Святі Новомученики Черкаські

Місяця травня на 13-й день

У Хуторах будується єдиний в Україні храм на славу новомучеників Черкаських. Черкаська земля, так сталося, дала Україні найбільшу кількість святих, які постраждали за віру православну в роки комуністичних репресій.

26 травня 1998 р., у день пам’яті святого преподобномученика Макарія Переяславського і Канівського чудотворця, у Черкасах відбулися урочистості з прославлення святих Черкаських Новомучеників. Священним синодом УПЦ до лику святих було зараховано сто чотири священнослужителя і мирянина, які засвідчили мученицькою смертю віру в Христа в 1937-38 рр. З благословення владики Софронія 1998 року в с. Хутори було розпочато будівництво храму на честь св. новомучеників Черкаських…

Дехто дивується – така кількість святих! (Порівняння, звісно, тут недоречне: у Криму прославлено 9 новомучеників і один сповідник, у Харкові – 32…)

Емілія Петрівна Ладиженська, церковний історик:

– Насправді дивуватися нема чому. Річ у тім, що у 20-30-ті роки, у розпал колективізації (вирішальні, як тоді казали, роки п’ятирічки), багатьох священиків заслали в місця віддалені на 5-7-10 років. Заслали разом із тими, кого називали куркулями. Було гасло: “Геть куркуля і пособника його попа!” Після заслання священнослужителям повертатися на батьківщину не дозволяли. Київ, Харків, інші великі міста були закриті. А Черкаси, Умань, Звенигородка стали на Україні для священнослужителів своєрідними гетто. Тут стояли частини НКВС. Крім того, до нашого регіону засилали на проживання ченців із Київської Лаври, монастирів, скитів. Потрапляли до нас і священнослужителі (“позбавлені”) із західних прикордонних областей як “неблагонадійні”. 5 грудня 1936 р. в СРСР було ухвалено Конституцію, якою проголошували свободу совісті (віросповідання), рівність прав усіх громадян, “загальні, рівні і прямі вибори при таємному голосуванні…”. Люди піднеслися духом. У січні 1937 року було проведено перепис населення, який, зокрема, показав, що 2/3 населення, особливо в сільських районах, – віряни. У селах на Черкащині кількість віруючих доходила до 80% (наприклад, у с. Вергуни). На Великдень 37-го, який збігся з першотравневими святами, люди масово йшли до храмів, а не до клубів, сповідалися в церкві та причащалися, а не демонстрували “солідарність”. Влада була буквально шокована: після революції минуло 20 років, вона провела величезну “пекельну роботу” зі знищення Церкви, у величезній країні залишилося стільки храмів, скільки до революції було в одній невеликій області, а люди – вірують! За роботу зі знищення віри вони отримували ордени, це видно з документів. І раптом 2/3 – віруючі! 30 липня 1937 р. було видано оперативний наказ, у якому постановлялося в 4-місячний термін (з 5 серпня до кінця року) провести масові репресії… Країну за наказом Єжова було розбито на оперативні сектори, до яких були прикомандировані ті чи інші військові та міліцейські підрозділи. Але Черкаси цього не потребували, тут стояла 58-та стрілецька дивізія НКВС. У цей час по країні було заарештовано 136 тис. 900 православних священнослужителів, з них 85 тис. 300 осіб розстріляно. У черкаському регіоні з планом не могли впоратися. До кінця 37-го було проведено (принаймні) 138 засідань судових “трійок” НКВС. Документально зафіксовано, що 31 грудня було ухвалено вироки про розстріл людям, яких ще навіть не заарештували, обвинувачення яким ще не висували. Цих людей заарештували до Різдва, розстріляли через тиждень… Є свідчення слідчого черкаського районного НКВС про те, що слідчі “липували” (їхній професійний жаргон). Для розстрілу обвинуваченого було потрібне свідчення трьох свідків (мінімум). У поспіху слідчі вигадували свідчення. Відомі випадки, коли священики помирали під час допитів, як це трапилося з Костянтином (Дяковим), митрополитом Київським, який мученицьки помер на допиті в ніч на 10 листопада 1937 р., а за документами “розстріляний” пізніше, у 38-му. У 1938 заарештували ще понад 28 тисяч священнослужителів і розстріляли 21 тисячу 500

Про долю багатьох священнослужителів після того, як їх було засуджено до відбування покарання у виправно-трудових таборах (ВТТ), нам нічого не відомо. За документами бачимо, що людину засуджено на 10 років ВТТ, але її слід губиться. (Є історичні свідчення, що засуджених – для швидкості “ліквідації” – топили в баржах). Наразі нам відкриті імена близько 100 жертв, які були засуджені до ВТТЛ по Черкаському регіону. І при цьому відомий лише один випадок повернення священнослужителя до Черкас із таборів. Нині ми його знаємо як схиархімандрита Авакума (Старов, хрещений Димитрієм). Він останній настоятель останнього діючого монастиря на Черкащині – Мошногірського Свято-Вознесенського. Монастир був закритий владою наприкінці 1923 або на початку 1924 року. Авва Авакум – останній старець землі Черкаської. (Старцями в православ’ї називають тих, хто своїм молитовним і праведним життям заслужив у Господа три дари – дар прозорливості, дар цілительства, дар міркування). За свідченням людей, які знали його, він був великим старцем, у якого в усьому світі були духовні чада. Отець Авакум знав, наприклад, заздалегідь, що в 1961 р. почнуться нові гоніння на Церкву… Буквально дивом владика Софроній (архієпископ Черкаський і Канівський. – О.С.) знайшов відомості про Авакума, якого ми шукали як о. Досифея (це ім’я старець носив до прийняття схими). За молитвами нашого владики було знайдено і місце спочинку старця: 1964 р. о. Авакум був похований на черкаському Ватутінському (Різдво-Богородичному кладовищі). Живі люди, які знали його за життя. Є диктофонні записи спогадів… Старець Авакум ще не канонізований, але віряни шанують його святим сповідником. У дні пам’яті о. Авакума біля могили його відбуваються служби… Владика вважає, що робота з прославлення святих триватиме доти, доки нам будуть відкриватися промислом Божим нові імена.

