Передмова

Вступ і майже все послання сповнене сильного обурення: бо постійна поблажливість до учнів, які потребують догани, не властива вчителю. І Сам Господь робить те саме: похваливши Петра, потім його засуджує (Мф. 16:17,23), і учнів називає нерозумними (Мф. 15:16). Так і Павло, вдаючись до суворості і в інших посланнях, як наприклад, до Коринфян, особливо вдається до неї в Посланні до Галатів. Причина цього наступна. Ті, хто увірували з іудеїв, частково тримаючись отецького закону, а частково прагнучи бути вчителями, навіювали галатам, що треба обрізуватися і дотримуватися суботи та новомісячних днів, оскільки учні Петра не забороняли цього. І, дійсно, вони не забороняли, але не тому, щоб так вчили, а поблажливо ставлячись до немочі тих, хто увірував з іудеїв, яким вони і проповідували. А Павло, проповідуючи язичникам, не мав потреби в такому поблажливості. Коли дійсно було потрібно, і сам він робив поступки: обрізав Тимофія і сам прийняв назорейство за законом. Але ошуканці, не кажучи про причини, з яких і учні Петра, і самі вони робили це, бентежили простодушних, і в провину Павлу ставили саме те, що він то обрізає, то відкидає обрізання, і проповідує в одному місці одне, в іншому – інше, і взагалі не повинно наче б то вірити Павлові, який не бачив Христа, не Його учень, а апостолів, а що слід дотримуватися тих, що були з Петром, як самовидців. З цієї-то причини, запалившись духом, він пише це послання, і насамперед спрямовує свою промову проти того, що вони говорили, підриваючи його гідність, – саме, що інші – учні Христові, а він – апостолів. Тому він і починає таким чином.

 

Глава перша

Гал. 1:1. Павел Апостол, вибраний не людьми, і не через людину,

Негайно ж і відкидає, що він учень людей. Бо не люди, але згори і з неба він покликаний, і не через людину, а через Самого Христа. Бо хоча хрестив його Ананія, але не він покликав до віри, а з неба Христос. Чому ж він не сказав: Павло покликаний, але “апостол”? Тому що про те і була вся мова: говорили, що людьми він обраний в апостоли. Проти цього-то він і повстає, показуючи, що це невірно.

а Іісусом Христом і Богом Отцем, Котрий (δια Ιησού Χριστού και θεού πατρός) воскресив Його з мертвих,

А книга Діянь каже ще, що Духом він обраний на апостольство (Діян. 13:2). Отже, ясно, що єдина воля Сина, і Духа, і Отця. Зауваж також те, що прийменник “через” (δια) відноситься і до слова “Отець”, а Син поіменований першим, це заради єретиків, які дуже зайняті були цим. Дуже доречно згадує про смерть і воскресіння, щоб переконати надалі не дотримуватися закону, який нічого не приніс для них, але Христа, який за них помер і воскрес, і тому віддалятися від такого Благодійника є великою нерозсудливістю. Каже ж, що воскресив Його Отець, з одного боку, через неміч слухачів, а з іншого – тому, що все, що робить Син, відноситься до Отця. Бо не безсилий був воскресити Себе Той, Хто навіть тим, хто увірував у Нього, дав силу воскрешати мертвих за допомогою однієї тіні своїх тіл.

Гал. 1:2. і вся братія, яка зі мною,–

Оскільки обмовляли, що він один це проповідує, то показує тепер, що й інші багато хто поділяє його думку.

церквам Галатійським:

Зверни увагу на його обурення і скорботу. Адже він не сказав: улюбленим, освяченим, або церквам Божим, а просто “церквам Галатійським”. А оскільки вони розбіглися між собою, то цілком справедливо називає їх багатьма церквами, і водночас, для пробудження в них сорому, з’єднує їх в одне за допомогою цього імені (церкви). Бо ті, які розходяться між собою багато в чому, не можуть називатися цим ім’ям, яке означає згоду.

Гал. 1:3. благодать вам і мир

Оскільки вони перебували в небезпеці позбутися благодаті через прихильність до закону, то він їм її і бажає; і оскільки вони ворогували проти Бога, встановлюючи підзаконне, що Він скасував, то закликає їх до миру.

від Бога Отця

Бог став Отцем вашим. Яким чином? Чи через закон, до якого ви схиляєтеся, чи через хрещення Христове? Як же після цього ви відкидаєте Благодійника. І зауваж: “від Бога Отця” (από θεού Πατρός) поставлено без артикля заради тих, хто ставив Сина нижче за Отця на підставі того, що Іоанн каже: “і Слово було Бог” (“και θεός…”) (Ін. 1,1) без артикля.

і Господа нашого Іісуса Христа,

Не закон наш господар, а Христос Іісус. І самі навіть імена вказують на Його благодіяння. Бо Іысусом Він названий як такий, що позбавив народ від гріхів, а Христом – від помазання Духа, Яким помазаний заради нас, освятивши нашу природу Своїм втіленням і давши нам право так називатися.

Гал. 1:4. Котрий віддав Себе Самого за гріхи наші,

Ось, Він віддав Себе. Отже, не як раб зробив послугу. Тому, коли ти чуєш, що Він від Отця відданий, розумiй зволення i хотiння Отця. Віддав же Він Себе для того, щоб звільнити нас від гріхів, від яких закон не в силах був позбавити. Як же після цього, залишивши Того, Хто визволив, ви підкоряєтеся закону, який не приніс жодної користі?

щоб визволити нас від нинішнього лукавого віку,

Маніхеї спираються на цей вислів, кажучи, що ось він назвав лукавим теперішній вік, тобто наше життя. А це не так. Адже не дні лукаві самі по собі (бо що ж лукавого в сонячному русі або в зміні днів), і не життя наше порочне саме по собі, – та й яким чином, коли ми в цьому житті пізнаємо Бога і допитливо розмірковуємо про майбутнє життя? Але лукавим віком він називає порочні дії і зіпсовану волю. Подібно до того, як і ми маємо звичку говорити: жахливий день провів я, засуджуючи не час, а обставини і дії. Бо не для того помер Христос, щоб умертвити нас і вилучити з теперішнього життя, а для того, щоб на решту часу позбавити нас від злих дій. Оскільки сказав вище, що Він віддав Себе за наші гріхи, тобто звільнив нас від колишніх гріхів, то потім додає, що і на майбутній час Він дав безсумнівний доказ, що позбавить нас від поганого способу життя. А закон не очистив і колишніх гріхів, і проти майбутніх безсилий.

з волі Бога і Отця нашого;

Оскільки вони думали, що, залишивши закон, не підкоряються Богові, то він виправляє це припущення їхнє, показуючи, що воля Отця – звільнити їх через Сина. Бачиш, не сказав: за велінням Отця, але за волею, тобто за благоволінням. А назвавши Бога Отцем нашим, він знову нагадує про Благодійника Христа, який Отця Свого зробив і нашим Отцем. Як же після цього ви відкидаєте Його?

Гал. 1:5. Йому слава на віки вічні. Амінь.

Не вживаючи ніде у вступі слова “амінь”, тут поставив, показуючи, що ця промова ним скінчилася і що для звинувачення галатів достатньо сказаного. І нагадавши про невимовні Божі благодіяння, в яких уже полягає осуд їх, як таких, що залишили свого Благодійника Христа; потім, пройнятий здивуванням перед Сим Благодійником і не знаходячи нічого ще сказати про них, завершує свою промову славослів’ям.

Гал. 1:6. Дивуюся, що від того, що покликало вас благодаттю Христовою, ви так скоро переходите

Показує, що він мав про них високу думку. Бо дивуюся, каже він, що ви, які так потрудилися у вірі, так скоро ухиляєтеся. Тут дві провини: “переходите” і “скоро”, так що спокусники не потребували і часу, що свідчить про легковажність тих, хто приймає їхнє вчення. І не сказав – перейшли, але – “переходите”, тобто я ще не вірю і не думаю, що спокушання вже відбулося. Зрозумій мудрість. Оскільки вони, дотримуючись закону, думали служити Отцеві, то він каже, що ті, які дотримуються закону, віддаляються від Отця: бо каже – “від Того, хто покликав вас”, тобто від Отця. “Благодаттю Христовою”, тобто вони виправдані Христом, не за діла, а по благодаті. Бо хоча Син дарує прощення гріхів благодаттю, але Отець закликає до неї.

до іншого благовіствування,

Гал. 1:7. яке, зрештою, не інше, а тільки є люди, що бентежать вас і хочуть спотворити благовіствування Христове.

Оскільки спокусники свою оману називали євангелієм, то він заперечує і проти цього найменування, кажучи, що немає іншого Євангелія, окрім того, яке ви прийняли. Бо одне є Євангеліє, що містить правильне вчення, яке я вам проповідував, якби тільки дехто не бентежив ваших душевних очей і не примушував вас бачити одне замість іншого, бажаючи перекрутити Євангеліє Христове. Щоправда, вони не все Євангеліє сплюндрували, а вводили тільки заповідь про суботу та обрізання, однак він показує, що і невелике псування сплюндрує все Євангеліє, – так само, як той, хто відрубав невелику частину від царської монети, робить непридатною всю монету. Зауваж, це сказано для тих, які кажуть, що це дрібниця і не варта уваги. А маркіоніти, вхопившись за цей вислів, кажуть, що на цій підставі треба приймати не чотири, а одне Євангеліє, яке вони склали, інше приймаючи, інше відкидаючи. Ось і Павло, кажуть вони, стверджує, що одне Євангеліє. А що це означає? Як ми говоримо, що чотири Євангелія становлять одне, звісно, за їхньою згодою, так і Павло говорить тут не про число, а про розбіжності. Бо, каже він, проповідь цих спокусників не згідна, тож вона не є Євангелієм, а якби була згідна, то була б Євангелієм, тобто проповіддю апостольською. Таким чином, думка Маркіона – порожня балаканина.

Гал. 1:8. Та коли б навіть ми або Ангел з неба став благовіствувати вам не те, що ми вам благовіствували, хай буде анафема.

Щоб хто-небудь не сказав, що він через честолюбство вихваляє своє власне вчення, то він і самого себе анафематствує. І оскільки вони вдавалися до авторитету і посилалися на Петра та Іакова, тому згадав і про ангелів. Додав же слово з неба, бо і священики називалися ангелами. Отже, щоб ти не подумав, що говорить про священиків, він вказівкою на небо позначив вищі сили. І не сказав: якщо протилежне будуть проповідувати, але – якщо щось мале будуть сповіщати вам понад те, що ми вам сповістили. Отже, піддаючи анафемі ангелів і себе, він відкидає всякий авторитет¹ і людську дружбу в справі віри. Не кажи мені, що твої апостоли проповідують інше; я самого себе не пощаджу, якщо не буду благовістити. І говорить він це не на приниження апостолів, а бажаючи затулити вуста спокусникам і показати, що не визнає авторитету, коли заходить мова про догмати.

Гал. 1:9. Як ми раніше казали, так і тепер ще говорю: хто благовіствує вам не те, що ви прийняли, хай буде анафема.

Аби не подумали, що сказав він це в гніві й захопленні, знову повторює те саме, показуючи, що так висловився не необдумано, а твердо й непохитно вирішивши це в самому собі.

Гал. 1:10. Чи в людей я шукаю тепер благовоління, чи у Бога? чи людям я прагну догоджати?

Він має намір захищатися проти того, у чому його звинувачують. Однак щоб вони не загордилися, як судді свого вчителя, він каже: не думайте, що я захищаюся перед вами або намагаюся переконати вас; ні, вся думка і мова моя спрямовані до Бога. Тому і пишу це не з тією метою, щоб домогтися слави у вас і мати учнів, але з тим, щоб бути правим перед Богом щодо догматів, а не з бажання догоджати людям. Або ж так: оскільки нарікали на нього, що одним він проповідує одне, а іншим – інше і пристосовується до людей, то він запитує їх: чи людей я намагаюся запевняти і їм догоджати, чи Богові? Бо, якби я бажав людям догоджати, то неодмінно робив би те, що ви говорите.

Якби я і нині догоджав людям, то не був би рабом Христовим.

Доводить, що він не дбає про догоджання людям, – та й навіщо б він став або підлещуватися до них, або проповідувати одним одне, а іншим – інше? Адже якби він про це дбав, то не відступив би від іудейства і не навернувся б до Христа; не знехтував би родичами, друзями, такою славою і не обрав би переслідування, небезпеки і безчестя.

Гал. 1:11. Сповіщаю ж вам, браття, що Євангеліє, яке я благовіствував, не є людське;

Хоче показати їм, що він істинно відступив від закону, і для цього нагадує про колишнє своє життя і про різку зміну, показуючи, що він не перейшов би раптом від іудейства, якби не мав якогось божественного посвідчення. Тому й каже: “Євангеліє, яке я благовіствую, не є людське”, тобто не людину я мав учителем, а був учнем Самого Христа.

Гал. 1:12. бо я прийняв його і навчився не від людини, а через одкровення Іісуса Христа.

Оскільки наклепники говорили, що він не був, як інші апостоли, безпосереднім слухачем Христа, а все прийняв від людей, то він каже, що відкрив мені Євангеліє Сам Той, Хто навчив і Петра, і інших.

Гал. 1:13. Ви чули про мій попередній спосіб життя в іудействі,

Звідки видно, що через божественне одкровення отримав я Євангеліє? З колишнього мого життя. Адже будучи таким гонителем, як би я міг раптом змінитися, якби не витягло мене якесь божественне явище? А що я був ревним гонителем, видно з того, що чули про це і ви, галати, які так далеко живуть від Іудеї.

що я жорстоко гонив Церкву Божу та спустошував її,

Зауваж, як сильно він висловлюється. Бо не сказав “гонив”, а “жорстоко гонив”. І не тільки це, але навіть “спустошував”, тобто намагався зруйнувати вщент і винищити, – адже в цьому полягає справа спустошувача.

Гал. 1:14. і досягав успіхів в іудействі більше за багатьох ровесників у моєму роду, будучи надмірним ревнителем батьківських моїх передань.

Усіх, каже він, однолітків я перевершив палкістю, і у війні проти Церкви йшов попереду; інакше: був у пошані в іудеїв. Але не думай, що це було справою марнославства чи гніву, а з ревнощів. Отже, якщо я боровся проти Церкви не з людських якихось розрахунків, а з ревнощів за Бога, хоч і помилявся, то як же тепер, коли пізнав істину, став би я проповідувати з любові до людської слави щось інше, а не те, що велить істина і чого навчив мене Христос.

Гал. 1:15. Коли ж Бог, Котрий вибрав мене від утроби матері моєї

Якщо від утроби матері він призначений був до благовістя і обраний Богом, то, звичайно, за деяким божественним розпорядженням залишався певний час в іудействі, без сумніву, для того, щоб ця настільки різка зміна в ньому привернула багатьох до віри й утвердила в ній. Обрав же його Бог не за жеребом, а за передбаченням, що він гідний.

і покликав благодаттю Своєю,

Хоча Бог покликав його за чесноти, бо сказано: “він є Мій вибраний сосуд” (Діян. 9:15), – але він скромно каже, що покликаний благодаттю не за гідністю, а за милістю.

благоволив

Гал. 1:16. відкрити в мені Сина Свого,

Не сказав: відкрити мені, але – “в мені”, показуючи тим, що отримав повчання не словесне тільки, але й серце його сповнилося багато Духа, бо знання це закарбувалося у внутрішній людині, і Христос у ній говорить.

щоб я благовіствував Його язичникам,–

Бог відкрив мені Сина не тільки для того, щоб я пізнав Його, а й для того, щоб проповідувати Його іншим. Тому що не тільки те, що він увірував, а й те, що він був обраний для проповіді, було від Бога. Як же після цього ви говорите, що люди мене вчили? І не просто, “щоб я благовіствував Його”, але “язичникам”. То як же я міг би язичникам проповідувати обрізання?

я не став тоді ж радитися з плоттю і кров’ю,

Тобто не пішов на нараду до апостолів, бо їх він називає плоттю і кров’ю, називаючи їх так за єством; або ж говорить це взагалі про всіх людей, бо у справі віри жодна людина не була його вчителем.

Гал. 1:17. і не пішов в Ієрусалим до тих, що стали Апостолами раніше за мене,

Яким чином міг сказати це апостол? Невже він настільки загордився, що вважає себе самодостатнім і таким, що не має потреби в радниках? І хіба він не чув вислови: “не будь мудрий у власних очах” (Притч. 3:7); і: “горе мудрим у власних очах” (Іс. 5:21)? Анітрохи. Але оскільки наклепники його говорили, що треба слухатися апостолів, а не його, і що ті були апостолами раніше за нього, то він змушений був сказати це, щоб угамувати спокусників. Та й нерозумно було б навченому Богом потім слухати людей. Отже, не через зверхність говорить він це, а щоб показати гідність своєї проповіді. Щоправда, він приходив і в Ієрусалим, але не для того, щоб навчатися, а для того, щоб переконати інших, що і ті, хто живуть у Ієрусалимі, думають так само. Потім не одразу прийшов, тобто на початку, а після; та й то для переконання інших.

а пішов до Аравії, і знову повернувся в Дамаск.

Він ходив місцями необробленими і дикими, бо якби він залишався між апостолами, то проповідь його зустріла б перешкоди і не так швидко поширювалася б. Тому він пішов до найдикіших народів. Але зверни увагу на смиренність: перераховуючи міста, він ніде не сказав, скільки навернув, хоча в Дамаску він у таке сум’яття привів іудеїв, що зазнав переслідування з боку етнарха. Отже, якщо здається, що він говорить багато про себе, то говорить не заради марнославства, а для того, щоб не зазнала шкоди його проповідь, якщо йому не стануть вірити, як людині простій і учневі учнів.

Гал. 1:18. Потім, через три роки, пішов я до Ієрусалима побачити Петра

І це доказ смиренності: стільки вчинивши, він вирушив до Петра не через користь якусь, а заради простого побачення, роблячи йому честь, як вищому. Тому не сказав: “бачити Петра” (ίδεΐν), а “побачити” (ίστορήσαι), як виражаються ті, хто вивчає великі й прекрасні міста; подібно до того, як і ми вирушаємо до святих мужів, але ми скоріше заради користі, а він заради однієї честі.

і пробув у нього днів п’ятнадцять.

Побачення – вираз честі, а перебування – вираз дружби й палкої любові. І не сказав, що вчився, але “пробув у нього”, замість “з ним”.

Гал. 1:19. Іншого з Апостолів я не бачив нікого, крім Якова, брата Господнього.

Хоча прийшов він заради Петра, – так він його шанував і любив, – але бачив і Якова, і про нього він також згадує з пошаною, називаючи його “братом Господнім”, – так далекий він був від заздрості! І справді, якби він хотів відрізнити, то назвав би його сином Клеопи. Адже по плоті він не був братом Господнім, а тільки вважався. Як же він доводився сином Клеопі, слухай: Клеопа і Йосиф були брати; коли Клеопа помер бездітним, Йосип відновив йому сім’я і народив його та інших його братів, і Марію, яку, хоча вона була донькою Клеопи, Євангеліє називає сестрою Матері Господньої, тому що Йосиф стосовно Пресвятої Діви зберігав скоріше турботливість батька, аніж прихильність чоловіка.

Гал. 1:20. А в тому, що пишу вам, перед Богом, не обманюю.

Ніби маючи намір дати свідчення перед судом, він вдається до цих слів, щоб здатися найдостойнішим довіри.

Гал. 1:21. Потім я пішов до країн Сірії та Кілікії.

Гал. 1:22. Церквам Христовим в Іудеї я особисто не був відомий,

Гал. 1:23. вони лише чули, що той, хто гонив їх колись, тепер благовіствує віру, яку раніше знищував,–

Лише заради побачення з Петром з’явившись в Іудею, він знову залишає її з тієї причини, що був посланий проповідувати язичникам і для того, щоб не робити споруди на чужій основі. Тому, каже він, мене і не знали в обличчя християни в Іудеї. Отже, як же я міг би проповідувати їм обрізання, коли мене і в обличчя вони не знали? Бо ж нарікали на нього, що в Іудеї він проповідував обрізання. А вони тільки чули про мене, що я навернувся до Христа і благовіствую про Нього.

Гал. 1:24. і славили Бога за мене.

І це ознака скромності. Бо не сказав: дивувалися мені, захоплювалися мною, а приписав усе, що сталося, дії благодаті. Бо “прославляли за мене Бога”, який все, дійсно, творить.

* * *

¹ Тобто апостол Павло вважає єдиним для себе авторитетом Самого Христа.

 

Глава друга

Гал. 2:1. Потім, через чотирнадцять років, я знов пішов до Ієрусалима з Варнавою, взявши з собою і Тита.

Гал. 2:2. Пішов же за одкровенням,

Причиною першої подорожі був Петро, а другої – одкровення. А Тита і Варнаву привів як свідків своєї проповіді, що вона до вподоби була апостолам.

і запропонував там, і особливо знатнішим, благовіствування, яке я проповідую язичникам,

Тобто благовістя без обрізання. Навіщо ж через стільки років він запропонував їм його, коли потрібно було на початку це зробити і дізнатися, чи добре він чинить чи ні? Бо нерозумно, щоб той, котрий подвизався стільки років, після цього мав потребу в повчанні, якщо тільки не ще він подвизався. Але якби він приходив з метою отримати настанову щодо власного служіння, це справді було б нерозумно. А так як він бачив, що багато хто спокушається тим, що Петро допускає обрізання, а він не обрізує, і через це піддається підозрі в порушенні закону, то і прийшов до Єрусалима по одкровенню, за навіюванням Святого Духа, щоб переконати тих, хто спокушається, що немає жодних розбіжностей у проповіді, а що ті, хто допускає обрізання, розсудливо роблять поблажливість, як ті, хто проповідує обрізаним; що ж тут нерозумного? Бо для виправлення інших Святий Дух спонукав його йти, і він, природно, корився.

“І особливо знатнішим”. У зв’язку з тим, що багато було тих, хто спокушався, Павло розмовляє “особливо”, наодинці з учнями Петра, щоб не виникла чвари і щоб запобігти більшій спокусі. Бо вельми багато було тих, хто спокушається, і якби вони почули, що Павло відкрито відкидає обрізання, то сталося б сум’яття, і все прийшло б у сум’яття. Тому-то, він розмовляє наодинці, маючи свідками Тита і Варнаву, які б могли оголосити всім людям, що й апостоли не знайшли нічого противного в його проповіді. А називаючи їх “знатнішими”, не відкидає їхнього значення, але поруч зі своїм ставить і загальне визнання всіх, подібно до того, як і про себе сказав: “думаю, і я маю Духа Божого” (1Кор. 7:40), не відкидаючи буття цього дару в собі, але вказуючи на загальну думку. Отже, “знаменитішим”, тобто великим, славним.

чи не даремно я подвизаюсь або подвизався.

Тобто щоб навчити тих, хто спокушається щодо мене, що я не марно труджуся, а не щоб самому вчитися, бо як вчитися мені, коли я отримав від Отця одкровення про Сина і Його Євангеліє?

Гал. 2:3. Але вони й Тита, який був зі мною, хоч і елліна, не примушували обрізатися,

Необрізаний Тит, каже він, не був примушений обрізатися. А це служить найважливішим доказом того, що й апостоли допускали обрізання не як закон, а за якимось домобудівництвом, тобто як тимчасовий захід розсудливої поблажливості до немічних, заради тих, хто вірить від обрізання, – і того, що не могли засуджувати проповіді Павла, учень якого був необрізаний.

Гал. 2:4. а перед лжебраттями, котрі таємно приходили підглядати за нашою свободою, яку ми маємо в Христі Іісусі, щоб підкорити нас,

Порядок мови наступний: навіть заради псевдобратії, що прийшла, Тит не був примушений обрізатися, тобто хоча мої противники і були присутні, але апостоли навіть заради них не примусили Тита обрізатися. Як же він називає лжебратією тих, хто наполягає на обрізанні, якщо й апостоли приймали його? Тому що апостоли допускали обрізання з поблажливості до віруючих від обрізання, як проповідник іудеям; а ті – як узаконювачі обрізання за принципом і немов би захисники закону; тому-то він і називає їх псевдобратією. А виразом “потай приходили” вказує на їхній підступний задум, і словом “підглянути” дає зрозуміти, що вони вороги. Адже шпигуни не для чогось іншого приходять, як саме вивідати все і полегшити собі шлях до руйнування і поневолення. Це саме вони й робили. Бо вони спостерігали, хто – необрізані, ті, хто мають свободу у Христі, тобто ті, хто не підкоряються закону, щоб напасти на них і примусити обрізатися, і знову піддати нас рабству закону, від якого звільнив нас Христос. Отже, звідси ясно, що апостоли допускали підзаконне, щоб мало-помалу звільнити від цього рабства, а ті діяли так, щоб закріпити це рабство.

Гал. 2:5. ми ні в чому не поступилися і не скорились, щоб істина благовіствування збереглась у вас.

Не сказав “не поступилися” слову, але не скорилися, тому що не для навчання нас чогось вони робили це, а для підпорядкування і поневолення. Тому ми коримося апостолам, а їм ні. Щоб, каже, перебувало твердим і істинним те, що ми вам проповідували. Що ж саме? Що давнє минуло, закон скасовано і обрізаних Христос не приймає, і обрізання не приносить ніякої користі. Отже, на противагу їм ми показали, що і вам істинно сповіщали ми про скасування закону. Тому не відступайте від цієї істини.

Гал. 2:6. І в знаменитих будь-чим, якими б вони не були колись, для мене нема нічого особливого: Бог не дивиться на лице людини.

