601–814

601. Кажуть: немає охоти, то не молися – лукава мудрість плотська; не стань тільки молитися, так і зовсім відстанеш від молитви; плоть того й хоче. “Царство Небесне нудиться” (Мф. 11:12), без самопримусу до добра не спасешся.

602. В освіті надзвичайно шкідливо розвивати тільки розсуд і розум, залишаючи поза увагою серце, – на серце найбільше треба звертати увагу; серце – життя, але життя, зіпсоване гріхом; треба очистити це джерело життя, треба запалити в ньому чисте полум’я життя, щоб воно горіло і не згасало, і давало напрямок усім думкам, бажанням і прагненням людини, усьому її життю. Суспільство спотворене саме від нестачі виховання християнського. Пора християнам зрозуміти Господа, чого Він від нас хоче; саме, Він хоче чистого серця: “блаженні чисті серцем” (Мф. 5:8). Прислухайтеся до Його найсолодшого гласу в Євангелії. А істинне життя нашого серця – Христос (“живе в мені Христос” (Гал. 2:20)). Навчіться всієї мудрості Апостола, – це наше спільне завдання: вселити вірою Христа в серце.

603. Ці руки, що люблять брати дари, складуться на грудях і нічого не братимуть; ці ноги, що люблять ходити на зло і не люблять стояти на молитві, будуть розпростерті навіки, не підуть уже більше нікуди; ці очі, що любили із заздрістю дивитися на благополуччя ближнього, заплющаться, померкне назавжди вогонь їхній, і ніщо не звабить їх; слух, який часто із задоволенням відвертався, щоб почути лихослів’я й наклеп, змёркне, і жодних гроз не буде чутно для нього: одну сурму, що воскрешає мертвих, почує він, і тоді воскресне нетлінне тіло наше або “на воскресіння життя”, або “на воскресіння суду” (Ін. 5:29). Що ж у нас житиме і після смерті і що має становити предмет усіх турбот наших за життя? Те, що ми називаємо тепер серцем, тобто внутрішня людина наша, душа наша; вона повинна бути предметом наших турбот. Серце ваше очищайте все життя ваше, щоб воно, або душа ваша, було здатне потім бачити Бога; про тіло ж і його потреби дбайте стільки, скільки потрібно для підтримки його здоров’я, сил, пристойності. Усе помре, усе земля понесе із собою. Намагайтеся вдосконалити те, що в вас любить і що ненавидить, що спокійно і що неспокійно, що радіє або сумує, тобто серце своє, або людину внутрішню (що мислить, міркує через ваш розум).

604. Люди протягом усього земного життя всього шукають, окрім Христа Життєдавця, – тому й не мають життя духовного, тому й віддані всяким пристрастям: невірою, маловір’ям, корисливістю, заздрості, ненависті, честолюбству, задоволенням від їжі та пиття. Тільки наприкінці всього життя шукають Христа – у причасті, і то через кричущу необхідність, і то ніби за прийнятим іншими звичаєм. О, Христе Боже, Життя і Воскресіння наше! до чого ми збентежилися, до чого ми осліпли! А що було б із нами, якби шукали Тебе, якби ми мали Тебе в серці своєму? Язик не може висловити того блаженства, яке вкушають ті, хто має Тебе в серцях своїх. Ти для них і їжа міцна, і питво невичерпне, і одяг світлий, і сонце, і мир, що “перевершують усякий розум” (Флп. 4:7), і веселість невимовна, і все, і все. З Тобою все земне прах, тлін.

605. “Дух є, що оживляє” (Ін. 6:63). Духу Господньому у створіннях належить оживотворення їх від часу їхнього творіння, а Сину Божому – створення, приведення їх від небуття в буття. Тому і Тіло і Кров Христові прелагаються Духом Святим з хліба і вина, як і в утробі Діви Пречистої воно створене Духом Святим від крові Її; Дух Святий творить нас у утробі матері нашої; Духу Божому належать наші духовні блага.

606. Царство життя і царство смерті йдуть поруч; кажу – йдуть, тому що вони духовні. Начальник першого, тобто царства життя, є Іісус Христос, і хто з Христом, той, безсумнівно, в царині життя; начальником другого, тобто царства смерті, є князь влади повітряної – диявол із підлеглими йому духами злоби, яких так багато, що значно перевищують кількість усіх людей, що живуть на землі. Ці чада смерті – піддані князя повітряного – у постійній наполегливій війні з синами життя, тобто з вірними християнами, і всіма заходами хитрості намагаються схилити їх на свій бік через пристрасть плоті, пристрасть очей і гордість життєву, тому що гріх, злочин – їхня стихія, і через гріхи, якщо ми в них не каємося, переходимо на їхній бік; тих же, для яких гріхи становлять нібито щоденну потребу, які п’ють беззаконня, як воду, вони не турбують, бо вони – їхня власність, доки вони живуть безтурботно щодо своєї душі; але звернися тільки вони до Бога, усвідомлюй свої гріхи вільні й мимовільні – і війна запалає, полчища сатанинські піднімуться й поведуть безперервну брань. Звідси бачите, як необхідно шукати Христа як Начальника життя, Переможця пекла і смерті.

607. Усяка скорбота й тіснота походять від маловір’я або від якоїсь пристрасті, що криється всередині, або від іншої якоїсь нечистоти, яку бачить Всевидячий, і, отже, від того, що в серці диявол, а Христа немає в серці. Христос – спокій, свобода душі і світло невимовне.

608. Повітря, подих вітру, подих тварин у світі матеріальному відповідають духам у світі духовному і Самому нествореному, всеожиттєтворящому Духу Божому. Тому Дух і з’явився, між іншим, у “подиху бурхливому” ( Діян. 2:2); тому і Спаситель уподібнює подиху вітру подих у душах, які вірують у Духа Божого (пор. Ін. 3:8). У світі речовому – вельми багато відповідного світу духовному, тому що світ речовий є творіння Духа; а чи може Дух-Творець не показати частково образ Свій і спорідненість у створіннях, Ним створених? Людина є тільки найвищий образ Божий між створіннями, причетними до речовини і суто речовими. Цілуванню уст відповідає цілування душі; і ми, цілуючи святиню, повинні цілувати устами, душею і серцем.

609. Дивно, потужно править Господь речовими світами за допомогою Своєї премудрості, за допомогою слова Свого. Як частинки тіла тварини, дерева, травички, каменю тримаються зчіплюваністю, так усі світи – вкладеними в них силами і законами. Як душа носить тіло й оживляє його, так Бог носить світ, оживляючи його Духом Своїм; недаремно називається людина малим світом. Яке нікчемне павутиння для Бога світ! Яка нікчемна павутина моє тіло! А вся премудрість у кожній точці речовини, і все премудрістю, вічними законами премудрості тільки й тримається. О, премудрість, премудрість! Усі ми буттям своїм завдячуємо тобі – твоєму благому Винуватцю! Моя смерть, моє розкладання або руйнування, ясно доводить, яка нікчемне я в Тебе павутиння.

610. Слава Тобі, Життя-Отче, Життя-Сину, Життя-Душе Святий – Проста Істота – Боже, що незмінно нас рятує від душевної смерті, яку пристрасті заподіюють душі нашій; Слава Тобі, триіпостасний Владико, що від одного прикликання імені Твого прояснюєш похмуре обличчя душі й тіла нашого і даруєш мир Твій, який перевершує будь-яке земне й чуттєве благо та всякий глузд.

611. Невпинно молися, закликаючи ім’я Живоначальної Трійці, нехай не вб’є твоєї душі раптово якась пристрасть, гордість або заздрість, або злість і ненависть, або скупість, або грошолюбство, або обжерливість, або гнів і дратівливість, або осуд і ганьбу, або брехню та наклеп і таке інше; адже серед тенет ходимо всі ми щогодини, щохвилини життя. Нехай будуть насторожі щогодини, щохвилини серцеві очі твої, нехай буде серце твоє не спить не тільки вдень, а й уночі, за Писанням: ” я сплю, а серце моє пильнує” (Пісн. 5:2).

612. Ближнього треба ще більше любити тоді, коли він грішить проти Бога або проти нас, бо він тоді хворий, тоді він у душевній біді, в небезпеці, тоді-то й треба змилуватися й помолитися за нього і прикласти до його серця цілющий пластир – слово ласки, напоумлення, докору, потіхи, вибачення, прощення, любові. “Прощаючи один одному, як і Бог у Христі простив вам” (Еф.4:32). Усі гріхи і пристрасті, чвари і сварки є істинно хворобами душевними, – так і треба дивитися на них. Або всі пристрасті – пожежа душі, великий вогонь, що лютує всередині, вогонь, що виходить із пекельної безодні. Його треба гасити водою любові, яка сильна загасити всякий пекельний вогонь злоби та інших пристрастей. Але горе й лихо нам, нашому самолюбству, коли будемо збільшувати це полум’я новим пекельним полум’ям, своєю власною злістю й дратівливістю, і будемо в такий спосіб помічниками духів злоби, що підсилюються в усякий час виробляти всяке душевне запалення в людях через різноманітні пристрасті. Ми самі здобуваємо геєнський вогонь, і якщо не покаємося і не будемо надалі мудрими на добро і простими на зло, то приречемося разом із дияволом і ангелами його на муки в озері вогняному. Тож не дозволимо перемагати себе злу, але будемо перемагати благим зле. Окаянні ми люди! Як ми досі не навчилися вважати всякий гріх великою бідою нашої душі і не співчувати душевно, щиро, з любов’ю тим, хто впадає в таку біду! Для чого не біжимо від нього, як від отрути, як від змії, для чого косніємо в ньому? Для чого ми і себе не шкодуємо, коли піддаємося якомусь гріху? Для чого не плачемо перед Господом, що створив нас?

613. Господь для того попускає нам обурюватися різними пристрастями в цьому житті, щоб зненавиділи всім серцем ці самі пристрасті й за ніщо вважали все земне, хоч би яке воно було дорогоцінне та приємне, і щоб усім серцем забажали єдиного Бога – Джерела тиші й життя, і до Нього єдиного прилягали, Його Єдиного цінували передусім, Його святу волю, Його мир і радість.

614. Звідусіль тісно тобі на землі, все змінює тобі: родичі, друзі, знайомі, багатство, чуттєві задоволення, твоє тіло, змінюють усі стихії, земля, вода, вогонь, повітря, світло, – приліпися до єдиного Бога, “в Котрого нема зміни, і жодної тіні перемінності” (Як. 1:17), Котрий єдиний є любов.

615. Чудово, що люди дратівливі, після агонії сильного і тривалого гніву і після випробування всієї його болісності, робляться, як то кажуть, шовковими, лагідними і покірливими. Що сказано про злість і дратівливість, то слід сказати і про інші пристрасті. Сам Господь вказав для них покарання в них самих, у їхній крайній агонії. Так карається гордість, заздрість, ненависть, скупість, сріблолюбство. Кожна пристрасть є власний учитель і разом кат кожної одержимої нею людини.

616. “Мир май і святиню з усіма, інакше ніхто не побачить Господа” (Євр. 12:14). Не порушуй миру через тлінне і минуще, через своє гріховне самолюбство. – Возлюби світ понад усе, як Самого Господа. Нехай не буде ніщо дорожче за мир і любов взаємну. Мир полюбимо, – мир, мир!

617. Душа людська є вільною силою, бо вона може стати або доброю, або злою силою, дивлячись на те, який ти сам даси їй напрямок. Господи, Сила всемогутня! утверди немічну душу мою у всякій чесноті! На нерухомому камені заповідей Твоїх утверди слабке для всякого добра серце моє! Господи! і я щодня на власному досвіді пізнаю, що без Тебе я ніщо, що без Тебе не можу творити ніякого добра; без Тебе одне зло в мені в різних його видах; без Тебе я син погибельний. О, невимовна Благостиня! сповни милістю Твоєю серце моє! Найбільше ж молю: даруй мені любити Тебе всім серцем моїм і ближнього мого, як себе. Нехай не буду я злісний, гордий, презорливий, непокірний, але нехай буду незлобивий, смиренний, шанобливий із ніжністю і слухняний. Амінь.

618. О, як ретельно диявол і світ засівають своїми пажитницями ниву Христову, яка є Церква Божа. Замість слова Божого старанно сіється слово мирське, слово суєти. Замість храмів світ винайшов свої храми – храми суєти світу: театри, цирки, збори; замість св. ікон, яких миролюбці не приймають, у світі існують мальовничі та фотографічні портрети, ілюстрації та різні інші види; замість Бога та святих у світі шанують до обожнювання своїх знаменитостей – літераторів, акторів, співаків, художників, які мають громадську довіру та повагу до благоговіння. Бідні християни! Зовсім відпали від Христа! Замість вбрання духовного звертають у світі всю увагу на одяг тлінний, на модні сукні та різні вишукані прикраси, які відгукуються блиском і дорожнечею.

619. У хворобі й узагалі в немочі тілесній, так само як і в скорботі, людина спочатку не може горіти до Бога вірою й любов’ю, бо в скорботі й хворобі – серце болить, а віра й любов потребує здорового серця, спокійного серця, тому й не треба дуже сумувати за те, що в хворобі та скорботі ми не можемо, як би годилося, вірити в Бога, любити Його та старанно молитися до Нього. Всьому час. Іноді й молитися не сприятливий час.

620. Поводься з ближнім досконалим серцем, тобто істинно і з любов’ю, яку маєш до самого себе, нехай і ближній твій полюбить тебе, а якщо і не полюбить, то принаймні нехай вшанує в особі твоїй чесноту твою й перейметься до неї повагою, сам нехай ревнує за неї.

621. Жебрак, що харчується від крупинок зі столу свого пана, чи буде пишатися, що він харчується його крупинками? Чим йому пишатися? Хіба своєю убогістю? Жебрак – це я; пан – це Господь; крупиці з трапези Його – всі дари благодатні та природні.

622. Який знак того, що людина-християнин близька до Христа? Близька до Христа людина звертається часто з вірою і любов’ю до Христа, часто вимовляє найсолодше Його ім’я, часто кличе Його на допомогу, часто звертає до Нього погляди, думки і серце, Христос Бог природно проявляється в неї і язиком, і в погляді, бо без Христа вона безсила, нерадісна. Далека від Христа людина рідко, рідко звертається думками до Христа, і то не з сердечною вірою і любов’ю, а так тільки, з якоїсь необхідності, і то як до особи, яка мало знайома її серцю, яка не тішить і не тішить її серця, не має для неї всієї привабливості. Тому ми бачимо, що близькі до Христа люди не випускають Христа зі своїх думок і серця: вони живуть Ним; Він – їхнє дихання, їжа, питво, житло – все; через солодкість імені і благодатний дотик до них Іісуса Христа вони, так би мовити, прилипають до Нього всією своєю суттю (” душа моя припала до Тебе” (Пс. 62:9) і в цьому прилипанні знаходять для себе невимовне блаженство, якого не знає світ. Ось ознаки, за якими можна дізнатися, хто знайшов Христа і хто ще не знайшов Його. Ті, хто не знайшов Христа, живуть у цьому житті без сердечної віри, думають і дбають більше про життєве: як би повеселитися, солодко попити й поїсти, як би одягнутися вишуканіше, як би задовольнити свої принади, як би час вбити, який не знають, куди подіти, хоч час їх шукає й, не знаходячи, швидко мчить у їхніх очах, летять дні за днями, ночі за ночами, місяці за місяцями, роки за роками, аж доки, зрештою, вдарить остання, грізна година, і їм скажуть: стійте, ваша течія здійснилася, ваш час змарновано, гріхи, беззаконня ваші всі прийшли перед вами і всією силою обрушуються на вас і своїм тягарем вічно пригнічуватимуть вас.

623. Що означає шукати розваг? Значить хотіти наповнити чим-небудь внутрішню хворобливу порожнечу душі, створеної для діяльності, яка не терпить бути бездіяльною.

624. Усі пізнання, що стосуються віри, нехай будуть для тебе завжди ніби новими, тобто такими, що завжди мають однакову свою важливість, святість і цікавість.

625. Господь є досконалий Володар і Повелитель усього творіння; і ми знаємо, що велінь Його, волі Його слухає все створіння: Ангели і розумні серцем люди, небо, земля і все, що на них, навіть пекло і все, що в ньому. Наказує Ангелам – і вони швидко крокують виконувати волю Його; наказує бути хранителями відроджених людей – і вони зберігають усе життя і ні в чому не переступають велінь Його; наказує небу – і воно або дає дощ і росу, або сніг і град, або утримує їх; наказує вітрам, воді – і вони слухаються Його; наказує вогню – і він кориться Йому; наказує сонцю – і воно затьмарюється або світить усьому соняшниковому промінчику, зігріваючи й висвітлюючи його; наказує землі – і вона животіє різного роду рослинами; забороняє рости – і перестає; велить водам нестримно литися на землю – і вони ллються, як під час потопу всесвітнього, велить вітрам – і вони дмуть, лютують і бувають руйнівними за гріхи наші; велить китові морському пожерти пророка Іону – і він готовий на лов; велить рибі наповнити сітку учнів Своїх, і вона біжить, біжить, слухняна велінню Творця; велить мерцю встати, ожити – і смерть тікає від людини і з’являється життя; велить хворобі залишити хворого – і хвороба тікає, і хворий встає, бадьорий та здоровий; велить бісам – і вони беззаперечно підкоряються. Велике ім’я Господнє, хвальне ім’я Господнє, препрославлене ім’я Господнє! Він може перетворювати створіння Свої як Йому завгодно: напр. воду на кров, воду на вино, палицю на змія живого, або знову: палицю на живу рослину; людину на стовп, як дружину Лотову; змія на золото, і знову золото на змія, як це за молитвою угодника Свого Спиридона Триміфунтського створив Господь. Але особливо сила, сила Господня проявляється в тому, що Він перетворює людину-грішника на святу й обрану посудину, занепалу падінням жахливим – відновлює, розтлінного воскрешає й оновлює, мертву душею і тілом людину – оживляє, занепалу у вічну смерть – вводить у вічне життя. Це чудо чудес; це виявляє нескінченну доброту, премудрість і всемогутність Господа тварі; або ще те, що Він Сам, будучи Господом тварі безпочатковим, незмістимим, захотів і зміг Сам стати Людиною нашого заради порятунку, “і Слово, що Ним усяка буяє, плоттю стало, і вселилося в нас” (Ін. 1:14), із людиною поживши та в усьому будучи, як людина, окрім гріха. Жахнулося про це небо, і землі здивувалися кінці, бо Бог з’явився людиною тілесно (канон Анг. гл. 8, пісня 9, ірмос.), розмовляв із нами, робив добро нам, незліченні дива сотворив, постраждав (о чудо!), помер (о жахливе диво!) і воскрес, і нас, померлих в Адамі, совоскресив із Собою! Славлю всеблагу, святу, всемогутню, премудру державу Твою, Господи! Яви і на мені, Господи, дивовижну державу Твою і, ними ж бо знаєш долі, спаси мене, негідного раба Твого, нехтуючи добровільними й недобровільними гріхами моїми, гріхами відомими й невідомими, наставляючи мене повсякчас на дорогу Твою та зміцнюючи на цій дорозі благодаттю Твоєю, а через мене – й інших, для яких Ти поставив мене світильником, пастирем, вчителем і священнослужителем.

