Тлумачення на 1-е послання святого апостола Петра

Зміст першого послання святого апостола Петра

Про відродження у Христі. – Про терпіння у випробуваннях і про спасительну віру, провіщену пророками. – Про надію й освячення, і про тверду поведінку, яку вимагає усиновлення. – Про життя, гідне усиновлення у Христі на користь і зовнішніх (язичників) на славу Божу. – Про підпорядкування начальникам, братолюбство і богочестя, де: а) про підпорядкування рабів господарям і незлобиве терпіння заради Христа, б) про покірність дружин, їхню однодумність із чоловіками, і порятунок, який дарує Дух, за образом Сари, в) про обов’язок чоловіків щодо дружин, г) про лагідну незлобивість до всіх, взірець якої представляє людинолюбство Боже, явленого за Ноя, і співчуття Христове до нас, яке виявляється в хрещенні. – Про відкладення лихих справ, і про принесення плодів Духа за відмінністю обдарувань. – Про те, що у спілкуванні з Христом треба перемагати чуттєві пристрасті і з надією на Нього переносити шкоду від інших. – Збільшення пастирям піклуватися про стадо. – Про загальну всім смиренномудрість у ставленні до всякого для перемоги над дияволом. – Молитва про досконалість віруючих.

Опис першого послання святого апостола Петра

Апостол Петро, як сам каже, пише до іудеїв, які перебувають у розсіянні і стали християнами. Послання його повчальне. Оскільки деякі з юдеїв увірували, то апостол утверджує їх у вірі. Насамперед він пояснює й доводить, що віру в Христа провістили пророки, як і спокуту Кров’ю Його було провіщено через них, і що іудеям, і язичникам сповіщено все те, у що бажають проникнути ангели. Потім він переконує тих, до кого пише, поводитися гідно Того, Хто покликав їх, переконує їх почитати правителів, а дружинам і чоловікам заповідає однодумність. Запропонувавши далі кілька моральних умовлянь, оголошує, що Господь у пеклі проповідував про порятунок і воскресіння, для того, щоб ті, що померли раніше, воскресли, і судимими були в тілі, і в благодаті воскресіння перебували; долучає, що всьому наблизився кінець, і всі повинні бути готовими віддати звіт Судієві, і потім закінчує послання.

Глава перша

1Пет. 1:1. Петро, Апостол Ісуса Христа, до прибульців, розсіяних у Понті, Галатії, Каппадокії, Асії та Віфінії, обраних,

1Пет. 1:2. за предзнаменуванням Бога Отця, при освяченні від Духа, до послуху і окроплення Кров’ю Ісуса Христа:

Сказав “прибульцям” або тому, що вони розсіяні, або тому, що всі ті, хто живуть у Бозі, називаються прибульцями на землі, як, наприклад, каже Давид: “бо мандрівник я в Тебе, і приїжджий, як і всі батьки мої” (Пс. 38:13). Ім’я прибульця не те саме, що ім’я прийшлого. Останнє означає того, хто прийшов із чужої країни і навіть щось більш недосконале. Бо як стороння справа (πάρεργον) нижча за справу теперішню (τοΰ εργου), так і прийшлий (παρεπίδημος) нижчий за переселенця (έπιδήμου). Цей напис потрібно читати з перестановкою слів, саме так; Петро, Апостол Ісуса Христа, за предзнаменуванням Бога Отця, за освячення від Духа, за послухом і окропленням Кров’ю Ісуса Христа. Решту слів слід поставити після цього; бо в них позначаються ті, кому пишеться послання. “За предзнаменуванням Бога”. Цими словами апостол хоче показати, що він, за винятком часу, нічим не нижчий за пророків, які й самі були послані, а що і пророки послані, про це говорить Ісая: “благовістити вбогим послав Мене” (Іс. 61:1). Але якщо він нижчий за часом, то не нижчий за передбаченням Бога. У цьому відношенні він оголошує себе рівним Єремії, який, перш ніж утворитися в утробі, був пізнаний і освячений і призначений: “пророком для народів” (Єр. 1:5). І як пророки, разом з іншим, провіщали пришестя Христове (бо для цього їх посилали), то пояснює служіння апостольства, і каже: я, будучи освяченим Духом, посланий на послух та на окроплення кров’ю Іісуса Христа. Пояснює те, що справа його апостольства полягає в тому, щоб відокремлювати. Бо це означає слово “освячення”, наприклад, у словах: “бо ти народ святий у Господа, Бога твого” (Повт. 14:2), тобто відокремлений від інших народів. Отже, справа його апостольства – за допомогою обдарувань духовних відокремлювати народи, покірні хресту і стражданням Ісуса Христа, які окроплюються не попелом тільця, коли треба очищати осквернення від спілкування з поганами, але Кров’ю від страждань Ісуса Христа. Словом “Кров’ю” одночасно пророкує муки за Христа віруючих у Нього. Бо хто з покірністю йде слідами Учителя, той, без сумніву, сам не відмовиться пролити власну кров за Того, Хто пролив Свою за весь світ.

благодать вам і мир нехай примножиться.

“Благодать”, тому що ми спасаємося даром, не привносячи нічого від себе. “Мир”, тому, що, образивши Владику, ми були в ряду ворогів Його.

1Пет. 1:3. Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що по великій Своїй милості відродив нас воскресінням Ісуса Христа з мертвих до надії живої,

1Пет. 1:4. до спадщини нетлінної, чистої, нев’янучої,

Благословляє Бога, дякуючи Йому за всі ті блага, які Він подає. Що ж подає Він? Надію, але не ту, яка була через Мойсея, про поселення в землі ханаанській, і яка була смертна, а надію живу. Звідки вона має життя? Від воскресіння Ісуса Христа з мертвих. Бо Він як Сам воскрес, так і тим, хто приходить до Нього через віру в Нього, дає теж силу воскреснути. Отже, дар є надія жива, “нетлінна спадщина”, не на землі відкладена, як, наприклад, батькам, а на небесах, від чого і має властивість вічності, чим і переважає перед спадщиною земною. При цьому сподіванні ще дар – збереження і дотримання вірних. Бо Господь і про це молився, коли сказав: “Отче Святий, збережи їх” (Ін. 17:11), “Силою”. Яка ж сила? – до явлення Господнього. Бо якби дотримання не було сильним, то не простягнулося б до такої межі. А коли стільки й таких дарів, то тим, хто приймає їх, природно радіти.

що зберігається на небесах для вас,

1Пет. 1:5. силою Божою через віру тих, кого тримають, до спасіння, яке готове відкритися в останній час.

Якщо спадщина на небесах, то відкриття тисячолітнього царства на землі – брехня.

1Пет. 1:6. Про це радійте, поскорбев тепер трохи, якщо потрібно, від різних спокус,

1Пет. 1:7. щоб випробувана віра ваша виявилася дорогоціннішою за золото, що гине, хоча й випробовується вогнем,

Як Учитель в обіцянці Своїй оголошує не тільки радість, а й скорботу, кажучи: “у світі будете мати скорботу” (Ін. 16:33); так і апостол до слова про радість додав: “поскорбев”. Але як і це сумно, то додає “тепер”, і це згідно зі своїм Провідником. Бо і Він каже: “будете ви сумні, але сум ваш на радість буде” (Ін. 16:20). Або слово “тепер” має бути віднесене до радості, оскільки її змінить майбутня радість, не короткочасна, але тривала і нескінченна. А оскільки мова про спокуси викликає збентеження, то апостол вказує на мету спокус: бо через них досвідченість ваша стає очевиднішою і дорогоціннішою за золото, як і золото, що випробовується вогнем, дорожче цінується людьми. Додає: “якщо потрібно”, навчаючи, що не всякий вірний, ні всякий грішний випробовується скорботами, і ні той, ні інший не залишається в них назавжди. Праведники скорботні страждають для отримання вінців, а грішники – в покарання за гріхи. Не всі праведники зазнають скорботи, щоб ти не вважав злобу похвальною і не зненавидів чесноту. І не всі грішники зазнають скорботи – для того, щоб не піддалася сумніву істина воскресіння, якби тут ще всі отримували належне.

до похвали, і честі, і слави в явлення Ісуса Христа,

1Пет. 1:8. Якого, не бачачи, любите, і Якого досі не бачачи, але вірячи в Нього, радієте радістю невимовною і преславною,

1Пет. 1:9. досягаючи нарешті вірою вашою спасіння душ.

Цими словами апостол вказує причину, чому праведники тут терплять зло, і частково втішає їх тим, що вони через скорботи стають славнішими, а частково підбадьорює їх додаванням “в явлении Иисуса Христа”, що саме тоді-то Він, виявивши праці, принесе подвижникам велику славу. Додає він і щось інше, що захоплює до перенесення скорбот. Що ж таке? наступне: “Якого, не бачивши, любите”. Якщо, каже, не бачачи Його тілесними очима, любите Його за одним слухом, то яку відчуєте любов, коли побачите Його, до того ж такого, що з’являється у славі? Якщо так прив’язали вас до Нього страждання Його, то яку прив’язаність повинно викликати у вас явлення Його в нестерпному блиску, коли і вам у нагороду подасться спасіння душ? Якщо ж ви маєте з’явитися перед Ним і удостоїтися такої слави, то нині покажіть відповідне їй терпіння, і цілком досягнете поставленої мети.
1Пет. 1:10. До цього спасіння належали пошуки й дослідження пророків, які передбачали про призначену вам благодать,

Оскільки апостол згадав про спасіння душі, а воно невідоме і дивне для слуху, то засвідчується пророками, котрі вишукували і досліджували про нього. Вони вишукували майбутнє, як, наприклад, Даниїл, якого янгол, що з’являвся йому, назвав за це “чоловіком бажань” (Дан. 10:11)! Вони досліджували те, на яке і на який час вказував Дух, що був у них. “На який”, тобто час виконання, “на який”, тобто коли юдеї через різні полони дійдуть до досконалого богошанування і стануть здатні до прийняття таїнства Христового. Зауваж, що, назвавши Духа “Христовим”, апостол сповідує Христа Богом. Дух же Сей вказував на страждання Христові, кажучи через Ісаю: “як вівця, повели Його на заклання” (Іс. 53:7), і через Єремію: “покладемо отруйне дерево на поживу йому” (Єр. 11:19), а на воскресіння – через Осію, що сказав: “Він оживить нас за два дні, а на третій день воскресить нас, і ми житимемо перед Його обличчям” (Ос. 6:2). Їм, каже апостол, відкрито було не для них самих, а для нас. Цими словами апостол робить двояку справу: доводить і передвідання пророків, і те, що покликані нині до віри Христової відомі були Богові ще до створення світу. Словом про передвідання пророків він переконує їх, щоб вони з вірою приймали провіщене їм пророками, бо і діти розсудливі не нехтують працями батьків. Якщо пророки, які не мали нічим скористатися, вишукали й досліджували, і, знайшовши, уклали те в книжки та передали нам як спадок, то ми були б несправедливі, якби стали ставитися до праць їхніх презирливо. Тому, коли і ми сповіщаємо вам це, ви не нехтуйте, і благовістя наше не залишайте марним. Такий урок із передбачення пророків! А тим, що віруючі передбачені Богом, апостол лякає, щоб вони не показали себе негідними Божого передбачення і покликання від Нього, а один одного спонукали б до того, щоб стати гідними дару Божого.

1Пет. 1:11. досліджуючи, на яке і на який час вказував Дух Христовий, що перебуває в них, коли Він провіщав Христові страждання і славу, що за ними буде.

1Пет. 1:12. Їм відкрито було, що не їм самим, а нам служило те,

Якщо і апостоли, і пророки діяли Духом Святим, сповіщаючи одні пророцтва, а інші Євангеліє, то, вочевидь, між ними немає ніякої різниці. Отже, ви повинні, каже апостол, мати до нас таку саму увагу, яку мали до пророків їхні сучасники, щоб не зазнати покарання, яке спіткало непокірних пророкам. Потрібно зауважити й те, що в цих словах апостол Петро відкриває таїнство Трійці. Коли він сказав: “Дух Христовий”, то вказав на Сина і Духа, а на Отця вказав він, коли сказав: “з неба”. Бо слово “з неба” треба розуміти не про місце, а переважно про Бога, що посилає у світ Сина і Духа.

що нині проповідувано вам благовісниками Духом Святим, посланим з небес, у що бажають проникнути Ангели.

Тут пропонується вмовляння, що виводиться з високої гідності предмета. Дослідження пророків про наше спасіння служили нам, а справа нашого спасіння така дивовижна, що вона стала жаданою і для ангелів. А що наше спасіння ангелам приємне, видно з тієї радості, яку вони висловили при Різдві Христовому. Вони співали тоді: “слава в вишніх Богу” (Лк. 2:14). Сказавши про це, апостол наводить причину цього і каже: оскільки це спасіння наше люб’язне для всіх, не тільки для людей, а й для ангелів, то і ви не ставтеся до нього з недбалістю, але зосередьтеся і мужнійте. На це вказують слова: “підперезавши стегна” (1Пет. 1:13), що Бог наказував зробити й Йову (Йов. 38:3,40:2). Які чресла? “розуму вашого”, каже далі апостол. Приготуйтеся таким чином, пильнуйте, і абсолютно сподівайтеся на майбутню вам радість, радість у друге пришестя Господа, про яку він говорив трохи раніше (1Пет. 1:7).

1Пет. 1:13. Тому, (улюблені,) підперезавши стегна розуму вашого, не спавши, цілком сподівайтеся на благодать, що подається вам у явленні Ісуса Христа.

1Пет. 1:14. Як слухняні діти, не згідні з колишніми пристрастями, що були в невіданні вашому,

1Пет. 1:15. але, за прикладом того, хто покликав вас Святого, і самі будьте святими у всіх вчинках.

1Пет. 1:16. Бо написано: будьте святі, бо Я святий.

Співвідповідним апостол називає захоплення теперішніми обставинами. Бо й нині деякі божевільні кажуть, що потрібно пристосовуватися до обставин. Але оскільки віддавати себе на волю обставин легковажно, то апостол заповідує, щоб вони, чи то знаючи, чи то не знаючи, дотримувалися цього дотепер, але відтепер узгоджувалися з тим, хто покликав їх, Котрий воістину Святий, і самі робилися святими.

1Пет. 1:17. І якщо ви називаєте Отцем Того, Хто безсторонньо судить кожного за ділами, то зі страхом проводите час мандрівки вашої,

1Пет. 1:18. знаючи, що не тлінним сріблом чи золотом викуплені ви від марного життя, відданого вам від батьків,
1Пет. 1:19. але дорогоцінною Кров’ю Христа, як непорочного і чистого Агнця,

Писання розрізняє двоякий страх, один – первісний, інший – досконалий 1 . Страх первісний, він же й основний, полягає в тому, коли хто-небудь звертається до чесного життя через острах відповідальності за свої справи, а досконалий – у тому, коли хто задля досконалості любові до друга, задля ревнощів до коханого, боїться, щоб не залишитися перед ним у боргу нічим, чого вимагає сильне кохання. Приклад першого, тобто первісного страху, міститься у словах псалма: “нехай боїться Господа вся земля” (Пс. 32:8); тобто ті, хто анітрохи не дбає про небесне, а тільки метушиться про земне. Бо що їм доведеться потерпіти, коли Господь “повстане, щоб розтрощити землю” (Іс. 2:19,21). Приклад другого, тобто досконалого, страху можна знаходити також у Давида, наприклад, у наступних словах: “Бійтеся Господа, [всі] святі Його, бо не має скупоти тим, хто боїться Його” (Пс. 33:10), та ще в словах: “Страх Господній чистий, перебуває повік” (Пс. 18:10). У такому досконалому страху жити переконує апостол Петро тих, хто слухає його, і каже: за невимовним милосердям Творця Бога вас прийнято до числа дітей Його; тому завжди нехай із вами буде цей страх, бо ж ви стали такими за любов’ю Творця свого, а не за ділами своїми. Багато доводів вживає апостол при переконанні. Він переконує, по-перше, тим, що в нашому спасінні беруть щиру й живу участь ангели; по-друге, висловами священного Писання; по-третє, необхідністю: бо хто називає Бога Отцем, той, щоб утримати за собою право всиновлення, необхідно повинен творити достойне Цього Отця; і, по-четверте, тим, що вони одержали незліченні блага через внесену за них ціну, тобто Кров Христову, пролиту у викуп за гріхи людей. Тому заповідає їм у весь час життя мати супутником цей досконалий страх. Бо люди, які прагнуть до досконалості, завжди бояться, щоб не залишитися без якоїсь досконалості. Примічай. Христос сказав, що Отець не судить нікого, але “весь суд віддав Синові” (Ін. 5:22), але апостол Петро каже тепер, що Отець судить. Як же це? На це відповідаємо також словами Христа: “Син нічого не може творити Сам від Себе, якщо не побачить Отця, що творить” (Ін. 5:19). З цього ж видно єдиносущість святої Трійці, досконалу в Неї тотожність, і мирну та незворушну згоду. “Отець судить” – сказано байдуже, бо все, що скаже будь-хто про Одну з трьох Осіб, має відносити загально до всіх Їх. З іншого боку, оскільки Господь і апостолів називає “Діти!” (Ін. 13:33), і розслабленому каже: “Чадо, прощаються тобі гріхи твої!” (Мк. 2:5), то немає жодної невідповідності, що і Він називається Отцем тих, яких Він відродив, повідомивши їм святість.

1Пет. 1:20. Призначеного ще перед створенням світу, але, що з’явився в останні часи для вас,

1Пет. 1:21. що увірували через Нього в Бога, Який воскресив Його з мертвих, і дав Йому славу,

Сказавши про смерть Христову, апостол приєднав до цього слово і про воскресіння. Бо побоюється, щоб новонавернені не схилилися знову до невір’я через те, що страждання Христові принизливі. Додає він і те, що таїнство Христове не є новим (бо нерозумних і це обурює), але від початку, ще до створення світу, приховане було до належного йому часу. Втім, воно явлене було і пророкам, які вишукували це, як трохи вище сказав. І тепер каже, що призначене перед створенням світу нині явлене або здійснилося. І для кого звершилося? Для вас. Бо для вас, каже, Бог воскресив Його з мертвих. Для чого ж для вас? Для того, щоб, очистивши себе послухом істині через Духа, ви мали віру і надію на Бога. Чому “очистивши”? Тому, що віруючи в Того, Хто воскресінням із мертвих поклав початок вашому нетлінному життю, ви й самі повинні: “ходити в оновленому житті” (Рим. 6:4), за прикладом Того, Хто покликав вас до нетління. Не бентежся тим, що тут апостол Петро і неодноразово апостол Павло каже, що Господа “воскресив” Отець (Діян. 13:37,31). Так говорить він, вживаючи звичайний образ вчення. Але вислухай, як Христос каже, що Він Сам Себе воскресив. Він говорив: “Зруйнуйте храм цей, і Я в три дні збудую його” (Ін. 2:19). І в іншому місці: “маю владу віддати життя, і владу маю знову прийняти його” (Ін. 10:18). Не без мети засвоюється воскресіння Сина Отцеві; бо цим показується єдина дія Отця і Сина.

щоб ви мали віру та надію на Бога.
1Пет. 1:22. Послухом істині через Духа, очистивши душі ваші до нелицемірного братолюбства, постійно любіть один одного від чистого серця,

Сказавши, що християни відроджені не від тлінного насіння, а від нетлінного, словом Божим, живим і таким, що перебуває назавжди, апостол виставляє на вигляд нікчемність і крайню неміцність слави людської, спонукаючи слухача тим самим сильніше триматися перш за все викладеного вчення, тому що воно постійне й тягнеться навіки, а земне скоро зотліває по самій суті. Для підтвердження цього тут наводяться “трава” і “цвіт на траві”, слабший за буттям, ніж “трава”; їм і Давид уподібнює наше життя (Пс. 102:15). Показавши малоцінність слави нашої, апостол знову повертається до пояснення того, що ж саме відродило їх словом Божим, живим і тим, що перебуває навіки, і каже: це є те слово, що вам проповідувано. Стверджує про це слово, що воно перебуває навіки, бо і Сам Господь сказав: “небо і земля минуть, але слова Мої не минуть” (Мф. 24:35). Потрібно знати, що слова “до нелицемірного братолюбства” потрібно читати в такому порядку: від чистого серця любіть один одного постійно, до нелицемірного братолюбства. Бо закінчення справи зазвичай слідує за тим, що робилося для неї. А як за постійною любов’ю один до одного від чистого серця слідує нелицемірне братолюбство; то справедливо, щоб слова “від чистого серця” та інші стояли попереду, а слова “нелицемірне братолюбство” після них. Потрібно зауважити й те, що прийменник “до” ( είς ) треба приймати замість прийменника “з причини, для” ( διά ).