Оскільки природно було комусь заперечити йому і сказати: яким же чином апостоли наказували обрізати? – він усуває це заперечення, хоча й не вказує істинну причину, що вони діяли так за особливим розпорядженням і з поблажливості, побоюючись, як би віруючі з іудеїв, почувши, що апостоли не з огляду на істину, а з огляду на добробуту, допускають обрізання, не відступили й від них, як від руйнівників закону, адже дотепер вони тому й трималися їх, що вони охороняли закон. Тому цю причину Павло приховує, але сильно налягає на апостолів, кажучи: “для мене нема нічого особливого”, тобто мені немає жодної потреби до знаменитих, до великих, вочевидь, апостолів, – чи проповідують вони обрізання, чи ні, тому що вони самі дадуть відповідь Богові, і, хоча вони великі та провідні, Бог не дивитиметься на їхні обличчя, тому що вони безсторонні. І зауваж: не сказав: які вони є, але “якими вони були колись”, показуючи, що згодом і вони перестали так проповідувати, коли проповідь усюди засяяла. Говорить же це Павло не на докір святим, а бажаючи принести користь слухачам.

І на мене знамениті нічого більше не поклали.

Які б, каже, вони не були, це – справа Божа, але то я знаю, що мені вони ні в чому не протидіяли і нічого не додали до моєї проповіді і не виправили.

Гал. 2:7. Навпаки, побачивши, що мені довірено благовістя для необрізаних, як Петрові для обрізаних

Гал. 2:8. (бо Той, Хто сприяв Петрові в апостольстві у обрізаних, сприяв і мені у язичників),

Гал. 2:9. і, довідавшись про благодать, дану мені, Яків, Кифа та Іоанн, визнані стовпами, подали мені і Варнаві руку єднання, щоб нам іти до язичників, а їм до обрізаних,

Дехто тлумачив так: не тільки нічого не виправили в моїй справі, а навпаки, навіть виправилися. Але це невірно. Та й у чому вони могли бути виправлені ним? Адже кожен із них досконалий. Отже, він говорить наступне: “але навпаки, вони подали мені руку єднання”, – потім ще в середині: “бачачи, що мені довірено благовістя для необрізаних”, і далі по порядку. І мало того, що вони мене не поправили, вони навіть похвалили і погодилися, щоб я і Варнава йшли з благовістям до необрізаних, тобто до язичників, а вони – до обрізаних, тобто до іудеїв. Тут же він показує себе рівним Петру. Бо Той, Хто поручив тому справу благовістя євреям, дав і мені те саме до язичників. І зауваж, яким чином він показав, що його проповідь не тільки сподобалася апостолам, а й до вподоби була Богові. Адже про апостолів каже, що вони “дізналися про благодать”. Не сказав: “почули”, але з самих справ “дізналися”. Бо як би Бог дав мені цей дар, якби Йому неприємна була така проповідь? І знову він з похвалою згадує про трьох. Бо “визнані стовпами”, тобто великі, яких усі й усюди вимовляють і славлять, – вони свідчать про мене, що моя проповідь Христові до вподоби. Тому й “подали руку єднання”, тобто погодилися, визнали нас співучасниками і показали, що вони задоволені моєю проповіддю, як такою, що анітрохи не відрізняється від їхнього слова.

Гал. 2:10. тільки щоб ми пам’ятали про вбогих, що я і намагався виконувати ретельно.

Розділивши між собою, каже він, справу проповіді, ми бідних пам’ятали безроздільно. Бо і в Ієрусалимі багато хто з тих, хто увірував, були позбавлені свого майна невіруючими іудеями і були в скруті щодо необхідного прожитку. Елліни ж не так сильно ворогували проти віруючих з них, як іудеї з християнами з євреїв. Тому Павло проявляє особливу ревність у піклуванні про них, як і сам свідчить, що “намагався я виконувати в точності”. Бо збираючи милостиню всюди від своїх учнів, він сам доставляв їм її.

Гал. 2:11. Коли ж прийшов Петро до Антіохії, то я особисто виступив проти нього,

Багато хто думає, що тут Павло звинувачує Петра в лицемірстві, але це несправедливо. Бо те, що, здавалося б, говорить проти Петра, зроблено і висловлено з особливою метою. Бо Петро, перебуваючи в Ієрусалимі, допускав обрізання, – та й неможливо було раптом відволікти їх від закону, – а прийшовши до Антіохії, він їв разом із язичниками. Коли ж дехто з єрусалимлян прийшов до Антіохії, він став уникати поган, щоб не спокусити єрусалимлян і водночас дати Павлу слушну нагоду для докору. Тому і Павло викриває, і Петро переносить. Бо таким чином легше могли змінити свій спосіб мислення учні, коли вчитель зазнає докорів і мовчить. Отже, це “особисто виступив проти” було тільки видимістю, тому що, якби боротьба була справжня, вони не стали б при учнях звинувачувати один одного, тому що піддали б їх великій спокусі. А тепер, мабуть, зовнішнє протиборство служило до виправлення учнів. Бо і Петро анітрохи не суперечить, – ясно, що він погоджувався з цим запереченням Павла.

бо на нього нарікали.

Не сказав: від мене, а просто, від інших, які не знали, що робилося з добрим наміром, і вважали лицемірством те, що за відсутності ієрусалимлян він їв разом із язичниками, а коли вони прийшли, ухилився, А дехто так розуміє: Петро ще раніше “зазнав докорів”, каже Павло, бо їв разом із Корнилієм, тож і тепер ухилився, боячись піддатися новим докорам, а коли він ухилився, “я виступив проти нього”.

Гал. 2:12. Бо до прибуття деяких від Якова, він їв разом з язичниками; а коли ті прийшли, він почав таїтися та відсторонятися, побоюючись обрізаних.

Вказує і причину цього докору. Яків же був брат Господній, який навчав у Ієрусалимі, як єпископ їхній. Ось він-то й послав декого з іудеїв, які вже увірували, але ще дотримувалися закону, і вони вирушили в Антіохію. Побачивши їх і боячись не за свою безпеку, а за те, щоб вони, спокусившись, не відпали від віри, Петро став ухилятися від зносин із язичниками. Деякі ж, не знаючи цієї причини, стали засуджувати його.

Гал. 2:13. Разом з ним лицемірили й інші іудеї, так що навіть Варнава був захоплений їхнім лицемірством.

Називає цю справу лицемірством, тому що не бажає відкрити наміри Петра, а також і заради сильно прихильних до закону, щоб з коренем вирвати їхню пристрасть до закону. А іншими іудеями він називає тих, хто увірував з іудеїв в Антіохії, які й самі цуралися необрізаних.

Гал. 2:14. А коли я побачив, що вони діють непрямо щодо істини євангельської, я сказав Петрові перед усіма:

Але не бентежся цими словами, – не на осуд Петра говорить він це, а заради тих, які могли отримати користь, почувши, що і Петро зазнав докору за прихильність до закону. Навіщо ж вам його триматися? Бо з тією метою він і викривав його тоді перед усіма, щоб вони злякалися, чуючи, що настільки велика людина піддається осуду і не може заперечити. Євсевій же каже, що зазнав докорів з боку Павла не великий Петро, а інший якийсь Кифа, один із сімдесяти, і на підтвердження цього вказує на неможливість, щоб той, хто вже раніше захистив себе щодо спокуси, яку він викликав, розділивши трапезу з Корнилієм, знову міг зазнати такого докору. Але й ми не говоримо, що Петро зазнав осуду від Павла за незнання свого обов’язку, а що він добровільно підкорився осуду, щоб і інші виправилися.

якщо ти, будучи іудеєм, живеш по-язичницьки, а не по-іудейськи, то навіщо примушуєш язичників жити по-іудейськи?

Тільки що не волає до всіх Павло: “наслідуйте вчителя вашого, – ось же він іудей, а їв їжу разом з язичниками”. І зауваж, – він не звинувачує його: “ти погано робиш, дотримуючись закону”, але докоряє за власних учнів з поган, що він примушує їх обрізуватися і жити по-іудейськи. Бо в такому вигляді слово це зручніше могло бути прийняте.

Гал. 2:15. Ми за природою іудеї, а не грішники з язичників;

“За природою”, тобто не прозеліти, а народжені від батьків-іудеїв і виховані в законі, але ми залишили звичний спосіб життя і вдалися до віри в Христа.

Гал. 2:16. однак, коли ж дізналися, що людина оправдується не ділами закону, а тільки вірою в Іісуса Христа, і ми увірували в Христа Іісуса, щоб виправдатися вірою в Христа, а не ділами закону; бо ділами закону не виправдається ніяка плоть.

Дивись, як просто все говориться. Ми залишили закон не тому, що він недобрий, а тому, що він немічний і не в змозі виправдати. Бо ніхто не міг виконати його справ, важких і незручних, не через їхню велич, а скоріше через дріб’язковість; або інакше, тому що він душі не освячував, а тільки тілесну нечистоту видаляв. Отже, обрізання зайве. А попереду скаже, що воно навіть небезпечне, бо відчужує від Христа.

Гал. 2:17. Якщо ж, шукаючи виправдання у Христі, ми і самі виявилися грішниками, то невже Христос є служитель гріха?

Ми намагалися знайти, каже він, виправдання у Христі, залишивши закон. Як же ви говорите, що грішно залишати закон: адже виходить, що в такий гріх ввів нас Христос, бо заради Нього ми залишили все законне. Таким чином Христос, як ви кажете, не тільки не виправдав нас, але навіть став для нас винуватцем більшого осуду тим, що переконав нас відступити від закону.

Аж ніяк!

Довівши промову до безглуздості, він не мав уже потреби в підтвердженні, але задовольнився одним запереченням, що зазвичай завжди він робив у предметах взагалі спірних.

Гал. 2:18. Бо якщо я знову будую те, що зруйнував, то сам себе роблю злочинцем.

Зверни увагу на його мудрість: вони говорили, що той, хто порушує закон, є злочинець, а він, навпаки, показує, що той, хто дотримується його, є злочинець, який йде не тільки проти віри, а й проти самого закону. Бо сам закон привів мене до віри і переконав залишити його. Попереду він вкаже на це, а тепер поки що каже, що закон припинився, і це ми засвідчили тим, що зруйнували його, відступивши від нього. Отже, якби стали ми посилюватися відновити його, то виявилися б злочинцями, відновлюючи те, що зруйновано Богом.

Гал. 2:19. Законом я вмер для закону,

Пояснює, яким чином він залишив закон, і каже: за допомогою закону благодаті та Євангелія я вмер для закону Мойсея, або вмер, каже він, для закону за допомогою закону; тобто сам закон привів мене до того, щоб більше не дотримуватися його, привівши мене до Христа за допомогою Мойсея та пророчого слова. Тому, якщо я знову стану дотримуватися його, – знову порушу його. Або ж таким чином: закон наказував карати і вбивати того, хто не виконує його приписів. А оскільки він не міг бути виконаний, то за силою його я зазнав смерті. Тому нехай не наказує він мною, як таким, що вже помер, і душевно, бо згрішив, не будучи в змозі виконувати справ закону, і тілесно, оскільки це залежало від засудження законом. Як же після цього я буду ще триматися того, хто умертвив мене?

щоб жити для Бога. Я співрозп’явся Христові,

Щоб хто-небудь не сказав: як же ти живеш, коли помер? – він каже, що хоча закон умертвив мене живого, але Христос, знайшовши мене мертвим, оживив мене, що подумки співрозп’явся Йому і помер з Ним через хрещення. Сугубе диво: оживотворив мертвого, і оживотворив через смерть.

Гал. 2:20. і вже не я живу, а живе в мені Христос.

Словами “я співрозп’явся Христу” вказав на хрещення, а словами “вже не я живу” – на життя після цього, через яке вмирає наше тіло. “Але живе в мені Христос”, тобто в нас нічого немає, що не до вподоби Христові, але Він усе здійснює в нас, керуючи і пануючи. І наша воля померла, а живе Його і керує нашим життям. Отже, якщо я живу для Бога життям, відмінним від життя в законі, і помер для закону, то я не можу нічого дотримуватися із закону.

А що нині живу в плоті, то вірою живу в Сина Божого,

Те, що я сказав, сказав про духовне життя, але й чуттєве життя ти знайдеш у мені, яке є від Христа. Бо і закон порушуваний всіх піддав гріху і покаранню, і ніщо не перешкоджало, як за часів потопу, всім загинути як злочинцям; але Христос, що з’явився, визволив нас від осуду, виправдавши Своєю смертю. Тож і це саме – життя чуттєве й тілесне – ми маємо через віру в Христа, – віру, що виправдовує нас і позбавляє від осуду.

Котрий полюбив мене і віддав Себе за мене.

Хоча Він за всіх віддав Себе і всіх полюбив, але Павло, поміркувавши, від чого звільнив нас Христос і що дарував, і запалившись любов’ю, загальне приписує собі, як і пророки кажуть: “Боже, Боже мій”. А разом з тим і показує, що кожному повинно дарувати Христу таку подяку, наче б Він помер заради нього одного. Але скористалися цими благодіяннями тільки ті, які увірували в Нього. Тож той, хто тримається закону, показує, що Христос не помер для нього. Як же ти не боїшся цього, але знову повертаєшся до закону, виявляючи марною для тебе смерть Господа. І зауваж вираз “який віддав Себе” – заради аріан.

Гал. 2:21. Не відкидаю благодаті Божої;

Після цих міркувань, він, нарешті, заявляє: я не відкидаю дару Христового, яким Він мене сподобив, виправдавши мене без діл смертю Своєю, і не вдаюся до закону.

а якщо виправдання через закон, то Христос даремно вмер.

Бо, якщо, каже він, закон у змозі спасати і виправдовувати, то Христос абсолютно даремно помер. Але Він, без сумніву, помер для того, щоб врятувати нас Своєю смертю, чого закон не в силах зробити. А якщо закон спасає, зайва смерть Христова. Бачиш, до чого веде така хула?

 

Глава третя

Гал. 3:1. О, нерозумні галати! хто звабив вас не підкорятися істині,

Показавши спочатку, що він – апостол не від людей і не через людей, і виставивши себе гідним довіри, він говорить потім із більшою владою. Маючи намір порівняти віру і закон, він називає галатів нерозумними, анітрохи не порушуючи тим закону Христового, а навпаки, цілком дотримуючись його (Мф. 5:22), тому що звинувачують не того, хто прямо називає брата свого нерозумним, а того, хто даремно. Галати ж цілком справедливо названі нерозумними, тому що залишалися байдужими до таких благ і робили марною смерть Христову. І зауваж, після доказів він приступає до осуду і зараз же припиняє його. Бо не сказав: “хто вас обдурив?” але: “хто звабив?” (έβάσκανε) Хто позаздрив? Цим показуючи, що вони на початку робили справи, гідні заздрості. Показує також, що ті, які схиляють їх до того, діють не з турботи про них і не для заповнення недоліків, а для руйнування того, що вже існує. Бо такою є заздрість. І це говорить не тому, щоб заздрість сама по собі мала силу шкодити, а тому, що ті, хто навчає цього, через заздрість прийшли до цього.

вас, перед очима яких зображений був Христос, ніби розп’ятий у вас?

Але Він розп’ятий у Ієрусалимі. Як же він каже, що “перед очима” і “у вас”? Тому, що вони очима віри бачили Хрест набагато ясніше, ніж ті, які тоді були присутні й бачили його. Бо тим часом, як багато хто з тих, хто бачив тілесно, не отримав для себе жодної користі, вони ж, не бачачи очима, за допомогою віри дуже ясно бачили. Отже, Христос був “зображений”, тобто яскраво показаний через проповідь, але ви, увірувавши в проповідь, бачили Його, як присутнього. Це і похвала їм, і докір: похвала тому, що вони прийняли це з такою цілковитою впевненістю, а докір тому, що залишили Того, Котрого бачили оголеним, розіп’ятим і вмираючим, і звернулися до закону. Зауваж, як він, залишивши все, говорить про один Хрест Христовий.

Гал. 3:2. Одне тільки хочу знати від вас: чи ділами закону ви прийняли Духа, чи через навчання у вірі?

Оскільки ви не слухаєте тривалих настанов і не хочете бачити величі домобудівництва, то скажу вам коротко. Дайте відповідь мені на це небагато: звідки ви отримали Святого Духа і проявили таку силу та знамення? Чи від справ закону, чи від віри? Зрозуміло, що від віри, бо не в той час, коли ви трималися закону, мали Духа і робили чудеса. Як же після цього, полишивши віру, ви знову приліплюєтеся до закону?

Гал. 3:3. Невже ви такі нерозумні, що, почавши духом, закінчуєте тепер плоттю? (τελεΐσθε)

Знову слушно вдався до осуду. Належало б, каже, вам з плином часу йти до досконалості, а ви не тільки не досягли успіху, але ще відсунули назад. Бо звершувати знамення є справа духовна, і це ви робили на початку, обрізуватися ж – справа плотська, що ви тепер обрали. І не сказав: τελειΐτε – ви самі закінчуєте, але τελεΐσθε – змушуєте закінчити, показуючи, що ті, хто вчать обрізання, виловлювали та заколювали їх, як безсловесних тварин.

Гал. 3:4. Так багато перетерпіли ви і невже марно? О, коли б тільки марно!

Вони боролися з багатьма випробуваннями заради Христа. І невже, каже він, ви даремно стільки потерпіли? Бо якщо ви обрізуєтеся, все це марно, і спокусники позбавили вас стількох вінців. Потім, подаючи їм надію на повернення, він каже: “якби тільки марно”, тобто якщо ви хочете одужати, то не даремно, не марно ви трудилися. Нехай засоромляться після цього ті, хто заперечує покаяння. Ось вони здійснювали знамення, були сповідниками і мучениками, але коли відпали, Павло не відкидає їх, а приймає з радістю.

Гал. 3:5. Той, Хто подає вам Духа і робить між вами чудеса, творить це ділами закону чи через навчання у вірі?

Бог, каже він, Який подає вам Духа, щоб пророкувати і говорити іншими мовами, і дає вам силу здійснювати знамення і чудеса, чи робив це заради діл закону, наче виконанням їх ви Йому догодили, чи заради виявленої вами віри в Христа? Очевидно, заради неї. Як же ви, залишивши віру, внаслідок якої прославилися, повертаєтеся до скасованого закону?

Гал. 3:6. Так Авраам повірив Богові, і це поставилося йому в праведність (Бут. 15:6).

Хоча, каже він, належало вам пізнати силу віри переважно з того, що ви звершували знамення, але якщо ви звернете увагу і на праотця, про якого ви багато говорите, то знайдете, що і він виправдався вірою. А якщо той, хто жив до благодаті, виправдовується вірою, то тим більше ті, хто удостоївся благодаті, повинні триматися віри.

Гал. 3:7. Отже, знайте, що ті, хто вірує, є сини Авраамові.

Оскільки вони боялися, щоб їм відступом від закону не позбутися спорідненості з патріархом (адже вони дуже пишалися ним), то він, навпаки, показує, що віра найбільше робить синами Авраама тих, які мають її.

Гал. 3:8. І Писання, передбачаючи, що вірою Бог виправдає язичників, передвістило Авраамові: в тобі благословляться всі народи (Бут. 12:3).

Показавши, яким чином віруючі суть діти Авраама, він наводить і свідчення від Писання: “у тобі благословляться всі народи” (пор. Бут. 12:3), тобто через наслідування твоєї віри. А також показує, що віра давніша за закон, якщо перед законом вона виправдала Авраама, і що те, що відбувається тепер, відбувається згідно з пророцтвом.

“Писання, – каже він, – провидячи”, тобто Бог, що Сам дав закон, визначив, що виправдовуються не законом, а вірою. І не сказав: “відкрило”, але: “передвістило”, щоб ти дізнався, що й Авраам радів такому способу виправдання і бажав його виконання.

Гал. 3:9. Отож віруючі благословляються з вірним Авраамом,

Оскільки вони боялися, як би їм за недотримання закону не піддатися прокляттю (бо написано: проклятий той, хто не дотримується написаного в законі), то він показує зовсім протилежне, а саме, що благословенні ті, хто залишає закон і приходить до віри, так само, як і вірний Авраам отримав благословення.

Гал. 3:10. а всі ті, що утверджуються на ділах закону, перебувають під клятвою. Бо написано: проклятий всякий, хто не виконує постійно всього, що написано в книзі закону (Повт. 27:26).

Щоб хто-небудь не заперечив, кажучи: Авраам цілком природно був благословенний і виправданий вірою, тому що ще не було закону, а ти покажи мені, що після того, як дано закон, віра виправдовує й робить благословенними, – апостол показує тепер не лише те, що віра виправдовує й дає благословення, а й те, що закон є винуватцем гріха й прокляття, бо ніхто не може виконати написаного в законі, а той, хто не виконує, – проклятий. Таким чином, вірі належить благословення, і даремно ви боїтеся прокляття за відступ від закону. Адже, тримаючись його, ви швидше підпадаєте під прокляття, будучи не в силах його виконати.

Гал. 3:11. А що законом ніхто не виправдається перед Богом, це зрозуміло, бо праведний вірою живий буде (Авв. 2:4).

Гал. 3:12. А закон не по вірі; але хто виконує його, той живий буде ним (Лев. 18:5).

Показавши, що закон піддає прокляттю, а віра повідомляє благословення, тепер каже, що і виправдовує тільки віра, а не закон, і наводить слова Авакума: “праведний вірою живий буде” (Авв. 2:4), а не законом. Бо закон вимагає не тільки віри, а й справ. Добре також сказав: “перед Богом”, тому що в людей можуть здаватися праведними ті, хто дотримується закону, якими є фарисеї, що виставляють себе праведними перед людьми. Оскільки закон через свою нездійсненність не виправдовував, а піддавав прокльону, то з’явилася благодать, що показує легкий шлях – віру, за допомогою якої, виправдовуючись, ми отримуємо благословення. Отже, доведено, що віра давала благословення і виправдання не тільки до закону, але ще більше і після нього.

Гал. 3:13. Христос викупив нас від клятви закону, ставши за нас клятвою (бо написано: проклятий всякий, хто висить на древі) (Повт. 21:23),

Щоб хто-небудь не заперечив, кажучи: правда, що той, хто не виконує закону, проклятий і що віра виправдовує, але звідки видно, що та клятва знищена? Адже ми боїмося, щоб, підпавши раз під ярмо закону, самим нам не залишитися під клятвою; тому Павло показує, що прокляття знищено Христом. Бо, давши за нас викуп тим, що Сам став клятвою, Він спокутував нас від клятви закону, якій Сам не підлягав, як той, хто виконав закон, а винні їй були ми, котрі були не в змозі його виконати, подібно до того, як якби когось засудили до смерті, а інший хто-небудь, безневинний, зазнав смерті, наважившись сам померти замість нього. Отже, Він прийняв на Себе клятву через повішення на дереві і зруйнував клятву, що належала на нас за невиконання закону, хоча Сам їй не підлягав, бо і закон виконав, і гріха не створив.

Гал. 3:14. щоб благословіння Авраамове через Христа Іісуса поширилося на язичників,

Заради того, каже, був Він клятвою, щоб “поширилося на язичників”, тобто на тих, котрі не користувалися законом, “благословення Авраамове”, тобто яке від віри, “через Христа Іісуса”, тобто про Авраамове насіння, як і написано: “в насінні твоєму благословляться”, тобто у Христі, що пішов від тебе за тілом, благословляться, вочевидь, ті, хто вірить у Нього.

щоб нам вірою прийняти обіцяного Духа.

Заради того, каже він, удостоїлися язичники благословення, щоб Духа прийняти через віру. Оскільки не можна було прийняти Духа тим, які ще перебувають під клятвою, то вони отримують благословення після знищення Христом клятви і, виправдавшись тоді вірою, приймають обітницю Духа. Бо що обіцяв Бог Аврааму, це, за розумінням Павла, духовні дари, які очевидно тепер нам дано, як от: благословення та інше.

Гал. 3:15. Браття! кажу за розсудом людським:

Вище назвав нерозумними, тепер називає братами, там приборкуючи, а тут втішаючи. Людський приклад, каже, я маю намір вам представити.

навіть затвердженого людиною заповіту ніхто не скасовує і не додає до нього нічого.

Гал. 3:16. Але Авраамові були дані обітниці і потомству його. Не сказано: і нащадкам, ніби про багатьох, а як про одного: і сім’ї твоєму, яке є Христос (Бут. 12:7).

Гал. 3:17. Я говорю те, що завіту про Христа, раніше Богом утвердженого, закон, даний через чотириста тридцять років, не скасовує так, щоб обітниця втратила силу (Вих. 12:40).

Павло хоче показати, що віра є заповітом давнішим, ніж закон, і що несправедливо було б віддавати перевагу над нею закону. На це і приклад навів. Якби, каже він, людина зробила заповіт, невже хто-небудь, прийшовши після, наважився б спотворити його або переробити, тобто додати що-небудь? Тим більше треба розуміти це стосовно Бога. І Бог дав заповіт Авраамові, що в насінні його благословляться народи. А насіння його – Христос, бо не сказав: насінням, щоб ти не подумав про юдеїв, які походять від нього, та ізмаїльтян, – але просто: в насінні, яке, як сказано, є Христос. Яким же чином закон може скасувати цю угоду, угоду й обіцянку, так щоб не у Христі отримували благословення народи, але через заповіді закону? Адже це не що інше, як повалення обітниці, що безглуздо.

Гал. 3:18. Бо якщо за законом спадщина, то вже не за обітницею; але Авраамові Бог дарував її за обітницею.

Якщо закон, каже, дарує благословення і робить спадкоємцями життя і правди, то обітниця, дана Аврааму, отже, скасована і знищена. Але це не мало б сенсу: адже закон з’явився пізніше, як же він може скасувати заповіт, який був раніше за нього? Але не поспішай весь цей приклад строго проводити. Тому він і сказав: “кажу за розсудом людським”, тобто людський приклад наводжу. Тому не дивно, якщо він не може бути цілком застосований до божественного.

Гал. 3:19. Для чого ж закон? Він даний пізніше заради злочинів,

Оскільки він підніс віру і вказав, що вона древніша за закон, виникало заперечення: для чого ж було дано закон, якщо віра була древнішою і сама повідомила благословення? Не даремно, каже він, дано закон, але заради злочинів, щоб бути замість вуздечки для іудеїв, перешкоджаючи порушенню якщо не всіх, то, принаймні, деяких заповідей. Чудово також сказано: “дано після”, щоб показати, що закон дано не як першопочаткову установу, як обітниці, але нібито дано на додачу, внаслідок багатьох злочинів, щоб перешкодити хоча б небагатьом.

