Священномученик Власій, єпископ Севастійський, і тих, хто з ним постраждали

Місяця лютого на 11-й день

У минулі часи, коли ідольську службу нечестиві тримали і багато людей творінню і ділу рук своїх поклонялися, тоді проросла і віра багатьох святих, серед них же і святого славного мученика Власія процвіло благочестя. Той-бо святий всі роки життя свого лагідним і праведним життям прожив богоугодно без гріха, віддалюючися від усілякого діла злого. Бачивши ж чесне його життя, мешканці Севастійського у Кападокії града, люди благовірні, подбали, щоб був їм єпископом поставлений і пас стадо Христове добре в ті часи. Тоді і святий великомученик Євстратій, перший із п’яти, з дружиною своєю за царювання Диоклитіянового, стоячи до крові за честь Христову, подвизався добре. Його ж, коли у в’язниці сидів, цей святий Власій відвідав уночі, давши сторожам в’язниці золота досить, і прославив мученика Христового, який так мужньо страждав, і прийняв від нього вручений заповіт — його ж перед кончиною своєю Євстратій святий написав, заповідавши про тіло своє і про маєток, як же про те у стражданні його написано. Ховався ж Власій святий від рук катівських, як же і багато тоді святих те чинило, не віддаючися на муки без вияву Божої волі, і мало було християн, які б у граді мешкали, і то були потаєні, більшість же втекло в пустелі, і гори, і вертепи через страх перед муками — їх же інші не змогли стерпіти, ідолам на час якийсь поклонилися. Тому і святий Власій не лише в Диоклитіянове, а й після того і в Ліцинієве царювання [коли постраждав] від лютого гоніння ховався у якійсь пустельній горі, названій Арґеос, маючи там печеру для перебування свого, у ній же безмовне пустельницьке й постницьке життя провадячи, і безперестанні молитви до Бога посилав. Звірі ж дикі до нього приходили й отримували благословіння від нього. Якщо ж траплялося якимось звірам потрапити до святого в той час, коли в богомисленій молитві перебував, то вони, наче розумні були, не перериваючи його богомислення, стояли перед печерою, чекаючи його після закінчення молитви, і не відходили, допоки ж святий не виходив, клав на них руки свої, благословляючи. І якщо котрийсь із них хворий був, приходячи до святого, зцілювався від нього покладанням рук його святих. У ті дні ігемон Агриколай ловцям своїм звелів багато хижих звірів всілякого роду виловити, потребував-бо їх на найлютішу смерть мучеників Христових, яких же всіляко згубити намагався: одних мечем убиваючи, інших вогнем спалюючи й у воді топлячи, ще інших же віддаючи на поїдання звірам. Йшли-бо ловці на лови й обходили гори та пустелі: прийшли і на гору, що Арґеос називалася, у ній же ховався святий єпископ Власій. Наблизилися до печери й бачили перед нею багато звірів, що бавилися, і сказали самі до себе: “Ходімо й подивімося, що це таке”. І, прийшовши, знайшли Власія святого, який у печері, як у світлиці, перебував і молитви творив до Бога. І нічого йому не сказали, зразу повернулися і сповістили ігемонові Агриколаю те, що бачили. Ігемон же звелів багатьом воїнам йти з ними і знайти християн, що там ховаються, взяти і до нього привести. Пішли-бо послані воїни на гору ту і, в печері бувши, знайшли одного лише Власія святого, який у молитві і славослов’ї Божому перебував, і мовили до нього: “Вийди звідси і ходи з нами у град, кличе тебе ігемон”. Святий же, зрадівши, сказав: “Добре, діти мої, ходімо разом. Згадав-бо про мене Господь — явився тричі цієї ночі, кажучи: “Встань і принеси Мені жертву за звичаєм священицтва твого”. Нині-бо, діти мої, добре прийшли, Господь мій Ісус Христос хай буде з вами”. Коли вони йшли дорогою, наверталися елліни до Бога лагідністю і навчанням святого, і чудотворінням, бо молитвами святими подавалися від Господа для хворих зцілення — не лише людям, а й худобі. І яких приводили і приносили до Власія святого недужих, покладав він руки свої на них і молився, зцілював і відпускав здоровими. Жінка одна мала єдиного сина. Коли він їв рибу, стала йому кістка риб’яча в горлі, і не міг він говорити зовсім, і вже при смерті був. Взяла його мати, напівмертвого, понесла й поклала в ногах святого, плачучи й голосячи: “Помилуй сина мого, рабе Спасителя нашого Ісуса Христа, єдиний-бо в мене”. І розповіла святому, що зі сином її трапилося. Святитель же Божий Власій поклав руку свою в горло дитині, очі ж свої до Небес звів, помолився до Бога, кажучи: “Ти, що помагаєш усім, хто Тебе прикликає правдиво, о Спасителю, почуй мої молитви, і кістку, що в горлі юнака цього застрягла, невидимою Своєю силою вийми і зціли його. Далі ж, якщо серед людей чи серед худоби щось таке трапиться і згадає хто ім’я моє, кажучи: “Боже, молитвами раба Твого Власія, допоможи”, — тому ти, Господи, поспіши на допомогу і зцілення подай на славу і честь святого Імені Твого”. Це кажучи, хлопця зразу зробив здоровим і віддав його матері, яка похвали без упину віддавала Богові. І прославилося ім’я Власія святого не лише у Севастії, але і в Нікополі.

