Святитель Петро, митрополит Київський (Московський) і всієї Русі чудотворць

Місяця жовтня на 5-й день – собор московських святителей / місяця грудня на 21-й день

Цей блаженний Петро народився від вірних християн-батьків у землі волинській. І коли ще був в утробі материнській, світав день недільний, і бачила видіння мати його: здавалося, ніби ягня тримає на руках своїх, посеред рогів його дерево багатолисте виросло, багато квітів і плодів мало. І посеред віття його багато свічок світилося і пахощі випускало. Коли ж народився святий і в сім років відданий був на навчання святих книг, важко навчався отрок блаженний, через що немала печаль була батькам його. Було так, щоб від Бога, а не від людей прийняв книжну премудрість, — її ж прийняв так. Бачив у сні когось, що у святительській одежі прийшов і сказав йому: “Відкрий, дитино, уста свої”. Коли ж той відкрив, явлений торкнувся правою рукою до язика його і благословив його, і насолоди сповнилася гортань його. І збудився отрок, нікого ж не бачив, лише відчув серце своє насолоди і веселости сповнене. Від того часу, скільки передавав учитель йому, швидко засвоював і в короткім часі навчився всього Писання. Коли ж був двадцятирічним, пішов у монастир, і прийняв чернечий чин, і був послушливий у ділах монастирських, на кухню воду і дрова носив і братам прав волосяниці, взимку ж і влітку правила свого нітрохи не полишаючи. Швидше від всіх опинявся на церковних співах і останнім виходив, а в церкві зі страхом стояв, слухаючи Божественне Писання зі всілякою увагою, ніколи до стіни не прихиляючись. Наставника свого завжди слухав і братії без лінивства служив у смиренні з мовчанням. Волею ж настоятеля став дияконом, тоді і пресвітером. Навчився ж писати ікони святі і, їх зображення пишучи, всім розумом і душею від земного підносився і, весь богомисленним будучи, великим бажанням до добродійного життя підносився. Тоді, прийнявши благословення від настоятеля, відійшов у місце безмовне і спорудив житло собі на ріці Рата, поставив церкву во ім’я Спаса нашого Ісуса Христа, і в короткім часі зібралося до нього немало братів. Був же святий добрий звичаєм і незлобливий, і останній зі всіх був. З тихістю ж і з лагідністю всіх повчаючи і милостині даючи, ніколи жебрака, що просить, і подорожнього не відпустив без нічого, що й до князя прийшло в слух добродійне його життя. І через те всі шанували його і всі слово повчання від нього приймали. Прийшов же тоді в той край архиєрей Максим із Константинограда, повчаючи людей переданому Божому уставові. До нього ж Петро зі своєю братією прийшовши благословення прийняти, ікону Пресвятої Владичиці нашої Богородиці, яку сам написав, приніс йому. Святитель же Божий благословив його, і братію, і, ікону святу прийнявши, у великій честі мав у себе. Тоді невдовзі святитель Максим переставився. Геронтій, один ігумен, насмілився взяти святительський одяг, і утвар, і жезл пастирський, ще ж і ту ікону, що Петро написав і святителеві тому приніс, і пішов до Царгороду, хотівши стати митрополитом руським. Тоді князь краю Волинського примусив блаженного Петра, — то сам просив, то бояри підштовхували його, — щоб пішов до Царгороду для посвячення на престол Київської Митрополії. Геронтія-бо ніхто ж не хотів через нахабство його, що без ради і вибрання поспішив захопити сан, не заходячи дверима, але перелазячи деінде. Блаженний же Петро довго не хотів і відмовлявся, потім же впрошений був князем, і вельможами, і священним собором — отож пішов, коли князь про нього прошення послав до святішого патріярха і до всього його собору, просячи бачити Петра на престолі святительському.

Коли ж Геронтій на море прийшов, погане плавання було, буря велика, і супротивний вітер, і збурення настало, що затримався він там часу немало. А блаженному Петрові тихий вітер і сприятливий був, і, ніби у сні, він море переплив. Геронтієві ж явилася у видінні ікона Пресвятої Владичиці, про яку ж говорилося, казала йому: “Марно трудишся, о старче, не зійде на тебе святительський чин, якого шукаєш. Але той, що мене написав, Петро, ігумен Ратенський, служитель Сина мого і Бога і мій, той возведений буде на престол святительський, і людей добре випасе, за них же Син мій Христос і Господь Кров Свою пролив, від мене взяту. І богоугодно проживе, і в старості добрій до Владики всіх перейде, радіючи”. Геронтій же, скоро збудившись, настрашений був і всім бачене оповів.