аж доки прийде нащадок, якому належить обітниця,

Однак не назавжди було дано закон, але до часу пришестя Христа, до Якого належала обітниця, що про Нього благословляться народи. Якщо ж до явлення Христового дано закон, навіщо ж ти далі простягаєш його значення?

і даний через Ангелів, рукою посередника (Вих. 19:3).

Закон, каже він, дано за посередництвом Ангелів – чи то священиків, чи то справжніх Ангелів, бо ж Ангели творили ті сурмні звуки, громи і знамення. “Рукою посередника”, тобто Христа. Показує, що і закон дав Христос, а тому Він вільний і скасувати його.

Гал. 3:20. Але посередника при одному не буває, а Бог один.

Так і Христос служить посередником між двома, а саме, між Богом і людьми. Бо Він примирив обох, давши мир і знищивши ворожнечу, яка була в людей з Богом. Відтоді як з’єднав із Собою людське єство, Він дав мир, дивовижним чином з’єднавши з Божественною природою ворожу до неї внаслідок гріха плоть. Отже, якщо Він заступник і примиритель, то зрозуміло, Він спасає, а не закон.

Гал. 3:21. Отож хіба закон заперечує обітниці Божі? Аж ніяк!

Якщо обітниці повідомляли благословення, а закон піддавав прокляттю, то, очевидно, якби ми прийняли його як такий, що має силу, він знищив би обітниці Божі, які дають благословення. Але так не буде. Слухай далі по порядку.

Бо коли б даний закон міг животворити, тоді воістину праведність була б від закону;

Тоді, каже, закон був би сильнішим за віру, повідомляв би благословення і виправдовував людину, якби він був у змозі оживити і спасти. А тепер він радше вбиває, бо не може звільнити від гріхів. Як же після цього закон може подолати віру, яка має силу оживляти через хрещення, і благословляти, і виправдовувати?

Гал. 3:22. але Писання всіх (τα πάντα) заключило під гріхом, щоб обітниця віруючим дана була по вірі в Іісуса Христа.

Закон, каже, не мав сили звільнити від гріхів, але сприяв тому, щоб “заключити” людей під гріхом, тобто показати їх грішниками і примусити, щоб вони забажали відпущення гріхів і звернулися до Христа, що може дарувати його. А оскільки іудеї, не відчуваючи всієї тяжкості гріхів, і прощення їхнього не бажали, то Бог дав закон, який ув’язнює їх, тобто гнобить і пригнічує докорами, оголошує їх грішниками і спонукає шукати способу отримати прощення. А цей спосіб є віра в Христа, за допомогою якої ми отримуємо благословення і виправдання.

Гал. 3:23. А до пришестя віри ми були замкнені під охороною закону, до того часу, як належало відкритися вірі.

Закон, каже, приносив більшу безпеку тим, які перебували під його охороною, бо утримував їх від багатьох гріхів і був ніби стіною, оточував людей і приводив до віри. Яким чином? Викриваючи гріхи, але не маючи сили звільнити від них, він за необхідності вказував на віру, що виправдовує, яка була і в давнину, але прикрито, а відкрито з’явилася згодом, коли і Бог з’явився у плоті.

Гал. 3:24. Тому закон був вихователем, який вів нас до Христа, щоб нам виправдатися вірою;

Як вихователь оберігає юнака від усього лихого і сприяє тому, щоб він з усією уважністю й ретельністю приймав настанови вчителя, так і закон виховував у своїх послідовниках належну чесноту та приводив до вчителя – Христа, своїми викриттями та вказівками на гріхи, викликаючи в них прагнення шукати Того, Хто дає прощення й виправдовує вірою. Отже, нехай засоромляться ті, які обмовляють закон, – бо ні вихователь не стоїть у протиріччі з учителем, ні закон – з Новим Завітом.

Гал. 3:25. коли ж прийшла віра, ми вже не під вихователем.

Гал. 3:26. Бо всі ви – сини Божі по вірі в Христа Іісуса;

З пришестям віри, що робить “чоловіком досконалим”, ми, каже він, уже не можемо перебувати під керівництвом вихователя, як такі, що стали через неї досконалими і вийшли з дитячого віку. Оскільки ми від віри стали досконалими чоловіками, то ясно звідси, що і синами Божими ми стали через віру в Христа. Такий хід думок. Звичайно, той, хто удостоївся бути сином Божим, не недосконалий і не немовля. Тому дивно було б тим, які стали чоловіками, підкорятися керівництву закону, точно так само, як при настанні дня і при світлі сонячному вживати світильник. Дивись же, вище він сказав, що віра робить синами Авраама, а тепер – синами Божими. Так багато вона може.

Гал. 3:27. всі ви, що в Христа хрестилися, в Христа одяглися.

Визначаючи, яким чином ми сини Божі, каже, що через хрещення. Але не сказав: ви, що охрестилися, дітьми Божими стали, як би й вимагала послідовність, – але набагато виразніше: у Христа зодягнулися. А якщо ми зодягнулися в Христа, Сина Божого, і на Нього уподібнилися, значить, приведені в єдину спорідненість, в єдиний образ, ставши по благодаті тим, що Він є за природою.

Гал. 3:28. Нема вже іудея, ні язичника; нема раба, ні вільного; нема чоловічої статі, ні жіночої, бо всі ви – одне в Христі Іісусі.

Кожен із охрещених, каже він, відкинув свої природні особливості, всі здобули один тип і один образ не Ангела, а Самого Господа, являючи в собі Христа. Так що всі ми єдині у Христі Іісусі, саме оскільки ми маємо один закарбований образ Христа, або оскільки ми – єдине тіло, маємо єдину главу Христа.

Гал. 3:29. А якщо ж ви Христові, то ви нащадки Авраамові і за обітницею спадкоємці.

Позаяк попереду він сказав, що Авраамове насіння, про яке благословляться народи, є Христос, Якому саме й дано обітниці, а також вказав, що й ви маєте образ Христовий, то тепер підсумовує: отже, й ви – Авраамове насіння і спадкоємці обіцяного благословення. Як же після цього ви дотримуєтесь закону, – ви, котрі здобули благословення через те, що зодягнулися в Христа і уподібнилися Йому, і звідси стали насінням Авраама?

 

Глава четверта

Гал. 4:1. Ще скажу: доки спадкоємець в дитинстві, він нічим не відрізняється від раба, хоч і є господарем усього:

Гал. 4:2. а перебуває під опікунами і домоправителями до визначеного батьком строку.

Тобто батько визначив, щоб він нічим не розпоряджався до узаконеного віку, чому він і повинен коритися.

Гал. 4:3. Так і ми, доки були дітьми, поневолені були стихіями світу;

“У дитинстві” не віком, але пізнанням про Бога. А “матеріальними початками” світу називає новомісячні та суботи, бо ці дні бувають у нас від течії місяця і сонця. Тому й ті, які тепер підпорядковують нас закону, роблять нас через те дітьми і поневолюють стихіям світу, хоча ми стали вже мужами досконалими, і синами Божими, і домоправителями, і панами. Навчаємося також, що Бог від початку бажав дати це усиновлення (бо в цьому і полягає спадщина), але наша незрілість перешкоджала Йому. Бажаючи ж зовсім усунути закон, він не сказав: “ми поневолені дням”, але: “стихіям світу”, щоб тим сильніше присоромити тих, які схиляють ще до покори закону. Але не бентежся, що за течією мови “початки” мисляться повелителями і приставниками. Бо, по-перше, ти повинен закон мислити володарем, так само як і вихователем, а не їхні (початки), тому новомісячні та суботи він назвав початками. Крім того, він так висловився для того, щоб абсолютно відвернути їх від закону і присоромити, як це він попереду ще ясніше розкриє. Деякі ж під стихіями розуміли природний, підготовчий закон.

Гал. 4:4. коли ж настала повнота часу, послав Бог Сина Свого (Єдинородного), Котрий народився від жони, був під законом,

Гал. 4:5. щоб викупити підзаконних, щоб нам прийняти всиновлення.

Доки були юні, ми підкорялися новомісячним дням і суботам, але коли настав певний час втілення Христового, коли рід людський, пройшовши всі види зла, потребував зцілення, тоді “Бог послав Сина Свого” (тобто благоволив прийти), “Котрий народився” (γενόμενον), не сказав: “через жону”, щоб не дати виправдання тим, котрі кажуть, що Господь пройшов крізь Діву, як крізь канал, цілком примарно, – але: “від жони”, тобто прийняв тіло із самої істоти Її і був плодом утроби Її. І був під законом, прийняв обрізання і вчинив усе, щоб позбавити нас від клятви, якій Сам не підлягав. Дві ж спасительні дії вказує він у втіленні Христовому: визволення нас від клятви закону і дарування усиновлення. А “сприйняти” сказав для того, щоб показати, що усиновлення призначалося нам здавна за обітницею, хоча через нашу незрілість і не давалося нам. Бо й обіцяна Аврааму спадщина була усиновленням. Тому що син успадковує.

Гал. 4:6. А як ви – сини, то послав Бог через Іісуса Христа.

Гал. 4:7. Тому ти вже не раб, а син, а якщо син, то і спадкоємець Божий

Звідки видно, каже він, що ми удостоїлися усиновлення? Хоча він це показав і раніше, коли заявив, що ми зодягнулися в Христа, Який є Син, але доводить і тепер тим, що ми прийняли Духа, Котрий, божественно і незвичайно торкаючись наших сердець, навчає нас називати Бога Отцем. А цього не могло б бути, якби ми не удостоїлися усиновлення. Отже, коли ми діти і спадкоємці не простого надбання, а божественного, і співспадкоємці Єдинородного, навіщо ж знову стаємо рабами і, дотримуючись закону, відкидаємо віру, що дарувала нам усиновлення?

Гал. 4:8. Але тоді, не знавши Бога, ви служили богам, які по суті не є боги.

Тут звертається він до тих, хто увірував з язичників, показуючи, що дотримання днів є ідолослужіння, і що вони більше, ніж колись, згрішають. Раніше, каже він, ви хоча б не знали Бога, тому що жили в темряві й оманах і внаслідок цього служили сонцю й місяцю, які за своєю природою не боги, а тепер, після пізнання істини, якби ви стали спостерігати дні, – це було б нічим іншим, як служінням стихіям – нечестя ще гірше.

Гал. 4:9. Тепер же, пізнавши Бога, або, краще, одержавши пізнання від Бога, навіщо повертаєтесь знов до немічних та вбогих стихій і хочете ще знову себе поневолити їм?

Але тепер, каже він, ви пізнали Бога, втім, скоріше, не ви своєю працею знайшли і дізналися Бога (бо ви зовсім не шукали), а Він знайшов вас, що жили в темряві, і прийняв. Бо “одержали пізнання” сказано замість “прийняті від Бога”. Як же після цього ви знову звертаєтеся до бідних і немічних начал, тобто таких, що не мають жодної сили до отримання обітованих благ і не можуть принести користі духовної? А водночас він називає їх бідними і немічними тому, що вони позбавлені розуму, почуття і життя, хоча б це і не сподобалося еллінам. Отже, лжеапостоли, як захисники закону, запроваджували дотримання днів, а він дуже мудро називає цю справу ідолослужінням, яке й сам закон забороняє. Тож ті, які навчали цього, були навіть противниками закону.

Гал. 4:10. Ви дотримуєтеся днів*, місяців, часів і років.

Звідси видно, що псевдоапостоли проповідували не тільки обрізання, а й дотримання свят і новомісячних.

Гал. 4:11. Боюся за вас, чи не марно я трудився у вас.

Дивись, яке чутливе серце: вони вагаються, а Павло боїться. Вираз “чи не марно” (μή πως) показує, що вони були ще цілі й не зазнали ще повного краху. І він подає їм надію, що якщо вони побажають схаменутися, то не даремно витрачена була на них праця. Він ніби говорить їм: згадайте мої зусилля для вас і не робіть марними мої труди.

Гал. 4:12. Прошу вас, браття, будьте, як я, бо і я, як ви.

До віруючих з іудеїв він говорить так: наслідуйте мене. І я ж був дуже прихильний до закону, як ви, але залишив його і тепер подвизаюся за Христа і віру. Такі й ви будьте. Прекрасно висловив він це на закінчення. Бо люди скоріше приваблюються спорідненими прикладами, ніж міркуваннями.

Ви нічим не образили мене.

Після сильних докорів, він знову виявляє лагідність. Жорстокий осуд так само не приносить користі, як і крайня поблажливість. Тому він називає їх братами, нагадуючи водночас про благодать хрещення, через яку всі ми стали братами, як народжені від єдиного Отця – Бога. Виправдовується і у висловлених докорах, саме що вони сталися не через ненависть. Адже ви не заподіяли мені ніякої несправедливості, щоб я став ставитися до вас вороже, але набагато більше, ви надали навіть мені незліченні знаки пошани і прихильності. Як же після цього я міг би говорити це з ненависті? Але кажу, без сумніву, з піклування про вас і з сильної вдячності до вас.

Гал. 4:13. Знаєте, що хоч я в немочі плоті благовіствував вам першого разу,

Гал. 4:14. але ви не зневажили і не відцурались спокуси моєї в плоті моїй**, а прийняли мене,

Ви знаєте, каже він, що за тілесної немочі, тобто посеред переслідувань і небезпек, я благовістив вам, і ви, однак, не відвернулися від мене; ці випробування мої, тобто переслідування, рани тощо, не привели вас до спокуси й не примусили зневажати й гребувати мною. А водночас непомітним чином і присоромлює їх, показуючи, скільки він витерпів заради них від супротивників.

як Ангела Божого, як Христа Іісуса.

Ви так, каже він, вшанували мене, наче я був більше, ніж людина. Чи не дивно, в той час, коли я зазнавав переслідувань і був гнаний, приймати мене, як ангела і Христа, і не спокушатися, тепер же, коли я раджу належне, вважати мене за ворога і не приймати?

Гал. 4:15. Яке було² блаженство ваше!

У подиві і здивуванні він каже: що сталося з вашим колишнім блаженством? Тобто куди поділося все те, за що вас усі ублажали, як прихильних до вчителя? Що воно тепер? На що перетворилося колишнє блаженство ваше? Тепер я не бачу цього, оскільки ви вороже налаштовані до мене.

Свідчу вам, якби це було можливо, ви вирвали б очі свої і дали мені.

Раніше за мою проповідь ви вважали мене дорожчим навіть за власні очі; що ж тепер сталося, що ви підозрюєте мене, як ворога? Дивно ж, щоб той, якого ви так вшанували, став говорити вам це з ворожою думкою?

Гал. 4:16. Невже ж я став ворогом вашим, говорячи вам істину?

Іншої причини ворожнечі, каже він, я не знаю, крім того, що висловив вам істину і викрив тих, хто помиляється щодо догматів. Але за це ви скоріше повинні ще більше полюбити мене, як того, хто виконав обов’язок піклувальника.

Гал. 4:17. Піклуються про вас нечисто, а хочуть відлучити вас, щоб ви піклувалися про них.

Ревнощі – справа похвальна, коли хтось наслідує чесноти іншого, але вони робляться поганими, коли хто-небудь прагне віддалити доброчесного від досконалості. І ці намагаються виключити вас, тобто позбавити досконалішого стану і знання у Христі та ввергнути в менш досконалий, що полягає в законі, щоб ви шанували їхніми вчителями, ревнували і наслідували їх, як учні. А я бажав, щоб ви були керівниками до досконалості і для них, і для всіх. Так і було, коли я був у вас. На це ж саме він вказує і нижче.

Гал. 4:18. Добре піклуватися в доброму завжди, а не лише в моїй присутності у вас.

Чи не бачиш, він натякає на те, що вони змагалися з усім досконало, коли перебував Павло у них? А також дає зрозуміти й те, що його відсутність породила це зло. Чудово було б, каже він тому, коли б не тільки в присутності вчителя, а й за його відсутності, учні мислили належне.

Гал. 4:19. Діти мої, для яких я знову в муках народження, доки не відобразиться у вас Христос!

Наслідує матір, що тремтить за дітей своїх. Ви, каже він, зіпсували образ Христовий, який ви мали в собі від хрещення, і вимагаєте нового відродження і відтворення, щоб знову з’явився в вас образ Христовий і відбився на вас Його характер. Знову перебуваю в муках народження, знову відроджую вас за допомогою вчення. Але не впадаю у відчай. Тому й називаю вас дітьми, щоб і ви не втрачали надії. А це проти новатіан: Павло галатів відроджує й оновлює, а вони (новатіани) не приймають виправлення за допомогою покаяння.

Гал. 4:20. Хотів би я тепер бути у вас і змінити голос мій, бо я в здивуванні про вас.

Я не задовольняюся листами, але бажав би бути з вами і змінити мій голос, тобто звернути його на нарікання і плач. Я не розумію, що сказати про вас, яким чином ви, які настільки піднеслися, що піддавалися навіть небезпекам за віру та звершували знамення через неї, тепер віддаляєтеся до підзаконної немочі. Тому я бажав би у вашій присутності нарікати про вас. Бо коли перебував у скрутних обставинах, то зазвичай віддавався сльозам.

Гал. 4:21. Скажіть мені ви, які бажаєте бути під законом: хіба ви не слухаєте закону?

Після того як уже достатньо пом’якшив їх і привернув до себе, він знову вступає в суперечку, вказуючи на те, що і сам закон не бажає, щоб його дотримувалися: відповідайте, каже, мені. Прекрасно також сказав: “бажаючі”, бо таке становище залежало не від вимоги речей, а від недоречної їхньої пристрасті до суперечок. А законом він називає книгу Буття, бо в нього в звичаї весь Старий Завіт називати законом.

Гал. 4:22. Бо написано: Авраам мав двох синів: одного від рабині, а другого від вільної (Бут. 16:15,21,2).

Вище він сказав, що ви діти Авраама. Але оскільки не однакової гідності були сини патріарха, але один був від рабині, а інший – від вільної, то тепер він показує, що ви не тільки діти, а й такі, яким був вільний і шляхетний. Так облагородила вас віра.

Гал. 4:23. Але той, хто від рабині, народився за плоттю, а той, хто від вільної – за обітницею.

Оскільки його слова, що вони сини Авраама, здавалися неймовірними, – чи справді діти Авраама ті, котрі не народилися від нього по плоті, то Павло каже, що й Ісаак, власний син Авраама, не по плоті народився від нього, – та й як це могло бути, коли тіло замертво омертвіло? – але слово Боже й обітниця утворили його. А Ізмаїл народився за природним порядком. Саме це і означає вираз “по плоті”. Але при всьому тому народжений по плоті є раб і чужий спадщини, а народжений не по плоті – господар і спадкоємець. Що ж перешкоджає і вам, хоча ви і не народилися по плоті від Авраама, бути його синами? І ви ж через вимовляння слів при купелі отримали новий образ буття.

Гал. 4:24. У цьому є іносказання.

Тобто історія ця не тільки оповідає про це, але вказує і на щось інше. Тому й називається алегорією. Те було образом теперішнього.

Це два завіти: один від гори Сінайської, що народжує в рабство, це є Агар,

Гал. 4:25. бо Агар означає гору Сінай в Аравії і відповідає нинішньому Ієрусалиму, бо він зі своїми дітьми в рабстві;

“Це”. Які ж? Дві дружини ці представляють алегорично Новий і Старий Завіти. Яким чином? Агар – Старий Завіт. Бо закон і даний був з гори Синаю. А Синай знаходиться в Аравії, і арабською мовою називається “Агар”. Відповідає ж Ієрусалиму, тобто перебуває по сусідству, стикається, або уподібнюється до доннього Ієрусалиму; порівнюється з ним, переноситься на нього, бо є схожість між обома. Як Агар була рабою і народжувала в рабство, так і закон, даний з гори Сінайської, яка називається Агар і уподібнюється Єрусалиму, – народжує в рабство тих, які тримаються його. Бо в законі багато невільного і рабського, бо і чеснота ґрунтувалася на тлінній нагороді, на земних, кажу, благах, і віддалення від зла навіювалося – покараннями і страхом.

Гал. 4:26. а горній Ієрусалим – вільний: він мати усім нам.

У тому прообраз Агарі. Поглянь також і на прообраз Сарри; адже вона прообразувала гірський Ієрусалим. Він же є град віруючих, звідки і закон наш: бо з неба Євангеліє. Цей град вільний від спостережень закону, і все в ньому влаштовано вільно і з благородною гідністю. Бо ніщо в нас не відбувається через видиму нагороду, і не загрожують нам тілесні покарання, але й обіцянки більш божественні, і покарання пристойні шляхетним, – саме відлучення від таємничої трапези та епітимії.

Гал. 4:27. Бо написано: звеселися, неплідна, яка не родила; вигукни і виголоси, яка не мучилася родами; бо в залишеної значно більше дітей, ніж у тієї, що має чоловіка (Іс. 54:1).

Не задовольняється цими прообразами, але посилається на свідчення Ісаї, який церкву з язичників називає неплідною і такою, що не має чоловіка, і справді, вона була позбавлена богопізнання та бездітна, бо не породила жодного пророка Божого та вчителя. А іудейську синагогу називає такою, що має чоловіка, або тому, що вона мала закон, який керував її діями, або тому, що мала Самого Бога.

“Вигукни” вжито замість: “вигукни голосом радості”, бо в тебе тепер безліч чад: і пророки, і вчителі, і сини Божі походять від тебе; ти весь всесвіт породила, а не один народ, як іудейська синагога.

Гал. 4:28. Ми, браття, діти обітниці за Ісааком.

Гал. 4:29. Але, як тоді той, який народився за плоттю, переслідував народженого за духом, так і нині.

Церква, каже він, будучи неплідною, подібно до Сари, не тільки стала багатоплідною, як та, а й народила так само, як остання. Як її не природа, але обітниця зробила матір’ю (бо Той, Хто сказав: “Я знову буду в тебе в той самий час” (Бут. 18:10), увійшов у чрево і створив плід), так і в нас, як і вище сказано, божественні слова, сказані під час хрещення, здійснюють нове творіння. Потім, щоб хто-небудь не сказав: яка ця свобода, коли іудеї бичують вірян, а ті, які думають бути вільними, піддаються гонінню? – він каже, що і тоді так само було. Ізмаїл гнав Ісаака, але, проте, це анітрохи не завадило тому, кого переслідують, бути законним сином Авраама і господарем того, хто переслідує. Отже, із самого цього переслідування нас іудеями відкривається наша схожість з Ісааком і спорідненість з Авраамом.

Гал. 4:30. Що ж говорить Писання? Вижени рабиню разом із сином її, бо не може син рабині бути спадкоємцем разом із сином вільної (Бут. 21:10).

Щоб хто-небудь не сказав: що ж звідси? Чи втішно для віруючих, які тепер піддаються переслідуванню з боку іудеїв, те, що й Ісаак тоді зазнавав гоніння? – він каже: послухай, що говорить Писання, і отримаєш напоумлення: за тимчасове гоніння, на яке наражав Ізмаїл Ісаака, він зовсім виганяється. І в покарання не тільки піддається вигнанню, але набагато більше – позбавляється участі в тому, що уготовано синові. А це покарання тим сильніше, що має свій початок не в переслідуванні, а в рішенні і визначенні Божому. Зауваж також, що він того, хто не удостоївся спадщини, назвав сином не Авраама, а рабині, вказуючи, що він і дуже низького походження. Отже, дивись, він довів, що сам закон вказує на своє скасування, тому що все сказане, будучи прообразом того, що тепер відбувається, написано в законі, тобто в книгах Старого Завіту.

Гал. 4:31. Отже, браття, ми діти не рабині, а вільної.

Усе це спрямовує до того, щоб показати, що все те, що трапилося тепер із нами, прообразовано було за багато років до того. Як же після цього не дивно, отримавши за стільки років раніше свободу, знову добровільно ставати рабами?

* * *

² У блаженного Феофілакта немає цього слова.

 

Глава п’ята

Гал. 5:1. Отож стійте у свободі, яку дарував нам Христос

Адже не ви, каже він, звільнили себе, а Той, Хто дав за вас викуп. Як же після цього ви піддаєте себе пануванню закону проти наміру Христа, що звільнив вас? Кажучи “стійте”, він дав знати, що вони вагалися.

і не підпадайте знову під ярмо рабства.

Словом “ярмо” він вказує на тяжкість рабства в законі. А виразом “знову” викриває їхню нечутливість, бо вони, незважаючи на те, що з досвіду знали тяжкість рабства, знову добровільно переходять у нього.

Гал. 5:2. Ось я, Павел, кажу вам: якщо ви обрізуєтесь, не буде вам ніякої користі від Христа.

Замість будь-якого доказу апостол посилається на свій авторитет. Не приносить вже користі Христос тому, що той, хто обрізується, відкидає Його благодать і звертається до закону, як до благодійника, а Христу ж зовсім не вірить, начебто Він не зробив йому благодіяння. А не вірячи, він і не може отримати користі від Того, в Якого не вірить.

Гал. 5:3. Знову я свідчу кожному чоловікові, який обрізується, що він повинен виконувати весь закон.

Щоб не подумали, що з ворожнечі говориться це, він додає: не вам тільки висловлюю це, а й усякому, хто обрізується, що великий тягар ви накладаєте на себе. Постанови закону тісно пов’язані між собою, і якщо ти визнаєш малу частинку закону і підкоряєш себе цьому ярму, то підкоряєш себе пануванню всього закону. Бо обрізання вимагає жертви і приурочене до відомого дня, а жертва вимагає місця, способу її приношення і очищень. Адже нечистий не може приносити жертви. Очищення знову вимагають виконання інших законних приписів. Бачиш, як той, хто відкинув Христа, не тільки не отримує користі від Нього, а й піддає себе незліченним тягарям? Якщо закон – господар, то виконуй усе, а якщо ні, то не приймай і частинки з нього.