626. Коли куштуєш безсмертну їжу і питво – Тіло і Кров Господні, підносись вдячним серцем до Господа і кажи: дякую Тобі, Господи, Хлібе життя і Джерело безсмертя. Тіло і Кров Свою в їжу і пиття нам даруй, нехай, передочищувані й освячувані тут, ввійдемо у вічне Твоє царство – насолоджуватися вічно Твоїм спогляданням і Твоїм блаженним життям. Не дозволь, Господи, щоб я дбав тільки про тілесний хліб і питво, не дозволь, щоб я пристрастився до них, але до Тебе єдиного нехай прилиплюся. Коли куштуєш тлінні солодощі, дякуй Господу, кажучи: дякую Тобі, Сладосте вічна, незрівнянна, без числа така, що перевершує всі солодощі земні, тілесні та грубі, Сладосте нетлінна, життєдайна, свята, тиха, легка, пресвітня, прерадісна, не вичерпна, дякую Тобі, що й ці тлінні солодощі мені дарував Ти для споживання насолоди, нехай хоча б почасти я пізнаю, наскільки сладостний Ти, що Ти вся насолода, вся насолода. Осяваючись світлом речовим, кажи: слава Тобі, Світло незахідне, пресолодке і всерадісне, що цим тлінним, але прекрасним світлом – образом Твого неприступного божественного світла нас осяваєш, щоб від цього світла речового ми безперестанку думкою мисленно прямували до Тебе, вічного, незахідного Світла, і щоб прагнучи чистотою житія досягти Твого всеблаженного споглядання. Дихаючи за допомогою легень повітрям – цією цілющою і прохолодною стихією, безперестанно для нас потрібною для підтримання життя тлінного, знову піднімись думкою до Господа Животворчого, Духа Святого, з Отцем і Сином, Котрим ми живемо, рухаємося й існуємо, дякуючи Йому за безперервне дихання, і знай, що як тіло без повітря, так душа без Духа Святого жодної хвилини не може жити справжнім життям, і чистим, поміркованим життям старайся безперестанку бути в спілкуванні з Богом: бо без Нього душа помирає; так від усякого створіння піднімайся невпинно до Творця, за все дякуй Йому і до жодного створіння не приліпляйся, жодному створінню не служи більше, ніж Творцю: бо служіння або рабство створінню, пристрасть до земних речей – є ідолопоклонство.

627. Принеси Богові в жертву серце своє, віддай його цілком Вседержителю, відречися від себе, від усіх гріховних рухів: злості, ненависті, гордості, непокори та свавілля, заздрості, недоброзичливості, зловтіхи, скнаролюбства, сріблолюбства, обжерливості, блудної нечистоти, злодійства, обману, лінощів та ін., і невпинно примушуючи себе до доброти, коли нас озлоблюють, ображають, до молитви за ворогів, лагідності, смиренності, незлобивості, щирої доброзичливості, щедрості, нестяжання, поміркованості, цнотливості, милостині-подарування, істини і праведності, працьовитості, слухняності та ін. Важко побороти пристрасті, які стали ніби природними членами нашими (“умертвіть вуди ваші, що є на землі” (Кол. 3:5)), але за умови безперестанної уваги до самого себе та за ревної безперервної молитви з стриманістю, за допомогою Божою, можливо побороти й викорінити їх.

628. “Де двоє, або троє зібрані в ім’я Моє, там є Я посеред них” (Мф. 18:20). Благоговію навіть перед двома або трьома тими, хто молиться разом, бо за обітницею Господа Він Сам серед них перебуває; тим більше благоговію перед численним зібранням. Успішною, багатоплідною є соборна молитва, якщо вона дружна, одностайна (зібратись в ім’я Моє). Старанна молитва Церкви за Апостола Петра негайно проникла до престолу Божого, і Господь послав Ангела Свого – чудесно звільнити Петра з в’язниці, якого хотів убити Ірод. Дружна молитва Апостолів Павла і Сили низвела до них небесну чудесну допомогу від Святого Духа ( Діян. 12:5-11,16:24-26).

629. Яка темрява, яке безумство, яка неміч і яке насильство жахливе, смертоносне – гріх! Злочинствуємо внутрішньо, дивлячись на обличчя, тому що обличчя прекрасні; ненавидимо людину, тому що вона не за нашою вдачею, не за нашими пристрастями, не за нашим настроєм духу, часто дуже не безгрішним, пристрасним, порочним. Чи причина блуду, гріха – краса обличчя? Чи не причина здивування Творцю, який створив так прекрасно людину? Чи причина ненависті ближнього в тому, що він не за нашою вдачею, чи норовливістю, не потурає нашій гордості, взагалі пристрастям, що він не за нашим настроєм духу? Чи не у кожного вільна воля, свій характер, свій темперамент, свої звички, свої пристрасті, замашки? Чи не поблажливо ставитися до кожного, чи не поважати треба особисту свободу кожної людини, свободу, яку Сам Господь ніколи не принижує?

630. Гордієві неприємно, коли від нього вимагають смирення перед іншими; заздрісному – коли вимагають доброзичливості ворогам; мстивому – коли вимагають вибачення та примирення; сріблолюбцю – коли нагадують йому про сплату боргів, обжерливому – коли говорять йому про піст і про спасіння душі. Але вони повинні перемагати в собі свої почуття, свої пристрасті і з радістю робити те, що від них вимагають або вимагає Євангеліє: інакше, віддаючись нерозкаяно, невиправно пристрастям своїм, вони навіки загинуть.

631. Слава силі благодаті Твоєї, Господи, їй же ніщо, ніяке насильство гріха не може протистояти в тих, хто з вірою закликає її. Так, гвалтований ворогом усякого добра – дияволом і захоплений пристрастями, я зобразив на собі хресне знамення і сказав внутрішньо: силі благодаті Твоєї ніщо не може протистояти, – і насильство припинилося, збентеження й тіснота минули, на їхнє місце прийшли тиша й спокій. Слава силі Твоїй, Господи!

632. Я ж тільки свідок єсмь, нехай свідчитиму перед Ним усе, що вимовляєте мені (слова духівника духовному чаду). Священики на Страшному суді будуть свідками перед Спасителем за грішників, які покаялися, що вони покаялися або не покаялися в тих чи інших гріхах, і ті, хто покаявся, будуть прощені. Але для чого Богові свідки, коли Він усе знає Сам, як сказано: “не вимагав, щоб хтось свідчив про людей, Сам же знав, що було в людині” (Ін. 2:25)? Богу не потрібні, але нам вони потрібні; нам приємно буде бачити, як священики засвідчать про нас, перед Ангелами і людьми, що ми покаялися в гріхах своїх, засуджували себе, висловлювали відразу до гріха, приймали твердий намір не грішити. Згадаймо слова Спасителя Апостолам: “ви будете відведені до царів і владик… на свідоцтво їм” (Мк. 13:9), або: “проповідувано буде Євангеліє всім язиком на свідоцтво їм” (Мф. 24:14).

633. Дай мені, Господи, благодать відректися від себе – цього диявола, яким я став за спадкоємством від Адама. Новий Адаме, Господи Іісусе, перетвори мене, новою людиною зроби мене, зодягни мене в Тебе.

634. “Усякий дібр і довг виповниться, і всяка гора і пагорб упокориться, і будуть стропотна в права, і вістря в дорозі гладенькі. І побачить усяка плоть спасіння Боже” (Лк. 3:5-6). Дібр і дол – смиренні серця, гора і пагорб упокориться, тобто горді люди, які високо про себе мріють і зневажають низьких і смиренних. Так і буває, Господь невпинно в дусі правди і благості діє в серцях людських, гордих смиряючи різними життєвими обставинами, хворобами, втратами, приниженням від людей, а смиренних підносячи.

635. Лестощі – великі вороги наші: вони засліплюють нам очі, не дають нам бачити своїх великих недоліків і тому загороджують нам шлях до досконалості, особливо якщо ми самолюбні й недалекоглядні. Тому треба завжди зупиняти підлесників, які говорять нам улесливі промови, або ухилятися від них. Горе тому, хто оточений улесливими; благо – хто оточений простаками, які не приховують правди, хоча й неприємної, наприклад, викривають наші слабкості, погрішності, пристрасті, промахи.

636. Той, хто приліпився до Бога, неодмінно і немов би природно любить і ближнього, тому що ближній є образом Божим, а якщо – християнин, то і чадо Його, член Іісуса Христа, Боголюдини, і власний член Його: “бо ми члени один одному” (Еф. 4:25); “бо ми члени тіла Його, від плоті Його і від костей Його” (Еф. 5:30). А до всього земного – до їжі та пиття і солодощів, до краси земної, до одягу, слави, – боголюбець байдужий: бо не може служити двом панам; бо серце його припало до Господа, поглинуте Ним, любов’ю до Нього, і в Господі для нього немовби зникає все земне, вся принада мирська, навіть зникає власне серце його, старе, гріховне, пристрасне, зливаючись із Богом в один дух: “Зникло серце моє, і “приліпався Господь, і єдиний дух є з Господом” (1Кор. 6:17), тому що в Бозі вона просвіщається і бачить істинну ціну всіх речей, земних і небесних, особливо бачить марноту, марноту всього земного, істинність, безмірну перевагу, вічність благ духовних; вона знаходить у Бозі й очищення гріхів, і властиву нашому духу, але втрачену святість, мир, легкість, істинну свободу, радість у Дусі Святому; він знаходить у Бозі і властиву собі їжу і пиття духовне, солодкість духовну і вбрання духовне світле, оздоблене, біле, як сніг, і красу невимовну, якою він вічно захоплюватиметься, і світло непорушне, яким вічно буде світитися, і відповідне душі житло, так само як і сам буде житлом обителі Святої Трійці.

637. Господи, нехай приліпиться до Тебе єдиного серце моє, і ні до чого земного нехай не приліплюється, бо в приліпленні до земного скорбота, тіснота, мука; ніщо нехай не буде дорогим для серця із земного, але єдиного Господа нехай ціную понад усе, і все небесне, і створену за образом Його душу безсмертну, розумну, словесну, вільну, дихання уст Божих. Нехай не буде земних ідолів для серця: грошей, наїдків, одягу, чинів і відзнак тощо. Треба вживати найпростішу, несмачну їжу, щоб не привабила серце, вживати небагато – тільки для підкріплення.

638. На хресті розіп’ятий за нас Господь – тому-то він має таку силу, так само як і хресне знамення, – ось чому він життєдайний; ось чому ще в Старому Завіті прообраз його мав велику силу: дерево, на яке піднесено змія, зцілювало укуси змій; хрест, накреслений жезлом Мойсея, розділив води; руки, підняті Мойсеєм на молитву й зображувавші хрест, перемогли Амалика та ін.

639. Як скоро минає насолода їжею і питтям тих, хто сидить за трапезою, наприклад, за обідом, так скоро минає і минає теперішнє життя з усіма його задоволеннями, радощами, скорботами, хворобами. Воно як роса ранкова, що зникає від сонця. Тому християнину, покликаному в небесну вітчизну, мандрівникові й прибульцю земному, не повинно ні до чого земного докладати серця, а приліпитися до єдиного Бога, Джерела життя, воскресіння нашого та Життя нескінченного.

640. Не повинно зі здивуванням і злістю дивитися на різні гріхи, слабкості, пристрасті людські, тому що це стара принада, неміч всього роду людського, і самі люди своїми силами ніяк не можуть позбутися її, і потрібен був Спаситель людства, не заступник, не Ангел, а Сам Господь у плоті – нехай врятує всю людину. Тому пристрасті людські, навіть на нас звернені, наприклад заздрість, злість, гордість, скупість, лихоїмство, ми маємо зневажати і на тих, хто до них прихильний, не озлоблюватися, а поводитися з ними лагідно, діяти на них словом, переконанням, таємною молитвою, як Господь, як святі угодники Його поводилися з ворогами своїми. У цьому полягає життєва мудрість християнина.

641. Намагайся всіма заходами життям своїм утішати невпинно Отця Небесного, тобто своєю лагідністю, смиренністю, незлобивістю, послухом, стриманістю, розважливістю, миролюбністю, терпінням, милосердям, щирим з людьми достойними дружнім товариством, лагідністю до всіх, гостинністю привітною, доброзичливістю до всякого, справністю у справах, простотою серця й вдачі, чистотою всіх думок сердечних. Умудри й утверди нас, Боже, жити за волею Твоєю, бо Ти – Отець наш, а ми – чада Твої у Христі Іісусі Господі нашому.

642. Треба пам’ятати кожному, що у всякої людини, крім тваринної її природи, є ще духовна, – що у тваринної свої вимоги, у духовної – свої. Вимоги тваринної природи: пити, їсти, спати, дихати, висвітлюватися, одягатися, зігріватися; духовної природи – роздумувати, відчувати, говорити, мати спілкування з Богом через молитву, Богослужіння, таїнства, повчання у Слові Божому, і з ближніми – через взаємну бесіду, благодійну допомогу, взаємне навчання, повчання. Ще треба пам’ятати, що тваринна природа тимчасова, скороминуща, тлінна; духовна ж – вічна, неминуща, неруйнівна; що плоть треба зневажати як таку, що минає, плекати ж про душу, річ безсмертну, про її порятунок, її просвітництво, очищення від гріхів, пристрастей, вад, про прикрасу чеснотами – лагідністю, смиренністю, незлобивістю, мужністю, терпінням, покірністю та слухняністю Богові й людям, чистотою й стриманістю. Умудри, Господи, всяку людину пам’ятати це завжди.

643. Господи! нехай не будуть дари Твої, духовні й речові, в нас і в нас пустопорожні, дай їм рух спасительний і корисний. Сотвори це у всіх. Нехай примножаться таланти твої. Господи, власною діяльністю кожного з нас.

644. На злу, горду, пихату людину дивись як на вітер і не ображайся на її злість, гордість, пихатість, але будь сам у собі спокійний. Ворог навмисно дратує тебе, роздмухуючи пристрасті людські або збуджуючи в серці твоєму різні підозри злого характеру і мрії уяви.

645. Не на слово того, хто розгнівався, звертай увагу, але на силу. Часто слово, по видимому грубе, говориться зовсім не від грубості серця, а так, за звичкою. Що, якби на наші слова звертали всі люди сувору критичну увагу, без християнської любові, поблажливої, покривної, лагідної терплячої? Нам давно б треба було померти.

646. Чи так живе святе й вибране стадо, тобто християни православні, як ми живемо? Чи вірою ходимо, чи свято, чи стримано живемо в сподіванні Другого пришестя Христового і Страшного суду? Чи тремтимо вічних мук? Чи жадаємо вічного блаженства? Чи не до тимчасового життя приліпилися? О, царське свячення, язик святий, люди оновлень (1Пет. 2:9)! прислухайтеся до себе з надлишком. З вас дуже багато стягнеться. Чи так живуть ті, хто має надію на воскресіння і на життя майбутнього віку? Чи так живуть ті, хто отримав сповіщення і тверде засвідчення – від Начальника своєї віри непорушного, істинного – в істині і безсумнівності майбутніх вічних мук?

647. Яка нікчемна земля і земне життя порівняно з небом, з вічним царством Христовим! І ми так приліплюємося до землі й так не дбаємо про спасіння душі, про вічне життя!

648. Сласті, гроші – гірші за звичайний прах, сміття, бо забруднюють душу, тоді як звичайне сміття забруднює тільки тіло, одяг, кімнату. О, як зневажати треба і солодощі, і гроші, та до того й одяг!

649. Життя наше просте: тому що життя наше є Іісус Христос, Син Божий, препроста, вічна, безначальна Істота. Життя вічне дав нам Бог, і це життя в Сині Його є (Ін. 5:26). Навіщо ж ми шукаємо життя в людях, і в солодощах, і в грошах, і в почестях, і в вбраннях та ін.? Немає там життя серця, а є скорбота, тіснота, смерть духовна. Навіщо залишаємо Джерело живих вод – Господа і “розкопуємо скарбнички розбиті, бо не можуть води утримувати” (Єр. 2:13)? До чого мямлимося, метушимося? До чого скупимося на солодощі, гроші, почесті, вбрання і різні речі? Усе це мертве, тлінне, тимчасове. Диявол, що має державу смерті, також простий і просто нас ловить і вражає на смерть, тому тримати треба вухо гостро і ні до чого не приліплятися, щоб не уразитися від нього.

650. Уникай такого способу життя, щоб жити тільки тваринними мотивами та бажаннями, щоб спати, та їсти, та одягатися, прогулюватися, потім знову пити, їсти та гуляти. Такий спосіб життя вбиває нарешті абсолютно духовне життя людини, роблячи її земною і земляною істотою; тим часом як християнин і на землі має бути небесним. “Покайтеся, наближається Царство Небесне” (Мф. 3:2). Отче наш, що єси на небесах! Треба більше читати слово Боже, молитися вдома і в храмі, і на всякому місці, більше, зрозуміло, внутрішньо, ніж зовнішньо; міркувати про Бога, про творіння, про призначення і приречення людини, про промисел, про спокуту, про невимовну любов Божу до роду людського, про життя і подвиги святих Божих людей, що різними чеснотами догодили Богові та ін., також постити, випробовувати своє сумління, каятися щиро й глибоко у своїх гріхах та ін., також постити, випробовувати своє сумління, каятися щиро і глибоко в своїх гріхах та ін.

