Передмова до Першого послання до Коринфян

Коринф, що славився великим багатством, і мудрістю, хоча й увірував у Христа, але, увірувавши, був у небезпеці відпасти від Христа. Бо багаті утворювали свої партії, а мудреці – свої, і, самі обравши собі вчителів, ганьбили Павла, як бідну і неосвічену людину. Крім того, один із них змішався з мачухою; дехто, через ненажерливість, їв ідоложертовне; інші в грошових тяжбах судилися перед еллінськими суддями; далі, чоловіки відрощували волосся, їли в церквах і не приділяли нужденним; звеличувалися даруваннями духовними; щодо вчення про воскресіння вагалися. Причиною ж всіх цих негараздів була зовнішня мудрість; бо вона є мати всіх лих для тих, котрі вірять їй у всьому. Тому Павло пише послання до Коринфа з метою виправити все це. Оскільки ж, що важливіше за все, у Церкві були розділення, а це походило від зарозумілості, то він перш за все намагається винищити зверхність. Заражені зарозумілістю думали, що вони навчають чогось вищого. Тому Павло і починає наступним чином.

 

Глава перша

1Кор. 1:1. Павел, волею Божою покликаний Апостол Іісуса Христа, і Сосфен брат,

Ось початок, що прямо викриває лжевчителів. Я, каже, покликаний, а не сам вигадав, не своєю мудрістю збагнув, і посланий Христом, а не сам себе висвятив, як ваші вчителі. «Іісуса Христа». Учитель – Христос: як же ви призначаєте вчителями для себе людей? «Волею» («δια θελήματος») «Божою». Він спас і покликав нас не тому, що ми були гідні того, а тому, що Йому було угодно. Тому й тепер Він же хоче, щоб я був вашим апостолом. Як же ви бажаєте собі інших учителів? Чи не противники ви Богові? Зауваж приставку «δια» (через), яка тут відноситься до Отця.

1Кор. 1:1.  і Сосфен брат,

Через скромність поряд із собою ставить людину, котра була набагато менша за нього; а чинить так, щоб присоромити зарозумілих коринфян, які всіх зневажали.

1Кор. 1:2. церкві Божій у Корінфі,

Церкві не того чи іншого, а Божій. Як же маєте за предстоятелів людей? Якщо, знову ж, ви Церква, то повинні бути в цілковитому єднанні.

освяченим у Христі Іісусі,

Ви освячені не в людині якійсь, а у Христі, тобто через хрещення, а не через мудрість чи багатство, якими пишаєтеся.

з усіма, хто призиває ім’я Господа нашого Іісуса Христа,

Благодать, каже, і мир хай будуть не лише з вами, а й з усіма, хто призиває ім’я Христа, а не такого-то чи такого-то.

у всякому місці, у них і у нас:

Згадує про віруючих у всякому місці, щоб показати, що всі віруючі становлять одну Церкву, де б вони не були. Як же ви, живучи в одному місті, розділилися? З іншого боку додав «нашого». Бо, сказавши «Господа нашого Іісуса Христа» і помістивши в середині «у всякому місці», повторив і сказав: Господа «у них і у нас», аби показати, що Владика для всіх один. Дехто, втім, розуміє ці слова так, як вони стоять: у всякому місці, у них і у нас, тобто в якому ми живемо і вони.

1Кор. 1:3. благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Іісуса Христа.

Благодать і мир від Бога. Ще раніше, коли ми ворогували проти Нього, ми з Його благодаті отримали мир, і я благаю, щоб від Бога завжди було вам і те, і інше, щоб, тобто, ви не позбавлялися ні благодаті Його, ні миру; тому що ви живете у незгоді між собою. Як же ви пристаєте до людей і шукаєте у них, як вчителів, благодаті та благовоління?

1Кор. 1:4. Завжди дякую

Навчає нас бути вдячними. Так робить майже в кожному посланні, але тепер особливо доречно говорить про вдячність. Бо вдячність буває за благодіяння, а благодіяння не є ні обов’язком, ні відплатою. Отже, і цим повергає гордість коринфян.

1Кор. 1:4. Богові моєму

З великої любові, Бога, спільного для всіх, присвоює собі.

1Кор. 1:4. За вас заради благодаті Божої,

Цим навчає і коринфян завжди мати вдячні почуття до Бога, а не до своїх діл, бо каже: дякую «заради благодаті Божої», а не заради ваших діл.

1Кор. 1:4. дарованої вам у Христі Іісусі,

Тобто через Христа Іісуса, а не через такого чи такого. Навіщо ж ви слухаєте людей?

1Кор. 1:5. Бо в Ньому (εν αύτω) ви збагатилися всім,

Вираз «в Ньому» знову вжито замість «через Нього («δι’ αυτού»)». Отже, коли у вас є багатство, і багатство Боже, і в усьому, і через Самого Єдинородного, то як же ви, невдячні, призначаєте собі вчителями людей?

1Кор. 1:5.  усяким словом і всяким пізнанням, –

Є і слово без розуму, коли, наприклад, хтось говорить порожнє, без всякої думки. Є і розум без слова, коли хтось думає про високі предмети, а для вираження їх не знаходить слів. Але ви маєте і слово, і божественний розум, так що можете і мислити, і говорити.

1Кор. 1:6. тому що (καθώς) свідчення Христове утвердилося у вас.

Слово «тому що» стоїть замість «через які» («δι᾿ ων»). Через слово, каже, і розум, якими ви збагатилися, утвердилось у вас «свідчення», тобто проповідь про Христа; бо ви прийняли цю проповідь не через зовнішню мудрість, а через знамення та дарування, яких ви удостоїлися.

1Кор. 1:7. так що ви не маєте недостатку ні в якому даруванні, 

Якщо вони не мали жодного недостатку в даруваннях, то як називає їх далі (1Кор. 3:1) плотськими? На це скажемо: не всі були духовні і не всі плотські; тому все, про що говорить тепер, говорить до духовних, а подальше говорить до тілесних. Або: можливо, на початку вони отримали всякі дарування, але згодом стали недбайливими і стали жити за плоттю.

1Кор. 1:7. чекаючи явлення Господа нашого Іісуса Христа,

Тут лякає їх, нагадуючи про друге пришестя Христове. Бо якщо Христос явиться, то як же ви маєте чужих предстоятелів? Показує й те, що за наявності дарувань необхідні і чесноти. Бо в той день дарування ніскільки не допоможуть тому, хто не жив доброчесно (Мф. 7:21-23), Нарешті, словом «явлення» виражає ту думку, що Христос і тепер сущий, але потаємно, а тоді явиться.

1Кор. 1:8. Котрий і утвердить вас до кінця, щоб бути вам неповинними в день Господа нашого Іісуса Христа.

Словом «утвердить» показує, що вони вагаються, а словом «неповинними» виражає, що тепер вони підлягають звинуваченню. У цьому посланні частіше, ніж в інших, згадує про Господа Іісуса Христа, щоб цим нагадати коринфянам, Ким вони спасенні і Чиє ім’я носять. Бо християни називаються так від Христа, а не від імені якоїсь людини.

1Кор. 1:9. Вірний Бог, Котрим  (δι᾿ ου) покликані ви до єднання з Сином Його Іісусом Христом, Господом нашим.

Тобто Бог є істинним. Якщо ж Він істинний, а покликав нас до єднання з Сином Своїм, тобто до того, щоб разом із Сином прославити нас у Царстві Своєму, то очевидно, що Він виконає, що обіцяв. «Покликані ви», каже, а не самі за власним спонуканням прийшли. Як же ви пишаєтесь, неначе своїми ділами? Зауваж тут, що слово «Котрим» прямо відноситься до Отця.

1Кор. 1:10. Благаю вас, браття, ім’ям Господа нашого Іісуса Христа, 

Маючи намір говорити з ними суворіше, попередньо оголошує, що він благає їх Христом. Я, каже, не можу просити вас один, але беру собі на допомогу ім’я Господа, від імені Котрого ви називаєтеся християнами і яке ви образили, побажавши називатися іменами людей. Нехай це приведе вас у сором!

1Кор. 1:10. щоб усі ви говорили одне і не було між вами розділень,

Про що я благаю вас? Про те, щоб усі ви були в згоді та не розділилися. Бо що розділяється, те хоча, здавалося б, замість одного стає багато чим, але насправді не робиться багато чим (бо яка користь від тіла, розсіченого на багато частин?): у ньому єдність зникла. Отже, вельми виразно назвав «розділеннями» те, що відбувалося між ними; цим словом ясно показує, наскільки тяжким був їхній стан.

1Кор. 1:10. а щоб ви з’єднані були в одному дусі та в одних думках.

Вище сказав: «щоб усі ви говорили одне». Тому, щоб не подумали, ніби згода полягає лише в словах, додає «в одному дусі», тобто благаю, щоб ви згодні були й у думках. Але багато хто про один предмет думає однаково, а про інший – по-різному; тому додав «з’єднані в одному дусі». Далі, багато хто буває згоден в образі думок, але розходиться у схильності волі (так, коли ми маємо одну й ту саму віру, але не з’єднані між собою любов’ю, то, хоча мислимо й однаково, але розходимося в схильності волі). Тому, сказавши «в одному дусі», додав «та в одних думках», тобто щоб вони не мали розбіжностей ні щодо віри, ні щодо волі.

1Кор. 1:11. Бо від домашніх Хлоїних стало мені відомо про вас, браття мої,

Щоб не стали відпиратися, наводить свідків, а щоб не здалося, ніби вигадує їх, називає їх, кажучи «від домашніх Хлоїних» (був будинок у Коринфі, що називався Хлоїним). Називає їх ще «браттями»: бо хоча гріх їхній був явний, але ніщо не перешкоджало називати їх браттями. Втім, не сказав, хто саме сповістив його, а вказав на весь дім взагалі, щоб не налаштувати їх проти тих, що сповістили.

1Кор. 1:11. що між вами є суперечки.

Відкриваючи те, що чув від інших, вживає м’якіший вислів – «суперечки», але коли говорить від своєї особи, то називає те саме «розділеннями» (1Кор. 1:10), що набагато гірше за «суперечки».

1Кор. 1:12. Я розумію те, що у вас говорять: я – Павлів; я – Аполлосів; я – Кифін; а я – Христовий.

Не дехто каже це, а «у вас». Втім, коринфяни не говорили так, але апостол дає такий мовний зворот, бажаючи показати, що якщо непростимо називатися Павловими й Кифіними, то тим більше – від імен інших. «Я – Кифін». Про Петра згадав після себе не для того, щоб себе звеличити, а надаючи йому більшу перевагу, подібно до того як про Христа згадав після. Загалом у ділах, яких не повинно бути, згадує спершу про свою особу. «А я – Христовий». Не за те докоряє, що кажуть «а я – Христовий», а за те, що не всі так кажуть: чи, краще, додав це від себе, бажаючи зробити викриття сильнішим і показати, що в такому разі і Христос присвоюється одній частині, хоча коринфяни і не робили цього.

1Кор. 1:13. Хіба ж розділився Христос?

Навіщо розділили ви Христа? Навіщо розірвали тіло Його? Мова, сповнена гніву. Дехто ж слова «хіба ж розділився Христос» розумів так: хіба Христос розділив Церкву з людьми й одну частину взяв Собі, а іншу віддав їм?

1Кор. 1:13. хіба Павел розп’явся за вас?

Цим спростовує нерозумну поведінку їхню, і згадує про своє ім’я, аби не подумали, ніби він згадував про імена інших через заздрість. Не сказав же «хіба Павел створив чи привів вас із небуття в буття?», а, що набагато більше, показуючи невимовне людинолюбство Христове, говорить про хрест. Не сказав також «хіба Павел помер», а «розп’явся», вказуючи тим на уявну безчесність смерті.

1Кор. 1:13. чи в ім’я Павлове ви хрестилися?

І я, каже, хрестив багатьох, але в ім’я Христове. Говорить про Хрещення тому, що причиною розділення було й те, що називали себе за іменами тих, хто хрестив. Але не в тому річ, хто хрестив, а в тому, у чиє ім’я хрестить; бо Христос відпускає гріхи, а не той, хто хрестить.

1Кор. 1:14. Дякую Богові, що я нікого з вас не хрестив, крім Кріспа та Гаія,

Для чого, каже, пишаєтеся ви тим, що хрестите, коли я дякую Богові за те, що не хрестив? Так каже не для того, щоб применшити важливість Хрещення, а для того, щоб угамувати коринфян, котрі хизувалися Хрещенням. Бо Хрещення є діло важливе, а хрестити – неважливе. 

1Кор. 1:15. щоб не сказав хто, що я хрестив у моє ім’я.

Кажу це не тому, що насправді так було, а через побоювання, щоб хвороба не досягла такого ступеня. Бо якщо, коли Хрещення звершували люди незначні, сталося розділення, то якби хрестив я, який проповідав хрещення, дехто, звісно, погодився б приписати хрещення мені.

1Кор. 1:16. Хрестив же і Стефанів дім;

Тобто всіх, хто був у домі Стефана. Це був великий, найзнатніший муж у Коринфі.

1Кор. 1:16.  а чи хрестив ще кого, не знаю.

Мені, каже, так не лестить Хрещення, що я навіть і не пам’ятаю, чи хрестив я когось іншого. Як же ви пишаєтеся Хрещенням?

1Кор. 1:17. Бо Христос послав мене не хрестити, а благовістити, 

Благовіствування було набагато важчим і вимагало особливо твердої душі, бо переконати людину і відхилити її від батьківських передань, і притому серед небезпек, є справа великої і мужньої душі. А приготовленого до Хрещення прийняти і охрестити міг всякий, хто тільки мав священство. Але якщо він не був посланий хрестити, то як же хрестив? Він був посланий для цього переважно, але йому не заборонено було й хрестити. Він посланий був для діла важливішого, проте йому не заборонено було виконувати й менш важливе.

1Кор. 1:17.  і не в премудрості слова, щоб не скасувати хреста Христового.

Повергнувши зарозумілість тих, хто пишався хрещенням, переходить тепер до тих, хто звеличувався зовнішньою мудрістю, і каже: (Христос) послав мене благовістити «не в премудрості слова», тобто не з красномовством і витонченим словом, щоб хрест чи проповідь про хрест не зазнали шкоди та приниження; бо це означає «щоб не скасувати», тобто хай не виявиться безкорисним і марним. Справді, якби апостоли проповідували з мудрістю слова, то хтось міг би сказати, що вони переконували силою слова, а чи не силою проповідуваного; а це було б приниженням та шкодою для Розп’ятого. Але тепер, проповідуючи з простотою, вони показують, що все робить сила Розп’ятого. Скасовується хрест та іншим чином. Наприклад, мене запитує еллін про щось Божественне, таке, що перевищує наше розуміння. Якщо я доводитиму йому за допомогою умовиводів і зовнішньої мудрості, то виявлюся слабким; бо ніякий розум не може уявити Божественних предметів. Таким чином моя слабкість здасться слабкістю проповіді, а цим скасується сам хрест, тому що виявиться суєтним і марним.

1Кор. 1:18.  Бо слово про хрест для тих, хто гине, безумство є,

Були в Коринфі невірні, котрі піддавали хрест сумніву й казали: справді, глупо проповідувати Бога розп’ятого, бо якби Він був Бог, то не дозволив би розп’яти Себе; а оскільки Він не міг уникнути смерті, то як міг встати із мертвих? Вірні, схоже, протистояли їм своєю мудрістю, обурюючись, що ті лихословили хрест. Тому й каже: не вважайте це дивним; бо дане Богом для спасіння здається безумством для тих, хто гине. «Словом про хрест» називає проповідь про хрест, або Христа розп’ятого.

1Кор. 1:18. а для нас, хто спасаємось, – сила Божа.

Для нас, каже, хто не загинув, а спасається, воно є сила Божа. Але хрест показує і премудрість. Силу він показує в тому, що смертю зруйнував смерть, бо якщо перемагає той, хто впав, то це знак величезної сили; а премудрість – у тому, що саме таким чином спас тих, хто гинув.

1Кор. 1:19. Бо написано: погублю мудрість мудреців, і розум розумних відкину.

Сказавши, що невірні мудреці гинуть, підтверджує це Писанням: бо воно каже: «мудрість мудреців його загине», звичайно, зовнішніх, тобто в премудрості світу цього немає розуму (це вже не премудрість), і відкинуто розуміння тих, котрі вважають себе розумними й знавцями.

1Кор. 1:20. Де мудрець? де книжник? де допитливий віку цього? Чи не обернув Бог мудрість світу цього на безумство?

Навівши свідчення з Писання, доводить потім думку свою від діл і викриває як еллінів, словами «де мудрець», тобто філософ, так і іудеїв, словами «де книжник?» А «допитливими» назвав тих, які все ґрунтують на умовиводах та дослідженнях. Ніхто з них не спас нас, а вивели нас із омани рибалки. Вислів «чи не обернув Бог мудрість світу цього на безумство?» стоїть замість: показав, що вона безумна, тому що не могла знайти істину.

1Кор. 1:21. Бо коли світ своєю мудрістю не пізнав Бога в премудрості Божій, то благоугодно було Богові безумством проповіді спасти віруючих.

Наводить причину, чому зовнішня мудрість обернулася на безумство Оскільки в премудрості, що виявляється у творінні (бо небо і земля і все творіння проповідує про Творця: (див. Пс. 18:2; Рим. 1:20)), «світ», тобто ті, хто помишляє про мирське, не пізнав Бога (вочевидь тому, що в цьому заважала йому мудрість, яку бачили в красномовстві), то благоугодно було Богові спасти віруючих простотою проповіді (яка тільки здавалася безумством, а не була такою насправді). Отже, елліни мали собі за вчителя премудрість Божу, тобто ту, яку можна угледіти в творіннях, але не пізнали Бога, тому що керувалися мудрістю, яка полягає в красномовстві, яка не є мудрістю.

1Кор. 1:22-23. Бо й іудеї вимагають чудес, і елліни шукають мудрості; а ми проповідуємо Христа розп’ятого,

Павло хоче показати, як Бог протилежними засобами чинив протилежні дії, і каже: коли я скажу іудеєві «вір», він одразу ж вимагатиме, для підтвердження проповіді, знамень, але ми проповідуємо Христа розп’ятого, а це не лише не показує знамень, навпаки, здається слабкістю, і однак саме це, яке здається немічним і протилежним тому, чого вимагає іудей, приводить його до віри, що й показує велику силу Божу. Знову: елліни шукають у нас мудрості, але ми їм проповідуємо хрест, що є проповідувати розп’ятого Бога; здавалося б, безумно, проте й вони цим переконуються. Отже, чи не є це доказом величезної сили, коли вони переконуються протилежним тому, чого самі вимагають?

1Кор. 1:23. для іудеїв спокуса, а для еллінів безумство,

Для іудеїв, каже, Розп’ятий слугує спокусою; бо вони спотикаються об Нього, кажучи: як може бути Богом Той, Хто їв і пив і з митарями, і з грішниками, і розп’ятий з розбійниками? А елліни знущаються з цього таїнства, як з безумства, коли чують, що тільки однією вірою, а не умовиводами, до яких вони так прив’язані, можна зрозуміти те, що Бог був розп’ятий і що проповідь про хрест не прикрашена красномовством.

1Кор. 1:24. для самих же покликаних, іудеїв і еллінів,– Христа, Божу силу і Божу премудрість;

Для невірних іудеїв, каже, Христос слугує спокусою, а для невірних еллінів здається безумством, тому що і ті, і інші не знаходять у Ньому знамень і мудрості, яких шукають. «Покликаним» іудеям і еллінам, тобто покликаним від Бога, як гідним, Христос являє в Собі і те, і інше, чого вони шукають. Навіщо, справді, ти, іудею, шукаєш знамень? Ось Христос – Божа сила, яка творить знамення. А ти, елліне, що кажеш? Ти шукаєш мудрості? Ось у тебе Христос, Котрий є премудрістю Отця.

1Кор. 1:25. бо немудре Боже мудріше людей, і немічне Боже сильніше людей.

Хрест називає безумством, тому що так про нього думали; тим часом він мудріший за людей. Бо філософи займалися порожніми та марними предметами, а хрест спас світ. Далі, він здається й немічним, немовби немічний розп’ятий Христос, але насправді Він сильніший за людей, не тільки тому, що більше і більше процвітає, незважаючи на зусилля незліченної безлічі людей погасити це Ім’я, а й тому, що цим, здавалося б, немічним знаряддям зв’язаний сильний диявол. Можеш, втім, розуміти це й так: премудре в Бозі називається немудрим, тобто божевільним, і все міцне – немічним, подібно до того як і найвище світло Його називається мороком і пітьмою.

1Кор. 1:26. Погляньте, браття, хто ви, покликані: небагато серед вас мудрих за плоттю, небагато сильних, небагато благородних;

Роздивіться, каже, і дослідіть покликаних до віри, і ви побачите, що «небагато серед вас мудрих за плоттю», тобто на простий погляд, із застосуванням до цього життя. Не сказав «немає жодного мудрого», а «небагато», тому що були віруючі й із мудрих, наприклад Ареопагіт, проконсул та інші, імена яких тепер невідомі; увірував також дехто й із сильних та знатних. Тому про всіх сказав «небагато». Отож побач силу проповіді, як людей неосвічених навчила вона таким мудрим догматам і як зовнішня мудрість виявилася марною.

1Кор. 1:27.  але Бог вибрав немудре світу, щоб посоромити мудрих, і немічне світу вибрав Бог, щоб посоромити сильне;

Справді, для еллінів є величезним соромом бачити, що вуличний ремісник перевершує їх любомудруванням і слабкий та зневажуваний принижує сильних та багатих.

1Кор. 1:28.  і незнатне світу і принижене, і нічого не значуще вибрав Бог, щоб скасувати значуще, –

Називає незначущими тих, яких вважали за ніщо, а значущими – тих, які здавалися чимось. Отже, щоб цих показати людьми суєтними та марними, Бог вибрав тих, котрих вважали за ніщо. Коли ж чуєш «вибрав», не думай, ніби Він неодмінно хотів зневажуваних вибрати, а знаменитих відкинути; ні, але оскільки знамениті звеличувалися своєю мудрістю і тому не приймали проповіді, то Бог визнав найздатнішими до прийняття її тих, які нічим не пишалися.

1Кор. 1:29. для того, щоб ніяка плоть не хвалилася перед Богом.

Для того, каже, Бог вчинив так, щоб повергнути гордість і хвастощі тих, котрі помишляли про мирське, і переконати їх, щоб вони все отримане від Нього Йому приписували й не марнославилися перед Ним. Як же ви, коринфяни, пишаєтеся цим? Зауваж між іншим, ми не безрозсудно сказали, що відкинуті не удостоєні проповіді за свою гордість.

1Кор. 1:30. Від Нього і ви в Христі Іісусі, 

Слово «від Нього» розумій як такі, що стосуються приведення не в буття взагалі, а в краще буття. Смисл слів такий: ви стали чадами Бога, і «від Нього», ставши Його синами «в Христі», тобто через Христа. Словами ж «незнатне вибрав» показує, що вони благородніші за всіх, бо мають за Отця свого Бога.

1Кор. 1:30. Котрий став для нас премудрістю від Бога, праведністю і освяченням та викупленням,

Тобто Він зробив нас мудрими, і праведними, і святими, і вільними; бо це означає «викуплення», тобто звільнення від полону. Далі, як, обравши неблагородних, Він зробив їх благородними, тому що всиновив їх Богу, так і неосвічених зробив мудрими, Сам ставши премудрістю для нас. Для чого ж він не сказав «умудрив нас», а «став для нас премудрістю»? Для того, щоб висловити рясноту дару. Він немовби так сказав: віддав нам Самого Себе. Вживши високі вислови про Сина, додає «від Бога», щоб ти не вважав Його (Сина) ненародженим, а звернувся до причини Його, до Отця. І зауваж порядок: по-перше, Він зробив їх мудрими, звільнивши від омани та навчивши богопізнання, потім – праведними, дарувавши їм відпущення гріхів, потім освятив Духом Святим, і таким чином дарував нам цілковиту свободу і «викуплення» від усіх зол, так що ми належимо лише Йому одному і перебуваємо у Його владі.

1Кор. 1:31. щоб було, як написано: хто хвалиться, хай хвалиться Господом (Ієр. 9:24).

Усе це, каже, зроблено для того, щоб ніхто не вважав себе чим-небудь і не хвалився ні самим собою, ні іншим кимось, а лише Богом, Котрий дарував нам такі великі блага. Як же ви пишаєтеся і самими собою, і вчителями-людьми?

Глава друга

1Кор. 2:1. І коли я приходив до вас, браття, приходив провіщати Вам свідчення Боже не пишномовним словом або мудрістю,

Не лише, каже, в учні Євангелія обрано було людей не мудрих і не знатного походження, а й сам проповідник Євангелія прийшов, провіщаючи вам «свідчення Боже», тобто смерть Христову, без красномовства й мудрості людської. Зауваж же, що і проповідник був людиною простою та неосвіченою, і предметом проповіді були хрест і смерть, і проте здобули перемогу. Отже, явно, що невимовна та сила, котра все це зробила. Що ж? Невже Павло, якби й захотів, не міг прийти з мудрістю? Він сам не міг, тому що дійсно був людиною простою та неосвіченою, але Христос, Котрий дарував йому й більше, міг: тільки це не було вигідним для проповіді. Бо для Христа більше слави в тому, що Він переміг інших простотою Павла, ніж у тому, якби досягнув цього мудрістю й красномовством.

1Кор. 2:2. Бо я розсудив бути серед вас не знаючим нічого, крім Іісуса Христа, і то розп’ятого,

І Христос, каже, хотів цього, тобто щоб я був людиною простою, та й сам я визнав за добре – зовсім не знати зовнішньої мудрості, а знати тільки те, що Іісус Христос був розп’ятий, і вміти проповідувати вам про Нього.

1Кор. 2:3. і був я у вас у немощі і в страсі, і у великому трепеті.

Не тільки, каже, я прийшов до вас бідним за словом, а й жив між вами в немощі, і страху, і трепеті, тобто серед гонінь, спокус і незліченних небезпек. Бо сам він як людина боявся небезпек, навіть тремтів перед ними; тому й гідний великої похвали, що, будучи з нами одного єства, перевершив нас своєю волею. Вище сказаними словами він показує могутність Христа, тобто що Він подолав стільки перешкод, і заразом повергає гордість коринфян, котрі покладалися на мудрість, багатство і силу.

1Кор. 2:4. І слово моє і проповідь моя не в переконливих словах людської мудрості, а в явленні духа і сили,

Проповідь моя, каже, не була прикрашена зовнішньою переконливістю та красномовством, але полягала «в явленні духа», тобто доказом мала Самого Духа Святого. Це означає або те, що апостол, через благодатне служіння Слову, вселяв віру своїм слухачам незвичайним якимось чином, або те, що він творив знамення та чудеса; бо додає «і сили», тобто ознак. Справді, бачити мертвих такими, що воскресають, було сильним доказом істини віри. Але позаяк і демони роблять знамення через оману, то апостол додав слово «сили», сказавши наперед «духа», показуючи цим, що його знамення залежали від Святого Духа. Втім, слово «сили» можна розуміти й інакше, бо, сказавши, що прийшов не в «мудрості», а в «немощі», слова «в явленні духа» відносить до мудрості, а слово «сили» протиставляє немощі, немовби так говорячи: хоча я терпів гоніння і січений був бичами, але виявився ще сильнішим, а це слугує найбільшим доказом для слова.

1Кор. 2:5. щоб віра ваша утверджувалась не на мудрості людській, а на силі Божій.

Мудрістю людською називає переконливість і красномовство, а під силою Божою, як вище показано, має під увазі зміцнення немічних і гнаних, а також явлення знамень. Цими-то засобами утверджувана була, коринфяни, віра ваша, – не здатністю висловлюватися переконливо і красномовно, а силою Божою.

1Кор. 2:6. Мудрість же ми проповідуємо між досконалими, але мудрість не віку цього і не володарів віку цього скороминущих;

Вище назвав проповідь безумством, тому що так називали її елліни. Але, довівши самим ділом, що це істинна премудрість, нарешті, сміливо називає і проповідь про Христа премудрістю, і спасіння хрестом; бо винищити смерть смертю справді є справа найвеличнішої премудрості. «Досконалими» називає вірних, бо вони точно досконалі, тому що, попри все земне, прагнуть до небесного. «Мудрістю віку цього» називає мудрість зовнішню, позаяк вона тимчасова і закінчується разом з цим віком; «володарями віку цього» називає не демонів, як думав дехто, а мудреців, ораторів, риторів, які були разом з вождями і начальниками народу. Оскільки ж і вони тимчасові, то називає їх «володарями віку цього» і «скороминущими», тобто такими, котрі припиняють буття, а не вічними.

1Кор. 2:7.  а проповідуємо премудрість Божу, таємну, приховану,

Таємницею називає проповідь про Христа. Бо вона і проповідь, і заразом таємниця, тому що і ангели не знали про неї раніше, ніж її було провіщено (1Пет. 1:12), і ми, бачачи в ній одне, розуміємо інше: так я бачу хрест і страждання, а розумію силу, чую раба, а поклоняюся Владиці. Прихована ця премудрість від невіруючих цілком, а для вірних лише частково; бо бачимо нині, як у дзеркалі (1Кор. 13:12).

1Кор. 2:7. яку призначив Бог раніше віків для слави нашої,

Словом «призначив» вказує на любов Божу до нас. Бо той істинно любить нас, хто вже задовго ладен був благодіяти нам. Так і Бог раніше віків призначив нам спасіння хрестом, спасіння, яке становить найбільшу премудрість. Сказав «для слави нашої» тому, що Він зробив нас причасниками слави. Бо разом із Господом бути учасниками в сокровенній таємниці становить для раба славу.

1Кор. 2:8. якої ніхто з князів віку цього не пізнав;

Князями називає тут Ірода й Пілата. Не буде, втім, помилки, якщо вважати, що маються на увазі й первосвященники та книжники. Слова «віку цього» виражають, як і вище показано, їхню тимчасову владу.

1Кор. 2:8. бо якби пізнали, то не розп’яли б Господа слави.

Якби вони знали сокровенну, як вище сказано, премудрість і таємниці Божественного домобудування, а саме таємниці того, що Бог став людиною, таємницю хреста, таємницю покликання та присвоєння язичників, таємницю відродження, усиновлення та успадкування Царства Небесного, одним словом – усі таємниці, відкриті апостолам Духом Святим; так само й первосвященики якби знали те, що їхнє місто буде підкорене і вони самі будуть відведені в полон, то не розп’яли б Христа. Христа назвав тут «Господом слави». Тобто оскільки вважали хрест чимось безчесним, то показує, що Христос анітрохи не втратив Своєї слави через хрест, навпаки, ще більше прославився, тому що через хрест ясніше виявив Своє людинолюбство. Отож якщо вони не впізнали, то належало відпустити їм цей гріх? Так; якби вони після цього розкаялися і навернулися, то їм відпущено було б гріх, подібно до того як його відпущено було і Павлові, і іншим із євреїв.

1Кор. 2:9. Але, як написано: 

Не вистачає слів «так і сталося». Апостол у багатьох місцях використовує фігуру пропущення.

1Кор. 2:9. не бачило того око і вухо не чуло, і на серце людині не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його.

Що ж Бог приготував тим, хто любить Його? Пізнання Христа і спасіння тим, що Бог став людиною. Цього ні людське око не бачило, ні вухо людське не чуло, ні серце людське не уявляло. Пророки ж не людськими очима бачили, і не людськими вухами чули, і не людським умом розуміли одкровення про Христа (Іс. 64:4), а все в них було Божественне. Бо сказано: «Господь… приклав мені вухо» (Іс. 50:4), тобто духовне, і інше, подібне до цього. А хто є люблячими Бога? Вірні. Де, далі, написано цей вислів? Можливо, і справді його було написано цими самими словами, але тепер цієї книги немає, а може, премудрий Павло виразив цим висловом наступні слова: «вони побачать те, про що не було говорено їм, і узнають те, чого не чули» (Іс. 52:15).

1Кор. 2:10.  Нам же Бог відкрив це Духом Своїм;

Хтось міг спитати: якщо не приходило на серце людині, то як ви дізналися про це? Відповідає: Бог відкрив нам Духом, а не людською мудрістю. Бо вона і не гідна була і не могла бачити таємниці Божі.

1Кор. 2:10-11. бо Дух все проникає, і глибини Божі. Бо хто з людей знає, що є в людині, крім духа людського, який живе в ній? Так і Божого ніхто не знає, крім Духа Божого.

Таким, каже, було це таїнство і настільки сокровенним, що ми не могли б пізнати його ні від кого, якби не навчив нас Дух, Котрий знає і глибини Божі. Слово «проникає» показує не незнання, а цілковите знання, подібно до того як і про Отця сказано «Ти випробовуєш серця» (Пс. 7:10) замість «знаєш глибину сердець». Можна й так розуміти: сказано, що Дух проникає таємниці Божі, у тому смислі, що Він насолоджується спогляданням їх. Цілковите знання Духа показує і в подальших словах. Бо як людський дух знає, що в людині, так, каже, і Дух Божий; знає, що належить Богові. Звідси дізнаємося, між іншим, що Дух не іншої сутності порівняно з Отцем, подібно до того як і дух людини не інший порівняно з людиною.

1Кор. 2:12. Ми ж прийняли не духа світу цього, а Духа від Бога,

Духом світу цього назвав людську мудрість. Не цю мудрість ми прийняли, для того, щоб вона не зробила нашу проповідь марною та безкорисною; ні, учителем нашим був Дух «від Бога», тобто Істота, єдиносущна Богу, Яка походить із Його сутності.

1Кор. 2:12. щоб знати дароване нам від Бога,

Дух, каже, є світло, і це-то світло ми прийняли, щоб, просвіщаючись від нього, дізналися про досі приховане. Що ж це таке? «Дароване нам від Бога», тобто все, що стосується домобудівництва Божого, а саме: як Він помер за нас, як зробив нас чадами Божими, як у Собі й нас посадив праворуч від Отця. Отже, ті, котрі не мають Духа, не знають цих таємниць.

1Кор. 2:13. що і сповіщаємо не від людської мудрості вивченими словами, а вивченими від Духа Святого, 

Ми, каже, тим більше маємо мудрості порівняно з еллінськими мудрецями, що ті були навчені людьми, а ми говоримо відповідно до повчання Духа Святого.

1Кор. 2:13. духовне розмислюючи з духовними.

Тобто, якщо виникнуть якісь духовні питання, ми розмислюємо їх, тобто вирішуємо, іншими духовними вченнями чи оповіданнями. Так, наприклад, духовне запитання «чи Христос воскрес?» ми обговорюємо і вирішуємо на основі іншого духовного вчення, а саме розповіді про Іону. Подібним чином й інше питання «як Діва могла народити?» вирішується неплідством Сарри, Ревекки, Єлисавети, котрі зачали не за законами єства, оскільки зачаття залежить від сили материнської утроби, також тим, що Єва походить від Адама без сім’я, так само як й іншими випадками, що розглядаються стосовно появи людини на світ. Втім, слова «духовне розмислюючи з духовними» можеш розуміти й так: обговорюючи і вирішуючи духовні питання разом з людьми духовними; бо вони самі лише можуть розуміти їх. Тому додає нижченаведене.

1Кор. 2:14. Душевна людина не приймає того, що від Духа Божого, бо вона вважає це безумством;

Душевною людиною є той, хто в усьому покладається на свої умовиводи й не думає, що йому потрібна вища допомога, і той, хто нічого не хоче приймати вірою та все, що не можна довести, вважає безумством. Отже, того, хто думає, що все відбувається природним порядком, і не допускає нічого надприродного, називає душевним, тобто природним: бо душа його займається тільки домобудівництвом єства. І як тілесні очі, самі собою прекрасні і надзвичайно корисні, без світла нічого не можуть бачити, так і душа, ставши здатною до прийняття Святого Духа, без Нього не може споглядати предметів Божественних.

1Кор. 2:14.  і не може розуміти, тому що про це треба судити духовно.

Тобто не розуміє того, що такі предмети вимагають віри і не можуть бути осягнуті розумом; бо це означає «про це треба судити духовно», тобто це має докази у вірі та в Дусі.

1Кор. 2:15. Духовний же судить про все, а про нього ніхто не може судити.

Духовний, каже, знає все; знає, що все тутешнє тимчасове, а майбутнє постійне; знає, що він отримає спасіння, а невірні будуть покарані. Тому і викриває їх, «а про нього ніхто не може судити», тобто його не можуть викривати, бо той, хто бачить, бачить і своє, і те, що належить незрячим; навпаки, вони, як сліпці, не бачать ні свого, ні того, що належить йому.

1Кор. 2:16. Бо хто пізнав розум Господній, щоб міг пояснити його?

Духовний розум називає розумом Господнім. Слово «пояснити» («συμβιβάσει») стоїть замість «виправити» («διορθώσεται»). Вище сказавши «про духовного ніхто не може судити», тепер доводить, що сказав це справедливо. «Бо хто пізнав розум Господній» так, щоб наважився «пояснити» його, тобто виправити? Бо якщо ніхто не може навіть знати розум Господній, а таким є розум людини духовної, то тим більше не може повчати його й виправляти.

1Кор. 2:16. А ми маємо розум Христовий.

Не дивуйся, каже, що духовну людину і розум її я назвав розумом Господнім. Усі «ми маємо розум Христовий», тобто все, що ми не знаємо, відкрив нам Христос, і розуміння («τον νουν») своє щодо речей Божественних маємо від Христа; іншими словами: знання, яке ми маємо про духовні предмети віри, маємо від Христа, тож дійсно ніхто не може нас судити. Дехто, втім, розумом Христовим називав Отця, а інші – Духа.

 

Глава третя

1Кор. 3:1. І я, браття, не міг з вами говорити як з духовними, але як з плотськими,

Вище повергав звеличення коринфян зовнішньою мудрістю; але, щоб вони не сказали «ми звеличуємося не цією, а духовною мудрістю», тепер показує, що і в нашій мудрості вони не досягли досконалості, а залишаються ще недосконалими, і каже, що вони ще нічого не чули про довершеніші предмети. Добре сказав: «не міг», аби не подумали, що він не говорив їм про довершеніше через заздрість. Я тому не міг говорити з вами, як з досконалими, що ви все ще займаєтесь плотським. Але як же вони, будучи плотськими, звершували знамення? Справді, вони були такими, як і на початку сказано. Але можна й знамення творити і водночас бути плотським, подібно до тих людей, які виганяли бісів іменем Христовим. Бо знамення бувають для користі інших і тому часто звершуються й через недостойних.

1Кор. 3:1-3. як з немовлятами у Христі. Я годував вас молоком, а не твердою їжею, бо ви були ще не в силах, і зараз ще не в силах, бо ви ще плотські.

У таємницях Христових, каже, ви ще немовлята, тому я годував вас молоком, тобто простішим вченням, а не пропонував вам твердої їжі, тобто вчення довершенішого. Чому? Тому що ви були ще не в силах (приймати його). А щоб повергнути їхню гордість, додає «і зараз ще не в силах», бо ще помишляєте про плотське. Чи бачиш: вони не в силах приймати таке вчення тому, що не хочуть бути духовними, а залишаються плотськими.

1Кор. 3:3. Якщо між вами заздрощі, суперечки і незгоди, то хіба ви не плотські? і чи не за людським звичаєм живете?

Все, що сказано було вище, говорив до начальників, котрі пишалися своєю мудрістю і благородством, а тепер звертається до підлеглих і каже: я справедливо називаю вас плотськими, бо між вами є заздрощі, суперечки і незгоди. Він міг звинувачувати їх і в блудодіянні та багатьох інших пороках; але позаяк між ними особливо посилилися незгоди та суперечки, то про них і згадує. Важливо зазначити, що скрізь сполучає заздрощі з суперечками. Це тому, що від заздрощів походять суперечки, а від суперечок – незгоди. Але якщо всі ці безлади є у вас, то «чи не за людським звичаєм живете?», тобто чи не про плотське, чи не про людське й земне помишляєте?

1Кор. 3:4. Бо коли хтось говорить: я – Павлів, а другий: я – Аполлосів, то хіба не плотські ви?

Іменами Павла й Аполлоса позначає знаменитих поміж коринфян мужів і вчителів.

1Кор. 3:5. Хто такий Павел? хто Аполлос? Вони тільки служителі, через яких ви увірували,

Поставивши своє і Аполлосове ім’я, впевнено досягає своєї цілі. Міркує таким чином: якщо ми ніщо, то що сказати про ваших учителів? Ми, каже, «служителі», а не сам корінь і джерело благ, це джерело – Христос. Тому нам не потрібно звеличуватися, позаяк ми доставили вам блага, прийняті від Бога; бо все належить Йому, Подателю благ. Не сказав «ми благовісники», а «служителі» – це тому, що благовіствування охоплює лише вчення, а служіння включає в себе й діла.

1Кор. 3:5. і до того ж як кожному дав Господь.

Та й це, каже, мале служіння ми не від себе маємо, а отримали від Господа, кожен своєю мірою.

1Кор. 3:6. Я насадив, Аполлос поливав, а зростив Бог;

Я, каже, перший посіяв проповідь, Аполлос же постійним своїм навчанням не дав сім’ю засохнути від спеки спокус лукавого, а зростив вас Бог.

1Кор. 3:7. а тому і хто насаджує і хто поливає є ніщо, а все Бог, Котрий вирощує.

Дивися, як, принижуючи себе й Аполлоса, робить стерпним приниження мудрих і багатих начальників коринфських, навчаючи, що до Нього відносить все даровані нам блага. 

1Кор. 3:8. Хто ж насаджує і поливає є одне;

Вони нічого не можуть зробити без допомоги Божої, щодо цього вони – одне; як же ви звеличуєтеся один перед одним, коли ви одне?

1Кор. 3:8. але кожний одержить свою нагороду за свій труд.

Легко могло статися, що ті, хто більше інших трудився в ділах віри, стали б безтурботними, почувши, що все одне; тому одразу пояснює свій вираз і каже, що все одне тільки щодо їхнього безсилля зробити щось без допомоги Бога, Котрий вирощує. Що ж до відплати, то кожен отримає нагороду за свій труд. Не сказав «за своє діло», а «за свій труд», бо яка потреба, якщо хтось і не зробив діла? Принаймні він трудився.

1Кор. 3:9. Бо ми співробітники у Бога,

Ми, вчителі, – співробітники Божі, котрі допомагають Богові в спасінні людей, а не винуватці чи подателі спасіння. Тому не треба ні зневажати нас, бо ми співробітники Божі, ні пишатися нами, бо все Боже.

1Кор. 3:9. а ви Божа нива, Божа будова.

Сказавши вище «я насадив», продовжує порівняння й називає їх нивою. Якщо ж ви нива й будова, то повинні називатися іменем Владики, а не орачів чи домобудівників, і, як нива, повинні бути огороджені стіною однодумства, а як будова, повинні бути в єднанні між собою, а не в розділенні.

1Кор. 3:10. Я, за даною мені від Бога благодаттю, як мудрий будівник, поклав основу,

Називає себе мудрим будівником не через зарозумілість, а бажаючи показати, що мудрому будівникові властиво покладати таку основу, тобто Христа. А що сказав це дійсно не через зарозумілість, видно зі слів його: «за даною мені від Бога благодаттю», тобто моя мудрість не моє діло, а благодатний дар Божий.

1Кор. 3:10. а інший будує на ній; але хай кожний пильнує, як він будує.

Вище бесідував з ними про єднання, а тепер говорить про спосіб життя, називаючи будівництвом діло кожної людини.

1Кор. 3:11. Бо ніхто не може покласти іншої основи, крім покладеної, яка є Іісус Христос.

Не може, доки залишається мудрим будівником. Якщо ж хтось не мудрий будівник, то може покласти іншу основу; звідси єресі. У вас, коринфяни, одна основа – Христос: тому й маєте ви будувати на цій основі не те, що походить від суперечок та заздрощів, а діла чесноти.

1Кор. 3:12-13. Чи будує хто на цій основі із золота, срібла, дорогоцінних каменів, дерева, сіна, соломи, – діло кожного виявиться;

З того часу, як ми отримали основу віри, кожен з нас будує на ній: одні будують добрі діла, які бувають різні, інші більше, інші менше; наприклад, дівство – ніби золото, чесний шлюб – ніби срібло, некористолюбність – дорогоцінне каміння, милостиня за наявності багатства – діло вже меншої ціни. Інші ж із вас будують погані діла, які також бувають різних ступенів. Ті діла, які легше можуть згоріти, називаються сіном і соломою, такими є: нечистота, ідолослужіння, користолюбство; ті ж, які не так легко згорають, називаються деревами, такими є: пияцтво, сміх та подібні до них пороки. Дехто, втім, розуміє і навпаки, тобто раніше згадані пороки називає деревами, а останні –сіном та соломою.

1Кор. 3:13. бо день покаже, тому що у вогні відкривається, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно є.

Днем називає день суду. «У вогні, – каже далі, – відкривається», тобто виявляється, якими є діла самі в собі, чи є вони золотом або ж чимось гидким.

1Кор. 3:14-15. У кого діло, яке він будував, устоїть, той одержить нагороду. А в кого діло згорить, той зазнає втрати;

Якщо в тебе срібло чи золото, то діло твоє устоїть і ти одержиш нагороду; якщо ж у тебе сіно і подібне до того, то твоє діло не витримає сили вогню (це означає вислів «згорить»), а виявиться, що воно погане. Якби хтось перейшов річку вогненну в золотому озброєнні, то вийшов би на берег у світлішому вигляді; але якби через ту саму річку пішов інший із сіном, то не лише не одержав би ніякого прибутку, а занапастив би й себе. Так буде і з ділами. Отже, віра без добрих діл не приносить користі. Бо ось тут основою служить Христос; але діла, які робляться не за законом Христовим, засуджуються на спалення.

1Кор. 3:15. а втім сам спасеться, але так, ніби з вогню.

Сам він не загине так, як його діло, не перейде тобто в ніщо, а «спасеться», тобто збережеться цілим, щоб горіти йому у вогні. І в нас про те дерево, яке не легко згорає і обертається на попіл, говорять зазвичай, що воно залишається цілим у вогні, так що для спалення його витрачається досить багато часу. Отже, грішник несе втрату від того, що трудився над такими ділами, від яких гине, і всі свої зусилля використав на те, що не має буття й не існує (бо всяке зло є дещо неіснуюче), подібно до того, якби хтось за велику ціну купив собі труп замість живого тіла. Тим часом сам, тобто грішник, «спасеться», тобто збережеться цілим для вічних мук.

1Кор. 3:16. Хіба ж не знаєте, що ви храм Божий, і Дух Божий живе в вас?

Звертає мову до того, хто згрішив. І дивися, як успішно викликає в нього сором. Саме благодаттю, даною нам, тобто перебуванням в нас Духа, присоромлює того, хто згрішив, хоча й не виставляє ясно особи його, а говорить загалом. Між тим якщо ми храм Божий тому, що в нас живе Дух, то з цього випливає, що Дух є Бог.

1Кор. 3:17. Якщо хто зруйнує храм Божий, того покарає Бог:

Тобто погубить. У цих словах виражається не прокляття, а передбачення про майбутнє.

1Кор. 3:17. бо храм Божий святий, а цей храм – ви.

Отже, блудник не може бути святим, позаяк він перестав бути храмом Божим, вигнавши Духа, Котрий його освящає. Хто ж становить цей храм? Ви, якщо будете чистими.

1Кор. 3:18. Ніхто не обманюй самого себе.

Думаючи, що це буває інакше, а не так, як я сказав.

1Кор. 3:18. Якщо хто з вас думає бути мудрим у віці цьому, той будь безумним, щоб бути мудрим.

Зробивши легкий натяк на того, хто грішить, знову звертає мову до тих, котрі звеличувалися зовнішньою мудрістю. Хто, каже, «думає бути мудрим у віці цьому, той будь безумним», тобто нехай відкине мудрість зовнішню, щоб придбати Божественну. Бо як злиденність заради Бога є багатство і безслав’я – слава, так і безумство заради Бога є мудрість. Дивись же: не сказав «нехай відкине мудрість», а, що набагато більше, «будь безумним», тобто нехай ні про що не розумує сам від себе, нехай не вірить власним доказам, а слідує за Богом, як стадо за пастирем, і вірить усьому Божественному.

1Кор. 3:19. Бо мудрість світу цього є безумство перед Богом,

Бо вона не лише не сприяє набуттю істинної мудрості, а, навпаки, ще й заважає цьому, тому що, високо думаючи про себе, відкидає Божественне вчення й таким чином залишає в постійному незнанні тих, хто має цю мудрість; тому вони й уловлюються Богом, як безумці.

1Кор. 3:19. як написано: Він уловлює мудрих у лукавстві їхньому.

Наводить свідчення щодо того, яким чином людська мудрість є безумством перед Богом, і каже, що Бог уловлює мудрих, як безумних, тобто підкорює їх власною їхньою зброєю. Бо, за всього свого лукавства та мудрості, вони викриваються в дурості та безумстві. Наприклад: одні думали, що не мають потреби в Бозі, а все можуть осягати самі собою, але Бог ділом показав їм, що і сила, і мистецтво слова анітрохи не принесли їм користі й що вони особливо, більше за інших мали потребу в Бозі, вони, котрі думали обійтися без жодної допомоги. Отже, за всієї своєї вправності, через яку вважали себе всезнаючими, вони виявилися цілковитими невігласами і в предметах необхідних виявилися неосвіченішими, ніж рибалки і шкіряники.

1Кор. 3:20. І ще: Господь знає міркування мудреців, що вони суєтні.

Якщо ж Господь знає, що розумування людські суєтні, тому що в них немає нічого необхідного й спасительного, то як ви, коринфяни, плекаєте думки, огидні Богові, і займаєтеся ними, наче корисними!

1Кор. 3:21-22. Отож ніхто не хвались людьми, бо все ваше: чи Павел, чи Аполлос, чи Кифа,

Це, здається, говорить до підлеглих, але уражає начальників, навчаючи, що вони аж ніяк не повинні марнославитися ні зовнішньою мудрістю, позаяк вона є безумством, ні духовними даруваннями, позаяк вони належать Богові й даються для користі підлеглих. Це означають слова «бо все ваше», тобто чого ж пишаються вчителі ваші? І навіщо ви звеличуєте їх і підносите? Адже вони нічого не мають власного, а все, що вони мають, належить вам, дано їм для вашої користі, і вони повинні бути вам вдячними. Тим часом знову згадав про себе і про Петра: це для того, щоб слова його були не такі тяжкі, і щоб навчити: якщо і ми для вас отримали дарування і для вас поставлені вчителями, то тим більше нинішні вчителі ваші не повинні пишатися дарами, ніби власним придбанням: бо це чужі блага.

1Кор. 3:22. чи світ, чи життя, чи смерть, чи сучасне, чи майбутнє, –

І «життя» вчителів, каже, для вас, для того, щоб ви навчалися в них і отримали користь; і «смерть» їхня для вас, бо за вас і для вашого спасіння вони наражаються на небезпеки. Або інакше: і смерть Адамова для вас, щоб ви стали ціломудреними; і смерть Христова для вас, щоб ви спаслися. Коротше: весь «світ» для вас, щоб ви через нього сходили до Творця і тлінністю його навчалися бажати благ нетлінних. Для вас і «сучасне», тобто блага, які ще тут дарує Бог віруючим; для вас же приготоване й «майбутнє».

1Кор. 3:22-23. все ваше; ви ж – Христові, а Христос – Божий.

Не в тому ж відношенні Христос є Божим, у якому ми – Христові. Ми – Христові як діло Його і творіння, а Христос – Божий і як Син передвічний, і як Той, Хто має Своєю причиною Отця. Таким чином, хоча вислів один, але смисл різний, бо все – наше не в тому самому відношенні, в якому ми – Христові; ми раби Христові і творіння, а все суще не є ні щось, службове нам, ні наше творіння. Тому недобре чините, поділяючись по людях, тоді як ви належите Христу.

 

Глава четверта

1Кор. 4:1. Отож кожен повинен розуміти нас як служителів Христових і домобудівничих таїн Божих.

Ми – вчителі – не що інше, як слуги; чому ж ви, залишивши Владику, називаєтеся від імені нас – слуг? Назвавши апостолів та вчителів домобудівничими таїн, показав, що не всім без розбору належить викладати вчення, а тому, тоді й так, кому, коли і як належить. Таїни як таїни не повинні відкриватися всім; це не властиво розсудливому домобудівничому.

1Кор. 4:2. Від будівничих же вимагається, щоб кожний був вірним.

Тобто вимагається, щоб будівничий не привласнив собі того, що належить господареві, не володів нічим, як господар, а всім розпоряджався як чужою, господаревою власністю; того, що належить господареві, щоб не називав своїм, а навпаки, своє вважав таким, що належить господареві.

1Кор. 4:3. Для мене не важливо, як судите про мене ви або як судять інші люди;

Коринфяни страждали на наступну недугу. Ті, котрі розділилися між собою через вчителів, як судді, осміювали та відкидали мужів благочестивих за їхню невченість; навпаки, людей порочних приймали до себе за їхнє красномовство, необачно вимовляючи наступні вироки: такий-то кращий за такого-то, цей нижчий за того, той перевершує цього, а цей – того. Отож коли Павло сказав, що від домобудівничих вимагається, «щоб кожний був вірним», і цим, здавалося б, дав їм привід судити про життя кожного з них, від чого пішли б ще більші негаразди, то, для запобігання цьому злу, утримує коринфян від осуду і каже: «для мене не важливо». Немовби так каже: підлягати вашому суду я вважаю за безчестя для себе. Потім, щоб не образити їх і не показати до них зневагу, додав: «або як судять інші люди». Ніхто, втім, хай не звинувачує Павла в нерозсудливості; бо це говорить він не про себе власне (його ніхто не судив), а, щоб інших не судили, він бере на себе особу їхню і тим самим чинить те, що потрібно.

1Кор. 4:3-4.  я і сам не суджу про себе. Бо хоч я і нічого не знаю за собою, але тим не виправдовуюсь; суддя ж мені Господь.

Не подумайте, каже, ніби я відкидаю ваш суд через зневагу до вас чи до всіх інших. Я і себе вважаю нездатним до такого точного дослідження. Не знаю за собою жодного гріха, тому що не можу правильно і точно судити; «але тим не виправдовуюсь», тобто я не чистий від гріха; можливо, я й згрішив у чомусь, але сам не знаю про це. Сам лише Господь може точно і безпомилково судити. Звідси роби висновок, наскільки точний і всебічний суд майбутній.

1Кор. 4:5. Тому не судіть ніяк передчасно, аж доки не прийде Господь,

Чи бачиш, що Павло, забороняючи коринфянам судити інших, вступається не за себе? Він завжди переносить на свою особу те, що стосується інших, і у своїй особі повчає тому, чому має намір навчити.

1Кор. 4:5. Котрий освітить таємне у темряві і виявить сердечні наміри;

Нині, каже, приховані погані діла (вони маються на увазі під висловом «таємне у темряві») і людина нечестива та розпусна часто здається доброчесною. Але тоді Бог відкриє все, виявить і самі наміри сердечні. Хтось, наприклад, звеличує тут когось похвалами – добре діло, але його намір, можливо, поганий, – можливо, він хвалить не з доброю ціллю. Інший, навпаки, викриває тут когось, але не для того, щоб виправити, а для того, щоб виставити напоказ слабкості ближнього. Але всі подібні наміри серця тоді будуть відкриті.

1Кор. 4:5. і тоді кожному буде похвала від Бога.

Слід було сказати «або покарання, або похвала», але апостол звернув мову до кращої сторони.

1Кор. 4:6. Це, браття, я приклав до себе і Аполлоса заради вас, щоб ви навчились від нас не мудрувати зверх того, що написано,

«Це», тобто те, що вище сказано було про чвари, і сказане після того – про засудження інших. Я, каже, приклав до себе й Аполлоса, щоб ви від нас навчилися не розумувати більше за те, що написано. А Писання вчить нас не звеличуватися, коли говорить: «хто хоче бути першим, хай буде з усіх останнім» (Мк. 9:35); також: «хто принижує себе, той возвеличиться» (Мф. 23:12); дуже багато є в ньому й інших подібних настанов. А про те, щоб ми не судили інших, сказано так: «Не судіть, то не судимі будете» (Мф. 7:1).

1Кор. 4:6. та не величалися один перед одним.

Це говорить до народу, урізноманітнюючи повчання і спрямовуючи мову іноді на учнів, а іноді на вчителів та начальників, як і тепер чинить. Бо коринфяни пишалися один перед іншим своїми вчителями, а саме: учень одного вчителя звеличувався перед учнем іншого, бо надавав перевагу своєму вчителеві перед іншим. І добре назвав таку поведінку пихою («φυσίωσιν» – пухлиною), немовби жовнами та пухлиною, взявши порівняння від тіла, надутого зіпсованими соками чи повітрям.

1Кор. 4:7. Бо хто тебе відрізняє? Що ти маєш, чого б не одержав? А якщо одержав, чого хвалишся, ніби не одержав?

Знову спрямовує мову на вчителів і каже: хто тебе відрізнив і визнав гідним похвали? Людина? Але судження людське оманливе. Нехай у тебе і є щось гідне похвали, але це не тобі належить, а тому, хто дав, і ти одержав це, а не сам зробив. Якщо ж ти одержав, то навіщо звеличуєшся, ніби не отримав, а придбав це власними трудами? Хто одержав, тому не потрібно звеличуватися тим, що він одержав; бо це чуже.

1Кор. 4:8. Ви вже переситились, ви вже збагатились,

Слова, навіяні обуренням. Так скоро, каже, ви все набули! Ні в чому не маєте потреби! Уже наситилися; за короткий час досягли досконалості й одержали все багатство пізнання та дарувань! Досконалість досягається в майбутньому віці, а ви, здавалося б, уже маєте його. Справді, ваше марнославство показує, ніби ви зійшли на самий верх досконалості. Цими словами виражає, що вони вельми недосконалі, коли поводяться таким чином.

1Кор. 4:8. ви почали царювати без нас;

І це каже в тому самому настрої духу, показуючи їхню безсовісність ніби так: удостоївшись таких дарів, ви не хочете нас, котрі трудилися для вашого блага, допустити до спілкування в них.

1Кор. 4:8. о, якби ви справді царювали, щоб і нам з вами царювати!

О, якби, каже, ви царювали, тобто досягли досконалості! Потім, щоб мова не здалася глузуванням, додає: «щоб і нам з вами царювати», тобто одержати ті самі блага. Бо ваша слава – моя, тому що для будь-якого вчителя бажаною є досконалість учнів його.

1Кор. 4:9. Бо я думаю, що нам, посланникам останнім, Бог судив бути ніби засудженими на смерть, 

Слова, властиві людині скорботній або, краще, тому, хто хоче посоромити інших. Як бачу, каже, з ваших вчинків, самим лише нам, апостолам, поклав Бог бути останніми з усіх і «засудженими на смерть», тобто засудженими, готовими на смерть. Справді, з того, що ви вже зацарювали, я можу зробити висновок, що нам визначено бути останніми й ніби засудженими, нам – апостолам, тобто тим, котрі стільки перенесли страждань за Христа.

1Кор. 4:9. бо ми стали позорищем світові, Ангелам і людям.

Ми зазнаємо страждань не в кутку десь, а по всій землі. І не люди лише дивляться на нас, бо не незначні наші дії, а й ангели, тому що наші подвиги такі великі, що варті й ангельського споглядання; бо ми не з людьми тільки боремося, а й з силами злих ангелів.

1Кор. 4:10. Ми безумні Христа ради, а ви мудрі у Христі;

І це знову говорить для того, щоб присоромити їх: тоді як апостолів били і зневажали за Христа, коринфяни були шановані та вважалися мудрими й хизувалися, ніби все це у Христі. Тому каже: як можливо, щоб такі протилежності поєднувалися в людях з однаковим способом думок? Ні. Необхідно припустити, що або наш спосіб мислення не в Христі, або ваш; але мислити не у Христі – негідно апостолів Христових: отже, ви помиляєтесь.

1Кор. 4:10. ми немічні, а ви міцні; ви у славі, а ми в безчесті.

Тобто нас гонять, переслідують, а ви насолоджуєтеся безпекою (неміччю скрізь називає спокуси). Знову, ви славні та благородні, а ми в безчесті. Все це говорить через сильне обурення. Смисл такий: як можливо, щоб ми терпіли тяжкі страждання, а ви насолоджувалися безпекою та проводили життя щасливо? Отож очевидно, що ви не в доброму стані; навпаки, теперішня поведінка ваша безчесна і недостойна апостолів; отже, ви не повинні пишатися цим.

1Кор. 4:11. Навіть донині терпимо голод і спрагу, і наготу

Чого, каже, пригадувати колишнє? Подивися на те, що тепер є, – на те, як ви потопаєте в задоволеннях, а ми – зовсім навпаки.

1Кор. 4:11. і побої,

Тобто нас б’ють. Це говорить проти пихатих.

1Кор. 4:11.  і поневіряємось,

Тобто нас гонять, ми бігаємо. Це – проти багатих.

1Кор. 4:12.  і трудимось, працюючи своїми руками.

Цим посоромлює тих, котрі наважуються проповідувати заради прибутку й вигод.

1Кор. 4:12-13. Лихословлять нас, ми благословляємо; гонять нас, ми терпимо; ганьблять нас, ми молимось;

І – що, каже, найважливіше – ми й не вважаємо себе нещасними за таких лих. А з чого це видно? З того, що тим, хто озлоблює нас, воздаємо протилежним. Бо тих, котрі лихословлять нас, благословляємо, і за тих, котрі завдають нам жорстокіші образи (це означає «ганьблення», тобто найжорстокіша образа) «молимось», («παρακαλοΰμεν»), тобто за хуління воздаємо їм словами лагідними та ласкавими (це означає «моління», тобто мова лагідна). За таку-то поведінку вважають християн безумними!

1Кор. 4:13. ми як сміття для світу, як порох, що усі топчуть донині.

Що таке «сміття»? Все, що вимітається чи стирається як непридатне. Так, якщо хтось скверне щось стирає губкою, називають сміттям. Це саме означає і «порох, що усі топчуть», бо «топтати» («περιφάν») є те саме, що огорнути губкою. Отже, апостол каже: ми гідні того, щоб нас відкидали і вважали сміттям не лише ви, а й увесь світ і всі люди, і не якийсь час, а навіть і дотепер. Зауваж, яким належить бути християнину, зауваж, що він зобов’язаний подвизатися до самого кінця.

1Кор. 4:14. Це пишу не для того, щоб вас посоромити, а наставляю на розум вас, як дітей моїх улюблених,

Не для того, щоб вас посоромити, каже, і не зі злим і ненависницьким наміром говорю це, а «як дітей моїх улюблених» (наставляю на розум), і не просто дітей, а «улюблених». Пробачте ж мене, якщо я сказав щось і образливе, бо це від любові. І не сказав «ганьблю», а «наставляю на розум». Хто ж не переніс отецького наставляння на розум?

1Кор. 4:15.  бо хоч у вас тисячі наставників у Христі, та не багато отців;

«Що ж, – скажете ви, – інші хіба не люблять вас?» Люблять, каже, але не так, як я. Бо вони – наставники, а я – отець. Так, у дітей, хоча один буває батько, а наставників може бути багато, однак їхня прихильність до дітей усіх разом набагато менша порівняно з любов’ю до них одного, тобто батька: так само і між нами. Зауваж, між іншим, слова «у Христі» приклав до наставників; це для того, щоб не зовсім уразити їх. Втім, хоча приписував їм (наставникам) важче (бо така посада наставника), але перевагу любові надав самому собі.

1Кор. 4:15. я родив вас у Христі Іісусі благовістям.

Пояснюючи, яким чином він отець їм, каже: за сприяння Христа «я родив вас благовістям», тобто не собі приписую цю справу, як багато хто з-поміж вас, а Христу. Не сказав «я навчив», а «родив», указівкою на єство показуючи любов свою до них і те, що вони найближчі учні його, як цю думку виражає і в усьому посланні.

1Кор. 4:16. Тому благаю вас: подібні мені будьте, як я Христу.

Подібні, каже, будьте в усьому мені; ні мудрістю, ні багатством не звеличуйтеся й не ворогуйте проти братів, а покладайте і мудрість, і багатство в любові до Христа й до братів. Зауваж доброту серця: він благає, а не велить. А пропонувати самого себе як взірець для наслідування – це ознака великого дерзновіння.

1Кор. 4:17. Для цього я послав до вас Тимофія, мого улюбленого і вірного в Господі сина,

Тому, каже, що я піклуюся про вас, як про дітей, послав до вас Тимофія. Я сам хотів прийти і відновити мир між вами: але оскільки не можу виконати це, то послав його, «мого улюбленого сина». Сказав це для того, щоб показати, як любить їх, коли наважився для них розлучитися з Тимофієм, а заразом і для того, щоб передати їм повагу до Тимофія. «Вірного в Господі», тобто не в житейських ділах, а в ділах віри Христової; тож і в тому, що стосується вас, він служитиме вірно.

1Кор. 4:17. який нагадає вам про шляхи мої у Христі, як я навчаю скрізь, у всякій церкві.

Не сказав «навчить», щоб не образилися (бо Тимофій був юний), а «нагадає» – те, що ви вже раніше знали, відновить у вашій пам’яті. «Шляхами» називає поєднані з проповіддю розпорядження, правила, звичаї, закони Божественні. Згадає про те, як я поводжуся, а саме: не звеличуюся, як ви; не вводжу чвари й розділення. «У Христі», тобто в цих шляхах немає нічого людського, але все у Христі, або звершується за допомогою Христа. Тимофій скаже вам і те, як я навчаю у всякій Церкві; бо я вам не сказав нічого нового, навпаки, всім викладаю те саме. Посоромтеся ж, що ви одні зі всіх Церков ухилилися від шляхів моїх.

1Кор. 4:18. Бо через те, що я не йду до вас, деякі у вас загордилися;

Сказавши «я послав до вас Тимофія», для запобігання тому, щоб вони стали від цього безтурботнішими, додає: хоча сам я не йду тепер і моя відсутність подала деяким привід пишатися, але з цієї саме причини прийду згодом. Показує дитячість їхніх думок; бо лише дітям властиво поводитися безчинно, коли немає з ними вчителя. Хто ж ці люди, які загордилися? Спільники перелюбника, який і мудрий був, і багатий, і просто – всі, хто звеличувався мудрістю і багатством. Вони-то й пишалися, ніби не було Павла для їхнього викриття.

1Кор. 4:19. але я скоро до вас прийду, якщо угодно буде Господу,

Цими словами повергає гордих і спонукає їх бути тверезими. І добре додав «якщо угодно буде Господу», бо все відбувається з Його веління. 

1Кор. 4:19-20.  і перевірю не слова тих, що загордилися, а силу, бо царство Боже не в слові, а в силі.

Коринфяни, покладаючись на красномовство, зневажали Павла, як людину невчену; тому він каже: дивитимуся не на красномовство ваше, бо не воно потрібне, а на «силу», що виявляється в знаменнях. Бо Царство Боже проповідане й утверджене не пишністю слова, а знаменнями, звершуваними силою Святого Духа.

1Кор. 4:21. Чого ви хочете? з жезлом прийти до вас, чи з любов’ю і духом лагідності?

«Жезлом» називає покарання. Так, каже: від вас залежить, з тим чи з іншим прийти мені до вас. Якщо залишитеся недбайливими, то я прийду й покараю вас, як Еліму (Діян. 13:8-11). Якщо ж протверезитеся, то вчиню з вами за духом лагідності. Є в ньому й дух суворості та покарання, але він іменує його з кращого боку, подібно до того як і Бога називає щедрим і милостивим, а не караючим, хоча Він насправді і такий.

 

Глава п’ята

1Кор. 5:1. Є вірна чутка, що у вас з’явилося блудодіяння і притому таке блудодіяння, якого не чути навіть у язичників, що хтось за жінку має жінку батька свого.

Звинувачує всіх узагалі, щоб не віддалися недбайливості, вважаючи себе непричетними до цього гріха, а навпаки, старалися виправити його, як безчестя спільне. І не сказав «безсоромно вчиняється», а «є вірна чутка». Якщо ж заборонено навіть допускати до чутки такий злочин, чи не набагато безсоромніше скоювати його? Тим більше «у вас», котрих удостоєно духовних тайн: і далі, посилюючи звинувачення, каже: «якого не чути навіть у язичників»; не сказав «не буває», а «не чути… що хтось за жінку має жінку батька свого». Не сказав «мачуху», а «жінку батька свого», щоб нагадуванням про батька зробити удар сильнішим. Далі, соромлячись вимовити ім‘я перелюбу, вжив вислів благопристойніший: «мати». 

1Кор. 5:2. І ви загордилися. 

Пишаєтеся вченням того блудника, бо він був мудрий. Зауваж мудрість апостола: він ніде не звертає свого слова до блудника, як людини безчесної і недостойної того, щоб виводити його на середовище, а говорить із іншими, як про спільний злочин.

1Кор. 5:2. замість того, щоб краще плакати, і того, хто вчинив таке, вилучити з середовища вашого. 

Слід було б, каже, плакати, тому що на всю Церкву поширилася ганьба; слід було б слізно молитися, як про хворобу чи заразу, щоб «того, хто вчинив таке, вилучити з середовища вашого», тобто щоб був відсічений від вас, як зло для громади. Знову й тут не згадав про ім’я блудника, а сказав «того, хто вчинив таке».

1Кор. 5:3. А я, будучи відсутній тілом, але присутній духом, уже вирішив, ніби знаходячись у вас:

Зауваж обурення. Не дозволяє дочекатися свого прибуття й потім уже зв’язати блудника, а спішить зупинити зло, заразу, перш ніж вона розповсюдиться на все тіло Церкви. «Присутній духом» сказав для того, щоб спонукати їх до винесення вироку й заразом налякати тим, що він знає, як вони судитимуть там, і що дух, тобто дар прозріння, відкриє йому все, що б вони не зробили. Словами «уже вирішив, ніби знаходячись у вас» не дозволяє їм вчиняти будь-що інше; бо я, каже, виніс вирок й іншого бути не повинно.

1Кор. 5:3-4. того, хто вчинив таке діло, у зібранні вашому, в ім’я Господа нашого Іісуса Христа разом з моїм духом,

Щоб не здатися гордим, і їх бере в спільники: бо каже «у зібранні вашому, в ім’я Господа нашого Іісуса Христа», тобто так, щоб зібрання було утворене не за звичаєм людським, а за Богом; щоб Сам Христос зібрав вас, в ім’я Котрого й збираєтеся ви. Водночас апостол поставив над ними й дух свій, щоб вони не удостоїли блудника прощення, а судили справедливо, як у присутності апостола.

1Кор. 5:4-5. силою Господа нашого Іісуса Христа, віддати сатані

Смисл подвійний. Або такий: Христос може дати вам таку благодать, що ви будете в змозі віддати блудника сатані; або такий: і Сам Христос разом з вами осудить блудника. І не сказав «віддав», а «віддати», приховано відкриваючи для нього двері покаяння. І тут знову не згадав ім’я.

1Кор. 5:5. на виснаження плоті, щоб дух спасся в день Господа нашого Іісуса Христа.

Тобто віддати для того, щоб сатана виснажив його хворобою. Бо оскільки похоть народжується від пересичення тіла, то апостол хоче покарати це тіло, щоб дух, тобто душа, був спасенний. Не так, втім, це належить розуміти, що нібито спасалася сама лише душа, а належить визнавати, що, коли спасеться душа, спасеться й тіло. А дехто під «духом» розуміє дар духовний і пояснює так: щоб дар духу зберігся у нього цілим і не відступив від нього, як нечестивця. Такий вирок виражає більше піклування, ніж покарання. Вельми доречно згадав про день суду, щоб коринфяни, злякавшись, запропонували лікування, а блудник з таким самим настроєм прийняв його. Покладає межу діям диявола, подібно до того, як було з Іовом, тобто дозволяє йому торкатися лише тіла, а не душі.

1Кор. 5:6. Нічим вам хвалитися.

Натякає, що вони самі не допускали блудника до розкаяння, бо похвалилися ним; а він був із числа їхніх мудреців.

1Кор. 5:6. Хіба не знаєте, що мала закваска заквашує все тісто?

І про вас, каже, а не про нього лише піклуюся я; бо зло, якщо залишити його без уваги, може заразити й решту членів Церкви. Закваска, сама в собі мала, заквашує все тісто й перетворює його на саму себе: так і гріх цієї людини потягне за собою багатьох інших.

1Кор. 5:7. Отож очистіть стару закваску, щоб бути вам новим тістом, бо ви – безквасні,

Тобто виженіть цього блудника, або, краще, виженіть і всіх інших нечестивців (бо «старою закваскою» називає всяке зло). У грецькому тексті сказано не просто «очистіть» ( «καθάρατε» ), а «вичистіть» ( «έκκαθάρατε» ), тобто очистіть цілком, щоб були тістом новим, яке не має домішки зла. «Бо ви – безквасні», замість: як і належить вам бути безквасними, тобто чужими старого зла, яке під час розкаяння виявляється і кислим, і гірким.

1Кор. 5:7. адже Пасха наша, Христос, закланий за нас.

Згадавши про безквасні хліби, опрісноки, які вживалися в їжу на Пасху, і пояснивши алегорично, що означають безквасні хліби, а саме – життя, непричетне до зла, тепер алегорично пояснює саму Пасху й каже, що наша Пасха є Христос, закланий за нас. Отож ми повинні дбати про безквасні хліби, тобто про життя, чисте від усякого зла. 

1Кор. 5:8. Тому будемо святкувати не зі старою закваскою, не із закваскою злоби та лукавства,

Показує, що будь-який час для християн є час святкування, через рясність поданих їм дарів. Бо для того Син Божий став людиною і був закланий, щоб ти святкував, – не закваскою старого Адама і не життям, сповненим зла чи, що гірше, лукавства, бо злий всякий, хто робить зле, а лукавий той, хто робить його із потаємною і лукавою думкою.

1Кор. 5:8. а з опрісноками чистоти і істини. 