Гал. 5:4. Ви, що виправдовуєтеся законом, лишилися без Христа, відпали від благодаті,

Тобто ви не маєте жодного спілкування з Христом: ви, які думаєте отримати виправдання в законі, позбулися благодаті, яка воістину виправдовує. Велике нещастя, коли ти не отримаєш того, що обіцяє закон, і позбудешся того, що дає благодать.

Гал. 5:5. а ми духом чекаємо і сподіваємось праведності від віри.

Ми, каже він, віруючі, не в законі, але в Дусі Святому сподіваємося отримати виправдання. Яким чином? Вірою. Отже, треба підкоритися керівництву віри, потім натхненням Святого Духа отримати прощення гріхів і удостоїтися виправдання у хрещенні.

Гал. 5:6. Бо в Христі Іісусі не має сили ні обрізання, ні необрізання, а віра, яка діє любов’ю.

Раніше він сказав, що обрізання згубне, як же він тепер вважає його байдужим? На нашу думку, він говорить тут про обрізання, яке передувало вірі; він ніби так сказав: для тих, хто вступив у Новий Завіт, немає користі, якщо вони обрізані, і немає шкоди, якщо вони не обрізані. Бо все полягає у вірі, яка діє любов’ю, тобто у вірі, яка повинна завжди бути діяльною і живою в любові до Христа. Цим також вказує, що вони хоча й увірували, але не зміцніли в любові до Христа і внаслідок цього знову ухилилися до закону, або ж наставляє їх у любові до ближнього. А водночас показує, що й спокусники їхні, якби мали любов до них, не наважилися б робити цього. Отже, навчися, що віра стає діяльною за допомогою любові, тобто є живою, а та, що не має любові, є недієвою, – подібно до сказаного: “віра без діл мертва” (Як. 2:17).

Гал. 5:7. Ви йшли добре; хто зупинив вас, щоб ви не підкорялись істині?

Це не запитання, а нарікання. Він каже: ви досягли досконалості, але що сталося? Хто це здобув таку силу, що перешкодив вам підкорятися не євангельській істині, а скасованому закону?

Гал. 5:8. Таке переконання не від Того, Хто покликав вас.

Тобто ця увага до спокусників не від Христа; адже не на те покликав Він вас, щоб ви слухали тих, які схиляють в іудейство.

Гал. 5:9. Мала закваска заквашує все тісто.

Щоб не сказали: “навіщо так сильно дорікаєш нам (адже тільки одну заповідь ми порушили) і перебільшуєш нашу провину?” – він каже, що ця, здавалося б, незначна обставина завдає істотної шкоди. Бо, як закваска, хоча б і мала, сама собою заквашує і змінює все тісто, так і обрізання, хоча становить одну тільки заповідь, втягує вас в іудейство у всій його повноті.

Гал. 5:10. Я впевнений про вас у Господі, що ви не будете мислити інакше;

Покладаюся, каже він, на вас, тому що я знаю своїх учнів, знаю здатність вашу до виправлення. Отже, я сподіваюся, що ви можете виправитися. Сподіваюся також і на Господа, Який не бажає загибелі якої б то не було людини. Таким чином, він спонукає їх вжити і власних зусиль, і сподіватися на Господа. Бо інакше неможливо отримати що-небудь від Бога, – якщо ви не докладете, каже він, власної старанності.

а той, хто бентежить вас, хто б він не був, понесе на собі осудження (κρίμα).

Хоч ви, каже він, виправитеся, але ті, хто звабить вас внаслідок цього, не звільняться від покарання, а піддадуться суду, хоч би якими великими й гідними віри вони здавалися. Бо це означають слова: хто б він не був. А говорить це для того, щоб і інші не повірили їм.

Гал. 5:11. Браття, за що ж гонять мене, якщо я і тепер проповідую обрізання?

Оскільки наклепники говорили, що він лицемір і проповідує в одному місці обрізання, а в іншому ні, то він каже: ви свідки того, що мене переслідують іудеї. Якщо я проповідую обрізання, за що ж інші мене переслідують? Очевидно, переслідують мене за порушення отцівських їхніх постанов. А якщо я проповідую обрізання і охороняю батьківські постанови, навіщо після цього мене переслідують? Що ж, кажуть, з цього? Чи не обрізав ти Тимофія? Так, але це з особливою метою. Та до того ж одна справа – обрізати, і інша – проповідувати обрізання. Адже він не сказав: “якщо зробив обрізання”, але: “якщо проповідую”. Бо той, хто проповідує, вчить, що це завжди повинно бути, як безумовно прекрасне, а той, хто робить що-небудь з особливою метою, виконує це не тому, що це безумовно добре, але тому, що корисно в цьому випадку.

Тоді припинилася б спокуса хреста.

Якби я проповідував обрізання, то не було б спокуси, яку викликає в іудеїв хрест. І не через що-небудь інше вони спокушаються проповіддю про хрест і не приймають її, як тільки тому, що нею знищується обрізання і закон. Так само як, якби я проповідував обрізання, припинилася б і зникла ворожнеча іудеїв до хреста і спокуса, яку збуджує він у них.

Гал. 5:12. О, якби видалені були ті, що підбурюють вас!

Тих, хто зазнав зваблення, він назвав спочатку нерозумними і засуджував не більше, ніж дітей, а самих звабників, як хворих невиліковно, він проклинає і каже: о, якби вони не тільки обрізувалися, а й зовсім порізали все тіло своє! І дивись, він назвав їх “ті, що збурюють” (слов’янською “розбещують”, грецькою “ті, що примушують залишити свою вітчизну і свободу”), ті, що відводять їх у полон. Бо вони й справді позбавляли їх свободи і, відводячи від гірського Ієрусалима, як переселенців прилаштовували до закону і до дріб’язковості юдейства. Зауваж також щодо тих, які оскопляють себе, що вони накликають на себе прокляття апостола.

Гал. 5:13. До свободи ви покликані, браття, тільки щоб свобода ваша не стала приводом для догоджання плоті,

Не для того, каже, ми покликані Христом, щоб стати рабами закону, але щоб звільнитися від ярма підзаконного рабства. Потім, щоб хтось не подумав, що оскільки ми вільні, то нам можна робити все, що заманеться, він виправляє це і каже: нехай не буде нам свобода приводом до догоджання плоті, тобто плотським побажанням. Адже не для того ми звільнені від ярма закону, щоб скоювати злочини, але щоб і без ярма йти в порядку, як властиво тим, хто здобув добре виховання. І не для того отримали ми свободу, щоб порушувати закон, але щоб перевершити навіть закон.

але любов’ю служіть один одному.

Усунувши ярмо закону, він накладає інше ярмо, ярмо любові, і легше, і водночас міцніше, ніж те. Натякає також, що спокусники ці з’явилися до них із бажання влади, бо владолюбство – мати єресей. Тому, оскільки любоначалля спричинило поділ у вас, то “любов’ю служіть один одному”, а словом “служіть” позначає любов напружену і сильну. Звертаючись потім до моральних настанов, показує спосіб, яким можна усунути поневолення плотським побажанням.

Гал. 5:14. Бо весь закон в одному слові міститься: люби ближнього твого, як самого себе (Лев. 19:18).

Якщо сповна, каже він, ви бажаєте виконувати закон, то виконуйте не обрізанням, а любов’ю, тому що в цьому полягає повнота закону. Дивись, викладаючи моральні настанови, він не забуває і догматичного вчення. Так сильно він сумував про їхню хибність.

Гал. 5:15. Коли ж ви один одного гризете і з’їдаєте, стережіться, щоб ви не знищили один одного.

Те, що знає за вірне, висловлює під сумнівом, і наступний за тим вираз: “стережіться, щоб ви не знищили один одного” – побоювання і застереження, а не осуд. Не сказав просто: “гризете” (що властиво гніву), але додав: “з’їдаєте”, що служить проявом крайнього звірства. Цим вказує і на зіпсоване вчення, має на увазі також підступи один проти одного, хижацтво і користолюбство. І оскільки вони, заподіюючи зло і плетучи підступи, думали тільки шкодити іншим, то він каже: дивіться, щоб проти вас самих не обернулася ця справа.

Гал. 5:16. Я говорю: духом живіть, і похоті плотські не чиніть;

Сказавши, що гризти і з’їдати згубно, він вказує і лікування проти цього, яке і любов зберігає, і саме зберігається нею, а саме, щоб вони були духовними. Бо якщо ми будемо духовними, то будемо сильніше любити, а якщо будемо любити, будемо духовними, а відтак не будемо чинити плотської похоті.

Гал. 5:17. бо плоть бажає противного духові, а дух – противного плоті: вони одне одному противляться, так що ви не те робите, чого хотіли б.

На підставі цих слів маніхеї і всі подібного роду єретики кажуть, що людина складається з двох протилежних сутностей і що апостол підтверджує це справжніми словами. Але ні: він міркує не про сутність, але плоттю називає земні помисли, безтурботні й легковажні, а не тіло, і духом називає духовні помисли, а не душу. Земні помисли, каже він, противляться духовним, а духовні – земним. Отже, він визнає боротьбу злих і добрих помислів, але не тіла і душі. Бо бажати і не бажати є справа душі, що міркує. Додає ж: “не те робите, чого хотіли б”, бо і тіло сприяє душі, а не опирається, і душа тримається тіла і все терпить, щоб не залишити його, і відірвана від нього, сумує. Які ж вони після цього противники, коли мають такий зв’язок один з одним?

Гал. 5:18. Якщо ж ви водитесь духом, то ви не під законом.

Той, хто має духа, погашає погані побажання, а вільний від них не має потреби в пораді закону і не підкоряється йому. Бо той, хто не гнівається, яку має потребу в тому, що заповідає не вбивати? І той, хто не має пожадливостей, яку має потребу в тому, що радить не чинити перелюбу? Те саме, що й в іншому місці сказав: “закон призначений не для праведника” (1Тим. 1:9). Здається також, що говорить і на похвалу закону, бо він заміняв собою Духа, виконуючи за своєю силою обов’язок керівника до певного часу. Як після цього ви знову підкоряєтеся вихователеві, залишивши Духа, який робить вас досконалими, – подібно до того, як якби хтось, будучи філософом, потребував керівника?

Гал. 5:19. Діла плотські відомі: це – перелюб, блуд,

Це, каже він, справи розтлінної плотської волі, серед яких визнається перелюб і блуд. І ясно, наскільки перелюб відрізняється від блуду.

нечистота, непотрібство,

Цим натякає на безсоромні звичаї, які навіть і назвати не наважився.

Гал. 5:20. ідолослужіння, чародійство, ворожнеча, чвари, заздрість, гнів, розбрат, незгоди (спокуси), єресі,

Гал. 5:21. ненависть, вбивства, пияцтво, безчинство і тому подібне. Попереджаю вас, як і раніше попереджав, що ті, хто так роблять, Царства Божого не успадкують.

Нехай скажуть нам ті, які обмовляють плоть. Нехай безсоромність і перелюб – гріхи тіла, але ворожнеча, єресі тощо, як вони залежать від плоті? Тому ясно, що все це справа розбещеної волі. Якби вони були справами плоті, як природні наші властивості, яким чином вони позбавляли б нас Царства Божого? Бо не природі, а волі властиві і покарання, і нагороди. Понад те, якби пристрасті були властивостями природи, він не сказав би: “ті, що роблять так”, але “ті, що терплять”, тому що дія передбачає волю. Під “ворожнечею” розуміє ворожнечу несправедливу. Бо є неприязнь і справедлива, яка відбувається в ім’я віри і спрямовується проти всіх, хто ухиляється від прямого шляху. Ревнощами називає інший її прояв (ζηλοτυπία). Тому що ревнощі бувають і хорошими, коли хтось наслідує того, хто робить добро (ревнує про добро). Але прекрасно зіставив єресі з чварами і розбіжностями, тому що всяка єресь походить від заздрості, і безчинства – від пияцтва. Безчинства ж – це нахабні пісні п’яних. Тому він спочатку вказав на причини, які це спричиняють, потім на те, що від них походить.

Гал. 5:22. Плід же духа є: любов, радість, мир,

Справи погані походять тільки від нас. Тому він і назвав їх справами плоті, які водночас відбуваються із зусиллям і напруженням. Добрі ж справи вимагають не тільки нашої дбайливості, а й сприяння згори. Тому назвав їх плодом Духа, бо від нас дається насіння, тобто воля, але щоб стати йому плодом – це залежить від Бога. Корінь же всіх благ він вважає, по-перше, в любові, а потім у радості. Бо той, хто любить, завжди радіє, навіть і коли терпить зло, бо на того, хто заподіює зло, він дивиться, як на благодійника. Але радіє про Бога, бо все для Нього робить і переносить, і внаслідок цього радіє з благою совістю. А від любові й радості він користується і миром душевним, бо не хвилюється помислами і з усіма сторонніми. А якщо, здавалося б, він і чинить ворожнечу до кого-небудь, то ворогує не проти самих людей, а проти їхніх вад; він любить їх як братів, і цю ворожнечу він виявляє на їхню користь, щоб вони виправилися.

довготерпіння, благість, милосердя, віра,

Гал. 5:23. лагідність, стриманість.

Довготерпіння за Писанням тим, мабуть, відрізняється від лагідності, що довготерплячий після довгого міркування, не поспішно, але повільно, накладає відповідне покарання на грішника; а лагідний зовсім прощає. Як наприклад, Мойсей, який пробачив Маріам і Аарона, був названий лагідним перед усіма, хто живе на землі (Чис. 12). Благість же щось більш загальне порівняно з милосердям (ἀγαθοδύνη). Добрий Господь до всіх взагалі, але милосердя милує тільки гідних, за висловом: “зроби ж, Господи, добре” (Пс. 124:4). І про віру говорить не про просту, але про ту, яка рухає горами, яка безсумнівно вірить, що неможливе у людей можливе для Бога. Але вище за все утримання не від страв тільки, а й від усього поганого.

На таких нема закону.

Бо душа, яка робить такі справи Духом, не має потреби в настанові закону, будучи сама вищою за нього, так само, як від природи швидкі коні не потребують бича. І в даному випадку він усуває закон не тому, що він поганий, а тому, що він нижчий за мудрість, яку подає Дух.

Гал. 5:24. Але ті, котрі Христові, плоть свою розп’яли з пристрастями й похотями.

Ніби на таємне запитання: хто це такий доброчесний, як ти кажеш? – він відповідає: “ті, які Христові”, тобто ті, які складають частку Христову, “розп’яли плоть”, тобто умертвили тілесні помисли. Бо вони не самих себе умертвляли: під плоттю ти розумій не істоту плоті, а земні помисли, так, щоб не жили в них ні пристрасті гніву, ні похіть, але ті та інші були розп’яті та вмертвілі. Або пристрастями він називає взагалі пристрасні дії, чи походять вони від гніву, чи від похоті. Отже, він говорить не тільки про умертвіння таких дій, а й самих причин їхніх, тобто побажань.

Гал. 5:25. Якщо ми живемо духом, то за духом повинні й діяти.

Якщо, каже він, такою є сила Духа, то нею і станемо жити, і нею задовольнятися. Бо вираз: “за духом і діяти повинні” вжито замість: будемо задовольнятися силою Духа і не станемо шукати допомоги в закону.

Гал. 5:26. Не будемо марнославні, один одного дратувати, один одному заздрити.

Цим показує, що звабники їхні з марнославства взялися до цього (бо в цьому причина всіх зол), викликаючи один одного на суперечку і чвари; подібно до того, як якби хтось говорив своєму супротивникові: “Якщо ти сильний, давай поміряємося силами”. А оскільки від марнославства походить заздрість, то він і забороняє її.

 

Глава шоста

Гал. 6:1. Браття! якщо і впаде людина в якийсь гріх, ви, духовні, виправляйте такого в дусі лагідності,

Оскільки багато хто між ними, думаючи стримати тих, хто грішить, діяв водночас під впливом власних пристрастей, будучи спонукуваним до того любоначаллям, то він каже: “якщо і впаде”, тобто буде захоплений силою демонською, “ви, духовні, виправляйте”, тобто не карайте, а наставляйте в дусі лагідності. Не сказав – лагідністю, але: в Дусі лагідності, показуючи, що це Духу завгодно, і поблажливе виправлення грішників є дар духовної благодаті.

пильнуючи кожний себе, щоб і ти не був спокушений.

Дабы не возгордился исправляющий другого, он предостерегает его: смотри, говорит он, и береги себя, чтобы и тебе не впасть в то же самое, подвергшись искушению от противника. И выразительно сказал: «наблюдая за собою», напоминая тем о человеческой слабости.

Гал. 6:2. Носіть тягарі один одного

Щоб не загордився той, хто виправляє іншого, він застерігає його: дивись, каже він, і бережи себе, щоб і тобі не впасти в те саме, зазнавши спокуси від супротивника. І виразно сказав: “пильнувати за собою”, нагадуючи тим про людську слабкість

і так здійсните (αναπληρώσατε) закон Христовий.

Не сказав: πληρώσατε, але: αναπληρώσατε, тобто спільно все виконуйте, взаємно допомагаючи один одному, наприклад, моторний нехай допомагає повільному, а повільний нехай стримує його палкі прагнення, і в такий спосіб і перший не згрішить за сприяння останнього, і останній – за сприяння першого. Таким чином, подаючи один одному руки, ви за взаємної допомоги виконуєте закон Христовий, кожен своїм сприянням ближньому, заповнюючи те, чого бракує йому. Та й обов’язок любові вимагає носити тягарі один одного, тому що в любові полягає виконання заповідей Христових.

Гал. 6:3. Бо хто вважає себе чим-небудь, коли він є ніщо, той обманює себе.

Знову спростовує тут гордість, показуючи, що той, хто вважає себе чимось нікчемним, і цією самою думкою доводить свою нікчемність, і обманює не кого-небудь іншого, а себе.

Гал. 6:4. Кожний хай випробовує своє діло, і тоді матиме похвалу тільки в собі, а не в іншому,

Нехай досліджує, каже він, ретельно свої дії (адже це значить слово – “нехай випробовує”), чи не зробив він що-небудь через марнославство, чи через лицемірство, чи через іншу якусь людську причину, і тоді нехай не хвалиться перед іншим. А якщо він не втримається, нехай хвалиться перед собою, тобто піддаючи суду себе самого, нехай нинішню справу вважає кращою за вчорашню і величається доброю справою. Але апостол говорить це з поблажливості, а не в сенсі узаконення, щоб мало-помалу знищити марнославство такого роду. Бо звикнувши не марнославлятися, як фарисей, перед ближніми він скоро перестане хвалитися і перед самим собою.

Гал. 6:5. бо кожний свій тягар понесе.

Навіщо хвалишся перед ближнім? І ти, і він понесете кожен свій тягар, і тоді буде оцінена справа кожного. Тому, коли ти маєш тягар і труди, не хвалися доброю справою ні перед іншими, ні перед самим собою.

Гал. 6:6. Той, хто навчається словом, хай ділиться з наставником усяким добром.

Нарешті, говорить про тих, хто навчає, щоб ті, кого вони наставляють, допомагали наставникам не в одному чомусь, а у всіх благах, приділяючи їм їжу, одяг, виявляючи повагу, прихильність і все загалом добре. Бо отримуєш більше того, що даєш: замість речових благ отримуєш духовні. Тому й називає цю справу спілкуванням, бо відбувається обмін. Але чому Христос визначив, щоб учителі отримували їжу від учнів? З двох таких причин: щоб, з одного боку, вчителі не звеличувалися сильно, але, маючи потребу в учнях, були скромні, і щоб присвячували час тільки слову, не дбаючи про їжу, а з іншого боку, щоб і учні в доброті до своїх учителів училися бути такими самими і щодо інших, і водночас не соромилися і самі, перебуваючи в бідності й скруті, тому що і вчителі їхні такі ж.

Гал. 6:7. Не обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що посіє людина, те й пожне.

Гал. 6:8. Хто сіє в плоть свою, від плоті пожне тління, а хто сіє в дух, від духа пожне життя вічне.

Оскільки часто деякі звинувачували вчителів у поганому житті, зневажали їх і не годували їх у злиднях, то він, хоча це й після говорить: “роблячи добро, небудемо сумувати”, але й тепер показує, що й до таких вчителів треба бути щедрими, тому що ця витрата відбувається на справу духовну. Отже, порівнюючи витрати на справи тілесні з витратою на духовне, він каже: якщо ти будеш витрачатися на плоть, готуючи обіди і різні приправи, сіючи пияцтво, розкіш і обжерливість, то пожнеш тління. Бо і саме це гине, і тіло з собою губить. А якщо будеш сіяти духовно, тобто духовні справи, виявляючи до всіх співчуття і зберігаючи стриманість, то пожнеш життя вічне. Бо Бог висміяний і обманутий не буває, але віддасть тоді кожному своє. Отже, краще витрачати на справи духовні, до яких відносяться і витрати на вчителів, ніж на тілесні насолоди, які тлінні і розтлівають тіло. Бо від насолод і надмірностей відбуваються хвороби.

Гал. 6:9. Роблячи добро, не будемо сумувати, бо в свій час пожнемо, якщо не ослабнемо.

Тепер ясніше висловлює, що якби й погані були ті, які просять у нас, ми не повинні слабшати у своїх благодіяннях до них. Але вказівкою на те, що не повинні слабшати, радить щедрість і безперервне даяння. Потім, багато зажадавши, він негайно і нагороду вказує, саме: “пожнемо”. Яким чином? Не слабшаючи, тобто не маючи ніякого клопоту, але досконалий спокій. Бо тут з’єднуються зі жнивами виснаження і труди, а там не так.

Гал. 6:10. Отже, доки є час, будемо робити добро всім, а найбільше ж своїм по вірі.

Як не завжди зручно сіяти, так точно й чинити справи милосердя, що показують і діви, і Лазар. Тому, поки маємо час у цьому житті, не тільки вчителям, а й еллінам та іудеям будемо чинити добро, тобто благодіяння і милосердя. Звичайно, не однаковою мірою потрібно надавати допомогу цим останнім і одновірцям, але більшу щедрість потрібно надавати віруючим. Бо на це вказує словом “найбільше”. Але зауваж, і в цьому випадку наскільки він віддаляє їх від іудейської вузькості: бо закон відкривав серце по відношенню до одновірців, благодать же закликає землю і море до трапези милосердя, хоча і не однаковою мірою, як сказано.

Гал. 6:11. Бачите, як багато я написав вам власною рукою.

Трохи поговоривши в моральному дусі, він знову повертається до попереднього, що тривожило його серце, і показує, що сам, власноруч, написав усе це послання, не для того, щоб тільки показати до них любов, а щоб і знищити злу підозру. Бо ж обмовляли, що він проповідує одним одне, іншим – інше, тому він змушений був дати письмове свідчення своєї проповіді. А інші послання писали інші, сам же він підписував тільки привітання. Вираз же “як багато” (πηλίκοις) вказує не на розмаїття, а на непривабливість листа, ніби кажучи: хоча я й не вмію чудово писати, проте змушений був власноруч написати це послання.

Гал. 6:12. Ті, які бажають хвалитися по плоті, примушують вас обрізуватися

“Ті, хто бажає, – каже, – хвалитися по плоті”, тобто в людей, саме в іудеїв (бо вони осуджували їх як відступників від отцівських звичаїв), “примушують вас обрізуватися”, виправдовуючись перед іудеями через вашу плоть. А словом “примушують” показав, що вони неохоче переносять його, і водночас дає їм спонукання до повернення, як таким, що мимоволі помиляються.

тільки для того, щоб не бути гонимими за хрест Христовий,

І з іншої, каже, причини вони роблять це. Бо, щоб не піддатися їм переслідуванню і гонінню через хрест і віру, – бо вони переступають її і обрізуються, – вони бажають і іншим бути учасниками в обрізанні.

Гал. 6:13. бо й ті, що обрізуються, і самі не додержують закону, але хочуть, щоб ви обрізувалися, аби похвалитися у вашій плоті.

Не через людську корисливість тільки, каже, а й через честолюбство роблять це. Бо не з ревнощів до закону і не заради благочестя, каже він, чинять вони це, а через честолюбство: “щоб похвалитися у вашій плоті”, тобто щоб похвалитися обрізуванням вашої плоті, бо ж вони нібито ваші вчителі і мають вас учнями.

Гал. 6:14. А я не бажаю хвалитися, хіба тільки хрестом Господа нашого Іісуса Христа,

Ті, каже, нехай хваляться обрізанням, справою скасованою, але для мене нехай не буде іншої похвали, “хіба тільки хрестом Господа нашого Іісуса Христа” (тобто вірою в Розп’ятого), який (хрест) скасував закон. Відвертався від цього як непотрібного, закликаючи навіть на це допомогу Божу. У чому ж полягає похвала про хрест? У тому, що для мене, недостойного, був розіп’ятий Господь, який так полюбив мене, що віддав навіть Самого Себе. Отже, для Павла і для кожного віруючого хрест служить предметом похвали, тому що в ньому проявляється любов Господа до нас. І який раб не хвалиться любов’ю свого господаря?

котрим для мене світ розп’ятий і я для світу.

Світом називає життєві справи: славу, багатство, задоволення. Отже, вони померли для мене і я мертвий для них: подвійне умертвіння. І вони не можуть оволодіти мною, бо мертві, і я сам не можу вдатися до них, бо мертвий.

Гал. 6:15. Бо у Христі Іісусі нічого не значить ні обрізання, ні необрізання, а нове творіння.

Гал. 6:16. Тим, які живуть за цим правилом, мир їм і милість, та Ізраїлеві Божому.

Не вказуй, каже він, мені на обрізання, яке не має жодної сили і марне, як і необрізання: бо Христос усе оновив і вимагає від нас нового життя. Життя у Христі “нове творіння” тому, що душі ваші, занепалі гріхом, тепер оновилися хрещенням, і тому, що в майбутньому віці, оновившись тілом і ставши нетлінними, ми удостоїмося нетління і слави. Отже, хто перебуватиме в цьому правилі нового життя за образом Христа, уникаючи застарілого обрізання, що втратило силу, той досягне миру з Богом, звільнившись від гріхів, що роблять Бога ворогом нам, і удостоїться людинолюбства, не наражаючись уже на ненависть, як ворог Божий, а вдостоюючись милосердя, тому що настав для нього мир хрестом і благодаттю. І такі становлять Ізраїль у власному розумінні, як ті, що бачать Бога, а ті, що не такі, хоча б і були ізраїльтянами за родом, помилково так називаються. А це запозичив Павло у Давида, який говорить: мир на Ізраїля (Пс. 114:5).

