Настанови св. отця нашого Антонія Великого про життя у Христі

Настанови святого отця нашого Антонія Великого про життя в Христі, вибрані з його «Слова» в «Життєписі» святого Афанасія, та з двадцяти «Послань» і двадцяти «Промов»3

1. Нехай кожен турбується про те, щоби, почав­ши, не сповільнюватися, не журитись у трудах і не казати: «Довгий вже час перебуваємо ми у подви­зі»; але краще, немовби починаючи щодня, помно­жувати свою ревність. Життя людини – дуже ко­ротке порівняно з майбутніми часами, і все, що ми маємо, – ніщо перед вічністю. Якщо у світі кожна річ має свою ціну, і кожний вимінює рівне на рів­не, – обітниця вічного життя купується за безцінь. Бо написано: Дні віку нашого сімдесят років, а як при силі – вісімдесят років, і більшість з них – то труд і марність (Пс. 90:10). Отож, якщо й усі вісімдесят або навіть сто років перебудемо у подвизі, то не до­рівнюватиме це літам царювання, бо замість ста років будемо царювати віки вічні; притому, потрудившись на землі, одержимо обіцяне спадкоємство на небесах; зложивши тлінне тіло, приймемо його нетлінним. Не журімся і не думаймо, що задовго перебували ми в подвизі чи сповнили щось велике, бо страждання нинішнього часу негідні майбутньої слави, що має нам з’явитися (Рим. 8:18).

2. Дивлячись також на світ, не думаймо, наче ми відмовились од чогось великого, бо навіть уся земля замала перед цілим небом. Тому, якби ми навіть були господарями над усією землею і зрек­лися б усіх її благ, то і в цьому не було б чогось рів­ноцінного Небесному Царству. Бо як той, що кидає одну драхму міді, аби придбати сто драхм золота, отримує в сто разів більше; так і той, хто, будучи господарем усієї землі й відмовляючись од неї, втрачає небагато. Коли й уся земля не рівноцінна небесам, то хто залишає кілька її десятин, нехай вважає, наче б нічого не лишив. А хоч би покинув дім і багато золота, то й тоді не повинен хвалитися або виявляти малодушність. До того ж треба па­м’ятати: якби ми не покинули того, що маємо, за­ради чеснот, то все одно після смерти залишили б усе, нераз навіть тим, кому не бажаємо, про що згадав Проповідник (Еккл. 4:8)4. То чому б не покинути нам земного задля чеснот, аби успадкувати Цар­ство Небесне?

3. Тому ніхто з нас не повинен стреміти до май­на. Бо яка користь нагромаджувати те, чого не візьмеш з собою? Чому б нам не набувати краще того, що можна взяти з собою: справедливість, чи­стоту, мужність, розсудливість, любов до ближніх й до убозтва, віру в Христа, незлобливість, гостин­ність? Чесноти, набуті на землі, випередять нас у вічності, де чекатиме нас Божа нагорода за чеснот­ливе життя.

4. Такими думками нехай кожен себе переко­нує, щоб не бути безвольним, особливо, коли роз­мірковує про те, що він – слуга Господній і повинен служити своєму Владиці. Як раб не відважиться сказати господареві: «Оскільки я працював учора, сьогодні не буду», але кожного дня, як написано в Євангелії, виявляє ту саму ревність, щоб догоди­ти панові своєму й не потрапити в халепу, так і ми щодня будемо з терпеливістю перебувати у подви­зі5, бо як один день проведемо у недбальстві, Гос­подь не простить нам того (хоч ми перед тим і тру­дилися), але прогнівається на нас. Про те ж каже і Єзекиїл (18:26): Коли праведник відступає од своєї справедливости й чинить кривду, й через те вмирає, то він умирає за кривду, яку чинив. Так і Іуда за одну ніч втратив труд усього свого попереднього життя.

5. Візьмімось, отже, до подвигу і почнімо діяти. Бо в цьому маємо підмогою самого Господа, як на­писано: Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, усе співдіє на добро (Рим. 8:28). Щоб не бути легкодуш­ними, завжди треба пам’ятати такий вислів Апо­стола: Щодня я наражаюся на смерть (1Кор. 15:31). Коли ми почнемо жити так, щоб завжди бути гото­вими до смерти, то не згрішимо. Вислів цей спону­кує нас до того, аби ми кожного дня, прокидаю­чись, пам’ятали, що можемо не дожити до вечора, а перед сном думали, що не встанемо вже більше. Бо невідомі нам межі життя нашого, незнаний нам і день сьогоднішній, що приготувало нам у ньому Провидіння. Живучи так щодня, не будемо ні грі­шити, ні похітливо бажати чогось, ні палати гнівом на когось, ані збирати собі скарбів на землі, але, очікуючи щодня смерти, станемо безкорисними і будемо всім усе прощати. Похоти до жінки або ін­шої якоїсь нечистої втіхи ні на хвилину не будемо в собі утримувати, але негайно відвертатимемось од неї, як від чогось минущого, перебуваючи завжди у передсмертній борні й пам’ятаючи про день суду. Бо сильний страх перед будучими стражданнями нищить уявну приємність від дочасних утіх і від­новлює душу, яка схиляється до падіння.

6. Отож, почавши діло спасіння і вступивши на шлях чеснот, прямуймо вперед, щоб досягнути ме­ти (Флп. 3:14). І ніхто хай не оглядається назад (по­дібно до жінки Лотової), передусім тому, що Гос­подь сказав: Ніхто, що поклав руки на плуг і озира­ється назад, не здатний до Царства Божого (Лк. 9:62). Озиратися назад не означає нічого іншого, як жалкувати про те, що ми покинули світ, і почати знову по-світському мудрувати.

7. Не лякайтеся, почувши про чесноту6, і не ди­вуйтеся з цього слова. Вона – не далеко чи поза на­ми, але в нас самих і нам під силу її сповнити, як­що захочемо. Греки відправляються до чужих країв і перепливають море, щоб вивчати науки. Нам же не потрібно від’їжджати до чужих країн заради Царства Небесного, ні перепливати моря задля чес­нот, бо Господь запобіг цьому, кажучи: Божеє Цар­ство всередині вас (Лк. 17:21). Треба тільки забажати чесноти: вона є в нас і постає з нас. Бо як тільки розумна душа7 перебуває у своєму природному стані, то одночасно є в ній і чеснота. Душа ж тоді перебуває в своєму природному стані, коли є та­кою, якою була створена напочатку. Створена ж вона цілковито доброю і праведною. Тому Іісус На­вин заповідав народові: Викиньте геть богів чужо­земних, що між вами, і прихиліть ваше серце до Гос­пода, Бога Ізраїля (І. Н. 24:23); а Іоанн: Вирівняйте стежки ваші (Мф. 3:3). Праведною ж душа буває, коли розумність її відповідає своєму природному станові. Коли ж вона відхиляється куди-інде і від­рікається стану, що диктує її єство, тоді це нази­вається злом у душі. Отже, необтяжлива це річ -чеснота. Бо якщо ми є такими, як створені, то пе­ребуваємо в чеснотливому стані; а якщо задумуємо погане, то нас справедливо називають злими. Як­що би ззовні належало переймати чесноту, то, зви­чайно, було б це важко, але якщо вона є в нас, то нам залишається тільки берегти її від злих помис­лів і зберігати душу свою для Господа – як дану від Нього заставу, аби Він визнав її Своїм творінням, бачачи, що вона така, якою її сотворив.

8. Будемо боротися із собою, щоб гнів не став нашим тираном і не панувала в нас похіть, бо ска­зано: Гнів людини не чинить справедливости Бо­жої… Пожадливість, завагітнівши, породжує гріх; гріх же здійснений породжує смерть (Як. 1:20; 15). Живучи так, потрібно постійно бути насторожі, як і написано: Більш ніж що інше, пильнуй своє серце (Притч. 4:23), бо маємо страшних і вселукавих воро­гів – злих демонів.

9. Саме проти них, як сказав святий Апостол, ми й повинні боротися: Нам бо треба боротися не проти тіла і крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах (Еф. 6:12). Велика юр­ба їх кружляє в довколишньому повітрі, і вони не­далеко від нас. Істотна також між ними різниця. Але довго довелось би говорити про їхнє єство і відмінність (а говорити про це більше личить не нам, а тим, що стоять вище від нас). Нас же нині невідкладна потреба спонукує тільки пізнати їхні підступи проти нас.

10. Отож передусім знаймо, що демони не були створені лихими, через що називаються демонами, бо Бог не створив нічого злого. Добрими були со­творені також і вони, будучи ангелами, але, відпав­ши від небесного споглядання і кружляючи вже коло землі, греків спокусили примарами, нам же, християнам, заздрячи, всіляко шкодять, бажаючи, щоб ми не ввійшли на небеса, звідки вони самі впа­ли. Тому потрібно багато молитися й подвизатися, щоб, прийнявши від Духа дар розпізнавати духів (1 Kop. 12:10), розрізняти їх, які є менше злі, а які -більше; на яке діло кожний із них призначений і як кожного з них можна поборювати і проганяти. Бо багато в них підступів і небезпечних зрад. – Бла­женний Апостол і його послідовники знали це, ко­ли казали: Задуми його нам добре відомі (2Кор. 2:11). У чому ж вони нас спокушували, про те ми повинні взаємно один одного застерігати. – Ось і я, сам по­части зазнавши їхніх підступів, говорю вам про це, як дітям.

11. Коли демони побачать якогось християнина (особливо ж – монаха), що перебуває у труді й до­сягає поступу, то насамперед, випробовують його, намагаються покласти на дорозі його спокуси: злі помисли. Але нам не треба боятися їхніх лукавих навіювань, тому що молитвами, постами й вірою в Господа відразу позбудемось ворогів своїх. Зреш­тою, навіть подолані, вони не заспокоюються, але зараз же наново приступають і з підступом і хитрі­стю. Коли не можуть спокусити серце подвижника відверто нечистими бажаннями, то нападають на нього видіннями: різними примарами пробують на­страхати його і для того прибирають вигляд жінок, звірів, плазунів, велетнів і воїнства. Але і таких привидів не треба боятися, бо вони – ніщо і зараз же щезають, як тільки захистити себе вірою і зна­менням хреста. Проте демони сміливі та вкрай без­соромні, тож якщо і в цьому бувають переможені, то нападають ще іншим способом: набирають ви­гляду пророків і звіщають, що буде через декілька днів; також показують себе величними, щоби тих, кого не могли звести помислами, зловити хоча б такими привидами. Але не будемо слухати демо­нів, чужих нам; не станемо зважати на них, хоч би й говорили вони про молитву чи пости, але уважно дивитимемось на мету нашого подвигу – і не буде­мо спокушені ними, що все роблять з лукавством. Жахатися їх не потрібно, хоч би здавалось, що во­ни наступають на нас, хоч би навіть погрожували смертю, тому що вони немічні й нічого більше вчи­нити не можуть, як тільки погрожувати.

12. Піклуватися треба більше про душу, а не про тіло, віддаючи йому якнайменше часу, решту ж -присвячувати передусім душі й шукати для неї ко­ристи, щоб не захоплювалась вона тілесними на­солодами, але якнайбільше підкоряла собі тіло. Про це сказав і Спаситель: Не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та що пити, ні тілом вашим, у що одягнутись (Мф. 6:25). – І не побивайтесь, що вам їсти та що пити, і не клопочіться! Бо того всьо­го шукають народи цього світу; Отець же ваш знає, що вам воно потрібне. Отож шукайте передусім Його Царства, а це вам додасться (Лк. 12:29-31).

13. Віруй у Господа і люби Його. Остерігайся не­чистих думок і тілесного задоволення, як і написа­но в Притчах: не спокушайся насиченням черева, уникай марнославства, безнастанно молися, співай псалми перед сном і після сну, вивчай заповіді, дані тобі в Писанні, а також діяння Святих, щоб, пам’я­таючи про заповіді, душа твоя мала ревність Свя­тих – як зразок для себе. Особливо намагайся збе­рігати апостольське наставлення: Сонце хай не за­ходить над вашим гнівом (Еф. 4:26) і знай, що це сказано про всі заповіді: щоб не заходило сонце не тільки над гнівом, але й над кожним нашим грі­хом. Бо добре, щоб не осуджувано було нас навіть за погану гадку.

14. Щоб так воно було, добре є слухати й дотри­мувати апостольське слово: Досліджуйте самих себе (2Кор. 13:5). Тому кожний нехай щоденно здає собі звіт з денних та нічних своїх діл. Якщо грішив, не­хай перестане грішити, якщо не згрішив, хай не хвалиться тим, але перебуває в добрі та не підда­ється недбальству, ближнього хай не осуджує і се­бе не почитає праведним, – поки Господь не прийде і не освітить те, що скрите в темряві (1Кор. 4:5). Не­рідко і від нас самих буває прихованим те, що ро­бимо. Але хоч цього ми не бачимо, та Господь ба­чить усе. Тому, віддаючи себе судові Господньому, будемо співчувати один одному, носити тягарі один одного (Гал. 6:2) й випробовувати самих себе; у чому ж немічні, постараємось це надолужити.

15. Щоб хоронити себе від гріха, нехай кожен з вас зауважує і записує вчинки свої й порухи душев­ні немов із наміром сповістити про них один одно­му і, будьте певні, що, соромлячись розголосу, не­одмінно перестанете грішити, ба, навіть тримати в думках що-небудь погане. Бо коли хтось грішить, чи ж бажає він, аби про це знали інші? Або хто, згрішивши, не воліє краще сказати неправду, щоби тільки утаїти гріх? І як спостерігаючи один за од­ним, перестаємо чинити розпусту, так само і запи­суючи свої думки з наміром сповіщати їх один од­ному, легше вбережемо себе від нечистих помис­лів, соромлячись розголосу. Отож записування не­хай замінить нам очі наших сподвижників8, щоб, записуючи, ми відчували такий же сором, який від­чуваємо, коли дивляться на нас, і навіть у думці не тримали чогось негідного. Таким формуванням са­мих себе дійдемо до стану, в якому будемо понево­лювати тіло своє, догоджати Господу й топтати підступи ворога.

16 9. Думаю, що благодать Духа Божого скоріше наповнить тих, що з усього серця подвизаються і з самого початку постановили собі вистояти й ніза­що не поступитись місцем ворогові в жодній борні, аж поки не переможуть його. Втім, Дух Святий, покликавши їх, спочатку робить для них усе мож­ливим, полегшуючи їм приступити до подвигу по­каяння, а вже потім показує їм дороги їхні у повній правді. Помагаючи їм у всьому, Він викарбовує в них труди покаяння (тілесні й душевні), поки дос­конало не наверне їх до Бога Творця. Для того по­стійно заохочує їх трудити тіло своє й душу, щоби освятилися вони і стали гідними спадкоємства життя вічного: тіло утруднювати постійним по­стом, працею і частим нічним чуванням, а душу -духовними вправами і старанністю в усіх служін­нях (послусі), що їх виконує тіло; кожне діло спов­няти з ретельністю і страхом Божим, якщо бажає­мо, щоби праця наша була плідною.

17. Прикликавши людину до подвигу покаяння, Дух Божий подає їй утіхи Свої і навчає не огляда­тися назад, не чіплятися за речі світу цього. Для то­го відкриває очі душі та дає їй узріти красу чисто­ти, що здобувається трудами покаяння, розпалює у людині заохоту до досконалого очищення душі ра­зом з тілом, щоб обидвоє стали одним у чистоті. Мета навчального проводу Святого Духа в тому, щоб досконало очистити душу людини й поверну­ти їй той первісний стан, у якому вона була перед падінням, знищивши в ній усе, що домішане заз­дрістю лукавого, аби не залишилось в ній нічого ворожого. Тоді тіло в усьому підкорятиметься ве­лінням розуму, що буде обмежувати його в їжі, на­поях, у сні та всілякому іншому діянні, постійно навчаючись у Святого Духа, за прикладом святого Апостола Павла: Умертвляю своє тіло і поневолюю (1Кор. 9:27).

18. Відомо, що тіло має трояке тілесне прагнен­ня. Перше – це природне, що нічого грішного не чинить без згоди душі, а тільки дає відчути, що во­но є в тілі. Друге походить від надмірного харчуван­ня та пиття, коли зроджений з того жар крови пі­діймає в тілі борню проти душі та схиляє її до не­чистих похотей. Тому Апостол і каже: Не впивайте­ся вином, що доводить до розпусти (Еф. 5:18). Так са­мо і Господь заповідає учням Своїм у Євангелії: Зважайте на самих себе, щоб часом серця ваші не обтяжилися обжирством та пияцтвом (Лк. 21:34). Ті ж, що забажали досягнути святости й чистоти (особливо в монашому чині), повинні завжди так себе тримати, щоб можна було з Апостолом сказа­ти: Умертвляю своє тіло і поневолюю (1Кор. 9:27). Третє прагнення буває від злих духів, які з заздро­сти спокушають і намагаються розслабити ченців, що вже набули чистоти, або відхилити з правого шляху тих, що бажають увійти в двері чистоти (цебто тільки вступити до монашества).

19. Якщо людина озброїться терпеливістю і не­ухильною вірністю заповідям Божим, то Дух Свя­тий навчить її ум, як очистити душу і тіло від тілес­них прагнень. Коли ж вона ослабне чуттям і дозво­лить собі недбальство щодо заповідей і повелінь Божих, то злі духи насядуть на усе тіло її та поч­нуть так занечищувати його усіляким тілесним по­жаданням, що змучена душа не буде знати, куди подітися, не бачитиме в розпуці, звідки чекати по­мочі. І тільки після того, як вона, протверезівши, знову стане на шлях заповідей і, прийнявши їхнє ярмо, доручить себе Духові Божому, – знову напов­ниться рятівним настроєм. Тоді зрозуміє, що спо­кій і мир душевний повинна шукати вона лише в Бозі.

20. Якщо прагнемо досконалої чистоти, то тру­ди покаяння повинні нести душа й тіло. Коли ум сподобиться такої благодати, щоби без самоспів­чуття і потурання боротися з пристрастями, тоді йому знадобляться поради, вказівки і підтримка Духа, з поміччю яких він успішно відбиватиме всі нечисті прагнення, що походять з похітливости серця. Цей Дух, злучившись з умом (або духом лю­дини), задля рішимости строго сповняти пізнані за­повіді, спонукує його відганяти від душі тілесні пристрасті, а також її власні, що є в ній незалежно від тіла. Він навчає ум пильнувати все тіло з голо­ви до ніг; щоб очі дивилися з чистотою; щоби вуха не насолоджувались наклепами, пересудами і нару­гою; аби язик говорив тільки добре, зважено, без домішок щось нечистого і пристрасного; щоби ру­ки підіймалися тільки в молитвах та служили ді­лам милосердя і щедро давали милостиню; щоб живіт помірно їв та пив (для підтримки тіла, не до­зволяючи похотям та насолодам зваблювати себе понад міру); щоб ноги ходили згідно з волею Бо­жою, прямуючи на службу в добрих справах. Тоді ціле тіло звикне до всілякого добра і, підкоряючись владі Духа Святого, зміниться так, що врешті набу­де деяких властивостей духовного тіла, що їх має одержати у воскресінні праведних.

21. Пристрасті душі такі: гордість, ненависть, заздрість, гнів, смуток тощо. Коли душа цілковито віддає себе Богові, тоді всещедрий Господь посилає їй духа справжнього покаяння, очищує її від усіх пристрастей, навчає не піддаватися, а переборюва­ти їх, дає силу перемагати ворогів, що й далі чи­нять перепони, намагаючись знову спокусити та привласнити її собі. Якщо душа непохитна в сво­єму наверненні й підкоренні Святому Духові, Який навчає її покаяння, то милосердний Творець зми­лується над нею заради трудів її, звершених у вся­ких невигодах і скруті: в довгих постах, частих чу­ваннях, у повчаннях у слові Божім, у безнастанній молитві, в зреченні від усіх світських утіх, у чисто-сердечному послусі всім, у покорі та вбогості ду­хом. Якщо перебуде непохитною у всьому тому, то Всещедрий, глянувши на неї милостивим оком, ви­бавить її від усіх спокус і визволить Своєю милістю з рук ворогів.

22. Бог Отець з благодати Своєї не пощадив Єди­нородного Сина Свого (Рим. 8:32), але видав Його, щоб визволити нас від наших гріхів і неправд. А Син Божий упокорив Себе заради нас, зцілив нас із душевних недуг і спас нас від гріхів наших. Благаю ж вас, в ім’я Господа нашого Іісуса Христа, завжди пам’ятати про це велике Боже Провидіння, що Бог-Слово ради нас в усьому став подібний до нас, окрім гріха. Належить же тим, що обдаровані розу­мом, усвідомити це розважливо, щоб у своєму житті стати вільними від гріхів, силою пришестя Господнього до нас. Ті, що зрозуміли і скористали­ся цим, стали Божими слугами. Але це покликання ще не є досконалістю. Досконалість вводить у си­нівство й освячує. Коли Господь наш Іісус Христос побачив, що учні Його наблизились до синівства і, навчені Духом Святим, Його самого пізнали, ска­зав їм: Тож слугами вже не називатиму вас. Називаю вас друзями Моїми і братами: бо все, що чув від Отця Мого, Я сказав вам (Іоанн 15:15). І ті, що дізналися, чим стали вони в Христі Іісусі, вознесли голоси свої, кажучи: Не прийняли ми духа рабства, щоб зно­ву підлягати боязні, а Духа усиновлення, яким кличе­мо: Авва!- Отче! (Рим. 8:15). Хто ж не виявить пов­ної та щирої готовости повстати проти гріха, той нехай знає, що прихід Господа Відкупителя буде йому на суд. І тому ще на початку Симеон прорік: Ось Цей поставлений для падіння й підняття бага­тьох в Ізраїлі; Він буде знаком протиріччя (Лк. 2:34). А потім й Апостоли проголосили: Ми для одних за­пах, що від смерти веде до смерти, а для інших – за­пах, що від життя веде до життя (2Кор. 2:16).

23. Відомо вам, що вороги істини безнастанно намагаються знищити її. Бог же повсякчас відвіду­вав створіння Своє, від самого заснування світу; і тих, що приступили до Творця свого з усією щи­рістю серця, навчав, як треба Його почитати. Коли ж через грішність тіла й злобу ворогів добрі праг­нення душі втратили силу, і люди не могли осягну­ти навіть того, що їм властиве згідно з їхнім єством та призначенням (а не тільки позбутися гріхів), аби піднестися до первісного стану, – тоді Бог милости­во навчив їх правдивого богопочитання через писа­ний закон. Коли ж і це не допомогло, тоді Бог, ба­чачи, що рана збільшується і потребує негайного й рішучого втручання, послав Єдинородного Сина Свого, Який і є нашим єдиним Цілителем.

