Святитель Леонтій, єпископ Ростовський

Місяця травня на 22-й день

Святитель Леонтій, єпископ Ростовський – один із видатних архіпастирів XI століття землі Руської. За словами святителя Симона, єпископа Володимирського, які можна вважати досить достовірними, святий Леонтій був пострижеником Печерського монастиря і за походженням руський, а не грек, хоча народився в Константинополі. Промислом Божим майбутній просвітитель і апостол Ростовської землі проходив послух під духовним керівництвом засновників руського чернецтва преподобних Антонія († 1073; пам’ять 28 вересня / 11 жовтня і 10/23 липня) та Феодосія († 1074; пам’ять 3/16 травня, 14/27 і 28 серпня / 10 вересня) Печерських. Він був першим єпископом, який вийшов із монастиря в Київських печерах, що виховав численних святителів Руської землі. “Від того Печерського монастиря Пречистої Богородиці, – пише святий Симон, – багато єпископів поставлено було і як світила світла освітило всю Руську землю Святим Хрещенням; перший Леонтій, єпископ Ростовський, священномученик, його ж Бог прослави нетлінням і був першопрестольником, його ж невірники, багато мучачи, вбили”.

Свій рівноапостольний подвиг священномученик Леонтій почав після зведення його в сан єпископа в сорокових роках XI століття і призначення на Ростовську кафедру.

У Ростовській землі, населеній на той час чудськими племенами, святитель зустрів жорстокий опір язичників, які вигнали двох його попередників – єпископів Феодора та Іларіона. Закоренілі язичники і слухати його не хотіли, але святий Леонтій, як добрий пастир, наважився покласти і душу свою за порятунок ввіреної йому Богом пастви. Незважаючи на постійну небезпеку, святитель Леонтій ревно навертав до Христа місцеве населення, твердо дотримуючись апостольських заповідей. Одного разу його побили язичники і вигнали з міста, проте він не залишив ввіреної йому духовної пастви й оселився недалеко від Ростова, біля струмка Брутовщіни, де побудував невеликий храм на честь Архістратига Михаїла. Святитель усе перетерпів і ревно продовжував проповідувати віру, підтверджуючи істинність її чудесами. До святителя стали приходити діти місцевих жителів, приваблені його духовною добротою. Угодник Божий навчав дітей початків Христової віри і потім хрестив. Незабаром і доросле населення потягнулося до благодатного архіпастиря і також приймало Святе Хрещення.

Закоренілі язичники схвилювалися, їхня неприязнь до просвітителя зростала, і, нарешті, зібравшись величезним натовпом, одні з палицями, інші зі зброєю в руках, вирушили вони до собору, щоб убити або вигнати Леонтія. Причт соборний злякався, але святитель був спокійний і зміцнював тих, хто був із ним, кажучи: “Не бійтеся, діти, без Божої волі нічого вони не зроблять нам”. Святий єпископ Леонтій вбрався у святительський одяг і наказав те саме зробити клірикам храму. Із хрестом у руках він вийшов назустріч язичникам. Апостольська твердість і спокій святителя Леонтія перед загрозою смерті зупинили збуджений натовп, а сповнене благодаті його слово справило на людей ще більший вплив, і багато хто з них прийняв Святе Хрещення. З того моменту святитель Леонтій став більш успішно утверджувати світло Христової віри в землі Ростовській. “Тоді почав відходити від нас морок ідольський і засяяло світло благовір’я”, – говорить стародавнє ростовське слово на згадку Леонтія. З проповіддю про Христа Спасителя він обходив навколишню землю, і шлях його відзначався утвердженням православ’я в місцях колишнього ідолослужіння.

Апостольський подвиг святителя Леонтія увінчався мученицькою кончиною. У 1073 році він був убитий закоренілими язичниками за вказівкою волхвів.

Тіло святителя було поховано в Ростові Великому в церкві Пресвятої Богородиці. Під час пожежі 1160 року цей храм згорів, і за велінням благовірного князя Андрія Боголюбського († 1174; пам’ять 4/17 липня) 1162 року на місці колишнього було закладено кам’яний собор. “23 травня 1164 року під час копання ровів знайшли труну, – сказано в його житії Никоном літописцем, – вкриту двома дошками, у здивуванні відкрили й побачили обличчя (Леонтія), яке сяяло славою: ризи на ньому були ніби вчора вдягнені, скільки років минуло, і не змінилося священне тіло його”. У руках у нього лежав сувій з іменами просвічених ним ієреїв і дияконів. Знайдені мощі переклали в кам’яну труну і помістили в церкві в ім’я святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова на архієрейському подвір’ї.

1170 року, коли було закінчено будівництво кам’яної церкви на честь Пресвятої Богородиці, труну святителя Леонтія перенесли до цього храму і поставили в ніші південної стіни.

Святий Леонтій, майже невідомий за життя, після смерті став таким славним і популярним, що кафедра Ростовська називалася “катедрою Леонтія чудотворця”; під час обрання нових єпископів Ростова літописці помічають, що “поставлений молитвами св. чудотворця Леонтія” такий-то єпископ. З молитвою ростовці вдавалися до св. Леонтія. Біля гробу просвітителя Ростовської землі відбувалися численні благодатні чудотворення. Свідоцтва про святість життя єпископа Леонтія, чудесні зцілення і знамення за його молитвами були зібрані єпископом Ростовським Іоанном (1190-1214). З благословення митрополита Феодора було встановлено здійснювати святкування пам’яті святителя Леонтія 23 травня / 5 червня, в день обрітення мощей. Єпископ Іоанн написав і канон святителю Леонтію. До 1609 року мощі святителя Леонтія відкрито перебували в Успенському соборі, але після того, як у непевний час поляки викрали гробницю святителя, їх поклали під спудом у тому самому храмі біля південної стіни бокового вівтаря в ім’я святителя Леонтія, де вони перебувають і дотепер.

Тропарі, кондаки, молитви та величання