...
Святитель Афанасій, патріарх Царгородський, Лубенський чудотворець p1ain1djql1onjsk310mq7t3s883
Житія святих,  Травень

Святитель Афанасій, патріарх Царгородський, Лубенський чудотворець

Місяця травня на 2-й день.

Святитель Христовий Афанасій, святіший патріарх Константинопольський, Лубенський чудотворець, жив у 17 столітті, коли на Русі царювали перші царі з дому Романових – Михайло Федорович і син його Олексій Михайлович. Малоросією, або Україною, на той час керував гетьман Богдан Хмельницький, а сусіднім великим господарством Молдаво-Волахією – родич Богдана, господарь Василь Лупул; Греція та її столиця Царгород була під владою турків. Ними управляли: жорстокий султан Мурад IV, за якого померли мученицькою смертю два цареградські патріархи: Кирило Лукаріс і Кирило Контаріс; – Ібрагім 1-й, який перебив усіх християн на о. Криті, батьківщині патріарха Афанасія.

Ті часи були найважчими в житті Східної Православної Церкви. Турки заборонили християнам-грекам відкрито сповідувати свою віру. Тих, хто не виконував заборони, вони обкладали непосильними штрафами, забирали й грабували їхнє майно, самих мучили й убивали. Тоді було багато мучеників за віру, чимало було і відступників від Христа. За поставлення для християн патріарха турки брали з них велику плату. Крім турків, Східну Православну Церкву тіснили іновірні християни – католики і протестанти. Католики, особливо католицькі ченці-єзуїти, всі сили докладали до того, щоб підпорядкувати Східну Церкву Римському папі, а протестанти намагалися православне віровчення замінити своїм, яке не визнає ні церковної ієрархії, ні таїнств. Ті й інші були вельми сильні, отримуючи для своєї справи кошти і користуючись заступництвом королів тих країн, звідки вони прибули. Православні греки через свою нечисленність і бідність не могли протистояти їм, тож самі Константинопольські патріархи іноді вступали в дружбу з католиками або протестантами, сподіваючись у разі потреби знайти у них допомогу. Але ця дружба часто накликала на патріархів підозру в їхньому неправослав’ї. Ось за яких важких обставин довелося зайняти вселенський престол патріарху Афанасію III.
Святитель Афанасій – походженням грек, народився в місті Ретимно на о. Криті, в Середземному морі 1597 року. Він походив із благочестивої, шляхетної грецької сім’ї Пателаріїв, що була в близькій спорідненості з царственим родом Палеологів. Рід Пателаріїв вирізнявся видатними розумовими обдаруваннями, про що збереглися свідчення народних пісень. Батько святителя Афанасія Григорій Пателарій був видатним ученим, філософом і публіцистом. Мирське ім’я святителя Афанасія невідоме. Будучи отроком, святитель Афанасій навчався в школі знаменитого на той час Аркадійського монастиря на о. Криті. У цій школі він набув міцності знань і твердості переконань у правоті східної віри. “Я був, – говорив він про себе, – знавцем богослов’я, математики, риторики, багатотрудної граматики, піїтики, астрономічної премудрості, музики та інших мистецтв”. Він чудово володів давньогрецькою, латинською, арабською та італійською мовами.

В юності святитель був вельми гарний обличчям, з відкритим добрим поглядом, який викликав прихильність до нього людей при першій зустрічі. Нащадок царського роду, богослов, філософ і поет за природою, він користувався великою увагою в сучасному йому високому суспільстві о. Крита. Криту, а за заступництва Теафета-паші, правителя острова, на нього чекала і блискуча майбутність. Але галасливе життя світського суспільства не до душі було юнакові. Його вабило до себе тихе благочестиве життя християнських подвижників о. Криту, св. гори Сіті. Криту, св. гори Синайської та Афону, які проводили весь час у молитовних подвигах і цим шляхом досягали духовної досконалості. Перед його уявним поглядом поставали образи вселенських святителів: “божественного, дивовижного” цареградського патріарха Григорія Богослова; Василія Великого; Іоанна Златоуста і особливо учнів і проповідників Євангелія істинного і тлумачів Св. Писання, які за часів святителя Афанасія всі з острова Крит були, де і сам святитель прожив 26 років. Добровільно залишивши високе світське суспільство, він зрікся всіх його “принад”, присвятивши себе на служіння Богу, прийнявши образ смиренного ченця.
Віддалення від світу і його спокус, матеріальні поневіряння, пов’язані з прийняттям чернечого образу, подвижницьке життя, якому він віддавався і в наступні роки, ченцю Афанасію здавалися ще недостатніми для того, щоб здійснити в собі образи справжніх пастирів і вчителів Церкви, які йому підносили. Чернець Афанасій цілком спрямував свою душу в розумне молитовне діло, і віддався самовдосконаленню через читання і вивчення слова Божого. “О священна, дивовижна, пресвітла книга, – молився він у такі години над Св. Євангелієм, – молю тебе, просвіти очі душі моєї”.
Чернець Афанасій незабаром став відомим у м. Канеї як видатний проповідник і тлумач Св. Письма, його викликали до Царгорода, відрядили на просвітництво світлом Христового вчення влахів і молдаван, для яких він переклав сучасною народною говіркою Псалтир (перекладений святителем із єврейської новогрецькою мовою Псалтир згодом зберігався в обителі в ім’я святого апостола Івана Богослова на о. Патмосі, а списки з нього зберігались в о. Патмосі, де його перекладали в околиці в ім’я апостола Іоанна Богослова. Патмосі, а списки з неї – у різних монастирях св. гори Афон) і 1631 року за видатну подвижницьку та просвітницьку діяльність був возведений у сан єпископа, а потім і митрополита Фессалонікійського, інакше Солунського.
З часу зведення в сан єпископа, а потім і патріарха, для святителя розпочався тісний шлях, – шлях печалі, прикрощів, душевних і тілесних страждань, смиренно пройдений ним під вагою патріаршого титулу. Господу завгодно було випробувати терпіння патріарха Афанасія в приниженні та твердість у сповіді, і він залишився непохитно вірним Йому до кінця днів своїх.

