Апостол і євангеліст Матфей

Місяця листопада на 16-й день

Єдиний безгрішний, Син Божий і Бог, Котрий у людському подіб’ї прийшов спасти грішних людей, Той у Капернаумі був і, йдучи звідтіля, побачив чоловіка, що сидів на митниці, званого Матфеєм, і сказав йому: “Іди за мною!” Почув про це митар не лише тілесними, але й сердечними вухами, відтак від митниці встав і, все покинувши, пішов за Христом. Увійшов Христос у дім його, й учинив Матфей йому пригощення. Зібралися до Матфея сусіди його, і друзі, і численні знайомі, митарі і грішники, і возлягли із Ісусом та учнями його. Там-таки нагодилися бути фарисеї із книжниками, вони, побачивши Господа, що не гордує грішниками, але з ними вкупі возлягає, “сказали до учнів його: “Чому то Вчитель ваш їсть і п’є із митниками та із грішниками?” А Господь це почув та й сказав: “Лікаря не потребують здорові, а слабі … Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покаяння”. Відтоді святий Матфей був учнем і наслідувачем Христовим і сподобився бути пошанованим поміж дванадцятьох апостолів. Цей святий Матфей сином був Алфеєвим, брат же Якова Алфеєвого; від інших же євангелистів названий Левій Алфеїв; вони-бо у своїх благовістях заради честі апостольської намагалися покрити його попереднє митарське життя, назвавши його мало кому відомим ім’ям: Левій Алфеїв. Святий же Матфей у своєму Євангелії сам про себе пише, від великого смирення робить усім відомим ім’я своє, Матфеєм себе називаючи і ніби перед усім світом про колишнє своє гріховне життя сповідаючись, щоб інші грішники мали образ його смиренного покаяння і також зверталися до Господа і щоб не соромилися сповідати гріхи свої.

Після прийняття Святого Духа святий Матфей перший од усіх написав жидівською мовою Євангеліє до тих, що від жидів вірували, — сталося то по восьми літах Господнього вознесіння, — і проповідував те Євангеліє багатьом країнам: пройшов-бо Парти та Міди, благовістячи Христа; і всю Ефіопію, на яку йому впав жеребок, обійшов і світлом розуму святого Євангелія просвітив. Нарешті, Духом Святим настановлений, прийшов у землю Антропофагитську, де народ темноподібний і звіроноровний, та в місто, назване Мирмени, зайшов, де, певну кількість душ навернувши, поставив їм єпископом Платона, наслідувача свого, і, малу церкву збудувавши, сам зійшов на близьку гору і пробував на ній у пості, молячись старанно Богові щодо навернення невірного того роду. Явився ж йому Господь ув образі прегарного юнака, який мав у правиці своїй палицю, і, мир віддавши апостолові, протяг правицю, віддаючи йому палицю і повеліваючи зійти з гори і поставити її при дверях збудованої церкви. “Закоріниться, — сказав, — і виросте в дерево високо моєю силою, принесе-бо дерево те численний плід, великістю і солодкістю який перевищуватиме всі інші садові плоди, а від кореня витече джерело чистої води; коли в ній хто із антропофагів умиється, то візьме красу до свого обиччя, а коли плоду того покуштує, то звіриний норов відкладе, добрими й покірливими людьми будуть”. Матфей же взяв палицю від Господньої руки, зійшов із гори і пішов у місто учинити повелене. Князь же міста того, на ймення Фулвіян, мав жінку і сина, мучених од бісів, — ті, зустрівши в дорозі апостола, волали на нього дикими і розпусними голосами, страшачи його і говорячи: “Хто тебе послав сюди із палицею тією на пагубу нашу?” Він-бо поклав заборону духам нечистим і прогнав їх, а зцілені поклонилися апостолу й покірливо за ним пішли. Довідався про прихід його єпископ Платон, зустрів його із клиром, і зайшов у місто, і, до церкви наблизившись, учинив, як йому було повелено: посадив дану йому від Господа палицю — і тоді перед усіма палиця виросла у велике дерево, яке багатолисте гілля випустило, і плоди на ньому вельми гарні, великі й солодкі з’явилися, і джерело води від коренів витекло. Всі ж, що на те дивилися, чудувалися, бо ціле місто на таке чудо зійшлося, і куштували від дерева того солодких плодів та чисту воду пили, а святий апостол Матфей, на високому місці стоячи, слово Боже зібраним людям проповідував їхньою мовою, і тоді всі повірили в Господа, і хрестив їх апостол у чудотворному тому джерелі: спершу зцілену від лукавого духа князеву жінку із сином її хрестив, тоді весь народ, що повірив у Христа. І всі, що хрестилися, антропофаги, за словом Господнім, виходили від води доброліпні лицем та світлі. Не тільки тілесне, але й душевне убілення та красу діставали, старого відкидаючи ефіопа, в нову ж людину — Христа — одягаючись. Довідався про те князь, спершу звеселився щодо зцілення жінки та сина, а тоді науськав його біс — і розгнівався на апостола, бо весь народ до нього приходив, покидаючи богів, і намислив погубити його. Явився відтак до апостола тієї ночі Спас, повеліваючи йому дерзати й обіцяючи йому бути із ним у скорботі, що надходить.