1Пет. 1:23. як відроджені не від тлінного насіння, а від нетлінного, від слова Божого, що живе й перебуває повік.

1Пет. 1:24. Бо всяка плоть – як трава, і всяка слава людська – як цвіт на траві: засохла трава, і цвіт її опав;

1Пет. 1:25. але слово Господнє перебуває навіки; а це є те слово, яке вам проповідувано.

Апостол показав перевагу духовного відродження над народженням тілесним, і виставив на вид малоцінність слави смертної, а саме: що народження пов’язане з розтлінням і нечистотою, а слава нічим не відрізняється від весняних рослин, тим часом як слово Господнє нічого такого не зазнає. Бо всяка думка людська скоро припиняється, а слово Боже не таке, воно має вічне перебування. З такою метою в нього додано: “те слово, що вам проповідувано”.

* * *

1 “Є два страхи: один початковий, а інший досконалий, і один властивий, так би мовити, тим, хто тільки починає бути благочестивими, а інший – страх святих досконалих, які досягли в міру досконалої любові”. Авва Дорофей. “Душекорисні повчання і послання”, 4.

 

Глава друга

1Пет. 2:1. Отже, відклавши всяку злобу і всяку підступність, і лицемірство, і заздрість, і всяке лихослів’я,

1Пет. 2:2. як новонароджені немовлята, полюбіть чисте словесне молоко, щоб від нього вирости вам на спасіння;

1Пет. 2:3. бо ви скуштували, що благий Господь.

1Пет. 2:4. Приступаючи до Нього, каменя живого, людьми відкинутого, але Богом обраного, дорогоцінного,

1Пет. 2:5. і самі, як живі камені, улаштовуйте із себе дім духовний, священство святе, щоб приносити духовні жертви, сприятливі для Бога Ісусом Христом.
1Пет. 2:6. Бо сказано в Писанні: ось, Я кладу в Сіоні камінь наріжний, вибраний, дорогоцінний; і той, хто вірує в Нього, не соромиться.

Отже, каже, “відклавши всяку злобу, і всяку підступність, і лицемірство, і заздрість, і всяке лихослів’я”. Цими небагатьма словами він обіймає всю безліч і різноманітність зла. Бо відроджені до нетлінного життя не повинні впадати в тенета злоби і надавати перевагу неіснуючому над дійсним. Бо зло не є сутністю, але полягає в похибці народженої сутності. А велика відмінність між життям самоособистим і тим, що тільки долучається до нього. Вони, каже, повинні з’явитися вільними від підступності й лицемірства, заздрості й усякого лихослів’я. Бо підступність і лихослів’я далекі від істини і проповідуваного вам вчення. Підступність шукає погибелі того, кого вона обманює, лицемірство процвітає в розбіжності з дійсністю, тим часом спасенне вчення, яке ви оголосили, процвітає в протилежному. А яке місце у вас заздрості і лихослів’ю, – у вас, які, зв’язуючись нерозривним союзом братолюбства, можете не зазнати шкоди ні від кого з тих, хто розлучає вас? Що заздрість і лихослів’я спричиняють сварку і взаємну ненависть, цього не знає хіба той, хто не знає сумної історії Каїна, який через заздрість розірвав братерський союз, потім впав у підступність, лицемірство і вбивство (Бут. 4). А що заздрісний нечистий від лихослів’я, у цьому можна впевнитися з прикладу братів Йосипа, які вельми багато наговорювали на нього батькові своєму (Бут. 37). Тому, каже, очистившись від усіх цих зол, приступіть як новонароджені немовлята, “бо таких, – сказав Господь, – є Царство Боже” (Лк. 18:16). І, харчуючись нехитрим вченням, ростіть до “міри повного віку Христового” (Еф. 4, 13); “Бо ви скуштували”, тобто через вправу у священних заповідях євангельських, ви на дотик дізналися, наскільки благо це вчення. А почуття в справі знання сильніше за всяке слово, як і те, що випробовується на ділі, приємніше за всяке слово. Отже, досвідчено пізнавши на собі благість Господа, і самі показуйте доброту й милість один одному, і покладіть себе на живий наріжний камінь, що людьми знехтуваний, але Богом вшанований і вибраний, і що є, і що пророки пророку передбачили. Тісніше дружіть між собою через єднання любові, і зчленовуйтеся в повноту духовного дому, анітрохи не піклуючись про презирство з боку людей, тому що ними відкинутий і наріжний камінь – Христос. Досягнувши однодумності між собою, і влаштувавши з себе духовний дім, і придбавши святе священство, приносьте жертви духовні. І не думайте, що можете приносити Богові жертви непорочні тоді, коли не зберігаєте між собою союзу любові. Підносьте, сказано, “чисті руки без гніву й сумніву” (1Тим. 2:8); як же той, хто бажає з’єднатися з Богом через молитву, досягне цього, коли сам відштовхує себе від свого брата через гнів і злі сумніви?

1Пет. 2:7. Отже, Він для вас, віруючих, коштовність, а для невіруючих – камінь, що його відкинули будівничі, але він став главою кута, камінь спотикання й камінь спокуси,

1Пет. 2:8. об який вони спотикаються, не підкоряючись слову,

Невіруючим Бог і нині говорить таке: Я кладу вам у Сіоні камінь спотикання і камінь спокуси. Він буває каменем спотикання для невіруючих, які й спотикаються, не підкоряючись слову, на що вони й покладені. Повна думка – така: ось, Я кладу в Сіоні камінь наріжний, дорогоцінний, вибраний; і той, хто вірить у Нього, не соромитиметься; для вас, вірних, дорогоцінний, а для невіруючих – камінь спотикання. Вони спотикаються об слово Євангелія,

на що вони й залишені.

Цим не те говориться, ніби вони визначені на це від Бога. Бо від Того, Хто “хоче, щоб усі люди врятувалися” (1Тим. 2:4), ніяк не може бути причини погибелі. Але оскільки вони самі з себе влаштували посудини гніву, додавши до цього ще непокірність, то яке становище самі собі приготували, в тому й залишені. Бо якщо людина, як істота розумна, створена вільною, і свободу примушувати не можна, то несправедливо було б звинувачувати Того, хто віддає людині ту саме честь, яку вона сама собі приготувала своїми справами. Христос названий наріжним каменем тому, що Він обидві стіни, які складають духовний дім, тобто язичників та юдеїв, з’єднує Своїми обіймами й зв’язує в одну згоду, знищуючи непотрібні жертви одних і перетворюючи на благочестя демоничне марновірство інших.

1Пет. 2:9. Але ви – рід вибраний, царське священство, народ святий, люди, взяті в частку, щоб сповіщати досконалості Того, Хто покликав вас із темряви в дивовижне Своє світло;
1Пет. 2:10. колись не народ, а нині народ Божий; колись непомиловані, а нині помилувані.

Не схваливши погану поведінку невіруючих, сказавши, що вони самі стали винні у своєму невір’ї, апостол переходить тепер до схвалення тих, хто вчинив правильно, і каже: ви, хто вчинив правильно, – рід вибраний, царське священство. Він ніби так говорить: ті через свою жорстокість і завзятість спіткнулися об наріжний камінь, а не ввійшли разом із ним до складу будівлі; ви ж через свою покірність стали частиною царського священства, як рід обраний, як народ святий. Утім, щоб не розслабити їх зайвою похвалою і щоб вони не подумали, що стали народом святим у спадок, що удостоїлися такої честі тому, що походять від Авраама й ніколи не спотикалися, апостол, щоб утримати їх від такої думки, додає й каже: не думайте багато про рід; ви обрані в царське священство не заради Авраама, бо ті, хто походив від нього, мали священство, відокремлене від царства; ви народ святий і рід вибраний, і призначені в царське священство не заради Авраама, а заради Христа, Котрого названо і “священиком за чином Мелхиседековим” (Пс. 109:4). І “Царем лагідним, праведним і спасаючим” (Зах. 9:9). Отже, від Нього, що мав і те, і інше (і священство, і царство), ви, відроджені через святе хрещення, справедливо називаєтесь і родом вибраним, і царственим священством. Це ви маєте з ласки Його, що покликав вас із темряви до дивовижного Свого світла, тому справами світла сповіщайте досконалості Його й іншим людям. Це, каже, ви маєте за Його людинолюбством. Тому до вас доречно докласти сказане: “колись не народ, а тепер народ Божий; колись немиловані, а тепер помиловані” (пор. Ос. 2:23). Щоб промова ця не здалася важкою, він докірливі слова наводить із пророка Осії. Отже, сповіщайте досконалості Його своєю чеснотою. А як їм сповіщати їх? Цього навчає сам Господь, коли каже: “так нехай світить світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, і прославляли Отця вашого Небесного” (Мф. 5:16). “Люди, взяті в частку” (είς περιποίησιν), тобто народ узятий у володіння, або у спадок. Бо створіння Боже – всі, а уділ Божий – одні тільки ті, які удостоїлися цього за свою чесноту.

1Пет. 2:11. Улюблені, прошу вас, як прибульців і мандрівників, віддалятися від тілесних пожадливостей, що повстають на душу,

1Пет. 2:12. і проводити доброчесне життя між язичниками,

У вчителів віри є звичай до догматичного вчення додавати уроки моральності. Так чинить тепер і святий апостол Петро. Він називає їх “коханими”, а не просто люб’язними, бо вони приємні йому в усіх відношеннях; бо приємні в одному тільки якомусь відношенні називаються люб’язними, а не коханими. Каже він, що тілесні похоті повстають на душу, тому що, і за словами блаженного апостола Павла, “плоть бажає протилежного духу” (Гал. 5:17), тому що бажання плоті обертаються навколо чуттєвих насолод і через те затьмарюють пам’ять і поневолюють душу.

щоб вони за те, за що ганьблять вас, як лиходіїв, побачивши добрі справи ваші, прославили Бога в день відвідування.

Тими, хто злословлять нас, апостол називає язичників, а днем відвідування – успадкування за законами світу цього. Бо коли вони досліджують наше життя і знаходять, що їхнє поняття про нас суперечить дійсності, то самі виправляються в ганебних справах своїх і таким чином прославляють Бога.

1Пет. 2:13. Тож будьте покірні кожному людському начальству, для Господа: чи то царю, як верховній владі,

1Пет. 2:14. правителям, як від нього посланим для покарання злочинців і для заохочення тих, хто робить добро, –
1Пет. 2:15. бо така є воля Божа, щоб ми, роблячи добро, затуляли вуста невігластву божевільних людей, –

Людським створенням називає начальників, поставлених царями, і навіть самих царів, оскільки і їх обирають або постачають люди, а Писання називає іноді створенням і установку, як, наприклад, у наступному місці: “щоб із двох створити одну нову людину” (Еф. 2, 15). Отже, каже, будьте покірні мирським начальникам, але будьте покірні для Господа, як Господь заповідав. Що ж Господь заповів? “Віддавайте кесареве кесареві, а Боже Богові” (Мф. 22:21). Тому, якщо вони наказують щось протилежне встановленню Божому, їм не слід коритися. Так заповідав Христос; те саме заповідав тепер і учень Його. Це для того, щоб язичники не могли говорити, ніби християнство привносить повалення життя громадянського, ніби в ньому причина негараздів і збурень. “Для Господа”. Робить цей додаток і для вірних. Деякі з них могли сказати: сам же апостол обіцяє нам Царство Небесне (1Пет. 1:4), і через те приписує нам велику гідність. Навіщо ж знову принижує нас, підпорядковуючи нас мирським начальникам? Отже, якщо хто-небудь скаже це, той нехай знає, каже, що ця заповідь не від мене власне, але від Самого Господа. Сам апостол Петро і вказав, яким і яким начальникам треба коритися, саме тим, які віддають належне. Додає і причину: по-перше, така воля Божа; по-друге, наша покірність начальникам доводить наше благоповедення і, понад те, осоромлює невірних. Бо коли вони злословлять нас як гордих, а бачать, що ми смиренні і, в чому слід, покірні, то через це більше присоромлюються.

1Пет. 2:16. як вільні,

Зв’язок мови такий. Будьте покірні, як вільні, як раби Божі. Не тільки начальників, а й усіх шануйте, братство любіть, Бога бійтеся, царя шануйте. “Як вільні”. Слова ці Іоанн Златоуст пояснює так: “Щоб не сказали: ми звільнилися від світу, стали громадянами неба; навіщо знову підкоряєш нас начальникам і велиш коритися їм? Для цього й каже: підкоряйтеся як вільні, тобто як ті, що вірять у Того, Хто визволив вас, і проте ж заповів підкорення. Бо цим ви покажете, що свободу, через яку відмовляєтеся від покори, ви не вживаєте для прикриття навмисної злості, тобто непокори й непослуху”. Можна про цей вираз (“як вільні”) сказати щось і в іншому сенсі. Вільний у Господі той, хто не підкоряється нічому аморальному. Жити лицемірно властиво не вільному, а тому, хто в рабстві в пристрастей, наприклад, відданий до людинолюбства чи до будь-якої іншої ганебної пристрасті. А раби Божі мають бути далекими і чужими від пристрастей. Тому нині заповідає підкорятися владі добродушно і щиро, без неприязні до неї і не з примусу, не плекаючи в серці злості, не прикидаючись щирими і простими, піддаватися покірності не зовні лише, а з прихильністю сердечною.

не як такі, що вживають свободу для прикриття зла,

Це коротко може бути виражено так: зовні видаючись простими і щирими, ніби під прикриттям свободи, а під час випробування виявляючись страшними і зовсім іншими, ніж ті, що є за зовнішністю.

але як раби Божі.

1Пет. 2:17. Всіх шануйте, братерство любіть, Бога бійтеся, царя шануйте.

1Пет. 2:18. Слуги, з усяким страхом підкоряйтеся панам, не тільки добрим і лагідним, але й суворим.

1Пет. 2:19. Бо те угодно Богові, якщо хто, думаючи про Бога, переносить скорботи, страждаючи несправедливо.

1Пет. 2:20. Бо що за похвала, якщо ви терпите, коли вас б’ють за провини? Але якщо, роблячи добро і страждаючи, терпите, це угодно Богові.

1Пет. 2:21. Бо ви до того покликані, бо і Христос постраждав за нас, залишивши нам приклад, щоб ми йшли слідами Його.

1Пет. 2:22. Він не вчинив жодного гріха, і не було ніяких фальшивих слів у Його устах.

Дивись, яка точність. Богу каже, віддавайте страх, а царю честь. Якщо ж треба мати страх перед Богом, який може занапастити “і душу, і тіло” (Мф. 10:28), то ми не повинні коритися царям, коли вони наказують нам що-небудь аморальне. Бо страх Божий уміє перемагати і повагу до царів, а коли примушують його до лихого, то він навіть і позбавляє їх честі, за словами святого: “принижений перед ним той, хто лукавить” (Пс. 14:4). Слово “страх” вживається в різних значеннях. Страхом називається, по-перше, страх свідомий; його апостол же називає тепер совістю; він же називається і благоговінням. Страхом називається, по-друге, страх, сповнений пристрасті, що відчувається при майбутньому покаранні; цей страх помічають і у звірів. Страхом, по-третє, називається страх первісний, який буває у тих, хто приступає до Господа, внаслідок свідомості, що за багато своїх провин вони гідні покарання; таким страхом, спонукувана, прийшла до Господа блудниця, яку згадують у Євангелії (Лк. 7). Страхом ще називається страх досконалий, який завжди притаманний усім святим. Бо вони бояться, щоб у них не виявилося нестачі в чомусь такому, що повинно бути у пройнятих досконалою любов’ю. Апостол, який переконує слуг коритися панам “з усяким страхом”, не усуває тієї думки, що слуги повинні ставитися до господарів “зі страхом” у всіх згаданих значеннях. Бо первісний і досконалий страх, якщо вони мають його, спонукає їх до доброї поведінки: перший спонукає їх остерігатися проступків, щоб не зазнати за них чогось неприємного; інший навіює, щоб вони й не думали зробити своїм панам що-небудь неприємне. Отже, тут апостол говорить про страх за совістю, тобто за свідомістю обов’язку. Він наводиться безчесними панами на слуг їхніх навіть і тоді, коли ці ні в чому не винні. Схвалюючи цей страх, апостол заповідає переносити все з терпінням. Оскільки ті, хто боїться потерпіти за гріхи, скоєні на ділі або від скоєння яких убереглися, якщо що-небудь постраждають за них, виявляють у собі рабів розсудливих і схильних до виправлення. Але незрівнянно вища любомудрість того, хто, не усвідомлюючи сам за собою нічого лихого, переносить усе з вдячністю. Це великий подвиг, який здійснюють небагато і на який спускається особливе благовоління Боже, бо людина ця змагається зі стражданнями Христовими, бо і Христос страждав не за Свої власні гріхи, бо Він “не вчинив гріха” (Іс. 53:9), але страждав за нас і за наші гріхи. “За злочини народу Мого зазнав страти”, говорить пророк (Іс. 53:8). Цей похвальний страх пропонує апостол, але не менш бажає, щоб слуги водилися й іншими страхами. І це видно зі слів його: “з усяким страхом”. Утім, вище за інші страхи поставив страх за совість, і найяскравішим чином висловив, що тільки цей страх вартий хвали; оскільки інші страхи мають причину для гніву панів на слуг, а цей не має її.

1Пет. 2:23. Будучи злословим, Він не злословив взаємно; страждаючи, не погрожував, але віддавав те Судді Праведному.
1Пет. 2:24. Він гріхи наші Сам підніс тілом Своїм на древо, щоб ми, позбувшись гріхів, жили для правди:

Можливо, хтось скаже: “Як апостол Петро каже тут, що Господь, коли Його злословили, не злословив взаємно, і коли страждав, не погрожував, коли ми бачимо, що Він називає юдеїв псами, глухими, фарисеїв – сліпими (Мф. 15:14), Юді говорить: “Краще б цій людині не народитися” (Мф. 26:24), й іншого разу: “Відраднішим буде Содом, аніж містом тим” (Мф. 10:15). Відповідаємо. Апостол не те каже, що Господь ніколи не докоряв або не погрожував, але що, коли Його злословили, Він не злословив взаємно, і, коли страждав, не погрожував. Бо якщо Він іноді докоряв, то не для помсти тим, котрі злословили Його, але паплюжив і докоряв наполегливих у невір’ї. Ті, хто злословили Його, говорили: “біс у Тобі” (Ін. 7:20)? “Він виганяє бісів силою князя бісівського” (Мф. 12:24). І: “ось, людина, яка любить їсти і пити вино” (Мф. 11:19), коли Він чув це, чи злословив взаємно? Аж ніяк ні. Але одним сказав: “якщо Я силою Веельзевула виганяю бісів, то сини ваші чиєю силою виганяють?” (Мф. 12:27). Тих же, які називали Його тим, хто любить їсти і пити вино, він уподібнював “дітям”, які грають на торговищі і кажуть товаришам: “ми грали вам на сопілці, і ви не танцювали; ми співали вам сумних пісень, і ви не ридали” (Мф. 11:16-17). А коли Він висів на хресті і страждав, то не тільки не погрожував, але ще молився за лиходіїв: “Отче, прости їм, бо не знають, що роблять” (Лк. 23:34). Іуді погрожував Він для того, щоб відвернути його від зради. Так само й тим, які не прийматимуть учнів Його, оголосив, що їм буде гірше, ніж Содомлянам, для того, щоб слухачів хоча б страхом схилити до мандрівної гостинності й до того, що для них є спасительним. Тому слово апостола Петра, який переконує до незлобивості прикладом Господа, вельми істинне. “Віддавав усе Судієві Праведному” (1Пет. 2:23); тобто Богові, Який на майбутньому суді відплатить кожному “за ділами” його, без усякого “лицемірства”, за сущою справедливістю (1Пет. 1:17).

Ранами Його ви зцілилися.

1Пет. 2:25. Бо ви були, як вівці блукаючі (не маючи пастиря), але повернулися нині до Пастиря і Охоронця душ ваших.

Коли, за наказом Пілата, Його бичували, то Він на тілі Своєму виніс і рани від ударів.

 

Глава третя

1Пет. 3:1. Так само й ви, дружини, підкоряйтеся своїм чоловікам, щоб ті з них, котрі не підкоряються слову, життям дружин своїх без слова придбані були,

1Пет. 3:2. коли побачать ваше чисте, богобоязливе життя.

