Катехізиси,  Протоієрей Миколай Вознесенський

Скорочений Православний катехізис

Зміст
УкраїнськаРосійська

Попередні відомості

Запитання: Що таке православно-християнський катехізис?

Відповідь: Православним катехізисом1 називається наше навчання головних істин християнської віри, без яких людина не може називатися християнином, а отже, і не може спастися.

Чи достатньо для спасіння людини тільки запам’ятати ці істини віри?

Ні, недостатньо. Вчення Господа Іісуса Христа тільки тоді спасає нас, коли ми віруємо в це вчення. Він сам сказав: “Хто буде вірувати і охреститься, буде спасений; а хто не буде вірувати, буде осуджений” (Мк. 16:16).

Чи одна віра потрібна людині для спасіння?

Ні, для цього необхідно, щоб вона і жила так, як вчить її свята віра, тобто щоб вона творила в житті добрі справи. “Віра без діл мертва” (Як. 2:20).

Звідки бере Православна церква своє християнське вчення?

З Божественного одкровення, тобто з того, що Сам Бог відкрив про Себе людям, щоб вони знали Його волю і спаслися, виконуючи Його святий закон.

У якому вигляді дається людям це Божественне одкровення?

Божественне одкровення дається у двох видах. По-перше, в тому, як премудро влаштована земна природа, що оточує нас, а також і у властивостях душі самої людини з її розумом і вільною волею. Це перше одкровення Бога в природі називається одкровенням природним. Воно відкрите не тільки християнам, а й людям усіх інших вір. Адже кожна людина може спостерігати, скільки краси і стрункості в видимому світі, що оточує нас, як згідно і розумно діють у ньому закони і сили, дані йому Творцем.3 Так само і порівнюючи нашу душу з тваринами, рослинами, або з різними рідинами і камінням, ми бачимо, наскільки перевершує вона їх своїм розумом, вільною волею та іншими духовними властивостями. Тільки Бог, який Сам є Вседосконалий Дух, міг створити як усю природу, так і цю нашу розумну, вільну і безсмертну душу.

Який другий вид Божественного одкровення?

Другий вид одкровення Божественного називається надприродним, і дано було спочатку через патріархів і пророків, а потім через Сина Божого, Господа Іісуса Христа, що втілився, вчення Якого передали світові й записали апостоли. Ап. Павло тому писав до євреїв: “Бог, Котрий багаторазово й різноманітно говорив здавна отцям через пророків, в останні ці дні говорив нам через Сина, Котрого поставив спадкоємцем усього, через Котрого і віки створив” (Євр. 1:1-2).

Де зберігається тепер Божественне одкровення?

Це Божественне одкровення, від часів апостолів і пророків, зберігається у Святій Христовій Церкві, яку тому Слово Боже назвало “стовп і утвердження істини” (1Тим. 3:15). А Церква ж зберегла та передала його всім людям за посередництвом а) Святого Письма та б) Священного Передання.

Що таке Святе Письмо?

Священним Писанням називаються книги (грецькою – Біблія), написані св. пророками й апостолами. Те, що записали пророки до Різдва Христового, називається книгами Старого Заповіту; те, що записали апостоли після Вознесіння Господа на небо, називається книгами Нового Заповіту.

Що міститься в книгах Старого Заповіту?

У книгах Старого Заповіту міститься, по-перше, Священна історія Старого Заповіту; по-друге – те вчення, що відкрито було людям від Бога через пророків до Різдва Христового.

Які книги передавали священну історію Старого Заповіту?

  1.  П’ять книг, написаних пророком Мойсеєм: Буття, Вихід, Левит, Числ, Повторення Закону.4 Вони зберегли нам найдавнішу історію людства – від       створення світу й перших патріархів і закінчуючи виходом євреїв з Єгипту, їхніми сорокарічними мандрівками Аравійською пустелею і смертю             Мойсея.
  2. Продовженням П’ятикнижжя Мойсеєвого є книга Ісуса Навина, що описує чудесне завоювання євреями землі Ханаанської, і книга Суддів, яка передає подвиги знаменитих суддів Ізраїлевих: Гедеона, Самсона, Самуїла тощо5.
  3. Далі містяться в Старозавітній Біблії книжки, що передають історію царів Єврейських, починаючи від Саула і Давида і закінчуючи Седекією, за якого Єрусалим і храм Соломонів було зруйновано, і іудеїв відвели в полон Вавилонський. Такими є: 4 книги Царств і 2 книги Паралипоменон (тобто пропущене в тих 4-х книгах).
  4. І, нарешті, 3 книги з часів після полону Вавилонського: Єздри, Неємії та Есфір. У книгах Ездри і Неємії описується повернення євреїв з полону і                     відновлення ними Єрусалима і храму.

У яких книгах розкривалося вчення Старозавітної церкви?

У так званих учительних і пророчих книгах. ВЧИТЕЛЬНИМИ книгами є: книга Йова;6 Псалтир і три книги Соломона: Притчі його, Еклезіаст (тобто “проповідник у зборах” – про те, що на землі все суєта, окрім закону Божого й виконання заповідей Його, та Пісня Пісень).7 З цих книг найважливіша – Псалтир,8 який складається зі 150 псалмів, написаних головним чином Давидом. Псалми ці – найкращий вид прославлення Бога і молитви Йому, і вони постійно вживаються і в нашому християнському богослужінні.

Ким написані книги пророчі?

ПРОРОЧІ книги написані чотирма великими і 12 малими пророками.9 Великі пророки – Ісая, Єремія, Єзекіл і Даниїл. Пророки старозавітні викривали євреїв за їхні відступи від віри, а праведників утішали пророцтвами про пришестя Христа Спасителя і про різні події з життя Його.10

Що міститься в книгах Нового Заповіту?

Із 27 книг Нового Заповіту перші п’ять – Євангеліє 4-х євангелістів і Дії св. апостолів – передають нам, в оповідній формі, Священну Історію Нового Заповіту про життя Господа Іісуса Христа та Його апостолів, а 22 книги – розкривають вчення нашої християнської віри. З них тільки одна остання книга – Апокаліпсис, тобто Об’явлення Іоанна Богослова, – є пророчою, тому що зображує останні долі світу і роду людського до часу другого пришестя Христового на землю і після цього. Решта книг (21) називаються НАУКОВИМИ: 7 соборних11 послань (тобто листів) апостолів: Якова (одне), Петра (два), Іоанна Богослова (три), Іуди (одне), і 14 послань ап. Павла: до Римлян, до Коринтян (два), до Галатів, до Ефесян, до Филип’ян, до Колосян, до Фессалонікійців (два), до Тимофія (два), до Тита, до Филимона і до Євреїв.

Яка головна книга у всій Біблії для нас, християн?

Чотириєвангеліє, тобто запис справжніх промов і справ Господа Іісуса Христа, переданих євангелістами: Матвієм, Марком, Лукою та Іваном. Книги, записані ними, названі Євангелієм, тобто доброю, радісною звісткою, тому що для людей не може бути кращої та радіснішої звістки, як звістка про нашого Божественного Спасителя та про вічне спасіння в Ньому.12

Чи в одній Біблії збереглося в церкві Божественне Одкровення, принесене на землю Спасителем?

Ні: крім Священного писання, Церква зберігає вчення Христове і у своєму Священному Переданні, дотримуватися якого заповідали нам апостоли нарівні зі Священним Писанням: “Отже, браття, стійте і держіть передання, яким ви навчились чи словом,  (тобто Свящ. Переданням), чи посланням нашим (тобто Свящ. Писанням нашим)” (2Сол. 2:15).

Що розуміється під ім’ям Священного Передання?

Під ім’ям Священного Передання мається на увазі те апостольське повчання, яке вони самі не записали, а передали Церкві або живою практикою (наприклад, коли звершували богослужіння й таїнства), або поуменно (“устами до вуст”), як неодноразово кажуть вони в посланнях: 2Ін. 1:1,12; 3Ін. 1:1,14. Згодом Церква в писаннях своїх святих отців і вчителів і в книгах богослужбових усе це записала і зберігає незмінно.

Про християнську віру

Де стисло і точно викладено основне і суттєве вчення нашої віри?

У Символі (тобто нібито прапорі, зразку) віри, який складено на 1 і 2 вселенських соборах13 і тому називається нікео-цареградським. Він ділиться за своїм змістом на 12 частин або членів і читається так:

1. Вірую в Єдиного Бога, Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого.

2. І в Єдиного Господа Іісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, що від Отця народився перше всіх віків. Світло від Світла, Бога істинного від Бога істинного, рожденного, не сотворенного, Єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося.

3. Він для нас, людей, і для нашого спасіння зійшов з небес, і тіло прийняв від Духа Святого і Марії Діви, і став людиною.

4. І розп’ятий був за нас при Понтії Пилаті, і страждав, і був похований.

5. І воскрес на третій день, як було написано.

6. І зійшов на небо і сидить праворуч Отця.

7. І знову Прийде у славі судити живих і мертвих, і Царству Його не буде кінця.

8. І в Духа Святого, Господа Животворчого, що від Отця походить, що Йому з Отцем і Сином однакове поклоніння і однакова слава, що говорив через Пророків.

9. В Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву.

10. Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів.

11. Чекаю воскресіння мертвих

12. і життя будучого віку. Амінь.

1-й член Символу віри

Що означає вірити в Бога?

Вірити в Бога означає всім серцем визнавати, що Бог існує, і понад усе ставити Волю Його і той закон, який Він дав людям у Блаженственному Одкровенні. Ап. Павло роз’яснює: “А без віри угодити Богові неможливо, бо треба, щоб той, хто приходить до Бога, вірував, що Він є, і тим, хто шукає Його, дає нагороду” (Євр. 11:6).

Чому додано слово (вірую) в єдиного Бога?

Для того, щоб відкинути хибне вчення язичників, які, вважаючи створіння за Бога, думали, що богів багато.14

Яке поняття про Істоту Божу дає нам Одкровення Божественне?

Хоча саму Істоту Божу людина своїм обмеженим розумом осягнути не може, але в Євангелії Сам Господь сказав, що “Бог є дух” (Ін. 4:24), тобто Істота безтілесна, духовна, яка має розум і вільну волю, подібно до душі людини. І коли в Слові Божому приписуються Йому очі, руки й узагалі тілесні члени, то розуміти це треба символічно, як наочний образ і порівняння, застосовно до поняття людського, для позначення невидимих і духовних властивостей Божих.

Які властивості Істоти Божої відкрив Він нам у Слові Своєму?

Бог вічний, всюдисущий і всемогутній у тому, як Він є і як діє у світі. Він всезнаючий, всеправедний і всеблагий в усьому, і особливо стосовно людини; Він незмінний, всезадоволений і всеблаженний у Самому Собі.

Всі ці властивості ясно вказані у Свящ. Писанні Старого і Нового Заповіту. Так про ВІЧНІСТЬ у Псалтирі говориться: – “перш ніж з’явилися гори, і Ти утворив землю і всесвіт, і від віку до віку – Ти єси” (Пс. 39:3): не був, а ЄСИ – теперішній час, бо БОГ ЗАВЖДИ Є. Так і Мойсеєві на горі Хорив Він назвав Себе – Єговою, тобто Сущим.15

Подібно до цього в псалмі 32 ВСЕМОГУТНІСТЬ Божа відтіняється так: “бо сказав Він і сталось, наказав і з’явилось” (Пс. 32:9), бо світ Господь створив словом Своїм.16 Щодо ВСЕЗНАВІДОМОСТЬ БОЖОГО, то саме це слово взяте з послання Іоанна Богослова: “бо Бог більше серця нашого, і знає все” (1Ін. 3:20).

ПРАВОСУДдя Боже повніше і досконаліше завжди проявиться на Страшному Суді Його, коли він “кожному воздасть за діла його”, але й тепер ніколи і ні в чому немає упередженості та лицемірства у Бога (Діян. 10:34). І нарешті, Бог всезадоволений – у тому сенсі, що Він у Собі Самому має все, що потрібно для Нього, тож, всупереч поглядам язичників, не має потреби ні в кому і ні в чому. Це ясно вказував ап. Павло афінянам в ареопазі: Бог “і не потребує служіння людських рук, ніби маючи в чомусь потребу, Сам даючи усьому життя і дихання і все” (Діян. 17:25).

Якщо Бог скрізь, то як же кажуть, що Він на небесах або в храмі?

Бог скрізь, але на небесах є особлива присутність Його, бо там Він перебуває в особливо повному й тісному спілкуванні з праведниками й ангелами Своїми, або, як говориться в церковному вигуку священика, “у святих спочиває”, у них перебуває. Так і в храмі Він найбільше перебуває з нами, бо ми там самі душею з Ним, відкриваємо своє серце для таємничого впливу Його благодаті на нас. І в Євангелії Господь ясно сказав: “бо, де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я посеред них” (Мф. 18:20).

Про яке з Лиць Святої Трійці йдеться в 1-му члені?

Про Перше Лице, бо сказано: “вірую в єдиного Бога Отця”. Щодо особистих властивостей у Триєдиному Богові, то ми всі християни віруємо, що Бог Отець не народжується і не виходить від іншої особи; Син Божий предвічно народжується від Отця; Дух Святий предвічно виходить від Отця.

Коли відкрилася людям таємниця Св. Трійці?

У Хрещенні Господа Іісуса Христа, коли 2-е Лице – Син Божий, що втілився, – приймав у Йордані хрещення від Іоанна; Бог Отець промовляв до Нього з неба: “І голос був з небес: Ти Син Мій Улюблений, в Котрому Моє благовоління” (Мк. 1:11), а Дух Святий у вигляді голуба сходив від Отця на Сина. Перед вознесінням, посилаючи апостолів на проповідь, Спаситель, як найголовніше, заповідав їм: “Йдіть же навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа” (Мф. 28:19).

У якому сенсі Бог іменується Вседержителем?

У тому сенсі, що Він єдиний у власному сенсі Цар і Владика на небі й на землі, все утримує у Своїй силі та Своїй владі. Тому-то й зображують Його з кулею, що позначає всесвіт, у руці. За заповіддю Господа, ми постійно прославляємо цю Його владу, особливо в словах: “яко Твоє Царство, і сила, і слава на віки віків. Амінь”.

Звідки взяті слова Символу: “Творця неба і землі, видимим же всім і невидимим”?

Так писав ап. Павло проти єретиків, які визнавали інших творців світу, окрім Бога: “Ним створене все, що на небесах і що на землі, видиме й невидиме,17 при чому тут видимим названо навколишній фізичний світ (на землі й на видимому небі), а невидимим – світ духовний, тобто АНГЕЛИ або безтілесні духи, обдаровані розумом, волею та могутністю.

У чому полягає служіння ангелів?

Вони невпинно славословлять Бога, є “вісниками” волі Його18 і взагалі допомагають людям у справі спасіння. Апостол писав: “Чи не всі вони є службові духи, що посилаються служити тим, які мають успадкувати спасіння?” (Євр. 1:14). І коли грішник навертається на шлях спасіння, то, за словом Євангелія, “на небесах більше буде радості за одного грішника, що кається” (Лк. 15:7).

Про якого ангела особливо повинен пам’ятати християнин?

Про свого АНГЕЛА-ХРАНИТЕЛЯ, який дається від Бога кожному, щоб охороняти нас від зла і від лиха та допомагати робити добро. Сам Господь сказав: “Дивіться, не зневажайте жодного з малих цих: бо кажу вам, що Ангели їх на небесах завжди бачать лице Отця Мого Небесного (Мф. 18:10)…”.

Як з’явилися духи злі?

Ангели всі були створені добрими, але вільними. Найстарший із них загордився і захотів бути рівним Богові, і третя частина ангелів відпала з ним, за що і були всі вони скинуті з неба. Занепалі ангели називаються бісами, і найстарший з них – Дияволом (тобто наклепником і звабником) і сатаною (супротивником, бо завжди він опирається Богу і вічній правді Його.19

Як передає книга Буття про створення світу видимого?

Створена Богом земля на початку була невидима і невлаштована. Потім Бог за 6 днів утворив (сформував) цей видимий світ так: 1-го дня Він створив світло; 2-го – твердь, або видиме небо; 3-го – відокремив суходіл від води й наказав землі проростити рослини; 4-го – сонце, місяць і зірки; 5-го – риб і птахів; 6-го – чотирилапих, що живуть на землі; і, нарешті, – людину. У 7-й день Господь спочив від справ Своїх, уже не творячи нового, чому і день цей названий суботою, що означає спокій.

Чим відрізнив Бог під час творіння людини?

Перед створенням людини єдиним велінням Святої Трійці: “Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою” (Бут. 1:26), і Господь дав їй не тільки тіло від землі, як іншим створінням, а й душу. У душі людини і полягає образ Божий, бо вона обдарована від Нього розумом, вільною волею і безсмертям. Господь поставив людину владикою всієї земної тварюки, і з ребра Адама створив дружину його Єву, щоб усі люди були одним тілом і за самою природою своєю схильні були любити й берегти одне одного.

Що відомо з книги Буття про життя перших людей?

В. Бог створив людей для блаженства, і поселив Адама і Єву в раю, тобто прекрасному саду, де вони і блаженствували. Життя перших людей у раю було блаженним – як по тілу, бо земля вирощувала їм усе потрібне і в найкращому вигляді, так і по душі, бо були вони невинні, не знали ані гріха, ані зла, ані страждань, і Сам Бог розмовляв із ними, як Отець. Щоб зміцнилася їхня воля в послуху Богові, Він дав їм заповідь стриманості: не вкушати від древа пізнання добра і зла, і попередив їх, що якщо вони його вкусять, то помруть смертю.

У чому полягав гріх прабатьків?

Адам і Єва переступили заповідь Божу і, скуштувавши заборонений плід, ЗМЕНИЛИ Бога і віддали перевагу послуху Його волі над своєю забаганкою і спокусою Диявола, який спокусив їх тим, що вони будуть, як боги. Цей гріх прабатьків перейшов від них за природним походженням і на все потомство їхнє, і називається гріхом первородним. Як із зараженого або отруєного джерела тече отруєна або заражена вода, так і від зараженого гріхом, і тому смертного, Адама походить заражене гріхом, і тому смертне, потомство. І це тим більше, що кожен із нас, його нащадків, безмірно збільшує свою спадкову гріховність власними особистими всілякими гріхами. Ап. Павло роз’яснює: “Тому, як через одного чоловіка гріх увійшов у світ, і з гріхом смерть, так і смерть перейшла на всіх людей, бо в ньому всі согрішили” (Рим. 5:12).

Який наслідок гріховності людини?

Бог є світло, а гріх є темрява. Разом вони бути не можуть. І тому праотці, які згрішили, були вигнані з раю і підпали під прокляття за свою гріховність, – опинившись під владою духа-згубника, Диявола: уся природа прийшла в розлад, і замість раю життя на землі зробилося юдолією (долиною) плачу. Людина стала схильною до хвороб і страждань, у поті чола свого мусила добувати собі хліб свій, а дружина – у хворобах народжувати своїх дітей. А закон смерті став загальним – як для людини, так і для очолюваної нею природи.

Чи припинялася діяльність Божественна у світі після того, як закінчилося творення світу і людини?

Ні, Сила Божа і тепер діє у світі – на благо всім створінням і, особливо, людині. Діяльність ця називається ПРОМИСЛОМ БОЖИЇМ.

Що таке – Промисел Божий?

Промислом Божим називається піклування Бога про світ і людину, за яким Господь зберігає і спрямовує встановлені в природі закони і сили, а коли цього буває недостатньо, чудово допомагає людям, особливо – у справі їхнього спасіння. Адже, справді: все добре в житті людини не випадково буває і не нами створюється, – а від Бога нам подається, як і сказано: “Всяке добре даяння і всякий досконалий дар сходить звище, від Отця світів” (Як. 1:17). Особливо нам, християнам, у Нагірній проповіді Господь говорить: “Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають в житниці; і Отець ваш Небесний годує їх. Чи ви ж не багато кращі за них?” (Мф. 6:26). Про цей же Промисел Божий говорить і весь псалом 90-й – “Хто живе під покровом Всевишнього”.

2-й і 3-й члени Символу віри

Як вчить нас наша віра про Особистість Спасителя нашого, Іісуса Христа?

Він є БОГОЛЮДИНА, так що в Ньому дві природи, а з ними і дві волі: Божественна і людська. За Божеством Він є Єдинородний і Єдиносущний Син Божий, тобто такий самий істинний Бог, як і Бог Отець.20 У великодньому Євангелії ми чуємо: “І Слово стало плоттю, і перебувало з нами, повне благодаті й істини; і ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця” (Ін. 1:14). І Сам Іісус Христос сказав: “Я і Отець – єдине” (значить – ЄДИНОІСНУЮЧІ) (Ін. 10:30); звідси і слово ЄДИНОСУЩНИЙ. І, водночас, за людством, народившись від Пречистої Діви Марії, Він є такою ж людиною, як і ми, – в усьому подібний до нас, крім гріха. З’явившись на землі для Нового Заповіту, Він через ангела отримав ім’я ІІСУС (СПАСИТЕЛЬ, або – Лікар і Зцілитель), а через пророків – ХРИСТОС, що значить ПОМАЗАНИК.21

Чому до слова “народжена” додано “несотворена”?

Це сказано проти єретика Арія, який, принижуючи гідність Сина Божого, визнавав Його тільки найдосконалішим із творінь Божих. Проти нього ж додані й слова: “перш за всі віки”, бо Арій вчив, що Слово – Син Божий створений у часі, і була така пора, коли Його не було. Символ Віри і вказує, що Син Божий за своєю Божественною природою такий же ВІЧНИЙ БОГ, як і Бог Отець.22

На що вказують у Символі слова: “світла від світла”?

Ці слова допомагають нам наблизити до нашого розуміння таємницю святої Трійці. Дивлячись на сонце, ми бачимо в ньому світло; від цього світла народжується те світло, яке в сонячних променях розливається в небесному просторі і надходить на нашу землю; і в цьому ж світлі дається нерозривно і сонячна теплота. Так і у Святій Трійці: Бог Отець є вічне світло (1Ін. 1:5); від Нього народжується Син Божий, який також є вічне світло – нероздільне, однієї Божественної природи з Богом Отцем.

Яку думку містять слова: “Ним все сталося”?

Ту, яку також чуємо ми у великодньому Євангелії: “Все через Нього сталось (тобто Словом – Сином Божим) , і без Нього ніщо не сталось, що сталось” (Ін. 1:3), тобто що Бог Отець усе створив Сином Своїм, як вічною Премудрістю Своєю і Вічним Словом Своїм.

Як сказано в Символі: “що зійшов з небес”, коли Син Божий у Святій Трійці вічно перебуває на небі?

Божеством своїм Він не переставав перебувати на небі й у самі дні земного життя Свого. Але Божество Його раніше на землі було невидимим, а під час втілення з’явилося і у видимій людській істоті, і так нерозривно-особисто з’єдналося з нею, що тепер немає іншого Сина Божого, окрім Господа Іісуса Христа, що втілився.23

Відколи почали люди очікувати спасіння у Христі?

“Першоєвангеліє” про Спасителя було дано людям ще в раю, коли Бог обіцяв людям, що “насіння жінки зітре главу змія”, тобто Христос переможе і вб’є Диявола, який спокусив Адама і Єву з їхнім потомством (Бут. 3:15).24

Як підтримувалася в Старому Заповіті віра в прийдешнього Спасителя й очікування Його?

Через багато передбачень про Нього, які Бог давав віруючим через пророків. Вказано було – ЧАС, коли народиться Спаситель (коли відійде скіпетр від Юди і вождь від стегон його, за пророцтвом патріарха Якова (Бут. 49:10) і прийдуть до сповнення 70 седмиць пророка Даниїла – (Гл. 9), МІСЦЕ народження – Віфлеєм (у пророка Михея, як точно і послалися Єрусалимські первосвященики і книжники царю Іроду (Мф. 2:4-6); прор. Ісая передбачив народження Боголюдини ВІД ДІВИ (7, 14). Але особливо багато було пророцтв про страждання і смерть, а також воскресіння Спасителя: з них найбільш вражаючі описи страждань Його в 53 гл. Ісаї та 21 пс. Давида. Сюди приєднуються ще багато пророцтв у ПРООБРАЗАХ, напр. – мідного змія, жертвоприношення Ісаака, у всіх кривавих старозавітних жертвах, перебування Іони в утробі риби та ін.

Чому до слова “і втіленого “25 додано – “і вочеловечшася”?

Проти давніх єретиків, які або визнавали в Іісусі Христі одну плоть (без душі), або ж і плоть у Нього вважали примарною. Ні, Христос як був істинний Бог, так і – досконала людина, що складається з душі й тіла. Ап. Павло сказав точно про людську природу Спасителя: “Бо єдиний Бог, єдиний і посередник між Богом і людьми Людина Христос Іісус”, (1Тим. 2:5).

Чи може осягнути людина таємницю народження Спасителя?

Ні, народження Господа Іісуса Христа, як і Його воскресіння, будучи ясно і безперечно вказані в Євангелії, являють собою найбільші ЧУДА в усій історії світу, і цілком пояснюються лише БОГОМОЧЕЛОВЕЧЕСКОЮ ПРИРОДОЮ нашого Спасителя. Ця чудесність їх не тільки не приховується, але прямо і ясно вказується в Євангелії. Так, євангеліст Лука передає, що коли Діва Марія запитала ангела, який провістив їй народження Спасителя: “Марія ж сказала Ангелу: як же станеться це, коли Я мужа не знаю? Ангел сказав Їй у відповідь: Дух Святий зійде на Тебе, і cила Всевишнього осінить Тебе; тому і народжуване Святе наречеться Сином Божим” (Лк. 1:34-35).

Тому-то Діву Марію Православна церква іменує Богоматір’ю або БОГОРОДИЦІЄЮ, а також ПРИСНОДЄВОЮ, бо Вона перебувала і перебуває Дівою як до Різдва, так і під час і після народження Божественного Сина Її.

Пророк Ісая пророкував, що Вона народить не просто людину, як навчали єретики-несторіани, а саме БОГОЧЕЛОВЕЦЬКОГО: “Тому Господь Сам дасть вам знака: Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім’я Йому: Еммануїл що значить: з нами Бог” (Іс. 7:14).26 Ще ясніше назвала Її Богоматір’ю праведна Єлизавета, і до того ж не від себе, як людина, а “сповнившись Духа Святого”, коли вигукнула: “І звідки це мені, що Мати Господа мого прийшла до мене?” (Лк. 1:43)! Але ж сказати Богоматір або Богородиця – одне й те саме, і однаково означає, що народжений від Неї в самому народженні, був, як завжди є, істинний БОГ. Звідси Церква вчить, що і народження Його було пречистим і безболісним.

Як ще шанує Церква Матір Господа свого?

Вона ублажає Богородицю вище за всіх розумних створінь, називаючи її “чеснішою за херувимів і славнішою без порівняння за серафимів”.27

Які ще були свідчення про Христа, що говорили про те, що Він – Спаситель?

У ніч Різдва Христового про Нього свідчили пастухам віфлеємським ангели, залишивши навіки про Нього пісню: “слава в вишніх Богу”. У день Стрітення засвідчив про Нього праведний старець Симеон, який назвав Його “Владикою”, – “Світлом в одкровення язиком і славою народу Його Ізраїлю”. Іоанн Предтеча безлічі своїх слухачів про Нього сказав: “оцей Агнець Божий, що (вземляй) бере на себе гріхи світу”.

Але найголовніші свідчення про Іісуса Христа, єдині у вселюдській історії, було дано з неба, – від Самого Бога Отця: у день Хрещення, Преображення і Входу Господа до Єрусалиму, причому у двох перших ОТЕЦЬ назвав Його Своїм “Сином Улюбленим, у Якому Його благовоління”: “Того послухайте”, – додав Він учням на Фаворі.

Як може бути спасительним земне життя Господа Іісуса Христа?

Коли ми його наслідуємо: “Образ дав Я вам”, – сказав Господь, умивши ноги учням і цим давши приклад смирення і служіння ближньому: “Бо Я дав вам приклад, щоб і ви робили так само, як Я зробив вам” (Ін. 13:15). “Хто Мені служить, хай Мені послідує; і де Я, там і слуга Мій буде” (Ін. 12:26).

4-й, 5-й і 6-й члени Символу віри

Як міг страждати і померти Іісус Христос, будучи Богом?

Він страждав і помер не Божеством, а людством, і при цьому – не тому, що Він не міг уникнути страждань, а тому, що САМ ЗХВОРИВ СТРАЖАТИ, бо це було необхідно для порятунку грішного роду людського: “Тому любить Мене Отець, що Я життя Моє віддаю, щоб знов прийняти його. Ніхто не відбирає його від Мене, але Я Сам віддаю його. Маю владу віддати його і владу маю знов прийняти його. Цю заповідь Я одержав від Отця Мого” (Ін. 10:17-18). Так і заборонивши Петру захищати Його мечем, Господь йому вказав: “чи думаєш, що Я не можу тепер ублагати Отця Мого, і Він дасть Мені більш, як дванадцять легіонів Ангелів?” (Мф. 26:53).

У якому сенсі сказано в Символі “розіп’ятого за нас”?

Тут мається на увазі те, що Господь ХРЕСТНОЮ СВОЄЮ СМЕРТВЮ “стер главу змія” і ВИЗВОЛИВ НАС від гріха, прокляття і смерті.28

Чому окремо вказано ще: “і страждав, і був похований”?

Це сказано проти єретиків-докетів, які вчили, нібито розп’яття Іісуса Христа було примарним, і відтіняє нам, що і страждання, і смерть Спасителя були справжні.

Оскільки ми бачимо, що не всі спасаються, запитується: чи за всіх постраждав Христос?

Зі свого боку Він приніс Себе в жертву ЗА ВСІХ ЛЮДЕЙ і всім придбав благодать від Бога та істину, і тому всі віруючі отримують у таїнствах дари Св. Духа. Але вірити чи не вірити – надано свободі людини, “а хто не віритиме, той засуджений буде”, сказав, як ми знаємо, Господь (Мк. 17, 16).

Через що ще, крім таїнств, можемо ми брати участь у спасительних стражданнях і смерті Іісуса Христа?

Через живу сердечну віру в Нього, бо Він сказав: “Хто буде вірувати і охреститься, буде спасений; а хто не буде вірувати, буде осуджений” (Мк. 16:16). І, потім – через розпинання нашої гріховної плоті з її пристрастями і похотями, як і писав ап. Павло: “Але ті, котрі Христові, плоть свою розп’яли з пристрастями й похотями” (Гал. 5:24).

Як це буває?

Людина розпинає свою гріховну плоть, коли вона утримується від виконання її забаганок і пристрастей, і свідомо бореться з ними. Так чинять християни під час посту. Так чинить людина, схильна до пристрасті гніву, коли її роздратували і їй хочеться сварити кривдників або навіть заподіяти їм зло, але вона опирається такому бажанню, та, згадуючи, як Господь на хресті молився за Своїх ворогів, прощає своїм і навіть молиться за них: тут вона розпинає в собі пристрасть гніву.

Чим відрізняється воскресіння Іісуса Христа від чудес воскресіння, що відбувалися і в Новому, і в Старому Заповітах?

Усі чудеса воскресіння з мертвих відбувалися так, що померлого воскрешала до життя інша людина, – пророк, апостол, взагалі, угодник Божий. Господь Іісус Христос повстав із мертвих Сам, СИЛОЮ ПРИНАЛЕЖНОГО ЙОМУ БОЖЕСТВА, і вийшов із гробу, не відвалюючи каміння і не ламаючи прикладеної Синедріоном печатки (те й інше зроблено було вже ангелом). Тому тільки Христове воскресіння з мертвих називається ВОСКРЕСІННЯМ: всі інші (починаючи з найголовнішого – воскресіння Лазаря) іменуються воскресіннями.

Чи в такому точно тілі воскрес Христос, яке було в Нього в дні земного життя Його?

Хоча воскресле тіло Його було тим самим, у якому Він жив, постраждав і похований був у гробі, але властивості його так змінилися, що воно стало новим духовним, прославленим і вищим за земне. Це тіло проходило в кімнату, не відчиняючи дверей, і в Еммаусі – то було видимим учням, то стало тут же невидимим, не йдучи.

Чому день Воскресіння Христового свято – понад усе?

Так, Церква, радіючи, іменує його “єдиний субот (свят) Цар і Господь”, “свят свято і торжество з урочистостей”.29 Бо немає у світовій історії події важливішої та радіснішої за цю, бо воскресінням Своїм Господь переміг Диявола, ВМЕРТВОРУВАЛ СМЕРТЬ і дав роду людському вічне життя. “Але Христос воскрес з мертвих, первенець серед померлих” (1Кор. 15:20) (тобто у воскресінні Його – початок і воскресіння всіх померлих). Як в Адамі, нашому грішному праотці, всі ми померли, так у Христі, – новому нашому Родоначальнику, всі ми воскресаємо і оживемо.

Де був Своєю душею Господь від смерті на хресті й до Свого воскресіння?

Господь сходив душею Своєю в пекло, інакше – в’язницю, тобто пекло, для того, щоб і тих, хто перебуває там, врятувати й вивести з пекла, всіх тих, хто зустрів Його з вірою. Так, за словом церковної пісні “Адам воззвася, Єва свободися”, і вийшли з пекла не тільки праведники Старого Заповіту, а й грішники, які загинули за днів Ноя від потопу.30

Навіщо додано до 4-го і 5-го членів Символу “за писанням”?

Цим словом нагадується нам, що Іісус Христос і помер, і воскрес саме так, як пророчо було передбачено про Нього в книгах Старого Заповіту (див. опис 2-го і 3-го чл. Символу Віри).

Хто перший дізнався про воскресіння Іісуса Христа з мертвих?

Першими удостоїлися почути від ангелів, а потім і побачити на власні очі воскреслого Спасителя, дружини-мироносиці. Вони, рухомі любов’ю і побожним бажанням миропомазанням вшанувати Його Пречисте Тіло, прийшли до Його гробу, і тоді з’явилися їм спочатку ангели, а потім і Сам Господь. Бачили ангела і відчували землетрус і воїни, але вони дали підкупити себе і стали поширювати брехню про викрадення Тіла Іісуса Христа учнями. Потім Господь протягом 40 днів являвся учням Своїм, розмовляючи з ними про таємниці Царства Божого (Діян. 1:3).

Чим увінчалося і завершилося прославлення Іісуса Христа в Його воскресінні з мертвих?

Божественним Його вознесінням на небо, де Він вознісся праворуч (по праву сторону) Бога Отця, соцерковлюючись із Ним і клопочучи перед Ним, як Архієрей, за грішний рід людський. “Такого маємо ми Первосвященика, – писав ап. Павло до євреїв, – Котрий сів праворуч престолу величі на небесах” (Євр. 8:1).

Піднісся Спаситель на небо не Божеством, а ЛЮДИНОЮ, бо Божеством Він завжди перебував і перебуває на небі у Святій Трійці.

У якому сенсі нам розуміти слова: “вознісся праворуч Отця”?

Слова ці мають переносний, духовний сенс. По праву руку царя в урочистих прийомах сідав або гість-цар, або Спадкоємець Царя, – майбутній Цар. “Седящаго одесную Отця” і означає, що Господь Іісус Христос має однакову могутність і славу з Богом Отцем, ставши і в людстві Своєму царем неба і землі. “дана Мені всяка влада на небі і на землі” (Мф. 28:18) – сказав Він перед Своїм вознесінням на небо.

Відійшовши від землі на небо прославленим Тілом Своїм, чи залишив Господь землю без Своєї присутності?

Ні, видима Його присутність лише замінилася присутністю невидимою. Наведена Його промова перед вознесінням, – з нею і все Євангеліє від Матвія, закінчується словами: “і ось, Я з вами по всі дні до кінця віку. Амінь” (Мф. 28:20).31

7-й член Символу віри

Чи назавжди припинилося видиме перебування Спасителя з нами на землі?

Ні. Господь у Євангелії не раз обіцяв прийти вдруге на землю. І при самому вознесенні Його від землі на небо ангели сказали апостолам: “Цей Іісус, Котрий вознісся від вас на небо, прийде таким же чином, як ви бачили Його, коли Він сходив на небо”. (Діян. 1:11).

Чи друге пришестя Господа таке буде, як перше?