Настав ранок, і до апостола, який у церкві співав із вірними Божу хвалу, послав князь чотирьох воїнів, щоб схопили його. Тих-бо, як тільки дійшли до Господнього храму, охопила пітьма, і ледве змогли назад повернутися. Коли ж їх спитали, пощо не привели Матфея, відповіли: “Голос його в бесіді чули, але побачити його і схопити не змогли”. Розгнівався князь, послав багатьох воїнів зі зброєю, повеліваючи, щоб примусом привели апостола. А коли б хто супротивився, забороняючи схопити його, того мечем нехай уб’ють, — але й ті марно ходили. Бо коли наблизилися до храму, світло небесне обхопило апостола, що не могли вони на нього дивитися, страхом наповнилися і, кинувши зброю, втекли і розповіли князю, що сталося. Вельми роз’ярився князь, прийшов з усією множністю слуг своїх, бажаючи сам схопити апостола, і, коли до нього наблизився, раптово осліп і, шукаючи, блукав. Почав, отож, молити апостола, щоб простив йому гріха і щоб просвітив осліплені очі його. Апостол же, учинивши хресне знамення на очах князевих, прозріння йому дарував. Прозрів-бо князь тілесними очима, але не душевними — осліпила-бо його злоба, і таке чудо не Божій силі, але волхвуванню причислив. Узяв-бо за руку апостола і повів його до палат своїх, ніби пошанувати хотів, на серці ж лукаве помишляючи: щоб Господнього апостола вогнем спалити, як волхва. Апостол же, провидячи таємниці серця його і помисли лукаві розуміючи, викрив князя, кажучи: “Мучителю улесний, доки не завершиш свого діла, що на мене ти замислив, чини, що сатана вклав у серце твоє. Я ж, як це мене бачиш, готовий усе терпіти за Бога мого”. Князь же повелів воїнам схопити святого Матфея і, на землі горілиць поклавши, простягти, а руки й ноги міцно до землі пригвоздити. Коли ж це вчинили, зібрали слуги безліч лоззя та хмизу за повелінням мучителевим, принесли також смолу та сірку і, все те на святого Матфея поклавши, запалили. Зайнявся вогонь великим полум’ям, і всі гадали, що Христовий апостол уже згорів, але раптово вогонь той у холод, а полум’я в росу перетворилося, і святий Матфей віднайшовся живий і славив Бога. Побачив це все народ, жахнувся із такого чуда і похвалив апостолового Бога. Князь же більше ярився, не бажаючи пізнати Божу силу, що зберегла живим та неушкодженим од вогню проповідника Христового, але промовляв на праведного беззаконня, волхвом його називаючи. “Волхвуванням, — каже, — загасив вогонь і живий од нього залишився”. Тоді повелів більше зібрати дров, і лоззя, і хмизу та й, поклавши на нього, запалити, зверху ж смолою поливати. Приніс і богів своїх золотих, числом дванадцять, та й поставив їх навколо вогню, закликаючи їх у поміч, аби їхньою силою Матфей не збавився від полум’я, але щоб згорів у попіл. Апостол же у полум’ї молився Господу сил, щоб показав непереможну свою силу і явив неміч богів язичницьких та й посоромив тих, що на них сподівалися. І раптово полум’я вогненне із жахливим громом кинулося на золотих ідолів, і розтопилися ідоли від вогню, наче віск, ще й багато невірних, що довкола стояло, опалилося. А від розтоплених ідолів вийшла подоба вогненного змія і ганялася за князем, бажаючи йому зашкодити, що не міг він утекти й позбутися того страху, доки не закликав із смиренним молінням до апостола, щоб збавив його від тієї біди. Апостол же поклав вогню заборону, і тоді полум’я загасло, а подоба вогненного змія зникла. І вже бажав князь із честю вивести святого із вогню, але той, останню учинивши молитву, віддав у руки Господу свою душу. Тоді князь повелів принести золоте ложе і на ньому покласти чесне, не пошкоджене від вогню апостолове тіло і, багатоцінними одежами обвивши, взяв на рамена із своїми вельможами і вніс до палат своїх. Але, ще недосконалу маючи віру, повелів скувати залізного ковчега і вкласти до нього тіло святого апостола, оливом звідусюди добре закріпивши, і вкинув до моря, кажучи до своїх бояр: “Коли той, що зберіг Матфея цілим од вогню, збереже його також од водного потоплення, то воістину є той Бог єдиний і Йому маємо кланятися, покинувши усіх богів наших, які не могли себе збавити від вогненного спалення”.

