясно: «глаголы, яже Аз глаголах вам, дух суть и живот» (Ін. 6:63), сказал Господь; писания св. отцев – вот опять выражение Мысли, Слова и Духа ипостасных, с большим уже участием самого человеческого духа; писания обыкновенных светских людей – вот проявление падшего человеческого духа, с его греховными привязанностями, привычками, страстями. В Слове Божием мы видим лицем к лицу Бога и – себя, каковы – мы. Узнайте же в нем себя, люди, и ходите всегда в присутствии Божием.

4. Человек, вы сами видите, в слове своем не умирает; он бессмертен в нем и по смерти говорит. Я умру, но и по смерти буду говорить. Сколько между людьми этого бессмертного слова, которое оставили по себе давным-давно умершие и которое живет на устах иногда целого народа! Как живуче слово, даже человеческое! Тем более – Слово Божие: оно переживет все века и будет всегда живо и действенно.

5. Так как Бог есть зиждительная, живая и животворящая Мысль, то весьма согрешают те, которые мыслями своего духа отклоняются от этой ипостасной Мысли и занимаются только предметами вещественными, тленными, овеществляя чрез то дух свой; особенно грешны те, которые во время Богослужения или домашней молитвы совсем отклоняются своими мыслями и блуждают в разных местах вне храма. Они крайне оскорбляют Божество, в которое должна быть вперена наша мысль.

6. К чему ведет пост и покаяние? Из-за чего труд? Ведет к очищению грехов, покою душевному, к соединению с Богом, к сыновству, к дерзновению пред Господом. Есть из-за чего попоститься и от всего сердца исповедаться. Награда будет неоценимая за труд добросовестный. У многих ли из нас есть чувство сыновней любви к Богу? Многие ли из нас со дерзновением, неосужденно смеют призывать Небесного Бога Отца и говорить: Отче наш!… Не напротив ли, в наших сердцах вовсе не слышится такой сыновний глас, заглушенный суетою мира сего или привязанностью к предметам и удовольствиям его? Не далек ли Отец Небесный от сердец наших? Не Богом ли мстителем должны представлять себе Его мы, удалившиеся от Него на страну далече? – Да, по грехам своим все мы достойны Его праведного гнева и наказания, и дивно, как Он так много долготерпит нам, как Он не посекает нас, как бесплодные смоковницы? Поспешим же умилостивить Его покаянием и слезами. Войдем сами в себя, со всею строгостью рассмотрим свое нечистое сердце и увидим, какое множество нечистот заграждают к нему доступ божественной благодати, сознаем, что мы мертвы духовно.

7. Любящий Господь здесь: как же я могу допустить в свое сердце и тень злобы? Да умрет во мне совершенно всякая злоба, да умастится сердце мое благоуханием незлобия. Любовь Божия да побеждает тебя, злобный сатана, нас злонравных к злобе подстрекающий. Злоба крайне убийственна для души и тела: палит, давит, мучит. Никто, связанный злобою, да не дерзнет приступить к престолу Бога любви.

8. Молясь, мы непременно должны взять в свою власть сердце и обратить его к Господу. Надобно, чтобы оно не было холодно, лукаво, неверно, двоедушно. Иначе что пользы от нашей молитвы, от нашего говенья? Хорошо ли слышать от Господа гневный глас: «приближаются Мне людие сии усты своими, и устнами чтут Мя: сердце же их далече отстоит от Мене» (Мф. 15:8). Итак, не будем стоять в церкви с душевным расслаблением, но да горит каждый духом своим, работая Господу. И люди не много ценят те услуги, которые мы делаем с холодностью, по привычке. А Бог хочет именно нашего сердца. «Даждь Ми, сыне, твое сердце» (Притч. 23:26); потому что сердце – главное в человеке, жизнь его; больше – сердце наше есть самый человек. Потому, кто не молится или не служит Богу сердцем – тот все равно что вовсе не молится, потому что тогда молится тело его, которое само по себе, без души – то же, что земля. Помните, что предстоя на молитве, вы предстоите Богу, имеющему разум всех. Потому молитва ваша должна быть, так сказать, вся дух, вся разум.

9. Живут и по смерти святые Божии. Вот часто слышу в церкви, как поет Божия Матерь чудную, проходящую в сердце песнь Свою, которую Она сложила в доме тетки Своей Елисаветы, после благовещения Архангела. Вот я слышу песнь Моисея, песнь Захарии – отца Предтечева, Анны – матери пророка Самуила, песнь трех отроков, песнь Мариами. А сколько новозаветных св. певцов доныне услаждают слух всей Церкви Божией! А Богослужение? А таинства? А обряды? Чей там дух движется и умиляет наши сердца? – Господа Бога и святых Божиих. Вот вам доказательство бессмертия человеческой души. Как это люди умерли и управляют по смерти нашею жизнию; умерли и доселе говорят, поучая, назидая и трогая нас!

10. Как дыхание необходимо для тела, и без дыхания человек не может жить: так без дыхания Духа Божия душа не может жить истинною жизнию. Что воздух для тела, то Дух Божий для души. Воздух подобие некоторое Духа Божия. «Дух, идеже хощет, дышет…» (Ін. 3:8).

11. Когда вам предстоит искушение на грех, тогда представляйте живо, что грех сильно прогневляет Господа, Который ненавидит беззаконие. «Яко Бог не хотяй беззакония, Ты еси» (Пс. 5:5). А чтобы вам лучше понять это – представьте правдивого, строгого, любящего свое семейство отца, который всеми мерами старается сделать детей своих благонравными и честными, чтобы за их благонравие наградить их великими своими богатствами, которые он приготовил для них с великим трудом, и который между тем видит, к прискорбию своему, что дети за такую любовь отца не любят его, не обращают внимания на приготовленное любовью отца наследие, живут беспутно, стремительно несутся к погибели. А каждый грех, заметьте, есть смерть для души (Як. 1 и др.), потому что он убивает душу, потому что он делает нас рабами диавола-человекоубийцы, и чем больше мы работаем греху, тем труднее наше обращение, тем вернее наша погибель. Убойтесь же всем сердцем всякого греха.

12. Когда сердце твое уклонится в помышлении лукавства и лукавый, как говорится, начнет подмывать твое сердце, чтобы оно совсем подвигнулось с камня веры, тогда скажи себе внутренне: знаю я свою духовную нищету, свое ничтожество без веры; скажи: я так немощен, что именем Христовым только и живу, и упокоиваюсь, и веселюсь, распространяюсь сердцем, а без Него – мертв душевно, беспокоюсь, стесняюсь сердцем; без креста Господня я давно был бы жертвою самой лютой скорби и отчаяния. Христос меня держит в жизни; крест – покой и утешение мое.

13. Мы потому и можем мыслить, что есть беспредельная мысль, как потому дышим, что есть беспредельность воздушного пространства. Вот отчего и называются вдохновением светлые мысли о каком-либо предмете. Мысль наша постоянно течет именно под условием существования беспредельного мыслящего Духа. Вот почему Апостолы говорят: «мы не довольни есмы от себе помыслити что, яко от себе, но довольство нашие от Бога» (2Кор. 3:5). Вот почему и Спаситель говорит: «не пецытеся, како или что возглаголете, дастбося вам…, что возглаголете» (Мф. 10:19). Видишь, и мысль и даже самое слово (вдохновение) приходят к нам отвне. Это впрочем в состоянии благодати и в случае нужды. Но и в обыкновенном нашем положении – все светлые мысли от Ангела хранителя и от Духа Божия; тогда как, напротив, нечистые, темные – от нашего поврежденного существа и от диавола, всегда приседящаго нам. Как же нужно вести себя христианину? «Бог Сам есть действуяй в нас» (Флп. 2:13). Вообще везде в мире мы видим царство мысли, как во всем составе видимого мира, так в частности – на земле, в обращении и жизни земного шара – в распределении стихий света, воздуха, воды, земли, огня (в сокровенности), тогда как другие стихии разлиты во всех животных – в птицах, рыбах, гадах, зверях и человеке, – в их мудром и целесообразном устройстве, в их способностях, нравах или привычках, – в растениях, в их устройстве, в питании и проч., словом – везде видим царство мысли, даже в бездушном камне и песчинке.

14. Священники Господни! сумейте утешением веры обратить ложе печали страдальца-христианина в ложе радости, сумейте сделать его из несчастнейшего, по его мнению, человека человеком счастливейшим в мире, уверьте его, что «в мале быв наказан, он будет великими благодетельствован» (Прем. 3:5) по смерти: и вы будете друзьями человечества, ангелами-утешителями, органами Духа Утешителя.

15. Если не возгревать в сердце теплоты веры, то может от нерадения совсем погаснуть в нас вера; может как бы совсем помереть для нас христианство со всеми его таинствами. Враг о том только и старается, чтобы погасить веру в сердце и привести в забвение все истины христианства. Оттого мы видим людей, которые только по одному имени христиане, а по делам совершенные язычники.

16. Не думайте, что вера наша не животворна для нас – пастырей, что мы лицемерно служим Богу. Нет: мы первые больше всех пользуемся милостями Божиими и знаем по опыту, что для нас Господь с его таинствами, что Его Матерь Пречистая и Его святые. Например, причащаясь животворящих Таин Тела и Крови Господних, мы часто, часто испытывали на себе их животворность, небесные дары мира и радости о Духе Святом; знаем, что не веселит так милостивый царский взор последнего из подданных, как веселит благостный взор небесного Владыки нашего, как веселят Его Тайны. И мы были бы крайне неблагодарны пред Господом и ожесточенны сердцем, если бы не поведали об этой славе животворящих Таин всем возлюбленным Божиим, – если бы не прославляли Его чудес, в нашем сердце совершающихся в каждую Божественную литургию! Мы также часто испытываем на себе непобедимую, непостижимую, божественную силу честного и животворящего Креста Господня и силою его прогоняем из сердца своего страсти, уныние, малодушие, страх и все козни бесовские. Он наш друг и благодетель. Говорим это искренно с сознанием всей истины и силы своих слов.

17. Ты хочешь постигнуть непостижимое; но можешь ли понять, как постигают тебя внутренние, убивающие душу твои скорби, и найти средства – вне Господа – как их прогонять? Узнай же сердцем, как освобождаться тебе от скорбей, как соделывать покойным сердце свое, и тогда, если нужно, мудрствуй о непостижимом. «Аще ни мала чесо можете, что о прочих печетеся?» (Лк. 12:26)

18. Размышляй чаще: чья мудрость проявилась в устройстве твоего тела, постоянно поддерживает его в бытии и отправлениях? Кто предписал законы твоей мысли, и она доселе следует им у всех людей? Кто начертал на сердцах всех людей закон совести, и она доселе у всех людей добро награждает, а зло наказывает? Боже всемогущий, премудрый и всеблагий! Рука Твоя постоянно на мне грешном, и нет мгновения, когда бы благость Твоя покидала меня. Даруй же мне всегда живою верою лобызать десницу Твою. Зачем мне ходить далеко искать следов Твоей благости. Твоей премудрости и Твоего всемогущества? Ах! следы эти так явственно видны во мне! Я, я – чудо Божией благости, премудрости и всемогущества. Я – в малом виде – целый мир; моя душа – представительница мира невидимого; мое тело – представитель мира видимого.

19. Братья! какая цель нашей жизни на земле? Та, чтобы по испытании нашем земными скорбями и бедствиями и после постепенного усовершенствования в добродетели при помощи благодатных дарований, преподаваемых в таинствах, нам опочить по смерти в Боге – покое нашего духа. Вот почему мы поем об умерших: упокой, Господи, душу раба Твоего. Мы желаем усопшему покоя как края всех желаний и молим о том Бога. Не безрассудно ли поэтому много скорбеть над умершими? «Приидите ко Мне вси труждающиися и обремененнии, и Аз упокою вы» (Мф. 11:28), – говорит Господь. Вот покойники наши, христианскою кончиною уснувшие, приходят на этот глас Господа и упокояются. Чего же скорбеть?

20. У людей, старающихся провождать духовную жизнь, бывает самая тонкая и самая трудная война через помыслы каждое мгновение жизни – война духовная; надобно быть каждое мгновение всему оком светлым, чтобы замечать втекающие в душу помыслы от лукавого и отражать их; сердце свое такие люди должны иметь всегда горящим верою, смирением, любовью; в противном случае в нем легко поселится лукавство диавольское, за лукавством маловерие или неверие, а затем и всякое зло, от которого скоро не отмоешься и слезами. Потому не допусти, чтобы сердце твое было холодным, особенно во время молитвы, избегай всячески холодного равнодушия. Весьма часто бывает, что на устах молитва, а в сердце – лукавое маловерие или неверие, устами как будто близок человек к Господу, а сердцем далек. А во время молитвы лукавый все меры употребляет к тому, чтобы охладить и излукавить наше сердце самым незаметным для нас образом. Молись да и крепись, сердце свое крепи.

21. Если хочешь молитвою испросить себе какого-либо блага у Бога, то прежде молитвы приготовь себя к несомненной, крепкой вере и прими заблаговременно средства против сомнения и неверия. Худо, если во время самой молитвы сердце твое изнеможет в вере и не устоит в ней: тогда и не думай, чтобы ты получил то, о чем просил Бога сумняся, потому что ты оскорбил Бога, а ругателю Бог не дает даров Своих! «Вся, – сказал Господь, – елика аще воспросите в молитве, верующе, приимете» (Мф. 21:22), и, значит, если воспросите неверующе или с сомнением, не приимете. «Аще имате веру, и не усумнитеся, – еще говорит Он, – то и горы можете переставлять» (Мф. 21:21). Значит, если усумнитеся и не поверите, то не сделаете этого. «Да просит же (каждый человек) верою, ничтоже сумняся, – говорит Апостол Иаков, – … да не мнит сумняйся, яко приимет что от Бога. – Муж двоедушен неустроен во всех путех своих» (Як. 1:6-8). Сердце, сомневающееся в том, что Бог может даровать просимое, наказывается за сомнение: оно болезненно томится и стесняется от сомнения. Не прогневляй же Вседержавного Бога ни тению сомнения, особенно ты, испытавший на себе Божие всемогущество многое множество раз. Сомнение – хула на Бога, дерзкая ложь сердца, или гнездящегося в сердце духа лжи на Духа истины. Бойся его, как ядовитой змеи, или нет, – что я говорю, пренебрегай им, не обращай на него ни малейшего внимания. Помни, что Бог во время прошения твоего ожидает утвердительного ответа на вопрос, внутренне Им тебе предлагаемый: веруеши ли, яко могу сие сотворити? Да, ты должен из глубины сердца ответить: верую, Господи! (cр. Мф. 9:28) И тогда будет по вере твоей. Твоему сомнению или неверию да поможет следующее рассуждение: я прошу у Бога 1) существующего, а не воображаемого только, не мечтательного, не фантастического блага, а все существующее – от Бога получило бытие, потому что «без Него ничтоже бысть, еже бысть» (Ін. 1:3), и, значит, ничто и не бывает без Него, что бывает, а все или от Него получило бытие, или по Его воле или допущению бывает и делается при посредстве данных от Него тварям Его сил и способностей, – и во всем сущем и бывающем Господь полновластный Владыка. Кроме того, «Он нарицает и не сущая, яко сущая» (Рим. 4:17); значит, если бы я просил и не сущего, Он мог бы мне дать, сотворив его. 2) Я прошу возможного, а для Бога и наше невозможное – возможно; значит, и с этой стороны нет препятствия, потому что Бог может сделать для меня даже то, что по моим понятиям невозможно. Та беда наша, что в веру нашу мешается близорукий рассудок, этот паук, ловящий истину сетками своих суждений, умозаключений, аналогий. Вера вдруг обнимает, видит, а рассудок окольными путями доходит до истины: вера – средство сообщения духа с духом, а рассудок – духовно-чувственного с духовно-чувственным и просто материальным; та – дух, а этот – плоть.

22. Все блага души, т.е. все, что составляет истинную жизнь, покой и радость души, – от Бога! Опыт. То мне сердце говорит: Ты, Святый Душе, сокровище благих!

23. Имея Христа в сердце, бойся, как бы не потерять Его, а с Ним и покоя сердечного; горько начинать снова, усилия прилепиться к Нему снова по отпадении будут тяжки и многим будут стоить горьких слез. Держись всеми силами за Христа, приобретай Его и не теряй святого дерзновения пред Ним.

24. Вы смотрите на икону Спасителя и видите, что Он взирает на вас пресветлейшими очами, – это взирание и есть образ того, что Он действительно взирает на вас яснейшими солнца очами Своими и видит все ваши мысли, слышит все ваши сердечные желания и вздохи. Образ – образ и есть, в чертах и знаках он представляет то, что неначертаемо и неозначаемо, а постижимо только верою. Верьте же, что Спаситель всегда на вас призирает и видит вас всех – со всеми вашими думами, скорбями, воздыханиями, со всеми вашими обстоятельствами, как на ладони, «Се на руках Моих написах стены твоя, и предо Мною еси присно», говорит Господь (Іс. 49:16). Как много утешения, жизни в этих словах Вседержавного Промыслителя! Итак, молитесь пред иконою Спасителя, как бы пред Ним Самим, Человеколюбец присущ ей благодатью Своею и очами, на ней написанными, точно взирает на вас: «на всяком месте очи Его смотрят» (Притч. 15:3), значит, и на иконе, и слухом, на ней изображенным, слушает вас. Но помните, что очи Его – очи Божеские, и уши Его – уши Бога вездесущего.

25. В благонамеренных сочинениях людей уважай «свет Христов, просвещающий всякого человека, грядущаго в мир» (Ін. 1:9), и с любовью читай их, благодаря Светодавца Христа, всем ревностным неоскудно изливающего свет Свой.

26. Где бы я ни был, но лишь возведу сердечное око в скорби моей к Богу, Человеколюбец отвечает тотчас же на мою веру и молитву, и скорбь сейчас проходит. Он на всякое время и на всякий час близ меня. Только не видишь, а живо чувствуешь Его сердцем. Скорбь – смерть сердца; и она есть падение от Бога; широта, спокойствие сердца при живой вере в Него яснее дня доказывает, что Господь постоянно при мне и Он внутри меня живет. Какой ходатай или ангел избавит нас от грехов или скорбей? Никто, кроме единого Бога. То – опыт.

27. Меру достоинства своей молитвы будем измерять мерою человеческою, качеством отношений наших к людям. Каковы мы бываем с людьми? Иногда мы холодно, без участия сердца, по должности или из приличия высказываем им свои просьбы, похвалы, благодарность или делаем для них что-либо; а иногда с теплотою, с участием сердца, с любовью или иногда притворно, иногда искренно. Так же неодинаковы мы бываем и с Богом. А не так надо. Надо всегда от всего сердца высказывать Богу и славословие, и благодарение, и прошение; надо всегда от всего сердца делать всякое дело пред Ним; всем сердцем всегда любить Его и надеяться на Него.

28. Вера в бытие Божие тесно связана с верою в бытие собственной души, как части мира духовного. Душе благочестивой бытие Божие так же очевидно, как собственное бытие, потому что с каждою мыслию доброю или недоброю, желанием, намерением, словом или делом происходят соответствующие перемены в сердце – спокойствие или беспокойство, радости или скорби – и это вследствие действия на нее Бога духов и всякия плоти, Который отражается в благочестивой душе, как солнце в капле воды; чем чище эта капля, тем лучше, яснее отражение, чем мутнее, тем тусклее, – так что в состоянии крайней нечистоты, черноты души отражение прекращается, и душа остается в состоянии мрака духовного, в состоянии бесчувственности; человек имеет очи и не видит, имеет уши и не слышит. Еще Господь Бог в отношении к нашей душе – то же, что внешний воздух в отношении к ртути термометра, с тем различием, что расширение и стояние, повышение и понижение ртути бывает вследствие перемены в состоянии атмосферы, а там – Бог остается неизменным, вечным, вечно благим и праведным; душа же, изменяющаяся в отношениях своих к Богу, терпит перемены в себе, именно, она неизбежно расширяется, покоится в сердце вследствие приближения к Богу верою и добрыми делами и неизбежно сжимается, беспокоится, томится вследствие удаления своего от Бога маловерием, неверием истине Божией и делами противозаконными.

29. Молитву старается лукавый рассыпать, как песчаную насыпь, слова хочет сделать, как сухой песок, без связи, без влаги, т.е. без теплоты сердечной. Молитва – то бывает «храмина на песце», то – «храмина на камне» (Мф. 7:24,26). На песке строят те, которые молятся без веры, рассеянно, с холодностью, – такая молитва сама собою рассыпается и не приносит пользы молящемуся; на камне строят те, которые во все продолжение молитвы имеют очи вперенные в Господа и молятся Ему, как живому, лицом к лицу беседующему с ними.

30. Слово благодатное, писания св. отцев, молитвы, особенно же слово Самого ипостасного Слова, – истинно вода живая; вода текуча, и слово течет, как вода; вода освежает и оживляет тело, и слово благодатное оживляет, проникает миром и радостью в душу или умилением и сокрушением о грехах.

31. Наша надежда на получение просимого во время молитвы основывается на вере в благость и щедроты Божии, яко Бог милости и щедрот и Человеколюбец есть, и при этом мы вспоминаем о прежних бесчисленных опытах благости и милости как на других людях (в Св. Писании и в житиях святых), так и в нас. Потому для успеха молитвы надобно также, чтобы молящийся уже получал прежде просимое и твердо веровал в это сердцем. Часто мы получаем по молитве своей просимое, особенно же ко спасению душ наших прошения; надо восписывать это прямо Господу, Его благодати, а не случаю какому-либо. Где можно дать место случаю в Царстве Вседержавного Бога? Без Него ничто по истине не бывает, как «без Него ничтоже бысть, еже бысть» (Ін. 1:3). Многие не молятся потому, что им кажется, будто они не получили от Бога молитвою никаких даров, или считают молитву ненужным делом; Бог, говорят, все знает прежде нашего прошения, и забывают, что сказано: «просите, и дастся вам; ищите, и обрящете; толцыте, и отверзется вам» (Мф. 7:7). Наши прошения (молитвы) нужны именно для усиления нашей веры, которою одною мы и спасаемся: «благодатию бо есте спасены чрез веру» (Еф.2:8); «о жено, велия вера твоя» (Мф. 15:28)! Спаситель для того и заставил женщину усиленно просить, чтобы возбудить ее веру, усилить ее. Такие люди не видят того, что они не имеют веры – самого драгоценного достояния христианина, которое необходимо как жизнь, – что они «лжа творят» (1Ін. 1:10) Бога неверием и суть чада диавола, недостойные никаких милостей Божиих; что они – погибающие. Нужно также, чтобы сердце горело во время молитвы желанием благ духовных, любовью к Богу, ясно созерцаемому сердцем в Его крайней благости к человеческому роду и готовому слушать с отеческой любовью все его молитвы. «Аше убо вы лукави суще, умеете даяния блага даяти чадом вашим, кольми паче Отец ваш небесный даст блага просящим у Него» (Мф. 7:11)?

32. Бог, как вечная Истина, не терпит в нас и мгновения сомнения в истине. Бог, как вечная Благость, «всем человеком хощет спастися и в разум истины приити» (1Тим. 2:4). И мы, как чада благого Бога, также должны от всего сердца желать всем, даже врагам своим, спасения и заботиться об этом.

33. Следи за своим сердцем всю жизнь и присматривайся и прислушивайся к нему, что препятствует к соединению его с всеблаженным Богом? Это да будет наука наук, и ты при помощи Божией легко можешь замечать, что тебя отдаляет от Бога и что приближает к Нему, соединяет с Ним. Об этом сказывает самое сердце, то соединяющееся с Богом, то отторгаемое от Него. Больше всего лукавый стоит между нашим сердцем и Богом; – он-то отдаляет от нас Бога разными страстями или похотью плоти, похотью очес и гордостью житейской.

34. Что удивительного, если Сам Бог Слово, Творец всего видимого и невидимого, претворяет, пресуществляет хлеб и вино в пречистое Тело и в пречистую Кровь Свою? В этих – хлебе и вине воплощается Сын Божий не вновь, потому что Он однажды воплотился – и этого довольно на все бесконечные веки, – но воплощается тем самым телом, которое прежде воплотилось – по подобию того, как умножил Он пять хлебов и сими пятью хлебами напитал несколько тысяч. Множество тайн в природе, коих не может постигнуть даже в вещах мой разум, однакоже вещи существуют со своими тайнами. Так и в этом таинстве животворящего Тела и Крови – тайна для меня, как хлеб и вино делаются Телом и Кровию Самого Господа; – но тайны Тела и Крови на самом деле существуют, хотя и непонятно для меня. У Творца моего (я скудель Его – или из плоти и крови Господь и меня сотворил и вложил в меня дух) – как у Бога премудрого, бесконечно всемогущего – множество тайн; я сам для себя тайна, как дело рук Его. Для души моей – дух Господа, для души и тела моего – Его тело и кровь.

35. Подобно тому, как душа носит тело свое, так Бог носит всю вселенную, все миры, будучи необъемлем ими; душа наполняет все тело, – и «Дух Господень исполни вселенную» (Прем. 1:7); только душа ограничивается телом, хотя и несовершенно, потому что может носиться везде; а Дух Господень не ограничивается миром и не заключается в мире, как в теле.

36. Христос, введенный в сердце верою, восседает в нем миром и радостью. Недаром говорится о Боге: Свят еси и во святых почиваеши (возгл. на всенощн.).

37. Не засматривайся на красоту лица человеческого, а смотри на душу его; не смотри на одеяние его (тело – одежда временная), а смотри на того, кто ею одевается; не смотри на великолепие дома, а смотри на жильца, кто живет в нем и каков, – иначе ты оскорбишь образ Божий в человеке, обесчестишь царя, поклонившись рабу его, а ему не воздав ни малейшей, ему подобающей, чести. Также – не смотри на красоту печатного шрифта книги, а смотри на дух книги; иначе дух уничижим, а тело возвысим; потому что буквы – тело, а содержание книги – дух. Не обольщайся мелодическими звуками инструмента или голоса, а по впечатлению их на душу или по словам узнай, каков дух их; если звуки навевают на душу твою чувства тихие, целомудренные, святые, – слушай и питай ими душу твою; если же через них вливаются в душу твою страсти, – оставь слушать, брось и тело и дух музыки.

38. Внутренний человек из-под суеты света, из-под мрака плоти своей, не связанный искушениями лукавого, выглядывает свободнее утром, по пробуждении, как рыба, выбрасывающаяся иногда на поверхность воды. Все остальное время он покрыт почти непроницаемою тьмою; на его очах лежит болезненная повязка, скрывающая от него истинный порядок вещей духовных и чувственных. Ловите же утренние часы, это – часы как бы новой, обновленной временным сном жизни. Они указывают нам отчасти на то состояние, когда мы восстанем обновленные в общее утро невечернего дня воскресения, или когда разрешимся от этого смертного тела.

39. И на молитве человек большею частию не сын свободы, а раб необходимости и долга. Взгляните на какого угодно человека, хотя бы на священника. Многие ли молятся со свободным, пространным сердцем, с живою верою и любовью?