1Пет. 3:3. Нехай буде прикрасою вашою не зовнішнє плетіння волосся, не золоті убори або ошатність в одязі,

Апостол виклав моральне вчення для всіх: для царів, правителів, панів і рабів. Для початкових поставив законом, щоб вони корилися царям і правителям, яким має бути і в чому має бути, і тим показав, що самі правителі мають певний наказ і спонукання до правди в законах, і за все, що не роблять за законами, не будуть засуджені, а за все, що зроблять всупереч їм, беззаконно, несправедливо і самовільно, загинуть. Бо закон даний їм на користь народів, як каже апостол Павло (Рим. 13:4). Подібно до законів, і правителі дані на деяку користь, а не так, як деякі погано міркують, ніби влада, що існує на землі, – від диявола, погоджуючись у цій справі з дияволом, який сказав Господеві: “все це віддано мені, і я, кому хочу, даю це” (Лк. 4:6); не з волі диявола ставляться царі, бо вони дано для виправлення лихоліть, а диявол не дбає нічого такого запроваджувати між людьми. Влада ж і правителі дані від Бога, з одного боку, для того, щоб охороняти правого й улаштовувати користь підлеглих, з іншого – для того, щоб тих, хто грішить, стримувати страхом покарання й докором, нарешті – для того, щоб робити належне покарання тим, хто заподіяв неправду. Показавши це, а саме, що покірність владі – добро, а непокора – зло, і наказавши подібні стосунки рабам і панам, апостол звертає тепер промову свою до жінок. Дружини, каже він, повинні бути зайняті двома справами: коритися своїм чоловікам, і віддалятися від усякої прикраси й оздоблення, наслідуючи святих дружин. Бо вони, каже, знали одну тільки прикрасу, те, що корилися своїм чоловікам. Яка ж користь від цього? Та, що язичники отримують добре поняття про віру і ревність за нею, що виробляє і наша покірність владі, і заради нас дякують Христу, а для християн велика похвала, коли заради нас і заради нашої доброї поведінки і язичники благословляють ім’я Боже. Слова “без слова придбані” означають або те, що придбані бувають без усякого міркування і суперечності, або те, що доказ від справ сильніший від слова і майстерності, як і святий муж сказав: “Справа, не супроводжувана словом, краща за слово, не супроводжуване справою”.
1Пет. 3:4. але потаємний серця людина в нетлінній красі лагідного й мовчазного, духу, що дорогоцінний перед Богом.

Бо: “Уся слава доньки Царя всередині; одежа її вбрана золотом; поцяткована” (Пс. 44:14). Тобто потаємне наше розташування і зовнішнє становище повинні в точності відповідати одне одному. Оздоблення золотом означає собою зовнішню діяльність. Називає ж одяг оздобленим золотом і поцяткованим тому, що і те, що виявляється зсередини, є не так, як трапиться, але чесно і важливо.

1Пет. 3:5. Так колись і святі дружини, що уповали на Бога, прикрашали себе, підкоряючись своїм чоловікам.

1Пет. 3:6. Так Сарра корилася Аврааму, називаючи його паном. Ви – діти її, якщо робите добро і не бентежитеся ні від якого страху.

1Пет. 3:7. Так само і ви, чоловіки, поводьтеся розсудливо з жінками, як з немічною посудиною, надаючи їм честь, як співспадкоємицям благодатного життя, щоб не було вам перешкоди в молитвах.

Тут прикрасою називає покору, кажучи: вони прикрашали себе, підкоряючись своїм чоловікам. Сказавши невизначено “святі дружини”, називає їх доньками Сари чи то за вірою, чи то за походженням. Бо дочки необхідно повинні наслідувати матерів. При оздобленні, пристойному християнкам, переконує їх бути й милостивими, не побоюючись за те стягнення від своїх чоловіків. Це хоче висловити словами: “не бентежитеся ні від якого страху”. Бо природно, що чоловіки вимагатимуть іноді від них звіту у витратах. Такою піднесеною промовою переконуючи ощадливих і малодушних жінок до того, щоб вони щедріше роздавали домашні речі, апостол утримує і чоловіків від суворості до них, і каже: “Чоловіки, поводьтеся розсудливо з жінками”, тобто візьміть до уваги слабкість і схильність жіночої статі до малодушності та будьте до дружин великодушні, не вимагаючи з дратівливістю звіту в тому, що ввірено їм по домашньому господарству. Переконує чоловіків не стягувати суворо з дружин для того, як ми сказали, що вони були щедрішими в подаянні бідним. А мені здається, що цими словами апостол потаємніше і важливіше, ніж Павло, натякає на користування правами подружжя. Бо Павло прямо говорить: “Не ухиляйтеся один від одного, хіба що за згодою”, та ін. (1Кор. 7:5). А Петро, важливіше сказавши: “розсудливо” і через те натякнувши на справу, переконує чоловіків, бо жіноча стать і до цього схильніша, не відлучатися від дружин із забороною і суворістю, але спочатку поблажливо, як до найслабших, користуватися ними, потім із деякою обережністю переконувати їх звикати до утримання від цього. Бо на це, тобто на поблажливість, хоче вказати словами: “надаючи їм честь”. Бо тому, на кого не звертають уваги, не буває ні честі, ні пощади. Потім, так повинно користуватися ними щодо повідомлення, як найслабшими, або і як співспадкоємицями живої благодаті. І що ми надали такого змісту попередньому вислову не безпідставно, на це вказує подальше додавання: “щоб не було вам перешкоди в молитвах”. Бо яка перешкода молитві може бути від суворості чоловіка до дружини своєї? Тим часом як залишення повідомлення приносить під час молитви більшу уважність і старанність. Така моя думка про це.

1Пет. 3:8. Нарешті будьте всі однодумними, співчутливими, братолюбними, милосердними, доброзичливими, смиренномудрими;
1Пет. 3:9. не відплачуйте злом за зло або лайкою за лайку; навпаки, благословляйте, знаючи, що ви до того покликані, щоб успадкувати благословення.

Зв’язок із попередньою настановою такий: нарешті, або сказати стисло, будьте всі однодумці та ін., знаючи, що ви до того покликані, щоб благословляти всіх. Бо й Павло каже: “Благословляйте гонителів ваших” (Рим. 12:14); чинячи так, ви від усіх чутимете, як вас називають “тими, хто благословляє” (Пс. 36:20). Бо Той, хто прагне вічного життя, не повинен нікого злословити язиком. Тому й Давид тих, які сильно бажають досягти істинного життя, переконує “утримувати язик від зла” (Пс. 33:14). Коли ви так влаштуєте себе, то Всемогутній буде до вас милостивий. А в такому разі хто може зробити вам зло? Але якщо вам і під час творення добра і ревнощів у ньому буде завдана образа, то не сумуйте, а радійте, по-перше, тому, що це не зло, а по-друге, тому, що ви через це блаженні. Тому святіть у серцях ваших Бога, а страху людського не бійтеся, і не бентежтеся. Інакше. Закінчивши приватні настанови, що стосуються чоловіків і дружин, узагальнює переконання до всіх, чоловіків і дружин, і каже: “нарешті”. До чого приватні настанови? Кажу всім взагалі. Бо це кінець, у всіх одна мета – спасіння, у всіх один закон – любов. Звідси народжується всяка чеснота, смиренномудрість, співчуття, милосердя тощо. З них однодумність є досконала згода в чому-небудь. Співчуття – жаль до стражденних такий самий, як і до самих себе. Братолюбство – прихильність до ближніх така, якою має бути до братів. Милосердя – душевне прагнення до благотворіння однорідним. Дружелюбність – лагідність з усіма, як зі знайомими і друзями. Смиренність або смиренномудрість – перенесення хули від іншого, свідомість своєї гріховності, перенесення звинувачень, що можна б назвати благомисленням. Цими-то чеснотами прикрашайтеся; при чому не піддавайтеся злості (лайка є схильність до лихослів’я, що походить від поганої звички), але ревнуйте до добра, проводячи життя святе і досконале. Бо благословенний усіма є і ревнитель.

1Пет. 3:10. Бо, хто любить життя і хоче бачити добрі дні, той утримуй язик свій від зла і уста свої від лукавих промов;

1Пет. 3:11. ухиляйся від зла і чини добро; шукай миру і прагни до нього,

Що настанова, яку він виводить, не є хибною, в тому засвідчує вказівкою на слова Давида, і каже: “хто любить життя”, тобто хто перетворює себе на істинне життя і хоче показати його гіднолюбним (бо на це вказує вираз “любить”, хоче показати його жаданим для людей), той нехай неухильно дотримується того, що разом зі мною пропонує і пророче слово.

1Пет. 3:12. Бо око Господнє звернене до праведних і вуха Його до молитви їхньої, а лице Господнє проти тих, хто чинить зло (щоб винищити їх із землі).

1Пет. 3:13. І хто зробить вам зло, якщо ви будете ревнителями доброго?

1Пет. 3:14. Але якщо і страждаєте за правду; то ви блаженні; а страху їхнього не бійтеся і не бентежтеся.

1Пет. 3:15. Господа Бога святіть у серцях ваших.

З наведених ним слів пророка робить висновок. Там сказано: “очі Господні на праведних, а обличчя Господнє проти тих, хто чинить зло” (1Пет. 3:12), апостол додає до цього: якщо так житимете, то Бог буде прихильний і милостивий до вас. А при такому становищі, хто вам завдасть зла? Бо все в руці Його, “життя і смерть” (Прем. 16:13). Але оскільки дехто вважав злом страждання за віру, то апостол Петро, щоб виправити таку думку, каже: не вважайте цього злом, навпаки, вважайте це запорукою блаженства. Бо страх від людей не вартий ніякої уваги, але одноденний. Бо якщо очі Господні звернені до праведних і вуха Його до молитви їхньої, але проти тих, хто чинить зло, лице Господнє, яке загрожує злим погибеллю, то, якби це було зло, Податель благ, без сумніву, за любов нашу до Нього не відплатив би злом. Бо зло Він наводить на злих: “Скорбота і тіснота всякій душі людини, що чинить лихе” (Рим. 2:9), тому скорботи за благочестя не є злом. Разом з Ісаєю (Іс. 8:13) заповідає святити Господа в серцях, тобто не звеличуватися видимими ділами, а в таємній клітці серця здійснювати освячення Господа, яке полягає у видаленні від скверн, тобто від злих вдач язичницьких. Так Його святіть. А святиться Він через вашу добру поведінку, коли інші люди прославляють Його, як і Сама Боголюдина велить: “Так нехай світить світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі справи” (Мф. 5:16).

1Пет. 3:15. будьте завжди готові всякому, хто вимагає у вас звіту у вашій надії, відповісти з лагідністю і благоговінням.
1Пет. 3:16. Майте добру совість, щоб тим, за що лихословлять вас, як лиходіїв, були присоромлені ті, хто засуджує ваше добре життя у Христі.

Слова “готові… дати відповідь” та ін. треба з’єднати зі словами: “виявляти добру діяльність” (“мати добру совість”). Бо коли будете робити це з лагідністю і пристойністю, тоді й самі переконаєтеся, що ви маєте добру совість, і тих, хто має погане поняття про вас, посоромите. Апостол наказує вірній людині завжди бути готовою до звіту у вірі, щоб, коли б не почали питати нас про віру, ми завжди могли легко відповідати, і робити це з лагідністю, як і все загалом, немовби в присутності Самого Бога. Бо в присутності свого пана жоден розсудливий раб не буває зухвалим. Користь від цього та, що невірні дізнаються, які ми, і будуть справедливі до нас. Потрібно зауважити, що ці слова апостола не суперечать вислову Господа. Коли Господь каже, щоб ми, коли поведуть нас до начальників і влади, не дбали про те, “що нам відповідати” (Лк. 21:14), а Петро заповідав тепер готуватися до відповіді, то Господь говорить про свідчення, а апостол Петро – про вчення. Бо хто думає, що знає що-небудь без розуміння і дослідження, той викликає на себе хулу. Бо знання нерозумних – незбагненні слова. Інакше. Оскільки звинувачували нас у багатьох беззаконнях і виставляли надії наші марними, то апостол заповідує готувати обдумані відповіді й мати життя гідне, яке й називає совістю.

1Пет. 3:17. Бо, якщо завгодно волі Божій, краще постраждати за добрі справи, ніж за злі;

1Пет. 3:18. тому що і Христос, щоб привести нас до Бога, одного разу постраждав за гріхи наші, праведник за неправедних,

Видається причина, втім, не на те, що перед цим сказано, а на те, що сказано трохи вище, а саме на слова: “якщо ви страждаєте за правду, то ви блаженні” (1Пет. 3:14), бо краще терпіти зло за добрі справи, ніж за злі. Якщо ж хто захоче відносити причину цю до найближчої попередньої промови, то слова “добрі діла” треба розуміти не про добродійність іншому, а взагалі про чесноти; так само треба розуміти і слово “злі”. Додає: “якщо завгодно волі Божій”, показуючи цим, що з нами нічого не буває без потурання Божого, але буває чи то для полегшення нас від гріхів, чи то для виявлення і слави нашої, чи то навіть для спасіння інших. І це двояким чином. Або якийсь праведник терпить зло для розтління інших грішників, як сказано: “якщо праведник ледве спасається, то грішний де з’явиться?” (1Пет. 4:18). І звідси подвійна користь: для стражденного праведника – примноження праведності через терпіння, а для грішника – навернення, як сказано. Або праведник страждає і для власної своєї слави, і для навернення та спасіння інших, як і Христос. Тому Петро вважає тут прикладом Христа, тому що і Христос одного разу постраждав не за Свої гріхи, а за наші; чому й додає: “праведник за неправедних”, бо Сам Христос “не вчинив жодного гріха” (1Пет. 2:22), щоб показати могутність Того, Хто страждав, додав “одного разу”. А як Він постраждав для того, щоб привести нас до Бога і Отця Свого, то і показав, що не всі стражденні страждають за гріхи. І як Христос і Бог, і Людина, то стражданнями Своїми доставив нам і благодать двояку. Померши, як людина, Він звільнив нас від смерті, поклавши початок нашому воскресінню, і в Самому Собі давши приклад, що ті, хто помирає, помирають не без надії воскресіння. Оживши, тобто воскреснувши з мертвих силою Божественності (бо Він воскрес із мертвих не як людина, а як Бог), усіх, хто є в пеклі, співживив, воскресивши із Собою. Бо, за словами євангеліста: “багато тіл спочилих святих воскресли… і з’явилися багатьом” (Мф. 27:52-53).

Бувши умертвлений по плоті, але оживший духом,

1Пет. 3:19. яким Він і духам, що перебували в темниці, зійшовши, проповідував,

Бувши умертвлений “по плоті”, тобто як людина; але оживши “духом”, як Бог. Під словом “Духом” розуміють Бога, а під “плоттю” – людину. Про перше свідчить євангеліст, коли оповідає, що Христос, істинна Премудрість, розмовляючи з самарянкою, сказав: “Бог є дух” (Ін. 4:24), а про друге свідчить усе Святе Письмо. Звідси ясно, що Христос сугуб (подвійний) не Обличчям, але єством. “Яким” поставлено замість “чому”. Бо сказавши, що Він помер за нас, неправедних, апостол каже потім, що Він проповідував і тим, хто перебуває в пеклі. Дійшовши до цього, апостол повинен був ще пояснити, як смерть Христова корисна була для раніше покійних, і розв’язати питання: якщо вочеловечення Господа було для спасіння всіх, то яке спасіння отримали раніше померлі?” Він одразу вирішує те й інше і каже, що смерть Христова породила те й інше разом, надію воскресіння через Його воскресіння і спасіння померлих раніше. Бо ті, які добре провели час свого життя, і тоді здобули спасіння через зішестя Господа в пекло, як думає святий Григорій. Він каже: “Христос, з’явившись до тих, хто перебуває в пеклі, спасає не всіх без вилучення, але одних віруючих “2. Бо від волі кожного залежало (як вимагала розумність) не залишатися байдужим до багатого дару Творця, а уявити самого себе гідним благодаті Подателя.

1Пет. 3:20. колись непокірним Божому довготерпінню, що чекало на них, за днів Ноя, під час побудови ковчега, в якому небагато людей, тобто вісім душ, врятувалися від води.

Це поклав у вирішення заперечення. Інший міг сказати: “хто ж інший проповідував перед Христом, і кому непокірні засуджені”? Подібно до апостола Павла (Рим. 2:15), він міг би вказати на вроджені нам розумні сили: адже ті, що створені здатними розрізняти добро і зло і, незважаючи на це, не робили добра, варті осуду. Але він не вказує на це. Чому? Тому, що це зрозуміло для розуму вищого і міркування більш любомудрого, ніж розум юдеїв, прив’язаний до землі. Апостол підтверджує непокору з Писання, і не з часів пророків, а майже від самого створення світу. Звідси він уявив, що спасіння проповідувалося людям від початку, але вони через схильність свою до марнославства нехтували ним, і в той час, коли людей було незліченна кількість, тільки вісім душ підкорилися проповіді й врятувалися в улаштованому ковчезі. Оскільки порятунок був у воді, то він доречно відносить це до святого хрещення і каже, що вода ця вказувала на наше хрещення, бо і воно губить непокірних бісів, і рятує тих, хто з вірою приходить у ковчег, тобто в Церкву, і як вода змиває нечистоту, так і хрещення, тільки воно виробляє відкладення нечистоти не тілесної, а за посередництвом зовнішнього знака виробляє омиття скверни душевної. Воно є ніби запорука і вручення доброї совісті перед Богом.

1Пет. 3:21. Так і нас нині подібне до цього образу хрещення, не тілесної нечистоти омиття, а обіцянка Богові доброї совісті, рятує воскресінням Ісуса Христа,

1Пет. 3:22. Який, зійшовши на небо,

Зв’язок такий: так і нас рятує нині подібне до цього образу хрещення, не тілесної нечистоти омиття, а запитування або випрошування доброї совісті перед Богом. Бо ті, хто усвідомлюють за собою добре, тобто прив’язані до життя непорочного, вони-то і вдаються до святого хрещення. Що ж робить хрещення спасительним? Воскресіння Христове. Бо перед стражданнями і воскресінням Своїм Христос оголосив: “якщо хто не народиться від води і Духа, не може увійти до Царства Божого” (Ін. 3:5), а після воскресіння заповідав хрестити всі прийдешні народи “в ім’я Отця і Сина і Святого Духа” (Мф. 28:19),

перебуває праворуч Бога і Якому підкорилися Ангели і Влади і Сили.

Кому це “йому”? * Прийнятій Ним у єднання із Собою людині.

 

Глава четверта

1Пет. 4:1. Отже, як Христос постраждав за нас плоттю, то і ви озбройтеся тією ж думкою;

“Тією ж думкою” замість: за тим же прагненням, за тією ж метою. Бо бракує прийменника κατά, тому що сказано з опущенням. Розповівши про домобудівництво порятунку, про сходження Господа в пекло, і про те, для чого Він сходив туди, саме – для порятунку тих, хто перебуває в пеклі, апостол знаходить у смерті Господа інший привід для заохочення до чесноти. Якщо Христос помер за нас плоттю (бо, без сумніву, не безсмертним і Божественним Своїм єством), то і ми, у відплату Йому, повинні для Нього померти гріху, не вдаватися більше до людських пожадливостей, а решту часу, що залишився в плоті, жити тільки з волі Божої.

Бо той, хто страждає плоттю, перестає грішити,

1Пет. 4:2. щоб решту часу, що залишився в плоті, жити вже не за людськими пожадливостями, а за волею Божою.

“Той, хто страждає” замість “померлий”. Петро говорить подібно до Павла: “якщо ми з Ним померли, то з Ним і оживемо” (2Тим. 2:11); і: “вважайте себе мертвими для гріха, а живими для Бога” (Рим. 6:11).

1Пет. 4:3. Бо досить, що ви в минулий час життя чинили за волею язичницькою, вдаючись до нечистот, пожадливостей (мужолозтворенія, скотолозтворенія, помислів), пияцтва, надмірності в їжі та питва, а також до безглуздого ідолослужіння;

Апостол ніби так каже: невже ви не наситилися, провівши стільки часу в життєвих задоволеннях? Хіба ви жили не в такій нечистоті, в якій і язичники? І потім називає деякі види нечистоти.

1Пет. 4:4. чому вони й дивуються, що ви не берете участі з ними в тій самій розпусті, і злословлять вас.

