Святитель Інокентій, єпископ Пензенський

Місяця жовтня на 10-й день

Святитель Інокентій Пензенський (в миру Іларіон Дмитрович Смирнов; 30 травня 1784 р., с. Павлове, Богородський повіт, Московська губернія – 10 жовтня 1819, Пенза) – єпископ Пензенський та Саратовський, ректор Санкт-Петербурзької духовної семінарії.

Народився 30 травня 1784 року в селі Павлові, розташованому неподалік Москви, в сім’ї бідного церковного причетника.

З дитинства Іларіон відрізнявся виключно лагідним характером. Тому, коли він вступив до Московської Перервінської семінарії, був прозваний Смирновим за лагідність і бездоганну поведінку.

Закінчивши Перервінську семінарію найкращим учнем, Іларіон був переведений до Лаврської семінарії, де продовжив освіту за класами: історичною, філософською, богословською та іноземними мовами.

У 1805 році, ще до закінчення семінарії, він як один із здібних вихованців був призначений учителем у початковому граматичному класі цієї ж семінарії. Потім йому було доручено викладати поезію, одночасно займався тлумаченням недільних Євангелій і викладав для всієї семінарії.

З 1809 Іларіон почав читати в семінарії курс філософії і в цей же час був призначений префектом семінарії.

Любов до науки, старанність у виконанні обов’язків, простота серця, вірність у слові – ось що характеризувало молодого викладача.

13 жовтня 1809 року Іларіон, який з ранніх років полюбив усамітнення, був пострижений у чернецтво з ім’ям Інокентій митрополитом Платоном у Свято-Троїцькій Сергіїв лаврі. Наступного ж дня він був висвячений у сан ієродиякона, потім – у сан ієромонаха.

6 серпня 1810 року ієромонах Інокентій був призначений ігуменом Миколаївського Угреського монастиря, а 14 жовтня його перевели до московського Знам’янського монастиря.

22 січня 1812 року за поданням Комісії духовних училищ йому було запропоновано місце викладача богослов’я в Санкт-Петербурзькій духовній академії. 30 серпня того ж року ігумен Інокентій був зведений у сан архімандрита.

У вересні 1813 року архімандрит Інокентій був затверджений ректором Санкт-Петербурзької духовної семінарії та професором богослов’я, а також членом Комітету духовної цензури, залишаючись водночас викладачем церковної історії в академії. У цей період він був призначений настоятелем Сергієвої пустелі.

Перебуваючи у Санкт-Петербурзі на черзі священнослужіння у 1813-1814 роки, архімандрит Інокентій прославився як чудовий проповідник. Його проповіді було виконано сили слова євангельського. Він говорив із жвавістю, з натхненням, із жаром. Його полум’яні почуття проникали у серця слухачів.

Чудова діяльність архімандрита Інокентія як викладача церковної історії. Він не йшов уторованим шляхом, а, по можливості, перевіряв історичні дані за їх джерелами. У результаті невтомних праць у цій галузі він склав «Накреслення церковної історії від біблійних часів до XVIII ст.», видане в 1817 як навчальний посібник для класичного викладання. Не менш важливе значення мали його праці: «Богослов’я діяльне підметове та практичне», «Досвід пояснення перших двох псалмів», «Вияснення Символу віри».

Його невтомна діяльність у поширенні духовної освіти була відзначена Комісією духовних училищ. У 1814 році архімандриту Інокентію було присвоєно ступінь доктора богослов’я.

7 квітня 1817 року його було призначено членом Головного правління народних училищ.

Чудовим було внутрішнє особисте життя архімандрита Інокентія. З юних років він вирізнявся християнськими чеснотами смирення, благочестя, покірності, бездоганної чистоти життя. Він сам був суворим суддею всіх своїх слів, справ та вчинків. Обережність у будь-якій справі і слові перетворилася в нього на невпинне духовне чування. Ніхто з його вуст не чув жодного пустопорожнього слова.

Обличчя його завжди виражало спокій духу, розчулення та благоговіння. Він мав винятковий дар проникливості, читаючи внутрішні почуття людини.

У своєму житті найбільше уникав він засудження як зі свого боку, так і з боку інших, уміло перериваючи співрозмовника, який намагався розповідати йому про недоліки інших.

Чудовою особливістю архімандрита Інокентія була його неуважливість у житті. З нужденними він ділив останнє, що мав.

Таким чином, багато чудових якостей вже прикрашали Інокентія, коли вийшло рішення про зведення його в сан архієрейський.

У березні 1819 року в Казанському соборі Санкт-Петербурга архімандрит Інокентій був хіротонізований на єпископа Пензенського та Саратовського. Це призначення мало й інший бік – воно під виглядом підвищення стало благородною висилкою Інокентія з Петербурга. Причиною цього стали придворні інтриги. Причому спочатку, за розпорядженням імператора, його мали призначити до Оренбурга, але за клопотанням Св. Синоду у зв’язку зі слабким станом здоров’я, Оренбург був замінений на Пензу.

Покірно виїхав владика до свого нового призначення. Але недовго довелося йому керувати Пензенською єпархією. Невпинні праці Санкт-Петербурзі з поширенню духовної освіти виснажили його слабке від природи здоров’я. До того ж якось він сильно застудив, що посилило його хворобу. Однак слабкий здоров’ям, він з нетерпінням поспішав до своєї єпархії.

21 червня 1819 року єпископ Інокентій прибув до Пензи. За короткий період управління Пензенською єпархією він встиг здобути довіру та повагу своєї пастви. У всі недільні та святкові дні він, незважаючи на слабкість свого здоров’я, сам звершував Божественну літургію і вимовляв повчальні повчання. Його повчання при всій своїй простоті мали відбиток духовної благодаті та мудрості.

За короткий період архіпастирської діяльності єпископ Інокентій встиг оглянути майже всі церкви, зайнявся благоустроєм архієрейського дому, особисто був присутнім на іспитах у духовних закладах єпархії.

У серпні місяці 1819 року при поїздці до Саратова він сильно захворів і вже не зміг піднятися з одра хвороби.

Лагідний і терплячий, він не вимовляв жодної скарги, ніхто не чув стогнання його. Послабшавши настільки, що не міг тримати в руках навіть склянку, єпископ Інокентій не припиняв займатися єпархіальними справами.

За день до смерті 9 жовтня 1819 року йому уві сні було видіння, про яке святитель розповів своєму келійнику. «Здавалося мені, — казав він, — що небеса відкрилися. Двоє світлих юнаків у білому одязі, злетівши з висоти, постали переді мною і з любов’ю дивлячись на мене, взяли мене немічного і піднесли з собою на небо. Серце моє виповнилося невимовною радістю, і я прокинувся».

З благоговінням готуючись до відходу у вічність, він 10 (23) жовтня 1819 попросив здійснити над ним Таїнство єлеосвячення. Після здійснення цього священнодійства язик Інокентія став німіти, дихання почало перериватися, він сам склав на грудях руки хрестоподібно і о 6 годині вечора тихо помер. Поховання тіла його відбулося 13 (26) жовтня 1819 року у Спаському кафедральному соборі.

Зарахований до святих Руської Православної Церкви для загальноцерковного шанування на ювілейному архієрейському соборі в серпні 2000 року. 23 жовтня 2000 року його мощі були знайдені та перенесені до Успенського кафедрального собору міста Пензи.

17 жовтня 2021 року відбулося перенесення мощів святителя Інокентія Пензенського з Успенського храму до Спаського кафедрального собору міста Пензи.