Тобто ведучи життя безпорочне ,або чисте, на противагу порочному та істинне, тобто нелицемірне, без всякого лукавства, на противагу лукавству. Або: у слові «істини» можеш розуміти протиставлення старозавітним образам, котрі не були істиною; бо вимагається, щоб християнин був вищий за старозавітні образи. Або ще: під «чистотою» можеш розуміти чистоту в діяльності, а під «істиною» – правильність в спогляданні. 

1Кор. 5:9. Я писав вам у посланні – не знатися з блудниками; 

У якому посланні? У тому самому. Бо коли вище сказав «очистіть стару закваску», натякаючи на того, хто віддався блуду, як було показано, то із цих слів уже видно було, що не треба змішуватися з блудниками. Але оскільки могли думати, що нібито належить віддалятися від усіх блудників, навіть і від тих, котрі були поміж еллінів, пояснює, про яких блудників говорить.

1Кор. 5:10. проте, не взагалі з блудниками світу цього, або лихварями, або крадіями, або ідолослужителями, бо інакше треба було б вам вийти із світу цього. 

Слово «взагалі» вжив для вираження загальновідомості предмету. А смисл такий: втім, я не забороняю знатися взагалі з блудниками світу, тобто з еллінами, інакше ви повинні були б шукати іншого всесвіту. Справді, коли в одному з вами місті живе так багато еллінів, то як можливо не знатися з ними?

1Кор. 5:11. Нині ж писав вам, щоб ви не єдналися з тим, хто, називаючись братом, залишається блудником, (ή πόρνος), або лихварем, або ідолослужителем, або лихословцем, або п’яницею, чи крадієм; з таким навіть і не їсти разом. 

Бачиш, не один лише був блудник, а й інші, і не один порок, а різноманітні. Але яким чином брат може бути водночас і ідолослужителем? Як колись самаряни тільки наполовину були благочестиві, так сталося й з коринфянами, тобто дехто із них тримався ще ідолів. Окрім того, апостол готується говорити й про тих, котрі їли ідоложертовне. Добре сказав: «називаючись братом»; бо всякий, хто винний у вище перелічених гріхах, носить тільки ім’я брата, а насправді не є брат. Слово «ή πόρνος» можна розуміти як сполучник роздільний ( «ή» ), подібно до того як у висловах, що йдуть після нього, а можна розуміти і як дієслово «залишатися» ( «ή» ), так, якщо хтось, називаючись братом, залишається ( «υπάρχη» ) блудником і т.д. «З таким навіть і не їсти разом», щоб він визнав себе скверним з причини гріха й утримався від нього. 

1Кор. 5:12. Бо що мені судити і зовнішніх?

Зовнішніми називає еллінів, а внутрішніми – християн. Я, каже, анітрохи не турбуюся про зовнішніх; вони живуть поза моїх законів; отже, зайве вказувати Божественні повеління тим, котрі живуть поза двором Христовим. «Закон, коли щось говорить, говорить до тих, хто під законом» (Рим. 3:19).

1Кор. 5:12-13. Хіба не ( ουχί ) внутрішніх ви судите? А зовнішніх судить Бог.

Дехто після частки «ουχί» («не, ні») ставить крапку, а потім наступні слова читає без питання, таким чином: «внутрішніх ви судите». Тобто апостол, сказавши вище «що мені судити і зовнішніх», тепер додав: «ουχί» – ні, тобто не моє діло судити їх. Але інші читають з’єднально і з питанням: «Хіба не внутрішніх ви судите?» – тобто хіба не християн ви повинні судити? На зовнішніх же очікує Страшний Суд Божий, котрого уникнуть внутрішні, якщо отримають суд від вас.

1Кор. 5:13. Отже, вилучіть розпутного від вас самих.

Навів на згадку вислів старозавітний (див. Повт. 13:5), бажаючи показати, що вже раніше угодно було законодавцеві, щоб люди нечестиві вилучувані були від суспільства. Словами «від вас самих» показує, що більше для них буде користі, якщо вилучать від себе нечестивого.

 

Глава шоста

1Кор. 6:1. Як сміє хто з вас, маючи справу з іншим, судитися у нечестивих, а не у святих?

Багато хто судився в грошових спорах перед еллінськими суддями, як законознавцями. Тому старається виправити це зло, котре спало йому на думку випадково. Бо, згадавши про користолюбців, раптом запалав ревною турботливістю про заражених таким гріхом. І дивися, яке обурення показує з самого початку, називаючи це діло зухвалістю й беззаконням. Не сказав «у невірних», а «у нечестивих»; бо всякий, хто веде судовий спір, зазвичай шукає справедливості, тому апостол показує, що вони не знайдуть її, тому що неправедні, каже, судді еллінські, як же вони тебе судитимуть справедливо? Святими називає вірних, самими найменуваннями показуючи відмінність між першими й останніми; бо одні нечестиві, а інші святі.

1Кор. 6:2. Хіба не знаєте, що святі судитимуть ( κρινοΰσι ) світ? 

Оскільки вірні, як люди невчені, здавалися неспроможними розбирати тяжби, то надає їм ваги й значущості: по-перше, назвав їх святими, потім сказав, що вони судитимуть світ. Не так, втім, це належить уявляти, ніби вони посядуть місця суддів і виноситимуть вироки (судитиме Господь); ні, вони лише осудять ( «κατακρινοΰσιν» ). Справді, якщо вони, будучи подібні до всіх інших, виявилися такими, що увірували, а ці – такими, що не увірували, то хіба це не осуд для невірних?

1Кор. 6:2. Якщо ж світ буде судимий вами, то невже недостойні ви судити маловажні справи? 

Дивися, не сказав «від вас суд прийме», а «буде судимий вами»; тому що ви, котрі увірували, були прикладом для світу. Вислів «недостойні ви судити маловажні справи» має такий смисл: здається, коринфяни соромилися бути судимими від внутрішніх; тому каже: навпаки, соромно вам тоді, коли ви судитеся у зовнішніх, бо ці судилища погані, а не такі, якими є внутрішні.

1Кор. 6:4-5. А ви, коли судитесь у житейських справах, поставляєте своїми суддями таких, які в церкві нічого не значать. На сором вам кажу: невже нема серед вас ні одного розумного, який міг би розсудити справи між братами своїми? 

Бажаючи відхилити їх від зовнішніх судилищ, каже: може, хтось скаже, що в Церкві нема нікого мудрого, котрий міг би розбирати тяжби. Але якщо, на вашу думку, нема в Церкві жодного мудрого, то краще поставляйте суддями принижених, ніж невірних. Втім, я сказав це на ваш сором, якщо насправді так мало мудрих у вас, що суд вершити повинні люди прості та неосвічені. Слова «між братами своїми» додав для того, щоб показати, що в такому разі, якщо буває тяжба із братом, не потрібні багатоманітні відомості, тому що братерська прихильність більше за все сприяє припиненню спору.

1Кор. 6:6. Але брат з братом судиться, та ще й перед невірними.

Особливе зло: одне – те, що відбувається тяжба з братом, друге – те, що вона відбувається перед невірними.

1Кор. 6:7. І те вже зовсім принизливо для вас, що ви судитесь між собою.

Раніше забороняв судитися у невірних, а тепер забороняє і сам суд, кажучи: І те вже зовсім принизливо для вас», тобто погано й ганебно, «що ви судитесь між собою», тобто маєте спірні справи один з одним (це означають слова «між собою»). Апостол сказав це з особливою виразністю, бо ми, християни, маємо вважати один одного братами.

1Кор. 6:7-8. Чи не краще б вам залишатися скривдженими? чи не краще б вам терпіти нестатки? Але ви самі кривдите і віднімаєте, та ще й у братів. 

Багато обвинувачень. Перше те, що вони не вміють зносити образи; друге те, що, навпаки, самі ображають; третє те, що ображають братів. Добре було б, каже, і не ображати, і не терпіти образ, але якщо слід обрати одне із двох, то краще терпіти образи.

1Кор. 6:9. Чи не знаєте, що неправедні Царства Божого не успадкують?

Закінчує повчання погрозою, посилюючи мову й питаючи їх про предмет, відомий усім.

1Кор. 6:9. Не обманюйтесь:

Тут натякає на тих із коринфян, котрі казали, що Бог людинолюбний і не каратиме, а введе в Царство. Тому каже «не обманюйтесь»: бо й справді явним самообманом і помилкою є тут очікувати на всякі блага, а там піддатися покаранню.

1Кор. 6:9. ні блудники,

Того, хто вже засуджений, ставить на першому місці.

1Кор. 6:9. ні ідолослужителі, ні перелюбники, ні малакії,

Малакіями називає тих, над котрими роблять ганебне, а потім перелічує і тих, хто робить ганебне.

1Кор. 6:9-10. ні мужоложники, ні злодії, ні лихварі, ні п’яниці, ні лихословці, ні крадії – Царства Божого не успадкують. 

Багато хто питає, чому поставив п’яниць і лихословців поряд з ідолослужителями та з тими, котрі роблять ганебні діла? Тому, що і Христос визнав винним геєні того, хто скаже братові своєму «безумний» (Мф. 5:22), і тому знову, що іудеї від п’янства дішли до ідолослужіння. Далі, тепер ідеться не про покарання, а про позбавлення Царства; Царства ж позбавляються однаково всі такі грішники, а чи буде відмінність в їхніх покараннях, про це розмірковувати тут не місце.

1Кор. 6:11. І такими були деякі з вас; але обмилися, але освятилися, але виправдалися іменем Господа нашого Іісуса Христа і Духом Бога нашого. 

Поміркуйте, каже, від яких зол звільнив вас і які блага дарував вам Бог. І ви віддавалися всім вище переліченим порокам, але Він очистив вас від них, і не лише очистив, а й освятив. Яким чином? Виправдав вас; спочатку обмив вас, потім, виправдавши, освятив, не ім’ям того чи іншого вчителя, а ім’ям Христа і Святим Духом. Тобто Трійця дарувала вам ці блага; бо, сказавши, що Бог освятив ім’ям Христа і Святим Духом, виражає не що інше, як Трійцю.

1Кор. 6:12. Усе мені дозволено, та не все корисне;

Позаяк і раніше говорив про блудника й скоро знову говоритиме про нього ж, то вводить мову й про обжерливість: бо від обжерливості переважно походить пристрасть блудодіяння. Отож каже: дозволено мені їсти і пити, але шкідливо для мене вживати їжу і пиття понад міру.

1Кор. 6:12. все мені дозволено, та ніщо не повинно володіти мною. 

Я, каже, є паном над їжею і питтям, але якщо вживатиму їх понад міру, то із пана перетворюся на їхнього раба. Бо хто користується ними як належить, той пан над ними; навпаки, хто впадає в надмірність, той вже не пан, а раб їхній, тому що в цьому разі пересиченість стає його тираном. Чи бачиш, як того, хто вважав себе володарем, апостол показав підвладним? Дивися: кожен із коринфян казав «мені можна віддатися насолодам», а апостол каже: ти віддаєшся їм не тому, що маєш владу над ними, а тому, що сам перебуваєш під їхньою владою. Бо доки залишаєшся нестриманим, не ти маєш владу над черевом, а черево над тобою.

1Кор. 6:13. Їжа для черева, і черево для їжі;

Черевом називає черевоугодництво, а не член нашого тіла; їжею ж – надмірне вживання їжі. Отже, смисл слів такий: надмірне вживання їжі перебуває в дружбі й спорідненості з черевоугодництвом, і навпаки. І те, і інше не може привести нас до Христа, навпаки, відданих собі пересилають взаємно одне до одного – надмірність до черевоугодництва, а черевоугодництво до надмірності.

1Кор. 6:13. але Бог знищить і те і друге.

Не черево, а черевоугодництво, і не їжу, а надмірність в їжі. У слові «знищить» дехто бачить передречення про стан майбутнього віку, тобто що там не буде потреби ні в їжі, ні в питті. Якщо ж там і помірковане вживання їжі не матиме місця, то тим паче знищує надмірність і черевоугодництво. Сказавши, що разом зі знищенням їжі буде знищене й черево, висловив ту думку, що разом з насиченням припиняється бажання більшого. За словами ж інших, він виклав своє повчання в молитві про те, щоб були знищені, тобто припинилися, і надмірність, і черевоугодництво.

1Кор. 6:13. Тіло ж не для блуду, а для Господа, і Господь для тіла. 

Із цих слів видно, що апостол говорить про черевоугодництво з приводу мови про блуд. Бо слід було б сказати так: тіло ж не для борошна і не для черева. Але він не так сказав, а як? «Не для блуду», показуючи, що буває наслідком тілесних насолод, а саме блуд. А смисл слів його такий: тіло, каже, не для того створене, щоб потопати в насолодах і впадати в блуд, а для того, щоб підкорялося Христу, як голові своїй, а Господь керував ним, як голова.

1Кор. 6:14. Бог воскресив Господа, воскресить і нас силою Своєю.

Не бентежся, почувши, що Бог воздвигнув Господа; бо апостол каже так, виявляючи поблажливість до них, як до немовлят. І оскільки про Отця, як джерело, всі однодушно мали найвищі поняття, то і воскресіння відносить апостол до Отця, і оголошує, що й нас Він воскресить. Бо як Він воздвигнув голову нашу, маю на увазі Христа, так воздвигне й решту частин тіла, тобто нас. Далі на підтвердження своїх слів додав: «силою Своєю», немовби так кажучи: не засумнівайтеся в тому, що кажу, бо сила Божа, що творить великі діла, виконає і це. А що воскресіння Христа відносить до Отця, як причини, це видно з того, що казав Господь про Самого Себе: «зруйнуйте храм цей, і Я за три дні поставлю його» (Ін. 2:19). І ще про Нього ж написано, що Він явив Себе живим (Діян. 1:3). Отже, хоча Він і Сам воскресив Себе, це діло приписується Отцю як причині.

1Кор. 6:15. Хіба не знаєте, що тіла ваші є члени Христові?

Знову вертається до раніше запропонованого повчання відносно блуду. Водночас озброює слово своє великими жахами.

1Кор. 6:15. Отож чи візьму члени Христові, щоб зробити їх членами блудниці? 

Не сказав «з’єднати з блудницею», а, що жахливіше, «зробити членами блудниці». Справді, хто не жахнеться, чуючи ці слова, тобто відторгнути члени у Христа й зробити їх членами блудниці?

1Кор. 6:15-16. Зовсім ні! Чи не знаєте, що той, хто з’єднується з блудницею, стає одним тілом з нею? бо сказано: двоє будуть одна плоть.

Показує сказане, тобто яким чином члени Христові робляться членами блудниці. Через з’єднання, каже, чоловік робиться єдиним з блудницею; тому й члени його, котрі були членами Христовими, стають членами блудниці.

1Кор. 6:17. А хто з’єднується з Господом, той є один дух з Господом.

Дивися, як і самими найменуваннями блудниці й Христа продовжує і посилює обвинувачення. Каже, що «хто з’єднується з Господом» робиться не чим іншим, як «духом», позаяк не чинить нічого плотського, тобто стає духовним. Бо єднання з Господом подає йому освячення Духа. Показав у цих словах і те, яким чином вірні робляться членами Христовими.

1Кор. 6:18. Уникайте блудодіяння;

Наказує уникати блудодіяння, наче якогось гонителя, від котрого ми ні на одну хвилину не можемо бути в безпеці, і напружувати всі сили для того, щоб утримуватися від нього.

1Кор. 6:18. всякий гріх, що його чинить людина, є поза тілом, а блудник проти власного тіла грішить. 

Блудодіяння, каже, оскверняє все тіло, тому-то ті, хто віддався йому, зазвичай і в лазні ходять, свідчачи тим самим, що тіло їхнє осквернене. Отже, блудник грішить проти самого тіла, оскверняючи й забруднюючи його. Хоча й убивство, здається, тілом же робиться, однак воно оскверняє не все тіло; бо можна кинути або камінь, або дерево, або іншу якусь речовину, а зробити блудодіяння без тіла неможливо: тому воно завжди оскверняється. Втім, у апостола був намір представити тяжкість цього гріха в прибільшеному вигляді, позаяк його стосується це повчання; бо блудодіяння аж ніяк не є пороком, гіршим за всі інші пороки. Знаю й інші рішення щодо цього предмета. Таким є наступне рішення: блудник грішить проти власного тіла в тому відношенні, що змішується не через бажання народити дітей, як під час з’єднання з законною дружиною, а даремно псує його вилиттям сім’я і тим знесилює його. Інше рішення: блудник грішить проти жінки, з якою з’єднується, позаяк вона стає через це його тілом, тож якщо з’єднується з нею незаконно, то грішить проти неї. Втім, рішення великого Іоанна Златоуста краще за всі інші: маю на увазі перше рішення. Далі, дехто, висловлюючи сумнів, питає: що ж? Хіба заздрість не сушить тіло? І вирішує це питання так: заздрість є пристрастю, а не дією. Апостол же говорить тепер про дію (бо ось його слова: «всякий гріх, що його чинить людина»), а не про пристрасть. Справді, заздрість не робиться нами, а буває в нас.

1Кор. 6:19. Хіба не знаєте, що тіла ваші є храм Святого Духа, Котрий живе у вас і Якого ви маєте від Бога,

Лякає ще більше – і величчю дару, тобто Духа, і гідністю Того, Хто подав дар, тобто Бога. Ви, каже, храм, і притому святий: бо ви – храм Святого Духа. Не оскверняйте ж святий храм і не робіть марним дар Божий; бо від Бога маєте дар і Духа.

1Кор. 6:19-20. … і ви не свої? Бо ви куплені дорогою ціною.

Ви, каже, під Владикою і нічого не маєте свого, саме тіло не ваше. «Бо ви куплені дорогою ціною», тобто Кров’ю Христовою. Тому члени ваші належать іншому Владиці, і на що Йому угодно, на те й потрібно спрямовувати їхню діяльність. Кажучи це, не знищує вільну волю, а показує, що Бог, Котрим ми відкуплені, справедливо вимагає від нас служіння Собі.

1Кор. 6:20. Тому прославляйте Бога і в тілах ваших

Отже, оскільки ви куплені, каже, то прославте Бога в тілі вашому, тобто роблячи тілом добрі діла й зберігаючи його святим і чистим. Бо прославлення Бога полягає в тому, коли люди бачать ваші добрі діла й внаслідок того прославляють Його.

1Кор. 6:20. і в душах ваших,

Показує, що не тілом лише потрібно уникати блудодіяння, а й душею, так, щоб і подумки не осквернятися (бо душею назвав думку). У Євангелії (Мф. 5:2) заборонено й той перелюб, котрий залишається тільки в серці.

1Кор. 6:20. які є Божі.

Безперестанно нагадує, що ми не належимо самим собі, а перебуваємо під володарюванням Бога, Котрий відкупив і душу, і тіло наше.

 

Глава сьома

1Кор. 7:1. А про що ви писали мені,

Виправивши безлади розділень, блудодіяння, користолюбства, тепер постановляє правила про шлюб і дівство. Бо коринфяни в листі до нього питали: чи слід утримуватись від дружини, чи ні?

1Кор. 7:1. то добре чоловікові не торкатися жінки. 

Добре, чудово, каже, якби й всяка людина, а не священник тільки (як дехто погано розуміє це), зовсім не торкався дружини і залишався незайманим. Але безпечніше і до нашої немочі ближче вступати у шлюб. Тому додає наступне.

1Кор. 7:2. Але, щоб уникнути блудодіяння, кожний хай має свою жінку, і кожна жінка хай має свого чоловіка.

Говорить про той та інший бік. Бо може статися, що чоловік любить ціломудреність, а дружина ні, чи навпаки. Словами «щоб уникнути блудодіяння» спонукає до утримання. Бо якщо шлюб дозволяється для уникнення блудодіяння, то поєднані шлюбом вже не повинні з’єднуватися між собою без усякої помірності, а повинні робити це ціломудрено.

1Кор. 7:3. Хай чоловік віддає своїй жінці належну любов; так само і жінка своєму чоловікові. 

Обов’язком, каже, вважайте любов одне до одного; і оскільки вона – обов’язок, то ви безумовно зобов’язані виявляти її одне до одного.

1Кор. 7:4. Жінка не володіє своїм тілом, а чоловік; також і чоловік не володіє своїм тілом, а жінка.

Тепер доводить, що любов одне до одного, дійсно, є обов’язком необхідним. Бо не владні, каже, члени подружжя над своїми тілами, а дружина є раба і заразом пані свого чоловіка: раба, оскільки не має влади над своїм тілом, щоб продавати його, кому захоче, а володіє ним чоловік; а пані тому, що тіло чоловіка є її тіло, і він не владний давати його блудницям. Подібно до того й чоловік є раб і заразом пан своєї дружини.

1Кор. 7:5. Не ухиляйтеся один від одного, хіба за згодою, до часу,

Тобто проти волі чоловіка не повинна утримуватися дружина, і чоловік не повинен утримуватися проти бажання дружини. Бо утримуватися одному проти волі іншого –  означає позбавляти себе, подібно до того як і про гроші говориться; але утримуватися з волі – зовсім інша справа, коли, наприклад, обоє (і чоловік, і дружина) за згодою визначать певний час для взаємного утримання.

1Кор. 7:5. щоб перебувати в пості та молитві,

Пояснює, що означає його вислів «до часу», тобто коли прийде час перебувати в молитві, тобто молитися особливо старанно. Бо не сказав просто «для молитви», а «щоб перебувати в молитві». Справді, якби апостол вбачав у подружньому співмешканні перешкоду для звичайної щоденної молитви, то як в іншому місці сказав би «безперестанно моліться» (1Сол. 5:17)? Отже, щоб ваша молитва була полум’яніша, утримайтеся, каже, одне від одного, тому що з’єднання хоча й не оскверняє, проте заважає благочестивому заняттю.

1Кор. 7:5. і знову будьте разом, щоб не спокушав вас сатана нестриманням вашим. 

Я, міркує апостол, кажу, щоб ви знову з’єдналися; проте не покладаю це як закон, а велю це для того, «щоб не спокушав вас сатана», тобто спонукаючи до блудодіяння. Оскільки ж не диявол сам по собі буває причиною блудодіяння, а переважно наше нестримання, то апостол додав: «нестриманням вашим», бо в ньому полягає причина й того, що диявол спокушає нас.

1Кор. 7:6. А втім це кажу вам як пораду, а не як повеління.

Щоб ви до часу позбавляли себе одне одного, я сказав це, каже апостол, «як пораду» («κατά συγγνώμην»), тобто через поблажливість до вашої немочі, «а не як повеління» непохитне.

1Кор. 7:7. Бо бажаю, щоб усі люди були, як і я;

Всюди, де тільки апостол велить робити якийсь важкий подвиг, зазвичай самого себе ставить за приклад. Тому й тут каже: бажаю, щоб усі й завжди утримувалися.

1Кор. 7:7. але кожен має від Бога своє дарування, один так, інший – інакше. 

Перебування в дівстві, каже, є даруванням від Бога; однак цей подвиг вимагає й наших сил. Як же він називає його даруванням? Для утішення коринфян, котрим він словами «нестриманням вашим» заздав болісного удару. Водночас зауваж, що й сам шлюб він вважає даруванням, бо сказав «кожен має від Бога своє дарування, один так», тобто дарування перебувати в невинності, «інший інакше», тобто дарування жити у шлюбі.

1Кор. 7:7-8. Безшлюбним та вдовам кажу: добре їм залишатися, як я. Але якщо не можуть стримуватися, хай одружуються: бо краще одружитися, ніж розпалюватися.

Чи бачиш мудрість Павла, як він і перевагу дівства показує, і водночас не примушує до утримання від шлюбу того, хто не в силах утримуватися, аби в іншому разі не піддався він тяжчому падінню? Якщо, каже, ти відчуваєш велике насилля й розпалення (бо влада похоті сильна), то звільни себе від тих трудів і потів, аби, взявшись за них, не піддатися гіршому злу.

1Кор. 7:10. А одруженим заповідаю не я, а Господь:

Оскільки Господь ясними словами дав закон не розлучатися, окрім хіба що з причини перелюбу (Мф. 5:32), то апостол каже: «не я, а Господь». Сказане ж раніше не було буквально узаконене Господом. Втім, і слова Павлові суть слова Господні, а не людські, бо нижче він так говорить про себе: «думаю, і я маю Духа Божого».

1Кор. 7:10-11. жінці з чоловіком не розлучатися, – якщо ж розлучиться, то хай буде безшлюбна, або помириться з чоловіком своїм, – і чоловікові не залишати своєї жінки.

Розлучення, каже, бувають через любов до утримання, або через малодушність, або з інших причин; але краще, якби зовсім не було розділення. Якщо ж воно й станеться, то жінка має залишатися при чоловікові, якщо не для з’єднання, то для того, щоб не привести нікого іншого. Якщо ж вона не зможе утриматися, то нехай примириться з чоловіком.

1Кор. 7:12-13. Іншим же кажу я, а не Господь: коли який брат має жінку невіруючу, і вона згідна жити з ним, то він не повинен залишати її; і жінка, яка має чоловіка невіруючого, і він згідний жити з нею, не повинна залишати його.

Що ти кажеш? Якщо чоловік невіруючий, то нехай залишається з дружиною; а якщо блудник, то не повинен залишатися з нею? Але невіра гірше за блудодіяння? Точно гірше; проте Бог запитує більше за гріхи проти ближніх, ніж проти Себе. Бо сказано: «залиши там дар твій перед жертовником і піди спершу примирися з братом твоїм» (Мф. 5:24). І десять тисяч талантів, Йому винних, Він пробачив: але за того, хто винний був сто динаріїв, Він не залишив образи без помсти (Мф. 18:34). Так і в цьому випадку: гріх невіри, котрий ображає Самого Бога, Він залишає без уваги, а за гріх перелюбу карає, як за гріх проти жінки. Дехто, втім, так пояснює: людина, каже, залишається в невірі через незнання, яке, можливо, і закінчиться, як і сам апостол каже: «Звідки ти знаєш, жінко, чи не спасеш чоловіка?» – а блудодіяння робиться внаслідок явної розпусти. Крім того, блудник вже сам раніше відділив себе, бо, віднявши свої члени в дружини, зробив їх членами блудниці; водночас, як невірний, не зробив жодного гріха проти плотського зєднання, або, краще сказати, через це єднання він, можливо, з’єднається й за вірою. Не кажу вже про те, що і лад життя викривиться, і Євангеліє зазнає ганьблення, якщо вірна половина відокремиться від невірної. Водночас розглядувану заповідь апостола віднось до того лише випадку, якщо чоловік і жінка одружилися, коли ще обоє перебували в невірі, але потім та чи інша сторона навернулася до віри. Бо, якщо раніше сам лише чоловік був невіруючим, або сама лише дружина, то віруючій половині аж ніяк не дозволялося вступати у шлюб з невіруючою: це видно зі слів апостола, бо не сказав він «коли хтось побажає взяти невіруючу», а «коли який брат має». Знову не просто велить жити віруючій половині з невіруючою, а лише в тому разі, якщо остання забажає того; бо це означає «згідна», тобто якщо забажає.

1Кор. 7:14. Бо невіруючий чоловік освячується жінкою віруючою, і невіруюча жінка освячується віруючим чоловіком.

Тобто ряснотою чистоти віруючої половини долається нечистота невіруючої. Це означають слова апостола, а не те, що нібито язичник робиться святим. Бо апостол не сказав «буває святим», а «освячується», тобто перемагається святістю вірної половини. А говорить про це для того, щоб віруюча жінка не побоювалася зробитися нечистою, якщо співмешкатиме з таким чоловіком. Але запитується: той, хто з’єднується з блудницею, роблячись одним із нею тілом, стає нечистим (пор. 1Кор. 6:16); вочевидь, і той, хто з’єднується з язичницею, стає одним із нею тілом. Якщо перший нечистий, то як же не робиться нечистим останній? Що стосується блудодіяння, у ньому буває саме так. Коли з’єднуються між собою блудники, то їхнє з’єднання має нечистоту, і тому вони обоє нечисті. Але інакше під час співмешкання віруючої половини з невіруючою. Невіруючий чоловік нечистий через його невіру. Але жінка з’єднується з ним не в невірі, а в ліжку. У цьому з’єднанні не вчиняється ніяка нечистота. Бо воно є законний шлюб. Тому-то віруюча половина й не робиться нечистою.

1Кор. 7:14. Інакше діти ваші були б нечистими, 

Якби невірна половина не перемагалася чистотою вірної, то діти їхні були б нечисті, або лише наполовину чисті.

1Кор. 7:14. а тепер святі.

Тобто не нечисті. Надмірно піднесеним висловом «святі» апостол викорінює страх такої підозри.

1Кор. 7:15. Якщо ж невіруючий хоче розлучитися, хай розлучається;

Наприклад, якщо він велить тобі або взяти участь в його невірі, або відмовитися від прав шлюбу, то розлучися. Бо краще розірвати узи шлюбу, аніж порушити благочестя.

1Кор. 7:15. брат чи сестра в таких випадках не зв’язані; до миру покликав нас Господь. 

Якщо чоловік свариться з тобою через те, що ти не береш участі в його невірі, то розлучися з ним. Бо ти не поневолена йому в такому разі, тобто тебе не примушують слідувати за ним і в таких ділах. Краще розділитися з ним, аніж сваритися, тому що і Бог не хоче цього: «до миру покликав нас Господь». Отож якщо чоловік свариться з тобою, то цим він сам подав причину для розлучення.

1Кор. 7:16. Звідки ти знаєш, жінко, чи не спасеш чоловіка? 

Знову звернувшись до того повчання, що «не повинна залишати» жінка чоловіка, пропонує таке питання. Бо якщо, каже, він не свариться з тобою, то залишся з ним і повчай його: можливо, що-небудь і зробиш. Представляє успіх сумнівним, з одного боку, для того, щоб не подумали, нібито поставляє жінці за неодмінний обов’язок цілковито переконати свого чоловіка, а з іншого, для того, щоб підтримати в ній надію на навернення чоловіка й запобігти відчаю.

1Кор. 7:16-17. Або ти, чоловіче, звідки знаєш, чи не спасеш жінки? Тільки (εί μ) кожен роби так, як визначив йому Бог; і кожен, як покликав Господь. 

Дехто так читав: «Або ти, чоловіче, звідки знаєш, спасеш жінку чи ні(«ή μ»)?» Потім починали інше речення таким чином: «Кожен роби так, як визначив йому Бог», тобто звідки знати тобі, спасеш її чи ні? Це цілком невідомо. Але якщо невідомо, то не потрібно розривати шлюб, тому що, якщо ти не спасеш її, не зашкодиш собі, а якщо спасеш, то і собі, і іншим принесеш користь. Але не так читав святий Іоанн, а так: «кожен роби так, як визначив йому Бог; і кожен, як покликав Господь». І це читання незрівнянно краще. Апостол немовби так сказав: не повинно бути розлучення під приводом невіри, а кожен має чинити так, як благоволив про нього Бог. Ти покликаний, маючи жінку із невірних. Залиш її при собі й за невіру її не виганяй її.

1Кор. 7:17. Так я наказую по всіх церквах. 

Це сказав для того, щоб коринфяни тим охочіше послухалися його, коли й іншим разом з ними велить те саме.

1Кор. 7:18. Чи покликаний хто обрізаним, не ховайся (μη έπισπάσθω);

Імовірно, багато хто, соромлячись обрізання, якимись ліками приводили обрізаний член у первинний вигляд, нарощуючи на ньому шкіру.

1Кор. 7:18. чи покликаний хто необрізаним, не обрізуйся. 

З іншого боку, дехто, вбачаючи в обрізанні щось важливе, обрізувався після навернення до віри. Тому каже, що це анітрохи не сприяє вірі.

1Кор. 7:19. Обрізання ніщо і необрізання ніщо, а все у виконанні заповідей Божих. 

Всюди, каже, разом із вірою вимагається доброчинність, а все інше або мало, або зовсім не вимагається.

1Кор. 7:20-21. Кожний залишайся в тому званні, в якому був покликаний. Чи рабом ти був покликаний, не турбуйся, але якщо і можеш стати вільним, то скористайся кращим. 

«В тому званні, в якому був покликаний», тобто в якому роді життя і в якому чині та стані ти увірував, у тому й залишайся; бо під покликанням розуміє приведення до віри. Чи ти прийняв віру рабом? Не хвилюйся й не турбуйся, бо рабство аж ніяк не шкодить тобі, так що якби ти міг зробитися вільним, «то скористайся кращим», жертвуй собою для користі іншим.

1Кор. 7:22. Бо раб, покликаний в Господі, є вільний у Господі; так само і покликаний вільним є рабом Христовим. 

Вільним називається той, хто звільнений від рабства. Отже, каже: ти, котрий увірував у стані рабства, ти – вільний Господа; бо Христос звільнив тебе і від гріха, і від цього зовнішнього рабства, хоча ти й раб. Хто не підкоряється пристрастям, маючи душу благородну, той не раб, хоча й здається таким. З іншого боку, дехто вільним покликаний до віри; такий – раб Христовий. Отже, якщо назва рабства обурює раба, то нехай зрозуміє він, що він зробився вільним у Христі, а ця свобода значно важливіша за людську. Знову, якщо ім’я свободи робить вільного зарозумілим, то нехай зрозуміє такий, що він – раб Христовий, і смириться, уявляючи, що він підпорядкований такому Владиці й повинен догоджати Йому. Чи бачиш мудрість, з якою дає апостол настанови рабам і вільним?

1Кор. 7:23-24. Ви куплені дорогою ціною: не ставайте ж рабами людей. У якому стані хто був покликаний, браття, в тому кожен і залишайся перед Богом.

Це говорить не до самих лише рабів, а й до вільних, повчаючи всіх християн нічого не робити для догоджання людям і не коритися їм, якщо їхні повеління протизаконні. Ось що означає: купленим від Бога бути рабами людей. Не до того переконує, щоб раби відпадали від своїх панів, – ні; це видно із подальших його слів: «У якому стані хто був покликаний» і т.д., тобто якщо хтось покликаний і в стані рабства, у тому нехай і залишається. «Перед Богом» додав для того, щоб через покору беззаконним володарям не відпасти від Бога. Піклується про те й інше, тобто щоб, з одного боку, під приводом покори Богові раби не відпали від володарів, а з іншого, виявляючи своїм володарям покору понад належну міру, не відпали від Бога.

1Кор. 7:25. Щодо дівоцтва я не маю повеління Господнього, а даю пораду як той, хто одержав від Господа милість бути вірним Йому; 

Вище зацікавлював нас бесідою про ціломудреність, а тепер звертається до важливішого предмета, а саме до дівоцтва, і каже, що Господь не поклав закону і не дав повеління відносно дівоцтва, а сказав лише: «Хто може вмістити, хай вмістить». Тому і я не наважуюся веліти щось стосовно цього предмету; це діло важливе, але заразом і небезпечне; втім, даю свою думку, тобто пораду, оскільки і я сам, з милості Божої, удостоєний бути вірним, тобто близьким до Нього й таким, котрому можна довіряти таємниці.

1Кор. 7:26. отже, по теперішній потребі вважаю за краще, що добре людині залишатися так.

На мою думку, каже, краще за все для людини утримуватися від шлюбу з причини поєднаних з ним незручностей і неприємностей, а не тому, що шлюб є нечистим.

1Кор. 7:27-28. Чи з’єднаний ти з жінкою? не шукай розлучення. Чи залишився без жінки? не шукай жінки. А втім, якщо і оженишся, не согрішиш;

Словами «чи з’єднаний ти з жінкою?» показав, що шлюб, як узи, приносить із собою неприємності. «Розлученням» називає не утримання за згодою, а розлучення без достатньої причини; бо якщо члени подружжя утримуються за згодою, то це не розлучення. Сказавши «не шукай жінки», аби не подумали, що заповідає безшлюбність, додає: «А втім, якщо і оженишся, не согрішиш». Дивися, водночас, як непомітно спонукає до дівоцтва, називаючи брак путами, а дівоцтво – звільненням і свободою.

1Кор. 7:28. і якщо дівчина вийде заміж, не согрішить.

Під дівою тут має на увазі не ту, котра присвячена Богові (бо якщо ця вийде заміж, то, безсумнівно, согрішить, так як через це, крім Нареченого свого – Христа, введе до себе перелюбця), а ще безшлюбну отроковицю. Отже, якщо така вийде заміж, не согрішить, тому що шлюб не містить в собі нічого нечистого.

1Кор. 7:28. Але такі матимуть скорботи по плоті; а мені вас жаль.

Скорботами називає турботи й печалі, пов’язані зі шлюбом. «А мені, – продовжує, – вас жаль», як дітей, і бажаю, щоб ви були вільні та безпечальні. Шлюб – пута, і ті, котрі перебувають під його ярмом, не мають влади над собою, як сказано вище.

1Кор. 7:29. Я кажу вам, браття: час уже короткий; 

Щоб до слів його «матимуть скорботи по плоті» хто-небудь не додав «але заразом і задоволення», запобігає будь-якій надії на задоволення, виставляючи на вид тісноту часу. Бо все поспішає до руйнування, і наблизилося Царство Христове, і нарешті ми повинні з’явитися до Христа. Отож якщо і є якесь задоволення в подружньому житті, то воно хитке й короткочасне.

1Кор. 7:29-31. отже, ті, що мають жінок, хай будуть так, як ті, що не мають; і хто плаче, як ті, що не плачуть; і хто радіє, як ті, хто не радіє; і хто купує, як ті, хто не купує; і хто користується світом цим, як ті, що не користуються; 

Якщо й ті, що мають жінок, повинні бути так, як ті, що не мають, то яка користь пов’язуватися шлюбом і покладати на себе ярмо? Що ж означає «як ті, що не мають»? Означає: ті, хто не приліпився до шлюбу та жінки і не витрачає все пілкування на них. Так само ніхто не повинен надто турбуватися й через щось інше: ні через сумні обставини, на які натякнув словом «радіти», ні через радісні, які позначив словами «хто радіє», ні через договори, які виразив словом «купувати». І для чого, каже, перелічувати те й інше? Просто ті, хто користується світом цим, не повинні зловживати ним, тобто приліпляться до нього зі всією старанністю й пристрастю; бо вживання надмірне й таке, що виходить за межі належного, є зловживанням.

1Кор. 7:31. бо минає образ світу цього. 

Тобто минає та руйнується. Навіщо ж прив’язуватися до того, що руйнується? Назвою «образ» показав, що речі цього світу тільки миготять перед очима, є надзвичайно легкими і не мають в собі нічого твердого й суттєвого.

1Кор. 7:32. А я хочу, щоб ви були без турбот.

А яким чином могли б ви бути без турбот? Якби залишалися безшлюбними. Тому додає наступне.

1Кор. 7:32-33. Нежонатий турбується про Господнє, як угодити Господу; а жонатий турбується про мирське, як догодити жінці.

Як це, Павле, бажаючи, щоб ми були безпечальними й для цього переконуючи нас у корисності безшлюбності, ти знову говориш: «Нежонатий турбується про Господнє»? Бо ось, і тут також турботи. Але не такі, каже, які з’єднані зі шлюбом: турботи про Господнє спасительні й такі, що приносять насолоду, а турботи про світ шкідливі й обтяжливі. Справді, чи не є тягарем і скорботою намагатися догодити дружині, і особливо такій, котра любить прикраси і вимагає золота й перлин та інших порожніх речей? Це й схиляє жалюгідних чоловіків до несправедливості й шкідливого для душі розпоряджання речами.

1Кор. 7:33. Різниця є між замужньою і дівицею: 

Тобто вони різняться між собою і не одну й ту саму мають турботу, а розділені у своїх справах: одна турбується про такі предмети, а інша про інші. Позаяк же турботи в них різні, то належить обирати ті із них, які кращі й легші.

1Кор. 7:34. незамужня турбується про Господнє, як угодити Господу, щоб бути святою і тілом і духом; а замужня піклується про мирське, як догодити чоловікові. 

Недостатньо бути святою тілом, а потрібно бути такою і за духом, бо в цьому, тобто в чистоті душі, полягає істинне дівоцтво. На досвіді багато хто, будучи чисті й непорочні за тілом, скверні за душею. Понад це, зверни увагу й на те, що не та діва, котра піклується про світ. Тому, коли побачиш жінку, котра видає себе за діву, а тим часом піклується про мирське, то знай, що вона анітрохи не відрізняється від заміжньої. Павло для обох поклав певні ознаки, за якими можна розпізнавати їх, – не шлюб і утримання, а, з одного боку, велику й неспокійну діяльність, а з іншого – спокійне заняття своїми ділами. Отже, та не діва, котра обтяжує себе багатьма суєтними заняттями. А замужня продовжує турбуватися про те, як догодити чоловікові, і тому особливо піклується про свою красу або, щоб вважали її хорошою господинею, показує себе немарнотратною та ощадливою.

1Кор. 7:35. Кажу це вам на вашу ж користь, не з тим, щоб накинути на вас пута,

Я бесідував, каже, про дівоцтво, знаючи, що цей стан корисний для вас, так як він вільний від печалі та турбот і дає душі більше вигод; не для того бесідував про це, щоб примусити вас проти вашої волі залишатися в дівоцтві (бо «путами» назвав примус). 

1Кор. 7:35. а щоб ви благопристойно і безустанно служили Господу без розваг. 

Для того, каже, щоб ви жили благопристойно і в чистоті; бо що може бути благопристойне й чистіше за дівоцтво? І для того ще, щоб ви, будучи вільні від неприємностей шлюбу, без розваг служили Господеві і предстояли Йому завжди, поклавши для Нього всі свої турботи (1Пет. 5:7).

1Кор. 7:36. Якщо ж хто вважає непристойним для своєї дівчини, щоб вона, досягши зрілого віку, залишалась такою, той хай робить, як хоче: не согрішить;

Якщо хтось, каже, будучи дійсно немічним душею, вважає безчесним залишити дівою свою доньку, особливо якщо вона перейшла зрілий вік, то хай, каже, так і буде. Як же? «Хай робить, як хоче», тобто, якщо хоче віддати її заміж, хай віддає, бо не согрішить. Однак краще зберігати діву, як каже далі.

1Кор. 7:36-38. хай такі виходять заміж. А хто непохитно твердий у серці своїм і не будучи стиснений потребою, а має владу над своєю волею і розсудив у серці своїм зберігати свою діву, той добре робить. Тому той, хто видає заміж свою дівчину, добре робить; а той, хто не видає, робить краще. 

Зауваж, як спочатку дивується тому, хто зберігає свою дівицю; називає його твердим та стійким і таким, що робить своє діло розсудливо; бо каже: «непохитно твердий у серці». Отже, хто видає свою дівицю заміж, той не твердий. Словами «не будучи стиснений потребою» показує те, що батько має владу дати доньці своїй чоловіка і ніхто не може примусити його не віддавати її заміж. Отже, честь йому, якщо залишає доньку свою незамужньою; тому й вихваляє його апостол, бо «добре, – каже, – робить». Але й той, хто видає свою доньку заміж, також «добре робить», бо видавати заміж не гріх, а все, що не гріх, добре. Але набагато краще не видавати заміж, бо це досконалість в доброму.

1Кор. 7:39-40. Жінка зв’язана законом, доки живий її чоловік; якщо ж помре її чоловік, вона вільна вийти заміж за кого хоче, тільки в Господі. Але вона блаженніша є, коли залишиться так, за моєю порадою; а думаю, і я маю Духа Божого. 

Тут навчає про другий шлюб і, хоча дозволяє його, однак блаженнішою вважає ту, котра не вступає в другий шлюб; бо як дівоцтво вище за перший шлюб, так перший шлюб вищий за другий. «Жінка зв’язана законом», тобто пересторогою закону утримується від перелюбу, від того, щоб через з’єднання з іншим за життя чоловіка бути перелюбницею, але, якщо помре чоловік, вона стає вільною від пут і закону першого шлюбу та отримує звільнення. «Тільки в Господі», тобто тільки з ціломудреністю, з чесністю може вона вступити в другий шлюб, для народження й виховання дітей, а не через потяг похоті. «За моєю порадою» додає, щоб ти не вважав це необхідністю, а лише порадою, порадою Божественною. «Думаю, – каже, – і я маю Духа Божого». У цих словах більше смиренномудрості; бо не сказав «маю», а «думаю», що «маю», тобто вважаю, здогадуюся.

 

Глава восьма

1Кор. 8:1. Про ідоложертовні страви ми знаємо, бо ми всі маємо знання; але знання робить гордим, а любов повчає. 

Дехто із коринфян був досконалим і, знаючи, що те, що входить в уста, не оскверняє людину (Мф. 15:11) і що ідоли суть дерева й каміння та не можуть шкодити, байдуже входили до капищ і їли ідоложертовне. Інші ж, менш досконалі, бачачи таких, і самі входили до капищ та приносили жертви ідолам, але не з такою самою думкою, з якою перші, а думаючи, що ідоли гідні шанування й здатні приймати жертви. Це спонукало Павла до ревності, тому що це шкодило і тим, і іншим: досконалим – тим, що вони насолоджувалися бісівськими стравами, а недосконалим – тим, що вони схилялися до ідолослужіння. Отже, апостол поспішає виправити це зло і, за своїм звичаєм, облишивши недосконалих, звертає мову свою до досконалих. І, по-перше, приборкує гордість знанням та каже: не ви самі маєте це знання, а всі ми знаємо, що ідол є ніщо у світі; однак це знання не лише не приносить жодної користі, а ще й шкодить, підносячи й роблячи гордим того, хто його має, і через те віддаляючи його від ближнього, якщо поряд з ним (знанням) не буде й любові, яка, навпаки, може творити. Бо що знання без любові руйнує, те любов відновлює і створює, все роблячи на користь ближнього. 

1Кор. 8:2. Хто думає, що він знає що-небудь, той нічого ще не знає так, як треба знати.

Тут каже більше, а саме те, що якщо знання буде і з любов’ю поєднане, то й тоді воно недосконале. Бо ніхто, будь то Петро, чи Павло, не знає нічого так, як належить знати. Чого ж звеличуєтеся ви, котрі мають знання без любові? Бо якби ви мали знання й заразом любов, то й тоді ще нічого не знали б досконало.

1Кор. 8:3. Але хто любить Бога, тому дано знання від Нього. 

Слова ці мають такий смисл: хто любить ближнього, той, безсумнівно, любить і Бога; а хто любить Бога, той (не сказав «пізнав» Бога, а) «має знання» від Бога, тобто став відомий Богові і своїм. Ставши ж відомим Богові, він одержує знання від Нього, але й це знання недосконале. Тому, якщо ти й матимеш знання, не звеличуйся: бо воно недосконале й не є твоїм достоїнством, а є даруванням від Бога. Дивися, скількома засобами приборкує їхнє вихваляння.

1Кор. 8:4. Отож про вживання в їжу ідоложертовного ми знаємо, що ідол у світі ніщо, і що нема іншого Бога, крім Єдиного.

Знову узагальнює знання, приборкуючи їх. Усі, каже, ми знаємо, що ідол – ніщо у світі. Отож немає нема ідолів? Невже нема бовванів? Є, але вони ніщо, тобто не мають ніякої сили; вони не боги, а каміння та біси. І позаяк поміж еллінів були простаки та мудреці і простаки не бачили в ідолах нічого, окрім каміння, а мудреці думали, що в них живуть божественні сили, які вони й назвали богами, то простакам сказав, що ідол – ніщо у світі, а мудрецям сказав, що нема іншого Бога, крім Єдиного, а тому не живуть в ідолах і сили Божественні, бо Бог єдиний, а не багато богів. 

1Кор. 8:5-6. Бо хоч і є так звані боги, чи на небі, чи на землі,– так як є багато богів і господарів багато,– але в нас один Бог Отець, від Котрого все, і ми для Нього,

Оскільки сказав, що нема іншого Бога, тоді як елліни казали, що богів багато, то, аби не вважали його таким, котрий явно суперечить, говорить: хоч і є «так звані» боги, тобто котрих називають так, але які насправді не суть боги. «Чи на небі», як-от сонце і луна та інші зірки, котрі були боготворимі еллінами. «Чи на землі», як-от дехто із людей, визнаних ними за богів. «Але в нас один Бог Отець, від Котрого все»: цим указує на те, що Він Творець; «і ми для («εις») Нього»: цим указує на віру в Нього й на присвоєння наше Йому. Немовби так сказав: і ми навернулися до Нього й прив’язалися до Нього.

1Кор. 8:6. і один Господь Іісус Христос, через Котрого усе, і ми через Нього. 

Усе приведено в буття через Сина, і ми також через Нього приведені в буття та в добробут, тобто зробилися віруючими й перейшли від омани до істини. Чуючи слова «один Бог Отець і один Господь Іісус Христос», не подумай, що ім’я Бога присвоєне виключно Отцю, а ім’я Господа Сину. Бо так само й Син називається Богом, наприклад у словах: «від них Христос по плоті, сущий над усім Бог» (Рим. 9:5); однаково й Отець називається Господом, наприклад у словах: «Сказав Господь Господу моєму» (Пс. 109:1). Але оскільки апостол говорить до еллінів, котрі шанували багатьох богів та багатьох владик, то він ні Сина не назвав Богом, щоб вони, звиклі до багатобожжя, не подумали про двох богів, ні Отця не назвав Господом, аби не подумали, що й у нас багато владик. З цієї самої причини, тобто будучи поблажливим до немочі слухачів, не згадав тут про Духа, подібно до того як пророки ясно не згадували про Сина через неміч іудеїв, аби вони не подумали про народження пристрасне. Тому постійно додає «один»; каже: «Нема Бога, крім Єдиного», і «один Бог», і «один Господь». Отже, Отця назвав єдиним Богом для відрізнення від лжеіменних богів, а не від Сина; так само і Сина назвав єдиним Господом для відрізнення від лжеіменних владик, а не від Отця.

1Кор. 8:7. Та не в усіх таке знання:

Не всі, каже, знають, що Бог єдиний, а не багато богів, або що ідоли суть ніщо.

1Кор. 8:7. деякі й донині з совістю, що визнає ідолів, їдять ідоложертовне, як жертви ідольські, і совість їхня, будучи немічна, оскверняється. 

Сказав невизначено «деякі», бажаючи викрити їх перед усіма. Бо багато було таких, котрі перейшли від ідолослужіння до віри, але котрі навіть досі, тобто й після того, як увірували, їдять ідоложертовне, як жертви ідольські. «З совістю, що визнає ідолів», тобто маючи про ідолів таку саму думку, яку мали до навернення, вважаючи їх за щось та боячись їх, як таких, котрі можуть завдати шкоди. Тому не сказав, що ідоли оскверняють, а що «совість їхня» (тих, хто їсть) «оскверняється», позаяк вона слабка і не може зрозуміти, що ідоли – ніщо, бо вони самі по собі не можуть оскверняти нікого. Отож зрозумій, що ті, хто їсть ідоложертовне, відчувають подібне до того, як якби хтось, за звичаєм іудейським, вважав доторк до мреця оскверненням, але, бачачи, що інші торкаються його з чистою совістю, через сором перед ними доторкнувся б і сам: він не осквернився б, але осквернився б у совісті, будучи осуджуваний нею.

1Кор. 8:8. Їжа не наближає нас до Бога:

Аби не сказав хтось «я їм з чистою совістю, і яке мені діло, якщо хтось через свою неміч спокушається», пояснює, що й саме вживання в їжу ідоложертовного, хоча б і з рішучим презирством до ідолів, не має ніякого значення. Бо хоча б брат твій і не спокусився, то й у такому разі ти не зробив би нічого похвального та богоугодного, тому що їжа не наближає нас до Бога.

1Кор. 8:8. бо, чи їмо ми, нічого не здобуваємо; чи не їмо, нічого не втрачаємо. 

Тобто ні в разі, якщо їмо, ми не маємо ніякої переваги перед іншими й не робимо діла, особливо угодного Богу, ні в разі, якщо не їмо, не зазнаємо втрати й приниження.

1Кор. 8:9. Однак бережіться, щоб ця свобода ваша не стала спокусою для немічних. 

Цим устрашає їх. І не сказав «це знання ваше», а «ця свобода», тобто самовольство та гордість хай не послужать спокусою для слабких. Винуватішими робить їх те, що вони не щадять слабких, котрим слід було б допомагати.

1Кор. 8:10. Бо коли хто-небудь побачить, що ти, маючи знання, сидиш за столом у капищі, то совість його, як немічного, чи не наверне і його їсти ідоложертовне?

Тобто: якщо хто-небудь слабкий побачить тебе, як ти називаєш себе, досконалого, таким, що їсть ідоложертовне, то чи не знайде він більшого приводу для того, щоб і самому їсти ідоложертовне, і чи не ще більше утвердиться (це означає «навернути») в думці, що ідол є щось? Бо, не знаючи твоєї думки, з якою ти це робиш, він, безсумнівно, вважатиме твій вчинок повчанням. 

1Кор. 8:11. І від твого знання загине немічний брат, за якого помер Христос.

Таким чином, досконалість твоя буде причиною загибелі іншого, і притому слабкого й такого, за якого помер Христос. «Якщо ж Христос не відмовився і померти за нього, як же тобі не утриматися від страв, щоб не спокусився твоєю їжею («επί τη ση βρώσει»)», – каже Златоуст.

1Кор. 8:12. А согрішаючи таким чином проти братів і вражаючи немічну совість їхню, ви согрішаєте проти Христа. 

Не сказав «спокушаючи», а «вражаючи», аби показати жорстокість їхню, коли вони вражають і слабку совість. На самий же верх злочину звів цей гріх, коли сказав «согрішаєте проти Христа». У якому ж смислі цей гріх робиться проти Христа? Не в одному, а саме: Христос присвоює те, що робиться рабам Його, Собі; ті, кого вражають, суть Його тіло й члени; вони руйнують те, що Він звершив через власне заклання, тобто спасіння.

1Кор. 8:13. І тому, якщо їжа спокушає брата мого, не буду їсти м’яса повік, щоб не спокусити брата мого. 

Як відмінний учитель, власним прикладом доводить те, про що говорить. І не сказав: «якщо спокушає» справедливо, але як би то не було. Не сказав також «не їстиму ідоложертовного», а взагалі «м’яса», хоча б воно й було дозволене. Не сказав, знову ж, в один чи два дні, а в усе життя своє, бо це означає «повік». Не сказав, нарешті, «щоб не погубити», а тільки «щоб не спокусити».

 

Глава дев’ята

1Кор. 9:1. Чи не Апостол я? Чи не вільний я? Чи не бачив я Іісуса Христа, Господа нашого?

Сказавши «якщо їжа спокушає брата мого, не стану їсти м’яса», аби хтось не вважав його марнославним і самохвальним, вимушений, зрештою, оголосити, що утримувався й від дозволеного, щоб не спокусити когось. Тоді як Христос заповідав проповідникові Євангелія харчуватися від Євангелія (Лк. 10:7), тобто за рахунок тих, кого він повчає, я, каже, краще наважився знемагати від голоду й нічого не брати від вас, а працювати своїми руками та харчуватися від своїх трудів. Бо, як здається, були у них деякі вчителі багаті, котрі користувалися пошаною за те, що навчали безплатно, і тим старалися присоромити Павла. Зрозумівши це, він, як я сказав, не хотів харчуватися за рахунок своїх учнів, хоча й мав на це право. Так, каже, я поводжуся: а ви не утримуєтеся і від ідоложертовного. Така взагалі думка цього місця, яку він розкриває в декількох віршах. Втім, розгляньмо й окремо кожний вислів. «Чи не Апостол я?» Щоб хто-небудь не сказав «тобі не можна брати, тому ти й не береш», каже: як? Хіба інші апостоли не беруть? – Так, скажеш. – Що ж? Хіба я не апостол? Тобто такий самий, як вони. «Чи не вільний я?» Тобто ніхто не забороняє мені брати. Щоб не сказали знову «інші апостоли важливіші за тебе, тому що бачили Господа», каже: «Чи не бачив я Іісуса Христа, Господа нашого?». Бо «після всіх явився і мені, мов якомусь виродкові» (1Кор. 15:8). А бути самовидцями Христа було дійсно великою перевагою, бо Сам Він казав: «Блаженні ваші очі, тому що ви бачите те, чого не бачили пророки і царі» (пор. Лк. 10:23-24).

1Кор. 9:1. Хіба не моє діло ви у Господі?

Якщо ти й вільний, якщо й ти апостол, але не звершив жодного діла апостольського, що з того? Бо й Іуда був апостол, і бачив Господа. Тому каже: ви моє діло; отже, я виконав служіння апостола. Але, сказавши важливе, додав «у Господі», тобто виконав силою не своєю, а Господньою. 

1Кор. 9:2. Якщо для інших я не Апостол, то для вас Апостол;

Не кажу, що я вчитель всього всесвіту; але хіба вам я не вчитель? Чому ж я не брав нічого з вас, з котрих взяти мав особливе право? Через таку поступку ще більше підтверджує мову свою.

1Кор. 9:2. бо печать мого апостольства – ви у Господі. 

Тобто доказ. Якщо хтось побажає переконатися, чи точно я апостол, я вкажу на вас. Ви становите печать і підтвердження мого апостольства, бо я звершив поміж вас усе, що повинен зробити апостол. 

1Кор. 9:3. Ось мій захист проти тих, що осуджують мене. 

Охочим знати те, звідки видно, що я апостол, я запропоную на свій захист вас. Бо, довівши, що ви всьому навчені мною, я уражу тих, що осуджують мене.

1Кор. 9:4. Хіба ми не маємо влади їсти і пити?

Тобто взявши потрібне з учнів. Але ми не користуємося цією владою, хоча ми й маємо її.

1Кор. 9:5. Хіба не маємо влади мати супутницею сестру – жінку, як і інші Апостоли, і брати Господні, і Кифа? 

За апостолами слідували багаті жінки, котрі давали їм усе необхідне та все піклування про це брали на себе, щоб вони займалися тільки проповіддю. Зауважуй, що верховного він поставив після, як найважливішого, висловлюючи таку думку: що мені говорити про інших? Сам Петро так робить. Братами ж Господніми називає Якова, єпископа Єрусалимського, Іосію, Симона й Іуду (Мф. 13:55), котрі називалися братами Господа тому, що Йосиф обручений був з Богородицею.

1Кор. 9:6. Або один я та Варнава не маємо влади не трудитися?

Тобто невже ми не маємо влади жити без роботи та утримуватися за рахунок своїх учнів, не працюючи? Не промовчав і про Варнаву, котрий, як йому було відомо, був також точний в цьому відношенні, бо він жив своєю роботою.

1Кор. 9:7. Який воїн служить коли-небудь на своєму утриманні?

Бо всі воїни користуються утриманням від суспільства. Як і годиться, поставив на перше місце служіння воїна, бо воно має схожість зі служінням апостольським за пов’язаними з ним небезпеками та за боротьбою з мисленими ворогами.

1Кор. 9:7. Хто, насадивши виноград, не їсть плодів його?

Цим прикладом указав на тяжкість, безліч лих та турбот. Втім, не сказав «не вживає весь плід», а «не їсть плодів».

Не сказав також «хто не збагачується від плоду», а «не їсть». Так всюди переконує шукати необхідного, а не надмірного.

1Кор. 9:7. Хто, пасучи стадо, не їсть молока від стада? 

Не сказав «продає овець» чи «з’їдає їх», чи «все молоко», а «молока», показуючи нам цим, що вчитель має задовольнятися малою винагородою і необхідним утриманням. Ім’ям «пастиря» вказує на те, що вчитель повинен мати велике піклування. 

1Кор. 9:8. Чи тільки за людським міркуванням я це кажу? Чи не те ж говорить і закон?

Тобто хіба я тільки людськими прикладами підтверджую це, а свідчення з Писання не маю? Я можу довести, що це і Богові угодно; те саме повеліває і Закон, котрий не від людей, а від Бога.

1Кор. 9:9. Бо в Мойсеєвому законі написано: не закривай рота у вола, що молотить.

З лишкою підтверджує бажаний предмет, тому наводить як приклад і волів.

1Кор. 9:9. Чи про волів турбується Бог?

Що ж? Невже не турбується? Турбується, але не так, щоб давати закони про них. Тому турботливістю про безсловесних навчав дечому іншому, а саме привчав іудеїв турботливості про вчителів. Звідси ж дізнаємося, що все, що тільки говориться у Старому Завіті про безсловесних, те служить на повчання людей.

1Кор. 9:10. Чи, звичайно, ради нас говориться? Так, для нас це написано;

Ужив слово «звичайно» («πάντως»), як про предмет загальновизнаний, щоб не дати слухачеві приводу заперечити що-небудь.

1Кор. 9:10. бо хто оре, повинен орати з надією

Тобто вчитель повинен обробляти ниву сердець і трудитися з надією на відплату та винагороду.

1Кор. 9:10. і хто молотить, повинен молотити з надією одержати те, чого чекає. 

Від сіяння перейшов до молотьби, щоб і цим висловити, як багато трудів у апостолів: бо й вони оруть та молотять. Оскільки ж той, хто оре, лише надіється, а той, хто молотить, частково вже й насолоджується, то сказав, що той, хто молотить, одержить те, чого чекає. А щоб хтось не сказав: «Що ж? За такі великі труди апостолів ти покладаєш їм винагороду в тому лише, щоб отримувати харчування?» – додав «з надією», тобто майбутніх благ, так що потрібно сподіватися й на ті блага, та понад те і їсти та пити за рахунок учнів. 

1Кор. 9:11. Якщо ми посіяли у вас духовне, то, чи велике те, коли пожнемо у вас тілесне?

Тут доводить правоту діла. Ви, каже, воздаєте нерівне тому, що ви прийняли. Бо ми посіяли в вас духовне, а ви воздаєте нам тілесне. Чи велике це?

1Кор. 9:12. Якщо інші мають у вас владу, чи не більше ми?

Натякає на деяких лжевчителів, котрі брали з них без сорому й самовільно. Тому не сказав «якщо інші беруть», а «мають у вас владу», тобто панують, володарюють над вами, розпоряджаються вами, як рабами; чи не тим більше маємо право ми, істинні апостоли?

1Кор. 9:12. Однак ми не користувалися цією владою,

Хоча ми маємо владу їсти та пити за ваш рахунок, однак ми не користувалися цією владою, аби ви не спокушалися. А ви не утримуєтеся й від ідоложертовного, щоб через це не спокусити слабших із братії!

1Кор. 9:12. а все терпимо, щоб не поставити якоїсь перешкоди благовістю Христовому. 

Аби хтось не сказав «ти не потребував, тому й не брав», каже: хоча ми перебуваємо в більших утисках, однак усе переносимо, і голод, і спрагу, і наготу, аби не сталося якої-небудь перешкоди, тобто якого-небудь сповільнення для Євангелія та проповіді.

1Кор. 9:13. Хіба не знаєте, що священнослужителі живляться від святилища?

Не задовольнившись вищенаведеним прикладом, наводить інше місце із Закону, щоб довести, що мав право брати з учнів. Позаяк заповідь про волів пояснена була ним у переносному смислі, то каже, що Закон буквально велить, щоб священнослужителі живилися від святилища, тобто левіти, котрі за ступенем своїм нижчі за священників. І не сказав «живляться від тих, хто приносить», а «від святилища», аби ні ті, хто приймає, не соромилися, як такі, що живляться від людей, ні ті, хто дає, не звеличувалися. 

1Кор. 9:13. що ті, які служать жертовнику (προσεδρεύοντες – ті, які сидять поряд), беруть долю від жертовника? 

Тобто священники й архієреї. Словом «ті, які сидять поряд» указує на постійне служіння та перебування.

І не сказав, що вони беруть священне, указуючи на поміркованість і на те, що не потрібно збирати гроші. Не сказав також, що вони беруть з тих, хто приносить, жертви, а «беруть долю від жертовника». Бо що було принесене, те належало не тим, хто приніс, а храму і жертовнику. Сказав «беруть долю», тому що кров заколюваних у жертву проливалася на жертовник, жир спалювався, а інші деякі частини м’яса, як-от грудину, праве плече, деякі нутрощі, священник брав собі (Лев. 10:14). Але жертви всеспалення належали самому лише жертовнику (Лев. 9:12-14).

1Кор. 9:14. Так і Господь звелів тим, які проповідують Євангеліє, жити від благовіствування. 

Сильніший за всі інші доказ назвав наприкінці. Чого, каже, я представляю то одне, то інше? Господь так повелів, давши закон, згідний зі старозавітним (Лк. 10:7). Як вище сказав «від святилища» живитися, так і тут: не від тих, кого повчають, а «від благовіствування», аби ті, хто живить, не звеличувалися. Не ти, каже, живиш його, а діло його – благовіствування. І сказав «жити», а не торгувати, ані багатство збирати.

1Кор. 9:15. Але я не користувався нічим таким.

Тобто я не скористався жодним із вищезгаданих прикладів старозавітних, ані повелінням Христовим, щоб їсти й пити ваше.

1Кор. 9:15. І написав це не для того, щоб так було для мене. 

Аби хтось не сказав йому: «Що ж? Якщо ти не користувався досі, то хочеш користуватися на подальший час, тому й говориш це», поспішає виправити таку думку, кажучи: я написав це не для того, щоб так було для мене, тобто щоб мені брати від вас.

1Кор. 9:15. Бо для мене краще вмерти, ніж щоб хто знищив похвалу мою.

Я, каже, краще погоджуся вмерти від голоду, аніж допущу, щоб хтось знищив похвалу мою, тобто оголосив її суєтною та порожньою. Сказав «похвалу», аби показати рясність своєї радості. Хтось, можливо, сказав би: «Він справді не брав, проте робив це зі скорботою та болем». Але він каже: я настільки далекий від печалі, що навіть і хвалюся цим.

1Кор. 9:16. Бо коли я благовіствую, то нічим мені хвалитися, тому що це неодмінний обов’язок мій, і горе мені, якщо не благовіствую! 

Що ти кажеш? Похвала для тебе не в благовіствуванні, а в безкорисливій проповіді? Невже остання краща за перше? Ні, каже; але благовіствувати заповідано мені, це мій обов’язок, і якщо я виконую його, у тому нема ніякої досконалості, але якщо не виконую його, горе мені, бо багато буду битий, як той, хто не виконує волю свого Владики (Лк. 12:47). Проповідувати безкорисливо – діло вільної волі, і тому є ділом похвальним. Слова «неодмінний обов’язок мій» сказано не для відняття вільної волі, а для відрізнення від свободи брати й через страх покарання за невиконання обов’язку.

1Кор. 9:17. Бо якщо роблю це добровільно, то матиму нагороду; а якщо недобровільно, то лише виконую довірене мені служіння.

Якби діло проповіді не було покладено на мене, а звершував би я його сам від себе, то я мав би велику й рясну нагороду. Якщо ж його покладено на мене, то, очевидно, я звершую його не сам від себе, а роблю за волею Владики. Це означає «недобровільно». Тому діло це не заслуговує на честь, бо я виконую лише ввірене мені служіння. Зауважуй і наступне. Не сказав: якщо роблю «недобровільно», то не матиму нагороди, – щоб показати, що він одержить нагороду й за проповідь, хоча в цьому випадку чинить за волею Владики; бо було б невідповідним правді, якби всі апостоли не одержали нагороду за проповідання, тільки не таку, яку одержить той, хто проповідує безкорисливо.

1Кор. 9:18. За що ж мені нагорода? За те, що, проповідуючи Євангеліє, благовіствую про Христа безкорисливо, не користуючись (εις το μη καταχρ”σασθοα) моєю владою в благовіствуванні.

Тобто: для мене більша й вартіша пошани нагорода в тому, щоб не користуватися мені владою брати, не користуватися зовсім. Бо слово «κατάχρησις» (яке в інших випадках означає зловживання) вжив тут у значенні користування («χρήσις») взагалі. Стягнення всюди називає «владою», щоб показати, що й ті, котрі брали, анітрохи не погрішали.

Сказав «в благовіствуванні», щоб показати, що, хто благовіствує та трудиться, той повинен брати, а хто не робить, той не повинен.

1Кор. 9:19. Бо, будучи вільним від усіх, я всім підкорив себе, щоб більше придбати: 

Каже те, що ще більше. Я не лише не брав, хоча мав владу, а й, будучи вільний, не будучи нікому підпорядкований, без стороннього спонукання, сам підкорив себе всім, не одному й не двом, а всесвітові, не для того, щоб догоджати всім лестощами, а щоб «більше» придбати віруючих; бо придбати всіх неможливо.

1Кор. 9:20. для іудеїв я був як іудей, щоб придбати іудеїв;

Наприклад, коли обрізав Тимофія (Діян. 16:3). Не сказав «іудей», а «як іудей», щоб показати, що діло це було з особливою ціллю. 

1Кор. 9:20. для підзаконних був як підзаконний, щоб придбати підзаконних; 

Розуміємо, що йдеться про прозелітів або тих із іудеїв, котрі увірували, проте ще дотримувалися закону. Було це тоді, коли він обстриг голову (Діян. 18:18), коли приніс жертву за обрядом очищення (Діян. 21:26). Робив же це з особливою ціллю й для вигляду, щоб виправити тих, які робили це за переконанням.

1Кор. 9:21. для тих, що не мають закону, – був як такий, що не має закону

Під беззаконними має на увазі або тих, котрі не мали закону Мойсеєвого, котрі навернулися із язичників, яким був Корнилій (Діян. 10), і відвідуючи котрих, Павло був поблажливим до їхньої слабкості, або і греків, до яких також пристосовувався; наприклад, коли виступав перед афінянами, то почав мову з жертовника, що був у них, і навчав про Христа не як про Бога, а як про людину (Діян. 17:22-23,31); бо нічого такого вони не могли зрозуміти, а і його вважали за одного із богів своїх, якими у них були Геркулес, Ескулап. Всюди додано було слово «як», аби ти знав, що Павло тільки здавався, а насправді не був таким.

1Кор. 9:21. (не будучи таким, що не має закону перед Богом, але підзаконним Христу), щоб придбати тих, які не мають закону; 

Аби не подумали, що Павло в бесідах з тими, котрі не мають закону, змінював свій спосіб думок, каже: «не будучи таким, що не має закону перед Богом, але підзаконним Христу», тобто маючи закон, вищий за давній закон, закон Христовий. І для чого ж? Для того, щоб придбати тих, які не мають закону.

1Кор. 9:22. для немічних був як немічний, щоб придбати немічних.

Так і тепер для вас, з причини нетвердості вашої в переконаннях та схильності до спокуси, я не захотів живитися за ваш рахунок. Та і в тих випадках, коли він через неміч слухачів не говорить ясно про божественність Сина чи про божественність Духа, знай, що він стає «для немічних, як немічний».

1Кор. 9:22. Для всіх я став усім, щоб спасти хоч деяких. 

І чого перелічувати багато що? Я до всіх пристосовувався. Хоча я не сподівався спасти всіх, а бажав спасти хоч небагатьох. А це ще дивовижніше. Але трудитися до знемоги заради небагатьох – велика справа. Додав «хоч», щоб утішити вчителів. Бо хоча ніхто не спасає всіх, проте небагатьох, безсумнівно, спасе. Тому не потрібно залишатися в бездіяльності.

1Кор. 9:23. Це ж роблю задля Євангелія, щоб бути співучасником його.

Благовістям називає віруючих, які спасаються через благовістя, як і вище сказав «від благовістя жити», тобто від віруючих. Я, каже, роблю так для того, щоб мені разом з віруючими бути співучасником у вінцях. Каже так не тому, що нібито робив це через нагороду, а для того, щоб переконати їх робити все для братії в надії одержати блага небесні. Зауваж смиренномудрість апостола. Гідний першості, він в участі в благах поставляє себе поряд з віруючими взагалі.

1Кор. 9:24. Хіба не знаєте, що ті, які біжать на змаганні, біжать усі, але один одержує нагороду?

Довівши, що треба бути поблажливим до братів, веде до них мову вже суворішу. Слова його мають такий смисл. Не думайте, що для спасіння вашого достатньо вже того, що ви увірували й вступили на поприще Церкви. Ні, цього замало; подібно до того як і для тих, що біжать на змаганні, замало просто бігти, а потрібно ще бігти бездоганно, притому до самої цілі. І хто так біг, той лише й одержить нагороду. А ви в небезпеці не одержати її, тому що, знаючи більше, ніж інші, нехтуєте братами та вживаєте ідоложертовне.

1Кор. 9:24-25. Так біжіть, щоб одержати. Усі подвижники стримуються від усього:

Ви, каже, повинні бігти так, щоб одержати. А цього не буває без любові, якої ви не маєте. Хоча ви й вважаєте себе досконалими, але несправедливо, бо ви ще не досягнули цього. Натякаючи ж на те, що у них багато було недоліків, бо поміж них водилися черевоугодництво, блудодіяння і п’янство, каже: «Усі подвижники стримуються від усього», – не від того чи від іншого, а від усього стримуються. Отож зізнайтеся, що ви ще далеко не досконалі, дізнайтеся, що одержання нагороди обумовлене стриманням.

1Кор. 9:25. ті для одержання вінця тлінного, а ми – нетлінного.

Це вже викриття. Вони стримуються для одержання тлінного вінця: а ми не робимо цього й для вінця нетлінного?

1Кор. 9:26. І тому я біжу не так, як на невірне,

Що це означає: «як на невірне»? Те, що я все роблю з ціллю, коли обрізую, коли стрижуся, і нічого не роблю без думки й без цілі, як ви. Бо яка ціль – їсти ідоложертовне, коли інші гинуть через це? Зовсім ніякої. Тому, роблячи це без розумної основи, ви біжите на невірне, і без цілі та даремно. Як чудовий вчитель, апостол сам себе прямо виставляє як приклад.

1Кор. 9:26. б’юся не так, щоб тільки бити повітря; 

Я маю, кого уражати, а саме диявола. А ви не уражаєте його, а досконалість знання використовуєте на суєту.

1Кор. 9:27. але приборкую і поневолюю тіло моє,

Тут указує на те, що вони віддані черевоугодництву й вважають його вибачливим під приводом досконалості. А я, каже, переношу всяку працю, щоб жити ціломудрено. Бо «приборкую» («ύποπιέζω» – очі підбиваю) означає: б’юся з тілом. Словом «ύποπιέζω» називаються синяки під очима, котрі бувають від побоїв. Отже, апостол хоче показати, що боротьба з природою – подвиг багатотрудний. Бо тіло, каже, дуже самовладне й сильне в протиборстві. Оскільки ж сказав «приборкую» та згадав про синяки, то одразу ж додав «і поневолюю», аби ти знав, що тіло треба не знищувати, а, як раба свавільного, приборкувати й підкорювати, що властиво панові, а не ворогові. Дехто ж думає, що «ύποπιέζω» сказано в смислі тіснішому, замість «виснажую голодом». Але така думка несправедлива, бо тоді мало б стояти слово «ύποπιάζω».

