Священномученик Василій Смоленський пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 30-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)

Священномученик Василій народився 1869 року в селі Савельєво Киясовської волості Серпуховського повіту Московської губернії в сім’ї псаломщика Петра Михайловича і його дружини Євдокії Олександрівни Смоленських. Закінчивши 1891 року Московську духовну семінарію, Василій того ж року був висвячений на священника до храму Казанської ікони Божої Матері в селі Ламишино П’ятницької волості Звенигородського повіту Московської губернії.

У 1918 році отець Василій був за неправдивим доносом заарештований і ув’язнений у звенигородську в’язниці, звідки його звільнили через сім днів, після того як справу розібрали. Визнаний невинним і звільнений, він повернувся служити до Казанського храму.

Однак чергове посилення гонінь на Православну Церкву не оминуло його. У вересні 1929 року місцеві комсомольці, викликані до слідчого ОДПУ, дали свідчення проти священника. Якась комсомолка показала, що одного разу священник, зустрівшись із нею, привітався і запитав, чи правда, що комсомольці збираються влаштовувати спектакль у Страсну п’ятницю. І дізнавшись, що це правда, зауважив, як би їм від цього не було погано, і порадив це питання продумати. Вона показала також, що в їхньому районі живе дуже багато вірян, серед яких священник має великий авторитет, і це заважає заходам, які проводить комсомол, проте жодних антирадянських виступів з боку священника помічено не було. Комсомолець зі свого боку показав, що йому дійсно зустрівся на дорозі священник і, дізнавшись, що комсомольці збираються організувати піонерський загін, просив не показувати дітям нічого поганого.

19 жовтня 1929 року отець Василій був заарештований і поміщений до Бутирської в’язниці в Москві. наступного місяця Особлива Нарада при Колегії ОДПУ засудила священника до трьох років заслання в Північний край, і його відправили до міста Онеги.

14 серпня 1933 року отець Василій повернувся із заслання додому, але місцева влада наказала йому, як такому, що відбув покарання, виїхати із села за сто один кілометр від Москви, і він оселився в селі Холмець Шаховського району Московської області та з 24 жовтня того самого року став служити там у Микільській церкві. Маючи до цього часу всі церковні нагороди, він до дня святого Великодня 1934 року був нагороджений митрою.

У серпні 1936 року в храмі в селі Черленково відбулася бесіда, на якій були присутні священник, котрий служив тут, диякони і черниці, і під час неї було порушене питання про політичні судові процеси, які проводилися радянською владою; у відповідь на повідомлення про це одного із дияконів диякон Іоанн Феліцин зауважив, що їх все одно всіх переб’ють. Учасники розмови стали йому говорити, щоб він поводився обережніше. Усе це дійшло до НКВС, і 19 вересня 1936 року диякона Іоанна Феліцина заарештували, а учасників бесіди викликали як свідків, де вони підтвердили почуте. Разом із ними був допитаний 23 вересня і протоієрей Василій, оскільки було відомо, що він знайомий з заарештованим дияконом. Через малодушність він разом з усіма підтвердив усе запропоноване слідчим.

У травні 1941 року протоієрею Василію було наказано в адміністративному порядку покинути межі Московської області, і він виїхав до села Ново-Нікольське Ярославської області, а в храмі в селі Холмець через відсутність священника богослужіння припинилися. У Ново-Нікольському отець Василій чотири місяці домагався від місцевої влади, щоб йому дозволили служити, але дозволу йому не дали, і він виїхав до села Кончеєвого Смоленської області. Тут його застала війна; коли фронт наблизився впритул до села й стало чутно близьку канонаду артилерійських знарядь, він, тікаючи від німців, повернувся до села Холмець, куди, втім, невдовзі ввійшли передові частини німецької армії. Отець Василій прийняв рішення відновити богослужіння.

26 жовтня 1941 року в храмі відбулася перша служба, а потім богослужіння стали звершуватися регулярно. Під час відкриття храму німці сфотографували священника і сфотографувалися разом із ним, а перекладач пожертвував священнику десять німецьких марок.

У січні 1942 року німці покинули Холмець і в нього увійшли частини Червоної армії. Протоієрей Василій продовжував служити в храмі. Комуністична влада, незважаючи на війну, не змінила свого ставлення до християнства, і щойно відсувалася лінія фронту, на звільненій від окупантів території одразу ж поновлювалися гоніння. Від переслідувань не рятували ні тяжкі хвороби, ні вік — протоієрею Василію виповнилося на той час сімдесят три роки. 2 березня 1942 року його заарештували за звинуваченням у тому, що він за німецької влади відновив богослужіння, і помістили до Таганської в’язниці в Москві. Почалися багатоденні допити.

10 квітня слідство було закінчено, і 15 квітня було затверджено обвинувальний висновок: протоієрея Василія обвинувачували в тому, «перебуваючи на тимчасово окупованій території німецькими загарбниками, увійшов у тісний зв’язок з німецьким командуванням, став їхнім активним пособником…»

Протоієрей Василій Смоленський помер у лікарні Таганської в’язниці 12 червня 1942 року і був похований у безвісній могилі. Справу його, однак, продовжували розглядати, і 10 липня 1942 року її відправили на розгляд Особливої Наради при НКВС. 15 липня 1942 року Особлива Нарада засудила протоієрея Василія до розстрілу. Однак вирок щодо нього виконати вже не можна було.