40. Во время молитвы бывают иногда минуты убийственного мрака и стеснения сердечного, происходящих от неверия сердца (неверие – мрак). Не малодушествуй в эти минуты, но вспомни, что если пресекся свет божественный в тебе, то он сияет всегда во всем блеске и величии в Боге, в Церкви Божией, небесной и земной, и в мире вещественном, в котором видимы «Его присносущная сила и Божество» (Рим. 1:20). Не думай, что изнемогла истина: она никогда не изнеможет, потому что истина – Сам Бог, и все существующее в Нем имеет свое основание и причину, – изнемогает в истине только твое слабое, грешное, темное сердце, которое не всегда может переносить напряжение света ее и не всегда способно вместить чистоту ее, – только тогда, как оно очищается или очищено от греха, как первой причины духовного мрака. Доказательство тому всего ближе взять от тебя самого. Когда свет веры или истины Божией живет в твоем сердце, тогда оно покойно, твердо, сильно, живо; а когда он пресечется, тогда оно беспокойно, слабо как трость, ветром колеблемая, безжизненно. Не обращай внимания на этот сатанинский мрак. Прогоняй его от сердца знамением животворящего Креста.

41. Не жалей себя для сердечной молитвы даже тогда, когда ты весь день провел в трудах. Не вознеради нимало на св. молитве, всю скажи Господу от сердца, виждь, она – дело Божие. Взялся за гуж, не говори, что не дюж; «возложив руку на рало, не зри вспять» (ср. Лк. 9:62). Допустивши молитву нерадивую, не от всего сердца, не заснешь (если на ночь молитвы), пока не выплачешь своего греха пред Богом. Не со всеми это бывает, а с усовершившимися. Смотри же, выше Бога плоти своей не ставь, а пренебреги для Него и покоем телесным. Какое молитвенное правило взялся исполнить (если длинное молитвенное правило, то исполняй хорошо все правило; если короткое – тоже), исполни его со всею добросовестностию, и не исполняй дела Божия сердцем раздвоенным, так чтобы одна половина принадлежала Богу, а другая плоти своей. Ревность Господа Бога не потерпит твоего лукавства, твоего самосожаления. Предаст Он тебя диаволу, и диавол не даст покоя сердцу твоему за пренебрежение к Тому, Кто есть истинный покой твоего сердца и Кто будет всегда делать это для твоей же пользы, для того, чтобы удержать твое сердце в близости к Богу, потому что каждая неискренняя молитва удаляет сердце от Бога и вооружает его на самого человека и, напротив, каждая искренняя молитва приближает сердце человеческое к Богу и делает его присным Богу. Итак верь слову: поторопишься на молитве для покоя телесного, чтобы отдохнуть скорее, а потеряешь и телесный покой и душевный. Ах! какими трудами, потом и слезами достигается приближение сердца нашего к Богу; и неужели мы опять будем самую молитву свою (небрежную) делать средством удаления от Бога, и Бог ли не возревнует об этом? Ведь Ему жаль и нас и наших трудов прежних, и вот Он хочет заставить нас непременно обратиться к Нему Опять от всего сердца. Он хочет, чтобы мы всегда принадлежали Ему.

42. Без Бога (без Его вездеприсутствия) не может быть ни одного движения моей мысли и сердца: есть действие – должна быть причина, есть следствие – должно быть начало. Потому-то Апостол говорит: «не довольни есмы от себе (неспособны) помыслити что, яко от себе, но довольство наше от Бога» (2Кор. 3:5). Жив Бог, потому именно и жива душа моя.

43. Если бы жизнь моя продолжилась несколько мгновений, положим десять – и пять из них были мгновениями спокойствия, а другие пять – томления и муки, и тогда я с несомненностию должен бы был говорить: да, несомненно есть и у меня Жизнодавец и промышляет о мне Жизнодавец мой; также несомненно должен был бы сказать, что есть существо в мире, имущее державу смерти; потому что пять неблагоприятных мгновений должны происходить от противоположного Богу существа; потому что одна и та же причина не может производить противоположных действий. А я, грешный, в духовной жизни моей имею из 100 частей по крайней мере 70 принадлежащими Богу, а только 30 – диаволу. Как же не видеть пред собою постоянно Благодетеля, колебаться мысленно в живой вере в Него!

44. И время течет не останавливаясь, и тело мое при жизни еще постоянно меняется и преходит, и мир весь, как видно по его движению, тоже преходит и как будто поспешает к предположенному концу своему, как заведенная машина. Где же постоянное? Постоянное – то, что все это движет и направляет к своим целям; постоянна первая причина всего сложного и сотворенного, которая сама не сложна и потому не преходяща, вечна; постоянны еще созданные по образу первой Вины духи Ангелов и человеков. Все остальное – мыльный пузырь. Не унижаю этими словами творения, но говорю так о нем сравнительно с Творцом и с блаженными духами.

45. Цени по достоянию величайшее чудо Иисуса Христа, Сына Бога Живаго, являемое в причащении с верою Его божественным Тайнам. Какое же чудо? Упокоение и оживотворение твоего сердца, умерщвленного грехом, столь явное после предшествующего часто причащению сердечного беспокойства и духовной смерти. От привычки не почитай его никогда за нечто обыкновенное и маловажное: такие мысли и расположения сердца навлекают на тебя гнев Господень, и ты не будешь после причащения вкушать мира и жизни. Живейшею сердечною благодарностью за дары оживотворения стяжавай жизнь от Господа, и вера твоя да возрастает более и более. Боязнь и беспокойство от неверия происходят. Возникновение их во время причащения почитай за верный знак, что ты удаляешься неверием от Жизни, предлежащей в Чаше, и не обращай на них внимания. О вера! вера! ты сама еси чудо для нас! Ты-то нас спасаешь: «вера твоя спасе тя» (Мк. 5:34). И после живой веры в истину Божию мы всегда отходим от Господа в мире; напротив, после маловерия – всегда без мира. Ах! сатана входит часто после недостойного причащения Св. Таин, и он-то всячески старается поселить в нашем сердце свою ложь, т.е. неверие, потому что неверие все равно, что ложь. Человекоубийца искони, он всячески старается и ныне убить человека своею ложью и разными помыслами и, прокравшись в сердце в виде неверия или какой-либо страсти, после оказывает достойным себя образом, больше – нетерпением и злобою. И видишь, что он в тебе, да не вдруг-то часто избавишься от него, потому что обыкновенно старается запереть в сердце все пути к выходу из него – неверием, ожесточением и другими порождениями своими. Всуе ты трудишься во мне, падший архистратиг. Я раб Господа моего Иисуса Христа. Ты, вознесенная гордыня, унижаешь себя, так усиленно борясь со мною слабым. Так мысленно говори злому духу, лежащему тяжким бременем на сердце твоем и нудящему тебя ко злу разного рода. Гордому духу как бич огненный эти слова, и он, посрамленный твоею твердостью и мудростью духовною, убежит от тебя. Ты это сейчас увидишь, осяжешь и удивишься чудной в себе перемене: тяжкого, убийственного для души бремени в сердце не станет, сделается так легко, легко, и убедишься ты осязательно, что есть духи злобы поднебесные, ищущие постоянно погибели нашей, ядом мрачных и злобных помыслов отравляющие сердце наше, усиливающиеся разрушить любовь к людям и общительность с ними.

46. Все мои беды происходят в невидимой моей мысли и в невидимом сердце моем, потому невидимый же нужен мне и Спаситель, ведущий сердца наша. О крепость моя, Иисусе, Сыне Божий! О свете ума моего! мире, радосте, широта сердца моего – слава Тебе! Слава Тебе, Избавителю от невидимых врагов моих, ратующих ум и сердце мое и убивающих меня в самом источнике моей жизни, в самом чувствительном моем месте.

47. Крепко наблюдай за проявлениями гордости: она проявляется незаметно, особенно в огорчении и раздражительности на других из-за самых неважных причин.

48. Всячески несомненно, осязательно уверяет нас чудесное действие Креста животворящего на нашу душу, угрызенную ядом зла, уверяет нас в том: 1) что в нас точно есть душа, существо духовное, 2) что есть злые духи, убийственно касающиеся нашей души, 3) что есть Бог и Господь наш Иисус Христос, и всегда Он с нами по Своему Божеству и 4) что Он точно совершил на кресте спасение наше Своими крестными страданиями и смертью и разрушил крестом державу диавола. Сколько доказательств в пользу нашей веры от чудесного действия над нами одного Креста животворящего! Слава вере христианской!

49. Ведущие духовную жизнь видят сердечными очами, как кознодействует диавол, как руководят Ангелы, как Господь державно попускает искушения и как утешает.

50. Чтобы провести день весь совершенно свято, мирно и безгрешно, – для этого единственное средство – самая искренняя, горячая молитва утром по восстании от сна. Она введет в сердце Христа со Отцом и Духом Святым и таким образом даст силу и крепость душе против приражений зла; только хранить сердце свое надобно.

51. Ты в горести души своей желаешь иногда умереть. Умереть легко, недолго; но готов ли ты к смерти? Ведь за смертью следует суд всей твоей жизни (Євр. 9:27). Ты не готов к смерти, и если бы она пришла к тебе, ты затрепетал бы всем телом. Не трать же слов по-пустому, не говори: лучше бы мне умереть, а говори чаще: как бы мне приготовиться к смерти по-христиански – верою, добрыми делами и великодушным перенесением случающихся со мною бед и скорбей и встретить смерть без страха, мирно, непостыдно, не как грозный закон природы, но как отеческий зов бессмертного Отца Небесного, святого, блаженного, в страну вечности. Вспомни старца, который, утрудившись под своим бременем, захотел лучше умереть, чем жить, и стал звать к себе смерть. Явилась – не захотел, а пожелал лучше нести тяжкое бремя свое.

52. Мысленными очами сердца вижу я, как мысленно вдыхаю в сердце свое Христа, как Он входит в него и вдруг упокоевает и услаждает его. О, да не пребуду я един, без Тебя Жизнодавца, дыхания моего, радования моего! Худо мне без Тебя.

53. Можно ли молиться с поспешностью, не вредя своей молитве? Можно тем, которые научились внутренней молитве чистым сердцем. В молитве надобно, чтобы сердце искренно желало того, чего просит; чувствовало истину того, о чем говорит, – а чистое сердце имеет это как бы в природе своей. Потому оно может молиться и с поспешностью и в тоже время богоугодно, так как поспешность не вредит истине (искренности) молитвы. Но не стяжавшим сердечной молитвы надо молиться неспешно, ожидая соответствующего отголоска в сердце каждого слова молитвы. А это не всегда скоро дается человеку, не привыкшему к молитвенному созерцанию. Поэтому редкое произношение слов молитвы для таких людей должно быть положено за непременное правило. Ожидай, пока каждое слово отдастся в сердце свойственным ему отголоском.

54. В сердце человека происходит то приближение его к Богу, то отдаление от Бога, и вместе с этим – то покой и радость, то смятение, страх, теснота, то жизнь, то смерть духовная. Приближение большею частью бывает в скорби, когда никто не может избавить нас кроме Господа, к Которому мы обращаемся всем сердцем и таким образом сердечно приближаемся к Нему, а удаление – в довольстве и изобилии благ земных, которые надмевают плотского ветхого человека и именно тогда, когда человек жаждет богатства, славы, знатности и когда, достигая этого, он теряет веру из сердца и забывает о Боге, Судии и Мздовоздаятеле, о бессмертии души своей, о своем долге – любить всем сердцем Бога и каждого человека, как самого себя.

55. Как человек недобрый, приходя с просьбою к человеку доброму, кроткому и смиренному, для лучшего успеха своей просьбы сам старается уподобиться ему, так христианин, приступая с молитвою к Господу, или Пречистой Его Матери, или Ангелам, или святым – для успеха своей молитвы должен уподобиться, по возможности, Самому Господу, или Пречистой Его Матери, или Ангелам, или святым. И вот в этом-то и состоит тайна приближения и скорого услышания молитв наших.

56. Видит и слышит меня Трисиятельный Бог: вот самая животворная для сердца уверенность, проникающая миром и радостью мое сердце. Видит меня и Благосердая Матерь Бога Слова и слышит мои молитвы и воздыхания к Ней – другая утешительная уверенность, оправдывающаяся постоянно на деле. Буду же я ходить в чувстве вездеприсутствия и всеведения Божия!

57. Разительнейшее доказательство того, что есть в мире диавол, составляет то, что люди не чувствуют или весьма мало чувствуют (хотя иные и стараются) милости Божии в творении, промышлении, искуплении: есть сильный противодействователь всему доброму, праведному.

58. Задача нашей жизни – соединиться с Богом, а грех совершенно препятствует этому; поэтому бегайте греха, как страшного врага, как убийцы души, потому что без Бога – смерть, не жизнь. Поймем же свое назначение, будем помнить непрестанно, что общий Владыка зовет нас к соединению с Собою.

59. Христианам особенно потребно иметь чистое сердце, потому что сердечными очами нужно зреть Бога, яко же Он есть – с Его любовью к нам и со всеми Его совершенствами, красоту Ангелов, всю славу Владычицы, красоту Ее души и величие Ее как Матери Бога, красоту душ святых Божиих и их любовь к нам; нужно зреть, как они есть сами в себе, нужно зреть истины христианской веры со всеми ее таинствами и чувствовать их величие; нужно зреть состояние душ своих, особенно грехи свои. Сердце же нечистое, т.е. занятое пристрастием к земному, питающее в себе похоти плотские, похоти очес и гордости житейской, не может видеть этого ничего, что мы указали.

60. Молитва есть возношение ума и сердца к Богу. Отсюда очевидно, что молиться не может тот, кого ум и сердце крепко привязаны к чему-либо плотскому, например к деньгам, к чести, или кто имеет в сердце страсти: ненависть, зависть к другим, потому что страсти обыкновенно связывают сердце, как Бог расширяет его, доставляет ему истинную свободу.

61. Непостижимо, как Сам Христос соединяется с знамением крестным и дает ему чудесную силу прогонять страсти, демонов и успокаивать возмущенную душу. Точно так же непостижимо, как Дух Господа нашего Иисуса Христа соединяется с хлебом и вином, претворяет его в плоть и кровь и явно очищает нашу душу от грехов, внося в нее небесный мир и спокойствие, делает ее благою, кроткою, смиренною, полною сердечной веры и упования. Это объясняется отчасти тем, что везде всемогущий, творческий Дух Господа нашего Иисуса Христа и везде Он может даже «не сущая нарицати яко сущая» (Рим. 4:17), тем более из сущего делает другое сущее. А чтобы маловерное сердце не помыслило, что крест или имя Христово чудесно действуют сами по себе, а не Христом, – эти же крест и имя Христово не производят чуда, когда я не увижу сердечными очами или верою Христа Господа и не поверю от сердца во все то, что Он совершил нашего ради спасения.

62. «С вами есмь во вся дни до скончания века» (Мф. 28:20). Так, Владыко, Ты с нами – во вся дни, ни один день мы без Тебя, без Твоего соприсутствия не живем. Ты с нами особенно в таинстве Тела и Крови Своей. О, как истинно и существенно находишься Ты в Тайнах! Ты облекаешься, Владыко, каждую литургию в подобострастное нам, кроме греха, тело и питаешь нас животворящею Своею плотию. Чрез Тайны Ты всецело с нами, и плоть Твоя соединяется с нашею плотию и дух Твой соединяется с нашею душою – и мы ощущаем, чувствуем это животворное, премирное, пресладкое соединение, чувствуем, что, прилепляясь Тебе в Евхаристии, мы становимся один дух с Тобою, как сказано: «прилепляяйся Господеви, един дух есть с Господем» (1Кор. 6:17). Мы делаемся, как Ты, благими, кроткими и смиренными, как Ты сказал о Себе: «кроток есмь и смирен сердцем» (Мф. 11:29). Правда, часто лукавая и слепая плоть или живущий в нашей грешной плоти князь века сего шепчет нам, что в Тайнах только хлеб и вино, а не самое Тело и Кровь Господа, и лукавыми свидетелями посылает для этого зрение, вкус и осязание. Но мы не дозволяем себе слушать его клеветы и рассуждаем так: для Тебя, Господи, все возможно; Ты творишь плоть людям, животным, рыбам, птицам, гадам – всей твари; для Себя ли Ты, везде Сый и вся исполняяй, не сотворишь плоти? Какой ваятель, делая изваяния для других, не в состоянии сделать его для себя? Мало того, Ты превращаешь мертвое вещество в живое существо, например посох Моисея в змея, и нет ничего для Тебя невозможного. Себе ли Ты не сотворишь плоти из хлеба и вина, которые так близки к нашей плоти, будучи употребляемы в пищу и питие и превращаемы в нашу плоть и кровь? Ты не даешь вере нашей «искуситься паче…, еже может она понести» (1Кор. 10:13), не пресуществляешь Ты глыбы земной в пречистое Тело и Кровь Свою, а белый, мягкий, чистый, приятный на вкус хлеб; не воду сотворяешь Кровию Своею, но подходящее к цвету крови вино (которое называется «кровию гроздовою» в Св. Писании (Сир. 50:17) ), приятное на вкус и веселящее сердце человека; Ты знаешь немощь нашу, слабость нашей веры и потому благоизволил употребить для таинства Своего Тела и Крови самые подходящие к ним вещества. Будем же твердо верить, что под видом хлеба и вина мы причащаемся истинного Тела и истинной Крови Христовой, что в таинстве причащения Господь пребудет с нами «во вся дни до скончания века» (Мф. 28:20).

63. Душа наша есть, так сказать, отражение лица Божия; чем яснее, больше это отражение, тем она светлее, покойнее, чем меньше – тем темнее, беспокойнее. А как душа наша – сердце наше, то надобно, чтобы в нем отражалась чрез чувство, чрез благодарность всякая истина Божия, а отражения лжи чтобы вовсе не было. Чувствуй любовь Божию в пречистых Тайнах, чувствуй истину всех молитв. Наше сердце – зеркало; истина, как предметы мира внешнего в обыкновенном зеркале, должна отражаться со всею точностию в нашем сердце.

64. Хорошо, очень хорошо быть добродетельным. Добрый человек и сам покоен, и Богу приятен, и людям любезен. Добродетельный невольно привлекает на себя взоры всех. Отчего? Оттого, что благоухание невольно заставляет остановить на себе внимание и подышать им. Посмотрите на самую наружность добродетельного, на его лице. Что это за лице? Это – ангельский лик. Кротость и смирение разлиты по нему и пленяют невольно всех своею красотою. Обратите внимание на речь его; от нее еще больше благоухания: тут вы как бы лицом к лицу с его душею – и таете от его сладкой беседы.

65. Любовь покоит и приятно расширяет сердце, оживотворяет его, а ненависть мучительно стесняет и тревожит его. Кто ненавидит других, тот мучит и тиранит сам себя, – тот глупее всех глупцов.

66. Когда видите болезненное разрушение тела, не ропщите на Господа, а говорите: «Господь даде, Господь отъят… буди имя Господне благословено» (Йов. 1:21). Вы привыкли смотреть на тело свое, как на неотъемлемую собственность, но это крайне несправедливо, потому что ваше тело – Божие здание.

67. Что это за высокое лицо – священник! Постоянно у него речь с Господом, и постоянно отвечает на его речь Господь; что ни треба, что ни молитва, то речь с Господом; что ни треба, что ни молитва, то ответ на нее Господа. Как при находе страстей не помнить священнику, что страсти низки, нечисты, особенно для него, чтобы допускать их до своего сердца, которое всегда должен наполнять всецело един Иисус Христос. Священник – ангел, не человек; все житейское он должен далеко оставить за собою. Господи Иисусе! «священницы Твои да облекутся правдою» (Пс. 131:9), да помнят они всегда о высоте своего звания и да не запутываются они в сетях мира и диавола, да отбегут от сердец их «и печали века сего, и лесть богатства, и о прочих похоти входящая» (Мк. 4:19) в их сердце.

68. Многочисленны и разнообразны пути, которыми диавол входит в нашу душу и удаляет ее от Бога, налегает на нее всем существом своим – мрачным, ненавистным, убивающим. Что ни движение страсти, то путь для него, и он не пропускает ни малейшего случая войти в нее. Равным образом многочисленны и разнообразны пути Духа Святого: путь искренней веры, сердечного смирения, сердечной любви к Богу и ближних и прочая. Но то беда, что эти пути всячески силится загородить для нас исконный человекоубийца. Более обыкновенный для нас грешных, удаляющихся от Бога на страну далече, путь к Богу есть путь злострадания и горьких слез. И Св. Писание и опыт удостоверяют, что для приближения к Богу надо пострадать грешнику, слезить и плакаться и исправить двоедушное сердце свое. «Приближитеся…, постраждите и слезите и плачитеся» (Як. 4:9). Слезы имеют силу очищать скверну сердца нашего, а страдания нужны потому, что чрез страдание спасительно стесняется греховная широта сердца, и от стеснения сердца всего легче льются слезы.

69. Когда диавол в нашем сердце, тогда необыкновенная, убивающая тяжесть и огонь в груди и сердце; душа чрезвычайно стесняется и помрачается; все ее раздражает; ко всякому доброму делу чувствует отвращение; слова и поступки других в отношении к себе криво толкует и видит в них злоумышление против себя, против своей чести, и потому чувствует к ним глубокую, убийственную ненависть, ярится и порывается к мщению. «От плод его познаете его» (Мф. 7:20). Бывают дни, когда злой дух меня тревожит.

70. Люди впали в безверие от того, что потеряли совершенно дух молитвы или вовсе не имели и не имеют его, короче – от того, что не молятся. Князю века сего простор для действия в сердцах таких людей; он господин в них. Молитвою они не испрашивали и не испрашивают себе у Господа росы благодати Божией (а только просящим и ищущим подаются дары Господни), и вот сердца, испорченные по природе, без живительной росы Духа Святого пересохли и от крайней сухоты наконец запылали адским пламенем неверия и различных страстей, а диавол знает только воспламеняет страсти, поддерживающие этот ужасный огонь, и торжествует при виде погибели несчастных душ, искупленных кровью Того, Кто попрал его державу.

71. Молитва утренняя. Боже! Творче и Владыко мира! призри милостиво на создание Твое, украшенное Твоим божественным образом в сии утренние часы: да живит, да просветит Твое Око, тьмами тем крат светлейшее лучей солнечных, мою душу темную и умерщвленную грехом. Отыми от меня уныние и леность, даруй же мне веселие и бодрость душевную, да в радовании сердца моего славлю Твою благость, святость, Твое беспредельное величие, бесконечные Твои совершенства на всякий час и на всяком месте. Ты бо еси Творец мой и Владыка живота моего, Господи, и Тебе подобает слава от разумных созданий Твоих на всякий час, ныне и присно и во веки веков. Аминь.

72. С тех пор как человек по своей воле отпал от Бога, он, как животное, бывшее некогда домашним, но потом одичавшее в дремучих лесах, неохотно смотрит на место прежнего жительства своего, любит больше мрак леса, т.е. здешнего мира, чем свет прежнего места, т.е. рая Божия. Трудно соединяется с Богом и по соединении часто отпадает от Него; трудно верует искренно в Бога и во все, что Он открыл ему, не заботится постоянно о сохранении в сердце небесного дара веры.

73. Если Бог не оставляет Своим благопромышлением травку, цветок или листочек на дереве, то оставит ли нас? О, убедись всем сердцем каждый человек в том, что верен Господь Сам Себе в Своем промысле о всякой даже малейшей Своей твари. Уразумей, что каждой твари невидимо присущ Творец. По словам Спасителя, Бог одевает цветы полевые, питает птиц небесных (Мф. 6:26,30). Чем Бог не веселит нас, Своих тварей? Даже цветочками. Как нежная мать, по присносущной Своей силе и премудрости, Он каждое лето из ничего творит нам эти великолепные растения. Будем ими забавляться да и благость Творца, Отца нашего Небесного, не забудем прославлять; будем и сами на Его любовь к нам отвечать своими любящими сердцами.

74. Кто не верует в Бога, спасающего в трудных обстоятельствах, и малодушествует, тот не хочет дать славы Богу, представляет Его не бодрствующим, а спящим или не всесильным и не благим, лжа творит Бога истины и через это согрешает тяжко; особенно не извинительно малодушие, неверие в человеке, который удостаивался часто получать чудесную помощь от Бога Спасителя. О, я многогрешный!

75. Невидимый, всеисполняющий Бог часто и ощутительно касается невидимой души моей, которая от Его прикосновения вкушает чудное спокойствие и небесную радость. Не глаза передают мне весть о моем Боге (чувства для низших предметов бытия), не слух только посредством слов и звуков голоса доносит до меня вещание о Непостижимом, но сама душа, так сказать, срастворяется с Богом.

76. Когда смущает тебя и повергает в уныние сердце твое злоба людей, вспомни, как беспредельно любит тебя всемогущий и всеправедный Господь Бог, Который до времени терпит злобу и потом во время свое достойным образом наказывает ее. Ты не можешь справиться с собою, со своим языком, с одним членом своего тела. Посуди по этому, каков Тот, Кто правит целым миром, Кто держит его в таком изумительном порядке, Кто управляет всем родом человеческим, злобным, развращенным, готовым всегда к тому, чтобы истреблять друг друга, и между тем более благоденствующим под Его державою, чем бедствующим. Как Он всесилен и премудр в управлении таким разнородным множеством! Положись же на Него совершенно.

77. Когда идет дело о Тайнах Божиих, не спрашивай внутренне: как это бывает? Ты не знаешь, как Бог сотворил весь мир из ничего; не можешь, да и не должен знать и здесь, как что-либо Бог делает тайно. Тайна Божия тайною и должна для тебя остаться, потому что ты не Бог, не можешь знать всего, что бесконечно премудрому, всемогущему Богу известно. Ты – дело рук Его, ничтожная тварь Его. Помни, что было время, когда не было ничего, а потом все, что есть теперь, сотворено из ничего Словом Божиим. «Без Него ничтоже бысть, еже бысть» (Ін. 1:3).

78. Отдайте, молельщики, Богу ваше сердце, то любящее, искреннее сердце, которым вы любите своих детей, родителей, благодетелей, друзей, в котором вы ощущаете сладость непритворной, чистой любви.

79. Иногда в продолжительной молитве только несколько минут бывают истинно угодны Богу и составляют истинную молитву и истинное служение Богу. Главное в молитве – близость сердца к Богу, свидетельствуемая сладостью Божьего присутствия в душе.

80. «Да будет так, как Я хочу, а не как ты». Вот какой державный голос Бога слышит всегда душа наша, падшая в грех и желающая выйти из состояния душевной греховной скорби. Да будет так, как Я хочу: или принеси соразмерное греху покаяние в глубине сердца и возвратись на путь жизни, Мною указанный, или неси соответствующее греху наказание, от Моего правосудия определенное: иначе грех твой будет мучить тебя, как уклонение от законов Моих. И душа наша тогда только вкусит покой, когда действительно принесет в глубине сердца соответствующее греху раскаяние или же понесет должное от Бога наказание. О всесильная и всеправедная держава Бога нашего, правящая невидимо невидимыми нашими душами, всякая слава Тебе! Слава Тебе, Боже, Спасителю наш! Да будет воля Твоя над нами!

81. Как удобно и скоро может спасать нас Господь! Мгновенно, неожиданно, неприметно. Часто днем я бывал великим грешником, а вечером после молитвы отходил на покой оправданным и паче снега убеленным благодатью Святого Духа, с глубочайшим миром и услаждением на сердце! Как легко Господу спасти нас и в вечер нашей жизни, при закате дней наших! О, спаси, спаси, спаси меня, преблагий Господи, приими мя во царствие Твое Небесное! Все возможно Тебе. «Своему Господеви стоим или падаем, станем же: силен бо есть Бог поставити нас» (Рим. 14:4).

