...
Житія святих,  Жовтень

Святитель Макарій (Невський), митрополит Московський, Алтайський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця лютого на 16-й день (перехідне) / вересня на 9-й день – Собор Алтайських святих (перехідне) / жовтня на 5-й день – Собор Московських святителів

Святитель Макарій, митрополит Московський та Коломенський, апостол Алтаю (в миру Михайло Андрійович Парвицький-Невський), народився 1 жовтня 1835 року, на святкування Покрови Божої Матері, у селі Шапкіно Володимирської губернії. Батько його, Андрій Іванович, служив причетником сільського храму Різдва Пресвятої Богородиці. Змалку мати привчила маленького Михайла до молитви. Улюбленим читанням юного Михайла були твори святого Тихона Задонського, Єфрема Сиріна та житіє преподобного Серафима Саровського.

У 1854 році він закінчив семінарію (тут йому дали прізвище Невський) і за своїм бажанням служити справі проповіді Євангелія поїхав до Алтайської місії рядовим співробітником, хоча з огляду на блискучі успіхи міг би продовжити навчання в академії. Зразком місіонерського служіння для нього став преподобний архімандрит Макарій (Глухарьов, пам’ять 18 травня), засновник Алтайської місії, про життя та праці якого він чув від очевидців. Перший час майбутній святитель служив читцем, викладав у Катехізаторській школі, супроводжував місіонерів у віддалені важкодоступні дикі місця, вивчав алтайську мову.

16 березня 1861 року він прийняв чернечий постриг з ім’ям Макарій, на честь преподобного Макарія Великого. Наступного дня його висвячують на ієродиякона, а 19 березня – на ієромонаха. Тепер починається його самостійне місіонерське служіння – спочатку у Чемальському таборі, а потім у Чулишмані. Успіх проповіді міг бути лише в тому випадку, коли народу несли Слово Боже його рідною мовою. Тому отець Макарій досконало опанував алтайську мову та її наріччя. І багато років він присвячує перекладу богослужбових книг алтайською мовою, працюючи над цим у Санкт-Петербурзі та в Казані. 1875 року отця Макарія призначають помічником начальника Алтайської місії.

У 1883 році отця Макарія возвели у сан єпископа Бійського і він став начальником Алтайської місії. На цій посаді владика прослужив вісім років. За цей час кількість хрещених зросла до 19 216 осіб (під час заснування місії за преподобного архімандрита Макарія (Глухарьова) кількість хрещених – 675 душ), кількість парафіяльних храмів – до 49, було відкрито таку саму кількість шкіл та училищ з числом учнів до 11.

За 36 років свого місіонерського служіння владика Макарій став відомим по всій країні. 1891 року його призначили єпископом Томським. Владика Макарій вважав, що пастир має бути готовий «у будь-який час виносити зі скарбниці душі своєї для одних втіху, для інших – повчання, для третіх – підбадьорення, а для інших викриття».

У травні 1906 року його возвели в сан архієпископа. А 1912 року призначили митрополитом Московським і Коломенським та членом Святішого Синоду. У Москві, як і в Томську, владика приділяє велику увагу катехизації народу, сміливо викриває моральну розбещеність сучасників, виступає проти всього, що підточує «твердиню Церкви Божої». Священномученик Арсеній (Жаданівський) (пам’ять 14 вересня) у своїх спогадах писав: «Гордій столиці не сподобалося його просте вчительство, його строгий церковний патріархальний напрямок. Люди, які відійшли від віри і доброї моральності, вважали його за відсталого, нецікавого архієрея, а пастирі, які ставили на перше місце не порятунок пасомих, а свої особисті життєві інтереси, не знаходили собі в митрополиті підтримки».

Митрополит Макарій був духовним письменником, мав дар розумної сердечної молитви, був суворим ченцем і аскетом.

1917 року після Лютневого перевороту в газетах починається кампанія наклепу на владику, який залишився вірним присязі цареві та відмовився присягнути Тимчасовому уряду. Його не допустили на Всеросійський собор 1917-18 років. Святителя примушують “як такого, що не відповідає духу часу” – під загрозою ув’язнення до Петропавлівської фортеці – подати прохання про відставку. Це була явно беззаконна, протиканонічна дія з боку Тимчасового масонського уряду, тому що московські митрополити завдяки своєму особливому статусу ніколи не звільнялися на спочинок – ні через хворобу, ні через старість. Крім того, 82-річного старця позбавили належного йому за статусом утримання і права проживання в Троїце-Сергієвій Лаврі, священноархімандритом якої він був, і заслали до Миколо-Угреського монастиря.

Останні роки святий старець, забутий і покинутий майже всіма, перебував у паралічі, але не втратив здатність говорити. Не раз відвідував хворого владику св. патріарх Тихон, останнє їхнє побачення було в серпні 1924 року, обидва попросили один в одного прощення. Священномученик митрополит Петро, ставши патріаршим місцеблюстителем, просив у старця благословення, і владика з любов’ю подарував йому свій білий клобук.

Видатний святитель-місіонер, “апостол Алтаю”, “Сибірський стовп Православ’я”, “живий святий” – так називали його сучасники – спочив 16 лютого 1926 року в селищі Котельники Московської області Люберецького району. У 1957 році його чесні нетлінні останки було перенесено до Троїце-Сергієвої Лаври і поховано в храмі Руських святих Успенського Собору.

Причислений до лику святих Руської Православної Церкви для загальноцерковного шанування на Архієрейському Соборі в серпні 2000 року. Включений до Собору Московських святих (пам’ять у неділю перед 26 серпня за старим стилем).

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь святителю Макарию, митрополиту Московскому, Алтайскому, глас 4

Боже́ственныя ве́ры пропове́данием,/ зе́млю Сиби́рскую озари́л еси́,/ теплоту́ и све́т Христо́в источа́я,/ ко Христу́ мно́гия лю́ди приве́л еси́,/ земли́ Ру́стей пресла́вное украше́ние яви́лся еси́,/ апо́стольским дея́нием ревну́я,/ созида́л еси́ Це́рковь Христо́ву,/ па́стырю на́ш до́брый святи́телю Мака́рие,// моли́ Христа́ Бо́га спасти́ся все́м на́м.

 

Ще в розробці

Знайшли помилку