Святитель Ісая, єпископ Ростовський, чудотворець

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 15-й день / травня на 23-й день — Собор Ростово-Ярославських святих

Святитель Ісая народився недалеко від Києва в сім’ї благочестивих батьків і був вихований у православній вірі. У юні роки він залишив суєтність світу і прийшов до Києво-Печерського монастиря, де був пострижений преподобним Феодосієм у чернецтво. Відчуваючи гарячу любов до Спасителя, молодий чернець жив у строгих і суворих подвигах посту і молитви. Водночас він був лагідний, смиренний, слухняний, невибагливий та братолюбний, а стриманістю й терпінням умертвляв плотські пристрасті. І завдяки чеснотам мудрості, духовної мужності й ціломудреності, пам’ятаючи слова давнього старця: “Міцність у людині залежить не від природи людини, яка схильна до змін, а від рішучого наміру, укріпленого допомогою Божою”, — він постійно духом підносився до горнього Єрусалима.

Слава про подвиги юного Ісаї скоро поширилася за межі обителі. І коли помер Варлаам, перший ігумен монастиря, побудованого на княжому подвор’ї в ім’я святого великомученика Димитрія, то Київський великий князь Ізяслав Ярославович просив собі, як великий дар, у блаженного Феодосія Ісаю в настоятелі обителі. 1065 року, з благословення преподобного Феодосія, святий Ісая був зведений в сан ігумена. Блаженний, прийнявши цей високий сан, був милостивим для братії наставником і добрим пастирем словесного стада. Ставши ігуменом, він, думаючи завжди про Господа, продовжував перебувати в смиренні, молитовній і тілесній праці. Бачачи у себе в монастирі такого святого чоловіка, князь Ізяслав радів духом і дякував Господу та преподобному Феодосію, який благословив Ісаю на ігуменство в монастирі святого Димитрія.

Преподобний Ісая, як такий, що досягнув успіху в благочесті, і сповнений Божественної благодаті, у 1078 році брав участь в соборній молитві Печерських старців за спокушеного бісом подвижника Микиту (згодом єпископа Новгородського). Але після подвигу настоятельства в обителі, і після десятирічного ігуменства на  великого світильника чекало апостольське служіння. Того ж 1078 року після смерті святителя Леонтія, єпископа Ростовського, святий Ісая був зведений на Ростовську єпископську кафедру.

У той час Ростовська єпархія займала великий простір. До неї входили Ярославська, Володимирська, Нижегородська, Костромська, Вологодська і частково Московська, Тверська, Олонецька землі. Язичницькі народи цього краю були схильні до безлічі забобонів, кривавих звичаїв, ворожінь і чаклунства. Багато потрудився добрий пастир Леонтій для просвітлення області Ростовської, але ще багато знайшов там язичників доблесний його наступник. Тому святитель Ісая, сказано в стародавньому житії його, “знайшовши людей новопросвітлених, які ще не утвердилися у вірі, старанно напоював їх ученням своїм”. Він з місією апостольської проповіді про Христа Іісуса обходив Ростовсько-Ярославські межі, усюди “ідольську оману випалюючи” і безстрашно спалюючи язичницьких кумирів. “Всі ви, що в Христа хрестилися, в Христа одяглися” (Гал. 3:27), — вимовляв святитель, благаючи христоімените стадо своє бути міцним у вірі і в житті наслідувати Христа.

Утіхою для святителя Ісаї була участь у його служінні великого князя Володимира Мономаха. Коштом великого князя було побудовано в Ростові Великому собор на честь Успіння Пресвятої Богородиці, де було поставлено чудотворну ікону, написану преподобним Аліпієм Києво-Печерським (пам’ять 17/30 серпня). Святитель Христовий Ісая з любов’ю ставився до бідних, жебраків і всіх нужденних. Господь прославляв Свого угодника, звершуючи через нього багато знамень і чудес.