24. Переможений любов’ю до Іісуса Христа, я, дивлячись на наш час, зазнаю то радости, то смут­ку і плачу. Дуже багато людей зодягнулися в мона­шу рясу побожности. Але з них тільки декотрі зро­били це зі щирого серця та удостоїлись визволення завдяки пришестю Господа Іісуса. За них я радію. Інші ж, зневаживши силу обіту свого, чинять за во­лею тіла і схильністю серця свого, через що прише­стя Господнє викрило їх. Над ними я сумую. Інші, злякавшись довгого подвигу, впали духом, тому скинули з себе одежу побожности й стали ніби без­мовними. Це ті, над якими я ридаю, – оскільки пришестя Господа нашого Іісуса Христа буде їм на осудження.

25. З усіх сил молюся за вас Богові, аби запалив Він у ваших серцях вогонь, який Господь наш Іісус Христос прийшов кинути на землю (Лк. 12:49), щоб могли ви керувати почуттями своїми і відрізняти добро від зла.

26. Коли вітер віє рівно, кожен мореплавець мо­же високо думати про себе і хвалитися собою; але тільки раптова зміна вітрів виявляє вміння досвід­чених керманичів.

27. Хто боїться Господа й зберігає заповіді Йо­го, той – слуга Божий. Проте це служіння не є раб­ством, а праведністю, що веде до синівства. Наш Господь вибрав Апостолів і довірив їм благовість Євангелія. Дані їм заповіді – досконале для нас слу­жіння, щоб ми панували над усіма пристрастями й підлягали прекрасним чеснотам. Коли ж приступи­мо ми ближче до благодати, тоді Господь наш Іісус Христос скаже і нам, як колись Своїм Апостолам: Я вже не називаю вас слугами, але друзями Моїми і братами: бо все, що чув від Отця Мого, Я сказав вам (Іоанн 15:15). Ті, що наблизяться до благодати, на собі відчують дію Святого Духа і зрозуміють духов­не призначення своє; зрозумівши ж і пізнавши, взивають, кажучи: Не прийняли ми духа рабства, щоб знову підлягати боязні, але прийняли Духа уси­новлення, яким кличемо: Авва!- Отче (Рим. 8:15).

28. Бог усіх керує діянням Своєї благодати. То­му не лінуйтесь і не сумуйте, а взивайте до Бога вдень і вночі, щоб вимолити благодать Бога Отця, вишню поміч для того, щоб зрозуміти, як поводи­тися. Не давайте очам своїм заснути, ні повікам за­дрімати (Пс. 132:4) в готовості принести самих себе в чисту жертву Богові, щоб узріти Господа: бо без чистоти ніхто Господа не побачить, як навчає Апо­стол (Євр. 12:14).

29. Коли всі Святі бачать, що ми ліниві й недба­лі, тоді уболівають, плачуть і сумують; коли ж узрять, що ми стаємо кращими і зростаємо в дос­коналості, – радіють і безнастанно виливають Творцеві молитви за нас. Господь же тішиться на­шими добрими ділами, свідченням і молитвами Святих й ущедрює нас усякими дарами.

30. Хто щирим серцем не зненавидить усього, що властиве тлінній і земній плоті й усім пожадан­ням та діям її, і не піднесе ума свого вгору до Отця всіх, той не зможе осягти спасіння. Хто ж так зро­бить, над трудами того змилосердиться Господь наш і дасть йому невидимий вогонь, що спалить у ньому пристрасті й досконало очистить його ум. Тоді замешкає у ньому Дух Господа нашого Іісуса Христа і перебуде з ним, навчаючи його достойно поклонятися Отцеві. Але поки ми догоджаємо зем­ному тілові своєму, доти залишаємось ворогами Богові, Ангелам і всім Святим Його. Благаю ж вас іменем Господа нашого Іісуса Христа: не будьте не­дбалі до життя та спасіння вашого і не дозволяйте в цю коротку мить життя викрасти у вас вічности, що не має кінця, а цій тілесній плоті позбавити вас царства світів, безмежного і невимовного. Істинно, бентежиться душа моя і дух мій мертвіє від того, що нам дана свобода вершити діла Святих, а ми, сп’янілі від пристрастей (подібно до п’яних від ви­на), не бажаємо умом своїм піднестися вгору і шу­кати вишньої слави, не прагнемо наслідувати діян­ня Святих та йти їхнім шляхом, щоб разом з ними здобути і вічне спадкоємство.

31. Ви сподобилися великого добра – благодати Бога Отця. Одначе вам потрібно трудитися в ім’я Того, Який є Світлом з висоти (Лк. 1:78), щоби ста­ти святою і неоскверненою жертвою Господу. Ми знаємо, як упало єство наше з високости своєї в прірву приниження й убогости і як відвідував її ми­лосердний Бог законами Своїми – через Мойсея та інших Пророків; в останні ж віки – через Єдино­родного Сина Свого, Який є верховним Начальни­ком наших первосвященників та істинним Лікарем нашим, єдиним сильним Зцілителем недуг наших, Котрий облечився в тіло наше й віддав Себе самого за нас і гріхи наші; Його смертю ми спасенні. Вникни ж і добре пізнай любов Творця нашого та відвідини Його до зовнішньої і внутрішньої люди­ни, після того, як ми, будучи розумними, стали не­розумними через сповнення волі ворога, злодія та батька брехні.

32. Скільки міріядів злих бісів, які безчисленні підступи їхні! Вони й після того, як ми, пізнавши і засоромившись своїх пристрастей, намагаємось вже уникати злих діл, на котрі вони нас підштовху­ють, і вуха свого не схиляємо до злих порад, якими нас підмовляють, – не відійшли, але з відчайдуш­ним зусиллям знову наступають на нас, знаючи, що доля їхня вже остаточно вирішена і що спадкоєм­ством їхнім є пекло – за крайню злобу їхню та від­вернення від Бога. Хай відкриє Господь очі сердець ваших, щоб ви бачили, які численні підступи демо­нів і як багато зла завдають вони вам кожного дня. І нехай дарує вам бадьоре серце й духа розсудли­вости, щоб могли ви принести самих себе в живу й непорочну жертву Богові, повсякчас остерігаючись заздрости демонів та злих шептань їхніх, потаєм­них підступів та прихованої злоби, оманливої не­правди їхньої і богохульних помислів, тонких на­мов, гніву й наклепів їхніх, аби ми обмовляли один одного, себе самих тільки виправдовували, інших же осуджували; щоб взаємно злословили один од­ного або, мовлячи солодко язиком, ховали у серцях своїх гіркоту; щоб осуджували зовнішність ближ­нього, будучи хижими в нутрі своєму, аби сварили­ся між собою і йшли наперекір один одному, бажа­ючи домогтися свого і виставити себе чеснішими. Кожна людина, що насолоджується гріховними помислами, падає мимовільно, радіючи з того, що їй привнесли вороги, надіючись виправдатися тіль­ки видимістю виконуваних діл, будучи всередині житлом злого духа, котрий навчає її всякого лиха. Тіло такої людини сповниться ганебним соромом; бо нею володіють демонські пристрасті, що їх вона не відганяє від себе. Демони не мають видимих тіл, але ми стаємо для них тілами, коли душі наші приймають від них темні думки; бо, прийнявши їх­ні помисли, ми приймаємо самих демонів і робимо їм житло з тіла свого.

33. Розумна і безсмертна природа в тлінному на­шому тілі схована для того, щоб у ньому і через нього виявляти своє діяння. Отож, вчинивши це ті­ло кадильним жертовником, приносіть на нього всі помисли ваші й задуми погані та, поставивши їх перед обличчям Господа, підносіться до Нього сер­цем і умом, благаючи Його, аби Він зіслав Свій не­земний вогонь, який спалив би все те, що буде на тому престолі, й очистив вас. І злякаються против­ники ваші, служителі Ваалові, і загинуть від рук ва­ших, як від рук Іллі пророка (1Сам. 18:25-40). Тоді уздрієте ви Чоловіка, що виходить з вод боже­ственних. Він зішле на вас дощ духовний, тобто зрошення Духа Утішителя.

34. Диявол, упавши з небес через свою гординю, безнастанно намагається потягнути за собою і всіх тих, що з усього серця бажають приступити до Гос­пода, – так, як і сам він упав – гордістю та марно­славством. Тим-то воюють з нами демони, сподіва­ючись віддалити нас від Бога. Знаючи, що той, хто любить брата свого, любить і Бога, демони вклада­ють у серця наші ненависть один до одного – аж до такої міри, що декотрі не можуть бачити брата сво­го і промовити до нього слова. Справді, багато лю­дей зробили великий поступ у чеснотах, але через свою нерозумність загинули. Воно не є дивиною і між вами, якщо, наприклад, охолонувши в духов­ному діянні, будете вважати, що ви доброчинці. Бо ось ви уже й упали до тієї хвороби диявольської -зарозумілости, думаючи, що близькі Богові й пере­буваєте у світлі, тоді як насправді блукаєте в тем­ряві. Що спонукало Господа нашого Іісуса Христа підперезати бедра рушником і, вливши води до умивальниці (Іоанн 13:4), обмити ноги тим, що були нижчі за Нього, як не те, щоб навчити нас смирен­ности? Усі, що бажають бути прийняті до першого чину, передусім мусять осягнути смиренність, бо гордість і з неба скидає. Тому, якщо не буде в лю­дині повного смирення – смирення серця, ума, ду­ха, душі й тіла, – вона Царства Божого не успадкує.

35. Якщо щиро бажаємо приступити до нашого Творця, намагаймося визволити душі наші від при­страстей – згідно з духовним законом. Бо від на­ших злих діл, пристрастей, від численности дия­вольських спокус ослабла сила ума нашого і за­вмерли добрі прагнення душ наших. Пристрасні, ми вже не можемо осягнути краси й вимог нашої духовної природи; і нема нам спасіння ні від кого, крім Господа нашого Іісуса Христа, як написано в апостола Павла: Як в Адамі всі вмирають, таку Хри­сті всі оживуть (1Кор. 15:22). Господь наш Іісус Христос є життям усіх розумних істот, створених на образ і подобу Його.

36. Ми названі іменами Святих та одягнені в їх­ню одежу, що нею хвалимося перед вірними; наслі­дувати ж діла їхні не маємо терпеливости. Боюсь, чи це не про нас сказав Апостол: Мають бо сповид побожности, сили ж її зреклися (2Тим. 3:5). Нехай дасть вам Господь зрозуміти, що живете ви для то­го, аби сповняти настанови Божі, щоб стати гідни­ми невидимого спадкоємства. Вершити усі діла свої згідно з волею Господа, – ось наше покликан­ня! Це властиве природі нашій, тому це неважко. Хто служить Богові і шукає Його усім своїм сер­цем, той діє згідно зі своєю природою; а хто грі­шить, той гідний кари й осуду, бо це чуже його природі.

37. Відтоді, як наш Господь благодаттю Своєю пробудив ум мій від смертної сонливости, безпере­станку плачу я і невтішно зітхаю. Думаю собі: чим віддячимося ми Господу за все, що Він вчинив для нас? Ангелам Своїм наказав нам служити, Проро­кам – пророкувати, Апостолам – Євангеліє сповіща­ти. А понад усе те – Єдинородного Сина Свого зі­слав для спасіння нашого. Збудімо ж серця наші страхом Божим! Знайте, що Іоанн Христитель і Предтеча христив водою на покаяння, приготовля­ючи до Хрищення Господа нашого Іісуса Христа, Який христив Духом Святим і вогнем, котрий є вогнем ревности до добрих діл. Старанно готуймо­ся до очищення в тілі й дусі, а, прийнявши Хри­щення Господа нашого Іісуса Христа, будьмо рев­нителями добрих діл, щоб тим самим принести се­бе Йому в приємну жертву. Дух Утішитель, прий­нятий у Хрищенні, дає нам силу свято діяти, щоби знову нам піднестися до первісного славного стану і стати гідними вічного спадкоємства. Знайте: ті, що у Христа христилися, у Христа одягнулися благо­даттю Духа Святого (Гал. 3:27-28). Притому, як тіль­ки дістають вони цю благодать, зараз же уневаж­нюються усі станові чи тілесні відмінності як у слу­ги, так і у вільного, як у чоловіка, так і в жінки. Бо Святий Дух тієї ж миті, коли стає для них заставою спадкоємства вічного Царства Небесного, навчає їх тому, як треба поклонятися Отцю у дусі й правді (Іоанн 4:23).

38. Я молився за вас, щоб сподобились і ви дару того великого вогненного Духа, що Його я здобув. Якщо бажаєте прийняти Його і щоб Він перебував у вас, потрудіть тіла та упокоріть серця ваші і, під­носячись до неба вдень і вночі, шукайте з праведні­стю того вогненного Духа, – і Він дасться вам. Так одержав Його Ілля Фесвитянин і Єлисей з іншими Пророками. Хто вдосконалює себе так (вказаними подвигами), тому дасться цей Дух безповоротно, навіки. Моліться, шукайте цілим серцем вашим – і дасться вам. Бо Дух цей оселюється у праведних серцях. І Він, коли зійде на вас, відкриє вам вищі таємниці, оджене від вас страх перед людьми та звірами, і матимете в собі небесну радість вдень і вночі, і будете в цьому тілі як ті, що вже перебу­вають у Царстві Небесному.

39. Якщо людина бажає удостоїтися любови Божої, вона мусить зодягнутися у страх Божий; страх же викликає плач, а плач породжує муж­ність. Коли все це дозріє в душі, тоді людина почне приносити плід в усьому доброму. І Бог, узрівши в душі ці прекрасні плоди, притягає її до Себе, як за­пах добірного тиміяму, тішиться нею з Ангелами повсякчасно, наповнює радістю та охороняє на всіх її дорогах, щоб безпечно досягла місця свого відпо­чинку. Тоді диявол не нападає на неї, бачачи Най­вищого Сторожа, Який опікується душею; навіть боїться приступити до неї – через цю велику силу. Здобудьте собі цю силу, щоб лякалися вас демони, щоб полегшились вам труди ваші й щоб боже­ственне стало для вас солодким. Солодкість боже­ственної любови набагато солодша від медового стільника. Чимало монахів та дівиць, що жили братством, так і не зазнали цих солодощів боже­ственної любови і не здобули божественної сили (хоча думали, що мають її). Вони бо нітрохи не ста­ралися її придбати, то і Бог не дарував їм. Хто ж намагається сподобитись Божественної любови, той напевно осягне її з милости Божої, бо Господь не зважає на особу. Коли людина бажає мати в со­бі світло Боже і силу його, тоді з погордою ставить­ся до наруги світу, як і до почестей його, зневажає усе мирське; спокій тіла і серце своє очищує від усіх поганих помислів, постійно приносить Богу піст і сльози, як і чисті молитви, – тоді Господь ущедрює її силою Своєю. Таку силу намагайтеся здобути, – і ви будете вершити всі діла свої спокій­но й легко, сміливо уповаючи на Бога, Який спов­нятиме всі прохання ваші.

40. Бог вислуховує тих, що люблять і шукають Його усім серцем своїм, і прихиляється до всіх просьб їхніх. Прохання ж тих, що приступають до Нього з роздвоєним серцем і ділами напоказ (зара­ди слави й похвали людської), Бог не вислуховує. І сповниться на них слово псалма: Бог розсипав кості чоловікоугодників (Пс. 53:6). Через те сили Божої не­ма в них, адже вони нестійкі серцем у всіх ділах своїх. І не знають вони солодкости божественної, спокою й веселости її. Багато в роді нашому таких, що не здобули оцієї сили, яка дає душі солодку вті­ху, наповнює її день у день усе більшою радістю й веселістю та розпалює в ній божественну теплоту, їх спокушає злий дух, бо вони діла свої виставля­ють напоказ перед людьми. Ви ж, принісши труди ваші перед обличчя Господнє, намагайтеся відда­лятися від духа марнославства і постійно проти нього боріться, аби Господь прийняв плоди ваші й зіслав вам силу, що дається вибраним Його. Не пе­реставайте протиставлятися духові злому, бо коли людина приступає до добрих діл та прекрасного подвигу, підбігає і той дух, щоб домішати до доб­рого зле або цілком відхилити людину від благих починань. Він не може стерпіти, щоб хтось чинив праведно, і шкодить усім, хто бажає бути вірним Господу. Багатьох він зовсім не допускає до чеснот, втручається в діла інших і губить плоди їхні, навча­ючи їх долучати до чеснот і діл милосердя пустий гонор. Про таких людей думають, що вони багаті на плоди, а вони їх зовсім не мають. Подібні вони до смоківниці, про яку здалека думали, що на ній чимало солодких плодів, а коли підійшли ближче, то нічого на ній не знайшли. Господь не тільки по­збавляє їх незрівнянної солодкости свого Боже­ства, але й висушує їх за те, що не знаходить у них ніякого доброго плоду. Але ви, взявшись до подви­гу, намагайтесь протистояти духові марнославства, опирайтеся йому та перемагайте його. Сила Божа прийде вам на поміч і повсякчас додаватиме вам ревности й теплоти, понад яку немає нічого дорож­чого. Якщо хтось із вас зрозуміє, що обділений цією теплотою, то нехай намагається здобути її, – і вона зійде на нього. А схожа вона до вогню, що йо­го люди роздмухують, поки розгориться і набере природної своєї сили, – аж тоді піднімається вгору, палаючи. Коли побачите, що через недбальство і лінивство душі ваші охолоджуються, то поспішай­те збудити їх, проливаючи над ними сльози. Без сумніву, прийде той вогонь і з’єднається з душами вашими, і ті, що його здобудуть, скиплять добрими ділами. Ось і Давид, коли спостеріг, що душа його обважніла й охолола, сказав так: Я згадую дні давні, роздумую над усіма вчинками Твоїми і над ділами рук Твоїх міркую. До Тебе простягаю мої руки; моя душа мов спрагла земля Тебе жадає (Пс. 143:5-6). Коли, як бачите, обважніло серце Давидове, він дуже стур­бувався тим, доки не розпалився знову вогонь в серці його, і він закликав: Готове серце моє, Боже, -буду співати, у псалмах славити (Пс. 108:2). І через оцю неустанну ревність і журбу був він поставле­ний до свого чину. Подібно чиніть і ви, щоб були ви однодушні у приготуванні серця з поміччю бо­жественного світла й вогню.

41. Моліться, щоб дарував вам Господь ласку все ясно бачити й розуміти, щоб ви чітко могли розрізняти добро і зло. В апостола Павла написано, що тверда страва для дорослих (Євр. 5:14). Це для тих, що довгим і ревним подвигом виховали свої почуття стосовно добра й зла, стали синами Цар­ства і вписані до божественного усиновлення. Бог дарував їм мудрість та розсудливість у всіх ділах їх­ніх, аби підступом уже не обманула їх ні людина, ні диявол. Знайте, що ворог спокушає вірних видимі­стю добра і багатьох зваблює тому, що в них немає ні розсудливости, ні мудрости. Тому блаженний Павло, пізнавши ці безмежні багатства розуму, призначені вірним, написав до ефесян: Згадую вас у моїх молитвах, щоб Бог Господа нашого Іісуса Хри­ста, Отець слави, дав вам духа мудрости та об’яв­лення, щоб Його добре спізнати; щоб Він просвітив очі вашого серця і ви зрозуміли, до якої надії Він нас кличе, яке то багатство славної спадщини між Свя­тими (Еф. 1:17-18). Так Апостол написав зі своєї безмежної любови до них, знаючи, що коли вони цього досягнуть, то ні в чому не відчуватимуть ні­якої нужди і не матимуть страху ні перед чим. Ра­дість же Господня буде втішати їх удень і вночі, а труди їхні будуть їм солодкими повсякчасно. Чима­ло з монахів та дівиць, що живуть у кіновіях10, не досягають такого стану. Ви ж, якщо бажаєте здо­бути цю вершину досконалости, відступіть від тих, що лишень називаються монахами й монахинями, але розсудливосте їхньої не мають; бо якщо зійде­тесь з ними, то вони не лише завадять вашому по­ступові, а ще й погасять ваш жар, тому що в їхніх душах тільки холод, оскільки вони ходять за ба­жаннями своїми. Отож, якщо вони прийдуть до вас і заведуть з вами світські розмови, не погоджуйтесь на це. Бо написано в апостола Павла: Духа не гасі­те, пророцтва не легковажте (1Сол. 5:19-20). Знай­те, що Дух нічим так не гаситься, як суєтними бесі­дами.

42. У кожній розумній істоті, чоловік це чи жін­ка, є почуття любови, що ним вони здатні осягати і божественне, і людське. Божі (духовні) люблять божественне, тілесні – тілесне. Ті, що люблять бо­жественне, очищують серця свої від усіх нечистот і справ цього проминаючого світу, нехтують світом і власним життям своїм та, несучи хрест, наслідують Господа, в усьому діючи згідно з Його волею. Тоді у них вселяється Бог і дарує їм блаженство та ра­дість, що живить душі, насичує їх і ростить. Як де­рева не зможуть рости без води, так і душа, якщо не прийме небесної втіхи, не може розвиватися. Зростають тільки ті душі, що прийняли Духа та на­поєні небесною втіхою.

43. Пам’ятайте, що ви грішники, тож оплакуйте все, вчинене вами у стані недбальства. Тоді благо­словення Господнє буде з вами, бо Він благий і всім, хто прибігає до Нього, відпускає гріхи і біль­ше не пам’ятає про них. Однак бажає Він, аби по­милувані все ж пам’ятали про відпущені гріхи, щоб, бува, забувши про них, не допустились чогось такого, через що були б змушені дати звіт і з тих гріхів, які були вже їм відпущені. Згадайте того слугу, якому господар простив увесь борг, що той був йому винен. Та коли забув він про цю милість і несправедливо вчинив зі своїм товаришем, то гос­подар зажадав від нього вже весь відпущений йому борг, – за те, що не змилувався над своїм співслу­гою й не відпустив йому сто динаріїв – суму нік­чемну, порівняно з тією, що йому самому була від­пущена11 (Мф. 18:23-34). Погляньмо на пророка Да­вида. Коли він згрішив з жінкою Урії, а пророк Нафан суворо осудив його за це, а також за те, що він вчинив з її чоловіком, то Давид тієї ж миті розкаяв­ся і впокорився. Тому пророк Нафан промовив до нього: Вже відпустив тобі Бог гріх твій. Але Давид, отримавши відпущення гріхів, не забув про них, і пам’ять про них передав нащадкам з роду в рід: Вкажу беззаконним дороги Твої (Пс. 50:15). З Дави­дового прикладу всі грішники мали б навчитись каяття за свої гріхи і пам’яті про них, коли будуть прощені. Подібне сказав Сам Бог через пророка Ісаю: Я стираю провини твої заради Мене самого, гріхів твоїх не згадую вже більше. Ти ж пригадуй, -щоб виправдатись тобі (Іс. 43:25-26). Прорік Він та­кож і через пророка Єремію: Повернися, зраднице, Ізраїлева дочко; не покажу тобі мого обличчя у гніві, Я бо милосердний, – не гніватимусь повіки! Визнай ли­ше провину свою, бо ти була невірна Господеві, Богові твоєму: розтринькала єси любов твою, Мого ж голо­су не слухала (Єр. 3:12-13). Тож коли Господь відпус­кає нам гріхи наші, завжди пам’ятаймо про це, щоб відновити в собі розкаяння.