Ще ж коли в дорозі він був і вже до Севастії зближався, трапилася річ така. Удовиця одна убога нічого більше не мала, лише одного веприка, і прибіг вовк, схопив його, і плакала жінка та дуже. Побачивши, що святий іде, прибігла до нього і жалілася на вовка зі сльозами. Святий же, усміхнувшися, сказав до неї: “Не сумуй, о жінко, не плач, віддасться тобі веприк твій живий і неушкоджений”. Те мовивши, пішов шляхом своїм. І ось до убогої вдови тої прибіг вовк, несучи веприка її в зубах своїх, і відпустив його перед нею живого і цілого, анітрохи не ушкодженого, і побіг вовк у пустелю. Удова ж взяла веприка свого, радіючи і хвалячи Бога. Коли увійшов Власій святий у град Севастійський, Агриколай-ігемон, зразу про нього довідавшися, звелів його вкинути до темниці. Наступного же дня, сівши на судищі, поставив перед собою архієрея Божого і, бачивши його, почав спочатку лагідно до нього промовляти, говорячи: “Радій, Власію, богів наших і наш любий друже”. Святий же відповідав йому: “Радій і ти, державний ігемоне, але не називай богами бісів, які вогню вічному з тими, що їх шанують, будуть передані”. Розгнівався ж ігемон, звелів великими палицями бити святого немилостиво, і коли битий був святий довгий час, сказав до ігемона: “О безумний душ людських звабнику, чи думаєш своїми катуваннями відвернути мене від Божого сповідання? Але не можеш, бо маю я Ісуса Христа, Який укріплює мене, далі ж чини, що хочеш”. Ігемон же, бачивши незмінну святого віру, звелів його знову відвести до темниці. Тоді убога та удовиця, чувши про Власія святого мужнє за Христа страждання і непохитну у святій вірі постійність, заколола веприка свого, якого ж цілого з зубів вовчих прийняла, зварила голову та ноги і, поклавши на таріль, ще ж і з зерен і плодів земних та овочів садових, скільки від убогости своєї мати могла, у кошик взявши і свічу запаливши, принесла до святого в темницю і припала до ніг його, просячи, щоб прийняв їжу і скуштував. Святий же, Бога славлячи, скуштував принесеної їжі і, благословивши її, заповів, кажучи: “Жінко, таким чином у всі роки пам’ять мою здійснюй, і не забракне в домі твоєму нічого з необхідного, і якщо інший хтось уподібниться тобі і пам’ять мою здійснювати буде, той сповниться дарів Божих і благословенний буде у всі дні життя свого”. Блаженна ж та удовиця, прийнявши заповідь від святого, пішла до дому свого, славлячи Бога. І сповнилося на ній Писання, яке говорить: “У цілому світі мовиться це в пам’ять її”. Кат же, удруге на судищі сівши, привів Власія святого на допит і сказав йому: “Власію, чи принесеш жертви богам, щоб живим бути, чи погано загинути хочеш?” Відповів йому святий: “Боги, які неба та землі не створили, нехай загинуть. А смерть, якою мені погрожуєш, життя вічне мені принесе”. Ігемон же, бачивши його непохитним у вірі, звелів нагого на дереві повісити й обдирати сильно знаряддям залізним. Довго ж обдирали мученика, який говорив до ігемона: “О нечестивче й поганче, чи ранами настрашити хочеш мене, який має помічником Христа Ісуса? Не боюся твоїх видимих мук, бо споглядаю майбутні блага, які тим, хто Бога любить, обіцяні”. Після цього зняти його з дерева кат звелів і відвести знову до темниці. Коли ж вели Власія святого до в’язниці, пішли за ним жінок семеро благочестивих і богобоязливих, які, збираючи зі землі кров, що капала з тіла його, мастилися нею. Бачивши те, слуги, що вели святого, взяли їх і привели до ігемона, кажучи: “І ці є християнами”. Ігемон же сказав до них: “Спам’ятайтеся і принесіть богам жертви, щоб великі почесті від мене отримати”. Чесні та святі жінки відповідали, кажучи: “Якщо хочеш, о ігемоне, щоб ми поклонилися з жертвами богам твоїм, то спершу належить нам очиститися. Підемо до озера, яке тут поблизу, і вмиємо у ньому, за звичаєм, лиця наші і все тіло. Тоді звели дати нам богів твоїх там — і зразу, омившися, поклонимося їм на березі