Язичники будуть дивуватися (ξενίζονται) вам, що ви не берете участі з ними в тому ж нечесті. Тому, здивувавшись вашій зміні та здивуванню, вони не тільки посоромляться, а й стануть лихословити; бо благочестя для грішника огидне. Але вони не залишаться непокараними за таке лихослів’я, а дадуть відповідь Судієві всіх, Який для цього і сидить непорушно і твердо. А як Суддя є суддя живих і мертвих, про це пише апостол далі.

1Пет. 4:5. Вони дадуть відповідь Тому, Хто має незабаром судити живих і мертвих.

Зв’язок такий: ті, хто злословлять вас, дадуть відповідь тому, хто судить усіх живих і мертвих. Судяться і мертві. Це видно зі сходження Господа в пекло. Бо, з’явившись туди після хресної смерті, Він проповідував і там, як на землі, проповідував не словом, а ділом. І як перебування Його у світі для тих, які охоче визнали Його, послужило для виправдання, а для тих, які не визнали Його, для осуду: так і з утримуваних у пеклі тим, хто жив за тілом, Він з’явився для осуду, а тим, хто жив по духу, тобто жив духовно й чесноти, – для слави й порятунку. Тому й справедливо називається Суддею живих і мертвих. Інакше пояснює св. Кирило. Мертвими тут він називає тих поміж язичниками, котрі умертвили себе названими (у 3 ст.) гріхами, про котрих і благає апостол, щоб вони навернулися й дали бездоганну відповідь Тому, Хто має судити живих і мертвих. Живими і мертвими називає також праведних і грішних, яким Бог Слово, з’явившись у плоті, благовістив Царство Небесне. Ті грішники, які прийняли Його заповіді, самі як люди судять себе плоттю, тобто засуджують у теперішньому людському житті плоть свою на пости, повалення на землю, сльози та інші злостраждання, щоб жити за Богом духом, надихаючись у цьому разі висловом апостола: “якщо зовнішня наша людина й тліє, то внутрішня день у день оновлюється” (2Кор. 4:16).
1Пет. 4:6. Бо для того і мертвим було благовісно,

Деякі з давніх отців слова “мертвим благовістили” пояснювали як особливий відділ, анітрохи не звертаючи уваги на зв’язок їх з попередньою промовою, – на те, що те, що подається як причина, потрібно відносити до того, що передує. Бо слова ці треба розуміти як причину. Але вони, як сказано, пояснювали їх окремо, саме так: мертвими, говорили вони, Священне Писання називає людей двох родів: або тих, що померли в гріхах, які й не знали життя ніколи, або тих, що узгоджувались із Христовою смертю й умерли для світу цього, тобто для мирських принад, а живуть для Одного тільки Христа, як і Павло каже: “А що тепер живу в плоті, то живу вірою в Сина Божого” (Гал. 2:20), Отже, кажуть, ті, котрі померли в такий спосіб для Христа, плоттю самі засуджують себе в колишньому безтурботному і розсіяному житті, а живуть вони духом, тобто життям за прикладом Христа. Бо осуд колишньої поведінки робить їх більш благодушними і турботливими щодо теперішнього. Так вони пояснюють. Інший може і схвалити таке пояснення, але вислів ще не зовсім з’ясований. Оскільки вище сказано про тих, хто перебуває в пеклі, що “Він проповідував і духам, які перебувають у в’язниці” (1Пет. 3:19), то туди й треба відносити теперішній вислів, виражений як причину, а не дивитися на нього, як на новий вислів. Тому ми говоримо: оскільки перед цим апостол сказав: “Тому, хто має судити живих і мертвих” (1Пет. 4:5), а на це могли заперечити: “А де ж судяться живі, і де мертві”, – то він і підтверджує це сказаним вище, тим, що Він і тим, хто перебуває у в’язниці, духам проповідував, і що проповідь ця була на суді, тобто на осуд. Одні, ті, які усвідомлювали своє життя добрим, коли з’явилася туди Благодать, негайно з’єдналися з Ним; а ті, які злі, від цього сповнилися соромом і прийняли собі осуд. Ось що означає: Суддя “мертвих”. Суддя “живих”: коли Господь прийшов у тлінне життя це, то люди знайшли в приході Його осуд собі. Одні, добрі, старанно прийняли Його вчення, а інші, злі, відмовилися від істини і самі замкнули собі очі від неї. Чому й сказано: “на суд”, тобто на осуд, “прийшов Я у цей світ” (Ін. 9:39), Бо Христос є Суддя живих і мертвих!

Щоб вони, зазнавши суду за людиною плоттю, жили за Богом духом.

“Піддавшись суду по плоті”. Повна думка така: коли Господь відвідав тих, хто перебуває в пеклі, то одних, які в цьому світі жили по плоті, засуджено, а інших, які жили духовно, або воскресли разом із Господом, бо “багато тіл спочилих святих повстало” (Мф. 27:52), або оживилися доброю надією.

1Пет. 4:7. Втім близький усьому кінець.

Тобто і тим, які виправдані за життя, і тим, які виправдані в пеклі. Бо в друге пришестя Господнє кожному воздасться належне сповна. Якщо хто-небудь стане відкидати проповідь Господа в пеклі, кажучи, що тим, хто перебуває в пеклі, померлим, жодної користі від неї немає, за сказаним: “У гробі хто буде славити Тебе?” (Пс. 6:6); то така людина грубо розуміє проповідь, що була в пеклі, і під сповіддю розуміє не похвалу Богові, а сповідь, не розуміючи вислову: “І мертві не прославлять Тебе, Господа” (Пс. 113:25). Оскільки справжнім життям звершення всіх справ закінчується (бо все помре без діяльності), то справедливо сказано: “у гробі хто славитиме Тебе?”, бо ніхто не звершить нічого такого, за що б бути звільненим і дякувати.

“Кінець” – те саме, що виконання, звершення. “Усьому, – каже, – близький кінець” (1Пет. 4:7), а “кінець” цей в істинному сенсі є Христос. Бо Він є досконалість усього, а не те, що марно вважають кінцем усього язичники, коли кажуть одні, наприклад, Епікур, що кінець усього – задоволення, інші – знання або споглядання, інші – чеснота.

Отже, будьте розсудливі й пильнуйте в молитвах.

І як досконалість усього, Христос, прийшла, і ви будете відповідати цій досконалості, то нехай не виявляється у вас самих нестачі ні в чому, ні в цнотливості, ні в тверезості, ні в пильнуванні молитви (бо молитва властива тим, хто не спить), ні в любові один до одного.

1Пет. 4:8. Найбільше ж майте старанну любов один до одного, бо любов покриває безліч гріхів.

Апостол Павло назвав любов “виконанням закону” (Рим. 13:10), а Петро називає її здатною покривати гріхи: це тому, що милість до ближнього робить милостивим до нас Бога.

1Пет. 4:9. Будьте дивнолюбні один до одного без нарікання.

Сказавши про любов, додає і те, що в тісному зв’язку з любов’ю, “дивовижнолюбство”, яке наказує чинити без нарікань, і тим, яких обдаровують усяким даром, наказує ділитися з братом незаможним, наприклад, той, хто має вчительське слово (бо на це вказує “як слова Божі” (1Пет. 4:11); нехай викладає його тому, хто його потребує; той, хто має велику кількість страв, нехай подає тому, хто їх не має, нехай подає без скупості, але скільки дозволяє сила дарування Божого. До цього, каже, я переконую вас для того, щоб Бог прославлявся у всіх, чи то будуть язичники, чи близькі ваші.
1Пет. 4:10. Служіть один одному, кожен тим даром, який отримав, як добрі домобудівники різноманітної благодаті Божої.

1Пет. 4:11. Чи говорить хто, говори як слова Божі; чи служить хто, служи за силою, яку дає Бог, щоб в усьому прославлявся Бог через Ісуса Христа, Якому слава і держава на віки віків. Амінь.

Не робити належного вжитку з того, що належить нам і чому ми пани, є справа вкрай несправедлива. Бо не той тільки повинен ділитися з тими, хто не має, хто має гроші, а й той, хто має й інші природні дари, бо сам той, хто не мав їх, отримав їх від Бога для того, щоб ділився з тими, хто не має.

1Пет. 4:12. Улюблені, не цурайтеся вогняної спокуси, що посилається вам на випробовування, як пригоди, що є для вас дивною,

1Пет. 4:13. але як ви берете участь у Христових стражданнях, тіштеся, щоб і на явіння слави Його зраділи, і восторжествували.

Це додав апостол до сказаного перед цим. Він зауважував, що дехто спокушається скорботами, які їх спіткають, бо в законі обіцяється, що тим, хто трудиться для Господа, мир (Рим. 2:10); і хоча вище, коли давав правила слугам, коротко втішав так, як це робив він, але тепер дає простір для розмов, і каже: “Улюблені!” Самим найменуванням цим негайно показує, що скорботи бувають із ними не тому, що Бог ненавидить їх, а тому, що дуже любить їх. “Не цурайтеся” – те саме, що “не дивуйтеся” (ξενίζεσθε). Потім, скорботи назвав “вогненною спокусою” (випалюванням), і тим показав, що вони посилаються на них для випробування. А випробування робить випробуваний предмет вельми цінним, подібно як золото і срібло. До цього додав дещо, найблаженніше за все, а саме, що ті, хто зазнає цього, подібні до свого Вчителя Христа, і нині терплять разом із Ним безчестя, для того, щоб разом із Ним же прославитися в майбутньому віці. Цим закінчуються всі прагнення.

1Пет. 4:14. Якщо злословлять вас за ім’я Христове, то ви блаженні, бо Дух слави, Дух Божий спочиває на вас. Тими Він хулиться, а вами прославляється.

1Пет. 4:15. Тільки б не постраждав хто з вас, як убивця, або злодій, або лиходій,

Нечестивими Він хулиться, а вами прославляється. Чому? Тому що, коли обвинувачення їхнє на вас виявиться неправдивим, їх спіткає сором, а вам буде слава.

або як той, хто зазіхає на чуже;

1Пет. 4:16. а якщо як Християнин, то не соромся, але прославляй Бога за таку долю.

“Той, хто зазіхає на чуже” – той, хто надмірно цікавиться чужими справами, щоб мати привід для лихослів’я. Але таке заняття притаманне душі нечистій, лиходійній і готовій на всяке зло.

1Пет. 4:17. Бо час розпочатися суду з дому Божого; якщо ж спочатку з нас почнеться, то який кінець тим, хто не підкоряється Євангелію Божому?

“Судом” називає тут апостол не засудження, але дослідження, розгляд. Наводить на них страх, щоб відхилити їх від життя розсіяного. Чому й додає: якщо спершу досліджується ваше життя, то який кінець буде непокірним? Починається суд насамперед із дому Божого. Бо, за словами Василя Великого, ми природно обурюємося на домашніх своїх, коли вони провиняться перед нами. А Богу Свої суть не хто інші, як вірні, що наповнюють дім Його, тобто Церкву. Тому і Спаситель говорив: “Перш за все скаже тим, котрі по праву сторону Його” (Мф. 25:34). Судом або розглядом називає тут скорботи, яких завдають вірним від нечестивих, про настання яких провіщав Господь, кажучи: “віддаватимуть вас у судилища” тощо. (Мф. 10:17). Потім, наче на втіху їм, каже: якщо вас, так близьких до Нього, не щадить, то уявіть собі, який кінець буде нечестивим? і підтверджує це місцем із Писання: “якщо праведник ледь рятується, то нечестивий і грішний де з’явиться?” (пор. Притч. 11:31). Сенс мови такий: якщо праведник отримує порятунок з працею і напругою: “бо Царство Небесне силою береться” (Мф. 11:12), і якщо хто отримує його, то з “великими скорботами” (Діян. 14:22). То яку частку отримають ті, що проводять життя в млості й насолодах, – треба мати на увазі – нечестиві, у майбутньому віці? Тому і ми, стражденні з волі Божої, не повинні сумувати, але повинні віддавати Йому душі свої, як вірному Творцеві, роблячи добро.

1Пет. 4:18. І якщо праведник ледь рятується, то нечестивий і грішний де з’явиться?
1Пет. 4:19. Тож стражденні з волі Божої нехай віддадуть Йому, як вірному Творцеві, душі свої, роблячи добро.

Словом “воля Божа” апостол показує або те, що страждання наші бувають не без промислу Божого, але надсилаються від Нього як випробування, або те, що, страждаючи за волю Його, ми Йому ж маємо довіряти і закінчення страждань. Бо Він вірний і непохитний в обіцянках Своїх, і “не допустить, щоб ми були спокушені понад силу” (1Кор. 10:13). Як же треба віддавати самого себе Богові? “Роблячи добро”, каже. Що ж означає це? Значить покладатися на Бога зі смиренномудрістю, не надавати багато ціни своїм стражданням, але що більше хто страждає, то більше повинен вважати себе негідним, кажучи до Господа: “Праведний Ти в усьому, що зробив із нами” (Дан. 3:27). “Нечестивий” і “грішний” різняться між собою тим, що нечестивий зовсім не визнає Бога, а грішний, маючи віру в Бога, зневажає закон Його. Втім, і одна й та сама людина може бути нечестивою і грішною. Бо, чинячи беззаконня, вона, без сумніву, нечествує, не думаючи, під час гріха, про буття Боже (Пс. 9:25).

 

Глава п’ята

1Пет. 5:1. Пастирів ваших благаю я, співпастир і свідок страждань Христових і співучасник у славі, що має відкритися:

1Пет. 5:2. пасіть Божу отару, яку маєте, наглядаючи за нею не вимушено, а охоче і богоугодно, не для мерзенної корисливості, але з старанності,

1Пет. 5:3. і не пануючи над спадщиною Божою, але подаючи приклад стаду;

1Пет. 5:4. і коли з’явиться Пастиреначальник, ви отримаєте нев’янучий вінець слави.

1Пет. 5:5. Також і молодші, підкоряйтеся пастирям.

Апостол мав говорити про смиренномудрість, про яку він уже й згадав, сказавши: “роблячи добро” (1Пет. 4:19). Він називає себе “пастирем” (пресвітером) або за віком, або за гідністю єпископа; бо і книга Діянь (Діян. 20:17) називає пресвітерами і єпископів. Потім, бажаючи показати, що він переважає перед ними і що називає себе “співпастирем” за смиренномудрістю, виставляє свою гідність, саме те, що він “свідок страждань Христових”. Він говорить ніби так: якщо я, який пояснив вам такі видіння, не знаходжу низьким називати себе співпастирем, то і вам несправедливо підноситися над підлеглими своїми. Так само про смиренномудрість і Господь каже: “коли Я, Господь і Учитель, умив вам ноги” (Ін. 13:14). Апостол додає, що він “співучасник у славі, що має відкритися”, для того, щоб уявити перевагу смиренномодрого, так само, як і Павло каже: “коли Христос, життя ваше, з’явиться, то і ви з’явитеся з Ним” (Кол. 3:4). “Не примусово” пасе той, хто в самому собі пропонує своїм пасомим приклад доброї діяльності, і тим спонукає їх один перед одним змагатися з учителем. “Не для мерзенної користі” пасе той, хто не виступає вперед із гордістю і не височіє над підлеглими, але живе нерозкішно, або хто не домагається коштовного одягу і розкішних страв, що викликають гордість і слугують приводом до мерзенної користі. “Спадщиною” називає священне зібрання. Додаток “подаючи приклад отарі” означає те саме, що “пасіть не примусово”. У словах “і коли з’явиться Пастиреначальник” сполучник “і” поставлено замість “щоб”, тобто щоб, коли з’явиться Пастиреначальник, вам отримати вінець нетління.

усі ж, підкоряючись один одному, зодягніться смиренномудрістю, бо Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать.

“Облечіться” означає: обпояшіться, одягніться, або накладіть на себе, оточіть себе з усіх боків.

1Пет. 5:6. Тож упокоріться під міцну руку Божу, нехай піднесе вас у свій час.

Апостол говорить про “час свій”, як і Давид каже: “Яке (древо) приносить плід свій у свій час” (Пс. 1:3), словом “у… час” натякається на піднесення в майбутньому віці, яке піднесення, і воно тільки одне, незмінне і міцне. Бо тутешнє піднесення не безпечне і не тверде, але швидше принижується, ніж підноситься. А що смиренність підносить, про це Сам Господь говорить: “кожен, хто підносить сам себе, буде принижений, а той, хто принижує себе, піднесеться” (Лк. 14:11). І: “хто з вас хоче бути першим, будь з усіх останнім” (Мк. 9:35). Словом “свого часу” апостол вказав на те, що піднесення від смирення обіцяється в майбутньому столітті. Бо час незмінних благ – у майбутньому віці.

1Пет. 5:7. Усі турботи ваші покладіть на Нього, бо Він дбає про вас.

Потім, щоб усунути страх, що буває при смиренні, каже: не бійся, але всю турботу свою поклади на Господа, бо Він печеться, тобто піклується про все це.

1Пет. 5:8. Тверезіть, пильнуйте, бо супротивник ваш диявол ходить, як лев, що гарчить, шукаючи, кого поглинути.
1Пет. 5:9. Протидійте йому твердою вірою,

На тих, хто звик спати душевно (а це значить бути поглинутим метушнею) і через те обтяжує тверезість душі, нападає лукавий звір відчаю. Застерігаючи від цього, учень Христовий переконує завжди не спати і берегтися сіяча пажитниці, щоб, коли ми спимо, тобто ведемо життя безтурботне й ледаче, він таємно не насіяв лукавих помислів і не відвернув від істинного життя. Тому що він, каже, невпинно обходить, як рикаючий лев, шукаючи кого поглинути. Святий Юстин-мученик причину такої неослабної підступності і наклепів з боку диявола вважає в тому, що диявол до пришестя Господнього ясно не знав, наскільки сильним є його покарання, оскільки святі пророки висловлювалися про це загадково (так Ісая всю сумну історію і долю диявола прикрито зобразив в особі ассіріанина (Іс. 18:4-7)), а коли з пришестям Господа диявол ясно довідався, що йому й ангелам його належить і уготований “вогонь вічний” (Мф. 25:41), відтоді він безперестанку будує вірянам кови, бажаючи багатьох зробити спільниками свого відступу, щоб не одному терпіти безслав’я осуду і в цьому знаходити холодну й злісну розраду.3

знаючи, що такі ж страждання трапляються і з братами вашими у світі.

Імовірно, багато скорбот за Христа зазнавали ті, яким писав це апостол Петро; тому-то він і втішає їх на початку й наприкінці послання, – на початку тим, що вони стають співучасниками в стражданнях Господніх і спадкоємцями слави, яка має відкритися, а тут тим, що страждають не лише вони самі, а й усі віряни, які живуть у світі.

1Пет. 5:10. Бог же всякої благодаті, що покликав нас до вічної слави Своєї у Христі Іісусі, Сам, після короткочасного страждання вашого, нехай зробить вас, нехай затвердить, нехай зміцнить, нехай зробить непохитними.

1Пет. 5:11. Йому слава і держава на віки віків. Амінь.

І на початку послання (1Пет. 1:2-3) апостол сказав, що Отець помилував нас через Сина, і тепер, наприкінці оного, вчить, що той самий Отець покликав нас через Сина. Бо в тому й мета апостолів, щоб проповідувати таїнство, хоча б вони робили це разом з умовлянням.

1Пет. 5:12. Це коротко написав я вам через Силуана, вірного, як гадаю, вашого брата, щоб запевнити вас, утішаючи та засвідчуючи, що це істинна благодать Божа, в якій ви стоїте.

Цей Силуан чудово вірує і старанно подвизається в справі проповіді. Про нього і Павло згадує, і разом з Тимофієм називає, в посланнях, співробітником; так, він пише: “Павло і Силуан і Тимофій” (1Сол. 1:1).

1Пет. 5:13. Вітає вас обрана, подібно до вас, церква у Вавилоні і Марк, син мій.

“Вавилоном” називає Рим через його знатність, якою і Вавилон користувався довгий час. “Вибраною” називає Церкву Божу, що склалася в Римі. Марком називає євангеліста, іменуючи його і сином по Духу, а не по плоті. Йому-то він і повелів написати Євангеліє.

1Пет. 5:14. Вітайте один одного цілуванням любові.

Тоді як Павло пише (Рим. 16:16; 1Кор. 16:20), щоб віряни вітали один одного “цілуванням святим”, Петро каже: вітайте “цілуванням любові”. Але в обох думка одна й та сама. Павло знає, що любов до Господа більша за всі чесноти, навіть за мучеництво за Христа, і тому цілуванням святим називає те, що дається в Бозі. І Петро, коли говорить про цілування любові, розуміє: істинної любові. Тому й додає:

Мир вам усім у Христі Ісусі.

