...
Священномученик Валеріан Новицький, пресвітер p1drabjucl1eha1hr9ps415f71s6j3
Житія святих,  Лютий

Священномученик Валеріан Новицький, пресвітер

Місяця лютого на 10-й день

Священномученик Валеріан народився 1897 року в сім’ї священника Василя Новицького, який служив у Свято-Троїцькій церкві в селі Телядовичі Мінської губернії. Валеріан Васильович закінчив духовне училище і вступив до Мінської Духовної семінарії, але завершити освіту він не встиг, тому що після приходу до влади безбожників семінарію 1918 року було закрито.

У 1921 році Валеріан Васильович вступив на юридичний факультет Білоруського державного університету, але тут він провчився недовго. У 1923 році помер його батько, і він ухвалив рішення присвятити себе служінню Господу і вступити священником на місце батька. Того ж року він був висвячений на священника до Свято-Троїцької церкви в селі Телядовичі.

За спогадами мешканців, отець Валеріан був доброю та уважною людиною, ревним священником і чудовим проповідником. За час його служіння чимало людей повернулося до Православної Церкви. Коли почалася реквізиція селянських господарств і створення колгоспів, а разом із цим посилилася безбожна пропаганда, отець Валеріан заявив, що він проти створення в сусідньому селі Лотвин антирелігійних гуртків, і сказав, що не буде відспівувати тих селян, які ввійдуть до гуртків, тому що в них розігруються антицерковні вистави.

Описуючи в листі до родичів, які жили в Західній Білорусі, що входила тоді до складу Польщі, те, що відбувалося на батьківщині, отець Валеріан писав: “… з кожним днем стає дедалі гірше, у нашому селі хочуть зробити колектив, а оскільки жителі не особливо хочуть цього, то пропонують забратися геть. Так чи інакше, але все-таки зроблять колектив… У мене немає думки кидати священство, але лякає близьке майбутнє – голод для дітей. Майже в кожному селі моєї парафії організовуються колективи. У них антирелігійна пропаганда займає одне з головних місць. Таким чином, кількісно парафія скорочується, а податки на нас із кожним днем зростають. Влада мала намір забрати церкву під зсипку зерна, але люди відстояли! Чи маєте ви, мої дорогі, хоча б туманне уявлення про те, що робиться у нас?! Страшний день майбутній, але з Божою поміччю сподіваємося вийти зі злиднів і голоду від сану не відмовившись. Вводиться п’ятиденка: чотири дні робочих, п’ятий – святковий. Наш митрополит Мелхиседек виїхав до Красноярська. Обновленство у нас не прищепилося. Нами керує владика Микола Слуцький, він нещодавно від нервових потрясінь зовсім оглух. У Мінську зайняли кафедральний собор, жіночий монастир. Якщо в нас церкву займуть під клуб, доведеться могилу папи зрівняти із землею, хрест і огорожу зняти, щоб не було зайвих наруг”.

Отець Валеріан був заарештований 14 січня 1930 року й ув’язнений у в’язницю міста Слуцька. Його звинувачували в тому, що він вів агітацію проти колгоспів. У пред’явленому обвинуваченні священник винним себе не визнав.

Дружина священника Домініка Гнатівна поїхала провідати чоловіка до в’язниці, але побачення їй не дали, їй удалося лише одержати від чоловіка записку: “Мені для збереження життя запропонували зректися Бога і священицького сану. Я відмовився. Як ти впораєшся одна з дітками?”

У відповідь вона написала йому: “Не відрікайся ні від Бога, ні від священицького сану. Мені допоможе Господь”. 23 лютого 1930 року отець Валеріан був засуджений до розстрілу.

Після цього вона була за 24 години виселена з села за 200 км і не змогла дізнатися правду про долю свого чоловіка аж до своєї смерті 1976 року, хоча весь цей час розшукувала його сліди, навіть в уряді в Москві. У відповідь на запити їй відповідали, що він помер від шлункової хвороби в 1935 р. на засланні. Уже після її смерті до дітей дійшла розповідь мешканців села Тимковичі (15 км від міста Несвіжа), як у 1930 р. до Тимковицького лісу під конвоєм привели трьох людей, з них двоє були в підрясниках і з ієрейськими хрестами на грудях. Одним із них був о. Валеріан Новицький. Там їм ще раз запропонували зректися Бога і написати про це в газеті. Усі троє відмовилися. Тоді їх змусили самим вирити могилу, поставили на її краю і розстріляли. Розповідь цю, каючись, передав селянин, який сам брав участь у розстрілі.

Знайшли помилку