Святитель Філарет, митрополит Київський

Місяця жовтня на 10-й день – знайдення мощей/ грудня на 21-й день – день пам’яті / серпня на 28-й день – Собор преподобних отців Києво-Печерських, які в Дальніх печерах (прп. Феодосія) спочивають

Високопреосвященний Філарет, Митрополит Київський, народився 17 квітня 1779 року у с. Високому в Орловській губернії і при хрещенні був названий Феодором. Батько його, Георгій Микитович Амфітеатров, був священиком в зазначеному селі. Батьки були люди благочестиві, виховували своїх дітей у вірі та благочесті і охороняли їх від поганих впливів.

У дитинстві Феодор був слабкого здоров’я: за деякими відомостями, він, на превелике горе своїх батьків, народився майже сліпим. Хоча зір його потім поступово відкрився, проте він зроду виглядав підсліпуватим. З подальшим віком тілесна слабкість Феодора зникла.

Феодор був завжди надзвичайно тихий і скромний, задовольнявся дуже малим. З самого юнацького віку в Феодорі стала виявлятися схильність до подвижницького життя. Батько нерідко посилав його на пасіку для спостереження за бджолами. Тут, в повній самоті серед природи, Феодор читав Четьї-Мінеї і захоплювався життям святих подвижників.

Дуже рано, з шести років, у Феодора з’явилося бажання до навчання. Початкове навчання він здобув удома під наглядом і керівництвом свого рідного дядька-диякона. Феодор був навчений читанню по Псалтирю і часослову й письму. У 16 років він уже навчався в богословському класі Севської духовної семінарії. У весь час семінарського навчання Феодор завжди показував найкращі успіхи, яких він досягав самостійною працею. Він два рази намагався піти в монастир, але батьки вмовили його відкласти цю справу до закінчення курсу навчання.

У 19 років він закінчив курс семінарії і був призначений там же вчителем. Феодор постригся в ченці з ім’ям Філарета і незабаром був посвячений у сан ієромонаха. Незабаром ієромонах Філарет був призначений інспектором, а потім і ректором Севської семінарії і зведений в сан ігумена. Потім він був переведений в місто Уфу теж ректором семінарії, з возведенням у сан архімандрита. Далі було переведення архімандрита Філарета до Тобольська і тут починається його підвищення. Після чотирьох років трудів в Тобольській семінарії він був викликаний до Петербурга.

Тут він придбав прихильність ректора Петербурзької академії, знаменитого згодом митрополита Московського Філарета, за сприянням якого був призначений на посаду інспектора тієї ж академії і удостоєний вищого вченого богословського ступеня доктора богослов’я. Звідси він був переведений на інспекторську ж посаду в Московську академію, яка знову відкрилася тоді (1814 г.). Через два роки він був призначений ректором тієї ж академії.

Як ректор і вихователь духовного юнацтва, він відрізнявся простотою, м’якосердям, прямотою і відвертістю в поводженні з вихованцями, батьківським піклуванням про їхнє благо, чисто братською участю у всіх їхніх інтересах і щедрою благодійністю. Він залишив добру пам’ять про себе у своїх вихованцях, які називали його не людиною, а ангелом, і свідчили про дивну дію на них особистості архімандрита Філарета

П’ятирічна служба архімандрита Філарета при Московській академії закінчилася зведенням його в сан єпископа, в цьому сані він послідовно проходив служіння в Калузі, Рязані і в Казані. Своїм благочестям, особливою старанністю до богослужіння і проповідування слова Божого, ревною дбайливістю про побудову храмів Божих і упорядковання монастирів, дбайливістю про розкольників святитель Філарет залишив по собі пам’ять незабутнього архіпастиря. 25 лютого 1828 року він був переведений з Рязані в Казань. Архієпископ Філарет був посланий сюди для того, щоб протидіяти відпаданню хрещених татар в магометанство і влаштувати місію для просвітництва християнством язичників і магометан Казанського краю. Він ревно зайнявся зверненням інородців в християнство; сам об’їжджав інородницькі селища, проповідував інородцям вчення Христове, залучав їх до себе кроткою і батьківською ввічливістю з ними, вселяв і духовенству ставитися до них так само, будував і освячував нові церкви. Під час холери 1830-го року він сорок днів молився в заміському архієрейському будинку про позбавлення міста від згубної хвороби.