Фессалонікійська митрополія, в межах якої знаходиться Св. Гора Афон, найближча до Царгорода, найбільше була й розорена турками. Тяжке становище, заворушення в церковному управлінні, релігійне сум’яття умів так важко вразили нового єпископа, що він готовий був навіть зовсім відмовитися від єпископства. Але Господь зміцнив волю його. “Повернення немає, – писав з цієї нагоди митрополит Афанасій, – волею-неволею я повинен виконати те, за що взявся. Господь сказав: що поклав руку на орало, і що озирається назад, не є керований у Царстві Божому (Лк. 9:62). Покликаному на шлюб не слід засмучуватися і тому, хто поклав руку на орало, озиратися назад”.
У той час Константинопольський патріарший престол обіймав знаменитий патріарх Кирило Лукаріс. Він був у великій дружбі з протестантами. Папісти скористалися цією обставиною, звинуватили його перед султаном у державній зраді, у протестантстві й домоглися заслання його в ув’язнення. Вони хотіли звести на патріарший престол свого однодумця Кирила Контариса, єпископа Веррійського. Православні повстали проти папіста Кирила і наполягли на тому, щоб престол тимчасово, до повернення із заслання Кирила Лукаріса, замістили на Фессалонікійського митрополита Афанасія. Цього разу католики поступилися їхнім бажанням, оскільки знали, що митрополит Афанасій вельми не схвалює вчення протестантів, їхніх непримиренних ворогів. Минуло п’ять місяців, а Кирило не повертався із заслання; тоді 5 березня 1634 р. митрополита Афанасія обрали дійсним патріархом. За затвердження його в цьому сані султану сплатили 180 000 руб. При обранні митрополита Афанасія патріархом малося на увазі, що клопотання його в такому сані перед султаном про повернення Кирила матиме більше значення. Зведення митрополита Афанасія на патріарший престол відбулося 25 березня, у день Благовіщення.
Невдовзі після цієї події повернувся Кирило. Він залишився незадоволений усім тим, що відбулося тут за його відсутності. Хоча патріарх Афанасій і поступився йому добровільно престолом, але за наполяганням недругів його все-таки звинуватили в тому, що зая. Протестанти хотіли цим звинуваченням зганьбити патріарха Афанасія в очах Константинопольської пастви, у якої він за короткий час здобув любов і повагу.надто багато було сплачено церковних грошей за його поставленннадто багато було сплачено церковних грошей за його поставлення. Протестанти хотіли цим звинуваченням зганьбити патріарха Афанасія в очах Константинопольської пастви, у якої він за короткий час здобув любов і повагу.

Коли відбувся над патріархом Афанасієм суд, провини за ним не знайшли: хоча витрата на поставлення була чимала, але обійтися без неї ніяк не можна було, іншим патріархам за своє поставлення доводилося платити навіть значно більше, але мета була досягнута.
Збезчещений і ображений таким звинуваченням, святитель віддалився на Св. Гору Афон, де віддався молитовним подвигам і поклав підвалини обителі, що нині зветься російським Свято-Андріївським Скитом. Через рік, коли патріарх Афанасій був в Італії, Римський папа, знаючи про його душевне сум’яття, запропонував було йому перейти в католицтво, обіцяючи за це почесне місце серед католицьких архієреїв, але святитель з обуренням відкинув його пропозицію.
У 1638 р. святителя Афанасія знову хотіли звести на патріарший Константинопольський престол, але цьому завадили єзуїти. Вони поставили на патріаршество вищезгаданого папіста Кирила Веррійського, а щоб заспокоїти православних, запевнили їх, що патріархові Афанасію буде надано місце після Кирила (оскільки вони не сподівалися, що він довго пробуде патріархом), а до того часу знову запропонували патріархові Афанасію зайняти Фессалонікійську митрополію з правом управляти нею та служити там за чином і звичаєм патріаршим.
Фессалонікійська митрополія в цей час опинилася ще в більшому розоренні. Не було ні судин церковних, ні шат, у чому можна було б служити патріарху. Патріарх Афанасій кілька разів писав до Москви до царя Михайла Федоровича, просячи його допомогти Солунській митрополії, яка “гине, як корабель у безодні”, але допомога звідти надсилалася невелика, особливо порівняно з потребою, а тим часом новий Константинопольський патріарх Парфеній грізно попередив святителя, що він позбавить його навіть патріаршого сану, якщо він не доставлятиме потрібної кількості коштів на утримання його, Царгоградського патріарха. Справа дійшла до того, що через чотири роки служіння патріарха Афанасія в Солуні його посадили до в’язниці. “Лиха, муки і темничне сидіння, які йому довелося там перенести, неможливо й описати”,- каже молдавський господар Василь Лупул. Щоб дістати кошти на сплату боргів, святитель вирішив особисто поїхати до Москви до царя Михайла Федоровича і просити його про допомогу. Після страждань у в’язниці та важких переїздів через Балканські гори трапилася в Молдавській землі хвороба патріархові, і він мусив тут зупинитися. Хворий святитель прожив у Молдавії дев’ять років, не перестаючи піклуватися про свою митрополію і віддаючи свої надірвані сили на впорядкування Молдавської Церкви та просвіту в Молдавії юнаків світлом Христового вчення.

