...
Священномученик Серафим (Самойлович), архієпископ Углицький Serafim Uglichskiy 2
Житія святих,  Жовтень

Священномученик Серафим (Самойлович), архієпископ Углицький

Місяця жовтня на 22-й день

Священномученик і сповідник Серафим (у миру Симеон Миколайович Самойлович) народився 1881 року в Полтавській губернії в сім’ї псаломщика. Закінчив Полтавську духовну семінарію і служив учителем. У 1905 році він був пострижений у чернецтво з ім’ям Серафим, за кілька днів висвячений у сан ієродиякона, а 1906 року висвячений на ієромонаха. Незабаром його призначили настоятелем Нугекської парафії і начальником Нугекської духовної місії в Північній Америці.

З 1909 року місіонерські труди отця Серафима продовжилися у Владикавказі – його призначили помічником єпархіального місіонера Владикавказької єпархії, з квітня 1910 року – намісником Могилево-Братського монастиря, а з 23 червня 1910 року – намісником Ярославського Толгського монастиря. З початком війни 1914 року при Толгському монастирі відкрився лазарет для поранених.

У 1915 році отець Серафим був призначений настоятелем Угличної Олексіївського монастиря і зведений у сан архімандрита. 2 (15) лютого 1920 року отця Серафима висвятили на єпископа Углицького, вікарія Ярославської єпархії.

З липня 1922 року єпископ Серафим деякий час перебував у Ярославській в’язниці. 18 травня 1924 року знову був заарештований. У 1924 році Святіший Патріарх Тихон звів владику Серафима на архієпископа. У 1925 році владика Серафим став заступником Патріаршого Місцеблюстителя.

У березні 1927 року архієпископа Серафима викликали до Москви й ув’язнили у Внутрішню в’язницю ОДПУ, але за три дні звільнили й вислали в Углич. Владика Серафим керував Церквою до 30 березня (12 квітня) 1927 року. Після звільнення з ув’язнення митрополита Сергія (Страгородського) він передав йому свої заступницькі права.

Архієпископ Серафим не підтримав митрополита Сергія в його декларації і був вилучений владою з Ярославської єпархії. 17 лютого 1928 року його заарештували і вислали в Могильов у Буйницький Свято-Духів монастир. 29 березня (11 квітня) 1928 року його відсторонили від управління Углицьким вікаріатством.

У березні 1929 року владику Серафима знову заарештували в Могильові й засудили на три роки ув’язнення в Соловецькому таборі, де його постійно посилали на важкі загальні роботи. Піднімаючи цеглу на зведення двоповерхової будівлі, владика впав із риштувань і так поламав собі ребра, що став інвалідом. Восени 1930 року його відправили на будівництво Біломорканалу. У березні 1932 року владику звільнили і відправили етапом на заслання в область Комі.

У 1933 році архієпископ Серафим знову був засуджений на 3 роки заслання в Архангельську. Тут разом з іншими засланцями-архієреями він розвинув діяльність з організації Істинно-Православної Церкви – церковної опозиції курсом митрополита Сергія (Страгородського) та написав “Деяння”, в якому оголосив митрополита Сергія “позбавленим молитовного спілкування з усіма православними єпископами Руської Церкви і забороненим у священнослужінні за свою антиканонічну діяльність”. Для затвердження цього документа в Архангельську відбувся Малий катакомбний Собор, або нарада, рішення якої мали стати основою для всіх засланих єпископів і духовенства.

У травні 1934 року владика Серафим був знову заарештований за звинуваченням у створенні нової “контрреволюційної організації прихильників істинно-православної церкви” і засуджений до п’яти років таборів. Ув’язнення відбував у Сусловському відділенні “Сиблага”. Розстріляний 4 листопада 1937 року в таборі в Маріїнському районі Кемеровської області.

Зарахований до лику святих новомучеників і сповідників Руських у серпні 2000 року на Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви.

Знайшли помилку