Наразі підготовлено до канонізації (хоча збір матеріалів ще триває) 35 новомучеників.

Настоятель храму новомучеників Черкаських ієрей о. Олег (Капітонов):

– Немає нічого випадкового. І те, що перший храм на честь Черкаських новомучеників будується в Хуторах, – не випадково, все з волі Божої. Хутори – околиця Черкас, специфічне село, раніше Богом забуте. У двадцяті роки в Хуторах оселилося кілька сімей єретиків-сектантів – німців-переселенців. Згодом майже все село відійшло в єресь. Тут же і вся черкаська хімія, тут – в’язниця, тут – найбільша птахофабрика, аеропорт… До 1995 р. у Хуторах не було православного храму. Зараз ми служимо в орендованій, пристосованій під церкву будівлі. Храм наш освячений владикою Софронієм на честь Різдва Іоанна Хрестителя. Іоанн Хреститель – перший у благодаті мученик. І в новому споруджуваному храмі нижній боковий вівтар буде освячено на честь Різдва Іоанна Хрестителя. Це буде теплий зимовий боковий вівтар, а верхній – літній. Висота храму – 30 метрів, а дзвіниці – 37. Храм у плані у вигляді хреста. Для Хуторів це дуже важливо. Допомога святих новомучеників зараз дуже відчутна. Коли почалося будівництво і був викопаний котлован – його залило водою, хоча до цього часу поруч були глибокі сухі погреби. Це нам було напоумлення. Ми на метр збільшили піщану подушку, тисячу кубів піску вклали, і тепер наш храм сухий. А напоумлення в тому, що з якоїсь причини ґрунтові води в Хуторах стали підніматися. І тепер багато льохів залиті водою (особливо в тій частині села, де живуть сектанти), боюся, що і жаби заведуться, як було під час єгипетських страт, коли єгиптяни утримували в рабстві ізраїльтян. А єресь – це теж рабство. Життя села відтоді, як з’явився в центрі Хуторів храм, помітно покращилося. І екологічна обстановка в тому числі. І справа не тільки в тому, що рівень виробництва знизився… На тому місці, де будується храм, проходив потужний (о. Олег показує товщину – більше ніж у два кулаки. – Авт.) кабель наведення аеропорту. Керівництво аеропорту пішло нам назустріч, перенесли кабель. Раніше кожні 10-15 хвилин Хутори здригалися від моторошного гуркоту – злітали або йшли на посадку літаки. Навіть незрозуміло, як тут люди жили. При цьому влітку від птахофабрики над селом стояв неймовірний запах, мухи літали хмарами, як у тих самих єгипетських стратах… Мученики мають велику благодать у Господа і є небесними покровителями того місця, де їх прославляють. Іноді навіть і незрозуміло, як рухається наше будівництво. Постійно працюють на будівництві всього чотири людини. Ніби з повітря все з’являється. Будується храм на пожертви. Промислові підприємства, що примикають до Хуторів, активно допомагають. І не тільки! Коли почалося будівництво – змінилося керівництво птахофабрики. Колишнє керівництво не допомагало. А нинішнє – дуже активно допомагає. Хтось дає паливо, хтось – будматеріали, хтось – техніку, хтось за пільговими цінами, а то й як милостиньку дає матеріали. Не називаю ці підприємства та їхніх директорів, бо милостиня, створена в таємниці, Богу угодна.

Жителі села по черзі годують бригаду робітників. Життя хуторян змінилося – і хрести наділи, і на криласі співають, і церковнослов’янською навчилися читати. У в’язниці владика освятив храм на честь мучениці Анастасії Узорішительниці. І там тепер понад 100 ув’язнених є нашими постійними парафіянами. Анастасія означає “воскресіння”. Воскресіння людини до життя. Воскресіння села до життя. На великі свята приходять до нас і сектанти. На Великдень прийдуть святити паски і яйця.

                                                                                                   ***

У передмісті обласного центру в с. Хутори будується храм на честь новомучеників Черкаських. Новомученики – молитовники за всю нашу землю. Було б правильно, якби жертводавці на будівництво знайшлися не тільки в околицях Хуторів. У кожному районі області є святі новомученики, у кожній парафії, імена яких на кожній літургії поминають у Хуторах.

Святі новомученики Черкаські, моліть Бога за нас!