Ні, першого разу він приходив у приниженні, народився у вертепі, жив, як останній бідняк, не маючи, де голову прихилити. Другого ж разу Він прийде так, як і вознісся, У СЛАВІ, і всі святі ангели з Ним, і ЯК ЦАР, ЗНЕСЕСЯДЕТЬСЯ НА ПРЕСТОЛ СЛАВИ СВОЄЇ (Мф. 25:31 ). Так і мета пришестя Його буде інша. Першого разу прийшов Він ПОСЛІДУВАТИ і, заснувавши Свою Церкву, дати в ній СПАСІННЯ всім, хто увірує в Нього. Вдруге Він прийде “СУДИТИ живих і мертвих” – для відплати кожному за ділами його. “Не дивуйтесь цьому, бо настає час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого; і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння життя, а ті, хто чинив зло – у воскресіння суду.”. (Ін. 5:28-29).

Як будемо ми судимі на Страшному Суді Христовому?

Совість кожної людини відкриється, немов би оголиться перед усіма, і виявляться тоді не тільки всі справи, які хто зробив за все своє земне життя, а й усі сказані нами слова, і взагалі все те, що ми накопичили у своїй душі, живучи на землі. “Кажу ж вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь в день суду: бо за слова свої будеш виправданий і за слова свої будеш осуджений” (Мф. 12:36-37).32

Чи скоро прийде Господь судити нас?

Це невідомо, бо Він Сам говорив, що прийде несподівано, як ЗЛОДІЙ ВНІЧЧЮ, і застане людей непідготовленими та безтурботними, як потоп за Ноя і загибель Содому і Гоморри за Лота. І тому нам, віруючим, Він заповів жити так, щоб завжди бути готовими зустріти Його (Мф. 24:36 і далі).

Зобразивши це наочно в притчі про 10 дів, Він закінчив її словами: “Отже, пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли Син Людський прийде” (Мф. 25:1-13).

Чи не відкриті нам деякі ознаки близькості 2-го пришестя Христового?

Так, особливо у 24-ій главі Євангелія від Матвія (і їй паралельних, 13-му у Марка та 21-му у Луки), Господь вказав ці ознаки Свого 2-го пришестя. Так, менше буде тоді віри й любові між людьми, навпаки – більше беззаконь і пороків, примножаться війни та міжусобна боротьба; лиха впадуть на землю. Євангеліє буде проповідувано всім народам, і, нарешті, прийде антихрист, тобто противник Христа, якого визнає весь грішний світ. Антихрист себе лише визнаватиме і перед усіма проголошуватиме богом, намагатиметься винищити із землі всяку віру, і особливо християнство, але Христос, що з’явився, вб’є його Духом уст Своїх (2 Сол., 2 гл.).

Звідки взяті слова: “і Царству Його не буде кінця”?

З промови архангела Гавриїла в день Благовіщення до Діви Марії: “і царствуватиме (Божественний Син Її)  над домом Якова повік, і Царству Його не буде кінця” (Лк. 1:33).

Що таке царство Христове?

Царство Христове є, по-перше, весь світ, по-друге, всі віряни на землі, і по-третє, всі прославлені угодники Божі на небі. Перше царство називається ЦАРСТВОМ ПРИРОДИ, друге – ЦАРСТВОМ БЛАГОДАТИ, а третє – ЦАРСТВОМ СЛАВИ. Два перші царства при 2-му пришесті Спасителя закінчаться; блаженному ж царству слави не буде кінця.

8-й член Символу віри

Як викладено в Символі віри християнське вчення про Святу Трійцю?

У 1-му члені йдеться про БОГА ОТЦЯ, з 2-го і до 7-го – про БОГА СИНА, Господа Іісуса Христа, і у 8-му – про Бога ДУХА СВЯТОГО. І Дух Святий названий, як і Син, ГОСПОДОМ у тому сенсі, що Він – істинний Бог, рівний Отцю і Сину. У цьому ж сенсі ми сповідуємо Його: “Іже (Котрого) з Отцем і Сином поклоняємось і славляємось”, тобто – що Йому личить таке саме поклоніння і така сама слава, як і Отцю, і Сину.33

Чи називається Дух Святий у Священному Писанні Богом?

Так, так Його назвав ап. Петро в кн. Діянь: “Ананіє! Навіщо ти попустив сатані вкласти в серце твоє думку сказати неправду Духові Святому і втаїти з ціни за землю?” і роз’яснив: “Ти сказав неправду не людям, а Богові”. (Діян. 5:3-4).

У якому сенсі іменується Дух Святий животворящим?

У тому ж сенсі, як називаємо ми Його в молитві “Царю небесний” “життя подателем”, тобто що Він, разом з Отцем і Сином, дає всім творінням життя, особливо ж духовне життя нам, християнам. Уже на початку світу, як тільки створені були небо і земля, “і Дух Божий ширяв над поверхнею води” (Бут. 1:2). Ми ж, християни, отримуємо Його в таїнстві хрещення, як Господь і сказав: “хто не народиться від води і Духа, не може увійти в Царство Боже” (Ін. 3:5).

Чи можна до слів “що від Отця походить” додавати і від Сина?

Ні. Особиста властивість Духа Святого те, що Він походить від Бога Отця, як від Нього народжується 2-ге Лице – Син Божий. І цю властивість Третього Лиця Святої Трійці точно вказав Сам Господь Іісус Христос, коли сказав: “Коли ж прийде Утішитель, Якого Я пошлю вам від Отця,  (мається на увазі день П’ятидесятниці), Дух істини, Який (ІЖЕ) від Отця виходить, Він буде свідчити про Мене ” (Ін. 15:26). Наше читання – “иже от Отца исходящего” з буквальною точністю і передає цю істину, і саме так, як встановили читати отці 2-го вселенського собору. Цей собор для того і зібрався, щоб, відкинувши єресь Македонія, який принижував Божественну гідність Духа Святого, точно викласти православне вчення про Нього).34

Який сенс мають слова: “глаголавшаго пророки”?35

Це сказано на докір стародавнім і новим псевдовчителям, які відкидали Святе Письмо Старого Заповіту. Символ Віри і вказує нам, що книги Старого Заповіту, написані через пророків, – написані ними за натхненням від Духа Святого.36 Так за натхненням від Духа Святого проповідували й писали книги свої й апостоли, але так як ніхто з вірян у цьому не сумнівався, то про це і не згадано в Символі віри.37

Як Дух Святий допомагає нам отримувати спасіння?

Від дня П’ятидесятниці, коли Дух Святий видимим чином, в особі апостолів та ін. вірян, був поданий Христовій Церкві,38 Він перебуває в Ній і подається в Її святих ТАЇНСТВАХ за щирою й ревною молитвою вірян. “Хіба ж не знаєте, що ви храм Божий, і Дух Божий живе в вас?” (1Кор. 3:16). А щоб ми не сумнівалися, що за молитвою нам справді дається Дух Божий, Сам Господь у Євангелії сказав: “Отже, якщо ви, будучи лихими, вмієте добрі дари давати дітям вашим, то тим більше Отець Небесний дасть Духа Святого тим, хто просить у Нього” (Лк. 11:13). І таким чином, для того, щоб людині мати в собі благодать Духа Святого, потрібно належати до Його Святої Церкви, де Дух Святий перебуває.

9-й член Символу віри

Що ми називаємо Церквою?

Церква є від Бога встановлене товариство християн, з’єднаних між собою однією Православною вірою, одним законом Божим, однією законною ієрархією (священством) і одними таїнствами. Про цю нашу єдність і писав ап. Павло: “Одне тіло і один дух, як ви й покликані до однієї надії покликання вашого; один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і Отець усіх, Котрий над усіма, і через усіх, і в усіх нас” (Еф. 4:4-6).

Як можна вірувати в Церкву, яка тут на землі, у видимому світі, коли вірять у те, що невидиме?

Церква Христова, перебуваючи на землі, важлива для нас головним чином своєю НЕВИДИМОЮ, ДУХОВНОЮ СТОРОНОЮ, як царство благодаті Св. Духа, що перебуває в ній. Але і сама Церква у своєму складі має і невидимих членів, якою є, перш за все, Її Божественний Глава – Господь Іісус Христос і всі святі Його, а також і ангели, так що Церква – одна, як земна, так і небесна.39

Чи може Церква Христова стати безблагодатною?

Окремі члени можуть позбутися благодаті Св. Духа через свої гріхи, якщо залишаються наполегливо-неугодними, і особливо тоді, коли вони впадають у єресі й розколи. Але вся Церква не може, тому що Глава Її – Христос, “сповнений благодаті та істини”, а тому й Тіло Своє – Церкву – наповнює цією благодаттю та істиною. “і все підкорив під ноги Йому, і поставив Його вище всього, главою Церкви, яка є тіло Його, повнота Того, Хто наповнює все у всьому.” (Еф. 1:22-23), говорить ап. Павло. “Я збудую Церкву Мою, і ворота пекла  – тобто жодні сили і засоби зла і брехні – не здолають її” (Мф. 16:18), бо ми вже знаємо, що Він Сам обіцяв вічно перебувати з нею.40

Чи можемо ми прийняти в Церкви іншу підставу й іншого главу, крім Іісуса Христа?

Ні, єдиним “наріжним каменем”, тобто основою Церкви, у слові Божому називається ТІЛЬКИ ХРИСТОС, і ніхто більше; а про всіх без винятку апостолів сам ап. Павло писав однаково християнам так: “будучи утверджені на основі Апостолів і пророків, маючи наріжним каменем Самого Іісуса Христа” (Еф. 2:20).41

У якому сенсі Церква називається Соборною?

Церква називається Соборною, інакше – кафолічною або вселенською, в тому сенсі, що вона не обмежується жодним місцем, народом, ні часом, але містить у собі віруючих усіх місць, часів і народів. Це, на противагу вузько-національній Церкві Старозавітній, і відтіняв ап. Павло, коли писав, що в нашій Христовій Церкві, “де нема ні елліна, ні іудея, ні обрізання, ні необрізання, варвара, скіфа, раба, вільного, “, як немає і чоловічої статі, і жіночої: “нема чоловічої статі, ні жіночої, бо всі ви – одне в Христі Іісусі” (Кол. 3:11; Гал. 3:28). Так само точно і всі раніше живі християни, нині померлі, зі смертю тіла аж ніяк не виходять зі складу Церкви, але перебувають у ній (якщо тільки не відпали від віри).

У якому стані перебувають ці душі, у світі загробному?

Душі праведних – на небі, у світлі та спокої, бо для них уже розпочинається вічне блаженство; душі ж грішних – у пеклі, у протилежному до цього стані.

Чи можна допомогти цим останнім душам, які перебувають у мороці пекла?

Так, якщо вони померли з вірою, але не встигли принести плодів, гідних покаяння. Самі померлі на тому світі вже не можуть покаятися і змінитися. І віряни, які належать до земної Церкви, цього царства благодаті, допомагають їм молитвою, особливо коли вона з’єднується з принесенням Безкровної жертви Христової (Літургії), і милостинею, яку звершують на згадку про них. Ці молитви за померлих ґрунтуються на споконвічному переказі Церкви і на прикладі Іуди Маккавея, який приніс жертву за своїх воїнів, що згрішили і загинули в бою (2Мак. 12:43). Поминання покійних завжди входило до складу Літургії, починаючи з найдавніших (Якова та ін.).

На чому ґрунтується наше вірування, що святі й до страшного суду вже перебувають на небі?

Ап. Павло свідчив про себе: “маю бажання визволитися (від тіла) і бути з Христом” (Флп. 1:23). Так і праведний Лазар, як сказав Господь у притчі, щойно помер, віднесений був ангелами на лоно Авраамове (Лк. 16:22). Таким чином, зараз же після нашої смерті буває так званий Приватний суд, на якому і визначається, до загального Страшного Суду, загробна доля кожного. ” І як людям визначено один раз умерти, а потім суд”, писав ап. Павло (Євр. 9:27).

У чому виражається в Соборній Церкві спілкування між її членами, що живуть на землі, і угодниками Божими, які перебувають на небі?

У молитві віри й любові. Подвизаючись на землі, ми, віруючі християни, постійно відчуваємо потребу у вищій допомозі. І тому, підносячи наші слабкі молитви до Бога, просимо заступництва і сильної молитви за нас у Богоматері та Святих. Вони ж, стоячи на вищих щаблях наближення до Бога і вдосконалившись у християнській любові, своїми, посередницькими молитвами підкріплюють, натхненно одухотворяють і підносять перед Богом ці наші молитви. Євангеліст Іоанн Богослов в Апокаліпсисі бачив на небі ангела, якому “І прийшов інший Ангел, і став перед жертовником, тримаючи золоту кадильницю; і дано було йому багато фіміаму, щоб він з молитвами всіх святих поклав його на золотий жертовник, що перед престолом. І піднявся дим фіміаму з молитвами святих від руки Ангела перед Богом” (Одкр. 8:3-4).

Чи Богу до угодно таке наше звернення до Святих за їхньою посередницькою молитвою за нас?

Безсумнівно угодно. Господь Сам повелів цареві Авімелеху, який згрішив через незнання, просити молитися за нього Авраама (Бут. 20:7), а друзям Іова прямо сказав: “горить гнів Мій” на вас… нехай “раб Мій Іов помолиться за вас, бо тільки його обличчя Я прийму”. Праведників Він не раз називав “а Я назвав вас друзями” (Ін. 15:14), а ап. Яків засвідчує: “бо багато може посилена молитва праведного” (Як. 5:16).

Чому ми, православні християни, шануємо мощі святих і чудотворні ікони?

За християнським вченням, благодать Св. Духа освячує не тільки душі, а й тіла наші, які, як ми вже знаємо, за висловом ап. Павла, стають храмом Духа, що живе в нас (1Кор. 15:19). І ми бачимо, що кинутий у могилу прор. Єлисея мертвий юнак одразу ж воскрес, щойно торкнувся кісток пророка (2Царств. 13:21). У Єрусалимі християни покладали своїх хворих для їхнього зцілення на вулиці, щоб хоча ТІНЬ АП. ПЕТРА осяяла їх (Діян. 5:15). Подібним чином давали зцілення хустки й оперізання ап. Павла, коли їх клали на хворих (Діян. 19:12). І Господь, здійснюючи багато чудес і знамення через шановані ікони і мощі св. угодників, тим самим показує, що шанування їх не тільки не суперечить Його волі, а й прямо угодне Йому.

Чому істинна Христова Церква іменується святою?

Тому, що Вона освячена Господом Іісусом Христом через Його страждання і молитву за Неї, через віру в Його вчення і через таїнства. “Христос полюбив Церкву, писав ап. Павло, і віддав Себе за неї, щоб освятити Її, очистивши водяною купіллю за допомогою слова, щоб поставити Її собі славною Церквою, не маючи плями, чи вади, чи чогось такого, але щоб Вона була святою і непорочною” (Еф. 5:25-27).

Як може бути Церква святою, коли належать до неї люди грішні?

Святість Церкви йде не від нас, людей, а від Божественного Глави Її – Іісуса Христа і від благодаті Святого Духа, яка всеочищає і духовно-животворяща. Абсолютно і безумовно безгрішний один тільки Христос, ми ж “бо всі ми багато грішимо” (Як. 3:2). Але й самі великі грішники не заважають святості Церкви, якщо вони очищають себе покаянням. Нерозкаяні ж грішники, як мертві члени, відсікаються від Тіла Церкви – або видимим судом Її законної влади, або невидимим Судом Божим, і таким чином також не перешкоджають Церкві бути святою.

На що вказує найменування Церкви Апостольською?

Оскільки тепер багато християнських сповідань або церков, і всі вони вважають себе істинною Церквою Христовою, то ми, називаючи свою Церкву Апостольською, цим засвідчуємо, що саме наша Православна Церква незмінно й безперервно зберігає СПРАВЖНЮ АПОСТОЛЬСЬКЕ СПОВІДАННЯ в усьому: і в ученні, і в богослужінні, і загалом в усьому устрої своєму, в законах (канонах) своїх та своєму благодатному душпастирстві. Ми вже знаємо, що, за апостолом, віряни утверджуються (і повинні утверджуватися) “будучи утверджені на основі Апостолів і пророків, маючи наріжним каменем Самого Іісуса Христа” (Еф. 2:20). Знаємо й апостольську заповідь: “Отже, браття, стійте і держіть передання, яким ви навчились чи словом, чи посланням нашим”, при чому ап. Павло заповідав ім’ям Господа Іісуса Христа, – віддалятися від усякого брата, який поводиться безчинно, а не за переданням, яке прийняли від нас” (апостолів) (2Сол. 2:15,3:6).

Чим відрізняється наша Православна ієрархія42 від ієрархії сектантів і протестантських громад?

Усім відомо, що в цих громадах їхнє так зване священство бере початок від засновників їхніх громад, які з’явилися порівняно нещодавно: Лютера, Кальвіна, Міллера тощо, коли минуло понад 1500 років від заснування Церкви. Навпаки, наша ієрархія є справді апостольська, і веде початок свій від Самого Іісуса Христа, Котрий послав Своїх апостолів, і від зішестя на них Святого Духа. Відтоді, спадкоємно і без перерви, і поставляються законним порядком у Церкві, через єпископське висвячення в таїнстві Священства, всі члени нашої трьохчинної ієрархії (єпископи, пресвітери і диякони). “ВІН (Христос) поставив, свідчить ап. Павло, одних апостолами, інших пророками, інших євангелістами, інших ПАСТИРЯМИ ТА ВЧИТЕЛЯМИ – на звершення святих, на діло служіння, на творення Тіла Христового” (тобто Церкви) (Еф. 4:11-12). “І так, уважно ставтеся до себе і до всієї черідки, закликав ап. Павло пастирів Ефеса, “Отож пильнуйте себе і всю отару, в якій Дух Святий поставив вас єпископами, пасти Церкву Господа і Бога, яку Він придбав Собі Кров’ю Своєю” (Діян. 20:28).

Який устрій Православної Церкви в її окремих частинах?

Усі віряни – миряни складають парафії, що мають на чолі своїх парафіяльних пастирів – священиків. Усі парафії даного міста і його округу складають єпархії, якими керують єпископи. Вони і є спадкоємцями апостолів.43 Усі єпархії в даному народі становлять особливу помісну Церкву (Українську, Сербську, Румунську тощо), що управляється помісними соборами, маючи на чолі ієрархії патріарха або митрополита. Зрештою, всі помісні Церкви становлять одну Православну Кафоличну (Вселенську) Церкву, глава якої – Сам Іісус Христос, а на землі вся вона підпорядковується тільки Вселенському Собору. Голос Вселенського Собору – не тільки голос усієї Церкви, а й Духа Святого, який перебуває в ній, який “і оберігає її від усякої омани”.44 “Бо угодно Святому Духові і нам” (Діян. 15:28), – писав у своєму визначенні Апостольський Собор, за зразком якого і скликалися Вселенські Собори.

10-й член Символу віри

Про що йдеться в 10-му члені Символу Віри?

Про благодатні таїнства, що подаються в Церкві, яких сім: Хрещення, Миропомазання, Причастя, Покаяння, Священство, Шлюб і Єлеосвячення. Про хрещення особливо згадано тому, що в стародавній Церкві були суперечки, чи не потрібно вдруге хрестити тих, хто відпадає від Церкви в язичництво або в єресь, чому і сказано, щоб відкинути таку помилку: сповідую ЄДИНЕ хрещення.

Що таке таїнство?

Таїнствами ми називаємо такі священні дії, в яких під видимим чином подається людині невидима благодать або спасенний дар Святого Духа, особливий у кожному з семи таїнств. Усі таїнства встановлені в Церкві Господом Іісусом Христом через св. апостолів.

Що таке Хрещення?

Хрещення є Таїнство, в якому хрещений, під час триразового занурення тіла у воду, із закликом Отця і Сина та Святого Духа, помирає для життя тілесного, гріховного, і відроджується від Духа Святого в життя духовне, святе. “якщо хто не народиться від води і Духа, не може увійти в Царство Боже”, – сказав Господь до Никодима (Ін. 3:5), значить, хрещення є єдиними дверима, через які можна увійти в царство благодаті, тобто у Святу Церкву.

Як установив Господь таїнство хрещення?

Господь, посилаючи апостолів на проповідь в усьому світі після Свого воскресіння, наказав їм: “Йдіть же навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа” (Мф. 28:19), а вступаючи на громадське служіння, Сам Своїм прикладом освятив це таїнство, прийнявши хрещення в Йордані від Іоанна.

Що вимагається від того, хто бажає прийняти хрещення?

Покаяння і віра. Ап. Петро в день Зішестя Св. Духа сказав тим, хто увірував: “Покайтесь, і хай хреститься кожен з вас в ім’я Іісуса Христа для прощення гріхів; і приймете дар Святого Духа” (Діян. 2:38). ” Хто буде вірувати і охреститься, буде спасений” (Мк. 16:16), як уже ми знаємо, сказав Господь.

 Як же хрестять у нас немовлят?

Їх хрестять ЗА ВІРОЮ БАТЬКІВ і ПРИЙМАЧІВ, які приносять їх до купелі, як розслабленого принесли до Спасителя, і Він зцілив його, “БАЧИВШИ ВІРУ ЇХ”; (тих, що принесли) (Мк. 2:5). Хрещених хрещеників при хрещенні тому й називають хресний батько і мати; вони зобов’язані навчити свого хрещеника віри, коли буде він приходити у вік. Далі, хрещення в Новому Завіті замінило обрізання,45 і як обрізання відбувалося над немовлятами (у 8-й день), так над немовлятами ж відбувається і хрещення. І Церква прийняла звичай хрестити немовлят від перших століть, бо вже й апостоли, приймаючи тих, хто навертався до християнства, хрестили не тільки дорослих, що увірували, а й усю сім’ю їхню (Діян. 16:33 та ін.). І не можна не бачити в цьому звичаї відповідності велінню Самого Спасителя: “дозвольте дітям приходити до Мене і не забороняйте їм, бо таких є Царство Боже” (Мк. 10:14).

Чому не повторюється таїнство хрещення?

Тому, що воно є духовне народження: як тілом народиться людина одного разу, так і хрещення приймає одного разу.46

Що таке миропомазання?

Миропомазання є Таїнство, в якому віруючому, під час помазання освяченим миром частин тіла зі словами: “печатка дару Духа Святого”, подаються дари Святого Духа, які відновлюють та укріплюють його в житті духовному. “Втім, ви маєте помазання від Святого і знаєте все”, – писав про внутрішню дію цього таїнства ап. Іоанн Богослов (1Ін. 2:20). “Ви… відзначені обітованним Святим Духом”, писав ап. Павло (Еф. 1:13).47

Яким способом відбувається це Таїнство?

В. У перший час життя християнської Церкви, коли віруючих було небагато, апостоли самі звершували це Таїнство, і вживали для цього висвячення (Діян. 8:14-17). Але вже за тих же апостолів, коли збільшилася кількість віруючих, як і приватних церков з них, Таїнство Миропомазання стало відбуватися через помазання миром, як тепер, а тільки святе миро повинно бути освячуване лише єпископами, як спадкоємцями апостолів. При цьому чоло помазується для освячення розуму або думок, персі (груди) для освячення серця або бажань, очі, вуха і вуста – освячення почуттів, а руки і ноги для освячення справ і всієї поведінки християнина.

Що таке Таїнство Причастя?

Причастя є Таїнство, в якому вірянин, під виглядом хліба і вина, вкушає самого Тіла і Крові Іісуса Христа для найтіснішого з’єднання з Ним і для вічного життя. ” Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров в Мені перебуває, і Я в ньому”. “Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день” (Ін. 6:56 і 54).

Чим засвідчуємося ми, що Господь розумів тут ті Дари, які подаються нам у Причасті, а не Слово Свого вчення, як кажуть сектанти?

Тим, що на Таємній Вечері Спаситель і справді, взявши хліб, благословив його й освятив, і даючи апостолам, сказав: “прийміть, їжте, це є Тіло Моє, що за вас ломимо на відпущення гріхів”. Так само вчинив і з Чашею, сказавши: “пийте від неї всі – це є Кров Моя Нового Заповіту, що за вас і за багатьох виливається на відпущення гріхів48 , і до цього, встановлюючи нашу Літургію, додав: “це творіть на Мою пам’ять.49 І, таким чином, хліб і вино на Літургії, під час виголошення цих слів Христа, із прикликанням на них Св. Духа і благословенням їх, справді й істотно пропонуються та бувають: хліб – найсправжнісіньким Тілом Господнім, і вино – найчеснішою Кров’ю Господньою. Це і називається пресуществлением Св. Дарів.

У Старому Заповіті що утворило Таїнство Причащання?

Манна, яка падала євреям з неба в пустелі, і, особливо, – Агнець Великодній, якого вони заколювали та їли на згадку про порятунок від рабства в Єгипті, що означало порятунок вірних від полону Диявола. Тому-то і Хліб Таїнства називається в Літургії Агнцем.

Що потрібно від того, хто приступає до Таїнства Причастя?

Жива віра в дію цього таїнства, що виражається ним у словах Молитви перед Причастям,50 і очищення своєї совісті щирим покаянням, що поєднується з постом і молитвою. “Хай же випробовує себе людина, – наставляє ап. Павло, – і так хай їсть від хліба цього і п’є від чаші цієї,, Бо хто їсть і п’є недостойно, той їсть і п’є на осудження собі, не думаючи про Тіло Господнє”. І, далі, – про грізну дію цього Таїнства на тих, хто приймає його негідно, він додав: “Через це багато з вас немічних і недужих і чимало вмирає” (1Кор. 11:28-30).

Як часто треба причащатися Св. Христових Тайн?

Стародавні християни причащалися кожного недільного дня. Однак, із сучасних християн зовсім небагато хто має таку чистоту життя, щоб бути постійно готовими приступити до такого великого Таїнства. І тому Церква закликає нас сповідуватися перед духовним отцем і причащатися Святих Таїн, за можливістю, у кожен із 4-х постів, і вже в усякому разі не рідше ніж один раз на рік.

Яку участь у Божественній Літургії можуть мати ті, хто, будучи присутніми за нею, не приступають цього разу до Святого причастя?

Не причащаючись тілесно, вони можуть і повинні брати участь у Літургії духовно: ревною молитвою, переживанням тих думок і почуттів, якими пройняті літургійні піснеспіви, сердечною вірою, а найбільше – живим і сердечним спогадом свого Спасителя та звершеної Ним справи нашого спасіння, бо Він і велів: “це творіть на Мій спомин”.

До яких пір буде відбуватися в Церкві Таїнство Причащання?

До самого другого пришестя: “бо – писав ап. Павло християнам, –  кожного разу, коли ви їсте хліб цей і п’єте чашу цю, смерть Господню сповіщаєте, доки Він прийде” (1Кор. 11:26).

Що таке Покаяння?

Покаяння є Таїнство, в якому той, хто сповідує гріхи свої, дозволяється від них видимим чином через священика, а невидимим – від Самого Господа Іісуса Христа.

Владу в’язати і вирішити, тобто прощати і не прощати, дав Своїм апостолам Господь, коли сказав: “що ви зв’яжете на землі, те буде зв’язане на небі, і що розв’яжете на землі, те буде розв’язане на небі” (Мф. 18:18). Так і в 1-му Своєму явищі після Воскресіння Спаситель, дунувши, сказав апостолам: “прийміть Духа Святого. Кому простите гріхи, тим простяться, на кому залишите, залишаться” (Ін. 20:22-23).

За якої умови християнин може отримати прощення гріхів?

Коли він щиро журиться про них, має намір виправити своє життя, від серця вірує в Христа і сподівається на Його милосердя.51

Із прощенням гріхів чи позбавляється людина від своїх гріховних схильностей і схильностей?

Ні, все життя християнина має бути боротьбою з гріхами і спокусами, щоб він вільним подвигом досягав моральної досконалості. “Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його”, як закон нашого життя, вказав Господь (Мф. 11:12).

З чим поєднується покаяння в Православній Церкві?

Той, хто кається, перед сповіддю (за якою слідує Причастя) говіє, тобто протягом тижня посилено постить, відвідує Богослужіння і молиться, а також творить добрі справи і примиряється з усіма, хто його скривдив, а також з тими, хто його скривджений.

Чи всі гріхи прощаються тому, хто кається перед священиком?

Немає такого гріха, в якому людина кається і який перевищував би Милосердя Боже. Але в разі тяжких і особливо наполегливих гріхів, на того, хто кається, накладається так звана епітимія (заборона), щоб загладити в грішнику осквернення гріха і допомогти йому подолати гріховну звичку. Найчастіше вказується посилена молитва з колінопреклонінням, піст, а за особливо великі гріхи – відлучення від Святого Причастя на більш-менш тривалий термін.

Яке Таїнство іменується Священство?

Священство є Таїнство, в якому Дух Святий правильно обраного поставляє, через Святительське висвячення (хіротонія) здійснювати Таїнства, навчати вірі й пасти стадо Христове.

Про це-то Таїнство і нагадував ефеським пастирям ап. Павло, коли говорив їм: “Отож пильнуйте себе і всю отару, в якій Дух Святий поставив вас єпископами, пасти Церкву Господа і Бога, яку Він придбав Собі Кров’ю Своєю” (Діян. 20:28). Тому пресвітери і називаються ще пастирями (єпископи – архіпастирями), бо вони повинні так само живити й напоїти своїх парафіян духовно, як пастирі своїх овець і взагалі стада живлять тілесно.

Які в Церкві ступені Священства?

Основних ступенів три: ДИЯКОНИ, які служать при Таїнствах і церковних службах, але самі не можуть звершувати їх; ПРЕСВІТЕРИ, які звершують церковні служби й таїнства, залежно від свого єпископа; і, нарешті, ЄПИСКОПИ, які не тільки можуть звершувати всі служби й таїнства, але дають через висвячення та іншим благодатний дар звершувати їх, тож без єпископів не може бути благодатного життя в церкві, – ані ієрархії, ані служб, ані Таїнств. Про єпископську владу рукоположення писав ап. Павло своїм учням-єпископам, а) Титу: “Для того я залишив тебе на Криті, щоб ти довершив недокінчене і поставив у всіх містах пресвітерів, як я тобі наказував” (Тит. 1:5); і б) Тимофію: “Рук ні на кого не клади поспішно, і не ставай учасником чужих гріхів. Бережи себе чистим” (1Тим. 5:22).52

У яких церквах зберігається нині законна ієрархія?

З тих церков, що існують нині, незаперечно законне священство має наша Православна Церква, яка, як ми вже знаємо, вже і з цієї причини іменується Апостольською. Спадкоємну від апостолів ієрархію має Римо-католицька; вірменська і деякі інші ДРЕВНІ Церкви. Безсумнівно НЕ МАЮТЬ законного священства всі сектантські та протестантські громади, оскільки в них немає єпископського, спадкоємного від апостолів, рукоположення.53

Що є шлюб?

Шлюб є Таїнство, в якому наречений і наречена дають обіцянку взаємної подружньої вірності перед священиком, а він благословляє їхній подружній союз на образ духовного союзу Христа з Церквою. “Отже, що Бог поєднав, того людина хай не розлучає” (Мф. 19:6), – сказав про шлюбний союз Спаситель. Звідси ми бачимо, що 1) – союз цей від Бога, і 2) страшний гріх у тих, хто зрадою цей союз руйнує. “Тому залишить чоловік батька свого і матір і приліпиться до жінки своєї і будуть двоє одна плоть. Тайна ця велика; я говорю відносно Христа і Церкви” (Еф. 5:31-32).

Яке життя вище: шлюбне чи безшлюбне?

Невинність вища за шлюб, якщо хто в чистоті зберігає його й обирає для себе заради повнішого служіння Богові й ближньому.54 У такому сенсі ап. Павло і писав батькам: “Тому той, хто видає заміж свою дівчину, добре робить; а той, хто не видає, робить краще” (1Кор. 7:38).

Що таке єлеосвячення?

Єлеосвячення55 є Таїнство, в якому під час помазання тіла єлеєм56 призивається на хворого благодать Божа, що зцілює немочі тілесні й душевні. Сектанти і протестантські громади не мають цього таїнства, а тим часом воно особливо ясно і точно вказано апостолом: “Хто з вас хворий, хай покличе пресвітерів Церкви і хай помоляться над ним, помазавши його єлеєм в ім’я Господнє. І молитва віри зцілить хворого і підведе його Господь; і, якщо він гріхи вчинив, простяться йому” (Як. 5:14-15). Та й за днів Спасителя послані Ним на проповідь апостоли застосовували це Таїнство, бо, за словом євангеліста, вони “багатьох хворих мазали оливою і зціляли” (Мк. 6:13).

Про християнську надію

Що таке надія християнська?

Надія християнська є мир і заспокоєння нашого серця в Бозі, коли ми твердо впевнені, що Він невпинно дбає про наше спасіння, як і про необхідні земні блага, і дарує нам обіцяне Ним блаженство.

Запорука цієї надії – у Христі, Який тому від днів апостольських іменується “упованням (тобто саме надією) нашим”.57

До чого насамперед і найбільше відноситься надія християнська?

До того майбутнього кращого, блаженного життя, яке відкриється під час другого пришестя Спасителя на землю, і почнеться загальним воскресінням мертвих. Ап. Павло і писав: “І якщо ми тільки в цьому житті уповаємо на Христа, то ми нещасніші за всіх людей” Чому? Тому що, – каже він далі, – “Навіщо і ми повсякчас наражаємось на небезпеки?” (1Кор. 15:19 і 30). І справді, в той час, як інші цілком прагнуть влаштуватися тут, на землі, вигідніше, та приємніше, ми, християни, закликаємося нести хрест свій і йти тісними вратами. Але як Лазар євангельський за лиха цього життя “утішався” в житті загробному, так будемо утішатися і ми, якщо так само покірно приймемо всі випробування, які посилає або попускає терпіти нам Господь.

Де говориться найбільш виразно і сильно про це майбутнє блаженне життя?

В 11 і 12 членах Символу Віри, на початку яких дієслова “вірую” і “сповідую” замінюються відповідним присудком: “сподіваюся”, що означає – і очікую, і бажаю, щоб це було.

11-й і 12-й члени Символу віри

Що таке воскресіння мертвих, про яке йдеться в 11-му члені Символу Віри?

Повернення наших померлих тіл до життя, коли вони, знову з’єднавшись зі своїми душами, повстануть від землі в новому складі (елементах) і будуть духовні та вічно-безсмертні. “Бо тлінному цьому належить одягнутись у нетління, і смертному цьому одягнутись у безсмертя”. – “Сіється тіло душевне (наше теперішнє, – покладене в могилу), встає тіло духовне” (1Кор. 15:53 і 44), – подібне до того, яке мав Господь у Своїх явленнях після воскресіння. Ми вже знаємо, що саме тому Іісус Христос – новий Адам – називається “первістком із померлих”.58

Що буде з тим поколінням, яке доживе до моменту другого пришестя Христового на землю?

Їхні тіла миттєво зміняться, і з наших теперішніх грубих, важких, суто-земних тлінних тіл стануть, за подобою воскреслого Тіла Господнього, натхненними й витонченими, нетлінними й безсмертними. “Ось кажу вам тайну: не всі ми помремо, але всі змінимось раптом, в одну мить, при останній трубі; бо затрубить, і мертві воскреснуть нетлінними, а ми перемінимось” (1Кор. 15:51-52).

Як можуть повстати з мертвих тіла, коли вони в землі зотлівають і зникають ніби безслідно?

Це – таємниця, що пояснюється цілком всемогутністю Божою. Адже, справді: якщо Бог міг створити із землі людину, яка не була доти, то тим більше може він відновити те, що було. При цьому не забудемо того, що нові тіла відповідатимуть моральній природі наших душ, але ж душі не вмирають, а існують і після смерті тіла. Отже, тим легше цим душам покритися новим тілом, як новим одягом.

Апостол Павло зміцнює нашу віру в істину воскресіння тіл посиланням на те, що буває з посіяним зерном пшениці, ячменю тощо. Що буває з цим зерном? Воно зотліває, розкладається і зникає, як і наше тіло в могилі: але саме тоді й виростає з нього рослина і колос із новими зернами. “Те, що ти сієш, не оживе, якщо не помре” (1Кор. 15:36), – каже він. Так, бачимо ми, і в земній природі – не тільки є смерть після життя, а й життя після смерті.59

З чим поєднується воскресіння мертвих в історії землі?

З кінчиною цього видимого світу, бо і світ тоді з тлінного перетвориться на нетлінний, коли все тлінне згорить в останньому вогні, у якого буде особлива природа. Ап. Петро говорить про християн, що вони “котрі чекають і бажають пришестя дня Божого, коли палаючі небеса зруйнуються і розпалені стихії розтопляться? А втім, за Його обітницею, ми чекаємо нового неба і нової землі, на яких живе правда” (2Пет. 3:12-13).

Що таке ЖИТТЯ МАЙБУТНЬОГО ВІКУ?

