Священномученик Сергій Кедров, пресвітер

Місяця листопада на 3-й день

Священномученик Сергій народився 10 серпня 1880 року у селі Костянтинове Бронницького повіту Московської губернії у сім’ї священика. Після закінчення 1901 року Московської Духовної семінарії Сергій Павлович був направлений вчителем у Старніковську церковноприходську школу.
5 жовтня 1908 року Сергій Павлович повінчався з Людмилою Олександрівною.
17 жовтня 1908 року Сергій Павлович був висвячений на диякона, а через день, 19 жовтня висвячений на священика до Троїцької церкви села Фаустово.
У селі була церковноприходська школа, якою завідував отець Сергій, у ній навчалося близько п’ятдесяти хлопчиків та сорока дівчаток. У школі отець Сергій влаштував особливий співочий клас, де навчалися діти, здатні до співу та регентського мистецтва; згодом з них склався прекрасний церковний хор, причому вони виявилися настільки вірними своєму храму, що і під час гонінь, переслідувань і погроз, що настали при радянській владі, не залишили клироса.
1922 року отця Сергія було заарештовано за звинуваченням у спротиві вилученню церковних цінностей і засуджено до п’яти років ув’язнення в концтаборі. У 1923 році влада амністувала всіх засуджених за процесами, що стосуються опору вилученню церковних цінностей, і отець Сергій після півтора року, проведених у концтаборі, був звільнений і повернувся служити до Троїцького храму в селі Фаустово.
У двадцятих роках отець Сергій захворів на тиф і його поклали до лікарні у Бронницях. Людмила Олександрівна запитала лікаря, який стан здоров’я священика, і той відповів, що він безнадійний. Матінка тоді дала обітницю Богові, що протягом деякого часу ходитиме у неділю в село за двадцять п’ять кілометрів, де в храмі був чудотворний образ Єрусалимської ікони Божої Матері. Матінка старанно молилася Матері Божій, і отець Сергій одужав. Мати Божа врятувала його тоді від смерті, зберігши для мученицького вінця.
За двадцять із лишком років служіння отець Сергій став рідним для своїх парафіян, і вони називали його Сергієм Фаустовським; він був для них дбайливим батьком і старанним піклувальником про спасіння їхніх душ. На великі свята священик відвідував з молебнями будинки всіх селян; заходячи до бідних парафіян, він намагався непомітно залишити в їхньому будинку милостиню. Одного разу, відслуживши молебень у будинку, де жили сироти, він дістав з кишені гроші і поклав непомітно під блюдечко, а псаломщику, який служив з ним, тихенько сказав: «Не ображайся, це я свої гроші поклав».

Співробітники НКВС заарештували священика 25 жовтня 1937 року, в ніч під святкування шанованої в цих місцях Єрусалимської ікони Божої Матері, перед якою колись молилася його матінка, просячи зцілення отцю Сергію від смертельної хвороби. Напередодні свята протоієрей Сергій відслужив всеношну, а близько другої години ночі його прийшли заарештовувати голова Фаустівської сільради та дільничний міліціонер. Вони постукали. Отець Сергій вийшов на ґанок і привітався з ними.
У пошуках доказів провини священика слідчий викликав на допити мешканців села. Одна з жінок показала, що добре знає священика, як мешкає в селі з давніх-давен. Сама вона у храмі у селі Фаустово за весь 1937 рік була лише один раз на свято Успіння Пресвятої Богородиці. Того дня отець Сергій сказав проповідь, як і завжди говорив, і особливо у великі свята. Він закликав зміцнювати віру, частіше ходити до храму, не забувати Бога. На закінчення своєї проповіді він сказав: «Православні, не забувайте православну віру та Церкву, ходите частіше до храму і моліться Богові. Святі угодники й раніше жили у важких умовах, але переносили все з надією на милість Божу». Будинок священика, показала свідок, розташований неподалік колгоспного двору, і одного разу в присутності колгоспників отець Сергій сказав, що, мовляв, багато пишуть і говорять про колгоспи, що вони покращують матеріальний добробут колгоспників, але насправді справа не так, життя колгоспників з кожним роком стає дедалі гірше; мабуть, згодом колгоспи зживуть себе.
Цим обмежилися всі докази звинувачення, які вдалося зібрати проти священика.
15 листопада трійка НКВС засудила отця Сергія до розстрілу. Протоієрей Сергій Кедров був розстріляний наступного дня, 16 листопада 1937 року, і похований у безвісній спільній могилі на полігоні Бутове під Москвою.