...
Святитель Ісая, єпископ Ростовський p1ajlrrcvlh0pqgdpv3gun33e3
Житія святих,  Травень

Святитель Ісая, єпископ Ростовський

Місяця травня на 15-й день

Святитель Ісая народився недалеко від Києва в сім’ї благочестивих батьків і був вихований у православній вірі. У юні роки він залишив суєтність світу і прийшов до Києво-Печерського монастиря, де був пострижений преподобним Феодосієм у чернецтво. Відчуваючи гарячу любов до Спасителя, молодий чернець жив у суворих і суворих подвигах посту і молитви. При цьому він був лагідний, смиренний, слухняний, невибагливий, братолюбний, стриманістю і терпінням умертвляв плотські пристрасті. І завдяки чеснотам мудрості, духовної мужності й цнотливості, пам’ятаючи слова стародавнього старця: “Міцність у людині залежить не від природи людини, що схильна до змін, але від рішучого наміру, укріпленого Божою поміччю”, він постійно духом возносився до гірського Єрусалима.

Слава про подвиги юного Ісаї скоро поширилася за межі обителі. І коли помер Варлаам, перший ігумен монастиря, побудованого на княжому подвір’ї в ім’я св. великомученика Димитрія, то Київський великий князь Ізяслав Ярославович просив собі, як великий дар, у блаженного Феодосія Ісаю в настоятелі обителі. І 1065 року, з благословення преподобного Феодосія, святий Ісая був зведений в ігумени. Блаженний, прийнявши цей високий сан, був милостивим для братії наставником і добрим пастирем словесного стада. Ставши ігуменом, він, думаючи завжди про Господа, продовжував перебувати в смиренні, молитовній і тілесній праці. Бачачи в себе в монастирі такого святого чоловіка, князь Ізяслав радів духом і дякував Господу і преподобному Феодосію, який благословив Ісаю на ігуменство в монастирі св. Димитрія. Преподобний Ісая, як такий, що досяг успіху в благочесті та сповнений Божественної благодаті, брав участь 1078 року в соборній молитві Печерських старців за спокушеного бісом подвижника Микиту (згодом єпископа Новгородського). Але для великого світильника після подвигу настоятельства в обителі, і після десятирічного ігуменства чекало апостольське служіння. Того ж 1078 року після смерті святителя Леонтія, єпископа Ростовського, святий Ісая був зведений на Ростовську єпископську кафедру. У той час Ростовська єпархія займала великий простір. До неї входили Ярославська, Володимирська, Нижегородська, Костромська, Вологодська і частково Московська, Тверська, Олонецька землі. Язичницькі народи цього краю були схильні до безлічі забобонів, кривавих звичаїв, ворожінь і чаклунства. Багато потрудився добрий пастир Леонтій для просвіти області Ростовської, але ще багато знайшов там язичників доблесний його наступник. Тому святитель Ісая, сказано в стародавньому житії його, “знайшовши людей новоосвічених, які ще не утвердилися у вірі, старанно напоював їх вченням своїм”. Він із місією апостольської проповіді про Христа Ісуса обходив Ростовсько-Ярославські межі, усюди “ідольські лестощі спалюючи” і безстрашно спалюючи язичницьких кумирів. Якщо в Христа хреститеся, в Христа облекостеся (Гал. 3:27), – вимовляв святитель, благаючи христоімените стадо своє бути міцним у вірі і в житті наслідувати Христа.

В одній стихирі прекрасно виражений дух служіння св. Ісаї: “Що тебе наречемо, святителю? Ангела, яко безтілесний на землі пожив єси, апостола, яко навчив єси благовір’я російські кінці, мученика ж, яко Христа заради до смерті подвизався єси, навертаючи людей від темряви нечестя і приводячи їх на пажиту богорозумності”.

Розрадою святителя Ісаї була участь у його служінні великого князя Володимира Мономаха. Коштом великого князя було побудовано в Ростові Великому собор на честь Успіння Пресвятої Богородиці, в якому було поставлено чудотворну ікону, написану преподобним Аліпієм Києво-Печерським (пам’ять 17/30 серпня). Святитель Христовий Ісая з любов’ю ставився до бідних, жебраків і всіх нужденних. Господь прославляв Свого угодника, здійснюючи через нього багато знамень і чудес.

За благочестивої держави великого князя київського Всеволода Ярославича, коли настав час освячення великої соборної церкви Києво-Печерської обителі, скорботним був митрополит Іоанн, що не встиг зібрати на урочистості ціле боголюбивих єпископів через далеку віддаленість їхніх кафедр. Але благочестиве його бажання виконали Ангели Божі, що посилаються на службу людям для їхнього спасіння. І цьому блаженному Ісаї з’явився в образі юнацькому світлий Ангел і сповістив про день освячення храму. Негайно зібрався в дорогу боголюбивий єпископ і був учасником духовного торжества, споспешествуемий силою згори, для якої немає часу і простору. Сам він, дивуючись дивовижній своїй мандрівці, повідав про те митрополиту всієї Русі Іоанну, кажучи, що не смів не послухатися веління його і не прийти на освячення храму. Здивувався первосвятитель цьому таємничому поклику, бо нікого не встиг послати для запрошення єпископів; чудесна ця мандрівка була плодом слухняності і ревності до церкви Божої. Три єпископи: Ісая Ростовський, Лука Бєлгородський, Іоанн Чернігівський – були співслужителями митрополита Іоанна під час освячення “небес подібної” церкви Успіння Пресвятої Богородиці 14 серпня 1089 року, і з радістю духовною повернувся Ісая до своєї пастви, яка прийняла його з великою урочистістю, як присного батька свого.

