Cвященномученик Никон і сто дев’яносто дев’ять учнів його, які з ним постраждали

День пам'яті (н. ст.)

Місяця березня на 23-й день

У місті, що називалося Неаполь, у Кампанійському краї, був муж на ім’я Никон: у воїнському чині, гарний на вроду, лицем світлий і хоробрий у битвах, вірою еллін, від батька елліна народжений й ідолопоклонінню навчений. Але мати його була християнкою, вона переконувала його весь час до пізнання Христа, розповідаючи йому про силу хреста Христового, кажучи: “Сину мій любий, якщо станеться коли потрапити в яку біду, що часто буває на війні, знаменням хресним загороджуйся — й уникнеш рук супротивних. Не лише уникнеш рук їхніх, а й жодної не матимеш рани, не вразить-бо тебе жодна стріла, ані спис, ані меч, і посеред січі неушкодженим залишишся”. Трапилося якось вийти воїнам еллінським на війну, і Никон, один із них, вийшов зі своїм загоном, і була з супостатами велика з обох боків січ. Опинився Никон посеред супостатів, і був у скруті великій та біді смертній, бачив-бо багато побитої дружини своєї і сам уже очікував смерті від зброї ворогів своїх — згадав же настанову материнську і, очі до неба звівши й з глибини сердечної зітхнувши, озброївся знаменням хреста святого, кажучи: “Христе, Боже Всесильний, яви на мені в годину цю силу хреста Твого, щоб відтепер і я був рабом Твоїм, і поклонюся Тобі з матір’ю, яка мене народила”. Те мовивши, прийняв відвагу і мужньо правицю свою, списом озброєну, на ворогів простягнув, убив одразу десь сто вісімдесят мужів хоробрих із полку супротивника, інших же прогнав — і ніхто проти нього не міг стати. Так діяла в ньому хреста Христового сила, і прославив Никон Бога, кажучи: “Великий Бог християнський, знаменням святого хреста Свого ворогів перемагає і проганяє”. І здивувалися греко-римські полки через Никона, воїна свого, кажучи: “О, вишнього провидіння чудо! Ніколи ж не бачили і не чули про такого воїна, котрий би так хоробро в битвах подвизався, як же нині Никона бачили”. Коли були розпущені полки, повернувся Никон до дому свого і, хвалячи Бога, сповістив матері своїй, що Христос Господь вчинив з ним у битві силою хреста святого. Мати ж його, великої сповнившись радості, сказала: “Дякую пресвятому Імені Твоєму, Господи, Який бажає для всіх людей спасіння і в пізнання істини прийти! Нині, Владико, почуй молитву раби Твоєї і сподоб сина мого купелі відродження, дарованої нам на відпущення гріхів, і навчи його чинити волю Твою, щоб, догодивши Тобі, отримав від Тебе обіцяні вічні блага”. Почав же Никон питати матір свою, як хто може досконалим християнином стати. І відповіла йому мати: “Годиться тобі постити чотирнадцять днів, і щоб священник християнський наставляв тебе на християнську віру, — тоді зречешся сатани і всіх діл його. Віруючи в Христа Бога, приймеш Хрещення святе — так справжнім християнином і Христовим рабом станеш”. Тоді сказав Никон: “Живий Господь, що краще мені бути рабом Його, аніж ідолопоклонником еллінським і воїном, не хочу більше поклонятися каменю, ані жодному творінню, але Богові єдиному, Котрий створив небо і землю, море і все, що в них”. Поклонившись до землі матері своїй, сказав: “Молися за мене, раба свого, мати моя, аби дав мені Бог доброго Ангела, вождя й охоронця душі і тіла мого, аби його настановою я знайшов якогось Божого раба, котрий би мене сподобив Хрещення святого і навчив чинити волю Христа, істинного Бога нашого, і нехай прийнятий я буду до словесного Христового стада. Якби не твоє повчання, о чесна моя мати, яке витягнуло мене із еллінського блуду й наставило на пізнання істинного Бога, був би я вже їжею геєни і впав би в