Священномученик Сергій (Звєрєв), архієпископ Єлецький і Мелітопольський

Місяця листопада на 1-й день / листопада на 7-й день

Олександр Михайлович Звєрєв народився 24 лютого 1870 року в селі Ново-Павлівка Бердянського повіту Таврійської губернії (нині – Запорізька область) у сім’ї священника. Маючи здібності до наук, Олександр з відзнакою закінчує Таврійську духовну семінарію. Також успішно він закінчує юридичний факультет Московського університету та співочу капелу зі званням регента та вчителя церковного співу 1-го розряду. Але, привабливий благодаттю Божою, Олександр вирішив іти стопами батька. У 1897 році він закінчив Московську Духовну Академію зі званням кандидата богослов’я, досягнувши успіху в науках і благочесті.

8 серпня 1899 року єпископом Таврійським Миколою (Зіоровим) Олександр Михайлович був висвячений у сан ієрея, остаточно обравши служіння Христу та Його Церкві. Того ж року о. Олександр призначається інспектором та законоучителем Таврійського єпархіального жіночого училища, потім – головою сімферопольського відділення Таврійської єпархіальної училищної ради. 19 вересня 1912 року за заслуги перед Церквою отець Олександр зводиться у сан протоієрея. У 1919 році він призначається доглядачем чоловічого Духовного училища; до 1920 служить у Міністерстві народної освіти. 1921 року о. Олександр – другий священик, а потім – виконувач обов’язків настоятеля Петро-Павлівського Сімферопольського собору.

Але часи змінювалися. Для о. Олександра, як і багатьох священнослужителів, наближався час сповідницького подвигу. У 1922 році Таврійською єпархією прокотилася кампанія з вилучення церковних цінностей на користь голодуючих. Архієпископ Таврійський Никодим (Кротков), майбутній священномученик, пішов назустріч закликам влади і благословив парафіям та віруючим надати посильну допомогу голодуючим. Але метою кампанії було не стільки вилучення цінностей, скільки фізичне винищення найстійкіших і найактивніших священнослужителів, насамперед – владику Никодима. Колишній керуючий Таврійською єпархією архієпископ Димитрій (Абашидзе) у цей час перебував під домашнім арештом у Топлівському монастирі. У липні 1922 р. священноначалие прийняло таємне рішення – висвятити вдового протоієрея Петро-Павловського собору Олександра Звєрєва в єпископа. Чернецький постриг з ім’ям Сергій був здійснений 28 серпня на обійсті Космо-Даміанівського монастиря. А наступного дня архієпископом Никодимом (Кротковим) та архієпископом Димитрієм (Абашидзе) ієромонах Сергій був зведений у сан єпископа. Указом владики Никодима в Мелітополі було засновано вікарну кафедру для Мелітопольського, Бердянського та Генічного повітів., що входили в цей час до Запорізької губернії. Вікарієм був призначений єпископ Сергій.

Покладення єпископа Сергія виявилося своєчасним. Незабаром архієпископ Никодим був заарештований, у грудні 1922 р. засуджений до 8 років ув’язнення, і відправлений з деякими зі своїх кліриків для відбування покарання до в’язниці нижче міста. Владику Димитрія було заарештовано 11 квітня 1923 р. і вислано за межі Криму. Єпископа Сергія також було притягнуто до кримінальної відповідальності, але «за браком доказів» отримав один рік умовно, і відразу ж після суду відпущено. Через судові розгляди, невизначеність канонічного положення Таврійської єпархії, протидії обновленців, які безперервно писали доноси до ГПУ, НКВС та інших органів влади, єпископ Сергій зміг приступити до виконання своїх обов’язків на Мелітопольській кафедрі лише після одностайного обрання його з’їздом духовенства і мирян Мелітопольського повіту. Цей з’їзд відбувся в Мелітополі 13 лютого 1923 року. 21 лютого 1923 року владика був офіційно затверджений на своїй посаді.

