Місяця жовтня на 21-й день

Священномученик Іоанн народився 16 січня 1885 року в селі Пожар’я Сандівського повіту Тверської губернії, де його батько Олексій Козирєв служив священиком. 1904 року Іван Олексійович закінчив Тверську Духовну семінарію і вступив викладачем до Краснохолмського Духовного училища, де прослужив до 1910 року, потім поїхав до села Пожар’я і влаштувався учителем у сільській школі. У 1911 році помер батько, і Іван Олексійович 9 жовтня того ж року був висвячений на сан священика до храму в рідному селі.
Його брат, священномученик Василь, народився 1889 року. До 1907 року він навчався в Бежецькому Духовному училищі, потім закінчив п’ять класів Тверської Духовної семінарії і вступив до Демидівського юридичного ліцею в Ярославлі, але закінчити його не зміг, оскільки сім’я не мала коштів для продовження його освіти. 1914 року Василь вступив учителем у сільську школу і пропрацював у ній до 1919 року. Але коли прийшла нова влада, він змушений був зі школи втекти; він влаштувався рахівником, потім інструктором в Рибинський губернський споживчий союз, де пропрацював до 1921 року, коли вирішив стати священиком.
1921 року Василь був висвячений у сан священика до одного з храмів у Бежецьку. Гоніння кінця двадцятих – початку тридцятих років не оминули і його – 1930 року його було заарештовано, засуджено до трьох років ув’язнення і відправлено спочатку на Соловки, а потім у Свірський концтабір. Після двох років ув’язнення, у 1932 році, він повернувся до Бежецька і став служити у храмі.
1929 року брат священиків Іоанна та Василя, преосвященний Григорій, був призначений єпископом Бежецьким. Владика вирізнявся високим молитовним настроєм і зумів своїм прикладом підняти дух кліру і мирян, багато з яких почали сумувати від безжалісності і, здавалося, безчасності гонінь.
Йшли гоніння на Православну Церкву; ті, хто не був арештований на початку двадцятих років, був арештований наприкінці їх. У 1929 році влада приступила до опису майна в храмах, оскільки збиралася вкотре вилучати церковне надбання, заарештовувати духовенство, закривати храми. Дізнавшись про це, о. Іоанн приховав від опису чашу, дискос, брехню, дві тарілочки та напрестольне Євангеліє у срібному окладі. Втім, все це не вдалося зберегти, влада виявила і відібрала. Того ж року о. Іоанна заарештували, звинуватили у зборі пожертв для храму та засудили до штрафу у розмірі трьохсот рублів.
23 січня 1934 року співробітники ГПУ заарештували священика Введенської церкви у місті Бежецьку о. Сергія Кордюкова. Як докази провини йому були представлені доноси інформаторів на нього та на священиків. Важко тепер встановити, чим загрожували пастиреві, що обіцяли йому слідчі у разі підтвердження цих застережень, але о. Сергій повірив і підтвердив подані йому відомості.
16 лютого 1934 року було заарештовано священиків Іоанна та Василя Козирєва. І їм слідчий, мабуть, щось обіцяв, аби вони визнали себе винними. Батько Іоан погодився зі слідчим. 22 лютого слідчий склав протокол допиту, о. Іван його підписав. Батько Василь винним не визнав себе. Наступного дня лікар оглядав стан здоров’я підслідних. Виявилося, що перед арештом о. Іоанн тяжко перехворів на запалення легенів. Плеврит так і залишився, а також розвило недокрів’я та виснаження організму внаслідок того, що у в’язниці майже не годували. Хворим виявився і о. Василь. Але священиків і відправляли на смерть, їх заарештовували для того, щоб вони ніколи не повернулися і тому запрошений судово-медичний експерт написав кожному в супровідному папері: «Придатний для виконання важких фізичних робіт». Через день Трійка ОГПУ винесла ухвалу: священиків Сергія Кордюкова, Василя Козирєва та Івана Козирєва укласти у виправно-трудовий табір терміном на три роки. 1 листопада 1937 року Трійка НКВС по Калінінській області засудила священиків Іоанна та Василя Козирєвих до розстрілу. Вони були розстріляні 3 листопада 1937 року.
Зараховані до святих Новомучеників і Сповідників Російських на Ювілейному Архієрейському Соборі Російської Православної Церкви в серпні 2000 року для загальноцерковного шанування.