1Кор. 9:27. щоб, проповідуючи іншим, самому не залишитися недостойним.

І через це спонукає їх до більшої пильності. Бо якщо мені, каже, недостатньо для спасіння проповідувати та навчати, а потрібно ще представити самого себе безпорочним у всьому, як же ви можете спастися самою лише вірою, коли ви служите стільком багатьом пристрастям?

 

Глава десята

1Кор. 10:1. Не хочу, браття, щоб ви не знали, що отці наші всі були під хмарою і всі пройшли крізь море;

Перелічує, скількох дарів удостоєні були іудеї від Бога, і оголошує, що й після цих дарів багато хто не угодив Богові. Каже ж це з ціллю показати, що як іудеям не послужило на користь одержання рясних дарів, тоді як самі вони не виконали свого обов’язку, так і вам не принесе користі те, що ви увірували та удостоїлися духовних таїнств, якщо ви не явите себе гідними благодаті Божої. «Всі, – каже, – були під хмарою». Бо Бог простягнув хмару покровом над ними, і вони пройшли через море (Вих. 13:21,14:22).

1Кор. 10:2. і всі хрестилися в Мойсея в хмарі і в морі;

Тобто разом з Мойсеєм були під сінню хмари й разом перейшли через море. Бо коли побачили, що він перший переходить, тоді й самі сміливо пішли посеред вод. Подібне до цього й у нас. Перший помер і воскрес Христос, потім і ми вже хрестилися, наслідуючи смерть Його через занурення у воду та воскресіння через сходження з неї. «Хрестилися в Мойсея». Це означає: він передував їм в образі Хрещення. Бо перебування під хмарою і перехід через море прообразували собою хрещення.

1Кор. 10:3-4. і всі споживали ту саму духовну їжу; і всі пили те саме духовне пиття,

Як ми, після отримання Хрещення, споживаємо Тіло Владики, так ізраїльтяни, після переходу через море, споживали манну (Вих. 16:4,15); і як ми п’ємо Кров Владики, так вони пили воду із твердого каменя (Вих. 17:6). Називає манну й воду «духовними» тому, що вони хоча й були чуттєвими, проте походили не через закон природи, а через благодать Духа, і живили разом з тілом і душі, і приводили до віри.

1Кор. 10:4. бо пили із духовного грядущого каменя; камінь же був Христос. 

Стосовно їжі, то не вимагалося ніякого підтвердження, бо незвичайність її сама собою очевидна. Але щодо води потрібне було підтвердження, тому що незвичайним був лише спосіб одержання її. Тому й не каже «не природа каменя дала воду» (інакше він виливав би її і раніше), а звершив усе інший Камінь, а саме Христос. Словом «грядущого» виразив ту думку, що Христос всюди був присутній з ними й всі чудеса звершував.

1Кор. 10:5. Та не про багатьох з них благоволив Бог, тому вони загинули в пустині. 

Хоча Бог явив їм багато знаків у любові та удостоїв їх вельми багатьох благ, однак у більшості з них Він не знайшов угодного Собі, «не благоволив». Бо відкинуті були не всі, а багато хто. Словами «не про багатьох» виражає ту думку, що численність їхня анітрохи не послужила їм на користь, коли вони зі свого боку не виявили діл любові до свого Благодійника. Словом «загинули» вказує на раптову загибель їхню та на кари, низпослані від Бога.

1Кор. 10:6. А це були образи для нас, щоб ми не були похотливі до злого, як були похотливі вони. 

Як благодіяння, так і покарання іудеїв були образами. Показує, що грішники із християн не лише будуть покарані, а й набагато більше, ніж іудеї, оскільки благодіяння тих були образами, а блага християн – істина, і як у даруваннях перевага на боці християн, так і в покараннях. У словах «похотливі до злого» говорить взагалі про всяке зло, бо всяке зло від похоті (Як. 1:14,15); потім виставляє і деякі види зла. До чого ж вони були похотливі? Вони потребували часнику, м’яса, особливих богів, як і сам апостол далі вказує на їхнє ідолослужіння.

1Кор. 10:7. Не будьте також ідолопоклонниками, як деякі з них, про яких написано: люди сіли їсти й пити, і встали, щоб грати.

Спершу зачіпає тих, котрі їли в капищах, і показує, що як ізраїльтяни від черевоугодництва низпали в ідолослужіння (бо, утворивши хори навколо тільця, вони грали перед ним), так і вам, які через черевоугодництво споживають ідоложертовне, загрожує небезпека стати ідолослужителями. Тож де твоя уявна досконалість, коли ти близький до ідолослужіння?

1Кор. 10:8. Не станемо чинити блуду, як деякі з них блудодіяли, і загинуло їх одного дня двадцять три тисячі.

Знову згадав про блуд, щоб через постійне викривання зробити слово своє дієвішим. Цей гріх також народжується від черевоугодництва. Коли ж загинуло двадцять три тисячі? Коли за порадою Валаама жінки мадіамські з’явилися до ополчення, затягнули до себе юнаків та через блуд схилили їх до принесення жертви Ваал-Фегору, і загинув народ, що був в ополченні (Чис. 25:1-9).

1Кор. 10:9. Не будемо спокушати Христа, як деякі з них спокушали, і загинули від змій.

Натякає на те, що коринфяни, вимагаючи знамень, спокушають Христа.

1Кор. 10:10. Не нарікайте, як деякі з них нарікали, і загинули від губителя.

Тобто від деякої сили, що уражає (Чис. 14:37). Цим натякає їм на те, що вони посеред випробування не мали великодушності, а нарікали й казали: коли ж прийде щастя? Коли ж минуть лиха?

1Кор. 10:11. Усе це сталося з ними як образ, а написано для повчання нам, які досягли останніх віків. 

Залякує їх і в тому випадку, коли каже, що це описано як настанова для нас, що й ми повинні очікувати кар, і тим жахливіших, чим більших дарувань ми удостоїлися, і в тому, коли представляє їм кончину віку та оголошує, що вас обіймуть муки не тимчасові, а безкінечні після кончини. Бо суд цей вже біля дверей, тому що закінчуються віки світу цього.

1Кор. 10:12. Тому, хто думає, що він стоїть, хай бережеться, щоб не впасти.

Знову натякає на тих, котрі багато хизувалися своїм знанням. Хоча ти й думаєш, що стоїш, однак бережися, щоб не впасти. Бо сама твоя впевненість, що ти стоїш, показує, що ти не стоїш. Ти думаєш так, а насправді ти не стоїш. А якщо й стоїш, то за наявності гордості легко можеш упасти.

1Кор. 10:13. Вас спіткала спокуса не інша, тільки людська; і вірний Бог, Котрий не попустить вам, щоб ви були спокушені над силу, але в час спокушування дасть і полегшення, щоб ви могли перенести. 

Словами «хто думає, що він стоїть, хай бережеться, щоб не впасти» залякав їх. Водночас були такі, котрі перенесли вже багато спокус. Щоб такі не сказали «навіщо лякаєш нас? Ми перетерпіли багато спокус і не погрішили», каже: вас спіткала спокуса лише мала й поміркована, бо мале всюди називається людським. Поітм знову втішає, переконуючи їх дивитися на Бога, Котрий вірний, тобто істинний і не збреше. Бо Він обіцяв: «Прийдіть… струджені… і Я заспокою вас» (Мф. 11:28). Отже, Він не попустить вам бути спокушуваними над вашу силу, а влаштує так, що вас спіткає спокуса, співмірна з вашою силою. Навіть і будь-яка спокуса буде над вашу силу, якщо Він не допоможе та не зробить полегшення спокуси «в час спокушування», тобто полегшення швидке й одночасне з приходом до вас спокуси, так що завдяки швидкому полегшенню вона стане для вас стерпною. Бо сказав «дасть і полегшення, щоб ви могли перенести», тобто спокуса вам здасться легкою і підсильною.

1Кор. 10:14. Отже, улюблені мої, уникайте ідолослужіння.

Позаяк зробив їм достатній докір, то тепер загладжує його, називаючи їх улюбленими. Втім, він забороняє їм їсти ідоложертовне не тому лише, що це шкідливо для братії, а засуджує це діло саме по собі, називаючи його ідолослужінням і вимагаючи швидкого облишення його, бо каже «уникайте».

1Кор. 10:15. Я кажу вам як розумним: самі розсудіть те, про що говорю.

Назвавши діло їхнє ідолослужінням, приписав їм великий злочин. Тепер пом’якшує суворість свого слова й самих винуватців поставляє суддями (що притаманне лише тому, хто, безсумнівно, переконаний в істинності своїх слів) і каже: я не потребую інших суддів; ви, як розумні, самі судіть.

1Кор. 10:16. Чаша благословіння, яку ми благословляємо, чи не є приєднання Крові Христової?

Благословіння, тобто подяки. Бо, тримаючи чашу в руках, ми благословляємо і дякуємо Тому, Хто пролив за нас Кров Свою та удостоїв невимовних благ. Не сказав «участь» («μετοχ»), а «приєднання» («κοινωνία»), аби виразити дещо більше, а саме найтісніше єднання. Слова його мають таке значення: те, що знаходиться в чаші, є те саме, що витікло із ребра Христового, і коли ми приймаємо його, то входимо в спілкування, тобто єднання зі Христом. Чи не соромно вам, коринфяни, перебігати до чаші ідольської від тієї самої Чаші, яка позбавила вас ідолів?

1Кор. 10:16. Хліб, який ми переломлюємо, чи не є приєднання Тіла Христового? 

Чого не зазнав Господь на хресті (бо кістка Його не зламалася (Ін. 19:33-36)), того зазнає Він нині, будучи ломимий за нас. Бо каже «який ми переломлюємо». Слова «приєднання Тіла Христового» означають: як те Тіло з’єднане зі Христом, так і ми через цей Хліб з’єднуємося з Ним.

1Кор. 10:17. Один хліб, і нас багато одне тіло; 

Перед цим сказав: «приєднання Тіла». Але той, хто має спілкування з кимось, не є одне й те саме з ним, а є інше. Тепер оголошує дещо більше й каже, що ми – це саме тіло. Бо що таке хліб цей? Тіло Христове. Чим стають ті, хто причащається його? Тілом Христовим, не багатьма тілами, а єдиним тілом. Бо як хліб із багатьох зерен робиться єдиним, так і ми, незважаючи на те, що нас багато, робимося єдиним тілом Христа.

1Кор. 10:17. бо всі причащаємось від одного хліба. 

Тому й становить єдине. Як же нам не зберігати любов і не бути через це в єднанні? Бог для того й дає нам Своє Тіло, щоб з’єднати нас і з Самим Собою, і один з одним. Оскільки початкова природа плоті пошкоджена гріхом і втратила життя, то Він дав нам Свою плоть безгрішну й животворну, проте подібну до нашої, аби ми, причащаючись її, співрозчинялися з нею і жили, наскільки можливо, без гріха.

1Кор. 10:18. Погляньте на Ізраїля по плоті: ті, що їдять жертви, чи не учасники жертовника? 

Із найпростішого прикладу навчіться, що те, що ви робите, є спілкуванням з ідолами. Сказав «Ізраїля по плоті», тому що християни суть за духом. Зауважуй і це: не сказав про іудеїв, що вони спільники Богу, а «учасники жертовника». Бо те, що присвячувалося Богові, покладалося на жертовник і спалювалося. Але про Тіло Христове висловився інакше: єднання з Тілом Христовим є; бо ми стаємо не учасниками жертовника, а спільниками Самого Христа. Побоюючись же, аби слухачі не прийшли до тієї думки, що як Бог, Котрий приймав жертву у іудеїв, міг шкодити, так і ідоли, котрі приймають жертву у язичників, можуть шкодити тим, хто не приносить жертв, додав наступне.

1Кор. 10:19. Що ж я кажу? Чи те, що ідол є щось, або жертва ідольська що-небудь значить? 

Я відвертаю вас від ідолів не тому, що вони нібито мають силу робити шкоду чи користь, бо вони, безумовно, є ніщо, а тому, що жертва, яка приноситься їм, не йде до вашого Владики. Тому продовжує.

1Кор. 10:20. Ні, але що язичники, приносячи жертви, приносять бісам, а не Богові.

Отож не прибігайте до ворогів вашого Владики. Бо якби ти залишив трапезу царську й перейшов до трапези засуджених, то, безсумнівно, погрішив би, не тому, що нібито вона зашкодила тобі чи принесла користь, а тому, що вчинок твій здався б образою для трапези царської.

10 Кор. 10:20. А я не хочу, щоб ви єдналися з бісами. 

Бо якщо ті, які причащаються таїнственної трапези, стають спільниками зі Христом, то ті, які беруть участь в бісівській трапезі, очевидно, бувають в єднанні з бісами.

1Кор. 10:21. Не можете пити чашу Господню і чашу бісівську; не можете бути учасниками трапези Господньої і трапези бісівської.

У вигляді повчання сказав: я «не хочу, щоб ви єдналися з бісами». Щоб це повчання не залишили без уваги, тепер ту саму думку висловлює у формі заперечній: «Не можете пити чашу Господню і чашу бісівську». Самими лише іменами доводить, що від ідоложертовного необідно утримуватися.

1Кор. 10:22. Чи посміємо ми гнівити Господа? Хіба ми сильніші за Нього? 

Говорить це на докір їм. Невже нам випробовувати й дратувати Господа, чи може Він покарати нас, коли ми переходимо на бік ворогів Його? Потім, аби показати всю недолугість їхньої поведінки, каже: «Хіба ми сильніші за Нього?» – нагадуючи цим вельми різкий вислів: «Вони роздратували Мене тим, що не є богом, марнотами своїми засмутили Мене» (Повт. 32:21). 

10 Кор. 10:23. Усе мені дозволено, та не все на користь;

Аби хтось не заперечив: «Я їм з чистою совістю й тому маю право так робити», – каже: ні, усе тобі дозволено, оскільки Бог створив тебе вільним; але їсти ідоложертовне – це не зовсім для тебе корисно. Бо, постійно беручи участь в трапезах ідольських, ти крок за кроком одержиш прихильність до самих ідолів.

1Кор. 10:23. усе мені дозволено, та не все повчає. 

Поведінка твоя, як і раніше я казав, не корисна ані для тебе, ані для брата твого. Бо вона не повчає його, а радше засмучує, і викривлює віру його. Якщо ж нема користі ні тобі, ні братові твоєму, то для чого тобі робити це?

1Кор. 10:24. Хай ніхто не шукає для себе, але кожний для ближнього. 

Не те лише май на увазі, чи з чистою совістю ти їси, а й те, чи повчає брата вчинок твій. У багатьох місцях своїх послань поставляє це ділом найнеобхіднішим. Не взагалі забороняє шукати своєї користі, а тоді, коли це шкідливо для брата. Бо в такому разі користь його ми повинні ставити вище за свою і її обирати.

1Кор. 10:25. Усе, що продається на торгу, їжте, не вагаючись, для спокою совісті; 

Багатьма доводами підтвердив, що вони мають утримуватися від ідоложертовного. Аби знову не зробилися вони розбірливими понад міру, не стали б відмовлятися того, що продається на торгу, через побоювання, що це може бути ідоложертовне, каже: усе, що продається, їжте, без допитування про тих, хто продає, без розпитування, чи не ідоложертовне продається, неначе мучить вас совість і ви хочете очистити її. Або так: аби не мучила себе совість, ти не питай, бо, якщо розбиратимешся, можеш дізнатися, що пропоноване тобі до купівлі – ідоложертовне і совість твоя тривожитиметься.

1Кор. 10:26. бо Господня земля і те, що наповнює її.

Господня, а не бісів. Якщо ж земля Господня, то Господні і плоди, і дерева, і тварини, а якщо все Господнє, то за природою нема нічого нечистого, а все залежить від думки кожного.

1Кор. 10:27. Якщо хтось з невірних запросить вас, і ви захочете піти, то все, що дадуть вам, їжте без найменшого вагання, для спокою совісті.

Добре сказав «захочете», бо сам не хотів ні радити, ні відраджувати. Анітрохи не вагайтеся, аби надмірною турботливістю не виявити вам страху перед ідолами й аби зберегти совість свою чистою та спокійною.

1Кор. 10:28. Але якщо хтось скаже вам: це ідоложертовне, – то не їжте заради того, хто сказав вам і заради совісті. Бо Господня земля і те, що наповнює її. 

Я заповідаю тобі утримуватися не тому, що нібито ідоложертовне шкідливе, а заради того, хто сказав, що воно ідоложертовне, аби він не зазнав шкоди й не подумав, що християни не повинні відвертатися від предметів ідольських. І не тому навчаю я утримуватися від ідоложертовного, що нібито воно нечисте й цілком чуже нашому Господеві: це видно із того, що «Господня земля і те, що наповнює її», тобто все, що міститься в ній. Або так: утримуйся від цієї їжі, бо вся земля Господня і тобі можна насититися іншим чимось, бо все для тебе відкрите.

1Кор. 10:29. А совість маю на увазі не свою, а іншого;

Тобто язичника. Бо він, можливо, як я сказав, спокуситься, або вважатиме тебе черевоугодником, або подумає, що й ти, подібно до нього, приймаєш ідолів. А щоб хтось не сказав: «Нащо тобі турбуватися про те, хто сказав? Бо ти ж раніше за це сказав: «Що мені судити і зовнішніх?» (1Кор. 5:12)» – каже: турбуюся не про нього, а про вас, аби ви не піддалися осудженню. Тому й додав наступне.

1Кор. 10:29. бо для чого моїй свободі бути судимою чужою совістю? 

Свободою називає безрозбірливість і необмеження себе забороною. Я, каже, їстиму вільно й без розбору, але язичник осудить мене та скаже: віра християн суєтна, вони кажуть, що гребують ідолами, а водночас те, що приноситься їм у жертву, охоче їдять.

1Кор. 10:30. Якщо я з вдячністю вживаю їжу, то навіщо мене зневажати за те, за що я дякую?

Я, каже, зі свого боку вільно користуюся творіннями Божими, за благодаттю Божою, яка так утвердила й укріпила мене, що я не роблю ніякого розрізнення. Проте язичник лихословитиме мене, нібито я через лицемірство віддаляюся від ідолів, а через черевоугодництво споживаю приношуване їм у жертву. Слова «за що я дякую» означають: я зі свого боку дякую Богові, що Він так високо поставив мене, навіть вище за смирення іудейське, що я ні в чому не вбачаю шкоди; але, як я сказав, спокушається та лихословить язичник.

1Кор. 10:31. Отже, чи ви їсте, чи п’єте, чи щось інше робите, все робіть на славу Божу.

Все, каже, робіть на славу Божу: бо теперішнім вашим ділом Бог не прославляється, а радше хулиться. Їсть же і п’є хтось на славу Божу тоді, коли не спокушає цим нікого, робить це не через черевоугодництво або через сластолюбство, а для того, щоб пристосувати тіло своє до доброчинства; узагалі ж робіть хтось будь-яке діло на славу Божу тоді, коли ні іншому не шкодить через спокусу, ні самому собі, як, наприклад, той, хто діє через людиноугодництво або через який-небудь пристрасний помисел.

1Кор. 10:32. Не подавайте спокуси ні іудеям, ні еллінам, ні церкві Божій, 

Тобто нікому не подавайте ніякого приводу для лихослів’я. А це буде тоді, коли ми не спокушатимемо ні іудеяя, ні язичника, ні тим менше братів, бо «церква Божа» – вони. Зауважуй. Найважливіше він сказав наприкінці: християни повинні залучати до віри, а не те, щоб переслідувати навіть братів; має на увазі ж під ними всіх, котрі спокушалися тим, що вони їли ідоложертовне.

1Кор. 10:33. тому що і я догоджаю всім у всьому, шукаючи не своєї користі, а користі багатьох, щоб вони спаслися. 

Оскільки виставив їх винними в завданні шкоди язичникам та іудеям і заповідав їм велике діло, то, аби показати легкість цього діла, виставляє як приклад самого себе. А як він не шукав своєї користі, це видно із багато чого, раніше сказаного, наприклад: «для всіх я був всім» (1Кор. 9:22), особливо ж із того, що він бажав би сам бути відлученим за братів своїх (Рим. 9:3).

 

Глава одинадцята

1Кор. 11:1. Будьте послідовниками мені, як я Христу.

Слова «як я Христу» не приймай за вираження гордості; їх сказано з ціллю сильніше спонукати до наслідування. Бо якщо, каже, я наслідував Христа, Котрий не пошкодував власного життя для того, щоб ви ожили, чи не тим більше ви можете наслідувати мене? Бо я не настільки кращий за вас, наскільки Він кращий за мене: Він незрівнянно перевершує всіх.

11Кор. 11:2. Хвалю вас, браття, що все моє пам’ятаєте

Скінчивши мову про вживання ідоложертовного, гріх тяжкий, тепер виправляє гріх дещо легший. Бо він мав звичай поміж тяжкими гріхами вставляти менш важливі. Що ж це було? Те, що жінки і молилися, і пророкували (тоді пророкували і жінки) з відкритою головою, а чоловіки і під час пророкування покривали голови, як ті, що займалися любомудруванням («φιλοσοφία»). Це був звичай еллінський. Апостол уже зазначав про це, можливо, під час свого перебування у них, проте одні з них послухалися, а інші не послухалися. Про покірних він каже: хвалю вас, що ви моє пам’ятаєте. Хоча малося на увазі саме лише те, щоб чоловіки не покривали голову; однак, він каже: «все моє пам’ятаєте». Бо в нього завжди був звичай розсудливо похвалити тих, кого похвала могла заохотити до більшої досконалості.

1Кор. 11:2. і дотримуєте передання так, як я передав вам. 

Звідси очевидно, що і Павло, і інші апостоли багато що викладали й без письма.

1Кор. 11:3. Хочу також, щоб ви знали, що всякому чоловікові глава Христос;

Судячи з ходу мови, він, схоже, продовжує бесіду з тими, кого хвалить за зберігання викладеного ним; але насправді він виправляє непокірних. Чуючи, що Христос є глава всякому чоловікові, розумій: вірному. Бо ми, віруючі, – тіло Його, а не язичники, тому Христос не глава їм.

1Кор. 11:3. глава жінці – чоловік, а глава Христу – Бог. 

Чоловік є глава жінці, тому що панує над нею. Бог є глава Христу, тому що є причиною Його, як Отець Сина. Сказне про главу не треба розуміти в одноковому смислі й про Христа. Христос – глава нам і тому, що Він Творець наш, і тому, що ми – Його тіло, а Отець глава Христу, як причина Його. Якщо ж називання Отця главою Христа розумітимеш і за людством, у такому смилі, у якому Сам Христос названий главою нам, тут не буде нічого нечестивого. Бо Отець називається і Богом Христа за людством (Ін. 20:17). Оскільки ж Він захотів уподібнитися до нас та назвався і братом нашим, і главою, то нічого нема нового, якщо Він приймає і імена принижені та Отця Свого за Божественністю має за главу за людством, як Царя Свого і Бога Свого.

1Кор. 11:4. Кожний чоловік, який молиться або пророкує з покритою головою, осоромлює свою голову.

Чоловікові забороняє мати покриту голову не завжди, а тільки під час молитви та пророкування. Не сказав також просто «з покритою головою», а «такий, що має на голові» («κατά κεφαλής έχων»), аби викорінити покриття голови не лише одягом, а й волоссям. Бо й той, хто відростив волосся, має на голові, а саме це волосся, чому ж він безчестить голову свою? Тому, що поставлений начальником і володарем, а водночас сам робить себе підвладним. Бо покриття голови означає накладення влади на голову, покривало на голові займає місце володаря й слугує знаком підкорення. Або так: осоромлює свого Главу – Христа, принижуючи себе та втрачаючи свободу. Бо як мале тіло осоромлює голову, так і той, хто від Бога створений вільним і самовладним, але сам принижує себе як підкореного, осоромлює Христа, Котрий є Глава його, як тіла. Варте дослідження те, чому апостол виставляє це як гріх. Чоловікові і жінці, одному як ознака влади, а іншій – підкорення, дано багато чого й іншого, між іншим і те, щоб один мав голову непокриту, а інша – покриту. Як же не гріх переступати межі природи й чоловікові прикрашатися волоссям, а жінці не покриватися? Викорінює це явище, як ознаку сваволі, котра вельми згубна в ділах церковних. Бо і єресі звідси, від того, що кожен виходить із меж узаконеного.

1Кор. 11:5. І кожна жінка, яка молиться або пророкує з непокритою головою, осоромлює свою голову, бо це те саме, якби вона була острижена.

Були, як я сказав, і жінки з даром пророкування, наприклад доньки Филипа (Діян. 21:9) і багато інших. Чим же осоромлює голову свою? Тим, що оголошує голову якимось вигнанцем, відступившись від ввіреної їй Богом влади. Знай також, що чоловікові забороняє бути покритим, як сказано, під час молитви та пророкування, а жінці забороняє бути непокритою не лише під час цього, а й в будь-який час. Бо цього він бажає, коли каже: «бо це те саме, якби вона була острижена». Як бути остриженою їй завжди соромно, так і бути непокритою соромно так само завжди. Волосся замінює собою покривало. Тому та, яка знімає з себе покривало, схожа на ту, яка зняла з себе волосся.

1Кор. 11:6. Бо якщо жінка не хоче покриватися, то хай і стрижеться; а якщо жінці соромно бути остриженій чи оббритій, хай покривається. 

Продовжує доводити, що бути непокритою схоже на те, щоб бути остриженою; і як соромно останнє, так соромно й перше. Усім цим висловлює, що жінці завжди соромно бути непокритою.

1Кор. 11:7. Отож чоловік не повинен покривати голову, бо він є образ і слава Божа;

Першою причиною виставив те, що чоловік має за главу Христа й тому не повинен покриватися. Тепер представляє і іншу причину: те, що він є «слава Божа», тобто намісник Божий і образ Його. Тому представникові влади Царя всіх належить з’являтися перед Ним зі знаками цієї влади, тобто з непокритою головою. Бо вона слугує знаком, що чоловік непівладний нікому із земних, а сам панує над усім, як образ Божий.

1Кор. 11:7. а жінка є слава чоловіка. 

Тобто підкорена чоловікові. Тому й з’являтися їй належить зі знаком підкорення, а таким знаком слугує – мати покриту голову.

1Кор. 11:8-9. Бо не чоловік від жінки, а жінка від чоловіка; і не чоловік створений для жінки, а жінка для чоловіка.

Виставляє причини, з яких чоловік має перевагу перед жінкою, а саме: жінку створено із ребра його, і не його створено для неї, а її для нього. Бо сказано: «створімо йому помічника» (Бут. 2:18). Як же чоловікові покриватися, коли його так вшановано від Бога? У такому разі він привласнить собі жіночий одяг і зробить те саме, якби, отримавши діадему, скинув її з голови, а вдягнув одяг раба.

1Кор. 11:10. Тому жінка і повинна мати на голові своїй знак влади над нею, заради Ангелів. 

Через те, що було сказано, говорить, жінка повинна мати знак свого підкорення, тобто якщо не щось інше, то на голові покривало, з благоговіння перед ангелами, аби й перед ними не виявитися безсоромницею. Бо як покритою головою, опущеними додолу очима жінка доводить свою шанобливість і вірність становища підкореної, так непокритою головою вона виявляє безсоромність, від якої відвертаються й ангели, котрі присутні з віруючими. Климент же, автор книги «Стромати», досить тонко розумів під ангелами праведників Церкви. Жінка, каже він, має покриватися, аби не спокусити їх на блуд.

1Кор. 11:11. А втім ні чоловік без жінки, ні жінка без чоловіка, в Господі. 

Каже це тому, що надав більшу перевагу чоловікові, довівши, що жінка від нього, і для нього, і під владою його. Щоб не звеличити чоловіків понад належну міру, а жінок не принизити, каже, що під час початкового творіння жінка, дійсно, так створена від чоловіка, але тепер і чоловік не народжується без жінки. Втім, «в Господі», тобто все творить Бог і оживотворює сім’я та зміцнює утробу.

1Кор. 11:12. Бо як жінка від чоловіка ( εκ του ανδρός ), так і чоловік через жінку ( δια γυναικός ); 

Жінка, каже, від чоловіка. Бо досі ще залишається за чоловіком та властивість, що жінка від нього. А «чоловік через жінку», тобто жінка слугує народженню людини, а більша дія – у сімені. Тому про чоловіка не можна сказати зі всією точністю, що він «від» жінки, а «від» батька свого «через» жінку, як ту, котра послужила народженню. А про Господа Павло сказав не так, а «народився від («εκ») жони» (Гал. 4:4). Він побоявся вжити прийменник «δια», аби не подати єретикам приводу казати, що Господь пройшов через Діву, як через канал, – чи тому, що в народженні Його не брав участі чоловік, а був Він плодом черева самої лише Її.

1Кор. 11:12. все ж – від Бога.

Це досконалість не чоловіка, а Божа. Якщо ж усе звершується силою Божою, Сам же Він установив порядок відносин між чоловіками і жінками, то не сперечайся, а підкоряйся.

1Кор. 11:13. Розсудіть самі:

Знову самих їх поставляє суддями, аби цілком підтвердити те, чого бажає.

1Кор. 11:13. чи личить жінці молитися Богові з непокритою головою? 

Тут натякає на дещо страшне: на те, що безчестя сходить до Бога.

1Кор. 11:14-15. Чи не сама природа вчить вас, що коли чоловік ростить волосся, то це для нього безчестя, але коли жінка ростить волосся, це для неї честь, бо волосся дане їй замість покривала? 

Як же не безчестя для чоловіка ростити волосся, коли він через це набуває вигляду жінки і, поставлений для панування, приймає знак підкорення? Але для жінки рощення волосся є честь, тому що вона зберігає в цьому разі власний чин, а збереження свого чину – для кожного честь. Для чого ж потрібно вдягати й інше покривало, якщо волосся слугує одежею? Для того, щоб виразити свою підкореність не самою лише природою, а й вільним волевиявленням.

1Кор. 11:16. Коли б хтось захотів сперечатися, то ми не маємо такого звичаю, ні церкви Божі. 

Дійсно суперечити щодо таких предметів – діло любові до суперечок, а не міркування й розуміння. Оскільки, можливо, коринфяни, бажаючи помудрувати, вдавалися в обговорення, щоб довести відсутність різниці в цьому ділі, то апостол каже, що ми не маємо такого звичаю, тобто чи то сперечатися, чи то чоловікові ростити волосся, а жінці не покриватися; «ні» інші «церкви». Тому ви противитеся не нам тільки, а й всій Церкві. Це повинно показати слухачам – нічого не робити понад звичай апостольський.

1Кор. 11:17. Але, пропонуючи це, не хвалю вас,

Як перші віруючі, маючи все спільне, харчувалися за спільним столом, так через наслідування їм, хоча й не цілковите, у деякі встановлені дні, можливо святкові, у Коринфі після причастя Тайн пропонувалося спільне пригощення: багаті приносили їжу, бідні ними запрошувалися та пригощалися. Через розділення ж цей дивовижний, дружелюбний і любомудрий звичай був викривлений і не всіма дотримувався. Щоб виправити це, Павло й пише; і оскільки, викриваючи порок, раніше за це згаданий, він мав багато покірних, то казав «хвалю вас» (1Кор. 11:2); а позаяк у цьому випадку діло було в іншому стані, то каже: «пропонуючи це, не хвалю вас», тобто не хвалю вас тому, що знову заповідаю вам і переконую вас у тому, про що я маю намір говорити. Вам за власним розумінням слід було б не грішити зовсім, ані змушувати повчати вас.

1Кор. 11:17. що збираєтесь ви не на краще, а на гірше. 

Вам слід було б прагнути кращого й робити зібрання щедріші, а ви зменшили й той звичай, що вже панував, і хоча сходитеся в одній церкві, але не для того, щоб їсти разом. Це-то й погано дуже, тобто те, що ви змінилися на гірше.

1Кор. 11:18. Бо, по-перше, чую, що коли ви сходитесь до церкви, між вами бувають розділення,

Не одразу починає мову про трапези, а спершу сварить їх за те, що між ними бувають розділення. Бо справді, від того і їв кожен окремо, що між ними були розділення.

1Кор. 11:18. чому частково і вірю.

Аби не сказали, що ті, хто обмовляє нас, брешуть, не сказав ні «вірю», аби не зробити їх безсоромнішими, ні «не вірю», аби не виявитися даремним викривачем, а «частково вірю». Та й імовірно, що звичай цей порушували не всі, а «частина», дехто.

1Кор. 11:19. Бо повинна бути між вами і розбіжність думок,

Говорить не про розбіжність думок щодо догматів, а про такі розділення, як, наприклад, відносно столів. Що ж означає «повинна»? Те, що, позаяк ви люди, то ділом можливим і неминучим є те, що не всі ходять правильно. Тому-то я і вірю. Подібне до того й Господь сказав: «потрібно прийти спокусам» (Мф. 18:7), тобто оскільки у світі є злі, то будуть і прийдуть спокуси.

1Кор. 11:19. щоб ( ϊνα )виявились серед вас вмілі. 

Слово «щоб» означає тут не причину, а наслідок діла, як видно із багатьох місць. Бо коли горді не приймають за свій стіл, тоді з’являються «вмілі», тобто бідні, тому що вони терплять зневагу, а раніше за це терпіння їхнє не було видно. Або «вмілими» називає тих, котрі зберігають ще звичай відносно столу, бо не всі ж порушували його. Отже, коли порушники виявляються невмілими, виявляються вмілими ті, хто зберігає звичай.

1Кор. 11:20. Далі, ви збираєтесь разом не так, як для споживання вечері Господньої; 

Зібрання слугує знаком любові й спілкування: однак на ділі не буває цього. Господньою вечерею називає спільний стіл, як наслідування тієї Тайної Вечері, котру Господь вкушав зі своїми учнями. Тому й назвав обід вечерею. Отож зауважте, каже, чого ви позбавляєтеся; ви позбавляєтеся наслідування трапезі Владики свого.

1Кор. 11:21. бо кожний спішить раніше від інших їсти свою їжу,

Цю Господню вечерю ви перетворили на свою приватну. Бо, доки вона була спільна, вона й називалася Господньою вечерею, бо блага Владики спільні для всіх рабів. Оскільки ж кожний спішить їсти свою вечерю, не чекаючи на бідних, а їсть сам по собі, то ви безчестили свою вечерю, зробивши її замість Господньої приватною.

1Кор. 11:21. так що один лишається голодний, а інший упивається. 

Бідний голодає, а багатий упивається. Отже, два пороки, один – нехтуєте бідними, інший – самі упиваєтеся, самі вживаючи те, що слід було запропонувати й бідним. Виразно сказав «упивається».

1Кор. 11:22. Хіба у вас нема домів для того, щоб їсти й пити?

Якщо ви не маєте наміру їсти все разом, то чому не їсте у себе вдома?

1Кор. 11:22. Чи зневажаєте Церкву Божу?

Бо коли ти перетворюєш вечерю Господню на приватну, вкушаючи сам по собі, то ти виявляєш зневагу і до церкви, і до місця.

1Кор. 11:22. Що сказати вам? чи похвалити вас за це? Не похвалю. 

Викривши в погрішності, пом’якшує свою мову. Він міг би сказати, що це варте тисячі смертей; а він що каже? Чи похвалити вас? За це не похвалю. Чинить так для того, аби зробити їх поблажливішими до бідних. Бо якби він до кінця простягнув своє сильне викриття, то вони озлобилися б проти злиденних, позаяк апостол через них сварить їх.

1Кор. 11:23. Бо я від Господа прийняв те, що і вам передав,

Для чого згадує про Тайни та про цю вечерю? Вельми доречно, для того, щоб переконати, що Владика твій всіх удостоїв однієї і тієї самої трапези, а ти відкидаєш і зневажаєш однорідного з тобою. Як він каже, що прийняв від Господа, коли не був у той час з Господом, а був гонителем? Для того, щоб ти знав, що й нині на таїнственній трапезі подає Тайни Сам же Господь, як і тоді.

1Кор. 11:23-24. що Господь Іісус в ту ніч, коли був зраджений, взяв хліб, і, воздавши хвалу, переломив і сказав: прийміть, їжте, це є Тіло Моє, яке за вас ламається;

Згадайте, каже, що Він подав вам це таїнство останнім, притому в ту ніч, у яку був відданий на заклання, і не відлучив зрадника свого від трапези, а ти зневажаєш свого брата. Ти навчений був дякувати, бо й Він дякував, щоб дати нам взірець, а ти робиш негідне подяки, бо принижуєш Церкву і, тоді як інший голодний, упиваєшся. Він усім узагалі сказав: «прийміть, їжте», і притому Тіло Своє, яке переламав однаково за всіх, віддавши на смерть, а ти спішиш їсти, не пропонуєш спільного хлібу, щоб роздати багатьом, а залишаєш самому собі.

1Кор. 11:24. це творіть на спомин про Мене. 

Що ти кажеш? Якби ти творив спомин про Сина чи Отця, то совість замучила б тебе, якби ти не виконав узаконеного й не покликав бідних, а, творячи спомин про Владику, ти й просто не розділяєш трапези.

1Кор. 11:25. Також і чашу після вечері, і промовив: ця чаша є новий завіт у Моїй Крові;

І у Старому Завіті були чаші, у які після жертвоприношення відливали кров безсловесних (Вих. 24:6-8), і приймали її келихом та чашею. Отже, замість крові безсловесних, котра знаменувала Старий Завіт, Я нині покладаю Свою Кров, знаменуючи нею Новий Завіт. Отож не бентежся, коли чуєш про кров. Бо якщо у Старому Завіті ти приймав кров безсловесних, чи не тим більше повинен нині приймати Кров Божественну?

1Кор. 11:25. це творіть, коли тільки будете пити, на спомин про Мене. 

І через чашу, каже, ти твориш спомин смерті Владики. Як же ти один лише сам п’єш і упиваєшся, коли страшна чаша ця дана однаково для всіх?

1Кор. 11:26. Бо кожного разу, коли ви їсте хліб цей і п’єте чашу цю, смерть Господню сповіщаєте, доки Він прийде.

Ви, каже, маєте бути в такому настрої, ніби приймаєте жертву від Самого Христа, у той самий вечір та возлежачи на тому самому місці. Бо вечеря ця – та сама, і ми «сповіщаємо», тобто споминаємо, ту саму «смерть», до Другого Пришестя.

1Кор. 11:27. Тому той, хто їстиме хліб цей або питиме чашу Господню недостойно, винний буде проти Тіла і Крові Господньої. 

Натякає, що вони самі причащаються недостойно, тому що зневажають бідних. Чим же винний буває той, хто причащається недостойно? Тим, що й він пролив кров. Бо як ті, котрі тоді пробивали Тіло Христове, пробивали його не для того, щоб пити, а щоб пролити кров, так і той, хто п’є недостойно, а тому й не отримує від цього ніякої користі, даремно пролив кров. Іудеї розірвали хітон Царя, а той, хто недостойно причащається, кинув його в бруд, тобто в душу свою. Чи не однакове це безчестя? Тому й винний він рівною мірою.

1Кор. 11:28. Хай же випробовує себе людина, і так хай їсть від хліба цього і п’є від чаші цієї. 

Коли у Павла в яке-небудь речення через необхідність входить інше, він зазвичай досліджує і останнє. Так і тепер. Передувала мова про трапези. Але оскільки він завів мову про Тайни, то займається нею, як найнеобхіднішим, і відзначає найвище благо в тому, щоб приступати з чистою совістю, і каже: я не поставляю суддею над тобою іншого, а  поставляю тебе самого. Отож виправдайся перед своєю совістю і таким чином приступай, не тоді, коли будуть свята, а коли вважатимеш себе чистим і достойним.

1Кор. 11:29. Бо хто їсть і п’є недостойно, той їсть і п’є на осудження собі, 

Не через сутність Тайн (бо вони животворні), а через недостоїнство того, хто приступає, подібно до того як дивитися на сонце шкідливо для зіпсованих очей.

1Кор. 11:29. не думаючи про Тіло Господнє.

Тобто ні досліджуючи, ні помишляючи про велич того, що лежить перед нами. Бо якби ми усвідомлювали, що в певний час на нас чекає, нам не треба було б іншого пробудження: саме лише це пробудило б нас бути пильними.

1Кор. 11:30. Через це багато з вас немічних і недужих і чимало вмирає. 

Доказ сказаного візьміть із того, що відбувається поміж вас. Бо від того і випадки передчасної смерті, і тривалі хвороби, що багато хто причащається недостойно. А ті, котрі до самої глибокої старості не зазнають хвороб, уже не грішать? Грішать. Але на тих, які приступають недостойно, чекають на самі лише тутешні покарання, а ще тяжчі в іншому житті. Ми ж і тут не були б карані, якби не грішили, як він і продовжує.

1Кор. 11:31. Бо коли б ми судили самі себе, то не були б судимі. 

Не сказав «якби ми карали самих себе», а лише: якби ми судили й осуджували себе, то і тут не були б судимі Богом, і уникали б покарань і тутешніх, і тамтешніх.

1Кор. 11:32. Будучи ж судимі, караємось від Господа, щоб не бути засудженими зі світом. 

Оскільки, каже, ми не робимо такого легкого й невибагливого діла, тобто самоосудження, то й Бог не чинить з нами так нещадно, а тут карає, аби помилувати там. «Караємось» («παιδευόμεθα»), каже, тут: не карам піддаємося, а отримуємо отцівські повчання, аби там не бути засудженими «зі світом», тобто з невіруючими. Бо віруючі, перебуваючи під покровом Божим, тут отримують відплату за гріхами своїми.

1Кор. 11:33. Тому, браття мої, коли сходитесь на вечерю, чекайте один одного. 

Знову повернувся до слова про бідних, після того як згадав про покарання і смерть. І не сказав «один одному приділяйте», а «чекайте», – аби показати, що приношуване туди є спільним і потрібно чекати спільного зібрання.

1Кор. 11:34. А коли хто голодний, то хай їсть вдома,

Тобто на шкоду собі та осудження. Зібрання визначено для того, аби ті, котрі збираються через любов, були взаємно корисні, а якщо не так, то краще бути вдома. Каже це не для того, щоб вони залишалися вдома, а для того, щоб сильніше залучити їх до зібрань в належному вигляді.

1Кор. 11:34. Інше ж влаштую, коли прийду. 

Говорить або про інші якісь погрішності, що були поміж них та потребували розпорядження, або саме про те, що, імовірно, дехто захищатиметься проти сказаного. Але доти сказаного мною потрібно дотримуватися. Якщо ж хтось має щось інше, що міг би сказати, то хай очікує мого прибуття. Лякає ж їх своїм прибуттям для того, щоб вони смирилися й виправилися, якщо мають щось нехороше.

 

Глава дванадцята

1Кор. 12:1. Не хочу, браття, щоб ви не знали і про дари духовні.

Тобто про дарування Духа. Справа ось в чому. Ті, котрі на початку вірували й хрестилися, всі одержували Духа. Оскільки ж Він був невидимий, то давався зовнішній доказ Його сили; і ті, хто одержував Його, або говорили різними мовами, або пророкували, або творили дива. У коринфян через ці дарування були сум’яття: ті, які одержували більше, – звеличувалися; ті, які одержували менше, – заздрили їм. Притому були деякі віщуни та лжепророки, і важко було відрізняти їх від пророків богодухновенних. Отже, все це виправляється, і перш за все діло віщунів.

1Кор. 12:2. Знаєте, що коли ви були язичниками, то ходили до ідолів безмовних, ніби вас вели.

Дає ознаку віщуна для відрізнення пророка і каже: хто віщає в ідолах, під навіянням духа нечистого, той немовби ведений кимось, волочиться, зв’язаний від духа, нічого не знаючи із того, що вимовляє, а будучи в стані нестями та біснування. А пророк – не так; він усе вимовляє зі здоровим розумом. Це перша відмінність ворожбита, що біснується, від богодухновенного пророка.

1Кор. 12:3. Тому кажу вам, що ніхто з тих, хто говорить Духом Божим, не скаже анафеми на Іісуса, і ніхто не може назвати Іісуса Господом, як тільки через Духа Святого.

І це, каже, хай буде тобі ознакою віщуна: він «анафематствує», тобто хулить і лихословить Іісуса; навпаки, ознакою пророка є те, що він вимовляє ім’я Господа з благоговінням. Що ж оголошувані? Як вони, не маючи ще Духа, іменують Іісуса? Але не про них тепер ідеться, а про віруючих і невіруючих. Що ж біси? Хіба вони не називали Іісуса іменем Господа (Мк. 5:7)? Але вони називали під ударами й проти волі, а добровільно й без ураження – ніколи.

1Кор. 12:4. Дари різні, а Дух один і той же;

Показавши відмінність між пророком і лжепророком, говорить і про дарування, аби виправити тих, які через них доходили до розділення. І спершу лікує того, хто одержав менше дарування і тому сумує. Навіщо ти засмучуєшся через те, що одержав не стільки, скільки інший? Адже це не щось одержане як належне, а милість та дар. Тому ти будь вдячний, що Бог, нічим тобі не винний, дав тобі дещо. Притому і тобі, і йому дав один і той самий Бог. Бо не дав тобі ангел, а йому Бог; обом вам дав один і той самий Дух.

1Кор. 12:5. і служіння різні, а Господь один і той же. 

Згадав і про Сина, як про Подателя благ. Сказав про служіння, аби більше втішити скорботного. Бо, почувши слово «дар» і одержавши менше, він міг сумувати через те, що обділений в даруванні. Але, чуючи про «служіння», не так; бо воно вказує на працю і піт. Чого ж ти сумуєш, коли Він іншим повелів трудитися більше, а тебе пошкодував?

1Кор. 12:6. і діяння різні, а Бог один і той же, Котрий творить все у всіх.

Тут згадав і про Отця, Котрий творить дії в усіх віруючих. І ось тобі досконала Трійця. Дарування ж, і дія, і служіння суть одне й те саме, хоча й відрізняються за назвами: бо однаково даються і Духом, і Сином, і Отцем. Зауваж і те, що спершу згадав про Духа, а про Отця – наприкінці: це заради тих, котрі занадто розбірливі щодо порядку.

1Кор. 12:7. Але кожному дається виявлення Духа на користь.

Аби хтось не сказав: «Що ж? Якщо один і той же Господь, і один і той же Дух, і один і той же Бог, але я-то одержав менше?» – запобігаючи цьому, каже: для тебе це було корисно. «Виявленням Духа» називає чудеса. Бо із них ясно було, що Дух перебуває в тих, котрі хрестилися. Чого ж ти сумуєш? Чи більше, чи менше у тебе дарування, видно, що ти маєш Духа; про що ж тобі турбуватися? 

1Кор. 12:8. Одному дається Духом ( δια του πνεύματος ) слово мудрості,

Яке мав Іоанн Богослов, таке ж має і сам Павло. Зауваж і те, що, кажучи про Духа, вжив тут прийменник «δια» («через»).

1Кор. 12:8. іншому – слово знання, тим же Духом;

Яке мав багато хто із віруючих, котрі самі мали знання, проте інших навчити не могли. Бо мудрість («σοφία») навчає, будучи певною ясністю («σαφεία»), позаяк вона виявляє і приховане. Всюди згадує про одного й того ж Духа, щоб утішити (як багато разів сказано) того, хто одержав менше.

1Кор. 12:9. іншому – віра, тим же Духом;

Віра не в догмати, а чудодійна, яка й гори переставляє (Мф. 17:20).

1Кор. 12:9. іншому – дари зцілення, тим же Духом; 

Дар зцілювати всяку хворобу та всяку неміч.

1Кор. 12:10. іншому – творення чудес,

Такий міг і покарати непокірних, як, наприклад, Павло уразив Еліму сліпотою (Діян. 13:11), а Петро Ананію уразив смертю (Діян. 5:3-5). Той, хто одержав дарування зцілення, не міг робити цього.

1Кор. 12:10. іншому – пророцтво, іншому – розпізнавання духів,

Тобто здатність знати, хто духовний, а хто недуховний, хто пророк, а хто вводить в оману.

1Кор. 12:10. іншому – різні мови, іншому – тлумачення мов. 

Дар мов у коринфян був рясним; ним-то вони більше й звеличувалися, позаяк він перший даний був апостолам і тому вважався важливішим за інші. Але це не так. Бо дарування вчительства важливіше, і тлумачення мов важливіше, ніж аніж дар просто говорити мовами.

1Кор. 12:11. Усе це творить один і той же Дух, наділяючи кожному окремо, як Йому угодно.

Знову пропонує те саме утішення, тобто що все творить один і той же Дух. Особливо ж закриває уста тому, хто не задоволений своїм уділом; бо каже: як Йому угодно, так і творить. Хто ж ти такий, що не задоволений? Зауваж цей вислів і проти тих, котрі постали на Духа. Бо Він діє не як Йому звелено, а як Йому угодно. Тому Він – Владика і Бог. І діє, як і Отець, Котрий творить все у всіх (вище, 1Кор. 12:6). 

1Кор. 12:12. Бо, як тіло одне, але має багато членів, і всі члени одного тіла, хоч їх і багато, утворюють одне тіло, – так і Христос.

І прикладом тіла втішає того, хто сумує через менше дарування, доводячи йому, що його не обділено. Бо як тіло є і єдине, і складне, тому що має члени, так і члени суть численні та суть єдине, тож всі разом становлять єдине тіло. Де ж відмінність? Де більше? Де менше? Бо все єдине. «Так», каже, «і Христос», тобто Церква Христова. Оскільки Христос є Глава Церкви, то ім’ям глави назвав Церкву. Бо як тіло й голова є одна людина, так, знаючи, що і Церква, і Христос, як тіло й голова, суть єдине, замість Церкви поставив ім’я Христа. Отже, каже, що в Церкві, хоча вона складається із різних членів, усі ми становимо дещо єдине. 

1Кор. 12:13. Бо всі ми одним Духом хрестилися в одне тіло, іудеї чи елліни, раби чи вільні,

Тепер показує, як Церква подібна до прикладу одного тіла, і каже: усі ми, і я, Павло, одним і тим же Духом хрестилися в одне тіло, тобто аби бути одним тілом. Бо ми хрестилися не одним Духом – ти, а я – іншим, а одним і тим же. Тому і я не маю нічого більшого порівняно з тобою. Бо ми хрестилися в одне тіло, тобто аби бути одним тілом іудеям та еллінам, і рабам, і вільним. Якщо ж тих, котрі були такими далекими одні від одних, Дух з’єднав, тим більше після того, як стали єдине, ми не повинні сумувати, хоча і є деяка відмінність між нами.

1Кор. 12:13. і всі одним Духом напоєні. 

Здається, він говорить про духовну трапезу, про хліб і вино; бо словами «Дух, Котрий напоїв нас» указав і на те, і на інше: на Кров і на Плоть. Втім, ближче до істини, він говорить тут про пришестя до нас Духа, що звершилося під час Хрещення, раніше причастя Святих Тайн. Сказав «напоєні», запозичивши образ від дерев, зрошених одним і тим самим джерелом. Отже, один Дух напоїв нас та оросив і зробив єдиним тілом.

1Кор. 12:14. Тіло ж не з одного члена, а з багатьох.

Не дивуйся, каже, що за такої множинності ми – єдине тіло; бо й людське тіло, яке має багато членів, можна бачити як одне тіло. 

1Кор. 12:15-16. Якщо нога скаже: я не належу до тіла, бо я не рука, то невже через це вона не належить до тіла? І якщо вухо скаже: я не належу до тіла, бо я не око, то невже через це воно не належить до тіла?

Представляє члени тіла як такі, що говорять та нарікають на те, що вони умалені перед іншими членами, для того, щоб, довівши безрозсудливість нарікання членів, викрити тих, котрі в Церкві нарікають на те, що є дехто, хто більший за них. Виставляє два крайні члени, ногу й вухо, і ногу представляє як таку, що говорить не з оком, а з рукою, яка має невелику перевагу перед нею. Вухо ж представляє таким, що говорить з оком: бо ми завжди заздримо зазвичай не тим, котрі вельми перевершують нас, а тим, котрі трохи вищі за нас. Отже, каже, якщо нога скаже, що я не частина тіла, тому що не займаю середнє місце, як рука, а нижче за всіх знаходжуся, невже через це, тобто тому, що вона не рука, не належить вона до тіла? Бо бути чи не бути їй членом тіла, залежить не від місця, а від того, з’єднана вона чи не з’єднана вона з тілом. Так само якщо й вухо скаже: «Позаяк я не око, то взагалі відмовляюся бути частиною і членом тіла», – все одно залишиться на місці, визначеному йому на початку, та виконуватиме своє призначення. Так і ти, котрий одержав, на твою думку, менше дарування, не нарікай. Бо він член Церкви Христової, хоча й нижче отримав місце. Але коли сам відокремишся від Церкви та розірвеш союз свій з нею, тоді ти вже не будеш членом. Отож, якщо бажаєш бути членом Церкви, зберігай єдність з нею…

1Кор. 12:17. Якщо все тіло око, то де слух? Якщо все слух, то де нюх? 

Оскільки згадав про око і про ногу, про вухо і руку та виставив їх такими, що розмірковують про підвищення і приниження, а через це коринфянам знову природно було прийти до печалі, а не до втішення, то тепер показує, що корисно й потрібно, щоб дарування були різні. Бо якби все тіло було одним членом, де ж були б інші члени? Чи не соромно тобі відкидати стільки членів та підносити самого лише себе?

1Кор. 12:18. Але Бог розмістив члени, кожний з них у тілі, як було Йому угодно.

З великою силою закриває уста їхні, коли каже, що Бог захотів і кожному членові окремо визначив властиве місце (бо це означає «розмістив»). Ні нога, що займає найнижче місце, не повинна сумувати, бо так угодно було Богові, і для неї корисно саме те, щоб поміщатися внизу. Ні голова, що знаходиться згори, не повинна звеличуватися; бо це від Бога, а не її діло. Так і в Церкві Бог поставив одного низько, що для нього й корисно, а іншого поставив високо; перший має бути задоволений, і останній не має звеличуватися.

1Кор. 12:19-20. А коли б усі були один член, то де було б тіло? Тепер же членів багато, а тіло одне. 

Зауважуй мудрість: закриває уста тим самим, що, здавалося б, породжувало малодушність, тобто тим, що дарування різні та нерівночесні. Бо якби не було різних членів, не було б і єдиного тіла; а якби не було єдиного тіла, не було б і рівночестя. Нині ж у всіх є рівночестя, саме тому, що всі з’єднуються в одне тіло. Від того, що є різні члени, складається єдине тіло; а від того, що тіло – єдине, усім їм належить рівна честь, саме через це, що служать повноті єдиного тіла. Бо каже: членів багато, а тіло одне.

1Кор. 12:21. Не може око сказати руці: ти мені непотрібна; або так само голова ногам: ви мені непотрібні.

Приборкавши тих, котрі мають дарування менші, тепер звертає мову свою до тих, котрі мають дарування більші та звеличуються над тими, які не мають їх. Бо, каже, як око не може сказати іншим членам «ви мені непотрібні» (бо за нестачі одного члена все тіло недосконале), так і ті, котрі одержали дарування більші, не можуть звеличуватися над тими, котрі одержали дарування менші. Бо перші потребують останніх, позаяк самі по собі не можуть влаштувати Церкву. Добре сказав «не може»; бо побажати може й багато чого, але на ділі так не буде.

1Кор. 12:22-24. Навпаки, члени тіла, що здаються слабшими, значно потрібніші, і які нам здаються в тілі неблаговидними, про тих більше піклуємось; і неблаговидні наші (члени) благовидніше покриваються, 

Тепер доводить, що ті члени, яких вважають меншими, і корисні, і необхідні; бо вони здаються меншими, а не насправді є такими. Що ж це за члени, здавалося б найслабші та найбезчесніші, та водночас необхідні? Одні кажуть, що це – дітородні члени, котрі вважаються безчесними та неблаговидними, проте такі необхідні, що без них нема й життя. Їм ми надаємо й честі більше; бо хтось може бути нагий всім тілом, але не дозволить залишити їх оголеними. Інші ж найслабшими, проте необхідними членами називають очі; бо вони, будучи малі та набагато слабші за інші члени, вельми необхідні. Найбезчеснішими та неблаговидними членами називають ноги. Про очі ми докладаємо більше піклування, тому що вони слабкі; доглядаємо за ногами та турбуємося про них, хотя вони займають низьке місце й здаються безчесними. Хтось може в цих словах вбачати три порядки: одні члени слабкі й необхідні, наприклад очі; інші безчесні, наприклад ноги; інші неблаговидні, наприклад дітородні члени.

1Кор. 12:24. а благовидні наші не мають в тому потреби. 

Аби хтось не сказав: що за причина докладати піклування про неблаговидні та безчесні члени, а благовидні залишати в недбалості? Ми, каже, не нехтуємо ними: вони, будучи за природою своєю благовидні, нічого не потребують від нас.

1Кор. 12:24. Але Бог так створив тіло,

Якщо не змішав і влаштував єдиним, бо змішуване стає єдиним, то в єдиному де ж більше і менше?

1Кор. 12:24-25. щоб ми про неблаговидне більше піклувалися, щоб не було розділення в тілі,

Не сказав «безчесне», а «неблаговидне». Бо за природою жоден член не є потворним чи безчесним. Неблаговидному, каже, надав більшу честь. Отож не сумуй, бо тебе вшановано більше за інших. Ось і причина: щоб не було розділення в тілі. Бо якби одні члени користувалися доглядом і з боку нашого, а інші були б залишені й без нашого піклування, то вони розділилися б між собою, не будучи в змозі підтримувати союз, а після розділення їхнього й інші члени прийшли б у розлад, з причини розділення в тілі. Так і ви, котрі удостоїлися більших дарувань, не звеличуйтеся над тими, хто одержав менше, аби, після відокремлення їх від вас, і вам не зазнати шкоди.

1Кор. 12:25. а усі члени однаково дбали один про одного. 

Мало, каже, того, щоб члени не розділялися, а поміж них ще має бути велика любов і злагода; і кожен повинен турбуватися та піклуватися про мале і турбуватися не просто, а «однаково», тобто щоб і малий користувався піклуванням таким самим, як і важливий. Так, коли потрапить колючка та встромиться в п’яту ноги, усе тіло відчуває і турбується: голова нахиляється, спина згинається, черево й стегна стягуються, очі дивляться з більшою турботливістю, руки виймають занозу. Подбіним чином буває і з іншими членами.

1Кор. 12:26. Тому, чи страждає один член, з ним страждають усі члени; чи славиться один член, з ним радіють усі члени.

Тісне єднання робить лихо й добробут спільними. Так, як ми сказали, коли встромиться заноза в п’яту, усе страждає. Навпаки, коли голова увінчується, тоді й іншим членам – слава та радість, очі бувають світлішими й все тіло здається прекрасним.

1Кор. 12:27. І ви – тіло Христове, а окремо – члени.

Аби не сказали «як відноситься до нас приклад тіла й членів?», каже: і ви тіло Христове й члени. Якщо ж у тілі людському не повинно бути розбрату, то чи не тим більше в тілі Христовому? Оскільки ж не вони лише самі становили повноту тіла Христового, а віруючі, сущі по всьому всесвіту, то додав: «а окремо – члени». Хоча вони не становили всього тіла, однак були членами, і притому «окремо». Бо відносно вашої церкви ви тіло Христове, як ціла Церква, а відносно Соборної Церкви, сущої по всьому світу, тіло котрої складається із існуючих повсюди церков та має головою Христа, ви члени, оскільки є частиною її.

1Кор. 12:28. І одних Бог поставив у Церкві, по-перше, Апостолами, по-друге, пророками,

Бог поставив: як же ти противишся Богові? На першому місці ставить апостолів, тому що вони роздавачі всіх благ; на другому – пророків не старозавітних (бо вони пророкували про Пришестя Христове до Іоанна: Мф. 11:13), а тих, які після Пришестя Христового пророкували в Новому Завіті, котрими були доньки Филипа, Агав і багато інших. Бо ця благодать Духа була рясна в кожній Церкві. Покладає перелічення «по-перше, по-друге» для того, щоб, поставивши наприкінці дар мов, смирити тих, які звеличувалися ним.

1Кор. 12:28. по-третє, вчителями;

Пророк усе сповіщає від Духа, а вчитель – і від себе: тому він – третій.

1Кор. 12:28. далі, іншим дав сили чудотворення, також дари зцілення,

Сили і хворих зцілювали, і противникв карали, а дарування зцілень тільки лікували: тому перші він поставляє вище за останні. А раніше і за ті, і за інші справедливо згадано вчителя, який навчає ділом і словом.

1Кор. 12:28. заступництва, управління,

Тобто заступництво за слабких і управління або розпоряджання братським майном. Хоча це залежить і від нашого старання, але він називає дарування Божими, переконуючи нас буди вдячними та до Нього звертати погляд, а не звеличуватися.

1Кор. 12:28. різні мови.

Дар цей поставив останнім, аби смирити тих, котрі марнославилися ним.

1Кор. 12:29-30. Чи всі Апостоли? Чи всі пророки? Чи всі вчителі? Чи всі чудотворці? Чи всі мають дари зцілення? Чи всі говорять різними мовами? Чи всі тлумачі? 

Коли за порядком перелічено більші і менші дарування, їм природно було засумувати. Тому тих, котрі мали менші дарування, знову втішає. Чого, каже, тобі сумувати, що ти не маєш, можливо, дару пророкування? Уяви собі, що в тебе є те, чого нема у пророка, і що є у того, того нема у цього. Для вас годиться та є набагато кориснішим такий розподіл дарів, щоб кожен потребував ближнього.

1Кор. 12:31. Дбайте про дари більші ( τα κρείττονα ),

Приховано натякнув, що самі вони винні, що одержали менші дарування. Бо словом «дбайте» вимагає старання з їхнього боку й більшого прагнення до духовного. Грецькою не сказано «більші» («τα μείζονα»), а «кращі» («τα κρείττονα»), тобто корисніші.

1Кор. 12:31. і я покажу вам шлях ще кращий.

Якщо ви рішуче станете дбати про дари, то разом з цими шляхами (на це вказує слово «ще») я покажу вам один шлях «кращий», тобто неперевершений, який приводить до всіх дарів. Має ж на увазі любов.

 

Глава тринадцята

1Кор. 13:1. Якщо я говорю мовами людськими й ангельськими, а любові не маю, то я – мідь, що дзвенить, або кімвал, що бринчить. 

Апостол не одразу вказав їм шлях, а спершу порівнював його з тим даром, який вони вважали більшим, тобто з даром мов, і показує, що цей шлях незрівнянно краще за той дар і навіть за всі інші дари, а потім уже доводить його бажаність. Під «мовами людськими» має на увазі мови всіх народів всесвіту. Не задовольняючись цим, він додає і іншу перевагу: мовами, каже, «ангельськими». Сказав так не тому, що ангели нібито мають мови, а щоб вказати дещо краще та досконаліше за мови людські. Бо під мовою ангельською мається на увазі їхня мислена сила передавати один одному божественні помисли. А назвав її так за подобою нашого знаряддя слова, так само як і висловом «вклонялося кожне коліно небесних» (Флп. 2:10) позначив дуже старанну їхню покору; бо вони не мають кісток. «То я, – каже, – мідь, що дзвенить», тобто видаю голос, але даремню говорю, і тривожу інших, але користі нікому не приношу, тому що любові не маю.

1Кор. 13:2. Якщо маю дар пророцтва, і знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання

Не просте пророцтво, а найвище й таке, що знає всі таємниці. Зауважуй же: про мови сказав, що від них нема жодної користі, а про пророцтво – що воно знає всі таємниці й всяке розуміння.

1Кор. 13:2. і всю віру, 

Аби, перелічуючи дари поодинці, не здатися обтяжливим, перейшов до витоку й джерела всіх їх – до «віри», і притому «всієї».

1Кор. 13:2. так що й гори можу переставляти, а любові не маю, – то я ніщо.

Оскільки переставляння гір здавалося багатьом великим ділом, то й згадав про це, а не тому, що нібито вся віра тільки це й може звершувати. Бо Господь присвоює переставляння гір малій частці віри, коли каже: «якщо ви матимете віру з гірчичне зерно» (Мф. 17:20). Дивися ж, як він пророцтвом і вірою охопив усі дари. Бо чудеса полягають або в словах, або в ділах. Не сказав: якщо «любові не маю», то я малий та бідний, а «я ніщо».

1Кор. 13:3. І якщо роздам усе добро моє

Не сказав «якщо віддам частину добра мого», а «усе», і не сказав «якщо віддам («δω»), а «роздам» («ψωμίσω»), так що до втрати доєднається ще послужливість, притому найтурботливіша.

1Кор. 13:3. і віддам тіло моє на спалення, а любові не маю, то нема мені в тому ніякої користі.

Не сказав «якщо я помру», а представляє те, що жорстокіше за все, тобто згоріти живцем, і каже, що й це без любові даремне. Скаже хтось: як можна роздати добро без любові? Такому можна відповісти двояко. Або: апостол припустив можливість неможливого подібно до того, як у словах «коли б навіть ми або Ангел з неба став благовіствувати вам не те, що ми вам благовіствували» (Гал. 1:8-9), бо ні сам він, ні ангел не збиралися благовіствувати інше. Так він висловлюється і в багатьох інших місцях (Рим. 8:39). Або: можна давати й без любові, а саме тоді, коли буває це не через співчуття до нужденних, а через прислужливість. З любов’ю ж буває це тоді, коли хтось робить це через співчуття й гарячу любов.

1Кор. 13:4. Любов довготерпить, милосердствує,

Звідси починає перелічувати ознаки любові, і першою поміж них покладає довготерпіння – корінь всякої любомудрості. Бо довготерпеливий той, хто має довгу й велику душу. Але оскільки дехто використовує довготерпіння не на любомудрість, а часто сміючись над своїми образниками та вдавано стримуючись, наче люди довготерпеливі доводять їх ще до більшої роздратованості в гніві, то каже, що любов «милосердствує», тобто виявляє норов кроткий і незлобивий, а не як згадані люди, які прикидаються та мають злі звичаї. Сказав це щодо тих з-поміж коринфян, котрі полюбляли сперечатися й таємно ворогувати між собою.

1Кор. 13:4. любов не заздрить ( ου ζήλοι ),

Хтось може бути й довготерпеливим, але заздрісним. Проте любов уникала й цього. Сказав це щодо заздрісних з-поміж коринфян.

1Кор. 13:4. любов не вихваляється,

Тобто любов не чинить безрозсудливо, а робить того, хто має її, розважливим і твердим. Вихваляється ж людина мрійлива, легковажна, дурна. Це сказано щодо легковажних і поверхових.

1Кор. 13:4. не гордиться,

Можна мати всі вищесказані чесноти, але гордитися ними. А любов не має цього, але й за наявності згаданих чеснот є смиренномудрою. Це проти пихатих.

1Кор. 13:5. не безчинствує ( ουκ άσχημο νεΐ ),

Тобто любов не лише не гордиться, а також якщо зазнаватиме й крайніх лих за улюбленого, то не вважатиме це ганебним та безславним для себе, подібно до того як і Христос через любов до нас не лише зазнав безчесного розп’яття, а й вмінив його в славу Собі. Можеш розуміти й так: не безчинствує, тобто не ображає; бо нічого нема ганебнішого за образника. Це проти тих, хто не виявляє поблажливість до інших.

1Кор. 13:5. не шукає свого, не роздратовується,

Пояснює, яким чином любов не відчуває безчестя: тому, каже, що вона шукає не свого, а користі ближнього, і те вважає безчестям, коли не звільнить ближнього свого від безчестя. Це проти тих, котрі зневажали інших. Любов і «не роздратовується», тому що не безчинствує. Бо людина гнівлива не дотримується благопристойності. Любов не безчинствує, тому що й не роздратовується, тобто не є швидкою на гнів. Це проти тих, хто ображається через образи інших.

1Кор. 13:5. не мислить зла,

Любов, каже, терплячи всяке зло, не роздратовується на гнів і не лише не робить зла на помсту, а й не думає про це. Дивися ж: усюди не каже «любов заздрить, але зупиняється; роздратовується, але долає це», а каже, що вона ніякому злу рішуче не дозволяє показатися навіть і на початку його – як і тут: «не мислить зла». І це сказано коринфянам, щоб вони не відплачували за образу образою.

1Кор. 13:6. не радіє неправді,

Тобто не веселиться, коли хто-небудь терпить несправедливість, зазнає насильства й образи.

1Кор. 13:6. а радіє істині; 

Але, каже, що набагато важливіше, радіє разом з тими, які в добрій думці, і вміняє собі в славу, коли істина торжествує. Це проти заздрісних.

1Кор. 13:7. усе покриває,

І образи, і побої, і смерть. Таку властивість подає їй притаманне їй довготерпіння. Це проти тих, котрі замишляють зло.

1Кор. 13:7. всьому вірить,

Що б не сказав улюблений нею; бо і сама вона не каже нічого удавано, і не думає, щоб інший казав так.

1Кор. 13:7. всього надіється, все переносить. 

Любов, каже, не зневірюється в улюбленому, а надіється, що він завжди сходить до кращого. Це сказав до тих, що зневіряються. Якщо, попри очікування, станеться, що улюблений перебуватиме у злі, вона переносить його недоліки мужньо. Бо вона, каже, «все переносить». Це до тих, котрі легко впадають у ворожнечу.

1Кор. 13:8. Любов ніколи не перестає,

Тобто ніколи не ухиляється від цілі, а все приводить у виконання; або, що й краще, не переривається, не зупиняється, ніколи не припиняється, а продовжується і в майбутньому віці, коли все інше зникне, як скаже апостол далі.

1Кор. 13:8. хоч і пророцтва припиняться, і мови замовкнуть,

Перелічивши плоди любові, знову підносить її іншим чином, а саме каже, що і пророцтво, і мови скінчаться, а любов перебуватиме постійно і в нескінченності. Бо якщо пророцтва й мови існують для того, щоб віра приймалася легше, то, після розповсюдження віри повсюди, звісно, вони, як зайві, припиняться, і в цьому віці, а особливо в майбутньому.

1Кор. 13:8-10. і знання зникне. Бо ми частково знаємо і частково пророкуємо; коли ж настане досконале, тоді часткове припиниться.

Якщо знання зникне, невже ми житимемо в незнанні? Зовсім ні! А каже, що зникне знання «часткове», коли прийде знання досконале, тобто властиве майбутньому життю. Бо тоді ми знатимемо вже не стільки, скільки знаємо нині, а набагато більше. Наприклад, ми знаємо й нині, що Бог існує всюди, але як це, не знаємо; що Діва народила, але як це, не знаємо. Тоді ж дізнаємося про ці таємниці дещо більше й корисніше.

1Кор. 13:11. Коли я був дитиною, 

Сказавши, що з пришестям досконалого «часткове» припиниться, водночас представляє і приклад, яким пояснює, якою великою є різниця між знанням теперішнім і майбутнім. Бо нині ми подібні до дітей, а тоді будемо мужами.

1Кор. 13:11. то як дитина говорив,

Це відповідає мовам.

1Кор. 13:11. як дитина міркував,

Це відповідає пророцтвам.

1Кор. 13:11. як дитина роздумував;

Це відповідає знанню.

1Кор. 13:11. а коли став мужем, тоді відкинув дитяче.

Тобто в майбутньому віці я матиму знання зріліше; тоді мале й дитяче знання, яке ми тут маємо, зникне. Потім продовжує.

1Кор. 13:12. Тепер ми бачимо ніби крізь потьмарене скло, здогадно,

Пояснює сказане про дитину й показує, що нинішнє наше знання – якесь темне, а тоді буде ясніше. Бо, каже, бачимо нині в дзеркалі. Потім, оскільки дзеркало досить чітко показує предмет, що в ньому відображається, додав «здогадно», аби з найбільшою точністю показати неповноту цього знання.

1Кор. 13:12. тоді ж лицем до лиця;

Говорить так не тому, що нібито Бог має лице, а щоб через це показати ясність та наочність знання.

1Кор. 13:12. тепер я знаю частково, а тоді пізнаю, подібно як і я пізнаний. 

Удвічі принижує їхню гордість, показуючи, що нинішнє знання неповне й що воно не наше власне. Не я, каже, пізнав Бога, а Він Сам пізнав мене. Тому, як нині Він Сам пізнав мене й Сам зійшов до мене, так і я досягну Його тоді набагато більше, ніж тепер. Як той, хто сидить у темряві, поки не бачить сонця, не сам прагне до прекрасного променя його, а промінь показує себе йому своїм сяйвом, а коли він прийме сяйво сонячне, тоді вже й сам прагне до світла. Отже, слова «подібно як і я пізнаний» не те означають, ніби ми пізнаємо Його так, як Він знає нас, а те, що як нині Він зійшов до нас, так і ми досягнемо Його тоді. Уподібнення: хтось знайшов покинуте дитинча, благородне, благовидне; зі свого боку визнав його, підняв і взяв до себе, доклав піклування про нього, благородно виховав, нарешті, обдарував багатством та ввів у царські палати. Дитинча, поки воно молоде, нічого цього не відчуває і не усвідомлює людинолюбства особи, яка підняла його. Проте, коли воно змужніє, одразу визнає свого благодійника та полюбить його гідно. Ось тобі приклад на пояснення того, що приховано висловено в сказаному.

1Кор. 13:13. А тепер перебувають ці три: віра, надія, любов; але більша з них любов. 

Існують і дари мов, пророцтва та розуміння, хоча вони й примарні, однак з поширенням віри поміж всіх вони зовсім зникнуть. Віра, надія і любов триваліші за них (бо це позначається словами «а тепер перебувають», тобто тривалість цих трьох); але й із них самих любов більша, тому що вона продовжується і в майбутньому віці.

 

Глава чотирнадцята

1Кор. 14:1. Досягайте ( διώκετε ) любові; 

Показавши, що любов є великий дар, далі схиляє до того, щоб прагнути до неї. Не сказав «шукайте любові», а «досягайте любові», вимагаючи посиленого старання. Бо вона віддаляється від нас і багато треба пробігти, щоб досягнути її.

