...
Вибрані праці святих отців,  Преподобний Макарій Єгипетський

Духовні бесіди (1-50)

УкраїнськаРосійська

Бесіда 1. Алегоричне пояснення видіння, описаного Пророком Єзекіїлем

  1. Пророк Єзекіїль повідав Божественне і славне явлення і видіння, яке бачив, і описав його, як явлення, сповнене несказанних таємниць. Бачив же він на полі херувимську колісницю, чотирьох духовних тварин. У кожної тварини було чотири обличчя: одне обличчя лев’яче, інше обличчя орлине, ще обличчя теляче і обличчя людське. І в кожного обличчя були крила, так що в жодного неможливо було розрізнити, де – передня, чи задня сторона. “Плечі їхні сповнені” були “очес”, і груди також сповнені очей, і не було місця, несповненого очей. При кожному обличчі було по три колеса, немовби колесо – в колесі, і в колесах був дух. І Пророк бачив наче подобу людини, і підніжжя в нього – наче сапфірове. Колісниця ця (тобто Херувими і тварини) носила на собі Владику, що сидів на ній. Куди б не завгодно було Йому прямувати, – тварини усюди звернені були обличчям. І Пророк бачив під Херувимами ніби “руку людську”, яка їх підтримувала і носила (Єз. 1:5-28).
  2. Істинно і безсумнівно було те, що бачив Пророк у піднесенні; але воно вказувало на інше, прообразовало щось таємниче і божественне, таємницю справді приховану від родів; явлену ж в останні часи, у пришестя Христове. Пророк споглядав таємницю душі, що має прийняти Господа свого і стати престолом слави Його. Бо душа, яку Дух, що приготував її для Себе на сидіння й оселю, сподобив долучитися до світла Його, і засяяв красою невимовної слави Своєї, робиться вся світлом, вся обличчям, вся очима; немає в неї жодної частини, не сповненої духовних очей світла, тобто, немає в ній нічого затьмареного; але вся вона цілком зроблена світлом і духом, вся сповнена очей, і не має жодної останньої або задньої сторони, але звідусіль представляється обличчям, тому що зійшла на неї і сидить на ній невимовна краса слави Світла-Христа. І як сонце скрізь собі подібне: – немає в нього жодної останньої або недостатньої частини, але, складаючись із частин однакових, все воно цілком сяє світлом, і все є світло, або, як вогонь, тобто саме світло вогню, весь сам собі подібний, і не має в собі ні першого, ні останнього, ні більшого, ні меншого: так і душа, досконало осяяна невимовною красою слави світла від обличчя Христового, яка досконало вступила в спілкування з Духом Святим і сподобилася стати житлом і престолом Божим, стає вся оком, вся світлом, вся обличчям, вся славою, вся духом, як приготував, впорядкував і прикрасив її духовним оздобленням Христос, Котрий і носить, і водить, і підтримує, і піднімає її. Бо сказано, що “рука людська” була під Херувимами (Єз. 1:7). Сам Христос і носим буває душею, і водить її.
  3. Чотири тварини, що носять колісницю, являли собою образ володарюючих сил розумної душі. Як орел царює над птахами, лев – над дикими звірами, віл – над лагідними тваринами, а людина – над усіма створіннями, так і в розумній душі є більш царствені сили, тобто, воля, совість, розум і сила любові. Ними керується душевна колісниця, в них спочиває Бог. А за іншим способом пояснення, розуміється це про небесну Церкву Святих. І як там Пророк говорить про тварин, що висота їхня була надмірна, що вони сповнені очей, і що нікому неможливо було осягнути число очей, або висоту, бо не дано знання про це; як зірки на небі кожній людині дано бачити й дивуватися їм, дізнатися ж число їхнє нікому неможливо: таким самим чином у небесну Церкву Святих увійти й насолоджуватися в ній дано всім, хто бажає трудитися, але дізнатися й осягнути число Святих, – це належить єдиному Богові. Той, Хто сидить на колісниці і на престолі всеочітих тварин, тобто, в кожній душі, що стала престолом і сидінням Його, що стала оком і світлом, прямує і носиться, сидячи на ній, і правлячи браздами духу, і спрямовуючи її, як Сам знає. Як духовні тварини крокували, не куди самі хотіли йти, але куди знав і хотів Той, Хто сидить на них і спрямовує їх, так і душами Сам править, і водить їх, вказуючи шлях Духом Своїм. Отже, не з власної волі, коли хочуть, підносяться душі до небес; але Бог скеровує душу, скинувши тіло, прагнути думкою до небес, і знову, коли заманеться Йому, ходить вона в плоті та в думках, то з Його ж волі переходить до меж землі, і Він показує їй одкровення таїнств. О справді чудовий, благий, єдиний і істинний Броздодержець! Так, якщо душа передпрославлена нині, і вступила в єднання з Духом, то й тіла сподобляться частини у воскресінні.
