Володимирська ікона Божої Матері іменована “Оранська”
Місяця травня на 21-й день
Оранська Володимирська ікона Божої Матері з’явилася 1634 року за таких обставин: нижньогородський вотчинник Петро Гладков мав глибоке благоговіння перед Володимирською іконою Божої Матері, що перебувала в Московському Успенському соборі. Він попросив священика Успенського собору Кодрата, який любив займатися іконописом, за участю іншого іконописця, Григорія Чорного, зробити копію з цієї ікони і відвіз її до себе на батьківщину, у село Бочеєво. Через кілька років він отримав уві сні вказівку побудувати храм на честь Володимирської ікони на вказаній йому горі. Вирушивши на пошуки, Петро в непрохідній гущавині лісу натрапив на місце, над яким стояло незвичайне сяйво у вигляді сонячного стовпа. Гладков відразу ж упізнав гору, яку йому вказали уві сні. Це була Словенська гора.
Вирушивши до Москви і сповістивши про все Патріарха Іосифа, він отримав грамоту на спорудження церкви на честь Володимирської ікони Божої Матері. Поставивши на горі мармуровий хрест, Петро взявся за будівництво храму, в якому і була поміщена ікона Богоматері. Від святого образу стали відбуватися численні зцілення. Чутка про ці чудеса і зцілення дійшла до Патріарха, який наказав архімандриту Печерського монастиря упевнитися в них, що останній і виконав. Він доніс патріархові, що чудеса справді відбувалися біля образу Богоматері, що знаходиться в храмі, побудованому Гладковим. Патріарх доповів про це цареві Михайлу Феодоровичу, який і повелів влаштувати при церкві монастир, що отримав найменування Оранського (за назвою місця знаходження ікони – Орано поле). Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці також стала іменуватися Оранською.
У 1734 році за указом Анни Іоанівни образ було відновлено оліфою ізографом Петром Котомою і поставлено на колишнє місце в тому самому монастирі в кам’яній церкві.
Особливе шанування почалося 1771 року, коли в Нижегородській губернії лютувала морова виразка (чума). На прохання жителів Нижнього Новгорода і з благословення єпископа Феофана ікону доставили в місто. 9 жовтня, після служби в церкві Великомученика Георгія, було здійснено найперший хресний хід з іконою навколо міста. Біда відступила, зібралася чорна хмара і на очах тих, хто молився, понеслася за Волгу. У період з 9 до 20 жовтня 1771 року відбулося дев’ять аналогічних хрестоходень. Усний переказ про ці події свідчив, що чума не могла поширюватися далі тієї вулиці, де було пронесено чудотворну святиню. Вдячні нижегородці дали обітницю щорічно здійснювати урочисту ходу з іконою з Оранського монастиря і не порушували її протягом 150 років.
У 1885 році на кошти подружжя Руковішникових – Сергія Михайловича та Ольги Миколаївни – для Оранської ікони було зроблено нову срібну з позолотою ризу з дорогоцінними прикрасами, “спрацьовану в Москві майстром Сазіковим”. Риза була багато прикрашена перлами, діамантами й алмазами, рубінами, сапфірами, смарагдами й аметистами.
У 1903 році ризу було оновлено.
Після революції обитель закрили, а образ передали до Нижегородського історико-архітектурного музею, де він перебуває й понині.
Реставрацію ікони проводили з 1995 по 2000 роки.
Влітку 2005 року, на прохання Георгія (Данилова), єпископа Нижегородського і Арзамаського, 6 червня на престольне свято до Оранської обителі для поклоніння із запасників Нижегородського державного історико-архітектурного музею-заповідника тільки на один день було привезено стародавню чудотворну Оранську ікону.
5 вересня 2008 року відповідно до розпорядження міністра культури Володимирську Оранську ікону Божої Матері передали Нижегородській єпархії.
8 вересня чудотворну Володимирську Оранську ікону перевезли в монастир на честь Володимирської ікони Божої Матері, розташований у селі Оранки Богородського району Нижегородської області.
В обителі ікону зустріли хресним ходом і перенесли в зимовий храм Оранського монастиря, освячений на честь Різдва Пресвятої Богородиці, де святиня перебуватиме постійно.