1Кор. 14:1. дбайте про дари духовні, а особливо про те, щоб пророкувати. 

Аби не подумали, що підніс любов з ціллю принизити дарування, додає: «дбайте про дари духовні», тобто про дарування, переважно ж про пророцтво. Сказав це проти того, що коринфяни звеличувалися через дар мов.

1Кор. 14:2-3. Бо хто говорить незнайомою мовою ( γλώσση ), той говорить не людям, а Богові; тому що ніхто не розуміє його, він таємне говорить духом; а хто пророкує, той говорить людям на повчання, умовляння і утіху. 

Порівнює мови з пророцтвом і показує, що вони не зовсім марні самі по собі; бо говорять не людям, а Богові, тобто не говорять легко зрозуміле та ясне для людей, а Духом Святим говорять таємниче. Тому, як ті, котрі говорять від Духа, вони – велике діло, а як такі, що некорисні людям, вони – нижче за пророцтво. Бо воно і від Духа, і дуже корисне; воно повчає нетвердих, врозумляє та збуджує недбайливих, утішає малодушних. Отже, Павло всюди поставляє вищим те, що корисніше.

1Кор. 14:4. Хто говорить незнайомою мовою, той повчає себе; а хто пророкує, той повчає церкву. 

Багато хто із тих, котрі говорили мовами, не міг пояснити того, що сам говорив. Тому вони були корисні лише самі собі. А той, хто пророкує, корисний для всіх слухачів. Тому якою є відстань між користю одному й користю Церкви, такою самою є відстань між мовами й пророцтвом.

1Кор. 14:5. Бажаю, щоб усі ви говорили мовами; та краще, щоб ви пророкували;

Оскільки у коринфян багато хто говорив мовами, то, аби не подумали, що через заздрість принижує мови, каже: я бажаю, щоб ви говорили «усі», не один чи двоє; ще більше бажаю, щоб ви пророкували, тому що це набагато корисніше.

1Кор. 14:5. бо більший той, хто пророкує, ніж той, хто говорить мовами, хіба що він буде і тлумачити, щоб церква повчалася. 

Пророк, каже, вище, але вище за того, хто лише говорить мовами, а не вміє пояснити. Якщо ж вміє і пояснити, то він рівний пророку. Бо через пояснення того, що говорить мовою неясно, він повчає Церкву. Пояснення було також даруванням і декому із тих, які говорили мовами, подавалося, а декому не подавалося.

1Кор. 14:6. Тепер же, браття, якщо я прийду до вас і стану говорити незнайомими мовами, то яку вам принесу користь, якщо не роз’ясню вам чи одкровенням, чи пізнанням, чи пророцтвом, чи повчанням? 

Чи хочете знати, що мови без пояснення марні? Нехай я, Павло, учитель ваш, говорю мовами; і в цьому разі не буде ніякої користі для слухачів, якщо я не роз’ясню що-небудь «одкровенням», тобто як зазвичай говорять ті, хто отримав одкровення від Бога; бо й це також вид пророцтва, коли в присутності багатьох відкриваються помисли кожного. «Чи пізнанням», тобто як можуть говорити ті, котрі мають знання та роз’яснюють слухачам таємниці Божі. «Чи пророцтвом», тобто коли хтось веде мову і про минуле, і про теперішнє, і про майбутнє. Бо пророцтво ширше, ніж одкровення. «Чи повчанням», тобто у вигляді вчительського слова, коли буває мова то про чесноту, то про догмати. Бо й повчання буває на користь слухачам. Інші слово «одкровенням» розуміли так: говорить щось легко зрозуміле, ясне й наочне, а «пізнанням» – сказати таке, що може бути пізнане.

1Кор. 14:7. І бездушні речі, що дають звук, як сопілка чи гуслі, коли не видають роздільних тонів, то як зрозуміти те, що грають на сопілці чи на гуслях? 

І чого, каже, я говорю, що у нас неясне марне, а ясне корисне? Якщо й у бездушних знарядь звуки не «видаватимуть роздільних тонів», тобто ясних, а все буде змішане, то не можна буде ні розпізнати те, що грають, ні отримати задоволення та радість.

1Кор. 14:8. І коли труба даватиме невизначений звук, то хто стане готуватися до бою?

Від речей не необхідних перейшов до найнеобхідніших, згадав про трубу й каже, що і від неї бувають стрункі звуки, одні такі, котрі готують до війни, а інші такі, котрі відвертають від війни. Якщо вона видаватиме неясний та невизначений звук, то воїни не будуть готові, і яка користь від неясного звуку?

1Кор. 14:9. Так і ви, якщо промовляєте язиком незрозумілі слова, то як зрозуміють, що ви говорите? Ви будете говорити на вітер. 

Аби не сказали «який до нас стосунок має приклад сопілки й труби?», каже: якщо й ви даром мов не промовляєте слова зрозумілі, тобто ясні, то ви говорите даремно й на вітер, тому що ніхто не розуміє; бо вся сила в тому, щоб дар був корисний, для чого ж він подавався? Невже для того, щоб знаходив користь сам лише той, хто одержав його? Якщо ж він бажав бути корисним і для інших, то повинен був або молитися Богові та через чисте життя одержати дар тлумачення, або звернутися до того, хто може роз’ясняти. Павло для того каже це, щоб з’єднати їх один з одним і щоб вони не вважали себе достатніми для самих себе, а приймали до себе тих, котрі можуть і витлумачити: бо тоді дар буде кориснішим.

1Кор. 14:10. Скільки, наприклад, різних слів у світі, і ні одного з них нема без значення.

Тобто скільки наріч з’явилося у світі, скіфське, індійське, фракійське та інших народів, і всі племена говорять що-небудь; бо вони не без мови.

1Кор. 14:11. Але якщо я не розумію значення слів, то я для того, хто говорить, буду іноземцем; і той, хто говорить, іноземець для мене.

Якщо я не розумітиму значення слів, то той, хто говорить, здасться мені іноземцем, тобто той, хто говорить незрозуміле; таким здамся і я йому, не через поганість слів, а через наше нерозуміння.

1Кор. 14:12. Так і ви, коли дбаєте про дари духовні, старайтеся збагатитися ними для повчання церкви. 

Дехто після слів «так і ви» ставить крапку й пояснює: так і ви, котрі говорять мовами незрозуміле, здаєтеся слухачам іноземцями; потім знову починають і читають: «Коли дбаєте про дари духовні». Але святий Іоанн Златоуст читає без розділення. Оскільки, каже, ви дбаєте про дари духовні, то і я бажаю цього, і приймаю це, як і раніше сказав; ви лише старайтеся збагатитися ними «для повчання», тобто на користь Церкві. Бо я не тільки не заважаю вам говорити мовами, а й бажаю, щоб ви збагатилися цим даром, аби лише використовували його на користь загальну.

1Кор. 14:13. А тому, хто говорить незнайомою мовою, молись про дар тлумачення.

Вказує спосіб, як дар цей зробити корисним для багатьох. Каже: той, хто говорить мовами, хай молиться, аби одержати й дар тлумачення. Отже, вони самі винні в тому, що не одержують дар тлумачення, тому що не просять його у Бога.

1Кор. 14:14. Бо коли я молюся незнайомою мовою, то хоч дух мій і молиться, але розум мій залишається без плоду.

У давнину дехто разом з даром мов одержував дар молитви й промовляв слова перські чи римські, проте розум не розумів того, що вони казали. Павло й каже, що «дух мій», тобто дарування, яке рухає язик, «молиться», а «розум мій» перебуває без плоду, позаяк не розуміє нічого із того, що промовляється. Дивися ж, як він поступово довів, что той, хто тільки говорить мовою, безкорисний і сам для себе. Так пояснює це місце святий Іоанн. Дехто це розуміє так: якщо я говорю мовою, але не пояснюю, то «дух мій», тобто душа моя, сама по собі одержує користь, а розум мій залишається без плоду, тому що не приносить користі іншим. Ті, хто розуміє так цей вислів, на мою думку, побоялися помилки Монтана: бо він запровадив таку єресь, що пророки зовсім не розуміли своїх промов, а, одержимі Духом, говорили щось, проте не розуміли того, що казали. Але це тут недоречно. Бо апостол сказав це, тобто що не розуміють своїх слів, не про пророків, а про тих, котрі говорять мовами, і із них не про всіх, а про деяких.

1Кор. 14:15. Що ж робити? Буду молитися духом, буду молитися і розумом; буду співати духом, буду співати і розумом. 

Що ж, каже, корисніше? І чого треба просити у Бога? Того, щоб молитися «духом», тобто даруванням, а також «і розумом», тобто думкою, усвідомлювати слова молитви. Подібним чином і про спів.

1Кор. 14:16. Бо коли ти благословлятимеш духом, то як проста людина скаже: «амінь» на твою подяку? бо вона не розуміє, що ти говориш. 

Коли, каже, ти співаєш, якщо благословлятимеш «духом», тобто духовним даруванням через мову, то проста людина, тобто мирянин, як на твою молитву скаже «амінь»? Бо ти слова «повіки віків» сказав неясно та незнайомою йому мовою і він не зрозумів і тому не отримує користі.

1Кор. 14:17. Ти добре дякуєш, та інший не повчається.

Аби не подумали, що рішуче принижує дарування мов, каже: ти зі свого боку добре дякуєш, але, позаяк від цього нема користі ближньому, подяка твоя марна.

1Кор. 14:18. Дякую Богові моєму: я більше за всіх вас говорю мовами; 

Аби не подумали, що принижує цей дар тому, що сам не має його, каже: я більше за всіх говорю мовами.

1Кор. 14:19. але в церкві хочу краще п’ять слів сказати розумом моїм, щоб й інших наставити, ніж тисячі слів незнайомою мовою. 

«Розумом моїм», тобто розуміючи й усвідомлюючи свої слова та будучи в змозі пояснити їх, аби принести користь й іншим. «Ніж тисячі слів незнайомою мовою», тобто коли не можу витлумачити їх; бо в такому разі користь обмежується тільки мною одним. «П’ять» же «слів» каже всякий учитель, котрий застосовує належні ліки до кожного із п’яти почуттів наших.

1Кор. 14:20. Браття! не будьте дітьми розумом: на зле будьте як діти, а розумом будьте повнолітні.

Показавши, яке місце посідає дар мов, використовує нарешті грізну мову та докоряє їм за те, що вони мудрують, як діти. Бо справді дітям властиво дивуватися предметам малим, тому що вони можуть вражати, якими є і мови, і нехтувати предметами великими, тому що вони не виявляють нічого нового, якими є і пророцтва. Отже, тут переконує не звеличуватися, навіть просто не знати, що таке злоба, як і діти не знають, а розумом бути досконалими, тобто міркувати, які дарування вищі та корисніші. І інакше: «на зле дитиною» є той, хто нікому не робить зла, а є незлобивим, як дитина; досконалий же розумом той, хто, не роблячи нікому зла, приносить ще користь, і не лише зла уникає, а й чесноти досягає та зберігає сам себе неушкодженим від речей тимчасових. Ця настанова подібна до наступної: «будьте мудрі, як змії, і прості, як голуби» (Мф. 10:16). 

1Кор. 14:21. В законі написано: іншими мовами й іншими устами говоритиму народові цьому; і тоді не послухають Мене, говорить Господь

Знову порівнює пророцтво з мовами й показує перевагу його, а в чому вона полягає, видно із того, що сказано далі. «Законом» зазвичай називає весь Старий Завіт. Тому й тепер про слова, написані наприкінці книги Ісаї (Іс. 28:11-12), каже, що написані в законі. Словами «і тоді не послухають Мене» показує, що диво могло вразити їх, але якщо вони не переконалися, то це їхня провина. Бо Бог завжди робить Своє і являє Свій промисел, хоча знає, що люди не послухаються, – аби вони були без відповіді.

1Кор. 14:22. Отож мови є знамення не для віруючих, а для невіруючих; 

Знамення вражає, але не навчає та не приносить користі, а часто й шкодить, як мова без витлумачення, тому далі (1Кор. 14:23) й каже: «чи не скажуть, що ви біснуєтесь?» Притому знамення й дано для невіруючих, бо віруючі не потребують їх, тому що вони вже вірують.

1Кор. 14:22. пророцтво ж не для невіруючих, а для віруючих. 

Пророцтво, каже, корисне для віруючих, тому що воно наставляє їх. Але невже пророцтво слугує і для невірних? Як же (1Кор. 14:24) каже, що «коли всі пророкують, і увійде хтось невіруючий» (1Кор. 14:24)? Ось пророцтво і для невіруючих. На це можна відповісти: апостол не сказав, що пророцтво марне для невіруючих, а що воно не слугує марним знаменням, як мови. Коротко кажучи: мова слугує знаменням для невіруючих, тобто лише для вражання їх, а пророцтво корисне віруючим і невіруючим, викриваючи їх, хоча й не називається знаменням для них.

1Кор. 14:23. Коли вся церква зійдеться разом і всі почнуть говорити незнайомими мовами, і увійдуть до вас незнаючі або невіруючі, то чи не скажуть, що ви біснуєтесь? 

Приховано пояснює, що дар мов без дару тлумачення може приводити й до шкоди. Каже ж це з ціллю смирити гордість їхню. Вони думали, що дар мов робить їх предметом подиву; Павло, навпаки, доводить, що він обертається їм на безслав’я, даючи привід вважати їх безумними. А щоб ти не подумав, що від самого дарування залежить те, що того, хто має його, покривають безслав’ям, каже: нерозумні скажуть, що ви біснуєтесь. «Незнаючі, – каже, – або невіруючі», яким були ті, котрі про апостолів казали, що вони напилися солодкого вина (Діян. 2:13). А розважливі одержують користь і від дару мов, як, наприклад, ті, котрі були при апостолах, дивувалися, що вони говорили про великі діла Божі (Діян. 2:19).

1Кор. 14:24-25. А коли всі пророкують, і увійде хтось невіруючий або незнаючий, то його всі викривають, всі осуджують. І таким чином таємниці серця його виявляються, і він, упавши ниць, поклониться Богові і скаже: воістину з вами Бог.

Чи бачиш, наскільки пророцтво корисніше, як воно, відкриваючи таємниці сердечні, змушує невіруючого визнавати Бога, падати ниць і поклонятися та сповідувати: «воістину з вами Бог». Подібне звершив Бог і з Навуходоносором. Бо, коли Даниїл відкрив йому значення сну, він сказав: «Істинно Бог ваш є Бог, Котрий відкриває таємниці» (Дан. 2:47). Пізнай звідси значення й того, що сказано вище: «одкровенням» (1Кор. 14:6). Бо ось, одкровення – один із видів пророцтва. Зауваж і те, що Дух є Бог. Бо каже «воістину з вами Бог». У пророках же, безсумнівно, діє Дух. Бо вище (1Кор. 12:10-11) так сказав, що пророцтва даються Духом.

1Кор. 14:26. Так що ж, браття? Коли ви сходитесь, і у кожного з вас є псалом, є повчання, є мова, є одкровення, є тлумачення, – все це хай буде на повчання. 

У давнину і псалми складали за даруванням, і на вчителювання подавався дар. Одкровенням же називає пророцтво, даючи родові ім’я різновиду. Згадує і про дар мов, аби не вважали цей дар зовсім нікчменим і таким, що не входить навіть до ряду дарувань. Усе це, каже, хай буває на повчання. Бо відмінна риса християнина – навчати, приносити користь. Як же може навчати, приносити користь той, хто має сам лише дар мов? Так: якщо він зійдеться з тим, хто має дар тлумачення, і вони виявлятимуть свої дарування спільно.

1Кор. 14:27. Якщо хто говорить незнайомою мовою, говоріть по двоє, найбільше по троє, і то по одному, а один хай тлумачить. 

Я не забороняю говорити мовами, але щоб це було не без тлумачення. І хай небагато людей говорять мовами, аби не сталося змішання й безладу; «і то по одному», тобто один за одним. Але, у всякому разі, має бути тлумач.

1Кор. 14:28. Коли ж тлумача не буде, то мовчи в церкві, а говори собі та Богові.

Якщо не матиме тлумача, хай не говорить в церкві, аби не здатися іноземцем, який промовляє незрозуміле та неясне для багатьох. Якщо ж буде такий марнославний, що не захоче мовчати, то хай говорить собі та Богові, тобто без галасу й таємно, про себе, так, щоб слова його були чутні самому лише Богові, а не людям. Дивися, як, здавалося б, дозволяє, а водночас забороняє.

1Кор. 14:29. І пророки хай говорять по двоє чи по троє, а інші хай розмірковують.

Поміж пророків переховувалися й ворожбити. Тому каже: хай інші розмірковують про них, аби не заховався таємно як-небудь ворожбит. Бо як вище (1Кор. 12:10) сказано, що був дар і «розпізнавання духів» для розпізнавання несправжніх та істинних пророків. Повеліває пророкувати «по двоє» чи «по троє», для дотримання благочинства та для того, щоб серед багатьох не заховалися ворожбити.

1Кор. 14:30-31. Коли ж другому, що сидить, буде одкровення, то перший хай мовчить. Бо всі один по одному можете пророкувати, щоб усі повчалися і всі втішалися. 

Тут навчає благочинства й смиренномудрості. Коли, каже, Дух збудить іншого, ти, перший, мовчи. Бо якби Духові угодно було, щоб ти говорив,  то «всі один по одному можете пророкувати», тобто не сумуй, бо можеш і ти, і інший, і всі пророкувати поодинці та один за одним. Бо це дарування не обмежується одним лише, а подається всім, аби вся Церква повчалася та одержувала заохочення до чесноти.

1Кор. 14:32. І духи пророчі покірні пророкам,

І це на утішення тому, котрому повелів мовчати. Слова ці мають таке значення: не заперечуй, не опирайся. Бо Сам Дух, тобто дарування, що перебуває в тобі, та дія Духа, Котрий перебуває в тобі, покірні даруванню другого, збудженого до пророцтва: і якщо Дух покірний, то тим більше ти сам, який одержав Духа, не повинен заперечувати. Дехто ж розумів так: язичницькі віщуни, якщо одного разу оволодів ними біс, хоча б і хотіли, не могли мовчати, а наші святі пророки не так: від їхньої волі залежить, мовчати або говорити. Це й означають слова: «духи пророчі», тобто дарування, «покірні пророкам» та волі пророків мовчати і не мовчати. Аби той, хто має це дарування, не сказав: «Як я, за твоїм повелінням, можу мовчати, коли я говорю за спонуканням від Духа?» – каже, що Дух Цей, Котрий спонукає тебе, підкоряється тобі й у твоїй вже владі полягає мовчати, і тому на Духа не посилайся даремно.

1Кор. 14:33. тому що Бог не є Бог безладдя, а миру. Так буває по всіх церквах у святих. 

Показує, що й Богові так угодно, щоб перший мовчав; тому що Бог не є Бог безладдя та безпорядку (а безпорядок буде, якщо ніхто не мовчить, а всі пророкують), а миру. Цей мир зберігається в усіх Церквах у святих, тобто віруючих. Бо є церкви еллінські і грецькі. Посоромтеся й ви поводитися інакше, ніж як поводяться всі церкви.

1Кор. 14:34. Жінки ваші у церквах хай мовчать, бо не дозволено їм говорити, а покорятися, як і закон говорить. 

Указавши хороший лад усьому, що стосувалося дару мов та пророків, а саме щоб небагато хто пророкував і від того не відбувалося б сум’яття й безладдя, тепер викорінює безлад, який походив від жінок, і каже, що вони повинні мовчати в церкві. Потім каже дещо більше, а саме те, що їм більше годиться бути в покорі. Бо покора означає мовчання від страху, як це буває в рабинях. «Законом» же називає книгу Буття, у якій написано: «до чоловіка твого жадання твоє, і він буде панувати над тобою» (Бут. 3:16). Якщо ж жінці визначено бути в покорі у чоловіка, тим більше – у духовних учителів у церкві.

1Кор. 14:35. Якщо ж вони хочуть чогось навчитися, хай запитують про те вдома у своїх чоловіків, 

Щоб не сказав хтось: «Якщо вони не говоритимуть, то як навчаться тому, чого не знають?» – відповідає, що вони вдома повинні вчитися у своїх чоловіків. Це зробить їх скромними, а чоловіків уважнішими, позаяк вони матимуть те, що почули в церкві, точно передати жінкам у відповідь на їхні питання. Зауваж же, що жінкам не дозволено в церкві говорити навіть про предмети необхідні та корисні для душі.

1Кор. 14:35. бо непристойно жінці говорити в церкві.

Можливо, вони красувалися духовними бесідами в церкві, а він, навпаки, каже, що це для них безславно та ганебно.

1Кор. 14:36. Хіба від вас слово Боже вийшло? Чи до вас одних досягло?

Мова звернена до когось, хто неначе заперечив йому. Чого, каже, ви противитеся й не визнаєте добрим, щоб жінки мовчали в церквах? Чи не тому, що ви вчителі й від вас проповідь перейшла до інших? Невже віра утвердилася у самих лише вас і ви не повинні приймати те, що прийняте іншими? Ви – віруючі, але не перші, не єдині. Тому й ви маєте охоче приймати те, що угодно всесвітові.

1Кор. 14:37. Якщо хто вважає себе пророком чи духовним, хай той розуміє, що я пишу вам, бо це заповіді Господні. 

Наприкінці поставив те, що сильніше за все, а саме те, що так повеліває через мене Бог і це, безсумнівно, визнає той, хто у вас вважається пророком чи таким, котрий має інше яке-небудь духовне дарування, наприклад дар знання.

1Кор. 14:38. А хто не розуміє, хай не розуміє.

Тобто: я сказав; хто хоче, той повірить. Такий тон мови показує людину, яка не своє бажання старається виконати, а має на увазі спільну користь. Так зазвичай чинить Павло тоді, коли не дуже треба суперечити. Бо яка потреба Павлові протистояти та переконувати, що його слова суть заповіді Божі, коли він каже своїм учням, і сказав уже, що, хто духовний, той визнає їхню Божественність? Очевидно, що всі поспішать назвати їх Божественними, аби здатися духовними.

1Кор. 14:39. Отже, браття, дбайте про те, щоб пророкувати, але не забороняйте говорити і мовами; 

Поговоривши про дарування, вставив слово про жінок: тепер знову говорить про дарування, і дарові пророцтва дає перше місце, сказавши «дбайте», а дарові мов – друге. Не сказав «дозволяйте», а «не забороняйте». Так ми зазвичай кажемо про предмети не необхідні, ні дозволяючи, ні забороняючи.

1Кор. 14:40. тільки все повинно бути благопристойно і чинно.

Немовби одразу все виправляє, і те, що стосувалося тих, котрі говорили мовами, і те, що стосувалося жінок, які говорили в церкві, і взагалі все, що у них відбувалося не в ладі. Благопристойно ж і чинно буде все тоді, коли ті, хто говорить мовами, говоритимуть з тлумаченням, а не як такі, що біснуються; коли пророки один одному поступатимуться; коли жінки мовчатимуть.

 

Глава п’ятнадцята

1Кор. 15:1. Нагадую вам, браття, Євангеліє, яке я благовістив вам,

Переходить до вчення про воскресіння, яке становить основу нашої віри. Бо якщо нема воскресіння, то й Христос не воскрес; якщо ж Він не воскрес, то й не воплотився; і таким чином уся наша віра зникне. Оскільки такі вагання були у коринфян (бо зовнішні мудреці готові прийняти все, тільки не воскресіння), то Павло й подвизається за воскресіння. Вельми мудро він нагадує їм про те, що ними вже прийняте на віру. Нічого, каже, дивного я не кажу вам, а даю вам знати («γνωρίζω»), тобто нагадую про те, що вже було вам повідомлено, але підзабулося. Назвавши їх «браттями», частково смирив їх, частково нагадав їм те, від чого ми стали браттями, а саме від явлення Христа у плоті, у яке могли перестати вірити, та від Хрещення, котре слугує прообразом погребіння і воскресіння Господнього. Ім’ям благовіствування також нагадав про ті незліченні блага, які ми одержали через воплочення і воскресіння Господа.

1Кор. 15:1. яке ви і прийняли, 

Не сказав «яке ви чули», а «яке ви прийняли»; бо вони прийняли його не через слово лише, а й через діла та чудеса. Сказав так і для того, щоб переконати їх зберігати його як давно прийняте. 

1Кор. 15:1-2. в якому утвердилися, яким і спасаєтеся,

Хоча вони вагалися, однак каже, що встояли в ньому: він навмисне представляє себе таким, що не знає, і попереджає їх, щоб не могли заперечувати, хоча б і дуже побажали того. Яка ж користь від того, що стоїте в ньому? Та, що ви спасаєтеся.

1Кор. 15:2. якщо додержуєтесь того слова так, як я благовістив вам,

Каже ніби так: про те, що є воскресіння, я нічого не повідомляю вам; бо в цій істині ви й не засумнівалися. Але можливо, вам потрібно знати те, яким чином буде воскресіння, про яке я благовістив вам. Про це-то, тобто про те, як буде воскресіння, я й кажу вам тепер.

1Кор. 15:2. коли тільки не марно увірували.

Щоб словами «ви утвердилися» не зробити їх недбалими, каже: коли ви утримуєте, коли тільки не марно увірували, тобто коли ви не марно називаєтеся християнами. Бо сутність християнства полягає у вченні про воскресіння.

1Кор. 15:3. Бо я передав вам спочатку те, що й сам прийняв,

Позаяк вчення про воскресіння дуже важливе, то я передав його спочатку. Бо воно є немовби основа вашої віри. Прийняв же його і я, тобто від Христа. Тому, як я зберігаю його, так і ви повинні зберігати. І як ви прийняли спочатку, то нині ви не праві, коли засумнівалися хоча б тимчасово.

1Кор. 15:3. а саме: що Христос помер за гріхи наші, за Писанням,

Ці слова, вочевидь, належать Самому Христу, Котрий говорив через Павла. Оскільки маніхеї згодом казатимуть, що Павло смертю називає гріхи, а воскресінням звільнення від них, то Йому угодно було цими словами заздалегідь викрити їх. Так, Христос помер. Якою смертю? Без сумніву, тілесною, не гріховною, бо він гріха не вчинив. Якщо ж вони не посоромляться сказати, що й Він помер смертю гріховною, то як сказано, що Він помер за наші гріхи? Бо якщо й Він був грішник, то як Він помер за наші гріхи? Вельми ясно уражає їх і цим зауваженням: «за Писанням». Бо Писання всюди приписують Христу цю тілесну смерть. Так, сказано: «Пробили руки мої і ноги мої» (Пс. 21:17); ще: «вони будуть дивитися на Нього, Якого прокололи» (Зах. 12:10); ще: «Він укритий виразками був за гріхи наші… за злочини народу Мого перетерпів страту» (Іс. 53,5,8). 

1Кор. 15:4. і що Він був похований,

Отже, Він і тіло мав. Бо ховають тіло. Слова ж «за Писанням» не додав або тому, що гроб був усім відомий, або тому, що слово «за Писанням» стосується всього взагалі.

1Кор. 15:4. і що воскрес на третій день, за Писанням, 

Де ж Писання говорять, що Він воскрес на третій день? У прообразі Іони, і раніше за це в Ісааку, котрого в три дні збережено було для матері, а не заколено, і у вельми багатьох інших прообразах; також у словах Ісаї: «Господь хоче очистити його від язви, показати йому світло»; у словах Давида: «не залишиш душі моєї в аді» (Пс. 15:10). 

1Кор. 15:5. і що явився Кифі,

Першим поставляє свідка, найдостовірнішого з усіх. Хоча Євангеліє каже, що Господь явився спершу Марії (Мк. 16:9), але із чоловіків першому явився Петрові, як найкращому із учнів. Бо тому, хто перший сповідав Його Христом, належало першому бачити й Воскресіння; являється йому раніше, ніж іншим, і з причини зречення його, аби показати йому, що його не відкинуто.

1Кор. 15:5. потім дванадцятьом (τοις δώδεκα). 

Матфія приєднано замість Іуди після Вознесіння Господнього. Як же Павло каже «потім дванадцятьом»? Відповідаємо: імовірно, Він явився Матфієві після Вознесіння, як явився й Павлові, покликаному після Вознесіння. Тому він і не вказав час, а висловився невизначено. Дехто ж каже, що тут помилка писаря; або: Господь, наперед знаючи та передбачаючи, що Матфія буде приєднано до одинадцяти, явився і йому, щоб він і в цьому відношенні не був нижче за інших апостолів. Дещо подібне висловлює і Іоанн, коли каже: «Фома… один із дванадцятьох» (Ін. 20:24). Бо будь-хто радше скаже, що Він приєднав до решти апостолів Матфія через передбачення, ніж Іуду після його зради й самогубства. 

1Кор. 15:6. потім явився більш ніж п’ятистам браттям одночасно,

Після доказу із Писань наводить як свідків апостолів та інших вірних людей. Слово «більш» («επάνω») дехто пояснює так: «звище», з небес; що Він високо й над головою явився їм для того, аби удостоїти в істині Вознесіння. Інші ж розуміли так: більш, ніж п’ятистам.

1Кор. 15:6. більшість яких живуть і донині, а деякі й померли; 

Я, каже, маю живих свідків. Висловом «померли» приготовляє початок воскресіння. Бо хто спить, той і встає. 

1Кор. 15:7. потім явився Якову, 

Брату Господа, поставленому від Нього першим єпископом у Єрусалимі.

1Кор. 15:7. також усім Апостолам;

Бо були й інші апостоли, якими були сімдесят учнів.

1Кор. 15:8. а після всіх явився і мені, мов якомусь виродкові.

Це слово смиренномудрості. Смирення ж це використав розважливо, для того, щоб, коли скаже про себе високе: «потрудився я більше за них усіх» (1Кор. 15:10), йому не відмовили у вірі, як самохвалу. Виродком у власному розумінні називається недоношене дитя, яке жінка викидає. Оскільки називає себе недостойним апостольського звання і людиною відкинутою (1Кор. 15:9), то назвав «виродком», як недозрілого щодо апостольської гідності. Дехто ж під виродком розумів пізнє народження, бо Павло – останній із апостолів. Але Павла не принижує те, що він останній побачив Господа. Бо і Яків не нижчий за інших п’ятсот від того, що побачив Господа пізніше, ніж вони.

1Кор. 15:9. Бо я найменший з Апостолів, і недостойний зватися Апостолом, тому що гонив Церкву Божу.

Сам про себе промовляє суд: я, каже, менший не лише за дванадцятьох, а й за всіх інших. Дивися, тут нагадує про ті гріхи, яких позбувся через Хрещення, для того, щоб показати, яку благодать одержав від Бога. Для чого ж, виставляючи сам себе свідком Воскресіння Христового, позаяк Він явився і йому, перелічує свої недоліки? Для того, щоб заслужити більше довіри. Бо хто цілком справедливо виклав власні недоліки, той не говоритиме даремно на користь іншого.

1Кор. 15:10. Але благодаттю Божою я є те, що є;

Недоліки приписує самому собі, а досконалості відносить до благодаті Божої.

1Кор. 15:10. і благодать Його в мені не була марною, і потрудився я більше за них усіх: 

І це сказав зі смиренням, бо не сказав «я зробив гідне благодаті», а «благодать Божа, суща в мені, виявилася немарною». Як? Тому що я потрудився більше за всіх апостолів. І не сказав «я піддавався небезпекам», а обмежив похвалу свою скромним ім’ям труду. Каже це сам про себе для того, щоб явити себе достойним віри. Бо вчитель повинен бути достойним віри. 

1Кор. 15:10. а втім, не я, а благодать Божа, яка зі мною.

І саме те, що я потрудився, не моя досконалість, а діло благодаті Божої.

1Кор. 15:11. Проте, чи я, чи вони, ми так проповідуємо, і ви так увірували. 

Чи я більше потрудився, чи вони, та в проповіді, каже, ми всі згодні. І не сказав: якщо мені не вірите, то їм повірте, бо принизив би сам себе й виявився б свідком істини, який не вартий віри; а каже, що і він сам по собі достатній свідок, і вони самі по собі достатні. Словом «проповідуємо» також підтверджує істину своїх слів. Бо ми говоримо не приховано, а явно, і не коли-небудь, а й нині. «І ви так увірували». Не сказав «нині віруєте», тому що вони уже вагалися. Але поряд з іншими і їхню віру називає свідком істини. Ви, каже, не повірили б даремно неправдивим і оманливим промовам, якби не були переконані в істині проповідуваного.

1Кор. 15:12. Коли ж про Христа проповідується, що Він воскрес з мертвих, то як же деякі з вас говорять, що нема воскресіння мертвих?

Прекрасно розмірковує. Спочатку довів, що Христос воскрес і що так проповідують він і апостоли. А потім Його воскресінням підтверджує загальне воскресіння, позаяк за головою слідують і інші частини тіла. Не на всіх простягає обвинувачення, аби не зробити їх безсоромнішими, а каже «деякі говорять».

1Кор. 15:13. Якщо нема воскресіння мертвих, то і Христос не воскрес. 

Аби не сказали, що хоча Христос воскрес, однак загального воскресіння не буде, підтверджує останнє. І каже: якщо нема воскресіння, то і Христос не восрес. Бо одне підтверджує інше. Бо для чого Він воскрес, якщо не для того, щоб бути початком нашим?

1Кор. 15:14. А якщо Христос не воскрес, то й проповідь наша марна, марна і віра ваша. 

Бо якщо Він, померши, не зміг воскреснути, то ні гріх не знищено, ні смерть не скасовано; нарешті, і ми проповідували порожнє, і ви повірили порожньому.

1Кор. 15:15. Крім цього, ми були б лжесвідками про Бога, тому що свідчили б про Бога, що Він воскресив Христа, Котрого Він не воскрешав, якщо мертві не воскресають; 

Ми, каже, виявляємося неправими, тому що лжесвідчили про Бога, що Він воскресив Того, Кого не воскрешав. Такий випливає наслідок, якщо мертві не воскресають. Якщо ж такий наслідок безглуздий, то безглуздо вірити й тому, що мертві не воскресають.

1Кор. 15:16-17. бо якщо мертві не воскресають, то й Христос не воскрес. А якщо Христос не воскрес, то віра ваша марна: ви ще у гріхах ваших.

Знову захищає те саме твердження. Бо Він для того воскрес, щоб влаштувати загальне воскресіння. Якщо ж нема воскресіння, то й Він не воскрес; якщо це припустити, то віра ваша марна: що безглуздо. «Ви ще у гріхах ваших». Якщо Він не воскрес, то й не помер; а якщо не помер, то й гріх не знищив. Бо сказано: «ось Агнець Божий, Котрий бере на Себе гріхи світу» (Ін. 1:29). Агнцем назвав Його, безсумнівно, з причини заклання. Якщо ж гріх не знищено, то ви, звісно, у ньому залишаєтеся. Як же ви увірували, що ви позбавлені його?

1Кор. 15:18. Тому і ті, що вмерли в Христі, загинули.

Тобто ті, котрі померли за Христа та свідчили про Нього, загинули, якщо нема воскресіння. І взагалі всі, котрі померли у вірі Христовій і в житті тісному та скорботному, загинули, тому що втратили мирські задоволення, і після цього не одержать ніякого блага, якщо не буде воскресіння.

1Кор. 15:19. І якщо ми тільки в цьому житті уповаємо на Христа, то ми нещасніші за всіх людей.

Якщо, каже, усе наше обмежується тутешнім життям і ми, котрі уповають на Христа, тобто мають надію на Христа, існуємо лише в ньому, а там нема іншого життя, то ми нещасніші за всіх, позаяк ні тутешніми благами не насолоджувалися, як і вище сказано, ні майбутніх не одержимо, тому що й не воскреснемо, як деякі кажуть. Можливо, скаже хтось: «Сама лише душа насолоджуватиметься». Чому ж так? Трудилася не сама лише вона, а й тіло. Де ж справедливість, якщо тіло, котре перенесло більшу частину труднощів, перетвориться на ніщо та не одержить ніякого блага, а увінчана буде сама лише душа?

1Кор. 15:20. Але Христос воскрес з мертвих, первенець серед померлих.

Показавши, скільки народжується нісенітниць від невіри у воскресіння, повторює слово й говорить ніби так: ось що випливає, якщо нема загального воскресіння, коли й Христос не воскрес. Але Христос воскрес. Тому буде і загальне воскресіння, і цих нісенітниць не станеться. Постійно додає «з мертвих», аби закрити уста маніхеїв. Якщо Він – первенець серед померлих, то, безсумнівно, і їм належить воскреснути. Бо первенець має і тих, хто йде слідом за ним, наприклад коли один із багатьох зробить що-небудь, почавши першим, а інші продовжуватимуть це.

1Кор. 15:21-22. Бо, як смерть через людину, так через людину і воскресіння мертвих. Як в Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть, 

Додає причину, якою підтверджується сказане. Потрібно було, каже, щоб саме переможене єство перемогло і щоб сам повергнутий подолав. Бо як «в Адамі», тобто через падіння Адама, всі вмирають, так «у Христі» всі оживуть, тобто тому що Христос виявився безгрішним та неповинним смерті і хоча й помер добровільно, але воскрес, бо тління не могло утримати Його, Начальника життя (Діян. 2:24). І це все йде проти маніхеїв.

1Кор. 15:23. кожний у своєму порядку:

Аби ти, почувши, що всі оживуть, не подумав, що й грішники спасуться, додав: що стосується воскресіння, то всі оживуть; але кожний буде «у своєму порядку» і в тому, чого гідний.

1Кор. 15:23-24. первенець Христос, потім ті, які увірували в Христа, в пришестя Його. А потім кінець,

Христос став первенцем і шляхом воскресіння. Після Нього ті, котрі належать Йому, тобто вірні та угодні Йому, воскреснуть раніше за інших, коли Він сходитиме з небес (це означає «в пришестя Його»), бо праведним справедливо мати якусь перевагу і в самому воскресінні. Оскільки вони будуть піднесені назустріч Господу у повітрі (1Сол. 4:17), то воскреснуть раніше. Водночас грішники, як засуджені, очікуватимуть на Суддю внизу. Потім – кінець всього, і самого воскресіння, тому що всі взагалі воскреснуть. Бо нині воскрес сам лише Христос, а тіла людські залишилися у своєму становищі. Але тоді буде не так, а все отримає кінець.

1Кор. 15:24. коли Він передасть царство Богу і Отцю,

Писання знає два царства: одне за правом присвоєння, інше за правом творіння. За правом творіння Він володарює над усіма, над еллінами,  іудеями і над самими бісами, і над тими, котрі не хочуть цього. За правом же присвоєння Він царює над вірними й святими, які добровільно підкоряються. Про це царство сказано: «Проси в Мене, і Я дам народи в надбання тобі» (Пс. 2:8) і «дана Мені всяка влада» (Мф. 28:18); його-то і передасть Він Отцю, тобто влаштує, завершить. Уявімо собі, що який-небудь цар доручив синові своєму вести війну з народами, що відокремилися від його держави; коли син учинить війну та покорить ті народи, тоді може сказати, що він передав війну батькові, тобто показав, що доручену йому справу завершено. Отже, Павло каже, що коли Син усе підкорить, тоді буде кінець. Бо Христос тоді цілковито запанує над нами, коли ми вже не розділятимемося між Богом і князем світу; Він немовби відбере царство, викрадене тираном, і представить його Отцю вільним.

1Кор. 15:24. коли скасує всяке начальство, і всяку владу і силу, 

Тобто коли переможе й приборкає лукаві сили. Бо нині вони діють вельми багато, а тоді перестануть діяти.

1Кор. 15:25-26. бо Йому належить царствувати, доки не покладе всіх ворогів під ноги Свої. Останній же ворог знищиться – смерть,

Оскільки сказав, що Він скасує супротивні сили та поставить трофеї, а хтось міг засумніватися й сказати: «Можливо, Він ослабне, поки все це зробить, і не зможе виконати це», – то каже, що Він не ослабне, а Йому належить царювати, тобто поводитися як Царю і як Сильному, доки не покорить ворогів, і останнього із них – смерть. Бо Хто покорив диявола, Той, очевидно, покорить і діло його – смерть. Із чого ж було б видно, що її підкорено, якщо вона не видасть тіла, котрими оволоділа? Бо тоді, власне, буде вона переможена, коли й здобич її буде розкрадена. Отож, почувши, що Він скасує всяке начальство і владу, не бійся, що Він ослабне й не зробить цього: Він зробить все, царюючи й керуючи війною, доки не підкорить усіх. Чи бачиш, що слово «доки» поставлено не для знищення того, що «після» цього, а з причини, про яку сказано? Бо, каже, царство Його перебуває і не ослабне, доки Він не влаштує все. Тим паче перебуватиме воно після того, як Він влаштує все; бо Царству Його не буде кінця (Лк. 1:33). Григорій же Богослов каже, що тут царством називається те, що Він вчиняє покорення та поставляє нас під Своє володарювання; тому, коли ми покоримося Йому, таке царство Його, тобто старання й діяльність з підкорення нас Йому, припиниться. Бо як будівельник доти займається будівлею, доки не накладе дах, а після того припиняє діло будування, так і Син царює, тобто влаштовує в нас Своє царство, доти, доки ми не зробимося Його підданими.

1Кор. 15:27. бо все покорив під ноги Його. Коли ж сказано, що все Йому підкорене, то ясно, що крім Того, Котрий покорив Йому все.

Оскільки про Сина сказав, що Він повергне ворогів та воздвигне трофей, то убоявся, щоб не вважали Сина яким-небудь іншим початком ненародженим. Тому все відносить до Отця, кажучи, що Він покорив Синові ворогів. А позаяк він писав до еллінів, у котрих був поголос, що Зевс повстав на Отця, то каже, що Синові все підкорене, крім Отця. Бо Він-то й покорив Синові все інше.

1Кор. 15:28. Коли ж покорить Йому все, тоді і Сам Син покориться Тому, Хто покорив Йому все,

Аби хтось не сказав, що хоча Отець і не підкорений Синові, однак Синові ніщо не заважає бути сильнішим за Нього, сповна руйнує таке припущення й каже, що й Син покориться Отцю, показуючи повне однодумство Сина з Отцем. Тому знай, що Отець є причина і джерело цієї сили для Сина і що Син не є яка-небудь інша сила, протилежна Отцю. Якщо вжив вислів смиренніший, ніж слід було, то не дивуйся. Бо Павло, коли хоче знищити щось із коренем, зазвичай вживає посилені вислови. Наприклад, бажаючи довести, що віруюча жінка, живучи з чоловіком невіруючим, не зазнає шкоди, він сказав, що невіруючий чоловік освячується жінкою (1Кор. 7:14); не те він каже, що чоловік, залишаючись невіруючим, робиться святим, а посиленим висловом показує, що віруюча не зазнає ніякої шкоди. Так і тут ім’ям покорення з коренем руйнується лукавий помисел, котрий міг з’явитися у когось, про те, що Син, можливо, сильніший за Отця, якщо Він може звершувати стільки діл. Григорій же Богослов каже, що Син, засвоюючи все наше собі, і наше покорення вважає Своїм. Нині ми противимося Богові: невіруючі – тим, що не визнають Його, віруючі – тим, що багато служать пристрастям, і тому-то ми не підкорені. Але коли одні визнають Того, Кого нині відкидають, а інші, ми, відстануть від пристрастей в житті цьому, тоді, без сумніву, можна сказати, що Син покорився. Бо, прийнявши на Себе лице людства, Він вміняє наше Собі.

1Кор. 15:28. щоб Бог був все у всьому.

Тобто щоб все залежало від Отця; аби ніхто не думав, що є два начала безначальні та роздільні. Бо коли вороги будуть під ногами Сина, а Син не противиться Отцю, а, як личить Синові, покоряється Отцю, тоді, звісно, Бог і Отець буде все у всіх. Дехто ж каже, що цим, тобто покірністю всього, позначається припинення зла. Бо, коли не буде гріха, очевидно, що Бог все у всіх. Тоді не впадатиме вже багато хто із нас у нечисті порухи та пристрасті, не маючи в собі нічого Божественного або маючи його мало, а всі будемо богоподібні, всі вміщатимемо в собі Бога, і тільки Його. Бо Бог буде все для нас, і їжа, і пиття, і одяг, і помисел.

1Кор. 15:29. Інакше, що роблять ті, які хрестяться заради мертвих? Якщо мертві зовсім не воскресають, то навіщо і хрестяться для мертвих? 

Єретики маркіоніти, коли у них хтось помре без Хрещення, сховавши кого-небудь живого під одром померлого, підходять до одра й питають померлого, чи бажає він хреститися; той, хто сховався під одром, відповідає звідти, що бажає, і таким чином його хрестять замість померлого. Потім, коли їх звинувачують в цьому, вони на свій захист кажуть, що апостол так сказав, і наводять, безумні, цей вислів. Але це не так. А як? Ті, які бажають хреститися, усі промовляють Символ віри, а в ньому є і такі слова: «Очікую воскресіння мертвих». Отже, він каже: ті, котрі повірили в майбутнє воскресіння мертвих тіл і з такою надією хрестилися, що робитимуть, коли вони помилялися? Навіщо ж, зрештою, і хрестяться люди заради воскресіння, тобто очікування воскресіння, якщо мертві не воскресають?

1Кор. 15:30. Навіщо і ми повсякчас наражаємось на небезпеки?

Якщо ви не приймаєте як доказ воскресіння словесне сповідання, яке роблять ті, що хрестяться, то ви маєте свідчення і в ділах. Бо всі ми, апостоли, постійно наражаємося на небезпеки. А якби не було воскресіння, то через що б ми терпіли лиха? Для якого задоволення? Бо якщо хтось і наважиться наражатися на небезпеки через марнославство, то наважиться одного разу. Але повсякчасне терпіння небезпек, як ми терпимо, слугує найбільшим доказом упевненості у воскресінні.

1Кор. 15:31. Я щодня вмираю: тому свідок ваша похвала мені, браття, яку я маю в Христі Іісусі, Господі нашому.

У словах «наражаємося на небезпеки» (1Кор. 15:30) вказав на небезпеки, а тут виставляє ще дещо більше, а саме щоденну смерть. Як же він вмирав щодня? Своєю рішучістю й готовністю до цього та перенесенням таких небезпек, котрі тягнули за собою смерть. «Свідок ваша похвала мені», тобто свідок мені ваш успіх, яким я хвалюся: бо успіх учнів становить похвалу для вчителя. Потім, відносячи це до Христа, каже: «яку я маю в Христі Іісусі». Бо це Його діло, а не моє. Вельми мудро нагадує їм про це: як успіхом вашим я хвалюся, так покриюся соромом, якщо ви до кінця перебуватимете в сумнівах та не увіруєте у воскресіння.

1Кор. 15:32. Коли я боровся із звірами в Єфесі, то, з людського погляду, яка мені користь,

Скільки, каже, можливо для людей, я боровся із звірами; та що із того, що Бог позбавив мене біди? Яка мені користь, якщо нема воскресіння? Боротьбою із звірами називає боротьбу з іудеями та срібляником Димитрієм (Діян. 19:23-24 і далі). Бо чим вони відрізнялися від звірів?

1Кор. 15:32. якщо мертві не воскресають? Будемо їсти й пити, бо завтра помремо! 

Якщо мертві не воскресають і не буде там блаженства, то будемо принаймні насолоджуватися благами в тутешньому житті, будемо їсти й пити. Бо в цьому лише прибуток. Навів ці слова із пророка Ісаї (Іс. 22:13) на посміх над нерозумністю тих, котрі не визнають воскресіння.

1Кор. 15:33. Не обманюйтесь: лихе товариство псує добрі звичаї. 

Звертає мову на повчання. Водночас приховано обвинувачує їх у безумстві та легковажності; бо це виражає словом «не обманюйтесь». «Добрими» ж «звичаями» називає звичаї, які легко піддаються обману; показує заразом і те, що їх інші затягують в такі міркування.

1Кор. 15:34. Протверезіться, як належить, і не грішіть; бо на сором вам кажу, деякі з вас не знають Бога.

Наче п’яним каже: «Протверезіться, як належить», тобто для користі; бо можна й тверезим бути неправедно, наприклад для вчинення зла. «І не грішіть», каже. Від цього-то ви й не віруєте у воскресіння. Бо ті, котрі визнають за собою погане, не погоджуються визнавати воскресіння через страх покарання. Ті, хто не вірує у воскресіння, «не знають Бога». Бо не знають всемогутності Божої. Не сказав «ви не знаєте», а «не знають», щоб полегшити обвинувачення. «На сором вам скажу». оскільки досить довго викривав їх, то тепер утішає: я, каже, сказав це не через ворожнечу й не на докір, а для присоромлення, аби, коли ви засоромитеся та розмірковуватимете, як належить, привести вас до виправлення.

1Кор. 15:35. Та хто-небудь скаже: як саме воскреснуть мертві? і в якому тілі прийдуть? 

Не сказав «ви говорите» для того, щоб мова була прийнятнішою, коли розбиратиме слова немовби інших невіруючих. Два предмети піддавалися сумніву: один – спосіб воскресіння, як воскресне тіло, що одного разу зруйнувалося; інший – у якому тілі воскреснуть, у теперішньому чи іншому якомусь. Прикладом зерна вирішує обидва непорозуміння.

1Кор. 15:36. Безрозсудний! Те, що ти сієш, не оживе, якщо не помре. 

Рішення запозичує із того, що очевидне й кожен день робиться у них. Тому й називає їх безрозсудними, що вони не знають такого ясного діла. Що, каже, «ти сієш», ти – тлінний: як же сумніваєшся щодо Бога? «Не оживе («ου ζωοποιεΐται»), – каже, – якщо не помре»; вжив слова, котрі стосуються не зернин, а тіл. Бо не сказав «інакше не виросте, якщо не зруйнується», а «не оживе», якщо не помре. Дивися, як надав мові зворотного вигляду. Їм здавалося незрозумілим, як ми воскреснемо після смерті, а він, навпаки, каже, що тому-то й воскреснемо, що помремо. Бо не можна було б інакше бути оживотвореними, якби не було смерті.

1Кор. 15:37. І коли ти сієш, то сієш не тіло майбутнє, а голе зерно, яке трапиться, пшеничне, чи якесь інше;

Два, сказано, було непорозуміння: одне – як воскреснуть, інше – у якому тілі. Перше, як воскреснуть, вирішив, а саме: через смерть, як і зерно. Тепер, пояснивши, у якому тілі воскреснуть, вирішує і інше непорозуміння. Каже, що воскресне те саме тіло, тобто тіло тієї самої сутності, але у світлішому й славнішому вигляді. Єретики кажуть, що воскресне не те саме тіло, бо це, кажуть, висловлює апостол, коли каже «не тіло майбутнє». Але апостол каже не це, а що? Те, що ти сієш зерно не таким, яким воно буде, не світле й славне, а голе, однак колос виростає благоліпний; і він не є цілком той же, тому що посіяний не колос, тобто не зі стеблем, а «голе зерно»; але й не зовсім інший, тому що колос цей не із іншого зерна, а із цього голого.

1Кор. 15:38. але Бог дає йому тіло, як хоче,

Якщо ж Бог дає тіло, то чого ти ще допитуєшся, у якому тілі ми воскреснемо, і не віриш воскресінню, чуючи про силу й волю Божу? Бо Бог воскресить тіло, що зруйнувалося, тільки воскресить благоліпнішим і духовнішим. Це можна побачити й на зернинах, тому що промерзла зернина сходить краще, ніж та, яка кинута в землю.

1Кор. 15:38. і кожній зернині своє ( ίδιον ) тіло. 

Ці слова беззаперечно закривають вуста єретиків, які кажуть, що у воскресіння оживе тіло не те саме, а інше. Бо ось, чуєш, що кожному дається власне тіло.

1Кор. 15:39. Не всяка плоть є така ж сама плоть; але інша плоть у людей, інша у тварин, інша у риб, інша у птахів.

Аби ти, почувши про пшеницю, не подумав, що як у неї все колосся виростає однаковим, так і у воскресіння всі будуть однакові, хоче показати, що між воскреслими буде відмінність (на що й раніше натякнув словами «кожний у своєму порядку»), і каже, що не всяка плоть є така ж сама плоть, тобто не всі воскреснуть в одній і тій же самій гідності, а матимуть відмінність перш за все праведники від грішників, як відрізняються тіла небесні від земних, потім буде велика відмінність ступенів поміж самих праведників, як нижче скаже, і поміж самих грішників. Бо, каже, як є відмінність між плоттю людей та плоттю худоби й інших тварин, так буде відміннсть і в покараннях грішників. Отже, все, що б не було сказано, сказано про відмінність між грішниками, Бо про праведників говорить нижче, коли перелічує тіла небесні.

1Кор. 15:40. Є тіла небесні і є тіла земні; та інша слава небесних, інша земних.

Тут, як і вище я сказав, зазначає відмінність праведних від грішних: перших називає тілами небесними, а грішників – земними, і каже, що інша слава праведників, і інша грішників, уже не слава (бо щодо грішників це не потрібно мати на увазі), а життя.

1Кор. 15:41. Інша слава сонця, інша слава місяця, інша зірок; і зірка від зірки різниться у славі.

Як трохи раніше сказав про відмінність в тілах грішників, почавши з людей і потім згадавши про птахів, худобу та риб, тому що й грішники, бувши спочатку людьми, впали потім до уподібнення безсловесним (Пс. 48:21), так тепер показує відмінності в праведниках. Усе, каже, у славі, та інше світло в сонця, інше в місяця, і в будь-якого тіла; бо й зірки від зірок різняться «у славі», тобто у світлі; бо славу зірок становить світло. Дехто під тілами небесними розумів ангелів, але думаю, що це неправильно. А з того, що навів сонце, місяць і зірки, видно, що йдеться про них.

1Кор. 15:42. Так і при воскресінні мертвих:

Як же? З великою різністю, як видно і з вищенаведених прикладів.

1Кор. 15:42. сіється у тління, встає в нетлінні; 

Вище, говорячи про зернини, вживав слова, що личать тілам, коли, наприклад, казав: «не оживе, якщо не помре» (1Кор. 15:36). Тепер, говорячи про тіла, вживає слова, що личать зернинам. Бо каже: «сіється у тління». Під сіянням же має на увазі тепер не зачаття наше в утробі, а погребіння мертвих тіл у землі, немовби так кажучи: мертве тіло погребають в землі «у тління», тобто для того, щоб зітліти. Добре також сказав «встає» («εγείρεται»), а не сходить, аби ти не вважав це ділом землі.

1Кор. 15:43. сіється в приниженні, встає у славі;

Бо що є приниженішим за мертвого? Але воскресне «у славі» нетління, хоча й не всі одержать одну й ту саму частку.

1Кор. 15:43. сіється в немочі, встає у силі; 

Бо не пройде і п’яти днів, як плоть не зможе протистояти тлінню; але воскресне «у силі» нетління, не підлягаючи вже ніякому тлінню, хоча для грішників нетління послугує до більшого покарання.

1Кор. 15:44. сіється тіло душевне, встає тіло духовне.

«Душевне» тіло те, яке керується силами душі та в якому душа панує і володарює; «духовне» ж те, яке має рясну діяльність Духа Святого і є Ним керованим у всьому. Бо хоча й нині Дух діє в нас, але не так і не завжди; бо від тих, котрі грішать, відлітає. Хоча й нині Дух присутній, але керує тілом душа; а тоді Дух безперервно перебуватиме в тілах праведників. Або: «духовним» просто називає тіло нетлінне, як дуже тонке й легке, здатне носитися і в повітрі, тільки не повітряне й ефірне, тобто не із сутності повітря й ефіру, як каже Ориген. Якщо ж ти не віриш у нетління, то поглянь на тіла небесні, котрі досі не старіють та не слабшають. Той, Хто створив їх такими, і наше тлінне тіло зробить нетлінним. 

1Кор. 15:44. Є тіло душевне,

Те, яке ми нині маємо в теперішньому житті.

1Кор. 15:44. є тіло духовне.

Те, яке матимемо в майбутньому віці, за сутністю те саме, духовне, тобто нетлінне.

1Кор. 15:45. Так і написано: перший чоловік Адам став душею живою, а останній Адам є дух животворящий. 

Перше точно написано (Бут. 2:7), а друге не написано; але оскільки воно сталося за зв’язком подій, то каже, що написано. Подібним чином і пророк (Зах. 8:3) сказав про Єрусалим, що він назветься містом правди, але він буквально не був так названий. Євангеліє назвало Господа Еммануїлом (Мф. 1:23), однак Він не називався так, але діла дають Йому таку назву. Отже, перший Адам був людина душевна, тобто мав тіло, кероване душевними силами, а останній Адам, Господь, «є дух животворящий». Не сказав «Той, Котрий живе в Дусі», а висловив дещо більше: «животворящий». Бо Господь мав Духа Святого, за сутністю співприсущого Йому; Ним Він оживляв Свою плоть, Ним же й нам дарував нетління. Отже, у першому Адамі ми отримали запоруку теперішнього тлінного життя, а у Христі – майбутнього.

1Кор. 15:46. Але не духовне перше, а душевне, потім духовне.

Аби хтось не сказав: «Чому ми нині маємо тіло душевне й гірше, а духовне тільки ще буде?» – каже: тому, що в такому порядку поставлено початки того й іншого. Адам спершу, а Христос – після. Тому наше завжди йде до кращого. І будь упевнений, що те, що нині в тобі тлінне й погане, перетвориться на нетлінне й краще.

1Кор. 15:47. Перший чоловік – із землі, земний; другий чоловік – Господь з неба.

Аби не стали недбайливими щодо прекрасного життя, хоче вже переконувати до життя богоугодного й каже, що Адам був із землі, від чого він і названий так; бо «Адам» означає «земний». А другий чоловік був Господь з неба. Першому дає ім’я від гіршого, а другому від кращого, не тому, що чоловік, тобто сприйнята людська сутність, був з неба, як марнословив безумний Аполлінарій, а тому, що одна особа в одному Христі. З причини цього єднання говориться, що Він чоловік з неба; з тієї самої причини говориться, що Бог був розп’ятий (1Кор. 2:8).

1Кор. 15:48. Який земний, такі й земні;

Тобто також загинуть і помруть; або ті, котрі прив’язувалися до землі, помруть смертю гріховною.

1Кор. 15:48. і який небесний, такі й небесні. 

Тобто так само будуть безсмертні й славні. Бо хоча вмирав і другий Адам, але Він вмирав для того, щоб зруйнувати смерть. Або: ті, котрі вели богоугодне життя, будуть прославлені як такі, що помишляють про небесне.

1Кор. 15:49. І як ми носили образ земного, так будемо носити і образ небесного.

Тут виразніше виявляє повчальний тон мови. Образом земного називає діла порочні, а образом небесного – діла добрі. Тому як раніше ми жили у злобі, як сини земного та ті, що мудрували земне, так тепер маємо жити в чесноті, щоб зберегти образ і подобу небесного. Образ земного полягає в наступному: «порох ти і до пороху повернешся» (Бут. 3:19), а образ небесного – у воскресінні з мертвих та нетлінні. Тому якщо те, що говориться про воскресіння, треба розуміти не про спосіб життя, то й слова «будемо носити і образ небесного» треба розуміти чи писати як вказівку на майбутню подію, тобто що ми одягнемося.

1Кор. 15:50. Але скажу вам, браття, що плоть і кров успадкувати Царства Божого не можуть,

Оскільки сказав «образ земного», то ніби на пояснення його каже, що образ земного суть «плоть і кров», тобто діла плотські та властиві огрядності тіла, котрі не можуть успадкувати Царства Божого.

1Кор. 15:50. і тління не успадкує нетління. 

Тобто злоба, що псує благородство душі, не може успадкувати цю славу й нетлінні блага. Можеш приймати й так, що все це сказано не про спосіб життя, а про воскресіння. Наприклад, слова «плоть і кров» означають: у майбутньому віці насолоджуватиметься царством не нинішнє тіло, яке складається із плоті і крові. бо там нема їжі й пиття, котрими живиться нинішнє тіло. «І тління», тобто тлінне тіло, не успадкує нетління. Тому необхідно нашому тілу зробитися духовним і нетлінним. Втім, знай, що Златоуст сприймав ці слова апостола як спонукання до кращого життя.

1Кор. 15:51. Ось кажу вам тайну:

Знову повертається до вчення про воскресіння й каже, що має намір сказати їм дещо страшне й сокровенне. Цим самим виявляє і велику до них повагу, якщо вже повідомляє їм тайни.

1Кор. 15:51. не всі ми помремо, але всі змінимось

Хоча, каже, не всі помруть, однак зміняться всі, тобто і ті, котрі не помруть, одягнуться в нетління. Отож коли помиратимеш, не бійся того, що не воскреснеш. Бо ось, я кажу тобі, що деякі не помруть і самого лише цього їм недостатньо для цього воскресінння, якщо вони не зміняться й таким чином не перейдуть в безсмертя із тієї смертності тіл, яку вони мають. Тому як для них не корисно не помирати, так для нас не шкідливо помирати. Бо й для них зміна слугує смертю, тому що в них помирає тління, яке змінюється на нетління.

1Кор. 15:52. раптом, в одну мить, при останній трубі;

У найкоротший та невловимий час, у який можна лише зімкнути вії, звершиться стільки й таких діл. Це вельми дивовижно. Бо треба дивуватися не лише тому, що воскреснуть згнилі тіла, і тому, що кожен отримає своє власне, а й тому, що все це звершиться так швидко, що не можна й висловити. Слова «при останній трубі» дехто розумів як сказані про ту трубу, про яку написано в Одкровенні (Одкр. 8-10) євангеліста Іоанна. Він казав, що є сім труб, перші з них вчиняють ураження людей, бо не всі разом помирають, а по частинах, і це, каже, за влаштуванням Божим, аби ті, котрі залишаються, бачачи перших такими, що гинуть, самі розкаялися. А остання труба вчинить воскресіння та переміну вже воскреслих, швидко, як оком змигнути. 

1Кор. 15:52. бо затрубить, і мертві воскреснуть нетлінними, 

Аби хтось не засумнівався, як так діла звершаться в одну мить, підтверджує достовірність свого слова силою Бога, Котрий творить їх: і каже, що «затрубить», і зробиться; подібно до цього: «Він промовив – і виникли» (Пс. 32:9). Бо труба означає не що інше, як повеління та помах Божий, що передують всьому.

1Кор. 15:52. а ми перемінимось.

Каже це не про самого себе, а про тих, котрі тоді будуть в живих.

1Кор. 15:53. Бо тлінному цьому належить одягнутись у нетління, і смертному цьому одягнутись у безсмертя. 

Аби хтось, почувши, що плоть і кров не успадкують Царства Божого й що мертві воскреснуть нетлінними, не подумав, що тіла не воскреснуть, позаяк нині вони складаються із плоті й крові, додає, що тіла воскреснуть, не такі, котрі суть плоть і кров, а перетворені на нетління. Зауваж ці слова проти тих, хто каже, що воскреснуть тіла не ті самі, а інші; бо тлінному, каже, «цьому» і смертному «цьому»; не іншому, а вказівно каже: «цьому». Тому тіло залишиться те саме (бо воно є те, що одягається), а смертність і тлінність знищаться, позаяк воно одягнеться в нетління й безсмертя. Між смертю й тлінням є різність: слово «смерть» вживається лише щодо істот одухотворених, а «тління» – і щодо неодухотворених. У нас же є дещо подібне до неодухотвореного, наприклад волосся, нігті, але й ці предмети одягнуться в нетління.

1Кор. 15:54. Коли ж тлінне це вдягнеться в нетління і смертне це вдягнеться в безсмертя, тоді збудеться слово написане: поглинута смерть перемогою.

Коли це збудеться, тоді сповниться написане пророком Осією (Ос. 13:14). Оскільки сказав дещо вражаюче, то істинність слів засвідчує Писанням. «Перемогою» («εις νίκος», «на перемогу»), тобто остаточно, так що переможену буде знищено й не залишиться їй і надії на те, щоб коли-небудь згодом отримати силу.

1Кор. 15:55. Смерть! де твоє жало? пекло! де твоя перемога?

Немовби побачивши це таким, що звершилося на ділі, надихається, видає переможний клич та торжествує, ніби наступаючи на переможену смерть і топчучи її. Між «пеклом» і «смертю» можеш побачити деяку відмінність, а саме: «пекло» містить душі, а «смерть» – тіла; бо душі безсмертні.

1Кор. 15:56. Жало ж смерті – гріх;

Бо через нього воно одержала силу, користуючись ним, неначе зброєю якоюсь і жалом. Бо як сам скорпіон є невелика тварина, а в жалі має силу, так і смерть одержала силу через гріх, а інакше вона була б недійсна. Це видно й на прикладі Самого Господа, так як смерть не знайшла в Ньому гріха, то й залишилася без дії над Ним.

1Кор. 15:56. а сила гріха – закон.

Чому? Тому що, коли не було закону, ми грішили через незнання й підлягали не такому суворому осуду, а коли закон виявив гріх, він піддав нас більшому осудові, позаяк ми знаємо й грішимо, і зробив його сильним, не за єством його, а з причини недбалості нашої, адже ми не скористалися, як слід було, законом, як ліками, про що розлогіше й більше сказано в Посланні до Римлян. Отож, людино, не сумнівайся у воскресінні. Ти бачиш, що і гріх, котрий був зброєю смерті, зруйновано, і закон, який випадково став силою гріха, скасовано. Коли смерть обеззброєно, очевидно, вона вже не має сили.

1Кор. 15:57. Дяка Богові, Котрий дав нам перемогу Господом нашим Іісусом Христом.

Подвизався Господь Іісус, а нам дано перемогу, не за заслугами, не за обов’язком, а через благодать і людинолюбство Бога Отця, Котрий зробив нас переможцями через подвиг Свого Сина.

1Кор. 15:58. Отже, браття мої улюблені, будьте тверді, непохитні, завжди збагачуйтесь у ділі Господньому,

Оскільки, каже, ви дізналися, що буде воскресіння та відплата добрим і злим, то будьте тверді; бо вони вагалися у вченні про воскресіння. Оскільки ж вони й не дбали про життя добре, через те що нібито не буде воскресіння, то каже: «завжди збагачуйтесь у ділі Господньому»; не лише робіть його, а й робіть його з надлишком. «Діло» ж «Господнє», те, яке любить Господь і якого Він вимагає від нас, є чеснота.

1Кор. 15:58. знаючи, що труд ваш не марний перед Господом. 

Тобто сподівайтеся, що буде воскресіння. І ви нічого не втратите із ваших трудів. Бо раніше ви не дбали про чесноту тому, що не вірили у воскресіння й тому не хотіли трудитися даремно, але тепер ви знаєте, що ніякий ваш труд не залишиться марним. «Перед Господом» («εν Κυρίω») означає або труд ваш, який «у Господі», тобто в якому ви мали допомогу звище, позаяк він спрямований на діла богоугодні; або те, що «у Господа» не залишиться труд ваш даремним, а ви одержите від Нього винагороду.

 

Глава шістнадцята

1Кор. 16:1. Щодо милостині ( περί δε της λογίας ) для святих, то робіть так, як я встановив ( διέταξα ) у церквах Галатійських.

Закінчивши догматичне вчення, перейшов до голови чеснот – милостині. Милостинею називає збір для того, щоб полегшити діло на самому його початку. Бо що збиралося від багатьох, те для кожного було легким. Потім спонукає їх до змагальності, розповідаючи про те, що зроблено було іншими: як, каже, зробили галати. Не сказав «я запропонував», а «встановив», що означає велику владу – аби ти знав, що це – повеління царське, і не нехтував цим ділом.

1Кор. 16:2. У перший день тижня кожен з вас хай відкладає в себе і зберігає, скільки має змоги,

Першим днем тижня називає день Господній (неділю). І самим днем схиляє їх до милостині, нагадуючи про таїнства, що в цей день звершуються. Дуже також розсудливо повеліває кожному зберігати те, «скільки має змоги», тобто що Бог пошле і що буде зручно. Бо не сказав «одразу неси», аби не присоромити когось, хто має мало, а сказав: відкладай сам у себе і коли прийде час, тоді й неси.

1Кор. 16:2. щоб не збирати, коли я прийду.

Аби, каже, вам не збирати тоді, коли треба роздавати. Словами «коли я прийду» робить їх стараннішими до збору, позаяк пожертвування будуть перед його очима.

1Кор. 16:3. Коли ж прийду, то, котрих ви виберете, тих пошлю з листами доставити милостиню в Ієрусалим.

Добре сказав: «котрих ви виберете», – для уникнення всякої спокуси, аби не запідозрили, що він хоче із зібраного скільки-небудь виділити й собі. Отже, після слова «виберете» постав крапку, потім читай: «тих пошлю з листами». Зв’язок буде такий: кого ви виберете, тих я пошлю зі своїми листами. Немовби так каже: і сам я приєднаюся до них, і візьму участь в цьому служінні своїми листами. «Милостинею» (церковнослов’янською – «благодатию») назвав це діло, тобто пожертвування, для того, щоб показати, що вони роблять дещо велике, роблять і без скорботи, і без примусу. Бо така властивість благодаті. Назвати ж приношення подаянням було негідно святих, котрі мали його прийняти.

1Кор. 16:4. Якщо ж буде пристойно і мені піти, то вони підуть зі мною.

Якщо, каже, збір буде такий, що знадобиться й моє служіння, то і я вирушу. Цим також схиляє їх до щедрості. Хоче також мати й свідків, що він нічого не візьме собі. Тому каже: «підуть зі мною».

1Кор. 16:5-7. Я прийду до вас, коли пройду Македонію; бо я йду через Македонію. У вас же, можливо, поживу або й перезимую, щоб ви мене провели, куди піду. Бо не хочу тепер бачитись з вами мимохідь, а сподіваюсь деякий час пробути у вас, коли дозволить Господь.

Не сказав «я вирушу до Македонії», аби не сказали «ти віддаєш македонянам перевагу перед нами», а сказав «я йду через Македонію», тобто оглядаю македонян поспіхом і мимохідь, а у вас поживу. Цим показує, що він віддає їм перевагу перед македонянами, як учням щирішим та достойнішим; бо церква коринфська була велика. Словом «пробути» лякає тих, котрі грішили. Додає «коли дозволить Господь» з причини невідомості. Бо він не знав, буде чи не буде йому це дозволено Духом. Бо Дух водив його, куди Сам хотів. Перебуваючи в Єфесі, він мав намір звідти вирушити до Македонії, пройти її і потім вирушити до них. Багатьма доводами переконує їх у своїй прихильності до них, і тим, що не хоче бачити їх мимохідь, і тим, що бажає, аби вони проводили його.

1Кор. 16:8. В Єфесі ж я пробуду до П’ятидесятниці,

І це знак сильної любові, що розповідає їм, де буде, скільки пробуде, і навіть додає причину. Бо продовжує.

1Кор. 16:9. бо для мене відкриті великі й широкі двері, і противників багато. 

Тобто багато хто бажає приступити до віри, і мені відкритий широкий вхід до них, позаяк думка їхня дозріла для віри. Бо вчитель соромиться, коли учні його не старанні; навпаки, широке для нього поле, коли учні його готові. Через те саме й «противників багато», бо диявол, бачачи, що його позбавляють рабів його, більше збурюється та виставляє противників.

1Кор. 16:10. Якщо прийде до вас Тимофій, глядіть, щоб він був у вас у безпеці;

Оскільки ймовірно було, що Тимофій, прибувши до Коринфа, викриватиме тих, котрі грішили, і ганитиме їх, то застерігає їх, аби багаті мудреці не повстали проти його, не тому, що Тимофій не мав мужності й міг упасти, а тому, що вони самі собі могли заподіяти шкоди. А він був добре готовий до небезпек. Добре сказав: «у вас». Бо не кажи мені про еллінів, коли я вимагаю від вас, що слід.

1Кор. 16:10-11. бо він робить діло Господнє, як і я. Тому хай ніхто не зневажає його,

Тобто проповідує і навчає, і не просто, а як я, що становить велику похвалу для Тимофія. Оскільки він такий, то хай ніхто не принижує його. Бо він був молодий та самотній, а йому доручено було піклуватися про вельми багатьох і притому зневажливих; імовірно також, що його зневажали.

1Кор. 16:11. але проводіть його з миром, щоб він прийшов до мене; бо я чекаю на нього з браттями.

Ще більше каже: і виявіть до нього пошану; бо це означає «проводіть… з миром», тобто безпечно, без боротьби та суперечки, зі всякою покірністю. Словами «чекаю на нього» лякає, аби вони, знаючи, що він про все розкаже Павлові, нічим не образили його, і водночас виставляє його гідним пошани; бо вважає його таким необхідним, що чекає на нього.

1Кор. 16:12. Що ж до брата Аполлоса, я дуже просив його, щоб він з браттями пішов до вас; та він ніяк не хотів іти тепер,

Аполлос був і старший за Тимофія, і муж красномовний. Аби не сказали, чому ж послав не його, а молодшого, каже: «дуже просив його». І не каже «він став противитися мені», а, звільняючи його від догани, каже: «та він ніяк не хотів», тобто не було угодно Богові. А щоб не сказали, що це відмовка й привід, каже далі.

1Кор. 16:12. а прийде при нагоді.

Водночас і його захищає, і їх, котрі бажали бачити його, утішає надією на його прибуття.

1Кор. 16:13. Пильнуйте,

Наприкінці послання знову переконує; показує, що не треба сподіватися лише на вчителів, а треба й до самих себе бути уважними. «Пильнуйте», позаяк є ті, хто вводить в оману. Сказав це тому, що вони немовби спали.

1Кор. 16:13. стійте у вірі,

А не у зовнішній мудрості; бо в ній можна не утвердитися, а кружляти. Сказав це тому, що вони вагалися.

1Кор. 16:13. будьте мужні, тверді.

Позаяк є наклепники. Сказав це тому, що вони ослабли духом.

1Кор. 16:14. Все у вас хай буде з любов’ю.

Це проти тих, які бентежили й розривали Церкву. Чи навчає хтось, чи навчається хтось, чи викриває хтось, все, каже, хай буде з любов’ю, за посередництва ж любові не буде ні гордості, ні розділення.