82. Что особенно важно и составляет жизнь какого-либо существа, то Творец положил, сокрыл далеко – в глубине, внутри того существа; это мы видим везде. Так и в человеке: душа находится в самой средине его существа – в сердце, почему и называется часто душа сердцем, а сердце – душою. «Уны во мне дух мой, во мне смятеся сердце мое» (Пс. 142:4). «Сердце чисто созижди во мне, Боже, и дух прав обнови во утробе моей» (Пс. 50:12).

83. Бог наш есть Бог милости и щедрот и человеколюбия (Пс. 102 и др.), а не Бог мучения и наказания. Мучения – плоды грехов наших и бесплотных отступников от Бога. Потому, если ты скорбишь сердечно, вини в том единственно грех и диавола, а лучше себя, потому что и диавол не причинит тебе никакого зла, если не найдет в тебе ничего, к чему бы можно было пристать.

84. «Аз есмь… Бог ревнитель» (Вих. 20:5). «Славы Моея иному не дам» (Іс. 42:8). Эти слова Господа славы исполняются каждый раз, когда я славу дел Бога моего, во мне производимых Св. Дарами, отношу в сердце другому кому или чему, а не приношу от всего сердца Ему. Он мгновенно возревнует тогда о славе Своих таинств, всегда чудных, животворящих, и праведным судом Своим накажет душу мою отеческим жезлом Своим! О, душа моя ясно слышит тогда слова Господа своего: славы Моея иному не дам. За то, что ты не восписуешь Мне подобающей Мне славы, столь очевидной для тебя самого в Тайнах Моих, Я бью внутренняя твоя жезлом правды Моей и этим даю тебе знать и сердечно веровать, что славы Моея иному кому-либо Я никогда не отдам. Я очищаю грехи твои и паче снега убеляю душу твою Кровью Моею; Я миром и радостию посещаю душу твою; Я грею и нежу тебя, как мать младенца, и вселяю в тебя Мою кротость, смирение; Я изливаю любовь в сердце твое; Я всего тебя преобразую, претворяю – на удивление тебе самому – в нового человека, – и кому же другому Я отдам славу дел моих? Нет, я вечно неизменяем; не яко человек, Я колеблюсь, «ниже яко сын человеческий» изменяюсь (Чис. 23:19).

85. Невидимый Господь действует на мою душу, как бы видимый, притом, как предо мною выну находящийся, знающий все мои мысли и чувства: всякая внутренняя леность, или строптивость, или страсть сопровождается для меня всегда соответствующим наказанием. Вообще, если внутреннее мое расположение недостойно Бога, Его святости, тогда я терплю в сердце наказание, огнь попаляющий, а когда достойно, тогда я весел, спокоен.

86. Нет, что ни говорите, а человек бывает иногда слишком раздражителен и зол не сам по себе, а при самом усердном пособии диавола. Вы только наблюдайте за собою или за другими во время раздражительности и злобы, когда вам или другому кому хотелось бы уничтожить лицо вам враждебное истинно или мнимо; сравните следующее за этим (иногда в скором времени – по действию Ангела Хранителя) спокойствие, кротость и доброту характера вашего или человека, за которым вы наблюдаете, с минувшим противоположным состоянием, и вы скажете себе: нет, это, кажется, совсем не тот человек, который незадолго перед этим злился и ярился – это человек, из него же беси изыдоша, седящий при ногу Иисусову (Лк. 8:35) (кроткий и смиренный) оболченный и смыслящий. В нем нет и тени прежней злости и прежнего бессмыслия! Некоторые отвергают бытие злых духов: но подобные явления в жизни людей ясно могут свидетельствовать об их бытии. Если всякое явление имеет соответствующую причину и от плодов познается дерево, то кто не увидит в безумно ярящемся человеке действующего внутри его злого духа, который не может являть себя иначе, как достойным себя образом! Кто в излиянии злобы человеческой не увидит начальника злобы? Кроме того, человек, подверженный раздражительности и дышащий злобою, весьма ясно ощущает в груди своей присутствие враждебной, злой силы; она производит в душе совершенно противное тому, что говорит Спаситель о Своем присутствии: «иго Мое благо и бремя Мое легко есть» (Мф. 11:30). При том присутствии чувствуешь себя ужасно худо и тяжело – и душевно и телесно.

87. Вы слышите в церкви больше всего гласы священнослужителей, чтецов и певцов, поющих о помиловании нас. Что это значит? Это значит, что все мы, сколько нас ни есть в храме Божием, по грехам своим достойны казней Божиих и что прежде всего – по пришествии нашем в храм – мы должны помнить, что мы – грешники, что пришли к Господу неба и земли, Творцу и Благодетелю, ежедневно и ежечасно прогневляемому нашими неправдами, умолять Его каждый за себя и даже – по христианской любви – за других о помиловании. Моления о помиловании бывают то великие, то малые, то сугубые. Так как в церкви нет ни одного лишнего слова, то при пении сугубой ектении нужно особенно сильно молиться Богу, из самой глубины души, от сердца самого сокрушенного, как и говорится об этом в начальной ектений: рцем вси от всея души, и от всего помышления нашего рцем. В это время отложить нужно и малейшую холодность, малейшее невнимание сердечное и, горя духом смиренным, ставши весь вниманием, возносить Создателю теплейшую молитву о помиловании нас грешных. Но что мы видим при возглашении священнослужителя и пении певцов сугубой ектении и великой? Большею частью – обыкновенную невнимательность и равнодушие молящихся.

88. Как после недостойного причащения, так и после недостойной, холодной молитвы, бывает одинаково худо на душе. Это значит: Господь не входит в наше сердце, оскорбляемый нашим сердечным неверием и холодностью, и попускает в сердце нашем возгнездиться духам злым, дабы дать нам почувствовать разницу между Своим и их игом.

89. Страшная истина. Нераскаянные грешники после смерти теряют всякую возможность измениться к лучшему и, значит, неизменно остаются Преданными вечным мучениям (грех не может не мучить). Чем доказать это? Это с очевидностью доказывается настоящим состоянием некоторых грешников и свойством самого греха – держать человека в плену своем и заграждать ему все исходы. Кто не знает, как трудно без особенной благодати Божией обратиться грешнику с любимого им пути греха на путь добродетели! Как глубоко грех пускает в сердце грешника и во всем существе его корни свои, как он дает грешнику свое зрение, которое видит вещи совсем иначе, чем как они есть в существе своем, представляясь ему в каком-то обаятельном виде. Потому мы видим, что грешники весьма часто и не думают о своем обращении и не считают себя великими грешниками, потому что самолюбие и гордость ослепляют им глаза; если же почитают себя грешниками, то предаются адскому отчаянию, которое разливает глубокий мрак в их уме и сильно ожесточает их сердце. Если бы не благодать Божия, кто бы из грешников обратился к Богу, так как свойство греха – омрачать нас, связывать нас по рукам и по ногам. Но время и место для действия благодати – только здесь: после смерти – только молитвы Церкви и то на раскаянных грешников могут действовать, на тех, у которых есть приемлемость в душах, свет добрых дел, унесенный ими из этой жизни, к которому может привиться благодать Божия или благодатные молитвы Церкви. Нераскаянные грешники – несомненные сыны погибели. Что говорит мне опыт, когда я бываю в плену греха? Я целый день иногда только мучаюсь и не могу обратиться всем сердцем, потому что грех ожесточает меня, делая для меня недоступным Божие помилование: я горю в огне и добровольно остаюсь в нем, потому что грех связал мне силы и я – как закованный в цепи внутренно – не могу обратиться к Богу, пока Бог, видя мое бессилие и мое смирение, и мои слезы, не умилосердится надо мною и не пошлет мне благодать Свою! Недаром человек, преданный грехам, называется «связанным пленицами грехопадений». (2Пет. 2:4)

90. Жизнь твоя духовная, видимо, разделяется на два резко различающиеся между собою состояния: на состояние мира, радости, широты сердечной и на состояние скорби, страха и тесноты души. Причиною первого состояния всегда бывает согласное действование души моей с законами Творца, а причиною последнего – нарушение Его святых законов. Я всегда могу примечать и действительно примечаю начало того и другого состояния; в сознании моем всегда бывает то и другое. Потому всегда бывает так, что уничтоживши начало, от которого произошло состояние скорби и тесноты, уничтожаешь и следствие, т.е. самую скорбь и тесноту души.

91. «Или не знаете себе, яко Иисус Христос в вас есть, разве точию чим неискусни есте?» (2Кор. 13:5) Воистину Христос во мне живет. Между тем я до сих пор был неискусен: не помышлял и не знал твердо, что Господь во мне. Это Он, Всесвятый, так чуток во мне к малейшей нечистоте сердечной; это Он побуждает меня самый зародыш греха в сердце гнать вон из души. Но увы! и сатана тут же, готовый пожрать меня на каждом шагу, оспаривает меня у Господа.

92. О оставлении согрешений других молись так, как молишься об оставлении своих согрешений, когда они, поражая скорбью и теснотою душу твою, побуждают тебя с болезнованием, сокрушением сердца и со слезами умолять Бога о помиловании; равно и о спасении других молись так, как о своем собственном. Если достигнешь этого и обратишь это в навык, то получишь от Господа обилие даров духовных, даров Духа Святого, Который любит душу, сочувствующую спасению других, потому что Сам Он, Всесвятый Дух, всячески хочет спасти всех нас, только бы мы не противились Ему, не ожесточали сердец своих. «Сам Дух ходатайствует о нас воздыхании неизглаголанными» (Рим. 8:26).

93. Мы от других часто слышим или читаем нередко в сочинениях других то, что Бог положил на наши умы и сердца, что мы сами лелеяли, т.е. часто мы встречаем свои любимейшие мысли у других и мечтаем, как будто бы они у нас взяты и будто они новые и составляют исключительно нашу собственность. Мысли самолюбивые! Как? разве не един Господь Бог разумов, разве не един Дух Его во всех ищущих истины? Разве не един Просветитель наш, просвещающий «всякого человека, грядущаго в мир» (Ін. 1:9). Слава Единому, слава всех любящему и всем неоскудно подающему дары свои духовные и телесные! Слава не зрящему на лица и открывающему тайны Своей любви, всемогущества, премудрости – «младенцам» (Лк. 10:21).

94. Святые Божии близки к верующим сердцам и, как самые искренние и добрые друзья, в минуту готовы на помощь верным и благочестивым, призывающим их верою и любовью. За земными помощниками надобно большею частию посылать и ожидать иногда долгое время, когда они придут, а за этими духовными помощниками не нужно посылать и долго выжидать: вера молящегося в мгновение может поставить их у самого сердца твоего, равно как и принять по вере нужную помощь, разумею, духовную. То, что говорю, говорю с опыта. Я разумею частое избавление от скорбей сердечных предстательством и заступлением святых, особенно же предстательством Владычицы нашей Богородицы. Может быть, скажут на это некоторые, что тут действует простая вера или твердая, решительная уверенность в своем избавлении от скорби, а не заступление святых пред Богом. Нет. Из чего это видно? Из того, что если я не призову в сердечной молитве известных мне (не различая никого) святых, если не увижу их очами сердца, то и помощи никакой не получу, сколько бы ни питал уверенности спастись без их помощи. Я сознаю, чувствую ясно, что помощь я получаю о имени тех святых, коих призываю, ради живой моей веры в них. Это дело бывает так, как и в обыкновенном порядке вещей земных. Я сначала увижу своих помощников сердечною верою, потом, видя, прошу их тоже сердцем, невидимо, но внятно самому себе; затем, получив невидимую помощь совершенно неприметным образом, но ощутительно для души, я вместе с тем получаю сильное убеждение, что эта помощь именно от них, как больной, исцеленный врачом, бывает убежден, что он получил исцеление именно от этого врача, а не от другого и не сам собою, а именно от врача. Все это делается так просто, что нужны только глаза – видеть.

95. Я человек, и во мне непрерывно действует милость, истина и правда Божия. Бог то милует и утешает, то наказывает и опечаливает меня скорбями за внутренние, противные Ему душевные движения. Но подобных мне людей – полна земля. Значит, и в них Господь являет Свою милость, истину и правду, подобно как во мне. Он действует «вся во всех» (1Кор. 12:6).

96. Никто да не думает, что грех есть нечто маловажное; нет, грех страшное зло, убивающее душу ныне и в будущем веке. Грешник в будущем веке связывается по рукам и по ногам (говорится о душе) и ввергается во тьму кромешную, как говорит Спаситель: «связавше ему руце и нозе, возмите его и вверзите во тму кромешнюю» (Мф. 22:13), т.е. он совершенно теряет свободу всех сил душевных, которые, будучи созданы для свободной деятельности, терпят через это какую-то убийственную бездейственность для всякого добра: в душе сознает грешник свои силы и в то же время чувствует, что силы его связаны нерасторжимыми какими-то цепями: «пленицами своих грехов кийждо затязается» (Притч. 5:22); к этому прибавьте страшное мучение от самих грехов, от сознания безрассудства своего во время земной жизни, от представления прогневанного Творца. И в нынешнем веке грех связывает и убивает душу; кто из богобоящихся не знает, какая скорбь и теснота поражает их душу, какой мучительно палящий огонь свирепеет в груди их, когда сделан ими какой-либо грех? Но связывая и убивая душу временно, грех убивает ее и вечно, если мы здесь не раскаемся от всего сердца в наших грехах и беззакониях. Вот и опытное доказательство того, что грех убивает душу временно и вечно. Если случится кому-либо из богобоязненных людей отойти ко сну, не раскаявшись в том грехе или в тех грехах, которые сделаны днем и мучили душу, то мучение это будет сопровождать человека целую ночь дотоле, пока он сердечно не покается в грехе и не омоет своего сердца слезами. (Это опыт). Мучение греха будет пробуждать его от сладкого сна, потому что душа будет в тесноте, связанная пленицами греха. Теперь положим, что человека, отшедшего ко сну в каком-нибудь грехе и мучимого грехом, постигнет ночью смерть: не явно ли, что душа отойдет в тот век в мучении, и так как после смерти нет места покаянию, то она будет мучиться там, смотря по мере своих грехов. Об этом свидетельствует и Священное Писание (Мф. 25:46Рим. 2:6,92Кор. 5 и др.).

97. Замечай за собою – за своими страстями, особенно в домашнем быту, где они свободно проглядывают, как кроты в безопасном месте; вне дома одни ваши страсти обыкновенно прикрываются другими страстями, более благовидными, а там нет возможности выгнать этих черных кротов, подкапывающих целость нашей души.

98. В душе благочестивого, богобоящегося человека происходит невидимо духовное общение с Богом. Как отец или как строгий наставник, Господь Бог то одобряет, то осуждает наши мысли, желания и намерения; то говорит, что это – хорошо, а это худо, и за добро награждает, а за зло наказывает: и все это так явно для души – тут же на месте.

99. Начинай исполнять заповеди, касающиеся малого, и ты исполнишь заповеди, касающиеся великого: малое везде ведет к великому. Начни исполнять хотя заповедь о посте в среды и пятницы или десятую заповедь, касающуюся худых помыслов и желаний, ты исполнишь все заповеди. «А неверный в мале и во мнозе неверен есть» (Лк. 16:10).

100. Человек, мечтающий о жизни тленной и не помышляющий о жизни бесконечной, небесной! рассуди: что такое временная жизнь твоя? Это – постоянное подкладывание дров (разумею пищу) для того, чтобы огонь нашей жизни горел и не оскудевал, чтобы в доме нашем (разумею тело) было тепло и чтобы постоянно преходящая жизнь нашего тела была восстановляема питающими началами из организмов других живых тварей, лишаемых жизни для жизни нашего тела. В самом деле, какая ничтожная паутина – жизнь твоя, человек: ты ежедневно два раза утверждаешь внутрь ее подставки для ее прочности (т.е. дважды подкрепляешь себя пищею и питием) и каждую ночь запираешь душу свою в теле, закрывая все чувства тела, как ставни дома, чтобы душа не жила вне тела, а в теле, и согревала и оживотворяла его. Какая паутина жизнь твоя и как легко разорвать ее! Смиряйся и благоговей пред жизнью бесконечною!

101. Истина – основа и многоразличие всего, что ни сотворено, и в твоих делах (внутренних и наружных) истина да будет основою всего, особенно – основою молитвы; пусть на истину, как на основу, нанизывается вся жизнь твоя, все дела твои, все мысли и желания твои.

102. Возьмите труд – хотя один день провести по заповедям Божиим, и вы увидите сами, вы испытаете сердцем, как хорошо исполнять волю Божию (а воля Божия по отношению к нам – жизнь наша, блаженство наше вечное). Возлюбите Господа всем сердцем, хотя так, как вы любите своих родителей и благодетелей; оцените по силе своей Его любовь и благодеяния к вам (переберите их умом в своем сердце: как Он дал вам бытие и с ним все блага, как Он бесконечно много терпит на вас грехи ваши, как Он бесконечно много прощает их ради вашего искреннего раскаяния в силу крестных страданий и смерти Сына Своего единородного, какое блаженство обещал Он вам в вечности, если вы будете верны Ему), благодеяния, которые бесконечно велики и многочисленны. Далее, возлюбите всякого человека, как самих себя, т.е. не желайте ему ничего, чего себе не желаете; мыслите, чувствуйте для него так, как мыслите и чувствуете для себя; не желайте видеть в нем ничего, чего не хотите видеть в себе; пусть ваша память не удерживает зла, причиненного вам другими, как вы желаете, чтобы забыто было другими сделанное вами зло; не воображайте намеренно ни в себе, ни в другом ничего преступного или нечистого, представляйте других благонамеренными, как себя; вообще, если не видите явно, что они неблагонамеренны, делайте для них, что делаете для себя, или хоть не делайте им того, чего не делаете для себя – и вы увидите, что у вас будет на сердце, какая тишина, какое блаженство! Вы будете прежде рая в раю, прежде рая на небеси – в раю на земле. «Царствие Божие, – говорит Спаситель, – внутрь вас есть» (Лк. 17:21). «Пребываяй в любви, – учит Апостол, – в Бозе пребывает, и Бог в нем пребывает» (1Ін. 4:16).

103. Духом и истиною покланяйтеся Богу. Истиною – например, ты говоришь: да святится имя Твое. Есть ли в тебе действительно желание, чтобы имя Божие святилось добрыми делами людей и твоими? ты говоришь: да приидет царствие Твое; желаешь ли ты в самом деле наступления Царствия Божия, желаешь ли быть селением Духа Божия, а не селением греха; не охотнее ли ты желаешь жить во грехах? говоришь: да будет воля Твоя, яко на небеси и на земли; не ищешь ли ты скорее своей воли, чем Божией? Ей, так! Говоришь: хлеб наш насущный даждь нам днесь; не говоришь ли ты в сердце своем другое: мне не нужно просить у Тебя этого; я имею без прошения, пусть так взывают неимущие; или с жадностью ищем многого и не довольствуемся малым или тем, что Бог дал нам, не благодарим за то, что имеем, а надо благодарить; просишь в молитве Бога: и остави нам долги наша, якоже и мы оставляем должником нашим; а сам не думаешь ли: я не Бог знает какой грешник; я, кажется, живу не хуже других и нет мне нужды просить оставления долгов моих или грехов; или, молясь, не имеешь ли ты какого неудовольствия, гнева и, таким образом, ты нагло лжешь в молитве к Богу; говоришь: не введи нас во искушение; а сам не натыкаешься ли, не устремляешься ли без искушений на всякие грехи? говоришь: избави нас от лукавого; а сам не живешь ли в содружестве с лукавым, или со злом всякого рода, которого начальник – диавол? – Смотри же, чтобы язык твой не был в разногласии с сердцем; не лги же, смотри, Господу на молитве твоей. Это имей всегда в виду, как тогда, когда читаешь молитву Господню, так и тогда, когда читаешь другие молитвы; наблюдай, согласно ли сердце твое с тем, что произносит язык?

104. Чем чище сердце, тем оно просторнее, тем более вмещает в себе любимых; чем грешнее, тем оно теснее, тем менее оно способно вмещать в себе любимых – до того, что оно ограничивается любовью только к себе и то ложною: любим себя в предметах, недостойных бессмертной души: в сребре и злате, в любодеянии, в пьянстве и прочем подобном.

105. Если Господь сообщает непобедимую, непостижимую, Божественную силу Животворящему Кресту, то что удивительного, если Он сообщает непостижимую силу воссозидать нашу природу – Своим Пречистым, Страшным и Животворящим Тайнам Тела и Крови Своей? О, коль велий еси Господи! и коль чудны дела Твои! Как бесконечно Твое всемогущество! К чему прикоснется сила Твоя и благодать Твоя, то само делается животворящим.

106. Если хочешь исправить кого от недостатков, не думай исправить его одними своими средствами: сами мы больше портим дело своими собственными страстями, например гордостью и происходящею оттуда раздражительностью; но «возверзи печаль на Господа» (Пс. 54:23) и помолись Ему, испытующему наши «сердца и утробы» (Пс. 7:10), от всего сердца, чтобы Он Сам просветил ум и сердце человека; если Он увидит, что молитва твоя дышит любовью и исходит от всего сердца, то непременно исполнит желание твоего сердца и ты вскоре же скажешь, увидевши перемену в том, за кого молишься; «сия измена десницы Вышняго» (Пс. 76:11).

107. Кто это в цветах так премудро, тонко, прекрасно устрояет, образует безобразное, т.е. безвидное, бесформенное вещество земли? Кто дает ему такую удивительную форму? Творец, дай нам лобызать в цветах Твою премудрость, Твою благость, Твое всемогущество.

108. Наши душевные расположения, даже не выражаемые внешними знаками, сильно действуют на душевное расположение других. Это бывает сплошь и рядом, хотя не все замечают это. Я сержусь или имею неблагоприятные мысли о другом: и он чувствует это и равным образом начинает иметь неблагоприятные мысли обо мне. Есть какое-то средство сообщения наших душ между собою, кроме телесных чувств; что же касается действия души на других через чувства, то через чувство зрения душа удивительно действует на другого человека, хотя бы он был вдали от нас, но только был бы доступен нашему зрению и был на этот случай, когда мы устремляем на него свой взор, один. Так мы можем зрением привести другого в неловкое положение, в замешательство. Случалось мне не раз пристально смотреть из окна своего дома на проходящих мимо дома – и они, как бы привлекаемые какою-то силою к тому самому окну, из которого я смотрел, оглядывались на это окно и искали в нем лицо человеческое; иные же приходили в какое-то замешательство, вдруг ускоряли поступь, охорашивались, поправляли галстук, шляпу и прочее. Есть тут какой-то секрет.

109. Различай в себе Духа Животворящего и духа мертвящего, убивающего твою душу. Когда в душе твоей мысли добрые – тебе благо, легко; когда на сердце спокойствие и радость, тогда в тебе дух благий, Дух Святый; а когда в тебе недобрые помыслы или недобрые сердечные движения, тогда – худо, тяжело; когда ты внутренне смущен, тогда в тебе дух злой, дух лукавый. Когда в нас дух лукавый, тогда при сердечной тесноте и смущении мы обыкновенно чувствуем трудность дойти сердцем до Господа, потому что злой дух связывает душу и не допускает ее возвышаться к Богу. Дух лукавый есть дух сомнения, неверия, страстей, тесноты, скорби, смущения; а дух благий есть дух несомненной веры, дух добродетелей, дух свободы духовной и широты, дух мира и радости. По этим признакам знай, когда в тебе – Дух Божий и когда – дух злой, и как можно чаще возвышайся благодарным сердцем к Всесвятому Духу, оживотворяющему и освящающему тебя, и всеми силами беги сомнения, неверия и страстей, с которыми вползает в нашу душу духовный змий, тать и убийца наших душ.

110. Бывают в жизни христиан благочестивых часы оставления Богом – часы тьмы диавольской, и тогда человек от глубины сердечной взывает к Богу: зачем Ты отринул меня от лица Твоего, Свете незаходимый? Ибо вот покрыла меня, всю мою душу, чуждая тьма окаянного, злобного сатаны; тяжко душе быть в мучительной тьме его, дающей предчувствовать муки мрачного ада; обрати же меня, Спаситель, к свету заповедей Твоих и исправь духовный путь мой, усердно молюсь Тебе.

111. Не испытаешь на себе действий злых козней духа злого, не узнаешь и не почтишь, как должно, благодеяний, даруемых тебе Духом благим; не узнавши духа убивающего, не узнаешь и Духа Животворящего. Только по причине прямых противоположностей добра и зла, жизни и смерти – мы узнаем ясно ту и другую; не подвергаясь бедам и опасностям смерти телесной или духовной, не узнаешь сердечно и Спасителя, Жизнодавца, избавляющего от этих бед и от духовной смерти . О, Иисус есть утешение, радость, жизнь, покой и простор наших сердец! Слава Богу, Премудрому и Всеблагому, что Он попускает духу злобы и смерти искушать и мучить нас! Иначе как бы мы стали ценить утешения благодати, утешения Духа Утешительного, Животворящего!

112. Господь Бог, как Само-Живот и преизбыток жизни. Сам от вечности, как говорит св. Григорий Богослов, подвигся в Три Лица и остановился на Трех, т.е. Бог есть Отец, Слово и Дух. Ты спросишь, как в Боге – три Лица? Отвечаю: не понимаю – как, но знаю, что так быть должно и иначе быть не может. Ты еще спросишь: отчего в Боге третье Лицо называется Духом и отчего Он – особое Лицо, когда Бог без того есть Дух? – Отвечаю: Дух Божий назван Духом по отношению к твари: Господь дунул Ипостасным Духом Своим – и явилось, по манию Его Животворящего Духа, бесчисленное множество духов: «Духом уст Его вся сила их» (Пс. 32:6); дунул Духом Своим в состав человеческий: «и бысть человек в душу живу» (Бут. 2:7), и от этого дыхания доселе рождаются люди и будут рождаться до скончания века по заповеди: «раститеся и множитеся» (Бут. 1:28). Если столько личных отдельных существ Господь сотворил Духом Своим, то как же не быть Лицом или личным творящим Существом Самому Духу Божию? «Дух, идеже хощет, дышет» (Ін. 3:8). Видите, Дух называется Духом как Ипостась Божия. Если есть бесчисленное множество сотворенных личных духов, то Самому ли Богу оставаться без Духа, как без Своего Лица – Самостоятельного, Ипостасного? А Сын, Премудрость Отца, личная, живая, не необходима ли в Боге? Посмотри на себя. Ты – тварь; и в тебе бывает такая премудрость, что тебе удивляются весьма многие; ты творишь иногда подлинно удивительные вещи, и тебя величают творцом этих вещей. Но ведь это ты – маленькое, немощное создание. – Как же, посуди теперь, в Боге не быть Премудрости само-личной, как в Боге не быть Творцу, как Ему не иметь Своей живой, самосущей Премудрости? Посмотри на все в мире, как все премудро! как во всем самомалейшем видна изумительная премудрость, удивительное выполнение всепремудрой мысли с изумительною точностью, чистотою безукоризненною! Как в Боге не быть личной Премудрости? Сообрази: как Бог, создав множество разумных, личных, мудрых живых существ, Сам не родил из Себя личную Премудрость? Лепо ли это? Возможно ли это? Сообразно ли это с совершенствами Творца? – Так в Боге должна быть ипостасная Премудрость, или ипостасное Слово Отца, равно как и Дух Животворящий, от Бога Отца исходящий и в Сыне почивающий. В тебе есть дыхание, вещественное, неличное, а у Бога, как Само-Живота, оно – Дух личный, не разливающийся, но простой, все оживотворяющий.