Те життя, яке почнеться після воскресіння мертвих і Страшного Суду Христового, і яке для тих, хто вірує, хто любить Бога і чинить добро, буде настільки блаженним, що ми тепер цього блаженства й уявити не можемо. Апостол так і каже, що і око не бачило, і вухо не чуло, і не приходило на серце людини те, що приготував Господь тим, хто любить Його (1Кор. 2:9; Рим. 8:18).

На чому буде засноване це майбутнє блаженство?

На спогляданні Бога у світлі та славі й на найтіснішому з’єднанні з Ним, як це обіцяно вже в 6-й заповіді блаженства: “блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать”. – “Бог був все у всьому” (1Кор. 15:28).

Чи одне духовне блаженство очікує на нас, чи в ньому братиме участь і тіло?

Майбутнє блаженство богоспілкування в основі буде духовним, але в ньому братиме участь і наше тіло. І тому-то, хоча вже й тепер усі померлі праведники блаженствують своїми душами на небі, але оскільки тіла в них там ще немає, то це їхнє блаженство неповне, і називається передпочатковим. “бо всім нам належить стати перед судилище Христове, щоб кожному одержати відповідно до того, що він робив, живучи в тілі, добре чи погане” (2Кор. 5:10), – писав св. ап. Павло. “сіється в приниженні, – говорить він про поховання тіла, – встає у славі; сіється в немочі, встає у силі” (1Кор. 15:43).

Чи всі однаково будуть блаженствувати?

Ні, будуть різні ступені блаженства, відповідно до того, хто скільки подвизався тут у вірі, любові та добрих справах. Так, за притчею Спасителя про міни, тому, хто придбав на гріш 10 грошів, дається в управління 10 міст, а тому, хто придбав на свою міну п’ять грошів, – п’ять міст, а потім першому віддають і ту гріш, яку відібрали від ледачого егоїста, що зав’язав на хустину (Лк. 19:10 і 26). І ап. Павло пише: “Інша слава сонця, інша слава місяця, інша зірок; і зірка від зірки різниться у славі. Так і при воскресінні мертвих: сіється у тління, встає в нетлінні” (1Кор. 15:41-42).

Що ж буде з нечестивцями, які відкинули Божий закон правди й любові?

Вони будуть віддані вічній смерті, успадкувавши муки в непроглядній (зовнішній) темряві, де буде плач і скрегіт зубів, спалювані пекельним вогнем разом із Дияволами. “ідіть від Мене”,60 прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його. І  підуть ці на вічні муки, а праведники в життя вічне” (Мф. 25:41 і 46).

Ця доля спіткає не всіх грішників, бо, за словом Спасителя, “всякий гріх і хула відпустяться людині”, а тільки “синів супротиву”, про гріх яких сказано, що він, “не відпустять ні в цьому віці, ні в майбутньому”. 61 І вони самі винні у своїй загибелі – “за те, що вони не прийняли любові істини для свого спасіння” (2Сол. 2:10), і зробилися завзятими й непокірливими “цапинами”, які завжди опираються Богові та Його святому закону, як опирається Йому сатана.

Яку користь приносять нам роздуми про смерть, воскресіння, Страшний Суд, вічне блаженство і вічні муки, які очікують на нас?

Ту користь, що людина під впливом цих думок починає правильно ставитися до земного свого життя. Пам’ятаючи про неміцність земних благ, вона відрікається від пристрасті до них і надією на майбутню відплату втішається в пережитих тут поневіряннях і лихах. Вона намагається жити для Бога і для вічності, і утримуючись від гріхів, у чистоті утримувати душу і тіло. А так і відбувається спасіння людини. Справедливо тому сказав древній мудрець: “згадуй останню твою, – і навіки не згрішиш” (Сир. 7:39).

Про молитву

Якими засобами набувається людиною християнська спасительна надія?

Такими засобами визнаються: а) молитва і б) заповіді блаженства, коли серце людини переймається тим настроєм, який передається в них.

Що таке молитва?

Молитва є побожна бесіда людини з Богом, що з’єднується з устремлінням нашого розуму і серця до Нього. За змістом своїм ця молитва буває – по-перше, славослів’ям або прославлянням Бога, коли ми пам’ятаємо й усвідомлюємо Божественні досконалості та зворушено вихваляємо їх; по-друге, подякою, коли ми згадуємо незліченні благодіяння Бога любові, особливо виявлені Ним у справі нашого спасіння, і дякуємо Йому за них, і, нарешті, – 3) проханням, коли ми благаємо Його про допомогу у своїх духовних і тілесних потребах.

З двох сторін молитви, зовнішньої і внутрішньої, яка видається важливішою?

Звичайно, внутрішній бік, який виражається в тому, що людина молиться розумом своїм, а найбільше – серцем. Тому-то буває угодною Богу і така молитва, яка відбувається про себе, без зовнішніх знаків і слів. Навпаки, одна зовнішня молитва, що виражається у вимові слів і зовнішніх діях, які з’єднуються з ними, (напр., хресному знаменням і поклонах), але без молитви внутрішньої, не тільки недостатня, а й прямо прогнічує Бога. Про таку лицемірну молитву наводив у Євангелії Сам Господь слова пророка: “наближаються до Мене люди ці устами своїми, і шанують Мене язиком, а серце їхнє далеко від Мене; але марно шанують Мене, навчаючи вченням і заповідям людським” (Мф. 15:8-9; Іс. 29:13). Але повна, і для нас, людей, що складаються з душі й тіла, необхідна молитва, – та, в якій зливаються обидві ці сторони: і внутрішня, і зовнішня, так, щоб, за словом Господа, “Бо від повноти серця говорять уста” (Мф. 12:34). Ап. Павло і закликає нас “прославляти Бога не тільки в душах, а й у тілах наших, які (також) є  Божі” (1Кор. 6:20). Прикладом у цьому випадку є Сам Спаситель, Який, молячись, підносив очі до неба, і схиляв коліна і обличчя Своє на землю.

Молитва Господня

Яка молитва є зразком для всіх християнських молитов?

МОЛИТВА “ОТЧЕ НАШ”, яка називається МОЛИТВОЮ ГОСПОДНЬОЮ, бо її дав нам Сам Господь Іісус Христос:

  1. Отче наш, Ти, що є на небесах.
  2. хай святиться ім’я Твоє;
  3. хай прийде Царство Твоє;
  4. хай буде воля Твоя і на землі, як на небі.
  5. Хліб наш насущний дай нам на цей день;
  6. і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим;
  7.  і не введи нас у спокусу,
  8. Але визволи нас від лукавого. (Мф. 6:9-13).
  9. Бо Твоє є царство і сила, і слава, повік. Амінь.

Вона поділяється на призивання, сім прохань і славослів’я.

Закликання і три перші прохання

Чим відрізняється наше звернення до Бога в призиванні цієї молитви?

Ми не називаємо Його тут ні Господи, ні Боже, як зазвичай, а прямо – “Отче наш” – “Отець наш”. Цим ми показуємо, що приходимо до Нього на молитву, як до нашого люблячого Отця, і, отже, самі звертаємося до Нього, як віддані Йому діти.

Звернення це – чи для всіх людей, чи для нас, християн?

Так, саме, головним чином, для нас, християн, бо у Великодньому Євангелії говориться: “А тим, котрі прийняли Його, віруючим в ім’я Його, дав силу дітьми Божими бути, які не від крові, не від хотіння плоті, не від хотіння чоловічого, а від Бога народилися” (Ін. 1:12-13).

Чому ми говоримо: “наш”, “нас”, “нам”, коли ми частіше читаємо цю молитву, як кажуть, поодинці?

Християнин і тоді, коли молиться за себе, завжди має усвідомлювати себе членом Христової Церкви, бажати й просити від Бога блага всім, а тоді вже – і собі самому.

Як треба розуміти слова: іже єси на небесах?

Небо тут мається на увазі духовне, де Бог перебуває з ангелами і святими Своїми. Починаючи цими словами молитву Господню, ми повинні відмовитися від усього земного і тлінного і спрямувати розум і серце “горе” (з наголосом на “е”) – до небесного, вічного і Божественного.

Про що просимо ми Бога, коли говоримо в 1-му проханні: нехай святиться ім’я Твоє?

Ім’я Боже позначає сутність або силу Божу: “що сотворив Мені велич Сильний, і святе ім’я Його” оспівала Богоматір у пісні, “величає душа Моя Господа” (Лк. 1:49 і 46). Але ім’я Боже може святитися і в людях, особливо в нас, християнах, бо і сама ця назва дає нам ім’я – від Христа. “Святиться” ім’я Боже тоді, коли ми, маючи в думках і в серці це ім’я, так живемо, як вимагає цього Правда Божа і Святість Його, бо таким життям ми прославляємо у світі Бога, як нашого Отця. А далі, тоді й інші, бачачи наше добре життя, прославляють Бога і приймають Святий закон Його. – “Так хай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного”, – заповів Господь, назвавши Своїх вірних “Ви є світло світу” (Мф. 5:16 і 14).

Про яке Царство Боже говоримо ми, коли молимо Бога у 2-му проханні: “нехай прийде Царство Твоє”?

Про царство Благодаті, або про Церкву Христову, щоб поширювалася і набула чинності серед нас, людей, які живуть на землі, рід людський і нині являє собою, за притчею Спасителя, ниву, де переплелися й перемішалися між собою пшениця й бур’яни (Мф. 13:24-31), як у різних громадах людських (не тільки в народах, а й у церквах), так і в серці кожної людини. Ми й просимо, щоб пшениця Божа примножувалася й очищалася, а бур’яни  зникали, щоб царство Диявола запустіло, а Боже царство переборювало й у народах християнських зростало. Просимо ми тут і про вічне Христове ЦАРСТВО СЛАВИ, щоб воно скоріше приходило і пізнане було в усій величі і красі його.

Що висловлюємо ми в словах 3-го прохання: нехай буде воля Твоя?

Цим виявляємо ми свою повну відданість Волі Отця Небесного, так, щоб усе, що з нами трапляється і що самі ми робимо, – відбувалося не так, як нам хочеться, а як це завгодно Богові. Як і кажуть у всяких випробуваннях люди щиро віруючі: “нехай буде в усьому Його Свята Воля”. І як ще ми часто закінчуємо свої єктенії (моління) в церкві: “…самі собі, і один одному, і все життя наше (життя наше) Христу Богу віддамо”.

Чому християнину властиво так бажати і просити?

Тому, що самі ми часто грішимо у своїх бажаннях, і нерідко хотіли б того, що не тільки не корисно, а й прямо шкідливо для нашої душі і для справи спасіння нашого. А Бог, як Всезнаючий, завжди знає, що справді потрібно нам, і, водночас, як Отець Всеблагого, завжди готовий нам це дарувати, і водночас більше дарує нам, аніж ми просимо в моліннях своїх.

Чому додаємо ми в 3-му проханні: яко на небесах, і на землі?

Тому що на небі ангели Божі і святі угодники, всі без винятку, утвердившись у добрі, завжди і в усьому виконують волю Божу. Таким чином, на цьому початку Молитви Господньої, від закликання і до 3-го прохання, ми звертаємо свою увагу на те, що є найголовнішим для світу і Церкви, та молитовно просимо у свого Небесного Отця: щоб земля наша справді ставала царством Божим, де б в усьому здійснювалась, саме панувала, свята воля Його, а люди, як вірні – і раби, і чада Господні, самим життям своїм прославляли “пречесне й пишнуле” 62 ім’я Його.

4-е Прохання

Чим відрізняється 4-те від усіх інших прохань?

Четверте прохання – єдине в молитві Господній, де ми просимо Бога про речове і земне, тоді як усі інші прохання – про духовне.

Що таке хліб насущний?

Необхідний для існування. Крім власного хліба, і взагалі, простої їжі, тут мається на увазі і все інше, необхідне для тілесного життя: одяг, житло тощо. Але не можна молитися тут про багатство і розкіш, а в усьому, що понад потрібне, треба віддати себе на волю Божу і, якщо дано буде, дякувати Богові, а не буде дано, – не дбати.

Навіщо додано: “даждь нам днесь”, тобто на нинішній день?

Щоб ми не обтяжували свого серця надмірними турботами й побоюваннями, і не сподівалися в тому на себе, а завжди сподівалися на Бога. “Отож не піклуйтеся і не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або у що одягтися?, – сказав у нагірній проповіді Господь, – бо всього цього шукають язичники; бо Отець ваш Небесний знає, що ви маєте потребу в усьому цьому” (Мф. 6:32-34).

Що ще просять благочестиві християни під ім’ям насущного хліба?

Небесного хліба, яким є Тіло і Кров Христові, а також і Слово Боже. Ними живить себе християнин і в душі своїй. “Бо Плоть Моя істинно є їжа, і Кров Моя істинно є пиття.” (Ін. 6:55).

5-те, 6-те і 7-ме прохання молитви Господньої

Що мається на увазі в 5-му проханні під ім’ям “борги наші”?

Наші гріхи. Безсумнівно, всі ми є, коли грішимо, боржниками перед правосуддям Божим, тому що, як усе, що маємо, ми одержали від Бога, так повинні все і віддавати Йому, тобто все підкоряти Його закону і Його волі: але цього головного нашого обов’язку і не виконує ніхто з нас.

А хто наші боржники?

Інші люди, коли вони не роблять нам того, до чого всіх людей зобов’язує наш євангельський закон, особливо – коли замість любові вони виявляють ворожнечу й образи.

Чому ми можемо і повинні сподіватися на можливість прощення для нас боргів, тобто гріхів?

Тому, що це прощення виклопотав грішному людському роду Спаситель наш, Іісус Христос. Ап. Іоанн Богослов, закликаючи нас64 не грішити, далі пише: “то ми маємо ходатая перед Отцем, Іісуса Христа, праведника, Він є умилостивлення за гріхи наші, і не тільки за наші, але і за гріхи усього світу” (1Ін. 2:1-2).

За якої умови Спаситель обіцяв нам пробачити наші гріхи?

Тоді, коли ми САМІ ПРОЩАЄМО ЇХ ІНШИМ, як і читаємо: – “яко ж і ми залишаємо боржникам нашим”. Інакше – самі ми не отримаємо прощення. І цю умову Господь поставив настільки важливою, що давши в Нагірній проповіді текст молитви Отче наш, Він далі додає: ” Бо якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний, а коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших” (Мф. 6:14-15). Тому-то уважні до себе, християни, йдучи на молитву, примиряються в серці (а за можливості – і назовні, попросивши вибачення в скривджених ними) з кривдниками своїми. Добре це робити під час вигуку літургії: “Возлюбимо один одного”. Але найбільше зобов’язані ми прощати, і найтяжчі образи і прикрощі, які важко пробачити, в пору говіння – перед сповіддю і Причастям.65

Що розуміється в 6-му проханні під ім’ям “спокуси”?

Стан спокуси, коли щось тягне нас на гріх, і ми легко можемо впасти в нього. Такі спокуси йдуть і діють на нас із трьох сторін. По-перше, від плоті нашої, в якій гніздиться безліч гріховних схильностей і потягів, – починаючи від спадкових, нам природжених, і закінчуючи тим болотом гріховних звичок, які самі ми собі наживаємо. По-друге, від світу, який, за висловом апостолів, “що весь світ лежить у злі” (1Ін. 5:19). Тут спокушають нас інші люди, коли вони, грішачи самі, і нас на цей гріх спокушають (так, через спокусу від інших людей, привчаються багато хто – сваритися, пити горілку, курити тощо). В 3-х, від Диявола, який є головним джерелом гріхів, і діє – то через нашу плоть та інших людей, а то й сам, безпосередньо, головним образам, – коли мав справу з праведними (згадайте спокусу Іісуса Христа в пустелі та історію багатостраждального Йова).

Про що просимо ми словами: “не введи нас у спокусу”?

Цими словами ми смиренно сповідуємо свою моральну слабкість і нестійкість перед спокусами і спокусами. Ми тут просимо Бога допомогти нам; або, визволити, вивести з такого стану спокуси; або ж, якщо нам належить її випробувати, щоб нам вийти з неї очищеними і укріпленими в добрі, то щоб Він підтримав нас у боротьбі зі спокусами і не допустив нас до падіння.

Про що просимо ми в словах: “избави нас от лукавого”?

Тут ми просимо взагалі зберегти нас від зловмисностей лукавого духа – диявола, вся мета якого – губити людей і по душі, і по тілу їхньому. Ап. Петро так і пише: “Будьте тверезі, пильнуйте, бо противник ваш диявол ходить, як рикаючий лев, шукаючи, кого б пожерти” (1Пет. 5:8).

Для чого до Молитви Господньої приєднано Спасителем славослів’я?

По-перше, за духом правди, ми, просячи собі від Отця Небесного милостей, потрібних нам, повинні віддавати Йому справедливе прославлення; по-друге, слова – ЯКО ТВОЄ Є ЦАРСТВО… значать російською мовою: АБЕЗ ТИХ УСПЕХІВ, ТОМУ ЧОМУ Тобі належать царство, і сила, і слава на віки віків. Таким чином, словами цими ми зміцнюємося в християнській надії – що все прохане нами дано буде нам, бо перебуває в Його силі і владі, і належить до Його слави. Так і словом “амінь”, що означає: “істинно так”, або “нехай буде так”, ми свідчимо, що все викладене в Молитві Господній, як і в Символі віри, що також закінчується словом амінь, ми приймаємо цілковито вірою та без жодних сумнівів.

Про Заповіді Блаженства

Що треба приєднати до молитви, щоб досягти бажаного блаженства?

Власний подвиг для досягнення християнської досконалості. Про необхідність такого подвигу говорив Господь у відомих нам словах: “Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його” (Мф. 11:12). І ще: “Що ж ви зовете Мене: Господи! Господи! – а не робите того, що Я кажу?!” (Лк. 6:46).

Де такі подвиги в Євангелії нам вказані?

У дев’яти заповідях блаженства, які коротко вказують нам головні християнські чесноти:

  1.  Блаженні убогі духом, бо тих є Царство Небесне.
  2. Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться.
  3. Блаженні кроткі, бо вони успадкують землю.
  4. Блаженні голодні і спраглі на правду, бо вони наситяться.
  5. Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть.
  6. Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать.
  7. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.
  8. Блаженні гнані за правду, бо тих є Царство Небесне.
  9. Блаженні ви, коли ганьбитимуть вас і гонитимуть і зводитимуть на вас усяке лихослів’я та наклепи через Мене. Радуйтесь і веселіться, бо велика ваша нагорода на небесах: так гнали і пророків, які були до вас (Мф. 5:3-12).

Таким чином, усі ці 9 висловів, хоча називаються заповідями, дано було лагідним і смиренним серцем Спасителем не як накази й повеління, а як догоди й заклики, щоб ми вільно й з любові, як діти Божі, виконували їх. Звідси, у кожному вислові містяться дві частини: 1) саме вчення, або заповідь, 2) відповідне догоджання або обіцянка нагороди.

1-ша, 2-га, 3-тя і 4-та Заповіді Блаженства

Що таке убогі духом?

Убогість духовна є вищим ступенем смирення, інакше – смиренномудрість. Убогий духом визнає, що він не має нічого свого доброго, а якщо щось добре і є, то це дано від Бога, – від нас же йдуть лише гріхи та падіння. Убогий духом визнає себе першим із грішників, як і ап. Павло каже: Христос прийшов ” у світ спасти грішників, серед яких я перший” (1Тим. 1:15).

Що обіцяв Господь убогим духом?

На противагу теперішній їхній убогості, Він обіцяв їм ЦАРСТВО НЕБЕЗПЕЧНЕ, з тими його благами, перед якими – ніщо всі скарби і блага земні. Це Царство дано буде їм у майбутньому житті; тепер же вони можуть його мати лише на початку, коли з безсумнівною вірою і надією очікують його.

Про який ПЛАЧ ідеться у 2-й заповіді блаженства?

Про плач духовний, коли людина щиро, саме до сліз, сумує про свою гріховну нечистоту й недостоїнство. Ми вже знаємо слова ап. Павла про цю скорботу: “Печаль заради Бога незмінне покаяння до спасіння “робить”, причому далі він додає: “а цього світу печаль66 смерть робить” (2Кор. 7:10).

Що обіцяв Господь тим, хто плаче?

Те, що вони Утішаться. При цьому розрада дається їм уже й тут, у земному їхньому житті; розрада благодатна, яка полягає в прощенні гріхів і в мирі совісті. Але повну розраду отримають вони там, “де немає хвороб, смутку і зітхання”, тобто в житті майбутньому, коли “витре Бог усяку сльозу з очей їхніх” (Одкр. 21:4).

Що таке КРОТІСТЬ, про яку йдеться в 3-й заповіді блаженства?

Кротість є тихим настроєм духу, сполученим з обережністю, щоб нікого не дратувати і самому нічим не дратуватися. Лагідні в житті протилежні насильникам, які саме силою домагаються свого, ображаючи іншого. У ставленні до Бога, християнська лагідність виражається в тому, що людина до кінця покірна Святій Волі Його і покірно переносить усі лиха і випробування. У ставленні до оточуючих – у незлобивості й поступливості, а так само і в тому, що людина абсолютно далека від усякої зарозумілості й марнославства.

Що обіцяв Господь “лагідним”?

Те, що вони – не ґвалтівники й кривдники, не ті, хто силою забирають в інших і прагнуть усе забрати собі, а саме лагідні й “успадкують землю”. З християнами в історії це вже й здійснилося. “Залізний” Рим усіма засобами своєї держави і навіть століттями кривавих гонінь хотів придушити й винищити християн з лиця землі: а лагідні християни тільки посилювалися і множилися, і успадковували ту саму землю, де гнали їх язичники, які, навпаки, зникли з історії, або самі прийняли Христову віру. Але справжня спадщина християн – “на землі живих” – у тій новій Землі, де, як ми знаємо, одна “правда живе” (2Пет. 3:13), і де не буде вже ані злоби, ані обманів, ані насильства (Об. 21:27,22:5).

Хто називається спраглими і спраглими правди в 4-й заповіді блаженства?

Ті, які хочуть і люблять творити добро, проте не вважають себе праведниками і не покладаються на свої добрі діла, а навпаки, визнають себе грішними і винними перед Богом. Вони голодують і жадають, тобто посилено бажають отримати очищення своєї гріховної нечистоти і благодатне виправдання через Іісуса Христа. “бо без Мене не можете робити нічого” сказав Сам Господь (Ін. 15:5).

Яке “насичення” обіцяно Господом тим що шукають істини і правди?

Як насичення тілесне приносить нам, по-перше, припинення почуття голоду і спраги, по-друге, підкріплення тіла їжею: так і насичення духовне позначає, по-перше, внутрішнє заспокоєння совісті грішника, по-друге, благодатне зміцнення його до ділання добра і наділення “силою Христовою”. “Усе можу в Іісусі Христі, Який мене зміцнює”, – сказав про це смиренний ап. Павло (Флп. 4:13). Втім, повне і досконале насичення душі християнина, яка не вгамовується нічим кінцевим і земним, дано буде тому, хто спраглий, вже в житті майбутньому, як і каже псалмоспівець: “А я в правді побачу обличчя Твоє, і, збудившись, насичусь Твоєю подобою” (Пс. 16:15).

5-та, 6-та і 7-та Заповіді Блаженства

Як виконується людиною 5-та заповідь – про те, щоб ми були “милостивими”?

“Різний образ милування (тобто по-різному можна милувати), каже св. Іоанн Златоуст, і широка заповідь ця”. Однак тут можна вказати головні види милості тілесної та милості духовної. Справи милості тілесної вказав нам Сам Іісус Христос, як-то, що спитають з нас на Страшному Суді: 1) спраглого нагодувати; 2) спраглого напоїти; 3) одягнути нагагого (і взагалі такого, хто не має потрібного одягу); 4) відвідати того, хто перебуває у в’язниці; 5) відвідати хворого та посильно посприяти його одужанню; 6) мандрівника прийняти у домівку та заспокоїти (Мф. 25:31-46). До цього ще додають: 7) – поховати незаможного.

Які види милості духовної?

1) Невігласа просвітити світлом Христової істини;

2) “повернув грішника з невірної путі його” (Як. 5:20);

3) порадою допомогти ближньому в скрутному становищі;

4) молитися за інших Богові, особливо за тих, що перебувають у дуже важкому становищі;

5) утішити сумного;

6) не відплачувати злом за зло, а навпаки – платити добром; і, нарешті,

7) – від серця прощати кривди.

Що обіцяно милостивим?

За Законом Божим правди, та сама милість до них самих від Бога, особливо – помилування від засудження за гріхи на приватному і Загальному Суді Божому.

Що таке чистота серця, про яку йдеться в 6-й заповіді?

Дехто плутає християнську чистоту серця з тією щирістю, яку також називають щиросердям, і яка полягає у відсутності лицемірства: коли людина не показує удавано таких добрих настроїв і почуттів, яких немає насправді в її серці. Однак, чистота серця, як християнська чеснота, вища за це. Вона набувається людиною через очищення свого життя не тільки від поганих справ і слів, а й самих внутрішніх думок, почуттів і бажань, а так само і від пристрасті до земних речей. Чистий серцем на все дивиться з точки зору євангельського закону, і разом з ап. Павлом може сказати: “і вже не я живу, а живе в мені Христос. А що нині живу в плоті, то вірою живу в Сина Божого, Котрий полюбив мене і віддав Себе за мене” (Гал. 2:20).

Як розуміти нагороду 6-ї заповіді: яко ті, що Бога побачать?

Серце людини порівнюється тут з оком (оком) людини. Тільки чисте, незасмічене нічим око може у нас бачити фізичне світло: так чисте око серця в змозі буде споглядати Бога віч-на-віч. Але оскільки споглядання Бога є першою причиною майбутнього блаженства, то, значить, і нагорода 6-ї заповіді обіцяє чистим серцям найвищий ступінь райського блаженства.67

У чому полягає подвиг миротворчості?

Миротворчість також є вищою християнською чеснотою, навіть вищою за лагідність, тому що миротворець не тільки сам не дратується і не свариться з іншими, а й інших ворогуючих всіляко намагається примирити між собою, нерідко з великими труднощами.

Як розуміти обіцянку 7-ї заповіді: “наречуться синами Божими”?

Словами цими вказується нам висота, як подвигу миротворців, так і – уготованої їм нагороди. Миротворці справою своєю наслідують Самого Єдинородного Сина Божого, Який для того й прийшов на землю, щоб примирити людину, яка згрішила, з правосуддям Божим і “мир Мій даю вам” (Ін. 14:27,26:33) відкупленому ним людству на землі. Оскільки миротворці продовжують справу Сина Божого, то їм і дається в обітниці ім’я Синів Божих, тож – де буде Він Сам, там, за словом Його, і такий вірний Йому “там і слуга Мій буде” (Ін. 12:26).

8-та і 9-та Заповіді Блаженства

Про який подвиг ідеться у 8-й і 9-й заповідях блаженства?

Про подвиг МУЧЕНИЦТВА і СПОВІДНИЦТВА. Ті, хто бажає вічного блаженства, мають бути готовими зазнати вигнання за правду і з радістю понести за ім’я Христове і за Святу Православну Віру ганьбу й наклеп, гоніння і переслідування, і, нарешті, саму смерть. Над апостолами, до яких найближчим чином ставилися ці заклики, і на ділі з буквальною точністю справдилися всі ці слова – і про гоніння, і про радість під час них. Всі вони багато постраждали за віру Христову, і померли мучениками.68 Послання апостольські сповнені закликами і до нас, християн, про благодушне і навіть радісне перенесення подібних випробувань і лих, причому ап. Павло навіть говорить: “Коли залишаєтесь без покарання, для всіх загального, то ви діти незаконні, а не сини.
9: Притому, коли ми, будучи покарані плотськими батьками нашими, боялися їх, то чи не значно більше повинні покоритись Отцеві духів, щоб жити?” (Євр. 12:8-9).

Яка нагорода обіцяна Спасителем тим, хто виконує ці останні заповіді блаженства?

“Велика ваша нагорода на небесах”, – каже він узагалі, сказавши в іншому місці: “Отож кожного, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним” (Мф. 10:32).69 У 8-й заповіді сказано: “бо тих є Царство Небесне”, – у такій самій відповідності до їхнього подвигу, як ми бачили в 1-й заповіді. Із земної вітчизни і царства їх виганяють і за це дарується вище, – НЕБЕСНЕ ЦАРСТВО, з усіма його благами, з його вищим блаженством.

Про християнську любов

У чому має проявлятися в житті віра християнина?

У християнській любові та у відповідних цій любові добрих справах. Апостол Павло тому каже, що в справі Спасіння має силу тільки “а віра, яка діє любов’ю” (Гал. 5:6). Про те, що віра не повинна бути абстрактною, не може бути однією лише зовнішньою побожністю, ще ясніше писав ап. Яків: “Яка користь, браття мої, коли хто говорить, що він має віру, а діл не має? чи може ця віра спасти його? Так само й віра, якщо не має діл, сама по собі мертва” (Як. 2:14 і 16). Тим більше має бути живою християнська любов, виражаючись у виконанні того закону добра і любові, який залишив нам Господь у заповідях Своїх. “ТХто має заповіді Мої і дотримується їх, той любить Мене; а хто любить Мене, той возлюблений буде Отцем Моїм” (Ін. 14:21). Апостол любові, Іоанн Богослов, додає: “будемо любити не словом чи язиком, а ділом і правдою” (Ін. 1 Посл. 3, 18).

Як дає Бог людині розпізнавати добрі справи від поганих?

Для цього Ним дано людям два закони: ВНУТРІШНІЙ, званий голосом совісті, і ЗОВНІШНІЙ, або заповіді Божі. На першого роду закон, закон внутрішній, вказував ап. Павло в язичників, котрі, як усім відомо, не мали писаного, від Бога даного, закону, і однак, за природою законне творять. “бо коли язичники, що не мають закону, з природи законне роблять, то, не маючи закону, вони самі собі закон: вони показують, що справа закону в них написана в серцях, про що свідчить їхня совість і думки їхні, які то звинувачують, то виправдовують одна одну” (Рим. 2:14-15). Що стосується закону зовнішнього, то євреї прийняли його в Синайському законодавстві, коли Бог у вогні та хмарі дав їм 10 заповідей, принесених Мойсеєм на двох кам’яних скрижалях. Заповіді ці читаються так:

  1. Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства. Хай не буде тобі інших богів передо Мною!
  2. Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм.
  3. Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно.
  4. Пам’ятай день суботній, щоб святити його.
  5. Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі.
  6. Не вбивай.
  7. Не чини перелюбу.
  8. Не кради.
  9. Не свідчи на друга твого свідчення неправдивого.
  10. Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого. (Вих. 20:2-17; Повт. 5:6 і 21).

Якщо заповіді ці дані народу єврейському, то чи повинні і ми керуватися ними у своєму житті?

Так, мусимо, бо, за своєю сутністю, вони виражають той самий внутрішній моральний закон, який, за словом ап. Павла, написаний у серцях людських і який було дано в письменах унаслідок потемніння совісті.70

1-ша і 2-га Заповіді Закону Мойсеєва

Що означають слова: “Я є Господь Бог твій“?

Словами цими Господь ніби вказує нам на Себе (ось Я твій Господь Бог твій), і в такий спосіб вказує на головний наш обов’язок – навчатися Богопізнання, як найважливішого з усіх знань. Знання ж про Бога, як ми вже бачили, найкраще і найточніше дається нам в одкровенні Божественному – як у Священному Писанні, особливо Нового Заповіту, так і в Священному Переданні. І взагалі, обов’язок Богопізнання вимагає від нас, щоб ми як читали книги, так і слухали бесіди – насамперед і найпотрібніше – релігійно-морального змісту.

Що пропонується нам у словах: “нехай не будуть тобі боги інші – хіба (крім) Мене”?

Тут заповідається нам шанувати Єдиного Істинного Бога і тільки в Нього одного вірити, – нікого і нічого не ставлячи поряд із Ним, і це навіть у думках і загалом потаємних внутрішніх переживаннях своїх.

Обов’язок Богошанування чого ще вимагає від нас?

По-перше, а) вірити в Бога, б) сподіватися на Бога, і в) любити Його.

По-друге: а) Боятися Бога, як пристойно християнам – не рабською, а синівською боязню, вважаючи гнів Його найбільшим для себе нещастям. “Страх Господній початок премудрості”, сказано в Писанні (Пс. 110:10; Притч. 9:10). б) Ходити перед Богом (як праведний Єнох), тобто ні на одну хвилину не забувати, що всі справи і все життя наше – перед всевидячими очима Божими, а тому постійно намагатися не гнівити Його своїми гріхами та нечистотами; в) коритися Богові, тобто завжди бути готовим виконати Його Святу волю, синівськи підкоряючи їй свої бажання.

І, нарешті, в 3-х, як ми говорили у відділі про молитву: прославляти і дякувати і сповідувати Його, беручи участь, особливо у свята, як у дні Божі, у церковному богослужінні.

Які найважливіші гріхи проти 1-ї заповіді?

Для зручності запам’ятовування, гріхи ці можна розподілити на такі 4 групи:

  1. а) Безбожництво або атеїзм. Це гріх тих “безумців”, які кажуть у серці своєму: “Нема Бога” (Пс. 13:1);

б) багатобожжя (політеїзм) – коли замість Єдиного Істинного Бога визнають багатьох богів (наприклад: світила небесні, або божества давніх греків, слов’ян тощо);

в) невіра71 і відчай. У цьому останньому гріху люди, які навіть і не заперечують буття Божого, не вірять, однак, у Його Промисел про нас і зовсім не сподіваються отримати від Бога благодать і спасіння.

  1. Єресь, розкол і сектантство. Усі ці останні види гріха проти 1-ї заповіді однаково являють собою відпадання від Святої Православної Церкви, – цього Тіла Христового, але розрізняються тим, що єретики та сектанти перекручують самі догмати, тобто основні істини нашої Православної віри, а розкольники відокремлюються від Церкви через обряди та через непослух Церкві.
  2. а) Чари, коли, полишаючи віру в силу Божу, вірять таємним і, здебільшого, злим силам тварюк, і особливо, злих духів, і намагаються діяти ними;

б) марновірство або суєтна віра в різні прикмети (наприклад зустрічі, числа, розсипання солі тощо), а також у сни. На середині між чарами і забобонами стоїть спіритизм, як жалюгідна спроба якимось столоверчінням і блюдечком проникнути у світ духовний, таємничий;

в) лінощі – на молитву, на добре читання і на відвідування громадського Богослужіння.

  1. а) Любов тварі до тварі більша, ніж до Бога (такими бувають багато земних прихильностей – і до людей, і навіть до тварин);

б) людиноугодництво, коли на догоду людям ідуть проти совісті, і закону Божого. ” Чи в людей я шукаю тепер благовоління, чи у Бога? чи людям я прагну догоджати? – запитав ап. Павло, і відповідає: – Якби я і нині догоджав людям, то не був би рабом Христовим” (Гал. 1:10);

в) людинодіяння, коли у скрутному становищі всю надію покладають на інших людей або на власні свої сили, а не на Бога. “Не сподівайтеся на князів, на синів людських, – співають у псалмі на літургії, – в яких нема порятунку” (Хвали, душе моя, Господа… Пс. 145:3).72

Чи не суперечить 1-й заповіді шанування Богоматері, ангелів і св. угодників Божих?

Православне шанування їх цілком узгоджується з духом цієї заповіді, бо ми (Ін. 15:14-15) шануємо їх не як Бога, а як друзів, саме угодників Божих, і, віддаючи їм честь, у них шануємо ту саму БЛАГОДАТЬ БОЖУ, яка в них живе і діє, і допомоги просимо через них у БОГА.

Що таке кумир, про який йдеться у 2-й заповіді?

Як у самому тексті заповіді зазначено, кумир або ідол є зображення якоїсь тварюки, небесної або земної, або тієї, що живе у воді, якій язичники замість Бога поклоняються і служать. І так, грішили і грішать проти цієї заповіді всі ідолопоклонники, яких особливо багато було до поширення християнства, і які шанують за Бога тварюку, створену Ним, наприклад, сонце, місяць і зірки, або якісь дерева і джерела, а ще частіше – самих ідолів, створених їхніми руками. Святе Письмо, особливо Старого Заповіту, наповнене викриттями такого ідолопоклонства.

Чи не суперечить цій заповіді шанування св. ікон?