За благочестивого правління великого князя київського Всеволода Ярославича, коли настав час освячення великої соборної церкви Києво-Печерської обителі, скорботним був митрополит Іоанн, що не встиг зібрати на урочистості ці боголюбивих єпископів через віддаленість їхніх кафедр. Але благочестиве його бажання виконали Ангели Божі, котрі посилаються на службу людям для їхнього спасіння. І цьому блаженному Ісаї з’явився в образі юнацькому світлий Ангел і сповістив про день освячення храму. Негайно зібрався в дорогу боголюбивий єпископ і був учасником духовного торжества, маючи сприяння від сили з Неба, для якої немає часу і простору. Сам він, дивуючись дивовижній своїй мандрівці, повідав про те митрополиту всієї Русі Іоанну, кажучи, що не смів не послухатися веління його і не прийти на освячення храму. Здивувався первосвятитель цьому таємничому поклику, бо нікого не встиг послати для запрошення єпископів; чудесна ця мандрівка була плодом слухняності і ревності до Церкви Божої. Три єпископи: Ісая Ростовський, Лука Бєлгородський, Іоанн Чернігівський – були співслужителями митрополита Іоанна під час освячення “до небес подібної” церкви Успіння Пресвятої Богородиці 14 серпня 1089 року, і з радістю духовною повернувся Ісая до своєї пастви, яка прийняла його з великою урочистістю, як незмінного батька свого.

Не більше року після того пас свою паству Ростовську святитель Ісая. Він помер у мирі в літо від Різдва Христового 1090-те, місяця травня 15-го дня, після тринадцятирічного єпископства, посеред плачу народного. І ті самі Ангели, які переносили його для освячення Печерської церкви, перенесли його душу в самі небеса у вічність.

1164 року святий благовірний князь Андрій Боголюбський заклав у Ростові Великому новий кам’яний храм замість постраждалого від пожежі 1160 року дерев’яного. Під час розкопки фундаменту під південною стіною було знайдено мощі святителя Ісаї. Говорить давнє передання і літопис: “Знайшли гріб блаженного Ісаї, відкривши його, побачили одяг і тіло святителя нетлінними, і прославили Бога, Який благоволив прославити угодника Свого не лише за життя, а й після смерті; скільки років минуло, а одяг і тіло блаженного залишилися недоторканними для тління”. Мощі святителя поставили тоді в церкві святого Іоанна, і оскільки кам’яний храм тільки-но було закінчено, як обвалився, то їх перенесли до собору вже в 1231 році й поклали з правого боку в притворі.

Мощі святого Ісаї вперше були знайдені разом із мощами святого Леонтія 23 травня 1164 року. І відтоді ж, як свідчить житіє преподобного Феодосія, “і там шанують його зі святими”.

Але з плином багатьох років утратилася пам’ять про чудеса його, тож навіть ніколи не запалювали світильника над його гробом, ніколи не приходив священник із фіміамом покадити над ним, бо самий притвор завжди був закритий. Не личило, однак, такому великому світильнику залишатися під спудом. Згідно з рукописним житієм, “архієпископ соборної церкви, бачачи, що образ св. Ісаї всі шанують і вклоняються йому, а гробом його (у притворі собору) в нехтують, скликає 17 травня священників і торкається пречудного гробу чудотворного отця — переносить його звідти в 1474 році і кладе в новому гробі з честю, поблизу південних дверей, де й нині він подає зцілення”. Першим архієпископом Ростова був 1390 року Феодор. І церковне шанування святого Ісаї почалося з 1474 року, з часу перенесення мощей у храм; до того ж часу відноситься й перший письмовий виклад його житія. У 1722 році мощі святителя було перекладено в срібну гробницю.

25 квітня 1920 року за постановою X Ростовського повітового з’їзду рад, незважаючи на протести вірян, мощі святителя Ісаї разом з мощами святителів Ігнатія і Димитрія (Савича (Туптало)), преподобного Авраамія Ростовського і преподобної Єфросинії Полоцької без облачень були виставлені посеред Успенського собору. Через тиждень раки з мощами святих повернулися на свої місця. Згодом мощі святителя перебували в дерев’яній раці в закритому Успенському соборі. Наприкінці 80-х років XX століття частину мощей перевезли до Троїце-Сергієвої лаври, частину передали Ярославському і Ростовському архієпископу Платону (Удовенку). Нині чесна глава святителя Ісаї зберігається в Серапіоновому наметі в лаврі, а частина мощей спочиває в Успенському соборі міста Ростова, у ковчезі, переданому 5 червня 1999 року із єпархіального управління архієпископом Ярославським і Ростовським Михеєм (Хархаровим).

В “Іконописному оригіналі” наводиться опис зовнішнього вигляду святого: “Иже во святых отец наш Исаия епископ, Ростовский чудотворец, подобием рус, брада аки Власиева, от ушей пошире, ризы святительския, саккос празеленый и омофор, на главе клобук белый, в руках Евангелие”.

Тропарі, кондаки, молитви та величання