Святитель Іона, єпископ Ханькоуський

Місяця жовтня на 7-й день

Православна Церква дала багато прикладів святості та благочестя. Визнаним уже за життя праведником був Іона (у світі Володимир Покровський), молодий єпископ-місіонер, який помер на 37 році життя, який мав такий глибокий і благодійний вплив на всіх, хто з ним стикався, байдуже хто це був, росіяни чи китайці, що ще за життя його вважали святим.

Народився майбутній єпископ Іона у Калузі у 1888 році. Рано осиротівши і натерпівшись багато горя, він здобув освіту в Калузькій семінарії та Казанській духовній академії. У роки навчання в академії о. Іона служив духовно у великого старця з Оптиної пустині Гавриїла. Після закінчення академії о. Йоні пропонували місце викладача Нового Завіту, але він відмовився з цієї посади, вважаючи, що це для нього непосильно. Він про це розповів своєму старцеві, але останній, побачивши у нагоді викладати в академії волю Божу, наказав о. Іоні прийняти цю посаду, а за поспішність з відмовою покласти 300 земних поклонів з Ісусовою молитвою.

1918 року о. Іона, переслідуваний революційною владою, мав виїхати з Казані. У Пермі він був заарештований, побитий до непритомності, таким чином розділивши долю нових сповідників російських, і відправлений для суду до Тюмені. Поблизу Тобольська о. Іону разом з іншими заарештованими було звільнено білогвардійцями. В Омську він був призначений головним священиком Південної армії, а після поразки білого руху в Сибірі йому разом із армією отамана Дутова довелося відступити до Китаю. У Китаї розпочинається новий етап життя о. Іони – служіння в Пекінській Духовній Місії, а з 1922 єпископське служіння в Маньчжурії. Тут виявляються особливі дари молодого єпископа: невтомна проповідь, душепастирська опіка, дар учительства дітям. Владика започатковує училище, де навчається до 200 дітей, читає лекції, встановлює статутне богослужіння, відкриває притулок, а в Харбіні започатковує богословсько-філософські курси. Дбаючи про інших, владика зовсім забуває про себе. Відрізняючись веселим, простим та товариським характером, владика в особистому житті був скромний до краю. Захворівши на ангіну в 1925, він продовжує ревно здійснювати богослужіння. При підвищеній температурі він служить на Воздвиження і Покров і за хворого горла, майже пошепки, повчає свою паству євангельським істинам. Споліскуванням горла гасом у владики заражається кров. 19 жовтня приходить лікар до владики о 10 год. вечора і оглянувши його, повідомляє йому, що треба якнайшвидше посповідатися та причаститися. Збираються у владики його духовні чада та діти. Владика сповідається у свого духовника о. Алексія, одягається в новий підрясник і епітрахіль, клоняється до землі Св. Дарам і причащається. Після причастя святитель спокійно сідає за стіл і друкує заповіт, у якому закликає своїх чад любити одне одного і просить не залишати дітлахів. Потім владика з кожним присутнім говорить, що кожному знаходить привітне слово, просить у всіх прощення. О 12:30 ночі владика встає, одягає епітрахіль і поруч оптинського старця Амвросія і роблячи земні поклони, голосно читає собі відхідну. Говорить оточуючим, у що його одягнути, просить його відспівати по чернечому чину, а замість пам’ятника поставити простий дубовий хрест. У всіх на очах сльози, а діти моляться: “Боже, залиши нам владику!” О 1:30 ночі владика раптом схоплюється з ліжка і хитаючись на ногах каже: “Іду вмирати до церкви!” Його вмовляють не йти. Владика лягає і, тримаючи в правій руці хрест та ікону, а в лівій запалену свічку, через три хвилини вмирає. Так свято завершилося коротке трирічне єпископство цього угодника Божого, лише на тридцять сьомому році його життя.

На заупокійних молитвах народ не відходить від свого архіпастиря. Все населення Маньчжурії йде на відспівування святителя. У день свого поховання владика явився 10-річному хлопчику, у якого хворі ноги і який не може ні стояти, ні ходити, і каже йому: “На, візьми мої ноги, вони мені більше не потрібні, а свої віддай мені”. Хлопчик прокинувся, став на ноги і пішов до дверей на кухню кричачи: “Мамо! Мамо! Відчини двері”. Описав він владику – то був святитель Іона. З 1994 по 1996 шанувальники владики Йони, емігранти з Маньчжурії, які мешкають у Сан-Франциско, намагалися знайти в Китаї і привести до США його останки. Цього не вдалося здійснити, але пам’ять про життя, подвиг і кончину владики Іони не згасла, і тепер уже понад 60 років церковна свідомість шанує святителя Іону як угодника Божого, який набув благодаті молитися за тих, хто закликає його ім’я.

Святителя Іона було зараховано до лику святих 19 жовтня 1996 року.