озера”. Ігемон же, радості сповнившися, звелів принести богів своїх, яких, вклавши в міхи, запечатав оловом і віддав жінкам святим, приставивши до них і воїнів, щоб довели їх до озера з богами і звідти до нього привели чесно. Вони ж, взявши на свої плечі міхи з ідолами запечатаними, несли їх до озера. І коли були на березі, коли побачили глибину бездонну, просили воїнів відступитися від них, наче через сором наготи тілесної, і почекати трохи, поки помиються. І коли відступили воїни, вкинула кожна того, що несла, ідола в глибину водну, і погрузли скверні боги, як олово. Побачивши те, воїни взяли їх із гнівом і, до ігемона привівши, про потоплення богів своїх сповістили. Ігемон же почервонів лицем від люті і заревів, як лев, на воїнів, кажучи до них: “О погані слуги, чому не втримали богів, щоби в глибину озерну не були вкинені?” Відповідаючи ж, воїни казали: “О світлий ігемоне, облесно говорили тоді ці жінки і богів твоїх потопили. Ми ж не відали омани їхньої, не тримали їх”. Говорили ж і жінки святі до ігемона: “Бог істинний від омани людської не постраждає, боги ж твої — бездушне каміння і дерево, золото ж і срібло, яких обманом ми взяли й потопили, і не врятували вони себе з рук наших ані від потоплення не врятувалися, як же можуть інших врятувати і від біди позбавити?” Розгніваний же був ігемон, звелів розпалити піч, і розтопити олово, і залізні принести гребені, і тризубці, і сім із міді на подобу одягу викуваних пластин, вогнем вельми розжарених, — усе ж то на одному було боці. З іншого ж поклали світлий м’який одяг і різні жіночі прикраси, і сказав до жінок святих: “Виберіть собі одне з двох: чи поклонитеся богам і принесете їм жертви — і збережете душі ваші, ходячи в тому світлому одязі та дорогоцінних прикрасах. Чи, якщо не хочете цього зробити, — приймете муки ці, для вас приготовані”. Одна з тих святих жінок, яка мала двох дітей, схопила світлий одяг і вкинула в піч — і згорів одяг. Діти ж мовили до матері своєї: “Чесна ж мати наша, не покидай нас на землі цій загинути, але, як же виховала нас солодким своїм молоком, так і Царством Небесним насити нас”.

Після цього ігемон повісити їх оголених звелів і стругати залізними гребенями тіла їхні, і бачили воїни, що молоко замість крови з ран їхніх текло, були-бо й тіла їхні білі, як сніг. Ангели ж Господні сходили з Небес, зміцнювали їх у муках й утішали, кажучи до них: “Не бійтеся, але подвизайтеся, як же добрий трудівник, який починає жнива, закінчує їх, і, закінчивши діло, приймає благословення і відплату від пана та йде, радіючи, до дому свого. Так і ви подвигніться, щоб від Спаса нашого Ісуса Христа вічне, яке ніколи не закінчується, життя прийняти”. Тоді ігемон звелів зняти їх із катівні і вкинути в піч вогненну. І коли вкинені були — погас зразу вогонь, і вийшли неушкоджені з печі. І говорив до них ігемон: “Відкиньте від себе чари ваші і приступіть, принесіть жертву богам нашим”. Жінки ж святі, наче єдиними устами, відповідали йому, кажучи: “Не буде тобі добра, о диявольський сину, не покинемо Господа нашого Ісуса Христа, не поклонимося каменю і дереву, ідолам, на тебе подібним, глухим і бездушним. Далі ж чини, що хочеш, бо ми покликані в Царство Небесне”. Тоді ігемон звелів мечем відтяти їм голови, і коли приведені були жінки святі на місце кончини своєї, просили воїнів, кажучи: “Почекайте нас трошки, поки помолимося до Бога”. І, схиливши коліна свої до землі, мовили: “Слава Тобі, великому і прославленому Богові нашому. Слава Тобі, Христе, що царюєш навіки, Тобі, що прикликав нас на шлях доброти Своєї, хто-бо великий такий, як же Ти, Бог наш, Який влаштував відступити нам від пітьми і прийти в правдиве і солодке світло Твоє. Просимо ж Тебе, Господи, приєднай нас до святої першомучениці Фекли, приймаючи моління за нас святішого отця нашого і пастиря Власія, який наставив нас на шлях істини”. Так помолившися і з землі