44. Славним є духовне подвижництво, але бага­то в нього супротивників. Хто бажає бути доскона­лим, нехай не робить себе невільником нічого зло­го. Хто – раб гріха, той – далеко від досконалости.

45. Господь наш Іісус Христос незмірною сми­ренністю заступив Своє Божество людськістю і, хоч усі дивилися на Нього як на чоловіка, був Він не тільки людиною, але – Богом, як написано: І Слово стало тілом і оселилося між нами (Іоанн 1:14). Втім, Господь не перебував поза Божеством, вопло­тившись нашого ради спасіння.

46. Чимало людей з глупоти своєї кажуть: «Ми бачили Господа Іісуса Христа так само, як і Апосто­ли», хоч обманюють і спокушають самі себе, та й очей не мають, щоб бачити Господа так, як бачили Його Апостоли. Святий апостол Павло бачив Гос­пода, як бачили Його й Апостоли, що були з Ним і увірували в Нього ще тоді, коли Іісус ходив по зем­лі, оточений юрбами народу, що дивилися на Ньо­го як на людину. Коли кровоточива жінка, узрівши Іісуса очима серця, увірувала, що Він є Бог, і з ві­рою доторкнулась краю одежі Його, в ту ж мить позбулася хвороби. Господь спитав: Хто доторкнув­ся Мене, – не тому, що не знав, але тому, що хотів виявити її віру. Хоч апостол Петро казав: Настав­ниче, то люди коло Тебе юрмляться і тиснуться, а Ти питаєш, хто доторкнувся Мене?- Проте жінка сама призналась і розповіла, як одужала. Тоді Господь сказав їй: Дочко, віра твоя спасла тебе, йди в мирі! (Лк. 8:45-48). Бачили Господа і Пилат, і Анна, й Ка­яфа, але без віри, як і інші з натовпу, що дивилися на Нього, не так, як Апостоли, тому й не мали ні­якої користи з того, що бачили Його. Апостол же Павло бачив Господа очима свого серця і сильною вірою своєю, як бачила Іісуса та кровоточива, що доторкнулась до Нього з вірою, – і зцілилася.

47. Коли щезає в людині царство гріха, тоді з’являється в душі Бог і очищає її разом з тілом. Якщо ж гріх живе в тілі, то людина не може бачи­ти Бога, бо душа її знаходиться в тілі й немає в ній місця для світла, що є видінням Бога. Давид каже: У Твоїм світлі побачимо світло (Пс. 36:10). Що ж це за світло, в якому людина бачить світло? Господь наш Іісус Христос згадує про нього в Євангелії, ка­жучи, щоб уся людина була світлою і не було в ній нічого темного (Лк. 11:36). Господь також мовив: Ніхто не знає Сина, крім Отця, і Отця ніхто не знає, крім Сина, та кому Син захоче відкрити (Мф. 11:27). Син же не відкриває Отця Свого синам темряви, але – тим, що перебувають у світлі та є синами світла, бо очі сердець їхніх просвітив Він пізнанням заповідей.

48. Написано в псалмі: Перейду до дому Божого посеред гуків радости й хвали (Пс. 42:5). Це – перейду – вказує на досконалий зріст душі, коли вона вже наближається до Бога; раніше ж путь її пролягала ще дуже далеко від Нього. Не будемо сумувати, що дорога наша ще дуже далека, бо ж ми все ще пере­буваємо в духовному дитинстві. Навіть великому пророкові Іллі було сказано: Уставай та їж, бо да­лека тобі дорога (1Сам. 19:7), а йшов він до Богови­діння. Про цю ж саму віддаленість казав і Давид: Коли б то у мене крила як у голубки, я полетів би і відпочив би (Пс. 55:7). Тому потрібно пройти свій шлях не в недбальстві, розслабленні й лінивстві, але зосереджено та запопадливо. Вчитель людства Павло радить нам: Біжіть так, щоб мету осягнути! – і додає при тому: Умертвляю моє тіло і поневолюю (1Кор. 9:27). Біжім, отже, й ми, доки маємо час і ще у цьому тілі, щоб осягнути досконалість, як осягнув її сам святий Павло, що мовив: Я боровся добрим подвигом, скінчив біг, віру зберіг: Тепер же приготований мені вінок справедливости, що його дасть мені Господь (2Тим. 4:7-8).

49. Як тіло (поки в ньому перебуває душа) про­ходить три вікові періоди, а саме: юність, середній вік і старість, так і душа проходить три вікові пе­ріоди в тілі, а саме: початок віри, час зрілости та досконалість. У першому стані, коли душа починає вірити, вона народжується у Христі, як сказано в Євангелії. Святий апостол Іоанн показав нам ознаки як цього народження, так середнього стану й дос­коналости, коли мовив: Писав я вам, юнаки, писав вам, дітоньки, писав вам, батьки (1 Іоанн 2:12-14). Мав же він на увазі не тілесний вік віруючих, а стан тих, що прямують до духовности, щоб осягну­ти досконалість та удостоїтись повної благодати.

50. Хто полюбив духовне життя, той мусить на­слідувати чистоту і стриманість Йосифа; упорядку­вати себе спогляданням та озброїтись проти всіх лихих похотей, що підтримують хитрого ворога, про якого можна сказати словами Іова: Глянь, що за сила в його крижах, що за потуга в його черева м’я­зах! (Йов. 40:16). Тому кожний, хто подвизався та озброївся проти цих тілесних похотей, що звичай­но виникають від надмірної їжі та пиття, повинен підперезати стегна свої суворою здержливістю, щоб утриматись у чистоті. Написано: Ангел, що боровся з Яковом, сильно стиснув жилу його сте­гна, від чого ослабло тіло його і він був названий Ізраїлем, тобто тим, що бачить Бога (Бут. 32:25-32). Так само і нам треба умертвляти тіло своє, щоб зга­сити хтивість. Бо зів’ялість тіла дозволяє нам осяг­нути досконалість у чесноті чистоти. Душа стає сильною, коли тіло виснажене. Отож приборкаймо своє тіло, щоб зробити лад у своїй душі, бо якщо поневолимо тіло і віддамо його в підлеглість душі, то тілесні помисли (прив’язання до котрих – це во­рожість до Бога) будуть умертвлені через умертвін­ня тіла. Тоді просвітиться душа і стане храмом Бо­жим. Хто чистий у всіх членах своїх, той справж­ній духовний подвижник, що панує над усіма по­чуттями своїми і не дозволяє їм поневолити себе, але стримує їх і віддає чистими під ярмо Господнє. Він не дозволяє очам своїм дивитися на щось недо­стойне або з пожадливістю позирати на жінок; ву­хам своїм забороняє слухати пересуди чи дияволь ські поради і помисли; на уста свої накладає пе­чать, а язикові не дає волі висловлювати пусті дум­ки; руки свої він простягає до прекрасних діл ми­лосердя і взаємної помочі; ноги його швидкі спов­няти Господні слова: Хто тебе силуватиме йти ми­лю, іди з ним дві (Мф. 5:41); живіт свій і груди три­має так, щоб заради них не впасти і не почати пов­зати по землі, подібно до змія. Таким є, браття, взірець життя подвижника.

51. Кожен, хто справді бажає бути духовним по­движником, повинен віддалятися від галасливого багатолюддя й не наближатися до нього, щоб і ті­лом, і серцем, і умом бути поза круговертю люд­ського замішання, бо де багатолюддя – там і замі­шання. Наш Господь показав нам зразок віддале­ности й усамітнення від людей, коли Сам, один­цем, виходив на гору молитися. У пустині переміг Він також і диявола, який насмілився приступити до Нього. Певна річ, Іісус міг перемогти його і серед багатолюддя, але Він зробив це в пустині, аби на­вчити нас, що в усамітненні й безмовності легше перемогти ворога й досягти досконалости. Також слави Своєї не показав Господь учням Своїм посе­ред людей, але вивів їх на гору і там явився їм у ве­личі Своїй. Предтеча також перебував у пустині аж до своєї появи Ізраїлеві. У світі ворогові зручніше тіснити нас своїми знаряддями – як зовнішніми, так і внутрішніми; там він притягає до себе декот­рих людей як підручних собі слуг і з їхньою поміч­чю веде борню проти вірних (будь-яка безсоромна жінка буває у нього дуже сильною зброєю, широко простягаючи спокусливі сіті свої). Єзекиїл, коли бачив чотирьох тварин, що мали чотири обличчя і всі виявляли славу Божу, був не в місті чи селищі, але – поза ними – в полі, бо Бог казав йому: Вийди на поле і побачиш славу Мою (Єз. 3:22). І, взагалі, всі великі видіння та об’явлення були показані Святим у горах та пустинях. Пророк Єремія, знаючи, як угодне Богові усамітнення, також сказав: Добре для людини носити ярмо в юнацтві. Нехай сидить на са­моті мовчки. І, навпаки, відаючи, як багато шкоди приносять людські поголоси тим, що бажають уго­дити Богові, промовив: Хто дасть мені в пустині притулок подорожніх? Я покину тоді народ мій і піду геть від нього (Єр. 9:1). Також пророк Ілля сподо­бився їжі від Ангелів не серед юрби народу, не в місті, ані в селі, але – в пустині. Все це, що відбува­лося зі Святими, описано для того, аби й ми наслі­дували тих, котрі полюбили усамітнення, бо воно і нас може привести до Господа. Намагайтеся укрі­питися в ньому, щоб воно наблизило вас до видін­ня Бога, що і є духовним спогляданням.

52. До кого подібна душа, в яку вселився вогонь Божий? До птаха, що возноситься на небеса. Кри­лами ж душі, підкореної Богові, є рух вогню Божо­го, що ним вона може вознестися вгору на небо. Якщо ж душа позбудеться тих крил, то несила їй піднестися горі, бо позбавлена вона буде того вог­ню, що зносить угору. Тоді стане душа подібною до птаха, що втратив крила свої і через те не може лі­тати. Крім того, душа людини подібна до крилатих ще й тим, що теплота є умовою їхнього народжен­ня; якщо птах не нагріватиме яєць, то з них не ви­ведуться живі пташенята, що будяться до життя тільки теплом. Так і Бог, обіймаючи і зігріваючи покірні Йому душі, пробуджує їх до духовного життя. Зрозумівши, отже, що душа, пригорнув­шись до Бога і ставши покірною Йому, подібна до птаха, джерелом існування якого є теплота, нізащо не позбавляйте себе сили цього вогню. Знайте, що за цей вогонь, Богом вам дарований, диявол готує велику борню, бо добре знає, що доки відчуваєте у собі цей вогонь, – перемогти вас не зможе.

53. Протиставляйтеся дияволові й намагайтеся розпізнавати підступи його. Жовч свою він звичай­но приховує під виглядом солодощів; аби не бути викритим, влаштовує різні приманки, гарні на ви­гляд, але згубні для життя. А все це для того, щоб звабити серця ваші фальшивим наслідуванням істини, що справедливо приваблива. Усе його вмін­ня для того, щоби звести кожну душу, яка істинно служить Христові. Багато різних пристрастей зро­джує в душі, щоб згасити в ній божественний во­гонь, у якому міститься уся сила; особливо ж подо­лує нас лінивством тіла і всім тим, що з ним пов’я­зане. Коли ж, нарешті, побачить, що душі всього цього остерігаються і нічого не приймають від ньо­го, не подають навіть надії на те, щоб коли-небудь послухатись його, – відступає од них із ганьбою. Тоді вселяється в них Дух Божий, приносить спо­кій у всі діла їхні, і солодким стає для них ярмо Бо­же, як і написано в Євангелії: Знайдете полегшу ду­шам вашим (Мф. 11:29). Тоді стають невтомними як у чеснотах, так і в послусі та нічних чуваннях. Не гніваються на людські наклепи і не лякаються ні­кого: ні людини, ні звіра, ні духа, тому що радість Господня перебуває з ними вдень і вночі, оживляє розум їхній і животворить їх. Тією радістю зростає душа, виявляється здатною до всього, досконалою -і так сходить на небо.

54. Спочатку дитя споживає молоко матері, по­тім іншу, та все ж дитячу їжу, і нарешті кожну страву, що нею звичайно живляться люди. Дитина стає сильнішою, мужніє, і серце її сміливо зустрі­чає ворогів, коли ті хочуть напасти на неї. Однак якщо вона захворіє, то й харчування їй не поможе: дитя слабне й усякий ворог перемагає його. Щоб одужати і знову набути сили перемагати ворогів, потрібно звернутися за поміччю досвідченого ліка­ря. Так і душа людська, коли в ній немає радости Божої, стає хворою і зраненою. Якщо вона знайде собі Божого чоловіка, досвідченого у лікуванні людських душ, то він спершу зцілить її від пристра­стей, а потім навчить, як з поміччю Божою отри­мати ту радість, що є життям її душі. Тоді вона під­німеться проти своїх ворогів – злих духів, перемо­же їх, потопче їхні поради і возрадується в Бозі.

55. Остерігайтеся порад злого диявола, коли він прийде у вигляді правдомовця, щоб звабити вас й увести в оману. Хоч би він з’явився перед вами як ангел світла, не вірте йому і не слухайте його; бо вірних він звичайно зваблює видимістю правди. Недосвідчені не знають цих хитрощів диявола, ні того, що він постійно підмовляє їх до лукавства; досвідчені ж розпізнають усе, як каже Апостол: Тверда страва для дорослих, у яких через звичку по­чуття вправлене розрізняти добро від зла (Євр. 5:14). Таких ворог не зведе, але вірних, які мало знають себе, він легко спокушає й ловить, як рибалка ри­бу, прикриваючи вістря вудки приманкою. Риба не знає, що під приманкою – вудка, тому підпливає, ковтає принаду і тієї ж миті потрапляє на гачок. Якби та риба відала, що буде впіймана, поза вся­ким сумнівом, не наближалась, а втікала б від тієї принади. Подібно ворог ловить і недосвідчених вір­них, як навчає Соломон: Бувають путі, що здають­ся простими, але кінець їх – дорога смерти (Притч. 16:25). Написано також у пророка Амоса: Що ти бачиш, Амосе? Він відповів: Тенета птахолова. Щоб не бути спійманими на землі, птахи літають в під­небессі й будують собі гніздечка для відпочинку й сну в найвищих місцях. Там вони безжурні, бо ні­хто не може їх досягти або зловити. Але птахолов хитрістю зманює їх. Він приходить до того місця, де може спіймати пташку, розставляє сіті та поси­пає навколо них насіння. Тією їжею зманює він пташку з висоти: вона злітає вниз і потрапляє у сильце. Подібно чинить і диявол, уловлюючи недо­свідчених християн хитрощами своїми, – і скидає їх з висоти. Так він діяв, коли прикрився змієм і сказав Єві: Ні, напевно не помрете.., але в день, коли скуштуєте, відкриються у вас очі і ви станете як Бог (Бут. 3:4-5). Почувши ці слова, Єва прихилилась до нього серцем і подумала, що він каже правду і хоче їй добра. Але коли вкусила плід і дала спробувати Адамові, відразу сталося велике нещастя: вони обидвоє впали зі своєї висоти. Так і тепер диявол зводить недосконалих християн, бо вони, не вмію­чи відрізнити добро від зла, ідуть за похотями сво­го серця, задовольняючись своїми міркуваннями і поглядами. Досконалих отців (які вміють точно розрізняти добро від зла) не питають, а йдуть за ба­жаннями свого серця, гадаючи, що вони й самі вже досягли досконалости й одержали благословення своїх отців. Такі уподібнюються до тих птахів, що збудували свої гнізда високо, але, спустившись на землю, потрапили в сіті птахолова і впіймалися. Стається з ними це, бо, будучи самовпевненими, вони завжди діють за схильністю свого серця і, сповняючи бажання свої, не слухають отців своїх і не радяться з ними. Тому диявол влаштовує їм ви­діння й примари і сповнює серця їхні гордістю; іноді вночі посилає їм сни, котрі здійснюються удень, аби підштовхнути їх до ще більшої спокуси. Деколи показує їм світло вночі, так що світлим стає місце, де вони перебувають, і чимало таких знаків він робить. Усе це диявол чинить для того, щоб замаскуватися під Ангела і щоб приймали йо­го як Ангела. Як тільки вони сприймуть його так, він скидає їх з їхньої висоти – через духа гордости, що ними володіє. Вони стали вважати себе велики­ми і славними в дусі, тож не мають потреби зверта­тися до отців своїх та слухати їх. А насправді, згід­но з Писанням, вони є блискучими гронами, але не­зрілими і терпкими. Настанови отців їм обтяжливі, бо вони переконані, що самі вже знають усе.

56. Твердо знайте, що ви не зможете осягнути поступу або зрости й стати досконалими, ні чітко розрізняти добра від зла, – якщо не будете корити­ся отцям вашим. Отці наші теж так поводилися: корилися своїм отцям і їхніх настанов слухалися, -тому й досягли поступу, вдосконалились і самі ста­ли вчителями, як написано в Премудрості сина Си­раха: Не легковаж бесідами мудрих, вдумуйся в їхні приповідки, бо від них засвоїш освіту, а й як великим слугувати. Не зневажай розмову старих, бо й вони на­вчились від пращурів; від них наберешся розуму і як треба своєчасно відповідати (Сир. 8:8-9). Отож ви повинні наслідувати тих, що були покірними от­цям своїм та в усьому їх слухали, і яких вони, з по­міччю Божою, навчили усього, що самі перейняли у своїх отців і що передали своїм покірним синам.Ісаак слухав Авраама, Яків – Ісаака, Йосиф – Яко­ва, Єлисей – Іллю, Павло – Ананію, Тимофей – Пав­ла. Всі вони слухалися отців своїх, виконували во­лю їхню і дотримувались їхніх порад, тому пізнали істину, осягнули правду і нарешті сподобилися Ду­ха Святого. Так стали провісниками істини в усьо­му, як написано у пророка Єзекиїла: Я поставив те­бе на варті дому Ізраїля: як почуєш з моїх уст якесь слово, то попередиш їх від мене (3:17). Отож, якщо бажаєте досягнути поступу й зрости в досконало­сті, стати незворушними у серці своєму і в нічому не бути висміяними дияволом, – коріться отцям ва­шим, слухайтеся їх в усьому – і не впадете повіки.

57. Скажу вам те, що єдине зберігає людину твердою в доброті від початку до кінця, а саме: лю­біть Бога усією душею своєю, усім серцем та умом своїм і Йому єдиному служіть. Тоді Господь дасть вам велику силу й радість, і всі діла Божі стануть для вас солодкими, як мед, усі труди тілесні, чуван­ня, умові заняття і ціле ярмо Боже буде для вас легким і бажаним. Однак, з любови Своєї до лю­дей, Господь часом посилає їм прикрощі, аби не звеличувались, але перебували у подвизі: і вони за­знають замість мужности – втоми і недуги, замість радости – смутку, замість спокою і тиші – збенте­ження, замість утіхи – розчарування. Це та подібне буває з тими, що люблять Господа, але, борючись і перемагаючи, вони стають щораз сильнішими. Ко­ли ж, нарешті, цілком усе те подолають, тоді в усьому буде з ними Дух Святий, і вони не бояти­муться вже більше нічого злого.

58. Святий Дух невпинно повіває благовонними пахощами – приємними, солодкими і незрозуміли­ми для людського роду. Але хто пізнав їх та солод­кість Духа Святого, крім тих, що удостоїлись Його? Дух Святий вселяється в душах, що каються, і то багатьма трудами. Чимало подібного бачимо і в світі. Дорогоцінні камені, наприклад, не добува­ють інакше, як тільки великим трудом. Шукаючи Духа, Святі знайшли Його, і Він є правдивою мно­гоцінною перлиною, про яку згадує Євангеліє (Мф. 13:45-46) в притчі про купця, що шукав справжню коштовність, а, знайшовши, пішов, продав усе й купив її. Про шукання Духа засвідчує й інша прит­ча про скарб, захований в полі, що його чоловік, знай­шовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, і купує те поле (Мф. 13:44). Нікого так не випро­бовують спокуси, як тих, що отримали Духа Свято­го. І наш Господь, коли на Нього після Хрищення зійшов Дух Святий у вигляді голуба, був ведений Духом у пустиню, де диявол спокушував Його всі­ма спокусами своїми, але нічого не зміг Йому вді­яти, як і записано про це в Євангелії від Луки: І за­кінчивши всі спокуси, диявол відійшов від Нього до яко­гось часу (Лк. 4:13). Господь же Іісус повернувся до Галилеї в силі Духа. Так і всіх, що прийняли Духа, борються та перемагають, Святий Дух укріплює і дає силу долати кожну спокусу.

59. Серафим, якого бачив пророк Єзекиїл (Єз. 1:4-9), є образом вірних душ, що намагаються до­сягти досконалости. Він мав шість крил, всіяних очима. Мав також чотири обличчя, які дивилися на чотири боки: одне обличчя подібне було до об­личчя людини, друге схоже на тельця, третє – на лева, четверте – на орла. Перше обличчя Серафима (людське) означає вірних, що, живучи у світі, збері­гають заповіді, покладені на них. Якщо хтось з них увійде до монашества, то стає подібним до тельця, тому що важко трудиться, сповняючи монаші пра­вила і здійснюючи ще більші тілесні подвиги. Хто, вдосконалившись у приписах спільнотного життя, переходить до усамітнення і вступає у боротьбу з невидимими демонами, той уподібнюється до лева – царя диких звірів. Коли ж переможе він невиди­мих ворогів, опанує пристрасті й підкорить їх собі, тоді буде підхоплений вгору Духом Святим і поба­чить видіння Божі. Тут уподібниться до орла: ум його тоді буде бачити все, що може статися з ним із шістьох сторін, нагадуючи тим шестикрилого Серафима з численними очима. Так він цілковито стане духовним Серафимом й успадкує вічне бла­женство.

