Біблія українською мовою

Друга книга Маккавеїв

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 12
1: Після закінчення цих договорів Лісій вирушив до царя, а юдеї зайнялися землеробством.
2: Але з місцевих воєначальників Тимофій і Аполлоній, син Генея, так само як Ієронім і Димофон, і зверх того Никанор, начальник Кіпру, не давали їм жити у спокої і безпеці.
3: Іоппійці ж зробили таке безбожне діло: вони запросили юдеїв, які жили з ними, з їхніми дружинами і дітьми сісти у приготовані ними чов­ни, ніби не маючи проти них ніякого зла.
4: Коли ж вони погодилися, бо бажали зберегти мир і не мали ніякої підозри, тоді, за загальним вироком міста, іоппійці, відпливши, потопили їх, не менше двохсот чоловік.
5: Коли Іуда довідався про таку жорстокість, звершену над одноплемінниками, оголосив про те тим, що були з ним,
6: і, закликавши праведного Суддю Бога, пішов проти мерзенних убивць братів його, запалив уночі пристань, і спалив човни, а тих, що збіглися туди, умертвив.
7: А оскіль­ки це місце було замкнене, то він відійшов, з наміром знову прийти і знищити всю громаду іоппійців.
8: Довідавшись же, що і жителі Іамнії хочуть так само вчинити з юдеями, які там живуть,
9: він напав уночі­ і на іамнитян і запалив пристань з кораблями, так що полум’я видне бу­ло в Єрусалимі за двісті сорок стадій.­
10: Коли ж вони відійшли звідти на дев’ять стадій, вирушаючи проти Тимофія, то напали на них араби, не менше п’яти тисяч і п’ятисот вершників.
11: Битва була жорстока, і коли ті, що були з Іудою, за допомогою Божою здобули перемогу, то араби, які потерпіли поразку номади, просили Іуду про мир, обіцяючи доставляти їм худобу і в іншому бути корисними їм.
12: Іуда ж, розуміючи, що вони дійсно багато у чому можуть бути корисні, погодився уклас­ти з ними мир; уклавши ж мир, вони відійшли у свої намети.
13: Ще напав він на одне місто з міцним мостом, оточене стінами і населене різними народами, на імення Каспин.
14: Жителі, сподіваючись на міцність стін і запас продовольства, поводилися дуже зухвало, лихословлячи на тих, що були з Іудою, промовляючи хулу на Бога і непристойні слова.
15: Але ті, що були з Іудою, закликавши на допомогу великого Владику миру, Який без стінопробивних машин і знарядь зруйнував Єрихон у часи Ісуса, по-звірячому кинулися на стіну.
16: За допомогою Божою вони взяли місто, і вчинили незліченні убивства, так що прилегле озеро, яке мало дві стадії у ширину, здавалося наповненим кров’ю.
17: Відійшовши звідти на сімсот п’ятдесят стадій, вони прийшли у Харак до юдеїв, називаних тувиїнами;
18: але не застали там Тимофія, який, нічого не зробивши, відійшов з цієї країни, залишивши, втім, у одному місці дуже міцну варту.
19: То­му Досифей і Сосипатр, з вождів, які були з Маккавеєм, вирушили і побили залишених Тимофієм у фортеці людей, понад десять тисяч.
20: Тоді Маккавей, розділивши своє військо на загони, поставив їх над цими загонами і кинувся на Тимофія, який мав при собі сто двадцять тисяч піших і тисячу п’ятсот кінних.
21: Коли довідався Тимофій про наближення Іуди, то відіслав дружин і дітей і решту обозу у так званий Карніон; бо ця фортеця була незруч­на для облоги і недоступна через тіс­ноту всієї місцевості.
22: Коли ж показався перший загін Іуди, страх напав на ворогів, і жах охопив їх від явлен­ня Всевидючого: вони кинулися на­втіки, пориваючись один туди, інший сюди, так що більшою частиною уражувані були своїми, проколювані вістрям своїх мечів.