  4. А що душі праведних стають світлом небесним, – про це сам Господь сказав Апостолам: “ви є світло світу” (Мф. 5:14). Сам, зробивши їх світлом, повелів, щоб через них просвічувався світ, і каже: “засвітивши свічку, не ставлять її під посудину, а на підсвічник, і світить всім у домі. Так хай сяє світло ваше перед людьми” (Мф. 5:15-16). А це означає: не приховуйте дару, який прийняли від Мене, але повідомляйте всім охочим. І ще: “Світильником для тіла є око. Отже, якщо око твоє буде чисте, то і все тіло твоє буде світле; коли ж око твоє буде лихе, то і все тіло твоє темне буде. Отже, якщо світло, що в тобі, темрява, то яка ж тоді темрява?” (Мф. 6:22-23)? Як очі суть світло для тіла; і коли очі здорові, – все тіло освітлене; а коли потрапить що-небудь в очі, і вони потьмаряться, тоді все тіло буває в темряві: так Апостоли були поставлені очима і світлом для цілого світу. Тому Господь, заповідаючи їм, сказав: “якщо ви, будучи світлом для світу, встоїте і не зіпсуєтесь, то просвічене буде все тіло світу. А якщо ви – світло світу – затьмаритеся; “то темрява”, тобто світ, “яка ж тоді?” Отже, Апостоли, ставши світлом, послужили світлом для тих, хто вірив, просвітивши серця їхні тим небесним світлом Духа, яким просвічені були самі.
  5. А оскільки були вони і сіллю, то всяку віруючу душу розчиняли й осоляли сіллю Святого Духа. Бо Господь сказав їм: “Ви є сіль землі” (Мф. 5:13), називаючи землею людські душі, бо послужили вони душам людським небесною сіллю Духа, розчинивши їх, зробивши їх негниючими і незараженими великим смородом. Як м’ясо без солі загниває, наповнюється великим смородом, і через нестерпний сморід усі відвертаються від нього; і в гнилому м’ясі плазують черв’яки, знаходять там собі поживу, поїдають його та гніздяться в ньому; але щойно посипають сіллю, як черв’яки, що живилися м’ясом, винищуються та гинуть, смердючий запах припиняється, бо сіль за природою своєю винищує хробаків, і знищує сморід: так само й усяка душа, неосолена Святим Духом, непричетна до небесної солі, тобто Божої сили, загниває та наповнюється великим смородом лукавих помислів; чому, обличчя Боже відвертається від страшного сморіду марнославних помислів темряви та пристрастей, які живуть у такій душі; закрадаються до неї злі та страшні черв’яки, тобто лукаві духи та темні сили, харчуються, гніздуються, перелазять там, поїдають і розтлівають її. Бо сказано: “смердять та гниють мої рани з глупоти моєї” (Пс. 37:6). Але щойно душа прибіжить до Бога, увірує і випросить собі сіль життя, доброго і людинолюбного Духа, небесна сіль, що зійшла, винищує в ній страшних черв’яків, знищує шкідливий сморід і очищає душу дією сили своєї. А таким чином, коли справжня сіль зробить її здоровою і неушкодженою, – знову вводиться вона у вживання і служіння небесному Владиці. Тому і в Законі на ознаку цього Бог наказав усяку жертву осоляти сіллю (Лев. 2:13).
