Святитель Петро Цетиньський

Місяця жовтня на 18-й день

Святитель Петро Цетинський, який був Чорногорським митрополитом протягом 46 років, шанується як святий не тільки у своїй країні. З історичних джерел про митрополита більше відомо як про великого правителя, та його духовне діяння багато в чому залишилося прихованим для нащадків.

Святитель Петро Цетинський був Чорногорським митрополитом сорок шість років – з 1784 по 1830 роки. Його чесні мощі спочивають у храмі Цетинського монастиря, який щорічно відвідують тисячі паломників та туристів. Це одна з головних святинь обителі, разом із правицею святого Іоанна Предтечі та копією Філеримської ікони Божої Матері.

З початку XVIII століття в Чорногорії влада митрополитів була не тільки духовною, а й містила у собі багато функцій, властиві світським правителям. При цьому влада переходила від дядька до племінника. Першим таким правителем із роду Петровичів-Негошів став митрополит Данило, після його смерті наступником став митрополит Сава. Він, у свою чергу вибрав собі наступником святителя Петра у 1758 році, коли йому було лише десять років. Чернечий постриг майбутній святитель прийняв у дванадцять років у Цетиньському монастирі, де нині спочивають його чесні мощі. Тут він і проходив навчання під керівництвом ченця Данила. Після першого повернення з Росії ієродиякон Петро був висвячений на ієромонаха і став найближчим помічником свого дядька митрополита Сави.

У 1784 році святого Петра було обрано народом на чорногорський престол і в сербському місті Сремські Карлівці прийняв хіротонію в єпископський сан з нареченням митрополитом Чорногорським, Скендерійським та Приморським.

Під час повернення з його третьої поїздки до Росії скадарський паша Махмуд Бушатлі з вісімнадцятьма тисячами солдатів, більшу частину яких складали албанці-католики, напав на Чорногорію та спалив Цетиньський монастир, а також ряд селищ. Святитель повернувся до розореної країни. Те, що він привіз із собою картоплю, невідома доти в Чорногорії, врятувало багатьох жителів від голодної смерті.

Після падіння Венеціанської республіки в 1797 її володіння в чорногорському примор’ї відійшли до Австрії. Місцеві жителі обурилися цим, і святитель Петро встановив їм місцеве цивільне правління. У наступні роки він успішно протистояв зусиллям австрійців підпорядкувати ці землі.

Святителю Петру довелося докладати чимало зусиль, щоб захистити свій народ від найрізноманітніших зовнішніх загарбників. Але при цьому святитель намагався подолати і безліч внутрішніх негараздів. Він захищав сиріт від утисків лиходіїв, боровся із забобонами, відновлював благочестиві порядки. Особливо святитель дбав про бідних і, щоб допомогти голодуючим, нерідко продавав чи обмінював на хліб цінні церковні речі.

А найбільше він боровся проти укоріненого тоді в чорногорцях звичаю кровної помсти, через що цілі сім’ї та клани винищували одне одного. Святитель невпинно працював над тим, щоб помирити розбрат. З його ініціативи було прийнято в Чорногорії перше зведення законів. Усі важливі рішення він приймав скликаючи пораду з представниками основних племен та пологів. Як видно з листів, впливати на своїх підданих він завжди намагався мирно, умовляннями та переконаннями, діючи як духовний отець, а не застосовуючи силу, як вчинив би світський правитель.

Помер святитель Петро Цетинський у 1830 р., на вісімдесят першому році життя, сказавши перед смертю своєму наступнику-племіннику: «Молись Богу».

Коли через чотири роки було знайдено його мощі, виявилося, що вони нетлінні. Митрополит Петро був зарахований до лику святих, і чесні мощі помістили у храмі Цетинського монастиря, де вони й досі доступні для поклоніння.