Коли ж був укинений у море ковчег той залізний із чесними мощами, явився святий уночі єпископові Платону, кажучи: “Завтра іди на морський берег, що зі східного боку княжого палацу, і там візьми мощі мої, винесені на сушу”. Єпископ же встав, пішов із багатьма вірними до моря на вказане місце і знайшов залізного ковчега із мощами святого апостола Матфея, як у видінні йому було звіщено. Довідався про це князь і прибув із боярами своїми, і тоді справді повірив у Господа нашого Ісуса Христа, велеголосно сповідуючи, що Він єдиний є істинний Бог, котрий раба свого Матфея як від вогню в житті, так і від води по смерті вберіг цілим. Припав же до апостольського ковчега, просячи прощення у святого за свої щодо нього прогрішення і щиро бажаючи хреститися. Єпископ же Платон, побачивши князеву віру і старанне моління, оголосив його, достатньо навчив та й повелів йому ввійти у воду хрещення. Коли ж поклав руку свою на голову і захотів назвати ім’я його, тоді надійшов голос із висоти, який сказав: “Не Фульвіяном, а Матфеєм назви його”. І так князь прийняв у хрещенні апостолове ім’я і подбав, щоб стати наслідувачем і діл апостольських. Невдовзі ж княження своє іншому вручив, а сам відкинувся марноти світу і віддався молитві в церкві Божій і сподобився від святого єпископа Платона пресвітерського сану. Після трьох літ помер єпископ: тоді явився до того пресвітера Матфея, який залишив княження, у видінні апостол Матфей і переконував його прийняти після блаженного Платона єпископського престола. Прийняв, отож, єпископство новий Матфей, добре у благовісті Христовому потрудився і, багатьох од ідолопоклонства відвернувши, до Бога привів, відтак до Нього і сам, достатні літа боговгодно проживши, перейшов і зі святим Матфеєм-євангелистом став перед престолом Божим, молить про нас, щоб і ми були наслідниками Божого престолу навіки. Амінь.

 

Тропарі, кондаки, молитви та величання