У 1652 році святителя Афанасія вдруге звели на патріарший Константинопольський престол. У цей час турки вели руйнівну для себе війну через батьківщину патріарха Афанасія о. Крит; цареградська паства була у великому страху. Криту; цареградська паства була у великому страху і печалі: турки вбили трьох її патріархів; усі церковні справи були в запустінні; у патріаршій скарбниці грошей не було; вороги нового патріарха протестанти почали розпускати чутки, що він вельми прихильний до папістів; багато католиків і навіть дехто з православних був у цьому впевнений. Щоб заспокоїти свою православну паству, 1652 року, у день першоверховних апостолів Петра і Павла, святитель Афанасій у своїй патріаршій церкві промовив таку проповідь: “На цьому камені, а не на Петрові, як кажуть дехто (католики), Я буду будувати церкву Свою, – каже Христос, – на сповіді Петра, що таке: Ти є син Божий, – на ньому ж, сказав Він, – Я будуватиму і церкву Свою. – Петро не є скеля, скеля – Христос, як про це говорить ап. Павло: Скелею ж бе Христос. Ми не Петрослужителі, а Христослужителі. І дам тобі ключі Царства Небесного… Це він сказав про майбутнє, що й здійснив у день П’ятидесятниці, пославши Духа Святого, не так, що одному більше, а іншому менше, але всім однаковою мірою; не Петру одному, чи йому більше, – ніяк, – а всім однаково, і Петро нічого не мав більшого чи меншого порівняно з іншими, але всі були рівними”.
Усі присутні в церкві зрозуміли з цієї проповіді, що патріарх Афанасій – безстрашний і непохитний сповідник віри православної. Для Риму і католиків це було важким ударом і осоромленням. Щоб помститися вірному вартовому Східної Христової Церкви, вони поширили в Царгороді чутки, що патріарх у своїй проповіді захищав папу, а єзуїти так хитро всю цю справу обставили, що істина відкрилася за двісті з гаком років. Водночас вони порадили туркам вимагати додавання з православного патріарха за його поставлення. “І через кілька днів, – каже патріарх Афанасій, – стали на мене агаряни правити чималі податі султанові, на візира та інші почесті; все, що я мав маєтку свого, роздав басурманам, і ще зайняв із великим зростанням, і, бачачи їхню ненаситність, закликав до себе архієреїв, кліриків і вельмож, православних християн, і патріарший свій престол волею своєю віддав”. Святитель добровільно зрікся Вселенського свого престолу, усвідомлюючи, що сили його остаточно слабшають і він не в змозі вже правити вселенською паствою.

