Святий Феодосій Станкевич сповідник, пресвітер

Місяця жовтня на 30-й день / вересня на 5-й день – Знайдення мощей

Феодосій Пилипович Станкевич народився 11 січня 1872 року у с. Черлінкове Юзвинської волості Вінницького повіту Подільської губернії у родині псаломщика. Навчання розпочинав у церковній школі, в якій батько його, Пилип Юхимович, був учителем та фундатором. У десять років вступив до духовного училища у містечку Шаргород Могилівського повіту, потім навчався у Подільській Духовній Семінарії, яку закінчив у 1893 р. Після закінчення семінарії був направлений псаломщиком у село Косиківці Ново-Ушицького повіту Подільської губернії. У серпні 1894 року Єпископ Подільський та Брацлавський Димитрій висвячує Феодосія у священика до Архангело-Михайлівської церкви села Завадівки Кам’янець-Подільського повіту Подільської губернії. О. Феодосій рано овдовів, дочка його померла у ранньому віці. У той час для служіння у військовому флоті прямували ієромонахи та вдові священики. У серпні 1901 року Протопресвітером Військового та Морського Духовенства Олександром Желобовським о. Феодосій на власне прохання був призначений судновим священиком на ескадрений броненосець Тихоокеанської ескадри «Сисий Великий».

Після відходу цього корабля до Росії було призначено виконання пастирських обов’язків на броненосний крейсер «Росія»; був поранений, отримав контузію з ушкодженням слухових та зорових нервів. За старанне служіння та мужність у боях нагороджений золотим наперсним хрестом на Георгіївській стрічці, орденом Св. Анни II ступеня з мечами, золотим наперсним хрестом із прикрасами. Після повернення цього судна після закінчення Російсько-японської війни в Кронштадт був переведений на крейсер «Богатир». У 1909 р. призначений виконувачем обов’язків благочинного духовника загону судів. У вересні 1911 р. його переводять у м. Миколаїв священиком Миколаївського Морського Собору, призначають благочинним берегових військових церков Одеського Військового округу, звідки на початку Першої Світової війни (у вересні 1914 р.) відряджають у м. Севастополь до Чорноморського флотського екіпажу.

У 1918-1919 pp. після видання Декрету про відокремлення Церкви від держави працював конторником у штабі Морської оборони, а після відходу червоних військ, як записано у кримінальній справі, «відновив свою духовну діяльність»: окормляв поранених у шпиталях, служив у Миколаївській церкві в Татарській Слобідці. Після закриття цього храму в березні 1924 р. Севрайвиконкомом, як він пише в автобіографії, «за постановою Парафіяльної Ради приходу… залишився продовжувати обслуговувати пастирські потреби цього приходу ». Потім був запрошений Парафіяльною Радою Митрофаньївської церкви для служіння та виконання обов’язків настоятеля храму.

Протоієрей Феодосій Пилипович Станкевич як кожен священнослужитель того часу, що зберіг вірність канонічної Церкви, очолюваної Святішим Патріархом Тихоном, а після його смерті – Місцеблюстителями Патріаршого Престолу та їх заступниками, протоієрей Феодосій не міг погоджуватися з політикою грубого втручання радянської влади у внутрішнє життя Церкви, репресій проти духовенства та віруючих, підтримці обновленського руху. І ця незгода виявлялася у словах проповідей, у приватних бесідах із парафіянами. Все це через агентурних працівників ставало відомим органам ГПУ, які мали виявляти та пригнічувати всіляку протидію (навіть пасивну) цій політиці та будь-які прояви невдоволення діями «народної влади». 13 червня 1927 року уповноважений Секретного відділу Севвідділу ГПУ Криму Козлов, «…розглянувши наявний матеріал на настоятеля Митрофаньївської Церкви Станкевича Феодосія Фомича», пише постанову, в якій дає оцінку діяльності о. Феодосія: «… своїми проповідями нацьковував одну частину віруючих на іншу, проводячи ідеї тихонівщини, … під час богослужінь деякими формами обряду розпалює релігійний фанатизм віруючих. При викликах до Севвідділу ГПУ намагався негайно сповіщати своїх парафіян, щоб таким чином порушити ненависть частини населення до органів Держсуду», і на підставі цього розпочинає слідчу справу. Наступного дня він пише нову постанову – про взяття під варту о. Феодосія, та отримує ордер на його арешт та обшук у його будинку за адресою вул. Углицька, буд. 4.