Аж ніяк ні, бо ікона прямо протилежна ідолу або кумиру. Кумири зображували якихось вигаданих, неіснуючих богів, наприклад, Юпітера, Венеру, Афродіту, Перуна, Молоха тощо, і в такий спосіб собою уявляли неправду.73 Навпаки, ікони зображують завжди правду – те, що насправді існувало й існує: найчастіше – Спасителя та Богоматір, апостолів, пророків та інших, що догодили своїм життям Богові та Ним прославлені, святих. Далі – язичник обожнював самі зображення, і для нього ідол справді був бог: “поклоняється йому”, – описував прор. Ісая: – “А останок його він за бога вчинив, за боввана свого, перед ним на коліна впадає та кланяється, йому молиться й каже: Рятуй же мене, бо ти бог мій” (Іс. 44:17). Навпаки, за православним вченням, іконі, самому зображенню, хоча б і святих, і Богоматері, і Самого Господа Іісуса Христа, молитися не можна, – вона тебе не почує. Молимося ж ми завжди – тій Особі, яка зображена на іконі, тож “честь від образу сходить до першообразу”, і розумом своїм ми дивимося в духовний світ – до Бога і Святих Його, в яких Він, як ми знаємо, “спочиває”. Особливо для неписьменних і простаків, “ікони – це книжки, написані замість літер обличчями і речовинами”.

Крім грубого ідолопоклонства, які ще гріхи проти 2-ї заповіді?

  1. Лихолюбство, яке є ідолослужіння (Кол. 3:5), за висловом ап. Павла, тому що жадібна людина більше служить багатству, ніж Богові, тоді як істинний християнин у діланні своєму повинен бути безкорисливим і щедрим.
  2. Обжерливість або ласощі, об’їдання і пияцтво. Про людей цього роду ап. Павло сказав, що “їхній бог – черево” (Флп. 3:19), – тоді як для істинного християнина піст із стриманістю також необхідні, як і молитва.74
  3. Гордість і марнославство. Бо горда людина найвище і найдорожче цінує власні свої здібності та переваги, і, таким чином, вона – сама для себе ідол; марнославна ж прагне того, щоб і інші цього ідола шанували і прославляли. Наочний зразок такої гордості й марнославства показав цар Вавилонський Навуходоносор, який поставив собі золоту статую і вимагав, щоб усі йому поклонилися (Дан. гл. 3). Гордість і ще егоїзм – це два найголовніших і найкорінніших гріха не тільки в людей, а й у Диявола. Навпаки, ми вже знаємо, що корінна християнська чеснота – це смиренність, за якої і найдобріші справи християнин чинить потайки, щоб ліва рука не знала, що творить права (Мф. 6:3): тобто щоб і сам він не помічав і не надавав значення тому, що доброго зробив.

3-тя і 4-та Заповіді Закону Мойсеєва

Як буває те, що ім’я Боже вимовляється людиною всує?

Всує – даремно – вимовляється ім’я Боже, коли люди божаться і, взагалі, вживають його в розмовах метушливих і несерйозних, а тим паче – якщо вимовляється воно брехливо, або з повним порушенням належного благоговіння до Бога.

Які зокрема гріхи забороняються 3-ю заповіддю?

Найближчим чином забороняються:

1) божба, – коли легковажно вимовляється клятва у звичайних розмовах (найчастіше словом: “їй-Богу”);

2) неуважне ставлення до молитви, коли вимовляються або слухаються молитовні слова – механічно, без сенсу, і людина не тільки серцем не відчуває, а й свідомістю своєю не стежить за тим, що в них виражається;75

3) порушення обітниць, даних Богові, коли людина самою справою показує, що, коли вона щось обіцяла в ім’я Бога, вона говорила лише порожні слова, а не діло;

ще більш тяжкими гріхами проти цієї заповіді є:

4) богохульство або зухвалі, хульні слова і думки проти Бога;

5) блюзнірство, коли істини нашої віри і священні предмети люди перетворюють на жарт або навіть на наругу;

6) нарікання на Бога або скарги на Його провидіння, – нерідко у вигляді різких слів, наче протесту проти того, що з нами з волі Його відбувається;

7) помилкова клятва – коли люди брешуть, і брехню свою підтверджують клятвою;

і, нарешті, 8) клятвопорушення, коли порушують присягу, тобто не виконують справедливої і законної клятви.

Чи можна вживати нам клятву в приватних наших бесідах, хоча б і серйозного характеру?

Ні, це заборонено Спасителем, який сказав у Нагірній проповіді: “А Я кажу вам: не клянись зовсім: ні небом, бо воно престол Божий  Хай буде слово ваше: так, так; ні, ні; а що зверх цього, те від лукавого” (Мф. 5:34-37).

Чи припустима присяга, що вживається у справах державних (наприклад, на суді)?

Так, припустима, коли дається вона на вимогу законної влади, яка домагається, застосовуючи цю присягу, користі суспільної і правди у важливих і необхідних справах своїх. Сам Бог присягав Аврааму і Давиду;76 ап. Павло неодноразово закликав Бога у свідки справедливості своїх слів.

Що сказано у 4-й заповіді?

Четвертою заповіддю людям вірянам велено сьомий день, як свято, присвячувати на служіння Богові, а також трудитися по совісті в інші 6 днів. Святкуючи, ми повинні, по-перше, не працювати в ці дні, відкладаючи справи життєві на будні дні; по-друге, проводити свої свята благоговійно, відвідуючи богослужіння й удома посилюючи молитву, а також творячи добрі справи. Переважно в ці дні слід читати Слово Боже і, взагалі, книги змісту релігійно-морального.

Який день був святковим у Старому Заповіті?

Субота, яку євреї святкували і на спогад того, що цього дня Бог спочив (субота, по-єврейськи і означає спокій) від усіх справ Своїх, і особливо на спогад про їхній вихід із Єгипту (Повт. 5:15). Ми ж, християни, від днів апостольських, святкуємо ДЕНЬ ВОСКРЕСНИЙ, бо як ми вже знаємо, Воскресіння Христове є головне торжество нашої Христової віри. У новозавітних книгах ніде не вказано святкувати нам, християнам, суботу, і, навпаки, усюди згадується, як таке свято, перший день тижня, тобто неділя.77

Які ще дні, крім недільного, повинні святкувати ми, християни?

Свята, встановлені Святою Православною Церквою, особливо так звані двунадесяті, про які в попередніх класах ми вже вчили. У порядку церковному свята ці йдуть так (за старим стилем): 1) Різдво Богородиці (8 верес.); 2) Воздвиження Хреста Господнього (14 верес.); 3) Введення в храм Пр. Богородиці (21 листопада); 4) Різдво Христове (25 дек.); 5) Хрещення Господнє (6 січн.); 6) Стрітення Господнє (2 лют.); 7) Благовіщення Пр. Діви Марії (25 березня); 8) Вхід Господній до Єрусалима (за 6 днів до Великодня); 9) Вознесіння Господнє (на 40 день після Великодня); 10) Зішестя Св. Духа на апостолів (на 50 день після Великодня і наступної – Духів день); 11) Преображення Господнє (6 серп.); 12) Успіння Пр. Богородиці (15 серп.).

Чому поряд зі святами в Православній Церкві встановлено і пости?

Піст є часом утримання. Під час посту ми приборкуємо плоть свою, щоб її забаганки і потреби підпорядковувалися в нас потребам вищим, духовним, а не панували над ними і не придушували їх, як це зазвичай у нас буває.

У чому полягає піст?

У безумовній поміркованості й обмеженні себе в їжі та питті взагалі, і в утриманні від деяких (“скоромних”) видів їжі в пісні дні зовсім. В одні пости не їдять м’яса, яєць, молока, а в інші, суворіші, – і риби. При цьому з постом тілесним повинен з’єднуватися і – до того ж – вважається більш важливим – піст духовний, що полягає в посиленій молитві і в добрих справах.

Ким установлено піст?

Піст є, безсумнівно, переданням апостольським, і встановлений ним на виконання слів Іісуса Христа: “Прийдуть же дні, коли відбереться від них наречений, і тоді поститимуть у ті дні” (Мк. 2:20), а також для наслідування Йому Самому, бо Господь Власним прикладом освятив сорокаденний піст.

Які пости встановлені в Православній Церкві?

  1. Великий піст або Свята Чотиридесятниця, що з’єднується зі Страсним тижнем (перед Великоднем) – найголовніший і найсуворіший із постів (тобто без риби).
  2. Двотижневий піст перед святом Успіння Божої Матері, подібний до нього за суворістю (також не їдять риби);
  3. Різдвяний піст  за 40 днів до Різдва Христового.
  4. Петрів – апостольський піст, перед днем апостолів Петра і Павла (починається за тиждень після Трійці).

Крім багатоденних постів, є у нас ще одноденні.

Такі: середа і п’ятниця на кожній седмиці (середа – день зради Іуди, п’ятниця – день самого розп’яття), день Воздвиження Хреста Господнього (14 верес.), Усікновення голови Іоанна Хрестителя (29 авг.). Найсуворіші пісні дні, коли принаймні не їдять зовсім до вечора: Страсна П’ятниця і Святвечір’я78 під Різдво Христове і під Водохреща.

Хто грішить проти 4-ї заповіді?

  1. Ті, хто зовсім не шанують свят, без поважних причин заповнюючи їх звичайними життєвими справами й турботами.79
  2. Ті, хто замість християнського освячення цих днів (як сказано вище) просто проводить їх у неробстві та нічого-не-роботі, особливо ж якщо заповнює їх порожніми забавами та розвагами або ж об’їданням і пияцтвом.
  3. А також ті, хто в будні шість днів лінується і не “робить”, як заповідано Богом.

5-та Заповідь Закону Мойсеєва

Що заповідається 5-ю заповіддю?

Шанувати батьків своїх, при чому ця повага виражається в таких видах:

  1. Шанобливо і шанобливо обходитися з ними, і аж ніяк не грубити їм.
  2. Підкорятися їм – не тільки в тих розпорядженнях, які нам подобаються, а й у тих, які здаються нам важкими і неприємними.
  3. Годувати і доглядати їх, особливо під час хвороби і старості, бо це – тільки справедлива відплата їм за той догляд і турботи, якими вони оточували нас у дитинстві.
  4. Поминати їх після смерті (як і за життя), і вірно виконувати їхній заповіт.

Крім батьків, кого ще повинні ми шанувати за 5-ю заповіддю?

Усіх тих, хто, заступаючи місце батьків, піклується про нас і сприяє благу нашому. А саме:

  1. Пастирів Церкви своєї і вчителів;
  2. Благодійників своїх, особливо тих, хто виховує нас замість батьків;
  3. Начальників у різних відношеннях;
  4. Старших за віком.

Як вчить Слово Боже ставитися до влади?

Слово Боже бачить у них слуг Божих, яким меч – символ їхньої влади – дано для того, щоб охороняти законний лад, громадський порядок і спокій. Треба молитися за них, щоб під їхнім захистом нам, християнам, проводити тихе благочестиве життя, а якщо вони до того ж – християни, то відзначати їх особливою повагою. “Всяка душа хай буде покірна вищій владі, бо нема влади не від Бога; існуючі ж власті від Бога встановлені. Тому той, хто противиться владі, противиться Божому повелінню. А ті, що противляться, самі викличуть на себе осудження” (Рим. 13:1-2). Згідно з цією настановою ап. Павла писав і ап. Петро: “Отож будьте покірні всякому людському начальству, заради Господа: чи цареві, як верховній владі, чи правителям, як від нього посланих для покарання злочинців і для похвали тим, хто робить добро” (1Пет. 2:13-14). І Сам Господь, як відомо, повелів: ” отже, віддавайте кесареве кесарю, а Боже Богові” (Мф. 22:21).

Як чинити нам, якщо влада або навіть і батьки накажуть робити те, що суперечить нашій вірі та закону Божому?

Безумовно, Бога потрібно ставити вище за всіх і за все, і ЙОГО ВОЛЮ тоді потрібно виконувати, а не волю людей, хоча б в інших випадках ми і були зобов’язані слухати їх: “Судіть, чи справедливо перед Богом – слухати вас більше, ніж Бога”, – сказали в подібному випадку апп. Петро та Іоанн своїй законній владі – Синедріону, коли він зажадав від апостолів не говорити і не вчити про ім’я Іісуса (Діян. 4:18-19).

Як ідеться у Святому Письмі про шанування наставників духовних?

“Слухайте наставників ваших і будьте покірні, бо вони постійно дбають про душі ваші, як зобов’язані дати звіт; щоб вони робили це з радістю, а не зітхаючи, бо це для вас некорисно” (Євр. 13:17).

6-та, 7-та і 8-та Заповіді Закону Мойсеєва

Що забороняється 6-ю заповіддю?

Убивство, або відібрання життя у ближнього яким би то не було чином. Таким чином, винними проти цієї заповіді є:

а) судді, які засуджують на смерть підсудного, якщо невинність його їм відома;

б) ті люди, які могли б позбавити ближнього від смерті, але не позбавляють його: наприклад, багатії, які допускають, що бідний помре з голоду, і не допомагають йому, коли він звернувся до них;

в) господарі і начальники, якщо вони тяготами, що перевищують сили, виснажують своїх службовців, або не вживають необхідних запобіжних заходів для збереження їхнього життя;80

г) ті, хто нестриманим життям та іншими вадами скорочують своє власне життя;

д) у наш час (кінець 2001 р.), незважаючи на те, що вчинення абортів є загальноприйнятим та узаконеним у багатьох країнах , аборти теж є УБИТТЯМИ. Причому в абортах винні багато людей: 1) самі жінки, які роблять аборт; 2) чоловіки, з вини і згоди яких відбулися вагітність та аборт; 3) влада, яка узаконила аборти; 4) лікарі та медсестри, які роблять аборти; 5) адміністрація госпіталів, у яких аборти відбуваються; 6) усі ті, хто знають про аборти і не виступають проти них, тобто мовчазно схвалюють.

Як Господь у Євангелії пояснив заповідь: не убий?

“Я кажу вам: усякий, хто гнівається на брата свого марно, підлягає суду;81 а хто скаже братові своєму: “рака”,82 підлягає синедріону (вищому суду); а хто скаже: «потвора», підлягає вогню пекельному” (Мф. 5:22).83

Як слід ставитися до самогубства?

Воно не менш гріховне, ніж звичайне вбивство, бо якщо противно природі, закони якої дані від Бога, вбити іншого, то ще більш противно природі вбити самого себе. Життя не є наша власність, але належить Богові, який дав його для добрих цілей. Правилами церкви належить свідомих самогубців позбавляти церковного поховання.

Яке ставлення Церкви до дуелі (поєдинку)?

Право вирішувати приватні чвари належить законній владі, дуель же є спосіб самому вирішувати справу, з небезпекою смерті. Звідси в дуелі потрійний гріх: самосуд, убивство і самогубство.

Який вид убивства відбувається і без заподіяння тілесної смерті?

Убивство духовне. Таким убивством – убивством самої душі людини, – є спокуса, коли хтось спокушає ближнього свого (особливо – юних і недосвідчених) у невір’я або розпусту, і взагалі в беззаконня, і тим втягує його в духовну загибель. Про тяжкість цього гріха Господь сказав так: “а хто спокусить одного з малих цих, віруючих у Мене, тому краще було б, якби повісили йому камінь млиновий на шию і потопили його в морській глибині” (Мф. 18:6).

Як потрібно розуміти вчення Спасителя – “не противитися злу”?

За зло особисте, заподіяне християнину, сам він не повинен і не може мститися, “дайте місце гніву Божому” (Рим. 12:19). Але в житті державному і громадському влада законна, що має меч від Бога, не тільки може, а й повинна бути “месник на покарання того, хто робить зло” (Рим. 13:4).

Як дивитися християнину на смертну кару і на вбивство на війні?

І те, й інше не мали б існувати в досконалому християнському суспільстві, і зникли б зовсім, якби люди почали жити по-християнськи. Але оскільки за наявного історичного ладу держави і суспільства, і страта смертна, і війни, з убивствами на них, є природним і поки що майже неминучим породженням, знівеченою гріхом, нашої природи, то як те, так і інше не є законозлочинним убивством – у тому випадку, коли перше (смертна кара) покладено за судом законною владою, а друге – убивство на війні – необхідна приналежність захисту “віри і вітчизни”, де доблесні воїни, “кладучи душу свою за други своя”, тим самим виконують вищий закон християнської любові (Ін. 15:13).

Що забороняється 7-ю заповіддю?

Усяке порушення цнотливості, інакше – усякий НЕЗАКОННИЙ БЛУДНИЙ СПІЛКУН, від якого більше, ніж від усякого іншого гріха, брудниться власне тіло людини й уся взагалі особистість її. “Уникайте блудодіяння; всякий гріх, що його чинить людина, є поза тілом, а блудник проти власного тіла грішить” (грішить проти власного тіла) (1Кор. 6:18).

Які види гріха противні 7-й заповіді?

  1. Блуд, або незаконний плотський союз між чоловіком і жінкою, які не перебувають у шлюбі.
  2. Перелюб, або зрада чистоті шлюбу з боку одного з подружжя.
  3. Кровозмішення, або тілесний союз між особами, які перебувають у близькій спорідненості).84
  4. Гомосексуалізм (педерастія і лесбіанство), у наш час (кінець 2001 р.) узаконений як шлюб у низці країн, також є блудом для християнина: “А хто лежатиме з чоловіком як із жінкою, гидоту вчинили обоє вони, будуть конче забиті, кров їхня на них” (Лев. 20:13). Також: Лев. 18:22; Рим. 1:26-28; 1Кор. 6:9-10.

Як пояснив 7-му заповідь Господь у Євангелії?

Він сказав: “то дивиться на жінку з похоттю, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму” (Мф. 5:28). “Краще одружитися, ніж розпалюватися”, писав ап. Павло (1Кор. 7:9), і називав таке грубо-чуттєве прагнення “злою похоттю”.

Як оберігати себе від такого тонкого внутрішнього перелюбу?

Треба йти, навіть БІГАТИ, від усього, що може збудити в серці нечисті думки й почуття, як-то: кепських книг і картин, хтивих танців і пісень, “сальних анекдотів”, лихослів’я, безсоромних костюмів і рухів тіла, спокусливих видовищ тощо. Повинно за Євангелієм і не дивитися на те, що спокушає85. “Бо воля Божа є святість ваша, – каже ап. Павло, – щоб ви стримувалися від блуду, щоб кожний з вас міг утримувати свій сосуд у святості й честі, а не в пристрасті похотей, як язичники, що не знають Бога” (1Сол. 4:3-5).

Як думати нам про тих, хто, називаючись християнами, живуть, як багато хто тепер, у блуді?

Аж ніяк не спокушатися їхнім прикладом, бо надто тяжкий їхній гріх. Адже тіла наші, знаємо ми, суть “члени Христові і храми Святого Духа” (1Кор. 6:15-19), а “хто зруйнує храм Божий, того покарає Бог” (1Кор. 3:17) свідчить, стосовно цього випадку, ап. Павло. З такими закоренілими блудниками він навіть заповідує – не мати спілкування (1Кор. 5:2).

Що забороняється взагалі 8-ю заповіддю?

Крадіжка, як привласнення собі будь-яким чином того, що належить іншому. Найближчими різновидами цього гріха є:

1) грабіж, або відібрання чужої речі явно, насильством.

2) злодійство, або викрадення чужої речі таємно.

3) обман, або привласнення чого-небудь чужого хитрістю, – наприклад: коли дають фальшиву монету замість справжньої, поганий товар – видаючи за добрий; коли обмірюють і обважують, або приховують майно, щоб не платити боргів тощо.

Далі, такою ж крадіжкою, по суті, є:

4) хабарництво, або хабарництво, коли за хабарі то підвищують і влаштовують на службу негідних, то гноблять безневинних і виправдовують винних, а так само беруть ці хабарі за роботу, яку зобов’язані в цьому разі робити безплатно.

5) дармоїдство (дармоїдство), коли отримують плату за справу або за посаду, але обов’язків своїх не виконують, і в такий спосіб обкрадають тих, хто заплатить їм, або коли ледарі, здатні працювати, не бажають жити своєю працею, а вважають за краще жити милостинею.

6) лихоїмство (лихварство), коли люди, користуючись скрутним становищем ближнього, безжально наживаються його коштом: наприклад, коли кредитори обтяжують боржників своїх великими відсотками; власники виснажують тих, хто залежить від них, непомірними податками або непосильними роботами; багатії, під час голоду, з метою великої наживи продають хліб за завищеною ціною і т.п.

І, нарешті, два види гріха – з власного життя церковного:

7) святотатство,86 або привласнення собі того, що присвячено Богу і що належить Церкві.

8) симонія87 або духовне святотатство, коли священні посади одними купувалися, а іншими надавалися – за гроші.

9-та і 10-та Заповіді Закону Мойсеєва

Які гріхи забороняються 9-ю заповіддю?

  1. Найближчим чином – неправдиве свідчення на суді, коли виправдовують або звинувачують когось, даючи свідчення під час суду, – не по правді, а через дружбу, або з ворожнечі, або за хабар.
  2. Наклеп і взагалі всяка неправда, причому наклеп тоді є тяжчим гріхом, бо в ньому прагнуть заподіяти шкоду людині. Ап. Павло, забороняючи неправду, вказує вищу підставу, чому християни повинні говорити один одному тільки правду: “відкинувши неправду, говоріть правду кожний ближньому своєму, бо ми члени один одному” (Еф. 4:25). “Уста брехливі огида у Господа”, суворо і точно сказано було в Старому Завіті (Притч. 12:22).

Що забороняється 10-ю заповіддю?

Заздрість. Заздрість – сестра ненависті, і, подібно до неї, відчужує нас від інших людей і є почуттям, прямо протилежним християнському ставленню до ближніх. У християнській вірі всі ми мислимося братами між собою (“члени один одному”). І як у люблячій сім’ї ніхто один одному не заздрить, так має бути між нами і в християнській Церкві. З іншого боку, щоб вирвати самий корінь завести, християнин повинен привчити себе бути задоволеним своїм жеребом. Бог краще за всіх нас знає, що кому корисно, і Він розподіляє земні блага, і якщо ми в чомусь зазнаємо поневірянь, значить – так треба.88 Тут доречно нагадати заклик нашого Спасителя, який зворушує наше серце й утішає нас: “Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас; візьміть іго Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим; бо іго Моє добре, і тягар Мій легкий” (Мф. 11:28-30).

* * *

1 Слово “катехізис” – грецьке і означає оголошення, тобто – усне наставляння. У стародавній Церкві всі язичники і євреї, які наверталися до християнської віри, не одразу допускалися до хрещення, а тільки навчившись цієї віри зі слів християнських наставників, і поки її вивчали, називалися “оголошеними”, а саме навчання їхнє – оголошення (“катехізис”).

2 І апостол Павло роз’яснює: “А без віри угодити Богові неможливо” (Євр. 11:6).

3 Ап. Павло римлянам роз’яснював про Бога: “Бо невидиме Його, вічна сила Його і Божество, від створення світу через розглядання творіння видимі” (Рим. 1:20).

4 У цих п’яти книгах міститься той закон, який Господь дав на горі Синай через Мойсея єврейському народу. Євреї звуть їх – Тора, тобто закон. У нас ці книги називаються Законоположними.

5 До книги Суддів примикає невелика книга Рут, у якій передається історія благочестивої жінки Рут.

6 У книзі Йова передається, на початку і наприкінці (1-2 і 42 розділи), історія цього багатостраждального праведника, а з 3 і по 41 розділ – бесіди його з друзями.

7 Кн. Пісня пісень – шлюбна пісня, де під образом любові нареченого і нареченої зображується союз Христа з Його Церквою.

8 Псалтир – це великий музичний інструмент, у 10 струн, що нагадує арфу. Давид, коли співав свої псалми, то супроводжував їх грою на псалтирі, а звідси й саме зібрання 150 псалмів називається Псалтирем.

9 Імена малих пророків: Осія, Йоіл, Амос, Авдій, Іона, Михей, Наум, Авакум, Софонія, Аггей, Захарія, Малахія.

10 Хоча перелічених старозавітних книг 38, але євреї їх вважали 23, розташувавши за 22 літерами свого алфавіту. Але крім них у Біблії є ще 11 книг, які називаються неканонічними, і які також написані до Різдва Христового. З них найважливіші: кн. Премудрості – Соломона та Іісуса, сина Сирахова, кн. Товіт і 3 кн. Маккавейські.

11 “Соборними” вони називаються тому, що вони написані не одній якійсь церкві, а собору, тобто зборам церков. Їх ще називають окружними.

12 Тому-то в нас перед читанням Євангелія і після нього співають: “Слава Тобі; Господи, слава Тобі”.

13 Вселенських соборів сім: 1) Нікейський – 325 р., 2) Константинопольський 1-й – 381 р., 3) Ефеський – 431 р., 4) Хакідонський – 451 р., 5) Константинопольський 2-й – 553 р., 6) Константинопольський 3-й – 680 р. та 7) Нікейський 2-й – 787 р. Два перші собори було зібрано проти єретиків Арія і Македонія.

14 “Отож про вживання в їжу ідоложертовного ми знаємо, що ідол у світі ніщо, і що нема іншого Бога, крім Єдиного. Бо хоч і є так звані боги, чи на небі, чи на землі,– так як є багато богів і господарів багато,– але в нас один Бог Отець, від Котрого все, і ми для Нього, і один Господь Іісус Христос, через Котрого усе, і ми через Нього” (1Кор. 8:4-6).

15 Всюдисущість Божа наочно зображується Давидом так: “Куди я від Духа Твого піду, і куди я втечу від Твого лиця? Якщо я на небо зійду, то Ти там, або постелюся в шеолі ось Ти! Понесуся на крилах зірниці, спочину я на кінці моря” (Пс. 138:7-12).

16 Іоанн 1, 3; Пс. 32:6.

17 “чи престоли, чи господства, чи начальства, чи власті,– все Ним і для Нього створено” (Кол. 1:16).

18 Слово “ангел” і означає вісник.

19 Ап. Іуда говорить про занепалих духів: ” ангелів, які не зберегли свого достоїнства, але залишили своє житло, Він зберігає у вічних кайданах, під темрявою на суд великого дня” (6 ст.).

20 Так і в посланні своєму євангеліст Іоанн писав: “Знаємо також, що Син Божий прийшов і дав нам світло і розум, щоб ми пізнали Бога істинного і щоб були в істинному Сині Його Іісусі Христі: Цей є істинний Бог і життя вічне” (1Ін. 5:20).

21 Помазаниками в Старому заповіті називалися царі (як Давид), первосвященики (як Аарон), і пророки (як Єлисей). Господь Іісус названий Помазанцем у всіх трьох сенсах, бо Він є і Цар, і Первосвященик, і Пророк.

22 Так само і теплота, що завжди виходить від сонця, може вказувати на Духа Святого, що вічно виходить від Отця.

23 “Ніхто не сходив на небо, тільки Той, Хто зійшов з небес, Син Людський, Сущий на небесах”, – сказав Господь Никодиму (Ін. 3:13).

24 Пригадати тропар “Христос Воскрес”.

25 Пригадати: “І Слово стало плоттю”: (Ін. 1:14).

26 Див. Мф. 1:23: тобто, коли Він народиться, то люди про Нього скажуть: “з нами Бог”.

27 Херувими і серафими – найвищі і найближчі до Бога ангели.

28 “А як діти причетні плоті і крові, то і Він також прийняв те ж саме, щоб смертю позбавити сили того, хто має державу смерті, тобто диявола, і визволити тих, котрі страхом смерті все життя трималися в рабстві” (Євр. 2:14-15).

29 Слова великодніх пісень.

30 Ап. Петро говорить про Христа, що Він, “тому що і Христос, щоб привести нас до Бога, один раз постраждав за гріхи наші, праведник за неправедних, будучи умертвлений тілом, але оживши духом, яким Він і тим духам, що перебували у темниці, зійшовши, проповідав, які колись противилися Божому довготерпінню, що чекало їх за днів Ноя, коли будувався ковчег, у якому небагато, тобто вісім душ, спаслося від води” (1Пт. 3:18-20).

31 Обіцянку цю дав Господь своїй Церкві, яка тоді представлялася в особі апостолів.

32 Не менше будемо ми судимі й за приховані бажання та думки, як і писав ап. Павло: “Тому не судіть ніяк передчасно, аж доки не прийде Господь, Котрий освітить таємне у темряві і виявить сердечні наміри; і тоді кожному буде похвала від Бога” (1Кор. 4:5).

33 Тому-то Господь і заповів хрестити всіх: “в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа” – однаково в ім’я всіх трьох Осіб Святої Трійці (Мф. 28:19).

34 Наступний, Ефеський Всел. Собор, суворо заборонив робити будь-які додавання до тексту нашого Символу Віри.

35 Дієприкметник відмінка: “який говорив пророками”, тобто через пророків.

36 “Бо ніколи не було пророцтва з волі людської, а промовляли його святі Божі люди, яких просвіщав Дух Святий” (2Пет. 1:21).

37 Сам Господь сказав апостолам про їхню проповідь: “бо не ви будете говорити, а Дух Отця вашого говоритиме у вас” (Мф. 10:20).

38 За переказами, їх було 120 осіб на чолі з Богоматір’ю (пор. Діян. 1:16).

39  Ап. Павло тому писав євреям, які вступили в Церкву: “Але ви приступили до гори Сіону і до міста Бога живого, до Ієрусалима небесного і до безлічі Ангелів, до торжествуючого собору й церкви первістків, написаних на небесах, і до Судді всіх – Бога, і до духів праведників, які досягли досконалості; і до Ходатая нового завіту Іісуса, та до Крові кроплення, яка говорить краще, ніж Авелева” (Євр. 12:22-24).

40 “І ось, Я з вами по всі дні до кінця віку. Амінь”. (Мф. 28:20).

41 Порівн. Одкр. 21:14.

42 Слово ієрархія означає священноначалля, тобто священнослужителі Церкви, інакше – духовенство.

43 Більш заслужені, такі, що мають більше честі, єпископи називаються архієпископами та митрополитами.

44 З послання Східних патріархів.

45 “У Ньому (у Христі) ви й обрізані обрізанням нерукотворним, скиданням гріховного тіла плоті, обрізанням Христовим, будучи поховані з Ним у хрещенні” (чому й потрібно хрестити через занурення, яке символізує поховання і воскресіння Христове). (Кол. 2:11-12).

46 Ще не повторюються: миропомазання, що буває зараз же за хрещенням, і священство – у кожному з 3-х чинів його.

47 Досить ясна вказівка на це таїнство міститься ще в наступних словах ап. Павла: “А утверджуючий нас з вами у Христі і Котрий помазав нас є Бог, Він і поклав печать на нас і дав запоруку Духа в серця нашіі” (2Кор. 1:21-22).

48 Ці слова, що відтворюють на Літургії Таємну Вечерю, передаються в Євангелії по частинах окремими євангелістами: Мф. 26:26-28; Мк. 14:22-24; Лк. 22:19-20; 1Кор. 11:24-25.

49 Там само – Лк. 22 і Кор. 11.

50 Молитва перед причастям у цей час учнями повторюється.

51 “Бо – каже ап. Павло, – те саме, що ви засмутились заради Бога, глядіть, яку викликало у вас щирість, які перепрошування, яке обурення на винуватого, який страх, яке бажання, яку ревність, яке покарання! У всьому ви показали себе чистими у цій справі” (2Кор. 7:10).

52 Щоб не поставити недостойних.

53 Є підстави визнати законною ієрархію англіканської, так званої Високої або Єпископальної Церкви, де в єпископстві не було перерви; а також може визнати Церква і так звану австрійську старообрядницьку ієрархію. Але питання це має бути вирішене голосом всієї нашої Церкви на Її Соборі. Примітка редактора цього видання: у наш час (кінець 2001 р.) жодна зі згаданих тут церков не може вважатися законною.

54 Про це Христос сказав: “не всі сприймають це слово, а кому дано: Хто може вмістити, хай вмістить” (Мф. 19:11-12).

55 Таїнство це називається “соборуванням”, бо здійснювати його належить собору (семи) священиків.

56 Єлей – лампадне (дерев’яне) масло.

57 Слава Тобі, Христе Боже, – вигукуємо ти при закінченні Богослужіння: “УПОВАННЯ НАШЕ – слава Тобі”.

58 “первенець серед померлих” – слов’янською – ще краще (1Кор. 15:20).

59 Один  проповідник митр. Філарет,   брав ще приклад із живої природи, вказуючи на гусениць, які ховаються в коконі, як у могилі, але на якийсь час. “Вмирає плазун черв’як, – говорив він, – воскресає крилатий метелик”.

60 Цим вказується на віддалення їх від Бога і від того блаженства богоспілкування, яке чекає на віруючих у райських обителях.

61 Цей страшний гріх називається ще “хула на Духа Святого”, як Духа істини.

62 Слова з вигуку священика на літургії: “і даждь нам”.

63 “Довіряє дню злоба його”, – слов’янською (Мф. 6:34).

64 Іоанн Богослов, апостол любові, називає тут усіх нас діти мої.

65 “Отже, коли ти принесеш дар твій до жертовника і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе, залиши там дар твій перед жертовником і піди спершу примирися з братом твоїм, і тоді прийди і принеси дар твій” (Мф. 5:23-24).

66 Наприклад, про втрату багатства або про земні невдачі.

67 Однак, і в теперішньому земному житті, коли людина очищає своє серце від брудних думок, почуттів і бажань, то вона робиться здатною любити і добре, і істину. І навпаки: брудне серце не цінує, і навіть не може зрозуміти нічого доброго і чистого. Не дарма старозавітний мудрець сказав: “у злохудожну душу не увійде премудрість” (Прем. 1:4).

68 Тільки ап. Іоанн Богослов був сповідником, але не зазнав мученицької кончини.

69 І далі Господь продовжує: ” а хто зречеться Мене перед людьми (як зрекається багато хто в наші дні із земних вигод), – зречусь того і Я перед Отцем Моїм Небесним” (Мф. 10:33).

70 “Для чого ж закон? Він даний пізніше заради злочинів” (Гал. 3:19).

71 Ті з невіруючих, які раніше вірили в Бога, а потім зрадили цій вірі, називаються “боговідступниками” (наприклад Юліан).

72 Суворо викривав цей гріх Бог через пр. Єремію: “ТТак говорить Господь: Проклятий той муж, що надію кладе на людину, і робить раменом своїм слабу плоть, а від Господа серце його відступає” (Єр. 17:5).

73 Справді, “вітер і порожнеча – боввани їхні” (Іс. 12:29).

74 “цей же рід виганяється тільки молитвою і постом”, сказав Господь про перемогу нашу над Дияволом (Мф. 17:21).

75 Дуже часто люди кажуть: “Господь”, “Боже”, – а про Бога в цей час зовсім не думають. Хрестяться, навіть при цьому вклоняються (і те, й інше – явно недбало, без жодного благоговіння, без простої уваги); усе це – гріх проти 3-ї заповіді.

76 Згадуючи це, ап. Павло писав: “Люди клянуться вищим, і клятва на запевнення закінчує всяку суперечку їхню. Тому і Бог, бажаючи істотніше показати спадкоємцям обітниці незмінність Своєї волі, вжив як посередництво клятву” (Євр. 6:16-17).

77 У 1-й день тижня зібралися віряни, які проводжали ап. Павла для переломлення хліба, тобто Літургії; в Апокаліпсисі прямо згадується день тижневий, тобто недільний (1, 10).

78 Від слова “сочиво” – варена пшениця з медом, яку вживають цього дня.

79 Тим, хто за службою буває зайнятий під час богослужінь у свята, рекомендується внутрішня молитва в цю пору під час занять (хоча краще їм домагатися місця, менш вигідного, але такого, що не настільки заважає їм у виконанні їхнього християнського обов’язку).

80 Наприклад на заводах і фабриках або в шахтах.

81 Як у Старому заповіті вбивця.

82 “Порожня людина” – з гордою зневагою до неї.

83 Так і ап. любові Іоанн Богослов каже: “Всякий, хто ненавидить брата свого, є людиновбивця” (1Ін. 3:15).

84 Є й інші види блуду, але ап. Павло радить і не називати їх нам, християнам (Еф. 5:3).

85 “Якщо ж праве око твоє спокушає тебе, вирви його і кинь від себе, бо краще для тебе, щоб загинув один з членів твоїх, ніж усе тіло твоє було вкинуте в геєну” (Мф. 5:29): вирвати, звичайно, волею, старанням своїм, а не рукою. Вищий і найкращий подвиг для молоді – сердечна чистота і цнотливість.

86 Тать, по-слов’янськи, – злодій.

87 Від імені Симона волхва, який хотів купити в апостолів дар Св. Духа за гроші (Діян. 8:18-19).