60. Чистота, безперервний і незмінний спокій, повне милосердя та інші прекрасні благословенні чесноти є заповідями Божими. Намагайтесь спов­нити ці веління Духа, що ними оживляться душі ваші і з поміччю яких приймете ви Господа: вони є безпечним шляхом. Без чистоти тіла й серця ніхто не буде досконалим перед Богом, тому й сказано у святому Євангелії: Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать (Мф. 5:8). Досконалість родиться від чистоти серця. У серці причаїлось як природне добро, так і природне зло. Від зла постають душев­ні пристрасті, такі як: осудження, ненависть, заро­зумілість тощо. Добро ж серця родить пізнання Бо­га (страх Божий), святість, чистоту душі, вільну від усіх пристрастей совість. Якщо людина вирішить поправитись і почне уникати всілякого лиха, озброївшись проти нього подвигами (плачем, стог­нанням, зітханням, постом, чуванням, убогістю і багатьма молитвами до Бога), то Господь з благо­дати Своєї прийде їй на поміч і позбавить її усіх ду­шевних пристрастей. Багато є таких, що, перебува­ючи тривалий час у монашестві, не навчилися тієї науки чистоти, бо, занедбуючи настанови своїх от­ців, пішли за бажаннями свого серця. Тим-то взяли над ними верх злі духи, душогубці, вражаючи їх прихованими стрілами вдень і вночі, не даючи їм спокою на жодному місці, тому серця їхні перепов­нені то гордістю, то марнославством, то безбож­ною заздрістю, то осудженням, то гнівом і люті­стю, то чварами та багатьма іншими пристрастями. Таких чекає доля п’яти юродивих дів, бо нерозумно проводять увесь свій час: не загнуздують уст, не зберігають очей і тіл чистими від пожадань, ані сердець – від нечистот та інших речей, гідних пла­чу. А все це тому, що вони нечисті й задовольняю­ться самою лише льняною одежею, котра є тільки образом дівицтва, тому й позбавлені вони небесної оливи для розпалювання лампад своїх, і Жених ніколи не відчинить їм дверей чертогу Свого, але скаже їм, як у притчі юродивим дівам: Істинно ка­жу вам: Я вас не знаю (Мф. 25:12). Пишу це, бо ба­жаю, щоб усі спаслися, стали вільними й вірними -чистою невістою Христові, Котрий є Нареченим усіх душ, як каже апостол Павло: Я вас заручив од­ному лиш чоловікові, появив вас чистою дівою Хри­стові (2 Кор. 11:2).

61. Золото багато разів очищують вогнем, аби стало якісним. Подібно наш Господь, будучи доб­рим, очищує людину багатьма спокусами, випробо­вує її та досвідчує у боротьбі серця, щоб не верта­лася вона більше думками чи пам’яттю до неправд і принижень людських, але підкорялася Богові і покладала на Нього всю надію свою, будучи зав­жди готовою до всякого доброго діла перед Госпо­дом, як сказав пророк Давид: Готове серце моє, Бо­же, – буду співати, у псалмах славити (Пс. 108:2). Пам’ятайте, що ви будете випробувані наругою й неправдою від близьких вам людей або зазнаєте зневаги від своїх же співбратів. Тож коли станеться з вами щось подібне, стійте твердо, не бійтеся і не журіться, але дякуйте Богові за все це, бо без Нього нічого не діється. Господь допускає усе це, бо слу­гам Божим необхідно зазнавати борні. Хто ж з бла­годати Божої не буде випробуваний спокусами, труднощами, скорботами й бідуванням, той не звикне терпеливо перебувати завжди в доброму і не сподобиться від Господа чести.

62. Терпеливо зносіть біди і скорботи, що вас спіткають, і смиренно дякуйте Богові за них, щоб зазнати радости у ваших діяннях, подібно до муж­ньої у борні блаженної Сусанни, котра перемогла похітливість двох беззаконних старців: від їхнього брехливого наклепу багато витерпіла нещасть і скорбот, але Господь за терпіння і непохитність її в кінці подвигу підніс, а ворогів її – понизив. Уподіб­ніться до Теклі, ще мужнішої духом, яка не настра­халась ані ран, спричинених їй батьками, ні вогню, ні роздирання тіла, ні звірів. І Бог дарував їй накі­нець радість серця й нагороду за труди – мужня ві­ра її вгасила полум’яний вогонь, загородила пащі кровожерливих левів і засоромила всіх ворогів її. Станьте подібні до смиренного перед Богом і людь­ми Йосифа, що його вберегла від смерти Божа по­міч, коли брати із заздрости й ненависти до нього хотіли пролити кров його. Коли вони продали його в рабство, жінка господаря Потіфара, якому він служив, заподіяла йому багато лиха й довела до то­го, що Йосифа було вкинуто у в’язницю. Але й там Бог не покинув Свого слугу, бо Йосиф був здерж­ливим, лагідним, чистим, неоскверненим душею й тілом. За Божим благоволінням, не впав він під тя­гарем усіх тих нещасть, але зніс їх терпеливо, по­клавши надію свою на Господа. І Бог звеличив йо­го врешті, поставивши правителем Єгипту та всіх околиць, а братів, що ненавиділи його, підкорив йому під ноги. Ці згадані та подібні до них особи ніколи не вдостоїлись від Бога чести на початку свого подви­гу та боротьби, але тільки після того, як Господь випробував їх, очистив бідуванням та скорботами і навчив витримки в боротьбі. І лиш тоді, коли поба­чив, що вони з мужністю зносять лиха й скорботи та кладуть на Господа усю надію свою, прославив їх божественною поміччю Своєю, посоромивши і під­коривши їм усіх ненависників їхніх.

63. Перебувайте в терпінні й не дозволяйте роз­слаблюватися серцям вашим у час бідувань, але воздавайте за них подяку, аби отримати відплату од Господа. Нехай мир, істина, любов до Бога і взаємна прихильність один до одного живуть між вами, а розбрат, наклепи, суперечності, лихі заз­дрощі, непокора, гордість, кривда, осміяння, пиха, ненависть, взаємна неприязнь назавжди покинуть вас. Бо в якій обителі це є, там оселяється гнів Бо­жий. До того ж, життя наше у цьому світі дуже коротке, тому дорожіть ним і не залишайтеся не­дбалими, аби не застало вас переселення із цього світу в гніві один на одного і через те щоб не були ви зараховані до душогубців, згідно з Писанням: Кожен, хто ненавидить брата свого – душогубець (1 Іоанн 3:15). Щадіть один одного, щоб Господь по­щадив вас. Бо цього навчає Він Сам, коли гово­рить: Простіть і вам проститься (Лк. 6:37). Якщо хтось із вас зазнає наклепу, хай радіє і все своє до­вірить Господу, Який є справедливим Суддею і Від­платником добра… А хто зведе наклеп на ближ­нього, нехай впокориться перед Господом і випро­шує прощення у ближнього. Не допускайте сонцю заходити над вашим гнівом, – вчить нас Писання (Еф. 4:26), але з корінням виривайте із сердець лихі думки один на одного, що гнітять вас, аби таким чином перетинати всілякий зародок неприязні, ко­рінням якої є ненависть та заздрість. Ці дві при­страсті – найворожіші нам, огидні і Богові, і лю­дям. Не допустімо, щоб вони заволоділи кимось із віруючих або слуг Божих. Тому ніхто із нас хай не хвалиться, як останній дурень, і не каже: «Я взяв верх над братом: не буде йому пощади». Той, хто так думає і каже, передав душу свою в руки смерти і спадкоємством його буде місце плачу і скреготу зубів, черв’яка невсипущого і вогню невгасимого.

64. Пробудімося зі сну, поки ще перебуваємо у цьому тілі, зітхнімо над собою і оплакуймо себе день і ніч, аби врятуватися нам від тих страшних мук, стогону, плачу й скрути, котрим не буде кінця. Остерігаймося йти просторими воротами й широ­кою дорогою, що ведуть до загибелі (хоч дуже ба­гато простує ними), а йдімо вузькими воротами й тісною дорогою, що ведуть до життя (хоч і мало та­ких, що прямують ними). Ті, що простують цією другою дорогою, є справжніми подвижниками, котрі одержать нагороду за труди свої і з радістю успадкують Царство. Хто ж не готовий ще йти нею, того благаю не бути недбалим, аби в останній час не виявилося браку оливи, причому, тоді не бу­де нікого, хто хотів би її продати. Бо так сталося з тими п’ятьма нерозумними дівами, котрі не знай­шли, у кого б її купити. Тоді вони з плачем взива­ли, кажучи: Господи, Господи, відчини нам! А Він у відповідь їм мовить: Істинно кажу вам: Я вас не знаю (Мф. 25:11-12). І сталося це з ними саме через лінив­ство. Потім вони хоч і пробудились та почали кло­потатись, та це вже нічого не дало, бо Господар до­му встав і зачинив двері, як написано. Наведу вам і другий, подібний до цього, приклад. Коли Ной уві­йшов до ковчега разом із своїми синами, невістка­ми і з усім іншим, що Бог наказав йому взяти з со­бою, і замкнув двері ковчега, то не відчинив їх біль­ше, і синам своїм не дозволив дивитися на потоп, це жахливе видовище, котре було зіслане на пока­рання тим нечестивцям. Тож і злі люди (оскільки двері були зачинені) не могли ввійти туди, щоб бу­ти разом з праведними, але всі загинули у воді – че­рез лінивство своє та непокору. Бо Ной цілих сто років, поки будував ковчег, безнастанно закликав їх до поправи, однак вони не послухалися його, -тому й загинули.

65. Живіть братством на одному місці в мирі, однодумності, смиренності, страху Божому та мо­литвах. Коли будете жити досконало, тоді з’явить­ся у вас благо дому Божого, радість та веселість. Нехай прикрашає вас також віра, надія, любов, смиренність, страх, розсудливість, побожність, мир, братня любов. Бо хто має усе це, той одягне­ний у весільну одежу і ходить у заповідях Духа. Пе­ребувайте в смиренномудрості й терпінні, щоб віді­йшли од вас пристрасті.

66. Хто ходитиме за волею Божою, що солодша від меду і сповнена всіма радощами, тому вона са­ма буде допомагати, укріпить і дасть змогу душі його сповняти чудові діла та приготує перед ним усі шляхи, любі Господеві. Тоді всі вороги впадуть перед ним, бо ходить він за волею Божою. Але хто любить свою волю, тому Бог ні в чому не допомо­же й залишить його на поталу демонам, які круж­лятимуть у його серці вдень і вночі, не даючи йому ані найменшого спокою, доки не обезсилять його у всіх ділах його і багато іншого згубного й шкідли­вого наведуть на нього. Диявол деколи вселяє в них подобу радости і веселости, однак це не справжня радість, а – скрута й сум. Якщо й буває в тому щось подібне до радости, то в ній немає правди, а ли­шень марево, тінь, бо та радість – не від Бога. Справжня радість походить від Бога і тільки той її зазнає, хто постійно волю свою відхиляє, а спов­нює лише волю Божу. Воля в серці людини буває потрійною: перша – від диявола, друга – від люди­ни, третя – від Бога. І лише воля Божа є благодат­ною. Розгляньте ж самих себе і, відкинувши все стороннє, єдину лише Божу волю полюбіть. Бо важливо людині постійно дотримуватися Божої во­лі. Коли монах не обмежить волі свого серця, не відкине від себе все земне й не впокориться перед Господом через послух своїм духовним отцям, то не зможе він ні пізнати волі Божої, ні сповняти її і буде позбавлений останнього благословення.

67. Господь не сказав нам, що тут треба сподіва­тись винагороди, але навпаки: спокус, ущемлень, нужди й скорботи, а у вічності – відплати. Це жит­тя є дорогою подвигів та випробувань.

68. Якщо будете терпеливі, слухняні й покірні отцям своїм, то Бог дасть вам прекрасну нагороду; це той труд, що згадається перед обличчям Гос­поднім. Хто кориться отцям своїм, той Господу ко­риться, а хто Господу кориться, той і своїм отцям кориться.

69 12. Передусім вірмо в Господа нашого Іісуса Христа, поклоняймося і підкоряймося Йому та смиренно сповняймо Його волю повсякчасно.

70. Будемо ходити в страсі Господньому так, як нам наказано, – з острахом і трепетом сповняти своє спасіння (Флп. 2:12). Страх Господній викорі­нює з душі всі лукавства й гріхи. Хто ж не боїться Бога, той впадає у множество лих. Страх Господній охороняє людину і береже її, поки не скине вона з себе цього тіла, як написано: І ми були почали, були в муках, але родили хіба що вітер. Ми не дали землі спасіння, і не народжуються більше мешканці на сві­ті (Іс. 26:18).

71. Хто невинний, той досконалий і богоподіб­ний, вмістилище Божого Духа і радости. Як вогонь спалює більше лісу, коли його не гасити, так злоба, якщо допустити її до серця, знищить душу твою, опоганить тіло, зродить лукаві помисли, збудить борню, розбрат, поголоски, заздрість, ненависть та інші злі пристрасті, обтяжуючи тіло і спричинюю­чи хвороби. Спішіть здобути невинність і просто­сердечність Святих, щоб Господь наш Іісус Христос прийняв вас до Себе і кожен з вас міг радісно ска­зати: Мене ж за невинність прийняв і поставив перед Своїм обличчям повіки (Пс. 41:13).

72. Бог мовить через Пророка: Ось на кого Я див­люсь ласкаво: на вбогого й скрушеного духом, і на то­го, хто тремтить перед Моїм словом (Іс. 66:2). Гос­подь так закликає в Євангелії: Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, тож знайдете по­легшення душам вашим (Мф. 11:29). Отож здобудьте смиренність і не ходіть в гордості серця, що вла­стива демонам. Хто має горде серце, той причас­ник бісівський. Зарозуміла людина всім ненависна, бо діла її хвалькуваті, від чого і впадає вона в бага­то гріхів. Усі гріхи мерзотні перед Богом, але з усіх наймерзенніший – гордість серця. Хто вмовляє або дає пораду гордому, той подібний до того, що ллє воду у діряву посудину, або до того, що простягає руки до пролітаючого птаха. Люди, горді серцем, -пропащі перед Богом. Серцем сокрушеним і смирен­ним Бог не погордить (Пс. 50:19). Любов Божа, зі­йшовши до нас із небес, упокорилися до крайно­сти. Возлюбім, отже, смиренність, щоб можна було взивати: Споглянь на мою смиренність й на труд мій, і відпусти всі гріхи мої (Пс. 24:18).

73. Не ходіть за похіттю очей своїх і не розслаб­люйтеся серцем своїм. Бо лиха похіть розбещує серце і потьмарює розум. Чимдуж утікайте від неї, аби не прогнівався на вас Дух Божий, що перебу­ває у вас. Будемо подвизатися у чистоті аж до смерти і всіляко оберігатися гидких похотей; тому не дивімося на жіночу красу. Не будемо рабами не­чистих пристрастей та безсоромних похотей, що їх Бог ненавидить. Ім’я Бога напишіть перед очима ваших сердець, щоби всередині вас безнастанно звучало: Ви храм Бога живого і місце перебування Святого Духа (2Кор. 6:16). Хто захоплений нечи­стими похотями, той перед Богом подібний до ско­тини, що позбавлена всілякого розуму, за словом Псалмопівця, святого пророка Давида (Пс. 49:13). Тож зненавидьмо оте розпусне око і здобуваймо чистоту, бо вона є славою Ангелів Божих. Але як­що через намову диявола впадемо, то встаньмо че­рез покаяння і приступімо до Того, що прийшов шукати вівцю, запродану гріхові (Лк. 15:4).

74. Хто не може загнуздати своїх уст і язика, хай потурбується принаймні бути небагатомовним у словах своїх (Йов. 11:3). Пильнуйся, чоловіче, влада­рюй над язиком своїм і не помножуй слів, аби не помножити гріхів. Поклади палець на уста свої і вуздечку на язик свій, бо велемовна людина не за­лишає в собі місця Духові Святому. Якщо хтось, ще новачок, попросить у тебе поради про щось ря­тівне для душі його, дай йому відповідь; якщо ж спитає про таке, від чого не отримає користи, будь як глухий, котрий не чує, як німий, котрий не роз­мовляє.

75. Поставмо собі міцну варту до уст, щоб не сказати чогось поганого, тому що погана мова гір­ша від отрути. Усі рани заліковуються, а рана від язика – невиліковна. Язик необачного ганителя, спонукуваний дияволом, отруйніший від язика змія, бо він збуджує сварки й гірку ворожнечу між братами, сіє заколот і лиходійство між мир­ними та розсіває багатолюдні товариства. Отож уникайте осудження інших і докладайте зусиль до мовчання. Хто любить мовчання, той перебуває близько до Бога та Ангелів Його і во вишніх – міс­це його. Господь тоді збереже дороги твої, коли ти будеш стерегти уста свої (Притч. 13:3)13.

76. У Святому Письмі сказано, що сором буває двоякий: від першого родиться гріх, а від другого -слава і благодать (Сир. 4:23-25). Сором грішити є справжнім та спасительним соромом; сором же, з котрого породжується гріх, є соромом, що заважає сповняти Божі заповіді. Не соромся робити нічого, що згідне з волею Божою, і з діла правди не роби таємниці; не бійся звіщати науку Господню або слова премудрости і не соромся відкривати гріхи свої духовному отцеві.

77. Наш Господь, співчуваючи душам нашим, каже в святім Євангелії: Горе вам, коли про вас усі люди будуть добре говорити й прославляти вас, а ви слави, яка від самого Бога, не будете шукати (Лк. 6:26; Іоанн 5:44). Отож намагаймося аж до смерти протистояти марнолюбству і відтинати його небез­печні гілляки, аби не загинути. Утікаймо від мар­нолюбства, бо чимало від нього пропало. Воно спо­нукує людину до великих трудів – постів, молитов, частих нічних чувань, милостинь перед людьми, але всім тим воно нічого іншого не досягне, крім сорому і наруги. Не силкуймося виявляти в собі чогось великого, щоб не загинути через це і не за­плутатися в численних путах марнославства. Ревно стараймося здобути славу Святих та убозтво їхнє, аби одержати оцю солодку похвалу Божу: Блажен­ні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне (Мф. 5:3).

78. Господь наш Іісус Христос у Своїм Євангелії сказав: Вашим стражданням ви спасете душі свої (Лк. 21:19), і: Хто витриває до кінця, той спасеться (Мф. 10:22,24:13). З якою, отже, ревністю належить нам істинно потрудитися і потерпіти, аби досягну­ти того, що приготовано нам на небесах? Зрештою, до пролиття крови не будемо хвалитися, тому що жоден художник не хвалиться своїм твором до йо­го завершення. Називаємо блаженним того, хто здобув перемогу терпінням. У свій час він буде про­славлений на небесах, як Лазар.

79. Псалмопівець Давид сказав: Які солодкі слова Твої для мого піднебіння – для уст моїх солодші від меду! (Пс. 119:103), і: Суди Господні – правда: всі вони – справедливі; дорожчі від золота найщирішого (Пс. 19:10-11). Істинно блаженний той, хто не піддається сну і зберігає заповіді Господа нашого Іісуса Хри­ста, поки не досягне правдивого пізнання Бога і зможе сказати: Що за предивне знання для мене! (Пс. 139:6). Бійся бути невірним, щоб не прогнівався на тебе Той, що нас сотворив. Хто проповідує істину невіруючому, докоряє або вчить його, той подібний до людини, що кидає дорогоцінні перлини в глиби­ну моря. Навпаки, як вода по нахиленій землі сті­кає вниз і біжить туди стрімко, так слово Господнє наповнює душу віруючого.

80. Перемагаймо сон і постійно підігріваймо ревність у домі ума нашого, аби не назвали нас не­дбалими і лінивими. Над ревним і бадьорим при­страсті ніколи не візьмуть верх. Якщо і впаде він колись через підступ спокусника, – ревність і ба­дьорість зараз же відновлять його. Якщо ж упаде від спокус диявола недбалий і безпечний, що не має ревности до діл Божих, то навіть не зауважує вчиненого ним гріха, бо серце його тверде, як ка­мінь, і подібний він до приборканого і загнузданого мула, на котрого кожен сідає без опору з його боку. Таких людей диявол заражує похітливістю та ціл­ковито розбещує, тягнучи кожного з них куди за­хоче, доки не наповнить їх неправдою і не вмруть вони зі стогоном і плачем. Недбалий подібний до занедбаного, покинутого дому, що стає без меш­канців своїх неначе житло єхидни, скорпіонів та звірів; ніхто ним не піклується, занехаяним і запу­стілим. Такий стан недбалого! Тож зберігайте рев­ність і ніколи не відкладайте її, щоб не потрапити під владу ворога. Коли в людині є ця прегарна рев­ність, то вона підносить і остерігає її від усіх падінь та ушкоджень, – така людина стає оселею Святого Духа, щасливо долає свій шлях і удостоюється в мирі увійти в спокій Святих.

81. Чули ми, що блаженний Павло, міркуючи про дівицтво, так сказав про нього: Наказу Господ­нього не маю (1Кор. 7:25). Не мав він наказу, бо не всі можуть знести це тяжке ярмо. Тому й залиша­ється воно на вільний вибір тим, кому під силу йо­го нести. Ніхто з дівичів не хвалиться дівицтвом, оскільки воно є благодаттю Божою. Дівицтво від­даляє од себе жіночі почуття, тілесні помисли, гор­дість серця і любов до усього диявольського. Дале­ко від себе відганяє воно також нетерпеливе нарі­кання, ненависть до людей і мирську славу; воно належить богослужінню, стримує уста, а живіт ка­рає постами. Коли воно прикрашене усім тим, то стає святою жертвою без вади і скверни. Якщо ти, цнотлива душе, будеш піклуватися про смачну їжу і тільки про себе, то будеш посоромлена в усіх ді­лах своїх. Якщо не охоронятимеш уст своїх, то бу­деш порожньою ціле життя твоє і даремними бу­дуть усі твої труди великі.

82. Ідімо праведно тим шляхом, що ним ходили всі Святі, про яких написано: Блаженні ті, що їх дорога бездоганна, що ходять за Господнім законом (Пс. 119:1), тобто – у чистоті тіла, в чистоті язика, у чистоті очей, в чистоті рук, у чистоті вух, у чистоті ніг, у праведному перед Богом роздумуванні та в чистоті серця один до одного, як кажемо в молит­ві: Серце чисте створи в мені, Боже і духа правого об­нови в нутрі моєму (Пс. 50:12).