Починаються допити заарештованого та свідків. Майже всі свідки показували, що о. Феодосій під час богослужінь поминає Святішого Патріарха Тихона, а після його смерті – Місцеблюстителя Митрополита Крутицького Петра. У проповідях та приватних бесідах він пояснював парафіянам різницю між канонічною, «тихонівською» Церквою та обновленським розколом, закликав людей не ходити до храмів, у яких духовенство примкнуло до розколу. Сам настоятель Митрофаньївської Церкви не приховував свого ставлення до Патріарха та оновленців. На запитання уповноваженого на черговому допиті він відповідає: «Я суворо дотримуюся завітів Христа і, якщо відступлю, я не буду християнином. Я оновленцем-живистом ніколи не стану, бо вони порушили канони».

Становище посилювалося тим, що у 1926 р. був заарештований, а потім – засуджений і «адміністративно висланий за контрреволюцію» священик Іоанн Хорошунов. О. Феодосій під час богослужінь молився про звільнення його від зв’язків, «…влаштовував спеціальні за ним молебства, ніж…», на думку уповноваженого Козлова «…розпалював релігійний фанатизм і ненависть до Совлади присутніх віруючих». Після висилки о. Іоанна в його будинку на вулиці Чернігівській (перейменованій на вулицю ім. Р. Люксембург), де залишалася проживати його дружина, стали вечорами збиратися віруючі, мабуть, щоб підтримати матінку в її тяжкому становищі. За чаєм точилися бесіди на найрізноманітніші теми, у тому числі й про виклики до ГПУ священиків, про розкол, про поминання при богослужіннях Святішого Патріарха Тихона. На цих бесідах був присутній і о. Феодосії.

Всі ці дії в обвинувальному висновку, складеному прим. уповноваженого Якимової, кваліфікувалися як «таємні зборища», які обвинувачений, використовуючи своє становище священика. Священика висилають у м. Мелітополь.

У серпні 1929 року громада села Семенівка запрошує о. Феодосія служити в Архангело-Михайлівській церкві. У 1933 році Архієпископом Дніпропетровським Георгієм він переміщається до Іоанно-Богословської церкви в передмісті Дніпропетровська, а 11 липня 1934 р. призначається другим священиком цвинтарної церкви в ім’я Усікнення голови Іоанна Предтечі села Піщане.

15 листопада 1937 року священика знову заарештовують і поміщають до Мелітопольської в’язниці. Цього разу його намагаються звинуватити в участі в «контрреволюційній фашистській організації церковників», яку чиюсь запалену уяву представляла всю Дніпропетровську область, що охопила своєю розгалуженою мережею (як, втім, і багато інших областей СРСР). Заарештований Архієпископ Дніпропетровський Георгій Делієв дає свідчення про причетність священноначалія Руської Православної Церкви до цієї уявної організації, яка нібито й очолювала цю організацію. Себе ж він називає керівником її Дніпропетровського «відділення» (за допомогою яких методів впливу слідчому вдалося отримати від архієрея такі свідчення залишається лише здогадуватись). Шістдесятирічного, практично глухого (про що у справі є висновок лікаря лікарні НКВС), священика звільняють лише наприкінці грудня, протримавши у в’язниці більше року і так і не досягнувши від нього визнання. Допитані свідки також не дали «потрібних» слідству свідчень.

У вересні 1941 року загальними зборами парафіян церкви в ім’я святителя Олексія Митрополита Московського селища Круча, о. Феодосій обирається настоятелем храму та затверджується на посаді Єпископом Дніпропетровським Димитрієм. Тут він служив майже до своєї смерті, що настала в 1950 році. Похований священник у м. Мелітополі, його могилу доглядають, на ній регулярно відбуваються панахиди. Постановою заст. Прокурора Республіки Крим від 26. 12. 1995 р. Станкевич Ф. Ф. визнаний таким, що підлягає реабілітації.

Тропарі, кондаки, молитви та величання