Коли ж преподобний отець наш Петро в Царгород прийшов, був тоді у святому храмі Премудрости Божої патріярх Атанасій дивний, доброчинствами своїми прикрашаючи престол Вселенський. І увійшов блаженний Петро до патріярха — пахощів сповнився храм той — і розумів духом патріярх, що через прихід Петровий почалися пахощі, — і благословив його радісно. Тоді, про причину приходу його довідавшись, зібрав священний собор і розгляд за звичаєм зробив. Виявився ж Петро достойним святительства, передзнаменований він швидше народження свого. Патріярх-бо, Божественну Службу відправляючи, освятив дивного Петра цього. Його ж чесне лице під час освячення так просвітилося, що всі дивувалися і казали: “Справді цей чоловік велінням Божим прийшов до нас”. І настала для всіх веселість духовна. По декількох же днях прийшов і Геронтій і [хоч не хотів] все, що сталося з ним, розповів. Прийняв же від нього патріярх ризи святительські з чесною іконою, і пастирський жезл, і церковну утвар, — все в руки передав істинному пастиреві Петрові. І так святіший патріярх, повчивши достатньо святого і блаженного Петра багато днів і благословивши, славно відпустив із Константинограда. Святий же, прийшовши у свою митрополію, мир і благословення всім подав і вчив Богом доручене йому стадо турботливо, переходячи з місця на місце. Що так все добре відбувалося, не стерпів лукавий ворог, але перепону зробив святому: намовив деяких, щоб не хотіли його приходу, проте після того покаялися і святителя прийняли, йому ж покорилися, прощення його сподобилися. За якийсь час знову ворог заздрістю зворушив Андрея, єпископа Тверського, що, погостривши язик свій, сказав на праведного беззаконня і, багато неправдивих слів і образливих написавши, послав до святішого патріярха Атанасія. Патріярх же дивувався, неправдивим те вважав, але великий був наклеп — послав одного із клириків церковних у Руську землю, і зібрався собор у граді Переяславі, був там єпископ Ростовський Симеон, і преподобний Прохор, ігумен Печерський, і князі, і вельможі, і священики, і чорноризці, і багато инших. Закликано ж було і Андрея, єпископа Тверського, — було випробовування і збурення велике для поганих оббріхувачів, що повстали на Петра святого. Тоді робітник зла не втаївся, але всім відкрився. Андреєве зло і оббріхування викрилося, і перед усіма наклепник той брехливий осоромлений і принижений був. Святий же Петро нічого не зробив йому злого, але і прощення удостоїв його і, досить всіх навчивши, відпустив його. Сам же, труди до трудів докладаючи, даний йому талант в сто примножував і для сиріт батьком ставав. У той час явився один єретик Сеїт, що не покорявся вченню святого. Його прокляттю святитель Божий передав — і загинув зле зловірний. Після цього прийшов угодник Божий у славний град Москву, володарював у ньому тоді благовірний великий князь Іван Данилович, всілякими добрими ділами прикрашений, милостивий до жебраків і священиків і церквам любочестивий, Святих Писань послушник. І дуже полюбив його святитель, і почав більше від инших міст у тому граді жити. Радив же благовірному князеві поставити церкву кам’яну в ім’я Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, казав таке: “Якщо мене послухаєш і храм Пресвятій Богородиці зведеш, то і сам прославишся понад инших князів, і град твій славний буде, і святителі житимуть у ньому, зійдуть руки його на плечі ворогів його, і Бог у ньому прославиться, ще ж і мої кості тут покладені будуть”. Князь же, послухавши ради святого, доклав турботи про церкву. Коли закладена була, з дня у день піднімалася, і сам святий доклався, щоб кожного дня діло просувалося. Передбачивши ж свій відхід Божим откровенням, зробив собі своїми руками гріб поблизу жертовника. І після побудови гробу мав він знову повідомлення від Бога про переставлення своє, і весь радости сповнився, пішов до церкви, і Божественну відправив службу, помолився за всіх православних царів і князів і про свого духовного сина благочестивого князя Івана, і про всіх християн всієї Руської землі, і тим, що переставилися, здійснив поминання, і Святих Таїнств причастився. Прийшовши ж із церкви, прикликав всіх служителів і, повчивши їх звичаїв, відпустив їх. Тим часом багато милостинь робив жебракам і убогим, церквам же і монастирям, і єреям, і тим, що знемагають тілом. Коли ж надійшов день відходу його, прикликав Протасія, старійшину граду, князя тоді в граді не було, і сказав йому: “Дитино, ось я відходжу з життя цього, залишаю ж синові моєму любому князю Іванові милість, і мир, і благословення від Бога, і насінню його до віку”. І инший вимовив заповіт, вручивши йому заощадження на зведення церковне. І всім разом мир давши, почав вечірню співати. І ще молитва була в устах його, душа його відійшла до Господа, сам він руки до Бога підніс. Князь же, про переставлення святого чувши, швидко в град прийшов, жалісний, зі всіма вельможами, і всі люди через відхід святого плакали і тужили. Покладене ж на одрі чесне його тіло до церкви несли, як же є звичай. У той час чоловік один, невірством одержимий, до святого прийшов посеред народу того і в помислі своєму ображав, говорячи: “Хто то, що до нього сам князь і стільки народу приходить і йдуть за ним? Один мертвець, а така честь віддається йому”.

Коли ж це він думав, зразу святого побачив, що сидів на одрі, і з обох боків народ благословляв, доки до гробу несений був. І увірував чоловік той у святість угодника Божого, і бачене народу розповів. Коли святі його мощі принесли, поклали у гробі, — його ж сам приготував собі, — де і нині лежать, чуда різні творять тим, хто з вірою приходить. Юнак один з народження свого мав руки розслаблені і зовсім нерухомі, що навіть до уст важко було піднести їх. Він до гробу цього святого прийшов, молячись зі сльозами, і зразу скріпилися руки його і здоровими стали. Тоді глухий схилився у поклоні простому — і глухому слух дарував. Один же від багатьох літ сліпий прийшов і, коли молитву творив, раптом очам зіниці відкрилися. І инших багато з вірою приходили до божественної тої раки, благодіяння чудодійні і донині даються — на честь і славу у Тройці славленому Богові навіки. Амінь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання