Святі новомученики Черкаські

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 13-й день

Черкаська земля дала Україні найбільшу кількість святих, які постраждали за віру православну в роки комуністичних репресій. 26 травня 1998 року, у день пам’яті святого преподобномученика Макарія Переяславського і Канівського чудотворця, у Черкасах відбулися урочистості з прославлення святих новомучеників Черкаських. Священним Синодом УПЦ до лику святих було причислено сто чотири священнослужителі і миряни, які засвідчили мученицькою смертю віру в Христа в 1937–1938 роках. З благословення владики Софронія, на той час правлячого архієрея Черкаської єпархії, в 1998 році в селі Хутори було розпочато будівництво храму на честь святих новомучеників Черкаських…

Дехто дивується такій кількості святих. Емілія Петрівна Ладиженська, церковний історик, розповідає:

— Насправді дивуватися нема чому. Річ у тім, що у 20–30-ті роки, у розпал колективізації (вирішальні, як тоді казали, роки п’ятирічки), багатьох священників заслали в місця віддалені на 5–7–10 років. Заслали разом з тими, кого називали куркулями. Було гасло: “Геть куркуля і пособника його попа!” Після заслання священнослужителям повертатися на батьківщину не дозволяли. Київ, Харків, інші великі міста були закриті. А Черкаси, Умань, Звенигородка стали на Україні для священнослужителів своєрідними гетто. Тут стояли частини НКВС. Крім того, до нашого регіону засилали на проживання ченців із Київської Лаври, монастирів, скитів. Потрапляли до нас і священнослужителі (“позбавленці”) із західних прикордонних областей як “неблагонадійні”.

5 грудня 1936 року в СРСР було ухвалено Конституцію, якою проголошували свободу совісті (віросповідання), рівність прав усіх громадян, “загальні, рівні і прямі вибори за таємного голосування…” Люди піднеслися духом. У січні 1937 року було проведено перепис населення, який, зокрема, показав, що 2/3 населення, особливо в сільських районах, — віруючі. У селах на Черкащині кількість вірян доходила до 80 % (наприклад, у селі Вергуни). На Великдень 37-го, який збігся з першотравневими святами, люди масово йшли до храмів, а не до клубів, сповідалися в церкві та причащалися, а не демонстрували “солідарність”. Влада була буквально шокована: після революції минуло 20 років, вона провела величезну “пекельну роботу” зі знищення Церкви, у величезній країні залишилося стільки храмів, скільки до революції було в одній невеликій області, а люди — вірують! За роботу зі знищення віри вони отримували ордени, це видно з документів. І раптом 2/3 — віруючі!

30 липня 1937 р. було видано оперативний наказ, у якому постановлялося в 4-місячний строк (з 5 серпня до кінця року) провести масові репресії… Країну за наказом Єжова було розбито на оперативні сектори, до яких були прикомандировані ті чи інші військові та міліцейські підрозділи. Але Черкаси цього не потребували, тут стояла 58-та стрілецька дивізія НКВС. У цей час по країні було заарештовано 136 тисяч 900 православних священнослужителів, із них 85 тисяч 300 осіб розстріляно. У черкаському регіоні з планом не могли впоратися. До кінця 37-го було проведено (принаймні) 138 засідань судових “трійок” НКВС. Документально зафіксовано, що 31 грудня було ухвалено вироки про розстріл людям, яких ще навіть не заарештували, обвинувачення яким ще не висували. Цих людей заарештували до Різдва, розстріляли через тиждень… Є свідчення слідчого черкаського районного НКВС про те, що слідчі “липували” (їхній професійний жаргон). Для розстрілу обвинуваченого було потрібне свідчення трьох свідків (мінімум). У поспіху слідчі вигадували свідчення. Відомі випадки, коли священники помирали під час допитів, як це трапилося з Константином (Дяковим), митрополитом Київським, який мученицьки помер на допиті в ніч на 10 листопада 1937 року, а за документами “розстріляний” пізніше, у 38-му. У 1938-му заарештували ще понад 28 тисяч священнослужителів і розстріляли 21 тисячу 500.

Про долю багатьох священнослужителів після того, як їх було засуджено до відбування покарання у виправно-трудових таборах (ВТТ), нам нічого не відомо. За документами бачимо, що людину засуджено на 10 років ВТТ, але її слід губиться. (Є історичні свідчення, що засуджених — для швидкості “ліквідації” — топили в баржах). Наразі нам відкриті імена близько 100 жертв, які були засуджені до ВТТ по Черкаському регіону. І водночас відомий лише один випадок повернення священнослужителя до Черкас із таборів. Нині ми його знаємо як схиархімандрита Авакума (Старов, хрещений Димитрієм). Він останній настоятель останнього діючого монастиря на Черкащині — Мошногірського Свято-Вознесенського. Монастир був закритий владою наприкінці 1923-го або на початку 1924 року. Авва Авакум — останній старець землі Черкаської. (Старцями в православ’ї називають тих, хто своїм молитовним і праведним життям заслужив у Господа три дари — дар прозорливості, дар цілительства, дар міркування). За свідченням людей, які знали його, він був великим старцем, у якого в усьому світі були духовні чада. Отець Авакум знав, наприклад, заздалегідь, що в 1961 році почнуться нові гоніння на Церкву… Буквально дивом владика Софроній знайшов відомості про Авакума, якого ми шукали як отця Досифея (це ім’я старець носив до прийняття схими). По молитвам нашого владики було знайдено і місце спочинку старця: 1964 року отець Авакум був похований на черкаському Ватутінському (Різдво-Богородичному) кладовищі. Живі люди, які знали його за життя. Є диктофонні записи спогадів… Старець Авакум ще не канонізований, але віряни шанують його як святого сповідника. У дні пам’яті отця Авакума біля могили його звершуються служби… Владика вважає, що робота з прославлення святих триватиме доти, доки нам будуть відкриватися промислом Божим нові імена.

Настоятель храму новомучеників Черкаських ієрей отець Олег (Капітонов):

— Немає нічого випадкового. І те, що перший храм на честь Черкаських новомучеників будується в Хуторах, — не випадково, все з волі Божої. Хутори — околиця Черкас, специфічне село, раніше Богом забуте. У двадцяті роки в Хуторах оселилося кілька сімей єретиків-сектантів — німців-переселенців. Згодом майже все село відійшло в єресь. Тут же і вся черкаська хімія, тут — в’язниця, тут — найбільша птахофабрика, аеропорт… До 1995 року у Хуторах не було православного храму. Зараз ми служимо в орендованій, пристосованій під церкву будівлі. Храм наш освячений владикою Софронієм на честь Різдва Іоанна Хрестителя. Іоанн Хреститель — перший у благодаті мученик. І в новому споруджуваному храмі нижній боковий вівтар буде освячено на честь Різдва Іоанна Хрестителя. Це буде теплий зимовий боковий вівтар, а верхній — літній. Висота храму — 30 метрів, а дзвіниці — 37. Храм у плані у вигляді хреста. Для Хуторів це дуже важливо. Допомога святих новомучеників зараз дуже відчутна. Коли почалося будівництво і був викопаний котлован — його залило водою, хоча до цього часу поруч були глибокі сухі погреби. Це нам було напоумлення. Ми на метр збільшили піщану подушку, тисячу кубів піску вклали, і тепер наш храм сухий. А напоумлення в тому, що з якоїсь причини ґрунтові води в Хуторах стали підніматися. І тепер багато льохів залиті водою (особливо в тій частині села, де живуть сектанти), боюся, що і жаби заведуться, як було під час єгипетських кар, коли єгиптяни утримували в рабстві ізраїльтян. А єресь — це теж рабство.

Життя села відтоді, як з’явився в центрі Хуторів храм, помітно покращилося. І екологічна обстановка в тому числі. І річ не тільки в тім, що рівень виробництва знизився… На тому місці, де будується храм, проходив потужний кабель наведення аеропорту. Керівництво аеропорту пішло нам назустріч, перенесли кабель. Раніше кожні 10–15 хвилин Хутори здригалися від моторошного гуркоту — злітали або йшли на посадку літаки. Навіть незрозуміло, як тут люди жили. Водночас влітку від птахофабрики над селом стояв неймовірний запах, мухи літали хмарами, як у тих самих єгипетських карах…

Мученики мають велику благодать у Господа і є небесними покровителями того місця, де їх прославляють. Іноді навіть і незрозуміло, як рухається наше будівництво. Постійно працюють на будівництві всього чотири людини. Немовби із повітря все з’являється. Будується храм на пожертви. Промислові підприємства, які примикають до Хуторів, активно допомагають. І не тільки! Коли почалося будівництво — змінилося керівництво птахофабрики. Колишнє керівництво не допомагало. А нинішнє — дуже активно допомагає. Хтось дає паливо, хтось — будматеріали, хтось — техніку, хтось за пільговими цінами, а то й як милостиньку дає матеріали. Не називаю ці підприємства та їхніх директорів, бо милостиня, створена в таємниці, Богу угодна.

Жителі села по черзі годують бригаду робітників. Життя хуторян змінилося — і хрести надягнули, і на кліросі співають, і церковнослов’янською навчилися читати. У в’язниці владика освятив храм на честь мучениці Анастасії Узорішительки. І там тепер понад сто ув’язнених є нашими постійними парафіянами. Анастасія означає “воскресіння”. Воскресіння людини до життя. Воскресіння села до життя. На великі свята приходять до нас і сектанти. На Великдень прийдуть святити паски і яйця.