Багатотрудний архієрейський хрест у такий страшний час розброду і загального хитання, коли брат встає на брата і проливається християнська кров. Велика відповідальність архієрея за кожну християнську душу, довірену йому Господом, але й велика благодать, що зміцнює доброго пастиря на його тернистому шляху сповідника. Незважаючи на безперервне цькування оновленцями, все зростаючий тиск влади і побутову невлаштованість, – в цей час єпископ Сергій гостро потребував і навіть голодував, – він не залишав архієрейським піклуванням свою паству. У квітні 1923 року під час голоду, що вибухнув на території Таврійської єпархії, владика закликає надати допомогу голодуючим. Влада ж бачила в ньому лише свого ідеологічного ворога. Ворогом він був і для оновленців, проти яких активно виступав у своїх проповідях і посланнях, і які не переставали писати на нього доноси. 11 травня владику заарештовують разом із благочинним протоієреєм Євгеном Сердобольським і ув’язнюють у Сімферопольській в’язниці, але вже у липні випускають на волю. Любов народу до свого ієрарха, його популярність на той час ще могла призупинити руку катів. 8 жовтня єпископа знову заарештовують, а в січні 1924 року його разом із протоієреєм Євгеном Сердобольським переправляють у Харківський «будинок правосуддя» (Допр). У травні місяці їх звільняють за «відсутністю складу злочину».

У 1925 році після арешту єпископа Самарського Анатолія (Грисюка) владика Сергій очолює Самарську єпархію, багато сил покладаючи на повернення кліриків і мирян, що ухилилися в обновленський розкол, у лоно Православної Церкви. В результаті його продуманих активних дій до кінця 1926 більшість приходів опинилася під юрисдикцією єпископа Сергія. Цього ж року владику заарештовують, засуджують на 2 роки та висилають.

Після закінчення заслання у 1929 році єпископ Сергій повертається із заслання з рішучістю продовжити своє служіння. 16 грудня він був зведений у сан архієпископа та призначений на Єлецьку кафедру. 1935 р. владику знову заарештовують і засуджують на 5 років ув’язнення. Відбувати покарання його відправляють до Карагандинського табору НКВС.

Незважаючи на абсурдність звинувачення, владика зі справжньою християнською смиренністю, з безперервною сердечною молитвою приймав усе покірно, як із рук Самого Христа. У таборі архієпископ Сергій разом з іншими священниками та мирянами таємно збиралися для молитов. Молилися щиро, упокорюючись усіма жахами табірного життя, переносячи все покірно, з лагідністю і любов’ю, бачачи у всьому Промисел Божий. Це не могло сподобатися табірному начальству. На архієпископа та кількох ув’язнених священнослужителів та мирян було заведено кримінальну справу. Їх звинувачують у тому, що протягом усього часу перебування в таборі проводили активну контрреволюційну діяльність, яка полягала в нелегальних молитовних зборах, пропаганді серед ув’язнених, спрямованій на підрив радянської влади та її повалення, зв’язки із закордоном. Одним із «злочинів» було вчинення панахиди за убієнними священнослужителями. 20 листопада 1937 р. постановою трійки УНКВС по Карагандинській області КРСР владику Сергія і з нею ще 8 осіб засуджують до розстрілу.

Так, після довгих років сповідництва, боротьби з розколом обновлення, збереження і утвердження Православ’я в суворі роки гонінь, завершився хресний шлях чудового сина Православної Церкви архієпископа Сергія (Звірєва). На розширеному засіданні Священного Синоду Української Православної Церкви від 11 червня 1997 року його було зараховано до лику місцевошанованих святих. Постановою Ювілейного Архієрейського Собору 2000 року про соборне прославлення новомучеників та сповідників Руських ХХ століття ім’я архієпископа Мелітопольського та Єлецького Сергія внесено до Собору новомучеників та сповідників Руських для загальноцерковного шанування. Пам’ять його відбувається 7/20 листопада.

Тропарі, кондаки, молитви та величання