Священномученик Василь Залеський, пресвітер

Місяця лютого на 3-й день

Священномученик Василь народився 4 лютого 1887 року в селі Федорівка Астраханського повіту Астраханської губернії в сім’ї псаломщика Данила Залеського. У 1908 році Василь закінчив Астраханську Духовну семінарію і 29 серпня того ж року був висвячений на диякона до храму Різдва Христового в місті Астрахані, а 5 жовтня 1916 року – на священика до храму в ім’я святителя Олексія, митрополита Московського, при Олександринському притулку. Після приходу до влади безбожників насамперед закрили будинкові храми, і серед них Олексіївський, і 20 березня 1920 року отця Василя знову призначили служити в храм Різдва Христового.
Влітку 1922 року організовані безбожною владою обновленці спробували захопити владу в Церкві, використовуючи людську малодушність і безпринципність. У липні 1922 року єпископ Єнотаєвський, вікарій Астраханської єпархії Анатолій (Соколов) оголосив про своє визнання обновленського ВЦУ і закликав до того ж астраханське духовенство. Через півмісяця, однак, коли в подробицях стала відома програма церковних реформ, які передбачало здійснити ВЦУ, коли оголилася для всіх руйнівна антихристиянська суть обновленства, багато астраханських священиків направили єпископові Анатолію заяви з вираженням протесту проти дій ВЦУ і відкинули його законність. Серед них був і священик Василь Залеський.
У вересні 1922 року з Астрахані до Москви виїхала делегація з метою ознайомлення з церковною ситуацією в столиці. До складу цієї делегації увійшов і отець Василь. Делегація цілком ознайомилася з програмою і діями живоцерковників, побувала у єпископа Антоніна (Грановського) і повернулася до Астрахані з ще більшою переконаністю в небезпеці для православ’я всіх починань церковних реформаторів. Після повернення до Астрахані отець Василь виступив у православних храмах зі спеціальними доповідями, в яких розкрив суть обновленства і закликав вірян міцно триматися православ’я.
У 1923 році обновленці посилили тиск на православних і за підтримки ОДПУ стали захоплювати православні храми. Після захоплення обновленцями храму Різдва Христового отець Василь перейшов служити в Покровську церкву.

Отець Василь, як священик, який весь час служив в Астрахані, і як ревнитель благочестя, був шанувальником подвигу мученицького, яким прославився архієпископ Астраханський Митрофан (Краснопільський), розстріляний разом зі своїм вікарієм 1919 року, і впродовж багатьох років разом із парафіянами ходив на могилу розстріляних і служив панахиди.
У 1927 році ОДПУ вирішило припинити всі видимі прояви вшанування священномучеників, і 13 липня 1927 року уповноважений Астраханського ОДПУ виніс постанову, в якій писав, “що священик Залеський в останніх числах квітня 1927 року без відома відповідних органів місцевої астраханської влади і церковної ради, спільно з віруючою масою громади Покровської церкви організував ходу на могили розстріляних за контрреволюційні дії астраханських єпископа Леонтія та архієпископа Митрофана, де публічно служив панахиду за розстріляними. .. дана хода, організована Залеським, є не чим іншим, як явною політичною демонстрацією проти робітничо-селянської влади…”.
15 липня отець Василь був заарештований і наступного дня допитаний. Відповідаючи на запитання слідчого, священик сказав: “Я, Залеський, справді служив панахиду на могилах єпископа Леонтія та архієпископа Митрофана; це було незабаром після Великодня, у травні місяці, а якого саме числа, не пам’ятаю… Панахида… на могилах… була відслужена на прохання вірян нашої Покровської та Різдвяної церкви парафії. Такі панахиди… служилися на прохання парафіян і за особистим бажанням із року в рік”.
Слідчий поцікавився, чи знає священик, що архієреї були розстріляні за контрреволюційну діяльність, на що отець Василь відповів: “Знаю про те, що в 1919 році в червні місяці… єпископ Леонтій і архієпископ Митрофан були розстріляні, а за що саме вони були розстріляні, для мене невідомо і до теперішнього часу, але все ж таки припускаю, що вони розстріляні за якісь державні злочини. Чи забороняється служити панахиди на могилах розстріляних єпископа Леонтія і архієпископа Митрофана, я… про такі заборони не знаю”.
28 липня слідчий пред’явив отцю Василю обвинувачення. Вислухавши його, священик написав: “У пред’явленому мені обвинуваченні винним себе не визнаю”.
Слідство було продовжено, і у вересні допити поновилися.
– Скажіть, Залеський, чи вважаєте ви служіння на могилах розстріляних єпископа Леонтія та архієпископа Митрофана з проголошенням їхніх імен і звань політичною демонстрацією? – запитав слідчий.