651. Премудрість, благість і всемогутність Божі найбільше в тому вбачаються, що Господь кожного з нас ставить на таке місце, де ми можемо, якщо захочемо, принести Богові плоди добрих справ і врятувати себе й інших, і що з найвеличніших грішників Він робить праведників, котрі корилися благодаті Його, що тягне до порятунку, і дивовижно спасає нас від усіх обставин, викрадаючи від самої погибелі.

652. Хочеш, щоб інші швидко виправлялися від своїх недоліків, а чи сам швидко виправляєшся, чи не страждаєш сам від того, чим і інші? Чи не від тебе, від твоєї несправності й інші відстають у гріхах і пристрастях?

653. Усе роби навпроти того, що ворог навіює: він навіює ненавидіти тих, хто ображає нас, – ти люби їх; тих, хто лає, благословляй; тих, хто бере твоє, не муч, і охоче сам віддавай; коли хочеш сміятися – плач; коли находить зневіра – старайся розвеселитися; коли заздрість – радій чужому благополуччю; коли боре протиріччя, непокірність – негайно скорися, погодься; коли блудні помисли – поревнуй про чистоту серця, уяви високу гідність християнина, обоженого у Христі Іісусі, що члени наші – члени Христові; коли гордість – змирися; коли злість – будь особливо добрим; коли дратівливість – збережи спокій; коли скупість – будь щедрим; коли неуважність – негайно замкни почуття від усього зовнішнього та міркуй про єдине, що потрібне; коли сумнів, маловір’я, невіра – поклич на допомогу особливо сильну віру, згадай приклади віри або віруючих Старого й Нового Завіту і чудеса, здійснені вірою, і т.д. Роби так і не піддавайся ворогу, мрійнику: бо всі пристрасті, пристрасті, примхи – його мрія.

654. Добре свято проведеш, на славу Божу і на спасіння душі, якщо будеш позбавлятися від пристрастей: злості, гордості, любостяжання, заздрощів, скупості, нестриманості, лінощів і неуважності, недбальства за душу та догоду Богу, і будеш вправлятися в протилежних до цих гріхів чеснотах та в інших добрих справах. Святкувати не Богу, а сатані будеш, якщо будеш у свято захоплюватися своїми пристрастями і пороками. Добре проведеш недільний день, якщо душею воскреснеш для Бога, залишивши беззаконні справи, якщо відродишся, оновишся благодаттю. Але погано, безплідно проведеш неділю, якщо не воскреснеш сам духовно, якщо не відбереш від серця свого злість, своє любостяжання, свою пристрасть до речей земних, і не вразишся в душі любов’ю небесною, любов’ю Божою, любов’ю горньої вітчизни й того життя, яке не старіє і яке уособлює недільний день – день Сонця правди.

655. Жебраки щодня переслідують тебе: це означає – милість Божа невпинно переслідує тебе. “Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть” (Мф. 5:7). Хто ж буде тікати від милості Божої?

656. Святі Божі люди краще за всіх нас оцінили найбільшу справу спокути Богом людського роду, зішестя з небес Сина Божого, вчення, також страждання, смерть, поховання, воскресіння та вознесіння на небо: бо все життя робили справу спасіння свого та інших щиро, твердо, неухильно, усім серцем; для спасіння себе та інших заперечували себе, постили, молилися, не спали, усіляко трудилися; трудилися справою й словом, розумом і пером. А ми не вміємо цінувати цієї найбільшої справи; ми холодні, розсіяні, легковажні. Нас видимий світ займає більше та блага його, які є димом.

657. Усе життя моє і все, чим живе людина, мої духовні й тілесні потреби віддаю Христу Богу, Промислителю, Управителю і Спасителю: бо все в Його руках. А сам нехай виконую Його заповіді старанно.

658. Не попусти, Господи, ні на мить, щоб я творив волю ворога Твого та мого – диявола, але щоб я творив безперестанку волю Твою єдину, Бога і Царя мого; Ти єдиний, істинний Цар мій, Нимже царі царюють, дай мені коритися Тобі, вклонятися Тобі, благоговіти перед Тобою завжди щиро і твердо. “Прийдіть поклонімося” Царю нашому Богу, нехай “працюємо Йому зі страхом, і радіємо Йому з трепетом” (Пс. 94:6,2:11).

659. Як дивитися на дари розуму, почуття і свободи? Треба розумом пізнавати Бога зі справ Його творіння, одкровення, промислу, з доль людських. Серцем відчувати любов Божу, мир Його пренебесний, насолоду Його любові, любити ближнього, співчувати йому в радості й у скорботі, у здоровому й у хворобливому стані, у бідності й у багатстві, у знатності й у низькій частці (приниженні); свободу вживати як засіб, як знаряддя, на те, щоб зробити якнайбільше добра, і на вдосконалення себе в усякій чесноті, щоб принести Богові плід столітній.

660. “Одне тіло, один дух” (Еф.4 : 4) – це всі святі на небі й усі справжні християни на землі, бо як зручно й швидко та вірно чути молитву вірних святими на небесах, і як благонадійно молитися завжди святим; але щоб наші молитви завжди зручно і швидко були чутні святими, треба мати з ними єдиний дух віри і любові до Бога і ближнього, дух лагідності, смирення, стриманості, чистоти і цнотливості, дух бадьорий, мужній, спраглий правди, дух милосердя, дух небесний, а не земний.

661. Себе вважай гіршим, немічнішим за всіх у духовному відношенні і себе зневажай, ненавидь за гріхи – це благочестиво і справедливо, – а до інших поблажливо стався, інших поважай і люби, незважаючи на гріхи, заради Бога, Котрий наказав усіх шанувати й любити, і заради того, що вони за образом Його – хоча виразки гріхів носять – і є членами Іісуса Христа.

662. Господь іноді раптом посилає щедрі речові дари, наприклад кілька карбованців грошей за найлегшу справу, і винагороджує витрати, зроблені для ближніх, і взагалі часто подає нам щедрі дари Своєї доброти, щоб ми не жаліли дарів Його тим, кого Він посилає до нас, або дозволяє комусь брати нашу власність, Богом дану, щоб не ворогували між собою, а жили в любові та злагоді; та якби й оббирали нас ближні, і тоді ми не повинні турбуватися, а повинні з лагідністю переносити безцеремонність ближніх, доручаючи Господу відплату за образу. Ти знаєш, що Господь допустив з лагідністю зняти з себе навіть одяг Свій і розтерзати плоть Свою на хресті – для тебе, щоб тебе навчити лагідності й незлобивості в усіх халепах і образах.

663. Бог добрий і всеблагий, і ти, образ Його, будь добрий; Він щедрий до всіх; і ти будь щедрий, а скупості, жалості до ближнього речового, тлінного уникай, як найбільшого нещастя і безумства.

664. Хто або що наші ідоли? Це – будь-які особи, потім тимчасове життя; це – багатопристрасне і смертне тіло і те, що для тіла: їжа і питво, одяг, прикраси, відзнаки, гроші, житло, оздоблення його тощо. Коли боре тебе спокусник пристрастю до речей видимих, сподіванням на речі видимі, хліб, гроші та ін., тоді підведи твердо очі серця до невидимого і вічного: по-перше, до невидимого і вічного Бога – Джерела життя нашого; по-друге, до невидимого, такого, що не має кінця, життя, до вічного блаженства праведних – після тимчасового життя; коли навіює шукати життя у тлінному, ти із зусиллям шукай життя в нетлінному: коли приковує очі твої до плоті людської, крім душі її безсмертної, ти найбільше спрямовуй уявні очі на душу людини, за образом і подобою Божою створену, спокутувану хресними стражданнями й смертю Сина Божого, зроблену спадкоємицею вічних благ; усиновлену Богові, храм Святого Духа, Наречену Духа Святого. Уникай двоїстості серця, тобто не допускай, щоб воно двоїлося між прихильністю до Бога і прихильністю до земного; “не можете Богові працювати і мамоні” (Мф. 6:24); до одного Бога прилягай, на Нього єдиного поклади надію: бо диявол, навіюючи двоїстість, шукає сам один опанувати нашим серцем, яке єдине й нероздільне. І пам’ятай, що прилягання до Бога завжди благе, блаженне, а до світу і його благ – зло, болісне, скорботне, утискаюче, бо прилягання до світу є оманою і духом диявола.

665. Кінець усього, що на землі – і тіла мого, і солодощів, і одягу, і всіх скарбів, – є руйнування, тління, зникнення. Але дух живе на віки вічні. Нехай пам’ятає це душа моя і нехай не засмучується втратою тимчасового, тлінного, нехай ревнує про вічне, нетлінне: про Бога, про виконання заповідей Його, про союз любові, про мирний стан, про терпіння, стриманість, цнотливість, нестяжання (про єдине здобуття – Господа в серці), самовідданість, охолодження серця до всіх красот і солодощів земних, про пошуки єдиного для потреби; про неревнуватість до тих, хто лукавить, і про незаздрість до тих, хто творить беззаконня. Нехай беруть твоє сміття, – не ревнуй, не дратуйся.

666. Господь привласнив нас Собі (о, найбільша честь і гідність!), а ми відчужуємося гріхами від Владики свого, який породив нас водою і Духом. Господь ” прещиро… долучається нам Плоттю і Кров’ю Своєю” (Євр. 2:14), сполученими з душею Його і Божеством, – а ми через пристрасті й вади долучаємось тісним чином до ворога Божого і нашого.

667. Молячись із людьми, ми мусимо іноді пробити молитвою своєю нібито найтвердішу стіну – душі людські, закам’янілі життєвими пристрастями, – пройти морок єгипетський, морок пристрастей і страстей. Ось чому іноді буває важко молитися. Що з простішими людьми молишся, то легше.

668. Якби Бог не був на землі у плоті, не обожив нас, не навчив нас особисто, як жити, на що сподіватися, очікувати, якби не вказав нам іншого, досконалого й вічного життя, якби не постраждав, не помер, а померши, не воскрес, – ми мали б іще якусь підставу жити так, як живемо всі – найтілеснішим земним життям. Але тепер ми повинні гірське міркувати, а земне “ставити в умети” (Флп. 3:8); бо все земне – ніщо порівняно з небесним. Тим часом диявол, батько брехні, всупереч вченню Спасителя і духу Його, вчить нас прилягати до земних благ і насильно приковує до них серце підлизне. Серце шукає природно блаженства, – диявол дає хибний напрямок цьому прагненню і спокушає його блаженством земним – багатством, почестями, блиском одягу, меблів, посуду, екіпажу, садів, розваг різних.

669. Цілком покладися на промисел Божий, на волю Господа, і не журися, втративши щось із речей, узагалі з видимого: не радій здобуттю, а нехай буде для тебе повсякчасна та єдина радість, повсякчасне та єдине здобуття – Господь. Покладися на Нього досконало: Він знає, як тебе провести безбідно через теперішнє життя і привести до Себе – у вічне Своє царство. Від нестачі надії на промисел Божий походять багато й великі прикрощі: смуток, нарікання, заздрість, скупість, грошолюбство або пристрасть до накопичення грошей і взагалі майна, щоб стало їх на літа многії, щоб їсти, пити, спочивати, веселитися; від недостатньої надії на промисел Божий походять, зокрема, прикрощі, наприклад: з нагоди втрати будь-якого доходу від нашої помилки, втрати речей особливо цінних і потрібних; так само непомірна радість у разі знахідки якихось речей або в разі отримання великого доходу, або виграшу, або прибуткового місця, посади. Ми, як християни, як “постійні Богу і співгромадяни святим” (Еф.2:19), все життя наше Христу Богові віддамо, з усіма скорботами, хворобами, смутком, радощами, убогістю і достатком

670. Сотвори державу силою Своєю: розточи горді думкою серця їхні. – Сотвори державу силою Своєю, тобто Господь через втілення запанував над ворогами нашого спасіння і, перемігши їх державно, і Свою Матір зробивши державною Царицею неба й землі, розточи горді думкою серця їхнього, тобто диявола та його силу, духів злості, що його споспішну силу, переміг їх на хресті, розсипавши їхні полчища. “Скину сильних з престолу”, тобто: денницю і сатану, який царював над родом людським; і “піднесу смиренних”, тобто: Божу Матір і всіх смиренних християн; “жадаючи виповни блага” – наприклад, Ту саму Пречисту, благодатну Владичицю та інших святих, – і “багатіїв відпустив ні з чим ” (Лк. 1:52-53), тобто: бісів, які збагатили було безодні пекельні полонянками – душами людськими, що їх Спаситель, який зійшов у пекло, вивів до світла царства Христового.

671. Ми тільки називаємо Господа Богом, а на ділі ж у нас свої боги, бо волю Божу не творимо, а волю плоті своєї та думки, волю серця свого, пристрастей своїх; наші боги – плоть наша, ласощі, одяг, гроші тощо.

672. Зважаючи на найвищі, найважливіші предмети віри, зважаючи на найбільшу святість, яка метушня, які дурні мріяння займають дуже нерідко багатьох із нас! Ось людина стоїть перед іконами Господа, Божої Матері, Ангела, Архангела, святого або цілого лику, удома або в храмі, й іноді замість молитви, замість відкладення на цей час, у цьому місці, всякого життєвого піклування, вона зводить свої рахунки й розрахунки, витрати й прибутки, тішиться прибутком, засмучується втратою прибутку або невдачею у справах (про душевні прибутки або збитки, звичайно ж, немає мови), замислюється, не згадуючи про це, про душевні прибутки або збитки, звісно, немає й згадки), або мислить зло про ближнього, перебільшуючи його слабкості, пристрасті, підозрюючи його, заздрячи йому, засуджуючи його, або, якщо це в церкві, вдивляючись в обличчя людей, що стоять біля нього, а також в те, хто як одягнений, хто гарний, а хто ні, чи будуючи плани, де побувати, в якому задоволенні або в якій метушні провести день, і т. ін. І це часто буває, коли відбувається найвище, пренебесне таїнство Євхаристії, тобто Пречистого Тіла і Крові Господньої; коли ми маємо бути цілком у Бозі, цілком зайняті роздумами про таїнство спокути від гріха, вічного прокляття і смерті, яке звершується заради нас, і про таємницю нашого обоження в Господі Іісусі Христі. Як ми здрібніли, як зметушилися, а все через що? Від неуваги і недбальства про своє спасіння, від пристрасті до тимчасового, від слабкої віри або невіри у вічність.

673. Чому вся природа і все в природі мудро і в порядку дивовижному кругообертається? Тому, що Сам Творець нею розпоряджається і керує. Чому в природі людини – вінця творіння – стільки безладу? Чому в житті її стільки негараздів і неподобств? Тому, що вона сама надумала розпоряджатися собою, поза волею і розумом Творця свого. Людина грішниця! Віддай усього себе, все своє життя Господу Богу твоєму, і все життя твоє буде кругообертатися в мудрому, прекрасному, величному і життєдайному порядку, і все воно буде прекрасним, як у святих Божих людей, що віддали себе цілком Христу Богу і яких Церква пропонує нам щодня як приклад для наслідування.

674. Високо цінуй і бережи завжди християнську лагідність і незлобивість, мир і любов взаємну, всіляко пригнічуючи пориви самолюбства, злоби, дратівливості та збентеження. Не бентежся і не озлоблюйся, коли хто-небудь говорить тобі в обличчя неправду, або висловлює будь-яке несправедливе домагання, або говорить образливі слова, або сміливо викриває будь-яку в тобі слабкість або пристрасть, несправедливість яких ти через самолюбство не помічаєш. Завжди наперед розміркуй холоднокровно про те, що говорить тобі супротивник, і про свої власні слова та вчинки; а якщо за всього неупередженого судження про свої слова та дії знайдеш їх справедливими, то заспокойся в совісті своїй і ні в що не стави слова супротивника, промовчавши перед ним або спокійно, лагідно, у незлобивості серця показавши йому його неправду; а якщо знайдеш себе винним у тому, в чому викриває тебе противник, то, відклавши самолюбство і гордість, проси вибачення у провині своїй і на майбутній час постарайся виправитися. Часто ми озлоблюємося на людей прямодушних і відкритих за те, що вони прямо викривають наші неправди. Такими людьми треба дорожити і прощати їм, якщо вони сміливою промовою обривають наше самолюбство. Це лікарі, в моральному сенсі, які гострим словом обрізають гнилість серцеву і, через пробудження нашого самолюбства, виробляють у душі, змертвілій гріхом, свідомість гріха і життєву реакцію.

675. “Царство Небесне силою береться, і посилені шукачі підносять його” (Мф. 11:12). Якщо не вживати щодня зусиль для перемоги пристрастей, що борються з нами, і для здобуття Царства Божого в серці, то пристрасті тиранічно, насильно опановуватимуть нами, вторгатимуться, подібно до розбійників, у нашу душу; пристрасть до земних речей пропорційно посилюватиметься, а віра в небесні блага та любов до них слабшатиме дедалі більше й більше, любов до Бога й ближнього – теж; мир сердечний, спокій совісті будуть дедалі рідше й рідше; треба трудитися у справі порятунку душі, якого немає нічого дорожчого на світі; земне вважати все за сміття або за примару, сновидіння, а все небесне, особливо Самого Господа, – за саму істину, вічну, блаженну, незмінну.

676. Усі любимо життя, дбаємо про щасливе життя, а в самих життя тліє в пристрастях. Чому? Тому, що не там, де треба, шукаємо життя.

677. Юнаки і всі дорослі! пам’ятайте, що у світі діє безперестанку моральний закон Бога, за яким усяке добро нагороджується внутрішньо, а усяке зло карається; зло супроводжується скорботою і тіснотою в серці, а добро – миром, радістю і простором серця. Цей закон незмінний: він закон незмінного, всесвятого, праведного, премудрого і вічного Бога. Ті, хто чинить добро або виконує цей моральний або євангельський закон (він теж моральний закон, тільки досконаліший), будуть неодмінно нагороджені вічним життям, а порушники, ті, хто порушив закон, і ті, хто не покаявся в його порушенні, будуть покарані вічною мукою.