1Кор. 16:15. Благаю вас, браття

Тут потрібна перестановка: благаю вас, аби й ви підкорялися таким; інше вставлено.

1Кор. 16:15. (ви знаєте сім’ю Стефанову, що вона є початок Ахаії,

Ви, каже, знаєте й не потребуєте навчання від мене. Сім’ю Стефанову називає «початком» Ахаії або тому, що вона першою увірувала, або тому, що вела й життя прекрасне; бо початок завжди повинен мати перевагу перед тим, чому слугує початком. Ахаією називає Елладу.

1Кор. 16:15. і що вони присвятили себе на служіння святим),

Вони визначили й присвятили себе на прийняття віруючих убогих та на служіння їм, і не через примус з боку інших, а зі своєї власної волі.

1Кор. 16:16. будьте і ви шанобливі до таких і до всякого, хто допомагає і трудиться. 

Тобто беріть участь разом з ними і в грошовому утриманні, і в тілесному служінні. І не сказав просто «допомагайте», а «будьте шанобливі», заповідаючи посилений послух. А щоб не подумали, що сприяє самому лише Стефанові, додає: «і до всякого, хто допомагає і трудиться», – у чому? У служінні святим. Бо всі, хто є такими, гідні пошани; та й вони в такому разі переноситимуть труд свій мужніше.

1Кор. 16:17. Я радий приходу Стефана, Фортуната і Ахаїка; вони замінили відсутність вашу,

Вони повідомили Павлу звістки про розділення та про інші погрішності в Коринфі. Можливо, через них-то й повідомили йому про них домашні Хлоїни (1Кор. 1:11). Оскільки природно було, що коринфяни озлобилися на них, то він стримує їх, кажучи, що вони «замінили відсутність вашу», тобто прийшли замість всіх вас і заради вас здійснили таку подорож до мене.

1Кор. 16:18. бо вони заспокоїли мій і ваш дух.

Оголошує, що його спокій є їхній спокій. Оскільки ж вони заспокоїли мене, а мій спокій для вас самих корисний, то з вашого боку хай не буде заявлено нічого неприємного для них самих.

1Кор. 16:18. Шануйте таких.

Тобто шануйте їх.

1Кор. 16:19. Вітають вас церкви Асійські;

Членів Христових з’єднує через вітання, за постійним своїм звичаєм.

1Кор. 16:19. щиро вітають вас у Господі Акіла і Прискілла разом з домашньою їх церквою. 

У них зупинився, тому що й сам займався виготовленням наметів (Діян. 18:1-3). Зауважуй їхню чесноту в тому, що вони зробили дім свій церквою, влаштувавши в ньому зібрання вірних.

1Кор. 16:20. Вітають вас усі браття. Вітайте один одного святим цілуванням. 

Тільки тут додає про святе цілування, тому що було багато розділень. Оскільки ж багато переконував їх до єднання, то зрештою з’єднує їх і цілуванням «святим», тобто безхитрісним, а не лицемірним.

1Кор. 16:21. Моє, Павлове, вітання власноручно.

Зробив власноручне вітання, аби показати, що він надає посланню великого значення.

1Кор. 16:22. Хто не любить Господа Іісуса Христа, – анафема, маран-афа.

Одним цим словом привів у страх усіх: блудників; тих, хто мав хибну думку; тих, хто вживав ідоложертовне; тих, хто не вірив у воскресіння, – і взагалі всіх, котрі поміж них поводилися невідповідно до його вчення й передання. Бо всі такі не люблять Господа. «Маран-афа», тобто Господь прийшов. Сказав це частково для того, щоб утвердити вчення про домобудівництво, а через це й про воскресіння, частково ж для того, щоб присоромити їх: Владика за нас прийняв усе на Себе, а ви прогнівляєте Його, одні – називаючись за ім’ям людей, а інші – роблячи порочні діла. Вжив вислів не грецький, а єврейський, або мову сирійську; бо говорив коринфянам, котрі надавали багато ціни зовнішній мудрості та красі грецького наріччя, він же показує, що анітрохи не потребує її, а хвалиться простотою, так що й говорить грубою мовою.

1Кор. 16:23. Благодать Господа нашого Іісуса Христа з вами, 

Обов’язок учителя – не лише переконувати, а й молитися, і таким чином удвічі утверджувати: вченням та низведенням допомоги звище через свої молитви.

1Кор. 16:24. і любов моя з усіма вами в Христі Іісусі. Амінь. 

Оскільки далеко був від них за місцем, то немовби обіймає їх руками любові, кажучи: «Любов моя з вами», – тобто я присутній з усіма вами; бо я не без вас, хоча й в іншому місці. Цим самим показує, що хоча написане й виражає гіркоту, але його написано не через лють, а через любов та турботливість. А щоб не подумали, що каже це з лестощів до них, додає: «в Христі Іісусі», тобто любов моя не має нічого людського чи плотського, а духовна і в Христі.

Молімося ж і ми, аби, люблячи одне одного в Христі, не носити нам у собі нічого від мирської любові, яка ворожа Богові. Бо таким чином удостоїмося і бажаних осель Божих у Христі Іісусі, Господі нашому, Котрий полюбив нас, Котрому слава повіки віків. Амінь.

 

Предисловие к Первому посланию к Коринфянам

Коринф, славившийся большим богатством, и мудростью, хотя уверовал во Христа, но, уверовав, находился в опасности отпасть от Христа. Ибо богатые составляли свои партии, а мудрецы – свои, и, сами избрав себе учителей, порицали Павла, как бедного и необразованного человека. Кроме того, один из них смесился с мачехой; некоторые, по прожорливости, ели идоложертвенное; другие в денежных тяжбах судились пред эллинскими судьями; далее, мужчины отращивали волосы, ели в церквах и не уделяли нуждающимся; превозносились дарованиями духовными; относительно учения о воскресении колебались. Причиной же всех этих беспорядков была внешняя мудрость; ибо она есть мать всех зол для тех, которые верят ей во всем. Посему Павел пишет послание в Коринф с целью исправить все это. Поскольку же, что важнее всего, в Церкви были разделения, а это происходило от высокоумия; то он прежде всего старается истребить высокоумие. Зараженные высокоумием думали, что они учат чему-то высшему. Поэтому Павел и начинает следующим образом.

 

Глава первая

1Кор. 1:1. Павел, волею Божиею призванный Апостол Иисуса Христа.

Вот начало, прямо изобличающее лжеучителей. Я, говорит, призван, а не сам изобрел, не своею мудростью постиг, и послан Христом, а не сам себя рукоположил, как ваши учители. «Иисуса Христа». Учитель Христос: как же вы назначаете в учителей для себя людей? “Волею” (δια θελήματος) “Божиею”. Он спас и призвал нас не потому, чтобы мы были достойны того, но потому, что Ему было угодно. Поэтому и теперь Он же хочет, чтобы я был вашим апостолом. Как же вы желаете себе других учителей? Не противники ли вы Богу? Заметь предлог δια (чрез), который здесь относится к Отцу.

1Кор. 1:1. И Сосфен брат.

По скромности наряду с собой поставляет человека, который был гораздо меньше его; а поступает так, чтобы пристыдить высокоумных коринфян, которые всех презирали.

1Кор. 1:2. Церкви Божией, находящейся в Коринфе.

Церкви не того или другого, но Божией. Как же вы имеете предстоятелями людей? Если, опять, вы Церковь, то должны быть в совершенном единении.

1Кор. 1:2. Освященным во Христе Иисусе.

Вы освящены не в человеке каком-либо, но во Христе, то есть чрез крещение, а не чрез мудрость или богатство, которыми гордитесь.

1Кор. 1:2. Призванным святым.

И то самое, говорит, что вы уверовали, не от вас, но вы послушались и уверовали потому, что были призваны Богом. Поэтому и вера имеет свое начало от Бога; ибо если бы Он не призвал, то вы не уверовали бы.

1Кор. 1:2. Со всеми призывающими имя Господа нашего Иисуса Христа.

Благодать, говорит, и мир да будут не только с вами, коринфяне, но и со всеми, призывающими имя Христа а не такого-то или такого-то.

1Кор. 1:2. Во всяком месте, у них и у нас.

Упоминает о верующих во всяком месте, чтобы показать, что все верующие составляют одну Церковь, где бы они ни были. Как же вы, живя в одном городе, разделились? С другой стороны присовокупил “нашего”. Ибо, сказав: «Господа нашего Иисуса Христа» и поместив в средине: «во всяком месте», повторил и сказал: Господа «у них и у нас», дабы показать, что Владыка для всех один. Некоторые, впрочем, понимают эти слова так, как они стоят: во всяком месте, у них и у нас, то есть в котором и мы живем и они.

1Кор. 1:3. Благодать вам и мир от Бога Отца нашего и Господа Иисуса Христа.

Благодать и мир от Бога. Еще прежде, когда мы враждовали против Него, мы по Его благодати получили мир, и я молю, чтобы от Бога всегда было вам то и другое, чтобы, то есть, вы не лишались ни благодати Его, ни мира; потому что вы живете в несогласии между собой. Как же вы применяетесь к людям и ищете у них, как учителей, благодати и благоволения?

1Кор. 1:4. Непрестанно благодарю.

Научает нас быть благодарными. Так делает почти в каждом послании; но теперь особенно кстати говорит о благодарности. Ибо благодарность бывает за благодеяние, а благодеяние не есть ни долг, ни воздаяние. Следовательно, и этим низлагает гордость коринфян.

1Кор. 1:4. Бога моего.

По великой любви, Бога, общего для всех, усвояет себе.

1Кор. 1:4. За вас, ради благодати Божией.

Этим научает и коринфян всегда питать благодарные чувства к Богу а не к своим делам, ибо говорит: благодарю «ради благодати Божией», а не ради ваших дел.

1Кор. 1:4. Дарованной вам во Христе Иисусе.

То есть чрез Христа Иисуса, а не чрез такого-то или такого-то. Зачем же вы внимаете людям?

1Кор. 1:5. Потому что в Нем (εν αύτω) вы обогатились всем.

Выражение “в Нем” опять употреблено вместо: «чрез Него (δι’ αυτού)». Итак, когда у вас есть богатство, и богатство Божие, и во всем, и чрез Самого Единородного, то как же вы, неблагодарные, назначаете себе учителями людей?

1Кор. 1:5. Всяким словом и всяким познанием.

Есть и слово без разума, когда, например, кто говорит пустое, без всякой мысли. Есть и разум без слова, когда кто мыслит о высоких предметах, а для выражения их не находит слов. Но вы имеете и слово, и божественный разум, так что можете и мыслить, и говорить.

1Кор. 1:6. Ибо (καθώς) свидетельство Христово утвердилось в вас.

Слово ибо стоит вместо: «чрез которые» (δι᾿ ων). Чрез слово, говорит, и разум, которыми вы обогатились, утвердилось в вас «свидетельство», то есть проповедь о Христе; ибо вы приняли эту проповедь не чрез внешнюю мудрость, но чрез знамения и дарования, которых вы удостоились.

1Кор. 1:7. Так что вы не имеете недостатка ни в каком даровании.

Если они не имели никакого недостатка в дарованиях, то как называет их далее (1Кор. 3:1) плотскими? На это скажем: не все были духовны, и не все плотяны; поэтому все, о чем говорит теперь, говорит к духовным, а дальнейшее говорит к плотским. Или: может быть, в начале они получили всякие дарования, но впоследствии сделались нерадивыми и стали жить по плоти.

1Кор. 1:7. Ожидая явления Господа нашего Иисуса Христа.

Здесь устрашает их, напоминая о втором пришествии Христовом. Ибо если Христос явится, то как же вы имеете чуждых предстоятелей? Показывает и то, что при дарованиях необходимы и добродетели. Ибо в тот день дарования нисколько не помогут тому, кто не жил добродетельно (Мф. 7:21-23), Наконец, словом “явления” выражает ту мысль, что Христос и теперь присущ, но сокровенно, а тогда явится.

1Кор. 1:8. Который и утвердит вас до конца, чтобы вам быть неповинными в день Господа нашего Иисуса Христа.

Словом “утвердит” показывает, что они колеблются, а словом «неповинными» выражает, что теперь они подлежат обвинению. В этом послании чаще, нежели в других, упоминает о Господе Иисусе Христе, чтобы этим напомнить коринфянам, Кем они спасены и Чье имя носят. Ибо христиане называются так от Христа, а не от имени какого-либо человека.

1Кор. 1:9. Верен Бог, Которым (δι᾿ ου) вы призваны в общение Сына Его Иисуса Христа, Господа нашего.

То есть истинен Бог. Если же Он истинен, а призвал нас во общение Сына Своего, то есть к тому, чтобы вместе с Сыном прославить нас в Царстве Своем, то очевидно, что Он исполнит, что обещал. «Вы призваны», говорит, а не сами по собственному побуждению пришли. Как же вы гордитесь, будто своими делами? Заметь здесь, что слово “Которым” прямо относится к Отцу.

1Кор. 1:10. Умоляю вас, братия, именем Господа нашего Иисуса Христа.

Намереваясь говорить с ними строже, предварительно объявляет, что он умоляет их Христом. Я, говорит, не могу просить вас один, но беру себе в помощь имя Господа, от имени Которого вы называетесь христианами и которое вы оскорбили, пожелав называться именами людей. Пусть это приведет вас в стыд!

1Кор. 1:10. Чтобы все вы говорили одно, и не было между вами разделений.

О чем я умоляю вас? О том, чтобы все вы были согласны и не разделились. Ибо что разделяется, то хотя, казалось бы, вместо одного становится многим, но на самом деле не делается многим (ибо что пользы в теле, рассеченном на многие части?): в нем единство пропало. Итак, весьма выразительно назвал «разделениями» то, что происходило между ними; этим словом ясно показывает, сколь бедственно было их состояние.

1Кор. 1:10. Но чтобы вы соединены были в одном духе и в одних мыслях.

Выше сказал: «чтобы все вы говорили одно». Посему, чтобы не подумали, будто согласие состоит только в словах, прибавляет: «в одном духе», то есть умоляю, чтобы вы согласны были и в мыслях. Но многие об одном предмете думают одинаково, а о другом различно; поэтому присовокупил: «соединены в одном духе». Далее, многие бывают согласны в образе мыслей, но расходятся в расположении воли (так, когда мы имеем одну и ту же веру, но не соединены между собой любовью: то, хотя мыслим и одинаково, но расходимся в расположении воли). Поэтому, сказав: «в одном духе», прибавил: «и в одних мыслях», то есть чтобы они не разногласили ни относительно веры, ни относительно расположения воли.

1Кор. 1:11. Ибо от домашних Хлоиных сделалось мне известным о вас, братия мои.

Чтобы не стали запираться, приводит свидетелей, а чтобы не показалось, будто выдумывает их, называет их, говоря: «от домашних Хлоиных» (был дом в Коринфе, называвшийся Хлоиным). Называет их еще “братиями”: ибо хотя грех их был явный, но ничто не препятствовало называть их братиями. Впрочем, не сказал, кто именно известил его, но указал на весь дом вообще, чтобы не вооружить их против известивших.

1Кор. 1:11. Что между вами есть споры.

Открывая слышанное от других, употребляет более мягкое выражение – “споры”, но когда говорит от своего лица, то называет то же самое «разделениями» (1Кор. 1:10), что гораздо хуже “споров”.

1Кор. 1:12. Я разумею то, что у вас говорят: «я Павлов»; «я Аполлосов»; «я Кифин»; «а я Христов».

Не некоторые говорят это, но “у вас”. Впрочем, коринфяне не говорили так, но апостол дает такой оборот речи, желая показать, что если непростительно называться Павловыми и Кифиными, то тем более – от имен других. “Я Кифин”. О Петре упомянул после себя не для того, чтобы себя возвысить, но оказывая ему большее предпочтение, подобно как о Христе упомянул после. Вообще в делах, которых не должно быть, упоминает прежде о своем лице. «А я Христов». Не за то укоряет, что говорят: «а я Христов», но за то, что не все так говорят: или, лучше, присовокупил это от себя, желая сделать обличение более сильным и показать, что в таком случае и Христос усвояется одной части, хотя коринфяне и не делали этого.

1Кор. 1:13. Разве разделился Христос?

Зачем разделили вы Христа? Зачем расторгли тело Его? Речь, исполненная гнева. Некоторые же слова «разве разделился Христос?» понимали так: разве Христос разделил Церковь с людьми и одну часть взял Себе, а другую отдал им?

1Кор. 1:13. Разве Павел распялся за вас?

Этим опровергает неразумное поведение их, и упоминает о своем имени, дабы не подумали, будто он упоминал об именах других по зависти. Не сказал же: разве Павел сотворил или привел вас из небытия в бытие? но, что гораздо более, показывая неизреченное человеколюбие Христово, говорит о кресте. Не сказал также: «разве Павел умер», но: “распялся”, указывая тем на мнимую бесчестность смерти.

1Кор. 1:13. Или во имя Павла вы крестились?

И я, говорит, крестил многих, но во имя Христово. Говорит о крещении потому, что причиной разделения было и то, что называли себя по именам крестивших. Но не в том дело, кто крестил, а в том, в чье имя крестит; ибо Христос отпускает грехи, а не тот, кто крестит.

1Кор. 1:14. Благодарю Бога, что я никого из вас не крестил, кроме Криспа и Гаия.

Для чего, говорит, гордитесь вы тем, что крестите, когда я благодарю Бога за то, что не крестил? Так говорит не для того, чтобы уменьшить важность крещения, но для того, чтобы обуздать коринфян, хваставшихся крещением. Ибо крещение есть дело важное, а крестить – неважное.

1Кор. 1:15. Дабы не сказал кто, что я крестил в мое имя.

Говорю это не потому, чтобы в самом деле так было, но из опасения, чтобы болезнь не достигла до такой степени. Ибо если при совершении крещения людьми незначительными произошло разделение, то если бы крестил я, проповедавший крещение, некоторые, конечно, согласились бы приписать крещение мне.

1Кор. 1:16. Крестил я также Стефанов дом.

То есть всех, бывших в доме Стефана. Это был великий знаменитейший муж в Коринфе.

1Кор. 1:16. А крестил ли еще кого, не знаю.

Для меня, говорит, так не лестно крестить, что я даже и не помню, крестил ли я кого другого. Как же вы гордитесь крещением?

1Кор. 1:17. Ибо Христос послал меня не крестить, а благовествовать.

Благовествование гораздо труднее и требовало особенно твердой души; ибо переубедить человека и склонить его от отеческих преданий, и притом среди опасностей, есть дело великой и мужественной души. А приготовленного к крещению принять и окрестить мог всякий, кто только имел священство. Но если он не был послан крестить, то как же крестил? Он не был послан для этого преимущественно; но ему не воспрещено было и крестить. Он послан был для дела важнейшего; однако ему не воспрещено было исполнять и менее важное.

1Кор. 1:17. Не в премудрости слова, чтобы не упразднить креста Христова.

Низложив высокомерие гордившихся крещением, переходит теперь к надмевавшимся внешнею мудростью, и говорит: (Христос) послал меня благовествовать «не в премудрости слова», то есть не с красноречием и изящным словом, чтобы крест или проповедь о кресте не потерпела вреда и унижения; ибо что значит: «чтобы не упразднить», то есть да не окажется бесполезным и тщетным. В самом деле, если бы апостолы проповедовали с мудростью слова, то иные могли бы сказать, что они убеждали силой слова, а не силой проповедуемого; а это было бы унижением и вредом для Распятого. Но теперь проповедуя с простотой, они показывают, что все совершает сила Распятого. Упраздняется крест и другим образом. Например, меня спрашивает эллин о чем-нибудь божественном, превышающем наше разумение. Если я буду доказывать ему посредством умозаключений и внешней мудрости, то окажусь слабым; ибо никакой ум не может представить предметов божественных. Таким образом моя слабость покажется слабостью проповеди, а этим упразднится самый крест, потому что окажется суетным и тщетным.

1Кор. 1:18. Ибо слово о кресте для погибающих юродство есть.

Были в Коринфе неверные, которые подвергали крест осмеянию и говорили: подлинно, глупо проповедовать Бога распятого, ибо если бы Он был Бог, то не позволил бы распять Себя; а поскольку Он не мог избежать смерти, то как мог восстать из мертвых? Верные, кажется, противостояли им своею мудростью, негодуя, что те злословили крест. Поэтому и говорит: не почитайте этого странным; ибо данное Богом для спасения кажется безумием для погибающих. «Словом о кресте» называет проповедь о кресте, или Христе распятом.

1Кор. 1:18. А для нас, спасаемых, – сила Божия.

Для нас, говорит, не погибших, но спасаемых оно есть сила Божия. Но крест показывает и премудрость. Силу он показывает в том, что смертью разрушил смерть, ибо если побеждает падший, то это знак величайшей силы; а премудрость – в том, что таким именно образом спас погибавших.

1Кор. 1:19. Ибо написано: погублю мудрость мудрецов, и разум разумных отвергну.

Сказав, что неверные мудрецы погибают, подтверждает это Писанием: ибо оно говорит: «мудрость мудрецов его погибнет» (Іс. 29:14), разумеется, внешних, то есть в премудрости мира сего нет разума (это уже не премудрость), и отвергнуто разумение тех, которые почитают себя разумными и знатоками.

1Кор. 1:20. Где мудрец? где книжник? где совопросник века сего? Не обратил ли Бог мудрость мира сего в безумие?

Приведши свидетельство из Писания, доказывает потом мысль свою от дел, и обличает как эллинов, словами «где мудрец», то есть философ, так и иудеев, словами «где книжник?» А «совопросниками» назвал тех, которые все основывают на умозаключениях и исследованиях. Никто из них не спас нас; но вывели нас из заблуждения рыбари. Выражение «не обратил ли Бог мудрость мира сего в безумие?» стоит вместо: показал, что она безумна, потому что не могла найти истину.

1Кор. 1:21. Ибо когда мир своею мудростью не познал Бога в премудрости Божией, то благоугодно было Богу юродством проповеди спасти верующих.

Приводит причину, почему внешняя мудрость обратилась в безумие. Поскольку в премудрости, обнаруживающейся в тварях (ибо небо и земля и вся тварь проповедует о Творце: (см. Пс. 18:2; Рим. 1:20), “мир”, то есть помышляющие о мирском, не познал Бога (очевидно, потому, что в этом препятствовала ему мудрость, какую видели в красноречии), то благоугодно было Богу спасти верующих простотой проповеди (которая только казалась безумием, а не была таковой действительно). Итак, эллины имели своим учителем премудрость Божию, то есть усматриваемую в тварях, но не познали Бога, потому что водились мудростью, состоящей в красноречии, которая не есть мудрость.

1Кор. 1:22-23. Ибо и Иудеи требуют чудес, и Еллины ищут мудрости; а мы проповедуем Христа распятого,

Павел хочет показать, как Бог противоположными средствами производил противоположные действия, и говорит: когда я скажу иудею: верь, он тотчас потребует, для подтверждения проповеди, знамений, но мы проповедуем Христа распятого; а это не только не показывает знамений, напротив, кажется слабостью, и однако это самое, представляющееся немощным и противоположным тому, чего требует иудей, приводит его к вере, что и показывает великую силу Божию. Опять: эллины ищут в нас мудрости; но мы им проповедуем крест, что есть проповедовать Бога распятого; казалось бы, безумно, однако и они этим убеждаются. Итак, не есть ли это доказательство величайшей силы, когда они убеждаются противоположным тому, чего сами требуют?

1Кор. 1:23. Для Иудеев соблазн, а для Еллинов безумие.

Для иудеев, говорит, Распятый служит соблазном; ибо они претыкаются о Нем, говоря: как может быть Богом Тот, Кто ел и пил и с мытарями и с грешниками и распят с разбойниками? А эллины издеваются над этим таинством, как над безумием, когда слышат, что только одной верой, а не умозаключениями, к которым они так привязаны, можно понять то, что Бог был распят и что проповедь о кресте не украшена красноречием.

1Кор. 1:24. Для самих же призванных, Иудеев и Еллинов, Христа, Божию силу и Божию премудрость.

Для неверных иудеев, говорит, Христос служит соблазном, а для неверных эллинов кажется безумием, потому что те и другие не находят в Нем знамений и мудрости, которых ищут. «Призванным» же иудеям и эллинам, то есть призванным от Бога, как достойным, Христос являет в Себе и то, и другое, чего они ищут. Зачем, в самом деле, ты, иудей, ищешь знамений? Вот Христос – Божия сила, которая творит знамения. А ты, эллин, что говоришь? Ты ищешь мудрости? Вот у тебя Христос, Который есть премудрость Отца.

1Кор. 1:25. Потому что немудрое Божие премудрее человеков, и немощное Божие сильнее человеков.

Крест называет безумием, потому что так о нем думали; между тем он мудрее человеков. Ибо философы занимались пустыми и бесполезными предметами, а крест спас мир. Далее, он кажется и немощным, как будто немощен распятый Христос, но на самом деле Он сильнее человеков, не только потому, что более и более процветает, несмотря на усилие бесчисленного множества людей погасить это Имя, но и потому, что этим, казалось бы, немощным орудием связан сильный диавол. Можешь, впрочем, понимать это и так: премудрое в Боге называется немудрым, то есть безумным, и все мощное – немощным, подобно как и высочайший свет Его называется мраком и тьмой.

1Кор. 1:26. Посмотрите, братия, кто вы, призванные: не много из вас мудрых по плоти, не много сильных, не много благородных.

Рассмотрите, говорит, и исследуйте призванных к вере, и вы найдете, что “не много из вас мудрых по плоти», то есть на простой взгляд, приспособительно к настоящей жизни. Не сказал: нет ни одного мудрого, но: «не много», потому что были верующие и из мудрых, например, Ареопагит, проконсул и другие, которых имена теперь неизвестны; уверовали также некоторые и из сильных и знатных. Посему обо всех сказал: «не много». Итак, усмотри силу проповеди, как людей необразованных научила она столь мудрым догматам и как внешняя мудрость оказалась бесполезной.

1Кор. 1:27. Но Бог избрал немудрое мира, чтобы посрамить мудрых, и немощное мира избрал Бог, чтобы посрамить сильное;

В самом деле, для эллинов величайший стыд видеть, что площадной ремесленник превосходит их любомудрием, и слабый и презираемый унижает сильных и богатых.

1Кор. 1:28. И незнатное мира и уничиженное и ничего не значащее избрал Бог, чтобы упразднить значащее.

Называет незначащими тех, которых почитали за ничто, а значащими тех, которые казались чем-то. Итак, чтобы этих показать людьми суетными и бесполезными, Бог избрал тех, которых почитали за ничто. Когда же слышишь: “избрал”, не думай, будто Он непременно хотел презираемых избрать, а знаменитых отвергнуть; нет, но поскольку знаменитые надмевались своею мудростью и потому не принимали проповеди, то Бог нашел способнейшими к принятию ее тех, которые ничем не гордились.

1Кор. 1:29. Для того, чтобы никакая плоть не хвалилась пред Богом.

Для того, говорит, Бог поступил так, чтобы низложить гордость и хвастовство тех, которые помышляли о мирском, и убедить их, чтобы они все, полученное от Него, Ему приписывали и не тщеславились пред Ним. Как же вы, коринфяне, гордитесь этим? Заметь между прочим, мы не безрассудно сказали, что отверженные не удостоены проповеди за свою гордость.

1Кор. 1:30. От Него и вы во Христе Иисусе.

Слово “от Него” разумей о приведении не в бытие вообще, но в лучшее бытие. Смысл слов такой: вы сделались чадами Бога, и “от Него”, сделавшись Его сынами “во Христе”, то есть чрез Христа. Словами же «незнатное избрал» показывает, что они благороднее всех, потому что имеют Отцом своим Бога.

1Кор. 1:30. Который сделался для нас премудростью от Бога, праведностью и освящением и искуплением.

То есть Он сделал нас мудрыми, и праведными, и святыми, и свободными; ибо это значит «искупление», то есть освобождение от плена. Далее, как, избравши неблагородных, Он сделал их благородными, потому что усыновил их Богу, так и необразованных сделал мудрыми, Сам сделавшись для нас премудростью. Для чего же он не сказал: умудрил нас, но: «сделался для нас премудростью»? Для того, чтобы выразить изобилие дара. Он как бы так сказал: предал нам Самого Себя. Употребив высокие выражения о Сыне, прибавляет: “от Бога”, чтобы ты не почел Его (Сына) нерожденным, но обратился к причине Его, к Отцу. И заметь порядок: во-первых, Он сделал их мудрыми, освободив от заблуждения и научив богопознанию, потом – праведными, даровав им отпущение грехов, затем освятил Духом Святым, и таким образом даровал нам совершенную свободу и «искупление» от всех зол, так что мы принадлежим только Ему одному и находимся в Его власти.

1Кор. 1:31. Чтобы было, как написано: хвалящийся хвались Господом (Єр. 9:24).

Все это, говорит, сделано для того, чтобы никто не почитал себя чем-нибудь и не хвалился ни самим собой, ни другим кем, но только Богом, Который даровал нам столь великие блага. Как же вы гордитесь и самими собой и учителями – людьми?

 

Глава вторая

1Кор. 2:1. И когда я приходил к вам, братия, приходил возвещать вам свидетельство Божие не в превосходстве слова или мудрости.

Не только, говорит, в ученики Евангелия избраны были люди не мудрые и не знатного происхождения, но и сам проповедник Евангелия пришел, возвещая вам «свидетельство Божие», то есть смерть Христову, без красноречия и мудрости человеческой. Заметь же, что и проповедник был человек простой и необразованный, и предметом проповеди были крест и смерть, и однако одержали победу. Итак, явно, что неизреченна та сила, которая все это сделала. Что же? Неужели Павел, если бы и захотел, не мог придти с мудростью? Он сам не мог, потому что действительно был человек простой и необразованный; но Христос, Который даровал ему и большее, мог: только это не было выгодно для проповеди. Ибо для Христа больше славы в том, что Он победил других простотой Павла, чем в том, если бы достиг сего мудростью и красноречием.

1Кор. 2:2. Ибо я рассудил быть у вас не знающим ничего, кроме Иисуса Христа, и притом распятого.

И Христос, говорит, хотел сего, то есть чтобы я был человеком простым, да и сам я признал за хорошее – вовсе не знать внешней мудрости, а знать только то, что Иисус Христос был распят, и уметь проповедовать вам о Нем.

1Кор. 2:3. И был я у вас в немощи и в страхе и в великом трепете.

Не только, говорит, я пришел к вам бедным по слову, но и жил между вами в немощи, и страхе и трепете, то есть среди гонений, искушений и бесчисленных опасностей. Ибо сам он как человек боялся опасностей, даже трепетал их; посему и достоин большой похвалы, что, будучи с нами одного естества, превзошел нас своей волей. Выше сказанными словами он показывает могущество Христа, то есть что Он преодолел столько препятствий, и вместе низлагает гордость коринфян, полагавшихся на мудрость, богатство и силу.

1Кор. 2:4. И слово мое и проповедь моя не в убедительных словах человеческой мудрости, но в явлении духа и силы.

Проповедь моя, говорит, не была убрана внешней убедительностью и красноречием, но состояла «в явлении духа», то есть доказательством имела Самого Духа Святого. Это значит или то, что апостол, чрез благодатное служение Слову, внушал веру своим слушателям необыкновенным каким-нибудь образом, или то, что он творил знамения и чудеса; ибо прибавляет: “и силы”, то есть знамений. В самом деле, видеть мертвых воскресающими было сильным доказательством истины веры. Но так как и демоны производят знамения чрез наваждение, то апостол присовокупил слово “силы”, сказав наперед “Духа”, показывая сим, что его знамения зависели от Святого Духа. Впрочем, слово “силы” можно понимать и иначе, ибо, сказав пришел не в “мудрости”, но в “немощи”, слова «в явлении духа» относит к мудрости, а слово “силы” противополагает немощи, как бы так говоря: хотя я терпел гонения и сечен был бичами, но оказался еще сильнее, а это служит величайшим доказательством для слова.

1Кор. 2:5. Чтобы вера ваша утверждалась не на мудрости человеческой, но на силе Божией.

Мудростью человеческой называет убедительность и красноречие, а под силой Божией, как выше показано, разумеет укрепление немощных и гонимых, также явление знамений. Сими-то средствами утверждаема была, коринфяне, вера ваша, – не способностью выражаться убедительно и красноречиво, но силой Божией.

1Кор. 2:6. Мудрость же мы проповедуем между совершенными, но мудрость не века сего и не властей века сего преходящих

Выше назвал проповедь безумием, потому что так называли ее эллины. Но, доказав самым делом, что это истинная премудрость, наконец, смело называет и проповедь о Христе премудростью и спасение крестом; ибо истребить смерть смертью действительно есть дело величайшей премудрости. «Совершенными» называет верных; ибо они точно совершенны, потому что, презрев все земное, стремятся к небесному. «Мудростью века сего» называет мудрость внешнюю, так как она временна и оканчивается вместе с сим веком; «властями века сего» именует не демонов, как думали некоторые, но мудрецов, ораторов, риторов, которые были вместе с вождями и начальниками народа. Поскольку же и они временны, то называет их «властями века сего» и «преходящими», то есть прекращающими бытие, а не вечными.

1Кор. 2:7. Но проповедуем премудрость Божию, тайную, сокровенную.

Тайной называет проповедь о Христе. Ибо она и проповедь и вместе тайна, потому что и ангелы не знали о ней прежде, чем она была возвещена (1Пет. 1:12), и мы, – видя в ней одно, разумеем другое: так я вижу крест и страдание, а разумею силу, слышу раба, а поклоняюсь Владыке. Сокрыта сия премудрость от неверующих совершенно, но для верных только отчасти; ибо видим ныне, как в зеркале (1Кор. 13:12).

1Кор. 2:7. Которую предназначил Бог прежде веков к славе нашей.

Словом «предназначил» указывает на любовь Божию к нам. Ибо тот истинно любит нас, кто уже задолго готов был благодетельствовать нам. Так и Бог прежде веков предназначил нам спасение крестом, спасение, составляющее величайшую премудрость. Сказал «к славе нашей» потому, что Он сделал нас причастниками славы. Ибо вместе с Господом быть участниками в сокровенной тайне составляет для раба славу.

1Кор. 2:8. Которой никто из властей века сего не познал.

Князьями называет здесь Ирода и Пилата. Не будет, впрочем, ошибки, если разуметь и первосвященников и книжников. Слова “века сего” выражают, как и выше показано, их временную власть.

1Кор. 2:8. Ибо если бы познали, то не распяли бы Господа славы.

Если бы они знали сокровенную, как выше сказано, премудрость и тайны божественного домостроительства, именно тайну вочеловечения Божия, тайну креста, тайну призвания и усвоения язычников, тайну возрождения, усыновления и наследия Царства Небесного, одним словом – все тайны, открытые апостолам Духом Святым, так же и первосвященники если бы знали то, что город их будет покорен и они сами будут отведены в плен: то не распяли бы Христа. Христа назвал здесь «Господом славы». То есть поскольку почитали крест чем-то бесчестным, то показывает, что Христос нисколько не потерял Своей славы чрез крест, напротив, еще более прославился, потому что чрез крест яснее обнаружил Свое человеколюбие. Итак, если они не узнали, то надлежало отпустить им сей грех? Да; если бы они после сего раскаялись и обратились, то им отпущен был бы грех, подобно как и Павлу, и другим из евреев.

1Кор. 2:9. Но, как написано.

Недостает слов: «так и случилось». Апостол во многих местах употребляет фигуру опущения.

1Кор. 2:9. Не видел того глаз, не слышало ухо, и не приходило то на сердце человеку, что приготовил Бог любящим Его.

Что же приготовил Бог любящим Его? Познание Христа и спасение вочеловечением. Этого ни глаз человеческий не видал, ни ухо человеческое не слыхало, ни сердце человеческое не представляло. Пророки же не человеческими глазами видели, и не человеческими ушами слышали, и не человеческим умом понимали откровения о Христе (Іс. 64:4), но все у них было божественное. Ибо сказано: «Господь… приложил мне ухо» (Іс. 50:4), то есть духовное, и другое сему подобное. А кто любящие Бога? Верные. Где, далее, написано это изречение? Может быть, и действительно оно было написано этими самыми словами, но теперь этой книги нет, а может быть, премудрый Павел выразил этим изречением следующие слова: «они увидят то, о чем не было говорено им, и узнают то, чего не слыхали» (Іс. 52:15).

1Кор. 2:10. А нам Бог открыл это Духом Своим.

Кто-нибудь мог спросить: если не приходило на сердце человеку, то как вы узнали об этом? Отвечает: Бог открыл нам Духом, а не человеческой мудростью. Ибо она и не достойна была, и не могла видеть тайн Божиих.

1Кор. 2:10-11. Ибо Дух все проницает, и глубины Божии. Ибо кто из человеков знает, что в человеке, кроме духа человеческого, живущего в нем? Так и Божьего никто не знает, кроме Духа Божия.

Таково, говорит, было это таинство и столь сокровенно что мы не могли бы познать его ни от кого, если бы не научил нас Дух, который знает и глубины Божии. Слово «проницает» показывает не неведение, но совершенное знание, подобно как и об Отце сказано: «Ты испытуешь сердца» (Пс. 7:10), вместо: знаешь глубину сердец. Можно и так понимать: говорится, что Дух проницает тайны Божии, в том смысле, что Он услаждается созерцанием их. Совершенное знание Духа показывает и в последующих словах. Ибо как человеческий дух знает, что в человеке, так, говорит, и Дух Божий; знает, что принадлежит Богу. Отсюда узнаем, между прочим, что Дух не иной сущности в сравнении с Отцом, подобно как и дух человека не иной в сравнении с человеком.

1Кор. 2:12. Но мы приняли не духа мира сего, а Духа от Бога.

Духом мира сего назвал человеческую мудрость. Не эту мудрость мы приняли, для того, чтобы она не сделала нашей проповеди тщетной и бесполезной; нет, учителем нашим был Дух “от Бога”, то есть существо, единосущное Богу, происходящее из Его сущности.

1Кор. 2:12. Дабы знать дарованное нам от Бога.

Дух, говорит, есть свет, и сей-то свет мы приняли, чтобы, просвещаясь от него, узнали сокрытое доселе. Что же это такое? «Дарованное нам от Бога», то есть все, что относится к домостроительству Христову, именно: как Он умер за нас, как сделал нас чадами Божиими, как в Себе и нас посадил одесную Отца. Следовательно, те, которые не имеют Духа, не знают тех тайн.

1Кор. 2:13. Что и возвещаем не от человеческой мудрости изученными словами, но изученными от Духа Святаго.

Мы, говорит, тем более имеем мудрости в сравнении с эллинскими мудрецами, что те были наставляемы людьми, а мы говорим по внушению Духа Святого.

1Кор. 2:13. Соображая духовное с духовным.

То есть, если возникнут какие-либо духовные вопросы, мы рассуждаем их, то есть разрешаем другими духовными учениями или повествованиями. Так, например, духовный вопрос: воскрес ли Христос? мы обсуждаем и разрешаем на основании другого духовного учения, именно – повествования об Ионе. Подобным образом и другой вопрос: как Дева могла родить? решается неплодством Сарры, Ревекки, Елизаветы, которые зачали не по законам естества, поскольку зачатие зависит от силы ложесн, так же тем, что Ева произошла от Адама без семени, равно как и другими случаями, рассматриваемыми в отношении к появлению человека на свет. Впрочем, слова «соображая духовное с духовным» можешь понимать и так: обсуждая и решая вопросы духовные вместе с людьми духовными; ибо они одни могут понимать их. Посему присовокупляет нижеследующее.

1Кор. 2:14. Душевный человек не принимает того, что от Духа Божия, потому что он почитает это безумием.

Душевный человек тот, кто во всем полагается на свои умозаключения и не думает, что ему нужна высшая помощь, и тот, кто ничего не хочет принимать верой, и все, что нельзя доказать, почитает безумием. Итак, того, кто думает, что все происходит естественным порядком, и не допускает ничего сверхъестественного, называет душевным, то есть естественным: ибо душа его занимается только домостроительством естества. И как глаза телесные, сами по себе прекрасные и в высшей степени полезные, без света ничего не могут видеть, так и душа, сделавшись способной к принятию Святого Духа, без Него не может созерцать предметов божественных.

1Кор. 2:14. И не может разуметь, потому что о сем надобно судить духовно.

То есть не понимает того, что такие предметы требуют веры и не могут быть постигнуты разумом; ибо это значит «о сем надобно судить духовно», то есть это имеет доказательства в вере и в Духе.

1Кор. 2:15. Но духовный судит о всем, а о нем судить никто не может.

Духовный, говорит, знает все; знает, что все здешнее временно, а будущее постоянно; знает, что он получит спасение, а неверные будут наказаны. Поэтому и обличает их, «а о нем судить никто не может», то его не могут обличать, ибо тот, кто видит, видит и свое, и то, что принадлежит невидящим; напротив, они, как слепцы, не видят ни своего, ни того, что принадлежит ему.

1Кор. 2:16. Ибо кто познал ум Господень, чтобы мог судить его?

Духовный ум называет умом Господним. Слово “судить” (συμβιβάσει) стоит вместо: исправить (διορθώσεται). Выше сказав: «о духовном судить никто не может», теперь доказывает, что сказал это справедливо. «Ибо кто познал ум Господень» так, чтобы решился “судить” его, то есть исправить? Ибо если никто не может даже знать ум Господень, а таков ум человека духовного, то тем более не может учить его и исправлять.

1Кор. 2:16. А мы имеем ум Христов.

Не дивись, говорит, что духовного человека и ум его я назвал умом Господним. Все «мы имеем ум Христов», то есть все, что мы ни знаем, открыл нам Христос, и разумение (τον νουν) свое относительно вещей божественных имеем от Христа; другими словами: знание, какое мы имеем о духовных предметах веры, имеем от Христа, так что подлинно никто не может нас судить. Некоторые, впрочем, умом Христовым называли Отца, а другие – Духа.

 

Глава третья

1Кор. 3:1. И я не мог говорить с вами, братия, как с духовными, но как с плотскими.

Выше низлагал надмение коринфян внешней мудростью; но, чтобы они не сказали: мы превозносимся не этой, а духовной мудростью, теперь показывает, что и в нашей мудрости они не достигли совершенства, а остаются еще несовершенными, и говорит, что они еще ничего не слышали о предметах, более совершенных. Хорошо сказал: “не мог”, дабы не подумали, что он не говорил им о более совершенном по зависти. Я потому не мог говорить с вами, как совершенными, что вы все еще занимаетесь плотским. Но как же они, будучи плотскими, совершали знамения? Действительно, они были таковы, как и в начале сказано. Но можно и знамения творить и в то же время быть плотским, подобно тем людям, которые изгоняли бесов именем Христовым. Ибо знамения бывают для пользы других и потому часто совершаются и чрез недостойных.

1Кор. 3:1-3. Как с младенцами во Христе. Я питал вас молоком, а не твердою пищею, ибо вы были еще не в силах, да и теперь не в силах, потому что вы еще плотские.

В тайнах Христовых, говорит, вы еще младенцы, поэтому я поил вас молоком, то есть простейшим учением, а не предлагал вам твердой пищи, то есть учения более совершенного. Почему? потому что вы были еще не в силах (принимать его). А чтобы низложить их гордость, прибавляет: «да и теперь не в силах», ибо еще помышляете о плотском. Видишь ли: они не в силах принимать такое учение потому, что не хотят быть духовными, а остаются плотскими.

1Кор. 3:3. Ибо если между вами зависть, споры и разногласия, то не плотские ли вы? и не по человеческому ли обычаю поступаете?

Все, что сказано было выше, говорил к начальникам, гордившимся своею мудростью и благородством, а теперь обращается к подчиненным и говорит: я справедливо называю вас плотскими, потому что между вами есть зависть, споры и разногласия. Он мог обвинять их и в блудодеянии и многих других пороках; но так как между ними особенно усилились разногласия и споры, то о них и упоминает. Важно отметить что везде соединяет зависть со спорами. Это потому, что от зависти происходят споры, а от споров разногласия. Но если все эти беспорядки есть у вас, то «не по человеческому ли обычаю поступаете?» то есть не о плотском ли, не о человеческом ли и земном помышляете?

1Кор. 3:4. Ибо когда один говорит: «я Павлов», а другой: «я Аполлосов», то не плотские ли вы?

Именами Павла и Аполлоса означает знаменитых между коринфянами мужей и учителей.

1Кор. 3:5. Кто Павел? кто Аполлос? Они только служители, через которых вы уверовали.

Поставив свое и Аполлосово имя, верно достигает своей цели. Рассуждает таким образом: если мы ничто, то что сказать о ваших учителях? Мы, говорит, «служители», а не самый корень и источник благ, этот источник – Христос. Поэтому нам не должно превозноситься, так как мы доставили вам блага, принятые от Бога; ибо все принадлежит Ему, подателю благ. Не сказал: мы благовестники, но: «служители» – это потому, что благовествование обнимает только учение, а служение заключает и дела.

1Кор. 3:5. И притом поскольку каждому дал Господь.

Да и это, говорит, малое служение мы не от себя имеем, но получили от Господа, каждый в свою меру.

1Кор. 3:6. Я насадил, Аполлос поливал, но возрастил Бог.

Я, говорит, первый посеял проповедь; Аполлос же постоянным своим учением не дал семени засохнуть от зноя искушений лукавого, но возрастил вас Бог.

1Кор. 3:7. Посему и насаждающий и поливающий есть ничто, а все Бог возращающий.

Смотри, как, уничижая себя и Аполлоса, делает сносным уничижение мудрых и богатых начальников коринфских, научая, что к Нему относит все даруемые нам блага.

1Кор. 3:8. Насаждающий же и поливающий суть одно.

Они ничего не могут сделать без помощи Божией, в этом отношении они – одно; как же вы превозноситесь друг пред другом, когда вы одно?

1Кор. 3:8. Но каждый получит свою награду по своему труду.

Легко могло случиться, что те, которые более прочих трудились в делах веры, сделались бы беспечными, услышав, что все одно; поэтому тотчас объясняет свое выражение и говорит, что все одно только в отношении к их бессилию сделать что-либо без помощи возращающего Бога. Что же касается воздаяния, то каждый получит награду по своему труду. Не сказал: по своему делу, но: «по своему труду», ибо что нужды, если кто и не совершил дела? По крайней мере, он трудился.

1Кор. 3:9. Ибо мы соработники у Бога.

Мы учители – соработники Божии, содействующие Богу во спасении людей, а не виновники или податели спасения. Поэтому не должно ни презирать нас, ибо мы сотрудники Божии, ни гордиться нами; ибо все Божие.

1Кор. 3:9. А вы Божия нива, Божие строение.

Сказав выше: “я насадил”, продолжает сравнение, и называет их нивой. Если же вы нива и здание: то должны называться именем Владыки, а не пахарей или домостроителей, и, как нива, должны быть ограждены стеной единомыслия, а как здание, должны быть в единении между собой, а не в разделении.

1Кор. 3:10. Я, по данной мне от Бога благодати, как мудрый строитель, положил основание.

Называет себя мудрым строителем не из высокомерия, но желая показать, что мудрому строителю свойственно полагать такое основание, то есть Христа. А что сказал это действительно не из высокомерия, видно из слов его: «по данной мне от Бога благодати», то есть моя мудрость не мое дело, но благодатный дар Божий.

1Кор. 3:10. А другой строит на нем; но каждый смотри, как строит.

Выше беседовал с ними о единении, а теперь говорит об образе жизни, называя строительством дела каждого человека.

1Кор. 3:11. Ибо никто не может положить другого основания, кроме положенного, которое есть Иисус Христос.

Не может, доколе пребывает мудрым строителем. Если же кто не мудрый строитель, то может положить иное основание; отсюда ереси. У вас, коринфяне, одно основание – Христос: поэтому и должны вы назидать на этом основании не то, что происходит от споров и зависти, но дела добродетели.

1Кор. 3:12-13. Строит ли кто на этом основании из золота, серебра, драгоценных камней, дерева, сена, соломы, – каждого дело обнаружится.

С того времени, как мы получили основание веры, каждый из нас строит на нем: одни строят добрые дела, которые бывают различны, иные больше, иные меньше, например, девство – как бы золото, честный брак – как бы серебро, нестяжательность – драгоценные камни, милостыня при богатстве-дело уже меньшей цены. Другие же из вас назидают худые дела, которые также бывают различных степеней. Те дела, которые удобнее могут сгореть, называются сеном и соломой, таковы: нечистота, идолослужение, любостяжание; те же, которые не столь легко сгорают, называются деревьями, таковы: пьянство, смех и им подобные пороки. Некоторые, впрочем, понимают и наоборот, то есть прежде упомянутые пороки называют деревьями, а последние сеном и соломой.

1Кор. 3:13. Ибо день покажет, потому что в огне открывается, и огонь испытает дело каждого, каково оно есть.

Днем называет день суда. “В огне, – говорит далее, – открывается», то есть обнаруживается, каковы дела сами в себе, золото ли или что противное.

1Кор. 3:14-15. У кого дело, которое он строил, устоит, тот получит награду. А у кого дело сгорит, тот потерпит урон.

Если у тебя серебро или золото, то дело твое уцелеет, и ты получишь награду; если же у тебя сено и тому подобное, то дело твое не выдержит силы огня (это значит выражение “сгорит”), но обнаружится, что оно худо. Если бы кто перешел реку огненную в золотом вооружении, то вышел бы на берег в более светлом виде; но если бы через ту же реку пошел другой с сеном, то не только не получил бы никакой прибыли, но погубил бы и себя. Так будет и с делами. Следовательно, вера без добрых дел не приносит пользы. Ибо вот здесь основанием служит Христос; но дела, совершаемые не по закону Христову, осуждаются на сожжение.

1Кор. 3:15. Впрочем сам спасется, но так, как бы из огня.

Сам он не погибнет так, как его дела, не перейдет то есть в ничтожество, но “спасется”, то есть сохранится целым, чтобы гореть ему в огне. И у нас о том дереве, которое не легко сгорает и обращается в пепел, говорят обыкновенно, что оно остается целым в огне, так что для сожжения его употребляется довольно много времени. Итак, грешник несет потерю от того, что трудился над такими делами, от которых погибает, и все свои усилия употребил на то, что не имеет бытия и не существует (ибо всякое зло есть нечто несуществующее), подобно тому, как если бы кто за большую цену купил себе труп вместо живого тела. Между тем сам, то есть грешник, “спасется”, то есть сохранится целым для вечных мучений.

1Кор. 3:16 Разве не знаете, что вы храм Божий, и Дух Божий живет в вас?

Обращает речь к согрешившему. И смотри, как успешно приводит его в стыд. Именно; благодатью, данной нам, то есть обитанием в нас Духа, пристыжает согрешившего, хотя и не выставляет ясно лица его, но говорит вообще. Между тем, если мы храм Божий потому, что в нас живет Дух, то следует, что Дух есть Бог.

1Кор. 3:17. Если кто разорит храм Божий, того покарает Бог.

То есть погубит. В этих словах выражается не проклятие, но предсказание о будущем.

1Кор. 3:17. Ибо храм Божий свят; а этот храм – вы.

Следовательно, блудник не может быть святым, так как он перестал быть храмом Божиим, изгнав освящающего его Духа. Кто же составляет этот храм? Вы, если пребудете чистыми.

1Кор. 3:18. Никто не обольщай самого себя.

Думая, что это бывает иначе, а не так, как я сказал.

1Кор. 3:18. Если кто из вас думает быть мудрым в веке сем, тот будь безумным, чтобы быть мудрым.

Сделав легкий намек на согрешившего, опять обращает речь к тем, которые надмевались внешней мудростью. Кто, говорит, «думает быть мудрым в веке сем, тот будь безумным», то есть пусть отринет мудрость внешнюю, чтобы приобрести божественную. Ибо как нищета по Боге есть богатство, и бесславие – слава: так и безумие по Боге есть мудрость. Смотри же: не сказал: пусть отринет мудрость, но, что гораздо более, «будет безумным», то есть пусть ни о чем не умствует сам от себя, пусть не верит собственным доказательствам, но следует за Богом, как стадо за пастырем, и верует всему божественному.

1Кор. 3:19. Ибо мудрость мира сего есть безумие пред Богом.

Ибо она не только не способствует к приобретению истинной мудрости, но, напротив, еще препятствует этому, потому что, высоко думая о себе, отвергает божественное учение и таким образом оставляет во всегдашнем неведении тех, кто имеет эту мудрость; поэтому они и уловляются Богом, как безумцы.

1Кор. 3:19. Как написано: уловляет мудрых в лукавстве их.

Приводит свидетельство на то, каким образом человеческая мудрость есть безумие пред Богом, и говорит, что Бог уловляет мудрых, как безумных, то есть покоряет их собственным их оружием. Ибо, при всем своем лукавстве и мудрости, они обличаются в глупости и безумии. Например: одни думали, что не имеют нужды в Боге, а все могут постигать сами собой; но Бог делом показал им, что и сила и искусство слова нисколько не принесли им пользы, и что они особенно пред другими имели нужду в Боге, они, которые думали обойтись без всякой помощи. Итак, при всем своем искусстве, по которому почитали себя всеведущими, они оказались совершенными невеждами, и в предметах необходимых более необразованными, чем рыбаки и кожевники.

1Кор. 3:20. И еще: Господь знает умствования мудрецов, что они суетны.

Если же Господь знает, что умствования человеческие суетны, потому что в них нет ничего необходимого и спасительного, то как вы, коринфяне, питаете мысли, противные Богу, и занимаетесь ими, как бы полезными!

1Кор. 3:21-22. Итак никто не хвались человеками, ибо все ваше: Павел ли, или Аполлос, или Кифа.

Это, кажется, говорит к подчиненным, но поражает начальников, внушая, что они отнюдь не должны тщеславиться ни внешнею мудростью, так как она есть безумие, ни духовными дарованиями, так как они принадлежат Богу и даются для пользы подчиненных. Это значит слова: «ибо все ваше», то есть что же гордятся учители ваши? и для чего вы надмеваете их и превозносите? Они ведь ничего не имеют собственного, но все, что у них есть, принадлежит вам, дано им для вашей пользы, и они должны быть вам благодарными. Между тем, опять упомянул о себе и о Петре: это для того, чтобы слова его были не так тяжки, и чтобы внушить: если и мы для вас получили дарования и для вас поставлены учителями, то тем более нынешние учителя ваши не должны гордиться дарами, как бы собственным приобретением: ибо это чужие блага.

1Кор. 3:22. Или мир, или жизнь, или смерть, или настоящее, или будущее.

И “жизнь” учителей, говорит, для вас, для того, чтобы вы учились у них и получили пользу; и “смерть” их для вас; ибо за вас и для вашего спасения они подвергаются опасностям. Или иначе: и смерть Адамова для вас, чтобы вы уцеломудрились; и смерть Христова для вас, чтобы вы спаслись. Короче: весь “мир” для вас, чтобы вы чрез него восходили к Создателю и тленностью его научались желать благ нетленных. Для вас и «настоящее», то есть блага, которые еще здесь дарует Бог верующим; для вас же уготовано и “будущее”.

1Кор. 3:22-23. Все ваше; вы же – Христовы, а Христос – Божий.

Не в том же отношении Христос есть Божий, в каком мы – Христовы. Мы – Христовы как дело Его и творение, а Христос – Божий и как Сын предвечный, и как имеющий Своим виновником Отца. Таким образом, хотя выражение одно, но смысл различен, ибо все – наше не в том же отношении, в каком мы – Христовы; мы рабы Христовы и творение, а все существующее не есть ни что-либо, служебное нам, ни наше творение. Поэтому нехорошо поступаете, разделяясь по людям, тогда как вы принадлежите Христу.

 

Глава четвертая

1Кор. 4:1. Итак каждый должен разуметь нас, как служителей Христовых и домостроителей тайн Божиих.

Мы – учителя – не что иное, как слуги; почему же вы, оставив Владыку, называетесь от имени нас – слуг? Назвав апостолов и учителей домостроителями тайн, показал, что не всем без разбора должно преподавать учение, но тому, тогда и так, кому, когда и как должно. Тайны как тайны не должны быть открываемы всем; это не свойственно благоразумному домостроителю.

1Кор. 4:2. От домостроителей же требуется, чтобы каждый оказался верным.

То есть требуется, чтобы домостроитель не присвоил себе того, что принадлежит господину, не располагал ничем, как господин, но всем распоряжался как чужой, господской собственностью; принадлежащего господину не называл своим, а напротив, свое почитал принадлежащим господину.

1Кор. 4:3. Для меня очень мало значит, как судите обо мне вы или как судят другие люди.

Коринфяне страдали следующим недугом. Те, которые разделились между собой из-за учителей, как судьи, осмеивали и отвергали мужей благочестивых, за их неученость; напротив, людей порочных принимали к себе за их красноречие, опрометчиво произнося следующие приговоры: такой-то лучше такого-то, этот ниже его, тот превосходнее этого, а этот – того. Итак, когда Павел сказал, что от домостроителей требуется, «чтобы каждый оказался верным», и этим, казалось бы, дал им повод судить о жизни каждого из них, от чего произошли бы еще большие неустройства, то, для предупреждения сего зла, удерживает коринфян от суда и говорит: «для меня очень мало значит». Как бы так говорит: подлежать вашему суду я почитаю бесчестием для себя. Потом, чтобы не оскорбить их и не показать к ним презрения, присовокупил: «или как судят другие люди». Никто, впрочем, да не обвиняет Павла в безрассудстве; ибо это говорит он не о себе собственно (его никто не судил), но, чтобы других не судили, он принимает на себя лицо их и тем совершает, что нужно.

1Кор. 4:4. Я и сам не сужу о себе. Ибо хотя я ничего не знаю за собою, но тем не оправдываюсь; судия же мне Господь.

Не подумайте, говорит, будто я отвергаю ваш суд из презрения к вам или ко всем прочим. Я и себя почитаю неспособным к такому точному исследованию. Не знаю за собой никакого греха, потому что не могу верно и точно судить; «но тем не оправдываюсь», то есть я не чист от греха; может быть, я и согрешил в чем-нибудь, но сам не знаю об этом. Один Господь может точно и безошибочно судить. Заключай отсюда, сколь точен и обстоятелен суд будущий.

1Кор. 4:5. Посему не судите никак прежде времени, пока не придет Господь.

Видишь ли, что Павел, запрещая коринфянам судить других, вступается не за себя? Он всегда переносит на свое лицо, то, что касается других, и в своем лице поучает тому, чему намеревается научить.

1Кор. 4:5. Который и осветит скрытое во мраке и обнаружит сердечные намерения.

Ныне, говорит, сокрыты дурные дела (они разумеются под выражением «скрытое во мраке»), и человек нечестивый и развратный часто кажется добродетельным. Но тогда Бог откроет все, обнаружит и самые намерения сердечные. Иной, например превозносит здесь кого-либо похвалами, – доброе дело, но его намерение, может быть, дурно, – может быть, он хвалит не с доброй целью. Другой, напротив, обличает здесь кого-либо, но не с тем, чтобы исправить, а с тем, чтобы обнаружить слабости ближнего. Но все подобные намерения сердца тогда будут открыты.

1Кор. 4:5. И тогда каждому будет похвала от Бога.

Следовало бы сказать: или наказание, или похвала; но апостол обратил речь к лучшей стороне.

1Кор. 4:6. Это, братия, приложил я к себе и Аполлосу ради вас, чтобы вы научились от нас не мудрствовать сверх того, что написано.

“Это”, то есть то, что выше сказано было о распрях, и следующее за тем – об осуждении других. Я, говорит, приложил к себе и Аполлосу, чтобы вы от нас научились не умствовать больше того, что написано. А Писание учит нас не превозноситься, когда говорит: «кто хочет быть первым, будь из всех последним» (Мк. 9:35); также: «кто унижает себя, тот возвысится» (Мф. 23:12); весьма много есть в нем и других подобных наставлений. А о том, чтобы мы не судили других, говорится так: «не судите, да не судимы будете» (Мф. 7:1).

1Кор. 4:6. И не превозносились один перед другим.

Это говорит к народу, разнообразя поучение и устремляя речь иногда на учеников, а иногда на учителей и начальников, как и теперь поступает. Ибо коринфяне гордились один пред другим учителями своими, именно: ученик одного учителя превозносился пред учеником другого, потому что предпочитал своего учителя другому. И хорошо назвал такое поведение надмением (φυσίωσιν – опухолью), как бы желваком и опухолью, взяв сравнение от тела, надутого испорченными соками или воздухом.

1Кор. 4:7. Ибо кто отличает тебя? Что ты имеешь, чего бы не получил? А если получил, что хвалишься, как будто не получил?

Опять устремляет речь на учителей и говорит: кто тебя отличил и признал достойным похвалы? Человек? Но суждение человеческое обманчиво. Пусть у тебя и есть что-нибудь достойное похвалы, но это не тебе принадлежит; а тому, кто дал, и ты получил это, а не сам совершил. Если же ты получил, то зачем превозносишься как будто не получил, но приобрел это собственными трудами? Кто получил, тому не должно превозноситься тем, что он получил; ибо это чужое.

1Кор. 4:8. Вы уже пресытились, вы уже обогатились.

Слова, внушенные негодованием. Так скоро, говорит, вы все приобрели! ни в чем не имеете нужды! уже насытились; в короткое время достигли совершенства и получили все богатство познания и дарований! Совершенство достигается в будущем веке, а вы, казалось бы, уже имеете его. В самом деле, ваше тщеславие показывает; будто вы взошли на самый верх совершенства. Сими словами выражает, что они весьма несовершенны, когда ведут себя таким образом.

1Кор. 4:8. Вы стали царствовать без нас.

И это говорит в том же расположении духа, показывая их бессовестность как бы так: удостоившись таких даров, вы не хотите нас, трудившихся для вашего блага, допустить к общению в оных.

1Кор. 4:8. О, если бы вы и в самом деле царствовали, чтобы и нам с вами царствовать!

О, если бы, говорит, вы царствовали, то есть достигли совершенства! Потом, чтобы речь не показалась насмешкой, присовокупляет: «чтобы и нам с вами царствовать», то есть получить те же самые блага. Ибо ваша слава – моя, потому что для всякого учителя вожделенно совершенство учеников его.

1Кор. 4:9. Ибо я думаю, что нам, последним посланникам, Бог судил быть как бы приговоренными к смерти.

Слова, свойственные человеку скорбящему, или, лучше, тому, кто хочет привести других в стыд. Как вижу, говорит, из ваших поступков, одним нам, апостолам, положил Бог быть последними из всех и «приговоренными к смерти», то есть осужденными, готовыми на смерть. В самом деле, из того, что вы уже воцарились, я могу заключать, что нам определено быть последними и как бы осужденными, нам – апостолам, то есть тем, которые столько перенесли страданий за Христа.

1Кор. 4:9. Потому что мы сделались позорищем для мира, для Ангелов и человеков.

Мы подвергаемся страданиям не в углу где-либо, но по всей земле. И не люди только смотрят на нас, ибо не маловажны наши действия, но и ангелы, потому что наши подвиги так велики, что стоят и ангельского созерцания; ибо мы не с людьми только боремся, но и с силами злых ангелов.

1Кор. 4:10. Мы безумны Христа ради, а вы мудры во Христе.

И это опять говорит для того, чтобы пристыдить их: Тогда как апостолов били и презирали за Христа, коринфяне были уважаемы и почитаемы мудрыми и хвастали, будто все это во Христе. Посему говорит: как возможно, чтобы такие противоположности совмещались в людях с одинаковым образом мыслей? Нет. Необходимо допустить, что или наш образ мыслей не во Христе, или ваш; но мыслить не во Христе – недостойно апостолов Христовых: следовательно, вы заблуждаетесь.

1Кор. 4:10. Мы немощны, а вы крепки; вы в славе, а мы в бесчестии.

Т.е. нас гонят, преследуют, а вы наслаждаетесь безопасностью (немощью везде называет искушения). Опять, вы славны и благородны, а мы в бесчестии. Все это говорит по сильному негодованию. Смысл такой: как возможно, чтобы мы злострадали, а вы наслаждались безопасностью и проводили жизнь счастливо? Итак, очевидно что вы не в добром состоянии; напротив, теперешнее поведение ваше бесчестно и недостойно апостолов, следовательно, вы не должны гордиться этим.

1Кор. 4:11. Даже доныне терпим голод и жажду, и наготу.

Что, говорит, припоминать прежнее? Посмотри на то, что теперь есть, – на то, как вы утопаете в удовольствиях, а мы совсем напротив.

1Кор. 4:11. И побои.

То есть нас бьют. Это говорит против надменных.

1Кор. 4:11. И скитаемся.

То есть нас гонят; мы бегаем. Это – против богатых.

1Кор. 4:12. И трудимся, работая своими руками.

Этим приводит в стыд тех, которые дерзают проповедовать ради прибыли и выгод.

1Кор. 4:12-13. Злословят нас, мы благословляем; гонят нас, мы терпим; хулят нас, мы молим.

И, – что, говорит, важнее всего, – мы и не почитаем себя несчастными при таковых бедствиях. А из чего это видно? Из того, что озлобляющим нас воздаем противным. Ибо тех, которые злословят нас, благословляем, и тех, которые наносят нам более жестокие обиды (это значит “хуление”, то есть жесточайшая обида) “молим”, (παρακαλοΰμεν), то есть за хуление воздаем им словами кроткими и ласковыми (это значит “моление”, то есть речь кроткая). За такое-то поведение почитают христиан безумными!

1Кор. 4:13. Мы как сор для мира, как прах, всеми попираемый (περίφημα) доныне.

Что такое “сор”? Все, что выметается или стирается как негодное. Так, если кто скверное что-либо стирает губкой, называют сором. Это же значит и «прах, всеми попираемый»; ибо попирать (περιφάν) тоже, что обратить губкой. Итак, апостол говорит: мы достойны того, чтобы нас отвергали и почитали за сор не только вы, но весь мир и все люди, и не какое-то время, но даже и доныне. Заметь, каковым должно быть христианину, заметь, что он обязан подвизаться до самого конца.

1Кор. 4:14. Не к постыжению вашему пишу сие, но вразумляю вас, как возлюбленных детей моих.

Не к постыжению вашему, говорит, и не с злым и ненавистным намерением говорю это; но «как возлюбленных детей» (вразумляю), и не просто детей, но «возлюбленных». Простите же мне, если я сказал что и оскорбительное, ибо это от любви. И не сказал: поношу, но «вразумляю». Кто же не перенес вразумления отеческого?

1Кор. 4:15. Ибо, хотя у вас тысячи наставников во Христе, но не много отцов.

Что ж, – скажете вы, – другие разве не любят вас? Любят, говорит, но не так, как я. Ибо они – наставники, а я – отец. Итак, у детей, хотя один бывает отец, а наставников может быть много, однако их расположение к детям всех вместе гораздо менее в сравнении с любовью к ним одного, то есть отца: так точно и между нами. Заметь, между прочим, слова “во Христе” приложил к наставникам; это для того, чтобы не совсем поразить их. Впрочем, хотя приписывал им (наставникам) более трудное (ибо такова должность наставника), но превосходство любви предоставил самому себе.

1Кор. 4:15. Я родил вас во Христе Иисусе благовествованием.

Объясняя, каким образом он отец им, говорит: при содействии Христа «я родил вас благовествованием», то есть не себе вменяю это дело, как многие между вами, но Христу. Не сказал, я научил, но: родил, указанием на естество показывая любовь свою к ним и то, что они самые близкие ученики его, как эту мысль выражает и во всем послании.

1Кор. 4:16. Посему умоляю вас: подражайте мне, как я Христу.

Подражайте, говорит, во всем мне; ни мудростью, ни богатством не превозноситесь и не враждуйте против братьев, но полагайте и мудрость и богатство в любви ко Христу и к братьям. Заметь доброту сердца: он умоляет, а не повелевает. А предлагать самого себя в образец для подражания – это знак великого дерзновения.

1Кор. 4:17. Для сего я послал к вам Тимофея, моего возлюбленного и верного в Господе сына.

Потому, говорит, что я пекусь о вас, как о детях, послал к вам Тимофея. Я сам хотел придти и восстановить, мир между вами: но поскольку не могу исполнить этого, то послал его, «моего возлюбленного сына». Сказал это для того, чтобы показать, как любит их, когда решился для них разлучиться с Тимофеем, а вместе и для того, чтобы внушить им уважение к Тимофею. «Верного в Господе», то есть не в житейских делах, но в делах веры Христовой; посему и в том, что касается вас, оно будет служить верно.

1Кор. 4:17. Который напомнит вам о путях моих во Христе, как я учу везде во всякой церкви.

Не сказал: научит, чтобы не оскорбились (ибо Тимофей был юн), но: “напомнит”, – то, что вы уже прежде знали, возобновит в вашей памяти. “Путями” называет соединенные с проповедью распоряжения, правила, обычаи, законы божественные. Вспомянет то, как я веду себя, именно: не надмеваюсь, как вы; не ввожу распрей и разделений. “Во Христе”, то есть в этих путях нет ничего человеческого, но все во Христе, или совершается при помощи Христа. Тимофей скажет вам и то, как я учу во всякой Церкви; ибо я вам не сказал ничего нового, напротив, всем преподаю то же самое. Устыдитесь же, что вы одни из всех Церквей уклонились от путей моих.

1Кор. 4:18. Как я не иду к вам, то некоторые у вас возгордились.

Сказав: я послал к вам Тимофея, для предупреждения того, чтобы они не сделались от сего беспечнее, присовокупляет: хотя сам я не иду теперь и мое отсутствие подало некоторым повод гордиться, но по этой именно причине приду впоследствии. Показывает детскость их мыслей; ибо только детям свойственно вести себя бесчинно, когда нет с ними учителя. Кто же эти возгордившиеся? Сообщники прелюбодея, который и мудр был и богат, и просто – все, которые превозносились мудростью и богатством. Они-то и гордились, как будто бы не было Павла для их обличения.

1Кор. 4:19. Но я скоро приду к вам, если угодно будет Господу.

Этими словами низлагает гордых и возбуждает их к трезвению. И хорошо присовокупил: «если угодно будет Господу», ибо все происходит по Его мановению.

1Кор. 4:19-20. И испытаю не слова возгордившихся, а силу, ибо Царство Божие не в слове, а в силе.

Коринфяне, надеясь на красноречие, презирали Павла как человека неученого; посему он говорит: буду смотреть не на красноречие ваше, ибо не оно нужно, но на “силу”, обнаруживающуюся в знамениях. Ибо Царство Божие проповедано и утверждено не пышностью слова, но знамениями, совершаемыми силой Святого Духа.

1Кор. 4:21. Чего вы хотите? с жезлом придти к вам, или с любовью и духом кротости?

“Жезлом” называет наказание. Итак, говорит: от вас зависит, с тем или другим придти мне к вам. Если останетесь беспечными, то я приду и накажу вас, как Елиму (Деян.13:8–11) Если же отрезвитесь, то поступлю с вами по духу кротости. Есть в нем и дух строгости и наказания, но он именует его с лучшей стороны, подобно тому, как и Бога называет щедрым и милостивым, а не карающим, хотя Он на самом деле и таков.

 

Глава пятая

1Кор. 5:1. Есть верный слух, что у вас появилось блудодеяние, и притом такое блудодеяние, какого не слышно даже у язычников, что некто вместо жены имеет жену отца своего.

Обвиняет всех вообще, чтобы не предались беспечности, считая себя чуждыми сего греха, но напротив, старались исправить его, как бесчестие общее. И не сказал: бесстыдно совершается, но: «есть верный слух» . Если же запрещено даже допускать до слуха такое преступление, не гораздо ли более бесстыдно совершать оное? Тем более “у вас”, которые удостоены духовных тайн: и далее, усиливая обвинение, говорит: «какого не слышно даже у язычников», не сказал: бывает, но: «не слышно. Что некто вместо жены имеет жену отца своего» . Не сказал: мачеху, но «жену отца своего», чтобы напоминанием об отце сделать удар сильнейшим. Далее, стыдясь произнести имя прелюбодеяния, употребил выражение более благопристойное “иметь” .

1Кор. 5:2. И вы возгордились.

Гордитесь учением того блудника, ибо он был мудр. Заметь мудрость апостола: он нигде не обращает своего слова к блуднику, как человеку бесчестному и недостойному того, чтобы выводить его на среду, но говорит с другими, как об общем преступлении.

1Кор. 5:2. Вместо того, чтобы лучше плакать, дабы изъят был из среды вас сделавший такое дело.

Следовало бы, говорит, плакать, потому что на всю Церковь распространилось поношение; следовало бы слезно молиться, как о болезни и заразе, «дабы изъят был из среды вас», то есть да отсечется от вас, как зло общественное. Опять и здесь не упомянул о имени блудника, но сказал «сделавший такое дело» .

1Кор. 5:3. А я, отсутствуя телом, но присутствуя у вас духом, уже решил, как бы находясь у вас.

Заметь негодование. Не позволяет дожидаться своего прибытия и потом уже связать блудника, но спешит остановить зло, заразу, прежде, нежели оно распространится на все тело Церкви. «Присутствуя у вас духом» сказал для того, чтобы понудить их к произнесению приговора и вместе устрашить тем, что он знает, как они будут судить там, и что дух, то есть дар прозрения, откроет ему все, что они ни сделают. Словами «уже решил, как бы находясь у вас» не позволяет им предпринимать что-либо другое; ибо я, говорит, произнес приговор и иначе быть не должно.

1Кор. 5:3-4. Сделавшего такое дело, в собрании вашем во имя Господа нашего Иисуса Христа, обще с моим духом.

Чтобы не показаться гордым, и их принимает в сообщники: ибо говорит: «в собрании вашем во имя Господа нашего Иисуса Христа», то есть так, чтобы собрание было составлено не по обычаю человеческому, но по Богу; чтобы Сам Христос собрал вас, во имя Которого и собираетесь вы. Между тем, апостол поставил над ними и дух свой, чтобы они не удостоили блудника прощения, но судили справедливо, как в присутствии апостола.

1Кор. 5:4-5. Силою Господа нашего Иисуса Христа, предать сатане.

Смысл двоякий. Или такой: Христос может дать вам такую благодать, что вы будете в состоянии предать блудника сатане, или такой: и Сам Христос вместе с вами произнесет осуждение на блудника. И не сказал: отдал, но: “предать”, прикровенно отверзая для него двери покаяния. И здесь опять не упомянул имени.

