Священномученик Миколай Голишев

Місяця лютого на 4-й день

Священномученик Миколай народився 3 травня 1882 року в селі Губино Ашитківської волості Бронницького повіту Московської губернії в сім’ї селянина Власія Голишева. 1893 року Микола закінчив земську школу в селі Ашитково і з 1903 до 1914 року працював рахівником на фабриці Бардигіна в Єгорʼєвську, а потім, до 1917 року, помічником бухгалтера в Єгорʼєвській міській управі й до 1920 року – завідувачем рахунково-касового відділу в міській адміністрації Єгорʼєвська.
Це була остання його світська посада, а потім весь плин його життя кардинально змінився. У той самий момент, коли кожен член Православної Церкви міг стати сповідником і мучеником, і коли багато священно- і церковнослужителів перебували в кайданах, а деякі досягли вже мученицького вінця, він із рішучістю заявив, що і він бажає послужити Богові й Церкві, і 22 березня 1920 року його висвятили на диякона до Успенського собору міста Єгор’ївська.
Безбожна революція принесла із собою не тільки гоніння, але внесла розкол і смуту в церковне середовище. Після ув’язнення Патріарха Тихона під варту в травні 1922 року благочинний Єгор’ївська священик Миколай Свєтлов запропонував усьому духовенству згадувати за богослужінням замість Патріарха Тихона новостворене ВЦУ; диякон Миколай, підкорившись благочинному, опинився серед тих, хто приєднався до обновленців. У травні 1923 року він брав участь в обновленському Соборі, який засудив Патріарха Тихона.
Після звільнення Патріарха Тихона з-під варти диякон Миколай з гіркотою усвідомив свою оману і провину перед Церквою, просив вибачення в Патріарха, його прийняли до молитовного спілкування та дали благословення знову служити в Успенському соборі Єгор’ївська.
15 серпня 1929 року диякона Миколая висвятили на священика до Микільської церкви в селі Крутини Єгор’ївського району. Всього близько півтора року прослужив він тут. Після його прибуття в село співробітники ОДПУ стали збирати про нього відомості і розпитувати жителів, які могли б дати про священика потрібні їм свідчення.

Деякі жителі засвідчили: “Піп Голишев приїхав із певною метою – розкладання колгоспів і з метою антирадянської агітації проти заходів радянської влади. Приїхавши, організував навколо себе групу антирадянського елемента, до якої входили монашки… куркуль… і вислані за антирадянську агітацію… Ця група попередньо обговорювала на нарадах, що відбувалися в церковній сторожці, а іноді в церкві після закінчення служби, питання і форми боротьби з радянською владою і колективізацією… Піп… проводив службу вечірню щочетверга, під час якої закликав вірян бути терплячими, кажучи: “Ну, що ж робити, видно, так завгодно Богу, терпіть – прийде час, буде краще життя…” Восени 1930 року, під час проведення хлібозаготівель, черниці… збираючи по селу Бережки попу Голишеву картоплю і жито, проводили агітацію: “Попа задавили податками, жити йому стало не можна, їсти нічого, пожалійте, православні; з цими колгоспами не тільки нам, духовенству, а й вам, селянам, скоро жити не можна буде. Податками задавили всіх. У колгоспи не входьте, туди йдуть одні безбожники. Батюшку треба жаліти, якщо батюшку не пожалієте, він не служитиме, і нам, православним, нікуди буде ходити молитися”. Черниці агітували серед вірян: “Радянська влада несправедливо чинить, церкву тиснуть податками, попа задавили. Ці колгоспи до загибелі доведуть; думають цим церкву закрити, але ми все-таки терпітимемо до кінця, і вам, православним, потрібно терпіти…”.
На підставі подібного роду повідомлень співробітники ОДПУ заарештували 3 лютого 1931 року отця Миколая, а в наступні дні групу черниць і двох мирян. Усіх їх ув’язнили в Бутирській в’язниці в Москві.

Відповідаючи на запитання слідчого, отець Миколай сказав: “З політикою радянської влади, яка є владою безбожною, я не згоден, але молюся, щоб Бог просвітив її… У пред’явленому мені обвинуваченні винним себе не визнаю. Ніякої агітації проти колгоспного руху я не вів, ніяких провокаційних чуток не поширював. У релігійному питанні я є противником радянської влади. Я відмовився підписати протокол опису майна, а замість цього написав, що це є гоніння на мене як на священнослужителя”

Допитана як обвинувачена одна з черниць, визнавши себе винною, сказала, що, завдяки вихованню, яке дає священик, вони і стали противниками радянської влади; інша категорично відмовилася визнавати себе винною, сказавши: “Ніякою антирадянською агітацією я не займалася. Якщо й говорила серед жінок, то винятково про непосильність податків, що накладаються на нас особисто і церкву, що я вважаю несправедливим”

25 лютого 1931 року Повноважне Представництво ОДПУ засудило отця Миколая до п’яти років ув’язнення в концтабір, черниці та один мирянин були засуджені до трьох років ув’язнення в концтабір, а інший звільнений.
Отця Миколая відправили у Вишерські табори на Урал. Повернувшись з ув’язнення, він став служити в тому ж храмі. У 1935 році отець Миколай був нагороджений наперсним хрестом.
Після початку кривавих гонінь на Російську Православну Церкву влітку 1937 року співробітники НКВС знову почали збирати відомості про священика як про людину, яка за своїм соціальним становищем підлягає знищенню. Було викликано фельдшера-безбожника і його сестру – голову церковної ради. Незадовго перед тим помер їхній батько, і вони були на його відспівуванні в церкві.
Фельдшер показав на слідстві: “Після панахиди в церкві над труною мого батька Голишев виголосив проповідь, у якій сказав: “Так, дідусь Василю, ти свій вік жив добре, грішив – і каявся, тобі відпустять гріхи як вільні, так і мимовільні; ти хворів душею, що близькі люди, які оточують тебе, не йдуть твоїми слідами…” Його проповідь була спрямована насамперед проти радянської влади, а по-друге – проти дітей мого батька, які не вірують у Бога. На цій панахиді були присутні чоловік 20-25 колгоспників”.
Сестра фельдшера показала: “У 1936 році після обідні в церкві Голишев виголосив проповідь, сказавши: “Нам, православним, треба наслідувати святих, треба дотримуватися постів…” На похороні мого батька, за переконаннями релігійної людини, Голишев після панахиди сказав: “Ти, дідусю, віджив свій вік, ти був не без гріха, але ти вірив у Бога, не всі такі, як ти, є в тебе діти – він мав на увазі мого брата невіруючого, – які іншого духу: ну що ж тепер робити, ці діти пішли не твоїми стопами”.

19 січня 1938 року отця Миколая заарештували, помістили до в’язниці і допитали.
– Органи слідства мають дані, підтверджені показаннями свідків, про те, що ви систематично займалися наклепом на радянську владу. Чому ви це приховуєте?
– Наклепом на радянську владу я ніколи не займався, – відповів священик.
– Слідство має дані про те, що на церковні свята 1937 року ви в церкві неодноразово зверталися по грошову допомогу до вірян і разом із цим робили наклепницькі випади на адресу радянської влади.
– За грошовою допомогою до віруючих на свята я дійсно звертався, але наклепницьких випадів на адресу радянської влади не робив.
– Ви визнаєте себе винним у висунутому вам обвинуваченні?
– Ні, не визнаю, – відповів отець Миколай, і на цьому допити було закінчено.
2 лютого 1938 року трійка НКВС засудила отця Миколая до розстрілу. Священика Миколу Голишева було розстріляно 17 лютого 1938 року, його поховали в безвісній спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.