113. Противоестественное господство плоти над духом выражается, между прочим, в том, что дух как будто погребен в плоти, связан плотью. Это особенно видно тогда, когда дело касается служения Богу: тогда человек скорее приближается к Богу только устами, плотию, ложно, а не сердцем, не духом, не истиною кланяется Ему. В самом деле, мы часто живем так, как будто нет в нас духа и высшая степень человеческого развращения обнаруживается тем, что дух совсем подавляется и человек становится как бы одною плотию. «Не имать Дух Мой пребывати в человецех сих во век, зане суть плоть» (Бут. 6:3). Присмотритесь хорошенько к делам богопочтения человеческого: вы увидите, как тут плоть усиливается взять перевес над духом. В святых перевес духа над плотию виден в том, что они живут духом и во всем мире видят дух, во всем – премудрость, всемогущество и благость Божию; во всех явлениях, во всех делах они видят отпечаток духа; в людях чувственных перевес плоти над духом открывается из того, что они во всем видят только то, что представляется их чувствам и дальше своего носа, как говорится, не видят; человек чувственный, плотяный смотрит на мир и видит его, почти как животное неразумное, не удивляется в нем премудрости, присносущной силе и благости Творца; читает священную книгу – и видит в ней только букву; молится ли: механически пробегает умом молитвы и не проникает в дух их, не знает искусства кланяться духом и истиною. Плоть господствует и в образовании людей. (Смотрите, научаются ли в заведениях важнейшему христианскому делу – молитве, научаются ли зреть Бога?) Плоть будет господствовать в мире до скончания века, так что Господь, “пришед судить, обрящет ли (Си) веру на земли?» (Лк. 18:8), а неверие – дело плоти, как у людей первого мира.

114. Богу угодно то, что человек замечает действия Его в сердце, потому что Он есть Свет и Истина, а диавол всячески опасается этого, потому что он тьма, ложь; а тьма не приходит к свету, чтобы не обличились дела ее. Диавол через тьму, через обман и ложь только силен: обличи его ложь, выведи ее на свет, и все исчезнет. Он обманом вовлекает человека во все страсти, через обман он усыпляет людей и не дает им видеть вещей в настоящем их виде. Диавольское покрывало лежит на весьма многом.

115. Отчего душа грешная не прежде получает отпущение своих грехов, как когда восчувствует всем сердцем все безрассудство их, всю гибельность их, всю ложность их? Оттого, что сердце есть душа наша; как она совершала грехи, признавала их приятными, благовидными, так она же должна раскаяться в них, признать их гибельными, совершенно ложными. Это раскаяние и совершается именно болезненно в сердце, как и желание греха обыкновенно также в сердце.

116. Не смущайся от ревущей в тебе злобы и порывающейся излиться в словах горечи, а повелевай ей молчать в тебе, замирать. Иначе, привыкши видеть твое повиновение и течь с твоего языка, она одолеет тебя. Как вода, стоящая за земляною плотиною, нашедши себе скважину, размывает ее больше и больше и просачивается через нее, если мы не закрепляем или слабо закрепляем ее и, наконец, при возрастающем послаблении с нашей стороны и при частых прорывах вода сильно проторгается, и чем дальше, тем сильнее и сильнее, так что, наконец, делается весьма трудным, даже невозможным заградить ее, – так и с злобою, скрывающеюся в сердце человека: если мы дадим ей пробиться раз, и другой, и третий, она будет все сильнее и сильнее вытекать и, наконец, может прорвать совсем и затопить твою плотину. Знай, что в душе стоят воды злобы, как говорит Псалмопевец: «внидоша воды до души моея» (Пс. 68:2).

117. Когда согрешишь против Бога и грехи твои будут мучить, жечь тебя, ищи тогда скорее единой Жертвы о грехах, вечной и живой, и повергай свои грехи пред лице этой Жертвы. Иначе тебе нет ниоткуда спасения. Сам по себе спастись не думай.

118. Господь мог бы целый мир – небо и землю – сотворить телом Своим или, не творивши мира, вместо его создать себе храм тела; но только для тебя благоволил создать Себе подобное твоему тело, чтобы спасти тебя, и, сотворивши из ничего мир, творит только из небольшого вещества его – тело Свое для оживотворения тебя, оставляя мир быть тем, чем Он создал его. О, благость и милосердие Божие! Мы – «от плоти Его и от костей Его» (Еф.5:30) по причине причащения Животворящих Его Таин!

119. Мир, как произведение Живого, Премудрого Бога, полон жизни: везде и во всем жизнь и премудрость, во всем видим выражение мысли, как в целом, так и во всех частях. Это – настоящая книга, из которой можно, хотя и не так ясно, как из откровения, учиться Богопознанию. Прежде чем стал мир, был только живой беспредельный Бог; когда мир из небытия воззван к бытию, Бог конечно не сделался ограниченным, вся полнота жизни и беспредельности осталась при Нем; но эта полнота жизни и беспредельности выразилась и в тварях, живых и органических, которых безмерно много и все одарены жизнью.

120. Ограниченность мира и особенно – человека. Мир, как точка опоры для телесных тварей, чтобы они не исчезали в беспредельности. – Письмена Слова Божия вернее и яснее говорят о мире, чем самый мир или расположение слоев земных: письмена природы внутри ее, как мертвые и безгласные, ничего определенного не выражают. «Где был еси, человече, егда основах землю?» (Йов. 38:4). Разве ты был при Боге, когда Он устроял вселенную? «Кто уразуме ум Господень, и кто советник Ему бысть?» (Іс. 40:13). А вы, геологи, хвалитесь, что уразумели в построении слоев земли ум Господень, и утверждаете это наперекор священному бытописанию! Вы более верите мертвым буквам слоев земных, бездушной земле, чем боговдохновенным словам великого пророка и Боговидца Моисея.

121. Ты недоумеваешь, как внимают нам с небес святые, когда мы молимся им. А как лучи солнечные с небес преклоняются к нам и всюду – по всей земле светят? Святые – то же в духовном мире, что лучи солнечные в мире вещественном. Бог – вечное, животворящее Солнце, а святые – лучи умного Солнца. Как очи Господни постоянно призирают на землю и на земнородных, так и очи святых не могут не обращаться туда, куда обращен промыслительный взор Господа твари и где их сокровище (тела их, дела их, места священные, лица им преданные). «Идеже бо есть сокровище ваше, ту будет и сердце ваше» (Мф. 6:21). Ты знаешь, как сердце видит быстро, далеко и ясно (особенно предметы мира духовного); заметь это во всех познаниях, особенно в духовных, где весьма многое усвояется только верою (видением сердца). Сердце – око существа человеческого; чем оно чище, тем быстрее, дальше и яснее видит. Но у святых Божиих это око душевное еще при жизни доведено до возможной для человека чистоты, а по смерти их, когда они соединились с Богом, – оно благодатию Бога стало еще светлее и обширнее в пределах своего зрения. Потому-то святые видят весьма ясно, широко и далеко; видят наши духовные нужды; видят и слышат всех призывающих их от всего сердца, т.е. тех, которых умные очи прямо устремлены к ним и не омрачаются, не затмеваются во время устремления сомнением и маловерием, когда очи сердца молящихся совпадают, так сказать, с очами призываемых. Здесь таинственное зрение! Опытный понимает, что говорится. Поэтому как легко иметь сообщение со святыми! Надобно только очистить зрение сердца, устремить его твердо к известному святому, просить о нужном – и будет. А что Господь в отношении зрения? Он весь – зрение, весь – свет, весь – знание. Он наполняет всегда небо и землю и на всяком месте все зрит. «На всяком месте Очи Господни сматряют злыя же и благия» (Притч. 15:3).

122. Сердечная вера в мир духовный, особенно в духовное всепросвещающее и всеоживляющее Солнце, радует, живит душу, имеющую непорочную совесть. Вера должна доходить до сердечного зрения. Это значит, что душа должна стать как бы выше чувственности, выше телесного, мрачного естества своего и проникнуть собою – возможно чистым зрением сердца – в мир духовный. Тут-то ей будет хорошо, тут-то ее истинная жизнь, ее успокоение и радость. Опыт.

123. Воображение и представление есть зрение сердца, или души, созидающей или воспроизводящей известный предмет: оттого оно быстро, мгновенно, носит характер духовный. Это – дагерротип или фотография, делаемая душою с известного предмета. Рассудок – живописец, снимающий с этой фотографии.

124. Если бы не был Господь человеколюбив и долготерпелив, то стал ли бы Он терпеть от нас такие величайшие оскорбления, воплотился ли бы, пострадал ли бы, умер ли бы за тебя, дал ли бы тебе Свое пречистое Тело и Кровь, на которое со страхом и трепетом взирают Ангелы? Стал ли бы избавлять тебя от грехов и от смерти духовной так бесконечно много раз? Он сказал бы тогда: мучься, если ты так злонравен, Я не избавлю тебя более, избавлявши доселе так много. Но теперь Он всю жизнь терпит от нас бесчисленное множество оскорблений и все ждет от нас обращения. Прославь же Его любовь и долготерпение. Вообрази, что было бы без Него, без Его спасения! Ужас и трепет обнимает душу. Но нераскаянных грешников постигнет, наконец, самым делом гнев Божий «в день гнева и откровения праведного суда Божия» (Рим. 2:5).

125. Приступая молиться Царице Богородице, прежде молитвы будь твердо уверен, что ты не уйдешь от Ней, не получивши милости. Так мыслить и так быть уверенным относительно Ее – достойно и праведно. Она – Всемилостивая Матерь Всемилостивого Бога Слова и о Ее милостях, неисчетно великих и бесчисленных, возглашают все века и все церкви христианские; Она точно есть бездна благостыни и щедрот, как говорится о Ней в каноне Одигитрии (Канон, песнь 5, ст. 1). Потому приступать к Ней в молитве без такой уверенности было бы неразумно и дерзко, а сомнением оскорблялась бы благость Ее, как оскорбляется благость Божия, когда приступают в молитве к Богу и не надеются получить от Него просимого. Как спешат за милостию к какому-либо высокому и богатому человеку, милости коего все знают, который милость свою доказал многочисленными опытами? Обыкновенно с самою покойною уверенностью и надеждою получить от него, чего желают. Так надо и в молитве не сомневаться, не малодушествовать.

126. Как мать младенца учит ходить, так Господь учит нас живой вере в него. Поставит мать младенца, оставит его самому себе, а сама отойдет, потом велит идти к себе младенцу. Младенец плачет без матери, хочет идти к ней, но боится сделать попытку шагнуть, усиливается подойти, делает шаг и падает. Так и христианина Господь учит вере в Него, как ходьбе (вера – духовный путь): так слаба наша вера, так начальна, как младенец, учащийся ходить. Оставляет его Господь Своею помощью и предает диаволу или разным бедствиям и скорбям, а потом, когда будет крайне нужна помощь – избавиться от них (когда нам нет нужды в спасении, дотоле мы готовы не ходить к Нему), как бы велит смотреть на Себя (непременно смотри на Него) и идти к Нему за этою помощью; христианин усиливается это делать, раскрывает сердечные очи (как младенец расставляет ноги), усиливается ими увидеть Господа, но сердце, не наученное лицезрению Божию, боится своей смелости, спотыкается и падает: враг и прирожденная испорченность греховная закрывают его открывающиеся сердечные очи, отрывают его от Господа, и он не может подойти; а Господь близко, готов взять к Себе, как бы на руки, только подойди к Нему верою, и – когда сделаешь усилие совсем увидеть Его сердечными очами веры, попадешь на Него сердечным зрением, – тогда Он простирает Сам руку помощи, как бы берет на руки и прогоняет врагов, и чувствует христианин, что попал на руки к Самому Спасителю. Слава благости и премудрости Твоей, Господи! Так в насилиях от диавола и во всех скорбях надо живо узреть сердцем как бы пред глазами находящуюся, человеколюбивую утробу Спасителя; смотреть смело в эту утробу, как в неистощимую сокровищницу благости и щедрот, и молить Его всем сердцем, чтобы Он уделил и нам от этого неиссякающаго источника благости и помощи духовной: и тотчас просимое будет получено. Главное: вера или сердечное зрение Господа и надежда получить от Него, как Всеблагого, все. Истинно! С опыта! Этим также учит Господь сознавать свою крайнюю нравственную немощь без Него, сокрушаться сердцем и быть в постоянно молитвенном расположении духа!

127. Никакого основания не имеет христианин в сердце иметь какую-либо злобу на кого-либо; злоба, как злоба, есть дело диавола; христианин должен иметь в сердце только любовь; а так как любовь не мыслит зла, то не должно мыслить касательно других никакого зла, например: я не должен думать о другом без явной причины, что он зол, горд и прочее, или – если я, например, сделаю ему уважение, то он возгордится, – если прощу обиду, то снова изобидит меня, посмеется надо мною. Надобно, чтобы зло не гнездилось в нас ни под каким видом; а злоба обыкновенно слишком многовидна.

128. Мир и избыток жизни сердца после причащения есть величайший, неоценимый дар Господа Иисуса Христа, превосходящий все дары, относящиеся к телу и вместе взятые. Без душевного мира – при тесноте и мучении сердца – человек не может пользоваться никакими благами, ни вещественными, ни духовными, для него тогда не существует наслаждений, происходящих от чувства истины, добра и красоты, потому что подавлено и убито самое средоточие его жизни – сердце, или внутренний человек.

129. Соединяйся с Богом душою своею посредством сердечной веры, и все можешь сделать. Борют тебя сильные, невидимые, неусыпающие враги? Победишь. Враги видимые, внешние? Победишь. Терзают страсти? Одолеешь. Подавляют скорби? Отвратишь. Унываешь духом? Получишь мужество. Все с верою возможешь победить и самое царство небесное получишь. Вера – величайшее благо в земной жизни: она соединяет человека с Богом и в Нем делает его сильным и победоносным. «Прилепляяйся Господеви, един дух есть с Господом» (1Кор. 6:17).

130. Дал нам Господь по благости Своей незаслуженно с нашей стороны видеть солнце и свет солнечный и наслаждаться им, даст насладиться и Своим неприступным светом. Свет солнечный да будет тебе в том залогом, но особенно Свет Тихий святыя славы Отца Небеснаго – Сын Его единородный, данный нам, и Дух любви, данный в сердца наши.

131. Смотря на мир Божий, что я вижу? Вижу везде необыкновенную широту, игривость жизни: в царстве животном, между четвероногими, между гадами, насекомыми, птицами, между рыбами. Теперь спрашивается, отчего же теснота и скорбный путь жизни у человека и особенно у людей, ревнующих о благочестии? Господь разлил везде жизнь, довольство и радость с простором, и все твари, кроме человека, прославляют Творца довольством, жизнью и игривою радостью. Отчего же во мне разногласие с общею жизнью? Разве я не творение того же Творца? Разгадка простая. Наша жизнь отравляется то нами самими грехом, то врагом бесплотным, особенно им и преимущественно у тех людей, которые подвизаются в благочестии. Жизнь человека – истинного христианина – впереди, в будущем веке; там откроются для него все радости, полное блаженство. А здесь он изгнанник и под наказанием: здесь иногда вся природа вооружается на него за грех, не говоря об исконном враге, который, как «лев рыкая ходит, иский кого поглотити» (1Пет. 5:8). Итак не смущаюсь тем, отчего в мире везде радость и довольство, а во мне часто нет радости и я смотрю угрюмо на радость и простор Божиих тварей. У меня есть палач за грех, этот палач всегда со мною и бьет меня. Но и для меня настанут радости, только не здесь, а в другом мире.

132. Смотря на мир Божий, я везде вижу необыкновенную щедрость Божию в дарах природы: поверхность земли – это как бы богатейшая трапеза, приготовленная в изобилии и разнообразии самым любящим и щедрым хозяином; недра вод также служат насыщению человека. Что говорить о животных четвероногих и птицах? И здесь сколько щедрости в доставлении пищи и одежды человеку! Щедротам Господним нет числа. Смотрите, чего не доставляет земля летом и осенью! Так всякий христианин, особенно священник, подражай щедротам Господа, да будет трапеза твоя открыта всякому, как трапеза Господня. Скупой – враг Господа.

133. Дерево, утвержденное корнями в земле, растет и приносит плоды. Душа человеческая, утвержденная верою и любовью в Боге, как корнями духовными, также живет, возрастает духовно и приносит плоды добродетелей богоугодных, коими душа живет и будет жить в будущем веке. Дерево, вырванное из земли с корнем, прекращает жизнь, которую получало от земли через корни. Так и душа человеческая, потерявшая веру и любовь в Бога и не пребывающая в Боге, в Котором вся жизнь ее, умирает духовно. Что для растений – земля, то для души – Бог.

134. Чтобы не раболепствовать ежедневно страстям и диаволу, надо задать себе цель, постоянно иметь ее в виду и стремиться к ней, побеждая именем Господним все препятствия. Какая же это цель? Небесное Царство, божественный чертог славы, уготованный верующим от сложения мира. Но как цель достигается известными средствами, то необходимо иметь в своем распоряжении и эти средства. Какие же это средства? Вера, надежда и любовь, особенно же любовь. Веруй, надейся, люби, особенно люби, несмотря ни на какие препятствия, Бога больше всего, а всякого ближнего, как себя. Нет сил у тебя сохранить в сердце эти бесценные сокровища духа человеческого, припадай чаще к Богу любви, проси, ищи, толцы: приимешь, обретешь, отверзется (Мф. 7:7-8), – верен Обещавший. Ходя, сидя, лежа, собеседуя, занимаясь, во всякое время, молись сердцем о даровании веры и любви. Ты не просил еще, как следует, с жаром и постоянством, не имел твердого намерения стяжать их. Отселе скажи: се начах.

135. Когда на пути к Богу будешь встречать препятствия, поставляемые диаволом: сомнение и неверие сердца, также сердечную злобу иногда к лицам, заслуживающим безусловное почтение и любовь, равно и другие страсти, не возмущайся ими, но знай, что они – дым и смрад врага, который пройдет от единого мановения Господа Иисуса Христа.

136. При образовании юношества о чем надо больше всего стараться? О том, чтобы стяжать ему «просвещенна очеса сердца» (Еф.1:18). Не замечаете ли, что сердце наше – первый деятель в нашей жизни, и во всех почти познаниях наших зрение сердцем известных истин (идея) предшествует умственному познанию. Бывает так при познаниях: сердце видит разом, нераздельно, мгновенно, потом этот единичный акт зрения сердечного передается уму и в уме разлагается на части, являются отделы: предыдущее, последующее; зрение сердца в уме получает анализ свой. Идея принадлежит сердцу, а не уму – внутреннему человеку, а не внешнему. Поэтому весьма важное дело – просвещенна очеса сердца при всех познаниях, но особенно при познании истин веры и правил нравственности.

137. Будущая жизнь – совершенная чистота постепенно очищаемого ныне сердца, которое чаще всего закрыто, омрачено грехом и диавольским дыханием, а иногда – по действию благодати Божией – проясняется и зрит Бога, соединяясь с Ним преискренне, в молитве и Таинстве причащения.

138. Как праздновать праздники? Мы празднуем или событие (вникнуть в величие события, цель его, плоды его для верующих), или лицу, как например: Господу, Божией Матери, Ангелам и святым (вникнуть в отношение того лица к Богу и человечеству, в благодетельное влияние его на Церковь Божию вообще). Надобно вникнуть в историю события или лица, приближаться к событию или лицу сердцем, впитать их в себя, иначе праздник будет несовершенный, небогоугодный. Праздники должны иметь влияние на нашу жизнь, должны оживлять, возгревать нашу веру (сердца) в будущие блага и питать благочестивые добрые нравы. А они проходят больше с грехом, как и встречаются неразумно маловерным, холодным сердцем, часто вовсе не приготовленным к чувству тех великих благодеяний Божиих, которые Бог даровал через известное празднуемое лицо или событие.

139. Мало ли какое зло бывает у тебя на душе, но «не все, что есть в печи, на стол мечи». Да будет оно одному Богу известно, ведущему все тайное и сокровенное, а людям не показывай всех своих нечистот, не заражай их дыханием сокрытого в тебе зла, затвори печь: пусть дым зла замрет в тебе. Богу поведай печаль свою, что душа твоя полна зла и жизнь твоя близка к аду, а людям являй лицо светлое, ласковое. Что им до твоего безумия? Или же объяви свою болезнь духовнику или другу своему, чтобы они тебя вразумили, наставили, удержали.

140. Взирая на небо, созерцай в высотах его Господа Иисуса, откуда явился Он первомученику Стефану и Савлу, и умоляй Его о спасении. Явление Его значит не то, что Он тогда только будто бы открыл небеса и взирал на них из отверстых небес, но то, что Он всегда с небес всех нас видит, все дела наши, слова, мысли и намерения, как и ты удостоверился в этом многими опытами, возводя очи на небо ко Господу и получая от Него чудную и великую помощь: это значит только, что Он в указанных случаях открылся, явил Себя в небесах.

141. Грешить – великая невыгода и безумие; ибо человек-грешник презирает самого себя и отвращается сообщества человеческого, потому что внутренняя сердечная теснота и червь сердца делают для него тяжелым всякое общество, не соответствующее ему по пространству, широте своей жизни. Грешнику тесно в обширном мире Божием, потому что мир – дело всесвятого и праведного Бога; а грешник, не повинующийся законам Божиим, законам любви и мира, есть изверг Божия творения, которому не место в мире; вот отчего ему тесно: его преследует Бог, его собственная совесть, преследует все Его творение.

142. При помыслах сомнения, неверия, хулы – кто страдает: тот ли предмет, о котором сомневаются, коему не верят, который хулят, или – те, которые сомневаются, не верят, хулят? Эти последние. Они боятся тогда «страха, идеже не бе страх» (Пс. 13:5), они мучатся своим сомнением, неверием, хулою; а предмет их агонии остается тверд, недвижим и берет над ними очевидный верх тем, что их же заставляет переменить свои мысли об нем для их собственного спокойствия и дотоле не дает им успокоиться, пока они не раскаются в прежних, ложных своих мыслях касательно его и не воспримут мыслей благоприятных, истинных. Потому безрассудно колебаться и возмущаться, тем больше – малодушествовать и унывать духом, когда приходят на молитве или в другое время мысли сомнения, неверия, хулы и другое подобное. Это – все прелесть сатанинская.

143. Злоба или другая страсть какая, поселяясь в сердце, стремится – по непременному закону зла – излиться наружу. Оттого обыкновенно говорят о злом или разгневанном человеке, что он выместил свою злобу на том-то или выместил гнев свой на том-то. В том и беда от зла, что оно не остается только в сердце, а силится распространиться вовне. Из этого уже видно, что виновник зла сам велик и имеет обширную область, в которой он царствует. «Мир весь во зле лежит» (1Ін. 5:19). Как пары или газы, во множестве скопившись в запертом месте, усиливаются извергнуться вон, так страсти, как дыхание духа злобы, наполнивши сердце человеческое, также стремятся из одного человека разлиться на других и заразить своим смрадом души других.

144. Если Бог даровал нам бытие – самый великий дар благости, если после того, как мы отпали от Него и пали из жизни в смерть, Он даровал нам для возрождения нас, для приведения к жизни – Сына Своего, то как малы все другие блага, которых мы просим у Него в молитве, чтобы по первому искреннему слову веры даровать нам их, если они существенно для нас необходимы, и как неизвинительны мы, когда сомневаемся получить их от Бога в молитве! Прямо сказал Спаситель: «просите, и дастся вам» (Мф. 7:7).

145. Здесь, в мире суеты, в мире прелюбодейном и грешном, непрестанно и часто незаметно души и тела наши червь и тля тлит, и “татие мысленные подкапывают и крадут… сокровища» (Мф. 6:19) души, «правду и мир и радость о Дусе Святе» (Рим. 14:17). Какое же верное средство от этого постоянного растления греховного, от этих мысленных татей? Молитва покаяния и веры. Она оживляет, воскрешает истлевающую в обольстительных похотях душу нашу, прогоняет мысленных татей; она бич их, а для нас – источник силы, жизни и спасения. – Слава о сем Господу! Молитва и предохраняет, избавляет нас от греха. С молитвою веры хорошо живется, ибо при молитве живем с Господом, Который просящим обещал всякие блага: «просите, и дастся вам; ищите, и обрящете, толцыте, и отверзется вам. Всяк бо просяй приемлет, и ищай обретает, и толкущему отверзется» (Мф. 7:7-8). – Слава, Господи, словесем Твоим всеистинным. Господи! даждь всем просящим у Тебя, чрез мое недостоинство, благ различных, прошения сердец их. Аминь – буди!

146. Если хочешь, чтобы Господь давал скорее сердечную веру твоей молитве, старайся от всего сердца все говорить и делать с людьми искренно и отнюдь не будь с ними двоедушен. Когда будешь прямодушен и доверчив с людьми, тогда Господь подаст тебе прямодушие и искреннюю веру и по отношению к Богу. Того, кто непрямосердечен с людьми, Господь неудобно принимает на молитве, давая ему почувствовать, что он неискренен в отношении к людям, а потому не может быть совершенно искренен и в отношении к Богу, без душевного злострадания.

147. Человек страстям подверженный, что тебе нужно? Жизнь, говоришь ты. Из-за чего ты хлопочешь? Из-за жизни. Но живешь ли ты истинною жизнью? Разум и опыт заставляют сказать, что нет. Итак, что же составляет твою жизнь? Вера, надежда и любовь – разум и опыт говорят мне. Жизнь души нашей – Бог, живая вера в Него и любовь к Нему, любовь к подобным мне людям – они покой и широта моего сердца, без них я мученик греха, раб, невольник страстей; в скорби и тесноте проходит жизнь моя.

148. Я и здесь упокоеваюсь во Христе и со Христом; как же мне не верить, что после смерти меня ожидает вечное в Нем упокоение после борьбы со врагами земными! Мне и здесь без Христа тяжело, мучительно; как же мне не верить, что тем более будет для меня мучительно без Него там, когда Он окончательно отвергнет меня от Лица Своего! Так здешнее состояние наших душ предызображает будущее. Будущее будет продолжением настоящего состояния внутреннего, только в измененном виде относительно степени его: для праведников оно обратится в полноту вечной славы, для грешников – в полноту вечных мучений.

149. «Мне прилеплятися Богови благо есть» (Пс. 72:28), говорит Давид, испытавший сладость в молитве и хвалении Бога. То же подтверждают другие люди, а также и я грешный. Заметьте: еще здесь – на земле – прилепляться Богу благо, хорошо (когда мы в грешной плоти, у которой много своего приятного или неприятного). Как же благо будет соединиться с Богом там – на небе! А блаженство прилепления Богу здесь, на земле, есть образец и залог блаженства прилепления Богу после смерти – в вечности. Видишь, как благ, милосерд, истинен Творец; чтобы уверить тебя в будущем блаженстве, происходящем от соединения с Ним, Он дает тебе испытывать начаток этого блаженства здесь – на земле, когда ты искренно приступаешь к Нему. Да, невидимая душа моя действительно еще здесь упокоевается в невидимом Боге, значит, тем больше по отрешении от тела она упокоится в Нем.