88 Бідність, поневіряння, хвороби та інші випробування – це і є та ті тісна брама, якою тільки, за вченням Господа, можна ввійти в істинне життя, бо протилежна – широка – брама веде неодмінно до погибелі (Мф. 7:3-14 ): але ж сліпі й нерозумні маси прагнуть до них. На всі ці лиха ми повинні дивитися, як на той хрест, який дається нам від Бога, і який ми повинні нести, тому що без цього ніхто не може бути учнем Христовим і називатися християнином (Лк. 14:27 ).

 

Переклад: Данило Д.

Предварительные сведения

Вопрос: Что такое православно-христианский катехизис?

Ответ: Православным катехизисом1 называется наше обучение главным истинам христианской веры, без которых человек не может называться христианином, а, значит, и не может спастись.

В. Достаточно ли для спасения человека только запомнить эти истины веры?

О. Нет недостаточно. Учение Господа Иисуса Христа только тогда спасает нас, когда мы веруем в это учение. Он сам сказал: «кто будет веровать и креститься, спасен будет, а кто не будет веровать, осужден будет » (Мк. 16:16).2

В. Одна ли вера нужна человеку для спасения?

О. Нет, для этого необходимо, чтобы он и жил так как учит его святая вера, т. е. чтобы он творил в жизни добрые дела. «Вера без дел мертва» (Як. 2:20).

В. Откуда берёт Православная церковь своё христианское учение?

О. Из Божественного откровения, то есть из того, что Сам Бог открыл о Себе людям, чтобы они знали Его волю и спаслись, исполняя Его святой закон.

В. В каком виде даётся людям это Божественное откровение?

О. Божественное откровение даётся в двух видах. Во-первых, в том, как премудро устроена окружающая нас земная природа, а также и в свойствах души самого человека с его разумом и свободной волей. Это первое откровение Бога в природе называется откровением естественным. Оно открыто не только христианам, но и людям всех других вер. Ибо, ведь, каждый человек может наблюдать, сколько красоты и стройности в окружающем нас видимом мире, как согласно и разумно действуют в нём законы и силы, данные ему Творцом.3 Также и сравнивая нашу душу с животными, растениями, или с разными жидкостями и камнями, мы видим, насколько превосходит она их своим умом, свободной волей и другими духовными свойствами. Только Бог, который Сам есть Всесовершенный Дух, мог создать как всю природу, так и эту нашу разумную, свободную и бессмертную душу.

В. Каков второй вид Божественного откровения?

О. Второй вид откровения Божественного называется сверхъестественным, и дан был сначала чрез патриархов и пророков, а потом чрез воплотившегося Сына Божия, Господа Иисуса Христа, учение Которого передали миру и записали апостолы. Ап. Павел поэтому писал евреям: «Бог, многократно и многообразно говоривший отцам в пророкам, в последние дни сии (когда Господь жил на земле) говорил нам в Сыне”(Євр. 1:1-2).

В. Где хранится теперь Божественное откровение?

О. Это Божественное откровение, от дней апостолов и пророков, сохраняется в Святой Христовой Церкви, которую поэтому Слово Божие назвало «столп и утверждение истины» (1Тим. 3:15) Церковь же сохранила и передала его всем людям посредством а) Священного Писания и б) Священного Предания.

В. Что такое Священное Писание?

О. Священным Писанием называются книги (по-гречески – Библия), написанные св. пророками и апостолами. То, что записали пророки до Рождества Христова, называется книгами Ветхого Завета; то, что записали апостолы после Вознесения Господа на небо, называется книгами Нового Завета.

В. Что содержится в книгах Ветхого Завета?

О. В книгах Ветхого Завета содержится, во-первых, Священная история Ветхого Завета; во-вторых – то учение, которое открыто было людям от Бога чрез пророков до Рождества Христова.

В. Какие книги передавали священную историю Ветхого Завета?

О. 1. Пять книг, написанных пророком Моисеем: Бытие, Исход, Левит, Числ, Второзаконие.4 Они сохранили нам самую древнюю историю человечества – от сотворения мира и первых патриархов и кончая выходом евреев из Египта, их сорокалетним странствованием по пустыне Аравийской и смертью Моисея.

2. Продолжением Пятикнижия Моисеева являются книга Иисуса Навина, описывающая чудесное завоевание евреями земли Ханаанской, и книга Судей, передающая подвиги знаменитых судей Израилевых: Гедеона, Самсона, Самуила и др.5

3. Дальше содержатся в Ветхозаветной Библии книги, передающие историю царей Еврейских, начиная с Саула и Давида и кончая Седекией, при котором Иерусалим и храм Соломонов были разрушены, и иудеи были отведены в плен Вавилонский. Таковы: 4 книги Царств и 2 книги Паралипоменон (т. е. пропущенное в тех 4-х книгах).

4. И, наконец, 3 книги из времен после пленения Вавилонского: Ездры, Неемии и Эсфирь. В книгах Ездры и Неемии описывается возвращение евреев из плена и восстановление ими Иерусалима и храма.

В. В каких книгах раскрывалось учение Ветхозаветной церкви?

О. В так называемых учительных и пророческих книгах. УЧИТЕЛЬНЫМИ книгами являются: книга Иова;6 Псалтирь и три книги Соломона: Притчи его, Екклезиаст (т. е. «проповедник в собрании» – о том, что на земле всё суета, кроме закона Божия и исполнения заповедей Его, и Песнь Песней).7 Из этих книг важнейшая – Псалтирь,8 состоящая из 150 псалмов, написанных главным образом Давидом. Псалмы эти – лучший вид прославления Бога и молитвы Ему, и они постоянно употребляются и в нашем христианском богослужении.

В. Кем написаны книги пророческие?

О. ПРОРОЧЕСКИЕ книги написаны четырьмя великими и 12 малыми пророками.9 Великие пророки – Исаия, Иеремия, Иезекили и Даниил. Пророки ветхозаветные обличали евреев за их отступления от веры, а праведников утешали предсказаниями о пришествии Христа Спасителя и о разных событиях из жизни Его.10

В. Что содержится в книгах Нового Завета?

О. Из 27 книг Нового Завета первые пять – Евангелие 4-х евангелистов и Деяния св. апостолов – передают нам, в повествовательной форме, Священную Историю Нового Завета о жизни Господа Иисуса Христа и Его апостолов, а 22 книги – раскрывают учение нашей христианской веры. Из них только одна последняя книга – Апокалипсис, т. е. Откровение Иоанна Богослова, – является пророческою, так как изображает последние судьбы мира и рода человеческого ко времени второго пришествия Христова на землю и после этого. Остальные книги (21) называются УЧИТЕЛЬНЫМИ: 7 соборных11 посланий (т. е. писем) апостолов: Иакова (одно), Петра (два), Иоанна Богослова (три), Иуды (одно), и 14 посланий ап. Павла: к Римлянам, к Коринфянам (два), к Галатам, к Ефесянам, к Филиппийцам, к Колоссянам, к Фессалоникийцам (два), к Тимофею (два), к Титу, к Филимону и к Евреям.

В. Какая главная книга во всей Библии для нас, христиан?

О. Четвероевангелие, т. е. запись подлинных речей и дел Господа Иисуса Христа, переданных евангелистами: Матвеем, Марком Лукой и Иоанном. Книги, записанные ими, названы Евангелием, т. е. доброю, радостною вестью потому, что для людей не может быть лучшей и более радостной вести, как весть о нашем Божественном Спасителе и о вечном спасении в Нём.12

В. В одной ли Библии сохранилось в церкви Божественное Откровение, принесенное на землю Спасителем?

О. Нет: кроме Священного писания, Церковь хранит учение Христово и в своём Священном Предании, соблюдать которое заповедали нам апостолы наравне со Священным Писанием: «итак братия, стойте и держите предание, которым вы научены или словом (т. е. Свящ. Преданием), или посланием (т. е. Свящ. Писанием нашим) (2Сол. 2:15).

В. Что разумеется под именем Священного Предания?

О. Под именем Священного Предания разумеется то апостольское научение, которое они сами не записали, а передали Церкви или живою практикою (напр. когда совершали богослужение и таинства), или изустно («усты, к устам»), как не раз говорят они в посланиях: 2Ін. 1:1,123Ін. 1:1,14. Впоследствии Церковь в писаниях своих святых отцов и учителей и в книгах богослужебных всё это записала и хранит неизменно.

О христианской вере

В. Где кратко и точно изложено основное и существенное учение нашей веры?

О. В Символе (т. е. как бы знамени, образце) веры, который составлен на 1 и 2 вселенских соборах13 и потому называется никео-цареградским. Он делится по своему содержанию на 12 частей или членов и читается так:

1. Верую во Единаго Бога Отца, Вседержителя, Творца небу и земли, видимым же всем и невидимым.

2. И во единаго Господа Иисуса Христа, Сына Божия, Единороднаго, иже от Отца рожденнаго прежде всех век: Света от Света, Бога истинна от Бога истинна, рожденна, несотворенна, единосущна Отцу, Имже вся быша.

3. Нас ради человек и нашего ради спасения, сшедшаго с небес, и воплотившагося от Духа Свята и Марии Девы и вочеловечшася.

4. Распятаго же за ны при Понтийстем Пилате, и страдавша, и погребенна.

5. И воскресшаго в третий день, по писанием.

6. И возшедшаго на небеса, и седяща одесную Отца.

7. И паки грядущаго со славою, судити живым и мертвым, Егоже царствию не будет конца.

8. И в Духа Святаго, Господа, животворящаго, Иже от Отца исходящаго, Иже со Отцем и Сыном споклоняема и сславима, глаголавшаго пророки.

9. Во едину святую, соборную и апостольскую Церковь.

10. Исповедую едино крещение, во оставление грехов.

11. Чаю воскресения мертвых;

12. И жизни будущаго века. Аминь.

1-й член Символа веры

В. Что значит веровать в Бога?

О. Веровать в Бога значит всем сердцем признавать, что Бог существует, и превыше всего ставить Волю Его и тот закон, который Он дал людям в Блаженственном Откровении. Ап. Павел разъясняет: «без веры невозможно угодить Богу; веровать же нужно приходящему к Богу, что Он ЕСТЬ и ищущим Его воздает» (Євр. 11:6).

В. Почему добавлено слово (верую) во единого Бога?

О. Для того, чтобы отвергнуть ложное учение язычников, которые, почитая тварь за Бога, думали, что богов много.14

В. Какое понятие о Существе Божием даёт нам Откровение Божественное?

О. Хотя самое Существо Божие человек своим ограниченным умом постигнуть не может, но в Евангелии Сам Господь сказал, что «Бог есть дух» (Ін. 4:24), т. е. Существо бестелесное, духовное, имеющее разум и свободную волю, подобно душе человека. И когда в Слове Божием приписываются Ему очи, руки и вообще телесные члены, то понимать это надо символически, как наглядный образ и сравнение, применительно к понятию человеческому, для обозначения невидимых и духовных свойств Божьих.

В. Какие свойства Существа Божия открыл Он нам в Слове Своем?

О. Бог вечен, вездесущ и всемогущ в том, как Он есть и как действует в мире. Он всеведущ, всеправеден и всеблаг во всём, и особенно в отношении к человеку; Он неизменяем, вседоволен и всеблажен в Самом Себе.

Все эти свойства ясно указаны в Свящ. Писании Ветхого и Нового Завета. Так о ВЕЧНОСТИ в Псалтири говорится: – «прежде нежели явились горы и Ты образовал землю и вселенную, и от века до века – Ты еси» (Пс. 39:3): не был, а ЕСИ – настоящее время, ибо БОГ ВСЕГДА ЕСТЬ. Так и Моисею на горе Хорив Он назвал Себя – Иеговой, т. е. Сущим.15

Подобно этому в псалме 32 ВСЕМОГУЩЕСТВО Божие оттеняется так: «Он сказал – и сделалось; Он повелел – и создалось» (Пс. 32:9), ибо мир Господь создал словом Своим.16 Что касается ВСЕВЕДЕНИЯ Божия, то самое это слово взято из посл. Иоанна Богослова: «Бог больше сердца нашего и ВЕДАЕТ (знает всё)» (1Ін. 3:20).

ПРАВОСУДИЕ Божие полнее и совершеннее всегда проявится на Страшном Суде Его, когда он «каждому воздаст по делам его», но и теперь никогда и ни в чём нет пристрастия и лицеприятия у Бога (Деян. 10, 34). И наконец, Бог вседоволен – в том смысле, что Он в Себе Самом имеет всё, что нужно для Него, так что, вопреки взглядам язычников, не нуждается ни в ком и ни в чём. Это ясно указывал ап. Павел афинянам в ареопаге: Бог «не требует служения рук человеческих, как бы имеющий в чём-либо нужду, – Сам дая всему жизнь и дыхание и всё» (Деян. 17, 25).

В. Если Бог везде, то как же говорят, что Он на небесах или в храме?

О. Бог везде, но на небесах есть особенное присутствие Его, ибо там Он находится в особенно полном и тесном общении с праведниками и ангелами Своими, или, как говорится в церковном возгласе священника, «во святых почивает», в них пребывает. Так и в храме Он наипаче пребывает с нами, так как мы там сами душею с Ним, открываем своё сердце для таинственного воздействия Его благодати на нас. И в Евангелии Господь ясно сказал: «где двое или трое собраны во имя Мое, там Я посреди их» (Мф. 18:20).

В. О каком из Лиц Святой Троицы говорится в 1-м члене?

О. О Первом Лице, ибо сказано: «верую во единаго Бога ОТЦА». О личных свойствах в Триедином Боге мы все христиане веруем, что Бог Отец не рождается и не исходит от другого лица; Сын Божий предвечно рождается от Отца; Дух Святый предвечно исходит от Отца.

В. Когда открылась людям тайна Св. Троицы?

О. В Крещении Господа Иисуса Христа, когда 2-ое Лицо воплотившийся Сын Божий – принимал в Иордане крещение от Иоанна; Бог Отец говорил Ему с неба: «Ты Сын Мой возлюбленный, в котором Мое благоволение» (Мк. 1:11), а Дух Святый в виде голубя сходил от Отца на Сына. Пред вознесением, посылая апостолов на проповедь, Спаситель, как самое главное, заповедал им: «идите, научите все народы, крестя их ВО ИМЯ ОТЦА И СЫНА И СВЯТОГО ДУХА» (Мф. 28:19).

В. В каком смысле Бог именуется Вседержителем?

О. В том смысле, что Он един в собственном смысле Царь и Владыка на небе и на земле, всё содержа в Своей силе и Своей власти. Потому-то и изображают Его с шаром, обозначающим вселенную, в руке. По заповеди Господа, мы постоянно прославляем эту Его власть, особенно в словах: «яко Твое Царство и сила и слава во веки веков. Аминь».

В. Откуда взяты слова Символа: «Творца небу и земли, видимым же всем и невидимым»?

О. Так писал ап. Павел против еретиков, признававших других творцов мира, кроме Бога: «Им создано все, что на небесах и что на земле, видимое и невидимое,17 при чём, здесь видимым назван окружающий нас физический мир (на земле и на видимом небе), а невидимым – мир духовный, т. е. АНГЕЛЫ или бесплотные духи, одарённые умом, волею и могуществом.

В. В чём состоит служение ангелов?

О. Они непрестанно славословят Бога, являются «вестниками» воли Его18 и вообще помогают людям в деле спасения. Апостол писал: «не все ли они суть служебные духи, на служение посылаемые для тех, кому должно наследовать спасение» (Євр. 1:14). И когда грешник обращается на путь спасения, то по слову Евангелия «радость бывает у ангелов Божиих и об одном грешнике кающемся» (Лк. 15:7).

В. О каком ангеле особенно должен помнить христианин?

О. О своём АНГЕЛЕ-ХРАНИТЕЛЕ, который даётся от Бога каждому, чтобы охранять нас от зла и от бед и помогать совершать добро. Сам Господь сказал: «смотрите, не презирайте ни одного из малых сих: ибо говорю вам, что ангелы их на небесах всегда видят лицо Отца Моего Небесного (Мф. 18:10)

В. Как явились духи злые?

О. Ангелы все были сотворены добрыми, но свободными. Старейший из них возгордился и захотел быть равным Богу, и третья часть ангелов отпала с ним, за что и были все они свергнуты с неба. Падшие ангелы называются бесами, и старейший из них – Диаволом (т. е. клеветником и обольстителем) и сатаною (противником, ибо всегда он противится Богу и вечной правде Его.19

В. Как передаёт книга Бытия о творении мира видимого?

О. Созданная Богом земля в начале была невидима и неустроенна. Затем Бог в 6 дней образовал (сформировал) этот видимый мир так: в 1-й день Он сотворил свет; во 2-й – твердь или видимое небо; в 3-й – отделил сушу от воды и повелел земле произрастить растения; в 4-й – солнце, луну и звёзды; в 5-й – рыб и птиц; в 6-й – четвероногих, живущих на земле; и, наконец, – человека. В 7-й день Господь почил от дел Своих, уже не создавая нового, почему и день этот назван субботой, что значит покой.

В. Чем отличил Бог при творении человека?

О. Пред сотворением человека был совет во Святой Троице: «сотворим человека по образу Нашему и подобию» (Бут. 2:26) и Господь дал ему не только тело от земли, как прочим тварям, но и душу. В душе человека и состоит образ Божий, ибо она одарена от Него разумом, свободною волею и бессмертием. Господь поставил человека владыкою всей земной твари, и из ребра Адама сотворил жену его Еву, чтобы все люди были одним телом, и по самой природе своей склонны были любить и беречь друг друга.

В. Что известно из книги Бытия о жизни первых людей?

О. Бог создал людей для блаженства, и поселил Адама и Еву в раю, т. е. прекрасном саду, где они и блаженствовали. Жизнь первых людей в раю была блаженною – как по телу, потому что земля произращала им всё нужное и в лучшем виде, так и по душе, ибо были они невинны, не знали ни греха, ни зла, ни страданий, и Сам Бог беседовал с ними, как Отец. Чтобы укрепилась их воля в послушании Богу, Он дал им заповедь воздержания: не вкушать от древа познания добра и зла, и предупредил их, что если они его вкусят, то умрут смертью.

В. В чём состоял грех прародителей?

О. Адам и Ева преступили заповедь Божию и, вкусив от запрещённого плода, ИЗМЕНИЛИ Богу и предпочли послушанию Его воле свою прихоть и соблазн Диавола, который обольстил их тем, что они будут, как боги. Этот грех прародителей перешёл от них по естественному происхождению и на всё потомство их, и называется грехом первородным. Как из заражённого или отравленного источника течёт отравленная или заражённая вода, так и от заражённого грехом, и потому смертного, Адама произошло заражённое грехом, и потому смертное, потомство. И это тем более, что каждый из нас, его потомков, безмерно увеличивает свою наследственную греховность собственными личными всевозможными грехами. Ап. Павел разъясняет: «как одним человеком грех вошел в мир, и грехом – смерть, так и смерть перешла во всех человеков, потому что в нем все согрешили» (Рим. 5:12).

В. Какое следствие греховности человека?

О. Бог есть свет, а грех есть тьма. Вместе они быть не могут. И потому согрешившие праотцы были изгнаны из рая и подпали проклятию за свою греховность, – оказавшись под властью духа-губителя, Диавола: вся природа пришла в расстройство, и вместо рая жизнь на земле сделалась юдолию (долиной) плача. Человек стал подвержен болезням и страданиям, в поте лица своего должен был добывать себе хлеб свой, а жена – в болезнях рождать своих детей. А закон смерти стал всеобщим – как для человека, так и для возглавляемой им природы.

В. Прекратилась ли деятельность Божественная в мире после того, как закончилось творение мира и человека?

О. Нет, Сила Божия и теперь действует в мире – во благо всем тварям и, в особенности, человеку. Деятельность эта называется ПРОМЫСЛОМ БОЖИИМ.

В. Что такое – промысл Божий?

О. Промыслом Божиим называется попечение Бога о мире и человеке, по которому Господь сохраняет и направляет установленные в природе законы и силы, а когда этого бывает недостаточно, чудесно помогает людям, особенно – в деле их спасения. Ведь, в самом деле: всё доброе в жизни человека не случайно бывает и не нами создаётся, – а от Бога нам подаётся, как и сказано: «всякое даяние благое и всяк дар совершен – свыше есть, и сходит, от Него – Отца светов» (Як. 1:17). В особенности нам, христианам, в Нагорной проповеди Господь говорит: «взгляните на птиц небесных; они не сеют, ни жнут, ни собирают в житницы, и Отец ваш небесный питает их. – Вы не гораздо ли лучше их» (Мф. 6:26). Об этом же Промысле Божием говорит и весь псалом 90-й – «Живый в помощи Вышнего».

2-й и 3-й члены Символа веры

В. Как учит нас наша вера о Личности Спасителя нашего, Иисуса Христа?

О. Он есть БОГОЧЕЛОВЕК, так что в Нём две природы, а с ними и две воли: Божественная и человеческая. По Божеству Он есть Единородный и Единосущный Сын Божий, т. е. такой же истинный Бог, как и Бог Отец.20 В пасхальном Евангелии мы слышим: «и Слово (т. е. Сын Божий) стало плотию и обитало с нами, полное благодати и истины, и мы видели славу Его, славу – как ЕДИНОРОДНОГО от Отца» (Ін. 1:14). И Сам Иисус Христос сказал: «Я и Отец – одно» (значит – ЕДИНО СУТЬ) (Ін. 10:30); отсюда и слово ЕДИНОСУЩНЫЙ. И, в то же время, по человечеству, родившись от Пречистой Девы Марии, Он есть такой же человек, как и мы, – во всём подобный нам, кроме греха. Явившись на земле для Нового Завета, Он чрез ангела получил имя ИИСУС (СПАСИТЕЛЬ, или – Врач и Исцелитель), а чрез пророков – ХРИСТОС, что значит ПОМАЗАННИК.21

В. Почему к слову «рожденна» добавлено «несотворенна»?

О. Это сказано против еретика Ария, который, унижая достоинство Сына Божия, признавал Его только совершеннейшим из творений Божиих. Против него же добавлены и слова: «прежде всех век», ибо Арий учил, что Слово – Сын Божий создан во времени, и была такая пора, когда Его не было. Символ Веры и указывает, что Сын Божий по своей Божественной природе такой же ВЕЧНЫЙ БОГ, как и Бог Отец.22

В. На что указывают в Символе слова: «света от света»?

О. Эти слова помогают нам приблизить к нашему пониманию тайну святой Троицы. Смотря на солнце, мы видим в нём свет; от этого света рождается тот свет, который в солнечных лучах разливается в небесном пространстве, и поступает на нашу землю; и в этом же свете даётся неразрывно и солнечная теплота. Так и в Святой Троице: Бог Отец есть вечный свет (1Ін. 1:5); от Него рождается Сын Божий, который также есть вечный свет – нераздельный, одной Божественной природы с Богом Отцом.

В. Какую мысль содержат слова: «Имже вся быша»?

О. Ту, которую также слышим мы в пасхальном Евангелии: «вся ТЕМ (т. е. Словом – Сыном Божиим) быша, и без Него ничтоже бысть, еже бысть» (Ін. 1:3), т. е. – что Бог Отец всё сотворил Сыном Своим, как вечною Премудростию Своей и Вечным Словом Своим.

В. Как сказано в Символе: «сшедшаго с небес», когда Сын Божий во Святой Троице вечно пребывает на небе?

О. Божеством своим Он не переставал пребывать на небе и в самые дни земной жизни Своей. Но Божество Его ранее на земле было невидимо, а при воплощении явилось и в видимом человечестве, и так неразрывно-лично соединилось с ним, что теперь нет иного Сына Божия, кроме воплотившегося Господа Иисуса Христа.23

В. С каких пор начали люди ожидать спасения во Христе?

О. «Первоевангелие» о Спасителе было дано людям ещё в раю, когда Бог обещал людям, что «семя жены сотрет главу змия», т. е. Христос победит и убьёт Диавола, соблазнившего Адама и Еву с их потомством (Бут. 3:15).24

В. Как поддерживалась в Ветхом Завете вера в грядущего Спасителя и ожидание Его?

О. Чрез многие предсказания о Нём, которые Бог давал верующим чрез пророков. Указано было – ВРЕМЯ, когда родится Спаситель (когда отойдёт скипетр от Иуды и вождь от чресл его, по пророчеству патриарха Иакова (Бут. 49:10) и придут к исполнению 70 седьмин пророка Даниила – (Гл. 9), МЕСТО рождения – Вифлеем (у пророка Михея, как точно и сослались Иерусалимские первосвященники и книжники царю Ироду (Мф. 2:4-6); прор. Исаия предсказал рождение Богочеловека ОТ ДЕВЫ (7, 14). Но особенно много было предсказаний о страданиях и смерти, а также воскресении Спасителя: из них наиболее поразительны описания страданий Его в 53 гл. Исаии и 21 пс. Давида. Сюда присоединяются еще многие предсказания в ПРООБРАЗАХ, напр. – Медном змие, жертвоприношении Исаака, во всех кровавых ветхозаветных жертвах, пребывании Ионы во чреве рыбы и др.

В. Почему к слову «и воплотившегося»25 добавлено – «и вочеловечшася»?

О. Против древних еретиков, которые или признавали в Иисусе Христе одну плоть (без души), или же и плоть у Него считали призрачною. Нет, Христос как был истинный Бог, так и – совершенный человек, состоящий из души и тела. Ап. Павел сказал точно о человеческой природе Спасителя: «един ходатай Бога и человеков, ЧЕЛОВЕК Христос Иисус», (1Тим. 2:5).

В. Может ли постигнуть человек тайну рождения Спасителя?

О. Нет, рождение Господа Иисуса Христа, как и Его воскресение, будучи ясно и бесспорно указаны в Евангелии, представляют собою величайшие ЧУДЕСА во всей истории мира, и всецело объясняются лишь БОГОЧЕЛОВЕЧЕСКОЮ ПРИРОДОЙ нашего Спасителя. Эта чудесность их не только не скрывается, но прямо и ясно указывается в Евангелии. Так, евангелист Лука передаёт, что когда Дева Мария спросила ангела, предвозвестившего ей рождение Спасителя: «как будет это, когда я мужа не знаю», то ангел в ответ ей сказал: «Дух Святый найдет на Тебя, и Сила Вышнего осенит Тебя, потому и Рождаемое Святое наречется Сыном Божиим» (Лк. 1:34-35).

Потому-то Деву Марию Православная церковь именует Богоматерью или БОГОРОДИЦЕЮ, а также ПРИСНОДЕВОЮ, ибо Она пребыла и пребывает Девою как до рождества, так и во время и после рождения Божественного Сына Её.

Пророк Исаия предсказывал, что Она родит не просто человека, как учили еретики-несториане, но именно БОГОЧЕЛОВЕКА: «се Дева во чреве приимет и родит Сына и нарекут имя Ему – Еммануил. что значит: с нами Бог» (7, 14).26 Ещё яснее назвала Её Богоматерию праведная Елисавета, и притом не от себя, как человек, но «исполнившись Духа Свята», когда воскликнула: «и откуда это мне, что пришла Матерь Господа моего ко мне» (Лк. 1:43)! А, ведь, сказать Богоматерь или Богородица – одно и то же, и одинаково значит, что родившийся от Неё в самом рождении, был, как всегда есть, истинный БОГ. Отсюда Церковь учит, что и рождение Его было пречисто и безболезненно.

В. Как ещё почитает Церковь Матерь Господа своего?

О. Она ублажает Богородицу превыше всех разумных тварей, именуя её «честнейшею херувим и славнейшею без сравнения серафим».27

В. Какие ещё были свидетельства о Христе, говорившие о том, что Он – Спаситель?

О. В ночь Рождества Христова о Нём свидетельствовали пастухам вифлеемским ангелы, оставивши навеки о Нём песнь: «слава в вышних Богу». В день Сретения засвидетельствовал о Нём праведный старец Симеон, назвавший Его «Владыкой», – «Светом во откровение языком и славою народа Его Израиля». Иоанн Предтеча множеству своих слушателей о Нём сказал: «се Агнец Божий, (вземляй) берущий на себя грехи мира».

Но самые главные свидетельства об Иисусе Христе, единственные во всечеловеческой истории, были даны с неба, – от Самого Бога Отца: в день Крещения, Преображения и Входа Господа в Иерусалим, при чём в двух первых ОТЕЦ назвал Его Своим «Сыном возлюбленным, в котором Его благоволение»: «Того послушайте» – добавил Он ученикам на Фаворе.

В. Как может быть спасительною земная жизнь Господа Иисуса Христа?

О. Когда мы ей подражаем: «Образ дал Я вам», сказал Господь, умыв ноги ученикам и этим дав пример смирения и служения ближнему: «чтобы и вы делали то же, что Я сделал вам» (Ін. 13:15). «Кто Мне служит, Мне да последует, и где Я, там и слуга Мой будет» (Ін. 12:26).

4-й, 5-й и 6-й члены Символа веры

В. Как мог страдать и умереть Иисус Христос, будучи Богом?

О. Он страдал и умер не Божеством, а человечеством, и при этом – не потому, что Он не мог избежать страданий, а потому, что САМ ВОСХОТЕЛ ПОСТРАДАТЬ, ибо это было необходимо для спасения грешного рода человеческого «Я жизнь Мою отдаю, – сказал Он, – чтобы опять принять ее. Никто не возьмет ее у Меня, но Я Сам отдаю ее; имею власть отдать ее и власть имею опять принять ее» (Ін. 10:17-18). Так и запретив Петру защищать Его мечем, Господь ему указал: «или ты думаешь, что я не могу теперь умолить Отца Моего, и Он представит Мне более, нежели двенадцать легионов ангелов» (Мф. 26:53).

В. В каком смысле сказано в Символе «распятого за ны»?

О. Здесь разумеется то, что Господь КРЕСТНОЮ СВОЕЮ СМЕРТИЮ «стер главу змия» и ИЗБАВИЛ НАС от греха, проклятия и смерти.28

В. Почему отдельно указано ещё: «и страдавша, и погребенна»?

О. Это сказано против еретиков-докетов, которые учили, будто бы распятие Иисуса Христа было призрачным, и оттеняет нам, что и страдание и смерть Спасителя были подлинные.

В. Так как мы видим, что не все спасаются, спрашивается: за всех ли пострадал Христос?

О. Со своей стороны Он принёс Себя в жертву ЗА ВСЕХ ЛЮДЕЙ и всем приобрел благодать от Бога и истину, и потому все верующие получают в таинствах дары Св. Духа. Но веровать или не веровать – предоставлено свободе человека, «и кто не будет веровать, осужден будет», сказал, как мы знаем, Господь (Мк. 17, 16).

В. Чрез что ещё, кроме таинств, можем мы участвовать в спасительных страданиях и смерти Иисуса Христа?

О. Чрез живую сердечную веру в Него, ибо Он сказал: «кто будет веровать и крестится, спасен будет» (Мк. 16:16). И, затем – чрез распинание нашей греховной плоти с её страстьми и похотьми, как и писал ап. Павел: «те, которые Христовы, распяли плоть со страстями и похотями» (Гал. 5:24).

В. Как это бывает?

О. Человек распинает свою греховную плоть, когда он воздерживается от исполнения её прихотей и пристрастий, и сознательно борется с ними. Так поступают христиане во время поста. Так поступает человек, подверженный страсти гнева, когда его раздражили и ему хочется бранить обидчиков или даже причинить им зло, но он противится такому желанию, и вспоминая, как Господь на кресте молился за Своих врагов, и он прощает своим и даже молится за них: здесь он распинает в себе страсть гнева.

В. Чем отличается воскресение Иисуса Христа от чудес воскресения бывших и в Новом и в Ветхом Заветах?

О. Все чудеса воскресения из мертвых происходили так, что умершего воскрешал к жизни другой человек, – пророк, апостол, вообще, угодник Божий. Господь Иисус Христос восстал из мертвых Сам, СИЛОЮ ПРИСУЩЕГО ЕМУ БОЖЕСТВА, и вышел из гроба, не отваливая камня и не ломая приложенной Синедрионом печати (то и другое сделано было уже ангелом). Поэтому, только Христово восстание из мертвых называется ВОСКРЕСЕНИЕМ: все другие (начиная с главнейшего – воскрешения Лазаря) именуются воскрешениями.

В. В таком ли точно теле воскрес Христос, какое было у Него в дни земной жизни Его?

О. Хотя воскресшее тело Его было тем самым, в котором Он жил, пострадал и погребен был во гробе, но свойства его так изменились, что оно стало новым духовным, прославленным и высшим земного. Это тело проходило в комнату, не отверзая дверей, и в Еммаусе – то было видимо ученикам, то стало тут же невидимым, не уходя.

В. Почему день Воскресения Христова праздник – превыше всех?

О. Да, Церковь, ликуя, именует его «един суббот (праздников) Царь и Господь», «праздников праздник и торжество из торжеств».29 Ибо нет в мировой истории события важнее и радостнее этого, так как воскресением Своим Господь победил Диавола, УМЕРТВИЛ СМЕРТЬ и дал роду человеческому вечную жизнь. «Ныне же Христос воскрес из мертвых – начаток умершим бысть» (1Кор. 15:20) (т. е. в воскресении Его – начало и воскрешению всех умерших). Как в Адаме, нашем согрешившем праотце, все мы умерли, так во Христе, – новом нашем Родоначальнике, все мы воскресаем и оживём.

В. Где был Своею душою Господь от смерти на кресте и до Своего воскресения?

О. Господь сходил душою Своей во ад, иначе – темницу, т. е. преисподнюю, для того, чтобы и находящихся там спасти и вывести из ада, всех тех, которые встретили Его с верою. Так, по слову церковной песни «Адам воззвася, Ева свободися» и вышли из ада не только праведники Ветхого Завета, но и грешники, погибшие в дни Ноя от потопа.30

В. Зачем добавлено к 4-му и 5-му членам Символа «по писанию»?

О. Этим словом напоминается нам, что Иисус Христос и умер, и воскрес именно так, как пророчески было предсказано о Нём в книгах Ветхого Завета (см. описание 2-го и 3-го чл. Символа Веры).

В. Кто первый узнал о воскресении Иисуса Христа из мертвых?

О. Первыми удостоились услышать от ангелов, а потом и увидеть своими глазами воскресшего Спасителя, жёны-мироносицы. Они, движимые любовию и благоговейным желанием миропомазанием почтить Его Пречистое Тело, пришли к Его гробу, и тогда явились им сначала ангелы, а потом и Сам Господь. Видели ангела и ощущали землетрясение и воины, но они дали подкупить себя и стали распространять ложь о похищении Тела Иисуса Христа учениками. Потом Господь в течение 40 дней являлся ученикам Своим, беседуя с ними о тайнах царствия Божия (Деян. 1, 3).

В. Чем увенчалось и завершилось прославление Иисуса Христа в Его воскресении из мертвых?

О. Божественным Его вознесением на небо, где Он возсел одесную (по правую сторону) Бога Отца, соцарствуя с Ним и ходатайствуя пред Ним, как Архиерей, за грешный род человеческий. «Такого имеем мы Первосвященника, – писал ап. Павел евреям, – который возсел одесную престола величия на небесах» (Євр. 8:1).

Вознёсся Спаситель на небо не Божеством, а ЧЕЛОВЕЧЕСТВОМ, ибо Божеством Он всегда пребывал и пребывает на небе во Святой Троице.

В. В каком смысле нам понимать слова: «возсел одесную Отца»?

О. Слова эти имеют переносный, духовный смысл. По правую руку царя в торжественных приёмах садился или гость-царь, или Наследник Царя, – будущий Царь. «Седящаго одесную Отца» и обозначает, что Господь Иисус Христос имеет одинаковое могущество и славу с Богом Отцом, ставши и в человечестве Своём царём неба и земли. «Дана Мне всякая власть на небе и на земле» (Мф. 27:18) – сказал Он пред Своим вознесением на небо.

В. Отошедши от земли на небо прославленным Телом Своим, оставил ли Господь землю без Своего присутствия?

О. Нет, видимое Его присутствие лишь заменилось присутствием невидимым. Приведенная Его речь пред вознесением, – с нею и всё Евангелие от Матфея, заканчивается словами: «и се, Я с вами во все дни до скончания века. Аминь» (Мф. 28:20).31

7-й член Символа веры

В. Навсегда ли прекратилось видимое пребывание Спасителя с нами на земле?

О. Нет. Господь в Евангелии не раз обещал придти во второй раз на землю. И при самом вознесении Его от земли на небо ангелы сказали апостолам: «сей Иисус, вознесшийся от вас на небо, придет таким же образом, как видели вы Его восходящим на небо». (Деян. 1, 11).

В. Второе пришествие Господа таково ли будет, как первое?