Говорить не про звичайний, людський мир, але бажає їм здобути той мир, якого удостоїв їх Христос, відходячи на страждання і кажучи: “мир залишаю вам”, і зауважуючи про відмінність: “не так, як мир дає” (Ін. 14:27). Бо треба зберігати мир не через пристрасть, але тому, що ви пов’язані любов’ю, так що треба переносити удари від суперників. Учні Господа скрізь, наприкінці послань, докладають молитву, наче печатку, і тим показують щиру свою святість. Деякі з тих, хто був раніше нас, думали, що Марк, про якого говорить святий Петро, був сином його і по плоті. Здогад цей вони ґрунтували на тому, що в Діяннях апостольських Лука каже, що після того, як ангел Божий чудесно звільнив апостола Петра з в’язниці, в яку його посадив Ірод, і перестав керувати ним, він, апостол Петро, “прийшов до будинку матері Іоанна, що його звали Марк” (Діяння. 12, 12). Вони вважали, що він прийшов до власного дому і до законної своєї дружини.

Перше соборне послання апостола Петра написано з Риму.

* * *

3 Св. Юстин. Oper pag. 1592-1593. Paris. 1857.

Оглавление первого послания святого апостола Петра

О возрождении во Христе. – О терпении в испытаниях и о спасительной вере, предвозвещенной пророками. – О надежде и освящении, и о твердом поведении, требуемом усыновлением. – О жизни, достойной усыновления во Христе на пользу и внешних (язычников) в славу Божию. – О подчинении начальникам, братолюбии и богочестии, где: а) о подчинении рабов господам и незлобивом терпении ради Христа, б) о повиновении жен, их единомыслии с мужьями, и спасении, подаваемом от Духа, по образу Сарры, в) об обязанности мужей к женам, г) о кротком незлобии ко всем, образец которого представляет человеколюбие Божие, явленное при Ное, и сострадание Христово к нам, являемое в крещении. – Об отложении худых дел, и о принесении плодов Духа по различию дарований. – О том, что по общению со Христом должно побеждать чувственные страсти и с упованием на Него переносить вред от других. – Увещания пастырям заботиться о стаде. – Об общем всем смиренномудрии в отношении ко всякому для победы над диаволом. – Молитва о совершенстве верующих.

Содержание первого послания святого апостола Петра

Апостол Петр, как сам говорит, пишет иудеям, находящимся в рассеянии и сделавшимся христианами. Послание его учительное. Так как некоторые из иудеев уверовали, то апостол утверждает их в вере. Прежде всего он объясняет и доказывает, что вера во Христа предвозвещена была пророками, как и искупление Кровию Его было предсказано чрез них, и что иудеям и язычникам возвещено все то, во что желают проникнуть ангелы. Потом он убеждает тех, к кому пишет, вести себя достойно Призвавшего их, увещевает их почитать правителей, а женам и мужьям заповедует единомыслие. Предложив далее несколько нравственных увещаний, объявляет, что Господь во аде проповедовал о спасении и воскресении, для того, чтобы прежде умершие воскресли, и судимы были в теле, и в благодати воскресения пребыли; присовокупляет, что всему приблизился конец, и все должны быть готовы отдать отчет Судии, и затем оканчивает послание.

 

Глава первая

1Пет. 1:1.   Петр, Апостол Иисуса Христа, пришельцам, рассеянным в Понте, Галатии, Каппадокии, Асии и Вифинии, избранным,

1Пет. 1:2.   по предведению Бога Отца, при освящении от Духа, к послушанию и окроплению Кровию Иисуса Христа:

Сказал «пришельцам» или потому, что они рассеяны, или потому, что все живущие по Боге называются пришельцами на земле, как, например, говорит Давид: «ибо странник я у Тебя и пришлец, как и все отцы мои» (Пс. 38:13). Имя пришельца не то же, что имя пришлого. Последнее означает пришедшего из чужой страны и даже нечто более несовершенное. Ибо как постороннее дело (πάρεργον) ниже дела настоящего (τοΰ εργου) , так и пришлый (παρεπίδημος) ниже переселенца (έπιδήμου) . Эту надпись нужно читать с перестановкой слов, именно так; Петр, Апостол Иисуса Христа, по предведению Бога Отца, при освящении от Духа, к послушанию и окроплению Кровью Иисуса Христа. Остальные слова должно поставить после сего; ибо в них обозначаются те, кому пишется послание. «По предведению Бога». Сими словами апостол хочет показать, что он, за исключением времени, ничем не ниже пророков, которые и сами были посланы, а что и пророки посланы, об этом говорит Исаия: «благовествовать нищим, послал Меня» (Іс. 61:1). Но если он ниже по времени, то не ниже по предведению Бога. В этом отношении он объявляет себя равным Иеремии, который, прежде образования во чреве, был познан и освящен и назначен: «пророком для народов» (Єр. 1:5). И как пророки, вместе с прочим, предвозвещали пришествие Христово (ибо для сего они были посылаемы), то объясняет служение апостольства, и говорит: я при освящении от Духа послан к послушанию и окроплению Кровию Иисуса Христа. Объясняет то, что дело его апостольства состоит в том, чтобы отделять. Ибо это означает слово «освящение», например, в словах: «ибо ты народ святой у Господа, Бога твоего» (Повт. 14:2), то есть отделенный от прочих народов. Итак, дело его апостольства – посредством дарований духовных отделять народы, покорные кресту и страданиям Иисуса Христа, окропляемые не пеплом тельца, когда нужно очищать осквернение от общения с язычниками, но Кровию от страданий Иисуса Христа. Словом «Кровию» одновременно предсказывает мучение за Христа верующих в Него. Ибо кто с покорностью идет по следам Учителя, тот, без сомнения, сам не откажется пролить собственную кровь за Того, Кто пролил Свою за весь мир.

благодать вам и мир да умножится.

«Благодать», потому что мы спасаемся даром, не привнося ничего от себя. «Мир», потому, что, оскорбив Владыку, мы были в ряду врагов Его.

1Пет. 1:3.   Благословен Бог и Отец Господа нашего Иисуса Христа, по великой Своей милости возродивший нас воскресением Иисуса Христа из мертвых к упованию живому,

1Пет. 1:4.   к наследству нетленному, чистому, неувядаемому,

Благословляет Бога, благодаря Его за все те блага, которые Он подает. Что же подает Он? Упование, но не то, какое было чрез Моисея, о поселении в земле ханаанской, и которое было смертно, а упование живое. Откуда оно имеет жизнь? От воскресения Иисуса Христа из мертвых. Ибо Он как Сам воскрес, так и приходящим к Нему чрез веру в Него дает тоже силу воскреснуть. Итак, дар есть упование живое, «нетленное наследство», не на земле отложенное, как например, отцам, но на небесах, от чего и имеет свойство вечности, чем и преимуществует пред наследством земным. При этом уповании еще дар – сохранение и соблюдение верных. Потому что Господь и об этом молился, когда сказал: «Отче Святый! соблюди их» (Ін. 17:11), «Силой». Какая же сила? – до явления Господня. Ибо если бы соблюдение не было сильно, то не простерлось бы до такого предела. А когда столько и таких даров, то принимающим их естественно радоваться.

хранящемуся на небесах для вас,

1Пет. 1:5.   силою Божиею через веру соблюдаемых ко спасению, готовому открыться в последнее время.

Если наследство на небесах, то открытие тысячелетнего царства на земле – ложь.

1Пет. 1:6.   О сем радуйтесь, поскорбев теперь немного, если нужно, от различных искушений,

1Пет. 1:7.   дабы испытанная вера ваша оказалась драгоценнее гибнущего, хотя и огнем испытываемого золота,

Как Учитель в обещании Своем объявляет не одну радость, но и скорбь, говоря: «в мире будете иметь скорбь» (Ін. 16:33); так и апостол к слову о радости прибавил: «поскорбев». Но как и это прискорбно, то присовокупляет «теперь», и это согласно с своим Предводителем. Ибо и Он говорит: «вы печальны будете, но печаль ваша в радость будет» (Ін. 16:20). Или слово «теперь» должно быть отнесено к радости, поскольку ее сменит будущая радость, не кратковременная, но продолжительная и бесконечная. А поскольку речь об искушениях производит смущение, то апостол указывает цель искушений: потому, что чрез них опытность ваша становится очевиднейшею и драгоценнейшею золота, как и золото, испытываемое огнем, дороже ценится людьми. Прибавляет: «если нужно», научая, что не всякий верный, ни всякий грешный испытывается скорбями, и ни тот ни другой не оставляется в них навсегда. Праведники скорбящие страдают для получения венцев, а грешники в наказание за грехи. Не все праведники испытывают скорби, чтобы ты не почел злобу похвальной и не возненавидел добродетель. И не все грешники испытывают скорби – для того, чтобы не подверглась сомнению истина воскресения, если бы здесь еще все получали должное.

к похвале и чести и славе в явление Иисуса Христа,

1Пет. 1:8.   Которого, не видев, любите, и Которого доселе не видя, но веруя в Него, радуетесь радостью неизреченною и преславною,

1Пет. 1:9.   достигая наконец верою вашею спасения душ.

Этими словами апостол указывает причину, почему праведники здесь претерпевают зло, и частью утешает их тем, что они чрез скорби становятся славнее, частью ободряет их прибавлением «в явлении Иисуса Христа», что именно тогда-то Он чрез обнаружение трудов доставит подвижникам великую славу. Присовокупляет он и нечто иное, увлекающее к перенесению скорбей. Что же такое? следующее: «Которого, не видев, любите». Если, говорит, не видев Его телесными глазами, любите Его по одному слуху, то какую почувствуете любовь, когда увидите Его, и притом являющегося в славе? Если так привязали вас к Нему страдания Его, то какую привязанность должно произвести на вас явление Его в невыносимом блеске, когда и вам в награду подастся спасение душ? Если же вы имеете явиться пред Ним и удостоиться такой славы, то ныне покажите соответственное ей терпение, и вполне достигнете предположенной цели.

1Пет. 1:10. К сему-то спасению относились изыскания и исследования пророков, которые предсказывали о назначенной вам благодати,

Поскольку апостол упомянул о спасении души, а оно неизвестно и странно для слуха, то свидетельствуется пророками, которые изыскивали и исследовали о нем. Они изыскивали будущее, как, например, Даниил, которого являвшийся ему ангел назвал за это «муж желаний» (Дан. 10:11)! Они исследовали то, на которое и на какое время указывал сущий в них Дух. «На которое», то есть время исполнения, «на какое», то есть когда иудеи чрез различные плены дойдут до совершенного богопочтения и сделаются способны к принятию таинства Христова. Примечай, что, назвав Духа «Христовым», апостол исповедует Христа Богом. Дух же Сей указывал на страдания Христовы, говоря через Исаию: «как овца, веден был Он на заклание» (Іс. 53:7), и через Иеремию: «положим ядовитое дерево в пищу его» (Єр. 11:19), а на воскресение через Осию, сказавшего: «оживит нас через два дня, в третий день восставит нас, и мы будем жить пред лицем Его» (Ос. 6:2). Им, говорит апостол, открыто было не для них самих, а для нас. Этими словами апостол совершает двоякое дело: доказывает и предведение пророков, и то, что призванные ныне к вере Христовой известны были Богу прежде сотворения мира. Словом о предведении пророков он внушает им, чтобы они с верой принимали предвозвещенное им пророками, потому что и дети благоразумные не пренебрегают трудами отцев. Если пророки, не имевшие ничем воспользоваться, изыскали и исследовали, и, нашедши, заключили то в книги и передали нам как наследство, то мы были бы несправедливы, если бы стали относиться к трудам их презрительно. Посему, когда и мы возвещаем вам это, вы не пренебрегайте, и благовестие наше не оставляйте тщетным. Такой урок из предведения пророков! А тем, что верующие предузнаны Богом, апостол устрашает, чтобы они не показали себя недостойными предузнания Божия и звания от Него, но друг друга побуждали бы к тому, чтобы сделаться достойными дара Божия.

1Пет. 1:11.   исследуя, на которое и на какое время указывал сущий в них Дух Христов, когда Он предвозвещал Христовы страдания и последующую за ними славу.

1Пет. 1:12.   Им открыто было, что не им самим, а нам служило то,

Если и апостолы и пророки действовали Духом Святым, возвещая одни пророчества, а другие Евангелие, то, очевидно, между ними нет никакой разности. Итак, вы должны, говорит апостол, иметь к нам такое же внимание, какое имели к пророкам современники их, чтобы не подвергнуться наказанию, постигшему непокорных пророкам. Нужно заметить и то, что в этих словах апостол Петр открывает таинство Троицы. Когда он сказал: «Дух Христов», то указал на Сына и Духа, а на Отца указал он, когда сказал: «с неба». Ибо слово «с неба” должно понимать не о месте, а преимущественно о Боге, посылающем в мир Сына и Духа.

что ныне проповедано вам благовествовавшими Духом Святым, посланным с небес, во что желают проникнуть Ангелы.

Здесь предлагается увещание, выводимое из высокого достоинства предмета. Изыскания пророков о нашем спасении служили нам, а дело нашего спасения так чудно, что оно стало вожделенно и для ангелов. А что наше спасение ангелам приятно, видно из той радости, какую они выразили при Рождестве Христовом. Они пели тогда: «слава в вышних Богу» (Лк. 2:14). Сказав об этом, апостол приводит причину сего и говорит: так как это спасение наше любезно для всех, не только для людей, но и для ангелов, то и вы не относитесь к нему с небрежением, но сосредоточьтесь и мужайтесь. На это указывают слова: «препоясав чресла» (1Пет. 1:13), что Бог повелевал сделать и Иову (Йов. 38:3,40:2). Какие чресла? «ума вашего», говорит далее апостол. Приготовьтесь таким образом, бодрствуйте, и совершенно надейтесь на предстоящую вам радость, радость во второе пришествие Господа, о которой он говорил немного прежде (1Пет. 1:7).

1Пет. 1:13.   Посему, (возлюбленные,) препоясав чресла ума вашего, бодрствуя, совершенно уповайте на подаваемую вам благодать в явлении Иисуса Христа.

1Пет. 1:14.   Как послушные дети, не сообразуйтесь с прежними похотями, бывшими в неведении вашем,

1Пет. 1:15.   но, по примеру призвавшего вас Святаго, и сами будьте святы во всех поступках.

1Пет. 1:16.   Ибо написано: будьте святы, потому что Я свят.

Сообразованным апостол называет увлечение настоящими обстоятельствами. Ибо и ныне некоторые безумцы говорят, что нужно приноравливаться к обстоятельствам. Но поскольку отдавать себя в волю обстоятельств легкомысленно, то апостол заповедует, чтобы они, в ведении ли, или в неведении придерживались этого доселе, но отныне сообразовались с Призвавшим их, Который воистину Свят, и сами делались святыми.

1Пет. 1:17.   И если вы называете Отцем Того, Который нелицеприятно судит каждого по делам, то со страхом проводи́те время странствования вашего,

1Пет. 1:18.   зная, что не тленным серебром или золотом искуплены вы от суетной жизни, преданной вам от отцов,

1Пет. 1:19.   но драгоценною Кровию Христа, как непорочного и чистого Агнца,

Писание различает двоякий страх, один – первоначальный, другой – совершенный ¹ . Страх первоначальный, он же и основный, состоит в том, когда кто-нибудь обращается к честной жизни из боязни ответственности за свои дела, а совершенный – в том, когда кто для совершенства любви к другу, для ревности любимому, боится, чтобы не остаться пред ним в долгу ничем, что требуется сильной любовью. Пример первого, то есть первоначального страха находится в словах псалма: «да боится Господа вся земля» (Пс. 32:8); то есть те, которые нисколько не заботятся о небесном, а только суетятся о земном. Ибо что им придется потерпеть, когда Господь «восстанет сокрушить землю» (Іс. 2:19,21). Пример второго, то есть совершенного, страха можно находить также у Давида, например в следующих словах: «бойтесь Господа, [все] святые Его, ибо нет скудости боящимся Его» (Пс. 33:10). и еще в словах: «страх Господень чист, пребывает вовек» (Пс. 18:10). В таком совершенном страхе жить убеждает апостол Петр тех, которые слушают его, и говорит: по неизреченному милосердию Создателя Бога вы приняты в число детей Его; посему всегда пусть с вами будет этот страх, так как вы стали такими по любви Творца своего, а не по делам своим. Много доводов употребляет апостол при убеждении. Он убеждает, во-первых, тем, что в нашем спасении принимают искреннее и живое участие ангелы; во-вторых, изречениями священного Писания; в-третьих, необходимостью: ибо кто называет Бога Отцом, тот, чтобы удержать за собой право усыновления, необходимо должен творить достойное Этого Отца; и, в-четвертых, тем, что они получили бесчисленные блага чрез внесенную за них цену, то есть Кровь Христову, пролитую в выкуп за грехи людей. Посему заповедует им во все время жизни иметь спутником этот совершенный страх. Ибо люди, стремящиеся к совершенству, всегда боятся, чтобы не остаться без какого-нибудь совершенства. Примечай. Христос сказал, что Отец не судит никого, но «весь суд отдал Сыну» (Ін. 5:22), но апостол Петр говорит теперь, что Отец судит. Как же это? На это отвечаем также словами Христа: «Сын ничего не может творить Сам от Себя, если не увидит Отца творящего» (Ін. 5:19). Из этого же видно единосущие святой Троицы, совершенное в Ней тождество, и мирное и невозмутимое согласие. «Отец судит» – сказано безразлично, потому что все, что скажет кто-нибудь об Одном из трех Лиц, должно относить обще ко всем Им. С другой стороны, поскольку Господь и апостолов называет «Дети!” (Ін. 13:33) и расслабленному говорит: «чадо! прощаются тебе грехи твои» (Мк. 2:5), то нет никакой несообразности, что и Он называется Отцом тех, которых Он возродил, сообщив им святость.

1Пет. 1:20.   Предназначенного еще прежде создания мира, но, явившегося в последние времена для вас,

1Пет. 1:21.   уверовавших чрез Него в Бога, Который воскресил Его из мертвых, и дал Ему славу,

Сказав о смерти Христовой, апостол присоединил к этому слово и о воскресении. Ибо опасается, чтобы новообращенные не преклонились опять к неверию из-за того, что страдания Христовы уничижительны. Прибавляет он и то, что таинство Христово не ново (потому что неразумных и это возмущает), но от начала, прежде создания мира, сокрыто было до приличного ему времени. Впрочем, оно явлено было и пророкам, которые изыскивали это, как немного выше сказал. И теперь говорит, что предназначенное прежде создания мира ныне явлено или совершилось. И для кого совершилось? Для вас. Ибо для вас, говорит, Бог воскресил Его из мертвых. К чему же для вас? Для того, чтобы, очистив себя послушанием истине чрез Духа, вы имели веру и упование на Бога. Почему «очистив»? Потому, что веруя в Того, Кто воскресением из мертвых положил начало вашей нетленной жизни, вы и сами должны: «ходить в обновленной жизни» (Рим. 6:4), по примеру Призвавшего вас к нетлению. Не смущайся тем, что здесь апостол Петр и неоднократно апостол Павел говорит, что Господа «воскресил» Отец (Деян. 13, 37, 31). Так говорит он, употребляя обычный образ учения. Но выслушай, как Христос говорит, что Он Сам Себя воскресил. Он говорил: «разрушьте храм сей, и Я в три дня воздвигну его» (Ін. 2:19). И в другом месте: «имею власть отдать жизнь, и власть имею опять принять ее» (Ін. 10:18). Не без цели усвояется воскресение Сына Отцу; ибо сим показывается единое действие Отца и Сына.

чтобы вы имели веру и упование на Бога.