150. Дух силен, мощен, оттого он легко носит тяжелое вещество; а плоть косна, бессильна, и потому ее легко подавляет родное ей вещество. Поэтому Бог, яко ничтоже, носит весь мир сильным Словом Своим (ср. Євр. 1:3); потому же и дух человека благодатствованного легко, с Божией помощью, покоряет свою плоть, даже плоть других – их духу (как видим на святых), легко на молитве справляется с буквой слова, претворяя ее всю в дух; а плотской человек на каждом шагу подчиняется своей плоти и тяготится буквою молитвы, которой он не в силах обратить в дух, будучи сам плоть, или – проникнуть нечистым, оплотянившимся духом своим в чистый, святой дух ее.

151. Человек постоянно погибает от греха, и ему нужен постоянный ежедневный спаситель. Этот спаситель – Иисус Христос, Сын Божий; воззови только к Нему внутренне с живою, ясновидящею верою о спасении, и Он спасет тебя! Так Он чудесно спасал меня бесчисленное множество раз; это спасение было так явно, как, например, явно приходит в темницу какой-либо избавитель и изводит из нее заключенного. Священнику нужно самому испытать и силу веры, и сладость молитвы, и оставление грехов, и то, когда она бывает безуспешна, и скорби душевные, когда они постигают, и утешения благодатные, чтобы в молитве к Богу о верующих говорить так: даруй им такое же благо, как даруешь Ты его всегда мне недостойному, – чтобы обо всем просить с собственного опыта.

152. Он близок его сердцу, говорится о двух неравных лицах, из коих одно покровительствует другому. И тот, кто удостоился покровительства высшего и близости к его сердцу, знает об этом и взаимно сам близок к нему по своему сердцу. Так бывает между Богом и служащими ему от чистого сердца людьми: сердцу этих людей близок бывает всегда Бог, и Божию сердцу близки они. Так должно быть и при молитве всякого христианина: молясь, мы должны быть непременно близки к Богу сердцем. Хорошие, искренние отношения наши с людьми должны быть перенесены и на Бога.

153. Помни, что ты всегда ходишь пред лицем Сладчайшего Иисуса. Говори себе чаще: я хочу жить так, чтобы жизнь моя радовала Любовь мою, распятую ради меня на кресте. Особенно же я возьму себе спутницу и подругу жизни моей Любовь святую, всех вмещающую в моем сердце, жаждущую спасения всех, радующуюся с радующимися и плачущую с плачущими: это особенно утешит моего Утешителя Христа.

154. Родители и воспитатели! остерегайте детей своих со всею заботливостью от капризов пред вами, иначе дети скоро забудут цену вашей любви, заразят свое сердце злобою, рано потеряют святую, искреннюю, горячую любовь сердца, а по достижении совершенного возраста горько будут жаловаться на то, что в юности слишком много лелеяли их, потворствовали капризам их сердца. Каприз – зародыш сердечной порчи, ржа сердца, моль любви, семя злобы, мерзость Господу.

155. В храме особенно совершается тайна очищения грехов. Благоговей же к месту, где совершается очищение твоих душевных скверн, где ты примиряешься с Богом, где получаешь истинную жизнь духа. Сколько раз Господь подавал мне здесь очищение грехов моих, без которого я не мог бы наслаждаться дарами Божиими: величайшим даром жизни, дарами мира и радости и благами вещественными! Слава Тебе, Иисусе, Сыне Божий! Ты «очищение о гресех наших, не о наших же точию, но и о всего мира»! (1Ін. 2:2).

156. Нет ничего изменчивее вещества; оно изменяется в миллионы видов естественным образом, по законам Творца: не говоря о чудных изменениях, например, огня в росу, воды в кровь, воды в вино, посоха в змия, даже человек иногда в тысячи видов изменяет вещество. Что же сказать о Боге, создавшем всяческая? Свойство вещества – изменяемость. С духом разумным Господь этого не делает и не хочет делать: свойство духа есть неизменяемость. Но совершенствование в добре – дело разумного, сотворенного духа. То торжество духа над веществом, что дух изменяет его в тысячи видов. Заметьте, например, как этот дух изменяет вещество в растительном царстве, как до бесконечности разнообразны формы растений, и все из одной земли: один свет солнца, один воздух, одна вода, одна земля. А тела животных – как они разнообразны! Итак, свойство вещества – изменяемость; при этом условии и мир сотворен со всем разнообразием. Слава Единому вечно неизменяемому Богу – всесильному Творцу! Если бы вещество было неизменяемо, тогда не был бы Бог всесилен. Слава духовной природе! Да покоряет она всегда вещественную природу! Проси Бога, чтобы дал тебе неизменяемость в добре.

157. Отчего это мы обиды человеческие помним и на обидевших гневаемся и злобимся, а обиды диавольские, самые злейшие, зловреднейшие и непрерывные, весьма скоро забываем, хотя бы изобижены были от него тысячу раз в день; между тем как одну обиду какого-либо человека держим на сердце, иногда не один день? Это прелесть диавольская! Диавол ловко умеет нас обманывать: обижая нас сам, он прикрывается всегда нашим же самолюбием, как бы желая угодить нам поначалу посредством движения известной страсти, хотя после всегда убивает, и горько достается нам от него за наше глупое, неразумное самолюбие. Обиды же, причиненные нам другими, он всегда увеличивает в сто раз и представляет их в ложном виде: и опять и здесь прикрывается нашим самолюбием, как бы ревнуя о нашем благосостоянии, которое другие будто бы думают разрушить своими обидами.

158. Две силы, совершенно противоположные между собою, влияют на меня: сила добрая и сила злая, сила жизненная и сила смертоносная. Как духовные силы, обе они невидимы. Добрая сила, по свободной и искренней молитве моей, всегда прогоняет силу злую, и сила злая сильна только злом, во мне скрывающимся. Чтобы не терпеть непрерывных стужений злого духа, надо постоянно иметь в сердце Иисусову молитву: Иисусе, Сыне Божий, помилуй мя. Против невидимого (диавола) – невидимый Бог, против крепкого – Крепчайший.

159. Если люди – существа слабые, скоропреходящие, смертные – делают так много великих и дивных дел богодарованными им силами и способностями, если слову одного человека повинуется иногда много миллионов людей, то чего не сделает Всевиновник жизни человеческой, что не повинуется Его слову? Вспомните слова сотника: “я, – говорит, – и подвластный человек, но, имея в подчинении воинов, скажу одному: иди, и идет, и другому: приди, и приходит, и третьему: сделай это, и делает» (Лк. 7:8). Далее, если многие животные одарены искусством делать разные удивительные вещи, которых не сделать и человеку – животные, которых мы попираем ногами, которые так ничтожны и слабы, – то чего не сделает Творец всего, всех щедро одаривший всяким искусством, всякими способностями и силами! Если растения бездушные, «днесь сущия и утре в пещь вметаемы» (Мф. 6:30), по Его слову образуются в такие нежные и прекрасные формы, если вещество всякое мы видим подчиненным Его слову и видоизменяющимся до неизмеримости (до бесконечности) по Его манию (при посредстве только пяти стихий), то кто еще, видя все это, станет требовать залогов Его всемогущества! Дивны дела Твои, Господи! на каждом шагу, в каждое мгновение жизни. Исполнь небо и земля славы премудрости Твоея, славы благости Твоей, славы всемогущества Твоего! Ты не только Сам премудрый Творец и постоянно являешь Себя премудрым Творцом, но Ты тварям Твоим даровал творческую способность и они творят по Твоему слову данными им силами вещи удивительные и полезные. О, в какую велелепоту Ты облекся! Как мы унизили себя, свою природу грехами; но как мы дороги, высоки в очах Божиих! Бог не пощадил для нас Сына Своего, но облек Его в плоть нашу, во всю природу нашу – для нашего спасения; уготовал нам от сложения мира вечное царство, о нашем обращении радуются добрые по существу своему Ангелы; – а мы что же? Мы и знать того не хотим и все больше и больше унижаем, губим свою душу разными пороками и житейскими пристрастиями. Жалко, невыразимо жалко смотреть на человека – эту тварь, по образу Божию созданную, особенно на христианина, удостоенного такого высокого призвания, так много почтенного, облагодетельствованного от Бога.

160. Молитва принужденная развивает ханжество, делает неспособным ни к какому занятию, требующему размышления, и делает человека вялым ко всему, даже к исполнению должностей своих. Это должно убедить всех, таким образом молящихся, исправить свою молитву. Молиться должно охотно, с энергией, от сердца. «Ни от скорби, ни от нужды (принужденно) молись Богу, – доброхотна бо дателя любит Бог» (2Кор. 9:7).

161. Во всех нерукотворенных храминах тел благочестивых христиан есть свет умный – душа, и свет тот от умного Солнца – Бога, Который видим в мире так, как душа в теле. – Я замечаю, как входит и сияет мысленное Солнце – Бог в душе моей: ибо тогда мне бывает легко, и тепло, и светло, и как удаляется из нее и оставляет ее во мраке и страдании. Как в вещественной природе причиною мрака служит удаление или сокрытие солнца, так в духовной природе мрак происходит от удаления мысленного Солнца от души нашей и от покрытия ее тьмою окаянного. Как в вещественной природе бывает всегда некоторый остаток света и по захождении солнца по причине несравненной величины его; так и в душе остается некоторый остаток света и по удалении духовного Солнца по причине вездесущия Его и по причине сравнительного бессилия князя тьмы, который без Божия попущения не может совершенно омрачить душу. Но надо и того опасаться, чтобы, как сказал Спаситель, «тьма нас не объяла» совершенно (Ін. 12:35).

162. Когда получишь исцеление от какой бы то ни было болезни, воздай благодарение Господу следующим кратким славословием: слава Тебе, Господи Иисусе Христе, Сыне единородный безначального Отца, едине «исцеляяй всякий недуг и всяку язю в людях» (Мф. 4:23), яко помиловал мя еси грешного и избавил еси мя от болезни моея, не попустив ей развиться и умертвить меня по грехам моим. Даруй мне отныне, Владыко, силу твердо творить волю Твою во спасение души моей окаянной и в славу Твою со безначальным Твоим Отцем и единосущным Твоим Духом, ныне и присно и во веки веков. Аминь.

163. Что такое сердце чистое? – Кроткое, смиренное, нелукавое, простое, доверчивое, нелживое, неподозрительное, незлобивое, доброе, некорыстное, независтливое, непрелюбодейное.

164. Душа моя! помни свое небесное достоинство и не возмущайся из-за вещей тленных и ничтожных. Уважай и в других людях небесное их достоинство и из-за чего-либо тленного не дерзай оскорблять или ненавидеть их. Всею силою возлюби духовное и небесное и презирай вещественное, земное. Помни слова своего Спасителя: хлеб наш насущный даждь нам днесь, только днесь. Великая мудрость христианская сокрыта в этих словах. Помни и то, как Сам Господь показал в Своей жизни пример беспопечительности о пропитании и довольствовался только добровольными приношениями: «Мое брашно есть, да сотворю волю Пославшего Мя, и совершу дело Его» (Ін. 4:34).

165. Ты ненавидишь врага? Ты глуп. Почему? Потому что, когда враг тебя гонит, ты еще сам себя внутренне гонишь, ибо скажи, не гонение ли, не самое ли жестокое гонение – мучить себя ненавистью к врагу? Люби врага, и ты будешь премудр. О, если бы ты знал, какое торжество, какое блаженство – любить врага и делать ему добро! Так Сын Божий, так Бог во Св. Троице восторжествовал и торжествует Своею любовью над неблагодарным и злонравным родом человеческим; так святые Божии торжествовали над врагами своими, любя их и делая им добро. «Грешником сущим нам Христос за ны умре… Аще врази бывше, примирихомся Богу смертию Сына Его, множае паче примирившеся спасемся в животе Его» (Рим. 5:8,10).

166. Не унывай, борясь со врагом бесплотным, но прославляй в самой скорби и тесноте Господа, удостоившего тебя за Него терпеть борьбу с коварным змием и за Него уязвляться на всякий час; ибо, если бы ты не стал благочестно жить и усиливаться соединиться с Богом, то враг и не нападал бы на тебя и не мучил бы тебя.

167. Слава Тебе Спасителю, Сила всемогущая! слава Тебе Спасителю, Сила вездесущая! Слава Тебе Утроба преблагосердая! Слава Тебе, Слух присноотверзающийся на услышание молитвы мене окаянного, во еже миловати мене и спасати от грех моих! Слава Тебе, светлейшие Очи, выну на меня зрящии любезно и презирающие вся моя сокровенности! Слава Тебе, слава Тебе, слава Тебе, Сладчайший Иисусе, Спасе мой!

168. Сердечная вера необходима человеку, потому что светоч ума нашего очень ограниченный, не много вмещает в себе света умного, а Господь Бог есть беспредельный Свет, и мир есть бездна Его всемогущества и премудрости, тогда как в нас только ничтожная, так сказать, капля Его силы и мудрости, потому что столько, а не больше, вместить их могли мы в своем бренном теле.

169. Земля – тверда и косна, хотя и она движется около солнца весьма скоро; вода – жидка и быстра и потому говорят – быстрое течение; воздух еще жиже, тоньше и быстрее и потому он движется, например в ветрах, весьма скоро; свет, – свет еще тоньше и быстрее и в одну секунду он проходит невероятное количество пространства. Если же свет так тонок и проходит огромное пространство в самую ничтожную краткость времени, то каков должен быть сотворенный дух и как он должен быть легок и быстр; наконец, каков должен быть несотворенный Дух – Сам Господь? Как Он неизмерим? Если свет в секунду распространяется с ужасающею быстротою, то как распространяется быстро в сотворенных разумных духах Свет несотворенный. Источник всякого света и всего сотворенного; наконец, как объемлет все свои создания, все бездны миров – Свет все сотворивший? Слава Тебе, невещественный, несозданный Свете, просвещающий «всякого человека грядущаго в мир»! (Ін. 1:9).

170. Большая часть людей носят добровольно в сердце своем тяжесть сатанинскую, но так привыкли к ней, что часто и не чувствуют ее и даже увеличивают ее незаметно. Иногда, впрочем, злобный враг удесятеряет в них свою тяжесть, и тогда они страшно унывают, малодушествуют, ропщут, хулят имя Божие. Обыкновенное средство прогонять тоску у людей века сего – вечера, карты, танцы, театры. Но эти средства после еще более увеличивают скуку и томление сердца. Если же по счастью обратятся они к Богу, тогда спадает с сердца их тяжесть, и они видят ясно, что прежде на их сердце лежала величайшая тяжесть, хотя они часто и не чувствовали ее. О, как много людей, которые «оставиша Господа, Источника воды живы, и ископаша себе кладенцы сокрушеныя, иже не возмогут воды (живой) содержати» (Єр. 2:13). Весьма много у людей этих разбитых колодцев – почти у всякого свой. Кладенцы сокрушенные – сердца наши, страсти наши.

171. Когда видишь в ближнем недостатки и страсти, молись о нем; молись о каждом, даже о враге своем. Если видишь брата гордого и строптивого, горделиво с тобою или с другими обращающегося, молись о нем, чтобы Бог просветил его ум и согрел его сердце огнем благодати Своей, говори: Господи, научи раба Твоего, в диавольскую гордость впадшего, кротости и смирению и отжени от сердца его мрак и бремя сатанинской гордыни! – Если видишь злобного, молись: Господи, блага сотвори раба Твоего сего благодатью Твоею! – Если – сребролюбивого и жадного, говори: Сокровище наше нетленное и богатство неистощимое! даруй рабу Твоему сему, сотворенному по образу и подобию Твоему, познать лесть богатства, и яко вся земная – суета, сень и соние. Яко трава дни всякого человека, или яко паутина, и яко Ты един богатство, покой и радость наша! – Когда видишь завистливого, молись: Господи, просвети ум и сердце раба Твоего сего к познанию великих, бесчисленных и неисследимых даров Твоих, ихже прият от неисчетных щедрот Твоих, во ослеплении бо страсти своея забы Тебе и дары Твои богатые, и нища себя быти вмени, богат сый благами Твоими, и сего ради зрит прелестне на благая рабов Твоих, имиже, о, пренеизглаголанная Благостыня, ущедряеши всех, коегождо противу силы его и по намерению воли Твоей. Отыми, всеблагий Владыко, покрывало диавола от очию сердца раба Твоего и даруй ему сердечное сокрушение и слезы покаяния и благодарения, да не возрадуется враг о нем, заживо уловленном от него в свою его волю, и да не отторгнет его от руки Твоея. Когда видишь пьяного, говори сердцем: Господи, призри милостиво на раба Твоего, прельщенного лестью чрева и плотского веселья, даруй ему познати сладость воздержания и поста и проистекающих от него плодов духа. – Когда видишь страстного к брашнам и блаженство свое в них полагающего, говори: Господи, сладчайшее Брашно наше, никогда не гиблющее, но пребывающее в живот вечный! очисти раба Твоего сего от скверны чревообъядения, всего плоть сотворившегося и чуждого Духу Твоему и даруй ему познать сладость Твоего животворящего духовного брашна, еже есть Плоть и Кровь Твоя и святое, живое и действенное слово Твое. – Так, или подобным образом, молись о всех согрешающих и не дерзай никого презирать за грех его или мстить ему, ибо этим увеличились бы только язвы согрешающих, – исправляй советами, угрозами и наказаниями, которые служили бы средством к прекращению или удержанию зла в границах умеренности.

172. Из действия в нашем сердце двух противоположных сил, из коих одна крепко противится другой и насильно, коварно вторгается в наше сердце, всегда убивая его, а другая целомудренно оскорбляется всякою нечистотою, тихо удаляется от малейшей сердечной нечистоты, а когда в нас действует, тогда умиряет, услаждает, оживляет и радует наше сердце, т.е. из двух личных противоположных сил – легко убедиться, что несомненно существует и диавол, как всегдашний человекоубийца, и – Христос, как всегдашний Жизнодавец и Спаситель; один – мрак, смерть, другой – Свет и жизнь. Потому, боголюбец, если ты иногда замечаешь в уме и сердце крайний мрак, скорбь, тоску, тесноту и неверие, как силу, крепко противящуюся вере Божией, тогда знай, что в тебе сила, враждебная Христу – диавольская. Эта сила темная и убивающая, прокравшись в наше сердце через какой-либо грех сердца, часто не дает призывать Христа и святых, скрывает их за мглою неверия. Для чего? Для того, чтобы терзать человека, потому что вера спасает нас от его козней. Но этим-то она и доказывает, что есть противная ей державная сила Христа Бога, к которой она не допускает нас чрез мерзость неверия и которая посредством нашей веры сокрушает ее и саму ее содержит узами мрака для будущего суда (Іуд. 1:6). Поэтому и нужно употребить все усилия, чтобы с верою призывать Христа Спасителя. Каждому христианину необходимо стяжание навыка поспешно обращаться к Богу с прошением обо всем (как немощь к Источнику всякой силы и всякого блага): «со благодарением прошения ваша да сказуются к Богу» (Флп. 4:6), «о всем благодарите» (1Сол. 5:18) – и с славословием, по подобию Ангелов, взывающих выну: аллилуиа.

173. Величайшее дарование Божие, в коем мы больше всего нуждаемся и которое получаем весьма часто от Бога вследствие нашей молитвы, есть сердечный мир, как говорит Спаситель: «приидите ко Мне вси труждающиися и обремененныи, и Аз упокою вы» (Мф. 11:28). И радуйтесь и считайте себя богатыми, имеющими все, когда получили мир.

174. Всякий да памятует постоянно, что он Божий душою и телом и во всех нуждах душевных и телесных зависит во всякое мгновение своего бытия от Бога, а потому к Нему да обращается всякий раз, когда чувствует в чем-либо нужду (души и тела), когда, например, стесняется его бытие душевное или телесное, т.е. когда поражают его скорби (болезни душевные) или страсти (болезни телесные), тогда, когда ему угрожают стихии своим непостоянством (огонь, вода, воздух, буря), когда он предпринимает что-либо делать. Да помнит он тогда Единого Содетеля, все из небытия создавшего и тварям Своим даровавшего разнообразные силы – делать многие и различные дела.

175. Всякая добрая мысль предполагает в нас доброе, высшее начало, священно научающее нашу душу. Это очевидно из того, что в нас как будто скрывается куда-то всякое добро, и мы тщетно усиливаемся вместить в сердце то, что прежде было как бы его достоянием. Как истинны слова Апостола: «что имаши, егоже неси приял? (всякую добрую мысль, все естественные дары). Аще же и приял еси, что хвалишися яко не приемь?» (1Кор. 4:7).

176. Мы замечаем в себе борьбу веры с неверием, доброй силы со злою, а в свете – духа церковности с духом мира. Там по духу различите вы явно две противоположные стороны: сторону света и сторону тьмы, добра и зла, церковности, религиозности и светскости, безверия. Знаете отчего это? – от борьбы двух противоположных сил: силы Божией и силы диавольской. Господь действует в покорных Себе сынах, а диавол – в сынах противления («дух иже ныне, действует в сынех противления») (Еф.2:2). И я чувствую в себе нередко борьбу двух противоположных сил. Когда я стану на молитву, то иногда злая сила давит мучительно и погружает мое сердце, чтобы не могло оно возноситься к Богу.

177. Чем вернее и сильнее средство, соединяющее нас с Богом (молитва и покаяние), тем больше направляет против него разрушительных действий противник Божий и наш, который употребляет для этого все: и расположенное к лени тело наше, и слабость души, ее привязанность к земным благам и заботам, сомнение так близкое всем, маловерие, неверие, скверные, лукавые и хульные помышления, тяжесть сердечную, помрачение мысли – все направлено бывает у невнимательных действием врага к тому, чтобы запнуть на молитве, на этой лествице, к Богу нас возводящей. Оттого весьма мало молитвенников искренних, усердных; оттого весьма редко и говеют – каются и причащаются христиане; может быть наполовину не говели бы, если бы закон гражданский не повелевал ежегодно быть всем у исповеди и Св. причащения. Испытавшие знают все это.

178. Сила наша, душа наша невидима; в животных также невидима душа их; в растениях также сила их, жизнь их невидима; весь вещественный мир существует и движется невидимою силою (законами природы). В горних селениях есть небесные силы чистые, чуждые всякой вещественности. Все небесное и земное, горнее и дольнее приводится к единой всемогущей Силе, произведшей всякую силу на небе и на земле. Итак, всякая сила да хвалит Единую в Трех Лицах Силу – Отца и Сына и Святого Духа. А земнородные да восхваляют ее по преимуществу всесвязующею силою любви, всюду распространяющею жизнь и блаженство.

179. Долго я не знал во всей ясности, как необходимо укрепление нашей души от Духа Святого. А теперь Многомилостивый дал мне узнать, как оно необходимо. Да, оно необходимо каждую минуту нашего бытия, как дыхание, – необходимо на молитве и во всей жизни; без укрепления Его душа наша постоянно склонна ко всякому греху и, значит, к смерти духовной; она расслабевает, совершенно обессиливает от входящего в сердце зла и немощна становится для добра; без укрепления от Духа Святого чувствуешь, как сердце подмывается от различного зла и готово ежеминутно потонуть в бездне его. Тут-то надобно, чтобы сердце наше стояло на камне. А камень этот – Дух Святой: Он укрепляет наши силы и, если человек молится, Он укрепляет сердце его в вере и надежде на получение просимого; Он воспламеняет душу его любовью к Богу; Он навевает на душу мысли светлые, благие, укрепляющие ум и сердце; если человек совершает различные дела, Он укрепляет сердце его сознанием важности и необходимости труда его и терпением несокрушимым, которое все трудности преодолевает; Он, при обращении с людьми разных состояний и обоих полов, вдыхает в него уважение к лицу человека, который есть равно – образ Божий, кто бы он ни был, искупленный кровью Христа Бога, и отвлекает его сердце и внимание от его, иногда очень неблаговидной внешности тела и одежды, его грубости в слове и обращении. Он-то соединяет всех нас любовью, как чад Отца Небесного, и во Христе Иисусе учит нас молиться: Отче наш, иже еси на небесех…

180. Вообразите, что вы видите неприступный Свет, от которого произошли свет солнца, месяца и звезд, – что вы видите ту бесконечную Любовь, которая послала в мир «Сына Своего единородного, …да спасется Им мир» (Ін. 3:16-17) от мучений вечных, – что вы видите ту начальную Красоту, от которой всякое разнообразие и красота в мире, разнообразие и красота растений, камней, раковин, рыб, птиц, животных, всякой человеческой красоты! Вообразите, что вы видите любящего, сияющего неприступным светом совершенств Своих Творца неба и земли. Что вы тогда почувствуете? А ведь вера христианская всех нас подготовляет к этому видению. Заметьте о растениях: в растениях очевиден 1) премудрый Ум, проглядывающий во всех частях растения; 2) сила оживляющая, скрепляющая и содержащая в надлежащих отношениях все части растения и 3) всемогущество, с которым бесконечная Премудрость видоизменяет само по себе безобразное вещество, с такою легкостью заставляя его служить бесконечным намерениям и целям Своим. «Яко возвеличишася дела Твоя, Господи!» (Пс. 91:6). «Яко удивися разум Твой от Мене» (Пс. 138:6).

181. Как в отдаленном расстоянии находящиеся предметы на земле, хотя они и большие, но если не отражается в них солнце, издалека не видны вовсе, а если отражается солнце, то бывают видимы и издалека даже и те, которые малы, так и между людьми: те, в которых не отражается Своими совершенствами вечное Солнце правды – Бог, бывают заметны только на близком расстоянии для весьма немногих, а если отражается в них Солнце правды, тогда всеми бывают видимы издалека, все прославляют их, люди всех мест и времен (святые), и одни из них сияют как солнце, другие как луна, иные как звезды.

182. Рассматривая тварей Божиих и видя бесконечное множество их, я вижу себя превознесенным над всеми сонмами их образом и подобием Божиим, разумом и свободою, способностью рассматривать умом моим всех и удивляться в них премудрому и всеблагому Творцу! О, как возблагоговею я пред Творцом моим! О, как почтенны должны быть для меня виновники моего бытия – отец мой и мать моя. Они дали мне бытие во времени – для времени и вечности; ввели меня, по воле Бога, создавшего меня в утробе матери, в великолепный чертог мира – для того, чтобы в определенное время Творец ввел меня в чертог небесный.

183. Государство или какое-либо общество есть тело. Как в теле все члены вместе и каждый порознь поставлены на своем месте Богом, так и в теле общественном каждый поставлен на его месте Богом, причем и собственные дела каждого бывают причиною того или другого места.

184. Всякий видит, что свет льется на землю с неба, ибо солнце, месяц, звезды светят нам с небесного круга. Это указывает нам на то, что и несозданный умный Свет – Господь Бог наш обитает преимущественно на небесах и от Него нисходит к нам всякий свет и вещественный, и духовный, свет ума и сердца. «Бе свет истинный, Иже просвещает всякого человека грядущаго в мир» (Ін. 1:9). «Бог есть любовь» (1Ін. 4:16). Все мысли, чувства и расположения сердца, клонящиеся к разрушению любви и к насаждению вражды, – от диавола; напиши это на сердце своем и всячески держись любви. «Держитеся любве» (1Кор. 14:1). Внимай: что противно плотскому, ветхому, греховному человеку, то ты и делай, иди всю жизнь наперекор ему. Это – цель твоей жизни и вместе твоя слава о Христе Иисусе. «Иже Христовы суть, плоть распята со страстьми и похотьми» (Гал. 5:24). Утверди еще в сердце следующую истину: одно стоит всей нашей ненависти – это грех или порок, а к людям исключительно питай любовь. Ясен закон царский: «возлюбиши искренняго твоего яко сам себе» (Мф. 22:39).