Душевні й тілесні страждання настільки надірвали здоров’я святителя, що він бажав тепер тільки одного: “у спокої провести залишок днів своїх”. Незабаром після зречення він відбув до Молдавії, де він у перше перебування почав будувати Микільський монастир у м. Галаці, сподіваючись знайти там бажаний спокій. Але Господу угодно було інакше направити земний шлях святителя.
У той час утворився з балканських народів: сербів, молдаван, влахів, греків та ін., союз з метою вигнати з Царгорода турків і таким шляхом назавжди звільнити Христову Церкву від їхнього ярма. До цього союзу долучилися і малороси. Союз доручив патріархові Афанасію поїхати до Москви і переконати російського царя Олексія Михайловича стати на чолі всієї справи і за це володіти Царгородом і всією Грецією. Прозріваючи в цій справі передбачення Промислу Божого, святитель охоче погодився на пропозицію союзу і поїхав до Москви.
Важкий був шлях, але Господь зберігав сили обранця свого. П’ять місяців тривала подорож до Москви, з яких найнебезпечнішими були березень і лютий, коли в Малоросії настає весна, всі дороги зіпсовані, крім того, в той час Богдан Хмельницький вів війну з поляками. 16 квітня 1653 р., у суботу на Великдень, патріарх Афанасій благополучно прибув до Москви. Його прийняли тут із належною честю, і він прожив у Москві до 14 грудня того ж року. Святитель гідно і з усією ретельністю виконав узяте ним на себе доручення. “Сам Господь Іісус Христос, Його Пречиста Матір, всехвальний святитель вселенський Григорій Богослов, – переконував патріарх Афанасій Царя Олексія Михайловича, – допоможуть тобі оволодіти Царгородом. Місто це – слава мирська, похвала всесвіту, царям держава, середина землі, земний рай, сад всесвіту, небо прикрашене, їжа людська всім, хто вдається до цього, між сходом і заходом, а схід там відстоїть від заходу всього на версту. Град цей створив перший цар благочестивий, святий рівноапостольний Костянтин, він називається новим Римом. Там повинно бути главі церковній, там повинно бути і соборам вселенським, і великому цареві самодержцю і августу. Ваше державне Царство звільнить Св. Животворящий Гроб Господній, Богохідну гору Синай, Св. Гору Афон: і відкриється тоді прехвальна гора Софія. Вражається розум людський красою і величчю її. І буде в ній проповідуватися благочестя, і прославиться Св. Трійця, і спорудиться на ній Святий Животворящий Хрест Господній. Тут ти називаєшся царем і самодержцем Московським і всієї Росії, а опанувавши Царгород, ти будеш монархом усього всесвіту, і поклоняться тобі королі всього світу. Нині найприємніший час іти на звільнення Царгорода. Не бійся, мужайся і кріпись: помічниці твої непереможні суть”.
Ніхто, крім господаря Молдавії Василя Лупула і гетьмана Малоросії Богдана Хмельницького, не знав, що в Москву прибув до царя клопотання і печальник за Східну стражденну Христову Церкву. Москвичі прийняли святителя як прохача милостині на її потреби. Його щедро обдаровували на прийомах, багато дякували за служіння, а коли він оголосив, що будує в м. Галаці монастир і не має коштів докінчити його, за особливими чолобитними святителя йому пожертвували на цю справу багато грошей, матеріалів, і священних предметів.
За те знатний жебрак віддав Москві від багатств розуму і серця свого: він вказав Москві шляхи до світла і знання, сам узяв участь у впорядкуванні російського богослужіння церковного і допоміг царській родині в засмученні її силою молитви своєї про дарування спадкоємця престолу.
Переконання святителя мали належний вплив, але завершенню справи, на яку кликав і благословив російського царя святитель, завадила війна, що почалася в цей час між Росією і Польщею через Малоросію.
На зворотному шляху патріарх Афанасій тимчасово зупинився в Лубнах, головному місті Лівобережної України. Коли він під’їжджав до Лубенського монастиря (лютий 1654 р.), ігумен о. Петреній із братією за чином, у священних ризах, його зустріли. Коли о. ігумен підійшов до нього під благословення, святіший патріарх прорік йому: “Бажає душа моя в цьому монастирі грішне моє тіло поховати”. Передрікання святителя про свою кончину здійснилося через місяць його перебування в монастирі. Від важкої дорожньої дороги потривожилися рани, отримані патріархом ще у фессалонікійській в’язниці, тіло його опухло, і він помер 5 квітня, у середу, на Фоминому тижні “яко мученик, яко святитель, даруючи благословення всім християнам, яких за життя ще своє благословляв”. Ігумен, братія монастиря і свита патріарха поховали його в храмі Преображення Господнього під амвоном, перед царською брамою, у сидячому положенні, як заведено ховати східних патріархів. На нього було надіто все архієрейське вбрання, а в руку вкладено посох; його посадили в крісла і з кріслами, сидячого, вклали в кам’яну гробницю. На гробниці присутні при похованні зробили такий напис: “Син! Якщо ти шанобливий, не проходь повз батька без поклону: він був чуйним, чуйним на людське горе пастирем апостольського трону і по смерті своїй молиться за паству свою перед Пастирем пастирів – Христом”. І вустами надписувачів говорила сама істина: доброта, милосердя, благодіяння і благотворіння, поблажливість до немочей і недоліків людських, – як кажуть записи сучасників, – були в очах святителя тими високими чеснотами, які він схвалював в інших людях, незмінно виявляв і сам у щасливі й сумні дні свого земного життя.

Покійного святителя Господь благоволив прославити нетлінням і чудесами. У 1662 р. Газський митрополит Паїсій Лігарид, проїжджаючи через м. Лубни, просив показати йому гробницю святителя. Нетлінні останки його були винесені з-під спуда… “Коли з благословення Київського митрополита відкрили гробницю, наповнилася церква пахощами, і знайшли святішого патріарха тіло ціле, тільки у правої руки, якою він тримав палицю, пальців двох або трьох немає. Священний одяг, що був на святителі, з тіла його спав і зотлів, на чому сидів він, крісла згнили, цілими знайшли тільки палицю та посох”. На мощі святішого патріарха наділи нові ризи і поклали в церкві Преображення Господнього зовні. На ознаменування чудес, що були до відкриття чесних мощей і під час відкриття їх, на новій гробниці тоді ж було зроблено такий напис: “Всемогутній і Незбагненний Бог спочивающаго Святішого Патріарха Константинопольського АФАНАСІЯ прославити благоволив чудотворіннями плотією невічною і благодаттю сповненою за днів Благочестивішого Государя, Царя, Великого Князя Олексія Михайловича”.