Гал. 6:17. А втім ніхто не обтяжуй мене:

Це говорить він не як стомлений і зневірений. Та й як це можливо тому, хто вмовляє: “настоюй вчасно і не вчасно” (2Тим. 4:2); а з бажання, щоб дані ним постанови, були непохитні, і щоб галати не чекали від нього нічого іншого, але були переконані, що він так проповідує.

бо я ношу рани Господа Іісуса на тілі моїм.

На виправдання, каже він, проти тих, які кажуть вам, що я лицемір і в інших місцях проповідую обрізання, – я маю язви і рани заради Христа. Бо вони сильніше за всяку мову свідчать, що я зазнав небезпек не за закон, а за вчення Христове. І не сказав: маю, а “ношу”, як якийсь трофей або царську відзнаку, і пишаюся ними.

Гал. 6:18. Благодать Господа нашого Іісуса Христа з духом вашим, браття. Амінь.

Цим побажанням їм показує, що не з гніву і ненависті все це висловив. І в цьому полягає не тільки побажання, а й настанова, що закарбовує все сказане. Бо нагадує про благодать, яку вони отримали не через закон, а вірою в Христа. І не сказав: з вами, а “з духом вашим”, віддаляючи їх від тілесного і показуючи, що не від закону, а від благодаті прийняли Духа, і що не закон і не обрізання, але благодать може зберегти в них Духа, так само як і повідомила Його. А назвавши їх братами, нагадав тим про купель, від якої ми стаємо братами, чадами Єдиного Отця Бога, а не від закону. Нехай буде ж і з нами благодать Божа, так щоб нам жити по духу і гріховною нечистотою не втратити божественного освячення Утішителя, а завжди примножувати в собі оне в Христі Іісусі, Господі нашому, Котрий явив життя нове і духовне, знищивши старе і плотське. Йому слава навіки. Амінь.

Предисловие

Вступление и почти все послание исполнено сильного негодования: ибо постоянная снисходительность к ученикам, требующим выговора, не свойственна учителю. И Сам Господь делает то же: похвалив Петра, потом его порицает (Мф. 16:17,23), и учеников называет неразумными (Мф. 15:16). Так и Павел, прибегая к строгости и в других посланиях, как например, к Коринфянам, особенно прибегает к ней в Послании к Галатам. Причина этому следующая. Уверовавшие из иудеев, отчасти держась отеческого закона, а отчасти домогаясь быть учителями, внушали галатам, что должно обрезываться и соблюдать субботы и новомесячия, так как ученики Петра не запрещали этого. И, действительно, они не запрещали, но не потому, чтобы так учили, а снисходя к немощи уверовавших из иудеев, которым они и проповедовали. А Павел, проповедуя язычникам, не имел нужды в таком снисхождении. Когда действительно было нужно, и сам он делал уступки: обрезал Тимофея и сам принял назорейство по закону. Но обманщики, не говоря о причинах, по которым и ученики Петра, и сами они делали это, смущали простодушных, и в вину Павлу ставили именно то, что он то обрезывает, то отвергает обрезание и проповедует в одном месте одно, в другом – другое, и вообще не должно будто бы верить Павлу, который не видел Христа, не Его ученик, а апостолов, но что должно держаться бывших с Петром, как самовидцев. По этой-то причине, воспылав духом, он пишет это послание, и прежде всего направляет свою речь против того, что они говорили, подрывая его достоинство, – именно, что прочие – ученики Христовы, а он – апостолов. Поэтому он и начинает таким образом.

 

Глава первая

Гал. 1:1. Павел Апостол, избранный не человеками и не через человека,

Тотчас же и отвергает, что он ученик людей. Ибо не люди, но свыше и от неба он призван, и не чрез человека, но чрез Самого Христа. Ибо хотя крестил его Анания, но не он призвал к вере, а с неба Христос. Почему же он не сказал: Павел призванный, но “апостол”? Потому что о том и была вся речь: говорили, что людьми он избран в апостолы. Против этого-то он и восстает, показывая, что это неверно.

но Иисусом Христом и Богом Отцем, (δια Ιησού Χριστού και θεού πατρός) воскресившим Его из мертвых,

А книга Деяний говорит еще, что Духом он избран на апостольство (Деян.13:2). Итак, ясно, что едина воля Сына, и Духа, и Отца. Заметь также то, что предлог «чрез» (δια) относится и к слову «Отец», а Сын поименован первым, это ради еретиков, которые очень заняты были этим. Очень кстати упоминает о смерти и воскресении, чтобы убедить впредь не держаться закона, который ничего не принес для них, но Христа, за них умершего и воскресшего, и потому удаляться от такого Благодетеля есть великое неблагоразумие. Говорит же, что воскресил Его Отец, с одной стороны, по немощи слушателей, а с другой – потому, что все, что творит Сын, относится к Отцу. Ибо не бессилен был воскресить Себя Тот, Который даже уверовавшим в Него дал силу воскрешать мертвых посредством одной тени своих тел.

Гал. 1:2. и все находящиеся со мною братия –

Так как клеветали, что он один это проповедует, то показывает теперь, что и другие многие разделяют его мнение.

церквам Галатийским:

Обрати внимание на его негодование и скорбь. Не сказал ведь он: возлюбленным, освященным, или церквам Божиим, а просто «церквам Галатийским». А так как они разногласили между собой, то вполне справедливо называет их многими церквами, и вместе с тем, к пробуждению в них стыда, соединяет их в одно посредством этого имени (церкви). Ибо те, которые разногласят между собой во многом, не могут называться этим именем, которое означает согласие.

Гал. 1:3. благодать вам и мир

Так как они находились в опасности лишиться благодати из приверженности к закону, то он им ее и желает; и так как они враждовали против Бога, устанавливая подзаконное, что Он отменил, то призывает их к миру.

от Бога Отца

Бог стал Отцом вашим. Каким образом? Чрез закон ли к которому вы склоняетесь, или чрез крещение Христово? Как же после этого вы отвергаете Благодетеля. И заметь: «от Бога Отца» (από θεού Πατρός) поставлено без артикля ради тех, которые ставили Сына ниже Отца на основании того, что Иоанн говорит: «и Слово было Бог» («και θεός…”) (Ін. 1,1) без артикля.

и Господа нашего Иисуса Христа,

Не закон наш господин, но Христос Иисус. И самые даже имена указывают на Его благодеяния. Ибо Иисусом Он назван как избавивший народ от грехов, а Христом – от помазания Духа, Которым помазан ради нас, освятив нашу природу Своим воплощением и дав нам право так называться.

Гал. 1:4. который отдал Себя Самого за грехи наши,

Вот, Он предал Себя. Итак, не как раб оказал услугу. Посему, когда ты слышишь, что Он от Отца предан, разумей соизволение и хотение Отца. Предал же Он Себя для того, чтобы освободить нас от грехов, от которых закон не в силах был избавить. Как же после этого, оставив Освободившего, вы покоряетесь закону, который не оказал никакой пользы?

чтобы избавить нас от настоящего лукавого века,

Манихеи опираются на это изречение, говоря, что вот он назвал лукавым настоящий век, то есть нашу жизнь. А это не так. Ведь не дни лукавы сами по себе (так как что же лукавого в солнечном движении или в смене дней), и не жизнь наша дурна сама по себе, – да и каким образом, когда мы в этой жизни познаем Бога и любомудрствуем о будущей жизни? Но лукавым веком он называет порочные действия и испорченную волю. Подобно тому, как и мы имеем обыкновение говорить: ужасный день провел я, порицая не время, а обстоятельства и действия. Ибо не для того умер Христос, чтобы умертвить нас и изъять из настоящей жизни, а для того, чтобы на остальное время избавить нас от злых действий. Так как сказал выше, что Он предал Себя за наши грехи, то есть освободил нас от прежде бывших прегрешений, он потом прибавляет, что и на будущее время Он дал несомненное доказательство, что избавит нас от худого образа жизни. А закон не очистил и прежде бывших грехов, и против будущих бессилен.

по воле Бога и Отца нашего;

Так как они думали, что, оставив закон, не повинуются Богу, то он исправляет это предположение их, показывая, что воля Отца – освободить их чрез Сына. Видишь, не сказал: по повелению Отца, но по воле, то есть по благоволению. А назвав Бога Отцом нашим, он опять напоминает о Благодетеле Христе, который Отца Своего соделал и нашим Отцом. Как же после этого вы отвергаете Его?

Гал. 1:5. Ему слава во веки веков. Аминь.

Не употребляя нигде во вступлении слова «аминь», здесь поставил, показывая, что эта речь им кончена и что для обвинения галатов достаточно сказанного. И напомнив о неизреченных благодеяниях Божиих, в которых уже заключается осуждение их, как оставивших своего Благодетеля Христа; затем, проникнутый изумлением пред Сим Благодетелем и не находя ничего еще сказать о них, заключает свою речь славословием.

Гал. 1:6. Удивляюсь, что вы от призвавшего вас благодатью Христовою так скоро переходите

Показывает, что он имел о них высокое мнение. Ибо удивляюсь, говорит он, что вы, столь потрудившиеся в вере, так скоро уклоняетесь. Тут две вины: «переходите» и “скоро”, так что обольстители не нуждались и во времени, что свидетельствует о легкомыслии приемлющих их учение. И не сказал – перешли, но – «переходите», то есть я еще не верю и не думаю, что обольщение уже совершилось. Пойми мудрость. Так как они, держась закона, думали служить Отцу, то он говорит, что те, которые держатся закона, удаляются от Отца: ибо говорит – «от призвавшего вас», то есть от Отца. «Благодатью Христовою», то есть они оправданы Христом, не за дела, а по благодати. Ибо хотя Сын дарует прощение грехов благодатью, но Отец призывает к ней.

к иному благовествованию,

Гал. 1:7. которое впрочем не иное, а только есть люди, смущающие вас и желающие превратить благовествование Христово.

Так как обольстители свое заблуждение называли евангелием, то он возражает и против этого наименования, говоря что нет другого Евангелия, кроме того, которое вы приняли. Ибо одно есть Евангелие, содержащее правильное учение, которое я вам проповедал, если бы только некоторые не смущали ваших душевных очей и не заставляли вас видеть одно вместо другого, желая извратить Евангелие Христово. Правда, они не все Евангелие ниспровергали, а вводили только заповедь о субботе и обрезании, однако он показывает, что и небольшая порча ниспровергает все Евангелие, – подобно тому, как отрубивший небольшую часть от царской монеты делает негодной всю монету. Заметь, это сказано для тех, которые говорят, что это мелочь и не стоит внимания. А маркиониты, ухватившись за это изречение, говорят, что на этом основании должно принимать не четыре, а одно Евангелие, которое они составили, иное принимая, другое отбрасывая. Вот и Павел, говорят они, утверждает, что одно Евангелие. А что это значит? Как мы говорим, что четыре Евангелия составляют одно, конечно, по их согласию, так и Павел говорит здесь не о числе, а о разногласии. Так как, говорит он, проповедь этих обольстителей не согласна, посему она не есть Евангелие, если же бы была согласна, то была бы Евангелием, то есть проповедью апостольской. Таким образом, мнение Маркиона – пустая болтовня.

Гал. 1:8. Но если бы даже мы или Ангел с неба стал благовествовать вам не то, что мы благовествовали вам, да будет анафема.

Дабы кто-нибудь не сказал, что он по честолюбию восхваляет свое собственное учение, то он и самого себя анафематствует. И так как они прибегали к авторитету и ссылались на Петра и Иакова, поэтому упомянул и об ангелах. Прибавил же слово с неба, потому что и священники назывались ангелами. Итак, чтобы ты не подумал, что говорит о священниках, он указанием на небо обозначил вышние силы. И не сказал: если противное будут проповедовать, но – если нечто малое будут возвещать вам сверх того, что мы вам возвестили. Итак, подвергая анафеме ангелов и себя, он отвергает всякий авторитет¹ и человеческую дружбу в деле веры. Не говори мне, что твои апостолы проповедуют другое; я самого себя не пощажу, если не буду благовествовать. И говорит он это не в унижение апостолов, а желая заградить уста обольстителям и показать, что не признает авторитета, когда заходит речь о догматах.

Гал. 1:9. Как прежде мы сказали, так и теперь еще говорю: кто благовествует вам не то, что вы приняли, да будет анафема.

Чтобы не подумали, что сказал он это в гневе и увлечении, снова повторяет то же, показывая, что так высказался не необдуманно, а твердо и непоколебимо решив это в самом себе.

Гал. 1:10. У людей ли я ныне ищу благоволения, или у Бога? людям ли угождать стараюсь?

Он намеревается защищаться против того, в чем его обвиняют. Однако чтобы они не возгордились, как судьи своего учителя, он говорит: не думайте, что я защищаюсь пред вами или стараюсь убедить вас; нет, вся мысль и речь моя направлены к Богу. Посему и пишу это не с той целью, чтобы добиться славы у вас и иметь учеников, но с тем, чтобы быть правым пред Богом относительно догматов, а не из желания угождать людям. Или же так: поскольку клеветали на него, что одним он проповедует одно, а другим – другое и приноравливается к людям, то он спрашивает их: людей ли я стараюсь уверять и им угождать, или Богу? Ибо, если бы я желал людям угождать, то непременно делал бы то, что вы говорите.

Если бы я и поныне угождал людям, то не был бы рабом Христовым.

Доказывает, что он не заботится об угождении людям, – да и зачем бы он стал или льстить им, или проповедовать одним одно, а другим – другое? Ведь если бы он об этом заботился, то не отступил бы от иудейства и не обратился бы ко Христу; не пренебрег бы родственниками, друзьями, такой славой и не избрал бы преследования, опасности и бесчестие.

Гал. 1:11. Возвещаю вам, братия, что Евангелие, которое я благовествовал, не есть человеческое,

Хочет показать им, что он истинно отступил от закона, и для этого напоминает о прежней своей жизни и о резкой перемене, показывая, что он не перешел бы вдруг от иудейства, если бы не имел некоего божественного удостоверения. Поэтому и говорит: «Евангелие, которое я благовествовал, не есть человеческое», то есть не человека я имел учителем, а был учеником Самого Христа.

Гал. 1:12. ибо и я принял его и научился не от человека, но через откровение Иисуса Христа.

Так как клеветники говорили, что он не был, как прочие апостолы, непосредственным слушателем Христа, а все принял от людей, то он говорит, что открыл мне Евангелие Сам Тот, Который научил и Петра и других.

Гал. 1:13. Вы слышали о моем прежнем образе жизни в Иудействе,

Откуда видно, что чрез божественное откровение получил я Евангелие? Из прежней моей жизни. Ведь будучи таким гонителем, как бы я мог вдруг измениться, если бы не извлекло меня некое божественное явление? А что я был ревностным гонителем, видно из того, что слышали об этом и вы, галаты, столь далеко живущие от Иудеи.

что я жестоко гнал Церковь Божию, и опустошал ее,

Заметь, как сильно он выражается. Ибо не сказал «гнал», а «жестоко гнал». И не только это, но даже «опустошал», то есть пытался разрушить до основания и истребить, – ведь в этом состоит дело опустошителя.

Гал. 1:14. И преуспевал в Иудействе более многих сверстников в роде моем, будучи неумеренным ревнителем отеческих моих преданий.

Всех, говорит он, сверстников я превзошел горячностью, и в войне против Церкви шел впереди; иначе: был в чести у иудеев. Но не думай, что это было делом тщеславия или гнева, а из ревности. Итак, если я боролся против Церкви не по человеческим каким-нибудь расчетам, но из ревности по Боге, хоть и заблуждался, то как же теперь, когда познал истину, стал бы я проповедовать из любви к человеческой славе что-нибудь другое, а не то, что повелевает истина и чему научил меня Христос.

Гал. 1:15. Когда же Бог, избравший меня от утробы матери моей:

Если от чрева матери он предназначен был к благовестию и избран Богом, то, конечно, по некоторому божественному распоряжению оставался некоторое время в иудействе, без сомнения, для того, чтобы эта столь резкая перемена в нем привлекла многих к вере и утвердила в ней. Избрал же его Бог не по жребию, а по предведению, что он достоин.

и призвавший благодатью Своею,

Хотя Бог призвал его за добродетель, ибо сказано: «он есть Мой избранный сосуд» (Деян.9:15), – но он скромно говорит, что призван благодатью не по достоинству, а по милости.

благоволил

Гал. 1:16. открыть во мне Сына Своего,

Не сказал: открыть мне, но – “во мне”, показывая тем, что получил наставление не словесное только, но и сердце его исполнилось многого Духа, так как знание это запечатлелось во внутреннем человеке и Христос в нем говорит.

чтобы я благовествовал Его язычникам, –

Бог открыл мне Сына не с тем только, чтобы я познал Его, но и для того, чтобы проповедовать Его другим. Потому что не только то, что он уверовал, но и то, что он был избран для проповеди, было от Бога. Как же после этого вы говорите, что люди меня учили? И не просто, «чтобы я благовествовал Его», но «язычникам». Так как же бы я мог язычникам проповедовать обрезание?

я не стал тогда же советоваться с плотью и кровью,

То есть не пошел на совещание к апостолам, ибо их он называет плотью и кровью, именуя их так по естеству; или же говорит это вообще о всех людях, потому что в деле веры ни один человек не был его учителем.

Гал. 1:17. и не пошел в Иерусалим к предшествовавшим мне Апостолам,

Каким образом мог сказать это апостол? Неужели он настолько возгордился, что считает себя самодовлеющим и не имеющим нужды в советниках? И разве он не слышал изречения: «не будь мудрецом в глазах твоих» (Притч. 3:7); и: «горе тем, которые мудры в своих глазах» (Іс. 5:21)? Нисколько. Но так как клеветники его говорили, что должно слушаться апостолов, а не его, и что те были апостолами прежде него, то он принужден был сказать это, чтобы унять обольстителей. Да и неразумно было бы наученному Богом потом внимать людям. Итак, не по превозношению говорит он это, а чтобы показать достоинство своей проповеди. Правда, он приходил и в Иерусалим, но не с тем, чтобы учиться, а с тем, чтобы убедить других, что и живущие в Иерусалиме думают так же. Потом не тотчас пришел, то есть в начале, а после; да и то для убеждения других.

а пошел в Аравию, и опять возвратился в Дамаск.

Он ходил по местам невозделанным и диким, так как если бы он оставался между апостолами, то проповедь его встретила бы препятствия и не так быстро распространялась бы. Поэтому он пошел к самым диким народам. Но обрати внимание на смирение: перечисляя города, он нигде не сказал, сколько обратил, хотя в Дамаске он в такое смятение привел иудеев, что подвергся преследованию со стороны этнарха. Итак, если кажется, что он говорит много о себе, то говорит не ради тщеславия, но для того, чтобы не потерпела ущерба его проповедь, если ему не станут верить, как человеку простому и ученику учеников.

Гал. 1:18. Потом, спустя три года, ходил я в Иерусалим видеться с Петром:

И это доказательство смирения: столько совершивший, он отправился к Петру не из-за пользы какой-нибудь, а ради простого свидания, оказывая ему честь, как высшему. Посему не сказал: «видеть Петра» (ίδεΐν), а «видеться» (ίστορήσαι), как выражаются изучающие великие и прекрасные города; подобно тому, как и мы отправляемся к святым мужам, но мы скорее для пользы, а он ради одной чести.

и пробыл у него дней пятнадцать.

Свидание – выражение чести, а пребывание – выражение дружбы и горячей любви. И не сказал, что учился, но «пробыл у него», вместо «с ним».

Гал. 1:19. Другого же из Апостолов я не видел никого, кроме Иакова, брата Господня.

Хотя пришел он ради Петра, – так он его почитал и любил, – но видел и Иакова, и о нем он также упоминает с почтением, называя его «братом Господним», – так далек он был от зависти! И действительно, если б он хотел отличить, то назвал бы его сыном Клеопы. Ведь по плоти он не был братом Господним, а только считался. Как же он приходился сыном Клеопе, слушай: Клеопа и Иосиф были братья; когда Клеопа умер бездетным, Иосиф восстановил ему семя и родил его и других его братьев, и Марию, которую, хотя она была дочерью Клеопы, Евангелие называет сестрой Матери Господа, так как Иосиф по отношению к Пресвятой Деве сохранял скорее заботливость отца, чем расположение мужа.

Гал. 1:20. А в том, что пишу вам, пред Богом, не лгу.

Как бы намереваясь дать показание пред судом, он прибегает к сим словам, чтобы показаться самым достойным доверия.

Гал. 1:21. После сего отошел я в страны Сирии и Киликии.

Гал. 1:22. Церквам Христовым в Иудее лично я не был известен,

Гал. 1:23. а только слышали они, что гнавший их некогда ныне благовествует веру, которую прежде истреблял, –

Только ради свидания с Петром явившись в Иудею, он опять оставляет ее по той причине, что был послан проповедовать язычникам и для того, чтобы не предпринимать постройки на чужом основании. Поэтому, говорит он, меня и не знали в лицо христиане в Иудее. Итак, как же я мог бы проповедовать им обрезание, когда меня и в лицо они не знали? Так как клеветали на него, что в Иудее он проповедовал обрезание. А они только слышали обо мне, что я обратился ко Христу и благовествую о Нем.

Гал. 1:24. и прославляли за меня Бога.

И это признак скромности. Ибо не сказал: дивились мне, восхищались мной, а приписал все случившееся действию благодати. Ибо «прославляли за меня Бога», все, действительно, творящего.

* * *

¹ То есть апостол Павел считает единственным для себя авторитетом Самого Христа.

 

Глава вторая

Гал. 2:1. Потом, через четырнадцать лет, опять ходил я в Иерусалим с Варнавою, взяв с собою и Тита.

Гал. 2:2. Ходил же по откровению,

Причиной первого путешествия был Петр, а второго – откровение. А Тита и Варнаву привел в качестве свидетелей своей проповеди, что она угодна была апостолам.

и предложил там, и особо знаменитейшим, благовествование, проповедуемое мною язычникам,

То есть благовествование без обрезания. Зачем же спустя столько лет он предложил им его, когда нужно было в начале это сделать и узнать, хорошо ли он поступает или нет? Ибо неразумно, чтобы тот, который подвизался столько лет, после этого имел нужду в наставлении, если только не вотще он подвизался. Но если бы он приходил с целью получить наставление относительно собственного служения, это действительно было бы неразумно. А так как он видел, что многие соблазняются тем, что Петр допускает обрезание, а он не обрезывает и чрез это подвергается подозрению в нарушении закона, то и пришел в Иерусалим по откровению, по внушению Святого Духа, чтобы убедить соблазняющихся, что нет никакого разногласия в проповеди, а что допускающие обрезание благоразумно делают снисхождение, как проповедующие обрезанным; что же тут неразумного? Ибо для исправления других Святой Дух подвигнул его идти, и он, естественно, повиновался.

«И особо знаменитейшим». По причине того, что много было соблазняющихся, Павел беседует “особо”, наедине с учениками Петра, чтобы не возникла распря и чтобы предотвратить больший соблазн. Ибо весьма много было соблазняющихся, и если бы они услышали, что Павел открыто отвергает обрезание, то произошла бы смута и все пришло бы в смятение. Поэтому-то, он беседует наедине, имея свидетелями Тита и Варнаву, которые бы могли объявить всем людям, что и апостолы не нашли ничего противного в его проповеди. А называя их «знаменитейшими», не отвергает их значения, но рядом со своим ставит и общее всех признание, подобно тому, как и о себе сказал: «думаю, и я имею Духа Божия» (1Кор. 7:40), не отвергая бытие этого дара в себе, но указывая на общее мнение. Итак, «знаменитейшим», то есть великим, славным.

не напрасно ли я подвизаюсь или подвизался.

То есть чтобы научить соблазняющихся относительно меня, что я не напрасно подвизаюсь, а не чтобы самому учиться, ибо как учиться мне, когда я получил от Отца откровение о Сыне и Его Евангелии?

Гал. 2:3. Но они и Тита, бывшего со мною, хотя и Еллина, не принуждали обрезаться,

Необрезанный Тит, говорит он, не был принуждаем обрезаться. А это служит важнейшим доказательством того, что и апостолы допускали обрезание не в качестве закона, а по некоему домостроительству, то есть как временную меру благоразумного снисхождения к немощным, ради верующих от обрезания, – и того, что не могли порицать проповеди Павла, ученик которого был необрезан.

Гал. 2:4. а вкравшимся лжебратиям, скрытно приходившим подсмотреть за нашею свободою, которую мы имеем во Христе Иисусе, чтобы поработить нас,

Порядок речи следующий: даже ради пришедшей лжебратии Тит не был принуждаем обрезаться, то есть хотя мои противники и присутствовали, но апостолы даже ради них не принудили Тита обрезаться. Как же он называет лжебратией настаивающих на обрезании, если и апостолы принимали его? Потому что апостолы допускали обрезание из снисхождения к верующим от обрезания, как проповедник иудеям; а те – как узаконители обрезания по принципу и как бы защитники закона; посему-то он и называет их лжебратией. А выражением «скрытно приходившим» указывает на их коварный замысел, и словом «подсмотреть» дает разуметь, что они враги. Ведь соглядатаи не для чего-нибудь иного приходят, как именно выведать все и облегчить себе путь к разрушению и порабощению. Это самое они и делали. Ибо они наблюдали, кто – необрезанные, имеющие свободу во Христе, то есть не подчиняющиеся закону, чтобы напасть на них и принудить обрезаться, и снова подвергнуть нас рабству закона, от которого освободил нас Христос. Итак, отсюда ясно, что апостолы допускали подзаконное, чтобы мало-помалу освободить от этого рабства, а те действовали так, чтобы закрепить это рабство.