Наставления о жизни во Христе, извлеченные из слов его в жизнеописании св. Афанасия, из его 20 посланий и 20 слов

1. Да будет общею всем такая преимущественно забота, чтоб, начавши, не ослабевать и не унывать в трудах, и не говорить: – долго уже времени пребываем мы в подвиге; но лучше, как бы начиная каждый день, будем приумножать ревность свою. Целая жизнь человеческая весьма коротка в сравнении с будущими веками, и все наше – ничто пред жизнью вечною, так что, тогда как в мире всякая вещь продается по стоимости, и всякий выменивает равное на равное, – обетование жизни вечной покупается за малость некую. Ибо написано: «дние лет наших в них же седмьдесят лет, аще же в силах осмьдесят лет и множае их труд и болезнь»(Пс. 89:10). Итак, если и все восемьдесят, или даже сто лет пребудем мы в подвиге, то не равное ста годам время будем царствовать, но вместо ста лет, будем царствовать во веки веков; притом, подвизавшись на земле, наследие получить не на земле, но на небесах имеем мы обетование; и еще – сложив тело тленным, – мы воспримем его нетленным. Не будем же унывать, и не будем думать, будто долго пребыли мы (в подвиге), или сделали что великое; «ибо недостойны страсти нынешняго времене, к хотящей славе явитися в нас» (Рим. 8:18).

2. Также, взирая на мир, не будем думать, будто отреклись мы от великого чего, ибо и вся эта земля очень мала пред целым небом. Поэтому, если бы и над всею землею были мы господами и отреклись от всей земли, то и в этом опять не было бы ничего, равноценного царству небесному. Ибо как тот, кто бросает одну драхму меди, чтоб приобрести сто драхм золота, так и тот, кто, будучи господином всей земли, отрекается от ней, оставляет не много, а получает во сто крат более. Если же вся земля не равноценна небесам, то оставляющий несколько десятин, как бы ничего не оставляет. Хотя бы оставил он при том и дом и много золота, и тогда не должен хвалиться, или малодушествовать. С другой стороны, надо подумать, что если бы не оставили мы (что имеем) ради добродетели, всячески после, умирая, оставили бы то, как и оставляем часто даже тем, кому не хотели бы, как упомянул о сем еще Екклесиаст (Еккл. 4:8). Почему же не оставить нам сего ради добродетели, чтоб наследовать за то царство (небесное)?

3. По сей же причине никто из нас не должен питать в себе желание приобретать. Ибо какая выгода приобретать то, чего не возьмем с собою. Почему приобретать нам лучше то, что и с собою взять можем, как-то: благоразумие, справедливость, целомудрие, мужество, рассудительность, любовь, нищелюбие, веру во Христа, безгневие, страннолюбие? Приобретши сии (добродетели), мы найдем их впереди себя там, приготовляющими нам пристанище на земле кротких.

4. Такими-то мыслями да убеждает себя каждый не малодушествовать, наипаче же, если рассудит при том, что он есть раб Господень, и обязан работать своему Владыке. Как раб не осмелится сказать: Поеликуработал я вчера, то ныне не стану работать, – и, вычисляя протекшее время (труда), не перестает (он трудиться) в последующие дни, но каждый день, как написано в Евангелии, оказывает ту же ревность, чтоб угодить своему господину и не попасть в беду: так и мы будем каждый день с терпением пребывать в подвиге, зная, что если один день проведем в нерадении, (Господь) не простит нам того, ради (труда) в прошедшее время, но прогневается на нас за сие нерадение, Так и у Иезекииля слышали мы (Єз. 18:26): «егда совратится праведник от правды своея, и сотворит грех и умрет, – в преступлении, еже сотвори, в том умрет». Так и Иуда в одну ночь погубил труд всего протекшего времени.

5. Итак, возьмемся за подвиги, и не будем унывать. Ибо в этом имеем мы содействователем и Господа, как написано: «всякому избравшему благое, Богсодействует во благое» (Рим. 8:28). Для этого же, т.е. чтоб нам не малодушествовать, хорошо содержать в мысли и следующее изречение Апостола: «по вся дни умираю» (1Кор. 15:31). Ибо если мы станем жить, как умирающие каждый день, то не согрешим. Изречение же сие означает вот что, – чтоб мы, каждый день пробуждаясь, думали, что не проживем до вечера, и опять, намереваясь ложиться спать, думали, что не пробудимся; потому что и по естеству не известен предел жизни нашей, не известно и то, какую меру полагает ей каждодневно Провидение. Так расположившись, и каждый день живя так, мы не будем – ни грешить, ни иметь похоти к чему-либо, ни воспламеняться гневом на кого, ни собирать себе сокровища на земле; но, как ожидающие каждый день смерти, будем нестяжательны и всем все будем прощать; похотения же жены, или другого какого нечистого удовольствия, ни на одно мгновение не будем удерживать в себе, – но тотчас будем отвращаться от него, как от чего-то мимоходящаго, пребывая всегда в (предсмертном) как бы борении и прозревая день суда. Ибо сильный страх и опасение мук уничтожает приятность удовольствия и восстановляет клонящуюся к падению душу.

6. Итак, начавши (дело спасения) и вступивши уже на путь добродетели, будем наиболее простираться в предняя, так чтобы достигнуть (Флп. 3:14), И никто да не обращается вспять, подобно жене Лотовой, потому особенно, что Господь сказал: «никтоже возложь руку свою на рало, и зря вспять, управлен есть в царствие небесное»(Лк. 9:62). Обратиться же вспять, не иное что значит, как раскаяться (что оставили мир), и начать опять мирская мудрствовать.

7. Не устрашайтесь, слыша о добродетели и не чудитесь о имени сем. Ибо не далеко от нас, и не вне нас, а в нас есть дело сие; и оно удобно, если только захотим. Еллины отправляются в чужие края и переплывают море, чтоб изучать науки; а нам нет нужды отправляться в чужие края, царствия ради небесного, ни переплывать моря ради добродетели: ибо Господь предотвратил это, сказав: «царствие небесное внутри вас есть»(Лк. 17:21). Поэтому для добродетели нужно только то, чтоб мы ее захотели, так как она в нас есть и из нас образуется. Ибо коль скоро душа разумная находится в естественном своем чине, то в то же время в нас есть и добродетель. (Душа) находится в естественном своем чине, когда пребывает такою, какою сотворена: сотворена же она весьма доброю и правою. Почему Иисус Навин, давая заповеди, и говорил народу: «исправите сердца ваша ко Господу Богу Израилеву» (Ісус. 24:23); а Иоанн: «правы творите стези» (Мф. 3:3). Правою же душа бывает, когда разумность её находится в естественном своем чине. Когда же она уклоняется инуды и низвращает чин, требуемый естеством, тогда это называется злом в душе. Итак, – незатруднительное это дело (добродетели); ибо если мы пребываем так, как созданы, то находимся в добродетельном состоянии; а если замышляем худое, то нас справедливо называют злыми. Если б со вне надлежало заимствовать сие дело (добродетели), то конечно оно было бы затруднительно; но если она в нас есть, то будем только хранить себя от худых помыслов, и соблюдать душу свою Господу, как принятый от Него залог, чтоб Он признал ее творением Своим, увидев, что она такова, какою Он ее создал.

8. Будем бороться (с собою), чтоб не тиранствовал над нами гнев и не властвовала похоть; ибо написано: «гнев мужа правды Божией не соделывает». И: «похоть заченши рождает грех, грех же содеян, рождает смерть»(Як. 1:20,15). Но ведя такую жизнь, будем крепко трезвиться, и, как написано: «всяким хранением блюсти свое сердце» (Притч. 4:23). – Ибо имеем страшных и вселукавых врагов, злых демонов.

9. И с ними-то у нас брань, как сказал св. Апостол: «несть наша брань к крови и плоти, но к началом и ко властем, и к миродержителем тьмы века сего, к духовом злобы поднебесным»(Еф.6:12). Великая их толпа в окружающем нас воздухе, и они не далеко от нас. Великая также есть между ними разность. Но о естестве их и различии слово было бы очень продолжительно, и при том говорить о сем более прилично тем, кои выше нас, чем нам. Нам же ныне нетерпящая отлагательства настоит нужда узнать только их против нас козни.

10. Итак, во-первых, знаем, что демоны не в таком созданы состоянии, из-за которого называются демонами. Ибо Богне сотворил ничего злого. Добрыми созданы и они; но ниспадши от небесного мудрования, и вращаясь уже около земли, Еллинов прельстили привидениями, нам же христианам завидуя, все приводят в движение, в желании воспрепятствовать нашему восхождению на небеса, чтоб не взошли мы туда, откуда они ниспали. Посему потребно и молиться много и подвизаться, чтобы прияв от Духа дарование «рассуждения духовом» (1Кор. 12:10), можно было узнать касательно их, какие из них меньше злы, и какие больше, о каком деле каждый из них имеет заботу и как каждого из них можно низлагать и изгонять. Ибо много у них козней и много изворотов их наветливости. – Блаженный Апостол и последователи его знали сие, говоря: – «не неразумеваем бо умышлений его» (2Кор. 2:11). – Мы же в чем были от них искушены, в том должны взаимно друг друга предостерегать. – Вот и я, сам отчасти испытавши (их козни), говорю вам о том, как детям.

11. Они коль скоро увидят и всякого христианина, а тем паче монаха, пребывающими в труде и преуспевающими, то первее всего покушаются и пытаются положить на пути соблазны: – соблазны же их суть злые помыслы. – Но нам не должно бояться этих внушений их; потому что молитвами, постами и верою в Господа враги тотчас низлагаются. Впрочем, и будучи низложены, они не успокаиваются, но тотчас опять приступают с коварством и хитростью. Когда не возмогут обольстить сердце явно нечистыми пожеланиями, то иным опять образом нападают, именно: устраивают разные привидения, чтоб устрашить; для чего претворяются в разные виды и принимают на себя образы: жен, зверей, пресмыкающихся, великанов и множества воинов. Но и таких привидений не должно бояться; потому что они ничто – и тотчас исчезают, коль скоро кто оградит себя верою и знамением креста. – Впрочем они дерзки и крайне бесстыдны. – Почему, если и в этом бывают побеждены, то нападают иным еще образом: – принимают на себя вид прорицателей и предсказывают, что будет спустя несколько дней; также показывают себя высокими, чтоб кого не могли прельстить помыслами, уловить хотя такими привидениями. Но не будем слушать демонов, как чуждых нам; не станем слушаться их, хотя бы они возбуждали нас на молитву, хотя бы говорили о постах; а будем внимательнее смотреть на цель нашего подвижничества, – и не будем обольщены ими, делающими все с лукавством. – Бояться же их не должно, хотя бы казались они наступающими на нас, хотя бы угрожали смертию; потому что они немощны, и ничего более сделать не могут, как только угрожать.

12. Все попечение надобно прилагать более о душе, а не о теле, и телу уступать по необходимости малое время, все же остальное посвящать наипаче душе и искать ее пользы, чтоб не увлекалась она телесными сластями, но паче себе порабощала тело. Сие-то значит сказанное Спасителем: «Не пецытеся душею вашею, что ясте, ни телом, во что облечетеся»(Мф. 6:25). – «И вы не ищите, что ясте, или что пиете: и не возноситеся. Всех бо сих язы́цы мира сего ищут: ваш же Отец весть, яко требуете сих. Обаче ищите» прежде всего «царствия Его и сия вся приложатся вам» (Лк. 12:29-31).

13. Веруй в Господа и люби Его; храни себя от нечистых помыслов и плотских удовольствий, и как написано в притчах – «не прельщайся насыщением чрева»(Притч. 24:15); бегай тщеславия, молясь непрестанно, пой псалмы пред сном и после сна; изучай заповеди, данные тебе в Писании, содержи в памяти деяния святых, чтоб памятующая заповеди душа твоя ревность святых имела для себя образцом. Особенно старайся исполнять Апостольское наставление: «солнце да не зайдет во гневе вашем» (Еф.4:26), – и думай, что это сказано вообще относительно ко всякой заповеди, чтоб не заходило солнце не только во гневе, но и в другом грехе нашем, Ибо хорошо и необходимо, чтобы не осуждали нас, ни солнце за дневной проступок, ни луна за ночной грех и даже за худое помышление.

14. Чтоб соблюсти себя от этого, – хорошо выслушать и сохранять Апостольское слово: «себе искушайте»(2Кор. 13:5). Поэтому, пусть каждый ежедневно дает себе отчет в дневных и ночных своих поступках. И если согрешил, да перестанет грешить; если не согрешил, да не хвалится тем, но да пребывает в добре, и не предается нерадению, – и ближнего не осуждая, и себя не почитая праведным, «дондеже приидет Господь» (1Кор. 4:5), испытующий тайное. – Не редко и от нас самих бывает сокрыто, что делаем мы. Но хотя не ведаем сего мы; но Господь видит все. – Посему суд предоставя Господу, будем сострадательны друг к другу, станем «носить тяготы друг друга» (Гал. 6:2), и истязать самих себя, и в чем мы недостаточны, постараемся то восполнять.

15. К ограждению себя от греха будем соблюдать еще следующее. Пусть каждый из вас замечает и записывает свои поступки и душевные движения как бы с намерением сообщить это друг другу; и будьте уверены, что, стыдясь известности, непременно перестанем грешить и даже содержать в мыслях что-либо худое. Ибо кто, когда грешит, желает чтоб это видели? Или кто согрешив, не пожелает лучше солгать, только бы утаить грех? Как наблюдая друг за другом, не станем творить блуда, так если будем записывать свои помыслы, с намерением сообщить их друг другу, легче соблюдем себя от нечистых помыслов, стыдясь известности. – Итак записывание да заменит для нас очи наших сподвижников, чтобы, чувствуя при записывании такой же стыд, какой чувствуем, когда смотрят на нас, и в мысли мы не держали чего-либо худого. Если так будем образовывать себя, то придем в состояние порабощать тело свое, угождать Господу и попирать козни врага.

16. Думаю, что благодать Духа Божия скорее исполняет тех, кои от всего сердца вступают в подвиг, и с самого начала определяют себе стоять и ни за что не уступать места врагу, ни в какой брани, пока не победят его. Впрочем Дух Святой, призвавший их, сначала все делает для них удобным, чтоб усладить таким образом вступление в подвиг покаяния, а потом показывает им пути его во всей истине (притрудности). – Помогая им во всем, Он печатлеет в них, какие несть труды покаяния, и полагает им пределы и образ, как в отношении к телу, так и в отношении к душе, пока не приведет их к совершеннейшему обращению к Богу, Творцу своему. – Для этого, Он постоянно возбуждает их к тому, чтобы приутруждать и тело свое и душу, дабы то и другое равно освятившись, равно соделались достойными и наследия жизни вечной: (приутруждать) тело – постоянным постом, трудом и частыми бдениями, а душу – духовными упражнениями и тщанием во всех служениях (и послушаниях), совершаемых чрез тело. Об этом (чтоб ничего не делать небрежно, а все со тщанием и страхом Божиим) надобно стараться при всяком телесно совершаемом деле, если желаем, чтоб оно было плодоносно.

17. Изводя на подвиг кающегося, Дух Божий, призвавший его к покаянию, подает ему и Свои утешения и научает его не возвращаться вспять и не прилепляться ни к чему из вещей мира сего. – Для этого Он открывает очи души и дает ей узреть красоту чистоты, достигаемой трудами покаяния, и чрез то возгревает в ней рвение к совершенному очищению себя вместе с телом, так чтобы оба стали одно по чистоте. – Ибо в этом цель обучительного руководства Духа Святого, чтоб очистить их совершенно и возвести их в то первобытное состояние, в котором находились они до падения, истребив в них все, примешанное завистью диавольскою, так чтоб не оставалось в них ничего вражеского. – Тогда тело станет во всем покорствовать велениям ума, который будет властно определять его в пище и питии, и сне и во всяком другом действии, постоянно научаясь от Духа Святого, по примеру св. Апостола Павла, «умерщвлять тело свое и порабощать»(1Кор. 9:27).

18. Не безызвестно, что в теле бывают троякого рода плотские движения. – Первое есть движение естественное, прирожденное ему, которое однако ж ничего не производит (греховного, совесть тяготящего), – без согласия души, а только дает ощущать, что оно есть в теле. – Другое движение в теле происходит от слишком обильного питания тела пищею и питием, когда рождающийся от этого жар крови поднимает в теле брань против души и склоняет ее к нечистым похотям. – Потому-то и говорит Апостол: «не упивайтеся вином, в немже есть блуд». Равно и Господь заповедует ученикам Своим в Евангелии: «внемлите, да не когдаотягчают сердца ваша объядением и пиянством» (Лк. 21:34). Те же, кои возревновали достигнуть полной меры святости и чистоты, в иноческом чине, особенно должны всегда так себя держать, чтоб можно было говорить со Апостолом: «умерщвляю тело мое и порабощаю» (1Кор. 9:27). Третье движение бывает от злых духов, которые по зависти искушают этим и покушаются расслабить взыскавших чистоты (иноков уже), или уклонить с пути хотящих войти в дверь чистоты (т.е. еще только вступить в иночество).

19. Впрочем, если человек вооружится терпением и неуклонною верностью заповедям, кои от Бога, то Дух Святой научит его ум, как очистить душу и тело от таких движений. Если же он расслабнет когда чувством и попустит в себе небрежение о слышанных им заповедях и повелениях, то духи злые начнут одолевать его, насядут на весь состав тела и станут сквернить его тем движением до того, что измученная душа не будет знать куда деваться, не видя в отчаянии, откуда бы пришла к ней какая-либо помощь; и только после того, как она, отрезвившись, станет снова на сторону заповедей, и, восприявши их иго (или сознавши силу обязательства), предаст себя Духу Божию, снова исполняется она спасительным настроением. Тогда-то уразумевает она, что покоя должна она искать единственно в Боге, и что только таким образом возможен для ней мир.

20. Необходимо – согласно и равно нести труды покаяния и душой и телом, стремясь к совершенной чистоте. И когда ум сподобится такой благодати, чтоб без саможаления и поблажки вступить в борьбу со страстями, тогда ему присущи внушения, указания и подкрепления Духа, помощью которых он успешно начинает отражать от души все нечистые приражения, исходящие от похотей сердца. Дух сей, сочетавшись с умом (или духом человека), ради решимости строго исполнять узнанные заповеди, направляет его к тому, чтоб отгонять от души все страсти, как примешивающиеся к ней со стороны тела, так равно и ее собственные, кои есть в ней независимо от тела. Он научает его держать в порядке тело – все, с головы до ног: глаза, чтоб смотрели с чистотой; уши, чтоб слушали в мире (или мирное) и не услаждались наговорами, пересудами и поношениями; – язык, чтоб говорил только благое, взвешивая каждое слово, и не допуская, чтоб в речь вмешалось что-либо нечистое и страстное; руки, чтоб были приводимы прежде в движение только на воздеяние в молитвах и на дела милосердия и щедродательности; чрево, чтоб держалось в должных пределах в употреблении пищи и пития, сколько нужно только для поддержания тела, не допуская похотению и сластолюбию увлекать себя за эту меру; ноги, чтоб ступали право и ходили по воле Божией, направляясь к служению добрым делам. Таким образом тело все навыкает всякому добру, и изменяется, подчиняясь власти Св. Духа, так что наконец становится в некоторой мере причастным тех свойств духовного тела, какие имеет оно получить в воскресение праведных.

21. Душа имеет, как указано, свои собственные страсти, кои суть: гордость, ненависть, зависть, гнев, уныние и другие подобные. Когда душа предает себя Богу всею силою своею, тогда Всещедрый Богподает ей дух истинного покаяния, и очищает ее от всех сих страстей, научая ее не следовать им, и давая силу преодолевать их и препобеждать врагов, которые не перестают полагать ей препоны, стараясь посредством искушений снова похитить ее себе. И если она пребудет твердою в своем обращении и в добром повиновении Духу Святому, научающему ее покаянию, то милосердый Творец сжалится над нею, трудов ради ее, со всякою теснотою и нуждою подъемлемых – в постах долгих, бдениях частых, в поучениях в Слове Божием, в непрестанной молитве, в отречении от всех мирских утех, в услужении всем от чистого сердца, в смирении и нищете духом, – если пребудет твердою во всем этом, Всещедрый, милостивым призрев на нее оком, избавит ее от всех искушений и исторгнет из рук врагов милостью Своею.

22. Бог Отец, по благости Своей, «не пощадил»(Рим. 8:32) Сына Своего Единородного, но предал Его для избавления нас от грехов и неправд наших. И Сын Божий, смирив Себя ради нас, исцелил нас от душевных болезней наших и устроил нам спасение от грехов наших. Прошу же вас, именем Господа нашего Иисуса Христа, – знать и в мыслях всегда содержать это великое устроение Божие, т.е. что Бог – Слово, ради нас, во всем уподобился нам, кроме греха. Прилично же тем, кои одарены разумом, знать сие разумно, возревновав о том, чтоб самым делом стать свободными (от грехов), силою пришествия Господа к нам. Те, кои воспользовались, как должно, сим устроением, суть рабы Его. Но это звание еще не есть совершенство. Совершенство вводит в сыновство, – и есть освящение, приходящее в свое время. Так, когда Господь наш Иисус Христос, увидев, что ученики Его подошли уже к сыновству, и Его Самого познали, быв научены Духом Святым, сказал им: – «Я не называю уже вас рабами, но друзьями и братьями, потому что сказал вам все, что слышал от Отца» (Ін. 15:15). И те, которые познали, чем стали они во Христе Иисусе, возвысили такие гласы, говоря: – «не приняли мы духа работы в боязнь, но Духа сыноположения о Коем вопием: Авва Отче» (Рим. 8:15). Кто же не явит полной и усердной готовности восстать (от греха), тот пусть знает, что пришествие Господа Избавителя будет ему в осуждение. Почему еще вначале Симеон воспел: «се лежит Сей на падение и возстание многим во Израилиу и в знамение пререкаемо» (Лк. 2:34). А потом и Апостолы провозгласили: «мы есмы овем убо воня смертная в смерть, овем же воня животная в живот» (2Кор. 2:16).

