Священномученик Ярослав Савицький, Ямський, пресвітер

Місяця листопада на 25-й день

Священномученик Ярослав народився 28 березня 1882 року в селі Пухле Бєльського повіту Гродненської губернії у родині диякона Ісаака Савицького. Як це часто бувало у сім’ях духовенства, Ярослав Савицький вирішив піти стопами батька. Він вступив до Духовної семінарії, яку закінчив у 1903 році, після чого працював спочатку учителем, а потім псаломником. У 1905 році він був висвячений на священика. Незадовго до прийняття священного сану Ярослав Ісаакович одружився з Ольгою Федорівною. У них народилося два сини та дочка.
Місце служіння отця Ярослава в цей період невідоме, але є підстави припускати, що це був Гродненський Червоностоцький жіночий монастир на честь Різдва Пресвятої Богородиці, заснований у 1901 році. Під час Першої світової війни, у зв’язку з настанням німецьких військ та загрозою католицькій експансії, духовенство та насельниці монастиря змушені були покинути Гродно та переїхати до Катерининської пустині Подільського повіту Московської губернії, де на той час розташовувався чоловічий монастир.
У 1919 році чоловічий монастир у Катерининській пустелі був ліквідований, але насельниці колишнього Червоностокського монастиря організували сільськогосподарську трудову комуну, і в такій формі обителі вдалося проіснувати до 1929 року.
У двадцяті роки отець Ярослав та члени його сім’ї були позбавлені виборчих прав.
1929 року сільськогосподарську артіль розігнали, а храм закрили. На той час у пустині залишалося 117 черниць і послушниць. 1929 року отця Ярослава було призначено настоятелем храму святих мучеників Флора та Лавра села Ям Подільського району Московської області.
В цей час “будівельники світлого майбутнього” проголосили курс на колективізацію. Ця безжальна кампанія обрушилася і на селян села Ям. Звичайно, отець Ярослав не міг залишатися осторонь бід і прикрощів своєї пастви. Висловлюючись мовою майбутніх обвинувачів, «контрреволюційну діяльність Савицький Ярослав почав у селі Ям розвивати явно з колективізації, тобто. з 1930 року. 18 березня 1930 року Савицький разом із кулаками, нині висланими, влаштував у селі Ям демонстрацію, спрямовану на зрив колективізації. У демонстрації брало участь до 170 осіб. Організована вона була у церкві та під керівництвом Савицького зі співом духовних пісень попрямувала до сільради, звідки на пропозицію членів сільради була розпущена. У період ліквідації куркульства Савицький у церкві служив молебні за здоров’я висланих куркулів».
Коли отець Ярослав із сім’єю переїхав до села Ям, церковний дім у приходу вже забрали і жити їм стало ніде. Їх дала притулок парафіянка храму Марія Федорівна Кишенкова. У її будинку, у маленькій кімнатці, родина Савицьких прожила до самого арешту отця Ярослава 1937 року. За спогадами дочки господині будинку, жодного майна, крім нечисленних особистих речей, вони не мали.
За свідченням мешканців села Ям, батюшка був дуже доброю людиною і всі прихожани його дуже любили. Усі відзначають його освіченість, розум та силу характеру. Ці якості, а також тверда віра та ревність у пастирському служінні викликали переслідування з боку влади. Так, у 1933 році він був судимий Подільським народним судом за купівлю свічок та засуджений до п’яти років позбавлення волі. Справа була настільки грубо сфабрикована, що Мособлсуд скасував це про рішення.
Отця Ярослава заарештували 27 листопада 1937 року за звинуваченням у активній контрреволюційній діяльності. Співробітники органів НКВС приїхали за ним близько другої години ночі. З 27 листопада 1937 року його утримували під вартою у Серпухівській в’язниці. Звинувачень у антирадянській агітації він не визнав.
Рішенням судової трійки при Управлінні НКВС СРСР по Московській області від 1 грудня 1937 батько Ярослав був засуджений до розстрілу. Протоієрея Ярослава Савицького розстріляли 8 грудня 1937 року і поховали на полігоні Бутово під Москвою.