  6. Отже, треба, щоб спершу заклав її ієрей, і вона померла, а потім, щоб розсічена на частини була вона осолена, і нарешті, вже покладена на вогонь. Бо, якщо ієрей заздалегідь не віддасть вівчарню на заклання і смерть, то не осоляється і не приноситься воно у всепліддя Владиці. Так і наша душа, приступаючи до істинного Архієрея – Христа, повинна бути від Нього зарізаною і померти для свого мудрування і для поганого життя, яким жила, тобто, для гріха; і як життя залишає жертву, повинне залишити її лукавство пристрастей. Як тіло, коли з нього вийде душа, помирає і не живе вже тим життям, яким жило, не чує, не ходить: так, коли небесний Архієрей Христос благодаттю сили Своєї віддасть закладенню і умертвить у душі життя для світу, помирає вона для того лукавого життя, яким жила, і вже не чує, не говорить, не живе у гріховній темряві; бо лукавство пристрастей, як душа її, по благодаті виходить із неї. І Апостол взиває, кажучи: “для мене світ розп’ятий і я для світу” (Гал. 6:14). Бо душа, доки живе у світі й у гріховній темряві, і не умертвлена Христом, але має ще в собі душу пороку, тобто дію темряви гріховних пристрастей, і цим харчується, – не належить тілу Христовому, не належить тілу світла, а є тілом темряви, і дотепер ще перебуває на боці темряви; як і навпаки, ті, котрі мають у собі душу світла, тобто силу Духа Святого, перебувають на боці світла.
  7. Але скаже хто-небудь: чому душу називаєш тілом темряви, коли вона не є витвором темряви? – Зверни при цьому увагу, і зрозумій правильно. Як повсякденний одяг, який ти носиш, приготував інший, а ти в нього вдягаєшся; так само і дім будував і споруджував інший, а ти в ньому живеш: так само й Адам, переступивши Божу заповідь і послухавши лукавого змія, продав і поступився собою у власність дияволу, і в душу, – це прекрасне створіння, що його Бог приготував за образом Своїм, – вбрався лукавий, як і Апостол каже: “забравши сили у начальств і властей”, переміг їх на хресті (Кол. 2:15). Бо для того було і пришестя Господа, щоб вигнати їх і повернути Собі власний Свій дім і храм – людину. Тому-то душа називається тілом лукавої темряви, доки в ній перебуває гріховна темрява; тому що там живе і міститься вона в продовження лукавого віку темряви, як і Апостол, згадуючи про тіло гріховне й про тіло смерті, говорить: “нехай знищиться тіло гріховне” (Рим. 6:6); і ще: “хто визволить мене від тіла смерті цієї” (Рим. 7:24)? Подібно до цього, і навпаки, душа, що увірувала в Бога, позбулася гріха, померла для життя темного і прийняла в себе світло Духа Святого, як життя, і в ньому ожила, там уже проводить життя своє; тому що там утримується світлом Божества. Бо душа не від Божого єства і не від єства лукавої темряви, але є створіння розумне, сповнене краси, велике й дивовижне, чудова подоба й образ Божий, а лукавство темних пристрастей увійшло в неї внаслідок злочину.
  8. Зрештою, душа тому і належить, з ким у спілкуванні та єднанні вона своїми бажаннями. Тому, або, маючи в собі Боже світло і в ньому живучи та прикрашаючись усілякими чеснотами, причетна вона до світла упокоєння, або, маючи в собі гріховну темряву, підлягає засудженню. Бо душа, яка бажає жити у Бога у вічному спочинку і світлі, за сказаним раніше, повинна приступити до істинного Архієрея Христа, перетерпіти заклання і померти для світу і для колишнього життя лукавої темряви, а переставитися в інше життя для божественного виховання. Якщо помирає хто в місті, – не чує ні голосу, ні промов, ні шуму тих, хто там живе, але як тільки помер, – переноситься в інше місце, де немає ні голосів, ні криків того міста: так і душа, як тільки віддається на заклання і вмирає в тому місті шкідливих пристрастей, у якому жила і проводила час, не чує вже в собі гласу бесід темряви, не лунає вже в ній говірка й крик марнославства суєтної бесіди та заколоту духів темряви, але переселяється вона в місто, сповнене доброти та миру, у місто Божественного світла, і там живе та чує, там громадянствує, розворухується й розмовляє, там чинить діла духовні й гідні Бога.