1Пет. 1:22.   Послушанием истине чрез Духа, очистив души ваши к нелицемерному братолюбию, постоянно люби́те друг друга от чистого сердца,

Сказав, что христиане возрождены не от тленного семени, но от нетленного, словом Божиим живым и пребывающим вовеки, апостол выставляет на вид ничтожность и крайнюю непрочность славы человеческой, побуждая тем слушателя сильнее держаться прежде преподанного учения, так как оно постоянно и простирается навек, а земное скоро истлевает по самому существу. Для подтверждения сего здесь приводятся «трава” и «цвет на траве», слабейший по бытию, нежели «трава»; им и Давид уподобляет нашу жизнь (Пс. 102:15). Показав малоценность славы нашей, апостол снова возвращается к объяснению того, что же именно возродило их словом Божиим, живым и пребывающим вовек, и говорит: это есть то слово, которое вам проповедано. Утверждает о сем слове, что оно пребывает вовек, потому что и Сам Господь сказал: «небо и земля прейдут, но слова Мои не прейдут» (Мф. 24:35). Должно знать, что слова «к нелицемерному братолюбию» нужно читать в таком порядке: от чистого сердца любите друг друга постоянно, к нелицемерному братолюбию. Ибо окончание дела обыкновенно следует за тем, что производилось для него. А как за постоянной любовью друг к другу от чистого сердца следует нелицемерное братолюбие; то справедливо, чтобы слова «от чистого сердца» и прочие стояли впереди, а слова «нелицемерное братолюбие» после них. Нужно заметить и то, что предлог «к” ( είς ) должно принимать вместо предлога «по причине, для» ( διά ).

1Пет. 1:23.   как возрожденные не от тленного семени, но от нетленного, от слова Божия, живаго и пребывающего вовек.

1Пет. 1:24.   Ибо всякая плоть – как трава, и всякая слава человеческая – как цвет на траве: засохла трава, и цвет ее опал;

1Пет. 1:25.   но слово Господне пребывает вовек; а это есть то слово, которое вам проповедано.

Апостол показал преимущество духовного возрождения пред рождением плотским, и выставил на вид малоценность славы смертной, именно, что рождение соединено с растлением и нечистотой, а слава не отличается ничем от весенних растений, между тем как слово Господне ничего такого не испытывает. Ибо всякое мнение человеческое скоро прекращается, а слово Божие не так, оно имеет вечное пребывание. С такой целью у него прибавлено: «то слово, которое вам проповедано».

* * *

¹ «Есть два страха: один первоначальный, а другой совершенный, и один свойствен, так сказать, начинающим быть благочестивыми, другой же есть страх святых совершенных, достигших в меру совершенной любви». Авва Дорофей. «Душеполезные поучения и послания», 4.

 

Глава вторая

1Пет. 2:1. Итак, отложив всякую злобу и всякое коварство, и лицемерие, и зависть, и всякое злословие,

1Пет. 2:2. как новорожденные младенцы, возлюби́те чистое словесное молоко, дабы от него возрасти вам во спасение;

1Пет. 2:3. ибо вы вкусили, что благ Господь.

1Пет. 2:4. Приступая к Нему, камню живому, человеками отверженному, но Богом избранному, драгоценному,

1Пет. 2:5. и сами, как живые камни, устрояйте из себя дом духовный, священство святое, чтобы приносить духовные жертвы, благоприятные Богу Иисусом Христом.

1Пет. 2:6. Ибо сказано в Писании: вот, Я полагаю в Сионе камень краеугольный, избранный, драгоценный; и верующий в Него не постыдится.

Итак, говорит, «отложив всякую злобу и всякое коварство, и лицемерие, и зависть, и всякое злословие». Этими немногими словами он обнимает все множество и разнообразие зла. Ибо возрожденные к нетленной жизни не должны впадать в сети злобы и предпочитать несуществующее действительному. Ибо зло не есть сущность, но заключается в погрешности рожденной сущности. А большое различие между жизнью самоличной и тем, что только сопривходит к ней. Они, говорит, должны явиться свободными от коварства и лицемерия и зависти и всякого злословия. Ибо коварство и злословие далеки от истины и проповеданного вам учения. Коварство ищет погибели обманываемого им, лицемерие преуспевает в разности с действительностью, между тем спасительное учение, которым вы оглашены, преуспевает в противоположном. А какое место в вас зависти и злословию, – в вас, которые, связуясь неразрывным союзом братолюбия, можете не потерпеть вреда ни от кого из разлучающих вас? Что зависть и злословие служат причиной ссоры и взаимной ненависти, этого не знает разве тот, кто не знает печальной истории Каина, который через зависть разорвал братский союз, затем впал в коварство, лицемерие и убийство (Бут. 4). А что завистливый нечист от злословия, в этом можно удостовериться из примера братьев Иосифа, которые весьма много наговаривали на него отцу своему (Бут. 37). Посему, говорит, очистившись от всех этих зол, приступите как новорожденные младенцы, «ибо таковых, – сказал Господь, – есть Царствие Божие» (Лк. 18:16). И, питаясь бесхитростным учением, растите в «меру полного возраста Христова» (Еф. 4, 13); «Ибо вы вкусили», то есть чрез упражнение в священных заповедях евангельских вы осязательно узнали, сколь благо это учение. А чувство в деле знания сильнее всякого слова, как и испытываемое на деле приятнее всякого слова. Итак, опытно познав на себе благость Господа, и сами показывайте доброту и милость друг другу, и возложите себя на живой краеугольный камень, человеками отверженный, но Богом почтенный и избранный, и сущий и пророками предсказанный. Теснее дружитесь между собой чрез единение любви, и сочленяйтесь в полноту духовного дома, нимало не заботясь о презрении со стороны людей, потому что ими отвержен и краеугольный камень – Христос. Достигнув единомыслия между собой, и устроивши из себя духовный дом, и приобретши святое священство, приносите жертвы духовные. И не думайте, что можете приносить Богу жертвы непорочные тогда, когда не храните между собой союза любви. Воздевайте, сказано, «чистые руки без гнева и сомнения» (1Тим. 2:8); как же желающий соединиться с Богом чрез молитву достигнет сего, когда сам отторгает себя от своего брата чрез гнев и злые сомнения?

1Пет. 2:7. Итак Он для вас, верующих, драгоценность, а для неверующих камень, который отвергли строители, но который сделался главою угла, камень претыкания и камень соблазна,

1Пет. 2:8. о который они претыкаются, не покоряясь слову,

Неверующим Бог и ныне говорит следующее: Я полагаю вам в Сионе камень претыкания и камень соблазна. Он бывает камнем претыкания для неверующих, которые и претыкаются, не покоряясь слову, на что они и положены. Полная мысль – такая: вот, Я полагаю в Сионе камень краеугольный, драгоценный, избранный; и верующий в Него не постыдится; для вас, верующих, драгоценный, а для неверующих – камень претыкания. Они претыкаются о слово Евангелия,

на что они и оставлены.

Сим не то говорится, будто они определены на это от Бога. Ибо от Того, Кто «хочет, чтобы все люди спаслись» (1Тим. 2:4), никак не может быть причины погибели. Но как они сами из себя устроили сосуды гнева, присовокупив к сему еще непокорность, то какое положение сами себе приготовили, в том и оставлены. Ибо если человек, как существо разумное, сотворен свободным, и свободу принуждать нельзя, то несправедливо было бы обвинять Того, кто отдает человеку ту именно честь, какую он сам себе приготовил своими делами. Христос назван краеугольным камнем потому, что Он обе стены, составляющие духовный дом, то есть язычников и иудеев, соединяет Своими объятиями и связывает в одно согласие, уничтожая бесполезные жертвы одних, и пременяя в благочестие бесовское суеверие других.

1Пет. 2:9. Но вы – род избранный, царственное священство, народ святой, люди, взятые в удел, дабы возвещать совершенства Призвавшего вас из тьмы в чудный Свой свет;

1Пет. 2:10. некогда не народ, а ныне народ Божий; некогда непомилованные, а ныне помилованы.

Не одобрив худое поведение неверующих, сказав, что они сами стали виновны в своем неверии, апостол переходит теперь к одобрению правильно поступивших и говорит: вы, поступившие правильно, – род избранный, царственное священство. Он как бы так говорит: те по своей жестокости и упорству преткнулись о краеугольный камень, а не вошли вместе с ним в состав здания; вы же чрез свою благопокорность стали частью царственного священства, как род избранный, как народ святый. Впрочем, чтобы не расслабить их лишней похвалой и чтобы они не подумали, что стали народом святым по наследству, что удостоились такой чести потому, что происходят от Авраама и никогда не претыкались, апостол, дабы удержать их от такой мысли, прибавляет и говорит: не думайте много о роде; вы избраны в царственное священство не ради Авраама, ибо происшедшие от него имели священство, отдельное от царства; вы народ святой и род избранный и назначены в царственное священство не ради Авраама, но ради Христа, Который назван и «священником по чину Мелхиседекову» (Пс. 109:4). И «Царем кротким, праведным и спасающим» (Зах. 9:9). Итак, от Него, имевшего и то и другое (и священство и царство), вы, возрожденные чрез святое крещение, справедливо называетесь и родом избранным и царственным священством. Это вы имеете по милости Его, призвавшего вас из тьмы в чудный Свой свет, посему делами света возвещайте совершенства Его и прочим людям. Это, говорит, вы имеете по Его человеколюбию. Посему к вам прилично приложить сказанное: «некогда не народ, а ныне народ Божий; некогда непомилованные, а ныне помилованные» (ср. Ос. 2:23). Чтобы речь эта не показалась тяжелой, он укоризненные слова приводит из пророка Осии. Итак, возвещайте совершенства Его своею добродетелью. А как им возвещать их? Этому научает сам Господь, когда говорит: «так пусть светит свет ваш пред людьми, чтобы они видели ваши добрые дела, и прославляли Отца вашего Небесного» (Мф. 5:16). «Люди, взятые в удел» (είς περιποίησιν), то есть народ взятый во владение, или в наследство. Ибо создание Божие – все, а удел Божий – одни только те, которые удостоились этого за свою добродетель.

1Пет. 2:11. Возлюбленные! прошу вас, как пришельцев и странников, удаляться от плотских похотей, восстающих на душу,

1Пет. 2:12. и провождать добродетельную жизнь между язычниками,

У учителей веры есть обычай к догматическому учению присовокуплять уроки нравственности. Так поступает теперь и святой апостол Петр. Он называет их «возлюбленными», а не просто любезными, потому что они приятны ему во всех отношениях; ибо приятные в одном только каком-либо отношении называются любезными, а не возлюбленными. Говорит он, что плотские похоти восстают на душу, потому что, и по словам блаженного апостола Павла, «плоть желает противного духу» (Гал. 5:17), ибо желания плоти вращаются около чувственных наслаждений и чрез то помрачают память и порабощают душу.

дабы они за то, за что злословят вас, как злодеев, увидя добрые дела ваши, прославили Бога в день посещения.

Злословящими нас апостол называет язычников, а днем посещения – наследование по законам мира сего. Ибо когда они исследуют нашу жизнь и находят, что их понятие о нас противоречит действительности, то сами исправляются в постыдных делах своих и таким образом прославляют Бога.

1Пет. 2:13. Итак будьте покорны всякому человеческому начальству, для Господа: царю ли, как верховной власти,

1Пет. 2:14. правителям ли, как от него посылаемым для наказания преступников и для поощрения делающих добро, –

1Пет. 2:15. ибо такова есть воля Божия, чтобы мы, делая добро, заграждали уста невежеству безумных людей, –

Человеческим созданием называет начальников, поставленных царями, и даже самих царей, поскольку и они избираются или поставляются людьми, а писание называет иногда созданием и установление, как, например, в следующем месте: «дабы из двух создать одного нового человека» (Еф. 2, 15). Итак, говорит, будьте покорны мирским начальникам, но будьте покорны для Господа, как Господь заповедал. Что же Господь заповедал? «Отдавайте кесарево кесарю, а Божие Богу» (Мф. 22:21). Посему, если они приказывают что-либо противное установлению Божию, им не должно повиноваться. Так заповедовал Христос; то же заповедует теперь и ученик Его. Это для того, чтобы язычники не могли говорить, будто христианство привносит ниспровержение жизни гражданской, будто в нем причина неурядицы и возмущения. «Для Господа». Делает это прибавление и для верных. Некоторые из них могли сказать: сам же апостол обещает нам Царство Небесное (1Пет. 1:4), и чрез то приписывает нам великое достоинство. Зачем же опять унижает нас, подчиняя нас мирским начальникам? Итак, если кто-нибудь скажет это, тот пусть знает, говорит, что эта заповедь не от меня собственно, но от Самого Господа. Сам апостол Петр и указал, которым и каким начальникам должно повиноваться, именно тем, которые воздают должное. Прибавляет и причину: во-первых, такова воля Божия; во-вторых, наша покорность начальникам доказывает наше благоповедение и, сверх сего, посрамляет неверных. Ибо когда они злословят нас как гордых, а видят, что мы смиренны и, в чем следует, покорны, то чрез это более пристыжаются.

1Пет. 2:16. как свободные,

Связь речи такая. Будьте покорны, как свободные, как рабы Божии. Не только начальников, но и всех почитайте, братство любите, Бога бойтесь, царя чтите. «Как свободные». Слова эти Иоанн Златоуст объясняет так: «Дабы не сказали: мы освободились от мира, стали гражданами неба; зачем опять подчиняешь нас начальникам и велишь повиноваться им? Для сего и говорит: покоряйтесь как свободные, то есть как верующие в Освободившего вас, и однако же Заповедавшего подчинение. Ибо этим вы покажете, что свободу, по которой отказываетесь от покорности, вы не употребляете для прикрытия намеренной злобы, то есть непокорности и непослушания». Можно об этом выражении («как свободные») сказать нечто и в другом смысле. Свободен в Господе тот, кто не подчиняется ничему безнравственному. Жить лицемерно свойственно не свободному, а тому, кто в рабстве у страстей, например, предан человекоугодию или иной какой-либо постыдной страсти. А рабы Божии должны быть далеки и чужды страстей. Посему ныне заповедует оказывать подчинение властям добродушное и искреннее, без неприязни к ним и не по принуждению, не питая в сердце злобы, не прикидываясь искренними и простыми, оказывать повиновение не наружно только, а с расположением сердечным.

не как употребляющие свободу для прикрытия зла,

Это кратко может быть выражено так: наружно представляясь простыми и искренними, как бы под прикрытием свободы, а при испытании оказываясь страшными и совсем другими, чем каковы по наружности.

но как рабы Божии.

1Пет. 2:17. Всех почитайте, братство любите, Бога бойтесь, царя чтите.

1Пет. 2:18. Слуги, со всяким страхом повинуйтесь господам, не только добрым и кротким, но и суровым.

1Пет. 2:19. Ибо то угодно Богу, если кто, помышляя о Боге, переносит скорби, страдая несправедливо.

1Пет. 2:20. Ибо что за похвала, если вы терпите, когда вас бьют за проступки? Но если, делая добро и страдая, терпите, это угодно Богу.

1Пет. 2:21. Ибо вы к тому призваны, потому что и Христос пострадал за нас, оставив нам пример, дабы мы шли по следам Его.

1Пет. 2:22. Он не сделал никакого греха, и не было лести в устах Его.

Смотри, какая точность. Богу говорит, воздавайте страх, а царю честь. Если же должно иметь страх пред Богом, могущим погубить «и душу и тело» (Мф. 10:28), то мы не должны повиноваться царям, когда они, приказывают нам что-либо безнравственное. Ибо страх Божий умеет побеждать и почтение к царям, а когда принуждают его к худому, то он даже и лишает их чести, по словам святого: «уничижен пред ним лукавнующий» (Пс. 14:4). Слово «страх» употребляется в различных значениях. Страхом называется, во-первых, страх сознательный; его апостол же называет теперь совестью; он же называется и благоговением. Страхом называется, во-вторых, страх, исполненный страсти, испытываемый при предстоящем наказании; этот страх замечается и в зверях. Страхом, в-третьих, называется страх первоначальный, который бывает у приступающих к Господу вследствие сознания, что за многие свои, проступки они достойны наказания; таким страхом побуждаемая, пришла ко Господу упоминаемая в Евангелии блудница (Лк. 7). Страхом еще называется страх совершенный, который всегда присущ всем святым. Ибо они боятся, чтобы у них не оказалось недостатка в чем-либо таком, что должно быть у проникнутых совершенной любовью. Апостол, убеждающий слуг повиноваться господам «со всяким страхом», не устраняет той мысли, что слуги должны относиться к господам «со страхом» во всех помянутых значениях. Ибо первоначальный и совершенный страх, если они имеют оный, располагает их к хорошему поведению: первый побуждает их остерегаться проступков, чтобы не потерпеть за них чего-либо неприятного; другой внушает, чтобы они и не думали сделать своим господам что-либо неприятное. Итак, здесь апостол говорит о страхе по совести, то есть по сознанию долга. Он наводится бесчестными господами на слуг их даже и тогда, когда сии ни в чем не виноваты. Одобряя сей страх, апостол заповедует переносить все с терпением. Поскольку боящиеся потерпеть за грехи, совершенные на деле или от совершения которых убереглись, если что-нибудь пострадают за оные, обнаруживают в себе рабов благоразумных и склонных к исправлению. Но несравненно выше любомудрие того, кто, не сознавая сам за собой ничего худого, переносит все с благодарностью. Это великий подвиг, совершаемый немногими и низводящий особенное благоволение Божие, так как человек сей соревнует страданиям Христовым, так как и Христос страдал не за Свои Собственные грехи, ибо Он «не сделал греха» (Іс. 53:9), но страдал за нас и за наши грехи. «За преступления народа Моего претерпел казнь», говорит пророк (Іс. 53:8). Сей похвальный страх предлагает апостол, но не менее желает, чтобы слуги водились и прочими страхами. И это видно из слов его: «со всяким страхом». Впрочем, выше прочих страхов поставил страх за совесть, и самым ясным образом выразил, что только этот страх достоин хвалы; поскольку прочие страхи имеют причину для гнева господ на слуг, а этот не имеет ее.

1Пет. 2:23. Будучи злословим, Он не злословил взаимно; страдая, не угрожал, но предавал то Судии Праведному.

1Пет. 2:24. Он грехи наши Сам вознес телом Своим на древо, дабы мы, избавившись от грехов, жили для правды:

Быть может, кто-нибудь скажет: «Как апостол Петр говорит здесь, что Господь, когда Его злословили, не злословил взаимно, и когда страдал, не угрожал, когда мы видим, что Он называет иудеев псами, глухими, фарисеев – слепыми (Мф. 15:14), Иуде говорит: «лучше было бы этому человеку не родиться» (Мф. 26:24), и в иной раз: «отраднее будет Содому, нежели городу тому» (Мф. 10:15). Отвечаем. Апостол не то говорит, что Господь никогда не укорял или не угрожал, но что, когда Его злословили, Он не злословил взаимно, и, когда страдал, не угрожал. Ибо если Он иногда укорял, то не в отмщение тем, которые злословили Его, но поносил и укорял упорных в неверии. Злословящие Его говорили: «бес в Тебе» (Ін. 7:20)? «Он изгоняет бесов силою князя бесовского» (Мф. 12:24). И: «вот, человек, который любит есть и пить вино» (Мф. 11:19), когда Он слышал это, злословил ли взаимно? Отнюдь нет. Но одним сказал: «если Я силою веельзевула изгоняю бесов, то сыны ваши чьею силою изгоняют?» (Мф. 12:27). Тех же, которые называли Его любящим есть и пить вино, он уподоблял «детям», играющим на торжище и говорящим товарищам: «мы играли вам на свирели, и вы не плясали; мы пели вам печальные песни, и вы не рыдали» (Мф. 11:16-17). А когда Он висел на кресте и страдал, то не только не угрожал, но еще молился за злодеев: «Отче! прости им, ибо не знают, что делают» (Лк. 23:34). Иуде угрожал Он для того, чтобы отвлечь его от предательства. Равно и тем, которые не будут принимать учеников Его, объявил, что им будет хуже, чем Содомлянам, для того, чтобы слушателей хотя бы страхом преклонить к странноприимству и к тому, что для них спасительно. Посему слово апостола Петра, убеждающего к незлобию примером Господа, весьма истинно. «Предавал все Судии Праведному» (1Пет. 2:23); то есть Богу, Который на будущем суде воздаст каждому «по делам» его, без всякого «лицеприятия», по сущей справедливости (1Пет. 1:17).

Ранами Его вы исцелились.

1Пет. 2:25. Ибо вы были, как овцы блуждающие (не имея пастыря), но возвратились ныне к Пастырю и Блюстителю душ ваших.

Когда, по приказанию Пилата, Его бичевали, то Он на теле Своем вынес и раны от ударов.

 

Глава третья

1Пет. 3:1. Также и вы, жены, повинуйтесь своим мужьям, чтобы те из них, которые не покоряются слову, житием жен своих без слова приобретаемы были,

1Пет. 3:2. когда увидят ваше чистое, богобоязненное житие.