Гал. 2:5. мы ни на час не уступили и не покорились, дабы истина благовествования сохранилась у вас.

Не сказал «не уступили» слову, но не покорились, потому что не для научения нас чему-нибудь они делали это, а для подчинения и порабощения. Посему мы повинуемся апостолам, а им нет. Чтобы, говорит, пребыло твердым и истинным то, что мы вам проповедали. Что же именно? Что древнее миновало, закон упразднен и обрезанных Христос не принимает, и обрезание не приносит никакой пользы. Итак, в противовес им мы показали, что и вам истинно возвещали мы об отмене закона. Посему не отступайте от этой истины.

Гал. 2:6. И в знаменитых чем-либо, какими бы ни были они когда-либо, для меня нет ничего особенного: Бог не взирает на лице человека.

Так как естественно было кому-нибудь возразить ему и сказать: каким же образом апостолы повелевали обрезывать? – он устраняет это возражение, хотя и не указывает истинную причину, что они действовали так по особому распоряжению и из снисхождения, опасаясь, как бы верующие из иудеев, услышав то, что апостолы не в видах истины, а в видах благоустройства допускают обрезание, не отступили и от них, как от разрушителей закона; ибо доселе они потому и держались их, что они охраняли закон. Посему эту причину Павел скрывает, но сильно налегает на апостолов, говоря: «для меня нет ничего особенного», то есть мне нет никакой нужды до знаменитых, до великих, очевидно, апостолов, – проповедуют ли они обрезание, или нет, так как они сами дадут ответ Богу, и, хотя они велики и первенствующие, Бог не будет смотреть на лица их, ибо нелицеприятен. И заметь: не сказал: какие они есть, но «какими они были когда-либо», показывая, что впоследствии и они перестали так проповедовать, когда проповедь повсюду воссияла. Говорит же это Павел не в укоризну святым, а желая принести пользу слушателям.

И знаменитые не возложили на меня ничего более.

Каковы бы, говорит, они ни были, это – дело Божие, но то я знаю, что мне они ни в чем не противодействовали и ничего не прибавили к моей проповеди и не исправили.

Гал. 2:7. Напротив того, увидев, что мне вверено благовестие для необрезанных, как Петру для обрезанных:

Гал. 2:8. (ибо Содействовавший Петру в апостольстве у обрезанных содействовал и мне у язычников) ,

Гал. 2:9. и, узнав о благодати, данной мне, Иаков и Кифа и Иоанн, почитаемые столпами, подали мне и Варнаве руку общения, чтобы нам идти к язычникам, а им к обрезанным,

Некоторые толковали таким образом: не только ничего не исправили в моем деле, а напротив, даже исправились. Но это неверно. Да и в чем они могли быть исправлены им? Ведь каждый из них совершен. Итак, он говорит следующее: «но напротив, они подали мне руку общения», – затем еще в средине: «видя, что мне вверено благовестие для необрезанных», и далее по порядку. И мало того, что они меня не поправили, они даже похвалили и согласились, чтобы я и Варнава шли с благовестием к необрезанным, то есть к язычникам, а они – к обрезанным, то есть к иудеям. Здесь же он показывает себя равным Петру. Ибо Вручивший тому дело благовестия евреям дал и мне то же к язычникам. И заметь, каким образом он показал, что его проповедь не только понравилась апостолам, но и угодна была Богу. Ведь об апостолах говорит, что они «узнали о благодати». Не сказал: «услышали», но из самых дел “узнали”. Ибо как бы Бог дал мне этот дар, если бы Ему неприятна была такая проповедь? И опять он с похвалой упоминает о троих. Ибо «почитаемые столпами», то есть великие, которых все и повсюду произносят и славят, – они свидетельствуют о мне, что моя проповедь Христу угодна. Посему и «подали руку общения», то есть согласились, признали нас соучастниками и показали, что они довольны моею проповедью, как нисколько не отличающейся от их слова.

Гал. 2:10. только чтобы мы помнили нищих, что и старался я исполнять в точности.

Разделив между собой, говорит он, дело проповеди, мы бедных помнили безраздельно. Ибо и в Иерусалиме многие из уверовавших были лишены своего имущества неверующими иудеями и были в затруднении относительно необходимого пропитания. Эллины же не так сильно враждовали против верующих из них, как иудеи с христианами из евреев. Посему Павел проявляет особенную ревность в попечении о них, как и сам свидетельствует, что «старался я исполнять в точности». Ибо собирая подаяние повсюду от своих учеников, он сам доставлял им его.

Гал. 2:11. Когда же Петр пришел в Антиохию, то я лично противостал ему,

Многие думают, что здесь Павел обвиняет Петра в лицемерии, но это несправедливо. Ибо что, казалось бы, говорит против Петра, сделано и высказано с особой целью. Ибо Петр, находясь в Иерусалиме, допускал обрезание, – да и невозможно было вдруг отвлечь их от закона, – а пришедши в Антиохию, он ел вместе с язычниками. Когда же некоторые из иерусалимлян пришли в Антиохию, он стал избегать язычников, чтобы не соблазнить иерусалимлян и вместе дать Павлу благовидный случай к обличению. Посему и Павел обличает, и Петр переносит. Ибо таким образом легче могли переменить свой образ мыслей ученики, когда учитель подвергается упрекам и молчит. Итак, это «лично противостал» было только видимостью, так как, если бы борьба была действительная, они не стали бы при учениках обвинять друг друга, потому что подвергли бы их большому соблазну. А теперь, видимо, внешнее противоборство служило к исправлению учеников. Ибо и Петр нисколько не противоречит, – ясно, что он соглашался с этим возражением Павла.

потому что он подвергался нареканию.

Не сказал: от меня, а просто, от других, которые не знали, что делалось с добрым намерением, и считали лицемерием то, что в отсутствии иерусалимлян он ел вместе с язычниками, а когда они пришли, уклонился, А некоторые так понимали: Петр еще прежде «подвергался нареканию», говорит Павел, потому что ел вместе с Корнилием, поэтому и теперь уклонился, боясь подвергнуться новым нареканиям, и когда он уклонился, «я противостал ему».

Гал. 2:12. Ибо, до прибытия некоторых от Иакова, ел вместе с язычниками; а когда те пришли, стал таиться и устраняться, опасаясь обрезанных.

Указывает и причину этого обличения. Иаков же был брат Господень, учивший в Иерусалиме, как епископ их. Вот он-то и послал некоторых из иудеев, уже уверовавших, но еще придерживавшихся закона, и они отправились в Антиохию. Увидев их и боясь не за свою безопасность, а за то, чтобы они, соблазнившись, не отпали от веры, Петр стал уклоняться от сношений с язычниками. Некоторые же, не зная этой причины, стали осуждать его.

Гал. 2:13. Вместе с ним лицемерили и прочие Иудеи, так что даже Варнава был увлечен их лицемерием.

Называет это дело лицемерием, потому что не желает открыть намерения Петра, а также и ради сильно приверженных к закону, чтобы с корнем вырвать их пристрастие к закону. А прочими иудеями он называет уверовавших из иудеев в Антиохии, которые и сами сторонились необрезанных.

Гал. 2:14. Но когда я увидел, что они не прямо поступают по истине Евангельской, то сказал Петру при всех:

Но не смущайся этими словами, – не в осуждение Петра говорит он это, а ради тех, которые могли получить пользу, услышав, что и Петр подвергся обличению за приверженность к закону. Зачем же вам-то его держаться? Ибо с той целью он и обличал его тогда пред всеми, чтобы они устрашились, слыша, что столь великий человек подвергается порицанию и не может возразить. Евсевий же говорит, что подвергся обличениям со стороны Павла не великий Петр, а другой какой-то Кифа, один из семидесяти, и в подтверждение этого указывает на невозможность, чтобы тот, который уже прежде защитил себя по поводу произведенного им соблазна разделением трапезы с Корнилием, снова мог подвергнуться такому обличению. Но и мы не говорим, что Петр подвергся порицанию от Павла за незнание своего долга, а что он добровольно подчинился осуждению, дабы и другие исправились.

если ты, будучи Иудеем, живешь по-язычески, а не по-иудейски, то для чего язычников принуждаешь жить по-иудейски?

Только что не взывает ко всем Павел: «подражайте учителю вашему, – вот ведь он иудей, а вкушал пищу вместе с язычниками». И заметь, – он не обвиняет его: «ты худо делаешь, соблюдая закон», но обличает за собственных учеников из язычников, что он принуждает их обрезываться и жить по-иудейски. Ибо в таком виде слово это удобнее могло быть принято.

Гал. 2:15. Мы по природе Иудеи, а не из язычников грешники;

«По природе», то есть не прозелиты, а родившиеся от отцов-иудеев и воспитанные в законе, но мы оставили привычный образ жизни и прибегли к вере во Христа.

Гал. 2:16. однако же, узнав, что человек оправдывается не делами закона, а только верою в Иисуса Христа, и мы уверовали во Христа Иисуса, чтобы оправдаться верою во Христа, а не делами закона; ибо делами закона не оправдается никакая плоть.

Смотри, как просто все говорится. Мы оставили закон не потому, что, он недобр, а потому, что он немощен и не в состоянии оправдать. Ибо никто не мог исполнить его дел, трудных и неудобоисполнимых, не по причине их величия, но скорее вследствие мелочности; или иначе, потому что он души не освящал, но только телесную нечистоту удалял. Итак, обрезание излишне. А впереди скажет, что оно даже опасно, потому что отчуждает от Христа.

Гал. 2:17. Если же, ища оправдания во Христе, мы и сами оказались грешниками, то неужели Христос есть служитель греха?

Мы старались обрести, говорит он, оправдание во Христе, оставив закон. Как же вы говорите, что грешно оставлять закон: ведь выходит, что в такой грех ввел нас Христос, так как ради Него мы оставили все законное. Таким образом Христос, как вы говорите, не только не оправдал нас, но даже сделался для нас виновником большего осуждения тем, что убедил нас отступить от закона.

Никак.

Доведя речь до нелепости, он не имел уже нужды в подтверждении, но удовольствовался одним отрицанием, что обыкновенно всегда он делал в предметах вообще спорных.

Гал. 2:18. Ибо если я снова созидаю, что разрушил, то сам себя делаю преступником.

Заметь его мудрость: они говорили, что нарушающий закон есть преступник, а он, напротив, показывает, что соблюдающий его есть преступник, идущий не только против веры, но и против самого закона. Ибо сам закон привел меня к вере и убедил оставить его. Впереди он укажет на это, а теперь пока говорит, что закон престал, и это мы засвидетельствовали тем, что разрушили его, отступив от него. Итак, если бы стали мы усиливаться восстановить его, то оказались бы преступниками, восстановляя то, что разрушено Богом.

Гал. 2:19. Законом я умер для закона,

Объясняет, каким образом он оставил закон, и говорит: посредством закона благодати и Евангелия я умер для закона Моисеева, или умер, говорит он, для закона посредством закона; то есть сам закон привел меня к тому, чтобы более не соблюдать его, приведши меня ко Христу посредством Моисеева и пророческого слова. Поэтому, если я опять стану соблюдать его, – опять нарушу его. Или же таким образом: закон повелевал не исполняющего его предписаний наказывать и убивать. А так как он не мог быть выполнен, то по силе его я подвергся смерти. Посему да не повелевает он мной, как уже умершим и душевно, потому что согрешил, не будучи в состоянии исполнять дел закона, и телесно, поскольку это зависело от осуждения законом. Как же после этого я буду еще держаться того, который умертвил меня?

чтобы жить для Бога. Я сораспялся Христу,

Чтобы кто-нибудь не сказал: как же ты живешь, когда умер? – он говорит, что хотя закон умертвил меня живого, но Христос, обретши меня мертвым, оживил меня, мысленно сораспявшегося Ему и умершего с Ним чрез крещение. Сугубое чудо: оживотворил мертвого, и оживотворил чрез смерть.

Гал. 2:20. и уже не я живу, но живет во мне Христос.

Словами «я сораспялся Христу» указал на крещение, а словами «уже не я живу» – на жизнь после сего, чрез которую умирает наше тело. «Но живет во мне Христос», то есть в нас ничего нет, что не угодно Христу, но Он все совершает в нас, управляя и господствуя. И наша воля умерла, а живет Его и управляет нашей жизнью. Итак, если я живу для Бога жизнью, отличной от жизни в законе, и умер для закона, то я не могу ничего соблюдать из закона.

А что ныне живу во плоти, то живу верою в Сына Божия,

То, что я сказал, сказал о духовной жизни, но и чувственную жизнь ты найдешь во мне, сущую от Христа. Ибо и закон нарушаемый всех подверг греху и наказанию, и ничто не препятствовало, как во времена потопа, всем погибнуть как преступникам; но явившийся Христос избавил нас от осуждения, оправдав Своею смертью. Так что и это самое – жизнь чувственную и плотскую – мы имеем чрез веру во Христа, – веру, оправдывающую нас и избавляющую от осуждения.

возлюбившего меня и предавшего Себя за меня.

Хотя Он за всех предал Себя и всех возлюбил, но Павел, размыслив, от чего освободил нас Христос и что даровал, и возгоревшись любовью, общее приписывает себе, как и пророки говорят: «Боже, Боже мой». А вместе с тем и показывает, что каждому должно оказывать Христу такую благодарность, как если бы Он умер ради него одного. Но воспользовались этими благодеяниями только те, которые уверовали в Него. Так что держащийся закона показывает, что Христос не умер для него. Как же ты не страшишься сего, но опять возвращаешься к закону, являя бесполезной для тебя смерть Господа. И заметь выражение «предавшего Себя» – ради ариан.

Гал. 2:21. Не отвергаю благодати Божией;

После этих рассуждений, он, наконец, заявляет: я не отвергаю дара Христова, которым Он меня сподобил, оправдав меня без дел смертью Своею, и не прибегаю к закону.

а если законом оправдание, то Христос напрасно умер.

Ибо, если, говорит он, закон в состоянии спасать и оправдывать, то Христос совершенно напрасно умер. Но Он, без сомнения, умер для того, чтобы спасти нас Своею смертью, чего закон не в силах сделать. А если закон спасает, излишня смерть Христова. Видишь ли, к чему ведет такая хула?

 

Глава третья

Гал. 3:1. О, несмысленные Галаты! кто прельстил вас не покоряться истине,

Показав сначала, что он – апостол не от людей и не чрез людей, и выставив себя достойным доверия, говорит затем с большею властью. Намереваясь сравнить веру и закон, он называет галатов неразумными, нисколько не нарушая тем закона Христова, а напротив, вполне соблюдая его (Мф. 5:22), так как обвиняется не тот, который прямо называет брата своего глупым, а тот, который напрасно. Галаты же вполне справедливо названы несмысленными, так как оставались бесчувственными к таким благам и делали бесполезной смерть Христову. И заметь, после доказательств он приступает к порицанию и сейчас же прекращает его. Ибо не сказал: «кто вас обманул?» но: «кто прельстил?» (έβάσκανε) Кто позавидовал? сим показывая, что они в начале совершали дела, достойные зависти. Показывает также, что те, которые склоняют их к тому, действуют не по заботливости о них и не для восполнения недостатков, а для разрушения уже существующего. Ибо такова зависть. И это говорит не потому, чтобы зависть сама по себе имела силу вредить, а потому, что учащие сему по зависти пришли к этому.

вас, у которых перед глазами предначертан был Иисус Христос, как бы у вас распятый?

Но Он распят в Иерусалиме. Как же он говорит, что «перед глазами» и “у вас”? Потому, что они очами веры видели Крест гораздо яснее, чем те, которые тогда присутствовали и видели его. Ибо между тем, как многие из тех, которые видели телесно, не извлекли для себя никакой пользы, они же, не видев глазами, посредством веры очень ясно видели. Итак, Христос был «предначертан», то есть живо изображен чрез проповедь, но вы, уверовав в проповедь, видели Его, как присутствующего. Это и похвала им, и укор: похвала потому, что они приняли это с такой полной уверенностью, а порицание потому, что оставили Того, Которого видели обнаженным, распятым и умирающим, и обратились к закону. Заметь, как он, оставив все, говорит об одном Кресте Христовом.

Гал. 3:2. Сие только хочу знать от вас: через дела ли закона вы получили Духа, или через наставление в вере?

Так как вы не слушаете продолжительных наставлений и не хотите видеть величия домостроительства, то скажу вам кратко. Ответьте мне на сие немногое: откуда вы получили Святого Духа и проявили такую силу и знамения? От дел ли закона, или от веры? Ясно, что от веры, так как не в то время, когда вы держались закона, имели Духа и совершали чудеса. Как же после этого, оставив веру, вы снова прилепляетесь к закону?

Гал. 3:3. Так ли вы несмысленны, что, начав духом, теперь оканчиваете плотью? (τελεΐσθε)

Опять благовременно прибег к порицанию. Надлежало бы, говорит, вам с течением времени идти к совершенству, а вы не только не преуспели, но еще отодвинули назад. Ибо совершать знамения есть дело духовное, и это вы делали в начале, обрезываться же – дело плотское, что вы теперь избрали. И не сказал: τελειΐτε – вы сами оканчиваете, но τελεΐσθε – принуждаетесь окончить, показывая, что те, которые учат обрезанию, уловляли и закалали их, как бессловесных животных.

Гал. 3:4. Столь многое потерпели вы неужели без пользы? О, если бы только без пользы!

Они боролись со многими испытаниями ради Христа. И неужели, говорит он, вы напрасно столько потерпели? Ибо если вы обрезываетесь, все это напрасно, и обольстители лишили вас стольких венцов. Потом, подавая им надежду на возвращение, он говорит: «если бы только без пользы», то есть если вы хотите образумиться, то не напрасно, не тщетно вы трудились. Да устыдятся после этого отрицающие покаяние. Вот они совершали знамения, были исповедниками и мучениками, но когда отпали, Павел не отвергает их, а приемлет с радостью.

Гал. 3:5. Подающий вам Духа и совершающий между вами чудеса через дела ли закона сие производит, или через наставление в вере?

Бог, говорит он, подающий вам Духа, чтобы пророчествовать и говорить языками, и сообщающий вам силу совершать знамения и чудеса, совершал ли это ради дел закона, как будто исполнением их вы Ему угодили, или же ради обнаруженной вами веры во Христа? Очевидно, ради нее. Как же вы, оставивши веру, вследствие которой прославились, возвращаетесь к отмененному закону?

Гал. 3:6. Так Авраам поверил Богу, и это вменилось ему в праведность.

Хотя, говорит он, надлежало вам узнать силу веры преимущественно из того, что вы совершали знамения, но если вы обратите внимание и на праотца, о котором вы много говорите, найдете, что и он оправдался верой. А если живший до благодати оправдывается верой, то тем более удостоившиеся благодати должны держаться веры.

Гал. 3:7. Познайте же, что верующие суть сыны Авраама.

Так как они боялись, чтобы им отступлением от закона не лишиться родства с патриархом (ведь они очень гордились им), то он, напротив, показывает, что вера наиболее делает сынами Авраама тех, которые имеют ее.

Гал. 3:8. И Писание, провидя, что Бог верою оправдает язычников, предвозвестило Аврааму: в тебе благословятся все народы.

Показав, каким образом верующие суть дети Авраама, он приводит и свидетельство от Писания: «в тебе благословятся все народы» (ср. Бут. 12:3), то есть чрез подражание твоей вере. А также показывает, что вера древнее закона, если прежде закона она оправдала Авраама, и что совершающееся теперь совершается согласно пророчеству.

“Писание, – говорит он, – провидя”, то есть Сам давший закон Бог предопределил, что оправдываются не законом, но верой. И не сказал: «открыло», но: «предвозвестило», дабы ты узнал, что и Авраам радовался такому способу оправдания и желал его исполнения.

Гал. 3:9. Итак верующие благословляются с верным Авраамом,

Так как они страшились, как бы им за несоблюдение закона не подвергнуться проклятию (так как написано: проклят тот, который не соблюдает написанного в законе), то он показывает совершенно противоположное, именно, что благословенны оставляющие закон и приходящие к вере, подобно тому, как и верный Авраам получил благословение.

Гал. 3:10. а все, утверждающиеся на делах закона, находятся под клятвою. Ибо написано: проклят всяк, кто не исполняет постоянно всего, что написано в книге закона.

Чтобы кто-нибудь не возразил, говоря: Авраам вполне естественно был благословен и оправдан верой, так как еще не было закона, а ты покажи мне, что после того как дан закон, вера оправдывает и делает благословенными, – апостол показывает теперь не только то, что вера оправдывает и сообщает благословение, но и то, что закон есть виновник греха и проклятия, потому что никто не может исполнить написанного в законе, а не исполняющий – проклят. Таким образом, вере принадлежит благословение, и напрасно вы страшитесь проклятия за отступление от закона. Ведь, держась его, вы скорее подпадаете проклятию, будучи не в силах его исполнить.

Гал. 3:11. А что законом никто не оправдывается пред Богом, это ясно, потому что праведный верою жив будет.

Гал. 3:12. А закон не по вере; но кто исполняет его, тот жив будет им.

Показав, что закон подвергает проклятию, а вера сообщает благословение, теперь говорит, что и оправдывает только вера, а не закон, и приводит слова Аввакума: «праведный верою жив будет» (Авв. 2:4), а не законом. Ибо закон требует не только веры, но и дел. Хорошо также сказал: «пред Богом», потому что у людей могут казаться праведными те, которые держатся закона, каковы фарисеи, выставляющие себя праведными пред людьми. Так как закон по причине своей невыполнимости не оправдывал, а подвергал проклятию, то явилась благодать, показывающая легкий путь – веру, посредством которой оправдываясь, мы получаем благословение. Итак, доказано, что вера сообщала благословение и оправдание не только до закона, но еще более и после него.

Гал. 3:13. Христос искупил нас от клятвы закона, сделавшись за нас клятвою (ибо написано: проклят всяк, висящий на древе),

Чтобы кто-нибудь не возразил, говоря: правда, что не исполняющий закона проклят и что вера оправдывает, но откуда видно, что та клятва уничтожена? Мы ведь боимся, чтобы, подпав раз под иго закона, самим нам не остаться под клятвой; поэтому Павел показывает, что проклятие уничтожено Христом. Ибо, дав за нас выкуп тем, что Сам стал клятвой, Он искупил нас от клятвы закона, которой Сам не подлежал, как исполнивший закон, а повинны ей были мы, которые были не в состоянии его исполнить, подобно тому, как если бы кто был осужден на смерть, а другой кто-нибудь, невинный, подвергся смерти, решившись сам умереть вместо него. Итак, Он принял на Себя клятву чрез повешение на древе и разрушил клятву, прилежащую на нас за неисполнение закона, хотя Сам ей не подлежал, потому что и закон исполнил, и греха не сотворил.

Гал. 3:14. дабы благословение Авраамово через Христа Иисуса распространилось на язычников,

Ради того, говорит, был Он клятвой, чтобы «распространилось на язычников», то есть на тех, которые не пользовались законом, «благословение Авраамово», то есть которое от веры, «через Христа Иисуса», то есть о семени Авраама, как и написано: «в семени твоем благословятся», то есть во Христе, Который произошел от тебя по плоти, благословятся, очевидно, верующие в Него.

чтобы нам получить обещанного Духа верою.

Ради того, говорит он, удостоились язычники благословения, чтобы Духа принять чрез веру. Так как нельзя было принять Духа тем, которые еще находятся под клятвой, то они получают благословение после уничтожения Христом клятвы и, оправдавшись тогда верой, принимают обетование Духа. Ибо что обещал Бог Аврааму, это, по разумению Павла, духовные дары, которые очевидно теперь нам даны, как то: благословение и прочее.

Гал. 3:15. Братия! говорю по рассуждению человеческому::

Выше назвал неразумными, теперь называет братьями, там обуздывая, а здесь утешая. Человеческий пример, говорит, я намереваюсь вам представить.

даже человеком утвержденного завещания никто не отменяет и не прибавляет к нему.

Гал. 3:16. Но Аврааму даны были обетования и семени его. Не сказано: и потомкам, как бы о многих, но как об одном: и семени твоему, которое есть Христос.

Гал. 3:17. Я говорю то, что завета о Христе, прежде Богом утвержденного, закон, явившийся спустя четыреста тридцать лет, не отменяет так, чтобы обетование потеряло силу.

Павел хочет показать, что вера есть завет более древний, чем закон, и что несправедливо было бы предпочитать ей закон. На это и пример привел. Если бы, говорит он, человек сделал завещание, неужели кто-нибудь, пришедши после, осмелился бы извратить его или переделать, то есть прибавить что-нибудь? Тем более должно разуметь сие в отношении к Богу. И Бог дал завещание Аврааму, что в семени его благословятся народы. А семя его – Христос, потому что не сказал: семенем, чтобы ты не подумал о происшедших от него иудеях и измаильтянах, – но просто: в семени, которое, как сказано, есть Христос. Каким же образом закон может отменить этот завет, соглашение и обещание, так чтобы не во Христе получали благословение народы, но чрез заповеди закона? Ведь это не что иное, как ниспровержение обетования, что нелепо.

Гал. 3:18. Ибо если по закону наследство, то уже не по обетованию; но Аврааму Бог даровал оное по обетованию.

Если закон, говорит, дарует благословение и делает наследниками жизни и правды, то обетование, данное Аврааму, следовательно, отменено и уничтожено. Но это не имело бы смысла: закон ведь явился позднее, как же он может отменить завет, который был прежде его? Но не спеши весь этот пример строго проводить. Посему он и сказал: «говорю по рассуждению человеческому», то есть человеческий пример привожу. Поэтому неудивительно, если он не может быть вполне применен к божественному.

Гал. 3:19. Для чего же закон? Он дан после по причине преступлений,

Так как он возвысил веру и указал, что она древнее закона, возникало возражение: для чего же был дан закон, если вера была древнее и сама сообщила благословение? Не напрасно, говорит он, дан закон, но ради преступлений, чтобы быть вместо узды для иудеев, препятствуя нарушению если не всех, то, по крайней мере, некоторых заповедей. Прекрасно также сказано: “дан после”, чтобы показать, что закон дан не в качестве первообразного установления, как обетования, но как бы дан в добавление, по причине многих преступлений, дабы воспрепятствовать хоть немногим.

до времени пришествия семени, к которому относится обетование,

Однако не навсегда был дан закон, но до времени пришествия Христа, к Которому относилось обетование, что о Нем благословятся народы. Если же до явления Христова дан закон, зачем же ты далее простираешь его значение?

и преподан через Ангелов, рукою посредника.

Закон, говорит он, дан чрез посредство Ангелов – или священников, или действительных Ангелов, потому что ведь Ангелы производили оные трубные звуки, громы и знамения. «Рукою посредника», то есть Христа. Показывает, что и закон дал Христос, а потому Он волен и отменить его.

Гал. 3:20. Но посредник при одном не бывает, а Бог один.

Так и Христос служит посредником между двоими, а именно, между Богом и людьми. Ибо Он примирил обоих, дав мир и уничтожив вражду, которая была у людей с Богом. С тех пор как соединил с Собой человеческое естество, Он дал мир, чудесным образом соединив с Божественной природой враждебную ей вследствие греха плоть. Итак, если Он ходатай и примиритель, то ясно, Он спасает, а не закон.

Гал. 3:21. Итак закон противен обетованиям Божиим? Никак!

Если обетования сообщали благословение, а закон подвергал проклятию, то, очевидно, если бы мы приняли его как имеющий силу, он уничтожил бы обетования Божии, которые дают благословение. Но да не будет. Слушай далее по порядку.

Ибо если бы дан был закон, могущий животворить, то подлинно праведность была бы от закона;

Тогда, говорит, закон был бы сильнее веры, сообщил бы благословение и оправдывал человека, если бы он был в состоянии оживить и спасти. А теперь он скорее убивает, так как не может освободить от грехов. Как же после этого закон может преодолеть веру, которая имеет силу оживлять чрез крещение, и благословлять и оправдывать?

Гал. 3:22. но Писание всех (τα πάντα) заключило под грехом, дабы обетование верующим дано было по вере в Иисуса Христа.

Закон, говорит, не имел силы освободить от грехов, но содействовал тому, чтобы «заключить» людей под грехом, то есть показать их грешниками и принудить, чтобы они возжелали отпущения грехов и обратились ко Христу, могущему даровать оное. А так как иудеи, не чувствуя всей тяжести грехов, и прощения их не желали, то Бог дал закон, который заключает их, то есть теснит и подавляет обличениями, объявляет их грешниками и побуждает искать способа получить прощение. А этот способ есть вера во Христа, посредством которой мы получаем благословение и оправдание.

Гал. 3:23. А до пришествия веры мы заключены были под стражею закона, до того времени, как надлежало открыться вере.

Закон, говорит, доставлял большую безопасность тем, которые находились под его охраной, потому что удерживал их от многих грехов и был как бы стеной, окружал людей и приводил к вере. Каким образом? Обличая грехи, но не имея силы освободить от них, он по необходимости указывал на оправдывающую веру, которая была и в древности, но прикровенно, а открыто явилась впоследствии, когда и Бог явился во плоти.

Гал. 3:24. Итак закон был для нас детоводителем ко Христу, дабы нам оправдаться верою;

Как воспитатель оберегает юношу от всего дурного и способствует тому, чтобы он со всей внимательностью и усердием принимал наставления учителя, так и закон воспитывал в своих последователях надлежащую добродетель и приводил к учителю – Христу, своими обличениями и указаниями грехов вызывая в них стремление искать Того, Кто дает прощение и оправдывает верой. Итак, да устыдятся те, которые клевещут на закон, – ибо ни воспитатель не стоит в противоречии с учителем, ни закон – с Новым Заветом.

Гал. 3:25. по пришествии же веры, мы уже не под руководством детоводителя.

Гал. 3:26. Ибо все вы сыны Божии по вере во Христа Иисуса;

С пришествием веры, делающей «мужем совершенным», мы, говорит он, уже не можем находиться под руководством воспитателя, как ставшие чрез нее совершенными и вышедшие из детского возраста. Так как мы от веры стали совершенными мужами, то ясно отсюда, что и сынами Божиими мы стали чрез веру во Христа. Таков ход мыслей. Конечно, удостоившийся быть сыном Божиим не несовершен и не младенец. Поэтому странно было бы тем, которые стали мужами, подчиняться руководству закона, точно так же, как при наступлении дня и при свете солнечном употреблять светильник. Смотри же, выше он сказал, что вера делает сынами Авраама, а теперь – сынами Божиими. Так много она может.

Гал. 3:27. все вы, во Христа крестившиеся, во Христа облеклись.

Определяя, каким образом мы сыны Божии, говорит, что чрез крещение. Но не сказал: вы, которые крестились, детьми Божиими стали, как бы и требовала последовательность, – но гораздо выразительнее: во Христа облеклись. А если мы облеклись во Христа, Сына Божия, и Ему уподобились, значит, приведены в единое родство, в единый образ, став по благодати тем, что Он есть по естеству.

Гал. 3:28. Нет уже Иудея, ни язычника; нет раба, ни свободного; нет мужеского пола, ни женского: ибо все вы одно во Христе Иисусе.

Каждый из крещеных, говорит он, отбросил свои природные особенности, все получили один тип и один образ не Ангела, но Самого Господа, являя в себе Христа. Так что все мы едино во Христе Иисусе, именно поскольку мы имеем один запечатленный образ Христа, или поскольку мы – единое тело, имеем единую главу Христа.

Гал. 3:29. Если же вы Христовы, то вы семя Авраамово и по обетованию наследники.

Так как впереди он сказал, что семя Авраама, о котором благословятся народы, есть Христос, Которому именно и даны обетования, а также указал, что и вы имеете образ Христов, то теперь заключает: итак, и вы – семя Авраама и наследники обещанного благословения. Как же после этого вы держитесь закона, – вы, которые получили благословение чрез то, что облеклись во Христа и уподобились Ему, и отсюда сделались семенем Авраама?

 

Глава четвертая

Гал. 4:1. Еще скажу: наследник, доколе в детстве, ничем не отличается от раба, хотя и господин всего::

Гал. 4:2. он подчинен попечителям и домоправителям до срока, отцом назначенного.

То есть отец определил, чтобы он ничем не распоряжался до узаконенного возраста, чему он и должен повиноваться.

Гал. 4:3. Так и мы, доколе были в детстве, были порабощены вещественным началам мира;

“В детстве” не возрастом, но познанием о Боге. А «вещественными началами» мира называет новомесячия и субботы, потому что эти дни бывают у нас от течения луны и солнца. Поэтому и те, которые теперь подчиняют нас закону, делают нас чрез то детьми и порабощают стихиям мира, хотя мы стали уже мужами совершенными, и сынами Божиими, и домоправителями, и господами. Научаемся также, что Бог от начала желал дать это усыновление (ибо в этом и состоит наследие), но наша незрелость препятствовала Ему. Желая же совсем устранить закон, он не сказал: «мы порабощены дням», но: «вещественным началам мира», чтобы тем сильнее пристыдить тех, которые склоняют еще к повиновению закону. Но не смущайся, что по течению речи “начала” мыслятся повелителями и приставниками. Ибо, во-первых, ты должен закон мыслить повелителем, равно как и детоводителем, а не их (начала), поэтому новомесячия и субботы он назвал началами. Кроме того, он так выразился для того, чтобы совершенно отвлечь их от закона и пристыдить, как это он впереди еще яснее раскроет. Некоторые же под стихиями разумели естественный, приуготовительный закон.

Гал. 4:4. но когда пришла полнота времени, Бог послал Сына Своего (Единородного) , Который родился от жены, подчинился закону,

Гал. 4:5. чтобы искупить подзаконных, дабы нам получить усыновление.

Пока были юны, мы подчинялись новомесячиям и субботам, но когда наступило определенное время воплощения Христова, когда род человеческий, прошедши все виды зла, нуждался во врачевании, тогда «Бог послал Сына Своего» (то есть благоволил придти), «Который родился» (γενόμενον), не сказал: «чрез жену», чтобы не дать оправдания тем, которые говорят, что Господь прошел чрез Деву, как чрез канал, совершенно призрачно, – но: “от жены”, то есть принял тело из самого существа Ее и был плодом чрева Ее. И был под законом, принял обрезание и совершил все, дабы избавить нас от клятвы, которой Сам не подлежал. Два же спасительных действия указывает он в воплощении Христовом: освобождение нас от клятвы закона и дарование усыновления. А «воспринять» сказал для того, чтобы показать, что усыновление предназначалось нам издавна по обетованию, хотя по причине нашей незрелости и не давалось нам. Ибо и обещанное Аврааму наследие было усыновление. Потому что сын наследует.

Гал. 4:6. А как вы – сыны, то Бог послал в сердца ваши Духа Сына Своего, вопиющего: «Авва, Отче!»:

Гал. 4:7. Посему ты уже не раб, но сын; а если сын, то и наследник Божий через Иисуса Христа.

Откуда видно, говорит он, что мы удостоились усыновления? Хотя он это показал и прежде, когда заявил, что мы облеклись во Христа, Который есть Сын, но доказывает и теперь тем, что мы приняли Духа, Который, божественно и необыкновенно касаясь наших сердец, научает нас называть Бога Отцом. А этого не могло бы быть, если бы мы не удостоились усыновления. Итак, когда мы дети и наследники не простого достояния, но божественного, и сонаследники Единородного, зачем же опять становимся рабами и, держась закона, отвергаем даровавшую нам усыновление веру?

Гал. 4:8. Но тогда, не знав Бога, вы служили богам, которые в существе не боги.

Здесь обращается он к уверовавшим из язычников, показывая, что соблюдение дней есть идолослужение и что они более, чем прежде, погрешают. Прежде, говорит он, вы хотя бы не знали Бога, так как жили во тьме и заблуждениях и вследствие этого служили солнцу и луне, которые по природе не боги, а теперь, после познания истины, если бы вы стали наблюдать дни, – это было бы ничем иным, как служением стихиям – нечестие еще худшее.

Гал. 4:9. Ныне же, познав Бога, или, лучше, получив познание от Бога, для чего возвращаетесь опять к немощным и бедным вещественным началам и хотите еще снова поработить себя им?

Но теперь, говорит он, вы познали Бога, впрочем, скорее не вы своим трудом обрели и узнали Бога (так как вы совершенно не искали), но Он нашел вас, живших во тьме и принял. Ибо «получили познание» сказано вместо «приняты от Бога». Как же после этого вы снова обращаетесь к бедным и немощным началам, то есть не имеющим никакой силы к получению обетованных благ и не могущим принести пользы духовной? А вместе он называет их бедными и немощными потому, что они лишены ума, чувства и жизни, хотя бы это и не понравилось эллинам. Итак, лжеапостолы, в качестве защитников закона, вводили соблюдение дней, а он очень мудро называет это дело идолослужением, которое и сам закон запрещает. Так что те, которые учили этому, являлись даже противниками закона.

Гал. 4:10. Наблюдаете дни, месяцы, времена и годы.

Отсюда видно, что лжеапостолы проповедовали не только обрезание, но и соблюдение праздников и новомесячий.

Гал. 4:11. Боюсь за вас, не напрасно ли я трудился у вас.

Смотри, какое чувствительное сердце: они колеблются а Павел страшится. Выражение «не напрасно ли» (μή πως) показывает, что они были еще целы и не потерпели еще полного крушения. И он подает им надежду, что если они пожелают одуматься, то не напрасно затрачен был на них труд. Он как бы говорит им: вспомните мои усилия для вас и не делайте тщетными мои труды.

Гал. 4:12. Прошу вас, братия, будьте, как я, потому что и я, как вы.

К верующим из иудеев он говорит так: подражайте мне. И я ведь был очень привержен к закону, как вы, но оставил его и теперь подвизаюсь за Христа и веру. Таковы и вы будьте. Прекрасно высказал он это в заключение. Ибо люди скорее привлекаются сродными примерами, чем рассуждениями.

Вы ничем не обидели меня::

После сильных упреков, он опять обнаруживает кротость. Жестокое порицание так же ведь не приносит пользы, как и крайняя снисходительность. Посему он называет их братиями, напоминая вместе с тем о благодати крещения, по которой все мы стали братиями, как рожденные от единого Отца – Бога. Оправдывается и в высказанных укоризнах, именно что они произошли не по ненависти. Ведь вы не причинили мне никакой несправедливости, чтобы я стал относиться к вам враждебно, но гораздо более, вы оказали даже мне бесчисленные знаки почтения и расположения. Как же после этого я мог бы говорить это по ненависти? Но говорю, без сомнения, из попечения о вас и из сильной признательности к вам.

Гал. 4:13. знаете, что, хотя я в немощи плоти благовествовал вам в первый раз,

Гал. 4:14. но вы не презрели искушения моего во плоти моей и не возгнушались им,

Вы знаете, говорит он, что при телесной немощи, то есть посреди преследований и опасностей я благовествовал вам, и вы, однако, не отвратились от меня; эти испытания мои, то есть преследования, раны и тому подобное не привели вас в соблазн и не заставили презирать и гнушаться мной. А вместе с тем незаметным образом и пристыжает их, показывая, сколько он вытерпел ради них от противников.

а приняли меня, как Ангела Божия, как Христа Иисуса.

Вы так, говорит он, почтили меня, как будто я был более, чем человек. Не странно ли, в то время, когда я подвергался преследованиям и был гоним, принимать меня, как ангела и Христа, и не соблазняться, теперь же, когда я советую должное, считать меня за врага и не принимать?

Гал. 4:15. Как вы были² блаженны!

В недоумении и изумлении он говорит: что сталось с вашим прежним блаженством? То есть куда девалось все то, за что вас все ублажали, как приверженных к учителю? Что оно теперь? Во что превратилось прежнее ублажение ваше? Теперь я не вижу этого, так как вы враждебно настроены ко мне.

Свидетельствую о вас, что, если бы возможно было, вы исторгли бы очи свои и отдали мне.

Прежде за мою проповедь вы считали меня дороже даже собственных глаз; что же теперь случилось, что вы подозреваете меня, как врага? Странно ведь, чтобы тот, которого вы так почтили, стал говорить вам это с враждебной мыслью?

Гал. 4:16. Итак, неужели я сделался врагом вашим, говоря вам истину?

Другой причины вражды, говорит он, я не знаю кроме того, что высказал вам истину и обличил заблуждающихся относительно догматов. Но за это вы скорее должны еще более полюбить меня, как исполнившего долг попечителя.

Гал. 4:17. Ревнуют по вас нечисто, а хотят вас отлучить, чтобы вы ревновали по них.

Ревность – дело похвальное, когда кто подражает добродетели другого, но она делается дурной, когда кто-нибудь стремится удалить добродетельного от совершенства. И эти стараются исключить вас, то есть лишить более совершенного состояния и ведения во Христе и ввергнуть в менее совершенное, которое заключается в законе, чтобы вы почитали их учителями, ревновали и подражали им, как ученики. А я желал, чтобы вы были руководителями к совершенству и для них, и для всех. Так и было, когда я был у вас. На это же самое он указывает и ниже.

Гал. 4:18. Хорошо ревновать в добром всегда, а не в моем только присутствии у вас.

Не видишь ли, он намекает на то, что они соревновали всем в совершенстве, когда находился Павел у них? А также дает разуметь и то, что его отсутствие породило это зло. Прекрасно было бы, говорит он поэтому, когда бы не только в присутствии учителя, но и в его отсутствие, ученики мыслили должное.

Гал. 4:19. Дети мои, для которых я снова в муках рождения, доколе не изобразится в вас Христос!

Подражает матери, трепещущей за детей своих. Вы, говорит он, извратили образ Христов, который вы имели в себе от крещения, и требуете нового возрождения и воссоздания, дабы опять явился в вас образ Христов и отпечатлелся на вас Его характер. Опять нахожусь в муках рождения, снова возрождаю вас посредством учения. Но не отчаиваюсь. Посему и называю вас детьми, чтобы и вы не теряли надежды. А это против новатиан: Павел галатов возрождает и обновляет, а они (новатиане) не принимают исправления посредством покаяния.

Гал. 4:20. Хотел бы я теперь быть у вас и изменить голос мой, потому что я в недоумении о вас.

Я не удовлетворяюсь письмами, но желал бы быть с вами и изменить мой голос, то есть обратить его в сетование и плач. Я недоумеваю, что сказать о вас, каким образом вы, которые настолько возвысились, что подвергались даже опасностям за веру и совершали знамения чрез нее, теперь удаляетесь к подзаконной немощи. Поэтому я желал бы в вашем присутствии сетовать о вас. Ибо когда находился в затруднительных обстоятельствах, то обыкновенно предавался слезам.

Гал. 4:21. Скажите мне вы, желающие быть под законом: разве вы не слушаете закона?

После того как уже достаточно смягчил их и привлек к себе, он снова вступает в препирательство, указывая на то, что и сам закон не желает, чтобы его соблюдали: отвечайте, говорит, мне. Прекрасно также сказал: “желающие”, потому что такое положение зависело не от требования вещей, но от неуместной их страсти к спорам. А законом он называет книгу Бытия, так как у него в обычае весь Ветхий Завет называть законом.

Гал. 4:22. Ибо написано: Авраам имел двух сынов, одного от рабы, а другого от свободной.

Выше он сказал, что вы дети Авраама. Но так как не одинакового достоинства были сыновья патриарха, но один был от рабыни, а другой – от свободной, то теперь он показывает, что вы не только дети, но и таковы, каков был свободный и благородный. Так облагородила вас вера.

Гал. 4:23. Но который от рабы, тот рожден по плоти; а который от свободной, тот по обетованию.

Так как его слова, что они сыны Авраама, казались невероятными, – дети ли в самом деле Авраама те, которые не родились от него по плоти, то Павел говорит, что и Исаак, собственный сын Авраама, не по плоти родился от него – да и как это могло быть, когда естество омертвело? – но слово Божие и обетование образовало его. А Измаил родился по естественному порядку. Именно это и означает выражение “по плоти”. Но при всем том рожденный по плоти есть раб и чужд наследия, а рожденный не по плоти – господин и наследник. Что же препятствует и вам, хотя вы и не родились по плоти от Авраама, быть его сынами? И вы ведь чрез произнесение слов при купели получили новый образ бытия.

Гал. 4:24. В этом есть иносказание.

То есть история сия не только повествует об этом, но указывает и на нечто другое. Поэтому и называется аллегорией. То было образом настоящего.

Это два завета: один от горы Синайской, рождающий в рабство, который есть Агарь,

Гал. 4:25. ибо Агарь означает гору Синай в Аравии и соответствует нынешнему Иерусалиму, потому что он с детьми своими в рабстве;

“Это”. Какие же? Две жены эти представляют аллегорически Новый и Ветхий Заветы. Каким образом? Агарь – Ветхий Завет. Ибо закон и дан был с горы Синая. А Синай находится в Аравии, и на арабском языке называется «Агарь». Соответствует же Иерусалиму, то есть находится в соседстве, соприкасается, или уподобляется дольнему Иерусалиму; сравнивается с ним, переносится на оный, так как есть сходство между обоими. Как Агарь была рабой и рождала в рабство, так и закон, данный с горы Синайской, которая называется Агарь и уподобляется Иерусалиму – рождает в рабство тех, которые держатся его. Ибо в законе много несвободного и рабского, потому что и добродетель обосновывалась на тленной награде, на земных, говорю, благах, и удаление от зла внушалось – наказаниями и страхом.

Гал. 4:26. а вышний Иерусалим свободен: он – матерь всем нам.

В том прообраз Агари. Посмотри также и прообраз Сарры; она ведь прообразовывала горний Иерусалим. Он же есть град верующих, откуда и закон наш: ибо с неба Евангелие. Этот град свободен от наблюдений закона, и все в нем устрояется свободно и с благородным достоинством. Ибо ничто у нас не совершается из-за видимой награды, и не угрожают нам телесные наказания, но и обещания более божественны, и наказания приличны благородным, – именно отлучение от таинственной трапезы и епитимьи.

Гал. 4:27. Ибо написано: возвеселись, неплодная, нерождающая; воскликни и возгласи, не мучившаяся родами; потому что у оставленной гораздо более детей, нежели у имеющей мужа.

Не довольствуется этими прообразами, но ссылается на свидетельство Исаии, который церковь из язычников называет неплодной и не имеющей мужа; и действительно, она была лишена богопознания и бездетна, так как не произвела ни одного пророка Божия и учителя. А иудейскую синагогу называет имеющей мужа, или потому, что она имела закон, который руководил ее действиями, или потому, что имела Самого Бога.

«Воскликни» употреблено вместо: «воскликни голосом радости», потому что у тебя теперь множество чад: и пророки, и учителя, и сыны Божии произошли от тебя; ты всю вселенную породила, а не один народ, как иудейская синагога.

Гал. 4:28. Мы, братия, дети обетования по Исааку.

Гал. 4:29. Но, как тогда рожденный по плоти гнал рожденного по духу, так и ныне.

Церковь, говорит он, будучи неплодна, подобно Сарре, не только стала многочадной, как та, но и родила таким же образом, как последняя. Как ее не природа, но обетование сделало матерью (ибо Тот, Который сказал: «Я опять буду у тебя в это же время» (Бут. 18:10), вошел в чрево и сотворил плод), так и у нас, как и выше сказано, божественные слова, произносимые при крещении, совершают новое творение. Потом, чтобы кто-нибудь не сказал: какая эта свобода, когда иудеи бичуют верующих, а те, которые думают быть свободными, подвергаются гонению? – он говорит, что и тогда так же было. Измаил гнал Исаака, но, тем не менее, это нисколько не помешало преследуемому быть законным сыном Авраама и господином преследующего. Итак, из самого этого преследования нас иудеями открывается наше сходство с Исааком и родство с Авраамом.

Гал. 4:30. Что же говорит Писание? Изгони рабу и сына ее, ибо сын рабы не будет наследником вместе с сыном свободной.

Чтобы кто-нибудь не сказал: что же отсюда? Утешительно ли для верующих, которые теперь подвергаются преследованию со стороны иудеев, то, что и Исаак тогда подвергался гонению? – он говорит: послушай, что говорит Писание, и получишь вразумление: за временное гонение, которому подвергал Измаил Исаака, он совершенно изгоняется. И в наказание не только подвергается изгнанию, но гораздо более – лишается участия в том, что уготовано сыну. А это наказание тем сильнее, что имеет свое начало не в преследовании, а в решении и определении Божием. Заметь также, что он того, который не удостоился наследия, назвал сыном не Авраама, а рабыни, указывая, что он и очень низкого происхождения. Итак, смотри, он доказал, что сам закон указывает на свою отмену, так как все сказанное, будучи прообразом теперь совершающегося, написано в законе, то есть в книгах Ветхого Завета.

Гал. 4:31. Итак, братия, мы дети не рабы, но свободной.

Все это направляет к тому, чтобы показать, что все случившееся теперь с нами прообразовано было за много лет прежде. Как же после этого не странно, получив за столько лет прежде свободу, опять добровольно становиться рабами?

* * *

² У блаженного Феофилакта нет этого слова.

 

Глава пятая

Гал. 5:1. Итак стойте в свободе, которую даровал нам Христос,

Не вы ведь, говорит он, освободили себя, но Тот, Который дал за вас выкуп. Как же после этого вы подвергаете себя господству закона против намерения освободившего вас Христа? Говоря “стойте”, он дал знать, что они колебались.

и не подвергайтесь опять игу рабства.

Словом «иго» он указывает на тяжесть рабства в законе. А выражением “опять” изобличает их бесчувственность, так как они, несмотря на то, что по опыту знали тяжесть рабства, опять добровольно переходят в него.

Гал. 5:2. Вот, я, Павел, говорю вам: если вы обрезываетесь, не будет вам никакой пользы от Христа.

Вместо всякого доказательства апостол ссылается на свой авторитет. Не приносит уже пользы Христос обрезывающемуся потому, что таковой отвергает Его благодать и обращается к закону, как благодетелю, Христу же вовсе не верит, как будто Он не оказал ему благодеяния. А не веря, он и не может получить пользы от Того, в Которого не верит.

Гал. 5:3. Еще свидетельствую всякому человеку обрезывающемуся, что он должен исполнить весь закон.

Чтобы не подумали, что по вражде говорится это, он прибавляет: не вам только высказываю это, но и всякому обрезывающемуся, что великую тяжесть вы налагаете на себя. Постановления закона тесно связаны между собой, и если ты признаешь малую частичку закона и подчиняешь себя этому игу, то подчиняешь себя господству всего закона. Ибо обрезание требует жертвы и приурочено к известному дню, а жертва требует места, способа ее приношения и очищений. Нечистый ведь не может приносить жертвы. Очищения опять требуют исполнения других законных предписаний. Видишь, как отвергший Христа не только не получает пользы от Него, но и подвергает себя бесчисленным тягостям? Если закон – господин, так исполняй все, а если нет, то не принимай и частички из него.

Гал. 5:4. Вы, оправдывающие себя законом, остались без Христа, отпали от благодати,

То есть вы не имеете никакого общения со Христом: вы, которые думаете получить оправдание в законе, лишились благодати, поистине оправдывающей. Великое несчастье, когда ты не получишь того, что обещает закон, и лишишься того, что дает благодать.

Гал. 5:5. а мы духом ожидаем и надеемся праведности от веры.

Мы, говорит он, верующие, не в законе, но в Духе Святом надеемся получить оправдание. Каким образом? Верой. Итак, должно подчиниться водительству веры, потом наитием Святого Духа получить прощение грехов и удостоиться оправдания в крещении.

Гал. 5:6. Ибо во Христе Иисусе не имеет силы ни обрезание, ни необрезание, но вера, действующая любовью.