  9. Тому й ми будемо молитися, щоб силою Його прийняти нам заклання і померти для лукавого віку темряви, щоб винищений був у нас дух гріха, щоб душа сприйняла в себе небесний Дух, вбралася в Нього, пересіла з гріховної темряви на світло Христове, і цілі віки упокоювалася в житті. Як на ристалищі колісниці мчать, і та, що випередила, затримує іншу, заважає і перешкоджає їй їхати вперед і випередити перемогу: так у людині проносяться душевні та гріховні думки, і якщо гріховній думці трапиться випередити, затримує вона душу, заважає і перешкоджає їй наблизитися до Бога і здобути перемогу над гріхом. А де сидить і править душею сам Господь, там завжди здобуває Він перемогу, майстерно і постійно правлячи браздами і спрямовуючи колісницю душі до небесного і божественного образу думок. Не веде Він брані з гріхом, але, як повноважний і повновладний, завжди Сам вирішує перемогу. Тому-то Херувими мчать, не куди самі бажають іти, але куди веде Той, хто сидить на них і править ними; куди Йому завгодно, туди й прямують вони, і сам Він носить їх; бо сказано: “рука людська” була під ними. Святі душі носяться і ведуться Духом Христовим, Який править, куди Йому завгодно. І коли завгодно Йому, – носяться в небесних помислах; а коли завгодно, – і в тілі. Де завгодно Йому, там і служать Йому. Як птаху ногами служать крила; так небесне світло Духа сприймає крила гідних душі помислів, направляючи і правлячи, куди Йому відомо.
  10. Тому, як тільки чуєш це, зверни увагу на себе самого, чи насправді і дійсно придбано це душею твоєю? Бо це не слова, які просто вимовляються, але справа, яка воістину в душі здійснюється. І якщо не придбав ти таких духовних благ, але ще убогий; то повинно тобі сумувати, плакати і хворіти невпинно. Як мертвий ще для царства, і як виразковий, взивай завжди до Господа і проси з вірою, щоб і тобі сподобитися цього істинного життя. Бог, створивши тіло це, дарував йому, що не зі свого єства, не з тіла запозичує собі життя, їжу, питво, вбрання, взуття; а навпаки, створивши тіло саме по собі голим, улаштував, що все необхідне для життя запозичує воно ззовні, і неможливо тілу жити без того, що поза ним існує, тобто без їжі, без пиття, без одягу. Якщо ж обмежується воно тим, що – в його єстві, не запозичуючи нічого ззовні; то руйнується і гине. Так само і душа, яка не має в собі Божого світла, створена ж за Божим образом (бо так домобудував і благоволив Бог, щоб вона мала вічне життя), не з власного свого єства, а від Божества Його, від власного Духа Його, від власного світла Його, приймає духовну поживу, духовне питво та небесне вбрання, що і складає істинне життя душі.
  11. Як у тілі, за сказаним перед цим, життя не від нього самого, але від того, що поза ним, тобто, від землі, і без того, що є поза ним, неможливо йому жити: так і душа, якщо ще нині не відродиться на ту землю живих і не буде там духовно харчуватися та духовно зростати, сповна сповняючись перед Господом, і не одягне її Божество в невимовні ризи небесної краси, то без тієї їжі неможливо їй самій жити в задоволенні й умиротворенні. Бо єство Боже має і хліб життя, – Того, Хто сказав: “Я є хліб життя” (Ін. 6:35), і “воду живу” (Ін. 4:10), і “вино, що звеселяє серце людини” (Пс. 103:15), і “олій радості” (Пс. 44:8), і багатогранну поживу небесного Духа, і світлоносні небесні одежі, які даруються Богом. У цьому і полягає небесне життя душі. Горе тілу, коли воно зупиняється на своїй природі, бо руйнується і вмирає. Горе і душі, якщо зупиняється на своїй природі, і сподівається на свої тільки справи, не маючи спілкування з Божественним Духом, бо вмирає, не сподобившись вічного Божественного життя. Як зневіряються у хворих, коли тіло їхнє не може вже вживати їжі, і плачуть за них усі близькі, друзі, рідні та улюблені ними, так Бог і святі Ангели достойними сліз визнають ті душі, що не споживають небесної їжі Духа і не живуть у нетлінні. І це, повторюю ще раз, не просто вимовлені слова, а сама справа духовного життя, справа істини, яка відбувається в душі гідній і вірній.
