Священномученик Євгеній Івашко, пресвітер

Місяця жовтня на 29-й день

Священномученик Євген Івашко народився 26 серпня 1899 року у сім’ї священника Мінської єпархії Олександра Івашка. 1920 року він закінчив вісім класів Мінської Духовної семінарії. З 1 серпня 1920 року по 20 січня 1923 року був учителем в одній із шкіл Мінської губернії. Торішнього серпня 1922 року Євген Олександрович склав іспити перед Мінською єпархіальною комісією, необхідних для отримання сану священника.
1 квітня 1924 року митрополит Мінський Мелхиседек (Паєвський) висвятив його у сан священника до Павловичської церкви Бобруйского повіту. 1926 року єпископ Бобруйский Філарет (Раменський) перемістив його до Лошницької церкви Борисівського повіту, а 1927 року – до Юрійовичської церкви Ігуменського повіту.
У 1927 році влада заарештувала о. Євгена і засудили до трьох років заслання. 1930 року єпископ Бузулуцький, вікарій Самарської єпархії, Сергій (Микільський) призначив о. Євгенія у село Погромне Бузулуцького району.
Влада тим часом будь-якими засобами прагнула закрити і зруйнувати храми; о. Євгеній тільки-но почав служити, як храм був закритий. Архієпископ Самарський Олександр (Трапіцин) призначив його до храму села Медвецьке того ж району. 19 лютого 1931 року померла його дружина, Антоніна, та о. Євген залишився з двома дітьми п’ятирічною дочкою та сином, якому виповнився рік і одинадцять місяців. Священникові почала допомагати у вихованні дітей сестра його матері Марія Адамівна Жуковська.
1932 року єпископ Ржевський Нікон (Пурлевський) направив о. Євгенія у село Воскресенське Ржевського району. Того ж року єпископ Муромський Макарій (Зірків) призначив його до Успенської церкви міста Мурома. Тут він прослужив недовго, але навіть коротке його служіння залишило найтепліші спогади в душах парафіян, які при розлученні висловили йому подяку.
Місцем його нового служіння став спочатку храм у селі Завидові Оленінського району, а згодом храм у селі Спас-Береза ​​того ж району. У цей час єпископом Ржевським, у вікаріатство якого входило село Спас-Береза, був преосвященний Паладій (Шерстенников). Єпархія перебувала у стані безперервної війни з оновленцями, більшість яких слухняно виконувала волю ОГПУ-НКВС, незмінною підтримкою якого вони тоді користувалися. Відпадання їх від Церкви та моральне розкладання оновленського духовенства відвертало від них парафіян і позбавляло їх підтримки народу що, у свою чергу не дозволило їм захопити всі храми, а в деяких районах навіть змусило віддати храми православним.
Єпископ Паладій призначив о. Євгенія благочинним. У благочинні гостро стояло питання про взаємини з оновленським духовенством; єпископ Паладій мав із цього приводу чітко сформульоване судження, яке він записав у 1929 році під час перебування настоятелем Кізичного монастиря в Казані і направив у вигляді листа одному зі священників, коли той вирішив перейти в оновлення. Владика дав переписати цей лист о. Євгену, щоб полегшити йому боротьбу з оновленцями.
Влітку 1937 року влада під приводом аварійного стану храму вимагала його закриття, стверджуючи, що священник не зможе зібрати необхідних коштів і відремонтувати будівлю, – вони знали, наскільки зруйновані селяни державними поборами та позиками. Бачачи, що храму загрожує закриття, о. Євгеній звернувся до парафіян, пояснюючи їм, що якщо вони зараз не дадуть грошей на ремонт храму, то влада його закриє, і їм не буде де молитися. Ніколи ні на що не жертвує віруюча людина з таким полюванням і готовністю, як на храм Божий, і в найкоротший термін необхідні кошти були зібрані, і храм вдалося відстояти.