Відтоді нетлінні мощі святішого константинопольського патріарха Афанасія стали предметом шанування і поклоніння вірян усієї православної Русі. Дорогоцінний скарб, вийнятий з-під спуду, не зотлілий під землею, виявився водночас цілющим джерелом для всіх стражденних. Милосердний і велелюбний за життя свого, святитель не полишає своєю допомогою вселенську паству і по смерті своїй. З’являючись багатьом у видіннях, він благословляє, наставляє і лікує вірних синів Христової церкви, які з нелицемірною і ревною молитвою до нього притікають.

Ось що пише колишній ігумен Лубенського монастиря, нині прославлений святитель Бєлгородський Іоасаф, про своє видіння і бесіду під час цього видіння зі святителем Афанасієм: “1740 р. жовтня 26 я бачив такий сон: бачився святитель Христовий Афанасій, який ходив біля своєї раки у повному вбранні, і якого я проводжав під руку. Після цього він знову поліг у свою раку, а я, грішний, оправляв його в ній і почав говорити такі слова: “Святіший патріарх, бажаю я Вашій Святості день святковий вставити і подав про це прохання преосвященному Рафаїлу” (що, дійсно, так і було). На це Святіший запитав: “А що ж?” Я відповів йому, що преосвященний сказав, що не можна цього зробити, тому що про це треба писати в Синод і треба показати його чудеса. Тоді святитель сказав: “О, так, бувають тут із Москви…”. Я знову став йому говорити: “Святіший патріарх, покарай мене за життя мого за гріхи мої”. А він каже: “Адже я вже покарав; хіба ще покарати? Добре, добре”. Потім поклав на грішній моїй голові руки і сказав: “Нехай благословить тебе Господь від Сіону, живий у Єрусалимі…”, на чому я й прокинувся. 1741 р., березня 1 дня, коли я трохи вдень заснув, бачилося мені, що в церкві св. Софії Київської я служу панахиду з преосвященним Рафаїлом. Коли я здійснював кадіння церкви, під час кадіння горняго місця, з правого боку знову з’явився святитель Афанасій, що в Мгарі, у своїй раці, святі мощі якого я з жахом великим залишав; він же простягнув свою руку, взяв мене за руку міцно, я ж почав волати: “Святіший патріарх, моли Бога за мене, грішного, нехай не відкине мене Господь!” А він сказав: “Відкине, відкине”, і додав такі слова: “яко ж любить мене Отець, так любить тебе Син…”. Разом із цим я прокинувся”.

Через три роки після описаних видінь святителя Іоасафа в літописі Лубенського монастиря описано таку чудесну подію при мощах святителя Афанасія. “У 1745 році 14 березня, у четвер третього тижня Великого посту, – говорить особа, яка випробувала на собі силу благодатної допомоги святителя Афанасія, – з раннього ранку у мене розболілася голова, відчувалося велике нездужання в усьому тілі, і хилило до сну. Я ліг і заснув. Уві сні мені уявилося, що я стою у великій оздобленій церкві і слухаю спів. Раптом здається мені, що церква руйнується і ховає мене під своїми руїнами. Від переляку я закричав нелюдським голосом і прокинувся. Оговтавшись, я хотів заговорити з оточуючими, але язик відмовився мені коритися, і я не міг вимовити жодного слова. Так минуло години три, після чого до мене знову повернувся дар слова, і я говорив до самого вечора. До вечора я остаточно заспокоївся, припускаючи, що хвороба моя остаточно минає, і, задоволений її результатом, я на ніч міцно заснув. Моя радість була передчасною. Коли я рано в п’ятницю прокинувся, виявилося, що хвороба моя не тільки не минула, а значно посилилася: я остаточно позбувся дарунка слова і не міг вимовити жодного звуку. У суботу зранку почали мене лікувати: пустили кров, дали крапель для пиття і полоскання для горла. Краплі я пив, гортань полоскав, але полегшення ніякого не відчував, а, крім того, у мене посилилися і головні болі.
Бачачи марність лікування і помічаючи, що болі посилюються, я залишив свої ліки і вирішив помолитися біля раки святителя Божого Афанасія, сподіваючись при ній без сумніву отримати зцілення свого язика. Про свій намір на папері я повідомив своїм товаришам. Вони мене схвалили і стали квапити виконати обітницю, зголосившись проводити мене до монастиря. З таким наміром я заснув у ніч із суботи на неділю. І ось бачиться мені сон: підходить до мене у світлому одязі старець, у руці у нього дивовижна квітка з червоними ягодами; він дає мені цю квітку і каже: “Прийми цей від руки моєї цвіт і збережи в себе, імаши бо цього дня після відправлення Божественної літургії знести його”.