678. Бог є Сущий, У Ньому всі святі, розумні та вільні істоти – одне. “Як Ти, Отче, у Мені, так і Я в Тобі, так і ті в Нас єдино будуть” (Ін. 17:21). Я – ніщо: все Бог у мені й у всіх Бог, і для всіх все Бог. – Отче наш, Котрий є на небесах!

679. Призиваючи на молитві Господа Бога в трьох Особах, пам’ятай, що ти призиваєш Безначального Отця всієї істоти, Ангелів і людей, що тобі, що призиваєш, дивуються всі Сили небесні та з любов’ю дивляться на тебе за те, що ти з вірою й любов’ю та належним благоговінням призиваєш їхнього спільного та нашого Отця, Творця Вседержителя й Господа, Которого вони безмежно люблять, перед Яким міцно благоговійно шанують. О, яке високе щастя і блаженство, яка велич, яка гідність – закликати Вічного Отця! Дорожи постійно і незмінно цим найвищим щастям, цим блаженством, яке надала тобі нескінченна милість Бога твого, і не забувайся під час молитви твоєї. До тебе прислухається Бог, до тебе прислухаються Ангели і святі Божі люди. – Лютого. 26-го 1864 року. Розплакався я, пишучи ці рядки.

680. “Все і у всіх (у св. Ангелах, у св. людях і в християнах, які живуть або прагнуть жити свято на землі) Христос” (Кол. 3:11). “Того дав Главу над усіма Церквою, що є тіло Його” (Еф.1:22-23). Отже, Церква – святі Божі, Матір Божа, Ангели, святителі, мученики, преподобні, праведні та всі святі – тіло Спасителя, а Він Сам – Глава їхній. Владичиця Богородиця – Начальниця уявного створення, тобто Владичиця і всі святі – єдиний дух із Господом: так вони чисті, святі й таке відношення вони мають до Нього, такий зв’язок мають із Ним, як члени тіла – з головою, і один Дух у них, Дух Божий, як душа в єдиному тілі, і єдиний Бог і Отець у них. І ми – члени земної Церкви – єдине тіло.

681. Владичиця Богородиця, преблагоукрашенний храм Святої Трійці, – після Бога скарб усіх благ, чистоти, святині, усякої істинної мудрості, джерело сили і міцності духовної.

682. Ми – одне тіло Любові. Їжа, питво, гроші, одяг, житло, все земне приладдя – ніщо, а людина – все; все ніщо перед людиною. Людина безсмертна за душею своєю, а все речове – тлін і ефемерне, все речове, як прах. Усе – Боже, нічого нашого. Людина! дорожи гідністю людини, як образу Божого, і під час потреби її не шкодуй їй матеріальної допомоги.

683. Усе мрія, крім любові істинної. Холодно обійшовся брат, неввічливо, зухвало, злісно, кажи: це – мрія диявола; почуття ворожнечі турбує тебе через холодність і зухвалість брата, кажи: це – мрія моя; а ось істина: я люблю брата, незважаючи ні на що; я не хочу бачити в ньому зла, яке є мрією бісівською в ньому і яке є й у мені; я поблажливо ставлюся до його вад, бо вони є й у мені: у нас – одна гріховна природа. – Гріхи, кажеш, є в брата і – великі недоліки? У тобі є теж. Не люблю його, кажеш, за такі й такі недоліки. Не люби і себе: бо ті ж самі недоліки, які в ньому, є і в тобі. Але пам’ятай, що є Агнець Божий, Який прийняв на Себе гріхи всього світу. Хто ж ти, хто засуджує ближнього за гріхи, за недоліки, за пороки? Кожен “своєму Господу стоїть або падає” (Рим. 14:4). Але тобі, за любов’ю християнською, треба всіляко поблажливо ставитися до недоліків ближнього, треба лікувати його зло, його неміч серцеву (усяка холодність, усяка пристрасть є неміччю) любов’ю, ласкою, лагідністю, смиренністю, як цього бажаєш собі від інших сам, коли буваєш у подібній до нього немочі. Бо з ким усілякі немочі не бувають. Кого пощадить всезлобний ворог? – Господи! зруйнуй у нас усі підступи ворожі.

684. Пам’ятай, хто є людина-то? Образ Божий, чадо Боже, християнин, спадкоємець царства, член Христовий. Вшановувати тому потрібно всяку людину, хоча вона і носить виразки гріхів на душі своїй; виразки – виразками: вони пориті дияволом і гріхом, а образ, все образ Божий. Про виразки її треба пожаліти, поболіти та помолитися, як за свої: адже ми всі – одне тіло, всі “від єдиної крові” ( Діян. 17:26), “всі від єдиного хліба причащаємося” (1Кор. 10:17). Не звертай уваги на бісівські збентеження, розділення і ворожнечі. Тверди всі – одне. Ми, кажи: одне.

685. Усе вважай за сміття і гній – усяку насолоду; нічого земного не люби і нічого земного не шкодуй для людини і ні через що не відчувай до неї ворожнечі. Любов прагне тішити коханого і нічим для нього не дорожити.

686. Господи! дай мені бачити мої гріхи, щоб я не зневажав грішників, подібних до мене, і не плекав до них зла в серці за їхні гріхи, і сам би себе зневажав по достоїнству, як грішника першого, сам до себе – до своєї тілесної людини – завжди відчував непримиренну злість. ” Якщо хто… не зненавидить… душу свою, не може бути учень Мій”, – говорить Господь (Лк. 14:26).

687. Бог Творець і Правитель усього світу, і все, що в ньому, – діло Його, плід Його сили і мудрості.

688. Не треба ні в кого й питати, чи потрібно поширювати Славу Божу пишучою рукою, чи словесно, чи добрими справами. Це ми зобов’язані робити в міру сил своїх і можливості. Таланти треба вживати в справу. Коли будеш замислюватися про цю просту справу, то диявол, мабуть, навіє тобі безглуздість, що тобі треба мати тільки внутрішнє діяння.

689. Характер теперішнього, тимчасового життя – привабливість.

690. Що солодше за любов? І проте ж у нас мало любові! А чому? Плоть свою дуже любимо, а з плоттю все плотське, матеріальне, життєве! Тож будемо зневажати плоть і ходити духом, і духом умертвляти плотські діяння.

691. Скупість спричиняє спустошення любові й поселяє ненависть до того, хто стягує або викрадає наше надбання, а щедрість душевна спричинює любов до тих, кого ми поблажливо ставимося до тих, кому ми поблажливо ставимося; втім, мимовільна щедрість спричинює неприязнь. Скупість – від диявола, щедрість – від Бога: Він Отець щедрот. Будь-яка пристрасть до речового є диявол; зневага, презирство речового, байдужість до нього, заради любові до Бога, – від Бога. Амінь.

692. “Іго Моє добре і тягар Мій легкий” (Мф. 11:30). Так заповіді Господні благі й легкі. А ярмо диявола зло, і тягар його тяжкий. І що ж? Заповіді Господні порушуємо, а волю диявола виконуємо! Окаянні ми!

693. Пам’ятай завжди, що ближній, хто б він не був із християн, є членом Христовим, хоча й хворим, але ж ти й сам хворий, і завжди з повагою та любов’ю приймай його, від душі бесідуй з ним та частуй його, і нічого не пошкодуй для нього: ані їжі, ані пиття, ані одягу, ані книжок, ані грошей, якщо він їх потребує. Господь за нього воздасть тобі. Ми всі Його діти, і Він – усе для нас. Ми всі грішники, а “плоди гріха” – напасті, біди, скорботи, хвороби і смерть (Рим. 6:23). Щоб позбутися гріхів, треба молитися; а щоб молитися, треба мати віру і надію. Отже, для нас, грішних, необхідні молитва, віра і сподівання. У грішника не повинна сходити з уявних уст і навіть із зовнішніх молитва.

694. Під час молитов домашніх і громадських проти лукавства диявольського і розсіювання думок нагадуй собі про простоту істини і говори собі: просто, тобто я вірю у все, що просить у простоті серця, і прошу всього просто; а твоє, вороже мій, лукавство, твої хули, гидоти, мрії, – відкидаю. – Початком і основою і джерелом усієї твоєї розумової діяльності, твого слова і твоєї діяльності, нехай буде смирення, усвідомлення своєї нікчемності та повноти Божества, яке створило й наповнює все, і “діючого все в усіх у всіх” (1Кор. 12:6). Хто заражений гордістю, той до всього схильний виявляти презирство, навіть до предметів святих і божественних: гордість подумки знищує або опоганює всяку добру думку, слово, діло, всяке творіння Боже. Це мертвий подих сатани.

695. Що тебе відвертає від виконання заповідей Христових? Плоть і світ, саме приємна їжа й питво, які людина любить, якими тішиться подумки й на ділі, що загрубляють і скам’яніють серце, – пристрасть до вишуканого одягу й прикрас або відзнак нагород: якщо одяг або прикраса зроблені з дуже гарної, кольорової, ніжної матерії, то з’являється турбота й жалість, як би не замазати, не заплямувати, не задимити, не запилити, не замочити, а турбота про те, як би догодити Богові думками, словами, ділами, зникає, і серце, так би мовити, живе одягом та прикрасами і буває все прикуте до нього, про Бога ж не дбає і до Нього не приліпляєтся; якщо ж він священик, то не дбає про молитву за народ і робиться не душолюбцем, а сріблолюбцем, честолюбцем, шукаючи не людей, а людського, тобто їхніх грошей, їжі. тобто їхніх грошей, їжі, пиття, їхньої ласки, доброї думки та відгуків – і підлабузнюючись до них. Отже, воюй проти всякої принади мирської, проти принади речовини, що відвертає тебе від виконання заповідей Христових, і всім серцем возлюби Бога, всією силою дбайливо ставися до спасіння душі своєї та до спасіння душ людських, і будь душолюбець. Пам’ятай, що світ, який виник із нікчемності, є суща нікчемність і перетвориться на ніщо, бо небо і земля минуть, а душа людська – Боже дихання, образ безсмертного Царя Бога, і сама безсмертна. Пам’ятай все це і від пристрасті до всього земного відвертайся. Крім тлінної істоти, звертай постійно очі до Творця, Існуючого в усьому створінні, який невпинно на тебе дивиться, безперестанку випробовує твоє серце і твої помисли. Не приліпляйся серцем до жодної речі і не роби її богом серця твого: єдиний Бог серця нашого, Господь Бог, що створив його, бо воно Його подих. Не приліпляйся серцем до жодної особи, тобто до жодної плоті: бо єдиний Бог серця нашого Господь Бог, і до Нього єдиного треба приліплятися. Приліплення до речі або до плоті є брехня, спокуса бісівська і воля диявольська. Амінь.

696. Прилягаючи до нікчемного, тимчасового, що ми залишаємо, яких благ позбуваємося і маємо позбутися? – Душа моя, Господь сказав тобі, що весь світ видимий порівняно з тобою – ніщо. За ніщо і вважай його і бач, чим створив тебе Творець і що хоче з тебе зробити. Пом’яни зішестя на землю Сина Божого, Його ходіння землею з благовістям небесної істини, Його добровільну вбогість, Його чудеса, пророцтва, Його таємну вечерю, Його безчестя, Його страждання, смерть, воскресіння й вознесіння на небеса, і прагни до гірського блаженства.

697. Справжня любов охоче терпить поневіряння, занепокоєння і труди, зносить образи, приниження, недоліки, похибки і несправності, якщо немає від них шкоди іншим; терпляче і з лагідністю переносить негідності та злість інших, надаючи суд для всезнаючого Бога, праведного Судді, і молячись про те, щоб Бог напоумив затьмарених нерозумними пристрастями.

698. Під час молитви і під час читання слова Божого треба мати благоговіння до кожної думки, до кожного слова, як до Самого Духа Божого, Духа істини. Сумнів і зневагу до слова, як отруту духа неправди, треба відсікати; а як сумнів і зневагу є плід пихатості й гордості, то гордість треба з корінням відсікати й бути ніби немовлям, що в простоті лепече перед Богом, – немовлям, яке знає й говорить лише те, чого його навчили батьки, а сторонні навіювання, протилежні до батьківських, не слухає й не знає, та й слухати й знати не хоче. Бо Дух Святий навчив святих мужів, як дітей простих і незлобивих, просити, дякувати і славословити Бога тими молитвами, які вкладає в уста наші Церква. – Пам’ятай, що всі ми діти Отця Небесного, і в простоті душі дивись на всіх як на дітей вічного Отця, святого, всеблаггого, всюдисущого, всезнаючого, всемогутнього, премудрого, праведного, незмінного, що про всіх промишляє, що всіх покриває дахом крил Своєї благості, і живи в любові з усіма, перемагаючи благим усяке зло в людях.

699. Яка висока гідність, честь, щастя – молитися за людей, за це дорогоцінне надбання і надбання Боже! З якою радістю, бадьорістю, ретельністю, любов’ю треба молитися Богові – Отцеві людства про людей Його, куплених Йому кров’ю Сина його! “Ці є куплені… Богу й Агнцю” (Об’явл.14:4). Вслухайся, о ієрей Божий! тобі доводиться часто просторікувати з Богом за готовими молитовними зразками, нехай не ухилишся язиком твоїм, вустами кажучи одне, а на серці маючи інше, або кажучи й не співчуваючи тому, що кажеш, якщо за кого молишся, нехай не буде в тобі диявольського лукавства та двоєдушності, але серцем і вустами молись Вседержителю Богові, що “випробовує серця та утроби” (Пс. 7:10). А щоб тобі молитися завжди щиро Господу Богу, нехтуй усе земне, будь неупередженим до всіх благ і насолод світу цього, спокусливого, тлінного і швидкоплинного: до їжі, пиття, різних солодощів, до грошей, до одягу і різних прикрас або відмінностей, до зручності тимчасового житла, вважай все за сміття, і тлін, і воду; будь стриманий; люби Бога всім серцем, безроздільно, а не поверхнево тільки і абияк, люби всією думкою і всією міцністю, а не злегка, так щоб ніщо не могло тебе відірвати від любові до Бога, ані скорбота, ані тіснота, ані гоніння й лиха, ані смерть, ані життя, ані все інше; і ближнього люби, як самого себе, зносячи великодушно його похибки, слабкості, омани, загоряння пристрастей. Дивись, пам’ятай: велике діло розмовляти з Богом, який безперестанку на нас дивиться, безперестанку нам прислухається і невсипуще випробовує наші серця й утроби. Нехай не бреше, нехай не буде холодним серце твоє до Бога і ближнього під час молитви за ближніх. Пам’ятай: за все Бог судитиме тебе, за всяке слово пусте або улесливе. А тим часом ворог споконвічний, батько неправди, диявол, не дрімає й усіма способами намагається скам’яніти й зробити нечутливим, брехливим і лукавим твоє пристрасне серце, намагається вигнати з твого серця віру й уповання на Бога з любов’ю до Нього, а також любов і співчуття до ближнього, і зайняти тебе єдино мирськими, тимчасовими інтересами. Прислухайся, прислухайся до себе, до своїх думок сердечних, о ієрей Божий, і не зв’язуйся життєвими примхами і солодощами! Сладощами твоїми нехай буде єдиний Бог і душа людська, будь душолюбець, а не сріблолюбець або сластолюбець. – Сам, Господи, влаштуй усе це: “без Тебе бо не можемо творити нічого” (Ін. 15:5). Буди! Буди!

700. Усе для всіх і для мене окаянного Господь багатомилостивий і щедрий; усе Боже, а мого нічого нема (зречення від усякої власності). Я з благоговінням повинен дякувати Богові за все: і за струмені повітря, світла, води, за ковтки їжі, за одяг. Усе – і самі тіла наші – воістину земля і вода. Амінь.

701. Усі ми – одне і повинні любити один одного, як себе. Егоїстична жалість чого-небудь для інших і збентеження, порив до жалі – від диявола. Будь-яка пристрасть до земного – мрія диявола і мрія нашого самолюбства.

702. Що Св. Церква навіює нам, коли і на домашній молитві, і в церковній вкладає в наші уста молитви від імені всіх, а не від однієї особи? Вселяє нам безперестанну взаємну любов, щоб ми завжди і в усьому, на молитві й у життєвому спілкуванні, любили один одного як себе, щоб ми, наслідуючи Бога в трьох Особах, що становлять найвищу Єдність, і самі були єдине, з багатьох складене. “Нехай усі єдине будуть, як Ти, Отче, у Мені, і Я в Тобі, так і ви в Нас єдине будуть” (Ін. 17:21). Молитва спільна від імені всіх і в житті вчить нас ділитися життєвими потребами з іншими, щоб і в житті в нас було все спільне і ніби єдине, щоб у всьому була видна любов взаємна, також щоб кожний свої здібності вживав на благо інших, хто як може, а не ховав талант свій у землі, не був би егоїстом і ледачим. Мудрий ти – дай пораду немудрому; освічений – навчи невігласа; сильний – допоможи безсилому; багатий – допоможи бідному.

703. Коли ти один молишся і сумує дух твій, і стане нудьгувати й обтяжуватися самотністю, пом’яни тоді, як і завжди, що на тебе найсвітлішими, як сонце, очима дивиться Триіпостасний Бог, усі св. Ангели, Ангел твій хранитель і святі Божі люди. Істинно! бо всі вони єдине в Бозі, і де Бог, там і вони. Куди сонце, туди й усі промені його звернені. Зрозумій, що говориться. Молися завжди палаючим серцем, а для цього ніколи не об’їдайся і не впивайся. Пам’ятай, з Ким розмовляєш. Люди забувають пречасто, з Ким вони розмовляють на молитві, хто свідки їхньої молитви. Вони забувають, що розмовляють із Бадьорим і Всевидячим, що бесіді їхній із Богом слухають усі Сили небесні та св. Божі люди.

704. Якщо вороги оточують тебе і ти будеш у біді душевній, негайно звернися до Пресвятої Владичиці нашої: на те Вона і Владичиця, щоб володарювати державною силою Своєю над силами, що чинять нам опір, і державно спасати нас, бо ми – Її спадщина.