1Пет. 3:3. Да будет украшением вашим не внешнее плетение волос, не золотые уборы или нарядность в одежде,

Апостол изложил нравственное учение для всех: для царей, правителей, господ и рабов. Для подначальных поставил законом, чтобы они повиновались царям и правителям, которым должно и в чем должно, и тем показал, что сами правители имеют некоторое предначертание и побуждение к правде в законах, и за все, что ни делают по законам, не будут осуждены, а за все, что учинят вопреки им, беззаконно, несправедливо и самовольно, погибнут. Ибо закон дан им на пользу народов, как говорит апостол Павел (Рим. 13:4). Подобно законам, и правители даны на некоторую пользу, а не так, как некоторые худо рассуждают, будто существующая на земле власть – от диавола, соглашаясь в этом деле с диаволом, который сказал Господу: «все это предано мне, и я, кому хочу, даю сие» (Лк. 4:6); не по воле диавола поставляются цари; ибо они даны для исправления зол, а диавол не заботится ничего такого вводить между людьми. Власти же и правители даны от Бога, с одной стороны, для того, чтобы охранять правого и устроять пользу подчиненных, с другой – для того, чтобы погрешающих удерживать страхом наказания и обличением, наконец – для того, чтобы производить должное наказание причинившим неправду. Показав это, именно, что повиновение властям – добро, а неповиновение – зло, и предписав подобные отношения рабам и господам, апостол обращает теперь речь свою к женщинам. Жены, говорит он, должны быть заняты двумя делами: повиноваться своим мужьям, и удаляться всякого украшения и убранства, подражая святым женам. Ибо они, говорит, знали одно только украшение, то, что повиновались своим мужьям. Какая же польза от этого? Та, что язычники получают доброе понятие о вере и ревность по ней, что производит и наша покорность властям, и ради нас благодарят Христа, а для христиан великая похвала, когда ради нас и ради нашего доброго поведения и язычники благословляют имя Божие. Слова «без слова приобретаемы» значат или то, что приобретаемы бывают без всякого рассуждения и противоречия, или то, что доказательство от дел сильнее слова и искусности, как и святый муж сказал: «Дело, не сопровождаемое словом, лучше слова, не сопровождаемого делом».

1Пет. 3:4. но сокровенный сердца человек в нетленной красоте кроткого и молчаливого, духа, что драгоценно пред Богом.

Ибо: «Вся слава дочери Царя внутри; одежды ее убраны золотом; испещре́нные» (Пс. 44:14). То есть сокровенное наше расположение и внешнее положение должны в точности соответствовать одно другому. Убранство золотом означает собой внешнюю деятельность. Называет же одежды убранными золотом и испещренными потому, что и обнаруживаемое изнутри является не как случится, но честно и важно.

1Пет. 3:5. Так некогда и святые жены, уповавшие на Бога, украшали себя, повинуясь своим мужьям.

1Пет. 3:6. Так Сарра повиновалась Аврааму, называя его господином. Вы – дети ее, если делаете добро и не смущаетесь ни от какого страха.

1Пет. 3:7. Также и вы, мужья, обращайтесь благоразумно с женами, как с немощнейшим сосудом, оказывая им честь, как сонаследницам благодатной жизни, дабы не было вам препятствия в молитвах.

Здесь украшением называет повиновение, говоря: они украшали себя, повинуясь своим мужьям. Сказав неопределенно «святые жены», называет их дочерями Сарры или по вере, или по происхождению. Ибо дочери необходимо должны подражать матерям. При украшении, приличном христианкам, убеждает их быть и милостивыми, не опасаясь за то взыскания от своих мужей. Это хочет выразить словами: «не смущаетесь ни от какого страха». Ибо естественно, что мужья потребуют иногда от них отчета в издержках. Такой возвышенной речью убеждая бережливых и малодушных женщин к тому, чтобы они щедрее раздавали домашние вещи, апостол удерживает и мужей от строгости к ним, и говорит: «мужья, обращайтесь благоразумно с женами», то есть примите во внимание слабость и склонность женского пола к малодушию и будьте к женам великодушны, не требуя с раздражительностью отчета в том, что вверено им по домашнему хозяйству. Убеждает мужей не взыскивать строго с жен для того, как мы сказали, что они были щедрее в подаянии бедным. А мне кажется, что этими словами апостол сокровеннее и важнее, чем Павел, намекает на пользование правами супружества. Ибо Павел прямо говорит: «Не уклоняйтесь друг от друга, разве по согласию», и проч. (1Кор. 7:5). А Петр, важнее сказав: «благоразумно» и чрез то намекнув на дело, убеждает мужей, так как женский пол и к этому склоннее, не отлучаться от жен с запрещением и строгостью, но сначала снисходительно, как к слабейшим, пользоваться ими, потом с некоторой осторожностью убеждать их привыкать к воздержанию от сего. Ибо на это, то есть на снисходительность, хочет указать словами: «оказывая им честь». Ибо тому, на кого не обращают внимания, не бывает ни чести, ни пощады. Потом, так должно пользоваться ими в отношении сообщения, как слабейшими, или и как сонаследницами живой благодати. И что мы придали такой смысл предлежащему изречению не без основания, на это указывает дальнейшее прибавление: «дабы не было вам препятствия в молитвах». Ибо какое препятствие молитве может быть от суровости мужа к жене своей? Между тем как оставление сообщения доставляет во время молитвы большую внимательность и усердие. Такова моя мысль об этом.

1Пет. 3:8. Наконец будьте все единомысленны, сострадательны, братолюбивы, милосерды, дружелюбны, смиренномудры;

1Пет. 3:9. не воздавайте злом за зло или ругательством за ругательство; напротив, благословляйте, зная, что вы к тому призваны, чтобы наследовать благословение.

Связь с предыдущим наставлением такая: наконец, или сказать кратко, будьте все единомысленны и проч., зная, что вы к тому призваны, чтобы благословлять всех. Ибо и Павел говорит: «Благословляйте гонителей ваших» (Рим. 12:14); поступая таким образом, вы от всех будете слышать наименование вас «благословляющими» (Пс. 36:20). Ибо Жаждущему вечной жизни не следует никого злословить языком. Посему и Давид тех, которые сильно желают достигнуть истинной жизни, убеждает «удерживать язык от зла» (Пс. 33:14). Когда вы так устроите себя, то Всемогущий будет к вам милостив. А в таком случае кто может сделать вам зло? Но если вам и при делании добра и ревности по нем будет нанесено оскорбление, то не горюйте, но радуйтесь, во-первых, потому, что это не зло, а во-вторых, потому, что вы чрез это блаженны. Посему святите в сердцах ваших Бога, а страха человеческого не бойтесь, и не смущайтесь. Иначе. Окончив частные наставления, касающиеся мужей и жен, обобщает убеждение ко всем, мужьям и женам, и говорит: «наконец». К чему частные наставления? Говорю всем вообще. Ибо это конец, у всех одна цель – спасение, у всех один закон – любовь. Отсюда рождается всякая добродетель, смиренномудрие, сострадание, милосердие, и проч. Из них единомыслие есть совершенное согласие в чем-нибудь. Сострадание – сожаление к страждущим такое же, как и к самим себе. Братолюбие – расположение к ближним такое, какое должно быть к братьям. Милосердие – душевное стремление к благотворению однородным. Дружелюбие – кротость со всеми, как со знакомыми и друзьями. Смирение или смиренномудрие – перенесение хулы от другого, сознание своей греховности, перенесение обвинений, что можно бы назвать благомыслием. Сими-то добродетелями украшайтесь; при чем не поддавайтесь злобе (ругательство есть происходящая от дурной привычки наклонность к злословию), но ревнуйте по добре, проводя жизнь святую и совершенную. Ибо благословляемый всеми есть и ревнитель.

1Пет. 3:10. Ибо, кто любит жизнь и хочет видеть добрые дни, тот удерживай язык свой от зла и уста свои от лукавых речей;

1Пет. 3:11. уклоняйся от зла и делай добро; ищи мира и стремись к нему,

Что выводимое им наставление не ложно, в том удостоверяет указанием на слова Давида, и говорит: «кто любит жизнь», то есть кто преобразовывает себя для истинной жизни и хочет показать ее достолюбезной (ибо на это указывает выражение «любит», хочет показать ее вожделенной для людей), тот пусть неуклонно держится того, что вместе со мной предлагает и пророческое слово.

1Пет. 3:12. Потому что очи Господа обращены к праведным и уши Его к молитве их, но лице Господне против делающих зло (чтобы истребить их с земли).

1Пет. 3:13. И кто сделает вам зло, если вы будете ревнителями доброго?

1Пет. 3:14. Но если и страдаете за правду; то вы блаженны; а страха их не бойтесь и не смущайтесь.

1Пет. 3:15. Господа Бога святите в сердцах ваших.

Из приведенных им слов пророка делает заключение. Там сказано: «очи Господни на праведных, а лице Господне против делающих зло» (1Пет. 3:12), апостол прибавляет к сему: если будете так жить, то к вам Бог будет благосклонен и милостив. А при таком положении, кто вам нанесет зло? Ибо все в руке Его, «жизнь и смерть» (Прем. 16:13). Но как некоторые почитали злом страдания за веру, то апостол Петр, для исправления такого мнения, говорит: не почитайте этого злом, напротив, почитайте это залогом блаженства. Ибо страх от людей не стоит никакого внимания, но однодневен. Ибо если очи Господа обращены к праведным и уши Его к молитве их, но против делающих зло лице Господне, угрожающее злым погибелью, то, если бы это было зло, Податель благ, без сомнения, за любовь нашу к Нему не воздал бы злом. Ибо зло Он наводит на злых: «Скорбь и теснота всякой душе человека, делающего злое» (Рим. 2:9), посему скорби за благочестие не суть зло. Вместе с Исаией (Іс. 8:13) заповедует святить Господа в сердцах, то есть не превозноситься видимыми делами, но в тайной клети сердца совершать освящение Господа, которое состоит в удалении от скверн, то есть от злых нравов языческих. Так Его святите. А святится Он чрез ваше доброе поведение, когда прочие люди прославляют Его, как и Сам Богочеловек повелевает: «Так да светит свет ваш пред людьми, чтобы они видели ваши добрые дела» (Мф. 5:16).

1Пет. 3:15.  будьте всегда готовы всякому, требующему у вас отчета в вашем уповании, дать ответ с кротостью и благоговением.

1Пет. 3:16. Имейте добрую совесть, дабы тем, за что злословят вас, как злодеев, были постыжены порицающие ваше доброе житие во Христе.

Слова «готовы… дать ответ» и проч. должно соединить с словами: «являть добрую деятельность» («иметь добрую совесть»). Ибо когда будете делать это с кротостью и приличием, тогда и сами уверитесь, что вы имеете добрую совесть, и имеющих дурное понятие о вас постыдите. Апостол повелевает верному человеку всегда быть готовым к отчету в вере, чтобы, когда бы ни стали спрашивать нас о вере, мы всегда могли легко отвечать, и делать это с кротостью, как и все вообще, как бы в присутствии Самого Бога. Ибо в присутствии своего господина ни один благоразумный раб не бывает дерзок. Польза от сего та, что неверные узнают, каковы мы, и будут справедливы к нам. Нужно заметить, что эти слова апостола не противоречат изречению Господа. Когда Господь говорит, чтобы мы, когда поведут нас к начальникам и властям, не заботились о том, «что нам отвечать» (Лк. 21:14), а Петр заповедует теперь готовиться к ответу, то Господь, говорит о свидетельстве, а апостол Петр – об учении. Ибо кто думает, что знает что-нибудь без разумения и исследования, тот вызывает на себя хулу. Ибо знание неразумных – неисследимые слова. Иначе. Поскольку обвиняли нас во многих беззакониях и выставляли надежды наши напрасными, то апостол заповедует готовить обдуманные ответы и иметь жизнь достохвальную, которую и называет совестью.

1Пет. 3:17. Ибо, если угодно воле Божией, лучше пострадать за добрые дела, нежели за злые;

1Пет. 3:18. потому что и Христос, чтобы привести нас к Богу, однажды пострадал за грехи наши, праведник за неправедных,

Представляется причина, не на то впрочем, что перед этим сказано, но на то, что сказано немного выше, именно на слова: «если и страдаете за правду, то вы блаженны» (1Пет. 3:14); потому что лучше терпеть зло за добрые дела, нежели за злые. Если же кто захочет относить причину эту к ближайшей предшествующей речи, то слова «добрые дела» нужно понимать не о благотворительности другому, но вообще о добродетели; так же нужно понимать и слово «злые». Прибавляет: «если угодно воле Божией», показывая этим, что с нами ничего не бывает без попущения Божия, но бывает или для облегчения нас от грехов, или для обнаружения и славы нашей, или даже для спасения других. И это двояким образом. Или какой-нибудь праведник терпит зло для уцеломудрения иных грешников, по сказанному: «если праведник едва спасается, то грешный где явится?» (1Пет. 4:18). И отсюда двоякая польза: для страждущего праведника – приумножение праведности чрез терпение, а для грешника – обращение, как сказано. Или праведник страдает и для собственной своей славы и для обращения и спасения других, как и Христос. Посему Петр полагает здесь в пример Христа, потому что и Христос однажды пострадал не за Свои грехи, но за наши; почему и прибавляет: «праведник за неправедных», ибо Сам Христос «не сделал никакого греха» (1Пет. 2:22), чтобы показать могущество Страдавшего, прибавил «однажды». А как Он пострадал для того, чтобы привести нас к Богу и Отцу Своему, то и показал, что не все страждущие страдают за грехи. И как Христос и Бог, и Человек, то страданиями Своими доставил нам и благодать двоякую. Умерши, как человек, Он освободил нас от смерти, положив начало нашему воскресению, и в Самом Себе дав пример, что умирающие умирают не без надежды воскресения. Ожив, то есть воскреснув из мертвых силой Божественности (ибо Он воскрес из мертвых не как человек, но как Бог), всех сущих во аде сооживил, совоскресив с Собой. Ибо, по словам евангелиста: «многие тела усопших святых воскресли… и явились многим» (Мф. 27:52-53).

Быв умерщвлен по плоти, но ожив духом,

1Пет. 3:19. которым Он и находящимся в темнице духам, сойдя, проповедал,

Быв умерщвлен «по плоти», то есть как человек; но ожив «духом», как Бог. Под словом «Духом» разумеют Бога, а под «плотью» – человека. О первом свидетельствует евангелист, когда повествует, что Христос, истинная Премудрость, беседуя с самарянкой, сказал: «Бог есть дух» (Ін. 4:24), а о втором свидетельствует все Священное Писание. Отсюда ясно, что Христос сугуб (двоичен) не Лицем, но естеством. «Которым» поставлено вместо «почему». Ибо сказав, что Он умер за нас, неправедных, апостол говорит затем, что Он проповедовал и содержимым во аде. Дойдя до сего, апостол должен был еще объяснить, как смерть Христова полезна была для прежде усопших, и решить вопрос: если вочеловечение Господа было для спасения всех, то какое спасение получили прежде умершие?» Он сразу разрешает то и другое и говорит, что смерть Христова произвела то и другое вместе, надежду воскресения чрез Его воскресение и спасение усопших прежде. Ибо те, которые хорошо провели время своей жизни, и тогда получили спасение чрез сошествие Господа во ад, как думает святой Григорий. Он говорит: «Христос, явившись к находящимся во аде, спасает не всех без изъятия, но одних верующих»². Ибо от произволения каждого зависело (как требовала разумность) не оставаться бесчувственным к богатому дару Творца, но представить самого себя достойным благости Подателя.

1Пет. 3:20. некогда непокорным ожидавшему их Божию долготерпению, во дни Ноя, во время строения ковчега, в котором немногие, то есть восемь душ, спаслись от воды.

Это положил в разрешение возражения. Иной мог сказать: «кто же другой проповедовал прежде Христа, и кому непокорившиеся осуждены»? Подобно апостолу Павлу (Рим. 2:15), он мог бы указать на врожденные нам разумные силы: ибо те, которые созданы способными различать добро и зло и, несмотря на это, не творили добра, достойны осуждения. Но он не указывает на это. Почему? Потому, что это понятно для ума высшего и рассуждения более любомудрого, чем ум иудеев, привязанный к земле. Апостол подтверждает непокорность из Писания, и не со времен пророков, но почти от самого сотворения мира. Отсюда он представил, что спасение проповедовалось людям от начала, но они по наклонности своей к суете пренебрегали им, и в то время, как людей было бесчисленное множество, только восемь душ покорились проповеди и спаслись в устроенном ковчеге. Так как спасение было в воде, то он кстати относит это к святому крещению и говорит, что вода эта указывала на наше крещение, ибо и оно погубляет непокорных бесов, и спасает с верой приходящих в ковчег, то есть в Церковь, и как вода смывает нечистоту, так и крещение, только оно производит отложение нечистоты не плотской, а при посредстве внешнего знака производит омытие скверны душевной. Оно есть как бы залог и вручение доброй совести пред Богом.

1Пет. 3:21. Так и нас ныне подобное сему образу крещение, не плотской нечистоты омытие, но обещание Богу доброй совести, спасает воскресением Иисуса Христа,

1Пет. 3:22. Который, восшед на небо,

Связь такая: так и нас спасает ныне подобное сему образу крещение, не плотской нечистоты омытие, но вопрошение или выпрашивание доброй совести пред Богом. Ибо сознающие за собой доброе, то есть привязанные к жизни непорочной, они-то и прибегают ко святому крещению. Что же делает крещение спасительным? Воскресение Христово. Ибо прежде страданий и воскресения Своего Христос объявил: «если кто не родится от воды и Духа, не может войти в Царствие Божие» (Ін. 3:5), а по воскресении заповедал крестить все приходящие народы «во имя Отца и Сына и Святого Духа» (Мф. 28:19),

пребывает одесную Бога и Которому покорились Ангелы и Власти и Силы.

Кому это “ему»?^* Принятому Им в единение с Собой человеку.

* * *

² См. св. Григорий Богослов, Слово 45 Творения, ч. 4, стр. 179. М. 1844. – В тексте в нашей библиотеке эта фраза вопросительная. – Редакция «Азбуки Веры»

^* Этот стих в церковнославянском тексте: «иже есть одесную Бога, воз­шед на небо, покоршымся ему ангелом и власте́м и силам». – Редакция «Азбуки Веры»

 

Глава четвёртая

1Пет. 4:1. Итак, как Христос пострадал за нас плотию, то и вы вооружитесь тою же мыслью;

«Тою же мыслью» вместо: по тому же стремлению, по той же цели. Ибо недостает предлога κατά, потому что сказано с опущением. Рассказав о домостроительстве спасения, о сошествии Господа во ад, и о том, для чего Он сходил туда, именно – для спасения содержимых во аде, апостол находит в смерти Господа иной повод к увещанию к добродетели. Если Христос умер за нас плотью (ибо, без сомнения, не бессмертным и Божественным Своим естеством), то и мы, в отплату Ему, должны для Него умереть греху, не вдаваться более в человеческие похоти, но остальное во плоти время жить только по воле Божией.

Ибо страдающий плотью перестает грешить,

1Пет. 4:2. чтобы остальное во плоти время жить уже не по человеческим похотям, но по воле Божией.

«Страдающий» вместо «умерший». Петр говорит подобно Павлу: «если мы с Ним умерли, то с Ним и оживем» (2Тим. 2:11); и: «почитайте себя мертвыми для греха, живыми же для Бога» (Рим. 6:11).

1Пет. 4:3. Ибо довольно, что вы в прошедшее время жизни поступали по воле языческой, предаваясь нечистотам, похотям (мужеложству, скотоложству, помыслам), пьянству, излишеству в пище и питии и нелепому идолослужению;

Апостол как бы так говорит: ужели вы не насытились, проведши столько времени в житейских удовольствиях? Разве вы жили не в такой нечистоте, в какой и язычники? И затем называет некоторые виды нечистоты.

1Пет. 4:4. почему они и дивятся, что вы не участвуете с ними в том же распутстве, и злословят вас.

Язычники будут удивляться (ξενίζονται) вам, что вы не участвуете с ними в том же нечестии. Посему, после удивления вашей перемене и недоумении, они не только посрамятся, но и станут злословить; ибо благочестие для грешника отвратительно. Но они не останутся безнаказанными за такое злословие, а дадут ответ Судии всех, Который для этого и сидит непреложно и твердо. А как Судия есть судия живых и мертвых, об этом пишет апостол далее.

1Пет. 4:5. Они дадут ответ Имеющему вскоре судить живых и мертвых.