Прокинувшись від сну, я зібрав свої ліки, повикидав на подвір’я і став збиратися в Лубенський монастир на поклоніння угоднику Божому, святителю Христовому Афанасію. Від одного цього наміру припинилися мої головні болі. Але намірам моїм не судилося здійснитися негайно. Головний писар нашого Лубенського полку Опанас Шкляревич наказав, щоб я того дня нікуди не відлучався, а чекав аптекаря Петра Нейдгарда. Він мав прийти і пустити мені кров з-під язика. Наказ мене вельми засмутив, і з головним болем, що відновився, я став чекати приходу аптекаря. Аптекар не приходив довго, а болі мої все посилювалися. Тоді я вирішив не послухатися командира і таємно пішов у монастир, де на мене чекали вже мої товариші. І в цьому монастирі, у храмі Благовіщення Пресвятої Богородиці, на Божественній літургії, перед мощами угодника Божого, святителя Христового Афанасія і перед іконою Пресвятої Богородиці, я з усілякою ревністю вклонявся, поклонявся, цілував їх і старанно просив дозволу язику моєму. І по відпустці Божественної літургії пішов я в єдину келію і тоді, почекавши з півгодини або трохи менше, за допомогою Угодника Божого, святителя Христового Афанасія, став говорити. Це моє зцілення від німоти як я, так і всі присутні визнали за найзнатніше диво. Я ж, віддавши угоднику Божому, святителю Христовому Афанасію, похвальну подяку, прошу, нехай буде про це всім відомо. – Копіїст полкової Лубенської канцелярії, син козака Глинської сотні, жителя м. Глинська Стефана Галичина, Гаврило Галичин”.
25 травня 1813 р. при мощах святителя Афанасія отримала зцілення княгиня Волконська, яка прибула з Москви. Вона була переконана приїхати в Лубни триразовим велінням, яке чула уві сні, і видіннями обителі, що стоїть на горі, в якій вона бачила святителя, що сидить. Родичі її, Васильчикові й Татищеви, розповіли їй про святителя Афанасія, який спочиває в такому положенні в Лубенській обителі. Княгиня поспішила в Лубни. До церкви її принесли на килимі і поклали при мощах святителя. Так вона прослухала літургію і молебень і була віднесена в готель. Того ж вечора, щойно вона почула благовіст до вечірньої вечірні, вона сама піднялася зі свого одра і, на превеликий подив усіх прочан, сама прийшла до церкви. Про триразове бачення святителя і заклик його вона сама розповіла ігумену Самуїлу та іншій братії.

Наступного року було таке зцілення при раці святителя Афанасія. Людина, що віддавалася від юності всім своїм пристрастям і вже майже дійшла до розумового божевілля, відчула, нарешті, потребу в покаянні й зважилася йти на прощу до Києва. Дорогою зайшов він із братом своїм у Лубни і там під час літургії, якої раніше не міг слухати через душевний розлад, звернувся молитовно до святителя Афанасія, і раптово зцілилася його душевна хвороба. Припавши до мощів святителя, він цілував їх зі сльозами каяття, і в ту хвилину йому уявилося, що сам святитель, ніби живий, перед ним сидить, і обличчя його, як обличчя Ангела Божого.

У 90-х роках минулого століття в м. Анані, в сім’ї коменданта фортеці гвардії полковника Івана Матвійовича Аргамакова та дружини його Олімпіади Олексіївни Ольшевської, явленням святителя Афанасія зцілили малолітнього сина її Аркадія. Дитині йшов шостий рік, і вона захворіла на тяжку форму виснажливої лихоманки. Лікували його найкращі лікарі, зверталися до місцевих уродженців, які користувалися травами, виписували фахівців, професорів із дитячих хвороб, – усе марно, дні малятка були полічені. І ось мати, яка дві доби простояла біля ліжка вмираючого єдиного сина, у страшній скорботі й розпачі раптом згадала про святителя Афанасія Лубенського. Кинулася вона на коліна і в гарячій молитві до святителя просила про зцілення хворого Аркадія. Раптово вона побачила святителя і почула його голос: “Син твій буде здоровий, і сліду хвороби не залишиться”. Дійсно, до ранку дитина заснула, і сили її стали відновлюватися з кожним днем. Лихоманкою він потім за все життя своє ніколи не хворів. Згодом, перебуваючи на військовій службі в чині полковника, Аркадій Іванович Аргамаков завжди мав при собі образ святителя Афанасія, здійснив також поїздку до Лубен на поклоніння святителю, який облагодіяв його.
Багато й інших чудес сталося при чесних мощах святителя Христового Афанасія, про які тут не згадано. Але і наведених достатньо для того, щоб бачити, як прославляє Господь обраних своїх і як велелюбний пастир апостольського трону і після смерті своєї милосердствує чадам церкви Христової, які з чистою і бездоганною вірою припадають до цілющих його мощей.
У 60-х рр. 19 століття було складено житіє святителя Афанасія з описом чудес, що відбулися при його мощах. У 1901 р., за єпископа Полтавського Іоанна, у Синодальній друкарні було видрукувано “Службу иже во святых отцу нашему Афанасію, патріарху Константинопольському, Лубенському чудотворцю”.
У 1936 р., коли безбожна влада проводила розтин святих мощей, у тодішню столицю України, м. Харків, було привезено, серед інших, і святі мощі святителя Афанасія. З побоювання ускладнення міжнародних відносин, оскільки святитель Афанасій за походженням був грек, і через унікальність його святих мощей влада не наважилася їх знищити. Таким чином, завдяки Всепромислительній Волі Божій, святі мощі святителя Афанасія збереглися неушкодженими в Харківському міському історичному музеї.
Під час Великої Вітчизняної війни, в 1943 р., було знову відкрито Харківський Благовіщенський кафедральний собор, куди було перенесено святі мощі святителя Афанасія і святителя Мелетія, архієпископа Харківського (пам’ять 12/25 лютого). Відтоді й донині святі мощі святителя Афанасія відкрито спочивають в особливо облаштованій раці в правому боковому вівтарі собору, де щотижня щочетверга звершується особливе вечірнє богослужіння з читанням акафісту святителю Афанасію на розспів.