23. Не безызвестно вам, что враги истины непрестанно усиливаются уничтожить истину. Бог же во всякое время посещал тварь Свою, от самого начала создания мира, и тех, которые приступали к Создателю своему от всего сердца своего, научал, как должно Его почитать. Но когда, по страстности плоти и злобе врагов, борющих нас, добрые стремления души потеряли силу, и люди не могли даже постигнуть того, что свойственно им по их естеству и назначению, а не только избавить себя от грехов, чтоб возвести себя в первобытное состояние: тогда Бог сотворил с ними милость и научил их истинному Богопочтению чрез закон писанный. Когда же и это не помогло, тогда Бог, видя, что рана расширяется и требует решительного врачевства, определил послать Сына Своего Единородного, Который и есть единственный Врач наш.

24. Побеждаемый любовью к Иисусу Христу, я, смотря на наше время, испытываю то радость, то сетование и плач. Очень многие в роде нашем облеклись в одежду благочестия (иноческую). Но из них некоторые только сделали это от всего сердца и сподобились получить принесенное пришествием Господа Иисуса избавление. И это суть те, о которых я радуюсь. Иные же, презревши силу (своего обета), действуют по воле плоти и склонностям сердца своего, – чрез что пришествие Господа стало им в обличение. И это суть те, о которых я сетую. Иные, наконец, помышляя о долготе времени подвига, упали духом; почему сбросили с себя одежду благочестия, и стали как бы бессловесными. И это суть те, о которых я плачу, так как пришествие Господа нашего Иисуса Христа стало им в осуждение.

25. Я всеми силами молюсь о вас к Богу, чтобы Он вверг в сердца ваши огонь, который Господь наш Иисус Христоспришел воврещи на землю (Лк. 12:49), да возможете право править вашими намерениями и чувствами и отличать добро от зла.

26. В то время, когда ветер дует ровно, всякий мореплаватель может высоко думать о себе и похвастать собою; но только при внезапной перемене ветров, открывается искусство опытных кормчих.

27. Кто боится Господа и соблюдает Его заповеди, тот есть раб Богу. Но это рабство, в котором и мы находимся, не есть рабство, но праведность, ведущая к сыновству. Господь наш избрал Апостолов и вверил им благовестие Евангелия. Данные ими заповеди установили для нас прекрасное рабство, чтоб мы господствовали над всеми страстями и совершали прекрасное служение добродетели. Но когда мы приступим ближе к благодати, Господь наш Иисус Христосскажет и нам, как сказал Апостолам Своим: «Я уже не называю вас рабами, но друзьями Моими и братьями: потому что все, что слышал от Отца Моего, сказал вам» (Ін. 15:15). Приступившие к благодати опытно познают движения Духа Святого и свое уразумевают духовное устроение; уразумевши же и познавши это, взывают, говоря: «неприяхом духа работы в боязнь, но Духа сыноположения, о Нем же вопием: Авва Отче!» (Рим. 8:15).

28. Бог всех руководит действиями Своей благодати. Почему, не ленитесь и не унывайте, взывая к Богу день и ночь, чтоб умолить благость Бога Отца, ниспослать вам помощь свыше к познанию того, как вам поступать. Не давайте «сна очам вашим и веждям вашим дремания»(Пс. 131:4), ревнуя принести самих себя Богу в жертву чистую, чтоб узреть Его: ибо без чистоты никто не может узреть Бога (Євр. 12:14), как говорит Апостол.

29. Все святые, когда видят, что мы ленимся и нерадим, – скорбят, плачут и сетуют; когда же видят, что мы становимся исправными и возрастаем в совершенстве, – радуются, и в радости и веселии непрестанно многие изливают о нас к Создателю молитвы. И Господь тогда утешается добрыми делами нашими, равно как свидетельствами и молитвами святых, – и ущедряет нас всякими дарами.

30. Кто от всего сердца не возымеет ненависти к тому, что свойственно вещественной и земной плоти, и ко всем ее движениям и действиям, – и ума своего не восторгнет горе к Отцу всех, тот не может получить спасения. Кто же сделает это, над трудами того умилосердится Господь наш, и дарует ему невидимый и невещественный огонь, который попалит все находящиеся в нем страсти и совершенно очистит ум его. Тогда возобитает в нем Дух Господа нашего Иисуса Христа, и пребудет с ним, научая его поклонению Отцу достодолжному. Но пока мы соуслаждаемся вещественной плоти своей, дотоле врагами бываем Богу и Ангелам Его и всем святым. Умоляю же вас именем Господа нашего Иисуса Христа, не нерадите о жизни вашей и спасении вашем, и не попустите этому времени мгновенному похитить у вас вечности, которой конца нет, и этому телу плотяному лишить вас царства светов, беспредельного и неизглаголанного. Истинно смущается душа моя и дух мой цепенеет от того, что когда нам свобода дана чтоб избирать и делать дела святых, мы, опьяневши страстями, подобно пьяным от вина, не хотим умов своих воздвигнуть горе и взыскать вышней славы, не хотим подражать деяниям святых, или последовать стопам их, чтоб, сделавшись наследниками дел их, получить вместе с ними и наследие вечное.

31. Великого сподобились вы блага, получив благодать, которая в вас есть. Должно однако ж вам неленостно подвизаться о имени Того, Который есть «посетивший»вас «Восток с высоты» (Лк. 1:78), да соделаетесь Ему жертвою святою и непорочною. Мы знаем, как пала природа наша с своей высоты в глубину унижения и бедности, и как посещал её милосердый Бог Своими законами чрез руки Моисея и прочих пророков; в последнее же время сделал это чрез Единородного Сына Своего, Который есть верховный Начальник наших первосвященников, и истинный Врач наш, Единый сильный исцелить болезни наши, и Который облекся в тело наше, и предал Себя Самого за нас и за грехи наши; Его смертью мы спасены. Вникайте же и прилежно рассматривайте распоряжения Творца нашего и Его посещения нас, по внешнему и внутреннему человеку, после того, как мы, будучи разумны, сделались неразумными за свое склонение на волю врага, злодея, отца лжи.

32. Сколько мириад злых бесов, и сколь бесчисленны виды козней их! Они и после того как увидели, что мы, пришедши в познание своих страстей и своего посрамления, стараемся уже избегать злых дел, на которые они нас наводят, и уха своего не склоняем к злым советам, которые они нам внушают, – не отстали, но приступили к делу с отчаянным усилием, зная, что участь их уже окончательно решена и что наследие их есть ад, за их крайнюю злобу и отвращение (от Бога). Да откроет Господь очи сердец ваших, чтоб вы видели, сколь многочисленны козни демонов и как много зла причиняют они нам каждый день, – и да дарует вам сердце бодренное и дух рассуждения, чтоб вы могли принести самих себя Богу в жертву живую и непорочную, остерегаясь зависти демонов во всякое время и их злых советов, их скрытных козней и прикровенной злобы, их обманчивой лжи и помышлений хульных, их тонких внушений, который влагают они каждый день в сердце, гнева и клеветы, на которые подущают они нас, чтоб мы друг на друга клеветали, себя самих только оправдывая, других же осуждая, чтоб злословили друг друга, или сладким говоря языком, скрывали в сердцах наших горечь, чтоб осуждали внешность ближнего, внутри самих себя имея хищника, чтоб спорили между собою, и шли наперекор друг другу, в желании поставить на своем и показаться честнейшими. Всякий человек, который услаждается греховными помыслами, падает произвольно, когда рад бывает (сочувствует) тому, что в него влагаемо бывает от врагов и когда думает оправдать себя только видимо совершаемыми делами, будучи внутри жилищем злого духа, который научает его всякому злу. Тело такого наполнится постыдными срамотами – ибо кто таков, тем овладевают страсти демонские, которых он не отгоняет от себя. Демоны не суть видимые тела; но мы бываем для них телами, когда души наши принимают от них помышления темные; ибо, принявши сии помышления, мы принимаем самих демонов, и явными их делаем в теле.

33. Природа умная и бессмертная сокрыта в тленном теле нашем для того, чтобы в нем и чрез него, обнаруживать свои действия. Итак, сделав тело это – алтарем кадильным, приносите на него все помышления ваши и худые советы ваши, и поставив их пред лицом Господа, возноситесь к нему сердцем и умом, умоляя его, да ниспошлет Он вам свыше Свой невещественный огонь, который бы попалил все, находящееся на алтаре сем и очистил то. И убоятся противники ваши, священники вааловы, и погибнут от рук ваших, как от рук Илии пророка (1Царів. 18:25и д.). Тогда узрите вы человека, исходящего из вод Божественных, который сделает, – чтоб одождил на вас дождь духовный, то есть орошение Духа Утешителя.

34. Диавол, ниспадший из своего небесного чина за гордость, непрестанно усиливается увлечь в падение и всех тех, кои от всего сердца желают приступить к Господу, – тем же самым путем, каким и сам ниспал, т. е. гордостью и любовью к суетной славе. Этим-то борют нас демоны, этим-то и другим подобным думают они отдалить нас от Бога. Сверх того, зная, что любящий брата своего, любит и Бога, они влагают в сердца наши ненависть друг к другу, – до того, что иной видеть не может брата своего, или сказать с ним слово. Многие истинно великие подъяли труды в добродетели, но по неразумению своему сгубили себя. Этому не дивно быть и между вами, если, например, охладевши к деланию, вы будете думать, что обладаете в себе добродетелями. Ибо вот уже вы и ниспали в эту болезнь диавольскую (самомнение), думая, что близки к Богу и пребываете во свете, тогда как в самом деле находитесь во тьме. Что побудило Господа нашего Иисуса Христа сложить одежды Свои, препоясать чресла Свои лентием, и, вливши воду в умывальницу (Ін. 13:4и д.), умыть ноги тех, которые ниже Его, если не то, чтоб научить нас смирению? Да, – его Он изобразил нам примером того, что сделал тогда. И точно, все хотящие быть принятыми в первый чин, не иначе могут этого достигнуть, как смирением; так как в начале то, что свергло с неба, было движение гордости. Итак, если не будет в человеке крайнего смирения, смирения всем сердцем, всем умом, всем духом, всею душою и телом, – то он Царствия Божия не наследит.

35. Если желаем искренно приступить к Создателю нашему, то необходимо нам подвизаться об освобождении душ наших от страстей, по духовному закону. Ибо от наших злых дел, от услаждения страстями, от множества диавольских искушений ослабела наша умная сила, и замерли добрые движения душ наших; мы не можем уже познать красоту (и требования) нашей духовной природы, по причине страстей, в которые впадаем; и нет нам ни от кого спасения, кроме Господа нашего Иисуса Христа, как написано у Апостола Павла, что «как в Адамевсе умирают, так во Христе все оживут» (1Кор. 15:22). Господь наш Иисус Христос есть жизнь всех разумных тварей, созданных по подобию образа Его.

36. Мы названы именами святых и облечены в одежду их, которой хвалимся пред неверными; – подражать же делам их не имеем усердия. Боюсь, как бы не шло к нам сказанное Апостолом: «имущие образ благочестия, силы же его отвергшиися»(2Тим. 3:5). Да даст вам Господь уразуметь, что есть воспринятая вами жизнь, чтоб действуя в духе ее, вы достойными сделались невидимое получить наследие; делать, сколько сил есть у нас, свои дела сообразно с волею Господа, – вот что должны мы! Потому что это свойственно природе нашей, и кроме этого ничего большего не должно требовать от добродетели нашей. – Кто служит Богу и ищет Его от всего сердца своего, тот действует сообразно со своей природой; а кто делает какой грех, тот достоин порицания и наказания, потому что это чуждо его природе.

37. С тех пор, как Господь мой благодатью Своей пробудил ум мой от смертного усыпления, чрезмерный был у меня плач и воздыхание неутешное. Думаю я сам с собою, что дадим мы Господу за все, что Он сделал для нас? Ангелов Своих заставил Он служить нам, пророков – пророчествовать, Апостолов – Евангелие возвестить. Но что больше всего этого, – Сына Своего Единородного послал во спасение наше. Возбуждайте же сердца ваши к страху Божию. Ведайте, что Иоанн Креститель и Предтеча крестил водою в покаяние для приготовления к крещению Господа нашего Иисуса Христа, крестящего Духом Святым и огнем, который есть огонь ревности о добрых делах. Явим же усердную готовность к очищению себя в теле и духе и, приняв крещение Господа нашего Иисуса Христа, будем ревнителями добрых дел, чтобы принести себя самих Ему в жертву приятную. Дух Утешитель, приемлемый в крещении, дает нам силу действовать свято, чтоб опять возвести нас в первое славное состояние и сделать достойными получить вечно пребывающее наследие. Ведайте, что которые во Христа крестятся, во Христа облекаются, как говорит Апостол (Гал. 3:27,28), – получая благодать Св. Духа. Притом как у раба, так и у свободного, как у мужчины, так и у женщины, как только получают они благодать сию, тотчас перестают иметь силу сии телесные отличия. И Святой Дух в то же время, как становится для них залогом наследия вечного царства небесного, научает их о том, как должно поклоняться Отцу в духе и истине (Ін. 4:23).

38. Я молился о вас, да сподобитесь и вы получить того великого огненного Духа, Которого получил я. Если хотите получить Его, так чтобы Он пребыл в вас, принесите прежде труды телесные и смирение сердца, и восторгая помышления свои на небо, день и ночь, взыщите с правотою сердца Духа сего огненного, – и Он дастся вам, Сим образом получил Его Илия Фесвитянин и Елисей с прочими пророками. Кто возделывает себя этим возделыванием (показанными подвигами), тому дастся Дух сей навсегда и навеки. Пребудьте в молитвах с преболезненным исканием от всех сердец ваших, – и дастся вам. Ибо Дух тот обитает в правых сердцах. И он, когда принят будет, откроет вам высшие тайны; отгонит от вас страх людей и зверей, – и будет у вас небесная радость день и ночь; и будете в этом теле как те, кои уже находятся в царствии (небесном).

39. Если человек желает стяжать любовь Божию, то он должен возыметь страх Божий; страх же рождает и плач, а плач рождает мужество. Когда все сие созревает в душе, то она начнет плод приносить во всем. И Бог, узрев в душе эти прекрасные плоды, привлекает ее к Себе, как воню фимиама избранного; радуется о ней с Ангелами во всякое время, преисполняя и ее радостью, и хранит ее на всех путях ее, да безопасно достигнет она в место упокоения своего. Тогда диавол не нападает на нее, видя Высочайшего Стража, ее окружающего; даже совсем и приступить боится он к ней, по причине сей великой силы. Стяжите себе силу сию, да страшатся вас демоны, да облегчатся вам труды, вами подъемлемые, и да усладится (сладко да будет) вам Божественное. Сия сладость любви Божественной далеко слаще сота медовного. Многие из монахов и девственниц, живущих братствами, нимало не вкусивши сей сладости Божественной любви, и не получив Божественной силы, думали, что уже имеют ее; но как они никакого старания не прилагали к приобретению ее, то Бог и не даровал ее им. Кто же старается ее приобрести, тот верно достигнет сего по милости Божией; ибо у Бога нет на лица зрения. Когда человек, желая иметь в себе свет Божий и силу Его, презирает поношения мира сего, равно как и почеты его, ненавидит все мирское и покой тела, и сердце свое очищает от всех худых помышлений, непрестанно приносит Богу пост и деннонощные слезы, равно как чистые молитвы, тогда Бог ущедряет его тою силою. Такую-то силу стяжать поревнуйте, – и вы будете совершать все дела свои спокойно и легко, получите великое к Богу дерзновение, и Он будет исполнять все ваши прошения.

40. Бог слушает любящих Его и ищущих Его от всего сердца своего, и снисходит им во всех их прошениях. Прошения же тех, кои не от всего сердца своего приступают к Нему, но раздвоены сердцем, и что ни делают, выставляют то на вид для получения славы и похвалы человеческой, – не слушает, но гневается на них; так как дела их – напоказ. И исполняется над ними слово Псалма, который говорит: «Бог разсыпа кости человекоугодников»(Пс. 52:6). По сей причине сила Божия не действует в них, – так как они не тверды сердцем во всех делах, к которым приступают. И не знают они Божественной сладости, ее тихости и веселья. Много в роде нашем таких, которые не получили той силы, которая доставляет душе сладость, и исполняет ее день ото дня все большей и большей радостью и весельем, и возжигает в ней Божественную теплоту. Их обольщает дух злой, за то, что они дела свои совершают напоказ пред людьми. Вы же, плоды трудов ваших принеся пред лице Господа, старайтесь удаляться от духа тщеславия, и непрестанно ведите против него брань, чтобы Господь принял ваши плоды, которые приносите вы пред лице Его и ниспослал вам силу, которая дается избранным Его. Не переставайте противиться этому духу злому; ибо когда человек приступает к добрым делам и к прекрасному подвигу, подбегает и этот дух, чтоб войти с ним в часть, или чтоб совсем отклонить его от таких начинаний. Он не терпит, чтоб кто поступал праведно, и противится всем, которые желают быть верными Господу. Многих он совсем не допускает до добродетели, а у других вмешивается между делами их и губит плоды их, научая их совершать добродетели и творить дела милосердия, примешивая к ним тщеславие. О таких люди думают, что они обогащены плодами, тогда как они совсем их не имеют, – а похожи на смоковницу, о которой думали, что на ней много сладких плодов, когда смотрели на нее издали; ближе же подошедши, ничего не нашли на ней. Бог иссушает их за то, что не находит на них никакого доброго плода, а не только лишает оной несравненной сладости Своего Божества. Но вы, вступив в подвиг, старайтесь противостоять духу тщеславия, – противьтесь ему и его преодолевайте. Придет сила Божия, принесет вам помощь и пребудет с вами, и во всякое время будет подавать вам ревность и теплоту, которой ничего нет дороже. Если кто из вас увидит, что он не одарен этою теплотою, пусть постарается взыскать ее, – и она придет к ищущему ее. Она похожа на огонь, который люди, когда желают вскипятить на нем немного елея, раздувают, пока разгорится, и который, разгоревшись, берет свою естественную силу и вскипячает, восходя вверх и паля. Равным образом, когда увидите, что души ваши охлаждаются, по нерадению и лености, поспешите возбудить их, проливая над ними слезы. Без сомнения, придет тот огонь и соединится с душами вашими, – и приобретшие его воскипят добрыми делами. Вот и Давид, – когда заметил, что душа его отяжелела и охладела, так сказал: «помянух дни древния, поучихся во всех делах Твоих, в творениих руку Твоею поучахся. Воздех к Тебе руце мои, и душа моя, яко земля безводная Тебе» (Пс. 142:5,6). Видите, – Давид, когда отяжелело сердце его, крайне был озабочен этим, пока не возгорелся опять огонь в сердце его, до того, что он воззвал: «готово сердце, Боже, готово сердце мое» (Пс. 107:2). И восстановлен он был опять в свой чин, при посредстве этого нощеденственного попечения и заботы. Подобным образом поступайте и вы, да будете единодушны в уготовании сердца, при помощи Божественного света и огня.

41. Молитесь – да дарует вам Бог благодать все ясно видеть и разуметь, чтоб вы верно могли различать, что добро и что зло. Написано у Апостола Павла, что «совершенных есть твердая пища»(Євр. 5:14). Это суть те, которые долгим и тщательным подвигом обучили чувства свои и намерения относительно добра и зла, сделались сынами царствия и приписаны к Божественному усыновлению. И Бог даровал им мудрость и рассуждение во всех делах их, чтоб не прельстил их, – ни человек, ни диавол. Должно вам знать, что враг искушает верных видом добра, и многих успевает прельщать, от того, что у них нет рассуждения и мудрости. Посему блаженный Павел, когда узнал эти богатства разума, которые определены верным и которых великости нет предела, написал к Ефесеям: «да даст вам Бог духа премудрости и разума, просвещенна очеса сердца вашего, яко уведети вам, яко есть упование звания вашего и кое богатство славы достояния вашего и кое богатство славы достояния Его во святых» (Еф.1:17,18). Это делал он по своей чрезмерной к ним любви, зная, что если они достигнут этого, то ни в чем не будет им никакого труда, и никакого не будут бояться они страха, радость же Господа будет утешать их день и ночь и труды их будут им сладки во всякое время. Многие из монахов и дев, живущих в киновиях, не достигают этой меры. И вы, если хотите достигнуть этой меры, в которой верх совершенства, отступите от всех, которые носят такие имена, т. е. монашества и девства, яснозрения же сего и рассуждения не имеют; ибо если вы вступите в общество с ними, то они не дадут вам преуспевать, а еще погасят жар ваш, потому что в них нет никакого жара, а есть хлад, вследствие того, что они ходят по своим желаниям. Итак, если они придут к вам и заведут с вами мирские речи, сообразно со своими желаниями, не соглашайтесь на это. Ибо написано у Апостола Павла: «Духа не угашайте, пророчествия не уничижайте» (1Сол. 5:19,20). Знайте, что Дух ничем так не погашается, как суетными беседами.

42. Во всякой разумной твари, – мужчина ли то, или женщина, есть орган любви, которым способны они обнимать и Божеское и человеческое. Божии (духовные) любят Божеское; плотские – любят плотское. Любящие Божеское очищают сердца свои от всех нечистот и дел мира сего преходящего, ненавидят мир и собственные свои души, и неся крест, последуют Господу, во всем действуя по воле Его. Почему в них вселяется Бог, и дарует им сладость и радость, которая питает души, насыщает и возращает. Как дерева, если не будут напояемы естественною водою, расти не могут, так и душа, если не воспримет небесной сладости, расти не может. Только души, которые восприняли Духа, и небесною напоены сладостью, возрастают.

43. Говорите, что вы грешники, и оплакивайте все, в состоянии нерадения вами наделанное. За это благоволение Господа будет с вами, и будет действовать в вас: ибо Он благ, и отпускает грехи всех, обращающихся к Нему, кто бы они не были, так что не помянет об них более. Однако же Он хочет, чтоб те (помилованные) сами помнили о прощении грехов своих, доселе соделанных, чтоб забыв о том, не допустить чего в поведении своем такого, из-за чего принуждены будут дать отчет и в тех грехах, которые были уже им прощены, – как это случилось с тем рабом, которому господин отпустил весь долг, которым он был должен ему. Ибо – когда забыв об этой милости, он неправедно поступил с сорабом своим, господин его потребовал от него весь бывший на нем долг, уже отпущенный было ему, – за то, что он не сжалился над сорабом своим и не отпустил ему ста динариев, – суммы ничтожной, сравнительно с той, которая была ему отпущена (Мф. 18:23и др.). Посмотрим на Давида пророка. Когда после того, как он согрешил с женой Урии, пророк Нафан обличил его за это и за то, что он сделал с мужем ее, – он, выслушав обличение, тотчас раскаялся и смирился. Почему пророк Нафан сказал ему: и Господь снял с тебя грех твой (2Сам. 12:13). Но Давид, получив отпущение грехов, не забывал об них, и память о них предал потомству. Это сделано в память всем родам, из рода в род. «Научу беззаконныя путем Твоим» (Пс. 50:15), говорит он, чтоб все грешники научились из примера его, подобно ему каяться во грехах своих, и когда они будут прощены, не забывать о них, но всегда помнить. Подобное сказал Сам Бог, чрез пророка Исаию: «Аз есмь заглаждаяй грехи твоя, и не помяну. Ты же помяни» (Іс. 43:25,26). Сказал он также и через пророка Иеремию «обратися ко Мне доме Израилев,… и не утвержду лица Моего на вас, яко милостив Аз есмь, и не прогневаюся на вы во веки. Обаче виждь беззаконие твое, яко в Господа Бога твоего преступила еси и расточила еси пути твоя» (Єр. 3:12,13). Таким образом, когда Господь отпускает нам грехи наши, мы должны не отпускать их себе самим, но всегда помнить о них, через возобновление раскаяния в них.