1Кор. 5:5. Во измождение плоти, чтобы дух был спасен в день Господа нашего Иисуса Христа.

То есть предать для того, чтобы сатана изнурил его болезнью. Ибо, поскольку похоть рождается от пресыщения тела, то апостол хочет наказать это тело, чтобы дух, то есть душа была спасена. Не так, впрочем, это должно понимать, будто бы спасалась одна только душа, но должно признавать, что при спасении души спасется и тело. А некоторые под “духом” разумеют дар духовный и объясняют так: чтобы дар духа сохранился у него целым и не отступил от него, как нечестивца. Такой приговор выражает более попечение, нежели наказание. Весьма кстати напомнил о дне суда, чтобы коринфяне, убоявшись, предложили врачевание, а блудник с таким же расположением принял оное. Полагает предел действиям диавола, подобно тому, как было с Иовом, то есть позволяет ему касаться только тела, а не души.

1Кор. 5:6. Нечем вам хвалиться.

Намекает, что они сами не допускали блудника до раскаяния, ибо похвалились им; а он был из числа их мудрецов.

1Кор. 5:6. Разве не знаете, что малая закваска квасит все тесто?

И о вас, говорит, а не о нем только забочусь я; ибо зло, если оставить оное без внимания, может заразить и остальные члены Церкви. Закваска, сама в себе малая, заквашивает все тесто и прелагает оное в саму себя: так и грех сего человека увлечет за собой многих других.

1Кор. 5:7. Итак очистите старую закваску, чтобы быть вам новым тестом, так как вы бесквасны.

То есть изгоните сего блудника, или, лучше, прогоните и всех других нечестивцев (ибо «старой закваской» называет всякое зло). В греческом тексте сказано не просто «очистите» ( καθάρατε ), но: «вычистите» ( έκκαθάρατε ), то есть совершенно очистите, да будете тестом новым, не имеющим примеси зла. «Так как вы бесквасны», вместо: как и должно быть вам бесквасными, то есть чуждыми старого зла, которое при раскаянии оказывается и кислым и горьким.

1Кор. 5:7. Ибо Пасха наша, Христос, заклан за нас.

Упомянув о бесквасных хлебах, опресноках, которые употребляемы были в пищу на Пасху, и объяснив аллегорически, что означают бесквасные хлебы, именно – жизнь, непричастную зла, теперь аллегорически объясняет саму Пасху и говорит, что наша Пасха есть Христос, закланный за нас. Итак, мы должны заботиться о бесквасных хлебах, то есть о жизни, чистой от всякого зла.

1Кор. 5:8. Посему станем праздновать не со старою закваскою, не с закваскою порока и лукавства.

Показывает, что всякое время для христиан есть время праздника, по преизбытку сообщенных им даров. Ибо для того Сын Божий сделался человеком и был заклан, чтобы ты праздновал, – не закваской ветхого Адама, и не жизнью, полной зла, или, что хуже, лукавства, ибо зол всякий, кто делает злое, а лукав тот, кто делает его с затаенной и коварной мыслью.

1Кор. 5:8. Но с опресноками чистоты и истины.

То есть провождая жизнь беспорочную или чистую в противоположность порочной, и истинную, то есть нелицемерную, без всякого коварства, в противоположность лукавству. Или: в слове “истины” можешь разуметь противопоставление ветхозаветным образам, которые не были истиной; ибо требуется, чтобы христианин был выше ветхозаветных образов. Или еще: под «чистотой» можешь разуметь чистоту в деятельности, а под «истиной» правильность в созерцании.

1Кор. 5:9. Я писал вам в послании – не сообщаться с блудниками.

В каком послании? В этом же самом. Ибо, когда выше сказал: «очистите старую закваску», намекая на соблудившего, как было показано, то из сих слов уже видно было, что не должно смешиваться с блудниками. Но поскольку могли думать, будто должно удаляться от всех блудников, даже и от тех, которые были между эллинами, объясняет, о каких блудниках говорит.

1Кор. 5:10. Впрочем не вообще с блудниками мира сего, или лихоимцами, или хищниками, или идолослужителями, ибо иначе надлежало бы вам выйти из мира сего .

Слово “вообще” употребил для выражения общеизвестности предмета. А смысл такой: впрочем, я не запрещаю сообщаться вообще с блудниками мира, то есть с эллинами, иначе вы должны бы были искать другой вселенной. В самом деле, когда в одном с вами городе живет так много эллинов, то как возможно не сообщаться с ними?

1Кор. 5:11. Но я писал вам не сообщаться с тем, кто, называясь братом, остается блудником, (ή πόρνος ), или лихоимцем, или идолослужителем, или злоречивым, или пьяницею, или хищником; с таким даже и не есть вместе.

Видишь, не один только был блудник, но и другие, и не один порок, а различные. Но каким образом брат может быть вместе и идолослужителем? Как некогда самаряне только вполовину были благочестивы, так случилось и с коринфянами, то есть некоторые из них держались еще идолов. Сверх сего апостол приготовляется говорить о тех, которые ели идоложертвенное. Хорошо сказал: «называясь братом»; ибо всякий, кто виновен в выше исчисленных грехах, носит только имя брата, а на самом деле не есть брат. Слово ή πόρνος можно принимать в смысле союза разделительного ( ή ), подобно как в следующих за ним выражениях, но можно принимать и за глагол «оставаться» ( ή ), так если кто, называясь братом, остается ( υπάρχη ), блудником и т.д. «С таким даже и не есть вместе», чтобы он признал себя скверным по причине греха и удержался от него.

1Кор. 5:12. Ибо что мне судить и внешних?

Внешними называет эллинов, а внутренними христиан. Я, говорит, нисколько не забочусь о внешних; они живут вне моих законов; следовательно, излишне предписывать божественные повеления тем, которые живут вне двора Христова. «Закон, если что говорит, говорит к состоящим под законом» (Рим. 3:19).

1Кор. 5:12-13. Не ( ουχί ) внутренних ли вы судите? Внешних же судит Бог.

Некоторые после частицы ουχί «не, нет» ставят точку; затем следующие слова читают без вопроса, таким образом: внутренних вы судите. То есть апостол, сказав выше: «что мне судить и внешних», теперь присовокупил: ουχί – нет, то есть не мое дело судить их. Но другие читают соединительно и с вопросом: «не внутренних ли вы судите?» – то есть не христиан ли вы должны судить? Внешних же ожидает Страшный Суд Божий, от которого избавятся внутренние, если получат суд от вас.

1Кор. 5:13. Итак, извергните развращенного из среды вас.

Привел на память изречение ветхозаветное (см. Повт. 13:5), желая показать, что уже прежде угодно было законодателю, чтобы люди нечестивые отсекаемы были от общества. Словами «из среды вас» показывает, что более для них будет пользы, если извергнут от себя нечестивого.

 

Глава шестая

1Кор. 6:1. Как смеет кто у вас, имея дело с другим, судиться у нечестивых, а не у святых?

Многие судились в денежных тяжбах пред эллинскими судьями, как законоведцами. Поэтому старается исправить это зло, которое представилось уму его случайно. Ибо, упомянув о любостяжателях, вдруг воскипел ревностной заботливостью о зараженных таковым грехом. И смотри, какое негодование показывает с самого начала, называя это дело дерзостью и беззаконием. Не сказал: у неверных, но: «у нечестивых»; ибо всякий тяжущийся обыкновенно ищет справедливости, поэтому апостол показывает, что они не найдут ее, потому что неправедны, говорит, судьи эллинские, как же они тебя будут судить справедливо? Святыми называет верных, самыми наименованиями показывая различие между первыми и последними; ибо одни нечестивы, а другие святы.

1Кор. 6:2. Разве не знаете, что святые будут судить ( κρινοΰσι ) мир?

Поскольку верные, как люди неученые, казались неспособными разбирать тяжбы, то сообщает им вес и важность: во-первых, назвал их святыми, потом сказал, что они будут судить мир. Не так, впрочем, это должно представлять, будто они займут места судей и будут произносить приговоры (судить будет Господь); нет, они только осудят ( κατακρινοΰσιν ). В самом деле, если они, будучи подобны всем прочим, оказались уверовавшими, а эти не уверовавшими, то не осуждение ли это для неверных?

1Кор. 6:2. Если же вами будет судим мир, то неужели вы недостойны судить маловажные дела ?

Смотри, не сказал: от вас суд приимет, а «вами будет судим»; потому что вы, уверовавшие, были примером для мира. Изречение «недостойны судить маловажные дела» имеет такой смысл: кажется, коринфяне стыдились быть судимыми от внутренних; посему говорит: напротив, стыдно вам тогда, когда вы судитесь у внешних; ибо эти судилища худые, а не такие, каковы внутренние.

1Кор. 6:3. Разве не знаете, что мы будем судить ангелов, не тем ли более дела житейские?

Ангелами называет бесов. Итак, мы и бесов осудим, если, несмотря на то, что облечены плотью, окажемся совершеннее их, не имеющих плоти.

1Кор. 6:4-5. А вы, когда имеете житейские тяжбы, поставляете своими судьями ничего не значащих в церкви. К стыду вашему говорю: неужели нет между вами ни одного разумного, который мог бы рассудить между братьями своими? ( ανά μέσον του αδελφού αυτού )

Желая отклонить их от внешних судилищ, говорит: может быть, кто-либо скажет, что в Церкви нет никого мудрого, который мог бы разбирать тяжбы. Но если, по вашему мнению, нет в Церкви ни одного мудрого, то лучше поставляйте судьями уничиженных, нежели неверных. Впрочем, я сказал это к вашему стыду, если в самом деле так мало мудрых у вас, что суд производить должны люди простые и необразованные. Слова «между братьями своими» присовокупил для того, чтобы показать, что в таком случае, если бывает тяжба с братом, не нужны многоразличные сведения, потому что братское расположение всего более содействует к прекращению спора.

1Кор. 6:6. Но брат с братом судится, и притом перед неверными.

Сугубое зло: одно – то, что он производится с братом, другое – то, что он производится пред неверными.

1Кор. 6:7. И то уже весьма унизительно для вас, что вы имеете тяжбы между собою.

Прежде запрещал судиться у неверных, а теперь запрещает и самый суд, говоря: «и то уже весьма унизительно для вас», то есть предосудительно и постыдно, «что вы имеете тяжбы», то есть спорные дела, друг с другом (это значат слова «между собой»). Апостол сказал это с особенной выразительностью, ибо мы, христиане, должны почитать друг друга братьями.

1Кор. 6:7-8. Для чего бы вам лучше не оставаться обиженными? для чего бы вам лучше не терпеть лишения? Но вы сами обижаете и отнимаете, и притом у братьев.

Много обвинений. Первое то, что они не умеют переносить обид; второе то, что, напротив, сами обижают; третье то, что обижают братьев. Хорошо было бы, говорит, и не обижать, и не терпеть обид; но если следует избрать одного из двух, то лучше терпеть обиды.

1Кор. 6:9. Или не знаете, что неправедные Царства Божия не наследуют?

Заключает увещание угрозой, усиливая речь и спрашивая их о предмете, известном всем.

1Кор. 6:9. Не обманывайтесь.

Здесь намекает на тех из коринфян, которые говорили, что Бог человеколюбив и не будет наказывать, но введет в Царство. Посему говорит: «не обманывайтесь»: ибо и в самом деле явное самообольщение и заблуждение здесь ожидать всяких благ, а там подвергнуться казни.

1Кор. 6:9. Ни блудники.

Того, кто уже осужден, ставит на первом месте.

1Кор. 6:9. Ни идолослужители, ни прелюбодеи, ни малакии.

Малакиями называет тех, над которыми совершают постыдное, а потом перечисляет и совершающих постыдное.

1Кор. 6:9-10. Ни мужеложники, ни воры, ни лихоимцы, ни пьяницы, ни злоречивые, ни хищники – Царства Божия не наследуют.

Многие спрашивают, почему поставил пьяниц и злоречивых наряду с идолослужителями и с теми, которые совершают непотребные дела? Потому, что и Христос признал повинным геенне того, кто скажет брату своему: «безумный» (Мф. 5:22), и потому опять, что иудеи от пьянства дошли до идолослужения. Далее, теперь идет речь не о наказании, но о лишении Царствия; Царствия же лишаются равно все таковые грешники, а будет ли различие в их наказаниях, об этом рассуждать здесь не место.

1Кор. 6:11. И такими были некоторые из вас; но омылись, но освятились, но оправдались именем Господа нашего Иисуса Христа и Духом Бога нашего.

Размыслите, говорит, от каких зол освободил вас и какие блага даровал вам Бог. И вы подвержены были всем выше исчисленным порокам, но Он очистил вас от них, и не только очистил, но и освятил. Каким образом? Оправдав вас; сначала омыл вас, потом, оправдав, освятил, не именем того или другого учителя, но именем Христа и Святым Духом. То есть Троица даровала вам эти блага; ибо сказав, что Бог освятил именем Христа и Святым Духом, выражает не другое что-нибудь, но именно Троицу.

1Кор. 6:12. Все мне позволительно, но не все полезно.

Так как и прежде говорил о соблудившем и скоро опять будет говорить о нем же, то вводит речь и о чревоугодии: ибо от чревоугодия преимущественно происходит страсть блудодеяния. Итак, говорит: позволено мне есть и пить, но вредно для меня принимать пищу и питие не в меру.

1Кор. 6:12. Все мне позволительно, но ничто не должно обладать мною.

Я, говорит, господин над пищей и питием; но если буду употреблять их не в меру, то из господина сделаюсь их рабом. Ибо кто пользуется ими как должно, тот господин над ними; напротив, кто впадает в неумеренность, тот уже не господин, а раб их, потому что в этом случае пресыщение делается его тираном. Видишь ли, как того, кто почитал себя властелином, апостол показал подвластным? Смотри: каждый из коринфян говорил: мне можно предаться наслаждениям; а апостол говорит: ты предаешься им не потому, чтобы имел власть над ними, а потому, что сам подлежишь их власти. Ибо доколе остаешься невоздержанным, не ты имеешь власть над чревом, но чрево над тобой.

1Кор. 6:13. Пища для чрева, и чрево для пищи.

Чревом называет чревоугодие, а не член нашего тела; пищей же – неумеренное употребление пищи. Итак, смысл слов такой: неумеренное употребление пищи находится в дружбе и родстве с чревоугодием, и наоборот. И то и другое не может привести нас к Христу, напротив, преданных себе пересылают взаимно одно к другому, – неумеренность к чревоугодию, а чревоугодие к неумеренности.

1Кор. 6:13. Но Бог уничтожит и то и другое.

Не чрево, но чревоугодие, и не пищу, но неумеренность в пище. В слове «уничтожит» некоторые видят предсказание о состоянии будущего века, то есть что там не будет нужды ни в пище, ни в питии. Если же там и умеренное употребление пищи не будет иметь места, то тем паче упраздняет неумеренность и чревоугодие. Сказав, что вместе с упразднением пищи упразднится и чрево, выразил ту мысль, что вместе с насыщением прекращается желание большего. По словам же других, он запечатлел свое увещание молитвой о том, чтобы упразднились, то есть прекратились, и неумеренность и чревоугодие.

1Кор. 6:13. Тело же не для блуда, но для Господа, и Господь для тела.

Из этих слов видно, что апостол говорит о чревоугодии по поводу речи о блуде. Ибо следовало бы сказать так: тело же не для брашен и не для чрева. Но он не так сказал, а как? «не для блуда», показывая, что бывает следствием телесных наслаждений, именно – блуд. А смысл слов его такой: тело, говорит, не для того создано, чтобы утопать в наслаждениях и впадать в блуд, но для того, чтобы повиновалось Христу, как главе своей, а Господь управлял им, как глава.

1Кор. 6:14. Бог воскресил Господа, воскресит и нас силою Своею.

Не смутись, услышав, что Бог воздвиг Господа; ибо апостол говорит так, снисходя к ним, как младенцам. И поскольку об Отце, как источнике, все единодушно имели самые высокие понятия; то и воскресение относит апостол к Отцу, и объявляет, что и нас Он воскресит. Ибо как Он воздвиг главу нашу, разумею Христа, так воздвигнет и прочие части тела, то есть нас. Далее, в подтверждение своих слов присовокупил: «силою Своею», как бы так говоря: не усомнитесь в том, что говорю, ибо сила Божия, совершающая великие дела, исполнит и это. А что воскресение Христа относит к Отцу, как виновнику, это видно из того, что говорил Господь о Самом Себе: «разрушьте храм сей, и в три дня воздвигну его» (Ін. 2:19). И еще о Нем же написано, что Он явил Себя живым (Деян.1:3). Итак, хотя Он и Сам воскресил Себя, но это дело приписывается Отцу как виновнику.

1Кор. 6:15. Разве не знаете, что тела ваши суть члены Христовы?

Опять обращается к прежде предложенному увещанию относительно блуда. Между тем, вооружает слово свое великими ужасами.

1Кор. 6:15. Итак отниму ли члены у Христа, чтобы сделать их членами блудницы?

Не сказал: соединить с блудницей, но, что, ужаснее, «сделать членами блудницы» . В самом деле, кто не ужаснется, слыша эти слова, то есть отторгнуть члены у Христа и сделать их членами блудницы?

1Кор. 6:15-16. Да не будет! Или не знаете, что совокупляющийся с блудницею становится одно тело с нею ? ибо сказано: два будут одна плоть.

Показывает сказанное, то есть каким образом члены Христовы делаются членами блудницы. Чрез сообщение, говорит, мужчина делается едино с блудницею; потому и члены его, которые были членами Христовыми, становятся членами блудницы.

1Кор. 6:17. А соединяющийся с Господом есть один дух с Господом.

Смотри, как и самыми наименованиями блудницы и Христа продолжает и усиливает обвинение. Говорит, что «соединяющийся с Господом» делается не иным чем, как “духом”, так как не совершает ничего плотского, то есть становится духовным. Ибо единение с Господом подает ему освящение Духа. Показал в этих словах и то, каким образом верные делаются членами Христовыми.

1Кор. 6:18. Бегайте блуда.

Предписывает бегать блуда, как некоего гонителя, от которого мы ни на одну минуту не можем быть безопасными, и напрягать все силы к тому, чтобы удерживаться от оного.

1Кор. 6:18. Всякий грех, какой делает человек, есть вне тела, а блудник грешит против собственного тела.

Блуд, говорит, оскверняет все тело, поэтому-то соблудившие обыкновенно и в бани ходят, свидетельствуя тем, что тело их осквернено. Итак, блудник грешит против самого тела, оскверняя и грязня оное. Хотя и убийство, кажется, телом же совершается, однако оно оскверняет не все тело; ибо можно бросить или камнем, или деревом, или другим каким-либо веществом, но сделать блуд без тела невозможно: поэтому оно всегда оскверняется. Впрочем, у апостола было намерение представить тяжесть этого греха в увеличенном виде, так как его касается настоящее увещание; ибо блуд отнюдь не есть порок, худший всех прочих пороков. Знаю и другие решения по этому предмету. Таково следующее решение: блудник грешит против собственного тела в том отношении, что смешивается не по желанию произвести детей, как при совокуплении с законной женой, но напрасно портит его излиянием семени и тем обессиливает его. Другое решение: блудник грешит против женщины, с которой смешивается, так как она становится чрез это его телом, почему если смешивается с нею незаконно, то грешит против нее. Впрочем, решение великого Иоанна Златоуста лучше всех: разумею – первое решение. Далее, некоторые, изъявляя сомнение, спрашивают: что же? зависть разве не сушит тела? и разрешают опять этот вопрос так: зависть есть страсть, а не действие. Апостол же говорит теперь о действии (ибо вот его слова: « всякий грех, какой делает человек» ), а не о страсти. В самом деле, зависть не производится нами, но бывает в нас.

1Кор. 6:19. Не знаете ли, что тела ваши суть храм живущего в вас Святаго Духа, Которого имеете вы от Бога?

Устрашает еще более, – и величием дара, то есть Духа, и достоинством сообщившего дар, то есть Бога. Вы, говорит, храм, и притом святой: ибо вы – храм Святого Духа. Не оскверняйте же святого храма и не делайте бесполезным дара Божия; ибо от Бога имеете дар и Духа.

1Кор. 6:19-20. И вы не свои. Ибо вы куплены дорогою ценою.

Вы, говорит, под Владыкой и ничего не имеете своего, само тело не ваше. «Ибо вы куплены дорогою ценою”, то есть Кровию Христовой. Посему члены ваши подлежат другому Владыке, и на что Ему угодно, на то и должно обращать их деятельность. Говоря это, не уничтожает свободного произволения, но показывает, что Бог, Которым мы искуплены, по праву требует от нас служения Себе.

1Кор. 6:20. Посему прославляйте Бога и в телах ваших.

Итак, поскольку вы куплены, говорит, то прославьте Бога в теле вашем, то есть совершая телом добрые дела и соблюдая его святым и чистым. Ибо прославление Бога состоит в том, когда люди видят ваши добрые дела и вследствие того прославляют Его.

1Кор. 6:20. И в душах ваших.

Показывает, что не телом только должно избегать блуда, но и душой, так, чтобы и мысленно не оскверняться (ибо душой назвал мысль). В Евангелии (Мф. 5:2) запрещено и то прелюбодеяние, которое остается только в сердце.

1Кор. 6:20. Которые суть Божии.

Непрестанно напоминает, что мы не принадлежим самим себе, а находимся под владычеством Бога, Который искупил и душу и тело наше.

 

Глава седьмая

1Кор. 7:1. А о чем вы писали ко мне.

Исправив беспорядки разделений, блуда, любостяжания, теперь постановляет правила о браке и девстве. Ибо коринфяне в письме к нему спрашивали: должно ли воздерживаться от жены, или нет?

1Кор. 7:1. То хорошо человеку не касаться женщины.

Хорошо, превосходно, говорит, если бы и всякий человек, а не священник только (как некоторые худо понимают это), вовсе не касался жены и оставался девственником. Но безопаснее и к нашей немощи ближе вступать в брак. Посему присовокупляет следующее.

1Кор. 7:2. Но, во избежание блуда, каждый имей свою жену, и каждая имей своего мужа.

Говорит о той и другой стороне. Ибо может статься, что муж любит целомудрие, а жена нет, или наоборот. Словами “во избежание блуда” побуждает к воздержанию. Ибо если брак позволяется во избежание блуда, то соединенные браком уже не должны совокупляться между собой без всякой умеренности, но – целомудренно.

1Кор. 7:3. Муж оказывай жене должное благорасположение; подобно и жена мужу.

Долгом, говорит, почитайте любовь друг к другу; и поскольку она – долг, то вы необходимо обязаны оказывать ее друг другу.

1Кор. 7:4. Жена не властна над своим телом, но муж; равно и муж не властен над своим телом, но жена.

Теперь доказывает, что любовь друг к другу, действительно, есть долг необходимый. Ибо не властны, говорит, супруги над своими телами, но жена есть раба и вместе госпожа своего мужа: раба, поскольку не имеет власти над своим телом, чтобы продавать оное, кому захочет, но владеет им муж; а госпожа потому, что тело мужа есть ее тело, и он не властен давать оное блудницам. Подобным образом и муж есть раб и вместе господин своей жены.

1Кор. 7:5. Не уклоняйтесь друг от друга, разве по согласию, на время.

То есть против воли мужа не должна воздерживаться жена, равно и муж не должен воздерживаться против желания жены. Ибо воздерживаться одному против воли другого – значит лишать себя, подобно как и о деньгах говорится; но воздерживаться по воле – совсем другое дело, когда например, оба (и муж, и жена) по согласию определят известное время для взаимного воздержания.

1Кор. 7:5. Для упражнения в посте и молитве.

Изъясняет, что значит его выражение: “на время”, то есть когда придет время пребывать в молитве, то есть молиться особенно усердно. Ибо не сказал просто: для молитвы, но: «для упражнения в молитве». В самом деле, если бы апостол находил в супружеском сожительстве препятствие к обыденной каждодневной молитве, то как в другом месте сказал бы: «непрестанно молитесь» (1Сол. 5:17)? Итак, чтобы ваша молитва была пламеннее, удержитесь, говорит, друг от друга, потому что совокупление хотя не оскверняет, но мешает благочестивому занятию.

1Кор. 7:5. А потом опять будьте вместе, чтобы не искушал вас сатана невоздержанием вашим.

Я, – рассуждает апостол, – говорю, чтобы вы опять соединялись; но не полагаю сего законом, а предписываю для того, «чтобы не искушал вас сатана», то есть побуждая к блудодеянию. Поскольку же не диавол сам по себе бывает виновником блудодеяния, но преимущественно наше невоздержание, то апостол прибавил: «невоздержанием вашим», ибо в нем заключается причина и того, что диавол искушает нас.

1Кор. 7:6. Впрочем это сказано мною как позволение, а не как повеление.

Чтобы вы до времени лишали себя друг друга, я сказал это, говорит апостол, «как позволение» (κατά συγγνώμην), то есть из снисхождения к вашей немощи, «а не как повеление» непреложное.

1Кор. 7:7. Ибо желаю, чтобы все люди были, как и я.

Везде, где только апостол предписывает какой-либо трудный подвиг, обыкновенно самого себя ставит в пример. Посему и здесь говорит: желаю, чтобы все и всегда воздерживались.

1Кор. 7:7. Но каждый имеет свое дарование от Бога, один так, другой иначе.

Пребывание в девстве, говорит, есть дарование от Бога; однако этот подвиг требует и наших сил. Как же он называет его дарованием? В утешение коринфян, которым он словами «невоздержанием вашим» (ст.5), нанес чувствительный удар. Между тем заметь, что и самый брак он почитает дарованием; ибо сказал: «каждый имеет свое дарование от Бога, один так», то есть дарование пребывать в девстве, «другой иначе», то есть дарование жить в супружестве.

1Кор. 7:8-9. Безбрачным же и вдовам говорю: хорошо им оставаться, как я. Но если не могут воздержаться, пусть вступают в брак; ибо лучше вступить в брак, нежели разжигаться.

Видишь ли мудрость Павла, как он и превосходство девства показывает, и в то же время не принуждает к воздержанию от супружества того, кто не в силах воздерживаться, дабы в противном случае не подвергся он более тяжкому падению? Если, говорит, ты испытываешь большое насилие и воспламенение (ибо власть похоти сильна), то освободи себя от тех трудов и потов, дабы, взявшись за них, не подпасть горшему злу.

1Кор. 7:10. А вступившим в брак не я повелеваю, а Господь.

Поскольку Господь в ясных словах дал закон не разводиться, разве только по причине прелюбодеяния (Мф. 5:32), то апостол говорит: «не я, но Господь». Прежде же сказанное не было буквально узаконено Господом. Впрочем, и слова Павловы суть слова Господни, а не человеческие, ибо ниже он так говорит о себе: «думаю, и я имею Духа Божия» (1Кор. 7:40).

1Кор. 7:10-11. Жене не разводиться с мужем, – если же разведется, то должна оставаться безбрачною, или примириться с мужем своим, – и мужу не оставлять жены своей.

Разводы, говорит, бывают из любви к воздержанию, или по малодушию, или по другим причинам; но лучше, если бы вовсе не было разделения. Если же оно и последует, то жена должна оставаться при муже, если не для соития, то для того, чтобы не привести никого другого. Если же она не сможет воздержаться, то пусть примирится с мужем.

1Кор. 7:12-13. Прочим же я говорю, а не Господь: если какой брат имеет жену неверующую, и она согласна жить с ним, то он не должен оставлять ее; и жена, которая имеет мужа неверующего, и он согласен жить с нею, не должна оставлять его.

Что ты говоришь? Если муж неверующий, то пусть остается с женой; а если блудник, то не должен оставаться с нею? Но неверие хуже блудодеяния? Точно хуже; но Бог взыскивает более за грехи против ближних, чем против Себя. Ибо сказано: «оставь там дар твой пред жертвенником и пойди прежде, примирись с братом твоим» (Мф. 5:24). И десять тысяч талантов, Ему должных, Он простил: но за того, кто должен был сто динариев, Он не оставил обиды без отмщения (Мф. 18:34). Так и в настоящем случае: грех неверия, который оскорбляет Самого Бога, Он оставляет без внимания, но грех прелюбодеяния наказывает, как грех против жены. Некоторые, впрочем, так объясняют: человек, говорят, остается в неверии по неведению, которое, может быть, и кончится, как и сам апостол (1Кор. 7:16) говорит: «почему ты знаешь, жена, не спасешь ли мужа?» – а блудодеяние совершается вследствие явного развращения. Кроме того, блудник уже сам прежде отделил себя, ибо, отняв свои члены у жены, сделал их членами блудницы; между тем, как неверный не сделал никакого греха против плотского единения, или лучше сказать, чрез это единение он, может быть, соединится и по вере. Не говорю уже о том, что и порядок жизни извратится, и Евангелие подвергнется поношению, если верная половина отделится от неверной. Между тем, рассматриваемую заповедь апостола относи к тому только случаю, если муж и жена соединились браком, когда еще оба находились в неверии, но после та или другая сторона обратились к вере. Ибо, если прежде только один муж был неверующим, или только одна жена, то верующей половине вовсе не позволялось вступать в брак с неверующей: это видно из слов апостола, ибо не сказал он: если кто пожелает взять неверующую, но: «если какой брат имеет». Опять не просто предписывает жить верующей половине с неверующей, но только в том случае, если последняя пожелает того; ибо это значит: “согласна”, то есть если пожелает.

1Кор. 7:14. Ибо неверующий муж освящается женою верующею, и жена неверующая освящается мужем верующим.

То есть изобилием чистоты верующей половины преодолевается нечистота неверующей. Это значат слова апостола, а не то, будто язычник делается святым. Ибо апостол не сказал: бывает свят, но: «освящается», то есть побеждается святостью верной половины. А говорит об этом для того, чтобы верующая жена не опасалась сделаться нечистой, если будет иметь сожительство с таким мужем. Но спрашивается: совокупляющийся с блудницею, делаясь одним с нею телом, становится нечистым (ср. 1Кор. 6:16); очевидно, и совокупляющийся с язычницею становится одним с нею телом. Если первый нечист, то как же не делается нечистым последний? Что касается блудодеяния, в нем бывает точно так. Когда имеют общение между собой блудники, то их смешение имеет нечистоту, и потому они оба нечисты. Но иначе это дело при сожительстве верующей половины с неверующей. Неверующий муж – нечист по его неверию. Но жена имеет с ним общение не в неверии, а в ложе. В этом общении не оказывается никакой нечистоты. Ибо оно есть законный брак. Посему-то верующая половина и не делается нечистой.

1Кор. 7:14. Иначе дети ваши были бы нечисты.

Если бы неверная половина не побеждалась чистотой верной, то дети их были бы нечисты, или только наполовину чисты.

1Кор. 7:14. А теперь святы.

То есть не нечисты. Излишним выражением “святы” апостол изгоняет страх подобного подозрения.

1Кор. 7:15. Если же неверующий хочет развестись, пусть разводится.

Например, если он повелевает тебе или принять участие в его неверии, или отказаться от прав брака, то разведись. Ибо лучше разрешить узы брака, нежели нарушить благочестие.

1Кор. 7:15. Брат или сестра в таких случаях не связаны; к миру призвал нас Господь.

Если муж ссорится с тобой за то, что ты не принимаешь участия в его неверии, то разведись с ним. Ибо ты не порабощена ему в таком случае, то есть тебя не принуждают следовать за ним и в таковых делах. Лучше разделиться с ним, нежели ссориться; потому что и Бог не хочет этого: «к миру призвал нас Господь». Итак, если муж ссорится с тобой, то этим он сам подал причину к разводу.

1Кор. 7:16. Почему ты знаешь, жена, не спасешь ли мужа?

Снова обратившись к тому увещанию, что «не должна оставлять» жена мужа, предлагает настоящий вопрос. Ибо если, говорит, он не ссорится с тобой, то останься с ним, и увещевай его: может быть, что-нибудь и сделаешь, Представляет успех сомнительным, с одной стороны, для того, чтобы не подумали, будто поставляет жене в непременную обязанность – совершенно убедить своего мужа, а с другой – для того, чтобы поддержать в ней надежду на обращение мужа и предупредить отчаяние.

1Кор. 7:16-17. Или ты, муж, почему знаешь, не спасешь ли жены? Только (εί μ) каждый поступай так, как Бог ему определил, и каждый, как Господь призвал.

Некоторые так читали: «или ты, муж, почему знаешь, спасешь ли жену или нет» (ή μ)? Потом начинали другое предложение таким образом: «каждый поступай так, как Бог ему определил», то есть откуда знать тебе, спасешь ее, или нет? Это совершенно неизвестно. Но если неизвестно, то не должно расторгать брак, потому что, если ты не спасешь ее, не повредишь себе, а если спасешь, то и себе и другим принесешь пользу. Но не так читал святый Иоанн, а так: «каждый поступай так, как Бог ему определил, и каждый, как Господь призвал». И это чтение несравненно лучше. Апостол как бы так сказал: не должно быть развода под предлогом неверия, но каждый поступай так, как благоволил о нем Бог. Ты призван, имея жену из неверных. Оставь ее при себе, и за неверие не изгоняй ее.

1Кор. 7:17. Так я повелеваю по всем церквам.

Это сказал для того, чтобы коринфяне тем охотнее послушались его, когда и другим вместе с ними повелевает то же самое.

1Кор. 7:18. Призван ли кто обрезанным, не скрывайся (μη έπισπάσθω).

Вероятно, многие, стыдясь обрезания, каким-нибудь лекарством приводили обрезанный член в первобытный вид, наращивая на нем кожицу.

1Кор. 7:18. Призван ли кто необрезанным, не обрезывайся.

С другой стороны, некоторые, находя в обрезании что-то важное, обрезывались по обращении к вере. Посему говорит, что это нисколько не содействует вере.

1Кор. 7:19. Обрезание ничто и необрезание ничто, но все в соблюдении заповедей Божиих.

Везде, говорит, вместе с верой требуется исполнение добродетели, а все прочее или мало или вовсе не требуется.

1Кор. 7:20-21. Каждый оставайся в том звании, в котором призван. Рабом ли ты призван, не смущайся; но если и можешь сделаться свободным, то лучшим воспользуйся.

«В том звании, в котором призван», то есть в каком роде жизни, и в каком чине и состоянии ты уверовал, в том и оставайся; ибо под призванием разумеет приведение к вере. Рабом ли ты принял веру? не беспокойся и не смущайся; ибо рабство вовсе не вредит тебе, так, что если бы ты мог сделаться свободным, – «то лучшим воспользуйся», жертвуй собой для пользы другим.

1Кор. 7:22. Ибо раб, призванный в Господе, есть свободный Господа; равно и призванный свободным есть раб Христов.

Свободным называется тот, кто освобожден от рабства. Итак, говорит: ты, который уверовал в состоянии рабства, ты – свободный Господа; ибо Христос освободил тебя и от греха, и от оного внешнего рабства, хотя ты и раб. Кто не покоряется страстям, имея душу благородную, тот не раб, хотя и кажется таковым. С другой стороны, иной свободным призван к вере; такой – раб Христов. Итак, если название рабства возмущает раба, то пусть уразумеет он, что он сделался свободным во Христе, а эта свобода гораздо важнее человеческой. Опять, если имя свободы надмевает свободного, то пусть уразумеет такой, что он – раб Христов и смирится, представляя, что он подчинен такому Владыке и должен угождать Ему. Видишь ли мудрость, с какой дает апостол наставления рабам и свободным.

1Кор. 7:23-24. Вы куплены дорогою ценою; не делайтесь рабами человеков. В каком звании кто призван, братия, в том каждый и оставайся пред Богом.

Это говорит не к одним рабам, но и к свободным, увещевая всех христиан ничего не делать для угождения людям и не повиноваться им, если их повеления противозаконны. Вот что значит: купленным от Бога быть рабами человеков. Не к тому убеждает, чтобы рабы отпадали от своих господ, – нет; это видно из последующих его слов: «в каком звании кто призван» и т.д., то есть если кто призван и в состоянии рабства, в том пусть и остается. «Пред Богом» присовокупил для того, чтобы чрез повиновение беззаконным владыкам не отпасть от Бога. Заботится о том и другом, то есть чтобы, с одной стороны, под предлогом повиновения Богу рабы не отпали от владык, а с другой, оказывая своим владыкам сверхдолжное повиновение, не отпали от Бога.

1Кор. 7:25. Относительно девства я не имею повеления Господня, а даю совет, как получивший от Господа милость быть Ему верным.

Выше занимал нас беседой о целомудрии, а теперь обращается к более важному предмету, именно к девству, и говорит, что Господь не положил закона и не дал повеления относительно девства, а сказал только: «кто может вместить, да вместит» (Мф. 19:12). Посему и я не дерзаю предписывать что-либо касательно сего предмета; это дело важное, но вместе и опасное; впрочем, даю свое мнение, то есть совет, поскольку и я сам, по милости Божией, удостоен быть верным, то есть близким к Нему и таким, которому можно вверять тайны.

1Кор. 7:26. По настоящей нужде за лучшее признаю, что хорошо человеку оставаться так.

По моему мнению, говорит, всего лучше для человека воздерживаться от брака по причине соединенных с ним неудобств и неприятностей, а не потому, чтобы брак был нечист.

1Кор. 7:27-28. Соединен ли ты с женой? не ищи развода. Остался ли без жены? не ищи жены. Впрочем, если и женишься, не согрешишь.

Словами «соединен ли ты с женой?» показал, что брак, как узы, приносит с собой неприятности. “Разводом” называет не воздержание по согласию, но развод без достаточной причины; ибо если супруги воздерживаются по согласию, то это не развод. Сказав «не ищи жены», дабы не подумали, что заповедует безбрачие, прибавляет: «впрочем, если и женишься, не согрешишь». Смотри, между тем, как неприметно побуждает к девству, называя брак узами, а девство разрешением и свободой.

1Кор. 7:28. И если девица выйдет замуж, не согрешит.

Под девой здесь разумеет не ту, которая посвящена Богу (ибо, если эта выйдет замуж, то, без сомнения, согрешит, так как чрез это, кроме Жениха своего – Христа введет к себе прелюбодея), но еще безбрачную отроковицу. Итак, если таковая выйдет замуж, не согрешит; потому что брак не заключает в себе ничего нечистого.

1Кор. 7:28. Но таковые будут иметь скорби по плоти; а мне вас жаль.

Скорбями называет заботы и печали, сопряженные с браком. “А мне, – продолжает, – вас жаль”, как детей, и желаю, чтобы вы были свободны и беспечальны. Брак – узы; и те, которые находятся под его игом, не имеют власти над собой, как сказано выше.

1Кор. 7:29. Я вам сказываю, братия: время уже коротко.

Чтобы к словам его «будут иметь скорби по плоти» кто-нибудь не прибавил: «но вместе и удовольствие», пресекает всякую надежду на удовольствие, поставляя на вид тесноту времени. Ибо все спешит к разрушению, и приблизилось Царство Христово, и наконец мы должны явиться ко Христу. Итак, если и есть какое удовольствие в брачной жизни, то оно непрочно и кратковременно.

1Кор. 7:29-31. Так что имеющие жен должны быть, как не имеющие; и плачущие, как не плачущие; и радующиеся, как не радующиеся; и покупающие, как не приобретающие; и пользующиеся миром сим, как не пользующиеся.

Если и имеющие жен должны быть как не имеющие, то что за польза связываться браком и возлагать на себя бремя? Что же значит: «как неимеющие»? Значит: не прилепившиеся к браку и жене и не истощающие всех попечений на них. Таким же образом никто не должен слишком озабочиваться и другим чем-либо: ни печальными обстоятельствами, на которые намекнул словом “плачущие”, ни радостными, которые означил словом «радоваться», ни договорами, которые выразил словом «покупать». И для чего, говорит, перечислять то и то? Просто пользующиеся миром сим не должны злоупотреблять им, то есть прилепляться к нему со всем усердием и пристрастием; ибо употребление излишнее и выходящее из пределов должного есть злоупотребление.

1Кор. 7:31. Ибо проходит образ мира сего.

То есть проходит и разрушается. Зачем же привязываться к тому, что разрушается? Названием образ показал, что вещи настоящего мира только мелькают пред глазами, чрезвычайно легки и не имеют в себе ничего твердого и существенного.

1Кор. 7:32. А я хочу, чтобы вы были без забот.

А каким образом могли бы мы быть без забот? Если бы оставались безбрачными. Поэтому прибавляет следующее.

1Кор. 7:32-33. Неженатый заботится о Господнем, как угодить Господу; а женатый заботится о мирском, как угодить жене.

Как это, Павел, желая, чтобы мы были беспечальными и для сего внушая нам безбрачие, ты опять говоришь: «неженатый заботится о Господнем»? Ибо вот, и здесь также заботы. Но не такие, говорит, какие соединены с браком: заботы о Господнем спасительны и усладительны, а заботы о мире вредны и тягостны. В самом деле, не есть ли тягость и прискорбие стараться угодить жене и особенно такой, которая любит украшения и требует золота и жемчуга, и других пустых вещей? Это и располагает жалких мужей к несправедливости и душевредным распоряжением вещами.

1Кор. 7:33. Есть разность между замужнею и девицею.

То есть они различаются между собой, и не одну и ту же имеют заботу, но разделены в своих попечениях: одна печется о таких предметах, а другая о других. Коль же скоро заботы у них различны, то должно выбирать те из них, которые лучше и легче.

1Кор. 7:34. Незамужняя заботится о Господнем, как угодить Господу, чтобы быть святою и телом и духом; а замужняя заботится о мирском, как угодить мужу.

Не довольно быть святой телом, но должно быть таковой и по духу, ибо в этом, то есть в чистоте души, состоит истинное девство. На опыте многие, будучи чисты и непорочны по телу, скверны по душе. Сверх сего, обрати внимание и на то, что та не дева, которая печется о мире. Посему, когда увидишь женщину, которая выдает себя за деву, а между тем печется о мирском, то знай, что она нисколько не отличается от замужней. Павел для обеих положил определенные признаки, по которым можно распознавать их, – не брак и воздержание, но, с одной стороны, большую и беспокойную деятельность, а с другой – спокойное занятие своими делами. Следовательно, та не дева, которая обременяет себя множеством суетных занятий. А замужняя продолжает заботиться о том, как угодить мужу, и потому прилагает особенное попечение о своей красоте, или, чтобы почитали ее доброй хозяйкой, показывает себя нерасточительной и бережливой.

1Кор. 7:35. Говорю это для вашей же пользы, не с тем, чтобы наложить на вас узы.

Я беседовал, говорит, о девстве, зная, что это состояние полезно для вас, так как оно свободно от печали и забот, и доставляет душе больше выгод; не для того беседовал об этом, чтобы принудить вас против вашей воли оставаться в девстве, (ибо “узами” назвал принуждение).

1Кор. 7:35. Но чтобы вы благочинно и непрестанно служили Господу без развлечения.

Для того, говорит, чтобы вы жили благоприлично и в чистоте; ибо что может быть благоприличнее и чище девства? И для того еще, чтобы вы, будучи свободны от неприятностей брака, без развлечения служили Господу и предстояли Ему всегда, возложив на Него все свои заботы (1Пет. 5:7).

1Кор. 7:36. Если же кто почитает неприличным для своей девицы то, чтобы она, будучи в зрелом возрасте, оставалась так, тот пусть делает, как хочет: не согрешит.

Если кто, говорит, будучи действительно немощен по душе, почитает бесчестным оставить девой свою дочь, особенно если она перешла зрелый возраст, то пусть, говорит, и так будет. Как же? «Пусть делает, как хочет», то есть если хочет отдать ее замуж, пусть отдает, ибо не согрешит. Однако лучше блюсти деву, как говорит далее.

1Кор. 7:36-38. Пусть таковые выходят замуж. Но кто непоколебимо тверд в сердце своем и, не будучи стесняем нуждою, но будучи властен в своей воле, решился в сердце своем соблюдать свою деву, тот хорошо поступает. Посему выдающий замуж свою девицу поступает хорошо; а не выдающий поступает лучше.

Заметь, как сначала удивляется тому, кто соблюдает свою девицу: называет его твердым и стойким и делающим свое дело с рассуждением; ибо говорит: «непоколебимо тверд в сердце». Значит, кто выдает свою девицу замуж, тот не тверд. Словами «не будучи стесняем нуждою» показывает то, что отец имеет власть дать дочери своей мужа, и никто не может принудить его не отдавать ее замуж. Итак, честь ему, если оставляет дочь свою незамужнею; поэтому и выхваляет его апостол: ибо “хорошо, – говорит, – поступает”. Но и тот, кто выдает свою дочь замуж, также «хорошо поступает»; ибо выдавать замуж не грех; а все, что не грех, добро. Но гораздо лучше не выдавать замуж; ибо это совершенство в добром.

1Кор. 7:39-40. Жена связана законом, доколе жив муж ее; если же муж ее умрет, свободна выйти, за кого хочет, только в Господе. Но она блаженнее, если останется так, по моему совету; а думаю, и я имею Духа Божия.

Здесь учит о втором браке, и хотя позволяет его, однако, блаженнейшею почитает ту, которая не вступает во второй брак; ибо как девство выше первого брака, так первый брак выше второго. «Жена связана законом», то есть предостережением закона удерживается от прелюбодеяния, от того, чтобы чрез соединение с другим при жизни мужа быть прелюбодейкой, но если умрет муж, она становится свободной от уз и закона первого брака и получает разрешение. «Только в Господе», то есть только с целомудрием, с честностью может она вступить во второй брак, для произведения и воспитания детей, а не по влечению похоти. «По моему совету» прибавляет, чтобы ты не почитал этого необходимостью, а только советом, советом Божественным. «Думаю, – говорит, – и я имею Духа Божия». В этих словах больше смиренномудрия; ибо не сказал: имею, но: «думаю», что «имею», то есть полагаю, догадываюсь.

 

Глава восьмая

1Кор. 8:1. О идоложертвенных яствах мы знаем, потому что мы все имеем знание; но знание надмевает, а любовь назидает.

Некоторые из коринфян были совершенны, и, зная, что входящее в уста не оскверняет человека (Мф. 15:11) и что идолы суть деревья и камни и не могут вредить, безразлично входили в капища и ели идоложертвенное. Другие же, менее совершенные, видя таковых, и сами входили в капища и приносили жертвы идолам, но не с такой же мыслью, с какой первые, а думая, что идолы достойны почтения и способны принимать жертвы. Это подвигло Павла к ревности, потому что это вредило тем и другим: совершенным тем, что они услаждались бесовскими яствами, а несовершенным – тем, что они склонялись к идолослужению. Итак, апостол спешит исправить это зло, и по своему обычаю, оставив несовершенных, обращает речь свою к совершенным. И, во-первых, усмиряет гордость знанием, и говорит: не вы одни имеете это знание, но все мы знаем, что идол есть ничто в мире; однако это знание не только не приносит никакой пользы, но еще и вредит, воздымая и надмевая имеющего оное и чрез то отделяя его от ближнего, если вместе с ним (знанием) не будет и любви, которая, напротив, может созидать. Ибо что знание без любви разрушает, то любовь восстановляет и созидает, все делая в пользу ближнего.

1Кор. 8:2. Кто думает, что он знает что-нибудь, тот ничего еще не знает так, как должно знать.

Здесь говорит больше, именно, что если знание будет и с любовью соединено, то и тогда оно несовершенно. Ибо никто, будь то Петр, или Павел, не знает ничего так, как должно знать. Что же надмеваетесь вы, имеющие знание без любви? Ибо если бы вы имели знание и вместе любовь, то и тогда еще ничего не знали бы в совершенстве.

1Кор. 8:3. Но кто любит Бога, тому дано знание от Него.

Слова эти имеют такой смысл: кто любит ближнего, тот, без сомнения, любит и Бога; а кто любит Бога, тот (не сказал: «познал» Бога, но) «имеет знание» от Бога, то есть стал знаемым Богу и своим. Став же знаемым Богу, он получает знание от Него; но и это знание несовершенное. Посему, если ты и будешь иметь знание, не превозносись: ибо оно не совершенное и не есть твое достоинство, но дарование от Бога. Смотри, сколькими мерами укрощает их кичливость.

1Кор. 8:4. Итак об употреблении в пищу идоложертвенного мы знаем, что идол в мире ничто, и что нет иного Бога, кроме Единого.

Опять обобщает знание, укрощая их. Все, говорит, мы знаем, что идол ничто в мире. Итак, ужели нет идолов? ужели нет изваяний? Есть, но они ничто, то есть не имеют никакой силы; они не боги, но камни и бесы. И так как между эллинами были простецы и мудрецы, и простецы не видели в идолах ничего более камней, а мудрецы думали, что в них обитают божественные силы, которые они и называли богами: то простецам сказал, что идол ничто в мире, а мудрецам сказал, что нет иного Бога, кроме Единого, а посему не живут в идолах и силы божественные, потому что Бог един, а не много богов.

1Кор. 8:5-6. Ибо хотя и есть так называемые боги, или на небе, или на земле, так как есть много богов и господ много, – но у нас один Бог Отец, из Которого все, и мы для Него.

Поскольку сказал, что нет иного Бога, между тем, как эллины говорили, что богов много, то, дабы не почли его явно противоречащим, говорит: хотя и есть «так называемые» боги, то есть которых называют так, но которые по истине не суть боги. «Или на небе», как то: солнце и луна и прочие звезды, которые были боготворимы эллинами. «Или на земле», как то: некоторые из людей, признанных ими за богов. «Но у нас один Бог Отец, из Которого все»: этим указывает на то, что Он Творец; «и мы для ( εις ) Него”: этим указывает на веру в Него и на усвоение Ему. Как бы так сказал: и мы обратились к Нему и привязались к Нему.

1Кор. 8:6. И один Господь Иисус Христос, Которым все, и мы Им.

Все приведено в бытие чрез Сына, и мы также чрез Него приведены в бытие и в благополучие, то есть сделались верующими, и перешли от заблуждения к истине. Слыша слова «один Бог Отец и один Господь Иисус Христос», не подумай, что имя Бога присвоено исключительно Отцу, а имя Господа Сыну. Ибо безразлично и Сын называется Богом, например, в словах: «от них Христос по плоти, сущий над всеми Бог» (Рим. 9:5); равно и Отец называется Господом, например, в словах: «сказал Господь Господу моему» (Пс. 109:1). Но поскольку у апостола речь с эллинами, чтящими многих богов и многих господ, то он ни Сына не назвал Богом, чтобы они, привыкшие к многобожию, не подумали о двух богах, ни Отца не назвал Господом, дабы не подумали, что и у нас много господ. По этой же причине, то есть щадя немощь слушателей, не упомянул здесь и о Духе, подобно как пророки ясно не упоминали о Сыне по немощи иудеев, дабы они не подумали о рождении страстном. Поэтому постоянно прибавляет: один; говорит: «нет Бога, кроме Единого»; и: “один Бог”; и «один Господь». Итак, Отца назвал единым Богом для отличия от лжеименных богов, а не от Сына; равно и Сына назвал единым Господом для отличия от лжеименных господ, а не от Отца.

1Кор. 8:7. Но не у всех такое знание.

Не все, говорит, знают, что Бог един, а не много богов, или что идолы суть ничто.

1Кор. 8:7. Некоторые и доныне с совестью, признающею идолов, едят идоложертвенное как жертвы идольские, и совесть их, будучи немощна, оскверняется.

Сказал неопределенно: «некоторые», желая обнаружить их пред всеми. Ибо много было таких, которые перешли от идолослужения к вере, но которые даже доселе, то есть и после того, как уверовали, едят идоложертвенное, как жертвы идольские. «С совестью, признающею идолов”, то есть имея об идолах такое же мнение, какое имели до обращения, почитая их за нечто и боясь их, как могущих нанести вред. Посему не сказал, что идолы оскверняют, но что «совесть их» (ядущих) «оскверняется», так как она слаба и не может понять, что идолы ничто, ибо они сами по себе не могут осквернять никого. Итак, пойми, что ядущие идоложертвенное испытывают подобное тому, как если бы кто-нибудь, по обычаю иудейскому, почитал прикосновение к мертвецу осквернением, но, видя, что другие прикасаются к нему с чистой совестью, из стыда пред ними прикоснулся бы и сам: он не осквернился бы, но осквернился бы в совести, будучи осуждаем ею.

1Кор. 8:8. Пища не приближает нас к Богу.

Дабы не сказал кто-нибудь «я ем с чистой совестью, и что мне за дело, если кто по своей немощи соблазняется», объясняет, что и самое ядение идоложертвенного, хотя бы с решительным презрением к идолам, не имеет никакого значения. Ибо хотя бы брат твой и не соблазнился, то и в таком случае ты не сделал бы ничего похвального и богоугодного, потому что пища не приближает нас к Богу.

1Кор. 8:8. Ибо, едим ли мы, ничего не приобретаем; не едим ли, ничего не теряем.

То есть ни в случае ядения мы не имеем никакого превосходства пред другими и не совершаем дела, особенно угодного Богу, ни в случае неядения не терпим потери и унижения.

1Кор. 8:9. Берегитесь однако же, чтобы эта свобода ваша не послужила соблазном для немощных.

Этим устрашает их. И не сказал: это знание ваше, но «эта свобода», то есть самовольство и гордость да не послужат соблазном для слабых. Более виновными делает их то, что они не щадят слабых, которым должно было бы помогать.

1Кор. 8:10. Ибо если кто-нибудь увидит, что ты, имея знание, сидишь за столом в капище, то совесть его, как немощного, не расположит ли и его есть идоложертвенное?

То есть: если кто-нибудь слабый увидит тебя, как ты называешь себя, совершенного, едящим идоложертвенное, то не найдет ли он большего повода к тому, чтобы и самому есть идоложертвенное, и не более ли еще утвердится (это значит «расположить» ) в мнении, что идол есть нечто? Ибо, не зная твоей мысли, с какой ты это делаешь, он, без сомнения, почтет твой поступок увещанием.

1Кор. 8:11. И от знания твоего погибнет немощный брат, за которого умер Христос.

Таким образом, совершенство твое будет причиной погибели другого, и притом слабого, и такого, за которого Христос умер. «Если же Христос не отказался и умереть за него, как же тебе не воздержаться от яств, чтобы он не соблазнился твоею пищею ( επί τη ση βρώσει )», – говорит Златоуст.

1Кор. 8:12. А согрешая таким образом против братьев и уязвляя немощную совесть их, вы согрешаете против Христа.

Не сказал: соблазняя, но: “уязвляя”, дабы показать жестокость их, когда они уязвляют и слабую совесть. На самый же верх преступления возвел этот грех, когда сказал: «согрешаете против Христа» . В каком же смысле этот грех совершается против Христа? Не в одном, а именно: Христос усвояет делаемое рабам Его Себе; уязвляемые суть Его тело и члены; они разрушают то, что Он совершил чрез собственное заклание, то есть спасение.

1Кор. 8:13. И потому, если пища соблазняет брата моего, не буду есть мяса вовек, чтобы не соблазнить брата моего.

Как отличный учитель, собственным примером доказывает то, о чем говорит. И не сказал: «если соблазняет» справедливо, но как бы то ни было. Не сказал также: «не буду есть» идоложертвенного, но вообще “мяса”, хотя бы оно было дозволено. Не сказал, опять: в один или два дня, но – во всю жизнь свою; ибо это значит “вовек” . Не сказал, наконец: чтобы не погубить, но только: «чтобы не соблазнить» .

 

Глава девятая

1Кор. 9:1. Не Апостол ли я? Не свободен ли я? Не видел ли я Иисуса Христа, Господа нашего?

Сказав: если пища соблазняет брата моего, не стану есть мяса, дабы кто не почел его тщеславным и самохвальным, вынужден, наконец, объявить, что воздерживался и от дозволенного, чтобы не соблазнить кого-нибудь. Тогда как Христос заповедал проповеднику Евангелия питаться от Евангелия (Лк. 10:7), то есть за счет поучаемых, я, говорит, лучше решился истаивать от голода и ничего не брать от вас, но работать своими руками и питаться своими трудами. Ибо, как кажется, были у них некоторые учители богатые, пользовавшиеся честью за то, что учили безвозмездно и тем старались пристыдить Павла. Уразумев это, он, как я сказал, не хотел кормиться за счет своих учеников, хотя и имел на это право. Так, говорит, я веду себя: а вы не воздерживаетесь и от идоложертвенного. Такова вообще мысль этого места, которую он раскрывает в нескольких стихах. Впрочем, рассмотрим и порознь каждое изречение. «Не Апостол ли я?» Чтобы кто-нибудь не сказал: «тебе нельзя брать, поэтому ты и не берешь», говорит: как? разве прочие апостолы не берут? – да, – скажешь. – Что же? разве я не апостол? то есть такой же, как они. «Не свободен ли я?» То есть никто не возбраняет мне брать. Чтобы не сказали опять: «прочие апостолы важнее тебя, потому что видели Господа», говорит: «не видел ли я Иисуса Христа, Господа нашего?» Ибо «после всех явился и мне, как некоему извергу» (1Кор. 15:8). А быть самовидцами Христа было действительно великим преимуществом; ибо Сам Он говорил: «Блаженны ваши очи, потому что вы видите то, чего не видели пророки и цари». (ср. Лк. 10:23-24).

1Кор. 9:1. Не мое ли дело вы в Господе?

Если ты и свободен, если и ты апостол, но не совершил никакого дела апостольского: что из этого? ибо и Иуда был апостол, и видел Господа. Поэтому говорит: вы мое дело; значит, я исполнил служение апостола. Но сказав важное, прибавил: “в Господе”, то есть исполнил силой не своей, но Господней.

1Кор. 9:2. Если для других я не Апостол, то для вас Апостол.

Не говорю, что я учитель всей вселенной; но вам разве я не учитель? Почему же я не брал ничего от вас, с которых взять имел особое право? Чрез такую уступку еще более подтверждает речь свою.

1Кор. 9:2. Ибо печать моего апостольства – вы в Господе.

То есть доказательство. Если кто пожелает убедиться, точно ли я апостол, я укажу на вас. Вы составляете печать и подтверждение моего апостольства; ибо я совершил между вами все, что должен сделать апостол.

1Кор. 9:3. Вот мое защищение против осуждающих меня.

Желающим знать то, откуда видно, что я апостол, я предложу в свою защиту вас. Ибо доказав, что вы всему научены мной, я поражу осуждающих меня.

1Кор. 9:4. Или мы не имеем власти есть и пить?

То есть взяв нужное с учеников. Но мы не пользуемся этой властью, хотя мы и имеем ее.

1Кор. 9:5. Или не имеем власти иметь спутницею сестру жену, как и прочие Апостолы, и братья Господни, и Кифа?

За апостолами следовали богатые женщины, которые доставляли им необходимое и всю заботу об этом принимали на себя, чтобы они занимались только проповедью. Примечай, что верховного он поставил после, как важнейшего, выражая такую мысль: что мне говорить о прочих? сам Петр так делает. Братиями же Господними называет Иакова, епископа Иерусалимского, Иосию, Симона и Иуду (Мф. 13:55), которые назывались братьями Господа потому, что Иосиф обручен был с Богородицей.

1Кор. 9:6. Или один я и Варнава не имеем власти не работать?

То есть ужели мы не имеем власти жить без работы и содержаться на счет своих учеников, не работая? Не умолчал и о Варнаве, который, как ему было известно, был также точен в этом отношении; ибо он жил своею работой.

1Кор. 9:7. Какой воин служит когда-либо на своем содержании?

Ибо все воины пользуются содержанием от общества. Прилично поставил на первом месте служение воина; ибо оно имеет сходство с служением апостольским по соединенным с ним опасностям и по борьбе с мысленными врагами.

1Кор. 9:7. Кто, насадив виноград, не ест плодов его?

Этим примером указал на трудность, множество бедствий и забот. Впрочем, не сказал: не употребляет весь плод, но: «не ест плодов». Не сказал также: кто не обогащается от плода, но: не “ест”. Так повсюду убеждает искать необходимого, а не излишнего.

1Кор. 9:7. Кто, пася стадо, не ест молока от стада?

Не сказал: продает овец, или: съедает их, или: все молоко, но: “молока”, показывая нам этим, что учитель должен довольствоваться малым вознаграждением и необходимым содержанием. Именем «пастыря» указывает на то, что учитель должен иметь большое попечение.

1Кор. 9:8. По человеческому ли только рассуждению я это говорю? Не то же ли говорит и закон?

То есть разве я только человеческими примерами подтверждаю это, а свидетельства из Писания не имею? Я могу доказать, что это и Богу угодно; то же повелевает и Закон, который не от людей, но от Бога.

1Кор. 9:9. Ибо в Моисеевом законе написано: не заграждай рта у вола молотящего.

С избытком подтверждает желаемый предмет, почему приводит в пример и волов.

1Кор. 9:9. О волах ли печется Бог?

Что же? ужели не печется? Печется, но не так, чтобы давать законы о них. Поэтому заботливостью о бессловесных внушал нечто иное, именно приучал иудеев заботливости об учителях. Отсюда же узнаем, что все, что ни говорится в Ветхом Завете о бессловесных, то служит к назиданию людей.

1Кор. 9:10. Или, конечно, для нас говорится? Так, для нас это написано.

Употребил слово “конечно” (πάντως), как о предмете общепризнанном, чтобы не дать слушателю повода возразить что-нибудь.

1Кор. 9:10. Ибо, кто пашет, должен пахать с надеждою.

То есть учитель должен возделывать ниву сердец и трудиться с надеждой на воздаяние и вознаграждение.

1Кор. 9:10. И кто молотит, должен молотить с надеждою получить ожидаемое.

От сеяния перешел к молотьбе, чтобы и этим выразить, как много трудов у апостолов: ибо и они пашут и молотят. Поскольку же пашущий только надеется, а молотящий отчасти уже и наслаждается, то сказал, что молотящий получает ожидаемое им. А дабы кто-нибудь не сказал: «что же? за столь великие труды апостолов ты полагаешь им вознаграждение в том только, чтобы получать пропитание?» прибавил: «с надеждою», то есть будущих благ, так что должно надеяться и тех благ, да сверх того и есть и пить за счет учеников.

1Кор. 9:11. Если мы посеяли в вас духовное, велико ли то, если пожнем у вас телесное?

Здесь доказывает правоту дела. Вы, говорит, воздаете неравное тому, что вы приняли. Ибо мы посеяли в вас духовное, а вы воздаете нам телесное. Велико ли это?

1Кор. 9:12. Если другие имеют у вас власть, не паче ли мы?

Намекает на некоторых лжеучителей, которые брали с них без стыда и самовольно. Посему не сказал: если иные берут, но: «имеют у вас власть», то есть господствуют, властвуют над вами, распоряжаются вами, как рабами; не тем ли более имеем право мы, истинные апостолы?

1Кор. 9:12. Однако мы не пользовались сею властью.

Хотя мы имеем власть есть и пить на ваш счет, однако мы не пользовались этой властью, дабы вы не соблазнялись. А вы не воздерживаетесь и от идоложертвенного, чтобы чрез это не соблазнить слабейших из братии!

1Кор. 9:12. Но все переносим, дабы не поставить какой преграды благовествованию Христову.

Дабы кто не сказал: «ты не имел нужды, потому и не брал», говорит: хотя мы находимся в большом стеснении, однако все переносим, и голод, и жажду, и наготу, дабы не произошло какой-либо преграды, то есть какого-либо замедления для Евангелия и проповеди.

1Кор. 9:13. Разве не знаете, что священнодействующие питаются от святилища?

Не удовольствовавшись вышеприведенным примером, приводит другое место из Закона, чтобы доказать, что имел право брать от учеников. Так как заповедь о волах объяснена была им в переносном смысле, то говорит, что Закон буквально повелевает, чтобы священнодействующие питались от святилища, то есть левиты, которые по степени своей ниже священников. И не сказал: питаются от приносящих, но «от святилища», дабы ни принимающие не стыдились, как питающиеся от людей, ни дающие не превозносились.

1Кор. 9:13. Что служащие жертвеннику (προσεδρεύοντες – приседящие) берут долю от жертвенника?

То есть священники и архиереи. Словом «приседящие» указывает на постоянное служение и пребывание. И не сказал, что они берут священное, указывая на умеренность и на то, что не должно собирать деньги. Не сказал также, что они берут с приносящих жертвы, но «берут долю от жертвенника». Ибо что было принесено, то принадлежало не принесшим, но храму и жертвеннику. Сказал «берут долю», потому что кровь закалаемых в жертву была проливаема на жертвенник, жир был сжигаем, а остальные некоторые части мяса, как то: грудь, правое плечо, некоторые внутренности, священник брал себе (Лев. 10:14). Но жертвы всесожжения принадлежали одному только жертвеннику (Лев. 9:12-14).

1Кор. 9:14. Так и Господь повелел проповедующим Евангелие жить от благовествования.

Сильнейшее всех прочих доказательство назвал в конце. Что, говорит, я представляю то одно, то другое? Господь так повелел, дав закон, согласный с ветхозаветным (Лк. 10:7). Как выше сказал: «от святилища» питаться, так и здесь: не от поучаемых, но «от благовествования», дабы питающие не превозносились. Не ты, говорит, питаешь его, но дело его, – благовествование. И сказал “жить”, а не торговать, ни богатство собирать.

1Кор. 9:15. Но я не пользовался ничем таковым.

То есть я не воспользовался ни одним из вышеупомянутых примеров ветхозаветных, ни повелением Христовым, чтобы есть и пить ваше.

1Кор. 9:15. И написал это не для того, чтобы так было для меня.

Дабы кто не сказал ему: «что же? если ты не пользовался доселе, то хочешь пользоваться на последующее время, почему и говоришь это», спешит исправить такое мнение, говоря: я написал сие не для того, чтобы так было для меня, то есть чтобы мне брать от вас.

1Кор. 9:15. Ибо для меня лучше умереть, нежели чтобы кто уничтожил похвалу мою.

Я, говорит, лучше соглашусь умереть от голода, нежели допущу, чтобы кто-нибудь уничтожил похвалу мою, то есть объявил ее суетной и пустой. Сказал: “похвалу”, дабы показать избыток своей радости. Иной, может быть, сказал бы: «он действительно не брал, но делал это со скорбью и болью». Но он говорит: я настолько далек от печали, что даже и хвалюсь этим.

1Кор. 9:16. Ибо если я благовествую, то нечем мне хвалиться, потому что это необходимая обязанность моя, и горе мне, если не благовествую!

Что ты говоришь? Похвала для тебя не в благовествовании, а в безвозмездной проповеди? Ужели последняя лучше первого? Нет, говорит; но благовествовать заповедано мне, это моя обязанность, и если я исполняю ее, в том нет никакого совершенства, но если не исполняю ее, горе мне, ибо много буду бит, как не творящий воли своего Владыки (Лк. 12:47). Проповедовать же безвозмездно – дело свободного произволения, и потому дело похвальное. Слова «необходимая моя обязанность” сказаны не для отнятия свободного изволения, но для отличия от свободы брать и по страху наказания за неисполнение долга.

1Кор. 9:17. Ибо если делаю это добровольно, то буду иметь награду; а если недобровольно, то исполняю только вверенное мне служение.

Если бы дело проповеди не было возложено на меня, а совершал я оное сам от себя, то я имел бы великую и многую награду. Если же оно возложено на меня; очевидно, я совершаю оное не сам по себе, но делаю по воле Владыки. Это значит «недобровольно». Посему дело это не заслуживает чести: ибо я исполняю только вверенное мне служение. Примечай и следующее. Не сказал: если делаю «недобровольно», то не буду иметь награды, – чтобы показать, что он получит награду и за проповедь, хотя в сем случае поступает по воле Владыки; ибо несообразно было бы с правдой, если бы все апостолы не получили награду за проповедание, только не такую, какую получит проповедующий безвозмездно.

1Кор. 9:18. За что же мне награда? За то, что, проповедуя Евангелие, благовествую о Христе безвозмездно, не пользуясь (εις το μη καταχρ”σασθοα) моею властью в благовествовании.

То есть: для меня большая и достохвальная награда в том, чтобы не пользоваться мне властью брать, не пользоваться совершенно. Ибо слово κατάχρησις (которое в иных случаях означает злоупотребление) употребил здесь в значении пользования (χρήσις) вообще. Взимание везде называет “властью”, чтобы показать, что и те, которые брали, нисколько не погрешали. Сказал «в благовествовании», чтобы показать, что, кто благовествует и трудится, тот должен брать, а кто не делает, тот не должен.

1Кор. 9:19. Ибо, будучи свободен от всех, я всем поработил себя, дабы больше приобрести.

Говорит еще большее. Я не только не брал, хотя имел власть, но и, будучи свободен, не будучи никому подчинен, без постороннего побуждения, сам поработил себя всем, не одному и не двум, но вселенной, не для того, чтобы угождать всем лестью, но чтобы “больше” приобрести верующих; ибо приобрести всех невозможно.

1Кор. 9:20. Для Иудеев я был как Иудей, чтобы приобрести Иудеев.

Например, когда обрезал Тимофея (Деян.16:3). Не сказал: иудей, но: “как” иудей, чтобы показать, что дело это было с особенной целью.

1Кор. 9:20. Для подзаконных был как подзаконный, чтобы приобрести подзаконных.

Разумеем прозелитов, или тех из иудеев, которые уверовали, но еще держались закона. Было это тогда, когда он остриг голову (Деян.18:18), когда принес жертву по обряду очищения (Деян.21:26). Делал же это с особенной целью и для видимости, чтобы исправить тех, которые делали это по убеждению.

1Кор. 9:21. Для чуждых закона – как чуждый закона.

Под беззаконными разумеет или тех, которые не имели закона Моисеева, которые обратились, из язычников, каков был Корнилий (Деян.10), и посещая которых, Павел снисходил к их слабости, или и греков, к которым тоже применялся, например, когда держал речь пред афинянами, то начал ее с жертвенника, бывшего у них, и учил о Христе не как о Боге, но как о человеке (Деян.17:22–23, 31); ибо ничего такого они не могли понять, но и его почли за одного из богов своих, каковы у них были: Геркулес, Эскулап. Везде прибавлено слово как, дабы ты знал, что Павел только казался, а на самом деле не был таким.

1Кор. 9:21. Не будучи чужд закона пред Богом, но подзаконен Христу, – чтобы приобрести чуждых закона.

Дабы не подумали, что Павел в беседах с чуждыми закона переменял свой образ мыслей, говорит: «не будучи чужд закона пред Богом, но подзаконен Христу», то есть имея закон, высший древнего закона, закон Христов. И для чего же? для того, чтобы приобрести чуждых закона.

1Кор. 9:22. Для немощных был как немощный, чтобы приобрести немощных.

Так и теперь для вас, по причине нетвердости вашей в убеждениях и удобопреклонности к соблазну, я не захотел питаться на ваш счет. Да и в тех случаях, когда он по немощи слушателей не говорит ясно о божественности Сына или о божественности Духа, знай, что он становится «для немощных, как немощный».

1Кор. 9:22. Для всех я сделался всем, чтобы спасти по крайней мере некоторых.

И что перечислять многое? Я ко всем применялся. Хотя я не надеялся спасти всех, но желал спасти хотя немногих. А это еще более удивительно. Но трудиться до изнеможения ради немногих – великое дело. Прибавил «по крайней мере», чтобы утешить учителей. Ибо хотя никто не спасет всех, но немногих, без сомнения спасет. Потому не должно оставаться в бездействии.

1Кор. 9:23. Сие же делаю для Евангелия, чтобы быть соучастником его.

Благовестием называет верующих, которые спасаются чрез благовестие, как и выше сказал: «от благовестия жить», то есть от верующих. Я, говорит, поступаю так для того, чтобы мне вместе с верующими быть соучастником в венцах. Говорит так не потому, будто делал это из-за награды, но для того, чтобы убедить их делать все для братии в надежде получить блага небесные. Заметь смиренномудрие апостола. Достойный первенства, он в участии в благах поставляет себя наряду с верующими вообще.

1Кор. 9:24. Не знаете ли, что бегущие на ристалище бегут все, но один получает награду?

Доказав, что нужно снисходить братьям, ведет к ним речь уже более строгую. Слова его имеют такой смысл. Не думайте, что для спасения вашего достаточно уже того, что вы уверовали и вступили на поприще Церкви. Нет, этого мало; подобно как и для бегущих на ристалище мало – просто бежать, но нужно еще бежать безукоризненно, и притом до самой цели. И кто так бежал, тот только и получит награду. А вы в опасности не получить ее; потому что, зная более, чем другие, пренебрегаете братьями и вкушаете идоложертвенное.

1Кор. 9:24. Так бегите, чтобы получить. Все подвижники воздерживаются от всего.

Вы, говорит, должны бежать так, чтобы получить. А этого не бывает без любви, которой вы не имеете. Хотя вы и почитаете себя совершенными, но несправедливо; ибо вы еще не достигли сего. Намекая же на то, что у них много было недостатков, ибо между ними водились чревоугодие, блуд и пьянство, говорит: «все подвижники воздерживаются от всего», не от того или от другого, но от всего воздерживаются. Итак, признайтесь, что вы еще далеко не совершенны, и узнайте, что получение награды обусловливается воздержанием.

1Кор. 9:25. Те для получения венца тленного, а мы – нетленного.

Это уже обличение. Они воздерживаются для получения тленного венца: а мы не делаем этого и для венца нетленного?

1Кор. 9:26. И потому я бегу не так, как на неверное.

Что это значит: «как на неверное»? То, что я все делаю с целью, когда обрезываю, когда стригусь, и ничего не делаю без мысли и без цели, как вы. Ибо какая цель – есть идоложертвенное, когда другие погибают из-за этого? Решительно никакой. Посему, делая это без разумного основания, вы бежите на неверное, и без цели и напрасно. Как превосходный учитель, апостол сам себя прямо выставляет в пример.

1Кор. 9:26. Бьюсь не так, чтобы только бить воздух.

Я имею, кого поражать, именно – диавола. А вы не поражаете его, но совершенство знания употребляете на суету.

1Кор. 9:27. Но усмиряю и порабощаю тело мое.

