Святитель Макарій (Невський), митрополит Московський, Алтайський

Місяця жовтня на 5-й день – собор московських святителей / лютого на 16-й день

Святитель Макарій, митрополит Московський та Коломенський, апостол Алтаю (у світі Михайло Андрійович Парвицький-Невський) народився 1 жовтня 1835 року, на святкування Покрови Божої Матері, у селі Шапкіне Володимирської губернії. Батько його, Андрій Іванович, служив причетником сільського храму Різдва Пресвятої Богородиці. Змалку мати привчила маленького Михайла до молитви. Улюбленим читанням юного Михайла були твори святого Тихона Задонського, Єфрема Сиріна та життя преподобного Серафима Саровського.

У 1854 році він закінчив семінарію (тут йому дали прізвище Невський) і за своїм бажанням служити справі проповіді Євангелія поїхав до Алтайської місії рядовим співробітником, хоча з блискучих успіхів міг би продовжити навчання в Академії. Зразком місіонерського служіння для нього став преподобний архімандрит Макарій (Глухарьов, пам’ять 18 травня) засновник Алтайської місії, про життя та праці якого він чув від очевидців. Перший час майбутній святитель служив читцем, викладав у Катехизаторській школі, супроводжував місіонерів у віддалені важкодоступні дикі місця, вивчав алтайську мову.

16 березня 1861 року він приймає чернечий постриг з ім’ям Макарія, на честь преподобного Макарія Великого. Наступного дня його висвячують у ієродиякона, а 19 березня – в ієромонаха. Тепер починається його самостійне місіонерське служіння – спочатку у Чемальському таборі, а потім у Чулишмані. Успіх проповіді міг бути лише в тому випадку, коли народу несли Слово Боже його рідною мовою. Тому отець Макарій досконало опанував алтайську мову та її прислівники. І багато років він присвячує перекладу богослужбових книг алтайською мовою, працюючи над цим у Санкт-Петербурзі та в Казані. 1875 року батька Макарія призначають помічником начальника Алтайської місії.

У 1883 році отця Макарія зводять у сан єпископа Бійського і він стає начальником Алтайської місії. На цій посаді владика прослужив вісім років. За цей час кількість хрещених зросла до 19216 осіб (під час заснування місії при преподобному архімандриті Макарії (Глухарьові) кількість хрещених – 675 душ), кількість парафіяльних храмів – до 49, відкрито таку ж кількість шкіл та училищ з числом учнів до 11.

За 36 років свого місіонерського служіння владика Макарій набув всеросійської популярності. 1891 року його призначають єпископом Томським. Владика Макарій вважав, що пастир має бути готовий «у будь-який час зносити зі скарбниці душі свою для одних втіху, для інших – повчання, для третіх – підбадьорення, а для інших викриття». Він займався також піклуванням: до кінця перебування його на Томській кафедрі в Томську було одинадцять церковно-парафіяльних піклування, які займалися збиранням коштів для бідних, шість притулків для дітей, нічліжний будинок, п’ять божевільний. За час його служіння в єпархії було відкрито 217 нових парафій, два жіночих монастиря, 229 церковно-парафіяльних шкіл, 442 парафіяльні піклування.

Святитель Макарій передбачав майбутні події у Росії. В одному зі своїх повчань він казав: «Ми переживаємо смутні часи. Бували на Русі лихоліття, але тоді було не так погано як тепер. Тоді були всі за Бога, всі хотіли знати, що Йому завгодно; а тепер не те. Тоді були за Царя. Тепер знову не те. Тепер чуються голоси хулі на Бога і задуми проти Помазаника Його… У підмітних листах і листках їх ми читаємо, що вони, як вісники пекла, прагнуть руйнування, заворушень… Їхнє бажання — все перевернути, щоб голова стала внизу, а ноги нагорі; щоб чесна людина чекала милості з рук босяка, якого вони хочуть зробити роздавачем награбованого ними…». Владика передрікав, викриваючи бунтівників: «Не хочете ви своєї російської влади, так буде ж у вас влада іноплемінна».

У травні 1906 року його звели до сану архієпископа. А 1912 року призначили митрополитом Московським і Коломенським і членом Святішого Синоду. У Москві, як і в Томську, владика приділяє велику увагу катехизації народу, сміливо викриває моральну розбещеність сучасників, виступає проти всього, що підточує «твердиню Церкви Божої». Священномученик Арсеній (Жаданівський) (пам’ять 14 вересня) у своїх спогадах писав: «Гордий столиці не сподобалося його просте вчительство, його строго церковний патріархальний напрямок. Люди, які відійшли від віри і доброї моральності, вважали його за відсталого, нецікавого архієрея, а пастирі, які ставили на перше місце не порятунок пасомих, а свої особисті життєві інтереси, не знаходили собі в митрополиті підтримки».

Митрополит Макарій був духовним письменником, мав дар розумної сердечної молитви, був суворий чернець і аскет.

1917 року після Лютневого перевороту в газетах починається кампанія наклепу на владику, який залишився вірним присязі государеві та відмовився присягнути Тимчасовому уряду. Його не допустили на Всеросійський собор 1917-18 років. Святителя примушують “як такого, що не відповідає духу часу” – під загрозою ув’язнення в Петропавлівську фортецю – подати прохання про відставку. Це була явно беззаконна, протиканонічна дія з боку Тимчасового масонського уряду, тому що московські митрополити завдяки своєму особливому статусу ніколи не звільнялися на спочинок – ні через хворобу, ні через старість. Крім того, 82-річного старця позбавили належного йому за статусом утримання і права проживання в Троїце-Сергієвій Лаврі, священноархімандритом якої він був, – заславши в Миколо-Угреський монастир.

Останні роки святий старець, забутий і покинутий майже всіма, перебував у паралічі, але не втратив здатність говорити. Не раз відвідував хворого владику св. патріарх Тихон, останнє їхнє побачення було в серпні 1924 року, обидва попросили один в одного прощення. Священномученик митрополит Петро, ставши патріаршим місцеблюстителем, просив у старця благословення, і владика з любов’ю подарував йому свій білий клобук.

Видатний святитель-місіонер, “Апостол Алтаю”, “Сибірський стовп Православ’я”, “живий святий” – так називали його сучасники – спочив 16 лютого 1926 року в селищі Котельники Московської області Люберецького району. У 1957 році його чесні нетлінні останки було перенесено до Троїце-Сергієвої Лаври і поховано в храмі Руських Святих Успенського Собору.

Зарахований до лику святих Руської Православної Церкви для загальноцерковного шанування на Архієрейському Соборі в серпні 2000 року. Включений до Собору Московських святих (пам’ять у неділю перед 26 серпня за старим стилем).

Тропарі, кондаки, молитви та величання