Святитель Симон, єпископ Володимирськиц і Суздальський

Місяця травня на 10-й день

Ісус Сирах про Симона, сина Онії, написав, кажучи: “Симон, син Онії, єрей великий, за життя свого побудував дім і в дні свої утвердив церкву”. І знову: “Як зірка ранкова посеред хмар, наче місяць повний у дні свої і як сонце, сяюче на церкву Вишнього”. Те саме треба нам написати про тезойменного йому преподобного отця нашого Симона, єпископа Володимирського і Суздальського, свідка й описувача житій святих печерських, другого після блаженного Нестора. Справді-бо добре влаштував дім Божий і утвердив Церкву Христову життям своїм святим і вченням про житія святих — як один із тих добрих пастирів, яких обіцяв Господь через Єремію Пророка, кажучи: “Дам вам пастирів за серцем моїм, і випасуть вас розумом і ученням”. І справді властиві вся подібність та ім’я Симона того, сина Онії, доброго пастиря законного, цьому нашому преподобному Симонові, пастиреві володимирському і суздальському.

Цей-бо блаженний Симон бачив, який достойний святий чернечий образ у монастирі святому Печерському, до неба подібному, прикрашеному святими отцями як мисленими зорями, місяцем і сонцем, і тоді вшановував старанно житія тих, що раніше були й Богові угодили, печерських святих, що їх багато, як зірок. Тому ж і сам тих же чеснот намагався всіляко сповнитися. Згадував з любов’ю діяння першого будівничого — преподобного Феодосія, як місяця, що примножив такі зорі, тому ж і сам наслідував звичаї його. Думав ревно про подвиги святого первоначальника Антонія, як світлозорого сонця, що просвітив усіх світлом добрих своїх діл, тому ж і на його рівноангельське життя спрямувався сам. Від преподобних, примножених, наче зорі, що служать місяцеві і сонцю, навчився послуху смирення. Від блаженного Феодосія, як від місяця, що світить із зорями, але світить більше, ніж усі зорі, здобув подвизання в соборі велике, більше від усіх братів. Від Антонія святого, що, наче сонце, окремо від інших світил, унаслідував рівноангельське угодження Господеві в безмов’ї на самоті. І так, наче справжнє дзеркало, яке відображає поставлені перед собою добродійні світила, зорі, місяць, сонце, — і сам так само показав на собі зоряне, місячне й сонячне світло. Тому ж, як той давній Симон, єрей великий, і цей був справді наче зірка ранкова, і як місяць уповні, і як сонце, що сяє на Церкву Вишнього. І достойно працював у монастирі святому Печерському, на небо подібному, Пресвятої Богородиці, яка сходить, як зоря ранкова, добра, як місяць, вибрана, як сонце. І її саму наслідував, наскільки можна, у послусі смиренному, у ревній молитві соборній і в безмовності на богомисленні усамітненому.

Коли просяяв світлом діл своїх добрих всюди, аж у найдальші краї, виявилося, що не має архієрейського вінця церква престольна єпархії Володимирської і Суздальської, Церкві ж годиться красуватися вінцем зоряним, як же Іоан святий в одкровенні написав. Не було на тому престолі пастиря, наче пресвітлого сонця і як досконалого місяця, тому не могла тоді та церква похвалитися за псалмом: “Престол його як сонце переді мною і як місяць досконалий”. У той-бо час волею Ісуса, начальника пастирів, що вручив колись випасання овець своїх Симону-Петрові, який любив Його, цього блаженного Симона, що любив Пречисту його Богоматір, вознесено було на престол пастирський богобережених градів Володимира і Суздаля. І прикрасився справді вінець церкви, що там була, світлом зоряним, престол же її просвітився, наче сонце і як місяць повний, коли на високому тому ступені багато світліше добрий цей пастир просіяв добрими ділами: і як зоря ранкова, і як місяць повний, і як сонце. Просіяв же, наукою просвітлюючи, любов’ю зігріваючи, благодаттю, в Бога випрошеною, життя даючи. Думав він, що зірка ранкова є кінцем ночі, початком дня, тому, зображаючи її, оберігав овець своїх всіляко від діл темних, потьмарених гріхом, і наставляв на діла світлі, благодаттю просвітлені. Розміркував також, що сонце і місяць є двома незасинаючими небесними очима, тому тримав престол так, аби світився, як сонце і як місяць повний, а на самому собі виявляв ті незасинаючі небесні очі, зажди, чуваючи, стадо своє випасав.