23: Іуда наполегливо продовжував переслідувати, убивав беззаконних, і знищив до тридцяти тисяч чоловік.
24: Сам Тимофій потрапив до рук тих, що були з Досифеєм і Сосипатром, і з великим хитруванням благав відпустити­ його живим, бо у нього знаходилися багатьох [юдеїв] батьки, а де­яких брати, і вони не будуть пощаджені, якщо він помре.
25: Коли він багатьма словами запевнив у своїй обіцян­ці, що поверне їх неушкодженими, вони відпустили його, заради спасіння братів.
26: Потім Іудапішов проти Карниона й Атаргатиона, і вибив двадцять п’ять тисяч чоловік.
27: Після перемоги над ними й ураження, Іуда вирушив проти укріпленого міста Ефрона, в якому мав перебування Лісій і безліч різноплемінних: сильні юнаки, які стояли перед стінами, воювали завзято; там же знаходилися великі запаси знарядь і стріл.
28: Але вони, закликавши на допомогу Всесильного, Який Своєю могутньою силою зищує ворогів, оволоділи цим містом і побили тих, що були у ньому, до двадцяти п’яти тисяч.
29: Піднявшись звідти, вони попрямували на місто скіфів, що знаходиться від Єрусалима на відстані шістсот стадій.
30: Але оскільки юдеї, які жили там, свідчили про прихильність, яку мають до них скіфські жителі, і про лагідне поводження з ними у часи бід:
31: то, подякувавши їм і попросивши і на майбутній час бути прихильними до роду їхнього, вони вирушили у Єрусалим, тому що наближалося свято седмиць.
32: Після свята, називаного П’ятдесятницею, пішли вони проти Горгія, воєначальника Ідумеї.
33: Виступив же Іуда з трьома тисячами піших і чотирмастами кінних.
34: Коли вони вступили у битву, сталося, що де­які юдеї впали.
35: Досифей же, один з тих, що були під начальством Ва­кинора, вершник, муж сильний, упіймав Горгія і, схопивши його за плащ, волік його сильно, щоб узяти проклятого у полон живим; але один з вершників фракійських наскочив на нього і відсік йому плече, і Горгій утік у Марису.
36: Коли ж ті, що були з Ездрином, довго б’ючись, знемогли,­ Іуда закликав на допомогу Господа, нехай буде Він началовождем у бит­ві.
37: Почавши вітчизняною мовою піснеспіви гучним голосом, він викликнув і, несподівано кинувшись на тих, що були з Горгієм, повернув їх на втечу.
38: Потім Іуда, взявши з собою військо, вирушив у місто Одоллам, і ос­кільки наставав сьомий день, то во­ни­­ очистилися за звичаєм і святкували­ суботу.
39: На другий день ті, що були з Іудою, пішли, як вимагав обов’язок, перенести тіла полеглих і покласти їх разом з родичами у батьківських гробницях.
40: І знайшли вони в кожного з померлих під хітонами присвячені іамнійським ідолам речі, що закон забороняв юдеям: і стало всім явно, з якої причини вони впали.
41: Отже, всі прославили праведного Суддю Господа, який відкриває потаємне,
42: і звернулися до молитви, благаючи, нехай буде зовсім згладжений учинений гріх; а доблес­ний Іуда напучував народ оберігати себе від гріхів, бачачи своїми очима,­ що трапилося з вини загиблих.
43: Зро­бивши ж збір за числом мужів до двох тисяч драхм срібла, він послав у Єрусалим, щоб принести жертву за гріх, і вчинив дуже добре і бла­гочесно, думаючи про воскресіння;
44: бо, якби він не надіявся, що полеглі у битві воскреснуть, то зайве і марно було б молитися за мертвих.
45: Але він помишляв, що тим, які померли у благочесті, угото­вана велика нагорода,— яка свята і благочестива думка!— Тому приніс за по­мерлих умилостивительну жертву, щоб розрішилися від гріха.