муки зі всіма, хто не знає Бога і мучиться нині в пеклі”. І знову “молися, о мати моя” сказавши, вийти із дому поспішив. Вона, взявши його за руку, під присягою просила, що, коли отримає святе Хрещення, хай повернеться до неї, аби поховати її, бо стара вже і на швидкого преставлення очікує. Тоді, помолившись за нього і золотом достатнім обдарувавши, а найпаче благословенням своїм материнським напутнє давши слово, відпустила його шукати ієрея християнського. У ті-бо люті часи гоніння велике на християн було, і всі ієреї, учителі християнські, в пустелях і горах ховалися, нелегко було котрогось із них знайти тому, хто хотів наставитися на християнство й отримати святе Хрещення. Вийшов тому Никон із дому свого, прийшов на пристань корабельну і, знайшовши корабель, відплив до Константинополя. Після його відходу в Неапольському граді воїни пильно шукали його — через велику хоробрість, у битві виявлену. Коли ж начальники міські питали матір Никонову, яка була вдома, де син її, вона відповідала: “Не знаю, куди подівся”. А Никон, раб Божий, благодать Господня його вела, досягнув острова, що Хіос називався, де, на високу гору вийшовши, перебував у молитві вісім днів, молячись до Бога, аби показав йому, на якому місці можна знайти такого раба Господнього, котрий би подав йому бажане святе Хрещення і тайн святої віри навчив би його. Явився Никонові в нічному видінні Ангел Божий в образі святительському і, давши йому палицю, яка вгорі знамення хресне мала, на берег морський іти звелів. Зранку-бо туди пішовши, знайшов корабель, що чекав на нього. Той же Господній Ангел явився кораблеплавцям, наказуючи їм почекати Никона, який із палицею хресною має зійти до них з гори. Сів Никон з ними в корабель, і вітер на допомогу дмухнув — через два дні досягли одної гори, яка Ганос називалася. У ній же був Феодосій, єпископ Кизицький, котрий з багатьма ченцями ховався від нечестивих у час гоніння. І був він там єпископом для багатьох іноків, як авва та ігумен. Відкрито ж йому було від Бога про Никона — вийшов єпископ з монахами своїми на пристань корабельну і, взявши Никона, увів його до своєї печери й, огласивши, хрестив в ім’я Святої Тройці і причастив його Пречистих Христових Таїн.

Після прийняття святого Хрещення блаженний Никон жив у печерному тому монастирі, навчався Божественних книг і до чернечого приглядався життя — тоді й сам був одягнений у чернечий образ за покірність свою. Дехто із братів говорив, що до Ангела Божого він подібний, бачачи його смирення і покірність, піст же і стриманість, і цілонічне у псалмоспівах без сну стояння. Був-бо в трудах терпеливий, у любові великий, у пості незрівнянний, в ученнях і читаннях книжних ненаситний, у нічних молитвах невтомний, у всіх чернечих подвигах ревно старанний — і все життя його було без вади на подив усім братам і самому святому єпископу Феодосію. Коли так Никон блаженний на горі тій пробув три роки, було єпископові блаженне одкровення: Ангел Господній, у сонному видінні перед ним ставши, сказав: “Не підеш швидше з життя цього, поки Никона, якого охрестив, у ченця не одягнеш, єпископом замість себе не поставиш і стадо своє йому не довіриш, щоб на південний край Сицилійської землі зі всіма переселився, аби не загинули тут монахи від меча варварів, які невдовзі напасти мають на це місце”. Після видіння того святий єпископ Феодосій поставив блаженного Никона спершу дияконом, тоді пресвітером, після того і на єпископом рукопоклав його. І, доручивши йому ченців числом сто дев’яносто дев’ять, спочив у Господі. Його ж чесно поховавши і всіх монахів взявши, святий Никон увійшов у корабель і відплив