Святий благовірний князь Ярослав Мудрий

День пам'яті (н. ст.)

Місяця лютого на 20-й день (перехідне)

Святий благовірний великий князь Київський Ярослав Володимирович, названий Мудрим, народився близько 983 року і був другим сином святого рівноапостольного князя Володимира-Василія Великого, Хрестителя Русі. У п’ятирічному віці, разом з іншими братами, Ярослав був охрещений на святому джерелі поблизу нашого другого Йордану – Дніпра, з нареченням імені Георгій (Юрій) – на честь святого великомученика Георгія Побідоносця. За повелінням батька свого Володимира він навчався книжним наукам, а потім став удільним князем у Ростові та Новгороді, де сприяв утвердженню в цих землях православ’я та наверненню до віри Христової місцевих язичників, навіть коли це загрожувало його життю.

Після упокоєння благовірного князя Володимира злощасний князь Святополк Окаянний надумав одноосібно правити, заради чого наказав умертвити своїх братів – князів Бориса і Гліба, та зло умишляв на інших братів. Благовірний князь Ярослав вирішив помститися новоявленому Каїну. Князь обстоював праведне діло, і тому Бог допоміг йому отримати перемогу, після якої Ярослав сів на Київському великокнязівському престолі. Кияни швидко полюбили свого благочестивого володаря і боронили стольний град, як і престол свого князя, навіть у часи його відсутності.

Ставши великим князем, Ярослав звів усі закони держави до єдиної цілісної системи – «Руської Правди». У цих законах він виявив людинолюбність та милосердя, замінивши прийняті раніше тілесні покарання і страту на грошові штрафи та інші легші кари.

Благовірний князь Ярослав був великим будівничим храмів Божих. Його стараннями в Києві були зведені та багато прикрашені собор Святої Софії, храми святого Георгія і святої Ірини, храм Благовіщення на Золотих воротах й інші. Святий митрополит Іларіон, який був свідком будівництва й завершення Святої Софії, писав про неї: «Церква дивна і славна всім навколишнім країнам, як жодна інша не знайдеться на півночі земній від сходу до заходу».

Сучасники свідчили, що благовірний князь Ярослав гідно продовжував справу батька свого: «Бо як ото хто-небудь землю зоре, а другий засіє, а інші пожинають і їдять поживу вдосталь, – так і цей. Отець бо його Володимир землю зорав і розм’якшив, себто хрещенням просвітив, а сей великий князь Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаєм, учення приймаючи книжнеє». Святий митрополит Київський Іларіон у «Слові про закон і благодать» порівняв благовірного князя із царем Соломоном, який завершив справи, розпочаті Давидом: «Вельми добрий і вірний, покірний син твій Георгій, якого Господь настановив наступником після тебе, наслідником твоєї влади. Не порушує він твоїх уставів, а утверджує їх, не поменшує набутків твого благовір’я, а примножує їх, не говорить, а діє, і що недокінчене тобою – докінчує, як Соломон після Давида». За благовірного князя Ярослава «стала віра християнська плодитися в Русі і розширятися, і чорноризці стали множитися, і монастирі почали з’являтися. І любив Ярослав церковні устави, і попів любив він дуже, а понад усе любив чорноризців», – свідчить літопис.

Благовірний князь Ярослав продовжив справу свого батька – розвиток духовної освіти. Головним осередком її стала Софія Київська. Тут Ярослав Мудрий заснував школу, побудував скрипторій, де для блага і утвердження Церкви працювали перекладачі і переписувачі книг: «І до книг він мав нахил, читаючи їх часто вдень і вночі. І зібрав він писців багатьох, і перекладали вони з грецької на слов’янську мову і Письмо Святе, і списали багато книг. І придбав він книги, що ними повчаються віруючі люди і втішаються ученням Божественного слова», – свідчить літопис.

З любов’ю та уважністю слухав князь Ярослав поради й настанови великого подвижника і вчителя, спочатку пресвітера, а потім Митрополита Київського Іларіона – мужа благого, книжного і посника, який був порадником князю не тільки у справах церковних, а й державних. Бачачи святість життя, ревність по Бозі та вченість Іларіона, великий князь запропонував собору єпископів Київської Митрополії поставити цього мужа на вдовий престол митрополичий, що і було звершене в Святій Софії.

Завдяки тісній і взаємній співпраці князя та святителя, Церква і влада за правління Ярослава перебували в стані ідеального співіснування, так званої «симфонії». Разом митрополит і князь уклали для Церкви «Ярославів устав», в якому візантійське церковне право було пристосоване до умов і потреб життя в Київській Русі-Україні.

Благочестивий князь любив благоліпність храмів як зовнішню, так і внутрішню. Небайдужим він був і до богослужбових уставів та обрядів. За нього відбулося впорядкування богослужбового порядку з врахуванням національних особливостей. Для запровадження демественного співу він запросив із Греції найкращих співців-доместиків: «від них же почав бути в Руській землі ангелоподібний… і найкращий демественний спів, на похвалу і славу Богу і Пречистій Його Матері, і всім святим».

Благовірний князь дбав про канонізацію шанованих вітчизняних святих. Він наполягав на визнанні святими княгині Ольги, а також Феодора та Іоанна, вбитих язичниками у Києві 988 року. Також він шанував, як святих, своїх батька рівноапостольного Володимира й братів князів-страстотерпців Бориса і Гліба та дбав про їхнє прославлення. Як мудрий правитель, князь Ярослав був шанований й іншими державами, що засвідчено шлюбами його дітей та онуків з поважними королівськими родинами Європи.

Передчуваючи наближення смерті, князь Ярослав Мудрий вирішив зробити відповідні розпорядження щодо успадкування київського столу, щоб не сталася братовбивча війна за великокняжий вінець, як це було після упокоєння його батька – рівноапостольного князя Володимира. Він заповів своїм дітям: «Ось я одходжу зі світу сього. А ви, сини мої, майте межи собою любов, бо ви є брати від одного отця і одної матері. І якщо будете ви в любові межи собою, то й Бог буде в вас, і покорить Він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі загинете, і землю отців своїх і дідів погубите, що вони надбали її трудом великим. Тож слухайтесь брат брата, пробувайте мирно».

Благовірний великий князь Київський Ярослав Володимирович Мудрий упокоївся у Вишгороді 4 березня (20 лютого) 1054 року у Федорову суботу першого тижня Святого і Великого Посту. У Святій Софії Київській стоїть саркофаг, в якому спочиває тіло великого і благовірного князя Ярослава, який, за звичаєм Константинопольських імператорів, заздалегідь собі приготував місце упокоєння, бо ніхто не знає, коли його покличе Бог. Так воістину благочестиво, як великий князь і володар Русі, Ярослав Мудрий звершив діло своє земне, на небесах здобувши блага ще більші. Його правління Київською державою успішним було тому, що любив він Бога більше, аніж земні статки і блага світу цього, закони людські виписав за мораллю християнською і сам жив за ними, дбаючи про благоустрій Церкви Христової. За життя земного благовірний князь Київський Ярослав, подібно до царя Соломона, був мудрим і богобоязним правителем, котрий довершив справи батька свого рівноапостольного Володимира, як Соломон – справи царя Давида, а після упокоєння шанувався народом як благовірний угодник Божий.

Тропарі, кондаки, молитви та величання