Здесь указывает на то, что они преданы чревоугодию и извиняют оное под предлогом совершенства. А я, говорит, переношу всякий труд, чтобы жить целомудренно. Ибо “усмиряю” (ύποπιέζω – глаза подбиваю) значит: бьюсь с телом. Словом ύπώποι называются синяки под глазами, которые бывают от побоев. Итак, апостол хочет показать, что борьба с природой – подвиг многотрудный. Ибо тело, говорит, очень самовластно и сильно в противоборстве. Поскольку же сказал “усмиряю” и упомянул о синяках, то тотчас присовокупил: «и порабощаю», дабы ты знал, что тело нужно не уничтожать, но, как раба своевольного, укрощать и подчинять, что свойственно господину, а не врагу. Некоторые же думают, что ύποπιέζω сказано в смысле более тесном, вместо: изнуряю голодом. Но такое мнение несправедливо; ибо тогда должно было бы стоять слово ύποπιάζω.

1Кор. 9:27. Дабы, проповедуя другим, самому не остаться недостойным.

И чрез это возбуждает их к большей трезвости. Ибо если мне, говорит, недостаточно для спасения проповедовать и учить, но нужно еще представить самого себя беспорочным во всем: как же вы можете спастись одной только верой, когда вы служите столь многим страстям?

 

Глава десятая

1Кор. 10:1. Не хочу оставить вас, братия, в неведении, что отцы наши все были под облаком, и все прошли сквозь море.

Перечисляет, скольких даров удостоены были иудеи от Бога, и объявляет, что и после этих даров многие не угодили Богу. Говорит же это с целью доказать, что как иудеям не послужило в пользу получение обильных даров, тогда как сами они не выполнили своего долга, так и вам не принесет пользы то, что вы уверовали и удостоились духовных таинств, если вы не представите себя достойными благодати Божией. “Все, – говорит, – были под облаком». Ибо Бог простер облако покровом над ними, и они прошли через море (Вих. 13:21,14:22).

1Кор. 10:2. И все крестились в Моисея в облаке и в море.

То есть вместе с Моисеем были под сенью облака и вместе перешли чрез море. Ибо когда увидели, что он первый переходит, тогда и сами смело пошли среди вод. Подобное сему и у нас. Первый умер и воскрес Христос, потом и мы уже крестились, подражая смерти Его чрез погружение в воде и воскресению чрез восхождение из нее. «Крестились в Моисея». Это значит: он предшествовал им в образе крещения. Ибо нахождение под облаком и переход чрез море прообразовали собой крещение.

1Кор. 10:3-4. И все ели одну и ту же духовную пищу; и все пили одно и то же духовное питие.

Как мы, по получении крещения, вкушаем Тело Владыки, так израильтяне, по переходе чрез море, вкушали манну (Вих. 16:4,15); и как мы пьем Кровь Владыки, так они пили воду из твердого камня (Вих. 17:6). Называет манну и воду «духовными» потому, что они хотя были чувственные, но происходили не по закону природы, а по благости Духа, и питали с телом и души, и приводили к вере.

1Кор. 10:4. Ибо пили из духовного последующего камня; камень же был Христос.

Что касается пищи, то не требовалось никакого подтверждения; ибо необычайность ее сама собой очевидна. Но относительно питья нужно было подтверждение, потому что необычаен был только способ изведения оного. Поэтому и говорит: не природа камня дала воду (иначе он источал бы ее и прежде), но совершил все иной камень, именно Христос. Словом «последующего» выразил ту мысль, что Христос всюду был присущ им и все чудеса совершал.

1Кор. 10:5. Но не о многих из них благоволил Бог, ибо они поражены были в пустыне.

Хотя Бог явил им много знаков в любви и удостоил их весьма многих благ, однако в большинстве их он не нашел угодного Себе, «не благоволил». Ибо отвергнуты были не все, но многие. Словом «не о многих» выражает ту мысль, что множественность их нисколько не послужила им на пользу, когда они со своей стороны не явили дел любви к своему Благодетелю. Словом «поражены были» указывает на внезапную погибель их и на казни, ниспосланные от Бога.

1Кор. 10:6. А это были образы для нас, чтобы мы не были похотливы на злое, как они были похотливы.

Как благодеяния, так и наказания иудеев были образами. Показывает, что грешники из христиан не только будут наказаны, но гораздо больше, чем иудеи, поскольку благодеяния сих были образами, а блага тех истина, и как в дарованиях преимущество на стороне христиан, так и в наказаниях. В словах «похотливы на злое» говорит вообще о всяком зле, ибо всякое зло от похоти (Як. 1:14,15); потом выставляет и некоторые виды зла. К чему же они были похотливы? они требовали чесноку, мяса, особых богов, как и сам апостол далее указывает на их идолослужение.

1Кор. 10:7. Не будьте также идолопоклонниками, как некоторые из них, о которых написано: народ сел есть и пить, и встал играть.

Сначала касается тех, которые ели в капищах, и показывает, что как израильтяне от чревоугодия ниспали в идолослужение (ибо, составив хоры около тельца, они играли пред ним), так и вам, по чревоугодию вкушающим идоложертвенное, угрожает опасность сделаться идолослужителями. Где же, посему, твое мнимое совершенство, когда ты близок к идолослужению?

1Кор. 10:8. Не станем блудодействовать, как некоторые из них блудодействовали, и в один день погибло их двадцать три тысячи.

Опять упомянул о блуде, чтобы чрез постоянное обличение сделать слово свое более действенным. Этот грех также рождается от чревоугодия. Когда же погибло двадцать три тысячи? Когда по совету Валаама жены мадиамские явились при ополчении, завлекли к себе юношей, и чрез блуд склонили их к принесению жертвы Ваал-Фегору, и погиб народ, находившийся в ополчении (Чис. 25:1-9).

1Кор. 10:9. Не станем искушать Христа, как некоторые из них искушали и погибли от змей.

Намекает на то, что коринфяне, требуя знамений, искушают Христа.

1Кор. 10:10. Не ропщите, как некоторые из них роптали и погибли от истребителя.

То есть от некой поражающей силы (Чис. 14:37). Этим намекает им на то, что они среди испытания не имели великодушия, но роптали и говорили: когда же придет счастье? когда же минуют бедствия?

1Кор. 10:11. Все это происходило с ними, как образы; а описано в наставление нам, достигшим последних веков.

Устрашает их и в том случае, когда говорит, что это описано в наставление нам, что и мы должны ожидать наказаний, и тем ужаснейших, чем больших дарований мы удостоились, и – в том, когда представляет им кончину века, и объявляет, что вас обнимут муки не временные, но бесконечные после кончины. Ибо суд этот уже у дверей, потому что оканчиваются веки мира сего.

1Кор. 10:12. Посему, кто думает, что он стоит, берегись, чтобы не упасть.

Опять намекает на тех, которые много надмевались своим знанием. Хотя ты и думаешь, что стоишь, однако берегись, чтобы не упасть. Ибо сама твоя уверенность, что ты стоишь, показывает, что ты не стоишь. Тебе думается так, а на самом деле ты не стоишь. Но если и стоишь, то при гордости легко можешь упасть.

1Кор. 10:13. Вас постигло искушение не иное, как человеческое; и верен Бог, Который не попустит вам быть искушаемыми сверх сил, но при искушении даст и облегчение, так чтобы вы могли перенести.

Словами «кто думает, что он стоит, берегись, чтобы не упасть» устрашил их. Между тем были такие, которые перенесли уже много искушений. Чтобы такие не сказали: «зачем устрашаешь нас? мы претерпели много искушений и не погрешили», говорит: вас постигло искушение только малое и умеренное, ибо малое повсюду называется человеческим. Потом опять утешает, убеждая их взирать на Бога, Который верен, то есть истинен и не солжет. Ибо Он обещал: «приидите…, труждающиеся…, и Я успокою вас» (Мф. 11:28). Итак, Он не попустит вам быть искушаемыми сверх ваших сил, но устроит так, что вас постигнет искушение, соразмерное с вашей силой. Даже и всякое искушение будет сверх вашей силы, если Он не поможет, и не сотворит облегчение искушения, «при искушении», то есть облегчение скорое и одновременное с приходом к вам искушения, так что при скором облегчении оно сделается для вас сносным. Ибо сказал: «даст и облегчение, так чтобы вы могли перенести», то есть искушение вам покажется легким и посильным.

1Кор. 10:14. Итак, возлюбленные мои, убегайте идолослужения.

Так как сделал им достаточный упрек, то теперь заглаживает его, называя их возлюбленными. Впрочем, он воспрещает им есть идоложертвенное не потому только, что это вредно для братии, но порицает это дело само по себе, называя оное идолослужением, и требуя скорого от него удаления, ибо говорит: “убегайте”.

1Кор. 10:15. Я говорю вам как рассудительным; сами рассудите о том, что говорю.

Назвав дело их идолослужением, приписал им великое преступление. Теперь смягчает строгость своего слова и самих виновных поставляет судьями (что свойственно только тому, кто, несомненно, уверен в истине своих слов), и говорит: я не нуждаюсь в других судьях; вы, как умные, сами судите.

1Кор. 10:16. Чаша благословения, которую благословляем, не есть ли приобщение Крови Христовой?

Благословения, то есть благодарения. Ибо, держа чашу в руках, мы благословляем и благодарим Того, Кто излил за нас Кровь Свою и удостоил неизреченных благ. Не сказал: «участие» ( μετοχ “), но «приобщение» ( κοινωνία ), дабы выразить нечто большее, именно теснейшее единение. Слова его имеют такое значение: находящееся в Чаше есть то самое, что истекло из ребра Христова, и когда мы принимаем оное, то входим в общение, то есть единение со Христом. Не стыдно ли вам, коринфяне, перебегать к чаше идольской от той самой Чаши, которая избавила вас от идолов?!

1Кор. 10:16. Хлеб, который преломляем, не есть ли приобщение Тела Христова?

Что не претерпел Господь на кресте (ибо кость Его не сокрушилась: (Ін. 19:33-36), то претерпевает Он ныне, будучи ломим за нас. Ибо говорит: «который преломляем» . Слова «приобщение Тела Христова» значат: как то Тело соединено со Христом, так и мы чрез этот Хлеб соединяемся с Ним.

1Кор. 10:17. Один хлеб, и мы многие одно тело.

Пред сим сказал: «приобщение Тела». Но имеющий общение с кем-либо не есть одно и то же с ним, а иное. Теперь объявляет большее и говорит, что мы – это самое тело. Ибо что такое хлеб этот? Тело Христово. Чем становятся причащающиеся оного? Телом Христовым, не многими телами, но единым телом. Ибо как хлеб из многих зерен делается единым, так и мы, несмотря на свою множественность, делаемся единым телом Христа.

1Кор. 10:17. Ибо все причащаемся от одного хлеба.

Почему и составляет единое. Как же нам не хранить любви и не быть посему в единении? Бог для того и дает нам Свое Тело, чтобы соединить нас и с Самим Собой, и друг с другом. Поскольку начальная природа плоти повреждена грехом и утратила жизнь, то Он дал нам Свою плоть безгрешную и животворящую, но подобную нашей, дабы мы, причащаясь ее, срастворялись с нею, и жили, по возможности, без греха.

1Кор. 10:18. Посмотрите на Израиля по плоти: те, которые едят жертвы, не участники ли жертвенника?

Из самого простого примера научитесь, что совершаемое вами есть общение с идолами. Сказал: «Израиля по плоти», потому что христиане суть по духу. Примечай и сие: не сказал об иудеях, что они общники Богу, но: участники жертвенника. Ибо посвящаемое Богу возлагалось на жертвенник и сжигалось. Но о Теле Христовом выразился иначе: общение Тела Христова есть; ибо мы становимся не участниками жертвенника, но общниками Самого Христа. Опасаясь же, дабы слушатели не пришли к той мысли, что как Бог, принимающий жертву у иудеев, мог вредить, так и идолы принимающие жертву у язычников, могут вредить не приносящим жертв, присовокупил следующее.

1Кор. 10:19. Что же я говорю? То ли, что идол есть что-нибудь, или идоложертвенное значит что-нибудь?

Я отвращаю вас от идолов не потому, будто они имеют силу делать вред или пользу, ибо они решительно ничто, но потому, что приносимая им жертва не идет к вашему Владыке. Посему продолжает.

1Кор. 10:20. Нет, но что язычники, принося жертвы, приносят бесам, а не Богу.

Итак, не прибегайте к врагам своего Владыки. Ибо если бы ты оставил трапезу царскую и перешел к трапезе осужденных, то, без сомнения, погрешил бы, не потому, будто она повредила тебе или принесла пользу, но потому, что поступок твой показался бы оскорблением для трапезы царской.

1Кор. 10:20. Но я не хочу, чтобы вы были в общении с бесами.

Ибо если причащающиеся таинственной трапезы становятся общниками со Христом, то участвующие в бесовской трапезе, очевидно, бывают в общении с бесами.

1Кор. 10:21. Не можете пить чашу Господню и чашу бесовскую, не можете быть участниками в трапезе Господней и в трапезе бесовской.

В виде увещания сказал: я «не хочу, чтобы вы были в общении с бесами». Чтобы этого увещания не оставили без внимания, теперь ту же мысль выражает в форме отрицательной: «не можете пить чашу Господню и чашу бесовскую». Одними именами доказывает, что от идоложертвенного необходимо удерживаться.

1Кор. 10:22. Неужели мы решимся раздражать Господа? Разве мы сильнее Его?

Говорит это в укоризну им. Неужели нам испытывать и раздражать Бога, может ли Он наказать нас, когда мы переходим на сторону врагов Его? Потом, дабы показать всю нелепость их поведения, говорит: «разве мы сильнее Его?» – напоминая сим весьма резкое изречение: «они раздражили Меня не богом, суетными своими огорчили Меня» (Повт. 32:21).

1Кор. 10:23. Все мне позволительно, но не все полезно.

Дабы кто не возразил: «я ем с чистой совестью и потому имею право так делать», говорит; нет, все тебе позволительно, поскольку Бог сотворил тебя свободным; но чтобы есть идоложертвенное, это не совсем для тебя полезно. Ибо, постоянно участвуя в трапезах идольских, ты шаг за шагом получишь расположение к самим идолам.

1Кор. 10:23. Все мне позволительно, но не все назидает.

Поведение твое, как и прежде я говорил, не полезно ни для тебя, ни для брата твоего. Ибо оно не назидает его, а скорее расстраивает, и извращает веру его. Если же нет пользы ни тебе, ни брату твоему, то для чего тебе делать это?

1Кор. 10:24. Никто не ищи своего, но каждый пользы другого.

Не то только имей в виду, с чистой ли совестью ты ешь, но и то, назидает ли брата поступок твой. Во многих местах своих посланий поставляет это делом самым необходимым. Не вообще возбраняет искать своей пользы, но тогда, когда это вредно для брата. Ибо в таком случае пользу его мы должны ставить выше своей и ее избирать.

1Кор. 10:25. Все, что продается на торгу, ешьте без всякого исследования, для спокойствия совести.

Многими доводами подтвердил, что они должны удерживаться от идоложертвенного. Дабы опять не сделались они разборчивыми сверх должного, не стали бы отказываться от продаваемого на торгу из опасения, что это может быть идоложертвенное, говорит: все, что продается, ешьте, без исследования о продающих, без распроса, не идоложертвенное ли продается, как будто угрызает вас совесть, и вы хотите очистить ее. Или так: дабы не угрызала тебя совесть, ты не спрашивай, ибо при разбирательстве можешь узнать, что предполагаемое тобой к покупке – идоложертвенное, и совесть твоя будет беспокоиться.

1Кор. 10:26. Ибо Господня земля, и что наполняет ее.

Господня, а не бесов. Если же земля Господня, то Господни и плоды, и деревья, и животные, а если все Господне, то по природе нет ничего нечистого, но все зависит от мысли каждого.

1Кор. 10:27. Если кто из неверных позовет вас, и вы захотите пойти, то все, предлагаемое вам, ешьте без всякого исследования, для спокойствия совести.

Хорошо сказал: “захотите”; ибо сам не хотел ни советовать, ни отсоветовать. Нисколько не исследуйте, дабы в излишней заботливости не выказать вам боязни пред идолами, и дабы сохранить совесть свою чистой и невозмутимой.

1Кор. 10:28. Но если кто скажет вам: это идоложертвенное, – то не ешьте ради того, кто объявил вам, и ради совести. Ибо Господня земля, и что наполняет ее.

Я заповедую тебе удерживаться не потому, будто идоложертвенное вредно, но ради того, кто объявил, что оно идоложертвенное, дабы он не потерпел вреда, и не подумал, что христиане не должны отвращаться предметов идольских. И не потому учу я удерживаться от идоложертвенного, будто оно нечисто и совершенно чуждо нашему Господу: это видно из того, что «Господня земля, и что наполняет ее», то есть все, что содержится в ней. Или так: удерживайся от этой пищи, ибо вся земля Господня, и тебе можно насытиться иным чем-либо, ибо все для тебя открыто.

1Кор. 10:29. Совесть же разумею не свою, а другого.

То есть язычника. Ибо он, быть может, как я сказал, соблазнится, или сочтет тебя чревоугодником, или подумает, что и ты, подобно ему, принимаешь идолов. А дабы кто не сказал: «к чему тебе заботиться о том, кто объявил? ибо ты же прежде сего (1Кор. 5:12) сказал: «что мне судить внешних?» – говорится забочусь не о нем, а о вас, дабы вы не подверглись, осуждению. Поэтому и присовокупил следующее.

1Кор. 10:29. Ибо для чего моей свободе быть судимой чужою совестью?

Свободой называет безразборчивость и нестеснение запрещением. Я, говорит, буду есть свободно и без разбору, но язычник осудит меня, и скажет: вера христиан суетна, они говорят, что гнушаются идолов, а между тем приносимое им в жертву охотно едят.

1Кор. 10:30. Если я с благодарением принимаю пищу, то для чего порицать меня за то, за что я благодарю?

Я, говорит, с своей стороны свободно пользуюсь творениями Божиими, по благодати Божией, которая так утвердила и укрепила меня, что я ничего не наблюдаю. Но язычник будет злословить меня, будто я по лицемерию удаляюсь идолов, а по чревоугодию ем приносимое им в жертву. Слова «за что я благодарю» значат: я со своей стороны благодарю Бога, что Он так высоко поставил меня, даже выше смирения иудейского, что я ни в чем не нахожу вреда; но, как я сказал, соблазняется и злословит язычник.

1Кор. 10:31. Итак, едите ли, пьете ли, или иное что делаете, все делайте в славу Божию.

Все, говорит, делайте в славу Божию: ибо настоящим вашим делом Бог не прославляется, а скорее хулится. Ест же и пьет кто-либо в славу Божию тогда, когда не соблазняет этим никого, делает это не по чревоугодию или по сластолюбию, но для того, чтобы приспособить тело свое к совершению добродетели; вообще же совершает кто-либо всякое дело в славу Божию тогда, когда ни другому не вредит чрез соблазн, ни самому себе, как, например, действующий по человекоугодию, или по какому-нибудь страстному помыслу.

1Кор. 10:32. Не подавайте соблазна ни Иудеям, ни Еллинам, ни церкви Божией.

То есть никому не подавайте никакого повода к злословию. А это будет тогда, когда мы не будем соблазнять ни иудея, ни язычника, ни тем менее братьев, ибо «церковь Божия» – они. Примечай. Важнейшее он сказал в конце: христиане должны и прочих привлекать к вере, а не то чтобы преследовать даже братьев; разумеет же под ними всех, которые соблазнялись тем, что они ели идоложертвенное.

1Кор. 10:33. Так как и я угождаю всем во всем, ища не своей пользы, но пользы многих, чтобы они спаслись.

Поскольку выставил их виновными в причинении вреда язычникам и иудеям и заповедал им великое дело, то, дабы показать удобность этого дела, выставляет в пример самого себя. А как он не искал своей пользы, это видно из многого, прежде сказанного, например: «для всех я был всем» (1Кор. 9:22), особенно же из того, что он желал бы сам быть отлученным за братьев своих (Рим. 9:3).

 

Глава одиннадцатая

1Кор. 11:1. Будьте подражателями мне, как я Христу.

Слов «как я Христу» не принимай за выражения гордости; они сказаны с целью сильнее побудить к подражанию. Ибо если, говорит, я подражал Христу, не пощадившему собственной жизни для того, чтобы вы ожили, не тем ли более вы можете подражать мне? Ибо я не настолько лучше вас, насколько Он лучше меня: Он несравненно превосходит всех.

1Кор. 11:2. Хвалю вас, братия, что вы все мое помните.

Окончив речь о ядении идоложертвенного, грехе тяжком, теперь исправляет грех несколько легчайший. Ибо у него в обычае между тяжкими грехами вставлять менее важные. Что же это было? То, что женщины и молились, и пророчествовали (тогда пророчествовали и женщины) с открытой головой, а мужчины и во время пророчества, покрывали головы, как занимавшиеся любомудрием ( φιλοσοφία ). Это был обычай эллинский. Апостол уже замечал об этом, быть может, во время своего пребывания у них; но одни из них послушались, а другие не послушались. О покорных он говорит: хвалю вас, что вы мое помните. Хотя в виду имелось одно то, чтобы мужчины не покрывали голову; однако, он говорит: «все мое помните». Ибо у него всегдашний обычай благоразумно похвалить тех, кого похвала могла поощрить к большему совершенству.

1Кор. 11:2. И держите предания так, как я передал вам.

Отселе очевидно, что и Павел и прочие апостолы многое преподавали и без письма.

1Кор. 11:3. Хочу также, чтобы вы знали, что всякому мужу глава Христос.

Судя по ходу речи, он, видимо, продолжает беседу с теми, кого хвалит за хранение преподанного им; но на самом деле он исправляет непокорных. Слыша, что Христос есть глава всякому мужу, разумей: верному. Ибо мы, верующие – тело Его, а не язычники, почему Христос не глава им.

1Кор. 11:3. Жене глава – муж, а Христу глава – Бог.

Муж глава жене, потому что господствует над нею. Бог глава Христу, потому что есть причина Его, как Отец Сына. Сказанное о главе не нужно понимать в одинаковом смысле и о Христе. Христос – глава нам и потому, что Он Творец наш, и потому, что мы – Его тело, а Отец глава Христу, как причина Его. Если же название Отца главой Христа будешь понимать и по человечеству, в таком смысле, в каком Сам Христос назван главой нам, тут не будет ничего нечестивого. Ибо Отец называется и Богом Христа по человечеству (Ін. 20:17). Поскольку же Он восхотел уподобиться нам, и назвался и братом нашим и главой, то ничего нет нового, если Он принимает и имена уничиженные, и Отца Своего по Божественности имеет главой по человечеству, как Царя Своего и Бога Своего.

1Кор. 11:4. Всякий муж, молящийся или пророчествующий с покрытою головою, постыжает свою голову.

Мужу воспрещает иметь покрытую голову не всегда, но только во время молитвы и пророчества. Не сказал также просто: с покрытой головой, но: имеющий на голове ( κατά κεφαλής έχων ), дабы уничтожить покрытие головы не только одеждой, но и волосами. Ибо и тот, кто отрастил волосы, имеет на голове, именно, эти волосы, почему же он бесчестит голову свою? Потому, что поставлен начальником и властителем, а между тем сам делает себя подвластным. Ибо покрытие головы означает наложение власти на голову, покрывало на голове занимает место властителя, и служит знаком подчинения. Или так: постыжает свою главу – Христа, унижая себя и теряя свободу. Ибо как малое тело постыжает голову, так и тот, кто от Бога создан свободным и самовластным, но сам унижает себя как подчиненного, постыжает Христа, который есть глава его, как тела. Достойно исследования, почему апостол выставляет это как грех. Мужу и жене, одному признаком власти, а другой – подчинения, дано многое и иное, между прочим и то, чтобы один имел голову непокрытую, а другая – покрытую. Как же не грех переступать пределы природы, и мужу украшаться волосами, а жене не покрываться? Искореняет это явление, как признак своеволия, которое весьма губительно в делах церковных. Ибо и ереси отсюда, от того, что каждый выходит из пределов узаконенного.

1Кор. 11:5. И всякая жена, молящаяся или пророчествующая с открытою головою, постыжает свою голову, ибо это то же, как если бы она была обритая.

Были, как я сказал, и женщины с даром пророчества, например, дочери Филиппа (Деян.21:9) и многие иные. Чем же постыжает голову свою? Тем, что объявляет голову каким-то изгнанником, отступившись от вверенной ей Богом власти. Знай также, что мужу воспрещает быть покрытым, как сказано, во время молитвы и пророчества, а жене воспрещает быть не только в это, но и во всякое время. Ибо сего он желает, когда говорит: “ибо это то же, как если бы она была обритая» . Как быть обритой ей всегда стыдно, так и быть непокрытой стыдно всегда же. Волосы заменяют собой покрывало. Посему снимающая с себя покрывало похожа на снявшую с себя волосы.

1Кор. 11:6. Ибо если жена не хочет покрываться, то пусть и стрижется; а если жене стыдно быть остриженной или обритой, пусть покрывается.

Продолжает доказывать, что быть непокрытой сходно с тем, что быть остриженной; и как стыдно последнее, то стыдно и первое. Всем этим выражает, что женщине всегда стыдно быть непокрытой.

1Кор. 11:7. Итак, муж не должен покрывать голову, потому что он есть образ и слава Божия.

Первой причиной выставил то, что муж имеет главой Христа, и посему не должен покрываться. Теперь представляет и другую причину, то, что он есть «слава Божия», то есть наместник Божий и образ Его. Посему представителю власти Царя всех должно являться пред Него со знаками этой власти, то есть с непокрытой головой. Ибо она служит знаком, что муж не подвластен никому из земных, но сам господствует над всем, как образ Божий.

1Кор. 11:7. А жена есть слава мужа.

То есть подчинена мужу. Посему и являться ей должно с знаком подчинения, а таким знаком служит – иметь покрытую голову.

1Кор. 11:8-9. Ибо не муж от жены, но жена от мужа; и не муж создан для жены, но жена для мужа.

Выставляет причины, по которым муж преимуществует пред женой, именно: жена создана из ребра его, и не он создан для нее, а она для него. Ибо сказано: «сотворим ему помощника» (Бут. 2:18). Как же мужу покрываться, когда он так почтен от Бога? В таком случае он похитит себе женскую одежду, и сделает то же, как если бы, получив диадему, сбросил ее с головы, а надел одежду раба.

1Кор. 11:10. Посему жена и должна иметь на голове своей знак власти над нею, для Ангелов.

По сему сказанному, говорит, жена должна иметь знак своего подчинения, то есть если не иное что, то на голове покрывало, из благоговения пред ангелами, дабы и пред ними не явиться бесстыдницей. Ибо как покрытой головой, опущенными вниз глазами жена доказывает свою почтительность и верность положения подчиненной, так непокрытой головой она обнаруживает бесстыдство, которого отвращаются и ангелы, присущие верующим. Климент же, автор книги «Строматы», довольно тонко разумел под ангелами праведников Церкви. Жена, говорит он, должна покрываться, дабы не соблазнить их на блуд.

1Кор. 11:11. Впрочем ни муж без жены, ни жена без мужа, в Господе.

Говорит это потому, что придал больше преимущества мужу, доказав, что жена от него, и для него, и под властью его. Чтобы не возвысить мужей сверх надлежащего, а жен не унизить, говорит, что при первоначальном творении жена, действительно, так создана от мужа, но теперь и муж не рождается без жены. Впрочем, “в Господе”, то есть все творит Бог, и оживотворяет семя и укрепляет утробу.

1Кор. 11:12. Ибо как жена от мужа ( εκ του ανδρός ) , так и муж через жену ( δια γυναικός ).

Жена, говорит, от мужа. Ибо доселе еще остается за мужем то свойство, что жена от него. А «муж через жену», то есть жена служит рождению человека, а большее действие – в семени. Посему о муже нельзя сказать во всей строгости, что он “от” жены, но “от” отца своего “чрез” жену, как послужившую рождению. А о Господе Павел сказал не так, но: «родился от ( εκ ) жены” (Гал. 4:4). Он побоялся употребить предлог δια, дабы не подать еретикам повода говорить, что Господь прошел чрез Деву, как чрез канал, – или потому, что в рождении Его не участвовал муж, а был Он плодом чрева одной только Ее.

1Кор. 11:12. Все же – от Бога.

Это совершенство не мужа, но Божие. Если же все совершается силой Божией, Сам же Он установил порядок отношений между мужьями и женами, то не спорь, а повинуйся.

1Кор. 11:13. Рассудите сами.

Опять самих их поставляет судьями, дабы вполне подтвердить то, чего желает.

1Кор. 11:13. Прилично ли жене молиться Богу с непокрытою головою?

Здесь намекает на нечто Страшное, на то, что бесчестие восходит до Бога.

1Кор. 11:14-15. Не сама ли природа учит вас, что если муж растит волосы, то это бесчестье для него, но если жена растит волосы, для нее это честь, так как волосы даны ей вместо покрывала?

Как же не бесчестие для мужа растить волосы, когда он чрез это принимает вид женщины и, поставленный для господства, принимает знак подчинения? Но для женщины ращение волос есть честь, потому что она сохраняет в сем случае собственный чин, а сохранение своего чина – для каждого честь. Для чего же нужно надевать и другое покрывало, если волосы служат одеянием? Для того, чтобы выразить свою подчиненность не одной только природой, но и свободным произволением.

1Кор. 11:16. А если бы кто захотел спорить, то мы не имеем такого обычая, ни церкви Божии.

Подлинно противоречить в подобных предметах – дело любопрения, а не размышления и разумения. Поскольку, может быть, коринфяне, желая помудрствовать, пускались в рассуждения, чтобы доказать безразличие в сем деле, то апостол говорит, что мы не имеем такого обычая, то есть или спорить, или чтобы мужу растить волосы, а жене не покрываться; “ни” прочие “церкви” . Поэтому вы противитесь не нам только, но и всей Церкви. Это должно показать слушателям – ничто не делать сверх обычая апостольского.

1Кор. 11:17. Но, предлагая сие, не хвалю вас .

Как первые верующие, имея все общее, питались за общим столом, так из подражания им, хотя и несовершенного, в некоторые установленные дни, быть может, праздничные, в Коринфе после причащения Тайн предлагалось общее угощение: богатые приносили яства, бедные были ими приглашаемы и угощаемы. Чрез разделение же этот чудный, дружелюбный и любомудрый обычай был извращен, и не всеми соблюдался. Чтобы исправить это, Павел и пишет; и поскольку при обличении в пороке, прежде сего помянутом, он имел много покорных, то говорил: «хвалю вас» (1Кор. 11:2); а как в настоящем случае дело было в ином положении, то говорит: «предлагая сие, не хвалю вас “, то есть не хвалю вас потому, что снова завещаю вам и убеждаю вас в том, о чем я намерен говорить. Вам по собственному уразумению следовало бы ни грешить совершенно, ни вынуждать к увещанию.

1Кор. 11:17. Что вы собираетесь не на лучшее, а на худшее.

Вам следовало бы преуспевать к лучшему и делать собрания более щедрые, а вы уменьшили и господствовавший уже обычай, и хотя сходитесь в одной церкви, но не для того, чтобы есть вместе. Это-то и худо очень, то есть то, что вы изменились к худшему.

1Кор. 11:18. Ибо, во-первых, слышу, что, когда вы собираетесь в церковь, между вами бывают разделения.

Не тотчас начинает речь о трапезах, но прежде порицает их за то, что между ними бывают разделения. Ибо действительно, оттого и ел каждый порознь, что между ними были разделения.

1Кор. 11:18. Чему отчасти и верю.

Дабы не сказали, что клевещущие на нас лгут, не сказал ни: верю, дабы не сделать их более бесстыдными, ни: не верю, дабы не явиться напрасным обличителем, но: отчасти верю. Да и вероятно, что обычай этот нарушали не все, но «часть», некоторые.

1Кор. 11:19. Ибо надлежит быть и разномыслиям между вами.

Говорит не о разномыслиях в догматах, но о таких разделениях, каково, например, относительно столов. Что же значит: “надлежит”? То, что, так как вы люди, то дело возможное и неизбежное, что не все ходят право. Посему-то я и верю. Подобно и Господь сказал: «должно прийти соблазнам» (Мф. 18:7), то есть поскольку в мире есть злые, то будут и придут соблазны.

1Кор. 11:19. Дабы (ϊνα) открылись между вами искусные.

Слово “дабы” означает здесь не причину, но последствие дела, как видно из многих мест. Ибо когда гордые не принимают за свой стол, тогда являются “искусные”, то есть бедные, потому что они терпят презрение, а прежде сего терпение их не было видно. Или «искусными» называет тех, которые хранят еще обычай относительно стола; ибо не все же нарушали его. Итак, когда нарушители оказываются неискусными, оказываются искусными хранители.

1Кор. 11:20. Далее, вы собираетесь так, что это не значит вкушать вечерю Господню.

Собрание служит знаком любви и общения: однако на деле не бывает этого. Господней вечерей называет общий стол, как подражание той Тайной Вечере, которую Господь вкушал со Своими учениками. Посему и назвал обед вечерей. Итак, заметьте, говорит, чего вы лишаетесь; вы лишаетесь подражания трапезе Владыки своего.

1Кор. 11:21. Ибо всякий поспешает прежде других есть свою пищу.

Эту Господню вечерю вы претворили в свою частную. Ибо доколе она была общая, она и называлась Господнею вечерей; ибо блага Владыки общи для всех рабов. Поскольку же всякий поспешает есть свою вечерю, не дожидаясь бедных, но ест сам по себе, то вы бесчестили свою вечерю, сделавши ее вместо Господней частной.

1Кор. 11:21. Так что иной бывает голоден, а иной упивается.

Бедный голодает, а богатый упивается. Итак, два порока, один – презираете бедных, другой – сами упиваетесь, сами потребляя то, что следовали предложить и бедным. Выразительно сказал: «упивается» .

1Кор. 11:22. Разве у вас нет домов на то, чтобы есть и пить?

Если вы не намерены есть все вместе, то почему не едите у себя дома?

1Кор. 11:22. Или пренебрегаете церковь Божию?

Ибо когда ты обращаешь вечерю Господню в частную, вкушая сам по себе; то ты оказываешь пренебрежение и к церкви, и к месту.

1Кор. 11:22. И унижаете неимущих?

Бедных озабочивает не столько то, что вы не питаете их, сколько то, что вы их пристыжаете, обличая их нищету, тогда как сами вы располагаетесь величаво и упиваетесь.

1Кор. 11:22. Что сказать вам? похвалить ли вас за это? Не похвалю.

Обличив в погрешности, смягчает свою речь. Он мог бы сказать, что это достойно тысячи смертей; а он что говорит? Похвалить ли вас? За это не похвалю. Поступает так для того, дабы сделать их снисходительнее к бедным. Ибо если бы он до конца простер свое сильное обличение, то они ожесточились бы против нищих, так как апостол из-за них поносит их.

1Кор. 11:23. Ибо я от Самого Господа принял то, что и вам передал.

Для чего упоминает о тайнах и об оной вечере? Весьма кстати, для того, чтобы убедить, что Владыка твой всех удостоил одной и той же трапезы, а ты отвергаешь и презираешь однородного с тобой. Как он говорит, что принял от Господа, когда не был в то время с Господом, а был гонителем? Для того, чтобы ты знал, что и ныне на таинственной трапезе преподает тайны Сам же Господь, как и тогда.

1Кор. 11:23-24. Что Господь Иисус в ту ночь, в которую предан был, взял хлеб и, возблагодарив, преломил и сказал: приимите, ядите, сие есть Тело Мое, за вас ломимое.

Вспомните, говорит, что Он преподал вам это таинство последним, притом в ту ночь, в которую был предан на заклание, и не отлучил предателя своего от трапезы, а ты презираешь своего брата. Ты научен был благодарить, ибо и Он благодарил, чтобы дать нам образец, а ты совершаешь недостойное благодарности, ибо унижаешь Церковь, и, тогда как иной голоден, упиваешься. Он всем вообще сказал: «приимите, ядите», и притом Тело Свое, которое преломил равно за всех, предав на смерть, а ты спешишь есть, не предлагаешь общего хлеба, чтобы раздать многим, но оставляешь самому себе.

1Кор. 11:24. Сие творите в Мое воспоминание.

Что ты говоришь? Если бы ты творил воспоминание о Сыне или Отце, то совесть замучила бы тебя, если бы ты не исполнил узаконенного и не позвал бедных, а творя воспоминание о Владыке, ты и просто не разделяешь трапезы.

1Кор. 11:25. Также и чашу после вечери, и сказал: сия чаша есть новый завет в Моей Крови.

И в Ветхом Завете были чаши, в которые после жертвоприношения отливали кровь бессловесных (Вих. 24:6-8), и принимали ее бокалом и чашею. Итак, вместо крови бессловесных, которая запечатлевала Ветхий Завет, Я ныне полагаю Свою Кровь, запечатлевая ею Новый Завет. Итак, не смущайся, когда слышишь о крови. Ибо если в Ветхом Завете ты принимал кровь бессловесных, не тем ли более должен ныне принимать Кровь Божественную?

1Кор. 11:25. Сие творите, когда только будете пить, в Мое воспоминание.

И чрез чашу, говорит, ты творишь воспоминание смерти Владыки. Как же ты один только сам пьешь и упиваешься, когда страшная чаша сия дана равно для всех?

1Кор. 11:26. Ибо всякий раз, когда вы едите хлеб сей и пьете чашу сию,·смерть Господню возвещаете, доколе Он придет.

Вы, говорит, должны быть в таком настроении, как бы принимали жертву от Самого Христа, в тот самый вечер и возлежа на том самом месте. Ибо вечеря сия – та самая, и мы «возвещаем», то есть вспоминаем, ту самую “смерть”, до второго пришествия.

1Кор. 11:27. Посему, кто будет есть хлеб сей или пить чашу Господню недостойно, виновен будет против Тела и Крови Господней.

Намекает, что они сами причащаются недостойно, потому что презирают бедных. Чем же виноват бывает причащающийся недостойно? Тем, что и он пролил кровь. Ибо как те, которые тогда прободали, прободали не для того, чтобы пить, но чтобы пролить, так и тот, кто пьет недостойно, а потому и не получает от сего никакой пользы, напрасно пролил кровь. Иудеи разорвали хитон Царя, а кто недостойно причащается, тот бросил его в грязь, то есть в душу свою. Не равное ли бесчестие? Поэтому и виновен он в равной мере.

1Кор. 11:28. Да испытывает же себя человек, и таким образом пусть ест от хлеба сего и пьет из чаши сей.

Когда у Павла в какое-нибудь предложение по необходимости входит другое, он обыкновенно исследует и последнее. Так и теперь. Предшествовала речь о трапезах. Но поскольку он завел речь о Тайнах, то занимается ею, как самым необходимым, и указывает высочайшее благо в том, чтобы приступать с чистой совестью, и говорит: я не поставляю судьей над тобой другого, но тебя самого. Итак, оправдайся пред своей совестью, и таким образом приступай, не тогда, когда будут праздники, но когда найдешь себя чистым и достойным.

1Кор. 11:29. Ибо, кто ест и пьет недостойно, тот ест и пьет осуждение себе.

Не по существу Тайн (ибо они животворящи), но по недостоинству приступающего, подобно тому, как смотреть на солнце вредно для испорченных глаз.

1Кор. 11:29. Не рассуждая о Теле Господнем.

То есть не исследуя, ни помышляя о величии предлежащего. Ибо если бы мы сознавали, что в известное время предлежит, нам не нужно было бы другого пробуждения: одно это пробудило бы нас быть бдительными.

1Кор. 11:30. Оттого многие из вас немощны и больны и немало умирает.

Доказательство сказанного возьмите из того, что происходит между вами. Ибо оттого и случаи безвременной смерти, и продолжительные болезни, что многие причащаются недостойно. А те, которые до самой глубокой старости не испытывают болезней, уже не грешат? Грешат. Но тем, которые приступают недостойно, предлежат не одни только здешние наказания, но еще более тяжкие в другой жизни. Мы же и здесь не были бы наказываемы, если бы не грешили, как он и продолжает.

1Кор. 11:31. Ибо если бы, мы судили сами себя, то не были бы судимы.

Не сказал: если б мы наказывали сами себя, но только: если бы мы судили и осуждали себя, то и здесь не были бы судимы Богом, и избегали бы наказаний и здешних и тамошних.

1Кор. 11:32. Будучи же судимы, наказываемся от Господа, чтобы не быть осужденными с миром.

Поскольку, говорит, мы не делаем такого легкого и удобного дела, то есть самоосуждения, то и Бог не поступает с нами так нещадно, но здесь наказывает, дабы помиловать там. «Наказываемся» ( παιδευόμεθα ), говорит, здесь: не казням подвергаемся, но получаем отеческие внушения, дабы там не быть осужденными “с миром”, то есть с неверующими. Ибо верующие, находясь под покровом Божиим, здесь получают возмездие по грехам своим.

1Кор. 11:33. Посему, братия мои, собираясь, на вечерю, друг друга ждите.

Опять возвратился к слову о бедных, после того как упомянул о наказаниях и смерти. И не сказал: друг другу уделяйте, но: ждите, – дабы показать, что приносимое туда общее, и должно ожидать общего собрания.

1Кор. 11:34. А если кто голоден, пусть ест дома.

Слово пристыжающее. Ибо говорит с ними, как с детьми, которые в чувстве голода раздражительны, и осуждает их чревоугодие. Посему и, выводя их из церкви, посылает в дом, и там немало пристыжает их.

1Кор. 11:34. Чтобы собираться вам не на осуждение.

То есть во вред себе и осуждение. Собрания определены для того, дабы собирающиеся по любви были взаимно полезны, а если не так, то лучше быть дома. Говорит это не для того, чтобы они оставались дома, но для того, чтобы сильнее привлечь их к собраниям в должном виде.

1Кор. 11:34. Прочее устрою, когда приду.

Говорит или о других каких-нибудь погрешностях, бывших между ними и требующих распоряжения, или о том самом, что, вероятно, некоторые будут защищаться против сказанного. Но покуда сказанное мной должно быть соблюдаемо. Если же кто имеет сказать что-либо другое, то пусть ожидает моего прибытия. Устрашает же их своим прибытием для того, чтобы они смирились и исправились, если имеют что нехорошего.

 

Глава двенадцатая

1Кор. 12:1. Не хочу оставить вас, братия, в неведении и о дарах духовных.

То есть о дарованиях Духа. Дело вот в чем. Те, которые в начале веровали и крестились, все получали Духа. Поскольку же Он был невидим, то давалось внешнее доказательство Его силы; и получавшие Его или говорили на разных языках, или пророчествовали, или творили чудеса. У коринфян из-за сих дарований были смятения: получавшие больше – превозносились, получавшие меньше – завидовали им. Притом, были некоторые вещуны и лжепророки, и трудно было отличать их от пророков богодухновенных. Итак, все это исправляется, и прежде всего дело вещунов.

1Кор. 12:2. Знаете, что когда вы были язычниками, то ходили к безгласным идолам – так, как бы вели вас.

Дает признак вещуна для отличия пророка, и говорит: кто вещает в идолах, под внушением духа нечистого, тот как бы ведомый кем, влечется связанный от духа, ничего не зная из произносимого им, но будучи в состоянии исступления и беснования. А пророк – не так; он все произносит со здравым умом. Это первое отличие беснующегося прорицателя от богодухновенного пророка.

1Кор. 12:3. Потому сказываю вам, что никто, говорящий Духом Божиим, не произнесет анафемы на Иисуса, и никто не может назвать Иисуса Господом, как только Духом Святым.

И это говорит, да будет тебе признаком вещуна: он «анафематствует», то есть хулит и злословит Иисуса; наоборот, признаком пророка: он произносит имя Господа с благохвалением. Что же оглашаемые? как они, не имея еще Духа, именуют Иисуса? Но не о них теперь речь, а о верующих и неверующих. Что же бесы? разве они не называли Иисуса именем Господа (Мк. 5:7)? Но они называли под ударами и против воли, а добровольно и без поражения – никогда.

1Кор. 12:4. Дары различны, но Дух один и тот же.

Показав различие между пророком и лжепророком, говорит и о дарованиях, дабы исправить тех, которые из-за них доходили до разделения. И прежде врачует того, кто получил меньшее дарование, и потому скорбит. Зачем ты оскорбляешься на то, что получил не столько, сколько другой? Это ведь не должное что-либо, а милость и дар. Посему ты будь благодарен, что Бог, ничем тебе не должный, дал тебе нечто. Притом, и тебе и ему дал один и тот же Бог. Ибо не дал тебе ангел, а ему Бог, но обоим вам дал один и тот же Дух.

1Кор. 12:5. И служения различны, а Господь один и тот же.

Упомянул и о Сыне, как подателе благ. Сказал о служениях, дабы более утешить скорбящего. Ибо, услышав слово “дар” и получив меньше, он мог скорбеть о том, что обделен в даровании. Но, слыша о “служении”, не так; ибо оно указывает на труд и пот. Что же ты скорбишь, когда Он другим повелел трудиться больше, а тебя пощадил?

1Кор. 12:6. И действия различны, а Бог один и тот же, производящий все во всех.

Здесь упомянул и об Отце, Который производит действия во всех верующих. И вот тебе совершенная Троица. Дарование же, и действие, и служение суть одно и то же, хотя и разнятся в названиях: ибо равно даются и Духом, и Сыном, и Отцом. Заметь и то, что прежде упомянул о Духе, а об Отце – в конце: это ради тех, которые слишком разборчивы в порядке.

1Кор. 12:7. Но каждому дается проявление Духа на пользу.

Дабы кто не сказал: «что же? если и один и тот же Господь, и один и тот же Дух, и один и тот же Бог, но я-то получил меньше?» – предупреждая это, говорит: для тебя это было полезно. «Проявлением Духа» называет чудеса. Ибо из них ясно было, что Дух обитает в крестившихся. Что же ты скорбишь? Большее ли, меньшее ли у тебя дарование, видно, что ты имеешь Духа; о чем же тебе заботиться?

1Кор. 12:8. Одному дается Духом ( δια του πνεύματος ) слово мудрости.

Какое имел Иоанн Богослов, также и сам Павел. Заметь и то, что о Духе употреблен здесь предлог δια (чрез).

1Кор. 12:8. Другому слово знания, тем же Духом.

Какое имели многие из верующих, сами имевшие знание, но других научить не могшие. Ибо мудрость ( σοφία ) учит, будучи некоторой ясностью ( σαφεία ), так как она обнаруживает и сокровенное. Везде упоминает об одном и том же Духе, чтобы утешить (как много раз говорено) того, кто получил меньше.

1Кор. 12:9. Иному вера, тем же Духом.

Вера не в догматы, но чудодейственная, которая и горы переставляет (Мф. 17:20).

1Кор. 12:9. Иному дары исцелений, тем же Духом.

Дар исцелять всякую болезнь и всякую немощь.

1Кор. 12:10. Иному чудотворения.

Такой мог и наказать непокорных, как, например, Павел поразил Елиму слепотой (Деян.13:11), а Петр Ананию поразил смертью (Деян.5:3–5). Получивший дарования исцелений не мог совершать этого.

1Кор. 12:10. Иному пророчество, иному различение духов.

То есть способность знать, кто духовен, а кто недуховен, кто пророк, а кто обольститель.

1Кор. 12:10. Иному разные языки, иному истолкование языков.

Дар языков у коринфян был в изобилии; им-то они более и превозносились, так как он первый дан апостолам и потому почитался важнейшим прочих. Но это не так. Ибо дарование учительства важнее, и истолкование языков важнее, нежели дар просто говорить на языках.

1Кор. 12:11. Все же сие производит один и тот же Дух, разделяя каждому особо, как Ему угодно.

Опять предлагает то же утешение, то есть что все производит один и тот же Дух. Особенно же заграждает уста тому, кто не доволен своим уделом; ибо говорит: как Ему угодно, так и творит. Кто же ты такой, что не доволен? Заметь это изречение и против восставших на Духа. Ибо Он действует не как Ему повелено, но как Ему угодно. Посему Он – Владыка и Бог. И действует, как и Отец, производящий все во всех (выше, 1Кор. 12:6).

1Кор. 12:12. Ибо, как тело одно, но имеет многие члены, и все члены одного тела, хотя их и много, составляют одно тело, – так и Христос.

И примером тела утешает скорбящего о меньшем даровании, доказывая ему, что он не обделен. Ибо как тело есть и единое, и многое, потому что имеет члены, так и члены суть многие, и едино, потому все вместе составляют едино тело. Где же различие? где большее? Где меньшее? ибо все едино. “Так”, говорит, “и Христос”, то есть Церковь Христова. Поскольку Христос есть глава Церкви, то именем главы назвал Церковь. Ибо как тело и голова есть один человек, так, зная, что и Церковь и Христос, как тело и глава, суть едино, вместо Церкви поставил имя Христа. Итак, говорит, что в Церкви, хотя она слагается из разных членов, все мы составляем нечто единое.

1Кор. 12:13. Ибо все мы одним Духом крестились в одно тело, Иудеи или Еллины, рабы или свободные.

Теперь показывает, как Церковь подобна примеру одного тела, и говорит: все мы, и я, Павел, одним и тем же Духом крестились в одно тело, то есть дабы быть одним телом. Ибо мы крестились не иным Духом – ты, а я – иным, но одним и тем же. Посему и я не имею ничего большего в сравнении с тобой. Ибо мы крестились в одно тело, то есть дабы быть одним телом иудеям и эллинам, и рабам, и свободным. Если же бывших столь далекими Дух соединил, тем более после того, как стали едино, мы не должны скорбеть, хотя и есть некоторое различие между нами.

1Кор. 12:13. И все напоены одним Духом.

Кажется, он говорит о духовной трапезе, о хлебе и вине; ибо словами: Дух, напоивший нас, указал на то и другое: на Кровь и на Плоть. Впрочем, ближе к истине, он говорит здесь о пришествии к нам Духа, совершившемся во время крещения, прежде причащения Святых Тайн. Сказал “напоены”, заимствовав образ от деревьев, орошенных одним и тем же источником. Итак, один Дух напоил нас и оросил, и соделал единым телом.

1Кор. 12:14. Тело же не из одного члена, но из многих.

Не удивляйся, говорит, что при таком множестве мы – едино тело; ибо и в человеческом теле при многих членах можно найти одно тело.

1Кор. 12:15-16. Если нога скажет: я не принадлежу к телу, потому что я не рука, то неужели она потому не принадлежит к телу? И если ухо скажет: я не принадлежу к телу, потому что я не глаз, то неужели, оно потому не принадлежит к телу?

Представляет члены тела говорящими и ропщущими на то, что они умалены пред прочими членами, для того, чтобы, доказав безрассудность ропота членов, обличить тех, которые в Церкви ропщут на то, что есть некоторые больше их. Выставляет два крайние члена, ногу и ухо, и ногу представляет говорящею не с глазом, но с рукой, которая немного преимуществует пред нею. Ухо же представляет говорящим с глазом: ибо мы всегда завидуем обыкновенно не тем, которые весьма превосходят нас, но тем, которые немного выше нас. Итак, говорит, если нога скажет, что я не часть тела, потому что не занимаю среднего места, как рука, но ниже всех нахожусь, неужели посему, то есть потому, что она не рука, не принадлежит она к телу? Ибо быть или не быть ей членом тела, зависит не от места, а от того, соединена она или не соединена она с телом. Равным образом, если и ухо скажет: «так как я не глаз, то вовсе отказываюсь быть частью и членом тела», все равно останется на месте, определенном ему в начале, и будет выполнять свое назначение. Так и ты, получивший, по твоему мнению, меньшее дарование, не ропщи. Ибо ты член Церкви Христовой, хотя и низшее получил место. Но когда сам отделишься от Церкви, и разорвешь союз свой с нею, тогда ты уже не будешь членом. Итак, если желаешь быть членом Церкви, храни единение с нею…

1Кор. 12:17. Если все тело глаз, то где слух? Если все слух, то где обоняние?

Поскольку упомянул о глазе и о ноге, об ухе и руке, и выставил их рассуждающими о повышении и унижении, а чрез это коринфянам опять естественно было придти к печали, а не к утешению, то теперь показывает, что полезно и нужно, чтобы дарования были различны. Ибо если бы все тело было одним членом, где же были бы прочие члены? Не стыдно ли тебе отвергать столько членов и возвышать одного только себя?

1Кор. 12:18. Но Бог расположил члены, каждый в составе тела, как Ему было угодно.

С великой силой заграждает уста их, когда говорит, что Бог восхотел, и каждому в частности члену определил свойственное место (ибо это значит «расположил»). Ни нога, занимающая низшее место, не должна скорбеть, ибо так угодно было Богу, и для нее полезно именно то, чтобы помещаться внизу. Ни голова, находящаяся наверху, не должна превозноситься; ибо это от Бога, а не ее дело. Так и в Церкви Бог поставил одного низко, что для него и полезно, а другого поставил высоко; первый должен быть доволен, и последний не должен превозноситься.

1Кор. 12:19-20. А если бы все были один член, то где было бы тело? Но теперь членов много, а тело одно.

Примечай мудрость: заграждает им уста тем самым, что, казалось бы, порождало малодушие, то есть тем, что дарования различны и неравночестны. Ибо если бы не было различных членов, не было бы и единого тела; а если бы не было единого тела, не было бы и равночестия. Ныне же у всех есть равночестие, именно потому, что все соединяются в одно тело. От того, что есть различные члены, составляется единое тело; а от того, что тело – едино, всем им принадлежит равная честь, по тому самому, что служат полноте единого тела. Ибо говорит: членов много, а тело одно.

1Кор. 12:21. Не может глаз сказать руке: ты мне не надобна; или также голова ногам: вы мне не нужны.

Укротив тех, которые имеют дарования меньшие, теперь обращает речь свою к тем, которые имеют дарования большие и превозносятся над не имеющими оных. Ибо, говорит, как глаз не может сказать прочим членам: «вы мне не нужны», (ибо при недостатке одного члена все тело несовершенно), так и те, которые получили дарования большие, не могут превозноситься над теми, которые получили дарования меньшие. Ибо первые нуждаются в последних; так как одни сами по себе не могут устроить Церковь. Хорошо сказал: «не может»; ибо пожелать может и многого, но на деле так не будет.

1Кор. 12:22-24. Напротив, члены тела, которые кажутся слабейшими, гораздо нужнее, и которые нам кажутся менее благородными в теле, о тех более прилагаем попечения; и неблагообразные наши более благовидно покрываются.

Теперь доказывает, что почитаемые меньшими членами и полезны и необходимы; ибо они кажутся меньшими а не на деле таковы. Что же это за члены, казалось бы слабейшие и бесчестнейшие, а между тем необходимые? Одни говорят, что это – детородные члены, которые почитаются бесчестными и неблагообразными но столь необходимы, что без них нет и жизни. Им мы прилагаем и чести больше; ибо иной может быть наг всем телом, но не позволит оставить их обнаженными. Другие же слабейшими, но необходимыми членами называют глаза; ибо они, будучи малы и гораздо слабее прочих членов, весьма необходимы. Бесчестнейшими же и неблагообразными членами называют ноги. О глазах мы прилагаем большее попечение, потому что они слабы; присматриваем и заботимся о ногах, хотя они занимают низкое место и кажутся бесчестными. Иной может в сих словах разуметь три порядка: одни члены слабы и необходимы, например, глаза; другие бесчестны, например, ноги; иные неблагообразны, например, детородные члены.

1Кор. 12:24. А благообразные наши не имеют в том нужды.

Дабы кто не сказал: что за причина прилагать попечение о неблагообразных и бесчестных членах, а благообразные оставлять в небрежении? Мы, говорит, не презираем их, но они, будучи по природе своей благообразны, ни в чем не нуждаются от нас.

1Кор. 12:24. Но Бог соразмерил тело.

Если не смесил и устроил единым, ибо смешиваемое становится единым, то во едином где же большее и меньшее?

1Кор. 12:24-25. Внушив о менее совершенном большее попечение, дабы не было разделения в теле.

Не сказал: неблагообразном, или: бесчестном, но: «менее совершенном». Ибо по природе ни один член не безобразен или бесчестен. Менее совершенному, говорит, придал большую честь. Итак, не скорби, ибо ты почтен больше других. Вот и причина: дабы не было разделения в теле. Ибо если бы одни члены пользовались уходом и со стороны нашей, а другие были бы оставлены и без нашего попечения, то они разделились бы между собой, не будучи в силах поддерживать союз, а по разделении их и прочие члены пришли в расстройство, по причине разделения в теле. Так и вы, удостоившиеся больших дарований, не превозноситесь над получившими меньше, дабы, по отделении их от вас, и вам не потерпеть вреда.

1Кор. 12:25. А все члены одинаково заботились друг о друге.

Мало, говорит, того, чтобы члены не разделялись, но между ними должна быть большая любовь и согласие; и каждый должен заботиться и пещись о малом и заботиться не просто, но «одинаково», то есть чтобы и малый пользовался попечением таким же, как и важный. Так, когда попадет колючка и вонзится в пяту ноги, все тело чувствует и заботится: голова наклоняется, спина сгибается, чрево и бедра стягиваются, глаза смотрят с большой заботливостью, руки вынимают занозу. Подобно бывает и с прочими членами.

1Кор. 12:26. Посему, страдает ли один член, страдают с ним все члены; славится ли один член, с ним радуются все члены.

Тесное единение делает бедствие и благополучие общими. Так, как мы сказали, при занозе пяты все страдает. Наоборот, когда глава увенчивается, тогда и прочим членам – слава и радость, глаза бывают светлее, и все тело кажется прекрасным.

1Кор. 12:27. И вы тело Христово, а порознь – члены.

Дабы не сказали: «как относится к нам пример тела и членов?», говорит: и вы тело Христово и члены. Если же в теле человеческом не должно быть распри, то не тем ли более в теле Христовом? Поскольку же не они только одни составляли полноту тела Христова, но верующие, сущие по всей вселенной, то прибавил: «а порознь – члены» . Хотя они не составляли всего тела, однако были членами, и притом «порознь» . Ибо в отношении к вашей церкви вы тело Христово, как целая Церковь; а по отношению к Соборной Церкви, сущей по всему миру, тело которой состоит из повсеместных церквей и имеет главой Христа, вы члены, поскольку часть ее.

1Кор. 12:28. И иных Бог поставил в Церкви, во-первых, Апостолами, во-вторых, пророками.

Бог поставил: как же ты противишься Богу? На первом месте ставит апостолов, потому что они раздаятели всех благ; на втором – пророков не ветхозаветных (ибо они пророчествовали о пришествии Христовом до Иоанна: Мф. 11:13), но тех, которые по пришествии Христовом пророчествовали в Новом Завете, каковы были дочери Филиппа, Агав и множество других. Ибо сия благодать Духа была обильна в каждой Церкви. Полагает счетом «во-первых, во-вторых» для того, чтобы, поставив на конце дар языков, смирить тех, которые превозносились им:

1Кор. 12:28. В-третьих, учителями.

Пророк все возвещает от Духа, а учитель и от себя: посему он – третий.

1Кор. 12:28. Далее, иным дал силы чудодейственные, также дары исцелений.

Силы и больных исцеляли, и противников наказывали, а дарования исцелений только врачевали: посему первые он поставляет выше последних. А прежде обоих сих по справедливости поставлен учитель, который учит делом и словом.

1Кор. 12:28. Вспоможения, управления.

То есть вспоможение слабым и управление или распоряжение братским имуществом. Хотя это зависит и от нашего старания, но он называет дарования Божиими, убеждая нас быть благодарными, и к Нему взирать, а не превозноситься.

1Кор. 12:28. Разные языки.

Дар этот поставил последним, дабы смирить тех, которые тщеславились им.

1Кор. 12:29-30. Все ли Апостолы? Все ли пророки? Все ли учители? Все ли чудотворцы? Все ли имеют дары исцелений? Все ли говорят языками? Все ли истолкователи?

Когда по порядку перечислены большие и меньшие дарования, им естественно было опечалиться. Посему тех, которые имели меньшие дарования, опять утешает. Что, говорит, тебе скорбеть, что ты не имеешь, может быть, дара пророчества? Представь себе, что у тебя есть то, чего нет у пророка, и что есть у того, того нет у этого. Для вас прилично и гораздо полезнее такое распределение даров, чтобы каждый нуждался в ближнем.

1Кор. 12:31. Ревнуйте о дарах больших ( τα κρείττονα ).

Тайно намекнул, что сами они виноваты, что получили меньшие дарования. Ибо словом «ревнуйте» требует старания с их стороны, и большего стремления к духовному. По-гречески не сказано: «больших» ( τα μείζονα ), но «лучших» ( τα κρείττονα ), то есть полезнейших.

1Кор. 12:31. И я покажу вам путь еще превосходнейший.

Если вы решительно возревнуете о дарах, то вместе с сими путями (на это указывает слово еще) я покажу вам один путь «превосходнейший», то есть превосходный, который приводит ко всем дарам. Разумеет же любовь.

 

Глава тринадцатая

1Кор. 13:1. Если я говорю языками человеческими и ангельскими, а любви не имею, то я – медь звенящая или кимвал звучащий.

Апостол не тотчас указал им путь, но наперед сравнивал его с тем даром, который они почитали большим, то есть с даром языков, и показывает, что этот путь несравненно превосходнее сего дара и даже всех прочих даров, а потом уже доказывает его вожделенность. Под «языками человеческими» разумеет языки всех народов вселенной. Не довольствуясь этим, он прибавляет и другое преимущество: языками, говорит, «ангельскими». Сказал так не потому, будто ангелы имеют языки, но чтобы указать нечто лучшее и превосходнейшее языков человеческих. Ибо под языком ангельским разумеется мысленная сила их передавать друг другу божественные помыслы. А назвал ее так по подобию нашего орудия слова, равно как и выражением «преклонилось всякое колено небесных» (Флп. 2:10) обозначил усерднейшее их подчинение; ибо они не имеют костей. “То я, – говорит, – медь звенящая», то есть издаю голос, но напрасно говорю, и тревожу других, но пользы никому не приношу, потому что любви не имею.

1Кор. 13:2. Если имею дар пророчества, и знаю все тайны, и имею всякое познание.

Не простое пророчество, но самое высшее, и знающее все тайны. Примечай же: о языках сказал, что от них нет никакой пользы, а о пророчестве, что оно знает все тайны и всякое разумение.

1Кор. 13:2. И всю веру.

Дабы, перечисляя дары поодиночке, не показаться тягостным, перешел к роднику и источнику всех их – к “вере”, и притом – “всей”.

1Кор. 13:2. Так что могу и горы переставлять, а не имею любви, – то я ничто.

Поскольку переставление гор казалось многим великим делом, то и упомянул об этом, а не потому, будто вся вера только это и может совершать. Ибо Господь усвояет переставление гор малой доле веры, когда говорит: «если вы будете иметь веру с горчичное зерно» (Мф. 17:20). Смотри же, как он пророчеством и верой обнял все дары. Ибо чудеса заключаются или в словах, или в делах. Не сказал: если «не имею любви», то я мал и беден, но: “я – ничто”.

1Кор. 13:3. И если я раздам все имение мое.

Не сказал: если отдам часть имения моего, но: “все”, и не сказал: если отдам (δω), но: “раздам” (ψωμίσω), так что к утрате присоединится еще услужливость, притом самая заботливая.

1Кор. 13:3. И отдам тело мое на сожжение, а любви не имею, нет мне в том никакой пользы.

Не сказал: если я умру, но представляет жесточайшее всего, то есть сгореть живому, и говорит, что и это без любви бесполезно. Скажет иной: как можно раздать имение без любви? Такому можно ответить двояко. Или: апостол предположил невозможное возможным подобно тому, как в словах: «если бы даже мы, или Ангел с неба стал благовествовать вам не то, что мы благовествовали» (Гал. 1:8-9); ибо ни сам он, ни ангел не думали благовествовать иное. Так он выражается и во многих других местах (Рим. 8:39). Или: можно давать и без любви, именно, когда бывает это не из сострадания к нуждающимся, но из человекоугодия. С любовью же бывает это тогда, когда кто творит это по сочувствию и горячей любви.

1Кор. 13:4. Любовь долготерпит, милосердствует.

Отселе начинает перечислять признаки любви, и первым между ними полагает долготерпение – корень всякого любомудрия. Ибо долготерпелив тот, кто имеет долгую и великую душу. Но поскольку некоторые употребляют долготерпение не на любомудрие, а часто, смеясь над своими оскорбителями и притворно сдерживаясь, будто люди долготерпеливые доводят их еще до большего раздражения в гневе: то говорит, что любовь «милосердствует», то есть проявляет нрав кроткий и незлобный, а не как помянутые люди, притворные и злонравные. Сказал это на счет тех между коринфянами, которые любили спорить и тайно враждовать между собой.

1Кор. 13:4. Любовь не завидует (ου ζήλοι).

Иной может быть и долготерпеливым, но завистливым. Но любовь избегала и этого. Сказал это на счет завистливых между коринфянами.

1Кор. 13:4. Любовь не превозносится.

То есть любовь не поступает безрассудно, но делает имеющего ее благоразумным и твердым. Превозносится же человек мечтательный, легкомысленный, глупый. Это сказано насчет легкомысленных и поверхностных.

1Кор. 13:4. Не гордится.

Можно иметь все вышесказанные добродетели, но гордиться ими. А любовь не имеет этого, но и при помянутых добродетелях смиренномудра. Это против надменных.

1Кор. 13:5. Не бесчинствует (ουκ άσχημο νεΐ).

То есть любовь не только не гордится, но если будет испытывать и крайние бедствия за любимого, то не сочтет этого постыдным и бесславным для себя, подобно тому, как и Христос из любви к нам не только претерпел бесчестное распятие, но и вменил оное в славу Себе. Можешь понимать и так: не бесчинствует, то есть не обижает; ибо ничего нет постыднее обидчика. Это против не снисходящих другим.

1Кор. 13:5. Не ищет своего, не раздражается.

Объясняет, каким образом любовь не испытывает бесчестия: потому, говорит, что она ищет не своей, но пользы ближнего, и то почитает бесчестием, когда не освободит своего ближнего от бесчестия. Это против тех, которые презирали прочих. Любовь и «не раздражается», потому что не бесчинствует. Ибо человек гневливый не соблюдает благоприличия. Любовь не бесчинствует, потому что и не раздражается, то есть не спешит на гнев. Это против оскорбляющихся обидами других.

1Кор. 13:5. Не мыслит зла.

Любовь, говорит, претерпевая всякое зло, не раздражается на гнев, и не только не делает зла в отмщение, но и не думает об этом. Смотри же везде, не говорит: любовь завидует, но останавливается, раздражается, но преодолевает: но, говорит, она никакому злу решительно не попускает показаться даже и в начале его, – как и здесь: «не мыслит зла». И это сказано коринфянам, чтобы они не платили за обиду обидой.

1Кор. 13:6. Не радуется неправде.

То есть не веселится, когда кто-нибудь терпит несправедливость, испытывает насилие и оскорбление.

1Кор. 13:6. А сорадуется истине.

Но, говорит, что гораздо важнее, сорадуется тем, которые в добром мнении, и вменяет себе в славу, когда истина преуспевает. Это против завистливых.

1Кор. 13:7. Все покрывает.

И обиды, и побои, и смерть. Такое свойство подает ей присущее ей долготерпение. Это против умышляющих зло.

1Кор. 13:7. Всему верит.

Что ни скажет любимый ею; ибо и сама она не говорит ничего притворно, и не думает, чтобы другой говорил так.

1Кор. 13:7. Всего надеется, все переносит.

Любовь, говорит, не отчаивается в любимом, но надеется, что он всегда восходит к лучшему. Это сказал к отчаивающимся. Если сверх чаяния и случится, что любимый будет пребывать во зле, она переносит его недостатки мужественно. Ибо она, говорит, «все переносит». Это к тем, которые легко впадают во вражду.

1Кор. 13:8. Любовь никогда не перестает.

То есть никогда не уклоняется от цели, но все приводит в исполнение; или, что и лучше, не прерывается, не пресекается, никогда не прекращается, но продолжается и в будущем веке, когда все прочее упразднится, как скажет апостол далее.

1Кор. 13:8. Хотя и пророчества прекратятся, и языки умолкнут.

Перечислив порождения любви, снова возвышает ее иным образом, именно, говорит, что и пророчество и языки окончатся, а любовь будет пребывать постоянно и в бесконечности. Ибо если пророчества и языки существуют для того, чтобы вера принимаема была удобнее, то, по распространении веры повсюду, естественно, они, как излишние, прекратятся, и в настоящем веке, а особенно в будущем.

1Кор. 13:9-10. И знание упразднится. Ибо мы отчасти знаем, и отчасти пророчествуем; когда же настанет совершенное, тогда то, что отчасти, прекратится.

Если знание будет упразднено: неужели мы будем жить в незнании? Отнюдь нет! Но говорит, что упразднится знание “отчасти”, когда придет знание совершенное, то есть свойственное будущей жизни. Ибо тогда мы будем знать уже не столько, сколько знаем ныне, но гораздо более. Например, мы знаем и ныне, что Бог существует везде, но как это, не знаем; что Дева родила, мы знаем, но как это, не знаем. Тогда же узнаем об этих тайнах нечто большее и полезнейшее.

1Кор. 13:11. Когда я был младенцем.

Сказав, что с пришествием совершенного «то, что отчасти», упразднится, в то же время представляет и пример, которым объясняет, как велико различие между знанием настоящим и будущим. Ибо ныне мы подобны младенцам, а тогда будем мужами.

1Кор. 13:11. То по-младенчески говорил.

Это соответствует языкам.

1Кор. 13:11. По-младенчески мыслил.

Это соответствует пророчествам.

1Кор. 13:11. По-младенчески рассуждал.

Это соответствует знанию.

1Кор. 13:11. А как стал мужем, то оставил младенческое.

То есть в будущем веке я буду иметь знание более зрелое; тогда малое и младенческое знание, какое мы здесь имеем, упразднится. Затем продолжает.

1Кор. 13:12. Теперь мы видим как бы сквозь тусклое стекло, гадательно.

Объясняет сказанное о младенце, и показывает, что нынешнее наше знание – какое-то темное, а тогда будет яснейшее. Ибо, говорит, видим ныне в зеркале. Потом, поскольку зеркало довольно отчетливо показывает отражающийся в нем предмет, присовокупил: «гадательно», дабы с наибольшей точностью показать неполноту этого знания.

1Кор. 13:12. Тогда же лицом к лицу.

Говорит так не потому, будто Бог имеет лицо, но дабы чрез это показать ясность и наглядность знания.

1Кор. 13:12. Теперь знаю я отчасти, а тогда познаю, подобно как я познан.

Вдвойне уничижает их гордость, показывая, что нынешнее знание неполное, и что оно не наше собственное. Не я, говорит, познал Бога, но Он Сам познал меня. Посему, как ныне Он Сам познал меня, и Сам снизошел ко мне, так и я достигну Его тогда гораздо больше, нежели теперь. Как сидящий во тьме, пока не видит солнца, не сам стремится к прекрасному лучу его, но луч показывает себя ему своим сиянием, а когда он примет сияние солнечное, тогда уже и сам стремится к свету. Итак, слова «подобно как я познан» не то значат, будто мы познаем Его так, как Он знает нас, но то, что как ныне Он снизошел к нам, так и мы достигнем до Него тогда. Подобие: некто нашел брошенное дитя, благородное, благовидное; с своей стороны признал оное, поднял и взял к себе, приложил о нем попечение, благородно воспитал, наконец, одарил богатством и ввел в царские палаты. Дитя, пока оно молодо, ничего этого не чувствует, и не сознает человеколюбия лица, поднявшего его. Но, когда оно возмужает, тотчас признает своего благодетеля и возлюбит его достойно. Вот тебе пример в пояснение того, что прикровенно выражено в сказанном.

1Кор. 13:13. А теперь пребывают сии три: вера, надежда, любовь; но любовь из них больше.

Существуют и дары языков, пророчества и разумения, хотя они и призрачны, однако с распространением веры между всеми они совершенно упразднятся. Вера, надежда и любовь продолжительнее их (ибо это означается словами: «а теперь пребывают», то есть продолжительность сих трех); но и из них самих любовь больше, потому что она продолжается и в будущем веке.

 

Глава четырнадцатая

1Кор. 14:1. Достигайте ( διώκετε ) любви.

Показав, что любовь есть великий дар, далее располагает стремиться к ней. Не сказал: ищите любви, но «достигайте любви», требуя усиленного старания. Ибо она удаляется от нас, и много нужно пробежать, чтобы достигнуть ее.

1Кор. 14:1. Ревнуйте о дарах духовных, особенно же о том, чтобы пророчествовать.

Дабы не подумали, что превознес любовь с целью унизить дарования, присовокупляет: «ревнуйте о дарах духовных», то есть о дарованиях, преимущественно же о пророчестве. Сказал это против того, что коринфяне надмевались даром языков.

1Кор. 14:2-3. Ибо кто говорит на незнакомом языке ( γλώσση ) , тот говорит не людям, а Богу, потому что никто не понимает его, он тайны говорит духом; а кто пророчествует, тот говорит людям в назидание, увещание и утешение,

Сравнивает языки с пророчеством и показывает, что они не совершенно бесполезны сами по себе; ибо говорят не людям, но Богу, то есть не говорят удобопонятное и ясное для людей, но Духом Святым говорят таинственное. Посему, как говорящие от Духа, они – великое дело, а как неполезные людям, они – ниже пророчества. Ибо оно и от Духа и многополезно; оно назидает нетвердых, увещает и возбуждает нерадивых, утешает малодушных. Итак, Павел везде поставляет высшим то, что полезнее.

1Кор. 14:4. Кто говорит на незнакомом языке, тот назидает себя; а кто пророчествует, тот назидает церковь.

Многие, говорящие языками, не могли объяснить того, что сами говорили. Посему они были полезны только сами себе. А пророчествующий полезен для всех слушателей. Посему какое расстояние между пользой одному и пользой Церкви, такое же расстояние между языками и пророчеством.

1Кор. 14:5. Желаю, чтобы вы все говорили языками; но лучше, чтобы вы пророчествовали.

Поскольку у коринфян многие говорили языками, то дабы не подумали, что из зависти унижает языки, говорит: я желаю, чтобы вы говорили “все”, не один или два; еще более желаю, чтобы вы пророчествовали, потому что это много полезнее.

