Святитель Олексій, Митрополит Київський (Московський) і всієї Русі, чудотворець

День пам'яті (н. ст.)

Місяця лютого на 12-й день / травня на 20-й день — знайдення мощей / червня на 23-й день — Собор Володимирських святих / липня на 30-й день — Собор Самарських святих / вересня на 10-й день — Собор Липецьких святих / у другу неділю вересня — Собор Нижегородських святих (перехідне) / місяця жовтня на 5-й день — Собор святителів Московських

Святитель Олексій, митрополит Київський (Московський) і всієї Русі, чудотворець (в миру Єлевферій), народився 1292 року (за іншими даними, 1304 року) в Москві в родині боярина Феодора Бяконта, вихідця із Чернігівського князівства.

Господь рано відкрив майбутньому святителю його високе призначення. На дванадцятому році життя Єлевферій розкинув сітки для лову птахів, непомітно для самого себе задрімав і раптом виразно почув голос: «Олексію! Що марно трудишся? Ти ловитимеш людей». Відтоді отрок став усамітнюватися, часто відвідувати церкву і в п’ятнадцять років зважився стати ченцем. 1320 року він вступив до Московського Богоявленського монастиря, де провів понад двадцять років у суворих чернечих подвигах. Керівниками його і друзями були славетні подвижники цієї обителі — старець Геронтій і Стефан, брат преподобного Сергія Радонезького.

Пізніше митрополит Феогност повелів майбутньому святителю залишити монастир і завідувати судовими справами Церкви. Ці обов’язки святий виконував дванадцять років зі званням митрополичого намісника. Наприкінці 1350 року владика Феогност висвятив Олексія на єпископа Володимирського. Після смерті Феогноста патріарх Філофей поставив Олексія митрополитом.

Настільна грамота патріарха новому митрополиту датована 30 червня 1354 року. Згідно з нею, Олексій, не будучи греком, зводився в сан митрополита як виняток, за його доброчесне життя й духовні чесноти. У той час Руську Церкву роздирали великі негаразди і чвари, зокрема через претензії митрополита Литви і Волині Романа. 1356 року, щоб покласти край смутам і тривогам, святитель вирушив у Константинополь до Вселенського патріарха. Патріарх Калліст дав Олексієві право використовувати титул «всечесного митрополита і екзарха».

На зворотному шляху під час бурі на морі кораблю загрожувала загибель. Олексій молився і дав обітницю побудувати храм святому того дня, в який корабель пристане до берега. Буря вщухла, корабель пристав 16 серпня. Захоплено зустріла святителя Москва.

Незважаючи на всі смути, святитель Олексій всіляко дбав про свою паству — ставив єпископів, влаштовував спільножительні монастирі (за зразком Троїцького, заснованого преподобним Сергієм), налагоджував стосунки з ординськими ханами. Не раз святому і самому доводилося подорожувати в Золоту Орду. 1357 року хан зажадав у великого князя, щоб святитель прибув до нього і зцілив сліпу Тайдулу — його дружину. «Прохання і діло перевищує міру сил моїх, — сказав святий Олексій, — але я вірю Тому, Котрий дав прозріти сліпому, — не зневажить Він молитви віри». І справді, за його молитвою, окроплена святою водою, дружина хана зцілилася.

Коли помер великий князь Іоанн, святитель взяв під свою опіку малолітнього його сина Димитрія (майбутнього Донського). Водночас не полишав митрополит і праці з улаштування нових обителей. Зокрема, у 1361 році він заснував Спаса Нерукотворного Образу монастир на Яузі в Москві (Андроників, за ім’ям учня преподобного Сергія, першого ігумена монастиря Андроника) відповідно до обітниці, яку дав, коли корабель під час його поїздки до Константинополя зазнав лиха. Він також заснував Чудів монастир у Московському Кремлі та відновив дві стародавні обителі – Благовіщенську в Нижньому Новгороді й Константино-Єленинську у Володимирі. У 1360 році в Серпухові він заснував Владичній жіночий монастир на честь Введення до храму Пресвятої Богородиці, а також побудував жіночу Олексіївську спільножительну обитель.

Святитель Олексій дожив до глибокої старості, до сімдесяти восьми років, пробувши на митрополичій кафедрі двадцять чотири роки. Спочив він 12 лютого 1378 року і був похований за заповітом у Чудовому монастирі. Мощі його були знайдені через 50 років чудесним чином, після чого почалося шанування пам’ять великого святителя і молитовника за Руську землю.

Тропарі, кондаки, молитви та величання