Прежде он сказал, что обрезание пагубно, как же он теперь считает его безразличным? По нашему мнению, он говорит здесь об обрезании, которое предшествовало вере; он как бы так сказал: для вступивших в Новый Завет нет пользы, если они обрезаны, и нет вреда, если они не обрезаны. Ибо все заключается в вере, действующей любовью, то есть в вере, которая должна всегда являться деятельной и живой в любви ко Христу. Этим также указывает, что они хотя и уверовали, но не окрепли в любви ко Христу и вследствие этого снова уклонились к закону, или же наставляет их в любви к ближнему. А вместе с тем показывает, что и обольстители их, если бы имели любовь к ним, не дерзнули бы делать этого. Итак, научись, что вера становится деятельной посредством любви, то есть является живой, а не имеющая любви бездейственна, – подобно сказанному: «вера без дел мертва» (Иак.11:17).

Гал. 5:7. Вы шли хорошо: кто остановил вас, чтобы вы не покорялись истине?

Это не вопрос, а сетование. Он говорит: вы достигли совершенства, но что случилось? Кто это возымел такую силу, что воспрепятствовал вам покоряться не евангельской истине, но отмененному закону?

Гал. 5:8. Такое убеждение не от Призывающего вас.

То есть это внимание к обольстителям не от Христа; ведь не на то призвал Он вас, чтобы вы внимали тем, которые склоняют в иудейство.

Гал. 5:9. Малая закваска заквашивает все тесто.

Чтобы не сказали: «зачем так сильно упрекаешь нас (ведь только одну заповедь мы нарушили) и преувеличиваешь нашу вину?» – он говорит, что это, казалось бы, ничтожное обстоятельство наносит существенный вред. Ибо, как закваска, хотя бы и малая, сама собой заквашивает и изменяет все тесто, так и обрезание, хотя составляет одну только заповедь, вовлекает вас в иудейство во всей его полноте.

Гал. 5:10. Я уверен о вас в Господе, что вы не будете мыслить иначе;

Полагаюсь, говорит он, на вас, потому что я знаю своих учеников, знаю способность вашу к исправлению. Итак, я надеюсь, что вы можете исправиться. Надеюсь также и на Господа, Который не желает гибели какого бы то ни было человека. Таким образом, он побуждает их употребить и собственные усилия, и надеяться на Господа. Ибо иначе невозможно получить что-нибудь от Бога, – если вы не приложите, говорит он, собственного усердия.

а смущающий вас, кто бы он ни был, понесет на себе осуждение (κρίμα) .

Хотя вы, говорит он, исправитесь, но обольстившие вас вследствие этого не освободятся от наказания, но подвергнутся суду, как бы великими и достойными веры они ни казались. Ибо это значат слова: кто бы он ни был. А говорит это с тем, чтобы и другие не поверили им.

Гал. 5:11. За что же гонят меня, братия, если я и теперь проповедую обрезание?

Так как клеветники говорили, что он лицемер и проповедует в одном месте обрезание, а в другом нет, то он говорит: вы свидетели того, что меня преследуют иудеи. Если я проповедую обрезание, за что же другие меня преследуют? Очевидно, преследуют меня за нарушение отеческих их постановлений. А если я проповедую обрезание и охраняю отеческие постановления, зачем после этого меня преследуют? Что же, говорят, из этого? Не обрезал ли ты Тимофея? Да, но это с особой целью. Да притом одно дело – обрезывать, и другое – проповедовать обрезание. Ведь он не сказал: «если совершил обрезание», но: «если проповедую». Ибо тот, который проповедует, учит, что это всегда должно быть, как безусловно прекрасное, а тот, который делает что-нибудь по особым целям, исполняет это не потому, что оно безусловно хорошо, но потому, что полезно в данном случае.

Тогда соблазн креста прекратился бы.

Если бы я проповедовал обрезание, то не было бы соблазна, который производит в иудеях крест. И не по чему-нибудь иному они соблазняются проповедью о кресте и не принимают ее, как только потому, что ею уничтожается обрезание и закон. Равно как, если бы я проповедовал обрезание, прекратилась бы и исчезла вражда иудеев ко кресту и соблазн, который возбуждает он в них.

Гал. 5:12. О, если бы удалены были возмущающие вас!

Подвергшихся обольщению он назвал вначале неразумными и порицал не более, чем детей, самих же обольстителей, как больных неизлечимо, он проклинает и говорит: о, если б они не только обрезывались, но и совсем изрезали все тело свое! И смотри, он назвал их «возмущающие» (по-славянски «развращающие», по-гречески «принуждающие оставить свое отечество и свободу»), отводящие их в плен. Потому что они и действительно лишали их свободы и, уводя от горнего Иерусалима, как переселенцев пристраивали к закону и к мелочности иудейства. Заметь также относительно тех, которые оскопляют себя, что они навлекают на себя проклятие апостола.

Гал. 5:13. К свободе призваны вы, братия, только бы свобода ваша не была поводом к угождению плоти,

Не с тем, говорит, мы призваны Христом, чтобы стать рабами закона, но чтобы освободиться от ига подзаконного рабства. Потом, дабы кто-нибудь не подумал, что так как мы свободны, то нам можно делать все, что ни захотим, он исправляет это и говорит: да не будет нам свобода поводом к угождению плоти, то есть плотским пожеланиям. Ведь не для того мы освобождены от ига закона, чтобы совершать преступления, но чтобы и без ярма идти в порядке, как свойственно получившим хорошее воспитание. И не для того получили мы свободу, чтобы нарушать закон, но чтобы превзойти даже закон.

но любовью служите друг другу.

Устранив иго закона, он налагает другое иго, иго любви, и более легкое, и вместе более крепкое, чем то. Намекает также, что обольстители эти явились к ним из желания власти, ибо властолюбие мать ересей. Посему, так как любоначалие произвело разделение в вас, то «любовью служите друг другу», а словом “служите” обозначает любовь напряженную и сильную. Обращаясь затем к нравственным наставлениям, показывает способ, которым можно устранить порабощение плотским пожеланиям.

Гал. 5:14. Ибо весь закон в одном слове заключается: люби ближнего твоего, как самого себя.

Если вполне, говорит он, вы желаете исполнять закон, так исполняйте не обрезанием, но любовью, потому что в этом заключается полнота закона. Смотри, излагая нравственные наставления, он не забывает и догматического учения. Так сильно он скорбел об их заблуждении.

Гал. 5:15. Если же друг друга угрызаете и съедаете, берегитесь, чтобы вы не были истреблены друг другом.

То, что знает за верное, высказывает под сомнением, и следующее за тем выражение: «берегитесь, чтобы вы не были истреблены друг другом» – опасение и предостережение, а не осуждение. Не сказал просто: «угрызаете» (что свойственно гневу), но прибавил: “съедаете”, что служит проявлением крайнего зверства. Этим указывает и на испорченное учение, подразумевает также козни друг против друга, хищничество и любостяжание. И так как они, причиняя зло и строя козни, думали только вредить другим, то он говорит: смотрите, чтобы против вас самих не обратилось это дело.

Гал. 5:16. Я говорю: поступайте по духу, и вы не будете исполнять вожделений плоти,

Сказав, что угрызать и снедать пагубно, он указывает и врачевание против этого, которое и любовь сохраняет, и само сохраняется ею, а именно, чтобы они были духовными. Ибо если мы будем духовными, то будем сильнее любить, а если будем любить, будем духовными и затем не будем совершать плотской похоти.

Гал. 5:17. ибо плоть желает противного духу, а дух – противного плоти: они друг другу противятся, так что вы не то делаете, что хотели бы.

На основании этих слов манихеи и все подобного рода еретики говорят, что человек состоит из двух противоположных сущностей и что апостол подтверждает это настоящими словами. Но нет: он рассуждает не о сущности, но плотью называет земные помыслы, беспечные и беззаботные, а не тело, и духом называет духовные помыслы, а не душу. Земные помыслы, говорит он, противятся духовным, а духовные – земным. Итак, он признает борьбу злых и добрых помыслов, но не тела и души. Ибо желать и не желать есть дело рассуждающей души. Прибавляет же: «не то делаете, что хотели бы», потому что и тело содействует душе, а не противится, и душа держится тела и все терпит, чтобы не оставить его, и оторванная от него, скорбит. Какие же они после этого противники, когда имеют такую связь друг с другом?

Гал. 5:18. Если же вы духом водитесь, то вы не под законом.

Имеющий духа погашает дурные пожелания, а свободный от них не нуждается в совете закона и не подчиняется ему. Ибо не гневающийся какую имеет нужду в том, который заповедует не убивать? И не имеющий вожделений какую имеет нужду в том, который советует не прелюбодействовать? То же, что и в другом месте сказал: «закон положен не для праведника» (1Тим. 1:9). Кажется также, что говорит и в похвалу закона, так как он заменял собой Духа, исполняя по своей силе обязанность руководителя до определенного времени. Как после этого вы снова подчиняетесь воспитателю, оставив Духа, делающего вас совершенными – подобно тому, как если бы кто, будучи философом, нуждался в руководителе?

Гал. 5:19. Дела плоти известны; они суть: прелюбодеяние, блуд,

Это, говорит он, дела растленной плотской воли, в числе которых признается прелюбодеяние и блуд. И ясно, насколько прелюбодеяние отличается от блуда.

нечистота, непотребство,

Этим намекает на бесстыдные обычаи, которые даже и назвать не осмелился.

Гал. 5:20. идолослужение, волшебство, вражда, ссоры, зависть, гнев, распри, разногласия, (соблазны), ереси,

Гал. 5:21. ненависть, убийства, пьянство, бесчинство и тому подобное. Предваряю вас, как и прежде предварял, что поступающие так Царствия Божия не наследуют.

Пусть скажут нам те, которые клевещут на плоть. Пусть бесстыдство и прелюбодеяние – грехи тела, но вражда, ереси и тому подобное, как они зависят от плоти? Поэтому ясно, что все это дело развращенной воли. Если бы они были делами плоти, как природные наши свойства, каким образом они лишали бы нас Царствия Божия? Ибо не природе, а воле свойственны и наказания, и награды. Сверх того, если бы страсти были свойствами природы, он не сказал бы: «поступающие так», но «претерпевающие», потому что действие предполагает волю. Под “враждой” разумеет вражду несправедливую. Ибо есть неприязнь и справедливая, которая происходит во имя веры и направляется против всех, уклоняющихся от прямого пути. Ревностью называет другое ее проявление (ζηλοτυπία). Потому что ревность бывает и хорошей, когда кто подражает делающему добро (ревнует о добре). Но прекрасно сопоставил ереси с распрями и разногласиями, потому что всякая ересь происходит от зависти, и бесчинства – от пьянства. Бесчинства ведь – это наглые песни пьяных. Поэтому он сначала указал на причины, производящие это, затем на то, что от них происходит.

Гал. 5:22. Плод же духа: любовь, радость, мир,

Дела дурные происходят только от нас. Поэтому он и назвал их делами плоти, которые вместе с тем совершаются с усилием и напряжением. Добрые же дела требуют не только нашей заботливости, но и содействия свыше. Поэтому назвал их плодом Духа, так как от нас дается семя, то есть произволение, но чтобы стать ему плодом – это зависит от Бога. Корень же всех благ он полагает, во-первых, в любви, а потом в радости. Ибо любящий всегда радуется, даже и когда переносит зло, потому что на причиняющего зло он смотрит, как на благодетеля. Но радуется о Боге, так как все для Него делает и переносит, и вследствие этого веселится с благой совестью. А от любви и радости он пользуется и миром душевным, потому что не волнуется помыслами и со всеми посторонними. А если, казалось бы, он и оказывает вражду к кому-нибудь, то враждует не против самих людей, а против их пороков; он любит их как братьев, и эту вражду он проявляет к их пользе, чтобы они исправились.

долготерпение, благость, милосердие, вера,

Гал. 5:23. кротость, воздержание.

Долготерпение по Писанию тем, по-видимому, отличается от кротости, что долготерпеливый после долгого размышления, не поспешно, но медлительно, полагает соответственное наказание на грешника; а кроткий совсем прощает. Как например, Моисей, простивший Мариам и Аарона, был назван кротким пред всеми живущими на земле (Чис. 12). Благость же нечто более общее сравнительно с милосердием (ἀγαθοδύνη). Благ Господь ко всем вообще, но милосердие благодетельствует только достойным, по выражению: «ублажи, Господи, благия» (Пс. 124:4). И о вере говорит не о простой, но о той, которая двигает горами, которая несомненно верит, что невозможное у людей возможно для Бога. Но выше всего воздержание не от яств только, но и от всего дурного.

На таковых нет закона.

Ибо душа, совершающая таковые дела Духом, не имеет нужды в наставлении закона, будучи сама выше его, подобно тому как от природы быстрые кони не нуждаются в биче. И в данном случае он устраняет закон не потому, что он плох, но потому, что он ниже подаваемой Духом мудрости.

Гал. 5:24. Но те, которые Христовы, распяли плоть со страстями и похотями.

Как бы на тайный вопрос: кто это так добродетелен, как ты говоришь? – он отвечает: «те, которые Христовы», то есть те, которые составляют удел Христов, «распяли плоть», то есть умертвили телесные помыслы. Ибо они не самих себя умерщвляли: под плотью ты разумей не существо плоти, а земные помыслы, так, чтобы не жили в них ни страсти гнева, ни похотения, но те и другие были распяты и умерщвлены. Или страстями он называет вообще страстные действия, происходят ли они от гнева, или от похоти. Итак, он говорит не только об умерщвлении таких действий, но и самих причин их, то есть пожеланий.

Гал. 5:25. Если мы живем духом, то по духу и поступать должны.

Если, говорит он, такова сила Духа, то ею и станем жить, и ею довольствоваться. Ибо выражение: «по духу и поступать должны» употреблено вместо: будем довольствоваться силой Духа и не станем искать помощи у закона.

Гал. 5:26. Не будем тщеславиться, друг друга раздражать, друг другу завидовать.

Этим показывает, что обольстители их из тщеславия взялись за это (ибо в этом причина всех зол), вызывая друг друга на спор и распрю; подобно тому, как если бы кто-нибудь говорил своему противнику: если ты силен, давай померяемся силами. А так как от тщеславия происходит зависть, то он и запрещает ее.

 

Глава шестая

Гал. 6:1. Братия! если и впадет человек в какое согрешение, вы, духовные, исправляйте такового в духе кротости,

Так как многие между ними, думая сдержать согрешающих, действовали при этом под влиянием собственных страстей, будучи движимы к тому любоначалием, то он говорит: «если и впадет», то есть увлечен будет силой демонской, «вы, духовные, исправляйте», то есть не наказывайте, а наставляйте в духе кротости. Не сказал – кротостью, но: в Духе кротости, показывая, что это Духу угодно, и снисходительное исправление грешников есть дар духовной благодати.

наблюдая каждый за собою, чтобы не быть искушенным.

Дабы не возгордился исправляющий другого, он предостерегает его: смотри, говорит он, и береги себя, чтобы и тебе не впасть в то же самое, подвергшись искушению от противника. И выразительно сказал: «наблюдая за собою», напоминая тем о человеческой слабости.

Гал. 6:2. Носите бремена друг друга,

Так как, будучи человеком, невозможно быть безгрешным, то он убеждает не относиться строго к грехам ближнего, но переносить их, чтобы потом и его грехи мог переносить другой.

и таким образом исполните:(αναπληρώσατε) закон Христов.

Не сказал: πληρώσατε, но: αναπληρώσατε, то есть сообща все исполняйте, взаимно помогая друг другу, например, проворный пусть помогает медлительному, а медлительный пусть сдерживает его горячие стремления, и таким образом и первый не согрешит при содействии последнего, и последний – при содействии первого. Таким-то образом, подавая друг другу руки, вы при взаимной помощи исполняйте закон Христов, каждый своим содействием ближнему, восполняя то, чего недостает ему. Да и долг любви требует носить бремена друг друга, потому что в любви заключается исполнение заповедей Христовых.

Гал. 6:3. Ибо кто почитает себя чем-нибудь, будучи ничто, тот обольщает сам себя.

Опять ниспровергает здесь гордость, показывая, что считающий себя чем-то ничтожен и этим самым мнением доказывает свое ничтожество, и обманывает не кого-нибудь другого, а себя.

Гал. 6:4. Каждый да испытывает свое дело, и тогда будет иметь похвалу только в себе, а не в другом,

Пусть исследует, говорит он, тщательно свои действия (это ведь значит слово – «да испытывает»), не сделал ли он что-нибудь по тщеславию, или по лицемерию, или по другой какой-нибудь человеческой причине, и тогда пусть не хвалится пред другим. А если он не удержится, пусть хвалится перед собой, то есть подвергая суду себя самого, пусть нынешнее дело считает лучше вчерашнего и величается добрым делом. Но апостол говорит это по снисходительности, а не в смысле узаконения, чтобы мало-помалу уничтожить тщеславие такого рода. Ибо привыкши не тщеславиться, как фарисей, пред ближними он скоро перестанет хвалиться и пред самим собой.

Гал. 6:5. ибо каждый понесет свое бремя.

Зачем хвалишься пред ближним? И ты, и он понесете каждый свое бремя и тогда будет оценено дело каждого. Посему, когда ты имеешь бремя и труды, не хвались добрым делом ни пред другими, ни пред самим собой.

Гал. 6:6. Наставляемый словом, делись всяким добром с наставляющим.

Наконец, говорит об учащих, дабы наставляемые ими помогали наставникам не в одном чем-нибудь, но во всех благах, уделяя им пищу, одежду, оказывая почтение, расположение и все вообще хорошее. Ибо получаешь больше того, что даешь: вместо вещественных благ получаешь духовные. Посему и называет это дело общением, потому что происходит обмен. Но почему Христос определил, чтобы учителя получали пропитание от учеников? По двум следующим причинам: чтобы, с одной стороны, учителя не превозносились сильно, но, нуждаясь в учениках, были скромны, и чтобы посвящали время только слову, не заботясь о пище, а с другой стороны, чтобы и ученики в доброте к своим учителям учились быть такими же и по отношению к другим, и в то же время не стыдились и сами, находясь в бедности и нужде, так как и учителя их таковы.

Гал. 6:7. Не обманывайтесь: Бог поругаем не бывает. Что посеет человек, то и пожнет:

Гал. 6:8. сеющий в плоть свою от плоти пожнет тление, а сеющий в дух от духа пожнет жизнь вечную.

Так как часто некоторые обвиняли учителей в дурной жизни, презирали их и не питали их в бедности, то он, хотя это и после говорит: «делая добро, да не унываем», но и теперь показывает, что и к таким учителям должно быть щедрыми, так как эта трата происходит на дело духовное. Итак, сравнивая издержки на дела плотские с тратой на духовное, он говорит; если ты будешь тратиться на плоть, приготовляя обеды и разные приправы, сея пьянство, роскошь и обжорство, то пожнешь тление. Ибо и само это гибнет, и тело с собой губит. А если будешь сеять духовно, то есть духовные дела, обнаруживая ко всем сострадание и храня воздержание, то пожнешь жизнь вечную. Ибо Бог осмеян и обманут не бывает, но воздаст тогда каждому свое. Итак, лучше тратить на дела духовные, к которым относятся и издержки на учителей, чем на плотские наслаждения, которые тленны и растлевают тело. Потому что от наслаждений и излишеств происходят болезни.

Гал. 6:9. Делая добро, да не унываем, ибо в свое время пожнем, если не ослабеем.

Теперь яснее высказывает, что если бы и дурны были те, которые просят у нас, мы не должны ослабевать в своих благодеяниях к ним. Но указанием на то, что не должны ослабевать, советует щедрость и непрестанное даяние. Потом, много потребовав, он тотчас и награду указывает, именно: “пожнем”. Каким образом? Не ослабевая, то есть не имея никакого утруждения, но совершенное спокойствие. Ибо здесь соединяются с жатвой изнурение и труды, а там не так.

Гал. 6:10. Итак, доколе есть время, будем делать добро всем, а наипаче своим по вере.

Как не всегда удобно сеять, так точно и оказывать дела милосердия, что показывают и девы, и Лазарь. Поэтому, пока имеем время в этой жизни, не только учителям, но и эллинам и иудеям будем оказывать добро, то есть благодеяние и милосердие. Конечно, не в одинаковой мере нужно оказывать пособие сим последним и единоверцам, но большую щедрость нужно оказывать верующим. Ибо на это указывает словом “наипаче”. Но заметь, и в этом случае насколько он удаляет их от иудейской узости: ибо закон открывал сердце в отношении к единоплеменникам, благодать же призывает землю и море к трапезе милосердия, хотя и не в одинаковой мере, как сказано.

Гал. 6:11. Видите, как много написал я вам своею рукою.

Немного поговорив в нравственном духе, он снова возвращается к прежнему, что тревожило его сердце, и показывает, что сам, собственноручно, написал все это послание, не для того, чтобы только показать к ним любовь, но чтобы и уничтожить злое подозрение. Так как клеветали, что он проповедует одним одно, другим – другое, поэтому он вынужден был дать письменное свидетельство своей проповеди. А прочие послания писали другие, сам же он подписывал только приветствие. Выражение же «как много» (πηλίκοις) указывает не на обширность, а на некрасивость письма, как бы говоря: хотя я и не умею прекрасно писать, однако принужден был собственноручно написать это послание.

Гал. 6:12. Желающие хвалиться по плоти принуждают вас обрезываться

“Желающие, – говорит, – хвалиться по плоти», то есть у людей, именно у иудеев (ибо они порицали их как отступников от отеческих обычаев), «принуждают вас обрезываться», оправдываясь пред иудеями чрез вашу плоть. А словом «принуждают» показал, что они неохотно переносят его, и вместе с тем дает им побуждение к возвращению, как невольно заблуждающимся.

только для того, чтобы не быть гонимыми за крест Христов,

И по другой, говорит, причине они делают это. Ибо, чтобы не подвергнуться им преследованию и гонению из-за креста и веры, – потому что они преступают ее и обрезываются, – они желают и другим быть участниками в обрезании.

Гал. 6:13. ибо и сами обрезывающиеся не соблюдают закона, но хотят, чтобы вы обрезывались, дабы похвалиться в вашей плоти.

Не по человекоугодию только, говорит, но и по честолюбию делают это. Ибо не по ревности к закону и не ради благочестия, говорит он, совершают они это, но из-за честолюбия: «дабы похвалиться в вашей плоти», то есть чтобы похвалиться обрезанием вашей плоти, так как они якобы ваши учителя и имеют вас учениками.

Гал. 6:14. А я не желаю хвалиться, разве только крестом Господа нашего Иисуса Христа,

Те, говорит, пусть хвалятся обрезанием, делом отмененным, но для меня да не будет другой похвалы, «разве только крестом Господа нашего Иисуса Христа» (то есть верой в Распятого), который (крест) отменил закон. Отвращался от сего как непотребного, призывая даже на это помощь Божию. В чем же состоит похвала о кресте? В том, что для меня, недостойного, был распят Господь, так возлюбивший меня, что предал даже Самого Себя. Итак, для Павла и для всякого верующего крест служит предметом похвалы, потому что в нем проявляется любовь Господа к нам. И какой раб не хвалится любовью своего господина?

которым для меня мир распят, и я для мира.

Миром называет житейские дела: славу, богатство, удовольствие. Итак, они умерли для меня и я мертв для них: двойное умерщвление. И они не могут овладеть мной, так как мертвы, и я сам прибегнуть к ним, потому что мертв.

Гал. 6:15. Ибо во Христе Иисусе ничего не значит ни обрезание, ни необрезание, а новая тварь.

Гал. 6:16. Тем, которые поступают по сему правилу, мир им и милость, и Израилю Божию.

Не указывай, говорит он, мне на обрезание, которое не имеет никакой силы и бесполезно, как и необрезание: ибо Христос все обновил и требует от нас новой жизни. Жизнь по Христе «новая тварь» потому, что души ваши, обветшавшие грехом, теперь обновились крещением, и потому, что в будущем веке, обновившись телом и сделавшись нетленными, мы удостоимся нетления и славы. Итак, кто пребудет в этом правиле новой жизни по образу Христа, избегая обветшавшего и потерявшего силу обрезания, тот достигнет мира с Богом, освободившись от грехов, которые делают Бога врагом нам, и удостоится человеколюбия, не подвергаясь уже ненависти, как враг Божий, но удостаиваясь милосердия, так как наступил для него мир крестом и благодатью. И таковые составляют Израиля в собственном смысле, как видящие Бога, а те, которые не таковы, хотя бы и были израильтянами по роду, ложно так называются. А это заимствовал Павел у Давида, который говорит: мир на Израиля (Пс. 114:5).

Гал. 6:17. Впрочем никто не отягощай меня,

Это говорит он не как утомленный и обезнадеженный. Да и как это возможно тому, который увещевает: «настой во время и не во время» (2Тим. 4:2); а из желания, чтобы данные им постановления, были непоколебимы, и чтобы галаты не ждали от него ничего другого, но были убеждены, что он так проповедует.

ибо я ношу язвы Господа Иисуса на теле моем.

В оправдание, говорит он, против тех, которые говорят вам, что я лицемер и в других местах проповедую обрезание, – я имею язвы и напасти ради Христа. Ибо они сильнее всякой речи свидетельствуют, что я подвергся опасностям не за закон, а за учение Христово. И не сказал: имею, а “ношу”, как некий трофей или царский знак отличия, и горжусь ими.

Гал. 6:18. Благодать Господа нашего Иисуса Христа со духом вашим, братия. Аминь.

Этим пожеланием им показывает, что не по гневу и ненависти все это высказал. И в этом заключается не только пожелание, но и наставление, запечатлевающее все сказанное. Ибо напоминает о благодати, которую они получили не чрез закон, а верой во Христа. И не сказал: с вами, а «со духом вашим», удаляя их от телесного и показывая, что не от закона, а от благодати приняли Духа и что не закон и не обрезание, но благодать может сохранить в них Духа, так же как и сообщила Его. А назвав их братьями, напомнил тем о купели, от которой мы становимся братьями, чадами Единого Отца Бога, а не от закона. Да будет же и с нами благодать Божия, так чтобы нам жить по духу и греховной нечистотой не утратить божественного освящения Утешителя, но всегда приумножать в себе оное во Христе Иисусе, Господе нашем, Который явил жизнь новую и духовную, уничтожив ветхую и плотскую. Ему слава во веки. Аминь.