  12. Отже, якщо став ти Божим престолом, і сів у тобі небесний Броздодержець, і душа твоя стала вся духовним оком і вся світлом; якщо нагодований ти тією небесною їжею Духа, і напоєний живою водою; якщо зодягнений в одежу невимовного світла; якщо внутрішня людина твоя дослідно й безсумнівно пізнала все це: то ось живеш ти справді вічним життям, і душа твоя навіть нині спочиває з Господом; ось справді придбав і прийняв ти це від Господа, щоб жити тобі істинним життям. Якщо ж не усвідомлюєш у собі нічого такого, то плач, сумуй і нарікай, бо дотепер не набув ще ти вічного і духовного багатства, дотепер не прийняв ще істинного життя. Тому, сокрушайся про убогість свою, день і ніч благаючи Господа; бо перебуваєш у страшному гріховному зубожінні. І о якби набув хто хоча б скорботу цю про убогість свою! О якби не проводили ми часу в безтурботності, як пересичені! Хто сумує, і шукає, і невідступно просить Господа, той скоріше отримає порятунок і небесне багатство, як сказав Господь, підсумовуючи слово про несправедливого суддю та про вдовицю: Хіба Бог не захистить вибранців Своїх, що взивають до Нього день і ніч? кажу вам, що захистить їх скоро” (Лк. 18:7-8). Йому слава і держава на віки вічні! Амінь.

Бесіда 2. Про царство темряви, тобто гріха, і про те, що один Бог може відлучити від нас гріх і позбавити нас від рабства лукавому князю

  1. Лукавий князь – царство темряви, спочатку полонивши людину, так огорнув і зодягнув душу владою темряви, як зодягнули людину, щоб зробити її царем і дати їй усі царські одежі, і щоб від голови до нігтів носила вона на собі все царське. Так лукавий князь зодягнув гріхом душу, всю істоту її, і всю опоганив, усю полонив у царство своє, не залишив у ній вільним від своєї влади жодного члена її, ні помислів, ні розуму, ні тіла, але зодягнув її в порфіру темряви. Як у тілі страждає не одна його частина, або не один його член, але все воно цілком схильне до страждань: так і душа вся постраждала від немочей пороку і гріха. Лукавий усю душу, цю необхідну частину людини, цей необхідний член її, зодягнув у злобу свою, тобто в гріх; і таким чином, тіло стало стражденним і тлінним.
  2. Коли Апостол каже: скиньте з себе “вітху людину” (Кол. 3:9), тоді розуміє людину досконалу, у якої відповідають очам свої очі, голові – своя голова, вухам – свої вуха, рукам – свої руки, і ногам – свої ноги. Бо лукавий опоганив і захопив до себе всю людину, душу й тіло, і зодягнув людину в людину вітху, опоганену, нечисту, богоборчу, непокірну Божому закону, – у найгірший гріх, щоб не дивилася вже, як бажано людині, а й бачила лукаво, і чула лукаво, і ноги її поспішали на лиходійство, і руки чинили беззаконня, і серце задумувало лукаве. Тож, будемо й ми благати Бога, щоб скинув з нас вітху людину; бо один Бог може забрати від нас гріх. Міцніші за нас ті, які полонили нас і тримають у царстві своєму; але Бог дав обітницю – визволити нас від рабства цього. Коли світить сонце, і дме який-небудь вітер; і в сонця – своє тіло і своя природа, і у вітру – своя ж природа і своє тіло, і ніхто не може відокремити вітер від сонця, якщо єдиний Бог не припинить вітру, щоб не дув він більше. Так і гріх домішався до душі; але і в гріха, і в душі – своя особлива природа.