О. Нет, в первый раз он приходил в уничижении, родился в вертепе, жил, как последний бедняк, не имея, где главу приклонить. Во второй же раз Он придёт так, как и вознёсся, ВО СЛАВЕ, и все святые ангелы с Ним, и КАК ЦАРЬ, ВОЗСЯДЕТ НА ПРЕСТОЛ СЛАВЫ СВОЕЙ (Мф. 25:31 и след.). Так и цель пришествия Его будет другая. В первый раз пришел Он ПОСТРАДАТЬ и, основав Свою Церковь, дать в ней СПАСЕНИЕ всем, кто уверует в Него. Во второй раз Он придёт «СУДИТЬ живых и мертвых» – для воздаяния каждому по делам его. «Грядет час, – сказал Сам Господь, – в который все находящиеся в гробах услышат глас Сына Божия и изыдут творившие добро в воскрешение жизни, а делавшие зло в воскрешение осуждения». (Ін. 5:28-29).

В. Как будем мы судимы на Страшном Суде Христовом?

О. Совесть каждого человека откроется, как бы обнажится перед всеми, и обнаружатся тогда не только все дела, какие кто сделал во всю свою земную жизнь, но и все сказанные нами слова, и вообще всё то, что мы накопили в своей душе, живя на земле. «Говорю вам, – сказал Господь, – что за всякое праздное слово, какое скажут люди, дадут они ответ в день Суда. Ибо от слов своих оправдаешься и от слов своих осудишься (Мф. 12:36-37).32

В. Скоро ли придёт Господь судить нас?

О. Сие неизвестно, ибо Он Сам говорил, что придёт неожиданно, как ВОР НОЧЬЮ, и застанет людей неподготовленными и беспечными, как потоп при Ное и гибель Содома и Гоморры при Лоте. И потому нам, верующим, Он заповедал жить так, чтобы всегда быть готовыми встретить Его (Мф. 24:36 и далее).

Изобразив это наглядно в притче о 10 девах, Он закончил её словами: «итак бодрствуйте, потому что вы не знаете ни дня, ни часа, в который Сын Человеческий придёт» (Мф. 25:1-13).

В. Не открыты ли нам некоторые признаки близости 2-го пришествия Христова?

О. Да, особенно в 24-й главе Евангелия от Матвея (и ей параллельных, 13-й у Марка и 21-й у Луки), Господь указал эти признаки Своего 2-го пришествия. Так, меньше будет тогда веры и любви между людьми, наоборот – больше беззаконий и пороков, умножатся войны и междоусобная борьба; бедствия падут на землю. Евангелие будет проповедано всем народам, и, наконец, придёт антихрист, т. е. противник Христа, которого признает весь грешный мир. Антихрист себя лишь будет признавать и пред всеми провозгласит богом, будет стараться истребить с земли всякую веру, и в особенности, христианство, но явившийся Христос убьёт его Духом уст Своих (2 Фес., 2 гл.).

В. Откуда взяты слова: «Его же царствию не будет конца»?

О. Из речи архангела Гавриила в день Благовещения Деве Марии: «и воцарится (Божественный Сын Ея) в дому Иаковли во веки, и царствию Его не будет конца» (Лк. 1:33).

В. Что такое царствие Христово?

О. Царствие Христово есть, во-первых, весь мир, во-вторых, все верующие на земле, и в 3-х, все прославленные угодники Божии на небе. Первое царство называется ЦАРСТВОМ ПРИРОДЫ, второе – ЦАРСТВОМ БЛАГОДАТИ, а третье – ЦАРСТВОМ СЛАВЫ. Два первые царства при 2-м пришествии Спасителя закончатся; блаженному же царству славы не будет конца.

8-й член Символа веры

В. Как изложено в Символе веры христианское учение о Святой Троице?

О. В 1-м члене говорится о БОГЕ ОТЦЕ, со 2-го и по 7-й – о БОГЕ СЫНЕ, Господе Иисусе Христе, и в 8-м – о Боге ДУХЕ СВЯТОМ. И Дух Святой назван, как и Сын, ГОСПОДОМ в том смысле, что Он – истинный Бог, равный Отцу и Сыну. В этом же смысле мы исповедуем Его: «Иже (которого) со Отцем и Сыном споклоняема и сславима», т. е. – что Ему подобает такое же поклонение и такая же слава, как и Отцу и Сыну.33

В. Называется ли Дух Святый в Священном Писании Богом?

О. Да, так Его назвал ап. Петр в кн. Деяний: «зачем, сказал он жадному и тщеславному обманщику Анании, дал ты сатане вложить в сердце твое солгать Духу Святому?…» и разъяснил: «не человекам солгал ты, но Богу». (Деян. 5, 3–4).

В. В каком смысле именуется Дух Святый животворящим?

О. В том же смысле, как называем мы Его в молитве «Царю небесный» «жизни подателем», т. е. что Он, вместе с Отцом и Сыном, даёт всем творениям жизнь, особенно же духовную жизнь нам, христианам. Уже при начале мира, как только созданы были небо и земля, «Дух Божий носился над бездною» (Бут. 1:2). Мы же, христиане, получаем Его в таинстве крещения, как Господь и сказал: «если кто не родится от воды И ДУХА не может войти в Царствие Божие» (Ін. 3:5).

В. Можно ли к словам «иже от Отца исходящего» добавлять и от Сына?

О. Нет. Личное свойство Духа Святого то, что Он исходит от Бога Отца, как от Него рождается 2-е Лицо – Сын Божий. И это свойство Третьего Лица Святой Троицы точно указал Сам Господь Иисус Христос, когда сказал: «когда же приидет Утешитель, Котораго Я пошлю вам от Отца (разумеется день Пятидесятницы), Дух истины, Который (ИЖЕ) ОТ ОТЦА ИСХОДИТ, Он будет свидетельствовать о Мне» (Ін. 15:26). Наше чтение – «иже от Отца исходящаго» с буквальной точностью и передаёт эту истину, и именно так, как установили читать отцы 2-го вселенского собора. Этот собор для того и собрался, чтобы, отвергнув ересь Македония, унижавшего Божественное достоинство Духа Святого, точно изложить православное учение о Нём).34

В. Какой смысл имеют слова: «глаголавшаго пророки»?35

О. Это сказано в обличение древних и новых лжеучителей, отвергавших Священное Писание Ветхого Завета. Символ Веры и указывает нам, что книги Ветхого Завета, написанные через пророков, – написаны ими по вдохновению от Духа Святого.36 Так по вдохновению от Духа Святого проповедовали и писали книги свои и апостолы, но так как никто из верующих в этом не сомневался, то об этом и не упомянуто в символе веры.37

В. Как Дух Святый помогает нам получать спасение?

О. Со дня Пятидесятницы, когда Дух Святый видимым образом, в лице апостолов и др. верующих, был подан Христовой Церкви,38 Он пребывает в Ней и подаётся в Её святых ТАИНСТВАХ по искренней и усердной молитве верующих. «Разве вы не знаете, – писал ап. Павел христианам, – что вы – храм Божий, и Дух Божий живет в вас?!» (1Кор. 3:16). А чтобы мы не сомневались, что по молитве нам действительно преподаётся Дух Божий, Сам Господь в Евангелии сказал: «итак, если вы, будучи злы, умеете даяния благия давать детям вашим, тем более Отец небесный даст Духа Святаго просящим у Него» (Лк. 11:13). И таким образом, для того, чтобы человеку иметь в себе благодать Духа Святого, нужно принадлежать к Его Святой Церкви, где Дух Святый пребывает.

9-й член Символа веры

В. Что мы называем Церковью?

О. Церковь есть от Бога установленное общество христиан, соединённых между собою одною Православною верою, одним законом Божиим, одною законной иерархией (священством) и одними таинствами. Об этом нашем единстве и писал ап. Павел: «одно тело и один дух, как вы и призваны к одной надежде звания вашего; Один Господь, одна вера, одно крещение, Один Бог и Отец всех» (Еф. 4, 4–6).

В. Как можно веровать в Церковь, которая здесь на земле, в видимом мире, когда веруют в то, что невидимо?

О. Церковь Христова, пребывая на земле, важна для нас главным образом своею НЕВИДИМОЮ, ДУХОВНОЮ СТОРОНОЮ, как царство благодати Св. Духа, пребывающего в ней. Но и сама Церковь в своём составе имеет и невидимых членов, какова, прежде всего, Её Божественная Глава – Господь Иисус Христос и все святые Его, а равно и ангелы, так что Церковь – одна, как земная, так и небесная.39

В. Может ли Церковь Христова стать безблагодатною?

О. Отдельные члены могут лишиться благодати Св. Духа по своим грехам, если остаются упорно-нераскаянными, и особенно тогда, когда они впадают в ереси и расколы. Но вся Церковь не может, потому что Глава Её – Христос «исполненный благодати и истины», а потому и Тело Своё – Церковь – наполняющий этою благодатью и истиной. «Его поставил (Отец) выше всего, главою церкви, которая есть Тело Его» (Еф. 1, 22–23), говорит ап. Павел. «Созижду церковь МОЮ, сказал Сам Господь, и врата ада – т. е. никакие силы и средства зла и лжи – не одолеют Ея» (Мф. 16:18), ибо мы уже знаем, что Он Сам обещал вечно пребывать с ней.40

В. Можем ли мы принять у Церкви другое основание и другого главу, кроме Иисуса Христа?

О. Нет, единственным «краеугольным камнем», т. е. основанием Церкви, в слове Божием называется ТОЛЬКО ХРИСТОС, и никто более; а обо всех без исключения апостолах сам ап. Павел писал одинаково христианам так: «вы утверждены на основании апостолов и пророков, имея краеугольным камнем Самого Иисуса Христа» (Еф. 2, 20).41

В. В каком смысле Церковь называется Соборною?

О. Церковь называется Соборною, иначе – кафолической или вселенскою, в том смысле, что она не ограничивается никаким местом, народом, ни временем, но заключает в себе верующих всех мест, времён и народов. Это, в противоположность узко-национальной Церкви Ветхозаветной, и оттенял ап. Павел, когда писал, что в нашей Христовой Церкви, «нет ни еллина, ни иудея, ни обрезания ни необрезания, варвара и скифа, раба и свободного», как нет и мужеского пола и женского: «но всяческая и во всех Христос» (Кол. 3:11Гал. 3:28). Так же точно и все ранее жившие христиане, ныне умершие, со смертию тела отнюдь не выходят из состава Церкви, но пребывают в ней (если только не отпали от веры).

В. В каком состоянии находятся эти души, в мире загробном?

О. Души праведных – на небе, в свете и покое ибо для них уже предначинается вечное блаженство; души же грешных – в преисподней, в противоположном сему состоянии.

В. Можно ли помочь этим последним душам, находящимся во мраке преисподней?

О. Да, если они умерли с верою, но не успели принести плодов, достойных покаяния. Сами умершие на том свете уже не могут раскаяться и перемениться. И верующие, принадлежащие к земной Церкви, этому царству благодати, помогают им молитвою, особенно когда она соединяется с принесением Бескровной жертвы Христовой (Литургии), и милостыней, совершаемой в память их. Эти молитвы за умерших основываются на изначальном предании Церкви и на примере Иуды Маккавея, принесшего жертву за своих согрешивших и погибших в сражении воинов (2Мак. 12:43). Поминовение усопших всегда входило в состав Литургии, начиная с древнейших (Иакова и др.).

В. На чём основывается наше верование, что святые и до страшного суда уже находятся на небе?

О. Ап. Павел свидетельствовал о себе: «я имею желание разрешиться (от тела) и быть со Христом» (Флп. 1:23). Так и праведный Лазарь, как сказал Господь в притче, как только умер, отнесен был ангелами на лоно Авраамово (Лк. 16:22). Таким образом, сейчас же после нашей смерти бывает так называемый Частный суд, на котором и определяется, до всеобщего Страшного Суда, загробная участь каждого. «Положено человекам однажды умереть, а потом суд», писал ап. Павел (Євр. 9:27).

В. В чём выражается в Соборной Церкви общение между её членами, живущими на земле, и угодниками Божиими, пребывающими на небе?

О. В молитве веры и любви. Подвизаясь на земле, мы, верующие христиане, постоянно испытываем нужду в высшей помощи. И поэтому, вознося наши слабые молитвы к Богу, просим предстательства и сильной молитвы за нас у Богоматери и Святых. Они же, стоя на высших ступенях приближения к Богу и усовершившись в христианской любви, своими, посредствующими молитвами подкрепляют, одухотворяют и возносят пред Бога эти наши молитвы. Евангелист Иоанн Богослов в Апокалипсисе видел на небе ангела, которому «дано было множество фимиама, чтобы он с молитвами всех святых возложил его на золотый жертвенник, сущий пред престолом. И вознесся дым фимиама с молитвами святых от руки ангела пред Бога» (Об. 8:3-4).

В. Угодно ли Богу такое наше обращение ко Святым за их посредствующею молитвою о нас?

О. Несомненно угодно. Господь Сам повелел согрешившему по неведению царю Авимелеху просить молиться за него Авраама (Бут. 20:7), а друзьям Иова прямо сказал: «горит гнев Мой» на вас… пусть «раб Мой Иов помолится за вас, ибо только его лицо Я прииму». Праведников Он не раз называл «друзьями Своими» (Ін. 15:14), а ап. Иаков удостоверяет: «много может усиленная молитва праведника» (Як. 5:16).

В. Почему мы, православные христиане, почитаем мощи святых и чудотворные иконы?

О. По христианскому ученью, благодать Св. Духа освящает не только души, но и тела наши, которые, как мы уже знаем, по выражению ап. Павла, становятся храмом живущего в нас Духа (1Кор. 15:19). И мы видим, что брошенный в могилу прор. Елисея мёртвый юноша тут же воскрес, как только коснулся костей пророка (2Царів. 13:21). В Иерусалиме христиане полагали своих больных для их исцеления на улицы, чтобы хотя ТЕНЬ АП. ПЕТРА осенила их (Деян. 5, 15). Подобным образом давали исцеление платки и опоясания ап. Павла, когда их клали на больных (Деян. 19, 12). И Господь, совершая многие чудеса и знамения чрез чтимые иконы и мощи св. угодников, тем самым показывает, что почитание их не только не противно Его воле, но и прямо угодно Ему.

В. Почему истинная Христова Церковь именуется святою?

О. Потому, что Она освящена Господом Иисусом Христом чрез Его страдание и молитву о Ней, чрез веру в Его учение и чрез таинства. «Христос возлюбил Церковь, писал ап. Павел, и предал Себя за Нее, чтобы освятить Ее, очистив банею водною посредством слова; чтобы представить Ее себе славною Церковь, не имеющею пятна или порока или чего-либо подобного, но дабы Она была свята и непорочна» (Еф. 5, 25–27).

В. Как может быть Церковь святою, когда принадлежат к ней люди грешные?

О. Святость Церкви идёт не от нас людей, а от Божественного Главы Её – Иисуса Христа и от всеочищающей и духовно-животворящей благодати Святого Духа. Совершенно и безусловно безгрешен один только Христос, мы же «много согрешаем все» (Як. 3:2). Но и сами великие грешники не мешают святости Церкви, если они очищают себя покаянием. Нераскаянные же грешники, как мёртвые члены, отсекаются от Тела Церкви – или видимым судом Её законной власти, или невидимым Судом Божиим, и таким образом также не препятствуют Церкви быть святою.

В. На что указывает наименование Церкви Апостольскою?

О. Так как теперь много христианских исповеданий или церквей, и все они считают себя истинною Церковию Христовою, то мы, называя свою Церковь апостольскою, этим свидетельствуем, что именно наша Православная Церковь неизменно и непрерывно хранит ПОДЛИННОЕ АПОСТОЛЬСКОЕ ПРЕДАНИЕ во всём: и в учении, и в Богослужении, и вообще во всём строе своём, в законах (канонах) своих и своём благодатном пастырстве. Мы уже знаем, что, по апостолу, верующие утверждаются (и должны утверждаться) «на основании апостолов и пророков, имея краеугольным камнем Самого Иисуса Христа» (Еф. 2, 20). Знаем и апостольскую заповедь: «итак, братия, стойте и держите предания, которым вы научены или словом, или посланием нашим», при чём ап. Павел завещал именем Господа Иисуса Христа, – удаляться от всякого брата, поступающего бесчинно, а не по преданию, которое вы приняли от нас» (апостолов) (2Сол. 2:15,3:6).

В. Чем отличается наша Православная иерархия42 от иерархии сектантов и протестантских общин?

О. Всем известно, что в этих общинах их так называемое священство ведёт начало от сравнительно недавно явившихся основателей их общин: Лютера, Кальвина, Миллера и др., когда прошло более 1500 лет от основания Церкви. Напротив, наша иерархия есть действительно апостольская, и ведёт начало своё от Самого Иисуса Христа, пославшего Своих апостолов, и от сошествия на них Святого Духа. С тех пор, преемственно и без перерыва, и поставляются законным порядком в Церкви, чрез епископское рукоположение в таинстве Священства, все члены нашей трёхчинной иерархии (епископы, пресвитеры и диаконы). «ОН (Христос) поставил, свидетельствует ап. Павел, одних апостолами, других пророками, иных евангелистами, иных ПАСТЫРЯМИ И УЧИТЕЛЯМИ – к совершению святых, на дело служения, для созидания Тела Христова» (т. е. Церкви) (Еф. 4, 11–12). «И так, внимайте себе и всему стаду, призывал ап. Павел пастырей Ефеса, в котором вас ДУХ СВЯТЫЙ ПОСТАВИЛ блюстителями, – пасти Церковь Господа и Бога, которую Он приобрел Себе Кровию Своею» (Деян. 20, 28).

В. Каков строй Православной Церкви в её отдельных частях?

О. Всё верующие – миряне составляют приходы, имеющие во главе своих приходских пастырей – священников. Все приходы данного города и его округа составляют епархии (московскую, иркутскую, харбинскую и т. д.), которыми управляют епископы. Они и являются преемниками апостолов.43 Все епархии в данном народе составляют особую поместную Церковь (Русскую, Сербскую, Константинопольскую и др.), которая управляется поместными соборами, имея во главе иерархии патриарха или митрополита. Наконец, все поместные Церкви составляют одну Православную Кафолическую (Вселенскую) Церковь, глава которой – Сам Иисус Христос, а на земле вся она подчиняется только Вселенскому Собору. Голос Вселенского Собора – не только голос всей Церкви, но и пребывающего в ней Духа Святого, который «и предохраняет её от всякого заблуждения».44 «Изволися Духу Святому и нам» (Деян. 15, 28), писал в своём определении Апостольский Собор, по образцу которого и созывались Вселенские Соборы.

10-й член Символа веры

В. О чём ведётся речь в 10-м члене Символа Веры?

О. О благодатных таинствах, подаваемых в Церкви, коих семь: Крещение, Миропомазание, Причащение, Покаяние, Священство, Брак и Елеосвящение. О крещении особо упомянуто потому, что в древней Церкви были споры, не нужно ли вторично крестить отпадающих от Церкви в язычество или в ереси, почему и сказано, в отвержение такого заблуждения: исповедую ЕДИНО крещение.

В. Что такое таинство?

О. Таинствами мы называем такие священные действия, в которых под видимым образом подаётся человеку невидимая благодать или спасительный дар Святого Духа, особый в каждом из семи таинств. Все таинства установлены в Церкви Господом Иисусом Христом чрез св. Апостолов.

В. Что такое Крещение?

О. Крещение есть Таинство, в котором крещаемый, при троекратном погружении тела в воду, с призыванием Отца и Сына и Святого Духа, умирает для жизни плотской, греховной, и возрождается от Духа Святого в жизнь духовную, святую. «Если кто не родится от воды и Духа, не может войти в царствие Божие», сказал Господь Никодиму (Ін. 3:5), значит крещение есть единственная дверь, чрез которую можно войти в царство благодати, т. е. в Святую Церковь.

В. Как установил Господь таинство крещения?

О. Господь, посылая апостолов на проповедь во всём мире по Своём воскресении, повелел им: «шедше научите вся языки, крестяще их во имя Отца и Сына и Святого Духа» (Мф. 28:19), а вступая на общественное служение, Сам Своим примером освятил это таинство, принявши крещение в Иордане от Иоанна.

В. Что требуется от того, кто желает принять крещение?

О. Покаяние и вера. Ап. Петр в день Сошествия Св. Духа сказал уверовавшим: «покайтеся, и да крестится каждый из вас во имя Иисуса Христа (как Он предал нам) во оставление грехов: и приимете дар Святого Духа» (Деян. 2, 38). «Кто будет иметь веру и крестится, спасен будет» (Мк. 16:16), как уже мы знаем, сказал Господь.

В. Как же крестят у нас младенцев?

О. Их крестят ПО ВЕРЕ РОДИТЕЛЕЙ и ВОСПРИЕМНИКОВ, приносящих их к купели, как расслабленного принесли к Спасителю, и Он исцелил его, «ВИДЕВ ВЕРУ ИХ»; (принесших) (Мк. 2:5). Восприемников при крещении поэтому и называют крестный отец и мать; они обязаны научить своего крестника вере, когда будет он приходить в возраст. Далее, крещение в Новом Завете заменило обрезание,45 и как обрезание совершалось над младенцами (в 8-й день), так над младенцами же совершается и крещение. И Церковь приняла обычай крестить младенцев от первых веков, ибо уже и апостолы, принимая обращавшихся в христианство, крестили не только уверовавших взрослых, но и всё семейство их (Деян. 16, 33 и др.). И нельзя не видеть в этом обычае соответствия повелению Самого Спасителя: «пустите детей приходить ко Мне и не препятствуйте им, ибо таковых есть царствие Божие» (Мк. 10:14).

В. Почему не повторяется таинство крещения?

О. Потому, что оно есть духовное рождение: как телом родится человек однажды, так и крещение принимает однажды.46

В. Что такое миропомазание?

О. Миропомазание есть Таинство, в котором верующему, при помазании освященным миром частей тела со словами: «печать дара Духа Святого», подаются дары Святого Духа, возращающие и укрепляющие его в жизни духовной. «И вы помазание имеете от Святого и знаете все», писал о внутреннем действии этого таинства ап. Иоанн Богослов (1Ін. 2:20). «Вы… запечатлены обетованным Св. Духом», писал ап. Павел (Еф. 1, 13).47

В. Каким способом совершается это Таинство?

О. В первое время жизни христианской Церкви, когда верующих было немного, апостолы сами совершали это Таинство, и употребляли для сего рукоположение (Деян. 8, 14–17). Но уже при тех же апостолах, когда умножилось число верующих, как и частных церквей из них, Таинство Миропомазания стало совершаться чрез помазание миром, как теперь, а только святое миро должно быть освящаемо лишь епископами, как преемниками апостолов. При этом чело помазывается для освящения ума или мыслей, перси (грудь) для освящения сердца или желаний, очи, уши и уста – освящение чувств, а руки и ноги для освящения дел и всего поведения христианина.

В. Что такое Таинство Причащения?

О. Причащение есть Таинство, в котором верующий, под видом хлеба и вина, вкушает самого Тела и Крови Иисуса Христа для теснейшего соединения с Ним и для вечной жизни. «Ядущий Мою плоть, – сказал Сам Господь, – и пиющий Мою кровь во Мне пребывает, и Я в нем». «Ядущий Мою плоть и пиющий Мою кровь имеет жизнь вечную» (Ін. 6:56 и 54).

В. Чем удостоверяемся мы, что Господь разумел здесь те Дары, какие подаются нам в Причащении, а не Слово Своего учения, как говорят сектанты?

О. Тем, что на Тайной Вечери, Спаситель и действительно, взяв хлеб, благословил его и освятил, и преподавая апостолам, сказал: «примите, ядите, сие есть Тело Мое, еже за вы ломимое во оставление грехов». Также поступил и с Чашею, сказав: «пийте от нея вси – сия есть Кровь Моя Нового Завета, яже за вы и за многия изливаемая во оставление грехов,48 и к этому, установляя нашу Литургию, добавил: «сие творите в Мое воспоминание.49 И, таким образом, хлеб и вино на Литургии, при произнесении этих слов Христа, с призыванием на них Св. Духа и благословением их, действительно и существенно предлагаются и бывают: хлеб – самым истинным Телом Господним и вино – самою честною Кровию Господнею. Это и называется пресуществлением Св. Даров.

В. В Ветхом Завете что прообразовало Таинство Причащения?

О. Манна, которая падала евреям с неба в пустыне, и, в особенности, – Агнец Пасхальный, которого они закалали и ели в память избавления от рабства в Египте, что обозначало избавление верных от плена Диавола. Потому-то и Хлеб Таинства называется в Литургии Агнцем.

В. Что требуется от приступающего к Таинству Причащения?

О. Живая вера в действие этого таинства, выражаемая им в словах Молитвы пред Причащением,50 и очищение своей совести искренним покаянием, соединяемым с постом и молитвою. «Да испытывает себя человек, – наставляет ап. Павел, – и так от Хлеба да яст и от Чаши да пиет, ибо кто ест и пиет недостойно, тот осуждение себе ест и пиет, не разсуждая о Теле Господнем». И, далее, – о грозном действии этого Таинства на тех, кто принимает его недостойно, он добавил: «оттого многие из вас немощны и больны, и не мало умирает» (1Кор. 11:28-30).

В. Как часто должно причащаться Св. Христовых Тайн?

О. Древние христиане причащались каждый воскресный день. Однако, из современных христиан совсем немногие имеют такую чистоту жизни, чтобы быть постоянно готовыми приступить к столь великому Таинству. И потому Церковь призывает нас исповедываться пред духовным отцом и причащаться Святых Таин, по возможности, в каждый из 4-х постов, и уж во всяком случае не реже одного раза в год.

В. Какое участие в Божественной Литургии могут иметь те, кто, присутствуя за ней, не приступают в данный раз ко Святому причащению?

О. Не причащаясь телесно, они могут и должны участвовать в Литургии духовно: усердною молитвою, переживанием тех мыслей и чувств, коими проникнуты литургийные песнопения, сердечною верою, а всего более – живым и сердечным воспоминанием своего Спасителя и совершённого Им дела нашего спасения, ибо Он и велел: «сие творите в Мое воспоминание».

В. До каких пор будет совершаться в Церкви Таинство Причащения?

О. До самого второго пришествия: «ибо – писал ап. Павел христианам, – всякий раз, когда вы едите Хлеб сей, я пиете Чашу сию, смерть Господню возвещаете, доколе он приидет» (1Кор. 11:26).

В. Что такое Покаяние?

О. Покаяние есть Таинство, в котором исповедующий грехи свои разрешается от них видимым образом чрез священника, а невидимо – от Самого Господа Иисуса Христа.

Власть вязать и решить, т. е. прощать и не прощать, дал Своим апостолам Господь, когда сказал: «что вы свяжете на земле, то будет связано на небе, и что разрешите на земле, то будет разрешено на небе» (Мф. 18:18). Так и в 1-м Своем явлении по Воскресении Спаситель, дунув, сказал апостолам: «примите Духа Святаго. Кому простите грехи, тому простятся, на ком оставите, на том останутся» (Ін. 20:22-33).

В. При каком условии христианин может получить прощение грехов?

О. Когда он искренно сокрушается о них, имеет намерение исправить свою жизнь, от сердца верует во Христа и надеется на Его милосердие.51

В. С прощением грехов избавляется ли человек от своих греховных предрасположений и склонностей?

О. Нет, вся жизнь христианина должна быть борьбою с грехами и соблазнами, чтобы он свободным подвигом достигал нравственного совершенства. «Царство Небесное силою берется (нудится), и употребляющие усилие (нудницы) восхищают его», как закон нашей жизни, указал Господь (Мф. 11:12).

В. С чем соединяется покаяние в Православной Церкви?

О. Кающийся перед исповедью (за которой следует Причастие) говеет, т. е. в течение недели усиленно постится, посещает Богослужение и молится, а также творит добрые дела и примиряется со всеми, его обидевшими и им обиженными.

В. Все ли грехи прощаются кающемуся пред священником?

О. Нет такого греха, в котором человек кается и который превышал бы Милосердие Божие. Но в случае тяжких и особенно упорных грехов, на кающегося налагается так называемая епитимия (запрещение), чтобы загладить в грешнике осквернение греха и помочь ему преодолеть греховную привычку. Чаще всего указывается усиленная молитва с коленопреклонением, пост, а за особенно великие грехи – отлучение от Святого Причащения на более или менее длительный срок.

В. Какое Таинство именуется Священство?

О. Священство есть Таинство, в котором Дух Святой правильно избранного поставляет, чрез Святительское рукоположение (хиротония) совершать Таинства, учить вере и пасти стадо Христово.

Об этом-то Таинстве и напоминал ефесским пастырям ап. Павел, когда говорил им: «внимайте себе и всему стаду, в котором вас Дух Святый поставил блюстителями (епископами), – пасти Церковь Господа и Бога, которую Он приобрел кровно Своею» (Деян. 20, 28). Поэтому пресвитеры и называются ещё пастырями (епископы – архипастырями), ибо они должны так же питать и напоять своих прихожан духовно, как пастыри своих овец и вообще стада питают телесно.

В. Каковы в Церкви степени Священства?

О. Необходимых степеней три: ДИАКОНЫ, которые служат при Таинствах и церковных службах, но сами не могут совершать их; ПРЕСВИТЕРЫ, которые совершают церковные службы и таинства, в зависимости от своего епископа; и, наконец, ЕПИСКОПЫ, которые не только могут совершать все службы и таинства, но преподают чрез рукоположение и другим благодатный дар совершать их, так что без епископов не может быть благодатной жизни в церкви, – ни иерархии, ни служб, ни Таинств. О епископской власти рукоположения писал ап. Павел своим ученикам-епископам, а) Титу: «для того я оставил тебя в Крите, чтобы ты завершил недоконченное и поставил по всем городам пресвитеров» (Тит. 1:5); и б) Тимофею: «рук ни на кого не возлагай поспешно» (1Тим. 5:22).52

В. В каких церквах сохраняется в настоящее время законная иерархия?

О. Из существующих ныне церквей неоспоримо законное священство имеет наша Православная Церковь, которая, как мы уже знаем, уже и по этой причине именуется Апостольскою. Преемственную от апостолов иерархию имеет Римско-католическая; армянская и некоторые другие ДРЕВНИЕ Церкви. Несомненно НЕ ИМЕЮТ законного священства все сектантские и протестантские общины, так как в них нет епископского, преемственного от апостолов, рукоположения.53

В. Что есть брак?

О. Брак есть Таинство, в котором жених и невеста дают обещание взаимной супружеской верности пред священником, а он благословляет их супружеский союз во образ духовного союза Христа с Церковию. «Что Бог сочетал, человек да не разлучает» (Мф. 19:6), – сказал о брачном союзе Спаситель. Отсюда мы видим, что 1) – союз этот от Бога, и 2) страшный грех у тех, кто изменой этот союз разрушает. «Посему оставит человек отца своего и матерь, – писал ап. Павел: – и прилепится к жене своей и будут двое одна плоть. Тайна сия велика, – я же говорю по отношению ко Христу и к Церкви» (Еф. 5, 31–32).

В. Какая жизнь выше: брачная или безбрачная?

О. Девство выше супружества, если кто в чистоте хранит его и избирает для себя ради более полного служения Богу и ближнему.54 В таком смысле ап. Павел и писал родителям: «кто выдает замуж свою девицу, поступает хорошо, а не выдающий поступает лучше» (1Кор. 7:38).

В. Что такое елеосвящение?

О. Елеосвящение55 есть Таинство, в котором при помазании тела елеем,56 призывается на больного благодать Божия, исцеляющая немощи телесные и душевные. Сектанты и протестантские общины не имеют этого таинства, а между тем оно особенно ясно и точно указано апостолом: «болен ли кто из вас, да призовет пресвитеров церковных, и да молитву сотворят над ним, помазавши его елеем во имя Господне. И молитва веры спасет болящего, и воздвигнет его Господь, и если он грехи сотворил, отпустятся ему» (Як. 5:14-15). Да и во дни Спасителя посланные Им на проповедь апостолы применяли это Таинство, ибо, по слову евангелиста, они «многих больных мазали маслом – и они исцелялись» (Мк. 6:13).

О христианской надежде

В. Что такое надежда христианская?

О. Надежда христианская есть мир и успокоение нашего сердца в Боге, когда мы твердо уверены, что Он непрестанно печётся о нашем спасении, как и о необходимых земных благах, и дарует нам обещанное Им блаженство.

Залог этой надежды – во Христе, Который потому от дней апостольских именуется «упованием (т. е. именно надеждою) нашим».57

В. К чему прежде и больше всего относится надежда христианская?

О. К той будущей лучшей, блаженной жизни, которая откроется при втором пришествии Спасителя на землю, и начнётся всеобщим воскресением мертвых. Ап. Павел и писал: «если мы в этой только жизни надеемся на Христа, то мы несчастнее всех человеков» Почему? Потому что, – говорит он далее, – «мы ежечасно подвергаемся бедствиям» (Кор. 15, 19 и 30). И в самом деле, в то время, как другие всецело стремятся устроиться здесь, на земле, повыгодней, да поприятней, мы, христиане, призываемся нести крест свой и идти тесными вратами. Но как Лазарь евангельский за бедствия этой жизни «утешался» в жизни загробной, так будем утешаться и мы, если так же безропотно примем все испытания, какие посылает, или попускает терпеть, нам Господь.

В. Где говорится наиболее отчётливо и сильно об этой будущей блаженной жизни?

О. В 11 и 12 членах Символа Веры, в начале которых глаголы «верую» и «исповедую» заменяются соответствующим сказуемым: «чаю», что значит – и ожидаю, и желаю, чтоб это было.

11-й и 12-й члены Символа веры

В. Что такое воскресение мертвых, о котором говорится в 11-ом члене Символа Веры?

О. Возвращение наших умерших тел к жизни, когда они, опять соединившись со своими душами, восстанут от земли в новом составе (элементах) и будут духовны и вечно-бессмертны. «Ибо тленному сему (нашему телу), – по свидетельству ап. Павла, – надлежит облечься в нетление, и смертному сему – облечься в бессмертие». – «Сеется тело душевное (наше теперешнее, – полагаемое в могилу), возстает тело духовное» (1Кор. 15:53 и 44), – подобное тому, какое имел Господь в Своих явлениях по воскресении. Мы уже знаем, что именно поэтому Иисус Христос – новый Адам – называется «первенцем из умерших».58

В. Что будет с тем поколением, которое доживёт до момента второго пришествия Христова на землю?

О. Их тела мгновенно изменятся, и из наших теперешних грубых, тяжёлых, чисто-земных тленных тел станут, по подобию воскресшего Тела Господа, одухотворенными и утончёнными, нетленными и бессмертными. «Не все мы умрем, – писал, как член живущей на земле Церкви, ап. Павел, – но все изменимся – вдруг, во мгновение ока, в последней трубе: ибо вострубит, и мертвые воскреснут нетленными, а мы изменимся» (1Кор. 15,51-52).

В. Как могут восстать из мертвых тела, когда они в земле истлевают и исчезают как будто бесследно?

О. Это – тайна, объясняемая всецело всемогуществом Божиим. Ведь, в самом деле: если Бог мог сотворить из земли человека, не бывшего дотоле, то тем более может он восстановить то, что было. При этом не забудем того, что новые тела будут соответствовать нравственной природе наших душ, а, ведь, души не умирают, но существуют и после смерти тела. Значит, тем легче этим душам покрыться новым телом, как новой одеждою.

Апостол Павел укрепляет нашу веру в истину воскресения тел ссылкой на то, что бывает с посеянным зерном пшеницы, ячменя и т. п. Что бывает с этим зерном? Оно истлевает, разлагается и исчезает, как и наше тело в могиле: но именно тогда и вырастает из него растение и колос с новыми зёрнами. «То, что ты сеешь, не оживет, если не умрет» (1Кор. 15:36), – говорит он. Так, видим мы, и в земной природе – не только есть смерть после жизни, но и жизнь после смерти.59

В. С чем соединяется воскресение мертвых в истории земли?

О. С кончиной этого видимого мира, ибо и мир тогда из тленного преобразится в нетленный, когда всё тленное сгорит в последнем огне, у которого будет особая природа. Ап. Петр говорит о христианах, что они «ожидают и желают пришествия дня Божия, в который воспламененные небеса разрушатся, и разгоревшиеся стихии (земные элементы) растают. Впрочем, – добавляет он, – мы по обетованию Его ожидаем нового неба и новой земли, в которых – правда (одна правда) живет» (2Пет. 3:12-13).

В. Что такое ЖИЗНЬ БУДУЩЕГО ВЕКА?

