Святитель Леонтій, єпископ Ростовський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 23-й день / у Неділю п’яту Великого посту — Собор Звіринецьких преподобних (перехідне) / місяця травня на 23-й день — Собор Ростово-Ярославських святих

Святитель Леонтій, єпископ Ростовський, є одним із видатних архіпастирів XI століття. За словами святителя Симона, єпископа Володимирського, які можна вважати досить достовірними, святий Леонтій був пострижеником Печерського монастиря і за походженням русич, а не грек, хоча народився в Константинополі. Промислом Божим майбутній просвітитель і апостол Ростовської землі проходив послух під духовним керівництвом засновників руського чернецтва преподобних Антонія († 1073; пам’ять 28 вересня / 11 жовтня і 10/23 липня) та Феодосія († 1074; пам’ять 3/16 травня, 14/27 і 28 серпня / 10 вересня) Печерських. Він був першим єпископом, який вийшов із монастиря в Київських печерах. «Від того Печерського монастиря Пречистої Богородиці, — пише святий Симон, — багато єпископів поставлені були, і, наче світила світлі, освітили всю Руську землю Святим Хрещенням; перший Леонтій, єпископ Ростовський, священномученик, його ж Бог прославив нетлінням і був першопрестольником, його ж невірні, багато мучивши, убили».

Свій рівноапостольний подвиг священномученик Леонтій почав після зведення його в сан єпископа в сорокових роках XI століття і призначення на Ростовську кафедру.

У Ростовській землі, населеній на той час чудськими племенами, святитель зустрів жорстокий опір язичників, котрі вигнали двох його попередників — єпископів Феодора та Іларіона. Закоренілі язичники і слухати його не хотіли, але святий Леонтій, як добрий пастир, наважився покласти і душу свою за спасіння ввіреної йому Богом пастви. Незважаючи на постійну небезпеку, святитель Леонтій ревно навертав до Христа місцеве населення, твердо дотримуючись апостольських заповідей. Одного разу його побили язичники і вигнали із міста, проте він не залишив ввіреної йому духовної пастви й оселився недалеко від Ростова, біля струмка Брутовщини, де побудував невеликий храм на честь Архістратига Михаїла. Святитель усе перетерпів і старанно продовжував проповідувати віру, підтверджуючи істинність її чудесами. До святителя стали приходити діти місцевих жителів, приваблені його духовною добротою. Угодник Божий навчав дітей основ Христової віри і потім хрестив. Незабаром і доросле населення потягнулося до благодатного архіпастиря і також приймало Святе Хрещення.

Закоренілі язичники схвилювалися, їхня неприязнь до просвітителя зростала, і, нарешті, зібравшись величезним натовпом, одні з палицями, інші зі зброєю в руках, вирушили вони до собору, щоб убити або вигнати Леонтія. Причт соборний злякався, але святитель був спокійний і укріплював тих, хто був з ним, кажучи: «Не бійтеся, діти, без Божої волі нічого вони не зроблять нам». Святий єпископ Леонтій вдягнуся у святительський одяг і наказав те саме зробити клірикам храму. З хрестом у руках він вийшов назустріч язичникам. Апостольська твердість і спокій святителя Леонтія перед загрозою смерті зупинили збуджений натовп, а сповнене благодаті його слово справило на людей ще більший вплив, і багато хто із них прийняв Святе Хрещення. Відтоді святитель Леонтій став успішніше утверджувати світло Христової віри в землі Ростовській. «Тоді почав відходити від нас морок ідольський і засяяло світло благовір’я», — говорить стародавнє ростовське слово на згадку Леонтія. З проповіддю про Христа Спасителя він обходив навколишню землю, і шлях його відзначався утвердженням православ’я в місцях колишнього ідолослужіння.

Апостольський подвиг святителя Леонтія увінчався мученицькою кончиною. У 1073 році він був убитий закоренілими язичниками за вказівкою волхвів.

Тіло святителя було поховано в Ростові Великому в церкві Пресвятої Богородиці. Під час пожежі 1160 року цей храм згорів, і за велінням благовірного князя Андрія Боголюбського († 1174; пам’ять 4/17 липня) в 1162 році на місці колишнього було закладено кам’яний собор. «23 травня 1164 року під час копання ровів знайшли гріб, — сказано в його житії Никоном літописцем, — вкритий двома дошками, у здивуванні відкрили і побачили лице (Леонтія), яке сяяло славою: ризи на ньому були неначе вчора вдягнені, скільки років минуло, і не змінилося священне тіло його». В руках у нього лежав сувій з іменами просвітлених ним ієреїв і дияконів. Знайдені мощі переклали до кам’яного гробу і помістили в церкві в ім’я святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова на архієрейському подвор’ї.

1170 року, коли було закінчено будівництво кам’яної церкви на честь Пресвятої Богородиці, гріб святителя Леонтія перенесли до цього храму і поставили в ніші південної стіни.

Святий Леонтій, майже невідомий за життя, після смерті став таким славним і популярним, що кафедра Ростовська називалася «кафедрою Леонтія чудотворця»; під час обрання нових єпископів Ростова літописці зазначають, що «поставлений молитвами св. чудотворця Леонтія» такий-то єпископ. З молитвою ростовці линули до св. Леонтія. Біля гробу просвітителя Ростовської землі відбувалися численні благодатні чудотворення. Свідоцтва про святість життя єпископа Леонтія, чудесні зцілення і знамення по його молитвам були зібрані єпископом Ростовським Іоанном (1190–1214). З благословення митрополита Феодора було встановлено звершувати святкування пам’яті святителя Леонтія 23 травня / 5 червня, в день знайдення мощей. Єпископ Іоанн написав і канон святителю Леонтію.

До 1609 року мощі святителя Леонтія відкрито перебували в Успенському соборі, але після того, як у Смутний час поляки викрали гробницю святителя, їх поклали під спудом у тому самому храмі біля південної стіни бокового вівтаря в ім’я святителя Леонтія, де вони перебувають і дотепер.

Тропарі, кондаки, молитви та величання