Священномученик Миколай Голишев

Місяця лютого на 4-й день

Священномученик Микола Власович Голишев народився 1882 року в селі Губино Бронницького повіту Московської губернії в селянській родині. 1903 року, переїхавши до Єгор’євська, він влаштувався працювати на фабрику конторщиком, пізніше працював помічником бухгалтера в міській управі, а згодом – завідувачем кошторисно-касовим підвідділом фінансового відділу. Микола Власович був людиною музично обдарованою, самостійно вивчився музичної грамоти та гри на скрипці. Від природи він мав дуже гарний голос і співав на криласі Єгор’ївського Успенського собору.

У 1920 році його висвятили на диякона до Успенського собору, а в 1929 році – у сан священика до Микільського храму села Миколо-Крутини.

У 1931 році отець Миколай був перший раз заарештований. Його звинувачували в організації групи, яка нібито під його впливом боролася проти заходів, що проводилися радянською владою в селі. На думку органів НКВС, він ходив із молебнями по парафії, результатом чого став масовий відхід селян із колгоспу. Батюшку ув’язнили в Московській Бутирській в’язниці. На допиті отець Миколай сказав: “З політикою радянської влади, яка є безбожною, я розходжуся, але молюся за те, щоб Бог просвітив її. По відношенню до радянської влади я є противником. У пред’явленому мені обвинуваченні винним себе не визнаю і показую: ніякої агітації проти колгоспного руху я не вів, ніяких провокаційних чуток я не поширював”.

Священик був засуджений до 5 років заслання в Сибір. У таборі отець Миколай сильно підірвав своє здоров’я. Відбувши покарання, отець Миколай знову повернувся в Миколо-Крутини і продовжував служіння в рідному храмі. Він був особливо благочестивий. Вдома подовгу молився на колінах із піднятими руками. Любив церковну службу і часто здійснював її на повній самоті. Нерідко дружина дорікала отцю Миколаю: “Навіщо служити, якщо в храмі нікого немає?” “Служити Богу – мій святий обов’язок”, – говорив він.

Наприкінці 1930-х років Микільський храм зазнавав розбійних нападів місцевих безбожників. Батюшці доводилося самому чергувати ночами і часто бути свідком цих безчинств. Намагаючись притягнути до відповідальності цих людей, він накликав на себе немилість, тому що ті люди діяли з потурання місцевої влади.

Наприкінці 1937 року знайшлися лжесвідки, які показали, що священик Микола Голишев був нібито контрреволюційно налаштований і під прикриттям релігії вів таємну боротьбу з радянською владою. Ґрунтуючись на свідченнях цих наклепників, влада 19 січня 1937 року заарештувала отця Миколу та ув’язнила в ігорівській в’язниці. На допитах він заперечував звинувачення в контрреволюційній діяльності.

У своїй прощальній записці дружині та дітям сповідник виявив істинно християнське смирення. У ній є такі слова: “Не згадуйте мене лихом, тому що страждаємо ми за мої гріхи, а не за ті звинувачення, які мені пред’являють”.

Трійка НКВС засудила отця Миколая до розстрілу. 17 лютого 1938 року він прийняв мученицьку кончину на полігоні Бутово під Москвою і похований там же в загальній могилі.

Зарахований до лику святих новомучеників і сповідників Руських 12 березня 2002 року постановою Священного Синоду Руської Православної Церкви.