185. Когда во время молитвы овладеет твоим сердцем уныние и тоскливость, знай, что это приходит от диавола, всячески старающегося запнуть тебя в молитве. Крепись, мужайся и памятью о Боге прогоняй убийственные ощущения. Замечайте: если не в мыслях, то в сердце враг часто усиливается хулить имя Вседержавного Бога. В чем сердечная хула на Бога? Сомнение, неверие, уныние, нетерпение Божиих наказаний и ропот – все страсти. Неверием в истину и благость Божию враг изрыгает хулу на истину, благость и всемогущество Божие; унынием – также на Его благость, вообще порывом страстей человеческих хулит всеблагий Промысл и истинность Божию.

186. Утверди ты в уме и в сердце твоем ту истину, что невидимое играет первую роль во всем мире, во всех существах, и когда невидимое оставляет известное существо, это последнее теряет жизнь и разрушается, так что видимое в существах составляет без невидимого одну массу земли. Я и все люди живем невидимым началом.

187. Людей покрывает тьма неведения о Боге, о себе самих и о врагах своего спасения, которые потому легко обкрадывают мысленный дом души нашей, его мысленное богатство.

188. Когда говорится внутреннему человеку: «востани, спяй, и воскресни от мертвых» (Еф.5:14), тогда разумеется действительный сон души, весьма похожий на обыкновенный телесный сон. Также, когда говорится: душе моя, возстани, что спиши, разумеется действительный сон души, а не говорится только иносказательно. Когда спит тело, оно расслабевает отовсюду и становится нечувствительным: так и душа, спящая греховным сном, расслабевает в силах и бывает нечувствительна ко всему, что касается веры, надежды и любви. Говори ей, например, что Сын Божий сошел для тебя на землю и стал человеком, чтобы спасти тебя от вечной смерти, толкуй ей о спасительном учении Его, о чудесах Его, о страданиях Его, о смерти крестной, о воскресении и вознесении на небо, о втором пришествии Его – она не вмещает этого, не чувствует благодеяний Божиих, спит, совершенно спит для веры, надежды и любви. Не страшится она Судии праведного, будущих мучений, червя неусыпающего, огня неугасающего. Спит – не слышит, не видит, не чувствует. Замечательно, что и сон телесный начинается от сердца, сердце засыпает прежде всего, потом и тело. У спящего очи закрыты и не видят, уши не слышат, и у души, спящей греховным сном, тоже; а душа всегда должна зреть сердечными очами, даже во время сна, по писанному: «аз сплю, а сердце мое бдит» (Пісн. 5:2).

189. Вы не могли не заметить, что вся сила в сердце: легко на сердце – и всему человеку легко, хорошо; тяжело на сердце – и всему худо; но это облегчение вы можете найти только в вере и, значит, особенно в Церкви, как месте веры по преимуществу; здесь Бог касается очищающею благодатью Своею сердец ваших и дает вам носить Свое благое иго. Вот великий секрет, который узнать стоит всем. При легкости на сердце человек готов бегать, скакать: оттого Давид скакаше играя пред сенным ковчегом (канон Пасх., песнь 5, троп. 3, 2Сам. 6:16).

190. Когда тебя злословят и ты оттого смущаешься и болезнуешь сердцем, то это значит, что у тебя есть гордость, ее-то и надобно уязвлять и выгонять из сердца бесчестием внешним. Итак, не раздражайся насмешками и не питай ненависти к ненавидящим и злословящим, а полюби их, как твоих врачей, которых послал тебе Бог для того, чтобы вразумить тебя и научить смирению, и помолись о них Богу. – «Благословите кленущия вы» (Мф. 5:44), – говори: они не меня злословят, а мою страсть, не меня бьют, а вот эту змейку, которая гнездится в моем сердце и сказывается больно в нем при нанесении злословия; утешаюсь мыслию, что, быть может, добрые люди выбьют ее оттуда своими колкостями, и не будет тогда болеть оно. Благодари же Бога за внешнее бесчестие: потерпевший бесчестие здесь не подвергнется ему в том веке. «Прият… сугубы грехи своя» (Іс. 40:2). Твой «мир даждь нам, вся бо воздал еси нам» (Іс. 26:12).

191. Когда молишься о прощении грехов своих, укрепляйся всегда верою и упованием на милосердие Божие, готовое всегда прощать наши грехи по искренней молитве, и всячески бойся, как бы не запало в сердце отчаяние, выражающееся тяжелым унынием сердца и принужденными слезами. Что твои грехи против милосердия Божия, каковы бы они ни были, лишь бы только искренно ты каялся в них! А бывает часто, что человек молится и внутренне сердцем не надеется, что грехи его будут прощены, считая их как бы выше Божия милосердия. За то, действительно, и не получает прощения, хотя и источники невольных слез прольет, и с скорбным, стесненным сердцем отходит от щедрого Бога, – того он и достоин: «веруйте, яко приемлете, – говорит Господь, – и будет вам» (Мк. 11:24). Неуверенность в получении просимого у Бога – хула на Бога.

192. При неверии чему-нибудь истинному, святому ум обыкновенно затмевается, сердце неверное поражается страхом и теснотою, а при искренней вере – ощущает радость, спокойствие, широту или расширение в себе жизни, так что и ум делается светлым и далеко зрящим. Не явно ли истина торжествует над безумием сердца? Не явно ли сердце лживо? Да, страдания сердца при неверии во что-либо истинное, святое есть верный признак истины того, во что оно не верует. Сердце само умирает, подвергая сомнению истину, посягая на уничтожение того, чего нельзя уничтожить, тогда как расширение сердца, при искренней вере, есть тот же верный признак истины того, во что ты веруешь, потому что предмет, в который мы веруем, сообщает жизнь нашему сердцу и обновляет, усиливает эту жизнь. Сердце наше, зараженное грехом, есть ничтожное хранилище жизни, потому-то грех – смерть, а не жизнь, полнота жизни – вне нас. Но как эта жизнь духовная невидима и сообщается нам по нашей вере в невидимую, личную жизнь – Бога, то проводник жизни в наше сердце есть живая, искренняя вера наша в Бога. Без веры сердце естественно должно чувствовать стеснение, скорбь, как сокращение, умаление жизни. Но при вере должно быть еще и согласие нашей духовной деятельности с предметом веры, так как это есть – существо нравственное.

193. «Мудрование бо плотское смерть есть, а мудрование духовное живот и мир» (Рим. 8:6). Какой человек не согласится с этими словами Апостола? Мудрование плоти действительно есть смерть. Приди сюда, человек сребролюбивый, любостяжательный, завистливый, самолюбивый, гордый, честолюбивый, и дай нам взглянуть на тебя, на твои поступки, на твою жизнь! Раскрой нам, если хочешь, свои помышления сердечные! Мы уверимся тобою – живым примером, что мудрование плотское смерть есть: ты не живешь истинною жизнью, ты мертвец духовный, ты при свободе связан внутренне; при уме – как безумный, потому что «свет, иже в тебе, тма есть» (Мф. 6:23), ты получил от Бога сердце, способное наслаждаться чувствами всего истинного, святого, доброго и прекрасного; но ты мудрованием плотским подавил в нем благородные чувства, благородные порывы, ты мертвец, ты «живота не имаши в себе» (Ін. 6:53). Но мудрование духовное – живот и мир. Какой угодно человек-христианин, провождающий жизнь по вере, истребляющий в себе страсти и помышляющий «елика суть истинна, елико, честна, елика праведна, елика пречиста, елика прелюбезна, елика доброхвальна, аще кая добродетель и аще кая похвала» (Флп. 4:8), – приди к нам и поведай нам, что ты ощущаешь в душе от мудрования духовного: – я, скажешь ты нам, ощущаю в сердце всегдашний «мир и радость о Дусе Святе» (Рим. 14:17), я чувствую распространение сердца, преизбыток жизни, посмеваюсь всему плотскому, дивлюсь, как оно имеет такую великую силу над сердцами людей плотяных, и занимаюсь непрестанным созерцанием небесных, духовных, невидимых благ, уготованных любящим Бога.

194. Увы! многих соблазняет дар свободы, данный человеку от Бога, и возможность человека быть добрым и злым, а по падении в грех – удобопреклонность человека более ко злу, чем к добру. Винят Творца и говорят: зачем нас Бог сотворил такими, почему не сотворил нас так, чтобы мы не могли падать и делать зло? А иные относят повреждение человека грехом к несовершенству природы, обходя Бога в мыслях своих и признавая мир весь, со всеми его явлениями и предметами, каким-то безличным, несамостоятельным, несвободным существом, коего они – части. Вот что делает удаление от Церкви! Вот в какое невежество вы впадаете, суемудренные! Между тем дети у нас знают ясно, отчетливо, твердо то, чего вы не знаете. – Вы вините Творца; да виноват ли Он в том, что вы, по невнимательности к гласу Его, по злонравию своему и неблагодарности своей, употребили во зло величайший дар Его благости, премудрости и всемогущества, – разумею свободу, которая есть неотъемлемая черта образа Божия! Не тем ли больше его надо признать благим, что Он дал этот дар, не поколебавшись неблагодарностью получивших дар, чтобы яснее солнца светила всем благость Его? И не доказал ли Он самым делом безмерной любви Своей и бесконечной премудрости Своей в даровании нам свободы, когда, по падении нашем в грех и удалении от Него и духовной погибели, Он послал в мир Сына Своего единородного, «в подобии образа тленна человека» (Рим. 1:23), и отдал Его на страдания и смерть за нас? Кто после этого станет винить Творца в том, что Он даровал нам свободу! «Да будет убо Бог истинен, всяк же человек ложь» (Рим. 3:4). Спасайся каждый, борись, побеждай, но не высокомудрствуй и не обвиняй Творца в неблагости и немудрости; не хули Бога Всеблагого. Возвышайся в любви; восходи выше и выше по ступеням совершенства духовного, коего без свободы нельзя было бы достигать. «Будите совершена, якоже Отец Небесный совершен есть» (Мф. 5:48).

195. В теле нашем всю жизнь воюют между собою начала жизни и смерти, добро и грех, болезни и здоровье. Начала смерти, долго побораемые началами жизни (жизненностью), наконец берут верх над началами жизни, потому что тело наше, как стихийное и греховное, не имеет в себе самом начал жизни, заимствуя их от души, которая через грех сама много носит в себе начал смерти, – и слишком слабо для того, чтобы противодействовать началам смертности, находящимся в самой душе. Кроме того, внутренний человек обновляется за счет тления внешнего. Бодрый, постоянно деятельный дух наконец самым усилием деятельности своей разрушает слабое, бренное тело. Сверх того, наследственные телесные болезни с течением времени все более и более усиливаются и тоже разрушают организм телесный. Таким образом жизнь человека на земле есть постепенное, ежедневное умирание. А страсти наши? Как они уносят наше здоровье! А неумеренность, а непорядок в употреблении пищи, пития, сна, удовольствий? Как все это расстраивает тело! Итак, если постоянно тело наше разрушается и видимо близится к концу, то будем презирать его, как преходящее и прилежать всеми силами о душе бессмертной. Тело – неверный, преходящий друг.

196. У нас есть верный барометр, который показывает возвышение или понижение нашей духовной жизни, это – сердце. Его можно назвать и компасом, коим мы руководимся в плавании по морю этой жизни. Он показывает, куда мы идем: к востоку ли духовному – Христу, или к западу – к темной державе имущего державу смерти – диаволу. Только смотри со вниманием на этот компас, – не обманет и укажет истинный путь. «Аще сердце наше не зазрит нам, дерзновение имамы к Богу» (1Ін. 3:21), т.е. приближаемся к Востоку.

197. Что полюбит человек, в чем будет обращаться, то и найдет: полюбит земное, – земное и найдет, и поселится у него на сердце это земное и сообщит ему свою земляность и свяжет его; полюбит небесное, – небесное и найдет, и поселится оно в его сердце и будет животворно им двигать. Ни к чему земному не нужно прилагать сердца, ибо со всем земным, когда мы неумеренно и пристрастно им пользуемся, срастворяется как-то дух злобы, оземленивший себя безмерным сопротивлением Богу.

198. Когда Бог будет во всех мыслях, желаниях, намерениях, словах и делах человека, тогда приходит, значит, к нему Царствие Божие; он во всем видит тогда Бога: в мире мысли, в мире деятельности и в мире вещественном; для него тогда яснейшим образом открывается вездесущие Божие, и страх чистейший Божий вселяется в сердце: он каждую минуту ищет благоугождать Господу и каждую минуту опасается, как бы в чем не согрешить против Господа, сущего одесную его. Да приидет царствие Твое!

199. Испытывай себя чаще: куда зрят очи твоего сердца – к Богу ли и к жизни будущего века, к премирным, блаженным и светоносным силам небесным и святым, водворенным на небесах, или – к миру, к земным благам: пище, питью, одежде, жилищу, к людям грешным и суетным их занятиям? О, если бы очи наши были устремлены выну к Богу! А то мы только в нужде и беде обращаем очи свои ко Господу, во время же благоденствия очи наши обращены к миру и суетным его делам. А что принесет мне, скажешь, это взирание ко Господу? Глубокий мир и спокойствие твоему сердцу, свет уму твоему, святое рвение воле твоей и избавление от сетей вражиих. «Очи мои выну ко Господу», говорит Давид, и приводит причину того: “яко Той, – говорит, – исторгнет от сети нозе мои» (Пс. 24:15). «Господь… речет мир …на обращающия сердца к Нему» (Пс. 84:9).

200. Когда усумнишься в истине какого-нибудь лица или события, описываемого в Священном Писании, тогда вспомни, что все Свящ. «Писание богодухновенно… есть» (2Тим. 3:16), как говорит Апостол, значит истинно и в нем нет вымышленных лиц, басней и сказок, хотя есть притчи, а не собственное сказание, где всякий видит, что идет речь приточная. Все слово Божие есть единая истина, целостная, нераздельная, и если ты признаешь за ложь одно какое-нибудь сказание, изречение, слово, ты погрешишь против истины всего Священного Писания, а первоначальная истина его есть Сам Бог. «Аз есм… Истина» (Ін. 14:6), говорит Господь; «слово Твое Истина есть» (Ін. 17:17), говорит Иисус Христос Богу Отцу. – Итак, все Священное Писание почитай истиною: как о чем говорится, так то и было, или бывает.

201. Не поддавайся мрачным, злобным на ближнего расположениям сердца, но овладевай ими и искореняй их силою веры, при свете здравого разума – и будешь благодушен. «Аз незлобою моею ходих» (Пс. 25:1). Такие расположения часто появляются в глубине сердца. Кто не научился овладевать ими, тот будет часто мрачен, задумчив, тяжел себе и другим. Когда они приходят, принуждай себя к душевному расположению, веселости, невинным шуткам: и как дым они рассеятся. – Опыт.

202. Странное и дикое явление в поврежденной грехом природе нашей иногда ненавидеть благодетельствуемых и за свое благодеяние платить им нерасположением! О, как тесно, скудно любовью и милостью сердце наше! Как оно самолюбиво! Враг сильно посмевается над нами; он хочет уничтожить плоды наших добрых дел. Но ты тем более люби, чем более кому благотворишь, зная, что получающий от тебя милость служит и для тебя залогом помилования твоего от Бога.

203. Прося Господа, или Пречистую Матерь Божию, или Ангелов, или святых, нужно иметь такую веру, какую имел капернаумский сотник (Лк. 7 и след.). Он веровал, что, как слушались его воины и исполняли его слова, так тем более, по всемогущему слову Всеблагого Господа, исполнится его просьба. Если твари своею ограниченною силою исполняли то, о чем он их просил, то не исполнит ли Сам Владыка Своею всемогущею силою прошения рабов Своих, с верою и надеждою к Нему обращающихся! Не исполнят ли наших прошений, с верою, надеждою и любовью приносимых, и верные, сильные благодатью и ходатайством к Богу слуги Его – Пречистая Матерь Божия, Ангелы и святые человеки! Воистину, и я верую с сотником, что если буду просить как должно и о чем должно какого-либо святого: подай сие – и подаст, приди ко мне на помощь – и придет, сотвори сие – и сотворит. Вот какую простую и сильную веру надо иметь!

204. Всякая ложная мысль в самой себе носит доказательство своей ложности. Это доказательство – смертельность ее для сердца; «мудрование плотское смерть есть» (Рим. 8:6). Равно всякая истинная мысль заключает в себе самой доказательство своей истины. Это доказательство – животворность ее для сердца; мудрование духовное – живот и мир (там же), говорит Апостол.

205. Тебе же Самой душу пройдет оружие: «яко да открыются от многих сердец помышления» (Лк. 2:35). Было это с Божией Матерью во всей силе сказанных слов, бывает это и с другими людьми, добрыми и богобоязненными, и их сердце проходит оружие для того, чтобы обнаружились сердечные помышления прикосновенных к ним людей, т.е. Господь поставляет их иногда в такие отношения к людям, скрывающим в душах своих множество зла, но не обнаруживающим его, что они невольно высказываются от избытка внутреннего зла, уста их начинают говорить, и это зло, как нечистый поток или как целая река, течет из их уст. Тогда-то они начинают делать дела, не достойные человеческого имени, и только тогда люди узнают, каковы были сами в себе эти люди, считавшиеся прежде умными, образованными и почтенными.

206. Да приидет Царствие Твое, т.е. царство жизни, ибо ныне продолжается царство смерти под владычеством, большею частию, имущего державу смерти – диавола. Как приходит к человеку Царствие Божие в этой жизни? Через сердечное покаяние. «Покайтеся, приближибося Царствие Небесное» (Мф. 3:2). Да оставит нечестивый советы свои, сребролюбивый – сребролюбие свое, обманщик – обманы свои, пьяный – пьянство, чревоугодник – чревоугодие свое, блудный – свое блудодеяние, гордый – гордость свою, тщеславный – тщеславие свое, завистник, ненасытимый – зависть и ненасытимость свою, нетерпеливый и ропотный – нетерпение и ропот свой; и да научатся все делам любви христианской, особенно же – «немощи немощных носити» (Рим. 15:1)!

207. Наружная молитва нередко исполняется на счет внутренней, а внутренняя – на счет наружной, т.е. если я молюсь устами или читаю, то многие слова не ложатся на сердце, я двоюсь, лицемерю; устами выговариваю одно, а на сердце – другое; уста говорят истину, а сердечное расположение не согласуется с словами молитвы. А если я молюсь внутренне, сердцем, то не обращая внимания на выговаривание слов, я сосредоточиваю его на содержании, на силе их, приучая сердце постепенно к истине, и вхожу в то самое расположение духа, в каком написаны молитвенные слова, а таким образом приучаюсь мало-помалу молиться духом и истиною, по словам вечной Истины: «иже кланяется Богу, духом и истиною достоит кланятися» (Ін. 4:24). Когда человек молится наружно вслух, тогда ему не всегда можно уследить за всеми движениями сердечными, которые слишком быстры, так что ему по необходимости надо заняться выговором, внешнею формою слова. Таким образом, у многих причетников, бегло читающих, образуется совершенно ложная молитва: устами они как будто молятся, по всему зришь их аки благочестивых, а сердце спит и не знает, что уста говорят. Это происходит оттого, что они торопятся и не размышляют сердцем о том, что говорят. Надо молиться о них, как они для нас молятся; нужно молиться, чтобы их слова доходили до сердца их и дышали его теплотою. Они для нас молятся словами святых людей, а мы об них.

208. Мы грешим помышлением, словом и делом. Чтобы сделаться чистыми образами Пресвятой Троицы, мы должны стараться о святости своих помышлений, слов и дел. Мысль соответствует в Боге – Отцу, слова – Сыну, дела – Духу Святому всесовершающему. Грехи помышления в христианине – немаловажное дело, потому что все угождение наше Богу заключается, по свидетельству св. Макария Египетского, в помышлениях: ибо помышления суть начало, от них происходят слова и деятельность, – слова, потому что они или дают благодать слышащим, или бывают словами гнилыми и служат соблазном для других, растлевают мысли и сердца других; дела тем более, потому что примеры сильнее всего действуют на людей, увлекая к подражанию им.

209. Господь твой есть Любовь; люби Его и в Нем всех людей, как чад Его во Христе. Господь твой есть Огнь; не будь холоден сердцем, но гори верою и любовью. Господь твой есть Свет; не ходи во тьме и не делай ничего в темноте разума, без рассуждения и понимания или без веры. Господь твой есть Бог милости и щедрот; будь и ты для ближних источником милости и щедрот. Если ты будешь таким, то улучишь спасение со славою вечною.

210. Кто поспешно, без сердечного понимания и сочувствия, читает молитвы, побеждаемый своею ленивою и сонною плотью, тот служит не Богу, а плоти своей, самолюбию своему, и ругается Господу своим невниманием, безучастием своего сердца в молитве: ибо Бог есть Дух: «и поклоняющиеся Богу, должны покланятися Ему в духе и истине» (Ін. 4:24) – нелицемерно. Как бы ни ленива и ни расслабленна была твоя плоть, как бы ни клонила она тебя ко сну, преодолей себя, не пощади себя для Бога, отвергнись себя, да будет дар твой для Господа совершен, дай Богу твое сердце.

211. «Небеса поведают славу Божию…, и твердь вещает», что она творение рук Его, “день дню преемственно передает об этом сказание и ночь – ночи», чтобы все разумели это (Пс. 18:2-3). Такое безмолвное, но очевидное предание небес о сотворении их Всемогущим дошло и до нас, и нет языка или наречия, которому не было бы понятно это предание. Теперь же, со времени воплощения Сына Божия, всю славу Божию, славу любви Его к роду человеческому, как и славу творения, поведает Евангелие и Св. Церковь; гласы проповедников Евангелия, совершителей Таин и молитв – пастырей, чтецов и певцов; гласы колоколов; не исключается и проповедь неба с его светилами. Но проповедь живым голосом живее, внятнее, поразительнее. О славе Господа вещает и вся земля, все бытие земное.

212. Ни при каком деле, домашнем и служебном, не забывайте, что сила ваша, свет ваш, успех ваш есть Христос и Крест Его; поэтому не премините взывать к Господу пред начатием дела: Иисусе, помоги мне! Иисусе, просвети меня! Таким образом будет поддерживаться и возгреваться в сердце вашем живая вера и надежда ваша на Христа; ибо Его сила и слава во веки веков.

213. Смотри, не забудь, христианин, и не потеряй когда-либо сердечной веры в Того, Кто есть невидимый Живот твой, покой твой, свет твой, сила твоя, дыхание твое, т.е. – во Христа Иисуса. Не верь сердцу твоему, когда оно одебелеет, помрачится, обневерится и охладеет от пищи и пития, от мирской рассеянности или, наконец, оттого, что ты будешь жить умом, а не сердцем, – когда ум будешь упражнять, а сердце оставишь в пренебрежении, – когда сеть будешь увеличивать и украшать, а самого ловца оставишь в бедности и нищете: ибо сердце есть, сравнительно, ловец или рыбак, а рассудок – сеть рыбака.

214. При покое, просторе, услаждении плоти она оживает со всеми своими страстями и наклонностями, а при тесноте, озлоблении, томлении – умерщвляется со всеми своими страстями; вот почему премудрость и благость Отца Небесного подвергает и душу и тело наше тяжким скорбям и болезням, и вот почему нам должно не только благодушно терпеть скорби и болезни, но и радоваться в них больше, чем в состоянии душевного спокойствия, простора и телесного здоровья, ибо несомненно худо душевное состояние того человека, который не подвергается душевным скорбям или телесным болезням, особенно при обилии благ земных; сердце его неприметным образом плодит из себя все виды грехов и страстей и подвергает его духовной смерти.

215. Помни, что Господь в каждом христианине. Когда приходит к тебе ближний, имей к нему всегда великое уважение, ибо в нем Господь, Который чрез него часто выражает волю Свою. «Бог есть действуяй в нас, и еже хотети и еже деяти о благоволении» (по благой воле Божией) (Флп. 2:13). Не жалей для брата ничего, как для Господа, тем более что ты не знаешь, в ком Господь приходит посетить тебя; ко всем будь нелицеприятен, для всех добр, искренен, радушен. Помни, что и чрез неверных Господь иногда говорит, или располагает их сердца к нам, как это случилось в Египте с темничным стражем, коего сердце Господь расположил к Иосифу (Бут. 39:21).

216. Покой моего сердца в горнем и духовном, а не в дольнем и вещественном. Даруй же мне, Господи, присно горняя мудрствовать и совершенно отвергнуть дольнее мудрствование. Надеюсь на благость Твою! «Возведох очи мои в горы, отнюдуже приидет помощь моя» (Пс. 120:1).

217. Как слово человеческое открывает, что есть на уме и на сердце человека (открывает ум – незримый, владычественный, творящий), и чрез слово, открывающее ум или мысль, исходит из человека дыхание, так несколько подобно Слово Божие являет нам Отца, – этот великий, всесотворивший Ум и чрез Слово же вечно исходит и является людям от Отца Дух Святый Животворящий, Который есть сила Вышняго («сила Вышняго осенит Тя») (Лк. 1:35). Теперь понятны слова Спасителя: «никтоже знает Сына, токмо Отец: ни Отца кто знает, токмо Сын, и емуже аще волит Сын открыти» (Мф. 11:27). Видишь? Только Сын открывает людям Отца, как наше слово – сокровенную в душе мысль нашу. Вот какое теснейшее единение между Отцом и Сыном! И каждому Лицу свойственно владычество и свое, так сказать, дело. Потому Спаситель говорит ученикам: «аще не иду Аз, Утешитель не приидет к вам: аще ли же иду, послю Его к вам» (Ін. 16:7). Слава Тебе, Сыне Божий, открывай нам таинство Пресвятыя Троицы – Отца, Сына и Святого Духа! Слово Твое – истина; всеми и каждым порознь словами Твоими мы живем. Они нам сладость, покой, жизнь; особенно же слово об Утешителе.

218. Укрепляйся в несомненном призывании Утешителя Духа, – Он весьма известен тебе. Ты так часто призываешь Его на Св. Дары, Он, по твоей молитве, непременно и непрестанно пресуществляет их всегда, и ты вкушаешь сам многократно плоды Его божественных действий.

219. С величайшей осторожностью нужно держать в своем скудельном сосуде, в сердце, сокровище Духа, «реки во чреве своем воды живой» (Ін. 7:38); нужно бодрствовать над своим сердцем, быть кротким, удерживаться от раздражительности и движений самолюбия, привязанности к земному, от нечистых восстаний плотских; в противном случае бесценное сокровище Духа мгновенно оставит нас: вдруг исчезнут из сердца мир и радость, – это чувство необыкновенной, ангельски-духовной легкости души, парящей на свободе сердца и мысли; исчезнут и эти реки воды живой, которые пред тем только текли и напояли обильно бразды души; душу наполнит чуждый огнь, мучительно палящий внутренности, лишающий ее мира и радости и наполняющий ее чувством скорби и тесноты и подстрекающий к раздражительности и хуле. Так явно, так резко обозначаются и сменяются в нас Царство Божие и царство врага, царство жизни и царство смерти! Христианин видит это внутренними очами и удивляется Божией правде и святости, удивляется и недремлемости врага, всегда «яко лев рыкающего и ищущего кого поглотити» (1Пет. 5:8).