705. Усі ми – єдине, і для всіх усе – Господь, як для Ангелів, для святих, для всіх світів речових і кожної найменшої частини їх. “Погляньте на птахів небесних… Дивіться крин сельних…, ак сіно… Бог так одягає, кольми більше за вас, маловіри… Шукайте ж передусім Царства Божого і правди Його (любові взаємної), і вся ця вся додасться вам” (від Бога) (Мф. 6:26,28,30,33). Ось тобі найнеобхідніша істина! Дотримуйся її! Покладися ж у всьому на Бога. “Всю печаль вашу віднесіть на Нань, бо Той піклується про вас” (1Пет. 5:7). Справді, як можна жити так, як ми живемо: бо ми живемо так, наче Бога Піклувальника немає. Самі все думаємо влаштувати, самі себе думаємо забезпечити, відсторонюючи думку про спільного для всіх Піклувальника.

706. Не тільки про солодощі або прекрасні речі, а й про плоть свою грішну недбалість; бо заради найменшої пристрасті до всього цього прогнівляється Бог. “Не дивлячись нам на видимих, але на невидимих: бо видиме тимчасове, а невидиме – вічне” (2Кор. 4:18). Бачиш: і уваги не треба звертати на видиме, наче його й не було, а на невидиме: бо те тимчасове, а це вічне. До того ж, коли будеш шукати невидимого, то про видиме Бог подбає для тебе, як і досі дбав.

707. Яка велич християнина і особливо християнського священика: він – єдине з Христом і Спасителем Богом (через Св. Тайни)!

708. Причащаючись Св. Таїн, о ієрею, говори в серці: грядеш до мене, Життєдавець, викрасти мене з пазурів пекельного змія, очистити мене від скверни пристрастей, утихомирити бентежне серце моє, оживити вмертвілу душу мою, піднести настрій скорботний і сумний духу мого; грядеш наситити мене, гладом гріховним знедоленого, одягнути мене, оголеного від усякої чесноти, укріпити мене немічного, вшанувати мене нечесного, піднести мене низького, облагородити мене знехтуваного, просвітити мене темного. Усяке благодіяння даруєш мені: дякую Тобі, Премилосердний!

709. Серце наше є немовби похмура земля; Євангеліє є немовби сонце, що просвічує й оживляє серця наші. Засяй у серцях наших істинне сонце правди Твоєї, Господи!

710. Як я пильніше подивлюся на інших жебраків і дещо поговорю з ними, то бачу, які вони люб’язні, лагідні, смиренні, щиросердні, щиро доброзичливі, убогі тілесно, але багаті духовно; вони принижують мене, грубого, гордого, злого, презориливого та дратівливого, лукавого, холодного до Бога й людей, заздрісного й скупого. Це справжні друзі Божі! І ворог, знаючи їхні душевні скарби, збуджує в рабах своїх, гордих багатіїв, презирство до них і злість, і готовий їх стерти з лиця землі, нібито вони не по праву живуть на ній і ходять по ній! О, друзі Бога мого, бідні брати мої! ви справжні багатії по духу, а я істинно жебрак, окаянний і бідний. Ви заслуговуєте на істинну повагу від нас, що володіють удосталь благами світу цього, але жебраків і убогих справами чесноти: стриманості, лагідності, смиренності, незлобивості, щирості й палкості до Бога і ближнього. Господи! навчи мене нехтувати зовнішнім і все око розуму свого звертати всередину і цінувати внутрішнє, нехтуючи зовнішністю. Це ж дай мені спостерігати і по відношенню до багатих і сильних світу цього.

711. Скупий речі цінує, а людину не цінує, якій речі потрібні; речі шкодує, а людину не шкодує, хоча людина безцінна істота. Собі не шкода, а іншому шкода; себе любить, а іншого ні. Але все взагалі сміття і вода. Усе для всіх – Господь невичерпний, що все підкорив під ноги людині як прах і сіно, весь світ.

712. “Любов довготерпить” (1Кор. 13:4), тобто не раптом карає того, хто грішить, а терпляче зносить його падіння, напоумляючи й караючи його, тим часом як властивість злості – раптом вражати супротивника або робити його нещасним, ввергаючи його в крайність. Дивно, як ми злі й нетерплячі! Згрішив брат, і ми не шкодуємо про те, що він грішить, не плачемо з братерської любові про його вільне божевілля, про його захоплення, а злість на нього, зневажаємо його за його гріхи, тим часом як самі, можливо, або були винні в тому самому, і нам поблажливо пробачали наші провини, і тільки завдяки поблажливості начальства ми нарешті абияк оговталися від своїх падінь, чи то пристрастей, чи то вад, і зробили себе до чогось придатними людьми; якщо навіть тепер ми буваємо винні в тому самому, тільки не так грубо, як брат, що грішить, значить, теж підлягаємо і ми відповідальності, то як не поблажливо ставитися до братів, що грішать. Але караючи інших за гріхи і злочини, треба пам’ятати і свої слабкості, свої вади і пристрасті, колишні або наявні, і з любов’ю, жалістю і довготерпінням карати підлеглих, а не з озлобленням, безжально й нетерпляче, поспішно. “З лагідністю караю противних, якщо Бог дасть їм покаяння в розум істини, і виникнуть з диявольських тенет, то живіть, уловлені від нього, в свою його волю” (2Тим. 2:25-26). Не дарма першою ознакою любові нашої до ближнього Апостол поставив довготерпіння і милосердя: “любов довготерпить, милосердствує” (1Кор. 13:4): бо кожна людина немічна, слабка, необачна, схильна до всякого гріха, але й при всьому тому легко може одуматися, повстати, покаятися за сприятливих умов; і тому треба бути терплячим до її немочей і гріхів. Втім там, де гріх шкідливо діє на інших, або де він з’єднаний з упущенням обов’язків по службі, або де він набуває великих розмірів, – там потрібна негайна суворість до приборкання й припинення його, або видалення шкідливої людини з середовища людей доброзичливих. “Вийміть злого від вас самих” (1Кор. 5:13).

713. Бог Сина Свого Єдинородного не пощадив для людини, – чого ж після цього ми пошкодуємо для ближнього: чи то їжі, чи то пиття, чи то одягу для його вбрання, чи то грошей на його різні потреби? Одним багато, іншим мало дає Господь для того, щоб ми промишляли один про одного. Так влаштував Господь, що якщо ми щедрими дарами Його доброти охоче ділимося з іншими, то вони служать на користь душі й тіла, розкриваючи наші серця для любові до ближніх, а поміркованістю їхнього споживання слугують і на користь тіла, яке не пересичується й не обтяжується ними. А якщо ми самолюбно, скупо і з жадібністю вживаємо тільки самі і шкодуємо їх для інших, то вони обертаються на шкоду душі й тілу, нам самим: на шкоду душі, бо жадібність і скупість закривають серце для любові до Бога й до ближнього і роблять нас огидними самолюбцями, посилюючи в нас усі пристрасті, і тому що жадібність робить у нас перенасичення й розлаштовує передчасно наше здоров’я.

714. Сповідуватися в гріхах частіше треба для того, щоб вражати, бичувати гріхи відкритим визнанням їх і щоб більше відчувати до них огиду. Подумай, людино, в яке лихо кинув нас гріх зухвалий і що зробив для нашого спасіння Владика Христос, Син Божий; пам’ятай Його втілення, добровільне самовиснаження, Його звернення до людей, Його промови, чудеса Його, глузування з Нього, лайку, заплівання, побиття, завушовування, нарешті найгірше розп’яття на хресті, смерть і поховання, а також воскресіння з мертвих. Пам’ятай, що Він зробив для нас для позбавлення від вічних мук і чого Він вимагає від тебе за це: щоб ти всього себе віддав Йому; жив не собі, а для Нього, виконуючи Його заповіді. Уникай того, що ввергає нас у гріх: похоті тілесної, похоті очей і гордості життєвої; розпинай плоть із пристрастями і похотями; терпінням рятуй душу свою; люби Бога і ближнього, як себе.

715. Що зробив для нас нікчемних, невдячних і злобних Владика життя нашого? З небес зійшов, у нашу плоть зодягнувся, чудеса різноманітні створив, постраждав, кров усю вилив, помер, у пекло зійшов, сатану зв’язав, пекло розорив, в’язнів пекла зв’язаних розрішив і на небеса вивів, із мертвих воскрес, нехай нас воскресить із Собою. Виконаймо Його завіт передсмертний: нехай любимо один одного, станемо старанно ставитися до виконання й інших Його заповідей, і не станемо ображати Його свавіллям і опором, Господи, допоможи!

716. Один дух повинні ми бути з Господом – дух святині, дух любові, доброти, лагідності, довготерпіння, милосердя. Хто не має цього духа в собі, той не Божий. Отже, я маю бути любов, єдина любов, усіх вважати за одне. “Нехай усі єдине будуть” (Ін. 17:21). Буди! Господи, допоможи!

717. Що буде з нами в тому віці, коли все, що нам лестило в цьому світі, і багатство, і пошана, їжа і питво, і одяг, і прекрасно прибрані оселі, і всі привабливі речі, – що буде, кажу, коли все це нас полишить, коли все це виявиться для нас сновидінням і коли від нас вимагатимуться діла віри і чеснот, діла поміркованості, чистоти, лагідності, смиренності, милосердя, терпіння, слухняності та ін.?

718. Ми повинні мати найживіший, найдуховніший зв’язок із небожителями, усіма святими, Апостолами, пророками, мучениками, святителями, преподобними та праведними, – бо вони члени єдиного тіла – Церкви Христової, до якої належимо й ми, грішні, та до якої жива Голова є Сам Господь Іісус Христос. Ось чому ми закликаємо їх у молитвах, розмовляємо з ними, дякуємо їм, славимо їх. Усім християнам невідкладно потрібно бути у зв’язку з ними, якщо вони бажають християнського процвітання: адже святі – друзі, провідники наші до спасіння, молитовники наші та заступники.

719. Попирайте плоть, тобто пристрасті її. З брудом нарівні треба ставити її і все плотське, не дбати про неї. – Господи, Твоя сила: допоможи! Коли все плотське, гріховне вважатимемо за ніщо, тоді Господь для нас буде все; на руїнах у серці земності запанує Господь.

720. Через пристрасть нашу до плоті, її похотей або через надмірне ціноутворення плоті й усього плотського панує диявол у наших серцях, виконуючи богопротивоположну волю свою та виганяючи з наших сердець Царство Боже і руйнуючи діло Іісуса Христа: зведення нас на небеса. – Істинно! – Зневажати бо треба плоть: минає бо (троп. преподобн.). А в нинішній вік, у людей століття цього, вся ціна плоті й плотському – і ніякої ціни духу й духовному: вірі й чесноті.

721. Не живе Господь у тому серці, в якому панує жадібність, пристрасть до земних благ: до солодощів земних, до грошей тощо. Досвідом пізнано і пізнається щодня. У тому серці живе жорстокосердя, гордість, зарозумілість, неподобство, злість, помста, заздрість, скупість, марнославство і марнославство, крадіжка, обман, лицемірство і облуда, хитрість, пестощі і плазування, блуд, лихослів’я, буйство, зрада, клятвопорушення.

722. Ми всі – одне за одностайністю і любов’ю та духовним відродженням, і для всіх нас все – Отець Небесний: Отче наш, що єси на небесах. Ми одне братство з одним духом, і “якщо хто Духа Христового не має, той не є Єгов” (Рим. 8:9). Зрозуміймо це. Ми – Церква Христова, у якої Глава Сам Христос, лагідний і смиренний, невичерпний у благах для нас, аби тільки ми в любові жили. Ми – стадо, Він – Пастир. Ми – члени, Він – Глава. Як члени можуть пишатися чимось, коли все мають від Глави?

723. Якщо ми матимемо живий, діяльний зв’язок із членами Христовими тут, любитимемо їх ділом та істиною, то і з нами матимуть живий союз усі святі Божі люди, і про що б ми їх не попросили, вони виклопочують нам це в Христа Бога, для Котрого вони усім, що було для них дорогим, пожертвували.

724. Ми, які отримали життя від Живота всіх – Бога, для приношення Йому плодів життя, чи приносимо Йому в дар життя своє, плоди життя свого, як праотці, пророки, Апостоли, мученики, святителі, преподобні, праведні та всі святі? Чи навіть думаємо про це щодня? Чи не собі тільки живемо? Чи за заповідями і статутами Життєдавця живемо? Якщо ні, то що перешкоджає? Любов до себе, самолюбство? – Принесемо любов до себе в жертву любові до Господа, бо що таке ми, самі по собі? – Гріх, розтління.

725. Щодня просять у тебе милостині, і давай щодня охоче, без озлоблення, брутальності й нарікання: ти не своє, а Боже даєш Божим чадам хрестоносним, які ледве мають, де голову підхилити; ти приставник Божого надбання, ти слуга щоденний вседенний меншій братії Христовій, виконуй справу свою з лагідністю й смиренністю, не нудьгуй їм. Христу, Судді і Мздовоздателю, служиш: велика честь, висока гідність! З радістю твори справи добрі. Просто, без великих зусиль приходять тобі гроші; просто, не думаючи багато, і роздавай їх. Щедро винагороджуються твої труди, – будь щедрий до інших сам. Не по заслугах винагороджуються, – не по заслугах і іншим давай, а заради їхньої потреби.

726. Як людина пристрасна буває одним духом з дияволом – і це я і багато інших відчувають, – так людина доброчесна буває і перебуває одним духом з Господом, і це вона відчуває, відчуває, кажучи: “живу вже не я, а живе в мені Христос” (Гал. 2:20), або як Господь Сам каже: “хто їсть Мою плоть, і п’є Мою кров, у Мені перебуває, і Я в ньому” (Ін. 6:56), чи як Апостол: Чи не знаєте ви, “яко… Христос у вас” (2Кор. 13:5), так святі Божі люди – один дух із Господом, так і всі, хто благочестиво живуть на землі. Велика таємниця і велика честь земнородним! Але і яке безчестя і яка погибель для навіжених і непокірних! Вони – один дух із дияволом, від якого всіх нас визволи, Христе Боже!

727. Якщо істину чого-небудь відкрито в божественному слові, досліджено й пояснено богопросвітленим розумом св. мужів, прославлених Богом, і пізнано серцем у її світлі та життєдайності, тоді сумніватися в ній, замислюватися над нею – це тяжкий гріх, це диявольське марнування розуму й серця.

728. Я сам щохвилинний боржник Господу духовно й тілесно: духовно – гріхами й тілесно – миттю, одержуючи від Нього речові дари: їжу, питво, гроші, одяг, повітря, теплоту, світло, загалом різноманітні життєві достатки. Як же мені не мати задоволення прощати борги ближньому моєму, духовні й речові, коли Господь мені прощає незліченну безліч їх? Як мені не давати задарма Божих же дарів, коли мені Господь без числа миттю подає всі блага духовні й речові: світло розуму й серцю, спокій і радість серцю, пізнання багатоманітні – аж до струменя повітря? Та це було б потворно, ми одне тіло і один для одного члени і неодмінно взаємно позичені чимось; так і в суспільному тілі неможливо обійтися без того, щоб нам не були винні інші або ми не були б винні іншим. І не можна нам не прощати одне одному боргів: як у тілі природно, що одні члени часто живуть за рахунок інших, наприклад шлунок за рахунок голови або за рахунок рук і ніг, так і в суспільстві. А головне, треба пам’ятати, що ми все маємо тільки від Бога і самі Йому нескінченно багато винні, і Він прощає нам з любов’ю борги наші, аби ми залишали боржникам нашим. Будемо ж охоче і старанно прощати ближнім борги їхні нам; станемо приносити Богові щодня цю жертву і будемо жити в любові. Відкинемо свавілля і безчинство пристрастей і підкоримося цілком волі Божій. Ми образ Божий, а Бог є любов (1Ін. 4:8,16). Будемо ж жити в любові, поревнуємо про неї всіма силами. Господи, допоможи! А земне все, всі харчі, одяг, гроші вважатимемо за сміття і не станемо через сміття гнівити Господа, гризучи один одного, ворогуючи один на одного. Чи Господа продамо за харчі, за гроші? Що-небудь єдине: або Бог, або плоть. Двох богів визнавати не можна, двом служити не можна. А плоть свої закони наказує нам, абсолютно протилежні Божим: обжерливість, нестриманість, надія на їжу, питво, гроші, – скупість або жалість до ближнього Божих дарів, озлобленість на ближнього через їжу й питво, гроші, зневагу до нього через те ж саме, заздрість через те ж саме, жорстокосерддя в нещасті його та ін. Що ж робити, щоб служити Господу нелицемірно? Розіп’яти плоть із пристрастями й похотями і її за ніщо вважати, і все, що вона цінує дуже, любить сильно, солодощі, гроші, одяг, будинки, екіпажі, – вважати за ніщо, за сміття, гній, землю, як і справді все це так і є; а вважати найдорожче в житті кохання і для нього всім жертвувати, йому все підкоряти, для нього всім нехтувати.

729. Усім треба знати і вірити, що є духовний, смертоносний змій, званий дияволом і сатаною, засуджений Творцем на вічні муки, який може потягнути до вічної муки людей невіруючих, беззаконних і нерозкаяних. Усім також треба знати і вірити, що від Бога посланий у світ Спаситель, щоб врятувати людей від смертоносного жала цього змія – гріха і вічної смерті, і що цей Спаситель усім подає свої спасенні ліки проти дошкульних відчуттів цього змія: віру, молитву, покаяння і Св. Тайни Тіла і Крові Своєї.

730. Багато дощових крапель, а все з однієї хмари; багато променів, а все від одного сонця; багато листочків на дереві, а все від одного дерева; багато піску на землі, а весь від однієї землі. Так багато людей, а всі від одного Адама і перш за всіх від Бога.