І так зі старанністю й обережністю творив подвиг щодо Богом дорученої собі пастви і в покликанні своєму добродосвідченим був. Проте і трудів своїх чернечих ніяк не полишав, завжди пам’ятав і в умі своєму тримав преподобних отців печерських труди і подвиги, душею радів, що сподобився там образ святий ангельський прийняти і співмешканцем їхнім бути. Тому ж і на допомогу собі їхні молитвами прикликав і, заступництвом їхнім, благодаттю ж Божою, добре престол свій влаштовував, що сповнилися на ньому й Інші подібності і найменування Симона, єрея великого, що догодив Богові у Старому Завіті. Пише-бо, окрім вищеназваних найменувань, про свого Симона Сирах, що був ще він наче дуга небесна, наче цвіт троянди, наче лілія, наче парость ладан-дерева, наче вогонь і ладан у кадилі, наче посудина золота, наче оливне дерево і наче кипарис. Але всі чесноти пастирські, цими таємничими образами проявлені, і цей наш добрий пастир Симон святий сповнив. Турбувався про збереження серед людей своїх миру, символізованого небесною дугою, учив ділом терпіння, яке, наче квітку троянди, що росте в тернині, вирощував у мисленому вертограді пастви своєї. Наставляв творами й ученням на непорочну чистоту, наче лілію білу насаджуючи. Творив же, усім на наслідування, до Бога таку молитву — наче стебло ладанове чи кадильне зростало. Дякував Богові у скорботах і того всіх навчав — наче ладан, що у вогні пахне. Ставив посудину золоту любові і премудрості духовної, вкорінював оливку милосердя до ближніх, також і кипарис превисокий — помислом завжди у Бозі. І тому що ті всі чесноти в Печерському святому монастирі на скрижалях серця свого написав і навчився з житій преподобних отців, велику ревність мав й іншим правовірним на користь житія святих отців тих писанням передати. Найбільше ж — аби щось ненаписаним не залишилося чи з книгами в небуття не відійшло через безчинство братів, що часто траплялося тоді на Русі. Тому ж і зі всіляким старанням допитувався, чи хто був очевидцем або слухачем достовірним якогось печерського чуда, і це все, наче бджола премудра, в одне збирав. Так більше (повертаючись до попереднього) просвітив нас світлом сонячним, місячним і зоряним, бо написав нам чуда преподобного Антонія, наче світлозоряного сонця, і чудотворне окування раки преподобного Феодосія, наче місяця повного, до того ж сказання про святу, до неба подібну, церкву Печерську, її престол справді як сонце і як місяць повний. Це все в першій частині Патерика, коли переписував преподобний Нестор, покладено. Тоді багато житій святих чорноризців печерських давніших, які світяться, наче зорі, блаженному Полікарпові до написання сповістив, що в другій частині Патерика покладено. Пізніше сам інших преподобних зореносні чесноти і чуда з богонатхненними настановами до того ж Полікарпа написав. Відомо з писання його, що превелику любов і віру мав до Пресвятої Богородиці і до преподобних отців Антонія і Феодосія Печерських, що, здається, нерозлучно в печері з ними жив. Тілом-бо лише в єпархії жив, душею та умом завжди з преподобними перебував. І справді, як же Симон-Петро від усіх ревніше любив самого Господа, так і цей тезойменний пастир святий Пресвяту Богородицю і обитель її Печерську від усіх ревніше любив. І було видно у дні його знамення велике на небі печерському: жінка, Невіста неневісна, Пречиста Богородиця, мала під ногами своїми не лише світло місячне, а й зоряне і сонячне. Бо цей добрий пастир, світячись добрими ділами (як же я казав) і як зоря, і як сонце, не лише як місяць, таке смирення проявив, про яке написав у посланні своєму, коли був єпископом. “Якщо б мені, — каже, — можна було сміттям, що замітають у Печерському святому монастирі і топчуть ногами, бути”, — як же послання його детальніше свідчить. Потрудився цей добрий пастир багато, випасаючи вівці свої не смертною якоюсь пашею, але життєвою — представленням житій святих печерських і у своєму житті, і в книгах своїх. І перебував дванадцять літ на пастирському престолі, відійшов до пастирів начальника — Ісуса, аби прийняти нев’янучий вінець слави, достойної і як зорі, і як місяцеві, і як сонцеві. Тіло ж його чесне, за бажанням, сповіщеним у посланні до блаженного Полікарпа, і за вірою його і любов’ю до преподобних, покладено в печері, де й донині у нев’янучому нетлінні перебуває на честь, славу і хвалу Богові, у Тройці єдиному, Отцеві, і Сину, і Святому Духові нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.

 

Тропарі, кондаки, молитви та величання