220. Бог Отец – жизнь, Бог Сын – жизнь. Бог Дух Святый – жизнь: Троица Святая – жизнь. Жизнь в имени Отца и Сына и Святого Духа: отвергни сердцем Отца – отвергнешь жизнь твоего сердца; отвергни Сына – отвергнешь жизнь свою; отвергни Духа Святого – отвергнешь жизнь свою – так-таки и отзовется твое сомнение смертью в твоем сердце, скорбью, теснотою мучительною, а Бог останется Богом жизни в Трех Лицах; отвергнешь сомнение сердца, признаешь всем сердцем все Три Лица за Бога, за жизнь свою, и жизнь опять войдет в сердце. Бог в Троице покланяемый, в Самом Себе есть – «ей и аминь» (2Кор. 1:20).

221. При чтении или слушании священных произведений, почти сердечно в людях, которые произвели их, образы Бога Слова, или Самого Бога Слова, вещающего чрез них. Помни всегда при чтении книги духовного или светского содержания, что человек есть образ Божий, и этот образ Божий – в его мысли, слове и духе, которым он говорит. Приучи себя всегда смотреть на всякого человека с высоким почтением, как на образ Божий, но особенно когда он говорит, и преимущественно когда он говорит о Боге. О, тогда он божествен. От привычки к людям, от знакомства с ними, с их обыденною жизнью, от привычки к дару слова в себе и в людях, мы мало ценим дар слова, даже иногда презираем его в других, – и таким образом диавол чрез наше самолюбие и невнимательность хулит в людях образ Божий; всячески смиряться надо сердцем и гордый ум свой попирать, чтобы не быть нам подобными современникам пророков, смотревшим на них, как на песнопевцев сладкогласных – не больше; они не хотели исполнять их велений, даже презирали, преследовали, били и убивали их; чтобы нам не уподобиться тем людям, для которых “пророк неприятен в отечествии своем» (Лк. 4:24). Сколько бы ни был человек, по видимому, мал и незначителен, почти в нем образ Божий, особенно когда он говорит с любовью, преимущественно когда говорит и делает дела любви.

222. Ты написал книгу, положим, о Святой Троице, и отпечатал ее в тысяче экземпляров, а можешь и столько, сколько тебе угодно. И во всех этих книгах у тебя не только один дух, но одни и те же слова, одна и та же форма. Так и с приношением Тела Христова. По вселенной, в бесчисленном множестве церквей приносится оно, на всех алтарях христианских церквей действует одна и та же Троица, во всех агнцах один и тот же Христос и Дух Его (как в книге содержание ее), везде одна и тоже форма приношения, – и выходит, что это Святейшее Таинство есть как будто единая великая священная книга любви Господа к роду человеческому, которая в бесчисленном количестве приуготовляется по вселенной по одной и той же форме с одним и тем же живущим в ней Духом любвеобильным, взявшим на себя грехи мира, духом Христовым. Еще подобие: какое множество на земле отдельных личностей человеческих: у всех одна форма тела, у всех одинаковая душа, с едиными, хотя не с одинаковыми способностями, и всем этим личностям одно название – человек. Все люди – как один человек, и от одного начала все произошли: первоначально от Бога Отца и Сына и Духа Его, а потом от одной четы. Поэтому, между прочим, и повелевает заповедь Божия любить каждого, как себя, по тождеству т.е. нашей природы. Итак, видишь много лиц, и они одно по тождеству природы души и тела. Так и Господь в животворящих Тайнах Своих, где бы они ни приносились, есть вечно единый и нераздельный Создатель «от единыя крови всего рода человеческого» (Деян.17:26). Чрез единый Дух Свой, живущий в Тайнах Тела и Крови, совершаемых во всех церквах мира, хочет Он соединить с Собою нас, отпадших чрез грех и покорность диаволу от соединения с Ним, и то, что во всех нас есть разъединяющего с Ним и между собою, отсечь и очистить: да вси едино будут: «якоже Ты, Отче, во Мне, и Аз в Тебе, да и тии в Нас едино будут» (Ін. 17:21). Вот цель причащения!

223. Что удивительного, что хлеб и вино бывают Телом и Кровью Христовою и в них Христос почивает, как душа в теле? Что удивительного, когда и диавол гнездится в ничтожном зародыше (в сердце) младенца, вместе с возрастанием тела усиливается, так что потом является на свет младенец с сокрытым и гнездящимся в сердце его диаволом? О, какая бесконечная благость и премудрость Господа открывается в даровании нам пречистых Таин Тела и Крови Его, в том, что они принимаются христианином в самое сердце! Заметьте, в сердце, – туда, где гнездится диавол, «имущий державу греха и смерти” (Євр. 2:14) – в совершенное противоядие ему, в дарование нам святости и жизни и в прогнание греха и смерти! Как несомненно, что в сердце нашем гнездится часто диавол и всякий грех, – так несомненно же, что в сердца наши вселяется Христос Жизнодавец, святыня наша. Болий есть Господь наш диавола, если же диавол живет и действует в наших сердцах чрез разные привязанности наши к предметам земным, то как не входить в сердце наше Христу, чрез веру и покаяние, когда оно и создано Им быть храмом Божиим, – как не входить в сердца наши Христу, именно в плоти и крови Своей, в соответствие нашей духовности и вместе плотяности? Еще: если диавол может «давать дух и слово иконе звериной» (Об. 13:15), то как Христос не может вселиться в хлеб и вино и не претворить их, не усвоить их совершенно Себе, как плоть и кровь?

224. Зажигательное стекло тогда зажигает дерево или бумагу, или другое что удобосгораемое, когда мы наведем его на предмет так, что лучи солнечные, сосредоточенные в фокусе стекла, все сосредоточиваются на одной точке зажигаемого предмета, всею своею совокупностью действуют на него, и, таким образом, как бы все солнце в уменьшенном виде помещается на предмете. Так и в молитве, тогда душа наша согревается, оживляется и воспламеняется умным Солнцем – Богом, когда умом своим, как зажигательным стеклом, мы наведем на сердце, как на духовную точку в нашем существе, это мысленное Солнце и когда Оно будет действовать на сердце всею Своею простотою и Своею силою. То же и о Богоматери, и об Ангелах и святых. Наведи на свое сердце их образы так, как они есть, со всею силою и святынею, пусть сердце примет озарение их на себя с возможною полнотою и силою, и оно воспламенится их любвеобильным, как бы огненным действием: их чистота, святость, благость, сила сообщатся твоему сердцу, и оно будет само очищаться, само укрепляться в вере и любви, и чем далее, чем решительнее и постояннее ты будешь иметь сердце свое обращенным к Богу и к Его святым, тем более будет сердце твое просвещаться, очищаться и оживотворяться.

225. Если призываешь какого-либо святого с сомнением в близости его к тебе и в слышании им тебя, и сердце твое поразится теснотою, – переломи себя, или лучше сказать, тотчас же преодолей с помощью Господа Иисуса Христа гнездящегося в сердце клеветника (диавола), призови святого с сердечною уверенностью, что он близ тебя в Духе Святом и слышит твою молитву: и тебе сейчас станет легко. Тяжесть и томление сердца на молитве происходят от неискренности, от лживости и лукавства нашего сердца, подобно тому, как в обыкновенной речи с людьми мы чувствуем себя внутренне неловко, когда говорим с ними не от сердца, неистинно, неискренно. «Жестоко ти есть противу рожна прати» (Деян.26:14). Будь всегда и везде истинен сердцем, и всегда и везде будешь иметь мир в сердце, но особенно будь истинен в беседе с Богом и со святыми: ибо «Дух есть истина» (1Ін. 5:6).

226. Во время молитвы каждое слово нужно произносить сердцем с тою силою, какая содержится в каждом из них, как и лекарства принимаются, обыкновенно, с соответствующею каждому из них лекарственною, данною им от Творца, силою. Если выпустим силу или эссенцию лекарства, тогда оно не будет действенно и набьет только оскомину; так точно, если на молитве будем произносить слова без силы их, не чувствуя их истины сердцем, мы не получим пользы от молитвы, потому что истинная, плодотворная молитва должна быть в духе и истине. Слова молитвы соответствуют лекарственным составам или специям, имеющим каждая свою силу и вместе составляющим целебный для тела прием. Как аптекари берегут силу ароматичных составов лекарственных, держа их крепко закупоренными в сткляницах или в другом каком сосуде, так и мы должны хранить крепко силу каждого слова в своем сердце, как в сосуде, и не иначе произносить его, как с соответственною ему силою.

227. Молясь, нужно все творение представлять как ничто пред Богом, и единого Бога – всем, вся содержащим как каплю воды, во всем сущим, действующим и все оживляющим.

228. Молитва – златая связь человека – христианина, странника и пришельца на земле, с миром духовным, коего он член, и паче всего с Богом – Источником жизни; от Бога изшла душа, к Богу и да грядет всегда чрез молитву. От молитвы великая польза для молящегося: она упокоевает душу и тело; она упокоевает не только душу самого молящегося («Аз упокою вы» (Мф. 11:28) ), но и часто души преставльшихся праотец, отец и братии наших. Видите, как важна молитва!

229. Как дым от горящего дерева идет в воздух, так душа из тела, предавшегося горению тления.

230. Совесть в людях есть не что иное, как глас ходящего в сердцах человеческих Бога вездесущего. Как все создавший и един Сый, Господь, знает всех, как Себя, – все мысли, желания, намерения, слова и дела людей настоящие, прошедшие и будущие. Как бы я ни забежал вперед своими мыслями, своим воображением, Он там прежде меня, и я всегда, неизбежно в Нем совершаю свой бег, всегда имею Его свидетелем путей моих. “Очи Его отверсты на вся пути сынов человеческих» (Єр. 32:19). «Камо пойду от Духа Твоего, и от лица Твоего камо бежу?» (Пс. 138:7).

231. Вот пред нами живой человек: его глаза устремлены на нас, его уши отверсты к слушанию, пред нами тело и душа его, но тело мы видим, а душу нет: не видим его помышлений, его желаний, намерений, между тем как нет мгновения, в которое бы душа его не мыслила и не жила соответственным ей образом. Так точно пред нами, около нас и в нас природа видимая, весь прекрасный Мир Божий; мы видим в нем везде жизнь, стройный порядок, делание, но не видим Виновника жизни и порядка, не видим Художника, а между тем Он во всякое время есть на всяком месте, как душа в теле, хотя и не ограничивается им; нет и краты мгновения, в которую бы Он, как Дух Всесовершеннейший, Премудрый, Всеблагой, Всеведущий, Всемогущий, Вездесущий, не мыслил, не изливался в благости и премудрости на тварей Своих; нет и краты мгновения, в которую Он не прилагал бы к делу Своей премудрости и всемогущества, ибо Бог есть Существо самодеятельнейшее, в бесконечность производящее. Итак, ты видишь мир: но виждь, примечай в нем везде Виновника Его Бога, везде в нем сущего, вся исполняющего и вся действующего и устрояющего.

232. Совесть каждого человека – это луч света от единого, всех просвещающего духовного Солнца – Бога. Чрез совесть Господь Бог державствует над всеми, как Царь Праведный и Всемогущий. И как могущественна Его держава чрез совесть! Никто не силен совершенно заглушить ее голоса! Она говорит без лицеприятия всем и каждому, как глас Самого Бога! Чрез совесть мы все у Бога, как один человек, потому и Десятословие обращено как бы к одному человеку: «Аз есмь Господь Бог твой…, да не будут тебе… Не сотвори кумира… Не приемли… Помни день субботный… Чти отца и матерь;… не убий; не прелюбы сотвори; не укради; не лжесвидетельствуй; не пожелай…» (Вих. 20:1-17). Или: «возлюбиши Господа Бога твоего всем сердцем твоим, и… ближняго своего яко сам себе» (Мк. 12:30-31), потому что «он» совершенно то же, что «я».

233. «Тщащеся блюсти единение духа в союзе мира» (Еф.4:3). Великая заповедь! Необходимо исполнение ее. Блюсти единение духа. Этого и желал всегда и желает, об этом молился и молится Сын Божий ко Отцу. «Отче святый! соблюди их во имя Твое, молился Он об учениках, ихже дал еси Мне, да будут едино, яко же и Мы… не о сих же молю токмо, но и о верующих словесе их ради в Мя: да вси едино будут;… да и мир веру имет, яко Ты Мя послал еси» (Ін. 17:11,20-21). Видишь ли, что единство наше по духу, по жизни, громко доказывает и Божественность Основателя нашей веры – Господа Иисуса Христа? Кто желает всех соединить, сделать как бы одной душой, и делает так, тот, значит, исшел от единого Бога, все сотворившего, все соединившего под Собою и отторгшихся от единства преслушанием опять хотящего возвести к единству с Собою чрез веру и послушание. Учители, приходящие не от Бога, не званные от Него, не посылаемые Им («не посылах их, а они течаху» (Єр. 23:21); «никтоже сам себе приемлет честь, но званный от Бога, якоже и Аарон» (Євр. 5:4) ), обыкновенно вносят в общество людей разъединение, разногласие, и этим ясно изобличают себя, что они не от Бога. Таков Лютер, таковы расколоучители, таковы все еретики. Они разъединили единую Церковь Божию, рассекли несекомую, множественную единицу, соединенную под единым Главою Церкви – Христом, одушевленную единым Духом Божиим, и этим доказали, что они были орудия диавола, который о том и заботится, чтобы разъединить, расточить и рассеять овец Господних. «Волк расхитит их и распудит овцы» (Ін. 10:12). Слава вере христианской – православной! Истинный плод ее всегда был и есть единение верующих между собою чрез любовь и общение благ духовных и вещественных. Чем более удаляются христиане от духа веры своей, тем более они разъединяются самолюбием, тем более заключаются в себе, тем менее имеют общения в благах духовных и материальных – особенно в материальных – с нуждающимся, тем более иссякает в них любовь и тем более бедствует человечество. Истинное христианство и на земле водворяет благополучие, потому что оно смотрит на христиан, как на одно великое тело, в котором есть члены благородные и неблагородные не по природе, а по месту и по делу, сильные и слабые, богатые и бедные, и Дух Божий ходатайствует в душах сильных или богатых о помощи слабым или нуждающимся – чрез общение духовных и материальных благ: «Народу веровавшему бе сердце и душа едина» (Деян.4:32).

234. Нелюбовь, вражда или ненависть не должны быть и известны между христианами даже по имени. Разве может быть нелюбовь между христианами? Везде ты видишь любовь, везде обоняешь благоухание любви. Бог наш – Бог любви; царство Его – царство любви; из любви к нам Он не пощадил для нас «Сына Своего единородного» и на смерть предал Его за нас (1Ін. 4:9): дома ты видишь любовь на домашних (потому что они запечатлены в крещении и миропомазании крестом любви и носят крест, вкушают с тобою в церкви вечерю любви). В церкви везде символы любви: кресты, крестные знамения, святые, угодившие любовью к Богу и ближним, и Сама воплощенная Любовь. На небе и на земле везде любовь. Она покоит и услаждает сердце, как Бог, тогда как вражда убивает душу и тело. И ты всегда и везде обнаруживай любовь! Еще ли ты будешь не любить, когда везде ты слышишь проповедь о любви, когда только человекоубийца диавол есть вражда вечная!

235. «Иже Своего Сына не пощаде… како убо не и с Ним вся нам дарствует?» (Рим. 8:32). Главное величайшее дано, все прочее, чего ни просим, бесконечно меньше Сына Божия. Потому благонадежно можем просить у Бога всего о имени Иисуса Христа, – всякого блага, о каком только можем помыслить. «Еже аще что просите от Отца во имя Мое, то сотворю: да прославится Отец в Сыне» (Ін. 14:13). Прощения ли грехов и упокоения просишь усопшим? “Он есть очищение о гресех… всего мира» (1Ін. 2:2). “Кровь Его очищает нас от всякого греха» (1Ін. 1:7). Он может простить и усопшим всякое согрешение, содеянное ими словом, делом или помышлением. «Он есть воскресение и живот и покой усопших рабов Своих…» Просишь ли благ живым людям и себе? «Егоже аще хощете, просите, – говорит Он, – и будет вам» (Ін. 15:7).

236. Как известно Господу число звезд небесных, так Ему известно число Ангелов небесных и число их мыслей; как известно Ему число песка морского и число песка и тварей всей земли с их органами и составными их частями, великими и до бесконечности малыми; как известно Ему число атомов всех стихий в бесконечную бесконечность малых, так известно ему число всего рода человеческого, который был, который есть и который будет, число мыслей всех бывших людей, всех настоящих и всех будущих, число всех их сердечных движений, слов и дел. Как в природе чувственной ничто не сокрыто от Него, ни малейший атом не пропадает, потому что как может уничтожиться без Бога, без Его воли то, что приведено Им в Бытие, – так и в природе духовной не пропадает для Него ни одна мысль, ни один помысл, ни одно сердечное движение, желание и дело: все в своих сокровищницах блюдется числом и мерою, т.е. в том количестве и в той степени и силе, как что было, кроме худых помыслов, желаний, слов и дел, исповеданных или заглаженных исправлением жизни. Число всех атомов земных и атомов тварей земных, как число мыслей и движений человеческого духа, в этом отношении стоят в совершенной параллели. В самом деле, если сотворенное, орудное, мертвое само по себе не уничтожается, то уничтожится ли то, что само получило от Господа способность творчества, господственное, живое? – разумею мысль, облекающуюся в слово, и самую виновницу мысли – душу? Итак невозможно, готовьтесь к ответу, смертные! Вас ожидают на суде все ваши помыслы, желания, слова, дела добрые и худые, предпосланные вами туда с земли, – добрые – все, худые – неисповеданные или не заглаженные противоположными им мыслями, желаниями и делами. О всех их приведет тя Бог на суд. Благоутробне Господи! «не вниди в суд с рабы Твоими» (Пс. 142:2). «Аще беззакония назриши, Господи, Господи, кто постоит?» (Пс. 129:3).

237. Величайшее светило отражается в бесконечно малых телах земных, в бесчисленном множестве их, и образ человека отражается в малых зрачках глаз: так мысленное Солнце – Христос изображается в малых существах – людях, в бесконечном множестве их, также в самых малых частицах Тела и Крови Своей, потому что первая – вечная Жизнь препроста и единична. Солнце, отражаясь во множестве малых и великих тел, освещает весь мир, покрывая собою всего его: так и Господь.

238. Ветер один и тот же, но в бесчисленно-многих местах производит силы: так и Дух Божий один и тот же, но в бесчисленных соборах ангельских являет силу и крепость Свою, во всех святых человеках, «дышет, идеже хощет, и глас Его слышиши» (Ін. 3:8).

239. «Господь хранит не только вся кости” (Пс. 33:21), но и образа св. угодников, не давая им погибать в тлении, пренебрежении и долу-лежании, взыскуя их чудесно, как это мы знаем из описания явлений чудотворных икон, особенно икон Пречистой Матери Божией – Владычицы нашей. Так Господу дорог образ человека, особенно святого человека, сосуда благодати. Чрез образ Он и чудеса творит, или подает невидимые силы исцелений и утешения.

240. «Болий есть Бог сердца нашего, и весть вся» (1Ін. 3:20). Сердечным оком своим мы видим и знаем самомалейшие движения сердечные, все мысли свои, желания и намерения, вообще почти все, что есть в душе нашей. Но Бог больше сердца нашего. Он в нас и около нас и везде, на всяком месте, как единое, всевидящее, духовное Око, Коего только малым образчиком служит наше сердечное око, и потому знает все, что в нас, – лучше, в тысячу раз яснее нас самих, знает в одно и то же время все, что есть в каждом человеке, в каждом Ангеле и во всех силах небесных, в каждой твари одушевленной и неодушевленной, видит, как на ладони, всю внутренность нашу и внутренность всей твари, будучи всякой из них присущ и всякую из них, как Творец и Промыслитель, содержа в бытии и силах.

241. Как в Иисусе Христе «обитает вся полнота Божества телесно» (Кол. 2:9), так и в животворящих Тайнах Тела и Крови Его. В малом человеческом теле – вся полнота бесконечного, невместимого Божества, и в малом агнце, или хлебе, в каждой малейшей частице его – вся божественная полнота. Слава всемогуществу и благости Твоей, Господи!

242. Как солнце, хотя само всегда на небе, но лучами своими, как бы бесчисленными руками, досягает земли, всей ее поверхности, и сообщается всем органическим телам, входя в них (солнце входит в тела лучами своими), разогревая, оживотворяя и возращая их теплотою своею, прозрачные проходя сквозь или отражаясь в них всецелым кругом своим (сколько прозрачных тел, столько и образов солнца), непрозрачные, твердые и неорганические нагревая, – так мысленное Солнце – Бог, хотя Сам преимущественно на небесах, но Животворящим Духом Своим, как бы лучами Своими, сообщается всей разумной твари – Ангелам и человекам, проникая их духовное существо, освящая, оживляя, укрепляя и возращая, подобно солнечным лучам, проникающим органические и растительные тела, оживляющим и возращающим их. Как солнце, само будучи на небе, освещает всю землю, сообщая свет всякой и самой ничтожной твари и вещи, так и Господь ипостасным светом Своим просвещает всех людей, ибо Он есть «Свет истинный, просвещающий всякого человека грядущаго в мир» (Ін. 1:9).

243. Все приступающие работать Господу в молитве научитесь быть подобно Ему кроткими, смиренными и истинными сердцем; не имейте лукавства в душе, двоедушия, не будьте хладны, постарайтесь иметь Дух Его, ибо «кто Духа Христова не имат, сей несть Егов» (Рим. 8:9); – и Господь подобного Себе и сродного ищет в нас, к чему могла бы привиться благодать Его. Помните, что ни одно слово даром не пропадет в молитве, если от сердца говорится: каждое слово Господь слышит и каждое слово у Него на весах. Нам кажется иногда, будто наши слова только воздух бьют напрасно, раздаются как глас вопиющего в пустыне; нет, нет! Нужно помнить, что Господь на молитве понимает нас, если можно так сказать, т.е. наши слова – точно так, как себя понимают совершенные молитвенники, ибо человек есть образ Божий. Господь отвечает на каждое желание сердца, выраженное в словах или не выраженное.

244. С верою несомненною причащаясь Животворящих Таин, я осязательным образом поучаюсь вездесущию Христову. Каким образом? Вот каким: в каждой частице тела и в каждой капле крови я принимаю Всецелого Христа и, таким образом, вижу сердечными очами, что Он в одно и то же время весь во всех частицах и каплях, сколько бы их ни было, до бесконечности. Так же точно Господь весь во всяком храме, в Св. Тайнах и в каждой самомалейшей частице, а как храмы православные находятся по всей земле, то Господь не только Божеством, но и душою и телом Своим присутствует по всей земле, везде сообщаясь верующим весь нераздельно и производя в них сладостные плоды: очищение грехов, освящение душ и телес христианских, праведность, мир и радость о Дусе Святе, соединяя всех с Собою, со Отцом и Святым Своим Духом. Знаем, кроме того, что Он и чрез усердную молитву вселяется в души верующих со Отцом Своим и Духом Святым. Будучи присущ всему вещественному миру и разом оживляя его весь и каждую часть его порознь, Господь тем более присущ людям и особенно христианам, живет в них: «Или не знаете себе, яко Иисус Христос в вас есть, разве точию чим неискусна есте?» (2Кор. 13:5). «Не весте ли, яко телеса ваша храм живущаго в вас Святаго Духа» (1Кор. 6:19)?

245. Род человеческий есть единое, великое древо Божие, разросшееся по всей земле и ветвями своими покрывающее всю землю. К прежнему гнилому корню – падшему Адаму, Божиею премудростью и благостью привит новый, живой корень – Господь Иисус Христос, от Которого и ведут свое начало христиане, как отрасль от целого дерева. В деревьях – жизнь земная, органическая; в роде христианском – жизнь Христова, небесная, духовная, и на душевные способности и силы истинных христиан надобно смотреть, как на силы Самого Христа Иисуса. «Ум Христов имамы» (1Кор. 2:16), говорит Апостол об истинных христианах; равно и на дела добродетели надо смотреть, как на плод благодати Христовой. Не по-христиански живущие христиане составляют сухие ветви на отрасли, идущей от корня – Христа, и «всякую розгу, не творящую плода, Отец небесный отсечет и бросит в огонь» (Ін. 15:2,6). Язычники отрасль невозрожденная, неоживленная, идущая от гнилого корня – Адама. Верою и они прививаются к отрасли живой, здоровой – к «телу Церкви», этому телу Христову (Кол. 1:18).

246. Чьи это листочки у дерева? Божьи. Чьи это благие мысли у тебя? Божьи. Чья способность у дерев произращать и ткать древесную ткань и производить и развивать листы и плоды? Божья, т.е. Богом данная. Чья у тебя способность мысли и слова? Божья. Употребляют ли во вред деревья данные им от Бога силы? Нет. Употребляет ли человек во вред данные ему Богом способности и силы? Употребляет: злоупотребляет умом, полученным от Бога для познания Бога и Его истины; злоупотребляет своим сердцем, созданным для любви Бога и ближних, для чувствования блаженства Богообщения, и – своею свободною волею, данною для бесконечного усовершенствования в добродетели.

247. В теле нашем, в его естественных отправлениях, действует Бог, поддерживая, питая и возращая его. В травке или в дереве, или в животном, действует Он же: «травку… одевая» (Лк. 12:28), деревья возращая и украшая листьями и плодами, животных питая и возращая тела. Сами мы в теле своем не можем ничего, ни пол-иоты, как говорится, сотворить, «власа единаго не можем бела или черна сотворити» (Мф. 5:36). В бесконечно великом и бесконечно малом равно есть Господь, не ограничиваемый ни тем ни другим, но сущий весь во всем, будучи неделим и превыше всего.

248. Могут ли быть листья древесные без дерева, а дерево может ли быть без земли, воздуха, воды и теплоты? Так ни одна душа не существует без Бога, без Сына Его, без Духа Его. Бог – мое бытие, мое дыхание, мой свет, моя сила, моя вода, мое питание. Он носит меня, как мать носит на руках младенца, больше: нося меня, душу и тело мое, Он во мне пребывает и срастворяется, так сказать, со мною.