44. Славно духовное подвижничество, но много у него противников. Кто хочет быть совершен в нем, тот не должен быть работен ни чему худому. Кто рабствует чему-либо худому, тот далеко отстоит от предела совершенства.

45. Господь наш Иисус Христос, по непостижимому смирению Своему, покрыл Божество Свое человечеством, так что все смотрели на Него, как на человека, тогда как Он не человек только был, но Бог вочеловечившийся, как написано: «и Слово плоть бысть и вселися в ны»(Ін. 1:14). Однако же Господь не стал вне Своего Божества через Свое воплощение, которое было Ему необходимо для устроения нашего спасения.

46. Многие по глупости своей говорят: мы также видели Господа Иисуса Христа, как и Апостолы; между тем как они состоят в самообольщении и прелести, и очей не имеют, чтоб видеть Господа, как видели Его Апостолы, Апостол Павел видел Господа, как видели Его Апостолы, которые были с Ним и которые уверовали в Него в то время, когда Он ходил по земле, будучи окружен толпами, смотревшими на Него, как на человека. Когда кровоточивая, увидев Его очами сердца, уверовала, что Он есть Бог, и с верою прикоснулась краю одежды Его, – тотчас избавилась от болезни, Он спросил: кто прикоснулся ко Мне, – не потому, что не знал, но потому, что хотел обнаружить веру ее. Хотя Апостол Петр говорил: народ угнетает Тебя, и Ты говоришь, кто прикоснулся ко Мне? Но та сама открылась и исповедала, как исцелела. Тогда Господь сказал ей: «дщи, вера твоя спсе тя: иди в мире»(Лк. 8:45-48). Видели Господа и Пилат, и Анна, и Каиафа, но как и прочая толпа, которая смотрела на Него без веры, а не как смотрели на Него Апостолы: почему никакой не получили пользы от того, что видели Его. Но Апостол Павел видел Его очами сердца своего и своей сильнейшей верой, как видела Его кровоточивая, коснувшаяся Его с верою и исцелевшая.

47. Когда престает в человеке царство греха, тогда является душе Бог и очищает ее вместе с телом. Если же царство греха живет в теле, то не может человек видеть Бога, ибо душа его находится в теле и не имеет места в ней свет, который есть видение Бога. Давид говорит: «во свете Твоем узрим свет»(Пс. 35:10). Что же это за свет, в котором видит человек свет? Это тот свет, о коем упоминает Господь наш Иисус Христос в Евангелии, – т. е. чтоб весь человек был светел, и не было в нем ни одной части темной (Лк. 11:36). Господь также сказал: «никтоже знает Отца, токмо Сын, и емуже аще волит Сын открыти» (Мф. 11:27). Сын же не открывает Отца Своего сынам тьмы, но тем, кои пребывают во свете и суть сыны света, коих очи сердечные просветил Он познанием заповедей.

48. Пишется в Псалме: «пройду в место селения дивна, даже до дому Божия»(Пс. 41:5). Это пройду означает дальнейшее прохождение и доказывает нам на совершенный возраст души; ибо тут она уже приблизилась к Богу, тогда как прежде путь ее был еще очень отдален от Бога. Не будем дивиться, что путь наш очень отдален, потому что мы еще находимся в духовном детстве. Видим, что и великому оному пророку Илии было сказано: встань, ешь, пей и укрепись; ибо долог еще путь твой (1Царів. 19:7), (а он шел к Боговидению). Об этой же самой долготе сказал и Давид: кто «даст ми крыле, яко глубине и полещу и почию» (Пс. 54:7). Почему должно путь сей проходить не с небрежением, расслаблением, и леностью, но со вниманием и рвением. Учитель вселенной – Павел советует нам, «тако тецыте, да постигнете, – и говорит притом: умерщвляю тело мое и порабощаю» (1Кор. 9:27). Течем убо, пока имеем время в этом теле, да достигнем совершенства, как достиг его сам св. Павел, который говорит: «подвигом добрым подвизахся, течение скончах, веру соблюдох: прочее соблюдается мне венец правды» (2Тим. 4:7,8).

49. Как тело, пока в нем бывает душа, проходит три возраста, именно: юность, мужество и старость; так три же возраста проходит и душа, сокрытая в теле, именно: начало веры, преуспевание в ней и совершенство. В первом, когда начинает душа веровать, она рождается во Христе, как говорится в Евангелии, Св. Иоанн Апостол дал нам признаки этого новорождения, равно как среднего состояния и совершенства, когда сказал: писал я к вам, юноши; писал к вам, дети; писал к вам, отцы (1Ін. 2:12-14). Так писал не к плотским своим друзьям, но к верующим, изображая три состояния, которые проходят стремящиеся в духовную область, чтоб достигнуть совершенства и удостоиться полной благодати.

50. Возлюбивший жизнь духовную должен подражать чистоте и воздержности Иосифа; должен начать упорядочивать себя созерцанием и вооружаться против всех худых похотей, сильных поддержкой хитрого врага, говоря о нем словами Иова: «се убо крепость его на чреслех его, сила же его на пупе чрева»(Йов. 40:11). Почему всякий подвизающийся и вооружающийся против сих плотских похотей, кои обычно возбуждаются излишней пищей и питьем, должен препоясать чресла свои строгим воздержанием, чтоб устоять в чистоте. Пишется, что Ангел, боровшийся с Иаковом, сжал крепко жилу стегна его, отчего увяла и ослабла плоть его, и он назван Израилем, т.е. видящим Бога (Бут. 32:25,32). Равным образом и нам надобно увядшим сделать тело свое для того, чтоб умертвить и погасить похоть. Ибо увядание плоти дает нам возможность дойти до совершенства в добродетели чистоты. Душа бывает крепка, когда тело измождено. Итак, утончим тела свои, чтоб иметь силу держать себя в порядке; ибо если мы поработим тело, и отдадим его в рабство души, то плотские помышления, любовь к которым есть вражда Богу, умерщвлены будут чрез умерщвление плоти. Тогда просветится душа и сделается храмом Богу. Кто старается быть чистым во всех членах своих, тот истинно духовный подвижник. И он-то есть обучивший все чувства свои, и не позволяющий им властвовать над собою, но сдерживающий их и подклоняющий под иго Господне великой чистотой. Он не позволяет очам своим видеть что-либо худое, или взирать с вожделением на жен; не позволяет ушам своим слушать пересуды, или диавольские советы и влагаемые диаволом помыслы; на уста свои налагает печать и языку своему не дает воли говорить пустые речи; руки свои простирает он к деланию прекрасных дел милосердия и вспомоществования; ноги его скоры на исполнение слов Господа: «аще кто тя поймет по силе поприще едино, иди с ним два» (Мф. 5:41); чрево свое и перси держит он так, чтоб из-за них не пасть и не начать ползать по земле, подобно змию, ползающему на чреве и персях своих. Таков, братья, образ жизни подвижника.

51. Всякий желающий быть истинно-духовным подвижником, должен стараться держать себя вдали от шумного многолюдства и не приближаться к нему, чтоб быть и телом, и сердцем, и умом вне смятения и круговращения людского; ибо где люди, там и смятение. Господь наш показал нам образец удаления от людей и уединения, когда один особо восходил на гору для молитвы. В пустыне также победил Он и диавола, дерзнувшего вступить с Ним в борьбу. Конечно, Он не был бессилен победить его и среди многолюдства; но Он сделал так, чтобы научить нас, что в уединении и безмолвии удобнее можем мы победить врага и достигнуть совершенства. Также славы Своей Господь не показал ученикам Своим среди людей, но возвел на гору, и там показал им славу Свою. Иоанн Предтеча также был в пустыне до дня явления своего Израилю. В мире врагу удобнее теснить нас своими орудиями и внешними и внутренними; там привлекая к себе некоторых людей, как пособников и подручников, ему послушных, он при посредстве их ведет брань против верных: какая-нибудь женщина бесстыжая бывает у него очень сильным оружием, широко распростирая обольстительные сети свои. Иезекииль, когда видел четырех животных, которые имели по четыре лица, и все показывали славу Божию, не был в городе, или селении, но вне, – на поле: ибо Бог говорил ему: «изыди на поле и увидишь славу Мою»(Єз. 3:22). И вообще такого рода видения и откровения не иначе показываемы были святым, как на горах и в пустынях. Пророк Иеремия также, зная как угодно Богу уединение, сказал: «благо есть мужу, егди возмет ярем в юности своей, сядет наедине и умолкнет» (Плч. 3:27,28). Он же опять, хорошо зная, как много вреда человеческие молвы приносят тем, кои хотят угодить Богу, не удержался, чтоб не сказать: «кто даст мне в пустыни виталище последнее, и оставлю люди моя и отыду от них?» (Єр. 9:2). Также и Илия пророк сподобился получать пищу от Ангелов; а это было не среди толпы народной, не в городе, или в селе, а в пустыне. Все сие и подобное, бывшее со святыми, написано для убеждения нас подражать тем, кои любили уединение, потому что оно и нас может привести к Господу. Почему старайтесь утвердиться в нем, как должно, чтоб оно привело вас к видению Бога, которое есть самое духовное созерцание.

52. Хочу сказать вам и то, чему подобна душа, в которую вселился огонь Божий. Подобна двукрылой птице, горе возносящейся по небесному воздуху. Из всех тварей только птицам свойственны крылья, как их особенность; крылья же души, Богу повинующейся, суть устремление огня Божия, коими она может воспарять горе к небу. Если же она лишится сих крыльев, то не в силах будет возвышаться горе, как непричастная того огня, горе возносящего, и станет подобною птице, лишенной своих крыльев, которая потому летать же может. Сверх того, душа человека похожа на птицу, еще в том отношении, что теплота есть причина рождения птицы на свет: ибо если птица не будет нагревать (насиживать) яиц, то из них не выведутся живые птенцы, потому что они не могут иначе возбудиться к жизни, как посредством теплоты. Так и Бог, объемля и согревая души Ему покорные, возбуждает их к жизни духовной. Уразумевши, таким образом, что душа, к Богу прилепившаяся и Ему покорная, подобна птице, коей источник существования есть теплота, – никак не допускайте себя лишиться силы огня сего. Знайте, что за этот огонь, от Бога вам даруемый, уготованы вам от диавола многие брани, чтоб вас лишить его: ибо он хорошо знает, что пока есть в вас огонь сей, он одолеть вас никак не может.

53. Противьтесь диаволу и старайтесь распознавать его козни. Он горечь свою обычно скрывает под видом сласти, чтоб не быть открытому, и устраивает разные призрачности, красные на вид, – которые, однако ж, на деле совсем не то суть, – чтоб обольстить сердца ваши хитрым подражанием истине, которая достойно привлекательна: к этому направлено все его искусство, чтобы всеми силами противиться всякой душе, добре работающей Богу. Многие и разные влагает он страсти в душу, для погашения в ней Божественного огня, в котором вся сила; особенно же берет покоем тела и тем, что с этим соединено. Когда же увидит, наконец, что всего подобного остерегаются и ничего не принимают от него, и никакой не подают надежды, чтоб когда-нибудь послушали его, – отступает от них со стыдом. Тогда вселяется в них Дух Божий. Когда же вселится в них Дух Божий, то дает им покойными быть, или покой вкушать во всех делах их, и сладким соделывает для них несение ига Божия, как написано в Евангелии: «обрящете покой душам вашим»(Мф. 11:29), хотя они взяли и несут иго Его на себе. Тогда становятся они неутомимыми, как в опытах добродетели, так и в исполнении послушания и в ночных бдениях; не гневаются при человеческих напраслинах, и не боятся никого, ни человека, ни зверя, ни духа: потому что радость Господня с ними пребывает день и ночь, оживляет их разум и питает их. Этою радостью возрастает душа, и является годной на все, или совершенною, и ею восходит на небо.

54. Видим, что дитя растет, принимая сначала молоко матери, потом другую какую пищу, наконец и всякую, какой обычно питаются все люди. Так оно крепким становится, мужает, и сердце его смело встречает врагов, если они хотят напасть на него. Но если схватит его в детстве какая-либо болезнь, то питание его и укрепление не бывает успешно; оно выходит слабым и всякий враг одолевает его и побеждает. Чтоб ему стать здоровым, и получить силу одолевать врагов, нужно попользоваться пособием и попечением опытного врача. Так и душа человеческая, если нет в ней Божией радости, бывает слаба и многие приемлет раны. Если она постарается найти себе какого-либо человека, Божия служителя, искусного в духовном врачевстве, и к нему прилепится, то он прежде исцелит ее от страстей, потом воскресит и научит ее, как при помощи Божией получить радость ту, которая есть ее пища. Тогда-то она воспротивится врагам своим, кои суть духи злые, и их одолеет, и советы их потопчет, и совершеннейшей еще возрадуется радостью.

55. Берегитесь советов злого диавола, когда придет он в виде правдоречивого, чтоб прельстить вас и ввести в обман. Хоть бы он пришел к вам в виде Ангела светлого, – не верьте ему и не слушайтесь его: ибо тех, кои верны, он обыкновенно очаровывает привлекательной видимостью истины. Несовершенные не знают этих хитростей диавола, и того, что постоянно он влагает им; совершенные же знают, как говорит апостол: «совершенных же есть твердая пища, имущих чувствия обученна долгим учением, в разсуждении добра же и зла»(Євр. 5:14). Этих враг не может обольстить; но верных, которые себе мало внимают, удобно прельщает он своей сладкой по виду затравой, и их уловляет, подобно тому, как рыболов уловляет рыбу, прикрывая острие удочки затравой. Рыба не знает, что этой затравой прикрыта удочка: потому подплывает, проглатывает затраву и тотчас попадается в плен. Если бы рыба знала, что этой затравой она будет поймана, без всякого сомнения, не приблизилась бы к ней и бежала бы от нее. Равным образом и несовершенных верующих, как мы сказали, уловляет враг, и по причинам совершенно сходным, как говорит Соломон: «суть путие мнящиися прави быти мужу, обаче последняя их зрят во дно адово» (Притч. 16:25); писано также у пророка Амоса: «что ты видиши, Амосе?» Он ответил: «сосуд» (тенета, сети) «птицелова» (Притч. 8:2). Птица, из страха быть пойманной на земле, летает по воздуху и строит себе гнездо, для отдыха и сна, в самых высоких местах: там она спит беззаботно, зная, что никто не может достать или поймать ее. Но известно, как ухитряется обмануть ее птицелов: приходит к тому месту, расстилает тенета, и посыпает на виду семена; этой пищей сманивает он птицу с той высоты, она слетает и попадается в лов. Подобным образом делает и диавол, уловляя несовершенных христиан своими хитростями, и низвергая их со своей высоты. Так он действовал когда прикрылся змием и сказал Еве: «не смертию умрете… в онже аще день снесте, отверзутся очи ваши и будете яко бози» (Бут. 3:4,5). Услышав эти слова, Ева склонилась к нему сердцем и думала, что тут истина, потому что не рассудила о том как следует. Но когда вкусила сама, и дала вкусить Адаму, тогда случилось с ними то великое несчастие: они пали оба с своей высоты. Таким же образом поступает диавол и с несовершенными христианами, когда, не зная как различить доброе от худого, следуют они своим склонностям, довольствуясь своим суждением и мнением; когда отцов своих совершенных, умеющих верно различать добро от зла, – не спрашивают, – а следуют желаниям своего сердца, думая, что они и сами достигли уже совершенства и получили благословение отцов своих. Таковые подобны тем птицам, которые построили свои гнезда высоко, но слетели на землю, попались в сети птицелова и были пойманы. Подобное сему случается с ними, потому что в самоуверенности они действуют всегда по влечению сердца своего и исполняют свои желания, не слушая отцов своих и не советуясь с ними. Посему диавол устраивает им видения и призраки и надымает их сердце гордыней; иногда дает им сны ночью, которые исполняет для них днем, чтоб в большую погрузить их прелесть. Этого мало: он иногда показывает им свет ночью, так что светлым становится место, где они; и многое такого рода он делает, даже будто знамения. Все это он делает для того, чтоб они относительно его оставались спокойными, думая, что он Ангел, и принимали его. Как скоро они примут его в этом смысле, он низвергает их с их высоты, по причине духа гордости, который ими овладевает. Старается он держать их в убеждении, что они сделались великими и славными в духе паче многих, и не имеют нужды обращаться к своим отцам и слушать их. А они, по Писанию, суть в самом деле блестящие грозди, но незрелые и терпкие. Наставления отцов им тяжелы; потому что они уверены, что сами знают уже все.

56. Твердо знайте, что ни преуспеть, или возрасти и сделаться совершенными вы не можете, ни уметь верно различат добро от зла вы не будете, если не будете повиноваться отцам вашим. Отцы наши сами так поступали: повиновались отцам своим их наставления слушали; от того преуспели, возросли и сделались сами учителями, как написано в Премудрости сына Сирахова: «не отступай от повести старцев, ибо тии навыкоша от отцев своих: яко от них навыкнеши разуму, и во время потребно дати ответ»(Сир. 8:11-12). Итак, вы должны подражать тем, кои покорны были отцам своим, и их во всем слушались, и которых отцы, при помощи Божией, научили всему, чему сами научились у отцов своих, и что предали сынам своим покорным. Так Исаак слушался Авраама; Иаков – Исаака; Иосиф – Иакова; Елисей – Илии; Павел – Анании; Тимофей – Павла. Сии все и подобные им слушались отцов своих, исполняли волю их, и следовали их советам; оттого познали истину, научились правде, и наконец сподобились Духа Святого, – и стали, таким образом, провозвестниками истины во всем, как написано у Иезекииля пророка: «стража дах тя дому Израилеву, да слышиши слово от уст Моих и воспретиши им от Мене» (Єз. 3:17). Итак, если желаете преуспеть и полнее возрасти, сделаться невозмутимыми в сердце своем и ни в чем не быть посмеянными от диавола, повинуйтесь отцам своим и их во всем слушайтесь, – и не падете вовеки.

57. Укажу вам дело, которое одно делает человека твердым в добре и блюдет его таким от начала до конца, именно: любите Бога всей душой вашей, всем сердцем вашим и всем умом вашим, и Ему единому работайте. Тогда Бог даст вам силу великую и радость, и все дела Божии станут для вас сладки, как мед, все труды телесные, умные занятия и бдения, и все вообще иго Божие будет для вас легко и сладко. По любви, впрочем, Своей к людям, Господь посылает иногда на них противности, чтоб не величались, но пребывали в подвиге; и они испытывают вместо мужества – отяжеление и расслабление; вместо радости – печаль; вместо покоя и тишины – волнование; вместо сладости – горечь; многое и другое подобное бывает с любящими Господа. Но борясь с этим и препобеждая, они более и более становятся крепкими. Когда же, наконец, совсем все это преодолеют они, тогда во всем начнет быть с ними Дух Святой, тогда не станут они более бояться ничего худого.

58. Дух Святой непрестанно веет благоуханием приятнейшим, сладчайшим и неизъяснимым для языка человеческого. Но кто знает сию приятность Духа и Его сладость, кроме тех, которые удостоились того, чтоб Он вселился в них? Дух Святой вселяется в душах кающихся не иначе, как после многих трудов. Много подобного видим мы и в мире сем: камни, например, драгоценные иначе не достаются, как с большим трудом. Взыскав сего Духа, святые обрели Его; и Он-то есть истинный бисер многоценный, о коем поминается во святом Евангелии (Мф. 13:45,46), в притче о купце, искавшем добрых бисеров, который, нашедши один многоценный бисер, пошел, продал все свое и купил его. Он же разумеется и в другой притче о сокровище, скрытом на поле, которое нашедши человек скрыл и от радости пошел продал все что имел, и купил село то (Мф. 13:44). Искушения ни на кого так не восстают, как на тех, кои получили Духа Святого. И Господь наш, когда по крещении сошел на Него Дух Святый в виде голубя, изведен был Духом в пустыню, искуситься от диавола, который испытал Его всеми своими искушениями, но ни в чем не успел против Него, как пишется о сем в Евангелии Луки: «и скончав все искушение, диавол отыде от Него до времене»(Лк. 4:13). Господь же Иисус возвратился в Галилею в силе Духа. Так и всех, приемлющих Духа, борющихся и побеждающих, Дух Святой укрепляет и подает им силу препобеждать всякое искушение.

59. Серафим, которого видел пророк Иезекииль (Єз. 1:4,9), есть образ верных душ, кои подвизаются достигнуть совершенства. Имел он шесть крыльев, преисполненных очами; имел также четыре лица, смотрящих на четыре стороны: одно лицо подобно лицу человека, другое – лицу тельца, третье – лицу льва, четвертое – лицу орла. Первое лицо Серафимово, которое есть лицо человеческое, означает верных, кои живя в мире, исполняют заповеди на них лежащие. Если кто из них выйдет в монашество, то он подобным становится лицу тельца, потому что несет тяжелые труды в исполнении монашеских правил и совершает подвиги более телесные. Кто, усовершившись в порядках общежития, исходит в уединение и вступает в борьбу с невидимыми демонами, тот уподобляется лицу льва, царя диких зверей. Когда же победит он невидимых врагов и возобладает над страстями и подчинит их себе, тогда будет восторгнут горе Духом Святым и увидит Божественные видения; тут уподобится лицу орла: ум его будет тогда видеть все, могущее случиться с ним с шести сторон, уподобясь тем 6-ти крылам, полным очей. Так станет он вполне Серафимом духовным и наследует вечное блаженство.