О. Та жизнь, которая начнётся после воскресения мертвых и Страшного Суда Христова, и которая для верующих, любящих Бога и делающих добро, будет столь блаженною, что мы теперь этого блаженства и вообразить не можем. Апостол так и говорит, что и око не видело и ухо не слышало; и не приходило на сердце человека то, что уготовал Господь любящим Его (1Кор. 2:9Рим. 8:18).

В. На чём будет основано это будущее блаженство?

О. На созерцании Бога в свете и славе и на теснейшем соединении с Ним, как это обещано уже в 6-й заповеди блаженства: «блаженни чистии сердцем, яко тии Бога узрят». – «Будет Бог всяческая во всех» (1Кор. 15:28).

В. Одно ли духовное блаженство ожидает нас, или в нём будет участвовать и тело?

О. Будущее блаженство богообщения в основе будет духовным, но в нём будет участвовать и наше тело. И потому-то, хотя уже и теперь все умершие праведники блаженствуют своими душами на небе, но так как тела у них там еще нет, то это их блаженство неполное, и называется предначинательным. «Всем нам должно явиться пред судилище Христово, чтобы каждому получить, что он В ТЕЛЕ СОДЕЛАЛ, доброе или худое» (2Кор. 5:10), – писал св. ап. Павел. «Сеется в уничижении, – говорит он о погребении тела, – возстает во славе» (1Кор. 15:43).

В. Все ли равно будут блаженствовать?

О. Нет, будут разные степени блаженства, соответственно тому, кто сколько подвизался здесь в вере, любви и добрых делах. Так, по притче Спасителя о минах, приобретшему на мину 10 мин, даётся в управление 10 городов, а приобретшему на свою мину пять мин – пять городов, а затем первому же отдаётся и та мина, которую отобрали от ленивого эгоиста, завязавшего свою мину в платок (Лк. 19:10 и 26). И ап. Павел пишет: «иная слава солнца, иная слава луны, иная звезд, и звезда от звезды разнится во славе. Так и при воскресении мертвых» (1Кор. 15:41-42).

В. Что же будет с нечестивцами, отвергшими Божий закон правды и любви?

О. Они будут преданы вечной смерти, наследовав мучения в кромешной (внешней) тьме, где будет плач и скрежет зубов, сожигаемые адским огнем вместе с Диаволами. «ИДИТЕ ОТ МЕНЯ»,60 проклятые в огонь вечный, уготованный Диаволу и аггелам его. И идут сии в Муку вечную, а праведники в жизнь вечную» (Мф. 25:41 и 46).

Эта участь постигнет не всех грешников, ибо, по слову Спасителя, «всяк грех и хула отпустятся человеку», а только «сынов противления», о грехе которых сказано, что он, «не отпустится ни в сей век, ни в будущий».61 И они сами повинны в своей погибели – «за то, что любви истины не приняли, чтобы спастись им» (2Сол. 2:10), и сделались упорными и непокорными «козлищами», которые всегда противятся Богу и Его святому закону, как противится Ему сатана.

В. Какую пользу приносят нам размышления об ожидающей нас смерти, воскресении, Страшном Суде, вечном блаженстве и вечных мучениях?

О. Ту пользу, что человек под влиянием этих мыслей начинает правильно относиться к земной своей жизни. Помня о непрочности земных благ, он отрешается от пристрастия к ним, и надеждой на будущее воздаяние утешается в переживаемых здесь лишениях и бедствиях. Он старается жить для Бога и для вечности, и воздерживаясь от грехов, в чистоте содержать душу и тело. А так и совершается спасение человека. Справедливо поэтому сказал древний мудрец: «поминай последняя твоя, – и во веки не согрешиши» (Сир. 7:39).

О молитве

В. Какими средствами приобретается человеком христианская спасительная надежда?

О. Такими средствами признаются: а) молитва и б) заповеди блаженства, когда сердце человека проникается тем настроением, какое передаётся в них.

В. Что такое молитва?

О. Молитва есть благоговейная беседа человека с Богом, соединяющаяся с устремлением нашего ума и сердца к Нему. По содержанию своему эта молитва бывает – во-первых, славословием или прославлением Бога, когда мы помним и сознаём Божественные совершенства и умилённо восхваляем их; во-вторых, благодарением, когда мы вспоминаем бесчисленные благодеяния Бога любви, в особенности явленные Им в деле нашего спасения, и благодарим Его за них, и, наконец – 3) прошением, когда мы умоляем Его о помощи в своих духовных и телесных нуждах.

В. Из двух сторон молитвы, наружной и внутренней, какая представляется более важной?

О. Конечно, внутренняя сторона, выражающаяся в том, что человек молится умом своим, а наипаче – сердцем. Потому-то бывает угодная Богу и такая молитва, которая совершается про себя, без внешних знаков и слов. Напротив, одна наружная молитва, выражающаяся в произношении слов и соединяемых с ними внешних действиях, (напр., крестном знамении и поклонах), но без молитвы внутренней, не только недостаточна, но и прямо прогневляет Бога. О такой лицемерной молитве приводил в Евангелии Сам Господь слова пророка: «приближаются ко Мне люди сии устами своими и языком чтут Меня, – сердце же их далеко отстоит от Меня; тщетно же чтут Меня» (Мф. 15:8-9Іс. 29:13). Но полная, и для нас людей, состоящих из души и тела, необходимая молитва, – та, в которой сливаются обе эти стороны: и внутренняя и внешняя, так, чтобы, по слову Господа, «от избытка сердца глаголали уста человека» (Мф. 12:34). Ап. Павел и призывает нас «прославлять Бога не только в душах, но и в телах наших, которые (также) суть Божии» (1Кор. 6:20). Примером в этом случае является Сам Спаситель, Который, молясь, возводил очи к небу, и преклонял колена и лицо Своё на землю.

Молитва Господня

В. Какая молитва является образцом для всех христианских молитв?

О. МОЛИТВА «ОТЧЕ НАШ», которая называется МОЛИТВОЙ ГОСПОДНЕЙ, так как её дал нам Сам Господь Иисус Христос:

Отче наш, иже еси на небесех.

1. Да святится Имя Твое;

2. Да приидет Царствие Твое;

3. Да будет воля Твоя, яко на небеси, и на земли.

4. Хлеб наш насущный даждь нам днесь;

5. И остави нам долги наша, якоже и мы оставляем должником нашим;

6. И не введи нас во искушение,

7. Но избави нас от лукаваго. (Мф. 6:9-13).

Яко Твое есть царство и сила, и слава, во веки веков. Аминь.

Она разделяется на призывание, семь прошений и славословие.

Призывание и три первые прошения

В. Чем отличается наше обращение к Богу в призывании этой молитвы?

О. Мы не называем Его здесь ни Господи, ни Боже, как обычно, а прямо – «Отче наш» – «Отец наш». Этим мы показываем, что приходим к Нему на молитву, как к нашему любящему Отцу, и, значит, сами обращаемся к Нему, как преданные Ему дети.

В. Обращение это – для всех ли людей, или для нас, христиан?

О. Да, именно, главным образом, для нас, христиан, ибо в Пасхальном Евангелии говорится: «тем, которые приняли Его (Бога Слова – Иисуса Христа), верующим во имя Его, Он дал власть быть чадами Божиими, – которые не от крови, ни от похоти плотской, ни от похоти мужа, но от Бога родились» (Ін. 1:12-13).

В. Почему мы говорим: «наш», «нас», «нам», когда мы чаще читаем эту молитву, как говорят – в одиночку?

О. Христианин и тогда, когда молится о себе, всегда должен сознавать себя членом Христовой Церкви, желать и испрашивать от Бога блага всем, а тогда уже – и себе самому.

В. Как должно понимать слова: иже еси на небесех?

О. Небо здесь разумеется духовное, где Бог пребывает с ангелами и святыми Своими. Начиная этими словами молитву Господню, мы должны отрешиться от всего земного и тленного, и направить ум и сердце «горе» (с ударением на «е») – к небесному, вечному и Божественному.

В. О чём просим мы Бога, когда говорим в 1-м прошении: да святится имя Твое?

О. Имя Божие обозначает сущность или силу Божию: «сотвори Мне величие Сильный, и свято имя Его» воспела Богоматерь в песне, «величит душа Моя Господа» (Лк. 1:49 и 46). Но имя Божие может святиться и в людях, особенно в нас, христианах, ибо и самое это название даёт нам имя – от Христа. «Святится» имя Божие тогда, когда мы, имея в мыслях и в сердце это имя, так живём, как требует этого Правда Божия и Святость Его, ибо такою жизнью мы прославляем в мире Бога, как нашего Отца. А далее, тогда и другие, видя нашу добрую жизнь, прославляют Бога и принимают Святой закон Его. – «Так да просветится свет ваш пред людьми, чтобы они видели ваши добрые дела и прославляли Отца вашего Небеснаго», – заповедал Господь, назвав Своих верных «светом мира» (Мф. 5:16 и 14).

В. О каком Царствии Божием говорим мы, когда молим Бога во 2-м прошении: «да приидет Царствие Твое»?

О. О царстве Благодати, или о Церкви Христовой, чтобы ширилась и возымела она силу среди нас, людей, живущих на земле род человеческий и ныне представляет собой, по притче Спасителя, ниву, где переплелись и перемешались между собой пшеница и плевелы (Мф. 13:24-31), как в разных обществах людских (не только в народах, но и в церквах), так и в сердце каждого человека. Мы и просим, чтобы пшеница Божия приумножалась и очищалась, а плевелы глохли и исчезали, чтобы царство Диавола запустело, а Божие царство преодолевало и в народах христианских росло. Просим мы здесь и о вечном Христовом ЦАРСТВЕ СЛАВЫ, чтобы оно скорее приходило и познано было во всём величии и красоте его.

В. Что выражаем мы в словах 3-го прошения: да будет воля Твоя?

О. Этим изъявляем мы свою полную преданность Воле Отца Небесного, так, чтобы всё, что с нами случается и что сами мы делаем, – происходило не так, как нам хочется, а как это угодно Богу. Как и говорят во всяких испытаниях люди искренно верующие: «да будет во всём Его Святая Воля». И как ещё мы часто заканчиваем свои ектении (моления) в церкви: «…сами себе, и друг друга, и весь живот наш (жизнь нашу) Христу Богу предадим».

В. Почему христианину свойственно так желать и просить?

О. Потому, что сами мы часто погрешаем в своих желаниях, и нередко хотели б того, что не только не полезно, но и прямо вредно для нашей души и для дела спасения нашего. А Бог, как Всеведущий, всегда знает, что действительно нужно нам, и, в то же время, как Отец Всеблагой, всегда готов нам это даровать, и при этом более подавая нам, нежели мы просим в молениях своих.

В. Почему добавляем мы в 3-м прошении: яко на небеси, и на земли?

О. Потому что на небе ангелы Божии и святые угодники, все без исключения, утвердившись в добре, всегда и во всём исполняют волю Божию. Таким образом, в этом начале Молитвы Господней, от призывания и по 3-е прошение, мы обращаем своё внимание на то, что является самым главным для мира и Церкви, и молитвенно просим у своего Небесного Отца: чтобы земля наша действительно становилась царством Божиим, где бы во всём осуществлялась, именно царила, святая воля Его, а люди, как верные – и рабы, и чада Господа, самою жизнию своею прославляли «пречестное и великолепое»62 имя Его.

4-е Прошение

В. Чем отличается 4-е от всех остальных прошений?

О. Четвёртое прошение – единственное в молитве Господней, где мы просим Бога о вещественном и земном, тогда как все другие прошения – о духовном.

В. Что такое хлеб насущный?

О. Необходимый для существования. Кроме собственного хлеба, и вообще, простой пищи, тут разумеется и всё другое, необходимое для телесной жизни: одежда, жилище и т. п. Но нельзя молиться здесь о богатстве и роскоши, а во всём, что сверх нужного, должно предать себя на волю Божию, и если дано будет, благодарить Бога, а не будет дано, – не заботиться.

В. Зачем добавлено: «даждь нам днесь», т. е. на нынешний день?

О. Чтобы мы не обременяли своего сердца чрезмерными заботами и опасениями, и не надеялись в том на себя, а всегда надеялись на Бога. «Не заботьтесь о завтрашнем дне, – сказал в нагорной проповеди Господь: – ибо завтрашний день сам будет заботиться о своем: довольно для каждого дня своей заботы.63 Ибо знает Отец ваш Небесный, что вы во всем этом имеете нужду» (Мф. 6:32-34).

В. Что ещё испрашивают благочестивые христиане под именем насущного хлеба?

О. Небесного хлеба, коим являются Тело и Кровь Христовы, а также и Слово Божие. Ими питает себя христианин и в душе своей. «Плоть Моя есть истинная пища, – сказал Христос, – и Кровь Моя есть истинное питие» (Ін. 6:55).

5-е, 6-е и 7-е прошения молитвы Господней

В. Что разумеется в 5-м прошении под именем «долги наши»?

О. Наши грехи. Несомненно, все мы являемся, когда грешим, должниками пред правосудием Божиим, ибо как всё, что имеем, мы получили от Бога, так должны всё и отдавать Ему, т. е. всё покорять Его закону и Его воле: но этого-то главного нашего долга и не исполняет никто из нас.

В. А кто наши должники?

О. Другие люди, когда они не оказывают нам того, к чему всех людей обязывает наш евангельский закон, в особенности – когда вместо любви они проявляют вражду и обиды.

В. Почему мы можем и должны надеяться на возможность прощения для нас долгов, т. е. грехов?

О. Потому, что это прощение исходатайствовал грешному человеческому роду Спаситель наш, Иисус Христос. Ап. Иоанн Богослов, призывая нас64 не грешить, далее пишет: «а если бы кто согрешил, то мы имеем Ходатая пред Отцем, Иисуса Христа, Праведника: Он есть умилостивление за грехи наши, и не только за наши, но и за грехи всего мира» (1Ін. 2,1-2).

В. При каком условии Спаситель обещал нам простить наши грехи?

О. Тогда, когда мы САМИ ПРОЩАЕМ ИХ ДРУГИМ, как и читаем: – «яко же и мы оставляем должником нашим». Иначе – сами мы не получим прощения. И это условие Господь поставил настолько важным, что давши в Нагорной проповеди текст молитвы Отче наш, Он дальше добавляет: «Ибо, если вы будете прощать людям согрешения их, то простит и вам Отец ваш Небесный. А если НЕ будете прощать людям согрешения их, то и Отец ваш Небесный НЕ простит вам согрешений ваших» (Мф. 6:14-15). Поэтому-то внимательные к себе, христиане, идя на молитву, примиряются в сердце (а по возможности – и вовне, попросив прощения у обиженных ими) с обидчиками своими. Хорошо это делать при возгласе литургии: «возлюбим друг друга». Но всего более обязаны мы прощать, и самые тяжкие обиды и огорчения, которые трудно простить, в пору говения – пред исповедью и Причастием.65

В. Что разумеется в 6-м прошении под именем «искушения»?

О. Состояние соблазна, когда что-то тянет нас на грех, и мы легко можем впасть в него. Такие соблазны идут и действуют на нас с трёх сторон. Во-первых, от плоти нашей, в которой гнездится множество греховных склонностей и влечений, – начиная от наследственных, нам прирожденных, и кончая тем болотом греховных привычек, которые сами мы себе наживаем. Во 2-х, от мира, который, по выражению апостолов, «весь во зле лежит» (Ін. 5:19). Тут соблазняют нас другие люди, когда они, греша сами, и нас на этот грех соблазняют (так, по соблазну от других людей, приучаются многие – ругаться, пить водку, курить и т. п.). В 3-х, от Диавола, который является главным источником грехов, и действует – то через нашу плоть и других людей, а то и сам, непосредственно, главным образам, – когда имел дело с праведными (припомните искушение Иисуса Христа в пустыне и историю многострадального Иова).

В. О чём просим мы словами: «не введи нас во искушение»?

О. Этими словами мы смиренно исповедуем свою нравственную слабость и неустойчивость пред соблазнами и искушениями. Мы тут просим Бога помочь нам; или, избавить, вывести из такого состояние соблазна; или же, если нам надлежит его испытать, чтобы нам выйти из него очищенными и укреплёнными в добре, то чтобы Он поддержал нас в борьбе с искушениями и не допустил нас до падения.

В. О чём просим мы в словах: «избави нас от лукавого»?

О. Здесь мы просим вообще сохранить нас от злоумышлений лукавого духа – диавола, вся цель которого – губить людей и по душе и по телу их. Ап. Петр так и пишет: «трезвитесь, бодрствуйте, потому что противник ваш диавол ХОДИТ, КАК РЫКАЮЩИЙ ЛЕВ, ИЩА КОГО ПОГЛОТИТЬ» (1Пет. 5:8).

В. Для чего к Молитве Господней присоединено Спасителем славословие?

О. Во-первых, по духу правды, мы, прося себе от Отца Небесного милостей, нужных нам, должны воздавать Ему справедливое прославление; во-вторых, слова – ЯКО ТВОЕ ЕСТЬ ЦАРСТВО… значат по-русски: ПОТОМУ ЧТО Тебе принадлежат царство, и сила, и слава во все века. Таким образом, словами этими мы укрепляемся в христианской надежде – что всё просимое нами дано будет нам, ибо находится в Его силе и власти, и относится к Его славе. Так и словом «аминь», что значит: «истинно так», или «да будет так», мы свидетельствуем, что всё изложенное в Молитве Господней, как и в Символе Веры, который также заканчивается словом аминь, мы принимаем полною верою и без всяких сомнений.

О Заповедях Блаженства

В. Что должно присоединить к молитве, чтобы достигнуть желанного блаженства?

О. Собственный подвиг для достижения христианского совершенства. О необходимости такого подвига говорил Господь в известных нам словах: «Царствие Божие силою нудится, и нудницы восхищают его» (Мф. 11:12). И ещё: «что вы зовете Меня: Господи, Господи! и не делаете того, что Я говорю?!» (Лк. 6:46).

В. Где такие подвиги в Евангелии нам указаны?

О. В девяти заповедях блаженства, которые кратко указывают нам главные христианские добродетели:

1) Блажени нищии духом, яко тех есть царство небесное.

2) Блажени плачущии, яко тии утешатся.

3) Блажени кротции, яко тии наследят землю.

4) Блажени алчущии и жаждущии правды, яко тии насытятся.

5) Блажени милостивии, яко тии помиловани будут.

6) Блажени чистии сердцем, яко тии Бога узрят.

7) Блажени миротворцы, яко тии сынове Божии нарекутся.

8) Блажени изгнани правды ради, яко тех есть царство небесное.

9) Блажени есте, егда поносят вас, и изженут и рекут всяк зол глагол на вы лжуще Мене ради. Радуйтеся и веселитеся, яко мзда ваша многа на небесех (Мф. 5:3-12).

Таким образом, все эти 9 изречений, хотя называются заповедями, даны были, кротким и смиренным по сердцу Спасителем не как приказы и повеления, а как ублажения и призывы, чтобы мы свободно и по любви, как дети Божии, исполняли их. Отсюда, в каждом изречении содержатся две части: 1) самое учение, или заповедь, 2) соответствующее ублажение или обещание награды.

1-я, 2-я, 3-я и 4-я Заповеди Блаженства

В. Что такое нищета духовная?

О. Нищета духовная есть высшая степень смирения, иначе – смиренномудрие. Нищий духом признаёт, что он не имеет ничего своего доброго, а если что доброе и есть, то это дано от Бога, – от нас же идут лишь грехи да падения. Нищий духом признаёт себя первым из грешников, как и ап. Павел говорит: Христос пришёл «грешные спасти, от нихже (из которых) первый есм аз» (1Тим. 1:15).

В. Что обещал Господь нищим духом?

О. В полную противоположность теперешней их нищете, Он обещал им ЦАРСТВО НЕБЕСНОЕ, с теми его благами, пред которыми – ничто все сокровища и блага земные. Это Царство дано будет им в будущей жизни; теперь же они могут его иметь лишь предначинательно, когда с несомненною верою и надеждою ожидают его.

В. О каком ПЛАЧЕ говорится во 2-й заповеди блаженства?

О. О плаче духовном, когда человек искренно, именно до слёз, скорбит о своей греховной нечистоте и недостоинстве. Мы уже знаем слова ап. Павла об этой скорби: «Печаль ради Бога неизменное покаяние ко спасению «соделывает», причём далее он добавляет: «а сего мира печаль66 смерть соделывает» (2Кор. 7:10).

В. Что обещал Господь плачущим?

О. То, что они УТЕШАТСЯ. При этом утешение даётся им уже и здесь, в земной их жизни; утешение благодатное, состоящее в прощении грехов и в мире совести. Но полное утешение получат они там, «идеже несть болезнь, печаль и воздыхание», т. е. в жизни будущей, когда «отрет Бог всякую слезу с очей их» (Об. 21:4).

В. Что такое КРОТОСТЬ, о которой говорится в 3-й заповеди блаженства?

О. Кротость есть тихое расположение духа, соединённое с осторожностью, чтобы никого не раздражать и самому ничем не раздражаться. Кроткие в жизни противоположны насильникам, которые именно силою добиваются своего, обижая другого. В отношении к Богу, христианская кротость выражается в том, что человек до конца покорен Святой Воле Его и безропотно переносит все бедствия и испытания. В отношении к окружающим – в незлобивости и уступчивости, а равно и в том, что человек совершенно чужд всякой заносчивости и тщеславия.

В. Что обещал Господь «кротким»?

О. То, что они, – не насильники и обидчики, не те, кто силой отнимают у других и стремятся всё забрать себе, а именно кроткие-то и «наследуют землю». С христианами в истории это уже и исполнилось. «Железный» Рим всеми средствами своего государства и даже веками кровавых гонений хотел подавить и истребить христиан с лица земли: а кроткие христиане только усиливались и умножались, и наследовали ту самую землю, где гнали их язычники, которые, наоборот, исчезли из истории, или сами приняли Христову веру. Но истинное наследие христиан – «на земли живых» – в той новой Земле, где, как мы знаем, одна «правда живёт» (2Пет. 3:13), и где не будет уже ни злобы, ни обманов, ни насилия (Об. 21:27,22:5).

В. Кто называется алчущими и жаждущими правды в 4-й заповеди блаженства?

О. Те, которые хотят и любят творить добро, однако не почитают себя праведниками и не полагаются на свои добрые дела, а наоборот, признают себя грешными и виновными перед Богом. Они алчут и жаждут, т. е. усиленно желают получить очищение своей греховной нечистоты и благодатное оправдание через Иисуса Христа. «Без Меня не можете делать ничего» сказал Сам Господь (Ін. 15:5).

В. Какое «насыщение» обещано Господом алчущим и жаждущим правды?

О. Как насыщение телесное приносит нам, во-первых, прекращение чувства голода и жажды, во-вторых, подкрепление тела пищею: так и насыщение духовное обозначает, во-первых, внутреннее успокоение совести грешника, во-вторых, благодатное укрепление его к деланию добра и облечение «силою Христовою». «Вся могу о укрепляющем мя Иисусе», сказал об этом смиренный ап. Павел (Флп. 4:13). Впрочем, полное и совершенное насыщение души христианина, не утоляющейся ничем конечным и земным, дано будет алчущему уже в жизни будущей, как и говорит псалмопевец: «насыщусь, когда явлюсь пред славой Твоей» (Пс. 16:15).

5-я, 6-я и 7-я Заповеди Блаженства

В. Как исполняется человеком 5-я заповедь – о том, чтобы мы были «милостивыми»?

О. «Различен милования образ (т. е. по-разному можно миловать), говорит св. Иоанн Златоуст, и широка заповедь сия». Однако, здесь можно указать главные виды милости телесной и милости духовной Дела милости телесной указал нам Сам Иисус Христос, как-то, что спросится с нас на Страшном Суде: 1) алчущего напитать; 2) жаждущего напоить; 3) одеть нагого (и вообще не имеющего необходимой одежды); 4) посетить находящегося в темнице; 5) посетить больного и посильно помочь его выздоровлению; 6) странника принять в дом и успокоить (Мф. 25:31-46). К этому еще добавляют: 7) – похоронить неимущего.

В. Какие виды милости духовной?

О. 1. Неведущего просветить светом Христовой истины; 2) «обратить грешника от заблуждения пути его» (Як. 5:20); 3) советом помочь ближнему в трудном положении; 4) молиться за других Богу, в особенности за находящихся в очень тяжелом положении; 5) утешить печального; 6) не воздавать злом за зло, а наоборот – платить добром; и, наконец, 7) – от сердца прощать обиды.

В. Что обещано милостивым?

О. По Закону Божию правды, та же милость к ним самим от Бога, в особенности – помилование от осуждения за грехи на частном и Всеобщем Суде Божием.

В. Что такое чистота сердца, о которой говорится в 6-й заповеди?

О. Некоторые смешивают христианскую чистоту сердца с тою искренностью, которую также называют чистосердечием, и которая состоит в отсутствии лицемерия: когда человек не показывает притворно таких добрых настроений и чувств, коих нет на самом деле в его сердце. Однако, чистота сердца, как христианская добродетель, выше этого. Она приобретается человеком через очищение своей жизни не только от дурных дел и слов, но и самых внутренних мыслей, чувств и желаний, а равно и от пристрастия к земным вещам. Чистый сердцем на всё смотрит с точки зрение евангельского закона, и вместе с ап. Павлом может сказать: «уже не я живу, но живет во мне Христос» (Гал. 2:20).

В. Как понимать награду 6-й заповеди: яко тии Бога узрят?

О. Сердце человека сравнивается здесь с оком (глазом) человека. Только чистое, незасоренное ничем око может у нас видеть физический свет: так чистое око сердца в состоянии будет созерцать Бога лицом к лицу. Но так как лицезрение Бога есть первая причина будущего блаженства, то, значит, и награда 6-й заповеди обещает чистым сердцам наивысшую степень райского блаженства.67

В. В чём состоит подвиг миротворчества?

О. Миротворчество также есть высшая христианская добродетель, даже выше кротости, ибо миротворец не только сам не раздражается и не ссорится с другими, но и других враждующих всемерно старается примирить между собою, нередко с большими трудностями.

В Как понимать обещание 7-й заповеди: «нарекутся сынами Божиими»?

О. Словами этими указывается нам высота, как подвига миротворцев, так и – уготованной им награды. Миротворцы делом своим подражают Самому Единородному Сыну Божию, Который затем и пришёл на землю, чтобы примирить согрешившего человека с правосудием Божиим и «мир Свой оставил» (Ін. 14:27,26:33) искупленному им человечеству на земле. Так как миротворцы продолжают дело Сына Божия, то им и даётся в о6етовании имя СЫНОВ БОЖИИХ, так что – где будет Он Сам, там, по слову Его, и такой верный Ему «слуга Его будет» (Ін. 12:26).

8-я и 9-я Заповеди Блаженства

В. О каком подвиге говорится в 8-й и 9-й заповедях блаженства?

О. О подвиге МУЧЕНИЧЕСТВА и ИСПОВЕДНИЧЕСТВА. Желающие вечного блаженства должны быть готовы претерпеть изгнание за правду и с радостью понести за имя Христово и за Святую Православную Веру поношение и клевету, гонения и преследования, и, наконец, самую смерть. Над апостолами, к которым ближайшим образом относились эти призывы, и на деле с буквальной точностью исполнились все эти слова – и о гонениях, и о радости во время них. Все они много пострадали за веру Христову, и умерли мучениками.68 Послания апостольские полны призывами и к нам, христианам, о благодушном и даже радостном перенесении подобных испытаний и бедствий, причём ап. Павел даже говорит: «если вы ТЕРПИТЕ НАКАЗАНИЕ, то Бог (в этом) поступает с вами, как с сынами… Если же остаетесь без наказания, которое всем обще, то вы – незаконные дети, а не сыны» (Євр. 12:8-9).

В. Какая награда о6ещана Спасителем тем, кто исполняет эти последние заповеди блаженства?

О. «Велика ваша награда на небесах», – говорит он вообще, сказав в другом месте: «всякого, кто исповедует Меня перед людьми, того и Я исповедаю пред Отцем Моим Небесным» (Мф. 10:32).69 В 8-й же заповеди сказано: «яко тех есть Царство Небесное», – в такое же соответствие с их подвигом, как мы видели в 1-й заповеди. Из земного отечества и царства их изгоняют и за это даруется высшее, – НЕБЕСНОЕ ЦАРСТВО, со всеми его благами, с его высшим блаженством.

О христианскои любви

В. В чём должна проявляться в жизни вера христианина?

О. В христианской любви и в соответствующих этой любви добрых делах. Ап. Павел поэтому говорит, что в деле Спасения имеет силу только «вера, любовию споспешествуема» (действующая любовию) (Гал. 5:6). О том, что вера не должна быть отвлечённою, не может быть одною лишь внешнею набожностью, ещё яснее писал ап. Иаков: «что пользы, братия мои, если кто говорит, что он имеет веру, а дел не имеет? Может ли эта вера спасти его? Ибо как тело без духа мертво, так и вера без дел мертва есть» (Як. 2:14 и 16). Тем более должна быть живою христианская любовь, выражаясь в исполнении того закона добра и любви, какой оставил нам Господь в заповедях Своих. «Тот, кто имеет заповеди Мои и соблюдает их, – не раз говорил Он, – тот любит Меня: кто любит Меня, слово Мое соблюдает» (Ін. 14:21-13). Апостол любви, Иоанн Богослов, добавляет: «не любим словом, ни языком, но делом и истиною» (Ін. 1 Посл. 3, 18).

В. Как даёт Бог человеку распознавать добрые дела от дурных?

О. Для этого Им даны людям два закона: ВНУТРЕННИЙ, называемый голосом совести, и ВНЕШНИЙ, или заповеди Божии. На первого рода закон, закон внутренний, указывал ап. Павел у язычников, которые, как всем известно, не имели писанного, от Бога данного, закона, и однако, по природе законное творят. «Они показывают в этом случае – говорит он, – что дело закона у них написано В СЕРДЦАХ, в свидетельстве их совести и помышлений, то обвиняющих, то оправдывающих друг друга» (Рим. 2:14-15). Что касается закона внешнего, то евреи приняли его в Синайском законодательстве, когда Бог в огне и облаке дал им 10 заповедей, принесенных Моисеем на двух каменных скрижалях. Заповеди эти читаются так:

1. Аз есмь Господь Бог твой: да не будут тебе бози инии, разве Мене.

2. Не сотвори себе кумира, и всякого подобия: елика на небеси горе, и елика на земли низу, и елика в водах под землею, да не поклонишися им, ни послужиши им.

3. Не приемли имене Господа Бога твоего всуе.

4. Помни день субботный, еже святити его: шесть дней делай, и сотвориши в них вся дела твоя, в день же седьмый – суббота Господу Богу твоему.

5. Чти отца твоего и матерь твою, да благо ти будет, и да долголетен будеши на земли.

6. Не убий.

7. Не прелюбы сотвори.

8. Не укради.

9. Не послушествуй на друга твоего свидетельства ложна.

10. Не пожелай жены искреннего твоего, не пожелай дому ближнего твоего, ни села его, ни раба его, ни рабыни его, ни вола его, ни осла его, ни всякого скота его, ни всего, елика суть ближнего твоего. (Вих. 20:2-17Повт. 5:6 и 21).

В. Если заповеди эти даны народу еврейскому, то должны ли и мы руководиться ими в своей жизни?

О. Да, должны, ибо, по своей сущности они выражают тот же внутренний нравственный закон, который, по слову ап. Павла, написан в сердцах человеческих и который был дан в письменах вследствие потемнения совести.70

1-я и 2-я Заповеди Закона Моисеева

В. Что значат слова: «Аз есмь Господь Бог твой»?

О. Словами этими Господь как бы указывает нам на Себя (вот Я твой Господь Бог), и таким образом указывает на главный наш долг – учиться Богопознанию, как важнейшему из всех знаний. Знание же о Боге, как мы уже видели, всего лучше и вернее даётся нам в откровении Божественном – как Священном Писании, в особенности Нового Завета, так и в Священном Предании. И вообще, обязанность Богопознания требует от нас, чтобы мы как читали книги, так и слушали беседы – прежде и нужнее всего – религиозно-нравственного содержания.

В. Что предписывается нам в словах: «да не будут тебе бози инии – разве (кроме) Мене»?

О. Здесь заповедуется нам почитать Единого Истинного Бога и только в Него одного веровать, – никого и ничего не поставляя наряду с Ним, и это даже в мыслях и вообще сокровенных внутренних переживаниях своих.

В. Обязанность Богопочтения чего ещё требует от нас?

О. Во-первых, а) веровать в Бога, б) надеяться на Бога, и в) любить Его.

Во-вторых: а) Бояться Бога, как прилично христианам – не рабскою, а сыновнею боязнью, считая гнев Его величайшим для себя несчастием. «Начало премудрости – страх Господень», сказано в Писании (Пс. 110:10Притч. 9:10). б) Ходить пред Богом (как праведный Енох), т. е. ни на одну минуту не забывать, что все дела и вся жизнь наша – пред всевидящими очами Божьими, а потому постоянно стараться не прогневлять Его своими грехами и сквернами; в) повиноваться Богу, т. е. всегда быть готовым исполнить Его Святую волю, сыновне подчиняя ей свои желания. И, наконец, в 3-х, как мы говорили в отделе о молитве: прославлять и благодарить и исповедывать Его, участвуя, особенно в праздники, как в дни Божии, в церковном богослужении.

В. Какие важнейшие грехи против 1-й заповеди?

О. Для удобства запоминания, грехи эти можно распределить на такие 4 группы:

1. а) Безбожие или атеизм. Это грех тех «безумцев», которые говорят в сердце своём: «несть Бог» (Пс. 13:1);

б) многобожие (политеизм) – когда вместо Единого Истинного Бога признают многих богов (например: светила небесные, или божества древних греков, славян и т. п.);

в) неверие71 и отчаяние. В этом последнем грехе люди, даже и не отрицающие бытия Божия, не верят однако в Его Промысел о нас и совсем не надеются получить от Бога благодать и спасение.

2. Ересь, раскол и сектантство. Все эти последние виды греха против 1-й заповеди одинаково представляют собою отпадение от Святой Православной Церкви, – этого Тела Христова, но различаются тем, что еретики и сектанты извращают самые догматы, т. е. основные истины нашей Православной веры, а раскольники отделяются от Церкви из-за обрядов и из-за непослушания Церкви.

3. а) Волшебство, когда, оставляя веру в силу Божию, верят тайным и, по большей части, злым силам тварей, и в особенности, злых духов, и пытаются действовать ими;

б) суеверие или суетная вера в различные приметы (например встречи, числа, рассыпание соли и т. п.), а также в сны. На середине между волшебством и суеверием стоит спиритизм, как жалкая попытка каким-нибудь столоверчением и блюдечком проникнуть в мир духовный, таинственный;

в) леность – на молитву, на доброе чтение и на посещение общественного Богослужения.

4. а) Любление твари паче Бога (такими бывают многие земные привязанности – и к людям, и даже к животным);

б) человекоугодие, когда в угоду людям идут против совести, и закона Божия. «У людей ли я ныне ищу благоволения, или у Бога? Людям ли угождать стараюсь? – спросил ап. Павел, и отвечает: – если бы я и поныне людям угождал, то я бы не был рабом Христовым» (Гал. 1:10);

в) человеконадеяние, когда в трудных положениях всю надежду возлагают на других людей или на собственные свои силы, а не на Бога. «Не надейтеся на князи, на сыны человеческие, – поют в псалме на литургии, – в нихже (в которых) несть спасения» (Хвали, душе моя, Господа… Пс. 145:3).72

В. Не противоречит ли 1-й заповеди почитание Богоматери, ангелов и св. угодников Божиих?

О. Православное почитание их вполне согласно с духом этой заповеди, ибо мы (Ін. 15:14-15) почитаем их не как Бога, а как друзей, именно угодников Божиих, и оказывая им честь, в них почитаем ту же БЛАГОДАТЬ БОЖИЮ, которая в них живёт и действует, и помощи просим чрез них у БОГА.

В. Что такое кумир, о котором говорится во 2-й заповеди?

О. Как в самом тексте заповеди указано, кумир или идол есть изображение какой-нибудь твари, небесной или земной, или в воде живущей, которой язычники вместо Бога покланяются и служат. И так, грешили и грешат против этой заповеди все идолопоклонники, которых особенно много было до распространения христианства, и которые почитают за Бога тварь, созданную Им, например солнце, луну и звезды или какие-нибудь деревья и источники, а ещё чаще – самых идолов, созданных их руками. Священное Писание, особенно Ветхого Завета, наполнено обличениями такого идолопоклонства.

В. Не противно ли этой заповеди почитание св. икон?