249. Молясь Богу, помните, что Бог есть Три Лица, а как Он есть Лицо и Лица, то Он в бесконечности имеет все те совершенства, какие мы можем вообразить в совершеннейшем каком-либо, по благодати Божией, человеке, например в Пресвятой Деве Марии, в Николае Чудотворце, в Иоанне Златоусте, в Апостолах, пророках, исполненных Духом Божиим. Человек есть образ Божий и подобие Божие; по совершенному образу можно отчасти судить о Первообразе, каков Он; все лучшее, привлекающее наши сердечные взоры и сердечное расположение в человеке – от Бога, от Сына Его и от Духа Его. Например, св. Николай был и есть сострадательный и милосердый к людям по благодати Божией. Всегда он и ныне благопослушлив искренно его призывающим, по тому же благостному сердцу, которое он имел при жизни и ныне имеет по благодати Божией. Теперь, Сам ли Господь Бог несострадателен и немилосерд, и сколько сострадательнее и милосерднее? – Бесконечно больше, как Сам бесконечно больше св. Николая. Или возьми Апостола Павла. Какая утроба человеколюбивая в Апостоле! О слуге Филимона он говорит господину: «ты его, сиречь мою утробу, приими» (Флм. 1:12). Сколько любви в этих словах! А какая любовь дышит в его посланиях! «Сердце наше распространися, – говорит он Коринфянам, – не тесно вмещаетеся в нас» (2Кор. 6:11-12). Описал он в одном послании, в чем состоит любовь божественная. Читая это описание, чувствуешь, что Апостол на деле исполнил все то, что написал о любви. Но откуда эта любовь в Апостоле, прежнем гонителе и досадителе Христовом, который, входя в домы, влачил мужей и жен, предавая их немилосердно в темницы (Деян.9:1–2)? От Господа, Источника любви. Он Один есть вечная и беспредельная Любовь, обнимающая собою всех тварей.

250. Как Троица – Бог наш Едино Существо, хотя и три Лица, так должны быть и мы – едино. Как прост Бог наш, так должны быть и мы просты, так просты, как бы все мы были один человек, один ум, одна воля, одно сердце, одна доброта без малейшей примеси злобы, – словом, одна чистая любовь, как Бог есть Любовь. – «Да будут едино, якоже Мы едино есмы» (Ін. 17:22).

251. Все люди, как и Ангелы Божии, – дыхания Божии, оттого-то Ангелы и называются духами, или, что то же – дыханиями Божества, а человеческие духи – душами, потому что сии произошли от дыхания божественного и дышат Богом. Святым Духом, сказано, всяка душа живится и чистотою возвышается (степенны 4-го гл., антф. 1-й «Слава»). Но и все прочие твари называются дыханиями: «всякое дыхание, – сказано, – да хвалит Господа» (Пс. 150:6), потому что и они – от Духа Божия, хотя и непричастны разума и свободы, поэтому всякую тварь надо беречь, не бить, не изнурять ее. Блажен, иже и скоты милует (1Кор. 9:9).

252. Бог есть Дух, простое Существо. А дух чем проявляет себя? Мыслию, словом и делом. Поэтому Бог, как простое Существо, не состоит из ряда или из множества мыслей, или из множества слов или творений, но Он весь в одной простой мысли – Бог-Троица, или в одном простом слове – Троица, или в трех Лицах, соединенных воедино. Но Он же весь и во всем сущем, все проходит, все наполняет Собою. Например, вы читаете молитву, и Он весь в каждом слове, как Святый Огнь, проникает каждое слово: – каждый сам это может испытать, если будет молиться искренно, усердно, с верою и любовью. Но особенно Он весь в принадлежащих Ему именах: Отец, Сын и Святый Дух, или – Троица, или Господь, Господи Боже; Господь Саваоф; Господи Иисусе Христе, Сыне Божий; Душе Святый; Царю Небесный, Утешителю, Душе истины… и прочих именах Своих. Ангелы и святые так же в своих именах близки к нам, как близки имена их и вера наша в них – к сердцу нашему; ибо они не иное что, как дыхания Божии и «суть един дух с Господем» (1Кор. 6:17).

253. Молятся ли за нас святые, которых мы призываем? Молятся. Если я, грешный человек, холодный человек, иногда злой и недоброжелательный человек, молюсь за других, заповедавших и не заповедавших мне молиться, и не сомневаюсь, не скучаю терпеливо перебирать их имена на молитве, хотя иногда и не сердечно, то святые ли Божии человеки – эти светильники и пламенники, горящие в Боге и пред Богом, полные любви к собратьям своим земным, не молятся за меня и за нас, когда мы с посильною верою, упованием и любовью призываем их? Молятся и они, скорые помощники и молитвенники о душах наших, как уверяет нас богопросвещенная Мать наша Св. Церковь. Итак, молись несомненно святым Божиим человекам, прося их ходатайства за себя пред Богом. В Духе Святом они слышат тебя, только ты молись Духом Святым и от души, ибо когда ты молишься искренно, тогда дышит в тебе Дух Святый, Который есть Дух истины и искренности, есть наша Истина и искренность. Дух Святый в нас и в святых людях один и тот же. Святые святы от Духа Святого, их освятившего и в них вечно живущего.

254. Господи! Ты, Коего любовь к нам превосходит бесконечно любовь всякого отца, всякой матери, всякой нежнейшей жены, помилуй нас!

255. Владычице Богородице! Ты, Коей любовь к христианам превосходит любовь всякой матери земной, всякой жены, внемли нам в молитвах наших и спаси нас! Да памятуем мы о Тебе постоянно! Да молимся Тебе всегда усердно! Да прибегаем всегда под кров Твой неленостно и без сомнения.

256. Мы молимся Всеблагой и Всенепорочной Матери Божией – и Она молится о нас. Мы прославляем Ее – Высшую всякой славы, и Она уготовляет нам самим вечную славу. Мы говорим Ей часто: «радуйся», и Она у Сына Своего и Бога просит: Сын Мой возлюбленный, дай им вечную радость за приветствие Меня радостью.

257. Так несомненно верь, что Бог видит тебя, как ты уверен, что видит тебя отец или другой кто, лицом к лицу с тобой стоящий, с тою разницею, что Отец Небесный видит все, что в тебе есть, каков ты весь, всех тварей. Ангелов, святых, нас грешных, животных, видит разом так, как солнце разом освещает всех, впрочем «очи Господни тьмами тем крат светлейшии солнца суть» (Сир. 23:27). Живое представление пред лицом своим Господа есть источник мира и радости для души. Сомнение в Его присутствии производит смущение, скорбь и тесноту. Сердечная молитва – источник покоя сердечного, а бессердечная, поверхностная, невнимательная производит уязвление сердца.

258. Иисус Христос со Отцем и Духом Святым есть неисследимая пучина человеколюбия. В этой пучине милосердия достанет с избытком для всех милости, только обратитесь к Богу с верою, упованием и сердечным болезнованием о неправдах своих, об оскорблениях, причиненных нами Господу, Владыке и Благодетелю.

259. Бог ближе к нам всякого человека во всякое время: ближе моей одежды, ближе воздуха, света, ближе моей жены, отца, матери, дочери, сына, друга. Я Им живу душевно и телесно. Им дышу, Им мыслю, чувствую, соображаю, намереваюсь, говорю, предпринимаю, делаю. «О Нем мы живем и движемся и есмы» (Деян.17:28). «Бог есть действуяй в нас, еже хотети и еже деяти о благоволении» (Флп. 2:13). Потому надо всегда предзреть Господа пред собою одесную, да не подвижемся, да не согрешим, надо так поставить себя, чтобы ничто не вытесняло Его из наших мыслей и сердца, ничто не загораживало Его; никакое пристрастие к пище, питию, деньгам, одеждам, жилищу и его обстановке, к разным лицам, никакие светские развлечения и игры не отнимали бы у нас нашего Пресладкого, Прелюбимого Господа, но всякий час и минуту принадлежали бы мы Ему и были бы с Ним неотлучно, как Он неотлучно с нами, как Он постоянно о нас печется и хранит нас. Но когда я грешу или имею пристрастие к чему-либо, тогда Он далек от меня, не по пространству, ибо Он во всякое время все наполняет, а по моему сердечному удалению от Него, по моему нерасположению к Нему, по действительному оставлению Им меня Своею благодатью и Своим пребыванием в моем сердце, ибо тогда бывает во мне Его враг – диавол.

260. Как в море, озере или реке каждая частица воды находится в соединении с другими частицами и окружена ими, или как в воздухе каждая частица воздуха окружена другими и соединена с ними, так все мы – земнородные окружены Богом со всех сторон, причем чистые из нас или очищающиеся соединены с Ним и всюду находятся в Нем. Все мы земнородные – точно вода, точно воздух, точно дерево многоветвистое, составляем одно целое, хотя часто расторгаемое по зависти врага самолюбием, раздражительностью, враждою, распрею, гордынею, ересями и расколами, завистью, скупостью, необщительностью, злобою, презорством и другими страстями. С другой стороны, диавол и ангелы его составляют одно между собою, как темная, злокачественная, ядовитая вода или огненосный, удушливый, убийственный воздух. Они окружают нас и усиливаются ворваться в нашу душу при ее невнимательности и разных пристрастиях, чтобы омрачить, возмутить, стеснить, попалить и всячески мучить нас. Так, например, вы идете иногда на чистом, благоухающем воздухе, – и вдруг зловоние из помойной ямы или от извержений человеческих поражает ваше обоняние самым неприятным образом, и вы скорее хотите миновать это место, чтобы опять дышать благорастворенным воздухом, – подобно этому и зловоние бесовское. Сам Господь уподобляет воздуху и воде темные полчища бесовские, когда говорит: «сниде дождь, и приидоша реки и возвеяша ветри и нападоша на храмину ту (т.е. на человека, налегли на человеческую душу), и не падеся: основана бо бе на камени» (Мф. 7:25).

261. Говорят: как бы не смотрел, так не соблазнился бы, как бы не услышал, так и сердце не болело бы, как бы не вкусил, так и не хотелось бы… Видите, сколько соблазна от наших глаз, слуха и вкуса. Как много людей страдали и страдают от того, что, будучи не тверды сердцем в добрых расположениях, взглянули неосторожно нечистыми глазами, послушали непривычными к различению добра и зла ушами, вкусили жадным вкусом. Чувства грехолюбивой, жадной плоти, не обузданной разумом и Божиими заповедями, вовлекли их в разные страсти житейские, помрачили их ум и сердце, лишили покоя сердечного и отняли свободу у воли, сделав их рабами своими. Как же осторожно нужно смотреть, слушать, вкушать, обонять и осязать, или, лучше, как нужно беречь свое сердце, чтобы чрез чувства внешние, как чрез окно, не пробрался грех и сам виновник греха – диавол не омрачил и не уязвил своими стрелами ядовитыми и смертоносными небесного птенца – нашей души.

262. Душа восприемлет в себя Господа в Животворящих Тайнах мыслию веры и сердечным сознанием, что в Тайнах присутствует истинно Сам Господь, а тело наше приемлет Господа устами и чревом. Когда душа восприимет Господа твердою верою, тогда Господь проходит в одно мгновение и душу, как простое существо, и тело все, все суставы его, по причине наполнения душою всего тела и по причине всенаполняемости Божества.

263. В жизни христианской необходимы искушения, пробы или испытания нашего душевного состояния, и как жизнь наша по подобию вещей, находящихся в доме, покрывается своего рода нечистотою, то и необходимо очищать ее. Как для пробы каких-либо вещей, например серебра, нужны инструменты, так и для пробы или испытания души нужны люди, для подобного подобное же, которые волею или неволею, намеренно или вовсе не умышленно своими поступками в отношении к нам делали бы явным и для нас и для других, покорны ли мы Божиим повелениям, объявленным нам в Евангелии, или нет, – по духу ли мы живем, умерщвляя деяния плотские, или по плоти, повинуясь, как рабы, воле плоти и плотских помышлений и страстей, и мы, узнавши, что живем не по воле Божией, не по заповедям Сладчайшего нашего Спасителя, а по своей греховной и слепой воле, вскоре и исправились бы, спешно и усердно последовали бы заповедям божественного Евангелия.

264. Тело наше живет теми стихиями, из которых само составлено, постоянно впитывает в себя воздух, воду, органические тела; душа наша живет Божественным Духом, от Которого она имеет свое начало, и постоянно впитывает в себя для поддержания своей жизни жизнь Триипостасного Бога, чрез свет ума, благорасположения и желания сердца и воли и крепость в добре. Как тело, не питаясь сродными ему началами, не может жить и умирает, так и душа наша, не питаясь молитвою или добрыми мыслями, чувствами, делами, также умирает. Как в телесной нашей природе до времени совершается благополучно питание и возрастание тела, но если попадет чрез пищу, или питие, или дыхание яд или зараза, то вдруг причиняются телу боли и даже смерть, в случае неподачи помощи; так и в духовной нашей природе течет до времени все благополучно, но когда приразится к ней диавол, тогда она тяжко страдает, как бы оцепеневает, и ей нужна бывает скорая помощь от небесного Врача, Бога духов, которая получится не иначе, как чрез молитву веры. (Диавольские прилоги в душе человека соответствуют ядам в телесной природе, только яд вещественной природы редко попадает в наше тело, а эти – всегда с нами или около нас). Как для питания и поддержания жизни нашего тела всегда готова та среда (средина), в которой оно живет, именно: свет, воздух, вода, пища; и воздухом, как более необходимым для его жизни, оно постоянно окружено, а вода везде, так сказать, находится под руками, равно как растения и животные; так и для души нашей всегда готовы в изобилии силы для поддержания ее жизни, ее духовная пища, питье, одежда – в Триедином Боге. Находясь весь на всяком месте, как бы воздух или как мысленный свет, Господь каждое мгновение нашей жизни готов, по вере нашей и ради постоянно-молитвенного настроения нашей души, поддерживать наши душевные силы Своею вседействующею благодатью, бывает для нас непрестанно светом нашего ума и сердца, воздухом, которым дышит душа наша, пищею, которою она питается и подкрепляется, и теплотою животворящею, которою она согревается, и одеждою, которою она не только прикрывает свою греховную наготу, но и украшается ею, как царскою порфирою, – это одежда оправдания Христова. Человек каждое мгновение своего бытия находится в двух средах – вещественной и духовной, из коих все получает: одна поддерживает его телесную, другая духовную его природу; одна есть видимая природа, другая – бесконечный Ипостасный Дух Божий, Который, будучи весь везде, есть превыше всего и, содержа все, Сам ничем не ограничивается. Так ничтожен и немощен сам по себе всякий человек, что он все получает не из себя, а извне для поддержания своего бытия; сам он – ничто. И как тело его поддерживается воздухом, пищею и питием, так душа – молитвою, чтением Слова Божия и Св. Таинствами. С другой стороны, так как в царстве Всеблагого и Вседержавного Бога имеют место падшие злые духи, и местом своим имеют именно воздух и землю, и как человек с самого начала был ими увлечен к злу, как они всегда были и теперь есть и будут до скончания века вместе с родом человеческим, то и составляют, так сказать, среду, которою мы окружены и в которой мы живем. Люди, существа свободные и притом падшие, хотя и восстановленные Сыном Божиим и стоящие в этой благодати свободно верою, добрым расположением к Богу и добрыми делами, должны постоянною молитвою к Богу ограждаться от противных сил, воюющих на нашу душу, хотящих уловить нас в плен свой и сделать подобными им по духу. Нужно всем крайне остерегаться, чтобы по своему духу и по своим делам не освоиться нам с духами злобы поднебесными; чтобы они не сделались дыханием нашей души вместо Бога, чтобы зло, составляющее их природу, не сделалось нашим злом. Впрочем мы должны всегда при этом помнить, что «болий есть, Иже в нас, нежели иже в мире» (1Ін. 4:4), что Господь и их содержит в полной Своей власти и только попускает, сколько Его правда, благость и премудрость позволяет, действовать им в мире, к вразумлению и исправлению людей. Но есть люди, которые диавола имеют и своею одеждою, и пищею, и питием, подобно тому как истинные христиане во Христа облекаются, Его Телом и Кровью питаются. Везде в мире двойственность – одно против другого: дух и тело, добро и зло. Сатана имеет своих клевретов и помощников для распространения в людях своего владычества; Бог имеет Ангелов, которых дает каждому христианину для охранения его и для руководства к блаженному царству Христову.

265. Не верующий в вездеприсутствие Божие в мыслях своих и в сердце своем клевещет на державу Божию, не приписывает Ему и того свойства, которое имеет воздух, ибо и воздух есть везде. Творец ли воздуха не везде? Что Бог везде, этому сильным доказательством служит самое неверие в вездесущие, или вообще какой бы то ни было грех. Так, при неверии сердце мое стесняется, претерпевает какое-то жжение, томится, мучится, ум помрачается, я нахожусь весь в безотрадном положении. Но при живой вере, что Бог везде, на всяком месте, и, значит, всегда со мною и во мне, мое сердце широко, свободно, легко, живо, ум светел, я – в отрадном положении. Таким образом то самое, что меня убивает, служит разительным доказательством того, в бытии чего я сомневаюсь. Неверие потому и мучит меня, что оно есть клевета сердца моего или злого духа на Бога, Который есть жизнь моя. Мысленное отрицание моею свободною душою Само-Живота есть, естественно и праведно, смерть для нее. Еще: Бог есть мысленное Существо, и душа моя тоже мысленное существо от первого мысленного, потому и общение с Богом бывает у меня чрез мысль, чрез веру сердца, которая есть не иное что, как живая и ясная мысль, что Бог есть на всяком месте; когда у меня такой мысли нет, значит, есть мысль противоположная, отрицательная; когда соединительное начало души моей с Богом пресечено, тогда нет для меня и жизни истинной, а есть один призрак внешней, ложной жизни, животной.

266. Степени блаженства и мучений в будущем веке будут различны. Это доказывается и настоящим состоянием душ у различных людей или у одного и того же человека в различное время, при различных положениях. Чем проще, добрее, общительнее человек, тем он блаженнее внутренне; чем лукавее, злее, самолюбивее, тем несчастнее; чем сильнее в нем вера и любовь, тем блаженнее; чем слабее, тем хуже, так что маловеры, безверы, человеконенавистники – самые несчастные люди. Поэтому разумевай и о будущих мучениях.

267. Люби всякого человека, несмотря на его грехопадения. Грехи грехами, а основа-то в человеке одна – образ Божий. Другие со слабостями, бросающимися в глаза, злобны, горды, завистливы, скупы, сребролюбивы, жадны, да и ты не без зла, может быть, даже в тебе его больше, чем в других. По крайней мере в отношении грехов люди равны: “вси, – сказано, – согрешиша и лишени суть славы Божией» (Рим. 3:23), все повинны пред Богом и все равно нуждаемся в Божием к нам милосердии. Потому любя друг друга, надо терпеть друга друга и оставлять, прощать другим их погрешности против нас, чтобы и Отец наш небесный простил нам согрешения наши (Мф. 6:14). Итак, всею душою чти и люби в каждом человеке образ Божий, не обращая внимания на его грехи – Бог един свят и безгрешен. А смотри, как Он нас любит, что Он для нас сотворил и творит, наказуя милостиво и милуя щедро и благостно! Еще почитай человека, несмотря на его грехи, потому, что он всегда может исправиться.

268. Некоторые из прогрессистов почитают Церковь врагом для себя. Но если есть кто любвеобильнее, благожелательнее и мудрее в своей любви относительно людей (после Бога), то это Церковь: все, что есть сообразнейшего с нашею природою и благопотребнейшего для нее, – все это заключается в Церкви, как сокровищнице, подобно тому как в Евангелии заключены глаголы Живота. Церковь есть истая мать всего человечества, право верующего во Христа, самый верный друг христиан. Она сочувствует и отвечает всем существенным потребностям души и тела христианина деятельным пособием или подаянием помощи силою Господа Иисуса Христа и Духа Святого, Которым всяка душа живится.

269. О славословии. Душа невольно порывается к славословию, когда смотришь на звездное небо; но еще более она порывается к славословию, когда, смотря на небеса и на звезды, якоже Бог основал, представишь себе помышление Божие о людях, как Бог бесконечно любит людей, заботится о их вечном блаженстве, не пощадив и Сына Своего единородного для спасения нашего и упокоения во Царствии Небесном. Нельзя не славословить Бога, когда вспомнишь, что ты из ничего создан, что ты предназначен от сложения мира к вечному блаженству, совершенно туне, не по заслугам, когда вспомнишь, какая благодать Божия подается тебе от Бога для спасения во всю жизнь твою, какое бесчисленное множество грехов тебе прощается, и притом не раз, не два, а неисчетное число раз, какое множество естественных даров тебе подается, начиная с здоровья тела до струи воздуха, до капли воды. Невольно возбуждаешься к славословию, когда в удивлении видишь бесконечное разнообразие сотворенного на земле, в царстве животном, царстве растительном и минеральном. Какое мудрое устройство во всем – в великом и малом! Невольно славословишь и говоришь: чудны «дела Твоя Господи, вся премудростию сотворил еси», слава Ти, Господи, сотворившему вся (Пс. 103:24).

270. Если Церковь составила и передала в общее употребление молитвы и песнопения Триединому Богу и святым Его, то это значит, что Бог слышит молитвы наши и всегда находится близ молящихся. Но люди большею частью молятся так, как будто бы нет с ними Бога, или как бы Он не внимает. Дадим Господу хотя то внимание, которое показывают добрые родители к просьбам детей, хотя ту промыслительную и внимательную любовь, какую имеют добрые родители к детям. Так учит Сам Господь. “Аще убо вы, – говорит Он, – лукави суще, умеете даяния блага даяти чадом вашим, кольми паче Отец ваш небесный даст блага просящим у Него» (Мф. 7:11), поэтому и наши прошения исполняются, если помолимся от всего сердца. Верно. Ежедневный опыт.

271. Когда в сердце твоем возгорится злоба против кого-либо, тогда поверь всем сердцем, что она – дело действующего в сердце диавола: возненавидь его и его порождение, и она оставит тебя. (Не признавай ее за что-то собственное, не сочувствуй ей). Испытано. Та беда, что диавол прикрывается нами самими, скрывает свою голову и свой хвост, притаивается, а мы слепые и думаем, что это все делаем только мы сами, стоим за дело диавольское, как за что-то свое, как за что-то справедливое, хотя всякая мысль о какой-нибудь справедливости своей страсти чисто ложна, богопротивна, пагубна. Тем же руководствуйся и относительно других; когда видишь, что кто-либо злобится на тебя, не считай его злобы прямым его делом; нет, он только страдательное орудие всезлобного врага, не познал еще совершенно его лести и обманывается от него. Молись, чтобы враг оставил его и чтобы Господь просветил его сердечные очи, помраченные ядовитым, тлетворным дыханием духа злобы. Надо сердечно молиться Богу о всех людях подверженных страстям: в них действует враг.

272. Страсти по духовному устроению заразительны; например: злоба, еще не высказанная на словах, не выраженная на деле, а скрывающаяся лишь в сердце и отражающаяся слегка на лице и в глазах, уже передается душе того, на которого я имею злобу, и другим приметна; возмущаюсь я страстью, мое возмущение касается и сердца другого, делается какой-то духовный перелив нечистого потока из одного духовного вместилища в другое. Уничтожишь в себе страсть к брату, уничтожится и в нем; успокоишься сам, успокоится и он. Какая тесная связь между душами! Верно слово Апостола: мы «есмы друг другу удове» (Еф.4:25) – члены, или «едино тело есмы мнози» (1Кор. 10:17). «От единыя крови весь род человеческий» (Деян.17:26). Потому-то божественная заповедь требует: «возлюбиши искренняго твоего, якоже себе» (Мф. 22:39). На взаимном чувстве или понимании наших душ друг друга основывается действие или бездействие проповеднических слов: если проповедник говорит не от сердца, лицемерно, слушатели внутренним чутьем понимают несоответствие слов проповедника с его сердцем, с его жизнью, и слово не имеет той силы, которую оно могло бы принести в том случае, когда проповедник произнес бы его сердечно, особенно когда сам исполнял бы слово свое на деле. Между душами человеческими находится слишком тесная внутренняя связь и сообщение. Потому-то добрые, благочестивые, сердечные расположения сообщительны душам других, особенно же добрые дела.

273. Как человек состоит из души и тела, то соответственно с этим и средства к поддержанию его жизни двоякие: телесные и духовные; к поддержанию телесной жизни служат: воздух, пища, питие, свет, теплота; к поддержанию духовной жизни – молитва (как воздух), чтение слова Божия, Животворящие Тайны, благочестивые размышления.

274. Ты по опыту знаешь, что для полета мысли не составляют препятствия стены или то место, в коем ты живешь; она во мгновение может уноситься из дома за облака или из одной части света в другую, из одного государства в другое, из одного города в другой. Но душа твоя, это мыслящее разумное начало, есть образ Божий, малый образ бесконечного Духа – Бога. Если мысль твою не удерживают четыре стены, не стесняют пространство и время, то что может удержать Господа, все создавшего? Могут ли его удержать стены, ограничить пространство и время, как бы они ни были по-нашему бесконечны? О, на всяком месте владычество Его! Око Его всех и все зрит. Скрывающихся в тайных местах, хотя в горах или в замках неприступных, Он зрит как на ладони Своей. Для того иногда Господь скрывает лицо Свое от тебя и как бы оставляет тебя в мучительном духовном мраке, чтобы ты помнил всегда, чьим светом душа твоя живет, т.е. Божиим, и что если Бог отвратит лицо Свое от тебя, отымет от сердца твоего Свой Святый Дух, то ты останешься истинно во мраке ада, в мучениях адских и самым делом хотя несколько познаешь, что такое будущий ад.

275. Верь и твердо помни, что ты двойственный человек: один – плотской, больной страстями, ветхий, диавольский, плотского ищущий и в плотском поставляющий жизнь; его надо умерщвлять и ни в чем ему не удовлетворять, не преклоняться на его греховные, настойчивые, болезненные вопли; а другой – духовный, новый, здравый, Христов, во всем Христа ищущий, Христом живущий (вместо похотей мира) и во Христе обретающий покой и жизнь; кроме Христа ничего не желающий иметь в этом мире; «вменяющей в уметы блага земные, да Христа приобрящет» (Флп. 3:8). Как требования того человека всеми мерами нужно презирать, потому что исполнение их убийственно для души, так требования последнего надо всеми мерами исполнять, потому что они ведут к истинной и вечной жизни. Познай это всякий христианин и возьми на себя труд исполнять на деле познанное.

276. Не унывай, когда на душу твою налетают адские тучи, одна другой мрачнее, когда к душе твоей приражается адская злоба, зависть, сомнение, противление и др.; твердо знай, что нахождение этих мрачных туч на мысленный горизонт неизбежно, но оно бывает не всегда и непродолжительно, как в природе нахождение мрачных туч на небо: поносятся да пройдут, и опять прояснится мысленная атмосфера души. В природе необходимо быть тучам на небе и помрачению дневного света, но эти тучи непостоянны, они скоро проходят, и после них возсиявает опять свет, свет солнечный, и притом с новою силою.

277. Дивное создание человек! Смотри: в сотворенном из земли заключено Божие дыхание, личное, самостоятельное – образ Самого Бога. Сколько премудрости, красоты в устройстве телесной скинии человека, сколько премудрости, любви, словом – богоподобие показывает в жизни сам человек – этот властелин земли, как сказано: «сотворим по образу Нашему… и да обладает… всею землею»! (Бут. 1:26). Но чтобы не гордился человек, смотри, что бывает с тобою, когда то, что в тебе по образу Божию, выйдет из тела, как из храма своего? Тебя как будто и совсем не будет, ты исчезнешь для этого мира; храм твоего духа теряет всю свою доброту и благолепие, делается землею и повергается «в землю, от нея же взят» (Бут. 3:19), смешиваясь совершенно с нею, как часть ее. Дивное создание Божие человек! Дивно вселил Господь в прах образ Свой – бессмертный дух. Но подивись, христианин, еще больше премудрости, всемогуществу и благости Творца: хлеб и вино Он прелагает и претворяет в самое Пр