Серед численних архипастирських трудів архієпископа Філарета не покидало прагнення до усамітненого монастирського життя. Він уже подумував, було, піти на спокій в монастир, щоб мати можливість віддатися люб’язним його серцю чернечим подвигам. Але несподівано був викликаний до Петербурга для присутності в Святійшому Синоді, звідки вже не повернувся в Казань. Він був удостоєний звання члена Святійшого Синоду і переведений в Ярославль. Але не встиг ще й побувати у своїй новій єпархії, як отримав вище призначення — бути митрополитом Київським (18 квітня 1837 року), в цьому сані він провів 21 рік свого життя і діяльності.

Як Архіпастир, митрополит Філарет і в Києві виявив ті ж достоїнства, які відзначені були в ньому і раніше. Особливості народного та церковного життя в Київській єпархії вимагали для управління її людину, яка би в дусі любові і миру, словом і прикладом послужила духовному повчанню своєї пастви. Такий дух управління і проявив митрополит Філарет, так що в цьому відношенні став прикладом для наслідування своїм наступникам.

Стосовно своєї пастви митрополит Філарет вживав заходів до зміцнення в ній задатків православної віри і благочестя.

Воістину батьківською дбайливістю митрополита Філарета користувалися духовно-навчальні заклади. Владика стежив за розумовим і моральним розвитком вихованців, на яких він дивився, як на майбутніх пастирів Церкви. Він брав діяльну участь в обранні ректорів, в укладанні підручників з богословських наук. Для підняття успіхів і поліпшення поведінки вихованців він не зупинявся і перед суворими заходами. Такою ж уважністю з боку митрополита Філарета користувалася і духовна академія. Він стежив за духом і напрямом богословської науки в академії, давав вказівки професорам по наукам, які викладаються ними.

За 17 років до своєї смерті він прийняв схиму. Точно і ревно виконуючи всі свої службові обов’язки, митрополит Філарет з високоподвижницькою строгістю виконував усі устави і правила чернечого життя, перебуваючи завжди в помірності і трудах, утримуючи свій розум в богомисленні і серцем прямуючи до любові Христової.

Маючи міцну статуру, митрополит Філарет дожив до похилого віку і майже до кінця життя зберіг сили і бадьорість. Тільки за два роки до смерті, після тяжкої хвороби, він видимо став знемагати; він став вельми чутливим до застуди, і його стали відвідувати різні недуги. Кожен раз, коли він занедужував, він вважав свою хворобу передсмертною і готувався до смерті. При цьому він не боявся смертної години, а очікував її з радістю, цілком впевнений в тому, що по смерті йому буде добре. Подібно до апостола Павла він бажав померти та бути з Христом. Останні роки свого життя він провів, можна сказати, в постійній думці про смерть і в постійній турботі про гідне приготуванні до переходу в вічне життя. Понад три останні роки він, як вже було сказано, щодня причащався Св. Таїн і в цьому знаходив благодатне підкріплення. Незважаючи на свої хвороби, він до останніх днів не послаблював своєї келійної молитви; години, проведені ним в молитві і за Божественною Літургією, він вважав найбільш втішними і дорогоцінними для себе.

18 грудня було звершено над ним Таїнство Єлеопомазання. Вночі під 20 грудня він, прийнявши на своєму ліжку те положення, яке зазвичай надають людині у гробі, тремтячим і уривчастим голосом проспівав: «…бачачи, як лежу безмовний і бездиханний». Самою важкою була остання в його житті ніч, під 21 грудня, вона пройшла для хворого в болісному томлінні. Рано вранці 21 грудня митрополит Філарет за звичаєм причастився Святих Таїн і перед самою смертю сповідався.

Останні хвилини супроводжувалися важкими стражданнями, які дещо послаблялися гарячою молитвою над вмираючим всіх присутніх. На початку 9-ї години ранку, після прочитання Канону на вихід душі і 17 і 18 кафизм, митрополит Філарет, на 79-му році свого життя, тихо помер. Великий лаврський дзвін розніс по всьому Києву сумну звістку про це. 29 грудня покійний митрополит Філарет був похований у Ближніх печер в надпечерній церкві Воздвиження Хреста Господнього, де сам покійний призначив місце свого вічного спочинку.

Тропарі, кондаки, молитви та величання