731. Для чого Господь докладає нам день до дня, рік до року буття нашого? Щоб ми поступово від’їхали, відкинули лукавство від душ своїх, кожна своє, і засвоїли собі блаженну простоту, щоб, напр., ми зробилися, як агнці незлобиві, як немовлята прості, щоб навчилися не мати ні найменшої пристрасті до речей земних, а, як діти люблячі та прості, приліпилися б усім серцем до одного Бога та возлюбили б Його усім серцем своїм, усією душею своєю, всією силою своєю й усім думкою, а ближнього – як самого себе. Поспішимо ж сердечною і слізною молитвою випросити собі в Господа простоту серцеву і поревнуємо, потурбуємося всіма заходами відкинути лукавства душ своїх, напр. злу підозрілість, залякування, зловтіху, злобу, гордість, гордовитість, пихатість, нетерплячість, зневіру, розпач, уразливість і дратівливість, боязкість і малодушність, заздрість, скупість, обжерливість і переїдання, розпуста думкова й серцева та розпуста дійсна, грошолюбство та загалом пристрасть до надбання, лінощі, неслухняність і все темне полчище гріхів. Господи! без Тебе не можемо творити нічого. Сам благослови нас на справу цю і Сам даруй перемогу на ворогами нашими і на пристрасті наші. – Буди!

732. Віднімемо ми від себе свою душевну короткозорість і перестанемо звертати всю свою увагу тільки на тимчасове, земне, будемо прозирати розумними очима в майбутнє, нескінченне життя і підноситися серцями до гірської своєї вітчизни. Дійсно, дивовижна короткозорість – безсмертній душі дивитися тільки на теперішнє, видиме, взагалі таке, що підлягає почуттям і пестить тілесні наші почуття, і не дивитися на життя майбутнього віку, на блага, “що око не бачило, а вухо не чуло, а в серці не бачило серце, що, однак, преблагого та мудрого Бога приготував тим, хто Його любить” (1Кор. 2:9). Чого ми позбавляємо себе через свою добровільну короткозорість? Як мухи, ми пригорнулися до солодощів земних, та й прокинутися, відірватися від них не хочемо. Блаженний, хто знехтує солодощами світу цього: блаженству його не буде кінця.

733. Як у мирському побуті є бідні й багаті, так і в духовному світі, у духовному порядку є бідні й багаті. Бідні просять у багатих і достатніх і без них не можуть жити, так і в духовному порядку бідні повинні вдаватися до допомоги духовно багатих. Ми духовно бідні, жебраки, а святі духовно багаті, або ті, що в цьому житті ще сяють вірою і благочестям. До них-то ми, бідняки, повинні вдаватися. Їхніх молитов просити треба, щоб вони допомогли нам стати простими, як немовлята, щоб вони навчили нас духовної мудрості, як перемагати гріхи, як полюбити Бога і ближнього. Тож помоліться за мене, св. Божі люди Божі: пророки, Апостоли, святителі, мучениці, преподобні, праведні та всі святі, нехай я буду подібний до вас!

734. Коли молишся Господу, уяви живо, кому ти молишся. Ти молишся безпочатковому і нескінченному Царю всякої істоти, всесвятому, всеблагому, всемогутньому, премудрому, всюдисущому, всеправедному, перед яким благоговійно шанують мільйони мільйонів Ангелів різних порядків. Якого оспівують воїнства мучеників, стан пророків і Апостолів, собори святителів, преподобних і праведних. Коли молишся Владичиці, уяви також і Її безприкладну святість, велич, благість, премудрість, всеблагополуччя, раболіпне поклоніння ангельських і людських соборів.

735. Таїнство викуплення Христового, страждання Його, хресну смерть і воскресіння Його, і вознесіння, і друге пришестя треба безперестанку пам’ятати й усьому цьому відповідати; шанувати святиню Божої Матері, як одухотвореного ківоту та храму Божества, як обожженої, понад усе вшановувати та в Неї просити після Господа очищення й святині, і міцності у вірі та любові.

736. Уникай лестощів, зухвалості та самоуправства. Душа наша має до цього пристрасть, коли інші роблять що-небудь не по нас або не роблять того, чого б ми бажали. Терпи; подумай, що було б, якби тобі інші мстилися б негайно ж, якби ти зробив щось не з їхньої волі або не виконав того, що міг би виконати і повинен виконати?… “А як хочеш, щоб чинили з тобою інші, так чини і ти з ними” (Лк. 6:31), або тримайся правила: ми залишаємо боржникам нашим. Людина є уособлений борг. Тут треба згадати, що серце наше надзвичайно примхливе, злісне і дурне: інша людина сильно не сподобається ні з того ні з сього, як то кажуть, і ми плекаємо до неї в серці злість і готові були б нізащо образити її. Треба зневажати природну і безпричинну злість серця і молити Бога, щоб Він вигнав із серця цей сморід пекельної безодні. Нехай пам’ятаємо, що нам заповідано: “Цю заповідь заповідаю вам, любіть один одного” (Ін. 15:17).

737. Життя серця є любов, смерть його – злоба і ворожнеча на брата. Господь для того нас тримає на землі, щоб любов до Бога і ближнього цілком проникла в наші серця: цього і чекає Він від усіх. Це мета стояння світу.

738. Моя щоденна, найбільша біда – гріхи, що виразжають і гризуть моє серце. Але проти цієї біди є щоденний же, найбільший Визволитель і Спаситель Іісус Христос. Він мені щодня благотворить невидимо, милостиво. Грішники бідні! Пізнайте цього Спасителя, як я знаю Його за благодаттю Його, за даруванням Його.

739. На ближнього, на побратима озлоблюєшся і кажеш: він такий і такий, скнара, злий, гордий, або він зробив те й те, тощо. Що тобі до того? Богу він грішить, не тобі; Бог його Суддя, не ти; Богу він відповість за себе, не ти. Ти себе знай, наскільки грішний ти сам, яка колода в тебе самого в оці; як тобі важко зі своїми гріхами справлятися й узяти над ними гору; як ти сам болиш ними, як вагітна, – як вони осіли тебе, – як ти хочеш собі поблажливості до інших у немочах. А брат така ж, як ти, людина; май до нього поблажливість, як до грішної людини, в усьому тобі подібної, настільки ж немічної, як і ти; люби його, як себе, чуючи, як Господь промовляє: “Це заповідь вам: нехай ви будете любити один одного” (Ін. 15:17), – і як за себе молишся, щоб Господь допоміг тобі викорінити твої пристрасті люті й непереможні, так молись і за брата, щоб Господь визволив його від лестощів і тлі пристрастей, від затьмареності й тісноти їхньої. Треба пам’ятати, що ми одне тіло гріховне, більш-менш заражене в членах своїх подихом спільного ворога – диявола, і самі по собі, без благодаті Божої, безсилі позбутися цього подиху, який мертвотвірний і затьмарює; тільки Дух Святий подихом Своїм може розігнати бісівську імлу пристрастей через хресні заслуги Господа Іісуса Христа, і що, значить, треба смиренно молитися Господу в дусі братерської любові за всіх побратимів своїх і за всіх людей, щоб уникнули вони імли пристрастей і великої принади їхньої, якою вони тішаться, не відаючи її загибельностi; напр. багатий тішиться багатством своїм, честолюбний – відзнаками; обжерливий – їжею, питвом і ласощами; злісний – злістю; заздрісник – стражденною жертвою його заздрості та ін.

740. Як кожне слово молитви: помилуй мене, Боже, Владика чує і виконує кожне слово (досвід), тільки б від серця говорили; так і всі слова інших молитов, навіть наші власні, щирі молитви. О, благопослушний Владико! Слава Тобі! “Просіть, і дасться вам, шукайте, і знайдете, стукайте, і відкриється вам. Кожен, хто просить, отримує…” (Мф. 7:7-8). Тільки в простоті серця, без сумніву моліться.

741. Вражаючи хворобою тілесний наш склад, Господь розтрощує стару, гріховну, плотську людину, щоб дати силу новій людині, яку ми знесилили плотськими справами: обжерливістю, неробством, розвагами, пристрастями різноманітними. “Коли я немічний, тоді я сильний” (2Кор. 12:10). Треба з вдячністю приймати хворобу.

742. Святі Божі великі за своїм душевним настроєм, за своєю вірою, за своїм твердим сподіванням на Бога і гарячою любов’ю до Бога, для Якого знехтували всім земним. О, як ми перед ними нікчемні, як на них не схожі! Великі вони за своїми подвигами стриманості, пильнування, посту, безперервної молитви, вправляння в слові Божому, в богодумстві. О, як ми на них не схожі! Як же ми повинні принаймні шанувати їх! Як просити їхніх молитов за себе з благоговінням! Але в жодному разі не ставитися до них легковажно, неблагоговійно, пам’ятаючи їхнє обоження, єднання з Божеством.

743. Дякую Тобі, Господи, Владико і Суддя мій, яко вчиш мене просто молитися Тобі, і чуєш мене, що кричу до Тебе, і від гріхів моїх і скорботи моєї спасаєш, і на просторах ставиш ноги мої. Це воззвав я до Тебе в грісі лукавства мого словами церковної молитви: Господи Боже наш, покаянням залишення людиною дарував… і лише тільки-но скінчив її, мир і легкість оселилися в душі моїй. 29 червня 1864 р.

744. Не слухай наклепів ворога на ближнього, гидот і різних злоб його та гордині його. На всяку людину дивись просто, з повагою, як на образ Божий, і не думай про неї нічого поганого без причини. Коли молишся тільки внутрішньо або разом і зовнішньо, будь упевнений міцно, що Господь тут, у тебе і в тобі, і чує кожне слово, хоч і про себе, хоч і тільки подумки говориш; говори від щирого серця, щиро, засуджуй себе так само щиро, без найменшого виправдання себе, май віру, що Господь помилує тебе, – і не залишишся немилуваним. Вірно. З досвіду взято.

745. Ти озлоблюєшся на ближнього, зневажаєш його, говорити з ним мирно й любовно не хочеш через те, що він має щось грубе, уривчасте, недбале, неприємне тобі у своєму характері, у своїй мові, у своїх манерах, – через те, що він усвідомлює свою гідність, можливо, і більше, ніж потрібно, чи що він дещо гордий і нешанобливий, але ти винний більше, ніж він, лікар і учитель ближнього: “лікарю, зцілися сам” (Лк. 4:23); учителю, навчися сам. Злоба твоя є найгірше зло всякого зла; злобою хіба можна виправляти зло? Маючи колоду, хіба можна виймати в іншого спицю? Зло, недоліки виправляються добром, любов’ю, ласкою, лагідністю, смиренням, терпінням. Визнавай себе першим із грішників, які тобі здаються грішниками або насправді грішники, вважай себе гіршим і нижчим за всіх; викинь усяку гордість і злість на ближнього, нетерпіння і лють, і тоді лікуй інших. А то покривай поблажливою любов’ю гріхи інших. Якщо ж беззаконня всі викриєш у ближньому, що буде? Вічна ворожнеча і негаразди, бо хто без гріха? За те й наказано нам залишати борги боржникам нашим; бо якщо наші беззаконня викриє Господь, хто з нас постоїть перед правдою Його? “Якщо ж ви відпускаєте людям їхні гріхи, то відпустить і вам Отець ваш Небесний” (Мф. 6:14). На трапезі любові буваємо у Самої втіленої Любові, а любові не маємо один до одного. Дивна річ! і турботи про це немає. А сама любов, без нашої старанності й старання та діяльності, не прийде.

746. Людинолюбче Господи, Іісусе Христе, Сину Божий, дякую від щирого серця мого, що молитву мою про любов до ближнього й піклування про земне почув ти і мирну, розумну й солодку любов у серці моєму вилив ти. Утверди, Боже, це в мені молитвами Пречистої Владичиці нашої Богородиці, і нехай буду я чадо Твоє, Господи, і чадо Її найістинніше. Липня 26 дня 1864 р., 11 година вечора.

747. О, найпрекрасніше, найдорогоцінніше створіння людина! О, пребудована якась і чудова пальма людина! О, найкраще створіння Боже людина! О, найчесніше, що має бути недоторканним ні для чого нечистого, створіння Боже, як образ Самого Бога, високоповажний храм Самого Бога! Нехай тікають від нас усі кепські, лукаві й хульні помисли та помисли сумнівів. Ми – Божі чада; ми – святі у Христі; нехай тримаємо, нехай бережемо серце своє у святині; нас, як натхненних Божих ківотів, наших помислів і сердець, нехай ніяк не торкнеться рука скверних і лукавих духів! Втілився нас заради Слове Божий і Боже! збережи нас у Твоїй святині! Найсвятіша Глава наша! не віддай серця нашого і тіла нашого поганому веліару, нехай не занечистить їх помислами, але перебувай повсякчас із нами і бережи нас чистими й непорочними. Дай нам, Господи, завжди мати з Тобою, Пребожественною Головою нашою, живий зв’язок, як членам тіла Твого, – зв’язок у думках сердечних, у молитві й у справах. Відпадання від Тебе сердець наших є темрява і смерть, Господи, є скорбота і тіснота, сором і приниження і гидота духовна, з тобою ж нам світло, життя, мир, радість, простір серцю, відвагу, і велич, і святиня.

748. Знаєте, що вам обіцяно вічне життя в Бозі, що його треба заслужити послухом Богу і Його церкві в цьому короткочасному житті, терпінням хвороб, скорбот, негараздів і різних поневірянь, – і ви не хочете коритися Творцю, живете в безтурботності та недбалості до своєї душі, до недбалості до чеснот, в безперестанних гріхах! Чого вам очікувати після цього, невдячні, лихослівні й неслухняні істоти? Душа моя, подумай і зверни все життя земне на славу Божу і на благо ближніх. Не догоджай плоті й крові, а Господу своєму; плоть і кров тлінні, як усе земне.

749. Навіщо недовірливість там, де вона не повинна бути, напр. під час читання і слухання Божого слова, церковних читань і співів, на молитві та ін. …. Бог є істина, цього досить; “Церква є… стовп і утвердження істини” (1Тим. 3:15); диявол – брехня, наклепник, противник, – цього досить. Знай одного Бога і Його істину; будь чужий диявола і його брехні, його мрій, безглуздостей.

750. Хреста животворного, навіть знамення його, тремтять демони через те, що до дерева хреста прибитий був Син Божий і освятив його Своїм стражданням на ньому; як же тремтять демони Владичиці Богородиці і Самого імені Її всесвятого? Як зірка пресвітла, Владичице, вся Вона в сяйві Світла – Бога, як вугілля розпечене у великому вогні. Уся пресвітла і вогненна. Як легко помислити, що Він, Бог, є Світло і Святість, так і Вона є вічне Світло і вічна Святість. Амінь.

751. ” Іісус Христос учора і сьогодні, Той же і на віки вічні” (Євр. 13:8). Так і істина Божа, все, що читається в Євангелії, в церковних молитвах, канонах, акафістах, псалтирі, – одна й та сама вічно; вона і тепер та сама, якою ти знайшов її вперше, чи коли молився ревносердим серцем, відчував усю істину, солодкість, мирність і життєдайність її. Ти змінюєшся і стаєш до неї в різні стосунки, а вона одне й те саме – вічне сонце, що просвіщає, зігріває, оживотворяє.

752. Доки Св. Тайни, які ми приймаємо, будуть нагадувати нам, що “єдине тіло є ми ” (1Кор. 10:17), і доки не буде в нас взаємного сердечного єднання між собою, як членів єдиного тіла Христового? Доки будемо себе законничати в житті, один проти одного ворогувати, один одному заздрити, один одного гризти, засмучувати і їсти, один одного засуджувати, сварити, один одного лаяти? Доки в нас не буде Духа Христового, духа лагідності, смиренності, незлобивості, безсторонньої любові, самовіддачі, терпіння, цнотливості, стриманості, простоти і щирості, презирства дольнього, цілковитого прагнення до небесного? Владико Господи Іісусе Христе! просвіти наші сердечні очі, і “Дух Твій благий нехай наставить нас усіх на землю праву” (Пс. 142:10). Дай нам Духа Твого!

753. Усе для всіх нас Господь, а ми немало чого можемо самі по собі зробити що для себе. Він Податель сил, благ і всього потрібного до влаштування нашого благополуччя. Усю печаль, усе піклування, турботу на Господа покладемо.

754. На молитві будь як дитя, що лепече, зливаючись в один дух із духом вимовленої молитви. Вважай себе за ніщо, молитви приймай як великий дар Божий. Від свого розуму плотського зовсім відмовся і не слухай його, бо плотський “розум хизується” (1Кор. 8:1), сумнівається, мріє, хулить. Якщо під час або поза молитвою ворог запне душу твою будь-якими хулами й гидотами, не сумуй від них, але скажи з твердістю в серці своєму: для очищення від цих-то і подібних до них гріхів і прийшов на землю Господь наш Іісус Христос; у цих-то й подібних до них немощах духа і прийшов Багатомилостивий допомогти нам; і коли скажеш ці слова з вірою, серце твоє одразу ж заспокоїться: бо Господь серце твоє очистить. Взагалі ні від якого гріха, як від мрії, не треба сумувати, а сподіватися на Спасителя. О безмірне милосердя Боже! О найбільше служіння Боголюдини нам грішним! І донині Він служить нам людинолюбно, очищаючи і спасаючи нас. Отже, нехай посоромиться держава ворожа!

755. Ближнього благочестивого славиш – Бога славиш; ближньому робиш добро, – собі робиш добро, бо ми – одне тіло; ближньому робиш добро – Бога робиш боржником собі, – бо ближній образ Божий, а Бог – усе в усіх. Християнину робиш добро – Христа, Сина Божого, робиш боржником собі, бо християни – тіло Його, члени його. Християнина позичаєш – Духа Святого позичаєш, бо християни – храми Святого Духа. “Чи не знаєте ви, що ви храм Божий, Дух Божий живе у вас?” (1Кор. 3:16).

756. Бог створив людину за образом і подобою Своєю, – дар нескінченно великий; а людина, розумно-вільна істота, стала невдячною перед своїм Творцем, образила Його своїм віроломством і невірністю, гордістю перед Ним; захотіла зрівнятися з Творцем своїм і пішла проти Нього. Всякий гріх є війна проти Бога. Але, о нескінченний дар любові Божої до людей! Коли ми так глибоко впали, згрішивши проти Творця, коли впали від життя в смерть, кинувшись від Бога, Життя свого, і розбестили себе гріхами, коли нам загрожувала вічна смерть, – Бог послав на землю Викупителя світу, Сина Свого Єдинородного на подобу нашої плоті, просвітити нас, постраждати за наші провини й у такий спосіб очистити нас від гріхів через покаяння та віру в Нього і привести знову до Отця Свого, від Якого ми відпали. Нехай цінуємо це найбільше благодіяння Боже до нас, і нехай не “не дбайливо ставимося до свого спасіння” (Євр. 2:3)! Будемо пам’ятати постійно своє розтління гріховне і благодатними засобами, пропонованими Церквою, оновлюватися. ” Хто в Христі, той нова тварина” (2Кор. 5:17). Нові ми чи ті ж старі, з тими ж гріхами?

