Знайдення глави Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна

 

Місяця лютого на 24-й день або на 25-й день (перехідне)

Після усікновіння чесної глави Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна тіло його було поховане учнями в самарійському місті Севастії, а чесну главу сховала Іродіада в безчесному місці. Благочестива Іоанна, дружина царського домоправителя Хузи, про яку згадує святий євангеліст Лука (Лк. 8:3), таємно взяла святу главу, поклала її в посудину та поховала на горі Єлеонській — в одному із маєтків Ірода.

Через багато років маєток цей перейшов у володіння благочестивому вельможі Інокентію, який став будувати там церкву. Коли копали рів для фундаменту, було знайдено посудину з чесною главою Іоанна Хрестителя. Інокентій дізнався про велич святині за благодатними знаменнями, які були від неї. Так відбулося Перше знайдення глави. Інокентій зберігав її з великою побожністю, але перед своєю смертю, боячись, як би святиня не була осквернена невірними, знову приховав її в тому самому місці, де знайшов. Після смерті його церква прийшла в запустіння і зруйнувалася.

У часи правління рівноапостольного царя Константина Великого († 337, пам’ять 21 травня), коли християнська віра почала процвітати, двом ченцям, котрі прийшли до Єрусалима на поклоніння святим місцям, двічі явився сам святий Предтеча і відкрив місце знаходження своєї чесної глави. Ченці відрили святиню і, поклавши її в мішок із верблюжої вовни, пішли до себе додому. Дорогою вони зустріли незнайомого гончаря і дали йому нести дорогоцінну ношу.

Не знаючи, що він несе, гончар спокійно продовжував шлях. Але йому явився сам святий Предтеча і велів тікати від недбайливих і ледачих ченців разом з тим, що було у нього в руках. Гончар сховався від ченців і вдома з пошаною зберігав чесну главу. Перед смертю він запечатав її у водоносну посудину і передав сестрі.

Відтоді чесна глава була зберігалася і передавалася у спадок побожними християнами, поки її володарем не став священник Євстафій, котрий дотримувався аріанської єресі. Він спокусив безліч недужих, які зцілилися від святої глави, приписуючи благодать єретичності. Коли його блюзнірство відкрилося, він був змушений тікати. Закопавши святиню в печері поблизу Емесси, єретик розраховував згодом повернутися й знову оволодіти нею для поширення лжевчення. Але Бог не допустив цього. У печері оселилися благочестиві ченці, а потім на цьому місці виник монастир. У 452 році архімандриту цієї обителі Маркеллу святий Іоанн Хреститель у видінні вказав місце приховання своєї глави. Це знайдення стало святкуватися як Друге. Святиню було перенесено до Емесси, а потім до Константинополя.

Про пророка Іоанна Хрестителя Господь Іісус Христос сказав: «з народжених жінками не було більшого за Іоанна Хрестителя» (Мф. 11:11). Іоанн Хреститель прославляється Церквою як «ангел, і апостол, і мученик, і пророк, і свічник, і друг Христовий, і печать пророків, і ходатай старої і нової благодаті, і серед народжених найшанованіший, і світлий Слова глас».

Тропарі, кондаки, молитви та величання