вставши, підняли руки до неба й очі звели, чистим серцем і єдиною душею мовили до Бога: “Слава Тобі, Христе Боже наш, що сподобив нас стати на місці цьому, як вівцям на заколення, за Ім’я Твоє святе, і хочемо зразу жертвою Тобі бути, прийми ж і душі наші у небесний Свій жертовник”. Двоє ж дітей, підійшовши до матері своєї, сказали їй: “Мати, вінці ваші готові на Небесах у Господа, нас же залиш доблесному страстотерпцеві, святішому єпископові Власію”. Тоді, підійшовши, спекулятор відтяв сімом святим жінкам чесні їхні голови, і так сповнилися. Після того ігемон, вивівши Власія святого з темниці, сказав до нього: “Чи принесеш нині жертви богам, чи ні?” Відповів святий: “Окаянний сліпче, не бачиш правдивого світла. Який-бо чоловік, Бога живого пізнавши, бездушним ідолам жертви приносить чи поклоняється? Ти ж, потьмарений і нечестивий, знай, що залишив ти Бога живого і поклоняєшся каменю бездушному. Але я не боюся погроз твоїх, як же хочеш, муч мене, ось передаю тобі за Христа мого тіло своє, Бог же має владу над душею моєю”. Сказав ігемон до святого: “Якщо тебе вкину в озеро, що тобі поможе Христос твій, Якому поклоняєшся?” Сказав святий: “Сліпче і безумче, ти, перелюб шануючи, сподіваєшся спасенним бути, я ж, шануючи Христа, чи не покажу тобі у водах сили Бога мого?” Тоді ігемон звелів його вести і вкинути в глибину озерну. Святий же перед собою ознаменував воду хресним знаменям і пішов по воді, як по сухому, і прийшов на середину озера, сів на воді, як на землі, і до воїнів і слуг катових, що на березі стояли, мовив: “Якщо маєте богів, покажіть силу їхню і вийдіть і ви на воду”. І зразу шістдесят і вісім мужів, прикликавши богів своїх поіменно, кинулися в озеро, хотівши по воді ходити, і всі раптом потонули, як олово у воді, і загинули. Ангел же Господній, з Неба зійшовши до святого, сказав йому: “Сповнений благодаті Божої архієрею, зійди з води і прийми приготований для тебе вінець від Бога”. І зійшов святий на землю, мав лице осяяне, як світло, і, прийшовши до ігемона, дорікнув йому — тоді ігемон видав на нього вирок смертний, кажучи: “Власій, який не підкоряється мені, і царя зневажив, і богам докоряє, і шістдесят вісім мужів чарами у воді згубив, мечем разом з двома хлопцями нехай буде потятий”. І виведений був святий із претора з отроками, і на місце посічення прийшов, помолився достатньо за себе і за цілий світ, а найбільше за тих, що за ним захочуть вшановувати його пам’ять, щоб не наближалася до них ніяка хвороба, і доми їхні щоб усілякими благами наповнювалися, і молитви їхні за всілякі потреби щоб були почуті. Зійшла ж зверху над ним хмара світла й отінила його, і голос Христовий із хмари був чутний, і промовляв до нього: “Усе, що просиш, виконаю, любий мій подвижнику” . Тоді спекулятор утяв йому чесну голову, а після нього і двох хлопчиків потяв на якомусь камені за мурами градськими, у Севастії, в одинадцятий день лютого місяця. Жінка ж одна благочестива на ім’я Єлісса, взявши святі мученичі тіла, на тому ж місці поховала їх із шаною, і подавалися з гробу зцілення хворим. Довідавшися ж про страдницьку святителя Христового Власія кончину, вдова та, що мала веприка одного, вшанувала пам’ять святого, зібравши в себе сусідів і знайомих: благословив Бог дім її достатком потрібним, її ж наслідуючи, інші благочестиві люди також почали щороку вшановувати пам’ять святого Власія, свічки і ладан до церкви приносячи, і частування в домі для єдиновірних влаштовуючи, і подаючи милостиню жебракам та вбогим. І відтоді почався благочестивий той звичай, і ще донині дехто його дотримується, щоб здійснювати святого священомученика Власія пам’ять за прикладом тої удови, яка зробила те першою. Це ж на честь і похвалу мученикові, на славу ж Господа нашого Ісуса Христа, якого з Отцем і Святим Духом славимо і поклоняємося Йому навіки. Амінь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання