Святитель Леонтій, патріарх Єрусалимський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 14-й день

Святитель Леонтій, патріарх Єрусалимський, народився в місті Тиверіополі. У хрещенні був наречений Львом.

Після смерті свого батька Лев покинув своє рідне місто і вирушив до Константинополя. Вирішивши випробувати себе, він на три дні усамітнився в горах і там боровся з голодом, лежачи без одягу на тернику. Прийшовши до столиці, святий прийняв чернечий постриг з ім’ям Леонтій у приміському Птелидійському монастирі Пресвятої Богородиці.

У Константинополі прикинувся юродивим і добровільно піддався образам та знущанням перехожих. Завдяки цьому подвигу він незабаром здобув велику милість у Господа, так що міг голими руками носити розпечене вугілля, щоб кадити перед іконами, які знаходилися на вулицях візантійських міст. Проте, боячись впасти в гріх гордині, він з великими зусиллями став шукати для себе образ від навколишніх людей.

Незабаром Леонтій зустрів вигнаного зі своєї єпархії єпископа Тиверії Галілейської, котрий вів мовчазне життя на горі Авхенолакк. Через деякий час (приблизно після року перебування святого Леонтія в Константинополі) старий владика разом зі своїм учнем вирушив у паломництво до Святої Землі, де єпископ сподівався повернутися на свою кафедру. Подорожуючи морем, вони на два дні зупинилися на острові Патмос у монастирі в ім’я святого Іоанна Богослова, а потім прибули на Кіпр, де зимові шторми змусили їх залишитися на довгий строк. Під час перебування на Кіпрі Леонтій вирішив присвятити себе чернечому життю, до якого він доторкнувся на Патмосі. Коли кораблі знову вийшли в море пізньою весною, владика продовжив свій шлях сам, а Леонтій вирушив назад до Патмоського монастиря, де прийняв чернецтво.

Протягом наступних 25 років святий зростав духовно. Близько 1145 року він був висвячений на ієромонаха і призначений економом, а близько 1158 року був обраний настоятелем Патмоського монастиря.

У листопаді 1171 року святий Леонтій був вражений хворобою. На чотирнадцятий день хвороби у видіннях Господь відкрив Леонтію, що тому судилося стати патріархом і йому даровано стільки років, скільки днів тривала недуга, тобто тринадцять з половиною років земного життя. Одкровення справдилося з точністю.

У вересні наступного 1172 року святитель вирушив до Константинополя, аби захистити перед імператором справу монастиря проти критського губернатора, котрий відмовився поставляти щорічний запас хліба. Після прибуття до столиці він був представлений одним царедворцем імператору Мануїлу як гідний кандидат для вищого служіння.

У період між осінню 1172-го і квітнем 1176 року Леонтію були по черзі запропоновані незайняті кафедри митрополита Київського, потім архієпископа Кіпрського і зрештою, через деякий час, патріарха Єрусалимського. Відмовившись від перших двох, він прийняв третю пропозицію.

У ці роки землі Єрусалимської Церкви перебували під контролем держав хрестоносців. Тут насаджувався Римо-Католицизм, тоді як православних ієрархів виганяли зі своїх кафедр. Однак, хоча в епоху хрестових походів проживання православних патріархів Єрусалимських і Антіохійських у Константинополі стало звичним явищем, святий Леонтій майже одразу після призначення на Єрусалимський престол вирушив на свою кафедру в Палестину. Дорогою він зупинився на Патмосі для влаштування монастирського управління за своєї відсутності. Потім зимові шторми перервали його мандрівку, утримавши на Родосі з жовтня до квітня наступного року включно, після чого він відвідав Кіпр, щоб оглянути місцеві володіння Єрусалимського Патріархату, та врешті досягнув Аккри.

Уже на Кіпрі святий показав себе чудотворцем, і після його прибуття до Палестини слава про нього швидко поширилася серед вірних, і багато хто став стікатися до нього. Житіє святого Леонтія оповідає про два випадки відновлення подружнього співжиття за молитвами святителя і про дощ, посланий після тривалої посухи, який приписувався народом приходу патріарха. Франки протидіяли святителю, заборонивши йому вхід до Єрусалима. Потім, коли він зміг проникнути до міста під виглядом звичайного прочанина, вони підіслали до нього вбивць. Божественний Промисел уберіг святителя, а про замах на його життя стало широко відомо, тож імператор Мануїл закликав патріарха повернутися назад до Царгорода. Але перед своїм відбуттям святий домігся від франків дозволу помолитися в храмі Гробу Господнього, хоча йому не дозволили звершити там Божественну літургію. На зворотному шляху він також заручився охоронною грамотою Саладина, еміра Дамаського.

До 1180 року святитель повернувся до Константинополя і відтоді перебував при царському дворі, подаючи духовні поради в управлінні країною.

Помер 14 травня, приблизно в 1186-му або, що менш імовірно, в 1187 році.