757. Божа Матір одна плоть і кров, один дух зі Спасителем, як Матір Його. Яка безмірна заслуга Її по благодаті Божій, що Вона стала Матір’ю Самого Бога, плоть взаємно віддавши Йому пречисту і всеосвященну, харчуючи Його молоком, на руках носячи, одягаючи Його, всіляко зберігаючи Його юність, цілуючи Його багаторазово, пестячи Його. Господи! хто опише велич Діви Богородиці? Здивується всякий язик благохвалити за надбанням; здивується ж розум і премирний співати Тебе, Богородице!… (ірмос). Єдиною думкою і простим серцевим рухом закликати Її… Вона єдине з Богом, як і святі.

758. Знай і пам’ятай, що справа твого спасіння завжди близька серцю Владичиці Богородиці, бо для того обрав Її з усіх родів і втілився від Неї, Пречистої, благоволінням Отця і сприянням Святого Духа, Син Божий, щоб врятувати рід людський від гріха, прокляття і вічної смерті або вічних мук. Як Спасителю близька справа нашого спасіння, так і Їй. Звертайся до Неї з цілковитою вірою, сподіванням і любов’ю.

759. Христос, Син Божий, найсвятіший Бог, “не соромиться браттям називати” нас грішників (Євр. 2:11), а ти не соромся називати братами й сестрами принаймні бідних і незнатних, простих людей, родичів по плоті або неродинних, і не пишайся перед ними, не зневажай їх, не соромся їх, бо ми всі справді у Христі брати, усі відроджені водою й Духом у купелі хрещення і стали чадами Божими; всі називаємося християнами, всі харчуємося плоттю і кров’ю Сина Божого, Спаса світу, над усіма нами відбуваються інші таїнства церковні, всі ми в молитві Господній молимося: Отче наш. .. і однаково всі називаємо Бога своїм Отцем. Ми не знаємо іншої спорідненості, крім спорідненості духовної, найвищої, вічної, яку дарував нам Владика життя, Творець і Відновлювач нашого єства Іісус Христос, бо ця одна спорідненість є істинною, святою, такою, що перебуває; земна ж спорідненість є неправильною, мінливою, тимчасовою, тлінною, як тлінна плоть і кров наша. Отже, поводься просто з людьми, як рівний з рівними, і ні перед ким не звеличуйся, а навпаки – упокорюйся, “бо кожен, хто звеличується, упокориться; а хто упокорює себе, той звеличується” (Лк. 18:14). Не кажи: я освічений, а він або вона – ні, він або вона простий, неосвічений мужик або мужичка; дару Божого, даного тобі, негідному, не обертай на привід для гордості, а для смирення, бо “кому багато дано, з того багато стягнеться”, а кому мало дано, з того мало і спитають (Лк. 12:48). Не кажи: я шляхетний, а він низького роду, – земна шляхетність без шляхетності віри і чесноти порожнє ім’я. Що в моєму благородстві, коли я такий самий грішник, як інші, або ще гірший? І любити-то ближнього треба не по-своєму, а по-Божому, тобто не за своєю волею, а за Божою. Наша воля – любити б тільки тих, хто любить нас, а ворогів або неприємних нам чомусь людей зневажати, ненавидіти, гнати. Але Бог хоче, щоб ми їх тим більше й любили, як хворих; щоб і ми самі, як хворі на самолюбство, гордість, ганьбу та злість, лікували себе любов’ю та смиренністю, докладаючи цей всецілебний пластир і на їхні серцеві рани. Виправляючи духовні хвороби інших, аж ніяк не треба бути зверхнім, не треба озлоблюватися або сердитися і виходити з себе, думати не про користь ближнього, а про самого себе і служити своєму самолюбству і взагалі своїм пристрастям. Любов не дратується легковажними або гордими й зарозумілими вчинками ближнього; вона “довготерпить, милосердствує,… не пишається,… не мислить зла” (1Кор. 13:4-5), не ставить усяке слово в рядок, а все прикриває. Та то й добре: бо що покриєш поблажливістю, то часто зручно проходить само собою. Отже, тому, хто лікує інших, треба бути самому здоровим, щоб не сказали ті, кого лікують: “лікарю, зцілися сам” (Лк. 4:23). Якщо той, кого лікують, помітить, що ти сам злий і сердитий і не любиш його, то він буде внутрішньо зневажати і ненавидіти тебе, і нічим ти на нього не подієш, бо зло не виправляється злом, а добром. “Перемагай благим зле” (Рим. 12:21), викоріни наперед у собі те, що хочеш викорінити в інших.

760. Турботи про життєве, як імла, застилають уявний горизонт душі, затьмарюють серцеві очі і зв’язують душу. Але не турбуйся ні про що, а поклади всю печаль і турботу на Господа, за повчанням духоносного Апостола. Не жалкуй про витрату на інших; вона передобручення нових і більших щедрот Господніх до тебе.

761. Інший начебто молиться Господу, а сам працює дияволу, що гніздиться в серці, бо молиться вустами тільки, а серце його холодне, не відчуває і не бажає того, чого вуста просять і що кажуть, і “далеко відстоїть” (Іс. 29:13) від Господа. Також є багато причасників, які причащаються тіла і крові Христової не щиро, не з великою любов’ю, а тільки вустами і черевом, з маловір’ям, холодністю, з серцем, що пристрасне до їжі та пиття, до грошей або схильне до гордості, злості, заздрощів, ледарювання, і серцем дуже далеко стоять від Того, Хто весь є любов, святиня, досконалість, премудрість і доброта невимовна. Таким потрібно глибше входити в себе, глибше каятися і глибше міркувати про те, що є молитва і що причастя. Холодність серця до Бога, до молитви – від диявола; він є холод тартара, а ми, як чада Божі, полюбимо Господа гарячою любов’ю. Даруй, Господи, бо без Тебе “не можемо творити нічого” (Ін. 15:5). Адже Ти – все для нас, а ми – ніщо. Ти з небуття в буття привів нас і всім забезпечив.

762. Каятися – значить у серці відчувати неправду, божевілля, винність гріхів своїх, – значить усвідомлювати, що образили ними свого Творця, Господа, Батька і Благодійника, нескінченно святого, який нескінченно гріх огидний, – значить, усією душею бажати виправлення й загладжування їх.

763. Християнину, який добровільно чи мимоволі грішить, нагадуй частіше про його гідність, що він обожнений і що наше єство посаджено на престолі з Богом Отцем, Сином і Духом Святим. Єврею, магометанину, язичникові за нагоди скажи, чого вони позбавляються через своє костеніння в невір’ї, скажи їм, яке піднесене наше єство Сином Божим, яке облагороджене, облагодатствоване; християн переконуй полишити гріхи заради такої шляхетності їхньої природи, невіруючих притягай до віри Христової.

764. Велика єктенія. За нею всі ми – єдине, в єктенії перераховуються всі члени Церкви – тіла Христового, спочатку земні, потім небесні. Такий характер усього богослужіння: вечірні, утрені, літургії. З яким духом, з якою піднесеністю думок, з якою любов’ю священик повинен молитися Богу за всіх і за все.

765. У молитвах і піснеспівах церковних, по всьому їхньому простору, рухається Дух Істини. Усе, що від інуду спадає на думку того, хто суперечить і хулить, – від диявола, батька неправди, наклепника; молитви й піснеспіви – дихання Духа Святого.

766. Той, хто молиться Господу, Божій Матері, Ангелам і святим, повинен насамперед дбати про виправлення свого серця і свого життя, а потім наслідувати їх, як написано: “будьте милосердними, як і Отець ваш Небесний милосердний” (Лк. 6:36); “будьте святими, бо я святий є” (1Пет. 1:16; Лев. 19:2). Ті, хто молиться до Божої Матері, повинні наслідувати Її смиренність, неймовірну чистоту, відданість у волю Божу (напр, коли бачиш неправди) і терпінню; ті, хто молиться до Ангелів, повинні думати про небесне життя і намагатися про духовність, відкладаючи поступово тілесність і пристрасті тілесні, а також про полум’яну любов до Бога й ближнього; ті, хто молиться до святих, нехай наслідують їхню любов до Бога та зневагу до світу або марнославства світу, їхню молитву, поміркованість, нестяжання, терпіння хвороб, скорбот і напастей, їхню любов до ближнього. В іншому разі молитва буде повітропоглинанням.

767. Той, хто молиться, як голодний, повинен жадати, міцно бажати тих благ, особливо духовних, прощення гріхів, очищення, освячення, утвердження в чеснотах, яких він просить у молитві. Інакше марно слова витрачати. Те саме розумій про подяку і славослів’я Господа: намагайся дякувати і славити Господа безперестанку, бо все від Нього, все – дари Його доброти і милосердя.

768. Господь – буття моє; Господь – порятунок від вічної смерті; Господь – вічне життя моє; Господь – очищення і позбавлення від безлічі гріхів і освячення моє; Господь – сила в немочі моїй, простір у тісноті моїй, надія в малодушності й зневірі моїй. Господь – життєдайний вогонь у холодності моїй; Господь – світло в темряві моїй, мир у сум’ятті моєму; Господь – заступник у спокусах моїх. Він – мислення моє, бажання моє, діяльність моя; Він – світло душі й тіла, їжа, напої, одіяння моє, щит мій, зброя моя. Усе для мене Господь. Душа моя, люби і дякуй невпинно Господу! “Благослови, душе моя, Господа; і все нутро моє, — святе ім’я Його. Благослови, душе моя, Господа і не забувай жодного благодіяння Його.Він прощає усі беззаконня твої, зцілює всі недуги твої. Визволяє від смерті життя твоє, оточує тебе милістю і щедротами. Насичує благами бажання твоє, оновлює, як в орла, юність твою. ” (Пс. 102:1-5).

769. “Усі ви брати є” (Мф. 23:8). “Любіть один одного” (Ін. 15:17). Церква – Боже, наче велике, святе сімейство, в якому Бог – Отець, Пресвята Богородиця, Матір Господа Іісуса Христа – Матір наша. Ангели і святі люди – старші брати, і ми всі – брати єдиноутробні, породжені Церквою в одній купелі хрещення Духом Святим. Молодші природно зобов’язані пошаною до старших, природно підпорядковані їм, як недосконалі, просять у старших молитов за себе в Бога, бо ж вони – друзі Божі, їхнє клопотання з благоволінням приймає Господь. У чад Отця Небесного молитва, яку починає Син Його: Отче наш.

770. Господи! Ти прийшов спасти нас вірою в Тебе, вірю, що Ти Спаситель мій, спаси мене! Ти прийшов оновити розтлінне гріхом єство моє, – онови мене, розтління пристрастей і пожадливостей, онови і душевно, і тілесно, нехай я буду чистим серцем і міцним тілом для слави Твого імені. Ти прийшов позбавити нас від роботи ворожої, – визволи мене від роботи ворогові всезлобному, нечистому, поганому й огидному, що воює в членах моїх і схиляє, насильством тягне мене до гріха. Ти прийшов просвітити нас, – просвіти затьмарене пристрастями серце моє. Ти прийшов зібрати спустошене, – збери думки мої, спустошені ворогом. Ти прийшов укріпити нас у немочі нашій і сказав: сила Моя в немочі звершується, і Апостол Твій каже: “солодко ж хвалитися більше в немочах моїх, нехай вселиться в мене сила Христова” (2Кор. 12:9); ось, я вкрай немічний і не можу без Тебе творити нічого доброго; не можу без Тебе ні мислити, ні відчувати, хорошого, ні бажати хорошого, ні говорити, ні робити; я рішуче немічний для будь-якого добра без Тебе; дай же мені благодать, дай світло і силу мислити й відчувати добро і зручно робити його, говорити і робити, що Тобі угодне. Це все життя моє віддаю Тобі, Христу Богу, Спасителю моєму, Відновлювачу моєму; очисти, освяти і спаси мене. “Серце чисте створи в мені, Боже, і дух правдивий обнови в утробі моїй” (Пс. 50:12)! Допоможи мені: близька і швидка без Тебе погибель моя на всякий час.

771. У злобі своїй на нас, у підступності проти нас і в образах, що наносяться нам по-різному, люди варті особливого жалю і любові нашої, як хворі й ті, що гинуть, що стали знаряддям всезлобного ворога нашого, диявола, який вчить нас усякому злу, який шукає через таких, як ми, зробити нам якесь засмучення й біду. Але ці прикрощі й біди бувають для нас же дуже, дуже корисними, відкриваючи нам наші виразки серцеві, яких ми не бачили й не відчували.

772. Коли збентеження і якесь безсилля серця перешкоджають тобі вимовляти під час Богослужіння слова молитов, тоді вважай це збентеження і безсилля за мрію ворожої (демонічну), відкинь зневіру, малодушність і боязкість, і про Господнє ім’я говори не кваплячись, спокійно і навмисно голосніше, і ти здолаєш збентеження і безсилля, і отримаєш бадьорість і силу. Тому, хто вірує і сподівається, все можливо. Треба боротися і перемагати.

773. Люби ближнього, як самого себе; бо, люблячи ближнього, любиш себе, і, ненавидячи ближнього, насамперед робиш шкоду собі, насамперед ненавидиш свою душу. Ти це з досвіду знаєш. О, премудрі, будівничі й життєдайні закони Господні! Як благо виконувати їх, хоча лестощі гріховні й роблять важким виконання їх. Як благо для душі ярмо Господнє і легкий тягар Його, тобто Його повелінь!

774. Якщо матимеш християнську любов до ближніх, то буде любити тебе все небо; якщо матимеш єднання духу з ближніми, то матимеш єднання з Богом і з усіма небожителями; будеш милостивий до ближніх, а до тебе буде милостивий Бог, так само як і всі ангели й святі; будеш молитися за інших, а за тебе все небо буде клопотатися. Святий Господь Бог наш, і ти будь такий самий.

775. Ви, земнородні, які не мають чистоти, тріумфуйте про те, що недосяжна для вас чистота душі й тіла досконало та з надлишком досягнута Пресвятою Дівою Марією, Матір’ю Господа нашого Іісуса Христа, тріумфуйте та моліться до неї, хай навчить вона вас і чад ваших чисто проводити життя в цьому згубному, сповненому спокус віці. За Її чистоту, смиренність і всі чесноти, і за те, що Вона сподобилася бути Матір’ю Бога Слова, ми приносимо Отцю Небесному подяку, приносячи безкровну жертву, і говоримо: неабияк про Пресвятій… Богородиці… (возгл. на літ.), тобто приносимо Тобі словесну службу, славу, подяку.

776. Як я ушкоджений гріхом! що-небудь зле, нечисте негайно мислиться і відчувається в серці, а добре, хороше, чисте, святе часто тільки мислиться і говориться, а не відчувається. На жаль мені! ще зло ближче до мого серця, ніж добро. Крім того, зло тільки подумав або відчув, і негайно готовий його зробити, і зробиш швидко і зручно, якщо не маєш страху Божого; а добро, “що хотіти належить мені, а що зробити… не знаходжу” (Рим. 7:18) у собі сили, і задуману добру справу часто відкладають у довгий, довгий ящик.

777. Молячись за людей, молися за них як за себе, бо ми єдині, як чада Отця Небесного.

778. У молитві прохальній головне – віра в Бога і щире, тверде бажання тих благ, про які просимо, і небажання надалі або відраза від тих гріхів, у яких каємося. А то ми язиком і думкою бажаємо, а серце лишається байдужим, або язиком ніби відвертаємося, а серцем ні, застрягаємо в тих самих гріхах, про позбавлення від яких щоденно молимося. І збувається на нас пророцтво Ісайї: “наближаються до Мене люди ці вустами своїми… серце ж їхнє далеко відстоїть від Мене” (Іс. 29:13).

779. Коли серця твого торкнеться помисел блудний, кепський, лукавий або хульний, помисел злості, заздрості, скупості, любостяжання, обжерливості та затьмарить, вразить і утішить тебе, тоді скажи собі з твердим переконанням серця, що це мрія диявола, і раптом помисел або помисли зникнуть. Блаженний, “хто говорить істину в серці своєму” (Пс. 14:2). Мука тому, хто мріє в серці своєму або мислить лукаве і гріховне! “Скорбота і тіснота на всяку душу людини, що творить зле” (Рим. 2:9). Зневажай тілесну насолоду гріха, бо це роздратування минущої плоті. Коли прийде помисел сумніву в істині, скажи, що цей помисел – мрія, а істина – вічна істина.

780. Хто я? – З одного боку, гріх, безодня гріховна, увесь спротив Богу Всетворцю і Всевишньому, гідний усякого осуду і муки, з іншого – досконала убогість усякою чеснотою і неміч для всякої чесноти. Так я глибоко впав, розтлів, знемог. Не можу я без Спасителя мого творити нічого, за словом Його і досвідом моїм незліченним. Він створив мені душу й тіло, Він зростив, Він утворив мої здібності, Він і творить у мені все добре, якщо я роблю щось добре, – а моє – тільки зле. Але, Творче мій і Визволителю мій! Ти створив мене, я Твоє створіння, Твій раб. Ти керуй мною. Ти і твори через мене волю Твою, дай мені благодать волю мою абсолютно підкорити Твоїй волі, бо цього без Твоєї благодаті не можу зробити. Ти, Пастирю мій, паси мене. Ти, Спасителю мій, спаси мене. Ти, Світло моє, просвіти мене. Ти, Сила моя, зміцни мене.