на острів Лесбос, де, до міста Митилени приставши, перебував там два дні. Тоді відплив на острів Наксос, а звідти, Божим покликом, через двадцять два дні досягнув Італії і до Неаполя, батьківщини своєї, прийшов, де знайшов серед живих блаженну свою матір. Його побачивши, вона з радісними сльозами впала йому на шию й цілувала його. Поклонившись перед Богом до землі, сказала: “Дякую пресвятому Імені Твоєму, Господи, що явив мені сина мого в ангельському чині і в єпископській гідності. І нині, Владико мій, почуй мене, рабу свою, і прийми душу мою в руки свої”. Таку звершивши молитву, блаженна та жінка одразу віддала в мирі дух свій Господеві, і всі, те побачивши, прославили Бога і поховали її з псалмоспівами чесно. Розійшлася ж чутка про прихід Никона по всьому місту, довідалися деякі з воїнів, які були друзями святого в полку. Вони прийшли до нього, втішаючись баченням лиця його. Взявши ж його осібно, сказали до нього: “Заклинаємо тебе вишньою силою, скажи нам, звідки в тебе були сила і хоробрість, які ти мав у битві: чи від чарів, чи від іншої якоїсь дії? Навчи нас, щоб і ми змогли такими бути”. Сказав їм святий: “Повірте мені, брати, що ні чари, ні що інше робило мене хоробрим у раті, сама лише допомога чесного хреста Христового. Ним же коли я озброївся, ніхто не міг проти лиця мого стати: сила Божа, яка в знаменні хресному діє, усіх ворогів перемагає”. Коли почули те воїни, припали до ніг єпископа святого Никона, кажучи: “Помилуй нас, святче Божий, і візьми нас із собою, щоб так, як в битві визволив ти нас від супротивників, так і нині з тобою щоб ми були учасниками Небесного Царства”. І одразу, покинувши жінок, і дітей, і братів, і доми свої, воїни ті пішли за Никоном святим, було ж їх числом дев’ять. Сівши з ними і з іншими своїми учнями в корабель, Никон преподобний відплив із краю Сицилійського і пристав до височезної гори Тавроменійської. Вийшовши на суходіл і немалу відстань пройшовши, натрапили на ріку, яка Асінос називалася. Біля неї ж знайшли якусь лазню стару велику кам’яну, котра на пустельному місці, що Гигіа називалося, стояла, й оселилися там: бачили-бо місце безмовне й гарне і землю, добру для обробляння. Влаштувавши вертогради і всяких плодоносних дерев насадивши, жили там. Преподобний єпископ Никон охрестив дев’ятьох тих мужів, які були йому колись у воїнстві друзями, і в чернечий чин постриг їх.

Досить же років минуло, але гоніння на християн не закінчилося. Сповіщено було ігемонові сицилійському Квинтіану, що є мужі якісь, які біля річки Асінос живуть, Бога Небесного шанують і мають собі за учителя Никона-єпископа. “Нашим же законам не підкоряються, не хочуть шанувати богів наших”, — казали. Те почувши, ігемон гніву та люті сповнився й відразу послав спіру воїнів взяти всіх і привести до нього на допит. Досягнувши того місця, вони питали: “Де є Никон і друзі його, які законам царським не підкоряються та богів не шанують?” Відповів їм Никон святий: “Добре прийшли, діти мої, добре прийшли. Владика-бо мій Христос мене і моїх через вас прикликає”. Брати ж стали на молитву, просили Бога, щоб укріпив їх на подвиг благодаттю Своєю. Але воїни примушували їх до швидкої подорожі, тому закінчили молитву і йшли до ігемона. Вели їх воїни, як овець на заклання. Утверджував їх на шляху блаженний отець наш Никон, кажучи: “Мужні будьте, брати мої, і безстрашні будьте перед мучителем, ось-бо закінчується шлях наш і відчиняються перед нами двері небесні. Станьмо міцно проти люті катівської за віру Христову, говорімо сміливо перед лицем його, послухаймо голоса Доброго Пастиря нашого, Який говорить: “не бійтесь тих, що вбивають тіло, а душі не можуть убити” (Мф. 10:28). Коли стали святі перед ігемоном на нечестивому судищі, поглянув на них люто кат, почав говорити: “То ви всі звернули на суєтну і безумну надію, куди звабив вас волхв той Никон. Не шануєте богів безсмертних і їхнім законам не скоряєтеся?” Святі ж, наче єдиними устами, відповідали, кажучи: “Ми є християнами і ніколи не покинемо нашої віри. Надію ж нашу не покладаємо на суєтне, а на Господа Бога, Котрий небо, і землю, і море, і все, що в них, створив. Боги-бо твої є німими і глухими — каміння бездушне, діло рук людських, до них же хай будуть подібні всі, хто покладається на них”. Зрозумів же ігемон незмінну і міцну святих віру й сказав: “Якщо не звелю скоро їх убити, більше людей у свій зваблять блуд”. І так спочатку оголених і простягнених звелів жилами воловими нещадно бити довго, тоді всіх [крім Никона святого] мечем потяти біля тієї лазні, у якій же біля річки жили, — і ведені були туди на страту святі мученики. Схиляючи під меч чесні свої голови, говорили: “У руки Твої, Господи, віддаємо душі наші, «але заради Тебе умертвляємося цілий день, маємо себе за овець жертовних» (Пс. 43:23)”. І потяті були преподобні учні святого Никона — більше ж Самого Христа, числом сто дев’яносто і дев’ять. Тіла ж їхні, наказом катовим, до лазні тієї, вельми розжареної, на спалення вкинули. А щодо преподобного Никона, котрого в путах тримали, думав ігемон, якою лютішою стратити його смертю. Явився ж тої ночі святому у в’язниці Ангел Божий уві сні, кажучи: “Мужайся в Бозі, Никоне, воїне Христовий, і веселися, бо прийняв Христос Бог наш жертву ста дев’яноста дев’яти учнів твоїх у пахощах благоухання, і увійшли до Світлиці, у якій наречений Небесний спочиває”. Коли Ангел сказав це, побачив перед собою Никон святий діву пресвітлу, яка понад сонячне проміння сяяла, її ж одяг був із золота і сапфіру, у руках своїх мала лева білого, наче сніг. Стояла діва та в полі біля річки, що Псимиф називалася, зі східного боку. З заходу ж стояли два мужі великі вельми, їхні ж голови сягали небес, — мали в руках своїх списи вогненні. І розмовляли з дівою, яка явилася, кажучи: “Чому нічого не робимо сьогодні, послані від Царя Небесного на боротьбу проти Квінтіана: ось чекаємо його, а він не приходить”. Тоді сказала до них світлоносна та діва: “Вчора із числа рабів Христових сто дев’яносто дев’ять мужів убив Квінтіан, ще ж і на учителя їхнього Никона, який всі підступи ворожі справді переміг, гірше той кат вигадує. Скоро-бо прийде він на те місце, на яке проти нього ви послані”. Те мовивши, пустила до них із рук своїх лева, якого мала, і сказала: “Візьміть і цього, він вам проти ката допоможе”. Після видіння того прокинувся від сну преподобний Никон-єпископ і вельми втішився. Хвалячи і славлячи Бога, розповів усе, що бачив, служці своєму, який був біля нього, на ім’я Херомен, котрий написав після того житіє його і страждання. Розповідаючи про бачене отрокові, святий пророкував люту смерть Квінтіану, яка мала невдовзі настати. Коли настав ранок, звелів ігемон Квінтіан поставити перед судищем своїм Никона святого і сказав до нього: “Хто ти і звідки? І якої ти віри, що чарівною премудрістю стільком чоловікам смерть виклопотав? І ось ти через безумство своє позбавляєшся краси сонця і вроди місяця”. Відповів йому святий Никон, кажучи: “О виконавче всякої неправди, хто я є і якої віри, не лише вже сказав тобі, а із інших уст вже про мене ти чув, а найбільше із уст багатьох святих, котрих вчора, своїм нечестям осліплений, убив. Нині ж знову відкрито довідайся від мене, що християнин я міцний і постійний, маю надію свою, утверджену в Бозі, Який створив небо і землю. Він тебе нестерпним віддасть мукам за нелюдське твоє катування і богомерзенне нечестя”. На ці слова заричав кат, як лев, звелів оголеного святого, до чотирьох колів за руки і ноги прив’язаного й простягненого, повісити та знизу вогнем пекти. Так мучили святого, а він, наче на квітучому полі, на вогняному вугіллі спочивав, співаючи і говорячи: “Господь — скеля моя, прихисток мій і визволитель мій! Бог мій — помічник мій, на Нього уповаю; щит мій, ріг спасіння мого і заступник мій!” (Пс. 17:3). І казали слуги до ката: “Владико ігемоне, знеміг уже вогонь, смалячи й обпалюючи цього, проте не торкається його мука”. Знявши-бо з катівні Никона святого, звелів ігемон прив’язати його до коней диких, щоб, волочачи, роздерли його. І скоро святого до коней прив’язали, простягнув він правицю свою, коней осіняючи хресним знаменням, — і відразу коні дикість свою на овечу покірність змінили: стояли непорушно, наче вудилами і вуздечкою стягнені, й анітрохи не сходили з місця, хоч і вельми слуги їх били. Те побачивши, кат розгнівався на коней і звелів мечем перетяти жили на їхніх ногах. Коні ж, Божим велінням, як же колись Валаамова ослиця, людський голос прийнявши, виголосили: “Бог наш на небі і на землі, все, що захотів, створив, і ми задля святого Никона убиті нині”. Тоді ігемон звелів мученика, залізними оковами зв’язаного, з високої гори скинути у яр глибочезний. Але коли й це зробили, залишився неушкодженим мученик: Ангел Божий скиненого підхопив, із пут звільнив і з провалля яру вивів — і став знову святий на видовищі перед катом живий і здоровий. Його ж побачивши, ігумен вжахнувся. Тоді сказав до нього: “О, яке велике богів наших щодо тебе провидіння, о Никоне! Чи не бачиш, як піклуються про тебе і не хочуть згубити тіла твого? Нині-бо, пізнавши їхню доброту, принеси їм жертви і другом їхнім будь”. Відповів святий: “Анафема тобі і богам твоїм, і всім, що покладаються на них”. І звелів ігемон камінням святому лице розбити, і язик його, кліщами витягнувши, відтяти, і, вивівши на місце, де жив з учнями своїми, що Гигіа називалося, відтяти йому там голову. І потятий був святий священомученик Никон біля річки Асінос під деревом певговим, за царювання Декія. Тіло ж його святе покинули без поховання на поїдання звірам і птахам.

Квінтіан-ігемон того ж дня, в який засудив Никона святого на страту, пішов до міста Панормус, аби взяти собі маєток святої мучениці Агафії, її ж недавно перед тим замучив. Коли переїжджав через вищеназвану річку, яка Псимиф називалася, коні, що з ним на перевозі були, раптом сказилися й кинулися на нього. Один-бо зубами за лице його вкусив і спотворив його. Інший же потоптав його ногами, і доти бив, допоки в ріку не скинув, — і втопився окаянний, погане своє життя закінчивши погано, за пророцтвом Никона святого.

Коли ж лежало чесне тіло мученика на місці страти непоховане, один пастух овець, духом нечистим одержимий, ходячи там, знайшов те святе тіло й одразу впав лицем своїм: дух-бо нечистий, силою святого прогнаний, кинув пастуха на землю, вийшов із нього з криком сильним, волаючи: “Горе мені, горе мені, як втечу від лиця Никонового!” Зцілений пастух овець, пішовши, про те чудо розповів людям. Довідавшись про те, єпископ міста Мессіни взяв клір свій і пішов — вів його пастух той. Знайшов багатостраждальне тіло священномученика і взяв його. Також і святих учнів його тіла у лазні знайшов цілими, вогнем анітрохи не ушкоджені були. І всіх разом зі святим учителем їхнім Никоном поховав чесно на місці знаменному, славлячи Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.