– Служіння панахиди на могилах розстріляних політичною демонстрацією не вважаю, а вважаю це як виконання свого службового обов’язку як священика, – відповів отець Василій.
– Скажіть, чи вважаєте ви себе ініціатором і організатором служіння панахиди на могилі розстріляних Леонтія і Митрофана?
– Ні. Ініціатором і організатором цієї панахиди я себе не вважаю.
– Чи визнаєте ви себе винним в організації нелегального служіння панахиди за розстріляними як явно політичної демонстрації проти радянської влади?
– Винним себе абсолютно не визнаю, оскільки я завжди готовий підкоритися всяким розпорядженням радянської влади і підкоряюся їм. Якщо служіння панахиди суперечить розпорядженням влади, то я зі свого боку підтверджую, що такі служіння були плодом нерозуміння інструкції до декрету про відділення Церкви від держави.
12 вересня 1927 року отець Василь був звільнений з в’язниці під підписку про невиїзд з Астрахані. 19 грудня 1927 року Особлива Нарада при Колегії ОДПУ засудила його до трьох років ув’язнення в концтабір, але у зв’язку з постановою про амністію від 6 листопада 1927 року термін ув’язнення було скорочено на одну чверть. 26 лютого 1928 року священик прибув до пересильного табору в Кемі, де він і був залишений. З 14 березня 1929 року він став працювати помічником завідувача складу при універмазі УСЛОН.
У перших числах січня 1930 року проти керівництва магазину і продавців було порушено кримінальну справу за звинуваченням у розкраданнях. 3 січня у отця Василя було проведено обшук. Під час обшуку було знайдено квитанцію на отримання п’яти рублів грошей, двадцять рублів готівкою, хрест зі срібним ланцюгом і нові черевики фабрики “Скороход” 42 розміру. Отець Василь зустрів співробітників воєнізованої охорони спокійно і на запитання, звідки черевики, відповів, що черевики купив. Оскільки священикові було оголошено, що його заарештовано, то було взято на зберігання і всі його речі, яких було небагато: скриня фанерна, кошма в мішечному чохлі, ковдра, тюфяк, дві подушки, одна з них маленька, ганчірка і мішок.

3 січня слідчий допитав священика; відповідаючи на запитання, звідки черевики, отець Василь сказав, що купив їх у взуттєвому відділі, сплативши гроші в касу, а гроші отримав від дружини. 6 лютого слідчий знову допитав священика. Пояснивши суть своєї роботи і те, що зі складу неможливі були розкрадання, отець Василій винним себе не визнав.
20 червня 1930 року Колегія ОДПУ засудила священика до восьми років ув’язнення, відраховуючи термін з моменту винесення першого вироку, тобто з 19 грудня 1927 року. Отець Василь був відправлений на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу. Перший час він був на загальних роботах, а потім, пройшовши семимісячні курси рахівників, працював у таборі рахівником.
У 1934 році священик був звільнений і повернувся в Астрахань. Перший час він підробляв лічильною роботою і, живучи вдома, у храмі не служив, оскільки для цього потрібен був дозвіл місцевої влади, але віряни, дізнавшись, що отець Василь повернувся, стали приходити до нього, щоб посповідатися і порадитися. Без служби в храмі нелегко було пастирю, і врешті-решт, цілком ймовірно, за домовленістю з архієпископом Астраханським Андрієм (Комаровим), 6 серпня 1936 року отцю Василію було надано дозвіл на служіння в Князе-Володимирській церкві, – “зважаючи на Вашу словесну заяву, що цивільним реєструвальним органом Ви зареєстровані при Князе-Володимирській церкві”, – писав в указі єпископ Андрій.
У 1936 році обновленці почали активні дії, щоб захопити Князе-Володимирський храм. Вони отримали у влади дозвіл на передачу їм одного з бокових вівтарів, а потім стали виступати з провокаційними витівками: то призначаючи час богослужіння одночасно з православними, то, приходячи раніше за православних, захоплювали церковні судини і таким чином позбавляли православних можливості служити в цей день літургію. Усіма цими діями вони провокували вірян на дії у відповідь, щоб потім закликати владу і застосувати репресивні заходи. У 1937 році православні змушені були покинути храм, і слідом за цим храм було закрито.

20 січня 1938 року отець Василій був заарештований і ув’язнений в астраханську в’язницю. Викликані для допиту чергові свідки дали відповідні свідчення і підписали все, що від них вимагав слідчий. 25 січня був допитаний священик.
– Вас заарештовано за те, що, проживаючи в місті Астрахані, вели активну антирадянську діяльність. Визнаєте себе в цьому винним? – запитав його слідчий.
– Я антирадянською діяльністю не займався і винним себе не визнаю, – відповів отець Василій.
– Слідством точно встановлено, що ви, будучи вороже налаштовані щодо ВКП(б) і радянської влади, проводили активну антирадянську діяльність, пропагували контрреволюційні погляди. Чому приховуєте це від слідства? Вимагаю дати правдиві свідчення!
– Я показав правду. Я антирадянської діяльності не вів і контрреволюційні погляди не пропагував.
Слідчий зачитав одне за одним свідчення лжесвідків, але і їх усі священик відкинув, сказавши, що не підтверджує їх.
2 лютого 1938 року трійка НКВС засудила отця Василія до розстрілу. Священик Василій Залеський був розстріляний 15 лютого 1938 року і похований у спільній безвісній могилі.