Связь такая: эти, злословящие вас, дадут ответ Судящему всех живых и мертвых. Судятся и мертвые. Это видно из сошествия Господа во ад. Ибо, явившись туда после крестной смерти, Он проповедал и там, как на земле, проповедал не словом, а делом. И как пребывание Его в мире для тех, которые с готовностью признали Его, послужило в оправдание, а для тех, которые не признали Его, в осуждение: так и из содержимых во аде тем, которые жили по плоти, Он явился на осуждение, а тем, которые жили по духу, т.е. вели жизнь духовную и добродетельную – на славу и спасение. Посему и справедливо называется Судиею живых и мертвых. Иначе объясняет св. Кирилл. Мертвыми здесь он называет тех между язычниками, которые умертвили себя названными (в 3 ст.) грехами, о которых и молит апостол, чтобы они обратились и отдали неукоризненный ответ Имеющему судить живых и мертвых. Живыми и мертвыми называет также праведных и грешных, которым Бог Слово, явившись во плоти, благовествовал Царство Небесное. Те грешники, которые приняли Его заповеди, сами как люди судят себя плотью, то есть осуждают в настоящей человеческой жизни плоть свою на посты, повержения на землю, слезы и прочие злострадания, чтобы жить по Богу духом, одушевляясь в этом случае изречением апостола: «если внешний наш человек и тлеет, то внутренний со дня на день обновляется» (2Кор. 4:16).

1Пет. 4:6. Ибо для того и мертвым было благовествуемо,

Некоторые из древних отцов слова «мертвым было благовествуемо» объясняли как особый отдел, нисколько не обращая внимания на связь их с предыдущей речью, – на то, что представляемое в причину нужно относить к тому, что предшествует. Ибо слова эти должно понимать как причину. Но они, как сказано, объясняли их отдельно, именно так: мертвыми, говорили они, Священное Писание называет людей двоякого рода: или тех, которые умерли во грехах, которые и не знали жизни никогда, или тех, которые сообразовались со смертью Христовой и умерли для мира сего, то есть для мирских похотей, а живут для Одного только Христа, как и Павел говорит: «А что ныне живу во плоти, то живу верой в Сына Божия» (Гал. 2:20), Итак, говорят, те, которые умерли таким образом для Христа, плотью сами осуждают себя в прежней беспечной и рассеянной жизни, а живут они духом, то есть жизнью по примеру Христа. Ибо осуждение прежнего поведения делает их более благодушными и заботливыми относительно настоящего. Так они объясняют. Иной может и одобрить такое объяснение, но изречение еще не совершенно выяснено. Так как выше сказано о находящихся во аде, что «Он проповедал и находящимся в темнице духам» (1Пет. 3:19), то туда и нужно относить настоящее изречение, выраженное в качестве причины, а не смотреть на него, как на новое изречение. Посему мы говорим: так как перед этим апостол сказал: «Имеющему судить живых и мертвых» (1Пет. 4:5), а на это могли возразить: где же судятся живые, и где мертвые, – то он и подтверждает это сказанным выше, тем, что Он и находящимся в темнице духам проповедал, и что проповедь эта была в суде, то есть в осуждение. Одни, те, которые сознавали свою жизнь доброй, когда явилась туда Благость, тотчас соединились с Нею; а те, которые злы, от этого наполнились стыдом, и приняли себе осуждение. Вот что значит: Судия «мертвых». Судия «живых»: когда Господь пришел в тленную жизнь сию, то люди нашли в пришествии Его осуждение себе. Одни, добрые, с усердием приняли Его учение, а другие, злые, отказались от истины и сами сомкнули себе глаза от нее. Почему и сказано: «на суд», то есть на осуждение, «пришел Я в мир сей» (Ін. 9:39), Так Христос есть Судия живых и мертвых!

Чтобы они, подвергшись суду по человеку плотию, жили по Богу духом.

«Подвергшись суду плотию». Полная мысль такая: когда Господь посетил находящихся во аде, то одни, которые в мире сем жили по плоти, осуждены, а другие, которые жили духовно, или воскресли вместе с Господом, ибо «многие тела усопших святых восстали» (Мф. 27:52), или оживились доброй надеждой.

1Пет. 4:7. Впрочем близок всему конец.

То есть и тем, которые оправданы при жизни, и тем, которые оправданы во аде. Ибо во второе пришествие Господа каждому воздастся должное вполне. Если кто-нибудь станет отвергать проповедь Господа во аде, говоря, что находящимся во аде, умершим, никакой нет пользы от нее, по сказанному: «во гробе кто будет славить Тебя?» (Пс. 6:6); то такой человек грубо понимает проповедь, бывшую во аде, и под исповеданием разумеет не похвалу Богу, а исповедь, не понимая изречения: «Ни мертвые восхвалят Тебя, Господа» (Пс. 113:25). Поскольку настоящей жизнью совершение всех дел заканчивается (ибо все умрет без деятельности), то справедливо сказано: «во гробе кто будет славить Тебя?», потому что никто не совершит ничего такого, за что бы быть освобожденным и благодарить.

«Конец» – то же, что исполнение, совершение. «Всему, – говорит, – близок конец» (1Пет. 4:7), а «конец» этот в истинном смысле есть Христос. Ибо Он есть совершенство всего, а не то, что напрасно почитают концом всего язычники, когда говорят одни, например, Эпикур, что конец всего – удовольствие, другие – знание или созерцание, иные – добродетель.

Итак, будьте благоразумны и бодрствуйте в молитвах.

И как совершенство всего, Христос, пришло, и вы сообразуетесь с этим совершенством, то пусть не оказывается в вас самих недостатка ни в чем, ни в целомудрии, ни в трезвости, ни в бодрствовании на молитве (ибо молитва свойственна бодрствующим), ни в любви друг ко другу.

1Пет. 4:8. Более же всего имейте усердную любовь друг ко другу, потому что любовь покрывает множество грехов.

Апостол Павел назвал любовь «исполнение закона» (Рим. 13:10), а Петр называет ее могущею покрывать грехи: это потому, что милость к ближнему делает милостивым к нам Бога.

1Пет. 4:9. Будьте страннолюбивы друг ко другу без ропота.

Сказав о любви, прибавляет и то, что в тесной связи с любовью, «страннолюбие», которое повелевает совершать без ропота, и тем, кои обилуют всяким даром, повелевает делиться с братом неимущим, например, имеющий учительское слово (ибо на это указывает «как слова Божии» (1Пет. 4:11); пусть преподает оное нуждающемуся в нем; имеющий обилие яств пусть подает не имеющему оных, подает без скупости, но сколько позволяет сила дарования Божия. К этому, говорит, я убеждаю вас для того, чтобы Бог прославлялся во всех, будут ли то язычники или близкие ваши.

1Пет. 4:10. Служите друг другу, каждый тем даром, какой получил, как добрые домостроители многоразличной благодати Божией.

1Пет. 4:11. Говорит ли кто, говори как слова Божии; служит ли кто, служи по силе, какую дает Бог, дабы во всем прославлялся Бог через Иисуса Христа, Которому слава и держава во веки веков. Аминь.

Не делать должного употребления из того, что принадлежит нам и чему мы господа, есть дело крайне несправедливое. Ибо не тот только должен делиться с неимеющим, кто имеет деньги, но и тот, кто имеет и прочие естественные дары, ибо сам тот, кто не имел их, получил их от Бога для того, чтобы делился с неимеющим.

1Пет. 4:12. Возлюбленные! огненного искушения, для испытания вам посылаемого, не чуждайтесь, как приключения для вас странного,

1Пет. 4:13. но как вы участвуете в Христовых страданиях, радуйтесь, да и в явление славы Его возрадуетесь и восторжествуете.

Это добавил апостол к сказанному пред сим. Он замечал, что некоторые соблазняются постигающими их скорбями, так как в законе обещается работающим Господу мир (Рим. 2:10); и хотя выше, когда давал правила слугам, кратко утешал подобным образом, но теперь дает простор речи, и говорит: «возлюбленные!» Самым наименованием сим тотчас показывает, что скорби бывают с ними не потому, что Бог ненавидит их, но потому, что очень любит их. «Не чуждайтесь» – то же, что «не удивляйтесь» (ξενίζεσθε). Потом, скорби назвал «огненным искушением» (обжиганием), и тем показал, что они ниспосылаются на них для испытания. А испытание делает испытуемый предмет весьма ценным, подобно как золото и серебро. К этому прибавил нечто, блаженнейшее всего, именно, что претерпевающие это подобны своему Учителю Христу, и ныне терпят вместе с Ним бесчестие, для того, чтобы вместе с Ним же прославиться в будущем веке. Этим оканчиваются все стремления.

1Пет. 4:14. Если злословят вас за имя Христово, то вы блаженны, ибо Дух славы, Дух Божий почивает на вас. Теми Он хулится, а вами прославляется.

1Пет. 4:15. Только бы не пострадал кто из вас, как убийца, или вор, или злодей,

Нечестивыми Он хулится, а вами прославляется. Почему? Потому что, когда обвинение их на вас окажется ложным, их постигнет стыд, а вам будет слава.

или как посягающий на чужое;

1Пет. 4:16. а если как Христианин, то не стыдись, но прославляй Бога за такую участь.

«Посягающий на чужое» – тот, кто излишне любопытствует о чужих делах, чтобы иметь повод к злословию. Но такое занятие свойственно душе нечистой, злодейственной и готовой на всякое зло.

1Пет. 4:17. Ибо время начаться суду с дома Божия; если же прежде с нас начнется, то какой конец непокоряющимся Евангелию Божию?

«Судом» называет здесь апостол не осуждение, но исследование, рассмотрение. Наводит на них страх, чтобы отклонить их от жизни рассеянной. Почему и прибавляет: если прежде исследуется ваша жизнь, то какой конец будет непокорным? Начинается суд прежде с дома Божия. Ибо, по словам Василия Великого, мы естественно негодуем на домашних своих, когда они провинятся пред нами. А Богу Свои суть не кто иные, как верные, наполняющие дом Его, то есть Церковь. Посему и Спаситель говорил: «прежде скажет тем, которые по правую сторону Его» (Мф. 25:34). Судом или рассмотрением называет здесь скорби, причиняемые верным от нечестивых, о наступлении коих предвозвещал Господь, говоря: «будут отдавать вас в судилища» и т. д. (Мф. 10:17). Потом, как бы в утешение их, говорит: если вас, так близких к Нему, не щадит; то представьте себе, какой конец будет нечестивым? и подтверждает это местом из Писания: «если праведник едва спасается, то нечестивый и грешный где явится?» (ср. Притч. 11:31). Смысл речи такой: если праведник получает спасение с трудом и напряжением: «ибо Царствие Небесное силою берется» (Мф. 11:12), и если кто получает оное, то со «многими скорбями» (Деян. 14, 22). То какую долю получат проводящие жизнь в неге и наслаждениях, – нужно подразумевать – нечестивые, в будущем веке? Посему и мы, страждущие по воле Божией, не должны унывать, но должны предавать Ему души свои, как верному Создателю, делая добро.

1Пет. 4:18. И если праведник едва спасается, то нечестивый и грешный где явится?

1Пет. 4:19. Итак страждущие по воле Божией да предадут Ему, как верному Создателю, души свои, делая добро.

Словом «воля Божия» апостол показывает или то, что страдания наши бывают не без промысла Божия, но посылаются от Него в качестве испытания, или то, что, страдая за волю Его, мы Ему же должны предоставлять и окончание страданий. Ибо Он верен и неложен в обещаниях Своих, и «не попустит нам быть искушаемыми сверх сил» (1Кор. 10:13). Как же должно предавать самого себя Богу? «Делая добро», говорит. Что же значит это? Значит полагаться на Бога со смиренномудрием, не придавать много цены своим страданиям, но чем более кто страждет, тем более должен почитать себя непотребным, говоря ко Господу: «праведен Ты во всем, что соделал с нами» (Дан. 3:27). «Нечестивый» и «грешный» разнятся между собой тем, что нечестивый вовсе не признает Бога, а грешный, имея веру в Бога, презирает закон Его. Впрочем, и один и тот же человек может быть нечестивым и грешным. Ибо, совершая беззаконие, он, без сомнения, нечествует, не помышляя, во время греха, о бытии Божием (Пс. 9:25).

 

Глава пятая

1Пет. 5:1. Пастырей ваших умоляю я, сопастырь и свидетель страданий Христовых и соучастник в славе, которая должна открыться:

1Пет. 5:2. пасите Божие стадо, какое у вас, надзирая за ним не принужденно, но охотно и богоугодно, не для гнусной корысти, но из усердия,

1Пет. 5:3. и не господствуя над наследием Божиим, но подавая пример стаду;

1Пет. 5:4. и когда явится Пастыреначальник, вы получите неувядающий венец славы.

1Пет. 5:5. Также и младшие, повинуйтесь пастырям.

Апостолу предлежало говорить о смиренномудрии, о котором он уже и упомянул, сказав: «делая добро» (1Пет. 4:19). Он называет себя «пастырем» (пресвитером) или по возрасту, или по достоинству епископа; ибо и книга Деяний (Деян 20, 17) называет пресвитерами и епископов. Потом, желая показать, что он преимуществует пред ними и что называет себя «сопастырем» по смиренномудрию, выставляет свое достоинство, именно то, что он «свидетель страданий Христовых». Он говорит как бы так: если я, изъяснивший вам такие видения, не нахожу низким называть себя сопастырем, то и вам несправедливо возноситься над подчиненными своими. Так же о смиренномудрии и Господь говорит: «если Я, Господь и Учитель, умыл ноги вам» (Ін. 13:14). Апостол прибавляет, что он «соучастник в славе, которая должна открыться», для того, чтобы представить преимущество смиренномудрия, подобно как и Павел говорит: «когда явится Христос, жизнь ваша, тогда и вы явитесь с Ним» (Кол. 3:4). «Не принужденно» пасет тот, кто в самом себе предлагает своим пасомым пример доброй деятельности, и тем побуждает их друг пред другом соревновать учителю. «Не для гнусной корысти» пасет тот, кто не выступает вперед с гордостью и не высится над подчиненными, но живет нероскошно, или кто не домогается драгоценных одежд и роскошных яств, которые производят гордость и служат поводом к гнусной корысти. «Наследием» называет священное собрание. Прибавление «подавая пример стаду» означает то же, что «пасите не принужденно». В словах «и когда явится Пастыреначальник» союз «и» поставлен вместо «дабы», то есть чтобы, когда явится Пастыреначальник, вам получить венец нетления.

все же, подчиняясь друг другу, облекитесь смиренномудрием, потому что Бог гордым противится, а смиренным дает благодать.

«Облекитесь» значит: опояшьтесь, оденьтесь, или наложите на себя, окружите себя со всех сторон.

1Пет. 5:6. Итак смиритесь под крепкую руку Божию, да вознесет вас в свое время.

Апостол говорит о «времени своем», как и Давид говорит: «которое (древо) приносит плод свой во время свое» (Пс. 1:3), словом «во… время» намекается на возвышение в будущем веке, каковое возвышение, и оно только одно, неизменно и прочно. Ибо здешнее возвышение не безопасно и не твердо, но скорее унижается, нежели возвышается. А что смирение возвышает, об этом Сам Господь говорит: «всякий, возвышающий сам себя унижен будет, а унижающий себя возвысится» (Лк. 14:11). И: «кто из вас хочет быть первым, будь из всех последним» (Мк. 9:35). Словом «в свое время» апостол указал на то, что возвышение от смирения обещается в будущем веке. Ибо время неизменчивых благ – в будущем веке.

1Пет. 5:7. Все заботы ваши возложи́те на Него, ибо Он печется о вас.

Потом, чтобы удалить страх, бывающий при смирении, говорит: не бойся, но всю заботу свою возложи на Господа, ибо Он печется, то есть заботится обо всем этом.

1Пет. 5:8. Трезвитесь, бодрствуйте, потому что противник ваш диавол ходит, как рыкающий лев, ища, кого поглотить.

1Пет. 5:9. Противостойте ему твердою верою,

На тех, которые привыкли спать душевно (а это значит быть поглощенными суетой) и чрез то обременяют трезвость души, нападает лукавый зверь отчаяния. Предостерегая от сего, ученик Христов убеждает всегда бодрствовать и беречься сеятеля плевелов, чтобы, когда мы спим, то есть ведем жизнь беспечную и ленивую, он тайно не насеял лукавых помыслов и не отвлек от истинной жизни. Потому что он, говорит, непрестанно обходит, как рыкающий лев, ища кого поглотить. Святой Иустин-мученик причину такого неослабного коварства и наветов со стороны диавола полагает в том, что диавол до пришествия Господня ясно не знал, сколь сильно его наказание, так как святые пророки выражались об этом загадочно (так Исаия всю печальную историю и судьбу диавола прикровенно изобразил в лице ассириянина (Іс. 18:4-7)), а когда с пришествием Господа диавол ясно узнал, что ему и ангелам его предлежит и уготован «огонь вечный» (Мф. 25:41), с тех пор он непрестанно строит верующим ковы, желая многих сделать общниками своего отступления, чтобы не одному терпеть бесславие осуждения, и в этом находить холодное и злобное утешение.³

зная, что такие же страдания случаются и с братьями вашими в мире.

Вероятно, много скорбей за Христа претерпевали те, которым писал это апостол Петр; потому-то он и утешает их в начале и в конце послания, – в начале тем, что они становятся общниками в страданиях Господа и наследниками имеющей открыться славы, а здесь тем, что страдают не они только одни, но и все верующие, живущие в мире.

1Пет. 5:10. Бог же всякой благодати, призвавший нас в вечную славу Свою во Христе Иисусе, Сам, по кратковременном страдании вашем, да совершит вас, да утвердит, да укрепит, да соделает непоколебимыми.

1Пет. 5:11. Ему слава и держава во веки веков. Аминь.

И в начале послания (1Пет. 1:2-3) апостол сказал, что Отец помиловал нас чрез Сына, и теперь, в конце оного, учит, что тот же Отец призвал нас чрез Сына. Ибо в том и цель апостолов, чтобы проповедовать таинство, хотя бы они делали это вместе с увещанием.

1Пет. 5:12. Сие кратко написал я вам чрез Силуана, верного, как думаю, вашего брата, чтобы уверить вас, утешая и свидетельствуя, что это истинная благодать Божия, в которой вы стоите.

Этот Силуан превосходно верует и усердно подвизается в деле проповеди. О нем и Павел упоминает, и вместе с Тимофеем называет, в посланиях, сотрудником; так, он пишет: «Павел и Силуан и Тимофей» (1Сол. 1:1).

1Пет. 5:13. Приветствует вас избранная, подобно вам, церковь в Вавилоне и Марк, сын мой.

«Вавилоном» называет Рим по причине его знатности, которой и Вавилон пользовался долгое время. «Избранной» называет Церковь Божию, составившуюся в Риме. Марком называет евангелиста, именуя его и сыном по Духу, а не по плоти. Ему-то он и повелел написать Евангелие.

1Пет. 5:14. Приветствуйте друг друга лобзанием любви.

Тогда как Павел пишет (Рим. 16:16; 1Кор. 16:20), чтобы верующие приветствовали друг друга «лобзанием святым», Петр говорит: приветствуйте «целованием любви». Но у обоих мысль одна и та же. Павел знает, что любовь о Господе больше всех добродетелей, даже мученичества за Христа, и потому целованием святым называет то, которое дается в Боге. И Петр, когда говорит о целовании любви, разумеет: истинной любви. Посему и прибавляет:

Мир вам всем во Христе Иисусе.

Говорит не об обычном, человеческом мире, но желает им получить тот мир, которого удостоил их Христос, отходя на страдания и говоря: «мир оставляю вам», и замечая о различии: «не так, как мир даёт» (Ін. 14:27). Ибо должно хранить мир не по пристрастию, но потому, что вы связаны любовью, так что должно переносить удары от соперников. Ученики Господа везде, в конце посланий, прилагают молитву, как бы печать, и тем показывают искреннюю свою святость. Некоторые из бывших прежде нас думали, что Марк, о котором говорит святой Петр, был сыном его и по плоти. Догадку эту они основывали на том, что в Деяниях апостольских Лука говорит, что после того, как ангел Божий чудесно освободил апостола Петра из темницы, в которую он посажен был Иродом, и перестал руководить его, он, апостол Петр, «пришел к дому матери Иоанна, называемого Марком» (Деян. 12, 12). Они полагали, что он пришел к собственному дому и к законной своей супруге.

Первое соборное послание апостола Петра написано из Рима.

* * *

³ Св. Иустин. Oper pag. 1592–1593. Paris. 1857.