  3. Тому неможливо розлучити душу з гріхом, якщо Бог не припинить і не зупинить цього лукавого вітру, що перебуває в душі й у тілі. І ще, як інший бачить птаха, що літає, і хоче сам літати; але, не маючи крил, літати не може: так і в людини є бажання бути чистою, бездоганною, нескверненою, не мати в собі вади, завжди ж перебувати з Богом; але сил на це в неї немає. Бажає вона злетіти в божественне повітря, у свободу Святого Духа; але не може, поки не отримає крил. Тому будемо благати Бога, щоб дав нам “крила, немов та голубка” Святого Духа, щоб полетіли до Нього і спочили (Пс. 54:7), і щоб відлучив у нас від душі й тіла, і нехай припинить у нас лукавий вітер – найгірший гріх, що живе у членах душі й тіла. Бо Йому одному можливо зробити це. Сказано: “Це Агнець Божий, що бере на себе гріхи світу” (Ін. 1:29). Він один людям, які вірять у Нього, створив милість цю, що позбавляє їх від гріха; Він робить незбагненне це спасіння тим, які завжди очікують і сподіваються, і невпинно шукають цього.
  4. Як у темну й глибоку ніч дме якийсь жорстокий вітер і приводить у рух, сум’яття і струс усі рослини й насіння: так і людина, підпавши під владу темної ночі – диявола, і перебуваючи в ночі й у темряві, страшно дме вітром гріха, який страшно дує, призводить до коливань, струсів і рухів; у неї у сум’ятті вся природа, душа, помисли її й розум, у струсі всі тілесні члени. Жоден член душі й тіла не вільний і не може не страждати від гріха, що живе в нас. Подібно до цього є день світла і божественний вітер Святого Духа, який віє і оживляє душі, які перебувають у дні Божественного світла, і проникає в усю суть душі, і помисли, і всю сутність, і всі тілесні члени прохолоджує та упокоює Божественним і непостижним упокоєнням. Це-то і висловив Апостол: “бо всі ви – сини світла і сини дня: ми – не сини ночі, ні темряви” (1Сол. 5:5). І як там, в спокусі, вітха людина скинула з себе людину досконалу і носить одяг царства темряви, одяг хули, невір’я, небоязливості, марнославства, гордині, грошолюбства, похоті, а так само й інші одіяння царства темряви, нечисті та скверні лахміття: так і тут знову, які скинули з себе людину вітху й земну, і з яких Іісус скинув одіяння царства темряви, ті зодягнулися в нову й небесну людину – Іісуса Христа, і так само знову, відповідно очам мають свої очі, і відповідно вухам – свої вуха, і відповідно голові – свою главу, щоби цілковита людина була чиста й носила на собі небесний образ.
  5. І Господь зодягнув їх в одіяння царства невимовного світла, в одіяння віри, надії, любові, радості, миру, милосердя, милості, доброти, а подібно, і в усі інші божественні, життєдайні одіяння світла, життя, невимовного упокоєння, щоб, як Бог є любов, радість, мир, милосердя, милосердя, так і нова людина стала такою по благодаті. І як царство темряви та гріх сховані в душі до дня воскресіння, коли темрявою, схованою нині в душі, покриється й саме тіло грішників: так і царство світла і небесний образ – Іісус Христос – таємниче нині осяває душу і царює в душі святих; але, залишаючись сокровенним від очей людських, єдиними душевними очима справді бачимо Христос до дня воскресіння, коли й саме тіло вкриється та буде прославлене тим світлом Господнім, яке ще нині є в душі людській, щоб тоді й самому тілу царювати разом із душею, ще нині приймаючою царство Христове в себе, упокоюваною та осяяною вічним світлом. Слава Його щедротам і благоутробності! Милує Він рабів Своїх, і просвіщає, і позбавляє їх від царства темряви, і дарує їм світло Своє і царство Своє. Йому слава і держава на віки віків! Амінь.