Ми твердо віримо, що за молитвами святителя Афанасія і святителя Мелетія Всемилостивий Господь оберігає град наш Харків і весь народ землі Слобожанської від усяких бід і напастей. Особливе Боже благовоління, віримо, за молитвами святих угодників землі нашої проявилося 2 червня 1997 року, коли чиясь злісна рука вчинила пожежу на дзвіниці собору з розрахунком, що вогняна стихія знищить весь собор. Але десниця Божа на очах у всього народу відвела охоплений полум’ям верхній ярус дзвіниці, що падав, убік від собору. Таким чином було збережено Свято-Благовіщенський кафедральний собор і мощі святих угодників, що в ньому спочивають.
Слава Всемилостивому Господу і подяка Його святим угодникам за проявлену невимовну милість до нас і нашої благодатної святині.

ІНШИЙ ЖИТТЄПИС СВЯТИТЕЛЯ АФАНАСІЯ III ПАТЕЛАРІЯ, ПАТРІАРХА КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКОГО
Святитель Афанасій III Пателарій, патріарх Царгоградський, Лубенський чудотворець, у миру Олексій, народився 1560 року на острові Крит, у сім’ї благочестивого грека Пателарія. Незважаючи на освіченість і популярність у суспільстві, Алексія вабило життя християнських подвижників. Після смерті батька він постригся в рясофор з ім’ям Ананія в одному з Солунських монастирів, звідки пізніше пішов у монастир Есфігмен на Афоні, де ніс послух у трапезній. З Афону він здійснив подорож до палестинських обителей і в одній із них прийняв чернечий постриг з ім’ям Афанасій. Після повернення до Солуні його поставили пресвітером і він поширював Христове вчення серед валахів і молдаван, для яких переклав Псалтир із грецької на їхню рідну мову. Зрідка святитель йшов на Афонську Гору для молитовного усамітнення і Божого благословення на пастирські труди. Святість його життя приваблювала безліч християн, які бажали бачити істинного проповідника православної Христової віри.

Своїми неабиякими здібностями і духовними обдаруваннями він привернув увагу патріарха Константинопольського Кирила I (Лукариса) (1621-1623), який, покликавши подвижника, призначив проповідником при патріаршій кафедрі. Незабаром святий Афанасій був зведений у сан єпископа і поставлений митрополитом Солунської Церкви.

У цей час патріарха Кирила I (Лукаріса) обмовили перед султаном і заточили на острові Тенедос, а святителя Афанасія обрали на патріарший престол 25 березня 1634 року, в день Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Перебуваючи на першосвятительській кафедрі, патріарх Афанасій вів невпинну боротьбу за православ’я проти єретиків, єзуїтів і мусульман. Проибувши на патріаршому престолі близько 40 днів, підступами ворогів православ’я його усунули, а на кафедру повернули Кирила I (Лукаріса). Святитель вирушив на Афон, де деякий час подвизався на самоті. Потім його знову звели на патріаршество, але через рік скинули з престолу, після чого він повернувся в місто Солунь і не переривав зв’язку з Афоном. Зважаючи на нестерпні гоніння мусульманами православних християн, святителю Афанасію доводилося неодноразово надсилати (з 1633 до 1643 рр.) прохання російському цареві Михаїлу Феодоровичу (1613-1645) про дарування милостині бідолашній Константинопольській Церкві.

Коли перебування в Солуні стало для святителя неможливим, він змушений був виїхати до Молдавії під захист господаря Василя Лукула й оселитися там в обителі святителя Миколая поблизу Галаца. І тут він постійно звертав свій погляд до Афонської Гори, часто відвідував її і сподівався там закінчити своє життя. Однак Промисел Божий судив інакше.