Не більше року після того пас свою паству Ростовську святитель Ісая. Він помер у мирі в літо від Різдва Христового 1090, місяця травня 15 дня, після тринадцятирічного єпископства, посеред плачу народного. І ті ж Ангели, які переносили його для освячення Печерської церкви, перенесли його душу в самі небеса у вічність.

1164 року святий благовірний князь Андрій Боголюбський заклав у Ростові Великому новий кам’яний храм замість постраждалого від пожежі 1160 року дерев’яного. Під час розкопки фундаменту під південною стіною було знайдено мощі святителя Ісаї. Говорить давній переказ і літопис: “Знайшли труну блаженного Ісаї, відкривши її, побачили одяг і тіло святителя нетлінними, і прославили Бога, Який благоволив прославити угодника Свого не тільки за життя, а й по смерті; скільки років минуло, а одяг і тіло блаженного залишилися недоторканними для тління”. Мощі святителя поставили тоді в церкві св. Іоанна, і оскільки кам’яний храм тільки-но було закінчено, як обвалився, то їх перенесено до собору вже 1231 року, їх поклали з правого боку в притворі.

Мощі св. Ісаї вперше були знайдені разом із мощами св. Леонтія 23 травня 1164 року. І з того ж часу, як видно з житія прп. Феодосія, “і там шанують його зі святими”, народ шанував св. Ісаю за святого.

Але з плином багатьох років утратилася пам’ять про чудеса його, тож навіть ніколи не запалювали світильника над його труною, ніколи не приходив священик із фіміамом покадити над ним, бо самий бабинець завжди був ув’язнений. Не личило, однак, настільки великому світильнику залишатися під спудом. За рукописним житієм, “архієпископ соборної церкви, бачачи, що образ св. Ісаї всі шанують і вклоняються йому, а труну його (у бабинці собору) в нехтуванні, скликає 17 травня священиків і торкається чудоносної труни чудотворного батька – переносить її звідти в 1474 році та кладе в новій труні з честю, поблизу південних дверей, де й нині вона подає зцілення”. Першим архієпископом Ростова був 1390 року Феодор. І церковне шанування св. Ісаї почалося з 1474 року, з часу перенесення мощей у храм; до того ж часу належить і перший письмовий виклад його житія. У 1722 році їх було перекладено в срібну гробницю.

25 квітня 1920 року за постановою X Ростовського повітового з’їзду рад, незважаючи на протести вірян, мощі св. Ісаї разом із мощами святителів Ігнатія і Димитрія (Савича (Туптало)), прп. Авраамія Ростовського і прп. Єфросинії Полоцької без одягань були виставлені в центрі Успенського собору. Через тиждень раки з мощами святих повернулися на свої місця. Згодом мощі святителя перебували в дерев’яній раці в закритому Успенському соборі. Наприкінці 80-х років XX ст. частину мощей перевезли до Троїце-Сергієвої лаври, частину передали Ярославському і Ростовському архієпископу Платону (Удовенку). Нині чесна глава св. Ісаї зберігається в Серапіоновому наметі в лаврі, а частина мощей спочиває в Успенському соборі міста Ростова, у ковчезі, переданому 5 червня 1999 р. з єпархіального управління Ярославським і Ростовським архієпископом Міхеєм (Хархаровим).

В “Іконописному оригіналі” наводиться опис зовнішнього вигляду святого: “Іже у святих отець наш Ісая єпископ, Ростовський чудотворець, подобою русь, брада як у Власієвої, від вух ширше, ризи святительські, саккос празелений і омофор, на голові клобук білий, у руках Євангеліє”.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь святителю Исаие, епископу Ростовскому, глас 8

Правосла́вия наста́вниче,/ благоче́стия учи́телю и чистоты́,/ Росто́ву пресве́тлый свети́льниче,/ святи́телем Богодохнове́нное удобре́ние,/ Иса́ие прему́дре,/ уче́нием бо твои́м вся Ру́сския концы́ просвети́л еси́ благода́тию духо́вною,/ святи́телю блаже́нне,// моли́ Христа́ Бо́га, да спасе́т ду́ши на́ша.

Кондак святителю Исаие, епископу Ростовскому, глас 3

Я́ко гром, возгреме́л еси́ Боже́ственными твои́ми уче́нии в Ру́ссстей земли́/ и яви́лся еси́ свети́льник пресве́тел,/ осия́я све́том Богоразу́мия, Иса́ие блаже́нне./ Те́мже вопие́м ти́:// Христа́ Бо́га моли́ непреста́нно о всех нас.

Тропaрь, глaсъ и7:

Правослaвіz настaвниче, бlгочeстіz ўчи1телю и3 чистоты2, рост0ву пресвётлый свэти1льниче, с™и1телємъ бGодохновeнное ўдобрeніе, и3сaіе премyдре: ўчeніемъ бо твои1мъ вс‰ рyсскіz концы2 просвэти1лъ є3си2 бlгодaтію дух0вною, с™и1телю бlжeнне, моли2 хrтA бGа, да сп7сeтъ дyшы нaшz. 

Кондaкъ, глaсъ G.
Под0бенъ: Дв7а днeсь:

Ћкw гр0мъ возгремёлъ є3си2, бжcтвенными твои1ми ўчє1ніи, въ рyсстэй земли2, и3 kви1лсz є3си2 свэти1льникъ пресвётелъ, њсіsz свётомъ бGоразyміz, и3сaіе бlжeнне. тёмже вопіeмъ ти2: хrтA бGа моли2 непрестaннw њ всёхъ нaсъ.

Ще в розробці

Знайшли помилку