781. “Яке спілкування світла до темряви,… правді до беззаконня?” (2Кор. 6:14). Ні найменшого: “один помисел неправедний є гидота Господу” (Притч. 15:26), і Господь віддаляється з того серця, де гніздиться цей помисел: це ми самі відчуваємо на собі. Отже, для того, щоб Господу з’єднатися з ким-небудь, треба, щоб та людина була абсолютно чистою від скверни гріха й оздобленою чеснотами, або щоб вона вірила в Господа Іісуса Христа, Який бере на Себе гріхи всього світу, усвідомила свої гріхи, щиро засудила їх, визнала їх нерозважливими, безглуздими та від щирого серця попросила прощення, твердо маючи намір надалі не грішити. Таким чином з’єдналися з Господом і стали святими всі святі. Як же свята Владичиця Богородиця, з Якою щиро з’єднався Сам Бог Слово, Світло присносущне, Світло істинне, що просвічує всяку людину, яка прийшла на світ, на Яку “Дух Святий зійшов” і Яку “сила Вишняго осяяла” (Лк. 1:35)? Як свята і пресвята Владичиця Богородиця, Яка стала нерукотворним храмом Божества і була вся пройнята, у всіх думках, почуттях, словах і ділах, Духом Святим, і з кров’ї Якої створив Собі плоть Сам Творець? Воістину пресвята, тверда, непохитна, в усю вічність незмінна в Своїй найвищій, божественній святості, бо вседосконалий Бог, що став Її сином за людством, зробив Її вседосконалою за Її велике смирення, любов до чистоти і до Джерела чистоти, Бога, за Її досконале зречення від світу і прилепляння всіма помислами до верхнього царства, і – особливо за те, що Вона стала Його Матір’ю, носила Його в утробі, потім на Своїх пречистих руках, молоком пречистим живила того, хто живить усе створіння, берегла Його, пестила Його, боліла й сумувала за Ним, сльози проливала за Ним, усе життя жила для Нього, лише для Нього Одного, вся була занурена в Дух Його і була одним серцем, однією душею з Ним, однією святинею з Ним! О, найвища єдність любові і святині Пречистої Діви Марії і божественного Сина Її, Господа Іісуса Христа! Чудові й святі Божі люди за своєю цілковитою любов’ю до Господа, за своїми потоками крові або поту, пролитими з любові до Господа.

782. О, нескінченно великий Благодійник, Спасителю мій! Коли я уявляю нескінченне розтління гріхами та пристрастями різноманітними природи моєї, і при цьому впаде й занепаде духом мій, тоді тільки я згадаю про Тебе, що Ти прийшов оновити розтлінене гріхом єство моє та моєму безчестю, моїй соромітині дарувати шляхетність ангельську, навіть вищу за ангельську, шляхетність Сина Божого, заради віри в Тебе, заради відродження водою та Духом і заради причастя Св. Таїн Твоїх, – дух мій підбадьориться миттєво від зневіри, струсить із себе безчестя пристрастей і весь сповнюється вдячністю до Тебе. Слава Тобі, нескінченна Благосте і Сило, Сину Божий!

783. Не сумуйте ж, подібні до мене грішники, але тільки віруйте в Сина Божого. Поважайте один одного, грішники, і не зневажайте жодного грішника, бо всі ми – грішники, і всіх прийшов врятувати, очистити й до небес піднести Син Божий.

784. Залишаємо боржникам нашим. Це означає не мати на ближнього, який завинив проти нас (навмисно, із завзятістю, або ненавмисно), прикрості, ворожнечі та озлобленості, але прощати йому провину в простоті серця, уявляючи жваво свої немочі й гріхопадіння і зберігаючи до ближнього-винового ту саму любов і ті самі почуття приязні, які мали до нього до провини. Що, якби Господь викрив беззаконня наші, як ми провини ближніх? Хто б устояв? Але як довготерпеливий і милосердний Господь, так і ти будь довготерпеливим і милосердним (не вимогливим до суворості, співчутливим). “Хто довготерпить, той милосердствує” (1Кор. 13:4). Не звинувачуй в гріхах ближнього, вважай їх, хоч би як їх не було, за ніщо! Ми – одне тіло, а це тіло гріховне. Що звичайніше і легше в нас, як не гріхи? Ми як повітрям дихаємо ними. Але Господь, Глава тілу Церкви, є очищення їх. Усе Главі надавай, що діє все у всіх; а ти тримайся однієї любові, бо вона одна непогрішна в нашому житті (чиста любов). Духом ворожнечі, злоби, ненависті – не служи дияволу і зла не примножуй злом, царства ворожого не розповсюджуй у царстві Христовому. “Перемагай благим зле” (Рим. 12:21). А злом зла не переможеш, як вогнем вогню не знищиш, а водою. Злоба завжди – мрія диявола. Любов завжди істина Божа і чадо Боже.

785. Пристрасть до земного й тілесного аж до забуття Бога, душі, – від диявола, який робить серце наше, через пристрасть до земного тілесним, земним, сороміцьким посудиною пристрастей, тоді як воно повинно горнє мудрувати, бути духовним і храмом Духа Святого. “Не можете Богу працювати і мамоні” (Мф. 6:24), Богу і багатству, Богу і плоті, Богу і світу, Богу і солодощам; тому керувати своєю плоттю і своїм серцем – наука з наук, мистецтво з мистецтв. Я буваю плоттю і духом. О, непостійність! О, невдячність! О, лінощі! О, довготерпіння Боже! Але доки я буду змінюватися, як місяць або як калейдоскоп? Утверди мене на камені заповідей Твоїх, Господи!

786. Розп’ята плоть мириться з духом і з Богом, а ласкава, живима розлого й солодко, міцно воює проти духу нашого й проти Бога й усе робиться гидотою гріха: і молитися не хоче, і взагалі на Бога повстає, наприклад, хулою, і від Нього віддаляється. Досвід. Тому, “хто Христові є, плоть розп’ята з пристрастями й похотями” (Гал. 5:24).

787. Христос на землю зійшов, нехай нас на небеса підніме (акаф. Ііс. Сладч., конд. 8). Чи прагнемо ми до здійснення мети пришестя на землю улюбленого нашого Спасителя? Чи мудруємо над горнім? Чи прагнемо до горнього царства? Будемо відповідати на це частіше. Чи цінуємо ми вчення і проповіді Спасителя, Його страждання, смерть? Чи не зневажаємо ми всього Його домобудівництва, приліпившись до земного замість горнього? О, Господи!

788. Ти єдиний знаєш турботи, труди і поти святих Твоїх, для очищення їх, для догоджання Тобі, Отцю всіх, Ти знаєш святих Твоїх. Навчи нас наслідувати їх у житті нашому, нехай будемо і ми в з’єднанні з усіма любов’ю.

789. Чому сини віку цього глумляться над тим, що є істина, світло, мир, насолода, життя наше, маю на увазі Богослужіння церковне, читання і піснеспіви церковні, або над святими Твоїми, прославленими Тобою? Яже “не бачать, хулять” (Іуд.1:10). “Отче! відпусти їм, не відають бо, що творять” (Лк. 23:34), і просвіти їх.

790. Люби без роздумів: любов проста. Любов ніколи не помилиться. Також без роздумів віруй і сподівайся: бо віра і надія також прості; або краще: Бог, у Якого віримо і на Якого сподіваємося, є проста Істота, так само як Він є і проста любов. Амінь.

791. Для чого читаємо акафісти Іісусу Христу і Божій Матері? Для того, щоб у дух Господа і Пречистої Його Матері увійти; щоб пізнати велич дару, явленого у втіленні Спасителя і спокутуванні нас і в даруванні нам у Святих Тайнах Тіла і Крові Його, і щоб гідно прийняти цей дар.

792. Господь такий святий, такий простий у святості Своїй, що один помисел лукавий або нечистий позбавляє нас Його, солодкого і пресолодкого, чистого і пречистого світу і світла душ наших. Звідси святі всі – світло, всі єдині пахощі, як світло сонця, як найчистіше повітря. Господи, дай нам цю просту святиню!

793. Господь до втілення Свого дав людству випробувати всю гіркоту гріха, все безсилля своє до викорінення його, і коли забажали всі Визволителя, тоді Він і з’явився, премудрий, всесильний Лікар і Помічник. Як стали жадати і жадати правди при збіднінні її, тоді й прийшла Правда вічна.

794. Усім різноманітним підступам ворога одне ім’я – диявол; переконайся в цьому, серденько моє, і не будь малодушним, не сумуй за ворожих обставин, за ворожих буревіїв.

795. Твоя держава (о.), тобто Ти всіх і все утримуєш у Своїй владі й силі – і злих духів; Твоє є царство: Ти Цар над усіма і над духами злими; Твоя сила: Ти утримуєш усіх силою Своєю, – і слава: бо Ти все створив для слави Своєї.

796. Як усяке благо для нас є Бог, так усяке зло, усяка гидота гріха є диявол. Просте серце, навчене Богом, уміє поєднуватися з Богом і не мати жодного спілкування з дияволом.

797. Іншому молитвенику за себе або за людей, для пробудження його дрімаючого серця і совісті, треба запропонувати таке запитання: чи потрібно тобі те, про що ти, мабуть, просиш, і чи бажаєш ти це отримати? Чи бажаєш, напр., щиро виправлення і святого життя собі і людям?

798. Один Бог серця мого, Господь мій і Бог мій, і Він все для мене, як і все для світу видимого і невидимого, який створений Ним із нічого. Тому ні до чого, окрім Бога мого, я не повинен приліплятися і з усім, що маю, без жалю повинен розлучатися, як із прахом, що під ногами, і єдину любов у серці мати до Бога і до ближнього, прийнятого у Христі в єднання божественного єства. Будемо причасницями божественного єства, “відбігши від похітливого тла, що є у світі” (2Пет. 1:4). “Нині чада Божі є ми” (1Ін. 3:2). Злоба ж, як чадо диявольське, нехай не торкається нашого серця ні на одну мить, гординя, зверхність, заздрість – також.

799. Чудове явище в природі: коли посадиш рослину у великий, широкий горщик або в діжку, рослина сильно йде в корінь: він товстішає, дає багато розгалужень, і дерево зле зростає догори, дає небагато та невеличке листя й квіти. А коли посаджено в малий горщик, тоді корінь буває малий, а рослина швидко росте догори, дає гарне листя і квіти (якщо рослина виробляє квіти). Чи не так буває з людиною? Коли вона живе в просторі, достатку й достатку, тоді вона росте в утробі своїй і не зростає духом виспр, не приносить плодів – добрих справ, а коли живе в тісноті, у злиднях, у хворобах, у напастях, у скорботах, словом, коли тваринний бік її пригнічується, тоді вона духовно росте, росте квіти чеснот, дозріває і приносить багаті плоди. Тому-то тісний шлях люблячих Бога.

800. Ми всі, без розрізнення станів, жебраки й багаті, знатні й незнатні, освічені й неосвічені – одне тіло і повинні любити одне одного, як себе. “Одне тіло є” (1Кор. 10:17). “Любіть один одного” (Ін. 15:17), заповідав Господь. Серце своє, що міцно опирається цим словам у дії, у повсякденному житті, у життєвих зіткненнях із ближніми, самолюбне, горде, презорливе, зле, похмуре, мертве, непевне, багатопристрасне серце треба розпинати, зневажати, волю свою відтинати і в усьому слідувати волі Божій.

801. Багатопристрасне серце наше любить насолоду і спокій, не терпить гіркоти і скорбот і не любить, якщо хтось нас занепокоїть чимось, наприклад, просить зробити для нього що-небудь. А Господь велів відкидати цей гріховний спокій плоті і бути слугою всіх, і Сам показав приклад, бо не знав спокою на землі під час служіння Свого нашому спасінню. Апостоли теж приклад, особливо Апостол Павло.

802. Серце наше нерідко спить на молитві; зовнішня людина молиться, а внутрішня – ні. Часто лестимо ми тільки язиком на молитві.

803. Одягнувшись у Христа вірою і причастям Св. Таїн, я буваю словесний і твердий, як скеля. Христос повнота для мене всіх благ, а головне – солодке, пресолодке життя і мир, що “перевершують всякий розум” (Флп. 4:7).

804. Плоть цвіте, а душа в’яне; плоть розлога, а душа в тісноті; плоть пересичена, а душа голодує; плоть оздоблена, а душа потворна; плоть пахне, а душа смердить; плоть розливається в сміху, а душа кругом до біди; плоть у світлі, а душа в темряві, у пекельній темряві. Сучасна хибна просвіта віддаляє від “істинного Світла, що просвіщає кожну людину, яка приходить у світ” (Ін. 1:9), а не наближає до Нього. А без Христа суєтна вся освіта.

805. Стара наша людина зі старими диявольськими справами постійно перебуває з нами і діє в нас смертельно. Тому й займаємося ми на церковній кафедрі цією старою людиною і її справами, щоб усі, хто нас слухає, могли пізнати себе і принаду пристрастей і вбити в собі стару людину за допомогою благодаті Божої, а не займаємося новинами світу цього, бо не наша вони справа. Так ми вчимо всіх пізнати Бога, полюбити Його всім серцем і ближнього, як себе. А оскільки з любов’ю до Бога і до ближнього несумісне самолюбство, то вчимо, за повчанням Спасителя, відректися від себе і розпинати плоть із пристрастями й похотями. Ось стара промова, а, мабуть, і нова, дивлячись на те, хто як поведе її, вказуючи на сучасні пристрасті та похіть людську, або, кажучи загалом, без вказівки, про необхідність розпинати стару людину.

806. Хула на святиню або помисли плотської нечистоти є диявол. Коли цей сморід із пекельної безодні турбуватиме й душитиме тебе, тоді тільки переконайся, тільки вір сердечно, що це – диявольська справа, і від тебе відстане цей бруд. Господь нехай просвітить і утвердить.

807. Історія обрання і відкидання євреїв показує ту істину, що Бог вірних Йому піднесе і звеличить, а невірних і невдячних принизить і відкине; ще ту істину, що Він вірний у Своїх обітницях і погрозах.

808. Той, Хто прикрасив небо зірками, чи не міг прикрасити понад небо своє уявне Небо – Пресвяту Діву Богородицю? Той, Хто прикрасив землю різноманітними квітами, облив її пахощами, чи не міг прикрасити земну Матір Свою різноманітними та всіма кольорами чеснот і облагоухати усіма духовними ароматами? Воістину. І Владичиця з’явилася Небом і храмом Божества, оздоблена всіма благоліпностями і пахуча понад усі аромати земні. О, якби божественна благість і мене потворного прикрасила за молитвами Пречистої Своєї Матері, якби і мене нечистого облагоухала! Все можливе є у Бога. ” Якщо будуть гріхи ваші як багряне, як сніг збілю” (Іс. 1:18).

809. Адам загордився до того, що захотів бути богом, і помер за свою гординю; Син Божий упокорився до смерті й оживотворив занепалого. О, безодня смирення! Адам і Єва обжерливістю згубили себе, – Господь за них постив і помер, щоб оживити їх. Вони вчинили непослух, – Христос здійснив послух.

810. Дивне різдво (Христове) бачивши, відсторонимося суєтного світу і розум на божественне покладемо. Бог з небес зійшов, нехай нас на небеса підніме (ср. акаф. Ііс. Сладч., конд. 8), а диявол і плоть тягнуть до землі. Христос закликає і тягне до вічного життя, а диявол спокушає тимчасовим життям і приліплює до тимчасового, приховуючи вічний у темряві або наводячи на людину невіру у вічне життя. Помічайте підступи його і не спокушайтеся земним життям.

811. У теперішньому стані людина пронизана вся гордістю, лукавством, маловір’ям, сумнівом, невір’ям, неслухняністю, легковажністю, злістю, розпустою, заздрістю, любостяжанням, скнарістю, лінощами, іноді малодушністю, зневірою, шахрайством, брехнею, хулою. Яка велика праця належить кожній людині, християнину – очищати себе від скверни і тлі пристрастей.

812. Диявол зазвичай вселяється в нас через один неправдивий помисел або думку неправдиву і жадання гріховне, і потім діє в нас і турбує нас: так він простий. Чи не більше, ніж Господь Бог духів вселяється в нас через єдину думку і любов істинну та святу, і з нами буває, і в нас діє, і буває для нас усім? Отже, молися без сумніву, просто, тобто в простоті серця, без сумніву: як мислити легко, так і молитися має бути легко.

813. Усі неправди людські залиш Господу, бо Бог Суддя є, а сам люби старанно від чистого серця всякого та пам’ятай, що ти сам великий грішник і потребуєш милості Божої. А щоб заслужити милість Божу, треба всіляко милувати інших. Буди! буди! Усе для всіх Господь: і Суддя, і щедрий Подавець дарів, і милість, і очищення гріхів, і світло, і мир, і радість, і міцність серця.

814. Дай мені, Господи, любити всякого ближнього мого, як себе, завжди, і ні через що на нього не озлоблюватися і не працювати дияволу. Дай мені розіп’яти моє самолюбство, гордість, любостяжання, маловір’я та інші пристрасті. Нехай буде нам ім’я: взаємна любов; нехай віримо і сподіваємося, що для всіх нас все Господь; нехай не дбаємо, не турбуємося ні про що; нехай будеш Ти, Боже наш, єдиним Богом серця нашого, і крім Тебе ніщо. Нехай будемо ми між собою в єднанні любові, як годиться, і все, що розділяє нас одне від одного і відлучає від любові, нехай буде у нас у зневазі, як прах, зневажений ногами. Буди! буди! Якщо Бог дарував Самого Себе нам, якщо Він у нас перебуває і ми в Ньому, за неложним словом Його, то чого Він не дасть мені, чого пощадить, чого позбавить, у чому покине? “Господь пасе мене, і ніщо мене не позбавить” (Пс. 22:1). “З Ним як не все нам дарує?” (Рим. 8:32). Отже, будь дуже спокійна, душе моя, і нічого не знай, крім любові. “Ця заповідь заповідаю вам, щоб любили один одного” (Ін. 15:17).

Джерело: Моє життя у Христі або хвилини духовного тверезіння і споглядання, побожного почуття, душевного виправлення і спокою в Бозі : витяг зі щоденника протоієрея Іоанна Ілліча Сергієва. – у 2-х томах, вид. 2-е виправл. С.-Петербург: тип. В. Єрофєєва. 1893. – Т. 1. – 400 с.; Т. 2. – 429 с.

Переклад українською – Осіпов. А.

601–814