60. Чистота, мир непрестанный и неизменный, милосердие полное и другие прекрасные добродетели, которые венчаются благословением, – суть заповеди Божии. Старайтесь исполнить эти веления Духа, коими оживятся души ваши и при посредстве коих воспримете вы Господа в самих себя: они суть безопасный путь. Без чистоты тела и сердца никто же может быть совершен пред Богом, почему сказано в св. Евангелии: «блажени чистии сердцем, яко тии Бога узрят»(Мф. 5:8). Совершенство рождается от чистоты сердца. В сердце находится добро естественное и зло неестественное. От зла рождаются страсти душевные, каковы: осуждение, ненависть, самомнение и другие подобные. Добро же (сердца естественное) – рождает познание Бога (страх Божий) и святость или чистоту души от всех страстей (совесть). Если человек решится исправиться и начнет избегать всякого зла, вооружившись против него подвигами, – плачем, сокрушением, воздыханиями, постом, бдениями, бедностью и многими к Богу молитвами, то Господь по Своей благодати поможет ему и от всех душевных страстей избавит его. Многие, долгое время пребывая в монашестве и девстве, не научились этой науке чистоты, потому что, презрев наставления отцов своих, последовали желаниям сердца своего; по какой причине взяли над ним верх злые духи – душегубители, поражая их скрытными стрелами ночь и день и не давая им покоя ни в каком месте, так что сердца их заняты то гордостью, то тщеславием, то нечестивою завистью, то осуждением, то гневом и яростью, то сварами и другими премногими страстями. – Таковых часть будет с пятью юродивыми девами за то, что неразумно проводят все время свое, – не обуздывают языков своих, не хранят чистыми очей своих и тел от похотей, и сердец своих от нечистот, и других вещей, плача достойных, потому что они нечисты, – довольствуясь одной одеждой льняной, которая есть только образ девства: почему лишаются и елея небесного для возжжения лампад своих; и Жених никогда не отворит им дверей чертога Своего, и скажет им, как сказал в притче девам юродивым; «аминь глаголю вам: не вем вас» (Мф. 25:12). Пишу это по желанию вам спасения, чтоб вы сделались свободными и верными, – и чистой невестой Христу, Который есть Жених всех душ, как говорит Апостол Павел: «обручих вас единому мужу деву чисту, представити Христови» (2Кор. 11:2).

61. Золото многократно очищается огнем, чтоб через сильнейшее очищение оно стало лучше. Равным образом Господь наш, по благости Своей, очищает человека многими искушениями, испытывает его и делает его опытным в ведении браней сердечных, так что он не возвращается более мыслями или памятью к неправдам и унижениям, каким подвергали его люди; но смиряется пред Богом и на Него возлагает все упование свое, будучи всегда готов на всякое доброе дело пред Богом, как сказал Давид пророк: «готово сердце мое, Боже, готово сердце мое: воспою и пою во славе моей»(Пс. 107:2). Содержите в мысли, что вы будете испытываемы какими-нибудь братьями, посредством поношения и неправд, или подвергнетесь унижению от сотрудников своих. Почему когда случится с вами что подобное, стойте твердо, не бойтесь, не унывайте; но благодарение воссылайте Господу за все это, потому что без Него ничего подобного не случается, а Им попускается по той причине, что испытывать брани необходимо для рабов Божиих: ибо кто не будет испытан от благости Божией искушениями, трудами, скорбями и бедствиями, пока навыкнет с терпением устаивать в добре во всех случаях, тот не получит от Него чести.

62. Терпеливо носите беды и скорби, какие с вами случаются; и благодарение воздавайте за них Господу с великим смирением, да вкусите радость от трудов ваших, – подобно блаженной Сусанне, мужественной в брани, которая преодолела похотствование тех двух беззаконных старцев и от их ложной клеветы много понесла бед и скорби, но которую Бог, за ее терпение и непоколебимость, в конце ее подвига возвысил, а врагов ее смирил, подобно Фекле, еще более мужественной духом, которая не убоялась причиненных ей родителями ран, ни огня, ни раздирания плоти, ни зверей, и которой Бог даровал наконец радость сердца и награду трудов, когда мужественная вера ее угасила огнь пламенеющий, заградила уста львов кровожадных и посрамила всех врагов ее; и подобно Иосифу, – смиренному пред Богом и Людьми, которого, – когда братья, преследовавшие его по зависти и ненависти за предпочтение, которое было оказываемо ему отцом, хотели пролить кровь его, – сохранила от смерти Божественная помощь. Одолеваемые завистью, они продали его в рабство, где жена господина его, которому он служил, очень много причинила ему бед и довела до того, что его ввергли в темницу; но Бог не оставил его. Ибо он был воздержен, кроток, чист и непорочен душою и телом, и не пал, по Божию к нему благоволению, под тяжестью всех тех несчастий, но перенес их терпеливо, возложив упование на Господа. И Бог возвеличил его наконец, сделав его главой Египта и всех его областей; и братьев его, ненавидевших его, всех покорил под ноги его. Эти помянутые лица и им подобные, никак не в начале своего подвига и борьбы получили от Бога честь, но после того, как Он испытал их, очистил бедствиями и скорбями, и научил, как следует устаивать во время брани. И тогда уже, как видел, что они мужественно переносят беды и скорби и на Господа возлагают все свое упование, – дал им честь Своей Божественной помощью, а ненавистников их посрамил и им подчинил.

63. Пребудьте в терпении и не давайте расслабляться сердцам своим во время бедствий ваших, но воздавайте за них благодарение, чтобы получить воздаяние от Господа. Да будет у всех вас – мир, истина, любовь к Богу и взаимное благорасположение, и да не будет у вас раздоров, ни клеветы, ни противоречий, ни злой зависти и ни неповиновения, ни гордости, ни обиды кому из людей, ни осмеяний, ни тщеславия, ни ненависти, ни взаимного недружелюбия. В какой обители бывают такие действия, там вселяется гнев Божий. При том знайте, что жизнь наша в мире сем очень коротка; потому подорожите ей и не иждивайте ее в нерадении, чтоб не застал вас час переселения из сей жизни, когда вы гневаетесь друг на друга, и следовательно должны быть причислены к человекоубийцам, по Писанию: «всяк, ненавидяй брата своего человекоубийца есть»(1Ін. 3:15). Щадите друг друга, да пощадит вас Господь. Ибо это внушает Он Сам, когда говорит: «отпущайте, и отпустят вам» (Лк. 6:37). Если кто из вас потерпит клевету, пусть примет это с радостью, и все свое предаст Господу, Который есть праведный Судья и Мздовоздаятель… А кто вознесет клевету на ближнего, пусть спешит смирить себя пред Господом и испросит прощение у ближнего своего, да пощадит его Господь. Не попускайте солнцу заходить во гневе вашем, как учит нас Писание (Еф.4:26); но с корнем исторгайте из сердец ваших томящие вас злые помышления, какие имеете друг на друга, чтоб таким образом пресекать всякий зародыш недружелюбия, корень которого – ненависть и зависть. Эти две страсти суть самые злые, ненавистные и Богу, и людям; и ни с чем несообразно быть им в ком-либо из верующих, или рабов Божиих. Почему никто из нас да не хвалится, по крайней глупости своей, и не говорит: я взял верх над братом, и не будет ему пощады. Да ведает говорящий и помышляющий таковое, что он предал душу свою в руки смерти и наследием его будет место плача и скрежета зубов, червя неусыпающего и огня неугасимого.

64. Пробудимся от сна, пока еще находимся в теле сем, воздохнем о себе самих, и будем оплакивать себя от всего сердца нашего день и ночь, чтоб избавиться от того страшного мучения, стенания, плача и туги, которым не будет конца; поостережемся идти в просторные врата и широким путем, вводящим в пагубу, хотя очень многие идут им, но пойдем в узкие врата и тесным путем, ведущим в живот, хотя очень немногие идут им. Идущие сим последним суть истинные делатели, которые получат мзду трудов своих с радостью и наследуют царство. Кто же не совсем еще готов предстать туда, – умоляю его не нерадеть, пока не ушло время, чтоб в нужный час не оказаться не имеющим елея, притом так, что не будет никого, кто бы хотел продать его. Ибо так случилось с теми пятью девами юродивыми, которые не нашли у кого бы купить. Тогда они с плачем воззвали, говоря: «Господи, Господи отверзи нам. Он же отвещав рече им: аминь, аминь глаголю вам: не вем вас»(Мф. 25:11,12). И это случилось с ними не по другой какой причине, как по лености. Потом они хоть пробудились и начали хлопотать, но уже это ни к чему не послужило, потому что Господин дома встал и заключил двери, как написано. Приведу вам и другой, подобный сему, пример. Когда Ной вошел в ковчег, сам с сыновьями своими и женами их, и со всем прочим, что было с ним, и заключил дверь ковчега, по причине потопных вод, ниспосланных на творящих злое, то не открывал более двери ковчега, и сынам своим не попускал видеть это ужасное зрелище, которое было в казнь нечестивым тем; тем более злые сии, по заключении двери, не могли войти туда, чтоб быть вместе с праведными, но пагубою погибли все от воды потопной, за свою леность и непокорность. Ибо Ной в продолжение тех ста лет, в которые строил ковчег, непрестанно призывал их к лучшей жизни, но они не внимали ему и не послушались его, оттого и погибли.

65. Держите братство в одном месте и устрояйте его в мире, единомыслии, смирении, страхе Божием и молитвах. Тогда в совершенстве явится в вас благо дома Божия, и вы будете обладать им с радостью и весельем. Да украшают вас сверх того вера, надежда, любовь, смирение, страх, рассуждение, благоговеинство, мир, любовь к братьям. Ибо кто все сие возымеет, тот есть облеченный в брачную одежду и ходящий в заповедях Духа. Пребудьте во всяком смирении и терпении, да прейдут от вас страсти.

66. Кто ходить будет по воле Божией, которая слаще меда и исполнена всеми радостями, тому она сама будет помогать и его укреплять, и даст душе его совершать дела дивные и предуготовит пред ним все стези, Господу любезные; и не возможет тогда ни один враг противостоять ему, от того, что он ходит по воле Божией. Но кто ходит в своей воле, тому Бог ни в чем не подаст помощи, но оставит его демонам, которые будут витать в сердце его день и ночь, и не дадут ему возыметь ни в чем никакого покоя, и сделают его бессильным и немощным во всех делах, как внешних, так и внутренних, и многое другое наведут они на него пагубное и вредное. Диавол иногда вселяет в них радость и веселье; но в этом не может быть радости, а одна туга и печаль, Если и бывает что похожее на радость, то в этом нет истины, а один призрак, ибо не от Бога. Истинная радость исходит от Бога и подается только тому, кто самого себя нудит постоянно на то, чтоб свою волю отвергать, а волю Божию во всем исполнять. Воля, которая действует в сердце человеческом, бывает трояка: первая – от диавола; вторая – от человека; третья – от Бога; к двум первым не благоволит Бог, а (благоволит) только к той, которая от Него. Рассмотрите же самих себя, и отвергнув все стороннее, одну Божию волю возлюбите. Ибо немаловажно для человека постоянно уразумевать волю Божию во всем. Уверяю вас, что если не оставит человек всей воли сердца своего, и не отвергнет себя во всем, и не отбросит от себя всего богатства и имения своего, и не покорится Господу, чрез повиновение отцам своим духовным, – то ни познать не возможет воли Божией, ни исполнить ее, и лишен будет последнего благословения.

67. Господь нам не сказал, что здесь будет воздаяние; но что здесь будут искушения, тесноты, нужды и скорби, а там воздаяние. Эта жизнь есть путь подвигов и искушений.

68. Если вы будете терпеливы, послушны и покорны отцам своим, то прекрасное воздаст вам Господь воздаяние; и вот тот труд, который помянется пред лицом Господа. Кто повинуется отцам своим, тот Господу повинуется, и кто Господу повинуется, тот и отцам своим повинуется.

69. Прежде всего, да веруем в Господа нашего Иисуса Христа, да покланяемся Ему и покорствуем, и волю Его да творим во всякое время и мгновение.

70. Будем ходить в страхе Господнем, так как нам предписано – со страхом и трепетом содевать свое спасение (Флп. 2:12). Страх Господень искореняет из души все лукавства и грехи. Кто же не боится Бога, тот впадает во многая злая. Страх Господень хранит человека и бережет, пока не сбросит он с себя сего тела, как написано: «страха ради твоего во чреве прияхом, и поболехом и родихом дух спасения»(Іс. 26:18).

71. Кто незлобив, тот совершен и богоподобен. Он исполнен радования и есть покоище Духа Божия. Как огонь сжигает большие леса, когда понебрежешь о нем; так злоба, если допустишь ее в сердце, погубит душу твою, и тело твое осквернит, и много принесет тебе неправых помышлений; возбудит брани, раздоры, молвы, зависть, ненависть и подобные злые страсти, отягчающие самое тело и причиняющие ему болезни. Поспешите стяжать незлобие и простосердечие святых, чтоб Господь наш Иисус Христос принял вас к Себе, и каждый из вас мог с радостью сказать: «мене же за незлобие приял, и утвердил мя еси пред Тобою во век»(Пс. 40:13).

72. Бог говорит через пророка: «на кого воззрю, токмо на кроткаго и молчаливаго и трепещущаго словес Моих»(Іс. 66:2). Господь же наш так говорит в Евангелии: «научитеся от Мене, яко кроток есмь и смирен сердцем, и обрящете покой душам вашим» (Мф. 11:29). Итак, стяжите себе смирение и не ходите с гордостью сердца, свойственной диаволам. Кто ходит с гордостью сердца, тот причастник диаволов. Человек высокосердный всем ненавистен, потому что дела его хвастливы: от чего и впадает он во многие грехи. Все грехи мерзки перед Богом, но всех мерзостнее гордость сердца. Кто увещевает или подает совет гордому, тот походит на льющего воду в дырявый сосуд, или на того, кто простирает речь к пролетающей птице. Гордые сердцем люди презренны перед Богом; сердца же смиренные и сокрушенные Бог не уничижит. Сама любовь Божия, нисшедши к нам от вышних, сделалась смиренной до последних степеней. Возлюбим же смирение, чтоб можно было взывать: «виждь смирение мое и труд мой, и остави вся грехи моя» (Пс. 24:18).

73. Не ходите вслед похоти очес своих и не расслабляйтесь сердцем своим. Ибо злая похоть развращает сердце и омрачает ум. Дальше отходите от ней, да не прогневается на вас живущий в вас Дух Божий. Станем подвизаться за чистоту даже до смерти и всячески блюсти себя от скверных похотей: для того будем остерегаться взирать на красоту жен. Не будем рабами нечистых страстей и срамных похотей, которые ненавидит Бог. Имя Бога преднапишите пред очами сердец ваших, чтоб внутрь вас непрестанно взывалось: «вы есте церкви Бога жива»(2Кор. 6:16) и «место покоища Духу Святому». Кто увлечен нечистыми похотями, тот пред Богом подобен скотам, лишенным всякого смысла, по слову Псалмопевца, св. Давида пророка (Пс. 48:3). Итак, ненавистью возненавидим око оное непотребное и взыщем чистоты, Поелику она есть слава Ангелов Божиих. Но если, по внушению диавола, падем, – восстанем через покаяние и приступим к Тому, Кто пришел взыскать овцу, блуждавшую во грехе (Лк. 15:4).

74. Кто не может хранить уст своих и языка, пусть позаботится, по крайней мере, «не мног быти в словесех буди»(Йов. 11:3). Блюдись, человек, возьми власть над языком своим, и не умножай слов, чтоб не умножить грехов. Положи перст на уста твои и узду на язык твой, потому что многоречивый человек не оставляет в себе места Духу Святому. Если кто, новичок еще, беседуя с тобою, спросит тебя о чем-либо спасительном для души его, ответь ему; если же о том, от чего нет ему пользы, будь как глухой, который не слышит, и как немой, который не говорит.

75. Понудим себя крепкую приставить стражу к устам своим, чтоб о ком-либо не сказать чего-либо худого, потому что худая речь хуже всяких ядов. Все раны залечиваются, а рана от языка не имеет врачевания. Язык неосторожного охуждателя, движимый диаволом, ядовитее языка змеиного, потому что он возбуждает свары и горькие враждования среди братий, сеет мятежи и злодейства между мирными и рассеивает многолюдные общества. Итак, бегайте осуждения других, и прилежите молчанию. Любящий молчание пребывает близ Бога и Ангелов Его, и в вышних место его. Господь говорит, что Он тогда сохранит пути твои, – когда ты сам будешь хранить уста свои (Притч. 13:3).

76. Святое Писание удостоверяет, что стыд бывает двоякого рода: один, от которого рождается грех; а другой, от которого происходит слава и благодать (Сир. 4:23-25). Стыдение сделать грех есть истинный и спасительный стыд; стыд же, из которого рождается грех, есть стыдение препятствующее приводить в исполнение заповеди Божии. Ничего не стыдись делать, что согласно с волей Божьей, и в деле истины не таись; не бойся возвещать учение Господне, или словеса премудрости, и не стыдись грехи свои открывать духовному отцу своему.

77. Господь наш, движимый состраданием к душам нашим, говорит в св. Евангелии: горе вам, когда будут говорить о вас добрые слова и прославлять вас, и вы славы Божией не взыщете (Лк. 6:26; Ін. 5:44). Итак, будем подвизаться даже до смерти, противясь тщеславию и его злейшие отсечем отрасли, чтоб не быть доведенными до погибели. Беги от тщеславия; ибо многие погибли от него. Оно побуждает человека на многие труды, – посты, молитвы, многократные бдения нощные, милостыни, раздаваемые пред человеками и на многое подобное; но всем этим он ничего другого не достигнет, кроме стыда и поношения. Не будем стараться выказывать в себе что-либо, особенно великое, чтоб не погибнуть по причине сего, и не запутаться в многочисленные отрасли тщеславия, потому что демонов тщеславия чрезвычайно много. Ревностнее же устремимся к стяжанию славы святых, равно как и нищеты их, чтоб получить оную сладкую похвалу Божью): «блажени нищии духом, яко тех есть царствие небесное»(Мф. 5:3).

78. Господь наш Иисус Христос в Евангелии Своем сказал: «в терпении вашем стяжите души ваша»(Лк. 21:19). Также: «претерпевый до конца, той спасен будет» (Мф. 10:22,24:13). С какой потому ревностью надлежит нам истинно потрудиться и потерпеть, чтоб достигнуть того, что уготовано нам на небесах? Прежде, впрочем, чем дойдем до излияния крови, не будем хвалиться; потому что ни один художник не хвалится своим произведением прежде окончания его. Того надлежит наименовать блаженным, кто стяжал победу терпением. В свое время он прославлен будет в вышних, как Лазарь.

79. Псалмопевец Давид сказал: «сладка гортани моему словеса Твоя, паче меда устом моим»(Пс. 118:103). Также: судьбы «Господни вожделенны паче камене честна многа» (Пс. 18:10,11). Истинно блажен тот, кто бодрствует и исполняет заповеди Господа нашего Иисуса Христа, пока достигнет истинного познания Его, так что может сказать: «удивися разум Твой от Мене» (Пс. 138:6). Бойся быть неверным, чтоб не прогневался на тебя Создавший нас. Кто проповедует истину неверу, укоряет или учит его, тот подобен человеку, бросающему драгоценнейшие перлы в глубину моря. Напротив, как вода по наклонной земле стекает вниз и бежит туда стремительно, так слово Господне натекает в душу верующего.

80. Будем бодрствовать и постоянно возгревать благую ревность в доме ума нашего, чтоб не назвали нас нерадивыми и ленивыми. Над ревностным и бодренным страсти никогда не возьмут верха. Если ж падет он когда, по козням искусителя, ревность и бодренность тотчас восстанавливает его. А нерадивый и беспечный, не имеющий ревности о богоугождении, если падет от искушений диавола, даже не замечает совершенного им греха, потому что сердце его жестко, как камень, и он подобен мулу усмиренному и заузданному, на которого всякий садится, без сопротивления с его стороны. В такого рода людях диавол совершает все свои похоти и свое всецелое растление и куда хочет влечет каждого из них, пока исполнятся неправды его, и он умрет со стенаниями и плачем. Нерадивый походит на дом развалившийся и брошенный жильцами, – который никакой ни у кого не имеет цены, но отвратителен всем, будто проклятый, как жилище ехидн, скорпионов и зверей; никто о нем не печется, как о развалившемся и запустелом. Таково состояние нерадивого! Позаботьтесь хранить ревность и никогда не отлагайте ее, чтоб не попасть под власть врага. Когда есть в человеке эта прекрасная ревность и благопопечение, то она от всех падений и повреждений восставляет и предостерегает его, так что человек такой бывает местом упокоения Духу Святому и, счастливо совершив путь свой, удостаивается в мире внити в покой святых.

81. Слышали мы, что блаженный Павел, когда дошел до рассуждения о девстве, так о нем сказал: «повеления Господня не имам»(1Кор. 7:25). Не имел он повеления потому, что не все могут понести тяжелое иго сие: почему и оставлено оно произвольному выбору тех, кои понести его в силах. Никто из девственников не хвались девством, так как оно есть благодать Самого Бога. Девство отдаляет от себя женские чувства, плотские помышления, гордость сердца и любовь ко всему тому, что диаволово; далеко от себя отгоняет оно также нетерпеливую ропотливость, ненависть к людям и славу мирскую; прилежит Богослужению, воздерживает язык и чрево наказывает постами. Когда оно украшено всем этим, то бывает жертвой без порока и скверны. Если ты, девствующая душа, будешь заботиться о многих яствах, и будешь ходить с удивлением к себе (занятая собою), то будешь постыжена во всех делах своих. Если не будешь блюсти языка своего, будешь пуста во все течение жизни твоей, и тщетно подняла ты великие труды.

82. Будем праведно ходить тем путем, коим шли святые, о коих написано: «блажени непорочнии в пути, ходящии в законе Господни»(Пс. 118:1). То есть, в чистоте тела, в чистоте языка, в чистоте очей, в чистоте рук, в чистоте ушей, в чистоте ног, в правом пред Богом помышлении и в чистом сердце в отношении друг к другу, как говорим мы в молитвах: «сердце чисто созижди во мне, Боже, и дух прав обнови во утробе моей» (Пс. 50:12).

 

Источник: Добротолюбие / Пер. с греч. свт. Феофана Затворника : [в 5 т.]. – Изд. 4-е. – Москва : Изд-во Сретенского монастыря, 2010. / Т. 1. – 608 с. / Наставления св. отца нашего Антония Великого о жизни во Христе , извлеченные из слов его в жизнеописании св. Афанасия, из его 20 посланий и 20 слов. 374-396 с.