У 1652 році святитель Афанасій після мученицької кончини патріарха Кирила I (Лукаріса) знову був зведений на Вселенську кафедру, але пробув на ній лише 15 днів, оскільки мусульманам і католикам не подобався цей проповідник православної Христової віри. Під час свого останнього патріаршого служіння він виголосив проповідь, у якій викрив папські домагання на верховенство у Вселенській Церкві та уявне апостольське спадкоємство. Переслідуваний мусульманами та єзуїтами, фізично знесилений, він передав управління Константинопольською Церквою митрополиту Лаврійському Паїсію і віддалився до Молдови, де отримав від пана в управління монастир святителя Миколая в місті Галаці. Знаючи глибоку віру і чуйність російського народу, святитель Афанасій здійснив подорож до Росії. У квітні 1653 року його з великими почестями зустрів у Москві патріарх Никон (1652-1658) і цар Олексій Михайлович. Отримавши щедру милостиню на потреби монастиря, у грудні 1653 року патріарх Афанасій від’їхав до Галаца. У дорозі він захворів і зупинився в Преображенському Мгарському монастирі міста Лубни в лютому 1654 року. Передчуваючи швидку кончину, святитель склав заповіт і 5 квітня відійшов до Бога. Поховання патріарха здійснили ігумен Петроній із братією обителі. За грецьким звичаєм святитель був похований у сидячому положенні. 1 лютого 1662 року святитель Афанасій був прославлений у лику святих і було встановлено святкування 2 травня, у день пам’яті соіменного йому святителя Афанасія Великого.

Мощі святого патріарха Афанасія, прославлені численними чудесами і знаменнями, спочивають у місті Харкові, в Благовіщенському кафедральному соборі.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь святителю Афанасию, патриарху Константинопольскому, Лубенскому чудотворцу, глас 8

Прему́дростию уче́ний твои́х ца́рствующий град просвети́в,/ тьму неве́дения ерети́ческого разгна́л еси́, преблаже́нне;/ твое́ благослове́ние земли́ Русстей прине́сл еси́,/ о́тче наш, святи́телю Афана́сие,/ иде́же сконча́в тече́ние твое́,/ на кри́лех чистоты́ возлете́л еси́ в Небе́сное Ца́рство.// Моли́ Христа́ Бо́га непреста́нно о душа́х на́ших.

Кондак святителю Афанасию, патриарху Константинопольскому, Лубенскому чудотворцу, глас 8

О, всесвяте́йший па́стырю и учи́телю вселе́нныя,/ преблаже́нне о́тче наш святи́телю Афана́сие!/ К ра́це моще́й твои́х припа́дающе, усе́рдно мо́лим тя:/ приими́ от убо́гих душ на́ших любо́вию приноси́мая тебе́ моле́ния/ и, я́ко име́я дерзнове́ние у Престо́ла Влады́чня,/ испроси́ моли́твами твои́ми чту́щим тя/ со А́нгелы и все́ми святы́ми// непреста́нно Пресвяте́й Тро́ице воспева́ти: аллилу́ия.

Молитва святителю Афанасию, патриарху Константинопольскому, Лубенскому чудотворцу

О, святи́телю Христо́в, уго́дниче Бо́жий Афана́сие! Веле́нием Бо́жиим жре́бий служе́ния святи́тельскаго восприи́м и крест Христо́в на ра́мена своя́ возложи́в, был еси́ па́стырь до́брый, свети́льник всесве́тлый, столп непоколеби́мый, Це́ркве служи́тель ве́рный, иера́рхов нача́льник, Правосла́вия защи́тник, нече́стия искорени́тель, сего́ ра́ди и водвори́лся еси́ в дому́ Го́спода твоего́. Тебе́ у́бо про́сим: моли́ся о нас, с ве́рою и любо́вию притека́ющих к честны́м и многоцеле́бным моще́м твои́м, не отри́ни прося́щих у тебе́ по́мощи в ско́рбех и боле́знех. Моли́твою твое́ю предста́ни ко Всевы́шнему Влады́це, исхода́тайствуй я́же на по́льзу душ и теле́с на́ших и отве́рзи нам две́ри милосе́рдия Бо́жия. Хода́тайством твои́м сохрани́ Це́рковь Святу́ю тве́рду и непоколеби́му от наве́т вра́жиих. Моли́ Го́спода и Влады́ку, да ти́хое и безмо́лвное житие́ поживе́м во вся́ком благоче́стии и чистоте́. Соблюди́ храм сей, в не́мже всели́лся еси́, от вся́ких бед и напа́стей и от всех враг ви́димых и неви́димых, и, я́коже в жи́зни кри́тския лю́ди от непра́веднаго ага́рянскаго убие́ния изба́вил еси́, та́ко и ны́не на Небесе́х непреста́нно моли́ся ко Го́споду изба́витися нам от вся́каго зла́го обстоя́ния. Пода́ждь ру́ку по́мощи и всем правосла́вным христиа́ном, притека́ющим к честны́м и нетле́нным моще́м твои́м и в моли́твах свои́х тя призыва́ющим. Ускори́ на моли́тву и потщи́ся на по́мощь, и́миже ве́си судьба́ми, да вси, безприкла́дное Бо́жие милосе́рдие ви́дяще и ча́емую по́мощь получи́вше, сла́вят пода́вшаго тебе́ си́лу и сла́ву Отца́ и Сы́на и Свята́го Ду́ха, во Еди́нем Существе́ сла́вимаго Бо́га, ны́не, и при́сно, и во ве́ки веко́в. Ами́нь.

Ще в розробці

Ще в розробці

Знайшли помилку