Священномученик Василь Колосов, пресвітер

Місця травня на 9-й день

Священномученик Василь народився 1891 року в селі Спас-Дощатий Зарайського повіту Рязанської губернії в сім’ї священника Олексія Колосова. Закінчивши 1915 року Рязанську Духовну семінарію, Василь Олексійович до 1927 року служив псаломщиком у Введенському храмі в селі Підлісна Слобода Луховицького району Московської області, а 1927 року його висвятили на священника до цього храму. Перший час свого служіння він часто говорив у храмі проповіді, але незабаром до нього почали доходити відомості, що деякі його проповіді тлумачаться як антирадянські, і він замовк.
У Підлісній Слободі було всього триста будинків, але оскільки в селі розміщувалася сільрада, тут мешкало чимало комуністичних активістів і войовничих безбожників, готових перетлумачити будь-яке слово священника; для них він, унаслідок свого церковного служіння, був не тільки релігійним, а й політичним ворогом.
У грудні 1929 року співробітники ОДПУ заарештували кількох селян із Підлісної Слобіди, пред’явивши їм обвинувачення в агітації, спрямованій проти створення колгоспів. Почавши пограбування селянських господарств, місцева влада зажадала сплати податку і зі священника, оцінивши його річний дохід у 800 рублів, і отець Василь, хоча і з великими труднощами, виплатив 300 рублів, які від нього вимагали. Тоді працівники сільради перерахували суму доходу і заявили, що священник отримує за рік 1800 рублів, і зажадали сплати додаткових 300 рублів. Оскільки у священника такої суми не було, 27 січня 1930 року сільрада реквізувала частину його майна, але цього не вистачило на покриття боргу.
30 січня 1930 року голова місцевої сільради дав свідчення проти заарештованих селян і ще не заарештованого священника. Він заявив, що священник систематично проводить антирадянську агітацію, стверджуючи, що радянська влада, забираючи землю в одноосібників, незабаром їх усіх залишить без землі, а колгоспникам це нічого, окрім закабалення і розорення, не дасть. У колгоспах буде панщина і кріпосне право, але скоро прийде кінець цьому знущанню.
Того ж дня отець Василь був заарештований і допитаний, він показав: “Щиросердно зізнаюся, що в бесіді з громадянами висловлював своє невдоволення тягарем податків на духовенство і церкву. Що ж стосується радгоспу і колгоспу, то я про це нічого не говорив”.
Після допиту отця Василя перевезли в коломенську в’язницю і його справу приєднали до справи раніше заарештованих селян. Того ж дня священнику і селянам оголосили, що слідство у їхній справі завершено, але якщо вони бажають, то можуть дати додаткові свідчення. Отець Василь заявив, що визнає тільки те, що справді говорив про тяжкість податків, а в іншому себе винним не вважає.
3 березня 1930 року Колегія ОДПУ засудила отця Василя до п’яти років ув’язнення в концтабір. До різних термінів ув’язнення та заслання було засуджено й дев’ятьох селян, а сім’ї всіх засуджених – до висилки в Північний край із конфіскацією майна. Але з цим уже категорично були не згодні самі засуджені, і 29 квітня вони скерували з в’язниці заяву до прокуратури, в якій писали: “Окремі члени наших родин за ухвалою Колегії ОДПУ заслані на різні строки в Північний край. До них застосовували статтю 58-10, яка зобов’язує вважати, що їм ставлять у провину агітацію проти радгоспного і колгоспного будівництва. Нам абсолютно невідомі причини порушеного питання, але ми знаємо, що всю провину побудовано на одному з протоколів загальних зборів, де йшлося про політичну неблагонадійність наших родичів, яких одразу ж огульно визнали куркулями. Ми твердо заявляємо, що наші родичі з’явилися простими цапами-відбувайлами, тому що історія, яка трапилася з ними, трапилася в розпал розкуркулення, і за заздрістю окремих громадян до нашого не куркульського майна. Вище названа “політична неблагонадійність” була прийнята на зборах без позитивного голосування, і зазначена цифра колишнього протоколу – були присутні 185 – не відповідала дійсності. Протокол на зборах не зачитувався, і його читання ніхто не вимагав, бо була смуга деякого затиску. Коли громадянам нашого селища стало відомо про результати – висилку наших родичів, то на всіх чергових зборах говорили про помилку і перегляд, у сенсі виправлення колишньої характеристики. У результаті з’явилися два зібрання, які говорять протилежне і на користь наших рідних… Думка суспільства на користь наших висланих родичів ґрунтується не на жалості, а вона з’явилася як результат усвідомлення грубої помилки, досконалої під час стихійного розкуркулення винного і правого… на підставі вище викладеного просимо повернути наших родичів… У наших родинах є червоноармійці, які билися з дійсними ворогами радянської влади, і робітники, інваліди та багато дітвори…”
13 серпня 1930 року рішення ОДПУ про висилку родин було скасовано, вони залишилися на місці, а засуджених відправили до концтаборів.

У 1934 році отець Василь повернувся з ув’язнення додому і був направлений служити в Преображенський храм у селі Струпна Зарайського району, де він прослужив до початку нових гонінь на Церкву. Отець Василь був заарештований 27 вересня 1937 року і ув’язнений в одну з в’язниць Коломенського району. Наступного дня слідчий допитав священника.
Після допиту священника було викликано лжесвідків, які підписали відповідні свідчення, і 3 жовтня слідство було закінчено. 13 жовтня 1937 року трійка НКВС засудила отця Василя до десяти років ув’язнення, і його направили в Бамлаг. У 1939 році отця Василя перевели в табір у Свердловській області, що став місцем його останніх страждань. Священник Василь Колосов помер в ув’язненні 22 травня 1939 року і був похований у безвісній могилі.