1Кор. 14:5. Ибо пророчествующий превосходнее того, кто говорит языками, разве он притом будет и изъяснять, чтобы церковь получила назидание.

Пророк, говорит, выше; но выше того, кто только говорит языками, а не умеет объяснить. Если же умеет и объяснить, то он равен пророку. Ибо чрез объяснение того, что говорит языком неясно, он назидает Церковь. Объяснение было также дарованием, и иным из говорящих языками подавалось, а иным не подавалось.

1Кор. 14:6. Теперь, если я приду к вам, братия, и стану говорить на незнакомых языках, то какую принесу вам пользу, когда не изъяснюсь вам или откровением, или познанием, или пророчеством, или учением?

Хотите ли знать, что языки без объяснения бесполезны? Пусть я Павел, учитель ваш, говорю языками; и в этом случае не будет никакой пользы для слушателей, если я не изъясню чего-нибудь «откровением», то есть как обыкновенно говорят получившие откровение от Бога; ибо и это также вид пророчества, когда в присутствии многих открываются помыслы каждого. «Или познанием», то есть как могут говорить имеющие знание и изъясняющие слушателям тайны Божии. «Или пророчеством», то есть когда кто-нибудь ведет речь и о прошедшем, и о настоящем, и о будущем. Ибо пророчество обширнее, чем откровение. «Или учением», то есть в виде учительского слова, когда бывает речь то о добродетели, то о догматах. Ибо и учение бывает на пользу слушателям. Иные слово «откровением» понимали так: говорит что-нибудь удобопонятное, ясное и наглядное, а «познанием» – сказать такое, что может быть познано.

1Кор. 14:7. И бездушные вещи, издающие звук, свирель или гусли, если не производят раздельных тонов, как распознать то, что играют на свирели или на гуслях?

И что, говорит, я говорю, что у нас неясное бесполезно, а ясное полезно? Если и у бездушных орудий звуки не будут «производить раздельных тонов», то есть ясных, но все будет смешано, то нельзя ни распознать того, что играют, ни получить удовольствия и радости.

1Кор. 14:8. И если труба будет издавать неопределенный звук, кто станет готовиться к сражению?

От вещей не необходимых перешел к необходимейшим, упомянул о трубе, и говорит, что и от нее бывают стройные звуки, одни приготовляющие к войне, а другие отвлекающие от войны. Если она будет издавать неясный и неопределенный звук, то воины не будут готовы, и что пользы от неясного звука?

1Кор. 14:9. Так если и вы языком произносите невразумительные слова, то как узнают, что вы говорите? Вы будете говорить на ветер.

Дабы не сказали: «какое к нам отношение имеет пример свирели и трубы?», говорит: если и вы даром языков не будете произносить слов вразумительных, то есть ясных, то вы говорите напрасно и на ветер, потому что никто не понимает; ибо вся сила в том, чтобы дар был полезен, для чего же он подавался? Ужели для того, чтобы находил пользу один только получивший его? Если же он желал быть полезным и для других, то должен был или молиться Богу и чрез чистую жизнь получить дар истолкования, или обратиться к тому, кто может изъяснять. Павел для того говорит это, чтобы соединить их друг с другом, и чтобы они не считали себя достаточными для самих себя, но принимали к себе тех, которые могут и истолковать: ибо тогда дар будет полезнее.

1Кор. 14:10. Сколько, например, различных слов в мире, и ни одного из них нет без значения.

То есть столько наречий появилось в мире, скифское, индийское, фракийское и иных народов, и все племена говорят что-нибудь; ибо они не без языка.

1Кор. 14:11. Но если я не разумею значения слов, то я для говорящего чужестранец, и говорящий для меня чужестранец.

Если я не буду разуметь значения слов, то говорящий покажется мне чужестранцем, то есть говорящий непонятное; подобным покажусь и я ему, не по худости слов, но по нашему непониманию.

1Кор. 14:12. Так и вы, ревнуя о дарах духовных, старайтесь обогатиться ими к назиданию церкви.

Некоторые после слов «так и вы» ставят точку, и объясняют: так и вы, говорящие языками непонятное, кажетесь слушателям чужестранцами; потом снова начинают и читают: «ревнуя о дарах духовных» . Но святой Иоанн Златоуст читает без разделения. Поскольку, говорит, вы ревнуете о дарах духовных, то и я желаю этого, и принимаю это, как и прежде сказал; только вы старайтесь обогатиться ими «к назиданию», то есть к пользе Церкви. Ибо я не только не препятствую вам говорить языками, но желаю, чтобы вы обогатились этим даром, лишь бы только употребляли его на пользу общую.

1Кор. 14:13. А потому, говорящий на незнакомом языке, молись о даре истолкования.

Указывает способ, как дар этот сделать полезным для многих. Говорит: говорящий языками пусть молится, дабы получить и дар истолкования. Значит, они сами виновны в том, что не получают дара истолкования, потому что не просят его у Бога.

1Кор. 14:14. Ибо когда я молюсь на незнакомом языке, то хотя дух мой и молится, но ум мой остается без плода.

В древности некоторые вместе с даром языков получали дар молитвы, и произносили слова персидские или римские, но ум не понимал того, что они говорили. Павел и говорит, что “дух мой”, то есть дарование, движущее язык, “молится”, а “ум мой” пребывает без плода, так как не разумеет ничего из произносимого. Смотри же, как он постепенно доказал, что говорящий только языком бесполезен и сам для себя. Так объясняет это место святой Иоанн. Некоторые же понимают так: если я говорю языком, но не объясняю, то “дух мой”, то есть душа моя, сама по себе получает пользу, а ум мой остается без плода, потому что не приносит пользы другим. Понимающие так это изречение, по моему мнению побоялись заблуждения Монтана: ибо он ввел такую ересь, что пророки решительно не понимали своих речей, но одержимые Духом говорили нечто, а что говорили, того не разумели. Но это здесь неуместно. Ибо апостол сказал это, то есть что не понимают своих слов не о пророках, но о говорящих языками, и из них не о всех, но некоторых.

1Кор. 14:15. Что же делать? Стану молиться духом, стану молиться и умом; буду петь духом, буду петь и умом.

Что же, говорит, полезнее? и чего нужно просить у Бога? того, чтобы молиться “духом”, то есть дарованием, а также “и умом”, то есть мыслью, сознавать слова молитвы. Подобным образом и о пении.

1Кор. 14:16. Ибо если ты будешь благословлять духом, то стоящий на месте простолюдина как скажет: «аминь» при твоем благодарении? Ибо он не понимает, что ты говоришь.

Когда, говорит, ты поешь, если будешь благословлять “духом”, то есть духовным дарованием посредством языка, то занимающий место простеца, то есть мирянин, как при твоей молитве скажет «аминь»? ибо ты слова «во веки веков» сказал неясно и на незнакомом ему языке, и он не уразумел, и потому не получает пользы.

1Кор. 14:17. Ты хорошо благодаришь, но другой не назидается.

Дабы не подумали, что решительно унижает дарование языков, говорит: ты с своей стороны хорошо благодаришь, но, так как при этом нет пользы ближнему, благодарение твое бесполезно.

1Кор. 14:18. Благодарю Бога моего: я более всех вас говорю языками.

Дабы не подумали, что унижает этот дар потому, что сам не имеет его, говорит: я более всех говорю языками.

1Кор. 14:19. Но в церкви хочу лучше пять слов сказать умом моим, чтобы и других наставить, нежели тьму слов на незнакомом языке.

“Умом моим”, то есть понимая и сознавая свои слова, и будучи в состоянии объяснить их, дабы принести пользу и другим. «Нежели тьму слов на незнакомом языке», то есть когда не могу истолковать их; ибо в таком случае польза ограничивается только мной одним. “Пять” же “слов” говорит всякий учитель, который прилагает приличное лекарство к каждому из пяти чувств наших.

1Кор. 14:20. Братия! не будьте дети умом: на злое будьте младенцы, а по уму будьте совершеннолетни.

Показав, какое место занимает дар языков, употребляет наконец грозную речь и порицает их за то, что они мудрствуют, как дети. Ибо поистине детям свойственно удивляться предметам малым, потому что они могут поражать, каковы и языки, и пренебрегать предметами великими, потому что они не обнаруживают ничего нового, каковы и пророчества. Итак, здесь убеждает не превозноситься, даже просто не знать, что такое злоба, как и дети не знают, а умом быть совершенными, то есть рассуждать, какие дарования выше и полезнее. И иначе: «на злое младенец» тот, кто никому не делает зла, но незлобив, как дитя, а совершен умом тот, кто, не делая никому зла, приносит еще пользу, и не только зла избегает, но и добродетели достигает, и сохраняет сам себя невредимым от вещей временных. Это наставление подобно следующему: «будьте мудры, как змии, и просты, как голуби» (Мф. 10:16).

1Кор. 14:21. В законе написано: иными языками и иными устами буду говорить народу сему; но и тогда не послушают Меня, говорит Господь.

Опять сравнивает пророчество с языками, и показывает превосходство его, а в чем оно, видно из того, что сказано далее. «Законом» обычно называет весь Ветхий Завет. Посему и теперь о словах, написанных в конце книги Исаии (Іс. 28:11-12), говорит, что написаны в законе. Словами «но и тогда не послушают Меня» показывает, что чудо могло изумить их, но если они не убедились, то это их вина. Ибо Бог всегда делает Свое и являет Свой промысл, хотя знает, что люди не покорятся, – дабы они были безответны.

1Кор. 14:22. Итак языки суть знамение не для верующих, а для неверующих.

Знамение изумляет, но не научает и не приносит пользы, а часто и вредит, как язык без истолкования, почему далее (1Кор. 14:23) и говорит: «не скажут ли, что вы беснуетесь?» Притом знамения и даны для неверующих, ибо верующие не нуждаются в них, потому что они уже веруют.

1Кор. 14:22. Пророчество же не для неверующих, а для верующих.

Пророчество, говорит, полезно для верующих, потому что оно наставляет их. Но ужели пророчество служит и для неверных? Как же (1Кор. 14:24) говорит, что если все пророчествуют, и войдет кто «неверующий»? Вот пророчество и для неверующих. На это можно ответить: апостол не сказал, что пророчество бесполезно для неверующих, но что оно не служит бесполезным знамением, как языки. Кратко сказать: язык служит знамением для неверующих, то есть только для изумления их, а пророчество полезно верующим и неверующим, обличая их, хотя не называется знамением для них.

1Кор. 14:23. Если вся церковь сойдется вместе, и все станут говорить незнакомыми языками, и войдут к вам незнающие или неверующие, то не скажут ли, что вы беснуетесь?

Прикровенно объясняет, что дар языков без дара истолкования бывает поводом и ко вреду. Говорит же это с целью смирить гордость их. Они думали, что дар языков делает их предметом удивления; Павел, напротив, доказывает, что он обращается им в бесславие, давая повод считать их безумными. А дабы ты не подумал, что от самого дарования зависит, что имеющего оное покрывают бесславием, говорит: неразумные скажут, что вы беснуетесь. “Незнающие, – говорит, – «или неверующие», каковы были те, которые об апостолах говорили, что они напились сладкого вина (Деян.2:13). А благоразумные получают пользу и от дара языков, как например, бывшие при апостолах удивлялись, что они говорили о великих делах Божиих (Деян.2:19).

1Кор. 14:24-25. Но когда все пророчествуют, и войдет кто неверующий или незнающий, то он всеми обличается, всеми судится. И таким образом тайны сердца его обнаруживаются, и он падет ниц, поклонится Богу и скажет: истинно с вами Бог.

Видишь ли, как пророчество полезнее как оно, открывая тайны сердечные, заставляет неверующего признавать Бога, падать ниц и поклоняться, и исповедывать: «истинно с вами Бог»? Подобное совершил Бог и с Навуходоносором. Ибо, когда Даниил открыл ему значение сна, он сказал: «Истинно Бог ваш есть Бог, открывающий тайны» (Дан. 2:47). Познай отсюда значение и того, что сказано выше: «откровением» (1Кор. 14:6). Ибо вот, откровение – один из видов пророчества. Заметь и то, что Дух есть Бог. Ибо говорит: «истинно с вами Бог». В пророках же, несомненно, действует Дух. Ибо выше (1Кор. 12:10-11) так сказал, что пророчества даются Духом.

1Кор. 14:26. Итак что же, братия? Когда вы сходитесь, и у каждого из вас есть псалом, есть поучение, есть язык, есть откровение, есть истолкование, – все сие да будет к назиданию.

В древности и псалмы составляли по дарованию, и на учительство подаваем был дар. Откровением же называет пророчество, давая роду имя вида. Упоминает и о даре языков, дабы не сочли этот дар совершенно презренным и не входящим даже в ряд дарований. Все это, говорит, пусть бывает к назиданию. Ибо отличительное свойство христианина – назидать, приносить пользу. Как же может назидать, приносить пользу тот, кто имеет один только дар языков? Так: если он сойдется с имеющим дар истолкования, и они будут проявлять свои дарования в союзе.

1Кор. 14:27. Если кто говорит на незнакомом языке, говорите двое, или много трое, и то порознь, а один изъясняй.

Я не возбраняю говорить на языках, но чтобы это было не без истолкования. И пусть немногие говорят на языках, дабы не произошло смешения и беспорядка; «и то порознь», то есть преемственно. Но, во всяком случае, должен быть истолкователь.

1Кор. 14:28. Если же не будет истолкователя, то молчи в церкви, а говори себе и Богу.

Если не будет иметь истолкователя, пусть не говорит в церкви, дабы не показаться чужестранцем, произносящим непонятное и невразумительное для многих. Если же будет настолько тщеславен, что не захочет молчать, то пусть говорит себе и Богу, то есть без шума и тайно, про себя, так, чтобы слова его были слышны одному только Богу, а не людям. Смотри, как, казалось бы, дозволяет, а между тем запрещает.

1Кор. 14:29. И пророки пусть говорят двое или трое, а прочие пусть рассуждают.

Между пророками укрывались и волхвователи. Посему говорит: пусть прочие рассуждают о них, дабы не укрылся в тайне как-нибудь волхвователь. Ибо как выше (1Кор. 12:10) сказано, что был дар и «различения духов» для распознания ложных и истинных пророков. Повелевает пророчествовать “двоим” или “троим”, для соблюдения благочиния и для того, чтобы во множестве не укрылись волхвователи.

1Кор. 12:30. Если же другому из сидящих будет откровение, то первый молчи. Ибо все один за другим можете пророчествовать, чтобы всем поучаться и всем получать утешение.

Здесь научает благочинию и смиренномудрию. Когда, говорит, Дух возбудит другого, ты, первый, молчи. Ибо если бы Духу угодно было, чтобы ты говорил, то «все, один за другим, можете пророчествовать», то есть не печалься, ибо можешь и ты, и другой, и все пророчествовать поодиночке и преемственно. Ибо это дарование не ограничивается одним только, но подается всем, дабы вся Церковь поучалась и получала поощрение к добродетели.

1Кор. 14:32. И духи пророческие послушны пророкам.

И это в утешение тому, которому повелел молчать. Слова эти имеют такое значение: не возражай, не противься. Ибо Сам Дух, то есть дарование, находящееся в тебе, и действие Духа, находящегося в тебе, повинуется дарованию другого, возбужденного к пророчеству: и если Дух повинуется, то тем более ты сам, получивший Духа, не должен возражать. Некоторые же понимали так: языческие прорицатели, если раз овладел ими бес, хотя бы и хотели, не могли молчать; а наши святые пророки не так, но от их воли зависит молчать или говорить. Это и значат слова: «духи пророческие», то есть дарования, «послушны пророкам» и воле пророков молчать и не молчать. Дабы имеющий это дарование не сказал: «как я, по твоему повелению, могу молчать, когда я говорю по побуждению от Духа?», говорит, что Дух Сей, побуждающий тебя, повинуется тебе, и в твоей уже власти состоит молчать, и потому на Духа не ссылайся напрасно.

1Кор. 14:33. Потому что Бог не есть Бог неустройства, но мира. Так бывает во всех церквах у святых.

Показывает, что и Богу так угодно, чтобы первый молчал; потому что Бог не есть Бог неустройства и беспорядка (а беспорядок будет, если никто не молчит, а все пророчествуют), но мира. Сей мир соблюдается во всех Церквах у святых, то есть верующих. Ибо есть церкви эллинские и греческие. Постыдитесь и вы вести себя иначе, нежели как ведут себя все церкви.

1Кор. 14:34. Жены ваши в церквах да молчат, ибо не позволено им говорить, а быть в подчинении, как и закон говорит.

Указав хороший порядок всему, что касалось дара языков и пророков, именно, чтобы немногие пророчествовали, и оттоле не происходило бы замешательства и неустройства, теперь уничтожает беспорядок, происходивший от жен, и говорит, что они должны молчать в церкви. Потом говорит нечто большее, именно, что им приличнее быть в подчинении. Ибо подчинение означает молчание от страха, как это бывает в рабынях. «Законом» же называет книгу Бытия, в которой написано: «к мужу твоему влечение твое, и он будет господствовать над тобою» (Бут. 3:16). Если же жене определено быть в подчинении у мужа, тем более – у духовных учителей в церкви.

1Кор. 14:35. Если же они хотят чему научиться, пусть спрашивают о том дома у мужей своих.

Чтобы не сказал кто-нибудь: если они не будут говорить, то как научатся тому, чего не знают? отвечает, что они дома должны учиться у мужей своих. Это сделает их скромными, а мужей более внимательными, так как они должны будут слышанное ими в церкви точно передать женам по их вопросам. Заметь же, что женам не позволено в церкви говорить даже о предметах необходимых и душеполезных.

1Кор. 14:35. Ибо неприлично жене говорить в церкви.

Быть может, они красовались духовными беседами в церкви; а он, напротив, говорит, что это для них бесславно и постыдно.

1Кор. 14:36. Разве от вас вышло слово Божие? Или до вас одних достигло?

Речь обращена к кому-то, как бы возразившему ему. Что говорит, вы противитесь, и не признаете хорошим, чтобы жены молчали в церквах? Не потому ли, что вы учители, и от вас проповедь перешла к прочим? Ужели вера утвердилась у одних вас, и вы не должны принимать то, что принято другими? Вы – верующие, но не первые, не единственные. Посему и вы должны охотно принимать то, что угодно вселенной.

1Кор. 14:37. Если кто почитает себя пророком или духовным, тот да разумеет, что я пишу вам, ибо это заповеди Господни.

К концу поставил то, что сильнее всего, именно, что так повелевает чрез меня Бог, и это, несомненно, признает тот, кто у вас почитается пророком или имеющим иное какое-нибудь духовное дарование, например, дар знания.

1Кор. 14:38. А кто не разумеет, пусть не разумеет.

То есть: я сказал; кто хочет, тот поверит. Такой тон речи показывает человека, не свое желание старающегося исполнить, но имеющего в виду общую пользу. Так обыкновенно поступает Павел тогда, когда не очень нужно противоречить. Ибо какая нужда Павлу противостоять и убеждать, что слова его суть заповеди Божии, когда он говорит своим ученикам, и сказал уже, что кто духовен, тот признает их божественность? Очевидно, что все поспешат назвать их божественными, дабы показаться духовными.

1Кор. 14:39. Итак, братия, ревнуйте о том, чтобы пророчествовать, но не запрещайте говорить и языками.

Поговорив о дарованиях, вставил слово о женщинах: теперь опять говорит о дарованиях, и дару пророчества дает первое место, сказав: «ревнуйте», а дару языков – второе. Не сказал: позволяйте, но: «не запрещайте». Так мы обыкновенно говорим о предметах не необходимых, ни позволяя, ни запрещая.

1Кор. 14:40. Только все должно быть благопристойно и чинно.

Как бы сразу все исправляет, и то, что касалось говоривших на языках, и то, что касалось жен, говоривших в церкви, и вообще все, что у них происходило не в порядке. Благопристойно же и чинно будет все тогда, когда говорящие на языках будут говорить с истолкованием, а не как беснующиеся, когда пророки будут друг другу уступать, когда жены будут молчать.

 

Глава пятнадцатая

1Кор. 15:1. Напоминаю вам, братия, Евангелие, которое я благовествовал вам.

Переходит к учению о воскресении, которое составляет основание нашей веры. Ибо если нет воскресения, то и Христос не воскрес; если же Он не воскрес, то и не воплотился; и таким образом вся наша вера исчезнет. Поскольку такие колебания были у коринфян (ибо внешние мудрецы готовы принять все, только не воскресение), то Павел и подвизается за воскресение. Весьма мудро он напоминает им о том, что ими уже принято на веру. Ничего, говорит, странного я не говорю вам, но даю вам знать (γνωρίζω), то есть напоминаю о том, что уже было вам сообщено, но позабылось. Назвав их “братиями”, отчасти смирил их, отчасти напомнил им то, от чего мы стали братиями, а именно, от явления Христа во плоти, в которое могли перестать верить, и от крещения, которое служит образом погребения и воскресения Господня. Именем благовествования также напомнил о тех бесчисленных благах, которые мы получили чрез воплощение и воскресение Господа.

1Кор. 15:1. Которое вы и приняли.

Не сказал: которое вы слышали; но: которое вы приняли; ибо они приняли его не по слову только, но и по делам и чудесам. Сказал так и для того, чтобы убедить их содержать оное как давно принятое.

1Кор. 15:2. В котором и утвердились, которым и спасаетесь.

Хотя они колебались, однако говорит, что устояли в нем: он намеренно представляется незнающим, и предупреждает их, чтобы не могли отрицаться, хотя бы и очень пожелали того. Какая же польза от того, что стоите в нем? Та, что вы спасаетесь.

1Кор. 15:2. Если преподанное удерживаете так, как я благовествовал вам.

Говорит как бы так: о том, что есть воскресение, я ничего не сообщаю вам; ибо в этой истине вы и не усомнились. Но может быть, вам нужно знать то, каким образом будет воскресение, о котором я благовестил вам. Об этом-то, то есть о том, как будет воскресение, я и говорю вам теперь.

1Кор. 15:2. Если только не тщетно уверовали.

Чтобы словами «вы утвердились» не сделать их беспечными, говорит: если вы удерживаете, если только не тщетно уверовали, то есть если вы не напрасно называетесь христианами. Ибо сущность христианства заключается в учении о воскресении.

1Кор. 15:3. Ибо я первоначально преподал вам, что и сам принял.

Так как учение о воскресении очень важно, то я преподал оное первоначально. Ибо оно есть как бы основание всей веры. Принял же оное и я, то есть от Христа. Посему, как я содержу оное, так и вы должны содержать. И как вы приняли в начале, то ныне вы не правы, когда усомнились хотя на время.

1Кор. 15:3. То есть, что Христос умер за грехи наши, по Писанию.

Эти слова очевидно, принадлежат Самому Христу, говорившему через Павла. Поскольку манихеи будут впоследствии говорить, что Павел смертью называет грехи, а воскресением освобождение от них, то Ему угодно было сими словами заранее обличить их. Так, Христос умер. Какой смертью? без сомнения, телесной, не греховной; ибо Он греха не сотворил. Если же они не постыдятся сказать, что и Он умер смертью греховной, то как сказано, что Он умер за наши грехи? Ибо если и Он был грешник, то как Он умер за наши грехи? Весьма ясно поражает их и сим замечанием: «по Писанию». Ибо Писания везде приписывают Христу эту телесную смерть. Так говорится: «пронзили руки мои и ноги мои» (Пс. 21:17); еще: «воззрят на Того, Которого пронзили» (Зах. 12:10); еще: «Он изъязвлен был за грехи наши; за преступления народа моего Он идет на смерть» (Іс. 53:5,8).

1Кор. 15:4. И что Он погребен был.

Итак, Он и тело имел. Ибо погребается тело. Слова же «по Писанию» не прибавил или потому, что гроб был всем известен, или потому, что слово «по Писанию» относится ко всему вообще.

1Кор. 15:4. И что воскрес в третий день, по Писанию.

Где же Писания говорят, что Он воскрес в третий день? В прообразе Ионы, и прежде сего в Исааке, который в три дня сохранен живым для матери, а не был заклан, и в весьма многих иных прообразах; также в словах Исаии: «Господь хочет очистить его от язвы, показать ему свет»; в словах Давида: «не оставишь души моей во аде» (Пс. 15:10).

1Кор. 15:5. И что явился Кифе.

В первых поставляет свидетеля, достовернейшего из всех. Хотя Евангелие говорит, что Господь явился прежде Марии (Мк. 16:9), но из мужей первому явился Петру, как лучшему из учеников. Ибо тому, кто первый исповедал Его Христом, следовало первому видеть и Воскресение; является ему прежде прочих и по причине отречения его, дабы показать ему, что он не отвергнут.

1Кор. 15:5. Потом двенадцати (τοις δώδεκα).

Матфий сопричислен вместо Иуды после вознесения Господня. Как же Павел говорит: «потом двенадцати»? Отвечаем: вероятно, Он явился Матфию после Вознесения, как явился и Павлу, призванному после Вознесения. Посему он и не указал времени, но выразился неопределенно. Некоторые же говорят, что здесь ошибка писца; или: Господь, вперед зная и презирая, что Матфий будет сопричислен к одиннадцати, явился и ему, чтобы он и в сем отношении не был ниже прочих апостолов. Нечто подобное выражает и Иоанн, когда говорит: «Фома…, один из двенадцати» (Ін. 20:24). Ибо всякий скорее скажет, что Он сопричислил к прочим апостолам Матфия по предвидению, чем Иуду после его предательства и самоубийства.

1Кор. 15:6. Потом явился более нежели пятистам братии в одно время.

После доказательства из Писаний, приводит во свидетели апостолов и других верных людей. Слово “более” (επάνω) некоторые объясняют так: «свыше», с небес; что Он высоко и над головой явился им для того, дабы удостоить в истине Вознесения. Иные же понимали так: более, нежели пятистам.

1Кор. 15:6. Из которых большая часть доныне в живых, а некоторые и почили.

Я, говорит, имею живых свидетелей. Изречением “почили” предуготовляет начало воскресения. Ибо кто спит, тот и встает.

1Кор. 15:7. Потом явился Иакову.

Брату Господа, поставленному от Него первым епископом в Иерусалиме.

1Кор. 15:7. Также всем Апостолам.

Ибо были и другие апостолы, каковы семьдесят учеников.

1Кор. 15:8. А после всех явился и мне, как некоему извергу.

Это слово смиренномудрия. Смирение же сие употребил благоразумно, для того, чтобы, когда скажет о себе высокое: «я более всех их потрудился» (1Кор. 15:10), ему не отказали в вере, как самохвалу. Извергом в собственном смысле называется недоношенное дитя, которое женщина выкидывает. Поскольку называет себя недостойным апостольского звания и человеком отверженным (1Кор. 15:9), то назвал “извергом”, как недозрелого по отношению к апостольскому достоинству. Некоторые же под извергом разумели позднее рождение, так как Павел – последний из апостолов. Но Павла не уничижает то, что он последний увидел Господа. Ибо и Иаков не ниже прочих пятисот, от того, что увидел Господа позже, чем они.

1Кор. 15:9. Ибо я наименьший из Апостолов, и недостоин называться Апостолом, потому что гнал церковь Божию.

Сам о себе произносит суд: я, говорит, меньший не только двенадцати, но и всех прочих. Смотри, здесь напоминает о тех грехах, от которых избавился через крещение, для того, чтобы показать, какую благодать получил от Бога. Для чего же, выставляя сам себя свидетелем Воскресения Христова, так как Он явился и ему, перечисляет свои недостатки? Для того, чтобы заслужить более доверия. Ибо кто по сущей справедливости изложил собственные недостоинства, тот не будет напрасно говорить в пользу иного.

1Кор. 15:10. Но благодатию Божиею есмь то, что есмь.

Недостатки приписывает самому себе, а совершенства относит к благодати Божией.

1Кор. 15:10. И благодать Его во мне не была тщетна, но я более всех их потрудился.

И это сказал со смирением, ибо не сказал: я сделал достойное благодати, но: благодать Божия, сущая во мне, оказалась не тщетной. Как? Потому что я потрудился более всех апостолов. И не сказал: я подвергался опасностям, но ограничил похвалу свою скромным именем труда. Говорит это сам о себе для того, чтобы явиться достойным веры. Ибо учитель должен быть достоин веры.

1Кор. 15:10. Не я, впрочем, а благодать Божия, которая со мною.

И то самое, что я потрудился, не мое совершенство, но дело благодати Божией.

1Кор. 15:11. Итак я ли, они ли, мы так проповедуем, и вы так уверовали.

Я ли более потрудился, они ли, но в проповеди, говорит, мы все согласны. И не сказал: если мне не верите, то им поверьте, ибо уничижил бы сам себя и оказался бы свидетелем истины, не стоящим веры: но говорит, что и он сам по себе достаточный свидетель, и они сами по себе достаточны. Словом «проповедуем» также подтверждает истину своих слов. Ибо мы говорим не скрытно, но явно, и не когда-нибудь, но и ныне. «И вы так уверовали». Не сказал: ныне веруете, потому что они уже колебались. Но наряду с прочими и их веру называет свидетельницею истины. Вы, говорит, не поверили бы напрасно ложным и обманчивым речам, если бы не были убеждены в истине проповедуемого.

1Кор. 15:12. Если же о Христе проповедуется, что Он воскрес из мертвых, то как некоторые из вас говорят, что нет воскресения мертвых?

Прекрасно рассуждает. Сначала доказал, что Христос воскрес и что так проповедуют он и апостолы. А потом Его воскресением подтверждает общее воскресение, так как за головой следуют и прочие части тела. Не на всех простирает обвинение, дабы не сделать их бесстыднее, но говорит: «некоторые говорят».

1Кор. 15:13. Если нет воскресения мертвых, то и Христос не воскрес.

Дабы не сказали, что хотя Христос воскрес, однако общего воскресения не будет, подтверждает последнее, И говорит: если нет воскресения, то и Христос не воскрес. Ибо одно подтверждает другое. Ибо для чего Он воскрес, если не для того, чтобы быть начатком нашим?

1Кор. 15:14. А если Христос не воскрес, то и проповедь наша тщетна, тщетна и вера ваша.

Ибо если Он, умерши, не смог воскреснуть, то ни грех не истреблен, ни смерть не упразднена; наконец, и мы проповедовали пустое, и вы поверили пустому.

1Кор. 15:15. Притом мы оказались бы и лжесвидетелями о Боге, потому что свидетельствовали бы о Боге, что Он воскресил Христа, Которого Он не воскрешал, если, то есть, мертвые не воскресают.

Мы, говорит, оказываемся неправыми, потому что ложно показали о Боге, что Он воскресил Того, Кого не воскрешал. Такое вытекает следствие, если мертвые не воскресают. Если же такое следствие нелепо, то нелепо верить и тому, что мертвые не воскресают.

1Кор. 15:16-17. Ибо если мертвые не воскресают, то и Христос не воскрес. А если Христос не воскрес, то вера ваша тщетна: вы еще во грехах ваших.

Опять защищает то же самое положение. Ибо Он для того воскрес, чтобы устроить всеобщее воскресение. Если же нет воскресения, то и Он не воскрес; если это допустить, то вера ваша напрасна: что нелепо. «Вы еще во грехах ваших». Если Он не воскрес, то и не умер, а если не умер, то и греха не истребил: ибо смерть Его – для истребления греха. Ибо сказано: «вот Агнец Божий, Который берет на Себя грех мира” (Ін. 1:29). Агнцем назвал Его, без сомнения, по причине заклания. Если же грех не истреблен, то вы, конечно, в нем остаетесь. Как же вы уверовали, что вы избавлены от него?

1Кор. 15:18. Поэтому и умершие во Христе погибли.

То есть те, которые умерли за Христа и свидетельствовали о Нем, погибли, если нет воскресения. И вообще все, которые умерли в вере Христовой и в жизни тесной и скорбной, погибли, потому что лишились мирских удовольствий, и после сего не получат никакого блага, если не будет воскресения.

1Кор. 15:19. И если мы в этой только жизни надеемся на Христа, то мы несчастнее всех человеков.

Если, говорит, все наше ограничивается здешней жизнью и мы, уповающие на Христа, то есть имеющие надежду на Христа, существуем только в ней, а там нет иной жизни, то мы несчастнее всех, так как ни здешними благами не наслаждались, как и выше сказано, ни будущих не получим, потому что и не воскреснем, как некоторые говорят. Быть может, скажет иной: одна душа будет наслаждаться. Почему же так? Трудилась не одна только она, но и тело. Где же справедливость, если тело, перенесшее большую часть трудностей, обратится в ничто, и не получит никакого блага, а увенчана будет одна только душа?

1Кор. 15:20. Но Христос воскрес из мертвых, первенец из умерших.

Показав, сколько рождается нелепостей от неверия в воскресение, повторяет слово и говорит как бы так: вот что следует, если нет общего воскресения, когда и Христос не воскрес. Но Христос воскрес. Посему будет и общее воскресение, и этих нелепостей не случится. Постоянно прибавляет «из умерших», дабы заградить уста манихеев. Если Он – первенец из умерших, то, без сомнения, и им должно воскреснуть. Ибо первенец имеет и за ним следующих, например, когда из многих один сделает что-нибудь, начав первый, а прочие будут продолжать это.

1Кор. 15:21-22. Ибо, как смерть через человека, так через человека и воскресение мертвых. Как в Адаме все умирают, так во Христе все оживут.

Присовокупляет причину, которой подтверждается сказанное. Нужно было, говорит, чтобы само побежденное естество победило, и чтобы сам низверженный преодолел. Ибо как “в Адаме”, то есть чрез падение Адама, все умирают, так “во Христе” все оживут, то есть потому что Христос оказался безгрешным и неповинным смерти, и хотя умер добровольно, но воскрес, потому что тление не могло удержать Его, Начальника жизни (Деян.2:24). И это все идет против манихеев.

1Кор. 15:23. Каждый в своем порядке.

Дабы ты, услышав, что все оживут, не подумал, что и грешники спасутся, прибавил: что касается воскресения, то все оживут; но каждый будет «в своем порядке» и в том, чего достоин.

1Кор. 15:23-24. Первенец Христос, потом Христовы, в пришествие Его. А затем конец.

Христос стал первенцем и путем воскресения. После Него те, которые принадлежат Ему, то есть верные и угодные Ему, воскреснут прежде прочих, когда Он будет сходить с небес (это значит «в пришествии Его»), ибо праведным справедливо иметь какое-либо преимущество и в самом воскресении. Поскольку они будут восхищены на воздухе в сретение Господу (1Сол. 4:17), то воскреснут прежде. Между тем грешники, как осужденные, будут внизу ожидать Судию. Потом – конец всего, и самого воскресения, потому что все вообще воскреснут. Ибо ныне воскрес один только Христос, а тела человеческие остались в своем положении. Но тогда будет не так, но все получит конец.

1Кор. 15:24. Когда Он предаст Царство Богу и Отцу.

Писание знает два царства: одно по праву усвоения, другое по праву творения. По праву творения Он царствует над всеми, над эллинами, иудеями и над самими бесами, и над теми, которые не хотят сего. По праву же усвоения Он царствует над верными и святыми, которые добровольно подчиняются. Об этом царстве сказано: «проси Меня, и Я дам народы в наследие тебе» (Пс. 2:8) и: «дана Мне всякая власть» (Мф. 28:18); его-то предаст Он Отцу, то есть устроит, закончит. Представим себе, что какой-нибудь царь поручил сыну своему вести войну с отложившимися от него народами; когда сын произведет войну и покорит те народы, тогда может сказать, что он передал войну отцу, то есть показал, что порученное ему дело окончено. Итак, Павел говорит, что когда Сын все покорит, тогда будет конец. Ибо Христос тогда совершенно воцарится над нами, когда мы уже не будем разделяться между Богом и князем мира; Он как бы отнимет царство, похищенное тираном, и представит оное Отцу свободным.

1Кор. 15:24. Когда упразднит всякое начальство и всякую власть и силу.

То есть когда победит и укротит лукавые силы. Ибо ныне они действуют весьма много, а тогда перестанут действовать.

1Кор. 15:25-26. Ибо Ему надлежит царствовать, доколе низложит всех врагов под ноги Свои. Последний же враг истребится – смерть.

Поскольку сказал, что Он упразднит супротивные силы и поставит трофеи, а кто-нибудь мог усомниться и сказать: «быть может, Он ослабеет, покуда все это сделает, и не сможет исполнить это»; то говорит, что Он не ослабеет, но Ему должно царствовать, то есть вести Себя как Царю и как Сильному, доколе покорит врагов, и последнего из них – смерть. Ибо Кто покорил диавола. Тот, очевидно, покорит и дело его – смерть. Из чего же было бы видно, что она покорена, если она не выдаст тела, которыми овладела? Ибо тогда собственно будет она побеждена, когда и добыча ее будет расхищена. Итак, услышав, что Он упразднит всякое начальство и власть, не бойся, что Он ослабеет и не сделает сего: Он сделает все, царствуя и управляя войной, доколе покорит всех. Видишь ли, что слово “доколе” поставлено не для уничтожения того, что «после» сего, но по причине, о которой сказано? Ибо, говорит, царство Его пребывает и не ослабеет, доколе Он устроит все. Тем более пребудет оно после того, как Он устроит все; ибо Царству Его не будет конца (Лк. 1:33). Григорий же Богослов говорит, что здесь царством называется то, что Он производит подчинение и поставляет нас под Свое владычество; почему, когда мы покоримся Ему, такое царство Его, то есть старание и деятельность о подчинении нас Ему, прекратится. Ибо как строитель дотоле занимается строением, доколе наложил крышу, а после прекращает дело стройки, так и Сын царствует, то есть устрояет в нас Свое царство дотоле, доколе мы сделаемся Его подданными.

1Кор. 15:27. Потому что все покорил под ноги Его. Когда же сказано, что Ему все покорено, то ясно, что кроме Того, Который покорил Ему все.

Поскольку о Сыне сказал, что Он низложит врагов, и воздвигнет трофей; то убоялся, чтобы не почли Сына каким-нибудь иным началом нерожденным. Посему все относит к Отцу, говоря, что Он покорил Сыну врагов. А как он писал к эллинам, у которых была молва, что Зевс восстал на Отца, то говорит, что Сыну все покорено, кроме Отца. Ибо Он-то и покорил Сыну все прочее.

1Кор. 15:28. Когда же все покорит Ему, тогда и Сам Сын покорится Покорившему все Ему.

Дабы кто не сказал, что хотя Отец и не покорил Сыну, однако Сыну ничто не препятствует быть сильнее Его, сполна разрушает такое предположение и говорит, что и Сын покорится Отцу, показывая полное единомыслие Сына с Отцом. Посему знай, что Отец есть причина и источник сей силы для Сына, и что Сын не есть какая-нибудь иная сила, противоположная Отцу. Если употребил выражение более смиренное, чем следовало, то не удивляйся. Ибо Павел, когда хочет уничтожить что-нибудь с корнем, обыкновенно употребляет усиленные выражения. Например, желая доказать, что верующая жена, живя с мужем неверующим, не терпит вреда, он сказал, что неверующий муж освящается женой (1Кор. 7:14); не то он говорит, что муж, оставаясь неверующим, делается святым, но усиленным выражением показывает, что верующая не терпит никакого вреда. Так и здесь именем покорения с корнем разрушается лукавый помысел, который мог явиться у иного, о том что Сын, может быть, сильнее Отца, если Он может совершать столько дел. Григорий же Богослов говорит, что Сын, усвояя все наше Себе, и наше подчинение почитает Своим. Ныне мы противимся Богу: неверующие – тем, что не признают Его, верующие – тем, что многие работают страстям, и посему-то мы не покорены. Но когда одни признают Того, Кого ныне отвергают, а другие, мы, отстанем от страстей в жизни сей, тогда, без сомнения, можно сказать, что Сын покорился. Ибо, приняв на Себя лице человечества, Он вменяет наше Себе.

1Кор. 15:28. Да будет Бог все во всем.

То есть дабы все было в зависимости от Отца; дабы никто не думал, что есть два начала безначальные и раздельные. Ибо когда враги будут под ногами Сына, а Сын не противится Отцу, но, как прилично Сыну, покоряется Отцу; тогда, конечно, Бог и Отец будет все во всех. Некоторые же говорят, что этим, то есть покорностью всего означается прекращение зла. Ибо когда не будет греха, очевидно, что Бог будет все во всех. Тогда не будут уже многие из нас вдаваться в нечистые побуждения и страсти, не имея в себе ничего божественного или имея оного мало, но все будем богоподобны, все будем вмещать в себе Бога, и только Его. Ибо Бог будет все для нас, и пища, и питие, и одежда, и помышление.

1Кор. 15:29. Иначе, что делают крестящиеся для мертвых? Если мертвые совсем не воскресают, то для чего и крестятся для мертвых?

Еретики маркиониты, когда у них кто-нибудь умрет без крещения, скрывши кого-нибудь живого под одром умершего, подходят к одру и спрашивают умершего, желает ли он креститься; скрывшийся под одром отвечает оттуда, что желает, и таким образом его крестят вместо умершего. Потом, когда их обвиняют в этом, они в защиту свою говорят, что апостол так сказал, и приводят, безумные, это изречение. Но это не так. А как? Желающие креститься все произносят Символ Веры, а в нем есть и такие слова: «Верую в воскресение мертвых». Итак, он говорит: поверившие будущему воскресению мертвых тел и в такой надежде крестившиеся что будут делать, когда они обманулись? Зачем же, наконец, и крестятся люди ради воскресения, то есть ожидания воскресения, если мертвые не воскресают?

1Кор. 15:30. Для чего и мы ежечасно подвергаемся бедствиям?

Если вы не принимаете за доказательство воскресения словесного исповедания, которое совершают крестящиеся, то вы имеете свидетельство и в делах. Ибо все мы, апостолы, постоянно бедствуем. А если бы не было воскресения, то из-за чего бы мы терпели бедствия? для какого удовольствия? Ибо если иной решится на бедствия и из тщеславия, то решится однажды. Но ежечасное терпение бедствий, как мы терпим, служит величайшим доказательством уверенности в воскресении.

1Кор. 15:31. Я каждый день умираю: свидетельствуюсь в том похвалою вашею, братия, которую я имею во Христе Иисусе, Господе нашем.

В словах «подвергаемся бедствиям» (1Кор. 15:30) указал на бедствия, а здесь выставляет еще нечто большее, именно ежедневную смерть. Как же он умирал каждый день? своею решимостью и готовностью к этому и перенесением таких бедствий, которые влекли за собой смерть. «Свидетельствуюсь в том похвалою вашею», то есть свидетельствуюсь вашим успехом, которым я хвалюсь: ибо успех учеников составляет похвалу для учителя. Потом, относя это ко Христу, говорит: «которую я имею во Христе Иисусе». Ибо это Его дело, а не мое. Весьма мудро напоминает им об этом: как успехом вашим я хвалюсь, так покроюсь стыдом, если вы до конца пребудете в сомнениях и не уверуете в воскресение.

1Кор. 15:32. По рассуждению человеческому, когда я боролся со зверями в Ефесе, какая мне польза?

Сколько, говорит, возможно для людей, я боролся с зверями; но что из того, что Бог исхитил меня из беды? какая мне польза, если нет воскресения? Борьбой с зверями называет борьбу с иудеями и серебряником Димитрием (Деян.19:23–24 и дал.). Ибо чем они разнились от зверей?

1Кор. 15:32. Если мертвые не воскресают? Станем есть и пить, ибо завтра умрем!

Если мертвые не воскресают, и не будет там блаженства; то будем по крайней мере наслаждаться благами в здешней жизни, будем есть и пить. Ибо в этом только прибыль. Привел эти слова из пророка Исаии (Іс. 22:13) в посмеяние над неразумием тех, которые не признают воскресения.

1Кор. 15:33. Не обманывайтесь: худые сообщества развращают добрые нравы.

Обращает речь на увещание. Между тем прикровенно обвиняет их в безумии и легкомыслии; ибо это выражает словом: «не обманывайтесь». “Добрыми” же “нравами” называет нравы, легко сдающиеся на обман; показывает вместе и то, что их другие увлекают в такие рассуждения.

1Кор. 15:34. Отрезвитесь, как должно, и не грешите; ибо, к стыду вашему скажу, некоторые из вас не знают Бога.

Как пьяным говорит: «отрезвитесь; как должно», то есть для пользы; ибо можно и трезвым быть неправедно, например, для совершения зла. «И не грешите», говорит. От этого-то вы и не веруете воскресению. Ибо те кои сознают за собой худое, не соглашаются признавать воскресение по страху наказания. Неверующие воскресению «не знают Бога». Ибо не знают всемогущества Божия. Не сказал: вы не знаете, но: “не знают”, чтобы облегчить обвинение. «К стыду вашему скажу». Поскольку довольно долго обличал их, то теперь утешает: я, говорит, сказал это не по вражде и не в укоризну, но для пристыжения, дабы, когда вы устыдитесь и будете рассуждать, как должно, привести вас к исправлению.

1Кор. 15:35. Но скажет кто-нибудь: как воскреснут мертвые? и в каком теле придут?

Не сказал: вы говорите, для того, чтобы речь была приемлемее, когда будет разбирать слова как бы иных неверующих. Два предмета подвергались сомнению: один – способ воскресения, как воскреснет тело, однажды разрушившееся; другой – в каком теле воскреснут, в настоящем или ином каком-нибудь. Примером зерна разрешает оба недоумения.

1Кор. 15:36. Безрассудный! то, что ты сеешь, не оживет, если не умрет.

Решение заимствует от того, что очевидно и каждый день совершается у них. Посему и называет их безрассудными, что они не знают такого ясного дела. Что, говорит, “ты сеешь”, ты – тленный: как же сомневаешься о Боге? “Не оживет (ου ζωοποιεΐται), – говорит, – если не умрет»; употребил слова, идущие не к семенам, а к телам. Ибо не сказал: иначе не вырастет, если не разрушится, но: “не оживет”, если не умрет. Смотри, как дал речи обратный вид. Им казалось непонятным, как мы воскреснем после смерти; а он, напротив, говорит, что потому-то и воскреснем, что умрем. Ибо нельзя было бы иначе быть оживотворенными, если бы не было смерти.

1Кор. 15:37. И когда ты сеешь, то сеешь не тело будущее, а голое зерно, какое случится, пшеничное или другое какое.

Два, сказано, было недоумения: одно – как воскреснут, другое – в каком теле. Первое, как воскреснут, разрешил; именно: чрез смерть, как и зерно. Теперь, объяснив, в каком теле воскреснут, разрешает и другое недоумение. Говорит, что воскреснет то же самое тело, то есть тело той же самой сущности, но в более светлом и славном виде. Еретики говорят, что воскреснет не то же самое тело, ибо это, говорят, выражает апостол, когда говорит: «не тело будущее». Но апостол говорит не это, а что? То, что ты сеешь зерно не таким, каким оно будет, не светлое и славное, но голое, однако колос вырастает благолепный; и он не есть совершенно тот же, потому что посеян не колос, то есть не со стеблем, но «голое зерно»; но и не совершенно иной, потому что колос сей не из иного зерна, но из этого голого.

1Кор. 15:38. Но Бог дает ему тело, как хочет.

Если же Бог дает тело, то что ты еще допытываешься, в каком теле мы воскреснем, и не веришь воскресению, слыша о силе и воле Божией? Ибо Бог воскресит разрушившееся тело, только воскресит благолепнейшим и духовнейшим. Это можно усмотреть и на семенах, потому что прозябшее семя всходит лучшим, чем то, которое брошено в землю.

1Кор. 15:38. И каждому семени свое (ίδιον) тело.

Эти слова беспрекословно заграждают уста еретиков, говорящих, что в воскресение оживет тело не то же самое, но иное. Ибо вот, слышишь, что каждому дается собственное тело.

1Кор. 15:39. Не всякая плоть такая же плоть; но иная плоть у человеков, иная плоть у скотов, иная у рыб, иная у птиц.

Дабы ты, услышав о пшенице, не подумал, что как у нее все колосья вырастают одинаковые, так и в воскресение все будут одинаковы, хочет показать, что между воскресшими будет различие (на что и прежде намекнул словами: «каждый в своем порядке»), и говорит, что не всякая плоть такая же плоть, то есть не все воскреснут в одном и том же достоинстве, но будут иметь разность прежде праведники от грешников, как разнятся тела небесные от земных, потом будет большое различие степеней между самими праведниками, как ниже скажет, и между самими грешниками. Ибо, говорит, как есть разность между плотью человеков и плотью скотов и прочих животных, так будет различие и в наказаниях грешников. Итак, все, что ни сказано было, сказано о разности между грешниками. Ибо о праведниках говорит ниже, когда перечисляет тела небесные.

1Кор. 15:40. Есть тела небесные и тела земные; но иная слава небесных, иная земных.

Здесь, как и выше я сказал, указывает отличие праведных от грешных: первых называет телами небесными, а грешников – земными, и говорит, что иная слава праведников, и иная грешников, уже не слава (ибо сего не должно подразумевать), но жизнь.

1Кор. 15:41. Иная слава солнца, иная слава луны, иная звезд; и звезда от звезды разнится в славе.

Как немного прежде сказал о различии в телах грешников, начав с людей и потом упомянув о птицах, скотах и рыбах, потому что и грешники, быв сначала людьми, ниспали потом до уподобления бессловесным (Пс. 48:21), так теперь показывает разности в праведниках. Все, говорит, в славе, но иной свет у солнца, иной у луны, и у какого ни случится тела; ибо и звезды от звезд разнятся “в славе”, то есть в свете; ибо славу звезд составляет свет. Некоторые под телами небесными разумели ангелов, но думаю, что это неверно. А из того, что привел солнце, луну и звезды, видно, что речь идет о них.

1Кор. 15:42. Так и при воскресении мертвых.

Как же? Со многим различием, как видно и из вышеприведенных примеров.

1Кор. 15:42. Сеется в тлении, восстает в нетлении.

Выше, говоря о семенах, употреблял слова, приличные телам, когда, например, говорил: «не оживет, если не умрет» (1Кор. 15:36). Теперь, говоря о телах, употребляет слова, приличные семенам. Ибо говорит: «сеется в тлении». Под сеянием же разумеет теперь не зачатие наше в утробе, но погребение мертвых тел в земле, как бы так говоря: мертвое тело погребается в земле “в тлении”, то есть для того, чтобы истлеть. Хорошо также сказал: “восстает” (εγείρεται), а не всходит, дабы ты не счел это делом земли.

1Кор. 15:43. Сеется в уничижении, восстает в славе.

Ибо что уничиженное мертвого? Но воскреснет “в славе” нетления, хотя и не все получат одну и ту же часть.

1Кор. 15:43. Сеется в немощи, восстает в силе.

Ибо не пройдет и пяти дней, как плоть не сможет противостоять тлению; но воскреснет “в силе” нетления, не подлежа уже никакому тлению, хотя для грешников нетление послужит к большому наказанию.

1Кор. 15:44. Сеется тело душевное, восстает тело духовное.

“Душевное” тело то, которое управляется силами души и в котором душа имеет господство и владычество; “духовное” же то, которое имеет обильную деятельность Духа Святого и Им управляется во всем. Ибо хотя и ныне Дух действует в нас, но не так и не всегда; ибо от тех, кои грешат, отлетает. Хотя и ныне Дух присутствует, но управляет телом душа; а тогда Дух непрерывно будет пребывать в телах праведников. Или: “духовным” просто называет тело нетленное, как тончайшее и легкое, могущее носиться и по воздуху, только не воздушное и эфирное, то есть не из сущности воздуха и эфира, как говорит Ориген. Если же ты не веришь нетлению, то посмотри на тела небесные, которые доселе не стареют, и не ослабевают. Тот, кто сотворил их такими, и наше тленное тело сделает нетленным.

1Кор. 15:44. Есть тело душевное.

То, которое мы ныне имеем в настоящей жизни.

1Кор. 15:44. Есть тело и духовное.

То, которое будем иметь в будущем веке, по существу то же самое, духовное, то есть нетленное.

1Кор. 15:45. Так и написано: первый человек Адам стал душею живущею; а последний Адам есть дух животворящий.

Первое точно написано (Бут. 2:7), а второе не написано; но поскольку оно случилось по связи событий, то говорит, что написано. Подобно и пророк (Зах. 8:3) сказал об Иерусалиме, что он назовется городом правды; но он буквально не был так назван. Евангелие назвало Господа Эммануилом (Мф. 1:23); однако Он не назывался так, но дела дают Ему такое название. Итак, первый Адам был человек душевный, то есть имел тело, управляемое душевными силами; а последний Адам, Господь, «дух животворящий». Не сказал: «в Духе живущий», но выразил нечто большее: «животворящий». Ибо Господь имел Духа Святого, существенно соприсущего Ему; Им Он оживлял Свою плоть; Им же и нам даровал нетление. Итак, в первом Адаме мы получили залог настоящей тленной жизни, а во Христе – будущей.

1Кор. 15:46. Но не духовное прежде, а душевное, потом духовное.

Дабы кто не сказал: почему мы ныне имеем тело душевное и худшее, а духовное только еще будет? говорит: потому, что в таком порядке поставлены начала того и другого. Адам прежде, а Христос – после. Потому наше всегда идет к лучшему. И будь уверен, что то, что ныне в тебе тленно и худо, преобразится в нетленное и лучшее.

1Кор. 15:47. Первый человек – из земли, перстный; второй человек – Господь с неба.

Дабы не вознерадели о прекрасной жизни, хочет уже убеждать к жизни богоугодной, и говорит, что Адам был из земли, от чего он и назван так; ибо Адам означает земного и перстного. А второй человек был Господь с неба. Первому дает имя от худшего, а второму от лучшего, не потому, будто человек, то есть воспринятая человеческая сущность, был с неба, как пустословил безумный Аполлинарий, но потому, что одно лице в одном Христе. По причине сего единения говорится, что Он человек с неба; по той же причине говорится, что Бог был распят (1Кор. 2:8).

1Кор. 15:48. Каков перстный, таковы и перстные.

То есть также погибнут и умрут; или те, которые привязывались к земле, умрут смертью греховной.

1Кор. 15:48. И каков небесный, таковы и небесные.

То есть так же будут бессмертны и славны. Ибо хотя умирал и второй Адам, но Он умирал для того, чтобы разрушить смерть. Или: те; которые вели богоподобную жизнь, будут прославлены как помышляющие о небесном.

1Кор. 15:49. И как мы носили образ перстного, будем носить и образ небесного.

Здесь яснее обнаруживает увещательный тон речи. Образом перстного называет дела порочные, а образом небесного – дела добрые. Посему как прежде мы жили в злобе, как сыны перстного и мудрствующие земное, так теперь должны жить в добродетели, чтобы сохранить образ и подобие небесного. Образ перстного состоит в следующем: «прах ты, и в прах возвратишься» (Бут. 3:19), а образ небесного – в воскресении из мертвых и нетлении. Посему, если то, что говорится о воскресении, должно понимать не об образе жизни, то и слова: «будем носить и образ небесного» должно понимать или писать как указание будущего события, то есть что мы облечемся.

1Кор. 15:50. Но то скажу вам, братия, что плоть и кровь не могут наследовать Царствия Божия.

Поскольку сказал: «образ перстного», то как бы в объяснение его говорит, что образ перстного суть «плоть и кровь», то есть дела плотские и свойственные тучности тела, которые не могут наследовать Царствия Божия.

1Кор. 15:50. И тление не наследует нетления.

То есть злоба, растлевающая благородство души, не может наследовать оной славы и нетленных благ. Можешь принимать и так, что все это сказано не об образе жизни, но о воскресении. Например, слова «плоть и кровь» значат: в будущем веке будет наслаждаться царством не нынешнее тело, состоящее из плоти и крови. Ибо там нет пищи и питья, которыми питается нынешнее тело. “И тление”, то есть тленное тело не наследует нетленного. Посему необходимо нашему телу сделаться духовным и нетленным. Впрочем, знай, что Златоуст принимал эти слова апостола за увещание к лучшей жизни.

1Кор. 15:51. Говорю вам тайну.

Опять возвращается к учению о воскресении и говорит, что намерен сказать им нечто страшное и сокровенное. Сим же оказывает и большое к ним уважение, коль скоро сообщает им тайны.

1Кор. 15:51. Не все мы умрем, но все изменимся.

Хотя, говорит, не все умрут, однако изменятся все, то есть и те, которые не умрут, облекутся в нетление. Итак, когда будешь умирать, не бойся того, что не воскреснешь. Ибо вот, я говорю тебе, что некоторые не умрут, и одного этого им недостаточно для оного воскресения, если они не изменятся, и таким образом не перейдут в бессмертие из той смертности тел, какую они имеют. Посему как для них не полезно не умирать, так для нас не вредно умирать. Ибо и для них изменение служит смертью, потому что в них умирает тление, изменяющееся в нетление.

1Кор. 15:52. Вдруг, во мгновение ока, при последней трубе.

В кратчайшее и неуловимое время, в какое можно только смежить ресницы, совершится столько и таких дел. Это весьма чудно. Ибо должно удивляться не только тому, что воскреснут сгнившие тела, и тому, что каждый получит свое собственное, но и тому, что все это совершится так быстро, что нельзя и выразить. Слова «при последней трубе» некоторые понимали о той, о которой написано в Откровении (Об. 8-10) евангелиста Иоанна. Он говорил, что есть семь труб, первые из них производят поражение людей, ибо не все вместе умирают, но по частям, и это, говорит, по устроению Божию, дабы остающиеся, видя первых погибающими, сами раскаялись. А последняя труба произведет воскресение и изменение уже воскресших, вскоре, в мгновение ока.

1Кор. 15:52. Ибо вострубит, и мертвые воскреснут нетленными.

Дабы кто не усомнился, как так дела совершатся в мгновение ока, подтверждает достоверность своего слова силой Бога, творящего оные: и говорит, что «вострубит», и сделается; подобно сему: «Он сказал – и сделалось» (Пс. 32:9). Ибо труба означает не что иное, как повеление и мановение Божие, предшествующее всему.

1Кор. 15:52. А мы изменимся.

Говорит это не о самом себе, но о тех, которые тогда будут в живых.

1Кор. 15:53. Ибо тленному сему надлежит облечься в нетление, и смертному сему облечься в бессмертие.

Дабы кто-нибудь, услышав, что плоть и кровь не наследуют Царствия Божия и что мертвые воскреснут нетленными, не подумал, что тела не воскреснут, так как ныне они состоят из плоти и крови, прибавляет, что тела воскреснут, не такие, которые суть плоть и кровь, а преображенные в нетление. Заметь сии слова против тех, которые говорят, что воскреснут тела не те же самые, но иные; ибо тленному, говорит, “сему” и смертному “сему”; не иному, а указательно говорит: “сему”. Посему тело останется то же самое (ибо оно есть то, что облекается), но смертность и тленность уничтожается, так как оно облечется в нетление и бессмертие. Между смертью и тлением есть разность: слово «смерть» употребляется только о существах одушевленных, а «тление» и о неодушевленных. У нас же есть нечто подобное неодушевленному, например, волосы, ногти, но и эти предметы облекутся в нетление.

1Кор. 15:54. Когда же тленное сие облечется в нетление и смертное сие облечется в бессмертие, тогда сбудется слово написанное: поглощена смерть победою.

Когда это сбудется, тогда исполнится написанное пророком Осией (Ос. 13:14). Поскольку сказал нечто изумительное, то в истине слов удостоверяет свидетельством Писания. “Победою” (εις νίκος в победу), то есть окончательно, так что побежденная уничтожится, и не остается ей и надежды на то, чтобы когда-нибудь впоследствии возыметь силу.

1Кор. 15:55. Смерть! где твое жало? ад! где твоя победа?

Как бы увидев это совершившимся на деле, воодушевляется, издает победный клич и торжествует, как бы наступая на поверженную смерть и попирая ее. Между “адом” и “смертью” можешь найти некоторое различие, именно: “ад” содержит души, а “смерть” – тела; ибо души бессмертны.

1Кор. 15:56. Жало же смерти – грех.

Ибо чрез него она получила силу, пользуясь им как бы оружием каким и жалом. Ибо как сам скорпион есть небольшое животное, а в жале имеет силу, так и смерть получила силу чрез грех, а иначе она была бы недейственна. Это видно и на примере Самого Господа, так как смерть не нашла в Нем греха, то и осталась без действия над Ним.

1Кор. 15:56. А сила греха – закон.

Почему? Потому что, когда не было закона, мы грешили по незнанию, и подлежали не такому строгому осуждению, а когда закон обнаружил грех, он подверг нас большому осуждению, так как мы знаем и грешим, и сделал его сильным, не по естеству его, но по причине беспечности нашей, так как мы не воспользовались, как следовало, законом, как лекарством, о чем пространнее и больше сказано в Послании к Римлянам. Итак, человек, не сомневайся в воскресении. Ты видишь, что и грех, который был оружием смерти, разрушен, и закон, который случайно стал силой греха, упразднен. Когда смерть обезоружена, очевидно, она уже не имеет силы.

1Кор. 15:57. Благодарение Богу, даровавшему нам победу Господом нашим Иисусом Христом!

Подвизался Господь Иисус, а нам дана победа, не по заслугам, не по долгу, но по благодати и человеколюбию Бога Отца, Который сделал нас победителями чрез подвиг Своего Сына.

1Кор. 15:58. Итак, братия мои возлюбленные, будьте тверды, непоколебимы, всегда преуспевайте в деле Господнем.

Поскольку, говорит, вы узнали, что будет воскресение и воздаяние добрым и злым, то будьте тверды; ибо они колебались в учении о воскресении. Поскольку же они и не радели о жизни доброй, из-за того, что будто не будет воскресения; то говорит: «всегда преуспевайте в деле Господнем»; не только делайте оное, но и творите его во изобилие. “Дело” же “Господне”, то, которое любит Господь и которого Он требует от нас, есть добродетель.

1Кор. 15:58. Зная, что труд ваш не тщетен пред Господом.

То есть надейтесь, что будет воскресение, И вы ничего не потеряете из ваших трудов. Ибо прежде вы не радели о добродетели потому, что не верили воскресению и потому не хотели трудиться напрасно, но теперь вы знаете что никакой ваш труд не останется напрасным. «Пред Господом» (εν Κυρίω) значит или труд ваш, который «в Господе», то есть на который вы имели помощь свыше, так как он обращен на дела богоугодные; или «у Господа» не останется труд ваш напрасным, но вы получите от Него воздаяние.

 

Глава шестнадцатая

1Кор. 16:1. При сборе же (περί δε της λογίας) для святых поступайте так, как я установил (διέταξα) в церквах Галатийских.

Окончив догматическое учение, перешел к главе добродетелей – милостыне. Милостыней называют сбор для того, чтобы облегчить дело в самом его начале. Ибо что было собираемо от многих, то для каждого было легко. Потом побуждает их к соревнованию, повествуя о том, что совершено было другими, как, говорит, сделали галаты. Не сказал: я предложил, но: «установил», – что означает большую власть, – дабы ты знал, что это – установление царское, и не пренебрегал этим делом.

1Кор. 16:2. В первый день недели каждый из вас пусть отлагает у себя и сберегает, сколько позволит ему состояние.

Первым днем недели называет день Господень (воскресенье). И самым днем предрасполагает их к милостыне, напоминая о совершаемых в оный таинствах. Очень также благоразумно повелевает каждому сберегать то, «сколько позволит ему состояние», то есть что Бог пошлет и что будет сподручно. Ибо не сказал: тотчас неси, дабы не пристыдить кого-нибудь, имеющего мало, но: отлагай сам у себя, и когда придет время, тогда и неси.

1Кор. 16:2. Чтобы не делать сборов, когда я приду.

Дабы, говорит, вам не собирать тогда, когда нужно раздавать. Словами «когда я приду» делает их более усердными к сбору, так как пожертвования будут пред его глазами.

1Кор. 16:3. Когда же приду, то, которых вы изберете, тех отправлю с письмами, для доставления вашего подаяния в Иерусалим.

Хорошо сказал: «которых вы изберете», – во избежание всякого соблазна, дабы не заподозрили, что он хочет из собранного сколько-нибудь уделить и себе. Итак, после слова “изберете” поставь точку, потом читай: «тех отправлю с письмами». Связь будет такая: кого вы изберете, тех я пошлю со своими письмами. Как бы так говорит: и сам я присоединюсь к ним, и приму участие в этом служении своими письмами. «Подаянием» (по-церковнославянски – благодатью) назвал это дело, то есть пожертвование, для того, чтобы показать, что они совершают нечто великое, совершают и без скорби, и без принуждения. Ибо благодать – такого свойства. Назвать же приношение милостыней было недостойно святых, которые имели принять оное.

1Кор. 16:4. А если прилично будет и мне отправиться, то они со мной пойдут.

Если, говорит, сбор будет такой, что потребуется и мое служение, то и я отправлюсь. Этим также располагает их к щедрости. Хочет также иметь и свидетелей, что он ничего не возьмет себе. Посему говорит: со мной пойдут.

1Кор. 16:5-7. Я приду к вам, когда пройду Македонию; ибо я иду через Македонию. У вас же, может быть, поживу, или и перезимую, чтобы вы меня проводили, куда пойду. Ибо я не хочу видеться с вами теперь мимоходом, а надеюсь пробыть у вас несколько времени, если Господь позволит.

Не сказал: я отправлюсь в Македонию, дабы не сказали: «ты предпочитаешь нам македонян», но сказал: я иду чрез Македонию, то есть осматриваю македонян спешно и мимоходом, а у вас поживу. Этим показывает что он предпочитает их македонянам, как учеников искреннейших и достойнейших; ибо церковь коринфская была велика. Словом “пробыть” устрашает тех, которые грешили. Прибавляет «если Господь позволит» по причине неизвестности. Ибо он не знал, будет или не будет ему это позволено Духом. Ибо Дух водил его, куда Сам хотел. Находясь в Ефесе, он намеревался оттуда отправиться в Македонию, пройти ее, и потом отправиться к ним. Многими доводами доказывает свое расположение к ним, и тем, что не хочет видеть их мимоходом, и тем, что желает, чтобы они проводили его.

1Кор. 16:8. В Ефесе же я пробуду до Пятидесятницы.

И это знак сильной любви, что сказывает им, где будет, сколько пробудет, и даже присоединяет причину. Ибо продолжает.

1Кор. 16:9. Ибо для меня отверста великая и широкая дверь, и противников много.

То есть многие желают приступить к вере, и мне открыт широкий вход к ним, так как мысль их созрела для веры. Ибо учитель стесняется, когда ученики его не усердны; напротив широкое для него поле, когда ученики его готовы. По этому самому и «противников много», ибо диавол, видя, что его лишают рабов его, больше возмущается и восставляет противников.

1Кор. 16:10. Если же придет к вам Тимофей, смотрите, чтобы он был у вас безопасен.

Поскольку вероятно было, что Тимофей, прибыв в Коринф, будет обличать тех, которые грешили, и поносить их, то предостерегает их, дабы богатые мудрецы не восстали против него, не потому, будто Тимофей не имел мужества и мог пасть, но потому, что они сами себе могли причинить вред. А он был весьма готов на опасности. Хорошо сказал: “у вас”. Ибо не говори мне об эллинах, когда я требую от вас, что следует.

1Кор. 16:10-11. Ибо он делает дело Господне, как и я. Посему никто не пренебрегай его.

То есть проповедует и учит, и не просто, но как я, что составляет великую похвалу для Тимофея. Поскольку он таков, то пусть никто не унижает его. Ибо он был молод и одинок, а ему поручено было заботиться о весьма многих и притом презрительных; вероятно также, что им пренебрегали.

1Кор. 16:11. Но проводите его с миром, чтобы он пришел ко мне, ибо я жду его с братиями.

Еще более говорит: и окажите ему честь; ибо это значит: «проводите. С миром», то есть безопасно, без борьбы и спора, со всякой покорностью. Словами “жду его” устрашает, дабы они, зная, что он обо всем расскажет Павлу, ничем не оскорбили его, и одновременно выставляет его достойным почтения; ибо почитает его так необходимым, что ждет его.

1Кор. 16:12. А что до брата Аполлоса, я очень просил его, чтобы он с братиями пошел к вам; но он никак не хотел идти ныне.

Аполлос был и старше Тимофея, и муж красноречивый. Дабы не сказали, почему же послал не его, а младшего, говорит: «очень просил его». И не говорит: он воспротивился мне, но, освобождая его от порицания, говорит: «но он никак не хотел», то есть не было угодно Богу. А дабы не сказали, что это отговорка и предлог, говорит далее.

1Кор. 16:12. А придет, когда ему будет удобно.

Одновременно и его защищает, и их, желавших видеть его, утешает надеждой на его прибытие.

1Кор. 16:13. Бодрствуйте.

К концу послания опять убеждает; показывает, что не должно надеяться только на учителей, но и самим себе внимать. «Бодрствуйте», так как есть обольстители. Сказал это потому, что они как бы спали.

1Кор. 16:13. Стойте в вере.

А не во внешней мудрости; ибо в ней можно не утвердиться, а кружиться. Сказал это потому, что они колебались.

1Кор. 16:13. Будьте мужественны, тверды.

Так как есть наветники. Сказал это потому, что они расслабели духом.

1Кор. 16:14. Все у вас да будет с любовью.

Это против тех, которые смущали и разрывали Церковь. Учит ли кто, учится ли кто, обличает ли кто, все, говорит, да будет с любовью, при посредничестве же любви не будет ни гордости, ни разделения.

1Кор. 16:15. Прошу вас, братия.

Здесь нужна перестановка: умоляю вас, дабы и вы подчинялись таковым; прочее вставлено.

1Кор. 16:15. Вы знаете семейство Стефаново, что оно есть начаток Ахаии.

Вы, говорит, знаете, и не нуждаетесь в научении от меня. Семейство Стефаново называет “начатком” Ахаии или потому, что оно первое уверовало, или потому, что вело и жизнь прекрасную; ибо начаток всегда должен иметь превосходство пред тем, чему служит началом. Ахаией называет Элладу.

1Кор. 16:15. И что они посвятили себя на служение святым.

Они определили и посвятили себя на принятие верующих нищих и на служение им, и не по принуждению от других, но по своей собственной воле.

1Кор. 16:16. Будьте и вы почтительны к таковым и ко всякому содействующему и трудящемуся.

То есть участвуйте с ними и в денежном иждивении и в телесном служении. И не сказал просто: содействуйте, но: «будьте почтительны», заповедуя усиленное послушание. А дабы не подумали, что благоприятствует одному только Стефану, прибавляет: «и ко всякому содействующему и трудящемуся», – в чем? в служении святым. Ибо все таковые достойны чести; да и они в таком случае будут сносить труд свой мужественнее.

1Кор. 16:17. Я рад прибытию Стефана, Фортуната и Ахаика: они восполнили для меня отсутствие ваше.

Они сообщили Павлу известия о разделениях и о прочих погрешностях в Коринфе. Быть может, чрез них-то и уведомили его домашние Хлоины (1Кор. 1:11). Поскольку естественно было, что коринфяне ожесточились против них, то он сдерживает их, говоря, что они «восполнили отсутствие ваше», то есть пришли вместо всех вас, и ради вас предприняли ко мне такое путешествие.

1Кор. 16:18. Ибо они мой и ваш дух успокоили.

Объявляет, что его спокойствие есть их спокойствие. Поскольку же они успокоили меня, а мое спокойствие для вас самих полезно, то с вашей стороны да не будет заявлено ничего неприятного им самим.

1Кор. 16:18. Почитайте таковых.

То есть почитайте их.

1Кор. 16:19. Приветствуют вас церкви Асийские.

Членов Христовых соединяет чрез приветствие, по всегдашнему своему обыкновению.

1Кор. 16:19. Приветствуют вас усердно в Господе Акила и Прискилла с домашнею их церковью.

У них остановился, потому что и сам занимался деланием палаток (Деян.18:1–3). Примечай их добродетель в том, что они сделали дом свой церковью, устроив в нем собрания верных.

1Кор. 16:20. Приветствуют вас все братия. Приветствуйте друг друга святым целованием.

Только здесь делает прибавление о святом целовании, потому что много было разделений. Поскольку же много убеждал их к единению, то наконец соединяет их и целованием “святым”, то есть бесхитростным, а не лицемерным.

1Кор. 16:21. Мое, Павлово, приветствие собственноручно.

Сделал собственноручное приветствие, дабы показать, что он придает посланию большое значение.

1Кор. 16:22. Кто не любит Господа Иисуса Христа, анафема, маран афа.

Одним этим словом в страх привел всех, блудников, разномыслящих, употребляющих идоложертвенное, неверующих воскресению, и вообще всех, которые между ними вели себя несогласно с его учением и преданием. Ибо все таковые не любят Господа. “Маран афа”, то есть Господь пришел. Сказал это отчасти для того, чтобы утвердить учение о домостроительстве, а чрез это и о воскресении, отчасти же для того, чтобы пристыдить их: Владыка за нас принял все на Себя, а вы прогневляете Его, одни – называясь по имени людей, а другие – совершая порочные дела. Употребил выражение не греческое, а еврейское, или язык сирийский; ибо говорил коринфянам, которые придавали много цены внешней мудрости и красоте греческого наречия, он же показывает, что нисколько не нуждается в ней, но хвалится простотой, так что и говорит грубым языком.

1Кор. 16:23. Благодать Господа нашего Иисуса Христа с вами.

Долг учителя не только убеждать, но и молиться, и таким образом вдвойне утверждать: учением и низведением помощи свыше посредством своих молитв.

1Кор. 16:24. И любовь моя со всеми вами во Христе Иисусе. Аминь.

Поскольку удален был от них по месту, то как бы обнимает их руками любви, говоря: «любовь моя с вами», то есть я присутствую со всеми вами; ибо я не без вас, хотя и в другом месте. Этим же показывает, что хотя написанное и проявляет горечь, но оно написано не от гнева, не от ярости, а от любви и заботливости. А дабы не подумали, что говорит это из лести к ним, прибавляет: «во Христе Иисусе», то есть любовь моя не имеет ничего человеческого или плотского, но духовна и во Христе.

Будем же и мы молиться, дабы, любя друг друга во Христе, не носить нам в себе ничего от мирской любви, которая враждебна Богу. Ибо таким образом удостоимся и вожделенных обителей Божиих во Христе Иисусе, Господе нашем, возлюбившем нас, Которому слава во веки веков. Аминь.