О. Отнюдь нет, ибо икона прямо противоположна идолу или кумиру. Кумиры изображали каких-нибудь выдуманных, несуществующих богов, например Юпитера, Венеру, Афродиту, Перуна, Молоха и т. п., и таким образом собою представляли ложь.73 Наоборот, иконы изображают всегда правду – то, что на самом деле существовало и существует: чаще всего – Спасителя и Богоматерь, апостолов, пророков и других, угодивших своею жизнию Богу и Им прославленных, святых. Далее – язычник обоготворял самые изображения, и для него идол действительно был бог: «поклоняется ему», – описывал прор. Исаия: – «повергается пред ним и молится ему и говорит: спаси меня, ибо ТЫ БОГ МОЙ» (Іс. 44:17). Напротив, по православному учению, иконе, самому изображению, хотя бы и святых, и Богоматери, и Самого Господа Иисуса Христа, молиться нельзя, – она тебя не услышит. Молимся же мы всегда – тому Лицу, которое изображено на иконе, так что «честь от образа восходит к первообразному» и умом своим мы взираем в духовный мир – к Богу и Святым Его, в которых Он, как мы знаем, «почивает». Особенно для неграмотных и простецов, «иконы суть книги, написанные вместо букв лицами и веществами».

В. Кроме грубого идолопоклонства, какие ещё грехи против 2-й заповеди?

О. 1. Лихоимание, которое есть идолослужение (Кол. 3:5), по выражению ап. Павла, ибо любостяжательный человек более работает богатству, нежели Богу, тогда как истинный христианин в делании своём должен быть бескорыстным и щедрым.

2. Чревоугодие или лакомство, объедение и пьянство. О людях этого рода ап. Павел сказал, что «их бог – чрево» (Флп. 3:19), – тогда как для истинного христианина пост с воздержанием также необходимы, как и молитва.74

3. Гордость и тщеславие. Ибо гордый человек выше и дороже всего ценит собственные свои способности и преимущества, и, таким образом, он – сам для себя идол; тщеславный же хочет того, чтобы и другие этого идола почитали и прославляли. Наглядный образец такой гордости и тщеславия показал царь Вавилонский Навуходоносор, поставивший себе златого истукана и требовавший, чтобы все ему поклонились (Дан. гл. 3). Гордость и ещё эгоизм – это два главнейших и коренных греха не только у людей, но и у Диавола. Напротив, мы уже знаем, что коренная христианская добродетель – это смирение, при котором и самые добрые дела совершаются христианином втайне, чтобы левая рука не знала, что творит правая (Мф. 6:3): т. е. чтобы и сам он не замечал и не придавал значения тому, что доброго сделал.

3-я и 4-я Заповеди Закона Моисеева

В. Как бывает то, что имя Божие произносится человеком всуе?

О. Всуе – понапрасну – произносится имя Божие, когда люди божатся и, вообще, употребляют его в разговорах суетных и несерьёзных, а тем более – если произносится оно лживо, или с полным нарушением должного благоговения к Богу.

В. Какие в частности грехи запрещаются 3-ей заповедью?

О. Ближайшим образом запрещаются:

1) божба, – когда легкомысленно произносится клятва в обычных разговорах (всего чаще словом: «ей-Богу»);

2) невнимательное отношение к молитве, когда произносятся или слушаются молитвенные слова – механически, без смысла, и человек не только сердцем не чувствует, но и сознанием своим не следит за тем, что в них выражается;75

3) нарушение обетов, данных Богу, когда человек самым делом показывает, что, когда он что-то обещал во имя Бога, он говорил лишь пустые слова, а не дело;

ещё более тяжкими грехами против этой заповеди являются:

4) богохульство или дерзкие, хульные слова и мысли против Бога;

5) кощунство, когда истины нашей веры и священные предметы люди обращают в шутку или даже в поругание;

6) ропот на Бога или жалобы на Его провидение, – нередко в виде резких слов, как бы протеста против того, что с нами по воле Его происходит;

7) ложная клятва – когда люди лгут, и ложь свою подтверждают клятвою;

и, наконец, 8) клятвопреступление, когда нарушают присягу, т. е. не исполняют справедливой и законной клятвы.

В. Можно ли употреблять нам клятву в частных наших беседах, хотя бы и серьёзного характера?

О. Нет, это запрещено Спасителем, сказавшим в Нагорной проповеди: «Я же вам говорю: не клянись вовсе (ни небом, ни землей, ни головой своей). Но да будет слово ваше: да, да, – нет, нет; а что сверх этого, то от лукавого» (Мф. 5:34-37).

В. Допустима ля присяга, употребляемая в делах государственных (например на суде)?

О. Да, допустима, когда даётся она по требованию законной власти, которая добивается, применяя эту присягу, пользы общественной и правды в важных и необходимых делах своих. Сам Бог клялся Аврааму и Давиду;76 ап. Павел неоднократно призывал Бога в свидетели справедливости своих слов.

В. Что повелевается 4-й заповедью?

0. Четвёртой заповедью повелевается верующим седьмой день, как праздник, посвящать на служение Богу, а также трудиться по совести в остальные 6 дней. Празднуя, мы должны, во-первых, не работать в эти дни, отлагая дела житейские на будние дни; во-вторых, проводить свои праздники благоговейно, посещая богослужения и дома усиливая молитву, а также творя добрые дела. Преимущественно в эти дни должно читать Слово Божие и, вообще, книги содержания религиозно-нравственного.

В. Какой день был праздничным в Ветхом Завете?

О. Суббота, которую евреи праздновали и в воспоминание того, что в этот день, Бог почил (суббота, по-еврейски и значит покой) от всех дел Своих, и особенно в воспоминание их выхода из Египта (Повт. 5:15). Мы же, христиане, от дней апостольских, празднуем ДЕНЬ ВОСКРЕСНЫЙ, ибо как мы уже знаем, Воскресение Христово есть главное торжество нашей Христовой веры. В новозаветных книгах нигде не указано праздновать нам, христианам, субботу, и, наоборот, всюду упоминается, как такой праздник, первый день недели, т. е. воскресенье.77

В. Какие ещё дни, кроме воскресного, должны праздновать мы, христиане?

О. Праздники, установленные Святою Православною Церковию, особенно так называемые двунадесятые, о которых в предшествующих классах мы уже учили. В порядке церковном праздники эти следуют так (по старому стилю): 1) Рождество Богородицы (8 сент.); 2) Воздвижение Креста Господня (14 сент.); 3) Введение во храм Пр. Богородицы (21 ноября); 4) Рождество Христово (25 дек.); 5) Крещение Господне (6 янв.); 6) Сретение Господне (2 февр.); 7) Благовещение Пр. Девы Марии (25 марта); 8) Вход Господень в Иерусалим (за 6 дней до Пасхи); 9) Вознесение Господне (на 40 день после Пасхи); 10) Сошествие Св. Духа на апостолов (на 50 день после Пасхи и следующей – Духов день); 11) Преображение Господне (6 авг.); 12) Успение Пр. Богородицы (15 авг.).

В. Почему наряду с праздниками в Православной Церкви установлены и посты?

О. Пост есть время воздержания. Во время поста мы обуздываем плоть свою, чтобы её прихоти и потребности подчинялись в нас потребностям высшим, духовным, а не господствовали над ними и не подавляли их, как это обычно у нас бывает.

В. В чём заключается пост?

О. В безусловной умеренности и ограничении себя в пище и питии вообще, и в воздержании от некоторых («скоромных») видов пищи в постные дни вовсе. В одни посты не едят мяса, яиц, молока, а в другие более строгие, – и рыбы. При этом с постом телесным должен соединяться и – притом – считается более важным – пост духовный, состоящий в усиленной молитве и в добрых делах.

В. Кем установлен пост?

О. Пост есть, несомненно, предание апостольское, и установлен ими в исполнение слов Иисуса Христа, «придут дни, когда отнимется от них Жених, и тогда БУДУТ ПОСТИТЬСЯ, в те дни» (Мк. 2:20 и паралл.), а также в подражание Ему Самому, ибо Господь Собственным примером освятил сорокадневный пост.

В. Какие посты установлены в Православной Церкви?

О. 1. Великий пост или Святая Четыредесятница, соединяемая со Страстной неделей (перед Пасхой) – самый главный и самый строгий из постов (т. е. без рыбы). 2. Двухнедельный пост пред праздником Успения Божией Матери, подобный ему по строгости (также не едят рыбы); 3. Рождественский пост («филипповки») за 40 дней пред Рождеством Христовым и 4. Петров – апостольский пост, пред днём апостолов Петра и Павла (начинается через неделю после Троицына дня). Кроме многодневных постов, есть у нас ещё однодневные. Таковы: среда и пятница на каждой седмице (среда – день предательства Иуды, пятница – день самого распятия), день Воздвижения Креста Господня (14 сент.), Усекновения главы Иоанна Крестителя (29 авг.). Самые строгие постные дни, когда по крайней мере не едят вовсе до вечера: Страстная Пятница и сочельники78 под Рождество Христово и под Крещение.

В. Кто грешит против 4-й заповеди?

О. 1. Те, кто совсем не почитают праздников, без уважительных причин заполняя их обычными житейскими делами и заботами.79 2. Те, кто вместо христианского освящения этих дней (как сказано выше), просто проводит их в праздности и ничего-не-делании, в особенности же – если заполняет их пустыми забавами и развлечениями, или объедением и пьянством. 3. А также те, кто в будние шесть дней ленится и не «делает», как заповедано Богом.

5-я Заповедь Закона Моисеева

В. Что заповедуется 5-ю заповедыо?

О. Почитать родителей своих, при чём это почтение выражается в таких видах:

1. Почтительно и уважительно обходиться с ними, и отнюдь не грубить им.

2. Повиноваться им – не только в тех распоряжениях, которые нам нравятся, но и в тех, которые кажутся нам трудными и неприятными.

3. Питать и покоить их, особенно во время болезни и старости, ибо это – только справедливая отплата им за тот уход и заботы, которыми они окружали нас в детстве.

4. Поминать их после смерти (как и при жизни), и верно исполнять их завещание.

В. Кроме родителей, кого ещё должны мы почитать по 5-й заповеди?

О. Всех тех, кто, заступая место родителей, заботится о нас и содействует благу нашему. А именно:

1. Государя и вообще власть Верховную;

2. Пастырей Церкви своей и учителей;

3. Благодетелей своих, в особенности тех, кто воспитывает нас вместо родителей;

4. Начальствующих в разных отношениях;

5. Старших возрастом.

В. Как учит Слово Божие относиться к властям?

О. Слово Божие видит в них слуг Божиих, коим меч – символ их власти – дан для того, чтобы охранять законный строй, общественный порядок и спокойствие. Должно молиться за них, чтобы под их защитой нам, христианам, проводить тихую благочестивую жизнь, а если они к тому же – христиане, то отмечать их особенным уважением. «Всякая душа да будет покорна высшим властям, ибо нет власти не от Бога: существующие же власти от Бога установлены. Посему противящийся власти, противится Божию установлению» (Рим. 13:1-2). Согласно с этим наставлением ап. Павла писал и ап. Петр: «будьте покорны всякому человеческому начальству – для Господа: царю ли, как верховной власти, правителям ли, как от него посланным для наказания преступников и для поощрения делающих добро» (1Пет. 2:13-14). И Сам Господь, как известно, повелел: «отдавайте кесарево кесарю» (царю), а Божие – Богу» (Мф. 22:21).

В. Как поступать нам, если власть или даже и родители прикажут делать то, что противно нашей вере и закону Божию?

О. Безусловно, Бога нужно ставить выше всех и всего, и ЕГО ВОЛЮ тогда нужно исполнять, а не волю людей, хотя бы в других случаях мы и были обязаны слушать их: «Судите: справедливо ли перед Богом – слушать вас более нежели Бога», сказали в подобном случае апп. Петр и Иоанн своей законной власти – Синедриону, когда он потребовал от апостолов не говорить и не учить об имени Иисуса (Деян. 4, 18–19).

В. Как говорится в Священном Писании о почитании наставников духовных?

О. «Повинуйтесь наставникам вашим и будьте им покорны, ибо они неусыпно пекутся о душах Ваших, как обязанные дать отчет; чтоб они делали это с радостью, а не воздыхая, ибо это для вас неполезно» (Євр. 13:17).

6-я, 7-я и 8-я Заповеди Закона Моисеева

В. Что запрещается 6-й заповедью?

О. Убийство, или отнятие жизни у ближнего каким бы то ни было образом. Таким образом, виновными против этой заповеди являются:

а) судьи, осуждающие на смерть подсудимого, если невинность его им известна;

б) те люди, которые могли бы избавить ближнего от смерти, но не избавляют его: например богачи, допускающие бедного умереть с голода и не помогающие ему, когда он обратился к ним;

в) хозяева и начальники, если они превышающими силы тягостями изнуряют своих служащих, или не принимают необходимых мер предосторожности к сохранению их жизни;80

г) те, кто невоздержанной жизнью и другими пороками сокращают свою собственную жизнь;

д) в наше время (конец 2001 г.), несмотря на то, что совершение абортов общепринято и узаконено во многих странах (в Российской Федерации и в США – несколько тысяч В ДЕНЬ, т. е. более миллиона в год), аборты тоже суть УБИЙСТВА. Причём в абортах повинны многие люди: 1) сами женщины, совершающие аборт; 2) мужчины, по вине и согласию которых произошли беременность и аборт; 3) власти, узаконившие аборты; 4) врачи и медсёстры, совершающие аборты; 5) администрация госпиталей, в которых аборты совершаются; 6) все знающие об абортах и не выступающие против них, т. е. молчаливо одобряющие.

В. Как Господь в Евангелии объяснил заповедь: не убий?

О. «Я говорю вам: всякий гневающийся на брата своего напрасно, подлежит суду;81 кто же скажет брату своему: «рака»,82 подлежит синедриону (высшему суду); а кто скажет «безумец», подлежит геенне огненной» (Мф. 5:22).83

В. Как должно относиться к самоубийству?

О. Оно не менее греховно, чем обычное убийство, ибо если противно природе, законы которой даны от Бога, убить другого, то еще более противно природе убить самого себя. Жизнь не есть наша собственность, но принадлежит Богу, давшему её для добрых целей. Правилами церкви положено сознательных самоубийц лишать церковного погребения.

В. Каково отношение Церкви к дуэли (поединку)?

О. Право разрешать частные распри принадлежит законной власти, дуэль же есть способ самому решать дело, с опасностью смерти. Отсюда в дуэли тройной грех: самосуд, убийство и самоубийство.

В. Какой вид убийства совершается и без причинения телесной смерти?

О. Убийство духовное. Таким убийством – убийством самой души человека, – является соблазн, когда кто совращает ближнего своего (особенно – юных и неопытных) в неверие или разврат, и вообще в беззаконие, и тем вовлекает его в духовную гибель. О тяжести этого греха Господь сказал так: «кто соблазнит одного из малых сих, верующих в Меня, тому лучше было бы, если бы повесили ему на шею жернов мельничный и потопили его в глубине морской» (Мф. 18:6).

В. Как нужно понимать учение Спасителя – «не противиться злу»?

О. За зло личное, причинённое христианину, сам он не должен и не может мстить, «давая место гневу Божию» (Рим. 12:19). Но в жизни государственной и общественной власть законная, имеющая меч от Бога, не только может, но и должна быть «отмстителем в наказание делающему злое» (Рим. 13:4).

В. Как смотреть христианину на смертную казнь и на убийство на войне?

О. И то, и другое не должны бы существовать в совершенном христианском обществе, и исчезли бы вовсе, если бы люди начали жить по-христиански. Но так как при существующем историческом строе государства и общества, и казнь смертная, и войны, с убийствами на них, являются естественным и пока почти неизбежным порождением, изуродованной грехом, нашей природы, то как то, так и другое не есть законопреступное убийство – в том случае, когда первая (смертная казнь) положена по суду законной властью, а второе – убийство на войне – необходимая принадлежность защиты «веры и отечества», где доблестные воины, «полагая душу свою за други своя», тем самым исполняют высший закон христианской любви (Ін. 15:13).

В. Что запрещается 7-й заповедью?

О. Всякое нарушение целомудрия, иначе – всякий НЕЗАКОННЫЙ ПЛОТСКИЙ СОЮЗ, от которого более, чем от всякого другого греха, грязнится собственное тело человека и вся вообще личность его. «Бегайте блуда, – призывает ап. Павел; – «всякий грех, какой делает человек, есть вне тела, а блудяй в свое тело согрешает» (грешит против собственного тела) (1Кор. 6:18)

В. Какие виды греха противны 7-й заповеди?

О. 1. Блуд, или незаконный плотский союз между мужчиной и женщиной, не состоящими в браке.

2. Прелюбодеяние, или измена чистоте брака со стороны одного из супругов.

3. Кровосмешение, или плотский союз между лицами, состоящими в близком родстве).84

4. Гомосексуализм (педерастия и лесбианство), в наше время (конец 2001 г.) узаконенный в качестве брака в ряде стран, также является блудом для христианина: «Если кто ляжет с мужчиною, как с женщиною, то оба они сделают мерзость: да будут преданы смерти, кровь их на них» (Лев. 20:13). Также: Лев. 18:22Рим. 1:26-28; Кор. 6, 9–10.

В. Как объяснил 7-ю заповедь Господь в Евангелии?

О. Он сказал: «всякий, кто смотрит на женщину с вожделением, уже прелюбодействовал с нею в сердце своем (Мф. 5:28). «Лучше ожениться, нежели разжигаться», писал ап. Павел (1Кор. 7:9), и называл такое грубо-чувственное вожделение «злою похотью».

В. Как оберегать себя от такого тонкого внутреннего прелюбодеяния?

О. Должно уходить, даже БЕГАТЬ, от всего, что может возбудить в сердце нечистые мысли и чувствования, как-то: скверных книг и картин, сладострастных танцев и песен, «сальных анекдотов», сквернословия, бесстыдных костюмов и телодвижений, соблазнительных зрелищ и т. п. Должно по Евангелию и не смотреть на то, что соблазняет85 «Ибо воля Божия есть освящение ваше, – говорит ап. Павел, – чтобы вы воздерживались от блуда, чтобы каждый из вас умел соблюдать (телесный) свой сосуд в святости и чести, а не в страсти похотей, как и язычники, не знающие Бога» (1Сол. 4:3-5).

В. Как думать нам о тех, кто, называясь христианами, живут, как многие теперь, в блуде?

О. Отнюдь не соблазняться их примером, ибо слишком тяжёл их грех. Ведь тела наши, знаем мы, суть «члены Христовы и храмы Святого Духа» (1Кор. 6:15-19), а «кто разорит храм Божий, того покарает Бог» (1Кор. 3:17) свидетельствует, применительно к данному случаю, ап. Павел. С такими закоснелыми блудниками он даже заповедует – не иметь общения (1Кор. 5:2).

В. Что запрещается вообще 8-ю заповедью?

О. Кража, как присвоение себе каким-либо образом того, что принадлежит другому. Ближайшими разновидностями этого греха являются:

1) грабёж, или отнятие чужой вещи явно, насилием.

2) воровство, или похищение чужой вещи тайно.

3) обман, или присвоение чего-нибудь чужого хитростью, – например: когда дают фальшивую монету вместо настоящей, худой товар – выдавая за хороший; когда обмеривают и обвешивают, или скрывают имущество, чтобы не платить долгов и т. п.

Далее, такою же кражею, по существу, являются:

4) взяточничество, или мздоимство, когда за взятки то повышают и устраивают на службу недостойных, то притесняют невинных и оправдывают виновных, а равно берут эти взятки за работу, которую обязаны в этом случае делать бесплатно.

5) тунеядство (дармоедство), когда получают плату за дело или за должность, но обязанностей своих не исполняют, и таким образом обкрадывают тех, кто заплатит им, или когда лентяи, могущие работать, не желают жить своим трудом, а предпочитают жить милостынею.

6) лихоимство (ростовщичество), когда люди, пользуясь затруднительным положением ближнего, безжалостно наживаются за его счет: например, когда кредиторы обременяют должников своих большими процентами; владельцы изнуряют тех, кто зависит от них, непомерными налогами или непосильными работами; богачи, во время голода в целях большой наживы продают хлеб слишком высокой ценою и т. п.

И, наконец, два вида греха – из собственной жизни церковной:

7) святотатство,86 или присвоение себе того, что посвящено Богу и что принадлежит Церкви.

8) симония87 или духовное святотатство, когда священные должности одними приобретались, а другими предоставлялись – за деньги.

9-я и 10-я Заповеди Закона Моисеева

В. Какие грехи запрещаются 9-й заповедью?

О. 1. Ближайшим образом – ложное свидетельство на суде, когда оправдывают или обвиняют кого-либо, давая показания во время суда, – не по правде, а по дружбе или из вражды, или за взятку. 2. Клевета и вообще всякая ложь, причём клевета тогда является более тяжким грехом, так как в ней стремятся причинить вред человеку. Ап. Павел, запрещая ложь, указывает высшее основание, почему христиане должны говорить друг другу только правду: «отвергнувши ложь, говорите истину каждый ближнему своему, потому что вы – члены друг другу» (Еф. 4, 25). «Мерзость Господу – уста лживые», строго и точно сказано было в Ветхом Завете (Притч. 12:22).

В. Что запрещается 10-ю заповедью?

О. Зависть. Зависть – сестра ненависти, и, подобно ей, отчуждает нас от других людей и является чувством, прямо противоположным христианскому отношению к ближним. В христианской вере все мы мыслимся братьями между собою («члены друг другу»). И как в любящей семье никто друг другу не завидует, так должно быть между нами и в христианской Церкви. С другой стороны, чтобы вырвать самый корень завести, христианин должен приучить себя быть довольным своим жребием. Бог лучше всех нас знает, что кому полезно, и Он распределяет земные блага, и если мы в чём испытываем лишения, значит – так надо.88 Здесь уместно напомнить, умиляющий наше сердце и утешающий нас, призыв нашего Спасителя: «приидите ко Мне, все труждающиеся и обремененные, и Я упокою вас. Возьмите иго Мое на себя и научитесь от Меня, ибо Я кроток и смирен сердцем, и вы найдете покой душам вашим. Ибо иго Мое – благо, и бремя Мое – легко есть» (Мф. 11:28-30).

* * *

1 Слово «катехизис» – греческое и обозначает оглашение, то есть – изустное наставление. В древней Церкви все язычники и евреи, обращавшиеся в христианскую веру, не сразу допускались к крещению, а только обучившись этой вере со слов христианских наставников, и пока её изучали, назывались «оглашенными», а самое обучение их – оглашение («катехизис»).

2 И апостол Павел разъясняет: «без веры невозможно угодить Богу» (Ев. 11, 6).

3 Ап. Павел римлянам разъяснял о Боге: «невидимое Его, вечная сила и Божество, от создания мира чрез разсматривание творений, становятся видимыми» (Рим. 1:20).

4 В этих пяти книгах содержится тот закон, который Господь дал на горе Синай чрез Моисея еврейскому народу. Евреи зовут их – Тора, т. е. закон. У нас эти книги называются Законоположительными.

5 В книге Судей примыкает небольшая книга Руфь, в которой передаётся история благочестивой женщины Руфи.

6 В книге Иова передаётся, в начале и конце (1–2 и 42 главы), история этого многострадального праведника, а с 3 и по 41 главы – беседы его с друзьями.

7 Кн. Песнь песней – брачная песнь, где под образом любви жениха и невесты изображается союз Христа с Его Церковию.

8 Псалтирь – это крупный музыкальный инструмент, в 10 струн, напоминающий арфу. Давид, когда пел свои псалмы, то сопровождал их игрою на псалтири, а отсюда и самое собрание 150 псалмов называется Псалтирью.

9 Имена малых пророков: Осия, Иоиль, Амос, Авдий, Иона, Михей, Наум, Аввакум, Софония, Аггей, Захария, Малахия.

10 Хотя перечисленных ветхозаветных книг 38, но евреи их считали 23, расположив по 22 буквам своего алфавита. Но кроме них в Библии имеются ещё 11 книг, которые называются неканоническими, и которые также написаны до Рождества Христова. Из них важнейшие: кн. Премудрости – Соломона и Иисуса, сына Сирахова, кн. Товит и 3 кн. Маккавейские.

11 «Соборными» они называются потому, что они написаны не одной какой-нибудь церкви, а собору, т. е. собранию церквей. Их ещё называют окружными.

12 Потому-то у нас перед чтением Евангелия и после него поют: «Слава Тебе; Господи, слава Тебе».

13 Вселенских соборов семь: 1) Никейский – 325 г., 2) Константинопольский 1-й – 381 г., 3) Ефесскй – 431 г., 4) Хакидонский – 451 г., 5) Константинопольский 2-й – 553 г., 6) Константинопольский 3-й – 680 г. и 7) Никейский 2-й – 787 г. Два первые собора были собраны против еретиков Ария и Македония.

14 «Нет иного Бога, кроме Единого. Ибо хотя и есть так называемые боги, или на небе, или на земле – так, как будто бы есть богов много и господ много, но для нас один Бог Отец, из Которого все, и мы у Него, и один Господь Иисус Христос, Которым все, и мы Тем» (1Кор. 8:4-6).

15 Вездесущие Божие наглядно изображается Давидом так: «куда пойду от Духа Твоего и от лица Твоего куда убегу? Вэойду ли на небо, Ты – там; сойду ли в преисподнюю, и там Ты. Возьму ли крылья зари и переселюсь на край моря; и там рука Твоя поведет меня и удержит меня десница Твоя» (Псл. 138, 7–12).

16 Иоанн 1, 3; Пс. 32:6.

17 «Престолы ли, господства ли, начальства ли, власти ли – все и для Него создано» (Кол. 1:16).

18 Слово «ангел» и значит вестник.

19 Ап. Иуда говорит о падших духах: «это суть ангелы, не соблюдающие своего начальства, но оставившие свое жилище» (6 ст.).

20 Так и в послании своём евангелист Иоанн писал: «мы знаем, что Сын Божий пришел и дал нам свет и разум, да познаем Бога истинного, и да будем в истинном Сыне Его – Иисусе Христе. Сей есть истинный Бог и жизнь вечная» (1Ін. 5:20).

21 Помазанниками в Ветхом завете назывались цари (как Давид), первосвященники (как Аарон), и пророки (как Елисей). Господь Иисус назван Помазанником во всех трёх смыслах, ибо Он есть и Царь, и Первосвященник, и Пророк.

22 Подобным образом и теплота, всегда исходящая от солнца может указывать на Духа Святого, вечно исходящего от Отца.

23 «Никто не всходил на небо, как только сшедший с небес Сын Человеческий, сущий на небесах», сказал Господь Никодиму (Ін. 3:13).

24 Припомнить тропарь «Христос Воскресе».

25 Припомнить: «слово плоть бысть»: (Ін. 1:14).

26 См. Мф. 1:23: то есть, когда Он родится, то люди о Нем скажут: «с нами Бог».

27 Херувимы и серафимы – самые высшие и близкие к Богу ангелы.

28 «А как дети причастны плоти и крови, – писал ап. Павел, – то и Он также воспринял их, дабы смертию лишить силы имеющего державу смерти, то есть Диавола, и избавить тех, которые от страха смерти чрез всю жизнь подвержены были рабству» (Євр. 2:14-15).

29 Слова пасхальных песен.

30 Ап. Петр говорит о Христе, что Он «быв умерщвлен по плоти, но ожив духом, которым Он и находящимся в темнице духам сошел, проповедал, некогда непокорным ожидавшему их Божию долготерпению, во дни Ноя, во время строения ковчега» (1Ін. 3:18-20).

31 Обещание это дал Господь своей Церкви, которая тогда представлялась в лице апостолов.

32 Не меньше будем мы судимы и за скрытые желания и мысли, как и писал ап. Павел: «приидет Господь, который во свете приведет тайная тьмы и явными сделает советы сердечные (что думаем в сердце своём) и тогда каждому будет похвала (воздаяние) от Бога» (1Кор. 4:5).

33 Поэтому-то Господь и заповедал крестить всех: «во имя Отца, и Сына, и Святаго Духа» – одинаково во имя всех трёх Лиц Святой Троицы (Мф. 28:19).

34 Следующий, Ефесский Всел. Собор, строго запретил делать какие-либо добавления к тексту нашего Символа Веры.

35 Творительный падеж: «говорившего пророками», т. е. через пророков.

36 «Никогда пророчество не было произносимо по воле человеческой, – писал ап. Петр, – но будучи ДВИЖИМЫ ДУХОМ СВЯТЫМ, изрекали его святые Божии человеки» (2Пет. 1:21).

37 Сам Господь сказал апостолам об их проповеди: «не вы будете говорить, но Дух Отца вашего будет говорить в вас» (Мф. 10:20).

38 По преданию, их было 120 чел. во главе с Богоматерью (Ср. Деян. 1, 16).

39 Ап. Павел поэтому писал вступившим в Церковь евреям: «вы приступили к горе Сиону и ко граду Бога живаго, Иерусалиму небесному, и тьмам ангелов, к торжествующему собору и церкви первенцев, написанных на небесах, и к Судии всех Богу, и к духам праведников, достигших совершенства, и к Ходатаю Новаго Завета Иисусу» (12, 22–24).

40 «Се Я с вами во все дни до скончания века. Аминь». (Мф. 28:20).

41 Ср. Об. 21:14.

42 Слово иерархия значит священноначалие, т. е. священнослужители Церкви, иначе – духовенство.

43 Более заслуженные, имеющие больше чести, епископы называются архиепископами и митрополитами.

44 Из послания Восточных патриархов.

45 «В Нем (во Христе) вы и обрезаны обрезанием нерукотворенным, совлеченнем греховнаго тела плоти, обрезанием Христовым, бывши погребены с Ним в крещении» (почему и нужно крестить чрез погружение, символизирующее погребение и воскресение Христово). (Кол. 2:11-12).

46 Ещё не повторяются: миропомазание, бывающее сейчас же за крещением, и священство – в каждом из 3-х чинов его.

47 Достаточно ясное указание на это таинство даётся ещё в следующих словах ап. Павла: «утверждающий нас с вами во Христе и помазавший нас – Бог, Который и запечатлел (отсюда – печать) нас и дал (дар) залог Духа (Духа Святого) в сердца наши» (2Кор. 1:21-22).

48 Эти слова, воспроизводящие на Литургии Тайную Вечерю, передаются в Евангелии по частям отдельными евангелистами: Мф. 26:26-28Мк. 14:22-24Лк. 22:19-201Кор. 11:24-25.

49 Там же – Лк. 22 и Кор. 11.

50 Молитва пред причащением в это время учащимися повторяется.

51 «Ибо – говорит ап. Павел, – печаль РАДИ БОГА производит неизменное покаяние ко спасению» (2Кор. 7:10).

52 Чтобы не поставить недостойных.

53 Имеются основания признать законной иерархию англиканской, так называемой Высокой или Епископальной Церкви, где в епископстве не было перерыва; а также может признать наша Русская Церковь и так называемую австрийскую старообрядческую иерархию. Но вопрос этот должен быть решён голосом всей нашей Церкви на Её Соборе. Примечание редактора данного издания: в наше время (конец 2001 г.) ни одна из упомянутых здесь церквей не может считаться законной.

54 Об этом Христос сказал: «не все вмещают слово сие, но кому дано: кто может вместить, да вместит» (Мф. 19:11-12).

55 Таинство это называется «соборованием», ибо совершать его положено собору (семи) священников.

56 Елей – лампадное (деревянное) масло.

57 Слава Тебе, Христе Боже, – восклицаем ты при окончании Богослужения: «УПОВАНИЕ НАШЕ – слава Тебе».

58 «НАЧАТОК УМЕРШИМ бысть» – по-славянски – ещё лучше (1Кор. 15:20).

59 Один русский проповедник (Филарет, митр. Московский) брал ещё пример из живой природы, указывая на гусениц, скрывающихся в коконе, как в могиле, но на время. «Умирает пресмыкающийся червь, – говорил он, – воскресает крылатая бабочка».

60 Этим указывается на удаление их от Бога и от того блаженства богообщения, которое ожидает верующих в райских обителях.

61 Этот страшный грех называется ещё «хула на Духа Святого», как Духа истины.

62 Слова из возгласа священника на литургии: «и даждь нам».

63 «Довлеет дневи злоба его», – по-славянски (Мф. 6:34).

64 Иоанн Богослов, апостол любви, называет здесь всех нас дети мои.

65 «Итак, если ты принесешь, говорит Господь в Нагорной проповеди, дар твой к жертвеннику, и там вспомнишь, что брат твой имеет что-нибудь против тебя: оставь там дар твой пред жертвенником, и пойди, прежде примирись с братом твоим и тогда приди и принеси дар твой» (Мф. 5:23-24).

66 Например, о потере богатства или о земных неудачах.

67 Однако, и в настоящей земной жизни, когда человек очищает своё сердце от грязных мыслей, чувств и желаний, то он делается способным любить и доброе и истину. И наоборот: грязное сердце не ценит, и даже не может понять ничего хорошего и чистого. Не даром ветхозаветный мудрец сказал: «в злохудожну душу не войдет премудрость» (Прем. 1:4).

68 Только ап. Иоанн Богослов был исповедником, но не испытал мученической кончины.

69 И далее Господь продолжает: «а кто отречется от Меня пред людьми (как отрекаются многие в наши дни из земных выгод), – отрекусь от того и Я пред Отцам Моим Небесным» (Мф. 10:33).

70 «Для чего же закон? Он дан после, по причине преступлений» (Гал. 3:19).

71 Те из неверов, которые ранее веровали в Бога, а потом изменили этой вере, называются «богоотступниками» (например Юлиан).

72 Строго обличал этот грех Бог чрез пр. Иеремию: «Так говорит Господь: проклят человек, который надеется на человека и плоть делает своею опорою, и которого сердце удаляется от Господа» (Єр. 17:5).

73 Действительно, «ветер и пустота – истуканы их» (Іс. 12:29).

74 «Род же сей не исходит, как только молитвою и постом», сказал Господь о победе нашей над Диаволом (Мф. 17:21).

75 Очень часто люди говорят: «Господь», «Боже», – а о Боге в это время вовсе не думают. Крестятся, даже при этом кланяются (и то, и другое – явно небрежно, без всякого благоговения, без простого внимания); всё это – грех против 3-й заповеди.

76 Вспоминая это, ап. Павел писал: «люди клянутся высшим, и клятва в удостоверение оканчивает всякий спор их. Посему и Бог, желая преимущественнее показать наследникам обетования непреложность Своей воли, употребил в посредство клятву» (Євр. 6:16-17).

77 В 1-й день недели собрались верующие, провожавшие ап. Павла для преломления хлеба, т. е. Литургии; в Апокалипсисе прямо упоминается день недельный, т. е. воскресный (1, 10).

78 От слова «сочиво» – варёная пшеница с мёдом, употребляемая в этот день.

79 Тем, кто по службе бывает занят во время богослужений в праздники, рекомендуется внутренняя молитва в эту пору во время занятий (хотя лучше им добиваться места, менее выгодного, но не столь мешающего им в исполнении их христианского долга).

80 Например на заводах и фабриках или в шахтах.

81 Как в Ветхом завете убийца.

82 «Пустой человек» – с гордым пренебрежением к нему.

83 Так и ап. любви Иоанн Богослов говорит: «всякий, ненавидящий брата своего, человекоубийца есть» (1Ін. 3:15).

84 Есть и другие виды блуда, но ап. Павел советует и не именовать их нам, христианам (Еф. 5, 3).

85 Если око твое правое соблазняет тебя, вырви его и брось, ибо лучше для тебя, чтоб погиб один из членов твоих, а не все тело твое ввержено было в геенну огненную» (Мф. 5:29): вырвать, конечно, волею, старанием своим, а не рукою. Высший и лучший подвиг для молодёжи – сердечная чистота и целомудрие.

86 Тать, по-славянски, – вор.

87 От имени Симона волхва, хотевшего купить у апостолов дар Св. Духа за деньги (Деян. 8, 18–19).

88 Бедность, лишения, болезни и другие испытания – это и есть те тесные ворота, которыми только, по учению Господа, можно войти в истинную жизнь, ибо противоположные – широкие – ворота ведут непременно в погибель (Мф. 7:3-14 и паралл.): а ведь слепые и неразумные массы стремятся к ним. На все эти бедствия мы должны смотреть, как на тот крест, который даётся нам от Бога, и который мы должны нести, потому что без этого никто не может быть учеником Христовым и называться христианином (Лк. 14:27 и паралл.).

Источник: Сокращенный Православный катехизис / Н. Вознесенский – СПб.: Изд. Общество памяти игумении Таисии, 2003. – 141, 2 с.